Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Закон'
Настоящий Федеральный закон регулирует отношения, возникающие в связи с государственной регистрацией юридических лиц при их создании, реорганизации и...полностью>>
'Книга'
В книге рассматриваются вопросы составления, оформления докумен­тов на основании новых ГОСТОВ, а также организация работы службы де­лопроизводства. В...полностью>>
'Конспект'
Демонстрационный материал: “Волшебный” клубочек, модели по сказкам, песочные часы, экран, компьютер, диск с отрывками из сказок: “Морозко» и «Снежная...полностью>>
'Программа'
Харьков. марта – приезд участников. Регистрация – до 14.30 Открытие, пленарное заседание – 15....полностью>>

А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. К.: Юрінком Інтер, 1999. 864 с. Isbn 966-7302-69-5 Кн. 1 864 с. Isbn 966-7302-72-5 Упідручнику аналізуються чинне закон

Главная > Закон
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Попереджувально-виховна функція може здійснюватися лише щодо правопорушників, чия поведінка заслуговує на осудження. Неможливо виховувати громадян чи трудові колективи, які з погляду суб'єктивного ставлення до своєї діяльності є сумлінними і бездоганними. Якщо ж законодавець

допускає цивільно-правову відповідальність незалежно від вини, то, на наш погляд, має застосовуватися не попереджувально-виховна функція, а попереджувально-стимулююча. Її зміст полягає у стимулюванні різними цивільно-правовими засобами необхідної суспільству і державі поведінки громадян та організацій. Так, інститут деліктної підвищеної (незалежно від вини) відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки виконує попереджувально-стимулюючу функцію (ст. 450 ЦК України). Суть останньої — у стимулюванні зусиль власників джерел підвищеної небезпеки на їх поступове зменшення для оточуючих шляхом удосконалення технічних засобів і заходів з техніки безпеки.

Цивільне право характеризується певними принципами. Можна назвати чимало принципів, що діють у тій чи іншій сфері цивільно-правового регулювання. Наприклад, є принципи виконання зобов'язань, принципи відповідальності за порушення суб'єктивних обов'язків. До загальних принципів належать лише положення, які притаманні загальним засадам і в цілому змісту цивільного права.

Проект ЦК України (ст. 3) передбачає такі загальні принципи цивільного права:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя фізичної особи. Конституція України гарантує недоторканність особистого і сімейного життя фізичної особи (ст. 32). фізична особа має право на особисте життя. Вона сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять склад правопорушення, що підтверджено вироком суду, рішенням суду або постановою адміністративного органу (ст. 293 проекту ЦК України);

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, передбачених виключно законом. Конституція України проголошує непорушність права приватної власності (ст. 41). Власність зумовлює і забезпечує майнову відокремленість суб'єктів цивільних правовідносин. Кожний учасник цивільного обороту, що додержується норм права, має бути впевнений у тому, що його право власності не буде порушено;

3) свобода договору. Цивільне право не передбачає вичерпного переліку договорів. Можливо укладення договору, який хоч і не передбачений законом, але такий, що йому не суперечить. Сторони договору є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору з урахуванням вимог чинних правових актів, звичаїв ділового обороту (статті 6 і 659 проекту ЦК);

4) свобода підприємництва. Конституція України гарантує право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види й межі монополії визначаються законом (ст. 42). Відповідно до ст. 1 проекту ЦК України відносини у сфері підприємництва — це частина предмета цивільного права. Проект ЦК України докладно регулює підприємницьку діяльність фізичних та юридичних осіб;

5) судовий захист будь-якого цивільного права у разі його порушення. Конституція забезпечує кожному судовий захист його прав. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Держава чи органи місцевого самоврядування відшкодовують матеріальну та моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

§ 4. Визначення та система цивільного права

Цивільне право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності в її різноманітних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень з метою повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.

У наведеному визначенні відображено загальні ознаки права як суспільного явища та особливі ознаки цивільного права, зумовлені змістом його предмета і методу.

Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, є сукупністю юридичних норм. Разом з тим йому властиві особливі ознаки, тісно пов'язані із специфічними рисами предмета і методу.

