Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
"Я знаю, что детей бить нельзя и телесные наказания - не дело. Да я ведь его и пальцем не трогаю. Знаете, что я делаю? Он страшно боится темноты...полностью>>
'Лекция'
Это сфера деятельности государства, связанная с отношениями между классами, нациями, социальными группами, смыслом которой является завоевание, удерж...полностью>>
'Документ'
#M12293 0 90174 3 0 0 0 0 0 0 0 0приказом Минтранса России от 14 октября 1 года N 77#S (Бюллетень нормативных актов федеральных органов исполнительно...полностью>>
'Документ'
Снижение выбросов парниковых газов, лежащее в основе идеи Киотского протокола, во многом связано с перераспределением генерирующих мощностей, так как ...полностью>>

Верховну Раду України (1, Ст. 75). Як показує досвід держав розвиненої демократії, доводять вчені з конституційного права (2, с. 315) представницька форма реалізації закон

Главная > Закон
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Вступ

Актуальність теми дослідження. Конституція України 1996 р., “спираючись на багатовікову історію українського державотворення”, проголосила єдиним органом законодавчої влади в Україні парламент – Верховну Раду України (1, Ст.75). Як показує досвід держав розвиненої демократії, доводять вчені з конституційного права (2, с. 315) представницька форма реалізації законодавчої влади є найбільш виправданою з погляду демократії і самоврядування народу. Представницькі органи є основою представницької системи, виражають представницьке народовладдя і є формою втілення та здійснення народного суверенітету. Новелізуючи нашу політичну систему в напрямі парламентсько-президентської республіки, підвищення дієвості влади, всебічної демократизації суспільства і держави, слід враховувати не тільки позитивний зарубіжний досвід, а й багатий вітчизняний позитивний і негативний досвід виборного політичного представництва. Актуальність цього завдання і продиктувала вибір і напрямок даного дослідження.

Унікальність історії вищих представницьких органів влади в Україні полягає не лише в тім, що вона має глибокі корені та давні історичні традиції. Втрачаючи та знов виборюючи власну державність, український народ навіть в часи, коли був роздертий сусідами-державами, набував досвіду представництва у різних вищих представницьких установах цих держав – сеймах Литви і Польщі, парламентських установах Австрії та Австро-Угорщини, Державній думі царської Росії, досвіду “радянського парламентаризму” в складі СРСР. Цілком закономірно, що різні аспекти організації та функціонування вітчизняного парламенту, історичного досвіду політичного представництва привертають увагу дослідників, в т.ч. істориків держави і права. Від рівня наукового осмислення генези парламентаризму, традицій та історичних джерел організації і функціонування представницької влади в Україні багато в чому теж залежать перспективи та наслідки переходу до ефективної політичної системи, що відповідає найбільш поширеній у демократичних країнах Європи парламентсько-президентській моделі держави.

Історико-правові аспекти вищих представницьких органів державної влади в Україні мають безперечно велике пізнавальне, історико-теоретичне і практичне значення. Дослідження в історичному контексті дає змогу, крім того, заповнити прогалини в історико-юридичному знанні про державотворчі процеси в Україні і на цій основі досягти головної мети – створення неупередженої об’єктивної картини історичного розвитку української державності, поєднання історичного досвіду загальнонаціонального представництва з вирішенням його нагальних проблем.

Дослідження історико-правових аспектів українського парламентаризму – складна наукова проблема ще й тому, що до недавнього часу досвід українського державотворення значною мірою було сфальсифіковано радянськими історичною і юридичною науками, і об’єктивна його історія лише складається. Зроблені тільки перші кроки й у вивченні історії вищих представницьких органів державної влади в Україні. Все це і продиктувало вибір теми дисертаційного дослідження.

Актуальність теми дисертаційного дослідження продиктовано і станом її розробки, недоліками й здобутками, які вимагають критичного й всебічного їх аналізу, глибокого осмислення проблеми.

Рівень дослідження проблеми визначається передусім наявністю сучасної наукової літератури з історії українського парламентаризму.

