Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Когда в 1988 г. Жорж Дюлак опубликовал свою ценную статью о рукописях Дидро, хранящихся в СССР, то в рубрике «Questionnaires et autres manuscrits» он...полностью>>
'Документ'
Проблемы реформирования социальной сферы в Италии выдвинулись в последнее десятилетие ХХ века на первый план. Этому способствовали такие факторы, как...полностью>>
'Учебное пособие'
Материаловедение – наука о материалах, методах их получения, переработке, об их свойствах и областях их использования. Правильный выбор материалов да...полностью>>
'Документ'
Маленькие дети обладают удивительной способностью многое запоминать. Нередко малыш, едва научившийся говорить, своей прекрасной памятью и радует, и п...полностью>>

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська юридична академія» кримінальне право україни (2)

Главная > Навчально-методичний посібник
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Тема 12. Множинність злочинів

Поняття одиничного злочину, його види.

Складні одиничні злочини.

Поняття множинності злочинів.

Форми множинності злочинів: загальна характеристика та правові наслідки.

Поняття та види повторності злочинів.

Поняття та види сукупності злочинів.

Поняття та види рецидиву злочинів.

Одниничний злочин – це діяння, яке містить ознаки одного складу злочину, передбаченого однією статтею Особливої частини КК.

В науці кримінального права розрізняють прості і складні одиничні злочини.

Простий одиничний злочин складається з одного об’єкту, одниничних ознак об’єктивної і суб’єктивної сторони.

Складні одниничні злочини мають декілька видів:

  1. складний злочин, що має:

а) два об’єкти посягання;

б) два або більше видів дій;

в) два види наслідків;

2. продовжуваний злочин, який складається з декількох чи багатьох тотожніх злочинних дій, спрямованих на досягнення однієї мети;

3. триваючий злочин, об’єктивна сторона якого виконується безперервно.

Множинність злочинів має місце при вчиненні однією особою двох чи більше злочинів, кожний із яких утворює ознаки самостійного складу злочину і за які особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

Окремі злочини утворюють множинність, за умови, що:

- не сплив строк давності притягнення до кримінальної відповідальності;

- не погашена чи не знята судимість;

- особа не звільнена за даний злочин від кримінальної відповідальності в установленому законом порядку (є невідмінена постанова про звільнення від кримінальної відповідальності за цей злочин);

- особа не підлягає звільненню від кримінальної відповідальності в зв’язку з актом амністії;

- є скарга потерпілого у справах приватного звинувачення;

- отримана згода на притягнення до кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом (щодо народного депутата, судді).

Ознаками множинності є:

1) одна і та ж особа одна чи в співучасті вчинила два чи більше закінчених чи незакінчених злочини;

2) кожен із злочинів передбачений самостійною кримінально-правовою нормою, він не є необхідною ознакою іншого злочину, з числа вчинених цією ж особою (немає множинності, наприклад, при заподіянні тілесних ушкоджень в ході розбою);

3) хоча б по двох злочинах не “погашені” їх юридичні наслідки;

4) хоча б щодо двох злочинів відсутні процесуальні перепони для притягнення до кримінальної відповідальності.

В теорії кримінального права питання про форми множинності злочинів залишається дискусійним вже продовж десятків років.

КК 2001 р. називає три форми множинності: повторність – сукупність – рецидив.

Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. Виділяють повторність однородних і тотожніх злочинів.

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

Розрізняють два види сукупності злочинів:

  1. реальну – вчинення різних чи подібних злочинів в різний час, в різних місцях і т. ін.

  2. ідеальну – вчинення одними діями двох або більше злочинів.

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Залежно від того, за який злочин особу було засуджено і який злочин було вчинено знову рецидив можна поділити на такі види:

- загальний рецидив;

- спеціальний рецидив;

- пенітенціарний рецидив.

Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим КК України.

Тема 13. Обставини, що виключають злочинність діяння

Обставини, що виключають злочинність діяння: поняття, види, загальні ознаки.

Необхідна оборона: поняття, ознаки, умови правомірності.

Уявна оборона: поняття, особливості кримінальної відповідальності.

