Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Публичный отчет'
продолжены археологические исследования Даргавского катакомбного могильника: обнаружена 1 катакомба, небольшая каменная конструкция, конские захороне...полностью>>
'Закон'
Предлагаемый вариант проекта закона о налоге на доходы организаций содержит положения, касающиеся амортизации, которые существенно отличаются от приня...полностью>>
'Автореферат'
Специальность 08.00.05 – экономика и управление народным хозяйством: экономика, организация и управление предприятиями, отраслями, комплексами (строи...полностью>>
'Документ'
Cелен принадлежит к числу незаменимых пищевых факторов. Биологическое значение селена как микроэлемента было определено в пятидесятых годах ХХ столет...полностью>>

Львівська обласна універсальна наукова бібліотека Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові митці львівщини календар знаменних І пам’ятних дат на 2008 рік Львів – 2008

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Література

Чайка В. Павло Кармалюк: Життя та творчість актора, співака, вчителя. – Л.: Місіонер, 2002. – 134 с.

* * *

Чайка В. Володимира Чайка: “У костюмі від Шептицького мій чоловік брав шлюб. У ньому ж його і поховали...” / Розмову вела Т. Костенко// Висок. Замок. – 2004. – 3-4 квіт.

* * *

Лисенко І. Чайка Володимира Павлівна // Лисенко І. Словник співаків України. – К., 1997. – С. 318.

* * *

Мазепа Л., Мазепа Т. Шлях до музичної академії у Львові. В 2 т. Т. 2. Від консерваторії до Академії (1939-2003). – Л.: Сполом, 2003. – 200 с. – Із змісту: [Про В. Чайку]. – С. 93-95.

Паламарчук О. Музичні вистави львівських театрів (1776-2001) / Ф-т культури і мистец. ЛНУ ім. І. Франка. – Л., 2007. – 446 с. – Із змісту: [Про В. Чайку]. – С. 307, 316, 339.

Паламарчук О. Світ моїх зацікавлень. – Л.: Сполом, 2006. – 400 с. – Із змісту: [Про В. Чайку]. – С. 81, 315, 344.

Паламарчук О., Пилип’юк В. Львівська опера = The Lviv Opera Housе: Фотоальбом. – Л.: Світло й Тінь, 2000. – 155 с.: іл. – Із змісту: [Згадка про В. Чайку]. – С. 110.

Терещенко А. Львівський державний академічний театр опери та балету імені Івана Франка: Піввік. творч. шлях. – К., 1989. – 206 с. – Із змісту: [Про В. Чайку]. – С. 162, 163, 201.

10 квітня

До 90-річчя від дня народження

Якова Чайки (1918-1995)

Яків Ількович Чайка народився 10 квітня 1918 р. в с. Бродки на Львівщині у селянській родині, що проживала у хатині на околиці лісу. Батько був умілим, вправним різьбярем. Його дерев’яні вироби для кухонного вжитку та різноманітні фігурки користувалися попитом не тільки у рідному селі, а й в цілій околиці. Старші сестри – Марійка і Ганна – майстерно вишивали, а брат Степан, як і батько, спритно різьбив. Розвиваючи свої здібності, у майбутньому він стане відомим народним майстром-різьбярем.

З раннього дитинства Яків також захоплювався різьбленням фігурок звірят. Під час навчання у школі виявив неабиякі здібності до малювання. Середню школу закінчив у сусідньому Миколаєві. Мистецький хист, щире бажання стати художником приводять майбутнього митця у 1933 р. до Львова в майстерню видатного живописця Олекси Новаківського. Оглянувши малюнки та різьби юнака, художник радить йому зосередитися на вивченні та освоєнні майстерності скульптури. Навчання відбувалося у фахових школах мистецтва кераміки, згодом у школі художнього промислу на відділі скульптури. Вдосконалював художні навики у відомого скульптора С. Литвиненка. Саме тут Яків виконав перші свої скульптурні твори й портрети у глині. Освіту завершив у 1939 р. в Інституті пластичних мистецтв. Під керівництвом свого учителя, професора М. Внука, Я. Чайка успішно захистив дипломну роботу – композицію “Тені­систка”, мистецька складність якої полягала у відтворенні руху спортсменки, зосередженості та стремлінні дівчини до дії.

Роки Великої Вітчизняної війни разом із своєю авіачастиною Я. Чайка пройшов довгими воєнними шляхами Європи.

