Поиск
Рекомендуем ознакомиться
Рекомендовано Вченою радою інституту адвокатури при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка протокол №1 від 22 січня 1999 р
ББК 67.311я73 М69
Рекомендовано Вченою радою інституту адвокатури при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка (протокол № 1 від 22 січня 1999 р.)
Рецензенти:
ВАРФОЛОМЕЄВА Т.В., доктор юридичних наук, КУЧИНСЬКА О.П., кандидат юридичних наук
Шеф -редактор видавництва Юрінком Інтер
КОВАЛЬСЬКИЙ В.С., кандидат юридичних наук
Михайленко О.Р.
Складання процесуальних актів у кримінальних справах: Навч. посіб. — 2-е вид., допов. — К: Юрінком Інтер, 2000. - 256 с. - Бібліогр.: с. 242-250. І5ВК 966-7302-76-8
У посібнику досліджуються суттєвість, значення та зміст кримінально-процесуальних актів, правовий механізм їх прийняття, система та властивості. Наводяться найбільш типові й водночас складні в оформленні акти (постанови, протоколи, обвинувальні висновки, подання, ухвали, вироки, протести тощо). Аналізуються помилки, що трапляються на практиці у разі підготовки названих документів, даються відповідні рекомендації щодо їх усунення.
Призначений для студентів, викладачів юридичних вузів і факультетів та слухачів і курсантів інших юридичних навчальних закладів. Може бути корисним для працівників органів розслідування, прокуратури, суду, адвокатів.
ББК 67.311я73
I5ВN 966-7302-76-8
© Михайленко О.Р., 1996 © Михайленко О.Р., 2000 © Юрінком Інтер, 2000
ПЕРЕДМОВА
Українська держава приділяє велику увагу підготовці висококваліфікованих спеціалістів для державного, господарського і соціально-культурного будівництва, які мають володіти ґрунтовними теоретичними знаннями і практичним досвідом. Розбудова правової держави вимагає від працівників компетентності, високого професіоналізму, постійного поповнення і вдосконалення навичок, умінь, знань.
У роботі органів слідства, дізнання, прокуратури і суду значне місце відводиться складанню протоколів, постанов, підписок, доручень, повідомлень, повісток, описів, обвинувальних висновків, вироків, подань, протестів, скарг і т. ін. — усього близько 20 видів. При цьому кожний із документів має свою відмінність. Так, К.ПК України1 передбачає складання понад 130 різних постанов, 80 ухвал, 40 протоколів і т. п. Вони також відрізняються специфікою, підставами, порядком, строками прийняття і оформлення. Уміння правильно підготувати і своєчасно оформити зазначені документи є запорукою професійної підготовленості слідчих, прокурорів, працівників органів дізнання, суддів, свідченням їх досвіду, культури.
Даний посібник підготовлено на основі кримінально-процесуального законодавства України, містить теоретичні і методичні розробки, а також зразки кримінально-процесуальних документів, які торкаються всіх стадій кримінального судочинства. Мета посібника — подальше підвищення рівня підготовки і перепідготовки спеціалістів, культури і ефективності роботи органів слідства, прокуратури і суду, безумовного забезпечення законності в їхній діяльності.
Посібник є необхідним й для прищеплення слідчому, прокуророві, судді та іншим компетентним особам навичок складання процесуальних документів українською мовою. Він написаний з врахуванням вимог КПК і КК Украї-
Надалі мається на увазі КПК України, якщо не зазначено інше.
ни і практики їх застосування. Зразки документів дібрано відповідно до стадій кримінального судочинства, в основному по одній фабулі — розкрадання колективного майна, з урахуванням програми і методичних вказівок до спецкурсу "Складання процесуальних документів в кримінальних справах".
