Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Реферат'
Петровская эпоха неизменно привлекает к себе внимание, как профессиональных исследователей, так и простых любителей истории. Реформы, проведенные Пет...полностью>>
'Документ'
По электронной почте научная библиотека Висконсинского университета США сообщила на тридцати страницах, что в интернете в системах CAPLUS и MEDLINE о...полностью>>
'Документ'
Цели: дать учащимся понятие о биоэтике; основываясь на знаниях основ генетики, познакомить учащихся с проблемами биоэтики в современном мире: эвтаназ...полностью>>
'Документ'
The problem of appliciability the conception of law’s leadership in international relationships, conception’s contents of law’s domination in interna...полностью>>

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська юридична академія» кримінальне право україни (2)

Главная > Навчально-методичний посібник
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Тема 11. Співучасть у вчиненні злочину

Поняття та значення співучасті, об’єктивні та суб’єктивні ознаки співучасті.

Теорії співучасті у кримінальному праві.

Проблеми уявної співучасті та співучасті у необережних злочинах.

Форми співучасті.

Поняття та відмежування групи осіб без попередньої змови, групи осіб за попередньою змовою, організованої групи та злочинної організації.

Види співучасників, їх об’єктивні та суб’єктивні ознаки.

Підстави та межі відповідальності співучасників.

Співучасть у злочинах зі спеціальним суб’єктом.

Ексцес виконавця.

Відповідальність за невдале підбурювання та пособництво.

Поняття та види причетності до злочину.

Відмінність причетності від співучасті у злочину.

Кримінальна відповідальність за приховування злочину.

Під час вивчення цієї теми особливу увагу слід звернути на питання про юридичну природу співучасті. У теорії кримінального права склалися дві сталі концепції юридичної природи співучасті. Одна з них має в основі акцесорну природу (від латинського слова accessorium – «додатковий», «несамостійний») характеру співучасті. Прихильники іншої теорії розглядають співучасть як самостійну форму злочинної діяльності. Сутність акцесорної природи співучасті виражається в тому, що центральною фігурою співучасті визнається виконавець, діяльність же решти співучасників є допоміжною, позбавленою самостійного значення. Оцінка дій співучасників і їх відповідальність повністю залежать від характеру дій виконавця і його відповідальності: карані дії виконавця – карані і дії співучасників, якщо ж виконавець не притягується до відповідальності, то не може наступати відповідальність співучасників. Крім того, караність співучасників повинна наступати по тій статті, яка передбачає дії виконавця. Активним прихильником логічної акцесорності в кримінальному праві виступає М.І. Ковальов. У своїй роботі він приходить до висновку, що склад злочину виконується безпосередньо виконавцем, рештою учасників же «сам склад злочину не виконується», а в діях підбурювачів і посібників є якийсь «загальний» склад злочину, який і визначає їх відповідальність. З деякими обмовками акцесорну теорію, як таку, що лежить в основі відповідальності по російському кримінальному праву, підтримує і А.В. Наумов. Разом з тим він визнає, що відповідальність співучасників, будучи в основному залежною від відповідальності виконавця, все ж таки до певної міри носить самостійний характер.

Проте більшість авторів критично оцінюють дану концепцію.

Діючий КК України визначає в ст. 26, що співучастю у злочині визнається умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Законодавче визначення співучасті включає слідуючи ознаки:

  1. наявність двох та більше суб’єктів злочину, які беруть участь у скоєнні одного умисного злочину;

  2. спільна їх участь в скоєнні злочину;

  3. умисний характер діяльності співучасників.

В теорії кримінального права перші дві ознаки прийнято вважати об’єктивними, а останню – суб’єктивною.

Перша об’єктивна ознака співучасті – множинність учасників злочину, полягає в тому, що у вчиненні діяння беруть участь два та більше повноправних суб’єкта злочину (поняття суб’єкту визначено в ст. 18 КК України). Якщо ж при вчиненні двома особами злочину, один із суб’єктів є неосудним або не досяг віку, з якого наступає кримінальна відповідальність, то співучасть відсутня.

