Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Вашему вниманию предлагаются методики подбора, тестирования, сопровождения и ротации наемного персонала, бизнес – партнеров, подрядчиков, спонсоров, ...полностью>>
'Документ'
Ироническое выражение это возникло, по-видимому, в народном языке как насмешка над теми горе-туристами, которые в конце XIX  и в начале XX века вихрем...полностью>>
'Регламент'
2. Технический регламент о безопасности колесных транспортных средств вступает в силу по истечении 12 месяцев со дня официального опубликования насто...полностью>>
'Закон'
Нотариат в Российской Федерации призван обеспечивать в соответствии с Конституцией Российской Федерации, конституциями (уставами) субъектов Российско...полностью>>

Зміст вступ. Розділ 1

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ЗМІСТ

Вступ.

Розділ 1. Поняття, критерії та сутність обмеженої осудності.

1.1. Витоки та історичний нарис обмеженої осудності.

1.2. Поняття, порівняльна та історико-правова характеристика обмеженої осудності.

1.3. Критерії обмеженої осудності.

Розділ 2. Спеціальні питання категорії обмеженої осудності.

2.1. Співвідношення обмеженої осудності з осудністю та неосудністю.

2.2. Використання даних судово-психологічної та судово-психіатричної експертиз при розгляді конкретної справи щодо притягнення до кримінальної відповідальності обмежено осудних осіб.

Розділ 3. Особливості притягнення до кримінальної відповідальності, призначення та відбування покарання обмежено осудними особами.

3.1. Особливості кримінальної відповідальності обмежено осудних осіб.

3.2. Особливості призначення та відбування покарання обмежено осудними особами.

2.3. Проблеми застосування примусового лікування щодо обмежено осудних осіб.

Висновки.

Список використаних джерел.

Додатки.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Демократичні перетворення, що відбуваються у суспільстві, прагнення правосуддя до максимальної індивідуалізації покарання, вимагають подальших наукових розробок у галузі юриспруденції. Одним із важливих і досить складних напрямів таких розробок на сьогодні є дослідження нової кримінально-правової категорії - обмежена осудність.

Актуальність проблеми обмеженої осудності визначається такими обставинами:

по-перше, особа, яка є об’єктом застосування кримінального права, може мати психічні розлади, що не позбавляють її здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними. Майже 40% осудних осіб із числа тих, кому призначено судово-психіатричну експертизу виявляють ознаки психічних порушень непсихотичного рівня (так звані психічні аномалії), внаслідок яких може бути суттєво обмежена здатність особи усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

Хворобливі розлади психічної діяльності самі по собі як такі, не можуть виступати як обставини, що пом’якшують відповідальність (покарання). Такими вони можуть бути лише у випадку, коли будуть зменшувати законну підставу відповідальності  вину. Будучи психічним ставленням суб’єкта до своєї кримінально караної поведінки та її юридичних наслідків, вина, а точніше її ступінь, суттєво залежить від обсягу усвідомлення суб’єкта злочину суспільної небезпечності вчинюваного діяння, характеру регуляції кримінальної поведінки, передбачення й бажання суспільно небезпечних наслідків. У свою чергу обсяг усвідомлення суспільної небезпечності вчиненого діяння та довільна регуляція протиправної поведінки залежать від ступеня вираженості психічних аномалій. З цього випливає, що психічні аномалії як обставини, що пом’якшують відповідальність (покарання), можуть бути реалізованими лише через правову категорію обмеженої осудності.

Включення в Кримінальний кодекс поняття обмеженої осудності буде регулювати правове положення цієї категорії осіб;

по-друге, невпинна тенденція до індивідуалізації міри покарання підвищує увагу до суб’єкта злочину. Тому нехтування проблемою обмеженої осудності веде до порушення одного з головних принципів кримінального права  індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання;

по-третє, співвідношення обмеженої осудності зі ступенем вини зумовлює її співвідношення і з кримінальною відповідальністю, покаранням (його видом і розміром). Наявність психічних аномалій (звичайно, за умови, що вони впливали на механізм злочину) майже не враховувалась при призначенні покарання до набрання чинності новим Кримінальним кодексом (надалі – КК), за винятком випадків застосування статей 95, 96 та 103 КК 1960 року.

