Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Автореферат диссертации'
Д 006.035.01 при ГНУ Всероссийский селекционно-технологический институт садоводства и питомниководства Россельхозакадемии по адресу: 115598, г. Москва...полностью>>
'Документ'
В клетки таблицы вписывайте свои ответы – слева направо ряд за рядом. Отвечая на утверждения теста, оценивайте степень своего согласия или несогласия...полностью>>
'Документ'
які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ), правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних з...полностью>>
'Семинар'
Ïî ïðîøåñòâèè ñâûøå ïîëóâåêà ïîñëå ïðèíÿòèÿ Âñåîáùåé äåêëàðàöèè ïðàâ ÷åëîâåêà ìû ñîáðàëèñü íå ïðîñòî â î÷åðåäíîé ðàç îòìåòèòü ãîäîâùèíó ýòîãî ñîáûòèÿ...полностью>>

Харківським Фондом Місцевої Демократії, є аналіз організації роботи органів місцевого самоврядування, які займаються питаннями оренди І приватизації комунального майна. Аналізуючи закон

Главная > Закон
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ОЦІНКА ПОВНОВАЖЕНЬ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ПО ПРОФІЛАКТИЦІ ТА БОРОТЬБІ З КОРУПЦІЄЮ

Законодавство України суттєво обмежує повноваження місцевих органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування щодо самостійного прийняття нормативно-правових актів та управлінських рішень з питань боротьби зі злочинністю і корупцією як одним з її найнебезпечніших проявів. Це однак не означає повної відсутності повноважень у органів виконавчої влади на місцях та органів місцевого самоврядування в цій сфері. Певні повноваження стосовно впровадження і здійснення заходів по профілактиці і боротьбі зі злочинністю ці органи і їх посадові особи все ж таки мають. Такі повноваження передбачені Законами України «Про корупцію», «Про державну службу», «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування», Концепцією боротьби з корупцією на 1998-2005 рр., яка затверджена Указом Президента України та рядом інших нормативних актів. Аналіз цих законів свідчить про таке.

Закон України “Про державну службу” містить норми, в яких: визначаються основні принципи державної служби; етика поведінки державного службовця; закріплюються його права і обов’язки; встановлюються обмеження, пов’язані з прийняттям на державну службу; передбачається декларування доходів державних службовців; передбачається відповідальність за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Згідно цього Закону права державного службовця відносно прийняття тих чи інших рішень завжди обмежені колом його повноважень, які визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції (ст. 11 Закону). Державному службовцю забороняється вчиняти дії, передбачені відповідними статтями Закону України “Про боротьбу з корупцією”.

Однак, на жаль, поняття “державний службовець” тлумачиться цими законами по різному. Так, у статті 10 Закону України “Про боротьбу з корупцією” вказано, що керівники державних підприємств, організацій, установ та їх структурних підрозділів у випадках виявлення або отримання інформації про здійснення підлеглими корупційного діяння у межах своєї компетенції зобов’язані вжити заходи щодо припинення таких дій і, не зволікаючи, повідомити про це відповідний державний орган. Стаття 2 цього ж Закону вказує, що за корупційні діяння та інші правопорушення відповідальність несуть тільки державні службовці та народні депутати України, депутати Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, сільські, селищні, міські голови та голови районних і обласних рад. Разом з тим, згідно із Законом “Про державну службу” керівники державних підприємств та значна більшість керівників державних організацій і установ, а тим більше їх підлеглі державними службовцями не вважаються, оскільки не мають цього рангу, не приймають відповідної присяги і не уповноважені на виконання функцій держави.

Закон України “Про місцеві державні адміністрації” зобов’язує місцеві державні адміністрації забезпечувати здійснення заходів по охороні громадського порядку і громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю, сприяти правовому вихованню і освіті населення, розглядати звернення громадян (ст. 25). Закон надає право місцевим держадміністраціям у межах своїх повноважень давати обов’язкові до виконання вказівки особам і органам, які їм підлеглі, здійснювати контроль за реалізацією цих вказівок тощо. Разом з тим в Законі підкреслюється, що суб’єкт державної адміністрації діє лише в межах своїх повноважень.

