Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Подсистема документирования была создана и функционирует в составе автоматизированной системы контроля и управления реакторной установки. Основное на...полностью>>
'Книга'
У вас в руках книга известного парапсихолога Ричарда Вебстера, с помощью которой вы овладеете искусством видеть собственную ауру и ауру других людей. ...полностью>>
'Документ'
Что происходит на Кавказе? На этот счет существует много точек зрения. Вот наиболее распространенные: Россия, укрепляя собственную безопасность, защи...полностью>>
'Документ'
является добровольным культурно- педагогическим объединением граждан, разделяющих идеи Гуманной педагогики, основанной на идеях педагогов – классиков...полностью>>

Поняття законності та правопорядку

Главная > Закон
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью
  1. Поняття законності та правопорядку.

Законність - це стан суспільного життя, який характеризується неухильним дотриманням і виконанням законів всіма суб'єктами1.

Тоді як закон закріплює загальнообов'язкові правила поведінки, законність “прокладає” шлях до повного і безперешкодного їх здійснення. Інакше кажучи, вона є неодмінною умовою реального втілення законів у життя. Отже, дотримання законів приводить до встановлення законності у суспільстві, а законність, в свою чергу, забезпечує їх реалізацію.

Основними засадами законності вважають:

а) верховенство закону в системі нормативних актів;

б) єдиність законності;

в) незаперечність закону в соціальній практиці;

г) реальний характер законності;

д) забезпечення прав людини;

е)невідворотність відповідальності за правопорушення;

є) взаємозв'язок законності і доцільності, законності і культурності, законності і справедливості та ін.

Правопорядок - це система суспільних відносин, що встановлюються в результаті точного і повного здійснення розпорядження правових норм всіма суб'єктами права1.

Структура правопорядку - це єдність і одночасне розділення врегульованої правової системи суспільних відносин у відповідності з особливостями їхнього галузевого змісту2.

Правопорядок це реалізована система права. Він включає конституційні, адміністративні, фінансові, земельні, сімейні й інші види суспільних відносин, врегульовані з нормами відповідних галузей права. У цьому зв'язку в структурі правопорядку виділяються не тільки галузеві, але й більш дробові групи відносин, що врегульовані підгалузями та інститутами права.

Особливість правопорядку як специфічної системи суспільних відносин виражається в тому, що складається він тільки на основі правових норм і в силу цього охороняється державою1.

Правопорядком охоплюються далеко не всі відносини, що мають місце в суспільстві. Визначена частина громадського життя не має потребу в правовій регламентації. Вона знаходиться в сфері здійснення норм моралі, норм різних громадських організацій та інших неправових нормативних регуляторів. У цьому змісті правопорядок є лише елементом загальної системи суспільних відносин, що створюється під впливом нормативного регулювання. Це частина суспільного порядку.

Правопорядку притаманні такі вимоги:

а) непорушення загальноправових заборон;

б) безперешкодне здійснення правового статусу людини і громадянина, державних і громадських організацій, їх об'єднань;

в) невідворотність юридичної відповідальності правопорушників у разі невиконання обов'язків, порушення прав і законних інтересів.

2. Юридична відповідальність: поняття і види. Юридична відповідальність — передбачені законом вид та міра державно-владного (примусового) терпіння особою позбавлення благ особистого, організаційного й майнового характеру за скоєне правопорушення.

Юридична відповідальність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроспективну (негативну).

Позитивна юридична відповідальність - сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспективна юридична відповідальність - специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку перетерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

Ознаки ретроспективної юридичної відповідальності: державно-правовий примус; негативна реакція держави на правопорушення і суб'єкта, що винний у його скоєнні; обов'язок правопорушника перетерпіти несприятливі наслідки за свою протиправну поведінку. Принципи юридичної відповідальності: відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру; законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладення юридичної відповідальності; гуманність і своєчасність юридичної відповідальності.

Існування різних видів правопорушень передбачає і поділ ретроспективної юридичної відповідальності на самостійні види. Існують різні підстави поділу юридичної відповідальності на види. Залежно від суб'єктів - органів, що накладають юридичну відповідальність, її поділяють на таку, що покладається: а) органами влади; б) виконавчими і розпорядчими органами; в) судовими та іншими юрисдикційними органами. Залежно від суб'єктів правопорушників вона буває: а) індивідуальною; б) колективною.

Розрізняють також внутрішню державну і міжнародну юридичну відповідальність. Поширеною є класифікація юридичної відповідальності залежно від галузевої належності правової норми, що порушена. На цій підставі розрізняють юридичну відповідальність:

а) кримінально-правову; б) адміністративну; в) цивільно-правову; г) трудову (дисциплінарну, матеріальну відповідальність робітників і службовців) та ін.

Кримінальна відповідальність - різновид ретроспективної юридичної відповідальності, що полягає у застосуванні міри кримінального покарання до фізичних осіб, винних у вчиненні злочину.

Різновидом ретроспективної юридичної відповідальності є адміністративна відповідальність, під .якою розуміють покладення на порушників загальнообов'язкових правил, що діють в управлінні та в інших сферах, адміністративних стягнень, котрі тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового чи морального характеру.

Самостійним видом ретроспективної юридичної відповідальності є цивільно-правова відповідальність. Це відповідальність фізичної чи юридичної особи за порушення договірних зобов'язань, за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення особистих майнових прав. Завданням цивільно-правової відповідальності є захист прав власника.

3.Поняття й класифікація економічних правопорушень.

Правопорушення - це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізична чи юридична особа), яке передбачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність.

Класифікація .За напрямком впливу економічні правопорушення можуть бути внутрішніми і зовнішніми. Внутрішні правопорушення здійснюються робітниками та менеджерами суб'єкта господарської діяльності, зовнішні правопорушення відбуваються несумлінними контрагентами і партнерами.

За характером впливу економічні правопорушення можуть бути прямими та непрямими. Це пов'язане з тим, що економічні правопорушення можуть напряму впливати на погіршення фінансового стану суб'єкта господарювання, а саме: розкрадання, розтрати, приховання доходів. Непрямий вплив на фінансовий стан може бути виявлено тільки по закінченні звітного періоду або завершення проекту.

За частотою впливу економічні правопорушення можуть бути разовими й постійними. Разове правопорушення здійснюється особою стосовно суб'єкта господарювання тільки один раз. Постійними економічними правопорушеннями є такі, що постійно відбувалися за час роботи працівника підприємства або за час взаємодії з контрагентом чи партнером.

За рівнем впливу економічні правопорушення можуть здійснюватися на рівні управління або на рівні виконання. На рівні управління правопорушення здійснюються управлінським складом суб'єкта господарювання. Правопорушення на виконавському рівні відбуваються безпосередньо працівниками, що мають у розпорядженні і використанні матеріальні й нематеріальні ресурси.

Найчастіше здійснюються такі економічні правопорушення, як присвоєння й розтрата грошових коштів та товарно-матеріальних цінностей. Такі дії призводять до значного скорочення активів господарюючого суб'єкта, або до припинення діяльності. Ці економічні правопорушення є внутрішніми, прямими, що вчинюються постійно на виконавському рівні.

До економічних правопорушень можна віднести спотворення менеджерами звітної інформації. Такі правопорушення є внутрішніми, непрямими, відбуваються разово при формуванні звіту на управлінському рівні.

Зовнішніми правопорушеннями економічного характеру, що мають разовий прямий вплив є невиконання контрагентами взятих на себе зобов'язань за умовами укладених договорів господарської діяльності. Порушенням таких зобов'язань є не відвантаження товарно-матеріальних цінностей, оплачених суб'єктом підприємницької діяльності, або зникнення контрагента з отриманими коштами. Можлива також ситуація, коли контрагент, одержавши товарно-матеріальні цінності, зникає не сплативши їхньої вартості.

Зовнішні економічні правопорушення можуть бути пов’язані з інвестиційною та фінансовою діяльністю. Суб'єктові підприємницької діяльності може бути запропонована участь на паях, у якому-небудь проекті, що вимагає значних інвестицій. Але після виконання своїх зобов'язань по вкладенню коштів може виявитися, що цей проект реально не існує, а інші учасники проекту, привласнивши кошти, зникли.

Можливий також варіант, коли суб'єкт господарювання видає кредит під високі відсотки, повернення якого гарантується документами третьої сторони. Однак у строк повернення кредиту з'ясовується, що контрагент зник, привласнивши собі кошти, а гарантійні документи є фальшивими.

В окремих випадках при наявності потреби у обігових коштах, суб'єкт підприємницької діяльності може укласти договір на реалізацію цінних паперів з наступним викупом цих паперів за фіксованою ціною. Однак, якщо реалізовані не іменні цінні папери, то в можлива ситуація коли контрагент може не провести зворотної реалізації цих паперів їхньому власникові. Оскільки ціна, по якій реалізовані ці папери контрагентові значно нижче їхньої ринкової вартості, то він може з ними просто зникнути, що призведе до прямих збитків суб’єкта підприємницької діяльності.

4.Злочини та інші правопорушення в економічній галузі: поняття, критерії розмежування.

Розрізняються злочини і правопорушення , перш за все, за ступенем їх суспільної небезпечності. Проте сам по собі ступінь суспільної небезпечності діяння не може бути єдиним критерієм визначення виду відповідальності за конкретні діяння. Ступінь суспільної небезпечності діяння як головна розмежувальна ознака між злочинами та іншими правопорушеннями визначається всіма його ознаками: формою і видом вини, мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою вчинення діяння і його наслідками. Законодавцем, найчастіше, розмежовування здійснюється за наслідками вчинення діяння і, перш за все, за розміром заподіяної шкоди. Від цивільних правопорушень злочин відрізняється, в основному, за ступенем суспільної небезпечності, який, як правило, також визначається розміром заподіяної шкоди. Так, умисне знищення або пошкодження індивідуального майна громадян стає злочином лише тоді, коли завдано значної шкоди потерпілому (ч.1 ст.145 КК), а якщо шкода не є значною, то винна особа несе лише цивільно-правову відповідальність, якщо дії по знищенню майна не містять за об‘єктом посягання інших ознак, наприклад хуліганства (ст.206 КК).

Найчастіше виникає питання про відмежовування злочинів від адміністративних правопорушень. Критеріями розмежовування злочинів і адміністративних правопорушень є: 1) розмір заподіяної шкоди; 2) вартість предмета правопорушення; 3) наслідки правопорушення; 4) повторність вчинених дій; 5) ступінь суспільної небезпечності вчинених дій. При розмежування злочинів та інших правопорушень за ступенем їх суспільно небезпечності досить часто необхідно визначити зміст так званих оціночних ознак складу злочину, які використовуються законодавцем, і вживаються , в основному, або як ознаки діяння, або з як ознаки наслідків: “злісне” ухилення від сплати встановлених коштів на утримання дітей (аліментів) (ст.114 КК); “грубе” порушення громадського порядку, “явна” неповага до суспільства (ст.206 КК); “істотна” шкода державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам і інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб (ст.165 КК); “тяжкі”, “інші тяжкі” наслідки (ст.157, 158 КК) тощо. Визначення змісту оціночних ознак створює певні труднощі при вирішенні питання про ступінь суспільної небезпечності вчинених дій, а відтак, і питання про визнання їх злочинами чи іншими правопорушеннями. Недоліком чинного законодавства треба вважати випадки, коли за одні й ті самі дії передбачена як адміністративна так і кримінальна відповідальність, а критерії розмежування злочину і адміністративного проступку при цьому не визначені. Зокрема, ст.13 ЗУ “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30.10.1996р. передбачає адміністративну відповідальність громадян та посадових осіб за здійснення операцій по випуску в обіг або розміщення незареєстрованих відповідно до чинного законодавства цінних паперів, а ч.1 ст.148-8 КК – кримінальну відповідальність за випуск (емісію) громадянином або посадовою особою суб‘єкта підприємницької діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому порядку, тобто за одні й ті самі дії особа може бути притягнена або до адміністративної, або до кримінальної відповідальності.

5.Юридичний склад економічного правопорушення.

Склад правопорушення - сукупність названих у законі ознак, за наявності яких небезпечне і шкідливе діяння визнається конкретним правопорушенням. Такі ознаки мають об'єктивний і суб'єктивний характер.

Склад правопорушення криє в собі: об'єкт; об'єктивну сторону; суб'єкт; суб'єктивну сторону.

Об'єкт правопорушення - ті суспільні відносини, які охороняються нормами права і на яких посягає дане правопорушення. В юридичній літературі розглядають загальний, родовий, видовий та безпосередній об'єкт.

Об'єктивна сторона правопорушення - зовнішній акт суспільне небезпечного діяння, яке посягає на охоронюваний нормами права об'єкт, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди.

Ознаки об'єктивної сторони правопорушення - дія чи бездіяльність, суспільне небезпечні та шкідливі наслідки, причинний зв'язок між ними, місце, час, спосіб, засоби, обставини та умови скоєння правопорушення.

Суб'єкт правопорушення - індивід чи колектив людей. Індивідуальний суб'єкт - це фізична особа, що є осудною і досягла певного віку. Фізичних осіб поділяють на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян. Розглядають також приватну особу, службову особу, спеціальний суб'єкт.

Осудність фізичної особи характеризується тим, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними.

Колективним суб'єктом правопорушення можуть бути юридична особа, державний орган, громадська організація тощо, дії яких зв'язані з колективним винесенням рішень.

Суб'єктивна сторона правопорушення - внутрішня психічна діяльність особи, зв'язана зі скоєнням правопорушення. Ознаками суб'єктивної сторони правопорушення є провина, мотив і мета правопорушника.

Під провиною слід розуміти психічне ставлення особи до скоєного нею суспільне небезпечного діяння і суспільне небезпечних наслідків у формі наміру та необережності.

Намір як форма провини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї дії (бездіяльності), передбачає суспільне небезпечні та шкідливі наслідки, бажає чи свідомо допускає їх настання. Залежно від вольового критерію намір поділяють на прямий і непрямий. У теорії права намір поділяють на завчасно обдуманий, такий, що виник раптово, неконкретизований.

Необережність у скоєнні правопорушення має місце тоді, коли особа передбачала настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння та легковажно розраховувала на запобігання їм, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Залежно від вольового критерію розрізняють такі види необережності, як самовпевненість і недбалість. У теорії права розрізняють і змішану провину, тобто таку, коли особа відносно суспільне небезпечного діяння має намір, а відносно суспільне небезпечних наслідків - необережність.

Мотив - це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її скоїти правопорушення. Мотив близько наближається до провини, але не зливається з нею. Він впливає на свідомість людини, зумовлює характер її дій, формує спрямованість волі, визначає зміст провини.

Мета - це уява особи, що скоює правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне.

Мотив і мета близькі за значенням. Якщо мотив показує, чим керується особа, скоюючи правопорушення, то мета визначає спрямованість діяння право-I порушника, найближчий результат, себто те, до чого правопорушник прагне, чого хоче досягти. Види правопорушень -класифікаційні групи правопорушень за різними підставами. Залежно від ступеня суспільної небезпечності розрізняють злочини і проступки.

6.Родовий та безпосередній об'єкти правопорушень в сфері економіки.

Об'єкт правопорушення — це певні блага чи соціальні цінності, на які посягає правопорушення (напр.: матеріальні і духовні цінності, честь, гідність, життя, здоров'я людини, власність, державна безпека, що захищаються нормами права, тощо). У юридичній літературі розглядають загальний, родовий (видовий) та безпосередній об'єкт.

Загальний об'єкт — це ті суспільні відносини, які охороняються правом і яким правопорушення завдає шкоди.

Родовий (видовий) об'єкт правопорушення — це певне коло однорідних відносини, яким завдається шкода (напр.: злочини у сфері господарської діяльності, злочини проти власності, злочини у сфері службової діяльності ).

Безпосередній об'єкт — це конкретні суспільні відносини, проти яких спрямоване одне або кілька правопорушень (напр.: кошти, майно тощо).

7. Об'єктивна сторона складу економічних правопорушень.

Об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення.

Об‘єктивна сторона є одним з елементів складу злочину та економічного правопорушення. Об‘єктивна сторона складу злочину та правопорушення включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинній зв‘язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину та правопорушення, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак – ситуацію вчинення злочину та правопорушення . Зв‘язки між окремими групами ознак можна поділити на дві групи: 1) ознаки, що є компонентами самої злочинної діяльності і безпосередньо характеризують її зовнішній прояв (до них належить дія або бездіяльність, спосіб, знаряддя і засоби, наслідок і причинний зв‘язок); 2) ознаки, що характеризують сукупність умов, за яких вчиняється діяння (місце, час, обстановка вчинення злочину або їх своєрідне поєднання – ситуація). Більшість із цих ознак належать до факультативних, оскільки їх включають не всі склади конкретних злочинів та правопорушеннь. Універсальною обов‘язковою ознакою об‘єктивної сторони є лише діяння.

8.Позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю: характеристика виду покарання та значення для протидії економічним правопорушенням.

Позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю може бути призначено судом на термін до п'яти років у якості основного чи додаткового покарання. Це покарання може бути призначене у випадках, коли по характері зроблених винним злочинів за посадою чи при занятті певною діяльністю суд визнає неможливому зберегти за ним право займати певні посади чи займатися певною діяльністю. При призначенні цього покарання в якості додаткового до позбавлення волі воно поширюється на увесь час відбування позбавлення волі і, крім того, на термін, установлений вироком суду. Якщо ж позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю призначено в якості додаткового до іншого виду покарання, то термін обчислюється з моменту початку відбування основного покарання (ст.31 КК).

Заборона займати певні посади чи займатися певною діяльністю може піти не тільки у випадку зловживань за посадою чи навмисним використанням професійних навичок для здійснення злочину, але й у випадку відсутності достатньої уважності й обачності, у силу чого настають шкідливі наслідки (необережні злочини, наприклад, чи недбалість порушення правил безпеки руху й експлуатації транспорту).

Забороняючи займати певні посади чи займатися певною діяльністю можуть бути застосовані у виді основний мір покарання у випадках, прямо передбачених санкцією відповідної статті КК, наприклад санкціями ст.132, 134, чи в порядку призначення більш м'якого покарання, чим передбачено законом, у відповідності зі ст.44. Застосування цього покарання в якості додаткового спеціально не регламентовано законом: зазвичай воно застосовується по розсуду суду, наприклад, при встановленні систематичного обкрадання покупців (ст.155 КК), при проведенні незаконного аборту лікарем (ч.1 ст.109) і ін. В усіх випадках термін позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю не може перевищувати п'яти років.

9.Штраф. Відмінність штрафу як міри кримінального покарання від штрафу як заходу адміністративного впливу на правопорушника.

Штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і в межах, установлених законом. Розмір штрафу встановлюється в залежності від ваги зробленого злочину з урахуванням майнового положення винного (ст.32 КК).

Штраф як міра покарання встановлюється законом за здійснення менш небезпечних злочинів проти власності, проти особистості, господарських і деяких інших видів злочинів, чинених, як правило, з корисливих мотивів чи при завданні майнових збитків. Штраф може бути призначений у виді як основного (ст. 106, 107, 135, 136, 137, 179 і ін.), так і додаткового покарання, але тільки у випадках, спеціально передбачених санкціями відповідних статей, або при призначенні більш м'якого покарання, чим передбачено законом, у порядку ст.44.

Межі розміру штрафу в КК установлені від 10 до 400 мінімальних зарплат, а за корисливі злочини – у межах 1000 мінімальних зарплат. У виняткових випадках, визначених законом, можуть застосовуватися і великі суми штрафу (ст.32 КК). Щораз ці межі визначаються в залежності від ваги зробленого злочину по санкціях конкретних статей Особливої частини КК. При призначенні штрафу суд враховує, крім того, майнове положення винного – число працездатних членів родини, розмір заробітку винного й інші дані для того, щоб сума штрафу була реальної для сплати у випадку стягнення в примусовому порядку.

Якщо засуджений ухиляється від сплати штрафу, він стягується в примусовому порядку, причому стягуватися можуть як кошти, так і майно засудженого. Однак у цьому випадку предмети, що не підлягають конфіскації, не можуть бути вилучені і при стягненні штрафу. При неможливості стягнути штраф через відсутність у засудженого майна, на яке може бути звернене стягнення, штраф з дозволу суду заміняється виправними роботами з розрахунку один місяць виправних робіт за 4 розміри мінімальної зарплати, але для того, щоб загальний термін виправних робіт не перевищував двох років.

По прямій забороні закону штраф не може бути замінений позбавленням волі ні прямо, ні побічно, наприклад, шляхом заміни позбавлення волі виправними роботами, призначеними замість штрафу в порядку ст.32. Рівною мірою не допускається заміна позбавлення волі штрафом, тому що така заміна суперечить природі цих покарань. Якщо суд призначає покарання по декількох вироках, то в цих випадкам вироку до позбавлення волі і штрафу приводяться у виконання самостійно (ст.43).

Від неможливості стягнення штрафу варто відрізняти таке положення, коли обчислювальна сума штрафу, що підлягає сплаті, у даний момент або в повній сумі може створити для засудженого або членів його родини особливі ускладнення в силу яких-небудь виняткових обставин (пожежа, стихійне лихо, важка хвороба, і т.д.). У цих випадках на підставі ст.405 КПК суд може відкласти чи сплату надати винному розстрочку терміном до одного року з дня вступу вироку в законну силу.

Штраф як міра кримінального покарання відрізняється від адміністративного штрафу, головним чином, своєю природою і юридичними наслідками. Штраф, будучи мірою карного покарання, призначається судом за злочин, передбачений карним законом; він, як і всяке покарання, спричиняє судимість винного, чого немає при адміністративному штрафі.

10.Кваліфіковані види складів злочинів, що посягають на власність.

У цілому злочинами проти власності визнаються суспільно небезпечні діяння, які порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу або державі і вчинені, як правило, з корисливих мотивів.

Такі злочини систематизують за трьома групами з урахуванням способів та мети їх скоєння:

корисливі посягання на власність, поєднані з розкраданням майна;

--корисливі посягання на власність за відсутності ознак розкрадання;

--некорисливі посягання на власність.

Корисливий мотив заволодіння чужою власністю за допомогою насильства, шахрайства, підробки документів є характерною ознакою для значної кількості адміністративних та цивільних правопорушень, що встановлюється в процесі судового розгляду з цивільних справ та в ході адміністративного розслідування конкретних юридичних фактів, пов’язаних із заподіянням матеріальної шкоди власнику.

Правова оцінка конкретної протиправної поведінки залежить від багатьох факторів і перш за все від політичного режиму та політичної ситуації в державі.

11.Корисливі посягання на власність, поєднані з оберненням чужого майна на користь винного.

Цю групу злочинів проти власності характеризує кілька спільних моментів. По-перше, те, що пряма шкода власникові майна заподіюється шляхом протиправного обернення його майна на користь винного чи інших осіб. Тобто, таке майно вилучається в нього (щонайменше, має місце спроба це зробити). По-друге, таке вилучення здійснюється, як правило, проти волі власника (виняток становить шахрайство, за якого майно добровільно передається потерпілим винному). По-третє, в основі всіх цих злочинів лежать корисливі спонукання.

Злочини, які належать до цієї групи, до набрання чинності КК 2001 р. в кримінальному праві іменувалися розкраданням. Аналіз змісту кримінально-правових норм цього та інших розділів Особливої частини КК 2001 р. (зокрема, передбачених статтями 234, 262, 297, 308, 312, 313, 357, 362, 410) не дає підстав для об'єднання цих діянь зазначеним поняттям, оскільки: а) у цьому КК воно не передбачено; б) вживаним у цьому КК терміном «викрадення» охоплюється лише вилучення чужого майна шляхом крадіжки (ст. 185), грабежу (ст. 186) та розбою (ст. 187).

Злочини цієї групи є найбільш небезпечними посяганнями на власність, оскільки вони полягають у протиправному безоплатному вилученні чужого майна й оберненні його на користь винної особи або інших осіб, що завдає шкоди власникові чи іншому во­лодільцеві цього майна.

Протиправність діяння тут означає, що заволодіння чужим майном відбувається: 1) у спосіб, який заборонено законом; 2) особою, яка не має права на таке майно.

Під безоплатністю розуміється вилучення майна на користь винного або інших осіб без еквівалентної заміни, тобто без рівноцінного відшкодування вилучених матеріальних цінностей іншим майном, грошовими коштами або людською працею.

Об'єктивна сторона цієї групи злочинів проти власності характеризується різними способами обернення чужого майна на користь винного чи інших осіб: 1) викраденням (статті 185-188); 2) вимаганням (ст. 189); 3) заволодінням іншим шляхом (статті 190-191).

Суб'єктивна сторона злочинів проти власності цієї групи (викрадення, привласнення, розтрати, вимагання майна, заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службової особи своїм службовим становищем) характеризується прямим умислом і ко­рисливою метою.

Суб'єкт злочину усвідомлює, що: а) майно, яким він протиправне заволодіває, є для нього на даний момент чужим і він не має на нього права; б) вилучення цього майна здійснюється всупереч волі його власника чи іншої особи, у володінні якої воно знаходиться, але, незважаючи на це, він бажає ним заволодіти або обернути на свою користь чи користь інших осіб.

Злочинам цієї групи властива низка однакових кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак, а саме вчинення їх: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) організованою групою; 4) у великих або 5) особливо великих розмірах; 6) із заподіянням значної шкоди потерпілому. До обставин, що обтяжують крадіжку, грабіж і розбій, віднесено також вчинення цих злочинів з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище. Крім того, для грабежу, розбою, викрадення шляхом демонтажу та іншим способом електричних мереж, кабельних ліній та їх обладнання й вимагання передбачено специфічні обставини, які будуть розглянуті при аналізі цих посягань.

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 185 КК, крадіжка, грабіж, вимагання, шахрайство, привласнення, розтрата майна або заволодін­ня ним шляхом зловживання службовим становищем визнаються вчиненими повторно, якщо вони вчинені особою, яка раніше вчи­нила будь-який із цих злочинів, розбій (ст. 187) чи викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем (ст. 262).

Повторності не буде, якщо: на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин; судимість за раніше вчинений злочин знята з винного в порядку амністії чи помилування, погашена чи знята згідно зі статті 88-91; винна особа, хоча раніше й вчинила діяння, що містять ознаки злочинів, передбачених у п. 1 примітки до ст. 185, була звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

Для визнання будь-якого із зазначених злочинів повторним не має значення, чи був перший злочин закінченим, вчинювався він винною особою як виконавцем чи як іншим співучасником, був винний засуджений за його вчинення чи притягується до кримі­нальної відповідальності одночасно за перший і новий злочини.

Повторне викрадення майна або протиправне заволодіння ним у інший спосіб слід відмежовувати від продовжуваного викрадення, вимагання, заволодіння шляхом шахрайства тощо. Продовжуваним злочином визнається неодноразове незаконне безоплатне вилучення чужого майна чи заволодіння ним, що складається із ряду тотожних злочинних дій (вчинюється одним способом), які мають спільну мету незаконного вилучення майна чи заволодіння ним, з самого початку охоплюються єдиним умислом винного і становлять у своїй сукупності один злочин1.

Злочин проти власності визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку виконання об’єктивної сторони, домовилися про спільне його вчинення. Для наяв­ності цієї ознаки необхідно, щоб учасники вчинення злочину діяли як співвиконавці. При цьому не виключається технічний розподіл ролей, за якого, наприклад, при крадіжці одна особа виконує початкові дії, спрямовані на заволодіння майном (скажімо, забезпечує проникнення інших осіб у житло чи інше приміщення або сховище шляхом відмикання дверей), інша - безпосередньо вилучає майно тощо.

Злочин проти власності визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Для кваліфікації за ознакою вчинення їх організованою групою не має значення, створювалась група тільки для вчинення лише цього виду (наприклад, для вчинення розбійних нападів) чи ще й інших злочинів. Важливо, щоб група, в складі якої було вчинено викрадення чи вимагання, мала сукупність ознак, що характеризують її як організовану.

Обтяжуючою крадіжку, грабіж і розбій обставиною закон називає вчинення цих злочинів з проникненням у житло, інше при­міщення чи сховище.

12.Шахрайство.

Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперах, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов’язаннях, заповітах тощо Про поняття проза на майно див, коментар. викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

Об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий — власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться май но, добровільно передає майно або право на майно винній особі Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ І добровільність його дій є обов’язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.

За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим. Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно.

Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом.

Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.

Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном та придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілою неправдивих відомостей або приховування певних відомостей повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки

потерпілого, з метою введення в оману потерпілого. До найбільш поширених випадків застосування обману як способу шахрайства належать: вчинення різних угод щодо рухомого і нерухомого майна (купівля-продаж, оренда), коли потерпілому передається фальсифікований товар або предмети гіршої якості, або ж предметом угоди виступають сріктивні предмети, які не існують в. об’єктивній реальності або не належать винній особі; незаконне отримання пенсій, субсидій, інших видів соціальної допомоги на підставі підроблених документів; обманне отримання попередньої оплати (авансу) за надання товарів чи послуг.

Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна.

Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном.

Суб’єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 190 і 364.

Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

13.Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж кабельних ліній зв'язку та їх обладнання.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності. Додатковими факультативними об'єктами можуть бути життя людини, встановлений порядок забезпечення надійного і безперебійного, з додержанням вимог енергетичної безпеки, постачання електричної енергії та надання послуг зв'язку споживачам, а також нормальна діяльність підприємств зв'язку, які використовують кабельні лінії зв'язку та їх обладнання.

2. Предметом злочину диспозиція ч. 1 ст. 188 визначає електричні мережі, кабельні лінії зв'язку та їх обладнання.

3. З об'єктивної сторони злочин проявляється у викраденні вказаних предметів шляхом демонтажу. Оскільки в диспозиції статті ч. 1 ст. 188 не йдеться про будь-які засоби, що використовуються при викраденні, а демонтаж - це спосіб, а не засіб вчинення цього злочину, то ані будь-яких особливих засобів, ані інших способів, крім демонтажу, вказана диспозиція не передбачає.

Поняття викрадення у ст. 188 охоплює протиправне безоплатне заволодіння електричними мережами, кабельними лініями зв'язку та їх обладнанням такими способами, як крадіжка і грабіж (ненасильницький). Не охоплюється цим поняттям заволодіння зазначеними предметами шляхом насильницького грабежу, розбою, а також вимагання, оскільки структурним елементом цих способів протиправного заволодіння майном є насильство, яке не належить до ознак злочину, передбаченого ст. 188. Цей висновок базується на тому, що кваліфікуючі склади цього злочину не передбачають таких ознак, як насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, погроза їх застосування, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, які властиві кваліфікованим складам грабежу, розбою та вимагання. Тому заволодіння зазначеними у ст. 188 предметами шляхом насильницького грабежу, розбою чи вимагання потребує кваліфікації тільки за ст. ст. 186, 187 і 189. Викрадення предметів злочину, передбаченого ст. 183, шляхом простого грабежу потребує кваліфікації дій винного за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 188 і 186. Заволодіння ж ними шляхом шахрайства, привласнення, розтрати або зловживання службовою особою своїм службовим становищем - тільки за ст. ст. 190 або 191, оскільки ці способи заволодіння чужим майном не охоплюються поняттям "викрадення".

Під демонтажем електричних мереж, кабельних ліній та її обладнання слід розуміти їх розбирання (розукомплектування, від'єднання (роз'єднання) окремих частин) або зняття їх з місця.

Зазначений демонтаж може бути поєднаний з пошкодженням або знищенням електричних мереж, кабельних ліній та їх обладнання. Пошкодження чи знищення такого майна може здійснюватись як для полегшення його викрадення, так і бути наслідком такого викрадення (наприклад, в результаті викрадення певного обладнання електричні мережі чи кабельні лінії зв'язку не можуть використовуватись за цільовим призначенням). Кваліфікація зазначених дій за сукупністю злочинів, що полягають у викраденні електричних мереж, кабельних ліній та їх обладнання, і злочинів, що полягають у їх пошкодженні або знищенні, можлива лише тоді, коли вони утворюють реальну сукупність. Зокрема це має місце, коли пошкодження чи знищення одного із перелічених вище видів майна є способом розкрадання іншого, або коли викрадення певного майна неможливе без пошкодження іншого, частиною якого є викрадене майно. Що стосується майна, яке не зазначене у ч. 1т. 188, то його пошкодження чи знищення при демонтажі електричних мереж, кабельних ліній та їх обладнання завжди потребує самостійної правової оцінки.

4. Суб'єкт злочину загальний.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Ставлення винного до особливо тяжких наслідків (ч. З ст. 188) може бути як умисним, так і необережним. Якщо описані в ст. 188 дії були поєднані з умисним вбивством при обтяжуючих обставинах, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. З ст. 188 і ч. 2 ст. 115.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за цей злочин, чи у великих розмірах(ч. 2 ст. 188), особливо кваліфікуючими - вчинення його організованою групою або спричинення особливо тяжких наслідки (ч, 3 ст. 188).

Про поняття групи осіб з попередньою змовою та організованої групи див. коментар до ст. 28.

Особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, визнається особа, яка до вчинення цього злочину була засуджена за ч. ч. 1, 2 чи 3 ст. 188, і ця судимість не знята і не погашена в установленому законом порядку.

У великих розмірах визнається викрадення електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання, вчинене однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Поняття особливо тяжких наслідків визначено у примітці до ст. 188. Ними є: 1) загибель людини; 2) перерва в забезпеченні споживачів електричною енергією та послугами зв'язку, внаслідок якої припинена діяльність промислових підприємств, порушена діяльність органів влади, державних установ, лікарських закладів, правоохоронних органів, частин пожежної охорони, збройних сил, порушено функціонування залізничного, морського, річкового, повітряного, автомобільного транспорту та електротранспорту.

14. 3айняття забороненими видами підприємницької діяльності. (ст. 203 КК).

Об'єктом злочину є встановлений чинним законо­давством порядок зайняття дозволеними видами господарської діяльності.

Об'єктивна сторона злочину виражається в активній поведін­ці - у зайнятті тими видами господарської діяльності, щодо яких є спеціальна заборона, встановлена законом, крім випадків, перед­бачених іншими статтями КК.

Диспозиція ст. 203 є бланкетною, а тому для з'ясування змісту кримінально-правової заборони необхідно звертатись до регулюю­чого законодавства. Поняття «спеціальна заборона», вжите в ч. 1 ст. 203, означає не заборону певних діянь взагалі, а відсутність не­обхідних підстав для їх вчинення конкретною особою. Водночас розглядуваний склад злочину утворює і зайняття тими видами дія­льності, якими ні фізичні особи, ні юридичні особи не вправі за­йматися взагалі (наприклад, виготовлення самогону).

Спеціальні заборони на зайняття видами господарської діяль­ності можуть стосуватися форми власності та організаційно-право­вої форми суб'єктів господарювання, предмета діяльності, право­вого статусу суб'єкта підприємництва, його освіти, наявності судимості за окремі злочини тощо.

Види діяльності, які підлягають ліцензуванню і за умови отри­мання спеціального дозволу можуть здійснюватись суб'єктами господарювання, не розглядаються як такі, щодо яких є спеціальна заборона (можлива відповідальність за ст. 202).

Ст. 203 підлягає застосуванню лише у тих випадках, коли забо­ронені види господарської діяльності не передбачені спеціальними кримінально-правовими нормами (зокрема, статтями 198, 204, 263, 301,307,310).

Суб'єктом злочину є фізична особа, яка досягла 16-річного віку і якій чинним законодавством не заборонено займатись під­приємницькою діяльністю, а також службова особа юридичної особи, у т. ч. суб'єкта підприємництва, яка дала вказівку здійс­нювати заборонену для даного підприємства господарську діяль­ність або керувала нею. Разом з тим, якщо особи, яким заборонено займатись підприємництвом, здійснюють види діяльності, щодо яких є спеціально встановлена законом заборона, то їх відпові­дальність за наявності всіх ознак цього складу злочину може на­ставати і за ст. 203 КК.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом. У тому разі, коли винний здійснює заборонене підприємництво як різновид господарської діяльності, для злочину притаманною є спеціальна мета - одержання прибутку.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 203) є: 1) отри­мання доходу у великих розмірах; 2) вчинення діяння особою, ра­ніше судимою за зайняття забороненими видами господарської діяльності. Отримання доходу у великому розмірі має місце тоді, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподаткову­ваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 203).

15. Незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва.

Стаття 203—1 КК України (незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва)

Незаконне виробництво, експорт, імпорт, зберігання, реалізація та переміщення дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва, якщо ці дії вчинені у значних розмірах, — карається штрафом від однієї до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк із конфіскацією та знищенням дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання чи сировини для їх виробництва.

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або вчинені у великих розмірах, — караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з конфіскацією та знищенням дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання чи сировини для їх виробництва.

Порушення законодавства, що регулює виробництво, екс­порт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт. імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва (ст. 203 КК). Основним безпосереднім об'єктом злочину є регламентований законодавством порядок здійснення такої господарської діяльності, як виробництво, експорт та імпорт дисків для лазерних систем зчитування, обладнання і сировини для їх виробництва. Додатко­вим - авторське право і суміжні права.

Предмет - 1) диски для лазерних систем зчитування; 2) облад­нання і сировина для їх виробництва.

Диск для лазерних систем зчитування - це будь-який оптичний диск для лазерних систем зчитування із записом або з можливістю запису на ньому інформації, що відображає об'єкти авторського права чи суміжних прав, або без запису такої інформації'. Лазер­ною системою зчитування є система, яка дає змогу відтворити ін­формацію, записану на оптичних носіях у цифровій формі, за до­помогою лазерних технологій.

Сировиною для виробництва дисків для лазерних систем зчиту­вання є оптичний полікарбонат. До основних вузлів відповідного обладнання належать прес-форма для термопластавтоматів інжек­ційного штампування дисків та матриці і штампи, які містять дані, необхідні для штампування дисків.

З об'єктивної сторони вчинення злочину полягає у порушенні законодавства, що регулює, по-перше, виробництво, експорт та імпорт дисків для лазерних систем зчитування, по-друге, експорт та імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва.

Під порушенням законодавства, що регулює виробництво дис­ків для лазерних систем зчитування, потрібно розуміти, зокрема, здійснення господарської діяльності з виробництва дисків взагалі без отримання ліцензії, з використанням тимчасово зупиненої або анульованої ліцензії, ліцензії, отриманої від іншого суб'єкта гос­подарювання, або з порушенням інших ліцензійних умов - не на ліцензованому обладнанні, не у ліцензованих приміщеннях, без нанесення на диски спеціального ідентифікаційного коду, з нане­сенням СІД-коду з порушенням встановлених технічних специфі­кацій, без дозволу осіб, яким належить авторське право та (або) суміжні права, невиконання вимог щодо технологічного забезпе­чення виробником наявності на дисках спеціальних ідентифіка­ційних кодів ліцензованим обладнанням тощо.

Як порушення законодавства, що регулює експорт та імпорт дисків для лазерних систем зчитування, обладнання чи сировини для їх виробництва, треба розцінювати, наприклад, експорт або імпорт вказаних предметів без наявності ліцензії на такий вид гос­подарської діяльності, без інформування у встановленому порядку органу ліцензування про кожну партію дисків або перелік облад­нання для їх виробництва, що експортуються або імпортуються, без наявності на експортованих або імпортованих дисках СІД-кодів, а також експорт чи імпорт дисків для лазерних систем зчи­тування без додержання прав інтелектуальної власності, у т. ч. ле­гального виробника дисків.

Порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва, визнається злочином, якщо ці дії вчинено у великих розмірах. Під великим розміром слід розуміти вартість дисків для лазерних систем зчитування, облад­нання чи сировини для їх виробництва, яка у три тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 203' КК).

Суб'єкт злочину - спеціальний - фізична особа, зареєстрована як приватний підприємець або службова особа суб'єкта господа­рювання - юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, у т. ч. легального виробника дисків.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом

16. Відповідальність за порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом. (ст.213 КК).

Безпосереднім об'єктом злочину виступає порядок здійснення операцій з металобрухтом як різновиду господарської діяльності.

Предмет - побутовий та промисловий металобрухт (брухт ко­льорових і чорних металів).

Металобрухт - це непридатні для прямого використання виро­би або частини виробів, які за рішенням власника втратили експлу­атаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу і міс­тять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки чорних і кольоро­вих металів та їх сплавів.

З об'єктивної сторони вчинення цього злочину можливе у трьох формах: 1) здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством; 2) на­дання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту; 3) організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту.

До операцій з металобрухтом належить заготівля, переробка і металургійна переробка брухту чорних або кольорових металів. Під заготівлею металобрухту слід розуміти діяльність, пов'язану із зби­ранням, купівлею, зберіганням та реалізацією металобрухту юридич­ними або фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяль­ності, які здійснюють операції з металобрухтом.

Здійснення операцій без державної реєстрації означає фактич­не здійснення незареєстрованої у встановленому порядку діяльно­сті, яка містить ознаки підприємництва.

До приміїцень і споруд, в яких розташовуються незаконні пунк­ти прийому, схову та збуту металобрухту, належать, наприклад, будинки, квартири, гаражі, сараї, цехи, склади, інші відокремлені приміщення і будівлі як народногосподарського, так і побутового призначення. Надання приміщення та споруди означає надання можливості одній або кільком особам використовувати це примі­щення або споруду для розташування незаконного приймального пункту металобрухту і для здійснення у ньому операцій з брухтом кольорових та чорних металів з порушенням встановленого по­рядку чи для зберігання металобрухту.

Незаконний пункт прийому, схову та збуту металобрухту — це місце, на базі якого фактично здійснюються недозволені операції із заготівлі та переробки брухту чорних і (або) кольорових металів. Організаіря незаконного пункту прийому, схову та збуту метало­брухту - це вчинення дій, спрямованих на створення такого при­ймального пункту, на створення умов, необхідних для його нор­мального функціонування (підшукування відповідних приміщень, придбання необхідного обладнання, пошук і прийняття на роботу персоналу, забезпечення коштами, розробка і проведення конспі­ративних заходів тощо).

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення однієї з трьох дій, які альтернативне становлять його об'єктивну сторону (організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту метало­брухту - з моменту, коли такий пункт був фактично створений (організований)).

Суб'єкт злочину - загальний.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 213) є вчинення йо­го особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.

17. Порушення порядку зайняття підприємницькою діяльністю.(ст. 202 КК).

Основним безпосереднім об'єктом злочину є порядок державної реєстрації та ліцензування підприєм­ницької та іншої господарської діяльності, у тому числі банківсь­кої діяльності і професійної діяльності на ринку цінних паперів. Додатковим - система оподаткування, засади добросовісної конкуренції, законні інтереси споживачів.

З об'єктивної сторони злочин може набувати однієї з трьох альтернативних форм: 1) здійснення без державної реєстрації як суб'єкта підприємництва діяльності, що містить ознаки підпри­ємницької, у т. ч. банківської діяльності, банківських операцій, професійної діяльності на ринку цінних паперів та операцій небанківських фінансових установ; 2) здійснення без одержання спе­ціального дозволу (ліцензії) видів господарської діяльності, які відповідно до законодавства підлягають ліцензуванню, у т. ч. бан­ківської діяльності, банківських операцій, професійної діяльності на ринку цінних паперів та операцій небанківських фінансових установ; 3) здійснення зазначеної діяльності з порушенням умов ліцензування.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Гос­подарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Підприємницт­вом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами госпо­дарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і со­ціальних результатів та одержання прибутку (статті 3, 42 ГК).

Питання про те, чи є діяльність особи, яка притягується до від­повідальності за ст. 202, підприємницькою, чи відповідає вона взя­тим у єдності ознакам, закріпленим у господарському законодавс­тві, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням тривалості та інтенсивності протиправних дій, розміру отриманого або очікуваного доходу, інших факторів (зокрема, чи є така діяль­ність для винної особи основним або додатковим, але істотним джерелом її доходу, чи здійснюється вона більш-менш регулярно, постійно, на професійній основі). У ч. 1 ст. 202 йдеться лише про ті види підприємницької діяльності, які підлягають ліцензуванню (відповідно до ст. 9 Закону «Про ліцензування певних видів госпо­дарської діяльності»).

Під порушенням умов ліцензування потрібно розуміти недотри­мання винним тих організаційних, кваліфікаційних, технологічних та інших спеціальних вимог, які є обов'язковими для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. Порушенням умов ліцензування визнається також порушення порядку одержання ліцензії на певний вид господарсь­кої діяльності.

Банківська діяльність - це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ве­дення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Здійснен­ня банківських операцій - виключна прерогатива банків і тих фі­нансових установ, які мають ліцензії НБУ і створення яких має від­повідати встановленим вимогам, зокрема, у питаннях організаційно-правових форм, розміру статутного капіталу, кадрового і технічного забезпечення. До небанківських фінансових установ належать кре­дитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забез­печення, інвестиційні фонди і компанії, інші юридичні особи, ви­ключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів - це підприєм­ницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомо­гою цінних паперів та з організаційного, інформаційного, техніч­ного, консультаційного та іншого обслуговуванню випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним ви­дом діяльності (ст. 1 Закону (від 30 жовтня 1996 р.) «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»).

Порушення порядку зайняття господарською та банківською ді­яльністю визнається закінченим злочином з того моменту, коли вна­слідок здійснення підприємницької діяльності без державної реєст­рації або господарської діяльності без ліцензії чи з порушенням умов ліцензування особа одержує дохід у великих розмірах (його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 202)). Під доходом у даному разі потрібно розуміти всю суму надходжень від виробництва продукції, виконання робіт чи надання послуг, але з урахуванням витрат, без­посередньо пов'язаних із здійсненням такої діяльності (придбання сировини та інших товарно-матеріальних цінностей, оренда примі­щень, витрати на транспортні засоби, оплата праці тощо).

Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 202 виступають: 1) фізич­ні особи незалежно від громадянства, які досягли 16-річного віку, у т. ч. особи, які займаються зареєстрованою підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; 2) службові особи юридичних осіб - підприємницьких та інших господарських струк­тур, які приймають та (або) реалізують рішення про здійснення господарської діяльності без належним чином оформленої ліцензії або з порушенням умов ліцензування, а також службові особи, які не забезпечили отримання підприємством, установою чи організа­цією ліцензії, хоч цей обов'язок покладався на них нормативними актами, установчими документами або трудовим контрактом.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом. Якщо без державної реєстрації як суб'єкта підприємництва здійснюється діяльність, яка містить ознаки підприємницької і підлягає ліцензуванню, суб'єктивна сторона складу злочину додат­ково характеризується спеціальною метою - прагненням винного отримати від такої діяльності прибуток.

18. Протидія законній підприємницькій діяльності. Протидія законній підприємницькій діяльності - протиправна вимога перестати займатися підприємницькою діяльністю чи обмежити її, укласти яку-небудь угоду, виконання якої може обмежити законні права чи інтереси того, хто займається підприємницькою діяльністю, поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодження чи знищення їх майна при відсутності ознак вимагательства.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок здійснення господарської діяльності, а також право громадян на свободу підприємницької діяльності. Додатковим обов'язковим об'єктом є психічна недоторканність особи.

2. Елементами об'єктивної сторони злочину є висунення протиправної вимоги, поєднаної з погрозою застосування насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодження чи знищення їх майна. Вимога може полягати у категорично висловленій пропозиції: 1) припинити займатися господарською діяльністю;2) обмежити таку діяльність; 3) укласти угоду; 4) не виконувати укладену угоду.

Ст. 206 КК охороняє лише господарську діяльність, яка має законний характер. Тому висунення вимог про припинення діяльності, якою потерпілий відповідно до закону не може і не повинен займатись (наприклад, про припинення діяльності, яка може здійснюватись лише за наявності ліцензії, за відсутності її у потерпілої особи) не утворює складу даного злочину.

Вимога припинити господарську діяльність передбачає, зокрема, вимогу: ліквідувати юридичну особу, діяльність якої контролює (або ж на діяльність якої істотно впливає) потерпілий; продати (передати) її іншим особам; подати до відповідного органу заяву про анулювання реєстрації потерпілого як індивідуального підприємця. Цим поняттям охоплюється також вимога перестати здійснювати господарську діяльність. Форма вимоги, а також час припинення такої діяльності не мають значення для кваліфікації діяння.

вимога обмежити господарську діяльність передбачає, зокрема, вимогу: зменшити обсяг промислового виробництва, торговельних операцій, послуг, припинити таку діяльність у певних пунктах чи регіонах, припинити заняття окремими видами господарської діяльності або хоча б одним із таких окремих видів, розірвати або обмежити ділові зв'язки з певними партнерами.

Вимога укласти угоду (цивільно-правовий договір, трудовий договір чи будь-яку іншу угоду), виконання якої може призвести до матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, може, зокрема, стосуватися угоди: яка у разі її виконання прямо призведе до заподіяння потерпілому чи іншим особам майнової шкоди; про повну чи часткову передачу потерпілим належних йому прав щодо управління юридичною особою (наприклад, угода про продаж, іншу сплатну уступку акцій акціонерного товариства, частки в статутному фонді іншого господарського товариства); про продаж чи іншу сплатну

передачу засобів виробництва, приміщень чи іншого майна, необхідного для ведення підприємницької діяльності; про відмову потерпілого чи відповідної юридичної особи від ведення певних видів діяльності, від діяльності у певних пунктах чи регіонах, обмеження обсягів такої діяльності; про продаж потерпілим чи організацією, яку він представляє, своєї продукції лише певним особам; про прийняття небажаної потерпілому особи на певну посаду на відповідному підприємстві.

Вимога не виконувати укладеної угоди має місце у разі, коли винний висловлює пропозицію потерпілому відмовитися від виконання відповідної угоди, що може призвести до матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси потерпілого чи іншої особи, яка займається господарською діяльністю.

Про поняття погрози насильством і погрози пошкодження чи знищення майна див. коментар до ст. 189, а про поняття близьких осіб - коментар до ст. 126.

Дія ст. 206 поширюється не лише на випадки, коли від потерпілого вимагають дій на шкоду його особистим інтересам, а й на ті ситуації, коли від потерпілого (наприклад, директора відповідної фірми, який не є її власником) вимагають вчинення дій, які зашкодять інтересам певної юридичної особи.

За ст. 206 мають кваліфікуватися і ті випадки, коди винний висуває відповідні вимоги, поєднані із зазначеними вище погрозами щодо особи, яка неспроможна виконати ці вимоги, помилково вважаючи, що вона наділена більшими повноваженнями або має більший, ніж це є насправді, вплив на власників чи керівників юридичної особи - суб'єкта господарської діяльності.

У випадках, коли протиправні вимоги до потерпілого полягали у передачі іншим особам чужого майна, права на таке майно чи вчиненні будь-яких інших дій майнового характеру, вчинене слід кваліфікувати за ст. 189. Примушування потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань за відсутності ознак вимагання і заподіяння матеріальної шкоди чи обмеження законних прав та інтересів того, хто займається господарською діяльністю, за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 355.

Злочин є закінченим з моменту висунення будь-якої з вказаних У ч. 1 ст. 206 вимог, поєднаної з відповідною погрозою, і доведення їх до потерпілого.

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 206) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попереднім зговором групою осіб; 3) із погрозою вбивством чи заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; 4) у поєднанні з насильством, яке не є небезпечним для життя і здоров'я; 5) у поєднанні з пошкодженням чи знищенням майна.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 206) є вчинення його: 1) організованою групою; 2) службовою особою з використанням свого становища; 3) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, чи заподіяння ним 4) великої матеріальної шкоди або 5) спричинення інших тяжких наслідків.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї, про поняття групи осіб за попередньою змовою та організованої групи - ст. 28 і коментар до неї, про поняття погрози вбивством або заподіянням тяжких тілесних ушкоджень - коментар до ст. ст. 129 і 189, про поняття пошкодження і знищення майна - коментар до ст. 194, про поняття .насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров'я - коментар до ст, 186, а насильтва, небезпечного для життя чи здоров'я - до ст. 187, про поняття службової особи - ст. 364 і коментар до неї. Поняття великої матеріальної шкоди визначене у примітці до ст. 206. Під іншими тяжкими наслідками розуміються, зокрема, смерть або спричинення тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, самогубство потерпілого чи близької йому особи, припинення роботи підприємства і вимушене звільнення з роботи багатьох людей тощо.

Умисне вбивство, вчинене в процесі протидії законній підприємницькій діяльності, потребує додаткової кваліфікації за ст. 115,

19. Фіктивне підприємництво.(ст. 205 КК).

Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок здійснення підприємницької діяльності. Додатковим - закріплений порядок оподаткування або кредиту­вання, добросовісна конкуренція, право власності.

