Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Закон'
Подпись руководителя или иного лица, уполномоченного представлять заявителя (с указанием данных своего паспорта, а при его отсутствии - иного докумен...полностью>>
'Документ'
Проводится среди учащихся 8 классов, желательно во втором полугодии. В этом случае у ребят уже достаточно знаний и навыков для участия в предметном ме...полностью>>
'Урок'
Авторы: Ингрид Аро, Татьяна Волошина, Алла Вьюгова, Любовь Джургенова, Елена Егорова, Инна Иванова, Рима Измайлова, Яна Кернер, Ирина Крюкова , Марина...полностью>>
'Программа'
Выявить уровень владения абитуриентом иностранным языком (фонетические, лексические, грамматические навыки, речевые умения, навыки работы с научным т...полностью>>

Методичні рекомендації до семінарських занять з дисципліни «Історія України» для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей Упорядники: Чорна Н. В., Бадєєва Л.І

Главная > Методичні рекомендації
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський національний університет радіоелектроніки

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

до семінарських занять з дисципліни «Історія України»

для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей

Упорядники: Чорна Н.В., Бадєєва Л.І.

Харків - 2011

Загальні положення

Історія України – це наука, яка ґрунтується на законах розуміння історії та вивчає розвиток людського суспільства на всіх українських землях. Україна володіє великим історичним, духовним, природнім потенціалом, її народ має свої корені та свою історію, з правічних часів формуючи глибокі традиції, творячи високі зразки культури, опановуючи, але й втрачаючи, державницькі форми буття.

В сучасних умовах суверенної Української держави важливо осмислити її історичний шлях на принципах правди, об’єктивності, науковості. Історія України поступово стає, як це і має бути в цивілізованій країні, частиною національного світогляду.

Знання з історії України мають велике практичне значення, вони вчать студентів критично, самостійно мислити, вміло аналізувати минуле і сучасне, використовувати історичний досвід для розв’язання сучасних проблем.

Сьогодні видано чимало історичних праць, підручників як вчених минулого, так і сучасних, тих, котрі живуть в Україні і поза нею, але багато матеріалів друкується в дискусійному плані і вимагає уточнення й поглиблення. Допомогти студенту в правильному виборі та оцінці історичного матеріалу – така мета лекцій й семінарських занять з нормативної навчальної дисципліни «Історія України».

Вимоги до знань та умінь

Знати: основні епохи в історії людства та їх хронологію; витоки української нації та її місце у загальнолюдських процесах; суспільно-економічні, політичні, культурні процеси історичного розвитку українського народу; хронологію, етнологію, державотворчі принципи періодизації історичного розвитку України; історичні події; зародження та розвиток українського етносу, державності, національного та державного відродження, процеси побудови незалежної держави.

Уміти: аналізувати історичні процеси, події, факти; брати участь у дискусіях на суспільно-історичні теми; формувати свою громадянську позицію; користуватися категоріально-понятійним апаратом історичної науки.

МОДУЛЬ 1

Семінар № 1

Давньоруська держава. Галицько-Волинське князівство

(IX – перша половина ХІV ст.)

Мета та завдання: розгляд передумов, причин утворення Давньоруської держави; ознайомлення з політичним та соціально-економічним устроєм Київської Русі в період її розквіту; встановлення причин роздроблення держави; розгляд факторів, що сприяли розвитку Галицького і Волинського князівств; аналіз та оцінка діяльності київських та галицько-волинських князів.

План

  1. Становлення Давньоруської держави ( к. IX к. Х ст.).

  2. Піднесення й розквіт Давньоруської держави.

  3. Причини роздроблення Київської держави та їх оцінка.

  4. Утворення, піднесення, занепад Галицько-Волинського князівства та його роль в історії української державності.

Розглядаючи перше питання плану необхідно з’ясувати передумови, причини, які привели до утворення Давньоруської держави.

По-перше, це економічні передумови: розвиток продуктивних сил, розширення посівних площ, розвиток ремесел, зростання міст, пожвавлення торгівлі (особливого значення набуває торгівельний шлях «із варяг у греки» - вздовж Дніпра із Скандинавії у Візантію а також з Каспійського моря через Київ до Західної Європи).