Досконала розробка проблеми обмеженої осудності, деталізація її ознак (критеріїв), вироблення пропозицій щодо її застосування тощо необхідні для того, щоб уникнути можливих зловживань та суб’єктивних помилок при врахуванні обмеженої осудності судом при призначенні покарання, та для обгрунтування того, що злочин, вчинений обмежено осудною особою, визнається вчиненим за пом’якшуючих покарання обставин.

Поєднання цих обставин визначає головну мету введення категорії обмеженої осудності: визначення юридичних підстав і механізму, через які судово-психіатрична експертиза може зробити зрозумілим для суду значення хворобливих розладів психічної діяльності особи, що не виключають осудності, для вирішення питання щодо її вини та відповідальності.

Протягом багатьох років існування проблема обмеженої осудності швидше декларувалась, ніж піддавалась глибокому науковому аналізові. Ставлення до обмеженої осудності висловлювали у своїх роботах такі провідні юристи та учені-психіатри дореволюційного періоду, як А.А.Жижиленко, В.Х.Кандинський, О.Ф.Кістяківський, Є.Я.Немировський, С.В.Познишев, В.П.Сербський, Л.З.Слонимський, В.Спасович, М.С.Таганцев та інші. Наукові позиції щодо розв’язання проблеми обмеженої осудності також викладені відомими вченими як радянського періоду, так і цього часу, серед яких можна назвати Ю.М.Антоняна, А.М.Бобрищев-Пушкіна, Ю.С.Богомягкова, С.В.Бородіна, С.Будзинського, Л.І.Глухарьову, Н.П.Грабовську, П.С.Дагеля, М.М.Ісаєва, Н.С.Лейкину, Д.Р.Лунца, А.В.Михеєву, Р.І.Михеєва, А.А.Музику, Б.С.Никифорова, В.С.Орлова, Б.Ошеровича, В.Б.Первомайського, А.Плюшкова, С.Ф.Семенова, Ю.К.Сущенко, С.І.Тихенка, В.С.Трахтерова, І.М.Фарбера, Н.І.Фелінську, О.Є.Фрейєрова та інших науковців.

Однак, така значна увага до проблеми обмеженої осудності ще не означає її розв’язання. На сьогодні не опубліковано монографічних праць, які б у комплексі охоплювали цю проблему. Спеціальні дослідження концепції обмеженої осудності у вітчизняній кримінально-правовій науці не здійснювалися, за винятком часткового висвітлення питань обмеженої осудності в дисертаційному дослідженні Н.А.Орловської. Звідси і відповідно низький рівень розроблення цієї проблеми як загалом, так і окремих її положень. У юридичній літературі по суті і навіть чисто термінологічно відсутнє єдине розуміння обмеженої осудності, надто слабко окреслені її критерії. Тому актуальність та доцільність наукової розроблення як самого поняття обмеженої осудності, так і визначення чітких його критеріїв, а також розв’язання питань, які стосуються кримінальної відповідальності, покарання та застосування примусового лікування щодо обмежено осудних осіб, не викликає сумніву. Крім того вимагає дослідження і законодавче визначення обмеженої осудності.

Необхідністю вдосконалення кримінального законодавства шляхом внесення конкретних, науково обґрунтованих пропозицій, а також прагненням узяти посильну участь у розробці проблеми обмеженої осудності як кримінально-правової категорії і пояснюється вибір теми дисертації.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на положеннях Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю 1996-2000 рр. (п. 65). Дисертацію виконано відповідно до наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 1.3 «Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.»), а також згідно з планом науково-дослідної роботи Національної академії внутрішніх справ України «Проблеми удосконалення кримінального законодавства України».

Мета й задачі дослідження. Головна мета дослідження полягає у визначенні поняття обмеженої осудності, розробленні її критеріїв, вирішенні питань кримінальної відповідальності та покарання обмежено осудних осіб, застосування примусового лікування цих осіб, а також формулюванні практичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення чинного законодавства.

Поставлена мета обумовила необхідність розв’язання таких головних завдань:

 дослідити історію розвитку обмеженої осудності з найдавніших часів до цього часу. Проаналізувати всі погляди «за» та «проти» щодо категорії обмеженої осудності;

 визначити поняття обмеженої осудності та розкрити її критерії;

 розглянути співвідношення обмеженої осудності з осудністю та неосудністю;

 установити межі компетенції судді (слідчого) та психіатра-експерта при визначенні обмеженої осудності;

 визначити особливості кримінальної відповідальності та покарання обмежено осудних осіб;

 дослідити питання застосування примусового лікування обмежено осудних осіб;

 сформулювати пропозиції щодо внесення змін та доповнень у норми чинного Кримінального кодексу України, що регламентують категорію обмеженої осудності.

