Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Учебно-методический комплекс'
Прокурорский надзор: учебно-методический комплекс по направлению: 521400 – «Юриспруденция», по специальности: 021100 – «Юриспруденция» / авт.-сост. П...полностью>>
'Документ'
В ЭТОТ ПЕРИОД – опасность заключается в тепловом перегревании человека, т.е. угрозе повышения температуры тела выше 37,1 градусов или теплонарушении ...полностью>>
'Документ'
Закінчити виконання зразка найпростіших вишивальних швів, підібрати малюнок для виконання аплікації із тканини, створити композицію для виконання аплі...полностью>>
'Документ'
В курсе излагаются общие теоретические основы метода георадиолокации, описывается методика и аппаратура исследований, возможности применения георадио...полностью>>

Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації (2)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО В КОНТЕКСТІ

УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Велична і трагічна історія Ук­раїнського народу невід'ємно пов'я­зана з історією Українського козацт­ва. Це ж у яких треба було жити жах­ливих умовах, щоб покривджений різними пригноблювачами народ висунув зі своїх глибин безкорисли­вих патріотів, котрі, самоорганізувавшись, створили таку потужну й неповторну силу, як Українське козацтво.

Щоб зрозумілішим був факт його народження, треба нагадати бодай деякі епізоди з його шляхетного літо­пису. Уперше про наших предків-козаків згадується 520 років тому в офіційних документах Османської імперії і Великого князівства Ли­товського.

Саме в ті далекі досить складні часи славетний лицар Дмитро Байда-Вишневецький став ініціатором захисту українських земель від ор­динців, які, за даними історичних джерел, щороку забирали в полон і продавали в рабство від 10 до 50 ти­сяч чоловіків, дівчат і молодих жінок.

Вишневецький не тільки облаштував неприступну козацьку тверди­ню Хортицю, а й організував стра­тегічну систему попередження та за­хисту земель - від Запорожжя до гирла Дону. До речі, у Старочеркаську Ростовської області (РФ) про на­шого славетного Байду й сьогодні нагадує старовинний Козацький Храм, наріжний камінь якого заклав саме він.

Про велику стратегічну мудрість Вишневецького можна судити ще й з того, що він особисто запропонував московському царю Івану Грозному спільний план будівництва укріп­лень уздовж кордону тогочасного християнського та мусульманського світів. На жаль, московський цар, зовнішня політика якого була постійно спрямована проти Європи, відмовився від тієї пропозиції, і Бай­да змушений був полишити Москву.

Попри всі негаразди, протягом XVI—XVIІ століть козацтво набувало дедалі більшої сили та розвою, а в період національно-визвольної вій­ни під проводом Богдана Хмель­ницького виплекало ідею Українсь­кої державної незалежності. У геть­манській столиці Чигирині було 16 іноземних посольств. Це означає, що Українську козацьку державу офі­ційно визнавали на той час 16 країн Європи.

Цілком зрозуміло, що деспо­тичний московський царат не міг змиритися з демократизмом Ук­раїни, основою якого була Запо­розька Січ. Тільки знищивши ядро вольниці, можна було загнати Україну в рабство, що підступно й зробили в 1775 році [3, 1]. На території козацьких вольностей переселили десятки тисяч німців, греків, сербів, москалів, болгар та інших іноземців. Так здійснювалася політика «растворения малороссийской народности», що її напрацювала адміністрація Катерини II. На теренах сучасної України козацтво було заборонено.

Його відродження стало можливим лише після повалення царату і створення Української держави в 1918 році.

Гетьманом козацтва і України став нащадок славного козацького роду Павло Скоропадський, котрий, незважаючи на нетривалість свого гетьманування, встиг здійснити чимало соціально-економічних перетворень, серед яких і створення Академії наук України на чолі з академіком Володимиром Вернадським.

Більше ніж на три століття Україна втратила свою незалежність, почався період Руїни, закріпачення вільного, працьовитого люду, але українська національна еліта і козацтво не припиняли боротьбу за волю та відновлення козацьких вольностей. Споконвічна боротьба українців за свою волю завершилась здобуттям незалежності та відродження українського козацтва.

