Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Исследование'
И 89 Исследование славянских языков и литератур в выс­шей школе: достижения и перспективы: Инфор­ма­цион­ные мате­риалы и тезисы докладов международн...полностью>>
'Документ'
Актуальність теми. При дослідженні правового режиму інформації, конфіденційної інформації (комерційної таємниці і ноу-хау)1 доцільно виходити не стіл...полностью>>
'Рабочая программа'
Рабочая программа дисциплины «Управление качеством» компонента В цикла ЕН составлена в соответствии с Государственным образовательным стандартом высше...полностью>>
'Книга'
Ця книга – посібник для студентів, які вивчають філософію права. Вона уявляє собою занотовані думки студентів і викладача під час дискусій на заняття...полностью>>

Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького на правах рукопису присяжнюк тамара іванівна

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

ПРИСЯЖНЮК ТАМАРА ІВАНІВНА

УДК 343.122 (043)

ІНСТИТУТ ПОТЕРПІЛОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.08 — кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник: Костенко Олександр Миколайович доктор юридичних наук, професор

Київ — 2006

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………… 4

РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПЦІЯ ПОТЕРПІЛОГО У СУЧАСНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ (ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ) ……………….. 12

1.1. Роль та значення сучасного кримінального права у системі права України з точки зору розвитку вчення про потерпілого…………………..12

      1. Тенденції кримінально-правового забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина з точки зору потерпілого від злочину (огляд літератури)……………………………………..12

      2. Охорона прав і свобод потерпілого як ознака кримінального права соціальної правової держави ……………………………36

1.2. Передумови формування інституту потерпілого у сучасному кримінальному праві України………………………………………………..49

РОЗДІЛ 2. ЗМІСТОВНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ ПОТЕРПІЛОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ …………………………...65

2.1. Суть і зміст поняття “потерпілий” у кримінальному праві та його ознаки………………………………………………………………………….65

2.1.1. Суть і кримінально-правовий зміст поняття “потерпілий”…...65

2.1.2. Співвідношення змісту поняття “потерпілий” у науках кримінально-правового циклу …………..……………………..85

2.2. Потерпілий як структурний елемент об‘єкта злочину…………………94

2.2.1. Особливості вчення про об’єкт злочину на сучасному етапі та його вплив на інститут потерпілого……………………………94

2.2.2. Потерпілий – основний елемент цінностей як об’єкта злочину………………………………………………………….108

2.3. Вплив інституту потерпілого при визначенні правових наслідків вчинення злочину……………………………………………………………117

2.3.1. Загальнотеоретичні питання співвідношення інституту потерпілого та правових наслідків вчинення злочину………117

2.3.2. Окремі аспекти співвідношення інституту потерпілого та правових наслідків вчинення злочину………………………..127

РОЗДІЛ 3. ЗНАЧЕННЯ ІНСТИТУТУ ПОТЕРПІЛОГО У ПЕРСПЕКТИВІ ВДОСКОНАЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА…………150

3.1. Передумови нормативного структурування інституту потерпілого у кримінальному законі..………………………...150

3.2. Основні напрями вдосконалення змісту Кримінального кодексу України з точки зору інкорпорування окремих елементів інституту потерпілого..………………………………………...156

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………177

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..190

ВСТУП

Актуальність теми. Однією з сучасних тенденцій розвитку кримінального права як в Україні, так і у деяких інших країнах світу є зміна поглядів на сутність та призначення кримінального права і криміналь­ного закону. Вони полягають у звуженні публічної та розширенні приватно-правової складової у кримінально-правовому регулюванні.

При вчиненні злочинів, якими безпосередньо спричинюється шкода певній особі, остання має до вчиненого таке ж саме відношення, як і особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 3 Конституції України найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека. У ст. 1 Криміналь­ного кодексу України (далі – КК України) як його завдання визначено правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина тощо. Отже, саме права людини мають визначати цілеспрямування вітчизняного права і законодавства, зокрема кримінального, а тому у процесі застосування норм кримінального права на перший план повинні виходити, як правило, дві особи – злочинець та потерпілий (якщо він фактично має місце).

Статистичні дані свідчать, що в Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості осіб, постраждалих від злочинів, та розмірів завданої їм шкоди. Якщо ж взяти до уваги нерозкриті злочини минулих років (слідство по яких зупинено у зв‘язку з нерозшуком або невстанов­ленням осіб, вчинивших злочини станом на 2004 р.) – 1 349 371, то є підстави говорити про мільйони громадян, стосовно яких гарантії держави щодо їх захисту не діють.