Історіографічний аналіз у першому розділу дисертації переконливо доводить, що сучасна історико-правова наука потребує нового комплексного осмислення витоків вітчизняного досвіду політичного представництва, історії становлення та розвитку вищих представницьких органів державної влади на основі вивчення літописних, архівних, документальних, мемуарних та історіографічних джерел, передусім – праць видатних істориків минулого, спеціальних досліджень історії станово-представницьких органів в Україні XIV-XVI cт., XVII-XVIII ст. Потребує узагальнення й критичного аналізу парламентський досвід українства з другої половини XIX – на початку ХХ ст. Використання і врахування здобутків і гірких невдач вітчизняного парламентаризму – важлива умова успіху сучасного державотворення, парламентської реформи, становлення в Україні реального парламентаризму на демократичних засадах..

Тема дисертаційної роботи відповідає завданням комплексної цільової програми № 0186.0.070872 “Актуальні проблеми історії українського національного державотворення”, розроблюваної кафедрою історії держави і права Національної юридичної академії України ім. Я.Мудрого за участю автора.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вивчення й узагальнення досвіду формування, порядку функціонування, компетенції вищих представницьких органів влади, що діяли в Україні, їх передісторії протягом Х – початку ХХ ст., виявлення правової природи зазначених органів.

Поставлена мета досягається в ході вирішення таких загальних і конкретних задач:

  • з’ясувати стан наукової розробки проблеми, викласти своє її бачення, інтерпретацію досліджуваних історико-правових явищ;

  • визначити наукові передумови виборного політичного представництва, основні концепції виборного представництва у світовій та вітчизняній політико-правовій думці;

  • дослідити його передісторію – зародження народоправства і станового представництва на Русі, їх історичні засади, проаналізувати вічовий досвід і практику боярських рад, їх склад, компетенцію, порядок роботи цих інститутів влади Київської давньоруської держави;

  • проаналізувати організацію і діяльність станово-представницьких органів влади в Україні доби Великого князівства Литовського і Речі Посполитої, висвітлити їх склад, компетенцію та особливості законодавчої процедури, участь українців в них;

  • показати роль Генеральних козацьких рад і Ради старшини в процесі відродження української державності у ХVII ст. та її Руїни; дослідити їх склад, повноваження та порядок роботи;

  • узагальнити вітчизняний досвід політичного представництва в добу бездержавності у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.: українське представництво в парламентських установах Австрії та Австро-Угорщини (виборче законодавство, наслідки його реформи, діяльність Галицького і Буковинського крайових сеймів); в Державній думі Росії (виборче законодавство та його наслідки, склад депутатів від українських губерній, діяльність української думської громади, участь у законодавчій роботі, українське питання в Думі);

  • розглянути становлення українського тимчасового парламенту в добу національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр. – Української Центральної Ради: формування її складу, організаційних структур та компетенції, функції та порядок роботи; ідеї та спроби відновлення вищих представницьких органів часів Гетьманату і Директорії; розвиток парламентаризму в Західно-Українській Народній Республіці, започаткування і діяльність радянських вищих представницьких установ як різновиду “радянського парламентаризму”;

  • узагальнити історичний досвід організації і функціонування вищих представницьких органів державної влади, що діяли в Україні.

Об’єктом дисертаційного дослідження виступає історичний процес становлення та розвитку вищих представницьких органів державної влади в Україні з ІХ до початку ХХ ст., правовідносини, пов’язані з їх формуванням і функціонуванням.

Предметом дослідження є історико-правовий аналіз організації і функціонування вищих представницьких органів державної влади в Україні в досліджуваний період, форми і способи реалізації їх представництва та повноважень.

У межах проведеного автором дослідження одержано наступні результати, які мають наукову новизну:

  • систематизовані й проаналізовані ідеї представницької форми демократії у європейській політико-правовій думці XVII-XIX ст., - найважливіші умови функціонування цієї демократії, юридична природа народного представництва, конституційно-правовий статус законодавчих народних зборів; узагальнені ідеї вітчизняних і російських конституціоналістів про народне представництво як необхідну складову, політичну і правову базу правової держави;

  • вперше у вітчизняній історико-правовій літературі здійснено цілісне, комплексне дослідження історії становлення і розвитку вищих представницьких органів державної влади в Україні до початку ХХ ст., принципів і конституційно-правових засад їх виборності, організації, діяльності, функцій і повноважень;