Після повернення до Львова у 1945 р. усі сили віддає улюбленому мистецтву. Декілька років викладає в художньому училищі на відділі кераміки, працює над станковими скульптурами, продовжує бурхливу творчу та громадську діяльність, стає активним членом Львівського відділення Спілки художників України й у 1954-1966 р. очолює її.

З 1947 р. бере участь в усіх республіканських та всесоюзних виставках.

Післявоєнне життя стимулювало пошуки різних тем та їхнє вті­лення у мистецьких задумах. Плідно працює у жанрі декоративної кераміки, що згодом допомогло митцеві виконувати невеликі скульп­тури з керамічного матеріалу, зокрема з теракоти.

Під впливом післявоєнних подій, з натхненних думок скульптора та палкого бажання народилися композиції “Повернення”, “Зустріч”, “Воїн з хлопчиком” (всі – 1947 р.).

Я. Чайка прагнув знайти власну індивідуальну художню мову, що вимагало безперервних і настирливих пошуків, детального вивчення натури, творчих роздумів та невтомної праці.

У 1957 р. відбулася перша персональна виставка у Львові. Це був своєрідний підсумок початкової мистецької діяльності Я. Чайки.

Окреме місце у творчому життєстверджуючому доробку митця посідають скульптурні портрети та пам’ятники відомим політичним вождям, партійним діячам та письменникам ХХ ст.

Свої задуми втілює у портреті, який займає найбільше місце у його творчості, а також у жанровій та монументальній скульптурі. Видатні індивідуальності минулого і сучасності, які зробили вагомий внесок у розвиток щоденного життя, культури і мистецтва, хвилювали й надихали Я. Чайку до увічнення їх у скульптурі. До них належать портрети: токаря В. Гургаля (1952 р.), олімпійського чемпіона В. Чу­каріна (1957 р.), В. Мурги (1960 р.). Вдалими є погруддя російського філософа В. Бєлінського, письменників М. Гоголя та М. Горького. Краща робота з цієї серії – портрет видатного російського художника-мариніста І. Айвазовського (1954 р.). Тут старанно опрацьована форма, що детально передає риси обличчя.

Я. Чайку захоплює постать А. Манастирського, першого західно­українського народного художника України. Скульптора зачарувало сповнене внутрішнього світу обличчя митця. Погрудний портрет А. Манастирського (1959 р.) зроблений з натури. Відтак (1960 р.) постає другий варіант – жанрова композиція художника: Манастир­ський з палітрою і пензлем у руках, з натхненним, бадьорим облич­чям. Жвавий погляд та вправний рух руки. Це – краще досягнення скульптора, у якому вдало поєдналися проникливість характеру людини-митця із широким пластичним рішенням. Мужнє і зосере­джене, відкрите й непримиренне обличчя поетеси Лесі Українки (1970-1971 рр., 1988 р.). До цього жанру належать портретні скульп­тури П. Козланюка, М. Рильського, В. Стефаника (1971 р.).

Доля рідного народу, його життя і національні витоки не могли залишитися поза вразливою душею скульптора. Його відношення до цих тем вилилися у жанрових композиціях, зокрема “Лани мої широкії” (1962 р.), “Народні традиції” (1963 р.) тощо. Краса й душевна чистота, теплота в окресленні характерів, композиційна структура з м’яким і водночас узагальненим ліпленням форм покли­кані опоетизувати людину і її працю.

За видатну діяльність у розвитку образотворчого мистецтва Я. Чайка у 1964 р. удостоєний почесного звання заслуженого діяча мистецтв України.

Монументальна шевченкіана Я. Чайки розпочалася із встанов­ленням 1958 р. погруддя Кобзареві у рідному селі Бродки. Відтак – у селах Шили та Кошляки на Тернопільщині, в м. Калуші та Рожнятові на Івано-Франківщині. Перший у Львові пам’ятник Т. Шевченкові встановлено у березні 1960 р. на подвір’ї СШ № 63, що на вул. Личаківській. Погруддя пережило жорстокі часи політичних переслідувань післявоєнних часів з боку місцевих та обласних керівників. Проте ця скульптура мала свого Ангела-хоронителя: вистояла буремний час, і сьогодні глибокі, розумні очі Кобзаря споглядають на наше життя. Безмежна й довічна вдячність справді народному художнику Я. Чайці, адже кожна із вищезгаданих скульп­тур великого Шевченка була власним дарунком скульптора.

