Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Анкета'
1. Назва організації ( зазначте повну назву відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію. Будь ласка, вкажіть назву Вашої організації українською м...полностью>>
'Решение'
Решение задач по улучшению медицинского обслуживания на­селения невозможно без анализа статистических данных о работе лечебно-профилактических учрежд...полностью>>
'Документ'
This work presents the results of maintenance tests of train carriages with anticorrosive covers. There is also an evaluation of maintenance factors i...полностью>>
'Публичный отчет'
3.Утверждение годового баланса, счета прибылей и убытков, о выплате дивидендов, вознаграждений членам Совета директоров и ревизионной комиссии, распр...полностью>>

Хавронюк Микола Іванович удк 343 (4: 447) Кримінальне закон (1)

Главная > Закон
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1.3. Конституції держав континентальної Європи

як джерела їх кримінального законодавства

1.3.1. Не можна переходити до аналізу власне кримінальних законів держав континентальної Європи, не зупинившись перед тим на базових кримінально-правових положеннях, що містяться в основних законах цих держав, які ми аналізуємо за кількома літературними джерелами [361; 362; 363; 364; 365; 366]. Про значення конституцій держав континентальної Європи як джерел кримінального права можна судити хоча б на прикладі Конституції Італії (1947). Вона є однією із найдемократичніших конституцій західних держав. Суперечні ж їй положення чинного КК Італії, прийнятого ще у 1930 р., дотепер не усунуті. Тому для розвитку законодавства особливого значення набуває діяльність Конституційного суду країни [754, с. 507].

Починаючи аналіз зазначених положень, ми були упевнені, що знайдемо їх певну кількість. Але аж ніяк не очікували, що цих положень буде настільки багато, що їх доведеться навіть класифікувати. До цих пір у практиці кримінально-правових досліджень такий аналіз робився лише щодо деяких положень конституцій Франції і ФРН [467, с. 19–20; 478, с. 66–67], конституцій нових європейських держав (Естонії, Латвії, Литви, Білорусі, Македонії, Молдови, Словенії, Хорватії, Словаччини, України і Чехії) у контексті гарантій недоторканності особи [523, с. 29–31], конституцій окремих європейських держав у контексті екстрадиції [682, с. 93–94], а також нами щодо усіх європейських конституцій [801; 810; 812; 826].

Користуючись першістю, пропонуємо усі конституційні норми кримінально-правового характеру за їх змістом поділити на такі, що стосуються: 1) принципів кримінального права; 2) інших загальних положень кримінального права; 3) покарання та інших кримінально-правових заходів; 4) криміналізації тих чи інших діянь; 5) амністії, помилування та припинення кримінального переслідування; 6) імунітету та інших особливостей кримінальної відповідальності вищих посадових осіб держави.

Деякі положення, подібні до тих, що містяться в конституціях європейських держав, є і в Конституції України. Треба зазначити, що їх вельми багато (див. статті 25, 27, 28, 29, 41, 43, 52, 56, 57, 58, 60, 61, 62, 63, 76, 80, п. 22 ч. 1 ст. 92, статті 105, 111, 126 та інші). Проте, це зовсім не означає, що Конституція України є вершиною досконалості і що її текст не може бути поліпшений за рахунок запозичення окремих положень конституцій інших держав. З іншого боку, й іншими державами можуть бути запозичені окремі положення Конституції України. Наприклад, положення статей 52 і 63 про те, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом і що особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

1.3.2. Почнемо з питання про принципи та інші загальні положення кримінального права. Як показав проведений нами аналіз, у тій чи іншій мірі про кримінально-правові принципи згадується в конституціях усіх європейських держав, крім хіба що Союзної конституції Швейцарії (1999). При цьому слід підкреслити, що загалом поняття "принцип" у європейських довідниках визначається як основоположна правда, загальне правило, стандарт, доктрина, визначені наперед політика чи спосіб дій тощо [640, с. 15], тобто як щось таке, відступати від чого не можна.

