Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Курсовая'
Руководство к выполнению курсовой работы по дисциплине «Бухгалтерский учет финансовый» составлена в соответствии с требованиями Государственного стан...полностью>>
'Документ'
Відповідно до чинного законодавства - охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологіч...полностью>>
'Статья'
1. Настоящее Соглашение применяется к налогам на доходы и имущество, подлежащим уплате в соответствии с налоговым законодательством каждого из Догова...полностью>>
'Документ'
РОСТОВ-НА-ДОНУ, 15 сентября. Инвестиционные проекты Ростовской области на форуме в Сочи представят герои пушкинских строк о Лукоморье, сообщает пресс...полностью>>

А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. К.: Юрінком Інтер, 1999. 864 с. Isbn 966-7302-69-5 Кн. 1 864 с. Isbn 966-7302-72-5 Упідручнику аналізуються чинне закон

Главная > Закон
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Бюлетень нормативних актів міністерств і відомств України. — 1995. — № 1. —Ст. 3.

передбачених законом, але таких, що відповідають (не суперечать) загальним засадам і змісту цивільного законодавства. Отже, в таких випадках керуються не конкретною нормою цивільного законодавства, а лише загальними засадами, змістом цивільного законодавства. Такий засіб заповнення прогалин закону називається аналогією права. Поряд з цим застосовується і аналогія закону — поширення на відносини, які безпосередньо не врегульовані в законі, правових норм, що регламентують подібні відносини.

Збереження інституту аналогії у цивільному праві, на відміну від кримінального права, в якому аналогію скасовано, пояснюється так: кримінальне право має справу з протиправними, злочинними діями. З метою зміцнення законності воно виходить з принципу: поведінка, що не кваліфікується за кримінальним законом як злочинна, не може бути підставою для застосування покарання.

Цивільне ж законодавство, навпаки, в переважній більшості регулює правомірну, суспільне корисну діяльність громадян та організацій. При цьому важливо передбачити всі можливі випадки вчинення правомірних дій. До того ж обмеження правомірної діяльності суворими межами закону призвело б до сковування розумної господарської ініціативи учасників цивільного обороту, що негативно позначилося б на розвитку майнових відносин, які виникають з метою задоволення матеріальних і духовних потреб громадян та організацій. В умовах радикальної економічної реформи законодавець заохочує ділову заповзятливість в економічній, комерційній діяльності. Аналогія права і закону в цивільному праві знаходить нове обгрунтування в принципі: дозволено все, що не заборонено законом.

§ 5. Роль судової та арбітражної практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства

Важливого значення набувають постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких на підставі аналізу й узагальнення судової практики містяться керівні роз'яснен-

ня судам з питань застосування чинного цивільного законодавства при розгляді різних категорій цивільних справ. Вони є обов'язковими для всіх судів України і публікуються у відповідних збірниках'.

Судова практика, яка закріплюється в окремих рішеннях з цивільних справ, на відміну від керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, не має обов'язкового значення для судів країни. Рішення з конкретних справ є обов'язковими лише для учасників спорів, а також для громадян і організацій, до яких пред'явлено вимоги судового виконавця з виконання судових рішень (статті 348—352 ЦПК України). Разом з тим вивчення судової практики необхідно для з'ясування змісту цивільних законів та їх правильного застосування. Судову практику законодавець також враховує у процесі вдосконалення чинного законодавства і видання нових нормативних актів. Зазначені моменти характерні для арбітражної практики.

Постанови Пленуму Верховного Суду України з цивільних справ. — К.,

Глава 3. Система та завдання курсу "Цивільне право" як навчальної дисципліни

§ 1. Система курсу "Цивільне право" — науково-методична база його вивчення

Система курсу цивільного права в цілому відповідає системі цивільного права як галузі сучасного права. Але повного збігу між ними немає. У цивільному праві як навчальній дисципліні висвітлюється чимало теоретичних питань. Перш за все визначаються основоположні поняття предмета, методу, функцій, системи цивільного права, сучасного цивільного законодавства, колізійних норм тощо; на основі аналізу літературного, нормативного і практичного матеріалу формулюються висновки та узагальнення. Цивільні закони не повинні розкривати зміст цивільно-правових категорій, які ними передбачаються. Це завдання цивільного права як науки і навчальної дисципліни. Тому система курсу "Цивільне право", як і система науки цивільного права, деякою мірою ширша порівняно з системою цивільного права як галуззю права.