Продовженням шевченкіани стало погруддя поета у граніті 1964 р., створене до його 150-річчя від дня народження. Ця робота належить до найкращих праць скульптора. Обличчя суворе, натхнен­не, підкреслена сила волі й нескореність духу. Розвіяне вітром волосся, вуса надають постаті динаміки й руху. Сьогодні це погруддя величаво займає почесне місце у Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького.

У 1964 р. скульптори Я. Чайка, В. Борисенко, Д. Крвавич, Е. Мисько, В. Одрехівський, архітектор А. Шуляр створили монумен­тальний пам’ятник І. Франкові. Робота тривала майже 5 років. Це своєрідний скульптурний ансамбль, центр якого творить масивна пос­тать письменників. У могутній фігурі Каменяра відчувається велича­вий спокій. Барельєфи на бічних плитах-пілонах тематично пов’язані із творчою діяльністю Франка. Пам’ятник встановлено на площі перед Львівським університетом, що носить ім’я великого письменника.

Відкриття пам’ятника І. Франкові в м. Дрогобичі у 1966 р. перетворилося у величне святкування цілого міста. Цей пам’ятник належить скульпторам Я. Чайці, Е. Миськові та В. Одрехівському, архітекторам Я. Новаківському та О. Консулову.

До 50-річного ювілею у 1968 р. Я. Чайці було присвоєно почесне звання народного художника України.

Останньою роботою скульптора (у співавторстві з учнем В. Фе­дорченком та архітектором А. Шуляром) став пам’ятник Т. Шевчен­кові (1994) у м. Кременці, що на Тернопільщині.

Мрією усього життя Я. Чайки було створення пам’ятника митрополитові Андрею Шептицькому, стипендіатом фонду якого був. Адже у минулому, навчаючись у С. Литвиненка, Я. Чайка допомагав великому скульптору при створенні монумента митрополитові, якого Литвиненко ліпив з натури. Цей чудовий витвір знайшов своє почесне місце перед Музеєм українського мистецтва, проте був розбитий і знищений у 1941 р. Але у душі Я. Чайки не вщухало настирливе бажання відтворити заново цей монумент. У 90-х роках визрів проект, але здійснити його скульптору не вдалося... А в м. Яворові у мальовничому сквері височить величезна постать сидячого у кріслі митрополита (висотою 2,7 метра), висічена із 30-тонної кам’яної брили. На цоколі вирізьблено напис: “Майстерня Якова Чайки. Скульптори В. Федорченко, Я. Троцько, Ф. Штокало”.

Помер Я. Чайка 24 березня 1995 р. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.

Доробок скульптора налічує сотні творів, десятки монументів, які відзначаються оригінальною творчою манерою. Його творіння – це дух неспокою, бентежний потяг до краси й досконалості. З-під вправних рук скульптора постала ціла галерея образів славних синів українського народу, мислителів, письменників, відомих діячів. Його твори можна побачити у багатьох містах, селах України, вони заслужили визнання й увійшли у скарбницю українського мистецтва.

Я. Чайка – непересічна особистість, людина, сповнена безмежної любові до родини, до ближнього, товаришів, учнів. Народний худож­ник України, кавалер ордена “Знак пошани”, тричі нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України, багатьма іншими державними нагородами, мистецькими відзнаками, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка.

Мирослава Логойда,

професор Львівської національної музичної

академії ім. М. Лисенка

Література

Чайка Яків Ількович: Альбом / Вступ. ст. та упорядкув. Я.Й. На­новського. – К.: Мистецтво, 1971. – 17 с., [27] л. іл.

* * *

Чайка Яків // Енцикл. українознав. – К., 1993. – Т. 10. – С. 3692.

Чайка Яків Ілліч // Мистецтво України: Біогр. довід. – К., 1997. – С. 625-626.

Чайка Яків Ілліч // Митці України: Енциклопед. довід. – К., 1992. – С. 624.

Чайка Яків Ілліч // Словник художників України. – К., 1973. – С. 246.

***

Говдя О. Одухотворення образу //Україна. – 1978. – № 15. – С. 24.

Інгульський П. Чайки // Україна. – 1971. – № 1. – С. [4] вкл., 13.

Кравченко Я. Зумів перемогти камінь // Шлях перемоги. – 1998. – 6 трав. – С. 7.

Яків Чайка: [Некролог] // За вільну Україну. – 1995. – 28 берез. – С. 4.

Печенівський Г. Скульптор з Бродок: До 50-річчя Я. Чайки // Вільна Україна. – 1968. – 10 квіт.

