Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Рабочая программа'
Рабочая программа составлена в соответствии с учебным планом и программой по литературе для общеобразовательных учреждений 5 – 11 кл. под редакцией Т....полностью>>
'Практикум'
Вопросы и задания к каждому семинару (практическому занятию) состоят из нескольких блоков. Первый – включает перечень вопросов обсуждаемых на конкретн...полностью>>
'Программа'
В целях укрепления государственности, поддержки российской культуры и русского языка, расширения содействия соотечественникам, проживающим за рубежом...полностью>>
'Программа'
Дисциплина изучается в пятом и шестом семестрах студентами заочной формы обучения на базе общего среднего образования. Общая трудоёмкость дисциплины ...полностью>>

Московство

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Тема: Московство.
ББК 63.3(4 РОС)
Ш 89

У книзі “Московсто” на багатому історичному матеріалі, фактах, свідченнях численних російських та закордонних авторів аналізуються передумови, витоки, закономірності виникнення, розвитку і занепаду Російської імперії. Автор з позиції патріота України всебічно розглядає історчне підґрунття визвольних змагань народу за здобуття незалежності, створення української держави, пророкує їхнє переможне завершення. Ця книга є скороченим варіантом видання 1968 року, що здійснене в Торонто (Канада). Зокрема, вилучено ряд використаних автором матеріалів тогочасної радянської преси, які спростовані плином часу, втратили свою актуальність.

Текст відредаговано з урахуванням сучасних норм української мови.

Науково-популярне публіцистично загострене видання розраховане як на фахівців-істориків, поітологів, так і на широкого масового читача.

В С Т У П

Ще за передiсторичних часiв до пiвнiчно-схiдного кутка Європи примандрував з Азiї маленький угро-фiнський народець. Величезний пралiс на багнистому ґрунтi вiдгородив той народець вiд усього свiту так, що вiн вiдстав вiд культурного розвитку людства на багато столiть. Наприклад, свою лiтературну мову почав творити аж у Х1Х столітті, вiд О. Пушкiна (1799-1837), отже на 800 рокiв пiзнiше за українцiв. Чужинцi: українцi, татари, нiмцi ствoрили державний лад у тому - Богом i людьми забутому - кутику Схiдної Європи. Постало маленьке, вбоге князiвство Суздальське, що за кiлька сот рокiв виросло на величезну iмперiю, яка зайняла одну шосту суходолу планети. Як же воно виросло? Загарбавши значно сильнiшi (фiзично i культурно) за себе сусiднi народи. Чи москвини були розумнiшi, вiдважнiшi за сусiдiв? Нi. Де ж таємниця перемог московського народу?

Мабуть, немає в свiтi народу, що про нього свiт знає меньше, нiж про московський. I цiлком певно немає в свiтi народу, про якого свiт має бiльш помилкову уяву, нiж про народ московський та про його державу. Найдивнiше, що навiть сусiди: українцi, поляки досить не знали московського народу. А вони ж заплатили за те незнання руїною власних держав. Отже, мусили б вивчати свого ворога, бо ж не знаючи його “ахiлесової ступнi”, нiколи його не переможуть. А слабкостей має Московщина багато. Та, власне, жоден ворог Московщини нiколи не бив по її найслабших мiсцях, бо не знав їх. Щогiрше, часом вважав слабшi мiсцях за сильнi. Наприклад, московськi вороги мали вiйськову потужнiсть Московщини за велику силу лише тому, що iмперiя розляглася на величезному просторi. Заслiпленi такою географiчною розлогiстю, iсторики не добачали того iсторичного факту, що Московщина нiколи не вигравала жодної вiйни своєю вiйськовою силою. Таких хибних уявлень про Московщину можна назбирати тисячi. Пригадаймо лише кiлька.

Ще перед Полтавою Карл XII намовляв Туреччину воювати Московщину. Польща дала туркам великого хабара, щоб вони не послухали Карла. Кiлька рокiв пiзнiше Туреччина таки воювала з Московщиною, але було вже запiзно спинити зростання iмперiї, яка розвалила турецьку сто рокiв пiзнiше. А Польща за свiй хабар туркам дiстала - сто рокiв пiзнiше - московське ярмо на свою шию.