По-друге, соціально-політичні передумови: поступово розпадаються патріархальні зв’язки, відбувається розклад родообщинного ладу, перехід до сусідської общини, формування елементів феодальної системи.

Важливе значення в утворенні держави має фактор зростання ролі військової дружини, яка перетворюється на могутню політичну силу. Йде процес розселення великих союзів слов’янських племен (поляни, дуліби, волиняни та ін.) в певні етнокультурні спільноти. Саме на цьому ґрунті виникають державні утворення – племінні князівства та їх федерації. Найбільшим було державне об’єднання, яке літописець називає Руською Землею (Куявія) з центром у Києві. Вона і стала тим територіальним та політичним ядром, навколо якого зросла держава – Київська Русь.

Головними ознаками державницької організації для ранньосередньовічного суспільства виступали такі атрибути, як наявність влади, відчуження від народу, розміщення населення за територіальним, а не племінним принципом; стягування данини для утримання влади.

Студентам бажано ознайомитися з теоріями походження Давньоруської держави: «норманською теорією», «хазарською теорією».

При самостійному опрацюванні лекції, рекомендованої літератури необхідно розглянути історичні матеріали про перших київських князів (Олега, Ігоря, Ольгу, Святослава) і коротко дати оцінку їх діяльності.

Розгляд другого питання піднесення та розквіту Київської Русі потребує з′ясування політичного та соціально-економічного устрою держави. Вивчаючи політичний устрій, необхідно зупинитися на питанні ролі та функцій великокнязівської влади, місцевих князів, міських громад, віча. Київська Русь IX-X ст. була ранньофеодальною монархією. На чолі держави стояв великий київський князь. Удільні князі самостійно розпоряджалися своїми землями, і навіть намісники київського князя не могли втручатися в їхні внутрішні справи. Рада князів і старшої дружини (бояр) складала боярську думу. Віча змінили свій склад і замість загальних зборів чоловічого населення стали зібраннями впливових бояр, дружинників, заможного купецтва.

Особливу увагу слід приділити діяльності князів Володимира і Ярослава Мудрого, тому що при їх діяльності Київська Русь досягла найвищої могутності, а також Володимиру Мономаху, який зумів тимчасово затримати процес роздроблення Київської держави.

У другій половині IX ст. на Русі сформувався порядок престолонаступництва за встановленою чергою, згідно ієрархії уділів. Ця система привела до чисельних конфліктів, вирішувати які нерідко доводилося з допомогою зброї.

Вивчаючи третє питання, потрібно встановити причини (політичні, економічні, зовнішні) роздроблення Київської держави та дати їм оцінку.

Даючи загальну оцінку цьому етапові нашої історії, можна підкреслити, що:

По-перше, роздроблення (децентралізація) – це явище об’єктивне, закономірне, воно випливає з самого характеру суспільно-економічного розвитку Київської держави XII ст. У країні формується клас землевласників – феодалів, які стають не лише економічною, а і політичною силою.

По-друге, Київська Русь у середині XII ст. зовсім не розпалася (про що свідчать чимало істориків минулого), змінилася лише форма державного устрою. Єдину й централізовану монархію змінила монархія федеративна.

По-третє, децентралізація прискорила і поглибила процес консолідації єдиного народу, етносу в моноетнічну, а в наступному етапі – національну державу.

Отже, студенти повинні пам’ятати, що незважаючи на роздробленість, центром русько-українського життя залишаються основні землі Київської Русі: Галичина, Волинь, Київщина, Чернігівщина, Переяславщина. Вагомим аргументом на користь цього є використання в письмових джерелах з другої половини XII ст. терміну «Україна» (вперше згадується в Київському літописі 1187 р.).

Розглядаючи четверте питання, слід зрозуміти фактори, що сприяли розвитку Галицького і Волинського князівств (після відокремлення від Київської Русі): географічне розміщення, віддаленість від кочівників, розташування на перехресті важливих торговельних шляхів, економічні зв’язки з країнами Західної Європи, розвиток міст тощо.

Слід звернути увагу на особливості їх політичного устрою: для Галицького князівства – раннє виділення боярства в окремий стан; для Волинського – спільний розвиток дружино-боярської верстви, що мали великі земельні володіння, рішуча підтримка нею князівської влади. Студентам треба пам’ятати дату 1199 р., коли з’явилося нове державне об’єднання – Галицько-Волинське князівство; дати оцінку діяльності князя Романа Мстиславовича та Данила Галицького.

