Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Семинар'
1) Раскройте многообразие подходов к определению понятия "корпоративное управление". В чём состоят причины отсутствия единой трактовки сущно...полностью>>
'Документ'
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри адміністративного та фінансового права Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ва...полностью>>
'Документ'
Цель: формирование личности обучающегося, способной к принятию ответственных решений, нравственному, гражданскому, профессиональному становлению, жиз...полностью>>
'Документ'
Образец кассационной жалобы по гражданскому делу.ВНИМАНИЕ! Действует новый срок обжалования судебных решений (определений) в кассационную инстанцию. В...полностью>>

Міністерство освіти І науки україни одеський державний економічний університет екологічний менеджмент

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОЛОГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Навчальний посібник

За редакцією д.е.н., професора Семенова В.Ф та к.е.н., доцента Михайлюк О.Л.

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

і

Київ- 2004

УДК 504.75 (075) ББК20.1я7

П21

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

(Лист№ 14/18.2 - 723 від 09.04.04 р.)

Рецензенти:

В.З. Геллер - доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри екології ОНАХТ;

В.В. Немченко ~ доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри обліку та аудиту Одеського Державного Аграрного Універ­ситету.

Колектив авторів:

Семенов В.Ф., Михайлюк О.Л., Галушкіна Т.П., Крусір Г.В., Мозгалева В.М., Сухіна Л.В., Стеценко С.В., Ткаченко Н.І., Давиденко І.В., Логвіновська СІ.

II 21 Екологічний менеджмент: Навчальний посібник / За ред. В.Ф. Семенова, О.Л. Михайлюк . - Київ, Центр навчальної літератури, 2004.- 407 с. ISBN 966-8365-15-1

У навчальному посібнику розглядаються теоретичні і методичні основи екологічного менеджменту. Викладаються механізм управління якістю навколишнього середовища, екологічна експертиза проектів, екологічний аудит, екологічне страхування, екологізація суспільного виробництва.

Для студентів і викладачів вищих навчальних закладі в, практичних працівників, фахівців у галузі економіки природокористування та охорони навколишнього середовища.

УДК 504.75 (075) ББК20.1я7

ISBN 966-8365-15-1 © Колектив авторів, 2004

© Центр навчальної літератури, 2004.

ВСТУП

Одним з основних завдань сучасної освіти є формування екологічного способу мислення. Його становлення, власне, починається в античному світі. Проте, якщо до кінця XIX століття іщ проблема носила філософський характер, то тепер вона перейшла у практичну площину. Сьогодні рушійною силою розвитку людського суспільства залишаються протиріччя між безмежною здатністю розвивати матеріальні і духовні потреби людей і обмеженістю природних та енергетичних ресурсів. Прагнення людей до задоволення зростаючих потреб призводить до переваги матеріального над духовним. Сьогодні людство знаходиться на тій межі, коли на задоволення матеріальних потреб вже може не вистачити природних ресурсів. Йдеться про втрату природою спроможності до самовідтворення.

Особливістю сучасної екологічної ситуації є технологічний рівень використання законів природи, пов'язаний з переходом від макрорівня через мікрорівень до молекулярного й атомар­ного рівнів. Сучасна технологія виробництва - це ланка у взаємодії суспільства і природи. Вона дає суспільству мож­ливість використовувати природні речовини і енергію, пристосовувати для життя людей природне оточення. Значний вплив технологій на навколишнє середовище свідчить про низьку ефективність процесів природокористування.

Оцінюючи вплив сучасних технологій на навколишнє середовище, ми бачимо, що, по-перше: зростають витрати сукупної праці на отримання елементів природного середовища, які використовуються у виробництві; по- друге: мають місце великі витрати суспільної праці в результаті нераціонального використання сировини, матеріалів, палива; по-третє: виникає необхідність у виокремленні значної кількості сукупної праці для ліквідації негативних наслідків впливу виробництва на природне середовище; по-четверте: зростає дефіцит природних умов виробництва. Все це виносить на псдзядгжіденнші питання п|ю^ко_логізацію виробництва; зменшення технологічного навантаження; підтримку природного потенціалу шляхом

Екологічний менеджмент

само відновлення і режиму економії природних процесів; скорочення втрат; комплексність вилучення корисних компонен­тів, використання відходів у якості вторинного ресурсу, вдоско­налення економічного механізму захисту природного середовища.

Функціонування будь-якого господарського об'єкту повинно оцінюватися рівнем досягнення певної якості навко­лишнього середовища. Існує зв'язок між якістю продукції і якістю навколишнього середовища. Чим вища якість продукції (з урахуванням екологічної оцінки використання відходів і результатів природоохоронної діяльності в праці виробництва), тим вища якість навколишнього середовища.

На рівні підприємства діючий механізм природокористу­вання не забезпечує акумуляцію фінансових ресурсів природо­охоронного призначення, недостатньо корелює з економічними інтересами підприємства. Суттєве покращення якості навко­лишнього середовища потребує багато часу та активної приро­доохоронної роботи. Виникає необхідність у формуванні і активній реалізації на всіх рівнях управління нової парадигми суспільного розвитку, основу якої повинна складати гармонізація відносин в системі «суспільство-виробництво-природа». В нашій країні набувають все більшого розповсюдження підходи, пов'язані з екологізацією усіх напрямків суспільної діяльності.

Для удосконалення організації ї управління природо­користуванням на рівні підприємства повинна бути сформована принципово нова система екологічного менеджменту. Головною метою цієї системи є забезпечення мінімальних екологічних витрат підприємства при даному обсязі й існуючому технічному рівні розвитку виробництва.

В системі екологічного менеджменту особливе місце займає екологічний аудит, інструмент, що складається з організаційно-економічних факторів захисту навколишнього середовища. Екологічний аудит дозволяє вибрати оптимальний варіант природоохоронних заходів, організувати інформаційно-аналітичний контроль за станом і ступенем експлуатації природоохоронної техніки, дати економічну оцінку запрова­джуваним технічних і технологічних новаціям.

4

РОЗДІЛ 1

Екологічний аудит - це незалежне дослідження усіх аспектів господарської діяльності промислового підприємства будь-якої форми власності для виявлення розмірів прямого чи непрямого впливу на стан навколишнього середовища. Можна сказати, що екологічний аудит - це своєчасна політика здійснення екологічно обґрунтованого підходу до комерційної діяльності підприємств.

Сучасний екологічний менеджмент - це свого роду капітало­вкладення, зорієнтоване у тому числі і на завоювання ринку. Під­приємства повинні працювати таким чином, щоб відчувати свою відповідальність по відношенню до навко-лишнього середовища.

Яким чином можна задовольнити потреби суспільства у відповідній якості оточуючого середовища? Як раціонально використовувати природні ресурси та ефективно управляти природокористуванням? Як організується та впроваджується екологічний менеджмент? Що таке екологічна експертиза та екологічний аудит? В чому полягає екологічна політика? Які правові та організаційні особливості запровадження еколо­гічного механізму екологізації виробництва? Автори на­вчального посібника ставлять ці питання і відповідають на них, наближаючи студентів до розуміння екологічних проблем, формування у них нового екологічного мислення. Формування екологічного мислення особливо важливе на етапі великих перетворень в економіці. В період ринкових трансформацій особливо актуальні проблеми сталого економіко-екологічного розвитку для багатьох територій, де гостро постають нагальні проблеми охорони природних ресурсів і систем.

Навчальний посібник підготовлений професорсько-викладацьким складом кафедри екології, розміщення продук­тивних сил та технології Одеського державного економічного університету у співробітництві з Інститутом еколого-еконо-мічних проблем ринку НАН України.

Навчальний посібник освітлює увесь комплекс сучасних підходів до вирішення проблем економіки природокористу­вання та екології. Запровадження його у навчальний процес дозволить суттєво розширити межі екологічного мислення студентів економічних спеціальностей.

5

РОЗДІЛ 1

ЧАСТИНА 1.

ПРИНЦИПИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ І КРИТЕРІЇ

ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПРИ ВЗАЄМОДІЇ

СУСПІЛЬСТВА З ПРИРОДОЮ

РОЗДІЛ 1.

АНТРОПОГЕННИЙ І ТЕХНОГЕННИЙ ВПЛИВ

НА ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

1.1. Сучасний рівень порушення екологічної рівноваги

на Землі

Діалектика взаємодії суспільства і природи носить історич­ний характер і полягає в тім, що людство - складова частина природи, разом з тим протистоїть їй як перетворююча сила.

На ранній стадії розвитку людства люди знаходилися з навколишнім середовищем у стані безпосередньої і тісної єдності. Первісна людина являла собою звичайного всеїдного консумента природних систем. Займаючись збиранням і полюванням, вона створювала недовговічні невеликі поселення, перекочовуючи з місця на місце в пошуках ділянок з більш багатою рослинністю й іншою їжею. У цей час вплив людини на навколишню природу був незначний. Ще 1,5 мли років тому тривалість життя людини не перевищувала 20 років, а чисель­ність усієї їх популяції на Землі складала близько 500 тисяч осіб. Рівень розвитку продуктивних сил був настільки низьким, що істотного тиску на природне середовище не відбувалося, її саморегулювання здійснювалося порівняно легко.

Ученими доведено, що в недоторканих людиною природних комплексах вища продуктивність, ніж у екосистем, штучно ними створених. Але саме руйнуючий вплив людини на навколишнє середовище стимулював розвиток цивілізації - у пошуках нових ресурсів людство поступово переходило від господарства, що привласнює, до такого, що виробляє. Але створене примі­тивними засобами нове природне середовище надзвичайно

тендітне, швидко виснажує ґрунт і нежиттєздатне в звичайних умовах. Випалювання рослинності, розпушування поверхні землі в сполученні зі знищенням дерев і кущів завдає значної шкоди грунту, призводить до ерозії. Тому освоювані первісною людиною ділянки землі незабаром робилися непридатними, і люди змушені були шукати нові території. Слідами тих екологічних катастроф стародавності планета покрита дотепер: це споконвічні степи і пустелі.

Одна з найтяжкіших екологічних криз мала місце вже на початку неоліту. Навчившись досить добре полювати на тварин, люди своїми діями призвели до зникнення багатьох з них. Є припущення, що в загибелі мамонтів винна людина. У результаті різко скоротилися харчові ресурси безлічі людських спів­товариств, а це, у свою чергу, призвело до масового вимирання. За різними підрахунками, населення скоротилося тоді в 8-10 разів. Це була колосальна екологічна криза, що переросла в соціально-екологічну катастрофу. Вихід з неї був знайдений на шляхах переходу до землеробства, а потім і скотарства, до осідлого способу життя.

Тим самим екологічна ніша істотно розширилася, чому у вирішальній мірі сприяла аграрно-реміснича революція, яка призвела до виникнення якісно нових знарядь праці, що дозволяють багаторазово підсилити вплив людини на на­вколишнє середовище. Була довершена ера «тваринного життя» людини, вона почала активно і цілеспрямовано втручатися в природні процеси, перебудовувати природні біохімічні цикли.

Одомашнювання тварин, перехід від полювання до сіль­ського господарства (вирощування рослин і тварин) до осідлого способу життя (будівництво осель) одержало назву неолітичної революції (9-6 тис. років тому). Господарство з мисливсько-збираючого перетворилося на виробляюче.

Розвиток землеробства і скотарства призвів до глибокого перетворення ландшафту.

Іригаційно-меліоративні роботи давали можливість підвищити врожайність молів, але вони ж, коли проводилися

6

7

Екологічний менеджмент

неправильно, вели до регіональних екологічних криз і загибелі цивілізацій. Деякі сучасні історики вважають, що помилки в іригаційному будівництві були причиною занепаду і загибелі Вавілонської держави.

Масове знищення лісів з метою збільшення площі орних земель мало місце в Месопотамії, Греції, Малій Азії, у горах Македонії.

Взагалі є усе більше даних про те, що стародавні цивілізації гинули не тільки від навали завойовників, але і від власних екологічних труднощів, з якими не могли справитися.

Слово «екологія» утворено з двох грецьких слів: «oicos», що означає будинок, житло, і «logos» - наука і дослівно перекладається як наука про будинок, місцеперебування. Вперше цей термін використав німецький зоолог Ернст Геккель у 1886 році, визначивши екологію як сферу знань, що вивчає взаємини тварин як з живою, так і з неживою природою, що включає як дружні, так і недружні відносини, з якими тварини і рослини прямо чи побічно входять у контакт. Таке розуміння екології стало загальновизнаним, і сьогодні класична екологія це наука про вивчення взаємин живих організмів з навколишнім середовищем.

Згідно з М.Ф. Реймерсом - це «Дисципліна, що вивчає загальні закони функціонування екосистем різного ієрар­хічного рівня, тобто комплексна наука, що досліджує середовище мешкання живих істот (включаючи людину)».

За 1.1. Дедю Екологія - «це наука про взаємини між: живими організмами та середовищем їх мешкання».

За розмірністю об'єктів вивчення екологію поділяють на аутоекологію (організм і його середовище), популяційну екологію (популяція і її середовище), синекологію (спів­товариства і їхнє середовище), біогеоцитологію (вчення про екосистеми) і глобальну екологію (вчення про біосферу Землі).

В залежності від об'єкта вивчення екологію поділяють на екологію мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин, людини, агроекологію, промислову (інженерну) і т.п.

РОЗДІЛ 1

За середовищами і компонентами розрізняють екологію суші, прісних водойм, моря, пустель, високогір'їв і інших географічних просторів.

До екології часто відносять велику кількість суміжних галузей, головним чином з галузі охорони навколишнього середовища.

Екологічна рівновага - динамічний стан природного середовища, при якому може бути забезпечена саморегуляція і відтворення всіх його компонентів: атмосферного повітря, водних ресурсів, ґрунтового покриву, рослинного і тваринного світу.

Звичайно екосистеми мають визначений обсяг міцності і стійкості до зовнішнього (техногенного) впливу. Вони в змозі переробити визначений обсяг забруднювачів чи відновити популяцію, але тільки за умови, що не пройдена «крапка повернення» - не порушена екологічна рівновага. Приклад його порушення - катастрофічні наводки і повені в Закарпатті. До 90-х років Україна потреби в деревині на 25% задовольняла за рахунок власних лісів Полісся і Карпат, а 75% ввозила із Західного і Східного Сибіру Росії. Після проголошення незалежності за деревину потрібно було платити валютою, якої is України в достатній кількості не було. Тоді почалися нера­ціональні вирубки лісів у Карпатах. До цього ліси покривали схили гір, створювали тінь навесні, і сніг танув повільно. Ліси всмоктували й акумулювали вологу під час літніх дощів, і річки не переповнювалися водою під час паводків. Нині сніг тане швидко, зливові опади не затримуються на схилах, і потоками стікають у гірські ріки, що не мають великої заплави і не спроможні вмістити великий обсяг води. Це призводить до різкого підняття рівня води і затоплення таких територій, які сторіччями раніше ніколи не потрапляли в зону затоплення і були обрані людьми для будівництва житла.

У 50-і роки в Китаї пройшла так звана «горобина війна», при який китайці оголосили головними винуватцями знищення посівів зернових - горобців. Вони знищили їхню більшу частину, після чого почався масовий падіж худоби. Виявляється,

8

9

Екологічний менеджмент

горобці знищують не тільки посіви зернових, але і комах-паразитів. Для відновлення порушеної рівноваги довелося закуповувати горобців у СРСР.

Екологічна ємність території - максимально можлива в конкретних умовах даного району біологічна продук­тивність усіх його біоценозів.

Будь-яке природне середовище (лісовий масив, галявина, акваріум) у змозі «прогодувати» і «дати притулок» тільки обмеженій кількості мешканців. Якщо їх виявиться більше, то порушиться екологічна ємність середовища.

Усім відома зовні непоказна сарана яскраво- смарагдового кольору, яку усі бачили влітку на галявині. Одна чи дві комахи можуть з'їсти за своє життя пару сотень листів чи травинок, і це не порушить екологічну ємність екосистеми. Однак, у роки сонячної активності ця комаха особливо активно збільшує свою популяцію в Аравійській пустелі, а потім починає рухатися на північний схід, направляючись у Поволжя Росії. Останнім часом існує безліч хімічних і біологічних препаратів знищення сарани за допомогою спеціальної авіації. Раніше сарана була справжнім стихійним лихом і для Поволжя, і для Новоросії. Вона йшла хмарою висотою до 100 м і шириною до кількох десятків кілометрів, знищуючи на своєму шляху всі посіви, траву до кореня, листя на деревах. Після її проходу залишалася «мертва зона».

Погіршення екологічної ситуації стало особливо помітно з 60-х років XX століття. Саме тоді почали з'являтися повідом­лення про наслідки застосування ДДТ і інших пестицидів, різке збільшення викидів в атмосферу і гідросферу незасвоюваних природою антропогенних відходів, про дефіцит матеріальних і енергетичних ресурсів.

Зараз у людства дві найважливіші проблеми: імовірність ядерної війни й екологічні катастрофи. Зіставлення не випадкове: антропогенний пресинг на природне середовище загрожує тим же, що і застосування атомної зброї, - знищенням життя на Землі.

10

РОЗДІЛ 1

Механізми адаптації природних систем і самої людини до швидких антропогенно обумовлених змін природного середо­вища перестають спрацьовувати, внаслідок чого природні екосистеми деградують, і це негативно позначається на людині. У різні історичні часи загострювалися протиріччя між людиною і природою і це призводило до екологічних криз. Але це були локальні і регіональні кризи. Стародавні мисливці могли, винищивши тварин, перейти на інше місце; древні хлібороби і скотарі могли, якщо грунт виснажувався чи кормів ставало менше, освоїти нові землі.

Особливістю нашого часу є інтенсивний і глобальний вплив людини на навколишнє середовище, що супроводжується глобальними негативними наслідками. Протиріччя між людиною і природою здатні загострюватися через те, що не існує межі росту матеріальних потреб людини, у той час як здатність природного середовища задовольнити їх - обмежена. В сучасній цивілізації діє хижацька мораль «суспільства споживання».

В історії людської культури багато сказано про гармонію в природі. Творець вчення про біосферу В.І. Вернадський вважав, що у біосфері все враховується й все пристосовується з тим же підпорядкуванням мірі і гармонії, яку ми бачимо в струнких рухах небесних світил і починаємо бачити в системах атомів речовини й атомів енергії. Збільшення людської господарської діяльності гостро порушує питання про гармонію взаємодії людини і природи.

Первісна людина і людина античності не протиставляла себе природі, більш того, вона усвідомлювала свій нерозривний зв'язок із природою, ототожнювала себе з нею, обожнювала її.

Становлення і розвиток людського суспільства супро­воджувався локальними і регіональними екологічними кризами. Протиріччя між людиною і природою наростало головним чином у сільськогосподарській сфері.

Усього чверть століття тому слово «екологія» було відоме дуже вузькому колу людей. Відносини між суспільством і природою цікавили лише окремих філософів і представників географічних наук.

11

Екологічний менеджмент

На рубежі 60- 70-х років людство довідалося, що усе більше забруднення повітря і водних джерел, міські шуми, які оглушають, незліченні смітники, що пригнічують, збіднені природні ландшафти - аж ніяк не локальні, явища. Під загрозою знаходяться практично всі природні оболонки (сфери) нашої планети, багато фундаментальних рівноваг у біосфері Землі і навіть за її межами. Підрив цих рівноваг призведе до необо­ротних для життя на планеті наслідків.

Протиріччя в системі «людина - суспільство - природа» набули планетарнного характеру. Породивши небачені в минулому погрози і небезпеки, вони наклали помітний відбиток і па без того складну картину сучасного світу.

Протягом усієї історії людства вплив суспільства на природу розвивався не як простий лінійний процес. Напружена, а в ряді випадків критична екологічна ситуація, що склалася в другій половині нинішнього століття, - це сигнал про настання нової фази у взаємодії суспільства і природного середовища.

Літосфера (тверда оболонка Землі), і особливо її верхня частина, стала об'єктом найбільш чуттєвих антропогенних навантажень. Це результат вторгнення людини в земні надра; проведених нею змін рельєфу місцевості і природних ландшафтів; як змушених, так і невиправданих вилучень із сільськогос­подарського обороту земель; руйнування і забруднення ґрун­тового покриву, опустелювання й інших процесів.

Мають місце значні втрати ґрунтових ресурсів. Загальна площа втрачених для світового сільського господарства оброб­люваних земель досягла за всю історію людства 20 млн км2 - це більше площі всієї ріллі, яка використовується в даний час (близько 15 млн км - ).

Різні форми ґрунтової деградації, пов'язаної з антро­погенними факторами, являють собою найбільш значне джерело втрат. Від 30 до 80% зрошуваних земель у світі страждають від засолення, видужування, заболочування. 35% оброблюваних земель піддаються ерозійним процесам. Кожні 10 років світові втрати верхнього шару ґрунту складають 7%.

12

РОЗДІЛ 1

Великою світовою проблемою став процес опустелювання, тобто наступу пустель на культурні агробіоценози. Опустелю­вання - результат неправильного ведення господарства (знищення деревної рослинності, переексплуатація земель). Опустелювання спостерігається в 100 країнах світу.

Щорічно внаслідок цього це губиться 6 млн га сільсько­господарських угідь. За збереження нинішніх темпів через ЗО років це явище охопить територію, що дорівнює площі Саудівській Аравії. Обсяг втрат продукції в масштабі усього світу оцінюється в 26 млрд дол. на рік.

Площа потенційно придатних для нового використання земель 12 млн км2. Розташовані вони нерівномірно: головним чином у Латинській Америці, Африці, Північній Америці, у Західній Європі, на Ближньому і Далекому Сході; в Океанії потенціал розширення вичерпаний.

У найближчі 50 років цей ресурс буде слугувати освоєнню земель, вилучених із сільськогосподарського обороту. Якщо врахувати реальну можливість подвоєння на прийдешні 50 років загальної чисельності населення світу, то стає зрозумілою гострота проблеми забезпечення людства продовольством.

Порівняно новим явищем, що набуває усе більш глобального характеру, стає забруднення літосфери (зокрема, ґрунтів, підземних вод), а також інтенсивне використання підземного середовища (захоронення відходів, складування нафти, газу, проведення ядерних випробувань, будівництво підземних споруд). Це викликає різного роду несприятливі наслідки.

Експлуатація мінеральних багатств літосфери досягла гігантських масштабів. На кожного жителя планети видобу­вається приблизно 20 тонн мінеральної сировини на рік. Видобуток щорічно - 80 мільярдів тонн рудних і нерудних матеріалів з надр - супроводжується численними формами порушення і навіть зміни рельєфу земної поверхні та ланд­шафту. За 150 років гірські роботи призвели до утворення підвалів обсягом 100 км3 і кар'єрів обсягом 40-50 км3.

Один з найцінніших ресурсів літосфери - підземні води. Велика частина запасів прісної води на Землі, не враховуючи

13

Екологічний менеджмент

льодовиків, припадає на підземні води. Обсяг порівняно легко доступних підземних вод (до глибини 800 метрів) оцінюється в 300 тис. км3. Людство щорічно використовує для своїх потреб 2,6 -- 3 тис. км3 прісної води.

Останнім часом інтерес до підземних вод зріс: вони є найбільш економічним водним ресурсом (не мають потреби в дорогих засобах доставки), а також дозволяють освоювати території, де запаси поверхневих вод вкрай обмежені. Разом з тим, існує небезпека якісного виснаження підземних вод у зв'язку з практикою підземного захоронення, що розширюється, (включаючи дуже глибокі обрії) відходів виробництва, у тому числі найбільш токсичних і радіоактивних.

Атмосфера зазнає антропогенних змін докорінного харак­теру: модифікуються її властивості і газовий склад, зростає небезпека руйнування іоносфери і стратосферного озону; підвищується її запиленість; нижні шари атмосфери насичу­ються шкідливими для живих організмів газами і речовинами промислового походження.

Порушення газового складу атмосфери відбувається внаслідок того, що викиди техногенних газів і речовин, які досягають багатьох мільярдів тонн на рік, порівнянні з їхнім надходженням із природних джерел, або навіть перевершують їх.

Розширюються масштаби порушення балансу кисню в атмосфері. У ході еволюції біосфери в її газовій оболонці сформувалася і нагромадилася величезна маса вільного кисню (1,18 * 1015 тонн), що тривалий час залишалася постійною (щорічний приплив кисню, що виробляється рослинами, в атмосфері витрачається на природні окисні процеси).

Сучасне людство грубо втручається в цей кругообіг, споживаючи щорічно за рахунок спалювання мінерального й органічного палива 20 млрд тонн атмосферного кисню. Така форма «проїдання» не поновлюваного ресурсу природи несе в собі джерело небезпечних у майбутньому екологічних кон­фліктів. При щорічному зростанні видобутку паливних копалин 5% вміст вільного кисню через 160 років знизиться на 25 - 30% і досягне критичної для людства величини.

РОЗДІЛ 1

Багато техногенних речовин, що потрапляють у повітряне середовище міст, є небезпечними забруднювачами. Вони завдають шкоди здоров'ю людей, живій природі, матеріальним цінностям. Деякі з них, через тривале існування в атмосфері, переносяться на великі відстані, внаслідок чого проблема забруднення перетворюється з локальної на глобальну. В основному це стосується забруднень окислами сірки й азоту. Накопичення цих забруднювачів в атмосфері північної півкулі (річний приріст 5%) породило таке явище, як кислотні дощі. Вони зменшують біологічну продуктивність ґрунтів і водойм, особливо тих з них, які мають власну високу кислотність.

В останні десятиліття увагу привернула до себе проблема стратосферного озону, що виконує роль захисного екрану для всіх живих істот від надлишкового ультрафіолетового випро­мінювання Сонця. Озону загрожує небезпека в результаті потрапляння у верхні шари окислів вуглецю, а також вироб­ництва хлор- і фторвмісних сумішей (фреонів, пінопластів, аерозольних балончиків). Дослідження цієї проблеми методом моделювання призводить до висновку про зменшення озону в стратосфері на 10%. Виявлення над Антарктидою «озонової дірки» говорить про серйозність проблеми.

Надходження антропогенних зважених часток (аерозолей) сягає щорічно 1 - 2,6 мільярди тонн і дорівнює кількості аерозолей природного походження. Запиленість атмосфери за 50 років збільшилася на 70%.

Знижуючи прозорість атмосфери, аерозолі обмежують надходження сонячного тепла. Існує гіпотеза про вплив запиленості на кліматичні зміни в північній півкулі, зокрема на похолодання, що почалося з 40-х років, і на кліматичні аномалії и загальнопланетарному масштабі, які почастішали.

Запиленість верхніх шарів атмосфери небезпечна завданням Непоправної втрати іоносфері, що викопує роль незамінного і» і урсу, який використовується для далекого радіозв'язку.

Біота Землі (біологічна оболонка, у якій концентрується вся KM на речовина й усі форми життя), потерпає від негативних

14

15

Екологічний менеджмент

екологічних наслідків, що призводять до порушення біохімічних процесів у біосфері. Окрім того, біота піддається специфічним стресам, що носять глобальний характер. Це в першу чергу процес видового збідніння тваринного і рослинного світу, наростання збезлісення планети.

Незважаючи на всі зусилля, винищування тварин і рослин­ності, руйнування природних ландшафтів прийняли ката­строфічні розміри.

Через екологічну безграмотність і безтурботність людини, а часом і варварство у відносинах з живим світом, темпи вимирання диких тварин досяглії максимуму - один вид на рік. Для порівняння: на початку минулого століття ці темпи складали 1 вид на 10 років, а до появи людини на Землі - усього лише один вид на 100 років.

При цьому немає повного уявлення про зникнення нижчих тварин - комах, молюсків і інших, роль яких у підтримці біологічної рівноваги в природі дуже висока.

Ще більш тривожна ситуація зі знищенням рослинності. У середині 70-х років відбувалося знищення одного виду чи підвиду рослин (переважно в тропіках) щодня. За оцінками Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) до середини 80-х років приблизно 10% квіткових рослин (від 20 до ЗО тисяч видів і підвидів) відносилися до числа рідких і знаходилися в небезпеці.

Збідніння генетичного потенціалу біоти Землі відбу­вається також у сфері окультурених рослин і тварин. Але тут причина не в руйнуванні місць їхнього мешкання чи надмірному споживанні людиною, як це має місце у відношенні до дикої флори і фауни, а у свідомому скороченні сортового і видового розмаїття культурних біологічних видів.

Особливе місце в проблематиці глобальної екології займає зведення лісів на планеті, у першу чергу тропічних лісів. Щорічно знищується більше 11 мільйонів гектарів лісу. Це призведе, при збереженні нинішніх темпів їхнього зведення, до зникнення лісів у найближчі ЗО років на території, рівній Індії.

16

РОЗДІЛ 1

Зона лісів, через збіг історичних, соціально-економічних і світогосподарських обставин, перетворюється на об'єкт масового екологічного руйнування, що загрожує не тільки порушенням природних рівноваг на відповідних територіях, але і загальним зниженням рівня організації біосфери в цілому.

Негативні наслідки зведення тропічних лісів визначаються тим, що вони являють собою основу і джерело більшої частини генофонду земної біоти (близько 40 - 50%), у тому числі 100 000 видів вищих рослин з 250 000.

Масштаби зведення тропічних лісів величезні, темпи їхнього зникнення і деградації усе більше прискорюються. В даний час вони складають 2% на рік. З 16 млн км2 Землі, покритої в першій половині XX століття тропічними лісами, наприкінці 70-х років залишилося лише 9,3 млн км2 (скорочення на 42% ). Зведені 2/3 лісів в Азії, 1/2 в Африці, до 1/3 у Латинській Америці. Повному зведенню, корінній зміні і деградації щорічно піддаються 245 тис. км2 тропічних лісів.

Однак, судячи з наростаючого обсягу експорту деревини з тропічних лісів у Північну Америку, Західну Європу і Японію, освоєння зайнятих цими лісами територій під ріллі і пасовища, а також використання деревини в енергетичних цілях (від ЗО до 95% від загального споживання енергії в країнах, що розвиваються), терміни їхнього знищення можуть значно скоротитися. Екологічні і соціально-економічні негативні наслідки процесу численні: колосальні втрати вологи, дегра­дація ґрунтів і опустелення, зміна локальних кліматичних умов, руйнування величезних, що не піддаються оцінці, природно-економічних ресурсів. Зникнення лісів тропіків змінить структуру поверхні Землі, збільшить її відбивну здатність (альбедо).

Гідросфера (водна оболонка Землі) піддається постійним випробуванням в результаті господарського вторгнення у водні системи. Ріки, озера і моря перетворюються на місця скидання різних відходів і забруднюючих речовин. Відбувається якісна зміна гідросфери (хімічного складу і властивостей водного

17

Екологічний менеджмент

середовища). Стає в наш час головним фактором і кількісне виснаження прісної води на Землі, а також знищення значного класу біоти - річкової, озерної, морської.

В останні два десятиліття проблема ресурсів прісної води на Землі зазнала різких змін: у країнах, багатих джерелами води, стали з'являтися ознаки водного дефіциту. З врахуванням же країн, що традиційно страждають через природно-географічні умови від нестачі цього життєво важливого ресурсу, у наявності картина напруженості водного балансу в загальнопланетарному масштабі. Річний водозабір у світі складає 5000 км3 чи близько 15% повного річкового стоку. Безповоротна ж витрата досягла 4000 км3. При цьому поворотні води направляються в природу настільки забрудненими, що для їхнього знешкодження (розчинення) потрібно в кілька разів більший обсяг чистої води. Настання водної кризи не є фатальною неминучістю, оскільки людство має у своєму розпорядженні можливості переломити тенденцію нераціонального водоспоживання. Це призведе до докорінного перегляду концепції використання пріс­них вод, розробки принципово нової стратегії, перебудови тех­нічних, організаційних і економічних основ водокористування. Більше 70% поверхні Землі покрито морями й океанами, що породило міф про те, що вони можуть нескінченно слугувати джерелом знешкодження і приймачем усіх видів відходів людської діяльності. Світовий океан, при усій своїй неосяж­ності, уразливий, як будь-яка інша природна система.

1.2. Поняття екосистеми, навколишнього середовища, соціотехносфери

Екологія розглядає взаємодію живих організмів і неживої природи. Ця взаємодія, по-перше: відбувається в рамках визначеної системи (екологічної системи, екосистеми) і, по-друге: вона не хаотична, а певним чином організована, підвладна законам.

Екосистемою називають сукупність продуцентів, консу-ментів і детритофагів, які взаємодіють один з одним і з навколишнім середовищем за допомогою обміну речовиною,

18

РОЗДІЛ 1

енергією й інформацією таким чином, що ця єдина система зберігає стійкість протягом тривалого часу.

Таким чином, для природної екосистеми характерні три ознаки:

  1. екосистема обов'язково являє собою сукупність живих і неживих компонентів;

  2. в рамках екосистеми здійснюється повний цикл, починаючи зі створення органічної речовини і закінчуючи її розкладанням на неорганічні складові;

  3. екосистема зберігає стійкість протягом деякого часу, що забезпечується визначеною структурою біотичних та абіотич­них компонентів.

За масштабами екосистеми поділяються на:

а) макроекосистеми: окремі материки, океани;

б) мезоекосистеми: гірські масиви (Карпати, Альпи,
Тибетське нагір'я), рівнини (Полісся, Причорномор'я), моря
(Чорне, Балтійське, Червоне), басейни річок (Дніпра, Дунаю,
Амазонки);

в) мікроекосистеми: гниючий пеньок, калюжа, акваріум,
ставок, лісова галявина.

Природні екосистеми мають своєрідну стабільність у часі і просторі. Це результат постійних трофічних зв'язків, збалансо­ваних потоків речовини й енергії між організмами і навколиш­нім середовищем. Здатність екосистем протистояти змінам середовища і зберігати стан рівноваги називають гомеостазом.

Підтримка екологічного гомеостазу ускладнюється тим, що він повинний носити динамічний характер, тому що потреби організмів і навколишнє середовище безупинно розвиваються, отже, змінюються взаємини організмів із середовищем. Біоценоз пристосовується в результаті добору видів до умов існування і сам змінює ці умови на свою користь, забезпечуючи їхню відносну стабільність. Екосистеми згодом піддаються повільним змінам послідовного характеру під впливом природних чи антропогенних факторів. У результаті відбувається зміна біоценозів, що називають сукцесією.

2*

19

Екологічний менеджмент

Чим більша за розміром екосистема, тилі більшим розмаїттям вона відрізняється і тим більше вона може протистояти зовнішньому (антропогенному чи техно­генному) впливу.

Більш прості екосистеми входять у більш складно органі­зовані. Таким чином, устрій природи варто розглядати як системне ціле, що складається з вкладених одна в іншу екосистем, вищою з який є унікальна глобальна екосистема -

біосфера.

Біосфера - це частина земної кулі, в межах якої існує життя. Вона включає нижні шари атмосфери до висоти 20-30 км, всю гідросферу і літосферу до глибини 2-3 км.

У її межах відбувається обмін енергією і речовиною між усіма живими і неживими складовими в масштабах планети. За В.І Вернадським життя - це поглинання, нагромадження і витрати енергп. Біомаса є згустком цієї енергії.

Катастрофа, що загрожує усьому людству, полягає в тому, що порушено одну з ознак, якими повинна володіти екосистема: біосфера, як екосистема, діяльністю людини виведена зі стану

рівноваги.

Екосистема є найважливішою структурною одиницею устрою навколишнього світу. Основу екосистеми складає жива речовина, яка характеризується біотичною структурою і середовищем мешкання, обумовлена сукупністю екологічних

факторів.

Екосистема заснована на єдності живої і неживої речовини. Суть цієї єдності виявляється в такому. З елементів неживої природи, головним чином молекул О, і Н.,0, під впливом енергп Сонця синтезуються органічні речовини, що складають усе живе на планеті. Процес створення органічної речовини в природі відбувається одночасно з протилежним процесом - споживанням і розкладанням цієї речовини знову на вихідні неорганічні сполуки. Сукупність цих процесів протікає в рамках екосистем різних рівнів ієрархії. Щоб ці процеси були врівноважені, природа за мільярди років створила визначену структуру живої речовини системи.

20

РОЗДІЛ 1

Рушійною силою в будь-якій матеріальній системі є енергія. В екосистемі вона надходить від Сонця. Рослини, за рахунок пігменту хлорофілу, що міститься в них, уловлюють енергію випромінювання Сонця і використовують ЇЇ для синтезу основи будь-якої органічної речовини - глюкози.

Кінетична енергія сонячного випромінювання перетво­рюється в такий спосіб на потенційну енергію, запасену глюкозою. З глюкози, разом з одержуваними з ґрунту мінераль­ними елементами живлення, - біогенами - утворюються всі тканини рослинного світу - білки, вуглеводи, жири, ліпіди, ДНК, РНК, тобто органічна речовина планети.

Крім рослин продукувати органічну речовину можуть деякі бактерії. Вони створюють свої тканини, запасаючи в них, як і рослини, потенційну енергію з вуглекислого газу без участі сонячної енергії. Замість неї вони використовують енергію, що утворюється при окислюванні неорганічних сполук, наприклад, аміаку, заліза й особливо сірки (у глибоких океанічних западинах, куди не проникає сонячне світло, але де в достатку накопичується сірководень, виявлені унікальні екосистеми). Це так звана енергія хімічного синтезу, тому організми називаються хемосинтетиками.

Таким чином, рослини і хемосинтетики створюють органічну речовину з неорганічних складових за допомогою енергії навколишнього середовища. їх називають продуцентами чи автотрофами. Вивільнення запасеної продуцентами потенційної енергії забезпечує існування всього живого на планеті. Види, що споживають створену продуцентами органіку як джерело речовини й енергії для своєї життєдіяльності, називаються консументами чи гетеротрофама.

Коисументи - це найрізноманітніші організми (від мікро­організмів до синіх китів): найпростіші, комахи, плазуни, риби, птахи і, нарешті, ссавці, включаючи людину. Консументн, у свою чергу, підрозділяються на ряд підгруп відповідно до розходжень у джерелах їхнього харчування.

Тварини, що харчуються безпосередньо продуцентами, називаються первинними консументами чи консументами першого порядку. їх вживають у їжу вторинні коисументи.

21

Екологічний менеджмент

Наприклад, кролик, що харчується морквиною, - це консумент першого порядку, а лисиця, що полює за кроликом, - консумент другого порядку. Деякі види живих організмів відповідають декільком таким рівням. Наприклад, коли людина їсть овочі -вона консумент першого порядку, яловичину - консумент другого порядку, а вживаючи в їжу хижу рибу, виступає в ролі консументатретього порядку.

Первинні консументи, що харчуються тільки рослинами, називаються рослиноїдними чи фітофагами. Консументи другого і більш високих порядків - м'ясоїдними. Види, що вживають в їжу як рослин, так і тварин, відносяться до всеїдних,

наприклад, людина.

Мертві рослинні і тваринні залишки, наприклад, листяний опад, трупи тварин, продукти систем виділення, називаються детритом. Існує безліч організмів, що спеціалізується на харчуванні детритом. Вони називаються детритофагами. Прикладом можуть слугувати грифи, шакали, хробаки, раки, терміти, мурахи і т.п. Як і у випадку звичайних консументів, розрізняють первинних детритофагів, що харчуються без­посередньо детритом, вторинних і т.п.

Значна частина детриту в екосистемі, зокрема опале листя, хмиз, у своєму вихідному вигляді не поїдається тваринами, а гниє і розкладається в процесі харчування ними грибів і бактерій.

Оскільки роль бактерій і грибів настільки специфічна, їх зазвичай виділяють в особливу групу детритофагів і називають редуцентами. Редуценти слугують на Землі санітарами і замикають біогеохімічний кругообіг речовин, розкладаючи органіку на вихідні неорганічні сполуки - вуглекислий газ і воду. Таким чином, незважаючи па розмаїття екосистем, усі вони мають структурну подібність. У кожній з них можна виділити фотосинтезуючі рослини - продуценти, різні рівні консументів, детритофагів і редуцентів. Вони і складають біотичну структу­ру екосистем - біоценози.

Біоценоз - це сукупність рослин, тварин, грибів, мікроорганізмів, що населяють визначену ділянку суші чи водойми (біотоп).

22

РОЗДІЛ 1

Навколишнє середовище - це середовище мешкання і виробничої діяльності людини. Навколишнє середовище - це світ, частково даний нам природою, частково це світ, змінений людською діяльністю.

Можна припустити, що існує дві моделі навколишнього середовища: відкрита і закрита (замкнута).

Замкнута модель навколишнього середовища створена природою мільйони років тому і передбачає цілком безвідхідне виробництво.

Відкрита модель навколишнього середовища почала існувати з тих пір, коли людина проголосила себе «царем природи». Відтоді вона почала повертати течії річок, рівняти гори, насипати терикони, забруднювати відходами навколишнє середовище. Наприклад, легковик на 1000 км пробігу спалює стільки кисню, скільки потрібно людині для дихання протягом року; при цьому цей автомобіль здатний викинути в атмосферу до 20 кг шкідливих речовин. 97% усіх лісових пожеж виникає з вини людини. Після відвідування людиною природних ландшафтів вогнище не заросте травою протягом 5-7 років, кинутий в лісі напір буде розкладатися 2000 років, консервна банка - більше 90 років, целофановий пакет - більше 200 років, скло - більше 1000 років.

Нежива і жива природа, що оточує рослини, тварин і людину, зветься середовищем мешкання. Безліч окремих компонентів середовища, що впливають на організми, назива­ються екологічними факторами.

За природою походження виділяють абіотичні, біотичні й антропогенні фактори.

Абіотичні фактори - це властивості неживої природи, що прямо чи побічно впливають на живі організми.

Найбільш істотні абіотичні фактори - кліматичні, ґрунтові, орографічні. Найважливіші з кліматичних факторів - енергія Сонця, освітленість земної поверхні, температура і вологість повітря, опади, газовий склад атмосфери, вітер, атмосферний тиск.

Ґрунтові (едафічні) фактори не тільки впливають на живі організми, але й слугують середовищем мешкання для багатьох

23

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 1

мікроорганізмів, рослин і тварин. Ґрунтові організми і самі створюють своє середовище. Едафічні фактори пов'язані з функціонуванням ґрунтового покриву. Потужність ґрунту коливається від 3-10 см (арктичні дернові ґрунти) до 1,5-2,0 м (чорноземи степів).

Ґрунти як геомембраиа регулюють взаємодію атмосфери, літосфери, гідросфери і біосфери. Вони пропускають чи затримують різні потоки речовини й енергії, що надходять з надр Землі на сушу, через гідросферу, з космосу через атмосферу. У ґрунтах акумулюються хімічні елементи, необхідні для рослин. Завдяки родючості, тобто здатності задовольняти потреби рослин в елементах харчування, волозі і повітрю, ґрунти забезпечують постійне відтворення нескінченних поколінь живих організмів у ланцюзі: зелені рослини - тварини - людина - мікроорганізми.

В екологічному відношенні особливий інтерес становлять властивості ґрунтів, які спричиняють вплив на життя організмів,

- потужність і гранулометричний склад, вологість і температура
ґрунтів, хімічний склад гумусу, реакція, повітряний і сольовий
режим, забезпеченість елементами харчування та ін.

Орографічні фактори відіграють найважливішу роль у перерозподілі опадів на різних елементах рельєфу. На рівних територіях водорозділів формуються зональні типові ґрунти, а в пониззях, у зв'язку з додатковим припливом води - гідро-морфні; на підвищеннях і схилах опади стікають, викликаючи ерозію. Від експозиції схилів залежить тепловий режим ґрунтів,

- північні схили одержують значно менше тепла, ніж південні.
Відповідно до розподілу вологи і тепла розвиваються визначені
екосистеми зі своєрідними співтовариствами мікроорганізмів,
рослин і тварин.

Біотичні фактори - це усі форми впливу живих організмів один на одного.

Життя виникло і розвивається як біохімічний круговорот речовин, що здійснюється через безліч організмів, різних видів рослин, тварин і мікроорганізмів.

Усі живі організми існують у формі популяцій. Популяція

- сукупність вільно і випадково перехресних особин визна-

24

ченого виду, що займають спільну територію. Ці види володіють подібною спадкоємною природою, обмінюються генетичною інформацією. На динаміку популяцій істотний вплив спри­чиняють люди, особливо через забруднення навколишнього середовища.

Структура популяцій, коливання чисельності залежать від особливостей популяції, режиму факторів середовища, тобто визначаються екологічною нішею - сукупністю усіх вимог організмів до факторів навколишнього середовища і місцевості, де ці вимоги задовольняються.

Серед біотичних факторів виділяють зоогенні (вплив тварин), фітогенні (вплив рослин), і мікрогенні (вплив мікроорганізмів).

Раніше до біотичних факторів відносили і вплив людини на живі організми, однак у даний час виділяють особливу категорію факторів, породжуваних людиною.

Антропогенні фактори - це усі форми діяльності людського суспільства, що призводять до зміни природи як середовища мешкання і безпосередньо позначаються на їхньому житті.

До хімічних антропогенних факторів відносяться викиди в повітря двооксиду вуглецю, двооксиду сірки, фреонів, важких металів, вуглеводнів і інших речовин, що надходять від промисловості, транспорту, теплоенергетики; скидання стічних вод промисловими підприємствами, комунально-побутовим і сільським господарством у водні басейни; забруднення ґрунтів різними важкими металами і радіонуклідами, які потрапляють у води, сільськогосподарські рослини і по харчовому ланцюжку в організм тварин і людини.

Багато видів діяльності людей вносять в екосистеми істотні зміни. Застосування гербіцидів для знищення бур'янів приз­водить до загибелі не тільки бур'янів, але і комах. Вирубка лісів, оранка цілинного стену знищують екосистеми. Ерозія, засо­лення ґрунтів, гірський видобуток, урбанізація переривають на великих територіях біологічний круговорот речовин, знижують загальну біомасу.

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 1

Втручання людини в природні пронеси змінює:

  • склад біосфери, круговорот і баланс її компонентів у зв'язку з викидом в атмосферу, воду різних речовин, створенням відвалів;

  • структуру земної поверхні через вирубку лісів, оранки, меліорації, затоплення та ін.;

  • рослинний і тваринний світ (створення нових сортів рослин і порід тварин, переміщення їх на нові території).

Господарська діяльність призвела до виникнення аномалій:

  • глобальних, що охоплюють велику частину Землі чи ж усю планету (накопичення CO2 в результаті спалювання газу, нафти, вугілля);

  • регіональних, характерних для провінцій, природних зон, компонентів) повсюдне застосування добрив);

  • локальних - у сфері дії заводів, рудників.

Аномалії можуть бути корисними, нейтральними і шкід­ливими. Корисні аномалії сприяють поліпшенню умов життя рослин, тварин, людини, наприклад, вапнування кислих ґрунтів, внесення добрив, а шкідливі погіршують умови їхнього існування. Нейтральні аномалії не впливають на навколишнє середовище.

Таким чином, кожен живий організм зазнає впливу від неживої природи, організмів, інших видів, у тому числі і людини, і, у свою чергу, впливає на кожну з цих складових.

Незважаючи на розмаїття екологічних факторів і різну природу їхнього походження, існують деякі загальні правила і закономірності їхнього впливу на живі організми.

Для життя організмів необхідно визначене сполучення умов. Якщо всі умови середовища мешкання сприятливі, за винятком одного, то саме ця умова стає вирішальною для життя відповідного організму. Воно обмежує (лімітує) розвиток організму, тому називається фактором, що лімітує.

Екосистема - це сукупність живих організмів, що обмінюються безупинно енергією, речовиною й інформацією один з одним і з навколишнім середовищем.

26

Розглянемо спочатку процес обміну енергією.

Життя в екосистемі підтримується завдяки проходженню через живу речовину енергії, переданої від одного трофічного рівїія до іншого. При цьому відбувається постійне перетворення енергії з одних форм на інші. Крім того, під час перетворення енергії частина ЇЇ губиться у вигляді тепла. У такий спосіб:

  • природні екосистеми існують за рахунок не забруд­нюючої середовище невичерпної сонячної енергії, кількість якої надмірна і відносно постійна;

  • перенос енергії і речовини через співтовариство живих організмів у екосистемі відбувається по харчовому ланцюжку. Усі види живого в екосистемі поділяються за виконанням ними функцій у цьому ланцюзі на продуцентів, консументів, детрито-фагів і редуцентів - це біотична структура співтовариства. Кількісне співвідношення чисельності живих організмів між трофічними рівнями відбиває трофічну структуру співто­вариства, що визначає швидкість проходження енергії і речовини через співтовариство, тобто продуктивність екосистеми;

  • природні екосистеми, завдяки своїй біотичній структурі, невиразно довго підтримують стійкий стан, не страждаючи від виснаження ресурсів і забруднення власними відходами. Одержання ресурсів і рятування від відходів відбуваються в рамках круговороту всіх елементів.

Термін «ойкумена» вперше був вжитий давньогрецьким географом Гекатеем Мілетським (близько 546 - 480 р. до н.е.). Під ойкуменою розуміється частина планети, населена лю­диною. Не населена людиною територія, незалежно від її географічного змісту, вважалася пустелею, тобто природа без людини порожня.

Сучасне середовище перебування людини (ойкумена XXI століття) за ступенем антропогенної зміни біоти можна класифікувати в такий спосіб. У першу чергу виділяються урбанізовані території, на яких колишня, природна біота, практично знищена. До них відносяться міста з високим рівнем концентрації промисловості. Наступними за ступенем зміни є території, де природний рослинний покрив цілком замінений

27

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 1

оброблюваними, тобто сільськогосподарськими угіддями. Трохи меншому антропогенному впливу піддалися території з острів­ним перебуванням природних екосистем (лісів, озер, боліт).

На великих площах природне середовище не змінене безпосередньо людиною, але виявилося в зонах розсіювання забруднюючих речовин, що надходять в атмосферу чи гідро­сферу. Речовини, які беруть участь в біотичному круговороті, призводять до зміни видового розмаїття і структури біоценозів. Забруднюючі речовини надходять і на території цілком чи частково перетворені людиною.

Особливу категорію земель в ойкумені складають пустелі, виникнення яких пов'язано з антропогенною діяльністю; еродовані сільськогосподарські угіддя, кар'єри, відвали й інші об'єкти техногенного походження, здебільшого чи цілком позбавлені рослинного покриву.

Вплив людини на навколишнє природне середовище може розглядатися в різних аспектах в залежності від мети вивчення цього питання. З огляду екології становить інтерес дослідження впливу людини на екологічні системи під кутом зору відпо­відності чи протиріччя дій людини об'єктивним законам функціонування природних екосистем. Виходячи з погляду на біосферу як глобальну екосистему, усе різноманіття видів діяльності людини в біосфері призводить до змін: складу біосфери, круговороту і балансу її речовин; енергетичного балансу біосфери; біоти. Спрямованість і ступінь цих змін такі, що одержали назву екологічної кризи.

Сучасна екологічна криза характеризується такими проявами:

  • поступовою зміною клімату планети внаслідок зміни балансу газів в атмосфері;

  • загальним і місцевим (над полюсами, окремими ділян­ками суші) руйнуванням озонового шару;

  • забрудненням Світового океану важкими металами, складними органічними сполуками, нафтопродуктами, радіо­активними речовинами; насичення вод вуглекислим газом;

28

  • розривом природних екологічних зв'язків між океаном і водами суші в результаті будівництва гребель на річках, що призводять до зміни твердого стоку, нерестових шляхів і тлі.;

  • забрудненням атмосфери з утворенням кислотних опадів, високотоксичних речовин в результаті хімічних і фотохімічних реакцій;

  • забрудненням вод суші, у тому числі річкових, що слугують для питного водопостачання, високотоксичними речовинами, включаючи двооксиди, важкі метали, феноли;

  • опустелюванням планети;

  • деградацією ґрунтового шару, зменшенням площі родючих земель, придатних для сільського господарства;

  • радіоактивним забрудненням окремих територій у зв'язку з похованням радіоактивних відходів, техногенними аваріями і т.н.

  • нагромадженням на поверхні суші побутового сміття і промислових відходів, особливо пластмас, які практично не розкладаються;

  • скороченням площ тропічних і північних лісів, що веде до дисбалансу газів атмосфери, у тому числі скорочення концентрації кисню в атмосфері планети;

  • забрудненням підземного простору, включаючи підземні води, що робить їх непридатними для водопостачання і загрожує поки ще мало вивченому життю в літосфері;

  • масовим, лавиноподібним зникненням видів живої речовини;

  • погіршенням життєвого середовища в населених місцях, насамперед урбанізованих зонах;

  • загальним виснаженням і вичерпанням запасів при­родних ресурсів для розвитку людства;

  • зміною розміру, енергетичної і біогеохімічної ролі організмів, переформуванням харчових ланцюгів, масовим розмноженням окремих видів організмів.

Проблеми забруднення навколишнього середовища ви­кликали необхідність виділення ще однієї сфери життє­діяльності - соціосфери.

29

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 1

Соціотехносфера - це не суспільство як таке, а та його частина, ті його прояви, що виступають як фактори впливу на природу, входять до її складу і формують ряд важливих елементів навколишнього середовища.

Це і матеріально-технічні виробничі системи, і різноманітні види невиробничої діяльності людей, що спричиняють вплив на навколишнє середовище, і штучне, техногенне середовище його мешкання і життєдіяльності, і окультурені біоценози, які зазнали змін в результаті людської діяльності - словом, усе те, що прийнято називати «другою природою» Землі. Створений людиною матеріально - духовний світ, що визначається терміном «соціотехносфера», володіє наростаючою приро-доперетворюючою міццю. Однак соціотехносфера - це і та частина навколишнього середовища (як природного, так і техногенного), що усе більше має потребу в захисті. По-перше, від ворожих людині сил «зовнішньої» природи (природі властива не тільки гармонія, але і колізії), по-друге, від небезпечних зворотних впливів, що спричиняються природою, деградованою в результаті непродуманих, а іноді і зловмисних змін природного середовища самою людиною; нарешті, по-третє, від численних негативних і навіть руйнівних наслідків життєдіяльності і функціонування самої соціотехносфери.

Поява розмаїття в засобах впливу на природу аж ніяк не робить суспільство незалежним від неї. Навпаки, породжуючи ілюзію незалежності від природи і її законів і як наслідок цього - нераціональні форми природокористування, він може лише підсилити протиріччя між суспільством і природою. В умовах загострення екологічних протиріч залежність суспільства від природи різко зростає, здобуваючи нову якість.

Природа, яка деградовапа і виснажена, виявляється нездатною задовольняти потреби суспільства, що несприятливо позначається на соціальному розвитку. Раніше несприятливі наслідки людської діяльності виявлялися переважно в над­мірному навантаженні на «дику» природу, що призводило до деградації природних ландшафтів. Тепер до цієї «старої»,

класичної для минулого, проблеми додалися інші. До них відносяться, по-перше, досягнення високого, а в деяких випадках критичного рівня забруднення природного сере­довища і погіршення якості штучного, техногенного середовища безпосереднього мешкання і життєдіяльності людей; по-друге, нераціональне споживання багатьох видів первинних приро­дних ресурсів, найбільш активно використовуваних у світовому господарстві.

Застосування ядерної зброї буде пов'язано з катастро­фічними масштабами руйнування всіх основних елементів соціотехносфери. Зокрема, може виявитися цілком знищеною продовольча база людства. Якщо за середній розмір площі, на якій відбувається повне знищення усіх видів вищих рослин і тварин під час вибуху ядерного пристрою, прийняти 400 км2, то накопиченого ядерного арсеналу досить для біологічного спустошення 20 тис. км2 території планети. Ця величина значно перевищує загальну площу оброблюваних земель у світі.

Інші первинні ефекти зв'язуються з порушенням деяких геофізичних, термодинамічних, хімічних і інших оболонок Землі, а також з порушеннями механізмів взаємодії між ними. Це викликається наслідками ядерних вибухів: викидами в атмосферу великого обсягу дрібнозернистого нилу (від 1 до 10 мільйонів тонн на 1 мегатонну потужності ядерного пристрою), що призведе до різкого зниження її прозорості протягом тривалого часу (до 1,5-2 місяців), і сильних пожеж (у лісах, містах, промислових центрах, на паливних складах), внаслідок яких утворяться у великих кількостях окис азоту, двоокис вуглецю, чадний газ, тропосферний озон, активні вуглеводні, а також виділяться в атмосферу додаткові маси зважених часток. У момент вибуху і внаслідок пожеж знищиться значна кількість атмосферного кисню. Відбудуться різкі зміни в стані глобального клімату: спо­чатку - сильне підвищення температури, потім - тривале похоло­дання (на рівні арктичних температур), так звана ядерна зима.

Вторинні ж ефекти ядерної війни з урахуванням радіо­активного забруднення природного середовища викликають

30

З!

Екологічний менеджмент

довготривалі порушення в біоті на рівні ланцюгів харчування, найглибші зміни у видовому розмаїтті флори і фауни, різке скорочення біомаси на Землі. Саме радіоактивне забруднення атмосфері), ґрунтових вод зробить велику частину планети непридатною протягом тривалого часу (50 - 100 років як мінімум) для існування людства й усіх вищих форм життя. У цілому ядерна війна створить ситуацію необоротності (при­наймні в масштабах людського життя) ряду фундаментальних природних процесів, від яких залежить існування людини і, отже, виживаність тих людей, котрі внаслідок якихось обставин не будуть позбавлені життя в момент безпосередніх бойових дій. Під час вибуху однієї бомби виникає яма площею в сто квадратних метрів, при цьому в тропосферу, на висоту 12-15 км, піднімається від 100 000 до 600 000 тонн пилу. Через десять хвилин після вибуху 80% цього пилу буде знаходитися в стратосфері на висоті до 40 км. Усього в глобальній ядерній війні за порівняно короткий проміжок часу (підраховано, що напад на Європу не зайняв би більше 40 хвилин) у стратосферу було б піднято кілька мільярдів тонн пилу. Це дуже дрібні частки (8% з них мають у діаметрі менше одного мікрона), тому назад на землю вони опускалися б повільно, кілька місяців.

Атмосфера виявиться забрудненою густим смогом. Хмари диму і пилу затягнуть небо. На поверхню Землі буде проникати всього 1% сонячних променів.

Моделювання показало, що така ситуація продовжувалася б півтора місяця. Нестача світла призвела б до припинення процесу фотосинтезу в рослинах. Зупинилося б виробництво біомаси. Тільки через п'ять місяців рівень освітленості досяг би однієї четвертої, а через вісім місяців - половини норми.

Якщо люди і тварини можуть жити і без світла, то для рослин це неприйнятно. Від 30 до 70% рослинності в північній півкулі загине. Ближче до екватора рівень освітленості, імовірно, буде вищий, але і сама тропічна флора має потребу в більшій кількості світла, ніж рослинний світ помірної смуги. Тому тут значну частину рослин очікує загибель.

РОЗДІЛ 1

Ймовірні зміни температурного режиму. Приблизно через три тижні середня температура в північній півкулі впаде нижче -20"С, а в окремих місцях, наприклад у північній Індії, Скелястих горах СІЛА, на Камчатці й у Норвегії знизиться б до —50°С. Після розсіювання хмар пилу і хмар у північній півкулі потеплішає (у Центральній Європі до + 20" С), але в тропіках і в південній півкулі буде відносно холодно - в Амазонії, на­приклад, близько нуля градусів.