1. Цивільне право як сукупність юридичних норм регулює відносини власності, товарно-грошові відносини та особисті немайнові відносини, тобто певне коло суспільних відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання.

2. Регламентація зазначених відносин здійснюється на засадах юридичної рівності, яка є характерною рисою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

3. Сторонами в цивільно-правових відносинах є громадяни, організації (колективні підприємства, кооперативні організації, господарські товариства, господарські асоціації, громадські організації, державні підприємства, державні установи тощо), держава. Автономна Республіка Крим, інші соціальні утворення.

4. Метою цивільно-правового регулювання є повніше задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.

Система сучасного цивільного права — це структура галузі. Структура — невід'ємний атрибут усіх реально існуючих систем. Цивільно-правова структура — це будова й внутрішня форма організації системи цивільного права, яка є єдністю взаємозв'язків між її елементами. Елементами цивільно-правової структури є юридичні норми та інститути. Під юридичним інститутом слід розуміти групу цивільно-правових норм, що регулюють відповідні однорідні суспільні відносини. Наприклад, цивільно-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, становлять інститут купівлі-продажу.

Отже, система сучасного цивільного права — структура, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені у певній послідовності.

При побудові системи права законодавець користується науково-об'єктивними критеріями. Структура системи конкретної галузі права, зокрема цивільного права, визначається особливостями суспільних відносин, які регулюються даною галуззю права. Саме тому система є об'єктивною закономірністю права.

Система сучасного цивільного права має на меті пізнання цивільно-правового матеріалу, тобто слугує потребам практики.

Цивільно-правові норми та інститути поділяються на загальні й спеціальні, або особливі. Загальні становлять загальну частину сучасного цивільного права. Загальною вона називається тому, що стосується всіх суспільних відносин, які регулюються цивільним правом. Наприклад, при розгляді значної кількості цивільних спорів суд з'ясовує, хто є учасниками правовідносин, чи є вони дієздатними особами тощо. Отже, незалежно від того, чи йдеться про договір майнового найму, чи про договір довічного утримання, виникає необхідність встановлення суб'єктів правовідносин, їхньої дієздатності. Саме тому норми щодо суб'єктів цивільного права (громадян і юридичних осіб) є загальними і становлять елемент загальної частини цивільного права.

Загальну частину сучасного цивільного права становлять норми про суб'єктів, об'єкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, позовну давність.

Спеціальна, або особлива, частина регулює спеціальні (особливі) суспільні відносини і складається із таких інститутів:

1. Право власності. Інші речові права.

2. Зобов'язальне право (загальні положення про зобов'язання, окремі види зобов'язань, договори й позадоговірні зобов'язання).

3. Авторське право.

4. Право на винахід та інші результати творчості, що використовуються у виробництві.

5. Спадкове право.

6. Правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

Систему сучасного цивільного права слід відрізняти від систематики, або систематизації, цивільно-правових норм.

Закони мають бути доступними і зручними для користування. Це досягається шляхом раціональної систематизації цивільного законодавства, тобто його впорядкуванням на підставі класифікаційної ознаки, що її суб'єктивно обирає систематизатор. Вони бувають різними. Наприклад, можна впорядкувати цивільне законодавство, яке регулює господарську діяльність організацій, шляхом створення систематизованих збірників з господарського законодавства.

Формами систематизації є кодифікація та інкорпорація.

Кодифікація — форма систематизації, при якій впорядкування нормативного матеріалу забезпечується у процесі пра-вотворчості, шляхом видання зведеного, логічно стрункого, внутрішньо узгодженого нормативного акта, який з максимальною повнотою охоплює дану галузь суспільних відносин. До цивільних кодифікаційних актів належать Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 p., закони України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 p. (з наступними змінами та доповненнями), "Про господарські товариства" від 10 вересня 1991 p. (з наступними змінами та доповненнями) та інші акти.

Інкорпорація — форма систематизації, при якій впорядкування цивільного нормативного матеріалу забезпечується шляхом об'єднання за певною класифікаційною ознакою у збірниках або інших виданнях без зміни змісту актів. Наприклад, збірник законодавчих актів з питань винахідництва, збірник з питань цивільно-правового регулювання капітального будівництва.

