Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Доминирующий способ мышления: адаптация – координация. Вам интересно согласовывать цели и решения различных многочисленных задач одновременно, стреми...полностью>>
'Учебное пособие'
Курсовое проектирование должно способствовать закреплению, углублению и обобщению знаний, полученных студентами в процессе изучения лекционного курса ...полностью>>
'Программа'
Цель дисциплины “ КОЧЕВНИКИ ВЕЛИКОЙ СТЕПИ В ИСТОРИИ РОССИИ" – вооружение студентов знаниями по истории народов Великой Степи в тесной связи с ис...полностью>>
'Документ'
Структура злочинної діяльності та діяльності з виявлення, розкриття, розслідування злочинів і судового розгляду кримінальних справ щодо них (т.з. «кр...полностью>>

Національний інститут стратегічних досліджень Регіональний філіал у м. Львові Потенціал конкурентоспроможності західних регіонів України та проблеми його реалізації у посткризовий період

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью

Національний інститут стратегічних досліджень

Регіональний філіал у м. Львові

Потенціал конкурентоспроможності західних регіонів України та проблеми його реалізації у посткризовий період

Аналітична доповідь

Львів – 2011

За повного або часткового відтворення матеріалів даної публікації посилання

на видання обов’язкове

Автори:

Волошин В.І., к.е.н.,

Васильців Т.Г., д.е.н., доц.,

Мокій А.І., д.е.н., проф.,

Флейчук М.І., д.е.н., доц.,

Мікула Н.А., д.е.н., проф.,

Борщевський В.В., д.е.н., проф.,

Засадко В.В., к.е.н.,

Мігущенко Ю.В., к.е.н.,

Іляш О.І., к.е.н., доц.,

Полякова Ю.В., к.е.н., доц.,

Антонюк А.Я., к.е.н.,

Лупак Р.Л., к.е.н.,

Матолич Т.Б.

Електронна версія: http://www.niss.lviv.ua

У аналітичній доповіді оцінено сучасний стан конкурентоспроможності західних регіонів України (на прикладі Львівської області). Виявлено структурно-системні характеристики, оцінено просторово-секторальну конкурентоспроможність регіону. Обґрунтовано пріоритети та засоби державної політики ефективної реалізації потенціалу конкурентоспроможності регіону.

© Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень у м. Львові, 2011

Зміст

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

4

1. Сучасний стан конкурентоспроможності економіки регіону. . . . . . . . . .

5

    1. Соціально-економічні передумови конкурентоспроможності регіону в посткризовий період . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

5

    1. Інституціональні передумови конкурентоспроможності регіону . . . .

7

    1. Оцінка потенціалу конкурентоспроможності реального сектору економіки регіону . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

9

    1. Зайнятість і регіональний ринок праці в забезпеченні конкурентоспроможності та соціальної безпеки регіону. . . . . . . . . . . .

27

    1. Розвиток підприємництва в малих містах та сільських поселеннях як чинник просторової конкурентоспроможності регіону . . . . . . . . . . . .

37

2. Характеристика ресурсного потенціалу регіону. . . . . . . . . . . . . . . . .

40

3. Пріоритети і тактичні засоби реалізації потенціалу конкурентоспроможності регіону у посткризовий період . . . . . . . . . . .

45

    1. Інституційне забезпечення розширення фінансових можливостей підприємств реального сектора економіки регіону . . . . . . . . . . . . . .

46

    1. Напрями удосконалення інституціональної інфраструктури інноваційного розвитку західних областей України . . . . . . . . . . . . . .

57

    1. Засоби стимулювання розвитку кластерних та інтеграційних форм господарювання (на прикладі аграрного виробництва) . . . . . . . . . . . .

66

    1. Напрями розвитку міжрегіонального співробітництва західних регіонів України

69

    1. Механізми та інструменти використання переваг інтеррегіонального та транскордонного співробітництва західних регіонів України в контексті зростання їх конкурентоспроможності

74

Рекомендації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

79

Додатки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

85

ВСТУП

Сучасний посткризовий етап розвитку економіки України потребує активного пошуку дієвих чинників макроекономічної стабілізації, належного відновлення обсягів виробництва та забезпечення подальшого зростання національного господарства. Очевидно, що перспективним напрямом державної політики є посилення конкурентоспроможності регіональних економік з подальшим розвитком міжрегіонального співробітництва.

Попри окремі якісні зміни, що відбулися в системі управління регіональним розвитком, державній політиці у цій сфері бракує системності та наукової обґрунтованості. Крім того, інтеграція України у глобальний та європейський економічний простір, виклики сучасних фінансово-економічних криз можуть завдати істотних негативних соціально-економічних наслідків для тих регіонів, які не виробили власної стратегій конкурентоспроможності та не забезпечили формування відповідних суспільних ідеологій. Особливої актуальності ці завдання набувають в умовах глобальної конкуренції, впливу наддер­жавних систем багатостороннього регулювання. Важливість проблеми обумовлюється й подальшою втратою позицій національної економіки у міжнародних рейтингах конкурентоспроможності.

На сьогодні до найістотніших перешкод використання конкурентних переваг західних регіонів України відносяться: просторово-структурні диспропорції та деформації; регіональна асиметрія системи міжбюджетних відносин; надмірна і загрозлива для цілісності й безпеки держави диференціація регіонів за рівнем економічного розвитку та якістю життя людей; нераціональна залежність економіки від кон`юнктурних коливань на зовнішніх ринках та стабільності розвитку – від динаміки експорту і критичного імпорту стратегічних ресурсів; необґрунтованість засобів стратегічного програмування соціально-економічного розвитку на регіональному та місцевому рівнях.

Відтак, дедалі більше актуалізується потреба в системному дослідженні і розв’язанні проблем використання потенціалу посилення конкурентоспроможності економік західних регіонів України, насамперед за рахунок удосконалення інвестиційного середовища, зміцнення факторних конкурентних переваг підприємств базових видів економічної діяльності, покращання просторово-структурних характеристик економіки, підвищення рівня життя населення.

Задля досягнення цих пріоритетів першочерговими напрямами державної політики в аналізованій сфері вбачаються: удосконалення інституціонального забезпечення розширення фінансових можливостей підприємств реального сектора економіки, покращання інституціональної інфраструктури інноваційного розвитку, активізація діяльності кластерних та інтеграційних форм господарювання, стимулювання міжрегіональної інтеграції, ширшого використання переваг інтеррегіонального та транскордонного співробітництва, забезпечення збалансованого просторово-територіального розвитку, формування раціональної просторово-секторальної структури регіональної економіки, спроможної адекватно реагувати на внутрішньодержавні та зовнішні економічні виклики і загрози.

  1. Сучасний стан конкурентоспроможності економіки регіону

    1. Соціально-економічні передумови конкурентоспроможності регіону в посткризовий період

У поточному 2011 р. економіка Львівської області демонструвала досить високі темпи післякризового економічного відновлення. Зокрема:

  • у січні-серпні 2011 р. порівняно з відповідним періодом попереднього року обсяги промислового виробництва (у натуральному виразі) збільшилися на 14,3 %; вантажних перевезень – на 6,1 %; сільськогосподарського виробництва – на 7,8 % тощо;

  • у I півріччі 2011 р. досягнуто збільшення інвестицій в основний капітал (щоправда, значною мірою за рахунок розвитку дорожньо-транспортного господарства та його інфраструктури при підготовці до проведення Євро-2012) на 25,6 % порівняно з відповідним періодом 2010 р. (у т.ч. збільшення інвестицій у промисловості становило 22,8 %, у секторах транспорту та зв’язку – 32,9 %, операцій з нерухомим майном – 15,4 %, у сфері культури та спорту – 12,1 %); обсяги прямих іноземних інвестицій за 4 місяці 2011 р. зросли на 2,2 %;

  • упродовж трьох кварталів поточного року спостерігається пожвавлення зовнішньої торгівлі товарами (експорт товарів з Львівської області зріс на 28,5 %, або на 143,7 млн дол. США, імпорт – на 57,1 %, або на 608,1 млн дол. США; експорт товарів у країни ЄС збільшився на 27,5 %, а імпорт – на 29,9 %. Збільшення експорту області у зазначений період зумовлене зростанням експорту електричного обладнання та устаткування (на 31,6 %), текстилю (на 29,2 %), деревини та виробів з деревини (на 35,2 %), меблів (в 1,9 разу), жирів та олії (в 1,6 разу);

  • збільшилася частка підприємств, що здійснювали інновації (на 0,4 в.п.) та обсяги виконаних наукових та науково-технічних робіт (лише у II кварталі порівняно з I кварталом 2011 р. – у понад 2 рази).

Водночас, попри низку позитивних тенденцій, ще не відбулося відновлення докризових темпів збільшення обсягів господарської діяльності підприємств реального сектора економіки регіону, а негативними економічними тенденціями і характеристиками, що засвідчують недостатню міцність конкурентних позицій регіону, залишаються такі:

  1. Значне сповільнення темпів приросту інвестицій в економіку регіону (якщо протягом першого півріччя обсяги інвестицій збільшувалися в рази, то за 8 місяців 2011 р. темпи їх приросту за всіма видами економічної діяльності знаходяться в межах до 20-25 % і спостерігається тенденція до подальшого зменшення притоку інвестицій) та нераціональність структури інвестицій в основний капітал у реальному секторі економіки (у галузевій структурі частка інвестицій в основний капітал у сільському господарстві складає лише 6,8 %, тоді як у сфері торгівлі – 64,2 %; інвестиції в основний капітал у промисловості у січні-березні 2011 р. становили лише 22,8 % відносно цього ж періоду 2010 р.).

  2. Істотне зменшення обсягів будівельних робіт (якщо у першому півріччі 2011 р. їх обсяги відносно аналогічного періоду попереднього року збільшувалися, то за 8 місяців поточного року відповідають обсягам аналогічного періоду минулого року).

  3. Помітне погіршення сальдо зовнішньої торгівлі внаслідок уповільнення темпів збільшення експорту товарів (лише на 1 % у червні 2011 р. відносно попереднього місяця) та зростання обсягів імпорту товарів (причому перевищення імпорту над експортом зросло до 26,2 %, а від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі склало 1025,8 млн дол. США); суттєве збільшення імпорту енергетичних матеріалів, а, відтак – енергозалежності економіки і зниження рівня зовнішньоекономічної безпеки регіону (у січні-липні 2011 р. порівняно з відповідним періодом 2010 р. імпорт енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки зріс на 369,2 млн дол. (у 2,6 разу); у загальному обсязі імпорту товарів енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки становили 36,1 % (604,3 млн дол. США)).

  4. Погіршення рентабельності операційної діяльності підприємств будівництва (за результатами господарювання у першому півріччі рентабельність становила -4,5 %), готелів та ресторанів (-8,6 %), діяльності у сфері культури та спорту (-15,5 %); низький рівень рентабельності операційної діяльності в сільському господарстві (за перше півріччя 2011 р. цей показник становив 1,2 % та 4,0 % у промисловості (причому зазначений показник порівняно з 2009 р. у сільському господарстві знизився на 3,2 в.п.)).

  5. Значна частка збиткових підприємств (станом на 1 липня 2011 р. – 44,9 % загалом по економіці, 49,7 % – у промисловості, 59,0 % – у будівництві, 46,2 % – у сфері транспорту та зв’язку).

  6. Від’ємний фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування у будівництві (-43,5 млн грн, станом на 1 липня 2011 р.), діяльності готелів та ресторанів (-34,1 млн грн), операціях з нерухомим майном, оренді, інжинірингу та наданні послуг підприємцям (-27,7 млн грн).

  7. Значний рівень зношеності основних засобів (рівень зношеності основних засобів становить 42,2 % у сільському господарстві та 53,6 % у промисловості, а середньорічні коефіцієнти їх оновлення складають лише 5-6 % та 3-4 % відповідно).

  8. Недостатня інноваційна активність (частка промислових підприємств, що впроваджували інновації, у першому півріччі 2011 р. зменшилася відносно 2010 р. на 0,6 в.п.; частка підприємств, які впроваджували у 2011 р. нові технологічні процеси, становила менше 2 %; частка реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислового виробництва зменшилася на 1,9 в.п. та становила лише 1,6 %).

Основними позитивними аспектами соціального розвитку регіону за 9 місяців 2011 р. були:

  • зниження кількісно-якісного дисбалансу між пропозицією і потребою у робочій силі та збільшення кількості працевлаштованих громадян (на 3,4 %), збільшення попиту на працю (кількість вільних робочих місць збільшилася на 6,9 %), поступове зниження навантаження на одне робоче місце (на 57,5 %), істотне зниження рівня зареєстрованого безробіття (на 1,2 %), зниження періоду середньої тривалості пошуку роботи (на 12,3 %);

  • збільшення у серпні у порівнянні з червнем 2011 р. середньої номінальної заробітної плати (на 1,4 % та у порівнянні з серпнем 2010 р. на 13,5 %) та реальної заробітної плати (відповідно на 3,0 та 3,3 %; рівень середньої заробітної плати у червні – серпні 2011 р. перевищував державні соціальні стандарти у 2,5 рази);

  • поступове зростання ролі приватного сектору (частка працюючих на державних підприємствах знизилася на 3,4 %, а на підприємствах приватної форми власності зросла на 4,7 %).

Водночас негативними проявами у соціальному розвитку регіону (які погіршують характеристики якості життя населення) виступають:

- зниження темпів відтворення ринку праці та погіршення демографічної ситуації в регіоні. За січень-серпень 2011 р. Львівська область втратила за рахунок депопуляції 4,4 тис. осіб (кількість населення зменшилася на 0,2 %, при цьому відбулося зниження показника народжуваності, що склало 1,8 %, природне скорочення становило 3,5 тис. осіб, міграційне – 0,9 тис. осіб); відбулося зростання коефіцієнта смертності населення (на 2,5 %, при зниженні рівня життєвості на 2,1 %). Причинами такої демографічної тенденції є зменшення частки дітей у загальній чисельності населення, старіння населення, висока смертність через хвороби системи кровообігу, новоутворення;

- зростання безробіття в сільських поселеннях. Рівень безробіття у сільській місцевості у червні-серпні 2011 р. перевищував аналогічний показник для міського населення (1,5 %)). Найвищим був рівень зареєстрованого безробіття у серпні зафіксований у Бродівському (3,9 %), Золочівському (3,4 %), Миколаївському (2,7 %), Перемишлянському (2,7 %) районах, у містах Борислав (2,9 %) та Новий Розділ (2,8 %);

- уповільнення темпів зростання заробітної плати. Реальна заробітна плата у регіоні збільшилася за аналізований період на 3 %, при позитивній динаміці темпів зростання номінальної заробітної плати на 1,4 %; проте, станом на 1 вересня 2011 р. загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати становила 66,7 млн грн, або 5,1 % від фонду оплати праці і у порівнянні з червнем 2011 р. збільшилася на 4,9 %, а відносно 1 січня 2011 р. – на 4,1 %. Низькою залишається заробітна плата працівників готелів та ресторанів, організацій охорони здоров’я, будівництва, торгівлі, сільського, лісового господарства, операцій з нерухомим майном, сфери послуг, культури і спорту, освіти, тоді як розмір заробітної плати працівників фінансових установ та підприємств з видобування паливно-енергетичних корисних копалин, виробництва продуктів нафтоперероблення, хімічного виробництва у 1,9-1,3 разу перевищив середній рівень в економіці області;

  • зростання заборгованості з виплати заробітної плати. Так, заборгованість з оплати праці у Львівській області за досліджуваний період зросла на 5,8 %, у т.ч. у промисловості становила 8,7 млн грн (12,8 % від загальної суми невиплаченої заробітної плати в економіці) та збільшилася з початку року на 61,8 %. Заробітна плата найманих працівників у сільському господарстві у 2011 р. становить 80,3 % від середнього рівня по регіону та в розрахунку на одну годину використаної праці є найнижчою серед видів економічної діяльності (11,9 грн);

- збільшення масштабів міжнародної міграції трудових ресурсів (у міграційних про­цесах області взяли участь на 3,9 % мігрантів більше, ніж у відповідному періоді 2010 р.).

Відтак, за результатами узагальнення соціально-економічних передумов конкурентоспроможності Львівської області можна виокремити такі найбільш резонансні тенденції на посткризовому етапі розвитку регіональної економіки:

1. Зменшення темпів приросту іноземних інвестицій та обсягів виконаних будівельних робіт, що потребує активізації діяльності регіональних та місцевих органів влади з покращення інвестиційного середовища та залучення інвестицій в економіку регіону.

2. Посилення залежності регіону від імпорту енергоносіїв (причому не лише природного газу, але й електроенергії), що потребує організаційно-економічної підтримки реалізації альтернативних проектів внутрішнього виробництва енергоносіїв, енергозбереження та енергозаміщення.

3. Погіршення демографічної ситуації в регіоні, збільшення обсягів безробіття та зростання заборгованості виплати заробітної плати.

    1. Інституціональні передумови конкурентоспроможності регіону

Позитивно, що у Львівській області розроблена, реалізується Стратегія розвитку Львівської області до 2015 року та здійснюється її щопіврічний моніторинг. Водночас, будучи більш системним документом державного стратегічного планування регіонального розвитку, вказана стратегія не передбачає окремого підрозділу, орієнтованого на визначення цільових пріоритетів та програмних заходів посилення конкурентоспроможності регіону. Натомість, позитивно, що Фондом «Ефективне управління», Львівською міською радою та компанією «Monitor group» розроблено Стратегію конкурентоспроможності економіки Львова.

Втім, з огляду на сучасний посткризовий період розвитку економіки, положення та цільові орієнтири згадуваних стратегій потребують адекватного коригування. Аналогічна ситуація спостерігається й в системі державного програмування розвитку обласного центру, міст та районів області.

Разом з тим, позитивно, що у поточному 2011 р. були прийняті такі управлінські рішення у сфері забезпечення регіонального розвитку, які частково спрямовані й на зміцнення конкурентних позицій регіону:

1. У сфері регіонального управління Львівською обласною радою було затверджено низку стратегічних документів регіонального рівня: Програма соціально-економічного та культурного розвитку на 2011 р.; Програма розвитку малого підприємництва на 2011-2012 рр.; Програма інвестиційного розвитку на 2011-2015 рр.; Програма розвитку туризму та рекреації на 2011-2013 рр.; Програма забезпечення реалізації проектів з пріоритетних напрямів соціально-економічного та культурного розвитку Львівської області «Олімпійська надія – 2022»; Комплексна програма соціальної підтримки окремих категорій громадян Львівської області на 2011-2013 рр.; Програма з підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування у 2011 році та інші.

Очікується, що зазначені документи сприятимуть закріпленню позитивних тенденцій в економіці, забезпеченню сталого розвитку ринку праці області, подоланню негативних процесів у соціальній і гуманітарній сферах. Проте більшість заходів в рамках зазначених програм залишаються декларативними, ідентичними до аналогічних програм попередніх років; обсяги фінансування заходів не є ресурсно чи науково обґрунтованими, а самі програми ухвалені майже з піврічним запізненням.

2. У сфері поглиблення міжрегіонального співробітництва як важливого напряму посилення факторних конкурентних переваг регіону була проведена зустріч голів Харківської та Львівської облдержадміністрацій, на якій обговорювались проблеми міжрегіонального співробітництва в економічній та гуманітарній сферах з подальшим поглибленням співпраці на субрегіональному рівні (між Валківським районом Харківської області та Сколівським районом Львівської області, а також між м. Золочів Львівської області та Золочівським районом Харківської області), підписані Львівською обласною радою Угоди про міжрегіональне співробітництво з Одеською обласною радою, проведені «Дні Криму» у Львові, спрямовані на розвиток міжрегіонального співробітництва у туристичній, у т.ч. оздоровчій, сфері.

3. У сфері розвитку транскордонного співробітництва спостерігаються такі тенденції, як: (1) подальша інституціалізація співпраці (в рамках транскордонної програми «Польща-Білорусь-Україна 2007-2013 рр.» підписано 6 ґрантових договорів на загальну суму фінансування з бюджету ЄС в розмірі 12,7 млн євро, а також відкрито нове приміщення Генерального консульства Польщі в м. Львові); (2) збільшення кількості прийнятих програмних рішень з проблем розвитку транскордонного співробітництва (щодо проблем запровадження спільного прикордонно-митного контролю в пунктах пропуску на українсько-польському державному кордоні), підготовки спільного Плану щодо подальшої розбудови прикордонної інфраструктури на українсько-польському державному кордоні, практичної реалізації Угоди про малий прикордонний рух, розробки карти прикордонних районів України та Республіки Польща в технології „GIS” згідно зі стандартами програми „INSPIRE”, реалізації ініціативи керівництва Львівської області та Підкарпатського воєводства щодо відновлення роботи Форуму міст-партнерів України та Республіки Польща (останній Форум проводився у жовтні 2001 р. у м. Рівному), підготовки „Дослідження просторового облаштування територій вздовж українсько-польського кордону”, актуалізації „Стратегії українсько-польського міжрегіонального та прикордонного співробітництва” з використанням кластерної моделі, а також досліджень, що проводяться Статистичним управлінням в м. Жешуві, розробки Концепції спільної операційної програми для транскордонного регіону Карпат у рамках фінансової перспективи ЄС на 2014-2020 рр., яка відображатиме екосистемний підхід до розв’язання проблем транскордонних гірських районів, реалізації Програми транскордонного співробітництва «Україна-Польща-Білорусь» у рамках Європейського інструменту сусідства і партнерства на 2007-2013 рр., розбудови і модернізації дорожньої інфраструктури українсько-польського прикордоння у зв’язку з підготовкою до Євро-2012, розширення автомобільного, залізничного та авіаційного сполучення між прикордонними регіонами, підготовки проекту Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про утримання прикордонних дорожніх мостових об’єктів на українсько-польському державному кордоні; (3) розширення мережі ділових контактів у регіоні з іноземними партнерами з метою підвищення якісного рівня організаційного забезпечення Євро-2012; (4) проведення комунікативних заходів; (5) інтенсифікації торговельних відносин та транскордонної міграції.

4. У сфері розвитку підприємництва, реального сектора економіки спостерігається: (1) розвиток інституційної інфраструктури (створення контактно-координаційних центрів із залучення інвесторів, відкриття бізнес-сервіс-центрів); (2) створення нових виробничих потужностей і залучення інвестицій в економіку області; (3) започаткування проектів з розвитку альтернативних джерел енергії.

5. У соціальній сфері за аналізований період спостерігається поступовий розвиток діяльності мережі територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян.

В загальному сучасні тенденції у сфері державного управління регіональним розвитком зводяться до:

1. Посилення уваги регіональних органів державного управління до необхідності інституціалізації та розвитку міжрегіонального співробітництва.

2. Зміщення акцентів розвитку транскордонної співпраці регіону з сусідніми воєводствами Польщі безпосередньо на взаємодію в проектах, що стосуються спільного позитивного ефекту від проведення та реалізації потенціалу Євро-2012.

3. Децентралізації (регіональна) та активний розвиток мережі дієвих (причому здебільшого державно-приватних) інституцій інноваційно-інвестиційної інфраструктури.

    1. Оцінка потенціалу конкурентоспроможності реального сектору економіки регіону

Як відомо, до реального сектору регіональної економіки відносяться ті види економічної діяльності, в яких створюється значна додана вартість. Це, насамперед, промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв’язок та ін. Саме у цих сферах розвиваються ті продуктивні сили, що формують конкурентні переваги регіональної економіки. Водночас, за результатами аналізу, можна стверджувати про невисокий рівень конкурентоспроможності реального сектору економіки Львівської області у посткризовий період.

Так, промисловість та сільське господарство відіграють відчутну роль в економіці регіону (на прикладі Львівської області) (Додаток 1), створюючи близько 50 % валового регіонального продукту, близько 30 % реалізованої продукції та формуючи факторні конкурентні переваги. Проте для відновлення докризового фінансово-економічного стану та обсягів господарської діяльності (станом на травень 2011 р. індекси до аналогічного періоду 2007 р. становили: для промислової продукції – 0,87, для продукції сільського господарства – 0,95 %) необхідні фінансові ресурси, передусім для розвитку матеріально-технічної бази, інноваційної діяльності, поповнення оборотного капіталу, покращення структури балансу та підвищення платоспроможності і фінансової стійкості (а, відтак – інвестиційної привабливості), збільшення капіталізації та здійснення капіталовкладень.

Так, про недостатній рівень конкурентоспроможності промисловості Львівської області свідчать результати оцінки домінантних параметрів розвитку цього виду економічної діяльності регіону. Зокрема:

1. Малими залишаються обсяги реалізації промислової продукції. Так, за січень-серпень 2011 р. підприємствами Львівської області реалізовано промислової про­дукції на 18934,1 млн грн, що становить 2,6 % до загальної суми по Україні та є 9 зна­ченням за регіонами країни. При цьому основну частку в обсязі реалізованої промислової продукції регіону займає переробна промисловість 76,5 % (14479,2 млн грн).

* за січень-серпень 2011 р.

Рис. 1. Зміна обсягу реалізованої промислової продукції в Львівській області

Промисловість Львівської області значною мірою є ресурснозалежною, оскільки лише 5,8 % займає добувна промисловість (за січень-серпень 2011 р. підприємствами Львівської області видобуто нафти сирої 76,1 тис. т, а нафтового газу попутного 33,6 млн м3), хоча регіон розташований в західні частини Передкарпатської нафтогазоносної області та Передкарпатського сірконосного басейну. Виробничі потреби регіону не забезпечуються й електроенергією, оскільки електростанції Львівської області практично вичерпали власний парковий ресурс, спостерігається різке падіння їх економічності, зниження надійності роботи і прогресуюче зростання аварійності технологічного обладнання (за січень-серпень 2011 р. у Львівській області вироблено 1377 млн кВТ год).

2. Низькими є темпи зростання обсягів реалізованої продукції добувної промислової. Так, у січні-серпні 2011 р. добувними промисловими підприємствами Львівської області реалізовано продукції на 8,3 % (156,1 млн грн) менше відносно відповідного періоду попереднього року. На 1 січня 2011 р. темп зниження обсягу реалізації продукції добувними підприємствами регіону був 15,8 % до періоду попереднього року.

Більше того, зменшення видобутку гальки, гравію, щебеню та каменю дробленого (за січень-серпень 2010-2011 рр. темп зниження відповідного виду промислової продукції в Львівській області становив 39,8 % або 37,2 тис. м3) спричинило загальне зниження обсягу виконаних будівельних робіт підприємствами, що погіршує якісні характеристики конкурентоспроможності регіону.

За січень-серпень 2010- 2011 рр. видобуток вугілля в Львівській області скоротився на 17,0 % або 147,4 тис. т, а його загальні запаси не перевищують 1,0 % від розвіданих родовищ України.

* за січень-серпень 2011 р.

Рис. 2. Зміна обсягу видобутку вугілля та сирої нафти в Львівській області

3. Спостерігається зниження інноваційної активності промислових підприємств регіону, що не дозволяє підвищувати конкурентоспроможність продукції, розширювати її асортимент, вдосконалити процес виробництва і управління, зберегти традиційні та розширити нові ринки збуту.

Так, у 2010 р. 102 промислових підприємства (13,4 % до загальної кількості промислових підприємств) Львівської області реалізували інноваційну продукцію в обсязі 383,6 млн грн (1,6 % в обсязі промислової продукції Львівської області), впроваджено лише 63 нових технологічних процеси, із них лише 17 (27,0 %) були ресурсо­зберігаючими. За 2009-2010 рр. кількість підприємств, що впроваджували інновації, скоротилась на 12,5 %, кількість освоєних нових видів продукції – на 29,9 %, а на 30,0 % зменшилось освоєння найменувань інноваційних видів продукції, в тому числі 19,4 % нових видів техніки. В 2010 р. лише 3 підприємства добувної промисловості Львівської області реалізовували інноваційні програми виробничого розвитку, впровадивши 2 нових технологічних процеси.

В 2010 р. Львівська область займала 11 місце за регіонами України за кількістю організацій, які використовували нові передові виробничі технології.

Недостатньою залишається в регіоні й державна фінансова підтримка виробничих інноваційних підприємств. Так, в 2010 р. частка коштів державного бюджету у фінансуванні технологічних інноваційній промисловості становила 0,57 % та лише 0,3 млн грн (0,22 % до загальної суми витрачених коштів) витрачено на фінансування технологічних інновацій за рахунок іноземних інвесторів, що посилило фінансову залежність підприємств від капіталу приватних організацій (їх частка перевищує 92,0 % в загальній структурі фінансування). В 2010 р. загальний обсяг витрат на інноваційну діяльність у Львівській області становив 139,3 млн грн, що не перевищує 3,0 % до загальної суми по Україні.

В 2010 р. регіональними органами державного управління не витрачено жодної гривні на підготовку виробництва для впровадження інновацій в промисловий сектор економіки, що свідчить про недостатність організаційної та фінансової державної (регіональної, місцевої) підтримки розвитку промисловості регіону.

4. Збільшується вартість промислової продукції. Так, у 2010 р. (грудень до грудня попереднього року) індекс цін виробників промислової продукції становив 1,103. Відповідно, до періоду попереднього року за січень-грудень 2010 р. індекс цін виробників промислової продукції становив 1,122.

Прискорення зростання цін на продукцію хімічної і нафтохімічної промисловості (у грудні 2010 р. індекс цін виробників промислової продукції Львівської області становив 1,085 проти відповідного періоду попереднього року) зумовлене зовнішньоекономічною орієнтацією відповідного сектору економіки регіону.

У грудні 2010 р. ціни на харчові продукти, напої та тютюнові вироби у Львівській області зросли на 14,7 % проти відповідного періоду попереднього року, що засвідчує недостатню ефективність регулювання цінової ситуації на продукти харчування при її найбільшій частці у споживчому кошику (більше 50,0 %). Зокрема, за аналогічний період відбулось істотне зростання ціни етилового спирту зі зброджуваних продуктів (65,5 %), олії та тваринних жирів (40,7 %), прянощів та приправ (32,4 %), цукру (26,5 %), сухарів, печива, пирогів і тістечок тривалого зберігання (19,2 %).

Враховуючи постійно існуючу потребу у розвитку енергетичних потужностей для самозабезпечення, Львівська область не в змозі забезпечити впровадження нетрадиційних відновлюваних джерел енергії та здійснення експорту електроенергії. Як наслідок, у грудні 2010 р. ціна виробленої, розподіленої електроенергії, газу та води збільшилась на 18,5 % проти відповідного періоду попереднього року та перевищує аналогічний показник по Україні на 6,0 %.

5. Зменшується рівень оплати праці у промисловості. Так, в серпні 2011 р. заробітна плата одного штатного працівника, зайнятого в сфері промислового виробництва, становила 2722,10 грн, в тому числі у добувній промисловості – 4646,00 грн, переробній промисловості – 2379,00 грн, виробництві та розподілі електроенергії, газу та води – 2937,00 грн.

У серпні 2011 р. середньомісячна заробітна плата одного штатного працівника переробної промисловості Львівської області була на 315,00 грн (13,2 %) менша від середньомісячної заробітної плати по Україні (2694,00 грн).

На 1 вересня 2011 р. найбільша частка невиплаченої заробітної плати в Львівській області серед економічно активних підприємств припала на промисловість – 45,8 % (10,5 млн грн). Більше того, станом на 1 вересня 2011 р. регіон входив у п’ятірку регіонів України за обсягами заборгованості із виплати заробітної плати в сфері промислового виробництва, що вимагає від регіональної влади впровадження масштабної соціально-економічної програми створення нових робочих місць, посилення відповідальності суб’єктів ринку праці та деполітизації профспілкового руху в цілому. При цьому на 1 вересня 2011 р. загальна сума заборгованості із виплати заробітної плати промисловими підприємствами регіону становила 22,9 млн грн (34,4 % та 1,98 % від загальної суми невиплаченої заробітної плати в економіці області (66,5 млн грн) і України (1155,3 млн грн) відповідно).

Негативним аспектом в контексті якісної частини конкурентоспроможності регіону, а саме – рівня якості життя населення, залишаються випереджаючі темпи зростання сум заборгованості із виплати заробітної плати в промисловості. Так, на 1 вересня 2011 р. сума заборгованості збільшилась на 1,8 % проти попереднього місяця (у переробній промисловості на 0,6 %; у виробництві та розподілі електроенергії, газу та води на 11,8 %), що підвищує ймовірність зростання безробіття, погіршення рівня життя суспільства, загострення криміногенної ситуації. Відносно 1 січня 2011 р. сума заборго­ваності в промисловості збільшилась на 15,1 %, в тому числі у переробній промисловості – 25,8 %, у виробництві та розподілі електроенергії, газу та води – на 64,6 %.

6. Зниження інвестиційної привабливості добувної промисловості підвищує рі­вень ресурсозалежності Львівської області та не дозволяє забезпечити зростання конку­ре­н­то­спроможності регіону, зокрема у січні-червні 2011 р. прямі іноземні інвестиції не пере­вищували 4,5 млн дол. США (0,3 % до загального обсягу інвестицій у Львівську область).

За І півріччя 2011 р. сума інвестицій в основний капітал промисловості Львівської області становила 218,9 млн грн, що на 20,9 млн грн (8,7 %) менше, ніж за відповідний період попереднього року.

* за І півріччя 2011 р.

Рис. 3. Зміна обсягу інвестицій в добувну промисловість Львівської області

Крім наведених вище ознак недостатнього рівня конкурентоспроможності промисловості регіону, негативними передумовами організаційно-економічного механізму забезпечення конкурентоспроможності цього базового виду економічної діяльності можна вважати:

- низьку ефективність капітальних видатків регіональних органів влади на фінансування розвитку промисловості, стимулювання інвестування підприємствами власних коштів у розвиток високотехнологічного виробництва, зниження інвестиційної привабливості промислового сектору;

- високий рівень енергоємності виробництва із використанням застарілих технологій та обладнання, що негативно впливає на конкурентоспроможність продукції;

- скорочення внутрішньорегіонального споживання продукції власного промислового виробництва і загальне зниження платоспроможності промислових підприємств, що зумовлює зростання ринкової пропозиції неконкурентоспроможної промислової продукції порівняного із іноземними аналогами, зменшення економічних можливостей галузевого розвитку та недовикористання виробничих потужностей;

- низьку активізацію коопераційних зв’язків промислових підприємств регіону у створенні замкнутого виробничого циклу та підвищенні власної інноваційної активності, що веде до науково-технологічного відставання у виробництві конкурентоспроможної продукції і розширенні ринків її реалізації;

- економічну залежність окремих видів промислового виробництва від імпортної сировини, що посилює чутливість до цінових коливань та кризових явищ на світових ринках і створює навантаження на зовнішньоторговельний баланс області;

- низьку купівельну спроможність населення Львівської області, яке витрачає основну частку власного доходу на споживання продуктів харчування, і тим самим створює ринковий дефіцит на окремі групи товарів та призводить до наповнення внутрішнього ринку дешевою продукцією.

- розбалансованість взаємодії регіональних органів влади і банківських установ щодо підтримки державних програм оновлення виробничої і технологічної бази, що зменшує можливості промислових підприємств у виробництві конкурентоспроможної продукції.

