Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Конкурс'
Человек, речь о котором пойдет в статье, был знаковой личностью своего времени. И не только времени. Крепкое и нерушимое стремление нести благо в жиз...полностью>>
'Книга'
Эта книга — не история Православной Церкви, еще менее — научное исследование. Писать общую историю на четырехстах страницах значило бы свести ее к одн...полностью>>
'Документ'
1.3 Иностранный язык 1 Х Х Х ФПА с оценкой 1.1.4 Педагогическая риторика 3 108 Х ФПА без оценки 1.1.5 Экономика 7 Х ФПА без оценки 1....полностью>>
'Лекция'
А. Направления развития социальной сферы России Собеседо-вание Д.э.н., профессор Буланов В.С.; д.э.н., профессор Ткаченко А.А. Инфраструктура национал...полностью>>

А. М. Куліш Організаційно-правові засади функціонування правоохоронної системи України

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Водночас істотні відмінності щодо касаційного провадження у цивільних, кримінальних, господарських справах, недосконалість законодавчого врегулювання процедур цього провадження призводять до надмірного навантаження на суддів Верховного Суду України справами, котрі не мають прецедентного значення. Це, безперечно, знижує якість рішень Верховного Суду України, а в окремих випадках навіть спричиняє неоднозначне тлумачення закону і його застосування самим Верховним Судом, що негативно впливає на практику усієї судової системи.

Звуження процесуальної значущості правового рішення Верховного Суду України до меж конкретної справи урівнює його за цим критерієм з рішенням суду першої інстанції. На наш погляд, саме в цьому негативному явищі закладено підстави для довільного застосування судами законів, саме це є причиною великої кількості скарг на роботу судів, правової невпевненості у законності судового рішення, і головне — це дає привід для тотального поширення правового нігілізму, що підтверджується при розгляді більшості справ у судах.

Без однакового застосування законів всіма суддями і судами не може бути права та законності, не може бути суду, не може бути правової держави. Єдине застосування законів, верховенство права мають стати не епізодами під час загальної суспільної кризи, а базовими принципами діяльності судової системи як надійного та останнього охоронця свободи і демократії.

Верховенство права як принцип, що задекларований і використовується в Україні, слід розуміти як формально рівну для всіх міру свободи, у ньому також передбачено верховенство права над державою, яка встановлює закони. Необхідно забезпечити судам справжні повноваження для реалізації контролю за правовим змістом законів. Без цього твердження про те, що правосуддя стало формою здійснення судової влади, видається передчасним.

Таким чином, реформування і розвиток судової системи України мають базуватися на демократичних засадах, дотриманні конституційних норм, а вирішення наявних проблем можливе шляхом внесення відповідних змін до Законів України «Про судоустрій України», «Про статус суддів», а також до процесуальних законів.

Переходячи до аналізу правового статусу органів прокуратури України, зазначимо, що Основний Закон нашої держави визначив прокуратуру України як єдину систему. Викладення основних положень про прокуратуру в окремому розділі (VII) Основного Закону України [2] зумовлено тим, що виконання покладених на органи прокуратури функцій і повноважень є самостійним видом державної діяльності. Такий висновок підтверджують також як специфічні функції та характер діяльності прокуратури, так і принципи їх організації, єдність завдань цього незалежного централізованого державного органу.

Відповідно до положень ст. 121 Конституції [2] на прокуратуру України покладено:

  • підтримання державного обвинувачення в суді;

  • представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

  • нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

  • нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

У п. 9 розділу XV Перехідних положень Конституції зазначається, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, які регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. Ці ж самі функції прокуратури визначаються Законом України «Про прокуратуру» [138]. На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України і названим Законом.

Статтею 122 Конституції встановлено, що прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України. Він призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. Визначено строк повноважень Генерального прокурора України - п'ять років [2].

