Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Ведущий.Сегодня праздник — День защитника Отечества. А значит, мы должныпоздравить всех ныне живущих воинов и почтить память героев прошлых лет. Любит...полностью>>
'Статья'
2 октября 2009 года в газете «Азербайджан» была опубликована статья руководителя Администрации Президента Азербайджанской Республики, академика Рамиз...полностью>>
'Документ'
Этот препарат предназначен лично Вам и не следует передавать его другим лицам. Это может навредить им, даже если симптомы их заболевания схожи с теми...полностью>>
'Учебно-методический комплекс'
Шило И.Н. Технологии управления человеческими ресурсами. Учебно-методический комплекс. Рабочая учебная программа для магистрантов направления 080500....полностью>>

Вісник львівського університету філософські науки (1)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Розташування досліджуваних за показником правдивих відповідей

(при відсутності санкцій)

Кількість досліджуваних

Показник правдивості

Високий

Середній

Низький

Абсолютна

21

22

13

%

38

39

23

Для більш точного визначення категорій дітей, які потрібні для нашого подальшого дослідження, вводився ще один методичний прийом. Коли учень робив вибір на користь правдивого розв’язання ситуації, в оповідання вводились значущі для дитини санкції, щоб дослідити, зміниться чи не зміниться попередній вибір правдивої поведінки. Нами виявлено, що показники змінились: кількість правдивих відповідей (високий показник правдивості) зменшилась на 15% і складає 23% від загальної кількості, а кількість брехливих відповідей (низький показник правдивості) збільшилась на 16% і, відповідно, складає 39% (табл.2.).

Таблиця 2.

Розташування досліджуваних за показником правдивих відповідей

(після введення санкцій)

Кількість досліджуваних

Показник правдивості

Високий

Середній

Низький

Абсолютна

13

21

22

%

23

38

39

Кількість дітей, які мають середні показники правдивості (2-4 правдиві відповіді), істотно не змінюється – відповідно 39% і 38%. Кількість дітей, які дають по 4 і 3 правдиві відповіді зменшується на 14% порівняно з попередніми даними, а діти, які дають лише по 2 правдиві відповіді збільшується на 27%.

Також ми проаналізували результати відповідей молодших школярів різним носіям вимог (вчителям, батькам, стороннім дорослим) за умови випадкового та навмисного порушення вимог. Провівши аналіз вибору брехливої поведінки дітей, ми з’ясували, що при випадковому порушенні та відсутності санкцій діти схильні більше використовувати брехню щодо вчителів. При навмисному порушенні діти менше брешуть вчителям, а більше стороннім дорослим.

Отримані дані показали, що різні характеристики ситуації дії виступають у ролі факторів, які визначають правдиву чи брехливу поведінку молодших школярів.

Головна мета цього етапу дослідження – виявити дві основні групи дітей: “брехливих” та “правдивих”. У ході експериментальних ситуацій ми отримали дві такі групи: групу дітей, які за будь-яких обставин вибрали брехливу поведінку – 13 осіб (23% від всієї вибірки), а також дітей, чий вибір правдивої поведінки не змінювався – 12 осіб (21% від загальної кількості).

Отже, ми отримали дві експериментальних групи з відповідними показниками балів – “правдиві” 6-5, “брехливі” 1-0 (діаграма 1).

На другому етапі нашого дослідження для визначення психологічних чинників брехливості дітей молодшого шкільного віку ми використали тест шкільної тривожності Філліпса. Про низьку тривожність свідчить рівень показника менше 50%, підвищену тривожність – показник 50-75%, високу тривожність – показник більше 75%.

У першій групі “брехливих” дітей ми отримали наступні результати:

  1. Загальна тривожність: низьку тривожність мають 77% осіб, підвищену тривожність – 15% осіб, високу тривожність – 8% осіб.

  2. Загальна тривожність у школі: низьку тривожність мають 69% осіб, підвищену тривожність – 23% осіб, високу тривожність – 8% осіб.

  3. Переживання соціального стресу: низький показник мають 69 % осіб, підвищений – 23% осіб, високий – 8% осіб.

  4. Низька фізіологічна стійкість до стресу: низький показник мають 77% дітей, підвищений у 8%, високий – 15% осіб.

Ми визначили показники, що серед дітей цієї групи, загальна тривожність за результатами тесту складає 23%. Тобто кількість тривожних дітей в 4 рази менша, ніж нетривожних.

У другій групі “правдивих” дітей ми отримали наступні результати:

  1. Загальна тривожність: низьку тривожність мають 92% осіб, підвищену тривожність – 8% осіб.

  2. Загальна тривожність в школі: низьку тривожність у 83% осіб, підвищена тривожність у 17%.

  3. Переживання соціального стресу: низький показник у 92% осіб, підвищений у 8% осіб.

  4. Низька фізіологічна стійкість до стресу: низький показник мають 83% осіб, високий – 7% осіб.

Серед дітей другої групи за результатами тесту кількість тривожних дітей в 12 разів менша, ніж нетривожних, і складає 8 % від загальної кількості.