В основу більшості наведених зразків процесуальних документів покладено узагальнені матеріали кримінальних справ, вивчених, а також свого часу розслідуваних автором. Прізвища, ініціали, адреси осіб, час, місце описаних подій та інші відомості змінено або закодовано під умовною назвою Енськ. Цифрові дані не вказуються, як такі що не є постійними і не мають суттєвого значення для зразків документів. Запропоновані зразки необхідно використовувати творчо, з урахуванням даних конкретних кримінальних справ і чинного законодавства, його змін і доповнень.
Посібник витримав чотири видання (1989, 1991, 1992, 1996 рр.) у різних видавництвах. У цьому виданні враховано всі зауваження, що були висловлені до попередніх1, а також побажання практичних працівників та думки науковців і зміни та доповнення до кримінально-процесуального та іншого відповідного законодавства.
Частина І
ОСНОВНІ ВИХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ СКЛАДАННЯ
Глава 1
СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ АКТІВ, ЩО СКЛАДАЮТЬСЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
ОСНОВНІ НАЧАЛА ПРИЙНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ РІШЕНЬ
У науці кримінального процесу більше досліджуються окремі проблеми судових рішень, менше уваги приділяється рішенням, що приймаються при проведенні попереднього (досудового) розслідування.
Особливу увагу в розробці загальнотеоретичних проблем, прийняття рішень у кримінальному судочинстві приділила П. А. Лупинська. (Решения в уголовном судопроиз-водстве, их види, содержание и форми. — М., 1976). Стрижневі положення, які становлять зміст проблеми процесуальних рішень слідчого — їх правова природа, класифікація, суть, значення, ефективність виконання та інші, — грунтовно досліджені А. Я. Дубінським (Исполнение процесуальних решений следователя. — К., 1984). Актуальним теоретичним і практичним питанням процесуальних актів органів попереднього розслідування присвятила також своє дослідження Н. Г. Муратова (Процессуальнне акти органов предварительного расследования. — Казань, 1989).
Прикладну, методичну сторону складання процесуальних актів на слідстві розроблено С. В. Бородіним, Ю. М. Лівшицем, Ю. В. Манаєвим, в суді — Т. В. Альшев-ським й іншими авторами.
У наведених працях значну увагу приділено правовій стороні проблеми прийняття процесуальних рішень, їх на-
КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ АКТІВ
лежному оформленню, в основному, виходячи з російського законодавства. Це ускладнює використання зразків документів, які в них містяться, рекомендацій щодо їх складання органами розслідування, прокуратури, суду, адвокатури, які здійснюють свою діяльність на основі кримінально-процесуального і кримінального законодавства України.
Діяльність людини постійно пов'язана з прийняттям рішень з різних державних, громадських і особистих питань. Вона має багатосторонній, взаємопов'язаний характер і грунтується як на об'єктивних, так і на суб'єктивних началах, які включають соціальні, правові, гносеологічні, інформаційні, логічні, психологічні та інші чинники.
Для прийняття правильних кримінально-процесуальних рішень, їх оформлення у вигляді відповідних правових актів істотне значення має психологічна сторона діяльності компетентних органів і службових осіб.
Щодо цього розроблено самостійну психологічну теорію рішень — "система, мотивованих тверджень про те, як люди вирішують завдання, що вимагають прийняття рішень" (Козелецький Ю. Психологическая теория реше-ний. - М., 1979).
Виконання вимог кримінально-процесуального законодавства обумовлює активне начало у поведінці відповідних осіб, яке виявляється як у зовнішній стороні діяльності, так і в розумово-вольовій, психологічній, що має свою специфіку.
Що стосується кримінального процесу, то в цьому плані вихідними є психологія слідчого, особи, яка проводить дізнання, прокурора, судді, інших компетентних осіб, їх вольові й інтелектуальні якості, котрі полягають в умінні пізнати об'єктивні обставини, здатності переносити психічні навантаження, наполегливості, принциповості, силі волі, уважності, активності, стійкості, мужності, непідкупності, справедливості, впевненості, без яких належне виконання професійних завдань є неможливим.
