Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Статья'
Статья 11. Разрешение на осуществление деятельности по обращению с ресурсно-ценными отходами, переведенными в категории «вторичное сырье» или «продукц...полностью>>
'Документ'
Подготовка детей-инвалидов к семейной и взрослой жизни. Пособие для родителей и специалистов / Под ред. Е.Р. Ярской-Смирновой. Издание 2-е, дополненно...полностью>>
'Документ'
ПРОЛОГ Появляются старый Воспитатель Ореста, за ним Орест и Пилад. Воспитатель Вождя ахейских славных сил под Троей, Атрида сын, теперь ты видеть мож...полностью>>
'Урок'
В твердых телах – аморфных и кристаллических – частицы (молекулы, атомы, ионы) совершают тепловые колебания около положений равновесия, в которых эне...полностью>>

Поняття законності та правопорядку

Главная > Закон
Сохрани ссылку в одной из сетей:

  1. Поняття законності та правопорядку.

Законність - це стан суспільного життя, який характеризується неухильним дотриманням і виконанням законів всіма суб'єктами1.

Тоді як закон закріплює загальнообов'язкові правила поведінки, законність “прокладає” шлях до повного і безперешкодного їх здійснення. Інакше кажучи, вона є неодмінною умовою реального втілення законів у життя. Отже, дотримання законів приводить до встановлення законності у суспільстві, а законність, в свою чергу, забезпечує їх реалізацію.

Основними засадами законності вважають:

а) верховенство закону в системі нормативних актів;

б) єдиність законності;

в) незаперечність закону в соціальній практиці;

г) реальний характер законності;

д) забезпечення прав людини;

е)невідворотність відповідальності за правопорушення;

є) взаємозв'язок законності і доцільності, законності і культурності, законності і справедливості та ін.

Правопорядок - це система суспільних відносин, що встановлюються в результаті точного і повного здійснення розпорядження правових норм всіма суб'єктами права1.

Структура правопорядку - це єдність і одночасне розділення врегульованої правової системи суспільних відносин у відповідності з особливостями їхнього галузевого змісту2.

Правопорядок це реалізована система права. Він включає конституційні, адміністративні, фінансові, земельні, сімейні й інші види суспільних відносин, врегульовані з нормами відповідних галузей права. У цьому зв'язку в структурі правопорядку виділяються не тільки галузеві, але й більш дробові групи відносин, що врегульовані підгалузями та інститутами права.

Особливість правопорядку як специфічної системи суспільних відносин виражається в тому, що складається він тільки на основі правових норм і в силу цього охороняється державою1.

Правопорядком охоплюються далеко не всі відносини, що мають місце в суспільстві. Визначена частина громадського життя не має потребу в правовій регламентації. Вона знаходиться в сфері здійснення норм моралі, норм різних громадських організацій та інших неправових нормативних регуляторів. У цьому змісті правопорядок є лише елементом загальної системи суспільних відносин, що створюється під впливом нормативного регулювання. Це частина суспільного порядку.

Правопорядку притаманні такі вимоги:

а) непорушення загальноправових заборон;

б) безперешкодне здійснення правового статусу людини і громадянина, державних і громадських організацій, їх об'єднань;

в) невідворотність юридичної відповідальності правопорушників у разі невиконання обов'язків, порушення прав і законних інтересів.

2. Юридична відповідальність: поняття і види. Юридична відповідальність — передбачені законом вид та міра державно-владного (примусового) терпіння особою позбавлення благ особистого, організаційного й майнового характеру за скоєне правопорушення.

Юридична відповідальність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроспективну (негативну).

Позитивна юридична відповідальність - сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспективна юридична відповідальність - специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку перетерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

Ознаки ретроспективної юридичної відповідальності: державно-правовий примус; негативна реакція держави на правопорушення і суб'єкта, що винний у його скоєнні; обов'язок правопорушника перетерпіти несприятливі наслідки за свою протиправну поведінку. Принципи юридичної відповідальності: відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру; законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладення юридичної відповідальності; гуманність і своєчасність юридичної відповідальності.

