Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Милтон Фридмен (род. в 1912 г.) — американский экономист, лауреат Нобелевской премии по экономике 1976 г., присужденной "за исследование в облас...полностью>>
'Документ'
, сообщает о невозможности его рассмотрения по причине нарушения сроков, установленных статьей 34 .13* главы . Налогового кодекса Российской Федерации...полностью>>
'Документ'
Постановлением Госкомстата РФ от 18 августа 1998 г. N 88 утверждено Приложение к форме N ИНВ-17 "Справка к акту инвентаризации расчетов с покупа...полностью>>
'Учебно-методический комплекс'
Учебно-методическое пособие содержит тематический план, сетку часов и рабочую программу курса, планы семинарских занятий, перечни основных понятий, т...полностью>>

1. розвиток мережі „непідприємницьких організацій” в україні

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1. РОЗВИТОК МЕРЕЖІ „НЕПІДПРИЄМНИЦЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ” В УКРАЇНІ

Станом на 1 липня 2007 року в Україні зареєстровано громадських організацій – 52693, політичних партій та їх осередків – 15867, благодійних організацій – 10705, релігійних організацій – 20186, профспілок та їх об’єднань – 18960, кредитних спілок – 982, споживчих то­вариств – 5480, спілок споживчих товариств – 473, об’єднань співвласників багатоквартирного будинку – 6003.

Станом на 1 січня 2007 року Міністерством юстиції України зареєстровано 1791 Всеукраїнську громадську організацію. З них: професійних спілок та їхніх об’єднань – 114; об’єднань організацій роботодавців – 9; національних і дружніх зв’язків – 137; молодіжних організацій – 153; дитячих організацій – 13; жіночих організацій – 45; об’єднань ветеранів та інвалідів – 77; професійної спрямованості – 412; об’єднань охорони природи – 56; об’єднань охорони пам’ятників історії та культури – 3; оздоровчих і фізкультурно-спортивних об’єднань – 332; із захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС – 36; науково-технічних товариств, творчих об’єднань – 153; освітніх, культурно-виховних об’єднань – 168.

Упродовж 2006 року Міністерством юстиції зареєстровано 211 громадських організацій (у 2005 році – 181), 12 політичних партій (24), 11 представництв (13), 82 благодійні організації (67), 26 символік громадських формувань (32), 9 постійно діючих третейських судів (9), 54 громадські організації легалізовано шляхом повідомлення (31). Органами юстиції на місцях легалізовано понад 2,2 тис. місцевих об’єднань громадян (у 2005 році – 2,4 тис.), понад 1,1 тис. осередків всеукраїнських та міжнародних громадських організацій (понад 1000), зареєстровано майже 7,2 тис. структурних утворень (49,7 тис.) політичних партій та легалізовано шляхом повідомлення про утворення приблизно 13,2 тис. (понад 50 тис.) їхніх первинних осередків, зареєстровано майже 700 місцевих благодійних організацій (понад 700), 64 постійно діючі третейські суди (53), 125 профспілок та їх об’єднань (75) і взято до відома повідомлення майже 850 (856) організацій всеукраїнських профспілок. Загалом, за даними Мін’юсту й показниками функціонування Єдиного державного реєстру об’єднань громадян і благодійних організацій, у 2006 році кількість реєстрацій проти 2005 року зменшилась на 23,7%. Як приклад наведемо статистичну інформацію по Томаківському районному управлінню юстиції Дніпропетровської області. Так, протягом 2007 року зареєстровано 2 благодійні організації (всього зареєстрованих – 2), 1 осередок політичної партії (всього зареєстровано станом на 31.12.2007 – 144), 1 осередок всеукраїнської громадської організації (всього зареєстровано – 6), легалізовано шляхом письмового повідомлення про заснування 1 первинний осередок політичної партії (всього легалізовано станом на 31.12.2007 – 54). Всього районним управління юстиції зареєстровано 5 місцевих громадських організацій та 6 осередків всеукраїнських громадських організацій.

