Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Реферат'
Велик мир, и много в нем больших и малых государств. Каждое госу­дарство должно иметь свою армию. Эта армия защищает интересы государства, когда дипл...полностью>>
'Реферат'
Профессия – это занятие, требующее специальной подготовки, которое человек практикует регулярно и которое служит ему источником средств к существован...полностью>>
'Документ'
Створення економіко-математичних моделей і пакета прикладних програм для розрахунку техніко-економічних показників агломераційного і доменного виробн...полностью>>
'Документ'
Психологическую теорию Э.Фромма можно условно разделить на несколько частей. Мы остановимся на одном из главных его тезисов. О том, что психика челов...полностью>>

Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького на правах рукопису присяжнюк тамара іванівна

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Водночас існування кримінального права як галузі права передбачає уможливлення його повної систематизації, а тому у ньому повинні знайти відображення усі визначення, явища, компоненти, які потрапляють у його сферу, зокрема, потерпілий.

Якщо розглядати потерпілого у кримінальному праві саме як явище, яке може бути систематизоване у правовий інститут, то воно акумулятивно виявляється у понятті “інститут потерпілого”, якому притаманні такі ознаки:

  1. це інститут матеріального кримінального права,

  2. у цьому інституті визначається сутність потерпілого, тобто закріплюється його поняття, яке описує потерпілого фігурально;

  3. у цьому інституті закріплюється роль потерпілого, тобто визначення та прояв його поведінки, обумовленої статусом потерпілого;

  4. у цьому інституті визначається статус потерпілого, тобто система його інтересів та функціональних прав при вирішенні питання про кримінальну відповідальність та покарання винної особи, що визначені у кримінальному законі та гарантовані державою.

Отже, інститут потерпілого – сукупність кримінально-правових норм, що характеризують роль та статус особи, якій внаслідок вчинення злочину безпосередньо заподіяно шкоду, щодо визначення меж, диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності винної особи.

На даний момент інститут потерпілого у цілому нормативно у кримінальному законі не виражений, а його виокремлення у кримінальному праві тільки формується (на основі даного дослідження).

5. Зважаючи на результати останніх досліджень вітчизняних науковців, які пропонують визнавати потерпілими не тільки фізичних, але й юридичних осіб, суспільство та державу, варто зазначити, що базовим інтересом для кримінального права, його метою повинна бути людина, її права і свободи. Очевидно, що як за концепцією природного права, так і за спрямованістю вітчизняного законодавства юридичні особи, суспільство і держава є похідними цінностями. Підняття ж на один щабель із людиною колективних цінностей і держави, неприховане нехтування інтересами людини на користь інтересів держави і колективу – спадщина радянської правової системи.

Також юридичні особи, держава та інші соціальні утворення (які поряд з людиною виступають учасниками суспільних відносин як окремі одиниці) не мають однієї з основних властивостей, що характеризує потерпілого від злочину у кримінальному праві, – вони не є суб’єктами впливу загальної превенції, не втрачають відчуття захищеності нормами кримінального права у разі вчинення злочину, не мають здатності відчувати спричинену злочином шкоду, а відтак і особистої потреби та зацікавленості у відшкодуванні цієї шкоди. Певна абстрактність вказаних учасників суспільних відносин у кримінально-правовій сфері, при здійсненні кримінально-правових і також кримінально-процесуальних відносин не дозволяє вводити їх у зміст матеріального поняття “потерпілий”.

Однак, зважаючи на те, що юридична особа є носієм тих прав і обов’язків, які хоч не пов’язані з природними властивостями людей, але щодо яких є можливим вчинення суспільно небезпечного діяння, пропонуємо у кримінальному (а відтак і у кримінально-процесуальному) праві прирівнювати права юридичних осіб до прав потерпілих у певних випадках.

6. Суттєвими ознаками потерпілого у кримінальному праві треба визнавати: 1) стан фізичної особи; 2) властивість бути об’єктом загальнопревентивної дії кримінального закону; 3) здатність відчувати захищеність кримінального закону та її втрату, 4) безпосереднє спричинення злочином шкоди або загроза заподіяння такої; 5) свідоме чи ні сприйняття органами чуття зменшення або втрати майнових чи немайнових благ, переживання з цього приводу; 6) здатність потерпілого впливати на кримінально-правові наслідки вчинення злочину (наприклад, у окремих випадках вирішувати питання про звільнення від кримінальної відповідальності чи призначення покарання). Дані ознаки притаманні потенційним, реальним та латентним потерпілим.

