Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Программа'
Современный уровень требований, предъявляемых к специалистам по экономике, финансам и управлению требует постоянного ознакомления с математическими м...полностью>>
'Реферат'
Сущность изобретения (полезной модели) излагается в свободной форме с указанием всех существенных признаков изобретения, нашедших отражение в независ...полностью>>
'Документ'
В работе предложена технология прессования радиоактивных твердых отходов низкой активности, являющаяся одним из путей решения важной экологический за...полностью>>
'План-конспект'
Цели урока: а) углубить и закрепить знания учащихся по теме «Соединенное королевство Великобритании и Северной Ирландии»; увеличить словарный запас у...полностью>>

Політична культура особистості

Главная > Реферат
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Міністерство освіти України

ВНЗ ВМУРоЛ Україна

Реферат з дисципліни: Політологія

На тему:
ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ОСОБИСТОСТІ

Кафедра: Комп’ютерні технології

Група: ПА21

Студент: Докукін Є.В.

2003

ЗМІСТ

Аркуш

Вступ 3

1 Сутність та структура політичної культури 4

2 Історичні типи політичної культури та її

основні функції 6

3 Реалії політичної культури в Україні 10

Висновок 12

Перелік літератури 12

Вступ

Однією з характерних ознак сучасного історичного розвитку України є політизація всіх сторін життя нашого суспільства. Докорінні зміни в соціально-політичному розвитку нашої держави пов'язані з ра­дикальною економічною реформою, демократизацією, формуванням громадянського суспільства і правової держави.

Усі ці процеси надзвичай­но актуалізують потребу в політичних знаннях, підносячи їх на рівень національно-державних інтересів. За цих умов постають жорсткі вимоги до ролі й місця в суспільстві політичної науки, до по­ширення політичних знань серед широких верств населення, і до політичної культури населення в загалі.

З метою оволодіння системою наукових знань про політичне життя та суспільно-політичні процеси в структурі гуманітарної освіти існує відповідна дисципліна — політологія, найважливішою функцією якої є формуван­ня політичної культури суспільства.

Якісно нові завдання нашого суспільно-політичного розвитку по­требують відмови від упередженого в недалекому минулому ставлення до політології як науки. За умов адміністративно-командної системи ін­телектуальний потенціал науки про політику відкидався та ігнорувався. Це породжувало відчуженість широких народних мас від участі в полі­тичному житті, обмежуючи їхню політичну свідомість та прирікаючи на політичну пасивність. Ось чому формування демок­ратичного суспільства неможливе без оновлення політичної свідомості суспільства, без вивчення системи наукових знань про політику.

1 Сутність та структура політичної культури

Людське суспільство протягом усієї своєї багатовікової історії пізнає й освоює навколишній світ, використовуючи набуті знання, досвід, способи мислення та праці, створює інституціональні структури для свого дальшого розвитку. А рівень цього розвитку фіксується в понятті «культура».

Політична культура, яка виявляється в діяльності класів, на­цій, соціальних верств і груп у політичній сфері суспільства, є важливою складовою загальної культури людства. Оскільки зміст, характер і спрямованість людської діяльності завжди залежать від конкретно-історичних, економічних, соціальних та ду­ховних інтересів і відносин, ці види діяльності багато в чому ви­значають процес формування того чи іншого типу політичної культури і впливають на нього.

За змістом політична культура — це специфічний, історично і класово зумовлений продукт життєдіяльності людей, їхньої полі­тичної творчості, що виражає процес освоєння класами, націями, іншими соціальними спільностями та індивідами політичних від­носин [1].

Завдяки відтворенню, передаванню з покоління в по­коління та засвоєнню попереднього політичного досвіду полі­тична культура розглядається в суспільстві як засіб діяльності людей у сфері політики для реалізації своїх класових, національ­них та групових інтересів. У загальному розумінні політична культура — це культура політичного мислення й політичної дія­льності, міра цивілізованості характеру та способів функціону­вання політичних інститутів, організації всього політичного жит­тя в суспільстві.