Серед загальної кількості зареєстрованих громадських організацій на території України за своєю метою, завданнями та напрямками діяльності переважають організації професійного, фізкультурно-спортивного, науково-технічного, освітнього, культурно-виховного спрямування. Значну кількість серед зареєстрованих організацій становлять організації національних і дружніх зв'язків, молодіжні, жіночі, правозахисні організації, об'єднання ветеранів та інвалідів тощо.

Офіційні статистичні дані свідчать, що громадські рухи стають все впливовішими та значимішими: виявляється, що в кожному обласному центрі України існує декілька сотень, а то й тисяч найрізноманітніших неурядових організацій – благодійних, етнічних, культурних, молодіжних, дитячих, правозахисних, екологічних, наукових, спортивних, і їхня кількість стрімко росте. У більшості областей України нараховується кілька сотень організацій громадянського суспільства (кількість таких організацій зазвичай становить 200-500). На цьому тлі вирізняються Львівська область та місто Київ. Вони є абсолютними лідерами за кількістю зареєстрованих громадських організацій (понад 4000), тут вирує бурхливе суспільно-політичне життя, до якого залучені багато місцевих організацій. У групі лідерів за кількістю ОГС також Запорізька (майже 1500 організацій), Дніпропетровська, Одеська, Донецька (майже 1000 організацій у кожній області) та Луганська (понад 750 організацій) області.

Якщо на 1 січня 1996 року в Україні було зареєстровано більш ніж п'ять тисяч громадських організацій, то станом на 1 липня 2007 року – вже 52693, а разом з місцевими осередками – більше 115 тисяч, у яких на обліку перебуває більше 20 тисяч членів. Проте експерти констатують слабкість та відсутність структурованості громадянського суспільства в Україні. Так, за даними Творчого центру Каунтерпарт, в Україні у 2006 році в загальному було приблизно 4 тисячі активно діючих організацій, інші ж практично не функціонували. Під активною організацією мається на увазі зареєстрована, яка діє не менше двох років організація, що має досвід реалізації не менше двох програм чи проектів, має успішну практику виконання проектів і є відомою у своєму регіоні. Проте, на думку частини експертів, ці дослідження недостатньо коректні: вони не враховують численні організації, які зареєстровані шляхом повідомлення, а вони часто є більш активними й результативними, ніж організації, що мають статут, рахунок у банку та інші відповідні атрибути.

2. ПОРЯДОК РЕЄСТРАЦІЇ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Конституція України гарантує громадянам право на свободу об’єднання у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод.

Загальний порядок легалізації об'єднань громадян визначений як Законом України „Про об'єднання громадян”, так і Положенням про порядок легалізації об'єднань громадян, затвердженим поста­новою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року №140. Порядок та умови державної реєстрації непідприємницьких організацій поряд із цими актами визначаються Цивільним кодексом України, Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” і спеціальними законами та постановами Кабінету Міністрів України, які регулюють діяльність окремих видів „непідприємницьких організацій” (далі – НПО).

Ухвалюючи рішення про створення організації, її засновники повинні визначитися, з яким статусом буде створена організація (всеукраїнська, міжнародна чи місцева – на районному рівні відповідно місцева чи осередок всеукраїнської громадської організації). Залежно від цього засновники надають документи до відповідного органу, що здійснює легалізацію.
Відповідно до зазначеного Положення про порядок легалізації об'єднань громадян, легалізація всеукраїнських об'єднань громадян і міжнародних громадських організацій здійснюється Міністерством юстиції, їх місцевих осередків та місцевих об'єднань громадян – Головним управлінням юстиції в АР Крим, Головними управліннями юстиції в областях, Київським та Севастопольським міськими, районними управліннями юстиції. Місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради народних депутатів реєструються в обов’язковому порядку місцеві осередки зареєстрованих всеукраїнських та міжнародних об’єднань громадян, якщо така реєстрація передбачена статутними документами цих об’єднань.