Об’єктом дослідження є обмежена осудність як кримінально-правова категорія. Зокрема, піддані аналізу підстави визнання особи обмежено осудною, підстави пом’якшення кримінальної відповідальності (покарання) обмежено осудним, які вчинили злочини.

Предметом дослідження є норми кримінального законодавства, присвячені регламентації категорії обмеженої осудності, слідчо-прокурорська та судова практика застосування норм про відповідальність за вчинення злочину в стані сильного душевного хвилювання, експертна практика про визнання (невизнання) особи обмежено осудною, доктринальне тлумачення та практичне розуміння норм, що передбачають кримінальну відповідальність за діяння, вчинені обмежено осудними особами, погляди суддів, працівників правоохоронних органів, експертів-психіатрів і експертів-психологів на обмежену осудність.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Головним у ній є системний метод, яким здійснюється дослідження проблеми у безпосередньому зв’язку із суміжними поняттями: осудність, неосудність, психіка, свідомість, вина, відповідальність, покарання, обставини, що його пом’якшують. Системно-структурний метод уможливив показати комплексно поняття та критерії категорії обмеженої осудності у співвідношенні з осудністю, неосудністю та їх критеріями, а також визначити, в компетенцію яких органів входить встановлення відповідних критеріїв даних понять. Застосування історичного, історико-правового методів дозволило вивчити історію розвитку обмеженої осудності, проаналізувати різні погляди щодо цієї категорії. Порівняльно-правовий, логіко-семантичний, формально-юридичний методи уможливили визначитися з назвою поняття, що розглядається, сформулювати поняття обмеженої осудності, текст норми про неї, проаналізувати співвідношення її з осудністю й неосудністю, дослідити окремі питання кримінальної відповідальності та покарання обмежено осудних осіб.

Теоретичне підґрунтя дослідження становлять праці вчених не лише в галузі кримінального права, але й загальної психології та психіатрії. В дисертації використані окремі положення усіх проектів Кримінального кодексу України (1995, 1997, 1999 і 2001 років). У порівняльно-правовому плані досліджене кримінальне законодавство Російської Федерації, Франції, Швейцарії, ФРН, Данії, а також законодавства таких колишніх соціалістичних зарубіжних країн, як ПНР, ВНР, НДР, ЧССР та інших держав. У роботі також використовувалась енциклопедично-довідкова література та словники.

Нормативною базою дисертаційного дослідження є Конституція України, Кримінальний кодекс України 1960 року, новий Кримінальний кодекс України 2001 року.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані внаслідок: вивчення у Київському міському центрі судово-психіатричної експертизи 300 судово-психіатричних експертиз (у тому числі комплексних психолого-психіатричних) за 1998 рік, в експертних висновках яких йшлося про осіб, які мали певні психічні розлади; вибіркового вивчення кримінальних справ щодо злочинів, вчинених особами, які згідно з матеріалами судово-психіатричних експертиз могли бути визнані обмежено осудними; узагальнення 29 кримінальних справ про злочини, передбачені статтями 95, 96 та 103 КК України 1960 року (тобто всіх кримінальних справ, що були розглянуті у дев’яти районних судах м. Києва за 5 років). У дослідженні використовувалась опублікована судова практика, роз’яснення постанов Пленуму Верховного Суду України, а також дані спеціального анкетування суддів, експертів-психіатрів і експертів-психологів проведеного з метою вивчення їх професійної позиції стосовно необхідності розробки й аналізу проблеми обмеженої осудності, включення цієї категорії у кримінальне законодавство, а також інших питань щодо проблеми обмеженої осудності.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим монографічним дослідженням в Україні, присвяченим проблемі обмеженої осудності. Крім того цю проблему розглянуто комплексно, зроблено спробу розв’язання низки складних дискусійних питань про природу, поняття, сутність та критерії обмеженої осудності, сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України.

Ґрунтуючись на проведеному дослідженні, сформульовано низку положень, висновків, пропозицій, зокрема:

 На основі представлених суперечливих позицій щодо вирішення проблеми обмеженої осудності зроблено висновок, згідно з яким є необхідним вивчення, аналіз і розробка категорії обмеженої осудності.

 Обґрунтовано необхідність позначення поняття, що розглядається, терміном «обмежена осудність». Про це свідчить характеристика стану особи, який слід відносити до обмеженої осудності та визначення самого слова «обмежений».

