Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Реферат'
Рассчитано по данным статистического сборника Социально-экономическое положение России, январь 2006 г., М., ФСГС, с. 2006 г., с.415-416; статистическо...полностью>>
'Автореферат'
Специальность: 05.18.01 «Технология обработки, хранения и переработки злаковых, бобовых культур, крупяных продуктов, плодоовощной продукции и виногра...полностью>>
'Документ'
Корпорация «Центр информационной поддержки сетевого бизнеса Валентина Ковалёва», специально для компании ОРИФЛЕЙМ, предлагает программу, включающую сп...полностью>>
'Документ'
Источник: Чехов А. П. Полное собрание сочинений и писем в тридцати томах. Сочинения в восемнадцати томах. Том тринадцатый. Пьесы (1895 - 1904). - М.: ...полностью>>

П. Д. Біленчук, В. В. Кравченко, М. В. Підмогильний місцеве самоврядування в україні муніципальне

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ, БЕЗПЕКИ

ТА ІНФОРМАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

ТОВАРИСТВО НАУКОВЦІВ ПО СПРИЯННЮ

МУНІЦИПАЛЬНІЙ РЕФОРМІ

ЮРБЛАГОДІЙКОНСАЛТИНГ

П. Д. БІЛЕНЧУК, В. В. КРАВЧЕНКО, М. В. ПІДМОГИЛЬНИЙ

МІСЦЕВЕ

САМОВРЯДУВАННЯ

В УКРАЇНІ

муніципальне;

ПРАВО

навчальний посібник

ДЛЯ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Рекомендовано до друку Вченою радою юридичного факультету Академії праці і соціальних відносин

КИЇВ «АТІКА» 2000

ББК Х99(4УКР) Б611

Рекомендовано до друку Вченою радою

юридичного факультету Академії праці і соціальних відносин

(Протокол № 4 від 10 вересня 1999 р.)

Рецензенти:

Володимир Головач - кандидат юридичних наук, заступник голови постійної комісії Київради з питань бюджету, фінансів та соціально-економічного розвитку.

Володимир Кампо - завідувач кафедри муніципального та адмініст­ративного права Українського центру правничих студій, професор, Го­лова Товариства конституційного права.

Леонід Подобед - відповідальний секретар Товариства науковців по сприянню муніципальній реформі.

Біленчук П. Д., Кравченко В. В., Підмогильний М. В.

Б611 Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право). Навчальний посібник-К.: Атіка, 2000-304 с ISBN 966-7714-06-03

Дане видання містить навчальний курс нової галузі українського правознавства-«Місцеве самоврядування в Україні».

Автори розглядають основні засади місцевого самоврядування (му­ніципального права) на основі аналізу сучасного законодавства, широко використовують історико-правовий і порівняльний методи.

Для науковців, викладачів, аспірантів і студентів юридичних вузів. Буде корисним для народних депутатів України, депутатів місцевих рад, практичних працівників державних органів і органів місцевого самовря­дування, політологів і політиків.

ББК Х99(4УКР)

© Видавництво «Атіка», 2000 © П. Д Біленчук, В В. Кравченко, М В Підмогильний 2000

ISBN 966-7714-06-03

ВСТУП

На порозі нового тисячоліття Україна - нова незалежна дер­жава на карті світу. Територія України на якій знаходиться гео­графічний центр Європи (603,7 тис. кв. км) перевищує територію Франції. Населення країни складає 51,3 млн. чоловік, 68 відсотків якого мешкає в містах.

Протягом тисячоліть українська нація формувалась на території сучасної України. Понад 1100 років тому на просторах України утворилась могутня середньовічна європейська монархічна держа­ва- Київська Русь, яка відіграла визначну роль у соціально-по­літичному й економічному розвитку середньовічної Європи.

Сучасна Україна - це країна невичерпного потенціалу, її надра багаті вугіллям, залізною рудою, марганцем, нікелем, ураном. Чорноземи України визнані найкращими в світі. Україна володіє значним банком унікальних технологій та наукових роз­робок, реалізація яких відкриває нові можливості для власного і світового прогресу. Запуск супутника Землі «Січ» ввів Україну до складу космічних держав. Вантажні літаки, що не мають аналогів у світі, електронні мікроскопи, різних типів і класів кораблі, най­потужніші в світі преси, турбіни та дизельні двигуни, висококлас­ні тепловози - все це є на виробничому конвеєрі України.

Київ, Харків, Донецьк, Львів, Дніпропетровськ Сімферополь, Чернігів, Запоріжжя і Одеса- визнані в світі центри культури, освіти і науки. В Україні була створена перша в Європі елект­ронна обчислювальна машина. Генна інженерія і біотехнології, монокристали і штучні алмази, технологія зварювання, в тому числі й космічного, дослідження в галузях радіаційного матеріа­лознавства і надтвердих технологій, фундаментальні дослідження в математиці, теоретичній фізиці, біології та хімії ставлять Украї­ну до ряду передових високорозвинутих країн зі значним науко­во-технічним потенціалом.

У травні 1945 року Україна стала одним із засновників ООН.

Споконвіків Україна давала світу талановитих дочок і синів. Вона є батьківщиною багатьох видатних особистостей, серед яких перші речники української ідеї Б. Хмельницький, І. Мазепа, Т. Прокопович, П. Орлик, Г. Сковорода, М. Максимович, М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький, П. Куліш, М. Кос­томаров, Т. Шевченко, М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевсь-кий1, академік В. Вернадський, конструктори С. Корольов і Г. Сі-корський, філософ О. Потебня. Всьому світові відомі імена пред­ставників національної культури Д. Бортнянського, М. Лисенка, Соломії Крушельницької, Сержа Лифаря.

1 Філософія права.- Київ, Атіка, 1999.- 208 с

Україна - це держава, яка першою в світі прийняла свою влас­ну Конституцію (Конституцію Пилипа Орлика - 1710 p.). З набут­тям незалежності (1991 p.), Верховна Рада України 28 червня 1996 р. прийняла Конституцію України, яка визначила статут України - суверенна і незалежна, демократична, соціальна право­ва держава. Таким чином, на конституційному рівні закріплено верховенство права, закону.

Загальновідомо, що одне з важливих місць у системі життєді­яльності людини, суспільства, держави належить селам, селищам і містам в яких практично сконцентровані всі ланки влади, ресур­си (населення, земля, надра) і комунікації. Сьогодні ми можемо констатувати, що вперше за останні кілька сотень років в Україні реалізуються на практиці ідеї місцевої влади - влади місцевого самоврядування, які були чинними в нашій державі 500 років то­му. Магдебурзьке право - це історичний документ, що заклав перші підвалини демократичного самоврядування в Києві та ін­ших містах України, визначив права й обов'язки територіальної громади.

Магдебурзьке право - це сьогоднішнє закріплення в нашому законодавстві (Конституції України, Законах України) принци­пу самоврядування - наявності певного права в територіальних громад.

Таким чином, відкривається реальна перспектива вдоскона­лення і розвитку самоврядування в селах, селищах, містах, столи­ці нашої держави на новому історичному етапі.

У Конституції У країни 1996 р. вперше за новітніх часів на кон­ституційному рівні проголошено, що «6 У країні визнається і гаран­тується місцеве самоврядування» (ст. 7 Конституції України) і за­кріплено поняття місцевого самоврядування, яке визначається як право «територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та мі­ста- самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів Україні» (ст. 140 Конституції України).1

Як бачимо, в Україні, сьогодні в стадії становлення і форму­вання знаходиться самостійна навчальна дисципліна, наука, га­лузь законодавства і напрямок практичної діяльності в сфері міс­цевого самоврядування.

Вивчення навчальної дисципліни «Місцеве самоврядування в країні» передбачено навчапьними планами юридичних вузів Ук­раїни.

Місцеве самоврядування в Україні є самостійною галуззю пра­ва, яке представляє собою сукупність правових норм, що регулю­ють правові відносини в системі місцевого самоврядування.

1 Кравченко В. В. Конституційне право України.- К., 1998.- 78 с

Місцеве самоврядування в Україні - це комплексна галузь українського права, що представляє собою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють суспільні відносини, що ви­никають в процесі організації місцевого самоврядування і вирі­шення територіальною громадою безпосередньо через органи місцевого самоврядування питань місцевого значення, а також у процесі реалізації окремих державних повноважень, якими мо­жуть наділятися органи місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування в Україні має давню історію. Управ­ління в українських містах та регіонах традиційно базувалося на використанні різних історичних форм місцевого самоврядування (вічового права, магдебурзького права, козацького самоврядуван­ня, земства тощо), що відповідало загальним тенденціям розвитку європейської цивілізації.

На жаль, поступальний розвиток місцевого самоврядування було перервано з втратою державної самостійності України в 1920 р. та встановленням централізованої системи територіальної організації влади, яка передбачала пряме державне управління на всіх субнаціональних територіальних рівнях, формально - через єдину систему органів державної влади - Ради народних депута­тів, а фактично - через централізовану, підпорядковану по верти­калі систему партійних органів.

Розвал монопартійної командно-адміністративної системи управління, відновлення та розбудова на демократичних засадах української державності об'єктивно призвели до пошуку такої організації влади, яка відповідала б як національним традиціям, так і сучасним світовим та європейським демократичним вимо­гам, була б спрямована на забезпечення прав і свобод людини, задоволення її потреб, підвищення ефективності надання громад­ських послуг.

Нова модель влади вже не могла базуватися на політико-орга-нізаційному принципі «вертикалі влади», реалізація якого факти­чно відсторонює людину від участі в управлінні державними та громадськими справами. Світовий та європейський досвід пере­конливо свідчить, що в демократичному суспільстві територіаль­на організація влади може будуватися лише на основі обо­в'язкового використання місцевого самоврядування - специфіч­ної форми публічної влади територіальних громад, в рамках якої забезпечується реалізація їх права здійснювати управління в ме­жах відповідних територіальних одиниць, самостійно вирішувати всі питання місцевого значення. Місцеве самоврядування сьогод­ні виступає важливим фактором демократизації суспільного жит­тя, децентралізації управління та необхідною передумовою ста­новлення громадянського суспільства, наближення влади до її джерела - народу. І навпаки, місцеве самоврядування може ефек-

тивно функціонувати лише за умови наявності розвинутих еле­ментів громадянського суспільства.

Зрозуміло, що Україна, декларуючи створення незалежної, демократичної, правової держави, формуючи, з врахуванням сві­тового досвіду, власну модель організації влади, прийти до ви­знання місцевого самоврядування як єдино можливої форми ор­ганізації публічної влади на місцях.

Нова історія місцевого самоврядування в Україні розпочинає­ться після прийняття 7 грудня 1990 р. Закону «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», де воно визначалося як «територіальна самоорганізація громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через державні і громадські органи, які вони обирають, усіх питань місцевого жит­тя, виходячи з інтересів населення, на основі законів Української РСР та власної фінансово-економічної бази». Прийняття Закону стало першою спробою трансформувати місцеві ради (які на той час входили до єдиної системи органів державної влади) всіх те­риторіальних рівнів в органи місцевого самоврядування.

Наступним кроком у становленні місцевого самоврядування в Україні стало прийняття 26 березня 1992 р. нової редакції Закону (тепер він мав назву Закон України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування»), в якій пере­дбачалося впровадження інститутів місцевого і регіонального самоврядування.

Надійною правовою основою місцевого самоврядування ста­ла Конституція України 1996 p., де самоврядування визнане од­ним із елементів конституційного ладу держави. Прийняття Конс­титуції відкрило простір для становлення реального місцевого самоврядування в Україні.

Правові засади місцевого самоврядування також закріплені в нині чинному Законі України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні».

Перший досвід свідчить, що цей процес проходить досить складно та суперечливо. Розвиток місцевого самоврядування в Україні стримується, насамперед, економічними чинниками, від­сутністю достатніх матеріальних та фінансових ресурсів для здій­снення завдань і функцій місцевого самоврядування. Немаловаж­ну роль відіграють також і чинники політичного, правового та психологічного характеру. Це й відсутність реального суб'єкта місцевого самоврядування - самодостатньої територіальної гро­мади, яка володіла б необхідними матеріальними і фінансовими ресурсами, мала б належні внутрішні джерела формування дохо-дної частини місцевого бюджету, і недостатнє правове забезпе­чення значного масиву питань організації і функціонування міс­цевого самоврядування, та існування в суспільній свідомості,

в свідомості значної частини політичних, державних і муніци­пальних діячів старих стереотипів сприйняття місцевого самовря­дування; відсутність нових механізмів взаємовідносин органів місцевого самоврядування з територіальною громадою та її під­розділами, громадськими організаціями, підприємствами, устано­вами та організаціями приватного сектора, інших форм власності; недостатній рівень саморегуляції територіальної громади тощо.

Значною мірою вплив негативних чинників на розвиток міс­цевого самоврядування та стан соціально-економічного розвитку українських міст можна зменшити шляхом реалізації програм, спрямованих на налагодження взаємодії та співпраці на засадах рівноправності між різними елементами системи місцевого само­врядування, між муніципальним, приватним і громадським секто­рами, між органами і посадовими особами місцевого самовряду­вання та громадськими організаціями, об'єднаннями підприємців, ініціативними групами членів територіальної громади, що фор­муються з метою залучення громадян до безпосередньої участі у здійсненні функцій місцевого самоврядування.

Над проблемою місцевого самоврядування в Україні сьогодні працює велика плеяда українських дослідників.

Перші результати свідчать, що місцеве самоврядування в Україні - це довгострокова стратегія розвитку суспільства на де­мократичних засадах.

Автори книги сподіваються, що наведені в посібнику теоре­тичні і методичні розроблення, чинне міжнародне та українське законодавство, які охоплюють широкий діапазон діяльності спрямованої на економічний розвиток міст і сіл, допоможуть по­інформувати вчених, викладачів, студентство, всіх хто вивчає і досліджує проблеми місцевого самоврядування.



Частина перша

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Розділ І

ІСТОРІЯ, ТЕОРІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

§ 1. Поняття місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування - багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різ­нобічно. Аналіз Конституції України (1996 р.) дозволяє зробити висновок, що місцеве самоврядування як об'єкт конституційно-правового регулювання виступає в якості:

по-перше, відповідної засади конституційного ладу Ук­раїни;

по-друге, специфічної форми народовладдя;

по-третє, права жителів відповідної територіальної одиниці (територіальної громади) на самостійне вирішен­ня питань місцевого значення.

Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу виступає одним із найважливіших принципів органі­зації і функціонування влади в суспільстві й державі та є необхідним атрибутом будь-якого демократичного ладу. У ст. 2 Європейської Хартії місцевого самоврядування про­голошується: «Принцип місцевого самоврядування повинен бути визнаний у законодавстві країни і, по можливості, у конституції країни».

Вперше в Україні принцип визнання місцевого само­врядування на конституційному рівні було закріплено ще в Конституції гетьмана П. Орлика - 1710 p., а пізніше в Кон­ституції УНР 1918 p., положення яких так і не були реалі­зовані. За радянських часів цей принцип рішуче заперечу­вався, він суперечив централізованому характеру радянсь­кої держави.

Конституція України 1996 р., у повній відповідності до вимог Європейської Хартії (поряд з такими фундаменталь­ними принципами, як народовладдя, суверенітет і незалеж­ність України, поділу державної влади тощо), в окремій статті (ст. 7) фіксує принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування.

Визнання місцевого самоврядування як засади консти­туційного ладу означає встановлення демократичної децен­тралізованої системи управління, яка базується на само­стійності територіальних громад, органів місцевого само­врядування при вирішенні всіх питань місцевого значення.

Місцеве самоврядування як форма народовладдя. Згі­дно ст. 5 Конституції України народ здійснює владу безпо­середньо і через органи державної влади та органи місцево­го самоврядування. З даного конституційного положення прямо випливає, що органи місцевого самоврядування не входять до єдиного державного механізму і, в силу цього, місцеве самоврядування можна розглядати як окрему фор­му реалізації народом належної йому влади. Основними формами місцевої демократії є (див. схему 1):

Схема 1.

Як специфічна форма реалізації належної народові вла­ди місцеве самоврядування характеризується:

1) місцеве самоврядування має особливого суб'єкта -територіальну громаду, тобто жителів села чи добровільно­го об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, се­лища та міста. Територіальна громада здійснює місцеве

самоврядування безпосередньо та через органи місцевого самоврядування;

2) місцеве самоврядування займає окреме місце в полі­
тичній системі (в механізмі управління суспільством та
державою). Місцеве самоврядування, його органи, згідно
Конституції України, не входять до механізму державної
влади, хоча це й не означає його повної автономності від
держави, державної влади. Взаємозв'язок місцевого само­
врядування з державою досить тісний і знаходить свій вияв
утому, що, по-перше, і місцеве самоврядування, і державна
влада мають єдине джерело - народ (ч. 1 ст. 5 Конституції
України); по-друге, органам місцевого самоврядування
можуть надаватися законом окремі повноваження органів
виконавчої влади (ст. 143 Конституції України) і стан їх
реалізації контролюється відповідними органами виконав­
чої влади.

Таке становище місцевого самоврядування в політичній системі дозволяє характеризувати його як самостійну (по­ряд з державною владою) форму публічної влади - публічну владу територіальної громади . Самостійність місцевого самоврядування гарантується Конституцією України, ст. 145 якої передбачає, що права місцевого самоврядування захи­щаються в судовому порядку, а ст. 142 визначає матеріаль­ну і фінансову основу місцевого самоврядування;

3) місцеве самоврядування має особливий об'єкт управ­
ління - питання місцевого значення, перелік яких у вигляді
предметів відання органів та посадових осіб місцевого са­
моврядування визначено в Законі України від 21 травня
1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні».

Місцеве самоврядування як право територіальної громади на самостійне вирішення питань місцевого зна­чення. Європейська Хартія місцевого самоврядування (ст. 3) дає визначення місцевого самоврядування як право і реальну здатність органів місцевого самоврядування рег­ламентувати значну частину публічних справ і управляти нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення. Згідно Європейської Хартії це право здійснюється як виборними та виконавчими орга­нами, так і безпосередньо територіальною громадою шля­хом використання різних форм прямої демократії.

Конституція України (ст. 140) визначає місцеве само­врядування як право територіальної громади - жителів

Див.: Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт.-М.-. Изд-во«Зерцало».- 1998.-С. 421.

10

села чи добровільного об 'єднання у сільську громаду жи­телів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішу­вати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому за­коном, як безпосередньо, так і через органи місцевого са­моврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконав­чі органи.

Детальніше визначення місцевого самоврядування дає­ться в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні»: Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване дер­жавою право та реальна здатність територіальної гро­мади - жителів села чи добровільного об 'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місце­вого самоврядування вирішувати питання місцевого зна­чення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіаль­ними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі орга­ни, а також через районні та обласні ради, які представ­ляють спільні інтереси територіальних громад сіл, се­лищ, міст.

Аналіз цих положень Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дозволяє зробити такі висновки:

1. Конституція України визнає право самостійно вирі­шувати питання місцевого значення лише за первинними територіальними громадами - жителями «природних» ад­міністративно-територіальних одиниць, тобто поселень (сіл, кількох сіл, селищ та міст).

Такий підхід до визначення кола суб'єктів права на мі­сцеве самоврядування має глибокі історичні корені. Саме в поселеннях люди природним шляхом групувалися для спі­льного життя, проблеми якого вони обговорювали на схо­дах, загальних зборах, а для здійснення поточного управлін­ня обирали відповідних осіб (органи)- вождів, старійшин, ради тощо. Таким чином формувалася громада, відмін­ною ознакою якої є наявність виборних органів, а подібна система отримала назву громадського, комунального, міс­цевого або муніципального самоврядування.

Стосовно інших адміністративно-територіальних оди­ниць, то вони були створені неприродним шляхом — «зго­ри» актами державної влади, за допомогою яких здійсню­валося районування території держави, і в силу цього вони

11

носять «штучний» характер. Так виникають, наприклад, області, воєводства, губернії, повіти, райони тощо. «Штуч­ні» адміністративно-територіальні одиниці - це регіони і субрегіони. Населення «штучної» адміністративно-територіальної одиниці утворює «вторинну» територіальну громаду, яка може визнаватися суб'єктом права на місцеве самоврядування, а може і не визнаватися ним, що чітко за­фіксовано в проекті Європейської Хартії регіонального са­моврядування (1997 p.).

2. Конституція та Закон передбачають, що право тери­торіальної громади на місцеве самоврядування здійснюєть­ся громадою як безпосередньо через форми прямої демок­ратії (місцевий референдум, місцеві вибори, загальні збори тощо), так і через діяльність виборних та інших органів мі­сцевого самоврядування.

Право територіальної громади на місцеве самовряду­вання забезпечується правом кожного громадянина Украї­ни брати участь у місцевому самоврядуванні. Згідно ст. З Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому само­врядуванні за належністю до відповідних територіальних громад. При цьому будь-які обмеження цього права залеж­но від раси громадян, кольору шкіри, політичних, релігій­них та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на від­повідній території, за мовними чи іншими ознаками забо­роняються.

Конституція гарантує громадянам України право оби­рати і бути обраними до органів місцевого самоврядування, право брати участь у місцевих референдумах, право рівно­го доступу до служби в органах місцевого самоврядування, право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

Важливе теоретичне та практичне значення має визна­чення співвідношення понять «місцеве самоврядування» та «місцеве управління». З цього питання в літературі вислов­люються різні, часом діаметрально протилежні погляди. Більшість вчених протиставляють місцеве самоврядування і місцеве управління. Так, якщо під місцевим самовряду­ванням розуміють діяльність територіальної громади та її виборних органів з управління її справами, то місцеве управління розглядають як управлінську діяльність в адмі­ністративно-територіальній одиниці, яка здійснюється через адміністрацію, що призначається центральними або

12

іншими вищими органами державної влади , тобто пряме державне управління на місцях.

Одночасно висловлюється думка щодо недоцільності протиставлення цих двох понять. Місцеве управління про­понується розглядати як складний механізм, який може включати в себе як місцеву державну адміністрацію, так і органи місцевого самоврядування, виступаючи при цьому складовою частиною державного механізму2.

Перший підхід, на нашу думку, більш точно відображає природу місцевого самоврядування і дозволяє чітко розме­жувати самоврядні функції та повноваження територіаль­них громад з функціями та повноваженнями державної влади, які реалізуються на регіональному та місцевому рів­нях органами виконавчої влади або за дорученням держави органами місцевого самоврядування. В останньому випад­ку органи місцевого самоврядування підконтрольні відпо­відним органам виконавчої влади, але це не означає зміни їх природи і не може розглядатися як підстава для вклю­чення до державного механізму. Як родовий, тобто такий, що охоплює поняття місцевого управління та місцевого самоврядування, можна було б використовувати термін «управління на місцях», маючи на увазі можливість здійс­нення такого управління із застосуванням різних форм — місцевого самоврядування або прямого державного управ­ління на місцях (місцеве управління).

У різних державах з метою ефективної організації вла­ди на місцях застосовуються різні системи місцевих орга­нів управління та органів місцевого самоврядування (сис­теми управління на місцях), на вибір яких впливають такі фактори, як неоднаковий підхід до розуміння державної влади, розмежування адміністративно-територіальних оди­ниць на «природні» та «штучні», національні та історичні особливості і традиції тощо. Останнім часом у літературі3 виділяють чотири основні системи:

1. Англо-американська (англосаксонська) система ха­рактеризується тим, що на всіх субнаціональних рівнях управління функціонують органи місцевого самоврядуван-

' Див. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Тома 1-2. С. 697; Чиркин В. Е. Основы сравнительного государствоведения.-М.: «Артикул».- 1997-С. 332.

2 Див. Сравнительное конституционное право.- С. 676; Черкасов
А. И.
Сравнительное местное управление: теория и практика.- М., 1998 —

С. 16-18.

3 Див. В. Е. Чиркин. Конституционное право: Россия и зарубежный

опыт-С. 426-428.

ІЗ

ня, а місцеві органи виконавчої влади загальної компетен­ції не створюються (наприклад, Велика Британія, США, Канада, Австралія, близька до подібної системи організація влади на місцях і в Росії).

2. Континентальна (романо-германська або європейсь­
ка) система будується на поєднанні місцевого самовряду­
вання і місцевого управління і виходить з різного тлума­
чення «природних» та «штучних» адміністративно-терито­
ріальних одиниць. Така система може мати два різновиди:

а) на всіх субнаціональних рівнях, за винятком низового,
одночасно функціонують виборні органи територіальної
громади (в тому числі й органи «вторинної» територіальної
громади - територіальної громади «штучної» адміністрати­
вно-територіальної одиниці) та призначені представники
центральної влади (місцеві державні адміністрації), які
здійснюють адміністративний контроль за діяльністю орга­
нів місцевого самоврядування (наприклад, можуть зупиня­
ти на певний строк рішення органів місцевого самовряду­
вання, звертатися до глави держави або парламенту з про­
позицією щодо дострокового припинення їх повноважень).
При цьому на низовому рівні функціонують виключно ор­
гани первинної територіальної громади. Подібна система
існує, зокрема, у Франції та Італії;

б) на низовому рівні - в «природних» адміністративно-
територіальних одиницях створюються лише органи місце­
вого самоврядування, а на регіональному та субрегиональ­
ному рівнях (в «штучних» адміністративно-територіальних
одиницях) функціонують призначені місцеві державні ад­
міністрації загальної компетенції. Можливий варіант, коли
і на регіональному (субрегіональному) рівні функціонують
виборні органи місцевого самоврядування, але вони мають
принципово іншу природу - це не представницькі органи
територіальних громад «штучних» адміністративно-терито­
ріальних одиниць (їх існування не визнається), а органи
представництва інтересів територіальних громад «природ­
них» адміністративно-територіальних одиниць на регіо­
нальному (субрегіональному) рівні. Подібна система засто­
совується, зокрема, в Польщі, Болгарії, Туреччині, Фінлян­
дії, Іраку.

3. Іберійська система (зокрема, Бразилія, Португалія,
Мексика, з певними особливостями Іспанія) передбачає, що
управління на всіх субнаціональних рівнях здійснюють об­
рані населенням представницькі органи місцевого само­
врядування (ради) та відповідні головні посадові особи мі­
сцевого самоврядування (мери, регідори, префекти, алька-

14

ди тощо). Ці посадові особи стають головами відповідних рад і одночасно затверджуються центральними органами державної влади як представники державної влади в адмі­ністративно-територіальних одиницях.

4. Радянська система (система рад та їх виконавчих комітетів) базується на запереченні розподілу влад і ви­знанні повновладдя представницьких органів знизу до вер­ху. Ця система передбачає, що всі ради, починаючи з най­нижчого рівня, є органами державної влади на своїй тери­торії, всі інші органи держави прямо або опосередковано підпорядковані радам. Система рад характеризується ієрар­хічною підпорядкованістю всіх її елементів та відсутністю будь-якої самостійності місцевих органів. Сьогодні подібна система збереглася лише в деяких країнах, зокрема в КНР,

КНДР.

Аналіз відповідних положень Конституції України до­зволяє зробити висновок, що в Україні застосовується кон­тинентальна (її другий різновид) система управління на місцях.

§ 2. Теорія місцевого самоврядування

Питання місцевого самоврядування активно вивчаються юридичною наукою вже близько двохсот років. Теоретичні основи вчення про місцеве самоврядування було закладено ще в першій половині XIX ст. представниками німецької

юридичної школи.

Історично першою була обґрунтована теорія вільної громади (теорія природних прав громади), основні поло­ження якої були сформульовані Туре в доповіді щодо зако­нопроект)' про реформу місцевого управління у Національ­них зборах Франції 1790 р. та знайшли своє відображення в положеннях Конституції Бельгії 1831 р. щодо особливої «громадівської» влади.

Теорія вільної громади базувалася на ідеях природного права. Вона виходила з того, що право територіальної гро­мади (звичайно, територіальної громади «природної» адмі­ністративно-територіальної одиниці) самостійно вирішува­ти свої справи має такий самий природний та невідчужува-ний характер, як і права та свободи людини. Територіальна громада визнавалася незалежною від держави органічною корпорацією, що склалася природним шляхом, відповідно й її право на місцеве самоврядування виводиться з приро­ди територіальної громади (належить громаді в силу її природи або дарується Творцем). Таким чином, місцеве

15

самоврядування розглядалося як автономна у відношен­ні до державної влади публічна влада територіальної гро­мади.

Згідно теорії вільної громади основними засадами ор­ганізації місцевого самоврядування є:

а) виборність органів місцевого самоврядування члена­
ми громади;

б) розподіл питань, віднесених до відання місцевого
самоврядування на самоврядні та такі, що передоручені
органам громади державою;

в) місцеві справи (тобто самоврядні) мають іншу ніж
державні справи, природу;

г) органи місцевого самоврядування є органами відпо­
відної територіальної громади і не входять до системи ор­
ганів державної влади;

д) органи державної влади не мають права втручатися у
вирішення самоврядних питань, їх функція зводиться лише
до адміністративного контролю за діяльністю органів міс­
цевого самоврядування.

На зміну теорії вільної громади приходить громадівська теорія місцевого самоврядування. її основні положення збігаються з концептуальними положеннями теорії вільної громади, однак на перший план висувається не природний характер прав територі&чьної громади, а недержавна, пере­важно господарська природа діяльності органів місцевого самоврядування. Ця теорія не набула широкого поширення, оскільки вона не могла пояснити публічно-правовий харак­тер багатьох функцій, які здійснюють органи місцевого са­моврядування.

У середині XIX ст. набуває поширення державницька теорія місцевого самоврядування, основні положення якої були розроблені німецькими вченими Л. Штейном та Р. Гнейстом.

Державницька теорія розглядає місцеве самоврядування не як автономну форму публічної влади, природне право територіальної громади на самостійне вирішення питань місцевого значення, а як одну з форм організації місцевого управління, тобто як один із способів децентралізації дер­жавної влади на місцевому рівні. Відповідно, всі повнова­ження територіальної громади, її органів своїм джерелом мають державну владу.

У рамках державницької теорії сформувалося два на­прямки: політичний (Р. Гнейст) та юридичний (Л. Штейн), які по-різному визначали відмінність місцевого самовряду­вання від місцевого управління.

16

За Р. Гнейстом самостійність місцевого самоврядування має гарантувати виконання обов'язків посадових осіб орга­нів місцевого самоврядування на громадських засадах, що звільняє їх від економічної залежності від держави.

Л. Штейн вбачав гарантії самостійності місцевого са­моврядування в тому, що органи місцевого самоврядування є не органами державної влади, а органами територіальної громади, на які держава покладає здійснення відповідних завдань та функцій державного управління.

Основні положення цих теорій XIX ст. зберігають своє значення і дотепер, їх покладено в основу сучасних погля­дів на місцеве самоврядування.

§ 3. Історія становлення і розвитку системи місцевого самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування - це довготривале явище в со­ціальному та політичному житті людства і його витоки ся­гають громадівського та племінного самоврядування в до-державнииький період.

Місцеве самоврядування - це публічна форма само­стійного вирішення питань місцевого (а частково і держав-, ного) життя жителями відповідних адміністративно-тери­торіальних одиниць та їх органами у межах Конституції і законів держави.

Система управління місцевими справами, при якій міс­цевому самоврядуванню відводиться провідна або суттєво важлива роль, іменується муніципалізмом або муніципаль­ною системою.

Інститут місцевого самоврядування в сучасному розу­мінні склався у світовій практиці на рубежі XVIII-XIX ст., коли абсолютні монархії були трансформовані у демокра­тичні, правові держави. Боротьба за утвердження місцевого самоврядування, вільного від феодально-чиновницького свавілля, була одним з головних мотивів суспільних рухів цього історичного періоду. Ідеї місцевого самоврядування протиставлялись феодальній державі, становому патріар­хально-общинному (сільському) і корпоративно-цеховому (міському) самоврядуванню як продуктам феодалізму. Про­те деякі елементи станового самоврядування в демократич­них, правових державах збереглися (громада, статути міст тощо), але наповнилися новим правовим змістом.

В Україні самоврядні традиції існують з часів Київської Русі (вічева демократія) і є частиною державотворчих про-

17

цесів. Ці традиції були продовжені в добу Козацької дер­жави (козацькі ради). У першій українській Конституції гетьмана П. Орлика (1710 р.) не тільки підтверджувалося станове самоврядування, але й було зроблено намагання захистити його від свавілля урядовців та закласти основи сучасного місцевого самоврядування. З Козацькою держа­вою слід пов'язувати початок становлення українського муніципалізму.1

За часів Київської Русі різні форми місцевого самовря­дування (сільська, міська та регіональна) складаються та розвиваються на основі звичаєвого права.

Так, на рівні регіону елементи самоврядування знаходи­ли свій вияв у вічах. Для вічової організації управління ха­рактерним був більш-менш чіткий розподіл повноважень між князем та вільним населенням регіону. Зокрема, до ві­дання князя відносилися судочинство, адміністративне управління, податкова політика. Віча відали питаннями війни і миру, закликали або виганяли князя, брали участь у формуванні адміністративних та судових органів тощо.

Суб'єктом міського самоврядування виступали міські громади, які користувалися значною адміністративною, господарською і судовою автономією. Найважливіші пи­тання міського життя вирішувалися на міських вічах2, а для розгляду поточних справ з числа вільних городян обирався війт та інші посадові особи міського самоврядування.

Економічну основу міського самоврядування становила міська корпоративна власність, у тому числі й на землю. Міська громада самостійно встановлювала правила госпо­дарювання, міські податки, платежі та інші повинності.

Суб'єктом сільського самоврядування виступала сільсь­ка громада - верв, яка об'єднувала жителів кількох сусідніх сіл, мала землю у корпоративній власності, представляла своїх громадян у відносинах з іншими громадами, феода­лами, державною владою.

Після входження українських земель до складу Велико­го Князівства Литовського елементи місцевого самовряду­вання, особливо в містах та містечках, отримали подаль­ший розвиток у формі війтівства. В цей час виникає до­сить складна система взаємовідносин між центральною

владою, власниками міст та міськими громадами, яка була обумовлена статусом міста.

Так, у великокнязівських містах поряд з органами місь­кого самоврядування функціонувала старостинська адмініс­трація - міський орган державної влади,- очолювана старо­стою, який призначався центральною владою. Війтів обира­ли на міських вічах, що в документах отримали назви: «гро­мада», «копа», «купа»1. Юридизації міське самоврядування у формі війтівства набуває з прийняттям Литовських статутів (1529, 1566, 1688 pp.), якими були узаконені міські віча.

У містах, що знаходилися у приватній або церковній вла­сності, функціонувала замкова адміністрація, яку очолював призначений власником намісник, урядник, тіун тощо.

Важливе значення для подальшого розвитку місцевого самоврядування в Україні мало магдебурзьке право, що починає поширюватися на українські міста починаючи від середини XIV ст. Магдебурзьке право передбачало надання міській громаді права запровадити модель міського само­врядування на зразок управління німецьким містом Магде­бургом і в деяких документах отримало назву німецького або саксонського права.

Першому українському місту (Сянок) магдебурзьке право було дароване Галицьким князем Болеславом-Юрієм 1339 року, в 1356 році його отримав Львів, а в 1374 — Кам'янець-Подільський. Поширення магдебурзького права в Україні значно прискорилося після входження її земель до складу Великого Князівства Литовського та Королівства Польського. Так, в 1432 р. магдебурзьке право надано Лу­цьку, в 1442 p.- Снятину, в 1444 p.- Житомиру, в 1494 р. (1498 р.) - Києву, в 1498 р- Дубну, в 1518 p.- Ковелю, в 1524 p.- Уторопам, у 1547 p.- Берестечку, в 1564 р.- Брац-лаву, в 1584 p.- Корсуню, в 1585 p.- Переяславу, в 1600 p.— Каневу, в 1640 р. - Вінниці.

Магдебурзьке право надавалося місту Великим князем Литовським або Королем Польським і оформлювалося так званими магдебурзькими грамотами, які відігравали роль хартій (статутів) західноєвропейських міст. За формою та текстами оригінальних заголовків у літературі2 виділяють дві групи таких грамот:

1 Оніщук М, Кампо В. Правові засади місцевого самоврядування в
Україні.- К.: 1998.- С 8.

2 Гурбик О. А. Вічові традиції й самоуправління міст середньовічної
України. // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядування
(історія і сучасність). Тези міжнародної науково-практичної конференції.—
Рівне.- 1993.-С. 13.

18

' Звідси право міської громади збиратися на віча отримало назву копно-го права (прим, автора).

2 Див.: Ковальський М. П. Привілеї («листи») на магдебурзьке право міс­там України в книгах Руської (Волинської) метрики XV1-XV11 ст. // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядування (історія і сучасність). Тези міжнародної науково-практичної конференції.- Рівне, 1993.- С 90.

19

- із вказівкою про надання місту магдебурзького
права1;

— без такої вказівки .

Крім того з історії відома група грамот - конформацій (підтверджень) магдебурзького права і один випадок по­збавлення магдебурзького статусу міста — скасування в 1589 р. магдебурзької грамоти, наданої Білій Церкві в 1588 р.

Юридичними наслідками надання місту магдебурзького права було: скасування звичаєвих норм, виведення міста з під юрисдикції місцевої адміністрації (феодалів, воєвод, намісників тощо) та запровадження власного органу місь­кого самоврядування - магістрату, який складався з двох колегій - ради (адміністративний орган) та лави (судовий орган).

До складу ради входило від трьох до шести радців, які обиралися жителями міста, як правило, наступного дня піс­ля свята Нового року. Правом бути обраними користували­ся жителі міста «добрі, розумні, осідлі в місті, віком від 25 до 90 років, не дуже багаті і не дуже бідні, з доброю сла­вою, законнонароджені, охороняючі справедливість та пра­вду, такі, що не мають жадібності та злості, не лихварі, не двоєжонці тощо»3. Раду очолював бурмистер, повнова­ження якого по черзі (строком в один квартал) виконува­ли радці.

Лава складалася з 3 — 12 лавників, які обиралися довіч­но і складали присягу. Очолював колегію лавників війт. У містах з повним магдебурзьким правом (Київ, Стародуб, Житомир) війт обирався жителями міста із чотирьох кан­дидатур з наступним затвердженням Королем Польським4. У містах з неповним магдебурзьким правом війт призначав-

Наприклад: «Право майцдеборское мещанам Чигиринским» (1592 p.), «Надане права майдеборского месту Острогському» (1585 p.), «Фундація в Михайлове права Майдеборского» (1592 р.) тощо.

2 Акти цієї групи характеризуються тим, що в їх заголовках відсутня
згадка про магдебурзьке право, його надання фіксується в самому тексті.
Наприклад: «Фундованє міста в Базилеві княжати Острозькому» (1578 p.),
«Данина на фундованье места у Мусору Лагоровскому» (1578 р.) тощо
(прим, автора).

3 Див.. Білоус А. О. Органи міського самоврядування на Київщині у
XV — першій половині XV11 ст. // Актуальні проблеми розвитку міст та місь­
кого самоврядування (історія і сучасність). Тези міжнародної науково-
практичної конференції.-Рівне, 1993-С 19.

4 Наприклад, право киян обирати війта підтверджувалося указами Сигі-
змунда Августа від 28 травня 1570 p., Сигізмунда 111 від 10 травня 1588 р. та
Владислава IV від 28 лютого 1633 р.

20

ся Королем Польським, або на його обрання суттєво впли­вали старости1.

Своєрідних форм набуває місцеве самоврядування за часів існування Української козацької держави, що було обумовлено її полково-сотенним устроєм (XVII—XVIII ст.). Полки та сотні одночасно були військовими та адміністра­тивно-територіальними одиницями і користувалися війсь­ково-адміністративним самоврядуванням.

Після підписання у 1654 р. Договору між Україною та Московською державою починається процес поступової ліквідації українських форм місцевого самоврядування. Так, після смерті гетьмана І. Скоропадського 3 липня 1722 р. в Україні запроваджується так звана комендантсь­ка система, що передбачала адміністративний нагляд за діяльністю органів місцевого самоврядування з боку росій­ських комендантів. У 1764 р. ліквідується Гетьманство, а в 1783 р. магістратські та ратушні суди замінюються судами «по учреждению о губерниях» та скасовується полково-сотенний устрій. Після видання Катериною II 21 квітня 1785 р. «жалованой грамоты на права и выгоды городам Российской Империи» були створені нові станові органи міського самоврядування - міські думи і процес уніфікації форм місцевого самоврядування в Україні за російським зразком було завершено2.

XIX - початок XX ст. характеризується становленням в Україні загальноімперських форм місцевого самовряду­вання.

Так, у 1838 р. запроваджується станове самоврядування для державних та вільних селян у формі сільського товари­ства, що в 1861 р. була поширена на всіх селян. Сільське товариство збігалося з сільською громадою і мало свою корпоративну власність, в тому числі й на землю. Найваж­ливіші питання в сільському товаристві вирішував сільсь­кий схід. Поточні справи вирішували обраний на сході сільський головата призначений сільський писар.

' Наприклад, у привілеї місту Крилову (1616 р.) зазначалося: «Позволя­ем... мещанам крыловским при уряде и за ведомостю старосты Чигиринского теперешнего и потом будучих чотыры особы межи собою на войтовство местное обирати и их старосте подати, который одного з них на тое войтовс­тво ствердити мает» (Цит. по: Білоус А. О. Органи міського самоврядування на Київщині у XV - першій половині XVII ст. // Актуальні проблеми розвит­ку міст та міського самоврядування (історія і сучасність). Тези міжнародної науково-практичної конференції.-Рівне, 1993-С. 19).

2 Офіційно магдебурзьке право в Україні було скасовано в 1831 р. (в Ки­єві -указом Миколи 1 від 23 грудня 1834 р.) (прим, автора).

21

Регіональне самоврядування на загальноімперських засадах запроваджується в Україні після проведення Оле­ксандром 11 земської реформи в 1864 р. На рівні губерній формувалися представницькі органи місцевого самовря­дування - губернські земські збори. Вони обиралися за куріальною системою (у виборах брали участь три курії: повітові поміщики і промисловці, міські купці і власники нерухомості в містах, селяни). Земські збори обирали земську управу, яка вирішувала поточні справи, а конт­роль за діяльністю земств здійснював губернатор. Подіб­ним чином було організоване місцеве самоврядування і в повітах.

Реформу міського самоврядування було здійснено в 1870 році. Вона передбачала створення представницьких органів міського самоврядування - міських дум, які обира­лися жителями міста за куріальною системою. Виконавчим органом міського самоврядування стає управа на чолі з мі­ським головою, який обирається міською думою.

За часів УНР здійснено спробу реформувати місцеве самоврядування. Вже в II Універсалі Української Цент­ральної Ради (20.11.1917 р.) оголошувалося про необхід­ність «вжити всіх заходів до закріплення й поширення прав місцевого самоврядування, що являються органами найвищої адміністративної влади на місцях»1. За Консти­туцією УНР від 29 квітня 1918 р. конституційний лад України мав базуватися на засадах принципу децентралі­зації: землям, волостям і громадам надавалися права ши­рокого самоврядування (ст. 5). Ст. 26 Конституції закріп­лювала принцип організаційної самостійності місцевого самоврядування: «Всякого рода справи місцеві впорядко­вують виборні Ради і Управи громад, волостей і земель, їм належить єдина безпосередня місцева власть: міністри УНР тільки контролюють і координують їх діяльність, безпосередньо і через визначених ними урядовців, не втручаючись до справ, тим Радам і Управам призначених, а всякі спори в ціх справах рішає Суд Української Народ­ної Республіки» . Проте ці конституційні положення не були реалізовані.

Нова історія місцевого самоврядування в Україні почи­нається після прийняття 7 грудня 1990 р. Закону «Про міс-

' Цит. по: Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України.- К.: Філософська і соціологічна думка.- 1992.-С. 68.

2 Цит. по: Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України.- С. 74.

22

цеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», де місцеве самоврядування визначалося як «територіальна самоорганізація громадян для самостій­ного вирішення безпосередньо або через державні і гро­мадські органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя, виходячи з інтересів населення, на основі законів Української РСР та власної фінансово-економічної бази». Прийняття Закону стало першою спробою трансформувати місцеві ради (які на той час входили до єдиної системи ор­ганів державної влади) всіх територіальних рівнів в органи місцевого самоврядування. При цьому Закон виходив з те­орії дуалізму місцевого самоврядування, що знайшло своє відображення у визначеному ним статусі місцевих рад -вони мали подвійну природу: як органи місцевого самовря­дування і як органи державної влади.

Наступним кроком у становленні місцевого самовряду­вання в Україні стало прийняття 26 березня 1992 р. нової редакції Закону (в новій редакції він мав назву Закон України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування»), де намітився відхід від дуа­лістичної теорії та передбачалося впровадження інститутів місцевого і регіонального самоврядування. Місцеве само­врядування розглядалося як територіальна самоорганіза­ція громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя в межах Конституції України, законів України та власної фінансово-економічної бази, а регіональне само­врядування як територіальна самоорганізація громадян для вирішення безпосередньо або через органи, які вони утворюють, питань місцевого життя в межах Консти­туції України та законів України. Територіальною осно­вою місцевого самоврядування визначалися сільрада, се­лище, місто, а регіонального самоврядування - район, об­ласть.

Завершуючи викладене слід зазначити, що інституціо-налізація місцевого самоврядування в сучасній незалеж­ній Україні пов'язана з проведенням муніципальної ре­форми, яка тісно пов'язана з конституційною та адмініст­ративною реформою. Таким чином, в силу історичних причин тільки наприкінці XX ст. в Україні склалися не­обхідні передумови для формування демократичної муні-

ципальної системи.

1 Онішук М., Кампо В. Правові засади місцевого самоврядування в Ук­раїні.- Київ.- 1998-С 8.

23

Розділ II

ПРАВОВІ ОСНОВИ І СИСТЕМА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

§ 1. Повноваження місцевого самоврядування

Повноваження місцевого самоврядування ~ це ви­значені Конституцією і законами України, іншими право­вими актами права і обов 'язки територіальних громад, органів місцевого самоврядування із здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування.

У загальному вигляді найважливіші питання, віднесені до відання місцевого самоврядування, визначені Консти­туцією України, ст. 143 якої передбачає, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управля­ють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвит­ку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві подат­ки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утво­рюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні під­приємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місце­вого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Деталізуються та конкретизуються повноваження міс­цевого самоврядування в Законі «Про місцеве самовряду­вання в Україні», в галузевому законодавстві та в інших правових актах. Одночасно необхідно зазначити, що пере­важна більшість повноважень місцевого самоврядування здійснюється через представницькі органи місцевого само­врядування та їх виконавчі органи. В силу цього, в законах та інших правових актах повноваження місцевого самовря­дування як правило визначаються шляхом закріплення по­вноважень відповідних органів місцевого самоврядування. При цьому Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» згідно з принципом розподілу повноважень окремо визна­чає компетенцію представницьких органів місцевого само­врядування - сільських, селищних, міських рад, їх вико­навчих органів та сільського, селищного, міського голови.

За своєю структурою повноваження місцевого самовря­дування включають:

24

а) власні (самоврядні) повноваження, здійснення яких
пов'язане з вирішенням питань місцевого значення, надан­
ням громадських послуг населенню;

б) делеговані повноваження (окремі повноваження ор­
ганів виконавчої влади надані законом органам місцевого
самоврядування), здійснення яких пов'язане з виконанням
функцій виконавчої влади на місцях.

Територіальні громади, як первинні суб'єкти місцевого самоврядування, правомочні безпосередньо розглядати та вирішувати будь-яке питання, віднесене до самоврядних повноважень.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» визна­чає групи повноважень місцевого самоврядування в таких сферах та галузях:

соціально-економічного і культурного розвитку, плану­вання та обліку;

бюджету, фінансів і цін;

управління комунальною власністю;

житлово-комунального господарства, побутового, торго­вельного обслуговування, громадського харчування, тран­спорту і зв'язку;

будівництва;

освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту;

регулювання земельних відносин та охорони навколи­шнього природного середовища;

соціального захисту населення;

зовнішньоекономічної діяльності;

оборонної роботи;

вирішення питань адміністративно-територіального устрою;

забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

відзначення державними нагородами, відзнаками Пре­зидента України та присвоєння почесних звань України.

§ 2. Система місцевого самоврядування

Згідно ст. 140 Конституції України місцеве самовряду­вання здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через орга­ни місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, тобто через певний структурно-організаційний механізм, який іменується системою місце­вого самоврядування.

Система місцевого самоврядування в структурно-організаційному плані являє собою сукупність органів міс-

25

цевого самоврядування, органів самоорганізації населення та організаційних форм, за допомогою яких відповідна те­риторіальна громада або Ті складові частини здійснюють завдання та функції місцевого самоврядування, вирішують питання місцевого значення.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 5) до елементів системи місцевого самоврядування відносить:

територіальну громаду;

сільську, селищну, міську раду;

сільського, селищного, міського голову;

виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

районні в місті ради, які створюються у містах з район­ним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради;

районні та обласні ради, що представляють спільні ін­тереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

органи самоорганізації населення.

У структурі системи місцевого самоврядування можна виділити два основних елементи - територіальну громаду та органи місцевого самоврядування.

Територіальна громада - це основний суб'єкт місце­вого самоврядування, її складають жителі села (кількох сіл), селища, міста.

За обсягом правоздатності та дієздатності своїх членів територіальна громада є неоднорідною - її складають жи­телі села, селища, міста, які мають різний правовий статус (громадяни України, іноземці, особи без громадянства). Члени міської громади - громадяни України, які досягли 18 річного віку та не визнані судом недієздатними - є ак­тивними суб'єктами міського самоврядування. Вони ма­ють право обирати органи і посадових осіб місцевого само­врядування, бути обраними або призначеними до органів місцевого самоврядування або їх посадовими особами, бра­ти участь у місцевих референдумах, зборах громадян за місцем проживання та користуватися іншими передбаче­ними Конституцією України, законами України та статута­ми територіальних громад правами на участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Територіальна громада безпосередньо вирішує питання, віднесені до відання місцевого самоврядування використо­вуючи різні форми прямої демократії.

Право жителів міста - активних суб'єктів міського са­моврядування, приймати участь у здійсненні міського са­моврядування, може бути реалізовано в таких формах:

- міський референдум;

26

  • вибори депутатів відповідної місцевої ради та пере­
    дбачених законом посадових осіб місцевого самоврядуван­
    ня (місцеві вибори);

  • загальні збори громадян за місцем проживання;

  • колективні та індивідуальні звернення (петиції) жителів
    міста до органів і посадових осіб міського самоврядування;

  • громадські слухання;

  • місцеві ініціативи;

  • участь у роботі органів міського самоврядування та
    робота на виборних посадах міського самоврядування;

- інші, не заборонені законом, форми.
Органами місцевого самоврядування є:

1. Сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення) ради - представницькі органи місцевого само­врядування, які представляють відповідні сільські, селищ­ні, міські або внутрішньоміські (районні у місті) територі­альні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визна­чені Конституцією та законами України (див. схему 2).

Загальний склад сільської, селищної, міської, районної у місті ради визначається відповідною радою самостійно в межах, визначених Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів». При цьому Закон передбачає, що він має становити в адміністра­тивно-територіальних одиницях з чисельністю населення:

до 3 тисяч - від 15 до 25 депутатів;

до 5 тисяч - від 20 до 30 депутатів;

до 20 тисяч - від 25 до 35 депутатів;

до 50 тисяч - від 30 до 45 депутатів

до 100 тисяч - від 35 до 50 депутатів;

до 250 тисяч - від 40 до 60 депутатів;

до 500 тисяч - від 50 до 75 депутатів;

до 1 мільйона - від 60 до 90 депутатів;

понад 1 мільйон - від 75 до 120 депутатів.

Вибори депутатів сільських, селищних, міських, район­них у містах рад є вільними і відбуваються на основі гаран­тованого Конституцією та законами України загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голо­сування за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по ©дномандатних виборчих округах, на які по­діляється вся територія відповідно села, селища, міста, ра­йону в місті.

Рада вважається правомочною за умови обрання не мен­ше як двох третин депутатів від загального складу ради.

Строк повноважень сільських, селищних, міських, ра­йонних у містах рад - чотири роки. Відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 78) повнова­ження ради можуть бути припинені достроково за рішен­ням місцевого референдуму або Верховної Ради України у випадках:

  1. якщо рада прийняла рішення з порушенням Консти­
    туції та законів України, прав і свобод громадян, ігноруючи
    при цьому вимоги компетентних органів про приведення
    цих рішень у відповідність із законом;

  2. якщо сесії ради не проводяться без поважних причин
    у строки, встановлені законом, або рада не вирішує питань,
    віднесених до її відання.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією та законами України до їх відання. Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 26) визначає виключну компетенцію сільсь­ких, селищних, міських рад, яку становлять питання, що можуть бути вирішені виключно на пленарних засіданнях відповідної ради. До них, зокрема, відносяться питання:

28

  1. самоорганізації ради та формування її органів (за­
    твердження регламенту ради; утворення і ліквідація постій­
    них та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу,
    обрання голів комісій; утворення виконавчого комітету ра­
    ди, визначення його чисельності, затвердження персональ­
    ного складу; внесення змін до складу виконавчого комітету
    та його розпуск; обрання за пропозицією сільського, сели­
    щного, міського голови на посаду та звільнення з посади
    секретаря ради; затвердження за пропозицією сільського,
    селищного, міського голови структури виконавчих органів
    ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих
    органів, витрат на їх утримання; утворення за поданням
    сільського, селищного, міського голови інших виконавчих
    органів ради; визначення відповідно до закону кількісного
    складу ради; затвердження плану роботи ради та заслухо­
    вування звіту про його виконання);

  2. організації та функціонування системи місцевого са­
    моврядування (прийняття рішення про проведення місцевого
    референдуму; прийняття відповідно до законодавства рішень
    щодо організації проведення референдумів та виборів орга­
    нів державної влади, місцевого самоврядування та сільсько­
    го, селищного, міського голови; прийняття рішень про наді­
    лення органів самоорганізації населення окремими власними
    повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також
    про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресур­
    сів, необхідних для їх здійснення; прийняття рішення про
    дострокове припинення повноважень органів територіальної
    самоорганізації населення у випадках, передбачених зако­
    ном; затвердження статуту територіальної громади);

  3. економічного і соціального розвитку території, бю­
    джету, управління комунальною власністю
    (затвердження
    програм соціально-економічного та культурного розвитку
    відповідних адміністративно-територіальних одиниць, ці­
    льових програм з інших питань місцевого самоврядування;
    затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього;
    затвердження звіту про виконання відповідного бюджету;
    встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ста­
    вок у межах, визначених законом; утворення позабюджет­
    них цільових (у тому числі валютних) коштів, затверджен­
    ня положень про ці кошти; затвердження звітів про вико­
    ристання зазначених коштів; прийняття рішень щодо
    випуску місцевих позик; прийняття рішень щодо отриман­
    ня позик з інших місцевих бюджетів та джерел, а також
    щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету;
    прийнятгя рішень щодо надання відповідно до чинного за-

29ч

конодавства пільг по місцевих податках і зборах; встанов­лення для підприємств, установ та організацій, що нале­жать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету; прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; ви­значення доцільності, порядку та умов приватизації об'єк­тів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизова­ного майна, про включення до об'єктів комунальної влас­ності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі - продажу якого в установленому порядку розірва­но або визнано недійсним; про створення, ліквідацію, реор­ганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територі­альної громади; прийняття рішень про передачу іншим ор­ганам окремих повноважень щодо управління майном, що належить до комунальної власності відповідної територі­альної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення; створення у разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, уста­нов та організацій, визначення повноважень цих органів (служб); вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спі­льних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиція­ми; заснування засобів масової інформації відповідної ра­ди, призначення і звільнення їх керівників; вирішення від­повідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження відповідно до закону ставок земельного по­датку, розмірів плати за користування природними ресур­сами, що є у власності відповідних територіальних громад; вирішення відповідно до закону питань про надання дозво­лу на спеціальне використання природних ресурсів місце­вого значення, а також про скасування такого дозволу; прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення про­позицій до відповідних державних органів щодо оголо­шення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом;

ЗО

надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера еко­логічного впливу діяльності яких згідно з діючими норма­тивами включає відповідну територію);

  1. здійснення контрольних функцій (заслуховування звіту
    сільського, селищного, міського голови про діяльність вико­
    навчих органів ради; прийняття рішення про недовіру сіль­
    ському, селищному, міському голові; заслуховування звітів
    постійних комісій, керівників виконавчих органів ради та
    посадових осіб, яких вона призначає або затверджує; заслу­
    ховування повідомлень депутатів про роботу в раді, вико­
    нання ними доручень ради; розгляд запитів депутатів, при­
    йняття рішень по запитах; прийняття рішень щодо достроко­
    вого припинення повноважень депутата ради в порядку,
    встановленому законом; скасування актів виконавчих орга­
    нів ради, які не відповідають Конституції чи законам Украї­
    ни, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради,
    прийнятим у межах її повноважень; прийняття рішення щодо
    дострокового припинення повноважень сільського, селищ­
    ного, міського голови у випадках, передбачених законом);

  2. інші питання (заснування засобів масової інформації
    відповідної ради, призначення і звільнення їх керівників;
    прийняття рішень про об'єднання в асоціації або вступ до
    асоціацій, інших форм добровільних об'єднань органів мі­
    сцевого самоврядування та про вихід з них; створення від­
    повідно до закону міліції, яка утримується за рахунок кош­
    тів відповідного місцевого бюджету; затвердження і звіль­
    нення керівників та дільничних інспекторів цієї міліції;
    заслуховування повідомлень керівників органів внутрішніх
    справ про їх діяльність щодо охорони громадського поряд­
    ку на відповідній території, порушення перед відповідними
    органами вищого рівня питання про звільнення з посади
    керівників цих органів у разі визнання їх діяльності незадо­
    вільною; прийняття рішень з питань адміністративно-
    територіального устрою в межах і порядку, визначених за­
    коном; затвердження договорів, укладених сільським, се­
    лищним, міським головою від імені ради, з питань, відне­
    сених до її виключної компетенції; встановлення відповід­
    но до законодавства правил з питань благоустрою території
    населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і поряд­
    ку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських мі­
    сцях, за порушення яких передбачено адміністративну від­
    повідальність; прийняття у межах, визначених законом,
    рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями,
    епізоотіями, за порушення яких передбачено адміністрати-

31

вну відповідальність; затвердження відповідно до закону Положення про зміст, опис та порядок використання сим­воліки територіальної громади тощо).

Сільська, селищна, міська, районна у місті рада прово­дить свою роботу сесійно.

Сесію ради скликають пленарні засідання ради, а також засідання постійних комісій ради. Сесії ради скликаються: сільської, селищної, міської - відповідно сільським, сели­щним, міським головою, а районної у місті - головою ради в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал. Сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається відкри­тим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням.