Історичне значення Галицько-Волинського князівства полягає в тому, що воно на ціле століття продовжило існування державної організації і стало головним політичним центром для всієї України.

Проблемно-пошукові питання

  1. Які були передумови утворення Київської Русі?

  2. В чому полягає прогресивна роль християнства?

  3. Дайте оцінку «норманській» та «хазарській» теоріям походження Київської Русі. Чому ці проблеми привертають увагу науковців і в наші дні?

  4. Дайте оцінку історичному значенню Київської державності.

  5. Які наслідки феодальної роздробленості Київської Русі?

  6. Розкрийте причини занепаду Галицько-Волинської держави.

Теми доповідей і рефератів

  1. Київська Русь в добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославовичів.

  2. Галицько-Волинська держава за часів Данила Галицького та її історичне значення.

Основна література

  1. Бойко О.Д. Історія України: посібник / Олександр Дмитрович Бойко. [3-тє вид., доп. ]. – К.:Академія, 2008. – С. 44–80, 90–96.

  2. Історія України / [ кер. авт. кол. Ю.Зайцев. ] – [ вид. 4-те, зі зм.]. –Львів: Світ, 2003. – С.58–64, 71–84.

  3. Литвин В. Історія України: підручник / Володимир Литвин. – [5-те вид., доп. ]. – К.: Наукова думка, 2010. – С. 40–66, 91–103.

  4. Остафійчук В.Ф. Історія України: нове бачення: навч. посібн. / Василь Фокович Остафійчук. – [4-те вид., випр.]. – К.: Ліра, 2008. ─ С.45–74.

  5. Петровський В.В. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. – [2-ге вид., випр. та доп. ]. – Х.: ВД «Школа», 2008. – С.33–70, 78–82.

Додаткова література

  1. Борисенко В.Й. Курс української історії з найдавніших часів до ХХ століття / Володимир Йосипович Борисенко. – К.: Либідь, 1998. –С.46–86.

  2. Брайчевський М.Ю. Вступ до історичної науки / Михайло Юрійович Брайчевський. – К.: Академія, 1995. –168 с.

  3. Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа / Михаил Сергеевич Грушевский. ─ К.: Лыбидь,1991. – С.45–75.

  4. Котляр М.Ф. Історія давньоруської державності / М.Ф. Котляр. ─ К.: КСУ,2002. – 234 с.

  5. Толочко П.П. Кочевые народы степей и Киевская Русь / П. П. Толочко. – СПб.: Алетейя, 2003. –160 с.

Семінар №2

Початок козацької ери української історії (XIV- перша половина XVII ст.)

Мета та завдання: розгляд процесу виникнення українського козацтва, розкрити причини і джерела формування козацтва, з’ясувати його місце в історії України, як в організації козацтва затверджувалися демократичні принципи, аналіз Запорізької Січі як козацької республіки, характеристика національно-визвольної боротьби українського народу к. XVI поч. XVIІ ст.

План

  1. Причини і джерела виникнення українського козацтва, формування його станових ознак.

  2. Запорізька Січ як центр консолідації козацтва.

  3. Козацько-селянські повстання к.XVIпоч. XVIІ ст.

Перше питання плану слід розглядати з причин появи козацтва та історичних умов їх виникнення. Студенти повинні зрозуміти, що причини, які зумовили виникнення українського козацтва, мали комплексний характер. До них належали економічні, політичні, військово-стратегічні, соціальні чинники.

Студентам треба звернути увагу на джерела формування українського козацтва: місцеве подніпровське населення, що проживало на території Південної України та Середнього Подніпров’я, яке було не закріпаченим і вільно переходило з одного місця на інше; втікачі, невдоволені існуючими в Литовсько-Польській державі порядками; військово-службова верства.

Слід звернути увагу на факт створення Сігізмундом II Августом для захисту південних кордонів найманого війська із козаків (300 чоловіків). Вони були записані в окремий реєстр (список), від чого дістали назву реєстрове козацтво.