При прийнятті рішень об'єктом аналізу є поведінка людей. Такий аналіз, як правило, здійснюється від загального до часткового. При цьому доводиться долати складні ситуації, усувати перешкоди, що виникають, а це вимагає вольового напруження, активної розумової діяльності.
сійсько ^а ПРИИНЯТТЯ рішення може впливати і суспільно-пси-3разк^хологічна атмосфера: настійні прохання і навіть вимоги де-Цодо Іяких службових осіб, їх тиск, залякування, навіювання, (> Суд^| обурення, збудженість прохачів, підвищена заінтересова-' основ н'сть спРав°к>, чутки, повідомлення у пресі, по радіо, теле->нодав ^аченню' будь-які клопотання і т. п.
Важливим вихідним началом у прийнятті компетент-няггял ною ос°б°ю кримінально-процесуальних рішень є також их пи ВНУТР'ШНЯ впевненість, яка повинна грунтуватися на все-ха бічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності відповідно до закону (ст. 67 КПК України).
Вільна оцінка доказів за внутрішньою переконаністю тісно пов'язана з вибором рішення відповідно до конкретних обставин. Такий вибір не має нічого спільного з так званим "розсудом судді", який може виходити за межі закону.
Однією з умов зовнішнього вияву внутрішнього переконання є емоційне забарвлення. Без людських емоцій неможливий пошук істини. Через переконання здійснюється "вихід" знань на практику, зворотний вплив мислення на буття. Водночас не можна підміняти фактичні дані емоціями, почуттями, бажаннями. В противному разі неминучими стають помилки, порушення законності. Внутрішня переконаність має бути станом "твердої впевненості у вірності своїх висновків, рішучості зафіксувати їх у процесуальних документах, висловити... прилюдно, готовність відстоювати їх у відповідних (процесуальних та інших) інстанціях, нести за них відповідальність"1.
Діяльність, пов'язана з прийняттям рішень, складається з певних стадій: загальної підготовки (формування мети, плану), реалізації запланованих дій, психологічної підготовки для прийняття рішення, закріплення його письмово у вигляді процесуального акта (документа)2.
* Михеенко М. М. Доказьгаание в советском уголовном судопроизвод-стве. - К., 1984. - С. 25.
^ Передбачається, що немає принципової різниці між поняттям "письмовий процесуальний акт" і "процесуальний документ". В літературі терміном "процесуальні документи" в широкому розумінні охоплюються всі документи, які складаються в зв'язку з провадженням в кримінальній справі, в її рамках, а у вузькому — ті з них, яким за прямою вказівкою закону має бути надана процесуальна форма.
Без письмових процесуальних документів судочинство є неможливим, оскільки письмові процесуальні акти становлять матеріалізовану частину процесуальної форми.
Ще П. І. Пестель у своїй знаменитій "Русской правде" писав, що "дела, будучи представленьї на бумаге, могут с полной основательностью и совершенньїм хладнокровием бьіть судьями рассмотреньї и обсужденьї, каковое действие невозможно при словесном судопроизводстве, где красно-речие адвоката может иметь великое влияние, тем более, что судья имеет возможность повторно заняться содержа-нием произнесенной речи и отделить существо дела от цве-тов красноречия"1.
Завдяки письму розумова, вольова, психологічна діяльність об'єктивізується мовними, словниковими та граматичними засобами. Це, у свою чергу, дає можливість не тільки зафіксувати прийняте рішення, а й заощадити час, передати на відстань, довести, якщо це потрібно, до відома необмеженого кола осіб.
Письмові акти можна неодноразово вивчати, оцінювати, погоджуватися чи не погоджуватися з ними. Це об'єкт перевірок з метою встановлення їх законності і обгрунтованості, правомірності діяльності відповідних осіб і органів.
Відсутність у справі, наприклад, постанови (ухвали) про порушення кримінальної справи, постанови про притягнення як обвинуваченого, про віддання до суду, протоколу судового засідання чи інших документів є істотним порушенням законності.
