Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Удержание алиментов осуществляется из суммы заработка (дохода), принадлежащего лицу, выплачивающему алименты, после удержания из данного заработка (д...полностью>>
'Документ'
Сім'я є складною, динамічною, автономною системою і, разом з тим, невід'ємним елементом соціальної структури, що зв'язує сучасне з минулим і майбутні...полностью>>
'Урок'
На последних уроках мы имели возможность познакомиться с повестью Николая Михайловича Карамзина «Наталья, боярская дочь». Это первая наша встреча с Н...полностью>>
'Документ'
Програма забезпечує опанування знаннями, вміннями і навичками, які є достатніми для того, щоби студент оволодів знаннями в області історії розвитку с...полностью>>

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська юридична академія» кримінальне право україни (2)

Главная > Навчально-методичний посібник
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Тема 6. Об’єкт злочину

Поняття та значення об’єкту злочину.

Види об’єктів злочину.

Поняття та значення предмету злочину.

Співвідношення предмету та об’єкту злочину.

Місце потерпілого в кримінальному праві.

При підготовці до даної теми необхідно вивчити та засвоїти наступні поняття.

Об'єкт злочину – охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які здійснюється злочинне посягання. Такими суспільними відносинами є: суспільний лад, політична й економічна система держави, відносини власності, особистість, політичні, трудові, майнові й інші права і свободи громадян і правопорядок. Об'єкти можна класифікувати «за вертикаллю» на такі види: загальний, родовий, видовий, безпосередній.

Загальний об'єкт – це вся сукупність охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин. Однак слід уточнити, що за допомогою кримінального права охороняються далеко не всі суспільні відносини. Законодавець поставив під охорону кримінального закону лише найбільш важливі з них, яким заподіюється значна шкода в результаті злочинних посягань. Службова функція загального об'єкта складається не тільки в тім, що він поєднує суспільні відносини, що виступають родовими, безпосередніми об'єктами, але й у тому, що він виражає їхню головну властивість – належність до числа найважливіших відносин, охоронюваних на даному етапі розвитку суспільства. Загальний об'єкт має важливе значення для визначення соціально-політичної сутності злочину, ступеня їхньої суспільної небезпеки і дозволяє відмежовувати злочини від інших правопорушень, які є предметом інших галузей права.

Родовий об'єкт – це сукупність однорідних суспільних відносин, на які посягає певна група однорідних злочинів. Угруповання суспільних відносин здійснюється на підставі об'єктивно існуючих критеріїв, що обумовлюють їхню однорідність. За принципом родового об'єкта побудована система особливої частини кримінального закону (КК). Встановлення родового об'єкта дозволяє підкреслити значення поєднуваних їм суспільних відносин в інтересах держави і суспільства, визначає характер і ступінь суспільної небезпеки злочинних посягань. Встановлення зазначених обставин дає можливість виявити соціальну роль кримінального права в охороні тих чи інших суспільних відносин. Перелік родових об'єктів, а отже і розділів Особливої частини КК не є незмінним і в новому Кримінальному кодексі з'явилися нові розділи, що відповідають родовим об'єктам посягання.

Видовий об'єкт – це сукупність тотожних суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом. Видовий об'єкт співвідноситься з його родовим об'єктом, як частина з цілим чи як вид з родом. У великій групі родинних суспільних відносин, що заслуговують єдиної, комплексної кримінально-правової охорони (родовий об'єкт) виділяють більш вузьку групу відносин (видовий об'єкт).

Безпосередній об'єкт – це конкретні суспільні відносини, на які здійснюється злочинне посягання. Безпосередній об'єкт, у свою чергу підрозділяється на: основний і додатковий, а додатковий безпосередній об'єкт буває 2-х видів: додатково-обов'язковий і додатково-факультативний. Основний безпосередній об'єкт завжди лежить у площині і входить до складу родового об'єкта злочину, він є найбільш важливим, таким, що визначає суспільну небезпеку конкретного злочину, структуру відповідного складу і його місце в системі Особливої частини. Встановлення цього об'єкта в конкретному злочині дає можливість правильно підібрати необхідну кримінально-правову норму і кваліфікувати злочин. Основним безпосереднім об'єктом є суспільні відносини, які насамперед прагнув поставити під охорону законодавець, приймаючи кримінальний закон. Додатковим безпосереднім об'єктом є ті суспільні відносини, яким також заподіюється шкода під час злочинного посягання, але вони, ці відносини, є складовою частиною іншого родового об'єкта. Додатково-обов'язковому об'єкту завжди заподіюється шкода поряд з основним об'єктом. Додатково-факультативним об'єктом визнаються ті охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, яким не в усіх випадках заподіюється збиток, під час вчинення злочину.