Отже, потерпілим у кримінальному праві визнається фізична особа, яка як об’єкт загальнопревентивної дії кримінального закону відчуває захищеність останнім, яку втрачає внаслідок спричинення злочином безпосередньо їй шкоди (або у випадку загрози її заподіяння), в результаті чого особа свідомо чи ні сприймає органами чуття зменшення або втрату майнових чи немайнових благ, переживає з цього приводу і набуває право вирішувати питання про кримінально-правові наслідки вчинення злочину.

Для закріплення у кримінальному законі релевантним є таке визначення: “Потерпілим визнається фізична особа, безпосередньо якій злочином заподіяно шкоду (або існує загроза її заподіяння), на підставі чого вона набуває право вирішувати питання про кримінально-правові наслідки вчинення злочину”. У межах дії кримінального закону такі ознаки, як спрямованість загальнопревентивної дії закону чи відчуття шкоди є само собою зрозумілі, зважаючи на контекст інших статей Загальної частини КК України.

Родичі та близькі загиблої внаслідок вчинення злочину особи не є потерпілими у кримінально-правовому сенсі. Вони можуть за певних умов набувати прав учасників процесу (наприклад, з метою отримання належного відшкодування шкоди), однак їм не властиві ознаки, які притаманні безпосереднім потерпілим від злочинів. Водночас родичі та близькі загиблої внаслідок вчинення злочину особи є жертвами злочину у віктимологічному розумінні.

7. Поняття “потерпілий від злочину” має незмінну сутність у кримінальному праві, кримінальному процесі та кримінології (віктимології), але набуває у кожній з цих галузей знань специфічних функціональних ознак, які змінюють обсяг змісту цього поняття в залежності від контексту використання. Специфіка функціональних ознак потерпілого обумовлюється предметом і методом кримінального права і кримінального процесу (наприклад, визнання потерпілим постановою слідчого), а також предметом науки кримінології

Специфічні функціональні ознаки потерпілого у кримінальному процесі пов‘язані із реалізацією ним процесуальних прав. При цьому наразі можна виділити дві основні групи таких прав – пов’язані з поданням заяви про вчинення злочину та з реалізацією прав офіційного учасника процесу. Нормативно нині закріплена тільки та функціональна ознака потерпілого, що виявляється набуттям ним статусу учасника кримінального процесу у зв‘язку із винесенням про це офіційного рішення (ст. 49 КПК України). Саме завдяки статусу учасника процесу особа, яка фактично потерпіла від злочину, реалізує свої відповідні права і у рамках розгляду кримінальної справи доводить своє право на відшкодування шкоди.

8. Потерпілий визнається основним елементом цінностей як об’єкта злочину. Компоненти об’єкта злочину якнайперше включають фізичних осіб, які як об’єкти загальнопревентивної дії кримінального закону відчувають захищеність останнім, яку втрачають внаслідок спричинення злочином безпосередньо їм шкоди (або у випадку загрози її заподіяння), в результаті чого особи свідомо чи ні сприймають органами чуття зменшення або втрату майнових чи немайнових благ, переживають з цього приводу і набувають право вирішувати питання про кримінально-правові наслідки вчинення злочину.

У структурі об’єкта злочину розглядаються як потенційні, так і фактичні потерпілі. Поки склад злочину існує як такий, що вкладений у зміст норми Особливої частини КК України, потерпілий як об’єкт загальнопревентивної дії закону є потенційним (загальним) об’єктом злочину. Як тільки вчинюються фактичні дії, які містять ознаки злочину, і потерпілий стає безпосереднім об’єктом – як соціальна цінність, на яку посягає конкретна злочинна дія або бездіяльність, – він набуває ознак реального потерпілого.

9. Заслуговує на увагу формулювання поняття “спеціальний потерпілий” на кшталт “спеціального суб’єкта”, оскільки воно дозволяє розмежовувати суміжні склади злочинів. Зазвичай фізичні (стать, вік, інвалідність), соціальні (соціальне походження, національність, посада), правові (громадянин України, іноземець) характеристики особи не мають значення для визначення поняття “потерпілий”, але кожна з них у окремих випадках відіграє важливу роль при встановленні ознак конкретного складу злочину (наприклад, статті КК України 112 “Посягання на життя державного чи громадського діяча”, 117 “Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини”, 150 “Експлуатація дітей” тощо), тобто законодавець спеціально наголошує на значенні певних характеристик особи, вважаючи саме їх такими, що формують у суб’єкта злочину мотивацію вчинення злочинного діяння.