Для вивчення, попереднього розгляду і підготовки пи­тань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету рада створює постійні комісії. Постійні комісії обираються ра­дою з числа депутатів ради на строк її повноважень у складі голови і членів комісії. Перелік, функціональна спрямова­ність і порядок організації роботи постійних комісій визна­чаються відповідною радою ( в регламенті ради та Положен­ням про постійні комісії, що затверджується радою).

Постійні комісії за дорученням ради або за власною іні­ціативою попередньо розглядають проекти програм соціаль­но-економічного і культурного розвитку, місцевого бю­джету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями. Вони також попередньо розглядають кандидатури осіб, які пропонують­ся для обрання, затвердження, призначення або погодження відповідною радою, готують висновки з цих питань.

Рекомендації постійних комісій підлягають обов'язко­вому розгляду органами, підприємствами, установами, ор­ганізаціями, посадовими особами, яким вони адресовані. Про результати розгляду і вжиті заходи має бути повідом­лено комісіям у встановлений ними строк.

Обласні та районні ради мають дещо іншу, ніж сільсь­кі, селищні, міські ради природу. Вони не виступають пре­дставницькими органами обласних та районних громад,

32

Конституція України не визнає наявності таких громад і не розглядає населення області, району як суб'єкти місцевого самоврядування, а обласні, районні ради конституюються як органи місцевого самоврядування, що представляють спііьні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Загальний склад обласної, районної ради визначається
відповідною радою самостійно в межах, визначених Зако­
ном України -чПро вибори деп\татів місцевих рад та сіль-
CUCV- лни\. міських голів». При цьому Закон пере-

збачас. що загальний склад районної ради визначається з \ рахуванням кількості територіальних громад адміністра­тивно-територіальних одиниць, що входять до складу ра­йону. Територіальні громади в межах району повинні мати в районній раді рівну кількість депутатських мандатів. При цьому у разі наявності у районі до 10 (включно) територі­альних громад кожна територіальна громада має бути пред­ставлена в районній раді не менш як 4 депутатами, від 11 ло 30 (включно) - 3 депутатами, понад 30-2 депутатами. В цілому загальний склад районної ради не повинен пере­вищувати 120 депутатів

Відповідно загальний склад обласної ради визначається з урахуванням кількості районів, міст обласного значення, що входять до складу області. Райони, міста обласного зна­чення повинні мати в обласній раді рівну кількість депу­татських мандатів. При цьому у разі наявності в області до 15 (включно) районів, міст обласного значення кожний ра­йон, місто обласного значення має бути представлено в об­ласній раді не менш як 4 депутатами, від 16 до 30 (включ­но) - 3 депутатами, понад 30-2 депутатами. При цьому загальний склад обласної ради не повинен перевищувати 200 депутатів.

Вибори депутатів районної ради проводяться за мажо­ритарною виборчою системою відносної більшості по бага­томандатних виборчих округах, межі яких збігаються з ме­жами відповідних сіл, селищ, міст районного значення, які є адміністративно-територіальними одиницями, що входять до складу цього району.

33

Вибори депутатів обласної ради проводяться за мажо­
ритарною виборчою системою відносної більшості по бага­
томандатних виборчих округах, межі яких збігаються від­
повідно з межами районів та міст обласного значення, що
входять до складу цієї області. ,,..,, ,:,

2 В. Кравченко

Конституція України (ст. 143) до відання обласних, ра­йонних рад відносить:

-затвердження програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контроль за їх виконанням;

- затвердження районних і обласних бюджетів, які
формуються з коштів державного бюджету для їх відповід­
ного розподілу між територіальними громадами або для
виконання спільних проектів та з коштів, залучених на до­
говірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спіль­
них соціально-економічних і культурних програм, та конт­
роль за їх виконанням;

— вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої
компетенції.

Очолює обласну, районну раду її голова, який обирається відповідною радою з числа її депутатів у межах строку повно­важень ради таємним голосуванням. Повноваження голови ради можуть бути припинені радою достроково, якщо за його звільнення проголосувало не менш як дві третини депутатів від загального складу ради шляхом таємного голосування.

Голова ради працює у раді на постійній основі, не може мати інший представницький мандат, суміщати свою служ­бову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громад­ських засадах (крім викладацької, наукової та творчої у по-заробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток.

Обласна, районна рада може утворити президію (коле­гію) ради у складі голови ради, його заступника, голів постійних комісій ради, уповноважених представників де­путатських груп і фракцій, яка є дорадчим органом ради. Президія (колегія) ради попередньо готує узгоджені пропо­зиції і рекомендації з питань, що передбачається внести на розгляд ради, вона може приймати рішення, які мають до­радчий характер.

Обласна, районна рада не утворює власних виконавчих органів, а відповідні повноваження делегуються нею обла­сній, районній державній адміністрації.

Організаційне, правове, інформаційне, аналітичне, ма­теріально-технічне забезпечення діяльності ради, її органів, депутатів здійснює виконавчий апарат ради, який утворю­ється відповідною радою. Він сприяє здійсненню відповід­ною радою взаємодії і зв'язків з територіальними громада­ми, місцевими органами виконавчої влади, органами та по­садовими особами місцевого самоврядування. Виконавчий апарат ради за посадою очолює голова відповідної ради.

34

3. Сільський, селищний, міський голова є головною по­садовою особою територіальної громади відповідно села ^добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Він здійснює три осно­вні функції: 1) представляє територіальну громаду у відно­шеннях з іншими територіальними громадами, органами державної влади, підприємствами, установами і організаці-ями. 2) головує на пленарних засіданнях відповідної ради; 3) очолює виконавчий комітет відповідної ради.

Конституційна модель місцевого самоврядування в Україні характеризується певним дуалізмом (сільський се­лищний, міський голова - рада), що передбачає обрання сільського, селищного, міського голови незалежним від ради шляхом, він обирається відповідною територіальною грома­дою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки в по­рядку, визначеному Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», і здійс­нює свої повноваження на постійній основі.

Згідно Закону вибори сільського, селищного, міського голови проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по єдиному одномандатному виборчому округу, межі якого збігаються з межами села, селища, міста. При цьому сільським, селищним, міським головою може бути обраний громадянин України, який проживає на території від­повідно села, селища, міста і на день виборів досяг 18 років.

Повноваження сільського, селищного, міського голови починаються з моменту оголошення відповідною сільсь­кою, селищною, міською виборчою комісією на пленарно­му засіданні ради рішення про його обрання і закінчуються в момент вступу на цю посаду іншої обраної відповідно до

закону особи.

Закон передбачає можливість дострокового припинення

його повноважень у разі:

1)його звернення з особистою заявою до відповідної ради про складення ним повноважень голови;

  1. припинення його громадянства;

  2. набрання законної сили обвинувальним вироком що­
    до нього;

  3. порушення ним вимог щодо обмеження сумісності
    його діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановле­
    них цим Законом;

  4. визнання його судом недієздатним, безвісно відсут­
    нім або оголошення таким, що помер;

  5. його смерті.

35

Крім того, якщо голова порушує Конституцію або зако­ни України, права і свободи громадян, не забезпечує здійс­нення наданих йому повноважень або в інших випадках, його повноваження можуть бути припинені достроково за рішенням місцевого референдуму або за рішенням відпові­дної ради, прийнятим шляхом таємного голосування не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.

Відповідно до закону сільський, селищний, міський го­лова: забезпечує здійснення у межах наданих законом пов­новажень органів виконавчої влади на відповідній терито­рії, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконав­чої влади; організовує в межах, визначених законом, робо­ту відповідної ради та її виконавчого комітету; підписує рішення ради та її виконавчого комітету; вносить на роз­гляд ради пропозицію щодо кандидатури на посаду секре­таря ради; вносить на розгляд ради пропозиції про кількіс­ний і персональний склад виконавчого комітету відповідної ради; вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури і штатів виконавчих органів ради, апарату ради та її вико­навчого комітету; здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету; скликає сесії ради, вносить пропо­зиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради; забезпечує підготовку до роз­гляду ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його ви­конання, рішень ради з інших питань, що належать до її відання; оприлюднює затверджені радою програми, бю­джет та звіти про їх виконання; призначає на посади та зві­льняє з посад керівників відділів, управлінь та інших вико­навчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних терито­ріальних громад; скликає загальні збори громадян за міс­цем проживання; забезпечує виконання рішень місцевого референдуму, відповідної ради, її виконавчого комітету; є розпорядником бюджетних, позабюджетних цільових (утому числі валютних) коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою; представляє територі­альну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого само­врядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, уста­новами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відпові-

36

дно до законодавства; звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самовряду­вання, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів; укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законо­давства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради; веде особистий прийом громадян; забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звер­нень громадян та їх об'єднань; здійснює інші повнова­ження місцевого самоврядування, визначені цим та інши­ми законами, якщо вони не віднесені до виключних пов­новажень ради або не віднесені радою до відання її виконавчих органів.

У межах своїх повноважень сільський, селищний, місь­кий голова видає розпорядження.

3. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, ра­йонних у містах (у разі їх створення) рад - їх виконавчі ко­мітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзві­тними відповідним радам, а з питань здійснення делегова­них їм повноважень органів виконавчої влади - також під­контрольними відповідним органам виконавчої влади.

Виконавчий комітет ради утворюється відповідною радою на строк її повноважень у складі відповідно сільсь­кого, селищного, міського голови, районної у місті ради -голови відповідної ради, заступника (заступників) сільсь­кого, селищного, міського голови з питань діяльності ви­конавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управ­лінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. До складу виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради входить також за посадою секретар відповідної ради.

Очолює виконавчий комітет відповідно сільський, се­лищний, міський голова, районної у місті ради - голова відповідної ради. Після закінчення повноважень ради, сіль­ського, селищного, міського голови, голови районної у міс­ті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

Кількісний склад виконавчого комітету визначається самостійно відповідною радою, а його персональний склад затверджується радою за пропозицією сільського, селищ-

37

ного, міського голови, районної у місті ради - за пропози­цією голови відповідної ради.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, ра­йонної у місті ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів ради. Він, зокрема:

  1. попередньо розглядає проекти місцевих програм соці­
    ально-економічного і культурного розвитку, цільових про­
    грам з інших питань, місцевого бюджету, проекти рішень з
    інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради;

  2. координує діяльність відділів, управлінь та інших
    виконавчих органів влади, підприємств, установ та органі­
    зацій, що належать до комунальної власності відповідної
    територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх ке­
    рівників;

  3. має право змінювати або скасовувати акти підпоряд­
    кованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих орга­
    нів ради, а також їх посадових осіб.

Основною формою роботи виконавчого комітету є його засідання, які скликаються відповідно сільським, селищ­ним, міським головою (головою районної у місті ради), а в разі його відсутності чи неможливості здійснення ним цієї функції - заступником сільського, селищного, міського го­лови з питань діяльності виконавчих органів ради (район­ної у місті ради - заступником голови ради) в міру необ­хідності, але не рідше одного разу на місяць, і є правомоч­ними, якщо в них бере участь більше половини від загального складу виконавчого комітету.

Відділи, управління та інші виконавчі органи сільської, селищної, міської, районної у місті ради створюються ра­дою у межах затверджених нею структури і штатів для здійснення повноважень, що належать до відання виконав­чих органів сільських, селищних, міських рад. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради. Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначають­ся на посаду і звільняються з посади сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради одноосо­бово, а у випадках, передбачених законом,- за погоджен­ням з відповідними органами виконавчої влади.

Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим коміте­том, відділами, управліннями, іншими виконавчими орга-

38

нами ради та сільським, селищним, міським головою в ме­жах повноважень, наданих законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.

§ 3. Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування

Реальність місцевого самоврядування визначається в першу чергу матеріальними і фінансовими ресурсами, яки­ми розпоряджається територіальна громада та які в сукуп­ності становлять матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування.

Конституція України (ст. 142) до матеріальної і фінан­сової основи місцевого самоврядування відносить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні ра­йонних і обласних рад.

Комунальна власність. Провідне місце в структурі ма­теріальної та фінансової основи місцевого самоврядування займає комунальна власність. Поняття комунальної влас­ності вперше на законодавчому рівні було введено Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. і на той час комунальна власність (або відповідно до Закону - власність адміністративно-територіальних одиниць) розглядалася як різновид державної власності (ст. 31 Закону). Конституція України 1996 року визначає комунальну власність як само­стійну форму власності, суб'єктами якої є територіальні громади села (кількох сіл у разі добровільного об 'єднання у сільську громаду їх жителів), селища, міста, району в місті.

Від імені та в інтересах територіальних громад право­мочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності можуть здійснюва­ти відповідні органи місцевого самоврядування.

До складу комунальної власності входить: рухоме і не­рухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, зем­ля, природні ресурси, підприємства, установи та організа­ції, в тому числі банки, страхові товариства, а також пен­сійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, місцеві енергетичні системи, гро­мадський транспорт, системи зв'язку та інформації, закла­ди культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соці­ального обслуговування, майно, передане у комунальну власність іншими суб'єктами власності та будь-яке інше

39

майно, рухомі та нерухомі об'єкти, які за правом власності належать територіальним громадам, а також кошти, отри­мані від відчуження об'єктів права комунальної власності.

Перелік об'єктів права комунальної власності територі­альної громади визначає відповідна сільська, селищна, мі­ська рада.

Рухоме і нерухоме майно, інші об'єкти права кому­нальної власності громадського користування, які мають важливе значення для життєзабезпечення села, селища, мі­ста, задоволення потреб територіальної громади та для збе­реження історико-культурних об'єктів визначаються тери­торіальною громадою як об'єкти виключного права кому­нальної власності.

До об'єктів виключного права комунальної власності, зокрема, можуть бути віднесені:

землі загального користування населених пунктів (май­дани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набере­жні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та орга­нів місцевого самоврядування;

землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

річки, водойми та їх береги;

кладовища;

пам'ятки історії та архітектури;

природні ландшафти та заповідники;

інші об'єкти, перелік яких встановлює територіальна громада або відповідна рада.

Об'єкти виключного права комунальної власності не можуть бути відчужені у будь-який спосіб, а їх перелік встановлюється статутом територіальної громади.

Територіальні громади можуть мати спільну власність (сумісну або часткову) - об'єкти, що задовольняють спільні потреби територіальних громад, об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів, які за рішен­ням двох або кількох територіальних громад, відповідних органів місцевого самоврядування об'єднуються на догові­рних засадах для виконання спільних проектів або для спі­льного фінансування (утримання) комунальних підпри­ємств, установ та організацій.

Територіальна громада безпосередньо або через органи місцевого самоврядування володіє, користується і розпо­ряджається належним їй на основі права комунальної вла­сності рухомим і нерухомим майном, коштами та іншими

40

об'єктами з метою забезпечення надання необхідних гро­мадських послуг. Так, відповідно до закону територіальна громада - власник комунального майна, може здійснювати з об'єктами комунальної власності будь-які господарські операції, передавати їх у постійне або тимчасове користу­вання фізичним та юридичним особам, здавати в оренду, вносити як частку до статутного фонду підприємств та ак­ціонерних товариств, продавати, купувати, використовуаа-ти як заставу, приватизувати, визначати в угодах та догово­рах умови використання та фінансування об'єктів кому­нальної власності, що приватизуються або передаються у користування та оренду тощо.

Органи місцевого самоврядування з метою забезпечен­ня умов для надання громадських послуг на належному рі­вні можуть продавати, купувати, резервувати земельні ді­лянки, здавати їх в оренду, використовувати як заставу, пе­редавати їх як внески до статутних фондів (капіталів) акціонерних товариств, товариств з обмеженою відпові­дальністю, кооперативів, фінансово-кредитних установ та інших підприємств і організацій.

Виконавчі органи місцевого самоврядування у встанов­леному законом порядку створюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, установи та закла­ди, визначають цілі їх діяльності та організаційні форми; затверджують статути створюваних ними підприємств, ор­ганізацій та установ. Відповідно до закону вони регулюють ціни та тарифи на продукцію і послуги створених підпри­ємств, взаємовідносини цих підприємств із відповідним бюджетом; встановлюють порядок використання прибутку, контролю за ефективністю використання належного під­приємствам майна, веденням фінансово-господарської дія­льності, призначають та звільняють керівників таких під­приємств, заслуховують звіти про їх діяльність; делегують своїх представників до спостережних рад господарських товариств, частка капіталу яких належить органам місцево­го самоврядування.

Управління об'єктами права комунальної власності здійснюють виконавчі органи місцевого самоврядування або інші уповноважені ними юридичні та фізичні особи.

Управління об'єктами права спільної власності терито­ріальних громад здійснюють за рішенням районних, облас­них рад районні, обласні державні адміністрації.

Для управління об'єктами права спільної власності сільськими, селищними, міськими радами можуть бути створені відповідні органи управління.

41

Право комунальної власності територіальної громади відповідно до ст. 13 Конституції України захищається зако­ном на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилу­чені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної гро­мади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Місцевий бюджет. Фінансові ресурси територіальної громади за своєю структурою включають: а) кошти місце­вого бюджету; б) позабюджетні кошти місцевого самовря­дування; в) кошти комунальних підприємств.

Місцеві бюджети розробляють, затверджують і вико­нують відповідні органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення).

Районні та обласні ради затверджують районні та обла­сні бюджети, які формуються з коштів державного бю­джету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з кош­тів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культур­них програм.

Місцевий бюджет має дохідну та видаткову частини.

Доходи місцевих бюджетів мають бути достатніми для ефективного здійснення завдань та функцій місцевого са­моврядування та формуються, по-перше, за рахунок влас­них джерел (місцеві податки і збори), що відповідає вимо­гам Європейської Хартії місцевого самоврядування, ст. 9 якої прямо передбачає, що принаймні частина коштів міс­цевого самоврядування повинна надходити за рахунок міс­цевих зборів і податків.

По-друге, до доходів місцевих бюджетів зараховуються закріплені доходи, тобто закріплені законом загальнодер­жавні податки, збори та інші обов'язкові платежі.

По-третє, до дохідної частини місцевих бюджетів можуть входити кошти з державного бюджету, які передаються з метою надання фінансової підтримки місцевого самовря­дування з боку держави, яка гарантує органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних по­треб. При цьому мінімальні розміри місцевих бюджетів мають визначатися на основі нормативів бюджетної забез­печеності на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних по-

42

треб, встановленого законом. Фінансова допомога місце­вому самоврядуванню з боку держави може здійснюватися в формі дотації або субвенції.

Дотації - це кошти, які передаються до місцевого бю-

. гу з державного бюджету у випадках, коли коштів, що надходять з власних джерел та закріплених доходів недо­статньо для формування мінімального розміру місцевого бюджету. Використання дотацій не має цільового призна­чення, вони виділяються державою на безвідплатній та безповоротній основі.

Субвенції - це кошти, які виділяються з державного бюджету на певний строк для фінансування конкретних програм з метою соціально-економічного вирівнювання відповідних територій.

Кошти державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між районними бюджетами і бюджетами міст обласного зна­чення у розмірах, необхідних для формування дохідних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, а також використовуються для фінан­сування з обласного бюджету спільних проектів територі­альних громад. Кошти обласного бюджету, передані дер­жавою у вигляді дотацій, субвенцій зараховуються до ра­йонних бюджетів і розподіляються районними радами між місцевими бюджетами.

По-четверте, до дохідної частини місцевого бюджету включаються кошти, необхідні для фінансування витрат, пов'язаних із здійсненням органами місцевого самовряду­вання повноважень органів виконавчої влади та виконан­ням рішень органів виконавчої влади.

Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпо­ряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. Розмір і цільове спрямування видатків, які здійснюються органами місцево­го самоврядування на потреби територіальних громад ви­значаються видатковою частиною місцевих бюджетів, яка включає видатки поточного бюджету (спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за раху­нок бюджетних асигнувань) і видатки бюджету розвитку (спрямовуються на реалізацію програм соціально-еконо­мічного розвитку відповідної території, пов'язаних із здій­сненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширеним відтворенням).

43


§ 4. Гарантії місцевого самоврядування

Здійснення місцевого самоврядування в Україні забез­печується системою гарантій, під якими розуміють еконо­мічні, політичні та правові умови і засоби повної і ефекти­вної реалізації територіальними громадами, органами міс­цевого самоврядування завдань та функцій місцевого самоврядування. Найважливіші правові гарантії місцевого самоврядування отримали закріплення в Конституції Ук­раїни та Законі «Про місцеве самоврядування в Україні».

Механізм правового забезпечення місцевого самовря­дування показано на схемі (див. схему 3).

Гарантіями організаційної самостійності місцевого самоврядування є:

  • положення Конституції України про те, що органи мі­
    сцевого самоврядування не входять до єдиної системи ор­
    ганів державної влади (ст. 5), а служба в органах місцевого
    самоврядування виступає самостійним видом публічної
    служби (ст. 38);

  • віднесення питань обрання органів місцевого само­
    врядування, обрання чи призначення посадових осіб міс­
    цевого самоврядування до повноважень місцевого само­
    врядування;

  • встановлена Законом «Про місцеве самоврядування в
    Україні» (ст. 71) заборона органам виконавчої влади та їх
    посадовим особам втручатися в законну діяльність органів
    та посадових осіб місцевого самоврядування, а також ви­
    рішувати питання, віднесені Конституцією та законами
    України до повноважень органів та посадових осіб місце­
    вого самоврядування, крім випадків виконання делегованих
    їм радами повноважень та в інших випадках, передбачених
    законом;

  • встановлена Законом «Про місцеве самоврядування в
    Україні» (ст. 21) заборона обмежувати права територіаль­
    них громад на місцеве самоврядування за винятком умов
    воєнного чи надзвичайного стану.

Гарантіями фінансово-економічної самостійності міс­цевого самоврядування є:

-встановлення Конституцією України (ст. 142) матері­альної і фінансової основи місцевого самоврядування;

- положення Конституції України щодо захисту зако­
ном права комунальної власності на рівних умовах з пра­
вами власності інших суб'єктів (ст. 13);

-закріплення обов'язків держави фінансувати здійс­нення окремих повноважень органів виконавчої влади, на­даних органам місцевого самоврядування (ст. 143 Консти­туції України) та компенсувати витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не забезпечені відповідними фінансовими ресурсами (ст. 67 Закону «Про місцеве само­врядування в Україні»);

  • передбачена Законом «Про місцеве самоврядування в
    Україні» (ст. 61) заборона втручання державних органів у
    процес складання, затвердження і виконання місцевих бю­
    джетів, за винятком випадків, передбачених законом;

  • передбачений Законом «Про місцеве самоврядування
    в Україні» (ст. 62) обов'язок держави фінансово підтриму-

45

вати місцеве самоврядування, брати участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснювати контроль за за­конним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком, гарантувати органам місце­вого самоврядування доходну базу, достатню для забезпе­чення населення послугами на рівні мінімальних соціаль­них потреб;

-передбачене Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. ст. 68-70) право органів місцевого самовряду­вання мати позабюджетні кошти, встановлювати місцеві податки і збори, випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери тощо.

Гарантіями захисту прав місцевого самоврядування є:

- передбачені Конституцією України обов'язковість до
виконання на відповідній території актів органів місцевого
самоврядування (ст. 144) та судовий порядок захисту права
місцевого самоврядування (ст. 145);

-передбачене Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 71) право органів та посадових осіб місцевого самоврядування звертатися до суду щодо визнання неза­конними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого само­врядування;

  • встановлена Законом «Про місцеве самоврядування в
    Україні» (ст. 72) підзвітність і підконтрольність місцевих
    державних адміністрацій районним, обласним радам;

  • передбачена Законом «Про місцеве самоврядування в
    Україні» (ст. 75) відповідальність органів та посадових осіб
    місцевого самоврядування перед територіальними грома­
    дами.

Розділ III

ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

§ 1. Перспективи розвитку місцевого самоврядування в ході адміністративної реформи в Україні

Одним із центральних питань, що постає в процесі роз­робки концепції адміністративної реформи та її реалізації, є питання про організацію влади на субнаціональних рівнях

46

управління - область, район, місто, район в місті, селище, село. Це питання тісно пов'язане з муніципальною рефор­мою та подальшим розвитком місцевого самоврядування як відносно автономної форми публічної влади, в рамках якої здійснюється управління місцевими і деякими загально­державними (шляхом реалізації делегованих повноважень)

справами.

За роки розбудови незалежної Української держави ви­користовувалося кілька принципово відмінних між собою моделей організації влади, які відображали різний ступінь децентралізації влади; починаючи від «радянської» ко­мандно-адміністративної системи прямого державного управління на місцях (до 7 грудня 1990 р.) і закінчуючи спробою запровадити щось на зразок повністю децентра­лізованої «англо-американської» системи (4 лютого 1994 р. -8 червня 1995 р.), за якої на всіх субнаціональних терито­ріальних рівнях управління були ліквідовані органи дер­жавної виконавчої влади загальної компетенції, а їх функції передані виконавчим органам місцевого самовря­дування.

На жаль, всі ці моделі не змогли забезпечити ефектив­ного управління, носили штучний характер і не відповідали реаліям сучасного стану суспільного та економічного жит­тя України. Це обумовлюється такими чинниками:

  • по-перше, конституційне законодавство України три­
    валий час (до прийняття Конституції України 28 червня
    1996 року) характеризувалося певною нестабільністю, що
    призводило до перманентних змін у структурі та механізмі
    управління;

  • по-друге, нові моделі організації влади не мали належ­
    ного фінансового, матеріального, кадрового, методичного
    та інформаційного забезпечення;

-по-третє, на всіх територіальних рівнях управління для значної частки управлінського персоналу характерним є небажання відмовитися від командно-адміністративних стереотипів управління;

- по-четверте, нові моделі управління впроваджувалися
в життя шляхом копіювання зарубіжних систем без достат­
нього наукового розроблення та ретельного економічного
обгрунтування і адаптації до умов і реалій українського
суспільства.

З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. у створені умови для утвердження стабільного конституцій­ного правопорядку, що, в свою чергу, дає можливість по­будови в ході адміністративної реформи демократичної,

47

гнучкої та ефективної системи управління на засадах де­централізації державної влади та значного підвищення ролі місцевого самоврядування у вирішенні питань як місцево­го, так і загальнодержавного значення. В концептуальному плані така система управління має розроблятися та впро­ваджуватися на основі:

1. Втілення у практику державного будівництва визна­чених Конституцією України засад територіальної органі­зації влади, які передбачають поєднання методів прямого державного управління на регіональному рівні (область) зі здійсненням місцевого самоврядування в повному обсязі на низовому територіальному рівні (село, селище, місто), а у віддаленій перспективі - поширення місцевого самовряду­вання шляхом перерозподілу предметів відання та повно­важень між відповідними органами виконавчої влади і ор­ганами місцевого самоврядування, а також і на субрегіо-нальному рівні (район).

  1. Поєднання питань адміністративної та муніципальної
    реформ з підвищенням ефективності механізму надання
    громадянам державних і муніципальних послуг та покра­
    щенням їх якості.

  2. Становлення та утвердження територіальних громад
    (комун) як первинних суб'єктів місцевого самоврядуван­
    ня.

  3. Політико-правового, кадрового, фінансового, матері­
    ального, організаційного та інформаційного забезпечення
    завдань, функцій та повноважень, які реалізуються в сфері
    місцевого самоврядування.

  4. Чіткого законодавчого розмежування сфер компетен­
    ції органів виконавчої влади і місцевого самоврядування та
    неухильного дотримання на практиці такого розмежування
    шляхом створення системи належних правових гарантій
    місцевого самоврядування, що включає становлення адмі­
    ністративної юстиції в Україні.

  5. Становлення самостійного інституту муніципальної
    служби (служби в органах місцевого самоврядування) та
    встановлення чітких взаємовідносин між різними видами
    публічної служби.

  6. Правового і організаційного забезпечення формуван­
    ня матеріальних та фінансових основ місцевого самовряду­
    вання на основі чіткого визначення статусу комунальної
    власності, внутрішніх та зовнішніх джерел формування мі­
    сцевих бюджетів та позабюджетних коштів місцевого са­
    моврядування, забезпечення самостійності місцевих бю<-

48

джетів, розроблення та запровадження механізму фінансо­вого вирівнювання для забезпечення мінімальних соціаль­них стандартів у межах усієї території країни.

  1. Формування механізму державної підтримки розвит­
    ку місцевого самоврядування та проведення муніципальної
    реформи.

  2. Стимулювання локальної нормотворчості, впрова­
    дження статутів територіальних громад.

Безперечно, першочергового значення набуває пробле­ма комуниації, тобто становлення територіальної громади (комуни) - спільноти (а не просто сукупності, як це є фак­тично сьогодні) людей - жителів міста, іншого населеного пункту, об'єднаних спільними проблемами, вирішення яких є їх спільною справою. Вирішення цієї проблеми, в значній мірі буде визначати перспективи розвитку місцево­го самоврядування в Україні, перехід від декларування до реального втілення в життя децентралізованої демократич­ної системи територіальної організації влади, засади якої визначені Конституцією України.

Процес комунізації вимагає розв'язання низки складних

завдань.

По-перше, є потреба у конкретизації територіальної основи місцевого самоврядування, що пов'язано із вдос­коналенням системи адміністративно-територіального по­ділу України. Так, сьогодні Україна характеризується на­явністю надзвичайно великої кількості суб'єктів місцевого самоврядування. За станом на 1 жовтня 1998 р. нараховува­лося 446 міст (із них 2 - загальнодержавного, 165 - облас­ного, 279 - районного значення), 908 селищ та 28 841 сіл, тобто 30 195 населених пунктів, територіальні громади яких відповідно до Конституції України можуть самостійно реалізовувати право на місцеве самоврядування. Зрозуміло, що переважна більшість з них не мають і не можуть ство­рити необхідної матеріальної та фінансової основи, яка б належним чином забезпечила виконання завдань та функ­цій, які реалізуються в системі місцевого самоврядування. Навіть враховуючи, що не всі територіальні громади само­стійно реалізують право на місцеве самоврядування (всього функціонує 444 міські, 800 селищних та 10 198 сільських рад), їх кількість у порівнянні з країнами, які вже пройшли процес комунізації, досить значна.

Крім того, існуюча система адміністративно-тери­торіального поділу України передбачає входження одних населених пунктів до меж інших. Наприклад, в межах адміністративних кордонів 83 міст загальнодержавного,

49

обласного та республіканського значення (Автономна Ре­спубліка Крим) знаходяться 36 міст, 218 селищ міського типу, 91 селище та 157 сіл. У межах адміністративних кордонів міст районного значення знаходиться 249 селищ міського типу, близько 1150 селищ та сіл. При цьому зна­чна частина населених пунктів, що входять до інших на­селених пунктів, має власні органи місцевого самовряду­вання.

На жаль, Конституція України не передбачає ради­кальних та ефективних шляхів комунізації. Так, відповід­но до Конституції цей процес може відбуватися через об'єднання територіальних громад, але за умови, що об'єднуються територіальні громади лише сіл і виключно на добровільній основі. В силу цього конституційного об­меження неможливо об'єднати територіальну громаду міста із територіальними громадами міст, селищ та сіл, які розташовані на території цього міста. Єдиний реаль­ний шлях проведення комунізації без внесення змін до Конституції України,-це удосконалення системи адміні­стративно-територіального поділу, примусове об'єднання відповідних населених пунктів, ліквідація самостійного статусу населених пунктів, які включені до складу інших населених пунктів тощо, що автоматично призведе до злиття територіальних громад.

По-друге, комунізація має суттєвий психологічний ас­пект, пов'язаний із формуванням у свідомості жителів населеного пункту їх належності до спільноти, яку утво­рює територіальна громада, вихованням своєрідного міс­цевого патріотизму. Відчуття належності до єдиного соці­ального організму сприятиме активному залученню чле­нів територіальної громади до здійснення місцевого самоврядування, безпосередньої участі у вирішенні пи­тань місцевого значення, тобто до розвитку місцевої де­мократії.

По-третє, сучасний стан законодавчого регулювання питань організації та функціонування місцевого самовря­дування можна оцінити як вкрай незадовільний. Базовий Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», галузеві законодавчі акти, які визначають окремі повно­важення органів місцевого самоврядування, виборче за­конодавство належним чином не врегулювали ряд важли­вих питань організації життя територіальних громад, формування і діяльності органів місцевого самоврядуван­ня. Зокрема, це стосується статусу комунальної власності, бюджетних відносин, організації та діяльності органів

50

самоорганізації населення, різних форм безпосередньої участі громадян у здійсненні завдань та функцій місцево­го самоврядування, взаємовідносин органів та посадових осіб місцевого самоврядування з відповідними органами державної влади та їх посадовими особами, організацій­них форм взаємодії різних територіальних громад, їх спів­робітництва з реалізації спільних проектів, статусу муні­ципальних службовців, їх соціального та правового захис­ту тощо.

Неврегульованість цих питань може суттєво ускладнити хід адміністративної та муніципальної реформ. Значну їх частку доцільно регулювати на локальному рівні в рамках нормативних актів, що видаються в системі місцевого са­моврядування в межах повноважень, визначених Консти­туцією та законами України.

Активізація локальної нормотворчості відповідає самій природі місцевого самоврядування і сприятиме зміцненню його правової, організаційної та фінансової автономності. Локальна нормотворчість дозволяє конкретизувати загальні конституційні і законодавчі положення стосовно окремих територіальних громад із врахуванням місцевих традицій і особливостей та ліквідувати (хоча б частково) численні прогалини в сучасній правовій регламентації питань місце­вого самоврядування.

Предметом локальної нормотворчості можуть бути, на­приклад, питання організації роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування, організації місцевих рефе­рендумів, проведення зборів громадян за місцем прожи­вання, порядок колективних та індивідуальних звернень громадян до органів і посадових осіб місцевого самовряду­вання, порядок проведення громадських (публічних) слу­хань, організація громадських робіт, а також питання фор­мування та функціонування системи місцевого самовряду­вання, взаємовідносин її елементів, їх участі у формуванні муніципальної політики та здійсненні функцій місцевого самоврядування.

Серед актів локальної нормотворчості особливе місце займають статути територіальних громад - своєрідні акти їх конституювання. З допомогою статутів територі­альна громада в межах, визначених законом, самостійно визначає систему, структуру і порядок формування вико­навчих органів місцевого самоврядування, схему організа­ції місцевого самоврядування в населеному пункті, взаємо­відносини територіальної громади з окремими територі­альними колективами. На необхідність широкого за-

51

провадження статутів звернув увагу Президент України Л. Д. Кучма, виступаючи на звітно-виборчих зборах Асоці­ації міст України 25 січня 1997 p.: «Сьогодні значна части­на питань може вирішуватися на локальному рівні, через статутне право в рамках Конституції та законів»1. Питання розроблення статутів територіальних громад набувають особливої ваги у переддень проведення адміністративної та муніципальної реформ в Україні. В умовах недостатнього законодавчого забезпечення реформ статути можуть віді­грати роль своєрідних індикаторів готовності територіаль­них громад, органів місцевого самоврядування самостійно та під свою відповідальність вирішувати складні проблеми реформування управління. Крім того, саме статути могли б відіграти консолідуючу роль в процесі трансформації суку­пності жителів населеного пункту до територіальної грома­ди (комуни).

§ 2. Концептуальні засади формування муніципальної реформи в Україні (концепція національної програми муніципальної реформи в Україні)2

Загальні положення

Конституція України визначила місцеве самоврядуван­ня, як право громад самостійно вирішувати питання місце­вого значення в межах Конституції і законів України. З ме­тою реалізації положень Конституції та Європейської хар­тії про місцеве самоврядування, до якої приєдналась Україна, які визначають основні принципи організації сис­теми місцевого самоврядування і переходу від централізо­ваних методів керівництва до методів правового, організа­ційно-методичного і фінансового впливу на формування системи місцевого самоврядування, в цій програмі визна­чені основні напрямки муніципальної реформи, що можуть реалізуватися шляхом проведення політики державної під­тримки місцевого самоврядування.

Концепція Програми розроблена на основі Конституції України, законів України, концептуальних положень зако­нодавства про місцеве самоврядування, Європейської Хар­тії про місцеве самоврядування з урахуванням апробації

1 Урядовий кур'єр- 1997, 28 січня.

2 Проект концепції національної програми. Місцеве самоврядування —
Київ, 1997, №5-6.- С 123-124.

52

проекту концепції на міжнародному семінарі «Перспективи муніципальної реформи в Україні».

Місцеве самоврядування в Україні спрямовано на реалі­зацію таких завдань:

  • зміцнення основ місцевої демократії;

  • політична структуризація, формування елементів гро­
    мадянського суспільства на місцевому рівні;

  • створення умов для забезпечення життєвих інтересів,
    соціального захисту населення, надання йому високоякіс­
    них послуг;

  • забезпечення захисту та реалізації прав і свобод гро­
    мадян;

  • сприяння консолідації, культурному й духовному роз­
    виткові місцевих громад;

  • проведення ефективної політики розвитку сіл, селищ,
    міст і територій;

  • розвиток ініціативи і самодіяльності населення;

  • підготовка кадрів для муніципальних органів.

Враховуючи роль місцевого самоврядування в політич­ній системі та сучасні умови його становлення, які зміни­лися у зв'язку з прийняттям нової Конституції України, Програма покликана сприяти визначенню і проведенню державної політики щодо місцевого самоврядування.

Цілі і завдання Національної програми

Цілями Національної програми є забезпечення станов­лення і розвитку самоврядування місцевих громад, підви­щення ефективності управління на місцях та на державно­му рівні, розвиток сіл, селищ, міст і територій.

Для досягнення цього необхідно вирішити такі основні завдання:

  • Об'єднати, адаптувати і гармонізувати муніципальні
    перетворення з іншими структурними складовими процесу
    реформування українського суспільства, органічно поєд­
    нуючи їх із реформами (політичною, економічною, консти­
    туційною, адміністративною, судовою, військовою, подат­
    ковою, земельною, житловою тощо), що почались у державі.

  • Створити необхідні умови для процесу муніципаль­
    них перетворень і формування розвиненої системи місце­
    вого самоврядування, зокрема:

- розробити механізм комплексного політико-право-
вого та організаційного забезпечення розвитку місцевого
самоврядування, проведення муніципальної реформи;

- встановити форми взаємодії органів місцевого само­
врядування, основані на принципах сформульованих в
Конституції України;

53

- створити механізми реалізації економічних (фінансо­
вих, майнових, ресурсних) прав місцевого самоврядування,
гарантованих Конституцією України.

Принципи реалізації Програми

Вибір форм і методів реалізації Програми здійснено на основі конституційних принципів:

- додержання прав і свобод захисту законних інтересів
громадян;

— незавдання шкоди - недопущення дій, які обмежують
права інших поселень (громад);

-самостійності органів місцевого самоврядування у ви­рішенні питань місцевого значення;

— самостійності населення у визначенні структури
і принципів діяльності органів місцевого самоврядування;

-державного нагляду за виконанням Конституції і за­конів України органами місцевого самоврядування;

— державного контролю за виконанням переданих орга­
нам місцевого самоврядування законом повноважень орга­
нів виконавчої влади та ефективністю використання ресур­
сів, що передані для їх здійснення;

- прав територіальних громад на власні ресурси (місце­
вий бюджет, комунальне майно, включаючи землю тощо).

З метою реалізації Програми здійснюються

  1. Організаційне кадрове та правове забезпечення ре­
    форми. (Формування організаційної структури і механізмів
    здійснення муніципальної реформи, розробка і прийняття
    органами державної влади законів та інших законодавчих
    актів, які регламентують процес перетворень).

  2. Державне спрямування і підтримка процесу муніци­
    пальної реформи. (Зв'язок муніципальної реформи із за­
    гальним процесом державотворення, забезпечення збалан­
    сування державних інтересів з інтересами усіх соціально-
    політичних груп під час проведення реформи).

  3. Фінансово-економічне забезпечення муніципальної
    реформи.

  4. Розвиток сіл, селищ, міст і територій. (Муніципальна
    реформа у сфері земельних відносин, планування терито­
    рій, містобудування і архітектури тощо).

  5. Дослідження та узагальнення досвіду практики ста­
    новлення і розвитку місцевого самоврядування.

  6. Визначення на конкурсній основі міст-полігонів му­
    ніципальної реформи (розробка локальних програм розвит­
    ку сіл, селищ, міст і проведення державно-правових експе­
    риментів на місцевому рівні).

54

7. Створення потужної електронної мережі інформацій­но-правового та телекомунікаційного забезпечення муні­ципальної реформи в Україні.

Основні етапи здійснення Програми

У Програмі муніципальної реформи доцільно передба­чити два основних етапи її реалізації:

Перший етап передбачає створення «базових» умов для формування місцевого самоврядування, закріплення його правових гарантій, розмежування фінансових і матеріаль­них засобів між центральними і регіональними органами державної влади та органами місцевого самоврядування, початок формування системи правового кадрового та ін­формаційного забезпечення тощо.

Другий етап передбачає здійснення заходів щодо ре­ального становлення системи місцевого самоврядування, проведення муніципальної реформи в Україні.

Частина друга

ЗАКОНОДАВСТВО ПРО МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

МІЖНАРОДНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ПРО МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

ЄВРОПЕЙСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ МІСТ

Прийнята

Постійною Конференцією Місцевих

і Регіональних Органів Влади Європи (CLRAE) Ради Європи 18 березня 1992 року

Ми, жителі європейських міст, розуміючи свою відповідаль­ність за стан міст, виявляємо солідарність і беремо на себе зо­бов'язання домагатись забезпечення усім мешканцям міст рівних прав на:

  1. ПРАВОВУ БЕЗПЕКУ - місто повинне бути вільним від
    злочинності та насильства;

  2. ЕКОЛОГІЧНУ БЕЗПЕКУ - чисте від забруднення повітря,
    воду і землю, низький рівень шуму, охорону природи та природ­
    них ресурсів;

  3. РОБОТУ - можливість отримати роботу і цим забезпечити
    свою особисту фінансову самостійність;

  4. ЖИТЛО - на достатній рівень пропозицій по вибору за до­
    ступними цінами житла, яке повинне забезпечити нормальне осо­
    бисте життя;

  5. БЕЗПЕЧНИЙ РУХ — на безперешкодний рух для усіх кори­
    стувачів вулиці. - міського транспорту, приватних автомобілів,
    пішоходів та велосипедистів;

  6. ОХОРОНУ ЗДОРОВ'Я - на оточуюче середовище, сприят­
    ливе для підтримання фізичного і психологічного здоров"я;

  7. СПОРТ І ДОЗВІЛЛЯ - можливість користуватися всіма
    спортивними спорудами і місцями дозвілля, незалежно від віку,
    здібностей і матеріального становища своїх мешканців;

  8. КУЛЬТУРУ - можливість займатися різноманітними куль­
    турними і творчими видами діяльності;

  9. ІНТЕГРАЦІЮ БАГАТЬОХ КУЛЬТУР - коли мирно співіс­
    нують різноманітні культурні, етнічні та релігійні громади;

  1. ЯКІСНУ АРХІТЕКТУРУ - приємний зовнішній вигляд
    міста, створюваний шляхом якісної сучасної архітектури і збере­
    ження історичних споруд;

  2. ГАРМОНІЙНЕ ЖИТТЯ - робота, відпочинок і соціальна
    активність повинні гармонійно доповнювати один одного;

56

  1. ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ - в різних демократичних структу­
    рах і міському управлінні, рівний доступ до засобів масової ін­
    формації та свободу слова;

  2. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК - коли органи місцевої вла­
    ди зобов'язуються постійно дбати про економічне зростання ви­
    робництва, торгівлі та послуг у місті;

  3. ГАРМОНІЙНИЙ РОЗВИТОК - коли місцева влада прагне
    досягти рівноваги між економічним розвитком і охороною навко­
    лишнього середовища;

  4. ПОСЛУГИ І ТОВАРИ - місто, приватний сектор та їх спі­
    льні підприємства повинні надавати мешканцям міста широкий
    асортимент якісних товарів та послуг за доступними цінами;

  5. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕ­
    СУРСІВ - місцеві органи влади повинні використовувати приро­
    дні ресурси і корисні копалини раціональним і ефективним спо­
    собом на користь мешканців міста;

  6. РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ - у місті повинні бути ство­
    рені такі умови для мешканців, які б сприяли досягненню їхнього
    добробуту та культурного, освітнього, соціального і духовного
    розвитку особистості;

  7. СПІВРОБІТНИЦТВО МІЖ МІСТАМИ - при якому жите­
    лі міст мають право на пряму участь у стосунках свого міста з
    іншими містами;

  8. ФІНАНСОВУ ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ - держава повинна за­
    конодавче гарантувати органам місцевої влади отримання необ­
    хідних фінансових ресурсів для здійснення прав, визначених цією
    Декларацією;

  9. РІВНОПРАВНІСТЬ - місто повинне забезпечити вищена­
    звані права всім жителям, незалежно від статі, віку, релігії, соці­
    ального, матеріального і політичного становища, фізичних або
    психологічних недоліків.

КОНГРЕС МІСЦЕВИХ І РЕГІОНАЛЬНИХ ВЛАД ЄВРОПИ

Конгрес Місцевих і Регіональних Влад Європи є консульта­тивним органом Ради Європи, який представляє місцеві і регіо­нальні органи самоврядування.

Основи демократії

У 1994 році Комітет Міністрів заснував Конгрес Місцевих та Регіональних Влад Європи (КМРВЄ), який замінив існувавший до того часу орган під назвою Європейська Постійна Конференція Місцевих і Регіональних Влад Європи.

Аналогічно до складу Парламентської Асамблеї Конгрес скла­дається з 239 членів та 239 їх заступників. До нього входять тільки представники, обрані до місцевих або регіональних органів влади, або урядові особи, що несуть відповідальність безпосередньо перед місцевими або регіональними органами влади. До національної делегації повинні входити представники різних адміністративно-територіальних об'єднань кожної країни-члена Ради Європи.

57

Австрія (6)

Албанія (4)

Андорра (2)

Бельгія (7)

Болгарія (6)

Греція (7)

Данія (5)

Естонія (3)

Ірландія (4)

Ісландія (3)

Іспанія (12)

Італія (18)

Кіпр (3)

Латвія (3)

Литва (4)

Ліхтенштейн (2)

Люксембург (3)

Колишня Республіка

Югославії Македонія (3)

Мальта (3)

Молдова (5)

Структура Конгресу

Конгрес складається з двох палат - Палати місцевих влад і Палати регіонів. Кожна палата раз на два роки обирає Президента і Бюро. Президент Конгресу обирається раз на два роки від кож­ної палати почергово. До Бюро Конгресу входять члени Бюро двох палат і Президент Конгресу.

Постійний Комітет, що складається з представників усіх наці­ональних делегацій, забезпечує роботу Конгресу в перервах між пленарними сесіями.

Конгрес і обидві палати можуть утворювати невеликі робочі спеціальні групи для вивчення конкретних питань, щоб підвищи­ти ефективність та гнучкість роботи.

Конгресу сприяє Секретаріат Ради Європи. Його очолює Ви­конавчий Секретар. КМРВЄ проводить свої пленарні сесії раз на рік у Палаці Європи, в Страсбурзі.

«Спеціально запрошені» і наглядачі

Делегації місцевих і регіональних влад країн не членів, пар­ламенти яких володіють статусом «спеціально запрошених», а також наглядачі від європейських організацій місцевих і регіо­нальних влад, мають право брати участь в роботі сесій з пого­дження Конгресу або його компетентних органів.

Міжрегіональне співробітництво

КМРВЄ схвалив проект Конвенції про зміцнення міжрегіо­нального співробітництва між органами місцевого самоврядуван­ня.

Вирішення нових проблем міст

Європейська Хартія міст запропонувала містам практичні ін­струкції щодо надання їм допомоги у вирішенні актуальних проб­лем керівництва (енергопостачання, безпека і т. ін.).

Мережа центрів підготовки кадрів в Європі

Мережа центрів підготовки кадрів в Європі для органів міс­цевого і регіонального самоврядування була створена з метою зміцнення співробітництва на європейському рівні та навчання практичним навикам та умінням, що є необхідними для роботи органів місцевого самоврядування.

Практична допомога новим демократичним державам

Програма «Місцева демократія» пропонує широке сприяння технічного та законодавчого плану в різних галузях з метою на­дання допомоги країнам Центральної та Східної Європи у реор­ганізації органів місцевого і регіонального самоврядування.

Молодь

Була прийнята Хартія про участь молоді у житті комун та ре­гіонів.

Кампанія за соціальну толерантність

КМРВЄ бере участь в проведенні кампанії та реалізації плану дій Ради Європи по боротьбі з расизмом, ксенофобією, антисемі­тизмом і нетерпимістю.

Телевізійний конкурс на премію «Європа»

Конгрес підтримує конкурс на премію «Європа», який слу­жить для заохочення та пропаганди в європейських країнах різ-

58

номанітного культурного багатства Європи за допомогою телеві­зійних програм.

Координація політики та децентралізація

Керуючий Комітет Місцевих і Регіональних Влад (ККМРВ) дає можливість урядам обмінюватися досвідом та координувати свою політику в юридичній та інституціональній сферах розвитку місце­вої демократії. Він проводить дослідження місцевих і регіональних структур, з фінансування місцевих влад, транскордонному співробі­тництву. Крім того, він займається розробкою рекомендацій і кон­венцій, які виносяться на затвердження Комітету Міністрів.

40 держав-членів та їх представництво в КМРВЄ

Нідерланди (7)

Німеччина (18)

Норвегія (5)

Об'єднане Королівство (18)

Польща (12)

Португалія (7)

Румунія (10)

Російська Федерація (18)

Сан-Маріно (2)

Словакія (5)

Словенія (3)

Турція(12)

Угорщина (7)

Україна (12)

Фінляндія (5)

Франція (18)

Хорватія (5)

Чеська Республіка (7)

Швейцарія (6)

Швеція (6)

Неофіційний переклад1

ХАРТІЯ КОНГРЕСУ МІСЦЕВИХ І РЕГІОНАЛЬНИХ ВЛАД ЄВРОПИ (КМРВЄ)

(Ухвалена Комітетом Міністрів 14 січня 1994 року на 506-х зборах заступників Міністрів)

Стаття 1

Цілі КМРВЄ визначені у статті 2 Статутної резолюції (94)3 «Про заснування Конгресу місцевих і регіональних влад Європи». Стаття 2 1. КМРВЄ складається з представників, які повинні бути об-

' Переклад здійснено Центром інформації та документації Ради Європи і Україні 16.02.1996.

59

рані з-поміж тих, хто обіймає виборну посаду в місцевих чи регі­ональних владах, або осіб які. безпосередньо підпорядковані ви­борному місцевому чи регіональному органу.

2. Членство в КМРВЄ делегації кожної держави-члена має
бути таким, щоб забезпечувалось:

а. збалансоване за географічним розподілом представництво
представників з територій держав-членів;

б. пропорційне представництво різних видів місцевих та регі­
ональних влад держав-членів;

в. пропорційне представництво різних політичних сил органів
місцевих та регіональних влад держав-членів;

г. пропорційне представництво жінок і чоловіків з органів мі­
сцевих та регіональних влад держав-членів. "' [

  1. Кожна держава-член має право на таку кількість місць в
    КМРВЄ, яку вона має в Парламентській Асамблеї Ради Європи.
    Кожна держава-член може надсилати таку ж кількість заступни­
    ків, скільки вона має представників. Заступники можуть бути
    членами палат, маючи однакові з представниками повноваження.

  2. Регламент і процедура щодо порядку вибору представників
    до КМРВЄ в однаковій мірі застосовуються і для вибору заступ­
    ників.

  3. Представники та заступники надсилаються на період двох
    регулярних сесій КМРВЄ і виконують свої функції до часу від­
    криття наступної за цим сесії. У випадку смерті або відмови пред­
    ставника чи заступника, або через втрату ними повноважень, про
    які йшла мова у викладеному вище параграфі 1, відбувається за­
    міщення на термін до закінчення мандату попередника, у відпові­
    дності з тими самими регламентом і процедурою.

Стаття З

  1. Представники та заступники призначаються до КМРВЄ
    згідно офіційній процедурі, яка існує в кожній державі-члені Ради
    Європи, і є властивою саме для цієї держави. Кожний уряд пові­
    домляє Генерального Секретаря Ради Європи про таку процедуру.
    Ця процедура має бути схвалена КМРВЄ згідно з принципами, які
    визначені в його внутрішніх процедурних правилах.

  2. Кожна держава-член, повідомляючи Генерального Секре­
    таря про склад делегації, визначає тих представників та заступни­
    ків, хто буде членом Палати місцевих влад, та тих, хто буде чле­
    ном Палати регіональних влад.

Стаття 4

  1. Міжнародні асоціації місцевих та регіональних влад, які
    мають консультативний статус при Раді Європи, мають також
    статус спостерігачів при КМРВЄ. Інші організації можуть, на їхнє
    прохання, одержати статус спостерігача при КМРВЄ, якщо таке
    рішення прийме постійна комісія, або одна з палат, відповідно до
    внутрішніх процедурних правил.

  2. КМРВЄ може надавати статус «спеціального гостя», зва­
    жаючи на прохання делегацій місцевих та регіональних влад єв­
    ропейських країн, які не є членами Ради Європи за умови, якщо ці
    делегації мають такий статус в Парламентській Асамблеї Ради

60

Європи. Бюро КМРВЄ надає кожній делегації, яка має статус «спеціального гостя», таку ж саму кількість місць, яку ця делега­ція має в Парламентській Асамблеї. Надання повноважень деле­гаціям, які мають статус «спеціального гостя», здійснюється згід­но критеріїв, викладених в статтях 2 і 3.

3. Спостерігачі та члени делегацій, про яких згадується в па­раграфі 2, беруть участь у засіданнях КМРВЄ та його палат з пра­вом виступу, після дозволу на це Президента, але без права голо­су. Інші умови участі в постійній комісії та робочих групах визна­чаються внутрішніми процедурними правилами КМРВЄ .

Стаття 5

  1. КМРВЄ збирається на регулярні сесії один раз на рік. Регу­
    лярні сесії відбуваються в приміщенні штаб-квартири Ради Євро­
    пи, якщо немає іншого рішення, прийнятого як спільна угода між
    КМРВЄ або його постійною комісією та Комітетом Міністрів.

  2. Сесії кожної з двох палат передують та/або відбуваються
    відразу після сесії КМРВЄ. За пропозицією бюро КМРВЄ кожна з
    палат може проводити інші сесії за попередньою домовленістю з
    Комітетом Міністрів.

Стаття 6

  1. КМРВЄ організовує свою роботу через роботу обох палат:
    Палати місцевих влад і Палати регіональних влад. Кожна палата
    складається з такої кількості місць, яке є в розпорядженні у само­
    му Конгресі.

  2. Кожна палата обирає своє бюро, яке складається з прези­
    дента палати і шести членів, дотримуючись, по можливості, про­
    порційного географічного представництва держав-членів. Жодна
    держава-член не може мати більше одного представника в бюро
    кожної з палат.

Стаття 7

  1. Завдання постійної комісії забезпечувати послідовність у
    роботі КМРВЄ та в міжсесійний період діяти від його імені. Ко­
    місія повинна, зокрема, брати участь в різних напрямках міжуря­
    дової діяльності Ради Європи.

  2. До складу постійної комісії входять по два представники
    від кожної національної делегації. В число цих представників
    мають входити члени бюро КМРВЄ. Держави, які мають предста­
    вників лише в одній з палат, мають в постійній комісії тільки одне
    місце.

Стаття 8

  1. Два бюро разом складають бюро КМРВЄ, яке відповідає за
    підготовку пленарної сесії КМРВЄ і координацію роботи обох
    палат; йдеться, зокрема, про розподіл питань між обома палата­
    ми, підготовку бюджету та розподіл бюджетних ресурсів.

  2. Головою бюро КМРВЄ є Президент конгресу, однак він не
    має права голосу на бюро.

Стаття 9

1. Після розподілу питань між двома палатами згідно статті 8, бюро палати, якій доручено підготовку питання, може створюва­ти спеціальні (ad Hoc) робочі групи з обмеженою кількістю чле-

61

нів (максимум - одинадцять); ця група отримує спеціальні повно­важення (підготовка доповіді, організація конференції, участь у програмі співробітництва або в спеціальній міжурядовій діяльно­сті Ради Європи). Організація роботи спеціальних робочих груп визначається внутрішніми процедурними правилами.

  1. Якщо питання належить до компетенції обох палат, бюро
    КМРВЄ може спільно з обома палатами утворити змішану робочу
    групу.

  2. КМРВЄ та обидві його палати відповідно до положень, що
    визначаються їхніми внутрішніми процедурними правилами, мо­
    жуть надавати консультації представникам міжнародних асоціа­
    цій місцевих та регіональних влад, про яких зазначено в статті 4,
    а також представникам національних асоціацій місцевих та регіо­
    нальних влад, яких визначають національні делегації. Витрати за
    участь у таких консультаціях відноситься на рахунок цих органі­
    зацій або асоціацій.

Стаття 10

  1. Всі рекомендації та звернення, які адресовані Комітету Міні­
    стрів та/або Парламентській Асамблеї, так само як і резолюції, які
    адресуються всім місцевим та регіональним владам, приймаються
    під час пленарного засідання КМРВЄ або ж постійною комісією.

  2. Якщо ж одне з питань оцінюється Бюро КМРВЄ як таке,
    що належить до виняткової компетенції однієї з палат, то:

а. адресовані Комітету Міністрів та/або Парламентській Аса­
мблеї рекомендації та звернення у цьому питанні приймаються
постійною комісією; якщо в цьому існує необхідність, то отриму­
ється думка другої палати, але вже без детального вивчення;

б. резолюції з цього питання, адресовані всім місцевим та ре­
гіональним владам, які представляє ця палата, приймаються
постійною комісією без детального вивчення.

Стаття 11

Умови, за яких Комітет Міністрів Ради Європи та Парламент­ська Асамблея Ради Європи можуть бути колективно представле­ні під час засідань КМРВЄ або однієї з його палат, а також умови, за яких окремі представники Комітету Міністрів та Парламентсь­кої Асамблеї можуть брати слово для виступу під час роботи кон­гресу чи однієї з його палат, визначаються Комітетом Міністрів після консультацій з КМРВЄ та вносяться в розпорядок роботи конгресу.

Стаття 12

І. КМРВЄ та кожна з палат приймають внутрішні процедурні правила. У цих правилах фіксується:

а. кворум;

б. питання відносно права голосу та необхідної більшості при
голосуванні - під цим мається на увазі, що рекомендації та звер­
нення, адресовані Комітету Міністрів та Парламентській Асамб­
леї Ради Європи, приймаються більшістю в дві третини від кіль­
кості членів, які є присутніми і беруть участь у голосуванні;

в. процедура виборів президента, віце-президента та інших
членів бюро;

62

г. процедура визначення розпорядку дня і оповіщення делега­
тів про цей розпорядок;

д. організація роботи у спеціальних (ad Hoc) групах.