Українська шляхта озброїла 1812 р. своїм коштом 15 кiнних полкiв, нiбито для московського вiйська. Уповноважений шляхти генерал В.Закревський таємно поїхав до Варшави намовляти Наполеона йти в Україну, обiцяючи тут повстання проти Московщини. Французький посол у Царгородi (Костянтинополi) наполегливо радив Наполеоновi те саме. Поляки ж усiлякими очорнюваннями українцiв переконали Наполеона не йти в Україну, а про мiсiю В. Закревського повiдомили Московщину. Московщина негайно роззброїла та розiгнала згаданi полки, а В. Закревського пiдступно схопила i заслала до Сибiру. Наполеон, програвши вiйну на Сходi Європи, втратив корону. Московщина ж, вигравши вiйну, вiдiбрала вiд Польщi рештки її самоуправних (автономних) прав.

Московщина (уряди О. Керенського i В. Ленiна) офiцiйно проголосила, що вона бореться за “мир во всём мире”. Уряд В. Ленiна визнав державну незалежнiсть України i пiдписав з нею мир. Українськi мiнiстри повiрили i розпустили українське вiйсько. Незабаром тi мiнiстри опинилися у московських в’язницях або на вигнаннi, а Україна опинилася у станi московської колонiї. Та український народ не здався, кiлька рокiв уся Україна палала в пожежах селянських повстань. Цi повстання примусили Московщину визнати “малороссийское наречие” за “украинский язык” i погодитись на “українiзацiю” України. Виявивши iмена українiзаторiв, Московщина вигубила 1933-37 рр. усiх їх упень.

Францiя, Англiя та США допомогли 1918-20 рр. Московщинi рятувати її iмперiю. Францiя заборонила Польщi та Румунiї продавати Українi не лише зброю, а й навiть лiки. Англiя загрозила Кубанщинi припинити допомогу зброєю, якщо Кубанщина не визнає зверхностi москсвської влади генерала Денiкiна. Англiя i США надали Денiкiну та Колчаковi вiйськової допомоги на 950 млн доларiв. США примусили Японiю вивести її вiйська з Сибiру i самi забрали свої полки, вiдкриваючи тим шлях Московщинi знову вiдбудувати iмперiю. Так європейцi та американцi самi розбудовували московську загрозу своїм власним державам.

Польща зрадила 1921 р. свого союзника ї Україну, пiдписавши з Московщиною мир. Московщина 28 рокiв пiзнiше обернула Польщу на свого сателiта.

Нiмеччина нищенням українцiв i всього українського обернула 1939-41 рр. свого природнього союзника Україну проти Московщини на свого ворога. Своїм знищенням полонених Нiмеччини припинила здачу до полону воякiв СРСР (здалося понад п’ять мiльйонiв солдатiв i офiцерiв) i змiцнила московське вiйсько.

США десять рокiв (1941-1951) своїм власним коштом розбудовували вiйськову, господарську, полiтичну потужнiсть московської iмперiї так, що тепер самi тремтять зi страху. За тих рокiв Московщина дiставала всi американськi таємницi виробництва найновiшої зброї (разом з атомною) не лише вiд шпигунiв, але й офiцiйно, вiдкрито вiд уряду США1.

Багато таких фактiв московських “перемог” можна назбирати в iсторiї. Та для iсторика, соцiолога, а насамперед для полiтика iсторичний факт важить не сам по собi, а як вияв напряму (тенденцiї) життя вiдповiдного народу чи спiльноти. Важить як символ його могутностi. Не зрозумiємо сутi, змiсту, ваги, наслiдкiв iсторичного факту, не пiзнавши причин, якi той факт створили. А не зрозумiвши сутi минулого, блукатимемо насолiп у сучасному, робитимемо помилки, що за них платитимуть нашi дiти, внуки та правнуки. Найяскравiшим прикладом є СРСР, що його створила не мудрiсть москвинiв, а нерозумнiсть європейцiв, а насамперед українцiв.

Щоб зрозумiти iсторичнi явища та подiї того чи того народу, мало знати лише iсторичну хронологiю культурних, господарських, полiтичних подiй у його життi. Cаме знання є лише передумовою осягнення внутрiшнiх, незримих сил, що спричиняють i ТВОРЯТЬ тi подiї. Треба насамперед дослiдити їхні походження, закладенi в них їхнi властивостi, взаємопов’язанiсть, взаємодiю тих сил; творчий чи руйнiвний вплив їх на весь народ. Коротко кажучи - потрiбен глибокий соцiологiчний аналiз ДУХОВНОСТI певного народу. I лише пiзнавши ДУХ i ДУШУ народну, зможемо зрозумiти дiї того народу. Дiї ж бо особи чи спiльноти є лише зовнiшнiм виявом їх духовностi.