Затримання особи, яка вчинила злочин: поняття, ознаки, умови правомірності.

Крайня необхідність: поняття, ознаки, умови правомірності.

Фізичний та психічний примус: поняття та ознаки.

Виконання наказу чи розпорядження (законний наказ або розпорядження).

Діяння, пов’язане з ризиком (виправданий ризик).

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Вивчення цієї теми необхідно розпочати зі з’ясування того, що обставини, які виключають злочинність діяння, – це обставини, наявність котрих перетворює діяння, зовнішньо подібні до злочину, у правомірні, а деякі – у суспільно корисні. Ознаки обставин, які виключають злочинність діяння: а) являють собою свідомий і вольовий вчинок людини, який підпадає під зовнішні ознаки злочину та вчинення за наявності до того певних підстав; б) є за своїм змістом суспільно корисними чи соціально прийнятними (припустимими); в) передбачаються нормами різних галузей законодавства; г) виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння, а тим самим – кримінальну відповідальність, тобто є правомірними.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, чи іншої особи, а також суспільних інтересів або інтересів держави від суспільно небезпечних посягань шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної та достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Слід звернути особливу увагу на те, що умови правомірності необхідної оборони поділяються на такі, що відносяться до нападу, й такі, що відносяться до захисту. Необхідна оборона визнаватиметься правомірною лише за наявності всіх умов у їхній сукупності. Умови правомірності необхідної оборони, що відносяться до нападу, є його суспільна небезпечність, наявність, дійсність. Умовами правомірності необхідної оборони, що відносяться до захисту, є: 1) заподіяння захистом тієї чи іншої шкоди інтересам того, хто нападає, а не третім особам; 2) припустимість захисту не лише своїх прав та інтересів, але також державних і суспільних інтересів, прав та інтересів інших осіб; 3) неперевищення захистом меж необхідної оборони; 4) своєчасність захисту.

Уявною обороною визнаються дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Необхідно підкреслити, що дії особи, вчинені при уявній обороні, розрізняються за характером юридичних наслідків, а саме: а) якщо обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що має місце реальне посягання, і ця особа не усвідомлювала та не могла усвідомлювати помилковість свого припущення, то кримінальна відповідальність за заподіяну шкоду виключається; б) якщо особа не усвідомлювала та не могла усвідомлювати помилковість свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, котрі дозволяються в умовах реального посягання, то вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони; в) якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, то вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди з необережності.

Не визнаються злочинними дії потерпілого й інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, котра вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, – це умисне заподіяння особі, яка вчинила злочин, тяжкої шкоди, котра явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці затримання злочинця. Такі дії тягнуть кримінальну відповідальність лише у випадках заподіяння смерті або тяжкого тілесного ушкодження особі, котра вчинила злочин, тобто за статтями 118 і 124 Кримінального кодексу. Умовами правомірності затримання особи, яка вчинила злочин, є: 1) затримання особи, котра вчинила саме злочин, а не інше правопорушення; 2) застосування насильства лише за наявності упевненості, що саме ця особа вчинила злочин; 3) заподіяння шкоди тому, хто затримується, лише за наявності реальної небезпеки ухилення його від кримінальної відповідальності; 4) заподіяння шкоди тому, хто затримується, лише з метою затримання та доставлення його до органів влади; 5) застосування для затримання особи лише заходів, які повинні бути необхідними, тобто виправданними обставинами справи; 6) заподіяння при затриманні шкоди, яка повинна відповідати небезпечності посягання й обстановці захисту.

Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронним інтересам у стані крайної необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. Умови правомірності крайньої необхідності поділяються на такі, що відносяться до небезпеки, яка загрожує, і такі, що відносяться до захисту від неї. Умовами правомірності крайньої необхідності, які відносяться до небезпеки, що загрожує, є: а) її загроза особистості або правам даної особи чи інших осіб, охоронюваним законом інтересам суспільства або держави; б) її наявність; в) її дійсність; г) неможливість її усунення за даних обставин іншими засобами, не пов’язаними із заподіянням шкоди інтересам третіх осіб. Умови правомірності крайньої необхідності, що відносяться до захисту від небезпеки, яка загрожує: 1) спрямованість захисту на охорону інтересів особистості, суспільства та держави; 2) заподіяння шкоди не особам, які створили небезпеку, а третім (стороннім особам; 3) своєчасність захисту; 4) заподіяння шкоди менш значної, ніж відвернута шкода.

