Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
ВВЕДЕНИЕ * ЧАСТЬ 1. СПОСОБЫ ПОЛУЧЕНИЯ И ОЦЕНКИ ИНФОРМАЦИИ * Вводные положения Краткая характеристика источников информации Взятие информации у индивид...полностью>>
'Рабочая программа курса'
Рабочая программа курса «История России XX - начала XXI вв.» составлена на основе Федеральной примерной программы по истории 2005 г. ( Вестник образ...полностью>>
'Темы рефератов'
Прибыль предприятия: сущность, виды, роль. Факторы роста прибыли. Распределение и использование прибыли....полностью>>
'Документ'
 [чтобы увидеть текст в сети мне пришлось заменить некоторые символы в книге: 1) стрелку вверх я заменил на открытую фигурную скобку { 2) стрелку вни...полностью>>

Міністерство освіти І науки україни одеський державний економічний університет екологічний менеджмент

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОЛОГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Навчальний посібник

За редакцією д.е.н., професора Семенова В.Ф та к.е.н., доцента Михайлюк О.Л.

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

і

Київ- 2004

УДК 504.75 (075) ББК20.1я7

П21

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

(Лист№ 14/18.2 - 723 від 09.04.04 р.)

Рецензенти:

В.З. Геллер - доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри екології ОНАХТ;

В.В. Немченко ~ доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри обліку та аудиту Одеського Державного Аграрного Універ­ситету.

Колектив авторів:

Семенов В.Ф., Михайлюк О.Л., Галушкіна Т.П., Крусір Г.В., Мозгалева В.М., Сухіна Л.В., Стеценко С.В., Ткаченко Н.І., Давиденко І.В., Логвіновська СІ.

II 21 Екологічний менеджмент: Навчальний посібник / За ред. В.Ф. Семенова, О.Л. Михайлюк . - Київ, Центр навчальної літератури, 2004.- 407 с. ISBN 966-8365-15-1

У навчальному посібнику розглядаються теоретичні і методичні основи екологічного менеджменту. Викладаються механізм управління якістю навколишнього середовища, екологічна експертиза проектів, екологічний аудит, екологічне страхування, екологізація суспільного виробництва.

Для студентів і викладачів вищих навчальних закладі в, практичних працівників, фахівців у галузі економіки природокористування та охорони навколишнього середовища.

УДК 504.75 (075) ББК20.1я7

ISBN 966-8365-15-1 © Колектив авторів, 2004

© Центр навчальної літератури, 2004.

ВСТУП

Одним з основних завдань сучасної освіти є формування екологічного способу мислення. Його становлення, власне, починається в античному світі. Проте, якщо до кінця XIX століття іщ проблема носила філософський характер, то тепер вона перейшла у практичну площину. Сьогодні рушійною силою розвитку людського суспільства залишаються протиріччя між безмежною здатністю розвивати матеріальні і духовні потреби людей і обмеженістю природних та енергетичних ресурсів. Прагнення людей до задоволення зростаючих потреб призводить до переваги матеріального над духовним. Сьогодні людство знаходиться на тій межі, коли на задоволення матеріальних потреб вже може не вистачити природних ресурсів. Йдеться про втрату природою спроможності до самовідтворення.

Особливістю сучасної екологічної ситуації є технологічний рівень використання законів природи, пов'язаний з переходом від макрорівня через мікрорівень до молекулярного й атомар­ного рівнів. Сучасна технологія виробництва - це ланка у взаємодії суспільства і природи. Вона дає суспільству мож­ливість використовувати природні речовини і енергію, пристосовувати для життя людей природне оточення. Значний вплив технологій на навколишнє середовище свідчить про низьку ефективність процесів природокористування.