Якщо елементами системи кримінального права вважати ті явища, які охоплюються сферою цієї галузі права, то очевидно, що деякі з них є повністю врегульованими через кримінальний закон, а деякі – повністю чи частково залишаються складовою права як такого і не закріплені у законі.

При будь-якому співвідношенні системи кримінального права і системи кримінального закону на сьогодні в Україні виявляється, що потерпілий у всій багатоаспектності свого виразу (як особа, права якої виявляються порушеними внаслідок вчинення злочину; як елемент об’єкта злочину; як особа, якій надається право впливати на вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання у випадку примирення чи її згоди на спричинення шкоди) поки що залишається поза межами як кримінального законодавства, так і фактично кримінального права. На сьогодні інститут потерпілого не був предметом комплексного дослідження вітчизняних науковців у сфері кримінального права. На сучасному етапі розвитку вітчизняної кримінально-правової науки ще не розроблено єдиного поняття, яке б охоплювало явища, що зацікавили автора даного дослідження, не здійснено аналіз можливостей розширення прав потерпілого у кримінальному праві, не визначено статус потерпілого при вирішенні судом питання про звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності чи відбування покарання.

Саме тому є актуальним визначення чітких меж та особливостей структури інституту потерпілого, що дозволить сформулювати концеп­цію потерпілого у кримінальному праві на сучасному етапі. Розширення прав потерпілого у кримінальному праві призведе до звуження публічно-правового регулювання та послаблення втручання держави у сферу особистих прав громадян. Традиційно кримінальному праву такий підхід не притаманний, оскільки його публічність обумовлює винятково рішення держави щодо того, що саме є злочином, та які правові наслідки має злочинне діяння. Однак, формування нового мислення у сфері кримінальної політики, подолання ряду консервативних уявлень, що вкорінилися у буденній та професійній правосвідомості, зумовлять нову тенденцію кримінально-правової охорони прав потерпілого.

Щодо теоретичної розробки інституту потерпілого у кримінальному праві, то вченими-правниками колишнього СРСР, держав СНД та України, а також деякими зарубіжними дослідниками приділялась увага лише окремим питанням, пов’язаним із потерпілим у кримінальному праві, зокрема у працях: С.А. Альперта, Л.В. Багрій-Шахматова, Ю.В. Бауліна, Я.М. Брайніна, С.Б. Гавриша, І.М. Гальперіна, В.К. Глісті­на, Л.В. Головка, П.С. Дагеля, І.М. Даньшина, Г. Зера, О.Н. Ігнатова, І.І. Карпеця, Г. Кайзера, С.Г. Келіної, М.П. Клейменова, П.О. Кондратова, М.І. Коржанського, О.М. Костенка, В.Н. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, С. Кунца, В.Т. Маляренка, А.І. Марцева, П.С. Матишевського, В.О. Нав­роцького, Б.С. Нікіфорова, Г.П. Новосьолова, І.С. Ноя, О.В. Пашков­ської, В.І. Полубінського, С.В. Полубінської, П.М. Рабіновича, І.М. Рез­ніченка, Д.В. Рівмана, К. Роксіна, В.М. Савицького, О.І. Санталова, М.В. Сенаторова, Е.Л. Сидоренко, М.С. Таганцева, В.Я. Тація, В.О. Тулякова, Є.В. Фесенка, Є.О. Фролова, Г.І. Чечеля, Л. Шапова­лової, Г.Й. Шнайдера, Т. Шрьотер та інших. Наукові доробки вказаних вчених становлять теоретичну основу дослідження.

Зазначені обставини зумовили актуальність обраної теми дисертації та визначили необхідність її детального дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планової теми науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького “Кримі­нально-правові і кримінально-процесуальні аспекти здійснення право­суддя в Україні” (державна реєстрація № РК 0104u007591).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка концепції потерпілого у кримінальному праві України, визначення основних структурних елементів інституту потерпілого та формулювання пропозицій з огляду на розвиток вказаного інституту для вдосконалення кримінального законодавства і правозастосовчої прак­тики. Мета дослідження обумовлює такі основні завдання:

– встановити основні риси концепції потерпілого у сучасному кримінальному праві,

– охарактеризувати сучасні тенденції кримінально-правового забезпечення охорони прав потерпілого,

– з’ясувати сутність та правову природу інституту потерпілого,

– визначити суть та кримінально-правовий зміст поняття “потерпілий”,

– здійснити аналіз потерпілого як основного елемента цінностей як об’єкта злочину,

– проаналізувати ознаки потерпілого як структурного елемента об’єкта злочину,

– визначити властивості правових наслідків вчинення злочину з точки зору охорони прав потерпілого,

– охарактеризувати роль потерпілого при визначенні правових наслідків вчинення злочину,

– встановити загальнотеоретичні передумови нормативного виразу інституту потерпілого у кримінальному праві,

– визначити основні напрями вдосконалення змісту КК України у аспекті нормативного вираження інституту потерпілого,

– сформулювати конкретні пропозиції про внесення змін та допов­нень у КК України, пов’язані з реалізацією норм інституту потерпілого у кримінальному праві.