иРішення, що приймаються з кримінальних справ та зафіксовані у певних документах, є правовими актами, зокрема, кримінально-процесуальними в тому випадку, коли вони передбачені кримінально-процесуальним законодавством. Як правило, вони не тільки передбачені законом, а й суворо регламентовані ним. Найбільш детально регламентовано написання вироку (статті 333—335 КПК). Закон (ст. 85 КПК) вказує на загальні реквізити, які повинен мати протокол, передбачаючи при цьому для конкретних його різновидів додаткові: протоколи розпорядчого і судового засідань (статті 86, 87 КПК), обшуку і виїмки (ст. 188 КПК), допитів (статті 145, 170 КПК). Закон також вказує,
* Восстание декабристов. Документи. — Т. VII. — М, 1958. — С. 224.
тво шо повинно бути зазначено в постанові слідчого і про-:та- курора (ст. 130 КПК), які обставини повинні бути викладені в обвинувальному висновку (статті 223, 224 КПК), а та-де" кож передбачає зміст ухвали касаційної інстанції (ст. 378 т с КПК) та ін^
їєм Проте, процесуальні акти завжди є актами індивідуаль-вие ними, пов'язаними з конкретними життєвими ситуаціями, яо- котрі мають відповідні правові якості. Складання того чи іее, іншого процесуального акта — це результат застосування ка- норми права, тобто не просто судження, а певне вирішенеє- ня правових питань, в тому числі й наказового порядку.
\^Е-Кримінально-процесуальних актах можуть вирішувань- тися не тільки суто процесуальні питання, а й кримінальна- но-правові (постанова щодо порушення кримінальної не справи, щодо притягнення як обвинуваченого, обвину-ас, вальний висновок, вирок та ін.), а також цивільно-правові, ма цивільно-процесуальні (визнання цивільним позивачем, відповідачем, заміна відповідача належною особою та ін.), ді- інші галузі прав^
Це В кримінально-процесуальному законі (ст. 32 КПК) б- суть таких актів, як вирок, ухвала, постанова, охоплюється 5 і терміном "рішення".
Саме в цих актах мають бути дані чіткі відповіді на пра-и) вові питання: що конкретно встановлено та яким чином н- далі діяти для досягнення поставленої мети. Це і відрізняє щ- І рішення від протоколів, в яких тільки фіксуються факти, їм зміст і наслідки процесуальної дії. Проте така різниця між названими актами є умовною, оскільки й при складанні а- протоколів приймаються певні рішення. Крім того, вирі-|> і шення правових питань міститься і в інших актах: обвину-іи вальному висновку, вказівці, резолютивних актах прокуро-}- ра (санкція, згода, затвердження), поданні, протесті, скарзі і І таін.
і- V Кримінально-процесуальні акти, які складаються з її кримінальної справи компетентними органами і особами, і- є юридичними фактами, що породжують виникнення, змі-і_ ну чи припинення відповідних правовідносин. Особливу о юридичну силу мають процесуальні рішення таких право-3 охоронних органів, як прокуратура, органи слідства, ді-, знання, а також суд.
Згідно з законом прийняті цими органами акти, а саме: постанови, вироки, ухвали (статті 114 і 403 КПК), є обов'язковими для усіх, кого вони стосуються^!
Владний характер діяльності органів, які здійснюют кримінальний процес, не виключає, а передбачає забезпе чення ними прав і гарантій інших осіб, котрі беруть участ в судочинстві і які також можуть приймати певні рішення складати необхідні процесуальні акти. Так, захисник, об винувачений часто подають скарги, заявляють клопотання дають відповіді та ін. У зв'язку з цим важко погодитися думкою, що право приймати рішення надано тільки дер жавним органам і посадовим особам, які беруть участь кримінальному судочинстві, а процесуальний акт — це до кумент, який виходить лише з державного органу. Обов'яз ковість процесуальних рішень, прийнятих державними ор ганами, не виключає прийняття процесуальних рішень іншими особами, наприклад захисниками.