Загальна тривожність у школі за двома групами складає: у першій – 31%, у другій – 17%. Переживання соціального стресу: перша група – 31%, друга – 8%. Показник низької стійкості до стресу: у першій групі – 23%, у другій – 7%.

Отже, брехливість у молодшому шкільному віці виявляється під час переживання соціального стресу та низької стійкості дитини до стресу, а також підвищеної тривожності.

Отримані показники факторів за тестом Філліпса для підтвердження нашої гіпотези про те, що брехливість у дітей молодшого шкільного віку виявляється під час переживання соціального стресу та низької стійкості дитини до стресу, а також під впливом тривожності, потребують статистичного підтвердження за допомогою t-критерію Стьюдента [3, с. 452].

Для заданого числа ступенів свободи і вірогідності допустимої помилки значення t- критерію Стьюдента повинно бути більше або дорівнювати 2,07.

Значення t-критерію Стьюдента за результатами загальної тривожності дітей та загальної тривожності у школі між двома групами досліджуваних дорівнює 0,61 і 0,26, відповідно, вони менші табличного значення. Це означає, що порівнювальні середні значення двох вибірок за цими факторами статистично не значимі.

Отже, наша гіпотеза про те, що брехливість у молодшому шкільному віці проявляється під впливом тривожності, не підтвердилась.

За фактором переживання дитиною соціального стресу ми отримали показник t- критерію Стьюдента 2,2, він більше табличного. Це означає, що значення двох вибірок статистично достовірно відрізняються з вірогідністю допустимої помилки 0,05, при точності розрахунків 95%. Тобто наше припущення про те, що брехливість у дітей молодшого шкільного віку проявляється при переживанні соціального стресу, підтвердилось. Також ми припускаємо, що низька стійкість до стресу також виступає психологічним чинником брехливості у молодших школярів. Проте, значення t-критерію Стьюдента за показником низької стійкості до стресу (0, 03) виявилося статистично не значимим. Наша гіпотеза частково підтвердилась, і ми визначили, що переживання соціального стресу зумовлює прояв брехливості у дитини молодшого шкільного віку.

У ході нашого дослідження ми отримали за фактором “страх самовираження” тесту тривожності Філліпса результати, які, на нашу думку, можуть слугувати психологічним чинником, що визначає правдивість у цьому віці.

Страх самовираження – негативний емоційний стан ситуацій, які пов’язані з необхідністю саморозкриття, представлення себе іншим, демонстрації своїх можливостей.

У групі “правдивих” дітей ми отримали у 8 осіб, що складає 67% від загальної кількості, високий показник цього фактору: від 50% до 100%. А в групі “брехливих” дітей високі показники 67%-100% за цим фактором у 3-х досліджуваних, що складає 23% від загальної кількості. Проте показник t-критерію Стьюдента за цим фактором статистично не значимий. Можливо, це результат не достатньої кількості вибірки, і цей фактор потребує детальнішого вивчення.

Для дослідження самооцінки та рівня домагань було обрано методику Дембо-Рубінштейна. Ми отримали наступні середні показники за тестом: у двох групах дітей кількість балів за висотою самооцінки – 85 балів (завищена) у першої групи “брехливих” дітей та 73 бали (висока) у другої групи “правдивих” дітей, рівень домагань 98 і 92 балів відповідно, що відповідає нереалістичному, некритичному показнику своїх можливостей. Це пояснюється тим, що у молодшому шкільному віці діти схильні переоцінювати свої можливості, і в них ще не достатньо розвинений критицизм. Але у досліджуваних другої групи показники відповідають реалістичній, адекватній самооцінці.

Як ми бачимо, за середнім показником та даними результатів показників висоти самооцінки кожного з досліджуваних, досліджувані другої групи “правдивих” дітей більш адекватно і реалістично визначили висоту самооцінки, ніж досліджувані першої групи “брехливих” дітей

Показник t-критерію Стьюдента за самооцінкою – 2,10 (більше табличного значення), рівня домагань – 1, 41 (менше табличного). Це означає, що порівнювальні значення двох вибірок за самооцінкою в школі статистично значимі, за рівнем домагань – не значимі.

Нами також проведено діагностування дітей для дослідження індивідуальних особистісних особливостей. Було використано багатофакторний особистісний опитувальник Р. Кеттела (дитячий варіант), який спрямований на вимірювання ступеня вираженння 12 рис особистості. Для виявлення рівня значущості ми обчислили t-критерій Стьюдента за усіма факторами цього тесту. Після перевірки всіх 12-ти факторів було встановлено, що вони статистично не значимі. Тобто індивідуальні особистісні особливості дітей молодшого шкільного віку не є факторами, які зумовлюють брехливу або правдиву поведінку.

Враховуючи результати теоретичного аналізу та отримані в експерименті емпіричні дані, можна зробити наступні висновки:

Отже, під час психологічного дослідження наша гіпотеза частково підтвердилася. Однак не підтвердилось припущення про те, що підвищена тривожність та мала стійкість дитини до стресу є психологічним чинником брехливості в молодшому шкільному віці. У цьому віці брехливість проявляється при одночасній дії двох факторів: переживанні соціального стресу дитиною та високій самооцінці.