§ 5. Цивільне право як наука

В юридичній літературі наука сучасного цивільного права визначається як система знань про закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, тлумачення цивільно-правових норм, результати аналізу й узагальнення практики застосування цивільних норм, суть термінології норм. З наведеного визначення випливає, що сучасна циві-лістична наука — це наука про сучасне цивільне право. Її предметом є: а) норми цивільного права; б) суспільні відносини, які становлять предмет цивільно-правового регулювання; в) цивільні правовідносини; г) юридичні факти; д) судова, арбітражна та адміністративна практика застосування цивільно-правових норм. Тепер розглянемо кожен з елементів предмета науки цивільного права.

1. Норми сучасного цивільного права. У цивілістичних творах головна увага приділяється застосуванню суті цивільно-правових норм. Особливо це стосується коментарів. Так, після проведення другої кодифікації радянського цивільного законодавства було опубліковано науково-практичні коментарі цивільного законодавства.

Цивільно-правові норми аналізуються і в навчальній літературі (підручниках, навчальних посібниках).

2. Суспільні відносини, які становлять предмет цивільно-правового регулювання, розглянуто у багатотомному курсі "Советское гражданское право", інших підручниках, посібниках та монографіях1.

Вивчення їх має важливе значення, оскільки економічний зміст і ознаки таких відносин зумовлюють особливості їх цивільно-правового регулювання.

3. Цивільні правовідносини — юридична форма суспільних відносин, що регулюються цивільним правом, їх також досліджують у підручниках та монографічних творах2.

Багато уваги в цивілістичній літературі приділяється окремим елементам цивільно-правових відносин: суб'єктам, об'єктам, суб'єктивним правам та обов'язкам.

4. Юридичні факти є підставами виникнення, зміни і припинення цивільних прав та обов'язків. Їх особливості в цивільному праві характеризують метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Специфіці юридичних фактів у цивільному праві присвячено праці О. О. Красавчи-кова та інших учених-правознавців.

Найпоширенішими юридичними фактами у цивільному праві є угоди, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, створення наукових праць, творів літератури і мистецтва, заподіяння шкоди, події. У цивільно-правовій літературі досліджуються зазначені юридичні факти, а також відповідні права та обов'язки, що породжуються ними3.

Братусь С. Н. Предмет и система гражданского права. — М., 1963; Ма-леин М. С. Гражданский закон и права личности в СССР. — М., 1981; Егоров Н. Д. Гражданско-правовое регулирование общественных отношений. — М., 1.988.

2 Халфуна Л. А. Общее учение о правоотношении. — М., 1974; Рыбаков В. А. Проблемы формирования гражданско-правовой активности. — Уфа, 1993.

3 Субъекта гражданского права / Под ред. С. Н. Братуся. — М., 1984; Шахматов В. П. Составы противоправных сделок. — Томск, 1967; Савельева И. В. Правовое регулирование отношений в области художественного творчества. — М., 1986; Белякова А. М. Гражданско-правовая ответественность за причинение вреда. — М., 1986; Менгяиев Ш. Зашита имущественных прав граждан. — Душанбе, 1989; Ярошенко К. Б. Жизнь и здоровье под охраной закона. Гражданско-правовая защита личных неимущественных прав граждан. — М., 1990;

Ойгензихт В. А. Альтернатива в гражданском праве. — Душанбе, 1991.

5. Судова, арбітражна та адміністративна практика застосування цивільно-правових норм давно привертає увагу вчених-цивілістів. її вивчення дає можливість виявити недоліки, недосконалості цивільно-правових норм, їх невідповідність об'єктивним потребам розвитку суспільства.

У багатьох цивілістичних працях аналізується й узагальнюється відповідна практика застосування цивільного законодавства.