Об’єктом дослідження є кримінально-правові відносини, що виникають у зв’язку з безпосереднім спричиненням шкоди фізичній особі – потерпілому та його впливом на вирішення питання про кримінально-правові наслідки вчинення злочину.

Предметом дослідження є норми права, що становлять інститут потерпілого у кримінальному праві на сучасному етапі, а також теорія і практика застосування цих норм.

Методи дослідження. У ході дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи пізнавальної діяльності, які надали змогу проаналізувати визначену дисертантом проблему у різних аспектах, а також науково обгрунтувати положення, які виносяться на захист. За допомогою системно-структурного методу у роботі досліджені положення чинного КК України, міжнародно-правових актів, а також положень законодавства зарубіжних країн, на цій основі визначені поняття та зміст інституту потерпілого, співвідношення його окремих структурних елементів. Порівняльно-правовий метод надав можливість дослідити зарубіжне законодавство, а відтак глибше пізнати вітчизняне кримінальне право і визначитись у напрямах його вдоско­налення у контексті становлення інституту потерпілого. Метод анкетування дозволив з‘ясувати думку 60-ти суддів України судів усіх рівнів з приводу ряду положень, які висуваються на захист. Кримінально-статистичний метод застосовувався з метою опрацювання статистичних матеріалів Верховного Суду України, МВС України тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному дослідженні інституту потерпілого у кримінальному праві; формулюванні сучасної концепції кримінально-правової охорони прав потерпілого на основі як вітчизняних, так і зарубіжних наукових розробок; виробленні пропозицій про внесення змін і доповнень до чинного КК України.

У результаті проведеного дослідження на захист виносяться такі положення:

1. Встановлені недоліки кримінально-правового статусу потерпілого (як системи визначених у кримінальному законі прав та законних інтересів потерпілого, що гарантовані державою) на сучасному етапі, особливо щодо відшкодування йому шкоди, спричиненої злочином, що призводить до недостатньої гарантованості охорони його прав у кримінальному праві.

2. Вперше у вітчизняній науці кримінального права сформульована концепція потерпілого і визнана необхідність звуження публічно-правових регуляторних механізмів кримінального права з метою охорони прав потерпілих.

3. Розроблено і визначено поняття інституту потерпілого як сукупності кримінально-правових норм, що характеризують роль та статус особи, якій внаслідок вчинення злочину безпосередньо заподіяно шкоду, щодо відшкодування останньої, а також визначення меж, диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності винної особи.

4. Удосконалено визначення поняття потерпілого як фізичної особи, безпосередньо якій злочином заподіяно шкоду (або існує загроза її заподіяння), на підставі чого вона набуває право вирішувати питання про кримінально-правові наслідки вчинення злочину, і встановлено, що поняття “потерпілий від злочину” має незмінну сутність у кримі­нальному праві, кримінальному процесі та кримінології (віктимології), але його зміст (за ознаками потерпілого як учасника процесу або жертви злочину) містить відмінності, які полягають у специфіці функціональних ознак потерпілого, які обумовлені предметом і методом кримінального процесу та предметом науки кримінології.

5. Зважаючи на правовий статус юридичної особи та збіг певних її ознак з ознаками потерпілого, запропоновано надати юридичній особі такі права потерпілого, як право на відшкодування спричиненої злочином шкоди та вирішення питання про межі та обсяги кримінальної відповідальності суб’єкта злочину або звільнення від неї. Реалізацію цих прав здійснюють представники юридичної особи.

6. Додатково аргументовано висновок про визнання згоди потерпілого на заподіяння шкоди як підстави для звільнення від кримінальної відповідальності, а не обставини, що виключає злочинність діяння.

7. Запропоновано зміни до ст. 65 КК України, які спрямовані на врахування позиції потерпілого щодо меж та обсягів кримінальної відповідальності.

8. З метою об’єктивного визначення ролі потерпілого у розвитку ситуації вчинення злочину запропоновано визнати обставиною, яка пом’якшує покарання, свідоме підвищення потерпілим рівня небезпеки, яка йому загрожує, і тим самим сприяння вчиненню злочину.