2. Крім того, внутрішні процедурні правила КМРВЄ визна­чають терміни та спосіб затвердження представників та їхніх за­ступників і процедуру визначення їхніх повноважень, з посилан­ням, зокрема, на статті 2 та 6 цієї Хартії.

Стаття 13

  1. Конгрес обирає свого президента із числа членів, кожної з
    палат на альтернативній основі, чергуючи представників від кож­
    ної з палат. Мандат президента дійсний на час двох регулярних
    сесій.

  2. Кожна палата КМРВЄ обирає з числа своїх членів свого
    президента, який наділяється повноваженнями президента на
    термін двох регулярних сесій.

Стаття 14

Служби секретаріату КМРВЄ знаходяться на забезпеченні Генерального Секретаря Ради Європи

СТАМБУЛЬСЬКА ДЕКЛАРАЦІЯ З ПРОБЛЕМ ПОСЕЛЕНЬ ЛЮДЕЙ

(Витяг) ЧАСТИНА ПЕРША

  1. Ми, глави держав, урядів та офіційних делегацій, які
    зібрались на конференції об'єднаних націй з проблем поселень
    людей «Хабітат II» (habitat И) з 3 по 14 червня 1996 року в
    м. Стамбулі (Турція), користуємося можливістю підкреслити
    свою підтримку загальних цілей забезпечення достойним житлом
    усіх людей та перетворення населених пунктів на безпечніші та
    більш налаштовані для нормального здорового життя громад, а
    також створення в них необхідних умов для справедливості,
    стабільного розвитку та виробництва. Обговорення двох головних
    тем конференції - гідне житло для всіх та стабільний розвиток
    поселень людей в умовах світової урбанізації — було надихнуте
    хартією об'єднаних націй та спрямоване на підтвердження
    існуючих і встановлення нових форм партнерства для діяльності
    на міжнародному, національному та місцевому рівнях з метою
    поліпшення середовища нашого життя, ми повністю поділяємо
    цілі, засади та рекомендації, зазначені у програмі «Хабітат», і
    урочисто обіцяємо нашу взаємну підтримку у їх втіленні.

  2. Зважаючи на її невідкладність, ми розглянули проблему
    триваючого погіршення житлових умов у поселеннях людей.
    У той же час ми визнаємо, що великі і малі міста є осередками
    цивілізації, економічного розвитку, а також соціального, культур­
    ного, духовного та наукового прогресу. Ми повинні більш повно
    використовувати можливості, що надають нам наші поселення,

63

і зберегти їхню розмаїтість та своєрідність для сприяння зміцнен­ню солідарності між нашими народами.

  1. Ми підтверджуємо свої зобов'язання щодо сприяння під­
    вищенню життєвого рівня в умовах більшої свободи для всього
    людства. Ми згадуємо першу Конференцію Об'єднаних Націй з
    питань поселень людей, яка відбулася у м. Ванкувері (Канада),
    святкування Міжнародного року житла для бездомних, а також
    Глобальну стратегію забезпечення житлом до 2000 р. Кожна з цих
    подій стала вагомим внеском у поглиблення розуміння проблем
    людських поселень у всьому світі і закликала до дій у справі до­
    сягнення повної забезпеченості всіх людей достойним житлом.
    Порядок денний останніх всесвітніх конференцій Об'єднаних
    Націй, зокрема, Конференції Об'єднаних Націй з питань навко­
    лишнього середовища та розвитку, всебічно відображає проблеми
    досягнення справедливого миру, правосуддя та демократії, побу­
    дованих на основі економічного, соціального розвитку та охорони
    навколишнього середовища як взаємопов'язаних і взаємозміц-
    нюючих складових частин стабільного розвитку. Ми прагнули
    об'єднати підсумки цих конференцій в програмі «Хабітат».

  2. Для покращання якості життя в поселеннях людей ми по­
    винні боротися з погіршенням його умов, яке в більшості випад­
    ків, особливо в країнах, що розвиваються, досягло кризових про­
    порцій. У зв'язку з цим ми повинні серед інших всебічно розгля­
    нути такі проблеми, як нежиттєздатні моделі споживання та
    виробництва, особливо в індустріалізованих країнах; нераціо­
    нальні зміни серед населення, включаючи його структуру та роз­
    поділ; в першу чергу, необхідно звернути увагу на тенденцію до
    надмірної його концентрації, а також такі явища, як бездомність,
    зростання злиднів, безробіття, соціальна ізоляція, нестабільність
    сім'ї, недостатні ресурси, брак основної інфраструктури, послуг
    та відповідного планування, зростання злочинності та насильства,
    погіршення умов навколишнього середовища та підвищена ураз­
    ливість від різних нещасть.

  3. Випробування, які постають перед поселеннями людей, но­
    сять глобальний характер, але окремі країни та регіони також
    стикаються зі специфічними проблемами, які вимагають специфі­
    чних рішень. Ми усвідомлюємо необхідність інтенсифікації на­
    ших зусиль та співпраці для покращання умов життя у великих та
    малих містах, селах у всьому світі, особливо в країнах, що розви­
    ваються, де ситуація особливо тяжка, а також у країнах з перехід­
    ною економікою. У цьому зв'язку ми визнаємо, що глобалізація
    світової економіки надає широкі можливості та шляхи для процесу
    розвитку, але також ставить проблеми ризиків і невизначеності;
    досягненню мети програми «Хабітат» сприятимуть такі фактори, як
    позитивні дії в сфері фінансування розвитку, зовнішнього боргу,
    міжнародної торгівлі та передачі технологій. Наші міста повинні
    стати осередками, де людські істоти будуть проходити свій життє­
    вий шлях у гідності, доброму здоров'ї, безпеці, щасті та надії.

  4. Сільські та міські райони взаємозалежні у своєму розвитку.
    Як додаток до поліпшення міського життєвого середовища ми

64

також повинні працювати над розширенням адекватної інфраст­руктури, сфери обслуговування та наданням можливостей для працевлаштування у сільських районах для збільшення їхньої привабливості, розвивати інтегровану мережу поселень і звести до мінімуму міграцію у міста населення сільських районів. Особ­ливої уваги потребують малі та середні за міста.

  1. Оскільки людина є головним об'єктом нашої турботи в ас­
    пекті стабільного розвитку, вона являється основою для наших
    дій у впровадженні програми «Хабітат». Ми визнаємо особливі
    потреби жінок, дітей та молоді у надійних, здорових і безпечних
    умовах життя. Ми сконцентруємо наші зусилля на викоріненні
    злиднів та дискримінації, підтримці та захисті прав людини і ос­
    новних свобод для всіх, забезпеченні таких головних потреб лю­
    дини, як освіта, харчування, охорона здоров'я протягом усього її
    життя і, особливо, достойне житло для всіх. У зв'язку з цим ми
    зобов'язуємося поліпшувати умови життя в поселеннях людей
    шляхами, які відповідають місцевим потребам та реаліям, і усві­
    домлюємо необхідність звернутися до тенденцій світової еконо­
    міки, соціального життя та охорони навколишнього середовища,
    щоб забезпечити створення кращих життєвих умов для всіх лю­
    дей. Ми також забезпечимо повноцінну та рівноправну участь
    усіх жінок та чоловіків, активну участь молоді в політичному,
    економічному та соціальному житті. Ми будемо сприяти наданню
    повноцінного доступу людям з фізичними вадами, а також стате­
    вого рівноправ'я для участі в політичних акціях, програмах та
    проектах з питань житла та життєздатного розвитку поселень лю­
    дей. Ми заявляємо це, насамперед, згадуючи більш як один мі­
    льярд людей, які живуть в абсолютних злиднях, та тих, що нале­
    жать до уразливих та неблагополучних груп населення, зазначе­
    них у програмі «Хабітат».

  2. Ми знову підтверджуємо наше зобов'язання щодо повної та
    послідовної реалізації права на достойне житло, передбачене
    міжнародними актами. У зв'язку з цим ми будемо прагнути акти­
    вної участі наших громадських, приватних та неурядових партне­
    рів на всіх рівнях у забезпеченні правової охорони володіння
    майном, захисту від дискримінації, рівноправного доступу до по­
    сильного та достойного житла для окремих осіб та їх сімей.

  3. Ми будемо працювати над збільшенням матеріальної під­
    тримки будівництва житла, вартість якого була би в розумних
    межах, шляхом надання можливості ринковим структурам ефек­
    тивно працювати при їх відповідальному ставленні до соціальних
    аспектів та навколишнього середовища, полегшення доступу до
    землі та кредитів, а також допомоги тим, хто не має можливості
    брати участь у діяльності на ринках житла.

10. Для збереження навколишнього середовища у всьому світі
та поліпшення якості життя в наших населених пунктах, ми зо­
бов'язуємося застосовувати раціональні моделі виробництва,
споживання, перевезень та розвитку поселень, запобігання забру­
дненню навколишнього середовища, урахування пропускної
спроможності екосистем та збереження ресурсів для наступних

65

З В. Кравченко

поколінь. У зв'язку з цим ми будемо співпрацювати в дусі гло­бального партнерства для збереження, захисту, відновлення здо­ров'я та цілісності екосистеми Землі. Враховуючи різну роль країн у занепаді навколишнього середовища, ми підтверджуємо принцип загальної, але диференційованої відповідальності. Ми також усвідомлюємо, що повинні діяти за принципом запобіжно­го підходу, який буде широко застосовуватися відповідно до мо­жливостей окремих країн. Ми також сприятимемо середовищам здорового життя, особливо в справі забезпечення достатньою кількістю безпечної води та ефективної переробки відходів.

J1. Ми будемо сприяти збереженню, відновленню та утри­манню будинків, пам'ятників, відкритих площ, ландшафтів та архітектурних планів населених пунктів, які мають історичну, культурну, архітектурну, природну, релігійну та духовну цінність.

  1. Ми затверджуємо стратегію можливостей та принцип пар­
    тнерства і участі, як найбільш демократичний та ефективний під­
    хід до реалізації наших зобов'язань. Визнаючи місцеві влади як
    наших найближчих партнерів, і, що суттєво, у впровадженні про­
    грами «Хабітат», ми повинні, в межах правового поля кожної з
    країн, сприяти децентралізації через демократичні місцеві влади і
    працювати над зміцненням їхніх фінансових та інституційних
    можливостей відповідно до умов кожної країни при забезпеченні
    їхньої прозорості, відповідальності та здатності реагувати на по­
    треби людей, що є ключовими вимогами до урядів на всіх рівнях.
    Ми також розширимо наше співробітництво з парламентаріями,
    приватним сектором, профспілками, неурядовими та іншими гро­
    мадськими організаціями, належним чином поважаючи їхню ав­
    тономію. Ми також посилимо роль жінок та будемо заохочувати
    корпоративні інвестиції приватного сектора при відповідальному
    відношенні з боку його представників до соціальної сфери та нав­
    колишнього середовища. Дії на місцевому рівні повинні керува­
    тися та стимулюватися локальними програмами на основі Про­
    грами 21 (Agenda 21)- загальної програми «Хабітат» чи будь-якої
    іншої еквівалентної програми, з урахуванням досвіду всесвітньо­
    го співробітництва, започаткованого в Стамбулі Всесвітньою
    Асамблеєю міст та місцевих влад, без упереджень щодо націо­
    нальних політичних орієнтацій, цілей, пріоритетів та програм.
    Стратегія можливостей включає відповідальність урядів за запро­
    вадження спеціальних заходів щодо людей, які відносяться до
    неблагополучних та уразливих груп населення, коли це потрібно.

  2. Оскільки впровадження програми «Хабітат» потребувати­
    ме відповідного фінансування, ми повинні мобілізувати фінансові
    ресурси на національному та міжнародному рівнях, включаючи
    нові та допоміжні кошти з усіх джерел - багатосторонніх, двосто­
    ронніх, фомадських та приватних. У зв'язку з цим ми повинні
    полегшити умови для будівництва потужностей і сприяти передачі
    відповідних технологій та ноу-хау. Більше того, ми знову й знову
    повертаємося до зобов'язань, які були взяті нами на останніх кон­
    ференціях Об'єднаних Націй, особливо тих, що відображені в Про­
    грамі 21 і стосуються фінансування та передачі технологій.

66

  1. Ми впевнені, що повне та ефективне здійснення програ­
    ми «Хабітат» потребуватиме посилення ролі та розширення
    функцій Центру Об'єднаних Націй з проблем поселень людей
    (Habitat), зважаючи на необхідність для Центру зосередитись на
    чітко визначених, грунтовно розроблених завданнях та стратегі­
    чних питаннях. У зв'язку з цим ми урочисто обіцяємо нашу під­
    тримку для успішного втілення в життя програми «Хабітат» та її
    глобального плану дій. Що стосується здійснення програми
    «Хабітат», то ми цілком визнаємо внесок, зроблений планами
    дій на регіональному та національному рівнях, підготовлених на
    цю Конференцію.

  2. Ця Конференція в Стамбулі започатковує нову еру спів­
    робітництва, культури та солідарності. Оскільки ми входимо до
    двадцять першого століття, то пропонуємо позитивне бачення
    життєздатних поселень людей, відчуття надії на наше спільне
    майбутнє і закликаємо приєднатися до дійсно гідного та прива­
    бливого завдання, яким є спільне будівництво світу, де кожний
    зможе жити в безпечному домі з обіцянням того, що він прожи­
    ве пристойне життя в самоповазі, доброму здоров'ї, безпеці,
    щасті та надії. ...

Переклад здійснено відділом міжнародних їв 'язків Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України. 26.02.99

ЕВРОПЕЙСКАЯ ХАРТИЯ ГОРОДОВ

(Страсбург, 17-19 марта 1992 года) СОДЕРЖАНИЕ

A. ЕВРОПЕЙСКАЯ ДЕКЛАРАЦИЯ ПРАВ ГОРОДОВ
Б. ЕВРОПЕЙСКАЯ ХАРТИЯ ГОРОДОВ

  1. История принятия Хартии

  2. Цель, философия и структура Хартии

  3. Город в Европе

  4. Отдельные главы
    4.1.Транспорт и свобода передвижения.

  1. Окружающая среда и природа в городах.

  2. Физический облик городов

  3. Архитектурное наследие городов

  4. Жилищный фонд

  5. Безопасность и борьба с преступностью в городах

  6. Нуждающиеся и инвалиды в городах

  7. Спорт и досуг в городских районах

  8. Культура в городах

  1. Интеграция культур в городах

  2. Здравоохранение в городах

  3. Участие граждан, управление городов и градостроительство

  4. Экономическое развитие городов

B. РЕЗОЛЮЦИИ И КОНСУЛЬТАТИВНЫЕ ЗАКЛЮЧЕНИЯ
ПО ВОПРОСАМ ГОРОДОВ, ПРИНЯТЫЕ CLRAE

Г. ОРГАНИЗОВАННЫЕ ИЛИ ПОДДЕРЖАННЫЕ CLRAE МЕЖДУНАРОДНЫЕ КОНФЕРЕНЦИИ ПО ВОПРОСАМ ГО­РОДОВ

Д. КРАТКОЕ ИЗЛОЖЕНИЕ ПРИНЦИПОВ ЕВРОПЕЙСКОЙ ХАРТИИ ГОРОДОВ, СОДЕРЖАЩИХСЯ В ЕЕ ОТДЕЛЬНЫХ ГЛАВАХ

А. ЕВРОПЕЙСКАЯ ДЕКЛАРАЦИЯ ПРАВ ГОРОДОВ

ПРИНИМАЯ ВО ВНИМАНИЕ, что осуществление следую­щих прав должно спираться на солидарность и ответственность граждан, означающее принятие на себя равных обязанностей^ граждане европейских городов имеют право на:

!. БЕЗОПАСНОСТЬ: - на безопасный город, свободный, на­сколько это возможно, от преступности, правонарушений и насилия;

  1. НЕЗАГРЯЗНЕННУЮ И ЗДОРОВУЮ ОКРУЖАЮЩУЮ
    СРЕДУ: - на окружающую среду, свободную от загрязнения ат­
    мосферы, шумом, воды и земли и на охрану природы и природ­
    ных ресурсов;

  2. РАБОТУ: - на достаточные возможности получения рабо­
    ты; на долю в экономическом развитии и достижения этим лич­
    ной финансовой самостоятельности;

  3. ЖИЛЬЕ: - на достаточное предложение и выбор доступно­
    го по цене и здорового жилья, обеспечивающего личную жизнь и
    спокойствие;

68

  1. СВОБОДУ ПЕРЕДВИЖЕНИЯ: - беспрепятственную сво­
    боду передвижения и свободу поездок; на гармоничный баланс
    между всеми, пользующимися улицами - общественным транс­
    портом, частными автомобилями, пешеходами и велосипедис­
    тами;

  2. ЗДРАВООХРАНЕНИЕ: - на окружающую среду и учреж­
    дения, способствующие поддержанию физического и психологи­
    ческого здоровья.

  3. СПОРТ И ДОСУГ: - на доступ всех лиц, независимо от
    возраста, способностей и дохода, к широкому кругу спортивных
    сооружений и для проведения досуга;

  4. КУЛЬТУРУ: - на доступ к широкому кругу культурных и
    творческих видов деятельности и занятий и участие в них;

  5. ИНТЕГРАЦИЮ МНОГИХ КУЛЬТУР: - когда мирно со­
    существуют различные культурные, этнические и религиозные
    общины;

10. КАЧЕСТВЕННУЮ АРХИТЕКТУРУ И ФИЗИЧЕСКОЕ
ОКРУЖЕНИЕ: - на приятный и стимулирующий физический об­
лик города, создаваемый путем качественной современной архи­
тектуры и сохранения и правильной реставрации исторических
сооружений; .

  1. СОГЛАСОВАНИЕ ФУНКЦИЙ: - когда жизнь, работа,
    путешествия и социальная активность наиболее тесно взаимосвя­
    заны;

  2. УЧАСТИЕ: - в плюралистических демократических стру­
    ктурах и городском управлении, в сотрудничестве между различ­
    ными участниками, на основе субсидиарное™, информации и
    свободы от чрезмерного регулирования;

  3. ЭКОНОМИЧЕСКОЕ РАЗВИТИЕ: - когда местные орга­
    ны власти решительным и просвещенным образом берут на себя
    обязанность добиваться, прямо или косвенно, экономического
    роста;

14. НЕПРЕРЫВНОЕ РАЗВИТИЕ: - когда местные власти
стремятся достичь равновесия между экономическим развитием и
охраной окружающей среды;

15. УСЛУГИ И ТОВАРЫ: - на широкий ассортимент доступ­
ных и качественных услуг и товаров, предоставляемых местными
органами власти, частным сектором или создаваемыми их совме­
стными предприятиями;

  1. БОГАТСТВО ПРИРОДЫ И ЕСТЕСТВЕННЫЕ РЕСУР­
    СЫ: - на управление и использование местных ресурсов и полез­
    ных ископаемых местными органами власти рациональным, тща­
    тельным, эффективным и справедливым образом в пользу всех
    граждан;

  2. РАЗВИТИЕ ЛИЧНОСТИ: - на условия жизни в городе,
    способствующие достижению личного благополучия и социаль­
    ного, культурного, нравственного и духовного развития личности;

  3. МЕЖГОРОДСКОЕ СОТРУДНИЧЕСТВО: - при котором
    граждане имеют право и поощряются на прямое участие во
    внешних сношениях своего города;

69

  1. ФИНАНСОВЫЕ МЕХАНИЗМЫ И СТРУКТУРЫ: - по­
    зволяющие местным органам власти находить финансовые сред­
    ства, необходимые для осуществления прав, определенных в на­
    стоящей Декларации;

  2. РАВНОПРАВИЕ: - когда местные органы власти обеспе­
    чивают вышеуказанные права всем гражданам, независимо от
    пола, возраста, происхождения, религии, социального, экономи­
    ческого и политического положения, физических или психологи­
    ческих недостатков.

Б. ЕВРОПЕЙСКАЯ ХАРТИЯ ГОРОДОВ

1. ИСТОРИЯ ПРИНЯТИЯ ХАРТИИ

Европейская Хартия Городов создавалась в ходе работы Со­вета Европы над политикой в отношении городов - работы, вдох­новляемой Европейской Кампанией за Возрождение Городов, организованной Советом Европы в период 1980-1982 годов.

Эта кампания по привлечению внимания всех европейских государственных органов и общественности к ключевым подхо­дам к улучшению условий жизни в наших городах проводилась в четырех главных широких областях:

- улучшение городской физической среды; - восстановление имеющегося жилищного фонда; - создание социальных и куль­турных возможностей в городах; - развитие городов и участие общественности.

В соответствии с правозащитной направленностью работы Совета Европы Кампания руководствовалась больше качествен­ными, чем количественными аспектами городского развития; ло­зунг Кампании был «К лучшей жизни в городах» («a better life in towns»; «des villes pour vivre»; «Stadte zum Leben»).

В дальнейшем Кампания привела к разработке программы городской политики в рамках Совета Европы в период с 1982 по 1986 год межправительственным Комитетом (т. е. состоящим из представителей национальных министерств, ведающих вопроса­ми городов).

В 1986 году эта программа была передана Постоянной Кон­ференции Местных и Региональных Органов Власти Европы (CLRAE) Совета Европы в соответствии с практикой многих го­сударств-членов Совета, по которой решения, касающиеся горо­дов, принимаются главным образом местными руководителями, и в соответствии с политикой децентрализации в других государст­вах-членах Совета, по которой повышается ответственность за городские вопросы местного самоуправления.

С 1986 года по настоящее время разрабатывалась долгосроч­ная программа путем организации значительного количества конференций и симпозиумов «ad hoc», подготовки докладов и Резолюций на основе этих докладов, адресованных муниципали­тетам в Европе, по различным аспектам городского развития (на­пример, здравоохранение в городах; возрождение промышленных городов; политики обеспечения безопасности в городах, борьбы с преступностью и наркоманией; архитектурное развитие и истори­ческие города; самопомощь и развитие общин в городах и т. д.).

70

Подробности содержатся в приложении к Хартии.

Эти мероприятия, проводившиеся с целью содействия обмена опытом и информацией между политическими деятелями, спе­циалистами и общественностью, вместе с другой работой Посто­янной Конференции по обеспечению местной демократии, децен­трализации и участия (например, Европейская Хартия Местного Самоуправления) обеспечили необходимый исходный материал для Хартии.

2. ЦЕЛЬ, ФИЛОСОФИЯ И СТРУКТУРА ХАРТИИ

Сводя в единый текст ряд принципов так называемого «хо­рошего» управления городом на местном уровне, ЦЕЛЬ Хар­тии:

  • обеспечить местным органам власти практический инстру­
    мент и руководство управлением города;

  • обеспечить главные элементы для возможной в будущем
    Конвенции о Правах Городов;

  • обеспечить основу международной системы наград горо­
    дам, которые поддерживают принципы Хартии;

  • стать «визитной карточкой» Совета Европы по вопросам,
    касающимся застроенной окружающей среды, и одновременно
    быть сводом заключений по работе Совета Европы и, особенно
    CLRAE, по городским вопросам.

Что касается ФИЛОСОФИИ Хартии, то она содержит ряд ясных, четких основополагающих идей.

Ее твердой основой являются местные органы власти, и ос­новное внимание в ней уделяется конкретным обязанностям этого уровня власти в сфере городского развития.

Большое внимание в ней уделяется качественным аспектам городского развития и качеству жизни в соответствии с общей направленностью работы Совета Европы на защиту основных свобод и прав человека. В этом отношении работа Совета Европы и его Постоянной Конференции Местных и Региональных Орга­нов Власти, касающаяся городов, отличается от работы других международных правительственных организаций, в программах которых содержится подлинно городской компонент.

В ней определяется ряд универсальных руководящих принци­пов, легко применимых во всех странах Европы, в которых про­блемы городов очень сходны по характеру, если не по масштабу. Их универсальность особенно важна, так как что Совет Европы является расширяющейся организацией в условиях, когда все больше государств его членов осуществляют демократические реформы в Центральной и Восточной Европе. Города в этих странах вполне могут найти много ценного в серии принципов, включенных в Хартию и основанных на опыте городов в странах, в которых демократия имеет более устойчивую традицию.

Одним из ключевых положений Хартии является идея со­трудничества и солидарности:

- между местными органами власти в отдельных государст­
вах-членах Совета Европы с целью обеспечения лучшего качества
жизни в городских районах с признанием также дополнительных

71

выгод, обязанностей и возможностей, возникающих в результате участия стран Центральной и Восточной Европы;

  • между национальными и местными органами власти в обес­
    печении и укреплении, на основе политических и финансовых
    обязательств, передачи полномочий на принятие решений от цен­
    тра городам и их общинам;

  • между местными органами власти и их общинами с целью
    изучения и лучшего понимания различных нужд городских рай­
    онов и вовлечения местных жителей в процесс принятия реше­
    ний; и,

  • что важно, между городами всей Европы и за ее пределами,
    и за пределами границ государств.

Хартия руководствуется мнением, что граждане имеют ос­новные права в городах: право на защиту от насилия; от загрязне­ния; от тяжелой и мешающей жить городской среды; право на осуществление демократического контроля над своим районом проживания; право на достойное жилище, здравоохранение, куль­турный досуг и свободу передвижения.

Кроме того, в Хартии настойчиво говорится, что эти права принадлежат всем городским жителям без дискриминации в от­ношении пола, возраста, происхождения, расы, религии, социо-экономического и политического положения, физических и пси­хологических недостатков.

Таким образом, одной из обязанностей местных и региональ­ных органов власти является защита этих прав посредством вы­работки соответствующей стратегии.

В отношении своей СТРУКТУРЫ Хартия имеет форму се­рии кратких и четких принципов, касающихся разных сторон го­родского развития, за которыми следуют пункты с существенны­ми разъяснениями.

3. ГОРОД В ЕВРОПЕ

3.1. Развитие и понятие города

Город всегда был идеальным местом, где собирались люди, местом, в котором была возможна общественная и социальная жизнь, без которой, по словам Томаса Гоббса, жизнь «ужасна, бедна, одинока, жестока и коротка».

Города всегда привлекали людей, желающих в них жить, ра­ботать, посещать их в качестве туристов, либо в культурных це­лях. Он традиционно является районом сосредоточения значи­тельных ресурсов и источников влияния.

Этимология слова «citta», «cite» и «ciudad» (происходящего от латинского слова «civitas») охватывает две основные концепции -материальное, археологическое, топографическое и градострои­тельное понятие, город как место сбора людей и, по определению Итальянской Энциклопедии Треккани, «историческое и юридиче­ское явление, обеспечивающее характерное, фундаментальное ядро жизни в обществе».

Греческое слово «Полис» также говорит о двух его концепци­ях как средневекового города в территориальном смысле, места строений и пустого пространства, и города в юридическом смыс-

72

ле, как сообщества людей, организованных политически для дос­тижения общих целей.

Те же концепции лежат во французском слове «cite», испан­ском «ciudad» и т. д.

В настоящее время город все больше и больше отождеств­ляется с понятием «муниципалитет» (commune, municipio, Ge-meinde, comune) как «автономная административная единица, объединяющая сообщество жителей с определенными интере­сами», населенный центр «с организованным строительством, коммунальным обслуживанием и своей собственной админист­рацией».

Однако города - это сложные образования. Они значительно различаются как по развитию, так и по размеру. Их лицо, глубоко укоренившееся в истории, постоянно меняется. С течением вре­мени многие города развивались соответственно новым требова­ниям, идеалам, образцу, уровню и новому качеству жизни.

В некоторых случаях города менялись к лучшему, когда их администраторы, политики и жители становились просвещенны­ми, или когда они сотрудничали; либо к худшему, когда этого не случалось.

Возникали новые проблемы в связи с урбанизацией и «рас­ползанием» городов. Начиная с XIX века, как следствие промыш­ленной революции, толпы людей переселялись в города в поисках работы и богатства, оставляя, в теории, бедность позади.

Этот процесс все еще продолжается во многих европейских странах. В других странах, особенно за последние годы, происхо­дит децентрализация или обратное переселение из городов в при­городы - не только в выходные дни, но и насовсем в поисках здо­ровой, менее загрязненной окружающей среды, другой работы, либо более приятной обстановки.

К счастью, есть много примеров городов, которые хорошо функционируют и обеспечивают для своих жителей удовлетвори­тельное качество и образ жизни, которые добились равновесия между экономическим развитием и сохранением качественной окружающей среды, и в которых есть высокий уровень участия населения, развития добрососедства и общности, чувство принад­лежности и гордости.

Однако многие города находятся не в столь хорошем состоя­нии и как через увеличительное стекло показывают широкий круг общественных проблем и мучительных попыток приспособления: разрушающиеся центральные районы города, порождающие рас­тущие лишения для своих жителей; разрушение исторических цен­тров; чрезмерное скопление транспорта; шумовое, атмосферное и почвенное загрязнение; нехватка качественного и доступного по цене жилья; проблемы социальные и здравоохранения; поколения и этнические группы, не относящиеся более с уважением к различиям между собой; высокий уровень безработицы, особенно среди моло­дежи; незнакомое и враждебное окружение; микрорайоны, ставшие небезопасными из-за высокого уровня преступности и правонару­шений, в основном как следствие наркомании.

Некоторые города уже не соответствуют самым элементар­ным требованиям к условиям жизни.

3.2. Город и его окрестности

Границы города никогда не были пределами городского об­щества. Городу нужна окружающая его область для функций, часто требующих значительные площади, например, аэропорты; для разного рода поселений городских жителей и для отдыха на открытом воздухе.

И наоборот, области нужен город с его службами (культур­ными, медицинскими, торговыми) и рабочими местами.

Слишком эгоцентрическое управление отдельно городом и пригородами приводит к:

  • разбалансированности, например, дорогостоящему город­
    скому обслуживанию, теоретически доступное всем в пределах
    городской застройки оно оплачивается городом, часто более бед­
    ным, чем прилегающие районы;

  • низкой стоимости развития в пригородных районах, часто
    мешающей городу развивать свой собственный потенциал;

  • потреблению городом ресурсов окружающей среды области
    (энергии и воды) и возвращению туда отходов и загрязнителей.

Необходимо сбалансированное развитие города и окружаю­щей области путем проведения регионального планирования, ак­тивного сотрудничества между городскими и местными органами власти в окружающей области и совместного принятия решений. Результатом является овладение соответствующим потенциалом для взаимной выгоды, предотвращение ненужного перемещения и более рациональное использование природных ресурсов.

3.3. Местная демократия

Не всегда было так, чтобы у местных жителей была достаточ­ная возможность выдвигать свои требования через существую­щие учреждения и по праву участвовать в демократическом про­цессе городского развития.

Этот недостаток особенно серьезен тем, что способ функцио­нирования городов обуславливает эффективность защиты демо­кратии и прав. Если они функционируют хорошо, они являются гарантией прав человека; если они функционируют плохо, то эти права находятся в опасности.

Основой городского развития должно быть прямое участие граждан в рамках местного органа власти, который сам должен иметь наибольшие автономию и финансовую независимость.

3.4. Сущность городской политики

Преобразование неудовлетворительного состояния города в такое состояние, которое становится наиболее удовлетворитель­ным для наибольшего количества людей, достигается путем соче­тания решительной местной политической воли и городского планирования, предлагаемого группами квалифицированных спе­циалистов.

Такой двойной политический и профессиональный подход и составляет городскую политику.

Широкий круг факторов влияет на жизнь города. Эти факто-

74

ры должны всесторонним образом учитываться - экономика, тех­нология, социо-культурные факторы, законодательный процесс. Таким образом, любое действие, предпринятое в городах, требует всестороннего анализа, изучения, знаний, и ответственности.

Городская политика «касается изучения соотношения между ресурсами, продукцией и перемещением, направленного на дос­тижение целей и услуг, содействие развитию города, объединений и жителей в нем в рамках общего перспективы непрерывного раз­вития» (Рене Паренто).

Городская политика влияет на городское общество в целом и отдельных жителей во многих аспектах их частной жизни. Это важный публичный акт вмешательства и руководства, и поэтому она должна быть результатом постоянного, регулярно возобнов­ляемого сотрудничества между выборными представителями и жителями. Она является частью демократического наследия орга­низации городов.

3.5. Город будущего

Для того чтобы в городе будущего можно было жить, чтобы он был приятным, красивым и здоровым, выбор надо сделать сейчас. Неудовлетворительные условия жизни в городе в настоя­щее время должны стать стимулом пересмотра концепции совре­менных городов.

Этот пересмотр должен опираться на координацию действий всех заинтересованных людей и категорий специалистов: жителей города, администраторов, политиков, должностных лиц, специа­листов, всех, кто в нем работает - координация, противоположная многим принципам Афинской Хартии.

Идеальный город — это город, который добивается равнове­сия между различными секторами и видами деятельности (улич­ное движение, условия жизни, работы и проведения досуга); ко­торый обеспечивает гражданские права и наилучшие условия жизни; который отражает образ жизни и мыслей своих жителей и реагирует на них; в котором полностью учитываются интересы всех тех, кто им пользуется, работает или торгует в нем, посещает его, ищет в нем развлечений, культуру, информацию, знания, и кто в нем учится.

Город также должен обеспечить равновесие между совре­менным градостроительством и сохранением своего историче­ского наследия; интегрировать новое без разрушения старого; поддерживать принцип непрерывного развития. Город без про­шлого — это как человек без памяти. Люди оставляют в городах следы своей жизни и работы и личной истории в виде микро­районов, зданий, деревьев, церквей, библиотек. Они образуют коллективное наследие прошлого, позволяющее людям ощу­щать преемственность в их современной жизни и готовиться к будущему.

Города должны функционировать и управляться на основе принципа о том, что городские проблемы не могут сводиться лишь к финансовым механизмам и проблемам, либо к традицион­ным средствам функционального градостроительства. Муниципа-

75

литеты должны стремиться использовать методы из опыта нацио­нальных правительств и/или частного сектора.

3.6. Сотрудничество городов

Поскольку города действительно играют важную роль в ре­гиональном, национальном, европейском и мировом развитии, то они должны участвовать в системе сотрудничества и обмена на региональном, национальном и международном уровнях путем породнения городов, заключения договоров, вступления в меж­дународные ассоциации и неправительственные организации.

3.7. Права в городах

Необходимо уважение, развитие и расширение прав человека для всех жителей городов, независимо от пола, возраста, проис­хождения, расы, религии, социального, экономического и поли­тического положения, физических или психологических недос­татков.

В них входят, среди прочих, права на:

  • обеспечение подходящим, хорошо расположенным и осве­
    щенным жильем и домами достаточной площади, с современны­
    ми удобствами, нормальной стоимостью и отвечающими требо­
    ваниям не загрязнять окружающую среду;

  • профилактическое здравоохранение; обеспечение зелеными
    насаждениями, пространством, солнечным светом, тишиной, рас­
    тительностью, красотой;

  • взаимосвязь различных функций городской жизни;

  • культурные возможности, спортивные сооружения и для
    проведения досуга, социальное развитие, свободное передвиже­
    ние на основе гармоничного равновесия между всеми пользовате­
    лями улиц (общественный транспорт, частные автомобили, пеше­
    ходы и велосипедисты);

  • обеспечение средствами коммунального обслуживания; ме­
    ры против нищеты; особая помощь нуждающимся);

  • безопасность; труд; благополучие; возможности получить
    профессию и образование; культуру и историю.

4. ОТДЕЛЬНЫЕ ГЛАВЫ

4.1. ТЕМА: Транспорт и свобода передвижения

В течение всей своей истории человек стремился расширить радиус своей деятельности и, как следствие, это служило стиму­лом развития транспортной техники.

С каждым новым шагом вперед в развитии транспорта жизнь человека менялась; в современном городе можно увидеть «сле­ды», оставленные разными видами транспорта, пешеходами, кон­ным, трамвайным, автомобильным, автобусным и грузовым тран­спортом.

Значение и последствия такого передвижения самые разные. Можно выбирать себе ту среду, в которой желательно жить и ра­ботать, а также с кем желательно общаться.

Однако со времени своего появления в 1884 году, автомобиль зачастую преобладал в транспортной политике, приводя к развалу систем общественного транспорта.

76

Автомобиль против города - это, возможно, слишком упро­щенный взгляд, но это почти так и есть. Медленно, но неуклонно, автомобиль убивает город. К 2000 году необходимо сделать вы­бор; либо то, либо другое: они не могут сосуществовать.

Если ничего не предпринять, если не ввести новые строгие правила, дорожный транспорт, в особенности частные легковые автомобили и грузовики, разрушат не только города, но и ускорят разрушение глобальной окружающей среды вследствие «парни­кового эффекта».

Автомобили угрожают городу шумом, неудобствами, психо­логической и физической опасностью, потерей хороших мест и общего пространства и загрязнением атмосферы.

Хотя они и дают возможность зажиточным гражданам выез­жать из города, за это приходится платить большую цену в виде перегрузки пригородного сообщения. Кроме того, зачастую ока­зывается невозможной организация эффективного и экономично­го общественного транспорта в разросшихся вследствие этого пригородных районах.

В целом автомобиль наносит урон культуре и социальным отношениям; он способствует ухудшению условий жизни, обще­нию, другим видам деятельности и культуре в городе.

Решение этой проблемы не является проявлением изоляцио­нистского или эгоистичного отношения городских жителей к дру­гим типам поселений человека или другим менее населенным районам. Скорее это будет их вкладом в общие усилия по спасе­нию планеты от угрозы отрицательных последствий чрезмерного роста.

ПРИНЦИПЫ

1. Необходимо сократить количество поездок, особенно в частных автомобилях

Экстенсивное освоение земли и разделение функций, эти два плановых принципа, которые предлагались и применялись по­следние сорок лет, зашли в настоящее время в тупик, вследствие чего (а) сами города стали перенаселенными, и их покидают представители среднего класса; (б) появляются обширные приго­родные районы, в которых практически невозможно создать эф­фективный и экономичный общественный транспорт. Таким об­разом, главное завоевание XIX и начала XX века, доведенное до крайности в наше время, ведет к обратному результату и стано­вится в большей степени недостатком, чем преимуществом. В самой своей яркой форме оно делает неизбежными поездки граждан, проживающих в одном районе, а работающих в другом и отправляющихся в следующий район в поисках товаров и услуг, отвозящих своих детей в школу «и обратно еще в один район.

Ключевым решением будет новая стратегия планирования землепользования, как в пределах города по принципу «компакт­ного» города, так и вне его пределов, направленная на интегра­цию и противопоставление жилья, работы и прочих функций.

Создание малых и средних предприятий в производственном, третье — и четвертьстепенном секторах должно увязываться с жи-

77

лыми районами с размещением вблизи них. Работа «на дому с компьютером» не является решением проблемы вследствие ее отрицательных последствий в виде разобщенности людей.

2. Передвижение нужно организовывать таким образом,
чтобы оно способствовало сохранению условий жизни в горо­
де и сосуществованию разных форм транспорта

Ясно, что поездки невозможно, да и нецелесообразно отме­нить, но можно реорганизовать разные формы транспорта с об­щей целью создания города, в котором приятно жить, а не для того, чтобы решать конкретные отраслевые задачи.

Это означает приоритет общественного и/или коллективного транспорта, велосипедов и пешеходов над индивидуальным транспортом, как пассажирским, так и грузовым. Это означает ограничение доступа для тяжелых машин, как грузовых, так и не грузовых. Это означает введение новых мер контроля над исполь­зованием улиц, например, их поочередное использование только пешеходами; чередование по часам, дням и периодам недели или года. Это означает создание дорожек для велосипедистов; тща­тельно распланированных пешеходных зон; загородные стоянки для автомашин параллельно созданию дешевого, безопасного и надежного общественного транспорта для поездок в центральные районы города.

3. Улицы необходимо восстановить в качестве социаль­
ной зоны

Утрата улиц как социальной и жилой зоны способствует раз­рушению города и усилению опасности в нем.

Поэтому укрепление безопасности и социальной гармонии означает физическое восстановление улицы посредством более широких тротуаров, пешеходных участков, контроля над движе­нием транспорта с помощью соответствующей планировки и рас­положения улицы, тщательное использование улиц с односторон­ним движением.

Это означает защиту и улучшение открытых пространств пу­тем качественной и долговременной реконструкции, лучшего оборудования улиц, указателей и коммерческой рекламы, кон­троль над фасадами зданий, обеспечение растительностью, зеле­ными насаждениями, водой, фонтанами, статуями и скульптурой.

Это означает расширение привлекательной, качественной ча­стной, коммерческой и общественной деятельности на тротуарах, террасах и на площадках перед кафе.

Это означает устранение по возможности посторонних шу­мов.

4. Необходимы постоянные усилия по обучению жителей
Заметных изменений нельзя провести без пересмотра норм

поведения отдельных граждан, растущей озабоченности которых за окружающую среду не всегда соответствует такое же желание изменить свое закоренелое поведение.

На местных властях лежит четко определенная обязанность поддерживать и расширять информационные кампании с целью изменить нормы поведения и привить жителям города понимание

78

того, что улица принадлежит им, является их общей собственно­стью, но как следствие этого, улица требует гармоничного ис­пользования и уважения.

4.2. ТЕМА: Окружающая среда и природа в городах

Слишком часто многие современные города представляют собой скопление камня, бетона, стали, стекла и асфальта и, там где они есть, монотонных пространств травы или пустырей, не представляющих особой ценности.

Атмосфера и земля загрязнены вредными веществами и вы­бросами промышленных предприятий и электростанций, транс­порта и частных домов. Фауна исчезла из некоторых районов го­родов и окрестностей жилых микрорайонов.

Поэтому, как никогда раньше, необходимо срочно создать районы консервации природы и расширять использование расти­тельности в качестве элемента планировки открытых пространств и микрорайонов. Они придают городу определенный характер, делают его привлекательным и оказывают решающее и заметное воздействие на общегородской ландшафт, без которого город лишается части своей индивидуальности.

Города должны иметь «легкие», чтобы дать людям возмож­ность уйти из застройки и наслаждаться природой. Раститель­ность и животные являются частью самоусовершенствования личности и дают возможность детям, родившимся в городской среде, общаться с природой.

Местные власти должны быть хорошими хозяевами своего природного наследия. Они обязаны совершенствовать управление ресурсами, добиваться сохранения высококачественной окру­жающей среды, защищать природу путем стимулирования чисто­го и здорового местного промышленного производства, транс­порта и потребления.

Прежде всего, необходимо признать, что Природа и Город не являются взаимоисключающими понятиями.

ПРИНЦИПЫ

1. Городские власти обязаны овладевать и управлять природными и энергетическими ресурсами четко определен­ным и рациональным образом

Принцип непрерывного развития требует, чтобы местные и региональные органы власти полностью взяли на себя ответст­венность за использование ограниченных ресурсов (энергии, во­ды, воздуха, почвы, сырья, продовольствия), а также за решение на своей территории проблем загрязнения, ликвидации домашних и ядовитых отходов, производимых ими, а не просто перебрасы­вали их в другие районы, либо оставляли их в качестве наследия для будущих поколений.

Все больше и больше городов стремятся получать свои ре­сурсы из других мест, зачастую нарушая их источник. По воз­можности они должны искать ресурсы на своей территории, рас­сматривая город как замкнутую экосистему. Для управления ре­сурсами и сокращения ассигнований городского бюджета можно использовать технические новинки и новые методы, например,

79

выделение участков под сады, для компоста, малые теплоэлек­троцентрали, использование солнечной энергии и энергии ветра.

2. Местные власти должны вести политику борьбы с за­
грязнением

Города очень страдают от загрязнения, создаваемого про­мышленностью, автотранспортом и частными домами, в особен­ности их отоплением.

Временные, краткосрочные меры, например, сброс твердых и жидких отходов в реки и озера, сжигание или переработку отхо­дов следует заменить уменьшением их создания у источника, применением безотходных технологий, соответствующими сис­темами управления транспортом, использованием других видов топлива и т.п.

Вновь создаваемые отрасли промышленности должны по требованию местных властей выбирать определенные материалы и отказываться от других, повторно использовать тару и созда­вать альтернативные источники энергии. Местную строительную промышленность нужно поощрять, путем введения строительных правил и норм, использования материалов, не вредящих здоровью и создающих хороший микроклимат в помещениях.

Однако разработка новых технологий и совершенствование
законодательства окажутся недостаточными, если хорошо ин­
формированное общественное мнение не окажет давление на по­
литический процесс. Таким образом, роль информации является
решающей. '

Это означает, что местные предприятия должны получать информацию о безотходной технологии; создавать информаци­онную и консультативную сеть; смело использовать новые ме­тоды.

Равным образом, необходимо информировать потребителей о необходимости уменьшать отходы, использовать соответствую­щие домашние материалы и отказываться от использования опре­деленных упаковочных материалов и чистящих веществ.

3. Местные органы власти обязаны охранять природу и
зеленые насаждения

Программы зеленых насаждений, охраны природы и ланд­шафта являются важными элементами в градостроительстве, улучшающими качество атмосферного воздуха и создающими хороший климат в городе.

Дикорастущие растения, биологическое садоводство, выбор соответствующих видов растений, повторное использование оп­ределенных участков, например, переполненных кладбищ, бере­гов рек, железнодорожных насыпей, и т. д. могут расширить спектр флоры и фауны, существующих самостоятельно.

Озеленение крыш, стен, дворов и т. п. может создать разно­образную среду обитания растений и животных. Городские фер­мы и учебные сады для детей играют важную роль в непосредст­венном общении с природой - что совершенно необходимо для установления ответственных связей с природой и природными ре­сурсами.

80

Необходимо создавать приоритетные участки охраны приро­ды путем анализа местных условий (создания биотопных карт). Следует поощрять использование растительности на открытых пространствах, которая должна отражать местные, исторические и природные особенности города.

4. Охрана природы является фактором расширения уча­стия жителей города в его жизни и гордостью города

Растительность можно использовать для стимулирования гор­дости жителей за свой город и отождествления себя с ним. Этого можно добиться путем выделения участков, создания садов на крышах и зимних садов, специально оборудованных игровых пло­щадок, восстановления частично общественных участков для био-топной растительности вокруг многоквартирных домов, зеленых троп, природных и школьных садов и полевых учебных центров.

4.3. ТЕМА: Физический облик городов

Городской ландшафт - это завершение процесса планировки города и строительства разнообразных зданий с окружающим их пространством в течение ряда лет.

Порядок решения вопросов о сохранении и развитии город­ского ландшафта и связанных с ними вопросов безопасности, комфорта, удобства и внешнего облика является важным элемен­том в улучшении городской среды.

ПРИНЦИПЫ

1. Центральные районы городов необходимо сохранять в
качестве важных символов европейского культурного и ис­
торического наследия

Европейские исторические центры с их зданиями, городским пространством и уличной сетью представляют собой важное зве­но между прошлым, настоящим и будущим; они содержат бес­ценные элементы архитектурного наследия, воплощают в себе память города, возбуждают чувство единства настоящего и буду­щих поколений и являются ключевыми факторами в установле­нии чувства солидарности и чувства общности народов Европы.

Разрешение проблемы давления города на исторические цент­ры требует установления точного равновесия между традиционным направлением плотной и разнообразной застройки и новым крупно­масштабным их использованием, требующим большого простран­ства и доступности при ускоренном темпе развития и перемен.

Приведение в соответствие новой застройки с историческими районами является важнейшей проблемой архитектуры, с которой сталкиваются городские центры в Европе, а также и в других час­тях мира.

Средства охраны исторических зданий нужно сочетать с тща­тельным проектированием новых зданий, строящихся в центре города, заботясь, тем не менее, и об архитектурных новинках. Умелое использование деталей может сыграть важную роль в создании соответствующего облика города.

2. Создание и использование открытых пространств в го­
роде являются неотъемлемой частью городской застройки

Открытые пространства - тротуары, небольшие улицы, обса-

81

женные деревьями бульвары, проспекты, парки, детские площад­ки, набережные рек, вокзальные вестибюли, свободные от машин участки, сады и озелененные участки - это такие же основные компоненты европейских городов, как и их здания.

Хорошо спроектированные и спланированные открытые про­странства усиливают привлекательность города и тем самым спо­собствуют его экономическому процветанию или возрождению. Они очеловечивают город и предоставляют возможности для коллективной деятельности, являясь чем-то вроде общественной гостиной для данного микрорайона.

Для культурной деятельности и благополучия человека необ­ходимо пространство, в котором можно задержаться, прогулять­ся, поиграть и встретиться с другими людьми.

При создании новых открытых пространств необходимо уважать и учитывать потребности жителей и их манеру поведения, а также характер и свойства архитектуры, как в целом, так и в деталях.

При этом имеет значение использование деревьев, раститель­ности, цвета, света и тени, выбор материалов. Кроме того, такие открытые пространства необходимо проектировать таким обра­зом, чтобы у жителей был максимум простора для активной и творческой деятельности.

Открытые пространства следует поддерживать в хорошем со­стоянии, но не допускать введения массы запретов, либо чрез­мерного контроля за поведением людей.

Насколько это возможно, создание и использование откры­тых пространств должно опираться на окружающий район и партнерство между местными органами власти, общинами и на­селением в целом. Непосредственное участие жителей служит формой полицейского контроля и противодействия вандализму.

3. Архитектурное творчество и развитие играют решаю­
щую роль в обеспечении качества городского ландшафта

Характер города проявляется в его современной архитектуре и архитектурном наследии.

Привлекательность города можно усилить посредством улуч­шения существующих зданий и заботой о том, чтобы новые здания были привлекательными и вливались в уже существующую среду.

Архитектура должна иметь свободу самовыражения и отве­чать разнообразным потребностям. В развитии новых идей клю­чевую роль играют архитектурные конкурсы.

4. Все люди имеют право на здоровую, безопасную, сло­
жившуюся, приятную и стимулирующую среду обитания

Физический облик городов, в особенности характер жилой застройки с ее окружением, играет важную роль в создании высо­кокачественной городской среды.

Это достигается, хотя бы частично, путем защиты жилых районов от загрязнения атмосферного воздуха, воды, почвы и подпочвенного слоя, защиты окружающей среды в целом с по­мощью буферных зон, парков, садов и выделения небольших уча­стков земли, объезда тяжелого транспорта, мешающего людям, и создания разнообразных культурных и спортивных объектов.

82

Гражданам нужно предоставить полную возможность для вы­ражения их идей и воздействия на принятие решений относитель­но облика их среды и любых изменений в ней.

5. Жизнеспособность города зависит от сбалансированно­сти его жилых районов и поддержания хилого характера цен­тра города

Местным властям следует предоставлять необходимые пол­номочия для защиты жилого характера центра города, ограничив влияние мощных экономических интересов и поощряя работы по перестройке и восстановлению.

Равным образом необходимо поддерживать социальное раз­нообразие в жилых районах центра города.

4.4. ТЕМА: Архитектурное наследие города

Архитектура города представляет собой наследие, состоящее из элементов, значение которых считается неприходящим, и ко­торые сохраняются как лицо и память города. Сюда могут вхо­дить элементы природы, т. е. элементы, создаваемые человеком, результаты квалифицированной работы, художественного и куль­турного творчества человека.

Это наследие часто дополняется другими элементами, отве­чающими современным или постоянным требованиям, моде или давлению, которые и сами стали постоянными.

Это наследие города составляет важную и незаменимую часть облика города, определяющего лицо города и его жителей. Оно переходит к будущим поколениям в качестве культурного звена, устанавливающего связи и сознание общеевропейской истории и

будущего.

Наследие города состоит из памятников, групп зданий и ис­торических мест, определенных в статье 1 Европейской Конвен­ции об Архитектурном Наследии.

Особая и часто игнорируемая часть наследия города появи­лась в период промышленной революции - заводы, станки, мос­ты, порты, склады и т. п.

Этому наследию города часто угрожают невежество, забвение и разного рода разрушения.

Местные власти имеют лучшую возможность решать вопро­сы и брать на себя обязанность сохранения и поддержания в хо­рошем состоянии наследия города.

Структура исторических центров и мест способствует уста­новлению гармоничного социального равновесия. Создавая над­лежащие условия для развития широкого круга деятельности, наши старые города способствовали социальной интеграции. Со­хранение старых зданий помогает сохранению и улучшению ха­рактера городского района.

ПРИНЦИПЫ

1. Консервация города должна иметь тщательно проду­манную правовую базу

Хотя обязанность консервации возложена на городские вла­сти, отдельные здания часто находятся в частном владении. Не­обходима правовая база для регулирования соответствующих

83

прав, обязанностей и конфликтов между этими двумя сторонами с тем, чтобы обеспечить защиту наследия.

Городские власти должны обеспечить надлежащий контроль и порядок выдачи разрешений, чтобы не допустить искажения, разрушения, значительных переделок, изменения характера или сноса охраняемого здания либо группы зданий.

Такое законодательство должно давать властям право требо­вать от владельца охраняемого объекта проведения реставраци­онных работ с предоставлением соответствующей финансовой помощи, когда это возможно; либо проведения таких работ сами­ми властями, если этого не делают владельцы, либо они приобре­тают охраняемые объекты в бесспорном порядке.

Такое законодательство должно также предусматривать веде­ние полного регистра или составления полного перечня наследия города. В этом регистре, основанном на широком обследовании исторических зданий на территории города, необходимо также попытаться определить угрожающую им опасность, возможности их приспособления для нового использования, в особенности это касается индустриального наследия, о котором можно довести до сведения потенциальных покупателей, а также потенциального нового наследия.

В законодательстве нужно также предусматривать создание охраняемых зон наследия или участков консервации, где власти могли бы контролировать и направлять консервацию с помощью квалифицированных мастеров, традиционных материалов, перво­начальной окраски и т. п.

2. Консервация наследия города нуждается в информаци­
онной политике на основе партнерства

Хорошую консервацию можно осуществить только путем по­вышения понимания всем населением и отдельными собственни­ками наследия его ценности

Это требует использования современных средств информа­ции и методов рекламы, уделяя особое внимание молодежи, на­чиная со школьного возраста.

Политику, философию и понимание консервации следует распространять за пределы кругов архитекторов, археологов и историков до градостроителей, политиков, строителей и предпри­нимателей.

Добровольные рабочие лагеря, кампании с призывом о само­помощи и места ее применения представляют собой не только практические способы участия в консервации, но также имеют полезные результаты в смысле воспитания.

3. Необходимы адекватные и часто оригинальные финан­
совые механизмы и партнерство

Консервация наследия города требует больших финансовых затрат как в отношении отдельных зданий или групп зданий, так и на создание соответствующих административных служб для про­ведения национальной, региональной и местной политики кон­сервации. Поскольку ресурсов государственных властей часто не хватает, то необходимо финансовое сотрудничество с частным

84

сектором и материальные стимулы для частных лиц, например, налоговые льготы с тем, чтобы поощрять реставрацию вместо сноса; дифференцированные ставки НДС со зданий; продажа ис­торических объектов по сниженной цене на условии проведения полного ремонта и консервации, в особенности перед перепрода­жей; долгосрочные ссуды; создание реставрационных фондов; вы­деление оборотных фондов; расширение шефства и спонсорства.

Что касается наследия во владении государственных учреж­дений, например, железных дорог, то они должны брать на себя ответственность за содержание исторических мест, которыми они владеют.

4. Необходимо поддерживать, а иногда и возрождать спе­
циальные ремесла и методы

Подготовка специалистов по консервации охватывает три ос­новные категории мастеров: молодые люди, желающие овладеть мастерством, мастера, желающие переквалифицироваться или специализироваться, и мастера, желающие повысить свою квали­фикацию. Эти три разные потребности требуют организации раз­личных видов обучения. Обучение должно предоставлять воз­можности продвинуться по служебной и социальной лестнице, что является необходимым условием для повышения престижа мастеров такого рода.

5. Наследие города необходимо интегрировать в совре­
менную жизнь посредством его включения в качестве неотъ­
емлемого элемента в общую планировку города

В соответствии с направляющим принципом интегрированной консервации охрана и консервация наследия города включается в планы градостроительства в качестве его неотъемлемых элементов. Это означает, что программа консервации должна основываться на общем подходе. Группы, создаваемые для консервации наследия, должны быть многопрофильными и тесно сотрудничать с другими секторами - экономического развития, культурным, жилищного строительства, защиты окружающей среды и т. д.

Необходимо следить за тем, чтобы город не стал музеем под открытым небом. Реставрация должна обеспечивать современную жизнь зданий. Власти должны создавать условия, обеспечиваю­щие самоконсервацию зданий.

6. Консервация наследия города часто может стимулиро­
вать его экономическое развитие

Консервация наследия часто приводит к успешному экономи­ческому возрождению города. Она усиливает привлекательность города, как для туристов, так и для предпринимателей. Пере­стройка для нового использования старых, особенно промышлен­ных зданий может часто оказываться здравым решением эко­номических проблем, открывая новые возможности для жилищ­ного строительства, гостиниц, деловых и административных цент­ров и т. д.

Поскольку работа по консервации является трудоемкой, она может снизить безработицу. С ее помощью можно экономить энергию, сырье и инфраструктуру.

-V,

85

4.5. ТЕМА: Жилой фонд

Города всегда привлекали людей и целые общины в стремле­нии укрыться в тени «крепости», стержнем которой всегда были жилые дома.

Возможность получения жилья и право на него закреплены в статье 25 Всеобщей Декларации Прав Человека.

Дом - это личное пространство человека, место, с которым его владелец отождествляет жизнь в городе; основная живая клетка городского сообщества.

Расходы на жилище являются обычно самой большой статьей в бюджете человека в течение всей его жизни, и жилой фонд со­ставляет большую часть городской застройки. Наряду с обеспе­чением работы, отдыха и транспорта, это одна из главных функ­ций городской жизни.

Это ключ к обеспечению здоровой, безопасной, благоустро­енной, приятной и стимулирующей живой среды; и наоборот, если его нет, или он недостаточный, он является главным элемен­том неуверенности в будущем, насилия, сегментации, нетерпимо­сти и расизма.

ПРИНЦИПЫ

1. Городской житель имеет право на личную жизнь в сво­
ем доме

Дом - это единственно подлинно личное пространство для человека, который должен быть максимальной гарантией безо­пасности, спокойствия и защиты личной собственности.

Законодательные акты местных властей должны обеспечи­вать безусловную защиту этой личной жизни и свободу от втор­жения представителей государственных и частных организаций, разработку программ и кампаний, направленных на доведение соотношения человек/комната как можно ближе один к одной и установление, и строгое соблюдение санитарных норм, касаю­щихся шума, стен между помещениями, вида из окон и свободы от наблюдения со стороны и т. д.

2. Каждый человек и семья имеют право на безопасное и
благоустроенное жилище

Дом должен создавать безопасную и надежную среду, обес­печивающую физическое благополучие, где человек может вос­станавливать энергию и силу, необходимые для повседневной жизни.