У таких умовах тропічні види рослинності зникнуть цілком. Не витримає і більшість видів помірного пояса, піддані комбінованому впливу низької температури і нестачі світла. Шанси вижити залишилися б, імовірно, тільки в рослин помірної зони, що згодом поширилися б на інші території. Рівнини перетворилися б на тундру з лишайниками, мохами і карликовими деревами. Але і ця тундра була б бідніша засьогоднішню, тому що лишайники дуже чуттєві до різних шкідливих впливів. Загибель рослинності в тропіках стала би причиною голодної смерті всіх мешканців тропічних джунглів, субтропічних лісів і саван.

Постраждають і морські організми, що живуть у тропічних водах, для яких коливання температури в межах 1-2°С зможуть стати причиною смерті. Пропаде більшість водоростей.

При такій масовій загибелі рослинності проблематичним виявляється збереження в земній атмосфері кисневої рівноваги. Адже киснем «харчуються» не тільки живі організми - значне місце належить йому й у небіологічних окислюваннях. Без постійного поповнення за рахунок процесу фотосинтезу концентрація цього газу на Землі знизилася б вдвічі усього за 5000 років.

Приблизно за рік небо повинно очиститися. Але майбутнє уявляється не занадто радісним. В результаті вибухів виникне величезна кількість окислів, у тому числі й окис азоту. Цілком можливо, що відбудеться ланцюгова реакція, за якої азот згорить в атмосферному кисні і Земля залишиться без обох газів, необхідних для існування життя.

32

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 1

Зниження температури - горезвісна «ядерна зима» імовірно вилинула б па розміри заледеніння Землі. Океани покрилися би льодом. По берегах морів нагромаджувалися б крижані гори. Лід покриє і гори, збільшиться маса льодовиків у помірних широтах. Не виключено, що шар льоду антарктичних льодовиків перевищить критичний рівень, і величезні маси льоду сповзуть в океан. Після очищення неба в результаті розсіювання хмар вони почнуть танути, так само як і високо­гірний крижаний покрив. Наслідком цього може стати під­вищення рівня Світового океану одночасно з його охоло­дженням. Окисли азоту в стратосфері комбінувалися б з озоном. Озоносфера при цьому зникла б як така на тривалий період, можливо на два-три роки. Згодом вона відновиться, але доти на поверхні нашої планети буде інтенсивно надходити ультра­фіолетове випромінювання. Воно знищить у морях планктон, що ще залишився, сухопутні бактерії, зчинить несприятливий вплив на генетичний апарат усіх живих істот. Підвищиться рівень мутації, кількість каліцтв і аномалій у розвитку.

Через те, що більш як 90% мутацій є летальними і несприятливими, ряд біологічних видів вимре.

Мільярд поранених - у тому числі і легко - не проживуть навіть кілька тижнів. Близько 50% з них помруть внаслідок поранень чи опіків опромінення, а також через недостатню медичну допомогу. Інші загинуть від холоду, відсутності житла, одягу, палива. У них не буде питної води, не зараженої радіоактивними речовинами, може не вистачити навіть повітря. Серед «невдах» - тих, хто залишиться в живих, на початку виникне паніка, емоційний шок. Тільки в окремих випадках буде спостерігатися усвідомлене, цілеспрямоване поводження.

Після атомного вибуху в людини настає особливий стан ослаблення волі і зниження рухової активності. Люди охоче працюють, рятують інших, але тільки у випадку одержання від кого-небудь відповідного наказу. У них відсутня воля до життя.

Визначальним фактором для розвитку такого стану є не ушкодження від самого вибуху. Воно викликається виглядом

незліченної кількості мерців і усвідомленням масштабів катастрофи.

Дим і сажа від пожеж можуть стати причиною швидкої загибелі людей похилого віку з хворобами кровообігу й органів дихання. Важко відповісти па запитання, наскільки знизиться зміст кисню. Якщо для тварин і рослин була б достатньою навіть половинна його кількість, то людина пристосована до більш високого його вмісту. На тваринах слабко позначиться підвищення інтенсивності ультрафіолетового сонячного випромінювання - вони покриті вовною, і постраждають тільки очі. У людини ж виникнуть опіки, участяться випадки раку шкіри. В ультрафіолетових променях у людей виникне кон'юнктивіт, так що вони практично осліпнуть, їх вразить хвороба, аналогічна сніжній сліпоті.

Ще більш серйозними були б наслідки скорочення чи­сельності людей. Ті, що зостануться в живих, не будуть представляти достатнього генетичного розмаїття. Навіть якщо чоловіки збережуть дітородну функцію, і якщо діти будуть народжуватися хоча б відносно здоровими - а це можливо скоріше як виняток - при зменшенні щільності людей на обмеженій території нижче визначеного рівня, людська популяція приречена на вимирання: вона дегенерує, знижується плідність, біологічна витривалість, збільшується число каліцтв і дитяча смертність.

Таким чином, світовий ядерний конфлікт залишить дуже мало надій на виживання людської цивілізації, у першу чергу саме внаслідок глобального руйнування і докорінного не­сприятливого перетворення природного середовища планети - природного джерела існування усіх форм і видів життя і головної умови їхнього відтворення.

1.3. Біосфера і концепція ноосфери В.І. Вернадського

Поняття біосфери, на думку В.І. Вернадського, було сформульовано Ж.Б. Ламарком на початку XIX століття (без

34

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 1

рзживання самого поняття). Термін біосфера ввів австрійський геолог Е. Згосс (1873 p.). Широке трактування вчення про біосферу належить В.І. Вернадському.

Біосфера - сукупність усіх живих організмів на Землі.

Вернадський, що вивчав взаємодію живих і неживих систем, переосмислив поняття біосфери. Він розумів біосферу як сферу єдності живого і неживого.

Згідно з Вернадським, речовина біосфери складається з:

  • живої речовини - біомаси сучасних живих організмів;

  • біогенної речовини - усіх форм детриту, а також торфу, вугілля, нафти і газу біогенного походження;

  • біокосної речовини - сумішей біогенних речовин з мінеральними породами небіогенного походження (ґрунт, мул, природні води, газо- і нафтоносні сланці, бітумінозні піски, частина осадових карбонатів;

  • косної речовини - гірських порід, мінералів, опадів, не порушених прямим біохімічним впливом організмів.

Сучасні дослідження внесли зміни в уявлення про струк­туру біосфери. В поняття біосфери варто включати тільки ті елементи і характеристики, що знаходяться під контролем біоти, і не включати компоненти природи, що відносяться до геологічного минулого. Таким чином, до біосфери відноситься вся сукупність живих організмів і всі речовини, що знаходяться під контролем споживання, трансформації і продукування живими організмами.

Сучасна біосфера є підсумком тривалого історичного розвитку усього органічного світу в його взаємодії з неживою природою. Завдяки взаємодії абіотичних і біотичних факторів біосфера знаходиться в постійному русі і розвитку.

Сукупність живих організмів відіграє провідну роль у розвитку біосфери. Основними функціями біоти є:

енергетична, виконується насамперед рослинами, що у
процесі фотосинтезу акумулюють сонячну енергію у вигляді
різноманітних органічних сполук. Усередині екосистеми ця
енергія у вигляді їжі розподіляється між тваринами. Частково

енергія розсіюється, частково накопичується у відмерлій органічній речовині. Так утворилися поклади торфу, кам'яного вугілля, нафти й інших паливних корисних копалин;

  • деструктивна, полягає в розкладанні, мінералізації мертвої органічної речовини, хімічному розкладанні гірських порід, залученні мінералів, що утворилися, у кругообіг. Мертва органічна речовина розкладається до простих неорганічних сполук (вуглекислого газу, води, сірководню, метану, аміаку і т.д.), що знову використовуються в початковій ланці кругообігу. Цим займається спеціальна група організмів - редуценти (деструктори);

  • концентраційна, полягає у виборчому нагромадженні при життєдіяльності організмів атомів речовин, розсіяних у природі. Здатність концентрувати елементи з розведених розчинів - це характерна риса живої речовини. Найбільш активними концентраторами багатьох елементів є мікро­організми;

  • утворююча середу, полягає в трансформації фізико-хімічних параметрів середовища (літосфери, гідросфери, атмосфери) в умови, сприятливі для існування організмів. Можна відзначити, що вона є спільним результатом усіх згаданих вище функцій: енергетична функція забезпечує енергією усі ланки біологічного кругообігу; деструктивна і концентраційна сприяють витягу з природного середовища і нагромадженню розсіяних, життєво важливих для організмів елементів.

Функції живої речовини створили і підтримують у рівновазі баланс речовини й енергії в біосфері, забезпечуючи стабільність умов існування організмів, у тому числі людини. Крім того, жива речовина здатна відновлювати умови мешкання, порушені в результаті природних катастроф чи антропогенного впливу. Цю здатність живої речовини до регенерації екологічних умов виражає принцип Ле Шательє, запозичений із сфери термо­динамічних рівноваг. Він полягає в тім, що зміна будь-яких перемінних в системі, у відповідь на зовнішнє збурювання, відбувається в напрямку компенсації вироблених збурювань. У

36

37

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 1

теорії управління аналогічне явище зветься зворотнім зв'язком. Завдяки цим зв'язкам система повертається в первісний стан, якщо вироблені збурювання не перевищують граничних значень. У такий спосіб стійкість екосистеми виявляється явищем не статичним, а динамічним.

В результаті середоутворюючої функції був перетворений газовий склад первинної атмосфери, змінився хімічний склад вод первинного океану, утворився шар осадових порід у літосфері, на поверхні суші виник родючий ґрунтовий покрив.

Біосферу можна уявити як систему взаємозалежних між собою біогеоценозів. Кожний з них відносно замкнутий у собі, але в той же час зв'язаний обмінними вихрами атомів з іншими ценозами. Біосфера в цілому і складові її біоценози являють собою авторегуляційні системи. Це такі системи, що мають здатність самовідновлення порушеної рівноваги обмінних процесів, причому в напрямку, сприятливому для подальшого існування системи, тобто мають місце позитивні і негативні зворотні зв'язки. Оскільки біосфера відноситься до систем, що акумулюють речовину й енергію, то її авторегуляція забезпечує прогресивний саморозвиток з підвищенням організованості частин і зростанням ступеню цілісності. Вплив людського суспільства поки що сильно порушує цей природний процес.

Біосфера пройшла знач ну еволюцію з часу появи та протягом останніх 2-3 млн років. Однак, якщо спочатку за своїм впливом на природу людина могла розглядатися лише як один із другорядних факторів, то в міру розвитку цивілізації і зростання технічної оснащеності її роль стала порівнянною з дією могутніх геологічних процесів. Ця обставина змушує найсерйознішим чином ставитися до можливих віддалених наслідків як вироб­ничої, так і природоохоронної діяльності людини.

У результаті техногенної діяльності людства біосфера Землі докорінно перетвориться і стане, за визначенням В.І. Вернад-ського, ноосферою - «сферою розуму». Таким чином, най-, головніший результат розвитку біосфери - поступове твер­дження Розуму як найважливішого елемента біосфери, найважливішого фактора ЇЇ розвитку.

Поняття «ноосфери» вперше було запропоновано фран­цузьким вченим Едуардом Леруа, а розвинуто двома його сучасниками - П'єром Тейяр де Шарденом і В.І. Вериадським.

Вчення про ноосферу Тейяр де Шардена можна звести до таких положень:

  • виникнення розуму - закономірний результат розвитку матерії, підготовлений усім ходом розвитку світу;

  • виникнення людського розуму - якісно новий етап еволюції живої матерії, перехід еволюції від біологічної фази до соціальної, духовної, превалювання духовного начала над матеріальним в організації і функціонуванні біосфери;

  • людина, як носій розуму, не пристосовується до сере­довища, як інші тварини, а змінює і підкоряє його собі;

  • ноосфера являє собою результат діяльності всього людства. Починаючи з моменту появи людини, на сучасному етапі, вона, як і біосфера, включає «колишні ноосфери»;

  • у стані ноосфери еволюція «здобуває волю розпо­ряджатися собою - продовжити себе чи відкинути», завершити розвиток розуму шляхом глобальної катастрофи;

  • формування ноосфери - природний процес, що не залежить від волі людини, але він може бути прискорений діяльністю людини.

Практично всі перераховані положення розділялися Вернадським. Погляди Вернадського на ноосферу відрізнялися тим, що він вирішальне значення надавав науковому пізнанню законів організації біосфери, трансформації її під впливом діяльності людини, а також свідомій діяльності з прискорення становлення ноосфери.

Основна його праця, присвячена проблемі ноосфери, -«Наукова думка як планетарне явище» - не була опублікована за життя автора. В ній вчений спробував пов'язати природничо-наукову теорію геохімічної міграції речовини й енергії з розвитком суспільства, тобто знайти момент переходу біосфери (внаслідок кількісних змін, внесених в неї людиною) у якісно новий стан - ноосферу.

38

39

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 1

Ноосфера - (noos -розум) сфера розуму і праці.

Почавиш наукову діяльність як кристалограф і мінералог, Вернадський зацікавився проблемою міграції хімічних еле­ментів, а потім і енергії в природі. Ця проблема була піддана ним всебічному аналізу - від міграції елементів атомних часток до «всесвітнього», космічного обміну речовини й енергії. В результаті були виявлені різні фактори міграції хімічних елементів: роль фізичних процесів, вплив життя і живої речовини (сукупності живих організмів) на формування біогеосфери і зворотного впливу природного середовища на живі організми, нарешті, місце і роль соціальної життєдіяль­ності в цьому процесі, тобто специфіка зміни біогеохімічної міграції речовини й енергії під впливом людської діяльності.

Людина розглядається в ноосфері як головна геологічна сила природи (випробування ядерної зброї в шарах Землі призводять до сейсмічних хвиль, подібних природним землетрусам, які фіксуються всіма сейсмічними станціями світу. Відмінності ноосфери від біосфери полягають у прискоренні темпів розвитку: природа накопичувала корисні копалини в надрах Землі мільйони років, а людина їх вичерпає за кілька тисячоліть. 1 м3 ґрунту накопичується 100 років, а під час сильної зливи з розораних схилів може бути змито до 10 м3 гумусового шару.

Людське суспільство і створена ним «друга природа» - не ракова пухлина на тілі Землі, а найбільший витвір і чудо природи, матеріалізований результат еволюції від найпростіших до найвищих форм її власної організації.

Наукова значимість вчення Вериадського про ноосферу полягає в тому, що він як натураліст, досліджуючи геохімічні процеси міграції речовини й енергії в природі, виявив геологічну роль життя, живої речовини в планетарних процесах, у становленні і подальшій підтримці динамічної рівноваги біосфери - продукту життєдіяльності і середовища існування живих істот. У пій живій речовині він виділив людину як планетарну силу, що змінює природні біогеохімічні процеси

40

планети, здатну перешикувати відповідно до своїх уявлень, що складалися протягом багатьох геологічних епох, природні цикли міграції речовини й енергії і змінити в такий спосіб біосферу Землі.

В основу концепції ноосфери Всрнадським покладені ідеї про об'єктивний процес перетворення людиною природи «в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого», тому що ноосфера розумілася ним як навколишнє середовище людини, природне явище, новий стан біосфери.

Ноосфера, згідно з Вернадським - це перетворена в інтересах людини природа, рівноважний стан якої під­тримується цілеспрямованою діяльністю людства, що усуспільнилося.

Олюднена природа з'явилася разом з людиною, коли вона була ще не в змозі регулювати перебіг глобальних процесів. Ноосфера ж - свідомо створюваний людиною стан природного середовища. Вона включає постійний прояв природних процесів природи, але це кероване людиною природне середовище його існування. Оскільки такий стан ще не досягнутий, то передчасно сучасний етан зміни біосфери називати ноосферою.

Дійсно, сучасне людство ще не перебороло небезпеки виникнення руйнівних війн, розкрадання ресурсів біосфери, забруднення природного середовища. Однак сучасний стан взаємодії суспільства з природою не може бути причиною сумнівів у можливості створення ноосфери.

Ноосфера не сумісна з антропогенною деградацією природ­ного середовища. Тому «одним з перших ознак створення но­осфери буде ліквідація небезпеки глобальної екологічної кризи».

Інша крайність - спроба зв'язати ноосферу із суто соці­альними змінами. При цьому з полю зору випадають наукові і матеріально-технічні фактори забезпечення зміни способу впливу суспільства на природу, що дозволяють керувати процесом біогеохімічної міграції речовин і енергії. Вернадський бачив, що для здійснення переходу біосфери в ноосферу створені реальні об'єктивні передумови: відбулася найбільша

41

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 1

наукова революція, що відкрила шлях для безмежного збіль­шення матеріальних і духовних сил людства, почався процес економічного і соціального об'єднання людства в єдину світову асоціацію. Ці передумови повинні стати тією основою, що стихійно створювалася протягом багатьох тисяч років, на досягненнях якої людина тільки тепер може свідомо втілювати в життя свою ідею про перетворення біосфери на ноосферу, підкорити своїй волі і розуму процеси міграції речовини й енергії.

1.4. Види і масштаби забруднення навколишнього середовища

Забруднення - це зміна якості навколишнього середовища, що призводить до негативних наслідків.

Розрізняють природні й антропогенні забруднення. При­родне виникає в результаті природних причин - виверження вулканів, землетрусів, катастрофічних повеней, пожеж. Антропогенне забруднення - результат людської діяльності.

В даний час загальна потужність джерел антропогенного забруднення в багатьох випадках перевершує потужність природних. Природні джерела окису азоту викидають ЗО мли т на рік, а антропогенні - 35-50 млн т; двоокису сірки відповідно ЗО і більше 150 млн т. У результаті діяльності людини свинцю потрапляє в біосферу в 10 разів більше, ніж у процесі природних забруднень.

Забруднення поділяють за масштабами на:

а) глобальні (планетарні): озонові дірки, кислотні дощі, парниковий ефект, підвищення рівня радіації і забруднення Світового океану;

б)регіональні: забруднення окремих частин країни, басейну окремої річки, моря;

в) локальні: невеликих масштабів від локальних джерел забруднення: вихлопна труба конкретного автомобіля, викид газоподібних чи твердих відходів окремого підприємства.

За видами забруднення поділяються на:

1 .Механічні - це забруднення навколишнього середовища механічними відходами без хіміко-фізичних наслідків.

2.Хімічні - це зміна хімічних властивостей середовища, що спричиняє негативний вплив на екосистеми і техногенні системи.

3.Фізичні - це зміна фізичних параметрів навколишнього середовища, що призводить до негативних наслідків.

і.Біологічні - це проникнення в екосистеми чи техногенні системи живих істот, ворожих даним співтовариствам.

Фізичні забруднення поділяються на підвиди:

  1. температурно-енергетичне (теплове) забруднення -це вид фізичного забруднення, пов'язаний з підвищенням температури середовища під впливом антропогенних факторів. Стосовно міського середовища теплове забруднення поки що носить локальний характер. «Острови тепла» з підвищеною температурою на кілька градусів - це великі міста, виробничі комплекси тощо. Так, у відповідності з температурним режимом, Париж повинний бути розташований на 170 км південніше свого дійсного місця розташування.

  2. світлове - це вид фізичного забруднення, пов'язаний з порушенням природної освітленості в результаті дії штучних джерел світла (яскравий спалах світла, спалах при ядерному вибуху, включені на близькій відстані вогні далекого світла у зустрічного автомобіля).

  3. електромагнітне - зміна електромагнітних влас­тивостей середовища. Це своєрідні електромагнітні хвилі, дія яких підсилюється під високовольтними лініями, у районі локаторів, біля телевізорів. Воно негативно позначається на живих організмах через порушення роботи клітинних і молекулярних біологічних структур. Є дані про вірогідність появи катаракти хрусталика ока під впливом даного виду забруднення.

  4. радіоактивне забруднення - це забруднення, пов'язане з перевищенням природного рівня радіації над природним фоном.

42

43

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 1

5) шумове забруднення - це перевищення природного рівня
шуму, викликаного механічними коливаннями пружних тіл.

Гамір - це комплекс звуків, що викликає неприємні відчуття органом слуху, тобто це практично будь-які звуки, що виходять за рамки звукового комфорту.

Гамір буває:

а) авіаційний - створюваний роботою двигуна й аеро­динамічних характеристик літака;

6) білий - шум з рівномірним спектром;

в) побутовий - виникає у житлових приміщеннях вна­
слідок роботи радіоапаратури, побутових приладів і по­
водження людей;

г) шум(и) інформаційний (і) - зайва інформація, що
дублюється чи інформація, яка не несе корисного навантаження;

д) шум виробничий - створюваний у виробничих при­
міщеннях працюючими механізмами і машинами;

є) шум транспортний - створюваний моторами, гальмами й аеродинамічними особливостями транспортних засобів;

ж) шум вуличного руху - сукупність транспортного шуму
і всіх звуків вулиці;

з) шум широкополосний - шум з безупинним спектром
завширшки більше однієї октави.

Шум унікальний як забруднювач. Він, як правило, не­постійний, не накопичується, не переноситься на великі відстані. Разом з тим, шум знижує якість життя, завдає шкоди здоров'ю.

Шум ушкоджує нервову систему. У древньому Римі законодавці встановили місця пересування колісниць, щоб не заважати спокою громадян. У Великій Британії кожен четвертий чоловік і кожна третя жінка страждають неврозами через шум. Кожен п'ятий хворий, який знаходиться у психіатричних лікарнях Франції, збожеволів в результаті дії шуму. Австралійські вчені дійшли до висновку, що шум на 30% є причиною раннього старіння городян, скорочуючи життя на 8-12 років, а також штовхає їх до насильства, самогубства і навіть до убивств.

Усі шуми можна згрупувати в два акустичних тла: природне тло і штучне. У природному середовищі - це приємний шум прибою, дзюркіт струмка, спів птахів чи гуркіт грому. Штучне акустичне тло створюється господарською, технічною і культурною діяльністю людини.

Кількісний показник шуму - його потужність, вимірюється в децибелах, що являють собою логарифмічну шкалу рівнів звуку. Подвоєння його інтенсивності відповідає збільшенню на 3 дб.

Шум вимірюють за шкалою сили звуку:

а) припустимий - шум у зимовому лісі в безвітряну погоду
(0-5 дб); шепіт, 1 м (від 10 до 20 дб); сільська місцевість (20-30
дб); читальний зал (40-50 дб); машбюро (60-70 дб); салон
автомобіля (80 дб);

б) гранично припустимий - видає відбійний молоток (80-
90 дб); важка вантажівка (90-100 дб).

в) неприпустимий - оркестр поп-музики (110-120 дб);
гуркіт грому (120-130 дб); зліт реактивного літака, 25 м (130-
140 дб); старт космічної ракети (150 дб); постріл із гвинтівки
(160-170 дб); постріл із гармати (170 дб).

Чутливість слухового апарату, особливо до високих тонів, як відомо, з роками знижується і веде до старечої глухоти. Слухова чутливість у людей, що проживають далеко від шумових забруднень набагато вища, ніж у городян. Таким чином, існування звукових подразників - важливий фактор, що передує розвитку старечої глухоти.

Шумова «агресія» не тільки негативно впливає на слуховий апарат, але і веде до серйозних змін у діяльності різних органів і систем: піднімається кров'яний тиск, сповільнюється ритм серцевих скорочень, руйнується функція щитовидної залози, змінюється активність мозку, зменшується полова активність.

Шумове забруднення міського середовища найсильніше виявляється вночі. Постійне пробудження вночі від сильного шуму знижує ефективність відпочинку. Подібно хімічним забрудненням, шум має властивість кумулятивного на­громадження в організмі. Дослідженнями встановлено, що вночі

44

45

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 1

шум силою 55 дб викликає такі ж фізіологічні ефекти, як вдень силою 65 дб,

Необхідно відзначити, що інтенсивність шумової «агресії» безупинно збільшується в усьому світі. За даними вчених чиказького університету, зростання шумового фону спосте­рігається як у великих, так і в малих містах. Згідно з прогнозами, рівень шумів у містах США до 2010 року збільшиться в порівнянні з 1970 роком на 50%. Загальна закономірність полягає в тому, що чим більше місто, тим вище його шумове забруднення.

Викликає тривогу забруднення шумами рекреаційних територій: національних парків і лісопарків, туристичних комплексів. Вимагає серйозного вивчення стан культурного шумового забруднення як зовнішнього, так і внутрішнього. Використання могутніх підсилювачів звуку, що підвищують силу звукової хвилі до 100 і більше децибелів, негативно впливає на психіку молодих людей, а також забруднює шумами міське середовище.

Фізіологічно-біохімічна адаптація до шуму неможлива. Особливо важко людський організм переносить випадкові різкі звуки високої частоти. У деяких людей відбувається при­туплення сприйняття шуму, але ця несприйнятливість не захищає від наслідків впливу шуму на нервову систему.

У боротьбі із шумом використовують архітектурно-плану­вальні і технічні засоби. До першого відносяться екранування даної території уздовж магістралей, залізниць, поблизу про­мислових підприємств. Важливе значення має планування будинків так, щоб вікна кухонь, сходових кліток виходили убік вулиці, а кімнат - у двори. Зниженню шуму сприяють: гер­метизація вікон, збільшення товщини скла, використання скла різної товщини для внутрішньої і зовнішньої сторін.

Велике значення в зниженні рівня вуличного шуму має ширина вулиць. Збільшення її з 20 до 40 метрів сприяє в однакових умовах зниженню шуму на 4-6 дб. Будинки, розміщені торцем до автомагістралей, знижують шумове

забруднення. Цьому ж сприяє усунення дефектів дорожньої полотнини, а також зменшення транспортних розв'язок, переходів, що дозволяє транспорту рухатися без зайвих зупинок.

Зниженню шуму сприяє збільшення площі зелених на­саджень.

Радіоактивні забруднення. При опроміненні людей від джерел радіоактивних випромінювань у дозах до 1 Гр під­вищується імовірність розвитку онкологічних захворювань і прояву генетичних дефектів. Ці наслідки значно змінюються в часі від моменту опромінення. Наслідки впливу великих доз опромінення виявляються швидко у формі гострої променевої хвороби, причому, чим вища отримана доза опромінення, тим швидше і гостріше виявляється її згубний ефект.

Опромінення підрозділяються на зовнішні і внутрішні. Зовнішнє опромінення припускає, що джерело впливу зна­ходиться поза організмом. Воно пов'язано в основному з випромінюванням, що має високу проникаючу здатність. Якщо радіоактивні речовини з їжею чи повітрям потрапляють усередину організму, з'являється джерело внутрішнього опромінення. При внутрішньому опроміненні на клітини організму впливають радіоактивні частки.

Радіоактивне опромінення пов'язане із впливом джерел як природного походження, так і створених людиною. Основна частина одержуваної жителями Землі дози опромінення обумовлена природними джерелами. Середня річна індиві­дуальна еквівалентна доза від них складає для землян 2 мзв. Для жителів України цей показник вищий і дорівнює, за даними Міністерства охорони здоров'я України, 4,46 мзв.

Дози опромінення населення від природних джерел радіації залежать від висоти над рівнем моря, геологічної будови і планувально-архитертурних особливостей території. Для жителів гірських місцевостей зростає частка космічного випромінювання в отриманій за рік еквівалентній індивіду­альній дозі. Так, при підйомі від рівня моря до 2000 метрів, опромінення від космічних променів зростає в кілька разів.

46

47

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 1

Підвищення дози опромінення може бути викликано використанням при будівництві будинків, доріг чи плануванні територій матеріалів з високим вмістом радіонуклідів.

Небезпечним природним джерелом внутрішнього опромі­нення людини є газ радон. Радіоактивними властивостями наділені радон-222 і радон-220, що є продуктами розпаду радію-226. Радон виділяється з гірських порід через грунт і накопи­чується в приміщеннях перших поверхів будинків, особливо при їхній недостатній вентиляції. Визначений внесок у надходження радону в житлові приміщення вносять матеріали, з яких вони побудовані, і вода, що надходить зі шпар. Радон накопичується у ванних кімнатах, особливо при користуванні душем.

Проведені в 18 обласних містах України виміри активності радону-222 у різних приміщеннях показали, що на перших поверхах багатоквартирних будинків він складає в середньому 48 Бк/м3, для поверхів вище першого - 22 Бк/м3 , а в одно­поверхових будинках - 92 Бк/м3. Діючі в Україні нормативи допускають граничну середньорічну концентрацію радону-222 у приміщеннях будинків 50 Бк/м3. Проектами дитячих дошкільних установ і шкіл повинні обов'язково передбачатися протирадонові заходи.

Джерела радіоактивного випромінювання, створені люди­ною, від світлових циферблатів і апаратів медичної діагностики до атомної зброї і атомної енергетики, призвели до зростання як індивідуальних, так і колективних доз опромінення.

За оцінками міжнародних організацій, основну дозу, одержувану людиною від техногенних джерел радіації, вносять медичні процедури. Рентгенологічне дослідження одержало у світі широке поширення і складає в розвинутих країнах від 300 до 900 обстежень за рік на 1000 жителів, не враховуючи «обов'язкової» флюорографії. Дози опромінення, одержувані пацієнтами, багато в чому залежать від кваліфікації персоналу і стану устаткування. Норми діагностичного медичного опро­мінення в Україні передбачають не перевищення індивідуальної дози, одержуваної від цього джерела, 1 мзв на рік. Великі дози

можуть бути отримані під час лікування з використанням радіаційного опромінення.

Джерела іонізуючого випромінювання використовують у багатьох приладах, призначених для контролю якості продукції, з дослідницькою мстою і т.п. Можливість наднормативного опромінення в цих випадках пов'язана в основному з недо­статньою кваліфікацією чи безвідповідальністю персоналу. Річний ліміт індивідуальної дози для персоналу, що працює з джерелами радіації, складає в Україні 20 мзв. Для населення доза опромінення, пов'язана з впливом техногенних виробничих джерел, не повинна перевищувати 1 мзв на рік.

Головну радіаційну небезпеку становлять запаси ядерної зброї і палива, радіоактивні опади, що утворюються в результаті ядерних вибухів чи аварій і витоків у ядерно-паливному циклі під час видобутку і збагачення уранової руди до захоронення відходів. У світі накопичені десятки тисяч тонн матеріалів, що розщеплюються, які містять колосальну сумарну активність.

З 1945 по 2000 роки СІЛА, Росія, Франція, Велика Британія і Китай виконали в надземному просторі більше 440 ядерних вибухів. В атмосферу надійшла велика маса різних радіо­нуклідів, що поступово випали на всій поверхні планети.

Радіоізотопи з тривалим строком життя (вуглець-14, цезій-137, стронцій-90) і сьогодні продовжують випромінювати, створюючи приблизно 2% додаток до тла радіації. Про­довжуються підземні ядерні вибухи. Останнім часом їх провели в Індії і Пакистані. Сумарна очікувана колективна доза від усіх ядерних вибухів і аварій складає в даний час 28 млн чол. мзв.

Радіаційні ураження викликаються зовнішнім іонізуючим опроміненням і влученням джерел радіації усередину організму. В залежності від величини і складу поглиненої дози опро­мінення розрізняють ступені радіаційного ураження, ваги променевої хвороби і віддалених наслідків опромінення. При великих дозах короткочасного опромінення спостерігається вкрай важка форма гострого променевого ураження, що призводить, як правило, до летального результату.

48

4272

49

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 1

Важкі форми променевої хвороби при сублетальних дозах у людини і тварин мають такі прояви: уражається кровотворна система кісткового мозку, в крові швидко знижується кількість лейкоцитів і тромбоцитів; розвивається геморрагічний синдром, обумовлений ламкістю і збільшенням проникності капілярів і зниженим звертанням крові, порушенням процесів всмок­тування. Крововиливи слизової оболонки різко погіршують роботу кишечнику; розвивається геморрагічна пневмонія, ускладнюється дихання і робота серця; при потраплянні в організм радіоактивного йоду порушується робота щитовидної залози, особливо у дітей. Надзвичайно небезпечне респіраторне чи пероральне проникнення в організм «гарячих часток», що є джерелом випромінювання.

Пострадіаційні ефекти включають різні некротичні явища, порушення імунітету, гормональних і репродуктивних функцій.

Виникають ендогенні радіотоксини, що викликають розвиток аутоалергічних реакцій. Практично всі ці симптоми тією чи іншою мірою супроводжують і більш легкі форми радіаційного ураження, включаючи хронічні. їхнім наслідком часто виступають вторинні патології, пов'язані з розвитком лейкозів, злоякісних пухлин, безплідності, нервовими і психічними розладами і підвищеною смертністю від сукупності цих порушень. Саме всі ці прояви характерні для тисяч «ліквідаторів» - людей, котрі брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У результаті вибухів і пожеж при аварії на четвертому енергоблоці ЧАЕС з 26 квітня по 10 травня 1986 року зі зруйнованого реактора було викинуто приблизно 7,5 т ядерного палива і продуктів розподілу із сумарною активністю близько 50 млн Ки. За кількістю довготривалих радіонуклідів цей викид відповідає 500-600 вибухам у Хіросімі.

Викид радіонуклідів відбувався більше як дев'ять діб при мінливих метеоумовах, тому зона основного забруднення має віяловий плямистий характер. Крім 30-кілометрової зони, на котру припала велика частина викиду, у різних місцях в радіусі до 250 км виявлені ділянки, де забруднення досягло 200 Ки/км2. Загальна площа «плям» з активністю більш ніж 40 Ки/км2 склала

близько 3,5 тис. км2, де на момент аварії проживало 190 тисяч чоловік. Усього радіоактивним викидом ЧАЕС різною мірою було забруднено 80% території Бєларусі, уся Правобережна Україна і 19 областей Росії. Сліди Чорнобиля виявлені в більшості країн Європи, а також у Японії, на Філіппінах, у Канаді. Катастрофа прийняла глобальний характер.

Згідно з опублікованими даними, з 400 тис. чоловік, що брали участь у ліквідації наслідків аварії, більш ніж 7 тис. ліквідаторів померло, ЗО тис. стали інвалідами. Півмільйона людей дотепер проживає на забруднених територіях. Точних даних про кількість опромінених і отримані дози немає. Немає й однозначних прогнозів про можливі генетичні наслідки. Підтверджується теза про небезпеку тривалого впливу на організм малих доз радіації. У районах, що піддалися радіоактивному зараженню, неухильно зростає число онкологічних захворювань, особливо часто став зустрічатися рак щитовидної залози у дітей.

Таблиця 1.4.1. Середні ефективні еквівалентні дози протягом першого року аварії на ЧАЕС для ряду країн Європи

Країна

Ефективна еквівалентна

доза за перший рік

Очікувана

ефективна

еквівалентна

доза

Австрія

670

3200

Фінляндія

360

2000

Болгарія

940

1800

Румунія

570

1700

Югославія

380

1700

Греція

590

[200

Чехія і Словаччина

390

890

Італія

300

810

Норвегія

230

790

Польща

240

740

Угорщина

250

400

снд

260

820

50

51

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 1

Електромагнітне забруднення. Організм людини реагує на зміни напруженості магнітного поля. Так, магнітні бурі, що виникають у період сонячної активності, викликають пору­шення роботи серцево-судинної системи. Протягом мільярдів років природне магнітне поле Землі, як первинний періодичний екологічний фактор, постійно впливало на стан екосистем. В ході еволюційного розвитку структурно-функціональна організація екосистем адаптувалася до природного тла. Деякі відхилення спостерігаються лише в період сонячної активності, коли під впливом могутнього корпускулярного потоку магнітне поле Землі випробовує короткочасні різкі зміни своїх основних характеристик. Це явище, що одержало назву магнітних бурь, несприятливо відбивається на стані всіх екосистем, включаючи й організм людини. У цей період відзначається погіршення стану хворих, що страждають серцево-судинними, нервово-со­матичними й іншими захворюваннями. Впливає магнітне йоле і на тварин, особливо на птахів і комах.

На нинішньому етапі розвитку НТП людина вносить істотні зміни в природне магнітне поле, додаючи геофізичним факторам нові напрямки і різко підвищуючи інтенсивність свого впливу. Основні джерела цього впливу - електромагнітні поля від ліній електропередач (ЛЕП) і електромагнітні поля від радіо­телевізійних і радіолокаційних станцій.

На території СНД загальна довжина тільки ЛЕП-500 кв перевищує 20 тис. км (крім ЛЕП-150, ЛЕП-300 і ЛЕП-750). Лінії електропередач і деякі інші енергетичні установки створюють електромагнітні поля промислових частот (50 Гц) у сотні разів вищі за середній рівень природних полів. Напруженість полів (Е) під ЛЕП може сягати десятків тисяч вольт на метр.

Негативний вплив електромагнітних полів на людину і на ті чи інші компоненти екосистем прямо пропорційні потужності полів і часу опромінення. Несприятливий вплив електро­магнітного поля, створюваного ЛЕП, виявляється вже при напруженості полів, що дорівнює 1000 в/м. У людини пору­шуються ендокринна система, обмінні процеси, функції головного і спинного мозку та ін.

Вплив електромагнітних випромінювань від радіотеле­візійних і радіолокаційних станцій на середовище мешкання людини пов'язано з формуванням високочастотної енергії. Японськими вченими виявлено, що в районах, розташованих поблизу могутніх випромінюючих теле-і радіоантен, помітно підвищується захворювання катарактою очей. Медико-біологічний негативний вплив електромагнітних випромі­нювань зростає з підвищенням частоти, тобто із зменшенням довжини хвиль.

Штучні магнітні поля, створювані постійним електричним струмом великої сили, характеризуються напруженістю до кількох тисяч ампер на метр.

Нормативна величина напруженості постійного магнітного поля, що утворюється поблизу установок і ліній електропередач постійного струму, протягом робочого дня складає 8000 А/м, гранично припустимий рівень напруженості не встановлений.

Окрім магнітного, постійний електричний струм створює електричне поле, назване електростатичним. Електростатичне поле високої напруги впливає на організм людини, зокрема викликає розлад нервової системи, негативно впливає на репродуктивну функцію організму, особливо в чоловіків. Нормативна величина напруженості електростатичного поля протягом робочого дня складає 20 кв/м, гранично припустимий рівень напруженості - 60 кв/м.

Джерелом електромагнітних полів є перемінний струм. Електромагнітне поле характеризується напруженістю (Ут/м) і щільністю потоку потужності (Ут/м2). Створювані електро­магнітним полем електромагнітні хвилі характеризуються частотою коливання (Гц).

Для захисту населення від впливу полів, які генеруються повітряними лініями електропередач, встановлюються са­нітарно-захисні зони обабіч траси.

Джерелами електромагнітних випромінювань є також радіотехнічні й електронні пристрої: зв'язок, локація, радіо і телебачення. Електромагнітне випромінювання цих установок знаходиться в діапазоні радіочастот від 10а до 1012 Гц.

52

53

Екологічний менеджмент

Інтенсивність електромагнітного випромінювання харак­теризується щільністю потоку енергії - кількістю енергії, що припадає на одиницю поверхні: П = Е*Н/2, Ут/м2. Вплив електромагнітного випромінювання на жителів населених пунктів залежить від потужності джерела і частоти.

Для захисту населення від впливу електромагнітного поля високої частоти радіостанції, телецентри, ретранслятори й інші джерела радіохвильового випромінювання потужністю понад 100 квт повинні розміщуватися за межами населених пунктів. Якщо джерела радіохвильового випромінювання розташову­ються в міській межі, то навколо них в обов'язковому порядку повинна бути створена санітарно-захисна зона (СЗЗ), що складається з зони суворого режиму і зони обмеженого користування. У зоні суворого режиму знаходиться джерело радіохвильового випромінювання. Вона, як правило, обго­роджена й охороняється. У межах СЗЗ не допускається розташування житлових будинків.

1.5. Глобальні наслідки забруднення довкілля

Проблема забруднення природного середовища стає гострою як через зростання обсягів промислового і сільсько­господарського виробництва, так і в зв'язку з якісними змінами виробництва під впливом науково-технічного прогресу. Слід зазначити, що тільки 1-2% використовуваного природного ресурсу залишається в кінцевому продукті, а більшість йде у відходи, що не засвоюються природою. Відходи виробничої діяльності усе більше забруднюють літосферу, гідросферу й атмосферу Землі. Адаптаційні механізми біосфери не можуть справитися з нейтралізацією значної кількості шкідливих речовин, і природні екосистеми починають руйнуватися.

Двоокис вуглецю (вуглекислий газ) - один з компонентів газового складу атмосфери, що відіграє важливу роль не тільки в життєдіяльності людини, рослин і тварин, але й у виконанні атмосферою функції запобігання перегріву чи переохолодження поверхні Землі. Господарська діяльність порушила природний

РОЗДІЛ 1

баланс виділення й асиміляції СОа у природі, в результаті чого його концентрація в атмосфері збільшується. З 1959 по 2000 рік кількість вуглекислого газу збільшилася на 10%. Деякі важливі елементи кругообігу CO, ще не до кінця вивчені. Не встановлені взаємозалежності між концентрацією його в атмосфері і здатністю затримувати зайве тепло, яке надходить від Сонця. Проте зростання концентрації CO., свідчить про глибоке порушення глобальної рівноваги в біосфері, що в сполученні з іншими порушеннями може мати дуже серйозні наслідки.

Забруднення, що надходять у Світовий океан, порушили в першу чергу природну рівновагу морського середовища в прибережній зоні континентального шельфу, де зосереджено 99% усіх морських біологічних ресурсів, що добуваються людиною. Антропогенні забруднення цієї зони послужили причиною того, що її біологічна продуктивність знизилася на 20%, а світовий рибний промисел не дорахувався 15-20 мільйонів тонн улову. За даними ООН, щорічно у Світовий океан потрапляє 50 тис. т пестицидів, 5000 тонн ртуті, 10 млн т нафти і безліч інших забруднювачів.

Кількість речовин, які щорічно потрапляють з антропо­генних джерел зі стоком річок у води морів і океанів - заліза, марганцю, міді, цинку, свинцю, олова, миш'яку, нафти пе­ревищує обсяг цих речовин, що надходять у результаті геологічних процесів. Дно Світового океану, у тому числі і глибоководні западини, усе ширше використовуються для захоронення особливо небезпечних токсичних речовин (вклю­чаючи «морально застарілі» бойові отруйні речовини), а також радіоактивних матеріалів. Так, з 1946 по 1970 рік США поховали на Атлантичному узбережжі країни близько 90 000 контейнерів з відходами загальною радіоактивністю приблизно 100 000 кюрі, а європейські країни скинули в океан відходів загальною радіоактивністю 500 000 кюрі. У результаті розгерметизації контейнерів спостерігаються випадки небезпечного зараження вод і природного середовища в місцях цих поховань.

54

55

Екологічний менеджмент

У морі нафтове забруднення має різні форми. Воно може тонкою плівкою покривати поверхню води, а під час розливів шар нафтової плівки спочатку може складати кілька санти­метрів. З часом утвориться емульсія нафти в воді чи води в нафті. Пізніше виникають грудочки важкої фракції нафти, нафтові агрегати, що здатні довго плавати на поверхні моря. До грудочок мазуту, що плавають, прикріплюються різні дрібні тварини, якими охоче харчуються риби і вусаті кити. Разом з ними вони заковтують і нафту. Одні риби від цього гинуть, інші наскрізь просочуються нафтою і стають не придатними для вживання в їжу через неприємний запах і смак.

Усі компоненти нафти - токсини для морських організмів. Нафта впливає на структуру співтовариства морських тварин. При нафтовому забрудненні змінюється співвідношення видів і зменшується їхня різноманітність. Так, рясно розвиваються мікроорганізми, що харчуються нафтовими вуглеводнями, а біомаса цих мікроорганізмів отрутна для багатьох морських мешканців. Доведено, що дуже небезпечний тривалий хро­нічний вплив навіть невеликих концентрацій нафти. При цьому поступово падає первинна біологічна продуктивність моря. У нафти є ще одна неприємна побічна властивість. її вуглеводні здатні розчиняти в собі ряд інших забруднюючих речовин, таких, як пестициди, важкі метали, що разом з нафтою концентруються в приповерхньому шарі і ще більше отруюють його. Ароматична фракція нафти містить речовини мутагенної і канцерогенної природи.

Найбільша кількість нафти зосереджена в тонкому при­поверхневому шарі морської води. В ньому зосереджена безліч організмів, цей шар відіграє роль «дитячого садка» для багатьох популяцій. Поверхневі нафтові плівки порушують газообмін між атмосферою і океаном. Змінюються процеси розчинення і виділення кисню, вуглекислого газу, теплообміну, знижується відбивна здатність (альбедо) морської води.

Хлоровані вуглеводні, які широко застосовуються для боротьби зі шкідниками сільського і лісового господарства, з

РОЗДІЛ 1

переносниками інфекційних хвороб, уже багато десятиліть разом зі стоком річок і через атмосферу надходять у Світовий океан. ДДТ і його похідні зустрічаються всюди у Світовому океані, включаючи Арктику й Антарктику.

Вони легко розчиняються в жирах і тому накопичуються в органах риб, ссавців, морських птахів. Як ксенобіотики, тобто речовини цілком штучного походження, вони не мають серед мікроорганізмів своїх «споживачів» і тому майже не розкла­даються в природних умовах, а тільки накопичуються у Світовому океані. Разом з тим вони гостро токсичні, впливають на кровотворну систему, придушують ферментативну актив­ність, сильно впливають на спадковість.

Разом з річковим стоком в океан надходять і важкі метали, багато з яких мають токсичні властивості. Загальний обсяг річкового стоку складає 46 тис. м3 води на рік. Разом з ним у Світовий океан надходить до 2 млн т свинцю, до 20 тис. т кадмію, до 10 тис. т ртуті. Найбільш високі рівні забруднення мають прибережні води і внутрішні моря. Чималу роль у забрудненні Світового океану відіграє й атмосфера. Так, наприклад, до 30% усієї ртуті і 50% свинцю, що надходять в океан, щорічно переноситься через атмосферу.

За своєю токсичністю дії в морському середовищі особливу небезпеку становить ртуть. Під впливом мікробіологічних процесів токсична неорганічна ртуть перетворюється на набагато більш токсичні органічні форми ртуті. Накопичені завдяки біоакумуляції в рибі чи молюсках сполуки метилованої ртуті являють пряму загрозу життю і здоров'ю людей.

Ртуть, кадмій, свинець, мідь, цинк, хром, миш'як і інші важкі метали не тільки накопичуються в морських організмах, отруюючи тим самим морські продукти харчування, але і найнегативнішим чином впливають на мешканців моря. Коефіцієнти накопичення токсичних металів, тобто концен­трація їх на одиницю ваги в морських організмах стосовно морської води, змінюються в широких межах - від сотень до сотень тисяч, в залежності від природи металів і видів

56

57






Екологічний менеджмент

організмів. Ці коефіцієнти показують, як накопичуються шкідливі речовини в рибі, молюсках, ракоподібних і інших організмах.

Початок космічної ери породив проблему збереження цілісності ще однієї земної оболонки - космосфери (навко­лоземного космічного простору). Проникнення людини в космос не просто героїчна епопея, це ще і цілеспрямована довгострокова політика оволодіння новими ресурсами природи і природного середовища.

Космічна оболонка Землі виконує ряд важливих для життя планети і для життя на планеті функцій, пов'язаних з підтрим­кою її радіаційного - теплового балансу, протіканням деяких геофізичних процесів. Тому збереження природних рівноваг і споконвічних властивостей космосфери Землі в процесі проникнення в неї людини - велике, життєво важливе загально планетарне завдання.

Космічна діяльність охоплює широке коло прикладних напрямків: дослідження природних ресурсів Землі, контроль за станом навколишнього середовища, зв'язок, навігацію, метео­рологію, геодезію, картографію, телемовлення, порятунок суден і літаків, що терплять лихо; технологічні, біологічні й інші наукові експерименти, що готують Грунт для ще більш інтенсивного, зокрема індустріального використання космосу. Космос усе більше стає ареною для різноманітного і плідного мирного співробітництва. Зараз у космосі ведуться інтенсивні дослідження й експерименти цивільного при­значення. Усе це припускає запуск великої кількості космічних об'єктів. На початку 80-х років у космос виводилося більш ніж 100 об'єктів на рік. В даний час на орбіті Землі знаходиться близько 10-15 тисяч великих штучних об'єктів і 40 000 дрібних (приблизно 2,5 сантиметра в діаметрі).

Деякі з сучасних і намічуваних на майбутнє видів космічної діяльності повинні стати об'єктом регламентації, щоб виклю­чити забруднення й інші форми порушення природної рівноваги в космічному просторі. В даний час на міжнародних форумах

58

РОЗДІЛ 1

триває обговорення, крім питання про немілітаризацію космосу, таких аспектів регулювання як: скорочення числа супутників, що вичерпали свій резерв (так званих космічних відходів), скидання в космос різного роду небезпечних «земних» відходів, запуск великих ракетних прискорювачів на твердому паливі.

Одна з найгостріших глобальних проблем сучасності - це проблема зростаючої кислотності атмосферних опадів і ґрунтового покриву. Кислотні дощі викликають не тільки підкислення ґрунтових вод і верхніх шарів ґрунтів. Кислотність із опадами поширюється на весь ґрунтовий профіль і викликає значне підкислення ґрунтових вод. Кислотні дощі виникають у результаті господарської діяльності людини, що супрово­джується емісією окислів сірки, азоту, вуглецю. Ці окисли, надходячи в атмосферу, переносяться на великі відстані, взаємодіють з водою і перетворюються на розчини суміші сірчистої, сірчаної, азотистої, азотної і вугільної кислот, що випадають у вигляді «кислих дощів» на сушу, взаємодіючи з рослинами, ґрунтами, водами. Головними джерелами нако­пичення окислів в атмосфері є спалювання сланців, нафти, вугілля, газу в промисловості, сільському господарстві, побуті. Господарська діяльність людини майже вдвічі збільшила надходження в атмосферу окислів сірки, азоту, сірководню й оксиду вуглецю. Природно, що це позначилося на підвищенні кислотності атмосферних опадів, поверхневих і ґрунтових вод.

Аерозольне забруднення атмосфери. Аерозолі - це тверді чи рідкі частки, що знаходяться в зваженому стані в повітрі. Тверді компоненти аерозолей у ряді випадків небезпечні для організмів, а в людей викликають специфічні захворювання. В атмосфері аерозольні забруднення спри­ймаються у вигляді диму, туману, чи смогу. Середній розмір аерозольних часток складає 1 -5 мкм.

Основними джерелами штучних аерозольних забруднень повітря є ТЕС, що споживають вугілля високої зольності, збагачувальні фабрики, металургійні, цементні, магнезитові і сажеві заводи. Аерозольні частки від цих джерел відрізняються

59

Екологічний менеджмент

великим розмаїттям хімічного складу. Найчастіше в їхньому складі виявляються сполуки кремнію, кальцію і вуглецю, рідше - оксиди металів: заліза, магнію, марганцю, цинку, міді, нікелю, свинцю, сурми, вісмуту, селену, миш'яку, берилію, кадмію, хрому, кобальту, молібдену, а також азбесту. Ще більша розмаїтість властива органічному пилу, що включає аліфатичні й ароматичні вуглеводні, солі кислот. Вона утворюється при спалюванні залишкових нафтопродуктів, у процесі піролізу на нафтопереробних, нафтохімічних і інших подібних підпри­ємствах. Постійними джерелами аерозольного забруднення є промислові відвали - штучні насипи з розкривних порід, утворені під час видобутку корисних копалин чи ж з відходів підприємств переробної промисловості, ТЕС. Джерелом пилу й отрутних газів слугують масові підривні роботи. Так, у результаті одного середнього по масі вибуху (250 - 300 тонн вибухових речовин) в атмосферу викидається близько 2 тис. м3, умовного оксиду вуглецю і більш як 150 тонн пилу. Вироб­ництво цементу й інших будівельних матеріалів також є джерелом забруднення атмосфери пилом.

Порушення озонового шару. Озон - одна з форм існування хімічного елемента кисню в земній атмосфері - його молекула складається з трьох атомів кисню 03, для утворення озону необхідно попереднє утворення вільних атомів кисню.

Зі збільшенням кількості атомарного кисню зростає і вміст озону в атмосфері. Однак з висотою збільшується й ультра­фіолетова радіація, що руйнує озон швидше, ніж йде його утворення, тому концентрація озону в атмосфері починає зменшуватися. Виміри показують, що озон в атмосфері має шарувату структуру і його основна маса зосереджена в шарі на висоті 20 - 25 км, а починаючи з висоти 55 км, його концентрація активно зменшується, отже, озон присутній у тропосфері, стратосфері, мезосфері.

«Озонова дірка» - це явище зменшення загальної кількості озону. Відмічено систематичне зменшення концентрації 03 навесні приблизно в 1,5 - 2 рази. Хлор- і фторвуглероди (ФХВ)

РОЗДІЛ 1

вже більш ніж 60 років використовуються як холодоагенти в холодильниках і кондиціонерах, пропеленти для аерозольних сумішей, піноутворюючі агенти у вогнегасниках, очисники для електронних приладів, у хімічному чищенні одягу, при виробництві пенопластів. Інертність цих сполук робить їх небезпечними для атмосферного озону. ХФВ не розпадаються швидко в тропосфері (нижньому шарі атмосфери, що про­стирається від поверхні Землі до висоти 10 км), як це від­бувається, наприклад, із більшістю окислів азоту, і зрештою проникають у стратосферу, верхня межа якої розташовується на висоті близько 50 км. Коли молекули ХФВ піднімаються до висоти 25 км, де концентрація озону максимальна, вони піддаються інтенсивному впливу ультрафіолетового випро­мінювання, що не проникає на менші висоти через дію озону, який екранує. Ультрафіолет руйнує стійкі в звичайних умовах молекули ХФВ, що розпадаються на компоненти, які мають високу реакційну здатність, зокрема атомний хлор. Таким чином, ХФВ переносить хлор з поверхні Землі через тропосферу і нижні шари атмосфери, де менш інертні сполуки хлору руйнуються, у стратосферу, до шару з найбільшою концен­трацією озону. Дуже важливо, що хлор при руйнуванні озону діє подібно каталізатору: у ході хімічного процесу його кількість не зменшується. Внаслідок цього один атом хлору може зруйнувати до 10 000 молекул озону, перш ніж буде дезактиво­ваний чи повернеться в тропосферу. Зараз викиди ХФВ в атмо­сферу обчислюються мільйонами тонн, а дія тих, що вже по­трапили в атмосферу, буде продовжуватися кілька десятиліть. Багато країн почали вживати заходи, спрямовані на скорочення виробництва і використання ХФВ. З 1978 р. у СПІА було заборонено використання ХФВ в аерозолях. На жаль, використання ХФВ в інших галузях обмежено не було. У вересні 1987 р. 23 провідні країни світу підписали в Монреалі конвенцію, що зобов'язує їх знизити споживання ХФВ. Для використання в якості пропелента в аерозолях уже знайдений замінник - пропан - бутанова суміш. За фізичними пара-

60

61

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 1

метрами вона практично не поступається фреонам, але, на відміну від них, вогненебезпечна. Складніші справи з хо­лодильним обладнанням - другим за розміром споживачем фреонів. Справа в тім, що через полярність молекули ХФВ мають високу теплоту випару, що дуже важливо для робочого тіла в холодильниках і кондиціонерах. Кращим, відомим на сьогодні замінником фреонів, є аміак, але він токсичний і все-таки поступається ХФВ за фізичними параметрами.

Використання фреонів продовжується, і поки далеко навіть до стабілізації рівня ХФВ в атмосфері. Так, за даними мережі Глобального моніторингу змін клімату, у фонових умовах - на берегах Тихого й Атлантичного океанів і на островах, далеко від промислових і густонаселених районів - концентрація фреонів у даний час зростає зі швидкістю 5 - 9% на рік. Вміст у стратосфері фотохімічно активних сполук хлору в даний час у 2-3 рази вищий в порівнянні з рівнем 50-х років, до початку прискореного виробництва фреонів.

Найбільша озонова дірка виявлена над Антарктидою і багато в чому є наслідком метеорологічних процесів. Утворення озону можливо тільки при наявності ультрафіолету, а під час Полярної ночі він не продукується. Взимку над Антарктикою утворюється стійкий вихор, що перешкоджає припливу багатого озоном повітря із середніх широт. Тому до весни навіть невелика кількість активного хлору здатна завдати серйозної шкоди озоновому шару. Такий вихор практично відсутній над Арктикою, тому в північній півкулі падіння концентрації озону значно менше. Багато дослідників вважають, що на процес руйнування озону впливають полярні стратосферні хмари. Ці висотні хмари набагато частіше спостерігаються над Антарк­тикою, ніж над Арктикою, утворюються взимку, коли при відсутності сонячного світла й в умовах метеорологічної ізоляції Антарктиди, температура в стратосфері падає нижче -80°

Могутнім джерелом знищення озону є азотні добрива. Потрапляючи в грунт, такі добрива розпорошуються, при цьому деяка кількість молекул потрапляє в приземне повітря. Далі

відбувається цілий ланцюжок процесів: турбулентність у приземному шарі повітря, перенос збагаченого азотними окислами газу в низькі широти, зворотній горизонтальний перенос газу в більш високі широти вже в стратосфері.

Окисли азоту надходять в атмосферу також при спалюванні промислового палива. За наявними оцінками, кількість закису азоту, що потрапляє в повітря з димом працюючих на зви­чайному (не ядерному) пальному електростанцій, сама по собі досить велика і складає 3-4 мегатонни на рік, хоча вона і не настільки небезпечна в порівнянні з азотистими добривами.

У водневому циклі бере участь безліч водородовмісних сполук. Водень надходить в атмосферу у вигляді води.

Людська діяльність також привносить воду у верхні шари атмосфери. При підйомах великих ракет в атмосферу вики­дається велика кількість молекул Н20; відбувається викид води і при польотах стратосферної авіації.

Водень потрапляє в атмосферу й у вигляді метану СН4. Природне джерело метану - вологі ліси, болота і рисові поля, де він утворюється як результат діяльності анаеробних бактерій. Американські вчені винайшли, що саме хлорний цикл руйнування озону становить найбільшу реальну небезпеку для існування озонового шару.

Розвиток цивілізації призводить до усе більших викидів хлорних сполук в атмосферу, і одну з провідних ролей у цьому процесі відіграють фреони (хлорфторвуглеродовмісні сполуки, такі як CFC13 CF2C12). Зростання виробництва фреонів триває величезними темпами (це виробництво холодильної техніки, аерозолей, пінопластів і т.д.). їхнє надходження в атмосферу пов'язано з технологічними втратами.

Визначено два шляхи відновлення озонового шару: видалення з атмосфери озоноруйнуючих речовин і про­дукування озону.

Перший шлях - видалення каталізаторів з атмосфери - поки не має реальних варіантів вирішення. Передбачалося використовувати лазерне опромінення озоновмісних шарів

62

63

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 1

атмосфери з метою дисоціації молекул фреону. Але повільний розпад молекул фреону дотепер рятує нас від прискореного руйнування озонового шару і тільки невелика частина енергії лазера буде працювати на досягнення поставленої мети, основна її частина буде розсіюватися в космосі.

Другий шлях - виморожування озону в холодильних пристроях на Землі - для цього треба було б пропустити через них значну частку атмосфери.

Найбільш реальним є проект, що передбачає створення електричних розрядів у стратосфері за допомогою радіохвиль надвисокої частоти. Розряд створюється за допомогою неру­хомих фазованих антенних ґрат, розташованих на землі. Розміри необхідної антени близько сотні метрів, управління фазою окремих елементів дозволяє реалізувати фокусування випромінювання і сканування на визначеній висоті. Енерго­постачання можна забезпечити від АЕС потужністю в десятки мвт, причому ККД радіотехнічної частини стосовно первинного джерела може сягати 80%. Механізм утворення озону в процесі розряду - плазмохімічний і тепловий.