Зазвичай у конституціях визначені такі загальні принципи кримінального права: законності; особистого характеру кримінальної відповідальності; адекватності покарання; гуманності; індивідуалізації покарання, – а також такі три принципи дії кримінального закону: ультраактивності і ретроактивності та принцип ne bis in idem ("одне діяння двічі не карається").

Найчастіше в названих конституціях йдеться про принципи законності, ультраактивності і ретроактивності кримінального закону. При цьому часто має місце поєднання (злиття) перших двох названих принципів в одному. Найбільш яскраво це проявилось у Конституції Словенії (1990) – згідно зі ст. 28 "Принцип законності в кримінальному праві" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за діяння, яке в момент його вчинення не визнавалося законом злочином і за яке законом не передбачалося покарання; факт вчинення кримінально караного діяння, передбаченого законом, встановлюється і вирок виноситься відповідно до закону, що діяв на момент вчинення злочину, за винятком випадків, коли новий закон припускає більш м'яке покарання.

Як правило, формулювання вказаних трьох принципів в усіх європейських конституціях однакове і нагадує те, що міститься в ч. 3 ст. 3, ч. 2 ст. 4 та в ст. 5 КК України, хоча зазвичай без деталізації. Це стосується зокрема конституцій: Болгарії (1991), Естонії (1992), Ісландії (1944), Кіпру (1960), Мальти (1964), Росії (1993), Румунії (1991), Туреччини (1982), Хорватії (1990), Словаччини (1992), а також Хартії основних прав і свобод Чехії (1991).

Але в конституціях окремих держав існують й особливості. Наприклад, Конституція Польщі (1997) дозволяє притягнути до кримінальної відповідальності тільки того, хто вчинив діяння, заборонене під погрозою покарання законом, що діє під час вчинення діяння, але цей принцип не перешкоджає покаранню за діяння, яке під час його вчинення становило злочин за міжнародним правом. Аналогічна згадка міститься у Конституції Португалії (1976). Деякі інші особливості визначення принципів законності, ультраактивності і ретроактивності кримінального закону існують у конституціях Албанії (1998), Андорри (1993) Швеції (1974), Греції (1975), Молдови (1994), Італії (1947), Нідерландів (1983).

Окремі конституції визначають лише, що кримінальні закони не можуть мати зворотної сили, тобто визнають тільки принцип ультраактивності закону, нехтуючи принципом ретроактивності. Це стосується конституцій: Македонії (1991), Монако (1962), Норвегії (1814), Угорщини (1949), Основного Закону Фінляндії (1999), Основного Закону ФРН (1949), французької Декларації прав людини і громадянина (1789) і Декларації прав громадян і основних принципів державного устрою Сан-Марино (1974).

В окремих конституціях визначено тільки принцип законності. Йдеться про конституції: Бельгії (1994), Іспанії (1978), Литви (1992), Ліхтенштейну (1921), Люксембургу (1868).

У конституціях Литви, Македонії, Португалії, Росії, Словенії та в Основному Законі ФРН визначено відомий кримінально-правовий принцип ne bis in idem, відповідно до якого ніхто не може бути повторно засуджений за той самий злочин. Проте, як виявляється, з цього, здавалося б, вельми жорсткого принципу, деякі держави роблять винятки. Такими винятками визнаються випадки, коли: справа підлягає перегляду за рішенням вищестоящого суду (конституції Албанії, Мальти, Хорватії, Словаччини); наслідком злочинного діяння стала смерть – отже враховані випадки, коли смерть стала віддаленим наслідком діяння, за яке особа вже раніше була покарана (Конституція Кіпру).

Конституціями Італії і Туреччини встановлено принцип особистого характеру кримінальної відповідальності, Конституцією Кіпру – принцип адекватності покарання, Конституцією Португалії – принцип індивідуалізації покарання, конституціями Монако, Італії та Декларацією прав громадян і основних принципів державного устрою Сан-Марино – принцип гуманності. Із положень Конституції ФРН про те, що людська гідність недоторканна, дискримінація заборонена, законодавство зв'язано конституційним ладом, а виконавча влада і правосуддя – законом і правом, – німецькі вчені виводять схожий з принципом гуманності принцип зв’язаності кримінального права положеннями про основні права людини [253, с. 76–77].

