Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Інформуємо, що Міністерством освіти і науки Російської Федерації для громадян України виділено 30 місць для здобуття освіти у вищих навчальних заклад...полностью>>
'Документ'
Изучение фундаментальных идей, лежащих в основе организации и функционирования вычислительных машин, и освоение принципов организации, архитектур и с...полностью>>
'Диплом'
2.2 Руководители предприятий и учебных учреждений специального профессионального технического образования представляют в Ассоциацию документы победит...полностью>>
'Документ'
Цели. Познакомить учащихся с историей Государственного герба, флага и гимна России; развивать интерес к истории России; воспитывать чувство гордости ...полностью>>

П. Д. Біленчук, В. В. Кравченко, М. В. Підмогильний місцеве самоврядування в україні муніципальне

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

У містах, що знаходилися у приватній або церковній вла­сності, функціонувала замкова адміністрація, яку очолював призначений власником намісник, урядник, тіун тощо.

Важливе значення для подальшого розвитку місцевого самоврядування в Україні мало магдебурзьке право, що починає поширюватися на українські міста починаючи від середини XIV ст. Магдебурзьке право передбачало надання міській громаді права запровадити модель міського само­врядування на зразок управління німецьким містом Магде­бургом і в деяких документах отримало назву німецького або саксонського права.

Першому українському місту (Сянок) магдебурзьке право було дароване Галицьким князем Болеславом-Юрієм 1339 року, в 1356 році його отримав Львів, а в 1374 — Кам'янець-Подільський. Поширення магдебурзького права в Україні значно прискорилося після входження її земель до складу Великого Князівства Литовського та Королівства Польського. Так, в 1432 р. магдебурзьке право надано Лу­цьку, в 1442 p.- Снятину, в 1444 p.- Житомиру, в 1494 р. (1498 р.) - Києву, в 1498 р- Дубну, в 1518 p.- Ковелю, в 1524 p.- Уторопам, у 1547 p.- Берестечку, в 1564 р.- Брац-лаву, в 1584 p.- Корсуню, в 1585 p.- Переяславу, в 1600 p.— Каневу, в 1640 р. - Вінниці.

Магдебурзьке право надавалося місту Великим князем Литовським або Королем Польським і оформлювалося так званими магдебурзькими грамотами, які відігравали роль хартій (статутів) західноєвропейських міст. За формою та текстами оригінальних заголовків у літературі2 виділяють дві групи таких грамот:

1 Оніщук М, Кампо В. Правові засади місцевого самоврядування в
Україні.- К.: 1998.- С 8.

2 Гурбик О. А. Вічові традиції й самоуправління міст середньовічної
України. // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядування
(історія і сучасність). Тези міжнародної науково-практичної конференції.—
Рівне.- 1993.-С. 13.

18

' Звідси право міської громади збиратися на віча отримало назву копно-го права (прим, автора).

2 Див.: Ковальський М. П. Привілеї («листи») на магдебурзьке право міс­там України в книгах Руської (Волинської) метрики XV1-XV11 ст. // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядування (історія і сучасність). Тези міжнародної науково-практичної конференції.- Рівне, 1993.- С 90.

19

- із вказівкою про надання місту магдебурзького
права1;

— без такої вказівки .

Крім того з історії відома група грамот - конформацій (підтверджень) магдебурзького права і один випадок по­збавлення магдебурзького статусу міста — скасування в 1589 р. магдебурзької грамоти, наданої Білій Церкві в 1588 р.

Юридичними наслідками надання місту магдебурзького права було: скасування звичаєвих норм, виведення міста з під юрисдикції місцевої адміністрації (феодалів, воєвод, намісників тощо) та запровадження власного органу місь­кого самоврядування - магістрату, який складався з двох колегій - ради (адміністративний орган) та лави (судовий орган).