Українське козацтво як Всеукраїнська громадська оборонно-спортивна, національно-патріотична організація постала на зорі Незалежності ще у 1990 році. Взявши за основу своєї діяльності принципи наших славних попередників українських козаків, поставивши за мету реалізацію у суспільстві історичної і культурної спадщини, використання народних традицій у всіх сферах громадського життя, військово-патріотичного виховання молоді на кодексі честі запорожців, - не випадково стала наймасовішим і найпопулярнішим в народі об'єднанням. І це закономірно, адже героїчна, звитяжна історія українських козаків - захисників України і віри християнської - є нашою гордістю і дороговказом, бо не змогли роки безталання стерти з серця генетичну пам'ять про героїчне минуле, віру у власні сили та творчу енергію народу і прагнення боротьби за кращу долю у вільній і незалежній державі [1, 1].

Біля 400 років Україна не мала своєї державності, була залежною від нахабних сусідів як на півночі, так і на півдні, на сході і заході. Завдяки цьому відбулись і негативні зміни в ментальності української нації, занепав гордий козацький дух. Саме цього ті прагнули досягти поневолювачі України. Мільйони Українців загинули в бою за свою батьківщину, в голодоморах 1921-22 p.p., 1932-33 p.p., 1946-47 p.p. Але всі ці випробування не змогли вбити християнської духовності, національної свідомості та бойового духу української національної еліти. І ця, відносно невелика кількість патріотів духу української нації, змогла разом зі священством української церкви піднятися з колін, зорганізуватися на боротьбу за націю, державну, незалежну Україну. Представниками цього елітного ядра нації були гетьмани, козацькі отамани, письменники, поети, кобзарі, лірники, філософи, а в XX сторіччі - вояки ОУН- УПА (Організація українських націоналістів - українська повстанська армія), за якими йшли на боротьбу тисячі юних патріотів, віддавши Україні своє життя. І, нарешті, Україна стала незалежною, її визнав світ як вільну, самостійну, європейську країну. Тисячі українських козаків, симпатиків та прихильників Українського козацтва брали активну участь в Помаранчевій революції 2004 року, стояли на майданах районів, міст, Києва, влаштовували акції підтримки національних лідерів. Крім цього, сотні козацьких активістів очолили вільні профспілки, політичні національно спрямовані партії: Народного руху України, Конгресу українських націоналістів, громадські організацій: «Просвіту», ОУН, «Союзу Українок», «Молоду Січ», організовували охорону виборчих дільниць, виступи козацьких отаманів та активістів подій 2004 р., що сприяло національно-державницькому структуруванню суспільства України і перемоги Помаранчевої революції. Україна – як козацька держава заявила про себе і її почув увесь світ [2, 1,2].

Історія української національної революції має три етапи: перший етап – збройної боротьби за незалежну Україну тривав понад 400 років і завершився здобуттям незалежності; настав другий етап - парламентської боротьби. Цей етап має три періоди: обрання Президента - українця - патріота. Цей успіх відбувся наприкінці 2004 року, нація встала з колін і відкинула бандитське кодло. Другий період - це очищення Верховної Ради від антиукраїнського елементу. Третій період парламентської боротьби - кадрові зміни від сільради до Верховної Ради, міністерств і відомств, розбудова козацької держави України як гетьманської держави, здатної перейти до третього етапу Української національної революції, - геополітичної боротьби за величну Українську державу, як провідну країну світу. Виховання української молоді повинно відбуватися в дусі націоналізму XXI сторіччя, і бути головною методичною рисою сучасної педагогіки. Викладання будь-якої дисципліни в навчальних закладах всіх рівнів акредитації повинно бути пов'язане з національним вихованням у першу чергу - це вимога часу.

Україна - козацька держава в якій має панувати диктатура закону. Закону національного змісту. Відроджене українське козацтво є носієм національної свідомості, християнської духовності, продовжувачем українських народних традицій і тому воно повинно бути зразком виховання молоді. Нині, маючи державну підтримку, Українське козацтво, українська козацька педагогіка повинні знайти належне місце в державотворчих процесах, в українській національній культурі, у вирішенні соціальних та економічних проблем українського народу. Саме на це спрямовані Укази Президента-Гетьмана України Віктора Ющенка.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Білас І.Г. Тижневик «Свобода слова», Київ, 7.02.2003,-№1, с.1-2.

  2. Кобозєв М.М., Павленко І.О. «Національне виховання української молоді», «Діаспора як чинник держави Україна у міжнародній спільноті», Львів, 2006, с. 244-245, 248.

  3. Пантелюк М.М. «Козак – душа правдива, справедлива і незрадлива». Громадсько-політичний і теоретичний журнал «Віче», 2009, № 19, с.62.