Курс "Цивільне право" складається з таких розділів:

1. Вступ. Визначаються поняття, предмет, метод, функції сучасного цивільного права, характеризуються елементи його системи. Розглядаються питання сучасного цивільного законодавства: його поняття, співвідношення галузевого і комплексного законодавства; роль судової та арбітражної практи-

ки в удосконаленні, тлумаченні і застосуванні цивільного законодавства; предмет науки сучасного цивільного права, її співвідношення з іншими юридичними науками та роль у здійсненні завдань економічної реформи, основні риси цивільного права зарубіжних країн.

2. Цивільні правовідносини. Розкриваються поняття, зміст, види цивільних правовідносин, а також правосуб'єкт-ність громадян, юридичних осіб, держави. Висвітлюються питання про об'єкти цивільних прав, юридичні факти, угоди.

3. Здійснення та захист цивільних прав. Розкриваються поняття: здійснення цивільних прав і виконання обов'язків, право на захист. Аналізуються такі цивільно-правові інститути, як відповідальність (поняття, значення, функції, умови і види), позовна давність.

4. Право власності. Аналізуються відносини власності та правові форми їх реалізації в Україні. Характеризуються види і форми власності, їх правові режими та цивільно-правові засоби захисту права власності.

5. Особисті немайнові права: поняття, види, здійснення та захист.

6. Право на результати творчої діяльності. Характеризуються авторське право, право на винахід і раціоналізаторську пропозицію, право на промисловій зразок і товарний знак та інші результати творчої діяльності.

7. Загальні положення про зобов'язання і договори.

8—12. Окремі види зобов'язань: з передачі майна у власність, користування; реалізації результатів творчої діяльності;

виконання робіт, надання послуг тощо.

13. Позадоговірні зобов'язання: поняття і види. Маються на увазі зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди здоров'ю особи або майну громадянина чи організації;

зобов'язання, що виникають внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; зобов'язання, що виникають з оголошення конкурсу.

Аналіз основних проблем, що висвітлюються в даному курсі, спирається на законодавство України про відповідні правові інститути. Норми цивільних кодексів та відповідних нормативних актів, які діють в інших республіках, використовуються для ілюстрування їх особливостей. З метою кращого засвоєння змісту цивільно-правових норм наводяться приклади з судової та арбітражної практики. З дискусійних пи

тань цивільного права аналізуються погляди вчених, щоб студент мав можливість самостійно визначити своє ставлення до відповідної проблеми.

§ 2. Основні завдання курсу "Цивільне право"

Курс цивільного права має на меті розв'язання таких завдань.

Пізнавальне завдання. За допомогою цього курсу студент повинен засвоїти зміст цивільно-правових інститутів, об'єктивні закономірності їх розвитку, а також суть цивільно-правових категорій, передбачених у цивільному законодавстві (у тому числі й таких складних, як поняття майнових та цивільно-правових відносин, цивільно-правової відповідальності, права власності тощо). Чимало теоретичних питань цивільного права не викликають суперечок у цивілістичній літературі, проте деякі з них і досі є предметом гострих дискусій. У цих випадках наводяться аргументи на користь тих чи інших позицій.

Практичне завдання. Вивчення курсу сучасного цивільного права не можна обмежити засвоєнням лише теоретичних положень і змісту цивільного законодавства. Необхідно набути навички із застосування його норм до конкретних життєвих ситуацій. З цією метою у книзі наведено керівні роз'яснення пленумів Верховного Суду України, в яких аналізується і узагальнюється судова практика з різних категорій цивільних справ. Показана також і арбітражна практика.

Глава 4. Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн

§ 1. Необхідність вивчення зарубіжного цивільного права

Цивільне право в Україні не ізольовано від цивільного права зарубіжних країн. Воно взаємодіє з ним, зазнає його впливу і, в свою чергу, впливає на нього.

Вивчення зарубіжного цивільного права здійснюється на підставі порівняльного методу. На цій базі в Україні формується наука порівняльного цивільного права як частина міжгалузевої дисципліни порівняльного правознавства.

Порівняльно-правові дослідження передбачають вивчення не лише правових норм та інститутів, а й судової практики та доктрини інших країн.