Практичне значення одержаних результатів. Практична значущість одержаних результатів полягає у зверненні уваги на проблематику потерпілого у кримінальному праві, у розробці нового для криміналь­ного права поняття “інститут потерпілого”, визначенні його структурних елементів, у формулюванні пропозицій для внесення змін до чинного кримінального законодавства.

Висновки та пропозиції дослідження можуть бути безпосередньо використані для вдосконалення кримінального законодавства України, при підготовці роз’яснень щодо застосування КК України у постановах Пленуму Верховного Суду України, при реалізації нормативних положень у судовій практиці, а також у науковій та навчально-педагогічній діяльності.

Апробація результатів дисертації. Положення та висновки дисертації були представлені на засіданні відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, науково-практичних конференціях “Формування української моделі відновного правосуддя” (Київ, 2005 р.), “Проблеми державо­творення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2005 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження, а також матеріали по темі дисертації викладені у тринадцяти наукових статтях, одинадцять з яких опубліковані у збірниках та журналах, що входять до переліку наукових фахових видань, та у двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

РОЗДІЛ 1

КОНЦЕПЦІЯ ПОТЕРПІЛОГО У СУЧАСНОМУ

КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ (ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ)

1.1. Роль та значення сучасного кримінального права у системі права України з точки зору розвитку вчення про потерпілого

Тенденції кримінально–правового забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина з точки зору потерпілого від злочину (огляд літератури). Проголошуючи одним із завдань КК України [2] правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина (ст. 1), український законодавець визнав, що така охорона є абсолютною і забезпечується кожній особі. Однак, з точки зору практичної реалізації даного положення і, зокрема, зважаючи на засіб вирішення цього завдання, закладений у кримінальному законі (тобто встановлення того, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили), є підстави говорити, що на сьогодні стосовно фактичного потерпілого від злочину кримінально-правова охорона здійснюється на низькому рівні.

По-перше, такий висновок обгрунтовується наявністю іншого завдання, що стоїть перед КК України, а саме запобігання злочинам. Усталений підхід до визначення сутності превенції пов’язується із нормативно визначеними цілями покарання (ст. 50 КК України, у Кримінальному кодексі України 1960 р. – ст. 22), але у науковій літературі обгрунтовано йшлося про загальну та спеціальну превенцію як кримінально-правову превенцію [127, с.158], завдання кримінального права [134, с.48; 210, с.71] або форму попереджувальної діяльності суду [54, с.106]. Однак, суб’єктно дані інститути пов’язуються лише із засудженими або іншими по відношенню до них особами. Останні ж при цьому розглядаються більше як потенційні злочинці, а не законослухняні громадяни, що обумовлено встановленням у кримінальному законі заборони на певні види поведінки та покарання за порушення цієї заборони. Загальнопопереджувальний ефект кримінального права прямо і цілеспрямовано не розповсюджується на захист потенційних потерпілих. Лише зважаючи на виявлену так звану позитивну складову загальної превенції [131, с.101], можна говорити про непрямий захист нормами кримінального права потенційних потерпілих, як встановлення факту задоволення інтересів громадськості у зв’язку із дотриманням вимог кримінального закону певними особами.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Тож, як вірно відзначає Ю.В. Баулін, розвиток сучасної кримінально-правової думки, практика кримінального законотворення та застосування кримінального закону переконують, що наявною є двоєдина тенденція у справі протидії злочинності: по-перше, класична залежність між злочином і покаранням і, по-друге, врегулювання злочинного конфлікту іншим шляхом, ніж застосування покарання [21, с.8].

Повертаючись до вітчизняних досліджень стосовно потерпілого від злочину (також і у радянський період, коли наукові концепції та розробки представників різних республік вважалися спільним надбанням і для українського права), варто звернути увагу на певне підвищення інтересу до потерпілого й у кримінально-правовій науці. У 60-х роках ХХ ст. Б.С.Нікіфоров досліджував співвідношення поняття потерпілого з об’єктом злочину [121, с.49]; у рамках об’єктивної сторони, зокрема з точки зору розвитку причинного зв’язку, про потерпілого писали Т.В.Церетелі [208, с.229] та В.М. Кудрявцев [77, с.224]; І.І. Карпець аналізував дозлочинну поведінку потерпілого як один із чинників, що впливає на індивідуалізацію покарання [53, с.34], а кількома роками пізніше П.С. Дагель та Н.Ф. Кузнєцова ввели у науковий обіг поняття “вина потерпілого” та здійснювали його кримінально-правовий аналіз [39; 80].

Варто наголосити, що у жодного із згаданих науковців потерпілий не став предметом окремих грунтовних наукових досліджень. Вивченню і аналізу підлягали різні кримінально-правові інститути, дотично до яких виникали питання, пов’язані із потерпілим від злочину. Саме з цієї позиції здійснювався аналіз категорії “потерпілий від злочину”.