З наведеного випливає, що Генеральний прокурор є найвищою посадовою особою в єдиній системі органів прокуратури, очолює її роботу. Це передбачає передусім організацію та контроль за діяльністю підпорядкованих прокуратур, а також відповідальність перед державою за діяльність органів прокуратури як єдиної централізованої системи. Водночас викладена в Конституції правова норма щодо статусу Генерального прокурора має певні недоліки. При її формуванні парламент залишив поза увагою необхідний для нормальної діяльності найвищої посадової особи прокуратури принцип - незалежності. Ця особа призначається на посаду главою держави, але за згодою органу законодавчої влади, який за не визначених, по суті, Конституцією підстав може висловити їй недовіру, що має наслідком відставку з посади Генерального прокурора. Крім того, ст. 122 Конституції містить суперечності щодо порядку та процедури звільнення Генерального прокурора з посади у зв'язку з його відставкою. Так, по суті, залишилось невизначеним питання про те, чи є обов'язковим для видання Президентом України відповідного указу про звільнення Генерального прокурора з посади у разі висловлення йому недовіри Верховною Радою України.

Статтею 123 Конституції встановлено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Законодавством визначено гарантії незалежності прокуратури у здійсненні повноважень. Втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність прокуратури з нагляду за додержанням законів або з розслідування діянь, що містять ознаки злочину, забороняється. Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття неправомірного рішення має наслідком відповідальність, передбачену законом.

Звернення представників влади або інших посадових осіб до прокурора з приводу конкретних справ і матеріалів, що знаходяться у провадженні прокуратури, не можуть містити вказівок або вимог щодо результатів їх вирішення. У зв'язку з цим заслуговує на увагу рішення Конституційного Суду України від 11 квітня 2000 р. у справі про запити народних депутатів України до прокуратури. У цьому рішенні зазначено, що будь-які пропозиції, вказівки і вимоги народного депутата України до прокурорів з питань підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства в конкретних кримінальних справах Конституційний Суд України вважає неправомірними.

У зазначеному рішенні Конституційного Суду України принциповим щодо забезпечення гарантій незалежності прокуратури є також його висновок про те, що Конституція України серед повноважень Верховної Ради України безпосередньо не передбачає здійснення контролю за діяльністю прокуратури, а правом надавати собі додаткових конкретних повноважень шляхом прийняття відповідного закону Верховна Рада України не наділена.

Ніхто не має права без дозволу прокурора або слідчого розголошувати дані перевірок і попереднього слідства до їх завершення. Водночас вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора має наслідком передбачену законом відповідальність.

Для забезпечення принципу незалежності прокурорів у здійсненні повноважень законодавством заборонено їм входити до складу комісій, комітетів та інших колегіальних органів, утворюваних місцевими радами або їх виконавчими органами. Сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на підприємствах, в установах чи організаціях, а також з будь-яким підприємством не допускається, за винятком наукової і педагогічної діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про прокуратуру» [138] систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури. До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських). Штатну кількість органів прокуратури України в межах фонду заробітної плати затверджує Генеральний прокурор України.

Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який має першого заступника та заступників. Структуру Генеральної прокуратури складають: її керівництво, галузеві управління, відділи, інші структурні підрозділи. У Генеральній прокуратурі утворюється колегія у складі Генерального прокурора України (голова), його першого заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших керівних працівників органів прокуратури.

Генеральний прокурор України здійснює повноваження з керівництва органами прокуратури:

1) спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх діяльністю;

2) призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України;

3) затверджує структуру і штатну кількість підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

4) призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим;

5) призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;

6) відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено Законом України «Про прокуратуру»;

7) відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції;

8) присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників прокуратури. Вносить подання Президенту України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів. Вказівки Генерального прокурора України з питань розслідування є обов'язковим для виконання всіма органами дізнання і досудового слідства.

У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим є старші слідчі в особливо важливих справах і слідчі в особливо важливих справах; у прокуратурах областей, міст та інших прирівняних до них прокуратурах можуть бути слідчі в особливо важливих справах і старші слідчі; у районних, міжрайонних, міських - старші слідчі і слідчі. Слідчі прокуратури проводять досудове слідство у справах про діяння, що містять ознаки злочину, віднесені законом до їх підслідності, а також в інших справах, переданих їм прокурором.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про прокуратуру» [138] Генеральний прокурор України має право бути невідкладно прийнятим Головою Верховної Ради України, Президентом України, Прем'єр-міністром України. Прокурор Автономної Республіки Крим має право бути невідкладно прийнятим Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим і головою Уряду Автономної Республіки Крим. Всі інші прокурори теж мають право бути невідкладно прийнятими керівниками, іншими посадовими особами відповідних органів державної влади та управління, підприємств, установ і організацій.

Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, міські, районні, міжрайонні в містах, а також інші прокуратури очолюють відповідні прокурори. У прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інших прокуратурах (на правах обласних) діють колегії, персональний склад яких затверджується Генеральним прокурором України. Члени колегії цих прокуратур можуть повідомити свою особисту думку Генеральному прокурору України.

Законом «Про прокуратуру» [138] визначено певні вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих. На ці посади можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту та необхідні ділові й моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. На посади прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів призначаються особи віком не молодше 30 років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи років; на посади районних і міських прокурорів - віком не молодше 25 років, зі стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років. Прокурори і слідчі прокуратури підлягають атестації один раз у п'ять років.

Генеральна прокуратура України може створювати відомчі науково-навчальні заклади для наукових досліджень, підвищення кваліфікації прокурорських працівників, видавати спеціальну літературу, мати поліграфічні підприємства. При Генеральній прокуратурі України діє науково-методична рада для вивчення пропозицій щодо поліпшення організації і діяльності органів прокуратури.

Аналіз правової бази діяльності органів прокуратури України дає змогу зробити такі висновки. По-перше, закон зосереджує надто багато влади в руках однієї установи і навіть через ієрархічність організації прокуратури - в одній особі - державного прокурора України. По-друге, діючий Закон України «Про прокуратуру» порушує принцип поділу влади, оскільки повноваження Генерального прокурора тісно переплітаються з повноваженнями судової, виконавчої та законодавчої гілок влади. По-третє, Закон України «Про прокуратуру» в деяких аспектах наділяє прокуратуру такими повноваженнями, які більш належать до судової гілки влади, а в деяких випадках навіть уповноважує прокуратуру скасовувати судові рішення. По-четверте, відносини між прокурором та виконавчою гілкою влади не є прозорими, а також незрозуміло і те, чи є прокурор незалежним від виконавчої та законодавчої гілок влади. По-п’яте, умови перебування прокурорів на посаді не дають їм відповідних гарантій незалежності від виконавчої та законодавчої гілок влади (як свідчать національні реалії, за період незалежності нашої держави станом на кінець 2005 року на посаді Генерального прокурора змінилося 9 осіб, і це за умови, що термін його повноважень становить 5 років. Подібна ситуація спостерігається і щодо підпорядкованих йому прокурорів). По-шосте, повноваження представляти інтереси громадян є занадто широкими та потребують більш чіткого окреслення. По-сьоме, ч.1 ст.7 Закону України «Про прокуратуру», яка визначає, що втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність прокуратури з нагляду за додержанням законів або з розслідування діянь, що містять ознаки злочину, забороняється, становить потенційну загрозу свободі преси.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Сумський державний університет Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ Друковані праці співробітників Сумського державного університету за 2007 рік Бібліографічний покажчик Суми-2009

    Документ
    Д76 Друковані праці співробітників Сумського державного університету за 2007 рік: Бібліографічний покажчик.- Суми: Вид-во СумДУ. Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ, 2009.
  2. Навчальний посібник підготовлено за сприяння Національного банку України

    Документ
    Банківське право України: Навч. посібник. Кол. авт.: Жуков А. М., Іоффе А. Ю., Кротюк В. Л., Пасічник В. В., Селіванов А. О. та ін. / За заг. ред. А. О.
  3. «european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

    Документ
    Терентьєв В.І. канд. юр. наук, доцент (голова); Козаченко О.В. канд. юр. наук, доцент (заступник голови); Достдар Р.М. канд. юр. наук, доцент МНЦ ОНЮА; Ємельянова Л.
  4. Філософсько-правові І теоретико-юридичні аспекти генезису публічно-правового порядку

    Документ
    Розбудова суспільства на засадах громадянських цінностей і формування властивостей правової і соціальної держави вимагає переосмислення багатьох державно-правових реалій, серед яких особливе місце займає служба.
  5. Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Калюк Олексій Миколайович

    Документ
    в Україні у 1939-1953 рр. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 143 ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . .

Другие похожие документы..