Для реєстрації громадських організацій, згідно зі статтею 15 Закону „Про об'єднання громадян” та пунктом 3 „Положення про порядок легалізації об'єднань громадян”, подаються такі документи. По-перше, заява встановленого зразка, підписана не менш як трьома засновниками об'єднання громадян або їхніми уповноваженими представниками. Їхні підписи повинні бути засвідчені в установленому порядку. До заяви додаються: статут (положення) у двох примірниках; протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів, які прийняли статут (положення); відомості про склад керівництва центральних статутних органів (із зазначенням прізвища, імені, по батькові, року народження, місця постійного проживання, посади (заняття), місця роботи); дані про наявність місцевих осередків, підтверджені протоколами конференцій (зборів); документ про сплату реєстраційного збору; відомості про засновників об'єднання громадян або спілок об'єднань громадян (для громадян – із зазначенням прізвища, імені, по батькові, року народження, місця постійного проживання; для спілок об'єднань громадян – назви об'єднання, місцезнаходження вищих статутних органів, а також доданням копії документа про легалізацію). Міжнародна громадська організація додатково подає документи, які підтверджують поширення її діяльності на території хоча б однієї іншої держави (довіреності, зобов'язання, протоколи, документи про легалізацію тощо). Спілка об'єднань громадян додатково подає рішення центральних статутних органів об'єднань громадян про їх вступ до спілки.

Статтею 4 Закону України "Про об'єднання громадян" передбачено, що не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється в судовому порядку, якщо їхньою метою є: зміна шляхом насильства і в будь-якій протизаконній формі конституційного ладу та територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини. У реєстрації об'єднанню громадян може бути відмовлено, якщо його назва, статутний або інші документи, подані для реєстрації об'єднання, суперечать вимогам законодавства України. На жаль, необхідно констатувати, що даний критерій відмови трактується представниками органів юстиції занадто широко. Рішення про відмову в реєстрації повинне містити підстави такої відмови. Це рішення може бути оскаржене в судовому порядку.

Назва громадської організації.

Слід звернути увагу на те, що статтею 12 Закону передбачено, що назва об'єднання громадян визначається рішенням установчого з'їзду (конференції) або загальними зборами об'єднання громадян. Назва об'єднання громадян повинна складатися з двох частин – загальної та індивідуальної. Загальна назва (партія, рух, конгрес, союз, спілка, об'єднання, фонд, фундація, асоціація, товариство тощо) може бути однаковою в різних об'єднань громадян. Індивідуальна назва об'єднання громадян є обов'язковою і повинна бути суттєво відмінною від індивідуальних назв зареєстрованих в установленому порядку об'єднань громадян із такою ж загальною назвою. Об'єднання громадян поряд з повною назвою може мати скорочену назву, яка фіксується в установчих та статутних документах об'єднання громадян (рішенні установчого органу, статуті, положенні). Об'єднання громадян, зареєстроване в установленому порядку, має виняткове право на використання своєї назви. Використання назви об'єднання громадян фізичними та юридичними особами, які не належать до об'єднання громадян, для цілей, не пов'язаних з діяльністю цього об'єднання, забороняється.

Документи, що подаються для реєстрації громадської організації.

Згідно зі статтею 15 Закону України "Про об’єднання громадян" та пункту 3 "Положення про прядок легалізації об’єднань громадян", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року №140, до реєструючого органу подається заява встановленого зразка, підписана не менш як трьома засновниками об’єднання громадян або їх уповноваженими представниками. Їхні підписи повинні бути засвідчені в установленому порядку.

До заяви додаються:

1) статут (положення) в двох примірниках. Статут повинен містити:

назву об’єднання громадян (повну, а також скорочену відповідно до частини третьої статті 12 цього Закону), його статус та юридичну адресу;

мету та завдання об’єднання громадян;

умови і порядок прийому в члени об’єднання громадян, вибуття з нього;

права і обов’язки членів (учасників) об’єднання;

порядок утворення і діяльності статутних органів об’єднання, місцевих осередків та їх повноваження;

джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна об’єднання, порядок звітності, контролю, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань;

порядок внесення змін і доповнень до статутного документа об’єднання;

порядок припинення діяльності об’єднання і вирішення майнових питань, пов’язаних з його ліквідацією.