Это достигается путем установления и контроля за соблюде­нием норм безопасности в строительстве, составлением списка неблагоустроенного жилья с целью либо его сноса и замены, либо реконструкции с помощью тесного сотрудничества между мест­ными санитарными, полицейскими и жилищными службами.

Это также означает, что жилые дома должны строиться с максимальным окружением зелени, озелененных участков и са­дов — естественного дополнения нормальной жилой среды.

3. Местные власти обязаны обеспечивать разнообразие,
выбор и возможность быстрой смены жилища

Города и городские власти должны предоставлять широкий

86

выбор жилья разнообразного стиля и стандартов с тем, чтобы удовлетворять все потребности и обеспечить, чтобы жилой фонд и его окружение создавали равновесие в городском сообществе.

Предложение жилья должно соответствовать потребностям людей и семей - потребностям, которые часто меняются в резуль­тате перемены образа жизни и социо- экономических условий.

Местные власти должны обеспечивать разнообразие жилья, правовой статус его владельцев, его месторасположение и нацели­вать общественное мнение на недостатки его рынка. Необходимо уменьшать преграды возможностям его быстрой смены, т. е. сни­жать налоги при обмене недвижимости и устанавливать более гиб­кие сроки для уведомления в договорах аренды жилых помещений.

4. Право наиболее нуждающихся категорий людей и семей
нельзя обеспечить лишь с помощью рыночных отношений

В странах с преобладающей рыночной экономикой возмож­ность приобретения жилья в собственность зависит от финансо­вого положения главы семьи в данный момент и в будущем. Вхо­ждение на рынок и право на жилище приобретает поэтому дис­криминационный и ненадежный характер для определенных категорий людей, например, пожилых, инвалидов, безработных, семей с одним из родителей и некоторых групп иммигрантов.

Поэтому за жилищную политику должны отвечать местные власти, у которых должны быть возможности прямых действий для достижения социальных целей этой политики и, кроме того, при­нимать меры для поощрения частного сектора в этом направлении.

5. Местные власти должны предоставлять возможности
для покупки жилья и обеспечивать надежность его найма

Местные власти обязаны предоставлять возможности покуп­ки жилья по разумной цене и, соответственно, содействовать всем возможным мерам, облегчающим приобретение жилья в собст­венность. В случае, если съемщики государственного жилья име­ют по закону право купить его, местные власти обязаны обеспе­чить ему замену в государственном секторе.

Не менее важным является право на надежность, т. е. съемщики жилья платят арендную плату не для того, чтобы жить под угрозой выселения или потери своего права иным образом. Право на жилище подразумевает право стать членом местного сообщества, что часто невозможно без длительности надежного владения жилищем.

Такие права лучше всего гарантируются четко сформулиро­ванными личными или коллективными документами о праве соб­ственности и договорами найма, в которых точно определены права всех сторон.

Не менее важным является поощрение местными властями участия отдельных граждан и ассоциаций жильцов в управлении домами и создания различных форм эксплуатации жилья, напри­мер, жилищных кооперативов.

6. Перестройку старых домов нельзя осуществлять за
счет существующей социальной структуры

Строительство нового жилья путем перестройки старого, обычно в центральных районах города, зачастую приводит к

87

тому, что прежние жители вынуждены их покидать, потому что они не могут оплачивать удорожившееся их содержание и более высокую квартирную плату, что является следствием их пере­стройки.

Поэтому местные власти должны позаботиться о том, чтобы программы жилищного строительства путем перестройки старых домов были обеспечены соответствующими финансовыми и бюджетными механизмами, с помощью которых прежние жители могли по возможности получить пользу от программ реконструк­ции старого района.

4.6. ТЕМА: Безопасность в городе и борьба с преступно­стью

Преступность, в особенности как следствие наркомании, воз­росла в европейских городах до такого уровня, при котором она стала главной заботой в городе для политиков, общественности и специалистов.

Безопасность является всеобщей заботой. Правом на жизнь в городе нельзя пользоваться в полной мере без гарантии безопас­ности его жителей и снижения страха перед преступностью.

Местные власти находятся в положении, в котором они могут вести наступление на истоки правонарушений путем проведения соответствующей политики социального развития, предоставляя всем возможность найти свое место в местном обществе, восста­навливая социальные связи и создавая структуры взаимопомощи и программы действий, основанные на партнерстве.

ПРИНЦИПЫ

1. Последовательная политика безопасности и борьбы с
преступностью должна опираться на профилактику, право­
охранительную работу и взаимопомощь

У преступности самые разные причины. Поэтому способы борьбы с ней должны быть, как и самыми разными, так и коорди­нированными.

Это означает установление сотрудничества на местном уров­не между выборными представителями, должностными лицами, полицией, судьями, социальными работниками и ассоциациями с целью анализа причин преступности, эффективности уже пред­принятых мер и будущих программ действий. Все это должно быть увязано с системой, при которой сразу после отбытия нака­зания необходимо проводить работу по интеграции правонаруши­теля и компенсации пострадавшим от рук преступников.

2. Городская политика безопасности должна основывать­
ся на современном полной статистике и информации

Политика местной безопасности должна основываться на четкой информации и полной статистике.

Это означает организацию подробной статистики преступно­сти (нанесение на карту мест и времени совершения правонару­шений, исходные данные о правонарушителях и т. д.), опрос по­страдавших и свежие сообщения от ассоциации жертв преступно­сти, социальных работников и специальных работников обра­зования.

88

Такой механизм нужно положить в основу работы местного органа сотрудничества и местной службы слежения за преступно­стью.

3. В борьбе с преступностью должны участвовать все
члены общества

Одной из главных причин преступности является социальное отчуждение и трудности, с которыми сталкиваются, особенно молодежь, при отождествлении себя с культурой, семьей, школой и обществом в целом.

Борьба с ней включает в себя объединенные усилия по улуч­шению городской среды, помощь молодым людям в укреплении здоровья, отдыхе, профессиональном обучении и получении ра­боты. Особое внимание следует уделить слоям населения, нахо­дящимся в трудном положении, но не созданием специальных структур, а путем всеобъемлющего подхода к экономической ин­теграции и обеспечению жильем.

4. Эффективность городской политики безопасности зави­
сит от тесного сотрудничества полиции и местных жителей

Для повышения ее эффективности полиция должна вести диалог с гражданами и их представителями с целью координации действий с другими активистами городского сообщества.

Сюда входит определение местной процедуры контроля на основе равноправного сотрудничества, в особенности над участ­ками и временем пеших и мобильных полицейских патрулей; уча­стие в процессе образования определенных групп молодежи, в дискуссиях с судебными органами о задачах судебного преследо­вания, в даче рекомендаций местным властям и объединениям граждан по мерам предотвращения краж, технике охраны имуще­ства, в создании групп граждан для охраны своих районов, в кон­троле над действиями служб частной полиции и в обеспечении, совместно с социальными службами, ответов на заявления и жа­лобы, даже на такие, которые не влекут за собой немедленного возбуждения уголовных дел.

5. Местная политика борьбы с наркотиками должна быть
четко сформулированной и действенной

Наркомания, обусловленная рядом факторов, порождающих преступления, сама по себе является преступлением, связанным с незаконным оборотом наркотиков и заставляющим людей, зави­симых от нее, совершать преступления, чтобы купить наркотики. В то время как привлечение к уголовной ответственности торгов­цев наркотиками входит в основном в компетенцию специальной полиции и судебных органов, местное сообщество в целом может повлиять на снижение спроса на наркотики.

Это может делаться на основе первичного обследования или диагноза ситуации специализированной группой совместно с ме­дицинскими и социальными службами путем разработки инфор­мационных программ, особенно для учащейся и не учащейся мо­лодежи.

Сюда входят программы подготовки специалистов по связям, общественников, учителей, социальных работников и работаю-

89

щих с молодежью, которые входят в непосредственный контакт с людьми. Необходимо также изучить возможности раздачи шпри­цев и заменяющих наркотики лекарств.

6. Программы профилактики рецидива преступности и
альтернативы тюремному заключению имеют большое зна­
чение

Тюрьму, одно пребывание в которой может привести к росту рецидивизма, нужно оставить для самых серьезных преступ­лений.

Можно разработать альтернативные формы наказаний, кото­рые обеспечивают как систематическую и быструю реакцию об­щества и совершаемые правонарушения, так и реинтеграцию пра­вонарушителя обратно в общество как можно быстрее и предот­вращение дальнейших правонарушений.

Такие альтернативы тюремному заключению могут включать общественные работы и работу вне тюрьмы, установление более тесной связи между условным освобождением и судебным контро­лем над правонарушителями и возмещением ущерба, причиненного жертвам преступления, путем создания лучших контактов между тюрьмой и городом, например, путем организации учебных и куль­турных мероприятий в тюрьмах и привлечение городского сообще­ства к подготовке заключенных к освобождению.

7. Помощь жертвам преступлений является ключевым
компонентом любой местной политики безопасности

Программы помощи жертвам преступлений и их осуществле­ние являются моральным долгом общества и должны действовать параллельно работе по интеграции правонарушителей.

В такие меры должно входить создание государственных и общественных подразделений помощи жертвам преступлений, обеспечение проверки жалоб, направляемых полиции и в суды как постоянного вида работы и сообщение о принятых мерах, упрощение порядка дачи показаний: выступление свидетелей -это вид помощи жертвам преступлений.

8. Борьба с преступностью должна считаться первооче­
редной задачей и поэтому иметь большее финансирование

Хотя высокий уровень преступности и правонарушений обычно считается одним из главных бедствий европейских горо­дов, и хотя идет широкое обсуждение и освещение в печати про­филактических мер, местные власти до сих пор не имеют в своем распоряжении достаточных финансовых ресурсов для решения этих проблем.

Поэтому необходимо выделять больше средств координаци­онным структурам на борьбу с преступностью; совершенствовать методы борьбы; перестраивать работу полиции; разрабатывать политику борьбы с наркотиками и программы профилактики ре­цидивизма; оказывать помощь жертвам преступлений и создавать альтернативы тюремному заключению.

4.7. ТЕМА: Нуждающиеся и инвалиды в городах

Одним из основных прав гражданина должен быть свободный доступ ко всем видам социальной деятельности и служб города

90

без различия пола, возраста, национальности, либо физических и умственных способностей.

Однако как общее правило, наши города предпочитают забо­титься о нуждах населения из работающих взрослых людей в рас­цвете жизни и обладающих всеми способностями.

Зачастую игнорируются категории граждан, испытывающие временные или постоянные трудности в жизни, такие как бере­менные женщины, дети, пожилые люди, определенные категории больных,инвалиды.

Для определенных категорий таких нуждающихся в помощи лиц пользование своими основными правами человека возможно лишь через понимание и помощь остальных жителей города.

ПРИНЦИПЫ

1. Планировка города должна обеспечивать всем гражда­
нам доступ во все места

Все коммерческие, административные и общественные зда­ния; социо- культурные, спортивные, медицинские и религиозные помещения; улицы; общественные места; культурные социальные и другие мероприятия должны быть доступными для всех людей вне зависимости от их инвалидности или недостатков.

При необходимости можно предоставлять помещения, либо специальное расписание различным группам населения, напри­мер, время в бассейнах для малышей, занятия спортом для инва­лидов, детские отделения в библиотеках.

Однако право на посещение и пользование общественными зданиями и помещениями не должно в то же время создавать не­удобства для других пользователей, либо обеспечиваться слиш­ком нереалистическими или дорогостоящими мерами.

Местные власти могут создать комитет по безопасному дос­тупу во все здания и помещения, открытые для населения, в том числе в помещения, которые еще предстоит построить.

Это потребует подготовки работников государственных и на­половину государственных служб помощи гражданам, страдаю­щих от разных форм недостатков, и проведения политики инфор­мации людей о существовании других, менее счастливых членов общества, с самого раннего возраста, приучая их к терпимости и поощряя интеграцию.

2. Политика в отношении нуждающихся и инвалидов
должна быть направлена на их интеграцию, а не на чрезмер­
ную опеку

Невозможно, да и в психологическом, социальном и эконо­мическом отношении нецелесообразно проектировать или обору­довать города как защитные «коконы» для слабых или страдаю­щих он недостатков. Вместо чрезмерной опеки нужно создавать условия, позволяющие детям, пожилым и инвалидам приспосо­биться к своей среде и участвовать в полной мере в обычной по­вседневной жизни обществ, наряду со здоровыми взрослыми людьми.

Чрезмерная опека приводит к взглядам на государство, как обя­занное обеспечивать всех, и появлению каст, обедняющих и ослаб-

91

ляющих определенные группы населения, к разрыву отношений между социальными группами и появлению «отбросов» общества.

Необходимо также избегать сосредоточения в одном секторе деятельности средств обслуживания, предназначенных для опре­деленной социальной группы.

3. Необходимо сотрудничество со специальными ассоциа­
циями, представляющими группы нуждающихся и мень­
шинств, а также сотрудничество между ними

Ассоциации играют положительную роль в представительст­ве и защите интересов и содействии интеграции групп нуждаю­щихся и меньшинств.

Постоянные и тесные консультации должны проводиться на постоянной основе между различными ассоциациями и между ними и разными организациями, отвечающими за городское пла­нирование и социо- культурную деятельность и политику.

Консультации на стадии проектирования, а не просто в пери­од разработки и осуществления проектов, повышают качество предоставляемых услуг, и эффективность интеграционных мер, предпринимаемых местными органами власти.

Такие консультации должны затрагивать планирование го­родской среды в целом; подробные планы застройки улиц, обще­ственных мест, средств обслуживания и транспорта; строитель­ные нормы и заявки на разрешение строительства.

4. Необходимо обеспечить, чтобы дома и рабочие места
были приспособлены для нуждающихся и инвалидов

Социальная жизнь основана на бесконечном взаимодействии встреч и бесед. Все места должны быть легко доступными для всех, и каждый человек должен ощущать максимальную безопас­ность и комфорт дома и на работе независимо от возраста и со­стояния здоровья, так чтобы каждый гражданин или гражданка мог или могла полностью развивать свои способности.

Тем не менее, жилища, рабочие места, жилые районы и от­дельные жилые дома зачастую плохо приспособлены к нуждам определенных групп лиц.

В отношении молодежи средства помощи должны включать хорошую звукоизоляцию, невмешательство в личную жизнь, площадки для игр и безопасность; в отношении подростков -места для встреч, активного отдыха и личную жизнь; в отноше­нии пожилых - меры по уменьшению их одиночества, страха за будущее и невозможности доступа во многие места, обеспечение помощи, средств для вызова помощи и мест для встреч; в отно­шении инвалидов — соответствующие технические средства на транспорте, в туалетах и широкая возможность получения аппа­ратов, облегчающих физические недостатки, нарушения зрения и слуха, для медленно и плохо ходящих людей.

5. Поездки, общение и общественный транспорт должны
быть доступными для всех людей

Свободное движение людей и товаров является основным правом человека, но для некоторых категорий людей поездки и общение являются проблемой.

92

, Это право распространяется на те группы людей, которые оказались в трудном положении вследствие возраста, физических и умственных способностей, незнания языка и местных обычаев. Необходимо поощрять использование ими различных средств помощи и обслуживания, более широкое использование универ­сальных рисованных символов, переводов, соответствующих ука­зателей на пешеходных дорожках и для велосипедистов, интен­сивное практическое обучение языку и информация этнических меньшинств, использование новых диалоговых, удобных для пользователя информационных систем.

4.8. ТЕМА: Спорт и досуг в городских районах

Спорт и досуг охватывают широкий крут физической дея­тельности; игры и активный отдых; целенаправленное участие и совершенствование результатов; достижение пика развития.

Они пробуждают глубокие чувства отдельных людей и всего сообщества. Сосредоточение людей в городах и соответствующая напряженность жизни в городе позволяют создавать возможности занятия разными видами спорта, а также и требует этого.

Спорт - это средство взаимодействия отдельных лиц и сооб­щества в целом, а также их сближения. Он помогает, особенно молодым людям, в привитии им чувства принадлежности к обще­ству и предотвращает социальную отчужденность. Он может по­могать в борьбе против наркомании и отчуждения от общества.

Все имеют право на участие в спорте в пределах своих инте­ресов и способностей, тем самым, улучшая свою жизнь посредст­вом ощущения социального и физического благополучия.

ПРИНЦИПЫ

1. Все жители города имеют право на участие в спорте и проведении отдыха

Наряду с осуществлением положений Хартии о Спорте для всех местные власти, путем прямой организации или через других, обя­заны улучшать доступ к спортивным занятиям и сооружениям для всех, независимо от социального происхождения, экономического положения и дохода, возраста или этнической принадлежности.

Это осуществляется главным образом посредством:

  • удаления психологических, социальных, экономических и
    физических препятствий, которые сейчас мешают многим жите­
    лям городов принимать участие в спорте;

  • разработки специальной позитивной политики развития
    спорта и программ спортивных тренировок для помощи тем, у
    кого есть особые нужды, с вовлечением таких групп, как моло­
    дежь, женщины, пожилые, инвалиды, этнические меньшинства,
    безработные и низкооплачиваемые, в участие в спорте;

  • создания сети основных спортивных сооружений по всему
    городу и городскому району;

  • обеспечения, чтобы в таких сооружениях были небольшие
    площадки на небольшом расстоянии от дома, соответствующие
    местному сообществу таким образом, чтобы местное население
    считано их своими, поощряя чувство собственности и тем самым,
    снижая вандализм и правонарушения;

93

-обеспечения, чтобы построенные городскими властями спортивные сооружения дополняли построенные добровольными и коммерческими структурами, и чтобы они проектировались и строились на базе консультаций с пользователями;

  • обеспечения, чтобы проектируемые спортивные сооруже­
    ния удовлетворяли современным и будущим потребностям и ох­
    ватывали существующие городские районы и те, которые еще
    будут построены, с учетом вероятного количества пользователей,
    транспортной сети и т. п.;

  • предоставления возможности заниматься традиционными, а
    также и современными видами спорта;

  • планирования в районах предстоящей застройки, либо ос­
    тавляя в существующих городских районах открытые простран­
    ства, лесные участки, игровые площадки, водные пространства и
    велосипедные дорожки, с целью развития и стимулирования ак­
    тивного отдыха.

Площадками для спорта и активного отдыха могут быть: уже существующие места, такие как открытые пространства, площад­ки для игр, лесистые участки, реки, каналы, пруды, сады и озеле­ненные участки; такие сооружения как спортивные поля с естест­венным и синтетическим травяным покрытием, теннисные пло­щадки и беговые дорожки; и такие помещения, как спортивные комплексы, плавательные бассейны и крытые катки.

2. Спортивные сооружения должны быть безопасными и
хорошо оборудованными

Городские спортивные сооружения должны гармонировать с окружающими зданиями и городским ландшафтом, участвуя в создании единого ансамбля.

Проект и материалы следует выбирать так, чтобы они были привлекательными для всех слоев сообщества, и чтобы занятия для всех из них были безопасными и полезными для здоровья.

Конструкция и расположение должны быть удобными как для распорядителей, так и для пользователей. Главные спортивные сооружения, такие как футбольные стадионы, должны быть спро­ектированы таким образом, чтобы обеспечивать безопасность зрителей и сводить к минимуму правонарушения и насилие.

При проектировании крупных спортивных сооружений для главных спортивных соревнований необходимо иметь в виду их будущее использование в местном районе, например, перестрой­ку жилых помещений для спортсменов после проведения сорев­нований в жилые дома.

3. Все жители города имеют право развивать свои спор­
тивные качества до полного потенциала каждого человека

Многие люди, овладевшие основными спортивными навыка­ми, хотят их усовершенствовать для поддержания своего интере­са к спорту, утверждения собственной гордости и достоинства и развития личности. Улучшая свои результаты и, возможно, доби­ваясь спортивного совершенства, они служат примером и стиму­лом для подражания еще не занимающимся спортом, особенно молодежи и людей, подверженных влиянию.

94

Иногда люди, добившиеся хороших спортивных результатов, становятся профессионалами, имеющими достаточный заработок, чем содействуют развитию местной экономики.

Потребности людей, совершенствующих свой спортивный уровень, иные, более сложные, чем у тех, кто просто участвует в спортивных занятиях.

Это означает, что городские власти по консультации со спор­тивными федерациями должны определить и соответственно обо­рудовать некоторые из простейших спортивных сооружений для соревнований и тренировок спортсменов и спортсменок, добив­шихся высоких результатов.

Все это должно сопровождаться разработкой программ тре­нировок и соревнований на разных уровнях.

4.9. ТЕМА: Культура в городах

Местные и региональные органы власти выполняют очень важную роль в создании условий для художественного творчества и отдыха, в развитии культурной деятельности и культурной де­мократии.

Поэтому они должны иметь право и возможность формиро­вания и осуществления культурной политики в свете особых культурных традиций города и культурных особенностей своего населения в целом.

Архитектурные творения, язык, искусство, музыка и литера­тура - все это отражает богатства истории и коллективной памяти города и является барометром перемен в образе жизни, социаль­ных характеристик и компонентов культурного наследия и опыта. Культура включает все созданные народом концепции, литера­турные, научные и художественные традиции и знания.

Конкретные географические, топографические, климатиче­ские условия и условия жизни каждого города придают свой осо­бый характер его культуре, позволяя его гражданам отождеств­лять себя с определенным районом.

Культурная политика может содействовать экономическому и социальному развитию. В широком смысле она является факто­ром, помогающим гражданам города понимать, определять и признавать свою особую роль и задачи во взаимосвязанной евро­пейской сети контактов и обменов.

ПРИНЦИПЫ

1. Все жители города имеют право на культуру
Культура важна для всех. Ее нельзя считать принадлежащей

немногим привилегированным лицам или элите, она - средство стимулирования творческой деятельности и воображения всех социальных групп. Всеобщность культурной демократии закреп­лена в статье 27 Всеобщей Декларации Прав Человека.

2. Культурное развитие городов способствует их эконо­
мическому и социальному развитию

Культурная политика способствует экономическому развитию, возникновению чувства общности; она является основным элемен­том образования на всех уровнях — от начальной школы до образо­вания взрослых; она может стать мощным средством привлечения

95

населения к участию в управлении делами общества, может помочь социальному возрождению наименее защищенных слоев общества. Таким образом, она является ключевым элементом всеобъемлющей политики города и частью общей политики повышения качества жизни в городах и содействия правам человека.

3. Культурные обмены являются прочным связующим
звеном между людьми разных национальностей, разных ре­
гионов и стран

V Местные власти должны признать, что передача культурного опыта их городов другим городам играет важную роль в развитии взаимопонимания и уважения.

4. Культурное развитие и подлинная культурная демо­
кратия требуют широкого сотрудничества между местными
властями и группами местных жителей, между общественно­
стью и частным сектором

Культурное развитие не является обязанностью только мест­ных органов власти. Они должны стремиться привлекать разными средствами, например, налоговыми льготами, промышленные и торговые круги к большему участию в покровительстве над ис­кусством и культурным творчеством. Они должны решать вопрос о предоставлении максимальной поддержки местным группам, которые стремятся к обновлению культуры и передачи этим группам культурных обязанностей.

5. Культурный плюрализм предполагает эксперименти­
рование и обновление

Часть богатой культурной деятельности определяется ее спонтанным новаторским характером, не зависящим от установ­лений каких-либо организаций.

Успешное культурное развитие должно быть также направле­но на удовлетворение особых потребностей и участие определен­ных групп населения, например, молодежи, и, что очень важно, сообществ иммигрантов.

Местные власти должны одобрять это посредством соответ­ствующих ассигнований из местного бюджета на культурную деятельность.

6. Сбалансированное развитие культурного туризма ме­
стными властями может оказать благотворное воздействие
на городское сообщество

Культурный туризм развивается во всей Европе; историче­ские города, культурные и художественные центры привлекают посетителей во все больших количествах.

Польза для местных властей ясна: растущее процветание; улучшение местных перспектив занятости; расширение средств обслуживания для местного населения, выгодные дополнитель­ные заказы для строительной промышленности, специальных ре­месел и, прежде всего, рост взаимопонимания и уважения между разными культурами и сообществами.

Однако такую пользу можно обеспечить, избежав потенци­альные отрицательные последствия, только путем разработки плана развития туризма и культуры с активным участием местных

96

жителей, частного сектора, представителей туристической отрас­ли и местных органов власти.

4.10. ТЕМА: Интеграция культур в городах

Полное и активное вхождение в состав местного сообщества, в котором живет человек, должно быть основой любого много­культурного городского сообщества.

Однако этот принцип зачастую не соблюдается. Сообщества иммигрантов из разных стран, меньшинства, имеющие разные традиции, культуру, языки и религии не всегда принимаются и интегрируются в сообщество города.

Их опыт жизни в городе часто показывает социальное оттор­жение, одиночество, страх и очень низкий уровень жизни.

У местных властей, со своей стороны, мало полномочий на принятие решений по политике в отношении иммигрантов, про­водимой правительством, однако, им приходится решать пробле­мы, возникающие в результате высокого уровня иммиграции, по их приему, градостроительству, расширению школьной сети, здравоохранению и другим аспектам этой политики.

Интеграция многих культур является ключевым фактором повышения уровня жизни в городах мигрирующих сообществ и источником культурного и экономического обогащения для мест­ных органов власти и их города в целом.

Призванием города являются гостеприимство и прием групп людей с разной культурой, которые должны жить вместе, рабо­тать и сотрудничать, осознавая, что это принесет пользу всему городскому сообществу. Это и есть путь развития понятия евро­пейского гражданства, основанного на активной демократии, чув­стве принадлежности к городу и свободном выражении различ­ных верований.

ПРИНЦИПЫ

1. Недискриминация является главным аспектом город­
ской политики

Местные власти должны принимать или усиливать законода­тельные акты против дискриминации с целью обеспечения оди­накового доступа всем гражданам, независимо от расы и этиче­ского происхождения, в общественные места (улицы, транспорт, гостиницы, магазины, театры, кинотеатры и т. д.), к профессио­нальному обучению, в школы, в получении жилья, к культурной деятельности и другим аспектам жизни города.

Такой доступ должен быть гарантирован совместными орга­нами, состоящими из представителей муниципальных властей и ассоциаций местных жителей и организаций разных общин.

Иммигрантские общины должны, кроме того, иметь право на создание своих собственных местных ассоциаций для защиты своих интересов и утверждения своего культурного лица.

2. Местные власти должны обеспечивать эффективное
участие иммигрантов в местной и политической жизни

Городам предлагается ввести в действие принципы Евро­пейской Конвенции об Участии Иностранцев в Общественной Жизни на Местном Уровне, в которой признается право голосо-

97

4 В. Кравченко

вать и быть избранным на местных выборах для иностранцев, законным образом проживающих в стране в течение определен­ного периода лет.

Местные организации должны также обеспечивать разное участие иммигрантских общин в процессе общественного кон­троля и консультации.

3. Культурная и образовательная политика в городах
должна быть недискриминационной

Признание различия и способность проявлять терпимость ле­жат в основе равноправного городского сообщества.

Это означает проведение политики, которая обеспечивает многокультурное и антирасистское образование, включающее признание культурных потребителей групп меньшинств; диалог и обмен мнений между представителями различных культур и ре­лигий; равные возможности для отправления культа.

4. Обеспечения равных возможностей получения работы
должно быть обязанностью городских властей

Принцип равноправия в отношении условий работы для им­мигрантских общин установлен в Европейской Конвенции и Пра­вовом Статусе Рабочих Иммигрантов.

Соблюдение такого равноправия должно стать постоянной заботой городских властей. Соответствующие меры должны включать поощрение создания предприятий, фирм и развитие экономической деятельности для наименее защищенных групп населения; назначение постоянно проживающих иностранцев на„. должность в государственном и полугосударственном секторах. Особое внимание необходимо уделять борьбе с подпольным най­мом на работу путем укрепления и поощрения работодателей предоставлять возможности получения работы наименее защи­щенным группам населения.

. 5. Интеграция многих культур означает полную интегра­цию иммигрантских общин в социальную и физическую го­родскую среду

Программы жилищного строительства, планы реабилитации и городские службы должны предотвращать возникновение соци­альных и этнических гетто, обеспечивать «перемешивание» насе­ления и быть доступными для различных меньшинств с их по­требностями и обычаями, культурой и образом жизни.

4.11. ТЕМА: Здоровье в городах

У городов есть уникальная возможность содействовать со­хранению и укреплению здоровых людей. Главные факторы здо­ровья - это физическая и социальная среда, в которой живут лю­ди, и характер их образа жизни.

Целью муниципальных властей должны быть формирование и осуществление политики здравоохранения во всех аспектах жизни города.

В частности, необходимы политические обязательства: при­знать существование неравных возможностей в сохранении здо­ровья и уменьшить такое неравенство, особые нужды в здраво­охранении и чаяния самых незащищенных групп населения и соз-

98

давать, посредством сотрудничества всех групп населения, среду, позволяющую вести здоровый образ жизни, т. е. сделать так, что­бы проще было выбрать здоровый образ жизни.

Также очень важно создавать условия для того, чтобы люди следили за собой индивидуально и коллективно и обеспечивали общий уход во время болезни или после несчастных случаев.

ПРИНЦИПЫ

1. Городская среда должна способствовать сохранению
здоровья всех граждан

Это достигается путем проведения всеобъемлющей политики в отношении городской среды; контроля за отходами, загрязнени­ем атмосферного воздуха, воды, почвы и подпочвенного слоя; снижения уровня шума и контролем за ним; полной ликвидации опасных отходов; принятия защитных мер в случае стихийных бедствий, разрушающих естественную среду и среду созданную человеком; постоянного обследования наиболее угрожаемых рай­онов и населения города; предоставления специальных средств обслуживания инвалидам и в целом поощрения развития город­ского сообщества и социальным обновлением.

2. Надежное и постоянное снабжение товарами для удов­
летворения основных потребностей людей является главным
фактором в сохранении здоровья

В городской среде люди, желающие получать товары, кото­рые необходимы им для развития и продолжения жизни, находят­ся в зависимом положении. Такие товары должны быть доступ­ными, справедливо распределяться и не становиться дополни­тельной причиной стресса потребителей.

Это осуществляется снабжением здоровой и безопасной питьевой водой, контролем над снабжением и распределением потребительских товаров недлительного пользования, контролем над качеством продовольствия и изданием строгих правил, регу­лирующих производство продовольственных товаров и чистоту мест потребления пищи, проведением строгой политики перво­очередности снабжения и распределения основных комбинатов коммунальных и бытовых услуг.

3. Местные власти должны поощрять инициативы своих
жителей в отношении здравоохранения и их участие в нем

Здоровое общество - это общество, в котором люди могут следить за собой индивидуально и коллективно и обеспечивать общий уход в случае болезни или после несчастных случаев.

Это достигается облегчением децентрализованного здраво­охранения на уровнях микрорайонов; активной поддержкой об­щественных организаций и групп, заботящихся о здравоохране­нии; привлечением граждан к участию в работе консультативных органов и органов полномочных принимать решения о руково­дстве здравоохранением (районные отделы здравоохранения, ко­митеты по управлению больницами и поликлиниками и т. п.); подготовкой специалистов и общественников для участия в рай­онном здравоохранении.

4* 99

4. Здравоохранение в городе, как вопрос международного значения, требует координации действий муниципалитетов с международными программами

Главной целью международных обменов между городами яв­ляется предоставление возможности отдельным городам, участ­вующим в таком обмене, создавать новые формы здравоохране­ния путем обмена опытом и информацией; участвовать в совме­стных действиях; закреплять законодательно инициативы в области здравоохранения и брать на себя четко определенные политические обязательства.

Это означает, что муниципалитеты нужно заинтересовывать в участии в международных программах защиты окружающей среды для обеспечения здоровья людей, в частности, в проекте «Здоровые Города» Всемирной Организации Здравоохранения, основанном на стратегии «Здоровье для Всех» и Европейской Хартии Защиты Окружающей Среды и Здоровья на Местном Уровне.

4.12. ТЕМА: Участие граждан в городском управлении и планировании

В Европейской Хартии Местного Самоуправления излагают­ся принципы местной автономии и местных финансов, необходи­мых для реализации такой автономии. Настоящий текст должен служить основой для определения местными властями своих под­ходов к участию граждан и местной демократии.

Реализация прав человека в городах не имеет опоры без при-.-менения принципа местной демократии.

Удовлетворения физических, социальных и эмоциональных потребностей можно добиться только путем открытого диалога между официальными органами управления и отдельными чле­нами городского сообщества.

Поэтому управление городом нужно осуществлять таким об­разом, чтобы люди, личные и имущественные права которых в значительной степени затрагиваются планируемыми администра­тивными актами и решениями, получали о них информацию, взгляды их были выслушаны, и тем самым они становились ак­тивными участниками в процессе принятия решений.

Нельзя предпринимать ни одного действия, ни на каком уровне управления, если его последствия распространяются далее этих людей и уровня, на котором оно было предпринято. В таком случае его нужно предпринимать на одном уровне управления выше так, чтобы все необходимые решения принимались в нуж­ных пределах.

Такой подход должен заменить действующую вертикальную систему городского управления, в которой был создан ряд изоли­рованных властных секторов, соответствующих определенным специальным функциям города с жесткими административными границами между ними.

Современная система управления городом часто считается гражданами непонятной, требующей много времени и неэконо­мичной.

100

ПРИНЦИПЫ

1. Участие граждан в местной политической жизни долж­
но обеспечиваться правом свободного и демократического
избрания своих представителей

Осуществление гражданами своего права на участие в мест­ной демократии обеспечивается в первую очередь делегировани­ем полномочий на принятие решении выборными представителя­ми, которые облекаются такими полномочиями на осуществление политики, программ и проектов обеспечения благосостояния граждан, проживающих в этом районе.

Это достигается созданием условий, в которых могут созда­ваться и успешно действовать политические партии; обеспечени­ем права всех жителей, мужчин и женщин, избирать своих мест­ных политических представителей без дискриминации по призна­ку происхождения, социального и финансового положения.

2. Участие граждан в местной политической жизни долж­
но быть эффективным на всех уровнях местных, политиче­
ских и административных структур

На момент своего избрания местные представители не полу­чают подробного мандата по всем вопросам местной жизни на весь срок своих полномочий и поэтому должны периодически через регулярные промежутки времени встречаться со своими избирателями для консультации по определенным вопросам. Кроме того, действуют тенденции того, что должностные лица местного самоуправления, назначенные на длительный срок и уверенные в прочности своего положения, приобретают опреде­ленную степень автономии в своих отношениях с выборными политиками; население должно участвовать в контроле над рабо­той административных органов и методами их работы.

Это достигается признанием местных групп заинтересован­ных граждан и организационным закреплением участия граждан в местной политической жизни (обеспечение представительства граждан в комитетах и советах, работающих в непосредственном подчинении Исполкома), и в работе административных органов (контрольного совета, органа по проверке жалоб, и должностного лица, проверяющего жалобы на должностных лиц).

Необходимо проводить референдумы в случае, если у выбор­ных представителей, имеющих общий мандат, нет мандата на решение вновь возникшей проблемы или вопроса политики.

3. Граждане имеют право быть выслушанными по всем
важным проектам, касающимся будущности городского со­
общества

Граждане являются основой местной демократии. Они высту­пают в качестве партнеров выборных представителей и должно­стных лиц местного самоуправления в планировании и управле­нии городом. Чтобы они могли выполнять эту обязанность, они должны иметь информацию обо всех основных планах своих вы­борных представителей и должностных лиц.

Результаты консультаций по проектам, касающимся в широ­ком смысле городской среды, должны быть открыты для провер-

101

ки выборными представителями, разработчиками и представите­лями населения.

Это осуществляется путем установления формальных проце­дур консультаций с властями, путем гарантии объективности процесса консультаций, открытием свободного доступа ко всем официальным документам, опубликованием информации о всех проектах, изданием местной официальной газеты, признанием и повышением роли общественных организаций в сближении мест­ного самоуправления и населения.

4. Городское управление и планирование должны быть
основаны на максимальном объеме информации о характе­
ристиках и особенностях города

Каждый город имеет свое лицо, которое нужно сохранять и защищать. Его региональные связи, его местоположение, его на­селение, его площадь, окружающая его территория, его климат, его форма, его цвет, его происхождение, его история и его функ­ции - все эти элементы выделяют его из других городов.

Решения о первоочередных задачах и выдвижении предложе­ний не могут приниматься одним специалистом, каким-либо од­ним органом или отдаваться на волю случая. Такие решения должны опираться на первоначальный, регулярно обновляемый анализ, охватывающий все особенности, потенциал, деятельность, возможности развития и ресурсы города.

Направления городского развития и политики можно вырабо­тать более надежно, и они будут внушать большее доверие, если охватываемый ими район был тщательно обследован, и его воз­можности развития были определены.

Такой анализ включает обследование человеческих ресур­сов, географические и топографические признаки, необходимость обеспечения развития личности жителей города, устанавливает равновесие между свободой личности и проектами, обеспечи­вающими благосостояние всего сообщества, здоровье и безопас­ность, подъем культурного и художественного уровня и содейст­вующими, с другой стороны, росту и развитию города.

Лучший способ преодоления трудностей - это всем заинтере­сованным сторонам индивидуально и коллективно принять уча­стие в осуществлении планов с самого начала.

5. Местные политические решения должны опираться на
городское и региональное планирование, осуществляемое
группами специалистов

Местные политические решения должны опираться на все­объемлющую и современную информацию и разные обоснован­ные варианты выбора, предлагаемые группами специалистов по городскому и региональному планированию.

Городское планирование представляет собой научную оценку специалистами и аналитиками проектов, программ, стратегий и планов, формирующих физические, социальные, экономические и экологические структуры города. Оно должно устанавливать рав­новесие между ростом и консервацией, обеспечивать непрерыв­ное развитие и разрешение конфликтов.

102

Такое планирование должно всегда сопровождаться процес­сом оценки, т. е. определения значения предлагаемых решений, их пересмотра и анализа после их осуществления е целью уста­новления, были ли оправданы прогнозы и сами решения. Таким образом, такая оценка касается возможности его осуществления, политической приемлемости и соответствия более высоким поли­тическим уровням.

6. Политический выбор, заключительный этап в процессе
принятия решений, должен быть решающим и понятным

После получения данных о прошедших событиях, обследова­ния технических трудностей и решений, проверки вариантов бу­дущих решений в деловых играх в некоторых случаях и изучения экономических условий и ресурсов политические органы должны сделать выбор. Этот выбор должен быть в достаточной степени решающим и понятным, чтобы мотивировать и привлекать к уча­стию городское сообщество.

7. Местные власти должны обеспечить участие молодежи
в местной жизни

Местные власти должны обеспечить, чтобы будущие гражда­не имели возможность участия в местной жизни с очень раннего возраста в соответствии с принципами, изложенными в Хартии об Участии Молодежи в Муниципальной и Региональной Жизни.

Такое участие является решающим фактором в обеспечении социальной сплоченности и привитии молодежи приверженности к демократическим учреждениям и организациям.

Это достигается специально разработанной местной моло­дежной политикой, основанной на предоставлении равных воз­можностей и четкой координации политики разных секторов - с уделением внимания особым потребностям молодежи - вопросам занятости, жилья, окружающей среды, культуры, досуга, образо­вания, профессионального обучения и здравоохранения.

4.13 ТЕМА: Экономическое развитие в городах

Возможность устройства на работу является правом каждого человека в работоспособном возрасте в обществе для того, чтобы он мог создавать своими усилиями блага городской жизни. С рас­четом на это право городские потребители благ обращаются к местным властям в надежде, что они облегчат и стимулируют создание рабочих мест, особенно для молодых людей, впервые устраивающихся на работу, совместно с другими государствен­ными органами и частным сектором. Обязанностью местных вла­стей, как организаторов экономики города, является помощь предприятиям и создание условий в городе, благоприятствующих экономическому развитию.

Городские районы играют существенную роль в националь­ной экономике; у них находится экономическая база производст­ва, распределения, обмена и потребления. Экономическое разви­тие города необходимо для содействия в повышении уровня жиз­ни потребителей его благ (жителей, людей, приезжающих в город на работу или за покупками, туристов из своей страны и из-за границы).

103

Такое развитие должно быть увязано с социальным развитием, охраной окружающей среды и другими мерами, направленными на повышение качества жизни в целом в городских районах.

ПРИНЦИПЫ

1. Местные власти должны обеспечивать экономическое
развитие своих районов

Местные власти традиционно считаются организаторами, администраторами и управляющими в определенных видах му­ниципального обслуживания, обычно финансируемого из бюд­жета, который они формируют совместно с центральным прави­тельством.

На фоне меняющихся характера городов и надежд потребите­лей городских благ муниципальные власти должны осознавать ведущую роль своих городов в экономических переменах и раз­витии и соответственно считать свои города экономическими организациями для производства, распределения, обмена и по­требления.

2. Экономическое и социальное развитие неразрывно
взаимосвязаны

Существует четкая взаимосвязь между осуществлением эко­номической деятельности потребителями городских благ путем устройства на работу и использования результатов своей работы в неэкономическом аспекте своей жизни (досуг, культура, религия и т. п.).

Заботой местных властей является поэтому не только уро­вень, но и качество жизни.

Значение развития следует оценивать не только в экономиче­ском отношении, но также и в смысле его значимости для окру­жающей человека среды.

Развитие личности каждого человека является самым важным элементом в планах социо- экономического развития и городско­го управления. При этом учитываются изменения в потребностях в течение жизни человека.

Непрерывное развитие, т. е. установление равновесия между экономическим развитием, охраной окружающей среды и соци­альным развитием должно быть главной целью экономического роста городов.

3. Город в экономическом и социальном плане является
частью своего региона или окружающей его территории

При разработке своих планов, политики, стратегии, предло­жений и программ для своих административных районов местные власти должны учитывать взаимоотношения своего города со всем регионом.

Это необходимо с тем, чтобы принимать во внимание конку­рирующие или дополняющие планы других городов и оценивать возможности сотрудничества, например, совместного использо­вания ресурсов (воды, полезных ископаемых и т. п.); в случаях, когда жители одного города работают в другом, либо пользуются его обслуживанием; в случаях, когда один город нуждается в природных или созданных человеком ресурсах другого города.

104

Это требует установления рабочих связей с другими мест­ными властями и с администрацией на более высоком уровне, в обязанности которой входит планирование для большой терри­тории.

4. Экономический рост и развитие зависят от инфра­
структуры, достаточной для организации, поддержания и
развития такого роста

Любое развитие нуждается в соответствующей опорной ин­фраструктуре: транспорте, телекоммуникациях, коммунальном обслуживании, социальных и бытовых службах и т. д. Это тради­ционно основная функция городских властей, создающих боль­шую часть инфраструктуры, без которой город не может сущест­вовать.

Таким образом, обязанностью местных властей является ус­тановление пробелов в существующей инфраструктуре и их учет во всех своих планах социо- экономического развития и связан­ных с ними политике, предложениях стратегии и программах.

5. Сотрудничество между частным и государственным
секторами является важным компонентом в городском эко­
номическом росте и развитии

Независимо от того, идет ли речь о капиталистических стра­нах, стремящихся избавиться от государственного контроля, или бывших социалистических странах, стремящихся создать рыноч­ные отношения, рыночная экономика подвергается пересмотру повсюду.

В случае местных органов власти это означает, к примеру, стремление привлекать частный сектор к достижению общест­венных целей и вводить элементы конкуренции в работу государ­ственных служб.

Создание инфраструктуры традиционно считалось обязанно­стью государственного сектора. Однако поскольку эта инфра­структура имеет большое значение для других секторов, и по­скольку местные власти не всегда в состоянии финансировать совершенствование инфраструктуры, что является необходимым для экономического развития, то следует рассмотреть перерас­пределение обязанностей в создании такой инфраструктуры.

Необходимо сотрудничество с частным сектором, особенно в осуществлении программ профессиональной подготовки и обра­зования; создание социальных служб; возрождение на основе партнерства центральных районов городов.

В. РЕЗОЛЮЦИИ И КОНСУЛЬТАТИВНЫЕ ЗАКЛЮ­ЧЕНИЯ ПО ВОПРОСАМ ГОРОДОВ, ПРИНЯТЫЕ CLRAE

Резолюция 5 (1937) с предложением муниципальным совет­никам принять участие в составлении плана обмена визитами ме­жду местными органами власти

Резолюция II (1958) о местных органах власти и жилищной проблеме в Европе

Резолюция 23 (1962) о финансовых мерах содействия мест­ному и региональному экономическому развитию и промышлен­ному росту

105

Резолюция 27 (1962) об участии местных органов власти в Кампании «Чистый Воздух»

Резолюция 29 (1962) о межгородских обменах и породнении городов

Резолюция 30 (1962) об Ассоциации Объединенных Городов

Резолюция 42 (1964) о региональном планировании и про­блеме равновесия между городом и сельской местностью

Резолюция 44 (1964) об устройстве иностранных рабочих в городах государств-членов Совета Европы

Резолюция 56 (1966) об ответственности местных органов власти за социальную организацию досуга

Резолюция 57 (1966) о межгородских обменах

Резолюция 59 (1968) о расходах на сосредоточение населения в городах и финансировании оборудования крупных городов и го­родских районов

Резолюция 61 (1968) о межгородских обменах

Резолюция 62 (1968) об устройстве рабочих иммигрантов в иностранных городских сообществах

Резолюция 64 (1968) о Декларации о Принципах местной ав­тономии

Резолюция 65 (1970) о роли местных и региональных органов власти в проведении политики сохранения и реконструкции ста­ринных зданий и исторических и художественных мест

Резолюция 69 (1972) о создании Европейского Межгородско­го Агентства по обмену опытом и информацией

Резолюция 73 (1972) об участии граждан, местных органов власти и регионов в региональном планировании Европы

Резолюция 78 (1974) о мерах местных органов власти по ох­ране и улучшению окружающей человека среды в современном обществе

Резолюция 85 (1976) о мерах помощи рабочим иммигрантам в обеспечении жильем, их детей школами и в осуществлении их гражданских и политических прав

Резолюция 86 (1976) о проблемах и методах современного управления, стоящих перед местной демократией

Резолюция 87 (1976) о создании европейского местного и регионального правительственного информационного отделе­ния

Резолюция 88 (1977) о роли и обязанностях местных и регио­нальных органов власти в экономической и трудовой политике

Резолюция 92 (1977) о мерах по усовершенствованию обмена документацией, информацией и опытом по вопросам, каСающим-ся местных и региональных органов власти

Резолюция 94 (1977) о жилищных условиях рабочих имми­грантов в Европе

Резолюция 101(1978) об участии отдельных граждан в мест­ной общественной жизни

Резолюция 102 (1978) о правах и обязанностях местных и ре­гиональных органов власти по гражданской обороне и взаимопо­мощи в случае бедствий в приграничных районах

106

Резолюция 105 (1979) о распределении ресурсов государства между центральными, местными и региональными органами вла­сти и его перспективы

Резолюция 112 (1979) о результатах и перспективах породне-ния местных и региональных органов власти

Резолюция 116 (1980) о мерах, которые местные и регио­нальные органы власти должны предпринимать по охране окру­жающей среды в связи с развитием атомной энергетики

Резолюция 126 (1981) о принципах местного самоуправления

Резолюция 130 (1982) о спекуляции земельными участками

Резолюция 131 (1982) о статусе и подготовке работников ме­стных и региональных органов власти

Резолюция 137 (1983) о региональных учреждениях, охваты­вающих скопления городов и соседствующие сообщества

Резолюция 142 (1983) о статусе и условиях труда местных и региональных выборных представителей

Резолюция 144 (1983) о молодежи в городах

Резолюция 151 (1984) по вопросу: «Если леса погибнут, горо­да не смогут дышать: действия местных и региональных органов власти в Европе»

Резолюция 153 (1984) о займах местных и региональных ор­ганов власти в Европе

Резолюция 163 (1985) о безопасности в европейских городах

Резолюция 167 (1985) о Европейской Конференции по Про­блемам Работников Местных и Региональных Органов Власти

Резолюция 168 (1985) о декларации о принципах, касающихся работников местных и региональных органов власти

Резолюция 170 (1986) о транспортном планировании - Как установить равновесие между экономикой и экологией?

Резолюция 171 (1986) о «Регионах, окружающей среде и уча­стии»

Резолюция 174 (1986) о реорганизации местного самоуправ­ления в Европе: модернизация и адаптация

Резолюция 175(1986) о местных финансах

Резолюция 179 (1986) об участии женщин в местной и регио­нальной демократической жизни

Резолюция 180 (1986) о насилии и опасности в городе: роль местной политики

Резолюция 186 (1988) о социальной жилищной политике

Резолюция 187 (1988) о Европейской Хартии Самоуправле­ния и Европейских Сообществах

Резолюция 191 (1988) о городском транспорте в Европе

Резолюция 194 (1988) о структурах, управлении и финансах сельских органов власти

Резолюция 198 (1989) о местных финансах в Европе в 1993 году

Резолюция 199 (1989) о свободном местном самоуправлении: отсутствие правительственного контроля, эффективность, демо­кратия

107

Резолюция 205 (1989) об уменьшении опасности в городах Европы

Резолюция 206 (1989) о здоровье в городах

Резолюция 207 (1989) о загрязнении атмосферного воздуха в городах

Резолюция 208 (1989) о самопомощи и общественном разви­тии в городах

Резолюция 209 (1989) об улучшении условий жизни в горо­дах: сотрудничество между местными органами власти, архитек­торами и жителями Консультативное заключение № 6 (1957) о защите и развитии местной автономии

Консультативное заключение № 9 (1958) о развитии европей­ской идеи путем межгородских обменов

Консультативное заключение № 11 (1958) о местных органах власти и жилищной проблеме в Европе

Консультативное заключение № 12 (1958) о местных органах власти и жилищной проблеме в Европе

Консультативное заключение № 14 (1960) о разгрузке городов

Консультативное заключение № 15 (1962) о действиях Совета Европы в пользу местной автономии

Г. ОРГАНИЗОВАННЫЕ ИЛИ ПОДДЕРЖАННЫЕ CLRAE МЕЖДУНАРОДНЫЕ КОНФЕРЕНЦИИ ПО ВОПРОСАМ ГОРОДОВ

а. Конференция о «Насилии и Опасности в Городах: Роль Ме­
стной Политики», Страсбург, 15-16 сентября 1986 года

б. Конференция о «Местной Стратегии по Уменьшению Опас­
ности в Городах Европы», Барселона, 17-20 ноября 1987 года

в. Конференция об «Улучшении Среды в Европейских и Аме­
риканских Городах: Роль Партнерства Государственного и Част­
ного Секторов», Индианаполис, 27-29 января 1988 года

г. Конференция о «Здоровье в городах - Новая стратегия
здравоохранения для местных органов власти», Вена, 24-26 мая
1988 года

д. Симпозиум по «Контролю над Загрязнением Атмосферного
Воздуха в Европейских Городах», Винтертур, 5-7 октября

1988 года

е. Конференция об «Улучшении условий жизни в городах: со­
трудничество между местными органами власти, архитекторами
и жителями», Страсбург, 18-20 октября 1988 года.

ж. Конференция о «Городских и столичных периферийных
районах», Таормина, 2-7 ноября 1988 года

з. Шестой Европейский Симпозиум Исторических Городов -
«Исторические Города и Туризм», Кембридж, 20-22 сентября

1989 года

и. Конференция об «Управлении Развитием Городов: Соли­дарность Север/Юг», Лиссабон, 18-20 октября 1989 года

к. Конференция о «Европейских Городах: Стратегия и Про­граммы «Страсбург, 6-8 июня 1990 года

л. Слушания о распространении «крэка» в Северо-Амери-канских и Европейских Городах, Страсбург, 14 ноября 1990 года

108

м. Конференция о «Местном Экономическом Развитии в Ев­ропе», Блекпул, 8-10 мая 1991 года

н. 7-й Европейский Симпозиум Исторических Городов - «Ус­тановление Равновесия между Сохранением Истории и Развити­ем Города», Стамбул, 16-18 сентября 1992 года

Д. КРАТКОЕ ИЗЛОЖЕНИЕ ПРИНЦИПОВ ЕВРОПЕЙ­СКОЙ ХАРТИИ ГОРОДОВ, СОДЕРЖАЩИХСЯ В ЕЕ ОТДЕЛЬНЫХ ГЛАВАХ

1. Транспорт и свобода передвижения

ПРИНЦИПЫ

  1. Необходимо сократить количество поездок, особенно в ча­
    стных автомобилях

  2. Передвижение нужно организовывать таким образом, что­
    бы оно способствовало охранению условий жизни в городе и со­
    существованию разных форм транспорта

  3. Улицы необходимо восстановить в качестве социальной зоны

4. Необходимы постоянные усилия по обучению жителей
2. Окружающая среда и природа в городах
ПРИНЦИПЫ

  1. Городские власти обязаны овладевать и управлять энергетиче­
    скими ресурсами четко определенным и рациональным образом

  2. Местные власти должны вести политику борьбы с загрязнением

  3. Местные власти обязаны охранять природу и зеленые на­
    саждения

  4. Охрана природы является фактором активного участия жи­
    телей города и гордостью города

3. Физический облик городов ПРИНЦИПЫ

  1. Центральные районы городов необходимо сохранять в ка­
    честве важных символов европейского культурного и историче­
    ского наследия

  2. Создание и использование открытых пространств в городе
    являются неотъемлемой частью городской застройки

  3. Архитектурное творчество и развитие играют решающую
    роль в обеспечении качества городского ландшафта

  4. Все люди имеют право на здоровую, безопасную, сложив­
    шуюся, приятную и стимулирующую среду обитания

  5. Жизнеспособность города зависит от сбалансированности
    его жилых районов и поддержания жилого характера центра го­
    рода

4. Архитектурное наследие города ПРИНЦИПЫ

  1. Консервация города должна иметь тщательно продуман­
    ную правовую базу

  2. Консервация наследия города нуждается в информацион­
    ной политике на основе партнерства

  3. Необходимы адекватные и часто оригинальные финансо­
    вые механизмы и партнерство

  4. Необходимо поддерживать, а иногда и возрождать специ­
    альные ремесла и методы

109

  1. Наследие города необходимо интегрировать в современ­
    ную жизнь посредством его включения в качестве неотъемлемого
    элемента в общую планировку города

  2. Наследие города часто может стимулировать его экономи­
    ческое развитие

5. Жилой фонд ПРИНЦИПЫ

  1. Городской житель имеет право на личную жизнь в своем доме

  2. Каждый человек и семья имеют право на безопасное и бла­
    гоустроенное жилище

  3. Местные власти обязаны обеспечивать разнообразие, вы­
    бор и возможность быстрой смены жилища

  4. Право наиболее нуждающихся категорий людей и семей
    нельзя обеспечить лишь с помощью рыночных отношений

  5. Местные власти должны предоставлять возможности по­
    купки жилья и обеспечивать надежность его найма

  6. Перестройку старых домов нельзя осуществлять за счет
    существующей социальной структуры

6. Безопасность в городе и борьба с преступностью ПРИНЦИПЫ

  1. Последовательная политика безопасности и борьбы с пре­
    ступностью должна опираться на профилактику, правоохрани­
    тельную работу и взаимопомощь

  2. Городская политика безопасности должна основываться на
    современной полной статистике и четкой информации

  3. В борьбе с преступностью должны участвовать все члены
    общества

  4. Эффективность городской политики безопасности зависит
    от тесного сотрудничества полиции и местных жителей

  5. Местная политика борьбы с наркотиками должна быть чет­
    ко сформулированной и действенной

  6. Программы профилактики рецидива преступности и аль­
    тернативы тюремному заключению имеют большое значение

  7. Помощь жертвам преступлений является ключевым компо­
    нентом любой местной политики безопасности

  8. Борьба с преступностью должна считаться первоочередной
    задачей и поэтому иметь большее финансирование

7. Нуждающиеся и инвалиды в городах ПРИНЦИПЫ

  1. Планировка города должна обеспечивать всем гражданам
    доступ во все места

  2. Политика в отношении нуждающихся и инвалидов должна
    быть направлена на их интеграцию, а не на чрезмерную опеку

  3. Необходимо сотрудничество со специальными ассоциа­
    циями, представляющими группы нуждающихся и меньшинств, а
    также сотрудничество между ними

  4. Необходимо обеспечивать, чтобы дома и рабочие места
    были приспособлены для нуждающихся и инвалидов

  5. Поездки, общение и общественный транспорт должны быть
    доступными для всех людей

по

8., Спорт и досуг в городских районах ПРИНЦИПЫ

  1. Все жители города имеют право на участие в спорте и про­
    ведении отдыха

  2. Спортивные сооружения должны быть безопасными и хо­
    рошо оборудованными

  3. Все жители города имеют право развивать свои спортив­
    ные качества до полного потенциала каждого человека

9. Культура в городах
ПРИНЦИПЫ

  1. Все жители города имеют право на культуру

  2. Культурное развитие городов способствует их экономиче­
    скому и социальному развитию

  3. Культурные обмены являются прочным связующим звеном
    между людьми разных национальностей, разных регионов и стран

  4. Культурное развитие и подлинная культурная демократия
    требуют широкого сотрудничества между местными властями и
    группами местных жителей, между общественностью и частным
    сектором

  5. Культурный плюрализм предполагает экспериментирова­
    ние и обновление

  6. Сбалансированное развитие культурного туризма местны­
    ми властями может оказать благотворное воздействие на город­
    ское сообщество

10. Интеграция многих культур в городах
ПРИНЦИПЫ

  1. Недискриминация является главным аспектом городской
    политики

  2. Местные власти должны обеспечивать эффективное уча­
    стие иммигрантов в местной и политической жизни

  3. Культурная и образовательная политика в городах должна
    быть недискриминационной

  4. Обеспечение равных возможностей получения работы дол­
    жно быть обязанностью местных властей

  5. Интеграция многих культур означает полную интеграцию
    иммигрантских общин в социальную и физическую городскую
    среду

11. Участие граждан в городском управлении и планиро­
вании

ПРИНЦИПЫ

  1. Городская среда должна способствовать сохранению здо­
    ровья всех граждан

  2. Надежное и постоянное снабжение товарами для удовле­
    творения основных потребностей людей является главным факто­
    ром в сохранении здоровья

  3. Местные власти должны поощрять инициативы своих жи­
    телей в области здравоохранения и их участие в нем

  4. Здравоохранение в городе, как вопрос международного
    значения, требует координации действий муниципалитетов и ме­
    ждународными программами

111

32. Участие граждан в городском управлении и планиро­вании

ПРИНЦИПЫ

  1. Участие граждан в местной политической жизни должно
    обеспечиваться правом свободного и демократического избрания
    своих представителей

  2. Участие граждан в местной^ политической жизни должно
    быть эффективным на всех уровнях местных, политических и
    административных структур

  3. Граждане имеют право быть выслушанными по всем важ­
    ным проектам, касающимся будущности городского сообщества

  4. Городское управление и планирование должны быть осно­
    ваны на максимальном объеме информации о характеристиках и
    особенностях города, его потенциале, деятельности, возможно­
    стях развития и ресурсах

  5. Местные политические решения должны опираться на го­
    родское и региональное планирование, осуществляемое группами
    специалистов

  6. Политический выбор, заключительный этап в процессе
    принятия решений, должен быть решающим и понятным

  7. Местные власти должны обеспечить участие молодежи в
    местной жизни

13. Экономическое развитие в городах ПРИНЦИПЫ

  1. Местные власти должны обеспечивать экономическое раз­
    витие своих районов

  2. Экономическое и социальное развитие неразрывно взаимо­
    связаны

  3. Город в экономическом и социальном плане является ча­
    стью своего региона или окружающей его территории

  4. Экономический рост и развитие зависят от инфраструктуры,
    достаточной для организации, поддержания и развития такого роста

  5. Сотрудничество между частным и государственным секторами
    является важным компонентом в городском экономическом росте и
    развитии

УКРАЇНСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ПРО МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Прийнята на п 'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року

(Витяг)

Розділ XI МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіаль­ної фомади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільсь­ку громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно ви­рішувати питання місцевого значення в межах Конституції і зако­нів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування B^ivtjc-тах Києві та Севастополі визначаються окремими законами Ук­раїни.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною гро­мадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спі­льні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціати­вою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

Стаття 141. До складу сільської, селищної, міської ради вхо­дять депутати, які обираються жителями села, селища, міста на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом та­ємного голосування строком на чотири роки.

Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають стро­ком на чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засі­даннях.

Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні пов­новаження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визнача­ються законом.

Голова районної та голова обласної ради обираються відпові­дною радою і очолюють виконавчий апарат ради.

113

Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бю­джетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спі­льного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місце­вого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самовряду­вання. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються дер­жавою.

Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста без­посередньо або через утворені ними органи місцевого самовряду­вання управляють майном, що є в комунальній власності; затвер­джують програми соціально-економічного та культурного розви­тку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контро­люють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори від­повідно до закону; забезпечують проведення місцевих референ­думів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компе­тенції.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Органам місцевого самоврядування можуть надаватися зако­ном окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фі­нансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого само­врядування відповідні об'єкти державної власності.

Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

114

Стаття 144. Органи місцевого самоврядування в межах пов­новажень, визначених законом, приймають рішення, які є обо­в'язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх не­відповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Стаття 145. Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Стаття 146. Інші питання організації місцевого самовряду­вання, формування, діяльності та відповідальності органів місце­вого самоврядування визначаються законом.

КОНСТИТУЦІЯ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Прийнята на другій сесії Верховної Ради

Автономної Республіки Крим

21 жовтня 1998 року

(Витяг)

Розділ IV

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ В АВТОНОМНІЙ РЕСПУБЛІЦІ КРИМ

ГЛАВА 9. ЗДІЙСНЕННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В АВТОНОМНІЙ РЕСПУБЛІЦІ КРИМ

Стаття 42. Правові основи місцевого самоврядування в Ав­тономній Республіці Крим

  1. Місцеве самоврядування в Автономній Республіці Крим
    здійснюється згідно з Конституцією України і законами України.

  2. Відповідно до Конституції України законами України Ав­
    тономній Республіці Крим можуть делегуватися повноваження
    щодо забезпечення збалансованого соціально-економічного і
    культурного розвитку Автономної Республіки Крим, реалізації
    програм соціально-економічного, культурного та іншого розвитку
    автономної республіки.

Стаття 43. Забезпечення дотримання прав і свобод громадян в Автономній Республіці Крим

  1. Згідно з Конституцією України Верховна Рада Автономної Ре­
    спубліки Крим у межах своїх повноважень бере участь у забезпеченні
    прав і свобод громадян на території Автономної Республіки Крим.

  2. У разі порушення органами місцевого самоврядування,
    сільськими, селищними, міськими головами, головами місцевих
    державних адміністрацій прав і свобод громадян, передбачених
    Конституцією України і законами України, і не приведення на
    вимогу Верховної Ради Автономної Республіки Крим своїх актів
    у відповідність з Конституцією України і законами України Вер­
    ховна Рада Автономної Республіки Крим має право звернутися:

до Президента України - про звільнення з посад голів місце­вих державних адміністрацій у порядку, передбаченому Консти­туцією України;

до Верховної Ради України - про призначення позачергових виборів місцевої ради, сільського, селищного, міського голови згідно з законодавством України.

Стаття 44. Делегування функцій і повноважень

1. Згідно з Конституцією України, законами України, Євро­пейською Хартією про місцеве самоврядування, Конституцією Автономної Республіки Крим, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим органам місцевого самоврядування може делегуватися виконання окремих повнова­жень з передачею фінансів і майна для забезпечення виконання зазначених повноважень.

116;

На основі погоджених рішень або угод між Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самовряду­вання можуть визначатися порядок і умови виконання делегова­них повноважень.

2. Згідно з Конституцією України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим контролює виконання органами місцевого са­моврядування повноважень, делегованих їм законом України, а також повноважень, делегованих нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Дія актів органів місцевого самоврядування в Автономній Ре­спубліці Крим з питань виконання делегованих їм повноважень у випадку, якщо вони суперечать Конституції України і законам України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правовим актам Автономної Республіки Крим, може зупинятися відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим (акти представницьких органів), Радою міністрів Автоном­ної Республіки Крим (акти виконавчих органів) з одночасним зверненням до суду.

Стаття 45. Взаємодія органів влади Автономної Республіки Крим з органами місцевого самоврядування в Автономній Рес­публіці Крим

  1. Відповідно до Конституції України з метою забезпечення
    збалансованого соціально-економічного, культурного та іншого
    розвитку регіону на основі погоджених рішень або угод між Вер­
    ховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місце­
    вого самоврядування в Автономній Республіці Крим можуть ви­
    значатися порядок і умови реалізації спільних програм і проектів,
    спільного вирішення інших питань, віднесених до компетенції
    Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування.

  2. Спільні програми соціально-економічного, культурного та
    іншого розвитку, а також спільні проекти фінансуються за раху­
    нок коштів, які залучаються з бюджету Автономної Республіки
    Крим та місцевих бюджетів.

Залучення коштів з бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, передача майна для реалізації названих вище спільних програм та проектів здійснюються на основі рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також відповід­ної місцевої ради або на основі угод між ними.

  1. Спільні програми і проекти можуть фінансуватися також за
    рахунок коштів цільового фонду по забезпеченню збалансованого
    соціально-економічного та іншого розвитку Автономної Респуб­
    ліки Крим, який формується з коштів, переданих з Державного
    бюджету України, республіканського бюджету Автономної Рес­
    публіки Крим, коштів місцевих бюджетів та інших коштів у по­
    рядку, який визначається законами України і нормативно-
    правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим
    у межах її компетенції.

  2. З метою збалансованого соціально-економічного і культур­
    ного розвитку регіону Верховна Рада Автономної Республіки
    Крим взаємодіє з асоціаціями органів місцевого самоврядування в

117

Автономній Республіці Крим та іншими добровільними об'єд­наннями органів місцевого самоврядування.

Асоціації органів місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим можуть вносити на розгляд Верховної Ради Ав­тономної Республіки Крим рекомендації та пропозиції у встанов­леному законом порядку.

Порядок взаємодії Верховної Ради Автономної Республіки Крим з асоціаціями органів місцевого самоврядування в Автоно­мній Республіці Крим та іншими добровільними об'єднаннями органів місцевого самоврядування визначається на взаємопого-дженій основі.

Стаття 46. Питання взаємодії органів влади Автономної Рес­публіки Крим з органами місцевого самоврядування в Авто­номній Республіці Крим

Відповідно до Конституції України з метою забезпечення збалансованого соціально-економічного, культурного та іншого розвитку регіону Верховна Рада Автономної Республіки Крим і органи місцевого самоврядування на взаємопогодженій основі та у порядку, який визначається Конституцією Автономної Респуб­ліки Крим та законодавством України, можуть об'єднувати фі­нансові та матеріальні кошти, майно, координувати діяльність органів та служб, установ і організацій для підготовки та реаліза­ції спільних програм і проектів, спільного вирішення інших пи­тань, віднесених до їх компетенції, в тому числі у сфері:

освіти, охорони здоров'я, землеустрою, архітектури і місто­будування, охорони навколишнього природного середовища, ор­ганізації і координації зовнішньоекономічної діяльності, викорис­тання природних копалин, транспорту, будівництва і ремонту до­ріг, водопостачання, зв'язку, забезпечення паливними та іншими енергоресурсами, будівництва і реконструкції промислових об'єк­тів, об'єктів комунального та соціально-культурного призначен­ня, організації контролю за якістю і безпекою будівельних і ремо­нтних робіт, організації санітарно-епідемічного контролю, охоро­ни і використання пам'яток історії та культури природних запові­дників, організації туристичної та курортно-рекреаційної діяль­ності, архівної справи, організації та забезпечення діяльності біб­ліотек, музеїв, театрів та інших питань;

здійснення програм підготовки кадрів, підготовки і реалізації програм зайнятості населення і використання трудових ресурсів, програм допомоги і сприяння малозабезпеченим сім'ям і грома­дянам, пенсіонерам та інвалідам, багатодітним сім'ям, здійснення молодіжних програм, у тому числі з питань бездоглядності непо­внолітніх, програм у сфері науки і культури, а також фізкультури і спорту, програм запобігання та ліквідації надзвичайних ситуа­цій, а також підготовки і реалізації інших програм та проектів.

Стаття 47. Порядок взаємодії органів влади, установ, ор­ганізацій Автономної Республіки Крим та органів місцевого са­моврядування

Порядок взаємодії органів влади, установ та організацій Ав­тономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування

118

визначається угодами або погодженими рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і місцевих рад.

У сфері спільної діяльності може здійснюватися погоджена кадрова політика.

ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

Із змінами і доповненнями,

внесеними Законами України

від 6 жовтня 1998 року № 163-XI'У,

від 16липня 1999 року № 997-X1V

Цей Закон відповідно до Конституції України визначає сис­тему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади ор­ганізації та діяльності, правового статусу і відповідальності орга­нів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Основні терміни, використані в цьому Законі

Основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення:

територіальна громада - жителі, об'єднані постійним про­живанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адмі­ністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єд­нання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр;

адміністративно-територіальна одиниця - область, район, мі­сто, район у місті, селище, село;

місцевий референдум - форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування;

загальні збори - зібрання всіх чи частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення;

представницький орган місцевого самоврядування - вибор­ний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення;

районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст;

загальний склад ради - кількісний склад депутатів ради, ви­значений радою відповідно до закону;

склад ради - кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому за­коном порядку;

правомочний склад ради - кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в

119

установленому законом порядку, яка становить не менш як дві третини від загального складу ради;

виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого само­врядування у межах, визначених цим та іншими законами;

органи самоорганізації населення - представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста;

посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка пра­цює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та кон­сул ьтативно-дорадч их функцій і отримує заробітну плату за раху­нок місцевого бюджету;

делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а та­кож повноваження органів місцевого самоврядування, які пере­даються відповідним місцевим державним адміністраціям за рі­шенням районних,обласних рад;

право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпо­ряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування;

бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування;

районний бюджет - план утворення і використання фінансо­вих ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів те­риторіальних громад сіл, селищ, міст районного значення, вико­нання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання,

обласний бюджет - план утворення і використання фінансо­вих ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів те­риторіальних громад, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання;

поточний бюджет - доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для покриття поточних видатків;

бюджет розвитку - доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціаль­но-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази;

мінімальний бюджет місцевого самоврядування - розрахун­ковий обсяг місцевого бюджету, необхідний для здійснення пов­новажень місцевого самоврядування на рівні мінімальних соці­альних потреб, який гарантується державою;

мінімальний рівень соціальних потреб - гарантований держа­вою мінімальний рівень соціальних послуг на душу населення в межах усієї території У країни;

самооподаткування - форма залучення на добровільній основі за рішенням зборів громадян за місцем проживання коштів насе-

120

лення відповідної території для фінансування разових цільових заходів соціально-побутового характеру.

Стаття 2. Поняття місцевого самоврядування

1. Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване держа­
вою право та реальна здатність територіальної громади - жителів
села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів
кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність
органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати
питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

2. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними
громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські,
селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через район­
ні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територі­
альних громад сіл, селищ, міст. /

Стаття 3. Право громадян на участь у місцевому самовряду­ванні

J. Громадяни України реалізують своє право на участь у міс­цевому самоврядуванні за належністю до відповідних територі­альних громад.

2. Будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками заборо­няються.

Стаття 4. Основні принципи місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах:

народовладдя;

законності;

гласності;

колегіальності;

поєднання місцевих і державних інтересів;

виборності;

правової, організаційної та матеріально-фінансової самостій­ності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;

підзвітності та відповідальності перед територіальними гро­мадами їх органів та посадових осіб;

державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

судового захисту прав місцевого самоврядування.

Стаття 5. Система місцевого самоврядування

1. Система місцевого самоврядування включає:
територіальну громаду;

сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

2. У містах з районним поділом за рішенням територіальної
фомади міста або міської ради відповідно до цього Закону мо-

121

жуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету. Стаття 6. Територіальні громади

  1. Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним
    носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села,
    селища, міста.

  2. Територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в
    одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого
    самоврядування та обирати єдиного сільського голову.

  3. Добровільне об'єднання територіальних громад відбуваєть­
    ся за рішенням місцевих референдумів відповідних територіаль­
    них громад сіл. Таке рішення є наданням згоди на створення спі­
    льних органів місцевого самоврядування, формування спільного
    бюджету, об'єднання комунального майна.

  4. Вихід із складу сільської громади здійснюється за рішен­
    ням референдуму відповідної територіальної громади.

  5. У містах з районним поділом територіальні громади райо­
    нів у містах діють як суб'єкти права власності.

Стаття 7. Місцевий референдум

  1. Місцевий референдум є формою вирішення територіаль­
    ною громадою питань місцевого значення шляхом прямого воле­
    виявлення.

  2. Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке пи­
    тання, віднесене Конституцією України, цим та іншими законами
    до відання місцевого самоврядування.

  3. На місцевий референдум не можуть бути винесені питання,
    віднесені законом до відання органів державної влади.

  4. Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язко­
    вими для виконання на відповідній території.

  5. Порядок призначення та проведення місцевого референду­
    му, а також перелік питань, що вирішуються виключно референ­
    думом, визначаються законом про референдуми.

Стаття 8. Загальні збори громадян

  1. Загальні збори громадян за місцем проживання є формою
    їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення.

  2. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами
    місцевого самоврядування в їх діяльності.

  3. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем
    проживання визначається законом та статутом територіальної
    громади.

Стаття 9. Місцеві ініціативи

  1. Члени територіальної громади мають право ініціювати роз­
    гляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання,
    віднесеного до відання місцевого самоврядування.

  2. Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради ви­
    значається представницьким органом місцевого самоврядування
    або статутом територіальної громади.

  3. Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановлено­
    му порядку, підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засі-

122

данні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.

4. Рішення ради, прийняте з питання, внесеного на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, обнародується в порядку, встановле­ному представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.

Стаття 10. Ради - представницькі органи місцевого самовря­дування

  1. Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого само­
    врядування, що представляють відповідні територіальні громади
    та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноважен­
    ня місцевого самоврядування, визначені Конституцією України,
    цим та іншими законами.

  2. Обласні та районні ради є органами місцевого самовряду­
    вання, що представляють спільні інтереси територіальних громад
    сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією
    України, цим та іншими законами, а також повноважень, переда­
    них їм сільськими, селищними, міськими радами.

  3. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські,
    селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самовряду­
    вання діють за принципом розподілу повноважень у порядку і
    межах, визначених цим та іншими законами.

  4. Порядок формування та організація діяльності рад визна­
    чаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також
    статутами територіальних громад.

Стаття 11. Виконавчі органи рад

  1. Виконавчими органами сільських, селищних, міських, ра­
    йонних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети,
    відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

  2. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних
    у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам,
    а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів вико­
    навчої влади - також підконтрольними відповідним органам ви­
    конавчої влади.

  3. У сільських радах, що представляють територіальні грома­
    ди, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної тери­
    торіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради
    може не створюватися. У цьому випадку функції виконавчого
    органу ради (крім розпоряджання земельними та природними
    ресурсами) здійснює сільський голова одноособово.

Стаття 12. Сільський, селищний, міський голова

  1. Сільський, селищний, міський голова є головною посадо­
    вою особою територіальної громади відповідно села (добровіль­
    ного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох
    сіл), селища, міста.

  2. Сільський, селищний, міський голова обирається відповід­
    ною територіальною громадою на основі загального, рівного,
    прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком
    на чотири роки в порядку, визначеному законом, і здійснює свої
    повноваження на постійній основі.

123

  1. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий
    комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на
    її засіданнях.

  2. Сільський, селищний, міський голова не може бути депута­
    том будь-якої ради, суміщати свою службову діяльність з іншою
    посадою, в тому числі на громадських засадах (крім викладацької,
    наукової та творчої роботи у позаробочий час), займатися підпри­
    ємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток.

  3. На сільських, селищних, міських голів поширюються пов­
    новаження та гарантії депутатів рад, передбачені законом про
    статус депутатів рад, якщо інше не встановлено законом.

(згідно з Рішенням Конституційного Суду України від б лип­ня 1999 р. № 7-рп/99 дано офіційне тлумачення положенням статті 12)

Стаття 13. Громадські слухання

  1. Територіальна громада має право проводити громадські
    слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадо­
    вими особами місцевого самоврядування, під час яких члени те­
    риторіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати пи­
    тання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що
    належать до відання місцевого самоврядування.

  2. Громадські слухання проводяться не рідше одного разу
    на рік.

  3. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських
    слухань, підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого
    самоврядування.

  4. Порядок організації громадських слухань визначається ста­
    тутом територіальної громади.

Стаття 14. Органи самоорганізації населення

  1. Сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створен­
    ня) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати
    будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації
    населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів,
    майна.

  2. Правовий статус, порядок організації та діяльності органів
    самоорганізації населення за місцем проживання визначаються
    законом.

Стаття 15. Форми добровільного об'єднання органів місце­вого самоврядування

  1. Органи місцевого самоврядування з метою більш ефектив­
    ного здійснення своїх повноважень, захисту прав та інтересів те­
    риторіальних громад можуть об'єднуватися в асоціації та інші
    форми добровільних об'єднань, які підлягають реєстрації відпові­
    дно до законодавства в органах Міністерства юстиції України.

  2. Органи місцевого самоврядування та їх асоціації можуть
    входити до відповідних міжнародних асоціацій, інших добровіль­
    них об'єднань органів місцевого самоврядування.

  3. Асоціаціям та іншим добровільним об'єднанням органів
    місцевого самоврядування не можуть передаватися повноваження
    органів місцевого самоврядування.

124

Стаття 16. Організаційно-правова, матеріальна і фінансова основи місцевого самоврядування

  1. Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і
    наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями,
    в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою
    діяльність відповідно до закону.

  2. Органам місцевого самоврядування законом можуть нада­
    ватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійс­
    ненні яких вони є підконтрольними відповідним органам вико­
    навчої влади.

  3. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самовряду­
    вання є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, по­
    забюджетні цільові (в тому числі валютні) та інші кошти, земля,
    природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних
    громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої
    спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обла­
    сних рад.

  4. Рішення про наділення міських рад правами щодо управ­
    ління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності терито­
    ріальних громад районів у містах, приймається на місцевих рефе­
    рендумах відповідних районних у містах громад. У разі якщо те­
    риторіальна громада району в місті внаслідок референдуму не
    прийме рішення про передачу права управління майном та фінан­
    сами відповідній міській раді, а територіальна громада міста або
    міська рада не прийняла рішення про створення органів місцевого
    самоврядування районів у місті міська рада здійснює управління
    майном та фінансовими ресурсами, які є у власності територіаль­
    них громад районів у містах, та несе відповідальність перед гро­
    мадою відповідного району у місті.

  5. Від імені і в інтересах територіальних громад права су­
    б'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

  6. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до
    Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки
    Крим та інших місцевих бюджетів.

  7. Органи місцевого самоврядування з урахуванням місцевих
    умов і особливостей можуть перерозподіляти між собою на під­
    ставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти.

  8. Сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її ство­
    рення) рада може наділяти частиною своїх повноважень органи
    самоорганізації населення, передавати їм відповідні кошти, а та­
    кож матеріально-технічні та інші ресурси, необхідні для здійс­
    нення цих повноважень, здійснює контроль за їх виконанням.

  9. Сільські, селищні, міські, районні у містах, районні, обласні
    ради мають печатки із зображенням Державного Герба України і
    своїм найменуванням, рахунки в установах банків України.

Стаття 17. Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад

Відносини органів місцевого самоврядування з підприємст­вами, установами та організаціями, що перебувають у комуналь-

125

ній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Стаття 18. Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад

  1. Відносини органів місцевого самоврядування з підприємст­
    вами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній
    власності відповідних територіальних громад, будуються на догові­
    рній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах
    повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

  2. З питань, віднесених до відання органів місцевого самовря­
    дування, на їх вимогу підприємства, установи та організації, що
    не перебувають у комунальній власності відповідних територі­
    альних громад, надають відповідну інформацію.

  3. Органи місцевого самоврядування можуть виступати з іні­
    ціативою щодо перевірок, а також організовувати проведення
    перевірок на підприємствах, в установах та організаціях, що не
    перебувають у комунальній власності, з питань здійснення деле­
    гованих їм повноважень органів виконавчої влади.

Стаття 19. Статут територіальної громади села, селища, міста

  1. З метою врахування історичних, національно-культурних,
    соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцево­
    го самоврядування представницький орган місцевого самовряду­
    вання на основі Конституції України та в межах цього Закону може
    прийняти статут територіальної громади села, селища, міста.

  2. Статут територіальної громади підлягає державній реєст­
    рації в органах Міністерства юстиції України.

  3. Підставою для відмови в державній реєстрації статуту те­
    риторіальної громади може бути його невідповідність Конститу­
    ції та законам України. Відмова в реєстрації статуту територіаль­
    ної громади може бути оскаржена в судовому порядку.

Стаття 20. Державний контроль за діяльністю органів і поса­дових осіб місцевого самоврядування

Державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання орга­нів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Стаття 21. Обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування

Обмеження прав територіальних громад на місцеве самовря­дування згідно з Конституцією та законами України може бути застосоване лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Стаття 22. Символіка територіальних громад сіл, селищ, міст, районів і областей

1. Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть мати власну символіку (герб, прапор тощо), яка відображає їх історичні, куль­турні, соціально-економічні та інші місцеві особливості і традиції.

126

  1. З урахуванням пропозицій органів місцевого самовряду­
    вання сіл, селищ, міст районними, обласними радами може бути
    затверджена символіка відповідно району, області.

  2. Зміст, опис та порядок використання символіки територі­
    альних громад сіл, селищ, міст, районів і областей визначаються
    відповідною радою згідно з законом.

Стаття 23. Підняття Державного Прапора України На будинках, де працюють ради та їх виконавчі комітети, під­німається Державний Прапор України.

Стаття 24. Законодавство про місцеве самоврядування

  1. Правовий статус місцевого самоврядування в Україні ви­
    значається Конституцією України, цим та іншими законами, які
    не повинні суперечити положенням цього Закону.

  2. Правовий статус місцевого самоврядування в містах Києві
    та Севастополі, а також в Автономній Республіці Крим визначає­
    ться Конституцією України та цим Законом з особливостями, пе­
    редбаченими законами про міста Київ і Севастополь.

  3. Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи ді­
    ють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передба­
    чені Конституцією і законами України, та керуються у своїй дія­
    льності Конституцією і законами України, актами Президента
    України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці
    Крим — також нормативно-правовими актами Верховної Ради і
    Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у ме­
    жах їхньої компетенції.

Розділ II

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ОСНОВА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

ГЛАВА І. ПОВНОВАЖЕННЯ СІЛЬСЬКИХ, СЕЛИЩНИХ, МІСЬКИХ РАД

Стаття 25. Загальна компетенція сільських, селищних, місь­ких рад

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирі­шувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Стаття 26. Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад

1. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, мі­ської ради вирішуються такі питання:

  1. затвердження регламенту ради;

  2. утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, за­
    твердження та зміна їх складу, обрання голів комісій;

  3. утворення виконавчого комітету ради, визначення його чи­
    сельності, затвердження персонального складу; внесення змін до
    складу виконавчого комітету та його розпуск;

127

4) обрання за пропозицією сільського, селищного, міського голови на посаду та звільнення з посади секретаря ради;

3) затвердження за пропозицією сільського, селищного, місь­кого голови структури виконавчих органів ради, загальної чисе­льності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утри­мання;

  1. утворення за поданням сільського, селищного, міського го­
    лови інших виконавчих органів ради;

  2. затвердження плану роботи ради та заслуховування звіту
    про його виконання;

  3. заснування засобів масової інформації відповідної ради,
    призначення і звільнення їх керівників;

  4. заслуховування звіту сільського, селищного, міського го­
    лови про діяльність виконавчих органів ради;

  1. прийняття рішення про недовіру сільському, селищному,
    міському голові;

  2. заслуховування звітів постійних комісій, керівників вико­
    навчих органів ради та посадових осіб, яких вона призначає або
    затверджує;

  3. заслуховування повідомлень депутатів про роботу в раді,
    виконання ними доручень ради;

  4. розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по запитах;

  5. прийняття рішень щодо дострокового припинення повно­
    важень депутата ради в порядку, встановленому законом;

  6. скасування актів виконавчих органів ради, які не відпові­
    дають Конституції чи законам України, іншим актам законодавс­
    тва, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повнова­
    жень;

  7. прийняття рішення щодо дострокового припинення пов­
    новажень сільського, селищного, міського голови у випадках,
    передбачених цим Законом;

  8. визначення відповідно до закону кількісного складу ради;

  9. прийняття рішення про проведення місцевого референдуму;

  10. прийняття відповідно до законодавства рішень щодо ор­
    ганізації проведення референдумів та виборів органів державної
    влади, місцевого самоврядування та сільського, селищного, місь­
    кого голови;

  11. прийняття рішень про наділення органів самоорганізації
    населення окремими власними повноваженнями органів місцево­
    го самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-
    технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення;

  12. прийняття рішень про об'єднання в асоціації або вступ до
    асоціацій, інших форм добровільних об'єднань органів місцевого
    самоврядування та про вихід з них;

  13. затвердження програм соціально-економічного та куль­
    турного розвитку відповідних адміністративно-територіальних
    одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самовря­
    дування;

  14. затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього;
    затвердження звіту про виконання відповідного бюджету;

128

  1. встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх
    ставок у межах, визначених законом;

  2. утворення позабюджетних цільових (у тому числі валют­
    них) коштів, затвердження положень про ці кошти; затвердження
    звітів про використання зазначених коштів;

  3. прийняття рішень щодо випуску місцевих позик;

  4. прийняття рішень щодо отримання позик з інших місце­
    вих бюджетів та джерел, а також щодо передачі коштів з відпові­
    дного місцевого бюджету;

  5. прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного
    законодавства пільг по місцевих податках і зборах;

  6. встановлення для підприємств, установ та організацій, що
    належать до комунальної власності відповідних територіальних
    громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до
    місцевого бюджету;

  7. прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону
    комунального майна; затвердження місцевих програм приватиза­
    ції, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підля­
    гають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов при­
    ватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань
    про придбання в установленому законом порядку приватизовано­
    го майна, про включення до об'єктів комунальної власності май­
    на, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу
    якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним,
    про надання у концесію об'єктів права комунальної власності,
    про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання
    підприємств, установ та організацій комунальної власності відпо­
    відної територіальної громади;

(пункт 30 частини першої статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.07.99р. № 997-XIV)

  1. прийняття рішень про передачу іншим органам окремих
    повноважень щодо управління майном, яке належить до кому­
    нальної власності відповідної територіальної громади, визначення
    меж цих повноважень та умов їх здійснення;

  2. створення у разі необхідності органів і служб для забезпе­
    чення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності
    спільних проектів або спільного фінансування (утримання) кому­
    нальних підприємств, установ та організацій, визначення повно­
    важень цих органів (служб);

  3. вирішення відповідно до законодавства питань про ство­
    рення підприємствами комунальної власності спільних підпри­
    ємств, у тому числі з іноземними інвестиціями;

  4. вирішення відповідно до закону питань регулювання зе­
    мельних відносин;

  5. затвердження відповідно до закону ставок земельного по­
    датку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що
    с у власності відповідних територіальних громад;

  6. вирішення відповідно до закону питань про надання до­
    зволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого
    значення, а також про скасування такого дозволу;

129

5 В. Кравченко

37) прийняття рішень про організацію територій і об'єктів
природно-заповідного фонду місцевого значення та інших тери­
торій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до
відповідних державних органів щодо оголошення природних та
інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або
наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які
охороняються законом;

  1. надання відповідно до законодавства згоди на розміщення
    на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічно­
    го впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає
    відповідну територію;

  2. створення відповідно до закону міліції, яка утримується за
    рахунок коштів відповідного місцевого бюджету; затвердження і
    звільнення керівників та дільничних інспекторів цієї міліції;

  3. заслуховування повідомлень керівників органів внутріш­
    ніх справ про їх діяльність щодо охорони громадського порядку
    на відповідній території, порушення перед відповідними органа­
    ми вищого рівня питання про звільнення з посади керівників цих
    органів у разі визнання їх діяльності незадовільною;

  4. прийняття рішень з питань адміністративно-територіаль­
    ного устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими зако­
    нами;

  5. затвердження в установленому порядку місцевих містобу­
    дівних програм, генеральних планів забудови відповідних населе­
    них пунктів, іншої містобудівної документації;

  6. затвердження договорів, укладених сільським, селищним,
    міським головою від імені ради, з питань, віднесених до її виклю­
    чної компетенції;

  7. встановлення відповідно до законодавства правил з пи­
    тань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в
    ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в
    громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністра­
    тивну відповідальність;

  8. прийняття у межах, визначених законом, рішень з питань
    боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за пору­
    шення яких передбачено адміністративну відповідальність;

  9. прийняття рішень, пов'язаних із створенням спеціальних
    вільних та інших зон, змінами в статусі цих зон, внесення до від­
    повідних органів пропозицій з цих питань; надання згоди на ство­
    рення таких зон за ініціативою Президента України або Кабінету
    Міністрів України;

  10. прийняття рішення про дострокове припинення повнова­
    жень органів територіальної самоорганізації населення у випад­
    ках, передбачених цим Законом;

  11. затвердження статуту територіальної громади;

  12. затвердження відповідно до закону Положення про зміст,
    опис та порядок використання символіки територіальної громади;

  13. вирішення відповідно до закону питання про мову (мови),
    якою користуються у своїй роботі рада, її виконавчий орган та
    яка використовується в офіційних оголошеннях;

130

51) надання згоди на передачу об'єктів з державної у кому­нальну власність та прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальної у державну власність.

(частину І статті 26 доповнено пунктом 51 згідно із Зако­ном України від 06.10.98р. № 163-Ш)

2. Виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з ра­йонним поділом), крім питань, зазначених у частині першій цієї статті, вирішуються такі питання:

  1. визначення обсягу і меж повноважень, які здійснюють ра­
    йонні у містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи в
    інтересах територіальних громад районів у містах;

  2. встановлення нормативів централізації коштів від земе­
    льного податку на спеціальних бюджетних рахунках районів
    міста.

ГЛАВА 2. ПОВНОВАЖЕННЯ ВИКОНАВЧИХ ОРГАНІВ СІЛЬСЬКИХ, СЕЛИЩНИХ, МІСЬКИХ РАД

Стаття 27. Повноваження у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

  1. підготовка програм соціально-економічного та культурного
    розвитку сіл, селищ, міст, цільових програм з інших питань само­
    врядування, подання їх на затвердження ради, організація їх ви­
    конання; подання раді звітів про хід і результати виконання цих
    програм;

  2. забезпечення збалансованого економічного та соціального
    розвитку відповідної території, ефективного використання приро­
    дних, трудових і фінансових ресурсів;

  3. забезпечення складання балансів фінансових, трудових ре­
    сурсів, грошових доходів і видатків, необхідних для управління
    соціально-економічним і культурним розвитком відповідної тери­
    торії, а також визначення потреби у місцевих будівельних матері­
    алах, паливі;

  4. розгляд проектів планів підприємств і організацій, які на­
    лежать до комунальної власності відповідних територіальних
    громад, внесення до них зауважень і пропозицій, здійснення кон­
    тролю за їх виконанням;

  5. попередній розгляд планів використання природних ресур­
    сів місцевого значення на відповідній території, пропозицій щодо
    розміщення, спеціалізації та розвитку підприємств і організацій
    незалежно від форм власності, внесення у разі потреби до відпо­
    відних органів виконавчої влади пропозицій з цих питань;

б) подання до районних, обласних рад необхідних показників
та внесення пропозицій до програм соціально-економічного та
культурного розвитку відповідно районів і областей, а також до
планів підприємств, установ та організацій незалежно від форм
власності, розташованих на відповідній території, з питань, по-

5* 131

в'язаних із соціально-економічним та культурним розвитком те­риторії, задоволенням потреб населення;

  1. залучення на договірних засадах підприємств, установ та
    організацій незалежно від форм власності до участі в комплекс­
    ному ссціально-економічному розвитку сіл, селищ, міст, коорди­
    нація цієї роботи на відповідній території;

  2. розміщення на договірних засадах замовлень на виробниц­
    тво продукції, виконання робіт (послуг), необхідних для територі­
    альної громади, на підприємствах, в установах та організаціях;

б) делеговані повноваження:

  1. розгляд і узгодження планів підприємств, установ та орга­
    нізацій, що не належать до комунальної власності відповідних
    територіальних громад, здійснення яких може викликати негатив­
    ні соціальні, демографічні, екологічні та інші наслідки, підготовка
    до них висновків і внесення пропозицій до відповідних органів;

  2. статистичний облік громадян, які постійно або тимчасово
    проживають на відповідній території.

Стаття 28. Повноваження в галузі бюджету, фінансів і цін До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

  1. складання проекту місцевого бюджет)', подання його на за­
    твердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету;
    щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати
    виконання бюджету; підготовка і подання відповідно до район­
    них, обласних рад необхідних фінансових показників і пропозицій
    щодо складання проектів районних і обласних бюджетів;

  2. встановлення в порядку і межах, визначених законодавст­
    вом, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних
    та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями
    комунальної власності відповідної територіальної громади; пого­
    дження в установленому порядку цих питань з підприємствами,
    установами та організаціями, які не належать до комунальної вла­
    сності;

  3. встановлення за узгодженим рішенням відповідних рад по­
    рядку використання коштів та іншого майна, що перебувають у
    спільній власності територіальних громад;

  4. здійснення в установленому порядку фінансування видат­
    ків з місцевого бюджету;

  5. залучення на договірних засадах коштів підприємств, уста­
    нов та організацій незалежно від форм власності, розташованих
    на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних
    коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайо­
    вих засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на
    заходи щодо охорони навколишнього природного середовища;

б) об'єднання на договірних засадах коштів відповідного міс­
цевого бюджету та інших місцевих бюджетів для виконання спі­
льних проектів або для спільного фінансування комунальних під­
приємств, установ та організацій, вирішення інших питань, що
стосуються спільних інтересів територіальних громад;

132

б) делеговані повноваження:

  1. здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням
    зобов'язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємст­
    вах і в організаціях незалежно від форм власності;

  2. здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням
    цін і тарифів;

  3. сприяння здійсненню інвестиційної діяльності на відповід­
    ній території.

Стаття 29. Повноваження щодо управління комунальною власністю

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

  1. управління в межах, визначених радою, майном, що нале­
    жить до комунальної власності відповідних територіальних гро­
    мад;

  2. встановлення порядку та здійснення контролю за викорис­
    танням прибутків підприємств, установ та організацій комуналь­
    ної власності відповідних територіальних громад;

  3. заслуховування звітів про роботу керівників підприємств,
    установ та організацій комунальної власності відповідних терито­
    ріальних громад;

  4. підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо по­
    рядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих
    програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності,
    які не підлягають приватизації; організація виконання цих про­
    грам; підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо
    визначення сфер господарської діяльності та переліку об'єктів,
    які можуть надаватися у концесію; подання раді письмових звітів
    про хід та результати відчуження комунального майна;

(підпункт 4 пункту «а» статті 29 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.07.99р. № 997-XIV)

б) делеговане повноваження:

погодження в установленому порядку кандидатур для призна­чення на посаду керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, які перебувають у держа­вній власності.

Стаття ЗО. Повноваження в галузі житлово-комунального го­сподарства, побутового, торговельного обслуговування, громад­ського харчування, транспорту і зв'язку

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

  1. управління об'єктами житлово-комунального господарства,
    побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку,
    що перебувають у комунальній власності відповідних територі­
    альних громад, забезпечення їх належного утримання та ефектив­
    ної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню;

  2. облік громадян, які відповідно до законодавства потребу­
    ють поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно

133

до законодавства житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, бу­динків і споруд, що належать до комунальної власності;

  1. сприяння розширенню житлового будівництва, подання
    громадянам, які мають потребу в житлі, допомоги в будівництві
    житла, в отриманні кредитів, у тому числі пільгових, та субсидій
    для будівництва чи придбання житла; подання допомоги власни­
    кам квартир (будинків) в їх обслуговуванні та ремонті; сприяння
    створенню об'єднань співвласників багатоквартирних будинків,
    реєстрація таких об'єднань;

  2. реєстрація житлово-будівельних і гаражних кооперативів;
    прийняття рішень про організацію стоянок автомобільного транс­
    порту, здійснення контролю за їх діяльністю відповідно до закону;

  3. забезпечення соціально-культурних закладів, які нале­
    жать до комунальної власності відповідних територіальних гро­
    мад, а також населення паливом, електроенергією, газом та ін­
    шими енергоносіями; вирішення питань водопостачання, відве­
    дення та очищення стічних вод; здійснення контролю за якістю
    питної води;

  4. вирішення питань збирання, транспортування, утилізації та
    знешкодження побутових відходів, знешкодження та захоронения
    трупів тварин;

  5. організація благоустрою населених пунктів, залучення на
    договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-
    технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно
    від форм власності, а також населення; здійснення контролю за
    станом благоустрою виробничих територій, організації озеленен­
    ня, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпо­
    чинку громадян;

  6. організація місцевих ринків, ярмарків, сприяння розвитку
    всіх форм торгівлі;

  7. встановлення зручною для населення режиму роботи під­
    приємств комунального господарства, торгівлі та громадського
    харчування, побутового обслуговування, що належать до кому­
    нальної власності відповідних територіальних громад;

  1. затвердження маршрутів і графіків руху місцевого паса­
    жирського транспорту незалежно від форм власності, узгодження
    цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту у
    випадках, передбачених законодавством;

  2. забезпечення утримання в належному стані кладовищ, ін­
    ших місць поховання та їх охорони;

  3. залучення на договірних засадах підприємств, установ та
    організацій, що не належать до комунальної власності відповід­
    них територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення
    засобами транспорту і зв'язку;

  4. надання дозволу в порядку, встановленому законодавст­
    вом, на розміщення реклами;

б) делеговані повноваження:

1) здійснення заходів щодо розширення та вдосконалення ме­режі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі,

громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв'язку;

  1. здійснення відповідно до законодавства контролю за нале­
    жною експлуатацією та організацією обслуговування населення
    підприємствами житлово-комунального господарства, торгівлі та
    громадського харчування, побутового обслуговування, транспор­
    ту, зв'язку, за технічним станом, використанням та утриманням
    інших об'єктів нерухомого майна усіх форм власності; прийняття
    рішень про скасування даного ними дозволу на експлуатацію
    об'єктів у разі порушення екологічних, санітарних правил, інших
    вимог законодавства;

  2. здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо
    захисту прав споживачів;

  3. встановлення за погодженням з власниками зручного для
    населення режиму роботи розташованих на відповідній території
    підприємств, установ та організацій сфери обслуговування неза­
    лежно від форм власності",

  4. облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення
    контролю за його використанням;

  5. надання відповідно до закону громадянам, які потребують
    соціального захисту, безоплатного житла або за доступну для них
    плату;

  6. здійснення контролю за станом квартирного обліку та до­
    держанням житлового законодавства на підприємствах, в устано­
    вах та організаціях, розташованих на відповідній території, неза­
    лежно від форм власності;

  7. видача ордерів на заселення жилої площі в будинках дер­
    жавних та комунальних організацій;

  8. облік нежилих приміщень на відповідній території незале­
    жно від форм власності, внесення пропозицій їх власникам щодо
    використання таких приміщень для задоволення потреб територі­
    альної громади;

10) облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухо­
мого майна незалежно від форм власності.

Стаття 31. Повноваження у галузі будівництва І. До відання виконавчих органів сільських, селищних, місь­ких рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

  1. організація за рахунок власних коштів і на пайових засадах
    будівництва, реконструкції і ремонту об'єктів комунального гос­
    подарства та соціально-культурного призначення, жилих будин­
    ків, а також шляхів місцевого значення;

  2. виконання або делегування на конкурсній основі генераль­
    ній будівельній організації (підрядній організації) функцій замов­
    ника на будівництво, реконструкцію і ремонт житла, інших
    об'єктів соціальної та виробничої інфраструктури комунальної
    власності;

  3. розгляд і внесення до відповідних органів виконавчої влади
    пропозицій до планів і програм будівництва та реконструкції
    об'єктів на відповідній території;

134

135

  1. залучення на договірних засадах підприємств, установ та
    організацій незалежно від форм власності до участі в розвитку
    потужностей будівельної індустрії і промисловості будівельних
    матеріалів, у створенні, розвитку та реконструкції об'єктів інже­
    нерного забезпечення і транспортного обслуговування;

  2. визначення у встановленому законодавством порядку від­
    повідно до рішень ради території, вибір, вилучення (викуп) і на­
    дання землі для містобудівних потреб, визначених містобудівною
    документацією;

  3. підготовка і подання на затвердження ради відповідних мі­
    сцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови на­
    селених пунктів, іншої містобудівної документації;

  4. встановлення на відповідній території режиму використан­
    ня та забудови земель, на яких передбачена перспективна місто­
    будівна діяльність;

  5. координація на відповідній території діяльності суб'єктів
    містобудування щодо комплексної забудови населених пунктів;

  6. надання відповідно до законодавства дозволу на спору­
    дження об'єктів містобудування незалежно від форм власності;

б) делеговані повноваження:

  1. прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єк­
    тів у порядку, встановленому законодавством;

  2. організація роботи, пов'язаної зі створенням і веденням мі­
    стобудівного кадастру населених пунктів;

  3. здійснення в установленому порядку державного контролю
    за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної доку­
    ментації при плануванні та забудові відповідних територій; зупи­
    нення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проЕо-
    диться з порушенням містобудівної документації і проектів окре­
    мих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому
    природному середовищу;

  4. здійснення контролю за забезпеченням надійності та без­
    печності будинків і споруд незалежно від форм власності в райо­
    нах, що зазнають впливу небезпечних природних і техногенних
    явищ та процесів;

  5. організація охорони, реставрації та використання пам'яток
    історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-пар­
    кових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників;

  6. вирішення відповідно до законодавства спорів з питань мі­
    стобудування.

2. До відання виконавчих органів міських рад (за винятком міст районного значення), крім повноважень, зазначених у пункті «б» частини першої цієї статті, належить також видача забудов­никам архітектурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування, будівництво, реконструкцію будинків і споруд, бла­гоустрій територій та надання дозволу на проведення цих робіт.

Стаття 32. Повноваження у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

136

а) власні (самоврядні) повноваження:

  1. управління закладами освіти, охорони здоров'я, культури,
    фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, які належать тери­
    торіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими
    закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-
    технічного та фінансового забезпечення;

  2. забезпечення здобуття неповнолітніми повної загальної се­
    редньої освіти; створення необхідних умов для виховання дітей,
    молоді, розвитку їх здібностей, трудового навчання, професійної
    орієнтації, продуктивної праці учнів; сприяння діяльності дошкі­
    льних та позашкільних навчально-виховних закладів, дитячих,
    молодіжних та науково-просвітницьких організацій;

  3. створення при загальноосвітніх навчальних закладах кому­
    нальної власності фонду загальнообов'язкового навчання за раху­
    нок коштів місцевого бюджету, залучених з_цією метою на дого­
    вірних засадах коштів підприємств, установ та організацій неза­
    лежно від форм власності, а також коштів населення, інших
    джерел; контроль за використанням коштів цього фонду за при­
    значенням;

  4. забезпечення регулярного безкоштовного підвезення до мі­
    сця навчання і додому школярів;

  5. вирішення питань про надання професійним творчим пра­
    цівникам на пільгових умовах у користування приміщень під
    майстерні, студії та лабораторії, необхідних для їх творчої діяль­
    ності;

б) організація медичного обслуговування та харчування у за­
кладах освіти, культури, фізкультури і спорту, оздоровчих закла­
дах, які належать територіальним громадам або передані їм;

  1. створення умов для розвитку культури, сприяння відро­
    дженню осередків традиційної народної творчості, національно-
    культурних традицій населення, художніх промислів і ремесел;

  2. сприяння роботі творчих спілок, національно-культурних
    товариств, асоціацій, інших громадських та неприбуткових орга­
    нізацій, які діють у сфері охорони здоров'я, культури, фізкульту­
    ри і спорту, роботи з молоддю;

  3. створення умов для занять фізичною культурою і спортом
    за місцем проживання населення та в місцях масового відпочинку;

6) делеговані повноваження:

  1. забезпечення у межах наданих повноважень доступності і
    безоплатності освіти та медичного обслуговування на відповідній
    території, можливості навчання в школах державною та рідною
    мовою, вивчення рідної мови у державних і комунальних нав­
    чальних закладах або через національно-культурні товариства;

  2. забезпечення відповідно до закону розвитку всіх видів
    освіти і медичного обслуговування, розвитку і вдосконалення
    мережі освітніх і лікувальних закладів усіх форм власності, фізи­
    чної культури і спорту, визначення потреби та формування замо­
    влень на кадри для цих закладів, укладення договорів на підго­
    товку спеціалістів, організація роботи щодо удосконалення квалі­
    фікації кадрів;

137

  1. забезпечення відповідно до законодавства пільгових категорій
    населення лікарськими засобами та виробами медичного призначення;

  2. організація обліку дітей дошкільного та шкільного віку;

  3. подання допомоги випускникам шкіл у працевлаштуванні;

  4. забезпечення школярів, які навчаються в державних і ко­
    мунальних навчальних закладах, безоплатними підручниками,
    створення умов для самоосвіти;

  5. організація роботи щодо запобігання бездоглядності непо­
    внолітніх;

  6. вирішення відповідно до законодавства питань про повне
    державне утримання дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклу­
    вання батьків, у школах-інтернатах, дитячих будинках, у тому
    числі сімейного типу, професійно-технічних закладах освіти та
    утримання за рахунок держави осіб, які мають вади у фізичному
    чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових нав­
    чальних закладах, у спеціальних навчальних закладах, про надан­
    ня громадянам пільг на утримання дітей у школах-інтернатах,
    інтернатах при школах, а також щодо оплати харчування дітей у
    школах (фупах з подовженим днем);

  7. вирішення питань про надання неповнолітнім, студентам,
    пенсіонерам та інвалідам права на безкоштовне і пільгове корис­
    тування об'єктами культури, фізкультури і спорту, а також визна­
    чення порядку компенсації цим закладам вартості послуг, нада­
    них безкоштовно або на пільгових умовах;

  1. забезпечення охорони пам'яток історії та культури, збе­
    реження та використання культурного надбання;

  2. реєстрація відповідно до законодавства статутів (поло­
    жень) розташованих на відповідній території закладів охорони
    здоров'я, навчально-виховних, культурно-освітніх, фізкультурно-
    оздоровчих закладів незалежно від форм власності; внесення
    пропозицій до відповідних органів про ліцензування індивідуаль­
    ної підприємницької діяльності у сфері охорони здоров'я.

Стаття 33. Повноваження у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища

1. До відання виконавчих органів сільських, селищних, місь­ких рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

  1. підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо
    встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за кори­
    стування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також
    надання під забудову та для інших потреб земель, що перебува­
    ють у власності територіальних громад; визначення в установле­
    ному порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установа­
    ми та організаціями незалежно від форм власності за забруднення
    довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за ко­
    ристування комунальними та санітарними мережами відповідних
    населених пунктів;

  2. підготовка і подання на затвердження ради проектів місце­
    вих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодер­
    жавних і регіональних програм охорони довкілля;

138

3) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо при­
йняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-запо­
відного фонду місцевого значення та інших територій, що підляга­
ють особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних держа­
вних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що ма­
ють екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ят­
ками природи, історії або культури, які охороняються законом;

4) справляння плати за землю;
б) делеговані повноваження:

  1. здійснення контролю за дотриманням земельного та при­
    родоохоронного законодавства, використанням і охороною зе­
    мель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого зна­
    чення, відтворенням лісів;

  2. реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація
    права користування землею і договорів на оренду землі; видача
    документів, що посвідчують право власності і право користуван­
    ня землею;

  3. організація і ведення земельно-кадастрової документації;

  4. погодження питань про надання дозволу на спеціальне ви­
    користання природних ресурсів загальнодержавного значення;

  5. вирішення земельних спорів у порядку, встановленому за­
    коном;

  6. здійснення необхідних заходів щодо ліквідації наслідків
    екологічних катастроф, стихійного лиха, епідемій, епізоотій, ін­
    ших надзвичайних ситуацій, інформування про них населення,
    залучення в установленому законом порядку до цих робіт підпри­
    ємств, установ та організацій, а також населення;

  7. визначення території для складування, зберігання або роз­
    міщення виробничих, побутових та інших відходів відповідно до
    законодавства;

  8. підготовка висновків щодо надання або вилучення в уста­
    новленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться
    органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

  9. погодження проектів землеустрою;

10) здійснення контролю за виконанням проектів і схем зем­
леустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою.

2. До відання виконавчих органів міських (за винятком міст районного значення) рад, крім повноважень, зазначених у пункті «б» частини першої цієї статті, належить координація на відпові­дній території діяльності місцевих землевпорядних органів, а та­кож спеціально уповноважених державних органів управління з охорони природи.

Стаття 34. Повноваження у сфері соціального захисту насе­лення

1. До відання виконавчих органів сільських, селищних, місь­ких рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

1) встановлення за рахунок власних коштів і благодійних над­ходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення;

139

  1. вирішення відповідно до законодавства питань про подан­
    ня допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці, сім'ям загиблих
    (померлих або визнаних такими, що пропали безвісти) військово­
    службовців, а також військовослужбовців, звільнених у запас
    (крім військовослужбовців строкової служби) або відставку, інва­
    лідам з дитинства, багатодітним сім'ям у будівництві індивіду­
    альних жилих будинків, проведенні капітального ремонту житла,
    у придбанні будівельних матеріалів; відведення зазначеним осо­
    бам у першочерговому порядку земельних ділянок для індивіду­
    ального будівництва, садівництва та городництва;

  2. організація для малозабезпечених громадян похилого віку,
    інвалідів будинків-інтернатів, побутового обслуговування, про­
    дажу товарів у спеціальних магазинах і відділах за соціально до­
    ступними цінами, а також безоплатного харчування;

  3. вирішення питань про надання за рахунок коштів місцевих
    бюджетів ритуальних послуг у зв'язку з похованням самотніх
    громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій мало­
    забезпечених громадян; подання допомоги на поховання грома­
    дян в інших випадках, передбачених законодавством;

б) делеговані повноваження:

  1. підготовка і подання на затвердження ради територіальних
    програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різ­
    них груп населення від безробіття, організація їх виконання;
    участь у розробленні територіальних програм зайнятості населення,
    що затверджуються відповідно районними, обласними радами;

  2. забезпечення здійснення передбачених законодавством захо­
    дів щодо поліпшення житлових і матеріально-побутових умов інва­
    лідів, ветеранів війни та праці, громадян, реабілітованих як жертви
    політичних репресій, військовослужбовців, а також військовослуж­
    бовців, звільнених у запас або відставку, сімей, які втратили году­
    вальника, багатодітних сімей, громадян похилого віку, які потре­
    бують обслуговування вдома, до влаштування в будинки інвалідів і
    громадян похилого віку, які мають потребу в цьому, дітей, що за­
    лишились без піклування батьків, на виховання в сім'ї громадян;

  3. вирішення відповідно до законодавства питань про надання
    пільг і допомоги, пов'язаних з охороною материнства і дитинства;

  4. вирішення у встановленому законодавством порядку пи­
    тань опіки і піклування;

  5. подання відповідно до законодавства одноразової допомо­
    ги громадянам, які постраждали від стихійного лиха;

  6. вирішення відповідно до законодавства питань про надання
    компенсацій і пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чор­
    нобильської катастрофи, в інших випадках, передбачених законо­
    давством;

  7. організація проведення оплачуваних громадських робіт для
    осіб, зареєстрованих як безробітні, а також учнівської та студент­
    ської молоді у вільний від занять час на підприємствах, в устано­
    вах та організаціях, що належать до комунальної власності, а та­
    кож за договорами - на підприємствах, в установах та організаці­
    ях, що належать до інших форм власності;

140

  1. здійснення контролю за забезпеченням соціального захисту
    працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці на
    підприємствах, в установах та організаціях, а також за якістю
    проведення атестації робочих місць, за умовами праці та надан­
    ням працівникам відповідно до законодавства пільг та компенса­
    цій за роботу у шкідливих умовах;

  2. участь у веденні колективних переговорів та укладенні те­
    риторіальних тарифних угод, вирішенні колективних трудових
    спорів (конфліктів) щодо підприємств, установ та організацій,
    розташованих на відповідній території; реєстрація колективних
    договорів і угод, здійснення контролю за їх виконанням;

  1. встановлення відповідно до законодавства розмірів і по­
    рядку виплати щомісячної допомоги особам, які здійснюють до­
    гляд за самотніми громадянами, які за висновком медичних за­
    кладів потребують постійного стороннього догляду;

  2. здійснення контролю за поданням відповідно до закону
    підприємствами, установами та організаціями всіх форм власнос­
    ті відомостей про наявність вільних робочих місць (посад); орга­
    нізація інформування населення про потребу підприємств, уста­
    нов та організацій усіх форм власності у працівниках;

  3. бронювання в порядку, встановленому законом, на підпри­
    ємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності
    робочих місць, призначених для працевлаштування осіб, які відпо­
    відно до законодавства потребують соціального захисту і не спро­
    можні конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких
    робочих місць; прийняття рішень про створення на підприємствах,
    в установах та організаціях спеціальних робочих місць для осіб з
    обмеженою працездатністю, організація професійної підготовки
    цих осіб; погодження проведення ліквідації таких робочих місць;

  4. державна реєстрація місцевих благодійних організацій і
    фондів, інших неприбуткових організацій.

2. До відання виконавчих органів сільських, селищних рад, крім повноважень, зазначених у пункті «б» частини першої цієї статті, належить також вирішення питань щодо надання праців­никам освіти, культури, охорони здоров'я, іншим категоріям гро­мадян, які працюють у сільській місцевості, встановлених законо­давством пільг.

Стаття 35. Повноваження в галузі зовнішньоекономічної діяльності

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

  1. укладення і забезпечення виконання у встановленому зако­
    нодавством порядку договорів з іноземними партнерами на при­
    дбання та реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг;

  2. сприяння зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств,
    установ та організацій, розташованих на відповідній території,
    незалежно від форм власності;

  3. сприяння у створенні на основі законодавства спільних з
    іноземними партнерами підприємств виробничої і соціальної ін-

141

фраструктури та інших об'єктів; залучення іноземних інвестицій для створення робочих місць; б) делеговані повноваження:

  1. організація та контроль прикордонної і прибережної торгівлі;

  2. створення умов для належного функціонування митних ор­
    ганів, сприяння їх діяльності;

  3. забезпечення на відповідній території в межах наданих по­
    вноважень реалізації міжнародних зобов'язань України.

Стаття 36. Повноваження в галузі оборонної роботи До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі делеговані повноваження:

  1. сприяння організації призову громадян на строкову війсь­
    кову та альтернативну (невійськову) службу, а також їх мобіліза­
    ції, підготовці молоді до служби в Збройних Силах України, ор­
    ганізації навчальних (перевірочних) та спеціальних військових
    зборів; забезпечення доведення до підприємств, установ та орга­
    нізацій незалежно від форм власності, а також населення наказу
    військового комісара про оголошення мобілізації;

  2. бронювання робочих місць для військовозобов'язаних на
    підприємствах, в установах та організаціях відповідно до законо­
    давства;

  3. організація та участь у здійсненні заходів, пов'язаних з мо­
    білізаційною підготовкою та цивільною обороною, на відповідній
    території;

  4. вирішення відповідно до законодавства питань, пов'язаних
    з наданням військовим частинам, установам, навчальним закла­
    дам Збройних Сил України службових приміщень і жилої площі,
    інших об'єктів, комунально-побутових послуг; здійснення конт­
    ролю за їх використанням, наданням послуг;

  5. сприяння організації виробництва і поставкам у війська
    підприємствами та організаціями, що належать до комунальної
    власності, замовленої продукції, послуг, енергоресурсів;

  6. здійснення заходів щодо створення належних умов для
    функціонування пунктів пропуску через Державний кордон
    України;

  7. сприяння прикордонним військам у підтриманні відповід­
    ного режиму на державному кордоні;

  8. здійснення заходів щодо військово-патріотичного вихован­
    ня населення.

Стаття 37. Повноваження щодо вирішення питань адмініст­ративно-територіального устрою

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі власні (самоврядні) повноваження:

  1. підготовка і внесення на розгляд ради питань щодо найме­
    нування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ,
    парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на терито­
    рії відповідного населеного пункту;

  2. підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо пи­
    тань адміністративно-територіального устрою в порядку і межах
    повноважень, визначених законом.