Існування різних видів правопорушень передбачає і поділ ретроспективної юридичної відповідальності на самостійні види. Існують різні підстави поділу юридичної відповідальності на види. Залежно від суб'єктів - органів, що накладають юридичну відповідальність, її поділяють на таку, що покладається: а) органами влади; б) виконавчими і розпорядчими органами; в) судовими та іншими юрисдикційними органами. Залежно від суб'єктів правопорушників вона буває: а) індивідуальною; б) колективною.

Розрізняють також внутрішню державну і міжнародну юридичну відповідальність. Поширеною є класифікація юридичної відповідальності залежно від галузевої належності правової норми, що порушена. На цій підставі розрізняють юридичну відповідальність:

а) кримінально-правову; б) адміністративну; в) цивільно-правову; г) трудову (дисциплінарну, матеріальну відповідальність робітників і службовців) та ін.

Кримінальна відповідальність - різновид ретроспективної юридичної відповідальності, що полягає у застосуванні міри кримінального покарання до фізичних осіб, винних у вчиненні злочину.

Різновидом ретроспективної юридичної відповідальності є адміністративна відповідальність, під .якою розуміють покладення на порушників загальнообов'язкових правил, що діють в управлінні та в інших сферах, адміністративних стягнень, котрі тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового чи морального характеру.

Самостійним видом ретроспективної юридичної відповідальності є цивільно-правова відповідальність. Це відповідальність фізичної чи юридичної особи за порушення договірних зобов'язань, за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення особистих майнових прав. Завданням цивільно-правової відповідальності є захист прав власника.

3.Поняття й класифікація економічних правопорушень.

Правопорушення - це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізична чи юридична особа), яке передбачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність.

Класифікація .За напрямком впливу економічні правопорушення можуть бути внутрішніми і зовнішніми. Внутрішні правопорушення здійснюються робітниками та менеджерами суб'єкта господарської діяльності, зовнішні правопорушення відбуваються несумлінними контрагентами і партнерами.

За характером впливу економічні правопорушення можуть бути прямими та непрямими. Це пов'язане з тим, що економічні правопорушення можуть напряму впливати на погіршення фінансового стану суб'єкта господарювання, а саме: розкрадання, розтрати, приховання доходів. Непрямий вплив на фінансовий стан може бути виявлено тільки по закінченні звітного періоду або завершення проекту.

За частотою впливу економічні правопорушення можуть бути разовими й постійними. Разове правопорушення здійснюється особою стосовно суб'єкта господарювання тільки один раз. Постійними економічними правопорушеннями є такі, що постійно відбувалися за час роботи працівника підприємства або за час взаємодії з контрагентом чи партнером.

За рівнем впливу економічні правопорушення можуть здійснюватися на рівні управління або на рівні виконання. На рівні управління правопорушення здійснюються управлінським складом суб'єкта господарювання. Правопорушення на виконавському рівні відбуваються безпосередньо працівниками, що мають у розпорядженні і використанні матеріальні й нематеріальні ресурси.

Найчастіше здійснюються такі економічні правопорушення, як присвоєння й розтрата грошових коштів та товарно-матеріальних цінностей. Такі дії призводять до значного скорочення активів господарюючого суб'єкта, або до припинення діяльності. Ці економічні правопорушення є внутрішніми, прямими, що вчинюються постійно на виконавському рівні.

До економічних правопорушень можна віднести спотворення менеджерами звітної інформації. Такі правопорушення є внутрішніми, непрямими, відбуваються разово при формуванні звіту на управлінському рівні.

Зовнішніми правопорушеннями економічного характеру, що мають разовий прямий вплив є невиконання контрагентами взятих на себе зобов'язань за умовами укладених договорів господарської діяльності. Порушенням таких зобов'язань є не відвантаження товарно-матеріальних цінностей, оплачених суб'єктом підприємницької діяльності, або зникнення контрагента з отриманими коштами. Можлива також ситуація, коли контрагент, одержавши товарно-матеріальні цінності, зникає не сплативши їхньої вартості.