Наука про народну вдачу (етнологiя) тепер лише в пелюшках, i тому мусимо звертатися також i до суспiльствознавства (соцiологiї), народознавства (етнографiї), до науки про походження народу (етногенiї) та науки пр спадковiсть (генетики), взагалi до iсторiї людської культури. Стара iсторiографiя майже не брала до уваги цих наук, не зважала на дух i душу народiв. Тим-то багато iсторичних подiй впало на вченi голови iсторикiв несподiвано. А саме iсторики мали дати полiтикам ключ до передбачення iсторичного розвитку, дiянь окремих народiв. Але саме найбiльший український iсторик М. Грушевський, ставши 1917 р. на чолi українського народу, завiв його до жахливого пекла на iм’я СРСР.

Повторюємо: 90% помилок захiдних полiтикiв спричинило цiлковите незнання душi москвина. Причин багатьох несподiваних виявiв московської полiтики вони не можуть зрозумiти, бо нiяка людська логiка не може їх пояснити навiть з точки зору добра самої ж Московщини. Та найдивнiше, що навiть українська iнтелiгенцiя не знала i не знає душi москвина, хоч вiн аж надто переконливо показував її українцям столiттями. Лише український народ кiлькасотрiчним досвiдом знав московську душу i висловив те знання сотнями приповiдок. Найглибший знавець московської душi Ф. Достоєвський свiдчить:Найбiльшою силою Московщини було те, що європейцi не знали нас, московитiв”. Московськi вождi були свiдомi цього вiд першопочаткiв своєї держави i тому мають на її кордонах заслону вiд Європи вже понад пiвтисячi рокiв. Москвини кiлька сторiч напружують усi свої здiбностi в брехнi, пiдкупах, щоб свiт не дiзнався про справжню Московщину. Найвищi досягнення в обдурюваннi чужинцiв здобула московська “демократiя” по 1917 роцi. I осягнула дуже простим, але направду генiальним способом: лише змiнила термiнологiю.

Московщина почала шахраювати полiтичним перейменуванням ще по нашiй поразцi в Переяславi 1654 р., а поширила його по нашiй катастрофi пiд Полтавою 1709 р. Тодi вона, не зважаючи на жоднi iсторичнi факти. не переймаючись нiякими пiдставами, просто проголосила себе “Росiєю”, отже спадкоємицею всього культурного та полiтичного надбання Руси. А щоб “хахол” лiпше зрозумiв, що саме така змiна означає полiтично, москвин назвав себе “великорусским”, а українця “малорусским”. I ця засада “велико-мало” стала змiстом усiх московсько-українських стосункiв вiдтодi й досi. Якщо ж хтось з українцiв пробував кпинити з тих новоспечених “великих” - мандрував до Сибiру. А коли європейськi уряди за старим звичаєм адресували листа до Московiї, до московського уряду, то москвини повертали їм назад з примiткою, що такої “не существует”, а є лише “Россия” i “российский”. Психологи запевняють, що люди сприймають найбезглуздiшу брехню за правду, якщо ту брехню вперто i довго повторювати. Так азiати-москвини стали “руськими”, а монгольська Московщина-“Россией”. Та ця крадiжка чужого iменi була лише дитячою забавкою порiвняно з назовницькими загарбаннями московської “демократії” по 1917 роцi.