Відтак, для більш ефективного використання потенціалу промисловості у посиленні конкурентоспроможності Львівської області доцільно сформувати стратегічні пріоритети її структурної перебудови та підвищення конкуренто­спроможності продукції промислового виробництва. Зокрема, це стосується:

- розробки регіональних та внутрішньовиробничих програм диверсифікації промислового виробництва конкурентоспроможної продукції і перепрофілювання експортоорієнтованого сировинного виробництва;

- стимулювання іноземних інвестицій у модернізацію та технічне переоснащення техніко-технологічної бази промислового виробництва;

- забезпечення синергетичного ефекту суміжних сфер промисловості регіону у створенні замкнутого виробничого циклу, побудови зовнішньоекономічних коопераційних зв’язків та впровадженні новітніх технологій розвитку паливно-енергетичного комплексу регіону;

- створення «інтелектуальних центрів» дослідження сучасних науково-технологічних розробок і забезпечення патентно-ліцензійної безпеки промислових підприємств та підтримки «коопераційних представницьких структур» у реалізації конкурентних переваг промисловості регіону на внутрішньому і зовнішньому ринках;

- реформування внутрішньовиробничої структури промисловості регіону відносно підвищення конкурентоспроможності підприємств, які забезпечують основну частку експорту готової продукції та формують економічну безпеку області;

- проведення економічної політики енергозбереження та раціонального використання паливно-енергетичних ресурсів задля скорочення матеріаломісткості виробництва продукції і розширення конкурентних переваг з метою збільшення обсягів продажу і надходжень до обласного бюджету;

- активізації регіональної політики в напрямі удосконалення правил взаємодії регіональної влади і великих промислових підприємств у конкурентному середовищі та блокування тенденцій поглинання підприємств області іншими регіональними виробничими об’єднаннями.

Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці Львівської області, тут виробляється 11,6 % ВРП, дві третини товарів народного споживання, створюється 9,2 % валової доданої вартості, у ньому зайнято 16 % загальної чисельності працюючих (рис. 4).

Чисельність найманих працівників у сільському господарстві області скорочується з кожним роком і на сьогоднішній день становить 8233 особи, що у 9 разів менше порівняно з 2000 р. Головними причинами різкого скорочення зайнятості в цій галузі є невисока заробітна плата (у 2010 р. її розмір становив 1516,94 грн) та важкі умови праці у зв’язку з використанням застарілих технологій та обладнання.

Так у 2010 р. інвестиції в основний капітал становили 450,07 млн грн, що у 34,5 разів більше порівняно з 2000 р. Таке значне зростання інвестування в аграрний сектор мало б сприяти значному зростанню обсягів виробництва, проте його приріст за цей період становить лише 5,6 %. Отже незначне зростання виробництва аграрної продукції та зменшення первісної вартості основних засобів у 2010 р. порівняно з 2000 р. на 12,6 % можуть бути свідченням нераціонального використання інвестиційних коштів, які надходять в галузь сільського господарства області.

Рис. 4. Чисельність працівників і суми заробітної плати у сільському господарстві Львівської області, 2000 – 2010 рр.

Рис. 5. Інвестиції в основний капітал та вартість основних засобів у сільському господарстві Львівської області, 2000 – 2010 рр., млн грн.

На сьогоднішній день конкурентоспроможність сільського господарства Львівської області є невисокою, оскільки:

1. Недостатньою залишається якість продукції. Головною причиною цього є те, що 73,7 % сільськогосподарської продукції виготовляється дрібними приватними господарствами населення (77,9 % - продукції рослинництва, 69,5 % - у продукції тваринництва), які обмежені фінансовими, матеріальними, технологічними, інформаційними ресурсами; у виробництві аграрної продукції зайняті переважно особи без належної фахової підготовки. Тому цілеспрямована робота щодо впровадження науково обґрунтованих технологій утримання худоби, збалансованої годівлі, ветеринарного обслуговування, селекції у підсобних господарствах не ведеться, що призводить до того, що їх продукція не відповідає міжнародним вимогам якості та безпеки.

2. Невеликою є частка підприємств, сертифікованих згідно міжнародних стандартів (наприклад, лише 3 % м’ясопереробних комбінатів, 34,6 % молокопереробних підприємств володіють міжнародними сертифікатами), що обумовлено високою вартістю та складністю процесу одержання сертифікатів ISO чи HASSP (від 6 до 18 місяців), відсутністю процедури здобуття єврономера в Україні.

3. Низькою залишається ефективність цієї галузі. Так урожайність зернових становить 25,8 ц/га (у Нідерландах 82,2 ц/га, Франції та Великобританії 67,1 ц/га), цукрових буряків – 380 ц/га (у Швейцарії 842,4 ц/га, Франції 773,2 ц/га,), картоплі – 133 ц/га (у Нідерландах 424,6 ц/га, Великобританії 424,5 ц/га) та продуктивності молочного стада – 3,8 тис. кг (у Данії 8,1 тис. кг, Нідерландах 7,1 тис. кг, Ізраїль 9,2 тис. кг.).

4. Високою є частка збиткових аграрних підприємств. Так у 2010 р. у Львівській області зі збитком спрацювали 47,7 % аграрних підприємств.

Значною мірою гальмують подальше зміцнення конкуренто­спроможності сільського господарства регіону наступні чинники:

  1. Відсутність регіональні програми цільового фінансування науково-прикладних розробок в аграрному секторі, що зумовлює незадовільну якість насіннєвого та племінного матеріалу, обмежує продуктивність сільськогосподарського виробництва. Крім того неналагоджено взаємодію між науковими установами і виробниками агропродовольчої продукції.

  2. Нерозвиненість інфраструктури АПК, що призводить до збільшення вартості виробництва, значних втрат продукції під час її транспортування та зберігання.

3. Відсутність регіональної стратегії розвитку зовнішньої торгівлі агропродовольчою продукцією, що зумовлює деформовану структура експорту агропродовольчої продукції. В основному експортується сільськогосподарська сировина а не готова продукція, що стоїть на заваді розвитку галузі переробки сільськогосподарської продукції і значно зменшує розміри прибутків вітчизняних аграріїв. Крім того щорічно зростає імпорту продовольчих товарів. Так у 2010 р. порівняно з 2000 р. імпорт агропродовольчої продукції у Львівську область збільшився у 15,6 разів і становить 18,5 % від загального обсягу імпорту. Органами державної влади здійснюється недостатній контроль за ввезенням екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і генетично модифікованих організмів.

4. Постійне зростання споживчих цін на продовольчі товари, причому більш швидкими темпами, порівняно з доходами населення.

З урахуванням існуючих проблем видається доцільною реалізація таких заходів зі зміцнення конкурентоспроможності регіонального сектору сільського господарства:

1) налагодження сучасної інфраструктури аграрного ринку, а саме:

- консультаційної, навчальною та з підвищення кваліфікації фермерів і сільськогосподарських спеціалістів, з метою підвищення ефективності та продуктивності праці в аграрному виробництві;

- удосконалення „твердої” інфраструктури в сільській місцевості (будівництво шляхів, електромереж, налагодження системи водопостачання, меліоративних споруд, підвищення рівня інформатизації сільськогосподарських підприємств тощо);

- створення мережі недержавних лабораторій з контролю якості та безпеки сільськогосподарської продукції, а також єдиного контролюючого органу з питань безпеки та якості харчових продуктів і продовольчої сировини відповідно до практики країн ЄС;

- створення спеціалізованих банків для кредитування сільськогосподарських підприємств на пільгових засадах (під гарантії держави), а також лізингових установ;

2) посилення кооперації господарств населення виробників сільськогосподарської продукції;

3) налагодження співпраці між виробниками сільськогосподарської продукції та дослідними установами через:

- запровадження грантових програм у вищих навчальних закладах з метою підтримки університетських досліджень, спрямованих на вирішення проблем галузі сільського господарства, підтримка молодих науковців;

- фінансування з обласного бюджету наукових досліджень, підготовки та підвищення кваліфікації кадрів для виробничої і соціальної сфери села, інформаційно-консультаційного обслуговування;

- стимулювання розвитку територіально-виробничих та агротехнічних комплексів виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, наукового обслуговування сільськогосподарських виробництв.

  1. збільшення експортного потенціалу вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції через:

- сприяння (у тому числі фінансове) розробці і впровадженню систем управління якістю на основі принципів ISO 9000 та системи управління безпекою харчових продуктів (НАSSР), а також системи охорони довкілля на основі принципів ISO 14000;

- розробку і реалізацію регіональної програми з покращення репутації регіону на міжнародному ринку продовольства як виробника екологічно чистих і безпечних продуктів;

- створення регіональної агенції міжнародного маркетингу аграрної продукції при Головному управлінні сільського господарства Львівської обласної державної адміністрації;

- збільшення обсягів фінансування з обласного бюджету наукових розробок у сфері біотехнологій, генетики, селекції, племінної діяльності, з метою покращення вхідних факторів забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції;

  1. гармонізація вітчизняних стандартів на сільськогосподарську продукцію згідно міжнародних за такими основними напрямами:

  • створення та впровадження вітчизняної бази гармонізованих з міжнародними вимогами стандартів на сільськогосподарську продукцію і сировину та забезпечення необхідних обсягів фінансування цих робіт.

запровадження на території України спеціальної програми з сільського господарства та розвитку села (SAPARD), яка дозволить гармонізувати українські стандарти до вимог ЄС з меншими затратами з державного бюджету.

Будівництво, як сфера господарювання, забезпечує організаційну та ресурсно-фінансову взаємодію інших видів економічної діяльності регіону, відтак є важливим системоутворюючим елементом конкурентоспроможності економіки. Проте рівень конкурентоспроможності цього важливого сектора економіки регіону є низьким. Про це свідчать результати параметричної оцінки економічного потенціалу та ресурсного забезпечення будівництва. Зокрема:

1. Малі обсяги виконаних будівельних робіт.

Так, за січень-серпень 2011 р. підприємствами Львівської області виконано будівельних робіт на 1381,5 млн грн, що становить 4,3 % до загальної суми по Україні; Львівська область посідає 6 рейтингове місце за обсягами виконаних будівельних робіт.

2. Недостатність власних фінансових ресурсів (станом на січень-червень 2011 р. фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування господарськими суб’єктами будівельної діяльності регіону становив 46,65 млн грн збитку), що перешкоджає виконувати проектні замовлення з введення в експлуатацію важливих об’єктів соціальної сфери та виробничих потужностей.

* за січень-серпень 2011 р.

Рис. 6. Обсяги будівельних робіт підприємствами Львівської області у 2000 – 2011 рр.

3. Низькі темпи зростання обсягів виконаних будівельних робіт.

У січні-серпні 2011 р. підприємства Львівської області не збільшили виконання будівельних робіт проти відповідного періоду попереднього року. Однак, відносно аналогічного періоду 2009 р., обсяг будівельних робіт зменшився на 30,6 %. Крім того, спостерігається тенденція до зменшення обсягу будівельних робіт підприємствами Львівської області у січні-липень протягом 2009-2011 рр., що засвідчує нездатність до збереження приросту та фінансової стійкості у виконанні фіскальних і соціальних зобов’язань (станом на січень-серпень 2011 р. найбільша частка збиткових підприємств Львівської області була саме у будівництві – 60,2 % і залишається проти відповідного періоду попередніх двох років на рівні 70,0 %).

Низькими залишаються темпи зростання обсягів виконання будівельних робіт підприємствами Львівської області (за січень-серпень 2010 – 2011 рр. - 16 рейтингове місце по країні), які є нижчими за результати господарювання (за аналогічним показником) у Київській (65,8 %), Волинській (43,3 %) та Донецькій (38,6 %) областях.

Водночас, за січень-серпень 2011 р. скоротили обсяги будівельні підприємства Львівської області, що здійснюють установлення інженерного устаткування будівель і споруд (на 20,8 %) та підготовку будівельник ділянок (9,2 %).

Упродовж січня-серпня 2011 р. не працювало кожне 10 будівельне підприємство Львівської області. Очевидно, відповідна конкурентна позиція вимагає інтенсифікації економічних зусиль до пошуку нових шляхів накопичення фінансових ресурсів для модернізації техніко-технологічної бази підприємств та збільшення обсягів і підвищення ефективності господарювання.

4. Зменшення введених в експлуатацію загальних площ житла, що є основним стратегічним орієнтиром з підвищення конкурентних позицій підприємств будівництва Львівської області, оскільки свідчить про практичні результати господарсько-фінансової діяльності.

Так, за І півріччя 2011 р. у Львівській області введено в експлуатацію 157,9 тис. м2 загальної площі житла (житлових будівель), що на 43,9 % менше, ніж за відповідний період попереднього року. При цьому обсяг введених в експлуатацію об’єктів соціальної сфери за І півріччя 2011 р. Львівської області становить лише 5,8 % до загального обсягу по Україні. У І півріччі 2011 р. Львівська область зайняла 5 рейтингове місце за регіонами країни за обсягами введено житла, поступившись Київській області (428,7 тис. м2), Одеській області (196,6 тис. м2) і також сусідній Івано-Франківській області (169,1 тис. м2). Зокрема, у розрахунку на 1000 мешканців в Львівській області у І півріччі 2011 р. було збудовано 62,4 м2 загальної площі житла (І півріччя 2010 р. – 111,3 м2).

* за І півріччя 2011 р.

Рис. 7. Обсяги введення в експлуатацію житла у Львівській області у 2001 – 2011 рр.

В складі об’єктів соціальної сфери, що введені в експлуатацію у Львівській області за І півріччя 2011 р. не введено жодного учнівського місця в загальноосвітньому навчальному закладі, місця в дошкільному закладі та ліжка в лікарні. Введення в експлуатацію за аналізований період амбулаторно-поліклінічних закладів на 34 відвідувань за зміну (на 46,9 % менше до І півріччя 2010 р.) не можна вважати достатнім результатом збільшення обсягів капітальних вкладень в житлове будівництво Львівської області за рахунок залучення державних інвестиційних фондів, що істотно погіршує якісні характеристики конкурентоспроможності регіону.

Враховуючи конкуренцію на ринку продукції будівництва, в Львівській області повільно протікають процеси концентрації ресурсів і збільшення капіталізації об’єктів соціальної сфери. Зокрема за рахунок держбюджету в І півріччі 2011 р. здано в експлуатацію 2,6 тис. м2 загальної площі житла (1,7 % від загального введення по області).

Зазначимо, в Львівській області проживає найбільша кількість сільського населення за регіонами України (на 1 серпня 2011 р. – 997,4 тис. ос.), однак обсяги введеного житла у І півріччі 2011 р. в сільській місцевості скоротились до відповідного періоду 2010 р. на 2,8 рази і становили 27,1 % загального обсягу по області.

5. Збільшення кількості об’єктів та споруд незавершеного будівництва, що є результатом втрати інвестиційної привабливості та збільшення фінансового тягаря трансакційних витрат в отриманні дозволів та погоджень.

Так, станом на 01.01.2011 р. в Львівській області налічувалось 999 об’єктів, що знаходились у стадії незавершеного будівництва, кількість яких збільшилася на 410 об’єкти (або 69,6 %) порівняно з попереднім періодом. Закріплення відповідної тенденції свідчить про створення «штучної» ситуації до встановлення пільгових умов і державних гарантій для іпотечного кредитування будівництва житла для окремих категорій населення. За регіонами України Львівська область посідає 4 рейтингове місце. Тут зосереджено 5,5 % об’єктів які знаходяться на стадії незавершеного будівництва по Україні. При цьому найбільше відповідних об’єктів зосереджено у Донецькій (8,7 %), Харківській (5,9 %) та Житомирській (5,7 %) областях, найменше – у м. Севастополі (1,5 %) та Чернівецькій області (1,9 %). Із загальної кількості незавершених об’єктів в Львівській області (станом на 01.01.2011 р.) 465, або 46,6 %, знаходились у стадії будівництва, а на 534 об’єктах будівництво тимчасово припинено або законсервовано. Житлові будівлі із загальної кількості незавершених об’єктів становлять лише 23,1 % (679), у тому числі будівництво яких здійснювалось - 443,1 тис. м2 (67,1 % загальної кількості житлових будівель по області). Зокрема у І півріччі 2011 р. в Львівській області збудовано лише 393 нові житлові будинки, переважно однокімнатні будинки (375), на які припадає 58,2 % загальної площі житла. Високою є частка житлових будівель (будівництво яких здійснювалось) у Тернопільській (82,9 %), Рівненській (80,9 %), Івано-Франківській (78,7 %) областях, водночас у Житомирській та Кіровоградській областях лише 3,3 % і 4,9 % відповідно.

Львівська область недостатньо забезпечена будівлями для закладів освітнього, медичного й оздоровчого призначення, серед яких: загальноосвітні та дошкільні навчальні заклади, лікарні, поліклініки, пункти медичного обслуговування та консультації.

6. Зменшення рівня оплати праці працівникам у будівництві, що є результатом невчасного виконання будівельних робіт в межах проектних термінів введення в експлуатацію житлової площі.

Так, у січні-серпні 2011 р. заробітна плата одного штатного працівника зайнятого в будівництві Львівської області становила 1743,53 грн, що на 21,1 % та 33,3 % менша від середньомісячної заробітної плати по області (2180,93 грн) і України (2694,00 грн) відповідно.

Заборгованість з виплати заробітної плати станом на 1 вересня 2011 р. у будівництві становила 9,79 млн грн (14,7 % від загальної суми невиплаченої заробітної плати в економіці області). Станом на 1 вересня 2011 р. Львівська область входить в п’ятірку регіонів України за обсягами заборгованості із виплати заробітної плати в будівництві, що вимагає впровадження масштабної програми створення робочих місць, посиленні відповідальності роботодавців та деполітизації профспілкового руху.

Недостатня нормалізація соціально-трудових відносин в Львівській області не забезпечує виплату заробітної плати працівникам економічно неактивних підприємств (банкрутів) - на 1 вересня 2011 р. сума невиплаченої заробітної плати становить 4,89 млн грн (50,0 % від загальної суми невиплаченої заробітної плати в будівництві області).

7. Низька інвестиційні привабливість будівельного сектору економіки Львівської області не дозволяє забезпечити зростання капітальних вкладень та підвищення рівня конкурентоспроможності регіону, зокрема у січні-червні 2011 р. прямі іноземні інвестиції (акціонерний капітал) не перевищували 10,6 млн дол. США (0,8 % до загального обсягу інвестицій в Львівську область). За І півріччя 2011 р. в Львівській області сума інвестицій в основний капітал будівництва становила 18,2 млн грн, що на 66,5 млн грн (78,5 %) менше, ніж за відповідний період попереднього року.

В загальному за результатами аналізу можна констатувати, що економічними передумовами неефективного використання потенціалу конкурентоспроможності будівельного сектору економіки Львівської області є:

- значний брак фінансових ресурсів для фінансування поточної діяльності, ліквідації незавершеного будівництва, покращення ліквідності і платоспроможності, збільшення обсягів будівельних робіт та інвестиційних ресурсів – для розвитку і капіталізації підприємств;

- розбалансованість взаємодії регіональних органів влади і банківських установ щодо підтримки та розвитку державних програм іпотечного кредитування капітального ремонту комерційного і індивідуального житла;

- недостатній рівень державного (регіонального та місцевого) стимулювання підприємств, що працюють за державними контрактами будівельного підряду, до економії власних грошових коштів для протидії конкурентам, відтворення ресурсного потенціалу та відповідно зростанні частки цільового ринку;

- низька ефективність програм регіональної підтримки будівельного сектора в отриманні дозволів і погоджень для збалансування темпів житлового будівництва і створенні інженерних комунікацій;

- існування практики громіздкої системи отримання дозволів і погоджень, що збільшує трансакційні витрати підприємств-забудовників і кінцеву ціну пропозиції житла на регіональному ринку.

2010

* за І півріччя 2011 р.

Рис. 8. Інвестиції в основний капітал будівництва Львівської області у 2001 – 2011 рр.

Відтак, пріоритетними напрямами реалізації економічного потенціалу та зміцнення таким чином конкурентоспроможності будівництва регіону необхідно:

- оптимізувати системи управління ресурсним потенціалом будівельного сектору області, забезпечити його функціонально-вартісний перерозподіл;

- забезпечити інвестиційну привабливість регіону як результату мінімізації терміну окупності капіталовкладень та зростання ефективності інвестиційних проектів в стратегічний розвиток будівельної діяльності;

- створити економічні умови для захисту матеріальних ресурсів від впливу інфляційного фактора (після реалізація інфраструктурних проектів, пов’язаних з проведенням Євро-2012) з метою збільшення капіталізації прибутку в основні засоби підприємств, що здійснюють будівництво в Львівській області та забезпечення конкурентних переваг у проведенні амортизаційної політики;

- врегулювати динаміку трудового капіталу будівельного сектора економіки Львівської області, а саме його зовнішнього обороту (покращити кількісні та якісні характеристики чисельності працівників відповідно до кон’юнктури ринку праці та фінансово-економічних можливостей підприємства забезпечувати гарантовані законодавчо умови праці і її оплати) та внутрішнього обороту (внутрішньогосподарське та організаційне переміщення працівників відповідно до технологічних умов, що змінює функціональну структуру підприємства, не змінюючи чисельності персоналу).

Туризм як вид економічної діяльності у Львівській області стрімко інтегрується у світову туристичну індустрію, набуває все відчутнішого значення для місцевого господарства і характеризується за останнє десятиліття, за виключенням кризового 2009 р., позитивною та сталою динамікою.

У 2010 р. спостерігається ріст туристичної активності, який можна пояснити вдало обраною маркетинговою політикою, завершенням кризового періоду в туристичній сфері, а також політикою сприяння розвитку туризму з боку місцевих органів влади.

Статистичні показники фінансово-господарської діяльності туристичних підприємств області свідчать про зростання у 2010-2011 рр. у порівнянні з 2009 р. обсягу реалізації туристичних послуг та кількості туристів, яким надано туристичні послуги.

Важливі характеристики конкурентоспроможності туристичної галузі Львівської області покращуються, про що свідчить наступне:

  1. Збільшуються обсяги туристичних потоків. Суб’єкти туристичної діяльності Львівської області у 2010 р. обслужили 153,9 тис. осіб, що на 40 % більше порівняно з 2009 р. За обсягами туристичних потоків України на Львівську область припало 6,7 %. У першому півріччі 2011 р. кількість туристів, обслужених суб'єктами туристичної діяльності склало 73,3 тис. осіб (табл. 1).

Таблиця 1

Туристичні потоки у Львівську область (осіб), 2000-2011 рр.

Кількість туристів, обслужених суб'єктами туристичної діяльності

Кількість іноземних туристів

Кількість внутрішніх туристів

Кількість екскурсантів

2000

118 811

23 759

66 505

64 913

2001

110 433

27 690

56 860

61 611

2002

115 060

31 767

59 382

62 859

2003

142 607

34 591

81 871

82 734

2004

128 563

32 020

67 927

96 647

2005

90 756

11 233

44 455

112 450

2006

93 553

8 427

44 409

140 680

2007

117 242

9 478

49 514

79 320

2008

143 610

14 062

52 697

78 418

2009

109 947

9 306

41 601

79 695

2010

153 939

9 894

41 705

56 045

6`2011

73 300

6 500

20 800

36 000

Туристичні підприємства регіону у 2010 р. обслужили 9,9 тис. іноземних туристів із 39 країн світу. У 2010 р. та у першому півріччі 2011 р. серед іноземних туристів найбільш поширеними були короткотривалі поїздки громадян Польщі (32 % від усіх громадян інших країн, які приїжджали на Львівщину). Кожний шостий турист-нерезидент приїздив з Білорусії, сьомий – з Російської Федерації, дев’ятий з Латвії.

У 2010 р. поїздками туристів-громадян України в межах держави було охоплено 41,7 тис. осіб, або 27 % від загальної кількості туристів. У першому півріччі 2011 р. обсяг внутрішнього туризму склав 20,8 тис. грн.

Важливим видом туризму протягом останніх років була екскурсійна діяльність: у 2010 р. суб’єктами туристичної діяльності обслужено 56 тис. екскурсантів. Це на 30 % менше, ніж у 2009 р. Проте у першому півріччі 2011 р. позитивна тенденція докризового розвитку екскурсійної діяльності відновилася. Станом на 1 липня 2011 р. у Львівської області зареєстровано 767 фахівців туристичного супроводу (екскурсоводів, гідів-перекладачів, провідників по горах), які у встановленому порядку отримали дозволи на право здійснення туристичного супроводу та надають послуги з екскурсійного обслуговування. Відповідно, за вказаний період спостерігалося динамічне зростання показників екскурсійної діяльності, про що свідчить загальна кількість екскурсантів − 36 тис. осіб. Це на 19 % більше, ніж в аналогічний період минулого року.

  1. Зростає кількість туристичних підприємств. Станом на 1 липня 2011 р. згідно з Державним реєстром суб’єктів туристичної діяльності у регіоні зареєстровано 348 туристичних підприємств, з них 148 туроператорів на противагу 140 туроператорам у 2010 р.

  2. Покращуються показники фінансово-господарської діяльності туристичних підприємств.

    1. 3.1. Обсяг наданих туристичних послуг туроператорами та турагентами у 2010 р. становив 257,9 млн грн, що на 60 % більше у порівнянні з 2009 р. За перше півріччя 2011 р. туристичними підприємствами надані послуги на загальну суму 143,9 млн грн, що на 91 % більше в порівнянні до аналогічного періоду у минулому році.

    2. 3.2. У 2010 р. дещо зменшились платежі до бюджету ліцензіатів у порівнянні з попереднім роком на 1 % і становили 5 млн 166 тис. грн. За перше півріччя 2011 р. до бюджету туристичними підприємствами сплачено 2 млн 714 тис. грн, що свідчить про позитивну динаміку зростання легального сектора ринку туристичних послуг.

    3. 3.3. У розрахунку на одного працівника, показники 2010 р. є вищими на 37 % за аналогічні показники 2009 р.: в середньому на одного працівника припадало по 197 обслуговуваних туристів.

Таблиця 2

Порівняльна таблиця змін у фінансово-економічних показниках туристичних підприємств Львівської області, 2009-2011 р.

Показники

2009 р.

2010 р.

6 місяців 2011 р.

Обсяг наданих туристичних послуг

160,815 млн грн

257,889 млн грн

143,9 млн грн

Обсяг платежів до бюджету

5,251 млн грн

5,166 млн грн

2,714 млн грн

Обсяги заборгованості перед бюджетом

77 тис. грн

70,8 тис. грн

-

Обсяги надходжень валюти від надання послуг нерезидентам України

1,291 млн дол. США

921,135 тис. дол. США

-

4. Збільшується кількість готельних закладів. У 2010 р. мережа готельних закладів регіону продовжувала розвиватися. Порівняно з 2005 р. кількість готелів та інших місць для тимчасового проживання зросла більш, ніж удвічі (у 2,3 разу) і на кінець 2010 р. становила 472 одиниці. Особливо активно розвивається приватний готельний бізнес. Якщо у 2005 р. кількість готельних закладів юридичних і фізичних осіб була майже однакова, то у 2010 р. дві третини цих закладів належали фізичним особам-підприємцям (313 і 159 одиниць відповідно).

Загалом у регіоні діє 48 категорованих готелів, з них 8 чотиризіркових, 29 тризіркових, 10 двозіркових та один однозірковий. Фізичним особам-підприємцям належать 16 категорованих готелів, в тому числі один чотиризірковий.

У 2010 р. регіон посів друге місце в Україні за кількістю приїжджих, обслужених підприємствами готельного господарства області. Послугами готельних закладів скористалися 353,2 тис. осіб, що на 20,7 % більше, ніж у 2009 р. (у той же час на 4,5 % менше, ніж у 2008 р.).

Майже чверть приїжджих (82,9 тис. осіб) становили іноземні громадяни. Серед іноземців, які зупинялися у готелях області, переважали громадяни Польщі, Російської Федерації, Німеччини, Білорусі, США. Загалом готельні заклади Львівщини прийняли громадян 103 країн світу.

Одноразова місткість готельних закладів порівняно з 2005 р. зросла на 72,8 % (у порівнянні з 2009 р. – на 5,7 %) і склала 18,8 тис. місць. Номерний фонд у 2010 р. налічував 8288 номерів. Майже дві третини місткості та кількості номерів (11,9 тис. місць та 5359 номерів) забезпечили готелі підприємств-юридичних осіб.

Рис. 9. Кількість готельних закладів у Львівській області, 2005-2010 рр.

За період січень-червень 2011 р. чисельність новостворених робочих місць для працівників напрямку «Діяльність готелів та ресторанів» у м. Львові склала 567 (у фізичних та юридичних осіб-підприємців), що в порівнянні з 2010 р на 15,4 % більше (491 робоче місце за відповідний період). При тому, що загальна кількість найманих працівників у Львові за даний період 2011 р. в порівнянні з 2010 р. зменшилась на 1,6 %.

Рис. 10. Одноразова місткість готельних закладів Львівської області,

місць, 2005-2010 рр.

5. Розвивається інфраструктура закладів культури та мистецтва (табл. 3), зокрема станом на 1 січня 2011 р. в області діяло:

  • 25 самостійних музеїв, які включають 6 філій і 109 відділів та відокремлених підрозділів музейного показу (11 – історичні, 3 – літературні, 2 – мистецькі, 1 – художній);

  • 11 професійних театрів на 3,5 тис. глядацьких місць, серед яких театр опери та балету, 4 драматичних, 2 музично-драматичних, 2 лялькових, дитячий театр та театр музичної комедії і мініатюр;

  • 14 концертних організацій, з яких 10 самостійних професійних колективів, 2 гастрольно-концертних об’єднання та одна філармонія;

  • 91 демонстратор фільмів.

Таблиця 3

Заклади культури у Львівській області, 2000-2010 рр.

(од.)

Заклади культури

Роки

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

Професійні театри

10

10

10

11

11

11

11

11

11

11

11

Концертні організації

7

7

7

11

11

11

13

13

14

14

14

Музеї

18

19

17

17

17

17

17

17

19

22

25

Демонстратори фільмів

302

226

113

171

63

63

81

111

88

88

91

  1. Спостерігається інституціональне закріплення пріоритетності розвитку туристичної галузі для Львівської області. Нормативно-правовими документами в яких визначено важливість розвитку туризмі для Львівської області, основні шляхи розвитку, пріоритетні види туризму є: Державна стратегія регіонального розвитку України на період до 2015 року; Програма розвитку туризму та рекреації у Львівській області на 2011 − 2013 рр.; Стратегія розвитку Львівської області до 2015 року; Спільна українсько-польська стратегія транскордонного співробітниц­тва на 2005-2015 рр.; Польсько-української стратегія транскордонного співробітництва на 2007-2015 рр.; Стратегія підвищення економічної конкурентоспроможності Львова до 2015 р.

Водночас, незважаючи на сприятливі тенденції розвитку туристичної галузі регіону несприятливими чинниками її конкурентоспроможності залишаються:

  • низький рівень розвитку туристично-рекреаційної інфраструктури;

  • невідповідність засобів розміщення світовим стандартам;

  • недостатня інформаційно-рекламна діяльність;

  • незадовільний стан доріг та відсутність під’їздів до багатьох туристичних об’єктів;

  • незадовільний матеріально-технічний стан закладів культури та мистецтва;

  • відсутність сучасних систем охорони, що призводить до втрати окремих цінних експонатів з музеїв, галерей;

  • недостатнє забезпечення професійними кадрами в галузі туризму і рекреації;

  • недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази в галузі туризму;

  • слабка взаємодія місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення розвитку туризму і рекреації в регіоні;

  • недостатність підтримки з боку держави суб’єктів туристичної діяльності, які здійснюють організацію прийому туристів в області;

  • низька якість туристичних послуг;

  • неналежний стан туристичних маршрутів та відсутність єдиної системи знакування шляхів активного туризму;

  • неефективне використання туристично-рекреаційного потенціалу в сільській місцевості;

  • незадовільна та неефективна система статистичної звітності в туристичній галузі.

Водночас, значна частина несприятливих факторів конкурентоспроможності туристичної галузі Львівської області нівелюється чи послабиться в умовах підготовки до Євро-2012. Зокрема покращиться туристично-рекреаційної інфраструктури, якість доріг, отримають підтримку заклади культури та мистецтва, збільшиться кількість спеціалістів у сфері туризму.

Таким чином для підвищення конкурентоспроможності туристичної галузі регіону та утримання її стійких позицій на світовому ринку необхідно:

  • подавати заявки на проведення інших масових культурних, спортивних та туристичних заходів світового та європейського рівня у Львівській області для забезпечення завантажуваності готельних номерів у новозбудованих та існуючих готелях;

  • посилити контроль зі сторони антимонопольного комітету за ціноутворенням на готельні послуги;

  • приділити увагу підготовці професійних кадрів для туристичної галузі за більш широким ніж існуючий переліком спеціальностей;

  • забезпечити у повному обсязі фінансування усіх програм та стратегій розвитку туризму в області, а також посилити контроль за витратами і виконанням планових завдань;

  • розширити мережу туристичних інформаційних центрів для забезпечення якісної та достовірної інформації, інтенсифікації інформаційно-рекламної діяльності;

  • розробити досконалішу методику статистичних спостережень за кількістю туристів, які прибувають в регіон та їх витратами.

Щодо основного індикатора конкурентоспроможності регіональної економіки – обсягів інвестицій, то, незважаючи на те, що у Львівській області у 2011 р. спостерігаються позитивні тенденції (зокрема щодо вкладення прямих іноземних інвестицій (ПІІ)) - з початку інвестування на 1 липня 2011 р. цей показник становив 1324,6 млн дол. США; у розрахунку на одного мешканця області припало 523,8 дол. США ПІІ; з урахуванням переоцінки, втрат і курсової різниці за січень-червень 2011 р. в економіці області відбувся приріст сукупного обсягу іноземного акціонерного капіталу на 76,4 млн дол. США, або на 6,1 %; впродовж І півріччя 2011 р. у підприємства та організації регіону надійшло 49,3 млн дол. США прямих іноземних інвестицій (акціонерний капітал), що на 22 % більше, ніж за відповідний період попереднього року. Проте такі результати необхідно оцінювати критично. Адже, серед 27 країн світу, що вклали інвестиції в економіку області 4 – з семи найпотужніших інвесторів характеризуються як офшорні зони (загальна частка 42,5 %), з допомогою яких, як відомо, відбувається значна частина «відмивання» коштів, одержаних нелегальним шляхом. Найпотужнішими інвесторами були такі країни, як Австрія (умовно офшорна країна) – 34,5 % загального обсягу, Кіпр (офшорна зона) – 29,4 %, Польща – 26,4 %, Німеччина (11,3 %), Великобританія (офшорна зона) – 8,3 %, США – 5,6 % та ін.

Хоча той факт, що 82,1 % загального обсягу інвестицій надійшло з країн ЄС, а з країн колишнього СНД лише 5,6 % та інших країн світу – 12,3 % підтверджує євроінтеграційні прагнення суб’єктів економічної діяльності та можливості до посилення регіональної конкурентоспроможності у межах транскордонного чи міжрегіонального міжнародного співробітництва.

Негативною з погляду подальшої реалізації регіонального потенціалу можна охарактеризувати секторальну структуру ПІІ (Додаток 2). Доцільно відзначити превалювання потенційно спекулятивних галузей та секторів економіки, у які спрямовуються ПІІ – значні обсяги інвестицій надійшли в фінансовий сектор – 13,3 млн дол. США (27 %), операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям – 8,6 млн дол. США (17,5 %), торгівлю – 8,3 млн дол. США (16,9 %). Загалом станом на 1 липня 2011 р. понад третина іноземного капіталу акумульована у фінансових установах – 457,3 млн дол. США, в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям – 177,9 млн дол. США. При, цьому значно скоротилося інвестування сільського господарства: впродовж аналізованого періоду надійшло лише – 0,2 млн дол. США. У той же час, обсяг прямих іноземних інвестицій, які надійшли у промислові підприємства області становлять всього 15,4 млн дол. США (31,1 % від загальнообласного обсягу надходження), в основному вони залучались у: у машинобудування – 107,6 млн дол. США; виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – 64,3 млн дол. США; оброблення деревини та виробництво виробів з деревини – 58,3 млн дол. США.

Лідерами в інвестуванні підприємств Львівської області, як уже зазначалося, є партнери з Польщі – 350 млн дол. США, Австрії – 218,2 млн дол. США, Кіпру – 160 млн дол. США, Великої Британії – 110 млн дол. США, Німеччини – 97,1 млн дол. США, Данії – 79,2 млн дол. США. На ці країни припало понад три чверті від загальнообласного обсягу прямих іноземних інвестицій (близько 83,8 % (41,4 млн дол. США)).