У практичному плані порівняльно-правовий аналіз зарубіжного цивільного права відіграє важливу роль у законодавчій та правозастосовній діяльності, у міжнародно-правовій практиці при підготовці й тлумаченні міжнародних правових актів.

Всесвітній досвід показує, що будь-яка доцільна правова реформа, запроваджена в одній країні, обов'язково повторювалася з деякими модифікаціями в інших. Так було, зокрема, з рецепцією Французького цивільного кодексу, англійського акта про чеки, німецьких норм про компанії з обмеженою відповідальністю тощо.

Законодавча практика України також сприймає досвід (і позитивний, і негативний) зарубіжних правових доктрин і законодавства. Так, правові акти про акціонерні товариства готувались з урахуванням зарубіжного акціонерного та іншого законодавства.

Найяскравішим прикладом є підготовка проекту нового ЦК України, схваленого Верховною Радою у першому читанні у червні 1997 p.

Сьогодні важко обійтися без обміну досвідом. Тим більше, що правові системи різних країн виявляють дедалі більшу схильність до зближення, певної уніфікації, що, зокрема, спрощує міжнародні стосунки, дає можливість гармонізувати національні галузі права.

Міжнародна договірна уніфікація також потребує вивчення зарубіжного цивільного права. Створенню уніфікованих актів передує ретельна підготовча робота, порівняльні дослідження відповідного нормативного матеріалу багатьох країн з метою встановлення як схожих положень, так і відмінностей, відносно яких необхідно досягти єдності. Прикладом уніфікації цивільних норм шляхом укладення міжнародно-правових актів можна назвати Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 p.

Наслідком взаємодії вітчизняного цивільного права з іноземним є застосування останнього суб'єктами цивільних правовідносин з іноземним елементом та судами України. Наприклад, суд відповідно до закону застосовує норми іноземного права. Стаття 5693 ЦК України встановлює, що право власності на річ визначається за законом країни, де ця річ знаходиться. Отже, якщо річ знаходиться за кордоном, сторони чи суд застосовуватимуть для регулювання відносин власності іноземний закон.

Взаємодія вітчизняного та іноземного цивільного права відбувається і у таких формах, як надання іноземній правовій нормі значення юридичного факту (наприклад, урядовими постановами можуть встановлюватися обмеження щодо громадян держав, у яких передбачено спеціальні обмеження цивільної правоздатності громадян України) або виступ іноземної правової норми передумовою акту правозастосування (наприклад, іноземним громадянам надається певний статус за умови взаємності). В усіх цих випадках слід звертатися до іноземного права.

Нормам вітчизняного цивільного права також надається юридичне значення за кордоном.

З науково-пізнавального боку вивчення зарубіжного цивільного права дає можливість теоретично осмислити провідні закономірності його розвитку, краще засвоїти своє національне цивільне право.

Порівняльне цивільне право розширює науковий світогляд, підвищує правову культуру юриста, є формою розвитку міжнародних наукових зв'язків.

§ 2. Предмет і система цивільного та торгового права зарубіжних країн

Предметом цивільного та торгового права зарубіжних країн є майнові, а також комплекс немайнових відносин. Але, на відміну від предмета цивільного права України, він має багато особливостей.

1. Предмет цивільного права зарубіжних країн розширюється за рахунок включення значного обсягу товарно-грошових відносин, пов'язаних з придбанням та відчуженням земельних ділянок, деяких відносин землекористування. Це випливає з права власності на землю усіх суб'єктів цивільного права.

2. До предмета цивільного права багатьох країн входять, як правило, сімейно-шлюбні відносини. Здебільшого вони містяться у цивільних кодексах, що регулюють сімейні відносини як наслідок шлюбної угоди.

3. Загальною тенденцією є розширення кола немайнових відносин, що регулюються цивільним правом. Так, закріплення у цивільному праві загального положення про захист особистості громадянина (право громадянина на повагу особистості) дає можливість охопити цивільно-правовим діянням широке коло особистих відносин, не пов'язаних з майновими: захист честі і гідності громадян; охорона зображення громадянина, запису його голосу, листування та інших документів; право громадянина на ім'я; охорона інтересів громадян у разі повідомлення про них неправдивих відомостей по радіо, телебаченню, у кіно, а також у разі зловживання даними про них, які містяться в електронно-обчислювальній тех

ніці. Інститут універсального особистого права виключає можливість відмови у захисті особистих благ з формальних підстав.