Також ми з’ясували, що молодші школярі схильні застосовувати брехню більше до сторонніх дорослих, і менше до батьків і вчителів. Цей факт виступає ще одним психологічним чинником брехливості. Це пояснюється тим, що у молодшому шкільному віці батьки та вчителі відіграють для дітей у їх повсякденному житті та провідній діяльності більш значиму роль, ніж сторонні люди, і виступають факторами, які зумовлюють вибір правдивої поведінки.

Отримано ще один фактор, який потребує додаткового вивчення як чинник вияву правдивості в молодшому шкільному віці, – це “страх самовираження” дитини.

Перспективи подальших досліджень пов’язані з експериментально-діагностичною частиною роботи, яка полягає у встановленні психологічних корелятів, що зумовлюють подолання конфліктності в молодшому шкільному віці.

_________________________

  1. Анцупов А. Профилактика конфликтов в школьном коллективе. – М.: ВЛАДОС, 2003. – 346 с.

  2. Божович Л. Личность и ее формирование в детском возрасте (Психологическое исследование.) – М.: “Просвещение”, 1968. – 464 с.

  3. Бурлачук Л., Морозов С. Словарь-справочник по психодиагностике – СПб.: “Питер”, 2000. – 528 с.

  4. Гільбух Ю. Психологія, діагностика, педагогіка. – К.: Віпол, 1993. – 75 с.

  5. Гришина Н. Психология конфликта. – СПб.: Питер, 2002. – 464с.

  6. Каган В. Психогенные формы школьной дезадаптации // Вопросы психологии, 1984. – №4.

  7. Кеттел Р. Экспериментальная социальная психология – СПб.: “Питер”, 2001. – 328 с.

  8. Левин К. Разрешение социальных конфликтов. – СПб.: “Речь”, 2000. – 226 с.

  9. Рубинштейн С. Экспериментальные методики психологии. – М.: Апрель Пресс, 1999. – 448с.

  10. Рыбакова М. Конфликт и взаимодействие в педагогическом процессе: Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1991. – 128 с.

The investigation of moral norms interiority as one of the factors of contradictions in the period of a junior school age

Iryna Sadova

Drohobych State Teacher Training Universitу

Ivan Franko St., 24, Drohobych, 82100

The influence of personal variables upon the pupils’ contradictions connected with the moral norms interiority of their behavior regulation has been revealed. A number of methods for the diagnostician of the psychological factors of the junior pupils lie-telling have been used. It has been proved that the phenomenon of lie-telling in the given age may occur under the simultaneous influence of two factors: undergoing social stress by a child and high self-esteem.

Key words: pedagogical conflict, moral norm, social stress, self-esteem

Стаття надійшла до редколегії 3.05.2007

Прийнята до друку 28.01.2008

У

ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ VISNYK LVIV UNIVERSITY

Філософські науки. 2008. Вип.. 11. С.278-287 Philos. Sci. N 11. P.278-287

ДК 17.026

ОБҐРУНТОВАНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОТИВІВ:

ТРУДНОЩІ СТВОРЕННЯ ТА ШЛЯХИ ЇХНЬОГО ПОДОЛАННЯ

Юрій Вінтюк

Національний університет “Львівська політехніка”,

вул. Квітнева, 6, Львів, 79044, Україна, yurvin@ukr.net

Зроблено огляд відомих підходів до створення класифікацій мотивів, розглянуто їхні недоліки і труднощі створення обґрунтованої класифікації мотивів. Запропоновано підхід до вирішення поставленої проблеми і зроблено спробу його реалізації.

Ключові слова: підходи, мотиви, критерії, види мотивів, класифікація.

Вивчення мотивів, як спонукальних чинників поведінки живих істот, бере свій початок в античності. Немало уваги приділяли дослідники вивченню даного явища і в подальші історичні епохи, в т.ч. у наш час. Проте, не зважаючи на значні досягнення у вивченні мотивів, їхньої науково обгрунтованої класифікації до сьогодні не створено, що становить достатньо складну проблему сучасної психології. Зокрема, це зумовлено недостатньою розробкою у вітчизняній психологічній науці теорії психології поведінки загалом. Проте дана проблема не втрачає актуальності, оскільки одним із завдань психології є пояснення спонукальних чинників поведінки і діяльності, а відтак вироблення ефективних засобів для управління ними.

Відсутність єдиної класифікації мотивів створює ряд труднощів при їхньому дослідженні, оскільки вносить неоднозначність у процес пізнання, а також утруднює процес практичного застосування розроблених теорій. Оскільки різноманітних мотивів дуже багато, для оптимізації наукових пошуків у даній сфері необхідно здійснити їхню мінімізацію – об’єднуючи в групи за певними ознаками – що можна зробити, створивши максимально повну класифікацію. Оскільки мотиви відрізняються за рядом характеристик, доцільно досліджувати (а також вивчати, розробляти методики формування тощо) саме певні види мотивів. Впровадження такого підходу є доцільним з огляду на те, що мотиви відрізняються за рядом характеристик; у разі створення класифікації до одного виду потраплять мотиви, які є максимально однорідними.