Негативною є також мала частка ПІІ в основний капітал підприємств – всього 8,6 % загального обсягу (4,3 млн дол. США) та зменшення обсягу капіталу нерезидентів на 8,8 млн дол. США, з них 38,9 % – внаслідок свідомого вилучення нерезидентами, що, пов’язано зі збільшенням збитковості іноземних вкладень (втрати іноземного капіталу становили 0,5 млн дол. США, заборгованість за кредитами та позиками, отриманими від прямих інвесторів-нерезидентів, на 1 липня 2011 р. становила 241,5 млн дол. США), що, безумовно погіршує інвестиційний клімат області. Упродовж січня-червня 2011 р. від прямих інвесторів отримано 63,3 млн дол. США кредитів і позик, а повернено лише 26,9 млн дол. США. Акціонерний капітал та боргові інструменти нерезидентів (загальна заборгованість за кредитами та позиками, зобов’язання за торговими кредитами та інші зобов’язання перед прямими інвесторами) в області на 1 липня 2011 р. становили 1,6 млрд дол. США. Проте, якщо звернути увагу на географічну структуру найбільших кредиторів серед країн-інвесторів, то знову ж спостерігаються істотні потоки з офшорних чи умовно офшорних юрисдикцій – Кіпр – 37,7 % від загальнообласного обсягу кредитів та позик, отриманих від прямих інвесторів, Великобританія – 17,6 %, Естонія (як виняток) – 11,7 %, Швейцарія – 9,8 %, що також може частково бути пов’язано з фінансовими махінаціями.

У сфері інвестицій з Львівської області спостерігається певна географічна диспаритетність і спрямованість, переважно в економіки Польщі, США, Білорусі та Російської Федерації – загальний обсяг станом на 1 липня 2011 р. становив 897,7 тис. дол. США.

Відтак, в інвестиційному процесі у Львівській області на посткризовому етапі розвитку економіки спостерігаються структурні, географічні та секторальні диспропорції, які істотно погіршують динамічну конкурентоспроможність регіону.

    1. Зайнятість і регіональний ринок праці в забезпеченні конкурентоспроможності та соціальної безпеки регіону

Невід’ємною важливою характеристикою конкурентоспроможності регіону є рівень якості життя і, отже, й трудового життя населення. Ця проблема актуальна, зокрема в контексті просторово – структурної конкурентоспроможності, адже на етапі динамічного розвитку поступово загострюються суперечності та диспропорції у реформуванні економіки та соціальної сфери суспільства, що, зрештою, обумовлює загрози розвитку ринку праці, передумови зниження якості життя.

Рівень якості життя населення регіону як важливий чинник його конкурентоспроможності у сучасних умовах набуває пріоритетності у забезпеченні не лише добробуту окремої особи, суспільства, але й зайнятості населення та безпеки ринку праці. Під її впливом усі сфери життя, у тому числі економічна, набувають нових якостей – гнучкості, динамічності, стійкості, але зростає й потенційна залежність суспільних процесів від конкурентоспроможності соціальної сфери. Саме тому структурна зв'язаність рівня життя населення та функціонування ринку праці є істотною якісною характеристикою конкурентоспроможності (зокрема на регіональному рівні) і розрив зв'язків між цими елементами може призвести до істотної дестабілізації та негативних соціальних, в подальшому й економічних наслідків, а отже актуалізується питання розробки механізмів її забезпечення в системі стратегій державного управління регіональним розвитком.

Незважаючи на економічне зростання регіону, сьогодні ринок праці західних регіонів України залишається деформованим і не здатним забезпечити паритет між попитом та пропозицією робочої сили. Недосконалим є й соціально-економічний механізм регулювання ринку праці, що виявляється у порушенні ринкових регуляторів зайнятості, високому рівні прихованого безробіття, низькій продуктивності праці, малоефективній соціальній політиці держави підтримки зайнятості на регіональному рівні. Регіональні особливості ринку праці на прикладі чотирьох західних областей України: Львівської, Тернопільської, Волинської, Івано-Франківської дозволили виявити низку притаманних йому кон’юнктурних зрушень:

1. Спостерігається істотна асиметрія у зростанні кількості зайнятих та зменшенні кількості найманих працівників. Найбільші зрушення відбулися у Тернопільській та Івано-Франківській областях. Так, протягом останніх семи років спостерігалося збільшення чисельності зайнятих у цих областях на 12,8 та 11,2 % відповідно (табл.1)1-2 (за винятком Волинської області, де кількість зайнятих зменшилася на 5,5 %). При цьому кількість найманих працівників за 2003 – 2009 рр. скоротилася в середньому на 9,0 % (найбільш швидкими темпами скорочувалася чисельність найманих працівників у Тернопільській області – на 14,3 %). Саме цим обумовлена актуальність проблеми збільшення зайнятості, зниження кількості найманих працівників та посилена увага до функціонування регіонального ринку праці, зокрема через зростання частки малого бізнесу в загальних обсягах продажів (з 1,2 процентного пункти - до 33 %) та збільшенням загальної кількості працівників, зайнятих у сфері малого бізнесу (на 4,5 %), .

  1. Відбувається поступове зростання частки жінок у загальній зайнятості населення. За розрахунками, чисельність жінок за досліджуваний період зросла у Львівській області на 0,5 % (з 52,8 до 53,3 %), у Тернопільській області – на 2,2 %, у Волинській області – на 1,8 %, а в Івано-Франківській області скоротилася на 0,1 %. При цьому зазначимо, що рівень економічної активності серед жінок в середньому за 2010 рік становив 58,4 % (серед чоловіків – 69,6 %); рівень зайнятості жінок зріс, в порівнянні з 2009 роком, та становив 54,4 % (чоловіків – 63,1 %); рівень безробіття (за визначенням МОП) серед жінок скоротився на 0,5 відсоткового пункту та в середньому за 2010 рік дорівнював 6,8 % економічно активного населення, зокрема серед жінок працездатного віку – 7,8 % (серед чоловіків, відповідно, – 9,3 % та 9,7 %). Слід відзначити, що рівень безробіття в Україні серед жінок був нижчим, ніж у середньому по країнах Євросоюзу, де він становив 9,5 %, зокрема, в Естонії – 14,3 %, Словаччині – 14,6 %, Греції – 15,6 %, Латвії -15,7 %, Іспанії – 20,5 %. Додамо також, що у 2010 році чисельність жінок, вивільнених з підприємств, установ та організацій досліджуваних областей, скоротилася 1,2 – 2 рази, порівняно з 2009 роком.

  2. Покращується рівень життя незайнятого населення регіону через зростання чисельності працевлаштованих громадян. Так, у 2010 р. найбільше було працевлаштовано безробітних у Волинській та Івано-Франківській областях (45,7 та 45,8 % відповідно при середньому показнику працевлаштування в цілому по Україні – 40,3 %). Проте, критичним залишається рівень працевлаштування незайнятих громадян у Львівській області (39,9 %). Позитивними є тенденції збільшення кількості працевлаштованих жінок та молоді віком до 35 років.

  3. Знижується економічна активність населення. Щорічне покращення загальної макроекономічної ситуації в регіонах суттєво не вплинуло на збільшення показників економічної активності населення. Відтак, якщо в цілому по Україні у 2009 році економічна активність населення залишилася на рівні 2000 року і склала 63,3 %, то в регіонах ситуація була критичною. Так, за досліджуваний період, економічна активність населення у волинській, Івано-Франківській та Львівській областях знизилася на 12; 11,2 та 4,2 % і лише у Тернопільській області відбулося незначне зростання показника економічної активності населення (0,2 %). Серед основних причин недостатньої економічної активності населення найвагомішими є значне відставання ціни робочої сили від її вартості, незадовільні умови праці, недосконалість механізмів державної підтримки підприємницької ініціативи громадян та створення сприятливого підприємницького середовища.

Таблиця 4

Чисельність зайнятих та найманих працівників у західних регіонах України в 2003-2009 рр.,

(тис. осіб)

Показники

Роки

2003

2005

2006

2007

2008

2009

2009 до

2003, %

Україна в цілому

Чисельність зайнятих за всіма видами економічної діяльності

20163,3

20680,0

20730,4

20904,7

20972,3

20191,5

100,1

Чисельність найманих працівників за видами економічної діяльності

14330,1

14005,3

14071,3

14001,9

13938,9

12948,5

90,4

Львівська область

Чисельність зайнятих за всіма видами економічної діяльності

1069,4

1064,6

1070,1

1077,3

1092,5

1085,0

101,5

Чисельність найманих працівників за видами економічної діяльності

737,2

723,1

744,6

735,0

732,1

673,2

91,3

Тернопільська область

Чисельність зайнятих за всіма видами економічної діяльності

374,1

425,1

411,7

423,5

424,9

422,1

112,8

Чисельність найманих працівників за видами економічної діяльності

260,7

249,2

256,7

242,6

245,3

223,3

85,7

Волинська область

Чисельність зайнятих за всіма видами економічної діяльності

452,7

429,9

430,2

433,9

438,6

428,0

94,5

Чисельність найманих працівників за видами економічної діяльності

275,0

263,6

272,3

271,3

271,2

253,2

92,1

Івано-Франківська область

Чисельність зайнятих за всіма видами економічної діяльності

473,2

522,5

522,3

535,7

541,9

526,3

111,2

Чисельність найманих працівників за видами економічної діяльності

301,4

291,7

301,5

305,3

301,7

276,6

91,8

  1. Зберігається негативна динаміка збільшення частки молоді в структурі незайнятого населення західних регіонів України. Так, протягом 2009 р. при загальному збільшенні пропозиції робочих місць для молоді віком до 35 років ( на 1 січня 2003 р. чисельність вакансій для усієї вікової категорії становила 15,5 % до загальної кількості, а вже на 1 січня 2009 р. – 36,5 %. на обліку в державній службі зайнятості перебували 975,5 тис. осіб віком до 35 років, у тому числі 74,1 тис. осіб – випускники вищих та професійно-технічних навчальних закладів). Однак такі тенденції, характерні як для регіональних ринків праці, так і для ринку праці країни загалом, свідчать про певну дискримінацію цих категорій економічно активного населення.

  2. Зберігаються значні обсяги регіонального молодіжного безробіття, основними присинами чого є невідповідність обсягів та напрямів професійного навчання потребам економіки та ринку праці, недостатній рівень якості професійної підготовки, незадовільні умови праці, які пропонуються роботодавцями молоді. Така ситуація виникла внаслідок недосконалої системи фахової підготовки працівників, спричиненої відсутністю дієвого механізму її фінансування та формування державного замовлення на підготовку кадрів, незалежної кваліфікаційної атестації випускників навчальних закладів, неналагодження тісних взаємозв’язків між навчальними закладами, роботодавцями та місцевими органами виконавчої влади, недостатньої мотивації молоді до оволодіння робітничими професіями, низького рівня професійної адаптації молодих працівників на виробництві.

  3. Збільшується частка вивільнених працівників, що негативним чином відображається на функціонуванні ринку праці, а, відтак і виступає передумовою зниження рівня життя населення регіону. Попри переважання чисельності прийнятих працівників над чисельністю звільнених (загальна чисельність працевлаштованих громадян у 2009 р. більш, ніж у 4 р. перевищила звільнених працівників (702,5 тис. осіб проти 175,0 тис.) прогресуючими темпами відбувається вивільнення працівників з підприємств (кількість вивільнених працівників у 2009 р. зросла у порівнянні з 2005 роком в 1,3 р., у у порівнянні з 2008 р. – в 2,2 р.). Подібна тенденція простежується і на регіональних ринках праці: кількість працевлаштованих значно перевищує кількість звільнених працівників (у Волинській області – в 7, 4 р.; Івано-Франківській – в 6,3 р.; Львівській – у 5 р.; Тернопільській – у 13,2 р. ). Разом з тим, частка вивільнених працівників зросла у 2009 році у порівнянні з 2008 р. в середньому по Україні на 33,8 % (найвищим темпом росту вивільнення характеризувалася Волинська область, де частка вивільнених працівників збільшилася на 30 %, зниження частки вивільнених притаманне було Івано-Франківській області – частка вивільнених скоротилася на 0,8 %). Ранжування виявило, що коефіцієнт звільнення працівників у Тернопільській області (1,05) є одним із найвищих.

Щодо взаємозалежності показників працевлаштування та звільнення за видами економічної діяльності, то вони відрізняються залежно від розвитку того чи іншого виду діяльності (табл. 5, 6). Так, у Львівській області найбільшим коефі­цієнтом інтенсивності звільнення працівників характеризувалося сільське господарство (2,26), у Тернопільській, Волинській та Івано-Франківській областях – фінансова діяльність (відповідно 4,51; 5,5; 11,14) (рис. 11).

При цьому аналіз структури зайнятих на підприємствах за формами власності дозволив виявити, що у західних областях України (за винятком Тернопільської області) їх чисельність є приблизно однаковою (рис. 12). Це свідчить про більш прийнятні умови діяльності, вищий розмір заробітної плати, інші умови, які створюються на приватних підприємствах.

Вагомим чинником підвищення конкурентоспроможності регіону та зміцнення його соціальної безпеки виступає вартість робочої сили. Ефективне використання трудового потенціалу передбачає оплату праці за виконаний обсяг робіт, причому нарахована заробітна плата повинна забезпечити задоволення якщо не всіх, то хоча б основних потреб працівника. В протилежному випадку повністю знецінюються мотиваційні стимули до продуктивної праці.

Таблиця 5

Коефіцієнти звільнення працівників за видами економічної діяльності Західного регіону України у 2009 р3-4.

п/п

Область,

види економічної діяльності

Частка зайнятих певним видом економічної діяльності в загаль­ній чисельності зайнятих, %

Частка звільне­них працівників, зайня­тих певним видом економічної діяльності, в загальній чисельності звільнених*, %

Коефіцієнт інтенсивності звільнення

працівників

Ранг виду економічної діяльності

1.

Львівська область, всього

2,8

0,05

0,02

4

у т.ч.:

  • сільське господарство

2,6

5,9

2,26

1

  • промисловість

23,5

33,7

1,43

2

  • торгівля; діяльність готелів та ресторанів

9,2

7,4

0,8

3

  • фінансова діяльність

2,4

0,7

0,29

4

2.

Тернопільська область, всього

2,0

2,1

1,05

1

у т.ч.:

  • сільське господарство

28,2

43,7

1,54

3

  • промисловість

12,5

61,4

4,90

2

  • торгівля; діяльність готелів та ресторанів

16,7

19,1

1,14

4

  • фінансова діяльність

1,2

6,7

5,5

1

3.

Волинська область, всього

2,1

1,6

0,76

2

у т.ч.:

  • сільське господарство

27,3

29,5

1,08

3

  • промисловість

12,9

28,4

2,20

2

  • торгівля; діяльність готелів та ресторанів

21,2

10,1

0,47

4

  • фінансова діяльність

1,4

6,3

4,51

1

4.

Івано-Франківська область, всього

2,6

1,4

0,54

3

у т.ч.:

  • сільське господарство

24,2

26,1

1,07

4

  • промисловість

16,1

35,1

2,18

3

  • торгівля; діяльність готелів та ресторанів

18,4

42,9

2,33

2

  • фінансова діяльність

1,4

15,6

11,14

1

  1. Зберігаються тенденції уповільненого зростання частки витрат на оплату праці в собівартості та недостатності її рівня на вакантних робочих місцях. На сьогодні в регіонах частка витрат на оплату праці в собівартості виробництва становить майже 9 %, тоді як у країнах Європейського Союзу досягає 45 %. Переважно вільні робочі місця пропонуються з низьким рівнем заробітної плати, важкими та шкідливими умовами праці, на низькотехнологічному обладнанні. Якщо у 2008 р. лише на 7,9 % загальної кількості вакантних робочих місць, інформацію про які було подано роботодавцями державній службі зайнятості, заробітна плата пропонувалася не менше, ніж середньомісячна заробітна плата штатних працівників, то у 2009 р. лише на 7 % вакантних робочих місць заробітна плата дорівнювала або була вищою, ніж середньомісячна заробітна плата штатних працівників.

Таблиця 6

Звільнення працівників із підприємств і організацій у областях Західного регіону України, 2005-2009 рр.5

п/п

Регіони

2005

2008

2009

Фактично звільнено, тис. осіб

частка, %

Фактично звільнено, тис. осіб

частка, %

Фактично звільнено, тис. осіб

частка, %

1

Львівська

8,5

31,1

4,5

24,8

6,9

25,4

2

Тернопільська

3,5

29,5

1,0

23,1

1,7

23,4

3

Волинська

2,9

27,0

1,5

22,4

3,2

29,3

4

Івано-Франківська

3,7

29,6

2,1

27,1

3,9

26,9

5

Загалом по Україні

132,5

29,6

77,4

25,4

175,0

34,0

Рис. 11. Індекси звільнення працівників з підприємств і організацій у західних областях України у 2006-2009 рр.

  1. Незважаючи на зростання значення заробітної плати як регулятора регіонального ринку праці, спостерігається й протилежне – обмеження цієї ролі. Частка заробітної плати у доходах населення скорочується. Якщо в 1990 р. вона становила 67,5 %, то у 2000р. – 40,1 %, 2003р. – 42,7 %. За останні три роки частка заробітної плати у структурі доходів населення скоротилася з 44,8% у 2007 до 41,2 % - у 2009р.6 Тим часом частка соціальної допомоги зросла відповідно з 36,7 % до 39,6 %. За розрахунками, у 2007р. середня заробітна плата в Україні досягла у реальному вимірі приблизно 70 % заробітної плати 1990р. Проте, попри суттєве зростання середньої номінальної заробітної плати, відставання України від переважної більшості європейських країн зберігається. Так, порівняно з 2004 р. на 73 євро збільшилася різниця з середньою заробітною платою в Чехії, на 61 – у Польщі, на 52 – в Росії7. Протягом 2008–2009 рр. знову відбулося істотне зменшення заробітної плати (у 2009 р. вона скоротилася на 14 %) і сьогодні середня заробітна плата в Україні становить 200 євро, а в Польщі та Словаччині, станом на вересень 2009 року, – 700 євро та 732 євро відповідно, у 2010 році середня заробітна плата в Польщі становила 890 євро8.

Рис. 12. Структура зайнятості на підприємствах різних форм власності у західних областях у 2009 р. (% до загальної чисельності зайнятих)

У розвинутих економіках наймані працівники становлять приблизно половину зайнятих, і їх частка майже скрізь збільшується як серед чоловіків, так і серед жінок. У період із 2001 р. до 2008 р. зростання реальної середньої заробітної плати становило не більше ніж 1,9 % на рік. При цьому у розвинених країнах заробітна плата зростала в середньому приблизно на 0,9 % на рік, а в країнах Латинської Америки і Карибського басейну - 0,3 %, в Азії – 1,7 %. В країнах Центральної і Південно-Східної Європи та СНД, після істотного зниження заробітної плати на перших етапах трансформаційного періоду початку 90-х рр. минулого століття цей показник вищий – 14,4 %. Подібні диспропорції спостерігаються і в інших країнах. Так, в Японії, Іспанії і Сполучених Штатах зростання реальної заробітної плати було близьке до нуля, а в Китаї, Росії та Україні – досягало 10 % на рік і більше. Близькі до середнього темпи збільшення заробітної плати (2 % на рік) спостерігалися в таких країнах, як Індія, Мексика, Польща і ПАР9.

  1. Посилюються регіональні диспропорції у політиці доходів та оплаті праці, а, відтак посилюється загроза зниження рівня конкурентоспроможності Західного регіону. Так, незважаючи на зростання середньомісячної номінальної заробітної плати у 2009 р. у порівнянні з 2008 р. на 5,5 %, реальна заробітна плата знизилася на 9,2 %. Окрім того, спостерігається відставання рівнів середньомісячної номінальної заробітної плати від середнього показника по Україні. Так, рівень середньомісячної номінальної заробітної плати у 2009 р. у Волинській області був нижчим від середнього показника по Україні (1906 грн) на 25,2 %, у Івано-Франківській області – на 14,7 %, Львівській – на 12,6 %, Тернопільській – на 26 %, що призводить до диспропорцій у відтворювальних регіональних процесах, подоланні бідності та покращенні рівня добробуту. В 2006-2009 рр. не відбулося істотних змін - у західних областях середня зарплата була значно нижчою, ніж у промислових східних та центральних областях України. Так, у Дніпропетровській, Донецькій та Київській областях він перевищував середній рівень заробітної плати на 10-30 %. Провідні місця серед Західного регіону України за обсягом доходів залишаються за Львівською та Івано-Франківською областями, в яких зосереджено близько третини сукупного номінального обсягу доходів населення чотирьох областей (65,2 %). При цьому 9,2 % середньої заробітної плати у країні також належить цим регіонам, хоча їхнє населення сумарно становить 6,7 % населення країни . Існуюча диференціація заробітної плати не стимулює найманих робітників постійно підвищувати рівень своєї професійної кваліфікації, а значить, і підвищувати свою конкурентоспроможність. Відносно невисокий рівень заробітної плати в регіональному розрізі також не мотивує роботодавців до підвищення конкурентоспроможності своїх ринкових структур, насамперед, завдяки фінансуванню капіталу в створення сприятливих умов на старих, але ще ефективних робочих місцях і, тим більше, у створення дорожчих і ефективніших їхніх аналогів, а також у забезпечення гарантій зайнятості, у дотримання норм соціально-трудових відносин і т.д.

  2. Вагомим чинником зниження соціальної напруги в регіоні є зростання мінімальної заробітної плати. У період з 2001 до 2008 рік у світі мінімальна заробітна плата в реальному обчисленні підвищувалася в середньому на 5,7 % за рік. Це відрізняється від ситуації у минулому, коли реальний розмір мінімальної заробітної плати зменшувався. У цей же період реальний приріст мінімальної заробітної плати виявився досить істотним як у країнах ЄС (+3,8 %), так і в країнах, що розвиваються (+6,5 %), мінімальної заробітної плати до середньої заробітної плати – з 37 % в 2000-2002 рр. до 39 % в 2004-2008 рр.

Загальновідомо, що в Україні рівень оплати праці орієнтується на мінімальну заробітну плату (МЗП), і її рівень у порівнянні з розвинутими країнами заходу вважається одним з найнижчих. Так, у Люксембурзі та в Ірландії він становить 1642 та 1462 євро відповідно (найвищий в Європі), в Бельгії -1387, у Нідерландах - 1382, у Франції - 1321, у Великобританії - 1010 євро, а в Україні - 52 євро10 і станом на вересень 2010 р. 9,2 % найманих працівників мали нарахування в розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством. Найбільша частка найманих працівників, які мали заробітну плату нижче від мінімальної, спостерігається в рибальстві – 16,9 %, у сільському господарстві – 15,6 %, у сфері комунальних послуг та культури – 8 % 11, 12.

  1. Незважаючи на загальне зменшення загальної суми заборгованості з виплати заробітної (майже вдвічі протягом 1997-2003 р.), її обсяги залишаються істотними у Західному регіоні у 2010 році. Так, загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати в Україні на 1 січня 2011 р. становила 1,22 млрд грн, що на 17,3 % менше показника на початок 2010 р. Найбільші темпи зростання заборгованості по заробітній платі за минулий рік зафіксовано в Миколаївській (49,8 %), Кіровоградській (14,5 %), Харківській (на 7 %) областях та Севастополі (3 %). У західних областях заборгованість з виплати заробітної плати зростала досить швидкими темпами за останній рік. Так у 2010 р. у порівнянні з 2009 р. сума заборгованості з виплати заробітної плати збільшилася у Волинській області – у 1,74 рази, Івано-Франківській – на 27,2 %, Львівській – на 38,9 %, Тернопільській – на 16,5 %. Така тенденція викликана перш за все значним зниженням доходів та збитковістю підприємств, внаслідок факторів викликаних фінансово-економічною кризою, відсутністю обігових коштів через наявність дебіторської заборгованості та відсутністю доступних кредитних ресурсів. Окрім того, важливою системною причиною виникнення заборгованості на окремих підприємствах державної форми власності є недостатність обсягів або відсутність державних замовлень.

Для створення ефективної системи формування і використання трудового потенціалу у західних областях України необхідними є запровадження дієвої системи правових, адміністративних, організаційно-фінансових заходів та інформаційного забезпечення міграційного простору, інституціалізації відносин зайнятості, політики доходів та оплати праці, регулювання ринку праці. Своєю чергою, це стане вагомим чинником ефективного функціонування ринку праці, через реалізацію таких пріоритетних заходів:

  • запровадження ефективних методів мотивації трудових ресурсів до різних видів зайнятості та економічної діяльності. З них найважливішою є конкурентне перевищення ринкового попиту над ринковою пропозицією на кваліфіковану робочу силу, що сприятиме розширенню ринкової сфери комерційного застосування конкурентоспроможних форм стимулювання висококваліфікованої праці. У свою чергу, це дозволить створити трансформаційну можливість ринкового застосування не тільки сучасних комерційних стимулів, але й конкурентних мотивів як активаторів інноваційного формування конкурентно-мотиваційного механізму у даному сегменті ринку праці західного регіону;

  • проведення інноваційної ринкової політики завдяки зниженню рівня конкурентної демотивації й професійної декваліфікації робочої сили, що дозволить постійно підвищувати її конкурентоспроможність і, тим самим, інноваційно наблизити до раціонального використання трудових ресурсів, в основному, завдяки досить ефективному використанню найбільш кваліфікованої робочої сили;

  • формування гнучкої системи робочих місць з урахуванням пріоритетів прогресивного розвитку господарського комплексу; сприяння створенню малих та середніх підприємств (насамперед у сільському господарстві, харчовій, хімічній та легкій промисловості тощо) як джерел нових робочих місць; поширення гнучких форм і нетрадиційних видів зайнятості. Вкрай важливо при цьому досягти збалансованості потреб ринку праці і підготовки кадрів навчальними закладами у розрізі професій і спеціальностей (чисельність осіб, які проходитимуть професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації, у 2015 р. доцільно довести до 7-8 тис., у т.ч. до 2,2 тис. – молоді, яка шукає роботу вперше; тих, кому будуть надані профорієнтаційні послуги з метою їх адаптації до умов ринку праці, – до 85 тис. осіб);

    • забезпечення ефективної зайнятості в Західних областях через продуктивну трудову діяльність усього працездатного населення, тобто досягнення стану, за якого тимчасове безробіття обумовлюватиметься лише власним бажанням або пошуком більш престижної роботи з вищим рівнем оплати; активізацію процесу створення нових робочих місць (щорічно не менше як 11 тис. в області; ліквідацію неповної зайнятості (прихованого безробіття) в усіх сферах економіки; забезпечення більшої доступності системи професійної підготовки, підвищення кваліфікації й перепідготовки, орієнтованої на відстеження (за допомогою моніторингу) та задоволення потреб ринку праці;

    • підтримка підприємницької діяльності та розвитку гнучких форм зайнятості, що включає розширення обсягів навчання і фінансової підтримки безробітних, які бажають вести мікро- та сімейний бізнес, сприяння самозайнятості і підприємницькій активності населення (чисельність безробітних, які можуть отримати одноразову допомогу для організації підприємницької діяльності, в 2015 р. сягне 1,8–2,2 тис. осіб в розрахунку на одну область); залучення іноземних інвестицій та валютних коштів для розвитку підприємництва у виробничій сфері;

    • інформування населення про умови започаткування і ведення бізнесу, податкові стимули до інвестування в мале підприємництво, удосконалення системи пільг залежно від внеску інвестора у статутний фонд, виду економічної діяльності та впливу інвестицій на стимулювання зайнятості;

    • організація громадських робіт як ефективного засобу підвищення рівня зайнятості населення через удосконалення механізмів залучення незайнятих до оплачуваних громадських робіт, зокрема завдяки широкому інформуванню щодо їх видів, вимог робочих місць до професії та кваліфікації, завчасного визначення обсягів і джерел фінансування робіт, форм оплати праці; постійній інформаційно-пошуковій роботі із формуванням портфелю угод на виконання оплачуваних громадських робіт (чисельність залучених до них незайнятих у 2015 р. ймовірно сягне 14,0–14,5 тис. осіб).;

    • збереження трудових колективів в межах соціальних послуг, які наданих службою зайнятості роботодавцям. Ідеться про те, що при загрозі звільнення працівників за умови збереження основного місця їхньої роботи, можливе фінансування за рахунок коштів страхового Фонду витрат роботодавців на оплату праці працівників, яких тимчасово переводять на іншу роботу, професійну перепідготовку, підвищення кваліфікації у зв’язку з реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, тимчасовим припиненням виробництва;

    • створення автоматичної системи надання соціальних пільг із використанням електронних карток. Використання електронних соціальних посвідчень дозволить спростити розрахунки та оптимізувати механізми використання бюджетних коштів на соціальні пільги та забезпечити адресний характер надання соціальної підтримки безробітному населенню;

    • зменшення кількості неформальних робочих місць через перегляд грошових та негрошових витрат роботодавців, пов’язаних із найманням (звільненням), виплата вихідної допомоги, повідомлення в державні органи зайнятості, попередження профспілок тощо;

    • активізація участі регіональних органів виконавчої влади у інформаційно-роз’яснювальній роботі - видачі представникам підприємств пам’яток – застережень про недопустимість використання тіньової зайнятості і заробітної плати та пам’ятки із зазначенням відповідальності за порушення трудового законодавства при реєстрації колективних договорів, активного інформування громадськості через засоби масової інформації про соціальну незахищеність у разі оформлення трудових відносин з роботодавцем неофіційно, запровадження практики проведення засідань Консультативного центру зайнятості населення за участі представників центрів зайнятості з метою надання безкоштовної правової допомоги громадянам, які проживають у віддалених районах (містах) області та забезпечення роботи інформаційних пунктів у встановлені терміни;

    • створення у підрозділах Пенсійного фонду відділів управління соціальної безпеки для покращення співпраці з контролюючими та правоохоронними органами, а також соціальними партнерами і роботодавцями у здісненні детінізації ринку праці. Це сприятиме виявленню та усуненню порушень у сфері пенсійного законодавства, виявленню роботодавців із зменшенням кількості працюючих та обсягу фонду оплати праці, виплатою заробітної плати в незначних розмірах;

    • удосконалення системи збору інформації про ціну робочої сили через створення місцевими органами влади Бюро інформації, що дозволить вирішити проблеми нормування і гарантій оплати праці, трудових спорів з оплати праці, налагодження міжрегіонального співробітництва, створити передумови легалізації праці, формування дистанційної зайнятості. Інституціональним методом для цього є обґрунтування у проекті Інформаційного кодексу України засад позаштатної дистанційної роботи, як основи перспективного діалогу держави та малого бізнесу, зміцнення суспільної згоди, підвищення ефективності використання людського капіталу, вирішення транспортних проблем великих міст, створення нових робочих місць у віддалених сільських поселеннях та малих містах, що збільшить факторний потенціал економіки регіонів, суттєво активізує діяльність у сфері інтелектуальних, інформаційних послуг;

    • посилення правового захисту і надання соціальних гарантій трудовим мігрантам на час їхнього перебування за кордоном за умови повернення на місце постійного проживання через відкриття країнах – реципієнтах, регіонах і великих містах консультаційних центрів для трудових мігрантів, у тому числі й нелегальних;

    • нівелювання ризиків ефективного розвитку ринку праці у депресивних областях (особливо у Волинській, Тернопільській, Івано-Франківській області) через розробку регіональних програм розвитку трудового потенціалу малих міст, депресивних районів і сільських поселень, економічних заходів відтворення трудоресурсного потенціалу.

1.5. Розвиток підприємництва в малих містах та сільських поселеннях як чинник просторової конкурентоспроможності регіону

Конкурентоспроможність регіону не може забезпечуватися високою інвестиційною привабливістю та рівнем якості життя виключно в обласному центрі. Для цього необхідно проводити паритетно ефективну соціально-економічну політику й на субрегіональному рівні. Зокрема, за умови обмеженості належних організаційних та фінансових ресурсів органів влади, ймовірним резервом тут може виступати створення сприятливих умов та передумов розвитку підприємництва.

Натомість, за результатами аналізу розвитку сектора малого підприємництва у малих містах, сільських поселеннях та прилеглих до них територіях Львівської області13 доцільно стверджувати про такі закономірності:

- невисокою є підприємницька активність населення;

- малими залишаються частки діючих малих підприємств, малих підприємств в загальних обсягах реалізації продукції (послуг) та продовжує скорочуватись кількість малих підприємств, які мали обсяги реалізації продукції (послуг);

- невеликою є частка зайнятих в середньому на одному підприємстві (близько п‘яти осіб з тенденцією до подальшого зменшення); підприємства малого бізнесу характеризуються невисоким рівнем ресурсного забезпечення господарської діяльності;

- недостатньо раціональною залишається структура обсягів за видами економічної діяльності малих підприємств;

- фінансова діяльність малих підприємств у малих містах та сільських поселеннях є низькоефективною (практично у всіх малих містах операційні витрати малих підприємств перевищують обсяги їх доходу (виручки) від реалізації продукції (послуг); значною є частка збиткових підприємств; від’ємним є показник рентабельності фінансово-господарської діяльності та загальний фінансовий результат підприємств від звичайної діяльності до оподаткування;

- низькими є показники ефективності використання підприємствами ресурсного забезпечення;

- невисокою залишається інвестиційна активність малих підприємств;

- практично відсутні коопераційні та кластерні зв’язки підприємств малого і великого бізнесу, а також малих підприємств з малих міст та районів із підприємствами з обласного центру.

До основних перешкод розвитку малого підприємництва у малих містах та сільських поселеннях регіону можна віднести:

  • системність проблеми, зумовлену чинником трансформаційної кризи (внаслідок занепаду багатьох містоформуючих великих підприємств, репресивності «старопромислових» районів, демографічної кризи), низьким рівнем соціально-економічного, а також розвитку транспортної, соціальної та ринкової інфраструктури в малих містах і сільській місцевості, віддаленість від великих населених пунктів і шляхів сполучень, низькою купівельною спроможністю населення (та як наслідок – платоспроможного попиту);

  • відсутність єдиної, поетапно реалізованої стратегії та тактики розвитку малого бізнесу в малих містах та сільських територіях;

  • недостатність фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування (районних та міських) для формування належної інституційної інфраструктури підтримки та розвитку підприємництва;

  • недостатній досвід, навики та рівень підготовки представників органів державного управління щодо реалізації проектів розвитку малого підприємництва на субрегіональному рівні управління; неефективність та декларативність субрегіональної політики розвитку підприємництва регіональними і місцевими органами влади;

  • недостатність навиків ведення підприємницької діяльності, нестача фінансових ресурсів населення у малих містах і сільській місцевості щодо започаткування та ведення підприємницької діяльності;

  • невідповідність сформованого у малих містах та районах підприємницького середовища, відсутність дієвих програм залучення коштів вітчизняних трудових мігрантів у підприємницьку діяльність;

  • низький рівень розвитку інституційної інфраструктури підприємницької діяльності у малих містах та районах;

  • недовикористання коштів програм міжнародної технічної допомоги внаслідок недостатньої участі в залученні цих коштів місцевих органів державного управління.