У статутному документі можуть бути передбачені інші положення, що стосуються особливостей створення і діяльності об’єднання громадян, зокрема, слід враховувати вимоги:

статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців", згідно з якою об’єднання громадян набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому цим Законом;

частини шостої статті 15 Закону України "Про об’єднання громадян" та частини третьої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців", якими встановлено, що зміни до установчих документів юридичної особи підлягають обов’язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру;

2) протокол установчого з’їзду (конференції) або загальних зборів, які прийняли статут із зазначенням рішення про заснування громадської організації та затвердження статуту (положення), рішення про вибори керівних та контролюючих органів;

3) відомості про склад керівництва центральних статутних органів (із зазначенням прізвища, імені, по батькові, року народження, місця постійного проживання, посади (заняття), місця роботи);

4) дані про наявність місцевих осередків (Додаток № 2), підтверджені протоколами конференцій (зборів);

5) документ про сплату реєстраційного збору.

6) відомості про засновників об’єднання громадян або спілок об’єднань громадян (для громадян - із зазначенням прізвища, імені, по батькові, року народження, місця постійного проживання; для спілок об’єднань громадян - назви об’єднання, місцезнаходження вищих статутних органів, а також доданням копії документа про легалізацію);

7) документ, який підтверджує місцезнаходження об’єднання громадян (гарантійний лист власника приміщення, договір оренди тощо).

У разі надання під юридичну адресу займаної квартири подаються довідка про склад сім’ї та заяви повнолітніх членів сім’ї про свою згоду.

Розміри збору за реєстрацію громадської організації.

Органи реєстрації не мають права зареєструвати громадську організацію, якщо вона не сплатила реєстраційний збір. Постановою Кабінету Міністрів від 26 лютого 1993 р. N143 установлено такі розміри збору за реєстрацію об’єднань громадян:

всеукраїнських - 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

міжнародних - 2,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і 250 доларів США (за наявності ліцензії Національного банку) або еквівалент цієї суми у валюті України за офіційним обмінним курсом Національного банку на час сплати;

місцевих об’єднань громадян, а також місцевих осередків зареєстрованих всеукраїнських і міжнародних об’єднань громадян:

міжобласних, обласних, київських і севастопольських міських - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

міжрайонних, районних, міських, сільських, селищних - 2,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

За реєстрацію громадських організацій інвалідів, осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, розмір збору знижується на 50 відсотків.

Дитячі громадські організації та професійні спілки від сплати реєстраційного збору звільняються.

Реєстрація змін, що вносяться до статутних документів об’єднань громадян, проводиться безоплатно.

Органам, що здійснюють реєстрацію об’єднань громадян, надано також право знижувати розмір збору, але не більш як на 50 відсотків.

Кошти, одержані від сплати зборів за реєстрацію всеукраїнських і міжнародних об’єднань громадян, а також за видачу дублікатів свідоцтв про реєстрацію всеукраїнських і міжнародних об’єднань громадян, зараховуються до державного бюджету.

Кошти, одержані від сплати зборів за реєстрацію місцевих об’єднань громадян, місцевих осередків зареєстрованих всеукраїнських і міжнародних об’єднань громадян, а також кошти, одержані від сплати зборів за видачу дублікатів свідоцтв про реєстрацію місцевих об’єднань громадян і місцевих осередків зареєстрованих всеукраїнських і міжнародних об’єднань громадян, зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

З 1 січня 2007 р. розмір збору за державну реєстрацію всеукраїнських об’єднань громадян зменшився до 10-ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а міжнародних – до 2,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і до 250 доларів США (за наявності ліцензії Національного банку) або еквівалента цієї суми у валюті України за офіційним обмінним курсом Національного банку на час сплати.