До складу ради входило від трьох до шести радців, які обиралися жителями міста, як правило, наступного дня піс­ля свята Нового року. Правом бути обраними користували­ся жителі міста «добрі, розумні, осідлі в місті, віком від 25 до 90 років, не дуже багаті і не дуже бідні, з доброю сла­вою, законнонароджені, охороняючі справедливість та пра­вду, такі, що не мають жадібності та злості, не лихварі, не двоєжонці тощо»3. Раду очолював бурмистер, повнова­ження якого по черзі (строком в один квартал) виконува­ли радці.

Лава складалася з 3 — 12 лавників, які обиралися довіч­но і складали присягу. Очолював колегію лавників війт. У містах з повним магдебурзьким правом (Київ, Стародуб, Житомир) війт обирався жителями міста із чотирьох кан­дидатур з наступним затвердженням Королем Польським4. У містах з неповним магдебурзьким правом війт призначав-

Наприклад: «Право майцдеборское мещанам Чигиринским» (1592 p.), «Надане права майдеборского месту Острогському» (1585 p.), «Фундація в Михайлове права Майдеборского» (1592 р.) тощо.

2 Акти цієї групи характеризуються тим, що в їх заголовках відсутня
згадка про магдебурзьке право, його надання фіксується в самому тексті.
Наприклад: «Фундованє міста в Базилеві княжати Острозькому» (1578 p.),
«Данина на фундованье места у Мусору Лагоровскому» (1578 р.) тощо
(прим, автора).

3 Див.. Білоус А. О. Органи міського самоврядування на Київщині у
XV — першій половині XV11 ст. // Актуальні проблеми розвитку міст та місь­
кого самоврядування (історія і сучасність). Тези міжнародної науково-
практичної конференції.-Рівне, 1993-С 19.

4 Наприклад, право киян обирати війта підтверджувалося указами Сигі-
змунда Августа від 28 травня 1570 p., Сигізмунда 111 від 10 травня 1588 р. та
Владислава IV від 28 лютого 1633 р.

20

ся Королем Польським, або на його обрання суттєво впли­вали старости1.

Своєрідних форм набуває місцеве самоврядування за часів існування Української козацької держави, що було обумовлено її полково-сотенним устроєм (XVII—XVIII ст.). Полки та сотні одночасно були військовими та адміністра­тивно-територіальними одиницями і користувалися війсь­ково-адміністративним самоврядуванням.

Після підписання у 1654 р. Договору між Україною та Московською державою починається процес поступової ліквідації українських форм місцевого самоврядування. Так, після смерті гетьмана І. Скоропадського 3 липня 1722 р. в Україні запроваджується так звана комендантсь­ка система, що передбачала адміністративний нагляд за діяльністю органів місцевого самоврядування з боку росій­ських комендантів. У 1764 р. ліквідується Гетьманство, а в 1783 р. магістратські та ратушні суди замінюються судами «по учреждению о губерниях» та скасовується полково-сотенний устрій. Після видання Катериною II 21 квітня 1785 р. «жалованой грамоты на права и выгоды городам Российской Империи» були створені нові станові органи міського самоврядування - міські думи і процес уніфікації форм місцевого самоврядування в Україні за російським зразком було завершено2.

XIX - початок XX ст. характеризується становленням в Україні загальноімперських форм місцевого самовряду­вання.

Так, у 1838 р. запроваджується станове самоврядування для державних та вільних селян у формі сільського товари­ства, що в 1861 р. була поширена на всіх селян. Сільське товариство збігалося з сільською громадою і мало свою корпоративну власність, в тому числі й на землю. Найваж­ливіші питання в сільському товаристві вирішував сільсь­кий схід. Поточні справи вирішували обраний на сході сільський головата призначений сільський писар.

' Наприклад, у привілеї місту Крилову (1616 р.) зазначалося: «Позволя­ем... мещанам крыловским при уряде и за ведомостю старосты Чигиринского теперешнего и потом будучих чотыры особы межи собою на войтовство местное обирати и их старосте подати, который одного з них на тое войтовс­тво ствердити мает» (Цит. по: Білоус А. О. Органи міського самоврядування на Київщині у XV - першій половині XVII ст. // Актуальні проблеми розвит­ку міст та міського самоврядування (історія і сучасність). Тези міжнародної науково-практичної конференції.-Рівне, 1993-С. 19).