Предмет злочину – це речі матеріального світу, посягаючи на які суб'єкт заподіює шкоду охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам. Встановлення предмета злочину в ряді випадків допомагає правильно кваліфікувати злочин. Наприклад, розкрадання наркотичних засобів буде кваліфіковано не за статтями про відповідальність за посягання на власність, а за ст. 308 КК, що знаходитися в Розділі XIII «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення». Така кваліфікація визначається з урахуванням специфіки предмета злочину. У кримінально-правовій літературі предмет досліджується в трьох площинах: предмет суспільних відносин, що охороняється, предмет злочину і предмет злочинного посягання.

Потерпілий від злочину – це фізична особа, яка є суб’єктом охоронюваних законом України суспільних відносин і якій злочином заподіяно моральну, майнову або фізичну шкоду.

Тема 7. Об’єктивна сторона складу злочину

Поняття та значення об’єктивної сторони злочину.

Поняття та форми діяння (дії чи бездіяльності). Умови кримінальної відповідальності за бездіяльність.

Поняття суспільно-небезпечних наслідків та їх види.

Причиновий зв’язок як ознака об’єктивної сторони злочину, його поняття та значення в кримінальному праві.

Місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину, їх значення.

При підготовці до даної теми необхідно вивчити та засвоїти наступні поняття.

Об'єктивна сторона злочину це зовнішня сторона злочину, що характеризується злочинним діянням (дією чи бездіяльністю), у результаті якого настають певні суспільно небезпечні наслідки або створюється загроза їх настання.

Об'єктивна сторона злочину визначається наступними ознаками: суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, способом, обстановкою вчинення злочину.

Суспільно-небезпечне діяння завжди є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину незалежно від конструкції складу. У матеріальних складах, поряд із суспільно-небезпечним діянням, наслідок і причинний зв'язок також є обов'язковими ознаками складу злочину. Місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину можуть бути обов'язковими ознаками, якщо вони прямо зазначені в диспозиції статті, але найчастіше вони виступають як факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину.

Суспільно небезпечне діяння може бути як у формі активних дій, так і у формі пасивної бездіяльності. Відповідальність за злочинну бездіяльність настає за умови, коли особа повинна була і могла діяти певним чином. Повинність (обов'язок) діяти можуть породжувати різні підстави: закони, підзаконні акти, договір, професійні чи службові функції, родинні відносини, добровільно узяті на себе зобов'язання, які передують чи супроводжують події. Наявність реальної можливості діяти певним чином залежить від певних властивостей особи в даній конкретній обстановці.

Суспільно-небезпечні діяння (дії або бездіяльність) – це вольові вчинки людини, які уявляють собою психофізичний зв'язок зовнішньої і внутрішньої сторін її поведінки. Однак зустрічаються ситуації, за яких вольовий фактор відсутній або паралізований. До таких обставин відносяться: нездоланна сила, фізичний чи психічний примус. Суспільно-небезпечні наслідки визначаються як збиток (шкода), яка заподіюється злочинним діянням суспільним відносинам. Наслідки бувають декількох видів: матеріальні і нематеріальні. Матеріальні наслідки підрозділяються на майнові і наслідки особистого (фізичного) характеру. Майнові наслідки можуть виражатися в позитивній шкоді або в упущеній вигоді.

Причинний зв'язок в кримінальному праві – це об'єктивний зв'язок між суспільно-небезпечним діянням і наслідками, що настали. Вона повинна відповідати наступним умовам: діяння за часом повинне передувати наслідкам, діяння повинне бути головною, основною причиною, що спричинила саме цей злочинний результат (наслідок). У матеріальних складах злочинів встановлення причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням і наслідками є обов'язковим.

Факультативними ознаками об’єктивної сторони є місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка. Якщо ці ознаки вказані в диспозиції статті кримінального закону, то вони виконують роль обов’язкових ознак конкретного складу злочину.

Тема 8. Суб’єкт злочину

Поняття, ознаки та значення суб’єкта злочину.

Поняття осудності та обмеженої осудності.

Поняття та правові наслідки неосудності.

Поняття віку кримінальної відповідальності.

Поняття та види ознак спеціального суб’єкту злочину.