Наступна об’єктивна ознака співучасті – спільність дій. Вона передбачає:

  1. скоєння злочину загальними, взаємодоповнюваними зусиллями;

  2. цей злочин являється загальним та єдиним результатом їх діяльності;

  3. дії, вчинені кожним учасником являються в конкретній обстановці необхідною умовою для вчинення дій іншим (іншими) злочинцями;

  4. наявність причинного зв’язку між діянням всіх співучасників та загальним злочинним результатом.

Суб’єктивна ознака співучасті передбачає наявність умисної форми вини, що передбачає:

1) наявність умислу кожного зі співучасників стосовно їх власних діянь;

2) наявність умислу відносно діянь інших співучасників;

3) єдність умислу всіх співучасників на вчинення конкретного злочину;

4) єдність загального інтересу всіх співучасників, тобто направленість їх умислу на досягнення єдиного злочинного результату.

Єдність умислу всіх співучасників відносно їх спільних дій та загального злочинного результату не означає обов’язкового співпадіння (збіг) їх мотивів: злочинна діяльність конкретного співучасника може бути викликана різними спонуканнями.

В залежності від тої чи іншої ролі, яку виконують злочинці при вчиненні злочину спільними зусиллями, Закон виділяє наступні види співучасників: виконавець, організатор, підбурювач та посібник (ч. 1 ст. 27 КК України).

Виконавцем (співвиконавцем) вважається особа, яка: а) безпосередньо скоїла злочин, або б) зробило це шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності.

Ознаками такої особи є наступні:

  1. воно визнається суб’єктом злочину;

  2. скоїло злочин, який прямо передбачений КК України;

  3. вчинило цей злочин в співучасті з іншими особами, які являються суб’єктами злочину.

Організатор скоєння злочину вчиняє одне із наступних дій: 1) організовує вчинення злочину (злочинів); 2) керує підготовкою злочину (злочинів); 3) створює організовану групу чи злочинну організацію; 4) керує організованою групою або злочинною організацією; 5) забезпечує фінансування організованої групи або злочинної організації; 6) організовує приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ч. 3 ст. 27 КК).

Підбурювачем вважається особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом чи іншим шляхом схилило будь-кого зі співучасників до скоєння злочину.

Підбурювання має місце тоді, коли схиляється конкретна особа (особи) до скоєння конкретного злочину. Тому не являється підбурюванням схиляння до заняття злочинною діяльністю взагалі, без вказівки на конкретний злочин, а також заклики більш конкретного характеру, однак адресовані невизначеному колу осіб.

Посібником визнається особа, яка сприяла скоєнню злочину іншими співучасниками: 1) порадами чи вказівками; 2) наданням засобів чи знарядь вчинення злочину; 3) усуненням перешкод для вчинення злочину; 4) заздалегідь даною обіцянкою переховувати злочинця, знарядь чи засобів скоєння злочину, його сліди та предмети, здобуті злочинним шляхом, або придбати чи збути такі предмети; 5) іншим чином сприяти приховуванню злочину (ч. 5 ст. 27 УК).

Пособництво за характером дій поділяють на:

  1. інтелектуальне

  2. фізичне.

Інтелектуальним визнається пособництво, яке виражається в наданні порад та вказівок про злочин, що готується, а також у заздалегідь даній обіцянки переховувати злочинця, знарядь чи засобів скоєння злочину, його сліди та предмети, здобуті злочинним шляхом та інше сприяння приховуванню злочину.

Фізичне пособництво полягає в наданні засобів або знарядь вчинення злочину чи в усуненні перешкод.

Форми співучасті – це об’єднання співучасників, що розрізняються між собою за характером ролей, які виконуються ними і за стійкістю їх суб’єктивних зв’язків.

З урахуванням ступеня узгодженості дій співучасників можна виділити наступні форми співучасті: 1) співучасть без попередньої змови; 2) співучасть за попередньою змовою.

З урахуванням способу взаємодії співучасників воно підрозділяється на: 1) співвиконавство; 2) співучасть у прямому значенні цього слова.

За характером участі окремих співучасників у вчиненні злочину воно ділиться на: 1) просте та 2) складне.