І

© Ю. Вінтюк, 2008

снує багато класифікацій мотивів – створених у різний час як зарубіжними, так і вітчизняними науковцями – представниками різних наукових шкіл та напрямків. Вони суттєво відрізняються між собою не тільки підходами і змістом, але й ступенем розробки та обгрунтованості (див. [1; 3; 7; 9; 11]). Проте відомі класифікації мотивів мають суттєві недоліки, через що не відповідають як вимогам теорії, так і запитам практики. Для з’ясування можливостей створення обгрунтованої класифікації мотивів було проведено спеціальне дослідження.

Мета статті: пошук можливостей для створення обгрунтованої класифікації мотивів, виявлення можливих труднощів і пошук шляхів для їхнього подолання.

Не рідко наявні класифікації обмежуються простим переліком ряду груп мотивів, без зазначення критерію, за яким їх було виділено. Прикладом такого підходу може бути класифікація В. Хенінга (цит. за [8]). Інші дослідники, хоч і здійснюють поділ мотивів за різноманітними критеріями, але не пропонують їхньої достатньо повної класифікації (див. [3; 4; 5]). Натомість науковий підхід до вирішення проблеми вимагає наявності як конструктивного підходу, належного обгрунтування, так і достатньо повного охоплення розмаїтих проявів даного явища.

Близько до створення обгрунтованої класифікації мотивів підійшла Л. Божович, проте запропонована нею класифікація має ряд суттєвих недоліків. Так, вона слушно відзначає, що всі мотиви можна поділити на дві групи, які мають різне походження і різну психологічну характеристику (цит. за [8]). Але при цьому не досить вдало називає ці групи мотивів “внутрішніми” і “зовнішніми”. Такий поділ мотивів слід вважати непорозумінням, оскільки за своєю природою мотиви – психологічні, тобто виключно внутрішні утворення. Отже, мотиви, зумовлені дією внутрішніх і зовнішніх чинників (що, очевидно, і малося на увазі), доцільно буде назвати “внутрішньо зумовленими” і “зовнішньо зумовленими”.

“Зовнішні” мотиви Л. Божович ділить на три групи, не вказуючи критеріїв для поділу:

  1. Широкі соціальні мотиви;

  2. Вузькоособистісні мотиви;

  3. Мотиви уникання неприємностей.

Не зрозуміло, чому мотиви самовизначення і самовдосконалення потрапили до широких соціальних (а не до вузькоособистісних); натомість мотив прагнення отримати схвалення з боку інших людей – до вузькоособистісних (а не до широких соціальних). Адже як самовизначення, так і самовдосконалення можуть мати як егоїстичне, так і антисуспільне спрямування; натомість вчинки, які здійснюються задля схвалення іншими людьми є продиктовані передусім соціальними вимогами до індивіда.

До “внутрішніх” Л. Божович відносить тільки мотив уподобання, (привабливості діяльності) що теж не цілком правомірно, оскільки поведінка може обумовлюватися ще й іншими внутрішніми чинниками. Адже часто в своїй поведінці людина керується такими суто внутрішніми спонуканнями, як “цікавість”, “гідність”, “надія”, “віра”, “совість”, “честь”, “гуманність”, “ненависть”, “біль”, “голод” і т. і. Слід також зауважити, що внутрішні спонукання (як і потреби, що їх спричиняють) можуть мати як психологічну, так і біологічну природу. Аналогічно зовнішні чинники теж можуть бути соціального чи природного характеру. Всі ці особливості мотивів повинні знайти відображення в їхній класифікації.

Слід також відзначити, що в працях радянських психологів мова йде виключно про мотивацію діяльності, а як бути з мотивацією поведінки, як у людей, так і у тварин? Адже низка проявів активності людини не є діяльністю; аналогічні прояви активності наявні також у тварин – це питання теж потребує вирішення. Аналогічно, у працях зарубіжних науковців мова йде виключно про мотивацію поведінки без врахування видової специфіки активності людини.

Необхідно зауважити, що деякі дослідники чинять необачно, коли ведуть мову про мотивацію у тварин. Можна погодитися з тим, що поведінка тварин також обумовлюється дією певних внутрішніх спонукань (в основі яких лежать їхні потреби), сформованих під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників. Проте виникає питання: чи можна називати ці спонукання мотивами? Адже, виходячи з визначення мотивів, доведеться визнати, що у тварин також є свідомість, особистість, їм властива діяльність – а це, з позицій вітчизняної науки, – повна нісенітниця. У протилежному випадку потрібно навести чітке визначення, що слід розуміти під мотивами стосовно поведінки тварин.