Кримінальна відповідальність за злочини, вчиненні в стані сп’яніння: види сп’яніння, їх вплив на відповідальність особи.

При підготовці до даної теми необхідно вивчити та засвоїти наступні поняття.

Суб'єкт злочину – це особа, яка під час вчинення злочину усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій і могла ними керувати, тобто була осудною або обмежено осудною, а також досягла встановленого кримінальним законом віку. Суб'єктом злочину може бути тільки людина, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. За діючим кримінальним законодавством суб'єктами злочинів є громадяни України, особи без громадянства й іноземні громадяни, які не користаються дипломатичним імунітетом.

Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії і керувати ними. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Неосудність в кримінальному праві. Особи, визнані у встановленому законом порядку неосудними, не підлягають кримінальній відповідальності. Неосудність – це нездатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними, яка виникла внаслідок психічного захворювання особи. Неосудність характеризується двома критеріями: медичним (наявність психічного захворювання) і юридичним (нездатністю особи усвідомлювати свої дії і керувати ними під час вчинення злочину). Медичний критерій неосудності характеризується однієї з чотирьох різновидів розладу психічної діяльності: хронічним психічним захворюванням, тимчасовим розладом психічної діяльності, недоумством або іншим хворобливим станом психіки. Юридичний (психологічний) критерій неосудності характеризується інтелектуальним і вольовим моментами. Інтелектуальний момент означає відсутність у особи здатності усвідомлювати свої дії, а вольовий момент означає нездатність особи керувати своїми діями. Для визнання особи неосудною необхідно встановити обидва критерії. До неосудного можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. Якщо особу було визнано неосудною на момент вчинення злочину, то вона не притягується до кримінальної відповідальності. Якщо ж стан неосудності настав після вчинення злочину, то особа направляється на лікування, а після одужання вирішується питання про доцільність призначення ій покарання.

Як правило, кримінальна відповідальність настає з 16-річного віку. У виняткових випадках можуть бути притягнуті до відповідальності особи з 14-річного віку, за злочини, суспільна небезпека яких усвідомлюється підлітком у більш ранньому віці. До них відносяться: умисні вбивства; посягання на життя державного чи громадського діяча, судді, працівника правоохоронного органа, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; умисне нанесення тілесних ушкоджень, які заподіяли розлад здоров'я; бандитизм; терористичний акт; захоплення заручників; зґвалтування; крадіжка; грабіж; розбій; хуліганство; умисне знищення або пошкодження майна; пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів та інші злочини перераховані в ст. 22 КК. Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а після 24 години дня її народження.

Спеціальний суб'єкт злочину – це особа, яка крім необхідних ознак (віку й осудності) повинна володіти ще і додатковими ознаками, що обмежують можливість притягнення її до кримінальної відповідальності за вчинення конкретного злочину. Ознаки спеціального суб'єкта можуть бути класифіковані у такий спосіб: ознаки, які характеризують правове становище осіб, демографічні ознаки особистості винного, посадовий стан, фах, характер виконуваної роботи, а також ознаки особи, які характеризують її минулу антисоціальну діяльність (повторність, судимість). Ознаки, що характеризують спеціальних суб'єктів, передбачені у нормах статей Особливої частини КК.

Особа, яка вчинила злочини у стані сп’яніння в наслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. Вчинення злочину у стані фізіологічного сп’яніння є обставиною, яка обтяжує покарання. Патологічне сп’яніння визнається різновидом психічного розладу при встановленні медичного критерію обмеженої осудності або неосудності.

Тема 9. Суб’єктивна сторона складу злочину

Поняття та значення суб’єктивної сторони складу злочину.

Поняття та форми вини.

Поняття та види умислу.

Поняття та види необережної форми вини.

Казус, його відмінність від злочинної необережності.

Змішана (подвійна, складна) форма вини.

Поняття та значення мотиву злочину.

Поняття та значення мети злочину.

Поняття юридичної помилки та її правове значення.

Поняття та види фактичної помилки, її значення.

Загальна характеристика емоцій та емоційних станів.

При підготовці до даної теми необхідно вивчити та засвоїти наступні поняття.

Суб'єктивна сторона злочину це внутрішнє (психічне) ставлення суб'єкта до суспільно небезпечного діяння і його наслідків. Суб'єктивна сторона характеризується однією з форм вини, мотивом і метою. Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони всіх складів злочинів. Під виною розуміється психічне ставлення особи до вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків. Вину визначає її зміст, ступінь і форма. Під змістом вини розуміється її предметна характеристика, соціальна сутність. Ступінь вини – це оціночна, кількісна категорія. Наприклад, при збігу об'єктивних ознак умисне діяння є більш суспільно небезпечним ніж необережне.