2 Офіційно магдебурзьке право в Україні було скасовано в 1831 р. (в Ки­єві -указом Миколи 1 від 23 грудня 1834 р.) (прим, автора).

21

Регіональне самоврядування на загальноімперських засадах запроваджується в Україні після проведення Оле­ксандром 11 земської реформи в 1864 р. На рівні губерній формувалися представницькі органи місцевого самовря­дування - губернські земські збори. Вони обиралися за куріальною системою (у виборах брали участь три курії: повітові поміщики і промисловці, міські купці і власники нерухомості в містах, селяни). Земські збори обирали земську управу, яка вирішувала поточні справи, а конт­роль за діяльністю земств здійснював губернатор. Подіб­ним чином було організоване місцеве самоврядування і в повітах.

Реформу міського самоврядування було здійснено в 1870 році. Вона передбачала створення представницьких органів міського самоврядування - міських дум, які обира­лися жителями міста за куріальною системою. Виконавчим органом міського самоврядування стає управа на чолі з мі­ським головою, який обирається міською думою.

За часів УНР здійснено спробу реформувати місцеве самоврядування. Вже в II Універсалі Української Цент­ральної Ради (20.11.1917 р.) оголошувалося про необхід­ність «вжити всіх заходів до закріплення й поширення прав місцевого самоврядування, що являються органами найвищої адміністративної влади на місцях»1. За Консти­туцією УНР від 29 квітня 1918 р. конституційний лад України мав базуватися на засадах принципу децентралі­зації: землям, волостям і громадам надавалися права ши­рокого самоврядування (ст. 5). Ст. 26 Конституції закріп­лювала принцип організаційної самостійності місцевого самоврядування: «Всякого рода справи місцеві впорядко­вують виборні Ради і Управи громад, волостей і земель, їм належить єдина безпосередня місцева власть: міністри УНР тільки контролюють і координують їх діяльність, безпосередньо і через визначених ними урядовців, не втручаючись до справ, тим Радам і Управам призначених, а всякі спори в ціх справах рішає Суд Української Народ­ної Республіки» . Проте ці конституційні положення не були реалізовані.

Нова історія місцевого самоврядування в Україні почи­нається після прийняття 7 грудня 1990 р. Закону «Про міс-

' Цит. по: Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України.- К.: Філософська і соціологічна думка.- 1992.-С. 68.

2 Цит. по: Конституційні акти України. 1917-1920. Невідомі конституції України.- С. 74.

22

цеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», де місцеве самоврядування визначалося як «територіальна самоорганізація громадян для самостій­ного вирішення безпосередньо або через державні і гро­мадські органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя, виходячи з інтересів населення, на основі законів Української РСР та власної фінансово-економічної бази». Прийняття Закону стало першою спробою трансформувати місцеві ради (які на той час входили до єдиної системи ор­ганів державної влади) всіх територіальних рівнів в органи місцевого самоврядування. При цьому Закон виходив з те­орії дуалізму місцевого самоврядування, що знайшло своє відображення у визначеному ним статусі місцевих рад -вони мали подвійну природу: як органи місцевого самовря­дування і як органи державної влади.

Наступним кроком у становленні місцевого самовряду­вання в Україні стало прийняття 26 березня 1992 р. нової редакції Закону (в новій редакції він мав назву Закон України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування»), де намітився відхід від дуа­лістичної теорії та передбачалося впровадження інститутів місцевого і регіонального самоврядування. Місцеве само­врядування розглядалося як територіальна самоорганіза­ція громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя в межах Конституції України, законів України та власної фінансово-економічної бази, а регіональне само­врядування як територіальна самоорганізація громадян для вирішення безпосередньо або через органи, які вони утворюють, питань місцевого життя в межах Консти­туції України та законів України. Територіальною осно­вою місцевого самоврядування визначалися сільрада, се­лище, місто, а регіонального самоврядування - район, об­ласть.