Відтак до недоліків відомих класифікацій мотивів слід віднести наступні:

1. Відсутність зв’язку з потребами. Якщо мотиви пов’язані з потребами, класифікація повинна відображати цей зв’язок. Встановити повну відповідність не видається можливим, оскільки достатньо розробленої класифікації потреб також немає, але необхідно хоча б чітко намітити цей зв’язок.

2. Відсутність критеріїв для поділу на види. Наявність чітко означених критеріїв є необхідною умовою науково обгрунтованої класифікації.

3. Відсутність зв’язку з поведінкою та діяльністю. Якщо мотиви проявляються у певній активності, класифікація повинна відображати цей зв’язок.

4. Відсутність достатньо повних класифікацій, які б відображали реально наявну різноманітність мотивів. Оскільки різноманітних мотивів існує дуже багато, достатньо повна їхня класифікація повинна бути досить об’ємною, а її створення вимагає аналізу великої кількості експериментальних даних.

5. Мотивів задоволення біологічних потреб у відомих класифікаціях немає.

Необхідно також врахувати наступне: створення класифікації мотивів ускладнюється тим, що у науковців досі немає єдиного розуміння природи даного явища. Так, різні дослідники тлумачать мотив то як потребу, то як мету (тобто предмет задоволення потреби), як спонукання, як намір, як стан, як особистісні якості і т.ін. (див., напр.: [4]). Відтак, доречно припустити, що для подолання виявлених недоліків відомих класифікацій необхідно ретельніше з’ясувати природу даного явища. Оскільки дослідження природи мотивів само по собі є складною проблемою, яку не можливо вирішити в межах даного дослідження, необхідно принаймні вказати, орієнтуючись на які вихідні положення було зроблено спробу побудови класифікації мотивів.

У сучасній психології під мотивом розуміють внутрішні спонукання до активності, пов’язані із задоволенням потреб суб’єкта. Не вдаючись до аналізу всіх відомих визначень, наведемо найрозповсюдженіше. Мотив – внутрішня спонука діяльності, що надає їй особистісного змісту [2, с. 204]. Відзначимо важливу обставину: мотив – внутрішня, усвідомлена спонука до активності; цю думку поділяють також і інші сучасні дослідники. Приймемо дане визначення за вихідне, враховуючи, що його доведення виходить за межі даного дослідження. Зазначимо також, що таке розуміння мотиву максимально наближує його до потреб, а це полегшує вирішення завдання встановлення відповідності між потребами і мотивами в їхній класифікації.

Для розуміння суті мотиву важливо з’ясувати наступне: мотиви, спричинені потребами, (чому ми щось робимо?) і, спрямовані на їхнє задоволення (для чого ми щось робимо?), тобто передбачають певні поведінкові реакції. А як виділити сам мотив? За якими ознаками можна відокремити його як від потреб, так і від поведінки? Для встановлення відповідностей і побудови зв’язків необхідно чітко з’ясувати існуючі залежності та співвідношення. Уявімо ланцюг: потреба – ... – поведінка – що між ними?

За М. Леонтьєвим, в якості загального механізму виникнення мотиву розглядається реалізація потреб у ході пошукової активності і тим самим перетворення її об’єктів у мотиви, “предмети потреб”. Відповідно, формування мотивів відбувається в ході зміни і розширення кола діяльності, перетворення дійсності. Отже, між потребою і поведінкою – принаймні для людини – знаходиться усвідомлення наявних реалій: дії потреб та наявності можливих шляхів і способів їхнього задоволення. Як підтвердження цього, серед відомих визначень мотивів знаходимо таке, що вказує саме на цю особливість: так, Б. Ломов відзначає, що мотив – це усвідомлена потреба.

Мотив є відображенням у свідомості бажаного предмету, який необхідний людині для задоволення наявних у неї потреб, а також шляху його отримання. Тоді реалізація мотиву – це втілення створеної подумки ідеальної моделі отримання бажаного, на практиці. Як бачимо, наявний цілий механізм, який орієнтує активність людини на певні дії задля задоволення певної потреби.

Мотив слід розуміти як проміжну, з’єднуючу ланку в ланцюжку задоволення потреб, а саме між потребою і ресурсами, необхідними для цього. Він передує активності, спрямованій на задоволення потреби, і є умоглядним вирішенням завдання з її задоволення, тобто задіяння ресурсів. Отже, мотив – це не спонука до активності, (оскільки спонукою, в кожному з конкретних випадків, виступає конкретна потреба) – а мисленна модель вирішення певного конкретного завдання із задоволення наявної потреби в певних конкретних умовах. Хоча, поряд з іншими, мотив має і спонукальну функцію. Відтак можна тлумачити мотив як орієнтацію на вигоду (здобуття певних благ, як матеріальних, так і духовних).

Отже, можна сказати, що мотив – це орієнтація на задоволення потреби з врахуванням наявних можливостей. Відтак, можна припустити, що у тварин ця модель реалізується за допомогою відповідних біологічних механізмів. З наведеного викладу слідує, що з’ясування природи мотиву потребує подальшого ретельного вивчення. Окремого розгляду потребує також питання про те, чим відрізняються між собою мотиви поведінки і діяльності.