Кушнірова Лариса Василівна

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка, м. Суми

Розгляд В. І. Масальським питань розвитку мови і лінгвостилістичного аналізу художніх текстів у школі

В умовах глобалізації світового цивілізаційного простору особливо актуальним стає збереження історичних і культурних традицій народу, важливим є переосмислення сучасного досвіду на основі загальнолюдських цінностей. Предмети «українська мова» та «українська література» в школі набувають особливого значення.

У сучасній лінгводидактиці значну увагу приділяють досліджен- ню проблеми формування мовної особистості як носія рідної мови, національної свідомості, традицій, звичаїв, християнської моралі, за-гальнолюдських цінностей. Це культурна особистість, оскільки куль-тура зберігається в мові і створює її внутрішню одухотворену форму. Як відомо, культурологічна модель формування духовно багатої мов- ної особистості передбачає роботу з художніми текстами.

Добрим підґрунтям для багатьох сучасних досліджень стали праці видатних вітчизняних учених. Відомий український методист і лінгвіст В. І. Масальський вивчав широке коло питань, зокрема розвиток мови і лінгвостилістичний аналіз художніх текстів. Так, у праці «Мова і стиль творів М. Коцюбинського (1965), цікавій і для викладачів, і для науковців, учений в загальних рисах дає уявлення про динаміку розвитку української літературної мови на зламі двох століть. Розділ «М. Коцюбинський і розвиток української літературної мови в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.» присвячено умовам та особливостям функціонування української літературної мови в той час, коли розгорнулася діяльність відомого письменника. Від загальних проблем автор монографії поступово переходить до мовностилістичного аналізу текстів.

В. І. Масальський простежує поступове становлення поетики великого майстра слова, еволюцію його художнього стилю. Про це йдеться у розділі «Майстерність художнього слова». Численні приклади підтверджують висновок науковця: «особливий соціальний ліризм і психологізація художнього образу становлять характерну рису словесно-зображувального стилю письменника. Саме характер ліричного елемента в поєднанні з епічним, драматургічним у розповіді або сатиричним зображенням, як і інші пересування тональностей слова, що є засобами створення системи психологічних образів, – нове й оригінальне в творчій манері М. Коцюбинського». Особливу увагу привертає лінгвостилістичний аналіз відомого уривка з повісті «Fata morgana» – «Ідуть дощі…». На думку критиків, запропонований аналіз є прикладом того, як треба розглядати художній твір у єдності форми і змісту, ідейного задуму та його мовного втілення.

У розділі «Мовностилістичні засоби художніх творів письменни- ка» розглянуто окремі елементи у системі образотворчих засобів мови М. М. Коцюбинського. Зауваження про синтез народно-розмовних і літературних конструкцій у мові письменника, а також заперечення думки про перевагу коротких речень у прозі митця містяться у розділі, присвяченому синтаксису М. Коцюбинського. В. І. Масальський виділяє такий дійовий засіб, як «риторичні повтори», що організують ритмомелодику речень і надфразних єдностей, в яких виступають. «Із стилістичного словника мови письменника» – стилістичний коментар до лексики творів митця. Як зауважує В. В. Коптілов, ми добре відчуваємо еволюцію стилю М. Коцюбинського, появу в його мові нових прийомів і засобів творення художнього образу; цей розділ ніби доповнює інший – «Розвиток художнього стилю».

Приклади розгляду В. І. Масальським мови художніх творів, його міркування про дальший розвиток лінгвостилістики не втратили своєї цінності.

Луговий Богдан Васильович

Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України “Бережанський агротехнічний інститут”

м. Бережани

ВПЛИВ ВІЙСЬКОВО-ПОСЕЛЕНСЬКОЇ ОСВІТИ НА СТАНОВЛЕННЯ МЕНТАЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

У процесі створення та існування військових поселень у Київській та Подільській губерніях (1836–1856) російська влада використовувала всі можливі засоби для підпорядкування українського населення. Важливою складовою такої цілеспрямованої політики була поселенська система освіти і виховання молоді. Саме тому в цей час велика увага приділялася питанню освіти дітей військових поселян. Це робили не з метою поширення освіти серед населення, а для підготовки та забезпечення майбутніх військових резервів.

Діти поселян дошкільного віку перебували при батьках у військових поселеннях. Після досягнення восьмирічного віку їх переводили в особливі школи, в яких юнаки вивчали військові та цивільні дисципліни. Значно гіршим було становище дітей солдатів нижчих чинів, які покидали своїх батьків у більшості випадків назавжди. Не важко уявити собі розпач 8-ми літньої дитини, яку силоміць солдати забирали з рідного дому. Горе батьків не було меншим, проте вони розуміли безвихідь даної ситуації.