При плазмохімічному механізмі молекули кисню руйну­ються електронами, що утворюються в електричному розряді.

Тепловий механізм відновлення озону може істотно вплинути на скорочення витрат енергії. Існує припущення про виникнення озонової «дірки» тільки при t - 80°С. Якщо це так і, припускаючи, що така температура існує тільки в окремих місцях «діри», з'являється можливість компенсувати дефіцит озону тільки в цих місцях. Таким чином, теоретична можливість відновлення озонового шару існує.

1.6. Парниковий ефект

Вже досить тривалий час людство переймається проблемою зміни клімату на Землі. Те, що ці зміни відбуваються - не викликає сумніву навіть у школярів.

Але факт антропогенного впливу, тобто впливу людської діяльності на зміни клімату ставляться під сумнів багатьма

науковими школами, особливо розвинутих країн, в галузі фізики атмосфери, кліматології, геофізики, гідрології, фізики океану тощо. Найбільші прибічники звинувачення людської діяльності у кліматичних аномаліях - це екологи. Серед відомих визнаних світовою наукою факторів впливу на клімат, виді­ляють чотири: циклічні коливання інтенсивності випро­мінювання Сонця; зміна траєкторії руху Землі, концентрація парникових газів, концентрація аерозолей. Два останні, особливо третій фактор, на думку екологів, і є основною причиною зміни клімату на Землі, бо саме вони призводять до так званого парникового ефекту.

Вперше думку про вплив газів, що накопичуються у атмосфері завдяки людській діяльності, висловив наприкінці XIX століття Нобелівський лауреат С. Арреніус. Він вважав, що гази, які потрапляють в атмосферу, поглинають тепло і затримують теплове випромінювання з поверхні планети, тим самим підвищуючи середню температуру поверхні Землі і створюючи так званий парниковий ефект.

Найбільш відомі теорії циклічності зміни клімату на Землі: кожні 100 тисяч років середня температура змінюється з амплітудою 5 - 10°С під впливом космосу, зокрема сонячної активності. Новітні дослідження американських вчених начебто стверджувально відповідають на питання про першопричину зміни клімату - космічні чинники. Таке ствердження дало змогу науково обґрунтувати відмову США підписати Кіотські протоколи.

Офіційна, обґрунтована дослідниками точка зору США полягає в тому, що статистичне узагальнення даних майже трирічних спостережень клімату доводить те, що потепління відбувається природним шляхом і майже не пов'язане з антропогенною діяльністю.

Позиція США стане зрозумілою, якщо з'ясувати сутність Кіотського протоколу 1997 року до Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату. Рамкова Конвенція була покликана об'єднати зусилля із запобігання небезпечним змінам клімату і домогтися

64

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 1

стабілізації концентрації парникових газів в атмосфері на відносно безпечному рівні. Кіотський протокол цієї Конвенції закріпив кількісні зобов'язання розвинених країн і країн з перехідною економікою з обмеження і зниження надходження парникових газів в атмосферу.

По-перше, розвинені країни та країни з перехідною економікою, в тому числі й Україна, повинні в цілому до 2008 -2012 років скоротити свої викиди парникових газів не менш ніж на 5% від рівня 1990 року. По-друге, враховуючи ту обставину, що до 98% всіх викидів С02 (або 80% всього ефекту) дає енергетична галузь, Кіотським протоколом встановлена квота обсягів викидів і квоти платежів за викиди С02 для найбільших забруднювачів. Система світового ринку торгівлі квотами за викиди парникових газів буде сприяти ефективності зниження обсягів викидів парникових газів. Найбільшими забруд­нювачами сьогодні є США, Росія, Японія, Німеччина, Франція, Італія, Велика Британія, Канада, Австралія, Україна. Жодна з цих країн не підписала Кіотський протокол. Вони не підписують його із зрозумілих фінансових міркувань. Таку відмову можна і треба обґрунтовувати. Отже й набувають все більшого поширення тези про необґрунтованість парникового ефекту та участь у ньому людської діяльності.

Енергія, яка необхідна для різноманітних біологічних, геофізичних і геохімічних процесів, досягає Землі у формі сонячного випромінювання. Основний механізм емісії й абсорбції електромагнітного випромінювання - переходи атома або молекули між більш високими і більш низькими рівнями енергії. Коли молекула одержує енергію, її електрони переходять на більш високий рівень енергії, у випадку втрати молекулою енергії, остання виділяється у вигляді випромінювання, довжина хвилі якого визначає температуру поверхні тіла, що випромінюється. Чим вища температура тіла, що випромінює, тим коротпіа довжина хвилі випромінювання, що виділяється.

Температура поверхні Сонця складає 5800 градусів К і воно випромінює в короткохвильовій області з максимумом випро-

мінювання у видимій області при 500 нм. Сонячне випро­мінювання відбивається атмосферою (хмари, частинки пилу), поверхнею Землі, проте здебільшого абсорбується поверхнею Землі, що у такий спосіб нагрівається, а частину отриманої енергії знову випромінює. Але тому, що Земля має значно меншу температуру, ніж Сонце, вона випромінює в довгохвильовій інфрачервоній області (14).

Деякі гази, у першу чергу водяні пари і діоксид вуглецю абсорбують це випромінювання і перетворюють його знову на тепло. Внаслідок цього атмосфера нагрівається і випромінює відповідно її температурі частину енергії знову на поверхню Землі. Таким чином, збільшується температура Землі і ближчих до її поверхні прошарків повітря. Цей ефект подібний до парника, скляна стріха якого утримує інфрачервоне випро­мінювання. Якби наша атмосфера не містила так званих парникових газів (Н20, С02, N,0, 03 тощо), температура поверхні Землі була б значно нижчою.

Для кращого розуміння парникового ефекту розглянемо баланс випромінювання Сонця і його взаємозв'язок із темпе­ратурою поверхні Землі.

Відповідно до закону Стефана і Больцмана, тіло з температурою Т на одиницю площі в одиницю часу випромінює енергію sT4 причому s - константа Стефана-Больцмана * 5,67 х 10-8 W м2 К'4). Це співвідношення дійсне тільки для так знаного «чорного тіла», що у всій області довжини хвиль цілком ібсорбуе випромінювання і знову віддає. Сонце і поверхня Землі и першому наближенні можуть розглядатися як «чорні тіла».

Сонце випромінює з потужністю їх до 3,88x1026 W. Із закону Стефана-Больцмана випливає:

їх = оТ Цш.2

Де: Тс - температура поверхні Сонця (Тс - 5800 К); гс -радіус Сонця (гс = 7х108м). Інтенсивність сонячного випро­мінювання на відстані а від Сонця складає Іх/4л:а2. Якщо а -і ередня відстань між Сонцем і Землею (а = 1,5х10им), тоді

66

і*

67

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 1

інтенсивність енергії, що падає на поверхню Землі ягз2 (r.t -радіус Землі; гз = 6,371x10ем)

І = Lc/4гз2(1-А)/4πа2

де: А - частина енергії, яка відбивається в космос, так звана «альбедо», її значення для Землі складає 0,3.

Якщо прийняти, що вся енергія, яка падає на Землю і абсорбується нею, перетворюється на тепло і потім знову виділяється в вигляді випромінювання поверхнею Землі, то в стані рівноваги повинна виконуватися рівність:

оТЧптз2 = So7tr.)2(l -A)

So= Ьс/4ла2; Тз - рівноважна температура випромінювання Землі; So - так звана солярна константа Землі, що складає 1372 W/м2. Звідси:

Тз = (l-A)So/a4 = 255 К = -18°С

Таким чином, рівноважна температура випромінювання Землі відповідає -18°С. Але це значення температури значно нижче дійсної середньої температури То поверхні Землі, що складає +15°С. Різниця (Тз - То = 33 К) називається природним парниковим ефектом.

У середньому приблизно 30% сонячного випромінювання, яке падає на Землю, знову повертається в космос, приблизно 25% абсорбується атмосферою (в основному за рахунок озону стратосфери, а також хмар і водяних парів тропосфери), 45% випромінювання, що падає, абсорбується поверхнею Землі, із нього приблизно 60% (29/45) витрачається на випар води і на конвекцію тепла. Це означає, що нетто-інфрачервоне випро­мінювання складає приблизно 40% (18/45), в шість разів більш значне брутто-інфрачервоне випромінювання (104/45) поясню­ється парниковим ефектом.

Вода й озон абсорбують як у спектральній області випро­мінювання Сонця, так і в інфрачервоній області випро-

мінювання Землі. Озон стратосфери абсорбує в ультра­фіолетовій області випромінювань Сонця, а озон тропосфери абсорбує в ІЧ-області випромінювань Землі. Пари води поглинають переважно в ІЧ-області, а діоксид вуглецю практично тільки в ІЧ-області, що вказує на те, що С02 є типовим парниковим газом.

Найбільш значними природними парниковими газами атмосфери є водяні пари, діоксид вуглецю, метан, оксид азоту N,0, а також озон тропосфери 03. Відносний вміст газів у природному парниковому ефекті подано на діаграмі 1.6.1.

0Н2О, 63% ИС02, 22% ПОЗ, 7% □ N20, 4% ■ СН4, 2% ИДр., 2%

Діаграма 1.6.1. Відносний вміст газів у природному парниковому ефекті

Вміст парникових газів в атмосфері значно змінювався протягом історії Землі, але залишався практично постійним протягом останнього тисячоліття. Проте концентрація СО„ СН4, N20, а також тропосферного озону в останньому сторіччі поступово збільшується завдяки діяльності людини (табл. 1.6.1).

Таблиця 1.6.1 Характеристика і вміст парникових газів

С02

СН4

N20

ХФС

н

Оз

Термін життя в атмосфері

50-200 років

10 років

10 років

50-

150

років

Часи-

Дні

Збільшення концентрації в атмосфері з 1750

27%

115

%

7%

-

130%

Збільшення вмісту за рік (у наш час)

0,5%

0,75 %

0,25%

5%

1-1,5%

68

69

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 1

Додатково до перерахованих газів людина викидає в атмосферу синтетичні речовини, як-от хлор- і фторовмісні вуглеводні (ХФСН), які є, завдяки своїм оптичним власти­востям, потенційними парниковими газами. Хоча емісії ХФСН через руйнуючу дію на стратосферний озоновий прошарок зусиллями світової громадськості значно зменшилися, їхній вміст в атмосфері ще приблизно сторіччя буде значним, що пояснюється їхньою значною стійкістю (термін життя). Озон є тепличним газом, тому такі речовини, як оксиди азоту (NOx) і леткі органічні речовини (ЛОВ), що сприяють синтезу озону в тропосфері, можна розглядати як такі, що побічно впливають на парниковий ефект.

Вміст парникових газів за останні 160 тисяч років визна­чають за повітряними бульбашками у «природних архівах» Гренландії і Антарктики. З цих даних випливає, що температура Землі і концентрація парникових газів тісно взаємозалежні: низькі концентрації характерні для льодовикових періодів, більш високі - для проміжних часів. Вміст С02 в атмосфері до 1850 року складав в середньому 280 ррт, із 1958 (315 ррт) по 1991 рік (354 ррт) він збільшився майже на 25% у порівнянні з доіндустріальним часом. В наш час концентрація С02 в атмосфері перевищила межі, які вона не переступала мінімум за останні 160 тисяч років.

Збільшення вмісту парникових газів, завдяки життє­діяльності людства, посилює природний парниковий ефект, збільшуючи кількість утримуваного на поверхні Землі тепла, що веде до нагрівання атмосфери. Аналізи показують, що глобальна середня температура за останнє сторіччя збільшилася від 0,3 до 0,6°С.

Антропогенними парниковими газами є діоксид вуглецю, метан, оксид азоту N20, ХФСН, а також озон тропосфери. Перераховані гази виникають, в основному, за рахунок горіння носіїв енергії (вугілля, нафта, газ); іншими джерелами їхньої емісії є виробництво і споживання ХФСН, а також сільське господарство (діаграми 1.6.2, 1.6.3, 1.6.4).

70

Q Горіння носіїв енергії (87%)

QВикористання землі (11%)

□ Цемент(2%)

Діаграма 1.6.2. Походження С02-емісій.

0Рисовіполя(28%) В Худоба (29%) D Енергія (23%) □ Біомаса (10%)

■ Депоновані сховища (10%)

Діаграма 1.6.3. Походження СН4-емісії.

□ Біомаса (43%) В Пасовища (2%) D Добрива (21%) D Енергія (34%)

Діаграма 1.6.4. Походження N20-eMicift.

Пари води характеризуються незначним терміном перебування в атмосфері (термін життя), тому антропогенні емісії не призводять до вираженої зміни концентрації парів, проте польоти літаків утворюють у нижніх прошарках стра­тосфери так звані «цирус»-хмари (кристали льоду), які практично не абсорбують сонячне випромінювання, але ефективно абсорбують теплове випромінювання Землі, посилюючи у такий спосіб парниковий ефект.

71

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 1

Абсорбція інфрачервоного випромінювання Землі про­порційна концентрації тепличних газів в атмосфері. У зв'язку з інерцією системи клімату додаткова акумуляція тепла не призводить до негайного підвищення температури. Відповідне уповільнення називається «radiative forcing». «Radiative forcing» різноманітних газів залежить від їхніх оптичних властивостей і терміну перебування в атмосфері. Беручи до уваги ці два чинники, можна визначити, якою мірою даний газ впливає на клімат. Відповідний коефіцієнт називається глобальним тепловим потенціалом (ГТП). ГТП діоксида вуглецю дорівнює 1. Молекула метана в 25 разів, молекула N20 в 250, а молекула ХФСН у 1000 - 10000 разів більш значніше впливає на клімат, ніж молекула діоксида вуглецю.

Метан за допомогою ОН-радикалів, при утворенні озону або в реакції з озоном, перетворюється відповідно на CO або на С02. Хлор- і фторвмісні вуглеводні накопичуються в стратосфері, згодом руйнуються там під впливом фотолізу, що призводить до руйнації озонового прошарку. Озон утворюється за допо­могою таких речовин як NOx і ЛОС і насамперед із CO і СН4.

Таблиця 1.6.2

Відносний вплив парникових газів на парниковий ефект

С02

СН4

N20

ХФС

Н

NOx

ЛОС

CO

Емісії, Мт

27750

350

7

1

ПО

120

990

Відносний внесок, виходячи з ГТП, %

72,5

10

12,5

5

-

-

-

Таким чином, враховуючи прогнози різних інститутів на майбутнє, можна зробити деякі висновки. При екстраполяції сьогоднішніх тенденцій емісії всіх тепличних газів (за винятком ХФСН) будуть далі зростати, емісія СО2, наприклад, у 2100 році збільшиться до 170%. Розробляються також сценарії, що враховують заходи всіх країн по стабілізації і зменшенню С02-емісій й емісій інших газів. Проте, практично всі сценарії

прогнозують збільшення температури від 1,5 до 4,5"С до кінця цього сторіччя, тобто приблизно на 0,3°С за рік.

Хоча різноманітні моделі не можуть враховувати весь комплекс регіональних і локальних змін, вони усе ж таки показують, що потеплення буде розподілятися нерівномірно по всій планеті: для країн північних широт воно може бути дещо вищим, ніж у середньому.

Клімат визначається комплексом взаємодій між атмосферою, морем і сушею. Система атмосфера-океан більш стабільна, проте може легко змінюватися під впливом значного порушення. Атмосферні процеси відбуваються нелінійно, тому кожна зміна клімату, яка обумовлена потеплінням, може спричинити непередбачені наслідки. Через ефект зворотного зв'язку виявляється тенденція до посилення порушень і встановлення нового стану рівноваги (наприклад, льодовиковий і теплий періоди). Процеси, що відбуваються в льодовиках і океанах можуть викликати раптові коливання теплих і холодних періодів.

Можна прогнозувати збільшення рівня Світового океану (від З до 10 см за десятиліття), затоплення населених приморських рівнин, явища глобальних катаклізмів (посухи, шторми, урагани), поширення пустель й одночасно збільшення кількості опадів, зсув теплих кліматичних зон у напрямку до полюсів та ін. Збільшення рівня океану, наприклад, на 20-50 см до 2050 року є погрозою для низько розташованих островів і зон пустель (Індія, Китай, Єгипет, Нідерланди та ін.), де мешкає третина населення планети. Для деяких країн витрати на боротьбу з пустелями складуть біля 20% брутто-соціального продукту.

Зменшення опадів у багатьох регіонах спричинить дефіцит продуктів харчування. У середніх широтах північної півкулі, навпаки, врожайність зросте за рахунок збільшення періодів вегетації. Проте, в цих широтах лежить підзолистий, лісовий і тундровий ґрунт, а не родючий чорнозем. Зсув зон вегетації більшості лісових екологічних типів на сотні кілометрів у напрямку полюсів призведе до різкого зменшення розмаїтості видів рослинності. У сухих кліматичних зонах виникнуть

72

73

Екологічний менеджмент

проблеми з водопостачанням, проблема особливо гостро стане перед країнами, що розвиваються. Тропічна зона стане ще більш непридатною для проживання, прогнозується поширення тропічних захворювань.

Чорне море знищує споруди на березі аномальними хвилями («цунамі») один раз на декілька тисяч років. Дощі в Карпатах утворюють потоки води, що несуть пісок і камінь. Практично усе Полісся періодично затоплює, періодично відбуваються потопи під час штормів Азовського моря. Найбільш низькі температури в Україні (-30°С) призводять до вимерзання озимих і садів, руйнують лінії зв'язку. Снігові заметілі найбільш інтенсивні в Криму.

Ось такий приблизно прогноз не налаштовує нас на безхмарне існування, а навпаки, повинен мобілізувати усю спільноту до активних дій, щоб запобігти надмірному впливу антропогенної діяльності на зміну клімату на Землі.

Наша країна, як частина світового співтовариства, занепо­коєна подальшим загостренням екологічних проблем, в тому числі зміною клімату під впливом людської діяльності. Сьогодні потрібні реальні дії з пом'якшення антропогенного впливу на зміну клімату. Поряд з проблемами суто технічного характеру виникають економічні питання, найважливіші серед яких -фінансування екологічних програм. У цій площині виникає також низка питань щодо участі нашої країни в світових форумах та вироблених ними механізмах вирішення нагальних екологічних проблем.

Отже, Кіотський протокол виник через те, що існуючі в світі схеми виробництва ведуть до екологічного опустелення, виснаження ресурсів, масового зникнення біологічних видів. Економічний розвиток і блага, який він приносить, доступні не усім, - безодня між багатими та бідними з кожним роком збільшується.

Особлива проблема - це енергетична структура світу. До середини XXI століття на Землі з паливних ресурсів залишиться лише вугілля. Якщо використовувати паливні ресурси у темпах

74

РОЗДІЛ 1

сьогодення, атмосфера за хімічним складом може повернутись у первозданний стан і буде придатною для життя.

Таким чином, для збалансованості газового складу потуж­ність земної енергетики не повинна переважати потужності біосфери з поглинання парникового газу.

Кіотський протокол, враховуючи ці обставини, пропонує просту формулу: кожна країна повинна спалювати стільки кисню, скільки виробляє її територія. Якщо вона спалює чужий кисень, то повинна платити країнам, які не використовують свій кисень. Сьогодні Кіотський протокол не підтримують пере­населені та промислово розвинені країни - там вважають, що положення Протоколу призведуть до підвищення цін на енергію та зниження життєвого рівня населення. Більшість країн занепокоєні дисбалансом у використанні природних ресурсів: майже половину їх споживають розвинені країни. Але ж при цьому вони й повинні більше платити за викиди парникових газів, за спалений кисень. І платити повинні країнам, які його майже же спалюють, а навпаки, завдяки рослинницьким ресурсам, постачають у великій кількості в атмосферу. Чи займався хтось такими підрахунками? Адже таким чином слід було визнати, що бідні, не перенаселені країни надають світові певну кількість екологічних послуг, які мають певну вартість. Отже, ці послуги можуть бути зараховані бідним країнам як сплата їхнього зовнішнього боргу або як компенсація за передачу сучасних екологічно безпечних технологій від розвинутих країн.

Україна - не багата і не перенаселена країна, але її розвиток, навіть існування, залежать від функціонування виробництв, які пов'язані з забрудненням навколишнього середовища, погір­шенням здоров'я працюючих, підвищеною аварійністю. Сьогодні наша держава не виробляє, навіть не прагне виробляти складні технічні вироби, а отримує їх із розвинених країн за підвищеними цінами. В той же час, Україна, не маючи коштів на екологізацію своєї важкої промисловості, все більше втягується в коло неоколоніальних, екологічно забруднених

75

Екологічний менеджмент

країн. Територія України може стати полігоном для експорту забруднення з країн Заходу, механізм якого давно і добре відпрацьований. Маючи свої власні ресурсні, демографічні, енергетичні, соціальні проблеми, маючи Чорнобиль, ми приймаємо на себе й західні екологічні проблеми.

Україна повинна йти власним шляхом ресурсно-еко­логічного оновлення виробництв за рахунок спеціалізованої інноваційної інфраструктури, радикальної екологізації вироб­ництва з застосуванням новітніх технологій. Щодо фінан­сування цих заходів, то найперше, що треба зробити - це подолати негативний вплив податків на складні виробництва, вони повинні сприяти залученню до виробництва власних, а не зарубіжних інвесторів, адже останніх не турбує наша екологічна ситуація. А існуючі сьогодні податки на ПДВ та на прибуток примушують наших інвесторів вивозити капітал в офшорні зони. Український капітал повинен вкладатися в українську економіку. Це найголовніша умова сталого економіко-еколо-гічного розвитку України. Таким шляхом йшли у повоєнні роки Німеччина і Японія. Саме таким чином досягла успіху політика Рузвельта в США в роки Великої депресії.

Контрольні запитання

  1. Що таке «екосистема» та «соціосфера»?

  2. Що таке «ноосфера»?

  3. Охарактеризуйте види та масштаби забруднення довкілля.

  4. Які глобальні наслідки парникового ефекту?

РОЗДІЛ 2. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА Й ЕКОЛОГІЧНА СТРАТЕГІЯ

2.1. Види і принципи екологічної політики. Теорія зовнішніх ефектів

Екополітика - система заходів, пов'язаних із впливом суспільства на природу.

Екологічна політика (ЕП) буває п'яти видів:

1. Глобальна - проведення міжнародних, політичних і
зовнішньоекономічних акцій з урахуванням екологічних
обмежень у соціально-економічному розвитку, запасів наявних
у світі природних ресурсів і їхнього розподілу між країнами.

Україна підписала більш як 40 міжнародних правових документів, серед яких: Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою; Конвенція ВОЗ про захист від іонізуючої радіації; Конвенція про трансграничне забруднення повітря на великій відстані; Протокол про обмеження викидів сірки; Віденська Конвенція про охорону озонового шару; Конвенція про біологічне розмаїття; Конвенція про захист Чорного моря від забруднення; Конвенція про зміну клімату і т.д.

2. Державна - соціально-економічна політика, у тому
числі міжнародна, побудована на розумінні ефектів і недоліків,
пов'язаних з екологічним станом території й акваторії.

Наприклад, Чорне море в межах України відрізняється високим рівнем забруднення, тому стримує розвиток рекреації і туризму міжнародного рівня, а це додаткові валютні над­ходження для країни. Тому, при вирішенні екологічних проблем, підвищиться соціально-економічна привабливість Причорномор'я і Приазов'я. Підсилиться їхня інвестиційна привабливість для тих країн і фірм, що займаються туристичним чи рекреаційним бізнесом.

3. Регіональна екополітика - політика держави стосовно
регіонів, а також: екополітика, здійснювана самими регіонами.

76

77

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 2

Регіональний рівень передбачає:

  • регулювання використання природних ресурсів місце­вого значення;

  • визначення нормативів забруднення природного сере­довища (встановлення нормативів ГДВ, ГДС і розміщення відходів);

  • введення економічного механізму природокористування на регіональному рівні;

  • проведення моніторингу й обліку об'єктів природо­користування і забруднення навколишнього середовища;

  • проведення державної екологічної експертизи;

  • здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства;

  • розробка програм проведення природоохоронних заходів, визначення і реалізації інвестиційної політики;

  • інформування населення і зацікавлених підприємств, установ і організацій з екологічних питань

4. Місцевий рівень - проведення локального й об'єк­тивного моніторингу; здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства; організація розробки місцевих екологічних програм і проектів.

Розглядається ідея про створення загальнодержавного фонду підтримки розвитку регіонів у розмірі 10% від суми регіональних податкових надходжень у державний бюджет.

Оздоровлення екологічної ситуації в регіоні припускає зміну відносин власності і передачу природних ресурсів суспільству, зокрема, місцевій владі.

Принципами екополітики в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.) передбачено:

  • введення плати за погіршення якості природних ресурсів (ці платежі повинні здійснюватися за рахунок прибутку підприємств, установ і організацій);

  • введення екологічного страхування. Страхування повинно бути добровільним чи обов'язковим у випадку збитку, завданого в результаті забруднення навколишнього середовища, а також погіршення якості природних ресурсів;

78

  • надання пільг при оподатковуванні підприємств, організацій і громадян у випадку реалізації ними заходів, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів і охорону природного середовища;

  • встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів.

5. Екологічна політика на рівні підприємства. Після отримання екологією домінуючого статусу в системі суспільних цінностей, підприємство вже не може обійтися без відображення своєї екополітики в довгострокових планах.

Екополітику господарського об'єкта необхідно розглядати як стратегічний елемент довгострокового планування.

Екологічні фактори впливають на ряд фінансових показ­ників підприємства:

  • на коефіцієнт валового і чистого прибутку;

  • показник собівартості реалізованої продукції;

  • коефіцієнт оборотності основних фондів;

  • оборотності матеріальних запасів;

  • прибуток на середній капітал і прибуток на акцію,

f(C,P,m) >min (1)

де: С - витрати на заходи для дотримання на підприємстві норм по технологічних процесах і продукції, що випускається;

Р - втрати від адміністративних штрафних санкцій за порушення зазначених норм;

m - втрати від неприступності для даного підприємства ринків держав з більш твердими нормами екологічно чистих товарів.

Таким чином, для стабільної переваги над конкурентами керівництво підприємства чи фірми повинно спиратися не тільки на ринкову ефективність, але і на екологічну.

При цьому важливе врахування екологічної конкуренто-здатності.

Екологічна відповідальність підприємств виявляється у відношенні до мінімізації витрат на охорону навколишнього середовища.

79

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 2

Це виявляється в:

  • адаптації продукції, що випускається, до сучасних екологічних вимог;

  • освоєнні нової продукції лише у випадку відповідності вимогам «якісного зростання» у процесі її виготовлення, використання, збуту, використання і ліквідації відходів;

  • обов'язковому й усвідомлено добровільному виконанні умов ресурсозбереження.

Теорія зовнішніх ефектів. Глобальним і локальним екосис­темам властива відносна стійкість до зовнішніх та внутрішніх впливів, пластичність, виживання в екстремальних умовах, цикліч­ність і ритмічність процесів, збалансованість природних процесів.

Однак одні види діяльності можуть призводити до змін стану природних компонентів і впливати на результативність інших видів діяльності.

Так, промислове забруднення атмосфери викликає зни­ження врожайності сільськогосподарських культур; скидання забруднених вод у водойми знижує їхню рибопродуктивність.

Це наслідок зовнішніх ефектів стосовно первинних джерел забруднення.

Як правило, зовнішні ефекти не враховуються першими, але впливають на економічний результат інших суб'єктів господарювання.

Екологічна мета - загальний екологічно значущий на­прямок діяльності організації, встановлений екологічною політикою цієї організації. Ступінь досягнення мети оцінюється (кількісно) у тих випадках, коли це практично можливо.

Основні ознаки екологічної мети:

Взаємозв'язок з екологічною політикою і зобов'язаннями.

Конкретність. Мета повинна відноситися до визначеної конкретної сфери екологічної діяльності підприємства, бути доступною і зрозумілою для керівництва, персоналу, зовнішніх зацікавлених осіб і сторін.

Можливість оцінки (вимірність). Наявність визначених критеріїв і показників (кількісних, де це можливо), що

дозволяють оцінювати результати, що досягаються в рамках поставленої мети.

Досяжність. Реальна наявність необхідних ресурсів для досягнення визначених завдань у рамках поставленої мети. Екологічні цілі ні в якому разі не повинні підмінюватися бажаннями і бути свідомо недосяжними.

Ефективність. Кожна мета повинна бути мотивованою для керівництва підприємства і персоналу та пов'язаною з отри­манням визначених вигод й переваг.

Орієнтованість у часі. Екологічні цілі в першу чергу спрямовані на розвиток визначених процесів (наприклад, процесів послідовного поліпшення у всіх сферах діяльності, де це практично досяжне). Кожна з поставлених цілей повинна давати можливість постановки конкретних завдань (коротко­строкових, середньострокових, довгострокових) на планований період.

Взаємопідтримка. Екологічні цілі об'єднані екологічною політикою, зобов'язаннями підприємства, і реалізація кожної з них залежить від реалізації інших цілей. Дії чи рішення, необхідні для досягнення однієї мети, не повинні заважати досягненню інших цілей.

Екологічне завдання — конкретизація екологічної мети для визначених етапів її досягнення (тимчасових кількісних чи якісних). Для практичної реалізації екологічних цілей і завдань розробляється система конкретних заходів і дій, що складає основу програми чи ряду програм екологічного менеджменту на підприємстві. У програмах менеджменту для кожної дії чи заходу вказуються відповідальні виконавці, терміни реалізації і необхідні фінансові і матеріальні ресурси, включаючи джерела фінансування.

Екологічне завдання (завдання екологічної діяльності) -детальна вимога у відношенні екологічних показників діяль­ності організації в цілому чи її підрозділів, котра випливає зі встановленої екологічної мети діяльності організації і підлягає виконанню в порядку досягнення цієї мети.

80

бт

81

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 2

2.2. Пріоритети екобезпеки. Екобезпека та екостратегія

Екологічна безпека - такий стан навколишнього сере­довища, при якому стає неможливим погіршення екологічної обстановки і виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Складовими елементами екобезпеки є:

  • Екологічно чиста продукція - матеріали чи продукти (харчового і технічного призначення), що не мають шкідливих домішок у концентраціях, небезпечних для природного середовища, тварин, рослин і людини (на відміну від ковбаси червоного кольору, смол у сигаретах, вживання кока-коли).

  • Екологічно чисті Грунти - які не мають у своєму складі домішок у кількості, що загрожує біоценозу ґрунту і здоров'ю людини (радіаційне забруднення ґрунтів, хімічне забруднення, поля зрошення).

  • Екологічно чисте виробництво - забезпечення такого рівня організації виробництва, при якому встановлюється від­повідність екологічним вимогам, нормам і нормативам.

Екологічна безпека й екологічна стратегія. Екологічна експертиза (ЕЕ) буде ефективною тоді, коли її зміст буде пов'язаний з науково обґрунтованими висновками.

Різний режим природокористування, безпосередньо пов'язаний з екологічною специфікою конкретної території, дозволяє розробляти спеціальні екологічні карти. На основі них виділяються спеціальні зони, у рамках яких і здійснюється ЕЕ проектованих об'єктів.

В останні роки в багатьох країнах як фундаментальний критерій вибирається такий, котрий пов'язаний зі ступенем ризику щодо завданого збитку навколишньому середовищу.

Проблема екологічного ризику в умовах ринкової економіки є особливо актуальною і тісно пов'язана не тільки з еколого-економічним механізмом територіальної організації про­дуктивних сил, але і з соціально-економічним, еколого-демографічним й іншими компонентами багатофункціональної і багатогалузевої територіальної організації виробництва.

82

В умовах ринкової економіки і кризового її стану особливий інтерес викликає інтегрований підхід до формування еколого-еко-номічної політики на найближчу і більш віддалену перспективи.

Актуальним стає принцип екологічно стійкого розвитку території. Тобто, уся система територіальної організації суспільства й окремих її компонентів повинна розвиватися в напрямку екологічно стійкого стабільного простору.

Такий розвиток передбачає формування територіальної системи без збитку для задоволення потреб майбутніх поколінь.

Екологічний ризик від розміщення АЕС чи хімічних виробництв:

Р = а*Б (2)

де: Б - сукупна величина ризику, що включає абсолютну чисельність захворювань чи летальних наслідків серед зайнятого населення; а - ціна життя чи економічного ризику.

Показник «а» у вигляді ціни Життя враховує не тільки недоотриманий сукупний суспільний продукт через хвороби і смерті, компенсаційні послуги, тимчасову непрацездатність, компенсаційні блага.

При цьому кожен працівник екологічно шкідливого виробництва за тих чи інших умов компенсації здатний брати участь в екологічно небезпечному виробництві, піддаючи своє життя і здоров'я ризику.

З іншого боку, коли йдеться про колективний ризик (варіанти будівництва АЕС під Одесою, у Криму) -- тут умови компенсації не реальні.

Економічна ціна ризику, встановлена умовами безпеки АЕС у Росії оцінюється в 200 карбованців на людину в розрахунку на Ібер; у США - у 1000 дол. що свідчить про більш високий рівень безпеки.

Гарантом екобезпеки населення є комплекс взаємозалежних політичних, техногенних, економічних, технічних, орга­нізаційних, державно-правових і інших заходів (Додаток 9).

Підприємства й організації зобов'язані дотримуватися умов екобезпеки при розміщенні, проектуванні, спорудженні й експлуатації виробництв.

б* 83

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 2

Спеціальні умови екобезпеки існують для сільського господарства (збереження, застосування і використання ядохімікатів, дефоліантів, пестицидів), для військових і оборонних об'єктів.

При плануванні і забудові території повинна враховуватися екологічна ємність території.

Враховується також такий показник, як біоресурсний потенціал території, тобто здатність навколишнього середовища до самоочищення, у тому числі і до можливості утилізації визначеного обсягу відходів (викидів, скидів) чи можливість витримати без наслідків інші антропогенні навантаження, що будуть обумовлені господарською діяльністю в регіоні (греблі, очисні станції, мости).

Існують також критерії стійкого розвитку - критерії справедливого розподілу ресурсів між нинішнім і прийдешнім поколіннями.

Тобто використання ресурсів одним поколінням не повинно перевищувати обсяги, що забезпечують нормальні умови життєдіяльності.

2.3. Критерії екобезпеки

Оцінка екобезпеки територіального природно-соціального комплексу заснована на порівнянні природних і техногенних (виробничих) потенціалів території.

І = Т (3)

І - природоємність виробництва території, тобто сукупність обсягів господарського вилучення і ураження місцевих відновлюваних ресурсів, включаючи забруднення середовища й інші форми техногенного гноблення реципієнтів, у тому числі і погіршення здоров'я людей.

Тс - екологічна техноємність території - узагальнена характеристика території, що відбиває самовідбудовний потенціал природної системи.

84

Це означає, що сукупне техногенне навантаження не повинне перевищувати самовідбудовного потенціалу природ­них систем території.

Ступінь напруженості екологічної обстановки території оцінюється кратністю перевищення ЕТТ (екологічна техно­ємність території):

K*=jr, (4)

Якщо Кс = 0,3 - обстановка оцінюється як благополучна; Кс = 1 чи більше 1, К, = 2 - критична К = 10 - вкрай небезпечна.

Екологічна техноємність території (Те) є тільки частиною повної екологічної ємності території.

Повна екологічна ємність території визначається:

  • обсягами основних природних резервуарів - повітряного басейну, сукупності водойм і водотоків, земельних площ і запасів ґрунтів, біомаси флори і фауни;

  • потужністю потоків біохімічного круговороту, які оновлюють вміст цих резервуарів - швидкістю місцевого масоі газообміну, поповнення обсягів чистої води, процесів ґрунто­утворення і продуктивність біоти.

Якщо трьом компонентам середовища - повітрю, воді і землі (включаючи біоту екосистем і сукупність реципієнтів) при­писати відповідно індекси 1,2 і 3, то Те (ЕТТ) може бути обчислена за формулою:

Тс= Exlxt ( і =1,2,3), (5)

де: Т - ЕТТ, виражена в одиницях масового техногенного навантаження, умов, т/рік;

Е; - оцінка екологічної ємності і - го середовища, т/рік;

Хі - коефіцієнт варіації для природних коливань вмісту основної субстанції в середовищі;

t - коефіцієнт переведення маси в умовні тонни (коефіцієнт відносної небезпеки домішок), умов.т/рік

Екологічна ємність кожного з 3-х компонентів середовища розраховується за формулою:

85

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 2

Е= VxCxF, (6)

де: V - враховує розмір території, площу чи об'єм (км2, км3);

С - вміст головних екологічних субстанцій у даному середовищі (т/кмД т/км3), наприклад CO, у повітрі чи щільність розподілу біомаси на поверхні землі;

F - швидкість кратного відновлення об'єму чи маси середовища (годин _1).

2.4. Зони екологічного лиха

Зони екологічної катастрофи - території, де через діяльність людини чи руйнівні сили природи виникли стійкі або необоротні негативні зміни в навколишньому середовищі, що призвели до неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності.

Челябінськ-65 (ПО «Маяк») у 1957 p., радіаційні аварії в Айдахо-Фолс (США, 1961), м. Шевченко (1974), Ок Ридж і Три-Майл-Айленд (США, 1961), Сосновий Бор (Росія, 1992).

У Бхопалі (Індія) в 1984 році на хімічному підприємстві, що належить американській фірмі «Юніон карбайд» в атмо­сферу потрапило кілька десятків тонн метилізоціаната - отрути багатобічної дії. Загинуло 2 тис. чоловік, осліпли і постраждали - 250 тисяч.

Зони підвищеної екологічної небезпеки - території, де внаслідок людської діяльності чи сил природи виникли стійкі негативні зміни в навколишньому середовищі, що ставлять під загрозу здоров'я і життя людей, збереження природних об'єктів, обмежують ведення господарської діяльності (підтоплення населених пунктів уздовж Щвщчно-Кримського каналу, каналу Дунай-Дніиро, зсувні процеси на узбережжі Одеси, можливі розливи нафти на поверхні Чорного моря після початку функціонування нафтового терміналу в м. Південному).

Зони надзвичайної екологічгюї ситуації - ділянки території, де в результаті господарської чи іцшої діяльності відбуваються стійкі негативні зміни в навколишньому середовищі, що за­грожують здоров'ю населення, стану природних екосистем,

86

генофонду рослин і тварин (розливи нафти з танкера «Престиж» біля узбережжя Франції й Іспанії, затоплення населених пунктів під час розливу рік у Закарпатті, затоплення міст Європи під час масового випадання опадів у січні 2003 p., епідемія холери в районі Миколаєва через низьку якість води в р. Південний Буг).

Зони екологічного нещастя - ділянки території, де в результаті господарської чи іншої діяльності відбулися глибокі необоротні зміни навколишнього середовища, які спричинили істотне погіршення здоров'я населення, порушення природної рівноваги, руйнування природних екосистем, деградацію флори і фауни (смог над містами Донбасу і Наддніпрянщини, обвали будинків у центрі Одеси через наявність під містом каменоломень - катакомб, висихання Аральського моря через вилучення води для зрошення в басейнах рік Амудар'я і Сирдар'я).

Екологічне ураження - значне регіональне чи локальне порушення умов середовища, що призводить до деградації місцевих екосистем, господарської інфраструктури, загрожує здоров'ю і життю людей, завдає значного економічного збитку. Найбільш яскравим прикладом екологічного ураження може слугувати ядерна війна і її наслідки.

Екологічні ураження бувають:

1. Різкі, раптові, катастрофічні. Вони пов'язані з
надзвичайними ситуаціями і підрозділяються на:

  • природні катастрофи і стихійні лиха (землетруси, виверження вулканів, зсуви, повені, урагани, епідемії);

  • антропогенні (техногенні) катастрофи (промислові і комунікаційні аварії, вибухи, обвали, руйнування будинків, пожежі)

2. Протяжні в часі - наслідки надзвичайних ситуацій,
катастроф (хімічні і радіаційні забруднення).

2.5. Типи аварійних ситуацій

Режимні - виникають при штатному функціонуванні потенційно небезпечних об'єктів, наслідки від них перед­бачувані, ступінь захищеності висока (щорічні повені в заплавах

87

Екологічний менеджмент

річок, зледеніння полотнини автодоріг під час ожеледі, зледеніння літаків при польоті на визначеній висоті в особливих іюгодних умовах);

Проектні - виникають при виході за межі штатних режимів з передбачуваними і прийнятними наслідками (захищеність від них - достатня). Наприклад, позаштатні ситуації на АЕС чи інших об'єктах, коли наслідки не відносяться до необоротних. Розлив води рік Європи під час надмірного випадання атмосферних опадів;

Запроектні - виникають при необоротних ушкодженнях важливих елементів з високим збитком і жертвами. Ступінь захищеності від них недостатній, з необхідністю проведення відбудовних робіт (землетруси, аварійні витоки газу з на­ступними руйнівними вибухами, аварії нафтових танкерів з розливом значних обсягів нафти);

Гіпотетичні - можуть виникати при непередбачених заздалегідь варіантах з максимально можливим збитком і жертвами; захищеність від них низька, прямому відновленню об'єкти не підлягають (Чорнобильська аварія, аварія на аеродромі Скнирів у Львові, терористичний акт у США 11 вересня 2002 р.) Ще одним прикладом може слугувати ситуація з Київським водосховищем. Останнім часом з'явилося багато публікацій про стан гідротехнічних споруд на Дніпрі і можливі наслідки під час їхнього прориву.

З наукової точки зору Дніпровський каскад - «нахилений з крутими перепадами об'єкт». Якщо під час землетрусу по­страждає Київська ДРЕС, то земляна дамба, аварійність якої складає 93%, буде знищена, і на столичні райони Оболонь, Троєщину, а потім і на всю Україну «обвалиться радіоактивне цунамі з вод Київського моря».

У випадку прориву київської дамби 27 міст України та Запорізька ГЕС будуть знищені. Загине від 14 до 15 мільйонів чоловік. Завдяки 500 млн тонн високорадіоактивних мулистих відкладень, які накопичилися за 18 років після Чорнобильської аварії, це найбільш небезпечний об'єкт світу, а якщо мул

РОЗДІЛ 2

розіллється, ця територія буде радіоактивною протягом 1000 років.

Серед першочергових заходів слід передбачити бетонування Київської дамби та спуск води хоча б на 7 метрів. Потім водосховище треба засипати породами з териконів Кривого Рогу та Донбасу. Однак на ці роботи необхідно 5 мільярдів доларів, яких у держави немає.

Однак, небезпека виникає не тільки від Київського водосховища. На Дніпрі зараз розташовано шість ГЕС: Київська, Канівська, Кременчуцька, Каховська, Дніпрогес та Дніпро-дзержинська. І всі вони знаходяться у тій чи іншій стадії аварійності. Найбільш небезпечною є ситуація зі шлюзами на Дніпрогесі. Як показало комп'ютерне моделювання, прорив будь-якого з водосховищ спровокує прорив всіх інших, які розташовані нище від нього за течією, з усіма витікаючими з цього наслідками.

Зараз довжина лінії дніпровських водосховищ складає 3037 км, причому 1110 км з них - береги, які необхідно терміново укріплювати. Під час будівництва водосховищ швидкість руйнування берега може складати 0,5 - 1 м на рік, але реально в деяких місцях вона сягне 5 - 10 м. Внаслідок руйнування та розмиву берегів вже знищено 6175 га землі, за останні 35 років у водосховище потрапили 337 млн м3 продуктів руйнування. Завдяки всьому цьому, можливо доведеться через кілька років переселяти цілі окремі райони.

Контрольні запитання

  1. Охарактеризуйте види та принципи екополітики.

  2. Які основні критерії екобезпеки?

  3. Наведіть приклади зон екологічного лиха, зон над­звичайних екологічних ситуацій.

  4. Які типи аварійних ситуацій Вам відомі?

89

РОЗДІЛ З

ЧАСТИНА 2.

ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ

РАЦІОНАЛЬНИМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ

РОЗДІЛ 3. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ ТА ЇХНЯ ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА

3.1. Природні ресурси та природні умови

Природні ресурси та природні умови, що складають природно-ресурсний потенціал, для кожної території харак­теризуються достатньою різноманітністю. Зазначена різно­манітність може відображати природні властивості середовища, а також можливості їхнього використання для кожного споживача. Відмінності природних ресурсів та умов, їхній територіальний розподіл потребують вибору ділянок для конкретних видів економічної діяльності. Здійснюючи вибір, необхідно враховувати:

* потреби суспільства в цілому, а також індивідуальних
споживачів;

• конкретні природні ресурси й умови територій (при­
родно-ресурсний потенціал) для задоволення цих потреб.

Природні ресурси - тіла та сили природи, які на даному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності.

Головна ознака природних ресурсів - зміна їхніх влас­тивостей при залученні до виробничого процесу. До ресурсів належать складові надр Землі, вода, природний рослинний та тваринний світ, а також земля.

Природні умови - тіла та сили природи, які на даному рівні розвитку продуктивних сил суттєві для життя й діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у матеріальних сферах виробничої і невиробничої діяльності людей.

Головна ознака природних умов - збереження їхніх властивостей при використанні, у крайньому разі теоретично.

90

Найбільш загальною природною умовою є весь простір географічної оболонки. Але остання, як відомо, включає в себе й природні ресурси. Більш конкретно до природних умов належать:

• клімат;

» рельєф місцевості;

  • геологічна будова літосфери;

  • географічна зональність;

  • екологічна ситуація в регіоні.

Кожна з зазначених умов впливає на процес виробництва або позитивно, або негативно. Сприятливі кліматичні умови (збалансованість тепла й вологи) значною мірою визначають розвиток сільського господарства.

Вплив рельєфу місцевості позначається на сільському господарстві, на транспорті та на рекреаційному господарстві (естетичні форми рельєфу, туризм, альпінізм).

Геологічна будова літосфери впливає на умови залягання шарів корисних копалин, їхню обводненість, запаси корисного компоненту. Від цього, в свою чергу, залежить ефективність видобутку мінеральних ресурсів.

Значення географічного положення полягає у формуванні цілого комплексу умов господарювання, напрямків і характеру економічних зв'язків, транспортних витрат тощо.

Наприклад, величезні запаси вугілля і деяких інших корисних копалин Північно-Східного Сибіру і Канадської Півночі не розробляються через транспортну недоступність і суворі кліматичні умови.

Умови географічної зональності близькі до кліматичних умов, але не тотожні їм. Природну зону зумовлює не лише клімат, але й інші елементи географічної оболонки (ґрунти, рослинні та тваринні угруповання тощо), поєднання яких створює неповторний комплекс. Географічна зональність впливає як на умови життя дикого рослинного та тваринного світу, так і на спеціалізацію сільського господарства,

Екологічна ситуація - це ириродно-антропогенний ком­плекс умов, що виступає як регулятор, обмежувач господарської

91

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ З

діяльності у регіоні. Назрівання екологічної кризи - сигнал для суттєвої перебудови економіки регіону; перепрофілювання виробництва, зміни технології і навіть закриття підприємств.

Чітку межу між природними ресурсами та умовами встановити досить важко. Одні й ті самі природні об'єкти в одних випадках розглядаються як ресурси, в інших -як умови. Так, наприклад, водоймища, водотоки, моря й океани для морського транспорту є умовою. Атмосферне повітря слід розглядати як загальну умову. Водночас вода та повітря є об'єктами переробки в різних галузях промисловості, тобто виступають як ресурси. Сонячне випромінювання є умовою життя на Землі, але в геліоенергетичних пристроях воно також перетворюється на ресурс.

Поряд з цим можна виділити групу об'єктів, що одночасно виступають і як ресурси, і як умови. Так, дуже широко застосовується термін «агрокліматичні ресурси», який відо­бражає поняття, що включає і умови, і ресурси. Кількість сонячного тепла, вологи, тривалість світлового дня, тривалість вегетаційного періоду та ґрунт доцільно розглядати в комплексі, тому що природна родючість ґрунту проявляється під впливом кліматичних факторів.

Поняття «рекреаційні ресурси» також складається власне з ресурсів (мінеральні джерела, лікувальні грязі, морські та річкові пляжі) та з умов (ландшафти, гірське, лісове, морське, степове повітря; кількість сонячних годин; температурний режим місцевості та ін.).

Класифікація природних ресурсів має велике значення в практичній діяльності.

Наука про ресурсокористування припускає багато варіантів класифікацій, в залежності від того, з якої точки зору роз­глядаються ресурси, з якою метою здійснюється їхня систе­матизація. Більшість схем можна об'єднати у три групи:

  • за принципом вичерпаності та відновлюваності ресурсу;

  • за генетичною ознакою ресурсу;

  • за економічним призначенням ресурсу.

За принципом вичерпаності та відновлюваності ресурси поділяються на вичерпні та невичерпні, які в свою чергу, поділяються на відновні та невідновні.

До невичерпних ресурсів належать сонячна радіація, енергія морських припливів та відпливів, внутрішнє тепло Землі, енергія вітру, атмосферне повітря, вода. В останньому випадку йдеться про всю водну оболонку Землі -гідросферу. В окремих випадках вода може бути вичерпана, озеро може висохнути, річка обміліти, яке-небудь водоймище можна забруднити до такого стану, що вода в ньому перестане бути ресурсом.

Вичерпні ресурси характеризуються кінцевістю запасів або можливістю їхнього повного знищення. Ці ресурси, в залежності від генетичного походження, можуть відновлюватися або бути повністю вичерпаними в процесі природокористування.

Відновні ресурси -це майже всі біологічні ресурси при­родного середовища, за винятком видового складу. Якщо вид тварини або рослини зникає з лиця Землі, він вже не від­новлюється ніколи. Слід мати на увазі, що до відновних природних ресурсів належить рослинний та тваринний світ в їхньому природному стані. Традиційно ґрунт також вважається відновним ресурсом, хоча деякі вчені це заперечують. Справа в тому, що порушений ґрунтовий шар самовідновлюється повільно (іноді до 5 тисяч років), і це не сумісно з темпами розвитку економіки й життя людського покоління.

Невідновні ресурси - мінеральні ресурси (крім самосадної солі озер і заток), енергія річок (ріка може обміліти й зникнути), простір життя (внаслідок екологічної катастрофи регіон може вже не повернути свій первісний вигляд).

Іноді в цьому варіанті класифікації виділяють ще замінні й незамінні ресурси. Замінні ресурси мають альтернативу. Наприклад, органічне паливо може бути замінене енергією Сонця, падаючої води, вітру, ядерним паливом. Незамінні ресурси альтернативи не мають (вид тварини або рослини).

Класифікація за генетичною ознакою ресурсу базується на поділі ресурсів за місцем їхнього розташування, джерелом

92

93

Екологічний менеджмент

формування. Найзручніше розташувати ресурси по сферах географічної оболонки (включаючи найближчий космос),

Космічні ресурси - це сонячне випромінювання й сила тяжіння Місяця, що викликає припливну хвилю. Сонячне випромінювання в якості ресурсу (а не умови) використо­вується поки що обмежено. Енергія приливів та відпливів також поки що має обмежене використання.

Ресурсами атмосфери є компоненти, що найчастіше використовуються в народному господарстві: повітря в цілому (для технологічних цілей), кисень та азот. Зокрема, з азоту повітря за однією з технологій одержують азотну кислоту.

Ресурси гідросфери - води Світового океану, річок, озер, льодовиків, боліт, підземних джерел. За об'ємом більша частина вод припадає на Світовий океан - 96%, підземні води складають 2%, льодовики - також близько 2%; на поверхневі води материків (річки, озера, болота) припадає лише 0,02%.

Вода є ресурсом, якщо вона використовується в техно­логічних цілях. Наприклад, для одержання кисню й водню, виділення мінеральних солей, виробництва електроенергії.

Ресурси літосфери - це мінеральні ресурси, земельні ресурси, тепло Землі (що передається через літосферу). Це найбільш різноманітні мінеральні ресурси, тому на їхній детальній класифікації слід зупинитися докладніше.

Мінеральні ресурси поділяються на такі класи:

  • паливно-енергетичні: нафта, природний газ, вугілля, горючі сланці, торф, уранові руди;

  • руди чорних металів - залізна, марганцева, титанова руди; руди кольорових металів - мідна руда, боксити, свинцево-цинкові руди та ін.; руди благородних металів - золото, срібло, платина тощо.

  • гірничо-хімічна сировина: фосфорити, апатити, кухонна та калійна солі, сірка, мірабіліт, самосадна сода.

  • природні будівельні матеріали: вапняк, мармур, пісок, гіпс, граніт;

  • дорогоцінне й напівдорогоцінне каміння: алмаз, гранат, смарагд та ін.;

РОЗДІЛ З

• гідромінеральні ресурси: мінералізовані й термальні води. За іншими класифікаціями цей вид ресурсів відносять до гідроресурсів.

Земельні ресурси трактуються двояко: як вся територія земної суші, придатна до будь-якої господарської діяльності і як сільськогосподарські угіддя. У другому випадку кажуть ще про земельно-ґрунтові ресурси.

Весь земельний фонд (без Антарктиди) становить 13 млрд га. Непродуктивні землі (льодовики, яруги, пустелі) становлять 15% фонду. З решти земельного фонду 34% припадає на сільськогосподарські угіддя, у тому числі рілля - 11%, луки та пасовиська - 23%. Земельний фонд України складає 60 мли га, з них у сільськогосподарському обігу знаходиться 79% земель, що означає високе господарське освоєння території.

Ресурси біосфери представлені природною рослинністю, дикими (промисловими) тваринами, рибами, молюсками та ін. Крім них жива речовина біосфери складається також із сільськогосподарських рослин, худоби, птиці. Людина й деякі істоти, що не використовуються у господарстві (більша частина видів комах тощо), не належать до природних ресурсів.

Класифікація за економічним призначенням ресурсу базується на використанні ресурсу у сферах народного господарства.

До енергетичних ресурсів належать органічне паливо, ядерне паливо, гідроенергія, сонячна, вітрова енергія та ін.

Ресурси для виробництва конструкційних матеріалів -руди чорних та кольорових металів, будівельні матеріали, деревина, технологічна вода.

Ресурси хімічної промисловості відрізняються великим різноманіттям. Це фосфорити й апатити, калійні й кухонні солі, самосадна сода, сірка, багато інших матеріалів, азот та кисень повітря. В хімічній промисловості використовуються також вугілля, нафта й газ, що традиційно входять до першої групи ресурсів; деревина, яка входить до другої групи, а також технологічна вода.

94

95

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ З

Ресурси сільського, лісового, рибного господарства. Це

земельні ресурси, вода для зрошування, природна рослинність та тваринний світ лісів, а також інших угідь (саван, нерозораних степів та ін.). В цю групу включаються й біологічні ресурси Світового океану, річок, озер, що використовуються в народ­ному господарстві.

Рекреаційні ресурси в широкому розумінні цього поняття включають в себе також і умови: сонячне випромінювання, кліматичний режим, повітря, ландшафти. До власних ресурсів належать мінеральні й термальні води, лікувальні грязі, води морів, річок та озер, території пляжів, курортів, туристичних баз, спортивно-мисливські угіддя.

Територіальні ресурси включають землі несільськогос-подарського призначення, які можуть бути використані для будівництва доріг, під забудову житлових та виробничих об'єктів. Сюди ж належить і водна поверхня, що використо­вується як транспортний засіб (акваторія). Хоча економіка природокористування розглядає їх як природні умови.

Неважко помітити, що схема класифікації ресурсів за економічним призначенням носить дещо умовний характер. Так, водні, земельні та деякі інші ресурси використовуються в різних галузях народного господарства, їх не можна віднести до якої-небудь однієї групи. Проте така класифікація необхідна з точки зору господарського використання.

Так, наприклад, земельні ресурси, що використовуються у сільському господарстві, характеризуються одними парамет­рами, а міська територія - іншими. Ці параметри можуть бути непорівнянними. Лісові ресурси розрізняються у залежності від характеру їхнього використання: джерела деревини, мисливські угіддя, рекреаційні об'єкти. До якості води, що йде на питні потреби, висуваються одні вимоги; до тої, що йде на зрошення - інші, а до тої, що використовується в технологічних цілях -треті. Тому кожна з трьох систем класифікації має бути врахована при економічній оцінці ресурсу.

96

3.2. Функції і показники економічної оцінки природних

ресурсів та умов

Під економічною оцінкою природно-ресурсного потен­ціалу слід розуміти кількісну і якісну характеристику природ­них ресурсів та умов, як чинників економіки регіону, що відображають суспільну цінність природних благ.

Можна стверджувати, що економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу - один з найскладніших розділів економіки природокористування. Це підтверджується від­сутністю єдності серед думок вчених та практиків щодо методики проведення економічних оцінок.

Пояснюється це кількома причинами. По-перше, природні ресурси являють собою особливий вид продуктивних сил: самі по собі, без докладання праці, вони не мають вартості, а точніше, їхня вартість ірраціональна. По-друге, довгий час вважалось, що коли природні ресурси -власність соціалістичної держави і більша їхня частина використовується на державних підпри­ємствах, то завдання оцінки ресурсів є не дуже актуальним. Відсутність ринкових відносин в країні значною мірою позбавляла проблему економічної оцінки природно-ресурсного потенціалу практичного значення.

Одним з початкових пунктів розвитку різних форм власності, орендних відносин, приватизації є економічна оцінка природних ресурсів та умов і система показників економічного регулювання взаємодії виробництва і середовища, що форму­ється на її основі.

Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу як знаряддя економічного регулювання взаємодії виробництва та оточуючого природного середовища в регіоні виконує такі функції:

  • облік природних ресурсів та умов;

  • вибір варіантів використання ресурсів та умов.

Облікова функція пов'язана не тільки з кількісними, якісними та вартісними характеристиками природних благ, що

іт 97

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ З

оцінюються як національне багатство. Суттєве значення при виконанні цієї функції має група якісних характеристик, які визначають конкретні умови функціонування потенційних споживачів ресурсів. Слід зазначити, що інформаційна база економічної оцінки природно-ресурсного потенціалу в Україні не створена дотепер. Дещо більш докладно вивчені земельні ресурси. Можна отримати деякі відомості по окремих родо­вищах або територіях, але цілісна система оцінки природно-ресурсного потенціалу відсутня. Цей факт істотно ускладнює розробку схем розвитку продуктивних сил країни, а також формування економічної політики держави.

Вибір варіантів раціонального використання ресурсів та умов проводиться в межах окремого регіону для ранжування або визначення переваги в експлуатації за споживачами. Основний інструмент при здійсненні вибору - порівняння економічних показників діяльності об'єктів або використання ресурсів.

Для оцінки природних благ економічна наука пропонує дві основні системи показників: натуральні та вартісні.

Перша група - натуральні показники та натуральні оцінки, що будуються на їхній основі. Вони можуть бути використані для характеристики, зіставлення споживчих властивостей природних ресурсів та умов. Причому певну участь у система­тизації такого роду показників беруть разом з економістами представники інших галузей знань, наприклад, геологи, астрономи, гідрологи, біологи та ін.

Натуральні показники включають кількісні та якісні характеристики досліджуваних об'єктів. Кількісна оцінка відображає обсяги ресурсу - площу і запас лісонасаджень, запаси мінеральних ресурсів, ресурс річкового стоку, земельну площу тощо. Якісна оцінка фіксує його властивості - кало­рійність палива, вміст гумусу в ґрунті, питому вагу деревини, вміст корисного компоненту в руді тощо, а також характе­ристики, пов'язані з місцем розташування: транспортні магістралі, споживачі, поєднання ресурсів для переробки тощо.

