Рекомендовано Вченою радою інституту адвокатури при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка протокол №1 від 22 січня 1999 р

Рекомендовано Вченою радою інституту адвокатури при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка (протокол № 1 від 22 січня 1999 р.)

Рецензенти:

ВАРФОЛОМЕЄВА Т.В., доктор юридичних наук, КУЧИНСЬКА О.П., кандидат юридичних наук

Шеф -редактор видавництва Юрінком Інтер

КОВАЛЬСЬКИЙ В.С., кандидат юридичних наук

Михайленко О.Р.

Складання процесуальних актів у кримінальних справах: Навч. посіб. — 2-е вид., допов. — К: Юрінком Інтер, 2000. - 256 с. - Бібліогр.: с. 242-250. І5ВК 966-7302-76-8

У посібнику досліджуються суттєвість, значення та зміст кримінально-процесуальних актів, правовий механізм їх прийняття, система та властивості. Наводяться найбільш типові й водночас складні в оформленні акти (постанови, протоколи, обвинувальні висновки, подання, ухвали, вироки, протести тощо). Аналізуються помилки, що трапляються на практиці у разі підготовки названих документів, даються відповідні рекомендації щодо їх усунення.

Призначений для студентів, викладачів юридичних вузів і факультетів та слухачів і курсантів інших юридичних на­вчальних закладів. Може бути корисним для працівників органів розслідування, прокуратури, суду, адвокатів.

ББК 67.311я73

ПЕРЕДМОВА

Українська держава приділяє велику увагу підготовці висококваліфікованих спеціалістів для державного, госпо­дарського і соціально-культурного будівництва, які мають володіти ґрунтовними теоретичними знаннями і практич­ним досвідом. Розбудова правової держави вимагає від працівників компетентності, високого професіоналізму, постійного поповнення і вдосконалення навичок, умінь, знань.

У роботі органів слідства, дізнання, прокуратури і суду значне місце відводиться складанню протоколів, постанов, підписок, доручень, повідомлень, повісток, описів, обви­нувальних висновків, вироків, подань, протестів, скарг і т. ін. — усього близько 20 видів. При цьому кожний із до­кументів має свою відмінність. Так, К.ПК України¹ перед­бачає складання понад 130 різних постанов, 80 ухвал, 40 протоколів і т. п. Вони також відрізняються специфікою, підставами, порядком, строками прийняття і оформлення. Уміння правильно підготувати і своєчасно оформити за­значені документи є запорукою професійної підготовле­ності слідчих, прокурорів, працівників органів дізнання, суддів, свідченням їх досвіду, культури.

Даний посібник підготовлено на основі кримінально-процесуального законодавства України, містить теоретичні і методичні розробки, а також зразки кримінально-проце­суальних документів, які торкаються всіх стадій криміналь­ного судочинства. Мета посібника — подальше підвищен­ня рівня підготовки і перепідготовки спеціалістів, культури і ефективності роботи органів слідства, прокуратури і суду, безумовного забезпечення законності в їхній діяльності.

Посібник є необхідним й для прищеплення слідчому, прокуророві, судді та іншим компетентним особам нави­чок складання процесуальних документів українською мо­вою. Він написаний з врахуванням вимог КПК і КК Украї-

Надалі мається на увазі КПК України, якщо не зазначено інше.

ни і практики їх застосування. Зразки документів дібрано відповідно до стадій кримінального судочинства, в основ­ному по одній фабулі — розкрадання колективного майна, з урахуванням програми і методичних вказівок до спецкур­су "Складання процесуальних документів в кримінальних справах".

В основу більшості наведених зразків процесуальних документів покладено узагальнені матеріали кримінальних справ, вивчених, а також свого часу розслідуваних автором. Прізвища, ініціали, адреси осіб, час, місце описаних подій та інші відомості змінено або закодовано під умовною наз­вою Енськ. Цифрові дані не вказуються, як такі що не є постійними і не мають суттєвого значення для зразків до­кументів. Запропоновані зразки необхідно використовува­ти творчо, з урахуванням даних конкретних кримінальних справ і чинного законодавства, його змін і доповнень.

Посібник витримав чотири видання (1989, 1991, 1992, 1996 рр.) у різних видавництвах. У цьому виданні врахова­но всі зауваження, що були висловлені до попередніх¹, а також побажання практичних працівників та думки нау­ковців і зміни та доповнення до кримінально-процесуаль­ного та іншого відповідного законодавства.