Діти молодшого віку більшу частину свого часу перебували в казармах під наглядом старших кантоністів віком 12–15 років. Перед ними ставили завдання фізичного і морального виховання підопічних. Також вони повинні були дбати про належний зовнішній вигляд молодших. Проте, здебільшого, ці обов’язки були лише декларативними. Частину молодших кантоністів поселяни повинні були забезпечувати харчами. Знову ж таки не можна говорити про добре ставлення поселян до чужих дітей. Переважно кантоністи жили впроголодь, зазнаючи і фізичних знущань. Щоденний раціон складався, здебільшого, з черствого хліба і води. Таке напівголодне існування змушувало кантоністів красти харчі як у поселян, так і на різних ярмарках [2, с. 154–158]. Умови проживання цих дітей можна прирівняти до спартанських. Такій ситуації сприяла політика поселенського керівництва та й вищого військового начальства.

Рівень освіти молодших кантоністів був також незадовільний. 750 дітей навчав лише 1 учитель. Проте йому допомагало 10 солдатів, які за найменшу провину карали вихованців різками [1, с. 163]. Рівень освіченості самих вчителів був досить низьким. За таких умов досягти позитивних результатів було практично неможливо. Процес навчання проводився у формі задавання і перевірки уроків. Пояснювали лише арифметику. Всі інші науки учні засвоювали практично самостійно. Найбільш важчим було покарання за незнання 10 заповідей Божих і таблички множення. Учня змушували стояти на колінах з піднятими вгору руками перед дошкою, де були написані заповіді та таблиця множення, протягом уроку.

Система освіти у військових поселеннях була різноплановою, однак не забезпечувала високого рівня знань. Найперше, вона була зорієнтована на підготовку юнаків, що складали майбутній резерв армії. У школах, що існували при армійських формуваннях, юнаки вивчали основи наук та військові дисципліни. Вже в ході процесу навчання відбувався відбір здібних учнів для поглиблення освіти. Інших кантоністів з досягненням повноліття розподіляли по військових підрозділах для несення служби. Кантоністи, які були не придатні для подальшої служби, освоювали різноманітні ремесла. Вони також здобували навики із зброярства, чоботарства, кравецької і ковальської справи та ін. Здобуті знання та навики юнаки застосовували в армійських частинах, куди їх направляли.

Також поселенська система освіти включала в себе сільські та церковні школи. Якщо в перших здобували базові знання, то в других – навчали правильного церковного співу, який подобався вищому керівництву. Ці школи знаходилися на утриманні поселень. Однак діяльність цих закладів не забезпечила високого рівня освіченості підлітків, оскільки усе викладання проводилось російською мовою, а основна маса населення була україномовною.

Також у військових поселеннях отримували освіту майбутні фельдшери, ветеринари, садівники та топографісти. Існування цих закладів було зумовлене потребою власних спеціалістів в даних галузях діяльності. В цих школах навчалися як діти військових поселян, так і кантоністи. Перші після завершення навчання поверталися в свої округи та волості, де працювали за здобутою спеціальністю. Інших направляли на службу до військових підрозділів, до яких вони були приписані. Кількість учнів була досить обмежена і визначалась потребами поселень.

Єдиним закладом, де могли здобути освіту дівчата та жінки, було училище повивальної справи. Воно готувало медичних працівників лише згідно потреби військових поселень і мало не соціальне, а виключно військове спрямування. Тут освіту здобували лише згідно відбору претенденток. Кількість учениць була обмеженою і чітко регламентованою.

Багатопланова поселенська освіта включала військові, господарські та медичні заклади, що зумовлювалося прагненням керівництва досягти якнайбільшої економії фінансів. До позитивів освітньої системи в поселеннях можна віднести поєднання практичних і теоретичних курсів, охоплення навчальним процесом дітей, врахування їхніх фізичних і розумових здібностей. Негативними рисами був низький рівень викладання через некомпетентність вчителів, викладання російською мовою, жахливі умови та методи навчання, а також слабка матеріальна база навчальних закладів.

Внаслідок запровадження системи освіти у військових поселеннях діти, що навчалися, повністю відривалися від господарства. Вони не допомагали батькам, відвикали від сільськогосподарської праці. Тому втрачався здобутий хліборобський досвід [1, с. 455]. Це, в свою чергу, призводило до підриву сільськогосподарських економічних підвалин устрою поселян.