142

Стаття 38. Повноваження щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів грома­дян

І. До відання виконавчих органів сільських, селищних, місь­ких рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

  1. підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо
    створення відповідно до закону міліції, що утримується за раху­
    нок коштів місцевого самоврядування, вирішення питань про чи­
    сельність працівників такої міліції,, про витрати на їх утримання,
    здійснення матеріально-технічного забезпечення їх діяльності,
    створення для них необхідних житлово-побутових умов;

  2. сприяння діяльності органів суду, прокуратури, юстиції,
    служби безпеки, внутрішніх справ та адвокатури;

  3. внесення подань до відповідних органів про притягнення
    до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнорують законні
    вимоги та рішення рад і їх виконавчих органів, прийняті в межах
    їх повноважень;

  4. звернення до суду про визнання незаконними актів органів
    виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, під­
    приємств, установ та організацій, які обмежують права територі­
    альної громади, а також повноваження органів та посадових осіб
    місцевого самоврядування;

б) делеговані повноваження:

  1. забезпечення вимог законодавства щодо розгляду звернень
    громадян, здійснення контролю за станом цієї роботи на підпри­
    ємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності;

  2. вжиття у разі стихійного лиха, екологічних катастроф, епі­
    демій, епізоотій, пожеж, інших надзвичайних ситуацій необхідних
    заходів щодо забезпечення державного і громадського порядку,
    життєдіяльності підприємств, установ та організацій, врятування
    життя людей, захисту їх здоров'я, збереження матеріальних цін­
    ностей;

  3. вирішення відповідно до закону питань про проведення
    зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видо­
    вищних та інших масових заходів; здійснення контролю за забез­
    печенням при їх проведенні громадського порядку;

  4. розгляд справ про адміністративні правопорушення, відне­
    сені законом до їх відання; утворення адміністративних комісій та
    комісій з питань боротьби зі злочинністю, спрямування їх діяль­
    ності;

  5. вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до
    їх відання, реєстрація актів громадянського стану;

  6. здійснення в установленому порядку державної реєстрації
    підприємств та інших суб'єктів підприємницької діяльності, роз­
    ташованих на відповідній території, а також положень про органі­
    зації орендарів;

  7. реєстрація у встановленому порядку місцевих об'єднань
    громадян, органів територіальної самоорганізації населення, які
    створюються і діють відповідно до законодавства.

143

2. До відання виконавчих органів міських (за винятком міст районного значення) рад, крім повноважень, зазначених у пункті «б» частини першої цієї статті, належить:

  1. утворення комісій у справах неповнолітніх та спостереж­
    ної, спрямування їх діяльності;

  2. сприяння органам внутрішніх справ у забезпеченні додер­
    жання правил паспортної системи;

  3. вирішення спільно з відповідними органами Міністерства
    внутрішніх справ України питань щодо створення належних умов
    для служби та відпочинку особовому складу органів внутрішніх
    справ.

Стаття 39. Повноваження щодо відзначення державними на­городами, відзнаками Президента України та присвоєння почес­них звань України

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад розгля­дають клопотання підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і вносять у встановленому порядку до відпові­дних органів виконавчої влади подання про нагородження держа­вними нагородами, відзнаками Президента України та про при­своєння почесних звань України.

Стаття 40. Інші повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, крім по­вноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження.

Стаття 41. Особливості повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів

  1. Питання організації управління районами в містах нале­
    жать до компетенції міських рад.

  2. Районні у містах ради (у разі їх створення) та їх виконавчі
    органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють
    управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами,
    що належать до комунальної власності територіальних громад
    районів у містах, формують, затверджують, виконують відповідні
    бюджети та контролюють їх виконання, а також здійснюють інші
    повноваження, передбачені цим Законом, в обсягах і межах, що
    визначаються міськими радами.

  3. Обсяг і межі повноважень районних у містах рад та їх ви­
    конавчих органів визначаються відповідними міськими радами за
    узгодженням з районними у містах радами з урахуванням загаль­
    номіських інтересів та колективних потреб територіальних гро­
    мад районів у містах.

  4. Визначений міськими радами обсяг повноважень районних
    у місті рад та їх виконавчих органів не може змінюватися місь­
    кою радою без згоди відповідної районної у місті ради протягом
    даного скликання.

  5. Порядок формування, структура, форми діяльності район­
    них у містах рад та їх органів визначаються відповідно до цього
    та інших законів.

144

ГЛАВА 3. СІЛЬСЬКИЙ, СЕЛИЩНИЙ, МІСЬКИЙ ГОЛОВА

Стаття 42. Повноваження сільського, селищного, міського голови

  1. Повноваження сільського, селищного, міського голови по­
    чинаються з моменту оголошення відповідною сільською, селищ­
    ною, міською виборчою комісією на пленарному засіданні ради
    рішення про його обрання і закінчуються в момент вступу на цю
    посаду іншої обраної відповідно до закону особи, крім випадків
    дострокового припинення його повноважень.

  2. Повноваження сільського, селищного, міського голови мо­
    жуть бути припинені достроково у випадках, передбачених цим
    Законом.

  3. Сільський, селищний, міський голова:

  1. забезпечує здійснення у межах наданих законом повнова­
    жень органів виконавчої влади на відповідній території, додер­
    жання Конституції та законів України, виконання актів Президен­
    та України та відповідних органів виконавчої влади;

  2. організує в межах, визначених цим Законом, роботу відпо­
    відної ради та її виконавчого комітету;

  3. підписує рішення ради та її виконавчого комітету;

  4. вносить на розгляд ради пропозицію щодо кандидатури на
    посаду секретаря ради;

  5. вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і персо­
    нальний склад виконавчого комітету відповідної ради;

  6. вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури і шта­
    тів виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комі­
    тету;

  7. здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого ко­
    мітету;

  8. скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок
    денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради;

  9. забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм
    соціально-економічного та культурного розвитку, цільових про­
    грам з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту
    про його виконання, рішень ради з інших питань, що належать до
    її відання; оприлюднює затверджені радою програми, бюджет та
    звіти про їх виконання;

  1. призначає на посади та звільняє з посад керівників відді­
    лів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств,
    установ та організацій, що належать до комунальної власності
    відповідних територіальних громад;

  2. скликає загальні збори громадян за місцем проживання;

  3. забезпечує виконання рішень місцевого референдуму,
    відповідної ради, її виконавчого комітету;

13) є розпорядником бюджетних, позабюджетних цільових
(у тому числі валютних) коштів, використовує їх лише за призна­
ченням, визначеним радою;

145

  1. представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий
    комітет у відносинах з державними органами, іншими органами
    місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємства­
    ми, установами та організаціями незалежно від форм власності,
    громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до за­
    конодавства;

  2. звертається до суду щодо визнання незаконними актів ін­
    ших органів місцевого самоврядування, місцевих органів вико­
    навчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують
    права та інтереси територіальної громади, а також повноваження
    ради та її органів;

  3. укладає від імені територіальної громади, ради та її вико­
    навчого комітету договори відповідно до законодавства, а з пи­
    тань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на за­
    твердження відповідної ради;

  4. веде особистий прийом громадян;

  5. забезпечує на відповідній території додержання законо­
    давства щодо розгляду звернень громадян та їх об'єднань;

  6. здійснює інші повноваження місцевого самоврядування,
    визначені цим та іншими законами, якщо вони не віднесені до
    виключних повноважень ради або не віднесені радою до відання
    її виконавчих органів;

  7. видає розпорядження у межах своїх повноважень.

(згідно з Рішенням Конституційного Суду України від б лип­ня 1999 р. № 7-рп/99 дано офіційне тлумачення положенням ча­стини третьої статті 42)

4. Сільський, селищний, міський голова несе персональну
відповідальність за здійснення наданих йому законом повнова­
жень.

(згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 6 лип­ня 1999 р. № 7-рп/99 дано офіційне тлумачення положенням ча­стини четвертої статті 42)

5. При здійсненні наданих повноважень сільський, селищний,
міський голова є підзвітним, підконтрольним і відповідальним
перед територіальною громадою, відповідальним - перед відпові­
дною радою, а з питань здійснення виконавчими органами ради
повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним
відповідним органам виконавчої влади.

(згідно з Рішенням Конституційного Суду України від б лип­ня 1999 р. № 7-рп/99 дано офіційне тлумачення положенням ча­стини п 'ятої статті 42)

6. Сільський, селищний, міський голова не рідше одного разу
на рік звітує про свою роботу перед територіальною громадою на
відкритій зустрічі з громадянами. На вимогу не менше половини
депутатів відповідної ради сільський, селищний, міський голова
зобов'язаний прозвітувати перед радою про роботу виконавчих
органів ради у будь-який визначений ними термін.

(згідно з Рішенням Конституційного Суду України від б лип­ня 1999 р. № 7-рп/99 дано офіційне тлумачення положенням ча­стини шостої статті 42)

146

ГЛАВА 4. ПОВНОВАЖЕННЯ РАЙОННИХ І ОБЛАСНИХ РАД

Стаття 43. Питання, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях

1. Виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ра­ди вирішуються такі питання:

і) обрання голови ради, заступника голови ради, звільнення їх з посади;

  1. утворення, обрання і ліквідація постійних та інших комісій
    ради, зміна їх складу, обрання голів комісій;

  2. утворення президії (колегії) ради, затвердження положення
    про неї;

  3. затвердження за пропозицією голови ради структури, чисе­
    льності виконавчого апарату ради, витрат на утримання ради та її
    виконавчого апарату;

  4. затвердження регламенту ради;

  5. затвердження плану роботи ради, заслуховування звіту про
    його виконання;

  1. заснування засобів масової інформації відповідної ради,
    призначення і звільнення їх керівників;

  2. заслуховування звітів постійних комісій, керівників орга­
    нів, які рада утворює, обирає та призначає;

  3. розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по них;

  1. прийняття рішень щодо дострокового припинення повно­
    важень депутата ради в порядку, встановленому законодавством;

  2. визначення відповідно до закону кількісного складу ради;

  3. прийняття за пропозицією територіальних громад рішення
    щодо проведення консультативного опитування з питань, які сто­
    суються їх спільних інтересів;

  4. здійснення відповідно до закону повноважень щодо орга­
    нізації проведення всеукраїнських референдумів та виборів орга­
    нів державної влади і місцевого самоврядування;

  5. затвердження відповідно до закону Положення про зміст,
    опис та порядок використання символіки району, області;

  6. прийняття рішень щодо об'єднання в асоціації, вступ до
    асоціацій та інших форм добровільних об'єднань органів місцево­
    го самоврядування, що представляють спільні інтереси територі­
    альних громад, а також про вихід із них;

  7. затвердження програм соціально-економічного та культу­
    рного розвитку відповідно району, області, цільових програм з
    інших питань, заслуховування звітів про їх виконання;

  8. затвердження відповідно районних, обласних бюджетів,
    внесення змін до них, затвердження звітів про їх виконання;

  9. розподіл переданих з державного бюджету коштів у ви­
    гляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами,
    місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст
    районного значення;

  10. вирішення за дорученням відповідних рад питань про про­
    даж, передачу в оренду, концесію або під заставу об'єктів кому­
    нальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних

147

громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку;

(пункт 19 частини першої статті 43 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.07.99р. М 997-XIV)

  1. вирішення в установленому законом порядку питань щодо
    управління об'єктами спільної власності територіальних громад
    сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні
    районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників;

  2. вирішення відповідно до закону питань регулювання зе­
    мельних відносин;

  3. вирішення відповідно до закону питань про надання до­
    зволу на спеціальне використання природних ресурсів відповідно
    районного, обласного значення, а також про скасування такого
    дозволу;

  4. встановлення правил користування водозабірними спору­
    дами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших
    потреб населення, зон санітарної охорони джерел водопостачан­
    ня, обмеження або заборони використання підприємствами пит­
    ної води у промислових цілях;

  5. прийняття рішень про організацію територій і об'єктів
    природно-заповідного фонду місцевого значення та інших тери­
    торій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до
    відповідних державних органів про оголошення природних та
    інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або
    наукову цінність, пам'ятками історії або культури, які охороняю­
    ться законом;

  6. прийняття за пропозицією відповідних сільських, селищ­
    них, міських рад рішень, пов'язаних зі створенням спеціальних
    вільних та інших зон, зміною у статусі цих зон, внесення до від­
    повідних органів пропозицій з цих питань;

  7. прийняття рішень з питань адміністративно-територіаль­
    ного устрою в межах і в порядку, визначених законом;

  8. прийняття рішень щодо делегування місцевим державним
    адміністраціям окремих повноважень районних, обласних рад;

  9. заслуховування звітів голів місцевих державних адмініст­
    рацій, їх заступників, керівників управлінь, відділів та інших
    структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій про
    виконання програм соціально-економічного та культурного роз­
    витку, бюджету, рішень ради із зазначених питань, а також про
    здійснення місцевими державними адміністраціями делегованих
    їм радою повноважень;

  10. прийняття рішення про недовіру голові відповідної місце­
    вої державної адміністрації;

  11. прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання
    незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підпри­
    ємств, установ та організацій, які обмежують права територіаль­
    них громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження
    районних, обласних рад та їх органів;

  12. внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо
    голови відповідної місцевої державної адміністрації;

148

32) надання згоди на передачу об'єктів з державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст та прийняття рішень про передачу об'єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управ­лінні районних, обласних рад, у державну власність.

(частину першу статті 43 доповнено пунктом 32 згідно із Законом України від 06.10.98 р. № 163-XIV)

  1. Районні і обласні ради можуть розглядати і вирішувати на
    пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їх відання цим
    та іншими законами.

  2. Крім питань, зазначених у частині першій цієї статті, ви­
    ключно на пленарних засіданнях обласних рад вирішуються такі
    питання:

  1. затвердження відповідно до законодавства правил забудови
    і благоустрою населених пунктів області;

  2. прийняття у межах, що визначаються законами, рішень з
    питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, які
    передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність;

  3. встановлення відповідно до закону місцевого збору за про­
    їзд по території прикордонних областей автотранспорту, що пря­
    мує за кордон, визначення порядку його сплати;

  4. прийняття рішень про віднесення лісів до категорії захис-
    ності, а також про поділ лісів за розрядами такс у випадках і по­
    рядку, передбачених законом.

Стаття 44. Делегування повноважень районних і обласних рад відповідним місцевим державним адміністраціям

1. Районні, обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям такі повноваження:

  1. підготовка і внесення на розгляд ради проектів програм со­
    ціально-економічного та культурного розвитку відповідно райо­
    нів і областей, цільових програм з інших питань, а в місцях ком­
    пактного проживання національних меншин - також програм їх
    національно-культурного розвитку, проектів рішень, інших мате­
    ріалів з питань, передбачених цією статтею; забезпечення вико­
    нання рішень ради;

  2. підготовка пропозицій до програм соціально-економічного
    та культурного розвитку відповідно областей та загальнодержав­
    них програм економічного, науково-технічного, соціального та
    культурного розвитку України;

  3. забезпечення збалансованого економічного і соціального
    розвитку відповідної території, ефективного використання приро­
    дних, трудових і фінансових ресурсів;

  1. підготовка і подання до відповідних органів виконавчої
    влади фінансових показників і пропозицій до проекту Державного
    бюджету України;

  2. сприяння інвестиційній діяльності на території району, об­
    ласті;

  3. об'єднання на договірних засадах коштів підприємств,
    установ та організацій, розташованих на відповідній території, і
    населення, а також бюджетних коштів на будівництво, реконстру-

149

кцію, ремонт та утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури, шляхів місцевого значення та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища;

  1. залучення в порядку, встановленому законом, підприємств,
    установ та організацій, які не належать до комунальної власності,
    до участі в обслуговуванні населення відповідної території, коор­
    динація цієї роботи;

  2. затвердження маршрутів і графіків руху місцевого паса­
    жирського транспорту незалежно від форм власності, узгодження
    цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту;

  3. підготовка питань про визначення у встановленому зако­
    ном порядку території, вибір, вилучення (викуп) і надання землі
    для містобудівних потреб, визначених містобудівною документа­
    цією;

  1. організація охорони, реставрації, використання пам'яток
    історії та культури, архітектури і містобудування, палацово-
    паркових, паркових та садибних комплексів, природних заповід­
    ників місцевого значення;

  2. підготовка висновків щодо проектів місцевих містобудів­
    них програм відповідних адміністративно-територіальних оди­
    ниць, що затверджуються сільськими, селищними, міськими ра­
    дами;

  3. видача відповідно до законодавства забудовникам архіте­
    ктурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування,
    будівництво, реконструкцію будинків і споруд, благоустрій тери­
    торій та надання дозволу на проведення цих робіт;

  4. забезпечення відповідно до законодавства розвитку науки,
    усіх видів освіти, охорони здоров'я, культури, фізичної культури і
    спорту, туризму; сприяння відродженню осередків традиційної
    народної творчості, національно-культурних традицій населення,
    художніх промислів і ремесел, роботі творчих спілок, національ­
    но-культурних товариств, асоціацій, інших громадських та непри­
    буткових організацій, які діють у сфері освіти, охорони здоров'я,
    культури, фізичної культури і спорту, сім'ї та молоді;

  5. підготовка і подання на затвердження ради пропозицій
    щодо організації територій і об'єктів природно-заповідного фон­
    ду місцевого значення та інших територій, що підлягають особ­
    ливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних
    органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, що мають
    екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ят­
    ками історії або культури, які охороняються законом;

  6. здійснення необхідних заходів щодо ліквідації наслідків
    екологічних катастроф, стихійного лиха, епідемій, епізоотій, ін­
    ших надзвичайних ситуацій, інформування про них населення,
    залучення в установленому законом порядку до цих робіт підпри­
    ємств, установ та організацій, а також населення;

  7. координація на відповідній території діяльності місцевих
    землевпорядних органів;

  8. здійснення контролю за використанням коштів, що над­
    ходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і

150

лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (ви­купом) земельних ділянок.

2. Крім повноважень, зазначених у частині першій цієї статті, обласні ради делегують обласним державним адміністраціям такі повноваження:

  1. визначення відповідно до закону розміру відрахувань під­
    приємствами, установами та організаціями, що надходять на роз­
    виток шляхів загального користування в області;

  2. погодження у випадках, передбачених законом, з відповід­
    ними сільськими, селищними, міськими радами питань щодо роз­
    поділу коштів за використання природних ресурсів, які надходять
    до фондів охорони навколишнього природного середовища;

  3. підготовка проектів рішень про віднесення лісів до катего­
    рії захисності, а також про поділ лісів за розрядами такс у випад­
    ках і порядку, передбачених законом;

  4. прийняття у встановленому законом порядку рішень про
    заборону використання окремих природних ресурсів загального
    користування;

  5. визначення відповідно до законодавства режиму викорис­
    тання територій рекреаційних зон;

  6. затвердження для підприємств, установ та організацій, роз­
    ташованих на відповідній території, лімітів викидів і скидів за­
    бруднюючих речовин у довкілля та лімітів розміщення відходів у
    випадках, передбачених законом.

ГЛАВА 5. ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ,

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ОРГАНІВ ТА ПОСАДОВИХ ОСІБ

МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 45. Порядок формування рад

  1. Сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх ство­
    рення), районні, обласні ради складаються з депутатів, які обира­
    ються населенням відповідної території на основі загального, рів­
    ного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

  2. Порядок організації і проведення виборів депутатів визна­
    чається законом.

  3. Загальний склад ради визначається радою відповідно до за­
    кону про вибори.

  4. Рада вважається правомочною за умови обрання не менш
    як двох третин депутатів від загального складу ради.

  5. У разі якщо до ради обрано менше двох третин її складу, до
    обрання необхідної кількості депутатів продовжує здійснювати
    повноваження рада попереднього скликання.

  6. У разі дострокового припинення повноважень деяких депу­
    татів, внаслідок чого до складу ради входить менш як дві третини
    депутатів, до обрання необхідної кількості депутатів така рада
    вважається правомочною за наявності більше половини депутатів
    від загального складу ради.

  7. Строк повноважень рад - чотири роки.

15!

Стаття 46. Сесія ради

  1. Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її ство­
    рення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно.
    Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань
    постійних комісій ради.

  2. Перша сесія новообраної сільської, селищної, міської, ра­
    йонної у місті ради скликається відповідною територіальною ви­
    борчою комісією не пізніш як через місяць після обрання ради у
    правомочному складі. її відкриває і веде голова цієї виборчої ко­
    місії. Він інформує раду про підсумки виборів депутатів та сіль­
    ського, селищного, міського голови і визнання їх повноважень.

  3. Першу сесію районної, обласної ради скликає і веде голова
    відповідної територіальної виборчої комісії.

  4. Наступні сесії ради скликаються: сільської, селищної, місь­
    кої- відповідно сільським, селищним, міським головою; районної
    у місті, районної, обласної- головою відповідної ради.

  5. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше
    одного разу на квартал.

  6. У разі немотивованої відмови сільського, селищного, місь-
    кого голови, голови районної у місті, районної, обласної ради або
    неможливості його скликати сесію ради сесія скликається: сільсь­
    кої, селищної, міської ради - секретарем сільської, селищної, мі­
    ської ради; районної у місті, районної, обласної ради - заступни­
    ком голови відповідної ради.

У цих випадках сесія скликається:

  1. відповідно до доручення сільського, селищного, міського
    голови (голови районної у місті, районної, обласної ради);

  2. якщо сільський, селищний, міський голова (голова район­
    ної у місті, районної, обласної ради) без поважних причин не
    скликав сесію у двотижневий строк після настання умов, пере­
    дбачених частиною сьомою цієї статті;

  3. якщо сесія не скликається сільським, селищним, міським
    головою (головою районної у місті, районної, обласної ради) у
    строки, передбачені цим Законом.

  1. Сесія сільської, селищної, міської, районної у місті ради
    повинна бути також скликана за пропозицією не менш як однієї
    третини депутатів від загального складу відповідної ради, вико­
    навчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті
    ради, а сесія районної, обласної ради - також за пропозицією не
    менш як однієї третини депутатів від загального складу відповід­
    ної ради або голови відповідної місцевої державної адміністрації.

  2. У разі якщо посадові особи, зазначені у частинах четвертій
    та шостій цієї статті, у двотижневий строк не скликають сесію на
    вимогу суб'єктів, зазначених у частині сьомій цієї статті, сесія
    може бути скликана депутатами відповідної ради, які становлять
    не менш як одну третину складу ради, або постійною комісією
    ради.

  3. Рішення про скликання сесії ради доводиться до відома де­
    путатів і населення не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових
    випадках - не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скли-

152

кання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд ради.

  1. Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває і веде
    відповідно сільський, селищний, міський голова, а у випадках,
    передбачених частиною шостою цієї статті, - секретар ради; се­
    сію районної у місті, районної, обласної ради - голова ради або
    його заступник. У випадку, передбаченому частиною восьмою
    цієї статті, сесію відкриває за дорученням групи депутатів, з ініці­
    ативи якої скликана сесія, один з депутатів, що входить до її скла­
    ду, а веде за рішенням ради - один з депутатів цієї ради.

  2. Сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні
    бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

  3. Пропозиції щодо питань на розгляд ради можуть вносити­
    ся сільським, селищним, міським головою, постійними комісіями,
    депутатами, виконавчим комітетом ради, головою місцевої дер­
    жавної адміністрації, головою районної, обласної ради, загальни­
    ми зборами громадян.

  4. Не пізніш як на другій сесії затверджується регламент робо­
    ти відповідної ради, а також положення про постійні комісії ради.

  5. Порядок скликання сесії ради, підготовки і розгляду нею
    питань, прийняття рішень ради про затвердження порядку денно­
    го сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи
    сесії визначаються регламентом ради.

  6. Протоколи сесій сільської, селищної, міської ради, при­
    йняті нею рішення підписуються сільським, селищним, міським
    головою, районної у місті, районної, обласної ради — головою
    відповідної ради, у разі їх відсутності - відповідно секретарем
    сільської, селищної, міської ради, заступником голови районної в
    місті, районної, обласної ради, а у випадку, передбаченому части­
    нами сьомою та дев'ятою цієї статті, - депутатом ради, який за
    дорученням депутатів головував на її засіданні.

  7. Сесії ради проводяться гласно. У разі необхідності рада
    може прийняти рішення про проведення закритого пленарного
    засідання.

Стаття 47. Постійні комісії ради

  1. Постійні комісії ради є органами ради, що обираються з
    числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підго­
    товки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за
    виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

  2. Постійні комісії обираються радою на строк її повноважень
    у складі голови і членів комісії. Всі інші питання структури комі­
    сії вирішуються відповідною комісією.

  3. До складу постійних комісій не можуть бути обрані сільсь­
    кий, селищний, міський голова, секретар сільської, селищної, мі­
    ської ради, голова районної у місті (у разі її створення), районної,
    обласної ради, їх заступники.

  4. Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціа­
    тивою попередньо розглядають проекти програм соціально-
    економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти
    про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання

153

про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соці­ально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують ви­сновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

  1. Постійні комісії попередньо розглядають кандидатури осіб,
    які пропонуються для обрання, затвердження, призначення або
    погодження відповідною радою, готують висновки з цих питань.

  2. Постійні комісії за дорученням ради, голови, заступника
    голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сіль­
    ської, селищної, міської ради або за власною ініціативою вивча­
    ють діяльність підзвітних і підконтрольних раді та виконавчому
    комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради орга­
    нів, а також з питань, віднесених до відання ради, місцевих дер­
    жавних адміністрацій, підприємств, установ та організацій, їх фі­
    ліалів і відділень незалежно від форм власності та їх посадових
    осіб, подають за результатами перевірки рекомендації на розгляд
    їх керівників, а в необхідних випадках — на розгляд ради або ви­
    конавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті
    ради; здійснюють контроль за виконанням рішень ради, виконав­
    чого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради.

  3. Постійні комісії у питаннях, які належать до їх відання, та в
    порядку, визначеному законом, мають право отримувати від кері­
    вників органів, підприємств, установ, організацій та їх філіалів і
    відділень необхідні матеріали і документи.

  4. Організація роботи постійної комісії ради покладається на
    голову комісії. Голова комісії скликає і веде засідання комісії, дає
    доручення членам комісії, представляє комісію у відносинах з
    іншими органами, об'єднаннями громадян, підприємствами, уста­
    новами, організаціями, а також громадянами, організує роботу по
    реалізації висновків і рекомендацій комісії. У разі відсутності
    голови комісії або неможливості ним виконувати свої повнова­
    ження з інших причин його функції здійснює заступник голови
    комісії або секретар комісії.

  5. Засідання постійної комісії скликається в міру необхідності
    і є правомочним, якщо в ньому бере участь не менш як половина
    від загального складу комісії.

  1. За результатами вивчення і розгляду питань постійні комі­
    сії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації
    постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального
    складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсу­
    тності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи
    засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії.

  2. Рекомендації постійних комісій підлягають обов'язковому
    розгляду органами, підприємствами, установами, організаціями,
    посадовими особами, яким вони адресовані. Про результати розг­
    ляду і вжиті заходи повинно бути повідомлено комісіям у встано­
    влений ними строк.

  3. Постійна комісія для вивчення питань, розробки проектів
    рішень ради може створювати підготовчі комісії і робочі групи з

154

залученням представників громадськості, вчених і спеціалістів. Питання, які належать до відання кількох постійних комісій, мо­жуть за ініціативою комісій, а також за дорученням ради, її голо­ви, заступника голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради розглядатися постій­ними комісіями спільно. Висновки і рекомендації, прийняті постійними комісіями на їх спільних засіданнях, підписуються головами відповідних постійних комісій.

  1. Депутати працюють у постійних комісіях на громадських
    засадах. За рішенням обласних рад голови постійних комісій з
    питань бюджету можуть працювати в раді на постійній основі.

  2. Постійні комісії є підзвітними раді та відповідальними пе­
    ред нею.

  3. Перелік, функціональна спрямованість і порядок організації
    роботи постійних комісій визначаються регламентом відповідної
    ради та Положенням про постійні комісії, що затверджується радою.

Стаття 48. Тимчасові контрольні комісії ради

  1. Тимчасові контрольні комісії ради є органами ради, які
    обираються з числа її депутатів для здійснення контролю з конк­
    ретно визначених радою питань, що належать до повноважень
    місцевого самоврядування. Контрольні комісії подають звіти і
    пропозиції на розгляд ради.

  2. Рішення про створення тимчасової контрольної комісії ра­
    ди, її назву та завдання, персональний склад комісії та її голову
    вважається прийнятим, якщо за це проголосувало не менше однієї
    третини депутатів від загального складу ради.

  3. Засідання тимчасових контрольних комісій ради проводя­
    ться, як правило, закриті. Депутати, які входять до складу тимча­
    сової контрольної комісії, та залучені комісією для участі в її ро­
    боті спеціалісти, експерти, інші особи не повинні розголошувати
    інформацію, яка стала їм відома у зв'язку з її роботою.

  4. Повноваження тимчасової контрольної комісії ради припи­
    няються з моменту прийняття радою остаточного рішення щодо
    результатів роботи цієї комісії, а також у разі припинення повно­
    важень ради, яка створила цю комісію.

Стаття 49. Депутат ради

  1. Повноваження депутата ради починаються з моменту офі­
    ційного оголошення відповідною територіальною виборчою ко­
    місією на сесії ради рішення про підсумки виборів та визнання
    повноважень депутатів і закінчуються в день першої сесії ради
    нового скликання. Повноваження депутата можуть бути припине­
    ні достроково у випадках, передбачених законом.

  2. Депутат представляє інтереси всієї територіальної громади,
    має всю повноту прав, що забезпечують його активну участь у
    діяльності ради та утворюваних нею органів, несе обов'язки пе­
    ред виборцями, радою та її органами, виконує їх доручення. Де­
    путат, крім секретаря ради, повинен входити до складу однієї з
    постійних комісій ради.

  3. На час сесій, засідань постійних комісій рад, а також для
    здійснення депутатських повноважень в інших, передбачених за-

155

коном випадках, депутат звільняється від виконання виробничих або службових обов'язків з відшкодуванням йому середнього за­робітку за основним місцем роботи та інших витрат, пов'язаних з депутатською діяльністю, за рахунок відповідного місцевого бю­джету.

  1. Депутат зобов'язаний брати участь у роботі сесій ради, за­
    сідань постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано.

  2. У разі пропуску депутатом протягом року більше половини
    пленарних засідань ради або засідань постійної комісії, невико­
    нання ним без поважних причин рішень і доручень ради та її ор­
    ганів відповідна рада може звернутися до виборців з пропозицією
    про відкликання такого депутата у встановленому законом порядку.

  3. Депутат має право ухвального голосу з усіх питань, які роз­
    глядаються на сесіях ради, а також на засіданнях постійної та ін­
    ших комісій ради, до складу яких його обрано.

  4. Депутат має право звернутися із запитом до керівників ра­
    ди та її органів, сільського, селищного, міського голови, керівни­
    ків органів, підприємств, установ та організацій незалежно від
    форм власності, розташованих або зареєстрованих на відповідній
    території, а депутат міської (міста обласного значення), районної,
    обласної ради - також до голови місцевої державної адміністрації
    з питань, віднесених до відання ради.

  5. Орган або посадова особа, до яких звернуто запит, зо­
    бов'язані дати усну чи письмову відповідь на запит на сесії ради у
    строки і в порядку, встановлені радою відповідно до закону. За
    результатами розгляду запиту рада приймає рішення.

  6. Пропозиції і зауваження, висловлені депутатами на сесії
    ради, або передані в письмовій формі головуючому на сесії, розг­
    лядаються радою чи за її дорученням постійними комісіями ради
    або надсилаються на розгляд підзвітним і підконтрольним їй ор­
    ганам та посадовим особам, які зобов'язані розглянути ці пропо­
    зиції і зауваження у строки, встановлені радою, і про вжиті заходи
    повідомити депутатові та раді.

  1. Депутат має право знайомитися з будь-якими офіційними
    документами, які зберігаються у відповідних органах місцевого
    самоврядування, та робити виписки, копіювання цих документів.

  2. Повноваження депутатів, порядок організації і гарантії
    депутатської діяльності визначаються Конституцією України, цим
    Законом, закономпро статус депутата, іншими законами.

Стаття 50. Секретар сільської, селищної, міської ради

  1. Секретар сільської, селищної, міської ради обирається за
    пропозицією сільського, селищного, міського голови відповідною
    радою з числа її депутатів на строк повноважень ради та працює в
    раді на постійній основі.

  2. Секретар сільської, селищної, міської ради не може сумі­
    щати свою службову діяльність з іншою посадою, у тому числі на
    громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої ро­
    боти в позаурочний час), займатися підприємницькою діяльністю,
    одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено за­
    коном.

156

3. Секретар сільської, селищної, міської ради:

  1. скликає сесії ради у випадках, передбачених частиною шо­
    стою статті 46 цього Закону; повідомляє депутатам і доводить до
    відома населення інформацію про час і місце проведення сесії
    ради, питання, які передбачається внести на розгляд ради;

  2. веде засідання ради та підписує її рішення у випадках, пе­
    редбачених частиною шостою статті 46 цього Закону;

  3. організує підготовку сесій ради, питань, що вносяться на
    розгляд ради;

  4. забезпечує своєчасне доведення рішень ради до виконавців
    і населення, організує контроль за їх виконанням;

  5. за дорученням сільського, селищного, міського голови ко­
    ординує діяльність постійних та інших комісій ради, дає їм дору­
    чення, сприяє організації виконання їх рекомендацій;

  6. сприяє депутатам ради у здійсненні їх повноважень;

  7. організує за дорученням ради відповідно до законодавства
    здійснення заходів, пов'язаних з підготовкою і проведенням ре­
    ферендумів та виборів до органів державної влади і місцевою
    самоврядування;

  8. забезпечує зберігання у відповідних органах місцевого са­
    моврядування офіційних документів, пов'язаних з місцевим само­
    врядуванням відповідної територіальної громади, забезпечує до­
    ступ до них осіб, яким це право надано у встановленому порядку;

9) вирішує за дорученням сільського, селищного, міського
голови або відповідної ради інші питання, пов'язані з діяльністю
ради та її органів.

  1. Секретар сільської ради може за рішенням ради одночасно
    здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету від­
    повідної ради.

  2. Повноваження секретаря сільської, селищної, міської ради
    можуть бути достроково припинені за рішенням відповідної ради.

Стаття 51. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті ради

  1. Виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної
    у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який
    утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після
    закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського
    голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійс­
    нює свої повноваження до сформування нового складу виконав­
    чого комітету.

  2. Кількісний склад виконавчого комітету визначається відпо­
    відною радою. Персональний склад виконавчого комітету сільсь­
    кої, селищної, міської ради затверджується радою за пропозицією
    сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради —
    за пропозицією голови відповідної ради.

  3. Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно
    сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради —
    голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського,
    селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих орга­
    нів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету,

157

а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих орга­нів ради, інших осіб.

  1. До складу виконавчого комітету сільської, селищної, місь­
    кої ради входить також за посадою секретар відповідної ради.

  2. Очолює виконавчий комітет сільської, селищної, міської
    ради відповідно сільський, селищний, міський голова, районної у
    місті ради - голова відповідної ради. У виконавчому комітеті
    сільської ради функції секретаря виконавчого комітету за рішен­
    ням ради може здійснювати секретар відповідної ради.

  3. Особи, які входять до складу виконавчого комітету, крім
    тих, хто працює у виконавчих органах ради на постійній основі,
    на час засідань виконавчого комітету, а також для здійснення по­
    вноважень в інших випадках звільняються від виконання вироб­
    ничих або службових обов'язків з відшкодуванням їм середнього
    заробітку за основним місцем роботи та інших витрат, пов'язаних
    з виконанням обов'язків члена виконавчого комітету, за рахунок
    коштів відповідного місцевого бюджету.

  4. На осіб, які входять до складу виконавчого комітету ради і
    працюють в ньому на постійній основі, поширюються вимоги
    щодо обмеження сумісності їх діяльності з іншою роботою (дія­
    льністю), встановлені цим Законом для сільського, селищного,
    міського голови.

  5. Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним
    раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень
    органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним
    органам виконавчої влади.

  6. До складу виконавчого комітету сільської, селищної, місь­
    кої, районної у місті ради не можуть входити депутати відповід­
    ної ради, крім секретаря ради.

Стаття 52. Повноваження виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради

  1. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної
    у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати
    питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів
    ради.

  2. Виконавчий комітет ради:

  1. попередньо розглядає проекти місцевих програм соціаль­
    но-економічного і культурного розвитку, цільових програм з ін­
    ших питань, місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань,
    що вносяться на розгляд відповідної ради;

  2. координує діяльність відділів, управлінь та інших виконав­
    чих органів ради, підприємств, установ та організацій, що нале­
    жать до комунальної власності відповідної територіальної грома­
    ди, заслуховує звіти про роботу їх керівників;

  3. має право змінювати або скасовувати акти підпорядкова­
    них йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а
    також їх посадових осіб.

3. Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про
розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відді­
лами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сіль-

158

ським, селищним, міським головою в межах повноважень, нада­них цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, місь­ких рад.

Стаття 53. Організація роботи виконавчого комітету сільсь­кої, селищної, міської, районної у місті ради

Основною формою роботи виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є його засідання. Засідання виконавчого комітету скликаються від­повідно сільським, селищним, міським головою (головою район­ної у місті ради), а в разі його відсутності чи неможливості здійс­нення ним цієї функції - заступником сільського, селищного, мі­ського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (районної у місті ради — заступником голови ради) в міру необ­хідності, але не рідше одного разу на місяць і є правомочними, якщо в них беруть участь більше половини від загального складу виконавчого комітету.

Стаття 54. Відділи, управління та інші виконавчі органи сільської, селищної, міської, районної у місті ради

  1. Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її ство­
    рення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може
    створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для
    здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих ор­
    ганів сільських, селищних, міських рад.

  2. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзві­
    тними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими
    її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голо­
    ві, голові районної у місті ради.

  3. Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів
    ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським,
    селищним, міським головою, головою районної у місті ради од­
    ноособово, а у випадках, передбачених законом,- за погодженням
    з відповідними органами виконавчої влади.

  4. Положення про відділи, управління та інші виконавчі орга­
    ни ради затверджуються відповідною радою.

Стаття 55. Голова районної, обласної, районної у місті ради

  1. Голова районної, обласної, районної у місті (у разі її ство­
    рення) ради обирається відповідною радою з числа її депутатів у
    межах строку повноважень ради таємним голосуванням.

  2. Голова ради виконує свої обов'язки до обрання голови ради
    нового скликання, крім випадків дострокового припинення пов­
    новажень голови ради відповідно до цього Закону.

  3. Голова ради працює у раді на постійній основі, не може мати
    інший представницький мандат, суміщати свою службову діяль­
    ність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (крім
    викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися
    підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток.

  4. У своїй діяльності голова ради с підзвітним раді і може бу­
    ти звільнений з посади радою, якщо за його звільнення проголо­
    сувало не менш як дві третини депутатів від загального складу
    ради шляхом таємного голосування.

159

  1. Питання про звільнення голови ради може бути внесено на
    розгляд ради на вимогу не менше третини депутатів від загально­
    го складу ради.

  2. Голова районної, обласної, районної у місті ради:

  1. скликає сесії ради, повідомляє депутатам і доводить до ві­
    дома населення інформацію про час і місце проведення сесії ради,
    питання, які передбачається внести на розгляд ради, веде засідан­
    ня ради;

  2. забезпечує підготовку сесій ради і питань, що вносяться на
    її розгляд, доведення рішень ради до виконавців, організує конт­
    роль за їх виконанням;

  3. представляє раді кандидатури для обрання на посаду заступ­
    ника голови ради; вносить на затвердження ради пропозиції щодо
    структури органів ради, її виконавчого апарату, витрат на їх утри­
    мання;

  4. вносить раді пропозиції щодо утворення і обрання постій­
    них комісій ради;

  5. координує діяльність постійних комісій ради, дає їм дору­
    чення, сприяє організації виконання їх рекомендацій;

  6. організує подання депутатам допомоги у здійсненні ними
    своїх повноважень;

  7. організує відповідно до законодавства проведення рефе­
    рендумів та виборів до органів державної влади і місцевого само­
    врядування;

  8. організує роботу президії (колегії") ради (у разі її створення);

  9. призначає і звільняє керівників та інших працівників стру­
    ктурних підрозділів виконавчого апарату ради;

  1. здійснює керівництво виконавчим апаратом ради;

  2. є розпорядником коштів, передбачених на утримання ра­
    ди та її виконавчого апарату;

  3. підписує рішення ради, протоколи сесій ради;

  4. забезпечує роботу по розгляду звернень громадян; веде
    особистий прийом громадян;

  5. забезпечує гласність у роботі ради та її органів, обгово­
    рення громадянами проектів рішень ради, важливих питань міс­
    цевого значення, вивчення громадської думки, оприлюднює рі­
    шення ради;

  6. представляє раду у відносинах з державними органами,
    іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями гро­
    мадян, трудовими колективами, адміністрацією підприємств,
    установ, організацій і громадянами, а також у зовнішніх відноси­
    нах відповідно до законодавства;

  7. за рішенням ради звертається до суду щодо визнання не­
    законними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств,
    установ та організацій, які обмежують права територіальних гро­
    мад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження район­
    них, обласних рад та їх органів;

  8. звітує перед радою про свою діяльність не менше одного
    разу на рік, а на вимогу не менш як третини депутатів - у визна­
    чений радою термін;

160

18) вирішує інші питання, доручені йому радою.

7. Голова районної, обласної, районної у місті ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Стаття 56, Заступник голови районної, обласної, районної у місті ради

1. Заступник голови районної, обласної, районної у місті
(у разі її створення) ради обирається відповідною радою у межах
строку її повноважень з числа депутатів цієї ради шляхом таємно­
го голосування і здійснює свої повноваження до обрання заступ­
ника голови ради нового скликання, крім випадків дострокового
припинення його повноважень.

  1. Заступник голови ради може бути достроково звільнений з
    посади за рішенням ради, яке приймається шляхом таємного го1
    лосування. Питання про його звільнення може бути внесено на
    розгляд ради на вимогу не менш як третини депутатів від загаль­
    ного складу ради або голови ради.

  2. Заступник голови ради в разі відсутності голови ради або
    неможливості виконання ним своїх обов'язків з інших причин
    здійснює повноваження голови відповідної ради.

  3. Заступник голови ради працює у раді на постійній основі.
    На нього поширюються вимоги щодо обмеження сумісності його
    діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлені цим Зако­
    ном для голови ради.

Стаття 57. Президія (колегія) районної, обласної ради

  1. Районна, обласна рада може утворити президію (колегію)
    ради. Президія (колегія) ради є дорадчим органом ради, який по­
    передньо готує узгоджені пропозиції і рекомендації з питань, що
    передбачається внести на розгляд ради. Президія (колегія) ради
    може приймати рішення, які мають дорадчий характер.

  2. До складу президії (колегії) ради входять голова ради, його
    заступник, голови постійних комісій ради, уповноважені предста­
    вники депутатських груп і фракцій,

  3. Президія (колегія) ради діє на основі Положення про неї,
    що затверджується радою.

Стаття 58. Виконавчий апарат районної, обласної ради

  1. Виконавчий апарат районної, обласної ради забезпечує
    здійснення радою повноважень, наданих їй Конституцією Украї­
    ни, цим та іншими законами.

  2. Виконавчий апарат ради здійснює організаційне, правове,
    інформаційне, аналітичне, матеріально-технічне забезпечення
    діяльності ради, її органів, депутатів, сприяє здійсненню відпові­
    дною радою взаємодії і зв'язків з територіальними громадами,
    місцевими органами виконавчої влади, органами та посадовими
    особами місцевого самоврядування.

  3. Виконавчий апарат ради утворюється відповідною радою.
    Його структура і чисельність, витрати на утримання встановлюю­
    ться радою за поданням її голоэ^ , , .,. .

: 4. Виконавчий апаратради за посадою очолює голова відпо­
відної ради. ;;; .

161

6 В. Кравченко

Стаття 59. Акти органів та посадових осіб місцевого само­врядування

  1. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та
    інші акти у формі рішень.

  2. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні піс­
    ля обговорення більшістю депутатів від загального складу ради,
    крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні
    результатів голосування до загального складу сільської, селищ­
    ної, міської ради включається сільський, селищний, міський
    голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і вра­
    ховується його голос.

  3. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поі­
    менним) або таємним голосуванням. Таємне голосування обо­
    в'язково проводиться у випадках, передбачених пунктами 4 і 16
    статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та Статтями 55, 56 цього
    Закону.

  4. Рішення сільської, селищної, міської ради у п'ятиденний
    строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським,
    селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд від­
    повідної ради із обгрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у
    двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада від­
    хилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підт­
    вердила попереднє рішення двома третинами депутатів від за­
    гального складу ради, воно набирає чинності.

  5. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають
    чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не вста­
    новлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

  6. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної
    у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень при­
    ймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на
    його засіданні більшістю голосів від загального складу виконав­
    чого комітету і підписуються сільським, селищним, міським го­
    ловою, головою районної у місті ради.

  7. У разі незгоди сільського, селищного, міського голови (го­
    лови районної у місті ради) з рішенням виконавчого комітету ра­
    ди він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням
    та внести це питання на розгляд відповідної ради.

  8. Сільський, селищний, міський голова, голова районної у
    місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає
    розпорядження.

  9. Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до
    власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасо­
    вані відповідною радою.

  1. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування
    з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України
    визнаються незаконними в судовому порядку.

  2. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування
    доводяться до відома населення. На вимогу громадян їм може
    бути видана копія відповідних актів органів та посадових осіб
    місцевого самоврядування.

162

Розділ III

МАТЕРІАЛЬНА 1 ФІНАНСОВА ОСНОВА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 60. Право комунальної власності

  1. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах
    належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме май­
    но, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ре­
    сурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки,
    страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні під­
    приємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади куль­
    тури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслу­
    говування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі
    об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права кому­
    нальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

  2. Підставою для набуття права комунальної власності с пере­
    дача майна територіальним громадам безоплатно державою, ін­
    шими суб'єктами права власності, а також майнових прав, ство­
    рення, придбання майна органами місцевого самоврядування в
    порядку, встановленому законом.

  3. Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах
    безпосередньо або через органи місцевого самоврядування мо­
    жуть об'єднувати на договірних засадах на праві спільної власно­
    сті об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих
    бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фі­
    нансування (утримання) комунальних підприємств, установ та
    організацій і створювати для цього відповідні органи і служби.

  4. Районні та обласні ради від імені територіальних громад
    сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної
    власності, що задовольняють спільні потреби територіальних
    громад.

  5. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах
    територіальних громад відповідно до закону здійснюють право­
    мочності щодо володіння, користування та розпорядження
    об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують
    усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комуналь­
    ної власності у постійне або тимчасове користування юридичним
    та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати,
    використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчу­
    ження, визначати в угодах та договорах умови використання та
    фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у ко­
    ристування і оренду.

  6. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права
    комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи
    від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховую­
    ться до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фі­
    нансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

7. Майнові операції, які здійснюються органами місцевого
самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не
повинні ослаблювати економічних основ місцевого самовряду-

6* 163

вання, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

  1. Право комунальної власності територіальної громади за­
    хищається законом на рівних умовах з правами власності інших
    суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути
    вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам
    права власності без згоди безпосередньо територіальної громади
    або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за
    винятком випадків, передбачених законом.

  2. Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх ство­
    рення) ради мають право:

  1. вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну
    власність відповідних територіальних громад підприємств, уста­
    нов та організацій, їх структурних підрозділів та інших об'єктів,
    що належать до державної та інших форм власності, якщо вони
    мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових
    і соціально-культурних потреб територіальних громад;

  2. на переважне придбання в комунальну власність примі­
    щень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній тери­
    торії, якщо вони можуть бути використані для забезпечення ко­
    мунально-побутових та Соціально-культурних потреб територі­
    альних громад;

  3. мати об'єкти комунальної власності за межами відповідних
    адміністративно-територіальних одиниць.

Стаття 6!. Місцеві бюджети

  1. Органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах,
    районах у містах (у разі їх створення) самостійно розробляють,
    затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з
    цим Законом та законом про бюджетну систему.

  2. Районні та обласні ради затверджують районні та обласні
    бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх
    відповідного розподілу між територіальними громадами або для
    виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних
    засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-
    економічних та культурних програм, контролюють їх виконання.

  3. Складання і виконання районних і обласних бюджетів здій­
    снюють відповідні державні адміністрації згідно з цим Законом та
    законом про бюджетну систему.

  4. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та
    закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодер­
    жавними доходами, а також правом самостійно визначати напря­
    ми використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

  5. Втручання державних органів у процес складання, затвер­
    дження і виконання місцевих бюджетів не допускається, за винят­
    ком випадків, передбачених цим та іншими законами.

Стаття 62. Участь держави у формуванні доходів місцевих бюджетів

1. Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бе­ре участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витра-

164

чанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпе­чення населення послугами на рівні мінімальних соціальних по­треб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бю­джетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місце­вого бюджету до державного бюджету частину надлишку в по­рядку, встановленому законом про державний бюджет.

2. Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологіч­ного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом.

Стаття 63. Доходи місцевих бюджетів

  1. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок влас­
    них, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому
    законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших
    обов'язкових платежів.

  2. Доходи місцевих бюджетів районних у містах рад (у разі їх
    створення) формуються відповідно до обсягу повноважень, що
    визначаються відповідними міськими радами.

  3. Порядок зарахування доходів до місцевих бюджетів визна­
    чається законом про бюджетну систему та іншими законами.

  4. У доходній частині місцевого бюджету окремо виділяються
    доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи,
    необхідні для забезпечення виконання делегованих законом пов­
    новажень органів виконавчої влади. ;

.5. Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бю­джет розвитку. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень, коштів, залучених від розмі­щення місцевих позик, а також інвестиційних субсидій з інших бюджетів.

  1. Кошти державного бюджету, що передаються у вигляді до­
    тацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між район­
    ними бюджетами і бюджетами міст обласного значення у розмі­
    рах, необхідних для формування доходних частин не нижче міні­
    мальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, а
    також використовуються для фінансування з обласного бюджету
    спільних проектів територіальних громад.

  2. Кошти обласного бюджету, передані державою у вигляді
    дотацій, субвенцій, зараховуються до районних бюджетів і розпо­
    діляються районними радами між місцевими бюджетами у розмі­
    рах, необхідних для формування доходних частин не нижче міні­
    мальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, а та­
    кож використовуються для фінансування з районного бюджету
    спільних проектів територіальних громад.

Стаття 64. Видатки місцевих бюджетів

1. Видатки, які здійснюються органами місцевого самовря­дування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються місцевими, бюджетами цих громад;

*65

видатки, пов'язані із здійсненням районними, обласними рада­ми заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіаль­них громад,- відповідними районними та обласними бюджета­ми.

  1. Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх ство­
    рення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються
    коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх
    використання.

  2. Районні, обласні бюджети виконують місцеві державні ад­
    міністрації в цілях і обсягах, що затверджуються відповідними
    радами.

  3. У видатковій частині місцевих бюджетів окремо передба­
    чаються видатки поточного бюджету і видатки бюджету роз­
    витку.

  4. Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансуван­
    ня установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних
    асигнувань, і не належать до бюджету розвитку.

  5. Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію
    програм соціально-економічного розвитку відповідної території,
    пов'язаних із здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльнос­
    ті, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'я­
    заних з розширеним відтворенням.

  6. Видатки місцевих бюджетів поділяються на дві частини:
    видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого
    самоврядування, і видатки, пов'язані з виконанням делегованих
    законом повноважень органів виконавчої влади.

Стаття 65. Використання вільних бюджетних коштів Доходи, додатково одержані в процесі виконання місцевих бюджетів, суми перевищення доходів над видатками, що утвори­лися в результаті збільшення надходжень до бюджету чи економії у видатках, вилученню не підлягають, крім випадків, передбаче­них законом. Рішення про використання таких коштів приймаєть­ся відповідною радою.

Стаття 66. Збалансування доходів і видатків місцевих бюд­жетів

  1. Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення
    виконання органами місцевого самоврядування наданих їм зако­
    ном повноважень та забезпечення населення послугами не нижче
    рівня мінімальних соціальних потреб.

  2. При забезпеченні збалансування доходів і видатків місце­
    вих бюджетів не враховуються вільні залишки бюджетних кош­
    тів, порядок використання яких передбачено статтею 65 цього
    Закону.

  3. У разі коли вичерпано можливості збалансування доходів і
    видатків місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується по­
    криття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого
    самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення
    населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних
    потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів
    шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих

166

бюджетів у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій відповідно до закону.

Стаття 67. Фінансування витрат, пов'язаних із здійсненням органами місцевого самоврядування повноважень органів вико­навчої влади та виконанням рішень органів державної влади

  1. Держава фінансує у повному обсязі здійснення органами
    місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів
    виконавчої влади. Кошти, необхідні для здійснення органами міс­
    цевого самоврядування цих повноважень, щороку передбачають­
    ся в Законі України про Державний бюджет України.

  2. Рішення органів державної влади, які призводять до додат­
    кових видатків органів місцевого самоврядування, обов'язково
    супроводжуються передачею їм необхідних фінансових ресурсів.
    Вказані рішення виконуються органами місцевого самоврядуван­
    ня в межах переданих їм фінансових ресурсів. Витрати органів
    місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів
    державної влади і попередньо не забезпечені відповідними фінан­
    совими ресурсами, компенсуються державою.

Стаття 68. Позабюджетні кошти місцевого самоврядування

  1. Органи місцевого самоврядування можуть мати позабю­
    джетні цільові (у тому числі валютні) кошти.

  2. Ці кошти перебувають на спеціальних рахунках в установах
    банків.

  3. Порядок формування та використання позабюджетних ці­
    льових (у тому числі валютних) коштів місцевого самоврядування
    визначаються положеннями про ці кошти, що затверджуються
    відповідною радою.

Стаття 69. Місцеві податки і збори

  1. Органи місцевого самоврядування відповідно до закону
    можуть встановлювати місцеві податки і збори. Місцеві податки і
    збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

  2. За рішенням зборів громадян за місцем їх проживання мо­
    жуть запроваджуватися місцеві збори на засадах добровільного
    самооподаткування.

Стаття 70. Участь органів місцевого самоврядування у фі­нансово-кредитних відносинах

  1. Рада або за її рішенням інші органи місцевого самовряду­
    вання відповідно до законодавства можуть випускати місцеві по­
    зики, лотереї та цінні папери, отримувати позички з інших бю­
    джетів на покриття тимчасових касових розривів з їх погашенням
    до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити в банків­
    ських установах.

  2. Органи місцевого самоврядування можуть у межах законо­
    давства створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні
    установи, виступати гарантами кредитів підприємств, установ та
    організацій, що належать до комунальної власності відповідних
    територіальних громад, розміщувати належні їм кошти в банках
    інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від їх дохо­
    дів відповідно до закону із зарахуванням їх до доходно!' частини
    відповідного місцевого бюджету.

167

Розділ IV

ГАРАНТІЇ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ТА ПОСАДОВИХ ОСІБ

МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 71. Гарантії місцевого самоврядування, його органів та посадових осіб

  1. Територіальні громади, органи та посадові особи місцевого
    самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

  2. Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права
    втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місце­
    вого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені
    Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень
    органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випад­
    ків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших
    випадках, передбачених законом.

  3. У разі розгляду місцевою державною адміністрацією пи­
    тань, які зачіпають інтереси місцевого самоврядування, вона по­
    винна повідомити про це відповідні органи та посадових осіб міс­
    цевого самоврядування.

  4. Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають
    право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів міс­
    цевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого само­
    врядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують
    права територіальних громад, повноваження органів та посадових
    осіб місцевого самоврядування.

Стаття 72. Підзвітність і підконтрольність місцевих держав­них адміністрацій районним, обласним радам

  1. Місцеві державні адміністрації є підзвітними відповідним
    районним, обласним радам у виконанні програм соціально-еко­
    номічного і культурного розвитку, районних, обласних бюджетів,
    підзвітними і підконтрольними у частині повноважень, делегова­
    них їм відповідними районними, обласними радами, а також у
    виконанні рішень рад з цих питань.

  2. Районна, обласна рада може шляхом таємного голосування
    висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміні­
    страції, на підставі чого Президент України приймає рішення і
    дає відповідній раді обгрунтовану відповідь.

  3. Якщо недовіру голові районної, обласної державної адміні­
    страції висловили не менш як дві третини депутатів від загально­
    го складу відповідної ради, Президент України приймає рішення
    про відставку голови місцевої державної адміністрації.

Стаття 73. Обов'язковість актів і законних вимог органів та посадових осіб місцевого самоврядування

І. Акти ради, сільського, селищного, міського голови/голо­ви районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, сели­щної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, при­йняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території орга­нами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємства-

168

ми, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відпо­відній території.

  1. На вимогу відповідних органів та посадових осіб місцевого
    самоврядування керівники розташованих або зареєстрованих на
    відповідній території підприємств, установ та організацій незале­
    жно від форм власності зобов'язані прибути на засідання цих ор­
    ганів для подання інформації з питань, віднесених до відання ра­
    ди та її органів, відповіді на запити депутатів.

  2. Місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи
    та організації, а також громадяни несуть встановлену законом
    відповідальність перед органами місцевого самоврядування за
    заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездія­
    льністю, а також у результаті невиконання рішень органів та по­
    садових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах на­
    даних їм повноважень.

Стаття 74. Відповідальність органів та посадових осіб місце­вого самоврядування

  1. Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть
    відповідальність за свою діяльність перед територіальною грома­
    дою, державою, юридичними і фізичними особами.

  2. Підстави, види і порядок відповідальності органів та поса­
    дових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією
    України, цим та іншими законами. ;

Стаття 75. Відповідальність органів та посадових осіб місце­вого самоврядування перед територіальними громадами

  1. Органи та посадові особи місцевого самоврядування є під­
    звітними, підконтрольними і відповідальними перед територіаль­
    ними- громадами. Вони періодично, але не менш як два рази на
    рік, інформують населення про виконання програм соціально-
    економічного та культурного розвитку, місцевого бюджету, з ін­
    ших питань місцевого значення, звітують перед територіальними
    громадами про свою діяльність.

  2. Територіальна громада у будь-який час може достроково
    припинити повноваження органів та посадових осіб місцевого
    самоврядування, якщо вони порушують Конституцію або закони
    України, обмежують права і свободи громадян, не забезпечують
    здійснення наданих їм законом повноважень.

  3. Порядок і випадки дострокового припинення повноважень
    органів та посадових осіб місцевого самоврядування територіаль­
    ними громадами визначаються цим та іншими законами.

Стаття 76. Відповідальність органів та посадових осіб місце­вого самоврядування перед державою

  1. Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть
    відповідальність у разі порушення ними Конституції або законів
    України.