Враховуючи з’ясовані особливості мотивів, можна сформулювати засади для створення їхньої класифікації. Обгрунтована класифікація мотивів повинна максимально усунути виявлені і викладені раніше недоліки. Отже, раціональними засадами для її побудови можуть бути наступні:

1. Наявність критеріїв для поділу мотивів на види;

2. Наявність зв’язку з потребами;

3. Наявність зв’язку з поведінкою і діяльністю;

4. Максимально повне охоплення всіх існуючих мотивів (наявність яких можна виявити за допомогою відповідного дослідження);

5. Введення мотивів задоволення біологічних потреб.

Враховуючи наведене, зробимо спробу реалізації запропонованого підходу. В якості критеріїв для поділу мотивів на види було використано характерні особливості, що обумовлюють найбільш значимі відмінності між ними. Тому до одного виду потрапили мотиви, які мають схожі характеристики і призначення, тобто є однорідними. Кількість і особливості критеріїв, у даному випадку, диктується розмаїттям і особливостями мотивів.

Отже, мотиви можна і доцільно розрізняти за наступними ознаками.

1. Залежно від того, під впливом яких чинників: внутрішніх чи зовнішніх формуються мотиви, їх поділяють на внутрішньозумовлені і зовнішньо зумовлені.

Внутрішньозумовлені мотиви диктуються внутрішніми спонуканнями, (як фізіологічного, так і психологічного характеру), і обгрунтовують відповідну реакцію на їхній вплив.

Зовнішньозумовлені мотиви відображають стимули середовища (соціального і природного) і обгрунтовують відповідну реакцію на їх вплив.

Як внутрішньозумовлені, так і зовнішньо зумовлені можуть бути біологічного або соціального походження, тобто спричинені дією природних або соціальних чинників.

2. Залежно від того, чинниками якої природи спонукаються мотиви, вони поділяються на біологічні та соціальні.

Біологічні – відображають тілесні (нижчі) потреби і спрямовані на досягнення внутрішнього фізіологічного комфорту.

Біологічні мотиви/спонукання наявні у людей і у тварин.

Соціальні – відображають психологічні, духовні (вищі) потреби і спрямовані на досягнення внутрішнього психологічного комфорту.

Соціальні мотиви наявні тільки у людей.

Внутрішньозумовлені соціальні (психологічні) – диктуються необхідністю задоволення психологічних потреб.

Внутрішньозумовлені біологічні (фізіологічні) – диктуються внутрішніми спонуканнями, що зумовлені необхідністю задоволення фізіологічних потреб.

Причому внутрішньозумовлені соціальні мотиви формуються в результаті тривалої дії зовнішньо зумовлених соціальних і тому є пов’язаними з ними. Про зв’язок зовнішніх і внутрішніх чинників свідчить також те, що емоції (внутрішні утворення, які виникають під впливом зовнішніх чинників) відіграють роль додаткових мотивуючих факторів поведінки і діяльності. Формування внутрішньозумовлених соціальних мотивів під впливом зовнішньо зумовлених соціальних чинників становить завдання педагогіки.

Зовнішньозумовлені соціальні – диктуються вимогами соціального середовища, необхідністю враховувати інтереси інших людей, груп і суспільства загалом.

Зовнішньозумовлені біологічні – диктуються внутрішніми спонуканнями, що зумовлені внутрішніми вимогами – необхідністю компенсації шкідливих впливів середовища.

Між біологічними зовнішньо зумовленими і внутрішньо зумовленими теж існує зв’язок, оскільки саме в зовнішньому середовищі живі істоти знаходять необхідні ресурси, необхідні для задоволення біологічних потреб. Відповідно, мотиви/спонукання до задоволення певних потреб пов’язані з перебуванням у таких умовах, де це можливо.

Співвідношення основних видів мотивів наведено в Таблиці 1.

3. Залежно від того, які прояви активності мотивуються, мотиви поділяються на мотиви поведінки і діяльності.

4. Залежно від того, яка поведінка чи діяльність мотивується, мотиви бувають моральні і аморальні.

5. За місцем в ієрархії мотивів (ступенем актуальності): домінуючі (або актуальні) і недомінуючі (або потенційні).

6. За адекватністю до наявних умов: адекватні і неадекватні.

7. За суспільною значущістю: доброчинні і злочинні.

8. За наявністю вигоди: корисливі і безкорисливі.

9. За відповідністю до критеріїв психічного здоров’я: нормальні і патологічні.

10. За відповідністю до вимог збереження здоров’я людини: здорові і нездорові.

Таблиця 1.

Співвідношення основних видів мотивів

Внутрішньозумовлені

(власні вимоги)

Зовнішньозумовлені

(вимоги оточення)

Соціальні

Психологічні

Залежно від того, реалізацію якої психологічної якості задіює мотив:

1. уподобання

2. цікавості

3. обов’язку

4. гідності

5. моральні

6. естетичні

7. переконань

8. віри

9. самовдосконалення

10. творчі

11. марновірства

12. марнославства

13. страху

14. ненависті і т. ін.