 Сформульовано визначення обмеженої осудності. Обмежена осудність – це кримінально-правова категорія, яка характеризує психічний стан особи під час вчинення злочину, обов’язковою ознакою якого (стану) є суттєве обмеження внаслідок хронічного або тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності (непсихотичного рівня) здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними при якісному збереженні критичної функції свідомості.

Обмежена осудність обумовлює можливість особи визнаватися винною та нести кримінальну відповідальність за вчинене (тобто є юридичною передумовою вини і кримінальної відповідальності).

 Дістала подальший розвиток характеристика критеріїв обмеженої осудності: юридичного, психологічного та медичного. Юридичним критерієм обмеженої осудності є факт вчинення передбаченого кримінальним законодавством суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності), ознаки якого відображають психічний розлад суб’єкта злочину і суттєве обмеження здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними, при наявності доказів вчинення його особою, відносно якої вирішується питання про обмежену осудність. Обидві частини психологічного критерію: інтелектуальна (здатність особи усвідомлювати свої дії) і вольова (здатність керувати своїми діями) повинні поєднуватися сполучником «та». При хворобливих розладах психічної діяльності межового характеру, які не торкаються якісного боку свідомості, психологічний критерій зберігається. Під психологічним критерієм обмеженої осудності розуміється суттєве обмеження (кількісне) у суб’єкта протиправного діяння здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. Медичним критерієм обмеженої осудності є хронічні або тимчасові хворобливі розлади психічної діяльності непсихотичного рівня (так звані межові психічні розлади або психічні аномалії), які проявляються переважно розумовою недостатністю, афективними або вольовими розладами, суттєвою ознакою яких є обмеження здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними при якісному збереженні критичної функції свідомості.

 Вперше обґрунтовано висновок про те, що будь-який розлад психічної діяльності межового характеру, який не позбавляє особу здатності усвідомлювати та керувати своїми діями, певною мірою обмежує цю здатність, але не будь-який свідчить про обмежену осудність. Тобто обмежена здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними при певних хворобливих розладах психіки (непсихотичного характеру), як правило, не повинна ідентифікуватися з обмеженою осудністю. Для визнання особи обмежено осудною недостатньо встановити в неї хворобливий розлад психічної діяльності непсихотичного характеру, необхідно, щоб хворобливі вияви істотно вплинули на поведінку особи і зумовили злочинний характер діяння.

 Дістало подальший розвиток обґрунтування того, що для визнання особи осудною необхідні юридичний і психологічний критерії, обмежено осудною  юридичний, психологічний і медичний критерії, неосудною  юридичний та медичний критерії. Для наявності кожного з юридичних понять «осудність», «обмежена осудність», «неосудність» необхідно, щоб кожна група критеріїв була зв’язана нейтральною за своєю природою ознакою, однаково необхідною для кожного із зазначених критеріїв. Такою ознакою є час вчинення суспільно небезпечного діяння.

 Запропоновано, щоб до компетенції судді (суду), слідчого відносилось встановлення юридичного критерію (факту вчинення суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки складу злочину, передбаченого кримінальним законом, та особи, якій інкримінується це діяння, а також доказ того, що саме ця особа вчинила дане діяння). Встановлення здатності особи до усвідомлення своїх дій та керуванню ними під час вчинення суспільно небезпечного діяння, тобто встановлення психологічного та медичного критеріїв знаходиться у компетенції психіатра-експерта. Компетенція психіатра-експерта при визначенні обмеженої осудності, по-перше, повинна включати констатацію у термінах психіатричної діагностики наявності у підекспертного ознак хворобливого розладу психічної діяльності непсихотичного рівня згідно з діючим діагностичним стандартом і, по-друге, зазначати (виходячи з аналізу матеріалів кримінальної справи), чи могли виявлені у підекспертного психічні розлади, при зазначеній у справі ситуації, умовах, які передували та мали місце на момент вчинення суспільно небезпечного діяння, проявитися та відбитися, істотно вплинути на поведінку особи, обумовити злочинний характер діяння, тобто суттєво обмежити здатність особи усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними під час вчинення протиправного діяння.

 Обґрунтовується необхідність застосування в судово-психіатричній експертизі при вирішенні питань відносно обмеженої осудності принципу презумпції психічного здоров’я.

 Сформульовано висновок про те, що визнання особи обмежено осудною враховується при визначенні вини (її ступеня), призначенні покарання і застосуванні примусового лікування.