Отже|кримінально-процесуальне рішення — це право вий акт особи, яка на законних підставах бере участь у кри міняльному судочинстві (втілений в процесуальну форму закріплений, як правило, в певному процесуальному доку менті, спрямованого на виконання завдань кримінальної судочинства, охорону прав та законних інтересів фізичних юридичнихосіб.
2. ЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ФОРМИ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ
Кримінально-процесуальний закон встановлює чітки порядок розслідування злочинів, розгляду справ в судах і складання процесуальних актів, визначає певну процес] альну форму. Кримінальна справа порушується в форі складання про це постанови чи ухвали: притягнення особ як обвинуваченого в формі винесення відповідної постаю ви, складання протоколу допиту і т. д.
\"Під процесуальною формою (процесуальним поря! комрозуміються як умови, так і послідовність проведеш окремих процесуальних дій, як прийняття рішень, так умови проведення їх в сукупності, в їх системі як єдине Ц ле"Ч Ще Жан Поль Марат писав, що "важливо, щоб ро слідування справи було підпорядковане непорушним, то<
Особливе місце в структурі кримінально-процесуальної Ф°РМИ посідає складання процесуальних документів, їсть 5 Процесуальні акти, належним чином оформлені у (е до- письмовій формі, складають, так би мовити, матеріалізо->в'яз- частину процесуальної форми, найбільш видиму її и ор- сторону.
Саме в процесуальних документах містяться відповіді на правові питання. За конкретними актами, за їхньою заво- ефективністю дається суспільно-політична оцінка діяль-кри- ності правоохоронних органів. Більшість документів, складу), лених органами розслідування, прокуратури і суду, мають (оку- велике морально-виховне значення (обвинувальний вис-ного новок, вирок) та певні психологічні наслідки, них і Оформлення прийнятих процесуальних рішень не можна зводити лише до технічної сторони, до форми. Згідно з законом фактичні дані мають бути одержані не тільки в установленому порядку, а й належним чином зафіксовані в протоколах чи інших документах. В противному разі вони не матимуть сили доказів.
Правильно оформлені процесуальні документи і про-цесуальна форма в цілому забезпечують встановлення істи-х та ни в справі, сприяють зміцненню режиму законності, за-»су- хисту прав і свобод громадян.
рмі Важливе значення мають не тільки вимоги правильно-оби го і грамотного складання процесуальних документів, а й но- належна їх систематизація, розташування матеріалів кримінальної справи, оформлення слідчої справи в цілому. Ці яд- питання закон практично не регламентує, а лише вказує, мя що матеріали попереднього слідства розміщуються в томах к і підшитими й пронумерованими (статті 218, 220 КПК). Ц1" Підшивати їх потрібно так, щоб ними зручно було корис-03~ туватися. Відповідно варто систематизувати і матеріали )Ч" справи. Цим необхідно займатися протягом усього розслі-
* Марат Ж. П. План уголовного законодательства. — М., 1951. — С. 138.
из-дування, особливо по багатоепізодних багатотомні! справах.
Проте, чи всі матеріали, документи, одержані, складе] в період розслідування, повинні підшиватися до справ при направленні її до суду? Однозначно відповісти на і питання не просто. Воно повинно вирішуватися стосови кожної конкретної справи. Важко буває вирішити ці пі тання у справах, з яких тривалий час велося розслідувана в зв'язку зі встановленням і розшуком осіб, які вчинил зло«ин. У таких випадках перевіряється багато версій, ні громаджується велика кількість документів. Так, матеріал справи Г. Михасевича, яку розслідували органи прокурат ри Білорусі, склали 175 томів (Літ. газ. 1988 р. 2 березня Очевидно, матеріали слідства, які відносяться до версії що не мають прямого відношення до обвинуваченого, сл сконцентрувати в окремому томі (томах) з відповідним зі головком і направити до суду, котрий встановить, які верс перевірялись, а які ні, наскільки всебічно, повно і об'єі тивно досліджувались обставини справи. Наприклад, крі 130 томів справи по обвинуваченню А. Адилова, залишиш ся ще "в запасі" 170 томів (Изв. — 1992 р. — 21 квітня).