Саноцька Х. На згадку про княжу добу: [Згадка про Я. Чайку] // За вільну Україну. – 1997. – 22 серп.

Саноцька Х. Слідами великої мрії // За рад. науку. – 1964. – 19 верес. – С. 3.

У бронзі і мармурі // Культура і життя. – 1968. – 9 трав.

8 квітня

Духовний вимір творчості

До 55-річчя від дня народження

Віктора Камінського (1953)

Композитор, педагог, музично-громадський діяч, заслужений діяч мистецтв України (1995), професор (2002), лауреат премій ім. М. Ли­сенка (2000), ім. С. Людкевича (2004), Національної премії України ім. Т. Шевченка (2005).

Народився 8 квітня 1953 р. у с. Нивра на Тернопільщині. З 1970 р. навчався в Хмельницькому музичному училищі, але вже через два роки вступив до Львівської державної консерваторії ім.  М. Лисенка у клас Володимира Флиса. В 1983-1985 рр. навчається в аспірантурі Московської консерваторії ім. П. Чайковського у класі Тихона Хрєн­нікова. У 1978 р. вступає до Спілки композиторів України (був на той час наймолодшим членом цієї творчої організації). Свою творчу кар’єру починає в Рівному, з 1978 р. працює у Львівській державній консерваторії (нині Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка). Тепер на посаді проректора з наукової роботи. Крім того, заступник голови правління, з 2006 р. голова правління Львівської організації Національної спілки композиторів України.

У 80-х рр. захоплюється естрадою. Такі пісні, як “Скажи мені”, “Танго нежданої любові”, “Калино, калино”, “Очі коханої”, “Історія” та інші у виконанні зірок української естради Оксани Білозір, Івана Поповича, Віктора Морозова, ансамблів “Ватра”, “Кобза”, “Жайвір” здобули велику популярність.

На початку 90-х рр. В. Камінський звертається до театральної музики. Вистава Львівського національного академічного драматич­ного театру ім. М. Заньковецької “Маруся Чурай” за романом Ліни Костенко в постановці Федора Стригуна на ціле десятиліття стала візитною карткою театру, підхопивши естафету від “Марії Занько­вецької”. Музика В. Камінського в цій виставі – це не просто супровід, це важлива й органічна складова драматичної цільності, ще один “головний герой” п’єси. За “Марусею Чурай” була музика до вистав “Павло Полуботок”, “Народний Малахій”, “Згадайте, братія моя”, трилогії “Мазепа”...

Та поруч із прикладною музикою наприкінці 80-х рр. композитор шукає свій шлях в серйозних жанрах. На вірші Т. Шевченка пише хори “Ой, чого ти почорніло”, “Не так тії вороги” та кантату “Іван Підкова”. Шевченкові образи – наче відправна точка того особливого виміру духовності, через який пізніше в кантаті-симфонії “Україна. Хресна дорога” Віктор Камінський зуміє розкрити глибину поезії одного із найвишуканіших поетів української літератури – Ігоря Калинця, єство проповідей митрополита Андрея Шептицького (поетична обробка Ірини Калинець) в ораторії “Іду. Накликую. Взиваю” та, врешті, підійти до найскладнішого в композиторській творчості, що вимагає самопосвяти й найбільшої внутрішньої концентрації, – до літургійної музики. У цьому руслі написаний Акафіст до Пресвятої Богородиці, Псалом Давида і Літургія. Духовна музика В. Камінського з успіхом звучала й за кордоном. До 150-річного ювілею І. Франка була написана кантата “Благодатна пора настає”.

Паралельно із вдумливим озвученням Слова Віктор Камінський багато працює в інструментальній сфері, яка дозволяє більше експериментувати, шукати, виявляти себе. Ці тенденції цікаво розкрились у Фортепіанному концерті, Концерті для чотирьох солістів, органа, клавесина та камерного оркестру, Концерті для скрипки з оркестром № 2 “Різдвяному”.

Любов Кияновська,

доктор мистецтвознавства, професор

Література

Камінський В. Електронна та комп’ютерна музика: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. із спец. муз. мистец. – Л.: Сполом, 2001. – 211 с.

* * *

Камінський В. Духовність або бездуховність – це не категорії “пісні” чи “Літургії”, а позиція автора / Розмову вела Д. Янович // Львів. газ. – 2005. – 8 лют.

Камінський В. Символи Віктора Камінського / Розмову з компо­зитором вела Л. Олендій // Молода Галичина. – 2004. – 29 січ. – С. 12.