У практичній діяльності використовуються відносні якісні показники - бони та бали.

Бонітування ґрунтів - це порівняльна оцінка ґрунтової родючості, яка виражається через показники (шкали) придат­ності їх до вирощування сільськогосподарських культур. Оцінка якості грунту дається у відносних величинах - балах за замкненими 100-бальиимй шкалами. За 100 балів береться еталонний ґрунт для кожної культури.

Друга група показників включає вартісні характеристики природно-ресурсного потенціалу і є його економічною оцінкою у точному визначенні поняття. Формуються вони з урахуванням кількісних і, особливо, якісних характеристик ресурсу. Вартісна оцінка має грошовий вираз, що Дозволяє ввести прйродно-ресурсну складову в систему економічних показників та розрахунків.

Найбільш повні характеристики елементів природно-ресурсного потенціалу повинні бути представлені в кадастрах природних ресурсів. У різний час розроблені або розроблялися кадастри родовищ корисних копалин СРСР, де були зосереджені найважливіші результуючі показники їхньої геолого-економічної оцінки, встановлені параметри кондицій та підраховані за ними балансові і позабалансові запаси. Атлантичний НДІ рибного господарства та океанографії розробляв Кадастр біологічних ресурсів Атлантичного океану. Здійснювались зусилля з розробки кадастру мінеральних ресурсів Світового океану. Був підготовлений кадастр лісових ресурсів.

Однак найбільш повно відповідав вимогам економічної оцінки державний земельний кадастр, в якому зосереджені достовірні необхідні відомості про природне, господарське та правове положення земель: дані реєстрації землекористувачів; обліку кількості і якості земель; бонітування ґрунтів та їхньої економічної оцінки. Державний земельний кадастр служить цілям організації ефективного використання земель та їхньої охорони, планування народного господарства, розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва, меліорації

98

7»

99

Екологічний менеджмент

земель та хімізації сільського господарства, а також здійснення інших народногосподарських заходів, пов'язаних з вико­ристанням земель.

Зміна економічних відносин вимагала певного удоско­налення кадастрової оцінки земель для встановлення податку або орендної плати за землю, а також ціни землі.

Облік кількості земель ведеться з урахуванням власників землі та землекористувачів, у тому числі орендаторів. При цьому виділяється:

  • земля в межах населених пунктів;

  • земля за межами населених пунктів;

  • земля за категоріями;

  • земля за формами власності;

  • зрошувані та осушувані землі;

  • землі, надані в тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди;

• землі оподатковувані та землі, що не оподатковуються.
Віднесення земель до певної категорії регулюється «Зе­
мельним кодексом України».

Облік земель за якістю проводиться за всіма категоріями земель і містить:

а) класифікацію всіх земель сільськогосподарського
призначення за придатністю з виділенням особливо цінних

земель;

б) характеристику земель за товщиною гумусного го­
ризонту, вмістом гумусу та рухомих споживних речовин,
механічним складом ґрунтів, крутизною схилів, ерозійністю,
кам'янистістю, засоленістю, солонцюватістю, кислотністю,
перезволожуванням, заболоченістю, забрудненням як продук­
тами хімізації сільського господарства, так і техногенними,
включаючи радіонуклідні;

в) характеристику культурно-технічного стану природних
кормових угідь;

г) лісотипологічну характеристику лісових угідь;

д) класифікацію земель населених пунктів, проведену за

100

РОЗДІЛ З

функціональним призначенням згідно з документацією містобудування населених пунктів;

є) характеристику земель населених пунктів за інженерно-геологічними умовами, рівнем забезпеченості соціальними об'єктами оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Бонітування ґрунтів проводиться на основі даних про їхні природні властивості, які мають постійний характер та суттєво виливають на врожайність сільськогосподарських земель.

Для обґрунтовування вартісних характеристик земель виділено критерії формування економічних оцінок.

Економічна оцінка сільськогосподарських угідь про­водиться за їхнью продуктивністю, окупністю витрат та диференційним прибутком.

Економічна оцінка земель населених пунктів проводиться в розрізі зон економічної оцінки їхніх територій з урахуванням місця розташування ділянок відносно центрів суспільного обслуговування, магістральних, інженерно-транспортних мереж, а також архітектурно-ландшафтного та історико-культурного значення територій, їхнього функціонального призначення.

Економічна оцінка земель лісового фонду проводиться на основі нормативів економічного ефекту від водоохоронних, кліматорегулюючих та інших корисних властивостей лісів, а також їхнього лісосировинного значення.

Економічна оцінка земель водного фонду здійснюється за їхнім місцем розташування, якісним складом та кількістю води водного об'єкту, його екологічним значенням, а також соці­ально-економічними умовами використання. При оцінці земель водного фонду враховується також їхня продуктивність.

Економічна оцінка інших земель сільськогосподарського та иссільськогосподарського призначення здійснюється за їхнім місцем розташування, екологічним значенням, інженерним облаштуванням території, соціально-економічними умовами використання.

101

Екологічний менеджмент

Введення державного земельного кадастру забезпечується:

  • проведенням топографо-геодезичних, картографічних робіт, ґрунтових, геоботанічних, радіологічних, лісотипо-логічних, містобудівних та інших обстежень та розвідок;

  • реєстрацією права власності на землю, права користу­вання землею та угодами на оренду землі;

  • обліком кількості і якості земель, бонітуванням ґрунтів;

  • зонуванням території населених пунктів та економічною оцінкою земель.

Оперативність і точність даних земельного кадастру забезпечується використанням аерокосмічних зйомок та застосуванням методів дистанційного зондування земної поверхні.

Документація державного земельного кадастру ведеться за територіями сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів, областей, Республіки Крим та України в цілому з урахуванням природно-сільськогосподарського та лісогосподарського районування і функціонального зонування територій населених пунктів.

До земельно-кадастрової документації належать:

  • кадастрові карти та плани (графічні та цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, які містять дані про межі адміністративно-територіальних утворень;

  • межі земельних ділянок власників землі та земле­користувачів, у тому числі орендарів;

  • правовий режим земель, які знаходяться у державній колективній та приватній власності;

  • кількість, якість, народногосподарська цінність та продуктивність земель за власниками землі та землекористу­вачами, населеними пунктами, територіями сільських, се­лищних, міських, районних Рад народних депутатів, областями, Республіки Крим та України в цілому.

Земельно-кадастрова документація включає книги реє­страції державних актів на право колективної, особистої власності на землю, право постійного користування землею,

102

РОЗДІЛ З

книги реєстрації договорів на тимчасове користування землею, у тому числі на умовах оренди.

Збір, обробка, практичне використання інформації по формуванню земельного кадастру потребують наукового та технічного забезпечення, значних матеріальних, фінансових та трудових витрат. Однак, як найважливіший елемент еко­номічного механізму управління господарством в умовах ринкових відносин, земельний кадастр не тільки сприяє оптимальному використанню середовища, але й забезпечує нормальні умови виробничої та невиробничої діяльності всіх суб'єктів у регіонах і державі в цілому.

3.3. Вартісні теорії оцінки природно-ресурсного потенціалу

Економічні відносини з приводу залучення природно-ресурсного потенціалу у виробничий процес сформувались історично, і нині досить складно дати об'єктивний аналіз видам економічних оцінок природних ресурсів та умов, етапам їхнього формування. Тим більш складно встановити, за якими прин­ципами формуються показники використання ресурсів в теперішній час у кожній окремій країні.

Радянський Союз у 1917 році відкинув світовий досвід та запропонував власні підходи до економічних характеристик використання середовища. Таким чином, радянській економіці довелося методом проб та помилок розвивати теорію оцінок природно-ресурсного потенціалу і за короткий історичний період наблизитися до економічного механізму регулювання використання ресурсів й умов, які існують у світі. На сьогодні усім країнам СНД, у тому числі Україні, доводиться адапту­ватися до світових економічних відносин. І для того щоб запобігти помилок, дослідимо позитивні та негативні сторони вартісних теорій економічної оцінки природно-ресурсного потенціалу, що отримали розвиток в СРСР.

Після Жовтневої революції сформувалась перша концепція регулювання використання природного потенціалу теорія

103

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ З

«дармових благ природи». Основу цієї теорії складали три положення.

Перше - загальнонародна власність на природні ресурси. Перший документ, прийнятий у Радянський Росії - «Декрет про землю», законодавчо закріпив це положення.

Друге ~ безмежність природно-ресурсного потенціалу. Дійсно, Радянський Союз займав 1/6 частину суші. За запасами багатьох ресурсів він знаходився на першому місці в світі. Всім відомі рядки з пісні «Широка страна моя родная - много в ней лесов, полей и рек».

Третє - відсутність необхідності грошової оцінки, тому що природні ресурси не були об'єктом купівлі-продажу.

Радянський Союз мав потужний природно-ресурсний потенціал, який здавався невичерпним. Тому проводилась розробка найзручніших для видобутку родовищ з високим вмістом корисних копалин, або корисної речовини в рудах; цілинні землі являли собою великий резерв для екстенсивного розвитку сільського господарства, неосяжні простори тайги -для розширення лісорозробок тощо.

Витрати, які були потрібні для освоєння нових земель, для залучення в господарський обіг нових родовищ, були порівняно невеликими.

Екстенсивне використання вичерпаних об'єктів, обме­женість ресурсів призвели до того, що багато з них, при існуючому тоді рівні розвитку техніки, були вичерпані.

Можна було б одразу сказати, що положення цієї теорії помилкові та безкоштовних благ немає. Однак, усякий досвід повинен бути врахований. Не тільки ми повинні переймати закордонний досвід. Але й світовій економіці не слід нехтувати знаннями, накопиченими в наших країнах.

Адже з аналогічною ситуацією світова громадськість зіткнулася у наш час. Згідно з Договором країн-членів ООН відкритий космос він був оголошений «надбанням людства». Космічний простір уявляється нам безмежним. Той самий навколоземний космічний простір широко використовується

для експлуатації супутників зв'язку, які знаходяться на стаціонарній орбіті. Часті купівлі та продажі стоянок для них заборонені. Основна проблема полягає у тому, що зручні стоянки вже зайняті і часто використовуються морально застарілими апаратами. При цьому потенційні користувачі, здатні більш ефективно експлуатувати зручні точки, не можуть купити їх у існуючих власників.

Наведені факти призводять до необхідності економічного егулювання використання природних ресурсів та умов, ключаючи космос, із застосуванням вартісних показників, евним кроком вперед у порівнянні із твердженням про «дармові блага природи» стала витратна теорія, засновником якої є академік С.Г. Струмілін. Грошову оцінку природних ресурсів пропонувалось визначати згідно з витратами на освоєння і підтримку об'єктивного природокористування у стані, придатному для експлуатації. При цьому збереглися деякі вихідні пункти попередньої концепції - загальнонародна власність на природні ресурси, безмежність природних багатств. Загальні положення цієї теорії конкретизувались у процесі її застосування до окремих видів природних ресурсів з ура­хуванням тільки одноцільового призначення.

Основний недолік витратної концепції полягає в тому, що кращі ділянки (одиничні ресурси), які потребують на освоєння та експлуатацію менших витрат, мали в абсолютному виразі меншу оцінку, ніж гірші, які потребують більших витрат для застосування. Крім об'єктивних недоліків слід відзначити суб'єктивні фактори, які впливають на оцінку: якість роботи колективу, організаційний рівень тощо. Введення критерію оцінки, що припускає вибір кращих ділянок при мінімумі витрат, не дозволяє в жодному випадку враховувати обме­женість та дефіцитність ресурсів.

Витратна теорія оцінки природних ресурсів отримала широке розповсюдження в практичних розрахунках. До цього часу в деяких випадках оцінки природних ресурсів визна­чаються на основі витрат на освоєння. Слід зазначити, що вони

104

105

Екологічний менеджмент

відіграють певну роль при розробці стратегії природокористу­вання, однак не можуть служити базою порівняльної оцінки природних ресурсів. Єдиний випадок, коли можна використати витратний механізм при виборі варіантів експлуатації одно­рідних ресурсів - ідентичність натуральних характеристик їх як природних об'єктів.

На противагу витратній в економічній літературі з'явилася результатна теорія оцінки природних ресурсів, яка має декілька різновидів.

Згідно з однією з них як оцінку об'єкту природокористу­вання слід розглядати валовий випуск продукції, що одержують завдяки його експлуатації. Згідно з іншою - від валового продукту пропонувалося віднімати поточні витрати.

Найбільше розповсюдження згадана концепція набула при оцінці земельних угідь, хоча може бути застосована і для інших природних об'єктів.

Результатна концепція характеризується недоліками, властивими витратній концепції: більш низькі абсолютні показники кращих ділянок та суб'єктивні фактори. Безперечно, що кращі ділянки, які потребують менших витрат на вироб­ництво певної маси продукції за рахунок родючості ґрунту, забезпечать одержання продукції за більш низькою собі­вартістю.

В той же час виникає сумнів, чи є така оцінка продукту, одержаного з ділянки, оцінкою самої ділянки. Від заміни техніки цінність ділянки може не змінитися, хоча вартість продукції зміниться. Віднімання поточних витрат не виправить поло­ження, оскільки у цьому випадку оцінка земельної ділянки включає ефект, що приноситься мобільними ресурсами. Останні, як правило, не губляться для суспільства безповоротно з вибуттям оцінюваної ділянки.

Загальний недолік усіх різновидів результатної теорії -розгляд об'єкту, який оцінюється, у відриві від інших сфер господарювання, що не дозволяє бачити альтернативні можливості застосування ресурсів. Наголос робиться на аналізі

106

РОЗДІЛ З

показників, які відносяться до кожного конкретного об'єкту. Допустимий лише вибір варіантів використання однорідних ресурсів з різними об'ємними характеристиками одержуваного продукту за рівних витрат.

Нарешті, в економічній літературі неодноразово робилися спроби механічного поєднання витратної та результатної теорії.

Однак жодна з розглянутих вище оцінок природних ресурсів - чи то оцінка, базована на витратах по освоєнню і підтримці об'єкту в експлуатаційному стані, чи побудована на вимірюванні результатів його функціонування - не можуть у повній мірі відображати цінність, яку має той чи інший об'єкт природокористування. Тільки для суспільства діалектичне поєднання (а не просто додавання) витратного і результатного аспектів оцінки природних ресурсів дозволить правильно їх оцінити.

Подібний підхід реалізовано у рентній теорії оцінки природних ресурсів. Рента відображає з одного боку результати експлуатації природного ресурсу, з іншого - відбиває витрати, які дозволяють сформувати ефект.

Визнання існування диференціальної ренти в соціа­лістичній економіці, можливість та необхідність її економічного важеля в господарському механізмі в методологічних роботах має різноманітні інтерпретації, а в практичній діяльності рента і в теперішній час має досить обмежене застосування.

Багато економістів довгий час ставили під сумнів наявність диференціальної ренти як політекономічної категорії со­ціалізму. Деякі спеціалісти стверджували, що при соціалізмі, разом з абсолютною, зникає і диференціальна рента. Інші, допускаючи існування диференціальних підходів, заперечували їхню рентну основу, треті виступали з «обмежувальними» трактуваннями рентних відносин. І хоча на початок 70-х років у багатьох не викликав сумніву факт існування диференціальної ренти в соціалістичній економіці, розробка рентних принципів оцінки природних ресурсів не мала провідного значення в практиці планування розвитку господарських відносин.

107

Екологічний менеджмент

Основні умови для формування рентних оцінок - це обмеженість ресурсів та наявність конкретних власників ресурсів і територій. Обмеженість проявляється в декількох формах, а саме:

  • кількість, якість, відновлюваність і територіальний розподіл ресурсів;

  • ефективність з точки зору залучення в господарський обіг (технічна, технологічна і економічна) у кожний конкретний період часу;

  • наявність більш як одного споживача на кожний конкретний елемент природно-ресурсного потенціалу території.

Немає сенсу говорити про рентну оцінку ресурсу, який у певному регіоні є необмеженим (невичерпним). Однак введення цього ресурсу у певну схему використання, як правило, дає можливість здійснювати порівняння з обмеженими ресурсами, що дозволяє проводити рентні оцінки і для нього. Наприклад, морська вода як сировина для опріснювання в регіоні - ресурс, і не має бази для порівняння. Але зіставлення варіантів морського водопостачання з прісноводними джерелами дозволяє проводити рентні оцінки.

Друга умова - наявність конкретних власників була відсутня до прийняття Закону України «Про власність», Земельного кодексу України та інших законів, які під­тверджували факт наявності різноманітних форм власності, у тому числі й на природні ресурси.

При експлуатації природних об'єктів крім звичайного (середньогалузевого) додатково створюється ще й доповнений додатковий продукт, який у грошовому вираженні називається диференціальним прибутком.

Диференціальна рента - надлишковий чистий прибуток, який має фіксований характер і одержується при використанні природних ресурсів та умов різної якості.

Природною умовою утворення ренти служать відмінності в якості землі та її обмеженість. Джерелом - тільки праця.

Розрізняють такі форми ренти:

РОЗДІЛ З

Диференціальна рента І - додатковий прибуток, одер­жаний на кращих по якості та місцезнаходженню ділянках при рівновеликих вкладеннях капіталу.

Вона пов'язана з природною родючістю землі. Слід від­значити суттєвий момент - тільки поєднання властивостей землі з капіталом дає можливість одержати диференціальну ренту.

Диференціальна рента II - додатковий прибуток, який одержується на однакових за якістю ділянках за рахунок додаткових вкладень капіталу. Відмінності розміру доданого капіталу викликає одержання додаткових рентних прибутків, відмінних від прибутків на капітал. При оптимальних вкла­деннях капіталу на одній і тій самій ділянці землі можна одержати максимальну ренту, в тому числі й на гіршому.

Монопольна рента - додатковий прибуток, який одер­жується при експлуатації ділянок з винятковими властивостями, залежить від платоспроможного попиту споживачів. Може бути одержана не тільки за рахунок виробництва рідких сіль­ськогосподарських продуктів. Як відомо, деякі зони міст також мають унікальні властивості. Наприклад, центральні частини для обладнання офісів - престижно, реклама - обличчя фірми; унікальні рекреаційні ресурси.

Абсолютна рента - отримується за рахунок більш низького рівня органічної будови капіталу в сільському господарстві.

Таким чином, в Україні є всі умови для формування усіх видів ренти. Однак особливо слід зазначити, що ці види виділяються при теоретичних міркуваннях, шляхом створення штучних обмежень. На практиці жоден з видів ренти в чистому вигляді не існує, і можна говорити про диференціальну ренту в загальному вигляді.

Основна особливість рентних оцінок - необхідність їх постійного коректування і підтримання умов їхнього фор­мування. Якщо природним базисом утворення диференціальної ренти є якість ресурсу, то слід зазначити, що освоєння ресурсів

108

109

Екологічний менеджмент

не завжди іде від кращих до гірших. Поява кращої ділянки може трапитися після освоєння гіршої, що буде впливати на розмір ренти.

Капітальні вкладення, що сприяють формуванню ренти, в часі дають різний ефект. Основні фонди мають властивість зношуватися морально та фізично, що може позначитися на розмірі ренти.

Рента проявляється лише у випадку задоволення кон­кретних потреб споживачів, внаслідок реалізації продукції та послуг, зміни умов експлуатації виробничих і невиробничих об'єктів тощо. Потреби мають властивість змінюватись, що може також вплинути на розмір ренти. Однак перелічені переваги та недоліки рентних оцінок тільки підкреслюють значення цього показника для формування економічного механізму в умовах ринкових відносин.

Останнім часом з'явилися Теорії оцінки природного ресурсного потенціалу з урахуванням економічних збитків,

пов'язаних з втратою природного ресурсу, вибуттям його з господарського обороту, зміною якості оточуючого природного середовища, так звана «збиткова» концепція. її поява зумовлена тим, що використання рентних оцінок правомірне не в усіх економічних розрахунках. Якщо суспільство втратило ресурс певної кількості і якості, то можна стверджувати, що втрачено не тільки ефект від використання цього ресурсу, але й певну кількість витрат праці, пов'язаних із застосуванням цього ресурсу у господарській діяльності. Ці зміни витрат живої та матеріалізованої праці зумовлюють економічні збитки від втрати ресурсу. Тут слід зазначити, що на практиці широко використовуються компенсаційні розрахунки, що суттєво виливає на конкретну величину оцінки ресурсу, а отже, потребують забезпечення порівнянності методів оцінки.

Всі зазначені теорії оцінки природних ресурсів: витратна, результатна, рентна, «збиткова» - належать до Ноелементної оцінки природних ресурсів, тобто одиниці або Окремого джерела природного ресурсу. Такі оцінки, в основному, виражають

РОЗДІЛ З

умови освоєння природного ресурсу з точки зору безпо­середнього користувача - окремої господарської одиниці.

Однак, під час вибору варіантів раціонального вико­ристання природно-ресурсного потенціалу регіону виникає проблема порівняння природних ресурсів та умов із спожи­вачами різних рівнів. При цьому можливе різноманітне поєднання інтересів останніх відносно наявних ресурсів аж до взаємного виключення потенційних споживачів. В цих умовах виникає необхідність оцінки природно-ресурсного потенціалу на основі інтегральної (комплексної) теорії. Проблема комплексної економічної оцінки - одна з найбільш складних та маловивчених сучасною економічною наукою.

Щодо сучасного етапу розвитку економіки України -інтегральна оцінка використання природно-ресурсного потенціалу країни та окремих регіонів має будуватися виходячи з таких положень: .

а) в першу чергу, необхідно встановити пріоритети потреб,
які можуть бути задоволені за рахунок використання природно-
ресурсного потенціалу території;

б) ранжування слід проводити за групами потреб з ура­
хуванням часового фактору (поточні, перспективні).

3.4. Методи економічної оцінки природно-ресурсного потенціалу

У зв'язку з тим, що умови формування й недоліки витратної та результатної теорії аналогічні, можна представити алгоритми розрахунку економічної оцінки О природних ресурсів в узагальненому вигляді:

де:

Z - витрати на освоєння та експлуатацію природного ресурсу, грн; Q - обсяг природного ресурсу, од., м3, кг, га та ін.

110

111

Екологічний менеджмент

Обсяг природного ресурсу Q може бути розрахований різними способами і базується на натуральній оцінці ресурсу. При цьому застосовуються показники продуктивності кон­кретного об'єкту, запаси, скоректовані на якісні показники для приведення до порівнянного виду. Витрати на освоєння та експлуатацію природного ресурсу можуть визначатися методом прямого рахуріку. При цьому розраховуються суми матеріальних і трудових витрат всіх об'єктів, що забезпечують використання ресурсу. Собівартість природного ресурсу визначається підсумовуванням експлуатаційних витрат.

Однак для визначення значущості ресурсу найбільше розповсюдження отримала оцінка на основі наведених витрат, що розраховуються за формулою:

z,=q+EA, (2)

де:

С. - поточні витрати по освоєнню та експлуатації при­родного об'єкту, грн;

К. - капітальні вкладення по освоєнню та експлуатації природного об'єкту;

Еп - галузевий нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.

Різновидом оцінки наведених витрат, що використовується у розрахунках, є формула:

Z, =Q + ЕНК, + Т , (3)

де:

Т- транспортні витрати (транспортна оцінка району), грн.

Для забезпечення порівнянності економічних оцінок широке розповсюдження отримав показник замикаючих витрат.

Замикаючим є гранично допустимий рівень витрат на продукцію, що отримується при експлуатації природного ресурсу у певний період часу.

Як правило, за замикаючі витрати беруться наведені витрати по регіону, на якому замикається задоволення планової 112

РОЗДІЛ З

(прогнозної) потреби. У деяких випадках допускається коректування на районні замикаючі транспортні витрати.

В тому випадку, коли з вихідної сировини можна одержати декілька видів продукції одночасно, витрати оцінюються по кожному виду окремо.

Як вже зазначалось, за результатною теорією може використовуватися показник валової продукції, а також чистий прибуток, який одержується при експлуатації об'єкту. В останньому випадку розрахунок проводиться за формулою:

0 = ЧПі (4)

де:

ЧП - чистий прибуток, який одержують від експлуатації ресурсу, грн; t - період капіталізації чистого прибутку (розраховується по галузях та об'єктах).

Для визначення чистого прибутку пропонуються різно­манітні підходи: перерахунок за якістю, приведення до певного виду продукції, ціни тощо. Методично вказані підходи слабко обґрунтовані, хоча застосовуються на практиці, зокрема, в сільському, лісовому господарствах, при оцінці родовищ деяких корисних копалин.

В наш час велике значення надається економічній оцінці ресурсів рентним методом. У практичній діяльності досить складно вирахувати кожну з перелічених форм диференціальної ренти. Тому в загальних випадках застосовується така формула:

R = pq-(l-b)K, (5)

Де:

R - рента, яку одержують з одиниці площі, грн./га; р - ціна одержаної продукції, грн/од.; q - натуральна віддача одиниці площі, од./га;

b - середня норма прибутку; К - рівень вкладених капі­тальних ресурсів в одиницю площі, грн/га.

Незалежно від суспільних відносин диференціальний ефект представляється як перевищення прибутку над його суспільно-нормальним рівнем. При цьому слід зазначити, якщо продукція

113

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ З

реалізована, то диференціальна рента з'являється і на гірших за якістю ділянках.

Різновидом рентної оцінки є визначення додаткового прибутку з використанням замикаючих витрат. В літературі найбільше розповсюдження набули дві формули, призначені для визначення рентної оцінки на основі цього показника:

де:

Я - оцінка і-го об'єкту природокористування; Z3 - зами­каючі витрати; Z - індивідуальні витрати; q. - віддача одиниці площі г'-ої ділянки; р - споживча оцінка одиниці продукції -ефект у замикаючій сфері споживання (ціна).

Якщо замикаючі витрати розуміються як гранично допус­тимий рівень витрат на задоволення потреби у певному ресурсі, то розрахунки, проведені за вказаними формулами, збігаються (тому що р = Z3 за визначенням).

Використання показника замикаючих витрат дещо обмежує застосування рентного методу. Замикаючі витрати дозволяють оцінювати тільки-однорідне використання ресурсу. Рентний метод може застосовуватися для оцінки поліфункціональних ресурсів або повного природного об'єкту.

Для того щоб розібратись в особливостях визначення замикаючих витрат, розглянемо простий умовний приклад. Припустимо, що потреби регіону в якомусь ресурсі становлять 100 одиниць: 20 з них можна одержати по 100 грн; 50 - по 300 цін; ЗО -тільки по 1000 грн за одиницю. За умови повного задоволення потреби, 1000 грн за одиницю ресурсу - замикаючі витрати. Така ситуація виникає в Україні у зв'язку з використанням паливних ресурсів. Певна доля нафти видобувається в країні, частина надходить за держпоставками. Обсяги, яких бракує, дають комерційні структури, що реалізують продукцію за макси­мальними цінами, які і є замикаючими. При цьому всі виробники встановлюють під час продажу замикаючі ціни, одержуючи при

цьому диференціальний прибуток. Якби на ринок вийшов альтернативний постачальник та встановив ціни нижчі за максимальні на замикаючу частину продукції, то комерційні структури вимушені були б знижувати ціни або припиняти свою діяльність. Але й в інших постачальників знизився б диференці­альний прибуток. В той же час необхідно врахувати, що встанов­лення високих замикаючих цін викликає зниження купівельної спроможності, а отже, зменшення обсягу задоволених потреб, що призводить до скорочення сумарного прибутку виробників. Для захисту від розглянутих ситуацій країни-постачальники окремих видів ресурсів на світовий ринок створюють економічні спілки, які регулюють обсяги постачання і ціни. Якщо яка-небудь держава виходить на ринок з демпінговими цінами, тобто нижче встанов­лених договором, то до неї застосовуються серйозні санкції економічного характеру. Цей факт служить перешкодою для інтеграції нових постачальників до світового ринку.

У прогнозних розрахунках, при виборі варіанту освоєння природних ресурсів і умов у регіонах, широке застосування знаходить проведення оцінки природних об'єктів інтегральним методом. Вихідним положенням цього методу є обґрунтування повного економічного ефекту, що одержується у процесі використання природно-ресурсного потенціалу регіону.

У зв'язку з тим, що методика інтегральної оцінки ще остаточно не сформована, розглянемо підходи до її визначення.

Не зупиняючись докладно на ранжируванні потреб в регіоні, зазначимо, що цей етап є найважливішим для будь-яких видів діяльності.

Основним розрахунковим розділом є зіставлення ефектів та збитків від експлуатації природного об'єкту:

0 = f{E;y) (8)

де:

Е - ефект від функціонування господарських одиниць, які використовують природні ресурси; У - економічні збитки, що формуються у регіоні в результаті експлуатації природних ресурсів.

114

115

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ З

Можливі такі підходи до проведення економічної оцінки.

За наявності обґрунтованої нормативної бази, яка регулює процес природокористування, коли норми включають нату­ральні, технічні, технологічні, економічні показники та юридичні документи, економічна оцінка здійснюється за формулою:

0 = Е~У, (9)

У цьому випадку економічні збитки можна оцінювати як негативний ефект.

Другий підхід базується на неможливості безпосереднього зіставлення ефектів та збитків, які виникають у споживачів в регіоні. Проведення такого розрахунку також потребує чіткої нормативної бази і передбачає деякі неформальні дії. Еконо­мічна оцінка в цьому випадку проводиться за умови:

£ -> min;

y^min. (10)

Ефект у даному випадку може бути визначений диферен­ціальною рентою, що одержується при комплексному вико­ристанні природно-ресурсного потенціалу. Залежно від вимог до оцінки ефекту він може бути визначений прибутком у видобувних та переробних галузях виробничої сфери. Ефект може бути представлений відносною економією та розміром попереджених збитків.

Економічні збитки (фактичний та потенціальний) можуть виступати у формі прямих втрат та додаткових витрат у споживачів.

Актуальність і значення розробки методики оцінки природних об'єктів інтегральним методом незаперечні. Наявний методичний потенціал, що використовується в економіці природокористування, дозволяє в даний час застосовувати на практиці елементи розглянутого методу.

Найважливіша вимога до проведення оцінок — порів­нянність використовуваних показників, у тому числі за

116

чинником часу. Експлуатуючи природний ресурс, споживач розраховує ефект, обумовлений економічною оцінкою даного об'єкту. Еквівалентна цій оцінці грошова сума переходить користувачу не у вигляді ціни, що сплачується одночасно на момент одержання об'єкту в користування, а у вигляді щорічно одержуваної диференціальної ренти.

Знаючи розмір рентного ефекту, який приноситься щорічно оцінюваним об'єктом природокористування (Rt), можна визначити його інтегральну економічну оцінку (О) з вра­хуванням фактору часу:

о = І>,(і + £Г, (її)

де:

Т - строк експлуатації об'єкту природокористування; Е -норматив дисконтування; t - момент, на який проводиться оцінка.

Слід відзначити, що при визначенні інтегральної цінності природних ресурсів встановлення норми дисконтування - одне з найбільш складних питань. Цей коефіцієнт відображає ступінь знецінювання економічних благ через об'єктивно існуючі переваги їхнього споживання в часі. Він показує, у скільки разів скоротиться оцінка суми споживчих благ за один рік при фіксованому рівні споживання. Норма дисконтування єдина для економіки в цілому і визначає норматив ефективності капі­тальних вкладень, запасів та інших матеріальних ресурсів, які не потрапили у сферу споживання. Віддача від одиниці капітальних вкладень повинна бути такою, щоб компенсувати збитки, викликані відповідним зменшенням інтегральної віддачі даних ресурсів. Іншими словами, норма дисконтування показує, який економічний ефект через одиницю часу (звичайно рік) компенсує соціально-економічні збитки від вибуття в теперішній момент продукції із сфери споживання. При цьому раціональний обсяг накопичення характеризується рівністю віддачі прирощення капітальних вкладень нормативу дисконтування.

117

Екологічний менеджмент

Таким чином, інтегральну оцінку слід застосовувати у прогнозних і поточних розрахунках при вирішенні питань про доцільність освоєння (вибуття) конкретних видів природних ресурсів (умов) як елементів природно-ресурсного потенціалу регіонів, а також при оцінці складових національного багатства.

3.5. Особливості економічної оцінки окремих ресурсів

Запаси мінеральних ресурсів оцінюються за ступенем розвіданості та готовності до експлуатації. За цим принципом їх прийнято поділяти на категорії за формулою А + В+ Ct + С2. До категорії А відносяться запаси добре вивчені, розвідані та підготовлені до видобутку. До категорії В - геологічно обґрунтовані, відносно розвідані запаси. Категорія Сі - запаси, встановлені за природними відхиленнями та географічною розвідкою. Категорія С2 - запаси, що теоретично прогнозуються. Категорії поділяються на геологічні, розвідані та вірогідні. Крім того, категорії А + В + Сі представляють балансові запаси, які враховуються в оперативній господарській діяльності; інша частина запасів - забалансові, які можуть бути використані в майбутньому за умови їхньої дорозвідки. Наприклад, загально геологічні запаси кам'яного вугілля в Донбасі (А + В + С{+ С2) становлять 231 млрд т, а балансові (А + В + Ct) - 48 млрд т. У Львівсько-Волинському басейні загальногеологічні запаси - 1,6 млрд т, балансові - 0,8 млрд т.

У світовій практиці існує дещо інша класифікація міне­ральних ресурсів за їхніми запасами: R - загальні ресурси; і?-і - достатньо вивчені ресурси; R-2 - попередньо оцінені ресурсі; R-3 - передбачувані ресурси.

Якість мінеральних ресурсів визначається вмістом корис­ного компоненту у руді. При цьому в рудах чорних металів ця величина повинна бути достатньо високою, щоб видобуток вважався доцільним. Наприклад, у залізній руді вміст заліза повинен бути не менш ніж 20-25%. В протилежному випадку руду потрібно збагачувати. Криворізька руда - одна з най-

РОЗДІЛ З

багатших у світі, вміст заліза в ній складає 56-64%. Керченська руда бідніша, лише 37-40%. Дещо нижчі вимоги до марганцевої руди. Багате Нікопольське родовище характеризується вмістом корисного компоненту 23%.

Якість органічного палива визначається теплотою згорання і визначається в тис. ккал/т. Наприклад, середня калорійність донецького вугілля становить 9 тис. ккал/т.; кузнецького - 6-7 тис. ккал/т; печорського - 5 тис. ккал. /т; екибастузького - 4,5 тис. ккал/т; кансько-ачинського - 3,5 тис. ккал/т.

Мінеральні ресурси мають кінцеві запаси і, відповідно, обмежений строк експлуатації. Вони визначаються за таким варіантом інтегральної оцінки:

R

Q. = —

(і; е/ -1

(12)

£(1 + EJ

Вважається, що землю можна експлуатувати нескінченно довго. Тому в радянській економіці застосувалась найбільш проста формула:

OrR/E. (13)

Час експлуатації лісових ресурсів залежить від швидкості визрівання деревини. Формула оцінки лісових ресурсів:

О - R

°Л~(1 + Е/-Н («)

де: ґ — вік лісу.

Ліс цінний не тільки деревиною. Він виконує також протиерозійні та рекреаційні функції. Ці функції також можуть бути оцінені. Протиерозійна цінність лісу визнається фор­мулою:

п m

О, = ^^ з > (15)

118

119

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ З

де:

і = 1, 2, 3..., п - вид сільськогосподарської культури;/ = 1, 2, 3..., m - вид ниви за ступенем змитості; V - врожайність при фактичній лісистості водозбору; V» - врожайність при без­лісному водозборі ц/га. С. - ціна одиниці продукції г'-ої культури; Z - витрати на одиницю продукції г'-ої культури; S. - площа ниви 7-го ступеню змитості на водозборі, га; 5п - площа лісу на водозборі, га.

Рекреаційна функція лісу може бути оцінена за такою формулою:

О = d х n-Z (16)

Де:

d - ціна однієї години вільного часу; п - нормативне (гра­нично припустиме) навантаження на 1 га лісу (люд.-год./рік); Z - додатково приведені витрати на ведення господарства в рекреаційних лісах.

В цій методиці складність становить оцінка вільного часу d, яка визначається досить умовною величиною.

Одним з найбільш складних видів вартісної оцінки є оцінка територій, зокрема, міських. Наведемо декілька «класичних» методів, що використовуються за кордоном. При всіх оцінках виходять з того, що центр міста - найбільш приваблива частина території, яка повинна бути оцінена найбільш високо. Най­простішою є формула Уінго:

R(x) = СІ - С(х), (17)

де:

/ - відстань від центру до периферії міста; х - відстань від центру до оцінюваної ділянки; С - транспортні витрати; R(x) -рента, яку приносить оцінювана ділянка.

Формула Уінго містить істотний недолік: вважається, що всі місця роботи зосереджені у центрі міста, а все населення -однорідна маса.

Більш гнучкою є методика Алонсо. Відповідно до під­приємства він вивів залежність між прибутком, сумарною

вартістю реалізованої продукції, витратами на виробництво та ціною на землю у такій формулі:

B(Prx,S) = P(X,S) - C(P,x,S) - R(x,S), (18)

де:

В - максимальний прибуток; Р - сумарна вартість реа­лізованої продукції; С - витрати на виробництво; R - ціна землі; х - відстань до центру; 5 - розмір ділянки.

Нарешті, можна навести формулу Дютайна, в якій вра­ховується більша кількість чинників, що визначають ціну ділянки міської території: log r = а0 + a, log t + a, log kгт+ аАп + aQ + ai +aM+aA+ac + +а„,

(19)

де:

і: - середній час поїздки на приватному автомобілі до центру міста; k - середня щільність забудови території; п - щільність населення в районі; т - коефіцієнт зайнятості в районі; Q - тип району; j - наявність або відсутність вокзалу в районі; М -характер транспортних засобів, що зв'язують район з центром; С - рівень торговельного обслуговування; R - характер місцевої регламентації на освоєння земель; а - числові параметри, що відображають різноманітну роль відповідних факторів; г- ціна землі.

Контрольні запитання

  1. Чим природні ресурси відрізняються від природних умов?

  2. Які методи вартісної оцінки природних ресурсів вам відомі?

  3. Як розраховується вартість мінеральних та лісових ресурсів?

120

121

РОЗДІЛ 4

РОЗДІЛ 4. РОЗРАХУНОК ЗБИТКІВ ЗА ЗАБРУДНЕННЯ ДОВКІЛЛЯ

4.1. Методи визначення економічних збитків від забруднення навколишнього середовища

У системі показників природокористування економічним збиткам від забруднення навколишнього середовища належить особлива роль. Цей показник відбиває екологічні наслідки антропогенної діяльності, а також концентрує у собі всі негативні економічні наслідки функціонування виробництва.

Порівняння умов виробництва у чистому та забрудненому середовищі дозволяє зробити висновок про те, що зміни якості довкілля супроводжуються зниженням обсягів випуску продукції, а також додатковим вкладанням коштів.

Аналіз витрат у натурально-речовій та вартісній формах свідчить про зміну їхнього складу та структури. На початкових стадіях вивчення впливу забруднення на виробництво головну увагу викликав той факт, що певна частина основних фондів при погіршенні якості навколишнього середовища не могла бути задіяною без ускладнення технологічних процесів, впро­вадження нової техніки, яка сприяла виробництву, але не була прямо пов'язана з виготовленням продукції. Типовим при­кладом таких витрат є очисні споруди на «вході» виробництва. Дослідження натурально-речової та вартісної форм готової продукції показало, що при фіксованому обсязі випуску у натуральному вимірі вартість одиниці продукції зростає. Це веде до додаткових витрат та зниження прибутку як у виробництві, так і у споживачів. Можливі втрати частини прибутку через зниження якості продукції.

Ці складні процеси були вивчені спеціалістами, і в ре­зультаті розроблені методики визначення економічних збитків, що завдаються реципієнтам (природним ресурсам, населенню, господарським об'єктам, регіонам).

Головними критеріями визначення економічних збитків є негативні зміни середовища в результаті антропогенної

діяльності. Відповідно, при такому підході більш ємним стає поняття забруднення середовища. Економічні збитки, як параметр, який відбиває взаємодію виробництва і середовища, може бути розрахований відносно об'єктів господарської діяльності і елементів довкілля, що передбачає наявність системи показників.

Структура показників, які дозволяють оцінити натуральні збитки від забруднення середовища, вельми різноманітна, і формування її у кожному конкретному випадку прямо залежить від обґрунтованої номенклатури одиничних натуральних збитків, що підлягають оцінці. Кожний показник має самостійне значення і не може розглядатися як проста арифметична сума попередніх. При визначенні економічних збитків у конкретному випадку необхідний індивідуальний підхід.

Для інтегрування і застосування в економічних розрахунках натуральні одиничні збитки мають бути приведені до вигляду, який дозволяє їх порівнювати, тобто необхідно провести вартісну оцінку натуральних збитків. З одного боку, вартісні показники відповідають натуральним збиткам, з іншого -розрізняють фактичний, можливий (потенційний) та від­вернений збитки.

Фактичні збитки - це втрати і додаткові витрати, які склалися в умовах забруднення середовища. Можливі (по­тенційні) збитки - економічні збитки, які сформуються в результаті надходження забруднюючих речовин від об'єктів у прогнозному періоді. Відвернені збитки - це зниження можливих (потенційних) збитків в результаті проектування або проведення заходів по захисту довкілля.

Економічні збитки, як комплексний показник, що відбиває особливості взаємодії виробництва з середовищем і здійснює вплив на головні характеристики виробничої діяльності, виконує такі функції:

  1. Облікова функція проявляється у тому, що збитки є мірою оцінки впливу господарської діяльності на середовище.

  2. Інвестиційна функція виходить з того, що яким би чином не оцінювалися економічні збитки, вони, у всякому разі,

122

123

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 4

визначаються розмірами додаткових вкладень матеріальних і трудових витрат, виступають як поточні витрати та капітальні вкладення.

  1. Обмежувальна функція економічних збитків про­являється в тому, що об'єкти-забруднювачі прямо (у вигляді штрафів) або побічно (у вигляді подорожчання вихідної сировини, підвищення захворюваності працюючих та ін.) відчувають наслідки своєї діяльності. Це потребує відповідних заходів (удосконалення технологій, створення маловідхідних виробництв, будівництва очисних споруд та ін.) з метою скорочення негативних наслідків власної діяльності.

  2. Стимулююча функція тісно пов'язана з розглянутою функцією. Різного роду платежі та штрафи, які визначають на основі економічних збитків, стимулюють скорочення забруд­нення, і, відповідно, зменшують витрати об'єктів на компенсацію збитків.

В той же час збитки дозволяють приймати обґрунтовані з економіко-екологічної точки зору рішення щодо можливості і необхідності функціонування об'єктів, черговості освоєння інвестицій на об'єктах.

На мал. 4.2.1. наведено схему формування економічних збитків від забруднення середовища.

Економічні збитки, як прямі втрати і додаткові витрати, можуть бути завдані населенню безпосередньо, а також опосередковано в результаті зміни умов функціонування господарських об'єктів, як наслідок деградації якості сере­довища. При цьому зміни виробничо-економічних та еко­логічних властивостей, які визначають натуральні збитки, можуть бути тимчасовими та безповоротними, такими, що завдаються безпосередньо природним ресурсам та побічно через умови їхнього існування.

Дослідження схеми формування економічних збитків від забруднення навколишнього середовища, складність системи показників, які застосовуються для оцінювання збитків, потребують обґрунтування необхідності і можливості засто-

124

сування різних методів вивчення цього показника з метою регулювання функціонування виробництва у конкретних регіонах.

У таблиці 4.2.1 подано методи визначення економічних збитків від забруднення довкілля, види та алгоритми їхніх розрахунків.

Основна особливість збитків - це те, що вони завдаються реципієнтам безпосередньо, але для суб'єкта забруднення є зовнішнім (екстерніальним) ефектом, що потребує спеціальних регуляторів для запобігання його прояву у зв'язку з тим, що як реципієнти, так і суспільство в цілому не зацікавлені у формуванні економічних збитків. До таких регуляторів належать платежі за забруднення, фінансування заходів щодо запобігання та ліквідації наслідків забруднення, скорочення негативних наслідків зміни якості середовища.

4.2. Основи плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища

На території України існують єдині правила встановлення плати за викиди й скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення в ньому відходів про­мислового, сільськогосподарського, будівельного та інших виробництв, а також стягнення відповідних платежів з підприємств, установ і організацій. Плата за забруднення навколишнього середовища встановлюється за:

  • викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціо­нарними і пересувними джерелами забруднення;

  • скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти, в тому числі скиди, що здійснюються підпри­ємствами через систему комунальної каналізації;

  • розміщення відходів у навколишньому природному середовищі.

Платежі за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у навколишньому природному середовищі

125

Екологічний менеджмент

стягуються з підприємств незалежно від форм власності й відомчої приналежності. Стягнення платежів не звільняє підприємства від відшкодування збитків, заподіяних пору­шенням природоохоронного законодавства. Розрізняють дві категорії платежів за забруднення навколишнього середовища:

  • платежі за нормативно-допустиме забруднення, тобто за викиди (скиди) речовин в межах норм лімітів (ГДВ, ГДС);

  • платежі за нормативні постійні та разові (залпові) викиди (скиди);

  • штрафні санкції.

126

РОЗДІЛ 4

Продовження таблиці 4.2.1 Ь — види ресурсів; Z,,„ — питомі збитки г'-му ресурсу, що використовується ш-им споживачем, грн/од.; М— групи споживачів; (С+Ен-КВ)і — приведені витрати на компенсацію г'-го ресурсу, грн./од.;

q — обсяг j-'i забруднюючої речовини (виду впливу), що надійшла у середовище, т, м та ін.;

ZXj — питомі витрати на ліквідацію наслідків у'-го забруднення грн/т;
Zj — питомі збитки від надходження 1 rjзабруднюючої речовини
(виду впливу), грн/т;
И/— групи забруднюючих речовин (видів впливу).

Ліміти розміщення відходів у навколишньому природному середовищі визначаються для підприємств як фізичний обсяг відходів за класами їхньої токсичності згідно з дозволами на розміщення, що видаються у встановленому порядку і дово­дяться в тоннах на рік.

Гранично допустимі викиди (ГДВ) або скиди (ГДС) - це кількість забруднюючих речовин, що викидається або скидається в навколишнє природне середовище з окремого джерела забруднення за одиницю часу, яка з урахуванням дії інших джерел забруднення та перспективи розвитку підприємства не пере­вищує встановлених норм екологічної безпеки людини.

Тимчасово погоджені викиди (ТПВ) або скиди (ТПС) - це кількість забруднюючих речовин, що викидається або скидається в навколишнє природне середовище з окремого джерела забруднення за одиницю часу, яка встановлюється на відповідний строк - до досягнення гранично допустимих викидів або скидів.

Ліміти викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення, скидів забруд­нюючих речовин у територіальні та внутрішні морські води, поверхневі води, а також розміщення відходів, які призводять до забруднення природних ресурсів, встановлюються для підприємств органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України в формі видачі дозволів на викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів.

Ліміти скидів забруднюючих речовин у поверхневі води місцевого значення і розміщення відходів, які призводять до

127

Екологічний менеджмент

забруднення природних ресурсів, крім віднесених до ресурсів державного значення, встановлюються для підприємств за поданням органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України у порядку, що визначається Верховною Радою, обласними, міськими (міст республікан­ського підпорядкування) Радами народних депутатів.

Нормативом плати за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у межах встановлених лімітів є розмір плати за одну тонну конкретної забруднюючої речовини або класу забруднюючих речовин. За викиди й скиди забруд­нюючих речовин і розміщення відходів у межах встановлених лімітів визначаються базові нормативи плати і коефіцієнти, що враховують територіальні екологічні особливості.

За понадлімітні викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів встановлюється підвищений розмір плати на підставі базових нормативів плати, коефіцієнтів, що враховують територіальні екологічні особливості, і коефіцієнтів кратності плати за понадлімітні викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів.

Коефіцієнти кратності плати за понадлімітні викиди і скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів встановлюється Радами народних депутатів базового рівня в межах від 1 до 5.

У разі відсутності на підприємстві затверджених у встанов­леному порядку лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів, плата за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів стягується як понадлімітна.

Схема визначення плати за забруднення навколишнього природного середовища наведена у додатку 2.

Платежі підприємств за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітні вилучаються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

Платежі за забруднення навколишнього природного середовища підприємства (крім розташованих у містах республіканського підпорядкування) не перераховують у таких розмірах (3,5):

128

РОЗДІЛ 4

70% - у позабюджетні фонди охорони навколишнього природного середовища Рад народних депутатів базового рівня на окремі рахунки;

20% - у позабюджетні фонди охорони навколишнього природного середовища держави і обласних Рад народних депутатів на окремі рахунки;

10% - на рахунок державного позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища Міністерства охорони навколишнього середовища України.

Плата за забруднюючі речовини впроваджується з метою економічного стимулювання здійснення природоохоронних заходів, впорядкування джерел їхнього фінансування і кредиту­вання та відшкодування народногосподарських збитків, завданих забрудненням.

Платежі та викиди забруднюючих речовин компенсують економічні збитки від негативного впливу на здоров'я людей, об'єкти житлово-комунального господарства (житловий фонд, міський транспорт, зелені насадження тощо), сільськогоспо­дарські угіддя, водні, лісові, рибні і рекреаційні ресурси, основні фонди промисловості та транспорту.

4.3. Визначення розмірів платежів за викиди в атмосферу забруднюючих речовин

Розмір платежу за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення (Яас) визна­чається за формулою:

Пас = Е(Я*Мл. + КЛ,МпітКм , (1)

де: Н - базовий норматив плати за викиди в атмосферу 1 тони г-тої забруднюючої речовини в межах ліміту, грн/т; М7. -маса річного викиду г-тої забруднюючої речовини в межах ліміту, т; Кп - коефіцієнт кратності плати за понадлімітний викид в атмосферу забруднюючих речовин; Мп. - маса понад­лімітного річного викиду в атмосферу г-тої забруднюючої

9>« 129

Екологічний менеджмент

речовини, т; Кт - коефіцієнт, що враховує територіальні соціально-екологічні особливості; К.т) - коефіцієнт індексації. Коефіцієнт, що враховує територіальні соціально-еко­логічні особливості г), залежить від чисельності жителів населеного пункту, його народногосподарського значення і розраховується за формулою:

де: Кі[ж - коефіцієнт, що залежить від чисельності жителів

населеного пункту і визначається за табл. 3; К - коефіцієнт, що

враховує народногосподарське значення населеного пункту і

визначається за табл. 1 Додатку 2.

Базові нормативи плати за викиди в атмосферу г-тої забруднюючої речовини стаціонарними джерелами забруднення 6.) встановлюються на підставі їхньої гранично допустимої концентрації, відносної та оцінки економічного збитку від шкідливої дії викидів і затверджуються Міністерством охорони навколишнього природного середовища України за пого­дженням з Міністерством економіки України та Міністерством Фінансів України (Додаток 2, табл. 2).

Якщо забруднююча речовина не має затвердженої середньо­добової гранично допустимої концентрації, базові нормативи плати визначаються в залежності від її класу небезпечності (Додаток 1, п. 2).

Для забруднюючих речовин, на які не встановлені класи небезпечності, за норматив плати береться ставка, що дорівнює базовому нормативу плати за викид забруднюючої речовини 1 класу небезпечності.

Значення показника Мді береться рівним річному обсягу викиду г-тої забруднюючої речовини в межах ліміту, а показника Мп. - річному обсягу понадлімітного викиду (фактичний викид мінус ліміт).

Розмір платежу за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення встановлюється на підставі базових нормативів плати за ці викиди та кількості використаного палива (табл. 3).

РОЗДІЛ 4

' ; ! Розмір платежів за викиди в атмосферу забруднюючих р№овй№ пересувними іїШ^ШЇЇШ*-Мбр$ЩШШШі^Ш^ШШ'Ф чається за'формулою:

ПІЯ =^НМ,КгКМі _ J (2)

де Нбі - базовий норматив плати за викиди забруднюючих речовин, що утворюються в результаті спалювання 1 тонни г'-го пального грн/т (тйбл; 4); М —річнийббєят'Використання пального г'-го виду, т; КТ - коефіцієнт, що враховує територіальні соціаль}}$з8$§.7^ійш- о^^щ\і^^шхтщш^^щш^шШ,^фЩлою (2) даної методики; ^^—іК^фвд^пт^ндексаціі.

Таблиця 4.3.1 Схема розрахунку платежів за викиди в атмосферу її а забруднюючих речовий пересувними джерелам» > * і ,нцоа iMdsqow і ні забруднення за Щ'!'Щ:~--s ндоа іазнхдзаоп

Найменування показників, або видів пального

Базовий норматив плати за викиди забруднюючих речовин, що утворюються в результати спалення 1т пального, грн/т

w-g ■

« , Я -й

° U U

іЯ Я в

а-- а*' х £ о. -л & а ч

•t Я OS

5, а в.

:'3

• ;.S

о о

3 ' : •= § 2 '>

•• Я : М-...Г: ;■

&•§ § ї g s

■а >>•£, 3 а з

ЛЯ2 ч * 2

| | І-'І'о 1 * a g 8 3 І

': Я

а.

а,

се ">

■ Ч а•

■ ' 3 гч

І

ОЯИІ ■'. 2і ' 'НІЧ

3 '

4 ;

5

Дизельне;

і І -

:'/!.; ГЇЙ£Ш ІНі

ІШ5НОЯ

Бензин:

;:!;;:': :•?</;: ; .• >

■ї . /і ,; :

Етилований

:..:- [ЯЩГЖ ■■>■'< 1

[aim M.qoH fa

ІЄВСІ

Не етилований; ; g

rairxqsai

Всього і

; (... И ) НТНОІЛІ

CJI 1 1

/'.;'.і • 0 Л СІ

Фактично сплачено платежів за 20 р.

ной і'оммтоуп

i'mAs ґггпяргш

OHV

] | :/■'■! Іі

HHBqi i'odti sci

Гґі R1 П *Ю

ІЯМ

Підлягає доплаті., (зменшенню) внесків

[ОХОМОШ 'і'"'.

гніМ r h і учжщ ія і :

;іі ' і,нм

j\ J-,A\)*\.

;.. , ,, , , . , НН .,

; (OTt'J

!.. !'ІїИо:. ; lljti

і а : ас] .

-'

ІНШІ

■ Д j -і іївсрі ■'- аізнвнгф моа х|зт:)ініЬ/ і

130

131

Екологічний менеджмент

4.4. Визначення розмірів платежів за скиди

забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні

і внутрішні морські води та підземні горизонти

Розміри платежів за скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти (Яв) визначаються за формулою:

Цр^{НбіМЛІ+КпНвІМтиК0К,Іід 5 , (4)

де: Нб. - базовий норматив плати за скидання 1 тонни г-тої забруднюючої речовини в межах ліміту, грн/т: Мн - маса річного скиду z'-тої забруднюючої речовини в межах ліміту, т; Кп -коефіцієнт кратності плати за понадлімітні скиди забруднюючих речовин, т; КТ - регіональний (басейновий) коефіцієнт, що враховує територіальні екологічні особливості, а також еколого-економічні умови функціонування водного господарства; КіпЙ -коефіцієнт індексації.

Базові нормативи плати за скидання z'-то'і забруднюючої речовини у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти (Яб.) встановлюються на підставі їхньої гранично допустимої концентрації, відносно агресивності та оцінки економічного збитку від шкідливої дії скидів і затверджується Міністерством охорони навколишнього середовища України за погодженням з Міністерством економіки України та Міністерством фінансів України (Додаток 1, п. 3).

РОЗДІЛ 4

Значення показника Мл. береться рівним річному обсягу скиду г-тої забруднюючої речовини в межах ліміту, а показника Мп. - річному обсягу понадлімітного скиду (фактичний скид мінус ліміт).

Регіональні (басейнові) коефіцієнти Кг які враховують територіальні соціально-економічні особливості, а також еколого-економічні умови функціонування водного госпо­дарства, наведені у табл. З Додатка 2.

4.5. Визначення розмірів платежів за розміщення відходів у навколишньому природному середовищі

Розмір платежу за розміщення відходів у навколишньому природному середовищі (Ям) визначається за формулою:

Пв = £ МЛІ + KH6iMtti) КтК0Кінд; (5)

де: Н - базовий норматив плати за розміщення 1 тонни %-го виду в межах ліміту (згідно з дозволами на розміщення) грн/ т; Млі - річна маса відходів г'-го виду в межах ліміту (згідно з дозволами на розміщення), т; Кп - коефіцієнт кратності плати за понадлімітне розміщення відходів у навколишньому природному середовищі; Мп - маса понадлімітного річного розміщення відходів г'-го виду, т; Кц - коефіцієнт, який враховує розташування місця (зони) розміщення відходів; Ко - кое­фіцієнт, який враховує характер обладнання місця розміщення відходів; К.ш) - коефіцієнт індексації.

Базові нормативи плати за розміщення 1 тони відходів г'-го виду у навколишньому природному середовищі (Я,.) вста­новлюється з урахуванням їхньої небезпечності для навко­лишнього природного середовища і оцінки економічних збитків від розміщення відходів у природному середовищі та затвер­джуються Міністерством охорони навколишнього природного середовища України за погодженням з Міністерством економіки України та Міністерством фінансів України (табл. 4.5.1).

132

133

Коефіцієнт, який враховує характер облаштування місця розміщення відходів у навколишньому природному середовищі, визначається за табл. 4.5.3.

РОЗДІЛ 5

РОЗДІЛ 5.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ

ПРИРОДООХОРОННИХ ЗАХОДІВ

5.1. Економічний, екологічний і соціальний результати (ефекти) природоохоронної діяльності

Економічна ефективність заходів щодо оздоровлення навколишнього середовища в першу чергу оцінюється за критерієм підвищення ефективності суспільного виробництва.

Проектований і планований комплекс природоохоронних заходів повинний забезпечувати досягнення двох цілей:

  1. дотримання нормативних вимог до якості навко­лишнього середовища, що відповідають інтересам здоров'я людей і охорони середовища з урахуванням перспективних змін, обумовлених розвитком виробництва і демографічних зрушень;

  2. одержання максимального народногосподарського економічного ефекту від поліпшення стану навколишнього середовища, заощадження і більш повного використання природних ресурсів.

Ступінь досягнення вищезгаданих цілей визначається за допомогою показників загального екологічного і соціально-економічного результатів чи ефектів природоохоронних заходів.

Загальний екологічний результат полягає у :

  • зменшенні негативного впливу на навколишнє сере­довище, поліпшенні його стану;

  • зниженні обсягів забруднень, що надходять у сере­довище;

  • збільшенні кількості і поліпшенні якості придатних до використання земельних, лісових і водних ресурсів.

Загальний соціально-економічний результат полягає в підвищенні рівня життя населення, ефективності суспільного виробництва і збільшенні національного багатства країни. Він визначається рядом конкретних соціальних і економічних результатів.

Соціальні результати полягають у:

  • поліпшенні фізичного розвитку населення;

  • скороченні захворюваності;

• • збільшенні тривалості життя і періоду активної ді­яльності;

  • поліпшенні умов праці і відпочинку;

  • підтримці екологічної рівноваги, включаючи збереження генетичного фонду;

  • збереженні естетичної цінності природних і антро­погенних ландшафтів, пам'яток природи, заповідних зон і інших охоронних територій.