Спеціальним потерпілим є фізична особа, для якої характерні у момент вчинення злочину спеціальні ознаки, визначені у диспозиціях статей Особливої частини КК України. Такими ознаками для потерпілого від злочину можуть бути:

  • вік (особа, яка не досягла шістнадцятирічного віку – ч. 1 ст. 156; малолітня дитина – п. 2 ч.2 ст. 115 тощо);

  • стать (потерпіла – ст. 134 тощо);

  • фізичний стан (вагітна жінка – ч.2 ст. 172; хворий – статті 139, 140 тощо);

  • соціальна роль (матір – ч.2 ст. 172; журналіст – ст. 171; військовослужбовець – ч. 2 ст. 342; підозрюваний, обвинувачений, підсудний – ст. 374 тощо);

  • соціальний, державний статус (Президент України, Прем’єр-міністр України та ін. – ст. 112 тощо).

Спеціальний потерпілий потенційно є системно вираженою ознакою кваліфікованих складів злочинів.

10. Роль потерпілого у вирішенні питання про правові наслідки вчинення злочину відіграє важливу роль у двох суттєвих моментах:

  • зважаючи на дозлочинну поведінку потенційного потерпілого, зокрема у ситуаціях, коли він безпосередньо шляхом волевиявлення впливає на факт вчинення злочину, що враховується судом при вирішенні питання про правові наслідки вчинення злочину;

  • зважаючи на післязлочинне волевиявлення реального потерпілого стосовно суб’єкта злочину та його посткримінальної поведінки при вирішенні питання про правові наслідки вчинення злочину.

11. Формування інституту потерпілого та його розвиток у вітчизняному кримінальному праві є необхідним та таким, що не суперечить законам розвитку права, процесом. Оскільки до цих пір в Україні не було запропоновано комплексного вирішення проблем, пов’язаних з існуванням інституту потерпілого, то поряд із тим підходом до вини і покарання, який полягає у тому, щоб за спричинену шкоду суд виносив вирок, який був би повністю адекватним заподіяній кривді, повинен укорінитися у свідомості правозастосовувачів і підхід, спрямований на те, щоб зробити все можливе для виправлення ситуації, пов’язаної із винним заподіянням шкоди, відновленням безконфліктного status quo. Можливим це уявляється тільки через формальний вираз такого підходу у чинному праві, оскільки лише кримінально-правові норми здатні бути рушійною силою забезпечення прав потерпілого у кримінальному процесі.

Виникнення необхідності нормативного визначення інституту потерпілого тільки на сучасному етапі має своє пояснення: модифікація потреб як результат розвитку цивілізації постійно розширює спектр інтересів індивіда у різноманітних сферах. Кримінальне право не є винятком, оскільки незважаючи на свій репресивний зміст, воно є чи не найбільш значущою та відомою пересічному громадянину галуззю права у державі.

Необхідність закріплення певних положень інституту потерпілого у законі обумовлена тим, що формально виражена норма права створює соціально-врівноважуючий стан, що у кожного з індивідів формує очікування відповідної поведінки іншого члена суспільства, тобто передбачувану поведінку, яка дозволяє будувати і власну поведінку, і власне ставлення до іншого члена суспільства. Саме у цьому полягає соціальна цінність норми права: створюючи таке психологічне налаштовування індивіда вона формує соціально стійкий суспільний стан.

12. З метою належного захисту прав потерпілих у кримінальному праві, що, очевидно, також дозволить вирішити проблеми належного гарантування прав потерпілих як учасників процесу у кримінально-процесуальному праві, пропонуємо закріпити у ст. 1 КК України як одне із завдань цього кодексу правове забезпечення охорони прав потерпілого. Словесно це повинно бути виражено через доповнення ч. 1 ст. 1 КК України після слів “людини і громадянина” словами “зокрема, потерпілого від злочину”.

13. Для визначення того, хто вважається потерпілим за змістом кримінального права, з метою однозначного тлумачення змісту ч.1. ст. 1 КК України у частині гарантування захисту прав потерпілих, пропонуємо доповнити КК України ст. 2-1 такого змісту:

“Стаття 2-1. Потерпілий від злочину

1. Потерпілим від злочину визнається фізична особа, безпосередньо якій злочином заподіяно шкоду (або існує загроза її заподіяння), на підставі чого вона набуває право вирішувати питання про кримінально-правові наслідки вчинення злочину в межах, визначених КК України.

2. Право на відшкодування шкоди, заподіяної суспільно небезпечним діянням, у випадку встановлення суб’єкта злочину потерпілий має відповідно до цього Кодексу. У випадку, коли шкода спричинена невстановленим суб‘єктом злочину або внаслідок діяння, яке хоча і є суспільно небезпечним, однак не містить ознак складу злочину, потерпілий має право на відшкодування шкоди з боку держави у порядку, визначеному спеціальним законодавством.

