Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Появление больного ребенка в семье в большинстве случаев изменяет весь ее уклад, особенно психологический климат. Все члены семьи находятся в состоян...полностью>>
'Диплом'
Гражданский кодекс Российской Федерации, является одним из наиболее важных и крупных законов в условиях перехода страны к рыночным отношениям. Опирая...полностью>>
'Закон'
Электронный образовательный ресурс «Законодательная метрология» является конспектом основной части лекций по курсу «Законодательная метрология», кото...полностью>>
'Доклад'
В соответствии со статьей 18 Закона Удмуртской Республики «Об Уполномоченном по правам человека в Удмуртской Республике» доклад содержит оценки, выво...полностью>>

Дз «Державна бібліотека України для юнацтва» (2)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Міністерство культури і туризму України

ДЗ «Державна бібліотека України для юнацтва»

«Буття

прочинилося

навстіж…»

Емма Андієвська

(до 80-ліття з дня народження)

Біобібліографічний покажчик

Київ 2010

ББК34Укр 6 –8я1

Б 93

«Буття прочинилося навстіж…» Емма Андієвська : до 80-ліття з дня народж. : біобібліогр. покажч. / уклад. О. Круківська ; ред. С. Чачко ; ДЗ «Держ. б-ка України для юнацтва». – К., 2011. – 52 с.

Покажчик підготовлений до ювілею від дня народження Емми Андієвської – відомої української письменниці та малярки з Німеччини.

Емма Андієвська – лауреат премії Фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів за «Роман про людське призначення» (1984), Міжнародної літературної премії «Тріумф» (2003), літературної премії «Глодоський скарб» (2009), премії журналу «Ї» (2002, Львів).

У покажчику зібрані твори, видані як окремо, так і в різних антологіях, хрестоматіях та часописах, у тому числі іншими мовами світу; каталоги виставок малярських робіт мисткині з 2007 р.

Матеріали розміщено в алфавітному порядку в межах тематичних розділів.

Покажчик стане у пригоді бібліотечним працівникам, вчителям, старшокласникам загальноосвітніх шкіл, студентам, всім, хто цікавиться українською еміграційною літературою.

Укладач О. Круківська

Редактор С. Чачко

Відповідальний за випуск Г. Саприкін

©Укладач О. Круківська, 2010

©Державна бібліотека України для юнацтва, 2010

«МАЮ ЕНЕРГІЮ БЕЗ КІНЦЯ»

(короткий огляд життя та творчості Емми Андієвської)

Емма Андієвська народилася 19 березня 1931 р. у м. Сталіно (тепер Донецьк) у родині вченого-хіміка Івана Андієвського. У зв’язку з хворобою доньки батьки напередодні війни змушені були переїхати до Вишгорода. Батька при відступі з Києва у 1941 р. застрелили енкаведисти. Коли відступали німці, мати з двома дітьми (Еммою та її братом) виїхала на Захід. У Німеччині Емма здобуде вищу освіту. У 50 – 60-х рр. проживатиме у США, де отримає громадянство. Вийшовши заміж за Івана Кошелівця, переїжджає жити в Мюнхен (Німеччина), де проживає і нині.

Член ПЕН-клубу, Спілки професійних митців Німеччини, Вільної Академії в Мюнхені, Національної спілки письменників України.

Перша, скромно видана збірка 20-річної Емми Андієвської «Поезія» (Вид-во «Україна», 1951 р.) вразить літературних критиків української еміграції 60-х рр. ХХ ст. абсолютною новизною, свіжістю, несхожістю ні на що до того читане. Ігор Костецький назвав молоду авторку геніальною, Володимир Державин порівняв літературний дебют Емми Андієвської з дебютом Павла Тичини та Артюра Рембо.

Порічок гроно, наче сонм плянет,

Застигло в нерухомім танку –

Закам’янілий пірует

На вічному світанку.

(Ця строфа стала хрестоматійною).

...Зорям на небі тісно,

Троянда пішла від місяця.

Дерева, як з діжки тісто,

Муром стікали в барвисте,

Де вітер від пахощів світиться.

(Із вірша «Троянда пішла від місяця», зб. «Поезії»).

Або

...Нехай тремтять в руках старечих

Зірки. О, вони не знають болю.

А простір падає на плечі

Поволі,

Мов зачарований падінням.