Частина І

ОСНОВНІ ВИХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ СКЛАДАННЯ

Глава 1

СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ АКТІВ, ЩО СКЛАДАЮТЬСЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

ОСНОВНІ НАЧАЛА ПРИЙНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ РІШЕНЬ

У науці кримінального процесу більше досліджуються окремі проблеми судових рішень, менше уваги приділяєть­ся рішенням, що приймаються при проведенні поперед­нього (досудового) розслідування.

Особливу увагу в розробці загальнотеоретичних проб­лем, прийняття рішень у кримінальному судочинстві при­ділила П. А. Лупинська. (Решения в уголовном судопроиз-водстве, их види, содержание и форми. — М., 1976). Стрижневі положення, які становлять зміст проблеми про­цесуальних рішень слідчого — їх правова природа, класи­фікація, суть, значення, ефективність виконання та ін­ші, — грунтовно досліджені А. Я. Дубінським (Исполнение процесуальних решений следователя. — К., 1984). Акту­альним теоретичним і практичним питанням процесуаль­них актів органів попереднього розслідування присвятила також своє дослідження Н. Г. Муратова (Процессуальнне акти органов предварительного расследования. — Казань, 1989).

Прикладну, методичну сторону складання проце­суальних актів на слідстві розроблено С. В. Бородіним, Ю. М. Лівшицем, Ю. В. Манаєвим, в суді — Т. В. Альшев-ським й іншими авторами.

У наведених працях значну увагу приділено правовій стороні проблеми прийняття процесуальних рішень, їх на-

лежному оформленню, в основному, виходячи з російсько­го законодавства. Це ускладнює використання зразків документів, які в них містяться, рекомендацій щодо їх складання органами розслідування, прокуратури, суду, адвокатури, які здійснюють свою діяльність на основі кримінально-процесуального і кримінального законодав­ства України.

Діяльність людини постійно пов'язана з прийняттям рішень з різних державних, громадських і особистих пи­тань. Вона має багатосторонній, взаємопов'язаний харак­тер і грунтується як на об'єктивних, так і на суб'єктивних началах, які включають соціальні, правові, гносеологічні, інформаційні, логічні, психологічні та інші чинники.

Для прийняття правильних кримінально-процесуаль­них рішень, їх оформлення у вигляді відповідних правових актів істотне значення має психологічна сторона діяльності компетентних органів і службових осіб.

Щодо цього розроблено самостійну психологічну тео­рію рішень — "система, мотивованих тверджень про те, як люди вирішують завдання, що вимагають прийняття рі­шень" (Козелецький Ю. Психологическая теория реше-ний. - М., 1979).

Виконання вимог кримінально-процесуального зако­нодавства обумовлює активне начало у поведінці відповід­них осіб, яке виявляється як у зовнішній стороні діяльнос­ті, так і в розумово-вольовій, психологічній, що має свою специфіку.

Що стосується кримінального процесу, то в цьому пла­ні вихідними є психологія слідчого, особи, яка проводить дізнання, прокурора, судді, інших компетентних осіб, їх вольові й інтелектуальні якості, котрі полягають в умінні пізнати об'єктивні обставини, здатності переносити пси­хічні навантаження, наполегливості, принциповості, силі волі, уважності, активності, стійкості, мужності, непідкуп­ності, справедливості, впевненості, без яких належне вико­нання професійних завдань є неможливим.

При прийнятті рішень об'єктом аналізу є поведінка людей. Такий аналіз, як правило, здійснюється від загаль­ного до часткового. При цьому доводиться долати складні ситуації, усувати перешкоди, що виникають, а це вимагає вольового напруження, активної розумової діяльності.

сійсько ^^{а П}Р^{ИИНЯТТЯ} рішення може впливати і суспільно-пси-₃р_азк^хологічна атмосфера: настійні прохання і навіть вимоги де-Цодо І^яких службових осіб, їх тиск, залякування, навіювання, _{(> С}уд^| обурення, збудженість прохачів, підвищена заінтересова-' основ ^н'^{сть сп}Р^ав°к>, чутки, повідомлення у пресі, по радіо, теле->нодав ^^аченню' будь-які клопотання і т. п.

Важливим вихідним началом у прийнятті компетент-няггял ^{ною ос}°б°^ю кримінально-процесуальних рішень є також их пи ^ВНУ^ТР'^ШНЯ впевненість, яка повинна грунтуватися на все-_ха бічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності відповідно до закону (ст. 67 КПК України).