Проста співучасть (співвиконавство) має місце там, де всі співучасники виконують однакові, з правової точки зору, ролі. Так, всі вони виконують дії, вказані у диспозиції конкретної статті Особливої частини КК.

Складна співучасть (або співучасть з розподілом ролей) передбачає та діяльність співучасників, коли кожний з них виконує визначену роль в скоєнні злочину. При цій формі одні співучасники являються виконавцями, а інші – організаторами, підбурювачами, пособниками.

Складна співучасть охоплює такі форми спільної злочинної діяльності, як організована група та злочинна організація.

За суб’єктивною ознакою виділяють наступні форми співучасті:

  1. група без попередньої змови;

  2. група за попередньою змовою;

  3. організована група;

  4. злочинна організація.

Група без попередньої змови – це два або більше виконавця, які до початку злочину не узгоджували (не домовлялися) своїх дій. Зусилля виконавців об’єднуються або безпосередньо перед злочином, або в процесі його вчинення.

Група з попередньою змовою має місце тоді, коли два або більше суб’єкта домовились про спільні дії.

Ця домовленість має місце або на стадії приготування або замаху.

Організована група – це стійке об’єднання трьох або більше співучасників, яке попередньо зорганізувалось для приготування або скоєння злочинів. Вона має наступні ознаки:

  1. наявність трьох або більше осіб;

  2. попередня їх організованість в спільне об’єднання, яке має ціль скоїти два або більше злочинів;

  3. стійкість цієї групи;

  4. об’єднаність всіх єдиним планом з розподілом всіх функцій між співучасниками;

  5. обізнаність всіх учасників групи про цей план.

Організована група відрізняється від групи з попередньою змовою наступними ознаками:

  1. стійкістю;

  2. спрямованістю на скоєння двох або більше злочинів;

  3. кількістю учасників (три та більше).

Злочинна організація представляє собою стійке ієрархічне об’єднання п’ятьох або більше осіб, члени якого або його структурні елементи за попередньою змовою організувались для спільної діяльності з метою скоєння тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками даної організації, або для керівництва та координації злочинної діяльності інших осіб, або для забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Таким чином, для злочинної організації характерні наступні ознаки: 1) її стійкість; 2) наявність у ній п’ятьох або більше осіб; 3) наявність попередньої змови про її діяльність; 4) мета скоєння тяжких або особливо тяжких злочинів; 5) мета координувати злочинну діяльність інших осіб; 6) мета забезпечувати функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Злочинна організація відрізняється від організованої групи слідуючими ознаками: 1) кількістю осіб; 2) ієрархічністю, яка свідчить про більш високий рівень її об’єднання; 3) спрямованістю на скоєння тяжких або особливо тяжких злочинів; 4) можливістю визнання злочинними організаціями і таких об’єднань, які займаються тільки керівництвом та координацією діяльності інших осіб або забезпеченням функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Слід відмітити, що співучасть як одна з форм злочинної діяльності не створює яких-небудь особливих підстав кримінальної відповідальності. Однак, окрім загального положення, передбаченого ч. 1 ст. 2 КК, діють правила, які стосуються відповідальності співучасників (ст. 29 та 30 КК).

Так, питання відповідальності співучасників, діючих в організованій групі або злочинній організації, вирішується наступним чином:

    • організатор злочину несе відповідальність за всі злочини, скоєні будь-яким учасником цієї групи, за умови, якщо вони (ці злочини) охоплювались умислом організатора (ч. 1 ст. 30 КК);

    • інші співучасники (учасники групи) несуть відповідальність за ті злочини, у підготовці або вчиненні яких вони приймали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував кожний із них;

    • дії всіх цих співучасників кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за скоєння даного злочину злочинною організацією чи організованою групою (наприклад, всі учасники банди, незалежно від ролі, яку вони виконували у злочині, несуть відповідальність безпосередньо за статтею 257 КК).

При простій співучасті, тобто спів виконавстві, всі співучасники несуть відповідальність за тією статтею Особливої частини Кримінального кодексу, яка передбачає скоєний ними злочин.