Можна без перебiльшення вважати назву “советский” найгенiальнiшим винаходом москвинiв. Цеж не стара, зненавиджена, загарбницька московська iмперiя вiдродилася 1917 року, а виник цiлком новий “союз советских республик”. Колишнiми колонiями московської iмперiї правлять не присланi з Петербурга губернатори, а “советские” (мовляв, робiтничо-селянськi) уряди нацiональних республiк, що їх обирає мiсцева люднiсть бiльшiстю 99% голосiв. Отже грабує, ув’язнює, мордує, виганяє з рiдної землi не московська iмперська влада , а мiсцева, “советская”. Щоправда, в тiй мiсцевiй “советской” владi є забагато “старших братiв”, але ж їхнiй обов’язок - навчити розуму молодших, не розумних. Зрештою i найвища влада СРСР є в руках не лише ленiних, єжових, молотових, а також i скрипникiв, тимошенкiв, криленкiв, дзержинських, косіорiв, мiкоянiв, сталiнiв, берiй, троцьких, кагановичiв i т. п. Отже всi бачать: найвища влада СРСР не московська, а iнтернацiональна. I це вона, III Iнтернацiонал, загарбала Україну, Грузiю, Туркестан, Естонiю, Латвiю, Литву, Польшу, Румунiю, Болгарiю, Мадярщину, Чехiю, Словаччину, а Московщина не загарбувала жодної країни. Щобiльше, iнтернацiональна “советская” влада, мовляв, гнобить також i Московщину i все московське. Так Московщина личиною “советский” не лише замаскувала своє iсторичне загарбництво (iмперiалiзм) та осадництво (колонiалiзм), а й переклала з московського народу на “советскую” власть ВIДПОВIДАЛЬНIСТЬ за всi диявольськi злочини в СРСР i в свiтi. I москвини в СРСР та на емiграцiї вже планують, щоб немосквини СРСР нищили на своїх землях не московську владу, а комунiстiв та “советскую” владу, коли прийде Великий День Порахунку на Сходi Європи.

В Україні є сотні тисяч питомих москвинів, що вивчили українську мову. Рятуючись від стихійного вибуху ненависті до всього московського, вони хутко обернуться на щирих українських патріотів, навіть у націоналістів. А за революційного безладу горлодери (демагоги) дуже легко дістаються на провідні пости. Так посядуть “зукраїнізовані” москвини самостійної України всі вищчі посади. І подбають, щоб під приводом приналежності до НКВД загинуло у революційному безладі якомога більше справжніх українських патріотів. І це не теоретичне припущення. У війні 1939-45 рр. москвини це робили масово. Тоді німці приймали на службу багато московських утiкачiв, бо тi знали нiмецьку i московську мови та поборювали (у денiкiнськiй армiї) “советскую” владу. Цi москвини вигубили (нiмецькими руками) сотнi тисяч українцiв в окупованiй Українi пiд звинувачення у комунiзмi. I водночас тi “антикомунiсти” врятували десятки тисяч москвинiв - комунiстiв i навiть енкаведистiв вiд нiмецької шибеницi. Ось як далеко заводить московська личина “советский” i взагалi московске переназовництво. Завдання цiєї розвiдки зривати московськi личини. Ми називатемемо речi своїми iменами. Покажемо, що т. зв.”советская” влада є не що iнше, як стара, традицiйна, icторична, загарбницька МОСКОВСЬКА влада, глибоко шовiнicтично- нацiоналiстична. Покажемо, що т. зв. КПРС є не що iнше як стара, з XVI сторiччя московська нацiональна “опричнина”. Що т. зв. “республiки” СРСР є не що iнше, як старi з - перед 1917 р. московськi осади (колонiї) з московськими губернаторами. Коротко кажучи, покажемо, що т. зв. СРСР є не що iнше, як найцинiчнiше в iсторiї лицемiрство пiд машкарою найбрехливiшої термiнологiї. Покажемо москвина правдивого, iсторичного москвина.

Icпанський соцiолог Х. Ортега-i-Гасет пише: “Я чекаю на книжку, яка перекладе московський “большевiзм” на мову московської iсторiї”. Хоч i не вичерпанi, проте такi спроби вже є. Та немає й дотепер справжньої iсторiї справжньої Московщини, себто такої, яка подає не лише перебiг iсторичних подiй, а й тi незримi духовнi сили, що їх спричинювали. Навiть жертви московського загарбництва українцi та поляки не подали нам такої iсторiї Московщини. Кiлька маленьких книжечок2 тонуть у морi томiв, написаних москволюбами, найманими Москвощиною чужинцями, або невiгласами - з московських таки джерел. Доки не матимемо справжньої iсторiї справжньої Московщини, доки не знищимо московськi МIФИ, не зiрвемо облуднi личини - доти Московщина перемагатиме навiть сильнiшi за себе держави й народи.