Для місцевих об'єднань громадян, а також місцевих осередків зареєстрованих всеукраїнських і міжнародних об'єднань громадян залежно від їх статусу розмір зазначеного збору зменшено з 10 і 5 до 5 та 2,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Всеукраїнські, міжнародні, місцеві благодійні організації, а також відділення, філії, представництва всеукраїнських, міжнародних благодійних організацій теж залежно від їх статусу будуть сплачувати від 1,5 до 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Раніше цей розмір визначався сумами від 3 до 1 названого мінімуму.

Від сплати реєстраційного збору звільнено дитячі й молодіжні громадські організації, а також професійні спілки, що узгоджується зі статтею 2 Конвенції № 87 Міжнародної організації праці "Про свободу асоціації та захист права на організацію" від 9 липня 1948 року.

Зміни до статутних документів зареєстрованих об'єднань громадян підлягають обов'язковій реєстрації. Про зміни, які відбулися в статутних документах, об’єднання громадян повідомляє в 5-денний строк (для благодійних організацій – у 10-денний строк) у реєстраційний орган. Реєстрація змін у засновницьких документах ГО і благодійних організацій відбувається в тому ж порядку, що і їх реєстрація. Наприклад, для реєстрації будь-якої зміни в засновницькому документі благодійної організації закон вимагає протоколу зборів органу управління, який затвердив зміни, доказів правочинності цих зборів, а також копій статуту організації. Реєстраційний орган приймає рішення про реєстрацію змін протягом двох місяців.

3. ЛЕГАЛІЗАЦІЯ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ШЛЯХОМ ПИСЬМОВОГО ПОВІДОМЛЕННЯ

Для легалізації громадської організації шляхом повідомлення про її заснування до органу, що здійснює легалізацію, подається заява, підписана не менш як трьома засновниками громадської організації або її уповноваженими представниками. У заяві вказується прізвище, ім'я, по батькові засновників або їхніх уповноважених представників, рік народження, місце постійного проживання, назва організації та місцезнаходження центральних статутних органів, основна мета діяльності громадської організації. Підписи в заяві повинні бути завірені в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про об’єднання громадян" громадські організації, їх спілки можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення.

Для легалізації громадської організації шляхом повідомлення про її заснування до легалізуючого органу подається заява, підписана не менш як трьома засновниками громадської організації або її уповноваженими представниками. В заяві вказується прізвище, ім’я, по батькові засновників громадської організації або їх уповноважених представників, рік народження, місце постійного проживання, назва організації і місцезнаходження центральних статутних органів, основна мета діяльності громадської організації. Підписи в заяві повинні бути завірені в установленому законом порядку.

У разі реєстрації об'єднання громадян засновникові видається відповідне свідоцтво встановленого зразка про реєстрацію. Зареєстрованому об'єднанню громадян присвоюється відповідний номер, і воно вноситься до Реєстру об'єднань громадян, що ведеться органом, який здійснює реєстрацію. Громадська організація, легалізована шляхом повідомлення про її заснування, вноситься до книги обліку громадських організацій, що ведеться органом, який здійснює легалізацію, про що її керівники письмово повідомляються.

Єдиний державний реєстр об’єднань громадян та благодійних організацій.

Єдиний державний реєстр об’єднань громадян та благодійних організацій введений в дію 10 березня 1999 року відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 14.12.1998 року №66/5.

Мета створення реєстру – забезпечення переважного права на використання назви об’єднання громадян, яке зареєстровано в реєстрі, перед іншими об’єднаннями, що легалізуються пізніше.

Реєстр містить відомості про реєстрацію всеукраїнських, міжнародних, місцевих громадських організацій, політичних партій та їх місцевих осередків, всеукраїнських, міжнародних, місцевих благодійних організацій та їх відділень зі статусом юридичної особи.

4. ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ОБ’ЄДНАННЯ ГРОМАДЯН

Порядок створення, реєстрації (легалізації) та діяльності громадських формувань визначають відповідні акти законодавства України.

