Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Автореферат'
Работа была выполнена на кафедре Отечественной истории Института Исторического и правового образования (ИИПО) ГОУ ВПО «Башкирский государственный пед...полностью>>
'Сценарий'
Мировая культура во многом связана с Библией, пронизана ее идеями. Можно без преувеличения сказать, что в основе европейской культуры лежит священная...полностью>>
'Урок'
Привитие познавательного интереса к личности и поэзии С.Есенина. формирование умения вести диалог. Интеграция знаний межпредметного цикла (история, ли...полностью>>
'Закон'
Специфіка регулювання митно-правових відносин, їх характер (які з них є конкретними, абсолютними та відносними, постійними і тимчасовими, регулятивни...полностью>>

Право на захист цивільних прав та інтересів 

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Зміст

1

Право на захист цивільних прав та інтересів 

3-5

2

Підстави для захисту цивільного права

6-7

3

Захист цивільних прав та інтересів судом

8-11

4

Захист цивільних прав та інтересів у адміністративному порядку

12-13

5

Захист цивільних прав нотаріусом

14-15

6

Самозахист цивільних прав

16-17

7

Здійснення права на захист

18-19

8

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди

20-21

9

Відшкодування моральної шкоди

22-23

10

Додатки:

  1. Зразок позовної заяви про стягнення боргу

  2. Зразок договору підряду

  3. Протокол розбіжностей до Договору про надання послуг охорони

  4. Протокол погодження розбіжностей до Договору суборенди нерухомого майна, що належить до комунальної форми власності

24-32

24-25

26-30

31

32

11

Список використаних джерел

33

Розроблено

провідним спеціалістом відділу

правової роботи, правової освіти,

реєстрації нормативно-правових актів

та легалізації об’єднань громадян А.С. Попович

  1. Право на захист цивільних прав та інтересів

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на положеннях, згідно з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не встановлено законодавством.

Кожен може удатися до захисту своїх прав, свобод або інтересів у випадку: якщо порушені чи оспорюються права чи свободи уповноваженої особи; створені або створюються перепони для реалізації нею своїх прав чи свобод, або прийняті заходи щодо реалізації її прав недостатні; на особу покладені обов‘язки, не встановлені законодавством або встановлені законодавством, але без врахування конкретних обставин, при яких ці обов‘язки повинні покладатися, або якщо вони покладені не уповноваженою особою чи органом; вона притягнута до відповідальності, не встановленої законом, або до нього застосовані санкції при відсутності встановлених законом підстав чи неправомочною посадовою особою або органом.

При цьому уповноважений може застосувати як встановлені законом, так і не встановлені законом, але йому не суперечать, способи захисту свого порушеного або оспорюваного права, свободи чи охоронюваного законом інтересу.

Захист цивільних правце правомірна реакція учасників цивільних відносин, суспільства та держави на порушення, невизнання чи оспорювання цивільного права з метою припинення порушення, поновлення чи визнання цивільного права або компенсації завданої правомочній особі шкоди.

Для особи право на захист полягає у можливості використання в межах, визначених законом, засобів самозахисту, а також у можливості звернення до відповідного державного, самоврядного чи громадського органу або уповноваженої особи за захистом свого цивільного права чи інтересу.

Класифікація захисту цивільних прав можлива за різними підставами: залежно від способів, форм, порядку захисту тощо.

Залежно від порядку захисту цивільних прав можна виділити:

1) судовий захист (ст.55 Конституції, ст.16 ЦК);

2) адміністративний захист (органом державної влади) (ст.17 ЦК);

3) захист нотаріусом (ст. 18 ЦК);

4) самозахист (ст.55 Конституції, ст.19 ЦК);

5) захист за допомогою інших громадських, державних та міжнародних інституцій (органів прокуратури — ст. 121 Конституції та ст. 5 Законц України "Про прокуратуру" від 05.11.1991; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини — ст.55 Конституції та ст. 3 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23.12.1997; після використання всіх національних засобів правового захисту — Європейським Судом з прав людини, який діє відповідно до Конвенції про захист прав людини та основних свобод).

Під захистом мається на увазі встановлений нормами права можливий або обов‘язковий вплив на суспільні відносини, які зазнали протиправного впливу, з метою поновлення порушеного, невизнаного чи оспореного права.

Визначення цієї поведінки через право (можливість) або через обов‘язок залежить від суб‘єкта здійснення такої діяльності, а також волевиявлення учасника цивільного правовідношення, права якого піддалися несприятливому впливу. Для уповноваженої особи застосування захисту складає право, яке включає, як право самостійно здійснити відновлення порушеного права в межах та в порядку, визначеному законом (право на самозахист), так і звернутися до уповноваженого державного чи громадського органу або до особи за захистом свого права чи інтересу. Здійснення такого захисту для державних чи інших органів (осіб), якщо воно складає їх повноваження, є обов‘язком.