4. До орбіти майнових відносин дедалі більше потрапляють немайнові за своєю природою людські цінності (честь, гідність, ділова репутація).

5. Своєрідно складався предмет цивільного права східноєвропейських держав у "соціалістичні" часи. Відмова деяких з них від концепції єдиного цивільного права (тобто регулювання нормами однієї галузі права усіх видів товарно-грошових відносин у суспільстві) призвела до виключення з предмета цивільного права майнових відносин між господарськими організаціями. Ці відносини регулювалися окремою галуззю господарського права. Зазнав змін також зміст деяких традиційних цивільно-правових відносин. Так, відносини між організаціями та громадянами щодо задоволення культурних і матеріальних потреб останніх розглядалися у деяких країнах не як традиційні зобов'язальні відносини, в яких боржник і кредитор мають протилежні інтереси, а як відносини співробітництва і взаємодопомоги.

Наприкінці 1989 р. у східноєвропейських країнах відбулися докорінні політичні зміни. Ці країни рішуче відмовилися від адміністративно-командної системи в економіці і здійснюють швидкий перехід до ринку. Почалася інтенсивна нор-мотворча діяльність, розробляються нові доктринальні правові підходи, у тому числі й у галузі цивільного права. Безумовно, що через певний час зміняться й цивільні кодекси, а, отже, цивільне право у цих країнах зазнає значних змін.

6. Майнові та особисті немайнові відносини у багатьох західних країнах врегульовано двома кодексами права — цивільним та торговим. Це так звана дуалістична система приватного права. Вона існує у західних країнах континентальної Європи, а також у країнах, що рецепіювали західноєвропейські правові моделі.

Торгове право, як відокремлена від цивільного права галузь, виникло в середньовіччі. Це пояснюється тим, що цивільне право не мало спеціальних інститутів та норм для регулювання нових відносин торгового обігу, який швидко розвивався. Постійне вдосконалення торговельних угод, необхідність їх укладання оперативно та без перешкод вимагало відходу від формалізму цивільного права. Тому торгове право

виробило ряд нових, несхожих з цивільним принципів та інститутів, зокрема презумпцію відплатності угод, підвищену відповідальність, кредитування угод, торгове представництво та торгову реєстрацію тощо. Спочатку торгове право було звичаєвим правом торговців, об'єднаних у корпорації. Потім потреби обігу спричинили створення єдиних правил торгівлі у межах міст, союзів (наприклад, Збірник морського права Ганзейського союзу), а згодом і в межах держави.

Французька буржуазна революція ліквідувала поділ суспільства на стани, і станове торгове право перетворилося на право загального характеру, що регулює торгівлю. Воно збереглося до наших часів.

Термін "торгове" не відповідає сьогодні сфері застосування торгового права, яке охоплює всю сферу підприємницької діяльності, а не лише обігу.

Норми торгового права розглядаються сьогодні як спеціальні щодо норм цивільного права і є органічною частиною системи приватного права.

У країнах англосаксонської правової системи (Великобританія, США та ін.) немає поняття цивільного та торгового права. Торгове право Англії було поглинуто "загальним" правом ще у 17 ст. Щодо чинного у США Торгового кодексу, то він не відповідає європейській концепції торгового права і не змінює системи американського права. Майнові і пов'язані з ними немайнові відносини країн англосаксонського права регулюються не галузями цивільного та торгового права, а окремими правовими інститутами.

Розширення сфери відносин, що регулюються торговим правом, розвиток міжнародної торгівлі підвищують роль торгового права. Його принципи втрачають спеціальний характер і стають принципами цивільного права. Так, норми, які спочатку стосувалися торгових угод, стають загальними нормами зобов'язального права; правила про банкрутство вже застосовуються не лише до комерсантів, а й до будь-яких осіб.

У деяких країнах цей процес, який дістав назву "комерціалізації" цивільного права, привів до об'єднання торгового та цивільного права в єдину кодифікацію. Так, ще у 1911 p. Швейцарія включила норми торгового права до зобов'язального закону, який був частиною цивільного кодексу. Італія у 1942 p., Португалія у 1966 p., Нідерланди у 1992 p., канадська провінція Квебек у 1994 p., Росія, Казахстан, Киргизія, Узбе

кистан у 1994—1996 pp., Грузія, Вірменія, Білорусія у 1997— 1998 pp., прийняли єдиний ЦК.