Камінський В. “Традиція, що спонукає до руху вперед...” / Розмо­ву вела Л. Мельник // Львів. газ. – 2003. – 8 квіт.

***

Камінський Віктор Євстахійович //Мистецтво України: Біогр. довід. – К., 1997. – С. 284.

Муха А. Камінський Віктор Євстахійович // Муха А. Композитори України та української діаспори: Довідник. – К., 2004. – С. 124-125.

***

Кияновська Л. Українська музична культура / Вищ. держ. муз. ін­т. – Т.: Астон, 2000. – 184 с. – Із змісту: [Про В. Камінського]. – С. 122, 123.

Козаренко О. Феномен української національної музичної мови / НТШ у Львові. – Л., 2000. – 284 с. – Із змісту: [Про В. Камінського]. – С. 234.

Мазепа Л., Мазепа Т. Шлях до музичної академії у Львові. В 2 т. Т. 2 Від консерваторії до Академії (1939-2003). – Л.: Сполом, 2003. – 200с. – Із змісту: [Згадка про В. Камінського]. – С. 161, 162, 164, 189.

Мельник Л. Віктор Камінський: Заперечуючи заперечене // Молода Галичина. – 1996. – 8 лют.

Міщенко М. Червона Калина на білому роялі // Молода Галичина. – 1993. – 17 квіт.

Молчанова Т. Сходження // Дзвін. – 2002. – № 7. – С. 116-118.

Строй І. Здолавши півжиття земного: Зоряний час Віктора Камін­ського // Поступ. – 2003. – 17-18 трав. – С. 9.

18 травня

Мистецький літописець Львова

До 130-річчя від дня народження

Юзефи Кратохвилі-Відимської

(1878-1965)

Кратохвиля-Відимська Юзефа – відомий український маляр, графік, член Спілки художників України. Народилася 18 травня 1878 р. у Львові в сім’ї службовця залізниці. Батько, закоханий у мистецтво, комплектував бібліотеку із мистецької літератури, з-поміж яких було багато ілюстрованих німецьких, французьких, російських журналів та старовинних гравюр, які привозив із поїздок за кордон. Загалом атмосфера, в якій виростала Юзефа, була досить сприятлива для виховання її артистичних смаків. Хист до малювання виявила ще в дитячі роки. 1890 р. батька переводять у гірську частину Австрії – Карітію, а 1892 р. сім’я переїжджає до Відня.

1900 р. вперше Ю. Кратохвиля-Відимська експонує на виставці у Відні свої твори: натюрморти “Півники” і “Хризантеми”. У 1913 р. вступає до Віденської вищої художньої школи, якою на той час керу­вали професори Бауер, Геллер, Стрехблов. Невдовзі через поганий стан здоров’я та домашні обставини перериває навчання і виїжджає до Далмації. 1919 р. повертається до Львова і вступає до Спілки худож­ниць, де виставляє свої твори на виставках, водночас продовжуючи навчання. 1921 р. навчається на курсі малярства при Львівській ху­дожньо-промисловій школі. Вчитель – М. Сихульський. 1924 р. експо­нує твори на виставці у Варшаві. Регулярно бере участь у виставках “Товариства заохочування красних мистецтв”. З 1926 р. – кореспон­дент Паризької асоціації поширення художніх зв’язків. Згодом, у 1932 р. за заслуги у цій ділянці нагороджена французьким орденом “Академічні пальми” і званням офіцера академії.

З 1928 р. художниця навчається на курсах графічних технік при Музеї художнього промислу, оволодівши всіма графічними техніками. Вчитель Л. Тирович.

1930 р. відбулася перша персональна виставка у Львові “Жінка і квіти”. Із 1934 р. Кратохвиля-Відимська – член правління новостворе­ної Спілки львівських графіків, згодом – заступник голови. У 1934-1936 рр. виконала серію “Старі львівські крами” у техніці підфарбова­ного аквареллю офорта і м’якого лаку, а у 1938 р. на паризькій виставці за неї нагороджена бронзовою медаллю. 1944-1945 рр. працювала художником у Львівському державному історичному музеї. Виставкова активність художниці була надзвичайно висока. 1955 р. відбулася виставка, присвячена 25-річчю творчої діяльності на ниві образотворчого мистецтва. 1963 р. – остання прижиттєва виставка з нагоди 85­ліття Кратохвилі-Відимської. Проте реєстр персональних та групових виставок охоплює понад 120 позицій. Основні твори: “Далматинські селянки” (1910), “Натюрморт зі скрипкою” (1931), “Жінка з гітарою” (1933), “Старі львівські крами” (1934-1936), “Музиканти з Ворохти” (1937), “Старий Львів” (1940), “Дружки” (1947), “Львівський пейзаж” (1964), “Зима у Львові” (1965). Успішно працювала в різних жанрах: пейзаж, портрет, натюрморт та різних графічних техніках: дереворит, лінорит, акватинта, офорт, м’який лак, суха голка, монотипія. Віддавала перевагу міському жанрові.