Завершуючи викладене слід зазначити, що інституціо-налізація місцевого самоврядування в сучасній незалеж­ній Україні пов'язана з проведенням муніципальної ре­форми, яка тісно пов'язана з конституційною та адмініст­ративною реформою. Таким чином, в силу історичних причин тільки наприкінці XX ст. в Україні склалися не­обхідні передумови для формування демократичної муні-

ципальної системи.

1 Онішук М., Кампо В. Правові засади місцевого самоврядування в Ук­раїні.- Київ.- 1998-С 8.

23

Розділ II

ПРАВОВІ ОСНОВИ І СИСТЕМА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

§ 1. Повноваження місцевого самоврядування

Повноваження місцевого самоврядування ~ це ви­значені Конституцією і законами України, іншими право­вими актами права і обов 'язки територіальних громад, органів місцевого самоврядування із здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування.

У загальному вигляді найважливіші питання, віднесені до відання місцевого самоврядування, визначені Консти­туцією України, ст. 143 якої передбачає, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управля­ють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвит­ку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві подат­ки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утво­рюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні під­приємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місце­вого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Деталізуються та конкретизуються повноваження міс­цевого самоврядування в Законі «Про місцеве самовряду­вання в Україні», в галузевому законодавстві та в інших правових актах. Одночасно необхідно зазначити, що пере­важна більшість повноважень місцевого самоврядування здійснюється через представницькі органи місцевого само­врядування та їх виконавчі органи. В силу цього, в законах та інших правових актах повноваження місцевого самовря­дування як правило визначаються шляхом закріплення по­вноважень відповідних органів місцевого самоврядування. При цьому Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» згідно з принципом розподілу повноважень окремо визна­чає компетенцію представницьких органів місцевого само­врядування - сільських, селищних, міських рад, їх вико­навчих органів та сільського, селищного, міського голови.

За своєю структурою повноваження місцевого самовря­дування включають:

24

а) власні (самоврядні) повноваження, здійснення яких
пов'язане з вирішенням питань місцевого значення, надан­
ням громадських послуг населенню;

б) делеговані повноваження (окремі повноваження ор­
ганів виконавчої влади надані законом органам місцевого
самоврядування), здійснення яких пов'язане з виконанням
функцій виконавчої влади на місцях.

Територіальні громади, як первинні суб'єкти місцевого самоврядування, правомочні безпосередньо розглядати та вирішувати будь-яке питання, віднесене до самоврядних повноважень.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» визна­чає групи повноважень місцевого самоврядування в таких сферах та галузях:

соціально-економічного і культурного розвитку, плану­вання та обліку;

бюджету, фінансів і цін;

управління комунальною власністю;

житлово-комунального господарства, побутового, торго­вельного обслуговування, громадського харчування, тран­спорту і зв'язку;

будівництва;

освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту;

регулювання земельних відносин та охорони навколи­шнього природного середовища;

соціального захисту населення;

зовнішньоекономічної діяльності;

оборонної роботи;

вирішення питань адміністративно-територіального устрою;

забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

відзначення державними нагородами, відзнаками Пре­зидента України та присвоєння почесних звань України.

§ 2. Система місцевого самоврядування

Згідно ст. 140 Конституції України місцеве самовряду­вання здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через орга­ни місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, тобто через певний структурно-організаційний механізм, який іменується системою місце­вого самоврядування.

Система місцевого самоврядування в структурно-організаційному плані являє собою сукупність органів міс-

25

цевого самоврядування, органів самоорганізації населення та організаційних форм, за допомогою яких відповідна те­риторіальна громада або Ті складові частини здійснюють завдання та функції місцевого самоврядування, вирішують питання місцевого значення.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 5) до елементів системи місцевого самоврядування відносить:

територіальну громаду;

сільську, селищну, міську раду;

сільського, селищного, міського голову;

виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

районні в місті ради, які створюються у містах з район­ним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради;

районні та обласні ради, що представляють спільні ін­тереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

органи самоорганізації населення.