Необхідно з’ясувати, де і коли виникла перша козацька Січ. Традиційно її відносять до 1553-1557 рр. і пов’язують з островом Хортиця та іменем Дмитра Вишневецького, хоч не всі дослідники погоджуються з такими висновками.

Приступаючи до вивчення другого питання, слід пояснити, що Запорізька Січ мала своєрідну військово-адміністративну організацію, яка увібрала в себе давні вічеві традиції. Це була козацька республіка.

Варто звернути увагу студентів на з’ясування рис суспільного устрою Запорізької Січі й усього козацтва:

  • відсутність кріпосництва;

  • формальна рівність між усіма каозаками ( мали право користуватися землею та іншими угіддями, брати участь у радах, де вирішувалися суспільні справи, обирати старшину і т.п.)

  • Запорізька Січ була одночасно військовою організацією; кожен козак був зобов’язаний за свій рахунок нести військову службу;

  • Як політична організація Запорізька Січ була козацькою республікою на чолі з виборною військовою радою, якою керував кошовий отаман. В адміністративно-територіальному відношенні Запорізька Січ поділялася на паланки ( округи) на чолі з полковниками. У військовому відношенні військо складалося з куренів на чолі з курінними отаманами. Усі керівні посади в республіці були виборними на загальному козацькому сході.

Розглядаючи друге питання, студентам варто звернути увагу на роль козацтва в боротьбі проти агресії Туреччини і Кримського ханства:

  • Запорізька Січ була південно-прикордонним захисним форпостом українських земель, до проникнення в які турецькі й татарські війська змушені були спочатку зіткнутись із запорізьким козацтвом;

  • Козаки й самі завдавали ударів – спускаючись по Дніпру на своїх швидкохідних великих човнах – «чайках» ( 20 м завдовжки, 4 м завширшки; швидкість 15 км/год.; 20 козаків-веслярів, до 70 – бойовий екіпаж із 4-6 гарматами). У похід звичайно йшло 80-150 «чайок», вони в 1577 р. захопили на рік Молдавію, знищивши там турецькі гарнізони, неодноразово завдавали ударів по татарських гарнізонах Криму, захоплювали в Чорному морі турецькі галери і т.п.

Крім того, козацтво брало активну участь у антифеодальних повстаннях ( із 80-90-х років XVI ст., як правило, їх очолюючи – краще озброєні, навчені, організовані, ніж звичайні селяни).

Переходячи до третього питання, студентам варто нагадати, що наприкінці XVI – на поч. XVIІ ст. Україною прокотилися дві хвилі народних виступів (у 1591–1596 рр. та 1625–1638 рр.). Спочатку необхідно зупинитися на причинах численних козацьких повстань:

  1. Обмеження прав і привілеїв запорізьких козаків. Польські королі використовували козаків у боротьбі проти татар і турок, але як тільки загроза минала, починався процес перетворення козаків на селян-кріпаків.

  2. Масові каральні операції польської шляхти, спрямовані проти переходу селян та міської бідноти у лави козацтва ( покозачення).

  3. Після завершення польсько-турецької війни польська шляхта відмовилася виконувати обіцянки щодо збільшення козацького реєстру.

  4. У 20-30-х рр. XVI ст. на українських землях польськими поміщиками була запроваджена багатоденна панщина, до якої додавались різні повинності та оброк. Посилився феодально-кріпосницький гніт над українськими селянами.

  5. Утиски православних українців-ремісників та дрібних торгівців у містах з боку польської влади. Заборона українцям брати участь у міському самоврядуванні; українці мали селитися у містах лише на спеціально відведених вулицях чи кварталах.

  6. Посилення національного гніту (політика ополячення, яка передбачала заборону української мови, культури, звичаїв, традицій).

  7. Насильницьке запровадження католицизму та уніатства ( заборонялося будівництво церков; закриття православних церков та монастирів, передача їхніх споруд у власність католицького чи уніатського духовенства, масове закриття церковно-приходських шкіл). Релігійне гноблення українського народу.

За характером козацькі повстання були антифеодальні, визвольні. Соціальний склад учасників повстань був різноманітним: реєстрові козаки, низові ( запорозькі) козаки, селяни, бідні міщани, нижче православне духівництво.