Форма вини – це сполучення певних ознак інтелектуального і вольового моментів закріплених у кримінальному законі. Вина може виявлятися у формі умислу або необережності. Умисел поділяється на прямий і непрямий. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

Умисел в кримінальному праві буває прямим і непрямим. При наявності прямого умислу винна особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій чи бездіяльності, передбачає настання суспільно небезпечних наслідків і бажає їх настання. Непрямим визнається такий вид умислу, при якому особа, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки, не бажала, але свідомо припускала їх настання, або байдуже ставилася до їх настання. Непрямий умисел відрізняється від прямого, головним чином, за вольовим моментом. Якщо при прямому умислі особа бажала настання суспільно небезпечних наслідків, то при непрямому вона не бажала їх настання, але свідомо їх допускала. Поряд із зазначеними видами умислу можна виділити наступні його різновиди: 1) за ступенем конкретизації злочинних намірів: визначений, невизначений, альтернативний; 2) за часом виникнення умислу: заздалегідь обміркований, раптово виниклий і афектований .

Визначений умисел характеризується чіткою конкретизацією у свідомості особи наслідків вчиненого нею суспільно небезпечного діяння. При встановленні цього виду умислу кваліфікація дій винного відбувається за спрямованістю умислу. Невизначений умисел має місце, коли особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків без їхньої чіткої конкретизації. Тому в даному випадку, вчинене кваліфікується за фактичним результатом. Альтернативний умисел припускає настання різних видів наслідків, які винний рівною мірою вважає сприйнятливим. Тому кваліфікація відбувається також за фактичним результатом. Заздалегідь обміркований умисел (передумисел) характеризується тим, що між його виникненням і реалізацією мається певний проміжок часу, під час якого особа розробляє план, підготовляє знаряддя і засоби, підшукує співучасників, а лише потім реалізує задумане. Раптово виниклий умисел реалізується винним відразу ж після його виникнення. Різновидом раптово виниклого умислу є афектований умисел, що виникає у винного раптово у відповідь на неправомірні дії потерпілого. Афектований умисел є пом'якшуючою відповідальність обставиною і враховується при призначенні покарання, а в деяких випадках впливає на кваліфікацію злочину. Наприклад, вбивство в стані сильного душевного хвилювання (у стані афекту) виділено законодавцем у самостійну статтю Кримінального кодексу (ст. 116 КК).

Необережність та її види. Вина особи може бути також у формі необережності. Кримінальний закон передбачає два види необережної форми вини: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Злочинна самовпевненість — це таке психічне ставлення винного до вчинених ним діянь, при якому особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховує на їх відвернення. Передбачення можливості настання наслідків має абстрактний характер, особа не конкретизує у своїй свідомості злочинний результат. Вольовий момент злочинної самовпевненості полягає в тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільно небезпечних наслідків. При цьому особа сподівається на реальні обставини, які, на її думку, можуть запобігти настанню наслідків. Наприклад, водій, який перевищив швидкість руху розраховує на свій професійний досвід, обстановку і сподівається, що зможе вчасно зупинити транспортний засіб не допустивши наїзду на пішохода, але наслідки настають.

Злочинна недбалість характеризується таким психічним ставленням до вчиненого, при якому особа, діючи певним чином, не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла передбачити їх настання. Злочинна недбалість визначається двома критеріями: об'єктивним і суб'єктивним. Об'єктивний критерій означає обов'язок конкретної особи передбачити настання суспільно небезпечних наслідків і базується на вимогах персональної відповідальності особи (обов'язок передбачити настання суспільно небезпечних наслідків). Суб'єктивний критерій злочинної недбалості ґрунтується на можливості особи передбачити зазначені в законі наслідки. Для наявності злочинної недбалості необхідно встановлювати обидва критерії.

Мотив і мета злочину. В суб'єктивній стороні складу злочину мотив і мета можуть виступати в якості обов'язкових чи факультативних ознак. У тих випадках, коли мотив і мета прямо зазначені в законі або маються на увазі, вони є обов'язковими ознаками. У деяких випадках, мотив і мета можуть враховуватися в якості пом'якшуючих чи обтяжуючих обставин при призначенні покарання. Мотив – це спонукання особи до вчинення злочину. Мотиви можуть бути низького морального змісту (наприклад, користь), мотиви, що позбавлені низького морального змісту (наприклад, співчуття). Мета – це уявлення особи про кінцевий результат суспільно небезпечного діяння. Наприклад, мета наживи при вчиненні розкрадань.