Поділ права на публічне та приватне, що існує ще з часів римського юриста Ульпіана, є основоположним у західних країнах. Навіть в англо-американських правових системах, яким не властивий такий поділ, поняття приватного і публічного права використовуються у літературі та на практиці.

Публічне право включає норми, що визначають структуру, організацію діяльності держави, регулюють відносини держави та її органів з приватними особами методом влади та підпорядкування. До публічного належать конституційне, адміністративне, кримінальне та фінансове право.

Приватне право регулює відносини між приватними особами, що є юридичне рівними суб'єктами права. Серцевину приватного права становить цивільне та торгове право. До приватного належать також певні норми транспортного, трудового та аграрного права, що відмежувалися від торгового та цивільного. Згаданим галузям, які поєднують у своєму складі норми публічного і приватного характеру, притаманна комплексність.

Концепцію приватного права було детально розроблено в період становлення і розвитку капіталізму (19 ст.). Вона визначила такі принципи цивільного і торгового права, як формальна рівність сторін перед законом, свобода і недоторканність приватної власності, свобода договору, відповідальність за вину.

Дальший розвиток капіталізму зумовив процес "публіци-зації" приватного права, тобто вторгнення публічного права з його методами регулювання у сферу традиційного цивільного і торгового права. Це було пов'язано з активним втручанням держави у господарське життя, з обмеженням права приватної власності та принципу свободи договору. Межі між публічним та приватним правом поступово нівелюються. Багато хто взагалі заперечує необхідність такого поділу. Як доказ використовується факт появи великої кількості законодавчих актів, значних кодифікацій у цілих галузях економіки, що містять норми публічного і приватного права: банківське, транспортне, страхове. Проте серед норм цих комплексних галузей легко виділити норми адміністративного (публічного) і цивільного та торгового (приватного) права.

Поділ права на публічне і приватне заперечується також прибічниками теорії "соціальної функції права" (засновник — французький юрист Леон Дюгі). Її суть полягає в тому, що кожний індивід у суспільстві не є носієм прав, а лише виконує громадський обов'язок або соціальну функцію в ім'я загального блага.

Незважаючи на пом'якшення різниці між публічним і приватним правом, такий поділ і сьогодні зберігає силу і має практичне значення.

Під системою цивільного права розуміють об'єктивно існуюче явище, а не формально-логічну систематизацію. Тому система цивільного права не збігається з системою цивільного кодексу або цивільного законодавства.

Система цивільного права країн з дуалістичним характером приватного права включає такі правові інститути: становище фізичних і юридичних осіб; сімейне право; право на речі; зобов'язання договірні, квазідоговірні, із заподіяння шкоди та безпідставного збагачення; спадкоємство.

Система торгового права складається з інститутів, норми яких регулюють правове становище та діяльність комерсантів, торговельні угоди і торгове представництво, кредитні цінні папери, морську торгівлю, неплатоспроможність і банкрутство. До торгового права тяжіють інститути авторського та патентного права.

Англо-американська система "загального" права не знає ні цивільного, ні торгового права. Відносини, які регулюються континентальним цивільним і торговим правом, охоплюються у цих країнах нормами окремих правових інститутів, зокрема сімейним правом, спадковим правом, правом нерухомої власності, правом рухомої власності, правом договорів, агентським договором, деліктним правом, правом компаній та товариств, страховим правом, банківським правом, патентним та авторським правом, морським правом, правом неспроможності та банкрутства, правом обігових документів тощо. Названі інститути часто мають комплексний характер з погляду поділу права на публічне і приватне.

У західних країнах немає дискусії щодо поділу системи права на галузі, яка ведеться у нашій країні. Традиційно тут іменується "правом" будь-який комплекс норм, що регулюють відокремлену сферу суспільних відносин (наприклад, конкурентне право, видавниче, біржове, картельне). Пробле

ма відмежування цивільного і торгового права від інших галузей права тут зводиться в основному до проблеми розмежування публічного і приватного права.

Визначення місця цивільного права у правовій системі держави пов'язано також з проблемою його взаємовідносин з іншими галузями права, передусім тими, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, а саме: сімейним (у країнах, де воно розглядається як окрема галузь права), трудовим, кооперативним правом, тобто галузями, які розвивалися у межах або на основі цивільного права.