(Із вірша «Колись», зб. «Поезії»).

Наступні збірки викличуть полярні думки: від абсолютного несприйняття й неприйняття і до солідних досліджень різних аспектів феномену Емми Андієвської, зокрема мови її творів.

Так, провідний літературний критик діаспори Юрій Шерех у «Великій статті про малий вірш» назвав поезію Андієвської «протимовною, що свідомо ламає мовні норми» [17, 338 – 342]. Василь Барка у своїх «Увагах про поезію старовинну і сучасну. Емма Андієвська» у мовній манері поетки звертав увагу на «вражаючі знахідки ліричного образотворення... аж до якоїсь іраціональности первісного видива людей, коли зрослися з чарівництвом природи» [4, 22 – 23]. Уже згадуваного Володимира Державина не перестає вражати поезія Е. Андієвської як поезія «перфектної естетичної конструкції» [8, 98]. «Поетична мова Андієвської слов’янська просто до меж орієнтальності» [6, 366] – проголосили укладачі антології української еміграційної поезії «Координати» Б. Бойчук та Б. Т. Рубчак. Розвинув цю думку Марко Роберт Стех. Саме він скрупульозно обгрунтував «орієнтальні» риси мовленнєвої тканини творів письменниці. Виходячи із потебнянського розуміння секрету внутрішньої форми слова («Сила впливу твору мистецтва... проявляється у певній гнучкості образу, в силі внутрішньої форми збуджувати найрізноманітніший зміст» [12, 49]), Юрій Лавріненко підкреслює особливість студії слова в Емми Андієвської, «його можливостей стати ключем концерту чи сценою для краєвидів і дійств. Так одне якесь слово родить цілу поему; левада, кінь, базар, ріка, кавун, риба, яблуко розгортаються під пером поетки у всесвіт». «Її світ у своїй розмаїтості і плинності єдиний, мов океанічна сфера, немов «водоймище речей» за власним виразом поетки» [10, 262].

У новому тисячолітті з’явилися нові збірки та перевидання прозових творів Емми Андієвської. Так, коштом авторки вийшли у видавництвах Львова і Києва книги: «Межиріччя» (1998 р.), «Атракціони з орбітами і без» (Львів, 2000 р.), «Вілли над морем» (Львів, 2000 р.), «Хвилі» (2002 р.), «Хід конем» (2004 р.), «Погляд з кручі» (2006 р.), «Півкулі і конуси» (2006 р.), «Фульгурити» (2008 р.). З 2004 року в Україні розпочато 10-ти томне видання творів Емми Андієвської. Кожне із вищезазначених видань представляє багатовимірний, безмежний світ поетки, зреалізований у своїй більшості в улюбленій віршованій формі – сонетах. Їх уже більше 3 тисяч, написаних з використанням дисонансів (принагідно зауважу, що ця статистика із розмови з Еммою Андієвською). Наведемо приклади віршів, у яких використовуються консонанси (неточні рими, зумовлені лише співзвуччям приголосних).

На ріку

Стань. Відпочинок, водою підточений,

Поруч тече.

Сонце війнуло на воду калачики

Й плити води покалічило.

Качка з води, як з четвертого виміру,

Лапками – віяло вилила.

(Із зб. «Наука про землю»).

Буття – на пагорбі – ще раз – зразок,

Щоб – і ніщотам – старт новий – внизу,

Де й легіт – нігті – від нудьги – гризе –

Весь світ – собі – привласнила – гроза.

Із сонету «Напливи» із тієї ж збірки

Сіяч світів, – птах, що іде за плугом.

За ним комахо-риба – стрімко – плига.

Хоча – обоє – людську тінь, – колеги, –

Що – духу улоговини – розлогі.

(Уривок із сонету «До змін охочих», збірка «Фульгурити»).