  • сформульовано висновки про те, що першовитоками органів народоправства і станового представництва в Україні слід вважати віче і боярську раду часів Київської Русі як інституцій публічної влади, що діяли поряд з князівською владою. Вперше, на основі літописів найбільш повно проаналізовані їх склад, компетенцію, функції;

  • положення про те, що входження земель Київської Русі у Литовську державу, королівство Польське і Річ Посполиту супроводжувалось активною участю наших співвітчизників у становленні представницьких органів цих держав. Дістали подальший розвиток висновки про склад і повноваження Пани-ради, яка згодом зосередила законодавчі, контрольні, виконавчі та вищі судові функції; вперше проаналізовано причини і суть сеймової реформи у Великім князівстві Литовському, склад і компетенцію вальних сеймів Речі Посполитої та їх нижчої ланки - повітових сеймиків воєводств; підтверджено історіографічну цінність праць вітчизняних і російських істориків держави і права другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

  • положення про те, що підґрунтям українського парламентаризму є Генеральні (загальні) козацькі ради і Ради старшини часів Гетьманщини. Підтверджені висновки М.С.Грушевського та деяких інших вчених про появу елементів представництва у цих Радах. Вперше найбільш повно проаналізовано склад і компетенцію цих інституцій у XVII – першій половині XVIII ст., визначено функції козацьких рад, названо причини гальмування їх представницьких і процедурних механізмів. З’ясована роль і місце Генеральних рад у системі розподілу влад за проектом Конституції гетьмана П.Орлика;

  • у дисертаційному дослідженні розвинуті положення про вплив на долю українського виборного представництва досвіду участі західних українців в парламентських установах Австрії, Австро-Угорщини у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Розвинуті положення й значно доповнені відомості про парламентський досвід українства в Державній думі Росії, передусім – у сфері законотворення, організації парламентської роботи, обговоренні найгостріших політичних та соціально-економічних проблем, національного, аграрного, робітничого питань тощо;

  • здійснено комплексне дослідження формування складу, компетенції, функцій та порядку роботи Української Центральної Ради в 1917-1918 рр., доведена її роль як загальнонаціонального представницького і законодавчого органу УНР. Подальший розвиток дістало положення, що Гетьманат не став запереченням ідеї загальнонаціонального представництва. Розвинуті положення про український соборний передпарламент – Трудовий конгрес часів Директорії, про тимчасовий вітчизняний парламент – Українську Національну Раду ЗУНР. На основі опублікованих і архівних джерел дістали подальший розвиток положення про склад, компетенцію, функції та порядок організації роботи вищих представницьких органів влади УРСР – з’їздів Рад, ВУЦВК та його Президії у 1917-1920 рр.;

  • внаслідок проведеного дослідження одержано досить цілісну картину історії становлення та розвитку вищих представницьких органів державної влади в Україні до початку ХХ ст. Червоною ниткою в цій історичній картині виступає традиція народовладдя, визнання верховенства Рад – Генеральних козацьких рад у XVII-XVIII ст., Центральної Ради (1917-1918 рр.), Національної Ради ЗУНР (1918-1920 рр.);

  • вперше в сучасній історико-правовій науці виділено і проаналізовано основні загально-правові принципи організації і діяльності вищих представницьких органів державної влади, що діяли у різні часи в Україні, насамперед їх виборність і колегіальність.

Певної новизни дисертації додає критичний аналіз спеціальної літератури з теми, нове осмислення проблем становлення вищих представницьких органів влади, парламентаризму в Україні як об’єктивний процес державотворення.

Практичне значення одержаних результатів полягає передусім у тому, що матеріали дисертації відтворюють важливу сферу історико-правових знань, саме – процес становлення і розвитку вищих представницьких органів в Україні. Вони дають можливість врахувати багаті традиції функціонування безпосередньої і представницької форм демократії в історії українського народу, його представництва в парламентах інших держав, особливості історичної практики виборного представництва.