Екологічні результати полягають у:

  • зменшенні обсягів забруднення довкілля;

  • поліпшенні якості довкілля.

Економічні результати природоохоронних заходів полягають у:

  • економії чи запобіганні втрат природних ресурсів;

  • живої й упредметненої праці у виробничій і невироб­ничій сферах народного господарства, а також у сфері особис­того споживання, що досягаються завдяки їхньому здійсненню.

Іншими словами можна сказати, що економічним резуль­татом природоохоронних заходів є сума таких величин:

• відверненого економічного збитку від забруднення
навколишнього середовища, тобто не виробничих, завдяки
зменшенню забруднення навколишнього середовища, витрат у
матеріальному виробництві, невиробничій сфері і витрат
населення;

  • приросту економічної (грошової) оцінки природних ресурсів, що заощаджуються за рахунок реалізації природо­охоронних заходів;

  • приросту грошової оцінки реалізованої продукції, одержаного за рахунок повної утилізації сировинних, паливно-енергетичних і інших матеріальних ресурсів в результаті здійснення природоохоронних заходів.

136

137

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 5

5.2. Народногосподарський підхід в обґрунтуванні природоохоронних заходів

При економічному обґрунтуванні природоохоронних заходів повинно дотримуватися народногосподарського підходу, що припускає:

а) можливо більш повне охоплення всіх позитивних і
негативних соціально-економічних наслідків реалізації
природозахисних заходів у різних сферах народного госпо­
дарства як у найближчий, так і в більш віддалений період;

б) можливо більш повне врахування витрат, пов'язаних із
здійсненням розглянутих варіантів природоохоронних заходів;

в) врахування фактору часу при оцінці витрат і результатів
природоохоронних заходів;

г) міжгалузевий підхід до обґрунтування природоохоронних
заходів з урахуванням необхідності економії витрат на
поліпшення стану навколишнього середовища і забезпечення
більш ефективного використання природних ресурсів у
масштабах розглянутої території (району, області, країни).

5.3. Визначення чистого економічного ефекту

Показник чистого економічного ефекту природоохорон­них заходів є критерієм вибору варіантів одно, цільового і багатоцільового призначення в тих випадках, коли розрахунок порівняльної ефективності не може бути застосований через незіставність варіантів, що порівнюються, за своїм впливом на навколишнє середовище і за параметрами об'єктів, на які поширюється дія природоохоронних заходів.

Чистий економічний ефект визначається у вигляді різниці між приведеними з урахуванням фактора часу до однакової розмірності економічними результатами цих заходів і витратами на їхнє здійснення.

Чистий економічний ефект природоохоронних заходів розраховується шляхом зіставлення суми двох доданків: витрат,

138

що запобігаються (заощаджуються) завдяки ліквідації чи зменшенню забруднення навколишнього середовища і цінності додатково одержуваної продукції з природоохоронними витратами:

Еч = Евідв. +Едод.-В (1)

де:

Е ч - чистий економічний ефект, грн.

Е відв. - відвернений збиток, грн.

Е дод. - ефект від додатково одержуваної продукції з

колишніх відходів, грн.

В - витрати на запобігання забрудненню середовища і на будівництво потужностей з переробки відходів, грн.

Чистий економічний ефект природоохоронних заходів визначається з метою:

а) техніко-економічного обґрунтування вибору найкращих
варіантів природоохоронних заходів, що розрізняються за
ступенем впливу на навколишнє середовище;

б) економічної оцінки фактично здійснених природо­
охоронних заходів.

Варто розрізняти фактичний і очікуваний (планово -проектний, прогнозний) чистий економічний ефект.

Фактичний Еч визначається одноваріантно на основі зіставлення досягнутого результату і витрат.

Очікуваний Еч визначається на етапах формування науково-дослідних робіт, проектування, створення й освоєння природо­охоронної техніки.

5.4. Поняття загальної (абсолютної) економічної ефективності

Варто розрізняти поняття «ефект» і «ефективність» капітальних вкладень у природоохоронні заходи.

Під ефектом мається на увазі результат здійснення капітальних вкладень.

Під ефективністю - зіставлення результату капітальних вкладень з обсягом капітальних витрат.

139

Екологічний менеджмент

Ефект капітальних вкладень може бути виражений у натуральній формі, наприклад, у збільшенні випуску продукції на визначену кількість одиниць, - це виробничий ефект. Ефект, виражений у вартісній формі, наприклад, збільшенні валової продукції, зростання прибутку, зниження витрат виробництва на визначену суму - це економічний ефект.

Розрахунки загальної (абсолютної) економічної ефек­тивності застосовуються в основному при розробці п'ятирічних, річних, а також довгострокових планів капітального будів­ництва і для аналізу їхнього виконання.

Загальна (абсолютна) економічна ефективність капітальних вкладень (Тік) у природоохоронні заходи визначається шляхом розподілу річного обсягу повного економічного ефекту за винятком експлуатаційних витрат на утримання і обслуговування природоохоронних об'єктів на величину капітальних вкладень, що забезпечують цей результат:

п т (І Е ■ Eij) - С і=1 і=1

К

де Eij - повний економічний ефект і-го виду від запобігання втратна j-ому об'єкті, грн;

С - річні експлуатаційні витрати на обслуговування і ремонт основних фондів природоохоронного призначення, грн;

К - капітальні вкладення, грн.

До капітальних вкладень природоохоронного при­значення незалежно від джерел фінансування відносяться одноразові витрати на:

  • створення нових і реконструкцію існуючих основних фондів, що запобігають (скорочують) негативному впливу господарської діяльності на навколишнє середовище;

  • модифікацію технології виробництва з метою зниження його несприятливого впливу на навколишнє середовище;

140

РОЗДІЛ 5

• модифікацію технології виробництва в частині, що
забезпечує досягнення природоохоронних заходів.

До експлуатаційних витрат природоохоронного при­значення відносяться:

  • поточні витрати на будівництво і обслуговування основних фондів природоохоронного призначення;

  • поточні витрати, пов'язані зі здійсненням заходів, що сприяють поліпшенню якісних характеристик елементів природного середовища;

  • додаткові витрати на експлуатацію основних фондів, обумовлені вдосконалюванням виробничої технології, з метою зниження несприятливого впливу господарської діяльності на навколишнє середовище;

  • витрати на оплату послуг, пов'язаних з охороною навколишнього середовища.

Показники загальної економічної ефективності капітальних вкладень порівнюються з відповідними галузевими нор­мативами, а також з показниками витрат на аналогічні заходи на передових підприємствах відповідних галузей, що за­безпечують досягнення планованих кінцевих результатів охорони навколишнього середовища.

Кінцевим результатом (економічним ефектом) реалізації засобів, які виділяються на захист навколишнього середовища, повинен стати приріст національного доходу. У зв'язку з тим, що не по всіх галузях і підгалузях народного господарства обчислюється національний доход, він може бути обчислений як різниця між повними народногосподарськими витратами за варіантами, що передбачає функціонування народногоспо­дарського комплексу за умови проведення природоохоронних заходів і існуючими витратами.

Загальна (абсолютна) економічна ефективність природоохоронних витрат визначається відношенням річного обсягу повного економічного ефекту до суми приведених витрат, що викликали цей ефект:

141

Екологічний менеджмент

п m n m

І Е Eij І Z Eij

В С + Еи*К

де Ен - нормативний коефіцієнт ефективності, рівний 0,15

Eij - повний економічний ефект і-го виду від запобігання втрат на j-ому об'єкті, грн.

С - річні експлуатаційні витрати на обслуговування, ,і ремонт основних фондів природоохоронного призначення;

К - капітальні вкладення в будівництво основних фондів.

Нормативний коефіцієнт ефективності Ен встановлений на рівні не нижчому 0,15. Таким чином, нижня межа одержання ефекту від зниження собівартості складає при порівнянні різних варіантів 16 коп. на 1 грн додаткових витрат. Для одержання економії на собівартості в розмірі 15 коп. потрібно витратити не більше 1 грн додаткових капіталовкладень.

Для галузей з низькою рентабельністю, а також для районів нового освоєння значення Ен може бути занижене до 0,08 -0,1; для високорентабельних галузей нормативний коефіцієнт може бути підвищений до 0,15 - 0,20.

Загальна (абсолютна) економічна ефективність природо­охоронних витрат визначається з метою:

а) встановлення народногосподарських результатів витрат
на охорону навколишнього середовища;

б) виявлення динаміки ефективності витрат і темпів їхнього
росту;

в) оцінки галузевих і територіальних пропорцій при
розподілі капітальних вкладень;

г) оцінки ступеня освоєння капітальних вкладень;

д) характеристики фізичної і планованої ефективності витрат;
з) прийняття рішень про черговість проведення природо­
охоронних заходів. V v

Розрахований показник ефективності капітальних вкладень чи природоохоронних витрат є величиною безрозмірною і використовується для порівняння:

142

РОЗДІЛ 5

  • з таким самим середньогалузевим показником;

  • проводиться аналіз динаміки цього показника за роки функціонування даного виробництва;

  • якщо дане виробництво розташоване в зоні з особливим статусом (столиця держави, історичний центр, мільйонне місто, центр рекреації чи інше), то в цьому разі регіональний показник ефективності може бути вищий за середньо галузевий і дотримуватися треба його;

  • якщо дане виробництво не має аналогів у країні, показники ефективності його функціонування порівнюються зі світовими аналогами

5.5. Показник порівняльної економічної ефективності природоохоронних витрат

При розробці довгострокових прогнозів, програм з охорони навколишнього середовища в регіоні, проектуванні природоохо­ронних об'єктів і комплексів виникає необхідність вибрати найбільш ефективні варіанти технічних рішень, що забезпечують заданий рівень якості навколишнього середовища (при Р - const) для всіх порівнянних варіантів, Р - економічний результат.

Показником економічної ефективності порівнянних варіантів у цьому випадку є мінімум сукупних експлуатаційних витрат і капітальних вкладень, приведених до річної розмірності з урахуванням фактора часу.

При порівнянні варіантів вибирається той, що відрізняється мінімальною величиною приведених до річної розмірності витрат за формулою:

В= С + Ен*К Ен = 0,15 (4)

Умовою проведення розрахунків порівняльної ефек­тивності витрат на природоохоронні заходи є вибір їхніх варіантів у межах однієї і тієї ж території, де досягається однакова якість навколишнього середовища.

Порівнювані варіанти повинні відповідати вимогам, що передбачаються системою державних стандартів за умовами

143

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 5

праці, технологічними і економічними показниками, ком­плексному використанню відходів і вторинних ресурсів.

При порівнянні варіантів, що розрізняються тривалістю будівництва об'єктів і комплексів, варто враховувати ефекти від їхнього дострокового введення в експлуатацію.

У випадку зіставлення двох чи більше варіантів будів­ництва, частина з яких не відповідає вимогам, встановленим нормативами якості навколишнього середовища, у проекті останніх варто передбачити реалізацію додаткових технічних рішень, що дозволяють усунути ці розходження за допомогою суспільно визнаних засобів.

У якості додаткових до показників загальної економічної ефективності природоохоронних витрат використовуються показники їх екологічної і соціальної ефективності.

Екологічна ефективність природоохоронних витрат визначається шляхом віднесення величини екологічних результатів до витрат, які викликані.

Екологічні результати розраховуються за різницею показ­ників негативного впливу на навколишнє середовище, за різницею показників стану навколишнього середовища до і після проведення заходу.

Соціальна ефективність природоохоронних витрат вимірю­ється відношенням натуральних показників, що виражають со­ціальні результати, до витрат, що потрібні для їхнього досягнення.

5.6. Врахування фактора часу при визначенні економічної ефективності

При розрахунках витрат і ефекту від впровадження планованих природоохоронних заходів на тривалу перспективу варто враховувати фактори, що згодом можуть вплинути на ці величини:

• зміна стану навколишнього середовища, яка викликана зростанням виробництва, проведенням комплексу природо­охоронних заходів;

  • зміна чисельності населення, що проживає в умовах запланованого стану навколишнього середовища;

  • підвищення вимог до якості навколишнього середовища;

  • подальший ріст великих міст і міських агломерацій, збільшення їхньої кількості і чисельності проживаючого в них населення;

  • зміна вартості будівельно-монтажних робіт і устат­кування;

  • розвиток науки і техніки, створення нових технічних засобів і технологій, що зменшують негативний вплив вироб­ничої діяльності на навколишнє середовище;

  • зростання обсягу виробленої на одиницю часу чистої продукції чи іншого показника обсягу продукції, за яким обчислюється продуктивність праці;

  • підвищення продуктивності сільськогосподарських і лісових угідь, зміна рибних запасів;

  • зростання згодом економічної цінності мінерально-сировинних, земельних і інших ресурсів.

5.7. Розрахунок економічного ефекту від скорочення

захворюваності населення внаслідок запобігання

забрудненню навколишнього середовища

Загальний економічний ефект від скорочення захво­рюваності населення завдяки запобіганню чи зменшенню забруднення:

а) запобігання втрат чистої продукції за час хвороби
трудящих, зайнятих у матеріальному виробництві:

Ечп =Ч*Б(Р2 -рХ (5)

де: Ч - середній розмір чистої продукції на 1 чол./ день; Б - кількість трудящих, що взяли лікарняні аркуші; Pj , Р2 - середньорічний час хвороби до і після проведення природоохоронних заходів.

б) скорочення суми виплат з фондів соціального стра­
хування за період тимчасової чи постійної непрацездатності

144

Екологічний менеджмент

людям, що занедужали в умовах забруднення навколишнього середовища:

Ес т.Ш * Вн(Р2- Р1 ), (6)

де: Бн - кількість хворих людей протягом року, чол.

Вн - середній розмір виплати по непрацездатності на 1 день хвороби, грн.

в) скорочення витрат у сфері охорони здоров'я на лікування трудящих від хвороб, викликаних забрудненням навко­лишнього середовища:

Ео.з.=(Ва *Ба *Да) + (Вс *Бс *Дс), (7)

де : Ва, Вс - середні витрати в сфері охорони здоров'я на

лікування протягом 1 дня хворого в стаціонарі чи амбулаторії,

грн;

Ба, Бс - кількість хворих, що лікувалися впродовж року,

чол.;

Да, Де - середня кількість днів хвороби одного хворого в

тих самих умовах.

5.8. Розрахунок ефективності економії мінеральної

сировини

Економія мінеральної сировини - один з аспектів загальної проблеми раціонального використання природних ресурсів. Економія мінеральної сировини є одним зі шляхів захисту навколишнього середовища, а зниження промислових викидів у навколишнє середовище - один із засобів економії міне­ральної сировини.

Всяка економія мінеральної сировини практично означає відносне зниження потреби в знову виробленій сировині, отже, дозволяє зменшити негативний вплив на навколишнє сере­довище процесів її видобутку і переробки, критерій якого можна використовувати як величину економічного збитку.

Ефект економії мінеральної сировини можна виразити такими основними складовими:

9 = 91 + У+ У2 + 92, (8)

РОЗДІЛ 5

де 3, - ефект економії витрат на розвідку, видобуток і

переробку сировини,

Уj - зниження економічного збитку від забруднення

навколишнього середовища,

У2 - зниження економічного збитку внаслідок відносного скорочення обсягу видобутку і переробки мінеральної

сировини;

32 - інші вигоди економії сировини (ефект поліпшення розміщення промисловості, зовнішньоторговельний ефект).

Говорячи про складовий сумарний економічний ефект, необхідно відзначити вплив на нього фактора часу. Адже виробництво продукції із заощадженого матеріалу випереджає за часом еквівалентне виробництво продукту, що пройшов усі стадії видобутку і переробки, починаючи з геологорозвідки. Екологічні складові В, і В2 пов'язані зі зменшенням негативного впливу промислових викидів на навколишнє середовище. Механізм прояву обох факторів аналогічний: зменшення технологічних викидів в атмосферу, воду, ґрунт дозволяє запобігти чи знизити негативний вплив забруднення цих середовищ на людину, об'єкти його життєдіяльності, рослинний і тваринний світ.

Відповідно до досліджень, проведених у місцях ро­зташування мідеплавильних підприємств, показники середньої тривалості хвороб там вищі, ніж в умовно чистих районах. Врожайність пшениці в зоні дії підприємств кольорової металургії на 40-60% менша, а вміст білка в ній на 25-30% нижчий, ніж за межами впливу підприємства.

Контрольні запитання

  1. Які види результатів чи ефектів можна очікувати після впровадження природоохоронних заходів?

  2. Як визначається чистий економічний ефект?

  3. Що характеризує показник ефективності капітало­вкладень в природоохоронні заходи?

146

10*

147

ЧАСТИНА 3. СУТНІСТЬ ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

РОЗДІЛ 6. СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

6.1. Предмет екологічного менеджменту

Будучи загальноекономічною наукою, екологічний менедж­мент застосовує дані конкретних економічних наук, а також природничих наук — геології, біології, ґрунтознавства, лісознав­ства, метеорології, демографії та інших наук, їхні висновки і положення, що необхідні для обґрунтування найбільш ефек­тивних методів використання умов і ресурсів природи.

Екологічний менеджмент має як теоретичне, так і практичне значення. В умовах функціонуючої системи народного госпо­дарства в країні в даний час екологічний менеджмент по­кликаний давати конкретні рекомендації з різних шляхів використання природних ресурсів.

У більш широкому розумінні екологічний менеджмент повинний сприяти розробці основ концепції стійкого еколого-економічного розвитку. Такий розвиток припускає відмову від сформованої на практиці концепції екстенсивного економічного зростання, що лежала в основі розвитку системи світового господарства і природних ресурсів, яка базувалася на уявленні про невичерпність і необмеженість можливостей природного середовища до самовідновлення.

Екологічний менеджмент тісно пов'язаний з економікою країни і формує вихідну інформацію про необхідність вико­ристання природних ресурсів при вирішенні завдань ефек­тивного розвитку виробництва. Виникнення нових завдань раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища обумовлено відчутною потребою практики господарювання. Комплексний програмно-цільовий підхід до розвитку нових форм власності і ринкової економіки відбиває взаємозв'язок усіх розділів програми природо-

148

РОЗДІЛ 6

користування. Розвитку наукових основ екологічного менедж­менту сприяє розробка генеральних схем розміщення продук­тивних сил, що включають регіональні аспекти, виробничі особливості, ресурсні потенціали і т.д.

Об'єктивні передумови формування екологічного менедж­менту в основному асоціюються із суспільно-трудовою й індивідуальною діяльністю, що є одним з істотних факторів впливу на навколишнє середовище, її зміни в епоху науково-технічного прогресу.

Суспільні й індивідуальні форми праці - основа форму­вання сутності економіки природокористування. У цьому зв'язку важливо розглядати специфічні природні ресурси, ландшафти, біогеоценози, які в своїй основі не мають форми товару, що ускладнює розвиток госпрозрахункових відносин між галузями народного господарства.

Використання природних ресурсів повинно бути в цілому таким, щоб воно сприяло зниженню витрат і підвищенню прибутку в суспільному виробництві. Треба найбільш ефек­тивно застосовувати наявні види сировини й енергії. їхнє вилучення повинно бути заощадливим, щоб не переступати визначених меж, після яких стає неможливим самовідновлення ресурсів. Для цього необхідна всіляка раціоналізація вироб­ництва, його комплексність, що припускає мінімізацію відходів, ліквідацію втрат, широке застосування вторинної сировини. Усі завдання з ощадливого, господарського використання при­родних ресурсів повинні сполучатися з максимально можливим збереженням навколишнього середовища шляхом, з одного боку, вдосконалення технології і скорочення викидів, а з іншого - всілякого очищення від забруднення, зведення до мінімуму можливого збитку, який завдається здоров'ю і життю людей, засобам виробництва, будинкам і спорудам.

Суспільне виробництво, та й багато інших видів діяльності людей створюють значне навантаження на природу. Необхідно його всебічно обмежити. Це залежить від природоохоронної діяльності суспільства. Сучасна людина в змозі розпоряджатися

149

Екологічний менеджмент

природою в інтересах суспільства. Вона неспроможна тільки протистояти таким стихійним силам і явищам природи, як землетруси, виверження, повені. Але й тут багато чого залежить від своєчасного попередження небезпеки цих природних явищ і вживання відповідно до них особливих заходів при зведенні споруд, будівництві дамб, що захищають від повеней, від можливих потоків лави і т.д.

Навряд чи можна беззастережно погодитися з висловом І. Мічуріна, що одержав широку популярність,: «Ми не можемо чекати милостей від природи. Взяти їх у неї - наше завдання». Очевидно, що потрібно не тільки брати від природи, але і допомагати їй, дбайливо до неї ставитися, відновлювати те, що у неї взято в інтересах виробництва, усього розвитку людського суспільства, захищати її від негативного до неї ставлення.

Природа страждає від порушення нормального природного відтворення своїх елементів. Біосфера являє собою замкнуту й врівноважену систему, що сама себе підтримує. Так, у лісі комахи живляться рослинами і тим самим себе відтворюють; ті, що плазують, поїдають комах; дрібні тварини - плазуючих; великі тварини - дрібних. Відтворення може відбуватися і не в такій послідовності: великі тварини можуть живитися росли­нами, дрібні тварини - комахами. Органічні останки і відмерлі істоти є їжею мікроорганізмів, можуть використовуватися грибами, хробаками, коренями рослин. Листи гаю, що обси­палися восени, перегнивають і живлять корені дерев. Система саморегулюється наявністю вихідних матеріалів для її від­творення і можливостями споживання відходів усередині системи, що забезпечує її рівновагу. Таким чином, біологічна система, чи екосистема, має замкнутий характер, вона сама себе підтримує і тим самим забезпечує власну рівновагу за даних умов співвідношення з неживою природою.

Сучасне промислове виробництво не має замкнутого характеру, це - відкрита система. В неї надходять маси сирих природних матеріалів, що проходять іноді стадію первинної обробки під час видобутку, - вугілля, нафта, руда, будівельні

150

РОЗДІЛ 6

матеріали, сільськогосподарська і лісова сировина, вода, повітря. * Уся маса матеріалів проходить одну чи кілька стадій обробки і потім у вигляді кінцевого продукту виходить із системи і надходить у споживання. Разом з цим на всіх стадіях її обробки із системи викидаються відходи - порожня порода, шлаки, зола, стоки, аерозолі, гази, пари, пил і інші, які містять нерідко різні шкідливі для людини і живих організмів речовини.

Обсяг відходів часто перевищує обсяг кінцевого продукту. Про ступінь корисного використання сировини і про відносну кількість відходів можна судити із співвідношення ваги кінцевого продукту до ваги вихідного матеріалу.

У сучасному світі на частку відходів припадає до 96-98% від вихідного матеріалу і тільки 2-4 - на кінцевий продукт. Завдання полягає в тім, щоб зменшити відходи за рахунок усілякого їхнього використання. Треба перетворювати вироб­ництва по можливості на замкнуту систему, розвиваючи маловідхідні і безвідхідні форми виробництва.

Втручання людини в біосферні системи порушує їхню збалансованість і внутрішні зв'язки, призводить до несподіваних наслідків. Застосування інсектицидів у лісі для винищування комах призводить до загибелі мурах і дрібних тварин. Хімічне запилення для протидії росту так званого бур'янистого лісу (осики та ін.) з тією метою, щоб ці малоцінні дерева, які дуже швидко ростуть, не заважали росту хвойних порід, - створює небезпеку загибелі живих істот у лісі. Застосування гербіцидів може викликати масову загибель худоби, що вживала отруєну

траву.

У процесі розвитку суспільства постійно виникають протиріччя між зростаючими потребами людей і обме­женими можливостями біосфери, природних ресурсів.

Екологічний менеджмент повинний враховувати ці про­тиріччя і визначати раціональні співвідношення між рівнями споживання, розвитку виробництва й екологічними факторами, тобто вносити діалектичний характер.

151

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 6

6.2. Основні принципи й елементи системи екологічного менеджменту (EMS)

Схема 1. Елементи екологічного менеджменту

Принцип перший: Зобов'язання і політика

Організація повинна визначити свою екологічну політику і забезпечити виконання зобов'язань по відношенню до функціонування EMS.

Принцип другий: Планування

Організація повинна розробити план (програму) до­сягнення цілей і виконання завдань екологічної політики.

Принцип третій: Реалізація

Для ефективної реалізації екологічної програми організація повинна визначити і вишукати можливості і механізми, необхідні для досягнення цілей і виконання завдань екологічної політики.

Принцип четвертий: Оцінка і вимір

Організація повинна забезпечити необхідну оцінку, моніторинг і вимір екологічних показників своєї діяльності.

У цьому сенсі систему екологічного менеджменту варто розглядати як організуючу структуру, що повинна знаходитися під постійним спостереженням.

Принцип п'ятий: Перевірка і поліпшення

Організація повинна перевіряти і постійно поліпшувати свою систему екологічного менеджменту.

6.3. Стан екологічного менеджменту в Україні

Кожна держава піклується про збереження й ощадливе використання і відтворення природних ресурсів, працює над вирішенням протиріччя між потребами суспільства і мож­ливостями природи, займається екологічною освітою і ви­хованням своїх громадян. Уряди країн виступають як пред­ставники народу чи агенти по управлінню охороною при­родного середовища. В Україні питаннями управління охо­роною природного середовища займаються державні, зако­нодавчі, виконавчі і судові гілки влади. Конституцією України законодавчі функції з питань охорони природи покладені на Парламент, що здійснює право власності на землю і її надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ і інші природні ресурси, розробляє й вдосконалює моніторинг окремих частин біосфери, визначає державну екологічну політику і міжнародне спів­робітництво в сфері використання ресурсів і охорони навко­лишнього середовища, здійснює контроль за виконанням природоохоронного законодавства.

Прийняті такі закони і кодекси з основних питань приро­докористування, збереження і відтворення, а також охорони природи.

Так, у 1995 р. - Закон про охорону атмосферного повітря (Додаток 11),

У 1990 р. - Земельний Кодекс,

152

153

Екологічний менеджмент

У 1991 p. - Закон про земельну реформу,

У 1991 р. - Закон про охорону навколишнього природного середовища,

У 1992 р. - Закон про охорону здоров'я народу,

У 1992 р. - Кодекс про надра і переробку мінеральної сировини,

У 1993 р. - Лісовий, водний, кодекси і Закон про охорону, використання і відтворення тваринного світу.

Урядом покладені обов'язки з охорони окремих частин біосфери на міністерства і державні комітети.

Міністерство освіти і науки, Національна Академія Наук керують питаннями впровадження у виробництво передової техніки і технологій в галузі природокористування, збереження і відтворення, а також захисту природних ресурсів.

Міністерство екології і біоресурсів користується правом підвідомчого управління і контролю за діяльністю міністерств і відомств, підприємств і організацій в сфері охорони навко­лишнього середовища. Міністерство геології й охорони надр відповідає за охорону мінерально-сировинних ресурсів, регулює використання й охорону підземних вод.

Комітет охорони здоров'я здійснює відомчий контроль за станом природного середовища з огляду охорони здоров'я громадян.

Міністерство сільського господарства здійснює відомчий контроль за дотриманням Земельного Кодексу, використанням хімічних засобів захисту рослин і мінеральних добрив.

Міністерство внутрішніх справ веде нагляд за дотриманням правил охорони атмосферного повітря і водних джерел транспортними засобами і землерийною технікою.

Комітет з водного господарства контролює дотримання вимог Водного Кодексу, відповідає за стан охорони водних ресурсів від забруднення, засмічення і виснаження.

Комітет з гідрометеорології забезпечує охорону атмо­сферного повітря від забруднення, проводить фізичне спо­стереження за станом повітря, водойм і поверхні ґрунту.

154

РОЗДІЛ 6

Вищий нагляд за точністю й однаковим, а також неухильним дотриманням природоохоронного законодавства всіма міні­стерствами, відомствами, підприємствами й організаціями, контролюючими органами, посадовими особами і громадянами покладений на Генерального прокурора України і підлеглих йому територіальних і природоохоронних прокурорів.

Закон про навколишнє природне середовище встановлює дисциплінарну, матеріальну, адміністративну й кримінальну відповідальність за порушення природоохоронного законо­давства, заподіяння шкоди навколишньому середовищу або створення реальної загрози від його заподіяння.

Залучення до відповідальності не звільняє винних від відшкодування заподіяної шкоди навколишньому середовищу.

6.4. Міжнародний підхід до екологічного менеджменту

Загострення екологічної ситуації в різних частинах світу змусило держави шукати шляхи виходу зі становища, що склалося. У багатьох країнах розроблені 5-10-річні програми поліпшення якості навколишнього середовища. Наприклад, Японія прийняла програму фінансування будівництва водо­очисних споруд, ФРН - федеральну програму утилізації відходів, США - програму будівництва місцевих систем каналізації і водопостачання та ін.

Понад 100 країн світу мають державні органи управління охороною навколишнього середовища. В одних країнах ними є міністерства охорони середовища, в інших - агентства з охорони, у третіх - департаменти охорони навколишнього середовища.

Раніше говорилося, що екологічні проблеми носять глобальний характер і для свого вирішення потребують об'єднання зусиль декількох держав. Світове співтовариство з і 70-х років прийдешнього сторіччя встало на шлях спільного розгляду і здійснення заходів для практичного подолання: екологічної кризи.

Перша міжнародна нарада, присвячена охороні природи, відбулася з ініціативи Чехословаччини в травні 1971 р. Це був симпозіум Європейської економічної комісії ООН.

155

Екологічний менеджмент

5 червня 1972 р. у Стокгольмі відкрилася конференція ООН по навколишньому середовищу, і ця дата вважається початком міжнародного співробітництва. Вона пройшла під гаслом «Земля тільки одна». 27 сесія Генеральної Асамблеї ООН цей день проголосила Всесвітнім днем захисту навколишнього середовища.

По різних екологічних проблемах держави вступають у багатобічні відносини, часто під егідою міжнародних орга­нізацій, союзів, програм, що входять у систему ООН, а також інших неурядових організацій.

До міжнародних організацій, спілок і програм відносяться:

Міжнародна рада наукових спілок (МРНС), що поєднує академії і наукові спілки майже всіх країн. МРНС займається дослідженням космічного простору, Світового океану, Ан­тарктиди, розробляє міжнародну програму з проблем на­вколишнього середовища.

Науковий комітет з проблем навколишнього середовища (СКОПІ), що вивчає біохімічні цикли, токсикологію навко­лишнього середовища, займається питаннями моніторингу природного середовища.

Програма ЮНЕСКО «Людина і біосфера» вивчає еко­логічні наслідки посилення впливу діяльності людини на тропічні і субтропічні екосистеми, лісовий ландшафт і на пасовища.

Програма ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП) вивчає проблеми охорони ґрунтів і вод, захист Світового океану від забруднень.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ) проводить санітарно-гігієнічну оцінку якості навколишнього середовища.

Глобальна система моніторингу навколишнього середовища (ГСМНС) здійснює контроль за станом навколишнього середовища через системи спеціальних станцій і мереж спостереження.

Міжнародний союз охорони природи (МСОП) вивчає питання збереження і розумного використання природних ресурсів.

РОЗДІЛ 6

Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) стежить за станом земної атмосфери.

Міжнародна океанографічна комісія (МОК) стежить за станом Світового океану.

Всесвітня організація з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) займається питаннями навчання і підготовки фахівців в сфері охорони природи.

Міжнародний союз студентів (МСС) у своєму складі має групу з охорони природи. Вона збирає і публікує інформацію з усіх країн і континентів.

Міжнародне співробітництво спрямоване на швидке вирішення природоохоронних проблем, що постають одночасно перед багатьма країнами.

Екологічна обстановка останніх десятиліть турбує не тільки господарників - споживачів природних ресурсів , а й наукову громадськість, великих учених світу, що намагаються глибше вникнути в проблему, прогнозувати майбутнє природного середовища і дати науково обґрунтовані пропозиції і реко­мендації з організації світового господарства. Деякі з них опублікували свої висновки і наукові рекомендації друком.

Модель світу №1. Вона побудована на «теорії індустрі-алізма», розповсюдженій в останні роки. Ця модель виходить з того, що рівень суспільно-економічного розвитку визначається не соціальною чи суспільною формацією, а промисловим потенціалом. Одиницею виміру вважають величину валового національного продукту (ВНП) на душу населення.

Якщо ВНП не перевищує кількох сотень доларів на рік, то це «доіндустріальне суспільство», до нього відносять більшість країн Африки, Азії і Латинської Америки. Якщо ВНП складає кілька тисяч доларів, то це - «індустріальне суспільство», до нього відносять розвинуті країни Європи, Північної Америки, Японію і т.д.

Коли в розвинутих країнах ВНП досягає кількох десятків тисяч доларів, то вони переходять до розряду «постінду-стріального суспільства». Автори цієї концепції вважають, що всі країни повинні бути схожими на США.

156

157

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 6

Модель світу №2. Автори зі складного комплексу гло­бальних соціально-економічних процесів вичленували декілька вирішальних, на їхній погляд, для долі людства факторів (зростання світового населення, зростання промислового виробництва, виробництва продовольства, зменшення міне­ральних ресурсів і зростання забруднення навколишнього середовища).

Моделювання з допомогою ЕОМ показало, що при існу­ючих темпах зростання населення (подвоєння за 33 роки) і промислового виробництва (подвоєння за 10-14 років) протягом перших десятиліть XXI століття мінеральні ресурси виявляться вичерпаними, зростання виробництва припиниться, а забруднення природного середовища стане необоротним.

Для запобігання цьому автори запропонували концепцію «нульового зростання», тобто різко скоротити темпи зростання населення і промислового виробництва, звівши до рівня простого відтворення людей і машин за принципом - «нове тільки замість старого». Тобто, хто встиг піти вперед і хто відстав - усі повинні залишатися на тому ж рівні.

Модель світу №3. Автори запропонували замість «нульо­вого зростання», що не влаштовує країни, які розвиваються, принцип скорочення розриву в рівні розвитку між країнами. Запропонували шляхи вирішення продовольчої й енергетичної проблем. Ці пропозиції можна вважати справедливими і прийнятними для бідних. Однак реалізація їх призвела б до зміни існуючого міжнародного порядку, заснованого на приватній власності, на залежності країн, що розвиваються, від більш розвинутих, що на сьогодні нереально і неможливо. Доповідь Римському клубу.

Суть цієї програми полягає в тому, щоб «підтягти» країни, що розвиваються, до рівня розвинутих за рахунок виділення розвинутими країнами до 0,75-1% валового національного продукту, припинити «витік мозків» із відсталих країн, а навпаки їм допомагати в підготовці фахівців і т.д.

Дана програма більш реальна, ніж усі попередні, але також нереалізована в сучасних умовах. У світі багато виробників,

158

торговців і банкірів, що жадають швидше збагатитися, урвати більший шматок від загального пирога, і дуже сумнівна їхня готовність поділитися з незаможними.

Модель світу №4. Вона тільки складається і остаточно ще не оформилася.

Суть даної моделі в такому:

  • відмова від псевдопотреб (від озброєння до наркотиків);

  • перехід до раціонального харчування, поширення садово-городніх ділянок з метою урізноманітнення їжі натуральними продуктами;

  • перехід до скромного гігієнічного одягу з відмовою від модних надмірностей;

  • курс на згортання транспорту;

  • оптимізація паливно-енергетичного і мінерально-сировинного балансів;

  • поширення двох- чи трьох- дітної родини, перехід до простого відтворення.

Контрольні запитання

  1. Що таке екологічний менеджмент?

  2. Які основні принципи екологічного менеджменту?

  3. В чому полягають особливості впровадження еко­логічного менеджменту в Україні та світі?

  4. Які світові організації в своїй діяльності переймаються вивченням екологічних проблем?

159

РОЗДІЛ 7. СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

7.1. Історичні корені і хронологія розвитку Поняття ISO та EMAS

Вперше поняття «екологічний менеджмент» з'явилося в «Порядку денному на XXI століття», прийнятому в Ріо-де-Жанейро в 1992 p., у якому підкреслювалось, що «екологічний менеджмент варто віднести до ключової домінанти сталого розвитку й одночасно до вищих пріоритетів промислової діяльності і підприємництва». Разом з тим на сьогодні не існує єдиних загальноприйнятих визначень екологічного менедж­менту.

Для України поняття екологічного менеджменту є досить новим і дотепер не закріпленим законодавчо. Тим часом у міжнародній практиці вже є спроби його реалізації в практичних механізмах діяльності зі своєю правовою, нормативно-мето­дичною й економіко-регулюючою базою. При цьому система екоменеджменту й екоаудиту (СЕМА) розглядається як важіль регулювання забруднення, коли відповідальність і партнерство відіграють рівноправну роль в охороні середовища. Разом з тим, це ринково-орієнтований механізм, а не інструмент адміні­стративно-командної системи.

Перш, ніж розглянути сутність даного поняття, спробуємо простежити хронологію його розвитку та зв'язок з розробкою стандартів і міжнародних рекомендацій. Початковим етапом озвитку екологічного менеджменту можна вважати розробку в 1992 р. Стандарту в галузі систем екологічного менеджменту BS 7750 (Specification for Environmental Management Systems), що був підготовлений і випущений Британським Інститутом Стандартизації відповідно до запиту Британської Конфедерації Промисловості.

Пізніше стандарт став підґрунтям для підготовки наступних міжнародних документів:

160

РОЗДІЛ 7

S У березні 1992 року Європейським Співтовариством були випущені «Вимоги до екоаудитування», підготовлені відповідно до п'ятої програми екологічних заходів ЄС, яка заснована на висновках і рекомендаціях доповіді Гру Брундт-ланд «Наше загальне майбутнє», та надає перевагу превен­тивним заходам і принципам розподілу відповідальності в охороні навколишнього середовища.

Цьому сприяла і поява в загальноєвропейській системі захисту навколишнього середовища і контролю над її забруд­ненням нового інструмента, відомого як система EMAS (Envi­ronmental Management and Audit System) - система еко­логічного менеджменту й екоаудиту.

У 1993 році були остаточно погоджені й опубліковані вимоги до створення Системи екологічного менеджменту й аудитування (Eco-management and audit scheme or EMAS); підприємства ж одержали можливість бути сертифікованими відповідно до вимог EMAS тільки з 1995 року.

Вважається, що моделлю для розробки європейського рекомендаційного документа EMAS (Environmental Manage­ment and Audit System) послужив британський стандарт BS 7750. Однак, багато експертів вважають, що майбутнє належить всесвітній системі стандартів, підготовленій міжнародним інститутом ISO.

- Появу ISO 14000 - серії міжнародних стандартів систем екологічного менеджменту на підприємствах і в компаніях -називають однієї з найбільш значних міжнародних природо­охоронних ініціатив.

ISO - скорочена назва Міжнародної організації із стан­дартизації (International Organization for Standartization), яка була створена після Другої світової війни. Завдяки часу створення і місцю розташування Центрального секретаріату (Женева) багато хто помилково вважає, що ця організація відноситься до системи ООН. Необхідно уточнити, що ISO -неурядова організація; її можна вважати федерацією 110 національних органів із стандартизації. У її рамках функці-

,,272

161

Екологічний менеджмент

онують 180 профільних технічних комітетів, близько 650 підкомітетів і 2830 спеціалізованих груп, у роботі яких беруть участь приблизно ЗО тис. експертів. Центральний секретаріат підтримує контакти приблизно з 500 міжнародними органі­заціями. Такі широкі зв'язки дозволяють безболісно досягати консенсусу при розробці і затвердженні нових стандартів.

Завдання ISO - сприяти розробці повсюдно визнаних стандартів, правил і інших аналогічних документів з метою полегшення міжнародного обміну товарами і послугами. Усі стандарти ISO є добровільними; вони можуть затверджуватися як обов'язкові на національному рівні чи в межах окремих підприємств, організацій і т.п.

Передбачається, що система стандартів буде забезпечувати зменшення несприятливих впливів на навколишнє середовище на трьох рівнях:

  1. Організаційному - через поліпшення екологічного «поводження» корпорацій.

  2. Національному - через створення істотного доповнення до національної нормативної бази і компоненти державної екологічної політики.

  3. Міжнародному - через поліпшення умов міжнародної торгівлі.

Розробка ISO 14000 стала результатом Уругвайського раунду переговорів по Всесвітній торговій угоді і зустрічі на вищому рівні по навколишньому середовищу і розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 році. Стандарти ISO 14000 розроблялись Технічним комітетом 207 (ТС 207) Міжнародної Організації Стандартизації (ISO) з урахуванням уже зарекомендованих міжнародних стандартів по системах менеджменту якості продукції (ISO 9000), відповідно до яких у даний момент сертифіковані більш ніж 70000 підприємств і компаній в усьому світі.

Ключовим поняттям серії ISO 14000 є поняття системи екологічного менеджменту в організації (підприємств чи компаній). Тому центральним документом стандарту вважа­ється ISO 14001 - «Специфікації і посібник з використання систем екологічного менеджменту».

162

РОЗДІЛ 7

Всі інші документи розглядаються як допоміжні - наприклад, ISO 14004 містить більш розгорнутий посібник зі створення системи екологічного менеджменту, серія документів 14010 визначає принципи аудиту СЕМА. Серія 14040 визначає методологію «оцінки життєвого циклу», що може'використо­вуватися при оцінці екологічних впливів, пов'язаних із продук­цією організації (таку оцінку потребує стандарт ISO 14001).

Як уже відзначено, стандарт ISO 14001 встановлює вимоги до системи екологічного менеджменту, що дозволяють будь-якому підприємству сформулювати екологічну політику і мету відповідно до вимог природоохоронного законодавства своєї країни. У стандарті наведені основні поняття і визначення, а також пропонуються рекомендації в сфері екологічної політики, планування, цілей і завдань, програми і системи екологічного менеджменту. Відповідно до наведених рекомендацій будь-яке підприємство може створити систему екологічного менедж­менту, розвивати його функції, і забезпечувати підтвердження відповідності цієї системи вимогам стандарту.

Незважаючи на добровільність стандартів, за словами голови ISO/TC 207 (технічної комісії, що розробляє ISO) Джима Діксона, через 10 років від 90 до 100 відсотків великих компаній, включаючи транснаціональні компанії, будуть сертифіковані відповідно до ISO 14000, тобто одержать свідчення «третьої сторони» про те, що ті чи інші аспекти їхньої діяльності відповідають цим стандартам. Українські підпри­ємства можуть захотіти одержати сертифікацію з ISO 14000 у першу чергу тому, що така сертифікація (чи реєстрація по термінології ISO) буде однією з неодмінних умов маркетингу продукції на міжнародних ринках (наприклад, нещодавно ЄС оголосило про свій намір допускати на ринок країн Спів­дружності тільки ISO-сертифіковані компанії).

Серед інших причин, через які українському підприємству може знадобитися сертифікація чи впровадження СЕМА, можна назвати такі, як:

• поліпшення іміджу фірми в сфері виконання природо­охоронних вимог (у т.ч. природоохоронного законодавства);

и* 163

Екологічний менеджмент

  • економія енергії і ресурсів, у тому числі тих, що направ­ляються на природоохоронні заходи, за рахунок більш ефек­тивного управління ними;

  • збільшення оціночної вартості основних фондів під­приємства;

  • бажання завоювати ринки «зелених» продуктів;

  • поліпшення системи управління підприємством;

  • інтерес у залученні висококваліфікованої робочої сили.

За задумом ISO, система сертифікації повинна створю­ватися на національному рівні. Судячи з досвіду таких країн, як Канада, що лідирує у процесі створення національної інфраструктури сертифікації, головна роль повинна належати національним агентствам зі стандартизації, таким як Держ­стандарт, а також Торговельно-промислові палати, спілки підприємців і т.д.

Очікується, що стандартний процес реєстрації в Україні буде займати від 12 до 18 місяців, приблизно стільки ж часу, скільки займає впровадження на підприємстві системи екологічного менеджменту.

Оскільки вимоги ISO 14000 багато в чому перетинаються з ISO 9000, можлива полегшена сертифікація підприємств, які вже мають документ відповідності ISO 9000. Надалі перед­бачається можливість «подвійної» сертифікації для зменшення загальної вартості. «Сертифікація в рамках ISO 9000 - це 70% роботи із сертифікації в рамках ISO 14000», стверджує одна з консультаційних фірм.

При цьому слід зазначити, що офіційно стандарти ISO 14000 є добровільними, оскільки не заміняють законодавчих вимог. Організація може використовувати стандарти ISO 14000 для виявлення як внутрішніх, так і зовнішніх недоліків. Крім того, організація може одержати формальну сертифікацію від третьої (незалежної) сторони. Але можна вважати, що впровадження стандартів ISO 9000, прагнення одержати формальну реє­страцію і документально, обґрунтувати заяву про випуск «екологічно чистої» продукції, мабуть, і надалі буде рушійною силою впровадження систем екологічного менеджменту. Разом

РОЗДІЛ 7

з тим сертифікація підприємства з ISO 14000 може розглядатися як проміжний крок до узгодження його діяльності з вимогами EMAS, оскільки принципи EMAS більш прогресивні і створю­ють більш надійну основу для досягнення основної мети введення стандартів у сфері екологічного менеджменту -зменшення рівня негативного впливу виробничого сектора на навколишнє середовище.

При цьому принципово нове в даній системі те, що в сфері регулювання еколого-економічних взаємин основний акцент робиться на внутрішньо-фірмові методи захисту навколишнього середовища. Нова система EMAS, на відміну від уже відомих державних стратегій в сфері захисту навколишнього середовища, не розрахована на цінове, кількісне (наприклад, встановлення обсягів шкідливих викидів), технологічне та інше регулювання. Вона також не націлена ні на розширення економічної відпові­дальності, ні на обмеження волі дій підприємств. Йдеться скоріше про створення для підприємств таких стимулів, економічних - у першу чергу, що спонукають їх до добровільного прийняття офіційних директив у сфері екологічного менеджменту.

Однак, система EMAS не є обов'язковою до застосування, а лише визначає на основі економічних факторів рамкові умови добровільної участі в ній. Це говорить про те, що вона являє собою не примусово-правовий, а суто ринковий інструмент.

Подібний підхід заслуговує на увагу як з позиції окремого підприємства, так і з макроекономічних позицій. При цьому зберігається індивідуальна воля вибору рішень і заохочується інноваційний екологічний менеджмент, а не його пасивна форма як доповнення до механізму законодавчого регулювання.

7.2. Визначення екологічного менеджменту з позицій міжнародних стандартів

В існуючому нині тлумаченні понять визначення «менедж­мент» і «управління» трохи відмінні один від одного. В епоху А. Файоля, творця теорії адміністрування, в іноземній і російськомовній літературі поняття «управління» і «адміні-

164

165

Екологічний менеджмент

стрування» були синонімами. В останні десятиліття в україно­мовній літературі з'явилося визначення «менеджмент» і його модифікації, відмінні від екологічного управління.

У вітчизняній літературі (у тому числі, у перекладі доку­ментів ISO 14000) замість поняття «екологічний менеджмент» використовується термін «управління якістю навколишнього середовища», а в деяких випадках - «екологічне управління».

Однак, твердження про те, що ці поняття - синоніми -досить спірно. Доказом цьому слугують сталі формулювання щодо традиційних понять науки управління.

Є спроби розмежувати ці два поняття, використовуючи ознаки розходження співвідношення і ступінь уваги до внутрішнього і зовнішнього середовища організації. В англо­мовній літературі таке розходження робиться для чіткого розмежування понять «управління бізнесом» (management) і «управління в державному секторі» (administration). Щоправда, існують і симбіози - public management, business administration і ін. И тут кінцевим виходом інвентаризації визначень може ста­ти глосарій основних термінів по видах управління (табл.7.2.1). Правомірно ці дефініції поширити і на сферу екологічних відносин.

Таблиця 7.2.1 Глосарій основних понять науки управління

Поняття

У широкому розумінні

У вузькому розумінні

Управління

Уся система класів, відносин і явищ управління в природі і суспільстві

Технологічна організація об'єкта управління

Менеджмент

Загальний принцип соціального управління; влада і мистецтво управління людьми

Управління

виробництвом, діяльність по організації досягнення поставлених цілей

Адміністрування

Адміністративно-державне управління; соціально-політичний менеджмент

Розробка і постановка цілей, визначення політики організації

Управління

Ієрархічна система інститутів влади

Безпосереднє управління людьми

166

РОЗДІЛ 7

Наукова уява про управління як діяльність успішно розвивалася завдяки структурно-функціональному аналізу, розробка якого призвела в 1916 р. до відкриття Анрі Файолем п'яти істотних його функцій - прогнозування, організації, розпорядження, координації і контролю. Причому, функціо­нальний підхід до дослідження управління широко пред­ставлений не тільки в науці. Він чітко виявляється й у практичній діяльності - в елементному визначенні управління як системи, методах проектування робіт і організаційних структур, посадових інструкціях, поетапності процесів управ­ління і фіксованих процедур.

Одночасно має місце й інше - предметне - визначення управління як сукупності відносин, що виникають між членами організації при здійсненні цілеспрямованої діяльності. При цьому розглядаються процес і результат впливу одного учасника на іншого.

Саме для визначення структури і процесу управлінських функцій усередині організації будь-якого типу і пропонується зберегти термін «менеджмент». Суб'єктом цього роду відносин є керуючий будь-якого рівня ієрархії, об'єктом - будь-який член організації чи її підрозділ. Відповідно до прийнятого в міжнародних стандартах визначення, система екологічного менеджменту (СЕМА) являє собою частину загальної системи менеджменту, що включає організаційну структуру, пла­нування діяльності, розподіл відповідальності, практичну роботу, а також процедури, процеси і ресурси для розробки, впровадження, оцінки досягнутих результатів і вдосконалення екологічної політики.

При цьому в спрощеному розумінні «менеджмент» - це уміння домагатися окреслених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поводження інших людей; функція, вид діяльності з керівництва людьми в найрізноманітніших організаціях. Менеджмент (у тому числі екологічний).- це також сфера людського знання, що допомагає здійснити цю функцію, тобто в тих випадках, коли потрібно знання більш

167

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 7

високого порядку. Значимість менеджменту була особливо ясно усвідомлена в 30-ті роки. Вже тоді стало очевидним, що діяльність ця перетворилася на професію, галузь знань - на самостійну дисципліну, а соціальний прошарок - на дуже впливову суспільну силу. Що ж стосується екологічного менеджменту, то, на думку вчених, його активний розвиток пов'язаний із прийняттям на початку 90-х років «Порядку [ денного на XXI століття».

Вперше термін «менеджмент» стосовно сфери вітчизняного управління природоохоронною діяльністю був застосований відомим українським вченим у галузі економіки й екології В.Я. Шевчуком.

Далі, в антології розвитку цього напрямку з'являються різні трактування і тлумачення. З'являється таке визначення як «економічний менеджмент природокористування», під яким варто розуміти сукупність організаційно-управлінських і економічних інструментів регулювання відносин між суб'єк­тами управління (органами законодавчої і судової влади) і об'єктами, у даному випадку - природокористувачами. Таким чином, це поняття включає питання регулювання економічної відповідальності природокористувача за використання природ­них ресурсів; питання формування еколого-економічного, фінансово-кредитного механізму організації природоохоронної діяльності в масштабі країни, регіону, міста, району, фірми, підприємства, організації тощо.

Сьогодні, виходячи з найбільш істотних розходжень у поняттях «екологічне управління» і «екологічний менеджмент» у прикладному аспекті, фахівцями пропонуються такі ви­значення:

ЕКОЛОГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ - діяльність державних органів і економічних суб'єктів, головним чином, спрямована на дотримання обов'язкових вимог природоохоронного '^законодавства, а також на розробку і реалізацію відповідних цілей, проектів і програм, а ЕКОЛОГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ~ ініціативна і результативна діяльність економічних суб'єктів,

168

спрямована на досягнення їхніх власних екологічних цілей, проектів і програм, розроблених на основі принципів еко-ефективності і екосправедливості. Таким чином, ефективний екологічний менеджмент забезпечує підприємству кредит довіри у відносинах з усіма зацікавленими в його діяльності сторонами, в чому і вбачається основна перевага екологічного менеджменту в порівнянні з традиційним формальним еко­логічним управлінням. Істотні розходження в трактуванні даних понять наведено в табл.7.2.2

Таблиця 7.2.2 Відмінності в поняттях

Відмінності

Екологічне управління

Екологічний менеджмент

Наявність нових функцій

відсутні

екологічне планування, екологічний інжиніринг, екологічний аудит, екологічний облік, екологічний маркетинг, екологічне оподаткування, екологічна освіта і культура

В інструментах екополітики

в основному

адміністративно-командні і, додатково, економічні

економічні, у т.ч. ринкового

характеру з елементами адміністративно-командного стилю

У мотивах

обов'язкова у своїй основі діяльність

свідомо добровільна й ініціативна діяльність

У рівнях централізації

здійснюється органами державної влади й економічними суб'єктами національного і регіонального рівнів

здійснюється економічними суб'єктами на базі державного регулювання

Заохочувальні стимули

відсутні

присутні

169

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 7

7.3. Перспективи розвитку екологічного менеджменту в Україні

Незважаючи на розходження, функції екологічного управ­ління й екологічного менеджменту в цілому збігаються. Разом з тим для екологічного менеджменту характерний істотний розвиток, поглиблення і розширення ряду функцій і відповідної діяльності, що у традиційному екологічному управлінні реалізуються достатньо поверхнево і формально, наприклад, стосовно обґрунтування екологічної політики і зобов'язань, організації зовнішньої екологічної діяльності, перегляду й удосконалення системи стимулів.

Таким чином, з розвитком екологічного менеджменту значно розширюються і видозмінюються традиційні функції екологічного управління. Так, функція аналізу й оцінки результатів екологічної діяльності тут у першу чергу починає визначати завдання аудитування системи екологічного менедж­менту, які відсутні в традиційному управлінні.

Разом з тим, на думку вчених, і екологічне управління, і екологічний менеджмент можна визначити як комплексну різнобічну діяльність, спрямовану на реалізацію екологічних цілей проектів і програм.

Таким чином, резюмуючи, можна сказати, що на практиці під екологічним менеджментом розуміється сукупність адміні­стративно-командних і ринкових важелів і стимулів, що забезпечують усвідомлену зацікавленість ресурсокорис-тувачів у виборі найбільш ефективних управлінських рішень в сфері природокористування, у тому числі як на макро-, так і на мікрорівні. Тобто екологічний менеджмент як поняття «частини загальної системи управління підприємством, що включає організаційну структуру, обмежене коло відповідальності, управлінські процедури і процеси, а також ресурси, необхідні для визначення і впровадження екологічної політики підприємства», відповідає сутності міжнародних стандартів ISO 14000.

Для умов України необхідна відповідна коректура цього поняття, з огляду на те, що без трансформації загальної системи

управління природоохоронною діяльністю в цілому, тобто в масштабах країни, неможливо говорити про реформування системи управління на локальному рівні, тобто на рівні організацій. Це визначено мотивацією і спонукальними стимулами реалізації СЕМА (система екологічного менедж­менту та екоаудиту). Йдеться про підготовку відповідного базового підґрунтя (законодавчого, нормативного, еконо­мічного), яке б забезпечувало розвиток екологічного менедж­менту в Україні. В даний час можна стверджувати, що системи спонукальних стимулів впровадження СЕМА в Україні і за рубежем значно відрізняються (схема 1).

В Україні законодавча система пільг

підприємствам в оподатковуванні у наданні кредитів і позичок в одержанні інвестицій

На Заході

усвідомлене бажання

компаній

підвищити свій імідж

(рейтинг)

ввійти в число лідерів на ринку

одержати гарантію банку на кредит (позичку)

Одержання економічної вигоди (прибутку)

Схема і. Система спонукальних мотивів (стимулів) впровадження СЕМА

Для Заходу - це усвідомлене бажання підвищити свій імідж і увійти в число лідерів на ринку, що дає додаткові шанси одержати гарантію банку на кредит (позичку); в Україні -прагнення підприємства одержати в законодавчому порядку систему пільг (в оподатковуванні, кредитуванні, інвестуванні, соціальних програмах).

170

171

Екологічний менеджмент

Це пояснюється тим, що для українських ресурсокористу-вачів ще не сформувалося те доброзичливе макросередовище, яке б спонукало їх до самостійного пошуку дієвих управлінських рішень, які викликані:

  • існуючою централізацією в сфері управління природо­охоронною діяльністю в Україні;

  • домінуванням ще донедавна державної форми власності;

  • нерозробленістю теоретико-методичних аспектів адап­тації міжнародних стандартів у галузі екоменеджменту до реальних умов в Україні;

  • недостатнім рівнем розвитку екологічної самосвідомості та екологічної культури;

  • низьким рейтингом вітчизняних виробників на світо­вому ринку.

В кінцевому результаті, конкретна участь екологічного менеджменту в моделях ринкових трансформацій в Україні дотепер ще чітко не простежується. Про це, зокрема, свідчить і аналіз деяких підготовлених Урядом України державних програмних документів, до числа яких належить Програма «Україна-2010», у проекті якої ні в структурному, ні в змістовному плані не відбиті критерії екологічної політики і екологобезпечні пріоритети розвитку держави.

Отже, з огляду на те, що в даний час йде безперервний процес трансформації економіки України в екологічно безпечну економіку, пошук шляхів реформування в цьому напрямку невід'ємний від механізму реалізації системи екологічного менеджменту.

Це положення закладено, зокрема, в «Основних напрямках державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки». Виходячи з них, реформування економічної системи і перехід до ринку повинні підвищити не тільки ефективність національної економіки, але і сприяти ліквідації субсидій на використання природних ресурсів, а також поліпшенню стану навколишнього середовища завдяки застосуванню різних інструментаріїв екологічного менеджменту й екоаудиту.

РОЗДІЛ 7

Щодо перспектив розвитку екологічного менеджменту в Україні можна констатувати, що на даному етапі уже створені деякі законодавчі й організаційно-правові передумови його впрова­дження. Наразі ведеться робота з боку Мінекології та природних ресурсів по внесенню доповнень у природоохоронне законодав­ство, яке враховує вимоги міжнародних стандартів у галузі довкіл­ля. Зокрема, ще в середині 90-х років, Мінекобезпеки і Фонд дер­жавного майна підготували пропозиції щодо прийняття Постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Положення «Про порядок врахування екологічних вимог при приватизації майна державних підприємств» і створення Центра екологічного аудиту.

Екоменеджмент в Україні повинен виконувати чотири основні функції. Це, насамперед:

  • прийняття і реалізація природоохоронного законодавства;

  • контроль за екологічною безпекою;

  • забезпечення проведення природоохоронних заходів;

  • досягнення погодженості дій державних і громадських органів.

З них.найбільш розвинуті перші дві функції. Під них створена відповідна організаційна інфраструктура, до якої входять органи екологічної експертизи й екологічної інспекції. Менш розвинуті цільові функції забезпечення проведення природоохоронних заходів і узгодження дій державних і громадських органів, які є підґрунтям управлінської піраміди.

Необхідність трансформації цих функцій дуже актуальна, оскільки в Україні розпочалась радикальна економічна реформа, мета якої - перехід від командної планово-розподільної економіки до соціально-орієнтованої ринкової моделі. Однак, перш ніж говорити про перспективи розвитку екологічного менеджменту, необхідно розкрити змістовну суть самого поняття і його науково-теоретичні основи.

Контрольні запитання

  1. Які спонукальні мотиви введення СЕМА Вам відомі?

  1. В чому полягають особливості екологічного менедж­менту в Україні?

172

173

РОЗДІЛ 8.