Вільна оцінка доказів за внутрішньою переконаністю тісно пов'язана з вибором рішення відповідно до конкрет­них обставин. Такий вибір не має нічого спільного з так званим "розсудом судді", який може виходити за межі за­кону.

Однією з умов зовнішнього вияву внутрішнього пере­конання є емоційне забарвлення. Без людських емоцій не­можливий пошук істини. Через переконання здійснюється "вихід" знань на практику, зворотний вплив мислення на буття. Водночас не можна підміняти фактичні дані емоція­ми, почуттями, бажаннями. В противному разі неминучи­ми стають помилки, порушення законності. Внутрішня пе­реконаність має бути станом "твердої впевненості у вір­ності своїх висновків, рішучості зафіксувати їх у процесуальних документах, висловити... прилюдно, готов­ність відстоювати їх у відповідних (процесуальних та ін­ших) інстанціях, нести за них відповідальність"¹.

Діяльність, пов'язана з прийняттям рішень, складаєть­ся з певних стадій: загальної підготовки (формування мети, плану), реалізації запланованих дій, психологічної підго­товки для прийняття рішення, закріплення його письмово у вигляді процесуального акта (документа)².

* Михеенко М. М. Доказьгаание в советском уголовном судопроизвод-стве. - К., 1984. - С. 25.

^ Передбачається, що немає принципової різниці між поняттям "пись­мовий процесуальний акт" і "процесуальний документ". В літературі тер­міном "процесуальні документи" в широкому розумінні охоплюються всі документи, які складаються в зв'язку з провадженням в кримінальній справі, в її рамках, а у вузькому — ті з них, яким за прямою вказівкою закону має бути надана процесуальна форма.

Без письмових процесуальних документів судочинство є неможливим, оскільки письмові процесуальні акти ста­новлять матеріалізовану частину процесуальної форми.

Ще П. І. Пестель у своїй знаменитій "Русской правде" писав, що "дела, будучи представленьї на бумаге, могут с полной основательностью и совершенньїм хладнокровием бьіть судьями рассмотреньї и обсужденьї, каковое действие невозможно при словесном судопроизводстве, где красно-речие адвоката может иметь великое влияние, тем более, что судья имеет возможность повторно заняться содержа-нием произнесенной речи и отделить существо дела от цве-тов красноречия"¹.

Завдяки письму розумова, вольова, психологічна діяль­ність об'єктивізується мовними, словниковими та грама­тичними засобами. Це, у свою чергу, дає можливість не тільки зафіксувати прийняте рішення, а й заощадити час, передати на відстань, довести, якщо це потрібно, до відома необмеженого кола осіб.

Письмові акти можна неодноразово вивчати, оці­нювати, погоджуватися чи не погоджуватися з ними. Це об'єкт перевірок з метою встановлення їх законності і об­грунтованості, правомірності діяльності відповідних осіб і органів.

Відсутність у справі, наприклад, постанови (ухвали) про порушення кримінальної справи, постанови про при­тягнення як обвинуваченого, про віддання до суду, прото­колу судового засідання чи інших документів є істотним порушенням законності.

иРішення, що приймаються з кримінальних справ та за­фіксовані у певних документах, є правовими актами, зо­крема, кримінально-процесуальними в тому випадку, коли вони передбачені кримінально-процесуальним законодав­ством. Як правило, вони не тільки передбачені законом, а й суворо регламентовані ним. Найбільш детально регла­ментовано написання вироку (статті 333—335 КПК). Закон (ст. 85 КПК) вказує на загальні реквізити, які повинен ма­ти протокол, передбачаючи при цьому для конкретних йо­го різновидів додаткові: протоколи розпорядчого і судового засідань (статті 86, 87 КПК), обшуку і виїмки (ст. 188 КПК), допитів (статті 145, 170 КПК). Закон також вказує,

* Восстание декабристов. Документи. — Т. VII. — М, 1958. — С. 224.

тво шо повинно бути зазначено в постанові слідчого і про-:та- курора (ст. 130 КПК), які обставини повинні бути викладе­ні в обвинувальному висновку (статті 223, 224 КПК), а та-де" кож передбачає зміст ухвали касаційної інстанції (ст. 378 т с КПК) та ін^

їєм Проте, процесуальні акти завжди є актами індивідуаль-вие ними, пов'язаними з конкретними життєвими ситуаціями, яо- котрі мають відповідні правові якості. Складання того чи іее, іншого процесуального акта — це результат застосування ка- норми права, тобто не просто судження, а певне вирішен­еє- ня правових питань, в тому числі й наказового порядку.