Сучасна наука цивільного права спирається на діалектико-матеріалістичний метод дослідження цивільно-правових інститутів, застосовує також категорії діалектики (форма і зміст, суть і явище, причина і наслідок, дійсність і можливість, структура й елемент, субстрат, необхідність і випадковість, свобода волі тощо). Так, одна з теорій юридичної особи розкриває її суть за допомогою категорій субстрату. Автори цієї теорії доводять, що субстратом юридичної особи є колектив трудящих. У радянських теоріях причинного зв'язку використано такі категорії діалектичного матеріалізму, як необхідність і випадковість, дійсність і можливість, причинність. Навіть у назвах цих теорій відображено використання певних філософських категорій. Йдеться про теорію необхідного заподіяння і теорію конкретно-можливого і дійсного причинного зв'язку. Теорія цивільної вини обґрунтовується з позицій таких категорій діалектичного матеріалізму, як свобода волі і необхідність. Використання при дослідженні цивільно-правових норм, інститутів законів і категорій діалектичного матеріалізму дає можливість з'ясувати їх суть і соціальне призначення, закономірності і форми існування, розвитку. Це, в свою чергу, дає підстави прогнозувати їх дальший розвиток, запропонувати певні практичні рекомендації.

Діалектико-матеріалістичний метод як загальнонауковий не виключає використання конкретних методів, що називаються приватно-науковими. Галузеві юридичні науки, в тому числі сучасна наука цивільного права, керуючись законами і категоріями діалектики та враховуючи особливості юридичних явищ, що досліджуються, формують ті чи інші методи, які найбільше відповідають потребам цих наук. У науці цивільного права використовуються такі приватно-наукові методи: формально-логічний, порівняльний, системно-структурний, конкретно-соціологічний тощо.

Формально-логічний метод побудовано на використанні правил формальної логіки і мови (граматики та морфології). Вони застосовуються при тлумаченні цивільно-правових норм як безпосередньо на практиці (у правотворчому процесі, при систематизації і реалізації цивільного права), так і з науковою метою дати доктринальне тлумачення. Зазначений метод використовують при формулюванні науково-цивіліс-тичних понять, класифікаціях юридичних фактів, угод, договорів, об'єктів цивільних прав, видів зобов'язань тощо.

Порівняльний метод широко застосовується у науці цивільного права, сприяючи правильному розумінню і застосуванню аналогічних норм і інститутів у суверенних республіках, виявленню прогалин і недоліків цивільного законодавства, його вдосконаленню та уніфікації.

Так, порівняльний аналіз регулювання договору довічного утримання за ЦК України і за ЦК РФ дає можливість зробити висновок, що зазначений договір більш вдало регулює саме українське законодавство. Інший приклад. Порівнюючи цивільно-правові норми про юридичні наслідки обмеження дієздатності громадян, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами, за ЦК України і ЦК Білорусії, видно, що білоруське законодавство більш гнучко регламентує зазначене питання.

Необхідність системно-структурного методу зумовлена тим, що юридичні явища характеризуються двобічною структурною організацією. Так, інститут цивільної відповідальності має свою внутрішню структуру (елементи, зв'язок між ними), водночас він є елементом суперструктури — системи цивільного права. Саме системно-структурний метод застосовують у ряді цивілістичних праць при дослідженні важливих цивільно-правових категорій. У цивілістичній літературі правова відповідальність (у тому числі й цивільно-правова) розглядається як система, що існує серед інших систем, пов'язаних із суспільними процесами. До елементів відповідальності як системи належать: а) санкція правової норми; б) правопорушення (протиправна дія); в) суб'єкт відповідальності; г) міра відповідальності; д) правовідносини відповідальності.

Системно-структурний метод дослідження відкриває можливості для всебічного й глибокою з'ясування юридичної природи цивільно-правових понять і категорій. При його використанні важливого значення набувають функціональні ха

рактеристики елементів структури. Тому ще цей метод називають структурно-функціональним. Наприклад, структурно-функніональний аналіз є корисним при дослідженні елементів системи цивільного права, цивільно-правових відносин, різних механізмів цивільно-правового регулювання суспільних відносин, системи зобов'язань, цивільно-правових санкцій тощо. У науці цивільного права також використовуються методи комплексного і конкретно-соціологічного

дослідження.

Система науки цивільного права в цілому збігається з системою цивільного права. Разом з тям є певні відмінності, що випливають із змісту зазначених систем. Вона складається із

таких елементів:

1. Вчення про предмет, метод, функції і систему цивільного права.

2. Вчення про цивільні закони, підзаконні нормативні акти.

3. Загальне вчення про цивільні правовідносини.