Політична культура впливає на способи здійснення влади, а її власний розвиток залежить від політичних перетворень. З основних каналів впливу культури на політику треба назвати соціалізацію індивідів, яка дає можливість участі в політичному житті, створення та впровадження системи цінностей, формування еталонів поведінки, тощо. Водночас органічна єдність та взаємодія сфер вияву політики і культури не означає їхньої тотожності. Ці суспільні явища розрізняються за сферами дії та функціонування: суть політики полягає в розвитку й пере­творенні влади, суть культури — в розвитку й перетворенні осо­бистості.

Тому у суспільному житті політична культура є важливим засобом взаємодії особистості й політичної влади. Основне призначення політичної культури полягає не у відчуженні, а в залученні лю­дей до політичної системи і політичної діяльності. Сама діяль­ність людей у суспільстві не обмежується лише сферою матері­ального виробництва, а охоплює і сферу духовного виробництва, і процеси вдосконалення самої людини.

Поняття «політична культура» уперше ввів у науку відомий мислитель епохи Просвітництва І. Г. Гердер, але предметне дослідження й концептуальне осмислення цього поняття розпо­чалося лише в 50-ті рр. XX ст. У західній політології ґрунтовну розробку як самого поняття, так і концепції політичної культури зв'язано з іменами американських політологів Г. Алмонда та С. Верби. Сформульоване ними визначення вважається класич­ним. Політична культура, на їхню думку, є сукупністю індивіду­альних позицій і орієнтацій учасників даної системи, суб'єктивною сферою, що лежить в основі політичних дій і надає їм певного значення.

Сам термін «політична культура» має багато інших тлумачень: система переконань, вірувань та почуттів, які надають порядку і значущості політичному процесу і забезпечують прий­няття основоположних правил, що спрямовують поведінку в по­літичній системі (Л. Пай); система переконань про моделі політичної поведінки та політичні інститути (С. Верба); модель оріє­нтації і поведінки в політиці (В. Розенбаум) тощо.

Отже, у дослідженнях змісту поняття політичної культури можна виділити два основні підходи. Перший – розглядає полі­тичну культуру як сукупність (систему) політичних знань, пере­конань, духовних цінностей, принципів і способів політичної діяльності, політичного досвіду та традицій, а також політичних інститутів. Другий – спеціально наголошує на узагальненій ха­рактеристиці людини, на мірі її політичної розвинутості й актив­ності, умінні застосовувати політичні знання на практиці

В реальному житті політична культура виявляється через діяльність держави, політичних партій, політичних рухів, суспільних орга­нізацій, трудових колективів, окремих громадян, у демократії, конституції, у системі правових норм, у ставленні до них грома­дян держави.

Який же обсяг знань і які саме знання необхідні для політич­ної культури?

Обсяг і зміст знань у будь-якій сфері життя – явище динамічне і на всі випадки не скласти схеми того, що необхідно знати для оволодіння політичною культурою. Але є види знань, без яких політична культура просто неможлива.

Це види знань:

  • існуючих у країні політичних відносин, подій і явищ, що відбуваються в політичному житті суспільства в цілому, в його окремих регіонах;

  • сутності, структури і функцій органів державної влади, по­літичних партій, суспільних організацій (головних), тобто всієї політичної системи, політики, яка проводиться в суспільстві;

  • норм, принципів, ідей, що їх покладено в основу управлін­ня соціальними, економічними, духовними та політичними про­цесами в суспільстві;

  • конституції держави, чинних норм права (законів), право­вого статусу громадянина (сукупність прав, свобод та обов'яз­ків), програмних положень основних політичних партій, що ді­ють у країні;

  • форм і способів участі громадян в управлінні суспільством і державою, у вирішенні численних політичних проблем;

  • зовнішньої політики держави та міжнародних відносин, ро­зуміння тісного взаємозв'язку внутрішньої та зовнішньої політи­ки, проблем безпеки країни.