Якщо обвинувачувані притягуються до відповідальної ті за декілька злочинів, то доцільно документи систематі зувати по епізодах і щодо кожного обвинуваченого. Ді зручності користування том треба комплектувати з 300 сті рінок документів (не більше). Якщо є дуже громіздкі док менти (200 і більше сторінок кожний), то їх доцільно пі шивати в окремих томах. Це можуть бути, наприклад, м теріали ревізій, експертиз, обвинувальні висновки, вирок В окремих томах можна підшивати і матеріали з конкре них епізодів, щодо кожного обвинуваченого.
\ Порядок розміщення процесуальних документів (ві роблений практикою) такий:
довідки про висновки в справі, опис документі список обвинувачених (якщо їх декілька);
постанова (ухвала) про порушення кримінальн справи, усі матеріали, одержані на початковій стадії крий нального процесу;
процесуальні документи, з допомогою яких встано люються події злочину і особи, які до нього причетні (пр токоли допитів, оглядів, обшуків, виїмок, матеріали ек пертиз та ін.);
— постанова про притягнення особи як обвинувачено-' го, протокол її допиту, документи про запобіжні заходи,
матеріали перевірки показань, пояснень обвинуваченого;
дані, які характеризують особу обвинуваченого, потерпілого й інших учасників процесу, матеріали, що розкривають причини, умови і обставини, які сприяли вчиненню злочинів, характеризуючі, пом'якшуючі й обтяжуючі обставини;
документи, пов'язані з оголошенням про закінчення попереднього слідства, ознайомлення з матеріалами справи обвинуваченого, його захисника, потерпілого, цивільного позивача, відповідача, їх представників, заяви, клопотання і рішення по їх розгляду;
обвинувальний висновок з додатком, постанова про припинення справи чи інший документ, яким закінчується провадження в справі.
Матеріали судового розгляду справи розміщуються по окремих стадіях, етапах судочинства (віддання до суду, судовий розгляд з його етапами, касаційне провадження та ін.) в порядку і послідовності, передбачених кримінально-процесуальним законодавством.
За зовнішнім виглядом кримінальна справа має бути оформлена подібно до оправленої книжки.
Речові докази, їх знімки, описи додаються до справи в окремому пакеті.
Глава 2
Похожие документы:
Київський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису Шруб Інна Володимирівна
ДокументАктуальність теми. З набуттям незалежності, Україна проголосила курс на побудову демократичної правової держави, що обумовило виникнення якісно нових поглядів на систему гарантій прав і свобод людини та громадянина.Вісник Львівського університету. Серія журналістика. 2003. Вип. 23. 297 с
ДокументРозглянуто найактуальніші проблеми мови й стилю, теорії і практики засобів масової інформації, культури мови періодичних видань, ефірного мовлення, а також важливі питання української публіцистики, історії журналістики тощо.Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 060100 „Правознавство Київ-2009
ДокументНормативний курс "Актуальні проблеми екологічного права" розрахований для студентів-магістрів юридичного факультету з метою засвоєння ними наукових положень, чинного законодавства, набуття навичок його застосування у правореалізуючій,Робоча навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 060100 "Правознавство" Київ-2009
ДокументНормативний курс „Екологічне право України” розрахований на студентів юридичного факультету з метою засвоєння ними наукових положень, положень національного екологічного законодавства, набуття навичок його застосування у правореалізуючій,«european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія
ДокументТерентьєв В.І. канд. юр. наук, доцент (голова); Козаченко О.В. канд. юр. наук, доцент (заступник голови); Достдар Р.М. канд. юр. наук, доцент МНЦ ОНЮА; Ємельянова Л.