Соціального оточення

Залежно від того, на отримання (чи уникнення втрати) якого суспільного блага орієнтовано мотив:

1. схвалення

2. приналежності

3. ролеві

4. престижу

5. достатку

6. утилітарні

7. необхідності

8. уникання неприємностей

9. конкуренції

10. примусу

11. успіху

12. уникання невдач

13. ідентифікації

14. ворожнечі і т. ін.

Біологічні

Фізіологічні

(фізіологічні вимоги)

Залежно від того, у задоволенні якої з фізіологічних потреб задіяно мотив:

1. їжі

2. відпочинку

3. сну

4. уникання болю

5. сексу і т. ін.

Фізичного оточення

(вимоги до природного оточення)

Залежно від того, на отримання якого природного блага орієнтовано мотив:

1. наявності тепла, світла, вологи

2. наявності повітря, води, їжі

3. відсутності небезпеки

4. наявності комфорту

5. чистоти довкілля і т. ін.

Як свідчить досвід, зустрічаються й інші мотиви: самовизначення, досягнення, влади, жорстокості, лінощів, помсти, страху, злочину, зради та ін. Це свідчить про те, що запропонована класифікація далека від завершення і потребує подальшого опрацювання.

Наявність всіх вказаних мотивів підтверджується експериментально; а тому можна навести приклади всіх наведених видів мотивів, які були отримані в результаті дослідження, що повинно було з’ясувати зумовленість поведінки в різних життєвих ситуаціях. Оскільки обсяг статті не дозволяє навести повного викладу, далі наведено приклади лише для основних видів мотивів.

Внутрішньозумовлені соціальні

Уподобання: “Займаюся рибалкою, тому що мені подобається рибалити”.

Цікавості: “Я купив цю книжку, тому що мені цікаво дізнаватися щось нове про життя тварин”.

Обов’язку: “Я зробив це, тому що виконував свій обов’язок”.

Гідності: “Вчинити так мене змусило відчуття власної гідності”.

Моральні: “Обманути ближнього мені не дозволяють моральні устої”.

Естетичні: “Відвідую картинну галерею, бо отримую насолоду від споглядання творів мистецтва”.

Переконань: “Не буду цим займатися, бо переконаний, що однаково нічого з цього не вийде”.

Віри: “Вчинив так, бо вірю, що це необхідно”.

Самовдосконалення: “Працюю над собою, щоб стати кращим”.

Творчі: “Часто малюю, тому що творчість приносить мені насолоду”.

. . . . . . . . . . . . .

Внутрішньозумовлені біологічні

Їжі: “Вирішив піти на обід, оскільки вже добряче зголоднів”.

Відпочинку: “Присів, бо дуже стомився”.

Сну: “Ліг відразу, бо дуже хотілося спати”.

Уникання болю: “Не пішов до стоматолога, бо подумав, що буде боляче”.

. . . . . . . . . . . . .

Зовнішньозумовлені соціальні

Схвалення: “Приберу в кімнаті, бо мене за це похвалять”.

Приналежності: “Зробив це, щоб отримати визнання в групі”.

Ролеві: “Діяв згідно з посадовою інструкцією”.

Престижу: “Обрав цю професію, бо вона престижна”.

Достатку: “Роблю все, щоб забезпечити достаток у домі”.

Утилітарні: “Влаштувався тут, оскільки це близько до дому”.

Необхідності: “Заборонив, тому що необхідно було це зробити”.

Уникання неприємностей: “Змушений був полагодити несправний прилад, щоб уникнути неприємностей”.

Конкуренції: “Ми повинні піти на непередбачені видатки, бо до цього змушують дії конкурентів”.

Примусу: “Вчинив так, бо до цього мене змусили”.

. . . . . . . . . . . . .

Зовнішньозумовлені біологічні

Наявності тепла, світла, вологи: “Вирішив почекати в фойє, тому що надворі було холодно”; “Сів поближче до вікна, оскільки освітленість для того, щоб читати книжку в кімнаті була недостатньою”; “Проживати там неможливо, оскільки дуже волого”.

Наявності повітря, води, їжі: “Вийшов зі сховища, щоб подихати свіжим повітрям”; “Намет поставили біля схилу, тому що неподалік було джерело”; “Оселилися тут, оскільки місцеві угіддя давали вдосталь їжі”.

Відсутності небезпеки: “Вирішив відійти подалі, оскільки там було безпечніше”.

Наявності комфорту: “Ми придбали цей меблевий гарнітур, щоб забезпечити комфорт у спальні”.

. . . . . . . . . . . . .

Декотрі з наведених прикладів, можливо, потребують уточнень, проте повністю зрозумілі в контексті кожної конкретної ситуації. Хоча навести повний виклад отриманих даних не дозволяє обмежений обсяг статті, наведені приклади дають підстави висунути і обгрунтувати положення про те, що мотиви спрямовані на забезпечення та покращення умов життєдіяльності.