Оцінюючи вплив сучасних технологій на навколишнє середовище, ми бачимо, що, по-перше: зростають витрати сукупної праці на отримання елементів природного середовища, які використовуються у виробництві; по- друге: мають місце великі витрати суспільної праці в результаті нераціонального використання сировини, матеріалів, палива; по-третє: виникає необхідність у виокремленні значної кількості сукупної праці для ліквідації негативних наслідків впливу виробництва на природне середовище; по-четверте: зростає дефіцит природних умов виробництва. Все це виносить на псдзядгжіденнші питання п|ю^ко_логізацію виробництва; зменшення технологічного навантаження; підтримку природного потенціалу шляхом

Екологічний менеджмент

само відновлення і режиму економії природних процесів; скорочення втрат; комплексність вилучення корисних компонен­тів, використання відходів у якості вторинного ресурсу, вдоско­налення економічного механізму захисту природного середовища.

Функціонування будь-якого господарського об'єкту повинно оцінюватися рівнем досягнення певної якості навко­лишнього середовища. Існує зв'язок між якістю продукції і якістю навколишнього середовища. Чим вища якість продукції (з урахуванням екологічної оцінки використання відходів і результатів природоохоронної діяльності в праці виробництва), тим вища якість навколишнього середовища.

На рівні підприємства діючий механізм природокористу­вання не забезпечує акумуляцію фінансових ресурсів природо­охоронного призначення, недостатньо корелює з економічними інтересами підприємства. Суттєве покращення якості навко­лишнього середовища потребує багато часу та активної приро­доохоронної роботи. Виникає необхідність у формуванні і активній реалізації на всіх рівнях управління нової парадигми суспільного розвитку, основу якої повинна складати гармонізація відносин в системі «суспільство-виробництво-природа». В нашій країні набувають все більшого розповсюдження підходи, пов'язані з екологізацією усіх напрямків суспільної діяльності.

Для удосконалення організації ї управління природо­користуванням на рівні підприємства повинна бути сформована принципово нова система екологічного менеджменту. Головною метою цієї системи є забезпечення мінімальних екологічних витрат підприємства при даному обсязі й існуючому технічному рівні розвитку виробництва.

В системі екологічного менеджменту особливе місце займає екологічний аудит, інструмент, що складається з організаційно-економічних факторів захисту навколишнього середовища. Екологічний аудит дозволяє вибрати оптимальний варіант природоохоронних заходів, організувати інформаційно-аналітичний контроль за станом і ступенем експлуатації природоохоронної техніки, дати економічну оцінку запрова­джуваним технічних і технологічних новаціям.

4

РОЗДІЛ 1

Екологічний аудит - це незалежне дослідження усіх аспектів господарської діяльності промислового підприємства будь-якої форми власності для виявлення розмірів прямого чи непрямого впливу на стан навколишнього середовища. Можна сказати, що екологічний аудит - це своєчасна політика здійснення екологічно обґрунтованого підходу до комерційної діяльності підприємств.

Сучасний екологічний менеджмент - це свого роду капітало­вкладення, зорієнтоване у тому числі і на завоювання ринку. Під­приємства повинні працювати таким чином, щоб відчувати свою відповідальність по відношенню до навко-лишнього середовища.

Яким чином можна задовольнити потреби суспільства у відповідній якості оточуючого середовища? Як раціонально використовувати природні ресурси та ефективно управляти природокористуванням? Як організується та впроваджується екологічний менеджмент? Що таке екологічна експертиза та екологічний аудит? В чому полягає екологічна політика? Які правові та організаційні особливості запровадження еколо­гічного механізму екологізації виробництва? Автори на­вчального посібника ставлять ці питання і відповідають на них, наближаючи студентів до розуміння екологічних проблем, формування у них нового екологічного мислення. Формування екологічного мислення особливо важливе на етапі великих перетворень в економіці. В період ринкових трансформацій особливо актуальні проблеми сталого економіко-екологічного розвитку для багатьох територій, де гостро постають нагальні проблеми охорони природних ресурсів і систем.