Згідно з Конституцією місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – мешканців села чи добровільного об’єднання у сільську громаду мешканців кількох сіл, селища, міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України (ст. 140). Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно зі ст. 25 Закону “Про місцеве самоврядування” сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Стаття 26 Закону встановлює виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад. Серед питань, які вони можуть вирішувати, немає жодного пункту, яким надавалось право вдосконалювати заходи боротьби зі злочинністю і корупцією. В главі 2 Закону – “Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад” є стаття 38, яка визначає повноваження виконавчих комітетів сільських, селищних та міських рад. Серед цих повноважень згадується повноваження щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні і делеговані повноваження.

Власні повноваження:

1. Підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо створення відповідно до закону міліції, яка утримується за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету; затвердження і звільнення керівників та дільничних інспекторів цієї міліції; вирішення питань про чисельність працівників такої міліції, про витрати на їх утримання, здійснення матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, створення для них необхідних житлово-побутових умов.

2. Сприяння діяльності органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх справ та адвокатури.

3. Внесення подань до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнорують законні вимоги та рішення рад і їх виконавчих комітетів, прийнятті в межах їх повноважень.

4. Звернення до суду про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Делеговані повноваження не передбачають надання органам місцевого самоврядування прав самостійно вирішувати питання щодо заходів боротьби з корупцією.

Аналіз законодавства стосовно діяльності інших органів державної влади і управління на місцях свідчить про те, що вони також не передбачають надання цим органам самостійних конкретних антикорупційних повноважень. Так, такі повноваження практично відсутні в Законах України “Про державну податкову службу в Україні”, “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, “Про Антимонопольний комітет України”. Із перелічених законів тільки в Закон України “Про державну податкову службу в Україні” внесені зміни. В її структурі створений такий підрозділ, як податкова міліція, яка у відповідності до ст. 4 Закону України “Про боротьбу з корупцією” є органом, який здійснює безпосередню боротьбу з корупцією, але теж в межах своїх повноважень.

Нормативно-правові акти, в яких визначається статус територіальних підрозділів центральних органів державної виконавчої влади (Державної податкової адміністрації, Контрольно-ревізійної служби, Антимонопольного комітету), теж не передбачає самостійних, чітко окреслених прав, щодо проведення оригінальних заходів по профілактиці і боротьбі з корупцією. Як правило, вони відтворюють загальні положення відповідних Законів України, які в свою чергу у загальних рисах приписують доброчесне ставлення до своїх службових обов’язків, забороняють порушувати чинне законодавство.

Норм, яка зобов’язувала б ці органи розробляти і здійснювати антикорупційні заходи немає.

Аналіз законодавства про діяльність обласних правоохоронних органів (органів внутрішніх справ, прокуратури, служби безпеки) показує, що вони діють у відповідності з Законами України “Про міліцію”, “Про прокуратуру”, “Про Службу безпеки України” і самостійних повноважень щодо суттєвої зміни в організації їх роботи, видання регулюючих документів і розпоряджень, проведення реформ, спрямованих на профілактику і боротьбу з корупцією не мають. Разом з тим ці органи відносно вільні в розробці і впровадженні оперативно-розшукових заходів.

Отже, у цих та інших законах і підзаконних нормативно-правових актах немає конкретних норм, які наділяли б територіальні підрозділи міністерств і відомств, виконуючих контролюючі, адміністративні чи правоохоронні функції повноваженнями самостійно здійснювати комплекс заходів у залежності від стану боротьби з корупцією.

Таким чином слід визнати, що жоден з перелічених законів, за винятком Закону України “Про боротьбу з корупцією”, не передбачає конкретних заходів у діяльності державних органів влади по попередженню та боротьбі з корупцією, обмежуючись лише загальними установками про необхідність забезпечення в їх діяльності законності і дисципліни. На жаль, місцевим державним органам влади не надані широкі повноваження стосовно впровадження радикальних заходів боротьби з корупцією. Не передбачено надання таких повноважень і в Концепції боротьби з корупцією в Україні.