Об'єктивна сторона фіктивного підприємництва може вира­жатись в одній з двох дій: 1) створення юридичної особи будь-якої організаційно-правової форми - суб'єкта підприємницької діяль­ності; 2) придбання такої юридичної особи.

Ст. 205 встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому особи, які стоять за ство­реним або придбаним суб'єктом підприємництва, насправді мають за мету не зайняття повноцінною, самодостатньою підприємниць­кою діяльністю, а зовсім інше - прикриваючись даною юридич­ною особою як ширмою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність. Ключовою характеристикою розглядуваного злочину треба визнати підпорядкованість офіційно відображеної в уста­новчих документах і, можливо, фактично здійснюваної підпри­ємницької діяльності конкретним незаконним цілям. Особи, які скоюють фіктивне підприємництво, можуть: 1) повністю відмов­лятися від здійснення тієї офіційної діяльності, котра фіксується в установчих документах юридичної особи; 2) вести її у мінімаль­ному обсязі, що дозволяє вважати комерційну структуру такою, що насправді функціонує, тобто імітувати підприємницьку діяль­ність; 3) вести більш-менш повноцінну підприємницьку діяльність з отриманням прибутку для того, щоб приховати паралельно здійс­нювану незаконну діяльність (наприклад, контрабанда наркотиків здійснюється під прикриттям створеного з цією метою підприєм­ства, яке офіційно займається ЗЕД).

Під створенням суб'єкта підприємницької діяльності потрібно розуміти вчинення дій, результатом яких є юридичне заснування нової, раніше не існуючої організації, котра має на меті одержання прибутку (розробка установчих документів, подання їх до органів, які здійснюють державну реєстрацію суб'єктів підприємництва, відкриття банківських рахунків, постановка на податковий облік тощо).

До юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності — належать підприємства, які створюються для здійснення підприєм­ництва, об'єднання таких підприємств, господарські товариства (акціонерні, з обмеженою та додатковою відповідальністю, повні, командитні), виробничі кооперативи, селянські (фермерські) гос­подарства.

Утворення фіктивної некомерційної юридичної особи, що має на меті прикриття злочинної діяльності, за наявності для цього підстав може розглядатись як готування до відповідного злочину (наприклад, до шахрайства, зайняття забороненими видами госпо­дарської діяльності, контрабанди). Створення організації, яка без державної реєстрації займається виробництвом продукції, надан­ням послуг або виконанням робіт, має розцінюватися не як фік­тивне підприємництво, а, за наявності підстав, як порушення поряд­ку зайняття господарською чи банківською діяльністю (ст. 202).

Придбання суб'єкта підприємницької діяльності означає набут­тя прав на юридичну особу в тій частині, яка дозволяє фактично керувати діяльністю даного підприємства, впливати на прийняття рішень його керівних органів (це, наприклад, купівля контрольно­го пакету акцій акціонерного товариства, придбання майна під­приємства, яке приватизується, передача власником приватного підприємства своїх прав іншій особі). Не визнається придбанням одержання за плату чи з інших підстав у користування установчих документів юридичної особи, її печатки або штампу та здійснення господарської діяльності від імені суб'єкта підприємництва.

Суб'єктом злочину може бути: 1) фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і виступає як засновник або набувач суб'єкта підприємництва - юридичної особи або за допомогою чужих чи підроблених документів реєструє (придбаває) такого суб'єкта; 2) службова особа підприємства або організації, яка при­йняла рішення про створення чи придбання іншої юридичної осо­би; 3) засновник юридичної особи, який прийняв таке ж рішення.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом і спеціальною метою - прикрити незаконну діяльність або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Для кваліфіка­ції за ст. 205 треба встановити наявність у винної особи зазначеної мети на момент створення або придбання суб'єкта підприємниць­кої діяльності.

Під незаконною діяльністю слід розуміти такі види діяльності, які особа або не має права здійснювати взагалі, або ж, маючи пра­во на їх здійснення за певних умов чи з дотриманням певного по­рядку, здійснює їх з порушенням цих умов та порядку. Такою діяль­ністю може бути визнано, зокрема: легалізацію доходів, отрима­них злочинним шляхом; ухилення від оподаткування; здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підля­гають ліцензуванню; ведення недобросовісної конкурентної бороть­би; приховання ролі фактичного інвестора у придбанні певного об'єкта тощо.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 205) є повтор­ність і заподіяння державі, банкові, кредитній установі, іншим юридичним особам або громадянам великої матеріальної шкоди.

Матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам, вважаєть­ся великою, якщо вона у двісті і більше разів перевищує неоподат­ковуваний мінімум доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує зазначений мінімум (примітка до ст. 205).

20. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю.(стаття 231КК).

Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності,-

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Об'єктом злочину є встановлений порядок здійснення господарської діяльності в частині забезпечення чесної конкуренції між її суб'єктами.

Неправомірне отримання і використання у своїй діяльності чужих наукових здобутків, технологій, управлінських рішень та схем, іншої інформації, яка є комерційною таємницею, має наслідком отримання безпідставних переваг підприємством, організацією, установою чи підприємцем, які отримали цю інформацію, веде до знищення стимулів для розвитку і вдосконалення форм і способів економічної діяльності, завдає прямої шкоди власникам комерційної таємниці.

Під комерційною таємницею розуміються відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства чи іншого суб'єкта господарської діяльності, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам.

Відомості, які становлять комерційну таємницю, визначаються керівником підприємства (юридичної особи). Проте обсяг цих відомостей не може встановлюватись довільно. Згідно із законодавством не можуть бути визнані комерційною таємницею: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та й окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані; необхідні для перевірки обчислення І сплати податків та інших обов'язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, Їхню заробітну плату в цілому та за професіями і посадами, а також про наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов'язкових платежів; інформація про порушення законодавства України та розміри завданих при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

інші відомості, які підлягають оголошенню відповідно до чинного законодавства.

Для банку відповідна інформація є інформацією не про свою власну діяльність, а про сторонніх осіб. Тому поняття банківської таємниці не слід ототожнювати з поняттям комерційної таємниці. Банківська таємниця підлягає кримінально-правовій охороні за ст. 231 лише у випадку, коли відповідні відомості одночасно є комерційною таємницею клієнта банку. Інформація, яка у законодавстві має назву таємниці змісту біржової угоди, підлягає охороні за ст. 231 у випадках, коли учасники біржової угоди віднесли її зміст до відомостей, які є їх комерційною таємницею.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується; 1) вчиненням дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю; 2) незаконним використанням таких відомостей.

Ст. 231 охоплюються і характеризуються як комерційне шпигунство будь-які цілеспрямовані дії, вчинені з метою отримання комерційної таємниці без згоди її власника особою, яка не має законних підстав для ознайомлення з відповідними відомостями в силу свого службового становища чи професійної діяльності (тобто не є працівником відповідної юридичної особи, працівником податкового органу, слідчим, прокурором, суддею тощо). Комерційне шпигунство може проявлятися у: викраденні відповідної інформації чи об'єктів, які її містять; підслуховуванні (у т.ч. із застосуванням спеціальних технічних засобів); отриманні інформації шляхом проникнення у комп'ютери чи комп'ютерні мережі тощо.

Не охоплюються складом даного злочину випадки, коли особа випадково дізналась про відомості, що е комерційною таємницею, або якщо такі відомості добровільно були повідомлені цій особі працівниками відповідного суб'єкта господарської діяльності.

Про розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, див. коментар до ст. 232. Розголошення є одним із способів використання відомостей, що становлять комерційну таємницю. Тому усі випадки незаконного умисного розголошення комерційної .таємниці, крім тих, що передбачені ст. 232, слід вважати її використанням.

Використанням відомостей, що становлять комерційну таємницю, є пряме застосування відповідної інформації у виробничій, комерційній чи іншій господарській діяльності для отримання додаткової матеріальної вигоди чи переваги над конкурентом. Використанням слід вважати й інші дії, які особа, котра незаконно отримала відомості, що становлять комерційну таємницю, вчиняє за допомогою відповідної інформації або користуючись фактом наявності у неї такої інформації. Зокрема, використанням є висунення тим, хто здобув відповідну інформацію, майнових чи інших вимог до власника комерційної таємниці за повернення або нерозголошення відповідних відомостей.

Використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, утворює склад злочину, передбаченого ст. 231, якщо воно є незаконним. Використання е незаконним у випадках, коли воно здійснюється без згоди власника комерційної таємниці.

Під дію ст. 231 підпадають не лише випадки використання спеціально зібраної інформації, а й її використання особою, яка отримала таку інформацію від того, хто її зібрав з метою розголошення чи іншого використання, а також отримала випадково або правомірно від власника комерційної таємниці під зобов'язання про її нерозголошення і невикористання. Не може розглядатись як незаконне використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, використання працівниками органів державної влади (податкових, правоохоронних органів, суду тощо) отриманої ними згідно із законом інформації для здійснення тих своїх службових функцій і завдань, необхідність виконання яких зумовила отримання ними відповідних відомостей (перевірки правильності сплати податків, проведення досудового слідства,розгляду судової справи тощо).

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони розглядуваного злочину є спричинення ним істотної шкоди юридичній особі або підприємцеві - власникові комерційної таємниці. Істотна шкода є поняттям оціночним. Питання про її наявність чи відсутність вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням, зокрема, майнового стану власника відповідних відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Злочин є закінченим з моменту спричинення 'власникові комерційної таємниці істотної шкоди.

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а для випадків комерційного шпигунства обов'язковою також є мета - розголошення або інше використання зібраних відомостей.

21. Розголошення комерційної таємниці. ( ст. 232)

Умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності,

-карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

1. Об'єкт злочину аналогічний об'єкту злочину, передбаченого ст. 231.

Про поняття комерційної таємниці див. коментар до ст. 231.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у діях, якими комерційна таємниця піддається розголошенню, тобто доводиться до відома сторонніх осіб (хоча б однієї особи), та наслідках у вигляді спричинення істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності.

Розголошення може бути здійснене будь-яким способом (усно, письмово, із застосуванням засобів зв'язку, через друковані чи інші засоби масової інформації, через комп'ютерні мережі тощо). Про поняття розголошення таємниці див. також коментар до ст. ст. 132. 145, 168, 328.

Розголошення зазначеної інформації утворює склад даного злочину за умови, якщо воно вчинене без згоди власника таємниці.

Під згодою на розголошення комерційної таємниці слід розуміти чітко виражену згоду на це громадянина-підприємця, керівника (іншої уповноваженої особи) чи керівного органу юридичної особи - власника таємниці.

Не визнається розголошенням передача (ознайомлення) службовою особою органу державної влади (слідчим, прокурором, суддею тощо) іншим особам відомостей, що є комерційною таємницею, якщо така передача (ознайомлення) є наслідком виконання в мог закону (наприклад, направлення слідчим матеріалів кримінальної справи, в якій містяться отримані ним відомості, що є комерційною таємницею, для ознайомлення прокурору чи направлення такої кримінальної справи прокурором до суду, що призводить до ознайомлення з цими відомостями судді). Водночас повідомлення

цими особами комерційної таємниці іншим особам, що не обумовлювалось виконанням ними своїх службових обов'язків, кваліфікується за ст. 232.

Злочин є закінченим з моменту спричинення власникові комерційної таємниці істотної шкоди. Істотна шкода є оціночним поняттям.

3. Суб'єктом злочину може бути особа: 1)якій комерційна таємниця стала відома внаслідок й особливих взаємовідносин з власником таємниці (наприклад, службова особа господарського товариства, член спостережної ради, ревізійної комісії, співвласник відповідної юридичної особи тощо); 2) яка є представником контрагента чи партнера відповідного суб'єкта господарської діяльності і отримала інформацію, що є комерційною таємницею, під умовою її нерозголошеня; 3) яка є службовою особою органу державної влади (зокрема слідчим, прокурором, суддею) і отримала відповідні відомості на підставі закону під час виконання своїх службових обов'язків.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим чи іншим особистим мотивом. Іншим особистим мотивом може бути прихильність чи, навпаки, неприязнь до певної особи, бажання зашкодити керівникам або власникам підприємства чи організації, які чимось образили винного тощо.

22. Приховування банкрутства.

Умисне приховування громадянином — засновником або власником суб’єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб’єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторові,—

карається штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Про об’єкт злочину див. коментар до ст. 218.КК

2. Об’єктивна сторона приховування стійкої фінансової неспроможності полягає у поданні недостовірних відомостей, які створюють у того, кому вони повідомлені, оманливе враження про нормальний фінансовий стан даної юридичної особи і, таким чином, приховують від нього її стійку фінансову неспроможність.

Подання зазначених у ст. 220 відомостей утворює склад розглядуваного злочину, якщо вони адресовані кредитору (особисто чи особі, уповноваженій кредитором на ведення бід його імені справ з цим суб’єктом господарської діяльності).

Якщо недостовірні відомості повідомляються потенційному кредитору, тобто громадянину чи юридичній особі, від якої очікують продажу продукції чи товарів, виконання робіт, надання послуг, оплатної передачі майна, надання позики чи сплати авансових грошових сум на користь організації, від імені якої надаються відомості, такі повідомлення, за умови наступного настання передбачених законом наслідків, також утворюють склад розглядуваного злочину.

Закон зобов’язує боржника подати певні відомості також і господарському суду у відзиві на заяву про банкрутство. Зокрема боржник повинен повідомити суд про загальну суму заборгованості та наявне у нього майно, у т.ч. і кошти, що знаходяться на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних установах. У разі надання свідомо неправдивих відомостей господарському суду такі дії також слід вважати діянням, передбаченим ст. 218.

Водночас не є приховуванням стійкої фінансової неспроможності повідомлення неправдивих відомостей призначеному господарським судом розпорядникові майна юридичної особи — боржника, а так само керуючому санацією. Ці особи можуть бути призначені лише після того, як господарським судом порушено справу про банкрутство певної юридичної особи. У цей момент факт стійкої фінансової неспроможності є загальновідомим і не можна вести мову про його приховування. За наявності підстав таке повідомлення, зроблене службовою особою юридичної особи — боржника, може кваліфікуватися за ст. ст. 364 або 367.

Під стійкою фінансовою неспроможністю суб’єкта господарської діяльності слід розуміти такий його фінансовий стан, за якого цей суб’єкт не здатен виконати свої грошові зобов’язання, у т.ч. щодо виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) до відповідних бюджетів,

У даному випадку мається на увазі не тимчасовий розлад фінансової діяльності юридичної особи, внаслідок якого виникають прострочення платежів, а ситуацію, яка виключає виконання даною юридичною особою вимог кредиторів. Ознаками стану стійкої фінансової неспроможності можуть вважатись, зокрема: зупинення платежів, що триває понад 3 місяці, за наявності боргових зобов’язань, строки платежів по яких настали; наявність значної (понад 300 мінімальних розмірів заробітної плати) суми непогашених боргових зобов’язань, строки платежів но яких настали більш як 3 місяці тому; наявність значної суми непогашених боргових зобов’язань, визнаних юридичною особою — боржником або підтверджених виконавчими документами; наявність заяви про порушення справи про банкрутство даної юридичної особи, прийнятої до розгляду господарським судом і, тим більше, наявність ухвали господарського суду про порушення справи про банкрутство даної юридичної особи.

Під кредитором у цій статті слід розуміти будь-яку юридичну чи фізичну особу, яка має належно оформлені і підтверджені документально майнові (у т.ч. грошові) вимоги до суб’єкта господарської діяльності, від імені якого надано недостовірні відомості, незалежно від розміру таких вимог.

Якщо недостовірні відомості, якими приховується стійка фінансова неспроможність, подаються банку (кредитній установі), органам державної влади, органам місцевого самоврядування або іншим кредиторам з метою одержання кредиту, вчинене слід кваліфікувати як сукупність злочинів за ст. ст. 220 і 222.

Недостовірні відомості, якими приховується стійка фінансова неспроможність, можуть бути повідомлені як у письмовій, так і в усній або іншій формах. Господарському суду такі відомості можуть бути подані лише у письмовій формі.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є заподіяння кредиторові великої матеріальної шкоди. Про її поняття див. примітку до ст. 218.

Повідомлення неправдивих відомостей, яке з незалежних від винного причин не потягло (наприклад, внаслідок пильності кредитора, який не дав ввести себе в оману), але могло потягти за собою заподіяння великої матеріальної шкоди, слід розглядати як замах на вчинення даного злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди кредитору.

3. Суб’єктом злочину може бути особа, яка є засновником або власником суб’єкта господарської діяльності, а також службова особа такого суб’єкта.

Під суб’єктом господарської діяльності у сг. 220 слід розуміти зареєстровану в установленому законодавством порядку юридичну особи незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, яка провадить господарську діяльність (крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування).

Індивідуальний підприємець, що здійснює свою діяльність без створення юридичної особи, не є суб’єктом цього злочину.

4. Суб’єктивна сторона даного злочину характеризується умислом. У частині ставлення винного до відомостей, які він повідомляє -кредитору, його уповноваженій особі чи господарському суду, вина має форму прямого умислу — винний усвідомлює, що відомості, які він подав, є недостовірними, і бажає подати саме такі відомості. Ставлення винного до наслідків злочину може характеризуватися прямим або непрямим умислом.

23. Фіктивне банкрутство. Завідомо неправдива офіційна заява громадянина - засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, а також службової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі,- караються штрафом від семисот п'ятдесяти до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років. Примітка. У статтях 218-223 КК матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. За своїм характером дії, передбачені ст. 218, є особливою формою обману, внаслідок якого може бути заподіяна майнова шкода багатьом суб'єктам. Об'єктом цього злочину та злочинів, передбачених ст. ст. 219- 221, є встановлений законодавством порядок здійснення господарської діяльності у частиш забезпечення інтересів громадян, юридичних осіб та держави від ризиків, пов'язаних з неплатоспроможністю (стійкою фінансовою неспроможністю) суб'єктів господарської діяльності, яка юридичне фіксується під час розгляду справ про банкрутство такого суб'єкта.

Злочин, передбачений ст. 218, як і злочини, передбачені ст. ст. 219-221, пов'язані з існуванням у праві України інституту банкрутства.

Банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

У ринковому суспільстві банкрутство є звичайним явищем і може бути наслідком як прорахунків у господарській (зокрема підприємницькій) діяльності, так і об'єктивних причин - несприятливої економічної ситуації, випадкового збігу обставин, нераціональної економічної політики держави тощо. Тому сам по собі факт банкрутства свідчить лише про невдачу у господарській діяльності і не повинен бути предметом кримінально-правових відносин. Проте у тих випадках, коли з цим фактом пов'язані певні суспільне небезпечні дії, можливою є і кримінальна відповідальність.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у діях, змістом яких є завідомо неправдива офіційна заява про фінансову неспроможність юридичної особи виконати вимоги з боку кредиторів і зобов'язання перед бюджетом. По суті, йдеться про оголошення власного банкрутства, чим і зумовлена назва ст. 218.

Під кредиторами у ст. 218 розуміються будь-які особи, на користь яких боржник відповідно до закону зобов'язаний сплатити грошові суми, передати майно, виконати роботи, надати послуги тощо, включаючи і найманих працівників боржника.

Сг. 218 передбачає кримінальну відповідальність лише у тому разі, коли зроблена заява є офіційною. Як офіційну можна розглядати лише ту заяву, яка у разі її подання неодмінно тягне за собою певні правові наслідки. З огляду на це офіційною вважається лише подана відповідним, суб'єктом до господарського суду письмова заява про порушення справи про своє банкрутство. Така заява, окрім іншого, має містити виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання.

Під фінансовою неспроможністю розуміється такий фінансовий стан боржника, за якого виконання ним своїх зобов'язань перед кредиторами та бюджетом є неможливим взагалі або без застосування передбаченої законом особливої процедури відновлення платоспроможності (санації).

Закон встановлює, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних Розмірів заробітної плати і ці вимоги не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку (у деяких випадках передбачено більш тривалий строк). З огляду на це, не може вважатись злочином, передбаченим ст. 218,

подання до господарського суду заяви, яка не може призвести до порушення справи про банкрутство, зокрема такої заяви, у якій зазначено меншу, аніж встановлена законом, суму безспірної заборгованості боржника, або ж заяви, поданої від імені юридичної особи -суб'єкта господарської діяльності, щодо якої не може застосовуватись процедура відновлення платоспроможності або визнання боржника банкрутом (казенного підприємства, комунального підприємства, щодо якого на пленарному засіданні відповідної місцевої ради прийнято рішення про незастосування до даного підприємства положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" тощо).

У випадках, коли заява про банкрутство офіційно подається боржником господарському суду, закон передбачає запровадження мораторію на задоволення боржником вимог кредиторів.

Кримінальна відповідальність за ст. 218 настає лише у випадках, коли подана до господарського суду офіційна заява є завідомо неправдивою. Це означає, що викладені у заяві відомості про фінансову неспроможність не відповідають дійсності і справжній фінансовий стан боржника дає змогу йому виконати свої зобов'язання. Як свідомо неправдива не може розглядатись у зазначеному контексті заява, в якій частина наведених відомостей є недостовірною, якщо твердження про фінансову неспроможність, попри недостовірність певних відомостей, викладених у заяві, відповідає дійсності.

Обов'язковою ознакою складу цього злочину є фактичне подання відповідно оформленої завідомо неправдивої заяви до господарського суду.

Злочин вважається закінченим з моменту настання передбачених законом наслідків - заподіяння великої матеріальної шкоди (500 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) кредиторам або державі. Цю шкоду може бути заподіяно як одній особі, так і сумарно двом чи більше особам, включаючи і шкоду, заподіяну державі. Встановлення наявності великої матеріальної шкоди здійснюється із врахуванням правил, викладених у коментарі до ст. 199.

3. Суб'єктом злочину закон визнає: 1) громадянина - засновника або власника суб'єкта господарської діяльності; 2) службову особу суб'єкта господарської діяльності; 3) громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому суб'єктом може бути визнана особа, яка підписала свідомо неправдиву заяву і направила її до господарського суду або ж, використовуючи свої службові повноваження, ухвалила рішення (віддала розпорядження) про складання чи подання до господарського суду такої заяви,

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, який обов'язково включає усвідомлення винним неправдивості факту фінансової неспроможності, про який ідеться у поданій ним офіційній заяві.

24. Доведення до банкрутства.

Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або службовою особою суб’єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору,

—карається штрафом від п’ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Про об’єкт злочину див. коментар до ст. 218.КК

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні дій, які призводять до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, і заподіянні внаслідок цього великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Спільною рисою таких дій є їх спрямованість проти інтересів відповідної юридичної особи і спричинення ними відповідної матеріальної шкоди. Це, зокрема, можуть бути: а) укладення свідомо невигідних для даної юридичної особи (у т,ч. удаваних) угод; б) безпідставна виплата на користь інших осіб грошових коштів, безпідставна передача третім особам майна чи уступка належного даній юридичній особі права вимоги до інших осіб; в) прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно відбиваються на виробничій, торговельній, іншій статутній діяльності підприємства, ведуть до виникнення фінансових втрат та збитків; г) заплутування звітності та обліку, знищення, пошкодження документів чи інформації, внаслідок яких стає неможливою ефективна робота відповідного підприємства, установи чи організації.

Про поняття стійкої фінансової неспроможності див. коментар до ст. 220.

Фінансове становище юридичної особи іноді може погіршитись внаслідок бездіяльності, наприклад, через невжиття заходів щодо Захисту її майнових інтересів (незаявлення претензії, непред’явлення позову про стягнення грошей чи майна з боржників, неотримання майна чи коштів тощо). Така бездіяльність, якщо вона навіть призвела до стійкої фінансової неспроможності підприємства, сама по собі не утворює складу розглядуваного злочину. Проте якщо така бездіяльність мала місце після вчинення відповідних дій, наприклад укладення удаваної угоди, справжньою метою якої була передача іншій особі майна, майнових прав, сплата грошових коштів без належної компенсації, і безпосередньо була пов’язана з їх вчиненням, вона може вважатися ознакою об’єктивної сторони цього злочину.

У випадках настання стійкої фінансової неспроможності внаслідок того, що власники чи службові особи суб’єкта підприємницької Діяльності піддавали розпорядження про здійснення нестатутної діяльності, їхні дії, за наявності підстав, утворюють сукупність злочинів і підлягають кваліфікації за ст. ст. 219 та 205. У випадках, коли

дії власника чи службової особи, якими суб’єкт господарської діяльності доводиться до стійкої фінансової неспроможності, містять ознаки викрадання майна юридичної особи, їх слід кваліфікувати за ст. 219 та відповідною статтею КК про злочин проти власності.

Обов’язковою ознакою цього злочину є наявність двох взаємопов’язаних суспільне небезпечних наслідків: 1) стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності; 2) великої матеріальної шкоди державі чи кредитору. Про поняття великої матеріальної шкоди див. примітку до ст. 218, про поняття кредитор — коментар до ст. 218,

Злочин є закінченим з моменту настання сукупності вказаних наслідків.

3. Суб’єктом злочину можуть бути власник (у т.ч. співвласник) або службова особа юридичної особи — суб’єкта господарської діяльності, які, виходячи із організаційно-правової форми відповідної юридичної особи, мають повноваження, необхідні для вчинення передбачених ст. 219 дій. Не може бути суб’єктом даного злочину індивідуальний підприємець, який здійснює свою діяльність без створення юридичної особи.

4. З суб’єктивної сторони доведення до банкрутства є умисним злочином. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є також мотив — корислива чи інша особиста заінтересованість винної особи або її бажання задовольнити ті чи інші інтереси третіх осіб.

Ставлення винного до заподіяної майнової шкоди може характеризуватися прямим або непрямим умислом.

25. Цивільно-правовии захист прав споживачів.

Юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин. Її суть полягає в цілеспрямованому впливі на поведінку індивіда за допомогою юридичних заходів, а метою є охорона і захист суспільних відносин від будь-яких незаконних порушень за допомогою примусових заходів, що приводить до впорядкування суспільних відносин та надання їм системності та стабільності.

За допомогою юридичної відповідальності встановлюються дієві механізми охорони і захисту суспільних відносин від неправомірних посягань шляхом покарання діянь, які порушують умови нормального розвитку суспільства, суперечать інтересам держави, суспільства в цілому і окремих індивідів. Іще Карл Маркс визначав відповідальність як засіб самозахисту суспільства проти порушення умов його існування.

Держава захищає права споживачів (стаття 42 Конституції України), що є однією із фундаментальних ознак сучасного демократичного суспільства і є складовою частиною захисту прав людини.

Суб’єкти господарювання при наданні послуг та виконанні робіт несуть відповідальність за свої дії.

Кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів, які захищаються шляхом:

* визнання наявності або відсутності прав;

* визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

* відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання;

* припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

* присудження до виконання обов’язку в натурі;

* відшкодування збитків;

* застосування штрафних санкцій;

* застосування оперативно-господарських санкцій;

* застосування адміністративно-господарських санкцій;

* установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

* іншими способами, передбаченими законом (стаття 20 Господарського кодексу України).

За завдані шкоду і збитки суб’єкти підприємництва несуть майнову та іншу встановлену законом відповідальність (стаття 49 Господарського кодексу України).

Перелік порушень, за які з суб’єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Адміністративно-господарський штраф (грошова сума, що сплачується суб’єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності) може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, а саме, вилучення прибутку (доходу); стягнення зборів (обов’язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб’єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами (стаття 239 Господарського кодексу України).

Законом України “Про захист прав споживачів”, який регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлено відповідальність суб’єктів господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, за порушення законодавства про захист прав споживачів (стаття 23).

Так, суб’єкти господарювання несуть відповідальність:

* за відмову споживачу в реалізації його прав у разі придбання ним товару неналежної якості та у разі порушення виконавцем умов договору про виконання робіт (надання послуг);

* виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів;

* реалізацію продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції;

* виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров’я та майна споживачів і навколишнього природного середовища;

* реалізацію продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання);

* реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання;

* відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію;

* створення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та структурного підрозділу з питань захисту прав споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування;

* невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів;

* реалізацію товару, строк придатності якого минув;

* порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги.

Згідно з даним Кодексом до адміністративної відповідальності притягаються особи винні у:

* порушенні правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю;

* порушенні порядку проведення розрахунків із споживачами;

* обмані покупця чи замовника;

* відмові у наданні громадянам-споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця), у навчанні безпечного та правильного їх використання, а так само обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів;

* відмові громадянину-споживачу в реалізації його права в разі придбання ним товару неналежної якості;

* порушенні правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами;

* випуску і реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів;

* випуску у продаж нестандартної продукції;

* виконанні робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил;

* порушенні правил виробництва, ремонту, продажу та прокату засобів вимірювальної техніки;

* порушенні правил застосування засобів вимірювальної техніки.

Законодавство про захист прав споживачів не містить норм, які б дозволяли поглинати менш тяжке порушення більш тяжким. Штрафи накладаються окремо за кожне виявлене порушення.

41 .Порушення правил торгівлі та надання послуг.

26. Діяльність по випуску або реалізації недоброякісної продукції.

Стаття 227. Випуск або реалізація недоброякісної продукції.

Випуск на товарний ринок або інша реалізація споживачам недоброякісної, тобто такої, що не відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам, або некомплектної продукції та товарів, якщо такі дії вчинені у великих розмірах,-

караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітка. Під випуском або реалізацією недоброякісної продукції, вчиненими у великих розмірах, слід вважати розміри, що перевищують триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок випуску на товарний ринок та реалізації продукції і товарів, а також інтереси споживачів у частині забезпечення належної

якості та безпечності продукції і товарів. Його додатковим факультативним об'єктом може бути здоров'я особи.

2. Предметом злочину виступають недоброякісна або некомплектна продукція чи товари, що випускаються на товарний ринок або реалізуються безпосередньо споживачеві.

Недоброякісними на практиці визнаються продукція чи товари. які через свої недоліки не можуть бути використані за призначенням взагалі або без істотної переробки. При цьому не мають значення причини, з яких продукція чи товари стали недоброякісними, - це можуть бути недоліки виготовлення, природні особливості, внаслідок яких продукція чи товари втрачають свої характерні властивості чи якість (наприклад, закінчення строків реалізації даного товару).

Недоброякісною вважається і продукція (товар), яка виготовлена виробником з відхиленням від належно встановлених національних чи регіональних стандартів, технічних умов чи інших стандартів, запроваджених як обов'язкові відповідними технічними регламентами чи іншими нормативно-правовими актами, незалежно від того, чи може така продукція бути використана за призначенням.

Некомплектною є продукція (товар), в якій відсутні обов'язкові окремі деталі, вузли, інші частини чи додатки до неї, без яких продукція не може бути використана за призначенням взагалі або не може бути використана в повному обсязі, або в її використанні виникають труднощі, яких звичайно не існує при використанні аналогічної продукції у повному комплекті.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) випуску зазначених вище предметів на товарний ринок; 2) іншій їх реалізації споживачам.

Випуск на товарний ринок передбачає з'явлення на товарному ринку виготовлених певним виробником недоброякісних або некомплектних продукції чи товару. Отже, під випуском слід розуміти передачу предметів злочину для реалізації (продажу) або ж їх передачу в будь-якій формі безпосередньо від виробника споживачеві. Випуск здійснюється безпосередньо виробником (виготовлювачем) або суб'єктом, якого виробник уповноважив збувати свою продукцію.

Іншою реалізацією слід вважати будь-яку сплатну передачу предметів злочину споживачеві (найчастіше у формі продажу) не виробником, а продавцем, який отримав їх від виробника чи від іншого продавця-посередника.

Під споживачем у ст. 227 розуміються будь-які громадянин чи Юридична особа, які купують продукцію чи товар не для продажу, а для використання за функціональним призначенням.

Реалізація продавцем недоброякісної чи некомплектної продукції (товару) не споживачеві, а іншому продавцю не підпадає під дію ст. 227. Якщо один продавець знаходить для іншого продавця недоброякісну продукцію чи товари і продає їх з наміром посприяти їх кінцевому збуту споживачеві, такі дії продавців за наявності підстав можуть визнаватися співвиконавством у вчиненні злочину, передбаченого ст. 227.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину є великі розміри випуску або іншої реалізації недоброякісної чи не-

комплектної продукції (товару). Про поняття таких розмірів див. примітку до ст. 227.

Виникнення внаслідок реалізації недоброякісної продукції чи товарів шкоди для здоров'я споживача або заподіяння йому смерті слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст, 227 та відповідною іншою статтею КК.

Злочин є закінченим з моменту, коли недоброякісна чи некомплектна продукція (товар) у передбаченому законом розмірі реально вийшла на товарний ринок, тобто опинилась у споживача продукції чи товарів, а для випадків випуску такої продукції (товару) виробником - у споживача або продавця.

4. Суб'єктом злочину може бути працівник підприємства, установи, організації, що виробляють продукцію чи товари, який відповідає за дотримання (перевірку) якості, комплектності або відповідності стандартам продукції, що випускається підприємством на товарний ринок, або ж за її реалізацію. Суб'єктами даного злочину можуть бути і працівники ( у т.ч. службові особи) торговельних організацій, котрі здійснюють реалізацію недоброякісної продукції чи товарів, а також індивідуальні підприємці, які виробляють чи реалізують певну продукцію чи товари.

5. Суб'єктивна сторона злочину може мати форму як умисної, так і необережної вини.

27. Кваліфікація обману покупців та замовників як злочину й адміністративного правопорушення.

Стаття 225, Обман покупців та замовників

1. Об'єктом злочину є встановлені законодавством правила торгівлі та надання послуг населенню, а також законні інтереси покупців та замовників.

2. Предметом злочину можуть виступати товари (у т.ч. вироби, що виготовляються на замовлення) або грошові кошти - залежно від того, на отримання якого із цих двох видів майна було спрямовано дії винної особи.

3. Об'єктивна сторона обману покупців та замовників полягає в Діях, які набувають форми обмірювання, обважування, обраховування або іншого обману.

Обмірюванням є обманні дії, внаслідок яких покупцеві відпускається менше, аніж належить, товару, кількість якого "вимірюється" певними одиницями довжини, площі й об'єму. Обмірювання при продажу тканин та інших подібних товарів має вигляд "недоміру", а при продажу рідких товарів (молочних продуктів, квасу, пива, спиртних напоїв, бензину тощо) - "недоливу".

Обважування - це відпуск покупцеві товарів меншої ваги, аніж та, яку відповідно до встановленої ціни належить відпустити за сплачену ним грошову суму,

Обраховування має вигляд або неправильного підрахунку вартості проданого товару й отримання внаслідок цього з покупця більшої, ніж належить, грошової суми, або ж неправильного підрахунку кількості одиниць товару, яка передається покупцеві, і передачі йому в такий спосіб меншої, ніж оплачена, кількості товару.

Під іншим обманом розуміється застосування будь-яких, крім названих вище, способів, за допомогою яких винний отримує від покупця чи замовника більшу грошову суму, ніж та, що має бути сплачена за товар чи послугу відповідно до встановлених цін чи тарифів. Іншим обманом є, зокрема, продаж товару за ціною, вищою від встановленої (цей спосіб ще називають "перевищенням встановлених роздрібних цін"), продаж зіпсованих товарів, продаж товарів нижчого сорту за ціною вищого, перевищення встановлених цін і тарифів на побутові і комунальні послуги, що надаються населенню, тощо.

Обов'язковою ознакою даного злочину є обманний характер відповідних дій - вони вчиняються в такий спосіб, щоб створити в покупця чи замовника враження правильності дій винної особи. Продаж товарів, надання послуг за завищеними цінами з відома і за згодою самого покупця чи замовника не містять складу даного злочину, однак за наявності підстав можуть кваліфікуватись за ст. 354. а якщо такі дії вчинено посадовою особою, - за ст. 368.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є обстановка - злочин може бути вчинений під час реалізації товарів покупцям або надання послуг замовникам. Це може мати місце на підприємствах торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, комунального господарства, на ринках чи в інших місцях.

Обман покупців та замовників утворює склад злочину, передбаченого ст. 225, якщо він вчинений у значних розмірах. Про поняття значних розмірів див. примітку до ст. 225. Обман покупця чи замовника у розмірі, який не є значним, не містить складу даного злочину навіть у тих випадках, коли внаслідок неодноразового обману різних покупців та замовників їм заподіяно матеріальну шкоду, що сумарно перевищує значний розмір.

Злочин є закінченим з моменту спричинення покупцеві чи замовникові за допомогою обману майнової шкоди, що перевищує три і більше неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.

4. Суб'єктом злочину може бути будь-яка осудна особа, яка досягла 16-річного віку і здійснює розрахунки з покупцями під час здійснення торговельної діяльності або провадить розрахунки із замовниками при наданні їм послуг. При цьому винний може як самостійно вести відповідну діяльність (індивідуальний підприємець, особа, яка веде торгівлю за одноразовим патентом, продавець продукції, вирощеної у власному підсобному господарстві тощо), так І, діяти за дорученням інших осіб (продавець у торговельному підприємстві, працівник підприємства побутового обслуговування, заготівельник тощо).

Особа, що укладає і здійснює окрему угоду, предметом якої є продаж її власного майна, не може визнаватися суб'єктом цього злочину, У випадках застосування особою обману покупця при здійсненні подібної угоди її дії за наявності підстав можуть бути кваліфіковані за ст. 190.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

6. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його особою, раніше судимою за обман покупців чи зомовяиків. Такими слід вважати як осіб, що мають судимість за ст. 225 КК 2001 р., так і тих, які вчинили злочин, передбачений ст. ст. 155 чи 155-1 КК 1960 р., причому і судимість за нього не знята і не погашена в установленому законом порядку.

Постанова ПВС №2 від 2 березня 1972 року "Про судову практику в справах про обман покупців (п.п. 5-11,13, 15-17, 19-21).

28. Незаконне виготовлення та збут підакцизних товарів.

Незаконне придбання з метою збуту або зберігання з цією метою, а також збут чи транспортування з метою збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів, —

карається штрафом від п’ятисот до тисячі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення.

2. Незаконне виготовлення алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів, шляхом відкриття підпільних цехів або з використанням обладнання, що забезпечує масове виробництво таких товарів, або вчинене особою, яка раніше була засуджена за цією статтею, —

карається штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення.

3. Незаконне виготовлення товарів, зазначених у частинах першій або другій цієї статті, з недоброякісної сировини (матеріалів), що становлять загрозу для життя і здоров я людей, а так само незаконний збут таких товарів, що призвело до отруєння людей чи інших тяжких наслідків, —

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з вилученням та знищенням вироблених товарів та з конфіскацією обладнання для її виготовлення.

1. Об’єктом злочину є запроваджений з метою захисту економічних інтересів держави порядок виробництва й обігу підакцизних товарів. Додатковим факультативним об’єктом виступає життя і здоров’я людей як споживачів недоброякісної підакцизної продукції.

2. Предметом злочину є: 1) алкогольні напої; 2) тютюнові вироби; 3) інші підакцизні товари.

Акцизним збором визнається непрямий податок на окремі товари, визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів. Акциз є одним із стабільних і суттєвих джерел поповненім бюджету держави, встановлюється, як правило, на високоліквідну високорентабельну чи монопольну продукцію, виконує не лише фіскальну, а й регулюючу, а інколи і природоохоронну функцію. П реліки підакцизних товарів затверджуються і періодично переглядаються ВР.

Алкогольні напої — це продукти, одержані шляхом спиртового ородіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2 відсотка об’ємню, одиниць, які відносяться до товарних груп Гармонізованої систем;; опису та кодування товарів під кодами 22 04, 22 05, 22 Об, 22 08,

Крім власне алкогольних напоїв, до підакцизних, товарів належать етиловий неденатурований спирт з вмістом спирту не менш як 80 відсотків об’ємних одиниць, спирт етиловий та інші спиртні денатуровані напої будь-якої міцності, а також складові спиртові напівфабрикати, які використовуються для виготовлення алкогольних напоїв.

Самогон та інші міцні спиртні напої домашнього вироблення (ча-ча, арака тощо) не визнаються предметом цього злочину, їх виготовлення (шляхом відокремлення перегонкою чи іншим способом) або зберігання з метою збуту, а також придбання, що не переслідує мету продажу, розглядаються як адміністративні проступки (ст. ст. 176, 177 КАП). За наявності ознак складу злочину, передбаченого ст. 203, особа, яка займається виготовленням міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, може бути притягнена до відповідальності за зайняття забороненими видами господарської діяльності. Законодавство дозволяє громадянам в домашніх умовах для власного споживання виготовляти виноградні і плодово-ягідні вина, наливки і настоянки.

Тютюновими виробами визнаються сигарети, цигарки, сигари, сигарили (тонкі сигари), а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн та інші вироби з тютюну і його замінники (наприклад, гвоздика), які впливають на фізіологічний стан людини під час вживання.

До інших підакцизних товарів на сьогоднішній день належать: 1) деякі транспортні засоби та шини до них; 2) ювелірні вироби; 3) нафтопродукти (авіаційний бензин, реактивне паливо, моторні бензини певних марок, дизельне пальне тощо); 4) деякі продукти харчування (наприклад, кава, ікра осетрових, краби готові або консервовані, шоколад з начинкою або без начинки, пиво солодове); 5) інші товари (одяг хутровий із норки, нутрії, песця або лисиці, одяг із натуральної шкіри, рушниці спортивні, мисливські та для стрільби по мішенях, магнітофони та інша звукозаписувальна апаратура, печі мікрохвильові, офісні меблі, телевізійні приймачі кольорового зображення, аудіокасети та відеокасети без записів та із записами, компакт-диски тощо).

У разі необхідності питання про віднесення того чи іншого товару до категорії підакцизних предметів слід вирішувати шляхом проведення товарознавчої експертизи.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у таких діях: 1) придбання незаконно виготовлених алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів; 2) зберігання таких товарів; 3) їх транспортування; 4) збут незаконно виготовлених підакцизних товарів (ч. 1 ст. 204); 5) незаконне виготовлення алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів (ч. 2 ст. 204).

При цьому незаконне виготовлення підакцизних товарів тягне відповідальність за ч. 2 ст. 204 лише за умови, що таке виготовлення здійснюється: а) шляхом відкриття підпільних цехів; б) з використанням обладнання, що забезпечує масове виробництво таких товарів, або в) особою, яка раніше була засуджена за ст. 204.

Придбання підакцизних товарів означає, що особа у будь-який спосіб (купівля, обмін тощо) дістає фактичну можливість володіти, користуватись і розпоряджатись відповідними предметами.

Під зберіганням потрібно розуміти будь-які умисні дії, пов’язані з перебуванням підакцизних товарів у володінні винного (при собі, У будь-якому приміщенні, транспортному засобі, спеціальній схованці тощо). Зберігання — триваючий злочин, який має визнаватись закінченим з моменту, коли особа за власною ініціативою (знищила, викинула або збула товар) або всупереч своїй волі (наприклад, підакцизні товари вилучені працівниками міліції) фактично припинила володіти відповідними предметами. .

Збут означає будь-які сплатні чи безоплатні форми реалізації підакцизних товарів, внаслідок чого вони переходять у володіння і розпорядження іншої особи (наприклад, дарування, обмін, передача в рахунок погашення боргу, відшкодування завданих збитків або як оплата виконаної роботи чи наданих послуг). Поняттям збуту охоплюється оптова і роздрібна торгівля підакцизними товарами, у т.ч. на розлив.

Під час збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв і тютюнових виробів можуть використовуватись незаконно виготовлені, незаконно отримані або підроблені марки акцизного збору, у зв’язку з чим дії винних потребують додаткової кваліфікації за ст, 216. Збут товарів, виготовлених із недоброякісної сировини, що призвело до отруєння людей чи інших тяжких наслідків, тягне посилену кримінальну відповідальність (ч. З ст. 204),

Транспортування — це переміщення підакцизних товарів транспортом (наземним, водним, повітряним) з одного місця в інше в межах України. Незаконне переміщення зазначених товарів через митний кордон України за наявності до цього підстав може розглядатись як контрабанда (ст. 201). Поняттям транспортування охоплюється також пересилання.

Придбання, зберігання, збут чи транспортування утворюють склад цього злочину за умови, що вони вчинюються незаконно, тобто з порушенням вимог законодавства, що регулює питання обігу підакцизних товарів. Наприклад, законодавство забороняє роздрібну торгівлю етиловим, коньячним і плодовим спиртом, а також роздрібну торгівлю алкогольними напоями або тютюновими виробами з рук та в не пристосованих для цього приміщеннях, на території дошкільних, навчальних і лікувальних закладів та на прилеглих територіях, у місцях проведення спортивних Змагань, гуртожитках і в інших місцях, визначених місцевими органами влади.

За своєю конструкцією склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204, є формальним. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з дій, які альтернативне становлять його об’єктивну сторону.

Дії особи, яка спочатку незаконно виготовила підакцизні товари, а потім з метою збуту зберігає чи транспортує їх або здійснює збут незаконно виготовлених предметів, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 і ч. 2 ст. 204.

Виготовлення підакцизних товарів — це діяльність, пов’язана з випуском відповідної продукції і включає всі стадії технологічного процесу. Характер і механізм злочинних дій, спрямованих на отримання готової до реалізації підакцизної продукції, визначається її видом. Скажімо, виготовлення фальсифікованих алкогольних напоїв може здійснюватись шляхом розведення харчових або технічних спиртів водою та добавлення різних компонентів для поліпшення смакових властивостей продукту.

З огляду на те, що поняттям виготовлення у ч. 2 ст. 204 охоплюється саме технологічний процес створення товарів, на кваліфікацію за цією нормою не впливає кількість фактично виробленої продукції, а також те, чи розпочала винна особа її реалізацію.

Виготовлення підакцизних товарів має кваліфікуватись за ч. 2 ст, 204 лише за умови його незаконності (без державної реєстрації особи як суб’єкта підприємництва, без ліцензії, у разі фальсифікації таких товарів).

Якщо підакцизні товари (алкогольні напої, тютюнові вироби) виготовляються шляхом їх фальсифікації, дії винного за наявності для цього підстав слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст, 204 і 229.

Обладнання, що забезпечує масове виробництво підакцизних товарів, — це відповідні технічні пристосування (апарати, пристрої, прилади, агрегати, спиртосховища тощо), які використовуються на різних етапах технологічного процесу і забезпечують промислове виготовлення відповідної продукції у великих розмірах, товарних партіях. Питання про те, чи є виробництво підакцизних товарів масовим, вирішується у кожному конкретному випадку.

У разі незаконного виготовлення підакцизних товарів особою, яка раніше була засуджена за цією статтею, спосіб їх виготовлення (домашні умови, кустарне виробництво, відкриття підпільного цеху тощо) на кваліфікацію за ч. 2 ст. 204 не впливає.

Якщо в незаконному виготовленні підакцизних товарів відсутні ознаки, вказані у ч. 2 або ч. З ст. 204, дії винного за наявності підстав можуть кваліфікуватися за ч. 1 ст. 202 або за ст. 203. У разі, коли у вчиненому немає ознак того чи іншого складу злочину, особа, яка займається незаконним виготовленням підакцизної продукції, повинна притягуватись до адміністративної відповідальності (наприклад, за ст. 164 або ст. 177-2 КАП).

Відмежовуючи передбачений ст. 177-2 КАП проступок від злочину, передбаченого ст. 204, слід виходити з того, що адміністративна відповідальність має наставати лише у разі, коли правопорушення за своїм характером не тягне кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 9 КАП). 4. Суб’єкт злочину загальний.

Протиправні дії з підакцизними товарами, вчинені службовою особою з використанням службового становища, необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 204 і 364.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204, є мета збуту.

Придбання, зберігання або транспортування незаконно виготовлених підакцизних товарів без мети збуту, а, наприклад, для власного споживання розглядуваного складу злочину не утворює.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 204 ) є: 1) незаконне виготовлення підакцизних товарів з недоброякісної сировини (матеріалів), що становить загрозу для життя і здоров’я людей;

2) незаконний збут таких товарів, що призвело до отруєння людей чи інших тяжких наслідків.

Недоброякісними визнаються сировина і матеріали, які не відповідають встановленим стандартам, нормам, правилам і технічним умовам (див. коментар до ст. 227). Сировина — це предмети праці та природні компоненти, які підлягають подальшій переробці.

Створення загрози для життя і здоров’я людей означає, що внаслідок використання в процесі виготовлення підакцизних товарів недоброякісної сировини чи матеріалів виникає загроза серйозного розладу здоров’я або смерті хоча б однієї людини у разі споживання вказаної продукції.

Поняття отруєння людей означає смерть однієї або кількох осіб внаслідок вживання підакцизних товарів, виготовлених з недоброякісної сировини (матеріалів). Іншими тяжкими наслідками слід визнавати, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або декільком особам, масове захворювання людей.

Суспільне небезпечні наслідки у вигляді заподіяння шкоди життю або здоров’ю споживачів недоброякісних підакцизних товарів за умови психічного ставлення до цих наслідків у формі необережності охоплюються ч. З ст. 204 і не потребують додаткової кваліфікації за ст. ст. 119, 128. У разі встановлення умислу на заподіяння шкоди життю або здоров’ю людей, дії того, хто збуває відповідні підакцизні товари, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 204 і відповідною статтею розділу II Особливої частини КК (зокрема, ст. ст. 115 або 121).

29.Зловживання монопольним становищем на ринку. Неправомірні угоди між підприємцями.

1. Об'єктом злочину є порядок здійснення господарської діяльності в частині державного контролю за дотриманням умов чесної конкуренції.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) неподанням документів чи іншої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню; 2) поданням йому завідомо неправдивих документів чи іншої інформації; 3) ухиленням від виконання законних рішень зазначеного комітету або його територіального відділення.

Умисне неподання або подання свідомо неправдивих документів чи іншої інформації Антимонопольному комітетові України чи його територіальному відділенню може вважатись злочинним діянням, передбаченим ст. 230, лише у разі, коли подання відповідних документів передбачується законом або нормативно-правовим актом Антимонопольного комітету України, виданим у межах передбачених законом повноважень цього органу. Зокрема, обов'язковим є безкоштовне надання на вимогу державного уповноваженого, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України документів, статистичної та іншої інформації, необхідної для здійснення контролю за дотриманням антимонопольного законодавства та розгляду справ про його порушення, а також надання службовими (посадовими) особами на вимогу державного уповноваженого чи голови територіального відділення Антимонопольного комітету України письмових пояснень, які також слід вважати документами. Вимога про надання (подання) документів має бути викладена у письмовій формі і підписана службовою особою, якій законом надано право вимагати надання документів.

Під неподанням документів чи іншої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню слід розуміти ненадання відповідних документів чи інформації безпосередньо цим органам, а також ненадання їх державному уповноваженому чи голові територіального відділення Антимонопольного комітету України на їх вимогу за умови, що ці документи чи інформація перебувають у розпорядженні відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління і контролю, підприємства, установи, організації і реально можуть бути надані у терміни, визначені у вимозі про їх надання. Неподання може виразитися як у відмові надати документи чи інформацію, так і в умисному невиконанні вимоги про надання документів чи інформації. Неподанням слід вважати і подання у відповідь на законну вимогу лише частини із тих документів чи інформації, які зазначені у вимозі. Водночас не утворює складу цього злочину подання усіх чи деяких документів (інформації) із затримкою.

Поданням завідомо неправдивих документів чи іншої інформації слід вважати подання документів чи інформації, в яких містяться недостовірні відомості, за умови, що особа, яка направила документ чи інформацію Антимонопольному комітетові України, його територіальному відділенню, а також державному уповноваженому чи голові територіального відділення, знала про їх недостовірність.

Під іншою інформацією розуміється, зокрема, статистична інформація, яка не охоплюється поняттям "документ" тощо.

Під ухиленням від виконання законних рішень Антимонопольного комітету України або його територіального відділення слід розуміти невчинення дій, що вимагаються у відповідному рішенні, або ж вчинення (продовження вчинення) дій, які таким рішенням вчиняти заборонено.

Кримінальна відповідальність за ст. 230 може настати лише за невиконання рішень Антимонопольного комітету України або його територіального відділення, які у встановленому законом порядку доведені до відома особи, котрої стосуються.

До числа законних рішень Антимонопольного комітету України або його органів, що підлягають обов'язковому виконанню, слід відносити, зокрема, рішення (у т.ч. і попередні) у справах порушення законодавства про захист економічної конкуренції чи про недобросовісну конкуренцію, суть яких може полягати у приписі про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, примусовий поділ суб'єкта господарювання, що посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку, припинення дій, що є недобросовісною конкуренцією, офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують іншого господарюючого суб'єкта, накладення штрафу, блокування цінних паперів тощо. У процесі розгляду справ про недобросовісну конкуренцію Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення можуть винести розпорядження про заборону особі, в діях якої вбачаються ознаки порушення (відповідачеві), вчиняти певні дії та про накладення арешту на майно або грошові суми, що належать такій особі.