Навчальний посібник підготовлений професорсько-викладацьким складом кафедри екології, розміщення продук­тивних сил та технології Одеського державного економічного університету у співробітництві з Інститутом еколого-еконо-мічних проблем ринку НАН України.

Навчальний посібник освітлює увесь комплекс сучасних підходів до вирішення проблем економіки природокористу­вання та екології. Запровадження його у навчальний процес дозволить суттєво розширити межі екологічного мислення студентів економічних спеціальностей.

5

РОЗДІЛ 1

ЧАСТИНА 1.

ПРИНЦИПИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ І КРИТЕРІЇ

ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПРИ ВЗАЄМОДІЇ

СУСПІЛЬСТВА З ПРИРОДОЮ

РОЗДІЛ 1.

АНТРОПОГЕННИЙ І ТЕХНОГЕННИЙ ВПЛИВ

НА ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

1.1. Сучасний рівень порушення екологічної рівноваги

на Землі

Діалектика взаємодії суспільства і природи носить історич­ний характер і полягає в тім, що людство - складова частина природи, разом з тим протистоїть їй як перетворююча сила.

На ранній стадії розвитку людства люди знаходилися з навколишнім середовищем у стані безпосередньої і тісної єдності. Первісна людина являла собою звичайного всеїдного консумента природних систем. Займаючись збиранням і полюванням, вона створювала недовговічні невеликі поселення, перекочовуючи з місця на місце в пошуках ділянок з більш багатою рослинністю й іншою їжею. У цей час вплив людини на навколишню природу був незначний. Ще 1,5 мли років тому тривалість життя людини не перевищувала 20 років, а чисель­ність усієї їх популяції на Землі складала близько 500 тисяч осіб. Рівень розвитку продуктивних сил був настільки низьким, що істотного тиску на природне середовище не відбувалося, її саморегулювання здійснювалося порівняно легко.

Ученими доведено, що в недоторканих людиною природних комплексах вища продуктивність, ніж у екосистем, штучно ними створених. Але саме руйнуючий вплив людини на навколишнє середовище стимулював розвиток цивілізації - у пошуках нових ресурсів людство поступово переходило від господарства, що привласнює, до такого, що виробляє. Але створене примі­тивними засобами нове природне середовище надзвичайно

тендітне, швидко виснажує ґрунт і нежиттєздатне в звичайних умовах. Випалювання рослинності, розпушування поверхні землі в сполученні зі знищенням дерев і кущів завдає значної шкоди грунту, призводить до ерозії. Тому освоювані первісною людиною ділянки землі незабаром робилися непридатними, і люди змушені були шукати нові території. Слідами тих екологічних катастроф стародавності планета покрита дотепер: це споконвічні степи і пустелі.

Одна з найтяжкіших екологічних криз мала місце вже на початку неоліту. Навчившись досить добре полювати на тварин, люди своїми діями призвели до зникнення багатьох з них. Є припущення, що в загибелі мамонтів винна людина. У результаті різко скоротилися харчові ресурси безлічі людських спів­товариств, а це, у свою чергу, призвело до масового вимирання. За різними підрахунками, населення скоротилося тоді в 8-10 разів. Це була колосальна екологічна криза, що переросла в соціально-екологічну катастрофу. Вихід з неї був знайдений на шляхах переходу до землеробства, а потім і скотарства, до осідлого способу життя.

Тим самим екологічна ніша істотно розширилася, чому у вирішальній мірі сприяла аграрно-реміснича революція, яка призвела до виникнення якісно нових знарядь праці, що дозволяють багаторазово підсилити вплив людини на на­вколишнє середовище. Була довершена ера «тваринного життя» людини, вона почала активно і цілеспрямовано втручатися в природні процеси, перебудовувати природні біохімічні цикли.

Одомашнювання тварин, перехід від полювання до сіль­ського господарства (вирощування рослин і тварин) до осідлого способу життя (будівництво осель) одержало назву неолітичної революції (9-6 тис. років тому). Господарство з мисливсько-збираючого перетворилося на виробляюче.