2 Історичні типи політичної культури
та її основні функції

В сучасному суспільстві поширені і взає­модіють в основному два типи політичної культури: піддансь­ка і активістська

Характерною ознакою підданського типу політичної культури є її здатність бути важливим чинником дійової та швидкої мобі­лізації народних мас на здійснення соціальне необхідних або, як потім може виявитися, надуманих перетворень. Головним вираз­ником перетворень, а потім і головним суддею того, що сталося, стає не людська особистість – безпосередній учасник подій, а історія, яка пізніше дає оцінку зробленому.

За таких обставин привести в рух велику масу людей можна лише за дуже високого рівня дисципліни, порядку й організова­ності у функціонуванні владних структур. А для цього необхідна надзвичайно жорстка, постійно зростаюча централізація управ­ління з максимальним звуженням кола суб'єктів, що приймають політичні рішення.

За цих умов творча ініціатива як політичний чинник зникає із суспільного життя, її заступає дисципліна, сліпе виконання чер­гових указівок і доручень, що неминуче призводить до посилення авторитарних методів політичного керівництва і, кінець-кінцем, до політичного культу. За такої політичної системи політичні культи в суспільстві постійно відтворюються, і це вже практично не залежить від уподобань та рис характеру реальної особи, що очолює державу.

На противагу підданській політичній культурі, в активістській політичній культурі основним суб'єктом політичної дії в суспіль­стві стає людина, а визначальним критерієм оцінки ефективності політичної системи – здатність особистості ініціювати активні політичні дії. Як свідчить історичний досвід, активістська полі­тична культура складніша за своїм змістом, структурою, форма­ми вияву, ніж підданська. На відміну від праці з виконання й реа­лізації чергових указівок та доручень «згори» для кваліфікованої та конструктивної діяльності людини в політиці потрібен інший рівень знань і уявлень про політичний процес.

Визначальною рисою активістської політичної культури є значне поширення уявлень про автономне існування інтересів особистості та інтересів держави. Такий підхід базується на ідеї, що поєднання суспільного й особистого можливе не через само­зречення й абсолютизацію одного та ігнорування іншого, а через формування чіткого уявлення про існуючу ієрархію інтересів, що саме і виводить діяльність суб'єкта на рівень реалізації соціаль­них потреб.

Як свідчить практика суспільного розвитку, зміна типів полі­тичної культури не відбувається миттєво, а потребує певного часу. Існують своєрідні перехідні стани, коли здійснюється руйнування одного типу політичної культури та становлення іншого.

Основ­ними рисами перехідного стану є: багатоманітність політичних орієнтацій без явного домінування хоча б однієї з них, серйозні коливання та зміни політичних уподобань, поширення в суспіль­стві виявів екстремізму з його схильністю до використання край­ніх форм та засобів політичного впливу.

Формування перехідного типу соціальної регуляції поведінки як окремої людини, так і цілих суспільних груп, часто характери­зується проміжним станом соціальних норм, тобто таким стано­вищем, коли «традиційні» норми (звичаї) втрачають свою силу, а «сучасні» лише починають діяти. Така ситуація призводить до того, що багато людей керуватимуться в своїй діяльності як новими, так і застарілими політичними нормами.

Нині політологи все більше уваги приділяють вивченню масо­вого типу політичної культури, тобто політичної культури широ­ких верств населення. Ця культура виявляється в суспільному житті в двох видах — як демократична і як автократична. Демок­ратична політична культура характеризується широким перелі­ком реальних громадянських прав і свобод, дійовим контролем громадян за діяльністю владних структур, визнанням політично­го інакомислення та вільної гри політичних сил. За своїм харак­тером демократична політична культура є культурою громадян­ського суспільства та правової держави.