Зовнішні економічні правопорушення можуть бути пов’язані з інвестиційною та фінансовою діяльністю. Суб'єктові підприємницької діяльності може бути запропонована участь на паях, у якому-небудь проекті, що вимагає значних інвестицій. Але після виконання своїх зобов'язань по вкладенню коштів може виявитися, що цей проект реально не існує, а інші учасники проекту, привласнивши кошти, зникли.

Можливий також варіант, коли суб'єкт господарювання видає кредит під високі відсотки, повернення якого гарантується документами третьої сторони. Однак у строк повернення кредиту з'ясовується, що контрагент зник, привласнивши собі кошти, а гарантійні документи є фальшивими.

В окремих випадках при наявності потреби у обігових коштах, суб'єкт підприємницької діяльності може укласти договір на реалізацію цінних паперів з наступним викупом цих паперів за фіксованою ціною. Однак, якщо реалізовані не іменні цінні папери, то в можлива ситуація коли контрагент може не провести зворотної реалізації цих паперів їхньому власникові. Оскільки ціна, по якій реалізовані ці папери контрагентові значно нижче їхньої ринкової вартості, то він може з ними просто зникнути, що призведе до прямих збитків суб’єкта підприємницької діяльності.

4.Злочини та інші правопорушення в економічній галузі: поняття, критерії розмежування.

Розрізняються злочини і правопорушення , перш за все, за ступенем їх суспільної небезпечності. Проте сам по собі ступінь суспільної небезпечності діяння не може бути єдиним критерієм визначення виду відповідальності за конкретні діяння. Ступінь суспільної небезпечності діяння як головна розмежувальна ознака між злочинами та іншими правопорушеннями визначається всіма його ознаками: формою і видом вини, мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою вчинення діяння і його наслідками. Законодавцем, найчастіше, розмежовування здійснюється за наслідками вчинення діяння і, перш за все, за розміром заподіяної шкоди. Від цивільних правопорушень злочин відрізняється, в основному, за ступенем суспільної небезпечності, який, як правило, також визначається розміром заподіяної шкоди. Так, умисне знищення або пошкодження індивідуального майна громадян стає злочином лише тоді, коли завдано значної шкоди потерпілому (ч.1 ст.145 КК), а якщо шкода не є значною, то винна особа несе лише цивільно-правову відповідальність, якщо дії по знищенню майна не містять за об‘єктом посягання інших ознак, наприклад хуліганства (ст.206 КК).

Найчастіше виникає питання про відмежовування злочинів від адміністративних правопорушень. Критеріями розмежовування злочинів і адміністративних правопорушень є: 1) розмір заподіяної шкоди; 2) вартість предмета правопорушення; 3) наслідки правопорушення; 4) повторність вчинених дій; 5) ступінь суспільної небезпечності вчинених дій. При розмежування злочинів та інших правопорушень за ступенем їх суспільно небезпечності досить часто необхідно визначити зміст так званих оціночних ознак складу злочину, які використовуються законодавцем, і вживаються , в основному, або як ознаки діяння, або з як ознаки наслідків: “злісне” ухилення від сплати встановлених коштів на утримання дітей (аліментів) (ст.114 КК); “грубе” порушення громадського порядку, “явна” неповага до суспільства (ст.206 КК); “істотна” шкода державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам і інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб (ст.165 КК); “тяжкі”, “інші тяжкі” наслідки (ст.157, 158 КК) тощо. Визначення змісту оціночних ознак створює певні труднощі при вирішенні питання про ступінь суспільної небезпечності вчинених дій, а відтак, і питання про визнання їх злочинами чи іншими правопорушеннями. Недоліком чинного законодавства треба вважати випадки, коли за одні й ті самі дії передбачена як адміністративна так і кримінальна відповідальність, а критерії розмежування злочину і адміністративного проступку при цьому не визначені. Зокрема, ст.13 ЗУ “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30.10.1996р. передбачає адміністративну відповідальність громадян та посадових осіб за здійснення операцій по випуску в обіг або розміщення незареєстрованих відповідно до чинного законодавства цінних паперів, а ч.1 ст.148-8 КК – кримінальну відповідальність за випуск (емісію) громадянином або посадовою особою суб‘єкта підприємницької діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому порядку, тобто за одні й ті самі дії особа може бути притягнена або до адміністративної, або до кримінальної відповідальності.