Зауважимо, що в умовах посткризового етапу розвитку перешкоди активізації підприємницької діяльності в малих містах та сільських поселеннях об’єктивно носять системний характер. Відповідно реалізація окремих розрізнених заходів сприяння підприємницькій ініціативі не зможе критично змінити ситуацію у досліджуваній сфері або носитиме локальний короткостроковий характер. Тому державна регіональна політика сприяння розвитку малого бізнесу на субрегіональному рівні повинна носити ширший характер, зокрема, спрямований на загальний соціально-економічний розвиток малих міст, сільських поселень та навколишніх територій. Концептуально засади такої політики мають реалізовуватися за такими напрямами:

1. Розвиток факторів виробництва. Пріоритетними завданнями, які потребують вирішення в межах цієї складової є обґрунтування потреби та джерел залучення необхідного ресурсного забезпечення (розвиток ресурсного потенціалу), включаючи підготовку кваліфікованих кадрів. Найбільшою перешкодою цьому є брак фінансових ресурсів на виконання відповідних завдань. Тому видається доцільним започаткування практики розробки програмних документів (довго- та короткострокового характеру) сприяння розвитку підприємництва на субрегіональному рівні.

2. Створення і удосконалення інфраструктури підтримки малого бізнесу (незалежні організації та механізми) шляхом надання якісних послуг, включаючи підтримку зі створення бізнесу та інформаційну підтримку, розробку бізнес-планів, підбір партнерів по бізнесу та надання маркетингової інформації, надання доступу до фінансових ресурсів та кредитних гарантій, створення бізнес-інкубаторів для підприємців-початківців, формування «ринкового» способу мислення населення, підтримка інновацій та стимулювання співпраці між малими підприємствами, надання консультацій зі створення систем управління якістю.

3. Формування платоспроможного попиту за рахунок збільшення зайнятості та доходів населення. По-перше, необхідно активізувати роботу обласних та районних центрів зайнятості щодо працевлаштування населення малих міст та залучення його до підприємницької діяльності. По-друге, враховуючи недостатньо високу ефективність державної політики зайнятості (зокрема у малих містах та сільських територіях), актуалізувалась доцільність зміни принципів державної політики зайнятості, зокрема - переходу з пасивних заходів на активні. Прикладом такого підходу може стати суттєве зменшення видатків на сприяння зайнятості з метою їх виділення на створення у кожному малому місті хоча б одного державного підприємства. Це сприятиме збільшенню рівня зайнятості та доходів населення, підвищенню рівня контролю за зайнятістю населення, загальному соціально-економічному розвитку території, поступовому формуванню коопераційних стосунків підприємств малого і середнього бізнесу, а також підприємств з малих міст та обласного центру, районних центрів.

4. Розвиток пріоритетних видів економічної діяльності (т.зв. «точок зростання») через створення та підтримку конкурентоспроможних пріоритетних секторів економіки, створення інноваційних ефективних організаційних форм. Для цього потрібно активізувати роботу регіональних та місцевих органів державного управління у напрямі вивчення потенційних можливостей з виробництва та реалізації товарів (послуг) підприємствами сектора малого бізнесу і виявлення найбільш перспективних напрямів підприємницької діяльності, їх популяризація серед суб’єктів малого підприємництва (може здійснюватись із залученням до цієї роботи громадських об’єднань та асоціацій підприємців); розробка відповідних інвестиційних проектів та їх популяризація в межах області, у інших регіонах України та за кордоном. Відповідно з ініціативи місцевих регіональними органами державного управління мають бути створені умови в малих містах для пріоритетного розвитку секторів, в яких прогнозуються максимальні темпи зростання, галузей з високою доданою вартістю, використання сприятливого інституційного середовища, просування перспективних та високотехнологічних проектів.

Доцільним є також створення при місцевих органах державного управління (або на базі асоціативних підприємницьких структур із забезпеченням відповідного фінансування їх роботи) комітетів з розвитку пріоритетних сфер економіки малого міста, до завдань яких повинні увійти: сприяння у формуванні мережі коопераційних та конкурентних зв’язків з іншими малими та великими підприємствами на основі субпідрядних, контрактних, орендних відносин; забезпечення інформаційної підтримки та створення довідкової служби для проведення маркетингових досліджень.

5. Підвищення ефективності діяльності малих підприємств. Робота у цьому напрямі передбачає розвиток підприємницьких та управлінських навиків населення, надання йому відповідних консультаційних послуг, тестування якості ведення підприємницької діяльності, посилення поінформованості населення про перспективні види підприємницької діяльності та ринкові ніші. До заходів цього напряму можна віднести: удосконалення системи підготовки та перепідготовки кадрів для підприємництва у відповідності до специфіки соціально-економічного розвитку та територіального розміщення малого міста і території району (наприклад, шляхом створення агрошкіл і т. ін.); надання фінансової та організаційної підтримки асоціативним та підприємницьким організаціям, які реалізують просвітницькі заходи щодо формування сприятливого підприємницького середовища; формування у суспільстві мотивації щодо вкладення грошових коштів у підприємницьку діяльність; надання податкового сприяння окремим категоріям малих підприємств, які здійснюють діяльність в малих містах України передусім у пріоритетних галузях економіки (сільське господарство, туризм, готельний і ресторанний бізнес, промисловість та ін.). Наприклад, з метою сприяння дрібним та середнім сільськогосподарським і фермерським господарствам активно розвиватися та конкурувати з великими сільськогосподарськими структурами.

2. Характеристика ресурсного потенціалу регіону

Львівська область володіють достатнім ресурсним потенціалом для зміцнення конкурентних позицій економіки. Передусім йдеться про такі його складники, як історико-культурний, трудовий, соціальний та частково виробничий (сільське господарство, промисловість та деякі інші види економічної діяльності) потенціал. Крім того якісна його реалізація дозволяє підвищити рівень зайнятості, зменшити обсяги зовнішньої трудової міграції і відтоку активної частини населення за кордон, призупинити процеси зниження рівня якості людського капіталу. Зокрема, наявність та рівень використання ресурсного потенціалу регіону відображають такі характеристики його функціональних компонент:

1. Виробничий потенціал.

У Львівській області здійснюють діяльність понад 7 тис. промислових, 320 сільськогосподарських, 13,5 тис. торговельних підприємств; щорічно інвестується понад 2 млрд. грн у розвиток техніко-технологічної бази; залучено до виробничої діяльності понад 440 тисяч працівників; сума необоротних активів підприємств за залишковою вартістю становить понад 53,6 млрд. грн; в обороті перебуває оборотних коштів на суму близько 41,0 млрд. грн. Все це засвідчує, що за умови раціонального використання виробничого потенціалу регіону можуть бути створеними значні обсяги валового регіонального продукту.

Разом з тим, негативними характеристиками, які відображають недостатньо ефективне використання виробничого потенціалу, залишаються:

- показники промислового розвитку, що проявляється у незначних обсягах реалізації промислової продукції у розрахунку на одного мешканця (у більшості міст районного значення цей показник істотно поступається середньому по області) та малій частці (39,6 % за 2008 р.) у загальних обсягах реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) області;

- незначні обсяги капіталовкладень у промисловість та частка у загальному обсязі виконаних будівельних робіт (32,6 %);

- низька підприємницька активність населення (кількість діючих малих підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб становить в середньому лише близько 60 од. (в окремих малих містах та містах районного значення ще менша); частка зайнятих у цьому секторі економіки становить від 11% до 17 % з тенденцією до скорочення в середньому щорічно на 1 – 2 %);

- невелика частка діючих підприємств (від 55 % до 66 % загальної кількості), а також малих підприємств у загальних обсягах реалізації продукції (послуг) (в окремих містах області – близько 4 %) з тенденцією до скорочення (в середньому від 1,7 % до 2,5 %); продовжує скорочуватися кількість підприємств, які мали обсяги реалізації продукції (надання послуг);

- незначна кількість зайнятих в середньому на одному підприємстві, невисокий рівень забезпечення господарської діяльності необхідними ресурсами;

- нераціональна структура обсягів виробництва промислової продукції за видами економічної діяльності підприємств, зокрема, низькою залишається частка підприємств, які здійснюють діяльність у базових галузях та секторах економіки зі значною доданою вартістю високою залишається підприємницька активність населення у сфері торгівлі; економічні відносини населення міст та районів часто здійснюються в межах натурального господарства та обміну, товарногрошових відносин;

- низькі показники ефективності використання підприємствами виробничих ресурсів (середня u1087 продуктивність праці становить близько 35 тис. грн на особу; лише в окремих містах підприємства отримують дохід (виручку) від реалізації продукції (послуг) більшу, ніж вартість основних фондів підприємств; у жодному з міст районного значення області середній коефіцієнт оборотності оборотних коштів не дорівнює навіть 2,0);

- практично відсутні коопераційні та кластерні горизонтальні та вертикальні зв’язки підприємств малого і великого бізнесу, а також малих підприємств із міст та районів із підприємствами з обласного центру; активізація малого підприємництва у малих містах та містах районного значення є меншою, ніж в обласному центрі, що призводить до подальшого погіршення показників розвитку підприємництва у районах, малих містах та сільських поселеннях.

1.1. Інноваційний потенціал.

Зауважимо, що основою істотного зміцнення конкурентоспроможності промислового виробництва регіонів є формування «полюсів зростання» на засадах інноваційної науково-технічної діяльності та налагодження наукомісткого виробництва. Проте, раціонально доцільне збереження, розвиток і використання інноваційного потенціалу регіону пов’язане з такими проблемами:

- спостерігаються істотні диспропорції інноваційного розвитку, які проявляються у відставанні районів від обласного центру за основними показниками інноваційної діяльності, включаючи диференціацію за інтелектуальним потенціалом;

- низьким залишається рівень якості інноваційної діяльності;

- результативність науково-технічної діяльності підприємств є невисокою, про що свідчить незначна кількість отриманих охоронних документів на об’єкти промислової власності.

В сучасних умовах перешкоди зміцненню конкурентоспроможності регіону, а також повноцінної реалізації його виробничого потенціалу як в області, так і в державі загалом об’єктивно мають системний характер. Тому політика регіональних органів державного управління повинна спрямовуватися на загальний соціально-економічний розвиток районних центрів, малих міст та навколишніх сільських територій за такими напрямами:

- розвиток конкурентних переваг і факторів виробництва та матеріально-технологічної бази підприємств;

- створення й удосконалення виробничих, коопераційних зв’язків та формування інфраструктури розвитку малого і середнього підприємництва;

- розвиток пріоритетних галузей економічної діяльності малих міст та міст районного значення;

- підвищення ефективності господарювання з посиленням інноваційної компоненти конкурентоспроможності.

2. Інфраструктурний потенціал.

Зазначимо, ефективне формування виробничої інфраструктури в регіоні за минулих часів, з приділенням уваги обслуговуванню промислового комплексу, дозволило отримати достатньо розвинений та раціональний інфраструктурний потенціал (транспорт, зв’язок, комунальне господарство, систему професійної освіти, охорони здоров’я та ін.) як в окремих населених пунктах, так і в економіці області. Крім того, наявність інфраструктурного складника ресурсного потенціалу регіону відображається у таких характеристиках і тенденціях:

- міста достатньо забезпечені електроенергією та мають розгалужену мережу електропостачання (на території області функціонує енергогенеруюча компанія – близько 9 % загальної потужності електроенергетики України), яка за обсягами виробництва електричної енергії займає одне з провідних місць серед теплових енергогенеруючих компаній і дозволяє забезпечувати господарський комплекс регіону достатніми обсягами електроенергії;

- триває процес розширення інфраструктури підтримки бізнесу (функціонує 14 агенцій регіонального розвитку у містах районного значення, які допомагають підприємцям у вирішенні проблем підвищення рівня знань та професійних навичок, створення нових робочих місць, забезпечення бюджетних надходжень);

- транспортна інфраструктура представлена різними видами транспорту (залізничним, автомобільним, повітряним), розвиток яких обумовлений сприятливим розташуванням районів області, міжнародними комунікаціями; загальна довжина u1079 залізниць – 1309 км, автошляхів – 8,0 тис. км, у тому числі з твердим покриттям – 7,4 тис. км.

Разом з тим, рівень використання інфраструктурного потенціалу міст регіону є недостатнім, про що свідчать:

- низький рівень розвитку транспортної, соціальної та ринкової інфраструктури в малих містах, районних центрах і сільських поселеннях;

- низька якість автошляхів (приблизно 40 % вулиць та автошляхів знаходяться в незадовільному стані; пропускна спроможність вуличношляхової мережі на основних напрямах не відповідає обсягам транспортних потоків; ширина проїзних частин багатьох вулиць не відповідає нормам ЄС, система організації дорожнього руху залишається недосконалою);

- недостатній рівень розвитку інституційної інфраструктури підприємницької діяльності.

До пріоритетних засобів реалізації інфраструктурного складника ресурсного потенціалу регіону відносяться:

- активізація державної політики сприяння розвитку транспортної, соціальної та ринкової інфраструктури; фінансова та організаційна підтримка діяльності неурядових організацій, які надають допомогу органам місцевого самоврядування в розробці та фінансовому обґрунтуванні програм та проектів розвитку місцевої інфраструктури;

- збільшення обсягів цільового державного фінансування та вдосконалення нормативно-методичного забезпечення розвитку базової підприємницької інфраструктури.

3. Соціальний потенціал.

Щодо соціального потенціалу, то за кількістю населення Львівська область займає четверте місце в Україні. У містах районного значення проживає 15,9 % населення області (405,9 тис. осіб). Аналіз рейтингу розвитку людського капіталу за складовими показує, що область відстає за найвагомішими індикаторами: розвиток ринку праці – 20; економічна ситуація – 20; стан та охорона здоров’я – 16; фінансування людського розвитку – 16; рівень освіти – 13; матеріальний добробут – 12;

- соціальне середовище – 4; демографічний розвиток – 2. Таке становище значною мірою зумовлено невисоким рівнем розвитку соціального потенціалу u1074 в містах районного значення області, що підтверджує:

- масштабна депопуляція населення з погіршенням якісних характеристик людського капіталу при значних міграційних втратах населення продуктивного віку та професійно-кваліфікаційного рівня.

Щорічне скорочення кількості населення міст районного значення Львівської області на 50-200 осіб спричинене переважно міжнародною трудовою міграцією. Найбільше трудових емігрантів у Радехівському, Турківському та Яворівському районах. Явище трудової міграції спричиняє появу нових соціальних проблем, вирішення яких потребує значних додаткових фінансових ресурсів та відповідних заходів органів державного управління, пов’язаних із вихованням «дітей-соціальних сиріт»;

- нераціональна демографічна структура населення, що призводить до збільшення частки осіб у віці більше 60 років (21-34 % загальної чисельності населення) і зменшення осіб у віці, молодшому за працездатний (17-21 %). Середній вік населення районів регіону становить 38,2 роки. За період 2000-2008 рр. зміна основних пропорцій вікових груп населення районів області спричинила збільшення демографічного навантаження на населення працездатного віку. Цей показник становить у середньому 770 осіб непрацездатного віку в розрахунку на 1 тис. осіб працездатного віку. Демографічне навантаження на населення працездатного віку особливо високе у Перемишлянському (927), Жидачівському (866), Турківському (850) районах;  погіршення показників шлюбності (кількість зареєстрованих шлюбів у розрахунку на 1 тис. осіб населення становила 7,0 у 2008 р. порівняно з 8,5 – у 2007 р.; порівняно з 2007 р. кількість шлюбів зменшилася на 3860 од. (на 17,7 %);

- збільшення рівня смертності внаслідок демографічного старіння населення, недостатньо високого рівня якості послуг системи охорони здоров’я, наслідків чорнобильської катастрофи (у 2008 р. на кожну 1 тис. осіб у середньому померло 13,7 особи; порівняно з 2007 р. коефіцієнт смертності збільшився на 0,7 %; найвищий рівень смертності у Перемишлянському районі (19,7 %); серед причин смертності u1085 населення переважають хвороби системи кровообігу (64,5 %), новоутворення (11,4 %), зовнішні причини захворюваності та смертності (6,3 %), хвороби органів травлення (3,9 %), органів дихання (3,9 %), деякі інфекційні та паразитарні хвороби (1,9 %);

- знецінення людського капіталу, яке стосується як загального (знання, навички, розумових звичок, які люди отримують у системі формальної освіти), так і специфічний людський капітал (знання і вміння, які працівники здобувають у процесі своєї виробничої діяльності безпосередньо на робочих місцях) і стало одним із головних чинників різкого зниження продуктивності праці.

Вирішення проблем розвитку, збереження і використання соціального потенціалу регіону вбачається у: зміні міграційних тенденцій шляхом покращення умов проживання та рівня якості життя населення, стимулюванні самозайнятості та мікропідприємництва для осіб, які повертаються після трудової діяльності за кордоном; підвищенні ефективності використання людських ресурсів; демографічній політиці, яка передбачає елементи державної підтримки сім’ї та охорони здоров’я (покращення репродуктивного здоров’я населення, підвищення рухової активності населення та боротьби з тютюнопалінням і алкоголізмом, розвиток системи підготовки кваліфікованих фахівців із таких питань, як здорове харчування та фізична активність).

4. Трудовий потенціал.

За трудовим потенціалом регіон виділяється серед інших регіонів України великою кількістю населення та трудових ресурсів. Значною мірою, це забезпечується за рахунок районів та міст районного значення. Причому, протягом останніх років позитивною тенденцією подальшого покращання трудового потенціалу міст районного значення Львівської області є позитивна динаміка народжуваності. Разом з тим, перешкодами розвитку трудового потенціалу регіону залишаються: збільшення смертності населення та вищий її рівень порівняно з обласним центром і великими містами; неналежний рівень розвитку і функціонування системи охорони здоров’я; погіршення умов відтворення трудових ресурсів, u1111 їх кількісні та якісні характеристики, здатність до самовідтворення.

Зауважимо, що на ринку праці міст районного значення збереглися позитивні тенденції: зменшення обсягів сільського (з 50,1 тис. до 48,2 тис. осіб) та довготривалого безробіття (з 22,6 тис. До 17,6 тис. осіб). В умовах зменшення кількості вільних робочих місць і збільшення чисельності осіб у пошуку роботи, служба зайнятості активізувала заходи активної політики зайнятості, якими було охоплено 81,5 тис. безробітних. Проте, при існуючих тенденціях подальшими напрямами розвитку трудового потенціалу є досягнення повної і продуктивної зайнятості, тобто такої збалансованості між пропозицією робочих місць та потребами економічно активного населення в належно оплачуваній праці, за якої досягається найефективніше використання трудового потенціалу.

Аналіз відтворювального потенціалу регіону свідчить, що умови його формування є неоптимальними, а величина у багатьох субрегіонах незначною. З метою розвитку окремих ознак відтворення трудового потенціалу як важливого складника ресурсного забезпечення просторово-структурної конкурентоспроможності регіону потрібно реалізувати системні заходи у субрегіонах, зокрема: розробити концепцію спеціальної програми розвитку трудового потенціалу регіонів та техніко-економічне обґрунтування ефективності реалізації програми відтворення трудових ресурсів, пакет нормативно-розпорядчих документів, що забезпечать її виконання; обґрунтувати систему організаційно-економічного та фінансового забезпечення функціонування трудового потенціалу районів та міст регіону.

5. Культурний та туристичний потенціал.

Львівська область входить до п’ятірки найбільш привабливих та популярних туристично-рекреаційних регіонів України. З огляду на складне історичне минуле та багатовікове співіснування багатьох народів і релігій область володіє значним культурним та туристичним потенціалом. На території Львівської області зосереджено 25% всієї історико-архітектурної спадщини України − близько 4000 пам’яток. Культурний потенціал області формується за рахунок архітектурно-історичних пам’яток національного та місцевого значення, зокрема 794 архітектурні та містобудівні пам’ятки національного значення, 2637 пам’яток місцевого значення та 834 пам’ятки археології, 14 з яких мають статус національних.

Львівська область займає одне з визначних місць у державі за наявністю природно-рекреаційних та лікувально-оздоровчих ресурсів, які представлені лікувальними мінеральними водами (7 типів), лікувальними грязями, озокеритом, на базі яких розвиваються відомі в Україні та за кордоном курорти − м. Трускавець, смт. Східниця, м. Моршин, смт. Немирів, смт. Великий Любінь, смт. Шкло. Південну частину Львівщини займають мальовничі гірські ландшафти Українських Карпат. На її території знаходяться Національні парки «Сколівські Бескиди» та «Яворівський», спеціальні економічні зони «Курортополіс Трускавець» та «Яворів» тощо.

Культурний потенціал міст районного значення формується за рахунок архітектурно-історичних пам’яток національного та місцевого значення. З огляду на туристичну привабливість культурного потенціалу виділяються вісім груп об’єктів, значна частина з яких розміщена саме в малих містах та містах районного значення: (1) пам’ятки замково-палацової культури (Жовква, Золочів, Олесько, Підгірці, Свірж); (2) пам’ятки міської культури, які представляють архітектурно ідеальні ансамблі міст (Жовква, Броди, Дрогобич, Самбір, Сокаль, Турка, Хирів, Буськ, Стрий, Кам’янка-Бузька, Радехів); (3) пам’ятки селянської культури (хутірська система поселення малого Полісся у Жовківському районі); (4) пам’ятки релігійної культури (понад 2400 церков та костелів); (5) пам’ятки доісторичної культури; (6) пам’ятки єврейської культури (Броди, Городок, Белз); (7) пам’ятки промислової культури; (8) пам’ятки військової культури (Миколаїв, Броди, Жидачів).

Важливою передумовою формування і реалізації культурного та туристичного потенціалу регіону є розміщення на його території значної кількості закладів культури та мистецтва: театрів, концертних організацій, музеїв, галерей, прокатів кіно (відео) фільмів, закладів клубного типу. Значний культурний та туристичний потенціал регіону є чинником культурного розвитку суспільства та надходження коштів від діяльності закладів культури, мистецтва, об’єктів туристичної інфраструктури до бюджету області. Проте сфера культури та туризму області розвивається хаотично, без врахування допустимо можливих норм антропогенного навантаження на туристичні об’єкти, у тому числі історико-архітектурні пам’ятки та ансамблі; без ефективного використання фінансових можливостей збереження та відновлення культурних і туристичних об’єктів; без використання замково-палацових комплексів, музеїв для проведення музичних та танцювальних вечорів, конкурсів, презентацій та офіційних заходів на комерційній основі.

Несприятливими чинниками розвитку та функціонування закладів культури та мистецтва, в тому числі історико-архітектурних пам’яток у містах районного значення, є їх незадовільний матеріально-технічний стан, відсутність сучасних систем охорони, що призводить до втрати окремих цінних експонатів із музеїв, галерей, низький рівень оплати роботи працівників, недостатня інформаційно-рекламна діяльність.

Для усунення перешкод реалізації культурного та туристичного потенціалу регіону з метою посилення конкурентних позицій видається доцільним: формування туристично-культурного освітнього кластеру для підготовки кваліфікованих кадрів; вивчення досвіду та реалізації альтернативних моделей використання закладів культури та мистецтва для часткового їх самофінансування у Республіці Польща; залучення для реставрації історико-архітектурних пам’яток культурної спадщини іноземних фахівців та меценатів; здійснення ефективної рекламно-інформаційної діяльності з популяризації закладів культури та мистецтва за рахунок використання надходжень від діяльності туристичних підприємств.

3.Пріоритети і тактичні засоби реалізації потенціалу конкурентоспроможності регіону у посткризовий період

За результатами оцінки соціально-економічних та інституціональних передумов виявлено посилення таких найбільш негативних тенденцій та викликів для реалізації потенціалу конкурентоспроможності Львівської області, як: 1) уповільнення темпів посткризового відновлення обсягів господарської діяльності у базових видах економічної діяльності (насамперед внаслідок обмеженості власного та доступу до зовнішнього фінансування розвитку); 2) зменшення частки нематеріальних активів (зокрема інтелектуальної власності) та погіршення інноваційного складника конкурентоспроможності товарів (послуг) суб’єктів господарювання; 3) зменшення обсягів іноземного інвестування та будівельних робіт; 4) посилення енергетичної залежності регіону (зокрема від імпорту); 5) погіршення демографічної ситуації, зокрема на субрегіональному рівні; 6) збільшення обсягів безробіття та трудової міграції населення.

Відтак, перспективними напрямами реалізації потенціалу і протидії негативним тенденціям розвитку та зміцнення конкурентоспроможності економіки регіону видаються:

  1. Удосконалення інституціонального забезпечення розширення фінансових можливостей підприємств реального сектора економіки регіону.

  2. Покращення інституціональної інфраструктури інноваційного розвитку західних областей України.

  3. Активізація діяльності центральних і місцевих органів влади з покращення інвестиційного середовища та залучення інвестицій в економіку регіону, розвиток кластерних та інтеграційних форм господарювання як перспективного напряму зниження трансакційних витрат суб’єктів підприємництва та залучення інвестування.

4. Поглиблення започаткованих практик міжрегіонального співробітництва (наповнення їх стратегічними документами та конкретними спільними проектами)

5. Реалізація програм та проектів розвитку транскордонного співробітництва з воєводствами Польщі в напрямі подальшого спільного використання накопиченого потенціалу та інфраструктури, підготовленої до Євро-2012, а також спільних проектів у енергетичній сфері.

5. Розробка і реалізація програмних документів, що мають на меті пошук та сприяння в реалізації альтернативних форм зайнятості і працевлаштування громадян, які проживають у сільських поселеннях, фізичних осіб, що припинили підприємницьку діяльність, та з метою зменшення темпів зростання трудової міграції.

    1. Інституційне забезпечення розширення фінансових можливостей підприємств реального сектора економіки регіону

Необхідність формування дієвого інституційного забезпечення розширення фінансових можливостей підприємств реального сектора економіки регіону обумовлена низкою чинників, що мають системний характер:

1. У післякризовий період ускладнюється ситуація з розширенням можливостей фінансування розвитку підприємств за рахунок власних коштів суб’єктів господарювання, що обумовлено:

1.1. Обмеженістю власного капіталу, зокрема прибутку, який залишається у підприємств.

Так, у промисловості за результатами I кварталу 2011 р. фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування був від’ємним (натомість як в загальному по Україні та більшості її регіонах – додатнім) і становив “-” 161,2 млн грн (зокрема, у переробній – “-” 109,6 млн грн та добувній “-” 71,9 млн грн, у сфері оброблення деревини та виробництва виробів з деревини “-” 113,0 млн грн); діяльність підприємств промисловості була найбільш збитковою серед видів економічної діяльності регіону, а частка збиткових підприємств у промисловості становила 55,9 %14.

Свідченням обмеженості власного капіталу суб’єктів господарювання, що міг би спрямовуватися на розвиток, є й низька рентабельність фінансово-господарської діяльності та значна частка збиткових підприємств.

У промисловості за результатами I кварталу 2011 р. рентабельність фінансово-господарської діяльності становила 0,8 %, а у сільському господарстві – 1,0 % (причому зазначений показник порівняно з 2009 р. знизився – на 3,6 відсоткових пункти у сільському господарстві та на 1,1 відсоткових пункти у промисловості, на 6,7 пунктів у будівництві та 2,3 пункти – у сфері транспорту і зв’язку), рентабельність власного капіталу – 2,4 % та 0,7 %, рентабельність активів – 1,0 % та 0,2 % відповідно. Найбільш збитковою у першому кварталі 2011 р. була операційна діяльність промислових підприємств таких галузей, як: добувна (- 18,3 %), виробництво неметалевої промислової продукції (- 19,8 %), металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів (- 9,5 %), оброблення деревини та виробництво виробів з деревини, крім меблів (- 6,5 %).

Загалом, у західних областях України станом кінець першого півріччя 2011 р. частка збиткових підприємств у будівельному секторі становила 46,9 % підприємств, що на 8,9 % більше, ніж у 2009 р.; у секторі транспорту та зв’язку відповідно – 45,4 % у 2011 р. та 37,3 % – у 2009 р. Частка збиткових промислових підприємств становила відповідно 41,3 % та 36,1%, а підприємств сільського господарства – 38,6 % та 40,1%. Очевидно, що за низької ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства реального сектора економіки не спроможні забезпечити не лише розширене відтворення, але й зберегти конкурентні позиції на ринку.

Обмеженими є й можливості фінансування діяльності підприємств за рахунок амортизаційних відрахувань, оскільки, по-перше, для більшої частки основних засобів підприємств, що були придбані до 01.01.2004 р., застосовуються менші норми амортизації; по-друге, інститут амортизації часто використовується суб’єктами господарювання лише для нарахування, а не реального фінансування витрат на оновлення основних засобів. В той же час, рівень зносу основних засобів є істотним, а їх придатність до використання - низькою.

Рівень зносу основних засобів становить 41,1 % у сільському господарстві та 53,3 % у промисловості; у будівельній галузі – 41,8; у сфері транспорту і зв’язку – 51,4 %, а середньорічні коефіцієнти їх оновлення складають лише 5-6 %; 3-4 %; 7-9 та 1-2 % відповідно.

1.2. Низькими фінансовою стійкістю і ліквідністю підприємств. Відтак, фінансування їх розвитку за рахунок власного капіталу призведе до подальшого погіршення фінансового стану, зниження інвестиційної привабливості та спроможності залучення фінансових ресурсів комерційних фінансово-кредитних інституцій.

Станом на 31 березня 2011 р. середній умовний коефіцієнт автономії (фінансової незалежності) у сільському господарстві становив 0,42 (та збільшився порівняно з аналогічним періодом попереднього року на 0,03), а у промисловості – 0,3 (збільшення становило 0,01), проте значення цих показників залишаються неприйнятними (оптимальне (для банківського кредитування) має перевищувати 0,5); середній умовний показник загальної ліквідності становив на 31 березня 2011 р. 0,81 у сільському господарстві (та збільшився порівняно з аналогічним періодом попереднього року на 0,05), а у промисловості – зменшився на 0,04 та становив 0,95 (при оптимальному значенні цього показника для банківського кредитування >1).

1.3. Значною кредиторською заборгованістю підприємств, що обмежує можливості фінансування заходів розвитку.

Станом на 31 березня 2011 р. частка кредиторської заборгованості в загальній сумі активів підприємств сільського господарства становила 18,9 % та збільшилася порівняно з аналогічним періодом попереднього року на 0,1 відсотковий пункт; частка кредиторської заборгованості в загальній сумі активів підприємств промисловості становила 37,9 % та збільшилася порівняно з аналогічним періодом попереднього року на 2,5 відсоткових пункти; частка кредиторської заборгованості у будівництві становить близько 34,2 %, у сфері транспорту та зв’язку – 42,2 % – відповідні показники збільшилися порівняно аналогічним періодом минулого року на 3,1 % та 3,8 %.

Значними залишаються й обсяги заборгованості з оплати праці у реальному секторі та малими (порівняно з іншими видами економічної діяльності) витрати на оплату праці, особливо у сільському господарстві.

Заборгованість з виплати заробітної плати станом на 1 травня 2011 р. у промисловості становила 8,7 млн грн (12,8 % від загальної суми невиплаченої заробітної плати в економіці) та збільшилася з початку року на 61,8 %; заробітна плата найманих працівників у сільському господарстві у 2011 р. становить 80,3 % від середнього рівня по регіону та в розрахунку на одну годину використаної праці є найнижчою серед видів економічної діяльності (11,9 грн). Істотною залишається заборгованість із виплат заробітної плати у будівництві – 153,6 млн грн (збільшилася на 4,6 % порівняно з відповідним періодом минулого року), на підприємствах транспорту і зв'язку – 62,5 млн грн (на 3,2 % відповідно).

Потрібно також зазначити, що недостатність фінансування розвитку підприємств реального сектора за рахунок власних коштів призводить до зменшення обсягів інвестицій в основний капітал, недостатності коштів для модернізації техніко-технологічної бази підприємств і збільшення обсягів та підвищення ефективності господарювання, обмеженості фінансових ресурсів для збільшення інноваційної активності – головного чинника конкурентоспроможності підприємств та їх продукції.

Частка промислових підприємств, що впроваджували інновації зменшилася у 2011 р. відносно 2010 р. на 0,6 відсоткових пункти, а кількість найменувань основної для виробництва інноваційної продукції – на 23 %; частка підприємств, які впроваджували у 2010 р. нові технологічні процеси становила менше 2 %; частка реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової зменшилася на 1,9 відсоткових пункти та становила лише 1,6 %.

1.4. Високим рівнем регіональної концентрації ринків збуту продукції підприємств базових видів економічної діяльності, що істотно обмежує можливості подальшого збільшення обсягів господарської діяльності, а, відтак – розширення фінансових можливостей.

2. Недосконалою залишається практика фінансування підприємств реального сектора економіки регіону комерційними фінансово-кредитними інституціями (банками, інвестиційними, лізинговими та трастовими компаніями, фондами), зокрема:

2.1. Спостерігається погіршення доступу підприємств до зовнішніх джерел фінансування. Головним джерелом фінансування інвестицій в основний капітал підприємств залишаються власні кошти, за рахунок яких освоюється понад 60 % капіталовкладень. Частка кредитів банків та інших позик у загальних обсягах капіталовкладень становить лише близько 15 %.

2.2. Недостатнім у контексті належного фінансування розвитку підприємств залишається механізм комерційного банківського кредитування, що проявляється у малих обсягах наданих кредитів та наявності прострочених, високих відсоткових ставках за кредитами, певному уповільненні темпів зростання обсягів кредитування підприємств, недостатньо раціональній строковій та валютній структурі кредитів.

За повідомленням НБУ, середня вартість кредитів для суб’єктів господарювання за даними статистичної звітності банків України (без урахування овердрафту) станом на 04.10.2011 року становила: по короткострокових кредитах – 16,3 % у гривні та 8,6 % в іноземній валюті; по довгострокових кредитах – 16,6 % у гривні та 9,1 % в іноземній валюті.

Відзначимо, що загальний обсяг наданих підприємствам реального сектора економіки України кредитів (стаття “кредитування нефінансових корпорацій”) у серпні 2011 року становив 558781 млн грн, що більше за відповідний показник липня на 2,1 %. Абсолютний приріст обсягів кредитування у серпні (+11561 млн грн) є одним із найвищих у поточному році і поступається лише показнику березня (+13885 млн грн). При цьому, в західних областях було надано всього 3,6 % загального обсягу наданих кредитів в Україні (20129 млн грн).

Довідково:

- станом на 04.10.2011 у Волинську область надійшло 4,7 млрд грн (0,85 % загального обсягу наданих кредитів по Україні), Івано-Франківську 2,4 млрд (0,4 %), Львівську 9,6 млрд (1,7 %), Закарпатську – 1,2 млрд (0,2 %), Тернопільську – 2,6 млрд (0,4 %), Чернівецьку 2,2 млрд (0,4 %), Рівненську – 2,5 млрд (0,37 %).

- станом на 2010 р. частки Львівської області у загальній сумі наданих в Україні кредитів становили: у сільському господарстві – 0,9 %, у добувній промисловості – 0,4 %, у переробній промисловості – 2,2 %, у виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води – 4,7 %;

- частка протермінованих кредитів складає в промисловості 9,3 %, а в сільському господарстві – 11,5 %;

- регіон належить до групи областей з процентними ставками за кредитами, вищими за середньо державний рівень (20,1 % відносно 17,2 %);

- обсяги кредитування в регіоні зменшилися на понад 50 відсоткових пунктів відносно аналогічного періоду попереднього року;

- переважна більшість кредитів, що надаються вітчизняними банківськими установами підприємствам промисловості і сільського господарства є короткостроковими (41,9 % - у промисловості та 39,2 % у сільському господарстві; порівняно з 2009 р. частка кредитів терміном до 1 року збільшилася у промисловості, сільському господарстві на 11,7 відсоткових пункти), будівництві – на 17,3 %, у сфері транспорту та зв’язку – 9,4 %, тобто кошти банків здебільшого спрямовуються на поповнення оборотних коштів на противагу інвестиціям у перспективний розвиток (частка кредитів, терміном понад 5 років становить лише 13,9 % у промисловості та 6,9 % у сільському господарстві); попри те, кредитні програми банків з іноземними інвестиціями підтримують здебільшого імпортні операції на противагу фінансовому сприянню вітчизняного виробництва;

- частка кредитів, наданих підприємствам промисловості у національній валюті становить лише 48,9 % (а на термін понад 5 років – 4,9 %); сільському господарству – 68,5 % (на довгостроковий період – 2,5 %), відтак значна частка підприємств, що отримують кредити, залежні від коливань курсу іноземної валюти та несуть додаткові фінансові витрати, пов’язані з валюто обмінними операціями15.