Серед конституційних приписів про інші, крім принципів, загальні положення кримінального права, варто виділити такі, що стосуються:

1) юрисдикції щодо видання кримінальних законів. Наприклад, Конституція Австрії (1920) і Основний Закон ФРН надають таке право Землям, а Конституція Португалії надає Асамблеї Республіки право передавати Урядові свої законодавчі повноваження, у т.ч. у сфері визначення злочинів і покарань;

2) особливостей прийняття кримінальних законів. Згідно з конституціями Албанії, Румунії та Молдови кримінальні закони можуть прийматися тільки кваліфікованою більшістю голосів усіх членів парламенту. Якби подібний порядок було запроваджено в Україні, то, на наше переконання, КК України можна було б зробити більш досконалим;

3) видачі (екстрадиції). У конституціях Болгарії і Туреччини встановлене правило, згідно з яким громадяни цих держав не можуть бути виданими іншій державі за жодних умов. Конституції деяких інших держав (Албанії, Італії, Македонії, Молдови, Нідерландів, Польщі, Румунії, Словенії, Хорватії) обмежуються положеннями про те, що їхні громадяни не можуть, а іноземці за певних умов можуть бути видані.

У конституціях деяких інших держав питання видачі регламентуються ще більш детально. Так, відповідно до Конституції Іспанії, видача злочинців допускається, але особи, які вчинили політичні злочини, підлягають видачі тільки на виконання договору або закону за принципом взаємності; терористичні акти не належать до політичних злочинів. Згідно з Конституцією Мальти екстрадиція дозволена тільки на виконання згоди, створеної міжнародним договором, і відповідно до закону. Жодна особа не повинна бути видана за злочин політичного характеру. У Конституції, в контексті зобов’язань Мальти як члена ЄС, згадується і про дію Закону про екстрадицію (1978). Згідно з Конституцією Португалії видача португальських громадян допускається тільки за рішенням суду на умовах взаємності з боку відповідної держави, закріплених міжнародним договором, у випадках тероризму і злочинів, організованих на міжнародному рівні, якщо держава, що вимагає видачі, гарантує проведення належного і справедливого процесу. Конституціями Португалії, Росії і Швейцарії чітко визначені усі випадки, коли видача не допускається;

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте

Загалом аналіз кримінальних кодексів постсоціалістичних держав з точки зору схожості та відмінності структури їх Загальної частини демонструє, що спеціальні розділи (глави), присвячені: 1) видам покарання і призначенню покарання – є в усіх цих кодексах, а звільненню від покарання, примусовим заходам медичного характеру, особливостям кримінальної відповідальності неповнолітніх, дії кримінального закону, обставинам, що виключають злочинність діяння – майже в усіх; 2) завданням кодексу; співучасті; звільненню від кримінальної відповідальності; множинності злочинів; судимості, – є у багатьох з цих кодексів; 3) поняттю злочину; незакінченому злочину; суб’єкту злочину; вині, – є лише в деяких з них; 4) строкам давності; загальним положенням про кримінальну відповідальність; заходам безпеки; роз’ясненню термінів кримінального закону; кваліфікації злочинів; помилуванню і амністії; ставленню кодексу до інших законів, – зустрічаються дуже рідко.

Серед усіх кримінальних кодексів держав Західної Європи Загальна частина найбільш гарно структурована у КК Сан-Марино і КК Іспанії. Так, КК Сан-Марино включає такі розділи: І – "Кримінальний закон"; ІІ – "Особа, винна у вчиненні злочину"; ІІІ – "Злочин"; IV – "Співучасть великої кількості осіб"; V – "Покарання і заходи безпеки"; VI – "Цивільні зобов’язання та інші дії, що випливають із злочину"; VII – "Тлумачення юридичних термінів". Розділи ІІ, ІІІ і V поділені на кілька логічних глав. Схожою є структура Загальної частини КК Іспанії.