Якщо особа заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого вона не могла керувати своїми діями, то заподіяне цією особою не є злочином. Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа піддалася фізичному примусу, внаслідок якого вона зберегла можливість керувати своїми діями, а також психічному примусу, вирішується відповідно до положень про крайню необхідність (ст. 39 КК). Якщо стан крайньої необхідності у згаданих вище випадках не вбачається, застосоване до особи насильство розглядається як пом’якшуюча обставина (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).

Дія (бездіяльність) особи, що заподіяла шкоду право охоронюваним інтересам, але була вчинена з метою виконання законного наказу чи розпорядження, визнається правомірною. Наказ або розпорядження визнаються законними, якщо вони відповідають всім наступним умовам: 1) віддані особою в належному порядку та в межах її повноважень; 2) не протирічать за змістом діючому законодавству; 3) не пов’язані з порушенням конституційних прав і свобод людини та громадянина. Умови правомірності дії (бездіяльності) особи, яка виконує наказ або розпорядження: а) наказ або розпорядження відповідає вимогам закону; б) відсутність у даної особи усвідомлення незаконності наказу чи розпорядження. Особа, яка відмовилась виконувати явно злочинний наказ або розпорядження, не підлягає кримінальній відповідальності. Якщо особа виконала явно злочинний наказ або розпорядження, то за діяння, вчиненні з метою виконання такого наказу чи розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. Якщо особа не усвідомлювала та не могла усвідомлювати злочинний характер наказу чи розпорядження, то за діяння, вчиненні з метою виконання такого наказу чи розпорядження, кримінальній відповідальності підлягає лише особа, яка віддала злочинний наказ або розпорядження.

Діяння, яке заподіяло шкоду право охоронюваним інтересам, не визнається злочином, якщо воно було вчинено в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Ризик є виправданим, якщо в даній обстановці поставлена мета не може бути досягнена дією (бездіяльністю), не пов’язоною з ризиком, і особа, яка припустилася ризику, обґрунтовано розраховуває, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди право охоронюваним інтересам. Можливість реалізації поставленої мети звичайними, не ризикованими методами та засобами виключає правомірність ризику та перетворює його в суспільно небезпечне діяння, за яке настає кримінальна відповідальність на загальних підставах.

Якщо особа вимушено заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам під час виконання нею відповідно до закону спеціального завдання із попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, беручи в них участь, то її діяння не є злочином. Дана особа підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі злочинного угруповання умисного особливо тяжкого злочину, поєднаного з насильством, або умисного тяжкого злочину, пов’язаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або настання інших тяжких або особливо тяжких наслідків. Однак особа, яка вчинила зазначені злочини, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначено їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого санкцією відповідної статті Особливої частини Кримінального кодексу.

Тема 14. Звільнення від кримінальної відповідальності

Поняття та правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності.

Види звільнення від кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Дана тема є однією із центральних тем Загальної частини КК України, вивчення якої має важливе теоретичне та практичне значення.

При вивченні теми слід знати, що кримінальне законодавство України містить інститут звільнення від кримінальної відповідальності – розділ IХ КК України, в якому розкрито правові підстави та порядок, визначено конкретні види звільнення особи від кримінальної відповідальності. Одночасно слід зазначити, що КК України не міститься визначення поняття звільнення від кримінальної відповідальності.

У вітчизняній кримінально-правовій літературі висловлюються різноманітні думки з приводу розуміння правової природи та сутності звільнення від кримінальної відповідальності. Дослідники правової природи звільнення від криміна­льної відповідальності відносять його до форм реалізації кримінальної відповідальності, вважають звільнення від кримінальної відповідальності диференціюючим відповідальність інститутом кримінального права, радикальним засобом диференціації кримінальної відповідальності, юридичним фактом, що припиняє кримінальне правовідношення, звільняє особу від несприятливих правових наслідків тощо.