\^Е-Кримінально-процесуальних актах можуть вирішува­нь- тися не тільки суто процесуальні питання, а й криміналь­на- но-правові (постанова щодо порушення кримінальної не справи, щодо притягнення як обвинуваченого, обвину-ас, вальний висновок, вирок та ін.), а також цивільно-правові, ма цивільно-процесуальні (визнання цивільним позивачем, відповідачем, заміна відповідача належною особою та ін.), ді- інші галузі прав^

Це В кримінально-процесуальному законі (ст. 32 КПК) б- суть таких актів, як вирок, ухвала, постанова, охоплюється 5 і терміном "рішення".

Саме в цих актах мають бути дані чіткі відповіді на пра-и) вові питання: що конкретно встановлено та яким чином н- далі діяти для досягнення поставленої мети. Це і відрізняє щ- І рішення від протоколів, в яких тільки фіксуються факти, їм зміст і наслідки процесуальної дії. Проте така різниця між названими актами є умовною, оскільки й при складанні а- протоколів приймаються певні рішення. Крім того, вирі-|> і шення правових питань міститься і в інших актах: обвину-іи вальному висновку, вказівці, резолютивних актах прокуро-}- ра (санкція, згода, затвердження), поданні, протесті, скарзі і І таін.

і- V Кримінально-процесуальні акти, які складаються з її кримінальної справи компетентними органами і особами, і- є юридичними фактами, що породжують виникнення, змі-і_ ну чи припинення відповідних правовідносин. Особливу о юридичну силу мають процесуальні рішення таких право-3 охоронних органів, як прокуратура, органи слідства, ді-, знання, а також суд.

Згідно з законом прийняті цими органами акти, а саме: постанови, вироки, ухвали (статті 114 і 403 КПК), є обо­в'язковими для усіх, кого вони стосуються^!

Владний характер діяльності органів, які здійснюют кримінальний процес, не виключає, а передбачає забезпе чення ними прав і гарантій інших осіб, котрі беруть участ в судочинстві і які також можуть приймати певні рішення складати необхідні процесуальні акти. Так, захисник, об винувачений часто подають скарги, заявляють клопотання дають відповіді та ін. У зв'язку з цим важко погодитися думкою, що право приймати рішення надано тільки дер жавним органам і посадовим особам, які беруть участь кримінальному судочинстві, а процесуальний акт — це до кумент, який виходить лише з державного органу. Обов'яз ковість процесуальних рішень, прийнятих державними ор ганами, не виключає прийняття процесуальних рішень іншими особами, наприклад захисниками.

Отже|кримінально-процесуальне рішення — це право вий акт особи, яка на законних підставах бере участь у кри міняльному судочинстві (втілений в процесуальну форму закріплений, як правило, в певному процесуальному доку менті, спрямованого на виконання завдань кримінальної судочинства, охорону прав та законних інтересів фізичних юридичнихосіб.

2. ЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ФОРМИ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Кримінально-процесуальний закон встановлює чітки порядок розслідування злочинів, розгляду справ в судах і складання процесуальних актів, визначає певну процес] альну форму. Кримінальна справа порушується в форі складання про це постанови чи ухвали: притягнення особ як обвинуваченого в формі винесення відповідної постаю ви, складання протоколу допиту і т. д.

\"Під процесуальною формою (процесуальним поря! комрозуміються як умови, так і послідовність проведеш окремих процесуальних дій, як прийняття рішень, так умови проведення їх в сукупності, в їх системі як єдине Ц ле"Ч Ще Жан Поль Марат писав, що "важливо, щоб ро слідування справи було підпорядковане непорушним, то<

Особливе місце в структурі кримінально-процесуальної Ф°Р^МИ посідає складання процесуальних документів, їсть 5 Процесуальні акти, належним чином оформлені у (е до- письмовій формі, складають, так би мовити, матеріалізо->в'яз- частину процесуальної форми, найбільш видиму її и ор- сторону.

Саме в процесуальних документах містяться відповіді на правові питання. За конкретними актами, за їхньою заво- ефективністю дається суспільно-політична оцінка діяль-кри- ності правоохоронних органів. Більшість документів, скла­ду), лених органами розслідування, прокуратури і суду, мають (оку- велике морально-виховне значення (обвинувальний вис-ного новок, вирок) та певні психологічні наслідки, них і Оформлення прийнятих процесуальних рішень не можна зводити лише до технічної сторони, до форми. Згід­но з законом фактичні дані мають бути одержані не тільки в установленому порядку, а й належним чином зафіксовані в протоколах чи інших документах. В противному разі во­ни не матимуть сили доказів.