Загалом система освіти військових поселень була підпорядкована армійським потребам. Проте варто відзначити, що кількість дітей, які здобували освіту, була значно більшою у порівнянні із сусідніми селами цих же губерній. Однак вона не охоплювала всіх підлітків і не забезпечувала достатнього рівня освіченості.

Система поселенської освіти виховувала молодь у дусі повного підпорядкування військовому керівництву. Людина і її духовний світ не був цінністю. За таких умов виховання кантоністи ставали нелюдяними, жорстокими та відірваними від свого коріння. Такі люди були маленькими гвинтиками великої поселенської системи, яка цілком підпорядковувала собі їх життя. Все це було проявом політики царського уряду у нищенні українських традицій, звичаїв, родинних цінностей, козацького волелюбства та духу з метою утвердження на цій території великоросійської ідеї.

Список використаної літератури

  1. Из записок сенатора А.Я. Стороженка. Военные поселения кавалерии в Херсонской и Екатеринославской губерниях // Киевская старина. – 1884. – Т. 10. – С. 447–477.

  2. Федоров Д.В. “Игрушечная армия” (Из быта южнорусских кантонистов) // Исторический вестник. – 1899. – Т.78. – №10. – С. 148–172.

Майданюк Ірина Зіновіївна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

ПРИРОДНОПРАВОВІ ЦІНОСТІ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА

У сучасних умовах, коли більшість країн світу тяжіє до побудови правової держави, коли відбувається уніфікація законодавства, важливим стає формування правової культури громадян, розуміння ними загальнолюдських і національних правових цінностей, усвідомлення значення наповнення національних правових культур узагальненим правовим досвідом людства. Для України формування правової культури є одним із найактуальніших завдань, що стоять на часі, бо, як зазначає О.П.Дзьобань, «сучасна українська правова ментальність перебуває у кризовому стані, у процесі пошуку нових правоаксіологічних настанов. …Правоаксіологічний нігілізм українського етносу суттєво гальмує розвиток правової культури, права, праворозуміння, правопорядку, законності, що на фоні загальної соціальної, духовної, моральної, культурної кризи суспільства і держави лише ускладнює ситуацію в країні” [1,132].

Звичайно, перш, ніж формувати правову культуру, необхідно з’ясувати, що вона собою являє, які цінності передбачає. І тут варто звернути увагу на цінніснозорієнтовані визначення правової культури. Так, відомий російський філософ права С.С.Алексєєв розглядає правову культуру як “юридичне багатство суспільства, виражене в…накопичених правових цінностей, тих особливостей права, юридичної техніки, які належать до духовної культури, до правового прогресу” [2, 269]. В.Копєйчиков, А.М.Колодій, С.Л.Лисенков, В.П.Пастухов, О.Д.Тихомиров вказують на те, що “правова культура – це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності” [3, 140]. В М.С.Кельман та О.Г.Мурашин визначають правову культуру як систему “правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності” [4, 243]. О.Ф.Скакун вважає, що правова культура є “системою цінностей, досягнутих людством в галузі права, які належать до правової реальності певного суспільства” [5, 509]. Щоправда, в умовах колишнього політичного режиму цінності правової культури “фактично підмінялися цінностями юридичної культури, під якою в цьому випадку розуміється продукт функціонування бюрократичного адміністративного апарату, спрямований на обґрунтування і захист інтересів, насамперед, представників державної влади.., забуваючи при цьому про пересічну людину” [6, 75].

Формування правової культури українського народу тісно пов’язане із особливостями розуміння давніми українцями природноправових цінностей і понять, за котрими судити справедливо – означало судити не лише «за справою», а й «за людиною», «щоб нікому не було образливо ", тобто сутність права, за цим розумінням, полягає "не в послідовному застосуванні однакових норм до однакових випадків, а в досягненні природної справедливості за конкретними умовами конкретної справи" [7,151]. Таким чином, правова культура давньоруського суспільства базувалась переважно на загальнолюдських цінностях, які пізніше ставали джерелом формування комплексу соціально-правових цінностей, правових звичаїв, традицій, правових норм, правосвідомості, правових установок, тобто всього того, що становить зміст правової культури.