Цивільне право серед цих галузей виконує інтегруючу міжгалузеву функцію. Багато його норм та інститутів субсидіарно застосовують для регулювання сімейних, трудових, кооперативних відносин. Наприклад, у сфері сімейного права субсидіарно застосовуються цивільно-правові норми про дієздатність, представництво, довіреність, позовну давність, угоди, відповідальність тощо. Деякі інститути трудового права певною мірою регулюються сьогодні положеннями цивільного права. Так, правова доктрина західних країн характеризує трудовий договір як специфічну угоду приватно-правового порядку. У Франції Кодекс праці прямо передбачає, що на трудовий договір поширюється поліпшення цивільного права. У трудовому праві широко застосовуються цивілістична техніка та цивільно-правові формулювання і конструкції. Прогалини у трудовому праві часто заповнюються шляхом звернення до цивільного права.

Значні труднощі виникали під час вирішення проблеми розмежування та співвідношення цивільного і господарського права у колишній Чехо-Словаччині. Це пояснюється нестійкістю поглядів на предмет господарського права і практичним запереченням наявності у нього спеціального методу правового регулювання.

Під предметом господарського права звичайно розуміли внутрішні господарські відносини управління народним господарством та безпосередньо господарської діяльності у їхній єдності. Проте не всі відносини, що виникали при управлінні народним господарством, включалися до предмета. До нього входили економічні відносини у галузі планового управління господарською діяльністю державних та інших організацій, а також відносини, що виникали при підготовці та здійсненні їхньої господарської діяльності, обміні її результатами.

Спроби розробити особливий метод господарського права результату не дали.

Система господарського права Чехо-Словаччини включала Загальну частину (принципи господарсько-правового регулювання; суб'єкти господарсько-правових відносин; юридичні факти, право власності та майнова відокремленість організацій; управління господарською діяльністю) та Особливу частину (право господарських договорів, господарського обліку та звітності; розрахункових та кредитних правил; право на найменування, товарний знак, промисловий зразок; правила про вирішення господарських суперечок).

Відсутність у господарському праві чітких критеріїв системи права призводила до того, що розмежування цивільного й господарського права відбувалося в основному за суб'єктним складом (але це не завжди допомагало). Норми цивільного права у зв'язку з цим набували широкого субсидіарного застосування у господарських відносинах.

Концепція господарського права завжди була спірною. Її критикували навіть у країнах, де вона була домінуючою. Ця концепція породжена адміністративно-командною системою в економіці. Процеси економічного та політичного оновлення, що відбуваються сьогодні у східноєвропейських країнах, позначаються і на підходах до правового регулювання відносин у сфері господарства.

§ 3. Джерела цивільного і торгового права зарубіжних країн

У зарубіжних країнах джерелами цивільного і торгового права є закони, підзаконні нормативні акти, судова практика та звичаї. Проте співвідношення між цими видами джерел для конкретної країни чи групи країн, а також для різних історичних етапів розвитку неоднакове.

Закон займає провідне місце у країнах романс-германської правової системи. Цивільне та торгове право у них, як правило, кодифіковано. У країнах англосаксонського права закони та інші джерела писаного (статутного) права відіграють у багатьох сферах регулювання меншу роль, ніж судова практика. Разом з тим ускладнення економічних відносин вимагало за

конодавчого нормативного закріплення майже всіх інститутів торгового і багатьох інститутів цивільного права. Наприклад, в Англії прийнято закони про продаж товарів (1893 p. і 1980 p.), про векселі (1882 р.), про власність (1925 р.), про компанії (1948 р.). У США кілька штатів мають цивільні кодекси. Торговий кодекс (розроблений у 1958 p.), який уніфікував окремі інститути торгового права, діє у всіх штатах (за винятком Луїзіани, Віргінських островів та федерального округу Колумбія).

Цивільні кодекси посідають центральне місце у системі джерел. Це зумовлено загальним значенням багатьох їх норм для всіх цивільно-правових відносин, визначенням законодавчих меж і напрямів конкретизації в інших актах цивільного законодавства, субсидіарним застосуванням норм до майнових та особистих немайнових відносин інших галузей права.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ (2)

    Документ
    Актуальність теми. При дослідженні правового режиму інформації, конфіденційної інформації (комерційної таємниці і ноу-хау)1 доцільно виходити не стільки із норм, закріплених в чинному законодавстві України, які є недосконалими щодо

Другие похожие документы..