Обов’язок дати таку iсторiю Московщини випадає насамперед на українських науковцiв-емiгрантiв. Вони ще недооцiнюють величезної полiтичної ваги того iсторичного факту, що московську iмперiю разом з теперiшнiм СРСР створили i розбудували не москвини, але захiдний свiт (тобто й Україна). Українськi науковцi дотепер не дали глибокого всебiчного аналiзу ДУХОВНОСТI москвина i московського народу (є лише окремi, не пов’язанi в одну цiлiсть i неповнi спроби), а вiдтак i полiтичного синтезу. А вони ж знають, що Україна заплатила в 1917 роцi за брак таких дослiджень неймовiрно жахливу цiну, що називається СРСР. Матерiалу до подiбних наукових праць московини самi накопичили цiлi гори. В розвiдцi ми наведимо лише невеличку частку з тих матерiалiв. Повторюємо: час остаточно зрозумiти духовнiсть московського народу (нацiї), iнакше в новому “1917 роцi” заплатимо новим СРСР, на сучасний колiр перемальованим.

Духовнiсть: вдачу, психiку, культуру, свiтогляд московського народу можна визначити термiном “Московiзм”, А точнiше - “Московство”. Щоб дослiдити, вивчити московство, потрiбна багаторiчна праця багатьох науковцiв - фахiвцiв з усiх галузей знань. Треба мати доступ до московських архiвiв та великих книгозбiрень. Проте i поза СРСР можна знайти чимало матерiалiв про московство для великої наукової працi. Такої ще не маємо, а життя вимага, бо вже п’ять хвилин до 12-ої. Тим-то i ця наша публiцистична розвiдка - лiпше, як нiчого, бо зверне увагу наших молодих науковцiв на вирiшальну наукову тему: московство. Вирiшальну, бо НЕ ПIЗНАВШИ МОСКОВСТВА, НЕ ПЕРЕМОЖЕМО МОСКОВЩИНУ.

І. ПОХОДЖЕННЯ МОСКВИНА.

В жилах московського народу

тече щонайменше 80% азiйської кровi.

М. Покровський

Да, азиаты - мы,

с раскосыми и жадными очами!

О. Блок

Однiєю чи не найголовнiшою з багатьох московських вигадок є походження московського народу. Адже походження великою мiрою впливає на духовнiсть народу. А духовнiсть є вирiшальним чином, бо “Дух животворить”, тобто творить життя, в тому числi й матерiальне. Генетика вчить, що людина успадковує вiд предкiв не лише фiзичнi властивостi, а й духовнi4. Щоб пiзнати духовнiсть народу, треба вивчити його походження та природнi й господарськi умови, за яких вiн розвивався упродовж кiлькох десяткiв поколiнь.

Прапредки теперiшнiх москвинiв - угро-фiни примандрували на землi теперiшньої Московщини та Фiнляндiї ще за непроглядних часiв передiсторiї. Лiтописець XI ст. згадує про московськi племена чудь, лівь, водь, ямь, чухна, вєсь, мурома, мордва, мокша, мєщєра, чєрємiси, югра, пєчора, карєль, зирянь, єрзя, самоядь. Вiн пише, що то були дикуни: не мали жодних законiв, звичайної моралi, жили в землянках, їли сире м’ясо i сиру рибу, не знали рiльництва. Того самого часу (XI ст.), за свiдчення чужинцiв, Київ був культурнiшим i багатшим за Париж та Лондон. Праукраїна мала жвавi торговельнi та культурнi зв’язки з усiм культурним свiтом - Грецiєю, Малою Азiєю, Iндiєю ще тисячу рокiв до Рiздва Христова. У пiвнiчнiй Московщинi носили ще й у ХХ ст. шкiряний одяг дикунського крою (один шмат з дiркою на голову), що його носили мавполюди 6 тисяч рокiв тому. Московський археолог пише, що слов’янських могил до Х ст. не знайдено нiде в Московщинi5. Московський iсторик стверджує: “В жилах московського народу тече щонайменше 80% фiнно-татарської кровi”6. На захiд вiд угро-фiннiв жили предки теперiшнiх бiлорусiв та литовцiв. На сумiжних землях вони змiшувалися з угро-фiннами i розчинилися без слiду в угро-фiнському морi.