3. Цим Кодексом також визначаються інші права потерпілого, зокрема, у частині вирішення ним питання про межі та обсяги кримінальної відповідальності суб’єкта злочину або звільнення від неї. Зміст цих прав визначається цим Кодексом.

4. У випадку спричинення злочином шкоди майну та діловій репутації юридичної особи, її офіційні представники набувають прав потерпілого, визначених у цій статті”.

14. При вирішенні питання про межі та обсяги кримінальної відповідальності суб’єкта злочину або звільнення від неї потерпілому слід дозволити висловити свою думку, і суд повинен врахувати такі міркування потерпілого при вирішенні зазначених питань. Відповідне положення рекомендуємо закріпити у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України.

15. При вирішенні питання про кримінальну відповідальність суб’єкта злочину, суд обов’язково вивчає питання про вплив поведінки потерпілого на розвиток ситуації вчинення злочину, оскільки цей факт може відіграти суттєву роль при визначенні змісту ознак складу злочину.

У випадку, коли потерпілий свідомо підвищує рівень небезпеки, яка йому загрожує і тим самим сприяє вчиненню злочину, суд розглядає цю обставину як таку, що пом‘якшує покарання. Дане положення пропонуємо ввести у зміст ст. 66 КК України як одну із обставин, які пом’якшують покарання.

Зокрема, згода потерпілого на спричинення шкоди у певних випадках може бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності. При заявленні потерпілим згоди на спричинення шкоди діяння не набуває рис суспільно корисного (що характерно для випадків, які обумовлюють виключення злочинності діяння), а стає винятково індивідуально корисним тільки для потерпілого. Навіть не беручи до уваги таку філософсько-етичну проблему, як спричинення смерті за згодою (з приводу якої ми, на жаль, не можемо викласти усі свої міркування, зважаючи на обмеженість завданнями дослідження), не виключаються випадки, коли особа дає належну згоду на спричинення шкоди, але така згода не виключає небезпечності діяння для інших. Не варто, на наш погляд, виключати злочинність діяння, якщо відбулось зараження венеричною хворобою здорової особи, яка свідомо і добровільно погодилась на статевий акт із хворою особою (ст. 133 КК України), або жінка дала належну згоду на проведення їй аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти (ст. 134 КК України).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // www.rada.gov.ua

  2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. (з наступними змінами) // www.rada.gov.ua

  3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (з наступними змінами) // www.rada.gov.ua

  4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (з наступними змінами) // www.rada.gov.ua

  5. Закон України “Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 р. № 1629-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 29. – Ст. 367.

  6. Указ Президента України «Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» від 11 червня 1998 р. № 615/98 // Урядовий кур’єр. – 1998. – 18 червня.

  7. Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 р. // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

  8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 р. № 18-рп/204 // Вісник Конституційного Суду України. – 2004. – №6.

  9. Европейская конвенция по возмещению ущерба жертвам насильственных преступлений (ETS № 116). Страсбург, 24 ноября 1983 года // Сборник документов Совета Европы в области защиты прав человека и борьбы с преступностью. – М.: СПАРК, 1998. – С. 81-85.

  10. Загальна декларація прав людини // Права людини в документах ООН. – Амстердам-Київ, 1997. – С. 5-18.

  11. Рекомендация относительно положения потерпевшего в рамках уголовного права и уголовного процесса № R (85)11 от 28 июня 1985 г., принятая Комитетом министров государств-членов Совета Европы // Российская юстиция. – 1997. – № 7. – С. 2-7.

  12. Актуальные теоретические проблемы правовой системы общества // Государство и право. – 2004. – № 7. – С. 108-113.

  13. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юрид. лит., 1981. – Т. 1. – 359 с.

  14. Аликперов Х.Д. Преступность и компромисс. – Баку: ЭЛМ, 1992. – 193 с.

  15. Альперт С.А. Производство по делам, возбуждённым по жалобе потерпевшего. – Х.: Харьковский юрид. ин-т, 1976. – 46 с.

  16. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у І півріччі 2005 року (за даними судової статистики) // Управління узагальнення судової практики Верховного Суду України. – К.: Верховний Суд України, 2005. – 29 с.

  17. Аристотель. Сочинения: В 4 т. – Т. 4. – М.: Мысль, 1983. – 830 с.

  18. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. – Минск: Вышэйш. школа, 1976. – 383 с.

  19. Батюкова В.Е. Потерпевший в уголовном праве: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Юрид. ин.т МВД России. – М., 1995. – 23 с.