Злочин, вчинений особою, яка визнана судом обмежено осудною, визнається вчиненим за пом’якшуючої покарання обставини, що передбачена самостійною нормою Загальної частини КК України. Рекомендація пом’якшувати такій особі покарання не менше, ніж на 2/3 від санкції статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений нею злочин. У випадках, коли строк покарання при його пом’якшенні на 2/3 буде меншим мінімальної міри покарання, передбаченого санкцією статті Особливої частини КК України, призначається мінімальний його строк, або це покарання заміняється (при можливості) менш тяжким.

До обмежено осудної особи при необхідності суд може застосувати примусове лікування.

 Підтверджено правильність включення до Загальної частини Кримінального кодексу України норми, яка регламентує зміст обмеженої осудності, а також вперше запропоновано передбачити в цій нормі пом’якшення покарання особам, які визнані судом обмежено осудними, та можливість застосування до них примусового лікування.

Сформульовано нову редакцію норми, що регламентує категорію обмеженої осудності. Текст цієї норми (ст. 20 Кримінального кодексу України) має бути таким:

«Стаття 20. Обмежена осудність

Обмежено осудною визнається особа, у якої під час вчинення нею злочину була суттєво обмежена внаслідок хронічного або тимчасового розладу психічної діяльності (непсихотичного рівня) здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними при якісному збереженні критичної функції свідомості.

Така особа підлягає кримінальній відповідальності. Визнання особи обмежено осудною здійснюється судом.

Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання в бік його пом’якшення.

До обмежено осудної особи за призначенням суду може застосовуватися примусове лікування».

 Висновок про те, що оскільки, вчинення злочину обмежено осудною особою треба вважати вчиненим за пом’якшуючих відповідальність (покарання) обставинах, а однією з підстав визнання особи обмежено осудною є такий хворобливий розлад психічної діяльності як фізіологічний афект, то було б доцільним у статті 116 нового КК України слова «в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого», та у статті 123 того ж кодексу слова «в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого» замінити словами «обмежено осудною особою». У назві цих статей слова «в стані сильного душевного хвилювання» замінити словами «обмежено осудною особою».

Пункт «7» статті 66 нового КК («вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого») пропонується виключити з Кримінального кодексу України.

В частині 4 статті 36 нового КК України слова «сильне душевне хвилювання» замінити словами «короткочасний хворобливий розлад психічної діяльності (непсихотичного рівня)».

 Запропоновано створити для обмежено осудних злочинців спеціалізованих лікувально-виправних установ або, що більш реально на даному етапі розвитку нашого суспільства, створення спеціалізованих лікувально-виправних відділень у виправно-трудових установах відбування покарання, у яких буде поєднуватись не тільки з примусовим лікуванням, а й з проведенням (виконанням) певних додаткових корекційно-психологічних, реабілітаційних та інших необхідних заходів, які будуть здійснюватися спеціально підготовленими фахівцями (психіатрами та психологами).

 Визначено, що підставами для призначення примусового лікування обмежено осудним особам є: 1) наявність у діях винного ознак складу злочину; 2) визнання даної особи обмежено осудною.

Умовами примусового лікування обмежено осудних осіб є: а) медичний висновок про наявність у суб’єкта злочину хворобливого розладу психічної діяльності (непсихотичного рівня) та про необхідність застосування примусового лікування; б) хворобливий розлад психічної діяльності (непсихотичного рівня), який визначив, зумовив злочинний характер діяння, суттєво вплинув на поведінку особи під час вчинення злочину; в) покарання, призначене особі, в якої виявлений певний хворобливий розлад (непсихотичного рівня), за злочин, зумовлений цим розладом.

 Виділені такі види примусового лікування, що застосовуються до обмежено осудних осіб: 1) примусове лікування в місцях позбавлення волі під час відбування засудженим покарання; 2) примусове лікування в спеціальних медичних (лікувальних) закладах, яке застосовується до осіб, засуджених до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, та до осіб, звільнених з місць позбавлення волі, при необхідності продовження примусового лікування.

 Пропозиції щодо внесення змін і доповнень до нового Кримінального кодексу України. Частину 1 ст.96 КК України після слова «покарання,» доповнити словами: «до осіб, визнаних судом обмежено осудними, та». Доповнити КК України 2001 року положеннями про порядок продовження та припинення застосування примусового лікування до засуджених, які визнані судом обмежено осудними, виклавши їх в ч. 3 ст. 96 КК України.