У демократичній політичній культурі виділяють два види: консервативно-ліберальний і ліберально-демократичний. За кон­сервативно-ліберальної культури визнаються громадянські права і свободи з жорсткими саморегулюючими елементами в усіх сфе­рах життя, у тому числі у сфері політичної культури з мінімумом втручання держави. Ліберально-демократична культура передба­чає соціальні реформи з боку держави, наголос на соціальній спрямованості всіх сфер життя суспільства, у тому числі й полі­тичної культури.

Для автократичної політичної культури характерною рисою є сильна й неконтрольована влада, яка заперечує демократичні права і свободи громадян у суспільстві. Виділяють два види цієї культури: авторитарну і тоталітарну. Авторитарна культура не заохочує окрему людину й різні суспільні верстви до активної участі в політичному житті. З цією метою офіційна політична ідеологія використовується тільки як засіб впливу на пасивну ма­су. Характерною ознакою тоталітарної культури є поширення в суспільстві культу вождів, лідерів, звеличування їхньої ролі та широка пропагандистська діяльність для залучення громадян до політичного життя відповідно до настанов політичних керівників і під їхнім контролем.

Поширено також типологію політичної культури з погляду масштабності охоплення населення цією культурою: уніфікована (загальна), домінуюча, фрагментарна, політична культура еліти, політична культура режиму тощо.

Формування політичної культури, яка б відповідала розвине­ному громадянському суспільству, має супроводжуватися онов­ленням політичної ідеології, звільненням її від догматизму та утопічних уявлень, утвердженням у суспільній свідомості конце­пції правової держави. Для успішного здійснення цього процесу необхідно широко пропагувати в народних масах ідеї свободи й гідності особи, патріотизму, соціальної рівності та справедливос­ті.

У кожному суспільстві поряд із різними типами політичної культури існують політичні субкультури. Субкультура розглядається як сукупність політичних орієнтацій, що значно різняться від тих, які домінують у суспіль­стві. Фактично йдеться про особливості політичних культур окре­мих суспільних груп.

Проте політична культура суспільства не є сумою політичних субкультур. Вона вбирає в себе найбільш стійкі, типові риси, що характеризують політичну свідомість та поведінку основної маси населення. Кожна політична субкультура включає і те загальне, що характеризує домінуючу в суспільстві політичну культуру, і те специфічне, що відрізняє дану субкультуру. Її особливості зу­мовлені відмінностями становища різних суспільних груп, відмінностями че­рез етнічні, расові, релігійні, освітні та інші риси. Так, певні особливості притаманні політичній субкультурі жінок. Дуже специфічною є молодіжна політична субкультура. Дані соціологічних досліджень дають змогу висновувати про наявність суттєвих відмінностей у базових соціальних орієнтаціях молоді та старших поколінь.

Наявність політичних субкультур, що не збігаються, тобто фрагментарність політичної культури суспільства, за певних умов може призвести до небезпечної втрати загальнонаціональних іде­алів та цілей, до надання місцевим інтересам пріоритетного зна­чення проти інтересів загальнодержавних.

Політична культура виконує важливі функції в політичному житті суспільства. У науці під функцією розуміють роль, яку со­ціальний інститут або явище відіграють у житті суспільства.

До функція політичної культури відносяться:

  • Пізнавальна – озброює людей знаннями, необхідними для успішної діяльності у сфері політики, для формування кожною людиною своєї особистої компетентної думки з питань політики й політичного життя.

  • Регулююча – виявляється в пря­мому або опосередкованому впливові на поведінку людей та ор­ганізацій щодо сприйняття ними політичних подій, оцінки існу­ючих політичних систем та їх окремих елементів, політичних діячів.

  • Виховна – виявляється в тому, що політична культура сприяє інтелектуальному розвитку особистості, розширенню йо­го кругозору за рахунок набутих політичних знань.

  • Комунікативна – полягає в тому, що через по­літичні традиції, які домінують у суспільній свідомості та прак­тиці, стереотипи політичної свідомості й поведінки передаються новим поколінням.