З приводу КК ФРН А.Е. Жалінський зазначає, що особливості побудови його Загальної частини полягають у тому, що: а) багато приписів, особливо дефінітивного характеру, у ньому відсутні (немає визначення завдань, переліку принципів, визначень вини, умислу і необережності); б) відсутні деякі інститути, які заповнюються доктриною (групові злочини, рецидив); в) є норми про визначення понять; г) істотно відрізняється розділ "Правові наслідки діяння" від російського розділу "Покарання"; д) інакшою є послідовність норм [253, с. 67–68].

Зазначене стосується кримінальних кодексів й інших держав Західної Європи: структура їх Загальної частини, як правило, також відрізняється від звичної для пострадянських країн. У цих кодексах спеціальні розділи (глави), присвячені: 1) дії кримінального закону, видам покарань, призначенню покарання, звільненню від покарання, строкам давності, стадіям вчинення злочину, співучасті у злочині, обставинам, що виключають відповідальність, – як правило, присутні; 2) заходам безпеки, роз’ясненню термінів кримінального закону, застосуванню примусових заходів медичного характеру, особливостям кримінальної відповідальності неповнолітніх, – є у багатьох з них; 3) ставленню кодексу до інших законів, справам приватного обвинувачення, кримінально-правовій реституції, кримінальній відповідальності юридичних осіб, – є у деяких з цих кодексів; 4) суб’єкту злочину, вині, множинності злочинів, судимості, – як правило, відсутні; 5) загальним положенням про завдання кримінального закону і про підстави кримінальної відповідальності, – відсутні. Утім, у деяких з них є розділи (глави), присвячені правилам кваліфікації злочинних діянь, примиренню тощо. У кримінальних кодексах деяких держав в окремі частини виділені положення про кримінальні проступки (Італія, Іспанія, Голландія, Норвегія) та про відповідальність військовослужбовців за військові злочини (Польща, Норвегія).

2.2. Дія кримінального закону. Екстрадиція

2.2.1. У сучасній Україні питання дії кримінального закону були предметом наукового інтересу Ю.А. Пономаренка [613; 614]. П.П. Сердюк у своїй статті поставив цікаве питання про те, коли саме має місце поширення інформації через комп’ютерну мережу і вчинюються відповідні комп’ютерні злочини через Інтернет, а також спробував визначити варіанти його вирішення [691]. Українські вчені вказали на той факт, що практика застосування видачі йде шляхом прийняття національних законів (наприклад, в Австрії, Швеції), якими деталізується як матеріально-правова основа видачі, так і процесуальний її бік, і що такий закон бажано прийняти і в Україні [455; 682]. На жаль, обґрунтованого висновку з цього питання немає у дисертації М.П. Свистуленко. Хоча він мав би бути з огляду на певні міркування дисертантки. Ці міркування стосуються того, що, по-перше, інститут екстрадиції є комплексним міжгалузевим інститутом (а тому усі нормативні положення щодо екстрадиції не можуть бути відображені лише в КК або лише в КПК України, або лише у відповідних міжнародних договорах України), по-друге, такі закони існують у багатьох інших державах і такий закон діяв у царській Росії, по-третє, в Україні "на сьогодні порядок надання (звернення за наданням) правової допомоги у кримінальних справах у формі екстрадиції регулюється підзаконними нормативними актами" [682, с. 22, 43–44, 49–53, 64, 85, 200].

Змістовною є праця О.І. Бойцова, який, крім того, що комплексно дослідив усі питання видачі злочинців, проаналізував і те, як ці питання регулюються у міжнародному праві та в законодавстві окремих держав. Він вказав на те, що спеціальні екстрадиційні закони прийняті в Австрії, Бельгії, Болгарії, Голландії, Італії, Люксембурзі, Норвегії, Швеції, Фінляндії, Франції, а в деяких державах (ФРН, Швейцарія тощо) питання екстрадиції вирішуються в законах про міжнародну допомогу у кримінальних справах, і що певним правилом стало укладення з цих питань багатосторонніх угод загальнорегіонального рівня, як-от Європейська конвенція про видачу [117, с. 36–38, 47–112].