Проблемою більш раціонального використання комерційного банківського кредитування для розвитку вітчизняних підприємств промисловості і сільського господарства залишається складність доступу (та наявність трансакційних витрат) до фінансово-кредитних ресурсів.

Так, середня річна ставка за гривневими кредитами, які надають банки суб’єктам підприємницької діяльності у західних областях України у 5 – 6 разів перевищує аналогічну для підприємств в економічно розвинених державах; спостерігаються труднощі при отриманні кредитів, пов’язані з необхідністю подання у банк забезпечення, ринкова вартість якого від 1,5 до 2 рази перевищує суму кредиту; недостатньо розвиненою в регіоні залишається система кредитних історій позичальників, що звужує перелік клієнтів фінансово-кредитних установ, об’єктивно створює труднощі для інших підприємств. Цей аспект проблеми ускладнюється й збільшенням частки проблемних кредитів саме у промисловості (через погіршення показників діяльності у період фінансово-економічної кризи), сільському господарстві (з огляду на значну кількість економічних та інституційних ризиків), будівництві (через загострення іпотечної кризи) та сфері транспорту та зв’язку (внаслідок недостатньо ефективного використання державних коштів на ці потреби).

2.3. Недостатньою залишається діяльність інвестиційних компаній щодо фінансування розвитку підприємств базових видів економічної діяльності регіону.

Довідково. Малими порівняно з іншими видами економічної діяльності (у тому числі не з реального сектора економіки) є обсяги інвестицій в основний капітал, зокрема у сільському господарстві їх частка складає лише 5,3 %, тоді, як в торгівлі – 16,2 %; інвестиції в основний капітал промисловості за перший квартал 2011 р. становили лише 45,2 % відносно аналогічного періоду попереднього року.

Зауважимо, що завдяки підготовці до Євро-2012 у І кварталі цього року у Львові досягнуто суттєвого збільшення інвестування. За цей період в економіку міста було спрямовано на 74,1% більше інвестицій в основний капітал, ніж за січень-березень попереднього року (у І кварталі 2010 року спад становив 18,8 %). На розвиток економіки міста у І кварталі 2011 року було спрямовано 826,3 млн грн капітальних інвестицій, з них 88,2 % становили інвестицій в основний капітал. На поліпшення об’єктів (капітальний ремонт) витрачено 6,3 % усіх вкладень. На Львів припадає понад половина загального обсягу капіталовкладень в області. На кожного мешканця міста в середньому припало 968 грн інвестицій в основний капітал (в області – 533 грн). За цим показником Львів посів третє місце серед регіонів області. Більше половини усіх інвестицій в обласному центрі освоєно на будівництві об’єктів до Євро-2012, тоді як у січні-березні 2010 року – десяту частину. Визначально, що пріоритетними напрямами інвестування також залишаються житлове будівництво. Найбільше порівняно з І кварталом 2010 року зросли обсяги інвестицій, спрямовані у розвиток транспорту (у 5,4 разу), машинобудування (в 2,3 разу), фінансову діяльність, готельний та ресторанний бізнес (в 1,6 разу).

2.4. Мало застосовуються альтернативні механізми фінансування розвитку підприємств, не набула в регіонах України широкого розповсюдження практика функціонування лізингових, фондових компаній, спільного інвестування.

Довідково. У першому кварталі 2011 р. порівняно з аналогічним періодом попереднього року кількість укладених договорів фінансового лізингу в Україні збільшилася на 8 %, у вартісному вираженні обсяг укладених договорів збільшився майже на 80 %. Проте вартість діючих договорів фінансового лізингу зменшилась на 1,3 млрд грн, а зростання ринку складає лише 2 %; середня вартість діючої угоди зменшилася на 6,4 %, а частка довгострокових угод (більше 10 років) - на 4 %; діючі угоди мало представлені у промисловості (менше 1 %) та сільському господарстві (13,3 %), для порівняння в галузі транспорту - 58,5 %; частка позикових коштів знизилась на майже 14 % 16.

2.5. Низькою є ефективність діяльності мережі інституцій фінансово-кредитного сприяння підприємствам, що є вагомим недоліком існуючого інституційного забезпечення їх доступу до фінансових ресурсів, адже перешкоджає подальшому зростанню малих і середніх підприємств до великих та є актуальною проблемою для України (зокрема конвергенції нашої держави та економічно розвинених країн за характеристиками стану розвитку підприємництва).

Довідково. Частка малих підприємств – юридичних осіб в загальній кількості промислових підприємств регіону становила на 01.01.2011 р. 82,6 % (причому у переробній – 83,4 %, легкій – 85,7 %, обробленні деревини – 89,5 %), а малих сільськогосподарських підприємств – 80,2 %; будівельній галузі – 70,4 %; натомість частка обсягу реалізованої продукції малими підприємствами становила лише 9,2 % у промисловості та 18,4 % у сільському господарстві (що не відповідає практиці економічно розвинених країн, де частка малих підприємств є практично аналогічною, проте обсяги реалізованої продукції – істотно більшими). Зауважимо, що більша частка (близько 63 %17) продукції малих підприємств промисловості і сільського господарства реалізується на внутрішньому ринку.

Згідно інформації, яка міститься у преамбулі Регіональної програми підтримки малого підприємництва у Львівській області на 2011 – 2012 рр. функціонує 15 фондів підтримки підприємництва (у складі місцевих бюджетів), проте вони ще не проводили жодної діяльності, а фактично створений у 2006 р. Регіональний фонд підтримки підприємництва у Львівській області, розпочавши свою діяльність не отримав коштів ні з регіонального, ні з місцевих бюджетів навіть задекларованих як внесок до статутного капіталу організації; у регіоні функціонує 4 бізнес-інкубатори, 12 лізингових центрів, 39 кредитних спілок та установ взаємного кредитування. Проте інформація про діяльність більшості з них відсутня. Відповідно, незважаючи на певне покращення кількісних показників розвитку мережі фінансово-кредитної підтримки, якість її функціонування залишається вкрай незначною та недостатньо ефективною. Про це свідчать:

- існуючі системні недоліки фінансово-кредитної системи, які полягають у високих ставках вартості кредитних ресурсів для вітчизняних підприємств;

- для підприємств промисловості, сільського господарства, будівельної галузі, транспорту та зв’язку, які здійснюють діяльність у Львівській області не створено можливостей щодо пільгового доступу чи використання фінансових ресурсів, що, крім іншого, створює конкурентні перешкоди для них порівняно з підприємствами тих регіонів Україні, де функціонує та фінансується мережа фондів підтримки підприємництва, які надають фінансово-кредитну підтримку суб’єктам підприємництва;

- мізерні обсяги державних витрат на розвиток мережі фінансово-кредитного сприяння підприємництва (у Регіональній програмі підтримки малого підприємництва у Львівській області та у Програмі підтримки малого підприємництва у м. Львові на вказані заходи фінансування не передбачено);

- недостатня прозорість діяльності (надання фінансово-кредитного сприяння) фондів підтримки підприємництва та обізнаність підприємців щодо виконання програм часткового відшкодування кредитів та/чи відсоткових ставок за кредитами, внаслідок чого більшість підприємств, діяльність яких є пріоритетною для соціально-економічного розвитку регіону не в змозі скористатися механізмами державного фінансово-кредитного сприяння;

- існування проявів виділення бюджетних коштів, передбачених на фінансово-кредитне сприяння підприємств, не через законодавчо визначені для цього інституції (фонди підтримки підприємництва), без належного розповсюдження про це інформації та з «умовним» конкурсом.

Особливо негативним аспектом фінансово-кредитного сприяння діяльності як підприємств промисловості, сільського господарства, сфери будівництва, транспорту і зв’язку, так і суб’єктів підприємництва загалом є непослідовність державної політики у цій сфері, її суттєва законодавча недосконалість, а також прийняття рішень, які суттєво суперечать раніше реалізованим. Йдеться про те, що згідно Закону України «Про держану підтримку малого підприємництва», державне фінансово-кредитне сприяння підприємствам має реалізовуватися через Український фонд підтримки підприємництва та створену ним мережу регіональних і місцевих фондів підтримки підприємництва. Проте, цей нормативно-правовий акт не має прямої дії для регіональних і місцевих органів державного управління, які трактують його норми не як обов’язкові, а як рекомендаційні. Наслідком цього стало виділення, починаючи з 2007 р. коштів на фінансове сприяння, минаючи вказану мережу неприбуткових організацій (згідно бюджетної програми «Часткове відшкодування відсоткових ставок за кредитами суб’єктів малого та середнього бізнесу для реалізації інвестиційних проектів»), що призвело до таких негативних проявів, як: повна непрозорість надання бюджетного сприяння, неповоротність бюджетних коштів (які повертаються підприємцями лише у вигляді сплати податків та інших платежів до бюджету), існування психологічного аспекту отримання «дармових» бюджетних коштів, що в загальному не сприяє зміцненню фінансових позицій суб’єктів підприємництва реального сектора економіки.

3. Низькою є інституційна спроможність фінансової підтримки можливостей розвитку підприємств реального сектора економіки регіону за рахунок бюджетних коштів, що обумовлено:

    1. Дефіцитом державного та обмеженістю місцевих бюджетів щодо фінансування програм розвитку.

    1. Відсутністю конкретних механізмів покращення фінансового забезпечення господарської діяльності суб’єктів підприємництва та ініціатив у цій сфері з боку регіональних і місцевих органів влади.

Довідково. З розгортанням фінансово-економічної кризи в Україні були прийняті законодавчі та нормативно-правові документи, спрямовані на подолання її негативних наслідків. Зокрема, Закон України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 31.10.2008  № 639-VI, Укази Президента України «Про додаткові заходи щодо подолання фінансової кризи в Україні» від 17.11.2008 року № 1046/2008 та «Про стимулювання розвитку підприємницької діяльності в умовах світової фінансової кризи» від 22.06.2009 року № 466.

З метою вирішення проблемних питань, пов’язаних з погашенням кредитів суб’єктів підприємництва, прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12.12.2008 року №661. Постановами Правління Національного банку України №413 «Про окремі питання діяльності банків» від 04.12.2008 року та від №49 «Про окремі питання діяльності банків» від 05.02.2009 року банкам дозволено самостійно та на власний ризик приймати рішення про пролонгацію/реструктуризацію кредитів, наданих товаровиробникам.

З метою унормування діяльності ринків було прийнято Постанови Кабінету Міністрів України №278 «Про заходи щодо стабілізації цін за надання послуг та оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об’єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи» від 05.03.2009 року та № 449 «Про затвердження Порядку використання у 2009 році коштів Стабілізаційного фонду для здешевлення кредитування проектів малого та середнього бізнесу, зокрема таких, що впливають на підвищення рівня зайнятості населення» від 15.04.2009 року, що передбачали подолання кризових явищ в економіці та мінімізацію впливу фінансової кризи на мале та середнє підприємництво.

Проте зазначені нормативно-правові акти не містять конкретних механізмів зміцнення фінансової стійкості підприємств промисловості, сільського господарства, сфери будівництва, транспорту і зв’язку. Крім того для реалізації деяких заходів взагалі не були виділені кошти з Державного бюджету України.

Це актуалізує необхідність внесення коректив у вітчизняне законодавство (передусім, Податковий Кодекс України в частині оподаткування прибутку, амортизаційних відрахувань; Законів України «Про фінансовий лізинг», «Про інвестиційну діяльність», «Про інноваційну діяльність»; державні та регіональні програми соціально-економічного розвитку, розвитку промисловості та АПК), спрямованих на окреслення пріоритетів державної (зокрема регіональної) політики посилення фінансового забезпечення діяльності вітчизняних підприємств реального сектора економіки та механізмів їх використання, передусім з метою зниження рівня збитковості, зменшення обсягів проблемної заборгованості перед банками, відшкодування з державного бюджету відсоткових ставок за кредитами та полегшення доступу до зовнішніх джерел фінансування, підвищення ліквідності і збільшення обсягів інвестицій підприємств реального сектору економіки. Об’єктивна необхідність реалізації окреслених заходів обумовлюється включенням їх до стратегічних пріоритетів соціально-економічного розвитку України, адже вихід економіки України на новий рівень конкурентоспроможності неможливий без розширення фінансових можливостей суб’єктів господарювання 18.

    1. Малими (відносно реальної потреби) обсягами фінансування заходів посилення фінансового забезпечення підприємств реального сектору економіки з центрального та місцевих бюджетів.

Довідково. Фінансові ресурси державного бюджету України спрямовуються на заходи фінансової підтримки суб’єктів підприємництва (через Національну, регіональні та місцеві програми підтримки малого підприємництва), промисловості та АПК (в межах окремих бюджетних програм). Проте, обсяги фінансування, що закладаються у відповідних програмах не є ресурсно та науково обґрунтованими, а, відтак – щорічно змінюються як у сторону збільшення, так і зменшення; не передбачений механізм їх перерозподілу на регіональний чи субрегіональний рівень. Відповідно рішення про доцільність фінансування програм в аналізованій сфері повністю делеговані регіональним та місцевим органам влади. Наслідком цього стало те, що в окремих регіонах України на державну фінансово-кредитну підтримку підприємництва виділяються істотні обсяги фінансових ресурсів, а в інших – жодних. Наприклад, у Івано-Франківській області щорічно виділяється на ці цілі лише з обласного бюджету не менше 2 млн грн (офіційно задекларовано витрати на вказані заходи у розмірі не менше 0,5 % від дохідної частини обласного бюджету), а у бюджетах Львівської області видатки на вказані цілі не передбачалися вже понад 10 років.

4. Невідповідним є стан та рівень інституційно-правового забезпечення розширення фінансових можливостей підприємств реального сектора економіки регіону умовам і викликам після кризового періоду, у тому числі:

4.1. Незавершеність, а через це – певна несистемність, державної політики стратегічного планування і реалізації заходів в аналізованій сфері на центральному рівні системної ієрархії управління.

Довідково. Серед напрямів модернізації та підвищення ефективності економіки України в Експертній доповіді Президента України у 2011 р. визначено розширення фінансових можливостей суб’єктів господарювання; у Програмі економічних реформ на 2010 – 2014 рр. Комітету економічних реформ при Президентові України серед головних пріоритетів сталого економічного розвитку вказано розвиток фінансового сектору 19. Проте, в Україні не зроблено наступний крок – не розроблено відповідної державної, а в подальшому – регіональних та місцевих програм з найбільш необхідними та дієвими заходами розвитку фінансового сектору і покращення доступу вітчизняних підприємств реального сектору економіки до фінансово-кредитних ресурсів.

Важливо, щоб у програмах передусім були передбачені фінансові ресурси (з державного та місцевих бюджетів, інституцій фінансово-кредитної сфери, підприємств, населення) на реалізацію заходів, механізми їх виділення та залучення, а також заходи, спрямовані на розвиток інституційної інфраструктури фінансово-кредитної сфери. Адже серед основних причин недосягнення планових показників Державної програми розвитку промисловості на 2003 – 2011 рр. 20 були відсутність фінансового забезпечення реалізації заходів та його механізмів. Ці аспекти варто врахувати й у Концепції комплексної державної програми реформ та розвитку сільського господарства України, проект якої розроблений Міністерством аграрної політики України 21, а також при коригуванні програм, пов’язаних з розбудовою транспортної системи і комунікацій, а також промислового будівництва у регіоні.

4.2. Недостатнє фінансування з місцевих бюджетів розвитку підприємств на регіональному та місцевому рівнях, передусім через обмеженість фондів розвитку та неузгодженість політики в аналізованій сфері з центральними органами влади. Відтак, визріла необхідність започаткування практики створення державних фондів фінансово-кредитного сприяння реалізації інвестиційних проектів підприємств реального сектора економіки з паритетним фінансуванням їх діяльності з центрального та місцевих бюджетів, а також асоціативними підприємницькими організаціями.

4.3. Відсутність належних економічних стимулів капіталізації інституцій фінансово-кредитного сектора, а також їх мотивації до покращення доступу підприємств реального сектора економіки до фінансово-кредитних ресурсів (передусім зниження відсоткових ставок та збільшення строків кредиту). Це потребує рекапіталізації банків з низькою платоспроможністю, підвищення вимог до мінімального розміру статутного капіталу фінансових установ, доопрацювання законодавства для полегшення процесу злиття банків, а також посилення координації роботи Кабінету Міністрів України, Національного банку України та комерційних банків щодо запровадження пільгових умов рефінансування банків в межах програм комерційного кредитування інноваційно-інвестиційних проектів підприємств реального сектору економіки.

4.4. Недостатність державної політики створення сприятливого середовища для інвестицій у реальному секторі економіки. Зокрема, головними недоліками у цій сфері залишаються: недосконалість погоджувальних та дозвільних процедур, регуляторної політики; слабкість захисту права власності, а також відсутність інституцій, спроможних акумулювати інвестиції та координувати співпрацю підприємств промисловості, сільського господарства, будівельної галузі, транспорту та зв’язку та інвесторів; сприяти розвитку кластерних форм співпраці, зокрема інвестиційних та індустріальних парків (позитивний досвід активізації як зовнішніх, так і внутрішніх інвестицій у промисловості та інших супутніх видах економічної діяльності Російської Федерації), що потребує створення державного та регіональних інвестиційних фондів, а також активізації діяльності органів влади з формування інфраструктури, пошуку земельних ділянок, приміщень, а також економічних агентів, заінтересованих у співпраці в межах такого інституту як індустріальний парк, з подальшим організаційним та економічним сприянням їх створенню і розвитку.

4.5. Недосконалість законодавчих стимулів використання власних коштів для фінансування розвитку підприємств. Йдеться про необхідність удосконалення податкової, амортизаційної та інноваційної політики. Зокрема, у підприємств промисловості на сьогодні практично немає податкових стимулів для виробництва інноваційної та високотехнологічної продукції, належного формування та ефективного використання амортизаційних фондів.

4.6. Наявність мораторію на купівлю/продаж земель сільськогосподарського призначення, що істотно обмежує кредитні можливості (забезпечення) залучення фінансових ресурсів виробниками сільськогосподарської продукції, зокрема йдеться про довго- та середньострокові кредити.

Зважаючи на існуючий стан фінансового забезпечення діяльності підприємств реального сектора економіки регіону, існує об’єктивна необхідність в удосконаленні інституціонального середовища в аналізованій сфері. Орієнтирами державної регіональної політики у цьому напрямі мають стати:

1. Покращення можливостей фінансування розвитку підприємств за рахунок власних коштів, у тому числі:

1.1. Ініціювання та сприяння створенню на підприємствах інвестиційних фондів розвитку виробництва для акумуляції власних фінансових ресурсів (амортизаційних відрахувань, прибутку, коштів від продажу основних засобів, оренди майна, з інших джерел) для забезпечення процесу оновлення основних виробничих засобів, інших інвестиційних потреб. Створення таких фондів дозволить підвищити ефективність використання власного капіталу та покращити фінансовий стан підприємств реального сектора економіки регіону, а також можливості моніторингу наявності власних фінансових ресурсів підприємств; слугуватиме гарантією погашення довгострокових банківських кредитів, а відтак - основою розширення практики співпраці з банківськими установами за для більш вигідного кредитування. Створення інвестиційних фондів розвитку виробництва може виступати критерієм доцільності надання державної підтримки у вигляді погашення частини процентних ставок за кредитами чи пролонгації строків їх повернення.

1.2. Зменшення трансакційних та витрат взаємодії суб’єктів реального сектора економіки за рахунок сприяння створенню і розвитку кластерних та інших інтеграційних форм господарювання. Для цього регіональним та місцевим органам державного управління необхідно забезпечити надання інституційної підтримки кластерним ініціативам, розробивши і реалізувавши програми і регіональні стратегії розвитку мереж і кластерів у базових видах економічної діяльності; створення інформаційної бази даних і взаємодії підприємницьких та дослідницьких організацій, реалізації проектів, що базуються на використанні НДДКР у видах економічної діяльності із значною доданою вартістю.

1.3. Сприяння збільшенню обсягів та економічної ефективності господарської діяльності підприємств.

Для цього регіональним і місцевим органам державного управління необхідно:

1.3.1. Поступово усувати регіональну концентрацію збуту, сприяти популяризації продукції підприємств промисловості та сільського господарства на ринках інших регіонів та зовнішніх ринках за рахунок: пошуку можливостей і розвитку міжрегіонального виробничого співробітництва (виробничої кооперації); здійснення моніторингу якості продукції підприємств і розробки за його результатами баз даних про підприємства, що володіють потенціалом співпраці з партнерами з інших регіонів; формування “рейтингів успішності” підприємств та визначення групи підприємств – “ядра конкурентоспроможності реального сектора економіки регіону”; популяризації; торговельних марок і загального позитивного іміджу продукції підприємств у інших регіонах України та за кордоном; утворення при регіональних органах державного управління (або на базі асоціативних підприємницьких структур із забезпеченням відповідного фінансування їх роботи) комітетів конкурентоспроможності регіону, до завдань яких повинні увійти: сприяння у формуванні мережі коопераційних та конкурентних зв’язків між підприємствами при виході на зовнішні ринки; виконання ролі посередника щодо розвитку співробітництва промислових і сільськогосподарських підприємств регіону з закордонними підприємствами (у т.ч. корпоративними структурами) на основі субпідрядних, контрактних, орендних відносин; надання експортерам-початківцям консультацій спеціалістів.

1.3.2. Активізувати діяльність, спрямовану на зменшення кількості недіючих та збиткових підприємств, стимулювання експортних операцій підприємств шляхом надання додаткових гарантій банкам щодо залучення кредитних ресурсів в експортоорієнтовані виробництва, часткового компенсування страхових премій при укладанні договору з приватними страховиками, або створення регіонального страхового агентства.

Додатково зауважимо, що покращенню кредитних можливостей підприємств сільського господарства сприятимуть прийняття Закону України «Про ринок земель» та запровадження державного регулювання ринку земель сільськогосподарського призначення, що надасть змогу забезпечити оптимізацію їх використання та раціональний перерозподіл, встановити об’єктивну ринкову вартість земельних ділянок та, що найважливіше – використовувати земельні ділянки як забезпечення при іпотечному кредитуванні. Це дозволить не лише покращити можливості доступу підприємств сільського господарства до кредитних ресурсів, але й стане передумовою їх розвитку і створення великотоварних сільськогосподарських виробництв ринкового типу, що в умовах членства України в СОТ дозволить посилити факторні конкурентні переваги вітчизняного сільського господарства на світових ринках.

2. Удосконалення можливостей фінансування розвитку підприємств за рахунок фінансових ресурсів інституцій фінансово-кредитного сектора.

2.1. Покращення організаційно-координаційної діяльності регіональних органів влади, спрямованої на збільшення обсягів та підвищення ефективності банківського кредитування розвитку підприємств реального сектора економіки за рахунок сприяння створенню і розвитку регіональних гарантійних фондів за кредитами, що надаються банківськими установами підприємствам-позичальникам для розподілу ризиків між потенційними учасниками гарантійних схем, залучення при кредитуванні великих інвестиційних проектів фірм-спонсорів (фірм-гарантів) з мотивацією одержання доходу від реалізації проекту або розширення сфери бізнесу, створення необхідної структури виробничої системи з формуванням каналів постачання чи реалізації.

2.2. Покращення рівня доступності фінансових ресурсів для підприємств за рахунок використання альтернативних схем фінансування (лізингу, факторингу та форфейтингу). Для цього регіональним органам влади потрібно стимулювати банки вкладати кошти у статутні фонди лізингових та факторингових компаній.

2.3. Збільшення інвестиційної привабливості територій регіону через розробку регіональних стратегій залучення інвестицій в межах програм соціально-економічного розвитку. Важливе місце в межах цього орієнтиру має відводитися активізації діяльності регіональної та місцевої влади в напрямі розробки інвестиційних карт, удосконалення інституційного середовища акумулювання інвестицій та координації процесів розвитку підприємств промисловості, включно зі створенням інвестиційних та індустріальних парків.

2.4. Посилення участі страхової сфери у забезпеченні доступу вітчизняних підприємств реального сектора економіки до фінансово-кредитних ресурсів. Одним з механізмів у цьому напрямі в розвинених державах світу є створення страхових гарантійних фондів у формі неприбуткових державних чи комунальних організацій. Одночасно ці інституції виконують роль додаткового елемента системи фінансово-кредитного сприяння розвитку підприємництва. Фінансові ресурси цих фондів формуються за рахунок обов’язкових відрахувань від сум, які поступають до страхових компаній від того, чи іншого виду страхування. Управління фондами здійснюється страховою радою гарантійного фонду (сформованою представниками державних органів управління та органів місцевого самоврядування). Витрати на адміністрування діяльності гарантійних фондів покриваються за рахунок їх інвестиційної діяльності.

Вагомою може стати роль страхових гарантійних фондів у покращенні можливостей фінансування діяльності підприємств промисловості та сільського господарства шляхом покриття таких ризиків, як: втрата прибутку; збитки від виробничих перерв; неплатежі контрагентів; неповернення кредиту чи позики; ризики, пов’язані з зовнішньоекономічною діяльністю підприємств тощо.

Механізми страхового гарантування доцільно використовувати й для покращення експортних можливостей підприємств промисловості і сільського господарства регіону. У цьому напрямі роль страхового сектора повинна проявитись у забезпеченні страхування експортних кредитів, відповідальності товаровиробників за якість продукції, страхування вантажів та юридичних витрат на розгляд претензій.

2.5. Покращення доступу підприємств до кредитних ресурсів. Для цього регіональним та місцевим органам влади необхідно здійснювати діяльність, спрямовану на врегулювання ризиків, пов’язаних з нарощуванням неплатоспроможності боржників, а відтак – частки проблемних кредитів. Очікуваними результатами мають бути: впровадження системи заходів щодо реструктуризації проблемної заборгованості підприємств реального сектору економіки, яка має передбачати обов’язкову компенсацію втрат комерційних банків через дотування боржників або сек’юритизацію заборгованості; започаткування практики субсидіювання процентних ставок за кредитами, що надаються на закупівлю продукції внутрішньо регіонального виробництва.

3. Удосконалення фінансування розвитку підприємств за рахунок бюджетних коштів, що потребує.

3.1. Покращення плановості і системності державної політики спрощення доступу вітчизняних підприємств реального сектора економіки до фінансово-кредитних ресурсів, чого можна досягнути прийняттям регіональних програм фінансової підтримки реального сектора економіки (передусім промисловості, сільського господарства, транспорту, зв’язку, будівництва) та розвитку регіонального фінансового сектору. Важливо, щоб у програмах були передбачені фінансові ресурси на реалізацію заходів; механізми їх виділення та залучення, а також заходи, спрямовані на розвиток інституційної інфраструктури фінансово-кредитної сфери.

3.2. Розвиток інституційної інфраструктури фінансування розвитку підприємств за рахунок створення регіональних фондів фінансово-кредитного сприяння реалізації інвестиційних проектів підприємств реального сектора економіки з паритетним фінансуванням їх діяльності з центрального та місцевих бюджетів, а також асоціативними підприємницькими організаціями. Це потребує визначення пріоритетів, механізмів і засобів фінансово-кредитного сприяння вітчизняним суб’єктам господарської діяльності реального сектора економіки регіону, у тому числі за секторами економіки та видами економічної діяльності. Це, крім головного завдання (інституціалізації державної політики в аналізованій сфері), дозволить розширити фінансові можливості регіональних та місцевих органів влади, а також уніфікувати підходи і обсяги державного фінансово-кредитного сприяння у різних регіонах держави. Інституційні засади цього орієнтиру доцільно передбачити при прийнятті Закону України «Про державну допомогу підприємствам реального сектору економіки».

    1. Напрями удосконалення інституціональної інфраструктури інноваційного розвитку західних областей України

З 1999 р. у стратегічних програмних документах вищих державних органів нашої країни (Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України, затверджена Постановою Верховної Ради України від 13 липня 1999 р. № 916-14, «Стратегія економічного та соціального розвитку України „Шляхом європейської інтеграції” на 2004-2015 роки», затверджена Указом Президента України від 28 квітня 2004 р. № 493/2004) декларується структурно-інноваційна модель розвитку (точніше, макромодель соціально-економічного розвитку на інноваційних засадах).

До проблем інноваційного розвитку вищі державні чинники поверталися у 2006 р. (доручення Прем’єр-міністра України щодо розробки інноваційної моделі структурної перебудови економіки від 14 червня 2004 р. № 8382/8/1-04; рішення РНБО України від
6 квітня 2006 р. „Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України” та відповідний Указ Президента України щодо цього рішення від 11 липня 2006 р. (№606/2006), у 2007 р. (Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки інноваційних та інвестиційних проектів” від 1 березня 2007 р. №329, розпорядження Кабінету Міністрів України „Про схвалення інноваційної програми наукового парку „Київська політехніка” на 2007-2011 роки” від
19 вересня 2007 р. №760-р), у 2008 р. (Постанова Кабінету Міністрів України
«Про Державну цільову економічну програму створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2009-2013 роки» від 14 травня 2008 р. №447), у 2009 р. (розпорядження Кабінету Міністрів України „Про схвалення Концепції розвитку національної інноваційної системи” від 17 червня 2009 р. №680-р.).

Загалом прийняті у 1991-2010 рр. Закони України, підзаконні акти і нормативно-розпорядчі документи, які стосувалися основ державної політики у сфері науки та науково-технічної політики, наукової і науково-технічної діяльності, пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, інноваційної діяльності, програм розвитку високих технологій, регулювання трансферу технологій, спеціальних економічних зон, територій пріоритетного розвитку, наукових парків тощо, в перехідний період становлення ринкової економіки склали законодавчу основу науково-технологічного та інноваційного розвитку. Посттрансформаційний етап розвитку економіки України, участь у процесах глобальної економічної інтеграції актуалізують проблему удосконалення не лише законодавчої компоненти, а й інших складників інституціонального базису інноваційного розвитку (державної політики, організаційного, інформаційного, кадрового, фінансового забезпечення) на всіх рівнях системної ієрархії управління, особливо на регіональному і субрегіональному.

Водночас:

1. Науково-технологічний потенціал не став чинником економічного зростання внаслідок недосконалості державної політики регулювання інноваційної діяльності, незважаючи на майже двадцятирічний період формування інституціонального базису, значну кількість законодавчих актів, стратегічних програмних документів, рішень вищих органів управління, підзаконних і нормативно-розпорядчих актів, багаторазове створення, реорганізацію і ліквідацію державних установ та організацій, підрозділів центральних і регіональних органів управління науково-технологічною та інноваційною сферами.

1.1. Економічне зростання в регіонах країни відбувається не за рахунок набутих конкурентних переваг інтелектуального капіталу, а за рахунок природних факторів (земельних, мінеральних, трудових ресурсів, георозміщення тощо), а також рентоорієнтованої та екологічно загрозливої для економічної безпеки держави ділової активності. Істотно негативним є те, що прямі іноземні інвестиції безпосередньо не пов’язані з інноваційною активністю в регіонах країни.

Довідково: аналіз показників інвестиційно-інноваційної активності та економічного зростання регіонів станом на 2009 р. (Додаток 3, таблиця 1) не виявив статистично значущого зв’язку між: обсягами внутрішніх поточних витрат на науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки (НДіДКР), виконаних власними силами наукових організацій, та валового регіонального продукту (ВРП) у розрахунку на одну особу (коефіцієнт кореляції – 0,59); обсягами витрат на інноваційну діяльність та ВРП (0,05); кількістю впроваджених технологічних процесів у промисловості у розрахунку на
тис. осіб та ВРП (0,32).

Не виявлено також зв’язку між обсягами прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у розрахунку на одну особу та обсягами внутрішніх поточних витрат на НДіДКР (коефіцієнт кореляції – 0,67), кількістю впроваджених технологічних процесів у промисловості у розрахунку на тис. осіб (0,36), кількістю отриманих охоронних документів на об’єкти промислової власності (ОПВ) у розрахунку на тис. осіб (0,43).

1.2. Склалися істотні диспропорції регіональної структури інвестиційно-інноваційної активності, надмірна просторова концентрація фінансового та інтелектуального потенціалу, особливо у столиці, що можна розглядати як об’єктивні передумови дезінтеграції і руйнування цілісності соціально-економічної системи держави.

Довідково: наведені вище результати панельної регресії не включають дані по м. Києву, з врахуванням яких виявлений міцний зв’язок між обсягами поточних витрат на НДіДКР та ВРП (0,93), обсягами ПІ та внутрішніх поточних витрат на НДіДКР (0,98), кількістю впроваджених прогресивних технологічних процесів (0,98), кількістю охоронних документів на ОПВ (0,98). Диспропорції просторової структури підтверджуються отриманими результатами групування областей України за показниками економічного зростання, інвестиційної (у формі ПІІ) та інноваційної активності (без урахування
м. Києва). З західних областей лише Львівська входить в третю, Івано-Франківська – в п’яту, а Волинська, Закарпатська, Рівненська, Тернопільська і Чернівецька – в шосту групу областей України.

1.3. Недостатньо системна і ефективна регіональна політика використання науково-технологічного потенціалу, яка відображається у відсутності зв’язку між інноваційною активністю та економічним зростанням регіонів, поєднується з відносно високим рівнем інноваційного розвитку порівняно з іншими транзитивними країнами.

Довідково: За оцінками експертів Комісії ЄС, значення європейського інноваційного індексу для України дорівнює 0,23 (для порівняння, відповідні показники „країн, що йдуть навздогін” складають: Угорщини – 0,24; Росії – 0,23; Латвії – 0,22). У зіставленні з країнами ЄС-25 індикатори можливостей у сфері інформаційних технологій оцінюються на рівні 69,0 %, у сфері досліджень і розробок – 68,0 %, структури промисловості – 47,8 %, патентів, торгових марок – 0,1 %. У той же час, якщо станом на 1.05.2011 р. загальна кількість зареєстрованих охоронних документів на ОПВ складала 318,6 тис. од., у тому числі 9,9 тис. патентів на винаходи з урахуванням перереєстрованих авторських свідоцтв та двадцятирічних патентів, та у 2005 р. зареєстровано патентів ЄС у розрахунку на 1 млн населення – лише 0,06 од., патентів США – 0,38 од.

2. Недосконалість інституціонального базису інноваційного розвитку в регіональному вимірі, особливо в депресивних областях, у тому числі західних, з надлишковими трудовими і недостатніми природними, фінансовими ресурсами та промисловим і науково-технологічним потенціалом, проявляється в таких тенденціях і процесах:

2.1. Диспропорціях використання потенціалу інноваційного розвитку на регіональному та субрегіональному рівні, які, особливо в депресивних областях, районах, містах і селищах, набувають незворотного характеру і достатньо складно усуваються навіть у довготривалому періоді, потребуючи концентрації і залучення значних і динамічно зростаючих обсягів людських та фінансових ресурсів.

Довідково: для західних областей частка кількості наукових організацій (Додаток 3, таблиця 2) не перевищує 4-5%, за винятком Львівської області, а показник частки реалізованої продукції в обсязі промислової перевищує 7 % лише у Закарпатській та Івано-Франківській областях. Нераціональна просторова концентрація науково-технологічного потенціалу та інноваційної активності відображається зіставленням з показниками м. Києва. Опосередковано і неоднозначно позитивно структурні диспропорції проявляються в показнику ефективності використання інноваційного потенціалу для економічного зростання (максимізації ВРП у розрахунку на одну особу). За результатами ДЕА-аналізу (метод оцінки ефективності виробничих продуктивних систем) ефективне використання наявних інноваційних ресурсів спостерігається у Волинській, Закарпатській, Чернівецькій областях (коефіцієнт ефективності дорівнює 1), які входять в групу одинадцяти областей і м. Києва з ефективним використанням ресурсів, і неефективне – у Львівській (1,31), Івано-Франківській (2,16), Тернопільській (2,68) областях.