5.Юридичний склад економічного правопорушення.

Склад правопорушення - сукупність названих у законі ознак, за наявності яких небезпечне і шкідливе діяння визнається конкретним правопорушенням. Такі ознаки мають об'єктивний і суб'єктивний характер.

Склад правопорушення криє в собі: об'єкт; об'єктивну сторону; суб'єкт; суб'єктивну сторону.

Об'єкт правопорушення - ті суспільні відносини, які охороняються нормами права і на яких посягає дане правопорушення. В юридичній літературі розглядають загальний, родовий, видовий та безпосередній об'єкт.

Об'єктивна сторона правопорушення - зовнішній акт суспільне небезпечного діяння, яке посягає на охоронюваний нормами права об'єкт, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди.

Ознаки об'єктивної сторони правопорушення - дія чи бездіяльність, суспільне небезпечні та шкідливі наслідки, причинний зв'язок між ними, місце, час, спосіб, засоби, обставини та умови скоєння правопорушення.

Суб'єкт правопорушення - індивід чи колектив людей. Індивідуальний суб'єкт - це фізична особа, що є осудною і досягла певного віку. Фізичних осіб поділяють на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян. Розглядають також приватну особу, службову особу, спеціальний суб'єкт.

Осудність фізичної особи характеризується тим, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними.

Колективним суб'єктом правопорушення можуть бути юридична особа, державний орган, громадська організація тощо, дії яких зв'язані з колективним винесенням рішень.

Суб'єктивна сторона правопорушення - внутрішня психічна діяльність особи, зв'язана зі скоєнням правопорушення. Ознаками суб'єктивної сторони правопорушення є провина, мотив і мета правопорушника.

Під провиною слід розуміти психічне ставлення особи до скоєного нею суспільне небезпечного діяння і суспільне небезпечних наслідків у формі наміру та необережності.

Намір як форма провини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї дії (бездіяльності), передбачає суспільне небезпечні та шкідливі наслідки, бажає чи свідомо допускає їх настання. Залежно від вольового критерію намір поділяють на прямий і непрямий. У теорії права намір поділяють на завчасно обдуманий, такий, що виник раптово, неконкретизований.

Необережність у скоєнні правопорушення має місце тоді, коли особа передбачала настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння та легковажно розраховувала на запобігання їм, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Залежно від вольового критерію розрізняють такі види необережності, як самовпевненість і недбалість. У теорії права розрізняють і змішану провину, тобто таку, коли особа відносно суспільне небезпечного діяння має намір, а відносно суспільне небезпечних наслідків - необережність.

Мотив - це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її скоїти правопорушення. Мотив близько наближається до провини, але не зливається з нею. Він впливає на свідомість людини, зумовлює характер її дій, формує спрямованість волі, визначає зміст провини.

Мета - це уява особи, що скоює правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне.

Мотив і мета близькі за значенням. Якщо мотив показує, чим керується особа, скоюючи правопорушення, то мета визначає спрямованість діяння право-I порушника, найближчий результат, себто те, до чого правопорушник прагне, чого хоче досягти. Види правопорушень -класифікаційні групи правопорушень за різними підставами. Залежно від ступеня суспільної небезпечності розрізняють злочини і проступки.

6.Родовий та безпосередній об'єкти правопорушень в сфері економіки.