Громадські організації:

Закон України від 16 червня 1992 року № 2460-ХІІ "Про об’єднання громадян", із змінами і доповненнями.

Закон України від 1 грудня 1998 року № 281-ХІV "Про молодіжні та дитячі громадські організації", із змінами і доповненнями.

Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. N 140 "Про затвердження Положення про порядок легалізації об’єднань громадян", із змінами і доповненнями.

Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. N 143 "Про порядок справляння і розміри збору за реєстрацію об’єднань громадян", із змінами і доповненнями.

Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. N 144 "Про порядок реєстрації символіки об’єднань громадян", із змінами і доповненнями.

Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. N145 "Про порядок реєстрації філіалів, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні", із змінами і доповненнями.

Закон України від 24 травня 2001 року N 2436-III "Про організації роботодавців".

Конституція України

Конституція України від червня 1996 року в статті 36 гарантує право громадян на об’єднання: „Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення та захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей”.

Інші статті Конституції гарантують право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію в будь-якій формі (стаття 34), право збиратись мирно і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (стаття 39), свободу творчості та захист інтелектуальної власності (стаття 54).

Статті 34, 36 і 37 Конституції, а також стаття 4 Закону "Про об’єднання громадян", передбачають винятковий перелік випадків, коли забороняється створення та діяльність громадських організацій (ГО) і політичних партій, а також можуть бути обмежені інші свободи громадян.

Згідно із Законом обмеження діяльності об’єднань громадян може встановлюватись тільки Конституцією і законами України. Держава забезпечує дотримання прав та законних інтересів об’єднань громадян, легалізованих шляхом, передбаченим даним законом. Втручання державних органів та посадових осіб у діяльність громадських об’єднань, рівно як і втручання громадських об’єднань у діяльність державних органів, посадових осіб та діяльність інших громадських об’єднань, не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Цивільний кодекс

Відповідно до теорії цивільного права та світового досвіду нормативного регулювання діяльності третього сектора основним критерієм поділу НПО на установи й товариства є організаційна ознака. Тобто, товариство – це в першу чергу об’єднання осіб і їх зусиль з метою досягнення статутних цілей, ознакою ж установи є консолідація різноманітних майнових ресурсів з аналогічною метою. Хоча в основу класифікації непідприємницьких юридичних осіб нового Цивільного кодексу України, вочевидь, закладався аналогічний критерій, що підтверджує частина перша статті 81 ЦК. Під час роботи над проектом кодексу ця ідея була знівельована. Фактично на сьогодні основним критерієм поділу на товариства та установи є можливість участі засновника(ів) в управлінні юридичною особою. На жаль, подібне розуміння поділу існує і в багатьох практиків.

Цивільний кодекс визначає, що товариство – це "організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути засновано однією особою, якщо інше не встановлено законом" (ч. 2 ст. 83). У свою чергу "непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками" (ч. 1 ст. 85).

Зокрема, частина третя статті 83 ЦК закріплює, що "установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна". Як наслідок, приватні установи, а точніше засновники, які особисто здійснюють управління установами, на зразок аналітичних центрів, приватних навчальних та науково-дослідних закладів і т. ін., опиняються в досить невизначеному стані. З одного боку, якщо вони – свідомі громадяни, які дотримуються букви закону, то вони зобов’язані усунутись від керівництва, з іншого боку, наслідки такого усунення будуть у переважній більшості випадків негативними. Вихід – перетворення установи в непідприємницьке товариство закритого типу, що, звичайно, розв’язує проблему, не суперечить законодавству, проте не відповідає фактичній організаційно-правовій формі.

Закон "Про об’єднання громадян"

Закон "Про об’єднання громадян" більш детально регулює створення об’єднань громадян. Об’єднання громадян можуть бути легалізовані зі статусом (у порядку реєстрації) або без статусу юридичної особи (у порядку повідомлення). Закон "Про об’єднання громадян", передбачає можливість створення об’єднань юридичних осіб через створення спілок об’єднань громадян. Закон "Про об’єднання громадян" забороняє діяльність таких об’єднань, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду.