Правильно оформлені процесуальні документи і про-цесуальна форма в цілому забезпечують встановлення істи-_{х та} ни в справі, сприяють зміцненню режиму законності, за-»су- хисту прав і свобод громадян.

рмі Важливе значення мають не тільки вимоги правильно-оби го і грамотного складання процесуальних документів, а й но- належна їх систематизація, розташування матеріалів кри­мінальної справи, оформлення слідчої справи в цілому. Ці яд- питання закон практично не регламентує, а лише вказує, мя що матеріали попереднього слідства розміщуються в томах ^к і підшитими й пронумерованими (статті 218, 220 КПК). ^Ц1" Підшивати їх потрібно так, щоб ними зручно було корис-⁰³~ туватися. Відповідно варто систематизувати і матеріали ^)Ч" справи. Цим необхідно займатися протягом усього розслі-

* Марат Ж. П. План уголовного законодательства. — М., 1951. — С. 138.

дування, особливо по багатоепізодних багатотомні! справах.

Проте, чи всі матеріали, документи, одержані, складе] в період розслідування, повинні підшиватися до справ при направленні її до суду? Однозначно відповісти на і питання не просто. Воно повинно вирішуватися стосови кожної конкретної справи. Важко буває вирішити ці пі тання у справах, з яких тривалий час велося розслідувана в зв'язку зі встановленням і розшуком осіб, які вчинил зло«ин. У таких випадках перевіряється багато версій, ні громаджується велика кількість документів. Так, матеріал справи Г. Михасевича, яку розслідували органи прокурат ри Білорусі, склали 175 томів (Літ. газ. 1988 р. 2 березня Очевидно, матеріали слідства, які відносяться до версії що не мають прямого відношення до обвинуваченого, сл сконцентрувати в окремому томі (томах) з відповідним зі головком і направити до суду, котрий встановить, які верс перевірялись, а які ні, наскільки всебічно, повно і об'єі тивно досліджувались обставини справи. Наприклад, крі 130 томів справи по обвинуваченню А. Адилова, залишиш ся ще "в запасі" 170 томів (Изв. — 1992 р. — 21 квітня).

Якщо обвинувачувані притягуються до відповідальної ті за декілька злочинів, то доцільно документи систематі зувати по епізодах і щодо кожного обвинуваченого. Ді зручності користування том треба комплектувати з 300 сті рінок документів (не більше). Якщо є дуже громіздкі док менти (200 і більше сторінок кожний), то їх доцільно пі шивати в окремих томах. Це можуть бути, наприклад, м теріали ревізій, експертиз, обвинувальні висновки, вирок В окремих томах можна підшивати і матеріали з конкре них епізодів, щодо кожного обвинуваченого.

\ Порядок розміщення процесуальних документів (ві роблений практикою) такий:

• довідки про висновки в справі, опис документі список обвинувачених (якщо їх декілька);

• постанова (ухвала) про порушення кримінальн справи, усі матеріали, одержані на початковій стадії крий нального процесу;

• процесуальні документи, з допомогою яких встано люються події злочину і особи, які до нього причетні (пр токоли допитів, оглядів, обшуків, виїмок, матеріали ек пертиз та ін.);

— постанова про притягнення особи як обвинувачено-' го, протокол її допиту, документи про запобіжні заходи,

матеріали перевірки показань, пояснень обвинуваченого;

• дані, які характеризують особу обвинуваченого, по­терпілого й інших учасників процесу, матеріали, що роз­кривають причини, умови і обставини, які сприяли вчи­ненню злочинів, характеризуючі, пом'якшуючі й обтяжую­чі обставини;

• документи, пов'язані з оголошенням про закінчення попереднього слідства, ознайомлення з матеріалами спра­ви обвинуваченого, його захисника, потерпілого, цивіль­ного позивача, відповідача, їх представників, заяви, клопо­тання і рішення по їх розгляду;

• обвинувальний висновок з додатком, постанова про припинення справи чи інший документ, яким закінчується провадження в справі.

Матеріали судового розгляду справи розміщуються по окремих стадіях, етапах судочинства (віддання до суду, су­довий розгляд з його етапами, касаційне провадження та ін.) в порядку і послідовності, передбачених кримінально-процесуальним законодавством.

За зовнішнім виглядом кримінальна справа має бути оформлена подібно до оправленої книжки.

Речові докази, їх знімки, описи додаються до справи в окремому пакеті.

Глава 2