Для уяснення сутності та змісту інституту звільнення від кримінальної відповідальності важливо знати, що звільнення від кримінальної відповідальності – це передбачена законом відмова держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, обмежень її прав і свобод, визначених КК України. Звільнення особи від кримінальної відповідальності відбувається у судовому порядку, виключення – звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону України про амністію чи акта помилування.

При аналізі проблем, пов’язаних з інститутом звільнення від кримінальної відповідальності, особливу увагу слід приділити теоретичним розробкам у сфері визначення загальних підстав звільнення від кримінальної відповідальності.

В науковій літературі немає одностайності з приводу визначення підстав загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності. Більше того, існують твердження про відсутність у потребі визначення загальних юридичних підстав існування інституту звільнення від кримінальної відповідальності в сучасному праві через фактично умовний їх характер і відсутність вирішення прагматичних завдань. Але загальні види звільнення від кримінальної відповідальності у сукупності утворюють інститут кримінального права, який є елементом системи кримінального законодавства України і його структура наділена ознаками системи: центральною ідеєю, взаємопов’язаними елементами тощо. Тому методологічно невірною вважається позиція про відмову від виділення та дослідження в теорії кримінального права загальних підстав звільнення від кримінальної відповідальності.

Узагальнений аналіз підстав звільнення від кримінальної відповідальності вперше дав Г.Б. Віттенберг. На його думку, подібно до того, як підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою діяння, що містить склад злочину, підставою застосування тієї чи іншої форми звільнення від кримінальної відповідальності завжди служить вся та сукупність передумов (обставин), які законом визначені для відповідної форми звільнення: 1) можливість виправлення винного без застосування кримінального покарання, за допомогою одних лише заходів громадського впливу; 2) невелика суспільна небезпечність вчиненого діяння; 3) невелика суспільна небезпечність винної особи.

У науковій літературі також відмічалась спроба поділити підстави звільнення від кримінальної відповідальності на формальні (правові) та матеріальні – обставини, які найбільш суттєво характеризують вчинене злочинне діяння або особу, яка його вчинила, роблять доцільним той чи інший вид звільнення і свідчать про невеликий ступінь суспільної небезпечності діяння або особи (К.К. Вавілов).

Узагальнюючи позиції вчених про підстави звільнення від кримінальної відповідальності слід зазначити, що діапазон уявлень із цього приводу є досить широким: від сприйняття тези про те, що загальними підставами звільнення від кримінальної відповідальності є невисокий ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину в сукупності з невисоким ступенем небезпечності особистості винного(С.Г. Келіна) до широкого кола підстав амністії, пов’язаних з доцільністю притягнення особистості до кримінальної відповідальності, гуманізмом чи то коригуванням кримінальної-правової реакції на злочинність, „перевиховання прощенням”, втратою „небезпечного стану” особистістю тощо.

На невеликий ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину при звільненні від кримінальної відповідальності в кримінальному законодавстві є пряма вказівка. Це випливає зі змісту ст.ст. 45, 46, 47, 48, 97 КК України. У цих же статтях вказуються фактори, що мають свідчити про зменшення або втрату винною особою суспільної небезпечності, позитивну спрямованість особистості – щире каяття, відшкодування завданих збитків або усунення завданої шкоди у добровільному порядку тощо. Стосовно ж підстав застосування давності слід зазначити, що в науковій криміналістичній літературі існує думка, що після збігу певних термінів особа перестає бути суспільно небезпечною і притягувати її до відповідальності не доцільно. Стосовно ж підстав амністії кримінальне законодавство України не містить чітких вказівок на невисокий ступінь суспільної небезпечності особистості злочинця та (або) невелику тяжкість вчиненого злочину, як це має місце при інших загальних видах звільнення від кримінальної відповідальності.