Померла 19 грудня 1965 р. у Львові.

Творчість Ю. Кратохвилі-Відимської – своєрідна енциклопедія середньовічного Львова та зламу ХІХ-середини ХХ ст. Надзвичайна колористичність малярських та графічних полотен, бездоганне воло­діння технікою, твори сповнені особливого мистецького шарму і посідають гідне місце в історії української культури.

Ярослава Павличко, старший науковий співробітник

Національного музею у Львові,

член Національної спілки письменників України

Література

Кратохвиля-Відимська Юзефа // Енцикл. українознав. – Л., 1994. – Т. 3. – С. 1166.

Кратохвиля-Відимська Юзефа Богуславівна // Мистецтво України: Біогр. довід. – К., 1997. – С. 333.

Кратохвиля-Відимська Юзефа Богуславівна // Митці України: Енциклопед. довід. – К., 1992. – С. 331.

Кратохвиля-Відимська Юзефа Богуславівна // Словник художників України. – К., 1973. – С. 119.

* * *

Kubaszewska H. Kratochwila-Widymska Jósefa // Słownik artystów polskich i obcych w Polsce działających (zmarłych przed 1966 r.): malarze, rzeźbiarze, graficy. – Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk; Łodz, 1993. – T. IV. – S. 258-259.

* * *

Волошин Л. Мистецтво світлого життєствердження // Жовтень. – 1979. – № 2. – С. 152-157.

Неповторний талант: До 125-річчя від дня народж. Ю. Б. Крато­хвилі-Відимської // Знаменні дати: Календар – 2003 / Нац. парлам. б­ка. – К., 2003. – С. 95-99.

Островський Г. Юзефа Богуславівна Кратохвиля-Відимська. – К.: Мистецтво, 1967. – 71 с.: іл.

Ріпко О. Кратохвиля-Відимська Юзефа Богуславівна // Ріпко О. У пошуках страченого минулого: Ретроспектива мистец. культури Льво­ва ХХ ст. – Л., 1996. – С. 257.

15 червня

Яскрава репрезентантка

малярської культури минулого сторіччя

До 110-річчя від дня народження

Ольги Плешкан (1898-1985)



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Івано-франківська обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка календар знаменних І пам’ятних дат

    Документ
    „Календар знаменних і пам’ятних дат Івано-Франківської області на 2012 р.” щорічно видається обласною універсальною науковою бібліотекою ім. І. Франка.
  2. Усе, що відбувається з нами, залишає той або інший слід у нашому житті. Усе на світі бере участь у створенні нас такими, які ми є

    Документ
    «Календар знаменних та пам’ятних дат на 2012 рік» – покажчик, що містить хронологічний перелік дат, які відзначаються світовою спільнотою, перелік найбільш важливих православних та народних свят, а також тих, що відзначаються в Україні
  3. Донецька обласна державна адміністрація Відділ у справах національностей управління культури та туризму Український культурологічний центр Донецьке обласне відділення Товариства зв'язків з українцями за межами України

    Документ
    Закордонне українство і Донеччина: вчора, сьогодні, завтра: матеріали науково-практичної конференції. – Донецьк: Донецьке обласне відділення Товариства "Україна-Світ", Український культурологічний центр, 2008.
  4. Хроніки Львова (1946 2006)

    Документ
    Львов времен сталинского режима - любимый период галицких авторов и комментаторов. Собственно, для наших авторов и существуют только два периода - сталинский и независимый.
  5. Харківської державної академії культури Віват, Академіє! Дайджест Випуск 4 (2006-2008) Харків хдак 2009

    Документ
    Вип. 4. (2006–2008) / М-во культури і туризму України, Харк. держ. акад. культури, Бібліотека ; [уклад.: С. В. Євсеєнко, О. М. Левченко ; під ред. С. В.

Другие похожие документы..