  • Інтегративна – полягає в тому, що політична культура стає опорою існуючої політичної системи, сприяє згуртованості всіх верств населення, створюючи таким чином широку соціаль­ну базу системи влади правлячого класу, забезпечуючи підтрим­ку політичної системи більшістю населення.

Реалізацію функцій політичної культури можна стисло визна­чити такою формулою: отримання політичних знань, перетво­рення цих знань у внутрішні переконання громадянина, класу, соціальної групи, перетворення переконань у адекватні їм прак­тичні політичні дії.

Також хотілося б наголосити на важливість фактору освіти у формуванні політичної культури особистості.

Освіта є одним з найвпливовіших серед внутрішніх та зовнішніх факторів формування політичної культури громадян України. Саме від змісту та якості цього фактору залежить рівень ціннісних уявлень громадян про структуру та принципи дії політичної системи, про свої громадянські права та обов’язки, а також вміння користуватися цими знаннями [2].

В даному контексті “освіта” вживається як сукупне поняття для характеристики процесів, що пов’язані з діяльністю не тільки інституцій шкільної та вищої освіти, але й різноманітних освітніх проектів, студій, курсів, організацій, а також рівнем підготовки освітянських кадрів, діяльністю спеціальних наглядових органів, кількістю та якістю навчальних посібників тощо. Крім того, можна вважати, що освітній процес прямо чи опосередковано відбувається протягом усього життя людини.

Розглядаючи період освіти в вищому навчальному закладі, можна сказати, що самоврядування в університеті функціонує з метою участі студентів у заходах ректорату, деканатів з підготовки кадрів та виховання їх, а також забезпечення виконання студентами обов’язків і одночасно захисту їхніх прав. Студентське самоврядування сприяє гармонійному розвитку особистості і формуванню навичок організатора, керівника або, принаймні, свідомого механізмів захисту своїх прав громадянина. Діяльність органів студентського самоврядування та студентських організацій у вузах узгоджується з адміністрацією і тому не залежить від політичних партій та рухів.

3 Реалії політичної культури в Україні

Останні вибори до верховної ради показали всю полярність нашого суспільства, яка все ще не зменшилася за роки незалежності. А постійні дебати в парламенті, які нерідко призводять до блокування його роботи, ні в якому разі не прискорять вирішення всіх тих кризових явищ, які вже давно назріли в нашому суспільстві.

В посттоталітарному суспільстві, яке скла­лося в Україні, зараз панує тип політичної культури, визначальними рисами якого є перевага тяжіння до змін і рівності в суспільстві над цінностями порядку і свободи. Такі зрушення в суспільній свідомості відбулися давно, але трива­ють і досі, поширюючись на всіх учасників політичного процесу.

Настановою нашої політичної культури, що тільки формуєть­ся, є ставка на певну особу, лідера, а не на якусь політичну пар­тію чи суспільний рух. Це зараз дуже важко зробити хоча б через те, що в Україні політичних партій уже понад 100. Пересічному виборцю дуже важко збагнути різницю в політичних платформах багатьох партій. А яскрава політична (і навіть харизматична) постать у передвиборчій політичній боротьбі стає тим самим орієнтиром на можливе покращення рівня життя в країні.

Так, для посттоталітарної політичної культури в Україні такою сталою традицією, характер­ною і для нашої політичної історії, і для сучасності, є політичний радикалізм: наголос на необхідності рішучих дій у політиці, зна­чне поширення в масовій свідомості уявлень про необхідність і можливість швидко й просто вирішити складні проблеми еконо­мічного та соціального життя.

Раніше, за умов сталінізму правляча верхівка «втиску­вала» в політичну свідомість і поведінку населення норми авто­ритарно-патріархальної політичної культури. Перехід від автори­тарної до плюралістичної демократичної політичної системи неможливий без радикального подолання старої політичної куль­тури. І однією з найбільш суттєвих суперечностей, що постали в політичному розвитку нашого суспільства на сучасному етапі, є те, що заходи організаційно-політичного та організаційного харак­теру для розвитку гласності й демократії, котрі впроваджуються «згори», накладаються на авторитарно-патріархальну політичну культуру, яка й донині панує в широких верствах суспільства.