Суб‘єктом захисту можуть виступати органи прокуратури. Так, відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов‘язаних з обмеженням особистої свободи громадян. У процесі вказаної діяльності, яка регулюється Законом України “Про прокуратуру”, органи прокуратури здійснюють також безпосередній або опосередкований захист цивільних прав фізичних та юридичних осіб. Наприклад, шляхом подання припису до відповідного органу чи особи про припинення порушення правових норм, у тому числі цивільно-правових.

Суб‘єктом захисту прав фізичних та юридичних осіб може виступати і Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 55 Конституції України та Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”). При цьому його діяльність сприяє у поновленні порушеного, невизнаного чи оспореного права.

Після використання всіх національних засобів правового захисту особа має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Наприклад, до Європейського Суду з прав людини, який діє у відповідності до Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

За положеннями с. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, у тому числі здійснюючи самозахист (ст. 19).

2. Підстави для захисту цивільного права

Підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення цивільного права — це результат протиправних дій, внаслідок чого воно зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.

Невизнання цивільного права — це дії носіїв пасивного цивільного обов'язку, які полягають у запереченні цивільного права уповноваженої особи, внаслідок чого остання повністю або частково позбавляється можливості реалізувати своє право. Несприятливий наслідок може мати як при абсолютному, так і при відносному цивільному правовідношенні.

Оспорювання цивільного права — це такий стан цивільного правовідношення, при якому між його учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності у них суб'єктивного права, а також щодо приналежності такого права певній особі. Оспорюване цивільне право ще не порушене, але виникає невизначеність у праві, що зумовлює неможливість його повного або часткового використання. Наприклад, при розгляді справи про визначення частки майна у спільній власності сторони правовідносин спільної власності (співвласники) звертаються до суду для того, щоб вирішити цей спір і визначити дійсну частку кожного із співвласників.

Цивільний інтерес підлягає захисту, якщо він не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Наприклад, інтерес кредиторів фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, у збереженості її майна для подальшого задоволення боргових вимог захищається шляхом призначення над майном безвісно відсутньої особи опікуна, який має здійснити виконання обов'язків цієї особи перед кредиторами за рахунок її майна (ст.44 ЦК).

Суб'єкт цивільного права може обрати один або кілька способів захисту.

За загальним правилом право на звернення до суду має особа, яка має матеріально-правову заінтересованість у справі.

Водночас справу щодо захисту цивільного права чи інтересу можуть порушити не тільки особи, які мають матеріально-правову заінтересованість у ній, а й інші особи, яким це дозволяє закон, з метою захисту інтересів інших осіб.

Слід зазначити, що у більшості випадків захист цивільних прав здійснюється за бажанням потерпілого, тобто від нього залежить звертатися за таким захистом або залишити правопорушення без правових наслідків.

Нездійснення уповноваженою особою дій, спрямованих на захист суб'єктивного права, за загальним правилом, не призводить до його втрати, за винятками, передбаченими законом.

Наприклад, замовник за договором підряду в разі виявлення допущених у роботі відступив від умов договору про що зобов'язаний негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (ст.853 ЦК).

3. Захист цивільних прав та інтересів судом

Згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Ст. 55 Конституції України гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина, незважаючи на наявність у правових нормах прямої вказівки на можливість такого захисту (ст. 8 Конституції).

Тобто, будь-які цивільні права та інтереси, які охороняються законом, можуть заслуговувати на судовий захист. При цьому за ст. 64 Конституції України таке право не підлягає обмеженню навіть у період надзвичайного та воєнного стану. Таким чином, в силу положень чинного законодавства предметом судового розгляду та вирішення можуть бути будь-які правовідношення, включаючи ті підстави виникнення, зміни та припинення яких як встановлені правовими нормами, так і не встановлені ними, але в силу загальнодозволеного принципу регулювання приватноправових відносин породжують правові наслідки.

Окрім загального конституційного права на судовий захист цивільне законодавство також передбачає норми, які встановлюють можливість звернення до суду особи, котра вважає свої права порушеними, невизнаними чи оспореними. Зокрема, такою нормою є ст. 16 ЦК України, котра визначає способи захисту цивільних прав, які здійснюються судом.

Законодавством про судоустрій України гарантується усім суб‘єктам правовідносин захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Для реалізації цього завдання, а також для забезпечення всебічного, повного та об‘єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Важливою гарантією забезпечення права є норма про те, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом, котра включає в себе положення про недійсність угоди про відмову у зверненні за захистом до суду (ст. 8 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).

Способи захисту цивільних прав у багатьох випадках передбачені правовими нормами, які регулюють конкретні правовідносини.

Визнання права – спосіб захисту, який застосовується у випадку спору між суб‘єктами цивільного права з приводу наявності чи відсутності правовідносин між ними, і відповідно наявності чи відсутності цивільного права та цивільного обов‘язку. Такий спосіб захисту може стосуватися не тільки наявності спору, а й невизначеності правового стану особи. У судовій практиці такий спосіб захисту здійснюється на підставі пред‘явлення позову (заяви, якщо йдеться про окреме провадження) про визнання, який може поєднувати не тільки правову вимогу визначення наявності чи відсутності правовідносин, а й на присудження на підставі наявності чи відсутності права або обов‘язку.