Перше велике козацьке повстання 1591 –1593 рр., спрямоване проти існуючих польсько–шляхетських порядків в Україні, було пов’язане з ім’ям дрібного шляхтича з Підляшшя Криштофа Косинського. Тривалий час він перебував на Запорізькій Січі, займав важливі військові посади, був обраний гетьманом. У 1591 р. білоцерківський староста Я.Острозький відібрав у нього маєток на Київщині, наданий королем за бойові заслуги. Наприкінці 1591 р. запорожці разом з реєстровцями під проводом К.Косинського прийшли під Білу Церкву – резиденцію і замок Я.Острозького і захопили її. Повстанців підтримали міщани та селяни навколишніх міст та сіл – всього бл. 5 тис. осіб. Поступово повстанський рух проти польської влади набув значної сили і протягом 1592 р. охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. Козацькі загони оволоділи Трипіллям, Богуславом, Переясловом, штурмували Київський замок. На визволеній території старшина приводила до присяги Війську Запорізькому селян, міщан і шляхту та вводила форми козацького устрою, тобто боротьба одночасно велася за соціально-економічні права й розширення козацьких порядків на нових землях.

Для боротьби з повстанцями було зібрано шляхетське ополчення під командуванням київського воєводи К.Острозького. На поч. лютого 1593 р. під м. П’ятка ( теперішня Житомирщина) відбулася вирішальна битва, у якій погано озброєне повстанське військо в умовах суворих морозів й нестачі харчів майже тиждень мужньо відбивало ворожі атаки, втративши від 2 тис. до 3 тис. вбитими. Значних втрат зазнала й шляхта, а тому змушена була піти на укладення перемир’я. За його умовами К.Косинський зобов’язаний скласти гетьманські повноваження, повернутися на Запоріжжя й не чинити бунтів, козаки мали повернути все награбоване майно, а селяни, що пристали до повстання, мусили повернутися до своїх панів.

Проте козацтво не склало зброї. Уже в травні 1593 р. К.Косинський на чолі двотисячного козацького загону вирушив із Запоріжжя під Черкаси, де взяв в облогу замок місцевого старости О.Вишневецького. Останній почав з повстанцями переговори, під час яких К.Косинського було підступно вбито. Але й по смерті ватажка козаки не припинили облоги Черкас, змусивши О.Вишневецького підписати договір, за яким вони отримали право вільного відходу на Запоріжжя та на волості, їм поверталося відібране у них майно тощо.

Не минуло й року, як в Україні спалахнуло нове грізне повсання 1594-1596 рр., яке очолив Северин Наливайко. Він походив з Гусятина ( нині Тернопільської обл.). У молоді роки перебував на Запоріжжі, брав участь у морських і сухопутних походах запорожців проти турків і татар. Згодом, як сотник надвірної хоругви, служив у князя К.Острозького. Але після битви під П’яткою покинув службу, очолив козацький відділ, що діяв проти турків на нижньому Дністрі.

Влітку 1594 р., повернувшись з успішного походу в Молдавію, С.Наливайко розмістив своїх людей на постій у маєтках брацлавської шляхти, вимагаючи стацій ( натуральних податків) або забираючи продовольство й фураж силою. Водночас він направив на Запоріжжя своїх посланців із пропозицією про об’єднання сил для спільної боротьби проти польського панства. Щоб загладити свою участь у придушенні повстання К.Косинського, надіслав запорожцям 1,5 тис. коней, захоплених у турків. У жовтні 1594 р. наливайківці й брацлавські міщани прогнали місцеву шляхетську адміністрацію, захопили Брацлав і оголосили його «вільним козацьким містом». Це, по суті, стало початком повстання.

Приблизно тоді ж на допомогу наливайківцям прибув загін запорожців на чолі з гетьманом Григорієм Лободою. Об’єднане військо Наливайка й Лободи, що налічувало бл. 12 тис. осіб, спершу зробило кілька походів у Молдавію, де, зокрема, змусило її правителя відмовитися від підданства турецькому султанові, а з восени 1595 р. цілком зосередитися на боротьбі з польсько-шляхетським режимом. У той час Наливайко пішов на Волинь та Білорусь, здобуваючи міста й беручи з них контрибуцію. Аналогічно діяв і гетьман Григорій Лобода, який зі своїми запорожцями подався на Подніпров’я. Ще один козацький загін полковника Матвія Шаули , здобувши Київ, направлявся у Білорусь. Наприкінці 1595-на поч.. 1596 рр. повстанці вже контролювали все українське Правобережжя та Південно-Східну Білорусь.