4. Вчення про цивільну правосуб'єктність (правосуб'єкт-ність громадян; правосуб'єктність організацій; правосуб'єктність суверенних держав).

5. Вчення про угоди.

6. Вчення про здійснення і захист цивільних прав.

7. Загальне вчення про право власності. Вчення про суб'єктів права власності і форми власності (право приватної власності, право колективної власності, право державної власності, право власності сумісних підприємств).

8. Вчення про особисті немайнові права.

9. Теорія авторського права.

10. Теорія винахідницького права.

11. Вчення про право на промисловий зразок і товарні знаки.

12. Загальна теорія зобов'язань. Вчення про цивільний договір. Вчення про окремі види зобов'язань.

13. Вчення про спадкове право.

Система науки цивільного права є ширшою від системи самого цивільного права, бо вивченню цивільно-правових інститутів передує дослідження питань про те, що і як регулюють норми цивільного права, які його функціональні засади, порядок розташування цивільно-правових норм, форми їх вираження, зміст та особливості цивільно-правових відносин.

Внаслідок диференціації наукових знань сформувалася система юридичних наук: теоретико-історичні, галузеві та міжгалузеві, прикладні. Цивільне право — наука галузева. Вона тісно пов'язана з теорією держави і права, яка розробляє загальні для всіх галузевих наук проблеми, даючи їм можливість зосередитися на конкретних знаннях своєї галузі. Розв'язання загальнонаукових проблем є теоретичною базою для подальшого розвитку науки цивільного права.

Наука цивільного права є джерелом, у якому теорія держави і права знаходить практичні та інші наукові матеріали, необхідні для теоретичних узагальнень і висновків. Вона ставить перед теорією держави і права певні питання і тим самим сприяє її розвитку.

Теорія держави і права має власні категорії (предмет і метод правового регулювання, правовий принцип, правова функція, норма права, правовий інститут, система права тощо), якими широко користується наука цивільного права, розкриваючи їх цивільно-правові особливості. Для останньої також надзвичайно важливою є розробка теорією держави і права питань прикладного характеру: законодавчої техніки, правил тлумачення і застосування права. Всі ці розробки використовує наука цивільного права. Тлумачення цивільно-правових норм, аналіз судово-арбітражної практики застосування цивільного законодавства містяться у монографічних та навчальних виданнях. Такою є взаємодія теорії держави і права та науки цивільного права.

Наука цивільного права пов'язана з наукою сімейного права. Вона використовує розробки з понять сімейного права (батьки, усиновителі, спільна власність подружжя, опіка, піклування). Водночас результати цивілістичних досліджень з проблем правоздатності і дієздатності, умов та наслідків визнання особи безвісно відсутньою й оголошення особи померлою, спільної власності, позовної давності, угод мають значення для подальшого розвитку науки сімейного права.

Певний зв'язок існує з наукою трудового права. Цивільне право користується науковими розробками з приводу матеріальної відповідальності робітників і службовців, щоб виявити відмінності цивільно-правової і трудо-правової відповідальності. Наука трудового права у своїх працях спирається на цивільно-правові вчення про правосуб'єктність громадян та

організацій, договори, позовну давність, умови цивільно-правової відповідальності.

Між представниками зазначених наук обговорюється питання про галузеву належність правових норм, які регулюють деліктну відповідальність за заподіяння трудового каліцтва. Це обговорення набуло характеру дискусії. Її суть полягає в тому, що представники науки трудового права намагаються довести трудо-правову природу деліктної відповідальності за заподіяння трудового каліцтва, а також те, що норми ст. 456 ЦК України об'єктивно є нормами трудового права*.

Відстоюючи зазначену пропозицію, вчені посилалися на такі аргументи: право на безпечні умови праці є суб'єктивним правом робітника як елемент трудових правовідносин, що виникає, як правило, з трудового договору. Отже, обов'язок підприємства відшкодувати робітнику збитки, заподіяні пошкодженням здоров'я на виробництві, — обов'язок однієї сторони трудового договору (підприємства) перед іншою (робітником).