Розвиток землеробства і скотарства призвів до глибокого перетворення ландшафту.

Іригаційно-меліоративні роботи давали можливість підвищити врожайність молів, але вони ж, коли проводилися

6

7

Екологічний менеджмент

неправильно, вели до регіональних екологічних криз і загибелі цивілізацій. Деякі сучасні історики вважають, що помилки в іригаційному будівництві були причиною занепаду і загибелі Вавілонської держави.

Масове знищення лісів з метою збільшення площі орних земель мало місце в Месопотамії, Греції, Малій Азії, у горах Македонії.

Взагалі є усе більше даних про те, що стародавні цивілізації гинули не тільки від навали завойовників, але і від власних екологічних труднощів, з якими не могли справитися.

Слово «екологія» утворено з двох грецьких слів: «oicos», що означає будинок, житло, і «logos» - наука і дослівно перекладається як наука про будинок, місцеперебування. Вперше цей термін використав німецький зоолог Ернст Геккель у 1886 році, визначивши екологію як сферу знань, що вивчає взаємини тварин як з живою, так і з неживою природою, що включає як дружні, так і недружні відносини, з якими тварини і рослини прямо чи побічно входять у контакт. Таке розуміння екології стало загальновизнаним, і сьогодні класична екологія це наука про вивчення взаємин живих організмів з навколишнім середовищем.

Згідно з М.Ф. Реймерсом - це «Дисципліна, що вивчає загальні закони функціонування екосистем різного ієрар­хічного рівня, тобто комплексна наука, що досліджує середовище мешкання живих істот (включаючи людину)».

За 1.1. Дедю Екологія - «це наука про взаємини між: живими організмами та середовищем їх мешкання».

За розмірністю об'єктів вивчення екологію поділяють на аутоекологію (організм і його середовище), популяційну екологію (популяція і її середовище), синекологію (спів­товариства і їхнє середовище), біогеоцитологію (вчення про екосистеми) і глобальну екологію (вчення про біосферу Землі).

В залежності від об'єкта вивчення екологію поділяють на екологію мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин, людини, агроекологію, промислову (інженерну) і т.п.

РОЗДІЛ 1

За середовищами і компонентами розрізняють екологію суші, прісних водойм, моря, пустель, високогір'їв і інших географічних просторів.

До екології часто відносять велику кількість суміжних галузей, головним чином з галузі охорони навколишнього середовища.

Екологічна рівновага - динамічний стан природного середовища, при якому може бути забезпечена саморегуляція і відтворення всіх його компонентів: атмосферного повітря, водних ресурсів, ґрунтового покриву, рослинного і тваринного світу.

Звичайно екосистеми мають визначений обсяг міцності і стійкості до зовнішнього (техногенного) впливу. Вони в змозі переробити визначений обсяг забруднювачів чи відновити популяцію, але тільки за умови, що не пройдена «крапка повернення» - не порушена екологічна рівновага. Приклад його порушення - катастрофічні наводки і повені в Закарпатті. До 90-х років Україна потреби в деревині на 25% задовольняла за рахунок власних лісів Полісся і Карпат, а 75% ввозила із Західного і Східного Сибіру Росії. Після проголошення незалежності за деревину потрібно було платити валютою, якої is України в достатній кількості не було. Тоді почалися нера­ціональні вирубки лісів у Карпатах. До цього ліси покривали схили гір, створювали тінь навесні, і сніг танув повільно. Ліси всмоктували й акумулювали вологу під час літніх дощів, і річки не переповнювалися водою під час паводків. Нині сніг тане швидко, зливові опади не затримуються на схилах, і потоками стікають у гірські ріки, що не мають великої заплави і не спроможні вмістити великий обсяг води. Це призводить до різкого підняття рівня води і затоплення таких територій, які сторіччями раніше ніколи не потрапляли в зону затоплення і були обрані людьми для будівництва житла.