Стаття 9 Закону передбачає, що об'єднання громадян України утворюються і діють зі всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. До всеукраїнських об'єднань громадян належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки в більшості її областей. До місцевих об'єднань належать об'єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян. Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.

5. СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ В РЕГУЛЮВАННІ НЕКОМЕРЦІЙНОГО СЕКТОРА

Хоча процес удосконалювання некомерційного законодавства триває в усьому світі й не припиняється навіть у країнах розвинутих демократії, регіон СНД викликає особливий інтерес, тому що процес розвитку некомерційного законодавства з 1991 року розвивався там особливо стрімко. Більшість держав СНД просунулися далеко вперед у розвитку некомерційного законодавства із часів, коли єдиним законом, що прямо регулює діяльність некомерційної організації, був Закон про громадські об'єднання. У 1991–1992 роках усі нові незалежні держави – колишні республіки СРСР прийняли подібні між собою закони про громадські об'єднання. Закон про громадські об'єднання у свій час відіграв важливу роль у становленні громадського сектора, хоча й мав ряд серйозних проблем. Надалі коло держав СНД прийняли нову редакцію Законів про громадські об'єднання (Росія (1995), Казахстан (1996), Таджикистан (1998), Молдова (1996), Вірменія (2001), Туркменістан (2003)). У той же час тільки Узбекистан (1991), Україна (1992) і Білорусія (1994) зберегли Закони про громадські об'єднання, хоча вони й мали певні зміни.

Незважаючи на прогрес, законодавство багатьох держав СНД, у тому числі й України, щодо громадських об'єднань зберігає ряд серйозних проблем:

· реєстрація громадських об'єднань на основі території діяльності організації (чим ширша територія діяльності, закріплена в статуті, тим складніші правила для її реєстрації) (Казахстан, Росія, Узбекистан, Таджикистан, Туркменістан, Білорусь, Молдова, Україна);

· заборона на існування незареєстрованих ГО (Казахстан, Узбекистан, Білорусь, Туркменістан, Україна);

· заборона на участь юридичних осіб як членів і засновників ГО (крім інших ГО) (Вірменія, Білорусь, Казахстан, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна);

· заборона на здійснення економічної діяльності ГО прямо, без створення окремої юридичної особи (Україна, Узбекистан, Вірменія);

· процедура реєстрації громадських об'єднань залишається складною і дорогою (Узбекистан, Україна, Туркменістан, Казахстан – для ГО з республіканським статусом).

З розвитком громадянського суспільства тільки самого закону про громадські об'єднання стало вже недостатньо для вирішення гострих проблем і подальшого розвитку третього сектора, тому багато держав почали розробляти й приймати закони, що регулюють відносини третього сектора.

Нині всі держави СНД прийняли цивільні кодекси, які містять розділи, що створюють правову основу для створення як некомерційних організацій, заснованих на членстві (ГО), так і некомерційних організацій, заснованих на виділенні майна, які не мають членства (фонди). Деякі держави СНД (наприклад, Російська Федерація, Узбекистан, Казахстан, Азербайджан, Киргизстан) прийняли загальні закони, що регулюють некомерційні недержавні організації в різних організаційно-правових формах, у тому числі громадські об'єднання й фонди.

Більше законів – не обов'язково краще законодавче регулювання некомерційного сектора. У результаті ухвалення великої кількості нових законів у деяких державах виникла нова проблема багаторівневого законодавства непослідовного регулювання громадських об'єднань. У ряді держав багато положень законів про некомерційні організації повторюють положення цивільних кодексів (Російська Федерація, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан), а закони про громадські об'єднання (Російська Федерація, Казахстан, Узбекистан) не завжди приведені у відповідність із цивільними кодексами й законами про некомерційні організації (НКО). Унаслідок дублювання положень у законах (положень цивільного кодексу в законі про некомерційні організації), а також у випадку невідповідності старих законів із більш новими (законів про громадські об'єднання із законами про некомерційні організації або цивільними кодексами) виникають проблеми, що утрудняють застосування законодавства. Ця проблема є характерною і для України.