Об'єкт правопорушення — це певні блага чи соціальні цінності, на які посягає правопорушення (напр.: матеріальні і духовні цінності, честь, гідність, життя, здоров'я людини, власність, державна безпека, що захищаються нормами права, тощо). У юридичній літературі розглядають загальний, родовий (видовий) та безпосередній об'єкт.

Загальний об'єкт — це ті суспільні відносини, які охороняються правом і яким правопорушення завдає шкоди.

Родовий (видовий) об'єкт правопорушення — це певне коло однорідних відносини, яким завдається шкода (напр.: злочини у сфері господарської діяльності, злочини проти власності, злочини у сфері службової діяльності ).

Безпосередній об'єкт — це конкретні суспільні відносини, проти яких спрямоване одне або кілька правопорушень (напр.: кошти, майно тощо).

7. Об'єктивна сторона складу економічних правопорушень.

Об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення.

Об‘єктивна сторона є одним з елементів складу злочину та економічного правопорушення. Об‘єктивна сторона складу злочину та правопорушення включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинній зв‘язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину та правопорушення, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак – ситуацію вчинення злочину та правопорушення . Зв‘язки між окремими групами ознак можна поділити на дві групи: 1) ознаки, що є компонентами самої злочинної діяльності і безпосередньо характеризують її зовнішній прояв (до них належить дія або бездіяльність, спосіб, знаряддя і засоби, наслідок і причинний зв‘язок); 2) ознаки, що характеризують сукупність умов, за яких вчиняється діяння (місце, час, обстановка вчинення злочину або їх своєрідне поєднання – ситуація). Більшість із цих ознак належать до факультативних, оскільки їх включають не всі склади конкретних злочинів та правопорушеннь. Універсальною обов‘язковою ознакою об‘єктивної сторони є лише діяння.

8.Позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю: характеристика виду покарання та значення для протидії економічним правопорушенням.

Позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю може бути призначено судом на термін до п'яти років у якості основного чи додаткового покарання. Це покарання може бути призначене у випадках, коли по характері зроблених винним злочинів за посадою чи при занятті певною діяльністю суд визнає неможливому зберегти за ним право займати певні посади чи займатися певною діяльністю. При призначенні цього покарання в якості додаткового до позбавлення волі воно поширюється на увесь час відбування позбавлення волі і, крім того, на термін, установлений вироком суду. Якщо ж позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю призначено в якості додаткового до іншого виду покарання, то термін обчислюється з моменту початку відбування основного покарання (ст.31 КК).

Заборона займати певні посади чи займатися певною діяльністю може піти не тільки у випадку зловживань за посадою чи навмисним використанням професійних навичок для здійснення злочину, але й у випадку відсутності достатньої уважності й обачності, у силу чого настають шкідливі наслідки (необережні злочини, наприклад, чи недбалість порушення правил безпеки руху й експлуатації транспорту).

Забороняючи займати певні посади чи займатися певною діяльністю можуть бути застосовані у виді основний мір покарання у випадках, прямо передбачених санкцією відповідної статті КК, наприклад санкціями ст.132, 134, чи в порядку призначення більш м'якого покарання, чим передбачено законом, у відповідності зі ст.44. Застосування цього покарання в якості додаткового спеціально не регламентовано законом: зазвичай воно застосовується по розсуду суду, наприклад, при встановленні систематичного обкрадання покупців (ст.155 КК), при проведенні незаконного аборту лікарем (ч.1 ст.109) і ін. В усіх випадках термін позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю не може перевищувати п'яти років.

9.Штраф. Відмінність штрафу як міри кримінального покарання від штрафу як заходу адміністративного впливу на правопорушника.

Штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і в межах, установлених законом. Розмір штрафу встановлюється в залежності від ваги зробленого злочину з урахуванням майнового положення винного (ст.32 КК).

Штраф як міра покарання встановлюється законом за здійснення менш небезпечних злочинів проти власності, проти особистості, господарських і деяких інших видів злочинів, чинених, як правило, з корисливих мотивів чи при завданні майнових збитків. Штраф може бути призначений у виді як основного (ст. 106, 107, 135, 136, 137, 179 і ін.), так і додаткового покарання, але тільки у випадках, спеціально передбачених санкціями відповідних статей, або при призначенні більш м'якого покарання, чим передбачено законом, у порядку ст.44.