Слід мати на увазі, що залежно від того, правом чи обов'язком суду є звільнення особи від кримінальної відповідальності, виділяють два види такого звільнення: імперативне (обов'язкове) і дискреційне (факультативне, необов'язкове). Факультативними є звільнення, передбачені ст. 47 (передача на поруки), ст. 48 (зміна обстановки) та ч. 1 ст. 97 (звіль­нення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру). Це означає, що за наявності умов, передбачених за­значеними статтями, суд вправі, але не зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності. В усіх інших випадках вимога закону про звільнення від кримінальної відповідальності є імперативною, тоб­то зобов'язуючою суд звільнити особу від кримінальної відповідальності (наприклад, при дійовому каятті або примиренні з потерпілим, а також після закінчення стро­ків давності).

Звільнення особи від кримінальної відповідальності може бути безумовним та умовним. Безумовне звільнення означає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності остаточно. Таке звільнення не ставиться в залежність від подальшої поведінки особи після ухвалення рішення про її звільнення. Якщо, наприклад, особа, яка була звільнена судом від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 (дійове каяття), після цього вчинить новий злочин, ця обставина не може вплинути на раніше прийняте рішення про звільнення її від відповідальності. З цього погляду всі види звільнення від кримінальної відповідальності є безумовними, крім двох, а саме: звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки колективу підприємства, установи або організації (ст. 47) і звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 97).

Необхідно звернути увагу, що випадки звільнення від кримінальної відповідальності передбачено як Загальною, так і Особливою частинами КК України. Це дає підстави здійснити їх поділ на загальні та спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності. У Загальній частині передбачено 9 таких видів, а у Особливій – 14, наприклад, ч.2 ст. 111 КК України (добровільна заява громадянина України про свій зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками).

Згідно структури розділу IХ КК України, слід виділяти такі види звільнення від кримінальної відповідальності: у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України), у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України), у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК України), у зв’язку із зміною обстановки (ст. 48 КК України), у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК України). До наведених видів звільнення також слід додати звільнення від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію». Проблема ж віднесення помилування до видів звільнення від кримінальної відповідальності є досить дискусійною, так як згідно ч. 2 указу Президента України «Про положення про здійснення помилування», помилування засуджених здійснюється у виді: заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк; повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; заміни покарання або невідбутої його частини більш м'яким покаранням.

При характеристиці конкретних видів звільнення від кримінальної відповідальності необхідно вміти виділити їх умови (передумови) та підстави.

Дійове каяття (Звільнення від кримінальної відповідальності) – згідно з кримінальним законодавством України самостійний вид зівльнення від кримінальної відповідальності (ст. 45). Передумовою такого звільнення є вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості. Злочин визнається вчиненим вперше якщо його вчинення фактично мало місце перший раз або юридичні наслідки першого злочину повністю погашені (минули строки давності, погашена судимість і ін.).



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська юридична академія» кримінальне право україни (1)

    Навчально-методичний посібник
    Посібник надає стислу характеристику тем курсу з Загальної та Особливої частин кримінального права, звертає увагу студентів на основні визначення кримінального права, які мають особливе теоретичне та практичне значення, на деякі дискусійні,
  2. План науково-дослідницької роботи Національного університету «Одеська юридична академія» на 2011-2015 роки

    Документ
    Розділ 5. Наукові основи комплексної методики розслідування злочинів, які посягають на (авторські) права (та права) інтелектуальної власності в Україні
  3. Миколаївський комплекс Національного університету «одеська юридична академія»

    Документ
    Криміналістика - це одна з наук кримінально-правового циклу, про яку справедливо говорять, що вона знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю.
  4. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія (4)

    Документ
    Навчальна дисципліна Теорія держави і права є необхідним і обов'язковим компонентом загальнотеоретичної професійної підготовки юриста. Знання закономірностей виникнення і функціонування держави і права, засвоєння понятійно-категоріального
  5. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія (5)

    Документ
    Глобалізація світових політичних, економічних та правових відносин та пов'язаний з нею вільний рух капіталів, товарів, громадян виводить наше суспільство на якісно новий етап розвитку, для якого характерною є низка правових проблем.

Другие похожие документы..