Якщо проаналізувати сучасний рівень розвитку політичної культури в Україні за її функціональними особливостями (стан політичної діяльності та політичної свідомості особи, групи або суспільства в цілому), то можна визначити політичну культуру нашого народу як переважно авторитарну, з деякими демократи­чними й тоталітарними компонентами. Про характер політико-психологічних настанов населення України свідчать дані соціо­логічних досліджень. Так, переважна більшість опитаних зазначала посилення настроїв, пов'язаних з агресивністю (озлобленість – 88%, нетерпимість – 63%, роздратованість – 83%), що створює емо­ційний ґрунт для підтримки репресій і придушення демократії. На особливу увагу заслуговує співіснування таких різнонапрямлених тенденцій, як зростання агресивності і водночас байдужос­ті та втоми.

У свідомості значної частини населення все ще панують уяв­лення про те, що заходи покарання злочинців у нашому суспільс­тві дуже м'які. Так, 60% респондентів висловилося проти скасу­вання або вдосконалення практики застосування смертної кари. Зараз великі надії на поліпшення людської натури і подолання жорстокості у взаємовідносинах між людьми покладаються на відродження релігії та релігійних цінностей. Але якщо серед не­віруючих за розширення застосування смертної кари висловили­ся 25%, то серед тих респондентів, які заявили про свою належ­ність до православної церкви – 33%.

Мабуть, релігійність у тій формі, в якій вона поширюється в нашому суспільстві, мало сприяє зниженню рівня жорстокості й нетерпимості. Корені цих явищ сягають глибинних економічних і соціально-політичних пластів тоталітарної системи, яка дуже повіль­но здає свої позиції і в суспільній практиці, і у свідомості людей.

Є всі підстави говорити про небезпеку поширення сьогодні в Україні ідеології та практики неототалітаризму, який характери­зується поєднанням тоталітарної культури минулого з відродженою традиційною культурою. Такий союз створює сприятливу атмосферу для відновлення найбільш стійких стереотипів тоталі­тарної епохи. В економічній сфері – це психологія зрівнялівки, яка характерна як для казарменно-соціалістичної системи ціннос­тей, так і для традиційної громади. Соціологічні дослідження по­казують, що егалітарний ідеал розподілу матеріальних благ є до­сить поширеним у масовій свідомості. Так, репрезентативне опитування населення України показало, що справедливість іс­нування великої різниці в прибутках визнають лише 24% опита­них, 55% — допускають певну різницю, а 13% узагалі виключа­ють можливість будь-якої диференціації прибутків.

Небезпеку неототалітаризму пов'язано також і зі стійким по­літичним стереотипом «руйнування в ім'я створення», коли за основний засіб досягнення будь-якої мети визнається боротьба з реальними або надуманими ворогами і труднощами. Уперше цей стереотип масової свідомості чітко виявився під час дослідження (1987) ставлення молоді до матеріалів, надрукованих у засобах масової інформації з проблем перебудови й демократизації суспі­льства. Підвищений інтерес молодіжної аудиторії до тем, що міс­тили слово «боротьба» (з бюрократизмом і т. п.), спостерігався значно частіше, ніж до тем, що мали відбудовчу спрямованість (реформа виборчої системи і т. п.).

Ця обставина пояснюється тим, що в політичній культурі на­шого суспільства сформувався стійкий стереотип можливого просування вперед тільки всупереч протидіючим соціальним і природним силам. Розвиток суспільства на всіх його етапах розг­лядався як жорстока боротьба – якщо не з кимсь, то за щось: за врожай, за виконання плану, за єдність і згуртованість наших ря­дів і т. п. За умов специфічного суспільства, головною визна­чальною рисою якого була постійна «боротьба на всіх фронтах», у суспільній свідомості поступово сформувався особливий тота­літарний тип політичної культури, що й нині протидіє проник­ненню демократичної культури, зорієнтованої передовсім на ство­рення, розбудову, а не на руйнування.