Польський уряд доручив придушити повстання польському гетьманові С.Жолкевському, одному з найкращих полководців того часу. У березні 1596 р. повстанські загони об’єдналися під Білою Церквою, де розгромили передові підрозділи шляхетських військ. Згодом в урочищі Гострий Камінь біля Трипілля відбулася одна з вирішальних битв, після якої повстанці почали відступ, маючи намір сховатися за московським кордоном. Але їх просування гальмував величезний обоз приблизно з 7-9 тис. жінок, дітей, старих,який прикривали 3 тис. боєздатних козаків. У травні 1596 р. на р.Солониці під Лубнами ( нині Полтавщина) повстанці потрапили в оточення переважаючих сил польського війська, яке налічувало понад 5 тис. жовнірів та декілька тисяч обслуги. Тут козаки спорудили міцний табір, який оточили возами в 7-9 рядів, окопали ровом і шанцями. На укріплення і вози поставили бл. 20 тис. гармат. Майже два тажні вони героїчно оборонялися. Декілька великих штурмів табору не дали полякам нічого.

Розуміючи, що козацький табір неприступний і знаючи, що на виручку обложеним іде допомога із Запоріжжя, С.Жолкевський вдався до такого засобу, як підступність, демонстративно ведучи переговори лише з Г.Лободою і поширюючи різні чутки. У результаті цього козаки звинували останнього у зраді і стратили. Новим гетьманом було обрано запорозького старшину Криштофа Кремпського.

На початку червня у розташування Жолкевського прибули свіжі підкріплення і важкі облогові гармати. Протягом кількох днів поляки вели безперервний обстріл табору. Загинули сотні людей, ще більше було поранено. Становище ускладнювалося через спеку, нестачу води, харчів та фуражу, почалися повальні пошесті на людей та худобу, бракувало боєприпасів. Тому було вирішено задовольнити польські вимоги. Деморалізовані повстанці зв’язали С.Наливайка та його найближчих соратників і видали Жолкевському. Проте їх це не врятувало. Поляки поставили нову вимогу, про яку мовчали раніше – повернення всіх втікачів до своїх панів.

Восени 1625 р. після чергового карального походу польської шляхти на Подніпров’я в Україні піднялося козацьке повстання на чолі з Марком Жмайлом. Внаслідок відчутних втрат поляки пішли на переговори з повстанцями та уклали Куруківську угоду, яка передбачала створення 6-тис. реєстру козаків, повстанцям була оголошена амністія, вони зберегли право обирати старшого, але козакам не дозволялось робити походи на Крим і Туреччину. Дана угода не задовольнила інтереси нереєстрових козаків, які повинні були повернутися у підданство до панів. Коли повстанці відмовилися, то раптовим нападом беззахисний табір було розгромлено. Лише К.Кремпському з частиною козаків вдалося прорватися на Запоріжжя. Керівників повстання після страшних тортур було страчено у Варшаві, зокрема, С.Наливайкові та М.Шаулі відрубали голови й четвертували.

Повстання 1630 р. під проводом Тараса Федоровича ( Трясила) спалахнуло через посилення утисків козаків, відмову записати до реєстру 300 учасників кримського походу на свавілля польських військ в Україні. Повстання охопило усе Середнє Подніпров’я, а «золота рота» польського війська була знищена ( 20 травня 1630 р. – так звана «Тарасова ніч»). Представники польської шляхти підписали Переяславську угоду, за якою козацький реєстр збільшувався до 8 тис. осіб, нереєстровим оголошувалася амністія, але вони повинні повернутися під владу польських панів.

У 1635 р. польський уряд з метою ізоляції Запоріжжя від України, припинення пропуску човнів на Запорізьку Січ збудував Кодацьку фортецю. У ній був розташований польський гарнізон, який також ловив у степу українців-втікачів та відправляв їх на покарання. У серпні 1635 р. козаки на чолі з Іваном Сулимою вдерлися до фортеці, оволоділи нею та перебили польський гарнізон. Козаки зруйнували фортецю, але повстання було придушено.