Рішення (у вигляді постанов, розпоряджень, попередніх рішень), винесені Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями, можуть бути оскаржені до господарського суду. З огляду на це не утворює складу даного злочину невиконання відповідного рішення у терміни, встановлені законом для подання скарги до господарського суду, якщо відповідно до положень закону подання цієї скарги (або ж апеляційної, касаційної скарги) зупиняє виконання відповідного рішення.

Не може вважатись злочином, передбаченим ст. 230, невиконання рекомендацій та інших документів Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень, які не підлягають обов'язковому виконанню.

Описані у ст. 230 діяння утворюють склад цього злочину, якщо вони були пов'язані з отриманням доходу у великих розмірах (500 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Отримання доходу може мати місце як до вчинення відповідних діянь (у цьому разі протизаконні дії чи бездіяльність стають, окрім іншого, і своєрідним приховуванням цього факту), так і після їх вчинення. Порушення антимонопольного законодавства є закінченим злочином з моменту отримання відповідним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, органом адміністративно-господарського управління і контролю, підприємством, установою, організацією доходу у великих розмірах.

Під органами адміністративно-господарського управління та контролю у ст. 230 розуміються суб'єкти господарювання, об'єднання, інші юридичні особи, яким делеговано повноваження органів влади чи органів місцевого самоврядування щодо такого управління або контролю.

3. Суб'єктом злочину може бути службова особа органу державної влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-госгодарського управління і контролю, підприємства, установи, організації, до компетенції якої входить віддання розпоряджень про підготовку та направлення документів та іншої інформації. Антимонопольному комітетові України чи його територіальному відділенню, підписання таких документів, а також віддання розпоряджень про вчинення чи припинення певних дій на виконання законних рішень Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

30. Примушування до антиконкурентних узгоджених дій.

1. Об'єктом злочину є відносини чесної конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) змові про штучне підвищення або підтримання цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок (ч. 1 ст. 228); 2) насильстві, заподіянні шкоди чи погрозі ними (ч. 2 ст. 228).

Вказана змова передбачає встановлення між кількома (двома чи більше) суб'єктами підприємницької діяльності протиправної домовленості ("змови") про те, що вони узгоджено підвищать або підтримуватимуть монопольні ціни (тарифи), знижки, надбавки (доплати), націнки на ті чи інші види товарів, робіт чи послуг задля усунення конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності.

Змова може бути як усною, так і письмовою, з укладенням та підписанням відповідних документів. Заборонена домовленість може бути досягнута в результаті однієї зустрічі за участю всіх її учасників (їх представників) або ж внаслідок неодноразових консультацій між учасниками у різному їх складі. Як змову слід розглядати і признання до протизаконних домовленостей після укладення угоди.

Для наявності складу даного злочину не мають значення конкретні умови домовленості, зокрема не є суттєвим, чи домовились винні про підтримання єдиної чи різних для кожного учасника змови цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат) чи націнок, або якими (єдиними чи різними) повинні бути відповідні ціни після узгодженого їх підвищення.

Діяння, передбачене ч. 1 ст. 228, є злочинним за умови штучного характеру передбаченого змовою підвищення чи підтримання цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат) чи націнок, тобто в тому разі, коли воно не викликане причинами економічного характеру і зумовлене бажанням учасників змови усунути конкуренцію та отримати за рахунок цього економічну вигоду.

Антимонопольне законодавство України у певних випадках допускає укладення між суб'єктами господарської діяльності угод про узгоджені дії, включаючи 1 ті, що передбачені ч. 1 ст. 228. Зокрема, укладення таких угод та їх подальша реалізація можуть бути (за умови, що це не веде до суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині) дозволені органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють: вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару; техніко-технологічному, економічному розвиткові, розвиткові малих або середніх підприємців; оптимізації експорту чи імпорту товарів; розробленню та застосуванню уніфікованих технічних УМОВ або стандартів на товари; раціоналізації виробництва. Тому дії, які становлять зміст зазначеної вище змови, утворюють склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 228, лише у разі, коли укладення відповідних угод не допускається антимонопольним законодавством взагалі або коли для законного укладення угоди вимагається згода органів Антимонопольного комітету України, а угода укладена без отримання такої згоди.

Змова про зміну чи фіксування цін за наявності інших необхідних ознак утворює склад розглядуваного злочину і у тому випадку, коли заборонені домовленості досягнуто між керівниками (службовцями) державних підприємств під час зустрічі на офіційних заходах, організованих органами державної влади, і закріплено в офіційних документах.

Злочинні дії, про які йдеться у ч. 2 ст. 228, полягають у вчиненні проти іншої особи насильства, заподіяння такій особі чи організації, де вона працює, майнової чи моральної шкоди або ж у погрозах вчинити таке насильство чи заподіяти шкоду. При цьому від потерпілого вимагають поведінки, яка могла б призвести до зміни (тобто підвищення чи зниження) або фіксування (збереження у незмінному вигляді) цін (тарифів) на будь-які товари, роботи чи послуги, які продаються, купуються, надаються, виконуються чи замовляються ним чц його організацією, підприємством або установою, або вплинути на прийняття іншими особами рішення про таку зміну чи фіксування.

Під насильством у ч. 2 ст. 228 слід розуміти нанесення побоів, заподіяння тілесного ушкодження, смерті, інші насильницькі діі. У разі заподіяння потерпілому середньої тяжкості, тяжкого тілесного ушкодження або смерті, а так само у разі застосування щодо нього катування вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 2 ст. 228 та, відповідно, ст. ст 121, 122, 115, 127.

Штучний характер зміни чи фіксування цін у даному випадку проявляється у тому, що вони не викликані економічними причинами і мають бути здійснені всупереч волі і бажанню особи, щодо якої застосовуються насильство чи погрози.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 228, вважається закінченим з моменту фактичного досягнення відповідної домовленості, а злочин, передбачений ч. 2 ст. 228, - з моменту застосування насильства, заподіяння потерпілому фізичної, майнової або моральної шкоди, або з моменту висловлення відповідної погрози і доведення її до

відома потерпілого.

3. Суб'єктом змови про зміну чи фіксування цін можуть бути

індивідуальні підприємці та власники, співвласники, службовці суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, які мають повноваження вирішувати питання, що стали предметом злочинної змови. Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 2 ст. 228, загальний.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а також наявністю мети. У ч. 1 ст. 228 нею є усунення конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності, а в ч, 2

ст. 228 -штучна зміна чи штучне фіксування цін.

  1. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 228, є вчинення його: 1) організованою групою; 2) особою, раніше судимою за злочин, вказаний у ч. ч. 1 або 2 ст. 228. Про поняття організованої групи див. ст. 28 і коментар до неї.

31. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Недобросовісною конкуренцією є, зокрема, дії, визначені главами ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції.»

Стаття 37.ГК Відповідальність за недобросовісну конкуренцію

  1. Вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відповідальність суб’єкта господарювання згідно з цим Кодексом або адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність винних осіб у випадках, передбачених законом.

Глава 5 ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції.»

відповідальність за недобросовісну конкуренцію

Стаття 20. Види відповідальності

Вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання Антимонопольним комітетом України штрафів, передбачених цим Законом, а також адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність у випадках, передбачених законодавством.

Стаття 21. Накладання штрафів на господарюючих суб'єктів - юридичних осіб та їх об'єднання

Вчинення господарюючими суб'єктами - юридичними особами та їх об'єднаннями дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючого суб'єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

У разі, якщо обчислення виручки господарюючого суб'єкта неможливе або виручка відсутня, штрафи, зазначені у частині першій цієї статті, накладаються у розмірі до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 22. Накладання штрафів на юридичних осіб, їх об'єднання та об'єднання громадян, що не є господарюючими суб'єктами

Вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, юридичними особами, їх об'єднаннями та об'єднаннями громадян, що не є господарюючими суб'єктами, тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 23. Адміністративна відповідальність громадян

Вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, тягне за собою накладення адміністративного стягнення згідно із законодавством.

Вчинення в інтересах третіх осіб дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, громадянами, що не є підприємцями, тягне за собою накладення адміністративного стягнення згідно із законодавством.

Стаття 24. Відшкодування збитків

Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному цивільним законодавством України.

Стаття 25. Вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця)

У разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, передбаченого статтею 4 цього Закону, або факту копіювання виробів, передбаченого статтею 6 цього Закону, заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) як у виробника, так і у продавця.

Порядок використання вилучених товарів визначається Кабінетом Міністрів України.

Вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) застосовується у разі, коли можливість змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) не може бути усунена іншим шляхом.

Стаття 26. Спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей

У разі встановлення факту дискредитації господарюючого суб'єкта (підприємця) Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб, визначені законодавством або цим рішенням.

32. Ухилення від сплати податків як злочин та адміністративне правопорушення.

1. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов'язкових платежів формування доходної частини державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів.

2. Предмет злочину - податки, збори, інші обов'язкові платежі, що входять в систему оподаткування і введені у встановленому законом порядку.

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння - ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткування;

2) суспільне небезпечні наслідки у вигляді фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних (ч. 1 ст. 212), великих (ч. 2 ст. 212) або особливо великих (ч. З ст. 212) розмірах; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Відповідальність за коментованою статтею КК виключається у тому разі. коли ненадходження коштів до державного і місцевих бюджетів, державних цільових фондів сталося внаслідок невиконання банком покладеного на нього законодавством обов'язку виконувати платіжні доручення платників податків на перерахування обов'язкових платежів податкового характеру.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Це: 1) службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності;

2) особа, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; 3) будь-яка інша особа, яка зобов'язана сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.

Невиконання чи неналежне виконання службовою особою юридичної особи - платника податків своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них (неналежне ведення податкового обліку та звітності, помилки при обчисленні сум обов'язкових платежів, що підлягають сплаті до бюджетів чи державних цільових фондів, відсутність чи неналежне здійснення контролю за діяльністю працівників, які ведуть податковий облік та звітність), якщо це призвело до несплати юридичною особою податків, зборів, інших обов'язкових платежів, а їхня сума перевищує 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за наявності інших передбачених законом підстав має кваліфікуватися за ст. 367.

Відповідальність за ст. 212 виключається, якщо платник податків і зборів діяв, виконуючи: 1) податкове роз'яснення відповідного центрального контролюючого органу, навіть у тому разі, коли воно у майбутньому було змінене або скасоване; 2) неправильні рекомендації, роз'яснення чи консультації з питань оподаткування контролюючих органів різних рівнів.

Про умисний характер поведінки порушника податкового законодавства можуть свідчити, наприклад, такі обставини: складання і використання підроблених документів; ведення "подвійного" (офіційного та неофіційного) обліку товарно-матеріальних цінностей (так звана подвійна бухгалтерія); наявність у місцях реалізації документально неоформленої продукції; неоприбуткування готівкової виручки, отриманої за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги; заниження обсягу реалізованих товарів; укладання фіктивних угод; відсутність документів, необхідних для складання податкових декларацій і розрахунків, знищення документів або відмова від Їх подання; приховування від контролюючих органів інформації про рух безготівкових і готівкових грошових коштів; невідображення у документах об'єктів оподаткування; необгрунтоване завищення валових витрат; нез'явлення протягом встановленого строку зареєстрованого суб'єкта підприємництва до податкового органу для взяття на облік як платника податків тощо.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 212) є: 1) вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 2) фактичне ненадходження коштів у великих розмірах.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 212) є:

1) вчинення його особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів; 2) фактичне ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах.

33. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї; відмежування цього складу злочину від шахрайства. 1. Об'єктом злочину є встановлений законом порядок формування і функціонування грошової системи України як частини економічної системи нашої держави.

Деякі різновиди коментованого злочину мають транснаціональний характер. Кримінальне переслідування за фальшивомонетництво незалежно від національної належності підроблених грошових знаків та країни, в якій вчинено відповідний злочин, передбачене міжнародно-правовими договорами, учасницею яких (як правонаступниця СРСР) є Україна. Тому особа, винна у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні з метою збуту та збуті підроблених грошей, у разі притягнення її до кримінальної відповідальності в Україні нестиме відповідальність за ст. 199 незалежно від місця вчинення зазначених діянь (вони можуть бути вчинені і за межами України) та від того, чи є вона громадянином України і чи проживає постійно на й території.

  1. Предметом злочину є; 1) гроші; 2) державні цінні папери; 3) білети державної лотереї.

Не може кваліфікуватись як злочин, передбачений ст199, зазначені у ній операції з підробленими засобами доступу до банківських рахунків (зокрема, електронними чи іншими платіжними картками, документами на переказ грошових коштів). Ці дії за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 200.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) виготовленні; 2) зберіганні; 3) придбанні; 4) перевезенні; 5) пересиланні; 6) ввезенні в Україну або 7) збуті зазначених вище предметів.

Під виготовленням розуміються дії, внаслідок яких створюються підроблені валюта, державні цінні папери чи білети державних лотерей. Способи такого виготовлення можуть бути різними (друкування типографським способом, малювання, ксерокопіювання тощо) і значення для кваліфікації злочину за ст. 199 не мають.

Виготовленням вважатиметься як повна імітація грошового знака, Державного цінного папера чи білета державної лотереї, так і істотна фальсифікація тим чи іншим способом відповідних справжніх предметів (наприклад, "переробка" грошових знаків для надання їм вигляду таких, що мають більшу вартість; зміна зовнішнього вигляду вилучених з обігу грошей з метою надати їм подібність до тих, які знаходяться в обігу), яка робить можливим досягнення мети їх збуту і, на думку винного, у звичайних умовах ускладнює або зовсім виключає виявлення підробки.

Як виготовлення вказаних предметів слід кваліфікувати і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу.

Виготовлення знарядь, за допомогою яких передбачається в майбутньому виготовляти фальшиві гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей, слід кваліфікувати як готування до вчинення даного злочину.

Виготовлення підроблених грошових знаків, які на даний час не є засобом платежу, не може розглядатись як злочин, передбачений ст. 199. Якщо за допомогою таких підроблених грошових знаків (наприклад, підроблених срібних чи золотих монет, інших грошових знаків, що мають колекційну цінність) винний намагається шляхом обману заволодіти чужим майном, такі дії слід визнавати шахрайством і кваліфікувати за ст. 190.

Таку само правову оцінку мають отримувати випадки, коли підробки взагалі не мають подібності до справжніх (у т.ч. таких, що не знаходяться в обігу) грошових знаків, цінних паперів чи лотерейних білетів, а тому не можуть реально бути запущені в обіг, але за допомогою їх винний вводить в оману окремих громадян і заволодіває в обмін на ці предмети їх майном. У той же час виготовлення предметів, які зовнішньо не мають подібності до справжні; грошей, цінних паперів чи лотерейних білетів і які з цієї причині неможливо збути, не є злочинним діянням. Під зберіганням підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід розуміти знаходження цих предметів безпосередньо у винного або в будь-якому іншому місці, де вони перебувають у розпорядженні та під контролем винного. Придбанням предметів цього злочину вважається їх сплатне або безоплатне отримання винним від іншої особи. Перевезенням цих предметів є переміщення їх винним із використанням будь-яких транспортних засобів. Пересиланням підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід вважати передачу чи спробу передачі їх іншій особі з використанням засобів поштового зв'язку (у листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях) . Ввезенням в Україну предметів розглядуваного злочину слід вважати їх переміщення винною особою із-за кордону на територію України.

Збутом підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є їх умисне відчуження як сплатне, так і безоплатне (використання як засобу платежу, продаж, розмін, обміні дарування, передача в борг або в рахунок покриття боргу, програні в азартних іграх тощо).

Дії особи, що збула іноземну валюту, в якій підроблено лише цифровий номінал купюри, слід кваліфікувати як шахрайство. У той же час виготовлення такої купюри, як зазначено вище, слід вважати злочином, передбаченим ст. 199.

Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених у ч. 1 ст. 199 дій.

4. Суб'єкт злочину загальний,

5. Його суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання ввезення в Україну підробленої національної валюти, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є злочинним лише тоді, коли ці дії вчинені з метою їх подальшого збуту.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 199) є вчинення

його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великому розмірі.

7.Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) організованою групою; 2) в особливо великому розмірі.

34. Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення.

1. Об'єктом злочину є встановлений порядок виготовлення, використання та обігу документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, який забезпечує нормальне функціонування банківської системи України.

2. Предметом злочину є: 1) документи на переказ грошових коштів; 2) платіжні картки; 3) інші засоби доступу до банківських рахунків.

Такими документами, зокрема, є: а) розрахункові документи, якими є платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, розрахунковий чек, платіжна вимога та розрахункові документи інших видів, встановлені НБ; б) міжбанківські розрахункові документи, тобто документи на переказ, сформовані банком на підставі поданих клієнтами розрахункових документів, документів на переказ готівки, а також доручень на договірне списання, передбачених в договорах, укладених між клієнтами та обслуговуючими їх банками; в) документи на переказ готівкових коштів, реквізити та особливості оформлення яких також встановлюються Національним банком України; г) клірингові вимоги; д) інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

При вчиненні цього злочину шляхом придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту, використання чи збуту його предметом є лише підроблені документи на переказ чи підроблені

платіжні картки.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) підробці; 2) придбанні; 3) зберіганні; 4) перевезенні; 5) пересиланні: 6) використанні чи 7) збуті зазначених вище предметів.

Підробкою предметів цього злочину є будь-які дії, внаслідок яких створюються підроблені документи на переказ, платіжні картки чи інші засоби доступу до банківських рахунків, у т.ч. фальсифікація відповідних справжніх предметів, внаслідок якої з їх застосуванням можуть бути проведені незаконні (ініційовані не власником рахунка або не забезпечені наявністю грошей на банківському рахунку) перекази грошових коштів або ж доступ до інформації щодо певного банківського рахунка отримує неуповноважена на це особа. Підробка може бути здійснена за допомогою спеціального технічного обладнання, комп'ютерних програмних засобів або у будьякий інший спосіб (дописка, підчистка, виправлення у паперових документах тощо).

Поняття придбання, зберігання, перевезення, пересилання, збуту, вжиті у цій статті, за своїм змістом збігаються з поняттями, застосованими у ст. 199 (див. коментар до ст. 199). Під використання підроблених документів на переказ чи платіжних карток слід розуміти пред'явлення їх як справжніх з метою здійснення незаконного переказу грошових коштів, незаконного доступу до інформації щодо відповідного банківського рахунка тощо. Використанням підробленої платіжної картки слід вважати також спробу отримання з ЇЇ допомогою грошових коштів через банківський автомат, здійснення з її застосуванням оплати товарів чи послуг.

Якщо внаслідок використання підроблених предметів особа, яка їх використала, заволодіває чужими грошовими коштами, вчинене слід кваліфікувати як сукупність злочинів за відповідними частинами ст. ст. 190 і 200.

Злочин, залежно від способу, є закінченим з моменту вчинення однієї із перелічених у ч. 1 ст. 200 дій.

4. Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа віком від 16 років.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою підробки, придбання, зберігання, перевезення, пересилання відповідних предметів злочину є мета їх збуту.

6, Кваліфікуючими ознаками злочину с вчинення його; 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

35. Шахрайство з фінансовими ресурсами.

Стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами

1. Надання громадянином - підприємцем або засновником чи власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності -карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні досади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок фінансування, кредитування і оподаткування господарської діяльності, права і законні інтереси кредиторів.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає в активній поведінці - у наданні вказаними у диспозиції ст. 222 особами органам державної влади, органам влади АРК чи органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам свідомо неправдивої інформації з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Відповідальність за ст. 222 виключається у тому разі, коли обман має пасивний характер і полягає у приховуванні інформації, яку особа зобов'язана була повідомити на підставі закону чи договору.

Надання завідомо неправдивої інформації - це обман держави або кредиторів, який набуває письмової форми і супроводжується використанням підроблених або іншим чином сфальсифікованих документів. Наприклад, у сфері банківського кредитування знаряддям коментованого злочину виступають документи, які надаються позичальниками банкам і в яких можуть міститись неправдиві дані:

1) кредитні заявки (клопотання); 2) установчі документи; 3) контракти, угоди, інші документи, які підтверджують, що кредит отримується для придбання товарів, робіт або послуг; довідки про результати дослідження кон'юнктури ринку; бізнес-плани; складські довідки про наявність товарно-матеріальних цінностей; 4) технікоекономічні обгрунтування; 5) проектно-кошторисна документація, рішення про відведення земельних ділянок, дозволи архітектурнобудівельних служб місцевих органів влади на будівництво; 6) документи про фінансовий стан, кредитоспроможність позичальника, страховика або поручителя; 7) документи, які стосуються застави, поручительства, гарантії як способів забезпечення кредиту (фіктивні гарантійні листи тощо),

У разі шахрайства з фінансовими ресурсами шляхом використання підроблених документів в діях винного вбачається ідеальна сукупність злочинів, у зв'язку з чим вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 222, 358 (366),

Інформація, що надається особою, яка вчинює шахрайство з фінансовими ресурсами, повинна бути неправдивою, тобто має не відповідати дійсності, приховувати або перекручувати у гірший або, навпаки, у кращий бік справжній стан речей 1 стосуватись тих обставин, які дають змогу отримати дотації, субсидії, субвенції, кредити або податкові пільги. Це ті дані, що сприяють незаконному отриманню фінансової допомоги, причинне зумовлюють її надання.

Зміст свідомо неправдивої інформації може стосуватись не лише суб'єкта господарювання, який отримує у тій чи іншій формі фінансові ресурси, а й інших осіб (наприклад, страховиків або поручителів).

Обман, пов'язаний із справжнім або вигаданим станом стійкої фінансової неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності, утворює сукупність злочинів, передбачених ст. ст. 218 і 222, лише у тому разі, коли винний не тільки перекручує фінансове становище підприємства-позичальника, а й має на меті незаконне одержання кредиту.

Злочин вважається закінченим з моменту надання конкретному адресату відповідної інформації незалежно від того, вдалося чи ні винному отримати той чи інший фінансовий ресурс, заподіяна чи ні потерпілому реальна майнова шкода.

У разі вчинення злочину у формі незаконного одержання пільг щодо податків злочин є закінченим з моменту ненадходження коштів до бюджетів чи державних цільових фондів - з наступного дня після настання строку, до якого мали бути сплачені податок або інший обов'язковий платіж.

3. Суб'єкт злочину спеціальний, Це: 1) громадянин, який займається зареєстрованою підприємницькою діяльністю індивідуально, без створення юридичної особи; 2) засновник або власник суб'єкта господарської діяльності; 3) службова особа юридичної особи - суб'єкта господарської діяльності.

Суб'єктом злочину є також службові особи тієї юридичної особи, яка виступила як засновник чи власник юридичної особи суб'єкта господарської діяльності.

Про поняття господарської діяльності див. коментар до ст. 202. До кримінальної відповідальності за ст. 222 можуть притягуватись службові особи тих юридичних осіб, які не є суб'єктами підприємництва і державна реєстрація яких відбувається на підставі не Закону "Про підприємництво", а інших нормативних актів (наприклад, законів "Про благодійництво та благодійні організації", "Про об'єднання громадян"),

Фізична особа, яка фактично займається підприємницькою діяльністю без належної державної реєстрації, не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 222.

Суб'єктом шахрайства з фінансовими ресурсами не можуть виступати особи, які хоч і є індивідуалами-підприємцями або службовими особами суб'єктів господарської діяльності, але в кредитних відносинах виступають як приватні особи громадяни, котрі отримують споживчі кредити.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу та спеціальною метою - отримати вказаний у ст. 222 різновид фінансових ресурсів або пільгу щодо податків.

Керівник підприємства, який, не будучи компетентним у питаннях фінансового і господарського законодавства, підписує необхідні для отримання кредиту або інших фінансових ресурсів документи, в яких містяться неправдиві дані, не може бути притягнений до відповідальності за ст. 222.

Ставлення винного до суспільне небезпечних наслідків у формі великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 222) може виражатися у непрямому умислі.

Особу, яка, надаючи свідомо неправдиву інформацію, прагнула привласнити одержані нею у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів кошти, слід притягувати до кримінальної відповідальності за злочин проти власності - за шахрайство чи замах на нього.

Головними критеріями розмежування злочинів, передбачених ст. ст. 222 і 190, є спрямованість умислу та момент його виникнення. У разі шахрайства з фінансовими ресурсами умисел винного спрямований на тимчасове отримання кредитних коштів з наступним, можливо, несвоєчасним їх поверненням. У разі шахрайства винна особа укладає кредитний договір лише для того, щоб приховати злочинний характер своїх дій, спрямованих на безоплатне заволодіння назавжди чужим майном.

Якщо для шахрайського заволодіння кредитними коштами було використано створену або придбану юридичну особу - фіктивний суб'єкт підприємництва, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 190, 205. У тому разі, коли умисел викрасти кошти, отримані у формі банківського кредиту, не встановлено, а кредитна заявка, техніко-економічне обгрунтування та інші документи надходять від фіктивного підприємства, дії особи, яка обрала розглядуваний спосіб обману кредитора, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст, 205, 222.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 222) є: 1) вчинення його повторно; 2) заподіяння ним великої матеріальної шкоди.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї. Матеріальна шкода визнається великою, якщо вона у 500 і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка До ст. 218). В цій частині шахрайство з фінансовими ресурсами є матеріальним складом злочину і визнається закінченим з моменту фактичного заподіяння вказаної шкоди. Матеріальна шкода може бути заподіяна внаслідок використання дотацій, субсидій, субвенцій не за цільовим призначенням, неповернення одержаного кредиту, ухилення від сплати податків.

Сам по собі факт нецільового використання кредитних коштів у разі їх вчасного повернення кредиторові не утворює кваліфікованого складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 222, оскільки такими діями матеріальна шкода кредитору не заподіюється.

Вирішуючи питання про те, чи заподіяно кредиторові у разі неповернення у встановлений строк наданого кредиту велику матеріальну шкоду, потрібно враховувати те. що кредитний договір може забезпечуватися договором застави майна, належного суб'єкту господарської діяльності. Якщо стосовно вказаного майна, вартість якого перевищує суму отриманого кредиту і відсотків за ним, було задіяно механізм стягнення і кошти від його реалізації планувалось спрямувати на задоволення майнових інтересів кредиторів, кваліфікація за ч. 2 ст. 222 за ознакою заподіяння великої матеріальної шкоди виключається.

Шкода, заподіяна кредиторові, може полягати у прямих збитках, спричинених неповерненням всього або частини кредиту, або в упущеній вигоді.

36. Правопорушення, пов'язані з порушенням правил про валютні операції та приховуванням валютної виручки. (ст.. 207)

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок здійснення міжнародних валютних розрахунків, покликаний забезпечувати надходження валютних коштів і формування валютних резервів держави. Додатковим обов'язковим об'єктом виступає закріплений законодавством порядок формування доходної частини бюджету за рахунок збирання податків та інших обов'яззкових платежів з доходів в іноземній валюті.

Предметом злочину є: 1) виручка в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг); 2) товари та інші матеріальні цінності, отримані від цієї виручки.

До іноземної валюти належать іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але піддягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України. Під іноземною валютою розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.

3. З об'єктивної сторони вчинення злочину можливе у двох формах; 1) умисне ухилення від повернення в Україну у передбачені законом строки виручки в іноземній валюті або матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки; 2( умисне приховування будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей. Такі діяння можуть проявлятися у діях або бездіяльності.

Для наявності складу злочину у першій його формі слід встановити; а) наявність виручки в іноземній валюті; б) факт отримання резидентом такої виручки; в) факт незарахування її на рахунки в уповноважених банках; г) умисел особи, спрямований на приховування виручки в іноземній валюті; д) відсутність дозволу НБУ на незарахування валютної виручки у визначений законодавством строк. Відповідальність за ст. 207 виключається у тому разі, коли український суб'єкт ЗЕД не одержує виручку в іноземній валюті у зв'язку зі скрутним економічним становищем іноземного контрагента.

Виручка резидентів у іноземній валюті піддягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у строки сплати заборгованості, визначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписування вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а у разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, який засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Закон передбачає можливість продовження строків повернення валютної виручки. Стосовно деяких видів продукції встановлено більш тривалі терміни (180 і 500 календарних днів). Умисне невиконання резидентом вказаної вимоги законодавства утворює склад злочину, передбаченого ст. 207.

Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, що поєднується з незаконним відкриттям або використанням за межами України валютних рахунків, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 207 і 208.

Крім ухилення від повернення виручки в іноземній валюті за товари, роботи або послуги, що експортуються, злочином є також приховування у будь-який спосіб такої виручки та відповідних матеріальних цінностей. Способами приховування, зокрема, виступають: 1) договірне зменшення валютно-розрахункових зобов'язань партнера-нерезидента, у т.ч. шляхом заліку взаємних вимог; 2) часткове приховування валютної виручки шляхом оплати за її допомогою видатків за кордоном, не пов'язаних з даною зовнішньоекономічною операцією, у т.ч. шляхом перерахування коштів на банківський рахунок іноземного підприємства в рахунок виконання зобов'язання за іншим контрактом; 3) готівкові виплати нерезидентам з готівкової валютної виручки до здачі її в банк для зарахування на валютний рахунок; 4) незарахування валютної виручки під час здійснення операцій, які передбачають зустрічні закупки за схемою "товар-реалізація-товар"; 5) заздалегідь погоджені з іноземним контрагентом, який придбаває експортований товар, анулювання акредитиву або неакцептованість інкасо.

Приховування виручки слід вбачати в діях підприємців-експортерів робочої сили, які за роботу, виконану за кордоном найманими працівниками, отримують кошти в іноземній валюті, які залишаються за межами України. Зі своїми працівниками такі роботодавці розраховуються в Україні національною валютою.

За ст. 207 потрібно кваліфікувати так званий псевдодемпінг, при якому відбувається заниження (порівняно з реальною) контрактної ціни на експортовані товари або сировину (угоди з "подвійним дном").

Способом вчинення злочину, передбаченого ст. 207, виступає також навмисне порушення вітчизняним експортером договірних умов, що обумовлює, зокрема, фіктивні виплати іноземному партнерові значних штрафних санкцій порушником контракту. Приховування валютної виручки може полягати в укладанні фіктивних бартерних угод, які маскують фактичну купівлю-продаж товару, з переказом іноземної валюти (ціни договору) на рахунки в іноземних банках.

Особа, яка умисно не здійснила у встановленому порядку декларування доходів в іноземній валюті, які одержані нею в результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України і визнаються її валютною виручкою, вчинює злочин, передбачений ст. 207.

Обов'язковою ознакою цього злочину у його першій формі є місце вчинення - територія іншої держави. Стосовно другої форми законодавець не вимагає, щоб виручка в іноземній валюті, яка приховується у будь-який спосіб, була отримана за експортовану продукцію обов'язково за межами України.

Злочин визнається закінченим з моменту: 1) ненадходження виручки в іноземній валюті на рахунок уповноваженого банку у налєжний строк (йдеться про строк, який встановлений валютним законодавством і у разі необхідності скоригований за допомогою механізму продовження терміну повернення виручки в іноземній валюті); 2) фактичного вчинення дій, які спрямовані на неповернення виручки в іноземній валюті з-за кордону або які полягають у приховуванні виручки чи відповідних матеріальних цінностей (саме тому закінчений злочин вбачається, наприклад, в діях керівника підприємства, який, не очікуючи настання граничного моменту повернення валютної виручки, фактично витрачає на ті чи інші потреби кошти в іноземній валюті, отримані внаслідок виконання зарубіжним партнером умов експортного договору); 3) недекларування у визначений законодавством термін або недостовірного декларування доходів в іноземній валюті (валютної виручки), одержаних резидентами за межами України.

Спрямовані на повернення валютної виручки заходи, які вжиті вже після того, як сплив відповідний термін, не виключають кваліфікацію дій винного за ст. 207. Якщо валютна виручка прокручується в межах встановленого законодавством терміну її повернення, притягнення службових осіб підприємства - резидента або тих, хто здійснює господарську діяльність без створення юридичної особи, за ст. 207 виключається. За наявності для цього підстав приховування у такій ситуації отриманого за кордоном доходу в іноземній валюті може утворювати склад злочину, передбачений ст. 212.

Приховування виручки в іноземній валют; і наступне заволодіння нею службовою особою підприємства - резидента потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 207 і 191.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Це; 1) службові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності; 2) особи, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи.

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК, про поняття господарської діяльності -коментар до ст. 202.

Доходи, одержані за межами України громадянином з постійним місцем проживання в Україні, включаються до складу його сукупного оподатковуваного доходу в Україні, а тому за наявності ознак злочину, передбаченого ст. 212, така особа має нести відповідальність за умисне ухилення від сплати податків. При цьому, визначаючи розмір несплаченого прибуткового податку, слід враховувати механізм зарахування податків, сплачених за кордоном.

Дії службової особи комерційного банку, яка навмисно, за попередньою домовленістю з резидентом не передає у відповідні органи дані про перевищення конкретним суб'єктом термінів повернення в Україну виручки в іноземній валюті, слід кваліфікувати за ч. 5 ст. 27 і ст. 207 як пособництво ухиленню від повернення виручки в іноземній валюті і, за наявності підстав, як відповідний злочин у сфері службової діяльності (наприклад, ст. ст. 364, 368).

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Наявність умислу може підтверджуватись вчиненням, зокрема, таких дій: внесення у зовнішньоекономічний контракт змін і доповнень вже після митного оформлення товару і неповідомлення про це уповноваженого банку; доручення іноземному партнерові перерахувати виручку в іноземній валюті на банківські рахунки третіх осіб; участь в тій чи іншій формі керівника підприємства-резидента, його родичів або інших близьких осіб у діяльності іноземного партнера, який не виконав взяте на себе згідно з укладеним договором зобов'язання; ліквідація підприємства-резидента до виконання ним своїх фінансових зобов'язань перед державою.

Якщо в діях особи вбачаються всі ознаки розглядуваного складу злочину, і при цьому приховування виручки в іноземній валюті виступає як спосіб приховування або заниження об'єкта оподаткування, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 207 і 212. У разі, коли валютна виручка, будучи в принципі об'єктом оподаткування, відображається у бухгалтерському і податковому обліку підприємства, але водночас умисно не повертається в Україну у встановлений законодавством термін, вчинене слід кваліфікувати лише за ст. 207.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину ( ч. 2 ст. 207) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах, а особливо кваліфікуючою ознакою (ч. З ст. 207) - вчинення його в особливо великих розмірах.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до ст. 205, про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ч. 2 ст. 28 і коментар до неї. Поняття великих і особливо великих розмірів розкривається у примітці до ст. 207.

37. Відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. (ст. 209 КК). Легалізація майна, здобутого злочинним шляхом, є типовим конвенційним злочином.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений з метою протидії залученню в економіку «брудних» коштів та виконання Україною взятих на себе міжнародно-правових зобов'язань порядок здійснення підприємницької та іншої господарської діяль­ності, а також порядок вчинення цивільно-правових угод в частині особистого, домашнього та іншого подібного використання майна, не пов'язаного з господарською діяльністю. Додатковим - інтереси правосуддя, нормальне функціонування фінансово-кредитної си­стеми, засади добросовісної конкуренції, громадська безпека.

Предмет - кошти та інше майно, одержане внаслідок вчинення суспільне небезпечного протиправного діяння, що передувало ле­галізації (відмиванню) доходів.

Грошові кошти у даному разі можуть виступати як в готівко­вій, так і в безготівковій формі (перебувають на банківському ра­хунку і їх обіг регулюється зобов'язальним правом), бути як наці­ональною, так й іноземною валютою.

Цивільне законодавство та майном як особливим об'єктом ро­зуміє річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Речами визнаються різноманітні предмети матеріального світу, які задовольняють потреби людей і щодо яких можуть виникати циві­льні права та обов'язки (статті 179, 190 ЦК 2003 р.).

Грошові кошти та інше майно виступають предметом легалізації за умови, що їх одержання відбулося заздалегідь і було поєднано з порушенням норм тільки кримінального законодавства - України або іншої держави. Вказівка на виключно злочинний характер одержання майна - предмета кримінальне караної легалізації не означає, що ст. 209 є нормою з кримінально-правовою преюдицією, яка вимагає для свого застосування попереднього винесення обвинувального вироку за суспільне небезпечне протиправне ді­яння - джерело «брудних» доходів. Для інкримінування ст. 209 достатньо встановленого за допомогою будь-яких об'єктивних да­них усвідомлення винним того, що він вчинює дії з майном, одер­жаним внаслідок вчинення суспільне небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів. Наявність обвинуваль­ного вироку суду, яким особу визнано винною у вчиненні предикатного злочину, іншого процесуального документа суду, що під­тверджує факт вчинення такого злочину (наприклад, постанови про звільнення особи від кримінальної відповідальності), або при­наймні постанови про порушення кримінальної справи полегшує з'ясування і доказування усвідомлення кримінальне караного ха­рактеру походження відповідного майна.

Для кваліфікації за ст. 209 не має значення місце вчинення су­спільне небезпечного протиправного діяння, що передувало легалі­зації (відмиванню) доходів, тобто місцем одержання «брудних» доходів може бути територія як України, так і іноземної держави. В останньому випадку вимагається, щоб діяння - джерело доходів визнавалося злочином одночасно і за кримінальним законом іно­земної держави, і за КК України. При цьому вчинене за кордоном суспільне небезпечне протиправне діяння, що передувало легалі­зації (відмиванню) доходів, не обов'язково має тягнути покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох років і більше.

Стосовно вчинених в Україні суспільне небезпечних протиправ­них діянь, що передували легалізації (відмиванню) доходів, то у ст. 209 реалізовано ідею обмеження кола діянь як джерела «бруд­них» доходів: 1) з кола предикатних виключені діяння, за які, згід­но з КК, передбачено менш суворе покарання, ніж три роки позбав­лення волі; 2) суспільне небезпечними протиправними діяннями, що передують легалізації доходів, не визнаються ухилення від по­вернення виручки в іноземній валюті (ст. 207) та ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212).

Конкретний злочинний спосіб, за допомогою якого одержане майно - предмет розглядуваного злочину, на кваліфікацію за ст. 209 не впливає (за винятком вказаних вище обмежень).

Об'єктивна сторона злочину може виражатися в одній з чо­тирьох форм, вказаних альтернативне: 1) вчинення фінансової операції з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільне небезпечного протиправного діяння, що пере­дувало легалізації (відмиванню) доходів; 2) укладення угоди з та­кими коштами та майном; 3) вчинення дій, спрямованих на прихо­вання чи маскування незаконного походження таких коштів або майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження або переміщення; 4) набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільне небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.

Під фінансовою операцією потрібно розуміти будь-яку опера­цію, пов'язану із здійсненням або забезпеченням здійснення пла­тежу за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу. До фінансових операцій законодавство про протидію відмиванню «брудних доходів» відносить, зокрема, внесення або зняття депо­зиту (внеску, вкладу); переказ грошей з рахунку на рахунок; обмін валюти; надання або отримання позики або кредиту; страхування (перестрахування); відкриття рахунку.

Поняття угоди доповнює описання об'єктивної сторони злочи­ну й охоплює відмінні від фінансових операцій правочини - дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК 2003 р.). Право-чини можуть бути як односторонніми (наприклад, заповіт, довіре­ність), так і дво- або багатосторонніми. Це різноманітні договори -купівлі-продажу, позики, доручення, комісії, страхування, схову, перевезення, про сумісну діяльність тощо.

Вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування неза­конного походження «брудного» майна чи володіння ним, прав на таке майно, джерела його походження, може полягати, напри­клад, у зміні зовнішнього вигляду або правового статусу майна, одержаного внаслідок вчинення суспільне небезпечного проти­правного діяння, що передувало легалізації доходів, підробленні документів, які засвідчують право власності або опосередковують рух майна, тощо.

Під набуттям майна, одержаного внаслідок вчинення суспіль­не небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, треба розуміти отримання такого майна винною особою, яка усвідомлює його відповідне походження, тим чи іншим сплат­ним або безоплатним способом (купівля, отримання в обмін на ін­ші предмети, прийняття як оплати за надані послуги або виконану роботу, одержання як подарунка або як оплати боргу тощо).

Володіння «брудним» майном означає фактичне перебування такого майна у особи, яка має можливість впливати на нього. Во­лодіти майном може як його власник, так й інші особи, наприклад, ті, хто дістає таку можливість в силу певних договірних відносин (договори найму, комісії, схову тощо).

Використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільна небезпечного протиправного діяння, що пере­дувало легалізації доходів, - це вилучення у тій чи іншій формі корисних властивостей такого майна для задоволення потреб влас­ника або інших осіб (використання зазначеного майна для здійс­нення будь-якої діяльності, у т. ч. підприємницької та іншої гос­подарської діяльності). Це, наприклад, внесення коштів як внеску у статутний фонд підприємства, придбання підприємств з вели­кими обсягами готівкових надходжень, фінансування виробницт­ва товарів.

Суб'єктом злочину повинна визнаватися фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і яка не позбавлена цивільної дієздат­ності судом.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом. Для кваліфікації за ст. 209 не вимагається точної обізнаності про характер та конкретні обставини вчинення предикатного діяння, але необхідним є усвідомлення особою тих фактичних обставин скоєного, з якими КК України пов'язує можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк три і більше років.

Характерною ознакою суб'єктивної сторони цього складу зло­чину є бажання, по-перше, приховати справжнє джерело майна, з яким вчинюються угоди, інші дії або яке використовується, і, по-друге, видати брудне майно за легальні доходи. Через відсутність бажання надати процесові легальний вигляд та формально право­мірного характеру дій не утворюють розглядуваного складу зло­чину випадки використання «брудного» майна для продовження вчинення кримінальне караних діянь (наприклад, для незаконного виготовлення підакцизних товарів).

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 209) є: 1) повтор­ність; 2) вчинення його за попередньою змовою групою осіб;

3) у великому розмірі.

У ч. 2 ст. 209 йдеться про повторність лише тотожних злочин­них діянь (вчинення злочину, передбаченого ст. 306, не може слу­гувати підставою для кваліфікації вчиненого за ч. 2 ст. 209 за ознакою повторності).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 209) є:

1) вчинення його організованою групою; 2) в особливо великому розмірі.

Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шля­хом, визнається вчиненою у великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у особли­во великому розмірі - на суму, що перевищує вісімнадцять тисяч таких мінімумів (п. 2 примітки до ст. 209).

38. Розмежування між злочинами та іншими правопорушення при кваліфікації діянь, що порушують бюджетне законодавство.

Стаття 210. Порушення законодавства про бюджетну систему України

1. Використання службовою особою бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, а так само недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету чи пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів, як це встановлено чинним бюджетним законодавством, якщо предметом цих діянь були бюджетні кошти у великих розмірах, -

караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням воді на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на той самий строк або без такого.

2. Ті самі діяння, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, -

караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітки: 1. До бюджетних коштів належать кошт, що включаються у бюджети всіх рівнів незалежно від джерела їх формування.

2. Великим розміром бюджетних кошт відповідно до статей 210, 211 цього Кодексу вважається сума, що в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

3. Особливо великим розміром бюджетних коштів відповідно до статей 210, 211 цього Кодексу вважається сума, що в три тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Основний безпосередній об'єкт злочину - встановлений законодавством порядок виконання державного і місцевих бюджетів, порядок використання бюджетних ресурсів, покликаних з фінансового боку забезпечувати виконання державними органами та органами місцевого самоврядування покладених на них завдань і функцій. Додатковим обов'язковим об'єктом злочину виступають конституційні права і законні інтереси громадян, порядок здійснення службовими особами покладених на них службових повноважень.

2. Предметом злочину є бюджетні кошти. Це кошти, що включаються у бюджети всіх рівнів незалежно від джерела їх формування. Бюджетну систему України як план формування і використання фінансових ресурсів утворюють сукупність державного бюджету і місцевих бюджетів (бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні, бюджети районів у містах, бюджети місцевого самоврядування - територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань).

Предметом злочину виступають бюджетні кошти лише у великих або особливо великих розмірах. Великим розміром визнається сума, яка в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 210).

Крім бюджетних коштів, фінансове законодавство виокремлює поняття позабюджетних коштів. Це кошти, які бюджетні установи та організації отримують понад асигнування, що надаються їм з державного та (або) місцевого бюджетів. Якщо позабюджетні кошти установ та організацій, які утримуються за рахунок бюджетів УСІХ рівнів, включаються до відповідних бюджетів, то здійснення з ними операцій, зазначених у ч. 1 ст. 210, утворює склад цього злочину. Якщо службова особа протиправне розпоряджається позабюджетним коштами даної установи чи організації за умови, що ці кошти не включені до складу певного бюджету (наприклад, здійснює їх використання всупереч цільовому призначенню), вона за наявності підстав повинна притягуватись до відповідальності за ст. ст. 364 або 365.

3. З об'єктивної сторони вчинення злочину можливе у чотирьох альтернативних формах: 1) використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню; 2) використання бюджетних коштів в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків; 3) недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету; 4) недотримання вимог щодо пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів.

Перші дві форми вчинюються шляхом дій. Недотримання встановлених бюджетним законодавством вимог (третя і четверта форми злочину) може виражатись як у діях, так і у бездіяльності службової особи.

Під використанням бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню слід розуміти використання коштів державного або місцевих бюджетів всупереч призначенню, визначеному для цих коштів відповідними бюджетами та кошторисами доходів і витрат. Це можуть бути, зокрема; 1) фінансування за рахунок бюджетних коштів тих видатків, які не передбачені видатковими статтями затвердженого бюджету відповідного рівня; 2) використання бюджетних коштів, що мали цільове спрямування, з іншою метою, тобто фінансування одних видатків за рахунок інших статей видатків (скажімо, фінансування виробництва за рахунок коштів, призначених для виплати заробітної плати).

Поняттям нецільового використання бюджетних коштів охоплюється також спрямування їх на такі видатки, фінансувати які за рахунок бюджетних коштів заборонено (наприклад, законодавство забороняє використання бюджетних коштів для фінансування різноманітних позабюджетних фондів).

Використання бюджетних коштів в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, - це фінансування видатків у сумах, які перевищують розміри, затверджені у відповідних бюджетах, кошторисах і планах асигнувань. Особа, яка має право розпоряджатись бюджетними коштами, перевищує або загальний обсяг затверджених видатків, або обсяг видатків на конкретні заходи, передбачені у встановленому порядку (наприклад, завищуються обсяг і вартість проведених робіт).

Якщо понаднормативне фінансування здійснюється за рахунок бюджетних коштів, призначених для фінансування інших видатків, в діях винної особи вбачається одночасно використання бюджетних коштів всупереч їх цільовому призначенню.

Недотримання вимог щодо пропорційного скороченая видатків бюджету може виражатись, наприклад, у неприйнятті уповноваженою особою рішення про пропорційне скорочення видатків бюджету у разі зменшення надходжень коштів до нього, у прийнятті рішення поширити пропорційне скорочення на всі видаткові статті бюджету, у т.ч. захищені.

Під недотриманням вимог щодо пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів потрібно розуміти, зокрема, фінансування у повному обсязі одних статей видатків при одночасному зменшенні фінансування за іншими статтями або при Їх повному нефінансуванні, недодержання строків фінансування видатків за окремими статтями, що призводить до виникнення і зростання заборгованості з виплати пенсій, заробітних Плат, соціальної допомоги, перевищення або зменшення видатків бюджету в одному кварталі (місяці) за рахунок іншого періоду бюджетного року.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення одного з чотирьох діянь, передбачених ст. 210. При цьому потрібно мати на увазі те, що розмір незаконно використаних або витрачених бюджетних коштів має бути не меншим за 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Насамперед це службова особа, на яку покладено виконання, функцій розпорядника бюджетних коштів. Розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи та організації в особі їхніх керівників, уповноважені на одержання асигнувань, взяття зобов'язань та здійснення видатків з бюджету За обсягом наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників коштів бюджету та розпорядників коштів бюджету нижчого рівня.

Суб'єктом цього злочину визнаються відповідні службові особи органів державної виконавчої влади від прем'єр-міністра України до сільських, селищних і міських голів, а також: керівники бюджетних установ та організацій, які розпоряджаються бюджетними коштами відповідно до затверджених кошторисів і планів асигнувань;

службові особи юридичних осіб небюджетної сфери, яким згідно з чинним законодавством делеговано право розпоряджатись бюджетними коштами (наприклад, службові особи недержавних підприємств, які надають житлово-комунальні послуги і на рахунки яких перераховуються бюджетні кошти у вигляді нарахованих населенню житлових субсидій; керівники підприємств, установ, організацій, які не мають статусу бюджетних, однак у встановленому порядку отримують бюджетні кошти не на своє утримання, а на окремі програми, а також фінансову допомогу за рахунок бюджетних коштів у формі дотацій, субвенцій, субсидій

Якщо діяння, зазначені у диспозиції ст. 210, вчинено службовою особою, яка не є розпорядником бюджетних коштів або іншим уповноваженим щодо них суб'єктом, вони можуть бути кваліфіковані

за ст. ст. 364 або 365.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст.210) є вчинення його: 1) в особливо великих розмірах; 2) повторно; 3) за попередньою змовою групою осіб.

39.Поняття, ознаки і види службових правопорушень у сфері економіки.

Відповідно до ст. 19 Конституції-України посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами нашої держави. Від реалізації цього положення значною мірою залежить правильна діяльність державного апарату, функціонування підприємств, установ і організацій усіх форм власності, своєчасне і справедливе вирішення соціальних проблем, забезпечення реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб.

Родовим об'єктом злочинів у сфері службової діяльності є суспільні відносини, які визначають і регулюють зміст правильної роботи державного апарату і апарату органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності.

При визначенні безпосереднього об'єкта таких злочинів, виходячи з розподілу управлінської праці взаємопов'язаних і взаємодіючих ланок апарату управління, кожна з яких має відносну самостійність і виконує чітко визначені функції, за основу слід брати функціональну ознаку. Отже, безпосереднім об'єктом злочинів у сфері службової діяльності є правильна діяльність державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, окремої організації, установи, підприємства (незалежно від форми власності), зміст якої визначається законодавством України, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій1.

У випадку посягання службовою особою на інші суспільні відносини вчинене слід кваліфікувати (за наявністю для того підстав) як інший злочин.

З об'єктивної сторони злочини у сфері службової діяльності (крім давання хабара) характеризуються спільними ознаками, до яких належать вчинення діяння: 1) з використанням влади чи службового становища і 2) всупереч інтересам служби.

Використання службовою особою свого службового становища вказано як обов'язкова ознака об'єктивної сторони тільки у ст. 364. Однак, перевищення влади або службових повноважень, службове підроблення, службова недбалість, одержання хабара, провокація хабара не можуть бути вчинені без використання службовою особою свого службового становища.

Другою обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочинів у сфері службової діяльності є вчинення дії (або бездіяльності) всупереч інтересам служби.

Беручи певні обов'язки й отримуючи пов'язані з ними права, особа укладає з державою (або з підприємством, установою, організацією незалежно від форми власності) своєрідну угоду про те, що вона зобов'язується безумовно виконувати обов'язки і правильно користуватись правами. Така угода може мати умовну форму контракту, трудового договору, ознайомлення з наказом про призначення на посаду. Після укладення вказаної угоди (чи внесення певних змін до неї) особа займає певне службове становище, або, іншими словами, те місце в апараті органів державної влади, органів місцевого самоврядування (або в апараті управління недержавної юридичної особи), на якому вона звичайно бажає і повинна здійснювати свої службові повноваження. Ігнорування службовою особою наданими їй обов'язками або перевищення прав і може свідчити про використання їх всупереч інтересам служби. Реальним виразом вчинення діяння всупереч інтересам служби є його незаконність.

1. Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

2. Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

3. Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів.

4. Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

5. Одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

6. Давання хабара

7. Провокація хабара, тобто свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара.

40. Хабарництво й класифікація суб'єктів цих злочинів. Хабар — це незаконна винагорода, якою можуть бути лише майнова цінність, гроші або послуги майнового характеру. Вигоди або послуги немайнового характеру (характеристики, рекомендації, рецензії і т. ін.) не можуть визнаватися хабарем. Закон не визначає мінімального розміру хабара, оскіль-ки непідкупність посадових осіб, авторитет державного або громадського апарату управління руйнуються і при малозначній цінності хабара. Тому одержання хабара на незначну суму або речі незначної цінності не може бути визнане малозначним. Одержання хабара припускає, що посадова особа отримує винагороду за вчинення або невчинення будь-яких дій по службі з використанням прав і повноважень, тобто за зловживання владою чи посадовим становищем в інтересах того, хто дає хабар.