В загалі Концепція є переважно декларативним актом, що містить певні рекомендації. У випадку їх конкретизації у законах, вони могли б сприяти активізації процесу боротьби з корупцією. Однак впродовж майже щести років, які пройшли з моменту прийняття Концепції, законодавство України продовжує формуватися без урахування її вимог.

Певні спроби “матеріалізувати” рекомендації Концепції у практиці місцевих органів влади все ж уживаються. Центральні органи державної виконавчої влади та їх територіальні (або регіональні) органи в розвиток положень Концепції активізують свою роботу, самостійно розробляють низку заходів по профілактиці і боротьбі з корупцією як зовні, так і у своїх власних структурах. Так, виконавчі комітети ряду районних в м. Харкові рад прийняли додатки до Регламентів, які мають антикорупційну спрямованість і, як правило, регламентують питання:

- порядок підготовки й подання позовних заяв і касаційних скарг від імені виконавчого комітету;

- порядок підготовки, укладення й контролю за договорами, однією із сторін яких виступає виконавчий комітет;

- порядок підготовки, укладення й контролю за договорами, які фінансуються з коштів району, в яких виконавчий комітет не виступає стороною;

- порядок підготовки., укладання й контролю за договорами, укладеними за рішенням тендерного комітету;

- перелік потрібних документів, які додаються до проектів рішень, розпоряджень виконавчого комітету;

- порядок здійснення інших процедур, які не потребують підготовки розпоряджень голови ради та прийняття рішень виконкому.

Запровадження цих змін спрямоване на максимальне спрощення процедурних питань, формалізування відносин між посадовими особами, з однієї сторони, і громадянином чи юридичною особою, з іншої, що сприяє попередженню зловживання владою і корупції.

Проведений аналіз дозволяє сформулювати наступні висновки:

1. Органи місцевого самоврядування і органи виконавчої влади на місцях (за винятком правоохоронних органів) мають обмежені повноваження для попередження і ефективної боротьби з корупцією. Вони наділені правом видавати регулюючі документи лише з питань, які носять організаційно-розпорядчий характер.

2. Місцеві органи не уповноважені на самостійне проведення антикорупційних заходів в своєму регіоні.

3. Органи виконавчої влади на місцях і органи місцевого самоврядування через недостатність своїх повноважень не можуть суттєво впливати на усунення причин і умов виникнення корупції. Разом з тим, ці органи мають необхідні повноваження для виявлення фактів корупції, які однак не завжди ефективно реалізуються.

4. Чинним законодавством місцевим державним органам надані повноваження виключно для здійснення репресивного напрямку протидії корупції. Для реалізації профілактичних заходів боротьби з корупцією повноважень у цих органів не вистачає.

ПРОПОЗИЦІЇ ПО ПРОТИДІЇ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЇ КОРУПЦІЇ

Ми вважаємо, що ефективна протидія корупції потребує участі в цій боротьбі як державної влади, так і інститутів громадянського суспільства.

Діяльність державних органів влади повинна бути спрямована на:

- створення законодавства про боротьбу з корупцією, тобто пакету антикорупційних законодавчих актів. Такі акти мають бути розроблені з урахуванням вітчизняного і кращого зарубіжного досвіду спеціалістами, обізнаними як з проблемами корупції, так і шляхами її подолання. Проекти законів мають бути узгоджені з компетентними державними органами. Наявність такого законодавства є правовою передумовою для ефективної боротьби з корупцією. Разом з тим, слід пам’ятати, що закони, які розробляються владою без залучення кваліфікованих фахівців з громадянського суспільства, можуть мати істотні прогалини і при реалізації зазнати невдачі;

- ефективну реалізацію законодавства про боротьбу з корупцією. Слід усвідомлювати, що яким би не було досконалим законодавство про боротьбу з корупцією, воно залишиться малоефективним, якщо не буде, по-перше, зацікавленності держави і суспільства в його реалізації, а, по-друге, наявності компетентних співробітників правоохоронних органів, здатних належним чином його використовувати в боротьбі з цим явищем; - формування політичної волі у керівництва держави щодо боротьби з проявами корупції усюди, в тому числі у власних лавах. При цьому слід усвідомлювати, що нова влада, яка прагне до боротьби з корупцією, може стикнутися з протидією своїм заходам з боку успадкованого нею скорумпованого бюрократичного апарату, що заважатиме змінам;