  2. Органи та посадові особи місцевого самоврядування з пи­
    тань здійснення ними делегованих повноважень органів виконав­
    чої влади є підконтрольними відповідним органам виконавчої
    влади.. ■••.-.;■ ■ ■ ■ ' '■ ■■■ ■' ' •-' ■ ■■ -: '; ";-; ;" ■■■■ '■'■-': "■■

169

Стаття Tf. Відповідальність органів та посадових осіб місце­вого самоврядування перед юридичними і фізичними особами

  1. Шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в резуль­
    таті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцево­
    го самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого
    бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяль­
    ності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх
    власних коштів у порядку, встановленому законом.

  2. Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізи­
    чних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності
    органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішую­
    ться в судовому порядку.

Стаття 78. Дострокове припинення повноважень ради

1. Повноваження сільської, селищної, міської, районної в міс­
ті, районної, обласної ради можуть бути достроково припинені у
випадках:

  1. якщо рада прийняла рішення з порушенням Конституції
    України, цього та інших законів, прав і свобод громадян, ігнору­
    ючи при цьому вимоги компетентних органів про приведення цих
    рішень у відповідність із законом;

  2. якщо сесії ради не проводяться без поважних причин у
    строки, встановлені цим Законом, або рада не вирішує питань,
    віднесених до її відання.

  1. Повноваження сільської, селищної, міської, районної в міс­
    ті ради за наявності підстав, передбачених частиною першою цієї
    статті, та в інших випадках можуть бути припинені достроково за
    рішенням місцевого референдуму. Порядок проведення місцевого
    референдуму щодо дострокового припинення повноважень ради
    визначається законом про місцеві референдуми.

  2. Питання про дострокове припинення повноважень сільсь­
    кої, селищної, міської, районної в місті ради за рішенням місце­
    вого референдуму може бути порушене сільським, селищним,
    міським головою, а також не менш як однією десятою частиною
    громадян, що проживають на відповідній території і мають право
    голосу.

  3. За наявності підстав, передбачених частиною першою цієї
    статті, рішення суду про визнання актів ради незаконними, ви­
    сновків відповідного комітету Верховної Ради Верховна Рада
    України може призначити позачергові вибори сільської, селищ­
    ної, міської, районної у місті, районної, обласної ради. Питання
    про призначення Верховною Радою України позачергових вибо­
    рів сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обла­
    сної ради може порушуватись перед Верховною Радою України
    сільським, селищним, міським головою, головою обласної, Київ­
    ської, Севастопольської міської державної адміністрації.

  4. Порядок проведення позачергових виборів рад визначаєть­
    ся законом про вибори.

  5. Сільська, селищна, міська, районна в місті рада, повнова­
    ження якої достроково припинено за рішенням місцевого рефе­
    рендуму, а також рада, щодо якої Верховна Рада України прийня-

170

ла рішення про проведення позачергових виборів, продовжує дія­ти до обрання нового складу відповідної ради.

Стаття 79. Дострокове припинення повноважень сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради

1. Повноваження сільського, селищного, міського голови, го­
лови районної у місті, районної, обласної ради вважаються дост­
роково припиненими у разі:

  1. його звернення з особистою заявою до відповідної ради
    про складення ним повноважень голови;

  2. припинення його громадянства;

  3. набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

  4. порушення ним вимог щодо обмеження сумісності його дія­
    льності з іншою роботою (діяльністю), встановлених цим Законом;

  5. визнання його судом недієздатним, безвісно відсутнім або
    оголошення таким, що помер;

  6. його смерті.

  1. Повноваження сільського, селищного, міського голови мо­
    жуть бути також достроково припинені, якщо він порушує Конс­
    титуцію або закони України, права і свободи громадян, не забез­
    печує здійснення наданих йому повноважень.

  2. Повноваження сільського, селищного, міського голови за
    наявності підстав, передбачених частиною другою цієї статті, та в
    інших випадках можуть бути припинені достроково за рішенням
    місцевого референдуму або за рішенням відповідної ради, при­
    йнятим шляхом таємного голосування не менш як двома трети­
    нами голосів депутатів від загального складу ради. Порядок про­
    ведення місцевого референдуму щодо дострокового припинення
    повноважень сільського, селищного, міського голови визначаєть­
    ся законом про місцеві референдуми.

  3. Рішення про проведення місцевого референдуму щодо до­
    строкового припинення повноважень сільського, селищного, мі­
    ського голови приймається сільською, селищною, міською радою
    як за власною ініціативою, так і на вимогу не менш як однієї де­
    сятої частини фомадян, що проживають на відповідній території і
    мають право голосу.

  4. За наявності рішень суду про визнання розпоряджень чи
    дій сільського, селищного, міського голови незаконними, виснов­
    ків відповідного комітету Верховної Ради Верховна Рада України
    може призначити позачергові вибори сільського, селищного, мі­
    ського голови. Питання про призначення Верховною Радою
    України позачергових виборів сільського, селищного, міського
    голови може порушуватись перед Верховною Радою України від­
    повідною сільською, селищною, міською радою, головою облас­
    ної. Київської, Севастопольської міської державної адміністрації.

  5. Порядок проведення позачергових виборів сільського, се­
    лищного, міського голови визначається законом про вибори.

  6. Повноваження сільського, селищного, міського голови при­
    пиняються з дня прийняття місцевим референдумом або відпові­
    дною радою рішення про це, а в разі призначення Верховною

171

Радою України позачергових виборів сільського, селищного, мі­ського голови - в день обрання головою іншої особи.

8. Повноваження голови районної в місті, районної, обласної ради також припиняються достроково в порядку, передбаченому статтею 55 цього Закону.

Стаття 80. Дострокове припинення повноважень органів са­моорганізації населення

1. Повноваження органу самоорганізації населення припиня­
ються достроково у раз»:

  1. невиконання рішень сільської, селищної, міської, районної
    у місті (у разі її створення) ради, її виконавчого комітету, загаль­
    них зборів громадян або невиконання своїх повноважень;

  2. його саморозпуску.

2. Рішення про дострокове припинення повноважень органу
самоорганізації населення приймається загальними зборами гро­
мадян, що утворили даний орган, або відповідною радою.

Розділ V ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

  1. Положення цього Закону є основою для розробки та при­
    йняття інших законодавчих актів про місцеве самоврядування в
    Україні, а також законів про міста Київ і Севастополь.

  2. Сільські, селищні, міські, районні в містах, районні, обласні
    ради після набрання чинності цим Законом здійснюють повнова­
    ження, передбачені Конституцією України і цим Законом.

Районні у містах ради після набрання чинності цим Законом здійснюють свої повноваження відповідно до закону. Обрання нового складу цих рад проводиться в порядку, що передбачається цим та іншими законами.

Рішення про проведення референдумів територіальних громад міст з районним поділом щодо утворення (неутворення) районних у містах рад відповідно до статті 5 цього Закону приймаються на ви­могу не менш як однієї десятої членів цих громад або половини від загального складу депутатів відповідних міських рад. Рішення мі­ських рад з цього питання приймаються з урахуванням думки ра­йонних у містах рад та членів територіальних громад цих міст. Рі­шення територіальних громад міст з районним поділом або міських рад із^азначеного питання повинні бути прийняті не пізніш як за шість місяців до дня проведення чергових виборів.

  1. З набранням чинності цим Законом голови сільських, се­
    лищних, міських рад набувають статусу сільських, селищних,
    міських голів.

  2. До прийняття закону про вибори сільських, селищних, мі­
    ських голів вибори сільських, селищних, міських голів проводя­
    ться в порядку, передбаченому Законом України «Про вибори
    депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, район­
    них у містах, обласних Рад». . , . ,

  3. На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється
    дія Закону України «Про державну службу». Вони прирівнюються

1;72

до відповідних категорій посад державних службовців, якщо інше не передбачено законодавством України. Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабіне­том Міністрів України.

  1. До прийняття закону про адміністративно-територіальний
    устрій України у територіальних громадах, що складаються з жите­
    лів кількох населених пунктів, вибори депутатів сільських, селищ­
    них, міських рад, а також сільських, селищних, міських голів про­
    водяться за нині діючим адміністративно-територіальним устроєм.

  2. До прийняття закону про адміністративно-територіальний
    устрій України територіальні громади села, селища, міста, що
    добровільно об'єдналися в одну територіальну громаду, шляхом
    місцевого референдуму можуть прийняти рішення про вихід з цієї
    громади лише за умови наявності фінансово-матеріальної бази,
    достатньої для забезпечення здійснення кожною з цих громад
    функцій і повноважень місцевого самоврядування відповідно до
    цього Закону.

  3. Облік даних про кількість і склад територіальних громад та
    органів місцевого самоврядування, подання їм методичної допо­
    моги здійснюються Верховною Радою України.

  4. До прийняття законів, які визначатимуть порядок форму­
    вання місцевих бюджетів відповідно до Конституції України і
    цього Закону, місцеві бюджети формуються в порядку, встанов­
    леному законами про бюджетну та податкову системи.

10. З набранням чинності цим Законом майно, яке до при­
йняття Конституції України у встановленому законодавством по­
рядку передане державою до комунальної власності адміністра­
тивно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних
підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом
порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних
громад сіл, селищ, міст.

Майно, передане до комунальної власності областей і райо­нів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною вла­сністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваже­ного ним органу.

За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до кому­нальної власності відповідних територіальних громад окремих об'єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходя­ться на їх території і задовольняють колективні потреби виключ­но цих територіальних громад.

Правовий режим майна спільної власності територіальних фомад визначається законом.

Кабінет Міністрів України разом з Фондом державного майна України у двомісячний строк з дня набрання чинності цим Зако­ном подають на розгляд Верховної Ради України проект закону про комунальну власність.

173

11. Районні і обласні ради відповідно до вимог Конституції України та цього Закону у двомісячний термін після набрання чинності цим Законом обирають голів рад (де ці посади суміща­ють керівники місцевих державних адміністрацій) та утворюють виконавчий апарат рад, а також приймають рішення про делегу­вання повноважень відповідним місцевим державним адміністра­ціям.

ЗАКОН УКРАЇНИ

ПРО ВИБОРИ ДЕПУТАТІВ МІСЦЕВИХ РАД ТА СІЛЬСЬКИХ, СЕЛИЩНИХ, МІСЬКИХ ГОЛІВ

Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України

від 16 грудня 1999 року №431-XIV,

Голос України від 10.03.99p..

Урядовий кур 'ер від 13.03.99 р.

Цей Закон відповідно до Конституції України. Закону Украї­ни «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших законів ви­значає засади, особливості та порядок підготовки і проведення виборів депутатів сільських, селищних, міських, районних у міс­тах, районних, обласних рад, а також сільських, селищних, місь­ких голів (далі - місцевих виборів).

Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Основні засади місцевих виборів

  1. Вибори депутатів сільських, селищних, міських, районних
    у містах, районних, обласних рад (далі - депутатів місцевих рад),
    а також сільських, селищних, міських голів є вільними і відбува­
    ються на основі гарантованого Конституцією України та цим За­
    коном загального, рівного і прямого виборчого права шляхом
    таємного голосування. Депутати місцевих рад та сільські, селищ­
    ні, міські голови обираються строком на чотири роки.

  2. Виборчий процес здійснюється на засадах: вільного і рівно­
    правного висування кандидатів; рівності можливостей для всіх кан­
    дидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до канди­
    датів з боку органів державної влади, органів місцевого самовряду­
    вання та посадових і службових осіб цих органів; контролю за дже­
    релами фінансування та витратами на виборчу кампанію; гласності
    й відкритості виборчої кампанії; свободи агітації.

  3. Участь громадян у виборах до органів місцевого самовря­
    дування є добровільною. Вважається, що виборці, які не взяли
    участі у голосуванні на виборах, підтримують результати волеви­
    явлення тих виборців, які взяли участь у голосуванні на виборах.

Стаття 2. Особливості виборів депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради

Вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної

174

більшості по одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села, селища, міста, району в місті.

Стаття 3. Особливості виборів сільського, селищного, місь­кого голови

Вибори сільського, селищного, міського голови проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по єдиному одномандатному виборчому округу, межі якого співпа­дають з межами села, селища, міста.

Стаття 4. Особливості виборів депутатів районної, обласної ради

  1. Вибори депутатів районної ради проводяться за мажорита­
    рною виборчою системою відносної більшості по багатомандат­
    них виборчих округах, межі яких збігаються з межами відповід­
    них сіл, селищ, міст районного значення, які є адміністративно-
    територіальними одиницями, що входять до складу цього району.

  2. Вибори депутатів обласної ради проводяться за мажорита­
    рною виборчою системою відносної більшості по багатомандат­
    них виборчих округах, межі яких збігаються відповідно з межами
    районів та міст обласного значення, що входять до складу цієї
    області.

Стаття 5. Визначення загального складу місцевих рад

  1. Рішення про загальний склад (кількість депутатських ман­
    датів) місцевої ради, що має обиратися, приймається відповідною
    радою поточного скликання не пізніш як за 75 днів до дня виборів.

  2. У разі, коли рада поточного скликання у строк, встановле­
    ний частиною першою цієї статті, не визначиться щодо загально­
    го складу ради, яка має обиратися, загальний склад відповідної
    ради дорівнює мінімальній межі, встановленій цим Законом.

  3. Загальний склад сільської, селищної, міської, районної у
    місті ради має становити в адміністративно-територіальних оди­
    ницях з чисельністю населення:

до 3 тисяч - від 15 до 25 депутатів; до 5 тисяч - від 20 до ЗО депутатів; до 20 тисяч - від 25 до 35 депутатів; до 50 тисяч - від 30 до 45 депутатів; до 100 тисяч - від 35 до 50 депутатів; до 250 тисяч - від 40 до 60 депутатів; до 500 тисяч - від 50 до 75 депутатів; до 1 мільйона - від 60 до 90 депутатів; понад 1 мільйон - від 75 до 120 депутатів.

4. Загальний склад районної ради визначається з урахуванням
кількості територіальних громад адміністративно-територіальних
одиниць, що входять до складу району. Територіальні громади в
межах району повинні мати в районній раді рівну кількість депу­
татських мандатів. При цьому у разі наявності у районі до 10
(включно) територіальних громад кожна територіальна громада
має бути представлена в районній раді не менш як 4 депутатами,
від 11 до 30 (включно) - 3 депутатами, понад 30-2 депутатами.
Загальний склад районної ради не повинен перевищувати 120 де­
путатів.

175

5. Загальний склад обласної ради визначається з урахуванням кількості районів, міст обласного значення, що входять до складу області. Райони, міста обласного значення повинні мати в облас­ній раді рівну кількість депутатських мандатів. При цьому у разі наявності в області до 15 (включно) районів, міст обласного зна­чення кожний район, місто обласного значення має бути предста­влено в обласній раді не менш як 4 депутатами, від 16 до ЗО (включно) - 3 депутатами, понад 30-2 депутатами. При цьому загальний склад обласної ради не повинен перевищувати 200 де­путатів.

Стаття 6. Право громадян України брати участь у місцевих виборах

  1. Участь у місцевих виборах с особистою справою кожного
    громадянина України. Ніхто не може бути примушений до участі
    чи неучасті у місцевих виборах.

  2. Право голосу на місцевих виборах мають громадяни Украї­
    ни, яким на день проведення виборів виповнилося 18 років і які
    проживають на території відповідних сіл, селищ, міст, районів у
    містах.

  3. Не мають права голосу на місцевих виборах громадяни
    України, яких визнано судом недієздатними. Здійснення виборчо­
    го права призупиняється для осіб, які за вироком суду перебува­
    ють у місцях позбавлення волі,- на час перебування в цих місцях.

  4. Депутатом сільської, селищної, міської, районної у місті,
    районної, обласної ради, сільським, селищним, міським головою
    може бути обраний громадянин України, який має право голосу і
    на день виборів досяг 18 років.

  5. Громадянин України одночасно може балотуватися канди­
    датом у депутати лише однієї ради або кандидатом на посаду від­
    повідно сільського, селищного, міського голови. Громадянин
    України може бути депутатом лише однієї ради.

  6. Депутатом сільської, селищної, міської, районної у місті,
    районної, обласної ради, а також сільським, селищним, міським
    головою не може бути обраний громадянин України, який має
    судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не
    погашена або не знята у встановленому законом порядку.

  7. Особи, які займають посади, що відповідно до закону є не­
    сумісними зі статусом депутата ради, сільського, селищного, мі­
    ського голови, зобов'язані в разі їх обрання залишити посаду
    (припинити діяльність), яка є несумісною зі статусом депутата,
    сільського, селищного, міського голови, та у передбачених зако­
    ном випадках припинити будь-яку підприємницьку діяльність.

Стаття 7. Право висування кандидатів на місцевих виборах : Право висування кандидатів у депутати місцевих рад та кан­дидатів на посаду сільського, селищного, міського голови (далі -кандидатів) належить громадянам України, які мають право голо­су, і реалізується ними як безпосередньо шляхом самовисування, а також висування на зборах виборців за місцем їх проживання, трудової діяльності (зборах трудових колективів) або навчання (далі - зборах виборців), так і через місцеві осередки політичних

176

партій, виборчі об'єднання місцевих осередків політичних пар­тій - блоки (далі - блоки), громадські організації, що легалізовані відповідно до чинного законодавства України. Стаття 8. Виборчі комісії

1. Для організації та проведення місцевих виборів утворюю­
ться виборчі комісії:

  1. сільські, селищні, міські, районні у містах, районні, обласні
    (далі-територіальні) виборчі комісії;

  2. окружні виборчі комісії;

  3. дільничні виборчі комісії.

2. Виборчі комісії утворюються і діють відповідно до цього
Закону. Ніхто не має права втручатися у вирішення питань, відне­
сених до виключної компетенції виборчих комісій, крім випадків,
передбачених законами України.

Стаття 9. Види місцевих виборів і порядок їх призначення

  1. Вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, місь­
    ких голів можуть бути черговими, позачерговими, повторними,
    замість тих депутатів і голів, які вибули, а також у разі утворення
    нової адміністративно-територіальної одиниці.

  2. Рішення про проведення чергових і позачергових виборів
    депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів при­
    ймає Верховна Рада України.

  3. Рішення про проведення повторних виборів депутатів міс­
    цевих рад, сільських, селищних, міських голів приймає відповідна
    територіальна виборча комісія.

  4. Рішення про проведення виборів депутатів місцевих рад,
    сільських, селищних, міських голів замість тих, які вибули, при­
    ймають відповідні ради.

  5. Рішення про проведення виборів депутатів місцевої ради,
    сільського, селищного, міського голови у разі утворення нової
    адміністративно-територіальної одиниці приймається відповідно
    до статті 55 цього Закону.

Стаття 10. Строки призначення місцевих виборів

  1. Чергові вибори депутатів місцевих рад, а також сільських,
    селищних, міських голів проводяться на. території України одно­
    часно і призначаються не пізніш як за 90 днів до закінчення стро­
    ку повноважень депутатів місцевих рад поточного скликання,
    сільських, селищних, міських голів.

  2. Позачергові вибори відповідно депутатів місцевих рад,
    сільських, селищних, міських голів призначаються не пізніш як за
    90 днів до дня виборів.

  3. Повторні вибори, вибори депутатів місцевих рад, сільських,
    селищних, міських голів замість тих, які вибули, а також у разі
    утворення нової адміністративно-територіальної одиниці призна­
    чаються у строки, передбачені цим Законом.

  4. Вибори призначаються на неділю.

  5. Рішення про призначення виборів доводиться до відома на­
    селення органом, який їх призначив, через засоби масової інфор­
    мації або в інший спосіб не пізніш як на третій день після його
    прийняття. м / ; v ■ ■■ 4і ; ■■■■■■■■ •■•■ ■•■■■.

•177

Стаття 1L Законодавство про місцеві вибори Законодавство про місцеві вибори грунтується на Конституції України, цьому Законі та інших законах України.

Розділ II ВИБОРЧІ ОКРУГИ. ВИБОРЧІ ДІЛЬНИЦІ

Стаття 12. Виборчі округи

  1. Виборчі округи для виборів депутатів місцевих рад та сільсь­
    ких, селищних, міських голів утворюються відповідними територі­
    альними виборчими комісіями не пізніш як за 70 днів до дня виборів.

  2. При утворенні виборчих округів територіальні виборчі ко­
    місії керуються рішеннями відповідних рад про загальний склад
    цих рад.

  3. Мажоритарні одномандатні виборчі округи для виборів де­
    путатів сільських, селищних, міських, районних у містах рад
    утворюються з урахуванням вимог статті 2 цього Закону при до­
    держанні приблизно рівної кількості виборців у розрахунку на
    один виборчий округ.

  4. Єдині мажоритарні одномандатні виборчі округи для ви­
    борів сільських, селищних, міських голів утворюються з додер­
    жанням вимог, передбачених статтею 3 цього Закону.

  5. Мажоритарні багатомандатні виборчі округи для виборів
    депутатів районних, обласних рад утворюються з додержанням
    вимог, передбачених статтею 4 цього Закону.

  6. Списки виборчих округів із зазначенням їх номерів, меж і
    центрів доводяться до відома громадян відповідною територіаль­
    ною виборчою комісією не пізніш як на п'ятий день після їх утво­
    рення.

Стаття 13. Виборчі дільниці

  1. Для проведення голосування і підрахунку голосів під час
    місцевих виборів територія сіл, селищ, міст, районів у містах по­
    діляється на виборчі дільниці.

  2. Виборчі дільниці утворюються сільською, селищною, місь­
    кою, районною у місті радою або її виконавчим комітетом.

  3. Виборчі дільниці утворюються не пізніш як за 55 днів до
    дня виборів з кількістю від 20 до 3000 виборців, а у виняткових
    випадках - з меншою або більшою кількістю виборців.

  4. Військовослужбовці голосують на виборчих дільницях,
    розташованих за межами військових частин. Виборчі дільниці у
    військових частинах утворюються як виняток з дозволу відповід­
    ної сільської, селищної, міської, районної у місті ради або її вико­
    навчого комітету.

5.У стаціонарних лікувальних, санаторно-оздоровчих закла­дах та інших місцях тимчасового перебування виборців, на суд­нах, які перебувають у день виборів у плаванні, виборчі дільниці можуть утворюватися у строк, визначений частиною третьою цієї статті, а у виняткових випадках - не пізніш як за 5 днів до дня виборів. Такі виборчі дільниці входять до виборчих округів за місцем їх розташування або за місцем порту приписки судна.

І 178

  1. Виборчі дільниці с спільними для виборів депутатів місце­
    вих рад, сільських, селищних, міських голів, а у випадках, коли
    місцеві вибори проводяться одночасно з виборами народних де­
    путатів України,- також для виборів народних депутатів України.

  2. Відповідна територіальна виборча комісія за погодженням
    з органом, який утворив виборчі дільниці, встановлює єдину їх
    нумерацію відповідно у межах району, міста республіканського
    Автономної Республіки Крим, обласного значення, району в місті.

  3. У разі, коли місцеві вибори проводяться одночасно з вибо­
    рами народних депутатів України, виборчі дільниці утворюються
    відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів
    України».

Розділ III ВИБОРЧІ КОМІСІЇ

Стаття 14. Територіальна виборча комісія

  1. Територіальна виборча комісія утворюється відповідно
    сільською, селищною, міською, районною у місті, районною, об­
    ласною радою не пізніш як за 75 днів до дня виборів у складі го­
    лови, заступника голови, секретаря і 6—12 членів комісії.

  2. Пропозиції щодо кандидатур до складу територіальної
    виборчої комісії подаються на розгляд сільської, селищної, мі­
    ської, районної у місті, районної, обласної ради сільським, се­
    лищним, міським головою, головою районної у місті, районної,
    обласної ради (у разі відмови або неможливості здійснення ним
    цієї функції - посадовою особою, яка відповідно до Закону
    України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконує його
    повноваження) з урахуванням пропозицій легалізованих відпо­
    відно до закону місцевих осередків політичних партій (блоків),
    громадських організацій, що діють на відповідній території, а
    також зборів виборців.

  1. Пропозиції щодо кандидатур до складу територіальної ви­
    борчої комісії подаються суб'єктами, зазначеними у частині дру­
    гій цієї статті, в порядку і в строки, що встановлюються сільсь­
    ким, селищним, міським головою, головою районної у місті, ра­
    йонної, обласної ради (посадовою особою, яка виконує його
    повноваження). Повідомлення про порядок, строки подання про­
    позицій оприлюднюється не пізніш як за 10 днів до початку тер­
    міну їх подання.

  2. Якщо в установлений строк пропозиції щодо кандидатур до
    складу територіальної виборчої комісії не надійшли або їх кіль­
    кість є меншою, ніж передбачено частиною першою цієї статті,
    відповідна рада за пропозицією сільського, селищного, міського
    голови, голови районної у місті, районної, обласної ради (посадо­
    вої особи, яка виконує його повноваження) обирає до складу те­
    риторіальної комісії необхідну кількість осіб.

  3. У разі, коли рада у визначений цим Законом строк не утво­
    рить територіальну виборчу комісію, комісія у п'ятиденний тер­
    мін утворюється:

179

сільська, селищна, міська (міста районного значення) - відпо­відною районною радою;

сільська, селищна, міська (міста районного значення) в адмі­ністративно-територіальних одиницях, що знаходиться на терито­рії міської (міста республіканського Автономної Республіки Крим, обласного значення) ради,- відповідною міською (міста республіканського Автономної Республіки Крим, обласного зна­чення) радою, або її виконавчим комітетом;

; міська (міста республіканського Автономної Республіки Крим, обласного значення), районна, районна в місті - відповідно Вер­ховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною радою, міською (міста з районним поділом) радою або її виконавчим ко­мітетом;

обласна, Київська, Севастопольська міська - Центральною виборчою комісією України.

Рішення про утворення територіальної виборчої комісії у ви­падках, передбачених цією частиною, приймається за поданням відповідно сільського, селищного, міського голови, голови ра­йонної, районної в місті, обласної ради, а у разі відмови або не­можливості здійснення ним цієї функції - посадової особи, яка відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконує його повноваження.

  1. Голова, заступник голови та секретар територіальної ви­
    борчої комісії не можуть бути членами однієї політичної партії
    (блоку). ■

  2. Рішення відповідної ради про утворення територіальної ви­
    борчої комісії та її склад доводиться до відома населення протя­
    гом п'яти днів.

  3. Після' утворення територіальної виборчої комісії її персо-
    напьний склад не може змінюватися протягом року більш як на

■ третину, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Закону.

9. Територіальна виборча комісія у п'ятиденний термін з дня
її утворення інформує населення про своє місцезнаходження, но­
мер телефону та режим роботи.

10. Повноваження територіальної виборчої комісії закінчую­
ться в день призначення чергових виборів депутатів місцевих рад
та сільських, селищних, міських голів.

Стаття 15. Повноваження територіальної виборчої комісії Територіальна виборча комісія:

  1. здійснює на відповідній території контроль за виконанням
    цього Закону і забезпечує його однакове застосування;

  2. утворює виборчі округи для виборів депутатів відповідної ра­
    ди, сільського, селищного, міського голови і присвоює їм номери;

3) спрямовує діяльність окружних та дільничних виборчих
' комісій; : :

4) встановлює порядок використання коштів на проведення
виборів, розподіляє кошти між окружними та дільничними ви­
борчими комісіями, здійснює контроль за їх цільовим викорис­
танням^ вирішує питання матеріально-технічного забезпечення
підготовки і проведення виборів;

; 5) заслуховує повідомлення окружних та дільничних вибор­чих комісій, місцевих органів виконавчої влади і органів місцево­го самоврядування з питань підготовки і проведення виборів;

  1. встановлює результати виборів на території відповідної
    адміністративно-територіальної одиниці, приймає рішення про
    реєстрацію обраних депутатів ради, сільського, селищного, місь­
    кого голови, інформує раду та населення про результати голосу­
    вання та підсумки виборів;

  2. публікує дані про обраних депутатів, а також дані про об­
    раного сільського, селищного, міського голову з зазначенням прі­
    звища, імені, по батькові, року народження, належності до партії,
    місця роботи (заняття);

  3. організовує проведення виборів депутатів у разі достроко­
    вого припинення повноважень місцевої ради, а також у разі при­
    значення позачергових виборів до місцевої ради; -: ,

  4. організовує проведення виборів депутатів, повноваження
    яких достроково припинено відповідно до закону;

  1. організовує проведення виборів сільського, селищного,
    міського голови, повноваження якого достроково припинено від­
    повідно до закону, а також у разі призначення позачергових ви­
    борів сільського, селищного, міського голови;

  2. здійснює контроль за використанням кандидатами їх вла­
    сних виборчих фондів відповідно до цього Закону;

  3. розглядає заяви і скарги на рішення і дії окружних та ді­
    льничних виборчих комісій, скасовує рішення цих комісій, зупи­
    няє їх дію або приймає інші рішення з цих питань;

  4. інформує Верховну Раду України про підсумки місцевих
    виборів;

  5. здійснює інші повноваження відповідно до цього та інших
    законів України.

Стаття 16. Здійснення територіальною виборчою комісією функцій окружної виборчої комісії

  1. Сільські, селищні виборчі комісії одночасно здійснюють
    повноваження окружних виборчих комісій по виборах депутатів
    відповідних рад, сільських, селищних голів, а також депутатів
    районної ради.

  2. Районні виборчі комісії одночасно здійснюють повнова­
    ження окружних виборчих комісій по виборах депутатів обласної
    ради.

  3. Міські виборчі комісії одночасно здійснюють повноважен­
    ня окружних виборчих комісій по виборах міських голів. Крім
    того, міські виборчі комісії міст районного значення одночасно
    здійснюють повноваження окружних виборчих комісій по вибо­
    рах депутатів міської ради, а також відповідної районної ради,
    міські виборчі комісії міст обласного значення - повноваження
    окружних виборчих комісій по виборах депутатів відповідної об­
    ласної ради.

. 4. Міські (міст республіканського Автономної Республіки Крим, обласного значеннях районні в містах виборчі комісії за рішенням відповідної ради або її виконавчого комітету також од­ів!

ночасно здійснюють повноваження окружних виборчих комісій по виборах депутатів цієї ради.

5. Районні в містах виборчі комісії за наявності відповідного рішення міської ради або її виконавчого комітету також одночас­но здійснюють повноваження окружних виборчих комісій по ви­борах депутатів міської ради.

Стаття 17. Окружні виборчі комісії

  1. Окружні виборчі комісії утворюються відповідно до цього
    Закону радою або її виконавчим комітетом не пізніш як за 65 днів
    до дня проведення виборів у складі голови, заступника голови,
    секретаря і 4-8 членів комісії.

  2. Кандидатури до складу окружних виборчих комісій подаю­
    ться на розгляд ради або виконавчого комітету міським головою,
    головою районної у місті ради (у разі відмови або неможливості
    здійснення ним цієї функції - посадовою особою, яка відповідно
    до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ви­
    конує його повноваження) з урахуванням пропозицій легалізова­
    них відповідно до закону місцевих осередків політичних партій
    (блоків), фомадських організацій, що діють на відповідній тери­
    торії, а також зборів виборців відповідного виборчого округу.

  3. Порядок і строки подання пропозицій щодо представників до
    складу окружної виборчої комісії суб'єктами, зазначеними у части­
    ні другій цієї статті, встановлюються міським головою, головою
    районної у місті ради (посадовою особою, яка виконує його повно­
    важення). Повідомлення про строки подання пропозицій публікує­
    ться не пізніш як за п'ять днів до початку терміну їх подання.

  4. Якщо в установлений строк пропозиції щодо кандидатур до
    складу окружної виборчої комісії не надійшли або їх кількість є
    меншою, ніж передбачено частиною першою цієї статті, відпові­
    дна рада або її виконавчий комітет за пропозицією міського голо­
    ви, голови районної у місті ради (посадової особи, яка виконує
    його повноваження) обирає до складу окружної комісії необхідну
    кількість осіб.

  5. Голова, заступник голови та секретар окружної виборчої
    комісії не можуть бути членами однієї партії (блоку).

  6. Окружна виборча комісія у п'ятиденний термін з дня її
    утворення інформує населення про своє місцезнаходження, номер
    телефону та режим роботи.

  7. Строк повноважень окружної виборчої комісії закінчується
    після прийняття відповідною територіальною виборчою комісією
    рішення про реєстрацію депутата (депутатів) ради, обраного (об­
    раних) по відповідному виборчому округу, а також сільського,
    селищного, міського голови.

Стаття 18. Повноваження окружної виборчої комісії Окружна виборча комісія:

  1. здійснює контроль за виконанням цього Закону на терито­
    рії виборчого округу;

  2. здійснює контроль за складанням списків виборців і по­
    данням їх дільничними виборчими комісіями для загального
    ознайомлення;

182

  1. реєструє кандидатів у депутати, на посаду сільського, се­
    лищного, міського голови по відповідному округу, їх довірених
    осіб, а також уповноважених осіб місцевих осередків політичних
    партій (блоків), громадських організацій і видає їм відповідні по­
    свідчення;

  2. повідомляє населення про зареєстрованих кандидатів, ос­
    новні відомості про них;

  3. забезпечує друкування матеріалів з біографічними даними
    зареєстрованих кандидатів та їх передвиборних програм;

  4. спільно з органами місцевого самоврядування визначає по­
    рядок розміщення агітаційних матеріалів, а також спеціально об-
    лаштовані місця для цього;

  5. затверджує текст виборчих бюлетенів по виборах депутатів
    ради, а також сільського, селищного, міського голови, забезпечує
    виготовлення виборчих бюлетенів і постачання їх дільничним
    виборчим комісіям;

  6. сприяє кандидатам в організації їх зустрічей з виборцями;

  7. встановлює результати виборів депутата по виборчому
    округу та сільського, селищного, міського голови; повідомляє
    населення про результати голосування та виборів;

  1. розглядає питання щодо скасування рішення про реєстра­
    цію кандидатів у випадках, передбачених цим Законом;

  2. організує проведення повторного голосування і повторних
    виборів у випадках, передбачених цим Законом;

  3. розглядає заяви і скарги на рішення і дії дільничних ви­
    борчих комісій та приймає щодо них рішення;

13) здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону.
Стаття 19. Дільнична виборча комісія

  1. Дільнична виборча комісія утворюється сільською, селищ­
    ною, міською, районною у місті радою або її виконавчим коміте­
    том не пізніш як за 45 днів до дня виборів, а у виняткових випад­
    ках, зазначених у частині п'ятій статті ІЗ цього Закону,- за п'ять
    днів до дня виборів у складі голови, заступника голови, секретаря
    і 5-11 членів комісії.

  2. На виборчих дільницях, де кількість виборців не перевищує
    50 чоловік, дільничні виборчі комісії можуть утворюватися у
    складі голови комісії, секретаря і 1-3 членів комісії.

  3. Кандидатури до складу дільничної виборчої комісії подаю­
    ться на розгляд ради або її виконавчого комітету відповідно сіль­
    ським, селищним, міським головою, головою районної у місті
    ради (у разі відмови або неможливості здійснення ним цієї функ­
    ції - посадовою особою, яка відповідно до Закону України «Про
    місцеве самоврядування в Україні» виконує його повноваження) з
    урахуванням пропозицій легалізованих відповідно до закону міс­
    цевих осередків політичних партій (блоків), громадських органі­
    зацій, органів самоорганізації населення, що діють на відповідній
    території, а також зборів виборців.

  4. Порядок і строки подання пропозицій щодо представників
    до складу дільничних виборчих комісій суб'єктами, зазначеними
    у частині третій цієї статті, встановлюються сільським, селищ-

183

ним, міським головою, головою районної-у місті ради (посадовою особою, яка виконує його повноваження). Повідомлення про строки подання пропозицій публікується не пізніш як за п'ять днів до початку терміну їх подання.

  1. Якщо в установлений строк пропозиції щодо кандидатур до
    складу дільничної виборчої комісії не подано або їх кількість є
    меншою, ніж передбачено частиною першою цієї статті, відпові­
    дна рада або її виконавчий орган за пропозицією сільського, се-
    лищного, міського голови, голови районної у місті ради (посадо­
    вої особи, яка виконує його повноваження) обирає до складу ді­
    льничної виборчої комісії необхідну кількість осіб.

  2. Голова, заступник голови та секретар дільничної виборчої
    комісії не можуть бути членами однієї партії (блоку).

  3. Рішення відповідної ради про склад дільничних виборчих
    комісій протягом трьох днів доводиться до відома населення.

  4. Дільнична виборча комісія у п'ятиденний термін з дня її
    утворення інформує громадян про своє місцезнаходження, номер
    телефону та режим роботи.

  5. Строк повноважень дільничної виборчої комісії закінчуєть­
    ся після прийняття відповідною територіальною виборчою комі­
    сією рішення про обрання депутатів ради, а також сільського,
    селищного, міського голови та їх реєстрацію.

10. У разі, коли вибори проводяться одночасно з виборами
народних депутатів України, дільничні виборчі комісії утворюю­
ться відповідно до Закону України «Про вибори народних депута­
тів України».

Стаття 20. Повноваження дільничної виборчої комісії Дільнична виборча комісія:

  1. перевіряє точність списку виборців на виборчій-щільниці;

  2. забезпечує можливість ознайомлення виборців зі списком
    виборців, приймає і розглядає заяви про неправильності у списку
    виборців і вирішує питання про внесення відповідних змін до
    нього;

  3. завчасно сповіщає населення і вручає або надсилає вибор­
    цям; запрошення; із зазначенням дати проведення виборів, адреси
    приміщення для голосування, часу початку і закінчення голосу­
    вання;

  4. створює умови для ознайомлення виборців із списками
    кандидатів, зареєстрованих но одномандатних та багатомандат­
    них виборчих округах, з їх передвиборними програмами, а також
    з біографічними даними кандидатів;

  5. вносить за рішенням відповідної окружної (територіальної)
    виборчої комісії зміни до виборчого бюлетеня у випадках, пере­
    дбачених цим Законом;

  6. забезпечу* підготовку приміщення для голосування, кабін
    або кімнат для таємного голосування, виготовлення виборчих
    скриньок; .

  7. організує голосування на-виборчій дільниці;

  8. провод»тк*підрахунок голосів виборців, поданих на вибор­
    чій дільниці; ,і і

184 лі

9) розглядає заяви і скарги з питань підготовки виборів та ор­
ганізації голосування на виборчій дільниці й приймає по них рі­
шення;

10) здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону.
Стаття 21. Організація роботи виборчої комісії

  1. Виборча комісія організує свою роботу відкрито і гласно.

  2. Основною формою роботи виборчої комісії є її засідання,
    які скликаються головою комісії, в разі його відсутності - заступ­
    ником голови комісії, а у випадках, передбачених частиною дру­
    гою статті 19 цього Закону,- секретарем комісії.

  3. У разі відсутності голови чи заступника голови комісії або
    відмови їх скликати її засідання, засідання комісії може бути
    скликане на вимогу не менш як однієї третини членів комісії іні­
    ціаторами проведення засідання з обов'язковим повідомленням
    усіх членів комісії про час і місце проведення її засідання та пи­
    тання, які пропонується розглянути.

  4. Перше засідання виборчої комісії скликається не пізніш як
    на третій робочий день після її утворення, а наступні - за необ­
    хідністю. ,■■■■■:: . •■■■■.. ; • .

  5. Засідання виборчої комісії є правомочним, якщо в ньому
    бере участь більше половини загального складу комісії.

6. Рішення комісії приймається відкритим голосуванням
більшістю голосів осіб, які входять до складу комісії.

  1. Засідання виборчої комісії веде її голова або його заступ­
    ник, а в разі невиконання ними з будь-яких причин цієї функції,
    комісія призначає зі свого складу головуючого на засіданні.

  2. Усі засідання комісії протоколюються. Протокол засідання
    підписується головуючим на засіданні та секретарем комісії чи
    членом комісії, який виконує обов'язки секретаря.

  3. Особи, які входять до складу комісії і не згодні з прийня­
    тим рішенням, мають право висловити окрему думку, викладення
    якої в письмовій формі додається до протоколу засідання комісії.

  1. На засіданнях виборчої комісії мають право бути присут­
    німи кандидати, їх довірені особи, уповноважені особи місцевих
    осередків політичних партій (блоків), громадських організацій,
    зареєстрованих відповідно до цього Закону, офіційні спостерігачі
    від громадських організацій України та інших держав, міжнарод­
    них організацій, а також представники засобів масової інформа­
    ції. За рішенням комісії на її засіданні можуть бути присутні й
    інші особи.

  2. Виборча комісія може прийняти рішення про позбавлення
    права участі в її засіданні осіб, зазначених у частині десятій цієї
    статті, якщо вони перешкоджають проведенню засідання.

  3. Рішення виборчої комісії, прийняте в межах її повнова­
    жень, є обов'язковим для учасників виборів та органів, що забез­
    печують їх проведення. ■

  4. Документи та звернення, що надходять до виборчої комі­
    сії, мають право приймати голова комісії, його заступник, секре­
    тар або член комісії. Усі документи та звернення реєструються в
    порядку, встановленому комісією. і

185

14. Для організаційного, правового, технічного забезпечення здійснення передбачених цим Законом функцій виборча комісія може залучати відповідних спеціалістів, технічних працівників. За рішенням комісії їх праця оплачується в межах коштів, що виді­ляються комісії на підготовку і проведення виборів.

Стаття 22. Оскарження рішень виборчої комісії

  1. Рішення, дії або бездіяльність виборчої комісії, окремих
    осіб, що входять до її складу, можуть бути оскаржені місцевими
    осередками політичних партій (блоків), громадськими організаці­
    ями, зборами виборців, трудовими колективами, які висунули
    кандидатів, або їх уповноваженими особами, кандидатами, їх до­
    віреними особами, а також виборцями.

  2. Рішення, дії або бездіяльність дільничної виборчої комісії
    можуть бути протягом трьох днів оскаржені до відповідної окру­
    жної виборчої комісії, а рішення, дії або бездіяльність окружної
    виборчої комісії - до відповідної територіальної виборчої комісії.
    Виборча комісія, до якої надійшла скарга, повинна розглянути її у
    триденний строк, а менш як за п'ять днів до дня виборів, чи в
    день їх проведення - негайно, та видати заявникові мотивоване
    рішення.

  3. Рішення територіальної виборчої комісії може бути протя­
    гом трьох днів оскаржено в судовому порядку. Суд розглядає це
    питання у п'ятиденний строк, але не пізніш як за день до дня ви­
    борів. У разі визнання судом рішення територіальної виборчої
    комісії таким, що суперечить закону, воно вважається нечинним у
    цілому або в частині, що суперечить закону.

  4. Заяви, скарги про неправильність у списках виборців розг­
    лядаються судом протягом трьох днів, а якщо вони подані за три
    дні до дня виборів - негайно. Рішення суду є остаточним і підля­
    гає виконанню в день прийняття рішення.

  5. Заяви, подані до суду після зазначених у цій статті строків,
    розгляду не підлягають.

  6. Суди організовують свою роботу під час виборчої кампанії,
    в тому числі у вихідні дні, таким чином, щоб забезпечити своєча­
    сний розгляд заяв усіх суб'єктів виборчого процесу.

Стаття 23. Правовий статус осіб, які входять до складу ви­борчої комісії

  1. Членом виборчої комісії може бути громадянин України,
    який має виборчі права і постійно проживає або працює на тери­
    торії відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

  2. До складу виборчої комісії не можуть входити кандидати
    або їх довірені особи, уповноважені місцевих осередків політич­
    них партій (блоків), громадських організацій, близькі родичі (чо­
    ловік, дружина, діти, батьки, рідні брати, сестри) кандидатів.
    Членом виборчої комісії не може бути також особа, яка утримує­
    ться під вартою або перебуває в місцях позбавлення волі. Одна і
    та ж особа може бути членом тільки однієї виборчої комісії.

3. Повноваження відповідної виборчої комісії чи окремих
осіб, які входять до її складу, можуть бути достроково припинені
органом, який утворив комісію, якщо вони порушують Конститу-

186

цію України, цей Закон та інші закони України. Повноваження осіб, які входять до складу виборчої комісії, також припиняються у зв'язку з особистою заявою про складання повноважень у комі­сії, вибуттям за межі відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також у разі їх смерті.

  1. У разі реєстрації особи, яка входить до складу виборчої
    комісії, кандидатом, довіреною особою кандидата або уповнова­
    женою особою місцевого осередку політичної партії (блоку),
    громадської організації її повноваження вважаються припинени­
    ми з дня такої реєстрації.

  2. Комісія може звернутися до органу, який її утворив, з про­
    позицією про заміну голови, заступника голови, секретаря або
    члена комісії, якщо за це проголосує не менше двох третин від її
    загального складу.

  3. Обрання нового голови, заступника, секретаря, члена ви­
    борчої комісії проводиться в порядку, встановленому цим Зако­
    ном.

  4. За рішенням виборчої комісії не більше трьох осіб, які
    входять до її складу, можуть на період виборчої кампанії пра­
    цювати в комісії на постійній основі з виплатою їм заробітної
    плати відповідно до норм видатків виборчої комісії, встановле­
    них Кабінетом Міністрів України. Оплата праці зазначених осіб
    здійснюється відповідними місцевими радами або їх виконав­
    чими органами.

  5. Особи, які працюють в комісії на постійній основі, на від­
    повідний період звільняються від виконання виробничих або слу­
    жбових обов'язків за основним місцем роботи.

  6. Особи, які входять до складу виборчих комісій, не мають
    права брати участь в агітації за чи проти кандидатів.

Стаття 24. Сприяння виборчим комісіям у здійсненні їх пов­новажень

  1. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого само­
    врядування, підприємства, установи, організації незалежно від
    форм власності, їх посадові особи зобов'язані сприяти виборчим
    комісіям у здійсненні ними своїх повноважень.

  2. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого само­
    врядування, підприємства, установи, організації державної і ко­
    мунальної форм власності безкоштовно надають у користування
    виборчим комісіям необхідні для підготовки і проведення виборів
    приміщення і обладнання.

  3. Оренда приміщень і обладнання, що належать підприємст­
    вам, установам і організаціям інших форм власності, для вказаних
    цілей оплачується за рахунок коштів, виділених на проведення
    виборів.

  4. Виборча комісія має право звертатися в питаннях, пов'я­
    заних з підготовкою і проведенням виборів, до місцевих органів
    виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, інших
    органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форм
    власності, які зобов'язані розглянути порушене питання і дати
    виборчій комісії відповідь не пізніш як у триденний термін.

187

Роїділ IV СПИСКИ ВИБОРЦІВ

Стаття 25. Порядок складання списків виборців

  1. Для проведення виборів депутатів місцевих рад та сільсь­
    ких, селищних, міських голів виконавчими комітетами сільських,
    селищних, міських, районних у містах рад складаються списки
    виборців по кожній виборчій дільниці за формою, затвердженою
    Центральною виборчою комісією.

  2. До списку виборців включаються всі громадяни України,
    яким на день виборів виповнюється 18 років та які на момент
    складання списку проживають на території відповідної виборчої
    дільниці і мають виборче право.

  3. За відсутністю точних відомостей про дату (місяць і день)
    народження громадянина вважається, що він народився І січня
    відповідного року.

  4. Одна й та ж особа може бути включена до списку виборців
    лише на одній виборчій дільниці.

  5. До списку виборців вносяться прізвище, ім'я, по батькові,
    дата народження, адреса (місце проживання) виборця. Прізвища
    виборців зазначаються в списку виборців у порядку, зручному для
    організації голосування.

  6. Списки виборців, складені по кожній виборчій дільниці,
    підписує керівник виконавчого органу сільської, селищної, місь­
    кої, районної у місті ради. Він несе персональну відповідальність
    за достовірність, повноту списків виборців, а також за своєчас­
    ність передачі їх до дільничних виборчих комісій.

  7. Список виборців передається до дільничної виборчої комі­
    сії не пізніш як за 45 днів до дня виборів.

  8. Дільнична виборча комісія уточнює список виборців, після
    чого він підписується головою та секретарем комісії і не пізніш як
    за 15 днів до дня виборів подається для загального ознайомлення
    виборців.

  9. Виборці, які прибули на територію виборчої дільниці на
    постійне місце проживання після уточнення списків, включають­
    ся дільничною виборчою комісією до списку виборців на підставі
    документів, які засвідчують їх особу та адресу (місце проживання).

  1. Зі списку виборців на підставі відповідних документів ви­
    ключаються особи, які вибули з території виборчої дільниці на
    інше місце проживання, а також особи, які померли чи судом ви­
    знані недієздатними або за вироком суду перебувають у місцях
    позбавлення волі.

  2. Списки виборців-військовослужбовців, які перебувають у
    військових частинах, а також членів сімей військовослужбовців
    та інших виборців, які проживають у районах розташування вій­
    ськових частин, складаються дільничними виборчими комісіями
    на підставі даних, що подаються командирами військових частин.
    Військовослужбовці, які проживають поза військовими частина­
    ми, включаються до списку виборців за місцем проживання на
    загальних підставах. ,',

188

12. Списки виборців по виборчих дільницях, утворених у ста­ціонарних лікувальних, санаторно-оздоровчих закладах, а також на суднах, які перебувають у день виборів у плаванні, складають­ся дільничними виборчими комісіями на підставі даних, що по­даються керівниками зазначених установ, капітанами суден.

Стаття 26. Ознайомлення зі списками виборців

  1. Кожному виборцю забезпечується можливість ознайомити­
    ся зі списком виборців в приміщенні дільничної виборчої комісії і
    перевірити правильність даних, що його стосуються.

  2. Виборцю надається право оскаржити невключения, непра­
    вильне включення до списку або виключення зі списку виборців,
    а також неточності у даних щодо нього. Заява про неправильності
    в списку виборців розглядається дільничною виборчою комісією,
    яка зобов'язана не пізніш як у дводенний термін, а напередодні й
    в день виборів - негайно, розглянути заяву, внести необхідні ви­
    правлення до списку або видати заявникові копію мотивованого
    рішення про відхилення його заяви. Це рішення може бути оска­
    ржено до суду в порядку, встановленому цим Законом.

Розділ V ВИСУВАННЯ КАНДИДАТІВ

Стаття 27. Порядок висування кандидатів на зборах виборців за місцем їх проживання, трудової діяльності або навчання

  1. Висування кандидатів починається за 60 днів і закінчується
    за 45 днів до дня виборів.

  2. Збори виборців за місцем їх проживання, трудової діяльно­
    сті або навчання, скликані в селі, селищі, місті районного значен­
    ня, у разі, коли в них беруть участь не менш як:

10 виборців, мають право висунути одного кандидата в депу­тати відповідно сільської, селищної, міської ради по одному з одномандатних виборчих округів;

50 виборців, мають право висунути одного кандидата на по­саду сільського, селищного, міського голови, одного кандидата в депутати відповідно сільської, селищної, міської ради по кожному одномандатному виборчому округу, а також по одному кандидату в депутати районної, обласної ради по відповідному багатоман­датному виборчому округу.

3. Збори виборців, скликані в місті (крім міст районного зна­
чення), районі міста, у разі, коли в них беруть участь не менш як:

25 виборців, мають право висунути по одному кандидату в депутати міської, районної у місті ради по відповідному одноман­датному виборчому округу, на території якого проживають або працюють їх учасники;

100 виборців, мають право висунути одного кандидата на по­саду міського голови, не більше п'яти кандидатів у депутати мі­ської і п'яти кандидатів у Депутати районної у місті ради по від­повідних виборчих округах^'а також одного кандидата в депутати обласної ради.

'189

4. Порядок скликання і проведення зборів виборців за місцем
їх проживання, трудової діяльності або навчання має відповідати
таким вимогам:

  1. ініціатори проведення зборів зобов'язані повідомити про
    дату та місце їх проведення у відповідну окружну (територіальну)
    виборчу комісію не пізніш як за три дні до дня проведення зборів;

  2. на початку зборів складається список їх учасників із зазна­
    ченням прізвища, імені, по батькові, дати народження, місця
    постійного проживання чи трудової діяльності. Напроти свого
    прізвища учасник зборів ставить особистий підпис;

  3. на зборах виборців обирається президія зборів та ведеться
    протокол. У протоколі вказується дата і місце проведення зборів,
    кількість їх учасників, кандидатури, які обговорювалися, кількість
    голосів, поданих за і проти висунення кандидата (кандидатів),
    рішення зборів, а також дані про висунутого кандидата (кандида­
    тів): прізвище, ім'я, по батькові, число, місяць і рік народження,
    партійність, посада (заняття), місце роботи і проживання. До про­
    токолу додається список учасників зборів;

  4. кожний учасник зборів має право пропонувати для обгово­
    рення будь-яку кандидатуру, в тому числі й свою;

  5. кандидат вважається висунутим, якщо за нього проголосу­
    вало більше половини учасників зборів. Про прийняте рішення
    повідомляється кандидату.

5. Протокол зборів, підписаний членами президії зборів, над­
силається до відповідної окружної (територіальної) виборчої ко­
місії у встановленому нею порядку.

Стаття 28. Самовисування громадян кандидатами на місце­вих виборах

  1. Громадянин України за умови додержання вимог, передба­
    чених статтею 6 цього Закону, має право на самовисування кан­
    дидатом у депутати місцевої ради або кандидатом на посаду сіль­
    ського, селищного, міського голови шляхом подачі до відповідної
    окружної (територіальної) виборчої комісії не пізніш як за 40 днів
    до дня виборів заяви з проханням зареєструвати його кандидатом.

  2. До заяви додається список громадян України, які проживають
    на території відповідного виборчого округу, мають виборчі права і
    підтримують відповідну кандидатуру, з зазначенням прізвища, іме­
    ні, по батькові, числа, місяця й року народження, місця проживан­
    ня, серії і номера паспорта або іншого документа, що посвідчує
    особу громадянина. Правильність даних про кожного громадянина,
    включеного до списку, засвідчується його особистим підписом.

  3. Особу, яка висуває свою кандидатуру відповідно кандида­
    том у депутати сільської, селищної, міської (міста районного зна­
    чення) ради, мають підтримати не менш як 6 громадян, а міської
    (крім міст районного значення), районної у місті, районної, обла­
    сної ради - не менш як 25 громадян.

Особу, яка висуває свою кандидатуру кандидатом на посаду сільського, селищного, міського (міста районного значення) го­лови, мають підтримати не менш як 26 громадян, а міського (крім міста районного значення) - не менш як 51 громадянин.

190

Стаття 29. Порядок висування кандидатів місцевими осеред­ками політичних партій (блоків), громадськими організаціями

  1. Сільські, селищні, міські, районні у містах, районні, обласні
    осередки політичних партій (блоків) та громадських організацій,
    які виявили бажання брати участь у місцевих виборах, не пізніш
    як за 70 днів до дня виборів подають до відповідних територіаль­
    них виборчих комісій заяви, підписані їх керівниками.

  2. До заяви відповідного осередку політичної партії (блоку),
    громадської організації додається довідка про легалізацію відпо­
    відного осередку політичної партії (блоку), громадської організа­
    ції, а також про чисельний склад відповідної організації.

Осередки політичних партій, які об'єдналися у виборчий блок, крім того додають до заяви угоду про їх об'єднання у ви­борчий блок із зазначенням чисельного складу місцевих осередків політичних партій, що об'єдналися в блок, підписану керівниками відповідних осередків політичних партій.

  1. У заяві зазначається уповноважена особа місцевого осеред­
    ку політичної партії (блоку), громадської організації, її адреса і
    номер телефону.

  2. Відповідна територіальна виборча комісія реєструє місце­
    вий осередок політичної партії (блоку), громадської організації
    для участі у місцевих виборах та видає їх представникам копію
    рішення про реєстрацію, а також доводить його до відома вибор­
    ців, окружних і дільничних виборчих комісій.

  3. Висування кандидатів місцевими осередками політичних
    партій (блоків), громадських організацій відбувається у строки,
    визначені частиною першою статті 27 цього Закону.

  4. Сільський, селищний, міський (міста районного значення)
    осередок політичної партії (блоку), громадської організації, що
    налічує не менш як 15 членів, може висунути одного кандидата на
    посаду відповідно сільського, селищного, міського голови, одно­
    го кандидата в депутати відповідно сільської, селищної, міської
    ради по кожному з одномандатних виборчих округів, а також од­
    ного кандидата в депутати районної ради по відповідному бага­
    томандатному виборчому округу.

  5. Міський (крім міст районного значення) осередок політич­
    ної партії (блоку), громадської організації, який налічує не менш
    як 50 членів, може висунути одного кандидата в депутати міської
    ради по кожному з одномандатних виборчих округів, а також од­
    ного кандидата в депутати обласної ради по відповідному багато­
    мандатному виборчому округу. Відповідний міський осередок,
    який налічує не менш як 100 членів, крім того, може висунути
    одного кандидата на посаду міського голови.

  6. Районний в місті осередок політичної партії (блоку), гро­
    мадської організації, який налічує не менш як 15 членів, може
    висунути одного кандидата в депутати відповідної районної у
    місті ради по кожному з одномандатних виборчих округів та
    одного кандидата в депутати міської ради по кожному з одно­
    мандатних виборчих округів, які знаходяться на території
    району.

191

9. Районний осередок політичної партії (блоку), громадської
організації, що налічує не менш як 50 членів, може висунути од­
ного кандидата у депутати районної ради по кожному виборчому
округу, а також кандидатів у депутати обласної ради в кількості,
яка не повинна перевищувати кількості депутатських мандатів,
встановленої по відповідному виборчому округу.

  1. Обласний осередок політичної партії (блоку), громадської
    організації, що налічує не менш як 100 членів, може висунути кан­
    дидатів у депутати обласної ради по кожному виборчому округу в
    кількості, яка не повинна перевищувати кількості депутатських
    мандатів, встановленої по відповідному виборчому округу.

  2. Рішення місцевого осередку політичної партії (блоку),
    громадської організації про висунення кандидатів приймаються
    на їх зборах (конференціях) у порядку, передбаченому статутами
    (положеннями) відповідних партій, громадських організацій, про
    що складається протокол.

  3. У протоколі зборів (конференції) місцевого осередку
    політичної партії (блоку), громадської організації вказуються
    дата і місце їх проведення, кількість членів, яких об'єднує від­
    повідний осередок політичної партії (блоку), громадської орга­
    нізації, кількість учасників, рішення зборів (конференції), а та­
    кож дані про кожного кандидата (прізвище, ім'я, по батькові,
    число, місяць і рік народження, партійність, посада (заняття),
    місце роботи і проживання). Протокол подається до відповідної
    окружної (територіальної) виборчої комісії в установленому
    нею порядку.

  1. Рішення місцевого осередку політичної партії (блоку),
    громадської організації про висунення кандидатів підписується
    керівником відповідного місцевого осередку політичної партії
    (керівниками місцевих організацій партій, що об'єдналися у
    блок), керівником відповідного місцевого осередку громадської
    організації.

  2. Місцевий осередок політичної партії (блоку), громадської
    організації може висувати також кандидатів, які не є членами від­
    повідних партій, громадських організацій. Висування місцевим
    осередком політичних партій (блоку) кандидата у депутати, який
    Є; членом іншої партії (партій, що не входять до блоку), не допус­
    кається.