При складній співучасті, тобто співучасті з розподілом ролей, питання про відповідальність вирішується наступним чином:

    • виконавець (співвиконавці) відповідають за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за скоєний ними злочин (ч. 1 ст. 29 КК);

    • всі інші співучасники (організатори, підбурювачі, пособники) відповідають за той злочин, який скоїв виконавець (співвиконавці). У зв’язку з цим, дії всіх співучасників, за винятком виконавця (співвиконавців), кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, за якою кваліфіковані дії виконавця, Ало з обов’язковим посиланням на статтю 27 КК (її відповідну частину) та при умові, що співучасники знали про всі обставини справи, були інформовані про них та усвідомлювали їх наявність.

Суб’єктивні ознаки, що визначають кваліфікацію злочину, скоєного виконавцем (наприклад, мотив), можуть бути поставленні іншим співучасникам у відповідальність також за умови, що вони заздалегідь про них (цих ознаках) знали, були інформовані про їх наявність. Інакше ці обставини (тобто суб’єктивні ознаки) ставитися у вину співучасникам не можуть.

Обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, але характеризують лише особу співучасника, навіть якщо інші співучасники знали про їх наявність, ставляться у відповідальність лише тому співучаснику, на боці якого вони маються. Іншими словами, «особисті обставини», наприклад, повторність, рецидив, не можуть впливати ні відповідальність інших співучасників. У випадку скоєння виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають відповідальності за співучасть у незакінченому злочині (ч. 4 ст. 29 КК).

Співучасники несуть відповідальність тільки за ті діяння, які скоєні у межах домовленості, яка відбулася між ними. Відхилення від цієї домовленості може привести до ситуації, за якої вчинене виконавцем не підпадає під ознаки співучасті. У такому випадку має місце так званий ексцес виконавця.

У таких ситуаціях виконавець виходить за межі домовленості з іншими співучасниками та вчиняє більш тяжке, ніж було домовлено, або взагалі інший злочин. В залежності від ступеня відхилення поведінки виконавця в теорії кримінального права прийнято відрізняти кількісний та якісний ексцеси.

Кількісний ексцес має місце тоді, коли виконавець, виходячи за межі домовленості з іншими співучасниками, скоює однорідний із задуманим злочин (наприклад, була домовленість скоїти крадіжку, а він скоює грабіж).

Якісний ексцес – це скоєння виконавцем абсолютно іншого, не задуманого співучасниками злочину (наприклад, при домовленості скоїти крадіжку виконавець скоїв вбивство).

Оскільки у випадку ексцесу виконавця між ним та іншими співучасниками відсутній суб’єктивний зв'язок (єдність умислу) відносно скоєного , відповідальність за цей злочин несе тільки його виконавець.

Інші співучасники повинні відповідати тільки за злочини, скоєні виконавцем у межах їх домовленості.

В Кримінальному кодексі 2001 року введена норма з добровільною відмовою співучасників від скоєння злочину (ст. 31 КК).

Специфіка правової оцінки їх дій при добровільній відмові визначається характером та ступенем участі кожного з них у злочині, що готується або скоюється.

Добровільна відмова співучасників повинна характеризуватися трьома обов’язковими ознаками:

  1. добровільністю;

  2. остаточністю;

  3. своєчасністю.

При цьому добровільна відмова одних співучасників має певне юридичне значення для оцінки дій інших. Так, добровільна відмова виконавця не звільняє від кримінальної відповідальності організатора, підбурювача, пособника, а добровільна відмова останніх, в свою чергу, не являється підставою для звільнення від кримінальної відповідальності виконавця.

У випадку добровільної відмови виконавця інші співучасники підлягають відповідальності за приготування ними замаху на той злочин, від скоєння якого добровільно відмовився виконавець (ч. 1 ст. 31 КК).

У випадку добровільної відмови кого-небудь із співучасників виконавець підлягає відповідальності за приготування до злочину або замах на злочин у залежності від того, на якій стадії його діяння було припинено (ч. 3 ст. 31 КК).

Умови, за яких виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності у випадках добровільної відмови, аналогічні загальним умовам звільнення від кримінальної відповідальності при добровільній відмові від скоєння злочину (ст. 17 КК).