«Поезія – це завжди втілення невтіленого, чи бодай прагнення зобразити незображальне, що вислизає з-під точних окреслень, але що його все-таки дано прочувати» [1, 3] – так задекларувала своє поетичне світовідчуття молода поетка (у статті з нагоди 100-річчя Шарля Бодлера, якого, поряд зі Стефаном Малларме, вважала своїм поетом). А пізніше вже зріла поетеса розвине свою думку далі: «Людина не призвичаєна до складного відображення світу. Поезія логічна, заримована існує й існуватиме. І поезія числа, яка рухається над логічним, і властиво це і творить справжню поезію. Хоч ще раз підкреслюю, що не заперечую логічної поезії. Але ні та, ні інша поезія не може поглинати усю, бо тоді духові не буде де ходити» [16, 138]. Літературознавець і філософ Тарас Возняк називає поезію Емми Андієвської справжньою, оскільки, як вважає вчений, «правдиве поетизування відбувається у ширших рамках – воно є креуванням світу/мови, а, відповідно, і омовлюванням світу, прирощенням цього світу через творчий акт поета… Поезія Андієвської для української мови, безсумнівно, є креативною» [7, 224].

Для Андієвської малювання – це «розгортання метафори» [16, 136]. Вона вважає, що не обов’язково вдаватися до «самого рисунка», оскільки «то належить більше до сфери розумової, то радше конструкція». Тому малярство її «більш безпосереднє», схоже на дитячий малюнок. Недаремно на її картини добре реагують саме діти.

Вплив примітивізму на мистецтво Емми Андієвської, як відзначають мистецтвознавці, очевидний. Зацікавлення ним виявляли різні художні напрями у ХХ столітті, «реабілітуючи «дитинство людства» задля нового переживання «емоційної правдивості» первісного мистецтва» [5, 360]. Малюнки Емми Андієвської відрізняються своєрідністю. За словами художниці, картини з’являються у її свідомості в завершеному вигляді, і їй залишається лише перенести їх на полотно. Якщо не зробити це своєчасно, то вони, картини, як стверджує авторка, «поступово розсотуються» [2, 5]. Так, до 13 років у ній звучала музика, яку не вміла записати, тому і зникла із душі. На зміну їй прийшла поезія.

Картинам Емми Андієвської притаманні відсутність лінійної перспективи, замкнутість простору, заокругленість зображуваних об’єктів, краплеподібні форми. Усі вони виконані у техніці олійного живопису на полотні, з використанням в основному червоного, зеленого, жовтого, синього кольорів. Саме завдяки кольорам, як вважає мистецтвознавець Г. Праздников, малярці вдається «подолати жорстокість і статичність зображення, вносячи в нього динаміку та експресію». При цьому, продовжує свою думку автор, «вона [Андієвська. – О. К.] … ніколи не порушує його цілісності й гармонії» [13, 6 – 7], оскільки має природжений смак і почуття міри.

Часто зображує малярка комахоподібні створіння. В одному із інтерв’ю вона пояснює це так: «Комахи – це світ, який навколо нас, але якого ми не помічаємо, до якого ми не маємо жодного доступу. У мене ж комаха обернена на дорадника, янгола. На моїх картинах вони більше схожі на бегемотиків. Але це саме те, що наближає їх до людськості. Бо людина може сприймати те, що інакше, лише у якійсь трансформації» [2, 15].

Живопис, поезію та малу прозу (новели) Емми Андієвської треба розглядати у їх цілісності. Це не означає, що вони доповнюють одне одного. Для малярки-письменниці «воно (малярство) своєрідний різновид поезії... Це та сама поезія, але виражена іншими засобами» [3, 6]. На наш погляд, доречним буде тут згадати про щорічник «Нові поезії» (видання Нью-Йоркської групи), зокрема № 6 за 1964 рік. На сторінках 16 – 22 у рукописному вигляді (дрібний, акуратний почерк, з ретельно виведеною кожною літерою) подані твори Емми Андієвської: поема «Перетинки» (із зб. «Первні», 1964 р.), уривок із вірша «Базар», а також її коротке есе про синтетичні вірші. «Синтетичні вірші... – це поєднання слова, малюнку й музики. Музичні «Невми» в тексті означають не тільки окремі тони або їх співвідношення, але й цілі музичні фрази, залежно від контексту...»[11, 21]. Окремою сторінкою (у вигляді розгортки) подана таблиця музичних знаків, «бо звуки не ідентичні з досі відомими» [11, 21]: по написаному червоним чорнилом тексту позначені кружальця червоні і чорні – напівзафарбовані, повністю зафарбовані і просто кільця з крапочками всередині і без. Вони (кружальця) розташовані парами (більшість із них паралельно одне одному, або частково накладені одне на одне). Крім кружалець («невм»), зображені ще 4 знаки лише чорним кольором. Через весь текстовий листок тягнеться червоно-чорний знак у вигляді вісімки (символ безкінечності).