Головне в хабарництві, в дачі і одержанні хабара є підкуп посадової особи для вчинення нею дій з використанням своїх владно-посадових повноважень. Підкуп посадової особи полягає в тому, що вона за винагороду вчинює: а) посадові дії, тобто дії з використанням посадових повноважень (незаконно видає ордер на квартиру, видає пільговий кредит, звільняє від відповідальності тощо); б) посадову бездіяльність, тобто не вчинює дій, які вона була зобов'язана згідно зі своїм посадовим статусом виконати (не контролює, не викриває незаконні дії хабародавця чи інших осіб, не притягує до відповідальності тощо).

Об'єктом чи предметом торгу при хабарництві є посадові дія чи бездіяльність. Хабародавець купує у посадової особи його посадові дію-бездіяльність або посадова особа продає хабародавцеві свою дію-бездіяльність. Тому для визнаний певного діяння хабарництвом необхідно встановити, що винагороду одержує особа, яка діє з використанням своїх владних чи посадових повноважень. Не може визнаватись хабарництвом одержання винагороди за дії, вчинені без використання посадових повноважень, або за дії, які вчинюються не посадовою особою, а фахівцем-професіоналом, зокрема лікарем, юристом і педагогом. Якщо до слідчого прийшов громадянин і дав йому винагороду за юридичну консультацію з питань, не пов'язаних з його діяльністю, то в діях слідчого немає складу злочину, передбаченого ст. 168-КК. Але якщо слідчий за винагороду вніс зміни у матеріали кримінальної справи, яку він розслідує, то він вчинив злочин, передбачений ст. 168 КК.

Так само і лікар, що одержав винагороду за ефективне лікування чи добре ставлення до хворого, злочину не вчинив, але якщо він одержав винагороду за незаконно виданий листок тимчасової непрацездатності, то в його діях є склад злочину, передбачений ст. 168 КК.

Отже, для кваліфікації хабарництва важливо у кожному випадку встановити і довести — діяла певна особа як посадова, як фахівець чи як приватна особа.

Для кваліфікації діяння за ст. 168 КК не має значення за що було одержано хабар:

— за вчинення дій, які посадова особа могла вчинити з використанням наданих їй посадою повноважень;

— за невчинення дій, які посадова особа була зобов'язана вчинити на вимоги служби;

— за вчинення правомірних (легальних) чи неправомірних (нелегальних) дій;

— за вчинення дій, які посадова особа мала намір вчинити або які вона не мала наміру вчинювати чи може і зовсім не могла їх вчинити;

— за вчинення дій до чи після одержання хабара. Але за ст. 168 КК діяння кваліфікується лише в тому випадку, коли винагорода передається посадовій особі за вчинення або невчинення конкретних дій. Незаконне одержання посадовою особою винагороди не за конкретні дії (бездіяльність), а "на всякий випадок", за загальне доброзичливе ставлення не визнається одержанням хабара. Не може кваліфікуватися за ст. 168 КК і корисливе зловживання посадовою особою своїми посадовими повноваженнями, що було поєднане з незаконним одержанням від громадян певних сум за виконання різного роду побутових послуг робітниками підприємства чи організації, при якому посадова особа отримує не винагороду за вчинення чи невчинення нею певних дій, а свою частку із загальної виручки.

Злочин, передбачений ст. 168 КК, вважається закінченим з моменту, коли посадова особа прийняла хоч би Й частину хабара. Якщо ж посадова особа вчинила певні дії, спрямовані на одержання хабара, але не одержала його з причин, які не залежали від її волі, вчинене кваліфікується як замах на одержання хабара.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 168 КК, має суттєві особливості. Кваліфікація дачі І одержання хабара значною мірою залежить від змісту умислу осіб, які вчиняють ці злочини. Якщо особа, даючи посадовій особі незаконну винагороду, з тих чи інших причин не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, у зв'язку з обманом чи зловживанням довір'ям), вона не може нести відповідальність за дачу хабара, а посадова особа — за одержання хабара. Дії останньої за наявності до того ж підстав можуть кваліфікуватися як зловживання владою чи посадовим становищем, обман покупців чи замовників, шахрайство тощо.

Якщо ж умисел при одержанні кількох хабарів був спрямований на одержання хабара у великих чи особливо великих розмірах (наприклад, у випадках систематичого одержання хабарів на підставі так званих такс або у формі поборів, данини тощо), дії винного кваліфікуються як одержання хабара у великому чи особливо великому розмірі.

41 .Зловживання владою або службовим становищем.

1. Зловживання владою або службовим становищем визнається злочином за наявності трьох спеціальних ознак в їх сукупності: 1) використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби; 2) вчинення такого діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб; 3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину, передбаченого ст. 364.

Таким чином, з об’єктивної сторони цей злочин може мати такі форми: 1) зловживання владою, що завдало істотної шкоди; 2) зловживання службовим становищем, що завдало істотної шкоди.

Під зловживанням владою слід розуміти умисне використання службовою особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред’явлення вимог, а також прийняття рішень, обов’язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами. Зловживати владою може як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов’язки, оскільки остання також має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих їй осіб.

Зловживання службовим становищем — це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов’язаних з її посадою. У цілому зловживання службовим становищем — це більш широке поняття, воно охоплює зловживання владою, оскільки використовувати всупереч інтересам служби службова особа може і владні права та можливості, якщо вона ними наділена.

Зловживання владою або службовим становищем передбачає наявність взаємозв’язку між службовим становищем винного і його поведінкою, яка виражається в незаконних діях або бездіяльності. Службова особа при зловживанні у будь-якій формі прагне скористатися своїм службовим становищем, яке передбачає як наявність передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами повноважень (прав і обов’язків), так і наявність фактичних можливостей, які надає їй сам авторитет посади (її загальновизнана вага, важливість, впливовість).

Словосполучення всупереч інтересам служби передбачає, що службова особа не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов’язками, діє всупереч їм, не звертає увагу на службові інтереси. Про поняття цієї ознаки детальніше див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

Під інтересами служби слід розуміти, насамперед, інтереси держави взагалі, і крім того, інтереси певного органу, підприємства, установи або організації, що не суперечать, не протиставляються інтересам держави. Тому дії службової особи, вчинені у вузьковідомчих інтересах на шкоду загальнодержавним інтересам чи інтересам інших підприємств, установ та організацій, також можуть визнаватися вчиненими всупереч інтересам служби.

Про поняття істотної шкоди див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Фактичне настання істотної шкоди необхідно для визнання цього злочину закінченим, адже склад його за своєю конструкцією є матеріальним. Необхідною ознакою об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 373, є наявність причинного зв’язку між зловживанням владою або службовим становищем і істотною шкодою.

2. Суб’єктом зловживання владою або службовим становищем може бути лише службова особа. Про поняття службової особи див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

3. З суб’єктивної сторони цей злочин характеризується умисною або змішаною формою вини.

Корисливий мотив, інші особисті інтереси та інтереси третіх осіб є обов’язковими ознаками зловживання владою або службовим становищем і підкреслюють той факт, що цей злочин може бути вчинено під впливом саме таких спонукань.

Корисливий мотив можна визначити як прагнення службової особи шляхом зловживання владою або службовим становищем отримати незаконну матеріальну вигоду (отримати майно, майнові права, використання службовою особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред’явлення вимог, а також прийняття рішень, обов’язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами. Зловживати владою може як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов’язки, оскільки остання також має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих їй осіб.

Зловживання службовим становищем — це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов’язаних з її посадою. У цілому зловживання службовим становищем — це більш широке поняття, воно охоплює зловживання владою, оскільки використовувати всупереч інтересам служби службова особа може і владні права та можливості, якщо вона ними наділена.

Зловживання владою або службовим становищем передбачає наявність взаємозв’язку між службовим становищем винного і його поведінкою, яка виражається в незаконних діях або бездіяльності. Службова особа при зловживанні у будь-якій формі прагне скористатися своїм службовим становищем, яке передбачає як наявність передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами повноважень (прав і обов’язків), так і наявність фактичних можливостей, які надає їй сам авторитет посади (її загальновизнана вага, важливість, впливовість).

Словосполучення всупереч інтересам служби передбачає, що службова особа не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов’язками, діє всупереч їм, не звертає увагу на службові інтереси. Про поняття цієї ознаки детальніше див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

Під інтересами служби слід розуміти, насамперед, інтереси держави взагалі, і крім того, інтереси певного органу, підприємства, установи або організації, що не суперечать, не протиставляються інтересам держави. Тому дії службової особи, вчинені у вузьковідомчих інтересах на шкоду загальнодержавним інтересам чи інтересам інших підприємств, установ та організацій, також можуть визнаватися вчиненими всупереч інтересам служби.

Про поняття істотної шкоди див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу. Фактичне настання істотної шкоди необхідно для визнання цього злочину закінченим, адже склад його за своєю конструкцією є матеріальним. Необхідною ознакою об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 373, є наявність причинного зв’язку між зловживанням владою або службовим становищем і істотною шкодою.

4. Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких наслідків (ч, 2 ст. 364), а особливо кваліфікуючою — вчинення його працівником правоохоронного органу (ч. З ст. 364).

42. Перевищення влади або службових повноважень.

1.3 об’єктивної сторони злочин може вчинятися у формі: 1) перевищення влади або 2) перевищення службових повноважень, які завдали істотної шкоди.

Злочинний характер дій службової особи при перевищенні влади або службових повноважень виражається у тому, що службова особа вчиняє те чи інше діяння по службі, яке не входить до її компетенції. Саме у цьому полягає принципова відмінність цього злочину від зловживання владою або службовими повноваженнями, при якому службова особа в межах її повноважень, визначених законом, використовує їх всупереч інтересам служби. На відміну від загального складу зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) перевищення влади або службових повноважень не може проявлятися у бездіяльності. Його об’єктивну сторону характеризує лише вчинення службовою особою дії.

Перевищення влади проявляється в діях службової особи, яка маючи владні повноваження стосовно підлеглих або більш широкого кола осіб, під час виконання своїх владних чи організаційно-розпорядчих функцій виходять за межі цих повноважень.

Перевищення службових повноважень — це дії службової особи, яка не має владних функцій і виходить під час виконання

своїх адміністративно-господарських функцій за межі своїх повноважень, або дії службової особи, яка має владні повноваження, але у конкретному випадку перевищує не їх, а інші свої повноваження, або перевищує свої владні повноваження стосовно осіб, які не входять до числа підлеглих.

Судова практика виходить з того, що як перевищення влади або службових повноважень кваліфікуються: а) вчинення дій, які є компетенцією вищої службової особи даного відомства чи службової особи іншого відомства; б) вчинення дій одноособове, тоді як вони могли бути здійснені лише колегіальне; в) вчинення дій, які дозволяються тільки в особливих випадках, з особливого дозволу і з особливим порядком проведення, — за відсутності цих умов; г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

Перевищення влади або службових повноважень утворює склад злочину, передбаченого ст. 365, лише у випадку вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав і повноважень. Явний вихід службової особи за межі наданих повноважень слід розуміти як відкритий, очевидний, ясний для всіх, у І.ч. для винного, безсумнівний, відвертий. Для того, щоб визначити, чи мало місце перевищення службовою особою влади або службових повноважень, необхідно з’ясувати компетенцію цієї службової особи і порівняти її із вчиненими діями.

Повноваження, за межі яких виходить службова особа при їх перевищенні, повинні бути передбачені відповідним нормативне—правовим актом: законом, декретом, указом, постановою, статутом, положенням, інструкцією, правилами тощо. Якщо з’ясується, що службова особа діяла в межах своїх службових повноважень, її дії не можуть бути кваліфіковані за ст. 365.

Можливі випадки, коли службова особа, хоча й виходить за межі наданих їй повноважень, робить це у зв’язку з надзвичайними у формі: 1) перевищення влади або 2) перевищення службових повноважень, які завдали істотної шкоди.

Злочинний характер дій службової особи при перевищенні влади або службових повноважень виражається у тому, що службова особа вчиняє те чи інше діяння по службі, яке не входить до її компетенції. Саме у цьому полягає принципова відмінність цього злочину від зловживання владою або службовими повноваженнями, при якому службова особа в межах її повноважень, визначених законом, використовує їх всупереч інтересам служби. На відміну від загального складу зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) перевищення влади або службових повноважень не може проявлятися у бездіяльності. Його об’єктивну сторону характеризує лише вчинення службовою особою дії.

Перевищення влади проявляється в діях службової особи, яка маючи владні повноваження стосовно підлеглих або більш широкого кола осіб, під час виконання своїх владних чи організаційно-розпорядчих функцій виходять за межі цих повноважень.

Перевищення службових повноважень — це дії службової особи, яка не має владних функцій і виходить під час виконання

своїх адміністративно-господарських функцій за межі своїх повноважень, або дії службової особи, яка має владні повноваження, але у конкретному випадку перевищує не їх, а інші свої повноваження, або перевищує свої владні повноваження стосовно осіб, які не входять до числа підлеглих.

Судова практика виходить з того, що як перевищення влади або службових повноважень кваліфікуються: а) вчинення дій, які є компетенцією вищої службової особи даного відомства чи службової особи іншого відомства; б) вчинення дій одноособове, тоді як вони могли бути здійснені лише колегіальне; в) вчинення дій, які дозволяються тільки в особливих випадках, з особливого дозволу і з особливим порядком проведення, — за відсутності цих умов; г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

Перевищення влади або службових повноважень утворює склад злочину, передбаченого ст. 365, лише у випадку вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав і повноважень. Явний вихід службової особи за межі наданих повноважень слід розуміти як відкритий, очевидний, ясний для всіх, у І.ч. для винного, безсумнівний, відвертий. Для того, щоб визначити, чи мало місце перевищення службовою особою влади або службових повноважень, необхідно з’ясувати компетенцію цієї службової особи і порівняти її із вчиненими діями.

Повноваження, за межі яких виходить службова особа при їх перевищенні, повинні бути передбачені відповідним нормативне—правовим актом: законом, декретом, указом, постановою, статутом, положенням, інструкцією, правилами тощо. Якщо з’ясується, що службова особа діяла в межах своїх службових повноважень, її дії не можуть бути кваліфіковані за ст. 365.

Можливі випадки, коли службова особа, хоча й виходить за межі наданих їй повноважень, робить це у зв’язку з надзвичайними 2 ст. 365, може бути як фізичним, так і психічним. Фізичне насильство полягає у незаконному позбавленні волі, заподіянні удару, побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчиненні дій, характерних для мордування, а психічне насильство — у створенні реальної загрози заподіяння фізичного насильства або інших насильницьких дій щодо потерпілого чи його близьких. Погроза вчинити вбивство охоплюється ч. 2 ст. 365 і додаткової кваліфікації за ст. 129 не потребує.

Болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, слід вважати дії, що завдають йому фізичного болю і моральних страждань. Болісні дії можуть бути пов’язані з незаконним застосуванням спеціальних засобів — наручників, гумових кийків, сльозоточивих газів, водометів тощо. Дії, що ображають особисту гідність потерпілого, можуть виражатися, зокрема, в умисному приниженні честі і гідності, вираженому в непристойній формі.

Під зброєю у ч. 2 ст. 365 слід розуміти предмети, призначені для ураження живої цілі, тобто вогнестрільну, холодну зброю та деякі інші її види. Не можуть визнаватися зброєю в

розумінні ч. 2 ст. 365 Сигнальні, стартові пістолети, вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні та освітлювальні засоби, які не містять у собі вибухових речовин та сумішей, предмети, які мають господарське або інше призначення (сокира, столовий ніж) або не мають ніякого призначення, але пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень (загострена палка), предмети, визнані законодавством спеціальними засобами (гумові кийки, ручні газові гранати, газові балончики) і службові собаки. Про поняття зброї див. також коментар до ст. ст. 36. 262, 404.

Застосування зброї передбачає не тільки заподіяння нею тілесних ушкоджень або смерті, а й погрозу зброєю.

Для кваліфікації дій службової особи, яка застосувала зброю при перевищенні влади або службових повноважень, за ч. 2 ст. 365 Йе потрібно фактичного нанесення шкоди здоров’ю чи позбавлення Життя потерпілого.

Для наявності вказаного кваліфікованого виду перевищення влади або службових повноважень слід встановити, що застосування зброї було незаконним, тобто службова особа застосувала зброю всупереч положенням, передбаченим спеціальними нормативно-правовими актами, що встановлюють підстави і порядок застосування зброї. Працівники правоохоронних органів та інші службові особи, які у зв’язку з виконанням службових обов’язків заподіяли шкоду нападаючому чи затриманому, у т.ч. шляхом застосування зброї, не несуть за це кримінальної відповідальності, якщо діяли з дотриманням закону.

Особливо кваліфікуючою ознакою розглядуваного злочину є перевищення влади або службових повноважень, яке спричинило тяжкі наслідки (ч. З ст. 365). Про поняття тяжких наслідків див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

Умисне заподіяння смерті внаслідок перевищення влади або службових повноважень повинно кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 365 та відповідними статтями, що передбачають відповідальність за умисне вбивство (зокрема, ст. ст. 112, 115, 348, 379). Необережне заподіяння смерті, умисне або необережне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження охоплюється ч. З ст. 365 і додаткової кваліфікації за ст. 119, 121 або 128 не потребує. Водночас, умисне вбивство чи умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчинене службовою особою у разі перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, Необхідних для затримання злочинця, підлягає кваліфікації лише за ст. ст. 118 або 124. Якщо перевищення влади або службових повноважень призвело до самогубства потерпілого чи спроби його вчинити, наслідком якої стало тяжке тілесне ушкодження, дії службової особи підлягають кваліфікації за ч. З ст. 365 і додаткової кваліфікації за ст. 120 не потребують.

43. Поняття службової недбалості:

1. Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

Службова недбалість може проявлятись у формі: 1) невиконання службових, обов'язків через несумлінне ставлення до них; 2) неналежного виконання службових обов'язків через несумлінне ставлення до них.

Невиконання службових обов'язків означає невиконання службовою особою дій, передбачених як безумовних для виконання нею по службі. Цей вид недбалості називають "чистою" бездіяльністю - службова особа повністю не виконує свої обов'язки.

Неналежне виконання службових обов'язків - це такі дії службової особи в межах службових обов'язків, які виконані не так, як того вимагають інтереси служби. Такий вид службової недбалості

називають "змішаною" бездіяльністю, за якої службова особа вионує свої обов'язки неналежне, діє не до кінця, не вчиняє всіх очікуваних від неї дій.

Відповідальність за ст. 367 настає лише у випадку, якщо дії, неиконання чи неналежне виконання яких спричинило передбачені зазначеній статті -наслідки, входили у коло службових обов'язків ієї службової особи, іншими словами, якщо обов'язок діяти відпоідним чином юридичне був включений (законом, указом, постаноою, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень акої особи.

Для наявності складу службової недбалості слід встановити, що службова особа мала реальну можливість виконати належним чином свої обов'язки. Визначення можливості (чи неможливості) виконання нею своїх обов'язків здійснюється за допомогою відповідних об'єктивних та суб'єктивних факторів. До об'єктивних фа. кторів належать зовнішні умови, в які поставлена службова особа (забезпечення охорони матеріальних цінностей, наявність транспорту чи людських ресурсів), а до суб'єктивних - особливості цієї особи (її фізичні дані, ступінь інтелектуального розвитку, наявність спеціальних знань, досвіду роботи тощо).

При службовій недбалості за наявності об'єктивної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, службова особа безвідповідально, неякісне ставиться до виконання своїх обов'язків, у зв'язку з чим виконує їх неналежним чином (поверхово, неуважно несумлінно) або взагалі не виконує.

Склад службової недбалості передбачає заподіяння істотної шкоди. Про поняття цієї ознаки див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

Для кваліфікації діяння за ст. 367 слід встановити, що воно вчинене службовою особою під час виконання владних, організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій. Діяння, яке полягало у невиконанні чи неналежному виконанні професійних функцій, навіть якщо воно призвело до істотної шкоди, не може розцінюватись як службова недбалість (наприклад, застосування лікарем неправильного лікування, невдала операція тощо),

Шкода, заподіяна через недосвідченість, недостатню кваліфікацію службової особи або з інших обставин, що не залежали від неї і не давали можливості справитись належним чином з роботою, не дають підстав говорити про наявність злочинної службової недбалості. Так само не утворюють складу цього злочину шкідливі наслідки, що настали з причин, які службова особа не могла усунути,

Службова недбалість вважається закінченим злочином з моменту настання наслідків, зазначених у ч. 1 або ч. 2 ст. 367.

2. Суб'єктом службової недбалості може бути лише службова особа.

3. Службова недбалість - це єдиний злочин у сфері службової діяльності, який вчинюється тільки з необережності. З суб'єктивної сторони він характеризується злочинною самовпевненістю (службова особа передбачає, що внаслідок невиконання чи неналежного виконання нею своїх службових обов'язків правам і законним інтересам може бути завдано істотну шкоду, але легковажно розраховує на "й відвернення) або злочинною недбалістю (службова особа не передбачає, що в результаті ЇЇ поведінки може бути завдано істотну шкоду, хоча повинна була і могла це передбачити).

4. Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких наслідків. Про поняття тяжких наслідків див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

44. Причини та умови корупції й організованої злочинності.

Корупція як соціальне явище пов’язана з багатьма соціальними процесами, у тому числі криміногенними. Насамперед, це стосується зв’язку корупції з організованою злочинністю.

Багато вчених схильні розглядати корупцію й організовану злочинність або як одне ціле, або як структурний елемент один одного.

Якщо ж характеризувати проникнення представників організованих злочинних груп до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, то слід зазначити, що воно переслідує такі цілі:

-ухилення керівників та членів організованих злочинних угруповань від кримінальної відповідальності, у тому числі за допомогою депутатської недоторканності;

-нейтралізацію слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів, що здійснюються правоохоронними органами щодо організованих злочинних угруповань чи окремих їх членів;

-забезпечення “даху” для подальшої злочинної діяльності;

-забезпечення можливостей для нарощування свого капіталу, отримання інших незаконних переваг тощо.

У Рамковій Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти організованої злочинності від 21 липня 1997 року безпосередньо при визначенні поняття організованої злочинності вказується на те, що корупція є одним із трьох основних засобів (два інші – насильство і залякування), які дають можливість ватажкам організованої злочинності отримувати прибуток, контролювати території, зовнішні та внутрішні ринки, продовжувати свою злочинну діяльність і проникати в легальну економіку .

Досить точним слід визнати твердження про те, що звичайна злочинність наступає на суспільство, діючи проти його інститутів, у тому числі й держави, то організована злочинність у цьому наступі прагне спиратися на інститути держави й суспільства, використовувати їх у своїх цілях . Це використання значною мірою здійснюється за допомогою встановлення й поширення корумпованих відносин.

Корупцію, як і організовану злочинність, можна розглядати і як самостійні соціальні явища. Корупція – це лише один із засобів, які використовує організована злочинність. Слід погодитись з тим, що факти отримання посадовою особою навіть численних хабарів за вчинення конкретних дій з використанням свого посадового становища самі по собі не дають підстав розглядати їх як прояви організованої злочинної діяльності. Організована злочинна група чи організоване злочинне угруповання цілком можуть існувати і без корумпованих зв’язків . Інша справа, що відсутність таких може суттєво ускладнити функціонування злочинних формувань і навіть унеможливити вчинення окремих злочинних діянь. Але це вже зовсім інший аспект, який свідчить про взаємний вплив, взаємозалежність цих явищ, їх переплетіння, про те, що вони живлять один одного, сприяють взаєморозвитку. Наявність корумпованих зв’язків для організованих злочинних формувань і зв’язок корумпованого чиновника з такими формуваннями – це оптимальна з точки зору досягнення злочинного результату і безпеки функціонування формула існування двох явищ, що розглядаються.

45. Корупційна діяльність: поняття, правові основи протидії.

Слово «корупція» походить від латинського coruptio – псування, розбещування, підкуп – діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне … одержання матеріальних благ, послуг. Стаття 1 Закону України “Про боротьбу з корупцією” зазначає, що під корупцією слід розуміти таку діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, яка спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Таким чином, корупційними діяннями є:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, зокрема, прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх вартості;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Важливим напрямом боротьби з цим явищем є вдосконалення законодавства про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією, відповідальність за корупційні діяння.

При цьому конче важливо забезпечувати стабільність законодавства, якнайшвидше усунути наявні в ньому суперечності та невизначеності, здійснювати правовий аналіз законопроектів та інших нормативно-правових актів, а в необхідних випадках кримінологічні експертизи.

Для цього у Законі України “Про корупцію” слід внести доповнення щодо точного поняття (дефініції) термінів “корупція”, “корупційне діяння”, “корупційне правопорушення”.

Слід зазначити, що корупція, водночас, є і соціальним явищем і кримінальним поняттям. Однак оскільки складається вона перш за все із злочинів, передбачених статтями КК України (одержання хабара (ст. 368); зловживання владою або службовим становищем (ст. 364); перевищення влади або службових повноважень (ст. 365); службове підроблення (ст. 366) та іншими посадовими злочинами, які вчинюються для задоволення корисливих чи інших особистих інтересів або інтересів інших осіб), то слід чітко визначити у цьому Законі поняття корупції як кримінального прояву.

Прокурорсько-слідча та судова практика свідчить і про те, що за одні і ті ж самі діяння особи, які уповноважені на виконання функцій держави, в одних випадках притягаються до адміністративної відповідальності, а в інших – до кримінальної відповідальності.

не досить чітким є визначення умов і підстав настання кримінальної відповідальності за вчинення корупційних дій. Це призводить до того, що особа, винна в кримінально караних діях, несе лише адміністративну відповідальність.

Тому у Законі України “Про корупцію” необхідно передбачити відокремлення корупційного діяння, які караються в кримінальному порядку, від тих, що караються в адміністративному. Відмінним критерієм цього має бути цінова вартість нагороди.

46..Адміністративна відповідальність за корупційні діяння.

МАЛОЗНАЧНІСТЬ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Крім того, це є проблемою для суддів, які застосовують при розгляді адміністративних матеріалів про порушення вимог Закону України “Про боротьбу з корупцією” ст. 22 КпАП (за малозначністю правопорушення).

Закон України “Про боротьбу з корупцією” не визначає такого поняття як “малозначність корупційного правопорушення”. Водночас, відповідно до ст. 12 цього Закону “порядок адміністративного провадження у справах про корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією, а також виконання постанов про накладення адміністративних стягнень визначаються Кодексом України про адміністративні правопорушення, за винятком положень, встановлених Законом”.

Не містить поняття “малозначність”, його ознак або будь-якого переліку малозначних правопорушень і КпАП. При застосуванні ст. 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення судові органи визначають характеристику правопорушення в кожному конкретному випадку.

До того ж є факти, коли до адміністративної відповідальності притягувались особи, які скоїли малозначні дії, але за своєю суттю не завдали шкоду державі та суспільству.

47. Співвідношення корупційних діянь зі злочинами у сфері службової діяльності. (див. 65)

Є достатньо підстав вважати, що корупція це — злочинна діяльність у сфері політики або державного управління, що полягає у використанні посадовими особами довірених їм прав і владних повноважень для особистого збагачення. Корупція є не самостійним складом злочину в кримінальному законодавстві України, а збірним поняттям, що охоплює низку службових злочинів (таких, як хабарництво, зловживання службовим становищем).

Корупція не зводиться до примітивного хабарництва, особ­ливо в умовах ринкової економіки, вільної торгівлі й демократії. Лоббізм, фаворитизм, протекціонізм, внески на політичні цілі, традиції переходу політичних лідерів і державних чиновників на посади почесних президентів корпорацій і приватних фірм, інвестування комерційних структур за рахунок держбюджету, переведення державного майна в акціонерні товариства, використання зв’язків злочинних співтовариств є завуальованими формами корупції. Корупція — це зловживання державною владою для отримання вигоди в особистих цілях— з цього визначення видно, що корупція виходить за межі хабарництва.

48. Поняття та відмінність злочину від правопорушення в економічній галузі.

На даний час у теорії права чітко визна­чилися критерії розмежування понять «злочин» та «правопору­шення», які є правовою підставою застосування до особи конкрет­ного виду юридичної відповідальності.

Взагалі, у теорії права всі правопорушення входять у родове поняття, яке означає будь-яке діяння, що порушує ту чи іншу нор­му права. Безпосередньо у сфері економіки циркулюють право­порушення, пов'язані з цивільним, кримінальним, адміністратив­ним та трудовим правом. Разом з тим, загальновизнано, що най­більш небезпечним правопорушенням є злочин. Усіма теоре­тичними аспектами злочину як суспільного явища та протиправ­ної поведінки особи займається кримінальне право, на основі якого розробляється Кримінальний закон. Зауважимо, що право значно більше орієнтовано на забезпечення важливіших потреб окремої людини й суспільства в цілому. Закони ж зазнають дале­ко не завжди позитивного тиску політики й тому можуть мати тимчасовий характер. Відомо, що й закони інколи бувають, зло­чинні за своїм змістом.

Злочин - не єдиний вид правопорушення. Тому виникає питання про місце злочину в системі правопорушень, відмежування його від інших правопорушень: адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових. Питання це не лише теоретичне: той або інший вид правопорушень тягне за собою різну за суворістю відповідальність, різні обмеження для особи, яка його вчинила. Тому правильне визначення виду правопорушення має велике практичне значення не лише для охорони суспільних відносин, але й для захисту прав осіб, що їх вчинили.

Порівняння понять адміністративного правопорушення і злочину дозволяє визначити їхні спільні ознаки. Багато спільного й в характері заходів впливу (штраф, позбавлення спеціального права, виправні роботи - передбачені в ст. 24 КпАП як заходи адміністративного стягнення, а в ст. 51 КК - як види кримінального покарання). Однак порівняння близьких за характером діянь адміністративних правопорушень і злочинів чітко показує їх відмінність у ступені суспільної небезпечності, а відповідно, і різний ступінь суворості однойменних заходів впливу.

Відмінність між злочином та іншими правопорушеннями визначають за ступенем суспільної небезпечності. Специфіка злочину виявляється саме в підвищеному ступені суспільної небезпечності: він завжди є більш небезпечним, ніж будь-яке інше правопорушення. А тому відмінність злочину від інших правопорушень відрізняється кількісною, а не якісною характеристикою.

На завершення підкреслимо, що основними критеріями роз­межування правопорушень в економічній сфері є їх розподіл за відповідними галузями законодавства, чітке визначення поняття злочину в кримінальному законі та всебічне висвітлення підстав застосування конкретного виду юридичної відповідальності до конкретної особи, що скоїла конкретне правопорушення, передба­чене кримінальним, адміністративним, цивільним законами, ві­домчими дисциплінарними статутами, трудовим законодавством.

49. Система законодавства, що регулює боротьбу з економічними правопорушеннями.

Усіма теоре­тичними аспектами злочину як суспільного явища та протиправ­ної поведінки особи займається кримінальне право, на основі якого розробляється Кримінальний закон.

Доцільно нагадати, що кримінальне право України — це су­купність юридичних норм (правил поведінки), що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання слід застосовувати до осіб, що їх вчинили.

При цьому новий Кримінальний кодекс України у статті 3 чіт­ко визначає, що законодавство України про кримінальну відпові­дальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунту­ється на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Інші закони України про кримінальну відповідальність, які будуть прийняті після набуття чинності цим Кодексом, включа­тимуться до нього. Крім того, як зазначено у статті 2 ККУ, підставою для кримі­нальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпеч ного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого у конкре­тній статті Особливої частини Кодексу.

Підкреслене має принципове значення у процесі визначеня співвідношення сфери діяльності кримінального та адміністратив­ного права, зокрема окремих указів Президента та законів Украї­ни про боротьбу з корупцією та організованою злочинністю. Так, Закон «Про боротьбу з корупцією» (введено в дію Поста­новою ВРУ № 357/95-ВР від 05.10.95).

В Конституції України записано: “Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом».

На завершення підкреслимо, що основними критеріями роз­межування правопорушень в економічній сфері є їх розподіл за відповідними галузями законодавства, чітке визначення поняття злочину в кримінальному законі та всебічне висвітлення підстав застосування конкретного виду юридичної відповідальності до конкретної особи, що скоїла конкретне правопорушення, передба­чене кримінальним, адміністративним, цивільним законами, ві­домчими дисциплінарними статутами, трудовим законодавством.

50. Юридичний склад злочину.

Склад злочину - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. З цього визначення випливає, що визнання того чи іншого суспільне небезпечного діяння злочином є виключним правом законодавця, тобто Верховної Ради України.

Важливо зазначити і те, що склад злочину - це реально існуюча система ознак, а не плід людської фантазії або просто вигадка. А якщо це об'єктивна реальність, то її можна пізнати і використати в практичній діяльності.

Різним є практичне призначення загального і конкретного складів злочинів. Загальне поняття складу злочину, як наукова абстракція, є засобом пізнання конкретних складів, містить рекомендації з їх конструювання, дозволяє здійснювати їх наукову класифікацію. Конкретний же склад злочину містить всі описані в законі ознаки певного виду злочинів. Тому встановлення цих ознак у суспільне небезпечних діях особи свідчить про те, що нею вчинений злочин.

Склад же злочину являє собою юридичне поняття про злочини певного виду (склад крадіжки, вбивства, зґвалтування, грабежу і т.д.), у якому об'єднані найбільш істотні, найбільш типові й універсальні їхні ознаки. Тому, наприклад, крадіжки, вчинені різними особами, завжди відрізняються тією чи іншою мірою одна від одної своїми особливостями, але склади вчинених ними злочинів тотожні, однакові. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що обсяг ознак злочину і складу злочину різний. З одного боку, обсяг ознак злочину є ширшим за обсяг ознак складу, тому що останній містить у собі лише найбільш загальні, типізовані, тобто властиві усім злочинам даного виду, ознаки. З іншого боку, склад злочину є ширшим за кожний конкретний злочин, тому що він містить у собі ознаки не одного конкретного злочину, а ознаки всіх злочинів даного виду.

Викладене дозволяє зробити такі важливі висновки: 1) склад злочину являє собою певну сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають конкретне суспільне небезпечне діяння як злочинне; 2) тільки в кримінальному законі встановлюється сукупність зазначених ознак; 3) перелік складів злочинів, передбачених законом, є вичерпним; 4) тільки у складі злочину визначається характер та обсяг відповідальності за вчинений злочин.

51. Родовий та видовий об`єкт злочинів.

Об‘єкт як елемент складу злочину – це цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричинити шкоду.

Під родовим об‘єктом злочину слід розуміти соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів. Родовий об‘єкт відображає характер суспільної небезпечності певної групи злочинів, внаслідок чого використовується як критерій об‘єднання окремих складів злочинів у групи і подальшого розміщення таких груп у Особливій частині КК. За таким принципом побудована, по суті, вся система Особливої частини, за винятком двох глав: 7 – посадові злочини, і 11 – військові злочини, конструкція яких враховує, насамперед, суб‘єкт злочину. Значення родового об‘єкта полягає і в тому, що його встановлення сприяє в ряді випадків більш точному з‘ясуванню змісту ознак складу конкретного злочину і, в кінцевому підсумку, правильній кваліфікації злочинного діяння. Так, у теорії кримінального права і судовій практиці не було єдиної думки щодо кваліфікації дій посадових осіб, винних у порушенні правил техніки безпеки, що призвели до смерті потерпілих, які були сторонніми по відношенню до підприємства, де стався такий випадок. Зокрема, ряд науковців і юристів-практиків вважали, що такі дії можна кваліфікувати за ст.135. Але це не зовсім правильно. Родовим об‘єктом злочину, передбаченому ст.135, є трудові права громадян. Трудові права осіб, які постраждали внаслідок порушення на виробництві правил техніки безпеки, але не мали відношення до діяльності цієї організації, установи або підприємства, не порушуються. У цих випадках – інший об‘єкт посягання – нормальна діяльність посадових осіб підприємств, організації, установ будь-якої форми власності. Злочинні дії таких осіб треба кваліфікувати як посадовий злочин, зокрема, за ст.167 (халатність). А потерпілими від злочину, передбаченого ст.135, можуть лише особи, діяльність яких постійно або хоча б тимчасово пов‘язана з даним виробництвом. Родовий об‘єкт злочинів найчастіше зазначається в назві глави Особливої частини КК. Напр., глава ІУ “Злочини проти порядку управління”. Родовим об‘єктом виступають саме ці соціальні цінності, тобто такий стан суспільних відносин, який забезпечує впорядковані відповідно до чинного законодавства відносини в сфері державного управління. Іноді родовий об‘єкт злочину вказано в самій нормі кримінального закону. Так, у ст.231 як родовий об‘єкт військових злочинів зазначений порядок несення військової служби. Якщо родовий об‘єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об‘єктом посягання.

52. Безпосередній предмет злочину.

Предметом злочину слід вважати будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину.
З цього визначення випливає, що до предмета злочину необхідно відносити тільки певні речі, а не будь-які інші цінності. Оскільки ж предметом злочину може виступати лише певна річ, то предмет завжди є речовою (матеріальною) ознакою злочину. Крім того, предмет злочину - це така ознака складу злочину, яка названа безпосередньо в самому законі. У цьому разі він є обов'язковою ознакою складу злочину. Предмет злочину в окремих випадках може збігатися з предметом суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом. Такий збіг має місце, коли ті чи інші предмети, які входять до структури об'єкта злочину, законодавець наділяє додатково і функціями предмета суспільного відношення, тобто надає йому ще додатково й інше правове значення. Так, збігаються предмет злочину і предмети суспільних відносин у таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство, й інших злочинах проти власності. Вважається, що предмет злочину не може претендувати на роль самостійної ознаки складу злочину. Таке рішення викликане тим, що склад злочину являє собою сукупність його Обов'язкових елементів (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єктивної сторони і суб'єкта злочину). Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає склад злочину і, отже, кримінальну відповідальність. Предмет же злочину, як уже зазначалося, є не обов'язковим, а факультативним стосовно загального поняття складу злочину. Отже, його можна називати лише ознакою, а не елементом складу злочину. Слід мати на увазі, що предмет злочину як самостійна ознака злочину завжди існує поряд з об'єктом. Саме об'єкт і предмет у сукупності утворюють самостійний елемент складу злочину. Однак, якщо об'єкт злочину є обов'язковою ознакою складу злочину, то предмет - факультативною. Предмет відрізняється від об'єкта ще й тим, що йому не завжди завдають шкоди. Якщо шкода, завдана об'єкту, завжди має соціальний характер, то предмету злочину внаслідок суспільне небезпечного посягання насамперед завдається фізичної шкоди, яка викликає певні негативні соціальні зміни в об'єкті. Шкода предмету як матеріальній речі завдається, коли злочин здійснюється шляхом його знищення, пошкодження чи змінення.

Предмет - це речі (фізичні утворення) матеріального світу, з приводу яких чи у зв'язку з якими вчинюється злочин; це - факультативний елемент складу, який виявляється не в усіх злочинах. Якщо злочин має свій предмет, його називають предметним злочином. Оскільки предметом злочину може виступати, як правило, певна річ, то він є речовою (матеріальною) ознакою злочину. В законі ознаки предмета злочину описуються по-різному: а) предмет може чітко зазначатися в самому законі; б) предмет може безпосередньо випливати з диспозиції кримінально-правової норми; в) предмет може визначатися різними нормативними актами, якщо певна диспозиція має бланкетний характер. Кримінально-правове значення предмета злочину проявляється у таких аспектах: 1) включення предмета злочину в комплекс ознак конкретного складу злочину забезпечує повноту його конструювання, що сприяє успішному вирішенню завдань кваліфікації; 2) предмет злочину може виступати критерієм розмежування суміжних злочинних діянь.; 3) предмет посягання може бути також одним із критеріїв розмежування злочинного та незлочинного діянь ; 4) ті чи інші ознаки предмета посягання можуть бути пом'якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину тощо.

53. Об`єктивна сторона складу економічних правопорушень.

Об‘єктивна сторона є одним з елементів складу злочину та економічного правопорушення. Об‘єктивна сторона складу злочину та правопорушення включає такі ознаки: діяння (дія чи бездіяльність), наслідок, причинній зв‘язок, спосіб, знаряддя і засоби, місце, час, обстановку вчинення злочину та правопорушення, або поєднання у різних комбінаціях останніх трьох ознак – ситуацію вчинення злочину та правопорушення . Зв‘язки між окремими групами ознак можна поділити на дві групи: 1) ознаки, що є компонентами самої злочинної діяльності і безпосередньо характеризують її зовнішній прояв (до них належить дія або бездіяльність, спосіб, знаряддя і засоби, наслідок і причинний зв‘язок); 2) ознаки, що характеризують сукупність умов, за яких вчиняється діяння (місце, час, обстановка вчинення злочину або їх своєрідне поєднання – ситуація). Більшість із цих ознак належать до факультативних, оскільки їх включають не всі склади конкретних злочинів та правопорушеннь. Універсальною обов‘язковою ознакою об‘єктивної сторони є лише діяння.

54. Форми складів економічних правопорушень (формальні та матеріальні)

Злочинами з формальним складом називають такі, що не містять у собі як обов'язкову ознаку суспільне небезпечні наслідки, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у законі діянь. Наприклад, ч. 1 ст. 331 встановлює відповідальність за незаконне перетинання державного кордону. І цей злочин вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння (переходу), незалежно від можливих наслідків. Злочинами з матеріальним складом вважаються такі, при конструюванні яких як обов'язкові ознаки об'єктивної сторони включаються певні суспільне небезпечні наслідки вчиненого злочину. У таких складах об'єктивна сторона отримує свій повний розвиток лише за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. У злочинах з матеріальним складом потрібно обов'язково встановлювати причинний зв'язок між самим діянням і суспільне небезпечними наслідками, що настали.


55. Триваючи, продовжувані та складні правопорушення.

Продовжуваним адміністративним проступком називають ряд ідентичних проступків, які вчиняються неодноразово з однаковою метою, формою вини, тими ж суб’єктами, засобами дії і які складають у сукупності єдине правопорушення (наприклад, дрібне розкрадання державного або колективного майна). Проте триваючими адміністративними проступками є проступки, пов’язані з тривалим, неперервним невиконанням обов’язків, передбачених правовою нормою (наприклад, проживання без паспорта, самовільне будівництво будинків або споруд тощо), припиняються або виконанням регламентованих обов’язків, або притягненням винної у невиконанні особи до відповідальності... Тобто триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. КУпАП у статті містить поняття триваючого правопорушення, але не розкриває його змісту. Поняття продовжуваного правопорушення кодекс не містить. Отже, доводиться користуватися теорією. Також можна застосовувати аналогію з іншими нормативними актами (це цілком допустимий спосіб «запов­нення» прогалин у законах). Так, визначення поняття триваючого правопорушення, що відповідає наведеному нами вище, міститься у Методичних рекомендаціях щодо провадження у справах про порушення митних правил, затверджених наказом Держмитслужби від 30.12.2004 р. № 936. Ми з’ясували, що продовжуване правопорушення, хоча воно і справляє враження кількох однотипних правопорушень, є саме одним правопорушенням. Це ж стосується і триваючих правопорушень. І висновок цей є суттєвим, адже він дозволяє відповісти на поставлене запитання про можливість накладення на правопорушника кількох адміністративних стягнень за одне триваюче чи одне продовжуване правопорушення. Наскільки б таке правопорушення не розтягнулося у часі, до відповідальності за його вчинення можна притягнути лише один раз. Для продовжуваного злочину характерна наявність: 1) тотожності дій; 2) єдності умислу; 3) наявність загальної мети. Винний від початку вчинення першої має намір здійснити і подальші дії, спрямовані на досягнення кінцевого результату (напр.: викрадення грошей у кілька заходів за підробленими документом, у якому зазначена остаточна їх сума). Для триваючого закону характерне вчинення на початку одноактного діяння, а надалі невизначено тривалий час безперервно зберігається злочинний стан (напр.: незаконне зберігання зброї). Складний утворює сукупність дій, які самі по собі передбачені в інших статтях КК як самостійний злочин (напр.: напад з метою заволодіння майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя або здоров‘я потерпілого, характерні для розбою).

56. Суб`єкт економічних правопорушень.

Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володі­ти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідаль­ність. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства. Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного-фізичні і юридичні особи, адміністративного-переважно фізи­чні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, неви­конання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального зло­чину. Ним може бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа, яка виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа іменується в юридичній літературі спеціальним суб'єктом пра­вопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.

Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою не що інше, як винну дію конкретних фізичних осіб, яка призвела до заподіяння певної шкоди. Хоча суб'єктом відпові­дальності в таких випадках виступає юридична особа, це не ви­ключає можливості відшкодування збитків, заподіяних органі­зації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою. Наприклад, у ст. 452 ЦК Укра­їни закріплене положення про те, що особа, яка відшкодувала збитки, завдані з вини іншого, має право зворотної вимоги (ре­гресу) до винної особи в розмірі сплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

57. Добровільна відмова від доведення правопорушення до кінця та її значення.

Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Основне призначення добровільної відмови від доведення злочину до кінця полягає у попередженні і припиненні злочинів шляхом стимулювання описаної у ст. 17 поведінки. У разі добровільної відмови втрачається суспільна небезпека особи, яка за допомогою бажаної для суспільства поведінки припиняє свою незаконну діяльність у формі готування до злочину або замаху на нього і таким чином запобігає заподіянню шкоди об'єкту кримінально-правової охорони. Головним правовим наслідком добровільної відмови є те, що особа не підлягає кримінальній відповідальності за розпочату нею реалізацію злочинного наміру. Відмова, здійснивши яку, особа не підлягає відповідальності за вчинені нею готування або замах, характеризується такими основними ознаками: 1) добровільність; 2) остаточність; 3) своєчасність. Добровільність означає, що особа, яка почала вчинювати злочин і усвідомлює можливість (хоча б і з подоланням певних перешкод) доведення його до кінця, відмовляється від цього за власною ініціативою. Необхідною ознакою добровільної відмови в силу прямої вказівки законодавця є суб'єктивний критерій -усвідомлення особою можливості доведення злочину до кінця. Вирішальним при цьому є відповідне уявлення самого суб'єкта, а не те, чи існувала насправді фактична можливість продовжити або завершити розпочатий злочин. Закон не конкретизує мотиви добровільної відмови при незакінченому злочині, а тому вони можуть бути різними - страх перед покаранням, розкаяння, усвідомлення аморальності своєї поведінки, жалість до потерпілого, співчуття, сором, боягузтво, огида, умовляння інших осіб тощо. Остаточність відмови означає, що особа припиняє розпочатий злочин повністю і безповоротно. У неї відсутній намір продовжити злочин у майбутньому. Своєчасність означає, що добровільна відмова можлива лише у незакінченому злочині.

58. Форми співучасті в скоєні економічних правопорушень.

Форми співучасті- це об'єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними.

Можлива співучасть, коли всі співучасники злочину будуть його виконавцями, але можлива і співучасть з розподілом ролей, коли співучасники виконують у злочині різні функції: один - виконавець, другий - пособник, третій - підбурювач і т.п.

1) проста співучасть (співвиконавство, співвинність) має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину і, отже, всі вони виконують однорідну роль. Звичайно, їх дії можуть мати різний характер. Наприклад, один з виконавців загрожує жертві ножем, інший б'є її, а третій обчищує кишені. Але з погляду форми співучасті їх ролі однорідні - всі вони безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції статті Особливої частини КК як ознаки об'єктивної сторони конкретного складу злочину, в даному випадку розбою;
2) складна співучасть (співучасть з розподілом ролей) виявляється в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподіл ролей - один або кілька з них - виконавці, інші -- підбурювачі, пособники і т.п. Інакше кажучи, при цій формі співучасті не всі співучасники є виконавцями злочину.

а) вчинення злочину групою осіб; б) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;
в) вчинення злочину організованою групою; г) вчинення злочину злочинною організацією.
Розглянемо ці форми співучасті: а) злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови. У цих випадках діяльність одного виконавця приєднується до діяльності іншого (інших) виконавця вже в процесі вчинення злочину (коли воно вже почалося), але до його закінчення. Змова на вчинення злочину (на доведення його до кінця) має місце не до початку, а вже в ході злочину, коли хоча б один з виконавців почав його вчиняти. Дана форма співучасті передбачена в деяких статях КК як кваліфікуюча ознака злочину (наприклад, при зґвалтуванні - ст. 152, хуліганстві - ст. 296, у такому військовому злочині, як непокора, - ст. 402 та ін.). Якщо до особи, яка вчиняє хуліганство, приєднуються інші особи і разом з нею продовжують хуліганські дії, має місце дана форма співучасті і винні несуть відповідальність за ч. 2 ст. 296; б) злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, коли його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Для цієї форми співучасті необхідна попередня змова співучасників на спільне вчинення злочину. Змова повинна мати місце до початку злочину. Ця змова може відбутися задовго до вчинення злочину, а може відбутися прямо перед злочином, але до замаху на нього. Закон не вимагає для цієї форми співучасті якої-не-будь стійкості, досить лише змови. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб передбачено як кваліфікуючу ознаку в багатьох статтях КК (наприклад, у всіх корисливих злочинах проти власності, злочинах у сфері обігу наркотичних засобів тощо). Слід зазначити, що вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо воно прямо не передбачено в статті Особливої частини КК, вважається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання (п. 2 ст. 67). в) злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Отже, по-перше, для організованої групи потрібна участь хоча б трьох осіб, у той час як для групи, що діє за попередньою змовою, досить двох учасників. Далі, необхідно, щоб учасники такої групи організувалися в стійке об'єднання. Стійкість групи - поняття оціночне і встановлюється кожного разу, виходячи з конкретних обставин справи. Однак закон (ст. 28) містить і більш конкретні вказівки на ознаки, що свідчать про наявність більш тісної взаємодії між співучасниками порівняно з тим, як це має місце при вчиненні злочину групою осіб за попередньою змовою. Це і кількість злочинів, для вчинення яких створюється організована група (як правило, це кілька злочинів, хоча можуть бути випадки, коли організована група створюється для вчинення одного злочину), і, наприклад, випадки посягання на особливо важливі об'єкти (банк, військовий склад і т.д.). Далі, така група припускає певну організаційну діяльність, яка може бути різноманітною: розподіл функцій між учасниками, наявність одного чи навіть декількох організаторів, залучення до групи більшого числа учасників, розроблення плану дій тощо. Саме створення організованої групи являє собою готування до злочину, що планували вчинити її учасники. Лише в одному випадку, який передбачений у ст. 392 (дії, що дезорганізують роботу виправних установ), створення організованої групи (і активна участь у такій групі), утвореної з метою тероризування засуджених, або нападу на адміністрацію, вважається вже закінченим злочином; г) злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени чи структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ч. 4 ст. 28). Як видно з тексту цієї статті, злочинна організація - це організована група особливого роду, наділена законом більшим ступенем стійкості, згуртованості і рядом інших ознак.

59. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Відповідно до ККУ: Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк- воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 цього Кодексу - з моменту набрання законної сили вироком. Це покарання може застосовуватися судом як основне і як додаткове. Застосування цього покарання як основного можливе лише за умови, що воно передбачене в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, а також при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69). Не виключається застосування даного покарання при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (статті 82, 83) та при звільненні від покарання на підставі закону України про амністію або акта помилування (ст. 85). Як додаткове це покарання може призначатися, коли воно не передбачене санкцією норми Особливої частини КК, якщо суд, враховуючи характер злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особу засудженого та інші обставини справи, визнає за неможливе збереження за нею права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Воно може призначатися судом як додаткове і при звільненні від покарання з випробуванням (статті 75, 77). Суд може не призначати додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, яке вказане в санкції норми Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, як обов'язкове додаткове покарання, при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачене законом (ст. 69).

Судова практика виходить з того^ що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене лише у тих випадках, коли вчинення злочину було пов'язане зі службовим становищем підсудного або із зайняттям ним певною діяльністю. Призначаючи це покарання, суд має чітко вказати у вироку ті конкретні посади, право обіймати які позбавляється засуджений, або конкретний вид діяльності, права займатися якою він позбавляється. До неповнолітніх це покарання може застосовуватися лише як додаткове. Особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, вважаються такими, що не мають судимості, після виконання цього покарання.

60. Штраф. Відмінність штрафу як міри кримінального покарання від штрафу як міри адміністративного впливу на правопорушника.

Цей вид стягнення застосовується за незначні правопорушення. Виноситься попередження в письмовій формі. Штраф передбачено як вид стягнення за будь-яке скоєне адміністративне правопорушення. Цей вид стягнення впливає на матеріальне становище правопорушника. У деяких випадках передбачається накладення штрафу на правопорушника на місці скоєння адміністративного правопорушення (приміром, за порушення Правил дорожнього руху).