Розділ VI

РЕЄСТРАЦІЯ КАНДИДАТІВ У ДЕПУТАТИ ТА НА ПОСАДИ СІЛЬСЬКИХ, СЕЛИЩНИХ, МІСЬКИХ ГОЛІВ

Стаття ЗО. Порядок реєстрації кандидатів

  1. Реєстрація кандидатів починається за 55 днів і закінчується
    за 30 днів до дня виборів.

  2. Рішення про реєстрацію кандидатів приймається окружною
    (територіальною) виборчою комісією за наявності таких докуг
    ментів:

- ■ І) протоколу зборів виборців за місцем. їх проживання, тру7 дової діяльності (зборів трудового колективу) або навчання, протоколу зборів (конференції) місцевого осередку політичної партії (блоку), громадської організації про висунення канди­датів;

  1. заяви особи про згоду балотуватися кандидатом у депутати,
    на посаду сільського, селищного, міського голови по відповідно­
    му виборчому округу, а також про її зобов'язання припинити в
    разі обрання депутатом, сільським, селищним, міським головою
    трудову чи іншу діяльність, що є несумісною з їх статусом;

  2. автобіографії кандидата, його виборчої програми;

  3. декларації про майно та доходи кандидата за попередній
    рік, складеної за формою, визначеною Міністерством фінансів
    України;

  4. довідки про місце проживання та роботу.

  1. Рішення про реєстрацію кандидатів, які самовисунулися по
    виборчих округах, на території яких вони проживають або пра­
    цюють, приймається окружною (територіальною) виборчою комі­
    сією на підставі відповідної заяви кандидата, до якої додається
    список громадян України, які підтримали його кандидатуру, від­
    повідно до вимог статті 28 цього Закону, заяви кандидата про
    зобов'язання припинити в разі обрання депутатом, сільським,
    селищним, міським головою трудову чи іншу діяльність, що є
    несумісною з їх статусом, а також за наявності документів, пере­
    дбачених пунктами 3, 4 і 5 частини другої цієї статті.

  2. Окружна (територіальна) виборча комісія після прийняття
    документів, зазначених у частинах другій (третій) цієї статті, ви­
    дає особі, яка подала ці документи, довідку, в якій зазначається
    число, місяць, рік, а також час прийняття документів.

  3. Окружна (територіальна) виборча комісія не пізніш як на
    п'ятий день після прийняття документів для реєстрації кандида­
    та приймає рішення про реєстрацію кандидата або про відмову
    в реєстрації із зазначенням мотивів відмови. За результатами
    реєстрації виборча комісія складає протокол про реєстрацію
    кандидата за формою, встановленою Центральною виборчою
    комісією. Рішення комісії доводиться до відома суб'єктів, що
    висунули кандидата, не пізніш як на другий день після його
    прийняття.

  4. У разі усунення недоліків, які спричинили відмову в реєст­
    рації кандидата, і подання необхідних документів до окружної
    (територіальної) виборчої комісії не пізніш як за три дні до закін­
    чення визначеного цим Законом строку реєстрації кандидатів,
    комісія повторно розглядає питання про реєстрацію і приймає
    відповідне рішення.

  1. Рішення окружної (територіальної) виборчої комісії щодо
    реєстрації або нереєстрації кандидата може бути оскаржено в по­
    рядку, встановленому цим Законом.

  2. Окружна (територіальна) виборча комісія не пізніш як на
    п'ятий день після реєстрації кандидатів публікує або доводить до
    відома населення в інший спосіб повідомлення про реєстрацію

7 В. Кравченка

193

кандидатів з зазначенням прізвища, імені, по батькові, року наро­дження, партійності, посади (заняття), місця роботи і проживання кожного кандидата.

9. Окружна (територіальна) виборча комісія видає зареєстро­ваному кандидату відповідне посвідчення за зразком, встановле­ним Центральною виборчою комісією.

Стаття 31. Зняття кандидатом своєї кандидатури. Скасування рішення про реєстрацію кандидата

  1. Кандидат може у будь-який час до дня виборів зняти
    свою кандидатуру, про що він подас письмову заяву до окруж­
    ної (територіальної) виборчої комісії, яка зареєструвала його
    кандидатом.

  2. Рішення окружної (територіальної) виборчої комісії про
    зняття кандидата з реєстрації приймається лише за власною за­
    явою кандидата про це, а також на підставі обвинувального виро­
    ку суду, який набрав законної сили щодо особи, яка зареєстрована
    кандидатом, в інших випадках, прямо передбачених у законах, а
    також у зв'язку з його смертю.

  3. Зняття з реєстрації кандидата з ініціативи суб'єктів, які з
    додержанням вимог цього Закону висунули його кандидатом, за­
    бороняється.

  4. Окружна (територіальна) виборча комісія може прийняти
    рішення про зняття з реєстрації кандидата також у разі порушен­
    ня ним цього Закону, факт вчинення якого встановлено судом.
    Відповідна заява має бути розглянута судом протягом трьох днів
    після її надходження до суду, але не пізніш як за день до виборів.

  5. Про скасування рішення щодо реєстрації кандидата окруж­
    на виборча комісія у триденний термін сповіщає особу, яка була
    зареєстрована кандидатом, суб'єкта, що висунув кандидата, а та­
    кож виборців відповідного округу.

Стаття 32. Порядок висування і реєстрації кандидата замість того, який вибув

1. У разі вибуття кандидата після його реєстрації у випадку, коли за п'ять днів до закінчення строку реєстрації кандидатів по одномандатному виборчому округу не зареєстровано інших кан­дидатів, а кількість кандидатів, зареєстрованих по багатомандат­ному мажоритарному виборчому округу, менша кількості манда­тів, окружна (територіальна) виборча комісія звертається через засоби масової інформації до виборців, місцевих осередків пар­тій, громадських організацій з пропозицією додатково висунути кандидатів. Додатково висунуті кандидати реєструються у поряд­ку, встановленому статтею ЗО цього Закону.

  1. Якщо після закінчення строку реєстрації кандидатів в од­
    номандатному виборчому окрузі залишається один кандидат, а у
    багатомандатному мажоритарному виборчому окрузі кількість
    зареєстрованих кандидатів дорівнює або менша кількості манда­
    тів, голосування проводиться по зареєстрованих кандидатах.

  2. У разі, коли у відповідному одномандатному виборчому
    окрузі не залишилося жодного кандидата, вибори у цьому окрузі
    проводяться відповідно до вимог статті 49 цього Закону.

194

Розділ VII

КАНДИДАТИ ТА ЇХ ДОВІРЕНІ ОСОБИ. УПОВНОВАЖЕНІ

ОСОБИ МІСЦЕВИХ ОСЕРЕДКІВ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

(БЛОКІВ), ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Стаття 33. Права кандидата при проведенні виборчої кам­панії

  1. Кандидати з часу їх реєстрації виборчими комісіями мають
    рівні права у проведенні виборчої кампанії: у виступах на перед­
    виборних та інших зборах, нарадах, засіданнях, мітингах, безпо­
    середньо пов'язаних з виборами, у засобах масової інформації.

  2. Територіальні, окружні виборчі комісії, органи виконавчої
    влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зо­
    бов'язані сприяти кандидатам в організації їх зустрічей з вибор­
    цями, одержанні необхідних інформаційних та довідкових матері­
    алів, наданні приміщень для проведення заходів, передбачених

цим Законом.

3. Кандидат після його реєстрації за власним бажанням може
звільнятися у дні проведення зустрічей з виборцями та інших за­
ходів, передбачених цим Законом, від виконання виробничих або
службових обов'язків з наданням йому неоплачуваної відпустки.
За рішенням територіальної виборчої комісії з коштів, що виді­
ляються на проведення виборів, відповідною радою або її вико­
навчим комітетом за дні наданої неоплачуваної відпустки канди­
дату виплачується заробітна плата з розрахунку його середньої
заробітної плати (посадового окладу) за основним місцем роботи
за останні три місяці з урахуванням індексації.

Стаття 34. Довірені особи кандидата

1. Кандидат у депутати може мати не більше п'яти, а кандидат
на посаду сільського, селищного, міського голови - не більше
десяти довірених осіб, які допомагають йому в проведенні вибор­
чої кампанії, ведуть агітацію за обрання його депутатом, сільсь­
ким, селищним, міським головою, представляють інтереси канди­
дата у відносинах з виборчими комісіями, місцевими органами
виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, об'єд­
наннями громадян, виборцями. Довіреною особою кандидата мо­
же бути лише громадянин України, який має виборчі права.

  1. Кандидат визначає довірених осіб і звертається з заявою
    про їх реєстрацію до відповідної окружної (територіальної) ви­
    борчої комісії. У зверненні щодо кожної кандидатури довіреної
    особи зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, службова і дома­
    шня адреси, номер телефону, а також подається письмова згода
    цієї особи. Відмова в реєстрації довіреної особи кандидата може
    бути оскаржена в суді. Виборча комісія після реєстрації довірених
    осіб видає їм посвідчення за зразком, встановленим Центральною
    виборчою комісією.

  2. Кандидат має право в будь-який час до дня виборів зверну­
    тися до окружної (територіальної) виборчої комісії із заявою про
    припинення повноважень його довіреної особи та про реєстрацію
    іншої особи. Довірена особа кандидата може у будь-який час за

195

власною ініціативою скласти свої повноваження, повернувши окружній (територіальній) виборчій комісії видане їй посвіднен-ня, та повідомити про це кандидата.

  1. Повноваження довірених осіб кандидатів починаються з
    дня їх реєстрації окружною (територіальною) виборчою комісією
    і закінчуються в день прийняття окружною (територіальною) ви­
    борчою комісією рішення про реєстрацію обраного депутата,
    сільського, селищного, міського голови.

  2. Довірені особи здійснюють свої функції на громадських за­
    садах. : ; ,

Стаття 35. Уповноважені особи місцевих осередків політич­
них партій (блоків), громадських організацій ;

  1. Кожний місцевий осередок політичної партії (блок), гро-
    мадської організації, кандидат (кандидати) якого зареєстрований
    (зареєстровані) окружною (територіальною) виборчою комісією,
    може мати до трьох уповноважених осіб, які представляють їх
    інтереси у відносинах з виборчими комісіями, місцевими органа­
    ми виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, ви­
    борцями. Уповноваженою особою може бути лише громадянин
    України, який має виборчі права.

  2. У списку, що подається для реєстрації уповноважених осіб,
    зазначається їх прізвище, ім'я, по батькові, службова і домашня
    адреси, номер телефону.

  3. Окружна (територіальна) виборча комісія не пізніш як че­
    рез три дні після надходження до неї відповідних документів реє­
    струє уповноважених осіб місцевих осередків політичних партій
    (блоків), громадських організацій і видає їм відповідні посвідчень
    ня за зразком, встановленим Центральною виборчою комісією.

  4. Керівний орган місцевого осередку політичної партії (бло­
    ку), громадської організації може в будь-який час до дня виборів
    звернутися до окружної (територіальної) виборчої комісії із за­
    явою про припинення повноважень уповноважених осіб і подати
    для реєстрації кандидатури інших осіб.

  5. Повноваження уповноважених осіб починаються з дня їх
    реєстрації і закінчуються після реєстрації окружною (територі­
    альною) виборчою комісією обраних депутатів по даному вибор­
    чому округу.

  6. Уповноважені особи місцевих осередків політичних партій
    (блоків), громадських організацій здійснюють свої функції на гро­
    мадських засадах.

Розділ VIII ПЕРЕДВИБОРНА АГІТАЦІЯ

Стаття 36. Форми і засоби передвиборної агітації І. Громадяни України, політичні партії, інші об'єднання гро­мадян, їх місцеві осередки, колективи підприємств, установ і ор­ганізацій незалежно від форм власності мають право від дня реєс­трації кандидатів відповідними виборчими комісіями вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми кандидатів, їх

196

політичні, ділові й особисті якості, безперешкодно вести агітацію за чи проти того чи іншого кандидата.

  1. Участь органів виконавчої влади, органів місцевого само­
    врядування та їх посадових осіб, а також осіб, які входять до
    складу виборчих комісій, у передвиборній агітації не дозволяється.

  2. Кандидати, їх довірені особи, уповноважені особи місцевих
    осередків політичних партій (блоків), громадських організацій
    проводять зустрічі з виборцями як на зборах, так і в іншій зручній
    для виборців формі. Виборчі комісії спільно з місцевими органа­
    ми виконавчої влади, органами місцевого самоврядування сприя­
    ють проведенню таких зустрічей - надають їм приміщення, зав­
    часно сповіщають про час і місце зустрічей та здійснюють інші
    заходи.

  3. Передвиборна агітація може вестися на зборах, мітингах, у
    пресі, по радіо і телебаченню, в будь-який інший спосіб і будь-
    якими засобами, що не суперечать Конституції або законам
    України.

; 5. Організатори і учасники зборів, інших передвиборних за­ходів несуть відповідальність за додержання чинного законодавс­тва при проведенні цих заходів.

  1. Кандидат може виступати з своєю виборчою програмою,
    яка не повинна суперечити Конституції і законам України.

  2. Засоби масової інформації висвітлюють хід підготовки і
    проведення виборів. їх представникам гарантується безпереш­
    кодний доступ на всі заходи, пов'язані з виборами. Виборчі ко­
    місії, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого само­
    врядування надають їм інформацію про підготовку і проведення
    виборів.

Стаття 37. Матеріали передвиборної агітації

  1. Окружна (територіальна) виборча комісія за рахунок кош­
    тів, виділених для проведення виборів, забезпечує друкування
    матеріалів про кандидатів. їх тираж визначається окружною (те­
    риторіальною) комісією і повинен бути однаковим для всіх кан­
    дидатів, зареєстрованих по відповідному виборчому округу.

  2. Для друкування передвиборних матеріалів про кандидата
    він повинен подати до окружної (територіальної) виборчої комісії
    разом з іншими документами для реєстрації свою виборчу про­
    граму, автобіографію загальним обсягом до двох сторінок маши­
    нописного тексту, друкованого через півтора інтервали. Передви­
    борні плакати не повинні містити неправдивих даних або комер­
    ційної реклами.

  3. Кандидати зобов'язані подати до окружної (територіальної")
    виборчої комісії підписані ними проекти передвиборних агітацій­
    них матеріалів, виготовлення яких має здійснюватися на договір­
    ній основі у межах відповідного виборчого фонду, а також пові­
    домити про їх тираж.

  4. Агітаційні друковані матеріали повинні містити інформа­
    цію про організацію, установу, осіб, які відповідають за їх виго­
    товлення, а також вихідні дані про установу, що надрукувала їх,
    тираж надрукованих матеріалів.

197

  1. Один примірник кожного виду друкованих агітаційних ма­
    теріалів кандидати або їх довірені особи зобов'язані не пізніш як
    через три дні після їх виготовлення подати до окружної (терито­
    ріальної") виборчої комісії з підписом відповідного кандидата.

  2. Засоби масової інформації, засновником або одним із спів-
    засновників яких є місцевий орган виконавчої влади чи орган мі­
    сцевого самоврядування, а також засоби масової інформації, які
    повністю або частково фінансуються за рахунок державних кош­
    тів або коштів місцевого самоврядування, зобов'язані забезпечу­
    вати рівні можливості для передвиборних виступів кандидатів, їх
    довірених осіб.

  3. Засоби масової інформації зобов'язані утримуватися від
    оприлюднення неперевірених матеріалів, що компрометують кан­
    дидатів. Забороняється публікація чи поширення в будь-який ін­
    ший спосіб результатів опитувань громадської думки протягом
    останніх 10 днів перед днем виборів та в день виборів. При ого­
    лошенні засобами масової інформації компрометуючих матеріа­
    лів про кандидата вони зобов'язані не пізніш як за 5 днів до вибо­
    рів надати відповідному кандидату або його довіреній особі за їх
    вимогою можливість для спростування таких матеріалів.

  4. Органи місцевого самоврядування визначають спеціальні
    місця та обладнують стенди, дошки для розміщення матеріалів
    передвиборної агітації. Вони можуть прийняти рішення про забо­
    рону розміщення цих матеріалів на окремих будівлях, що є істо­
    ричними пам'ятками, пам'ятками архітектури, та в місцях, де во­
    ни можуть перешкодити безпеці дорожнього руху.

Стаття 38. Обмеження у проведенні передвиборної агітації

  1. Під час виборчої кампанії кандидатам або їх довіреним
    особам, уповноваженим особам місцевих осередків політичних
    партій (блоків), громадських організацій, які є працівниками (вла­
    сниками) державних і недержавних засобів масової інформації,
    забороняється друкувати матеріали, брати участь у радіо- і теле­
    передачах, які мають агітаційний характер або стосуються підго­
    товки і проведення виборів, більшого обсягу (часу), ніж визначе­
    но окружною (територіальною) виборчою комісією для інших
    кандидатів.

  2. Забороняється проводити передвиборну агітацію особам,
    які не є громадянами України.

  3. Агітація в день виборів - розповсюдження виборчих лис­
    тівок, плакатів, заклики до виборців голосувати за чи проти
    кандидатів або бойкотувати вибори в будь-який спосіб - забо­
    роняється.

  4. У день виборів у приміщеннях для голосування або побли­
    зу них забороняється впливати на виборців шляхом усних чи пи­
    сьмових звернень. До закінчення голосування не допускається
    також оприлюднення по радіо та телебаченню результатів опиту­
    вання виборців про те, за кого вони віддали свої голоси.

  5. Усі спори щодо передвиборної агітації вирішуються окру­
    жною (територіальною) виборчою комісією, рішення якої можуть
    бути оскаржені в судовому порядку.

198

Розділ IX ПОРЯДОК ГОЛОСУВАННЯ

Стаття 39. Час і місце голосування

  1. Голосування проводиться в день виборів або в день повто­
    рного голосування з 7 до 22 години.

  2. Про час і місце голосування дільнична виборча комісія
    сповіщає виборців не пізніш як за 15 днів до дня виборів.

Стаття 40. Виборчий бюлетень

1. Виборчий бюлетень повинен містити:

в одномандатному виборчому окрузі - назву ради, до якої проводяться вибори депутатів, номер виборчого округу, а по ви­борах сільського, селищного, міського голови - відповідно назву села, селища, міста, де обирається голова;

у багатомандатному виборчому окрузі - назву ради, до якої проводяться вибори депутатів, номер виборчого округу, кількість мандатів у цьому окрузі.

  1. До виборчого бюлетеня для голосування в одномандатному
    і багатомандатному виборчому окрузі включаються в алфавітно­
    му порядку всі зареєстровані кандидати із зазначенням прізвища,
    імені, по батькові, року народження, партійності, посади (занят­
    тя), місця роботи.

  2. У виборчому бюлетені праворуч напроти прізвища кожного
    кандидата розміщується порожній квадрат. У кінці всіх прізвищ
    кандидатів міститься запис: «Не підтримую жодного кандидата».
    Праворуч напроти цього напису розміщується порожній квадрат.

  3. Виборчі бюлетені виготовляються за зразками, встановле­
    ними Центральною виборчою комісією. Бюлетені по виборах де­
    путатів різних ланок рад, сільських, селищних, міських голів ма­
    ють відрізнятися за кольором паперу або за кольором фарби,
    якою надруковано бюлетень.

  4. Територіальна виборча комісія в разі необхідності може
    змінювати розмір виборчого бюлетеня для виборів депутатів ра­
    ди, сільського, селищного, міського голови, залежно від кількості
    зареєстрованих кандидатів, або, не змінюючи його розміру, про­
    довжувати друкування їх прізвищ на звороті бюлетеня з поміткою
    в кінці першої сторінки: «Продовження списку на звороті».
    У цьому випадку на звороті бюлетеня має бути напис: «Продов­
    ження списку, початок - на звороті».

  5. Якщо кандидат вибув з балотування після того, як виборчі бю­
    летені були надруковані, окружна (територіальна) виборча комісія
    приймає рішення про передрукування виборчих бюлетенів або про
    викреслення з виборчого бюлетеня прізвища відповідного кандидата.

  6. Виборчі бюлетені є документами суворої звітності і підля­
    гають обліку. Голова, заступник голови, секретар та члени відпо­
    відних виборчих комісій несуть персональну відповідальність за
    їх зберігання і використання.

  7. Напередодні голосування з метою захисту виборчих бюле­
    тенів від можливої їх фальсифікації на кожному з них ставлять
    свої підписи голова і секретар дільничної виборчої комісії.

199

Стаття 41. Приміщення для голосування

  1. Голосування проводиться у спеціально відведених примі­
    щеннях, в яких повинні бути обладнані в достатній кількості кабі­
    ни або кімнати для таємного голосування, визначені місця видачі
    виборчих бюлетенів і встановлені виборчі скриньки.

  2. Виборчі скриньки встановлюються таким чином, щоб голо­
    суючі при підході до них обов'язково проходили через кабіни або
    кімнати для таємного голосування.

  3. Вхід до кабін або кімнат для таємного голосування, вихід з
    них, а також шлях від них до виборчих скриньок і самі скриньки
    повинні бути в полі зору членів дільничної виборчої комісії.

  4. Відповідальність за організацію голосування, забезпечення
    таємниці волевиявлення виборців, обладнання приміщень і під­
    тримання в них порядку несе дільнична виборча комісія.

  5. Виборець може перебувати в приміщенні для голосування
    лише протягом часу, необхідного для голосування.

  6. У приміщеннях для голосування в доступних для виборців
    місцях повинна розміщуватися офіційна інформація про кандида­
    тів, а також текст цього Закону.

Стаття 42. Виборча скринька

  1. Виборча скринька для голосування виготовляється за зраз­
    ком, встановленим Центральною виборчою комісією.

  2. Для голосування на виборчих дільницях з незначною кіль­
    кістю виборців, а також при голосуванні в місцях перебування
    окремих виборців, які за станом здоров'я або з інших причин не
    можуть прибути в приміщення для голосування, дільничні вибор­
    чі комісії можуть користуватися виборчими скриньками зменше­
    ного розміру.

Стаття 43. Порядок голосування

  1. У день виборів перед початком голосування виборчі скри­
    ньки перевіряє, опечатує або пломбує голова дільничної виборчої
    комісії у присутності членів комісії, уповноважених осіб місцевих
    осередків політичних партій (блоків), громадських організацій,
    кандидатів, їх довірених осіб, спостерігачів, які в цей час перебу­
    вають на виборчій дільниці.

  2. Виборчі бюлетені видаються виборцям членами дільничної
    виборчої комісії на підставі списку виборців виборчої дільниці по
    пред'явленні виборцем паспорта або іншого документа, який по­
    свідчує його особу. Про одержання виборчого бюлетеня (бюлете­
    нів) виборець розписується в списку виборців.

  3. Кількість і зміст виборчих бюлетенів, які одержує вибо­
    рець, залежать від особливостей місцевих виборів, визначених на
    підставі статей 2, 3, 4 цього Закону.

  4. У разі, коли окремі виборці за станом здоров'я або з інших
    поважних причин не можуть прибути у приміщення для голосу­
    вання, дільнична виборча комісія за їх письмовою заявою доручає
    не менш як двом членам комісії організувати голосування в міс­
    цях перебування цих виборців. При цьому напередодні голосу­
    вання робиться витяг із списку виборців за формою списку, який
    вручається головою дільничної виборчої комісії відповідним чле-

200

нам комісії разом з необхідною кількістю виборчих бюлетенів, а також опечатаною або опломбованою виборчою скринькою.

5; При голосуванні в місці перебування виборця він розписує­ться про одержання виборчого бюлетеня (бюлетенів) у витягу зі списку виборців і голосує з додержанням вимог цього Закону.

■6. Після проведення голосування в місці перебування виборця у Списку виборців робиться відповідна відмітка. Витяг зі списку виборців додасться до списку виборців.

Стаття 44. Порядок заповнення виборчого бюлетеня

  1. Кожний виборець голосує особисто. Голосування за інших
    осіб не допускається.

  2. Виборчий бюлетень заповнюється голосуючим у кабіні або
    кімнаті для таємного голосування. При заповненні бюлетеня за^
    бороняється присутність будь-кого, крім голосуючого. Виборець,
    який не має можливості самостійно заповнити бюлетень, може
    запросити до кабіни або кімнати для таємного голосування будь-
    яку іншу особу, крім членів виборчої комісії, уповноважених осіб
    місцевих осередків політичних партій (блоків), громадських ор­
    ганізацій, кандидатів, які балотуються по даному виборчому
    округу, їх довірених осіб.

  3. У виборчому бюлетені для голосування по одномандатному
    виборчому округу виборець робить у квадраті напроти прізвища
    кандидата, за якого він голосує, позначку «плюс» (+) або іншу, яка
    дає однозначну відповідь про волевиявлення виборця. Виборець
    може голосувати тільки за одного кандидата. У разі, коли виборець
    не підтримує жодного кандидата, він робить відповідну позначку у
    квадраті напроти слів: «Не підтримую жодного кандидата».

  4. У виборчому бюлетені для голосування по багатомандатному
    виборчому округу виборець робить у квадратах напроти прізвищ
    кандидатів, за яких він голосує, позначку «плюс» (+) або іншу, яка
    дає однозначну відповідь про його волевиявлення. У разі, коли ви­
    борець не-підтримує жодного кандидата, він робить відповідну по­
    значку у квадраті напроти слів: «Не підтримую жодного кандидата».

  5. Заповнений виборчий бюлетень голосуючий опускає у ви­
    борчу скриньку.

  6. Під час проведення голосування не допускається закритгя
    приміщень для голосування, припинення голосування, розкриття
    виборчих скриньок, підрахунок голосів до закінчення встановле­
    ного цим Законом часу голосування.

  7. Всі виборці, які в момент закінчення строку голосування зна­
    ходяться у приміщенні дня голосування, мають право проголосувати.

  8. Розкриття виборчих скриньок до закінчення голосування
    забороняється.

Розділ X ВСТАНОВЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ВИБОРІВ

Стаття 45. Порядок підрахунку голосів на виборчій дільниці 1. Підрахунок голосів на виборчій дільниці проводиться діль­ничною виборчою комісією окремо по кожному одномандатному,

201

багатомандатному виборчому округу, по кожному кандидату. Під час видачі бюлетенів для голосування і підрахунку голосів ніхто не має права робити на них будь-які позначки, записи.

2. Під час підрахунку голосів дільнична виборча комісія по­
винна дотримуватися такої послідовності дій:

  1. після закінчення голосування виборча комісія гасить і під­
    раховує невикористані виборчі бюлетені, запаковує їх в окремі
    пакети по кожному округу, раді. На пакеті зазначається номер
    виборчої дільниці, округу, найменування ради і кількість невико­
    ристаних бюлетенів. Пакет опечатується і підписується головою
    та секретарем комісії;

  2. виборча комісія за списком виборців встановлює загальну
    кількість виборців на дільниці, кількість виборців по кожному
    виборчому округу, а також загальну і по кожному виборчому
    округу кількість виборців, які одержали виборчі бюлетені;

  3. голова дільничної виборчої комісії в присутності членів
    комісії, а також інших осіб, які відповідно до цього Закону мо­
    жуть бути присутніми на засіданні комісії, перевіряє цілість від­
    тиску печатки або пломби на виборчих скриньках, розкриває ці
    скриньки;

  4. комісія підраховує окремо в межах даної виборчої дільниці
    по кожному виборчому округу загальну кількість виборчих бюле­
    тенів, що були у скриньках, та кількість бюлетенів, визнаних не­
    дійсними.

  1. Недійсними визнаються виборчі бюлетені невстановленого
    зразка, бюлетені, на яких відсутні підписи, передбачені частиною
    восьмою статті 40 цього Закону, бюлетені, в яких голосуючим не
    зроблено жодної позначки. При голосуванні по одномандатних
    виборчих округах недійсними також вважаються бюлетені, в яких
    зроблено позначки в квадратах напроти прізвищ більш як одного
    кандидата. При голосуванні по одномандатних та багатомандат­
    них виборчих округах недійсними вважаються і бюлетені, в яких
    зроблено позначки в квадратах напроти прізвища (прізвищ) канди­
    дата (кандидатів) та запису: «Не підтримую жодного кандидата».

  2. У разі виникнення сумнівів щодо дійсності виборчого бю­
    летеня питання вирішується дільничною виборчою комісією шля­
    хом голосування.

  3. Встановлена кількість недійсних виборчих бюлетенів зано­
    ситься до протоколу. Недійсні бюлетені запаковуються окремо по
    кожному виборчому округу із зазначенням на пакеті номера ви­
    борчої дільниці, виборчого округу, назви ради, до якої проводять­
    ся вибори. Запакований пакет підписується головою та секрета­
    рем дільничної виборчої комісії.

  4. Комісія підраховує кількість голосів, поданих за кожного
    кандидата, а також кількість голосів виборців, які не підтримали
    жодного кандидата, жодного виборчого списку. Після цього ви­
    борчі бюлетені запаковуються із зазначенням на пакетах номера
    виборчої дільниці, виборчого округу, назви ради, до якої прово­
    дяться вибори. Запакований пакет підписується головою і секре­
    тарем дільничної виборчої комісії.

202

  1. Прізвища громадян, додатково вписані виборцями в бюле­
    тені, до уваги не беруться.

  2. Дільнична виборча комісія складає окремі протоколи по
    кожному виборчому округу, до яких заносяться:

  1. загальна кількість виборців на дільниці по виборчому округу;

  2. кількість виборців, які отримали виборчі бюлетені;

  3. кількість виборців, які взяли участь у голосуванні;

  4. кількість виборчих бюлетенів, визнаних недійсними;

  5. кількість голосів, поданих за кожного кандидата;

  6. кількість голосів виборців, які не підтримали жодного кан­
    дидата.

9. Результати підрахунку голосів розглядаються на засіданні
виборчої комісії, про що складаються протоколи за формою,
встановленою Центральною виборчою комісією. Кожний прото­
кол дільничної виборчої комісії про результати голосування скла­
дається у трьох примірниках і підписується головою, заступником
голови, секретарем і членами дільничної виборчої комісії. До них
додаються у письмовій формі окремі думки членів комісії, якщо
такі висловлювалися.

  1. Перший примірник протоколу разом із пакетами виборчих
    бюлетенів негайно передається до відповідної окружної (терито­
    ріальної) виборчої комісії, другий - відразу вивішується в примі­
    щенні дільничної комісії для загального ознайомлення, третій -
    зберігається у справах дільничної виборчої комісії.

  2. Транспортування і передача протоколів та інших вибор­
    чих документів до окружної (територіальної) виборчої комісії
    здійснюється головою або заступником голови та двома членами
    дільничної виборчої комісії у супроводі працівника органу внут­
    рішніх справ.

Стаття 46. Встановлення результатів виборів по виборчому округу

1. Окружна (територіальна) виборча комісія на підставі про­
токолів дільничних виборчих комісій про результати голосування
встановлює:

  1. загальну кількість виборців по виборчому округу;

  2. кількість виборців, які одержали виборчі бюлетені;

  3. кількість виборців, які взяли участь у голосуванні;

  4. кількість виборчих бюлетенів, визнаних недійсними;

  5. кількість голосів, поданих за кожного кандидата в депута­
    ти, на посаду сільського, селищного, міського голови;

  6. кількість голосів виборців, які не підтримали жодного кан­
    дидата.

  1. Обраним по одномандатному виборчому округу вважається
    кандидат у депутати, на посаду сільського, селищного, міського
    голови, який одержав на виборах найбільшу, порівняно з іншими
    кандидатами, кількість голосів виборців, які взяли участь у голо­
    суванні.

  2. У разі, коли по одномандатному виборчому округу балоту­
    вався один кандидат, він вважається обраним, якщо за нього про­
    голосувала більшість виборців, які взяли участь у голосуванні.

203

  1. Обраними по багатомандатному виборчому округу вважа­
    ються ті кандидати, які на виборах одержали більшу, порівняно з
    іншими кандидатами, кількість голосів виборців, які взяли участь
    у голосуванні. При цьому загальна кількість обраних кандидатів
    не може перевищувати кількості встановлених депутатських ман­
    датів по даному виборчому округу.

  2. У разі, коли два або більше кандидатів набрали найбільшу і
    водночас однакову кількість голосів виборців, окружна (територі­
    альна) виборча комісія приймає рішення про проведення повтор­
    ного голосування по цих кандидатурах, яке проводиться не пізніш
    як у двотижневий строк після дня виборів в порядку, встановле­
    ному цим Законом.

  3. Окружна (територіальна) виборча комісія може визнати ви­
    бори по виборчому округу такими, що не відбулися, якщо у
    зв'язку з вибуттям усіх зареєстрованих кандидатів або з інших
    причин голосування не проводилося.

  4. Результати голосування і виборів по виборчому округу вста­
    новлюються на засіданні окружної (територіальної") виборчої
    комісії і заносяться до протоколу, який складається у трьох
    примірниках за формою, встановленою Центральною виборчою
    комісією. Протокол підписується головою, заступником голови,
    секретарем і членами окружної (територіальної) виборчої комісії.
    Перший примірник протоколу разом із пакетами виборчих бюле­
    тенів негайно передається до територіальної виборчої комісії, дру­
    гий - відразу вивішується в приміщенні окружної (територіальної)
    виборчої комісії для загального ознайомлення, третій - зберігається
    у справах окружної (територіальної) виборчої комісії.

Стаття 47. Визнання місцевих виборів недійсними та прове­дення повторного голосування

  1. Окружна (територіальна) виборча комісія може визнати ви­
    бори недійсними по виборчому округу чи по окремих виборчих
    дільницях, якщо в ході їх проведення або під час підрахунку го­
    лосів допущено порушення цього Закону, яке вплинуло на ре­
    зультати виборів.

  2. У разі, коли відповідна виборча комісія визнала вибори по
    окремій або кількох виборчих дільницях недійсними, що вплину­
    ло на результати виборів по відповідному виборчому округу, те­
    риторіальна виборча комісія за пропозицією окружної виборчої
    комісії призначає повторне голосування на тих виборчих дільни­
    цях, де вибори було визнано недійсними.

  3. Повторне голосування проводиться також у випадку, пере­
    дбаченому частиною п'ятою статті 46 цього Закону.

  4. Повторне голосування проводиться не пізніш як у двотиж­
    невий строк після дня виборів в порядку, встановленому цим За­
    коном.

Стаття 48. Встановлення результатів місцевих виборів тери­торіальною виборчою комісією

1. Відповідна територіальна виборча комісія на підставі про­токолів окружних виборчих комісій про результати голосування і виборів депутатів, сільських, селищних, міських голів приймає

204

рішення про результати голосування і підсумки виборів депутатів відповідної ради, сільського, селищного, міського голови та про їх реєстрацію.

  1. Повідомлення про результати голосування і підсумки вибо­
    рів, список обраних депутатів в алфавітному порядку з зазначен­
    ням прізвища, імені, по батькові, партійності, посади (заняття),
    місця роботи і проживання кожного депутата, виборчого округу,
    по якому його обрано, а також прізвища, імені, по батькові, пар­
    тійності і місця проживання обраного сільського, селищного, мі-.
    ського голови публікуються в пресі або доводяться до відома на­
    селення відповідної території в інший спосіб не пізніш як на деся­
    тий день після проведення виборів.

  2. Рішення територіальної виборчої комісії про результати го­
    лосування і підсумки виборів може бути оскаржено кандидатом
    або його довіреною особою в суді протягом трьох днів після
    оприлюднення територіальною виборчою комісією результатів
    голосування і підсумків виборів. Суд розглядає скаргу у п'ятиден­
    ний термін з моменту її надходження.

  3. Рішення суду є остаточним і обов'язковим для виконання
    територіальною виборчою комісією у дводенний термін.

  4. Рішення відповідної територіальної виборчої комісії про реє­
    страцію обраного депутата, сільського, селищного, міського голови
    чи відмову в реєстрації може бути визнане судом недійсним.

  5. Територіальна виборча комісія інформує відповідну раду
    про результати голосування і підсумки виборів депутатів, сільсь­
    кого, селищного, міського голови на її пленарному засіданні.

Розділ XI

ПОВТОРНІ ВИБОРИ. ВИБОРИ ДЕПУТАТІВ РАД,

СІЛЬСЬКИХ, СЕЛИЩНИХ, МІСЬКИХ ГОЛІВ

ЗАМІСТЬ ТИХ, ЯКІ ВИБУЛИ

Стаття 49. Порядок проведення повторних виборів

  1. Повторні вибори проводяться у разі, коли вибори по ви­
    борчому округу були визнані такими, що не відбулися, або недій­
    сними, в інших випадках, коли рада обрана не в повному складі.
    Повторні вибори проводяться також, коли не обрано сільського,
    селищного, міського голову і у випадку, передбаченому частиною
    третьою статті 32 цього Закону.

  2. Рішення про проведення повторних виборів приймає тери­
    торіальна виборча комісія не пізніш як через місяць після дня
    проведення виборів або після дня повторного голосування.

  3. Повторні вибори проводяться тими ж виборчими комісія­
    ми, по тих же виборчих округах, виборчих дільницях, за тими ж
    списками виборців в порядку та в строки, визначені цим Законом.

  4. Територіальна виборча комісія може прийняти рішення про
    скорочення строків проведення повторних виборів, встановлених
    цим Законом, але не більше як наполовину.

  5. На повторних виборах не можуть балотуватися громадяни,

205

щодо яких було скасовано рішення про їх реєстрацію як кандида­тів, а також особи, які вчинили дії, внаслідок яких вибори або повторне голосування були визнані недійсними, та в інших ви­падках, передбачених законом.

Стаття 50. Проведення виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів замість тих, які вибули

  1. У разі дострокового припинення повноважень депутата,
    сільського, селищного, міського голови відповідна місцева рада
    не пізніш як через місяць з моменту вибуття депутата, сільського,
    селищного, міського голови приймає рішення про проведення
    виборів депутата, сільського, селищного, міського голови замість
    того, який вибув.

  2. Вибори депутата, сільського, селищного, міського голови
    замість того, який вибув, проводяться в порядку і строки, визна­
    чені цим Законом.

  3. Депутат, сільський, селищний, міський голова замість того,
    який вибув, обираються на строк до набуття повноважень депута­
    тами, сільським, селищним, міським головою, обраними на на­
    ступних чергових місцевих виборах.

  4. У разі вибуття депутата, сільського, селищного, міського
    голови менш як за шість місяців до закінчення строку повнова­
    жень відповідної ради (голови) вибори депутата, сільського, се­
    лищного, міського голови замість того, який вибув, за рішенням
    відповідної ради можуть не проводитися.

Розділ XII ФІНАНСУВАННЯ ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ

Стаття 51. Фінансування місцевих виборів

  1. Чергові та позачергові місцеві вибори, призначені Верхов­
    ною Радою України, проводяться за рахунок коштів Державного
    бюджету України. Відповідні витрати передбачаються у Держав­
    ному бюджеті окремим рядком. В усіх інших випадках, передба­
    чених цим Законом, вибори проводяться за рахунок коштів відпо­
    відних місцевих бюджетів.

  2. Витрати, пов'язані з підготовкою і проведенням виборів,
    здійснюються виборчими комісіями з виборчих фондів, які
    створюються територіальними виборчими комісіями за рахунок
    коштів, що виділяються на проведення виборів. Територіальна
    виборча комісія має статус юридичної особи і є розпорядником
    виборчого фонду. Розмір цього фонду визначається відповід­
    ною радою.

Стаття 50-1. Термін повноважень депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, обраних на нечергових ви­борах

У разі проведення позачергових, повторних виборів, виборів замість вибулих депутатів місцевих рад, сільського, селищного, міського голови, виборів у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці, а також інших виборів у термін, який не

206

співпадає з терміном проведення загальних чергових виборів, вони обираються на строк до набуття повноважень депутатами, сільським, селищним, міським головою, обраними на наступних чергових виборах.

(Закон доповнено статтею 50-1 згідно із Законом № 431-X1V від 16.02.99 р.)

Стаття 52. Власні виборчі фонди кандидатів та порядок їх утворення

1. Кандидати мають право утворювати власний виборчий
фонд, з коштів якого буде здійснюватися оплата витрат на веден­
ня виборчої кампанії.

  1. Власні виборчі фонди утворюються за рахунок коштів кан­
    дидата. До цих фондів можуть вноситися пожертвування грома­
    дянами України, а також юридичними особами, крім визначених
    у частині четвертій цієї статті.

  2. Розмір власного виборчого фонду кандидата не може пере­
    вищувати 50 неоподатковуваних мінімумів заробітної плати.

  3. Забороняється робити внески до власного виборчого фонду
    кандидата місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого
    самоврядування, державним підприємствам, організаціям і уста­
    новам, юридичним особам з участю іноземного капіталу, інозем­
    ним державним, міжнародним організаціям і об'єднанням, а та­
    кож анонімним особам або під псевдонімом.

  4. Відповідні рахунки власних виборчих фондів відкривають­
    ся в установах Національного банку України за грифом «Власний
    виборчий фонд» за заявами кандидатів після їх реєстрації відпові­
    дними виборчими комісіями.

  5. Розпорядниками коштів власних виборчих фондів є канди­
    дати або за їх дорученням довірені особи кандидатів. Розпоряд­
    нику власного виборчого фонду видається чекова книжка на всю
    суму виборчого фонду.

Стаття 53. Контроль за формуванням і використанням ви­борчих фондів

  1. Контроль за формуванням і використанням коштів власних
    виборчих фондів кандидатів здійснюється відповідною територі­
    альною виборчою комісією, податковими органами, а також бан­
    ківськими установами, в яких відкрито відповідний рахунок.

  2. Кошти власних виборчих фондів використовуються виклю­
    чно на потреби виборчої кампанії кандидата. Використання кош­
    тів виборчих фондів за іншим призначенням забороняється.

  3. Кошти, що надійшли до власного виборчого фонду від фі­
    зичних чи юридичних осіб, які згідно з частиною четвертою стат­
    ті 52 цього Закону не мають права вносити пожертвування або
    коли відсутня адреса пожертвувача, за рішенням територіальної
    виборчої комісії перераховуються до відповідного місцевого бю­
    джету.

  4. Кошти власних виборчих фондів, які не були використані
    на потреби виборчої кампанії, за рішенням територіальної ви­
    борчої комісії перераховуються до відповідного місцевого бю­
    джету.

207

І'о«діл XIII ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 54. Проведення позачергових виборів депутатів місцевої ради, сільського, селищного, міського голови

  1. Позачергові вибори депутатів місцевої ради призначаються
    Верховною Радою України в разі дострокового припинення пов­
    новажень місцевої ради за рішенням місцевого референдуму, а
    також у випадку, передбаченому частиною четвертою статті 78
    Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

  2. Позачергові вибори сільського, селищного, міського голо­
    ви призначаються Верховною Радою України відповідно до час­
    тини п'ятої статті 79 Закону України «Про місцеве самоврядуван­
    ня в Україні».

3. Позачергові вибори відповідно депутатів місцевої ради,
сільського, селищного, міського голови проводяться в порядку і
строки, передбачені цим Законом для чергових виборів.

Стаття 55. Проведення виборів депутатів місцевої ради та сільського, селищного, міського голови у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці

  1. У разі утворення нової адміністративно-територіальної
    одиниці місцеві вибори на цій території призначаються відповід­
    но Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною,
    Київською, Севастопольською міською радою.

  2. Вибори депутатів, сільського, селищного, міського голови
    у новоутвореній адміністративно-територіальній одиниці прово­
    дяться в порядку і у строки, встановлені цим Законом, з такими
    особливостями:

  1. територіальні виборчі комісії утворюються відповідно
    Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, Київ­
    ською, Севастопольською міською радою;

  2. територіальна виборча комісія відповідно до цього Закону
    визначає загальний склад депутатів відповідної ради, утворює
    виборчі округи, а також виборчі дільниці, окружні та дільничні
    виборчі комісії у разі відсутності на відповідній території органів
    місцевого самоврядування, до відання яких належить утворення
    зазначених комісій та виборчих дільниць;

  3. депутати місцевої ради, відповідно сільський, селищний,
    міський голова в новоутвореній адміністративно-територіальній
    одиниці обираються на строк до обрання на чергових місцевих
    виборах депутатів, сільського, селищного, міського голови та
    сформування за результатами таких виборів відповідної ради у
    правомочному складі.

Стаття 56. Виборчі документи. Строки зберігання виборчих документів

1. Форми і зразки виборчих документів відповідно до цього Закону встановлюються Центральною виборчою комісією. Цент­ральна виборча комісія організує їх централізоване виготовлення. Форми інших виборчих документів встановлюються територіаль­ними виборчими комісіями.

208

2. Протоколи засідань та рішення виборчих комісій зберігаю­ться в органах, які утворили відповідні виборчі комісії, протягом чотирьох років, після чого передаються в установленому порядку на зберігання до місцевих державних архівів. ■ 3. Інші документи виборчих комісій зберігаються в органах, які утворили відповідні виборчі комісії, протягом чотирьох років, після чого знищуються в установленому порядку.

4. Виборчі бюлетені зберігаються в територіальних виборчих комісіях до прийняття ними рішень про обрання депутатів рад, сільських, селищних, міських голів і знищуються в установлено­му порядку після закінчення визначених цим Законом строків оскарження в суді рішень комісії про підсумки виборів.

Розділ XIV ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЦЬОГО ЗАКОНУ

і Стаття 57. Відповідальність за порушення виборчого зако­нодавства посадових осіб і громадян

  1. Особи, які перешкоджали шляхом насильства, обману, по^
    гроз, підкупу або в інший спосіб вільному здійсненню громадя­
    нином України права обирати і бути обраним, вести передвибор­
    ну агітацію, публічно закликали або агітували за бойкотування
    виборів, а також голова, заступник голови, секретар і члени ви­
    борчих комісій, посадові чи службові особи державних органів,
    органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, які вчи­
    нили підлог виборчих документів, завідоМо неправильний підра­
    хунок голосів виборців, порушили таємницю голосування, допус­
    тили інше порушення цього Закону, несуть відповідальність,
    встановлену законом. ;

  2. До відповідальності, встановленої законом, притягаються
    також особи, які опублікували чи поширили в інший спосіб заві-
    домо неправдиві відомості про кандидата.

Стаття 58. Відповідальність кандидата в депутати, кандидата на посаду сільського, селищного, міського голови

  1. Порушення вимог цього Закону кандидатом у депутати мі­
    сцевої ради або кандидатом на посаду сільського, селищного,
    міського голови, їх довіреними особами тягне за собою скасуван­
    ня територіальною виборчою комісією на підставі відповідного
    рішення суду своїх рішень (рішень відповідних виборчих комісій)
    про реєстрацію кандидата або про результати голосування та під­
    сумки виборів у частині, що стосується відповідного кандидата.

  2. Приводами для скасування територіальною виборчою комі­
    сією рішень, зазначених у частині першій цієї статті, можуть бути:

  1. надання кандидатом завідомо неправдивої інформації про
    себе суб'єктам виборчого процесу;

  2. підробка документів, які подаються кандидатом або його
    довіреними особами до відповідних виборчих комісій;

  3. використання кандидатом або його довіреними особами під
    час підготовки і проведення виборів свого службового стану, зо-

209

крема для впливу на суб'єктів виборчого процесу, залучення до агітаційної роботи в робочий час осіб, підлеглих їм по службі, використання в ході виборчої кампанії на користь кандидата слу­жбового транспорту, множильної техніки, інших технічних засо­бів, устаткування, які знаходяться у підпорядкуванні (віданні) кандидата, його довірених осіб;

  1. порушення кандидатом або його довіреними особами вста­
    новлених відповідно до цього Закону норм використання в агіта­
    ційній роботі засобів масової інформації;

  2. здійснення кандидатом або його довіреними особами заходів
    агітаційного характеру, що супроводжувалися наданням виборцям,
    іншим суб'єктам виборчого процесу безплатно або на пільгових
    умовах товарів, цінних паперів, кредитів, грошей, послуг;

6) проведення кандидатом або його довіреними особами
агітації в будь-якій формі в день виборів, зокрема на виборчих
дільницях та прилеглих до них територіях;

  1. використання для проведення виборчої кампанії кандидата
    коштів у розмірах, що перевищують норми, визначені цим Зако­
    ном, або з джерел, не передбачених цим Законом;

  2. ігнорування кандидатом, його довіреними особами вимог ви­
    борчих комісій щодо недопущення інших порушень цього Закону.

Рішення про реєстрацію кандидата або про результати голо­сування та підсумки виборів у частині, що його стосується, скасо­вується територіальною виборчою комісією також у разі встанов­лення інших порушень ним законодавства України, несумісних із статусом кандидата, визначеного цим Законом.

  1. За перешкоджання діяльності інших кандидатів або їхніх
    довірених осіб, вчинене кандидатом або його довіреною особою
    шляхом насильства, обману, погроз, підкупу або розповсюджен­
    ням неправдивої інформації про них, крім скасування рішень у
    випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може на­
    ставати інша відповідальність, передбачена законами України.

  2. Суми коштів на рахунках власних виборчих фондів, що пе­
    ревищують встановлені цим Законом норми, перераховуються у
    безспірному порядку до відповідних місцевих бюджетів.

Розділ XV ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

  1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

  2. З дня набрання чинності цим Законом втрачають чинність
    Закон України «Про вибори депутатів і голів сільських, селищ­
    них, районних, міських, районних в містах, обласних Рад». (Відо­
    мості Верховної Ради України, 1994 p., №8, ст. 38, № 25, ст.
    200; 1996 p., № 9, ст. 44), Постанова Президії Верховної Ради
    України від 5 квітня 1994 року «Про форми виборчих документів
    і зразок виборчого ящика по виборах депутатів і голів сільських,
    селищних, районних, міських, районних в містах, обласних Рад»,
    Постанова Президії Верховної Ради України від 3 квітня
    1995 року «Про внесення змін і доповнень в Постанову Президії

210

Верховної Ради України від 5 квітня 1994 року «Про форми ви­борчих документів і зразок виборчого ящика по виборах депута­тів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних в містах, обласних Рад» та Постанова Верховної Ради України від 13 липня 1994 року «Про застосування законів України «Про ви­бори народних депутатів України», «Про вибори Президента України», «Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад» в частині, що стосується депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад.

  1. У містах Києві і Севастополі функції виконавчих органів
    місцевого самоврядування, визначені цим Законом, під час про­
    ведення виборів, передбачених пунктом 8 розділу XV Конституції
    України, здійснюють відповідні місцеві державні адміністрації.

  2. Вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, мі­
    ських голів 29 березня 1998 року проводяться відповідно до цього
    Закону з такими особливостями: рішення про загальний склад рад
    та утворення територіальних виборчих комісій приймаються не
    пізніш як за 55 днів до дня виборів, повідомлення про порядок і
    строки подання пропозицій, зазначених у частині третій статті 14
    цього Закону, оприлюднюються не пізніш як за три дні до почат­
    ку терміну їх подання, виборчі округи утворюються не пізніш як
    за 50, окружні виборчі комісії - за 45 днів до дня виборів, вису­
    вання кандидатів починається за 45 і закінчується за 35 днів до
    дня виборів, реєстрація кандидатів починається за 40 і закінчуєть­
    ся за 30 днів до дня виборів. Сільські, селищні, міські, районні у
    містах, районні, обласні осередки політичних партій (блоків) та
    громадських організацій, які виявили бажання брати участь у міс­
    цевих виборах, подають заяви про це до відповідних територіаль­
    них виборчих комісій не пізніш як за 50 длів до дня виборів.

14 січня 1998 року № 14/98-ВР

ЗАКОН УКРАЇНИ

ПРО СТАТУС ДЕПУТАТІВ МІСЦЕВИХ РАД НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ

Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 22 грудня 1994 року № 325/94-ВР, від 17 грудня 1996 року № 607/96-ВР,

від 13 січня 1998 року № 11/98-ВР,

рішеннями Конституційного Суду України

від ІЗ травня 1998 року № 6-рп/98,

від 11 грудня 1998 року М 312-Х/V

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Законодавство про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів

Статус депутата місцевої Ради народних депутатів визначає­ться Конституцією України, цим Законом та іншими законодав­чими актами України.

211

Статус депутата місцевої Ради народних депутатів Республіки Крим також визначається законодавством Республіки Крим.

Стаття 2. Виникнення і строк повноважень депутата місцевої Ради народних депутатів

Депутат місцевої Ради народних депутатів набуває свої пов­новаження в результаті обрання його до Ради на основі загально­го, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.

Повноваження депутата починаються з дня відкриття першої сесії відповідної Ради і закінчуються в день відкриття першої сесії Ради наступного скликання.

Повноваження депутата, обраного замість вибулого, почина­ються з дня чергового після виборів депутата пленарного засідан­ня Ради.

Питання про результати виборів до Ради вноситься на розгляд Ради відповідною територіальною виборчою комісією в порядку інформації і приймається Радою до уваги. Спірні питання щодо ви­никнення повноважень депутатів вирішуються в судовому порядку.

Повноваження депутата засвідчуються посвідченням і нагру­дним знаком депутата, які йому видаються. Зразки посвідчень і нагрудних знаків депутата, а також Положення про них затвер­джуються Верховною Радою України.

Повноваження депутата можуть бути припинені достроково у випадках, передбачених законодавством України.

Стаття 3. Дострокове припинення повноважень депутата місцевої Ради народних депутатів

Повноваження депутата місцевої Ради народних депутатів припиняються достроково:

у разі відкликання депутата виборцями у встановленому цим Законом порядку;

у разі втрати депутатом громадянства України;

у зв'язку з обранням або призначенням депутата на посаду, зайняття якої за законом не сумісне з виконанням депутатських повноважень;

у зв'язку з обранням його депутатом іншої Ради народних де­путатів;

у разі визнання судом депутата недієздатним або безвісно від­сутнім;

у зв'язку з набранням чинності обвинувальним вироком суду про позбавлення волі особи, яка є депутатом.

(Положення частини першої статті З треба розуміти так, що повноваження депутата сільської, селищної, міської, район­ної у місті, районної, обласної ради припиняються достроково за наявності перелічених в ній підстав, засвідчених офіційними до­кументами, без прийняття рішення відповідної ради, згідно з рішенням Конституційного Суду від 13.05.98р. № б-рп/98)

Повноваження депутата місцевої Ради можуть припинятися достроково також за рішенням відповідної Ради:

у зв'язку з набранням чинності обвинувальним вироком суду, за яким депутата засуджено до покарання, не пов'язаного з позба­вленням волі;

212

у зв'язку з припиненням роботи на території відповідної Ради у разі постійного проживання за її межами (за винятком депутатів районних у місті Рад народних депутатів, які працюють і прожи­вають на території міста);

...... у зв'язку з особистою заявою депутата про складення ним де­путатських повноважень.

У разі дострокового припинення повноважень, а також смерті депутата відповідно до законодавства України про вибори прово­дяться вибори депутата замість вибулого.

Стаття 4. Поєднання депутатської діяльності з виконанням виробничих або службових обов'язків

Депутат місцевої Ради народних депутатів здійснює свої повно­важення, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю.

Стаття 5. Несумісність статусу депутата місцевої Ради на­родних депутатів з деякими посадами та видами діяльності

, Депутат місцевої Ради народних депутатів не може бути суд­дею, арбітром.

(частина перша статті 5 із змінами, внесеними згідно з ви­
знанням неконституційним її положення, що депутат ради не
може бути головою місцевої державної адміністрації, його
заступником, керівником її структурного підрозділу, прокуро­
ром, згідно з рішенням Конституційного Суду від 13.05.98 р.
№6-рп/98) . .

(Вважати, що депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, який перебуває на посаді керів­ника місцевого органу виконавчої влади чи на іншій посаді, на яку поширюється дія Конституції та законів України щодо обме­ження сумісництва, не може поєднувати свою службову діяль­ність на цій посаді з посадою сільського, селищного, міського голови, секретаря сільської, селищної, міської ради, голови та заступника голови районної у місті, районної, обласної ради, а також: з іншою роботою на постійній основі в радах, їх виконав­чих органах та апараті.)

(згідно з рішенням Конституційного Суду від 13.05.98 р. № б-рп/98)

Депутат місцевої Ради народних депутатів не може викорис­товувати свій депутатський мандат в цілях, не пов'язаних з депу­татською діяльністю.

Одна і та ж особа може бути депутатом лише однієї Ради на­родних депутатів.

Стаття 6. Взаємовідносини депутата з виборцями

Депутат місцевої Ради народних депутатів підтримує зв'язки з виборцями, колективами і об'єднаннями громадян, які висунули його кандидатом у депутати, а також колективами інших підпри­ємств, установ, організацій, державними органами, органами са­моврядування та органами об'єднань громадян, розташованими на території його виборчого округу.

Виборці можуть давати накази своїм депутатам. Депутат є відповідальним перед виборцями свого виборчого округу і їм під­звітним.

213

Депутат, який не виправдав довір'я виборців, може бути в будь-який час відкликаний ними у встановленому цим Законом порядку.

Стаття 7. Взаємовідносини депутата з Радою народних депу­татів, до якої його обрано, та її органами

Депутат місцевої Ради народних депутатів зобов'язаний брати участь у роботі Ради, постійних комісій та інших її органів, до складу яких він входить, всебічно сприяти виконанню їх рішень, виконувати доручення Ради та її органів.

Рада народних депутатів та її органи сприяють депутатам в їх діяльності шляхом створення відповідних умов, забезпечення депутатів документами, довідково-інформаційними та іншими матеріалами, необхідними для ефективного здійснення депутат­ських повноважень, організують вивчення депутатами чинного законодавства, досвіду роботи Рад.

Рада народних депутатів, до якої обрано депутата, має право заслуховувати його звіти про виконання рішень і доручень Ради.

У разі невиконання депутатом своїх обов'язків у Раді та її ор­ганах, систематичного порушення ним встановленого порядку їх роботи Рада за попередніми висновками комісії мандатної, з пи­тань депутатської діяльності та етики може прийняти рішення про часткове або повне позбавлення його на певний період щомісяч­них виплат як депутату, повідомлення виборців про ставлення депутата до виконання своїх обов'язків або про призначення го­лосування щодо відкликання депутата.

Стаття 8. Зміна статусу або припинення повноважень депутата у зв'язку із змінами в адміністративно-територіальному поділі

Статус депутата змінюється відповідно до зміни статусу Ради, до якої його обрано, у зв'язку із змінами в адміністративно-територіальному поділі відповідної території.

У разі віднесення населених пунктів до категорії міст респуб­ліканського або обласного підпорядкування на їх території при­пиняються повноваження депутатів Ради, якій був підпорядкова­ний цей населений пункт.

У разі проведення виборів до новоутворених Рад на базі іс­нуючих Рад повноваження депутатів цих Рад припиняються.

II. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТА МІСЦЕВОЇ РАДИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ У РАДІ ТА її ОРГАНАХ

Стаття 9. Участь депутата в сесіях Ради

На сесіях Ради депутати місцевої Ради народних депутатів на основі колективного і вільного обговорення ро