Вже з 70-х років ХХ століття у СРСР з’являються більш докладні дослідження, спрямовані на вивчення особи потерпілого у кримінальному праві (не виключено, що це пов’язано зі сплеском віктимології на Заході). Знаковими у цьому сенсі були публікації П.С. Дагеля [40], дослідження В.С. Мінської [110] та А.Н. Красікова [69], а також публікації Г.І. Чечеля [214].

Суттєве піднесення інтересу до потерпілого у сфері кримінального права (на території минулого панування радянської доктрини) у 90-х роках був притаманний Росії, коли російськими науковцями було захищено кілька дисертацій за відповідною тематикою (В.Є. Батюкова [19], І.О.Фаргієв [200], Б.В. Сідоров [164]). Вартим уваги є той факт, що протягом останнього десятиліття стосовно потерпілого у Росії суттєво збільшилася кількість саме кримінально-правових досліджень, хоча й процесуалісти не покладали зусиль у своєму бажанні встановити особливості правового статусу потерпілого як учасника процесу (В.Т. Нор, Н.І. Газєтдінов, Н.Ю.Волосова, О.С. Карпіков, Ю.В. Курдубанов, В.В.Батуєв та ін.). У результаті на сьогоднішній день у російській науковій літературі панує точка зору про те, що поняття потерпілого є більшою мірою кримінально-правовим, ніж кримінально-процесуальним [48, с.31].

Втім, незважаючи на збіг кримінально-правових тенденцій у світі та в Україні на сучасному етапі, на посилене привертання уваги до жертви злочину (потерпілого від кримінально караного діяння), появу нових підходів до боротьби зі злочинністю через усвідомлення значення потерпілого як криміногенного фактора, розробку нових наукових концепцій з урахуванням віктимологічних аспектів у сфері кримінального процесу, криміналістики, а також кримінального права, на наше переконання, в Україні стрижневого кримінально-правового значення потерпілий до цих пір не набув.

Свідченням тому є прогалини у науковому пізнанні та практичному осмисленні кримінально-правової ролі потерпілого та його статусу у контексті об’єкта злочину: протягом майже семи десятиріч з 1920 р. між вітчизняними дослідниками проблеми об’єкта злочину точилися гострі дискусії, які виявились безплідними щодо визначення єдиного підходу до змісту суспільних відносин як об’єкта злочину, їхньої структури, суті тощо. Як зауважує Є.В. Фесенко, незавершеність теоретичних досліджень проблеми об’єкта злочину, спірність і суперечливість рекомендацій науковців з цього приводу певною мірою позначилися на зниженні ролі об’єкта у процесі кваліфікації злочинних діянь суб’єктами правозастосування [201, с.40]. Потерпілий же має безпосереднє відношення до категорії “об’єкт злочину”, оскільки у розрізі кожної із концепцій об’єкта у кримінальному праві входить у його структуру як суб’єкт суспільних відносин [186, с.90], як носій благ, що охороняються законом [114, с. 256; 30, с.56-57], або як структурна частина цінностей, що охороняються кримінальним законом [106, с.124; 201, с.52].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Вської області управління юстиції в миколаївській області право XXI століття: становлення та перспективи розвитку збірник наукових праць миколаїв 2006

    Документ
    Терентьєв В.І. канд. юр. наук (голова); Ємельянова Л.В. канд. юр. наук; Козляковський П.А. канд. пед. наук; Козаченко О.В. канд. юр. наук (заступник голови); Обручков Р.
  2. Видавництво вул. Басейна, 1, кв./офіс. 2, м. Київ, 01004, Україна тел

    Документ
    Основний вид діяльності: видання, розповсюдження навчальної та навчально-методичної літератури; редакційно-видавничі, поліграфічні послуги; пропонуємо спільні видання; запрошуємо до співпраці авторів.
  3. Умовах трансформації суспільства: стан, проблеми, тенденції розвитку 1991 2006 рр. Науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2008

    Документ
    Вища освіта України в умовах трансформації суспільства: стан, проблеми, тенденції розвитку, 1991 – 2006 рр.: Наук.-допом. бібліогр. покажч. / АПН України.
  4. Науково-методичне забезпечення модернізації системи освіти. Методичний вісник №46. Кіровоград: 2010. 296 с

    Диплом
    У книзі на основі аналізу діяльності загальноосвітніх навчальних закладів області протягом 2009-2010 н.р. подаються науково-методичні матеріали до 2010-2011 навчального року.

Другие похожие документы..