Географiчнi назви довготривалi. На теперiшнiй картi Московщини бiльшiсть географiчних назв - надто озер, рiчок - фiнськi. Навiть назва столицi фiнська. “Москва” у фiнськiй мовi означає “каламутна вода”. Тих угро-фiнiв пiдбив у Х ст. пiд свою владу український князь Святослав Великий i зробив їхнi землi (теперiшню Московщину) осадою (колонiєю) української держави. Правили нею присланi з Києва воєводи з вiйськом та державними урядовцями. Київський митрополит висилав сюди мiсiонерiв навертати предкiв теперiшнiх московинiв на християнську вiру та будувати церкви i монастирi. Багатьох тих українських мiсiонерiв московини повбивали. Київськi мiсiонери вишколювали прамосквинiв-угро-фiнiв на священникiв. Київськi воєводи призначали ватажкiв угро-фiнських племен на урядовi посади. Так помалу почала цивилiзовуватися верхiвка московського народу. Нащадки ж київських цивилiзаторiв одружувалися з тими, дещо поцивилiзованими, угро-фiнами. Їхнi дiти розмовляли староукраїнською мовою, засмiченою угро-фiнськими словами7. Загал народу залишався суто угро-фiнським. Навiть у ХІХ ст. лише за 80 км вiд Москви були села, де люди не знали московської мови. У схiднiй частинi Московщини були цiлi повiти таких сiл8.

Нi в писаних пам’ятках, нi в усних давнiх переказах московського народу немає жодних натякiв на боротьбу слов’ян з тубiльцями - фiннами. Теперiшнi фiнськi та слов’нськi географiчнi назви не зосередженi на окремих обширах, а перемiшанi на всьому просторi вiд Оки до Бiлого моря. Це вказує, що слов’яне - осадники не наступали великою масою, а проходили малими гуртами весь простiр i мирно змiшувалися з тубiльцями угро-фiннами. Виникла потрiбна сумiш: 1) релiгiйна, що стала основою теперiшнього набоженського свiтогляду московина; 2) расова - теперiшнiй антропологiчний москвин, 3) суспiльна - початок рiльничого стану9.

Українська держава ІХ-ХІІ ст. була однiєю з найбiльших держав Європи. Правити нею з Києва було нелегко, i тому українськi князi подiлили її на удiли, призначаючи своїх синiв правити там пiд своєю зверхнiстю. Так Юрiй Долгорукий княжив на Суздальщинi. Там народився (вiд половчанки) i вирiс його син Андрiй. Українська держава була тодi дуже ослаблена невпивними вiйнами з азiйськими ордами. Використовуючи це ослаблення, Андрiй Боголюбський напав 1169 р. на Київ, спалив усе мiсто, вигубив людей у ньому, пограбував церкви. Пiсля цього вiн заснував свою столицю в новозбудованому мiстi Володимирi на р. Клязьмi. Московський iсторик В. Ключевський уважає 1169-й роком народження Московської держави. Всi московськi iсторики не згадують нищення Києва Андрiєм Боголюбським, а твердять, що Київ зруйнували татари. А татари руйнували його 1240 року, тобто 70 рокiв пiсля Андрiя. Тому наш лiтописець i записав: “Суздальцi так дуже зруйнували 1169 року Київ, що що татари не мали вже що руйнувати 1240 року”. Як бачимо, традицiя ненавистi Московщини до Києва досить тривала. Вiд Андрiя Боголюбського через Iванiв, Петрiв, Катерин, Миколаїв, Олександрiв, до Володимира 1917-го та Микити 50-60-х рокiв.

Року 1237 Московщину завоювала Татарська Орда хана Батия. Московськi князi стали пiдлеглими Батiя, i вiн поставив по всiй Московщинi свої залоги. Татари були такими ж азiатами, як i угро-фiнни, i ця їхня спорiдненiсть сприяла злиттю обох народiв в один - московський. Московський iсторик пiдтверджує: “Московськi князi i не думали про боротьбу з татарами, розумiючи, що покорою та грiшми вони осягнуть бiльше, нiж боротьбою. На вiдмiну вiд українських князiв, московськi вiдразу визнали без застережень владу хана i встановили приятельськi i навiть кровнi зв’зки з татарами. Сам великий князь Михайло Тверський оженився з татаркою, а за ним одружилися з татарками всi iншi князi”10. За князями масово женилися обидва народи. Не важко уявити, якою мовою говорили їхнi дiти. Потатарщення (радше злиття) було загальним. По упадку влади Орди, татари масово переходили у християнську вiру, i так з тої угро-фiнно-татарської мiшанини створився теперiшнiй московський народ. Народ суто азiйський, що й пiдтверджує аналiз їхньої кровi. Азiйськi народи мають у кровi групу “B”, а iндоєвропейськi - групу “A”. Москвини мають “B”, а українцi “A”. Москвинам притаманнi первнi монголоїдної раси, а українцям - європейської раси.