Штраф — це адміністративне стягнення грошового характеру, що накладають на громадян за адміністративні порушення (ст. 27 КпАП). Законодавством не встановлено граничного розміру штрафу. За необхідності посилення відповідальності за окремі види адміністративних правопорушень законодавчими актами України може бути встановлено значні розміри штрафу.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу» від 7 лютого 1997 р. штрафи встановлюють у неоподаткованих мінімумах доходів громадян. КпАП України передбачає накладення штрафів лише на фізичних осіб.

Відповідно до статті 53 ККУ: Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини цього Кодексу. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років. Штраф як грошове стягнення в дохід держави, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК, є найбільш м'яким видом покарання, яке може застосовуватися як основне або як додаткове покарання. За своїм змістом штраф як покарання має майновий характер. Водночас він не є відкупом винного за вчинений злочин. Штраф є найменш суворим видом в системі основних покарань і тому він не може бути замінений іншим покаранням (ст. 69). Сума штрафу обчислюється виходячи з офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (станом на 1 липня 2003 р. він становить 17 гривень). За загальним правилом, суд визначає розмір штрафу в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Цей розмір може бути вищим у разі, коли це передбачено санкцією норми Особливої частини КК (наприклад, частини 1 і 2 ст. 204, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ст. 220). При визначенні розміру штрафу суд враховує тяжкість вчиненого злочину та майновий стан винного. Про класифікацію злочинів за ступенем їх тяжкості див. ст. 12 та коментар до неї. Майновий стан винного є поняттям оціночним, оскільки КК не визначений його зміст. Для оцінки майнового стану винного слід, зокрема, враховувати розмір: а) заробітної плати, пенсії або стипендії винного; б) грошових доходів від його підприємницької та іншої законної діяльності; в) доходів у вигляді відсотків за банківськими вкладами; г) доходів від цінних паперів; д) доходів від земельної ділянки; є) нерухомого та іншого майна, а також наявність на утриманні непрацездатних осіб. При цьому підлягають врахуванню доходи як в національній, так і в іноземній валюті, а також доходи, одержані винним в натуральній формі. Відповідно до встановленого порядку суд пропонує засудженому у місячний строк добровільно сплатити визначену вироком суму штрафу. У разі несплати штрафу, його стягнення здійснюється в примусовому порядку. На підставі виконавчого листа, виданого судом, звертається стягнення на особисте майно засудженого або на частку його майна, що є у спільній власності, його заробітну плату, пенсію, інший дохід, за винятком майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком. Передбачена ч. 4 ст. 53 заміна несплаченої суми штрафу виправними роботами або громадськими роботами застосовується тоді, коли неможливість оплати виникла через об'єктивні причини: відсутність заробітної плати, грошових заощаджень, майна, інших доходів, на які може звертатися стягнення. Заміна несплаченої суми штрафу іншим покаранням не допускається. Штраф може застосовуватися як додаткове покарання і у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (статті 75, 77). Як основне покарання штраф може застосовуватися судом при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69), а також при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким (статті 82, 83) та при звільненні від покарання на підставі закону України про амністію або акта помилування (ст. 85). Штраф як основне покарання, призначений за один із злочинів, не підлягає складанню з іншими видами покарань при призначенні покарання за сукупністю злочинів (ст. 70) та за сукупністю вироків (ст. 71), а виконується самостійно. Штраф як додаткове покарання також виконується самостійно (ч. З, 4 ст. 72). Застосовування штрафу до неповнолітніх регулюється статтями 98 і 100. Особи, засуджені до штрафу, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину (п. 5 ст. 89). Особа, яка ухиляється від сплати штрафу, підлягає кримінальній відповідальності зач. 1 ст. 389. Конституція України (статті 41, 63, 64). КПК (статті 405, 410). Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не пов 'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених. Затверджене указом Президії ВР Української РСР №> 7І93-Х від 22 червня 1984р. (статті 11-16). Указ Президента України від 21 листопада 1995 р. «Про внесення змін до Указу Президента України від 13 вересня 1994 року № 519». Указ Президента України від 25 серпня 1996 р. «Про грошову реформу в Україні».

17.Поняття та класифікація злочинів та інших правопорушень проти власності.

Злочинами проти власності визнаються суспільно небезпечні діяння, які порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу або державі і вчинені, як правило, з корисливих мотивів. Такі злочини систематизують за 3 групами з урахуванням способів та мети їх скоєння: • корисливі посягання на власність, поєднані з розкраданням майна; • корисливі посягання на власність за відсутності ознак розкрадання; ♦ некорисливі посягання на власність. Корисливий мотив заволодіння чужою власністю за допомогою насильства, шахрайства, підробки документів є характерною ознакою для значної кількості адміністративних та цивільних правопорушень, що встановлюється в процесі судового розгляду з цивільних справ та в ході адміністративного розслідування конкретних юридичних фактів, пов'язаних із заподіянням матеріальної шкоди власнику.

61. Коституційний та інший законодавчій захист права власноті в Україні (форми власності в Україні)

В Конституції України записано: “Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом». Серед численних нормативних актів в Україні щодо питань власності важливе місце займають Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. та Цивільний кодекс України (розділ 11).

Відповідно до Конституції України: Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

ЗУ «Про власність» встановлюються основні положення про власність в Україні. Відносини власності, не врегульовані Законом, регулюються Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами. Особливості здійснення права власності на національні культурні та історичні цінності визначаються спеціальним законодавством України. Режим використання спільних природних об'єктів, розташованих на території України та суміжних держав, визначається міжнародними договорами, ратифікованими Україною. Згідно з Розділом 8 ЗУ «Про власність»: Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється судом або третейським судом. У разі прийняття Україною законодавчого акта, який припиняє права власності, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки. Збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержані доходи. Положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадковуваного володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.

Цивільно-правовий захист права власності здійснюється своїми особливими методами, відмінними від кримінально- та адміністративно-правових. Цивільно-правовий захист крім загальної мети для всіх методів захисту права власності виховання громадян у дусі дбайливого ставлення до власності — переслідує ще й особливі цілі, властиві саме цивільно-правовим методам захисту. Такою специфічною метою є прагнення відновити порушені права, попередній майновий а особи, права якої порушено.

Розглядають такі форми власності: власність народу України - надра землі, повітряний простір, вод ні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;
приватна власність - майнові та особисті немайнові блага конкретної фізичної особи (жилі будинки, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери, результати інтелектуальної творчості та інше майно споживчого й виробничого призначення); колективна власність - це майно, що належить певному колективу і є необхідним для його функціонування (майно колективного підприємства, кооперативу, орендного чи акціонерного підприємства, господарського товариства, господарського об'єднання, професійної спілки, політичної партії чи іншої громадської організації, релігійної організації тощо);
державна власність - це майно, необхідне для виконання державою своїх функцій (як-от: єдина енергетична система, інформаційна система, системи зв'язку, транспорту загального користування, кошти державного бюджету тощо). Державна власність поділяється на загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну).

62. Кваліфіковані види складів злочинів, що посягають на власність.

У Кримінальному кодексі України визначено такі склади злочинів: Незаконна приватизація державного, комунального майна стаття 233; Незаконні дії щодо приватизаційних паперів стаття 234; Недотримання особою обов'язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання стаття 235. Крадіжка державного майна, знешкодження державної власності в Україні, яка здійснюється на замовлення політичного характеру відповідними міжнародними центрами, та з використанням службового становища осіб, причетних до приватизації, не є службовими злочинами. Ці злочинні діяння становлять окремі склади злочинів із занадто гуманними санкціями.

Незаконна приватизація державного комунального майна (ст. 233 КК). Це один з найпоширеніших економічних злочинів перехідного етапу трансформування українського суспільства від планової соціалістичної до ринкової економіки. Об'єктом злочину є передбачений законодавством порядок приватизації державного і комунального майна. Предмет – державне або комунальне майно. Під державним майном слід розуміти майно, що перебуває у Державній власності, а також майно, яке належить АРК. Об’єктивна сторона злочину хар-ся такими незаконними діями: * заниженням вартості майна, яке приватизується; * використанням підроблених приватизаційних документів; * приватизації майна, яке не підлягає приватизації; * приватизації майна неправомочною особою. Під поняттям «приватизація» слід розуміти відчуження державного або комунального майна. Для визшачення наявності об'єктивної сторони злочину важливе значення мають передбачені законодавством України способи приватизації державного і комунального майна. Це: 1) продаж (об'єктів приватизації на аукціоні; 2) продаж акцій, паїв, що належать державі на аукціоні, за конкурсом, на фахових біржах тоццо; 3) продаж на конкурсній основі цілісного майнового комплекссу державного підприємства або контрольного пакет) акцій відкритого акціонерного товариства; 4) викуп майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Суб’єктом цього злочину може бути особа, яка брала безпосередню участь у приватизації державного чи комунального майна. Кваліфікуючі ознаки злочину: скоєння злочинного) діяння у великих розмірах, або вчинення його групою осіб за попередньою змовою, від чого залежить і покарання: позбавлення волі або позбавлення волі з консфіскацією майна або без такої.

Незакошні дії щодо приватизаційних паперів (ст. 234 КК).

Об'єктом цього злочину є встановлений у державі порядок випуску та юбігу приватизаційних паперів, під якими слід розуміти особливій вид державних цінних паперів, які засвідчують право власшика на безплатне одержання у процесі приватизації частки майіна державних підприємств, житлового і земельного фондів. Ці документи можуть бути лише іменними. Об'єктивна сторона злочину виражається у таких діях: 1) продажу або інішій незаконній передачі приватизаційних паперів; 2) їх купівлі; 3) іінших операціях з приватизаційними документами без належного дозволу; 4) викраденні приватизаційних паперів. Суб'єктивна сторона злочину — умисел. Суб'єкт злочину загальний — будь-яка осудна особа. Кваліфікуючими ознаками незаконних дій щодо приватизаційних лашерів закон встановлює: повторність вчинення таких дій, судимість за один із злочинів, передбачених ст.ст. 233—235 КК, скоєння його організованою групою або з використанням службового становища. Альтернативні покарання: штраф, виправні роботи, обмеження волі, позбавлення волі.

Недотримання особою обов'язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання (ст. 235 КК)

Об'єктам зазначеного злочину є передбачений законодавством України порядок приватизації державного і комунального майна, а його предметом виступають документи, які необхідні для приватизації майна (бізнес-плани, відомості про джерела походження коштів, декларації про доходи, перелік підприємств, що приватизуються, копії фінансової звітності, банківські документи тощо). Предметом злочину виступають документи, необхідні дляприватизації державного або колективного майна. Об’єктивна сторона злочину виражається у таких діях: поданні неправдивих відомостей у декларації щодо походження коштів, за які приватизується майно; недотриманні вимог щодо подальшого використання приватизаційного об'єкта та інших обов'язкових умов приватизації. Подання неправдивих відомостей у документах, необхідних для приватизації державного, комунального майна або підприємства, означає, що винна особа направляє відповідному адресатові доку­менти певного характеру і змісту. Це можуть бути повністю сфа­льсифіковані документи, виготовлені винним або іншою особою, а також справжні документи, в які внесені дані, що не відповідають дійсності повністю або частково. Недотримання вимог щодо подальшого використання привати­зованого об'єкта та інших умов щодо приватизації, встановлених законами та Іншими нормативно-правовими актами України, утво­рюють, зокрема, такі діяння: порушення визначених договором купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі; порушення терміну сплати за об'єкт приватизації, придбаний шля­хом викупу на аукціоні або за конкурсом; невиконання встановле­них строків реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, ство­рених на базі придбаного державного майна; порушення порядку подальшого відчуження приватизованого об'єкта без збереження для нового власника зо­бов'язань, визначених умовами конкурсу, аукціону або викупу тощо. Злочин вважається закінченим з моменту: 1) подання відповід­них документів, які містять неправдиві відомості щодо приватизації майна, належним адресатам — органу приватизації, тендерній ко­місії, комісії з приватизації об'єкта тощо; 2) фактичного невиконан­ня встановлених умов щодо приватизації майна нормативно-право­вими актами. Суб'єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка бере участь у приватизації державного або комунального майна. Покарання - штраф або виправні робот.

63. Корисливі посягання на власність, поєднанні з розкраданням майна.

Корисливі посягання на власність. Розкрадання чужого майна як родова юридична конструкція окремих корисливих посягань на власність. Ознаки, форми та види розкрадання. Крадіжка: таємний спосіб викрадення майна як специфічна ознака крадіжки; кваліфіковані види крадіжки. Грабіж: відкритий спосіб викрадення майна як специфічна ознака грабежу; кваліфіковані види грабежу; характер насильства і погрози насильством при насильницькому грабежі. Розбій: особливості конструкції основного юридичного складу злочину; характер насильства і погрози насильством при розбої; кваліфіковані види розбою; розбій та інші злочини — розмежування юридичних складів, кваліфікація за сукупністю злочинів. Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв’язку та їх обладнання: особливості предмета злочину та способів його вчинення. Вимагання: аналіз юридичних складів злочину; відмежування вимагання від насильницького грабежу та розбою, кваліфікація за сукупністю з іншими злочинами. Шахрайство: предмет та способи шахрайства як специфічні елементи його юридичних складів; шахрайство та інші злочини — розмежування та кваліфікація за сукупністю злочинів. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем: особливості юридичних складів злочинів, розмежування з іншими злочинами проти власності. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою: особливості юридичних складів злочину, відмежування від шахрайства, привласнення та розтрати майна. Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї: особливості юридичного складу злочину.

21.1Ст.186. Грабіж. Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців. З об'єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна. Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винно­го, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці. Од­нак до таких осіб не можуть бути віднесені співучасники грабіж­ника, а також інші особи, в силу певних зв'язків чи стосунків з яки­ми винний розраховує на потурання з їхнього боку (не очікує будь-якої протидії вчинюваному ним діянню).

З об'єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:1)відкритого викрадення чужого майна без застосування насиль­ства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж);2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насиль­ства або погрози його застосування (насильницький грабіж). Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користу­ватися ним. Суб’єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14-р. Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю у тої особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності — вони мають відкритий для потерпілого або ін­ших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину. Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочину і може бути двох видів; 1) грабіж, поєднаний з наси­льством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; 2) грабіж, поєднаний з погрозою застосування такого насильства. Кваліфікуючими грабіж ознаками є вчинення його повторно, за попередньою змовою групою осіб, у великих та особливо великих розмірах, організованою групою, а також поєднання грабежу з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище та завдання значної шкоди потерпілому.

21.2Ст.187. Розбій

Розбій наежить до найбільш небезпечних корисливо-насильницьких злочинів. Він посягає на два об’єкти право власності і особу (її здоров’я і життя). З об'єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном. Напад може бути як відкритим- так і таємним (наприклад, нанесення удару потерпі­лому з-за спини). За цією ознакою розбій відрізняється, з одного боку, від крадіжки, з іншого, — від грабежу. Суб'єктом розбою є осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов'язковою ознакою суб’єктивної сторони розбою є мета, з якою здійснюється напад — заволодіння чужим майном. Кваліфікованими видами розбою є розбій: 1) вчинений за попередньою змовою групою осіб, або 2)особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, або 3) організованою групою 4) поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення, сховище, або 5) із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; 6) спрямований на заволодіння майном у великих чи 7) особливо великих розмірах. Визначення обтяжуючою розбій обставиною вчинення його особою яка раніше вчинила розбій або бандитизм, означає, що навідміну від інших злочинів проти власності, повторність як кваліфікуючу ознаку розбою утворює попереднє вчинення розбійником лише двох злочинів — розбою і бандитизму.

21.3ст.189. Вимагання

Основним безпосереднім об'єктом вимагання є право власності, а його додатковими обов'язковими об'єктами виступають психічна та фізична недоторканість особи, її особиста свобода, здоров’я. Додатковими факультативними об'єктами злочину можуть бути честь, гідність, право на таємницю приватного життя та інші права. Предметом злочину може бути як майно так і право на ньогоі, а також будь-які дії майнового характеру. Особливістю предмета вимагання є те, що ним може бути не тільки майно, яке на момент посягання знаходиться у потерпілого, але й майно, яке перебуває в цей момент у фактичному володінні винного (одержане ним у борг, на зберігання, для ремонту тощо). Володіючи певною річчю, вимагач може зажадати від її власник пред'являти претензій до її повернення. Відтак майно як предмет вимагання відрізняється від предмета інших посягань на власність. З об'єктивної сторони вимагання характеризується 2 взаємопов'язаними діями: 1) пред'явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, знищення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка на момент досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона вимагання характеризується прямим умислом. Вимагання — це корисливий злочин. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати чуже майно, право на нього або добитися вчинення потерпілим інших дій майнового характеру. Кваліфікованими і особливо кваліфікованими видами злочи­ну закон визнає вимагання: 1) вчинене повторно або 2) за попере­дньою змовою групою осіб, або 3) службовою особою з викорис­танням свого службового становища, або 4) з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або 5) з пошкодженням чи знищенням майна, або 6) організованою групою; 7) що завдало значної шкоди потерпілому, або 3) майнової шкоди у великих чи 9) в особливо ве­ликих розмірах; 10) поєднане з насильством, небезпе­чним для життя чи здоров'я особи, або 11) із заподіян­ням тяжкого тілесного ушкодження .

21.4Cт190. Шахрайство

Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так i право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперах, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов’язаннях, заповітах тощо. Об'єктивна сторона шахрайства полягае у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий — власник, володілець, особа, у віданнні або під охороною якої знаходиться май­но, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ i добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства. Способами вчинення шахрайства е: 1) обман; 2) зловживання довірою. Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або у приховуванні певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого з метою введення в оману потерпілого. Зловживання довірою полягає в недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном. Суб’єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів. Суб'ективна сторона шахрайства характеризуется прямим числом і корисливим мотивом. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою oci6, або 3) у великих розмірах, або 4) шля­хом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, або 5) в особливо великих poзміpax, або 6) організованою групою; 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому.

21.5Ст. 191 Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст.191, може бу­ти вчинений у формі: 1) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні; 2) розтрати такого майна за­значеною особою; 3) привласнення, розтрати або за­володіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилу­ченні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знахо­дилось у його правомірному володінні, з наміром в подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. В результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє матеріальне становище. Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь тих осіб, використовуючи при цьому своє службове становище. Суб'єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем може бути лише службова особа. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Кваліфікуючими обставинами привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем закон передбачає вчинення їх: 1) повторно або 2) за попереднім зговором групою осіб, 3) у великих або 4) особливо великих розмірах, або 5) організованою групою.

21.6_4)ст.193.Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї

Об'єктом злочину є право власності. Винний не має законного права володіти, користуватися чи розпоряджатися чужим майном або скарбом, які він знайшов чи які у нього випадково опинились. Таке право належить власникові чи законному володільцю загуб­леної речі чи майна, яке випадково вибуло із їх володіння. Скарб має перейти у власність держави. Предметом злочину може бути лише майно, яке: 1) є чужим для винного; 2) знайдене винним чи випадково опинилося в нього; 3) має особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність або є скарбом. Знайденим слід вважати таке чуже майно, яке вийшло із фактичного володіння власника і на момент його привласнення винним знаходиться у бездоглядному стані. З об'єктивної сторони злочин полягає у привласненні особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї, а також скарбу. Привласнення — це звернення такого майна на свою користь. За своєю правовою суттю привласнення особою знайденого чи чужого майна, що опинилося у неї, а також скарбу є приховуванням факту його знайдення або отримання винним з подальшим його використанням на свою користь. Привласнення як спосіб вчинення злочину, передбаченого ст. 193 характеризується тим, що: а) майно, яке є предметом цього злочину, на момент його звернення на користь винного чи користь інших осіб не перебувало у правомірному його володінні б) винний не вживав будь-яких дій для протиправного вилучення такого майна. Закінченим цей злочин вважається з моменту, коли винний привласнив знайдене ним майно чи майно, яке випадково у нього опинилось, або скарб і мав можливість повідомити про володіння таким майном власника, відповідний орган державної влади або органи місцевого самоврядування. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює той факт, що привласнює чуже майно, він знайшов чи яке у нього випадково опинилось, або скарб і, незважаючи на цю обставину, бажає це зробити. Особливістю су­б'єктивної сторони злочину є те, що умисел у винної особи на при­власнення зазначеного майна виникає після фактичного встанов­лення володіння над таким майном. Суб'єкт злочину загальний.

64. Некорисливі посягання на власність.

Некорисливі посягання на власність: пов'язані із заподіянням майнової шкоди власникові іншим чином: знищення або пошкодження майна (статті 194, 196); погроза знищення майна (ст. 195); порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197).

Стаття 194. Умисне знищення або пошкодження майна

Безпосереднім об'єктом злочину є право власності. Додатковими факультативними об'єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя і здоров'я людини. Предметом злочину може бути будь-яке майно, як рухоме, так і нерухоме, крім окремих його видів, знищення чи пошкодження яких перебачено КК як спеціальний вид знищення чи пошкодження. Тобто, коли такий вид майна є ознакою іншого самостійного складу злочину або знищення чи пошкодження майна є способом вчинення більш тяжкого злочину. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільно не­безпечними діями, які полягають у знищенні чи пошкодженні май­на, наслідками у вигляді шкоди у великих розмірах і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками. Знищення чи пошкодження чужого майна можуть бути здійсне­ні у будь-який спосіб (розбиття, розламування чи розрізання речі на шматки, дія на річ водою чи повітрям, повне чи часткове розчинення її у воді чи інших рідинах тощо). Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річного або 14-річного віку. Умисне знищення або пошкодження майна, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, потребує додаткової кваліфікації. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому свідомістю винного охоплюється той факт, що в результаті його дій власникові майна заподіюється велика шкода. Кваліфікуючими ознаками умисного знищення або пошкодження майна є: 1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або 2) заподіяння майнової шкоди особливо великих розмірах, або 3) спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

Стаття 196. Необережне знищення або пошкодження май­на

Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності, а його обов'язковим додатковим об'єктом — здоров'я або життя особи. Предметом необережного знищення або пошкодження чужого майна, може бути будь-яке чуже для винного майно, крім окремих його видів, які по­ставлені під захист спеціальними кримінально-правовими нормами (зокрема це стосується військового майна). Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільно не­безпечними діями або бездіяльністю, наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками. Особливістю відповідальності за необережне знищення чи пошкодження чужого майна є те, що, спосіб знищення чи пошкодження майна на ква­ліфікацію вчиненого не впливає. Відповідальність за цей злочин обумовлена лише його наслідками. Необережне знищення або по­шкодження чужого майна утворює склад злочину лише у випадку коли такі дії призвели до тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей. Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини: особа передбачає, що внаслідок вчинюваних нею дій чи бездіяльності можуть виникнути такі наслідки, як знищення (пошкодження) чужого майна та пов'язані з ними тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей, але легковажно розраховує на відвернення вказаних суспільно небезпечних наслідків або не передбачає можливості настання вказаних наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачати. Необережне ставлення до діяння і наслідків може виразитись у порушенні як спеціальних правил безпеки, так і загальних заходів обережності.

Стаття 195. Погроза знищення майна

Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності, а додатковим обов'язковим об'єктом — психічна недоторканість особи. Предметом злочину є чуже майно. З об'єктивної сторони злочин полягає в активних діях, спрямованих на залякування потерпілого (власника чи законного володільця майна) Погроза знищення майна полягає в залякуванні негайно або в майбутньому знищити певне майно, яке є для винного чужим. Погроза знищення чужого майна утворює розглядуваний склад злочину лише у випадках, коли винний погрожує це зробити шляхом підпалу, вибуху або загальнонебезпечним способом. Суб'єкт злочину загальний. Погроза знищити майно може бути способом вчинення інших злочинів (наприклад, вимагання, протидія законній господарській діяльності, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань. Суб’єктивна сторона – прямий умисел.

Стаття 197. Порушення обов'язків щодо охорони майна

Суспільна небезпека злочину полягає у полегшенні протиправної діяльності інших осіб, які вчинюють посягання на власність, створенні передумов для небезпечного впливу на матеріальні цінності стихійних сил природи та інших негативних факторів. Об’єктом злочину є порядок виконання працівниками обов'язків щодо зберігання та охорони чужого майна, який забезпечує право власності. Предметом злочину виступає чуже майно, зберігання чи охорона якого були доручені винній особі. Об'єктивну сторону злочину характеризує сукупність 3 ознак: 1) діяння у формі невиконання або неналежного виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна обов'язків; 2) суспільно небезпечні наслідки у вигляді тяжких наслідків для власника майна; 3) причинний зв'язок між діянням та суспільно небезпечними наслідками. Цей склад злочину сконструйовано як матеріальний: злочин вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків — тяжких наслідків для власника майна. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути неслужбова особа, яка досягла 16-річного віку і на яку на підставі трудового договору чи спеціального доручення покладається юридичний обов’язок охороняти або зберігати чуже майно. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю у формі злочинної недбалості або злочинної самовпевненості, при цьому обов'язки щодо охорони майна винним можуть бути порушені як необережно, так і умисно.

65. Заняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 202 ККУ).

Елементи складу цього злочину мають свої особливості. Об'єктом є порядок заснування і функціонування підприємницької структури, тобто реєстрації й ліцензування під-гіртїємницької та іншої господарської діяльності. Об’ктивна сторона злочину виражається у порушенні порядку зайняття господарською діяльністю, тобто: *здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації; * здійснення такої діяльності без встановленого законодавством ліцензування; *здійснення зазначеної діяльності з порушенням умов ліцензування. Суб’єктом злочину може бути як ФО осудна, так і службовці юридичних осіб, які порушують умови ліцензування. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Частина друга цієї статті передбачає кримінальну відповідальність за здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів, операцій небанківських фінансових установ без державної реєстрації або без спеціального дозволу, одержання якого передбачено законодавством, або з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах. Така діяльність регулюється Законом України «Про банки і банківську діяльність», а також нормативно-правовими актами Національного банку України. їх порушення і тягне за собою один із видів юридичної відповідальності. Під банківською діяльністю слід розуміти залучення до вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення їхніх коштів від свого імені, на власних умовах, відкриття і ведення банківських рахунків. Об'єктом цього злочину виступають суспільні відносини у сфері банківської діяльності. Об'єктивна сторона виражається в: а) здійсненні банківської діяльності без реєстрації або ліцензії; б) здійсненні такої діяльності з порушенням умов ліцензування; в) отриманні доходу у великих розмірах. Суб'єкт злочину — засновник такого банку. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Ці діяння караються штрафом, виправними роботами або обмеженням волі на строк до 3-х років.

66. Порушення правил здійснення господарської діяльності (ст.203 ККУ).

Цей злочин посягає на встановлений у державі порядок зайняття господарською діяльністю. Це означає, що зайняття діяльністю, щодо якої є спеціальна заборона, встановлена законом, становить склад цього злочину. Об’єктом є встановлений законодавством України порядок зайняття дозволеними видами господарської діяльності. Об'єктивна сторона злочину виражається у зайнятті забороненою господарською діяльністю. Це діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї і боєприпасів до неї, вибухових речовин, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності тощо, а також діяльність, пов'язана з розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою; діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв'язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів); виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам. До забороненої підприємницької діяльності відноситься також діяльність, пов'язана з виробництвом моторних сумішевих бензинів із вмістом не менше як 5 % високооктанових кисневмісних добавок абсолютованого технічного спирту з виробництвом зазначених вище високоактивних кисневмісних добавок. Суб'єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом. Його сую’єктом може бути будь-яка осудна особа. Кваліфікуючими ознаками зазначеного злочину є дії, пов'язані отриманням доходу у великих розмірах, або якщо вони буливчинені особою, раніше судимою за такий же злочин. Покарання: від накладання штрафу до обмеження волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. SS – умисел. Відповідальність з 16 р.

67. Фіктивне підприємництво (ст. 205 ККУ)

Фіктивне підприємництво можна поділити на дві групи: І — викриття факту та правова оцінка поведінки кожного з причетних осіб щодо створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності; друга — встановлення розмірів матеріальної шкоди, що завдана цим фіктивним підприємством державі, банковим, кредитним установам чи іншим ЮО або громадянам. Фактично ІІ частина статті 205 ККУ є кваліфікуючою відносно першої. Цей злочин передбачає діяння, що пов'язані зі створенням або придбанням СПД, з метою при-^фй^гтя незаконної діяльності. Фіктивне підприємництво часто є формою легалізації крупних шахрайських акцій. Офіційна реєстрація фірми дає можливість її засновникам більш-менш спокійно займатися обманом держави: одержувати кредити, залучати грошові збереження населення та інше. Але треба мати на увазі, що розкрадання у формі шахрайства не включає в число обов'язкових ознак створення фіктивної комерційної організації, головне, щоб в результаті такого обману винному добровільно було передане чуже майно. На відміну від шахрайства, сутність обману у фіктивному підприємництві полягає у створенні комерційної організації, статутні завдання якої ніколи не будуть виконані. Цей склад злочину посягає не на власність, а на встановлений законом порядок господарської діяльності. Об'єктом злочину є встановлений в державі порядок здійснення підприємницької діяльності. Об'єктивна сторона злочину полягає в незаконному створенні ЮО або придбанні такої ЮО. Суб'єктом злочину може бути: 1) ФО осудна, яка виступає як засновник або набувач суб'єкта — ЮО, або за допомогою чужих чи підроблених документів реєструє такий суб'єкт; 2) службова особа, яка прийняла рішення про створення чи придбання іншої ЮО; 3) власник ЮО, який прийняв таке рішення. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Покарання за злочин передбачає штраф, обмеження волі або позбавлення волі.

68. Незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 231 ККУ).

Чинним законодавством визначено три категорії інформації з обмеженим доступом: Інформація, що являє банківську таємницю (відомості щодо операцій, рахунків і вкладів клієнтів і кореспондентів банків). 2. Інформація, що містить комерційну таємницю (відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею і розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам). Конфіденційна інформація (інформація з обмеженим доступом – відомості, які перебувають у володінні, користуванні чи розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням згідно з передбаченими умовами). Суб’єкти: *особи, що мають корисливий та злочинний намір; *співробітники правоохоронних органів у зв'язку з оперативно-розшуковою, слідчою роботою; *журналісти та інші співробітники засобів масової інформації з метою висвітлення позитивних та негативних сторін діяльності приватного чи державного суб'єкта господарської діяльності. залежно від наслідків «підприємницького шпигунства» — розміру завданої її власнику шкоди — юридична відповідальність може бути: кримінально-правовою; цивільно-правовою; дисциплінарною. Ці кримінальні дії спрямовані на отримання відомостей, щ0 становлять комерційну таємницю, з метою їх розголошення і незаконного використання. Необхідною ознакою цього злочину є спричинення в результаті таких дій істотної шкоди суб'єкту господарювання. Об'єктом злочину є комерційна таємниця для забезпечення чесної конкуренції між суб'єктами господарювання. Під нею слід розуміти відомості про стан виробництва, технологічні процеси, управління, фінанси, субсидії, прибутки, тощо, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання. Коло органів, які мають доступ до комерційної таємниці: суди, органи дізнання і слідства, прокуратура, Служба безпеки, податкова адміністрація, аудиторські організації тощо. Об'єктивна сторона злочину характеризується діями, які спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, або незаконне використанням таких відомостей. Вона включає в себе і інші дії, спрямовані на отримання таких відомостей, в тому числі і комерційне шпигунство, підкуп, викрадання тощо. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, а для комерційного шпигунства обов'язковою ознакою є мета використання зібраних відомостей або їх розголошення. Суб'єкт злочину загальний — будь-яка осудна особа. Санкція передбачає альтернативне покарання: штраф, обмеження волі або позбавлення волі.

69. Розголошення комерційної таємниці (ст. 232 ККУ).

Безпосередній об’єкт цього злочину — сфера охорони комерційної таємниці. Предмет злочину — комерційна таємниця. Об'єктивна сторона: розголошення комерційної таємниці без згоди її власника, за умови, якщо це завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності. Під розголошенням відомостей розуміється передача їх без згоди власника іншій особі. Розголошення може бути здійснене будь-яким способом (усно, письмово, із застосуванням засобів зв'язку, через друковані чи інші засоби масової інформації, через комп'ютерні мережі тощо). Розголошення зазначеної інформації утворює склад даного зло­чину за умови, якщо воно вчинене без згоди власника таємниці. Під згодою на розголошення комерційної таємниці слід розуміти чітко виражену згоду на це громадянина-підприємця, керівника {ін­шої уповноваженої особи) чи керівного органу юридичної особи — власника таємниці. Не визнається розголошенням передача (ознайомлення) служ­бовою особою органу державної влади (слідчим, прокурором, суд­дею тощо) іншим особам відомостей, що є комерційною таємни­цею, якщо така передача (ознайомлення) є наслідком виконання ви-мог закону (наприклад, направлення слідчим матеріалів криміналь­ної справи, в якій містяться отримані ним відомості, що є комер­ційною таємницею, для ознайомлення прокурору чи направлення такої кримінальної справи прокурором до суду, що призводить до ознайомлення з цими відомостями судді). Злочин є закінченим з моменту спричинення власникові коме-пційної таємниці істотної шкоди. Істотна шкода є оціночним поняттям. Суб'єктом злочину може бути особа: І) якій комерційна таєм­ниця стала відома внаслідок її особливих взаємовідносин з власни­ком таємниці (наприклад, службова особа господарського товариства, чден спостережної ради, ревізійної комісії, співвласник відповідної юридичної особи тощо); 2) яка є представником контрагента чи партнера відповідного суб'єкта господарської діяльності і отримала інформацію, що є комерційною таємницею, під умовою її нерозголо-шення; 3) яка є службовою особою органу державної влади (зокрема слідчим, прокурором, суддею) і отримала відповідні відомості на під­ставі закону під час виконання своїх службових обов'язків. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим уми­слом і корисливим чи іншим особистим мотивом. Іншим особистим мотивом може бути прихильність чи, навпаки, неприязнь до певної особи, бажання зашкодити керівникам або власникам підприємст­ва чи організації, які чимось образили винного тощо. Санкція цієї статті передбачає такі покарання: штраф з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю або виправні роботи чи позбавлення волі.

70. Протидія законній господарській діяльності (ст. 206 ККУ).

Характерними ознаками приватної господарської діяльності є те, що вона здійснюється особою або групою осіб за власною ініціативою, на свій ризик, але відповідно до чинного законодавства. Разом з тим, держава має право контролювати дотримання створеною юридичною особою положень законодавства у сфері господарської діяльності, але не повинна протидіяти законній діяльності. Об'єктивна сторона діянь, пов’язаних із протидією законній підприємницькій діяльності, характеризується скоєнням посадовими особами відповідних державних структур таких дій: *неправомірна відмова в реєстрації громадянина або групи громадян як суб'єкта підприємницької діяльності; * ухилення від реєстрації індивідуального підприємця або юридичної особи; * неправомірна відмова у видачі спеціального дозволу (ліцензії) на право проведення конкретного виду підприємницької діяльності; * неправомірне обмеження законних прав і законних інтересів фізичної чи юридичної особи; * обмеження свободи самостійної підприємницької діяльності або інше протиправне втручання в підприємницьку діяльність. Додатково можна назвати дії посадових осіб щодо відмови або тяганини, бюрократизму під час вирішення питань відведення землі під будівлю, призначення різних перевірок податковими, санітарними, протипожежними та іншими структурами. Арсенал цих заходів змінюється з урахуванням стану законності та правопорядку в конкретному відомстві чи регіоні. Об'єктивна сторона дій, пов'язаних із протидією законній підприємницькій діяльності з боку кримінального елементу, характеризується застосуванням (чи погрозою) фізичного насильства, психічного тиску, погрозою знищення майна, вимагання значних розмірів плати за забезпечення захисту діяльності тощо. Об'єктом злочину є чинний порядок здійснення господарської діяльності та право громадян на свободу цієї діяльності в Україні. Об'єктивна сторона злочину полягає у протиправній вимозі припинити або обмежити законну господарську діяльність або укласти угоду чи не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права та інтереси суб'єкта господарської діяльності. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є поєднання такої протидії з погрозою насильства над потерпілим або пошкодження чи знищення його майна. Суб'єкт злочину — будь-яка осудна ФО, а його суб'єктивна сторона характеризується тільки прямим умислом. КК встановлює посилену відповідальність за дії, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. При вчиненні протидії законній господарській діяльності з боку організованої злочинної групи або службовою особою, або поєднаної з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, чи такої, що заподіяла велику шкоду чи спричинила інші тяжкі наслідки, термін позбавлення волі збільшується.

71. Незаконна торговельна діяльність, (ст.. 160-2 КПА).

Сутністю цього складу проступку є здійснення фактів купівлі-продажу товарів або інших предметів з ухиленням від реєстрації у встановленому порядку з метою отримання неконтрольованого державою прибутку, якщо розмір наживи не перевищує семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Зазначені дії тягнуть за собою накладення штрафу з конфіскацією цих товарів та вилучених грошових коштів. Об'єктом посягання цього проступку є відносини в сфері організації торгівлі. Об'єктивна сторона незаконної торгівлі полягає в здійсненні фактів купівлі-продажу товарів або інших предметів з ухиленням від реєстрації у порядку, передбаченому законодавством. Суб'єктом цього проступку може бути будь-яка особа, яка досягла 16 віку. Це може бути як приватна особа, що здійснює торгівлю без відповідного дозволу, так і працівник комерційного підприємства, який під прикриттям підприємницької діяльності здійснює торгові операції без дозволу. Водночас, суб'єктами цього проступку можуть бути особи, які отримали патент на несистематичний продаж куплених товарів але під його прикриттям здійснюють систематичну торгівлю та торгівлю в більших розмірах, що дозволена патентом. Суб'єктивна сторона цього проступку характеризується навмисною виною. Справи про це адміністративне правопорушення розглядаються місцевими судами.

72. Приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК)

Цей злочин також тісно пов'язаний з банкрутством і особливо небезпечний для нормального функціонування економіки України. Його небезпечність полягає в навмисному приховуванні факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних про фінансовий стан підприємства. Кримінальна відповідальність наступає лише у випадку, якщо ці дії завдали кредиторам великої матеріальної шкоди. Такі факти в умовах ринкової економіки мають значну поширеність. Об’єкт цього злочину є суспільні відносини у сфері виконання суб'єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов'язань. Об'єктивно факт приховування банкрутства визначається такими 2 ознаками: *надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможності боржника; *причинний зв'язок між поданням таких даних та збитками, що ^їх зазнав кредитор. Мотиви та цілі приховання банкрутства такі: *надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов'язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи; *спроба одержати банківський кредит для покриття фінансової заборгованості або для привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства; *прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від державних чи інших замовників і т.д. Суб’єкти прихованого банкрутства можуть бути: 1)засновники підприємства; 2)власники підприємства; 3)посадові особи, суб'єкта господарювання. Суб’єктивна сторона злочину — умисел. Мотив і мета можуть бути різними. Покарання у вигляді штрафу або обмеження волі з позбавленням права обіймати певні посади.

Незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221 КК)

Об'єкт цього злочину є суспільні відносини у сфері виконання суб'єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов'язань. Об'єктивна сторона характеризується діями, пов'язаними з приховуванням майна, відомостей про майно, передачею майна в інше володіння, або його відчуженням чи знищенням, а також фальсифікацією, приховуванням або знищенням документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність. Обов'язковою ознакою цього злочину є те, що такі діяння вчиняються після порушення господарським судом справи про банкрутство і завдали матеріальну шкоду у великих розмірах. Суб'єктивна сторона злочлну — умисел. Суб'єкт злочину: громадянин — засновник або власник суб'єкта господарської діяльності, а також службова особа суб'єкта господарської діяльності. Покарання за злочин альтернативне: штраф або арешт з позбавленням права обіймати певні посади.

73. Фіктивне банкрутство (ст. 218 КК).

Його небезпека полягає в завідомо невиправданій заяві громадянина — засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, а також службової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянина — суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди. Об'єктом злочину є встановлені державою нормативні правила здійснення господарської діяльності, що стосуються забезпечення виконання зобов'язань суб'єктами господарської діяльності перед бюджетом і кредиторами. Суб'єктами господарської діяльності є ФО та ЮО, що здійснюють діяльність, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. Об'єктивна сторона злочину характеризується активними діями суб'єкта злочину: фінансова неспроможність повинна офіційно декларуватись. Будь-яка інша поведінка засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, службової особи суб'єкта господарської діяльності, або громадянина — суб'єкта підприємницької діяльності, спрямована на виникнення підозри у кредиторів щодо фінансової неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності (зволікання із виконанням зобов'язань; часткове виконання зобов'язання, невиконання зобов'язань перед бюджетом, прохання відстрочки виконання зобов'язань із зазначенням будь-якої іншої, крім фінансової неспроможності, причини), не утворює складу злочину, передбаченого цією статтею. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною у формі прямого умислу: суб'єкт свідомо робить неправдиву офіційну заяву про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом і бажає приховати фактичну спроможність виконання цих вимог і зобов'язань. Мотиви і мета злочину можуть бути різними: ухилення від виконання фінансових вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом; ліквідація, реорганізація або приватизація суб'єкта господарської діяльності; зміна форми власності; одержання фінансової допомоги до провадження справи про банкрутство; досягнення порушення справи про банкрутство в господарському суді та здійснення санації тощо. Офіційні заяви про фінансову неспроможність, зроблені внаслідок помилки, не утворюють складу злочину. Суб’єкт злочину — спеціальний: це засновник, власник або служ^оваосбоасуб'єкта господарської діяльності, якому до вчинення злочину виповнилося 16 років. Фіктивне банкрутство карається штрафом або обмеженням волі.

Незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221 КК)

Об'єкт цього злочину є суспільні відносини у сфері виконання суб'єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов'язань. Об'єктивна сторона характеризується діями, пов'язаними з приховуванням майна, відомостей про майно, передачею майна в інше володіння, або його відчуженням чи знищенням, а також фальсифікацією, приховуванням або знищенням документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність. Обов'язковою ознакою цього злочину є те, що такі діяння вчиняються після порушення господарським судом справи про банкрутство і завдали матеріальну шкоду у великих розмірах. Суб'єктивна сторона злочлну — умисел. Суб'єкт злочину: громадянин — засновник або власник суб'єкта господарської діяльності, а також службова особа суб'єкта господарської діяльності. Покарання за злочин альтернативне: штраф або арешт з позбавленням права обіймати певні посади.

74. Правопорушення, що посягають на інтереси споживачів.

Основна ціль, головне призначення виготовлення будь-якої продукції — це задоволення потреб замовника, покупця, споживача, людини. Основу правопорушень, пов'язаних із випуском або реалізацією недоброякісної продукції та обманом покупців, замовників, становить корислива мета — незаконне отримання надприбутку. Цим суб'єкт правопорушення свідомо порушує чинне законодавство, що регулює ринкові відносини щодо випуску та реалізації певного виду товарів і послуг та контролю за виготовленням продукції належної якості. Додатковим об'єктом правопорушення є, здебільшого, здоров'я людини. Але випуск недоброякісної продукції може призвести і до інших негативних наслідків. Суб'єктами цивільно-правової відповідальності можуть бути і ЮО — приватні або державні суб'єкти господарювання, які не дотримали вимог угод і поставили на ринок товару та праці недоброякісну продукцію. Юридична відповідальність винних осіб може поєднувати адміністративну та цивільно-правову. Відшкодування заподіяних збитків та штраф накладаються і в межах кримінального закону. Кримінальним кодексом України передбачена відповідальність за обман покупців та замовників та за випуск або реалізацію недоброякісної продукції. Юридична відповідальність за порушення прав споживачів — громадян та юридичних осіб — унаслідок випуску на ринок недоброякісної продукції повинна бути ефективною, адекватною завданій шкоді. За недоліки проданого товару перед покупцем відповідають: продавець, який несе договірну відповідальність на підставі акта купівлі-продажу товару; виготовлювач, який несе позадоговірну відповідальність. Її розмір у такому разі встановлюється не договором купівлі-продажу, а Законом «Про захист прав споживачів».

Порушення порядку проведення розрахунків зі споживачами (ст. 155-1 КПА).

Відповідальність у вигляді штрафу Суб'єкт – працівники торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, суб'єктивна сторона проступку характеризується наявністю у порушника прямого умислу та корисливого мотиву. Об'єктом правопорушення є відносини в сфері торгівлі та надання послуг, а об'єктивною стороною — дії, направлені на порушення встановлених правил такої діяльності.

75. Кваліфікація діяльності по випуск або реалізація недоброякісної продукції (ст. 227 ККУ, ст. 167,168 КАП).

Основна ціль, головне призначення виготовлення будь-якої продукції — це задоволення потреб замовника, покупця, споживача, людини. Основу правопорушень, пов'язаних із випуском або реалізацією недоброякісної продукції та обманом покупців, замовників, становить корислива мета — незаконне отримання надприбутку. Цим суб'єкт правопорушення свідомо порушує чинне законодавство, що регулює ринкові відносини щодо випуску та реалізації певного виду товарів і послуг та контролю за виготовленням продукції належної якості. Додатковим об'єктом правопорушення є, здебільшого, здоров'я людини. Але випуск недоброякісної продукції може призвести і до інших негативних наслідків. Зокрема, неважко прогнозувати наслідки випуску бракованого озброєння; побудови нафто-газопроводу, високоповерхових будинків із відхиленням від технічних вимог тощо. Суб'єктами правопорушення щодо випуску на товарний ринок недоброякісної продукції, товарів, послуг, робіт є посадові особи суб'єктів підприємницької діяльності, на яких покладено обов'язок здійснення контролю за дотриманням працівниками їхніх підприємств вимог технічних норм, технології, належного виконання робіт, продажу якісних товарів. Суб'єктами цивільно-правової відповідальності можуть бути і юридичні особи — приватні або державні суб'єкти господарювання, які не дотримали вимог угод і поставили на ринок товару та праці недоброякісну продукцію.Юридична відповідальність винних осіб може поєднувати адміністративну та цивільно-правову. Відшкодування заподіяних збитків та штраф накладаються і в межах кримінального закону.

(ст. 227 КК) Випуск або реалізація недоброякісної продукції. Об’єктом цього злочину є правовідносини, що регулюють випуск і реалізацію доброякісної продукції. Одночасно цей злочин направлений на життя і здоров'я споживача. Правовідносини у цій сфері регулюються ЗУ «Про захист прав споживачів». Об’єктивна сторона злочину полягає у випуску на товарний ринок або іншій реалізації недоброякісної або некомплектної продукції та товарів, що вчинений у великих розмірах. Під великими розмірами слід розуміти такі"суми", ідо перев'ищують триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суб'єктом злочину може бути лише особа, на яку покладена відповідальність за випуск, якість, комплектність, відповідність стандартам, або реалізацію продукції. В останньому випадку суб'єктами злочину можуть бути працівники торговельних організацій, які здійснюють реалізацію недоброякісної продукції, а також індивідуальні підприємці. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі _у_мислу або необережності. Такі дії караються штрафом, або виправними роботами з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Стаття 167. Випуск і реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів. Випуск (в тому числі з ремонту) або реалізація продукції, яка не відповідає вимогам стандартів, сертифікатів відповідності,
норм, правил і зразків (еталонів) щодо якості, комплектності та упаковки (за винятком випадків, передбачених законодавством України), - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб
підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-власників підприємств чи уповноважених ними осіб від трьох до вісімдесяти восьми неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.

Стаття 168. Випуск у продаж нестандартної продукції. Випуск у продаж продукції, що не відповідає вимогам стандартів, технічних умов і зразків (еталонів) щодо якості, комплектності та упаковки, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від одного до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 168-2. Випуск у продаж продукції з порушенням вимог щодо медичних попереджень споживачів тютюнових виробів. Випуск у продаж продукції з порушенням вимог щодо медичних
попереджень споживачів тютюнових виробів - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

76. Обман покупців або замовників (ст. 225, 226 ККУ).

Основу правопорушень, пов'язаних із випуском або реалізацією недоброякісної продукції та обманом покупців, замовників, становить корислива мета — незаконне отримання надприбутку. Цим суб'єкт правопорушення свідомо порушує чинне законодавство, що регулює ринкові відносини щодо випуску та реалізації певного виду товарів і послуг та контролю за виготовленням продукції належної якості. Додатковим об'єктом правопорушення є, здебільшого, здоров'я людини. Але випуск недоброякісної продукції може призвести і до інших негативних наслідків. Зокрема, неважко прогнозувати наслідки випуску бракованого озброєння; побудови нафто-газопроводу, високоповерхових будинків із відхиленням від технічних вимог тощо.

1)Обман покупців та замовників (ст. 225). Об'єкт злочину — встановлені у державі правила торгівлі та надатш? послуг'населенню, а також законні інтереси покупців та замовників. Об’єктивна сторона злочину виражається в обмірюванні, об-важуваннГ та'обраховуванні покупців та замовників, а також продаж фальсифікованих товарів та інші форми обману. Для складу злочину необхідно, щоб ці дії були вчиненні у значних розмірах. Суб'єкт злочину — будь-яка осудна ФО. Суб'єктивна сторона злочину — тільки прямий умисел. Мова йде про умисне обмірювання, обважування і обраховування покупців або замовників. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є його повторне скоєння. Відповідальність: штраф або громадські роботи, або виправні роботи з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, або обмеження волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

2) Фальсифікація засобів виробництва (ст. 226 КК)

Ця норма встановлює кримінальну відповідальність за виготовлення або перероблення з метою використання чи збуту, а також збут фальсифікованих вимірювальних приладів чи інструментів і посилює цю відповідальність, якщо такі дії були вчинені особою, яка була раніше засуджена за ці ж дії. Об'єктом такого злочину є встановлений у державі порядок виготовлення, збуту та використання засобів вимірювання. Об'єктивна сторона: дії, пов'язані з виготовленням, переробленням та збуті фальсифікованих вимірювальних приладів. Кожна з цих дій може складати самостійний склад злочину. Суб'єкт злочину — будь-яка осудна особа. Суб’єктивна сторона злочину виражається у прямому умислі, її обов'язковою ознакою є мета використання цих приладів чи їх збуту. Альтернативні покарання у вигляді: штраф, громадські роботи, виправні роботи або арешт, обмеження волі.

77. Порушення правил торгівлі і надання послуг (ст. 155, 156-1,159 КАП).

Ст. 155. Порушення правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю

Стаття 156-1. Порушення законодавства про захист прав споживачів

Стаття 159. Порушення правил торгівлі на ринках

Суб'єкт цього адміністративного проступку чітко визначений нормами цієї статті, а суб'єктивна сторона проступку характеризується наявністю у порушника прямого умислу та корисливого мотиву.

Об'єктом правопорушення є відносини в сфері торгівлі та надання послуг, а об'єктивною стороною — дії, направлені на порушення встановлених правил такої діяльності.

78. Проблеми боротьби з монополією, на прикладі правопорушень, пов`язаних зі штучним штучним підвищенням та підтриманням високіх цін, змова про фіксування цін.

Безпосереднім об’єктом злочину є відносини чесної конкуренції в умовах ринкової економіки. Об’єктивну сторону злочину характеризують такі дії: *змова про штучне підвищення або підтримання цін, знижок, надбавок, націнок, всупереч вимогам антимонопольного законодавства; * застосування насильства, заподіяння шкоди чи погрози ними з метою штучної зміни або штучного фіксування цін. Таким чином, це діяння стає злочинним тільки за умови штучного підвищення чи підтримання цін або тарифів. Дії, передбачені ч. 2 ст. 228 КК, полягають у вчиненні насильства проти ФО або ЮО, майнової чи моральної шкоди або у погрозах їх заподіяння. Обов'язковою ознакою цього злочину є змова, під якою розуміється досягнення угоди між суб'єктами господарювання щодо здійснення ними узгоджених дій. Суб'єктивна сторона злочину виражається у прямому умислі з метою штучної зміни або фіксування цін та тарифів. Суб'єкт злочину — будь-яка осудна особа. Кваліфікаційними ознаками злочину є його вчинення організованою групою, або особою, раніше судимою за такий же злочин. В залежності від цих факторів встановлена і відповідальність: від штрафу або обмеження волі до позбавлення вол.

79.Боротьба з контрабандою та порушення митних правил, як діянь, що підривають економіку держави.