Є у Емми Андієвської книжка-альбом «Мова сну = сегменти» – яскравий приклад поєднання кольору/слова у сновидних малюнках. (Синтетичний світогляд – одна з ознак сюрреалістичного мислення).

На запитання, чи ця теорія знайшла свій подальший розвиток, пані Емма відповіла, сміючись, що вона завжди любила щось вигадувати. Коли вивчала санскрит, то постав Джалабіда, «що походить з двох санскритських слів: Джалібідар – батько води і Джалікара – той, хто живе у воді. От і народилася істота, що має в усьому плинні якості. Лише єдине, що в нього стале, – це безмежна доброта, все інше може перевтілюватись» [16, 133].

Нещодавно побачила світ невеличка за розмірами книжка-альбом «Джалапіта» німецькою мовою (художнє оформлення самої поетки). І тут ми стикаємося із загадкою літературного світу Емми Андієвської. Знаючи про нестямну, палку українськість Емми Андієвської («Україна влетіла в моє серце і назавжди там лишилася» [2, 15]; «Що мене українізувало? Зневага до всього українського. Отож я поклала собі, що буду українкою, навіть, якщо існуватиму одна-єдина на всю планету..» [16, 136]), через що жодного твору не писала іншими мовами, крім української, і раптом твір Андієвської німецькою. Виявляється, що твір вийшов у перекладі Діорга Штрігеля.

У своїй передмові до першого тому 10-ти томного видання творів Емми Андієвської письменник Петро Осадчук згадує про таку цікаву рису літературного хисту письменниці, як псевдопереклади. Такого жанру українська література не знає, але у світовій це не новина. Він приводить приклад псевдоперекладів шотландського барда ІІІ ст. Оссіяна англійським письменником Дж. Макферсоном (опублікував переклад 1760 р.), «Пісні Білітіс» як переклад з давньогрецької французом П’єром Луї, який жив на межі 19 і 20 століть. Поетична збірка Е. Андієвської «Риба і розмір» (1961 р.) також містить переклади творів поетів, які не існують, Варубу Бдрумбгу та Арістодімоса Ліхноса. Повернімося до Діорга Штрігеля. Він також не існує. Псевдопереклад «Джалапіти» здійснила сама Емма Андієвська, про що мені й розповіла.

Спільним українсько-канадським проектом стало перевидання прозових творів «Роман про людське призначення» (1992 р.), та «Роман про добру людину» (1993 р.). Однією із особливостей романів Е. Андієвської є відсутність лінійного часу як такого. Замість нього існує «круглість часу, багатосторонність, делінеарність простору» [16, 135]. «Круглий час – це об’єднання подій та явищ, неможливих у «нашому» часі. Наприклад, в круглому часі народження, життя, смерть – синхронні. У нашому «логічному мисленні» – це абсурд... Круглий час – це оксиморон. Проте він справжній» [14, 156]. Так трактує письменниця «ідею круглого часу» у листі до М. Р. Стеха. Вона переконана, що «круглий час – це дійсність не викривлена» [14, 156]. Ще однією характерною рисою великої прози Емми Андієвської є те, що «увага читача концентрується на внутрішньому баченні, зоровій дії. Незвичайний кут зору оприсутнює нову реальність, нову можливість буття» [9, 80].

«Казки» (Париж-Львів-Цвікау, 2000 р.), «Проблема голови» (Львів, 2000) та «Тигри» (Нью-Йорк, 1962 р.) – це так звана мала проза Емми Андієвської, яка, поряд із збіркою казок, слугуватиме для вдумливого читача доповненням до біографії авторки, але не у сенсі даних життєпису, звичних для нас. Швидше, це внутрішня «біографія» митця із баченням надреального світу.

«Провидіння не любить ледачих» – часто повторює Емма Андієвська. І справді, працездатність її вражає. На відпочинок відведено 4 години на добу. І постійна праця, праця, праця... «Маю енергію без кінця». Так вона пояснює свою здатність не відчувати втоми. І далі розвиває думку щодо джерела своєї енергії. «Думання про себе паралізує велику частину вашої енергії. Думайте про речі, які ви робите. Якщо ви скеровуєте свою енергію на те, щоб вам хотілося втілити, ви випростовуєтеся. Провидіння дарує кожному скарби» [2, 6]. На сьогодні – більше 11 тисяч картин, нова збірка «Ідилії», яка вийшла у Видавничому домі «Всесвіт» знову ж таки коштом авторки, і безмежний оптимізм. І безмежна віра у доброту людську, яка, «попри зорове сприйняття світу, завжди найбільше цікавила» [16, 138] Емму Андієвську.