Проведене дослідження дає підстави зробити наступні висновки:

1. На сьогодні видається можливим створити обґрунтовану і достатньо повну класифікацію мотивів, з застосуванням запропонованого підходу, позбавлену найбільш розповсюджених недоліків.

2. Розробку обгрунтованої класифікації мотивів потрібно здійснювати в межах єдиної теорії адаптації до вимог середовища, з врахуванням класифікації потреб, а також видів поведінки та діяльності.

3. Для створення обгрунтованої класифікації мотивів потрібно орієнтуватися на природу даного явища, тому для завершення даної роботи вкрай важливо продовжити дослідження природи мотивів.

У подальшій роботі необхідно зменшити кількість позицій в класифікації, шляхом групування мотивів за певними ознаками. Можна сподіватися, що подальша розробка запропонованого підходу призведе до вирішення існуючої проблеми. Для з’ясування специфіки мисленних моделей задоволення потреб, особливостей їхньої побудови та функціонування, необхідно провести спеціальне дослідження. Слід також сподіватися, що створення обгрунтованої і повної класифікації мотивів, у свою чергу, сприятиме їхньому подальшому глибокому та різнобічному вивченню.

–––––––––––––––––––––––––––

  1. Вилюнас В. Психологические механизмы мотивации человека. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 288 с.

  2. Дьяченко М., Кандыбович Л. Психологический словарь-справочник. – Мн.: Харвест; М.: АСТ, 2001. – 576 с.

  3. Занюк С. Психологія мотивації. – К.: Либідь, 2002. – 304 с.

  4. Ильин Е. Мотивация и мотивы. – СПб.: Питер, 2000. – 512 с.

  5. Ковалев В. Мотивы поведения и деятельности. – М.: Наука, 1988. – 279 с.

  6. Маслоу А. Мотивация и личность. – СПб.: Питер, 2007. – 352 с.

  7. Мерлин В. Лекции по психологии мотивов человека. – Пермь: Изд-во Перм. ун-та, 1971. – 256 с.

  8. Немов Р. Психология. – М.: Просвещение, 1990. – 301 с.

  9. Узнадзе Д. Психологические мотивации поведения человека. – М.: Наука, 1969. – 311 с.

  10. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность. В 2 т. – М.: Мир, 1986. – 365 с.

  11. Якобсон П. Психологические проблемы мотивации поведения человека. – М.: Наука, 1969. – 341 с.

GROUNDED CLASSIFICATION OF REASONS:

DIFFICULTIES OF CREATION AND WAYS OF THEIR OVERCOMING

Yuriy Vintiuk

National University “L’viv Polytechnica

Kvitneva Str. 6, L’viv, 79044, Ukraine, yurvin@

The known approaches to creation of classification of motives are reviewed, their disadvantages and difficulties of creation of the grounded classification of motives are considered in the article. The exposition of the offered approach to the solution of the set problem is given, and the attempt of its realization is made.

Key words: approaches, motives, criteria, types of motives, classification.

Стаття надійшла до редколегії 24.11.2007

Прийнята до друку 28.01.2008

ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ

Вісник Львівського університету

СЕРІЯ:

ФІЛОСОФСЬКІ НАУКИ

ВИПУСК 11

Виходить з 1999 р.

Підп. до друку 12.06.08. Формат 70х100/16. Папір друк. № 1.

Друк на різогр. Умовн. друк. арк. 26,4. Обл.-вид. арк..28,2.

Тираж 200 прим. Замов. 232.

Видавничий центр Львівського національного університету

імені Івана Франка. 79000, Львів, вул. Дорошенка, 41.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Вісник львівського університету філософські науки (2)

    Документ
    Висвітлено широкий спектр філософських, культурологічних, політологічних і психологічних досліджень духовного світу людини, її свободи та самоствердження у динамічному та глобалізованому світі.
  2. Вісник львівського університету філософсько-політологічні студії (1)

    Документ
    Висвітлено актуальні проблеми методології політичної науки, проаналізовано стан розвитку політичної науки та сучасні теоретико-методологічні напрями дослідження політичних процесів та інститутів в Україні.
  3. Вісник львівського університету філософсько-політологічні студії (2)

    Документ
    Висвітлено актуальні проблеми методології політичної науки, проаналізовано стан розвитку політичної науки та сучасні теоретико-методологічні напрями дослідження політичних процесів та інститутів в Україні.
  4. Вісник львівського університету visnyk LVIV university філософські науки. 2005. Вип. С. 9-16 Philos. Sci. 2005. N p. 9-16 філософія

    Документ
    Розглянуто концепти свободи з погляду на їх розгортання в історії філософії та в суспільних практиках. Обґрунтовано зв'язок між уявленнями про свободу та формами самоздійснення, самовдосконалення і самовизначення особи.
  5. Вісник Львівського університету. Серія журналістика. 2003. Вип. 23. 297 с

    Документ
    Розглянуто найактуальніші проблеми мови й стилю, теорії і практики засобів масової інформації, культури мови періодичних видань, ефірного мовлення, а також важливі питання української публіцистики, історії журналістики тощо.

Другие похожие документы..