Контрабанда– це переміщення товарів, валюти, цінностей (у т.ч. культурно-історичних), отруйних, сильнодіючих, радіоактивних, вибухових речовин та інших предметів через митний кордон країни поза мтним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене окремою особою або групою осіб, яку організувалися для заняття контрабандою. Ознаки контрабанди у криміналістич­ному розумінні — це певні факти, які є результатами злочинних дій осіб з неза­конного переміщення предметів злочин ного посягання через митний кордон, що дають можливість вести мову про зло­чинний характер події злочину, осіб, кот­рі мають відношення до нього, способи та обставини вчинення контрабанди. На основі узагальнення та аналізу судово-слідчої практики способи вчинення контрабанди доцільно класифікувати за трьома основними групами: 1) перемщення поза митним контролем: шляхом об'їзду митних поспв легковими та вантажними автомобілями; шляхом обходу митного контролю пішоходами; іншими способами ухиления від митного контролю; 2) перемещения шляхом приховуання від митного контролю: використання виготовлених та обладнаних тайників; використання інших способів фізичного приховування, що ускладнюють візуалъне виявлення контрабанди; фальсифікація митних та іншихx документів, що містять неправдиві дані, підроблені чи отримані незакоиним шляхом; 3) комбіновані способи контрабанди: контрабанда з використанням фік-тивного транспорту; контрабанда за прияння oci6, які здайснюють митний контроль; вчинення контрабанди за участю представників підприемницьких структур. Основним безпосереднім об'єктом контрабанди є встановлений порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів. Додатковими об'єктами цього злочину залежно від виду переміщуваних через митний кордон України предметів можуть бути: громадська безпека (під час переміщення радіоактивних або вибухових речовин, зброї, боєприпасів), установлений порядок формування доходної частини бюджету (якщо метою контрабанди є ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів), економічні інтереси держави. Усі предмети контрабанди поділяються на дві групи: 1) предмети, яким притаманні спеціальні ознаки, що надають підстави для кваліфікації їх незаконного переміщення через митний кордон України незалежно від розміру контрабанди: а) історичні та культурні цінності; б) отруйні, сильнодіючі, радіоактивні або вибухові речовини; в) зброя та боєприпаси тощо. Об’єктивна сторона злочину характеризується діями, що виражаються у незаконному переміщенні зазначених у диспозиції статті предметів і цінностей через митний кордон України, вчиненими поза митним контролем. Під переміщенням товарів через митний кордон слід розуміти ввезення на митну територію України або вивезення з цієї території чи транзит через територію України товарів з приховуванням від митного контролю. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку, у т.ч. особа, яка користується правом дипломатичного імунітету. Дії службової особи, яка сприяла незаконному переміщенню предметів через митний кордон, слід розглядати як пособництво у контрабанді та, за наявності підстав, як відповідний злочин у сфері службової діяльності. Цей злочин вчиняється тільки зпрямим умислом.

За порушення митних правил можуть бути накладені такі стягнення: 1) попередження, яке є офіційним у формі постанови керівни­ка митного органу попередженням правопорушника стосов­но недопустимості таких діянь у майбутньому. Постанова оголошується правопорушникові; 2) штраф — грошове стягнення, що накладається на осіб за порушення митних правил у випадках і межах, встановле­них МК, обчислюється у неоподатковуваних мінімумах до­ходів громадян; 3) конфіскація — як стягнення за порушення митних правил полягає: а) в примусовому вилученні товарів — безпосеред­ніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціаль­но виготовленими сховищами (тайниками), що використо­вувалися для приховування предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортних засобів, що використовувалися для переміщення предметів порушення митних правил через митний кордон України; б) в безоплат­ній передачі таких товарів і транспортних засобів у влас­ність держави.

Конфіскація цих товарів і транспортних засобів застосову­ється незалежно від того, чи є вони власністю особи, яка вчи­нила правопорушення. Конфіскація може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, що визначаються МК та іншими законами України. Адміністративні стягнення у вигляді попередження, штрафу можуть бути накладені не пізніше, ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення, а за тривалого правопорушення — два місяці з дня його вчинення. У разі відмови в порушенні кримінальної справи або зак­риття кримінальної справи, але за наявності в діях правопоруш­ника ознак порушення митних правил, стягнення у вигляді по­передження, штрафу може бути накладено не пізніше, ніж че­рез місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття. Безпосередні предмети порушення митних правил, товари із сховищами (тайниками), транспортні засоби, що використо­вувалися для переміщення зазначених предметів, підлягають конфіскації незалежно від часу вчинення або виявлення пору­шення митних правил. Підкреслимо, що в галузі митної справи кримінальна відпові­дальність настає тільки за контрабанду. За всі інші порушення митних правил до юридичних або фізичних осіб застосовується адміністративна відповідальність. У разі причетності до скоєння контрабанди та митних право­порушень громадянами і юридичними особами працівників мит­них органів або Державної служби контролю за переміщення культурних цінностей, до них застосовуються заходи державного примусу, передбачені Кримінальним кодексом України за служ­бові злочини, Кодексом про Адміністративні правопорушення або дисциплінарна відповідальність. Після всього викладеного можна зробити висновок, що контрабанда, головним чинок, відрізняється від порушення митних правил тим, що за ККУ за контрабанду передбачається позбавлення волі, а за адміністративне правоворушення митних правил передбачається штраф, адміністративний арешт, конфіскація майна, перевірка діяльності суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності, відмова від ліцензії на вивезення товару. Треба також підкреслити, що для кваліфікації злочину, як контарбанда треба щод розмір вивезення товарів за митний кордон становив 200,000 (двісті тисяч) гривень.

80. Ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів (ст. 212 ККУ).

Ця норма кримінального законодавства також направлена на захист встановлених правил формування державного і місцевих бюджетів. Об’ктом такого злочину є суспільні відносини у сфері формування прибуткової частини державного бюджету, іншими словами — порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб та сплати ними податків, зборів, інших обов'язкових платежів. Об’єктивна сторона злочину виражається в: 1)ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів; їх фактичному ненадходженні до бюджету; причинному зв'язку між діянням і наслідками несплати по датків у значних розмірах, у великих розмірах і особливо великих розмірах. Суб’єкт злочину — службова та будь-яка інша особа, що зобов'язана сплачувати податки. Для суб^єктивної.сторони злочину характерне тільки умисне ухилення від сплати податків. Особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо вона вперше вчинила цей злочин і відшкодувала збитки. Обтяжуючі обставини скоєння злочину: це попередня змова групою осіб та вчинення злочину раніше судимою особою або в особливо великих розмірах. Ці обставини посилюють покарання — від накладення штрафу і позбавлення права обіймати певні посади до позбавлення волі.

81.Розмежування розкрадання державного чи колективного майна від порушень правил приватизації.

1) Незаконна приватизація державного комунального майна (ст. 233 КК). Це один з найпоширеніших економічних злочинів перехідного етапу трансформування українського суспільства від планової соціалістичної до ринкової економіки. Об'єктом злочину є передбачений законодавством порядок приватизації державного і комунального майна. Предмет – державне або комунальне майно. Під державним майном слід розуміти майно, що перебуває у Державній власності, а також майно, яке належить АРК. Об’єктивна сторона злочину хар-ся такими незаконними діями: * заниженням вартості майна, яке приватизується; * використанням підроблених приватизаційних документів; * приватизації майна, яке не підлягає приватизації; * приватизації майна неправомочною особою. Під поняттям «приватизація» слід розуміти відчуження державного або комунального майна. Об'єктивна сторона: 1) продаж (об'єктів приватизації на аукціоні; 2) продаж акцій, паїв, що належать державі на аукціоні, за конкурсом, на фахових біржах тоццо; 3) продаж на конкурсній основі цілісного майнового комплекссу державного підприємства або контрольного пакет) акцій відкритого акціонерного товариства; 4) викуп майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Суб’єктом цього злочину може бути особа, яка брала безпосередню участь у приватизації державного чи комунального майна. Кваліфікуючі ознаки злочину: скоєння злочинного) діяння у великих розмірах, або вчинення його групою осіб за попередньою змовою, від чого залежить і покарання: позбавлення волі або позбавлення волі з консфіскацією майна або без такої.

2) Незакошні дії щодо приватизаційних паперів (ст. 234 КК).

Об'єктом цього злочину є встановлений у державі порядок випуску та юбігу приватизаційних паперів, під якими слід розуміти особливій вид державних цінних паперів, які засвідчують право власшика на безплатне одержання у процесі приватизації частки майіна державних підприємств, житлового і земельного фондів. Ці документи можуть бути лише іменними. Об'єктивна сторона злочину виражається у таких діях: 1) продажу або інішій незаконній передачі приватизаційних паперів; 2) їх купівлі; 3) іінших операціях з приватизаційними документами без належного дозволу; 4) викраденні приватизаційних паперів. Суб'єктивна сторона злочину — умисел. Суб'єкт злочину загальний — будь-яка осудна особа. Кваліфікуючими ознаками незаконних дій щодо приватизаційних лашерів закон встановлює: повторність вчинення таких дій, судимість за один із злочинів, передбачених ст.ст. 233—235 КК, скоєння його організованою групою або з використанням службового становища. Альтернативні покарання: штраф, виправні роботи, обмеження волі, позбавлення волі.

3) Недотримання особою обов'язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання (ст. 235 КК)

Об'єктам зазначеного злочину є передбачений законодавством України порядок приватизації державного і комунального майна, а його предметом виступають документи, які необхідні для приватизації майна (бізнес-плани, відомості про джерела походження коштів, декларації про доходи, перелік підприємств, що приватизуються, копії фінансової звітності, банківські документи тощо). Предметом злочину виступають документи, необхідні дляприватизації державного або колективного майна. Об’єктивна сторона злочину виражається у таких діях: поданні неправдивих відомостей у декларації щодо походження коштів, за які приватизується майно; недотриманні вимог щодо подальшого використання приватизаційного об'єкта та інших обов'язкових умов приватизації. Подання неправдивих відомостей у документах, необхідних для приватизації державного, комунального майна або підприємства, означає, що винна особа направляє відповідному адресатові доку­менти певного характеру і змісту. Це можуть бути повністю сфа­льсифіковані документи, виготовлені винним або іншою особою, а також справжні документи, в які внесені дані, що не відповідають дійсності повністю або частково. Недотримання вимог щодо подальшого використання привати­зованого об'єкта та інших умов щодо приватизації, встановлених законами та Іншими нормативно-правовими актами України, утво­рюють, зокрема, такі діяння: порушення визначених договором купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі; порушення терміну сплати за об'єкт приватизації, придбаний шля­хом викупу на аукціоні або за конкурсом; невиконання встановле­них строків реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, ство­рених на базі придбаного державного майна; порушення порядку подальшого відчуження приватизованого об'єкта без збереження для нового власника зо­бов'язань, визначених умовами конкурсу, аукціону або викупу тощо. Злочин вважається закінченим з моменту: 1) подання відповід­них документів, які містять неправдиві відомості щодо приватизації майна, належним адресатам — органу приватизації, тендерній ко­місії, комісії з приватизації об'єкта тощо; 2) фактичного невиконан­ня встановлених умов щодо приватизації майна нормативно-право­вими актами. Суб'єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка бере участь у приватизації державного або комунального майна. Покарання - штраф або виправні робот.

82.Виготовлення та збут підроблених грошей чи цінних паперів та розмежування цього складу злочину від шахрайства (ст. 222 ККУ), (ст. 216, 199 ККУ).

Це найнебезпечніші злочини, оскільки заподіюють значну фінансову і майнову шкоду органам державної влади, органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам. Внаслідок незаконного одержання і використання державних ресурсів державний та місцеві бюджети, державні цільові фонди зазнають значних матеріальних втрат. Шахрайство з фінансовими ресурсами порушує не лише фіскальну, а й регулюючу функцію податків, підриває притаманний ринковій економіці принцип сумлінної конкуренції, заважає використанню господарюючими суб'єктами у межах закону державної і недержавної фінансової допомоги, а з боку банків та інших кредиторів — можливостей кредитування як інструменту сприяння розвитку господарювання, зміцнення економічного потенціалу країни. Шахрайство з фінансовими ресурсами є особливо небезпечним економічним злочином, який входить до групи ділнь, що посягають на кредитно-фінансову систему України, а його безпосереднім об'єктом є фінансова діяльність органів державної влади (законодавчої та виконавчої), банків або інших кредиторів, яка здійснюється ними у сфері господарської діяльності. Суспільна небезпечність даного виду злочинів полягає в порушенні передусім установленого законодавством порядку зайняття господарською діяльністю4. Об'єктом цього злочину є встановлений у державі порядок фінансування, кредитування та оподаткування господарської діяльності, а також права і законні інтереси кредиторів. Об'єктивна сторона злочину виражається у наданні завідомо неправдивої інформації відповідним органам з метою одержання кредитів, субсидій, пільг чи дотацій. Важливе значення для наявності об'єктивної сторони злочину має визначення основних понять: Дотація — це грошові кошти, що на безоплатній основі надходять з бюджету. Під субсидією розуміють допомогу, яка надається державою ФО або ЮО і спрямовується на фі нансування конкретних заходів або напрямків економічної діяльності. Кредит — це надання позички одним суб'єктом (кредитором) іншому суб'єктові (позичальнику) на умовах повернення, поєднане зі сплатою відсотків. Пільга — це повне або часткове звільнення від сплати податку. Надання завідомо неправдивої інформації виражається в обмані держави або кредиторів, як правило, шляхом підробки або фальсифікації документів. Суб'єкт цього злочину спеціальний. Ним може бути: * індивідуальний підприємець без створення ЮО; * засновник або власник суб'єкта господарської діяльності; * службовець юридичної особи — суб'єкта господарської діяльності. Покарання —або обмеження волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

1)Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору або контрольних марок (ст. 216 КК). 0б'єктом цього злочину є встановлений в державі порядок сплати акцизного збору на алкогольні напої і тютюнові вироби та контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів і фонограм чи голографічних захисних елементів, тобто державне регулювання випуску продукції і формування прибуткової частини державного бюджету. Предметом такого злочину є: 1) марки акцизного збору; 2)контрольні марки; 3) голографічні захисні елементи. Марка акцизного збору — це спеціальний знак, який засвідчує сплату акцизного збору. Контрольна марка — це спеціальний знак, який засвідчує авторське право і дає право на розпорядження примірників аудіовізуальних творів і фонограм. Контрольні марки виготовляються Державним департаментом інтелектуальної власності. З об'єктивної сторони злочин виражається в незаконному виготовленні, використані або збуті підроблених марок акцизного збору або контрольних марок. Визначальними тут є такі поняття: ^виготовлення, підроблення, використання і збут, Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з указаних дій. Необхідною умовою складу цього злочину є його скоєння тгльки з прямим умислом, а суб'єктом може стати будь-яка особа, що~досягла 16 років. Закон посилює покарання, якщо такі дії вчиненні повторно, або за попередньою змовою групою осіб, передбачивши штраф або позбавлення волі з конфіскацією предметів злочину.

Ст.199. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї

Об'єктом злочину є встановлений законом порядок формуван­ня і функціонування грошової системи України як частини еконо­мічної системи нашої держави. Предметом злочину є: 1) гроші; 2) державні цінні папери; 3) бі-Глети державної лотереї. Поняттям гроші у ст. 199 охоплюються: а) національна валюта України — грошові знаки у вигляді випущених НБ паперових грошових знаків (банкнот) та розмінної металевої монети, що перебу­ває в обігу і є законним платіжним засобом на території України; б) іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнот і казначейських білетів, металевої монети, що перебуває в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави. Предметом даного злочину вважаються також грошові знаки України чи іноземної держави, які вилучені чи вилучаються з обігу, але підлягають обміну на ті грошові знаки, які перебувають в обігу. Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) виготовленні; 2) зберіганні; 3) придбанні; 4) перевезенні; 5) пересиланні; 6) ввезенні в країну або 7) збуті зазначених вище предметів. Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначе­них у ч. 1 ст. 199 дій. Суб'єкт злочину загальний. Його суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилан­ня, ввезення в Україну підробленої національної валюти, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є злочинним лише тоді, коли ці дії вчинені з метою їх подальшого збуту. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у ве­ликому розмірі. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення йо­го: 1) організованою групою; 2) в особливо великому розмірі. Встановлення наявності великого чи особливо великого розміру як кваліфікуючих ознак даного злочину має здійснюватись виходя­чи із розміру (грошового значення) неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, який відповідно до законодавства діяв на момент вчинення злочину. Зміна розміру неоподатковуваного мінімуму до­ходів громадян після вчинення відповідного злочину не є підставою для перегляду питання про наявність у діях винного відповідної ква­ліфікуючої ознаки.

83. Загальна характеристика правопорушень у кредитно-фінансовій сфері.

1 Ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів (ст. 212 ККУ).

Об’ктом такого злочину є суспільні відносини у сфері формування прибуткової частини державного бюджету, іншими словами — порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб та сплати ними податків, зборів, інших обов'язкових платежів. Об’єктивна сторона злочину виражається в: 1)ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів; їх фактичному ненадходженні до бюджету; причинному зв'язку між діянням і наслідками несплати по датків у значних розмірах, у великих розмірах і особливо великих розмірах. Суб’єкт злочину — службова та будь-яка інша особа, що зобов'язана сплачувати податки. Для суб^єктивної.сторони злочину характерне тільки умисне ухилення від сплати податків. Особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо вона вперше вчинила цей злочин і відшкодувала збитки.

2. Виготовлення, збут та використання підроблених державних та недержавних цінних паперів

Ст.199. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї

Об'єктом злочину є встановлений законом порядок формуван­ня і функціонування грошової системи України як частини еконо­мічної системи нашої держави. Предметом злочину є: 1) гроші; 2) державні цінні папери; 3) бі-Глети державної лотереї. Поняттям гроші у ст. 199 охоплюються: а) національна валюта України — грошові знаки у вигляді випущених НБ паперових грошових знаків (банкнот) та розмінної металевої монети, що перебу­ває в обігу і є законним платіжним засобом на території України; б) іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнот і казначейських білетів, металевої монети, що перебуває в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави. Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) виготовленні; 2) зберіганні; 3) придбанні; 4) перевезенні; 5) пересиланні; 6) ввезенні в країну або 7) збуті зазначених вище предметів. Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначе­них у ч. 1 ст. 199 дій. Суб'єкт злочину загальний. Його суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилан­ня, ввезення в Україну підробленої національної валюти, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є злочинним лише тоді, коли ці дії вчинені з метою їх подальшого збуту.

3 Порушення правил про валютні операції, приховування валютної виручки

Своєчасність надходження валютної виручки від експортних операцій та поставки товарів, виконання робіт, надання послуг чи передачі прав інтелектуальної власності за імпортними операціями і є тим кінцевим результатом, заради якого укладається зовнішньоекономічна угода.

ст. 207 ККУ Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті Об’єктом цього злочину є встановлений у державі порядок здійснення міжнародних валютних розрахунків, тобто суспільні відносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю. Предмет злочину – виручка в іноземній валюті, що одержана в результаті експортних операцій, та матеріальні цінності, отримані від цієї виручки. Під іноземною валютою слід розуміти як іноземні грошові знаки, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті. Об'єктивна схорона злочину може відобразитись у двох формах: *умисному ухиленні від повернення в Україну виручки в іноземній валюті або матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки; *умисному приховуванні будь-яким способом такої виручки або інших матеріальних цінностей. Такі умисні дії, як правило, виражаються в невиконанні договору про повернення виручки в іноземній валюті і відповідного українського законодавства. Визначальним тут є дія, яка виражається в ухиленні від повернення з-за кордону валютної виручки, під яким слід розуміти невиконання суб'єктом підприємницької діяльності вимог законодавства щодо повернення виручки в іноземній валюті в Україну. Суб'єкт такого злочину спеціальний: службові особи підприємств, установ та організацій та особи, які здійснюють господарську діяльність без створення ЮО. Для складу цього злочину характерний тільки дрямий умисел, тобто умисні дії суб'єкта підприємницької діяльності. Кваліфікуючими ознаками умисного ухилення від повернення виручки в іноземній валюті ст. 207 КК передбачає: повторність вчинення злочину або за попередньою змовою групою осіб, а також скоєння його у великих і особливо великих розмірах.

4. Легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом

У процесі відмивання грошей можна виділити 3 основні моменти: Розміщення — фізичне розміщення наявних коштів у традиційних фінансових установах (банки, кредитні союзи, пенсійні фонди і под.), нетрадиційних фінансових установах (валютні біржі, брокери цінних паперів і дорогоцінних металів, казино, організації, що надають поштово-телеграфні послуги тощо), а також у закладах, пов'язаних з індустрією розваг, автомобільним бізнесом, роздрібною торгівлею, або цілком за межами країни. Розшарування — відрив незаконних доходів від їхніх джерел способом проведення складного ланцюга фінансових операцій, спрямованих на маскування сліду цих доходів, що перевіряється. Після того, як вони успішно розміщені у фінансових установах, їх перетворюють на такі грошові інструменти, як дорожні чеки, грошові перекази, облігації й акції, що полегшує їхній вивіз із країни. Разом з тим, найбільш важливим методом розшарування є електронний переказ фондів. Інтеграція — стадія процесу відмивання, безпосередньо спрямована на надання видимості законності злочинно нажитому майну. Відмиті гроші повертаються в економіку. 5. Правопорушення в бюджетній сфері

Суб'єктами цих правопорушень можуть бути тільки особи, які мають специфічну ознаку — право розпоряджатися бюджетними коштами. Злочини та інші правопорушення в бюджетній сфері можна розглядати як специфічний різновид службових злочинів, тісно пов'язаних з організованою злочинністю та корупцією. Якщо недотримання вимог бюджетного законодавства щодо використання та розпорядження видатками чи доходами бюджету (скорочення чи непропорційне використання) скоєно в розмірах менших, ніж передбачено кримінальним законом (сто й більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), то ці дії кваліфікуються як адміністративний або дисциплінаргий проступок.

84. Розмежування злочину від правопорушення при кваліфікації діянь, що порушують бюджетне законодавство.

Порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 210 КК)

Злочин посягає на встановлений у державі порядок виконання і використання державного і місцевих бюджетів, а його предме­том є бюджетні кошти лише у великих розмірах. Відповідно до п. 2 Примітки до ст. 210 під великим розміром слід розуміти су­му, яка в тисячі і більше разів перевищує неоподатковуваний мі­німум доходів громадян.

Об'єктивна сторона злочину може проявлятися у таких формах:

— використанні бюджетних коштів усупереч їх цільовому при­значенню або в обсягах, що перевищують встановлені межі видатків;

— порушенні вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету або пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів.

Суб'єктом злочину може бути тільки службова особа, яка ви­конує функції розпорядника бюджетних коштів.

Суб'єктивна сторона злочину виражається лише у прямому умислі.

Ст. 210 КК передбачає кваліфікуючі ознаки злочину: це ско­єння його у особливо великих розмірах, повторне вчинення або за попередньою змовою групою осіб. У залежності від цього пе­редбачене і альтернативне покарання: від накладання штрафу, виправних робіт, обмеження свободи до позбавлення волі на строк до 8 років та права займати певні посади чи займатися пев­ною діяльністю на термін до трьох років.

Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку (ст. 211 КК)

Цей злочин, як і попередній (ст. 210 КК), посягає на бюджетну систему України. Його об'єктом є встановлений у державі поря­док прийняття нормативних і розпорядчих актів, які формують прибуткову і видаткову частини бюджету, а також порядок вне­сення в них необхідних змін.

Об'єктивна сторона злочину сформульована в диспозиції са­мої ст. 211 КК і виражається у діях, пов'язаних з виданням всу переч закону нормативно-правових, або розпорядчих актів, які змінюють прибуткову чи видаткову частину бюджету. Під нормативно-правовими, розпорядчими документами слід розуміти офіційні письмові акти, прийняті або видані уповнова­женими на те суб'єктами.

Цей злочин може бути скоєний тільки з прямим умислом, а його суб'єктом — лише службова особа, наділена правом видан­ня відповідних актів.

Стаття 211 КК передбачає такі кваліфікуючі ознаки злочину: це бюджетні кошти в особливо великих розмірах або повторне вчинення злочину. В залежності від цього передбачено і пока­зання — від штрафу за частиною першого до десяти років позба­влення волі, за частиною другою цієї норми — з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років,

Згідно з КпАП: Стаття 164-12. Порушення законодавства про бюджетну систему України. Використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або недотримання порядку проведення операцій з бюджетними коштами, як це встановлено чинним бюджетним законодавством, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від тридцяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від сімдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

85. Поняття та види посадових злочинів.

Посадові злочини розхитують основи державної влади й управління, дискредитують і підривають авторитет, довіру населення до влади, порушують конституційні принципи, тобто підвалини соціальної справедливості. Усі склади злочинів, передбачені розділом 17 ККУ, мають такі спільні характерні ознаки: *вони можуть бути скоєні тільки особливим суб'єктом — посадовою особою, державним службовцем або службовцем органу місцевого самоврядування. Виняток становить суб'єкт давання хабара. Та якщо бути об'єктивними, слід зазначити, що його дії зумовлені не власною волею; *ці правопорушення можуть бути скоєні тільки завдяки державній посаді і не пов'язані зі службовою необхідністю; *такі діяння порушують нормальне, законне функціонування державного органу чи органу місцевого самоврядування, скоюються попри інтереси служби. Об’єктом злочинних посягань є законодавчо регламентована діяльність державного апарату та органів місцевого самоврядування. Додатковим об'єктом можуть виступати законні інтереси громадян, держави, суспільства, окремих організацій, закладів. Суб’єктами правопорушень у сфері службової діяльності можуть бути тільки особи, що мають особливі ознаки, а саме — це особа, що постійно, тимчасово або за спеціальним повноваженням реалізує функцію представника влади або виконує організа-ційно-розпоряджувальну чи адміністративно-господарську функції у відповідних державних і місцевих органах влади та установах. Під використанням службових повноважень проти законних інтересів служби розуміється скоєння діянь у межах відповідної компетенції з використанням авторитету посади, службових зв'язків, що виникли завдяки посаді, в особистих, корисливих, злочинних цілях. Правопорушення, залежно від кваліфікації діяння (об'єктивної сторони) та наслідків, поділяються на злочини, адміністративні та дисциплінарні проступки. Згідно з цим, наступає конкретний вид юридичної відповідальності, передбачений у Кримінальному кодексі України, КпАПП, статутах, відомчих інструкціях.

Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (ст.364 КК України).

Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, а також перевищення влади або службових повноважень, що супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями (ст.365 КК України).

Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів (ст. 366 КК України).

Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб (ст. 167 КК України).

Одержання хабара службовою особою в будь-якому вигляді за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, а також . одержання хабара у великому (особливо великому) розмірі або службовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або поєднане з вимаганням хабара (ст. 368 КК України).

Давання хабара (ст. 369 КК України). Предмет давання хабара є аналогічним предмету одержання хабара.

Провокація хабара, тобто свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара (ст. 370 КК України).

86. Хабарництво та класицікація суб`єктів цих злочинів (ст. ст. 364—367 ККУ).

хабарництво може включати, зокрема, такі елементи: а) пропозицію, обіцянку чи передачу будь-якою приватною або державною корпорацією, у тому числі транснаціональною, або окремим особам якої-небудь держави особисто, або через посередників будь-якій державній посадовій особі чи представнику іншої країни будь-яких грошових сум, подарунків або інших вигід розглядати як неправомірну винагороду за виконання або невиконання цією посадовою особою або її представником своїх службових обов'язків у зв'язку з тією чи іншою міжнародною комерційною операцією; б) здирство, вимога, згода на отримання або фактичне отримання будь-якою державною посадовою особою або вибраним представником якої-небудь держави особисто чи через посередників грошових сум, подарунків чи інших вигід від будь-якої приватної або державної корпорації, у тому числі транснаціональної, або окремої особи з іншої країни розглядати як неправомірну винагороду за виконання або невиконання цією посадовою особою або її представником своїх службових обов'язків у зв'язку з тією або іншою міжнародною комерційною операцією.

Ст. 364. Зловживання владою або службовим станови­щем

Зловживання владою або службовим становищем визнають злочином за наявності 3спеціальних ознак в їх сукупноcті: 1) використання службовою особою влади чи службового стано ща всупереч інтересам служби; 2) вчинення такого діяння з з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб; 3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам ЮО. Від­сутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину. З об'єктивної сторони цей злочин може мати такі форми: 1) зловживання владою, що завдало істотної шкоди; 2) зло­вживання службовим становищем, що завдало істотної шкоди. Під зловживанням владою слід розуміти умисне використання службового особою, яка має владні повноваження, всупереч інте­ресам служби своїх прав щодо пред'явлення вимог, а також при­йняття рішень, обов'язкових для виконання іншими ФО чи ЮО. Зловживати владою може як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов'язки, оскільки остання також' має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих їй осіб. Зловживання службовим становищем — це будь-яке умисне ви­користання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов'язаних з її посадою. У цілому зловживання службовим становищем — це більш широке поняття, воно охоплює зловживання владою, оскільки використовувати всупереч інтере­сам служби службова особа може і владні права та можливості, як­що вона ними наділена. Суб'єктом зловживання владою або службовим становищем може бути лише службова особа. З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується умисною або змішаною формою вини. Корисливий мотив, інші особисті інтереси та інтереси третіх осіб є обов'язковими ознаками зловживання владою або службо­вим становищем і підкреслюють той факт, що цей злочин може бути вчинено під впливом саме таких спонукань. Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких на­слідків, а особливо кваліфікуючою — вчинення його працівником правоохоронного органу.

Ст. 365. Перевищення влади або службових повнова­жень

З об'єктивної сторони злочин може вчинятися у формі: 1) пе­ревищення влади або 2) перевищення службових повноважень, які завдали істотної шкоди. Злочинний характер дій службової особи при перевищенні .вла­ди або службових повноважень виражається у тому, що службова особа вчиняє те чи інше діяння по службі, яке не входить до її ком­потенції. Його об'єктивну сторону характери­зує лише вчинення службовою особою дії. Перевищення влади проявляється в діях службової особи, яка маючи владні повноваження стосовно підлеглих або більш широко­го кола осіб, під час виконання своїх владних чи організаційно-роз­порядчих функцій виходять за межі цих повноважень. Перевищення службових повноважень — це дії службової особи, яка по має владних функцій і виходить під час виконання своїх ад-міністративно-господарських функцій за межі своїх повноважень, або дії службової особи, яка має владні повноваження, але у конк­ретному випадку перевищує не їх, а інші свої повноваження, або перевищує свої владні повноваження стосовно осіб, які не входять до числа підлеглих.

Перевищення влади або службових повноважень утворює склад злочину лише у випадку вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав і повноноважень. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є за­подіяння істотної шкоди. Суб'єктом перевищення влади або службових повноважень може бути лише службова особа. З суб'єктивної сторони розглядуваний злочин характеризується умисною формою вини. Ставлення ж суб'єкта до наслідків може бути як умисним, так і необережним. Кваліфікованими видами злочину є: 1) перевищення влади або службових повноважень, яке супроводжувалось насильством; 2| перевищення влади або службових повноважень, яке супрово­джувалось застосуванням зброї; 3) перевищення влади або службо­вих повноважень, яке супроводжувалось болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями. Відповідальність за перевищення влади чи посадових повноважень настає з 16 років.

Ст. 366. Службове підроблення

Основним безпосереднім об'єктом службового підроблені визначений законом порядок діяльності державного апарату, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності в частині підготовки, складання, використання і видачі офіційних документів, а також посвідчення фактів, які мають юридичне значен­ня. З об'єктивної сторони злочин може полягати у таких формах: 1) внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей; 2) інше підроблення документів; 3) скла­дання завідомо неправдивих документів; 4) видача завідомо непра­вдивих документів. Внесення у офіційні документи неправдивих відомостей перед­бачає внесення у дійсний офіційний документ даних, що не відпо­відають дійсності повністю або частково (наприклад, внесення не­правдивих відомостей у бухгалтерські книги). Підроблення документів передбачає часткову чи повну заміну змісту дійсного документа. Спосіб підроблення документів (допис­ка, підчистка, заміна тексту чи окремих слів, дати, підпису чи інших реквізитів) для кваліфікації діяння значення не має. Складання неправдивих документів — це внесення до докумен­та, який зовні оформлено правильно, відомостей, що не відповіда­ють дійсності повністю або частково (наприклад, запис у дійсний бланк, який має відтиск печатки і підпис, неправдивих відомостей про фактичне використання сировини та матеріалів). Видача неправдивих документів — надання або випуск службо­вою особою документів, зміст яких повністю або частково не від­повідає дійсності і які були складені цією ж або іншою службовою особою (наприклад, надання певним СПД завідомо фіктивних документів з метою приховування їх злочинної діяльності,.або випуск фіктивних ліцензій, патентів з ме­тою їх подальшого продажу тощо). Суб'єктом службового підроблення може бути лише службова особа. З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинено лише з прямим умислом. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків може характеризуватись непрямим уми­слом або необережністю. Кваліфікуючою ознакою службового підроблення є тяжкі наслідки. Відповідальними за посадове фальшування є осудні кі досягли віку 16 років

Ст. 367. Службова недбалість

З об'єктивної сторони службову недбалість характеризує на­явність трьох ознак у їх сукупності: і) дія або бездіяльність служ­бової особи; 2} наслідки у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або дер-жашіям чи громадським інтересам, або інтересам окремих юриди­чних осіб; 3) причинний зв'язок між вказаним діями чи бездіяльні­стю та шкідливими наслідками. Службова недбалість може проявлятись у формі: 1} невиконан­ня службових обов'язків через несумлінне ставлення до них; 2) не­належного виконаніш службових обов'язків через несумлінне ста­влення до них. Невиконання службових обов'язків означає невиконання служ­бовою особою дій, передбачених як безумовних для виконання нею по службі. Цей вид недбалості називають "чистою" бездіяльніс­тю — службова особа повністю не виконує свої обов'язки. Неналежне виконання службових обов'язків — це такі дії служ­бової особи в межах службових обов'язків, які виконані не так, як того вимагають інтереси служби. Суб'єктом службової недбалості може бути лише службова особа. Службова недбалість — це єдиний злочин у сфері службової діяльності, який вчинюється тільки з необережності. З суб'єктивної сторони він характеризується злочинною самовпевненістю (служ­бова особа передбачає, що внаслідок невиконання чи неналежного виконання нею своїх службових обов'язків правам і законним ін­тересам може бути завдано істотну шкоду, але легковажно розра­ховує на її відвернення) або злочинною недбалістю (службова осо­ба не передбачає, що в результаті її поведінки може бути завдано істотну шкоду, хоча повинна була і могла це передбачити). Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких на­слідків. Відповідальність за посадову недбалість настає з 16р.

87. Зловживання владою та посадовим становищем (ст. 361—363 ККУ).

Ст. 361. Незаконне втручання в роботу електрон­но-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та ком­п'ютерних мереж. предме­том злочинних дій можуть бути: а) автоматизовані систе­ми; б) носії інформації і в) використовувана в автомати--зованих системах інформація. Склад злочину утворюють: а) втручання у роботу автоматизованих систем, що призвело до перекручення чи знищення інформації або носіїв інформації; б) розповсюдження програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в автомати­зовані системи і здатних спричинити перекручення або знищення інформації чи носіїв інформації. Заподіяння цими діями шкоди у великих розмірах вчинення їх повторно чи за попереднім зговором гру­пою осіб утворює кваліфікований вид цього злочину. Об’єктивна сторона злочину проявляється у формі: 1) незаконного втручання у роботу АЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж, що призвело до перекручення чи знищення комп’ютерної інформації або носіїв такої інформації; 2) розповсюдженя комп’ютерного вірусу. Суб’єкт злочину загальний. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. Злочинні дії можуть бути вчинені лише з прямим умислом, тоді як ставлення винного до наслідків злочину може хар-зуватись як прямим, так і непрямим умислом. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1)повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) заподіяння ним істотної шкоди. Відповідальність за незаконне втручання у роботу автоматизованих систем настає з 16р.

Ст. 362. Викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем. Об'єкт злочину — власність на комп'ютерну інформацію, встановлений порядок її зберігання та використання. Предметом його є комп'ютерна інформація. Об'єктивна сторона злочину полягає у діях, за допомогою яких особа протиправно, всупереч волі і бажанню власника чи за­конного користувача, заволодіває комп'ютерною інформацією, а власник чи законний користувач втрачає її. Незаконне копіювання комп'ютерної інформації, внаслідок яко­го особа не позбавляє її власника чи законного користувача мож­ливості володіти і користуватися нею, ст. 362 не охоплюється. У ра­зі, якщо таке незаконне копіювання стало наслідком порушення правил експлуатації АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж, ці наслідки інкримінуються особі, яка відповідає за їх експлуатацію. Способами вчинення цього злочину закон визнає: 1) викрадення; 2) привласнення; 3) вимагання; 4} шахрайство; 5) зловживання слу­жбовою особою своїм службовим становищем. Під викраденням комп'ютерної інформації слід розуміти заво-лодіння нею шляхом крадіжки чи грабежу. Злочин вважається закінченим з моменту, коли винний заволо­дів інформацією і має можливість використати її чи розпорядитися нею на власний розсуд. Вчинення цього злочину шляхом вимагання є закінченим з моменту пред'явлення протиправної вимоги, поєд­наної з відповідною погрозою, і доведення її до потерпілого. Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим уми­слом. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) по­вторно; 2) за попередньою змовою групою осіб. . Склад злочину утворює заволодіння комп'ютерною інф-цією способом її викрадення. Викрадення комп'ютерної інформації вчинюється умисно. Відповідальність за викрадення комп'ютерної інформації настає з 16 років.

Ст.363. Порушення правил експлуатації автоя тизованих електронно-обчислювальних систем

Об'єктом злочину є встановлений порядок експлуатації АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж. Об'єктивна сторона злочину полягає в порушенні правил екс-плуатаци АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж, яке може бути здійснене як шляхом певних дій, так і шляхом бездіяльності, за умо­ви настання в результаті такого порушення передбачених цією статтею наслідків. Суб'єкт злочину спеціальний. Це особа, яка відповідає за експлуатацію АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж. Такою осо­бою с користувач зазначених машин, систем чи мереж, а так само будь-яка інша особа, яка відповідно до своїх трудових, службових обов'язків або на основі відповідної угоди з власником (адміністра­тором) цих машин, систем та мереж виконує роботу, пов'язану з підтриманням їх у робочому стані, оновленням інформації, вдоско­наленням АЕОМ, системи чи мережі, їх захистом чи іншу подібну роботу і зобов'язана при її виконанні дотримуватись встановлених правил експлуатації (і, зокрема, захисту) АЕОМ, систем та мереж. Суб'єктивна сторона злочину визначається його наслідками характеризується необережною формою вини. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є заподі­яння ним істотної шкоди, яка може бути як безпосереднім резуль­татом діяння винного, так і наслідком протиправних дій інших осіб (наприклад, викрадення інформації за допомогою програмних за­собів), можливість для яких виникла внаслідок цього діяння. Понят­тя істотної шкоди є оціночним. Склад злочину утворює також незаконне копі­ювання комп'ютерної інформації або істотне порушення роботи таких машин, їх систем чи комп'ютерних мереж. Відповідальними є осудні особи, що досягли віку 16р.

88.Поняття корупційної діяльності, правові основи боротьби з цим злочином.

Корупція – діяльність кількох осіб, спрямована на порушення процесу управління суспільством. У найбільш загальному трактуванні воно означає порушення історично та юридично сфор­мованих суспільних, морально-етичних, економічних норм для отримання особис­тої вигоди. Корупційними діяннями є: а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, зокрема, прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх вартості; б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при  цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством. Найхарактернішими формами прояву корупції є: хабарництво посадових осіб - отримання винагороди за виконання чи невиконання своїх владних повноважень. Цей вид корупційних діянь є найдавнішим і найпоширенішим. привласнення майна всіх форм власності та розкрадання централізованих фінансових ресурсів держави; протекціонізм у здійсненні фінан­сово-господарської діяльності певному обмеженому колу фізичних та юридичних осіб через надання їм необґрунтованих преференцій, звільнення від оподат­кування, отримання кредитів під гарантії уряду; списання боргів комерційних структур перед бюджетом та державними підприємствами; представлення служ­бової конфіденційної інформації щодо конкурентів. Найхарактернішою формою прояву корупції є надмірний контроль з боку держави за господарською діяльністю в суспільстві - ліцензування та патентування підприємницької діяльності, вимоги щодо її реєстрації та проведення, рівень податкового навантаження та контролю за сплатою податків фіскальними органами.

Закон України «Про боротьбу з корупцією»

89. Розмежування халатності як злочину від адміністративного правопорушення

Халатність – невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через недбале або несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або правам та інтересам інших осіб (як юридичних, так і фізичних), права яких охороняються законом. Такі дії вважаються посадовими злочинами.

Склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи те діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він криє в собі: а) об'єкт; б) об'єктивну сторону; в) суб'єкт; г) суб'єктивну сторону. Об'єкт адміністративного правопорушення - це сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративним правом, а також регулюються нормами трудового, цивільного, земельного, фінансового права, за порушення яких накладаються адміністративні стягнення. Об'єктом адміністративного правопорушення можуть бути також здоров'я, честь і гідність людини. Тобто, об'єктом виступають конкретні норми, приписи, законні вимоги, заборони. Це означає, що форми, в яких знаходить своє вираження конкретний об'єкт, можуть бути різними. Скажімо, розпиття спиртних напоїв у громадських місцях - на вулицях, стадіонах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту і т. д. чи поява у п'яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, є посяганням на громадський порядок, а тже - адміністративним правопорушенням. Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення знаходить свій прояв у дії чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом. У багатьох випадках вона залежить від місця, часу, обставин і способу скоєння адміністративного правопорушення, а також від причинного зв'язку між діянням і шкідливими наслідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минулому, його системності. Законодавство про адміністративні правопорушення охоплює саме ці елементи змісту об'єктивної сторони адміністративного правопорушення. Суб'єктами адміністративних правопорушень виступають громадяни чи посадові особи. Адміністративній відповідальності підлягають осудні особи, яким на момент скоєння правопорушення виповнилося 16 років. Особа у віці 16-18 років, яка скоїла адміністративне правопорушення, притягається до відповідальності на загальних підставах.
Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за правопорушення, пов'язані з недотриманням установлених правил у сфері порядку управління, громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, виконання яких входить до їхніх службових обов'язків. Це означає, що посадові особи несуть відповідальність не тільки за порушення певних правил своїми діями, а й за неналежне забезпечення виконання їх іншими особами, насамперед підлеглими. На них накладається дисциплінарне стягнення, якщо правопорушення було здійснене під час виконання ними службових обов'язків.
Іноземні громадяни та особи без громадянства підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах згідно з чинним законодавством України. Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення охоплює вину, мотив і мету поведінки правопорушника. Адміністративне правопорушення може бути вчинене як умисно, так і з необережності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, якщо особа, котра його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, якщо особа, котра його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Отже, тільки за наявності складу адміністративного правопорушення особа, яка його вчинила, може бути притягнута до адміністративної відповідальності.

90. Порушення правил про валютні операції та приховування виручки (ст. 207, 208, 209 КК; 162 КАП).

Важливим чинником виявлення та неповернення валюти з-за кордону є нестабільність нинішнього політичного режиму й законодавства, криза економіки. Своєчасність надходження валютної виручки від експортних операцій та поставки товарів, виконання робіт, надання послуг чи передачі прав інтелектуальної власності за імпортними операціями і є тим кінцевим результатом, заради якого укладається зовнішньоекономічна угода. Цей результат віддзеркалює інтереси як конкретного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, так і держави. Поєднання цих інтересів через правовий механізм — одне з основних питань, завдань правового регулювання зазначеної діяльності. Нормативні акти, що регулюють, контролюють повноту й своєчасність розрахунків за експортно-імпортними операціями: наказ НБУ р. «Про затвердження про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті за експортно-імпортними операціями на умовах відстрочки платежів та поставок»; ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», ККУ тощо. ст. 207 ККУ Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті Об’єктом цього злочину є встановлений у державі порядок здійснення міжнародних валютних розрахунків, тобто суспільні відносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю. Предмет злочину – виручка в іноземній валюті, що одержана в результаті експортних операцій, та матеріальні цінності, отримані від цієї виручки. Під іноземною валютою слід розуміти як іноземні грошові знаки, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті. Об'єктивна схорона злочину може відобразитись у двох формах: *умисному ухиленні від повернення в Україну виручки в іноземній валюті або матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки; *умисному приховуванні будь-яким способом такої виручки або інших матеріальних цінностей. Такі умисні дії, як правило, виражаються в невиконанні договору про повернення виручки в іноземній валюті і відповідного українського законодавства. Визначальним тут є дія, яка виражається в ухиленні від повернення з-за кордону валютної виручки, під яким слід розуміти невиконання суб'єктом підприємницької діяльності вимог законодавства щодо повернення виручки в іноземній валюті в Україну. Суб'єкт такого злочину спеціальний: службові особи підприємств, установ та організацій та особи, які здійснюють господарську діяльність без створення ЮО. Для складу цього злочину характерний тільки дрямий умисел, тобто умисні дії суб'єкта підприємницької діяльності. Кваліфікуючими ознаками умисного ухилення від повернення виручки в іноземній валюті ст. 207 КК передбачає: повторність вчинення злочину або за попередньою змовою групою осіб, а також скоєння його у великих і особливо великих розмірах. ст. 208 КК Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків. Злочин направлений на встановлений законодавством України порядок відкриття і використання за межами України валютних рахунків. Його предметом є самі валютні рахунки, що незаконно відкриваються за межами України. Об'єктивна сторона злочину може виразитися в: *незаконному відкритті за межами України валютних рахунків; *використанні таких рахунків з порушенням встановленого законодавством України порядку. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є здійснення таких дій на території іншої держави, а незаконність відкриття рахунку пов'язується з відсутністю індивідуальної ліцензії Націо-ітльного банку України. Що стосується незаконного використання, то воно виражається в діях, не передбачених ліцензією, або просто у використанні незаконно відкритого рахунку. Суб'єкти злочину можуть бути: * осудні ФО — громадяни України, що постійно проживають на її території; * особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення ЮО; * службові особи підприємств, установ і організацій, які діють на території України, або інші особи, які діють за дорученням службової особи. Суб'єктивна сторона злочину виражається тільки у прямому умислі. Стаття 209. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Злочинність цього діяння тобто його об’єктивної сторони визначають такі ознаки (дії): 1) вчинення фінансових операцій з грошовими коштами, здобутими завідомо злочинним шляхом; 2) використання зазначених коштів для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності; 3) створення організованих груп для легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом. У практичному плані легалізація грошових коштів, здобутих злочинним шляхом, відбувається різними способами — від торгівлі наркотиками, порнобізнесом до торгівлі зброєю. Об’єктом цього злочину є встановлений законодавством України порядок здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності, а також нормальне функціонування фінансово-кредитної системи, а його предметом — грошові кошти та інше майно, здобуті злочинним шляхом. Суб’єктивна сторона цього злочину проявляється у таких діях: *легалізації коштів, шляхом вчинення незаконних фінансових операцій з грошовими коштами або майном, здобутими завідомо злочинним шляхом; *використанні таких коштів і майна для здійснення підприємницької діяльності; *створенні організаційних груп для легалізації коштів і майна, здобутих злочинним шляхом. Суб’єктом злочину є будь-яка осудна фізична особа, яка досягла 16-річного віку. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. КК передбачає такі кваліфікаційні ознаки злочину: вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб. В залежності від цього передбачено і покарання: штраф або обмеження волі або позбавлення волі з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом. ст. 162 КАП Незаконна скупка, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або в якості застави. Об'єктом цього правопорушення є кредитно-фінансова система України в сфері законних операцій з валютними цінностями. Об'єктивна сторона проступку може проявлятись в таких незаконних діях: 1) скупка (багаторазове оплатне придбання таких цінностей); 2) продаж; 3) обмін; 4) застава; 5) використання валютних цінностей як засобу платежу. Суб'єктом проступку можуть бути як приватні, так і посадові особи, як громадяни України, так само й іноземці та особи без громадянства, які досягли на момент вчинення цих дій 16 віку. Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується навмисною виною.

91.Правовий аспект організованої злочинності.

Організована злочинна діяльність – це тривала злочинна діяльність колективного угруповання або його членів, підпорядкованого загальній меті отримання та подальшій легалізації («відмивання») значних коштів, що супроводжується створенням спеціально організованої системи забезпечення внутрішнього зміцнення та зовнішньої підтримки й захисту від соціального контролю, а також проникнення до легальної економіки та політичної влади. Організована злочинність спирається на владу та суспільство, що дозволяє їй та державним і господарським структурам, які забезпечують її захист, отримувати значні прибутки і через діяльність у «тіньовій» сфері, і, навіть, легальними засобами: податкові пільги, преференції, гарантії, кредити, бюджетні кошти. Причина організованої та іншої злочинності полягає в неефективній діяльності судової влади та незастосування юридичної відповідальності в системі всіх державних органів. ЗУ «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»: під організованою злочинністю в цьому Законі розуміється сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку з створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань. Метою боротьби з організованою злочинністю є: * встановлення контролю над організованою злочинністю, її локалізація, нейтралізація та ліквідація; * усунення причин і умов існування організованої злочинності. Законодавство про боротьбу з організованою злочинністю базується на Конституції Укр і включає цей Закон, ККУ і КПК Укр, ЗУ “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про міліцію”, “Про СБУ”, “Про прокуратуру”, інші закони, міжнародно-правові угоди, учасником яких є Україна. Систему державних органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, становлять: а) спеціально створені для боротьби з організованою злочинністю державні органи; б) державні органи, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю в межах виконання покладених на них інших основних функцій. Основними напрямами боротьби з організованою злочинністю є: *створення правової основи, організаційних, матеріально-технічних та інших умов для ефективної боротьби з організованою злочинністю, організація міжнародного співробітництва у цій сфері; *виявлення та усунення або нейтралізація негативних соціальних процесів і явищ, що породжують організовану злочинність та сприяють їй; *запобігання нанесенню шкоди людині, суспільству, державі; *запобігання виникненню організованих злочинних угруповань; *виявлення, розслідування, припинення і запобігання правопорушенням, вчинюваним учасниками організованих злочинних угруповань, притягнення винних до відповідальності; *забезпечення відшкодування шкоди ФО та ЮО, державі; *запобігання встановленню корумпованих зв’язків з державними службовцями та посадовими особами, втягненню їх у злочинну діяльність; *протидія використанню учасниками організованих злочинних угруповань у своїх інтересах об’єднань громадян і засобів масової інформації; *запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, використанню СПД для реалізації злочинних намірів.

92. Тіньова економіка — базис існування організованої злочинності.

Тіньова економічна діяльність стала наслідком недосконалого механізму розподілу суспільного продукту в державі, хабарництва і корупції у владних структурах, надмірного податкового тиску, рекету, проникнення організованої злочинності в сфери економіки та політики, відсутності гарантій та ефективного захисту правоохоронними органами легальних бізнесових структур. Тіньова економіка, як основне підґрунтя економічної злочинності і корупції, пристосовується до змін у законодавстві, набуває нових особливостей. Вони полягають у тому, що прибутки й надприбутки у тіньовій економіці досягаються не через використання державних фондів як раніше, а головним чином за рахунок зміни форми власності та експлуатації державної власності як приватної; нелегальний бізнес охоплює не стільки виробництво, скільки фінансові, в т. ч. валютні операції, і не лише за рахунок інвестування тіньових коштів, а переважно через використання штучно підтримуваних адміністративною системою відмінностей курсів валюти, цін, кредитних і банківських ставок, розмірів податків, систем квот тощо. Це служить передумовою одержання максимальних надприбутків у мінімально короткі строки з мінімальним ризиком і стало можливим внаслідок зв'язку тіньового бізнесу з владними структурами. Підпільний, часто злочинний бізнес розвивається не як протидія командно-адміністративній системі в економіці, а через збереження її елементів у апараті Державного управління економікою. Тіньова економічна діяльність глибоко проникає в зовнішньоторгову діяльність і криміналізує її, здійснюючи нелегальний обіг і вивіз за кордон валютних, товарних та нематеріальних цінностей.Найпоширенішими проявами «тіньової» економіки є нелегальний експорт капіталів, нелегальні валютні та зовнішньоекономічні операції, випуск і реалізація неврахованої продукції та надання неврахованих послуг, кримінальний промисел, фінансові шахрайства, незаконна приватизація державної власності, нецільове використання бюджетних коштів тощо. Тіньова економіка фактично паралізує повнокровний грошовий обіг у державі, кожна друга гривня обходить банківські рахунки. Характерними рисами тіньової економіки є значно вища мобільність тіньових капіталів; слугування збагаченню певного кола людей за рахунок обкрадання всього суспільства. Останнє стало можливим у результаті: привласнення ресурсів і використання засобів виробництва, виробничих приміщень; одержання пільг, дотацій, незаконного користування цими пільгами здійснюючи незадекларовану прибуткову економічну діяльність; ухилення від сплати податків; здійснення без реєстрації підприємництва та незаконних товарних та грошових операцій. Тіньова економіка поділяється на формальну і підпільну економічну діяльність. Перша не приховується, але й че оподатковується і не враховується традиційною статистикою (виробництво на домашніх господарствах, надання послуг на непостійній основі, невеликі підробітки). Підпільна економічна діяльність включає, як заборонену в державі економічну діяльність, так і діяльність, яка повинна ліцензуватись і контролюватись державою, але вона приховується з метою ухилення від сплати податків або з іншою протиправною метою.