Тепер у Московщинi бiльшiсть прiзвищ простонароддя є фiнськими i татарськими. Серед аристократiї та дворянства - сотнi тисяч. Наприклад, цар Борис Годунов був татарин. Татарами - князi: Хованський, Юсупов, Урусов, Салтиков, Ордин-Нащокiн, Мансуров, Сумбатов i т.п. Татари - дворяни: Архалуков, Алiмонов, Аракчеєв, Аксаков, Ахматов, Асланбеков, Артанов, Аргамаков, Армяков, Ахметьєв, Арабажiн, Арбатов, Баскаков, Бурдюков, Бехметьєв, Бурнаков, Барабанов, Беклємишев, Базаров, Бакчєєв, Барханов, Балаханов, Берендєєв, Бакунiн, Барсанов тощо. “Да, азиаты - мы с раскосыми и жадными очами!”, - спiває О.Блок. Москвини, що переселилися до Сибiру помiж тамтешнiх азiатiв: якутiв, камчадалiв, киргизiв дуже скоро перебирали не лише мову тих народiв, а й їх звичаї, навiть вiру (поганську), забуваючи свою (московську) мову i звичаї. Але тi москвини, що оселювалися в Українi чи в Польщi, не переймали українських чи польських звичаїв, української чи польської мови. Ось така сила расової спорiдненостi.

Москвини вважали всiх немосквинiв, навiть православних українцiв, за єретикiв, грiшникiв. Часто не пускали немосквинiв-християн (навiть православних) до церкви. Татари були не християнами, а магометанами та поганами. Але москвини не вважали грiхом шлюб москвинiв-християн з татарами-магометанами. Щобiльше, Московська церква молилася за татарських ханiв. Московський митрополит Феогност проклинав i вiдлучав вiд церкви тих, хто не виявляв беззастережної покори хановi Золотої Орди11. Московський письменник свiдчить: “Ми, москвини, в Європi - гостi, а в Азiї ми - вдома”12. Азiйський звичай продавати дiвчат у Московщинi до XX ст. у формi т.зв. “кладки”, тобто умовної суми грошей, що її платили батьки хлопця батькам дiвчат13. “ ...Не ззовнi, а зсередини татарська духовнiсть заволодiла душею москвина. Це духовне завоювання тривало водночас iз полiтичним упадком Золотої Орди. В XVст. тисячi охрещених татар iшли на службу до московського князя, вливаючись до лав майбутнього дворянства. Двохсотрiчне татарське панування не знищило волi в Московщинi. Воля в Московщинi загинула власне пiсля визволення з-пiд татарської влади”14. Наведене твердження московського партрiота i науковця виглядає дивним. Але воно правдиве. Ми звикли вважати дикунами, грабiжниками, вони ж бо сторiччями плюндрували Україну, брали ясир тощо. Проте дикунами - як на той час вони не були, а вiйськовими здобичниками, що за тих часiв уважалося в Європi законним заняттям.

Татари прийшли з Азiї, де вони жили побiч висококультурного Китаю. Вiд Китаю татари перебрали багато знань i культурних звичаїв. За татарських (монгольських) ханiв завжди були китайськi науковцi, дорадники i керiвники. Арабськi iсторики ставлять татарську державну адмiнiстрацiю не нижче за римську. Чужоземнi торгiвцi їздили зi своїм коштовним крамом по всiй татарськiй державi безпечно. В Московщинi було небезпечно подорожувати навiть у ХVIII ст. Столиця Татарської Орди - Сарай була культурним мiстом з брукованими вулицями, водостоками з мистецьки збудованим палацом. Щодо вiйськової майстерностi татари були не гiршi за римлян.

Татари були значно культурнiшими за прамосквинiв-угрофiннiв. Це визнають i московськi iсторики вiд М. Карамзiна (1766-1826) до М. Покровського (1868-1932). Всi вони пишуть, що московська держава завдячує своїм народженням татарам. В. Ключевський (1841-1911) пише, що ХVI-XVIII ст. 57% московської провiдної верстви були татарського походження, а iдею Чiнгiс-хана загарбати весь свiт дала Московщинi її арисократiя татарського походження. Перший московський iсторик М. Карамзiн був татарського походження. Силу татарського впливу у щоденному життi видно з того факту, що москвини молилися в церквi в шапках на головi аж до 1651 року.