Організатор, підбурювач та пособник підлягають відповідальності при добровільній відмові, якщо виконали одну з таких умов:

  1. запобігли скоєнню злочину виконавцем взагалі (запобігання на стадії приготування), або не допустили доведення злочину виконавцем до кінця (запобігання на стадії замаху).

  2. своєчасно повідомили відповідним органам державної влади про злочин, що готується або скоюється. Таке повідомлення повинно бути своєчасним, інакше воно не звільняє організатора, підбурювача, пособника від кримінальної відповідальності, однак може бути визнано судом обставиною, що пом’якшує покарання (п. 1 ч. 1 и ч. 2 ст. 66 КК).

Причетність до злочину – це така злочинна діяльність, яка хоча й пов’язана зі вчиненням злочину, однак не є співучастю у ньому через відсутність об’єктивної та суб’єктивної спільності.

В теорії кримінального права виділяють три види причетності:

1. заздалегідь не обіцяне приховування злочину;

2. неповідомлення про злочин;

3. потурання злочину.

Заздалегідь не обіцяне приховування злочину – це активна діяльність особи по приховуванню злочинця, засобів та знарядь скоєння злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом. При цьому мова йде тільки про заздалегідь не обіцяне приховування. Така діяльність кримінально карана тільки у випадку, якщо вона пов’язана з приховуванням тяжкого або особливо тяжкого злочину. Окрім того, згідно ч. 2 ст. 396 КК, не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом.

Кримінальний кодекс 2001 р. вніс деякі корективи в інститут приховування злочину, передбачивши кримінальну відповідальність за укриття злочинної діяльності учасників злочинних організацій шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, грошей, цінних паперів та ін. (ст. 256 КК).

Неповідомлення про злочин полягає у неповідомленні особою відповідним органам влади про достовірно відомий злочин, що готується або вже скоєний.

Неповідомлення про злочин вважається причетністю до злочину як у випадку, якщо воно не було заздалегідь обіцяно, так і у випадку, коли воно було обіцяно до моменту приготування або скоєння злочину.

Діючий Кримінальний кодекс не передбачає такого спеціального складу злочину, як неповідомлення про злочин, але це не означає, що подібна бездіяльність взагалі виключає кримінальну відповідальність. Особа, яка не повідомила про достовірно відомий злочин, підлягає кримінальній відповідальності, якщо скоєне ним діяння містить ознаки іншого злочину. Це може бути, наприклад, коли неповідомлення про злочин являється складовою (елементом об’єктивної сторони) приховування тяжкого або особливо тяжкого злочину (ст. 396 КК).

Потурання злочину полягає в тому, що особа, яка зобов’язана була та могла протидіяти скоєнню злочину, такому злочину не перешкоджає і тому він вчинюється. Воно характеризується бездіяльністю особи.

Потурання можливо на стадії незакінченого злочину. Кримінально-правова оцінка потурання, як і приховування злочину, в значній мірі залежить від суб’єктивного моменту – чи було воно заздалегідь обіцяно. Якщо потурання було заздалегідь обіцяне і його змістом було усунення перешкод для скоєння злочину, воно утворює співучасть у злочині (у вигляді пособництва). А якщо потурання не було заздалегідь обіцяне, то при наявності підстав воно може бути визнано відповідним службовим зловживанням (наприклад, статті 364, 423 КК).

Заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій – це особливий вид причетності, оскільки такого роду причетність можлива тільки відносно окремих злочинів, пов’язаних з утворенням та функціонуванням злочинних організацій. Це стосується, у першу чергу, причетності до злочину, передбаченому ст. 255 КК (створення злочинної організації). Цим видом причетності охоплюється діяння, які не підпадають під інші види причетності (приховування злочину, не повідомлення про злочин, потурання злочину).

При відповіді на питання про відповідальність за невдале підбурювання або пособництво слід відмітити, що підбурювання та пособництво вважається невдалим, коли дії співучасників не досягли бажаного результату: виконавець зовсім не скоїв злочину, хоча спочатку збирався це зробити або відразу ж відмовився від цього. Діяльність співучасників тут не обмежилась виявленням умислу, оскільки вони виконали певні дії, спрямовані на схиляння особи до скоєння злочину або надання йому допомоги. Їх діяльність не досягла бажаного результату, але вони зробили все, що вважали необхідним.