Наведена аргументація е не досить точною і суперечить чинному законодавству. Підприємство як сторона за трудовим договором має обов'язок "забезпечити безпечні й сприятливі умови праці робітникові". Юридичним фактом, що породжує право потерпілого робітника на відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням здоров'я, є порушення абсолютного права на охорону здоров'я, передбаченого Конституцією України, а не трудового договору. Абсолютному праву на охорону здоров'я відповідає обов'язок кожного і всіх, у тому числі організації, з якою робітник перебуває у трудових відносинах, утримуватися від порушення зазначеного права. Порушивши право на охорону здоров'я свого робітника при виконанні ним трудових обов'язків, організація несе відповідальність перед ним незалежно і поза трудовим договором. Ст. 173 КЗпП України передбачає, що підприємства, установи, організації несуть відповідно до законодавства матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну робітникам і службовцям каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, та пов'язаним з виконанням ними своїх трудових обов'язків.

Стависский П. Р. Материальная ответственность предприятия в трудовых отношениях. — К., Одесса, 1987. — С. 101—164.

Як бачимо, законодавець не визнав трудо-правової природи деліктної відповідальності.

Наука цивільного права органічно пов'язана з наукою цивільно-процесуального права. Зміст наукових розробок з цивільного процесу в багатьох моментах визначається особливостями матеріально-правового вчення про відповідні цивіль-^но-правові інститути. Це можна проілюструвати на таких прикладах: цивільно-процесуальне вчення про докази відчуває на собі вплив матеріально-правової концепції про умови дійсності угод; на теорію цивільно-процесуальної відповідальності впливає матеріально-правове вчення про цивільно-правову відповідальність1. Таке співвідношення між зазначеними галузями юридичної науки є цілком закономірним, бо зміст цивільно-процесуальних норм багато в чому визначається змістом норм цивільного права.

Ринкові відносини набуватимуть дедалі більшого розвитку за наявності економічних і правових умов ефективного функціонування оптової торгівлі. Поряд з цим матеріально-технічне постачання народного господарства здійснюватиметься і за рахунок державних замовлень та договорів поставок. Становлення ринкових відносин залежить від активної діяльності трудових колективів, їх високої свідомості, почуття колективізму, громадянськості, матеріальної заінтересованості, ефективного функціонування економічних стимулів. Серед юридичних форм, що дають можливість забезпечити економічну самостійність, заінтересованість, ініціативу, майнову відповідальність організацій, найважливіше місце належить цивільному праву.

Цивільно-правові механізми, побудовані на засадах юридичної рівності і диспозитивності, розраховані на регулювання товарно-грошових відносин на базі товарного виробництва. Розвиток цивільно-правових форм органічно пов'язаний з такими інструментами економіки, як господарський розрахунок, гроші, ціна, собівартість, прибуток, торгівля, кредит, фінанси. Саме тому в сучасних умовах поглиблення і впровадження повного господарського розрахунку, самофінансу-

Штефан М. И. Гражданская процессуальная ответственность (Повышение роли гражданско-правовой ответственности в охране прав и интересов граждан и организаций). — К., 1988. — С. 194—246.

вання, системи економічного стимулювання для сучасного цивільного права відкриваються широкі можливості.

Сучасне цивільне право покликане в своєму розвитку забезпечити економічні методи управління народним господарством. Які ж перспективи такого розвитку?

1. Дальше забезпечення цивільно-правовими засобами повного і реального господарського розрахунку підприємств як елементів господарської системи. Йдеться про зміцнення майнової самостійності організацій, у тому числі державних. Закон України "Про власність", зокрема, передбачає для державних підприємств право господарського відання знаряддями і засобами виробництва. Це право прирівнюється до права власності, якщо інше не передбачено спеціальними нормами. Надання його свідчить про справжнє впровадження майнової відокремленості, а також відповідальності державних підприємств. Вони набувають права розпорядження основними засобами виробництва. Отже, цим створено цивільно-правові гарантії розмежування майнових сфер держави і державних організацій, а також майнової відповідальності держави і державних організацій.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ (2)

    Документ
    Актуальність теми. При дослідженні правового режиму інформації, конфіденційної інформації (комерційної таємниці і ноу-хау)1 доцільно виходити не стільки із норм, закріплених в чинному законодавстві України, які є недосконалими щодо

Другие похожие документы..