У складi татарської держави Московщина була напiвсамостiйною (автономною) i тому називалася “Русський Улус”. У татарському вiйську та урядi служило багато москвинiв, а в московському вiйську i урядi татар. В Сараї постiйно жило багато московських торгiвцiв, вельмож i навiть московський єпископ. Так само i в московських мiстах було повно татарських торгiвцiв, вельмож, ремiсникiв. Цiлком природно вони одружувалися з мiсцевими людьми, i коли впала Золота Орда, лишилися там, де жили. Таке мирне злиття обох народiв московськi iсторики називають “татарським iгом” (ярмом) i пишуть, що москвини збройною боротьбою скинули те ярмо. Це звична московська вигадка. Збройна боротьба була лише участю в боротьбi окремих ханiв за владу. Зазвичай москвини завжди були на боцi того, хто мав бiльше шанцiв на перемогу. Коли Золота Орда розпалася, нiяких змiн у Московщинi не сталося. Всi - i татари, i москвини _ лишилися на своїх мiсцях, на старих посадах. Лише замiсть хана найвищим володарем став царь. Московський iсторик свiдчить: “Не вiддiленням Золотої Орди, не скиненням татарського нiбито “ярма”, але цiлковито навпаки - перебранням усього спадку татар стала Московщина великою потугою”15. Расова спорiдненiсть татар з предками москвинiв не лише полегшила та прискорила потатарщення, що просякнуло дуже глибоко всi царини матерiального i духовного життя Московщини. Татарська кров дала лiсовому угро-фiнновi великий степовий розгiн i розмах кочовика та нiчим необмежений фанатизм. Цi cуперечнi властивостi: боягузство i розгiн виявляються в сучасному москвиновi. Вiн стихiйно суне ордою пiдбивати, грабувати сусiднi народи, але поза ордою достоту боягуз. Це бачимо в усiй iсторiї Московщини до сьогоднiшнього дня. Пiзнiше домiшалась до московської провiдної верстви (лише до неї) невелика кiлькiсть Європейської (української та нiмецької) кровi, але вона розчинилася в морi азiйської. Зрештою татарська доба Московщини тривала вдвiчi довше, нiж її “європеїзована” (1709-1918) доба. Азiйський духовний тип москвина виявився надзвичайно стiйким. По 18 ст. дещо змiнилися форми, i то лише у вищих верствах, але змiст усього життя московщини (матерiального i духовного) лишився через усi сторiччя i досi азiйським. У 19 ст. московська iнтелiгенцiя нiби скинула з себе татарський “кафтан”i зодяглася в європейський фрак. Цей карикатурний “истенно русский европеец” панує i дотепер.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Павло штепа московство його походження, зміст, форми й історична тяглість

    Книга
    У книзі на багатому історичному матеріалі, фактах, свідченнях численних російських та закордонних авторів аналізуються передумови, витоки, закономірності виникнення, розвитку і занепаду Російської імперії.
  2. Книга розрахована як на фахівців істориків, політологів, так і на широкого масового читача

    Книга
    Книга „Мафiя" (1971) – вищий етап iсторико-філософського синтезу творчості Павла Штепи. У книзі на багатому історичному матеріалі, фактах, свідченнях розповідається про діяльність манiпулятора свiтової гри двох останнiх третин
  3. Видання четверте

    Документ
    У книзі на ба­га­то­му істо­рич­но­му ма­теріалі, фак­тах, свідчен­нях чис­лен­них російських та за­кор­дон­них ав­торів аналізу­ють­ся пе­ре­ду­мо­ви, ви­то­ки, за­ко­номірності ви­ник­нен­ня, роз­вит­ку і за­не­па­ду Російської імперії.
  4. Собираюсь к выходу. Все радиоволны бьются, их много. Молекул воды в море меньше. Хотя нет, это я переврал. Утро не раннее. Утро среднее. Это как яблоки

    Документ
    Утро.Собираюсь к выходу. Все радиоволны бьются, их много. Молекул воды в море меньше. Хотя нет, это я переврал. Утро не раннее. Утро – среднее. Это как яблоки.
  5. Віктор Андрущенко

    Документ
    В книзі обгрунтована оригінальна модель суспільно-політичної організації в період переходу від тоталітаризму до демократії — „організоване суспільство” — модель правового і морального порядку, що забезпечує оптимальну взаємодію вільних

Другие похожие документы..