У структурі системи місцевого самоврядування можна виділити два основних елементи - територіальну громаду та органи місцевого самоврядування.

Територіальна громада - це основний суб'єкт місце­вого самоврядування, її складають жителі села (кількох сіл), селища, міста.

За обсягом правоздатності та дієздатності своїх членів територіальна громада є неоднорідною - її складають жи­телі села, селища, міста, які мають різний правовий статус (громадяни України, іноземці, особи без громадянства). Члени міської громади - громадяни України, які досягли 18 річного віку та не визнані судом недієздатними - є ак­тивними суб'єктами міського самоврядування. Вони ма­ють право обирати органи і посадових осіб місцевого само­врядування, бути обраними або призначеними до органів місцевого самоврядування або їх посадовими особами, бра­ти участь у місцевих референдумах, зборах громадян за місцем проживання та користуватися іншими передбаче­ними Конституцією України, законами України та статута­ми територіальних громад правами на участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Територіальна громада безпосередньо вирішує питання, віднесені до відання місцевого самоврядування використо­вуючи різні форми прямої демократії.

Право жителів міста - активних суб'єктів міського са­моврядування, приймати участь у здійсненні міського са­моврядування, може бути реалізовано в таких формах:

- міський референдум;

26

  • вибори депутатів відповідної місцевої ради та пере­
    дбачених законом посадових осіб місцевого самоврядуван­
    ня (місцеві вибори);

  • загальні збори громадян за місцем проживання;

  • колективні та індивідуальні звернення (петиції) жителів
    міста до органів і посадових осіб міського самоврядування;

  • громадські слухання;

  • місцеві ініціативи;

  • участь у роботі органів міського самоврядування та
    робота на виборних посадах міського самоврядування;

- інші, не заборонені законом, форми.
Органами місцевого самоврядування є:

1. Сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення) ради - представницькі органи місцевого само­врядування, які представляють відповідні сільські, селищ­ні, міські або внутрішньоміські (районні у місті) територі­альні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визна­чені Конституцією та законами України (див. схему 2).

Загальний склад сільської, селищної, міської, районної у місті ради визначається відповідною радою самостійно в межах, визначених Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів». При цьому Закон передбачає, що він має становити в адміністра­тивно-територіальних одиницях з чисельністю населення:

до 3 тисяч - від 15 до 25 депутатів;

до 5 тисяч - від 20 до 30 депутатів;

до 20 тисяч - від 25 до 35 депутатів;

до 50 тисяч - від 30 до 45 депутатів

до 100 тисяч - від 35 до 50 депутатів;

до 250 тисяч - від 40 до 60 депутатів;

до 500 тисяч - від 50 до 75 депутатів;

до 1 мільйона - від 60 до 90 депутатів;

понад 1 мільйон - від 75 до 120 депутатів.

Вибори депутатів сільських, селищних, міських, район­них у містах рад є вільними і відбуваються на основі гаран­тованого Конституцією та законами України загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голо­сування за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по ©дномандатних виборчих округах, на які по­діляється вся територія відповідно села, селища, міста, ра­йону в місті.

Рада вважається правомочною за умови обрання не мен­ше як двох третин депутатів від загального складу ради.