 Рекомендується внести зміни і доповнення у Кримінально-процесуальний кодекс України, в якому передбачити статтю, про порядок продовження або припинення судом примусового лікування до засуджених, які визнані судом обмежено осудними, та у Виправно-трудовий кодекс України, який доповнити положенням про примусове лікування позбавлених волі обмежено осудних осіб.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що головні положення дисертації використовувалися в навчальному процесі при викладанні курсу «Кримінальне право України. Загальна частина», а також у науково-дослідній роботі кафедри кримінального права Національної академії внутрішніх справ України. Автором також вносились пропозиції щодо внесення до Кримінального кодексу України 1960 року та проекту Кримінального кодексу України статті про обмежену осудність до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, які були частково враховані при доопрацюванні проекту Кримінального кодексу України, поданого до першого читання.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути також використані:

 для подальшого вивчення та розробки проблеми обмеженої осудності;

 у практичній діяльності суддів та слідчих при вирішенні питань, пов’язаних з застосуванням норм КК України 2001 року, які регламентують категорію обмеженої осудності, та пов’язаних з кримінально-правовим аналізом та кваліфікацією дій, вчинених у стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту);

 у навчальному процесі юридичних навчальних закладів та факультетів при вивченні курсу «Кримінальне право України»;

 при підготовці підручників, науково-практичних посібників і методичних вказівок.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були обговорені на засіданнях кафедри кримінального права Національної академії внутрішніх справ України.

Основні положення дисертації знайшли відображення в доповідях та виступах на наукових, науково-практичній та міжнародних конференціях, зокрема, на науково-практичній конференції «Наука і вища освіта», організованою Запорізьким інститутом державного та муніципального управління 16 травня 1997 року в м. Запоріжжя; на науковій конференції «Конституційні права та свободи людини і громадянина», організованою Інститутом адвокатури при Київському Національному університеті імені Тараса Шевченка, яка відбувалась 15-16 травня 1998 року в м. Києві; на науковій конференції «Державотворення в Україні», організованою Міжнародним інститутом лінгвістики і права, яка проходила 17-18 травня 1998 року в м. Києві; на міжнародній конференції «Європа на порозі нового тисячоліття», яка проводилась 5 червня 1999 року в м. Києві на базі Академії праці і соціальних відносин; на міжнародній конференції «Проблеми права на зламі тисячоліть», організованою Дніпропетровським національним держуніверситетом, що проходила 12-14 лютого 2001 року в м. Дніпропетровську; на науково-практичній конференції, присвяченій 10-й річниці незалежності України «Актуальні проблеми вдосконалення національного законодавства України», організованою Міжнародним інститутом лінгвістики і права, що проходила 25-26 квітня 2001 року в м. Києві.

Публікації за темою дисертації. Основні теоретичні положення і висновки та практичні рекомендації дисертаційного дослідження знайшли відображення в десяти наукових публікаціях, п’ять з яких надруковані у фахових виданнях (одна з яких у співавторстві, де частка здобувача перевищує п’ятдесят відсотків).

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Зміст вступ розділ теоретико методичнічні особливості організації процесу спілкування з дітьми у притулку для неповнолітніх

    Документ
    Людина не може жити,працювати,задовольняти свої матеріальні та духовні потреби, не спілкуючись із іншими людьми. Історично і в процесі індивідуального розвитку спілкування є необхідною умовою існування людини, одним із найважливіших
  2. Зміст Вступ Розділ Теоретичні основи криміналістичного вчення про сліди

    Документ
    Розділ 2. Поняття криміналістично значимої інформації і отримання її із слідів з метою встановлення окремих фактів і обставин при порушеннях державного кордону
  3. Зміст вступ Розділ І

    Документ
    Актуальність теми. Проблема виконання приписів будь-якої правової системи актуальна з часів античного Риму, де стверджувалось: Pacta sunt servanda” – право повинно виконуватись.
  4. Зміст вступ розділ 1 (1)

    Документ
    Якщо говорити про який не-будь народ, то перш за все, мова піде про щось таке, що притаманне саме цій нації, її традиції, звичаї, літературні твори, тобто про культуру.
  5. Зміст вступ розділ 1 (3)

    Документ
    Актуальність теми дослідження. У середині 50-х рр. розпочалася третя фаза розвитку сучасної цивілізації – інформаційна, наступна після аграрної та індустріальної.

Другие похожие документы..