Юридична помилка – це невірна, хибна уява особи про злочинність чи не злочинність, вчиненого нею діяння, його кваліфікації або карності. Видами юридичних помилок є: уявний злочин, помилка у протиправності діяння, помилка у кваліфікації вчиненого діяння, помилка в караності діяння. Фактична помилка – це невірна, хибна уява особи про обставини, що утворюють об’єктивні ознаки конкретного складу злочину. До фактичних помилок відносять: помилка в об’єкті злочину, помилка у предметі злочину, помилка у знаряддях вчинення злочину, помилка у причинному зв’язку, помилка в суспільно-небезпечних наслідках.

Емоції – це психічні стани і процеси в людині, у яких реалізуються її ситуативні переживання, пов’язані з вчиненням нею злочину. Фізіологічний афект – це стан сильного душевного хвилювання, що виник у особи внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання, або тяжкої образи з боку потерпілого (наприклад, вбивство в стані сильного душевного хвилювання). У теорії кримінального права виділяють також патологічний афект, коли настає глибоке затьмарення свідомості особи і вона втрачає здатність усвідомлювати свої діяння або керувати ними. У цьому випадку особа визнається неосудною.

Тема 10. Стадії вчинення умисного злочину

Поняття та види стадій вчинення злочину.

Готування до злочину, його ознаки.

Поняття та види замаху на злочин.

Закінчений злочин. Особливості закінчення окремих складів злочинів.

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця.

Відмінність добровільної відмови від дієвого каяття.

При підготовці до даної теми необхідно вивчити та засвоїти наступні питання.

Стадії вчинення злочину. Умисні злочини можуть відбуватися по стадіях, закон виділяє три стадії: готування, замах і закінчений злочин. На стадії готування створюються умови для вчинення злочину (підшукання або пристосування знарядь, засобів вчинення злочину, усунення перешкод, розподіл ролей між співучасниками та інші). На стадії замаху відбуваються дії, спрямовані на здійснення злочину, але злочин не завершується з причин, що не залежать від волі винного. На стадіях незакінченого злочину у винного є можливість відмовитися від задуманого. На стадії закінченого злочину виконане діяння містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК. Злочин об'єктивно і суб'єктивно завершено. Момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції складу злочину. Кримінальна відповідальність за готування до злочину і за замах на злочин настає за статтею 14 або 15 КК і за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Добровільна відмова від доведення злочину до кінця – це остаточне припинення особою за своєю волею, з будь-яких мотивів доведення до кінця задуманого злочину. Добровільна відмова можлива на стадії готування чи замаху, але до закінчення злочину. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Від добровільної відмови варто відрізняти каяття. Діяльне каяття – це сукупність дій особи, спрямованих на усунення чи зменшення збитку, заподіяного злочином. Діяльне каяття має місце після закінчення злочину, може враховуватися як обставина, що пом'якшує відповідальність і покарання. Особа, яка вперше вчинили злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська юридична академія» кримінальне право україни (1)

    Навчально-методичний посібник
    Посібник надає стислу характеристику тем курсу з Загальної та Особливої частин кримінального права, звертає увагу студентів на основні визначення кримінального права, які мають особливе теоретичне та практичне значення, на деякі дискусійні,
  2. План науково-дослідницької роботи Національного університету «Одеська юридична академія» на 2011-2015 роки

    Документ
    Розділ 5. Наукові основи комплексної методики розслідування злочинів, які посягають на (авторські) права (та права) інтелектуальної власності в Україні
  3. Миколаївський комплекс Національного університету «одеська юридична академія»

    Документ
    Криміналістика - це одна з наук кримінально-правового циклу, про яку справедливо говорять, що вона знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю.
  4. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія (4)

    Документ
    Навчальна дисципліна Теорія держави і права є необхідним і обов'язковим компонентом загальнотеоретичної професійної підготовки юриста. Знання закономірностей виникнення і функціонування держави і права, засвоєння понятійно-категоріального
  5. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія (5)

    Документ
    Глобалізація світових політичних, економічних та правових відносин та пов'язаний з нею вільний рух капіталів, товарів, громадян виводить наше суспільство на якісно новий етап розвитку, для якого характерною є низка правових проблем.

Другие похожие документы..