Тим не менше, у ментальності українців є чимало рис, які негативно позначились на формуванні їх правової культури. Вони ґрунтовно проаналізовані у дисертаційній роботі Скуратівського А.В. «Формування та розвиток правової культури в українському суспільстві»[8]. Серед них автор виділяє комплекс меншовартості, пасивність у громадських справах, надмірну довірливість, піддатливість зовнішнім впливам, пристосуванство, що приводило до самоізоляції українців, руйнування організаційних форм упорядкування суспільного буття, до невміння створювати і втримувати владу, що гальмувало формування та розвиток правової культури. Негативно впливав на формування правової культури індивідуалізм, оскільки він перетворився на небажання і невміння українців підкорятися єдиній, чітко визначеній меті, а тому сформував нездатність організувати та втримати владу як основу своєї державності, став причиною неспроможності українського народу радикально вирішити проблему свого сталого, стабільного існування, створити правові форми суспільної діяльності [9,92]. Перешкоджала формуванню правової культури селянська психіка українців, яка ставала "рабською", хоча і формувала неприйняття українцями деспотичного характеру влади і права, що її забезпечує. Українці, як правило, бояться влади, не вірять у її справед­ливість Наслідком цього стає формування своєрідної (в тому числі антиправової) особистості, що не має на що спертися у самій собі.

Негативно вплинуло на формування правової культури тоталітарне минуле українців, що сформувало безініціативність, безпорадність, подвійну мораль, звичку покладати­ся на опіку держави і водночас не довіряти їй (порушувати існуючі, хоч і недосконалі, закони). Не сприяли формуванню правової культури, правосвідомості ірраціональна віра у всесилля "вождів" (а не всесилля права, закону), очікування на прихід "месії", який вирішить усі проблеми.

Тож подолання правового нігілізму повинно стати одним із основних завдань освітніх процесів в Україні, адже висока правова культура людини є як передумовою високої культури і правового стану соціуму, так і надзвичайно важливою загальнолюдською та гуманістичною цінністю, складовою правової держави.

Література

1. Українська національна правова ментальність: специфіка філософсько-правової рефлексії// Методологічні проблеми правової науки. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Харків, 13-14 грудня 2002 року/ Упор. М.І.Панов, Ю.М.Грошевий.- Х.: Право, 2003.- 428 с.

2. Алексеев С.С. Право: азбука-теория-философия: Опыт комплексного исследования. - М.: “Статут”. - 1999. - 712 с.

3. Загальна теорія держави і права: / За ред. В.В.Копейчикова. - К.: Юринком. - 2001. – 320 с.

4. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права : Підруч. – К.: Кондор, 2002. – 353 с.

5. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Х.: Вид-во “Консум”, 2002. – 704 с.

6. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти. - К.: Видавн. дім “Ін-юре”, 2002. – 723 с.

7. Оршанский И.Г. Исследования по русскому праву обычному и брачному - СПб., 1878. – 543с.

8. Скуратівський А.В. Формування та розвиток правової культури в українському суспільстві (філософсько-правовий аналіз): Дисертація на здобуття наукового ступеня к.ю.н.- К.:НАВС, 2004- 225 с.

9. Мірчук І. Світогляд українського народу: Спроба характеристики // Генеза.- 1994. - №2. – С. 84-97.

Михайлюта О.О.,

голова ВГО "Професійна спілка

"Журналіст України" (м. Київ)



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації (1)

    Документ
    Українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації / Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції 28-30 січня 2011 р.
  2. Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій стратегія розвитку україни у глобальному середовищі (1)

    Документ
    Стратегія розвитку України у глобальному середовищі / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 13-15 листопада 2009 р. – Т. І. - Сімферополь: ВіТроПринт, 2009.
  3. 5-6 2010 Сімферополь Рекомендовано до друку Вченою радою Кримського інституту бізнесу

    Документ
    Останніми роками на світовому рівні як у політичних, так і наукових колах жваво обговорюються питання щодо того, які країни визначатимуть глобальний розвиток світової економіки в найближчому майбутньому.
  4. Социальная политика: принципы и методы реализации в контексте мирового опыта /Материалы международной научно-практической конференции 27 мая 2011 г. Судак

    Документ
    Социальная политика: принципы и методы реализации в контексте мирового опыта /Материалы международной научно-практической конференции 27 мая 2011 г. Судак.
  5. Навчання І виховання молоді як органічний процес підготовки конкурентоспроможних фахівців у внз: традиції та інновації”

    Документ
    актуальні проблеми державного будівництва та місцевого самоврядування, адміністративне та фінансове право, адміністративний процес, інформаційне право;

Другие похожие документы..