Визнання правочину недійсним – спосіб захисту, який застосовується у випадку укладення заперечувального правочину. Такий спосіб захисту може застосовуватися судом у випадках та у порядку, визначеному ЦК.

Припинення дії, яка порушує право, як спосіб захисту можливе щодо триваючого цивільного правопорушення, яке впливає на суб‘єктивні права, свободи та законні інтереси особи. В окремих випадках такий спосіб застосовується як запобіжний захід (спосіб забезпечення позову). Так, відповідно до ст. 152 Цивільного процесуального кодексу України, позов може бути забезпечений забороною вчиняти певні дії.

Відновлення становища, яке існувало до порушення, має місце у випадку, коли припинення порушення суб‘єктивного права та притягнення винного до відповідальності недостатньо, а необхідно поновити порушене право у повному обсязі (застосувати реституцію). Такий спосіб захисту застосовується, наприклад, у випадку визнання правочину недійсним.

Примусове виконання обов‘язку в натурі – спосіб захисту цивільного права, який випливає із загального принципу належного виконання зобов‘язання. Цей спосіб полягає у адресованій особі вимозі вчинити дію або утриматися від дії, незалежно від застосування до неї інших заходів впливу (відшкодування збитків чи моральної (немайнової) шкоди, накладення штрафу, пені та ін.). У судовій практиці вказані способи захисту реалізуються через позови про присудження, рішення по яких можуть виконуватися, зокрема, у примусовому порядку. Виконання рішення суду покладається на Державну виконавчу службу у порядку, передбаченому Законом України “Про виконавче провадження”, які встановлюють безпосередній порядок та засоби правового впливу на осіб, які не виконують рішення суду.

Зміна правовідношення – це спосіб захисту, який полягає у трансформації одних правовідносин в інші, переростання одного обов‘язку в іншій, покладенні на боржника нового обов‘язку.

Припинення правовідношення застосовується, як правило, у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником своїх обов‘язків або зловживання цивільним правом. Це можуть бути, наприклад, позови про розірвання договорів підряду, оренди, купівлі-продажу, дарування та ін.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди мають місце за наявності цивільного правопорушення, що потягло виникнення майнової шкоди.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди застосовується у випадках заподіяння особі фізичних та моральних страждань унаслідок порушення, невизнання чи оспорення його суб‘єктивного права.

Визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб полягає у позбавленні у судовому порядку або в іншому порядку, визначеному законом, юридичної сили винесеного рішення, вчиненої дії і зобов‘язання вказаних суб‘єктів владних правовідносин вчинити певну дію для захисту порушеного цивільного права чи законного інтересу.

Ст. 16 ЦК України не встановлює вичерпного переліку способів захисту цивільного права, вказуючи на те, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Зокрема, до способів захисту належать позови про визнання правочину дійсним у випадках, передбачених ч. 2 ст. 219, ч. 2 ст. 220 ЦК та ін.).

До “інших способів” захисту цивільного права чи інтересу можна віднести також судову діяльність, яка носить характер попереднього судового контролю. Тобто, якщо для здійснення тієї чи іншої дії, що може потягти правові наслідки та зачіпити права та законні інтереси уповноваженої особи, необхідно попередньо звернутися до суду. Так, відповідно до положень Конституції України, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та в порядку, встановленими законом (ст. 41), ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше ніж на підставі закону та за рішенням суду (ст. 47).

Суд, при дослідженні і встановленні дійсних обставин справи, може відмовити у захисті права, не застосовуючи жоден із перерахованих способів. Підставою для відмови у захисті може бути зловживання своїми правами: посягання на права інших осіб, моральні засади суспільства, завдання шкоди навколишньому природному середовищу, культурній та історичній спадщині, використання права з метою неправомірного обмеження конкуренції, недобросовісна конкуренція, зловживання монопольним становищем та інші форми зловживання правом.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Захист цивільних прав та інтересів

    Документ
    проф. Малеїн М.С.: правовий захист- це система юридичних норм, які спрямовані на запобігання правопорушенням та ліквідацію їх наслідків (Гражданський закон и права личности в СРСР.
  2. Цивільне законодавство україни

    Закон
    1. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
  3. Цивільний кодекс україни (3)

    Кодекс
    1. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
  4. Ті протягом року, виконано рекомендацій, які були прийняті на засіданні обласної мкмр та хід виконання рекомендацій, прийнятих на засіданнях Всеукраїнської мкмр

    Документ
    Діяльність обласної міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення, відомості про кількість проведених засідань та рекомендацій, що були розглянуті протягом року, виконано рекомендацій, які були прийняті на
  5. План. Міжнародно-правовий захист прав та інтересів дітей та молоді. Недовгодованість дітей як болюча проблема сучасності (1)

    Документ
    Вперше міжнародну стурбованість положенням дітей було висловлено у 1923 році, коли Рада новоствореної неурядової організації “Міжнародний союз порятунку дітей” (“Save the Children International Union”) прийняла декларацію з п’яти

Другие похожие документы..