У 50-і роки в Китаї пройшла так звана «горобина війна», при який китайці оголосили головними винуватцями знищення посівів зернових - горобців. Вони знищили їхню більшу частину, після чого почався масовий падіж худоби. Виявляється,

8

9

Екологічний менеджмент

горобці знищують не тільки посіви зернових, але і комах-паразитів. Для відновлення порушеної рівноваги довелося закуповувати горобців у СРСР.

Екологічна ємність території - максимально можлива в конкретних умовах даного району біологічна продук­тивність усіх його біоценозів.

Будь-яке природне середовище (лісовий масив, галявина, акваріум) у змозі «прогодувати» і «дати притулок» тільки обмеженій кількості мешканців. Якщо їх виявиться більше, то порушиться екологічна ємність середовища.

Усім відома зовні непоказна сарана яскраво- смарагдового кольору, яку усі бачили влітку на галявині. Одна чи дві комахи можуть з'їсти за своє життя пару сотень листів чи травинок, і це не порушить екологічну ємність екосистеми. Однак, у роки сонячної активності ця комаха особливо активно збільшує свою популяцію в Аравійській пустелі, а потім починає рухатися на північний схід, направляючись у Поволжя Росії. Останнім часом існує безліч хімічних і біологічних препаратів знищення сарани за допомогою спеціальної авіації. Раніше сарана була справжнім стихійним лихом і для Поволжя, і для Новоросії. Вона йшла хмарою висотою до 100 м і шириною до кількох десятків кілометрів, знищуючи на своєму шляху всі посіви, траву до кореня, листя на деревах. Після її проходу залишалася «мертва зона».

Погіршення екологічної ситуації стало особливо помітно з 60-х років XX століття. Саме тоді почали з'являтися повідом­лення про наслідки застосування ДДТ і інших пестицидів, різке збільшення викидів в атмосферу і гідросферу незасвоюваних природою антропогенних відходів, про дефіцит матеріальних і енергетичних ресурсів.

Зараз у людства дві найважливіші проблеми: імовірність ядерної війни й екологічні катастрофи. Зіставлення не випадкове: антропогенний пресинг на природне середовище загрожує тим же, що і застосування атомної зброї, - знищенням життя на Землі.

10

РОЗДІЛ 1

Механізми адаптації природних систем і самої людини до швидких антропогенно обумовлених змін природного середо­вища перестають спрацьовувати, внаслідок чого природні екосистеми деградують, і це негативно позначається на людині. У різні історичні часи загострювалися протиріччя між людиною і природою і це призводило до екологічних криз. Але це були локальні і регіональні кризи. Стародавні мисливці могли, винищивши тварин, перейти на інше місце; древні хлібороби і скотарі могли, якщо грунт виснажувався чи кормів ставало менше, освоїти нові землі.

Особливістю нашого часу є інтенсивний і глобальний вплив людини на навколишнє середовище, що супроводжується глобальними негативними наслідками. Протиріччя між людиною і природою здатні загострюватися через те, що не існує межі росту матеріальних потреб людини, у той час як здатність природного середовища задовольнити їх - обмежена. В сучасній цивілізації діє хижацька мораль «суспільства споживання».

В історії людської культури багато сказано про гармонію в природі. Творець вчення про біосферу В.І. Вернадський вважав, що у біосфері все враховується й все пристосовується з тим же підпорядкуванням мірі і гармонії, яку ми бачимо в струнких рухах небесних світил і починаємо бачити в системах атомів речовини й атомів енергії. Збільшення людської господарської діяльності гостро порушує питання про гармонію взаємодії людини і природи.

Первісна людина і людина античності не протиставляла себе природі, більш того, вона усвідомлювала свій нерозривний зв'язок із природою, ототожнювала себе з нею, обожнювала її.