- розробку всеохоплюючих державних програм боротьби з корупцією, які б передбачали не декларативні положення, а конкретну систему дієвих заходів. Слід мати на увазі, що, по-перше, реформи, яким бракує конкретного і реалістичного характеру, а отже не дають швидких результатів, швидко втрачають підтримку в суспільстві. По-друге, антикорупційні заходи, які не розповсюджуються на посадових осіб, а лише обмежуються “дрібними” службовцями, сприймаються як неефективні та несправедливі, такі, що мають показовий характер, а отже втрачають ефективність;

- спрощення доступу до судів для задоволення скарг; гарантування об’єктивного судового розгляду;

- розробку системи заходів, спрямованих на профілактику корупції. Така система повинна передбачати:

  1. розробку галузевих стандартів антикорупційної поведінки;

2) спрощення процедур шляхом зменшення кількості етапів різного роду погодження, мінімізувати поле, де чиновник має можливість приймати рішення на свій розсуд;

3) встановлення звітності на всіх рівнях, підвищити ефективність нагляду;

4) спостереження за доходами і боргами чиновників, дотримання заборони на сумісництво з роботою у приватному секторі;

5) забезпечення свободи преси у розслідуванні корупції у найвищих ешелонах влади;

6) забезпечення прозорості процесу приватизації, сприяння конкуренції в економічній сфері;

7) запровадження механізму участі громадянського суспільства у процесах контролю за роботою державними органами і ефективністю здійснюваних реформ;

8) забезпечити відкриті, конкурентні і прозорі системи державного замовлення;

9) запровадження реєстрації всіх подарунків, які отримують державні службовці від організацій і підприємств, що можуть протягом певного часу мати з ними справи;

10) максимально скоротити систему видачі квот, дозволів, ліцензій з метою усунення хабарництва, подолання монополії на видачу прав, тощо;

- встановлення такого рівня заробітної плати, за наявності якої державним чиновникам було б економічно і соціально невигідно бути корупціонерами. В сучасних умовах чинна система оплати праці не дозволяє державним службовцям прожити на заробітну плату, а отже опосередковано створює сприятливі умови для існування і розвитку корупції;

- встановлення процедур оскарження дій керівників з метою захисту тих, хто скаржить;

- реальна співпраці із зарубіжними державами щодо протидії корупції.

Діяльність інститутів громадянського суспільства повинна бути спрямована передусім на інформування громадськості щодо корупції і стану боротьби з нею в державі. Засоби масової інформації повинні сприяти усвідомленню громадськістю:

  • шкоди від корупції;

  • обов’язку скаржитися на корумпованих чиновників;

  • реально існуючого рівня корупції.

Реалізація цих завдань в свою чергу передбачає:

  • наявність демократичного законодавства про свободу інформації;

  • заборона цензури;

  • закони, які передбачають відповідальність за наклеп і образу, не повинні використовуватися проти преси;

  • мінімалізація тиску держави на незалежні ЗМІ;

  • реєстрація організацій має бути простою і недорогою

Аналізуючи ситуацію, можна сказати, що органи місцевого самоврядування та їх структурні підрозділи а також регіональний рівень державної влади, в функції яких входить боротьба з проявами корупції, ще не готові до реформування структури влади та процесу спрощення процедур при наданні управлінських послуг.

Крім того, влада поки що не бачить місця громадськості в цій роботі і не використовує її потенціал.

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПО БОРОТЬБІ З КОРУПЦІЄЮ

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про боротьбу з корупцією

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, N 34, ст. 266 )

( Вводиться в дію Постановою ВР

N 357/95-ВР від 05.10.95, ВВР, 1995, N 34, ст.267 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законами

N 171/97-ВР від 03.04.97, ВВР, 1997, N 19, ст.136 N 85/98-ВР від 05.02.98, ВВР, 1998, N 26, ст.149 N 460-XIV ( 460-14 ) від 02.03.99, ВВР, 1999, N 16, ст.97

N 622-XIV ( 622-14 ) від 05.05.99, ВВР, 1999, N 26, ст.213

N 1594-III ( 1594-14 ) від 23.03.2000, ВВР, 2000, N 24, ст.185 )

Цей Закон визначає правові та організаційні засади запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь.