Діюче кримінальне законодавство не містить норм, які регулюють відповідальність осіб при невдалій організаційній діяльності, підбурюванні та пособництві. Однак, виходячи із загальних положень кримінального права, така діяльність потребує оцінки як замах на невдале підбурювання та пособництво та буде кваліфікуватися по ст. 15 та ст. 27 КК України.

Вивчаючи питання про співучасть у злочині зі спеціальним суб’єктом, необхідно згадати наступне.

Злочини зі спеціальним суб’єктом характеризується тим, що окрім загальних властивостей суб’єктів, для їх виконавців характерно і наявність додаткових якостей, викладених в статтях Особливої частини КК. До цих злочинів відносяться службові, транспортні, військові та деякі інші.

Питання про можливість співучасті звичайного суб’єкта у злочинах, вчинених тільки спеціальним суб’єктом, являється дискусійним. Слід вивчити думки, викладені в літературі по цьому питанню. Переважною являється точка зору, згідно якої співучасть у злочинах зі спеціальним суб’єктом можлива, однак звичайні суб’єкти можуть виступати лише організаторами, підбурювачами або пособниками цих злочинів.

Дискусійними в науці кримінального права є проблеми уявної співучасті та співучасті у необережних злочинах.

Можливість необережної співучасті відстоювали А.Н. Трайнін та М.Д. Шаргородський. Вони вважали, що співучасть можлива у випадках співвиконавства у необережних злочинах, а також у випадках співучасті з розподілом ролей, де дії вчинюються умисно, а результат наступає по необережності. В цілому такі злочини можуть бути як умисними (наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого), так і по необережності (наприклад, порушення правил руху транспорту). Цю ж позицію стосовно питання про можливість співучасті у злочинах, які вчинюються на автотранспорті, відстоював і С.А.Домахін. Ще більших обмежень для необережної співучасті вводяться В.С. Прохоровим, який визнає її можливість лише у випадках, коли умисне спільне скоєння умисного злочину призводить до настання необережних наслідків, передбачених в статтях Особливої частини КК в якості кваліфікуючих обставин.

Однак, у науці була висловлена думка і про більш широку співучасть необережного виду. Так, В.Я. Вишенський висловив думку про те, що необережна співучасть можлива не тільки при скоєнні необережних злочинів, але і як співучасть з розподілом ролей в умисних злочинах. Зокрема, обґрунтовується відповідальність за необережне підбурювання до скоєння умисного злочину, тобто у тих випадках, коли підбурювач не знав, але повинен був знати про те, що буде скоєно злочин.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська юридична академія» кримінальне право україни (1)

    Навчально-методичний посібник
    Посібник надає стислу характеристику тем курсу з Загальної та Особливої частин кримінального права, звертає увагу студентів на основні визначення кримінального права, які мають особливе теоретичне та практичне значення, на деякі дискусійні,
  2. План науково-дослідницької роботи Національного університету «Одеська юридична академія» на 2011-2015 роки

    Документ
    Розділ 5. Наукові основи комплексної методики розслідування злочинів, які посягають на (авторські) права (та права) інтелектуальної власності в Україні
  3. Миколаївський комплекс Національного університету «одеська юридична академія»

    Документ
    Криміналістика - це одна з наук кримінально-правового циклу, про яку справедливо говорять, що вона знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю.
  4. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія (4)

    Документ
    Навчальна дисципліна Теорія держави і права є необхідним і обов'язковим компонентом загальнотеоретичної професійної підготовки юриста. Знання закономірностей виникнення і функціонування держави і права, засвоєння понятійно-категоріального
  5. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія (5)

    Документ
    Глобалізація світових політичних, економічних та правових відносин та пов'язаний з нею вільний рух капіталів, товарів, громадян виводить наше суспільство на якісно новий етап розвитку, для якого характерною є низка правових проблем.

Другие похожие документы..