Регіональні структурні диспропорції інноваційної активності посилюються у
2010 р.: частка інноваційно-активних підприємств (у % до загальної кількості) перевищує середнє значення по країні (13,8 %) лише у Івано-Франківській (18,1 %),Тернопільській (16,7 %) та Чернівецькій (14,2 %) областях. За часткою інноваційної продукції (у % до загального обсягу реалізованої) спостерігається перевищення середнього показника (3,8 %), властиве Закарпатській (14,4 %),Чернівецькій (5,0 %), Тернопільській (5,6 %) та Волинській (4,2 %) областям22. Останнє певною мірою корелює з даними аналізу ефективності використання інноваційного потенціалу.

Структурні диспропорції особливо проявляються на субрегіональному рівні. Так, у Львівській області у 3 з 9 міст та у 8 з 20 районів інноваційно-активні підприємства та обсяги випуску інноваційної продукції взагалі не відображені офіційною статистикою. Середня частка інноваційної продукції по області (1,6 % до загального обсягу) переви­щена лише у м. Львів (2,7 %), м. Дрогобич (2,4 %), м. Стрий (3,5 %) та у Стрийському (5,5 %), Жидачівському (3,7 %), Городоцькому (2,1 %) районах, що пов’язано з розмі­щенням великих відносно технологічних вітчизняних і зарубіжних підприємств целюлозно-паперової і автомобільної промисловості23.

2.2. Недостатній раціональності і системності регіональної політики фінансового забезпечення інноваційного розвитку регіонів, яка характеризується непослідовністю, нестабільністю динаміки обсягів фінансування інноваційної діяльності і не пов’язана з основними результуючими показниками інноваційної активності.

Довідково: при законодавчо визначених бюджетних витратах на цивільні наукові дослідження в Україні на рівні 1,7 % ВВП, реальне значення цього показника коливається від 1 до 1,5 % (у 2007 р. – 0,39 %), при тому, що бюджетні витрати не перевищували
0,5 % ВВП; для західних областей динаміка приросту обсягів фінансування інноваційної діяльності (у % до попереднього року) характеризується коливанням від від’ємних приростів до зростання у 20 разів (Тернопільська, Закарпатська області, 2002 р.), нестабільністю, без тенденції до зростання. Протягом 2000-2009 рр. темпи приросту обсягів фінансування у Чернівецькій області варіювали від -58,7 % у 2001 р. до 6,0 % у 2003 р.; у Рівненській − від 89,3 % у 2009 р. до 717, 8 % у 2008 р.; у Волинській – від -65,7 % у 2003 до 1241,1 % у 2004 р.; в Івано-Франківській − від -82,2 % у 2003 р. до 2018,4 % у 2002 р.; у Закарпатській − від -95,1 % у 2003 р. до 1917,9 % у 2003 р.; у Львівській − від
-35,9 % у 2003 р. до 276,1 % у 2007 р.; станом на 2009 р. зниження темпів приросту спостерігалося у таких західних областях, як Рівненська − -9,3 %, Львівська − -28,9 %, та Івано-Франківська − -3,3 %. З використанням панельної регресії не виявлено зв’язку між часткою реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової (Додаток 3, таблиця 3) і темпами приросту обсягів фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств у 2000-2010 рр. (Додаток 3, таблиця 2) у Волинській (коефіцієнт кореляції дорівнює 0,08), Львівській (0,31), Івано-Франківській (0,38), Львівській (0,31), Хмельницькій (0,25), Чернівецькій (0,23) областях.

2.3. Відсутності зв’язку між обсягами фінансування та інноваційною активністю, пов’язаної з видовою структурою джерел фінансування, об’єктів та напрямів інноваційної діяльності на регіональному рівні як наслідку інституційно недосконалого програмно-цільового керування інноваційним процесом і передумови зниження рівня просторово-структурної конкурентоспроможності, хаотичної самоорганізації господарських суб’єктів у здійсненні інновацій, яка не забезпечує необхідного ефекту в стратегічному періоді щонайменше 2-3 інноваційних циклів.

Довідково: у Львівській області, лідері інноваційної активності серед західних областей, інноваційні витрати у 2010 р. переважно здійснені за рахунок власних коштів підприємств (66,5 %) та кредитних ресурсів (32,6 %) і лише 0,5 та 0,1 % – за рахунок державного і місцевого бюджетів, 0,3 % – іноземних інвесторів (звернемо увагу, що централізовані бюджетні ресурси направлені на інновації у постачанні пари та гарячої води (55 %), виробництво іграшок (45 %); місцеві – на інновації в виробництві і розподілення електроенергії, газу, води тепла; іноземних інвесторів – на оброблення і виробництво виробів з деревини; кредитні ресурси – на фінансування продуктових інновацій з виробництва харчових продуктів і алкогольних напоїв). В пооб’єктному розрізі фінансування здійснюється на придбання обладнання, установок (81,4 %), нових технологій (12,7 %) і лише 5,6 % – на дослідження і розробки24.

В галузевому вимірі впровадження технологічних інновацій концентрувалося в переробній промисловості (90,5 % загальної кількості) продуктових інновацій – у машино­будівній (40,3 %), харчовій (20,2 %) промисловості. При цьому частка реалізованої інноваційної продукції, нової для підприємства, складала 86,5 %, нової для ринку – 13,5 %. На експорт поставлено 8,7 % обсягу інноваційної продукції, у тому числі в країни СНД – 48,6 %, переважно деревообробної, целюлозно-паперової, харчової підгалузей25.

2.4. Гальмуванні просторової та технологічної реструктуризації економіки відповідно до вимог глобальної конкуренції внаслідок збереження існуючої структури, недостатньо дієвої регіональної політики фінансового забезпечення інноваційної активності.

Довідково: За період 2000-2009 рр. регіональна структура обсягів реалізованої інноваційної продукції, її експорту, кількості впроваджених прогресивних технологічних процесів у промисловості (Додаток 4, таблиці 1, 3, 5) характеризується спадною динамі­кою, за винятком Закарпатської області; нестабільність властива динаміці структурних зрушень, відображеної в індексах змін регіональної структури (Додаток 4, таблиці 2, 4, 6).

Статистично значущий зв’язок виявлений між динамікою обсягів фінансування інноваційної діяльності в західних областях у 2000-2010 рр. (Додаток 4, таблиця 2) та обсягів реалізації інноваційної продукції (коефіцієнт кореляції – 0,87), регіональної структури (0,85) та індексу структурних змін (0,88) (Додаток 5, таблиці 1, 2). Відсутній або помірний зв’язок існує між обсягами фінансування та обсягами інноваційної продукції, поставленої на експорт (0,43), регіональною структурою (0,39) та індексом структурних змін продукції, поставленої на експорт (0,33) (Додаток 5, таблиці 3, 4) і кількістю впроваджених прогресивних технологічних процесів (0,68), регіональною структурою (0,53) та індексом структурних змін впроваджених процесів (0,51) (Додаток 5, таблиця 5, 6).

2.5. Нейтралізації впливу фінансування структурних зрушень в регіональній економіці внаслідок нераціональної структури структурою джерел фінансування, яке концентроване переважно на власних ресурсах підприємств з незначним та нестабільним державним та іноземним інвестуванням в інноваційну діяльність. Причому, інноваційна активність за рахунок власних ресурсів підприємств стосується, більшою мірою, продуктових інновацій, придбання машин, обладнання в таких галузях, як харчова, деревообробна, частково машинобудівна промисловість і торгівля.

Довідково: за період 2000-2010 рр. найбільші значення частка фінансування з державного бюджету досягала 6,77 % (Вінницька обл., 2005 р.), 18,21 % (Львівська обл., 2007 р.), 32,96 % (Чернівецька обл., 2009 р.); за рахунок іноземних інвесторів – 73,76 % (Волинська обл., 2009 р.), 87,42 % (Закарпатська обл., 2000 р.), 86,92 % (Івано-Франківська обл., 2009 р.), 49,94 % (Львівська обл., 2000 р.), 55,88 % (Хмельницька обл., 2009 р.) (Додаток 6).

3. В перехідний період становлення ринкової економіки утворилося інституціональне „провалля” між відносинами суб’єктів інноваційної діяльності, які створюють, пропонують, супроводжують та використовують об’єкти інтелектуальної власності, та державою яка недостатньо дієва в подоланні інституціональних та фінансових „бар’єрів” ринку об’єктів інтелектуальної власності.

Необхідність удосконалення державної політики перетворення науково-технологічного потенціалу в головний чинник економічного зростання країни обумовлено незавершеністю процесу формування моделі інноваційного розвитку, стратегії та інституціонального базису її реалізації.

Законодавче закріплення державної політики регулювання науково-технологічної, інноваційної діяльності з 1991 р. здійснювалося без чіткого окреслення концептуальних засад моделі інноваційного розвитку, стратегії її реалізації. Законодавчі та підзаконні акти і нормативно-розпорядчі документи не завжди мали характер прямої дії, не були позбавлені декларативності та суперечливості.

Довідково: Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України була схвалена Верховною Радою України 13 липня 1999 р., №916-XIV після майже дев’ятирічного прийняття законодавчих актів в цій сфері; Стратегія економічного і соціального розвитку України „Шляхом європейської інтеграції на 2004-2015 роки”, затверджена Указом Президента України від 28 квітня 2004 р., №493/2004 декларували становлення інноваційної моделі розвитку, завдання інституційного забезпечення державної науково-технічної та інноваційної політики.

Указом Президента України „Про рішення Ради національної безпеки України від 6 квітня 2006 р. „Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України” передбачена розробка Концепції розвитку Національної інноваційної системи та плану заходів щодо її реалізації. Парламентські слухання на тему „Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації”, які відбулися 20 червня 2007 р., констатували погіршення стану інноваційної сфери та інноваційної культури суспільства, відсутність належної системи прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку.

Концепція розвитку національної інноваційної системи була схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 р. №680-р (зазначимо, що „розвиток” стосувався системи, яка до цього часу ще не сформована), проект плану заходів на 2010-2012 рр. щодо реалізації концепції поданий 2 лютого 2010 р. (через 7 міс. проти трьохмісячного терміну).

Проект «Стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів», схвалений Постановою Верховної Ради України від 21 жовтня 2010 р., №2632-VI. Передбачено доопрацювання і внесення Стратегії Комітетом з питань науки і освіти на розгляд Верховної Ради для прийняття як закону (станом на 15 серпня 2011 р. інформація про подання проекту відсутня). Показово, що прискорення розгляду проектів законів України про індустріальні (промислові) парки, про внесення змін до Законів України „Про наукову і науково-технічну діяльність” (реєстр. №3015), „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” (реєстр. №2751, реєстр №4589) теж не відбувається. У той же час, доручення Кабінету Міністрів щодо забезпечення положень законів і постанов у науково-технологічній та інноваційній сфері під час підготовки проектів Державного бюджету на 2011 та наступні роки від 11 вересня 2007 року, №1118 (1118-2007-п) поєдналося з визнанням постанови „Про затвердження Державної програми прогнозування науково-технологічного розвитку на 2008-2012 роки” як такої, що втратила чинність, Постановою Кабінету Міністрів України „Про скорочення кількості та укрупнення державних цільових програм” від 22 червня 2011 р. №704.

4. На регіональному рівні інституціональні „бар’єри” інноваційного розвитку проявляються в таких недоліках існуючої інституціональної інфраструктури, як: рішення місцевих рад та державних адміністрацій щодо регіональних стратегій та програм інноваційного розвитку, спеціальних економічних утворень інноваційної спрямованості; елементи інфраструктури інноваційної діяльності (фінансові, експертно-консультаційні, інформаційні, кадрові); регіональні державні органи та підрозділи управління інноваційною діяльністю.

4.1. Найбільш негативним є несформованість стратегічних і, навіть, середньостро­кових програм інноваційного розвитку регіонів, що відображає зорієнтованість органів влади на рішення поточних соціально-економічних і політичних проблем регіону.

Довідково: станом на 15 серпня 2011 р. із західних областей України лише Івано-Франківська область реалізує „Програму розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності області до 2015 року” (рішення обласної ради від 05.06.2009 р. №803-30/2009). В інших областях питання інноваційного розвитку включені до стратегій і програм соціально-економічного, культурного розвитку (Програма соціально-економічного та культурного розвитку Львівської області на 2011 рік, рішення обласної ради від 19.05.2011 р. №130; Програма економічного і соціального розвитку Чернівецької області на 2011 рік, рішення 3-ї сесії обласної ради VІ скликання від 29.12.2010 р. № 33-3/10; Програма економічного і соціального розвитку Закарпатської області на 2011 рік, рішення обласної ради від 28.12.2010 р. № 120; Програма соціально-економічного та культурного розвитку Тернопільської області на 2011 рік, розпорядження голови облдержадміністрації від 23.02.2011 р. № 102), або підготовлені лише проекти середньострокових програм (проект Регіональної програми науково-технічного та інноваційного розвитку Волинської області на 2010-2014 роки).

Для порівняння: в Республіці Польща розроблено і реалізуються регіональні програми інноваційного розвитку більшості воєводств країни (Регіональна інноваційна стратегія Підкарпатського воєводства на 2005-2013 рр. від 2004 р.); Регіональна інноваційна стратегія Любельського воєводства „Інноваційна Любельщизна – перетворення планів в діяльність”, від 2004 р.; Регіональна інноваційна стратегія Малопольського воєводства 2008-2013 рр. (№ 831/08 від 18 вересня 2008 р.); Регіональна інноваційна стратегія для Мазовша 2007-2015 (від 21 квітня 2008 р.); Регіональна інноваційна стратегія Свєнтокшицького воєводства на 2005-2013 рр. від 2004 р.; Регіональна інноваційна стратегія Вєлькопольського воєводства на 2010-2020 рр. від 2004 р.; Регіональна інноваційна стратегія Поморського воєводства від 2004 р.; Регіональна інноваційна стратегія Куявсько-Поморського воєводства до 2015 року від 2004 р.

4.2. До цього часу незавершений процес формування організаційної компоненти інституціонального базису регіональної інноваційної системи як цілісної сукупності державних організацій, установ, приватних підприємств, громадських, асоціативних об’єднань, орієнтованих на забезпечення економічних інтересів, узгоджених з цілями і завданнями стратегій інноваційного розвитку.

Довідково: в перехідний період створення органів та організацій підтримки економічної активності орієнтувалося переважно на сектор малого і середнього підприємництва; на інноваційний розвиток спрямовувалася діяльність регіональних наукових центрів НАН і МОН України, обласних підрозділів (центрів) Українського науково-дослідного інституту науково-технічної і економічної інформації (УкрНДіНТЕІ), останні роки, – державних комерційних підприємств-центрів науково-технічної інформації та інновацій. На початковому етапі інноваційну орієнтацію мало створення регіональних підрозділів Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами (з 2010 р. – центрів інвестицій та розвитку); з 1998 р. – технопарків та інноваційних структур інших типів (у Львівській області – Трускавецький валеологічний інноваційний центр в межах СЕЗ “Курортополіс Трускавець”; технологічний парк в межах СЕЗ “Яворів”; в Івано-Франківській області – ТзОВ “Нафтогазовий науково-технологічний парк”)26. Створення технопарків та інноваційних структур інших типів переважно відбувалося на базі провідних наукових установ і вищих навчальних закладів мм. Києва, Харкова, Донецька і в західних областях не ініціювалося, хоча науково-технологічний потенціал для їх створення ще зберігається. Не ініціювалося також і створення інноваційних структур інших типів (інноваційних кластерів, венчурних фондів, академічних інноваційних інкубаторів). Винятки складали створення регіонального механізму інвестиційно-інноваційної діяльності „Технополіс-Львів” (2004 р.), регіональних інноваційних кластерів народного мистецтва в Івано-Франківській, Львівській областях (2005, 2011 рр.), недержавні інституції інноваційного спрямування (Прикарпатський науково-аналітичний центр, громадська організація “Мережа сприяння конкурентоспроможності та інноваційності” в м. Івано-Франківськ).

Загалом з 70 технопарків, інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів, центрів комерціалізації інтелектуальної власності, інноваційних венчурних фондів, створених в Україні за даними МОНМС України, в західних областях функціонують не більше 15 за наявною інформацією.

4.3. Для регіональної інноваційної системи склалася непрозорість процесу стратегічного програмування, нерівність доступу суб’єктів господарювання до інформації про пропозиції об’єктів інтелектуальної власності та запит на них, що безпосередньо пов’язана з несформованістю цілісного організаційного забезпечення інституціональної інфраструктури інноваційного розвитку регіонів.

Довідково: державною цільовою економічною програмою „Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2009-2013 роки” передбачалося створення у 2009-2010 рр. 7 центрів інформації; 5 центрів інформації на базі існуючих бізнес-центрів; 20 демонстраційних центрів з пріоритетів інноваційного розвитку, 10 контактних пунктів співпраці з країнами ЄС; 15 центрів передачі технологій для малих підприємств. Станом на 15 серпня 2011 р. інформація про діяльність таких органів відсутня.

Не відповідає економічним інтересам інноваційного розвитку покладення функцій з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності на Головне управління освіти і науки обласної державної адміністрації згідно змін до Типового положення про Головне управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації, управління освіти і науки обласної, Севастопольської міської державної адміністрації (1326-2000-п), затвердженого Постановою КМУ від 1 серпня 2007 р. №995.

4.4. Поглиблюється асиметричність розвитку інноваційної інфраструктури західних областей з регіонами сусідніх країн, яка послаблює конкурентні переваги науково-технологічного потенціалу інноваційної діяльності; сприяє нелегальному експорту об’єктів інтелектуальної власності та еміграції їх володарів з України.

Довідково: за 2004-2010 рр. У Польщі створено 33 активно діючих технологічних парків, 12 проектів – готуються до створення; 20 технологічних інкубаторів і 3 – готуються до створення.

При цьому Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (998_012) (УПС), План дій „України – ЄС” (994_693), Порядок денний асоціації ЄС – Україна (994_990), проектні рішення Угоди про глибоку і всебічну зону вільної торгівлі (ГВЗВТ) між Україною та ЄС та Комплексна програма наближення до ЄС акцентують увагу на захисті прав інтелектуальної власності при незначній фінансовій допомозі в науковій чи інноваційній діяльності, а не на розвитку інституціонального базису.

Довідково: станом на 2010 р. 91 українська дослідницька організація отримала за проектами 7 Рамкової програми (РП7) фінансову допомогу в розмірі 8,08 млн євро (в середньому до 900 тис. євро на одну організацію).

Для удосконалення інституціональної інфраструктури інноваційного розвитку західних областей України необхідно на загальнодержавному рівні:

1. Здійснити аналіз та кодифікацію чинних законодавчих та підзаконних актів і нормативно-розпорядчих документів, їх імплементацію до умов посттрансформаційного етапу розвитку та глибокої і всебічної зони вільної торгівлі з Європейським Союзом з розробленням Кодексу законів про наукову, науково-технологічну та інноваційну діяльність як системного, цілісного завершеного інституціонального базису інноваційного розвитку.

2. Визначити концептуальні засади макромоделі інноваційного розвитку та розробити пілотні регіональні і секторно-галузеві програми і проекти, узгоджені з Національним планом дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки „Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”, доповнити ними проект «Стратегічного інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів» як Закону України до початку 2012 р.

Концептуальною основою забезпечення цілісності інституціонального базису та раціональності стратегії реалізації макромоделі інноваційного розвитку з погляду інтересів національної безпеки є визнання:

  • існуючої відособленості інтелектуального потенціалу від економічної діяльності та управління державою;

  • об’єктивної неможливості забезпечення інноваційного розвитку на основі внутрішніх чи іноземних інвестицій, що потребує застосування якісно нових інституційно-інноваційних моделей стимулювання інноваційної активності.

Реально доцільною і необхідною для збереження соціально-економічної єдності в державі є модель суспільної легітимізації первісного нагромадження капіталу під час перерозподілу національного багатства у 1991-2001 рр. через інвестиції у науково-освітню сферу, охорону здоров’я і захист довкілля.

Досвід регулювання податкової, пенсійної, регуляторної, бюджетної сфер суспільно-економічного життя у 2010-2011 рр. доводить доцільність поєднання в процесі реформ масштабних стратегічних програмних заходів та методів з пілотними програмами їх апробації в регіональному, секторальному, часовому вимірі для мінімізації ризику негативних соціально-економічних наслідків або стимулювання позитивного демонстраційного ефекту.

Довідково: у країнах з перехідною економікою у 2004-2010 рр. були прийняті такі стратегічні програмні документи інноваційного розвитку: Інноваційна стратегія Словацької Республіки 2007–2013 рр.; Національна інноваційна стратегія Чеської Республіки (схвалена у 2004 р.); Науково-технологічна і інноваційна стратегія Угорщини 2005–2013 рр.; Державна програма інноваційного розвитку Республіки Білорусь на 2007–2010 роки; „Напрями зростання інноваційності економіки Польщі на 2007-2013 роки” (прийнята 19 серпня 2006 р.).

3. В процесі доопрацювання «Стратегії інноваційного розвитку України на
2010-2020 рр. в умовах глобалізаційних викликів» передбачити відновлення преференційного режиму стимулювання інноваційної діяльності в науково-освітній сфері, охороні здоров’я і довкілля і визначення легітимності інвестованих капіталів в межах спеціальних (вільних) економічних зон та територій пріоритетного розвитку, технопарків, інноваційних кластерів, мереж з підтримки бізнесу та інновацій.

4. Ініціювати підготовку і подання регіональними органами державного управління пілотних програм і проектів реалізації у західних областях апробованих світовою практикою елементів і форм інноваційної інфраструктури: технопарків, транскордонних і міжрегіональних інноваційних кластерів, технологічних центрів, центрів стратегічних послуг і трансферу технологій, мереж з підтримки бізнесу та інновацій.

    1. Засоби стимулювання розвитку кластерних та інтеграційних форм господарювання (на прикладі аграрного виробництва)

Для реалізації концептуальних засад стратегії забезпечення конкурентоспроможності підприємств базових видів економічної діяльності в регіоні необхідно впровадити заходи налагодження інтеграційних зв’язків між економічними агентами, насамперед сприяння створенню мереж співробітництва, кооперативів, центрів зростання, стратегічних альянсів, кластерів та інших об’єднань (як основної форми захисту економічних інтересів суб’єктів господарювання і невід’ємної передумови просторово-структурної конкурентоспроможності регіону). Об’єктивною конкурентною перевагою горизонтальної інтеграції виробництва і реалізації продукції є мінімізація трансакційних витрат і зміцнення конкурентних позицій кожного з учасників-елементів моделі складу соціально-економічної системи у процесі удосконалення її структури – реальних відношень між елементами.

Агропромисловий комплекс регіону володіє значним потенціалом зростання. Одним з підходів у цьому напрямі є кластерна модель розвитку. Оскільки можливості мінімізації виробничих витрат є вичерпними, подальше економічне зростання і підвищення конкурентоспроможності суб’єктів економічних відносин неможливе без скорочення трансакційних і накладних витрат, налагодження оптимальної співпраці з контрагентами, трансферу знань і технологій. Все це в змозі забезпечити мережева кластерна модель. Більше того, застосування кластерного підходу дозволить трансформувати західні регіони України в провідний агропромисловий центр держави шляхом створення інтегрованих аграрних комплексів, що використовують сучасні методи ведення сільського господарства, а також зумовить покращення бізнес-середовища, що забезпечить приплив інвестицій і модернізацію виробництва у залежні та суміжні види економічної діяльності.

Про необхідність створення аграрних кластерів у західних регіонах нашої держави свідчать такі переваги: посилення дії факторів місцевого виробництва; сприяння аграрній реорганізації; стимулювання інновацій за рахунок співпраці з профільними вищими навчальними закладами та відповідними науково-дослідними інститутами; забезпечення для виробників незалежності у веденні бізнесу та організаційній діяльності; формування здорового конкурентного середовища за рахунок одночасної співпраці та конкуренції між аграріями; можливість лобіювання інтересів аграріїв на регіональному рівні, так як виробники матимуть єдину координуючу структуру (але не єдиного власника); внутрішнє узгодження дій учасників кластеру, яке сприяє ефективності використання зовнішніх інвестицій, створенню підприємств завдяки кращій візуалізації ніші для нових підприємств, наявності необхідної сировини, комплектуючих і робочої сили; зростання продуктивності підприємств за рахунок кращого доступу до робочої сили та постачальників, спеціалізованої інформації, інституцій та розширення ринків збуту; гарантування гнучкості поведінки економічних суб’єктів; забезпечення економії на масштабах виробництва; скорочення трансакційних витрат; збільшення потоку інформації в рамках міжфірмових мереж; мінімізація ризиків через їх розподіл між учасниками кластеру; активізація розвитку сільських територій.

Додатковим підтвердженням ефективності кластерного підходу є широке його застосування в галузі сільського господарства таких країн, як США, Бразилія, Аргентина, Нідерланди, Польща, Швеція, Італія, Японія, Франція і Фінляндія.

Єдиний кластер в галузі сільського господарства на території західних регіонів України був зареєстрований у 2009 р. у Чернівцях та мав за мету створення взаємодії між підприємствами виробниками, інспекторами з сертифікації, транспортерами та споживачами аграрної продукції з спеціалізацією на виробництві екологічно чистих овочів і фруктів як для внутрішнього, так і європейського продовольчого ринків. Структура аграрного кластеру подана на рисунку 1 Додатку 7.

Про необхідність створення більшої кількості аграрних кластерів у західному регіоні свідчать такі передумови:

  1. наявність значного вже сформованого потенціалу у сфері виробництва сільськогосподарської продукції;

  2. висока частка західних областей у виробництві валової сільськогосподарської продукції;

  3. сприятливий для ведення сільського господарства помірно-континентальний клімат;

  4. вигідне географічне розташування, близькість європейських ринків збуту;

  5. наявність науково-дослідних установ і вищих навчальних закладів аграрного спрямування (Інститут землеробства і тваринництва західного регіону УААН, Інститут біології тварин УААН, Львівський національний аграрний університет, Львівський національний університет ветеринарної медицини і біотехнологій імені С.З. Ґжицького);

  6. сприятливий порівняно з іншими регіонами екологічний стан земель сільськогосподарського призначення.

Водночас для АПК західних регіонів України характерні такі перешкоди у формуванні та розвитку аграрних кластерів: малоефективна робота органів державного управління у сфері розвитку сучасних конкурентоспроможних підприємницьких структур у галузі АПК; залежність розвитку кластерів від регіональних органів влади включно з земельними відносинами, наданням субсидій, регулюванням обсягів експорту та імпорту; відсутність регіональних стратегій розвитку кластерів у галузі сільського господарства; незадовільна підтримка мережевих ініціатив та готовність до створення мережевої економіки; недостатня кількість велико-товарних виробників сільськогосподарської продукції; розірвані зв’язки між виробниками сільськогосподарської продукції і її переробниками, велика кількість посередників у цьому секторі економіки; консерватизм фермерів і недовіра до нових організаційних форм бізнесу і до представників органів влади; недостатньо розвинуті технології, інфраструктура та НДДКР в АПК (застарілі технології, недостатня кількість сільськогосподарської техніки, низька якість транспортної інфраструктури, слабкий рівень розвитку інфраструктури сільських територій, недостатня кількість впровадження НДДКР у сільському господарстві); невисока якість освіти і підготовки кадрів (невідповідність освітніх програм вимогам бізнесу, нестача висококваліфікованих кадрів на всіх рівнях системи функціонування АПК).

Усунення перелічених перешкод у формуванні та розвитку аграрних кластерів як вагомої складової потенціалу зміцнення конкурентоспроможності економіки західних регіонів України у посткризовий період вимагає реалізації таких рекомендацій:

  • надати інституційну підтримку через регіональні управління АПК;

  • підтримувати кластерні ініціативи та ініціювання програм розвитку кластерів і забезпечувати довгостроковий розвиток цих програм;

  • розробити регіональні стратегії розвитку мереж і кластерів в сільському господарстві, як це відбувається в країнах ЄС (з цією метою на регіональному рівні варто створити робочі групи, які складатимуться з виробників, науковців і представників влади, що компетентні у розвитку кластерних ініціатив);

  • створити інформаційну базу, електронний каталог для потенційних учасників аграрного кластера, який міститиме у собі базу даних сільгоспвиробників, переробників і постачальників в західних областях;

  • створити платформу для взаємодії підприємницьких і дослідницьких організацій, забезпечити підтримку і просування спеціальних проектів, що базуються на використанні НДДКР в АПК;

  • інтегрувати дрібнотоварних виробників сільськогосподарської продукції у міжрегіональну мережу постачальників, що працюють з великими переробними підприємствами;

  • створити приплив висококваліфікованих кадрів в галузі АПК через модернізацію навчальними закладами освітніх програм (необхідно забезпечити діалог і співробітництво бізнесу та сфери освіти, щоб наповнювати існуючі освітні програми необхідними дисциплінами; бізнес-структури повинні давати замовлення вузам на фахівців і перелік завдань, які їм доведеться розв’язувати; розробити програми стажування на аграрних підприємствах і залучати до них студентів на конкурсній основі).

Варто зазначити, що в залежності від ролі регіональних та місцевих органів державного управління у проведенні кластерної політики можуть реалізовуватися такі чотири підходи:

- функціональна кластерна політика, за якої держава сприяє налагодженню співпраці між зацікавленими сторонами та надає певну фінансову підтримку щодо реалізації проекту;

- підтримуюча кластерна політика, де функція держави доповнюється спрямуванням та підтримкою інвестицій в інфраструктуру кластера з метою стимулювання його розвитку;

- директивна кластерна політика, коли підтримуюча функція держави доповнюється проведенням спеціальних програм, які спрямовані на трансформацію спеціалізації регіону через розвиток кластерів.

- інтервенційна кластерна політика, коли держава разом із своєю директивною функцією бере на себе відповідальність за подальший розвиток кластеру через надання трансфертів, субсидування, інших інструментів активного регулювання та формування його спеціалізації в аграрній економіці.

Яку б з кластерних стратегій не було обрано, вона повинна бути передусім спрямованою на виявлення, підтримку і розвиток потенційних і латентних кластерів, щоб вони згодом могли перейти в сильні і стійкі кластери, які здатні забезпечити розвиток аграрного сектору економіки.

    1. Напрями розвитку міжрегіонального співробітництва західних регіонів України

У посткризовий період дедалі більшої актуальності набувають завдання посилення взаємної інтеграції регіонів, розвитку цілісного внутрішнього ринку, формування єдиного економічного простору на території країни, адже таким чином задіюється синергетичний потенціал конкурентоспроможності регіонів. Нагальна потреба вирішення цих завдань обумовлена посиленням проявів міжрегіональної дезінтеграції, що ускладнює функціонування національної економіки як цілісної системи. Усунення суттєвих диспропорцій регіонального розвитку потребує раціональної, ефективної регіональної політики, покращення її інституціонального забезпечення, підвищення рівня конвергенції регіональних соціально-економічних підсистем.

Зазначене доводить необхідність формування та реалізації на регіональному рівні політики міжрегіональної інтеграції, спрямованої на формування єдиного соціально-економічного простору, та усунення перешкод, які виникають на шляху міжрегіональних потоків, стимулювання їх мобільності. Інтеграційна політика повинна реалізовуватись у контексті державної стратегії просторового розвитку та державної стратегії регіонального розвитку України. Концепція політики міжрегіональної інтеграції з чітко визначеними цілями, завданнями, принципами та заходами могла б стати предметом для переговорів щодо вирішення складних міжрегіональних проблем, які вимагають консолідації зусиль приватного капіталу та регіональних органів влади.

З огляду на характер існуючих проблем, обумовлених погіршенням міжрегіональної співпраці; факторів, які до цього призвели, видається доцільним визначити такі пріоритетні завдання регіональної політики:

1) поступове підвищення рівня конвергенції як необхідної передумови співробітництва регіонів;

2) створення економічних мотивів для поглиблення міжрегіонального співробітництва та збільшення частки міжрегіональної торгівлі у ВРП;

3) модернізація інституційного забезпечення внутрішньонаціональної та міжнародної інтеграції регіонів;

4) підвищення мобільності економічно активного населення;

5) активізація міжрегіонального співробітництва та кооперації у сфері транскордонного співробітництва, організація зовнішньоекономічної діяльності на регіональному рівні на основі максимального використання наявних конкурентних переваг регіону у співпраці з регіонами інших країн.

Для розвитку міжрегіонального співробітництва і кооперації необхідно спрямувати регіональну політику на врахування наведених нижче найбільш істотних аспектів подолання слабкості просторово-структурної інтеграції економіки.

Засадничою передумовою ефективності реалізації цілей політики міжрегіональної інтеграції є її позиціонування як політики узгодження інтересів, а її ідеології - на засадах субсидіарності, партнерства, співфінансування та ефекту синергії. Центральна ідея політики міжрегіональної інтеграції окреслена такими функціональними завданнями та інструментами їх виконання:

1) підготовка інтеграційних взаємодій (пошук інструментів зниження міжрегіональної соціально-економічної асиметрії, подолання міжрегіональних бар’єрів);

2) запуск процесу інтеграційних взаємодій (використання адекватних інструментів організації підтримки та активізації елементів наявного в регіональних економічних системах потенціалу інтеграційних взаємодій);

3) розвиток процесу міжрегіональної соціально-економічної інтеграції (реалізація інструментів інвестування частини отриманого синергетичного ефекту з метою розширеного відтворення потенціалу інтеграційних взаємодій у міжрегіональній економічній системі).

До основних заходів регіональної політики, зорієнтованих на підтримку просторової інтеграції регіональних економічних систем, слід віднести:

  • забезпечення економічного розвитку в регіоні, оскільки подолання дезінтеграційних тенденцій прямо пов’язане зі стабілізацією загального економічного зростання;

  • запобігання нераціональному переміщенню ресурсів, насамперед надлишковій міграції населення і невиправданій концентрації капіталу;

  • заохочення та підтримку підготовки і реалізації міжрегіональних програм, передусім у сфері інфраструктурних проектів і встановленні довготермінових коопераційних зв’язків між регіонами;

  • зменшення міжрегіональної диференціації як чинника, що ускладнює проведення єдиної політики соціально-економічних перетворень і формування внутрішнього ринку, веде до дезінтеграції економіки.

Поряд із заходами державної регіональної політики посиленню процесів міжрегіональної інтеграції в Україні сприятиме реалізація системи інтеграційних заходів загальнодержавного значення, які доцільно спрямовувати за такими напрямами:

1. Розвиток правової та інституційної бази міжрегіональної інтеграції. Це потребує:

  • завершення створення правових засад економічних взаємовідносин між центром, регіонами, органами місцевого самоврядування;

  • сприяння створенню та розвитку інтеграційних форм просторової організації і саморозвитку міжрегіональних систем (міжрегіональні кластери, макрорегіони, фінансово-промислові групи тощо);

  • створення інституції регулювання просторового розвитку, одним із напрямів діяльності якої було б посилення єдності економічного простору країни на основі інтенсифікації процесів міжрегіональної інтеграції.

Інституційне забезпечення внутрішньонаціональної інтеграції регіонів України потребує удосконалення та модернізації, що передбачає сприяння створенню та розвитку сучасних інтеграційних форм просторової організації виробництва (міжрегіональні та інтеррегіональні кластери, макрорегіони, економічні райони). Насамперед, це стосується внесення змін до нормативно-правових документів державно-приватного партнерства з реалізації спільних інвестиційних проектів, вирішення проблем дефіциту ресурсів розвитку та негативних зовнішніх ефектів госпо­дарської діяльності, укладення міжрегіональних угод тощо. Для цього для Україні доцільно використати досвід інституційного забезпечення транскордонного співробітництва в межах єврорегіонів на територіях прикордонних регіонів країн ЄС, які є ефективною формою імплементації інституційного середовища Польщі, Чехії, Угорщини та інших постсоціалістичних країн до вимог Спільного доробку ЄС на етапі підготовки до членства в ЄС.