Гарбузові флейти, горіхові дзвіночки –

один поперед одного до виднокола.

Той – драбину до місяця, цей –

Драбину до раю.

А мені – аби до серця приступці.

(Із зб. «Наука про землю»).

Олена Круківська, ст. науковий

співробітник Національного музею літератури України,

бібліограф ДЗ «ДБУ для юнацтва»

Використана література:

1. Андієвська Е. : «Основоположник новосучасної поезії» (з нагоди 100-річчя Ш. Бодлера) / Е. Андієвська // Укр. вісті. – 1966. – 8 лип. – С. 3.

2. Андієвська Е. : «Я свою Україну ношу, як равлик…» / Е. Андієвська // Погляд. – 2006. – 29 верес. (№ 77). – С. 5, 6, 15.

3. Андієвська Е. : «Депресія – це розкіш, на неї немає часу…» / Е. Андієвська // МБ-Субота. – 2006. – 30 верес. – С. 6.

4. Барка В. Земля садівничих / В. Барка. – Мюнхен : Сучасність, 1977. – С. 22 – 23.

5. Біла А. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки. – К. : Смолоскип, 2007. – С. 359 – 360.

6. Бойчук Б. Координати: Антологія. В 2 т. Т. 2 / Б. Бойчук, Б. Рубчак. – Мюнхен : Пролог, 1969. – С. 366.

7. Возняк Т. «Небуття хамелеон» у поезії Емми Андієвської // Тексти та переклади / Т. Возняк. – Харків : Фоліо, 1998. – С. 224.

8. Державин В. Поезія Емми Андієвської / В. Державин // Кур’єр Кривбасу. – 2004. – № 170. – С. 98.

9. Зборовська Н. Про романи Емми Андієвської / Н. Боровська // Сл. і час. – 1994. – № 4. – С. 80.

10. Лавріненко Ю. Дві течії в поезії Емми Андієвської // Зруб і парости : літ.-критич. ст., есеї, рефлексії / Ю. Лавріненко. – Мюнхен, 1971. – С. 262.

11. Нові поезії / ред. : Б. Бойчук, Ю. Тарнавський. – 1964. – № 6. – С. 21 – 22.

12. Потебня О. Естетика і поетика слова : зб. / О. Потебня. – К. : Мистецтво, 1985. – С. 49.

13. Праздников Г. Простір живописної магії / Г. Праздников // Емма Андієвська / за ред. М. Маричевського. – К. : Мистецтво, 2000. – С. 6 – 7.

14. Стех М. Р. Далекосхідні стежки до межневимовного / М. Р. Стех // Кур’єр Кривбасу. – 2005. – № 189. – С. 156.

15. Стех М. Р. «Іншим обличчям в потойбік…» – поезія і проза Емми Андієвської / М. Р. Стех // Кур’єр Кривбасу. – 2004. – № 170. – С. 85.

16. Тарнашинська Л. Закон піраміди / Л. Тарнашинська. – К. : Пульсари, 2001. – С. 133, 135 – 136, 138.

17. Шерех Ю. Велика стаття про малий вірш // Пороги і Запорожжя: Література. Мистецтво. Ідеологія. У 3 т. Т.1 / Ю. Шерех. – Харків : Фоліо, 1998. – С. 338 – 342.

ТРИ МИСТЕЦЬКІ СВІТИ ЕММИ АНДІЄВСЬКОЇ

Емма Андієвська не перестає дивувати: кольором, словом, образом... Відома поетка й прозаїк (у її творчому доробку близько тридцяти книжок поезії та вісім – прози), неповторна малярка, вона надійно ввійшла в свідомість та історію української та світової культури ХХ – ХХІ ст.