Межі розміру штрафу в КК установлені від 10 до 400 мінімальних зарплат, а за корисливі злочини – у межах 1000 мінімальних зарплат. У виняткових випадках, визначених законом, можуть застосовуватися і великі суми штрафу (ст.32 КК). Щораз ці межі визначаються в залежності від ваги зробленого злочину по санкціях конкретних статей Особливої частини КК. При призначенні штрафу суд враховує, крім того, майнове положення винного – число працездатних членів родини, розмір заробітку винного й інші дані для того, щоб сума штрафу була реальної для сплати у випадку стягнення в примусовому порядку.

Якщо засуджений ухиляється від сплати штрафу, він стягується в примусовому порядку, причому стягуватися можуть як кошти, так і майно засудженого. Однак у цьому випадку предмети, що не підлягають конфіскації, не можуть бути вилучені і при стягненні штрафу. При неможливості стягнути штраф через відсутність у засудженого майна, на яке може бути звернене стягнення, штраф з дозволу суду заміняється виправними роботами з розрахунку один місяць виправних робіт за 4 розміри мінімальної зарплати, але для того, щоб загальний термін виправних робіт не перевищував двох років.

По прямій забороні закону штраф не може бути замінений позбавленням волі ні прямо, ні побічно, наприклад, шляхом заміни позбавлення волі виправними роботами, призначеними замість штрафу в порядку ст.32. Рівною мірою не допускається заміна позбавлення волі штрафом, тому що така заміна суперечить природі цих покарань. Якщо суд призначає покарання по декількох вироках, то в цих випадкам вироку до позбавлення волі і штрафу приводяться у виконання самостійно (ст.43).

Від неможливості стягнення штрафу варто відрізняти таке положення, коли обчислювальна сума штрафу, що підлягає сплаті, у даний момент або в повній сумі може створити для засудженого або членів його родини особливі ускладнення в силу яких-небудь виняткових обставин (пожежа, стихійне лихо, важка хвороба, і т.д.). У цих випадках на підставі ст.405 КПК суд може відкласти чи сплату надати винному розстрочку терміном до одного року з дня вступу вироку в законну силу.

Штраф як міра кримінального покарання відрізняється від адміністративного штрафу, головним чином, своєю природою і юридичними наслідками. Штраф, будучи мірою карного покарання, призначається судом за злочин, передбачений карним законом; він, як і всяке покарання, спричиняє судимість винного, чого немає при адміністративному штрафі.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Поняття юридичної науки та її місце в системі суспільних наук

    Документ
    Юридичнанаука (правознавство або юриспруденція) - це спеціалізована галузь наукових знань в сфері гуманітарних наук або особлива юридична наукова діяльність, яка направлена на вивчення права в теоретичному і прикладному аспектах,
  2. Основні положення теорії держави та права

    Документ
    Основи (принципи) правового статусу людини. Система основних прав та обов’язків людини і громадянина. Основні гарантії реалізації і захисту прав і свобод людини та громадянина.
  3. Середня освіта державна підсумкова атестація в основній школі Географія Білет №1

    Документ
    Уявіть собі, що Ви готуєтесь до поїздки у країну, мову якої вивчаєте. Розкажітьсвоїм товаришам основні відомості про цю країну, дайте коротку характеристикуполітичного устрою цієї країни.
  4. Закон україни (16)

    Закон
    I. Внести зміни до Митного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 38-39, ст. 288; 2003 р., № 4, ст. 32; № 6, ст. 51; 2004 р., № 17-18, ст.
  5. Законів 166

    Закон
    Нагляд за додержанням законів при виконанні судовихрішень у кримінальних справах, а також при застосуванні іншихзаходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням осо­бистої свободи громадян 141

Другие похожие документы..