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

8.1. Мета і завдання екологічного менеджменту як наукової дисципліни, її зв'язок з іншими дисциплінами

У класичному трактуванні, виходячи з загальноприйнятих визначень, під екологічним менеджментом можна розуміти складну міждисциплінарну науку, метою якої є пошук шляхів забезпечення конкурентоспроможних рішень, прийнятих у сфері управління природоохоронною діяльністю.

При цьому простежується прямий взаємозв'язок екоменедж-менту з іншими суспільними науками. Екологічний менеджмент є мовби синтезом таких наук як екологія, економіка, право, управління (схема 2). Найбільш тісний зв'язок екологічного менеджменту як інтеграційного наукового напрямку в методич­ному і категорійно-понятійному аспекті існує з економікою природокористування, що з'явилася декілька десятиріч тому як самостійне наукове відгалуження неокласичної економічної школи, яка намагається примирити економіку й екологію.

Основне завдання цієї наукової дисципліни - запропонувати інструментарій для порівняння витрат і вигод економічної діяльності з екологічними витратами і вигодами світової системи. Неокласична ж економічна теорія розглядає природу як зовнішній фактор (екстерналію) стосовно економічних процесів.

Потреба в цьому виникає тоді, коли в умовах диверси-фікованого екологічного простору стає очевидною недостатня результативність уніфікованих механізмів регулювання стану навколишнього середовища. З метою реалізації зваженої екологічної політики варто забезпечити трансформацію природоохоронних функцій держави і перехід від адміні­стративно-командних до регулюючих, у зв'язку з чим необхідно озброїти підприємства й органи державного управління екологічно усвідомленою методологією, заснованою на принци-, пах сталого розвитку. Таким чином, формування діючої системи

174

РОЗДІЛ 8

екологічного менеджменту в умовах подолання фінансової нестабільності шляхом проведення інституціональних і структурних перетворень в Україні перетворюється на реальну необхідність, що й обумовлює, у кінцевому рахунку, методо­логію дослідження екологічного менеджменту.

Методологія в буквальному значенні є вчення про методи пізнання. При цьому існують дві основні концепції цього визначення: одна вважає «методологію» і «метод» синонімами, а отже» діалектичний метод єдиною методологією всіх наук про природу, суспільство, людину; друга визначає методологію як систему, що реалізує три функції: створення нового знання, структурування цього знання у вигляді нових понять, категорій, законів, гіпотез, теоретичних ідей, теорій; організація нових знань у суспільній практичній діяльності. Саме другий підхід використовується в дослідженні теоретичних основ еколо­гічного менеджменту.

Таким чином, мета дисципліни «Екологічний менеджмент» - одержання нових знань і практичних навичок з впровадження ефективних управлінських рішень, формування усвідомленого екологічного світогляду як необхідного атрибуту якісно нової ідеології управління природоохоронною діяльністю. ,

Схема 2. Взаємозв'язок екологічного менеджменту з іншими науками

175

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 8

З огляду на те, що основними принципами методології є принципи єдності теорії і практики, визначеності, конкретності, об'єктивності, причинності, розвитку, історизму, вони стали базовими і при розробці методології екологічного менеджменту.

При цьому основним напрямком реалізації принципів методології є системний підхід, що виник як загальнонауковий метод на базі загальної теорії систем. У найбільш загальному трактуванні сутність системного підходу полягає в розгляді об'єкта дослідження і практичної діяльності в єдності його зовнішніх і внутрішніх зв'язків. Сьогодні, як відзначають фахівці, відсутня цілісна теорія екологічних систем. У загально­прийнятому розумінні системний підхід як нормативна методологія прийняття управлінських рішень означає процес підготовки і прийняття рішень на основі системного аналізу складових елементів будь-якої системи, які знаходяться у взаємозв'язку і взаємодії, а також факторів зовнішнього, у тому числі природного, впливу на ефективність взаємодії складових елементів системи як цілісного явища і впливу системи на навколишнє середовище вищих по ієрархії систем. Це ж можна віднести і до методології дослідження екологічного менеджменту.

Таким чином, під системою екологічного менеджменту можна розуміти комплекс наукових підходів, принципів і методів, що сприяють прийняттю і реалізації конкуренто­спроможних управлінських рішень.

8.2. Системний підхід у дослідженні екологічного менеджменту

Загальновідомо, що формування методології системного підходу базується на використанні знань про системи: їхньої класифікації, загальних системних властивостей природи і видів їхнього поводження. Основою методології системного підходу є системне бачення світу і системне мислення.

Цим вимогам повинна відповідати і структура системи екологічного менеджменту, яка є модифікацією традиційної моделі, але з якісно новим наповненням (схема 3).

176

При цьому ключовим моментом є вибір об'єкта, предмета і визначення генеральної мети дослідження, яка полягає в розробці теоретико-методологічних основ формування ефек­тивно діючої системи екологічного менеджменту (СЕМА) в умовах ринкових перетворень в Україні на базі впровадження більш ефективних економічних інструментів. Методологія дослідження проблеми становлення і розвитку екологічного менеджменту в Україні схематично представлена на схемі 4.

Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити такі завдання:

  • визначити понятійний апарат і концептуальні основи екологічного менеджменту;

  • розробити наукову концепцію «імплементації» еконо­мічних інструментів СЕМА у механізми трансформації ринкових перетворень;

  • дослідити методологічні аспекти розвитку системи екологічного менеджменту в Україні з урахуванням різних факторів її формування, ефективності і значимості економічних регуляторів, що застосовуються;

  • визначили екологічні імперативи розвитку економіки України на перехідному етапі становлення держави;

  • розробити методологію формування механізму реалізації економічних регуляторів екологічного менеджменту на державному, регіональному і виробничому рівнях управління;

  • визначити напрямок реалізації системи економічних важелів у моделях ринкових реформ;

  • визначити пріоритетні напрямки реформування еконо­мічного механізму природокористування в контексті створення в Україні аналогу ефективної системи EMAS;

  • розробити теоретичні і методичні основи формування стратегії і механізму реалізації моделі екологічного менедж­менту в Україні.

12272

177

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 8

Зовнішнє


середовище


Схема 3. Структура системи екологічного менеджменту Умовні позначки до схеми 3. •

Цільова

Забезпечуюча

Функціона льна

Керуюча

підсистема

підсистема

підсистема

підсистема

1. Підвищення

2.1.Законодавчо-

3.1.Мотива-

4.1. Управління

якості продукції

нормативне

ція

персоналом

по екологічним

забезпечення

3.2. Екологіч-

4.2. Екологічний

параметрам

2.2.Інформаційне

ний

аудит

(згідно зі

забезпечення

маркетинг

4.3. Розробка і

стандартом ISO -

2.3.Науково-

З.З.Контроль

реалізація

9000)

методичне

3.4.Планува-

управління

2. Розширення

забезпечення

ння

4.4. Екологічний

ринку збуту

2.4.Ресурсне

3.5,Організа-

світогляд і

3. Вихідна

забезпечення

щя процесів

психологія

світовий ринок

2.5.Кадрове

3.6.Регулю-

менеджменту

4. Підвищення

забезпечення

вання

4.5. Інструменти

конкуренто-

аналізу при

спроможності

прийнятті рішень

збуту

Продовження таблиці

5. Органі заційно-

4.6. Інструменти

технічнии

прогнозування при

розвиток 6. Зниження

прийняти рішень

витрат

7. Соціальний

розвиток і

охорона

навколишнього

середовища

178

179

Екологічний менеджмент

За об'єкт дослідження доцільно обрати існуючий досвід природокористування в Україні і за рубежем з визначенням різних рівнів регіоналізації, а за предмет дослідження -теоретичні і методологічні основи становлення і розвитку якісно нової ідеології управління природоохоронною діяльністю в Україні - екологічного менеджменту - у контексті створення ефективних моделей ринкових реформ в Україні.

Впровадження ефективної системи екологічного менедж­менту в умовах ринкових трансформацій в Україні дозволить:

  • приймати обґрунтовані рішення щодо механізму реа­лізації виваженої екологічної політики на різних рівнях регіоналізації, впровадження ефективних екологоорієнтованих моделей розвитку економіки України;

  • розробляти дієві моделі регіонального екологічного менеджменту;

  • підприємствам різних форм власності відпрацьовувати покрокову стратегію, використовуючи науково-методичні підходи при виборі напрямків впровадження ефективної системи екологічного менеджменту, (у тому числі за рахунок ефективних економічних стимулів і інструментів).

Однак, тільки розгляд системи екологічного менеджменту як якісно нової ідеології управління природоохоронною діяльністю в єдиному контексті з усіма формуючими його підсистемами може сприяти досягненню і вибору ефективних управлінських рішень. На це і повинна бути спрямована розробка концепції сталого розвитку в Україні.

8.3. Поняття сталого розвитку. Критерії та принципи. Екологічна домінанта сталого розвитку

На сучасному етапі історичну перспективу людства насам­перед визначає екологічний фактор. Стає очевидним вплив екологічних умов на розвиток усіх без винятку компонентів соціуму.

Саме це визначає необхідність розробки нової еколого-економічної концепції, розвиток і реалізація якої на практиці

РОЗДІЛ 8

законодавчими і виконавчими структурами буде сприяти «екологізації» мислення і перегляду багатьох стереотипів у процесах прийняття еколого-орієнтованих рішень.

Враховуючи особливості сьогодення і тенденції глобалізації громадського життя, можна стверджувати, що потрібна ідеологія, яка б брала до уваги сучасні особливості переходу до ліберально-ринкової економіки і входження в міжнародні структури. Це ще раз підкреслює необхідність комплексних кардинальних структурних зрушень в управлінській сфері, у тому числі в природо-ресурсній площині.

Таким чином, екологічний менеджмент - це не лише міждисциплінарна наука і практичний інструментарій регулю­вання економіко-екологічних відносин як на макрорівні (включаючи регіональний), так і на мікрорівні, а й якісно нова ідеологія управління природоохоронною діяльністю на сучасному етапі ринкових перетворень.

Слід зазначити, що запобігання негативним наслідкам людської діяльності і проведення попереджувальних заходів для створення безпеки населенню і навколишньому середовищу сьогодні є одним із найважливіших завдань, що постають перед урядом і відповідними державними органами України. Стійкий економічний розвиток в останні два-три десятиліття потребує серйозних організаційних і управлінських витрат на зазначені цілі. Зростаючий транскордонний екологічний вплив і інші негативні наслідки свідчать також про необхідність посилення міжнародної діяльності в сфері забезпечення безпеки і створення погоджених глобальних заходів у напрямках реалізації принципів сталого розвитку.

Між тим поняття стійкого розвитку є вже досить усталеним. Вперше воно згадувалося ще в роботах Мальтуса (1978 p.). Разом з тим початок 90-х років ознаменувався інтенсифікацією наукових досліджень щодо даної проблеми. У даний час за участю вчених розроблена Концепція сталого розвитку України, що схвалена Верховною Радою України. Про актуальність даної проблеми свідчить той факт, що ще в 1998 р. при Кабінеті

180

181

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 8

Міністрів України відповідною постановою була створена Національна комісія сталого розвитку України, а до її складу увійшли відомі вчені. Наукові основи національної стратегії переходу України на принципи сталого розвитку ґрунтуються на властивих державі геополітичних, географічних, демо­графічних, соціально-економічних і екологічних особливостях. Основними цілями сталого розвитку є:

економічне зростання - формування соціально-орієнтова­ної ринкової економіки, забезпечення можливостей, мотивацій та гарантій праці громадян, якості життя, раціонального споживання матеріальних ресурсів;

охорона навколишнього середовища - створення громадя­нам умов для життя в якісному природному середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорізноманіття, реалізація екологічного імператива розвитку виробництва;

соціальна справедливість - забезпечення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благо­получчя;

раціональне використання природних ресурсів - ство­рення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни і їхнього збереження для майбутніх поколінь;

стабілізація чисельності населення - формування дер­жавної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення, надання всебічної підтримки молодим родинам, охорона материнства і дитинства;

освіта - забезпечення гарантій доступності для одержання екологічної освіти громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни;

міжнародне співробітництво - активне співробітництво з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою раціо­нального використання екосистем, забезпечення сприятливого і безпечного майбутнього.

Реалізація цілей сталого розвитку забезпечується через:

  • структурну перебудову народного господарства;

  • гарантування національної безпеки держави, включаючи соціальну, економічну її екологічну безпеку;

  • підвищення рівня організації процесу природокорис­тування з урахуванням місцевих природнокліматичних умов і природно-ресурсного потенціалу територій;

  • паритетність використання природних ресурсів для нинішніх і прийдешніх поколінь;

  • формування еколого-економічного мислення, адекват­ного процесам суспільних трансформацій.

Таким чином, сталий розвиток - це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умов збереження і поетап­ного відновлення цілісності природного середовища, ство­рення можливостей для рівноваги між його потенціалом і потребами людей усіх поколінь.

Концепція сталого розвитку виходить переважно з двох підходів: ресурсного (виявлення гранично допустимого, тобто граничного вилучення з біосфери продукції фотосинтезу) і біологічного (виявлення здібностей біосфери розширено відтворювати продукцію фотосинтезу).

Ця концепція відбиває розуміння тісного взаємозв'язку екологічних, економічних і соціальних проблем людства і того факту, що вони можуть бути вирішені тільки комплексно, за умови тісного співробітництва і координації зусиль усіх країн світу. З формальної точки зору сталий розвиток прийнято розглядати як гармонічний розвиток трьох структурних підсистем: соціуму, економіки та екології, де економіка і екологія, чи знвайронментальна економіка є базисом сталого розвитку, а соціальна підсистема - його надбудовою, згідно з першим пунктом Ріо-декларації.

Звідси вибудовується формалізована концептуальна модель сталого розвитку (графік 5).

182

183

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 8

Графік 5. Концептуальна графоаналітична модель сталого розвитку де Е", - ефективність соціальної політики (стратегії розвитку);

Ея. - ефективність економічної політики; Е - ефективність екологічної політики.

ell ~

Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді людина - господарство - природа, що забезпечує перехід до такого способу взаємодії природи і суспільства, який характе­ризується як епоха ноосфери.

Ключовими принципами сталого розвитку є:

принцип обережності: збереження сучасного стану навко­лишнього середовища як перешкоди безповоротним чи небезпечним змінам;

принцип «передбачати і запобігати»: більш дешевий, менш ризикований підхід, ніж ліквідація збитків навколишньому середовищу;

принцип балансу між ресурсами і забрудненням: вико­ристання ресурсів у рамках масштабів регенеративної здатності екосистем; контроль над обсягом надходжень забруднень і відходів у рамках асиміляційного потенціалу екосистем;

принцип збереження природного багатства на нинішньому рівні: недопущення чи зменшення втрат природно-ресурсного потенціалу;

184

принцип «забруднювач платить»: повна вартість еко­логічного збитку повинна бути компенсована користувачем (споживачем).

Реалізація цих принципів дозволить забезпечити:

  • гармонізацію співіснування людини і природи;

  • реалізацію права на справедливе задоволення потреб і рівність можливостей розвитку нинішнього і прийдешнього поколінь;

  • невід'ємність захисту навколишнього природного середовища в процесі розвитку суспільства.

Таким чином, сталий розвиток узагальнює в собі процес виживання і відновлення генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення його прав, збереження природного середовища, формування умов для відновлення біосфери і її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на навколишнє середовище і гармонізацію розвитку людини і природи.

Разом з тим, непогодженість темпів економічного розвитку і вимог екологічної безпеки, домінування природомістких галузей, висока питома вага ресурсо- і енергомістких застарілих технологій, сировинна орієнтація експорту, мілітаризація виробництва, відсутність гуманістичних цінностей серед пріоритетів розвитку, а також недостатній рівень екологічної культури і споживання ведуть до поглиблення кризових явищ в економіці, погіршення стану навколишнього природного середовища, що створює реальну загрозу для життя і діяльності нинішніх і прийдешніх поколінь.

Україна може забезпечити сталий розвиток винятково шляхом ефективного використання усіх видів ресурсів, структурно-технологічної реструктуризації виробництва, використання творчого потенціалу всіх членів суспільства для розвитку і процвітання держави.

Ідея сталого розвитку стосується не лише сучасності: вона адресована як поколінням, що живуть зараз, так і прийдешнім. Це ідеологія рівноправності всіх поколінь і всіх людей кожного

185

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 8

покоління, справедливості в просторі і в часі, ефективного використання потенційних можливостей, збалансованості суспільного розвитку і збереження природи.

До складу цільових параметрів сталого розвитку необхідно включати характеристики стану навколишнього середовища, екосистем і природоохоронних територій. їм належать показ­ники: якості атмосфери, вод, територій, що знаходяться в природному і зміненому стані, кількості біологічних видів, що знаходяться під загрозою зникнення і т.д.

Разом з тим, існуюча в Україні система показників стану навколишнього середовища, за оцінками фахівців, не відповідає сучасним вимогам формування системи сталого розвитку України, які базуються на принципах міжнародної Конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку. Акту­альним стає впровадження інтегрованих показників сталого розвитку, що створило б можливість узгоджено розглянути проблеми стану середовища і соціально-економічного прогресу держави в контексті реалізації основних завдань сталого розвитку України. На даному етапі міжнародне співтовариство розглядає показники стану навколишнього середовища як комплексний інструментарій для виміру і репрезентації еколого-економічних тенденцій в країні. Виходячи з цих позицій, можна виділити три основні типи показників:

  • показники сучасного екологічного стану, що визначають діючі екологічні параметри;

  • показники впливу чи тиску, що відбивають антропогенний вплив на навколишнє середовище;

  • показники, що регулюють вплив на навколишнє сере­довище і за допомогою яких можна визначити, як різні агенти реагують на специфічний вплив.

Таким чином, основні завдання сталого розвитку полягають у:

  • забезпеченні динамічного соціально-економічного зростання;

  • збереженні навколишнього природного середовища;

  • раціональному використанні природно-ресурсного

186

потенціалу з метою задоволення потреб нинішнього і при­йдешнього поколінь через побудову високоефективної еко­номічної системи, що стимулює продуктивність, науково-технічний прогрес, соціальну спрямованість.

Вирішення основного завдання передбачає:

  • забезпечення сталого розвитку регіонів і поселень;

  • макроекономічні перетворення і державний протекціонізм;

  • формування економічно орієнтованої політики держави;

  • забезпечення духовного, фізичного розвитку людини і його соціальних гарантій;

  • міжнародне співробітництво.

Таким чином, забезпечення виходу України з економічної кризи, продовження курсу реформ і досягнення економічного зростання можливо лише за умови удосконалення системи державного регулювання, проведення змістовних і послідовних структурних перетворень, у тому числі і в природоресурсній сфері.

8.4. Концепція становлення екологічного менеджменту в Україні

Концепція це - система поглядів, те або інше розуміння явищ, процесів, єдиний визначаючий сенс.

Нині, як правильно констатують вчені, система управління в природоохоронній сфері повинна зазнати радикальних перетворень разом з іншими відносинами в суспільстві. їхня необхідність обумовлена зміною пріоритетів, тим, що ідеологія, яка лежить в основі адміністративно-командної системи, зайшла в очевидну суперечність з вимогами розвитку продуктивних сил і життєзабезпечуючими нормами прав людини.

Як справедливо відзначають вітчизняні провідні еко-номісти-екологи, у даний час Україні вкрай необхідна еколого-економічна модель ринкових реформ. Тільки на цій основі можна досягти збалансування в напрямку оптимізації взаємин людини з природою. Слід зазначити; що ще, використовуючи парадигми Адама Сміта, неокласичні економісти вважали, що основний напрямок суспільних інтересів - зміна стилю життя,

187

Екологічний менеджмент

а, отже, і відносин до споживання ресурсів, забруднення середовища, що генерується вільним ринком.

Перебороти глобальну екологічну кризу окремими діями неможливо, тому необхідна консолідація зусиль, спрямована на трансформацію екологічної свідомості громадян. Однак, це може відбутися лише в тому випадку, якщо буде існувати визначена ідеологічна домінанта сталого розвитку України - якісно нова ідеологія управління природоохоронною діяльністю, побудована на фундаменті пріоритету природних національних цінностей з урахуванням стратегії загальнодержавних завдань.

Ідеологія (ідея від грец. logos) - система уявлень, понять, виражена в різних формах суспільної свідомості (політиці, моралі, науці, мистецтві, релігії). Ідеологія визначається в кінцевому рахунку умовами матеріального життя суспільства, є відображенням у свідомості суспільного буття і, у свою чергу, активно впливає на розвиток суспільства. Така домінанта формує суспільну екологічну свідомість громадян і головні орієнтири в розвитку держави.

Для того щоб здійснювати економічне зростання, необхідно мати адекватну цьому систему екологічного управління і відповідну світоглядну основу (культуру), що були б здатні забезпечувати продуктивність, ефективність, динамічність.

Кожне суспільство, що хоче називатися цивілізованим, повинне мати визначені параметри: широку демократію, стійку економіку, надійний соціальний захист, освіту, науку, охорону здоров'я, безпечну екологію, і - як результат, тривалість і рівень життя людей, високий ВВП у розрахунку на душу населення, тобто те, що формує культуру й ідеологію.

Загальновизнано, що національна ідеологія є згустком системи політичних, правових, економічних, екологічних, етичних, художніх і філософських поглядів, які мають влас­тивість відображати зміни під впливом об'єктивних і суб'єк­тивних факторів. Переходячи до екологічної домінанти, можна стверджувати, що зміна ідеології в сфері управління природо­користуванням викликана зростаючими потребами суспільства

188

РОЗДІЛ 8

в екологічно безпечному і чистому навколишньому природному середовищі. При цьому створення належних структурних умов для переходу суспільства на принципи екологобезпечного розвитку є визначальним чинником його розвитку.

Стратегічна мета розвитку України повинна полягати в перетворенні її природно-ресурсного потенціалу на головну опору економічного зростання, у правильному осмисленні суті сталого розвитку (Sustainable Development) з позиції світового співтовариства. Це потребує не тільки підвищення теоретичного рівня досліджень, але й і збільшення їхньої практичної результативності на базі осмислення нових концептуальних підходів щодо вибору ефективних управлінських рішень.

Через це, екологічний менеджмент можна розглядати як якісно нову ідеологію управління природоохоронною діяль­ністю в ринкових умовах, в основу якої варто покласти такі принципи:

  • пріоритетність ідеї сталого розвитку в контексті еконо­мічної й екологічної безпеки країни і її регіонів;

  • системність і комплексність у здійсненні стратегії розвитку системи екологічного менеджменту як якісно нової ідеології управління;

  • послідовність і цілеспрямованість, які забезпечуються розробкою покрокової стратегії розвитку СЕМА і конкретного організаційно-економічного механізму на кожному етапі її становлення;

  • послідовність у розвитку системи екологічного менедж­менту, що відбивається через призму духовних екологічних цінностей, систему екологічної освіти та виховання, культурної спадщини.

Головна мета - зниження державного впливу на механізми управління природокористування шляхом:

  • розробки на різних рівнях ієрархії стимулів до здій­снення усвідомленого ефективного регулювання природо­охоронною діяльністю;

  • формування концептуально-методичної бази і сценарію розвитку СЕМА в Україні з урахуванням позитивного досвіду,

189

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 8

накопиченого за рубежем. Тільки реформування існуючої практики управління природоохоронною діяльністю і переорі­єнтація на екологічні імперативи розвитку в процесі поступаль­ного зростанні України дозволять досягти відчутних економіч­них і соціальних результатів як на макро-, так і на мікрорівнях.

Екологічний імператив (у загальноприйнятому трактуванні) - ясне розуміння екологічних проблем і переконаність в особистій відповідальності кожного за стан і майбутнє біосфери, а також людства як її частини. Складовою частиною екологічного імператива є визнання необхідності стійкого розвитку.

У цьому зв'язку доцільно вивчити прогресивний зарубіжний досвід екологічного менеджменту (у тому числі і стосовно місцевого оподатковування і фондування екологічних програм; стійкого розвитку ринку екологічних послуг, екологічної сертифікації, ліцензування, екологічного страхування, екологіч­ного аудиту; формування паблік-рілейшнз у даному контексті) і спробувати розробити сценарій його інтеграції в моделі екологічно-орієнтованих ринкових трансформацій в Україні.

Для налагодження ефективної системи екологічного менеджменту (на різних рівнях) необхідно здійснити:

а) адміністративну реформу, включаючи реформування законодавчої та нормативної бази;

в) трансформацію інвестиційної діяльності з урахуванням
екологічного фактора;

г) удосконалення організаційно-економічного механізму
становлення системи екологічного менеджменту (СЕМ) в
Україні.

Очікувані результати від становлення системи екологічного менеджменту як якісно нової ідеології управління природо­охоронною діяльністю в Україні виявляться в:

  • створенні гнучкої та ефективної системи втручання держави в механізми формування екологічної політики на різних рівнях управління;

  • зменшенні державних витрат на здійснення природо­охоронної політики і утримання адміністративного апарату управління природоохоронною діяльністю;

190

• зниженні еколого-економічних втрат у державному
секторі економіки;

• підвищенні дохідної частини бюджету за рахунок
ресурсних надходжень, програм;

• підвищенні конкурентоспроможності, вітчизняних
товаровиробників на світових і регіональних ринках;

• в зростанні числа підприємств, основною діяльністю
яких є екологічне підприємництво і екобізнес, поліпшенні умов
для залучення екоінвестицій, у т.ч. із країн далекого зарубіжжя;

  • підвищенні ділової активності, фінансового іміджу і стабільності підприємств;

  • досягненні високого рівня екологічної свідомості громадян.

Етапи і послідовність здійснення заходів для становлення системи екологічного менеджменту в Україні залежить від ступеня зрілості законодавчо-нормативної та організаційно-економічної бази, а також рівня розвитку екологічного світогляду суспільства.

Існуюча практика за рубежем свідчить, що розвиток екологіч­ного менеджменту у своєму становленні проходить 3 етапи:

і. Здійснення локальної тактики «гасіння пожеж» -керівництво компанії згадує про екологію тільки у випадку аварійних ситуацій, що погрожують серйозними економічними наслідками.

2. Створення системи екологічного моніторингу на під­приємстві з метою відповідності загальноприйнятим при­родоохоронним нормам і правилам.

3. Розробка загальнокорпоративної стратегії з визначальним значенням екологічних факторів. При цьому компанія прагне досягнення переваги над конкурентами в значній мірі за рахунок перевищення екологічних стандартів і норм. За оцінками експертів, у даний час третього етапу досягли не більш як 15% провідних компаній Європи і Північної Америки.

Аналізуючи зарубіжний досвід країн, можна припустити, щонайменше, наявність 3-х етапів розвитку СЕМА в Україні:

191

Екологічний менеджмент

1-й - зміна ідеології формування природоохоронного законодавства на базі розробки науково обґрунтованої еколого-правової концепції регулювання природокористування й охорони навколишнього середовища з урахуванням впро­вадження ринкових регуляторів і стимулів; проведення інституціональних трансформацій у екополітиці;

2-й - створення єдиної еколого-цілеспрямованої системи управління і правового регулювання всієї екологічної діяльності суспільства на базі розробки багатофакторних еколого-економіко-соціологічних моделей, реформування нового мислення, нових цінностей і світоглядних пріоритетів;

3-й - зміна суспільної психології шляхом заміни споживчої орієнтації на екологізовану у відношенні природокористування і природоохоронної діяльності.

Визначальним фактором становлення і розвитку діючої системи екологічного менеджменту в Україні є формування законодавчо-нормативних основ зваженої екологічної політики держави.

Контрольні запитання

  1. Що є основними цілями сталого розвитку?

  2. Охарактеризуйте принципи сталого розвитку.

  3. В чому полягають особливості впровадження еколо­гічного менеджменту в Україні?

192

РОЗДІЛ 9.

ЗАКОНОДАВЧО-РЕГУЛЮЮЧА БАЗА

ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

9.1. Законодавчий моніторинг у сфері екологічного менеджменту

Законодавчо-правова основа системи екоменеджменту в Україні визначається, формується і регламентується Законом України «Про охорону навколишнього природного сере­довища», прийнят ще в 1991 році, доповненнями до нього 1998 року, а також іншими законодавчо-правовими актами (табл. 9.1.1, Додаток 12), які повинні закріпити пріоритет охорони природи і здоров'я нації над іншими видами діяльності, сформулювати принципи і встановити єдині правила і порядок ведення господарської діяльності, насамперед, за допомогою економічних методів управління. Це потребує адекватного введення відпорідних змін і доповнень в законодавство, що пов'язане з використанням природних ресурсів (закони про державне підприємство, про власність, про конверсію та інше).

Крім того, в цей час першочерговими завданнями в сфері екологічного законодавства є:

  • прийняття нових (невідкладних) законодавчих актів, а саме: законів України про зони надзвичайних екологічних ситуацій, екологічне страхування, екологічну освіту;

  • внесення змін і доповнень до існуючих кодексів (Лісовий, Водний, Кодекс України про надра, Земельний кодекс України) і законів («Про охорону навколишнього природного сере­довища», «Про тваринний світ», «Про природно-заповідний фонд», «Про охорону атмосферного повітря», «Про лізинг» (доповнення відносно лізингу природних ресурсів);

  • підготовка проектів Законів України про статус рекреа­ційних, курортних, лікувально-оздоровчих зон з особливими умовами природокористування;

  • підготовка проектів підзаконних актів, що затвер­джуються Кабінетом Міністрів України, а саме:

із- 193

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 9

S Правил відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень екологічного законодавства;

S Положення про екологічний контроль;

S Положення про екологічний аудит;

S Положення про екологічне ліцензування.

  • внесення змін і доповнень в діючі акти законодавства, що визначають статус центральних і місцевих органів державної виконавчої влади в сфері охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів та регла­ментують підприємницьку, інвестиційну, інноваційну, науково-технічну діяльність, а також ті види діяльності, які здатні негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;

  • затвердження законодавчих актів про розмежування функцій спеціально уповноважених органів державного контролю в сфері використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення еколо­гічної безпеки тощо.

Загалом же, правовий механізм екологічного менеджменту повинен сприяти урегулюванню відносин у сфері екології за рахунок застосування превентивних, оперативних, стиму­люючих і примусових заходів з використання природних ресурсів і їхніх відходів, а також широкому впровадженню юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства до юридичних і фізичних осіб.

Таким чином, необхідно сформувати нову систему еколого-правових відносин, що забезпечують включення екологічних і санітарно-гігієнічних вимог в сферу виробничо-господарської діяльності і гарантують реалізацію природоохоронних програм і заходів щодо збереження здоров'я нації.

При цьому вдосконалення правових основ екологічного менеджменту повинно бути направлене на:

реорганізацію системи органів управління природними
ресурсами і подальшу інтеграцію функцій управління в сфері
використання природних ресурсів в єдину узгоджену функціо­
нальну систему;

194

  • розширення повноважень місцевих органів управління і контролю з питань охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів;

  • зміщення акценту в здійсненні державного контролю за дотриманням екологічного законодавства шляхом поступового формування органів екологічного контролю на регіональному рівні;

  • використання можливостей басейнового принципу з урахуванням регіональних та місцевих особливостей і законо­мірностей розвитку природних комплексів і екосистем;

  • узгодження координаційних і контрольних функцій Мінекоресурсів та органів прокуратури з посилення контролю за дотриманням екологічного законодавства, реалізації екологічної політики держави, захисту екологічних прав громадян.

При цьому завданням природоохоронного законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулю­вання відносин у сфері охорони, використання і відтворювання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, попередження і ліквідація негативного впливу господарської і іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафту і інших природних комплексів, унікальних територій і природних об'єктів, пов'язаних з історико-куль-турною спадщиною.

із*

Крім законодавчо-правових важелів важливе значення в механізмі реалізації екополітики, в тому числі на регіональному рівні, займає нормативно-регламентуюча база.

195

Екологічний менеджмент

Таблиця 9.1.1 Моніторинг основних нормативно-правових актів України в сфері природокористування

п/п

Назва норма півііо-

правової о акту

(закону)

Основні концептуальні положення законодавчих актів

1

Закон "Про охорону навколишнього природного середовища"

Визначає правові, економічні і соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь

2

Земельний кодекс України

Регулює земельні відносини з метою: створення умов для раціонального використання і охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження і відновлення родючості грунтів

3

Водний кодекс України

Регулює правові відносини з метою: забезпечення науково обгрунтованого раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворювання і охорони водних ресурсів

4

Кодекс України про надра

Регулює гірничо-добувні відносини з метою забезпечення раціонального комплексного використання надр для задоволення потреб в мінеральній сировині

5

Лісовий кодекс України

Регулює правові відносини з метою забезпечення науково обґрунтованого раціонального використання лісових ресурсів

6

Закон України "Про

екологічну

експертизу"

Регулює суспільні відносини для: забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, захисту екологічних прав і інтересів

7

Закон про охорону атмосферного повітря

Визначає правові і організаційні основи й екологічні вимоги в області охорони і використання атмосферного повітря

8

Закон України "Про виняткову морську економічну зону"

Регулює правовий режим виняткової та економічної зони України

9

Концепція розвитку територій природного фонду, які особливо охороняються

Визначає концептуальні положення і принципи розвитку територій, що особливо охороняються

10

Закон "Про природно-заповідний фонд України"

Визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворювання його природних комплексів і об'єктів

РОЗДІЛ 9

9.2. Адміністративно-нормативні інструменти екологічного менеджменту

Визначення та сутність екологічної стандартизації і нормування

Багато країн Заходу, широко використовують нормативне регулювання як організаційну основу екоменеджменту. При цьому регулюючі (нормативні) методи виходять з припущення про наявність порогового кордону впливу і їх іноді розглядають як «командно-адміністративні» методи внаслідок принципу, згідно з яким стандарти і норми обов'язкові для виконання. При цьому їх поділяють на державні і муніципальні. До державних відносяться ті методи регулювання, які примушують місцеву владу неухильно їх дотримуватися згідно з національним або міжнародним законодавством; до муніципальних - методи регулювання, які реалізуються місцевою владою самостійно, наприклад, планування землекористування, місцеві будівельні норми, заходи щодо управління транспортними потоками, місцеві стандарти з контролю над забрудненням навколишнього середовища, норми розміщення об'єктів або норми заготівель.

В Україні екологічна стандартизація та нормування прово­дяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил та вимог з охорони навколишнього природного середовища, вико­ристання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.

Згідно зі ст. 32 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» державні стандарти в сфері охорони навколишнього природного середовища є обов'язковими до виконання і визначають поняття і терміни, режим використання і охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги до запобігання шкідливому впливу внаслідок забруднення довкілля.

На відміну від стандартів, економіко-екологічне норму­вання^ це встановлення меж, в яких допускаються масштаби розвитку виробництва і зміни природних властивостей природного середовища.

Аналізуючи сучасний стан стандартизації і нормування в Україні, потрібно зазначити, що він характеризується розпо-

197

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 9

рошеністю і великою кількістю нормативних документів, їхньою відомчою орієнтацією. Деякі документи мають неконкретний, декларативний характер. Діючі на сьогодні санітарно-гігієнічні нормативи недосконалі, погано пов'язані між собою, а для багатьох шкідливих речовин вони ще не встановлені. В останній час фахівцями нормативний підхід все частіше ставиться під сумнів, оскільки норми гранично допустимих концентрацій не є ідеальними. До того ж їхня компонентна прив'язка по кожному інгредієнту абсолютно не враховує можливих наслідків взаємодії хімічних сполук і природних сфер.

Аргументацію недосконалості нормативного регулювання якості природного середовища можна доповнити регіональною специфікою природно-антропогенних процесів, що яскраво виявляється проявом критичного їхньою рівня.

Екологічні підходи до визначення допустимих навантажень суттєво відрізняються від санітарно-гігієнічних. Метою останніх є визначення рівня допустимого забруднення середовища або іншого навантаження, насамперед, на окремий людський організм, а також населення загалом. При екологічному нормуванні основним документом може стати паспорт, в якому встановлюються показники гранично допустимих викидів шкідливих речовин для кожного джерела і потенційно небезпечного підприємства. Також повинна бути вироблена система заздалегідь спланованих дій для того, щоб позбавити населення від негативних наслідків надзвичайних ситуацій.

Згідно зі ст. 33 Закону «Про охорону природного навколиш­нього середовища», система екологічних нормативів включає:

а) нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин в навколишньому при­родному середовищі: гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище, граничний допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах споживання).

Нормативи ГДК і рівні шкідливого фізичного впливу єдині для всієї України.

б) граничнодопустимі викиди і скиди (ГДВ і ГДС) в

навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних чинників.

Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію Міністерством екології і природних ресурсів України.

Крім встановлення нормативів використання природних ресурсів, Законодавством України передбачено введення інших екологічних нормативів. В їхньому числі ліміти на використання природних ресурсів і ліцензування, що регламентує взаємовідно­сини між спеціально уповноваженими органами в сфері контролю, управління природними ресурсами і охорони природного середовища, з одного боку, і з природокористувачем, з іншої.

Поняття екологічного ліцензування.

Ліцензування - це акт санкціонування дозволу проектування або практичної дії, заснований на національному чи місцевому законодавстві або політиці. Стосовно навколишнього середовища система ліцензування служить трьом різним цілям. Вона обмежує:

  • доступ або споживання природних ресурсів;

  • примушує до вживання необхідних заходів для під­тримки в припустимих межах тих видів діяльності, які потенційно несуть небезпеку для навколишнього середовища;

  • сприяє розвитку тих видів діяльності, які ведуть до усунення або пом'якшення навантаження на навколишнє середовище.

Хоч за своїм змістом ліцензування є елементом адміні­стративно-правового регулювання, разом з тим воно - елемент економічного управління в тому випадку, коли ліцензії стають товаром, тобто можуть продаватися потенційним природо-користувачам, наприклад, на аукціонах.

Ліцензування встановлює екологічні вимоги й обмеження у вигляді спеціального дозволу на ведення конкретної господар­ської або іншої діяльності природокористувачів на відповідній території (об'єкті). Наприклад, за такою схемою здійснюється видача ліцензій на водокористування.

Потрібно зазначити, що системи ліцензування госпо­дарської діяльності і екологічної експертизи, що забезпечують

198

199

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 9

захист інтересів суспільства і держави, а також дотримання природоохоронних норм та вимог при прийнятті інвестиційних рішень і здійсненні господарської діяльності, існують в багатьох країнах. За своєю стіз^таг^дд^^гдбіжіїі системи^лідензування і експертизи істотно відрізняються від вітчизняних.

Так, наприклад, в Німеччині відсутні ліцензії на право займатися окремими видами діяльності, а ліцензується лише споруда і експлуатація конкретних господарських об'єктів. При цьому ліцензія (Genehmigung), що є по суті приватною ліцензією, являє собою дозвіл від держави на будівництво або експлуатацію об'єкта, який входить в перелік підприємств, що ліцензуються. У даний перелік входять різні категорії вироб­ництв, обладнань і споруд енергетики, гірництва, збагачувальної промисловості, целюлозно-паперової і деревообробної галузей, будматеріалів, металургії, хімічної і фармацевтичної промисло­вості, сільського господарства і харчової промисловості, виробництв по переробці відходів і деякі інші категорії господарських об'єктів, здатні представляти загрозу безпеці суспільства і навколишньому середовищу (Додаток 1).

У Данії на основі ліцензій здійснюється діяльність із складування та знешкодження речовин і матеріалів (в тому числі відходів), здатних посилити несприятливий вплив на ґрунт, ґрунтові і підземні води. При цьому ліцензії видаються органами місцевого або регіонального самоврядування. Ліцензія надається на кожний конкретний об'єкт місцевими органами влади. Відповідно до датського законодавства, ліцензія може бути відкликана (або змінені ліцензійні умови і обмеження) при виявленні небезпеки впливу на джерела водопостачання, появі нового методу поводження з даним видом відходів або матеріалів чи на інших умовах, що регламентуються Міні­стерством екології та природних ресурсів.

У Великій Британії діяльність з експлуатації звалищ для поховання відходів також здійснюється на основі ліцензій, які видаються місцевими органами влади. При цьому ліцензія може бути видана тільки в тому випадку, якщо організація цих звалищ передбачена відповідним планом землекористування.

200

Аналогічні системи ліцензування існують і в більшості інших промислово-розвинених країн. Ці підходи представляються життєздатними в умовах сучасної західної держави, але вони не будуть працездатними в Україні, де діяльність великої кількості підприємств, особливо в сфері поводження з відходами, ведеться на орендованих виробничих потужностях, часто пристосованих до її здійснення без проектної документації. Як показує практика обстеження і перевірокледикої кількості підприємств, у вітчизняних умовах одного рівня дозвільних дій з боку держави в більшості випадків буває замало.

Підвищення ефективності державного контролю за дотриман­ням існуючих регламентів природокористування із застосуванням економічних і адміністративних санкцій з метою запобігання аваріям і катастрофам, припинення екологічних правопорушень і злочинів є одним з першочергових завдань на сучасному етапі.

З цією метою передбачається:

  • об'єднати діючі на територіях державні і відомчі системи спостереження та контролю за станом природних ресурсів і об'єктів навколишнього середовища під єдиним методичним і організаційним управлінням;

  • створити регіональну мережу стаціонарних і пересувних технічних засобів контролю за джерелами забруднення природного середовища, в тому числі з використанням дистанційних і експрес-методів;

  • сформувати інформаційний банк даних екологічної спрямованості;

  • встановити чітку систему екологічних обмежень і регламентацій режимів природокористування по територіях;

• ввести ліцензування комплексного природокористування.
Під комплексним природокористуванням розуміється таке

використання природно-ресурсного потенціалу території, при якому експлуатація (вилучення) одного виду природного ресурсу завдає найменшого збитку іншим природним ресурсам, а господарська діяльність підприємства загалом спричиняє мінімально можливий комплексний вплив на навколишнє природне середовище. При цьому ліцензія на комплексне

201

Екологічний менеджмент

природокористування, на відміну від спеціальних ліцензій, не буде давати право на окремі види природокористування, а лише буде регламентувати умови останніх.

Роль міжнародних стандартів та вимог в екологічному регулюванні

В останні двадцять років за рубежем методи регулювання є основою для впровадження екологічної політики, однак, вони почали зазнавати критики з кінця

1980-х років, коли вартість охорони навколишнього середовища в США і Західній Європі різко зросла. Економісти почали аналізувати методи регулювання в термінах рента­бельності, ефективності і інших економічних показниках і дійшли висновку, що в багатьох сферах методи регулювання виявилися дуже жорсткими і не гнучкими. При цьому встанов­люються непорушні правила випадковим чином, а не відповідно до необхідності захисту і збереження, і це не залишає достатньої свободи вибору для виконавців, покликаних вибирати саме дешевий спосіб досягнення заданої мети.

Тому існує думка, що неефективно орієнтуватися тільки на методи регулювання, коли йдеться про досягнення добре збалансованої міри захисту і збереження навколишнього середовища. У зв'язку з цим там, де використовується система відповідних спонукальних мотивів, заснована на економічних принципах і ринкових механізмах (податки, що коректуються, плати, збори, торгові дозволи, система повернення депозитів і т.д.), їм повинна надаватися перевага перед іншими методами охорони навколишнього середовища.

У місцевої влади часто недостатньо ресурсів для виконання завдань з реалізації і примусового впровадження всіх державних законів і постанов. В той же час, це може призвести до штрафів, які можуть бути накладені на місцеву владу владою більш високого державного рівня. Наприклад, в США міста, що не підтримують встановлену стандартами якість повітря (регульо­вану на державному рівні Федеральним Законом про Чисте повітря і Поправками до нього 1990 року), підлягають штрафним санкціям Агентством охорони навколишнього середовища США

202

РОЗДІЛ 9

(ЕРА). ЕРА є федеральною гілкою урядового комітету з охорони навколишнього середовища з регіональними відділеннями. Подібні структури існують, наприклад, в Болгарії або Німеччині. Штрафи, що накладаються на місцеву владу національними або регіональними державними організаціями, відрізняються від грошових санкцій, можуть бути правовими наказами або спричиняти за собою втрату цільового бюджетного фінансування.

Ефективним елементом системи екологічного регулювання на регіональному рівні, як свідчить зарубіжний досвід, є система квот на викиди шкідливих речовин, яка поширена в США, Німеччині, частково в Канаді. Цей метод регулювання джерел викидів на певній території з метою збереження або досягнення відповідного рівня якості навколишнього середовища отримав назву методу «ковпака». Суть його полягає в такому: місцеві органи влади, що встановлюють загальні значення шкідливих викидів не для одного, а для всіх підприємств разом, шляхом їхнього регулювання здійснюють контроль за екологічним станом території загалом. Наприклад, < в США_затверджено .більш ніж ЗО «екологічних ковпаків», по кожному з яких промислові фірми заощадили до 3 млрд дол.

У зв'язку з тим, що в сучасній економічній ситуації, в основному застосовуються дійові важелі адміністративного регулювання, доцільно доповнювати їх ринковими інстру­ментами екологічного менеджменту.

Вже можна констатувати, що в.Україні, згідно з вимогами директив Європейського Союзу щодо санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм і міжнародних та євро­пейських стандартів, розпочато процес поетапної реалізації впровадження міжнародних і європейських стандартів і екологічних норм у сфері довкілля.

Контрольні запитання

  1. Які основні нормативно-правові акти діють на території України?

  1. В чому полягають особливості екологічного ліцензування?

203

РОЗДІЛ 10

РОЗДІЛ 10. ЕКОЛОГІЧНИЙ РИЗИК ТА УПРАВЛІННЯ НИМ

10.1. Стандарти якості навколишнього середовища

Нормування якості навколишнього середовища (НС) повинне здійснюватися з метою встановлення граничних норм впливу антропогенної діяльності, що гарантує екологічну безпеку населення, збереження генофонду, забезпечує раціо­нальне використання і відновлення природних ресурсів в умовах інтенсивної господарської діяльності.

ГДК - гранично допустимі концентрації - нормативи, що встановлюються для шкідливих речовин у розрахунку на одиницю об'єму повітря, води, маси харчового продукту, ґрунту.

ТДК - тимчасово допустима концентрація - нормативи, що встановлюються для недостатньо вивчених речовин. Ці нормативи встановлюються на 2-3 роки. Іноді ТДК характе­ризуються токсичністю - здатністю речовини викликати порушення фізіологічних функцій організму.

Ступінь токсичності називається токсичною дозою -тобто, кількістю речовини, що викликає токсичний ефект. Чим менше токсична доза, тим вища токсичність. Наприклад, можна отруїтися, випивши 2-3 пляшки нормальної горілки чи 50 грамів денатурату. До летального результату призводить вживання пачки снодійних ліків чи 1 млг ціаніду.

ГДВ - граничнодопустимі викиди (в атмосферу) - кількість шкідливих речовин, що не повинна перевищуватися під час викиду в повітря на одиницю часу, щоб концентрація забрудню­вачів повітря на границі санітарної зони не була вище ГДК.

ГДЕН - гранично допустиме екологічне навантаження -застосовується для оцінки рівня забруднення. Може застосо­вуватися для оцінки рівня забруднення Чорного моря. Якщо ГДЕН за рядом показників перевищить норму, загине еко­система Чорного моря і порушиться екологічна рівновага.

ГДС - гранично допустимі скидання (у водні об'єкти).

ТПВ - тимчасово погоджені викиди і скидання.

204

Норми ГДК - єдині на території України, екологічні нормативи ГДВ і ГДС - розробляють і впроваджують державні природоохоронні органи, органи охорони здоров'я в межах своєї

компетенції.

Визначення нормативів якості навколишнього середовища і продуктів харчування спирається на концепцію граничного

впливу.

Поріг шкідливого впливу - це мінімальна доза речовини, при якій в організмі відбуваються зміни, що виходять за межі фізіологічних реакцій. Наприклад, вживання 50-100 грамів горілки може призвести до запаморочення, порушення орієн­тації, зниження реакції і т.д. Таким чином, гранична доза забруднюючої речовини викликає у біологічного вида реакцію, що порушує його стан.

Для контролю за якістю продуктів харчування вста­новлюється ДЗК - допустима залишкова кількість шкідливих речовин. Це така кількість шкідливих речовин, що при щоден­ному вживанні продуктів харчування не викликає яскраво вираженої захворюваності чи відхилення в стані здоров'я людини. Наприклад, вживання кухонної солі - NaCl - шкідливо для нашого здоров'я, тому що підвищує артеріальний тиск і розвиває нирковокам'яну хворобу. При надмірному вживанні солі ці захворювання виявляються за кілька років, при помірному - через кілька десятиліть - але виявляються обов'язково. В усіх цигарках містяться досить шкідливі для здоров'я людини смоли. Більше їх у дешевих цигарках, особливо без фільтра, менше - у дорогих. Одні люди викурюють у день 1-2 пачки, інші - 2-3 цигарки. Згодом паління позначиться на роботі серця чи легенів. Але в одних - раніше, в інших - пізніше.

СЗЗ - санітарно-захисні зони - ділянки землі навколо підприємств, що відокремлюють їх від житлових масивів з метою зменшення негативного впливу. Ці зони засаджують кущами і деревами, що мають бактерицидні властивості: береза, тополя, біла акація, дуб, сосна, бузина та ін.

Виділяють 5 класів небезпеки виробництв, у яких ширина СЗЗ може бути від 50 м до 3000 м.

205

Екологічний менеджмент

Підприємства 1 класу небезпеки розділяються на:

А - особливо небезпечні, наприклад АЕС, ширина СЗЗ для

них передбачена 3000 м;

Б - хімічні, нафтопереробні заводи, целюлозно-паперові

комбінати, металургійні комбінати, коксохімічні батареї,

родовища з видобутку вугілля, нафти чи газу. Ширина СЗЗ -

1000 м;

Підприємства 2 класу небезпеки - цементні заводи, виробництво акумуляторів, пластмас. Ширина СЗЗ - 500 м.

Підприємства 3 класу небезпеки - виробництво скловати, керамзиту, руберойду, лаків, фарб, ТЕЦ, заводи ЗБВ і асфаль­тові заводи. Ширина СЗЗ - 300 м;

Підприємства 4 класу небезпеки - ТЕС, заводи з вироб­ництва будівельних матеріалів, машинобудівні заводи. Ширина СЗЗ- 100 м;

Підприємства 5 класу небезпеки - об'єкти харчової, електро­технічної і поліграфічної промисловості. Ширина СЗЗ - 50 м,

10.2. Методи визначення екологічного ризику

Екологічний ризик (ЕР) - оцінка на всіх рівнях - від локального до глобального - вірогідності появи негативних змін у навколишнім середовищі, викликаних антропогенним чи іншим впливом.

Під екологічним ризиком також розуміють можливу міру небезпеки заподіяння шкоди природному середовищу у вигляді можливих втрат за визначений час.

Оцінка екологічного ризику включає;

• вивчення сценаріїв можливих аварій і їхніх наслідків для
навколишнього середовища і населення;

аналіз запобіжних заходів попередження й обмеження наслідків аварій;

  • порядок розрахунку збитку, завданого діяльністю підприємства;

  • деталізацію засобів зменшення цього збитку;

  • оцінку впливу на середовище залишкового забруднення;

РОЗДІЛ 10

• систему інформування наглядових організацій і гро­
мадян про можливу аварію.

Будь-які господарські чи інші рішення повинні прийматися з таким розрахунком, щоб не перевищувати межі шкідливого впливу на навколишнє середовище.

Встановити ці межі складно, бо пороги впливу багатьох антропогенних і природних факторів невідомі. Тому розрахунки ЕР повинні бути вірогідними і різноманітними, з виділенням ризику для здоров'я людини і природного середовища.

Оцінка припустимого ризику особливо важлива під час прийняття рішень про інвестування.

Якщо з позицій управління безпека - це визначений нормативний стан об'єкта управління (небезпека -відхилення від цього стану), то ризик - це вплив - зовнішній і (чи) внутрішній, котрі призводять чи можуть призвести до відхилення від норми.

До поняття «ризик» входять такі складові:

  • можливість відхилення від поставленої мети, заради якої реалізується вибрана альтернатива;

  • імовірність досягнення бажаного результату;

  • відсутність впевненості в досягненні поставленої мети;

  • можливість виникнення небажаних наслідків (мате­ріальні або фізичні збитки, захворюваність, смертність тощо) при проведенні чи плануванні інших дій в умовах неви­значеності для суб'єкта, який ризикує;

  • матеріальні, екологічні, моральні та інші втрати, пов'язані з реалізацією вибраної в умовах невизначеності альтернативи;

  • очікування загрози, невдачі в результаті вибору альтер­нативи та її реалізації.

Об'єктивна можливість ризику зумовлена імовірнісним характером багатьох природних, соціальних, технологічних процесів, багатоваріантністю матеріальних та ідеологічних співвідношень, у які вступають суб'єкти.

Стратегія управління ризиком може ґрунтуватися на виборі рівня ризику в межах від мінімального (який вважається досить малим) до максимально припустимого. Так, у Нідерландах, при

206

207

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 10

плануванні промислової діяльності разом із географічними, економічними та політичними картами використовують карти ризику для території країни. Для того щоб побудувати промислове підприємство та ввести його в експлуатацію, конструктори мають кількісно визначити рівень ризику від його експлуатації та обґрунтувати його прийнятність. При ліцен­зуванні нового підприємства додатково потрібна карта ризику регіону, у якому розташовується підприємство.

Основою для побудови карт ризику має бути аналіз спільного вияву в просторі та часі екзо- чи ендогенних катастрофічних процесів і картографування окремих видів небезпек. При цьому слід вивчати природні та антропогенні чинники ризику з урахуванням стійкості територій, поєднуючи геологічні та екологічні карти. В міру накопичення інформації застосовані в перших варіантах карт ризику якісні характеристики можуть бути перетворені на кількісні. Кінцевий результат побудови карт ризику - його оцінка та виділення на картах природного потенціалу, тобто здатності ландшафту території до само-відновлення після антропогенного чи стихійного лиха. Роз­роблено кілька стратегій управління екологічною безпекою:

  • запобігання виникненню катастроф аж до відмови від продукції небезпечних виробництв, закриття аварійних об'єктів;

  • попередження надзвичайних ситуацій у разі, коли неможливо відвернути заподіяну катастрофу (будівництво захисних споруд, дамб, створення підземної інфраструктури, завчасна евакуація населення;

  • пом'якшення наслідків катастроф, впровадження стабілізаційних компенсаційних заходів.

В оцінюванні ризику можна виділити 4 основних напрямки: інженерний, модельний, експертний і соціальний.

Інженерний напрямок - є розрахунком ймовірностей аварій. Основні зусилля спрямовуються на збір статистичних даних про аварії та пов'язані з ними викиди токсичних речовин у навколишнє середовище.

Модельний напрямок. Розробляються математичні моделі процесів, які призводять до небажаних наслідків для людини та довкілля при використанні шкідливих хімічних речовин та сполук.

Експертний напрямок. При використанні перших двох підходів для оцінювання ризику часто недостатньо статис­ті і чних даних або не зовсім зрозумілі деякі принципові залежності. У такому випадку єдиним джерелом інформації є експерти. Перед ними ставиться завдання ймовірного оціню-Вання наслідків подій, пов'язаних з аналізом ризику.

Соціологічний напрямок дає змогу визначити ступінь ризику окремими групами населення.

Стратегія управління екологічною безпекою має спи­ратися на концепцію ненульового ризику.

Вона визнає факт недостатності абсолютної безпеки. Ця концепція потребує не тільки вивчення чинників і джерел підвищеного ризику, а й передбачення перебігу подій, оціню­вання наслідків природних і техногенних катастроф. Перед­бачаючи ймовірність таких катастроф й очікуваний розмір втрат, можна уникнути в ряді випадків значних катастроф, знаходячи альтернативні рішення.

Ризик є комплексною характеристикою і припускає оцінку можливих негативних наслідків - результатів (NN) для об'єкта управління і варіативну імовірність їхнього настання (Р)

RZ = NNxP (1)

Усі складові, які впливають на ріст ступеня ризику, розділяються на 2 групи: об'єктивні і суб'єктивні.

До об'єктивних відносять передумови, що не залежать безпосередньо від характеристик проекту (наприклад, це зміни політичних, економічних, соціальних і екологічних станів).

До суб'єктивних відносять передумови, що безпосередньо характеризують сам проект: технічне оснащення, кваліфікацію виконавців, організацію виробництва і т.д.

Види аналізу ризику. Аналіз ризику може бути кількісний і якісний.

Кількісний аналіз чисельно визначає розмір окремих ризиків і ризику всього проекту в цілому. Для цього вико­ристовується теорія ймовірності і математичної статистики.

208

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 10

Для того щоб кількісно визначити ризик, необхідно знати всі імовірні наслідки будь-якої дії і його можливі наслідки.

Можливість розвитку того чи іншого сценарію можна визначити:

  • об'єктивним методом: розраховується частота, з якою відбуваються ті чи інші події;

  • суб'єктивним методом: шляхом експертної оцінки, коли група експертів висловлює пропозицію щодо визначених результатів і можливостей їхнього прояву.

Відповідно до цього ризик оцінюють за такими критеріями:

  • очікуване значення результату;

  • розкид результатів.

Очікуване значення результату розраховується як середньо­зважене всіх можливих результатів. При цьому імовірність використовується як частота чи вага відповідного значення:

п
R = Z Рі х X,, (2)

де Р. -; можливість і-го результату;

Х( - значення і-го результату;

N - кількість можливих результатів.

Розкид результатів характеризує ступінь відхилення можливих результатів від очікуваних.

Для кількісної оцінки розкиду результатів викорис­товуються показники, що застосовуються в статистиці: середньозважене відхилення; дисперсія;

середньоквадратичне відхилення. Ступінь екологічної небезпеки виробництва визначається за формулою:

Yrf(UlXV), (3)

де Y, - функція екологічного стану; Ut - обсяг випуску продукції; V - витрати на екологічні заходи. 210

Крім того, екологічна безпека об'єкта складається не тільки ,і імовірності аварій, значимості факторів впливу, але й залежить під того, які реципієнти потрапляють в зону впливу аварії.

Цей фактор визначається місцем розташування об'єкта, Кліматичними умовами, доаварійним станом навколишнього середовища.

У цьому випадку екологічну небезпеку аварійної ситуації в регіоні варто визначити як функцію:

Ен=/(Р,Р(), (4)

де Ен - екологічна небезпека виникнення аварії на підприємствах регіону;

Р - імовірність виникнення аварії на об'єктах регіону;

Pt - фактор ваги наслідків аварії.

Імовірність виникнення аварії визначається в залежності:

1=1- І fi-PtfUJtft (5)

де Р. - імовірність виникнення аварії на і-тому підприємстві (об'єкті);

V. Ui - відповідно обсяг випуску продукції і витрат на екологічні заходи;

і- 1,2,3...

п - обсяг екобезпеки в регіоні.

Фактор значимості наслідків аварії є функцією декількох перемінних

Rrf(b,y,C,3), (6)

де b - середньозважене значення показника, що харак­теризує реципієнтний склад об'єктів у зоні забруднення;

у - комплексний показник кліматичних умов;

С - показник, що характеризує доаварійний стан якості навколишнього середовища;

З - сукупні наведені витрати на екологічну діяльність у регіоні.