Слово Емми Андієвської воістину долає простір і час, показує все в русі, причому – спроектованому на кількашаровість, багато-площинність буття. Її романи, по суті, є віддзеркаленням конфлікту між розумом і духом, раціональним мисленням та ірраціональною суттю світу. Часопростір, із його безкінечністю, глибинною позамежовістю, захоплює людину не так фізично, як метафізично. Несподівана, оригінальна метафора, подана крізь призму сюрреалістичного бачення, робить поезію Е. Андієвської завжди несподіваною. І хай дає вона відчути несправжність, якусь мовби умовність мистецтва, нам однаково бажаний чар її слова, метонімічного, часом гіперболізованого, іноді сновидно-алогічного, відстороненого, ускладненого, ба навіть герметично замкненого. Вона ж як митець прагне осягнути світ не стільки розумом, який є надто обмеженим, налаштованим на програмування, скільки підсвідомістю, довірливо звертаючись до сфери ірраціонального, щедрого як на творчі імпульси, так і на несподівані асоціації, відкриття. Тобто її творче «розгалуження» вглиб художнього тлумачення цього світу та вшир інтерпретаційних можливостей читача являє нам досить своєрідне явище індивідуалізованої гіперлітератури.

Як людина творча, пані Емма ховається у своє парадоксальне мислення, мов у якийсь дивовижний інтелектуально-чуттєвий сховок, щоб бути почутою лише тими, хто має бездоганний мистецький слух і кому підвладний шум води, затиснутої в морську мушлю. Тим-то твори Емми Андієвської, що є, по суті, «запрошенням» разом із нею засобами поетичного слова прозондувати перехідні, межові стани й реальності, досить важко аналізувати й пояснювати. Однак немає жодного сумніву в тому, що саме так – через парадокси, містифікації, персоніфікації – вона й осягає ту сутність буттєвого, яка не обмежується для неї ламаною лінією обрію: він, як міраж, щоразу оддаляється від неї, і тільки мистецька інтуїція – що завжди безпомильна! – потверджує правильність власного творчого шляху і переконання в тому, що тієї нездійсненної мети таки можна сягнути.

Емма Андієвська упродовж десятиліть не припиняє свого «експериментаторства». Саме як експериментально-інтелектуальний напрям – найчастіше визначають її творчість. Хоча, радше, можемо говорити про сюрреалізм, зваживши, проте, на суттєве уточнення І. Фізера щодо того, що її сюрреалізм є не інакше, як українським (далі це повторив і Б. Бойчук). Йдеться про ірраціональний «вихлюп» зніченої свідомості у таємничому й непізнаному, а від того й не вельми затишному світі, де площини, межі, стосунки і зв’язки усього з усім розмиті, зміщені, контури звичної логіки здебільшого уявляються ламаною лінією, а автор художнього віддзеркалення цих алогізмів та контурних розривів сприймається чарівником, який відчайдушно намагається згармонізувати дисонанси, виладнувати в одне ціле хисткі й розпливчасті, завше мінливі лінії, барви, тони й напівтони, зв’язати розірвані нитки речей і понять, аби відтворити якщо не цілісний світ, то бодай уявну модель світобудови, «логіку» ірраціональності.

Мисткинею керує прагнення охопити зором та мистецькою уявою весь світ, інші виміри: і то завше природнє для неї середовище поетичного побутування, бо без нього не осягнути того, що первісне. Тим-то вона дошукується першооснови слова (звідси – назви її книжок «Первні», «Знаки»), очищуючи його від нашарувань цивілізації, прагнучи повернути йому первісне значення. Її цікавить ядро кожного слова, його коріння, кущі, що сягають глибини віків. Вічні пошуки джерела, що неодмінно приводять до скарбів «золотого руна», – це той національний грунт, той сталий фермент, що й визначає «українськість» її сюрреалістичного світовідчуття, бо забарвлює зазвичай деперсоналізовану фактуру поезії, її інтелектуалізм тим м’яким відсвітом романтизму й ліричності, що його – хоч на мить – таки прагне українська душа.

На відміну від більшості з-поміж сущих на цій землі – тих, що бояться хаосу й ховаються од нього у власноруч, по-ремісничому «змайстровані» схеми, Емма Андієвська того хаосу засадничо не боїться, вбачаючи у ньому якраз найвищий порядок, недосяжний буденному зорові, і намагається той хаос впорядкувати у свій спосіб – відповідно до власного світовідчуття й світобачення. Звідси – калейдоскопічність зорових і слухових вражень, а відтак – асоціацій, здавалося б, алогічний монтаж ірраціональних зв’язків, несподіваних, ба навіть позасмислових зіставлень, на перший погляд, непо-рівнюваних порівнянь, що призводять до нагромадження метафор, отієї надметафоричності, яка і є прикметною ознакою сюрреалізму.