93. Поняття та класифікація злочинів та інших правопорушень проти власності.

Злочинами проти власності визнаються суспільно небезпечні діяння, які порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу або державі і вчинені, як правило, з корисливих мотивів. Такі злочини систематизують за 3 групами з урахуванням способів та мети їх скоєння: • корисливі посягання на власність, поєднані з розкраданням майна; • корисливі посягання на власність за відсутності ознак розкрадання; ♦ некорисливі посягання на власність. Корисливий мотив заволодіння чужою власністю за допомогою насильства, шахрайства, підробки документів є характерною ознакою для значної кількості адміністративних та цивільних правопорушень, що встановлюється в процесі судового розгляду з цивільних справ та в ході адміністративного розслідування конкретних юридичних фактів, пов'язаних із заподіянням матеріальної шкоди власнику.

94.Форми розкрадання майна (ст. 185-188 ККУ).

ККУ визначає юридичну відповідальність за такі форми розкрадання власності: крадіжка, грабіж, розбій, вимагання, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним через зловживання службовим становищем, шахрайство, викрадення способом демонтажу електричних мереж, кабельних ліній зв'язку. Загальною для всіх форм прояву об’єктивної сторони розкрадання власності є незаконне обертання чужого майна (державного, колективного, індивідуального) на свою користь чи користь іншої особи. Поєднання конкретного способу дії особи з предметом злочину надає будь-який формі розкрадання специфічну характеристику. В основу розкрадання покладено корисливий мотив та прямий умисел, націлений проти волі законного власника майна. Злочин вважається закінченим з моменту, коли винна особа повністю реалізувала умисел щодо заволодіння майном. Заволодіння передбачає такий перехід майна до винного, який надає йому реальну, хоча б початкову, короткочасову можливість розпоряджатися чи користуватися ним (винести, заховати, передати іншим особам, знищити тощо). Привласнення вважається закінченим злочиномзмоменту переходу майна зі сфери державних чи колективних цінностей на користь винного. Як останній буде розпоряджатися цим майном (споживати, знищувати, передавати іншим особам), не має значення для кваліфікації злочину. Дрібне розкрадання державного чи колективного майна визнається не злочином, а адміністративним правопорушенням .

1)Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) Може бути : Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб, Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, Крадіжка, вчинена у великих розмірах, Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою. 2) Грабіж - Відкрите викрадення чужого майна. Може бути: грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб, Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому, Грабіж, вчинений у великих розмірах, Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою. 3) Розбій - Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства Може бути: Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень. 4) Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, чи у великих розмірах, Ті самі дії, вчинені організованою групою або такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Діями, що завдали особливо тяжкі наслідки, вважаються дії, якщо вони спричинили загибель людини, перерву в забезпеченні споживачів електричною енергією та послугами зв'язку, внаслідок якої припинена діяльність промислових підприємств, порушена діяльність органів влади, державних установ, лікарських закладів, правоохоронних органів, частин пожежної охорони, збройних сил, порушено функціонування залізничного, морського, річного, повітряного, автомобільного транспорту та електротранспорту. Повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями ККУ. Значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. В особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

95.Привласнення чужого майна з застосуванням насильства (ст. 186—187, 189 ККУ).

1) Ст.186. Грабіж. Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців. З об'єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна. Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винно­го, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці. Од­нак до таких осіб не можуть бути віднесені співучасники грабіж­ника, а також інші особи, в силу певних зв'язків чи стосунків з яки­ми винний розраховує на потурання з їхнього боку (не очікує будь-якої протидії вчинюваному ним діянню).

З об'єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:1)відкритого викрадення чужого майна без застосування насиль­ства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж);2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насиль­ства або погрози його застосування (насильницький грабіж). Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користу­ватися ним. Суб’єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14-р. Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю у тої особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності — вони мають відкритий для потерпілого або ін­ших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину. Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочину і може бути двох видів; 1) грабіж, поєднаний з наси­льством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; 2) грабіж, поєднаний з погрозою застосування такого насильства. Кваліфікуючими грабіж ознаками є вчинення його повторно, за попередньою змовою групою осіб, у великих та особливо великих розмірах, організованою групою, а також поєднання грабежу з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище та завдання значної шкоди потерпілому.

2) Ст.187. Розбій

Розбій наежить до найбільш небезпечних корисливо-насильницьких злочинів. Він посягає на два об’єкти право власності і особу (її здоров’я і життя). З об'єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном. Напад може бути як відкритим- так і таємним (наприклад, нанесення удару потерпі­лому з-за спини). За цією ознакою розбій відрізняється, з одного боку, від крадіжки, з іншого, — від грабежу. Суб'єктом розбою є осудна особа, яка досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов'язковою ознакою суб’єктивної сторони розбою є мета, з якою здійснюється напад — заволодіння чужим майном. Кваліфікованими видами розбою є розбій: 1) вчинений за попередньою змовою групою осіб, або 2)особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, або 3) організованою групою 4) поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення, сховище, або 5) із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; 6) спрямований на заволодіння майном у великих чи 7) особливо великих розмірах. Визначення обтяжуючою розбій обставиною вчинення його особою яка раніше вчинила розбій або бандитизм, означає, що навідміну від інших злочинів проти власності, повторність як кваліфікуючу ознаку розбою утворює попереднє вчинення розбійником лише двох злочинів — розбою і бандитизму.

3) ст.189. Вимагання

Основним безпосереднім об'єктом вимагання є право власності, а його додатковими обов'язковими об'єктами виступають психічна та фізична недоторканість особи, її особиста свобода, здоров’я. Додатковими факультативними об'єктами злочину можуть бути честь, гідність, право на таємницю приватного життя та інші права. Предметом злочину може бути як майно так і право на ньогоі, а також будь-які дії майнового характеру. Особливістю предмета вимагання є те, що ним може бути не тільки майно, яке на момент посягання знаходиться у потерпілого, але й майно, яке перебуває в цей момент у фактичному володінні винного (одержане ним у борг, на зберігання, для ремонту тощо). Володіючи певною річчю, вимагач може зажадати від її власник пред'являти претензій до її повернення. Відтак майно як предмет вимагання відрізняється від предмета інших посягань на власність. З об'єктивної сторони вимагання характеризується 2 взаємопов'язаними діями: 1) пред'явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, знищення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка на момент досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона вимагання характеризується прямим умислом. Вимагання — це корисливий злочин. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати чуже майно, право на нього або добитися вчинення потерпілим інших дій майнового характеру. Кваліфікованими і особливо кваліфікованими видами злочи­ну закон визнає вимагання: 1) вчинене повторно або 2) за попере­дньою змовою групою осіб, або 3) службовою особою з викорис­танням свого службового становища, або 4) з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або 5) з пошкодженням чи знищенням майна, або 6) організованою групою; 7) що завдало значної шкоди потерпілому, або 3) майнової шкоди у великих чи 9) в особливо ве­ликих розмірах; 10) поєднане з насильством, небезпе­чним для життя чи здоров'я особи, або 11) із заподіян­ням тяжкого тілесного ушкодження .

96.Привласнення чужого майна без застосування насильства (ст. 190, 188, 191, 193 ККУ).

1) 190. Шахрайство

Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так i право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад цінних паперах, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов’язаннях, заповітах тощо. Об'єктивна сторона шахрайства полягае у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий — власник, володілець, особа, у віданнні або під охороною якої знаходиться май­но, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ i добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства. Способами вчинення шахрайства е: 1) обман; 2) зловживання довірою. Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або у приховуванні певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого з метою введення в оману потерпілого. Зловживання довірою полягає в недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном. Суб’єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів. Суб'ективна сторона шахрайства характеризуется прямим числом і корисливим мотивом. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою oci6, або 3) у великих розмірах, або 4) шля­хом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, або 5) в особливо великих poзміpax, або 6) організованою групою; 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому.

2) Викрадення шляхом демонтажу та іншим за способом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання (Ст.188.)

Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців. З об'єктивної сторони грабіж хар-зується відкритим способом викрадення чужого майна. Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винно­го, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці. Од­нак до таких осіб не можуть бути віднесені співучасники грабіж­ника, а також інші особи, в силу певних зв'язків чи стосунків з яки­ми винний розраховує на потурання з їхнього боку (не очікує будь-якої протидії вчинюваному ним діянню). З об'єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:1)відкритого викрадення чужого майна без застосування насиль­ства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж);2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насиль­ства або погрози його застосування (насильницький грабіж). Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користу­ватися ним. Суб’єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14-р. Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю у тої особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності — вони мають відкритий для потерпілого або ін­ших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину. Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочину і може бути двох видів; 1) грабіж, поєднаний з наси­льством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; 2) грабіж, поєднаний з погрозою застосування такого насильства. Кваліфікуючими грабіж ознаками є вчинення його повторно, за попередньою змовою групою осіб, у великих та особливо великих розмірах, організованою групою, а також поєднання грабежу з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище та завдання значної шкоди потерпілому.

3) Ст. 191 Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст.191, може бу­ти вчинений у формі: 1) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні; 2) розтрати такого майна за­значеною особою; 3) привласнення, розтрати або за­володіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилу­ченні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знахо­дилось у його правомірному володінні, з наміром в подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. В результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє матеріальне становище. Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь тих осіб, використовуючи при цьому своє службове становище. Суб'єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем може бути лише службова особа. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Кваліфікуючими обставинами привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем закон передбачає вчинення їх: 1) повторно або 2) за попереднім зговором групою осіб, 3) у великих або 4) особливо великих розмірах, або 5) організованою групою.

4) ст.193. Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї

Об'єктом злочину є право власності. Винний не має законного права володіти, користуватися чи розпоряджатися чужим майном або скарбом, які він знайшов чи які у нього випадково опинились. Таке право належить власникові чи законному володільцю загуб­леної речі чи майна, яке випадково вибуло із їх володіння. Скарб має перейти у власність держави. Предметом злочину може бути лише майно, яке: 1) є чужим для винного; 2) знайдене винним чи випадково опинилося в нього; 3) має особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність або є скарбом. Знайденим слід вважати таке чуже майно, яке вийшло із фактичного володіння власника і на момент його привласнення винним знаходиться у бездоглядному стані. З об'єктивної сторони злочин полягає у привласненні особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї, а також скарбу. Привласнення — це звернення такого майна на свою користь. За своєю правовою суттю привласнення особою знайденого чи чужого майна, що опинилося у неї, а також скарбу є приховуванням факту його знайдення або отримання винним з подальшим його використанням на свою користь. Привласнення як спосіб вчинення злочину, передбаченого ст. 193 характеризується тим, що: а) майно, яке є предметом цього злочину, на момент його звернення на користь винного чи користь інших осіб не перебувало у правомірному його володінні б) винний не вживав будь-яких дій для протиправного вилучення такого майна. Закінченим цей злочин вважається з моменту, коли винний привласнив знайдене ним майно чи майно, яке випадково у нього опинилось, або скарб і мав можливість повідомити про володіння таким майном власника, відповідний орган державної влади або органи місцевого самоврядування. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює той факт, що привласнює чуже майно, він знайшов чи яке у нього випадково опинилось, або скарб і, незважаючи на цю обставину, бажає це зробити. Особливістю су­б'єктивної сторони злочину є те, що умисел у винної особи на при­власнення зазначеного майна виникає після фактичного встанов­лення володіння над таким майном. Суб'єкт злочину загальний.

97. Посягання на чужу власність без наміру привласнення (ст.192—197 ККУ).

1) Стаття 192. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою

Потерпілим від злочину може бути як власник, так і законний володілець майна — юридична (державна організація, комерційне
підприємство тощо) чи фізична особа. З об'єктивної сторони цей злочин полягає в отриманні винним матеріальної вигоди за рахунок власника або законного володільця майна шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства. За способом вчинення цей злочин є близьким до шахрайства. Однак, на відміну від шахрайства, при його вчиненні не відбувається вилучення чужого майна із фонду власника: винний отримує матеріальну вигоду в результаті використання майна, яке лише мало надійти у розпорядження власника і поповнити його майновий фонд. Способами вчинення злочину є обман та зловживання довірою. За своїм змістом обман та зловживання довірою як способи вчинення злочину аналогічні обману та зловживанню довірою при шахрайстві. Особливістю суспільно небезпечних наслідків цього злочину є те, що майнову шкоду становлять не лише прямі збитки (витрати) власника майна, а й не одержані власником кошти. За вказаною ознакою цей злочин відрізняється від інших корисливих злочинів проти власності, при вчиненні яких завжди має місце пряма дійсна матеріальна шкода, пов'язана із фактичним зменшенням майнового фонду власника в результаті вилучення з нього майна. Злочин, передбачений ст. 192, вважається закінченим з моменту спричинення зазначеної майнової шкоди певному суб'єкту власності. Суб'єктом злочину можуть бути як приватна особа, так і працівник підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, які досягли 16-річного віку. З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Кваліфікуючими цей злочин ознаками є вчинення його за попередньою змовою групою осіб, а також заподіяння майнової шко­ди у великих розмірах.

2) Стаття 194. Умисне знищення або пошкодження майна

Безпосереднім об'єктом злочину є право власності. Додатковими факультативними об'єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя і здоров'я людини. Предметом злочину може бути будь-яке майно, як рухоме, так і нерухоме, крім окремих його видів, знищення чи пошкодження яких перебачено КК як спеціальний вид знищення чи пошкодження. Тобто, коли такий вид майна є ознакою іншого самостійного складу злочину або знищення чи пошкодження майна є способом вчинення більш тяжкого злочину. Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільно не­безпечними діями, які полягають у знищенні чи пошкодженні май­на, наслідками у вигляді шкоди у великих розмірах і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками. Знищення чи пошкодження чужого майна можуть бути здійсне­ні у будь-який спосіб (розбиття, розламування чи розрізання речі на шматки, дія на річ водою чи повітрям, повне чи часткове розчинення її у воді чи інших рідинах тощо). Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річного або 14-річного віку. Умисне знищення або пошкодження майна, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, потребує додаткової кваліфікації. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому свідомістю винного охоплюється той факт, що в результаті його дій власникові майна заподіюється велика шкода. Кваліфікуючими ознаками умисного знищення або пошкодження майна є: 1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або 2) заподіяння майнової шкоди особливо великих розмірах, або 3) спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

3) Стаття 195. Погроза знищення майна

Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності, а додатковим обов'язковим об'єктом — психічна недоторканість
особи. Предметом злочину є чуже майно. З об'єктивної сторони злочин полягає в активних діях, спрямованих на залякування потерпілого (власника чи законного володільця майна) Погроза знищення майна полягає в залякуванні негайно або в майбутньому знищити певне майно, яке є для винного чужим. Погроза знищення чужого майна утворює розглядуваний склад злочину лише у випадках, коли винний погрожує це зробити шляхом підпалу, вибуху або загальнонебезпечним способом. Суб'єкт злочину загальний. Погроза знищити майно може бути способом вчинення інших злочинів (наприклад, вимагання, протидія законній господарській діяльності, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань. Суб’єктивна сторона – прямий умисел.

4) Стаття 196. Необережне знищення або пошкодження май­на

Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності, а його обов'язковим додатковим об'єктом — здоров'я або життя особи. Предметом необережного знищення або пошкодження чужого майна, може бути будь-яке чуже для винного майно, крім окремих його видів, які по­ставлені під захист спеціальними кримінально-правовими нормами (зокрема це стосується військового майна). Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільно не­безпечними діями або бездіяльністю, наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками. Особливістю відповідальності за необережне знищення чи пошкодження чужого майна є те, що, спосіб знищення чи пошкодження майна на ква­ліфікацію вчиненого не впливає. Відповідальність за цей злочин обумовлена лише його наслідками. Необережне знищення або по­шкодження чужого майна утворює склад злочину лише у випадку коли такі дії призвели до тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей. Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини: особа передбачає, що внаслідок вчинюваних нею дій чи бездіяльності можуть виникнути такі наслідки, як знищення (пошкодження) чужого майна та пов'язані з ними тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей, але легковажно розраховує на відвернення вказаних суспільно небезпечних наслідків або не передбачає можливості настання вказаних наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачати. Необережне ставлення до діяння і наслідків може виразитись у порушенні як спеціальних правил безпеки, так і загальних заходів обережності.

5) Стаття 197. Порушення обов'язків щодо охорони майна

Суспільна небезпека злочину полягає у полегшенні протиправної діяльності інших осіб, які вчинюють посягання на власність, створенні передумов для небезпечного впливу на матеріальні цінності стихійних сил природи та інших негативних факторів. Об’єктом злочину є порядок виконання працівниками обов'язків щодо зберігання та охорони чужого майна, який забезпечує право власності. Предметом злочину виступає чуже майно, зберігання чи охорона якого були доручені винній особі. Об'єктивну сторону злочину характеризує сукупність 3 ознак: 1) діяння у формі невиконання або неналежного виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна обов'язків; 2) суспільно небезпечні наслідки у вигляді тяжких наслідків для власника майна; 3) причинний зв'язок між діянням та суспільно небезпечними наслідками. Цей склад злочину сконструйовано як матеріальний: злочин вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків — тяжких наслідків для власника майна. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути неслужбова особа, яка досягла 16-річного віку і на яку на підставі трудового договору чи спеціального доручення покладається юридичний обов’язок охороняти або зберігати чуже майно. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю у формі злочинної недбалості або злочинної самовпевненості, при цьому обов'язки щодо охорони майна винним можуть бути порушені як необережно, так і умисно.

98. Поняття кваліфікованого складу злочинів проти власності. =38

У Кримінальному кодексі України визначено такі склади злочинів: Незаконна приватизація державного, комунального майна
стаття 233; Незаконні дії щодо приватизаційних паперів стаття 234; Недотримання особою обов'язкових умов щодо приватизації
державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання стаття 255.

Крадіжка державного майна, знешкодження державної власності в Україні, яка здійснюється на замовлення політичного характеру відповідними міжнародними центрами, та з використанням службового становища осіб, причетних до приватизації, не є службовими злочинами. Ці злочинні діяння становлять окремі склади злочинів із занадто гуманними санкціями.

99. Загальні характеристики правопорушень у галузі господарської діяльності.

Господарська діяльність – будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, речовій або нематеріальній формах, якщо безпосередня участь такої особи в організації даної діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю розуміють зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через агента, довірену або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. юридичну відповідальність можна розглядати як визначений законодавством засіб забезпечення правомірної поведінки суб'єктів господарської діяльності, належного виконання ними своїх обов'язків та боротьби з правопорушеннями. Юридична відповідальність настає тільки на підставі виникнення правовідносин між державою та суб'єктом правопорушення (зокрема цивільно-правових відносин), який своїми діями вчинив шкоду конкретному суб'єкту господарської діяльності. Об'єктивною умовою юридичної відповідальності є наявність у юридичної особи правоздатності, яка виникає з моменту її державної реєстрації або реєстрації її статусу. Тільки тоді можна говорити про цивільну дієздатність суб'єкта господарювання, тобто здатність набувати такої категорії прав і відповідати за зобов'язання, що виникають у процесі господарської діяльності. Особливістю юридичної відповідальності за порушення порядку проведення господарської діяльності та за здійснення заборонених видів господарської діяльності є те, що в разі невиконання своїх обов'язків, суб'єктами правопорушень може бути визнано й державні органи, їхні посадові особи, які відповідають за ефективність порядку створення, реєстрації та організації діяльності приватних чи державних підприємств. Відсутність чіткого механізму застосування норм юридичної відповідальності до посадових осіб, що неправомірно втручаються в приватну господарську діяльність, механізму правового захисту інтересів приватних підприємців створює умови для корупції та організованої злочинності, розквіту хабарництва. Для наведення порядку держава повинна одночасно посилити правовий контроль як за учасниками господарських зобов'язань, так і за діяльністю контролюючих органів, а також активніше застосовувати заходи адміністративного, цивільно-правового і дисциплінарного впливу та активізувати дії щодо виховання правової свідомості населення.

100. Заняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 202 ККУ).

Елементи складу цього злочину мають свої особливості. Об'єктом є порядок заснування і функціонування підприємницької структури, тобто реєстрації й ліцензування під-гіртїємницької та іншої господарської діяльності. Об’ктивна сторона злочину виражається у порушенні порядку зайняття господарською діяльністю, тобто: *здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації; * здійснення такої діяльності без встановленого законодавством ліцензування; *здійснення зазначеної діяльності з порушенням умов ліцензування. Суб’єктом злочину може бути як ФО осудна, так і службовці юридичних осіб, які порушують умови ліцензування. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Частина друга цієї статті передбачає кримінальну відповідальність за здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів, операцій небанківських фінансових установ без державної реєстрації або без спеціального дозволу, одержання якого передбачено законодавством, або з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов'язано з отриманням доходу у великих розмірах. Така діяльність регулюється Законом України «Про банки і банківську діяльність», а також нормативно-правовими актами Національного банку України. їх порушення і тягне за собою один із видів юридичної відповідальності. Під банківською діяльністю слід розуміти залучення до вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення їхніх коштів від свого імені, на власних умовах, відкриття і ведення банківських рахунків. Об'єктом цього злочину виступають суспільні відносини у сфері банківської діяльності. Об'єктивна сторона виражається в: а) здійсненні банківської діяльності без реєстрації або ліцензії; б) здійсненні такої діяльності з порушенням умов ліцензування; в) отриманні доходу у великих розмірах. Суб'єкт злочину — засновник такого банку. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Ці діяння караються штрафом, виправними роботами або обмеженням волі на строк до 3-х років.

101. Порушення правил здійснення господарської діяльності (ст.203 ККУ).

Цей злочин посягає на встановлений у державі порядок зайняття господарською діяльністю. Це означає, що зайняття діяльністю, щодо якої є спеціальна заборона, встановлена законом, становить склад цього злочину. Об’єктом є встановлений законодавством України порядок зайняття дозволеними видами господарської діяльності. Об'єктивна сторона злочину виражається у зайнятті забороненою господарською діяльністю. Це діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї і боєприпасів до неї, вибухових речовин, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності тощо, а також діяльність, пов'язана з розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою; діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв'язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів); виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам. До забороненої підприємницької діяльності відноситься також діяльність, пов'язана з виробництвом моторних сумішевих бензинів із вмістом не менше як 5 % високооктанових кисневмісних добавок абсолютованого технічного спирту з виробництвом зазначених вище високоактивних кисневмісних добавок. Суб'єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом. Його сую’єктом може бути будь-яка осудна особа. Кваліфікуючими ознаками зазначеного злочину є дії, пов'язані отриманням доходу у великих розмірах, або якщо вони буливчинені особою, раніше судимою за такий же злочин. Покарання: від накладання штрафу до обмеження волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. SS – умисел. Відповідальність з 16 р.

102. Протидія законній господарській діяльності (ст. 206 ККУ).

Характерними ознаками приватної господарської діяльності є те, що вона здійснюється особою або групою осіб за власною ініціативою, на свій ризик, але відповідно до чинного законодавства. Разом з тим, держава має право контролювати дотримання створеною юридичною особою положень законодавства у сфері господарської діяльності, але не повинна протидіяти законній діяльності. Об'єктивна сторона діянь, пов’язаних із протидією законній підприємницькій діяльності, характеризується скоєнням посадовими особами відповідних державних структур таких дій: *неправомірна відмова в реєстрації громадянина або групи громадян як суб'єкта підприємницької діяльності; * ухилення від реєстрації індивідуального підприємця або юридичної особи; * неправомірна відмова у видачі спеціального дозволу (ліцензії) на право проведення конкретного виду підприємницької діяльності; * неправомірне обмеження законних прав і законних інтересів фізичної чи юридичної особи; * обмеження свободи самостійної підприємницької діяльності або інше протиправне втручання в підприємницьку діяльність. Додатково можна назвати дії посадових осіб щодо відмови або тяганини, бюрократизму під час вирішення питань відведення землі під будівлю, призначення різних перевірок податковими, санітарними, протипожежними та іншими структурами. Арсенал цих заходів змінюється з урахуванням стану законності та правопорядку в конкретному відомстві чи регіоні. Об'єктивна сторона дій, пов'язаних із протидією законній підприємницькій діяльності з боку кримінального елементу, характеризується застосуванням (чи погрозою) фізичного насильства, психічного тиску, погрозою знищення майна, вимагання значних розмірів плати за забезпечення захисту діяльності тощо. Об'єктом злочину є чинний порядок здійснення господарської діяльності та право громадян на свободу цієї діяльності в Україні. Об'єктивна сторона злочину полягає у протиправній вимозі припинити або обмежити законну господарську діяльність або укласти угоду чи не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права та інтереси суб'єкта господарської діяльності. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є поєднання такої протидії з погрозою насильства над потерпілим або пошкодження чи знищення його майна. Суб'єкт злочину — будь-яка осудна ФО, а його суб'єктивна сторона характеризується тільки прямим умислом. КК встановлює посилену відповідальність за дії, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. При вчиненні протидії законній господарській діяльності з боку організованої злочинної групи або службовою особою, або поєднаної з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, чи такої, що заподіяла велику шкоду чи спричинила інші тяжкі наслідки, термін позбавлення волі збільшується.

103. Фіктивне підприємництво (ст. 205 ККУ)

Фіктивне підприємництво можна поділити на дві групи: І — викриття факту та правова оцінка поведінки кожного з причетних осіб щодо створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності; друга — встановлення розмірів матеріальної шкоди, що завдана цим фіктивним підприємством державі, банковим, кредитним установам чи іншим ЮО або громадянам. Фактично ІІ частина статті 205 ККУ є кваліфікуючою відносно першої. Цей злочин передбачає діяння, що пов'язані зі створенням або придбанням СПД, з метою при-^фй^гтя незаконної діяльності. Фіктивне підприємництво часто є формою легалізації крупних шахрайських акцій. Офіційна реєстрація фірми дає можливість її засновникам більш-менш спокійно займатися обманом держави: одержувати кредити, залучати грошові збереження населення та інше. Але треба мати на увазі, що розкрадання у формі шахрайства не включає в число обов'язкових ознак створення фіктивної комерційної організації, головне, щоб в результаті такого обману винному добровільно було передане чуже майно. На відміну від шахрайства, сутність обману у фіктивному підприємництві полягає у створенні комерційної організації, статутні завдання якої ніколи не будуть виконані. Цей склад злочину посягає не на власність, а на встановлений законом порядок господарської діяльності. Об'єктом злочину є встановлений в державі порядок здійснення підприємницької діяльності. Об'єктивна сторона злочину полягає в незаконному створенні ЮО або придбанні такої ЮО. Суб'єктом злочину може бути: 1) ФО осудна, яка виступає як засновник або набувач суб'єкта — ЮО, або за допомогою чужих чи підроблених документів реєструє такий суб'єкт; 2) службова особа, яка прийняла рішення про створення чи придбання іншої ЮО; 3) власник ЮО, який прийняв таке рішення. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Покарання за злочин передбачає штраф, обмеження волі або позбавлення волі.

104. Незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 231 ККУ).

Чинним законодавством визначено три категорії інформації з обмеженим доступом: Інформація, що являє банківську таємницю (відомості щодо операцій, рахунків і вкладів клієнтів і кореспондентів банків). 2. Інформація, що містить комерційну таємницю (відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею і розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам). Конфіденційна інформація (інформація з обмеженим доступом – відомості, які перебувають у володінні, користуванні чи розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням згідно з передбаченими умовами). Суб’єкти: *особи, що мають корисливий та злочинний намір; *співробітники правоохоронних органів у зв'язку з оперативно-розшуковою, слідчою роботою; *журналісти та інші співробітники засобів масової інформації з метою висвітлення позитивних та негативних сторін діяльності приватного чи державного суб'єкта господарської діяльності. залежно від наслідків «підприємницького шпигунства» — розміру завданої її власнику шкоди — юридична відповідальність може бути: кримінально-правовою; цивільно-правовою; дисциплінарною. Ці кримінальні дії спрямовані на отримання відомостей, щ0 становлять комерційну таємницю, з метою їх розголошення і незаконного використання. Необхідною ознакою цього злочину є спричинення в результаті таких дій істотної шкоди суб'єкту господарювання. Об'єктом злочину є комерційна таємниця для забезпечення чесної конкуренції між суб'єктами господарювання. Під нею слід розуміти відомості про стан виробництва, технологічні процеси, управління, фінанси, субсидії, прибутки, тощо, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання. Коло органів, які мають доступ до комерційної таємниці: суди, органи дізнання і слідства, прокуратура, Служба безпеки, податкова адміністрація, аудиторські організації тощо. Об'єктивна сторона злочину характеризується діями, які спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, або незаконне використанням таких відомостей. Вона включає в себе і інші дії, спрямовані на отримання таких відомостей, в тому числі і комерційне шпигунство, підкуп, викрадання тощо. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, а для комерційного шпигунства обов'язковою ознакою є мета використання зібраних відомостей або їх розголошення. Суб'єкт злочину загальний — будь-яка осудна особа. Санкція передбачає альтернативне покарання: штраф, обмеження волі або позбавлення волі.

105. Розголошення комерційної таємниці (ст. 232 ККУ).

Безпосередній об’єкт цього злочину — сфера охорони комерційної таємниці. Предмет злочину — комерційна таємниця. Об'єктивна сторона: розголошення комерційної таємниці без згоди її власника, за умови, якщо це завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності. Під розголошенням відомостей розуміється передача їх без згоди власника іншій особі. Розголошення може бути здійснене будь-яким способом (усно, письмово, із застосуванням засобів зв'язку, через друковані чи інші засоби масової інформації, через комп'ютерні мережі тощо). Розголошення зазначеної інформації утворює склад даного зло­чину за умови, якщо воно вчинене без згоди власника таємниці. Під згодою на розголошення комерційної таємниці слід розуміти чітко виражену згоду на це громадянина-підприємця, керівника {ін­шої уповноваженої особи) чи керівного органу юридичної особи — власника таємниці. Не визнається розголошенням передача (ознайомлення) служ­бовою особою органу державної влади (слідчим, прокурором, суд­дею тощо) іншим особам відомостей, що є комерційною таємни­цею, якщо така передача (ознайомлення) є наслідком виконання ви-мог закону (наприклад, направлення слідчим матеріалів криміналь­ної справи, в якій містяться отримані ним відомості, що є комер­ційною таємницею, для ознайомлення прокурору чи направлення такої кримінальної справи прокурором до суду, що призводить до ознайомлення з цими відомостями судді). Злочин є закінченим з моменту спричинення власникові коме-пційної таємниці істотної шкоди. Істотна шкода є оціночним поняттям. Суб'єктом злочину може бути особа: І) якій комерційна таєм­ниця стала відома внаслідок її особливих взаємовідносин з власни­ком таємниці (наприклад, службова особа господарського товариства, чден спостережної ради, ревізійної комісії, співвласник відповідної юридичної особи тощо); 2) яка є представником контрагента чи партнера відповідного суб'єкта господарської діяльності і отримала інформацію, що є комерційною таємницею, під умовою її нерозголо-шення; 3) яка є службовою особою органу державної влади (зокрема слідчим, прокурором, суддею) і отримала відповідні відомості на під­ставі закону під час виконання своїх службових обов'язків. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим уми­слом і корисливим чи іншим особистим мотивом. Іншим особистим мотивом може бути прихильність чи, навпаки, неприязнь до певної особи, бажання зашкодити керівникам або власникам підприємст­ва чи організації, які чимось образили винного тощо. Санкція цієї статті передбачає такі покарання: штраф з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю або виправні роботи чи позбавлення волі.

106. Приховування банкрутства та фіктивне банкрутство (ст. ст.218,220,221 ККУ).

1) Фіктивне банкрутство (ст. 218 КК). Його небезпека полягає в завідомо невиправданій заяві громадянина — засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, а також службової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянина — суб'єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди. Об'єктом злочину є встановлені державою нормативні правила здійснення господарської діяльності, що стосуються забезпечення виконання зобов'язань суб'єктами господарської діяльності перед бюджетом і кредиторами. Суб'єктами господарської діяльності є ФО та ЮО, що здійснюють діяльність, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. Об'єктивна сторона злочину характеризується активними діями суб'єкта злочину: фінансова неспроможність повинна офіційно декларуватись. Будь-яка інша поведінка засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, службової особи суб'єкта господарської діяльності, або громадянина — суб'єкта підприємницької діяльності, спрямована на виникнення підозри у кредиторів щодо фінансової неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності (зволікання із виконанням зобов'язань; часткове виконання зобов'язання, невиконання зобов'язань перед бюджетом, прохання відстрочки виконання зобов'язань із зазначенням будь-якої іншої, крім фінансової неспроможності, причини), не утворює складу злочину, передбаченого цією статтею. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною у формі прямого умислу: суб'єкт свідомо робить неправдиву офіційну заяву про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом і бажає приховати фактичну спроможність виконання цих вимог і зобов'язань. Мотиви і мета злочину можуть бути різними: ухилення від виконання фінансових вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом; ліквідація, реорганізація або приватизація суб'єкта господарської діяльності; зміна форми власності; одержання фінансової допомоги до провадження справи про банкрутство; досягнення порушення справи про банкрутство в господарському суді та здійснення санації тощо. Офіційні заяви про фінансову неспроможність, зроблені внаслідок помилки, не утворюють складу злочину. Суб’єкт злочину — спеціальний: це засновник, власник або служ^оваосбоасуб'єкта господарської діяльності, якому до вчинення злочину виповнилося 16 років. Фіктивне банкрутство карається штрафом або обмеженням волі.

2) Приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК)

Цей злочин також тісно пов'язаний з банкрутством і особливо небезпечний для нормального функціонування економіки України. Його небезпечність полягає в навмисному приховуванні факту стійкої фінансової неспроможності через подання недостовірних даних про фінансовий стан підприємства. Кримінальна відповідальність наступає лише у випадку, якщо ці дії завдали кредиторам великої матеріальної шкоди. Такі факти в умовах ринкової економіки мають значну поширеність. Об’єкт цього злочину є суспільні відносини у сфері виконання суб'єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов'язань. Об'єктивно факт приховування банкрутства визначається такими 2 ознаками: *надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан неплатоспроможності боржника; *причинний зв'язок між поданням таких даних та збитками, що ^їх зазнав кредитор. Мотиви та цілі приховання банкрутства такі: *надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових зобов'язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи; *спроба одержати банківський кредит для покриття фінансової заборгованості або для привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства; *прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт, послуг від державних чи інших замовників і т.д. Суб’єкти прихованого банкрутства можуть бути: 1)засновники підприємства; 2)власники підприємства; 3)посадові особи, суб'єкта господарювання. Суб’єктивна сторона злочину — умисел. Мотив і мета можуть бути різними. Покарання у вигляді штрафу або обмеження волі з позбавленням права обіймати певні посади.

3) Незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221 КК)

Об'єкт цього злочину є суспільні відносини у сфері виконання суб'єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов'язань. Об'єктивна сторона характеризується діями, пов'язаними з приховуванням майна, відомостей про майно, передачею майна в інше володіння, або його відчуженням чи знищенням, а також фальсифікацією, приховуванням або знищенням документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність. Обов'язковою ознакою цього злочину є те, що такі діяння вчиняються після порушення господарським судом справи про банкрутство і завдали матеріальну шкоду у великих розмірах. Суб'єктивна сторона злочлну — умисел. Суб'єкт злочину: громадянин — засновник або власник суб'єкта господарської діяльності, а також службова особа суб'єкта господарської діяльності. Покарання за злочин альтернативне: штраф або арешт з позбавленням права обіймати певні посади.

107. Ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів (ст. 212 ККУ).

Ця норма кримінального законодавства також направлена на захист встановлених правил формування державного і місцевих бюджетів. Об’ктом такого злочину є суспільні відносини у сфері формування прибуткової частини державного бюджету, іншими словами — порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб та сплати ними податків, зборів, інших обов'язкових платежів. Об’єктивна сторона злочину виражається в: 1)ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів; їх фактичному ненадходженні до бюджету; причинному зв'язку між діянням і наслідками несплати по датків у значних розмірах, у великих розмірах і особливо великих розмірах. Суб’єкт злочину — службова та будь-яка інша особа, що зобов'язана сплачувати податки. Для суб^єктивної.сторони злочину характерне тільки умисне ухилення від сплати податків. Особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо вона вперше вчинила цей злочин і відшкодувала збитки. Обтяжуючі обставини скоєння злочину: це попередня змова групою осіб та вчинення злочину раніше судимою особою або в особливо великих розмірах. Ці обставини посилюють покарання — від накладення штрафу і позбавлення права обіймати певні посади до позбавлення волі.

108. Загальна характеристика правопорушень, що посягають на інтереси споживачів.

Основна ціль, головне призначення виготовлення будь-якої продукції — це задоволення потреб замовника, покупця, споживача, людини. Основу правопорушень, пов'язаних із випуском або реалізацією недоброякісної продукції та обманом покупців, замовників, становить корислива мета — незаконне отримання надприбутку. Цим суб'єкт правопорушення свідомо порушує чинне законодавство, що регулює ринкові відносини щодо випуску та реалізації певного виду товарів і послуг та контролю за виготовленням продукції належної якості. Додатковим об'єктом правопорушення є, здебільшого, здоров'я людини. Але випуск недоброякісної продукції може призвести і до інших негативних наслідків. Суб'єктами цивільно-правової відповідальності можуть бути і ЮО — приватні або державні суб'єкти господарювання, які не дотримали вимог угод і поставили на ринок товару та праці недоброякісну продукцію. Юридична відповідальність винних осіб може поєднувати адміністративну та цивільно-правову. Відшкодування заподіяних збитків та штраф накладаються і в межах кримінального закону. Кримінальним кодексом України передбачена відповідальність за обман покупців та замовників та за випуск або реалізацію недоброякісної продукції. Юридична відповідальність за порушення прав споживачів — громадян та юридичних осіб — унаслідок випуску на ринок недоброякісної продукції повинна бути ефективною, адекватною завданій шкоді. За недоліки проданого товару перед покупцем відповідають: продавець, який несе договірну відповідальність на підставі акта купівлі-продажу товару; виготовлювач, який несе позадоговірну відповідальність. Її розмір у такому разі встановлюється не договором купівлі-продажу, а Законом «Про захист прав споживачів».

109. Випуск або реалізація недоброякісної продукції (ст. 227 ККУ, ст. 167,168 КАП). Добавь по кодексу Адміністр

Основна ціль, головне призначення виготовлення будь-якої продукції — це задоволення потреб замовника, покупця, споживача, людини. Основу правопорушень, пов'язаних із випуском або реалізацією недоброякісної продукції та обманом покупців, замовників, становить корислива мета — незаконне отримання надприбутку. Цим суб'єкт правопорушення свідомо порушує чинне законодавство, що регулює ринкові відносини щодо випуску та реалізації певного виду товарів і послуг та контролю за виготовленням продукції належної якості. Додатковим об'єктом правопорушення є, здебільшого, здоров'я людини. Але випуск недоброякісної продукції може призвести і до інших негативних наслідків. Зокрема, неважко прогнозувати наслідки випуску бракованого озброєння; побудови нафто-газопроводу, високоповерхових будинків із відхиленням від технічних вимог тощо. Суб'єктами правопорушення щодо випуску на товарний ринок недоброякісної продукції, товарів, послуг, робіт є посадові особи суб'єктів підприємницької діяльності, на яких покладено обов'язок здійснення контролю за дотриманням працівниками їхніх підприємств вимог технічних норм, технології, належного виконання робіт, продажу якісних товарів. Суб'єктами цивільно-правової відповідальності можуть бути і юридичні особи — приватні або державні суб'єкти господарювання, які не дотримали вимог угод і поставили на ринок товару та праці недоброякісну продукцію.Юридична відповідальність винних осіб може поєднувати адміністративну та цивільно-правову. Відшкодування заподіяних збитків та штраф накладаються і в межах кримінального закону.

(ст. 227 КК) Випуск або реалізація недоброякісної продукції. Об’єктом цього злочину є правовідносини, що регулюють випуск і реалізацію доброякісної продукції. Одночасно цей злочин направлений на життя і здоров'я споживача. Правовідносини у цій сфері регулюються ЗУ «Про захист прав споживачів». Об’єктивна сторона злочину полягає у випуску на товарний ринок або іншій реалізації недоброякісної або некомплектної продукції та товарів, що вчинений у великих розмірах. Під великими розмірами слід розуміти такі"суми", ідо перев'ищують триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суб'єктом злочину може бути лише особа, на яку покладена відповідальність за випуск, якість, комплектність, відповідність стандартам, або реалізацію продукції. В останньому випадку суб'єктами злочину можуть бути працівники торговельних організацій, які здійснюють реалізацію недоброякісної продукції, а також індивідуальні підприємці. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі _у_мислу або необережності. Такі дії караються штрафом, або виправними роботами з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

110. Обман покупців або замовників (ст. 225, 226 ККУ).

Основу правопорушень, пов'язаних із випуском або реалізацією недоброякісної продукції та обманом покупців, замовників, становить корислива мета — незаконне отримання надприбутку. Цим суб'єкт правопорушення свідомо порушує чинне законодавство, що регулює ринкові відносини щодо випуску та реалізації певного виду товарів і послуг та контролю за виготовленням продукції належної якості. Додатковим об'єктом правопорушення є, здебільшого, здоров'я людини. Але випуск недоброякісної продукції може призвести і до інших негативних наслідків. Зокрема, неважко прогнозувати наслідки випуску бракованого озброєння; побудови нафто-газопроводу, високоповерхових будинків із відхиленням від технічних вимог тощо.

1)Обман покупців та замовників (ст. 225). Об'єкт злочину — встановлені у державі правила торгівлі та надатш? послуг'населенню, а також законні інтереси покупців та замовників. Об’єктивна сторона злочину виражається в обмірюванні, об-важуваннГ та'обраховуванні покупців та замовників, а також продаж фальсифікованих товарів та інші форми обману. Для складу злочину необхідно, щоб ці дії були вчиненні у значних розмірах. Суб'єкт злочину — будь-яка осудна ФО. Суб'єктивна сторона злочину — тільки прямий умисел. Мова йде про умисне обмірювання, обважування і обраховування покупців або замовників. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є його повторне скоєння. Відповідальність: штраф або громадські роботи, або виправні роботи з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, або обмеження волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

2) Фальсифікація засобів виробництва (ст. 226 КК)

Ця норма встановлює кримінальну відповідальність за виготовлення або перероблення з метою використання чи збуту, а також збут фальсифікованих вимірювальних приладів чи інструментів і посилює цю відповідальність, якщо такі дії були вчинені особою, яка була раніше засуджена за ці ж дії. Об'єктом такого злочину є встановлений у державі порядок виготовлення, збуту та використання засобів вимірювання. Об'єктивна сторона: дії, пов'язані з виготовленням, переробленням та збуті фальсифікованих вимірювальних приладів. Кожна з цих дій може складати самостійний склад злочину. Суб'єкт злочину — будь-яка осудна особа. Суб’єктивна сторона злочину виражається у прямому умислі, її обов'язковою ознакою є мета використання цих приладів чи їх збуту. Альтернативні покарання у вигляді: штраф, громадські роботи, виправні роботи або
арешт, обмеження волі.

111. Порушення правил торгівлі і надання послуг (ст. 155, 156-1,159 КАП).

Ст. 155. Порушення правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю

Стаття 156-1. Порушення законодавства про захист прав споживачів

Стаття 159. Порушення правил торгівлі на ринках

Суб'єкт цього адміністративного проступку чітко визначений нормами цієї статті, а суб'єктивна сторона проступку характеризується наявністю у порушника прямого умислу та корисливого мотиву.

Об'єктом правопорушення є відносини в сфері торгівлі та надання послуг, а об'єктивною стороною — дії, направлені на порушення встановлених правил такої діяльності.

112. Штучне підвищення та змова про фіксування цін (ст. 228 ККУ).

Безпосереднім об’єктом злочину є відносини чесної квнкуренції в умовах ринкової економіки. Об’єктивну сторону злочину характеризують такі дії: *змова про штучне підвищення або підтримання цін, знижок, надбавок, націнок, всупереч вимогам антимонопольного законодавства; * застосування насильства, заподіяння шкоди чи погрози ними з метою штучної зміни або штучного фіксування цін. Таким чином, це діяння стає злочинним тільки за умови штучного підвищення чи підтримання цін або тарифів. Дії, передбачені ч. 2 ст. 228 КК, полягають у вчиненні насильства проти ФО або ЮО, майнової чи моральної шкоди або у погрозах їх заподіяння. Обов'язковою ознакою цього злочину є змова, під якою розуміється досягнення угоди між суб'єктами господарювання щодо здійснення ними узгоджених дій. Суб'єктивна сторона злочину виражається у прямому умислі з метою штучної зміни або фіксування цін та тарифів. Суб'єкт злочину — будь-яка осудна особа. Кваліфікаційними ознаками злочину є його вчинення організованою групою, або особою, раніше судимою за такий же злочин. В залежності від цих факторів встановлена і відповідальність: від штрафу або обмеження волі до позбавлення вол.

113. Поняття недобросовісної конкуренції (ст. 164-3 КАП).

Окрему групу правопорушень становлять дії, пов'язані з недобросовісною конкуренцію. До переліку таких дій належать: використання торговельних знаків, товару іншої фірми, копіювання зовнішнього вигляду виробів тощо. Зазначені шкідливі дії полягають в укладенні угод, які направлені на встановлення (підтримку) монопольних цін (тарифів), скидок, надбавок (доплат), націнок, розподілення ринків по територіальному принципу, асортименту товарів, об'єму їх реалізації або закупівель, або по колу споживачів, або за іншою ознакою з метою їх монополізації, витіснення з ринку, або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших підприємців. Об'єктом цього адміністративного проступку є суспільні відносини, пов'язані з встановленим порядком угод між підприємцями. Об'єктивною стороною є укладення угод та інших узгоджених дій, які призвели або можуть призвести до обмеження конкуренції у вигляді встановлення монопольних цін, розподілу ринків з метою їх монополізації, витіснення з ринку або обмеження до нього доступу підприємців. Суб'єктами цього правопорушення є підприємці, асоціації підприємців та інші суб'єкти підприємницької діяльності. Суб'єктивна сторона — навмисна вина з корисливою метою.

114. Контрабанда (ст. 201 ККУ).

Контрабанда це переміщення товарів, валюти, цінностей (у т.ч. культурно-історичних), отруйних, сильнодіючих, радіоактивних, вибухових речовин та інших предметів через митний кордон країни поза мтним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене окремою особою або групою осіб, яку організувалися для заняття контрабандою. Ознаки контрабанди у криміналістич­ному розумінні — це певні факти, які є результатами злочинних дій осіб з неза­конного переміщення предметів злочин ного посягання через митний кордон, що дають можливість вести мову про зло­чинний характер події злочину, осіб, кот­рі мають відношення до нього, способи та обставини вчинення контрабанди. На основі узагальнення та аналізу судово-слідчої практики способи вчинення контрабанди доцільно класифікувати за трьома основними групами: 1) перемщення поза митним контролем: шляхом об'їзду митних поспв легковими та вантажними автомобілями; шляхом обходу митного контролю пішоходами; іншими способами ухиления від митного контролю; 2) перемещения шляхом приховуання від митного контролю: використання виготовлених та обладнаних тайників; використання інших способів фізичного приховування, що ускладнюють візуалъне виявлення контрабанди; фальсифікація митних та іншихx документів, що містять неправдиві дані, підроблені чи отримані незакоиним шляхом; 3) комбіновані способи контрабанди: контрабанда з використанням фік-тивного транспорту; контрабанда за прияння oci6, які здайснюють митний контроль; вчинення контрабанди за участю представників підприемницьких структур. Основним безпосереднім об'єктом контрабанди є встановлений порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів. Додатковими об'єктами цього злочину залежно від виду переміщуваних через митний кордон України предметів можуть бути: громадська безпека (під час переміщення радіоактивних або вибухових речовин, зброї, боєприпасів), установлений порядок формування доходної частини бюджету (якщо метою контрабанди є ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів), економічні інтереси держави. Усі предмети контрабанди поділяються на дві групи: 1) предмети, яким притаманні спеціальні ознаки, що надають підстави для кваліфікації їх незаконного переміщення через митний кордон України незалежно від розміру контрабанди: а) історичні та культурні цінності; б) отруйні, сильнодіючі, радіоактивні або вибухові речовини; в) зброя та боєприпаси тощо. Об’єкхивна сторона злочину характеризується діями, що виражаються у незаконному переміщенні зазначених у диспозиції статті предметів і цінностей через митний кордон України, вчиненими поза митним контролем. Під переміщенням товарів через митний кордон слід розуміти ввезення на митну територію України або вивезення з цієї території чи транзит через територію України товарів з приховуванням від митного контролю. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку, у т.ч. особа, яка користується правом дипломатичного імунітету. Дії службової особи, яка сприяла незаконному переміщенню предметів через митний кордон, слід розглядати як пособництво у контрабанді та, за наявності підстав, як відповідний злочин у сфері службової діяльності. Цей злочин вчиняється тільки зпрямим умислом.

115. Боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил як діяннями, що підривають економіку держави.

Аналіз стану бо­ротьби з контрабандою свідчить про те, що, незважаючи на комплекс заходів, які вжили органи виконавчої влади, вона продовжує поширюватися, а пов'язані з нею негативні процеси набувають щораз витонченіших форм, завдаючи значної шко­ди економіці України й негативно впливаючи на криміногенну ситуацію в державі. Збільшити надходження вдалося завдяки роботі митників: виявленню, розкриттю та припиненню митних правопорушень і протидії корупції та службовим зловживанням. Крім того, Держмитслужба посилила контроль за правильністю визначення митної вартості товару та країни його походження. Серед досягнень правоохоронців відзначається запровадження спрощеної схеми прикордонного та митного контролю в пунктах пропуску, вантажних відділеннях; робота із введення в дію спрощеного оформлення ввезення в Україну енергоносіїв тощо. Для посилення боротьби з проява­ми контрабанди, для запобігання їй у масштабах, що становлять загрозу для суспільства і держави потрібно: І. запровадити кримінальну відпо­відальність за повторне скоєння «адміністративної» контрабанди протягом року; ІІ.запровадити фіксовані суми мита, зборів та інших обов'язкових платежів (особливо на автомобілі), що унеможливить зловживання з боку посадових осіб митниць.

116. Загальна характеристика правопорушень у кредитно-фінансовій сфері.

1. Ухилення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів =16

2. Виготовлення, збут та використання підроблених державних та недержавних цінних паперів

3 Порушення правил про валютні операції, приховування валютної виручки

4. Легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом

У процесі відмивання грошей можна виділити 3 основні моменти: Розміщення — фізичне розміщення наявних коштів у традиційних фінансових установах (банки, кредитні союзи, пенсійні фонди і под.), нетрадиційних фінансових установах (валютні біржі, брокери цінних паперів і дорогоцінних металів, казино, організації, що надають поштово-телеграфні послуги тощо), а також у закладах, пов'язаних з індустрією розваг, автомобільним бізнесом, роздрібною торгівлею, або цілком за межами країни. Найслабшою ланкою в процесі відмивання грошей є етап розміщення готівки. Незаконно отримані капітали найлегше виявити саме на цьому етапі. Розшарування — відрив незаконних доходів від їхніх джерел способом проведення складного ланцюга фінансових операцій, спрямованих на маскування сліду цих доходів, що перевіряється. Після того, як вони успішно розміщені у фінансових установах, їх перетворюють на такі грошові інструменти, як дорожні чеки, грошові перекази, облігації й акції, що полегшує їхній вивіз із країни. Разом з тим, найбільш важливим методом розшарування є електронний переказ фондів. Він надає злочинцям такі переваги, як швидкість, відстань, мінімальний слід, що перевіряється, і високу анонімність за умови величезного загального щоденного обсягу грошових переказів. Інтеграція — стадія процесу відмивання, безпосередньо спрямована на надання видимості законності злочинно нажитому майну. Відмиті гроші повертаються в економіку. Вони вміщуються в банківську систему як чесно зароблені доходи. Як приклад можна навести угоди з завищенням ціни.