Створення міжрегіональних кластерів повинно базуватися на дослідженні суміжних адміністративно-територіальних одиниць з огляду на спільні взаємодоповню­ючі галузі виробництва товарів та послуг в обох частинах регіону, виявлення правових та практичних проблем ідентифікації кластерних ініціатив та кластерів, а також підходів і системних засобів їх виявлення, формування та підтримки.

2. Інвестиційна діяльність щодо покращання якості економічного простору. Обмежені інвестиційні ресурси державного бюджету слід спрямовувати з дотриманням принципу, згідно якого фінансуються програми міжрегіонального розвитку, а саме: лише у випадку подання спільної заявки органами місцевого самоврядування, а також передусім на виконання завдань, які відповідають найважливішим цілям і функціям держави, але не мають комерційного інтересу для приватного інвестора, регіональних і муніципальних органів влади.

З цих позицій пріоритетною сферою державної інвестиційної політики є матеріальна інфраструктура державного значення: магістральний транспорт, єдина енергетична система, мережі телекомунікацій. Лише державний центр може визначати стратегію розвитку базової інфраструктури й акумулювати необхідні для її реалізації власні та залучені фінансові ресурси.

Таким чином, регіональна політика спрямовується на поглиблення єдності соціально-економічного простору держави та усунення перешкод для міжрегіональних товаропотоків, розвитку внутрішнього ринку, активізації горизонтальних взаємозв’язків первинними економічними агентами, населенням, зниження рівня асиметрії міжрегіонального розвитку. Наголосимо, що процеси міжрегіональної інтеграції повинні базуватись винятково на добровільних засадах та мотивах економічної ефективності через узгодження інтересів у взаємовідносинах: центральні органи державного управління – великий бізнес – регіональні органи влади та органи місцевого самоврядування – малий бізнес – місцеві громади – домашні господарства.

Створення економічних мотивів для поглиблення між­регіо­нального співробітництва є дієвішим, ніж пряме адміністративне регулю­вання. Це стосується реалізації державних програм регіонального розвитку, основною умовою участі в яких має бути спрямованість на спільне вирішення місцевою владою кількох територіальних громад або регіонів тих проблем, які стосуються територіального розвитку.

3. Формування системи економічних регуляторів, спрямованих на посилення інтегрованості економічного простору. Міжрегіональній економічній інтеграції сприяють:

  • розвиток і вдосконалення фінансово-кредитної та бюджетної систем, відновлення платоспроможності діючих суб’єктів ринку;

  • вдосконалення правового та організаційного механізму вертикальних і горизонтальних взаємозв’язків між суб’єктами господарювання та управління;

  • проведення виваженої політики у сфері транспортних та енергетичних тарифів;

  • дотримання зовнішньоекономічної безпеки регіонів через проведення державної зовнішньоекономічної політики, яка б гармонізувала зовнішньоекономічну діяльність регіонів на основі загального законодавства.

4. Зміцнення міжрегіональних зв’язків, інтеграції регіонів у національну економіку на основі принципів субсидіарності, децентралізації, партнерства, програмування, концентрації та адиціоналізму:

  1. забезпечення єдиного підходу в реалізації регіональної політики та розподілу фінансової підтримки через запровадження класифікації адміністративно-територіального устрою, що дозволить поділити регіони на окремі типи, залежно від розмірів та деяких інших характеристик соціально-економічного розвитку з метою диференціації підходів до державного сприяння співробітництву;

  2. формування інституціональних передумов соціально-економічного зближення (інтеграції) регіонів: створення відповідних інституцій (єврорегіонів, міжрегіональних партнерств, мереж обміну досвідом між органами місцевого самоврядування; розробка спільних програм міжрегіонального співробітництва);

  3. здійснення цільового фінансування заходів міжрегіональної співпраці;

  4. інформаційна підтримка політики міжрегіонального співробітництва (розміщення на офіційних веб-сторінках регіональних і місцевих органів влади переліку та умов відповідних програм міжрегіонального співробітництва, інформації про їх заходи). Метою роботи у цьому напрямі були ув’язка проектів з регіональними, державними та загальноєвропейськими пріоритетами, досягнення взаємоузгодженості реалізації проектів у різні часові періоди і з різними джерелами фінансування.

5. Розширення адміністративних повноважень та забезпечення фінансової самодостатності органів місцевого самоврядування, які є мотивованими розробниками та учасниками реалізації міжрегіональних інвестиційних, інфраструктурних, соціальних та інших проектів.

При цьому, фінансування проектів міжрегіонального співробітництва може здійснюватися через відповідні консорціуми, які акумулюватимуть кошти державного бюджету, регіональних та місцевих бюджетів та бізнесу. На особливу увагу заслуговують фінансові ресурси приватного сектора, оскільки великі корпорації, які здійснюють діяльність у різних регіонах, мотивовані долучатися до реалізації міжрегіональних проектів. Саме великий бізнес сьогодні виступає основним інтегратором економічного простору держави, участь якої у таких проектах передбачає надання гарантій та сприяння реалізації масштабних міжрегіональних проектів.

6. Посилення горизонтальних та вертикальних зв’язків міжрегіонального співробітництва, максимальної територіальної участі, формування єдиного простору співробітництва на всій території держави. У цьому контексті не можна оминути увагою низький рівень правової та громадянської свідомості населення, особливо у сільській місцевості. Для його підвищення доцільно започаткувати регіональні інформаційно-освітні програми із залученням місцевої влади, навчальних закладів та регіональ­них засобів масової інформації.

7. Розвиток інституцій сприяння підвищенню рівня міжрегіональної мобільності економічно активного населення за участю регіональних профспілок, об’єднань роботодавців, місцевих бірж праці, рекрутингових агентств, органів місцевого самоврядування. Досвід узгодження інтересів роботодавців та працівників країн з різними правовими системами, зменшення безробіття та асиметрії соціально-економічного розвитку регіонів вже поширюється на території країн-сусідів ЄС і може бути адаптований у нашій країні, особливо в проектах програм Європейської політики сусідства та Східного партнерства.

8. Налагодження внутрішніх соціокультурних контактів та обмінів. Держава, яка дбає про розвиток єдиного соціокультурного простору країни, зобов’язана підтримувати та стимулювати розвиток горизонтальних асоціативних зв’язків, формування загальнонаціональних і міжнародних гуманітарних програм, що реалізуються силами декількох областей та різних регіонів України.

9. Формування єдиного інформаційного простору.

Процеси активізації міжрегіонального та зовнішньоекономічного співробітництва є взаємодоповнюючими, і тому досвід міжрегіональної співпраці може успішно використовуватись і для підвищення ефективності ТКС західних регіонів України. Але це потребує розробки і реалізації в кожному регіоні Регіональної програми міжнародного співробітництва (далі - Програма), концептуальні засади якої ґрунтуються на принципах інтеррегіональної моделі співробітництва і передбачають поглиблення міжрегіональних зв’язків в нашій країні та посилення на їхній основі конкурентних позицій регіонів на міжнародних ринках.

Для реалізації Регіональної програми міжнародного співробітництва, спрямованої на забезпечення низки змін інституційного характеру необхідно:

  • уточнити пріоритетні напрями співробітництва регіону (міжнародні та міжрегіональні угоди, програми транскордонного співробітництва), пріоритети регіонального розвитку та напрями співпраці місцевих органів влади з Кабінетом Міністрів України (Угода щодо соціально-економічного розвитку) і скоригувати їх відповідно до конкурентних переваг регіону та галузей і сфер економіки, що потребують підтримки;

  • передати частину управлінських функцій та відповідальності з центру в регіони з метою розширення впливу місцевої влади на міжнародне співробітництво, що передбачає надання органам місцевої влади повноважень з відбору і фінансування міжнародних, у тому числі транскордонних, проектів;

  • надати більшої самостійності у формуванні місцевого бюджету та його використанні органам місцевої влади, що забезпечить фінансове підґрунтя реалізації організаційних повноважень у сфері міжнародного співробітництва;

  • створити в структурі обласних державних адміністрацій підрозділи із забезпечення економічної безпеки регіонів, завдання і повноваження яких пов’язані із моніторингом і оцінкою відповідності критеріям економічної безпеки соціально-економічного розвитку регіону та його участі в міжнародній співпраці та кооперації.

Посиленню відповідальності обласних державних адміністрацій за виконання державних програм з розвитку міжнародного співробітництва та покращення його інформаційного забезпечення сприятимуть такі заходи:

- розробка і затвердження облдержадміністраціями річних регіональних планів щодо інформування підприємств і організацій про стан і перспективи міжнародної співпраці, можливості реалізації спільних проектів з регіонами європейських країн за підтримки програм ЄС;

- надання місцевим органам влади повноважень на фінансування (за рахунок дотацій з бюджету на конкурсних засадах) заходів щодо інформування громадськості про регіональну співпрацю з країнами ЄС та створення регіонального банку міжнародних проектів;

- запровадження регіональної системи моніторингу та оцінки реалізованих міжнародних проектів, забезпечення регулярного, всебічного та доступного для громадськості висвітлення результатів реалізації цих проектів на офіційних веб-сторінках державних органів влади та в засобах масової інформації.

Очікуваними стратегічними результатами підвищення інтегрованості економічного простору західних регіонів України повинні стати:

- зміцнення цілісності держави та конкурентоспроможності національної економіки;

- зниження рівня асиметрії міжрегіонального соціально-економічного розвитку та підвищення показників якості життя населення;

- розвиток внутрішнього ринку в узгодженості з формуванням регіональних ринків;

- реалізація крупномасштабних національних проектів та збільшення інвестицій в економіку, забезпечення більш раціонального та ефективного використання господарських ресурсів;

- активізація розвитку депресивних регіонів;

- підвищення міжрегіональної мобільності та економічної активності населення;

- поступове усунення політичної регіоналізації та закритості регіональних ринків;

- залучення до міжнародного міжрегіонального співробітництва східних регіонів України, що не мають спільного кордону з європейськими країнами, та поглиблення на цій основі регіональної інтеграції з ЄС;

- посилення міжнародної конкурентоспроможності регіонів на основі зміцнення розвинених факторних переваг в процесі міжрегіональної інтеграції;

  • підвищення ефективності міжнародного міжрегіонального співробітництва за рахунок активізації науково-технічного потенціалу регіонів та збільшення частки спільних наукомістких проектів;

  • покращення структури зовнішньої торгівлі, підвищення технологічного рівня вітчизняного експорту та зміцнення зовнішньоекономічної безпеки регіонів.

3.5. Механізми та інструменти використання переваг інтеррегіонального та транскордонного співробітництва західних регіонів України в контексті зростання їх конкурентоспроможності

Використання переваг інтеррегіонального та транскордонного співробітництва є вагомим чинником зміцнення конкурентоспроможності західних регіонів України в умовах посткризового етапу розвитку економіки України та обмеженості державного фінансування програм вирівнювання регіональних диспропорцій соціально-економічного розвитку. У свою чергу, це потребує активізації та підвищення ефективності міжрегіонального співробітництва України та ЄС, включно з реалізацією конкретних прикладних проектів з посилення факторних конкурентних переваг:

1. Створення інноваційно-інвестиційних кластерів та промислових зон. Для цього потрібно сформувати відповідне інституційне середовище – прийняти державну стратегію розвитку та підтримки кластерів в Україні і конкретизувати її в окремих секторальних програмах і стратегіях розвитку регіонів, розробити нормативне забезпечення діяльності транскордонних промислових зон, транскордонних кластерів та інших інноваційних форм щодо умов здійснення виробничої кооперації у транскордонному просторі. Зокрема необхідно:

- доповнити статтю 1 Закону України «Про інноваційну діяльність» наступним визначенням: «транскордонний кластер – це група незалежних компаній та асоційованих інституцій, які: географічно зосереджені у транскордонному регіоні (суміжних територіях сусідніх держав); співпрацюють та конкурують; спеціалізуються у різних галузях, пов’язані спільними технологіями та навичками і взаємодоповнюють одна одну, що в кінцевому підсумку дає можливість отримання синергетичних та мережевих ефектів, поширення знань та навичок»;

- забезпечити приєднання України до загальноєвропейської стратегії кластеризації промисловості та ратифікацію «Маніфесту кластеризації ЄС» (2007 р.) і Кластерного меморандуму (2008 р.), а також набуття нашою країною статусу повноправного члена програми EUREKA, що підвищить можливості України на шляху впровадження інноваційного типу розвитку економіки, зокрема у транскордонному просторі;

    - сприяти становленню єврорегіонів як координуючих структур транскордонних промислових зон, транскордонних кластерів та інших інноваційних форм шляхом забезпечення їх фінансової підтримки в рамках Державної програми розвитку транскордонного співробітництва та прискорення приєднання України до Спільного рішення Європейського Парламенту і Європейської Ради від 05.07.2006 р., підписання третього додаткового протоколу до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або владами № 1082/2006 «Про Європейські угрупування територіальної співпраці», що прискорить диверсифікацію діяльності регіонів;

    - розробити стратегічну програму розвитку системи логістики України з врахуванням доцільності створення транскордонних логістичних кластерів по осі Балтика-Чорне море в комплексі з актуалізацією Державної програми створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 1998 р. № 346;

- забезпечити розробку нормативно-правового механізму і регламентуючих процедур в рамках новостворюваного Державного фонду регіонального розвитку щодо напряму «транскордонне співробітництво» і підтримки транскордонних проектів.

2. Створення торговельно-логістичних центрів для активізації зовнішньоторговельної діяльності в межах транскордонного та інтеррегіонального співробітництва, покращення механізмів управління її розвитком та процесами детінізації. Для цього доцільно:

  • залучити провідні наукові установи, аналітичні центри та громадські організації до розробки техніко-економічних обґрунтувань створення торговельно-логістичних центрів;

  • здійснити інформаційну підтримку інвестиційних пропозицій в рамках створення торговельно-логістичних центрів шляхом розміщення відповідної інформації на інтернет-сторінках органів місцевого самоврядування, консульств, торгово-промислових палат, а також представити розроблені інвестиційні проекти на щорічному економічному форумі «Польща-Україна»;

  • залучити торговельно-промислові палати до пошуку підприємств, які представ­лятимуть свою продукцію, послуги в торговельно-логістичних центрах;

  • при торговельно-логістичних центрах створити транскордонні біржі праці, робота яких зорієнтована на узгодження інтересів роботодавців та працівників з відмінних право­вих систем (української та європейської), кадрову комплектацію інфраструктурних відді­лів торговельно-логістичного центру, зменшення безробіття у прикордонних регіонах.

Для стимулювання транскордонної торговельної діяльності Уряду України варто ініціювати впровадження системи заходів «сприяння торгівлі», що передбачає:

  • розширення так званого «білого списку» вітчизняних та іноземних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, щодо яких встановлено спрощений порядок застосування процедур митного оформлення у зв’язку з їх попередньою позитивною історією перетину українського кордону; цю роботу доцільно вести Державній митній службі України у тісній співпраці з Радою імпортерів при Кабінеті Міністрів України, Громадською радою при Держмитслужбі, Європейською бізнес-асоціацією, профільними об’єднаннями;

  • запровадження використання єдиного вхідного та вихідного документа при здійсненні експортно-імпортних операцій згідно з міжнародними стандартами.

Для протидії контрабанді в межах транскордонної торгівлі необхідно:

  • здійснювати постійну взаємодію Державної митної служби України з митними органами зарубіжних країн щодо обміну митною статистикою, отримання своєчасної інформації про факти контрабандного ввезення товарів та довготривалі схеми ухилення від сплати обов’язкових митних платежів;

  • підвищити ставки акцизу на підакцизні товари до рівня, який існує в країнах ЄС, з урахуванням необхідності захисту вітчизняного виробника;

  • забезпечити умови для ширшого застосування принципів пост­аудитконтролю у здійсненні митного контролю та поступового відходу від практики 100 %-го фізичного огляду товарів при перетині кордону України;

- Державній митній службі України розробити методику вибіркової перевірки това­ро­­супровідних та митних документів на основі концепції «червоного / жовтого / зеленого коридорів», яка розподіляє документи згідно критеріїв ризику порушень законодавства.

3. Започаткування практик спільної (з міжнародними партнерами) реалізації проектів створення промислових територіально-галузевих виробничих систем та забезпечення таким чином синергетичного ефекту у вигляді посилення інноваційного складника конкурентоспроможності та підвищення ефективності місцевого виробництва, збільшення кількості інноваційно-активних та ефективних суб’єктів господарювання.

4. Підвищення енергоефективності економіки західних регіонів України, що потребує здійснення таких заходів:

- вдосконалення нормативно-правової бази в галузі енерго­ефективності, альтернативних та відновлюваних джерел енергії за рахунок: приведення законодавства України у відповідність до чинного аcquis communautaire ЄС; доопрацювання Енергетичної стратегії України до 2030 р. з метою: визначення джерел та механізмів залучення коштів міжнародної технічної допомоги, необхідних для її реалізації (Розділ X. Фінансове забезпечення розвитку паливно-енергетичного комплексу); узгодження з регіональними стратегіями, що містять питання ТКС (п. 15.1. Законодавче забезпечення розвитку енергозбереження); врахування участі України в міжнародних проектах з розробки та впровадження нових технологій в енергетиці (Розділ ХІІІ. Інтеграція до Європейського Союзу (законодавче та нормативно-правове забезпечення, розвиток енергетичних ринків і лібералізація відносин у ПЕК); створення умов економічного стимулювання суб’єктів господарювання до підвищення ефективності використання енергоресурсів, зокрема розробки за європейським зразком програми кредитування для впровадження енергозберігаючих технологій із залученням механізмів державно-приватного партнерства; зменшення бази оподаткування за рахунок віднесення витрат на енергоресурси до валових витрат на виробництво товарів та послуг; запровадження цінового (податкового) стимулювання ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів через механізми податкової політики (введення «зелених» тарифів, енергетичних чи екологічних податків за видами та обсягами споживання енергоресурсів);

- об’єднання зусиль центральних і регіональних органів влади щодо залучення коштів з фондів підтримки, дотичних до сфери енергетики (з будівництва і модернізації газопроводів, електроенергетики, розвитку нетрадиційних джерел енергії, екологічної гармонізації), з метою вирішення проблем в сфері енергозбереження та енергоефективності, що прискорить інтеграцію до європейського енергетичного ринку і надасть імпульс соціально-економічному розвитку регіонів України. Так, доцільно масштабні проекти з підвищення енергоефективності структурувати на підпроекти (за принципом «парасолькових» проектів, що мали місце при реалізації транскордонних програм між Україною та ЄС в 2004-2006 рр.), оскільки на реалізацію малих проектів кошти можна отримати з фондів транскордонних програм, в яких бере участь Україна, Європейського інструменту сусідства і партнерства, Східного партнерства. Фінансування таких проектів може здійснюватися за рахунок коштів, отриманих від торгівлі квотами в контексті Кіотських домовленостей;

- залучення провідних наукових установ до: розробки транскордонних енергоефективних проектів, обміну досвідом з питань енергоефективності та енергозбереження; здійснення постійного незалежного моніторингу та аналізу ефективності впровадження загальнодержавних і регіональних програм з енергозбереження, зіставлення отриманих результатів із показниками ефективності аналогічних програм в інших державах, підготовку відповідних рекомендацій щодо ефективної адаптації європейського досвіду в Україні;

- запровадження спеціального навчання та цільових інформаційних кампаній з питань енергозбереження для населення та підприємств, включно з комунальною сферою; сприяння закладам професійно-технічної освіти та підрозділам підприємств у впровадженні програм ефективного споживання енергетичних ресурсів. До реалізації таких проектів доцільно залучати громадські організації, навчальні заклади;

- активізація діяльності місцевих органів влади в участі прикордонних регіонів у єврорегіональних об’єднаннях щодо реалізації проектів з енергоефективності, оскільки представникам єврорегіонів надається пріоритетне значення при виділенні фінансування з фондів транскордонних програм ЄС.

Реалізація заходів, спрямованих на розвиток ТКС України з прикордонними регіонами ЄС у сфері підвищення енергоефективності, слугуватиме не лише посиленню цільового і адресного характеру співробітництва, але й буде дієвим інструментом зниження витрато­місткості, а отже ­– й підвищення конкурентоспроможності економіки західних регіонів України, що беруть учать в реалізації транскордонних проектів.

5. Розвиток транспортної та прикордонної інфраструктури, що передусім потребує приведення інфраструктури митних постів до стандартів ЄС, а також:

  • відкриття додаткових пунктів пропуску з відповідним узгодженням із суміжними країнами;

  • ініціювання створення спільних митних постів з митними службами суміжних країн з метою протидії корупції та економії часу;

  • створення на митних постах більшої кількості автомобільних смуг, брокерських митних контор, встановлення на усіх пунктах пропуску ваги для зважування автомобілів, рентгеноінтроскопічних комплексів для контролю транспортних засобів, портативних рівнемірів для визначення рівня рідких вантажів;

  • встановлення граничних термінів щодо очікування перетину кордону громадянами та вантажами і передбачення відповідних адміністративних стягнень за їх порушення;

  • забезпечення постійної присутності на митних пунктах пропуску незалежної особи, що має повноваження на місці розглядати скарги громадян щодо фактів створення умисних перешкод при перетині кордону (наприклад, представника Громадської ради при Державній митній службі України, до функцій якої відноситься громадський контроль за врахуванням Держмитслужбою пропозицій та зауважень громадськості, а також дотриманням нею нормативно-правових актів, спрямованих на запобігання та протидію корупції);

  • встановлення відеокамер постійного спостереження на усіх лініях перетину кордону та організації детального аналізу отримуваної інформації незалежними особами (наприклад, представниками Громадської ради Адміністрації Державної прикордонної служби України).

6. Удосконалення інструментів фінансування розвитку інфраструктури регіону, що потребує більш активної участі регіональних та місцевих органів влади в пошуку та започаткуванні практик реалізації транскордонних проектів вказаної спрямованості, а також підвищення ефективності реалізації програм транскордонного співробіт­ництва в Україні, для чого необхідно:

  • зменшити обмежувальний вплив візового режиму на інтенсивність транскордонного руху українських громадян за рахунок повної імплементації Угоди про спрощення оформлення віз між Україною та ЄС шляхом здійснення постійного моніторингу якості імплементації цієї Угоди та її дії на візову політику і практику країн ЄС. Це, в свою чергу, вимагає виконання вимог щодо гармонізації нормативно-правового забезпечення України із візовим законодавством ЄС, дотримання комплексу технічних критеріїв ЄС для подальшої ефективної реалізації «візового діалогу» між Україною та ЄС в напрямку скасування візового режиму;

- сприяти більшій поінформованості потенційних бенефіціарів про існуючі програми ТКС. Для підвищення ефективності реалізації проектів на офіційних веб-сторінках обласних, районних, міських державних адміністрацій доцільно розмістити перелік та умови відповідних програм технічної допомоги ЄС, а також власну регіональну стратегію розвитку транскордонного співробітництва. Метою роботи у цьому напрямі є ув’язка проектів з регіональними, державними та загальноєвропейськими пріоритетами, досягнення взаємоузгодженості реалізації проектів у різні часові періоди і з різними джерелами фінансування. Збільшення інформаційної підтримки ЄІСП можна досягнути і шляхом популяризації переваг і позитивних ефектів ТКС серед населення прикордонних регіонів, інформаційного сприяння у формуванні ініціативних груп просування ТКС у різних його формах і проявах: прикордонних асоціацій, транскордонних громадських організацій, міжнародних підприємницьких об’єднань, багатонаціональних культурних товариств тощо;

- підвищити практичну цінність семінарів для потенційних заявників програм ТКС шляхом залучення до їх проведення консалтингових фірм і бенефіціарів попередніх аналогічних програм 2004-2006 рр. Такий формат семінарів дозволить майбутнім заявникам отримати чітку, достовірну інформацію про особливості, нюанси заповнення аплікаційних форм, а отже – збільшить шанси на отримання позитивного рішення щодо виділення фінансування на проект;

- вдосконалити систему моніторингу виконання програм ТКС, з цією метою Україні доцільно звернутись до Спільних технічних секретаріатів з ініціативою запровадження гнучкої системи оцінки транскордонних ефектів проектів програми, до розробки якої необхідно залучити провідні наукові установи.

7. Покращення інституціонального забезпечення транскордонного співробіт­ництва як передумови його розвитку та посилення конкурентоспроможності регіону. Для цього необхідними є:

- внесення корективів до Міжурядової угоди України та Республіки Польща про міжрегіональне співробітництво, відповідно до тих змін, які відбулися в українсько-польському співробітництві після вступу Польщі до ЄС. Зокрема, це стосується доповнення вказаної угоди пунктами, що передбачають можливість використання міжрегіонального співробітництва між Україною та Польщею як інструмента залучення інвестицій зі структурних фондів ЄС в українські регіони через представництва польських партнерів у відповідних органах Євросоюзу;

- внесення змін до статуту Українсько-польської міжурядової координаційної ради з питань міжрегіонального співробітництва з метою визначення повноважень та порядку проведення засідань комісій Ради, а також запровадження дієвого механізму реалізації рішень Ради, зокрема через введення їх у дію відповідними постановами урядів обох держав;

- надання повноважень місцевим органам влади щодо конкурсного відбору проектів міжнародного співробітництва та прийняття рішень про їх дофінансування в межах виділеної квоти з коштів державного бюджету чи за рахунок відповідної статті видатків місцевого бюджету;

- розширення організаційних повноважень місцевої влади у сфері міжнародного співробітництва через надання більшої самостійності у формуванні місцевого бюджету та його використання, а також спрощення погоджувальних процедур, пов’язаних з участю представників регіональних органів влади та органів місцевого самоврядування у міжнародних заходах, що відбуваються в рамках програм міжрегіонального співробітництва. Запровадження відповідного механізму адміністрування та фінансування проектів, пов’язаних з міжрегіональним співробітництвом можливе за умови формування державного бюджету «знизу до гори» і передачі повноважень з формування місцевих бюджетів громадам, що забезпечить їх фінансову самостійність у міжнародному співробітництві;

- розбудова інформаційної та консалтингової інфраструктури міжрегіонального співробітництва для більш широкого інформування суб’єктів підприємництва та громадських організацій про умови участі в міжнародних проектах і надання консультаційної підтримки в процесі розробки і оформлення проектних заявок;

- затвердження Національної стратегії формування та розвитку транскордонних кластерів та Концепції створення кластерів в Україні для інституціоналізації та стимулювання кластерних ініціатив в межах міжрегіонального співробітництва областей України та українсько-польського співробітництва.

Процеси активізації інтеррегіонального та транскордонного співробітництва є взаємодоповнюючими, і тому досвід міжрегіональної співпраці може успішно використовуватися й для підвищення ефективності ТКС та зміцнення конкурентоспроможності західних регіонів України.

Рекомендації

Пріоритетними напрямами реалізації потенціалу конкурентоспроможності економіки західних регіонів України у посткризовий період є:

  1. Удосконалення інституціонального забезпечення розширення фінансових можливостей підприємств реального сектора економіки регіону.

  2. Покращення інституціональної інфраструктури інноваційного розвитку західних областей України.

  3. Покращення інвестиційного середовища, розвиток кластерних та інтеграційних форм господарювання.

4. Поглиблення міжрегіонального співробітництва.

5. Реалізація програм та проектів розвитку транскордонного співробітництва.

6. Розвиток ринку праці та підвищення рівня якості життя населення.

Для удосконалення інституційного забезпечення розширення фінансових можливостей підприємств сільського господарства та промисловості України на регіональному рівні державного управління необхідно:

  1. Покращити можливості фінансування розвитку підприємств за рахунок власних коштів. Це потребує:

  • ініціювання та сприяння створенню на підприємствах інвестиційних фондів розвитку виробництва для акумуляції власних фінансових ресурсів і забезпечення процесу оновлення основних виробничих засобів, реалізації інших інвестиційних потреб;

  • сприяння розвитку кластерних та інших інтеграційних форм господарювання за участю підприємств промисловості, сільського господарства та інших базових видів економічної діяльності;

  • сприяння збільшенню обсягів та економічної ефективності господарської діяльності підприємств промисловості і сільського господарства регіону, зменшення кількості збиткових та недіючих підприємств, за рахунок поступового усунення регіональної концентрації збуту, популяризації продукції підприємств на ринках інших регіонів та зовнішніх ринках, у т. ч. з використанням можливостей міжрегіонального виробничого співробітництва.

  1. Розширити можливості фінансування розвитку підприємств промисловості і сільського господарства за рахунок фінансових ресурсів інституцій фінансово-кредитного сектора. Це потребує:

  • створення і розвитку регіональних гарантійних фондів за кредитами, що надаються банківськими установами підприємствам-позичальникам, залучення при кредитуванні великих інвестиційних проектів фірм-спонсорів;

  • започаткування практики створення регіональних і місцевих фондів фінансово-кредитного сприяння реалізації інвестиційних проектів, збільшення обсягів фінансування заходів в аналізованій сфері з місцевого бюджету з поступовим переходом до паритетного фінансування інституціями фінансово-кредитного сектора, асоціативними підприємницькими організаціями;

  • розробки концепції та надання організаційно-економічної підтримки створення регіональних інвестиційних та індустріальних парків; реалізації пілотних проектів у цій сфері.

3. Забезпечити фінансування розвитку підприємств промисловості і сільського господарства за рахунок бюджетних коштів, що потребує:

- прийняття регіональних програм фінансової підтримки реального сектора економіки та розвитку регіонального фінансового сектору;

- створення державно-приватних регіональних фондів фінансово-кредитного сприяння реалізації інвестиційних проектів підприємств реального сектора економіки.

Збереження, розвиток та ефективне використання науково-технологічного потенціалу у контексті посилення конкурентоспроможності західних областей України потребують здійснення невідкладних заходів з удосконалення інституціональної інфраструктури інноваційного розвитку у таких напрямах:

На загальнодержавному рівні:

1.1. Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України підготувати пропозиції щодо проведення критичного аналізу відповідності законодавчих та підзаконних актів і нормативно-розпорядчих документів України умовам посттрансформаційного етапу розвитку економіки та суспільства, стратегії і пріоритетів модернізації держави вимогам ЄС у цій сфері, здійснення їх кодифікації та розробки Кодексу законів про наукову, науково-технологічну та інноваційну діяльність.

1.2. Комітету України з питань науки і освіти Верховної Ради доопрацювати проект «Стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів» згідно п.2 Рекомендацій парламентських слухань, схвалених Постановою Верховної Ради України від 21 жовтня 2010 р. № 2632-VI з урахуванням отриманих зауважень і пропозицій, а Кабінету Міністрів України прискорити подачу інформації до Верховної Ради України про стан виконання рекомендацій парламентських слухань.

1.3. Під час доопрацювання проекту Закону України «Про заходи державної регіональної політики» від 1 червня 2010 р. № 462 передбачити посилення акценту на інноваційних засадах розвитку, збереженні і ефективному використанні науково-технологічного потенціалу та інтелектуального потенціалу, а також інтелек­туального капіталу регіонів для досягнення мети державної регіональної політики, зокрема доповнити підпункт 3 пункту 2, статті 2 після слів «…повного використання» словами «…і розвитку…» в підпункті 3 пункту 1 статті 6 «освітній» замінити на «науково-освітній», доповнити підпункт 3 пункту 3 статті 9 та пункту 3 статті 12 текстом «… на інноваційних засадах».

1.4. В процесі доопрацювання «Стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 рр. в умовах глобалізаційних викликів» передбачити відновлення преференційного режиму стимулювання інноваційної діяльності в межах спеціальних (вільних) економічних зон та територій пріоритетного розвитку, технопарків, інноваційних кластерів, мереж з підтримки бізнесу та інновацій.

1.5. Ініціювати підготовку і подання органами державного управління західних областей пілотних програм і проектів створення форм технопарків, транскордонних і міжрегіональних інноваційних кластерів, технологічних центрів, центрів стратегічних послуг і трансферу технологій, мереж з підтримки бізнесу інновацій для уточнення завдань і заходів, обсягів та джерел фінансування Державної цільової програми «Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2009-2013 роки», затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 № 704 «Про скорочення кількості та укрупнення державних цільових програм».

2. На регіональному рівні:

2.1. Обласним державним адміністраціям здійснити розробку і затвердження регіональних програм інноваційного розвитку, узгоджених з Державною цільовою програмою «Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2009-2013 роки», Національним планом дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», проектом «Стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів» до часу її прийняття як Закону України.

2.2. Активізувати в західних областях України процес інституціональної інтеграції регіональної інфраструктури інноваційного розвитку між регіонами сусідніх країн ЄС в умовах укладення Угоди про глибоку і всебічну зону вільної торгівлі (ГВЗВТ) між Україною та ЄС, приєднання до європейських мереж підтримки бізнесу та інновацій (Рамкової програми у галузі конкуренції та інновацій) мережі європейських центрів бізнесу та інновацій, Європейської асоціації приватних та венчурних капіталів.

2.3. Ініціювати, доповнити і затвердити на рівні обласних рад депутатів «Стратегії інноваційного співробітництва українсько-польського транскордонного регіону» з поданням пропозицій до Державної цільової програми «Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2009-2013 роки» згідно Постанови Кабінету Міністрів від 22 червня 2011 р. № 704.

2.4. Здійснити заходи для зміцнення міжрегіональ­ної інтеграції суб’єктів науково-технологічної та інноваційної діяльності створенням мережі міжрегіональних центрів інноваційного розвитку з передачею на конкурсних засадах функцій координації та організації діяльності одній з державних чи недержавних установ (організацій).

2.5. Реалізувати на конкурсних засадах пілотний проект трансформації обласних центрів науково-технічної інформації у Регіональний інформаційно-аналітичний бізнес-інноваційний центр (РІАБІЦ) на базі Львівського ЦНТЕІ.

2.6. Розробка і подання на затвердження Державному агентству з інвестицій та управління національними проектами із залученням регіональних Центрів НАН України, обласних, районних та міських державних адміністрацій і рад депутатів техніко-економічного обґрунтування для відновлення стимулювання інноваційної діяльності в межах СЕЗ і ТПР Львівської, Волинської, Закарпатської областей.

2.7. Розробка і апробація в одному з провідних вищих навчальних закладів кожної із західних областей України проектів створення академічних бізнес-інкубаторів інноваційного спрямування.

2.8. Ініціювати надання повноважень і функцій з управління і розвитку науково-технологічної та інноваційної сфери, трансферу технологій, використання захисту інтелектуальної власності до Головних управлінь економіки обласних державних адміністрацій.

Для стимулювання розвитку кластерних та інших інтеграційних форм господарювання в західних регіонах України як вагомої складової потенціалу зміцнення конкурентоспроможності їх економіки у посткризовий період необхідно:

  • надати інституційну підтримку, підтримувати кластерні ініціативи та ініціювання програм розвитку кластерів і забезпечувати довгостроковий розвиток цих програм;

  • розробити регіональні стратегії розвитку мереж і кластерів у базових видах економічної діяльності (з цією метою на регіональному рівні варто створити робочі групи, які складатимуться з виробників, науковців і представників влади, компетентних у розвитку кластерних ініціатив);

  • створити інформаційну базу, електронний каталог та бази даних для потенційних учасників кластерів;

  • створити платформу для взаємодії підприємницьких і дослідницьких організацій, забезпечити підтримку і просування спеціальних проектів, що базуються на використанні НДДКР у галузях зі значною доданою вартістю;

- забезпечити приплив висококваліфікованих кадрів на підприємства базових видів економічної діяльності через модернізацію навчальними закладами освітніх програм (необхідно забезпечити діалог і співробітництво бізнесу та сфери освіти, щоб наповнювати існуючі освітні програми необхідними дисциплінами; бізнес-структури повинні давати замовлення вузам на фахівців і перелік завдань, які їм доведеться розв’язувати; розробити програми стажування на підприємствах і залучати до них студентів на конкурсній основі).