Через метафори Е. Андієвської діє, можна сказати, «імажинативний конструктивізм» (часто з епатацією), – наголошував В. Барка, – «при найбільшій перевазі просторово-видивного складу. Зрівноважене враження від найнежданнішої сполуки найдальших уявлень з’являє остаточний ефект тропаїчного вислову. Але надзвичайна вибірність незмінно відчутна у кожному випадку». Суверенне поетесине «я» (якраз відстоюючи свою суверенність, вона заперечує тезу літературознавців про свою приналежність до Нью-Йоркської групи) народжується з її відчуття множинності реальностей, багатовимірності світу, який вона як митець осягає з допомогою мистецьких прозрінь і прозирань крізь межі матерального світу. Нерідко її ірраціоналізм бере витоки зі сновидного простору. Власне, з допомогою свого арсеналу художніх засобів авторка показує, «якою цілісністю, якою множинністю, якою дійсністю є проста цілісність особистости», те, що насправді важливе, за А. Бергсоном, для філософії. Отже, цілісність через множинність, дійсність через часткове й загальне, коли проблема «якою» стосується вглиблення у підсвідоме, бо «твір проростає із несвідомих глибин...», адже, за К.-Г. Юнгом, «якщо гору бере Творче, то гору бере Несвідоме як формуюча життя доленосна сила на противагу свідомій Волі, і Свідомість, часто безпомічно споглядаючи події, підхоплюється навалою якогось підземного потоку».

Для Емми Андієвської поезія – це завше «вища алгебра метафор», а метафора – одна «з найплідніших можливостей людини» (Ортега-і-Гассет), і в цій площині її слово справді межує з чаклун-ством. І як усе справді чудодійне залишається непростим для розуміння, так і її метафорична система залишає простір межи нашим бажанням збагнути і нашою здатністю збагнути – і цей незаповнений простір не заповнений у кожного своєю мірою. Він звужується відповідно до нашого наближення до художнього світу Емми Андієвської, «доростання» до окресленого нею обрію, що насправді тієї окресленості й не має, але, звужуючись, навряд чи може зникнути зовсім. І це – нормально. У цьому – її таємниця, збагнути яку до решти чи й потрібно – інакше вона перестане бути таємницею.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Дз «державна бібліотека україни для юнацтва» (1)

    Документ
    Культура віртуального спілкування : метод.-бібліогр. матеріали / [уклад. : Є. Кулик, О. Бартош ; ред. : В. Кучерява, С. Чачко ; консультант Т. Якушко] ; ДЗ «Держ.
  2. Дз «Державна бібліотека України для юнацтва» (3)

    Документ
    Фізика формує картину світу : бібліогр. покажч. – Вип. 2 / [уклад. Ю. Круть ; ред. : C. Чачко, В. Кучерява, Н. Лінкевич] ; ДЗ «Держ. б-ка України для юнацтва».
  3. Міністерство культури І туризму україни дз «державна бібліотека україни для юнацтва»

    Документ
    «На березі часу ». Валерій Олександрович Шевчук : до 70-річчя від дня народж. : біобібліогр. покажч. / [уклад. : Т. Буряк, Н. Гуцул, О. Круківська] ; ДЗ «Держ.
  4. Міністерство культури І туризму україни дз «державна бібліотека україни для юнацтва» Творець української державності

    Документ
    Творець української державності : методико-бібліогр. матеріал / [уклад. Н. Гуцул ; ред. : С. Чачко, В. Кучерява] ; ДЗ «Держ. б-ка України для юнацтва».
  5. Видавнича діяльність державної та обласних бібліотек України для юнацтва : бібліогр покажч. Вип. 9 / [уклад. Ю. Ворона]; дз «Держ б-ка України для юнацтва»

    Документ
    Видавнича діяльність державної та обласних бібліотек України для юнацтва : бібліогр. покажч. – Вип. 9 / [уклад. Ю. Ворона] ; ДЗ «Держ. б-ка України для юнацтва».

Другие похожие документы..