5. Правопорушення в бюджетній сфері

Суб'єктами цих правопорушень можуть бути тільки особи, які мають специфічну ознаку — право розпоряджатися бюджетними коштами. Злочини та інші правопорушення в бюджетній сфері можна розглядати як специфічний різновид службових злочинів, тісно пов'язаних з організованою злочинністю та корупцією. Якщо недотримання вимог бюджетного законодавства щодо використання та розпорядження видатками чи доходами бюджету (скорочення чи непропорційне використання) скоєно в розмірах менших, ніж передбачено кримінальним законом (сто й більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), то ці дії кваліфікуються як адміністративний або дисциплінаргий проступок.

117. Порушення порядку здійснення банківської діяльності (ст.202 ККУ). Исправить

Об'єктом злочину є порядок державної реєстрації і ліцензу-вання підприємницької та іншої господарської діяльності, у т.ч. банківської і професійної діяльності на ринку цінних паперів. Вка-заний порядок покликаний забезпечувати нормальний розвиток економіки і захищати права та інтереси фізичних та юридичних осіб, фінансові Інтереси держави (зокрема, в плані створення передумов для нарахування і стягнення податків та інших обов'яз-кових платежів). З об'єктивної сторони злочин може набувати однієї з трьох форм: 1) здійснення без державної реєстрації як суб'єкта підпри-ємництва діяльності, що містить ознаки підприємницької, у т.ч банківської діяльності, банківських операцій, професійної діяльності на ринку цінних паперів та операцій небанківських фінансових установ; 2) здійснення без одержання спеціального дозволу (ліцен-зії) видів господарської діяльності, які відповідно до законодавства підлягають ліцензуванню; у т.ч. банківської діяльності, банківських операцій, професійної діяльності на ринку цінних паперів та опе-рацій небанківських фінансових установ; 3) здійснення зазначеної діяльності з порушенням умов ліцензування. Суб'єктом злочину є: 1) фізичні осудні особи незалежно від громадянства, які досягай 16-річного віку, у т.ч. особи, які займаються зареєстрованою підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; 2) службові особи юридичних осіб - підприєм-ницьких та інших господарських структур, які приймають та (або) реалізують рішення про здійснення господарської діяльності без належним чином оформленої ліцензії або з порушенням умов лі-цензування, а також службові особи, які не забезпечили отримання підприємством, установою чи організацією ліцензії, хоч цей обов'я-зок покладався на них нормативними актами, установчими доку-ментами або трудовим контрактом. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою. Винний усвідомлює, що порушує вста-новлений порядок зайняття підприємницькою та іншою господарською діяльністю і бажає вчинити такі дії для того, щоб досягти мети - одержати від незареєстрованої, безліцензійної або пов'я-заної з порушенням умов ліцензування діяльності дохід у великих розмірах.

118. Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків (ст.200 ККУ).

Об'єктом цього злочину є врегульовані законом відносини у сфері "банківської діяльності, тобто порядок використання та обігу документів на переказ платіжними картками чи іншими засобами доступу до банківських рахунків, а його предметом — підроблені документи на переказ, платіжні картки та інші засоби доступу до банківських рахунків. Ця ж норма визначає, що під документами на переказ слід розуміти документ в паперовому або електронному виді, який використовується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб'єктами переказу грошових коштів. Об'єктивна сторона злочину характеризується діями, пов'язаними з підробкою, придбанням, зберіганням, перевезенням, пересиланням і використанням підроблених документів на переказ грошових коштів, платіжних карток чи збуті цих предметів. Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла віку, з якого може настати кримінальна відповідальність. Суб'єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом. Такі дії караються штрафом або обмеженням волі. Якщо ж такі дії скоєні повторно або за попередньою змовою групою осіб, ця норма передбачає посилену відповідальність, тобто збільшення строку позбавлення волі. Відповідальність за фальшування документів на пе- о каз чи платіжних карток настає з 16років.

119. Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 ККУ).

Це найнебезпечніші злочини, оскільки заподіюють значну фінансову і майнову шкоду органам державної влади, органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам. Внаслідок незаконного одержання і використання державних ресурсів державний та місцеві бюджети, державні цільові фонди зазнають значних матеріальних втрат. Шахрайство з фінансовими ресурсами порушує не лише фіскальну, а й регулюючу функцію податків, підриває притаманний ринковій економіці принцип сумлінної конкуренції, заважає використанню господарюючими суб'єктами у межах закону державної і недержавної фінансової допомоги, а з боку банків та інших кредиторів — можливостей кредитування як інструменту сприяння розвитку господарювання, зміцнення економічного потенціалу країни. Шахрайство з фінансовими ресурсами є особливо небезпечним економічним злочином, який входить до групи ділнь, що посягають на кредитно-фінансову систему України, а його безпосереднім об'єктом є фінансова діяльність органів державної влади (законодавчої та виконавчої), банків або інших кредиторів, яка здійснюється ними у сфері господарської діяльності. Суспільна небезпечність даного виду злочинів полягає в порушенні передусім установленого законодавством порядку зайняття господарською діяльністю4. Об'єктом цього злочину є встановлений у державі порядок фінансування, кредитування та оподаткування господарської діяльності, а також права і законні інтереси кредиторів. Об'єктивна сторона злочину виражається у наданні завідомо неправдивої інформації відповідним органам з метою одержання кредитів, субсидій, пільг чи дотацій. Важливе значення для наявності об'єктивної сторони злочину має визначення основних понять: Дотація — це грошові кошти, що на безоплатній основі надходять з бюджету. Під субсидією розуміють допомогу, яка надається державою ФО або ЮО і спрямовується на фі нансування конкретних заходів або напрямків економічної діяльності. Кредит — це надання позички одним суб'єктом (кредитором) іншому суб'єктові (позичальнику) на умовах повернення, поєднане зі сплатою відсотків. Пільга — це повне або часткове звільнення від сплати податку. Надання завідомо неправдивої інформації виражається в обмані держави або кредиторів, як правило, шляхом підробки або фальсифікації документів. Суб'єкт цього злочину спеціальний. Ним може бути: * індивідуальний підприємець без створення ЮО; * засновник або власник суб'єкта господарської діяльності; * службовець юридичної особи — суб'єкта господарської діяльності. Покарання —або обмеження волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

120. Виготовлення, підробка або збут грошей чи цінних паперів (ст. 216, 199 ККУ).

1)Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору або контрольних марок (ст. 216 КК). 0б'єктом цього злочину є встановлений в державі порядок сплати акцизного збору на алкогольні напої і тютюнові вироби та контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів і фонограм чи голографічних захисних елементів, тобто державне регулювання випуску продукції і формування прибуткової частини державного бюджету. Предметом такого злочину є: 1) марки акцизного збору; 2)контрольні марки; 3) голографічні захисні елементи. Марка акцизного збору — це спеціальний знак, який засвідчує сплату акцизного збору. Контрольна марка — це спеціальний знак, який засвідчує авторське право і дає право на розпорядження примірників аудіовізуальних творів і фонограм. Контрольні марки виготовляються Державним департаментом інтелектуальної власності. З об'єктивної сторони злочин виражається в незаконному виготовленні, використані або збуті підроблених марок акцизного збору або контрольних марок. Визначальними тут є такі поняття: ^виготовлення, підроблення, використання і збут, Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з указаних дій. Необхідною умовою складу цього злочину є його скоєння тгльки з прямим умислом, а суб'єктом може стати будь-яка особа, що~досягла 16 років. Закон посилює покарання, якщо такі дії вчиненні повторно, або за попередньою змовою групою осіб, передбачивши штраф або позбавлення волі з конфіскацією предметів злочину.

Ст.199. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї

Об'єктом злочину є встановлений законом порядок формуван­ня і функціонування грошової системи України як частини еконо­мічної системи нашої держави. Предметом злочину є: 1) гроші; 2) державні цінні папери; 3) бі-Глети державної лотереї. Поняттям гроші у ст. 199 охоплюються: а) національна валюта України — грошові знаки у вигляді випущених НБ паперових грошових знаків (банкнот) та розмінної металевої монети, що перебу­ває в обігу і є законним платіжним засобом на території України; б) іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнот і казначейських білетів, металевої монети, що перебуває в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави. Предметом даного злочину вважаються також грошові знаки України чи іноземної держави, які вилучені чи вилучаються з обігу, але підлягають обміну на ті грошові знаки, які перебувають в обігу. Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) виготовленні; 2) зберіганні; 3) придбанні; 4) перевезенні; 5) пересиланні; 6) ввезенні в країну або 7) збуті зазначених вище предметів. Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначе­них у ч. 1 ст. 199 дій. Суб'єкт злочину загальний. Його суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилан­ня, ввезення в Україну підробленої національної валюти, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є злочинним лише тоді, коли ці дії вчинені з метою їх подальшого збуту. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у ве­ликому розмірі. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення йо­го: 1) організованою групою; 2) в особливо великому розмірі. Встановлення наявності великого чи особливо великого розміру як кваліфікуючих ознак даного злочину має здійснюватись виходя­чи із розміру (грошового значення) неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, який відповідно до законодавства діяв на момент вчинення злочину. Зміна розміру неоподатковуваного мінімуму до­ходів громадян після вчинення відповідного злочину не є підставою для перегляду питання про наявність у діях винного відповідної ква­ліфікуючої ознаки.

121. Порушення правил випуску та обігу цінних паперів (ст.223 ККУ).

Цей злочин посягає на порядок випуску та обігу цінних паперів, які і є його об'єктом. Такий порядок регулюється Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та іншими нормативними актами. Предметом такого злочинного діяння виступають тільки цінні папери, які випускаються суб'єктами господарської діяльності. Це грошові документи, які засвідчують право володіння або відносини позики, що визначають взаємовідносини між суб'єктами і передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів. Об'єктивна сторона злочину виражається у 2 формах: *випуску (емісії) цінних паперів і розміщенні їх без реєстрації емісії у встановленому законом порядку; *внесенні в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації. Суб'єкт злочину — громадянин або службова особа суб'єкта господарської діяльності. Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел. Санкція цієї статті передбачає покарання у виді штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, посилюючи його до збільшення строку обмеження волі за внесення в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної інформації, якщо такі дії заподіяли велику матеріальну шкоду інвесторові.

122. Порушення правил про валютні операції та приховування виручки (ст. 207, 208, 209 КК; 162 КАП).

Важливим чинником виявлення та неповернення валюти з-за кордону є нестабільність нинішнього політичного режиму й законодавства, криза економіки. Своєчасність надходження валютної виручки від експортних операцій та поставки товарів, виконання робіт, надання послуг чи передачі прав інтелектуальної власності за імпортними операціями і є тим кінцевим результатом, заради якого укладається зовнішньоекономічна угода. Цей результат віддзеркалює інтереси як конкретного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, так і держави. Поєднання цих інтересів через правовий механізм — одне з основних питань, завдань правового регулювання зазначеної діяльності. Нормативні акти, що регулюють, контролюють повноту й своєчасність розрахунків за експортно-імпортними операціями: наказ НБУ р. «Про затвердження про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті за експортно-імпортними операціями на умовах відстрочки платежів та поставок»; ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», ККУ тощо.

ст. 207 ККУ Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті Об’єктом цього злочину є встановлений у державі порядок здійснення міжнародних валютних розрахунків, тобто суспільні відносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю. Предмет злочину – виручка в іноземній валюті, що одержана в результаті експортних операцій, та матеріальні цінності, отримані від цієї виручки. Під іноземною валютою слід розуміти як іноземні грошові знаки, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті. Об'єктивна схорона злочину може відобразитись у двох формах: *умисному ухиленні від повернення в Україну виручки в іноземній валюті або матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки; *умисному приховуванні будь-яким способом такої виручки або інших матеріальних цінностей. Такі умисні дії, як правило, виражаються в невиконанні договору про повернення виручки в іноземній валюті і відповідного українського законодавства. Визначальним тут є дія, яка виражається в ухиленні від повернення з-за кордону валютної виручки, під яким слід розуміти невиконання суб'єктом підприємницької діяльності вимог законодавства щодо повернення виручки в іноземній валюті в Україну. Суб'єкт такого злочину спеціальний: службові особи підприємств, установ та організацій та особи, які здійснюють господарську діяльність без створення ЮО. Для складу цього злочину характерний тільки дрямий умисел, тобто умисні дії суб'єкта підприємницької діяльності. Кваліфікуючими ознаками умисного ухилення від повернення виручки в іноземній валюті ст. 207 КК передбачає: повторність вчинення злочину або за попередньою змовою групою осіб, а також скоєння його у великих і особливо великих розмірах.

ст. 208 КК Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків. Злочин направлений на встановлений законодавством України порядок відкриття і використання за межами України валютних рахунків. Його предметом є самі валютні рахунки, що незаконно відкриваються за межами України. Об'єктивна сторона злочину може виразитися в: *незаконному відкритті за межами України валютних рахунків; *використанні таких рахунків з порушенням встановленого законодавством України порядку. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є здійснення таких дій на території іншої держави, а незаконність відкриття рахунку пов'язується з відсутністю індивідуальної ліцензії Націо-ітльного банку України. Що стосується незаконного використання, то воно виражається в діях, не передбачених ліцензією, або просто у використанні незаконно відкритого рахунку. Суб'єкти злочину можуть бути: * осудні ФО — громадяни України, що постійно проживають на її території; * особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення ЮО; * службові особи підприємств, установ і організацій, які діють на території України, або інші особи, які діють за дорученням службової особи. Суб'єктивна сторона злочину виражається тільки у прямому умислі.

Стаття 209. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Злочинність цього діяння тобто його об’єктивної сторони визначають такі ознаки (дії): 1) вчинення фінансових операцій з грошовими коштами, здобутими завідомо злочинним шляхом; 2) використання зазначених коштів для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності; 3) створення організованих груп для легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом. У практичному плані легалізація грошових коштів, здобутих злочинним шляхом, відбувається різними способами — від торгівлі наркотиками, порнобізнесом до торгівлі зброєю. Об’єктом цього злочину є встановлений законодавством України порядок здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності, а також нормальне функціонування фінансово-кредитної системи, а його предметом — грошові кошти та інше майно, здобуті злочинним шляхом. Суб’єктивна сторона цього злочину проявляється у таких діях: *легалізації коштів, шляхом вчинення незаконних фінансових операцій з грошовими коштами або майном, здобутими завідомо злочинним шляхом; *використанні таких коштів і майна для здійснення підприємницької діяльності; *створенні організаційних груп для легалізації коштів і майна, здобутих злочинним шляхом. Суб’єктом злочину є будь-яка осудна фізична особа, яка досягла 16-річного віку. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. КК передбачає такі кваліфікаційні ознаки злочину: вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб. В залежності від цього передбачено і покарання: штраф або обмеження волі або позбавлення волі з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом.

ст. 162 КАП Незаконна скупка, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або в якості застави. Об'єктом цього правопорушення є кредитно-фінансова система України в сфері законних операцій з валютними цінностями. Об'єктивна сторона проступку може проявлятись в таких незаконних діях: 1) скупка (багаторазове оплатне придбання таких цінностей); 2) продаж; 3) обмін; 4) застава; 5) використання валютних цінностей як засобу платежу. Суб'єктом проступку можуть бути як приватні, так і посадові особи, як громадяни України, так само й іноземці та особи без громадянства, які досягли на момент вчинення цих дій 16 віку. Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується навмисною виною.

123. Загальна характеристика посадових правопорушень у сфері економіки.

Посадові злочини розхитують основи державної влади й управління, дискредитують і підривають авторитет, довіру населення до влади, порушують конституційні принципи, тобто підвалини соціальної справедливості. Усі склади злочинів, передбачені розділом 17 ККУ, мають такі спільні характерні ознаки: *вони можуть бути скоєні тільки особливим суб'єктом — посадовою особою, державним службовцем або службовцем органу місцевого самоврядування. Виняток становить суб'єкт давання хабара. Та якщо бути об'єктивними, слід зазначити, що його дії зумовлені не власною волею; *ці правопорушення можуть бути скоєні тільки завдяки дер
жавній посаді і не пов'язані зі службовою необхідністю; *такі діяння порушують нормальне, законне функціонування державного органу чи органу місцевого самоврядування, скоюються попри інтереси служби. Об’єктом злочинних посягань є законодавчо регламентована діяльність державного апарату та органів місцевого самоврядування. Додатковим об'єктом можуть виступати законні інтереси громадян, держави, суспільства, окремих організацій, закладів. Суб’єктами правопорушень у сфері службової діяльності можуть бути тільки особи, що мають особливі ознаки, а саме — це особа, що постійно, тимчасово або за спеціальним повноваженням реалізує функцію представника влади або виконує організа-ційно-розпоряджувальну чи адміністративно-господарську функції у відповідних державних і місцевих органах влади та установах. Під використанням службових повноважень проти законних інтересів служби розуміється скоєння діянь у межах відповідної компетенції з використанням авторитету посади, службових зв'язків, що виникли завдяки посаді, в особистих, корисливих, злочинних цілях. Правопорушення, залежно від кваліфікації діяння (об'єктивної сторони) та наслідків, поділяються на злочини, адміністративні та дисциплінарні проступки. Згідно з цим, наступає конкретний вид юридичної відповідальності, передбачений у Кримінальному кодексі України, КпАПП, статутах, відомчих інструкціях.

Распознай Посадовими називаються злочини, що вчиняються посадовими особами з використанням наданйх їм ~дяуУ ндм_щаав_хповноіажень на шкоду штересамслужПїг-^" невиконання чи неналежне виконання ними~ся?тг ' посадових обов'язків. Всі посадові злочини жавне чи громадське управління як певну систему суспі­льних відносин., Б^згцю&редніми -о&£Кіами цих злочинів можуть бути, пвруч з держлрннм чи фпм?ідсшіьцтірав-лТнням^також в^носйііинпяг-нппті, система^ господарю­вання, особа, громадська безпека, деякі інші важливі спГ-' цдадьні_хі,інногті, блага -' "

Головним у визначенні посадових злочинів є^знаки^ ^у&еща_^-пос^тчоіл£0бц. Відповідно із законом поса­довими визнаються особи, які постійно чи тимчасово ви- а також займають

постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах^чи,- ^^ посади^ дог

в^язані з ви конанням-е^сашзашйно-розпорядчих або адмі - господарських об&в-5язків^або виконують такі

за сгтепіяльним_рпкнпкяженням _

Певне суспільно небезпечне діяння може бути_визнане_ посадовим злочином лише у тому вигіадку^_якіио_Боно_ вчинене посадовою особою. Тобто особою. яка~була наді­лена шШнтдв^женнями представника влади або яка вико­нувала обов'язки, пов'язані з організаційно-розпорядчи­ми або адміністративно-господарськими функціями. Якщо на певну особу в установленому порядку такі обов язки покладені не були, то ця особа не може бути відповідаль­ною за посадові злочини.

124. Поняття та види злочинів у сфері службової діяльності (розділ V ККУ).

Посадовими називаються злочини, що вчиняються посадовими особами з використанням наданих їм законом прав і повноважень на шкоду інтересам служби, або невиконання чи неналежне виконання ними своїх посадових обов'язків. Bci посадові злочини посягають на державне чи громадське управління як певну систему cycпiльних відносин. Безпосередніми об’єктами цих злочинів можуть бути, поруч з державним чи громадським управлінням, також відносини власності, система госпадарювання, особа, громадська безпека та ін.

Головним у визначенні посадових злочинів є ознаки суб’єкта – посадової особи.. Відповідно із законом посадовими визнаються особи, які постійно чи тимчасово виконують фyнкції представників влади, а також займають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності, посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або виконують такі обов’язки за спеціальними повноваженням.

Певне суспільно небезпечне діяння може бути визнане посадовим злочином лише у тому випадку, якщо воно вчинене посадовою особою, тобто особою, яка була наділена повноваженнями представника влади або яка виконувала обов'язки, пов'язані з організаційно-розпорядчими або адміністративно-господарськими функціями. Якщо на певну особу в установленому порядку такі обов'язки покладені не були, то ця особа не може бути відповідальною за посадові злочини.

Пленум ВСУ роз'яснив, що до представників влади належать працівники державних органів і установ, які наділені правом у межах своєї компетенції пред’являти вимоги, а також приймати рішення, обов’язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості.

Організаційно-розпорядчі обов’язки — це функції по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Адміністративно-господарсью обов'язки — це повноваження по управлінню чи розпорядженню державним, колективним або приватним майном (встановлення порядку його зберігання, перербоки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження у тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів i служб, ix заступників, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє.

Особа є службовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції чи обов'язки постійно, але й коли вона виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що ці обов’язки чи повноваження покладені на неї у втановленому законом порядку правомочним органом чи посадовою особою.

Посадовими можуть бути визнані лише тi особи, ко­ло повноважень яких визначено у примітках 1 та 2 до ст. 364 КК за умови, що такими повноваженнями вони були наділені в установленому порядку (призначені чи обрані на посаду), або вони виконували певні обов'язки за спеціальним розпорядженням, вказівкою відповідних органів або ociб.

Не можуть бути визнані посадовими особи, які видавали себе за осіб, наділених повними адміністративно-власними повноваженнями, або самовільно присвоїли собі певні звання чи повноваження. Дії таких осіб, що видавали себе за посадових, у разі заподіяння злочинної шкоди громадянам або державі, кваліфікуються як шахрайство за ст. 190 КК, або за ст. 353 КК, як самовільне присвоєння влади або звання посадової особи.

Для визнання особи посадовою не має значення, постійно чи тимчасово вона займала певну посаду, була призначена на цю посаду чи обрана, працювала за платню чи безоплатно. Посадовими визнаються також особи, які виконують посадові обов’зки на громадських посадах.

Не визнаються посадовими особи, які виконують в державних або в громадських організаціях, установах чи на підприємствах не організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції, а функції виробничо-професіїні або тільки професійні (лікарі, вчителі, адвокати, тощо). Лікаp, який отримує від хворого винагороду за виконання своїх професійних обов'язків, а не за виконання функцій посадової особи, не може бути визнаний суб'єктом посадового злочину. Характерна особливість посадових злочинів у тому, що вони завжди проявляються як використання наданих особі за посадою повноважень для виконання покладених на неї обов’язків.Посадова особа може бути відповідальною лише в межах наданих їй прав i покладених на неї обов’язків. Будь-яке інше суспільно небезпечне діяння, не пов’язане з виконанням особою своїх посадових обов'язків або з використанням наданих їй повноважень, не може квaлiфiкуватися як посадовий злочин. Відповідальність за посадові злочини настає з 16 років.

125. Злочини, пов'язані з хабарництвом (ст. ст. 364—367 ККУ).

Декларація 00Н про боротьбу з корупцією і хабарництвом визначає хабарництво тільки розширено в порівнянні з українським законодавством. Так, згідно з цією Де-кларацією, хабарництво може включати, зокрема, такі елементи: а) пропозицію, обіцянку чи передачу будь-якою приватною або державною корпорацією, у тому числі транснаціональною, або окремим особам якої-небудь держави особисто, або через посередників будь-якій державній посадовій особі чи представнику іншої країни будь-яких грошових сум, подарунків або інших вигід розглядати як неправомірну винагороду за виконання або невиконання цією посадовою особою або її представником своїх службових обов'язків у зв'язку з тією чи іншою міжнародною комерційною операцією; б) здирство, вимога, згода на отримання або фактичне отримання будь-якою державною посадовою особою або вибраним представником якої-небудь держави особисто чи через посередників грошових сум, подарунків чи інших вигід від будь-якої приватної або державної корпорації, у тому числі транснаціональної, або окремої особи з іншої країни розглядати як неправомірну винагороду за виконання або невиконання цією посадовою особою або її представником своїх службових обов'язків у зв'язку з тією або іншою міжнародною комерційною операцією.

Ст. 364. Зловживання владою або службовим станови­щем

Зловживання владою або службовим становищем визнають злочином за наявності 3спеціальних ознак в їх сукупноcті: 1) використання службовою особою влади чи службового стано ща всупереч інтересам служби; 2) вчинення такого діяння з з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб; 3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам ЮО. Від­сутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину. З об'єктивної сторони цей злочин може мати такі форми: 1) зловживання владою, що завдало істотної шкоди; 2) зло­вживання службовим становищем, що завдало істотної шкоди. Під зловживанням владою слід розуміти умисне використання службового особою, яка має владні повноваження, всупереч інте­ресам служби своїх прав щодо пред'явлення вимог, а також при­йняття рішень, обов'язкових для виконання іншими ФО чи ЮО. Зловживати владою може як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов'язки, оскільки остання також' має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих їй осіб. Зловживання службовим становищем — це будь-яке умисне ви­користання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов'язаних з її посадою. У цілому зловживання службовим становищем — це більш широке поняття, воно охоплює зловживання владою, оскільки використовувати всупереч інтере­сам служби службова особа може і владні права та можливості, як­що вона ними наділена. Суб'єктом зловживання владою або службовим становищем може бути лише службова особа. З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується умисною або змішаною формою вини. Корисливий мотив, інші особисті інтереси та інтереси третіх осіб є обов'язковими ознаками зловживання владою або службо­вим становищем і підкреслюють той факт, що цей злочин може бути вчинено під впливом саме таких спонукань. Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких на­слідків, а особливо кваліфікуючою — вчинення його працівником правоохоронного органу.

Ст. 365. Перевищення влади або службових повнова­жень

З об'єктивної сторони злочин може вчинятися у формі: 1) пе­ревищення влади або 2) перевищення службових повноважень, які завдали істотної шкоди. Злочинний характер дій службової особи при перевищенні .вла­ди або службових повноважень виражається у тому, що службова особа вчиняє те чи інше діяння по службі, яке не входить до її ком­петенції. Саме у цьому полягає принципова відмінність цього зло­чину від зловживання владою або службовими повноваженнями, при якому службова особа в межах її повноважень, визначених за­коном, використовує їх всупереч інтересам служби. На відміну від загального складу зловживання владою або службовим становищем перевищення влади або службових повноважень не може проявлятися у бездіяльності. Його об'єктивну сторону характери­зує лише вчинення службовою особою дії. Перевищення влади проявляється в діях службової особи, яка маючи владні повноваження стосовно підлеглих або більш широко­го кола осіб, під час виконання своїх владних чи організаційно-роз­порядчих функцій виходять за межі цих повноважень. Перевищення службових повноважень — це дії службової особи, яка по має владних функцій і виходить під час виконання своїх ад-міністративно-господарських функцій за межі своїх повноважень, або дії службової особи, яка має владні повноваження, але у конк­ретному випадку перевищує не їх, а інші свої повноваження, або перевищує свої владні повноваження стосовно осіб, які не входять до числа підлеглих.

Перевищення влади або службових повноважень утворює склад злочину лише у випадку вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав і повноноважень. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є за­подіяння істотної шкоди. Суб'єктом перевищення влади або службових повноважень може бути лише службова особа. З суб'єктивної сторони розглядуваний злочин характеризується умисною формою вини. Ставлення ж суб'єкта до наслідків може бути як умисним, так і необережним. Кваліфікованими видами злочину є: 1) перевищення влади або службових повноважень, яке супроводжувалось насильством; 2| перевищення влади або службових повноважень, яке супрово­джувалось застосуванням зброї; 3) перевищення влади або службо­вих повноважень, яке супроводжувалось болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями. Відповідальність за перевищення влади чи посадових повноважень настає з 16 років.

Ст. 366. Службове підроблення

Основним безпосереднім об'єктом службового підроблені визначений законом порядок діяльності державного апарату, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності в частині підготовки, складання, використання і видачі офіційних документів, а також посвідчення фактів, які мають юридичне значен­ня. Факультативним додатковим об'єктом цього злочину можуть бу­ти права та свободи людини і громадянина, власність тощо. Документ, який є предметом цього злочину, — це передбаче­на законом матеріальна форма одержання, зберігання, використан­ня і розповсюдження інформації, яка має юридичне значення, шля­хом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці, дискеті або іншому носії. З об'єктивної сторони злочин може полягати у таких формах: 1) внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей; 2) інше підроблення документів; 3) скла­дання завідомо неправдивих документів; 4) видача завідомо непра­вдивих документів. Внесення у офіційні документи неправдивих відомостей перед­бачає внесення у дійсний офіційний документ даних, що не відпо­відають дійсності повністю або частково (наприклад, внесення не­правдивих відомостей у бухгалтерські книги). Підроблення документів передбачає часткову чи повну заміну змісту дійсного документа. Спосіб підроблення документів (допис­ка, підчистка, заміна тексту чи окремих слів, дати, підпису чи інших реквізитів) для кваліфікації діяння значення не має. Складання неправдивих документів — це внесення до докумен­та, який зовні оформлено правильно, відомостей, що не відповіда­ють дійсності повністю або частково (наприклад, запис у дійсний бланк, який має відтиск печатки і підпис, неправдивих відомостей про фактичне використання сировини та матеріалів). Видача неправдивих документів — надання або випуск службо­вою особою документів, зміст яких повністю або частково не від­повідає дійсності і які були складені цією ж або іншою службовою особою (наприклад, надання певним СПД завідомо фіктивних документів з метою приховування їх злочинної діяльності,.або випуск фіктивних ліцензій, патентів з ме­тою їх подальшого продажу тощо). Суб'єктом службового підроблення може бути лише службова особа. З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинено лише з прямим умислом. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків може характеризуватись непрямим уми­слом або необережністю. Кваліфікуючою ознакою службового підроблення є тяжкі наслідки. Відповідальними за посадове фальшування є осудні кі досягли віку 16 років

Ст. 367. Службова недбалість

З об'єктивної сторони службову недбалість характеризує на­явність трьох ознак у їх сукупності: і) дія або бездіяльність служ­бової особи; 2} наслідки у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або дер-жашіям чи громадським інтересам, або інтересам окремих юриди­чних осіб; 3) причинний зв'язок між вказаним діями чи бездіяльні­стю та шкідливими наслідками. Службова недбалість може проявлятись у формі: 1} невиконан­ня службових обов'язків через несумлінне ставлення до них; 2) не­належного виконаніш службових обов'язків через несумлінне ста­влення до них. Невиконання службових обов'язків означає невиконання служ­бовою особою дій, передбачених як безумовних для виконання нею по службі. Цей вид недбалості називають "чистою" бездіяльніс­тю — службова особа повністю не виконує свої обов'язки. Неналежне виконання службових обов'язків — це такі дії служ­бової особи в межах службових обов'язків, які виконані не так, як того вимагають інтереси служби. Такий вид службової недбалості називають "змішаною" бездіяльністю, за якої службова особа ви­конує свої обов'язки неналежно, діє не до кінця, не вчиняє всіх очі­куваних від неї дій. Відповідальність настає лише у випадку, якщо дії, не­виконання чи неналежне виконання яких спричинило передбачені у зазначеній статті наслідки, входили у коло службових обов'язків цієї службової особи, іншими словами, якщо обов'язок діяти відпо­відним чином юридично був включений (законом, указом, постано­вою, .іаказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень такої особи. Для наявності складу службової недбалості слід встановити, що службова особа мала реальну можливість виконати належним чином свої обов'язки. Суб'єктом службової недбалості може бути лише службова особа. Службова недбалість — це єдиний злочин у сфері службової
діяльності, який вчинюється тільки з необережності. З суб'єктивної сторони він характеризується злочинною самовпевненістю (служ­бова особа передбачає, що внаслідок невиконання чи неналежного виконання нею своїх службових обов'язків правам і законним ін­тересам може бути завдано істотну шкоду, але легковажно розра­ховує на її відвернення) або злочинною недбалістю (службова осо­ба не передбачає, що в результаті її поведінки може бути завдано істотну шкоду, хоча повинна була і могла це передбачити). Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких на­слідків. Відповідальність за посадову недбалість настає з 16р.

126. Поняття корупційних діянь та правова відповідальність за їх скоєння.

Корупція – діяльність кількох осіб, спрямована на порушення процесу управління суспільством. У найбільш загальному трактуванні воно означає порушення історично та юридично сфор­мованих суспільних, морально-етичних, економічних норм для отримання особис­тої вигоди. Корупційними діяннями є: а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, зокрема, прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх вартості; б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при  цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством. Найхарактернішими формами прояву корупції є: хабарництво посадових осіб - отримання винагороди за виконання чи невиконання своїх владних повноважень. Цей вид корупційних діянь є найдавнішим і найпоширенішим. привласнення майна всіх форм власності та розкрадання централізованих фінансових ресурсів держави; протекціонізм у здійсненні фінан­сово-господарської діяльності певному обмеженому колу фізичних та юридичних осіб через надання їм необґрунтованих преференцій, звільнення від оподат­кування, отримання кредитів під гарантії уряду; списання боргів комерційних структур перед бюджетом та державними підприємствами; представлення служ­бової конфіденційної інформації щодо конкурентів. Найхарактернішою формою прояву корупції є надмірний контроль з боку держави за господарською діяльністю в суспільстві - ліцензування та патентування підприємницької діяльності, вимоги щодо її реєстрації та проведення, рівень податкового навантаження та контролю за сплатою податків фіскальними органами.

127. Загальна характеристика організованої злочинності та правова боротьба з нею.

Організована злочинна діяльність – це тривала злочинна діяльність колективного угруповання або його членів, підпорядкованого загальній меті отримання та подальшій легалізації («відмивання») значних коштів, що супроводжується створенням спеціально організованої системи забезпечення внутрішнього зміцнення та зовнішньої підтримки й захисту від соціального контролю, а також проникнення до легальної економіки та політичної влади. Організована злочинність спирається на владу та суспільство, що дозволяє їй та державним і господарським структурам, які забезпечують її захист, отримувати значні прибутки і через діяльність у «тіньовій» сфері, і, навіть, легальними засобами: податкові пільги, преференції, гарантії, кредити, бюджетні кошти. Причина організованої та іншої злочинності полягає в неефективній діяльності судової влади та незастосування юридичної відповідальності в системі всіх державних органів. ЗУ «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»: під організованою злочинністю в цьому Законі розуміється сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку з створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань. Метою боротьби з організованою злочинністю є: * встановлення контролю над організованою злочинністю, її локалізація, нейтралізація та ліквідація; * усунення причин і умов існування організованої злочинності. Законодавство про боротьбу з організованою злочинністю базується на Конституції Укр і включає цей Закон, ККУ і КПК Укр, ЗУ “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про міліцію”, “Про СБУ”, “Про прокуратуру”, інші закони, міжнародно-правові угоди, учасником яких є Україна. Систему державних органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, становлять: а) спеціально створені для боротьби з організованою злочинністю державні органи; б) державні органи, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю в межах виконання покладених на них інших основних функцій. Основними напрямами боротьби з організованою злочинністю є: *створення правової основи, організаційних, матеріально-технічних та інших умов для ефективної боротьби з організованою злочинністю, організація міжнародного співробітництва у цій сфері; *виявлення та усунення або нейтралізація негативних соціальних процесів і явищ, що породжують організовану злочинність та сприяють їй; *запобігання нанесенню шкоди людині, суспільству, державі; *запобігання виникненню організованих злочинних угруповань; *виявлення, розслідування, припинення і запобігання правопорушенням, вчинюваним учасниками організованих злочинних угруповань, притягнення винних до відповідальності; *забезпечення відшкодування шкоди ФО та ЮО, державі; *запобігання встановленню корумпованих зв’язків з державними службовцями та посадовими особами, втягненню їх у злочинну діяльність; *протидія використанню учасниками організованих злочинних угруповань у своїх інтересах об’єднань громадян і засобів масової інформації; *запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, використанню СПД для реалізації злочинних намірів.

128. Суб'єкти організованої злочинної діяльності.

Злочинна діяльність – система цілеспрямованих неодночасних злочинних чи інших протиправних і не протиправних дій суб'єкта злочину, вчинених із прямим умислом, підкорених єдиній меті забезпечення умов та безпосереднього скоєння злочину (злочинів), підтримки і розвитку самої злочинної діяльності. Організована злочинна діяльність – це тривала злочинна діяльність колективного угруповання або його членів, підпорядкованого загальній меті отримання та подальшій легалізації («відмивання») значних коштів, що супроводжується створенням спеціально організованої системи забезпечення внутрішнього зміцнення та зовнішньої підтримки й захисту від соціального контролю, а також проникнення до легальної економіки та політичної влади. Злочини, що належать до сукупності «організована злочинність», відрізняються від інших організаційними формами їх вчинення. Відповідно до цього погляду вони ідентифікуються через визначення нових форм співучасті, що мають більший ступінь організованості. Форми співучасті: * група осіб; *група осіб за попередньою змовою; * організована група та злочинна організація, де також визначено ознаки цих форм, які є переважно організаційними, і лише стосовно злочинної організації, названо деякі змістовні ознаки вчинених злочинів: тяжкі або особливо тяжкі; * керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. Поняття «організатор злочину» значно розширено функціональними ознаками діяльності такої особи: утворення організованої групи чи злочинної організації або керівництво нею, або забезпечення фінансування, чи організація приховування злочинної діяльності згаданих угруповань. Крім того в Особливій частині Кодексу є окремий склад злочину «Створення злочинної організації», в якому, крім згаданих дій, передбачено відповідальність за організацію, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення важелів організаційного, матеріального забезпечення чи координації злочинної діяльності даних об'єднань. Злочин визнається вчиненим організованою групою за наявності двох і більше його учасників, якщо група попередньо зорганізувалася. Ознаками організованої групи, крім того, визначено об'єднання єдиним планом, розподіл функцій учасників групи.

129. Злочини, пов'язані з порушенням правил приватизації державного чи колективного майна (ст. 233-235 ККУ).

1) Незаконна приватизація державного комунального майна (ст. 233 КК). Це один з найпоширеніших економічних злочинів перехідного етапу трансформування українського суспільства від планової соціалістичної до ринкової економіки. Об'єктом злочину є передбачений законодавством порядок приватизації державного і комунального майна. Предмет – державне або комунальне майно. Під державним майном слід розуміти майно, що перебуває у Державній власності, а також майно, яке належить АРК. Об’єктивна сторона злочину хар-ся такими незаконними діями: * заниженням вартості майна, яке приватизується; * використанням підроблених приватизаційних документів; * приватизації майна, яке не підлягає приватизації; * приватизації майна неправомочною особою. Під поняттям «приватизація» слід розуміти відчуження державного або комунального майна. Для визшачення наявності об'єктивної сторони злочину важливе значення мають передбачені законодавством України способи приватизації державного і комунального майна. Це: 1) продаж (об'єктів приватизації на аукціоні; 2) продаж акцій, паїв, що належать державі на аукціоні, за конкурсом, на фахових біржах тоццо; 3) продаж на конкурсній основі цілісного майнового комплекссу державного підприємства або контрольного пакет) акцій відкритого акціонерного товариства; 4) викуп майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Суб’єктом цього злочину може бути особа, яка брала безпосередню участь у приватизації державного чи комунального майна. Кваліфікуючі ознаки злочину: скоєння злочинного) діяння у великих розмірах, або вчинення його групою осіб за попередньою змовою, від чого залежить і покарання: позбавлення волі або позбавлення волі з консфіскацією майна або без такої.

2) Незакошні дії щодо приватизаційних паперів (ст. 234 КК).

Об'єктом цього злочину є встановлений у державі порядок випуску та юбігу приватизаційних паперів, під якими слід розуміти особливій вид державних цінних паперів, які засвідчують право власшика на безплатне одержання у процесі приватизації частки майіна державних підприємств, житлового і земельного фондів. Ці документи можуть бути лише іменними. Об'єктивна сторона злочину виражається у таких діях: 1) продажу або інішій незаконній передачі приватизаційних паперів; 2) їх купівлі; 3) іінших операціях з приватизаційними документами без належного дозволу; 4) викраденні приватизаційних паперів. Суб'єктивна сторона злочину — умисел. Суб'єкт злочину загальний — будь-яка осудна особа. Кваліфікуючими ознаками незаконних дій щодо приватизаційних лашерів закон встановлює: повторність вчинення таких дій, судимість за один із злочинів, передбачених ст.ст. 233—235 КК, скоєння його організованою групою або з використанням службового становища. Альтернативні покарання: штраф, виправні роботи, обмеження волі, позбавлення волі.

3) Недотримання особою обов'язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання (ст. 235 КК)

Об'єктам зазначеного злочину є передбачений законодавством України порядок приватизації державного і комунального майна, а його предметом виступають документи, які необхідні для приватизації майна (бізнес-плани, відомості про джерела походження коштів, декларації про доходи, перелік підприємств, що приватизуються, копії фінансової звітності, банківські документи тощо). Предметом злочину виступають документи, необхідні дляприватизації державного або колективного майна. Об’єктивна сторона злочину виражається у таких діях: поданні неправдивих відомостей у декларації щодо походження коштів, за які приватизується майно; недотриманні вимог щодо подальшого використання приватизаційного об'єкта та інших обов'язкових умов приватизації. Подання неправдивих відомостей у документах, необхідних для приватизації державного, комунального майна або підприємства, означає, що винна особа направляє відповідному адресатові доку­менти певного характеру і змісту. Це можуть бути повністю сфа­льсифіковані документи, виготовлені винним або іншою особою, а також справжні документи, в які внесені дані, що не відповідають дійсності повністю або частково. Недотримання вимог щодо подальшого використання привати­зованого об'єкта та інших умов щодо приватизації, встановлених законами та Іншими нормативно-правовими актами України, утво­рюють, зокрема, такі діяння: порушення визначених договором купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі; порушення терміну сплати за об'єкт приватизації, придбаний шля­хом викупу на аукціоні або за конкурсом; невиконання встановле­них строків реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, ство­рених на базі придбаного державного майна; порушення порядку подальшого відчуження приватизованого об'єкта без збереження для нового власника зо­бов'язань, визначених умовами конкурсу, аукціону або викупу тощо. Злочин вважається закінченим з моменту: 1) подання відповід­них документів, які містять неправдиві відомості щодо приватизації майна, належним адресатам — органу приватизації, тендерній ко­місії, комісії з приватизації об'єкта тощо; 2) фактичного невиконан­ня встановлених умов щодо приватизації майна нормативно-право­вими актами. Суб'єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка бере участь у приватизації державного або комунального майна. Покарання - штраф або виправні робот.

130. Легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним способом (відмивання) (ст. 209 ККУ).

Стаття 209. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Злочинність цього діяння тобто його об’єктивної сторони визначають такі ознаки (дії): 1) вчинення фінансових операцій з грошовими коштами, здобутими завідомо злочинним шляхом; 2) використання зазначених коштів для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності; 3) створення організованих груп для легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом. У практичному плані легалізація грошових коштів, здобутих злочинним шляхом, відбувається різними способами — від торгівлі наркотиками, порнобізнесом до торгівлі зброєю. Об’єктом цього злочину є встановлений законодавством України порядок здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності, а також нормальне функціонування фінансово-кредитної системи, а його предметом — грошові кошти та інше майно, здобуті злочинним шляхом. Суб’єктивна сторона цього злочину проявляється у таких діях: *легалізації коштів, шляхом вчинення незаконних фінансових операцій з грошовими коштами або майном, здобутими завідомо злочинним шляхом; *використанні таких коштів і майна для здійснення підприємницької діяльності; *створенні організаційних груп для легалізації коштів і майна, здобутих злочинним шляхом. Суб’єктом злочину є будь-яка осудна фізична особа, яка досягла 16-річного віку. Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. КК передбачає такі кваліфікаційні ознаки злочину: вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб. В залежності від цього передбачено і покарання: штраф або обмеження волі або позбавлення волі з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом.

131. Самоправство (ст. 356 ККУ).

Самоправство є найзагальнішим видом злочинного діяння, оскільки будь-який злочин є самовільним, всупе­реч установленому законом порядку, вчиненням певних дій, правомірність яких оспорюється. Об'єкт злочину — встановлений законодавством порядок ре­алізації громадянами своїх прав та обов'язків, нормальна управлін­ська діяльність і авторитет органів державної влади та органів міс­цевого самоврядування. З об'єктивної сторони злочин характеризується сукупніс­тю таких ознак: 1) самовільним, всупереч встановленому законом порядку, вчиненням будь-яких дій; 2) осгіорюваністю правомірно­сті цих дій з боку інших громадян або юридичних осіб; 3) запо­діянням такими діями значної шкоди правоохоронюваним інте­ресам; 4) причинним зв'язком між діями винної особи та значною шкодою. Склад злочину утворюють самоправні дії, якими за­подіяна значна шкода державним або громадським інтере­сам чи охоронюваним правом інтересам окремих: грома­дян. Значна шкода може бути матеріальною (заподіяння збитків на значну суму, пошкодження майна на значну суму тощо) чи моральною (перешкоджання вступу до на­вчального закладу, проведенню весілля тощо). Злочин визнається закінченим з моменту заподіяння самовіль­ним вчиненням певних дій значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Са­моправство, яке не заподіяло значної шкоди правоохоронюваним інтересам, розглядається як адміністративний проступок. Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Психічне ставлення винного до суспільно небезпечних наслідків у вигляді значної шкоди, за загальним правилом також характеризу­ється умислом. Відповідальність за ст. виключається, якщо осо­ба сумлінно помиляється у питанні належності їй права, яке вона реалізує всупереч.встановленому законодавством порядку. Відповідальність за самоправство настає з 16 років.

132. Тіньова економіка — базис існування організованої злочинності.

Тіньова економічна діяльність стала наслідком недосконалого механізму розподілу суспільного продукту в державі, хабарництва і корупції у владних структурах, надмірного податкового тиску, рекету, проникнення організованої злочинності в сфери економіки та політики, відсутності гарантій та ефективного захисту правоохоронними органами легальних бізнесових структур. Тіньова економіка, як основне підґрунтя економічної злочинності і корупції, пристосовується до змін у законодавстві, набуває нових особливостей. Вони полягають у тому, що прибутки й надприбутки у тіньовій економіці досягаються не через використання державних фондів як раніше, а головним чином за рахунок зміни форми власності та експлуатації державної власності як приватної; нелегальний бізнес охоплює не стільки виробництво, скільки фінансові, в т. ч. валютні операції, і не лише за рахунок інвестування тіньових коштів, а переважно через використання штучно підтримуваних адміністративною системою відмінностей курсів валюти, цін, кредитних і банківських ставок, розмірів податків, систем квот тощо. Це служить передумовою одержання максимальних надприбутків у мінімально короткі строки з мінімальним ризиком і стало можливим внаслідок зв'язку тіньового бізнесу з владними структурами. Підпільний, часто злочинний бізнес розвивається не як протидія командно-адміністративній системі в економіці, а через збереження її елементів у апараті Державного управління економікою. Тіньова економічна діяльність глибоко проникає в зовнішньоторгову діяльність і криміналізує її, здійснюючи нелегальний обіг і вивіз за кордон валютних, товарних та нематеріальних цінностей.Найпоширенішими проявами «тіньової» економіки є нелегальний експорт капіталів, нелегальні валютні та зовнішньоекономічні операції, випуск і реалізація неврахованої продукції та надання неврахованих послуг, кримінальний промисел, фінансові шахрайства, незаконна приватизація державної власності, нецільове використання бюджетних коштів тощо. Тіньова економіка фактично паралізує повнокровний грошовий обіг у державі, кожна друга гривня обходить банківські рахунки. Характерними рисами тіньової економіки є значно вища мобільність тіньових капіталів; слугування збагаченню певного кола людей за рахунок обкрадання всього суспільства. Останнє стало можливим у результаті: привласнення ресурсів і використання засобів виробництва, виробничих приміщень; одержання пільг, дотацій, незаконного користування цими пільгами здійснюючи незадекларовану прибуткову економічну діяльність; ухилення від сплати податків; здійснення без реєстрації підприємництва та незаконних товарних та грошових операцій. Тіньова економіка поділяється на формальну і підпільну економічну діяльність. Перша не приховується, але й че оподатковується і не враховується традиційною статистикою (виробництво на домашніх господарствах, надання послуг на непостійній основі, невеликі підробітки). Підпільна економічна діяльність включає, як заборонену в державі економічну діяльність, так і діяльність, яка повинна ліцензуватись і контролюватись державою, але вона приховується з метою ухилення від сплати податків або з іншою протиправною метою.

133. Зловживання владою та посадовим становищем (ст. 361—363 ККУ).

Ст. 361. Незаконне втручання в роботу електрон­но-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та ком­п'ютерних мереж. предме­том злочинних дій можуть бути: а) автоматизовані систе­ми; б) носії інформації і в) використовувана в автомати--зованих системах інформація. Склад злочину утворюють: а)втручання у роботу автоматизованих систем, що
призвело до перекручення чи знищення інформації або носіїв інформації; б) розповсюдження програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в автомати­зовані системи і здатних спричинити перекручення або
знищення інформації чи носіїв інформації. Заподіяння цими діями шкоди у великих розмірах вчинення їх повторно чи за попереднім зговором гру­пою осіб утворює кваліфікований вид цього злочину. Об’єктивна сторона злочину проявляється у формі: 1) незаконного втручання у роботу АЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж, що призвело до перекручення чи знищення комп’ютерної інформації або носіїв такої інформації; 2) розповсюдженя комп’ютерного вірусу. Суб’єкт злочину загальний. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. Злочинні дії можуть бути вчинені лише з прямим умислом, тоді як ставлення винного до наслідків злочину може хар-зуватись як прямим, так і непрямим умислом. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1)повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) заподіяння ним істотної шкоди. Відповідальність за незаконне втручання у роботу автоматизованих систем настає з 16р.

Ст. 362. Викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем. Об'єкт злочину — власність на комп'ютерну інформацію, встановлений порядок її зберігання та використання. Предметом його є комп'ютерна інформація. Об'єктивна сторона злочину полягає у діях, за допомогою яких особа протиправно, всупереч волі і бажанню власника чи за­конного користувача, заволодіває комп'ютерною інформацією, а власник чи законний користувач втрачає її. Незаконне копіювання комп'ютерної інформації, внаслідок яко­го особа не позбавляє її власника чи законного користувача мож­ливості володіти і користуватися нею, ст. 362 не охоплюється. У ра­зі, якщо таке незаконне копіювання стало наслідком порушення правил експлуатації АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж, ці наслідки інкримінуються особі, яка відповідає за їх експлуатацію. Способами вчинення цього злочину закон визнає: 1) викрадення; 2) привласнення; 3) вимагання; 4} шахрайство; 5) зловживання слу­жбовою особою своїм службовим становищем. Під викраденням комп'ютерної інформації слід розуміти заво-лодіння нею шляхом крадіжки чи грабежу. Злочин вважається закінченим з моменту, коли винний заволо­дів інформацією і має можливість використати її чи розпорядитися нею на власний розсуд. Вчинення цього злочину шляхом вимагання є закінченим з моменту пред'явлення протиправної вимоги, поєд­наної з відповідною погрозою, і доведення її до потерпілого. Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим уми­слом. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) по­вторно; 2) за попередньою змовою групою осіб. . Склад злочину утворює заволодіння комп'ютерною інф-цією способом її викрадення. Викрадення комп'ютерної інформації вчинюється умисно. Відповідальність за викрадення комп'ютерної інформації настає з 16 років.

Ст.363. Порушення правил експлуатації автоя тизованих електронно-обчислювальних систем

Об'єктом злочину є встановлений порядок експлуатації АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж. Об'єктивна сторона злочину полягає в порушенні правил екс-плуатаци АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж, яке може бути здійснене як шляхом певних дій, так і шляхом бездіяльності, за умо­ви настання в результаті такого порушення передбачених цією статтею наслідків. Суб'єкт злочину спеціальний. Це особа, яка відповідає за експлуатацію АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж. Такою осо­бою с користувач зазначених машин, систем чи мереж, а так само будь-яка інша особа, яка відповідно до своїх трудових, службових обов'язків або на основі відповідної угоди з власником (адміністра­тором) цих машин, систем та мереж виконує роботу, пов'язану з підтриманням їх у робочому стані, оновленням інформації, вдоско­наленням АЕОМ, системи чи мережі, їх захистом чи іншу подібну роботу і зобов'язана при її виконанні дотримуватись встановлених
правил експлуатації (і, зокрема, захисту) АЕОМ, систем та мереж. Суб'єктивна сторона злочину визначається його наслідками характеризується необережною формою вини. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є заподі­яння ним істотної шкоди, яка може бути як безпосереднім резуль­татом діяння винного, так і наслідком протиправних дій інших осіб (наприклад, викрадення інформації за допомогою програмних за­собів), можливість для яких виникла внаслідок цього діяння. Понят­тя істотної шкоди є оціночним. Склад злочину утворює також незаконне копі­ювання комп'ютерної інформації або істотне порушення роботи таких машин, їх с