Становлення і розвиток людського суспільства супро­воджувався локальними і регіональними екологічними кризами. Протиріччя між людиною і природою наростало головним чином у сільськогосподарській сфері.

Усього чверть століття тому слово «екологія» було відоме дуже вузькому колу людей. Відносини між суспільством і природою цікавили лише окремих філософів і представників географічних наук.

11

Екологічний менеджмент

На рубежі 60- 70-х років людство довідалося, що усе більше забруднення повітря і водних джерел, міські шуми, які оглушають, незліченні смітники, що пригнічують, збіднені природні ландшафти - аж ніяк не локальні, явища. Під загрозою знаходяться практично всі природні оболонки (сфери) нашої планети, багато фундаментальних рівноваг у біосфері Землі і навіть за її межами. Підрив цих рівноваг призведе до необо­ротних для життя на планеті наслідків.

Протиріччя в системі «людина - суспільство - природа» набули планетарнного характеру. Породивши небачені в минулому погрози і небезпеки, вони наклали помітний відбиток і па без того складну картину сучасного світу.

Протягом усієї історії людства вплив суспільства на природу розвивався не як простий лінійний процес. Напружена, а в ряді випадків критична екологічна ситуація, що склалася в другій половині нинішнього століття, - це сигнал про настання нової фази у взаємодії суспільства і природного середовища.

Літосфера (тверда оболонка Землі), і особливо її верхня частина, стала об'єктом найбільш чуттєвих антропогенних навантажень. Це результат вторгнення людини в земні надра; проведених нею змін рельєфу місцевості і природних ландшафтів; як змушених, так і невиправданих вилучень із сільськогос­подарського обороту земель; руйнування і забруднення ґрун­тового покриву, опустелювання й інших процесів.

Мають місце значні втрати ґрунтових ресурсів. Загальна площа втрачених для світового сільського господарства оброб­люваних земель досягла за всю історію людства 20 млн км2 - це більше площі всієї ріллі, яка використовується в даний час (близько 15 млн км - ).

Різні форми ґрунтової деградації, пов'язаної з антро­погенними факторами, являють собою найбільш значне джерело втрат. Від 30 до 80% зрошуваних земель у світі страждають від засолення, видужування, заболочування. 35% оброблюваних земель піддаються ерозійним процесам. Кожні 10 років світові втрати верхнього шару ґрунту складають 7%.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти та науки україни академії управління та інформаційних технологій “аріу” (2)

    Документ
    Матеріали доповідей учасників третьої науково-практичної конференції „Інформаційні технології в управлінні туристичною та курортно-рекреаційною економікою” (13-14 вересня 2007 року, Бердянськ) – Бердянськ: АУІТ “АРІУ”, 2007.
  2. Міністерство освіти та науки україни академії управління та інформаційних технологій “аріу” (1)

    Документ
    Матеріали доповідей учасників другої науково-практичної конференції „Інформаційні технології в управлінні туристичною та курортно-рекреаційною економікою” (15-16 вересня 2006 року, Бердянськ) – Бердянськ: АУІТ “АРІУ”, 2006.
  3. Національна академія наук України Міністерство освіти та науки України бюлетень

    Документ
    На сьогодні важливим для регіону засобом сприяння його соціально-економічному розвитку є створення та функціонування кластерних систем, тобто територіально-виробничих об’єднань підприємницьких структур, які інтегрують свої зусилля
  4. Держава І право: de lege praeteritA, instante, futura міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

    Документ
    Держава і право: de lege praeterita, instante, futura: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Миколаїв, 27-28 листопада 2009 року. – Миколаїв: Іліон, 2009.
  5. Міністерство освіти І науки України Одеський державний екологічний університет Екологічний факультет

    Документ
    А. Одеський державний екологічний університет знаходиться за адресою - 65016 Україна, м. Одеса, вул. Львівська 15, тел. (+380482) 63-62-09, 49-57-18, факс 42-77-67,

Другие похожие документы..