У 1637 р. піднялося нове повстання козаків на чолі з Павлюком ( Іваном Бутом). Повстання спалахнуло через те, що польські війська здійснили черговий каральний рейд проти козаків і зменшили кількість реєстровців, забрали їх гармати. У відповідь на ці дії майже все Подніпров’я та Лівобережна Україна були охоплені полум’ям повстання. Були створені повстанські загони на чолі з Карпом Скиданом, Семеном Биховцем, Богданом Кизимою, Яковом Острянином. Майже усі селяни Подніпров’я покозачились ( вступили у козацтво). Дане повстання зазнало поразки, а умови миру були тяжкими: повне виконання розпоряджень польського гетьмана, зобов’язання вигнати «чернь» із Запорізької Січі, спалити козацькі човни. Почалася жорстока розправа над жителями Подніпров’я, а реєстр скоротився до 5 тис. осіб.

Останнє повстання у 1638 р. на чолі з Я.Острянином та К. Скиданом завершилося поразкою. Після цього в Україні вступили в дію пункти «Ординації Війська Запорозького», що означало встановлення польського терору в Україні.

Студентам варто звернути увагу на значенні козацьких повстань. Українське козацтво вперше відчуло себе силою, яка може впливати на політику польської шляхти. Повстання стали проявом визвольного руху українців проти іноземного гніту. Низка повстань 20-30-х рр. знаменувала початок нового етапу в історії боротьби українського народу за соціальне і національне визволення. Досягненням українців стало формальне. Але визнання існування в Україні православної церкви та надання прав для православних вільно відправляти релігійні обряди, будувати церкви, засновувати школи, братства, друкарні і навіть займати державні посади. Про це йшлася мова у «Статтях заспокоєння руського народу» ( 1633 р.). Повстання охопили велику територію українських земель. Керівники повстання висували гасла, в яких поряд із соціальними ставилися завдання вирішення національно-політичних питань. Козацькі повстання розхитували і послабляли феодально-кріпосницьку систему, яка існувала в Україні. Повстанці підготували ѓрунт для початку Національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Методичні рекомендації до семінарських занять з дисципліни «Історія української культури» для студентів денної форми навчання всіх спеціальностей Упорядники: Чорна Н. В., Бадєєва Л. І., Махоніна О. Г (1)

    Методичні рекомендації
    Розвиток національної культури є однією з найскладніших і найактуальніших проблем сучасного українського державотворення. Сучасна українська суспільна думка розглядає національну культуру як нагальну потребу і дієвий аспект самоусвідомлення
  2. Методичні рекомендації до семінарських занять з дисципліни «Історія української культури» для студентів денної форми навчання всіх спеціальностей Упорядники: Чорна Н. В., Бадєєва Л. І., Махоніна О. Г (2)

    Методичні рекомендації
    Розвиток національної культури є однією з найскладніших і найактуальніших проблем сучасного українського державотворення. Сучасна українська суспільна думка розглядає національну культуру як нагальну потребу і дієвий аспект самоусвідомлення
  3. 2. Спеціальні вимоги до зарахування: історія України, українська мова І література (сертифікати), творчий конкурс з 2 турів: 1 (1)

    Конкурс
    2. Спеціальні вимоги до зарахування: історія України, українська мова і література (сертифікати), творчий конкурс з 2 турів: 1.виконання сольної програми з трьох музичних творів (поліфонія, велика форма, п’єса) та пісні під власний акомпанемент; 2.
  4. 2. Спеціальні вимоги до зарахування: історія України, українська мова І література (сертифікати), творчий конкурс з 2 турів: 1 (2)

    Конкурс
    2. Спеціальні вимоги до зарахування: історія України, українська мова і література (сертифікати), творчий конкурс з 2 турів: 1.виконання сольної програми з трьох музичних творів (поліфонія, велика форма, п’єса) та пісні під власний акомпанемент; 2.
  5. Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет

    Документ
    Проблеми сучасної філології: лінгвістика, літературознавство, лінгводидактика : зб. наук. пр. / [за ред. проф. Валюх З.О.]. – Полтава: ПНПУ імені В.Г. Короленка, 2010.

Другие похожие документы..