До основних заходів регіональної політики, зорієнтованих на активізацію проектів міжрегіональної співпраці регіональних економічних систем, слід віднести:

  • забезпечення економічного розвитку в регіоні, оскільки подолання дезінтег­ра­ційних тенденцій прямо пов’язане зі стабілізацією загального економічного зростання;

  • запобігання нераціональному переміщенню ресурсів, насамперед надлишковій міграції населення і невиправданій концентрації капіталу;

  • заохочення та підтримку підготовки і реалізації міжрегіональних програм, передусім у сфері інфраструктурних проектів і встановленні довготермінових коопераційних зв’язків між регіонами;

  • зменшення міжрегіональної диференціації як чинника, що ускладнює проведення єдиної політики соціально-економічних перетворень і формування внутрішнього ринку, веде до дезінтеграції економіки.

Поряд із заходами державної регіональної політики посиленню процесів міжрегіональної інтеграції в Україні сприятиме реалізація системи інтеграційних заходів загальнодержавного значення, які доцільно спрямовувати за такими напрямами:

1. Розвиток правової та інституційної бази міжрегіональної інтеграції.

2. Інвестиційна діяльність щодо покращання якості економічного простору.

3. Формування системи економічних регуляторів, спрямованих на посилення інтегрованості економічного простору. Міжрегіональній економічній інтеграції сприяють:

  • розвиток і вдосконалення фінансово-кредитної та бюджетної систем, відновлення платоспроможності діючих суб’єктів ринку;

  • вдосконалення правового та організаційного механізму вертикальних і горизонтальних взаємозв’язків між суб’єктами господарювання та управління;

  • проведення виваженої політики у сфері транспортних та енергетичних тарифів;

  • дотримання зовнішньоекономічної безпеки регіонів через проведення державної зовнішньоекономічної політики, яка б гармонізувала зовнішньоекономічну діяльність регіонів на основі загального законодавства.

4. Зміцнення міжрегіональних зв’язків, інтеграції регіонів у національну економіку на основі принципів субсидіарності, децентралізації, партнерства, програмування, концентрації та адиціоналізму.

5. Розширення адміністративних повноважень та забезпечення фінансової самодостатності органів місцевого самоврядування, які є мотивованими розробниками та учасниками реалізації міжрегіональних інвестиційних, інфраструктурних, соціальних та інших проектів.

6. Посилення горизонтальних та вертикальних зв’язків міжрегіонального співробітництва, максимальної територіальної участі, формування єдиного простору співробітництва на всій території держави.

7. Розвиток інституцій сприяння підвищенню рівня міжрегіональної мобільності економічно активного населення за участю регіональних профспілок, об’єднань роботодавців, місцевих бірж праці, рекрутингових агентств, органів місцевого самоврядування.

8. Налагодження внутрішніх соціокультурних контактів та обмінів.

9. Формування єдиного інформаційного простору.

За для використання переваг інтеррегіонального та транскордонного співробітництва, як вагомого чинника та потенційного напряму зміцнення конкурентоспроможності західних регіонів України в умовах посткризового етапу розвитку економіки, необхідно активізувати та підвищити ефективність міжрегіонального співробітництва західних регіонів України та країн ЄС, включно з реалізацією конкретних прикладних проектів з посилення факторних конкурентних переваг регіону. Цільовими пріоритетами тут є:

  • створення інноваційно-інвестиційних кластерів та промислових зон;

  • створення торговельно-логістичних центрів для активізації зовнішньоторговельної діяльності в межах транскордонного та інтеррегіонального співробітництва, покращення механізмів управління її розвитком та процесами детінізації;

  • започаткування практик спільної (з міжнародними партнерами) реалізації проектів створення промислових територіально-галузевих виробничих систем та забезпечення таким чином синергетичного ефекту у вигляді посилення інноваційного складника конкурентоспроможності та підвищення ефективності місцевого виробництва, збільшення кількості інноваційно-активних та ефективних суб’єктів господарювання;

  • підвищення енергоефективності економіки західних регіонів України;

  • розвиток транспортної та прикордонної інфраструктури, що передусім потребує приведення інфраструктури митних постів до стандартів ЄС;

  • удосконалення інструментів фінансування розвитку інфраструктури регіону, що потребує більш активної участі регіональних та місцевих органів влади в пошуку та започаткуванні практик реалізації транскордонних проектів вказаної спрямованості, а також підвищення ефективності реалізації програм транскордонного співробіт­ництва в Україні;

  • покращення інституціонального забезпечення транскордонного співробіт­ництва як передумови його розвитку та посилення конкурентоспроможності регіону.

Для подальшого розвитку ринку праці та покращення якості життя населення у західних регіонах України необхідно реалізувати такі пріоритетні заходи:

  • запровадження ефективних методів мотивації трудових ресурсів до різних видів зайнятості та економічної діяльності;

  • проведення інноваційної ринкової політики завдяки зниженню рівня конкурентної демотивації й професійної декваліфікації робочої сили;

  • формування гнучкої системи робочих місць з урахуванням пріоритетів прогресивного розвитку господарського комплексу; сприяння створенню малих та середніх підприємств (насамперед у сільському господарстві, харчовій, хімічній та легкій промисловості); поширення гнучких форм і нетрадиційних видів зайнятості;

    • забезпечення ефективної зайнятості через продуктивну трудову діяльність усього працездатного населення, підтримку підприємницької діяльності та розвитку гнучких форм зайнятості, інформування населення про умови започаткування і ведення бізнесу, податкові стимули до інвестування в мале підприємництво, удосконалення системи пільг залежно від внеску інвестора у статутний фонд, виду економічної діяльності та впливу інвестицій на стимулювання зайнятості;

    • організація громадських робіт як ефективного засобу підвищення рівня зайнятості населення;

    • створення автоматичної системи надання соціальних пільг із використанням електронних карток;

    • зменшення кількості неформальних робочих місць через перегляд грошових та негрошових витрат роботодавців, пов’язаних із найманням (звільненням), виплата вихідної допомоги, повідомлення в державні органи зайнятості, попередження профспілок тощо;

    • активізація участі регіональних органів виконавчої влади у інформаційно-роз’яснювальній роботі;

    • створення у підрозділах Пенсійного фонду відділів управління соціальної безпеки для покращення співпраці з контролюючими та правоохоронними органами, а також соціальними партнерами і роботодавцями у здісненні детінізації ринку праці;

    • удосконалення системи збору інформації про вартість робочої сили через створення місцевими органами влади Бюро інформації;

    • посилення правового захисту і надання соціальних гарантій трудовим мігрантам на час їхнього перебування за кордоном за умови повернення на місце постійного проживання через відкриття країнах – реципієнтах, регіонах і великих містах консультаційних центрів для трудових мігрантів, у тому числі й нелегальних;

- нівелювання ризиків ефективного розвитку ринку праці на депресивних територіях через розробку регіональних програм розвитку трудового потенціалу малих міст, депресивних районів і сільських поселень, економічних заходів відтворення трудоресурсного потенціалу.

Додаток 1

Таблиця 1

Кількість промислових і сільськогосподарських підприємств у Львівській області у 2000, 2005-2009 рр., одиниць

Види економічної діяльності

Роки

Темпи зростання (%) 2009 р. до

2000

2005

2006

2007

2008

2009

2008 р.

2000 р.

Промисловість,

у т.ч.:

3011

3424

3552

3582

3596

3628

100,9

120,5

добувна

33

34

38

48

52

54

103,8

163,6

переробна

2894

3297

3420

3432

3438

3462

100,7

119,6

виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів

84

93

94

102

106

112

105,7

133,3

Сільське господарство, мисливство, лісове господарство

855

733

782

804

818

828

101,2

96,8

Таблиця 2

Обсяги реалізованої продукції промисловими і сільськогосподарськими підприємств у Львівській області у 2000, 2006-2010 рр., млн грн

Види економічної діяльності

Роки

Темпи зростання (%) 2010 р. до

2000

2006

2007

2008

2009

2010

2009 р.

2000 р.

Промисловість,

у т.ч.:

5301,1

15439,9

19073,3

23319,6

19817,3

23993,7

121,1

у 4,5 р.

добувна

476,1

830,4

891,8

910,4

1021,4

1217,0

119,2

у 2,5 р.

переробна

4102,4

12496,8

15426,3

18845,4

14948,9

18452,0

123,4

у 4,5 р.

виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів

722,6

2112,3

2755,3

3563,8

3847,0

4324,7

112,4

у 6,0 р.

Сільське господарство, мисливство, лісове господарство

289,0

784,6

1057,8

1511,4

1535,6

1469,6

95,7

у 5,1 р.

Таблиця 3

Середньорічна кількість найманих працівників на промислових і сільськогосподарських підприємствах у Львівській області у 2000, 2005-2009 рр., тис. осіб

Види економічної діяльності

Роки

Темпи зростання (%) 2009 р. до

2000

2005

2006

2007

2008

2009

2008 р.

2000 р.

Промисловість,

у т.ч.:

221,8

172,6

166,9

159,9

155,3

153,9

99,1

69,4

добувна

21,7

16,1

15,7

14,8

14,5

14,4

99,3

66,4

переробна

176,8

131,9

128,2

121,4

117,7

115,8

98,4

65,5

виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів

23,4

24,5

23,0

23,7

23,4

23,2

99,1

99,1

Сільське господарство, мисливство, лісове господарство

82,7

30,4

25,1

21,3

17,6

16,8

95,5

20,3

Таблиця 4

Окремі кількісні характеристики місця сільського господарства і промисловості в економіці Львівської області, станом на 2010 р.

Види економічної діяльності

Частка в загальній

кількості

підприємств, %

Частка в загальній кількості найманих працівників,

%

Відношення

середньої зарплати

в галузі до середньої

в регіоні, коефіцієнт

Частка в обсягах реалізованої продукції (робіт, послуг), %

Частка у валових капітальних інвестиціях, %

Промисловість,

у т.ч.:

11,1

35,8

1,105

26,9

26,2

добувна

0,2

3,3

1,839

1,1

3,4

добування паливно-енергетичних корисних копалин

1,7

3,2

1,892

1,0

3,3

переробна

10,6

27,1

0,989

21,7

19,0

виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів

х

4,5

0,967

6,4

4,5

легка промисловість

х

3,8

0,707

1,6

0,6

оброблення деревини та виробів з деревини, крім меблів

х

1,3

0,824

1,0

1,0

хімічна та нафтохімічна промисловість

х

1,8

1,007

1,9

1,4

виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції

х

2,3

1,054

2,1

3,6

машинобудування

х

7,3

1,198

3,2

2,1

виробництво та розподіл електроенергії,

газу та води

0,3

5,4

1,238

4,1

3,8

Сільське господарство, мисливство, лісове господарство

4,8

4,1

0,697

1,7

5,3

Додаток 2

Додаток 3

Таблиця 1

Показники інвестиційно-інноваційної активності та економічного зростання областей України, станом на 2009 р.

Області

Обсяг ВРП у розрахунку на одну особу, тис. грн

Обсяг прямих іноземних інвестицій на одну особу, дол. США

Обсяг внутрішніх поточних витрат на наукові та науково-технічні роботи,

виконані власними силами наукових організацій, у розрахунку на дну особу, грн

Обсяг витрат

на інноваційну діяльність у розрахунку на одну особу, грн

Впровадження прогресивних технологічних процесів у промисловості, од. у розрахунку на 1 тис. осіб

Освоєння нових видів продукції у промисловості, од. у розрахунку на 1 тис. осіб

Отримано охоронних документів на об’єкти промислової власності

(винаходи, корисні моделі, промислові зразки), од. у розрахунку на 1 тис. осіб

АР Крим

13,9

367,0

67,7

66,0

23,9

23,4

68,6

Вінницька

12,1

107,1

25,1

203,0

41,6

49,4

199,4

Волинська

11,8

318,1

19,6

439,0

8,7

29,9

55,0

Дніпропетровська

27,7

837,0

196,5

359,5

14,8

30,8

197,7

Донецька

23,1

369,0

81,8

177,3

16,4

29,3

140,0

Житомирська

11,4

166,9

11,9

34,5

13,9

12,4

24,0

Закарпатська

10,1

286,0

17,1

31,6

7,2

8,8

46,6

Запорізька

20,6

480,3

221,2

90,0

73,6

72,5

146,6

Івано-Франківська

12,5

446,9

39,7

350,8

24,6

216,5

150,6

Київська

21,8

876,9

101,3

89,8

16,8

43,4

49,8

Кіровоградська

13,1

65,0

28,7

49,3

25,3

67,2

89,6

Луганська

16,6

249,4

40,8

47,6

6,0

13,3

90,9

Львівська

14,1

439,0

106,6

82,7

21,9

59,5

140,2

Миколаївська

17,1

145,1

208,8

356,5

24,3

36,8

111,2

Одеська

20,3

438,2

75,0

79,3

10,9

19,2

162,2

Полтавська

22,3

297,5

29,8

88,1

18,5

75,4

131,7

Рівненська

11,7

239,5

9,7

18,4

7,0

19,1

58,2

Сумська

13,6

191,9

88,1

61,2

65,9

216,2

66,7

Тернопільська

10,2

61,1

12,5

44,5

8,2

66,8

136,3

Харківська

21,2

744,4

472,9

158,0

273,1

70,8

336,8

Херсонська

12,3

164,9

27,8

81,9

16,4

101,9

88,2

Хмельницька

11,8

164,6

4,6

809,6

10,4

10,4

61,1

Черкаська

14,4

171,6

41,5

52,8

15,3

31,4

31,4

Чернівецька

9,4

68,7

36,6

53,3

12,2

110,6

117,2

Чернігівська

13,1

78,9

36,2

139,8

25,9

41,0

24,1

м. Київ

61,1

5763,0

1155,9

351,1

104,5

154,0

752,8

Розраховано за: Статистичний збірник "Регіони України" 2010, Ч. II. За редакцією Осауленка О. [Текст]. – Державний комітет статистики України. – К.: ДП "Інформаційно-аналітичне агенство", 2010. – 808 с., с. 418; Офіційна веб-сторінка Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.

Продовження додатку 3

Таблиця 2

Регіональна структура використання науково-технологічного потенціалу західних областей України, станом на 2009 р.

Область, місто

Частка кількості наукових організацій, %

Частка обсягу науково-технічних робіт, виконаних власними силами організацій, %

Частка підприємств, що реалізовували інноваційну продукцію, %

Частка кількості підприємств, що реалізовували інноваційну продукцію за межі України, %

Частка промислових підприємств, що впроваджували інноваційну продукцію у 2007-2009 рр., %

Частка реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової, %

Волинська

1,0

0,2

1,6

1,8

7,4

1,3

Закарпатська

1,3

0,2

2,2

3,3

11,3

9,1

Івано-Франківська

1,6

0,6

7,0

4,8

16,9

7,3

Львівська

6,0

3,2

7,1

4,8

8,6

3,5

Тернопільська

1,0

0,2

3,8

1,5

14,8

5,7

Чернівецька

1,8

0,4

2,2

2,1

10,2

6,6

м. Київ

25,5

43,1

11,9

12,9

27,7

4,5

Розраховано за: Статистичний збірник "Регіони України" 2010, Ч. II. За редакцією Осауленка О. [Текст]. – Державний комітет статистики України. – К.: ДП "Інформаційно-аналітичне агенство", 2010. – 808 с., с. 418; Офіційна веб-сторінка Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.

Таблиця 3

Динаміка технологічної структури виробництва продукції промисловості західних областей України, за 2000-2010 рр. (частка обсягів реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі, %)

Області

Роки

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

Волинська

4,1

20,0

24,6

7,3

14,7

5,8

24,6

37,0

24,7

1,3

4,2

Закарпатська

н.д.

н.д.

н.д.

н.д.

28,7

3,5

3,6

1,9

0,3

9,1

14,4

Івано-Франківська

1,3

0,8

0,8

2,0

3,3

3,1

1,7

4,2

5,2

7,3

2,3

Львівська

4,2

4,7

8,0

5,9

4,3

3,4

3,3

6,5

3,1

3,5

1,6

Тернопільська

н.д.

н.д.

н.д.

н.д.

н.д.

н.д.

н.д.

н.д.

н.д.

5,7

5,6

Чернівецька

9,3

10,9

7,0

10,5

7,9

6,0

5,5

13,0

7,1

6,6

5,0

м. Київ

5,9

3,9

4,5

9,0

14,0

16,0

15,5

12,9

9,9

4,5

7,7

Розраховано за: Обласні управління статистики [Електронний ресурс]. – Режими доступу: http://www.cv.ukrstat.gov.ua/statinf/nauka.html; /;
http://www.stat.uz.ua/statinfo/nauka/nauk_dijaln_2011.pdf; .ua/statinfoNI.html; http://www.stat.lviv.ua/ukr/si/inf_2009.php?vid=1&code=07&show=1&show1=1; http://www.gorstat.kiev.ua/p.php3?c=255&lang=1.

*н.д. – немає даних

Додаток 4

Таблиця 1

Темпи приросту обсягів фінансування інноваційної діяльності у західних областях України за 2002-2009* рр., % до попереднього року

Роки

Області

Чернівецька

Рівненська

Волинська

Івано-Франківська

Тернопільська

Закарпатська

Львівська

2002

0,67

1,53

3,05

21,18

н.д.

20,18

3,67

2003

6,98

1,18

0,34

0,18

н.д.

0,05

0,64

2004

1,09

4,79

13,41

1,94

н.д.

0,90

0,92

2005

0,56

0,58

0,08

1,11

н.д.

0,71

1,18

2006

1,19

2,29

5,67

4,01

н.д.

2,33

0,96

2007

1,03

0,32

3,22

1,17

н.д.

2,90

3,76

2008

1,88

8,18

1,37

1,89

н.д.

0,34

1,09

2009

1,51

0,11

1,95

0,97

н.д.

2,80

0,71

Розраховано за: Статистичний збірник "Регіони України" 2010, Ч. II. За редакцією Осауленка О. [Текст]. – Державний комітет статистики України. – К.: ДП "Інформаційно-аналітичне агенство", 2010. – 808 с., с. 418; Офіційна веб-сторінка Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.

*н.д. – немає даних

Таблиця 2

Динаміка обсягів фінансування інноваційної діяльності у західних областях України за 2001-2010* рр., % до 2000 року

Роки

Області

Волинська

Закарпатська

Івано-Франківська

Львівська

Рівненська

Хмельницька

Чернівецька

2001

0,92

0,24

1,21

0,71

1,01

1,04

0,41

2002

2,80

4,79

25,63

2,62

1,55

1,50

0,28

2003

0,96

0,24

4,56

1,68

1,83

2,15

1,95

2004

12,90

0,21

8,84

1,55

8,74

1,37

2,11

2005

1,02

0,15

9,84

1,83

5,07

2,30

1,19

2006

5,80

0,35

39,47

1,75

11,61

17,32

1,41

2007

18,66

1,02

46,35

6,57

3,76

11,69

1,45

2008

25,60

0,35

87,68

7,16

30,76

22,82

2,73

2009

50,01

0,98

84,79

5,09

3,28

138,08

4,13

2010

н.д.

н.д.

н.д.

н.д.

н.д.

н.д.

3,29

Розраховано за: Статистичний збірник "Регіони України" 2010, Ч. II. За редакцією Осауленка О. [Текст]. – Державний комітет статистики України. – К.: ДП "Інформаційно-аналітичне агенство", 2010. – 808 с., с. 418; Офіційна веб-сторінка Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.

*н.д. – немає даних

Додаток 5

Таблиця 1

Динаміка зміни регіональної структури обсягу реалізованої інноваційної продукції
у західних областях України за 2000-2009 рр., %

Області / роки

2000

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

Волинська

3,73

3,18

1,05

2,22

0,83

3,91

13,19

0,04

0,11

Закарпатська

4,24

0,9

3,13

3,61

0,4

0,5

0

0,1

0

Івано-Франківська

2,2

0,2

0,61

0,86

0,8

0,51

0,84

0,55

0,76

Львівська

12,49

3,22

3,06

1,76

1,37

1,37

3,02

0,81

1,14

Тернопільська

2,17

0,54

0,26

0,2

0,18

0,04

0,15

0,27

0,2

Чернівецька

4,68

0,43

0,8

0,46

0,31

0,29

0,34

0,55

0,33

Таблиця 2

Індекс зміни регіональної структури реалізованої інноваційної продукції
у західних областях України за 2000-2009 рр., % до попереднього року

Області / роки

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

Волинська

0,85

0,33

2,12

0,37

4,73

3,37

0,00

2,87

Закарпатська

0,21

3,46

1,15

0,11

1,24

0,00

1526,97

0,03

Івано-Франківська

0,09

3,07

1,40

0,93

0,63

1,66

0,66

1,38

Львівська

0,26

0,95

0,58

0,78

1,00

2,20

0,27

1,41

Тернопільська

0,25

0,48

0,77

0,88

0,22

3,72

1,87

0,74

Чернівецька

0,09

1,86

0,58

0,68

0,92

1,20

1,61

0,59

Розраховано за: Статистичний збірник "Регіони України" 2010, Ч. II. За редакцією Осауленка О. [Текст]. – Державний комітет статистики України. – К.: ДП "Інформаційно-аналітичне агенство", 2010. – 808 с., с. 418; Офіційна веб-сторінка Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.

Продовження додатку 5

Таблиця 3

Динаміка зміни регіональної структури обсягу експорту інноваційної продукції
у західних областях України за 2000-2009 рр., %

Області / роки

2000

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2088

2009

Волинська

0,77

0,52

0,02

0

0,03

0,01

0

0

0

Закарпатська

0,61

0,16

0,5

1,33

0,63

0,8

0

0,29

0

Івано-Франківська

0,22

0,17

0,75

0,73

0,43

0,35

0,01

0,11

0,18

Львівська

0,51

1,09

3,11

1,7

0,5

0,54

1,5

0,09

1,29

Тернопільська

0,06

0,23

0,29

0,1

0,04

0

0,03

0,08

0,07

Чернівецька

0,31

0,31

0,23

0,22

0,1

0,1

0,53

0,76

0,35

Таблиця 4

Індекс зміни регіональної структури обсягів експорту інноваційної продукції у західних областях України за 2000-2009 рр., % до попереднього року

Області / роки

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

Волинська

0,67

0,04

0,04

38,30

0,37

0,00

0,00

0,00

Закарпатська

0,27

3,07

2,67

0,48

1,26

0,00

0,00

0,00

Івано-Франківська

0,75

4,47

0,98

0,58

0,81

0,03

10,48

1,61

Львівська

2,14

2,85

0,55

0,29

1,09

2,76

0,06

14,03

Тернопільська

3,89

1,26

0,33

0,36

0,08

9,53

3,01

0,81

Чернівецька

1,00

0,74

0,98

0,44

0,97

5,57

1,42

0,46

Розраховано за: Статистичний збірник "Регіони України" 2010, Ч. II. За редакцією Осауленка О. [Текст]. – Державний комітет статистики України. – К.: ДП "Інформаційно-аналітичне агенство", 2010. – 808 с., с. 418; Офіційна веб-сторінка Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.

Продовження додатку 5

Таблиця 5

Динаміка зміни регіональної структури впроваджених прогресивних технологічних процесів у промисловості західних областей України за 2000-2009 рр., %

Області / роки

2000

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2088

2009

Волинська

6,27

5,25

2,16

1,39

0,22

0,7

1,69

1,13

0,63

Закарпатська

0,07

0,26

0,34

0,46

0,55

0,35

0,78

0,92

0,63

Івано-Франківська

4,06

4,38

2,97

2,26

1,99

1,05

3,31

2,47

2,4

Львівська

5,84

6,83

4,52

3,47

3,04

0,7

3,81

3,81

3,95

Тернопільська

1,85

1,93

1,28

0,93

0,77

0,17

2,54

2,11

0,63

Чернівецька

1,64

1,75

1,15

0,69

0,44

0,52

1,06

0,78

0,78

Таблиця 6

Індекс зміни регіональної структури впровадження прогресивних технологічних процесів у промисловості західних областей України за 2000-2009 рр., % до попереднього року

Області / роки

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

Волинська

5,94

0,04

3,16

2,42

0,57

0,49

5,94

0,04

Закарпатська

0,11

7,76

0,63

2,22

1,02

0,60

0,11

7,76

Івано-Франківська

1,49

0,49

0,53

3,16

0,64

0,85

1,49

0,49

Львівська

0,84

0,52

0,23

5,45

0,86

0,90

0,84

0,52

Тернопільська

0,99

0,42

0,23

14,52

0,72

0,26

0,99

0,42

Чернівецька

2,09

0,27

1,18

2,02

0,63

0,87

2,09

0,27

Розраховано за: Статистичний збірник "Регіони України" 2010, Ч. II. За редакцією Осауленка О. [Текст]. – Державний комітет статистики України. – К.: ДП "Інформаційно-аналітичне агенство", 2010. – 808 с., с. 418; Офіційна веб-сторінка Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.

Додаток 6

Джерела фінансування інноваційної діяльності в західних областях України, 2000-2010 рр.

Волинська область

Роки

Загальна сума витрат, млн грн

У тому числі за рахунок коштів

(у % до загального обсягу):

власних

державного бюджету

іноземних інвесторів

інші джерела

1

2

3

4

5

6

2000

9,10

55,51

0,00

2,25

42,23

2001

8,35

78,86

0,00

0,00

21,14

2002

25,49

100,00

0,00

0,00

0,00

2003

8,75

76,23

0,09

0,00

23,69

2004

117,38

95,33

0,00

0,00

4,67

2005

9,32

91,03

6,77

0,00

2,20

2006

52,78

50,28

0,00

0,00

49,72

2007

169,77

92,25

0,00

0,00

7,75

2008

232,86

29,61

0,00

0,00

70,39

2009

454,93

24,39

0,00

73,76

1,85

Закарпатська область

2000

39,99

12,55

0,00

87,42

0,03

2001

9,49

39,63

0,00

53,60

6,77

2002

191,44

9,11

0,00

5,85

85,04

2003

9,45

65,23

0,00

34,49

0,28

2004

8,54

47,01

0,00

52,99

0,00

2005

6,03

98,64

0,00

1,36

0,00

2006

14,03

79,21

0,00

11,72

9,07

2007

40,70

19,99

0,00

47,09

32,92

2008

14,02

59,51

1,23

0,00

39,26

2009

39,32

99,93

0,00

0,00

0,07

Івано-Франківська область

2000

5,71

98,86

0,00

0,00

1,14

2001

6,91

100,00

0,00

0,00

0,00

2002

146,46

21,00

0,00

59,88

19,13

2003

26,04

18,75

0,28

12,69

68,28

2004

50,51

63,99

1,30

12,25

22,45

2005

56,24

84,56

0,00

0,00

15,44

2006

225,52

45,22

0,31

24,76

29,72

2007

264,86

21,59

0,00

0,00

78,41

2008

501,02

16,94

1,16

3,30

78,61

2009

484,54

6,23

0,75

86,92

6,09

Львівська область

2000

41,45

38,11

0,77

49,94

11,18

2001

29,62

97,66

0,00

0,00

2,34

2002

108,65

95,92

0,47

0,00

3,60

2003

69,68

58,79

0,19

26,62

14,41

2004

64,42

87,25

0,00

0,00

12,75

2005

75,86

82,04

0,13

0,00

17,83

2006

72,46

81,23

5,52

0,00

13,25

2007

272,51

64,06

18,21

0,46

17,27

2008

296,66

85,56

2,41

0,00

12,03

2009

211,07

93,22

1,91

0,12

4,75

Продовження додатку 6

Рівненська область

1

2

3

4

5

6

2000

6,46

99,40

0,46

0,00

0,13

2001

6,55

70,72

0,00

0,00

1,05

2002

10,01

94,55

0,00

0,00

0,00

2003

11,79

98,76

0,00

0,00

0,00

2004

56,41

44,37

0,58

41,15

0,00

2005

32,74

74,32

0,00

0,00

0,00

2006

74,98

93,77

0,31

0,00

5,92

2007

24,28

64,32

0,00

0,00

35,68

2008

198,58

13,98

0,81

0,00

85,21

2009

21,19

52,91

6,61

34,82

5,66

Хмельницька область

2000

7,87

99,45

0,00

0,00

0,55

2001

8,21

100,00

0,00

0,00

0,00

2002

11,83

95,55

1,26

1,63

1,57

2003

16,88

91,65

0,00

0,00

8,35

2004

10,81

98,80

0,00

0,00

1,20

2005

18,07

100,00

0,00

0,00

0,00

2006

136,25

48,94

2,20

30,21

18,65

2007

91,95

88,19

0,00

0,00

11,81

2008

179,49

83,52

0,00

0,00

16,48

2009

1086,02

1,18

0,00

55,88

42,94

Чернівецька область

2000

11,67

73,37

0,24

0,00

26,39

2001

4,82

66,98

32,96

0,06

0,00

2002

3,25

96,20

1,74

0,00

2,06

2003

22,70

27,32

0,00

0,00

72,68

2004

24,65

46,12

2,99

0,00

50,90

2005

13,84

90,42

0,00

0,00

9,58

2006

16,51

93,40

2,39

0,00

4,20

2007

16,92

67,60

0,00

0,00

32,40

2008

31,86

79,33

0,00

0,00

20,67

2009

48,15

32,38

0,00

25,61

42,02

2010

38,36

98,40

0,00

0,00

1,60

Розраховано за: Обласні управління статистики [Електронний ресурс]. – Режими доступу: http://www.cv.ukrstat.gov.ua/statinf/nauka.html; /;
http://www.stat.uz.ua/statinfo/nauka/nauk_dijaln_2011.pdf; .ua/statinfoNI.html; http://www.stat.lviv.ua/ukr/si/inf_2009.php?vid=1&code=07&show=1&show1=1; http://www.gorstat.kiev.ua/p.php3?c=255&lang=1.

Додаток 7

Рис. 1. Організаційна структура аграрного кластера

Додаток 8

№ з/п

Регіон України

Обсяг наданих кредитів, млн грн станом на 31.08.2011р.

У % до загального обсягу наданих кредитів в країні

Волинська

4 755

0,85

Івано-Франкiвська

2 436

0,436

Львiвська

9 612

1,720

Закарпатська

1 192

0,213

Тернопiльська

2 632

0,471

Чернiвецька

2 199

0,394

Рiвненська

2 058

0,368

Всього

20129

3,60

Таблиця 1

Обсяги банківського кредитування реального сектору економіки західних областей України, станом на 04.10.2011

1Офіційний інтернет-ресурс Державного комітету статистики України http://www.ukrstat.gov.ua

2 Статистичний щорічник України за 2007 рік / [за ред. О. Г. Осауленка]. – К. : Консультант, 2008.– 552 с.

3 Офіційний інтернет-ресурс Державного комітету статистики України http://www.ukrstat.gov.ua

4 Статистичний щорічник України за 2009 рік / [за ред. О. Г. Осауленка]. – К. : Консультант, 2010.– 567 с.

5Розраховано за даними Державної служби зайнятості // режим доступу http://www.dcz.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=3722603

6 Режим доступу //http://new-time.ks.ua/?p=10930

7Лібанова Е. М. Кому вигідна дешева робоча сила?//режим доступу: http://www.dt.ua/newspaper/articles/49865

8Соскін О. І. Необхідність зміни економічної моделі для конкурентоспроможного розвитку України//Науковий журнал "Економіка ринкових відносин".- №5.- 2010 //режим доступу:/material.php?pokaz=3073

9 Заробітна плата в світі в 2008-2009 рр. – доповідь Міжнародної організації праці//режим доступу: /archive/2008/11/26/100351-3.html

10 Кваснікова Г.С. Заробітна плата в умовах кризи//режим доступу: /ken-kvasnikova-gs-zarobitna-plata-v-umovah-krizi/

11 Офіційний інтернет-ресурс Міністерства праці і соціальної політики : http://www.mlsp.gov.ua/control/uk/publish/article;jsessionid.

12Офіційний інтернет-ресурс: Міністерства праці і соціальної політики http://www.mlsp.gov.ua.

13 Розвиток малого підприємництва Львівщини. Статистичний збірник. – Держкомстат України, Головне управління статистики у Львівській області. – Львів, 2008. – 154 с.; Розвиток малого підприємництва Львівщини: статистичний аналіз / Збірник доповідей. – Держкомстат України, Головне управління статистики у Львівській області. – Львів, 2008. – 80 с.

14 Тут і надалі – інтернет-ресурс Державного комітету статистики України у Львівській області (режим доступу: http://www.stat. Lviv.ua)

15 Бюлетень Національного банку України (режим доступу: http://www.bank.gov.ua/Publication/econom/Buleten/2010/bull_02-10.pdf)

16 Підсумки діяльності лізингодавців за 1 квартал 2011 р. (Інтернет-ресурс Українського об’єднання лізингодавців (режим доступу: .ua/ua/bulletin))/

17 Інформація Львівської обласної асоціації малого і середнього підприємництва

18 Модернізація України – наш стратегічний вибір : Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. – К.: НІСД, 2011. – С. 88.

19 Інтернет-ресурс Президента України (режим доступу: http://www.president.gov.ua/docs/Programa_reform_FINAL_2.pdf)

20 Державної програми розвитку промисловості на 2003 – 2011 рр. (інтернет-ресурс. – режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1052.1142.2&nobreak=1)

21 Концепція комплексної державної програми реформ та розвитку сільського господарства України (інтернет-ресурс. – режим доступу: http://www.minagro.gov.ua)

22 Комплексна економічна доповідь. Інноваційна діяльність підприємств Львівщини у 2010 році. Головне управління статистики у Львівській області. – №04-04/99. – 31 травня 2011. – 17 с.

23 Комплексна економічна доповідь. Інноваційна діяльність підприємств Львівщини у 2010 році. Головне управління статистики у Львівській області. – №04-04/99. – 31 травня 2011. – 17 с.

24 Комплексна економічна доповідь. Інноваційна діяльність підприємств Львівщини у 2010 році. Головне управління статистики у Львівській області. – №04-04/99. – 31 травня 2011. – 17 с.

25 Комплексна економічна доповідь. Інноваційна діяльність підприємств Львівщини у 2010 році. Головне управління статистики у Львівській області. – №04-04/99. – 31 травня 2011. – 17 с.

26 Переважно координаційні функції, орієнтовані на освітню і наукову діяльність і, меншою мірою, на стратегічне програмування інноваційного розвитку використання науково-технологічного потенціалу виконують Ради ректорів вищих навчальних закладів.

1

Смотреть полностью


Скачать документ

Похожие документы:

  1. Регіональної програми розвитку малого підприємництва у Львівській області на 2011 2012 роки за 2011 рік

    Документ
    Відповідно до затвердженої „Регіональної програми розвитку малого підприємництва у Львівській області на 2010-2011 роки”, діяльність обласної державної адміністрації та її структурних підрозділів була спрямована на створення сприятливих
  2. Інститут регіональних досліджень нан україни у 2010 році

    Документ
    Видання містить інформацію про напрями та тематику досліджень, наукові публікації та основні результати діяльності Інституту регіональних досліджень Національної академії наук України у 2010 р.
  3. Укази президента україни зміст

    Документ
    Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом),
  4. Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни тернопільський національний економічний університет рада молодих вчених (1)

    Документ
    Координатор роботи пленарного засідання: голова Ради молодих вчених, докторант кафедри державного і муніципального управління ТНЕУ, кандидат економічних наук, доцент Монастирський Григорій Леонардович.
  5. Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010

    Документ
    Матеріали VІ (XVIII) Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 11-12 березня 2010 р.: тези доповідей / [редкол.: В.Г. Герасимчук (відпов. ред) та ін.].–К.: НТУУ «КПІ», 2010.

Другие похожие документы..