Розрізняють 3 складові ЕР:

  1. оцінка стану здоров'я людини і можливого числа жертв;

  2. оцінка стану біоти за біологічними інтегральними показниками;

Екологічний менеджмент

3) оцінка впливу забруднених речовин на людину і навколишнє середовище;

Крім оцінки ризику, необхідно організувати і управління ним, що припускає прийняття цілого комплексу рішень:

  • політичних;

  • соціальних;

  • технічних;

  • економічних

  • спрямованих на зниження ризику до прийнятного рівня. На основі аналізу природних небезпек і уразливості

середовища, виконаного разом із проектувальниками, еконо­містами і соціологами, оцінюють ризик і складають карти ризику.

Управління ЕР - процедура прийняття рішень, у якій враховується оцінка ЕР, а також технологічної й економічної можливості його попередження.

Для аналізу ризику, встановлення його припустимих меж у зв'язку з вимогами безпеки і прийняттям управлінських рішень необхідна:

  • наявність інформаційної системи, що дозволяє опе­ративно контролювати існуючі джерела небезпеки і стан об'єктів можливого ураження, зокрема, статистичних матеріалів з екологічної епідеміології;

  • звітність про передбачувану господарську діяльність, проекти, технічні рішення, що можуть впливати на рівень екологічної безпеки, а також програми для вірогідної оцінки, пов'язаної з нею ризиком;

  • експертиза безпеки і складання альтернативних проектів та технологій, що є джерелами ризику;

  • розробка техніко-економічної стратегії збільшення безпеки і визначення оптимальної структури витрат для управління величиною ризику і її зниження до прийнятного рівня із соціальної, економічної й екологічної точок зору;

  • складання ризикологічних прогнозів і аналітичне визначення рівня ризику, при якому припиняється ріст числа екологічних уражень;

212

РОЗДІЛ 10

• вплив на суспільну думку і пропаганда наукових даних про рівні ЕР.

10.3. Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС)

ОВНС є інструментом попередження можливого нега­тивного впливу на НС на стадії планування діяльності.

ОВНС викликає необхідність оцінки всіх можливих екологічних наслідків і впливів на всі складові НС.

Здійснення ефективної ОВНС потребує залучення науки, експертів, консалтингових фірм і сприяє підвищенню рівня проектних розробок.

Процес ОВНС припускає консультації з громадськістю й іншими зацікавленими сторонами, що створює умови для інформування широких верств населення і взяття участі в екологічних рішеннях.

З 1985 року ОВНС стала обов'язковою в країнах ЄС.

ОВНС використовується не тільки стосовно виробничої діяльності, але і для нових речовин, матеріалів, що можуть використовуватися у виробництві і бути екологічно небез­печними. Вона враховує наслідки транспортування, збереження, утилізації тощо.

Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) -процедура врахування екологічних вимог законодавства при підготовці і прийнятті рішень про соціально-економічний розвиток суспільства.

ОВНС, зокрема, встановлює необхідність розгляду альтер­натив намічуваної діяльності, а також організації суспільних слухань чи інших форм участі громадськості. Процедура ОВНС проводиться найчастіше для проектів, здійснюваних великими компаніями, що піклуються про свій міжнародний імідж, для великих проектів за участю іноземного капіталу, а також для проектів, які фінансуються міжнародними організаціями -ЄБРР, Всесвітнім банком і т.п.

Оцінка впливу намічуваної господарської й іншої діяль­ності на навколишнє середовище (далі - оцінка впливу на

213

Екологічний менеджмент

навколишнє середовище чи оцінка впливу) - це процес, що сприяє прийняттю екологічно орієнтованого управлінського рішення про реалізацію намічуваної господарської й іншої діяльності за допомогою визначення можливих несприятливих впливів, оцінки екологічних наслідків, врахування суспільної думки, розробки заходів для зменшення і запобігання впливам. Важливе місце в системі екологічної оцінки займає поняття екологічного обгрунтування. Обґрунтування екологічне -сукупність доводів (доказів) і наукових прогнозів, що дозволяють оцінити екологічну небезпеку намічуваної господарської й іншої діяльності для екосистем (природних територіальних комплексів) і людини.

Екологічне обґрунтування планованої господарської й іншої діяльності в передпроектній і проектній документації здій­снюється з метою оцінки впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище. Розробки заходів для запобігання негативному впливу конкретних об'єктів госпо­дарської діяльності на екосистеми, зниження його до рівня, регламентованого нормативними документами з охорони навколишнього природного середовища, а також збереження природних багатств і створення сприятливих умов для життя людей шляхом всебічного комплексного врахування всіх переваг і втрат, пов'язаних з реалізацією намічуваної діяльності. У складі матеріалів, що враховуються, у передпроектній і проектній документації повинні бути наведені: характеристика природних умов у місці розміщення об'єкта, інформація про історико-культурну спадщину, прогноз очікуваних змін у навколишньому середовищі.

Контрольні запитання

  1. Що таке ГДК, ТДК, ГДЕН?

  2. Де вони застосовуються?

  3. Охарактеризуйте кількісні та якісні методи визначення екологічного ризику.

  4. ЩотакеОВНС?

ЧАСТИНА 4.

МЕХАНІЗМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ

НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

РОЗДІЛ 11. ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ

11.1. Екологічна оцінка намічуваної діяльності як інструмент екополітики

Системи екологічної оцінки (ЕО) намічуваної діяльності сьогодні використовуються практично у всіх країнах світу й у багатьох міжнародних організаціях, як «превентивний», випереджуючий інструмент екологічної політики. Екологічна оцінка заснована на простому принципі: легше виявити і запобігти негативним для навколишнього середовища наслідкам діяльності на стадії планування, ніж знайти і виправити їх на стадії її здійснення. Таким чином, екологічна оцінка зосереджена на всебічному аналізі можливого впливу запланованої діяльності на навколишнє середовище і використанні результатів цього аналізу для запобігання чи пом'якшення екологічного збитку. Такий підхід стає особливо актуальним у міру поширення уявлень про стійкий розвиток, оскільки він дозволяє враховувати, разом з економічними, екологічні фактори вже на стадії формулювання цілей, планування і прийняття рішень про здійснення тієї чи іншої діяльності. У країнах СНДосновними складовими системи екологічної оцінки є екологічна експертиза, яка організується державними природоохоронними органами, і оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС), яка проводиться замовниками документації, що підлягає експертизі. Екологічна оцінка може розглядатися з різних точок зору. З одного боку, — це процес, що носить науково-технічний і інженерний характер, змістом якого є прогноз впливів і наступне прийняття чи коректування планових чи проектних рішень. З іншого боку, екологічна оцінка являє собою механізм регу­лювання і пов'язану з ним формальну процедуру.

214

215

Екологічний менеджмент

Під екологічною оцінкою ми розуміємо процес систе­матичного аналізу й оцінки екологічних наслідків на­мічуваної діяльності, консультацій із зацікавленими сторонами, а також врахування результатів цього аналізу і консультацій у плануванні, проектуванні, затвердженні і здійсненні даної діяльності.

Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) і еко­логічна експертиза є складовими частинами системи екологічної оцінки.

Отже, екологічна оцінка (ЕО) може здійснюватися на рівні окремих проектів і на рівні «стратегічних» документів (планів розвитку територій чи галузей господарства, програм, політик, стратегій та ін.) і буде називатися, відповідно, екологічною оцінкою проектів (ЕОГІ) і стратегічною екологічною оцінкою (СЕО) (див. мал. 1).

Екологічна оцінка (ЕО) ENVIRONMENTAL ASSESMENT (ЕА)

Екологічна оцінка Стратегічна екологічна

проектів оцінка

ENVIRONMENTAL IMPACT STRATEGIC ENVIRONMENTAL

ASSESSMENT (EIA) ASSESMENT (EA)

Мал. І. Види екологічної оцінки

Вплив на навколишнє середовище s будь-яка зміна в навколишньому середовищі, що цілком чи частково може бути результатом намічуваної господарської й іншої діяльності. Системи екологічної оцінки спочатку на проектному, а потім і на стратегічному рівнях, міцно увійшли в законодавства більш як сотні країн і ряду міжнародних організацій. Нормативні акти вводилися паралельно з аналізом досвіду і розвитком уявлень про основні принципи ЕО.

РОЗДІЛ 11

Таблиця 11.1.1 Нормативно-правові акти, що регулюють ЕО в країнах з перехідною економікою

Країна

Хронологія прийняття нормативних актів про ЕО

Рік

Основні нормативні акти

Центральна та Східна Європа

Польща

1980

Закон про охорону довкілля

1984 1997

Багаточисленні законодавчі акти з питань ЕО

Чехія

1992

Закон про охорону довкілля (Чехія)

1992

Закон (акт Парламенту) про екологічну оцінку

Словаччина

1992

Закон про довкілля

1994

Закон про екологічну оцінку

Угорщина

1995

Закон про довкілля

1995

Положення про екологічну оцінку

Відповідно визначенню:

  • екологічна оцінка розглядається як процес, а не просто як дані чи документи, що виходять у результаті цього процесу;

  • екологічна оцінка розглядається як процес систе­матичний, тобто відповідний визначеним правилам;

  • екологічна оцінка не обмежується етапом планування, але охоплює й етап здійснення намічуваної діяльності.

Процес екологічної оцінки включає:

  • аналіз (прогноз) потенційних впливів намічуваної діяльності на навколишнє середовище й оцінку їхньої значимості;

  • консультації з зацікавленими сторонами з метою пошуку взаємоприйнятних рішень;

  • використання результатів прогнозу впливів і кон­сультацій у процесі прийняття рішень, що відносяться до намічуваної діяльності.

Екологічна оцінка виявляється найбільш ефективною в тому випадку, якщо її матеріали використовуються не тільки при ухваленні рішення про можливість здійснення намічуваної діяльності в цілому, але і при прийнятті різних рішень у ході планування і проектування. Тому консультації, а також використання результатів ЕО при прийнятті рішень варто

216

217

Екологічний менеджмент

розглядати не як послідовні етапи, а як необхідні компоненти процесу ЕО.

11.2. Принципи екологічної оцінки

Процедури екологічної оцінки в різних країнах роз­різняються в багатьох аспектах: для яких видів діяльності проводиться ЕО, хто проводить її, у яких рішеннях і в якому вигляді враховуються її результати. Так, екологічна оцінка може проводитися для усіх видів діяльності, чи наприклад, тільки для значних проектів, здійснюваних за рішенням уряду, чи для видів діяльності, відібраних за визначеними правилами. Основну роль у проведенні екологічної оцінки може відіграв ініціатор діяльності чи природоохоронні органи. Результати її можуть по-різному використовуватися в системі прийняття рішень. Ступінь обов'язковості врахування результатів екологічної оцінки в прийнятті рішень теж розрізняється в різних країнах.

Незважаючи на ці відмінності, ефективні системи еколо­гічної оцінки, перевірені часом, відповідають трьом основним принципам: превентивносші, комплексності і демокра­тичності.

Принцип превентивності означає, що екологічна оцінка проводиться до прийняття основних рішень з реалізації намічуваної діяльності, а також, що її результати використо­вуються при підготовці і прийгіятті рішень. Аналіз наслідків уже прийнятого рішення екологічною оцінкою по суті не є. Це справедливо незалежно від того, є такий аналіз «обґрунту­ванням» рішення, орієнтованим на виправдання його еко­логічної прийнятності, чи являє собою об'єктивне і незалежне дослідження.

Для ефективних систем екологічної оцінки характерно розширене розуміння превентивності — екологічна оцінка повинна проводитися не тільки до ухвалення рішення про можливість здійснення намічуваної діяльності (наприклад, видачі відповідного дозволу), але і до прийняття найважливіших проектних рішень. Зрештою, послідовна реалізація принципу

218

РОЗДІЛ 11

превентивності призводить до необхідності стратегічної екологічної оцінки (СЕО), предметом якої є рішення більш високого рівня, що передують плануванню конкретних проектів. Одним з важливих інструментів реалізації принципу превентивності є аналіз альтернатив. Розгляд і порівняння декількох альтернатив досягнення цілей намічуваної діяльності і варіантів її здійснення забезпечує свободу прийняття рішень у залежності від результатів екологічної оцінки.

Принцип комплексності має на увазі загальний розгляд і врахування факторів впливу намічуваної діяльності і пов'язаних з ними змін у всіх природних середовищах, а також у соціальному середовищі. Цей принцип грунтується на уявленні про те, що розподіл навколишнього середовища на «компоненти» (повітря, вода, ґрунт) є спрощенням реальної ситуації. Насправді ми маємо справу з єдиною природною системою, нерозривно зв'язаною із суспільством. Завдання екологічної оцінки полягає не тільки в тім, щоб простежити, наскільки дотримуються «стандартів і норм» для окремих компонентів природного середовища, але й у тім, щоб зрозуміти, як природно-соціальна система в цілому відреагує на вплив намічуваної діяльності.

На процедурному рівні відображення принципу ком­плексності - це розгляд різних впливів намічуваної діяльності в рамках єдиної процедури, а також представлення інформації про них у єдиному документі.

Принцип комплексності може бути поширений до розгляду і врахування при прийнятті рішень екологічних і соціально-економічних наслідків намічуваної діяльності в комплексі.

Зрештою, принцип демократичності відбиває той факт, що екологічна оцінка не зводиться до науково-технічного до­слідження, а є інструментом прийняття взаємоприйнятних рішень. Передбачений вплив намічуваної діяльності на навколишнє середовище торкається інтересів потенційно необмеженого кола осіб й організацій. Більшість з них не ' володіють якими-небудь формальними повноваженнями у відношенні цієї діяльності. Інструментом захисту інтересів цих сторін (у тій мірі, у якій вони відбиті в «інтересах суспільства в

219

РОЗДІЛ 11

Екологічний менеджмент

цілому») можуть слугувати різного роду системи дозволів і ліцензування, норми проектування. Однак принцип демо­кратичності має на увазі визнання за цими сторонами права на особисту участь у процесі прийняття рішень. Таким чином, зацікавлені сторони повинні мати можливість брати участь у процесі ЕО, і їхня думка повинна враховуватися разом з висновками експертів при формулюванні висновків і вико­ристанні результатів процесу ЕО.

Ще один важливий наслідок принципу демократичності полягає в тому, що для забезпечення можливості участі зацікавлених сторін екологічна оцінка повинна проводитися відповідно до визначених правил, що відомі і зрозумілі всім її учасникам. Таким чином, необхідна наявність регламентованої процедури екологічної оцінки. У рамках цієї процедури учасники процесу повинні мати визначені права й обов'язки.

«Демократичні» процедури ЕО звичайно протиставляються «технократичним», у яких рішення приймаються закритим шляхом. У таких системах передбачається, що проблема впливу намічуваної діяльності на навколишнє середовище носить переважно науково-технічний характер, і при її розгляді значима тільки думка експертів-професіоналів, а також компетентних осіб, котрі приймають рішення.

Відсутність демократичності, закритість і непрозорість процесу ухвалення рішення часто призводить до того, що на практиці рішення в таких системах приймаються на основі неформальних переговорів і угод за участю окремих, найбільш впливових зацікавлених сторін. У результаті нерідко страждає об'єктивність екологічної оцінки.

11.3. Відмінність екологічної оцінки від інших методів екологічного регулювання. Екологічна оцінка і сталий

розвиток

У низці країн (наприклад, у Словаччині і Великій Британії) введення екологічної оцінки зіштовхувалося з протидією проектувальників і містобудівників, які думали, що вони і без

усякої ЕО адекватно врахують екологічні фактори при розробці територіальних планів і проектів. В інших державах (наприклад, у Німеччині) екологічні міністерства вважали, що вони проводять необхідний аналіз потенційних впливів у ході ліцензування окремих аспектів намічуваної діяльності (напри­клад, повітряних викидів), а отже, ніякі додаткові процедури

не потрібні.

Системи екологічного ліцензування намічуваної діяльності часто здійснювалися на відомчій основі й у такий спосіб не відповідали принципу комплексності аналізу екологічних впливів, на якому заснована ЕО. Окрім того, більшість систем ліцензування значною мірою покладається на технічні стан­дарти, які, по-перше, не завжди здатні регулювати непрямі і синергічні впливи і, по-друге, не обов'язково відбивають думку зацікавлених сторін. Комплексна і демократична ЕО дозволяє усунути зазначені недоліки.

Екологічна оцінка і сталий розвиток. Екологічна оцінка, що відповідає сформульованим вище принципам, може слугува­ти одним з основних інструментів сталого розвитку. Будучи не тільки превентивним інструментом екологічного регулювання, але також: і інструментом планування і проектування, вона допомагає формувати стратегічні рішення відповідно до економічних, соціальних до еко­логічних цілей стійкого розвитку.

Предметом екологічної оцінки є вплив намічуваної діяльності на навколишнє середовище. Під впливом тут розуміються ті зміни в навколишньому середовищі, що цілком чи частково є результатом намічуваної діяльності. Прогноз і розробка заходів для їхнього пом 'якшення є однією з основних складових процесу ЕО. Систематична, ком­плексна природа екологічної оцінки дозволяє виявляти ті впливи, що можуть неадекватно враховуватися стан­дартами, встановленими для окремих середовищ і джерел впливу, насамперед, непрямі і кумулятивні впливи. З іншого боку, для того щоб такий систематичний аналіз був

221

220

Екологічний менеджмент

можливий, а результати його могли застосовуватися на практиці, екологічна оцінка повинна бути сконцентрована на найбільш важливих, ключових впливах. Впливи в рамках екологічної оцінки розглядаються не тільки з огляду на їхню фізичну величину, але і з огляду їхньої значимості для суспільства в цілому, окремих соціальних груп і громадян.

Під навколишнім середовищем у контексті ЕО розуміються природні середовища, компоненти навколишнього середовища, ландшафт. Традиційно в ході ЕО розглядаються й історикд-__. культурні цінності. Однак практично завжди екологічна оцінка тією чи іншою мірою зачіпає медичні, соціальні і економічні наслідки намічуваної діяльності, пов'язані із впливом на навколишнє природне середовище. Так, погіршення якості навколишнього природного середовища може спричинити для місцевого населення погіршення здоров'я, наслідки соціального характеру (наприклад, погіршення якості життя внаслідок скорочення можливостей для рекреації), а також економічного характеру (наприклад, падіння цін на нерухомість). Розгляд таких наслідків у ході ЕО є практичною необхідністю незалежно від того, чи закріплені подібні вимоги законодавчо. Це пов'язано з тим, що екологічна оцінка розглядає впливи на навколишнє середовище через їхню значимість для суспільства в цілому, окремих громадян і груп, що у певній мірі обумовлена саме соціальними й економічними наслідками.

Тепер у більшості систем ЕО прийнятий «традиційний» підхід s систематична оцінка соціально-економічних наслідків (включаючи вплив на здоров'я) проводиться лише в тією мірою якою вона пов'язана із впливом на навколишнє природне середовище. При цьому низка соціально-економічних наслідків залишається за межами екологічної оцінки. Передбачається, однак, що всі ці фактори, разом із результатами екологічної оцінки, врахуються органом, що приймає рішення про мож­ливість здійснення намічуваної діяльності.

Предметом ЕО можуть бути не тільки окремі проекти, але ініціативи більш високого рівня — різні плани і програми,

222

РОЗДІЛ 11

галузеві схеми розвитку, проекти нормативних актів, що можуть мати значні екологічні наслідки.

Ініціатором ЕО може слугувати юридична чи фізична особа, відповідальна за планування (проектування) і здійснення намічуваної діяльності, свого роду «хазяїн» намічуваної діяльності. У ролі ініціатора можуть виступати як державні органи, так і приватні компанії.

У більшості систем ЕО ініціатор діяльності зазнає витрат, пов'язанних з проведенням основних елементів ЕО. Це є наслідком принципу «забруднювач платить», а також принципу «презумпції потенційної екологічної небезпеки намічуваної діяльності» (закріпленого, наприклад, у російському за­конодавстві), відповідно до якого тягар доказу екологічної безпеки намічуваної діяльності повинен бути покладений на його ініціатора. Це пов'язано також з тим, що екологічна оцінка, виконана в повному обсязі, може бути пов'язана зі значними витратами, що навряд чи доцільно покладати на бюджет держави.

У багатьох національних системах до числа найважливіших обов'язків ініціатора діяльності відноситься прогноз впливів намічуваної діяльності на навколишнє середовище, підготовка документа, що відбиває результати цього прогнозу (ОВНС), а також обговорення його з громадськістю.

11.4. Ухвалення рішення за підсумками екологічної

оцінки

Практично у всіх країнах рішення про можливість здій­снення намічуваної діяльності в цілому приймають державні органи, видаючи дозвіл, ліцензію і т.п. Наприклад, у Великій Британії в більшості випадків цю функцію виконують місцеві управління з планування. У багатьох національних системах матеріали ЕО використовуються при ухваленні загального рішення про можливість здійснення намічуваної діяльності. У таких системах контроль процедури і якості документації й ухвалення рішення розділені і відносяться до компетенції різних організацій. У той же час, в ряді систем обов'язкове рішення за

223

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 11

підсумками екологічної оцінки приймається тими ж органами, що контролюють якість ЕО, тобто екологічний менеджмент.

У деяких системах ініціатор діяльності самостійно приймає рішення про її здійснення, з огляду на результати екологічної оцінки. Це має місце в тих випадках, коли ініціатор є державною організацією (наприклад, в федеральній системі США у випадку державної організації-ініціатора).

Узгодження окремих аспектів намічуваної діяльності. Існують різні спеціалізовані органи, наприклад агентства, відповідальні за охорону вод, лісів, здоров'я населення і т.д. Ці органи відповідальні за узгодження (ліцензування, видачу дозволу) окремих аспектів намічуваної діяльності, що можуть включати, наприклад, використання визначених ресурсів, обсяг викидів і т.п. Як правило, ці органи використовують зміст матеріалів екологічної оцінки при ухваленні відповідного рішення.

У переважній більшості систем ЕО всі перераховані функції виконують державні органи. Однак, можливі і виключення, наприклад зазначена вище незалежна Комісія з ЕО в Нідер­ландах. Зрештою, варто згадати внутрішні системи ЕО міжнародних організацій (наприклад, Всесвітнього банку, Європейського банку реконструкції і розвитку і т.п.). У таких системах функції «спеціально уповноважених органів» в описаному змісті виконують підрозділи цих організацій. Вони контролюють дотримання необхідних процедур ініціатором діяльності, що претендує на одержання фінансування, оцінюють якість документації з ЕО, а також приймають рішення про виділення фінансування.

Здійснення будь-якого великого проекту, і, зокрема, його екологічні аспекти стосуються різноманітних інтересів суспільства в цілому, численних організацій, соціальних груп і окремих громадян. Узгодження інтересів з цими сторонами, принаймні, врахування їхніх інтересів при плануванні намі­чуваної діяльності становить одне з найважливіших завдань екологічної оцінки. Процес взаємодії з зацікавленими сто-

ронами в ході ЕО звичайно характеризуються як «консультації й участь громадськості».

Роль зацікавлених сторін у процесі ЕО можна коротко описати в такий спосіб:

  • вони представляють свої інтереси, а також інтереси інших, іноді більш широких груп;

  • вони можуть надавати інформацію, необхідну для проведення екологічної оцінки.

Зацікавлені сторони в процесі ЕО можуть бути, зокрема, представлені державними органами, наприклад, спеціалізо­ваними агентствами, у сферу компетенції яких входить той чи інший аспект намічуваної діяльності, чи органами місцевого самоврядування. Передбачається, що державні органи пред­ставляють інтереси суспільства в цілому чи населення визначеної території в сфері своєї компетенції, зокрема при видачі дозволів чи погоджень. Однак ця взаємодія не обов'язково має на увазі одержання формального дозволу. Деякі державні організації, беручи участь у процесі консультацій, можуть служити джерелом інформації, необхідної для виконання ЕО. Іншим організаціям необхідно направляти ЗВНС чи його проект; потім вони можуть представити офіційні зауваження і коментарі, що носять рекомендаційний характер. Зрештою, деякі державні організації самі і планують на даній території діяльність, що може стосуватися намічуваної діяльності s предмет ЕО. Цей факт повинен бути врахований ініціатором у процесі планування, для чого необхідна взаємодія з цими організаціями. Практично в будь-якій національній системі ЕО визначений перелік державних органів, взаємодія з якими необхідна в ході екологічної оцінки.

Однак коло сторін, взаємодія з якими необхідна в ході екологічної оцінки, далеко не обмежується державними органами. Так, незалежні наукові організації можуть мати цінну інформацію, необхідну для прогнозу чи впливів оцінки їхньої значимості. Різні зацікавлені сторони представлені численними неурядовими (суспільними) організаціями, що відбивають інтереси різних груп громадян. Зрештою, зацікавленою

224

15272

225

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 11

стороною є і просто широка громадськість, наприклад місцеве населення в зоні здійснення проекту. Ці учасники процесу в більшості випадків не мають формально визначених повнов­ажень, контрольних чи розпорядницьких функцій. У той же час взаємодія з ними розглядається як невід'ємна частина процесу ЕО, покликана забезпечити ефективність процесу, зниження його суперечності, а також дотримання прав громадян. Організація взаємодії з цими сторонами представляє велику складність, як для регламентації, так і для здійснення, оскільки коло цих учасників потенційно необмежене і заздалегідь визначити його неможливо, так само як неможливо формально врахувати всі деталі цієї взаємодії.

11.5. Виконавці

Ініціатор діяльності може використовувати послуги сторонніх організацій для розробки проектної документації чи спеціалізованої компанії s для підготовки ЗВНС. Державні організації можуть запрошувати консультантів для оцінки якості документації з ЕО, а громадськість може залучати експертів для незалежної оцінки тих чи інших аспектів намічуваної діяльності.

Загальна схема процесу екологічної оцінки проектів. Процес екологічної оцінки проектів починається з ухвалення рішення про необхідність ЕО. Це рішення може прийматися ініціатором діяльності чи державними органами на основі списків діяльності, що підлягають ЕО, в явному вигляді сформульованих у нормативно-правових актах і (чи) попередньої оцінки впливів намічуваної діяльності на навколишнє середовище. Така оцінка може проводитися як неформально, так і у вигляді спеціального регламентованого процесу.

На цій же стадії може відбуватися більш точне визначення об'єкта екологічної оцінки. Це необхідно для того, щоб уникнути ситуації, коли оцінці піддається тільки частина реального задуму. Наприклад, якщо передбачається прокладка шосе, то екологічна оцінка потрібна не тільки і не стільки для тої

226

(невеликої) ділянки, на якій у даний момент виділяється фінансування, а на всю магістраль в цілому, з урахуванням під'їзних шляхів, бензоколонок і інших об'єктів, нерозривно з ним пов'язаних, з урахуванням тих змін, що відбудуться на прилеглих територіях.

Рішення про проведення екологічної оцінки в деяких системах приймається безпосередньо ініціатором діяльності на основі чинного законодавства й інших правил. Однак у багатьох національних системах добір об'єктів ЕО запроваджується органами охорони навколишнього середовища, часто за участі зацікавлених сторін і громадськості.

Наступною стадією є визначення завдань ЕО. На цій стадії виявляються потенційно важливі впливи, що повинні детально вивчатися згодом. Тут же може відбуватися визначення принципових альтернатив намічуваної діяльності, що будуть аналізуватися і порівнюватися в процесі подальшої оцінки. Як правило, на цій же стадії готується програма проведення ЕО (технічне завдання), що серед іншого включає одержання необхідних погоджень, консультації з громадськістю й інші заходи.

Визначення завдань і планування ЕО може здійснюватися як безпосередньо ініціатором і розроблювачем, так і за участі органів державної влади і зацікавлених сторін. У ряді систем чи програм технічне завдання ЕО носить офіційний характер і затверджується чи безпосередньо розробляється державними органами.

Прогноз, аналіз і оцінка значимості очікуваних впливів на навколишнє середовище є основною стадією процесу еколо­гічної оцінки. При цьому повинна бути вивчена не тільки фізична величина факторів, що спричиняють вплив (обсяг викидів чи концентрація шкідливих речовин), але й очікувані зміни в різних компонентах навколишнього середовища: воді, повітрі, грунті, ландшафті, фауні і флорі, взаємозв'язку між усіма цими факторами. Має бути також вивчений можливий вплив здійснення діяльності на здоров'я людини, історико-

15*

227

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 11

культурні цінності і, як правило, соціально-економічні умови. Наслідки здійснення намічуваної діяльності повинні бути оцінені не тільки з точки зору їхніх розмірів, але й з урахуванням значимості. Потенційні впливи повинні вивчатися для всіх альтернатив, розглянутих у ході екологічної оцінки, щоб забезпечити можливість їхнього порівняння і вибору найбільш прийнятної альтернативи.

Розробка заходів щодо пом'якшення впливів. У процесі проведення екологічної оцінки проектів інформація про важливі екологічні впливи повинна приводити до вибору між запропо­нованими альтернативами чи пошуку нових проектних рішень, спрямованих на їхнє пом'якшення. Під пом'якшенням ми розуміємо запобігання чи зменшення впливів (наприклад, шляхом будівництва очисних споруд чи використання технології, що призводять до менших викидів), ліквідацію чи зменшення збитку, нанесеного навколишньому середовищу, і, зрештою, різні форми компенсації. Прикладом останньої можуть бути заходи щодо благоустрою прилеглих територій, зниження для місцевого населення тарифів на послуги компанії - ініціатора діяльності, а в деяких випадках s безпосередня виплата компенсацій місцевому населенню. Вибір заходів повинен бути належно обґрунтований і їхня екологічна ефективність описана в документації з ЕО, це звичайно є відповідальністю ініціатора і розроблювача.

Складання підсумкового документу екологічної оцінки (ОВНС) у більшості національних систем ЕО є обов'язком ініціатора діяльності і, як правило, здійснюється з його доручення розроблювачем проектної документації чи спеціалізованими організаціями. Документація з ЕО повинна в першу чергу сприяти ухваленню обізнаного рішення (чи рішень) з намічуваної діяльності. Інша важлива функція — представити інформацію про намічувану діяльність і її передбачені впливи для зацікавлених осіб і організацій, у тому числі, що стосуються цих впливів. Тому важливо, щоб документація в стислій і зрозумілій формі викладала основні висновки екологічної оцінки проекту.

228

Консультації й участь громадськості. Взаємодія з зацікав­леними сторонами s консультації й участь громадськості s доцільна на багатьох чи навіть на всіх стадіях екологічної оцінки. Наприклад, на стадії визначення задач ЕО корисно знати думку громадськості про те, які саме впливи на навколишнє середовище викликають найбільшу заклопотаність і, отже, повинні бути вивчені.

Багато національних систем передбачають особливу стадію ЕО, присвячену консультаціям і участі громадськості. Основ­ним змістом цієї стадії є обговорення підсумкового документа ЕО (ОВНС) чи його проекту, представлення коментарів і зауважень до нього. Як правило, протягом визначеного періоду цей документ доступний громадськості й іншим зацікавлених сторонам, що можуть представляти свої зауваження і про­позиції. Одночасно документ направляється в ряд державних органів і інших організацій для одержання офіційних коментарів і зауважень. Розповсюдженою вимогою є також проведення на цьому етапі суспільних слухань і включення їхніх результатів у матеріали з оцінки впливу.

11.6. Врахування результатів екологічної оцінки при прийнятті рішень

Основна мета екологічної оцінки — сприяти прийняттю рішень, що враховують екологічні фактори на рівні з технічними й економічними. Проміжні й остаточні результати екологічної оцінки проектів можуть використовуватися різними сторонами, наприклад:

проектувальниками при виборі проектних рішень, пов'язаних з найменшим впливом на навколишнє середовище і при плануванні заходів для пом'якшення впливів;

ініціатором при виборі альтернатив здійснення намічуваної діяльності (чи ухваленні рішення про відмову від такої);

кредитно-фінансовими організаціями під час прийняття рішень про виділення коштів на здійснення намічуваної діяльності;

229

Екологічний менеджмент

органами, відповідальними за охорону навколишнього середовища при видачі дозволів на природокористування й узгодженні умов природокористування;

іншими органами державного нагляду і контролю, органами влади і місцевого самоврядування при прийнятті рішень про дозвіл чи ліцензування намічуваної діяльності.

Післяпроектні стадії. Накопичений в галузі ЕО досвід свідчить, що результативність цього процесу вирішальним чином залежить від того, наскільки висновки екологічної оцінки враховуються не тільки при плануванні, але і при здійсненні намічуваної діяльності. Тому в сучасних системах ЕО все більше уваги приділяється стадіям ЕО, що відбуваються після затвер­дження намічуваної діяльності («післяпроектним стадіям»). З цією метою в документацію з ЕО включаються так звані плани екологічного менеджменту (ПЕМ), що докладно описують, яким чином будуть виконуватися запропоновані заходи для пом'якшення негативних впливів. ПЕМ звичайно також включають програми моніторингу реальних впливів і порівняння їх з попередніми, що дозволяє поліпшити не тільки індивідуальні процедури екологічної оцінки, але і систему ЕО в цілому.

Елементи процесу ЕО: участь громадськості і розгляд альтернатив. Одним з найважливіших елементів екологічної оцінки є участь громадськості. У процесі екологічної оцінки беруть участь три основні групи, що розрізняються за ступенем і характером зацікавленості в тих чи інших результатах проекту: ініціатор діяльності, спеціально уповноважені органи й інші зацікавлені сторони. При цьому ініціатор діяльності і група учасників, що представляє інтереси держави, досить легко визначаються за формальними ознаками, їхні права й обов'язки, як правило, регламентовані нормативними документами. У той же час група, умовно названа «інші зацікавлені сторони», і насамперед, її частина, яку можна охарактеризувати як «гро­мадськість», піддається ідентифікації набагато сутужніше. При цьому сама громадськість має складну внутрішню структуру, включає безліч груп інтересів. З цих причин організація взаємодії з нею в рамках процесу ЕО представляє найбільшу складність.

РОЗДІЛ 11

По-перше, участь громадськості може слугувати інстру­ментом узгодження інтересів різних груп, які беруть участь у плануванні і здійсненні намічуваної діяльності. Протиріччя, що виникають між інтересами цих груп, є найбільш частим джерелом конфліктів, які виникають навколо проекту. Тому пошук таких проектних рішень, що найбільшою мірою відповідали би інтересам усіх цих сторін, у значній мірі визначає зміст процесу участі громадськості. Можна сказати, що однією з основних цілей участі громадськості в процесі ЕО є виробка взаємоприйнятних рішень і, як наслідок, зменшення конфліктності проекту в цілому.

По-друге, суспільна участь може використовуватися як інструмент вирішення різних завдань екологічної оцінки, таких як виявлення можливих впливів, вивчення соціальної зна­чимості проекту і визначення найбільш значимих впливів, вивчення альтернатив, планування заходів задля зменшення і (чи) пом'якшення впливів. У цілому суспільна участь повинна сприяти поліпшенню якості прийнятих рішень.

11.7. Розгляд альтернатив

Ще одним елементом, що визначає структуру процесу ЕО, є розгляд альтернатив. Відомо, що будь-який господарський об'єкт, так чи інакше, впливає на навколишнє середовище. Найважливішим завданням ЕО є зменшення негативних і збільшення позитивних впливів намічуваної діяльності. При цьому самі поняття зменшення (збільшення) припускають порівняння з іншими варіантами рішень, що ведуть до тієї ж мети. Можна сказати, що екологічна оцінка на безальтер-нативній основі взагалі не має сенсу. Крім того, вибір варіанта з числа досліджених альтернатив є одним із способів врахування результатів ЕО в прийнятті рішень. У добре організованому процесі ЕО розгляд альтернатив проходить через більшість стадій — від їхнього визначення на ранніх етапах процесу, через аналіз на стадії прогнозу впливів і обговорення з зацікавленими сторонами, і до прийняття рішень за підсумками ЕО.

230

231

Екологічний менеджмент

Необхідність розгляду альтернатив зафіксована в зако­нодавстві більшості країн і міжнародних організацій, що мають системи екологічної оцінки.

Принцип превентивності і стратегічна екологічна оцінка.

Як уже було сказано, екологічна оцінка спрямована на запобігання екологічного збитку. На ранніх стадіях розвитку механізму ЕО вважалося, що для цього досить проведення екологічної оцінки проекту до того, як починається здійснення діяльності. Іншими словами, вважалося, що досить спочатку підготувати проект, потім «прорахувати» наслідки його здійснення і на основі результатів цих підрахунків прийняти рішення про можливість здійснення намічуваної діяльності. Саме на такому розумінні ґрунтувалися ранні уявлення про екологічну експертизу в Радянському Союзі («закінчений проект повинен пройти екологічну експертизу»).

Але, як показує досвід, такий підхід виявляється недо­статнім. Якщо проект уже розроблений без врахування екологічних факторів, то ніяка експертиза не може зробити його екологічно безпечним. Так, у рамках того ж приклада, експер­тиза, у кращому випадку, могла повернути проект «на доробку», що нерідко носила косметичний характер, чи взагалі його «заборонити», таким чином, принципово протиставляючи економічний розвиток і охорону навколишнього середовища.

Сучасні уявлення про процес екологічної оцінки проектів полягають в тому, що він повинен починатися на самих ранніх стадіях розробки проекту і проходити паралельно з процесом проектування. При цьому результати екологічної оцінки проекту використовуються не тільки для «обґрунтування» уже прийнятих проектних рішень і навіть не тільки для розробки спеціальних природоохоронних заходів, а для прийняття ключових рішень на вибір технології і місця розміщення об'єкта.

Однак навіть у тому випадку, якщо екологічна оцінка проводиться відповідно до викладених вище принципів, можна констатувати, що вона починається недостатньо рано. Так, рішення про здійснення будь-якого великого проекту, на-

РОЗДІЛ 11

приклад будівництва електростанції, як правило, приймається в рамках галузевих програм чи планів територіального розвитку. Наслідком принципу превентивності є те, що оцінка діяльності повинна здійснюватися до фактичного прийняття (а не до формального затвердження) відповідного рішення, отже, предметом екологічної оцінки повинний бути план чи програма. Така оцінка називається стратегічною екологічною оцінкою (СЕО). У ході такої оцінки, зокрема, можуть бути розглянуті альтернативні варіанти досягнення поставлених цілей (напри­клад, вибір типу джерела енергії, проекти, спрямовані на енергозбереження), у тому числі варіанти здійснення кон­кретних проектів для досягнення цих цілей. Зрозуміло, альтернативи можуть (і повинні) бути розглянуті й у ході ЕО проектного рівня, однак ухвалення рішення про відмову від реалізації проекту чи принципові зміни типу об'єкта на цьому етапі можуть бути пов'язані з великими труднощами.

Однак роль СЕО не обмежується забезпеченням своє­часного розгляду альтернатив і пов'язаного з ними впливу на навколишнє середовище. Здійснення конкретного проекту може тією чи іншою мірою визначати напрямок розвитку території. Наприклад, спорудження великої електростанції може значною мірою визначити розвиток енергоємістких виробництв і, з іншого боку, істотно обмежити можливості розвитку туризму, рекреаційного використання території. Зрозуміло, такі напрямки повинні визначатися не стихійно, в результаті здійснення ряду окремих проектів, а усвідомлено, на підставі пріоритетів, встановлених систематичним чином. Стратегічна екологічна оцінка може відіграти важливу роль у цьому процесі, забезпечуючи врахування екологічних факторів при виявлені пріоритетів розвитку.

Таким чином, СЕО не тільки відстороняє деякі обмеження екологічної оцінки проектів, але і є ключовим елементом стійкого розвитку.

Екологічна оцінка проектів і післяпроектний аналіз. Щоб бути ефективним, механізм ЕО повинен враховувати цю

232

233

Екологічний менеджмент

особливість проектного циклу. Для ефективного розвитку екологічної оцінки необхідна організація «зворотного зв'язку», що дає можливість оцінити відповідність чи невідповідність зроблених пророкувань реальному впливу на навколишнє середовище і, за необхідності, здійснити заходи щодо кори­гування діяльності.

Ця мета досягається шляхом розробки за результатами ЕО планів екологічного менеджменту і програм післяпроектного аналізу.

Плани екологічного менеджменту потенційно є спо­лучною ланкою в інтеграції ЕО і таких сучасних інструментів добровільної екологічної діяльності, як системи екологічного менеджменту (СЕМ).

Контрольні запитання

  1. В чому полягають особливості ОВНС?

  2. Що таке принцип «превентивності» в ОВНС?

  3. Які сфери застосування ОВНС?

РОЗДІЛ 12. ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА ПРОЕКТІВ

12.1. Мета і завдання екологічної експертизи

Екологічна експертиза (ЕЕ) - це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань і об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевих екологічних дослідженнях, аналізі й оцінці передпланових, проектних і інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати чи впливає на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей. Екологічна експертиза спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої і фактичної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональному використанню і відтворенню природних ресурсів, створенню екологічної безпеки.

Метою ЕЕ є запобігання негативному впливу антропо­генної діяльності на стан навколишнього середовища і здоров'я населення, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності й екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.

ЕЕ ґрунтується на концепції прийнятного ризику і реалізує концепцію управління ризиком - тобто процесу прийняття рішень, у яких оцінюється екологічний ризик і можливості його попередження.

Основними принципами ЕЕ є:

  • гарантія безпечної життєдіяльності;

  • збалансованість економічних, екологічних, медико-біологічних і соціальних інтересів;

  • наукова обґрунтованість і незалежність, об'єктивність і гласність, варіантність і превентивність;

  • державне регулювання;

  • доцільність реалізації об'єктів експертизи;

  • законність.

234

235

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 12

Відповідно Національній програмі охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів при виборі пріоритетів повинні враховуватися такі критерії і фактори:

  • погіршення стану здоров'я населення, пов'язане з якістю навколишнього середовища й умовами життєдіяльності;

  • втрати виробництва, обумовлені збитком чи руй­нуванням фізичного капіталу;

  • погіршення стану навколишнього середовища, що може стати причиною можливої загибелі біосфери;

  • еколого-економічна ефективність природоохоронних заходів.

Основні завдання екологічної експертизи:

S Визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності.

S Організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів ЕЕ.

^ Встановлення відповідності об'єктів ЕЕ вимогам еко­логічного законодавства, санітарним нормам, будівельним нормам і правилам.

S Оцінка впливу діяльності об'єктів.

S ЕЕ впливу на стан навколишнього середовища, здоров'я людей і якість природних ресурсів.

S Оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості і достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей.

S Підготовка об'єктивних, всебічно обґрунтованих ви­сновків ЕЕ.

12.2. Об'єкти екологічної експертизи

Екологічній експертизі підлягають:

• інвестиційні програми, проекти схем розвитку і роз­
міщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей на­
родного господарства;

  • проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного планування, схем генеральних планів промислових вузлів, схем розміщення підприємств у промислових вузлах і районах, схем облаштованості промислової забудови, інша передпланова і передпроектна документація;

  • інвестиційні проекти, техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти і робочі проекти на будівництво нових і розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих підприємств;

  • документація з перепрофілювання, консервації і лік­відації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв і інших промислових і господарських об'єктів, що можуть впливати на стан навколишнього середовища, у тому числі військового й оборонного призначення;

  • проекти законодавчих і інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі забезпечення еко­логічної (у тому числі радіаційної) безпеки, охорони навко­лишнього природного середовища і використання природних ресурсів, діяльності, що може впливати на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей;

  • документація з впровадження нової техніки, технології, матеріалів і речовин (в тому числі закуповуваних за кордоном), що можуть створити потенційну загрозу навколишньому середовищу і здоров'ю людей;

  • відповідно до рішень Кабінету Міністрів України, уряду А Р Крим, місцевих рад народних депутатів чи їхніх виконавчих комітетів Державній ЕЕ можуть підлягати еко­логічні ситуації, що створилися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти і комплекси, у тому числі військового й оборонного призначення, що спричиняють значний негативний вплив на стан природного середовища і здоров'я людей;

  • військові, оборонні та інші об'єкти, інформація про які становить державну таємницю, підлягають ЕЕ відповідно до Закону та інших спеціальних законодавчих актів України.

236

237

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 12

Загальні вимоги до проведення екологічної експертизи. До

документації на об'єкти ЕЕ додаються обґрунтування з забезпечення екологічної безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності з комплексною еколого-економічною оцінкою наявного чи передбаченого впливу на стан природного середовища, оцінкою екологічного ризику, небезпеки для здоров'я людей і з альтернативними програмними варіантами зменшення цих впливів. Особи, що передають документацію на об'єкти ЕЕ, при необхідності організують і фінансують проведення додаткових досліджень, пошукових і експертних робіт, забезпечують гласність і враховують суспільну думку про заплановану чи здійснювану діяльність, гарантують вірогідність попередньої оцінки впливу на навколишнє середовище і здоров'я людей, що відображається в Заяві про екологічні наслідки діяльності.

12.3. Суб'єкти екологічної експертизи

Суб'єктами ЕЕ є:

Міністерство охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки України, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації і еколого-експертні підрозділи чи комісії.

Органи й установи Міністерства охорони здоров'я України - у частині, що стосується експертизи об'єктів, які можуть негативно впливати чи впливають на здоров'я людей.

Інші державні органи, місцеві Ради народних депутатів і органи виконавчої влади на місцях відповідно до законодавств. Громадські організації екологічної спрямованості чи створювані ними спеціалізовані формування. Інші установи, організації і підприємства, у тому числі іноземні юридичні і фізичні особи, що залучаються до проведення ЕЕ. Окремі громадяни в порядку, передбаченому Законом і іншими актами законодавства.

12.4. Форми проведення екологічної експертизи

В Україні здійснюються державна, суспільна, додаткова і інші види ЕЕ.

Висновки державної ЕЕ є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення про подальшу реалізацію об'єктів ЕЕ, висновки державної ЕЕ враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.

Висновки суспільної й інших ЕЕ носять рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної ЕЕ, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта ЕЕ.

Державна ЕЕ організується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями чи спеціально створюваними комісіями Міністер­ства охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки Ук­раїни, Міністерства охорони здоров'я України, їхніх органів на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади.

До проведення державної ЕЕ можуть у встановленому порядку залучатися фахівці інших установ, організацій і підприємств, а також експерти міжнародних організацій.

Здійснення державної ЕЕ є обов'язковим для видів діяльності й об'єктів, що являють підвищену екологічну небезпеку (Додаток 1).

Перелік видів діяльності й об'єктів, що являють підвищену екологічну небезпеку, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України і Міні­стерства охорони здоров'я України.

Проведення додаткових державних ЕЕ здійснюється з ініціативи зацікавлених осіб на підставі договору про надання еколого-експертних послуг за рішеннями Кабінету Міністрів України, Уряду А Р Крим, місцевих Рад народних депутатів чи їхніх виконавчих комітетів.

Спеціальні вимоги до документації на об'єкти дер­жавної ЕЕ. В документації на об'єкти державної ЕЕ повинні передбачатися:

238

239

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 12

  1. Комплексна еколого-економічна оцінка впливу за­планованої чи здійснюваної діяльності на стан навколишнього середовища, використання і відтворення природних ресурсів, здоров'я населення, оформлена у вигляді окремого тому (книги, розділу) документації і Заяви про екологічні результати діяльності.

  2. Обґрунтування впровадження сучасних нематеріало- і неенергмістких, мало- і безвідхідних технологічних процесів.

  3. Забезпечення комплексної переробки, утилізації й ефективного використання відходів.

  4. Заходи щодо економії водних ресурсів, забезпечення ефективного очищення усіх видів стічних вод, а також їхнього використання для технічних потреб без скидання цих вод у природні водотоки і водойми.

  5. Дієвість і досконалість заходів, що передбачаються, з охорони атмосферного повітря від забруднення.

  6. Забезпечення збереження, охорони і відтворення об'єктів рослинного і тваринного світу, природно-заповідного фонду.

  7. Забезпечення захисту населення і навколишнього середовища від шкідливого впливу антропогенних фізичних, хімічних і біологічних факторів.

Документація, що представляється на об'єкти державної ЕЕ, повинна бути у відповідному порядку погоджена з зацікав­леними органами і містити оцінку можливих соціальних наслідків.

Замовники державної ЕЕ зобов'язані підготувати у вста­новленому порядку Заяву про екологічні наслідки діяльності і матеріали, на яких вона ґрунтується.

Суспільна екологічна експертиза проводиться з іні­ціативи громадських організацій на добровільній основі, складається із вчених, представників засобів масової інформації, громадськості.

Суспільна ЕЕ може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що має потребу в екологічному обґрунтуванні, з ініціативи громадських організацій чи інших суспільних формувань.

Суспільна ЕЕ може здійснюватися одночасно з державною 11Е шляхом створення на добровільних засадах тимчасових чи постійних еколого-експертних колективів або громадських організацій інших суспільних формувань.

Додаткова ЕЕ проводиться з ініціативи зацікавлених організацій і осіб, а також за рішенням центральних і місцевих органів влади.

Контрольні запитання

  1. На яких об'єктах може проводитися екологічна ек­спертиза?

  1. Хто може бути суб'єктом екологічної експертизи?

  1. Які форми проведення екологічної експертизи Вам відомі?

  2. Що може слугувати критерієм для призначення дер­жавної екологічної експертизи?

240

1

241

РОЗДІЛ 13

РОЗДІЛ 13.

МІСЦЕ І РОЛЬ ЕКОЛОГІЧНОГО АУДИТУ В УПРАВЛІННІ

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ

13.1. Теоретичні основи формування і розвитку екологічного аудиту

Сфера взаємодії суспільства і природи підрозділяється на три групи відносин: природокористування, охорона навко­лишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки.

Під природокористуванням у широкому сенсі розуміється використання людиною навколишнього природного сере­довища з метою задоволення економічних, екологічних, соціальних і інших потреб. Під охороною навколишнього природного середовища розуміється система заходів, спрямо­ваних на збереження, поліпшення й оздоровлення природного середовища, запобігання та усунення шкідливих наслідків господарської й іншої діяльності.

У свою чергу забезпечення екологічної безпеки являє собою систему заходів, що спрямовані на захист життєво важливих інтересів людини від несприятливого впливу навколишнього середовища в результаті господарської чи іншої діяльності. На відміну від охорони навколишнього природного середовища, де безпосереднім об'єктом є окремі екологічні системи (природні комплекси), об'єктом заходів забезпечення екологічної безпеки є людина, її генетичний фонд, економічні, екологічні і духовні інтереси.

Отже, предметом правового й економічного регулювання з боку держави виступає весь комплекс еколого-економічних відносин.

Для забезпечення дотримання нормативів якості навко­лишнього природного середовища законодавство формулює екологічні вимоги, які пропонуються усім господарським структурам. З урахуванням переходу до ринкової економіки законодавство встановлює екологічні вимоги на трьох рівнях: до господарських суб'єктів; до стадій господарського процесу

242

( планування, проектування, розміщення, будівництво, введення її експлуатацію й експлуатація об'єкта), а також до видів господарського впливу (сільське господарство, енергетика і т.д.).

Під комплексним природокористуванням розуміється користування у визначених межах природними об'єктами, як територіальними сполученнями природних ресурсів (земельних ділянок, водойм, лісів, надр та ін.), забезпечення раціонального Використання кожного природного ресурсу на даній території. До екологічних вимог і обмежень на ведення господарської й іншої діяльності на даній території (умовам природокорис­тування) відноситься дотримання вимог пріоритетного при­родокористування, лімітів і нормативів використання (ви­лучення) природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища. Так, ліцензія на природокористування оформляється після позитивного висновку екологічної експертизи.

У ліцензію, як правило, включається:

  • перелік природних ресурсів, що використовуються, ліміти і нормативи їхніх витрат і вилучення;

  • нормативи плати;

  • перелік, нормативи і ліміти викидів (скидів) забруднюючих речовин, розміщення відходів у навколишнє середовище;

  • екологічні вимоги, при яких дозволяється конкретна господарська діяльність.

Нормативами якості навколишнього середовища у межах діючого законодавства є гранично допустимі норми впливу на навколишнє природне середовище з боку діяльності людини (господарської, рекреаційної й іншої діяльності). У свою чергу нормативи якості навколишнього природного середовища можна розділити на три групи:

а) санітарно-гігієнічні s гранично допустимих концентрацій
(ГДК) шкідливих речовин - хімічних, біологічних, фізичних
впливів. Мета їх s визначення показників відносно здоров'я
людини;

б) екологічні s нормативи викидів, скидів шкідливих
речовин (ГДВ, ГДС) і інших шкідливих впливів на

іб*

243

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 13

навколишнє середовище. Вони встановлюють вимоги до джерел забруднення, шкідливого впливу. До них також відносяться технологічні, будівельні і містобудівні правила, що містять вимоги охорони навколишнього середовища;

в) у третю групу нормативів входять так звані допоміжні нормативи. Для господарських комплексів їхня сума повинна бути меншою ГДК.

Варто враховувати, що крім нормативів якості навко­лишнього середовища діють також гранично допустимі норми навантаження на природне середовище (ГДЕН) s антропогенні впливи на природні ресурси чи природні комплекси, що не призводять до порушення екологічних функцій природного середовища (кількість людей у лісі, кількість мисливців, щільність забудови території і т.д.).

Одним з нових інструментів, що дозволяють ефективно регулювати еколого-економічні відносини з дотримання вимог екологічної безпеки, є екологічний аудит (ЕА). В цілому аудит, як елемент системи забезпечення прав власності, надзвичайно важливий для економіки, тому що дозволяє зменшити інфор­маційний і комерційний ризик, пов'язаний із прийняттям управлінських рішень.

Завдання розробки і реалізації державної стратегії сталого розвитку України, окремих її регіонів припускає посилення екологічної складової економіки і гармонізацію екологічних і економічних інтересів суспільства. В цих умовах застосування процедури ЕА є необхідною умовою ефективної реалізації екологічної політики і передумовою прийняття обґрунтованих еколого-економічних рішень.

Аналіз міжнародного досвіду свідчить про широке прак­тичне застосування процедури ЕА, як засобу одержання й оцінки екологічної інформації про підприємство чи інший господарський об'єкт з метою вироблення необхідних кори­гувальних заходів і прийняття рішень на різних рівнях управління s від керівництва конкретним підприємством, організацією до органів державної влади на рівні міського району, адміністративного району, міста в цілому.

244

ЕА, початково введений в економічно розвинених державах як засіб захисту інтересів підприємницьких структур, був спрямований на зниження рівня ризику для навколишнього середовища і здоров'я людей та сприяння в регулюванні заходів у сфері охорони навколишнього середовища. До початку 90-х років багато комерційних банків стали використовувати проце­дуру ЕА з метою попередження ризику неплатежів за позичками своїх позичальників та банкрутства у зв'язку з їхньою діяльністю в сфері навколишнього середовища. Наприклад, Всесвітній банк та Європейський банк реконструкції і розвитку використовує ЕА для оцінки діяльності компаній, які ними фінансуються. Рішення цих банків про виділення інвестицій приймається з урахуванням дотримання вимог ЕА. У ряді країн, починаючи з 90-х років, прийняті національні стандарти в цій галузі.

Необхідно враховувати, що нині існують різні методичні підходи до використання процедури ЕА. У світовій практиці діють наступні основні міжнародні стандарти екологічного менеджменту й екологічного аудиту: британський стандарт BS 7750 Інституту стандартів Великобританії; стандарт CSAZ 750-94 Канадської асоціації стандартів; стандарти з екологічного аудиту і управління в сфері охорони навколишнього середовища Міжнародної організації стандартів s ISO серія 14000. Так, приміром, міжнародним стандартом ISO/DI серія 14011 визначені провідні вказівки з ЕА.

Основні принципи і положення екологічного обліку
отримали розвиток у Керівництві Європейського Союзу з.
екологічного аудиту (The Eco-Management and Audit Scheme s
EMAS), що було прийнято 29 червня 1993р. Примітно, що в
Великій Британії, а слідом "з~а нею й інших державах ЄЄ
(починаючи з 1995 ,р.) принципи ЕА набули розвитку в
управлінні комунами і міським господарством!. (LA-EMAS), )
тобто на місцевому, локальному рівні. Значний досвід з
впровадження ЕА територій накопичений у федеральній землі ,
Баден-Вюртемберг у Німеччині. В Україні, приміром, почи­
наються спроби впровадження ЕА для оздоровлення басейну р.
Дніпро на основі використання досвідуТСайадйГ""

245

Екологічний менеджмент

Слід зазначити, що дотепер питання розвитку понятійного апарату, критеріїв і показників ЕА залишаються гостро дискусійними. Існують різні підходи до визначення змісту і сутності ЕА. Його можна розуміти, приміром, як форму екологічного контролю, як інструмент оцінки впливу на стан навколишнього середовища (ОВНС), спрямованого на поси­лення екологічної складової господарської діяльності і т.д.

На основі аналізу й узагальнення наявного закордонного і вітчизняного досвіду пропонується визначенняJjA.4K_circTe-матиааваного, документованого процесу одержання, вивчення й оцінки екологічної інформації про об'єкт аудиту на основі здійснення незалежної, позавідомчої перевірки його від­повідності визначеним критеріям.

В Україні організація державного регулювання діяльності в сфері ЕА відноситься до компетенції природоохоронних органів.

До основних завдань у сфері ЕА з урахуванням міжнародної практики можна віднести:

\| • одержання достовірної інформації про діяльність суб'єктів господарювання в сфері природокористування й охорони навколишнього середовища;

  • сприяння суб'єктам господарської діяльності в само­стійному регулюванні своєї екологічної політики, формуванні пріоритетів із здійснення запобіжних заходів, спрямованих на виконання і дотримання екологічних вимог, норм і правил;

  • створення інструмента реалізації основних напрямків регулювання природокористування;

  • інтеграція діяльності в сфері навколишнього сере­довища з іншими сферами діяльності.

При цьому як об'єкт ЕА можуть виступати підприємства, що впливають на навколишнє середовище, проекти планів чи програм будівництва, реконструкції і ліквідації господарських об'єктів, окремі природні об'єкти, а також території окремих районів і інших адміністративних утворень із властивою їм господарською й іншою спеціалізацією.

Необхідність застосування процедури ЕА особливо оче­видна також у процесі приватизації державних і муніципальних

РОЗДІЛ 13

підприємств, під час проведення ріелторської діяльності, аудитування і сертифікації об'єктів нерухомості, технологічних процесів і виробництв по всьому їхньому «життєвому циклу», встановлення відповідальності за екологічний збиток, розвиток системи екологічного страхування, для обґрунтування з екологічної точки зору інвестиційних проектів і програм. ЕА, приміром, може сприяти створенню земельних фондових активів для окремих територій і міст в цілому та на їхній основі введенню іпотечного кредитування і системи земельних цінних паперів. Як наслідок, місто і його окремі адміністративні одиниці перетворюються з позичальника на кредитора, не створюючи додаткових фінансових навантажень на бюджет. Процедуру ЕА можна також успішно використовувати для управління державним земельним кадастром міста. Характерно, що в процесі суцільної інвентаризації міських земель в Одесі виявлена одна кількість землекористувачів, а законодавчо підтверджена зовсім інша.

В даний час міські землі і їхня екологічна складова не одержують об'єктивного відображення під час оцінки об'єктів нерухомості. Так, приміром, в Одесі, де ринок землі і неру­хомості розвинутий у порівнянні з іншими регіонами країни, вартість землі в загальних витратах на капітальне будівництво складає 4-6%. У той же час ціна на ділянки міських земель у загальних витратах на будівництво складає в США - від 20 до 30%, у Парижі - до 50%. При цьому міські землі s це територія, яка сама по собі повинна розглядатися, у першу чергу, як середовище заселення, як найважливіший ресурс, наявність і сприятлива якість якого забезпечує одержання необхідних економічних і екологічних благ.