  20. Батыргареева В.С. Торговля людьми: уголовно-правовые и криминологические проблемы // Зб. наук. праць Харківського Центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні. – Вип. 4. – Х.: Право, 2002. – С.254-270.

  21. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.

  22. Биченко А. Електорат напередодні осені // Дзеркало тижня. – 2001. – 1 вересня.

  23. Брайнін Я.М. Основні питання загального вчення про склад злочину. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1964. – 189 с.

  24. Бухгольц Э., Зельдов С.И. Совершенствование социалистического уголовного законодательства (на примере ГДР и СССР) // Советско-западногерманский симпозиум по криминологии. Материалы. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1989. – С. 55-73.

  25. Венгеров А.Б. Теория государства и права. - М.: Юриспруденция, 2000. – 528 с.

  26. Власенко Н.А. Основы законодательной техники: Практическое руководство. – Иркутск: «Норма плюс», 1995. – 56 с.

  27. Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 179 с.

  28. Впровадження альтернативних видів кримінальних покарань в Україні: Посібник / За ред. Беци О.В. – К.: МП Леся, 2003. – 116 с.

  29. Вюртенбергер Т. Роль юридичної методології в демократичній правовій державі // Український правовий часопис. – 2004. – Вип. № 6 (11). – С. 5-12.

  30. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні: Проблеми теорії, застосувування і розвитку кримінального законодавства – К.: Вид-во Ін-ту закон-ва Верховної Ради України, 2002. – 633 с.

  31. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. – М.: Юрид. лит., 1983. – 208 с.

  32. Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. – М.: Центр ЮрИнфоР, 2001. – 198 с.

  33. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1979. – 127 с.

  34. Голина В.В. Преступления против личной свободы человека: теория и практика борьбы и предупреждения // Зб. наук. праць Харківського Центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні. – Вип. 4. – Х.: Право, 2002. – С.228-253.

  35. Головко Л.В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве. – СПб: Юридический центр Пресс, 2002. – 544 с.

  36. Головко Л.В. Реформа уголовного процесса во Франции // Государство и право. – 2001. - № 8. – С. 96-98.

  37. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 192 с.

  38. Гурджі Ю.О. Проблеми формування і реалізації кримінально-процесуальної активності потерпілого на досудових стадіях: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2000. – 18 с.

  39. Дагель П.С. «Вина потерпевшего» в уголовном праве // Советская юстиция. – 1967. - № 6. – С. 23-27.

  40. Дагель П.С. Потерпевший в советском уголовном праве // Потерпевший от преступления (тематический сборник). – Владивосток: ДВГУ, 1974. – С. 16-37.

  41. Дагель П.С. Уголовно-правовое значение поведения потерпевшего // Виктимологические проблемы борьбы с преступностью. Сб. науч. трудов. – Иркутск, 1982. – С. 6-15.

  42. Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. – М.: Юрид. лит., 1973. – 200 с.

  43. Джужа О.М., Моісеєв Є.М. Проблеми потерпілого від злочину (кримінологічний та психологічний аспекти): Навчальний посібник. – К., 1994. – 176 с.

  44. Довгерт А.С. Держава як суб’єкт цивільного права // Цивільне право України: Книга перша. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 128-130.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Вської області управління юстиції в миколаївській області право XXI століття: становлення та перспективи розвитку збірник наукових праць миколаїв 2006

    Документ
    Терентьєв В.І. канд. юр. наук (голова); Ємельянова Л.В. канд. юр. наук; Козляковський П.А. канд. пед. наук; Козаченко О.В. канд. юр. наук (заступник голови); Обручков Р.
  2. Видавництво вул. Басейна, 1, кв./офіс. 2, м. Київ, 01004, Україна тел

    Документ
    Основний вид діяльності: видання, розповсюдження навчальної та навчально-методичної літератури; редакційно-видавничі, поліграфічні послуги; пропонуємо спільні видання; запрошуємо до співпраці авторів.
  3. Умовах трансформації суспільства: стан, проблеми, тенденції розвитку 1991 2006 рр. Науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2008

    Документ
    Вища освіта України в умовах трансформації суспільства: стан, проблеми, тенденції розвитку, 1991 – 2006 рр.: Наук.-допом. бібліогр. покажч. / АПН України.
  4. Науково-методичне забезпечення модернізації системи освіти. Методичний вісник №46. Кіровоград: 2010. 296 с

    Диплом
    У книзі на основі аналізу діяльності загальноосвітніх навчальних закладів області протягом 2009-2010 н.р. подаються науково-методичні матеріали до 2010-2011 навчального року.

Другие похожие документы..