Російські вчені проаналізували дію кримінальних законів держав СНД за колом осіб [638, с. 54–56; 611] та у просторі (враховуючи при цьому принципи: територіальний, екстериторіальний, громадянства, заступництва, реальний і універсальний) [282]. Особливості дії зазначених вище принципів у міжнародному кримінальному праві визначені О.Г. Кибальником [311, с. 135–150]. У роботі О.М. Медведєва увага приділена переважно питанню дії в часі кримінального закону РФ [495]. А.Е. Жалінський зазначив, що дія кримінального закону у просторі визначає стан суверенітету кожної країни і виділив, виходячи із тенденцій глобалізації: а) охорону власного суверенітету, коли держава намагається обмежити поширення сторонньої влади на свою територію та своїх громадян (включаючи осіб без громадянства, що проживають на її території); б) самообмеження компетенції, тобто відмову від поширення власного кримінального закону за колишні (традиційні) межі дії; в) можливе зіткнення суверенітетів, коли ряд систем поширює свою дію на одні й ті самі діяння [253, с. 108]. Достатньо повно питання дії кримінального закону Франції та ФРН проаналізували Н.Є. Крилова і А.В. Серебреникова [754, с. 263–269, 380–383]. Ці питання розглядаються також у численних працях, присвячених боротьбі з міжнародними злочинами та злочинами міжнародного характеру.

2.2.2. Щодо дії кримінального закону в часі. Відповідно до ст. 4 КК України:

1) кримінальний закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування;

2) злочинність і караність діяння визначаються кримінальним законом, який діяв на час вчинення цього діяння (принцип ультраактивності закону);

3) часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Аналогічні положення містяться у кримінальних кодексах практично усіх пострадянських держав. Принцип ультраактивності закону передбачено Загальною декларацією прав людини (1948) та Міжнародним пактом про громадянські й політичні права (1966) [520] і є загальновизнаним принципом кримінального права.

Але деякі положення щодо дії кримінального закону у часі у тих чи інших країнах мають певні особливості. Наприклад, у КК Литви зазначено, що часом вчинення злочинного діяння є час дії (бездіяльності) або час настання наслідків, передбачених кримінальним законом, якщо особа бажала, щоб наслідки настали в інший час. Таке положення, якби воно було прямо визначене у КК України, дозволило б уникнути багатьох непорозумінь, які можуть бути пов’язані з недосконалістю формулювання частини 3 ст. 4 КК України, на які нами зверталась увага [545, с. 20].

У ст. 5 КК України визначено принцип ретроактивності, згідно з яким кримінальний закон, що:

1) скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у т.ч. на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість;

2) встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі;

3) частково пом’якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом’якшує відповідальність.

Аналогічні положення містяться і в кримінальних кодексах більшості інших країн з деякими особливостями. Наприклад, у кримінальних кодексах Росії, Білорусі, Латвії, Литви, Естонії, крім вказівки на скасування злочинності діяння або пом’якшення покарання, йдеться і про іншим чином поліпшення юридичного становища особи, яка вчинила злочин. Але відповідний закон, згідно з КК Латвії, може не мати зворотної дії, якщо це прямо визначено самим законом. У КК Білорусі більш чітко визначено правило дії проміжного закону.

У КК Польщі ретельно визначаються усі можливі нюанси зворотної дії кримінального закону. Так, якщо за новим законом за діяння, щодо якого винесено вирок: а) передбачене покарання, верхня межа якого нижче покарання, призначеного за вироком, то строк покарання знижується до верхньої межі покарання, передбаченого за таке діяння у новому законі; б) не передбачене покарання у виді позбавлення волі, то це покарання замінюється штрафом чи обмеженням волі; в) не передбачене покарання, то судимість вважається погашеною в силу закону. Визначення таких правил не було б зайвим і в КК України.

2.2.3. Починаючи дослідження питання про дію кримінального закону у просторі, спочатку проаналізуємо дію кримінального закону щодо злочинів, вчинених на території країни. Відповідно до ст. 6 КК України:

1) особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом (принцип територіальності);

2) злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України;

3) злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України [у частинах 2 і 3 ст. 6 містяться певні уточнення щодо принципу територіальності];

4) питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обо­в’язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом (принцип екстериторіальності). Зазначені два принципи практично однаково відтворюються у кримінальних кодексах усіх європейських держав.