  • Основні положення і висновки дисертації можуть бути використані у науково-дослідній роботі – для подальшої розробки історії виборчого законодавства, вітчизняної теорії народного представництва, окремих історичних етапів українського державотворення; удосконалення і збагачення змісту навчального процесу у вивченні історії держави і права України у навчальних закладах усіх рівнів, де викладається ця дисципліна, підручників і навчальних посібників.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею, результатом власних досліджень автора. Під час підготовки публікацій у співавторстві з А.І.Козаченком в учбовому посібнику «Органи влади і управління Української держави (друга половина XVII-XVIII ст.)» автору дисертації належить передмова, §1 «Загальновійськова рада» та Додаток 2 Українсько-російські угоди (друга половина XVII ст.).

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії держави і права України і зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, висвітились у доповідях і наукових повідомленнях на міжнародних і науково-практичних конференціях: 1) “Проблеми удосконалення законодавства України та практики його застосування” (Харків, 1991 р.); 2) «Законодавство України: стан, проблеми, перспективи» Харків, (1994); 3) «Правова держава України: проблеми, перспективи розвитку» (Харків, 1995); 4) «Ідеологія державотворення в Україні: Історія і сучасність» (Київ, 1997); 5) «Актуальні проблеми формування правової держави в Україні» (Харків, 2000); 6) “Актуальні проблеми історії держави і права України” (Харків, 2000); «Конституція України – основа модернізації держави та суспільства» (Харків, 2001); «Проблеми вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування» (Харків, 2001); «Проблеми правового забезпечення економічної та соціальної політики в України» (Харків, 2005); «Конституція П.Орлика 1710 р.: розвиток українського конституціоналізму» (Харків, 2006).

Результати дослідження використовувались дисертантом при підготовці навчальних програм, планів семінарських занять з курсу «Історія держави і права України», при читанні лекцій та проведенні семінарських занять з курсу в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого. Здобувач використовував результати свого дослідження у депутатській діяльності в складі Харківської обласної ради, її нормотворенні.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 1 індивідуальну монографію, 24 наукові статті у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, тези доповідей за матеріалами конференцій та «круглих столів».

Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети, задач дослідження дисертація складається із вступу, п’яти розділів, які поділені на 16 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (463 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 430 сторінок, з яких основного змісту – 402 сторінки.

РОЗДІЛ І

Історіографія, джерельна база та методологія дослідження

Розвиток теорії представництва

1.1. Історіографія дослідження.

Рівень вивченості досліджуваної проблеми визначається передусім наявністю сучасної наукової літератури з теми.

Найбільш значним здобутком історіографії теми є монографічні й дисертаційні дослідження історії провідного інституту представницької демократії в Україні – парламентаризму. Маємо, передусім, книгу “Український парламентаризм: минуле і сучасне” (1999 р.), підготовлену Інститутом держави і права ім.. В.М.Корецького НАН України за участю науковців інших установ і практичних працівників, в якій розкривається історія формування, сучасного утвердження та вдосконалення українського парламентаризму, місце і роль Верховної Ради України в суспільно-політичному житті країни (3). Це, по суті, перше видання такого роду в Україні. Дещо по-іншому дослідили цю проблему О.М.Бандурка і Ю.Д.Древаль в монографіях 1999 р. (4) та 2003 р. (5). Тут становлення парламентаризму в Україні пов’язано з часами діяльності імперських австрійського та російського парламентів. Історія становлення представницької влади у світовому і вітчизняному контексті вперше подали у стислому викладі П. Кислий і Ч. Вайз у книзі (2000 р.) “Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового досвіду” (6). Автори всіх видань головну увагу приділили нинішньому парламентові України – організаційним та конституційно-правовим засадам, складу, функціям і повноваженням, порядку його роботи тощо.

Становлення та еволюцію світового парламентаризму з включенням розгляду формування та розвитку його теорії в Україні і Росії подали у своїх ґрунтовних працях В.М.Шаповал (7) та А.З.Георгіца (8). Їх дослідження важливі для дисертації в плані можливості співставлення вітчизняної і світової практики виборного представництва та аналізу формування і розвитку теорії парламентаризму, в т.ч. – вітчизняної конституційної думки.

Значний крок у вивченні становлення і розвитку українського Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Отже, сучасна історико-правова наука потребує нового осмислення передісторії представницьких установ в Україні, появи елементів сословного представництва на основі вивчення літописних джерел, праць видатних істориків минулого. Передусім потребує аналізу визначення складу, компетенції та порядку роботи віча і боярської ради в Київській Русі.