Боротьба з корупцією здійснюється на основі чіткої правової регламентації діяльності державних органів, служб і осіб, уповноважених на виконання функцій держави, забезпечення гарантій прав та інтересів фізичних і юридичних осіб.

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Поняття корупції та корупційних діянь

Під корупцією в цьому Законі розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Корупційними діяннями є:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною, тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Подарунок (винагорода), отриманий зазначеними особами за обставин, передбачених пунктом "а" частини другої цієї статті, у тому числі такий, що надійшов без їх відома, а також вартість незаконно одержаних послуг підлягають стягненню (відшкодуванню) в доход держави.

Стаття 2. Суб'єкти корупційних діянь та інших правопорушень,

пов'язаних з корупцією

За корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з

корупцією, на підставі цього Закону несуть відповідальність такі

особи, уповноважені на виконання функцій держави:

а) державні службовці;

б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, сільські, селищні, міські голови та голови районних, обласних рад. ( Пункт "б" статті 2 в редакції Закону N 171/97-ВР від 03.04.97 )

Стаття 3. Межі дії Закону

Суб'єкти, зазначені у статті 2 цього Закону, за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, несуть адміністративну та дисциплінарну відповідальність на підставі цього Закону. Питання про кримінальну, цивільно-правову та матеріальну відповідальність за корупційні діяння та правопорушення, пов'язані з корупцією, вирішуються відповідно до

вимог чинного законодавства.

Військовослужбовці та інші особи, які згідно з чиним законодавством притягаються до відповідальності за адміністративні правопорушення відповідно до дисциплінарних статутів, у разі вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, несуть відповідальність, передбачену цим Законом.

Стаття 4. Органи, які ведуть боротьбу з корупцією

Боротьбу з корупцією ведуть відповідні підрозділи:

а) Міністерства внутрішніх справ України;

а-1) податкової міліції; ( Статтю 4 доповнено пунктом "а-1"згідно із Законом N 85/98-ВР від 05.02.98 )

б) Служби безпеки України;

в) органів прокуратури України;

інші органи та підрозділи, що створюються для боротьби з

корупцією згідно з чинним законодавством.

Р о з д і л II



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Курс лекцій за загальною та галузевою складовими підвищення кваліфікації керівників І спеціалістів державної служби зайнятості за загальною редакцією В. Г. Федоренка, доктора економічних наук, професора

    Курс лекцій
    В. М. Баришніков, канд. техн. наук, доц. (2.4, 2.5); О.М. Букраба, канд. соц. наук (3.3); Голишкіна Л.І. (3.4); О.Д.Гудзинський, д-р. екон. наук, проф.
  2. А. М. Куліш Організаційно-правові засади функціонування правоохоронної системи України

    Документ
    3 Організаційно-правове забезпечення боротьби зі злочинністю та корупцією Розділ 3 Особливості правового статусу органів правоохоронної системи України 3.
  3. Передмова (11)

    Документ
    «\/іа езt \/ітa» - вважали римляни, закарбувавши цим висловом одвічне прагнення людини до пізнання світу. Рух є основою пізнання довкілля, людей, розширення власного Всесвіту, основою самовдосконалення і саморозвитку.
  4. В. О. Серьогін державне будівництво (1)

    Документ
    Рецензенти: доктор юридичних наук, професор О.Ф. Фрицький, член-кореспондент Академії правовоих наук України, доктор юридичних наук, професор Н.Р. Нижник
  5. В. О. Серьогін державне будівництво (2)

    Документ
    Рецензенти: доктор юридичних наук, професор О.Ф. Фрицький, член-кореспондент Академії правовоих наук України, доктор юридичних наук, професор Н.Р. Нижник

Другие похожие документы..