Висновок

Як вже було сказано на початку, однією з характерних ознак сучасного історичного розвитку України є політизація всіх сторін життя нашого суспільства. Тому дуже важливим постає питання політичної культури особистості, та й усього населення нашої держави, як фактора, здатного вливати на подальший розвиток нашої держави, для розбудови демократії та формуванням громадянського суспільства.

Для сучасного періоду суспільного розвитку все більш харак­терною ознакою є те, що сприяння розвитку політичної культури народу стає найважливішою функцією держави та політичних партій. Можна визначити деякі напрямки формування політичної культури:

  • організація через систему навчальних закладів та самоосві­ти вивчення політичної науки (політології), соціально-політичних учень минулого й сьогодення, політичних документів держа­ви, конституції та інших законів;

  • широке використання для формування політичної свідомо­сті громадян засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення, кіно тощо);

  • залучення до участі в політичному житті громадян держа­ви: вибори, референдуми, збори;

  • широке використання в політичній пропаганді історичних традицій, ідеалів та цінностей;

  • заохочення громадян до самостійного аналізу явищ полі­тичного життя як у країні, так і за кордоном.

На сучасному ета­пі політичного розвитку в Україні відчувається особливо гостра потреба саме в реальних, що мають практичну спрямованість, політичних знаннях людини, з допомо­гою яких вона могла б вплинути на політичну владу, взяти акти­вну участь у політичному житті.

Перспективи розвитку політичної культури в Україні поляга­ють насамперед у розбудові громадянського суспільства, тобто демократичних форм управління, забезпечення пріоритету прав і свобод громадянина над правами нації, народу, держави, поділу функцій влади, диктатури закону для всіх громадян і посадових осіб.

Наступні вибори (президентські у 2004 році) зможуть надати додаткового матеріалу політологам та соціологам для вивчення сучасного стану політичної культури населення нашої держави.

Список літератури

1 Брегеда А.Ю. Основи політології: Навчальній посібник. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.:КНЕУ, 2000. - 312 с.

2 Галактіонова І. Фактор освіти у формуванні політичної культури громадянина України - .



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Політологія / Кремень

    Документ
    Політика є особлива сфера життєдіяльності людини. І так як не всі люди сіють хліб, виготовляють машини або співають на сцені, не всі займаються і політикою.
  2. Lingua Sovetica як феномен тоталітарної політичної культури

    Документ
    Щоб зрозуміти історію, життя епох, які канули в небуття минулого, потрібно знати і розуміти їхню мову. Подібно до Атлантиди, усе глибше розчиняється в океані цього минулого батьківщина багатьох з нас – Радянський Союз.
  3. Політична ідентифікація як фактор визначення місця особистості в політичному просторі софія Грабовська

    Документ
    Ідентифікація є процесом самовизначення, за допомогою якого людина впису-ється в різноманітні соціальні стосунки, інституції, функції. Визначаючи своє місце в соціумі, суб’єкт повинен дати перш за все самому собі відповідь на ряд
  4. Політична думка ХХ століття вступ

    Документ
    Зростання ролі політики, її вплив на економіку, ідеологію, культуру – характерне явище ХХ ст. Об’єктивно це пояснюється розвитком індустріального суспільства, демократизацією громадського життя, ускладненням суспільних структур, посиленням
  5. Державних органів з неурядовими організаціями та незалежними аналітичними центрами, яка сприяє розвиткові демократичної політичної культури європейського зразка

    Документ
    Аналітичний огляд присвячено співпраці державних органів з неурядовими організаціями та незалежними аналітичними центрами, яка сприяє розвиткові демократичної політичної культури європейського зразка.

Другие похожие документы..