Таким чином, під екологічним аудитом можна розуміти визначення сукупності показників стану навколишнього середовища в конкретному місці в будь-який заданий момент часу і зіставлення цих показників з національними та між­народними стандартами.

Результати ЕА використовуються для визначення заходів та пов'язаних з ними витрат, необхідних для приведення роботи

246

247

Екологічний менеджмент

підприємства у відповідність з вимогами стандартів. Наприклад, у частині приватизації підприємств результати ЕА можуть впливати на їхню оцінку і ціну, запропоновану покупцем.

Стосовно завдань приватизації, ЕА у світовій практиці розроблявся як інструмент для аналізу умов, пов'язаних з об'єктом приватизації (наприклад, промислового підпри­ємства). Він виступає в даному випадку як основний вид еколого-економічного аналізу при її проведенні.

Для проектів з обґрунтуванням інвестицій і позик ЕА окремих підприємств може бути хорошою альтернативою екологічній оцінці, що виконується в повному обсязі. Йдеться, насамперед, про проекти, що не передбачають нового будів­ництва, які стосуються, наприклад, реконструкції виробництва, забезпечення технічного стану і вимог дотримання при­родоохоронних норм і правил, інтенсифікації, модернізації, перепрофілювання, а також про проекти з розширення діючих промислових підприємств із відведення і без відведення додаткових земельних ділянок.

У тих випадках, коли проведення такого аналізу в повному обсязі виправдано складністю екологічних проблем, роботи над проведенням екологічної оцінки і ЕА можуть бути об'єднані в один процес. Наприклад, аудит може виявитися дуже корисним для проведених при екологічній оцінці аналізу вихідних даних, розгляді альтернативних варіантів і розробці плану екологічної санації певного об'єкта.

Якщо проблеми чи екологічні ризики, пов'язані з забруд­ненням навколишнього середовища в минулому, є для при­ватизованого об'єкта єдиними труднощами екологічного характеру, то найбільш доречним у даному випадку є ауді£г_

BІ_ДДjQЩДa£ЬITOJ_a^^ у

'більшості випадків заклопотаність викликають "такі аспекти роботи підприємства, як екологічне управління, дотримання правових норм і стандартів. Тому при проведенні аудиту існує необхідність використання декількох його типів.

Для проблем, викликаних забрудненням у минулому, за допомогою Е А можуть бути виявлені типи екологічних проблем;

248

РОЗДІЛ 13

види забруднюючих речовин і їхня концентрація; шляхи і потенційні ефекти впливу цих забруднюючих речовин на здоров'я людини і навколишнє середовище; цільові показники очищення і критерії; варіанти заходів для ліквідації наслідків забруднення; витрати і час, необхідні для здійснення варіанта, що пропонується. Під час визначення необхідного рівня очищення важливим фактором є напрямок, що передбачає використання підприємства після приватизації. Наприклад, якщо ділянка після приватизації буде використана під на­вчальну установу, то це потребує одного рівня очищення, а якщо k/для збереження відходів - то зовсім іншого.

Очевидно, що екраудит повинен також містити в собі дослідження ступеня минулого, впливу небезпечних за­бруднюючих речовин на працюючих і населення. Такі до­слідження потрібні як для визначення ризиків, пов'язаних із зазначеним впливом, так і для виявлення доцільності виплати компенсації. Також необхідно ретельне порівняння очищення з іншими варіантами ліквідації наслідків забруднення за економічними і екологічними показниками.

Визначення витрат при ЕА повинно містити в собі роз­рахунок капітальних і експлуатаційних витрат на ліквідацію наслідків і попередження забруднення та порівняння їх з вартістю основних фондів підприємства. Як показує аналіз наявного досвіду, процес проведення ЕА може включати такі стадії:

  1. попередня класифікація об'єктів за ступенем впливу на навколишнє середовище;

  2. обмежений за обсягом (що не потребує великих витрат) аудит дотримання наявних екологічних стандартів;

  3. проведений у повному обсязі аудит відповідності і дотримання екологічних стандартів.

Це допоможе забезпечити ефективне і відповідне пріо­ритетам використання фінансових коштів. Оскільки всі підприємства повинні бути класифіковані за ступенем їхнього впливу на навколишнє середовище на ранній стадії, то варто очікувати, що тільки для деяких з них виявиться необхідною третя найбільш дорога частина аналізу. Класифікація окремих

249

Екологічний менеджмент

об'єктів і територій за ступенем їхнього впливу на навколишнє середовище також може здійснюватися в рамках процедури ЕА. Очевидно, що виробнріча діяльність і екологічні умови на під­приємстві та в прилеглій до нього зоні повинні бути класифіко­вані для виявлення існуючих еколого-економічних проблем.

Обмежений за обсягом аудит дотримання екологічних стандартів чи ліцензійних умов за своєю суттю поєднує в собі як оцінку їхнього дотримання, так і виявлення потенційних і фактичних проблем, пов'язаних із забрудненням, на основі аналізу характеру підприємства (території) і його діяльності, екологічної обстановки, документації й огляду на місці.

ЕА, проведений у повному обсязі, містить у собі широке коло заходів, у тому числі: добір проб, їхній аналіз і дослідження впливу речовин, що забруднюються, на навколишнє середовище і місцеве населення та ін. Для підприємств, де екологічні проблеми пов'язані з їхньою нинішньою діяльністю, найбільш розумною формою екологічного аналізу є аудит дотримання стандартів якості навколишнього середовища, що дозволяє встановити ступінь значимості проблем і намітити кроки, що допомагають привести роботу підприємства у відповідність з національними чи міжнародними стандартами. При цьому проведення ЕА повинно бути зосереджене на екологічних проблемах, пов'язаних з нинішньою якістю навколишнього середовища: води і повітря, видаленням твердих і небезпечних відходів, а також з існуючим рівнем гігієни праці і техніки безпеки. Результатом такого аудиту повинні стати рекомендації з проведення роботи підприємства у відповідності зі стандартами, нормами і вимогами забезпечення екологічної безпеки.

Очевидно, що в процесі аудиту необхідний розрахунок вартості цих заходів. У тих випадках, коли особливу закло­потаність викликає споживання підприємством природних ресурсів (чиста вода, сировина і матеріали), при проведенні аудиту необхідно досліджувати вплив діяльності підприємства на запаси природних ресурсів і запропонувати шляхи ре­гулювання їхнього споживання, а також раціонального залучення в господарський обіг.

РОЗДІЛ 13

Територіальний аспект застосування процедури ЕА знаходиться в даний час на стадії свого формування, хоча окремі спроби його проведення в рамках окремої території вже

починаються.

З огляду формування понятійного апарата ЕА необхідно враховувати, що існують його різні види, які відрізняються колом розглянутих проблем і цілями. Для процесу приватизації, приміром, найбільш доцільні такі види ЕА:

  • аудит дотримання стандартів, за допомогою якого здійснюється зіставлення показників якості навколишнього середовища з одного боку і положень національних і між­народних стандартів - з іншого. Мета такого зіставлення -визначення необхідних заходів, спрямованих на приведення екологічних характеристик даного підприємства у відповідність до стандартів якості навколишнього середовища;

  • аудит відповідальності, за допомогою якого визна­чається стан навколишнього середовища і показники його якості зіставляються з ризиком відповідальності за збиток на­вколишньому середовищу.

Застосування процедури ЕА на приватизованих підпри­ємствах, приміром, Польщі, Чехії, Ямайки та інших країн при фінансовій і технічній підтримці Всесвітнього банку виявило необхідність проведення класифікації даних підприємств, щодо впливу на навколишнє середовище. Метою цієї роботи було

наступне:

~"Т) аналіз екологічної інформації і показників роботи підприємств, намічених до приватизації;

  1. відвідування відібраних підприємств з метою ви­значення необхідності проведення ЕА до приватизації;

  2. відвідування природоохоронних органів для обго­ворення адміністративних і регламентованих проблем, пов'язаних з екологічними аспектами процесу приватизації.

Велике значення мають питання, що стосуються відпо­відальності за «минулий екологічний збиток», тобто заподіяний до початку реалізації розглянутого проекту. Ця відповідальність повинна мати адресат, її розміри повинні бути встановлені як у

250

251

Екологічний менеджмент

випадках зміни форм власності об'єктів (приватизація чи націоналізація), так і при плануванні діяльності, яка на­мічається на території, що піддана впливам інших раніше реалізованих проектів господарської чи іншої діяльності.

Як відомо, в основу встановленої на законодавчому рівні і реалізованої нині в Україні діяльності з нормування викидів і скидів забруднюючих речовин, покладена система нормування якості навколишнього природного середовища у вигляді ГДК забруднюючих речовин у природній воді, атмосферному повітрі і ґрунті. Згідно з діючими у цій сфері правилами, нормативи викидів (ГДВ) і скидів (ГДС) встановлюються, виходячи з необхідності дотримання відповідних ГДК. Однак досвід застосування цієї практики свідчить про наявність у даному питанні багатьох дискусійних положень. Так, у більшості випадків підприємства не забезпечують необхідної якості власних скидів і викидів.

Нормативи останніх встановлюються за фактом в ранзі «тимчасово припустимих» за умови їхньої поетапної жорсткості до рівня ГДВ (ГДС). Зазначена умова практично не вико­нується, оскільки підприємству вигідніше платити за понад­нормативне забруднення, ніж вкладати гроші в коштовні природоохоронні заходи. Крім того, значне число природних водних об'єктів за низкою показників перевищує встановлені нормативи (ГДК). Нові підприємства, а також старі, що розширюються, повинні будуть при цьому або зовсім нічого не скидати в навколишнє середовище, або вкладати кошти в заходи щодо зниження скидів і викидів діючих виробництв для того, щоб забезпечити собі «місце» у загальній квоті на викиди (скиди) забруднюючих речовин на території. Такий підхід: дозволить стабілізувати екологічну ситуацію, спростить процедуру розрахунків нормативів і спростить процедуру видачі дозволів у сукупності з діючими економічними важелями (плата за наднормативне забруднення), створить реальні передумови для оздоровлення екологічної обстановки територій.

РОЗДІЛ 13

13.2. Методичні принципи екологічного аудиту

У широкому розумінні екоаудит є незалежним оглядом в інтересах виробника (власника) і держави ефективності управління природокористуванням. У цьому зв'язку мета проведення аудиту залежить від його типу: фінансовий, технічний, енергетичний, управлінський тощо. Головні завдання аудиту -збір достовірної вихідної інформації про виробничу і господарську діяльність об'єкта і формулювання на цій основі висновків про його реальний екологічний стан.

До основних принципів, якими варто керуватися при господарській діяльності, що спричиняє чи здатна спричинити негативний вплив на стан навколишнього середовища, поряд з охороною життя і здоров'ям людини, відносяться забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів і недопущення необоротних наслідків для навколишнього

середовища.

Для законодавства характерні заборонні і зобов'язуючі норми, що визначають екологічні вимоги до господарської чи іншої діяльності, компенсаційні, а також заохочувальні норми. Таким чином, гармонізація відносин у сфері взаємодії економіки і стану навколишнього середовища забезпечуються шляхом формування екологічних вимог, запропонованих до джерел шкідливого впливу на навколишнє природне середовище та еколого-економічне регулювання господарської діяльності.

При цьому, з огляду на процедури впровадження ЕА, важливо визначити понятійний апарат, критерії і методичні принципи його застосування. Як критерії ЕА можна виділити кількісні чи якісні показники (ознаки), засновані на місцевих, регіональних, національних чи міжнародних екологічних вимогах і встановлюваних в залежності від цілей і завдань ЕА.

З іншого боку, принципи, що регулюють ЕА, можна підрозділити на дві основні групи:

• принципи професійної етики;

♦ методологічні принципи.

252

253

Екологічний менеджмент

Принципи професійної етики є обов'язковими для до­тримання у всіх випадках проведення екоаудиту, у той же час методологічні принципи можуть в окремих випадках мати рекомендаційний характер. Серед таких принципів слід відзначити: незалежність, об'єктивність, компетентність, конфіденційність і доброзичливість.

Методологічні принципи ЕА охоплюють такі основні його складові, як: планування екоаудиту, обґрунтованість оцінки значимості екоаудиторських свідчень, а також систем внутріш­нього контролю; доцільність вибору методики і техніки екоаудиту, визначення критеріїв вірогідності; дотримання методик оцінки ризику і вибір даних; аналіз інформації і формування висновків; відповідальність за висновки; дотри­мання порядку документального оформлення; повне ін­формування клієнта щодо якості роботи екоаудитора та ін.

Очевидно, що екоаудитору повинно бути властиве без­пристрасне ставлення до об'єкта перевірки і відсутність упередженості при формулюванні думки, тобто екоаудитор повинний бути об'єктивним. Одним з факторів забезпечення умов об'єктивності є незалежність екологічної перевірки. Другим таким фактором є умова відсутності матеріальної зацікавленості оцінювача в результатах діяльності суб'єкта, що перевіряється.

Серед важливих принципів проведення процедури екоаудиту є конфіденційність інформації. Іншими словами, екоаудитор повинний дотримуватись суворої конфіденційності щодо інформації, отриманої в процесі проведення екоаудиту. Ніяка інформація не може бути розголошена без спеціального дозволу клієнта. Винятком з даного правила є обов'язок екоаудитора (екоаудиторської фірми) надати інформацію (документацію) за рішенням судових органів чи за санкцією прокурора.

Таким чином, основними принципами ЕА, використову­ваними при розробці і реалізації екоаудиторських програм, є:

  • конфіденційність, компетентність, незалежність, об'єктивність аудиторської організації;

  • сполучення добровільних і обов'язкових форм еко­логічного аудитування (при перевазі добровільних форм);

254

РОЗДІЛ 13

  • ринкове регулювання аудиторської діяльності, надання замовнику послуг екологічного консалтингу;

  • забезпечення реалізації програми екоаудиту підпри­ємства для цілей ефективності управління виробництвом і збереження якості навколишнього природного середовища;

  • визначення ступеня відповідності систем управління охороною навколишнього середовища законодавчим і нормативно-правовим вимогам;

визначення резервів і не використаних можливостей
діяльності підприємства.

Цілі аудитування визначаються в залежності від:

а) діючого економічного механізму охорони навколишнього
середовища;

б) екологічної політики господарського суб'єкта;

в) коротко- і довгострокових потреб управлінського
персоналу господарського суб'єкта.

При цьому визначаються організаційні, функціональні, територіальні і нормативно-правові межі програми ЕА. Наприклад, організаційні межі програми ЕА - конкретні підрозділи, виробництва, об'єкти, функції, системи, що підлягають аудитуванню. Функціональні межі програми ЕА -перелік факторів впливу на навколишнє середовище і перелік джерел впливу, класифікація відходів, а також характеристика систем екологічного контролю і управління.

У свою чергу територіальні межі програми ЕА включають опис промислового майданчика, екологічної ситуації на суміжній території, регіональної екологічної ситуації, а також перелік екологічних вимог і обмежень.

Головні завдання аудита - збір достовірної інформації про виробничу діяльність об'єкта і формулювання на цій основі висновків про його реальний екологічний стан (відходи, витрати, екологічна чистота технологій, продукції тощо). Таким чином, аудит повинний бути організований таким чином, щоб адекватно відображати всі аспекти діяльності об'єкта, який перевіряється, по всьому його «життєвому циклу».

255

Екологічний менеджмент

На мал. 1 показана схема процесу ЕА.

Сутність специфіки ЕА складається з необхідності про­ведення екоаудиту для забезпечення потреби користувачів в інформації про екологічний стан об'єкта господарювання. При цьому користувачами інформації про екологічний стан об'єкта господарювання можуть бути власник об'єкта господарювання чи інші юридичні і фізичні особи, що мають матеріальну зацікавленість у результатах господарсько-фінансової діяль­ності цього об'єкта. Принциповим є те, що аудитор несе відповідальність тільки за свої висновки і не відповідає за стан господарсько-фінансової звітності даного об'єкта.

Крім основної задачі ЕА може вирішувати і ряд функці­ональних завдань. До них, зокрема, відносяться задачі ко­ригування, оперативного контролю, визначення стратегічних цілей аудитування об'єкта. Так, задачі коригувань передбачають, що у випадку, якщо за результатами проведеного аудиту були зроблені негативні висновки, аудитор може за бажанням клієнта видати рекомендації для виправлення виявлених недоліків. У задачі коригування не входить безпосереднє виправлення недоліків самим аудитором.

Задача оперативного контролю передбачає проведення перманентного екоаудиту, тобто систематичного контролю безпосередньо у процесі діяльності об'єкта для запобігання помилок і вибір оптимальних варіантів рішень. Дана діяльність на основі інформації, отриманої в процесі аудиту, зводиться до вироблення рекомендацій, оптимальних рішень, а також до надання варіантів альтернативних рішень.

Стратегічні задачі ЕА виявляються в обґрунтуванні оптимальної пропозиції чи альтернативної стратегії і програми розвитку будь-якого аспекту чи виду діяльності на основі даних, отриманих у процесі аудита. Мова йде про посилення позиції фірми на ринку, зміцнення її конкурентоспроможності з урахуванням екологічних факторів і т.д. Слід зазначити, що ЕА проводиться аудиторами, які не є власниками, заснов­никами, акціонерами, керівниками й іншими посадовими особами господарського суб'єкта (об'єкта ЕА). Тим самим

РОЗДІЛ 13

договірні зобов'язання розриваються при розкритті обставин, що виключають можливість проведення ЕА, з відшкодуванням замовнику всіх завданих йому витрат.

У методичному плані важливе значення має задача до­слідження, аналізу і зіставлення спільності та відмінності екологічного аудиту і таких інструментів управління в сфері охорони навколишнього середовища, як:

  • екологічний контроль;

  • екологічна експертиза й оцінка впливу на навколишнє середовище;

  • екологічний моніторинг та ін.

Необхідно враховувати, що дане питання в теоретичному аспекті пророблене недостатньо і потребує свого наукового обґрунтування. Так, відповідно до сформованої практики в інвестиційному процесі більше задіяна державна екологічна експертиза. Такий порядок, зокрема, визначений Законом України «Про екологічну експертизу». Але її функції обмежені законодавчими положеннями -у межах висновків, що визна­чають, встановлюють чи оцінюють відхилення від вимог і норм екологічного права. Це, в основному, функції дозволу на реалізацію інвестиційних програм, проектів і господарських рішень. Інші функції пов'язані з процедурою ЕА. Вони є не тільки оцінними, але і рекомендаційними. Тобто, екоаудит не тільки представляє висновки про можливі негативні впливи на навколишнє середовище, стан екологічної безпеки, але й оцінює ступінь ризику, представляє кваліфіковані рекомендації щодо заходів, які необхідно враховувати при проектуванні чи будівництві, оцінює їхню вартість.

Таким чином, законодавство України в сфері охорони навколишнього середовища передбачає регулювання впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище за допомогою таких інструментів як проведення ОВНС, екологічної експертизи, екологічного контролю й екологічного моніторингу. У сукупності ці заходи, які регулюються, охоплюють всі етапи господарювання: від планування означеної

256

пт

257

Екологічний менеджмент

діяльності до її припинення (включаючи ліквідацію об'єктів) і цикл робіт з відновлення якості природного середовища.

Законодавство України визначає екологічну експертизу як встановлення відповідності господарської та іншої діяльності, яка відповідає екологічним вимогам і визначенням до­пустимості реалізації об'єкта екологічної експертизи з метою попередження можливих несприятливих впливів цієї діяльності на навколишнє середовище і пов'язаних з ними соціальних, економічних і інших наслідків. Тим самим екологічна експер­тиза ґрунтується на принципах:

  • презумпції потенційної екологічної небезпеки будь-якої господарської й іншої діяльності;

  • обов'язковості проведення державної екологічної експертизи до прийняття рішень про реалізацію об'єкта екологічної експертизи;

  • комплексності оцінки впливу на навколишнє природне середовище господарської й іншої діяльності і його наслідків;

  • обов'язковості врахування вимог екологічної безпеки при проведенні екологічної експертизи;

  • достовірності і повноти інформації, що представляється на екологічну експертизу;

  • незалежності експертів при здійсненні ними своїх повноважень в сфері екологічної експертизи;

  • наукової обґрунтованості, об'єктивності і законності висновків екологічної експертизи;

  • гласності, участі громадських організацій і врахуванні громадської думки;

  • відповідальності учасників екологічної експертизи і зацікавлених осіб за її проведення і якість.

ЕА може також використовуватися при проведенні еко­логічної експертизи як засіб одержання достовірної екологічної інформації. Таким чином, ЕА відрізняється своєю ком­плексністю з виконання дослідницьких і інжинірингових процедур. Він застосовується значною мірою на перед-інвестиційній стадії. Але також може ефективно викорис­товуватися при розробці програм реструктуризації для

258

РОЗДІЛ 13

аудитування підприємств, що виводяться з експлуатації. Для складних інвестиційних програмі проектів екологічний аудит може проводиться до процедури екологічної експертизи. Це можна порівняти з фінансовим аудитом, який великі фірми здійснюють перед перевіркою своєї фінансової діяльності податковою інспекцією.

Таким чином, об'єктами екологічного аудиту в даному випадку можуть бути будь-які види інвестиційної, госпо­дарської чи адміністративної діяльності, яка може негативно впливати на стан навколишнього середовища і здоров'я населення, зокрема:

  • • інвестиційні і приватизаційні програми і проекти розвитку підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, діяльність яких пов'язана з екологічним ризиком для навколишнього середовища і здоров'я населення;

  • * кредитні угоди, інвестиційні контракти, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього середовища і

здоров'я населення;

• галузеві, місцеві господарські й адміністративні рішення,
реалізація яких може призвести до порушення екологічних

нормативів;

  • екологічно небезпечні діючі об'єкти, системи, комплекси;

  • об'єкти приватизації власності державних, муні­ципальних підприємств і організацій та ін.

При цьому як об'єкт ЕА можуть виступати підприємства, що впливають на навколишнє середовище, проекти планів і програм будівництва, реконструкції і ліквідації господарських об'єктів, окремі природні об'єкти, а також території адміні­стративних утворень із властивої їм господарською та іншою

спеціалізацією.

Слід зазначити, що між процедурами ЕА та ОВНС мають місце як загальні підходи, так і істотні розходження. Цілком правомірно також говорити про застосування ЕА в процедурі ОВНС. Так, при ОВНС, що намічається до реалізації діяльності, першорядним фактором є реальний стан (якість) навко-

259

Екологічний менеджмент

лишнього природного середовища в районі здійснення намі­ченої діяльності. Очевидно, що як джерела інформації в цьому випадку виступають у першу чергу результати екологічного моніторингу навколишнього середовища, перевірка вірогідності яких може бути виконана в рамках ЕА (обгрунтованість основних характеристик і контролю, періодичність контрольних вимірів, забезпечення репрезентативності відібраних проб, дотримання вимог з забезпечення єдності вимірів, наявність і ефективність систем контролю якості і т.п.). При недостатності чи недостовірності цих результатів стан навколишнього середовища може бути охарактеризований із застосуванням розрахункових методів.

Поруч з розглянутими вище аспектами застосування ЕА в процедурі ОВНС проектів окремих об'єктів, він може вико­ристовуватися під час оцінки проектів розвитку територій і галузей народного господарства як засіб перевірки і під­твердження вірогідності екологічної інформації, необхідної для прийняття рішень.

Якщо ОВНС являє собою процес розробки й обґрунтування намічуваних видів діяльності з урахуванням позицій усіх зацікавлених сторін і здійснюється ініціатором цієї діяльності, то ЕА реалізується в процесі здійснюваної виробничої діяльності у відповідності до реальних результатів господарського суб'єкта.

Проведення програми ЕА в складі окремих етапів ОВНС може мати місце при розробці вихідних даних для заяви про вплив на навколишнє середовище, Декларації про безпеку промислового об'єкта, громадської екологічної експертизи. Метою в даному випадку є одержання об'єктивної інформації про екологічну безпеку на регіональному чи локальному рівнях із використанням незалежних джерел.

Положення про оцінку впливу на навколишнє середовище в Україні визначає ОВНС як процедуру врахування еко­логічних вимог законодавства країни при підготовці і прийнятті рішень про соціально-економічний розвиток суспільства. ОВНС є першою (початковою) ланкою ланцюжка природо­охоронних дій при екологічній оцінці, яка намічається

РОЗДІЛ 13

господарською чи іншою діяльністю. Дана процедура від­носиться до розряду заходів попереджувального характеру і здійснюється при підготовці наступних видів документації:

  1. концепцій, програм (у тому числі інвестиційних) і планів галузевого і територіального соціально-економічного розвитку;

  2. схем комплексного використання й охорони природних ресурсів;

  1. містобудівної документації (генеральних планів, про­ектів, схем планування і т.д.);

  2. документації по створенню нової техніки і технології, застосуванню нових матеріалів і речовин;

  3. передпроектних обґрунтувань інвестицій у будівництво, техніко-економічних обґрунтувань і проектів будівництва нових, реконструкції, розширення і технічного переозброєння діючих господарських і інших об'єктів і комплексів.

Як основні звадання ОВНС розглядають:

  • виявлення й аналіз усіх можливих наслідків впливу запланованої діяльності на навколишнє середовище;

  • прогноз і оцінку можливих змін навколишнього сере­довища у випадку реалізації запланованої діяльності;

  • передбачення і класифікацію за значимістю екологічних наслідків реалізації проекту запланованої діяльності;

  • врахування у підготовчих рішеннях можливих наслідків їхньго здійснення.

На відміну від ОВНС предметом ЕА є не визначена, а вже реалізована діяльність. У рамках ЕА досліджуються тільки фактичні документально підтверджені дані. Практика експертних оцінок тут не припускається, а питання прогнозування не є предметом компетенції ЕА. Однак, незважаючи на настільки істотні відмінності, Е А може використовуватися при екологічній оцінці різного роду проектів. В одних випадках він може застосовуватися самостійно, в інших - у сукупності з ОВНС. Прикладом самостійного застосування ЕА є оцінка екологічного ризику, пов'язаного з розширенням виробництва, коли досить засвідчити і проаналізувати фактичний вплив цього виробництва на навколишнє середовище. Спільне застосування ОВНС і ЕА

260

261

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 13

може виявитися корисним, коли на великих діючих об'єктах планується розширення одних цехів і перепрофілювання інших. Вирішення питання про проведення ОВНС, ОВНС і Е А чи тільки ЕА повинне прийматися в залежності від специфічних особ­ливостей певної діяльності, природних умов і екологічної обстановки території.

Якщо державний екологічний контроль як діяльність спеціально уповноважених державних органів спрямований на забезпечення норм еколого-правової відповідальності в межах чинного законодавства, і є нормативно регламентованою діяльністю, то ЕА характеризується іншими принципами. Про­цедура ЕА не регламентується відповідними нормативними актами і не пов'язана з еколого-правовою відповідальністю господарських суб'єктів. Екоаудит розвивається як ліцензована підприємницька діяльність юридичних і фізичних осіб, яка на меті забезпечити ефективний екологічний менеджмент на основі оцінки відповідності об'єктів аудита чинному законодавству.

Екологічний контроль розглядається як діяльність з перевірки виконання планів і заходів щодо охорони природи, раціонального використання природних ресурсів, оздоровлення навколишнього середовища, дотримання вимог екологічного права і нормативів якості навколишнього середовища. При цьому розрізняють державний, виробничий і громадський контроль. За своєю суттю державний екологічний контроль дуже близький до ЕА. Обидва види діяльності засновані на принципі незалежності від об'єкта, що перевіряється, і переслідують в основному ті самі цілі: в обох випадках виробляється аналіз результатів перевірки і готуються пропозиції з удосконалення природоохоронної діяльності.

Державний екологічний контроль здійснюється спеціально уповноваженими державними органами України в сфері охорони навколишнього середовища, а ЕА проводиться фізичними чи юридичними особами на підставі ліцензії на цей вид діяльності. Внаслідок різного статусу організацій, які зді ііппоіоть державний екологічний контроль і ЕА, працівники державних органів мають більш широкі повноваження. Закон

України «Про охорону навколишнього природного середо­вища» разом із правом проведення перевірок підприємств і організацій дозволяє посадовим особам державного еколо­гічного контролю;

  • видавати дозвіл на право викиду, скиду і розміщення шкідливих речовин;

  • встановлювати (за узгодженням з органами санітарно-епідеміологічного нагляду) нормативи викидів, скидів шкід­ливих речовин стаціонарними джерелами забруднення навко­лишнього середовища;

  • назначати державну екологічну експертизу, забез­печувати контроль за виконанням її висновку;

  • вимагати усунення виявлених недоліків, давати в межах наданих прав вказівки чи висновки з розміщення, про­ектування, будівництва, реконструкції, перепрофілювання, введення в експлуатацію чи закриття об'єктів;

  • притягати у встановленому порядку винних осіб до адміністративної відповідальності, направляти матеріали про притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відпо­відальності;

  • пред'являти позови про відшкодування збитків, запо­діяних навколишньому середовищу чи здоров'ю людини порушеннями законодавства;

  • приймати рішення про обмеження (призупинення, припинення) роботи підприємств, споруд, інших об'єктів, а також будь-якої діяльності, що завдає шкоди навколишньому середовищу чи несе потенційну небезпеку для здоров'я людини.

Іншою важливою відмінністю державного екологічного контролю від ЕА є межі сфери застосування: об'єктами перевірки першого є підприємства й організації, що здійснюють природокористування; екологічному аудиту може бути піддана діяльність будь-якої організації, якщо ця діяльність має відношення до навколишнього середовища. Зокрема, у даний час в економічно розвинутих країнах вводиться практика ЕА діяльності адміністрацій територій, що може бути чинником ризику для навколишнього середовища.

262

263

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 13

Остання принципова відмінність між цими видами діяль­ності полягає в тому, що кількість екоаудиторів не обмежується, а визначається рівнем попиту на їхні послуги, у той час як чисельність осіб державного екологічного контролю строго регламентована. У цьому зв'язку ЕА є доповненням до державних інспекторських перевірок.

Витрати на проведення ЕА несуть самі природокористувачі, реалізуючи тим самим визнаний у світовій практиці принцип «забруднювач платить».

У свою чергу екологічний моніторинг являє собою інфор­маційну систему, у завдання якої входить спостереження за об'єктами навколишнього середовища, процесами і явищами, що відбуваються в ній, оцінка і прогноз її стану. Стосовно ЕА екологічний моніторинг може виступати лише як об'єкт перевірки й інформаційного забезпечення.

Таким чином, ЕА можна розглядати як комплекс уні­фікованих дій, що забезпечують систематичний і незалежний аналіз та перевірку діяльності господарських суб'єктів, пов'язаних з впливами на навколишнє середовище і вико­ристанням природних ресурсів.

Передбачається застосування Е^в таких сферах діяльності з охорони навколишнього середовища як забезпечення еко­логічної безпеки і збереження*.біологічного розмаїття, дер­жавний екологічний контроль, ліцензування видів діяльності, пов'язаних з природокористуванням і охороною навколишнього середовища, екологічна сертифікація та ін.

З позицій розвитку методичних принципів ЕА вимагає уточнення поняття об'єкта ЕА. Під аудитованим об'єктом розуміється:

  • проектна і технічна документація, реалізація якої може зчинити несприятливі впливи на здоров'я населення, природні ресурси, навколишнє середовище;

  • організації, об'єднання, інші юридичні особи, госпо­дарська й інша діяльність яких може впливати на стан навколишнього середовища;

264

  • види діяльності, пов'язані з природокористуванням і забезпеченням екологічної безпеки;

  • певні територіальні утворення (міста, адміністративні райони, райони міста) з огляду перевірки й оцінки здійснюваної на їхній території екологічної політики.

Таким чином, ЕА являє собою діяльність екологічних експертів-аудиторів із здійснення незалежних оцінок відпо­відності чи невідповідності екологічній політиці господарських суб'єктів, відповідної проектної і технічної документації та характеристик стану навколишнього середовища, використання природних ресурсів відповідно до вимог законодавства і нормативів в сфері охорони навколишнього середовища та природокористування, правильності видачі інформації про впливи на навколишнє середовище господарської та іншої діяльності і про стан навколишнього середовища на підпри­ємстві, а також наданню послуг, пов'язаних з його підготовкою і проведенням.

Однією з цілей ЕА є попередження можливих негативних впливів та оцінка необхідності проведення коригувальних дій, спрямованих на забезпечення поліпшення характеристик навколишнього середовища і природокористування в кон­кретних умовах господарської діяльності. При цьому варто мати на увазі, що ЕА за видами підрозділяється на обов'язковий і ініціативний (добровільний).

. Ініціативний ЕА проводиться за рішенням керівництва господарського суб'єкта, на добровільній основі, тобто з ініціативи самих господарських суб'єктів.

У той же час обов'язковий ЕА може проводитися за рішенням суду, арбітражу, правоохоронних, природоохоронних і інших органів, при розробці декларацій безпеки промислових підприємств, а також при здійсненні діяльності, що порушує інтереси екологічної безпеки території. Так, обов'язковий ЕА проводиться:

• при реалізації міжнародних зобов'язань і угод в сфері охорони навколишнього середовища;

265

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 13

  • при підготовці й обґрунтуванні інвестиційних проектів і програм, коли це передбачено умовами інвестування;

  • за дорученням державних органів, у тому числі для обґрунтування екологічної санації підприємств;

  • для врахування екологічного фактора під час при­ватизації державних і муніципальних підприємств.

Утабл. 13.2.1 показане співвідношення різних інструментів регулювання екологічної політики на етапах господарської діяльності.

Таблиця 13.2.1 Природоохоронне регулювання на етапах господарської діяльності

етапу

господарської

діяльності

Зміст етапу господарської діяльності

Вид природоохоронного регулювання

1

Підготовка господарського рішення (розміщення, вибір земельної ділянки, проектування)

ОВНС - державна екологічна експертиза

2

Будівництво об'єкта

Державний екологічний контроль

3

Введення об'єкта в експлуатацію

Державний екологічний контроль, екологічна сертифікація

4

Експлуатація об'єкта

Екологічний моніторинг Екологічний контроль Екологічний аудит

5

Розширення об'єкта без його технічного переозброєння

Екологічний аудит

6

Розширення об'єкта з одночасним технічним переозброєнням

ОВНС - державна екологічна експертиза

7

Реконструкція, технічне переозброєння, консервація чи ліквідація об'єкта

ОВНС - державна екологічна експертиза, екологічний аудит

  • при реалізації процедури банкрутства економічних суб'єктів;

  • при проведенні обов'язкового екологічного стра­хування і т.д.

266

Принципово ЕА може бути застосований при перевірці будь-якої діяльності в сфері охорони навколишнього сере­довища і використання природних ресурсів. Наприклад, ЕА може бути використаний у системі ОВНС конкретного об'єкта, екологічної експертизи, екологічного контролю, екологічного моніторингу й інших видів діяльності.

Слід зазначити, що діяльність системи екологічного ауди-тування реалізується з використанням її основних (керівних) документів. До таких документів відносяться: Типова до­кументація по діяльності регіональної екологічної аудиторської організації; Типове положення про екологічне аудитування; Порядок проведення акредитації й атестації екоаудиторів; Розробка переліку питань, анкет і тестів ЕА території і порядок заповнення аудиторського протоколу; Методичні рекомендації зі стандартного аудиторського висновку у зв'язку з підсумками аудиторської перевірки; Протоколи екологічного аудитування території; Рекомендації зі складання договору на проведення екологічного аудитування та ін.

13.3. Досвід формування системи екологічного

менеджменту й екологічного аудиту в Україні та

закордоном

Здійснення державної стратегії сталого розвитку країни й окремих її регіонів передбачає комплекс заходів для дер­жавного регулювання природокористуванням і стимулювання природоохоронної діяльності шляхом проведення ціле­спрямованої соціально-економічної, фінансової і податкової політики в умовах ринкових відносин. Мова йде про гармо­нізацію економічних і екологічних інтересів розвитку, вклю­чення понять «екологічні блага» і «екологічний добробут» у систему економічних відносин. Важлива роль при цьому належить аналізу, узагальненню і використанню наявного в даній сфері закордонного досвіду, у тому числі - в галузі ЕА.

У 1993 році Рада ЄС ввела у дію «Правила добровільної участі компаній промислового сектора в Схемі екологічного

267

Екологічний менеджмент

управління й аудита Європейського Співтовариства» (Схема EMAS). Даний Документ передбачений для компаній (у тому числі матих і середніх підприємств), які здійснюють промислову діяльність. Передбачається, що в майбутньому положення по ЕА, встановлені для промислового сектора, будуть вико­ристовуватися в інших сферах діяльності, таких як торгівля і надання послуг населенню.

Метою введення EMAS було сприяння поліпшенню характеристик навколишнього середовища, пов'язаного з промисловою діяльністю, за рахунок залучення компаній у процес активного управління навколишнім середовищем. Ці правила передбачають зниження впливів на навколишнє середовище до рівня, що відповідає застосуванню економічно обґрунтованої і кращої з доступних технологій. При цьому зазначена схема не повинна суперечити існуючим законам ЄС чи технічним стандартам, що відносяться до управління навколишнім середовищем і завдавати шкоди діяльності інших компаній.

Компанія, яка вирішила стати учасником EMAS, повинна виконати ряд умов, а саме: офіційно прийняти Політику в галузі навколишнього середовища; зробити перевірку своєї діяльності і з урахуванням її результатів розробити Програму в сфері навколишнього середовища; впровадити Систему управління навколишнім середовищем; забезпечити проведення Е А, а також підготувати Заяву по навколишньому середовищу.

З цією метою створюється Система (Реєстр) для акредитації зазначених фірм і спостереження за їхньою діяльністю. Таким чином, якщо підприємство чи фірма не відповідають декла­рованим вимогам в сфері екологічної політики, вони ви­ключається з Реєстра.

Ефективне застосування системи EMAS почалося з кінця 1995 p., коли європейські підприємці приєдналися до системи ЕА. Вже в березні 1996р. у ЄС було зареєстровано 142 фірми, що беруть участь у реалізації даної програми, серед яких 114 фірм (80%) були представлені Німеччиною. У 1997р. система розвитку

РОЗДІЛ 13

НА в ЄС по кількості зареєстрованих фірм, що приєдналися до її проведення, мала наступний вид: слідом за Німеччиною найбільша питома вага за числом фірм, що приєдналися до системи ЕА, займають Австрія - 8% і Велика Британія (6%). На частку Франції, Голландії, Данії, Бельгії, Швеції й Ірландії приходиться менше 10% зареєстрованих фірм. У таких країнах ЄС як Фінляндія, Греція, Італія, Люксембург, Португалія й Іспанія за цей період не було зареєстровано ні однієї під­приємницької структури, що приєдналася до системи ЕА.

Раніше в ЄС була розповсюджена думка про те, що тради­ційне законодавство і політика в сфері охорони навколишнього середовища, які орієнтовані на командні і контролюючі методи жорстких стандартів і норм, повинні бути замінені новими інструментами. Ці зміни збіглися з ініціативою ряду підприємств узяти на себе велику відповідальність. ЄС відповідним регла­ментом допустив добровільну участь промислових підприємств у Схемі екологічного управління і ЕА.

її зміст і цілі можуть бути сформульовані в наступному:

  • внутрішня і зовнішня відкритість і доступність інформації про вплив підприємств на навколишнє середовище;

  • постійне удосконалювання екологічної складової діяльності підприємств;

  • впровадження систем екологічного управління (СЕУ), а також систематичної, об'єктивної і документованої оцінки цих систем і екологічної сторони діяльності підприємства^^

EMAS регулює обов'язковий зміст і структуру Е^ГЬбсяг і процедури ЕА і задачі інспекторів-екологів. Однак, акредитація і нагляд за інспекторами-екологами і реєстрація об'єктів, що інспектуються є прерогативою кожної окремої держави, яка бере участь в схемі, і тому можуть значно відрізнятися.

Як випливає з наведеної схеми, екологічна політика є ключовим інструментом для інформування населення й інших зацікавлених сторін про екологічні пріоритети підприємства. Вона повинна відповідати двом основним вимогам: відпо­відність існуючому екологічному законодавству і прагнення до

268

269

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 13

постійного удосконалювання. У зв'язку з чим політику в сфері охорони навколишнього середовища варто регулярно пере­глядати. З метою комплексного аналізу стану навколишнього середовища і процесів, що відбуваються в ній, на конкретній території варто проводити періодичний екологічний огляд здійснюваної екологічної політики. Ця діяльність у першу чергу повинна охоплювати такі сфери, як управління енергетикою і сировинними потоками, мінімізація відходів, оцінка шуму й існуючі аварійні процедури.

У свою чергу система екологічного управління формулює процедури роботи і контролю, що забезпечують успішне здійснення екологічної політики та екологічної програми. Вона стосується організаційної структури і кадрів (наприклад, призначення менеджерів, що відповідають за охорону навко­лишнього середовища і т.д.).

Цикл екологічного аудита являє собою процес порівняння реальної екологічної діяльності з існуючою політикою, специфічними завданнями і відповідними екологічними правилами і стандартами.

Суспільна екологічна заява робиться для інформування населення і всіх інших зацікавлених організацій про вплив об'єкта на навколишнє середовище і про заходи щодо запо­бігання його негативному впливу.

Слід зазначити, що число підприємств, зацікавлених у EMAS, неухильно зростає. Проте, спостерігаються значні розходження між числом акредитованих у різних державах фірм і експертів-екологів в сфері ЕА. Так, в 1998 р. у 11 країнах ЄС було акредитовано 247 екоаудиторських фірм. Загальне число зареєстрованих у даній системі підприємств зросло з 15 у жовтні 1995 р. до 1046 у жовтні 1997 р. Однак, якщо розглядати число даних підприємств відносно до загального числа жителів у цих країнах, то провідне місце буде належати Австрії.

Як показує аналіз передумов введення EMAS (за мірою їхньої важливості), вони виявляються так:

1) поліпшення маркетингу, стабілізація і ріст конку-рентноздатності;

  1. скорочення внутрішніх витрат, визначення і вико­ристання потенціалу економії;

  2. можливість поєднати охорону навколишнього сере­довища з економічною вигодою;

  3. відповідність правовій базі і довгостроковій гарантії екологічної безпеки;

  4. створення чітких організаційних структур в сфері охорони навколишнього середовища;

  5. очікування підтримки з боку державних органів і надання відповідних (наприклад, економічних) пільг.

Досвід показав, що обмеження у використанні ЕА тільки в промисловому секторі звужує можливості процедури екоаудита, у зв'язку з чим були започатковані кроки до впровадження EMAS на рівні територій. Прикладом можуть слугувати німецькі міста Ульм, Тенінген, Бад Дюррхайм і Ерлангеи.

До останнього часу є також дискусійним питання про узгодження EMAS з міжнародними стандартами ISO серії 14000, табл. 13.3.1.

Ініціатива ЄС впровадження процедури ЕА в непромисло-вому секторі наразі підтримана багатьма країнами. Так, у квітні 1995 р. у Великій Британії вийшов закон про підключення до схеми EMAS органів місцевого самоврядування. Німеччина видала закон про поширення схеми EMAS на цілу низку сфер діяльності, серед яких - органи регіональної і муніципальної влади і т.п.

Таблиця 133.1 Основні розходження між EMAS і ISO 14000

Розходження між .„„ , .nnn EMAS і ISO 14000 ISO 14000

EMAS

Дія, ступінь охоплення

Повсюдно

ЄС і пов'язані з ним держави

Екологічна заява для громадськості

Не обов'язково

Обов'язково

Структура екологічного управління

Логічна і сувора

Не досить детальна

Цільова група

Всі організації

В основному підприємства

270

271

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 13

Продовження таблиці 13.3.1

Введення в силу державними акредитованими екологічними інспекторами

Немає

Так

Екологічні аспекти вироблених товарів та послуг

Так

Немає

Вимоги аудита

Чи відповідають СЕУ критеріям аудита

Оцінка природо­охоронної діяльності і систем екологічного управління

Розвиток і поширення процедури ЕА за рубежем обумов­лено головним чином жорсткістю екологічного законодавства, уніфікацією вимог і стандартів у сфері торгівлі, кредитної і фінансової політики. Наприклад, із середини 80-х років Міжнародна торговельна палата розглядає ЕА як метод внутрішнього адміністративного управління для посилення контролю за виробничою практикою й оцінкою відповідності стратегії діяльності компаній нормам екологічного права. Всесвітній банк і Європейський банк реконструкції і розвитку широко використовують Е А для екологічної перевірки й оцінки діяльності компаній і структур, що фінансуються. Рішення цих банків про виділення інвестицій приймається з урахуванням дотримання вимог ЕА і заходів у сфері охорони навколишнього середовища.

Широке впровадження екологічного менеджменту і ЕА обумовлено за рубежем двома основними причинами:

1) екологічні показники стають усе більш вагомим
фактором конкурентної боротьби;

2) підсилюються економічні й адміністративні санкції за
порушення вимог законодавства в сфері охорони навко­
лишнього середовища й екологічних стандартів.

Етапи розвитку екологічного менеджменту за рубежем охоплюють період від впровадження в практику підпри­ємництва принципу «витрати-вигоди» наприкінці 60-х років

272

до прийняття основних документів ЄС з екологічного менедж­менту у 1993 р. Як елемент екологічного менеджменту розглядається впровадження стратегій «зниження потенціалу витрат» на основі принципу попередження.

Слід зазначити, що в Україні система ЕА знаходиться в стадії активного формування. Стримуючим моменшм при цьому ,є. відсутність необхідної правової бази, нерозробленість норма­тивних і методичних документів. Перші спроби до застосування процедури екоаудиту на основі аналізу закордонного досвіду були започатковані в 1992 р. В даний час відбувається включення ЕА в усі процедури прийнятих рішень в сфері природокористування й охорони навколишнього середовища.

В той же час Україна при відсутності національної правової і нормативної бази в сфері екоаудиту пішла по шляху механіч­ного використання канадського досвіду. У Білорусії ЕА як інструмент політики в сфері охорони навколишнього сере­довища використовується для оцінки екологічно небезпечних об'єктів. В Казахстані можливості розвитку ЕА відкриваються в сфері розробки мінеральних ресурсів.

Нині Україна переживає нову фазу розвитку екоаудита. Це визначається значною мірою потребами практики. Так, низка українських підприємств, що має вихід на міжнародні ринки, змушена проводити міжнародну погоджену процедуру ЕА й одержувати відповідний сертифікат з екологічної безпеки виробництва і продукції. Тобто, якщо підприємство відповідає вимогам EMAS і міжнародним стандартам ISO серії 14000 -забезпечується конкурентоздатність її продукції на світовому ринку.

У цілому Система ЕА в Україні розвивається за наступними напрямками:

1) як один з видів діяльності на ринку робіт і послуг природоохоронного призначення, що підлягає ліцензуванню і проведенню з метою підвищення ефективності процедур екологічних оцінок, екологічного контролю і практики дозволів для різних видів діяльності, здатних спричинити потенційно негативний вплив на стан навколишнього середовища;

18т

273

Екологічний менеджмент

  1. як аудит природокористування. Він одержав розвиток поки що лише в сфері надрокористування, пов'язаного зі специфікою гірського виробництва, небезпекою життє­діяльності як на рівні ландшафтів, так і в підземних умовах. Очевидно, що в перспективі система ЕА охопить і інші сфери природокористування (водогосподаську діяльність, лісове господарство, рекреаційну діяльність та ін.).

  2. вважається, що третім напрямком аудита як інструмента екологічної політики повинний стати екологічний аудит території (регіон, місто, район). На жаль, даний напрямок застосування екоаудита в Україні розроблено в найменшій мірі, хоча багато проблем соціально-економічної й екологічної незбалансованості зароджуються саме на регіональному і місцевому рівні.

У залежності від специфіки і пріоритетності завдань, екоаудит території може включати такі основні блоки:

  • огляд стану навколишнього середовища (вода і водопо­стачання, енергозабезпечення й енергозбереження, забруднення атмосфери, ґрунту, сфера кругообігу з відходами, транспортне обслуговування, шум, біота і зелені насадження й ін.);

  • політика і програми в сфері природокористування й охорони навколишнього середовища (оцінка стану екологічної політики, програми і системи управління, фінансове регулю­вання і т.д.);

  • пропозиції з удосконалення екологічної політики на територіальному рівні.

Контрольні запитання

  1. В чому полягають принципи професійної етики еко-аудитора?

  2. Дайте характеристику принципам проведення еко-аудиту?

  3. Наведіть схему проведення екоаудиту.

РОЗДІЛ 14. ЕКОЛОГІЧНИЙ АУДИТ

14.і. Основні поняття

Екологічний аудит (ЕА) - різновид аудиторської діяльності, що здійснюється в інтересах суб'єктів госпо­дарювання і держави та пов 'язаний з перевіркою діяльності суб'єктів господарства з метою встановлення відпо­відності їхньої роботи вимогам екобезпеки, забезпечення раціонального використання і поновлення природних ресурсів, одержання достовірної інформації про виробничу діяльність об'єкта аудита і формування на її основі аудиторських висновків.

Дані ЕА - результати оцінки зібраних доказів аудита, що є основою звіту про аудиторську перевірку.

Докази ЕА - документально зафіксовані факти, перевірку яких можна провести в процесі ЕА і які в кількісному і якісному відношенні використовуються аудитором для визначення відповідності критеріям аудита.

Висновок ЕА - професійна оцінка, встановлена аудитором щодо об'єкта ЕА, що ґрунтується на даних і доказах ЕА.

Критерії ЕА - система природоохоронних, інвестиційних, господарських, законодавчих і нормативних актів, екологічних норм, стандартів, вимог і висновків державної ЕЕ.

Технічний експерт - особа, котра власними знаннями чи досвідом надає консультативну допомогу аудиторській групі, але не бере участі в її діяльності як аудитор.

Екологічний ризик - такий стан соціально-виробничої системи і навколишнього середовища, при якому існує висока імовірність виникнення негативних факторів, дія яких може істотно погіршити (чи погіршує) екологічну ситуацію.

Аудитор з екологічних питань ~ особа, котра має відповідні знання, кваліфікацію і практичний досвід роботи не менш як три роки, володіє сертифікатом на право проведення аудиторської діяльності на території України.

274

18*

275

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 14

Аудиторська група - група аудиторів (1 аудитор) з питань екології з можливим включенням у групу технічних чи інших експертів.

14.2. Історія виникнення екологічного аудиту

Вперше ЕА почав використовуватися при контролі великих промислових корпорацій на території США. Розглядаючи фактор навколишнього середовища як той що потребує усе більшої уваги, і з огляду на ряд аварій, великі промислові корпорації поставили свої підприємства під внутрішній контроль з метою оцінки, чи не є вони джерелом негативного впливу на навколишнє середовище. Завданням ЕА було інформування правління корпорації й акціонерів про заходи для дотримання чинного природоохоронного законодавства і про ризик можливих аварій, з огляду впливу на навколишнє середовище.

У 1989 р. Міжнародна торговельна палата (МТП) опублі­кувала документ, що поклав початок внутрішньому аудиту як процедурі самоконтролю й інструмента внутрішнього менедж­менту. Внутрішній ЕА являє собою елемент системи заходів щодо охорони навколишнього середовища на підприємстві і містить у собі систематичні перевірки, доповнені аналізами, тестами і контролем впливу промислових процесів на навко­лишнє середовище. Екологічне аудирування визначалося в ньому як поглиблений постійний аналіз природоохоронної діяльності підприємств, причому підкреслювався його добро­вільний характер. Підхід, запропонований МТП, отримав визнання у промисловців, оскільки дозволяв керівникам підприємств забезпечити контроль за станом охорони навко­лишнього середовища на підприємстві, а також контролювати роботу підприємства з огляду природоохоронних нормативів.

У 1993 р. Комісія європейських співтовариств (КЄС) виступила з першим проектом обов'язкових правил еко­логічного аудиту. Відповідно до визначення Європейського стандарту, ЕА є незалежним свідченням, в інтересах виробника

276

і держави, рівня екологічної ефективності управління підпри­ємством і використання технологічного устаткування з метою підвищення конкурентноздатності продукції.

14.3. Завдання і вигоди проведення екологічного аудиту

Екологічний аудит вирішує такі завдання:

Збір достовірної інформації про виробничу діяльність об'єкта аудита і формування на її основі аудиторського висновку про реальний екологічний стан.

Визначення ступеня екологічного ризику і безпеки здійснюваної діяльності.

Встановлення відповідності об'єктів ЕА вимогам еко­логічного законодавства, санітарним нормам, будівельним нормам і правилам.

Оцінка впливу діяльності об'єктів ЕА на стан навколиш­нього середовища, здоров'я людей і якість природних ресурсів.

Оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості і достат­ності заходів для охорони навколишнього середовища і здоров'я людей.

Підготовка об'єктивних і обґрунтованих еколого-еко-номічних рекомендацій і заходів на замовлення суб'єктів підприємницької діяльності у відношенні навколишнього середовища і здоров'я населення.

Основні причини, з яких проводиться ЕА:

S страхування (витрати на ліквідацію наслідків забруд­нення навколишнього середовища);

S конкуренція на ринку (товари повинні бути екологічно чистими, це підвищує їхній попит на споживчому ринку, спеціальним екологічним знаком виділяються товари, що пройшли перевірку);

S придбання (витрати на придбання земельної ділянки чи підприємства можуть виявитися завищеними);

¥ експертиза стану навколишнього середовища і забруд­нення земельних ділянок об'єкта, що здобувається;

277

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 14

S законодавство (необхідність дозволів роботи з забруд­нюючими матеріалами)

Вигоди проведення ЕА складаються з:

  • зменшення витрат1 на видалення відходів за рахунок зменшення їхньої маси;

  • зменшення витрат на сировину за рахунок більш ефективного її використання і зменшення маси відходів;

  • зменшений витрат на виробництво шляхом вико­ристання більш прогресивних технологій і підвищення ефективності технологічного процесу;

  • зменшення витрат на воду і електроенергію за рахунок більш раціонального їхнього використання;

  • розширення ринків збуту товарів з «зеленою» міткою;

  • підвищення репутації підприємства йа внутрішньому і зовнішньому ринках.

І4.4. Послуги, об'єкти і суб'єкти екологічного аудиту

Послуги екологічного аудиту включають:

• аналіз впливу екологічно небезпечної діяльності на стан
природного середовища і здоров'я населення;

» еколого-економічний прогноз екологічних Наслідків господарської діяльності (вартісна оцінка);

  • екологічне обґрунтування впровадження винаходів, ресурсозберігаючих технологій і систем, приладів контролю і т.д.;

  • еколого-єкономічну оцінку здійснюваних інвестиційних проектів;

  • еКолого-економічну оцінку ризику адміністративних рішень.

Об'єктами екологічного аудиту можуть виступати:

  • Діючі підприємства, господарські об'єкти, організації, установи;

  • екологічні ситуації, Що склалися на визначених те­риторіях;

  • окремі ділянки (об'єкти) природних ресурсів, що пропонуються чи знаходяться в користуванні;

  • окремі види діяльності фізичних і юридичних осіб незалежно від форми власності і підпорядкування, у тому числі режимні і важливі об'єкти збройних сил, а також озброєння, військова техніка, військові об'єкти і діяльність збройних сил, що негативно впливає чи може впливати на стан навколишнього середовища;

  • інвестиційні і приватизаційні проекти, програми, пропозиції, кредитні угоди;

  • сировина, продукти харчування, технологічні процеси, продукція;

  • викиди в атмосферу, стічні води, відходи;

  • засоби індивідуального і колективного захисту, техніка безпеки, екологічні паспорти підприємств.

Суб'єкти екологічного аудиту:

1) замовники:

  • фізичні і юридичні особи - щодо природних ресурсів, які надаються їм у користування;

  • власники господарських об'єктів чи особи, що мають право доручати проведення ЕА;

  • центральні і місцеві органи виконавчої влади;

• органи місцевого самоврядування

2) виконавці:

  • аудиторські організації з питань екології;

  • провідні аудитори з питань екології;

  • аудитори з питань екології;

  • аудиторські групи;

  • фахівці центральних органів

X. виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів, наділені спеціальними повноваженнями.

278

279

Екологічний менеджмент

РОЗДІЛ 14

14.5. Види екологічного аудиту

ЕА повинен бути орієнтований на внутрішні індивідуальні потреби підприємства відповідно його політиці й установленим цілям. Крім того, важливо чітко ідентифікувати мету і завдання діяльності підприємства, перш ніж визначити, який тип ЕА йому необхідний.

ЕА можна підрозділити на кілька типів в залежності від цілей, однак вони не є взаємно виключними. Це значить, що протягом року можна провести кілька різних видів ЕА: аудит управлінської діяльності підприємства, енергозбереження, мінімізації відходів, нерухомості і т.д.

При придбанні земельної ділянки може виникнути необ­хідність у проведенні спеціальних досліджень з метою ви­явлення користувача останніх 50 років, якщо виникають підозри в забрудненні навколишнього середовища.

У сфері діяльності, пов'язаної з мінімізацією відходів, може знадобитися одночасне виконання аудиту і проведення до­сліджень щодо нових тенденцій і технологій, розроблених і введених у Японії чи Європі, що можуть бути адаптовані для виробничого процесу конкретного підприємства. Це може мати важливе значення для організації управлінського апарата підприємства. Наприклад, в обов'язок персоналу, відповідального за дану діяльність, буде додатково включене проведення огляду й оцінки нової продукції і технології, що з'являється на ринку, і розробка відповідних заходів для забезпечення їхнього впро­вадження в діяльність підприємства. При визначенні параметрів екологічного аудита варто брати до уваги:

  • ступінь детальності аналізу діяльності підприємства, що використовується в аудиті, тобто чи торкається він окремих сторін або усієї діяльності компанії;

  • виробка концепції і заходів, спрямованих на досягнення узгодження з нормативами і лімітами, встановленими природо­охоронними органами;

  • географічне положення об'єкта (число офісів і місце розташування заводів);

280

  • тимчасова структура (частота проведення аудитів);

  • предмет ЕА (повітря, вода, землі, енергоспоживання,

відходи).

Екологічний аудит може здійснюватися в таких формах:

  1. ЕА виробничих об'єктів.

  2. ЕА військових, оборонних і інших об'єктів, інформація про які становить державну таємницю.

  3. ЕА територій.

  4. Екологічний консалтинг.

ЕА виробничих об'єктів включає перевірку діяльності підприємств, організацій і установ у сфері дотримання норм і розпоряджень з охорони навколишнього середовища, розробки рекомендацій із природоохоронних заходів, вартісної оцінки, витрат на раціональне природокористування.

Внутрішній ЕА підприємства включає:

• аналіз внутрішнього контролю управління виробничим

процесом;

  • оцінку слабких сторін і неполадок контрольного устат­кування;

  • врахування ризику для навколишнього середовища

обстежуваного об'єкта;

  • збір доказів практичної ефективності внутрішнього екологічного контролю;

  • оцінку зібраних матеріалів для визначення недоліків системи заходів, що перевіряються, з охорони навколишнього середовища;

  • представлення звіту про результати ЕА;

  • розробку плану дій, що уточнює сукупність кори­гувальних заходів.

Поряд з внутрішнім ЕА, за рубежем часто проводиться цільовий ЕА, який спрямований на виявлення впливу на навколишнє середовище і включає оцінку аварій, інвен­таризацію устаткування, оцінку потенційного ризику, оцінку стану навколишнього середовища.

ЕА, спрямований на оцінку аварій, полягає в ідентифікації підприємств - можливих джерел аварій, вивченні якісного і

281

Екологічний менеджмент