У ряді держав СНД проблеми багаторівневого регулювання ГО й інших організаційно-правових форм некомерційних організацій вдалося уникнути. Наприклад, у Грузії Цивільний кодекс – єдиний закон, що регулює питання створення й діяльності асоціацій і фондів. У Грузії відсутні закони про громадські об'єднання та некомерційні організації, що не заважає їхньому ефективному регулюванню. Як інший позитивний приклад можна привести Вірменію, де для розвитку положень цивільного кодексу прийняті окремі закони, що регулюють деякі організаційно-правові форми некомерційних організацій – Закон про громадські організації й Закон про фонди. У Киргизстані й Азербайджані положення цивільного кодексу знаходять свій розвиток у Законі про некомерційні організації.

Слід відзначити, що проблеми багаторівневого регулювання тих самих відносин для некомерційних організацій, у тому числі ГО, відсутні, наприклад, у державах Західної Європи, тому що там основні норми, які стосуються, скажімо, асоціації, містяться в єдиному законі, а саме – у Цивільному кодексі (Німеччина), або тільки в Законі про асоціацію (Франція). Звичайно, спеціальні закони можуть регулювати особливості окремих видів асоціацій таких як споживчі кооперативи і спілки адвокатів.

Потрібно відзначити ще одну тенденцію, яка спостерігається в державах СНД, що мають Закон про некомерційні (неурядові) організації (далі – НКО) й Закон про громадські об'єднання. Розглядається доцільність розробки окремих законів для кожної організаційно-правової форми НКО, а не тільки для громадських об'єднань. Деякі держави вже прийняли окремі закони, що регулюють фонди, наприклад, Молдова й Узбекистан. З огляду на те, що в цих країнах уже є Закони про громадські об'єднання й споживчі кооперативи, як тільки будуть прийняті закони про установи, виявиться, що всі організаційно-правові форми НКО, визначені в Цивільному кодексі, будуть урегульовані окремими законами. Постає питання про доцільність існування окремого закону про НКО, коли є спеціальні закони, що регулюють окремі організаційно-правові форми НКО. Може виявитися раціональним визнання таким, що втратив силу загального закону, – закон про некомерційні організації. Це нормальний процес, коли в результаті розвитку законодавства деякі закони втрачають силу, а нові закони приймаються.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. 2007 Розвиток громадянського суспільства та захист громадянських прав в Україні: позиції політичних партій та виборчих блоків

    Документ
    Бюлетень "Твій вибір—2007". Вип. № 7. Розвиток громадянського суспільства та захист громадянських прав в Україні: позиції політичних партій та виборчих блоків.
  2. Процесі прийнятті рішень стає роль неурядових організацій та громадських об’єднань, кожне з яких переслідує певну мету І захищає інтереси певної групи населення

    Документ
    В умовах глобалізації політичного, економічного, культурного життя та формування громадянського суспільства у розвинених країнах монополія органів державної влади на прийняття важливих рішень стає дедалі обмеженішою, і все вагомішою
  3. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (3)

    Закон
    Керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи висновки постійної комісії міської ради з питань місцевого самоврядування,
  4. Державний комітет україни з питань регуляторної політики та підприємництва про стан та перспективи розвитку підприємництва в україні національна доповідь (1)

    Документ
    Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Національна доповідь / К.О. Ващенко, З.С. Варналій, В.Є. Воротін, В.М. Геєць, Е.М., Кужель О.
  5. Державний комітет україни з питань регуляторної політики та підприємництва про стан та перспективи розвитку підприємництва в україні національна доповідь (2)

    Документ
    Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Національна доповідь / К.О. Ващенко, З.С. Варналій, В.Є. Воротін, В.М. Геєць, Е.М., Кужель О.

Другие похожие документы..