Історіографія представницьких станових органів Литовсько-Руської держави була започаткована працями М.Максимейка (63) та І.Малиновського (64), а також вже названими працями Р.Лащенка (36) та М.Чубатого (38). Їх роботи до сих пір залишаються неперевершеними з огляду на використані джерела та глибину аналізу. Лише останнього часу дослідники знову розпочали вивчення суспільно-політичного ладу і права України в складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої – Б.Й Тищик, О.А.Вівчаренко (65), її представницьких органів – О.М.Мироненко (66), історії земських сеймиків – О.Винниченко (67).

Досить активно і плідно сучасними дослідниками вивчається і висвітлюється важливий період українського державотворення доби Запорізької Січі і Гетьманщини. Крім загальних праць з історії вітчизняного державотворення, де в тій чи іншій мірі висвітлюється і проблема представництва, – С.Грабовського, С.Ставрояні, Л.Шкляра (56), Д.Наливайка  (68), О.Гуржія (69), В.Смолія, В.Степанкова (70) та ін., останнім часом з’явились змістовні статті і повідомлення О.Мироненка (71-74), А.Козаченка (75-77) та ін., які продовжують започатковану М.Слабченком (78), Л.Окіншевичем (79-82) традицію вивчення історії вищих органів влади і управління Козацької держави. Найбільш ґрунтовно цю проблему дослідив у своїй кандидатській дисертації А.І.Козаченко (83). Окремі питання становлення та еволюції вищого законодавчого органу Української козацької держави висвітлювали В.Щербак (84), Р.Шуст (85), В.Журавський (86), які широко послуговуються працями Д.І.Яворницького (87), М.І.Костомарова (88).

Серед дослідників історії вітчизняного державотворення козацької доби існують суттєві розбіжності щодо тлумачень еволюції козацьких рад (89). Так, один із провідних дослідників сучасного парламентаризму В.Шаповал зазначає, що “навряд чи правильним буде шукати витоки парламентаризму в Україні у період Гетьманщини та Запорозької Січі, освячений, на думку частини істориків, діяльністю різного роду рад” (90, с.18). Думку В.Шаповала схоже поділяє і В.Журавський, який вважає, що козацька Рада “виступає скоріше певним атавізмом минулого на тлі загальних тенденцій розвитку тогочасного суспільства”, справедливо попереджаючи про небезпеку спрощених тлумачень еволюції вітчизняного парламентаризму, поверхневих аналогій між історією і сучасністю нашої держави (86, с. 60-61). Інші дослідники вважають цілком безпідставно стверджувати відсутність передісторії українського парламентаризму (19, с. 184; 71, с.73). Так в контексті еволюції вітчизняного парламентаризму розглядає, зокрема, представницькі органи і вітчизняний конституціоналізм Литовсько-Руської і Козацької держав О.Мироненко (66,73).

Таким чином, потребують подальшого і спеціального вивчення історії та організаційно-правових засад діяльності вищих представницьких органів Литовсько-Руської держави і Речі Посполитої, участі в них українців, діяльність генеральних і старшинських рад в Козацькій державі.

Українське представництво в парламентських установах Австро-Угорщини кінця ХІХ - початку ХХ ст. вперше знайшло відображення у публістично-історичних працях М.Павлика (91,92), І.Франка (93,94), М.Грушевського (95,96), С.Барана (97), К.Левицького (98). Вони відобразили гострі проблеми виборчого процесу, українського і польського представництва в австрійському парламенті і крайових сеймах, демократичні зміни на західноукраїнських землях, змалювали політичні портрети українських депутатів.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Таким чином, дослідження генези вищих представницьких органів державної влади в Україні потребує як подальшого вивчення її окремих етапів, так і комплексного, наскрізного й узагальнюючого аналізу становлення і розвитку вітчизняного досвіду вищого представництва, його традицій. Історіографічний огляд з досліджуваної теми дає всі підстави стверджувати, що таке завдання є назрілим, необхідним, актуальним.

1.2. Джерельна база дослідження.

Джерельна основа дисертації репрезентована різними групами джерел: 1) нормативно-правовими актами вищих представницьких органів державної влади і управління; 2) офіційними документами і матеріали про їх діяльність; 3) творами визначних діячів українського державотворення та інших мислителів минулого; 4) документами і матеріалами особистого походження; 5) матеріалами періодичної преси; 6) літописами, хроніками історичних подій; 7) архівними матеріалами.