При цьому, на відміну від КК України, прямо визнаються вчиненими на території відповідних держав злочинні діяння, вчинені:

- у межах територіальних вод або повітряного простору даної держави (кримінальні кодекси Росії, Молдови, Албанії); на континентальному шельфі і у виключній економічній зоні (КК Росії); на спорудах, розміщених на континентальному шельфу, які використовуються для розвідки, використання чи зберігання морських природних родовищ, і пов’язаному з ними комплексу для транспортування нафтових ресурсів, у зоні безпеки навколо цих споруд і комплексів (КК Норвегії);

- на судні, приписаному до порту даної держави, що знаходиться у відкритому водному або повітряному просторі поза її межами, якщо міжнародною угодою не визначене інше (кримінальні кодекси Росії, Латвії, Польщі, Італії, Сан-Марино, Норвегії); на судні даної держави, де б воно не перебувало (кримінальні кодекси Австрії, ФРН, Естонії, Албанії, Фінляндії), а також проти зареєстрованого в цій державі судна (КК Естонії); на морському чи повітряному судні, яке перебувало на території іноземної держави або над нею, якщо злочин вчинено власником судна, членом команди чи іншою особою, яка перебуває на судні (кримінальні кодекси Норвегії, Фінляндії);

- на військовому кораблі або військовому повітряному судні незалежно від місця їх перебування (кримінальні кодекси Росії, Молдови, Албанії);

- у резиденції дипломатичних і консульських місій даної держави (КК Албанії).

Стосовно дії кримінального закону щодо злочинів, вчинених громадянами даної країни за її межами зазначимо таке. Згідно зі ст. 7 КК України:

1) громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом (принцип громадянства, тобто відповідальності за кримінальним законом держави громадянства чи постійного проживання незалежно від місця вчинення злочину, має значення для застосування КК України у випадках вчинення злочинів за межами України, коли на момент виявлення злочину чи встановлення винного останній знаходився на території України або був виданий їй), – якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (універсальний принцип випливає із необхідності здійснення боротьби з міжнародними злочинами та злочинами міжнародного характеру і передбачає існування у кримінальних законах усіх держав положення про те, що особа, незалежно від громадянства та місця вчинення злочину, притягується до відповідальності за відповідним законом, якщо це передбачено міжнародним договором);

2) якщо громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини. Положення ч. 2 ст. 7 КК України відтворює правовий принцип ne bіs іn іdem (одна дія двічі не карається), який випливає із Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966) [520].



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Хавронюк Микола Іванович удк 343 (4: 447) кримінальне закон (2)

    Закон
    Науковий консультант академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор БАУЛІН Юрій Васильович, Інститут вивчення проблем злочинності АПрН України,
  2. Міністерство освіти І науки україни київський національний університет імені тараса шевченка кафедра кримінального права та кримінології

    Документ
    2.1.3 Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, вчинене із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень .…….
  3. Й суд миколаївської області управління юстиції в миколаївській області визначальні тенденції генезису державності І права збірник наукових праць миколаїв 2007

    Документ
    У збірнику наукових праць репрезентуються матеріали доповідей, які були представлені під час проведення пленарних і секційних засідань міжнародної науково-практичної конференції „Треті Прибузькі юридичні читання”, що відбувалася 23-24
  4. Таможенное законодательство украины в начале ХХІ столетия

    Закон
    Экономические преобразования, происходящие во всем мире, в том числе и в Украине, процессы глобализации, интеграции, расширение и углубление внешнеэкономических связей не оставляют шансов для нашего государства искать и устанавливать
  5. «european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

    Документ
    Терентьєв В.І. канд. юр. наук, доцент (голова); Козаченко О.В. канд. юр. наук, доцент (заступник голови); Достдар Р.М. канд. юр. наук, доцент МНЦ ОНЮА; Ємельянова Л.

Другие похожие документы..