Строк повноважень сільських, селищних, міських, ра­йонних у містах рад - чотири роки. Відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 78) повнова­ження ради можуть бути припинені достроково за рішен­ням місцевого референдуму або Верховної Ради України у випадках:

  1. якщо рада прийняла рішення з порушенням Консти­
    туції та законів України, прав і свобод громадян, ігноруючи
    при цьому вимоги компетентних органів про приведення
    цих рішень у відповідність із законом;

  2. якщо сесії ради не проводяться без поважних причин
    у строки, встановлені законом, або рада не вирішує питань,
    віднесених до її відання.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією та законами України до їх відання. Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 26) визначає виключну компетенцію сільсь­ких, селищних, міських рад, яку становлять питання, що можуть бути вирішені виключно на пленарних засіданнях відповідної ради. До них, зокрема, відносяться питання:

28

  1. самоорганізації ради та формування її органів (за­
    твердження регламенту ради; утворення і ліквідація постій­
    них та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу,
    обрання голів комісій; утворення виконавчого комітету ра­
    ди, визначення його чисельності, затвердження персональ­
    ного складу; внесення змін до складу виконавчого комітету
    та його розпуск; обрання за пропозицією сільського, сели­
    щного, міського голови на посаду та звільнення з посади
    секретаря ради; затвердження за пропозицією сільського,
    селищного, міського голови структури виконавчих органів
    ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих
    органів, витрат на їх утримання; утворення за поданням
    сільського, селищного, міського голови інших виконавчих
    органів ради; визначення відповідно до закону кількісного
    складу ради; затвердження плану роботи ради та заслухо­
    вування звіту про його виконання);

  2. організації та функціонування системи місцевого са­
    моврядування (прийняття рішення про проведення місцевого
    референдуму; прийняття відповідно до законодавства рішень
    щодо організації проведення референдумів та виборів орга­
    нів державної влади, місцевого самоврядування та сільсько­
    го, селищного, міського голови; прийняття рішень про наді­
    лення органів самоорганізації населення окремими власними
    повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також
    про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресур­
    сів, необхідних для їх здійснення; прийняття рішення про
    дострокове припинення повноважень органів територіальної
    самоорганізації населення у випадках, передбачених зако­
    ном; затвердження статуту територіальної громади);

  3. економічного і соціального розвитку території, бю­
    джету, управління комунальною власністю
    (затвердження
    програм соціально-економічного та культурного розвитку
    відповідних адміністративно-територіальних одиниць, ці­
    льових програм з інших питань місцевого самоврядування;
    затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього;
    затвердження звіту про виконання відповідного бюджету;
    встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ста­
    вок у межах, визначених законом; утворення позабюджет­
    них цільових (у тому числі валютних) коштів, затверджен­
    ня положень про ці кошти; затвердження звітів про вико­
    ристання зазначених коштів; прийняття рішень щодо
    випуску місцевих позик; прийняття рішень щодо отриман­
    ня позик з інших місцевих бюджетів та джерел, а також
    щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету;
    прийнятгя рішень щодо надання відповідно до чинного за-

29ч



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Б. Руснак місцеве самоврядування в україні

    Документ
    Посібник складається із чотирьох взаємопов’язаних частин. Перша частина присвячена теоретичним засадам місцевого самоврядування, у другій - розкрито функції і повноваження місцевого самоврядування, статус та повноваження депутатів місцевих рад, вміщено
  2. Розділ Правове забезпечення служби в органах місцевого самоврядування в Україні

    Документ
    В умовах проведення політичних, економічних та адміністративних реформ в Україні щодо посилення вертикалі влади, розвитку ініціативи на місцях зростає потреба в підвищенні ефективності управлінської діяльності апарату публічної влади
  3. Професійна програма підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування ІV категорії посад та кадрового резерву на ці посади

    Документ
    Заступник директора - начальник Центру підвищення кваліфікації кадрів Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України
  4. Донецька обласна державна адміністрація Донецький обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ І організацій

    Документ
    Місцеве самоврядування в Україні: теорія та організація: Рекомендаційний покажчик літератури / Укл. Г.Тарасова, Г.Симоненко / За ред. О.О.Васильєвої. - Донецьк: Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної
  5. Поняття конституційно-правового механізму забезпечення основних прав І свобод громадян України

    Документ
    РОЗДІЛ 1. Органи місцевого самоврядування в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України: теоретичні аспекти … 12

Другие похожие документы..