Основними джерелами досліджуваної теми є нормативно-правові акти вищих представницьких органів державної влади і управління, які діяли в різні часи на території України та офіційні документи і матеріали про їх діяльність.

Цінні відомості про представницьку і правову систему Великого князівства Литовського та Речі Посполитої містять Литовські статути, грамоти великих князів литовських, ухвали й ординації сеймів ВКЛ та РП, королівські універсали і листи. Вони дозволяють проаналізувати склад, компетенцію та організацію роботи вальних сеймів та повітових сеймиків, діяльність українських послів в них. Ці джерела використані зі стародруків (Литовські статути (174-176), Литовської Метрики (177), акти адміністрації ВКЛ та РП з архівів, виданих у ХІХ – на початку ХХ ст. “Комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском генерал-губернаторе” – “Архив Юго-Западной России” (далі – АЮЗР) (178-189) збірників актових і наративних джерел (190-193). Унікальним джерелом є «Дневник Люблинского сейма 1569 года» (194). В ньому зафіксовано у хронологічній послідовності хід сеймових нарад і засідань польських короля, Сенату, послів з литовськими послами протягом восьми місяців щодо унії.

Історію Генеральних козацьких рад та Рад козацької старшини у XVII-XVIII ст. відобразила головним чином нормотворча діяльність гетьманів і гетьманських урядів – угоди, Універсали, договірні статті. Вони публікувались у ХІХ ст. в “Источниках Малороссийской истории”, зібраних Д.Бантиш-Каменським (195), у збірниках архівних матеріалів – АЮЗР (179, 183,184,186-189), “Пам’ятниках, изданных Киевской комиссией для разбора древних актов” (190), “Документах, объясняющих историю Западно-Русского края” (191) та ін. (195,196). Найбільш значний масив актових і наративних матеріалів припадає на добу Хмельниччини і Гетьманщини. Серед них – “Документи Богдана Хмельницького” (196), “Універсали Богдана Хмельницького. 1648-1657” (197), Збірник документів “Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.” (198), збірники документів і матеріалів з історії українсько-російських взаємин і Переяславської Ради 1654 р. (199-201). Додатковим джерелом, використаним в дисертації, є царські грамоти, укази, статті, привілеї з Повного зібрання законів Російської імперії, які проливають світло на історію козацьких Рад (202-205).



Скачать документ

Похожие документы:

  1. «european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

    Документ
    Терентьєв В.І. канд. юр. наук, доцент (голова); Козаченко О.В. канд. юр. наук, доцент (заступник голови); Достдар Р.М. канд. юр. наук, доцент МНЦ ОНЮА; Ємельянова Л.
  2. Вської області управління юстиції в миколаївській області право XXI століття: становлення та перспективи розвитку збірник наукових праць миколаїв 2006

    Документ
    Терентьєв В.І. канд. юр. наук (голова); Ємельянова Л.В. канд. юр. наук; Козляковський П.А. канд. пед. наук; Козаченко О.В. канд. юр. наук (заступник голови); Обручков Р.
  3. Й суд миколаївської області управління юстиції в миколаївській області визначальні тенденції генезису державності І права збірник наукових праць миколаїв 2007

    Документ
    У збірнику наукових праць репрезентуються матеріали доповідей, які були представлені під час проведення пленарних і секційних засідань міжнародної науково-практичної конференції „Треті Прибузькі юридичні читання”, що відбувалася 23-24
  4. В. П. Вишневський член-кореспондент нан україни, доктор еко­номічних наук, професор Донецької національного університету

    Документ
    I У навчальному посібнику викладено теорстико-методологічні та прикладні засади розвитку національної економіки України. На основі використання праць українських і зарубіжних авторів, вивчення різноманітних сгатисгачних даних та інших
  5. Філософсько-правові І теоретико-юридичні аспекти генезису публічно-правового порядку

    Документ
    Розбудова суспільства на засадах громадянських цінностей і формування властивостей правової і соціальної держави вимагає переосмислення багатьох державно-правових реалій, серед яких особливе місце займає служба.

Другие похожие документы..