Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Книга'
В книге на основе анализа особенностей конструктивной деятельностидошкольников-олигофренов сформулированы задачи коррекционного обучены. ^раскрыты ко...полностью>>
'Автореферат'
Защита состоится « » 2011 г. в « » часов на заседании Диссертационного совета Д 001.016.01 при Учреждении Российской академии медицинских наук Медико...полностью>>
'Доклад'
В докладе рассмотрены перспективы применения различных методик позитронной диагностики для исследования биологических тканей. Приведён обзор проведён...полностью>>
'Документ'
Маркса 7-а Городских Гульчачак Тагировна (8 1) -15- 7 begin_of_the_skype_highlighting (8 1) -15- 7 end_of_the_skype_highlighting (8 1) -17-4 begin_of_...полностью>>

Що до майнових відносин, то на цьому аспекті слід зупинитися окремо

Главная > Закон
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Що до майнових відносин, то на цьому аспекті слід зупинитися окремо.

За загальними правилами, щодо майна осіб, які зареєстрували свій шлюб, встановлений законний режим, суть якого полягає в зазначеному нижче. Майно, що було нажите чоловіком і дружиною за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю. До такого майна відносять усі види доходів, придбане за рахунок цих доходів рухоме й нерухоме чи будь-яке інше нажите подружжям за час шлюбу майно, причому незалежно від того, на чиє ім’я воно було придбане або ким із подружжя були внесені грошові кошти.

Що ж до фактичного шлюбу, то тут слід ще раз згадати ст. 74 СКУ, яка встановлює, що якщо жінка й чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Зазначену позицію законодавця важко зрозуміти, оскільки механічне застосування цього підходу для будь-яких фактичних шлюбних відносини може призвести до непередбачуваних правових наслідків. Зокрема, труднощі можуть виникнути у випадку швидкого розпаду тимчасового й недовготривалого фактичного шлюбу. До того ж, через відсутність можливостей визначення моменту, з якого власне виникає фактичний шлюб, при використанні згаданого положення можуть постати проблемні питання. Також видається недостатньо обґрунтованим зміст ст. 74 СКУ щодо ситуації, коли, як уже зазначалося, одночасно існують обидва шлюби – і законний, і фактичний. Так, у судовій практиці досить часто трапляються сімейні спори та спори, що випливають із спадкування, коли один з учасників фактичних шлюбних відносин (без юридичного припинення зареєстрованого шлюбу або не перебуваючи в зареєстрованому шлюбі взагалі) протягом тривалого часу проживає з другою особою або з іншими особами послідовно чи навіть одночасно.

Крім того, навіть якщо особи пізніше зареєструють шлюб, що часто відбувається при народженні спільної дитини, майно, яке було набуте ними за час спільного проживання, але до реєстрації шлюбу, не є спільним майном подружжя (п. 1 ч. 1 ст. 57 СКУ).

Режим спільної сумісної власності доцільно застосовувати для тривалих фактичних шлюбів, оскільки фактичне подружжя, яке прожило разом не один десяток років, має більшу кількість спільного майна і за ознаками найбільш наближене до статусу законного подружжя. Тим не менше, питання, який шлюб вважати тривалим, залишається дискусійним. Деякі практики, посилаючись на ч. 3 ст. 76 СКУ, визначають термін спільного проживання у десять років, однак єдиної думки з цього приводу немає.

Враховуючи викладене, а також виходячи з аналізу судової практики, ми змушені констатувати, що суто майнові права учасників позашлюбних взаємовідносин можуть бути захищені тільки нормами цивільного права, зокрема, про спільну часткову власність.

У випадку, коли пробний союз не виправдав сподівань, і мирних шляхів поділу майна не знайдено, учаснику фактичних шлюбних відносин потрібно переконати суд насамперед у тому, що це майно є спільним. Для цього необхідно довести не сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах, а факт придбання даного конкретного майна за кошти або внаслідок трудової участі обох фактичних чоловіка й дружини. Практика показує, що зробити це не завжди просто.

Найпростішим, але не завжди дієвим способом доказу є показання свідків. Так, аргументами можуть слугувати відомості про те, що один з учасників фактичних шлюбних відносин за період спільного проживання не мав достатніх коштів для придбання або покращення майна без залучення коштів іншого. Більшу доказову силу мають документи, які можуть підтвердити наявність заробітку чи іншого доходу, отримання кредиту в банку на ім’я одного або обох учасників фактичного шлюбу, договори про позику, дарування грошей, або документи, що підтверджують витрати на спільне майно.

А от частка належного кожному з учасників фактичного шлюбу майна визначається на основі конкретного, як правило, грошового вкладу в придбання тієї чи іншої речі або залежить від ступеня участі особи в її створенні.

В цьому розумінні переваги зареєстрованого шлюбу очевидні, оскільки йому не притаманна специфіка бухгалтерських підрахунків. За загальним правилом вважається, що законні чоловік і дружина однаковою мірою дбають про матеріальне забезпечення сім'ї, а тому розмір грошових сум, які приносяться в сім'ю кожним із подружжя, не має при поділі майна жодного значення. Крім того, працю дружини з ведення домашнього господарства та виховання дітей законодавець прирівнює до праці чоловіка в суспільному виробництві. За умов фактичного шлюбу ця праця не може бути врахована, що часто призводить до ситуації, коли одна сторона (найчастіше жінка) при розірванні відносин безпідставно отримує меншу частину майна. На нашу думку, таке вирішення проблеми не зовсім правильне з точки зору як правового, так і соціального її обґрунтування.

Досить поширеною також є така непроста ситуація, коли майно, придбане фактичним подружжям за спільні кошти, оформлюється на когось одного з них. Якщо при зареєстрованому шлюбі це не має юридичного значення, то за умов фактичних шлюбних відносин має, і досить велике. Так, майно, оформлене на одного з учасників вільних відносин, є виключно його майном. Друга сторона права на таке майно не має, доки не доведе, що воно є спільним.

Як же уникнути такого становища? Може здатися дивним, але вихід доволі простий. Радимо все майно, що придбавається фактичним подружжям на спільні кошти, оформлювати „на двох” у спільну часткову власність. Так, наприклад, у договорі купівлі-продажу слід зазначати одразу двох покупців, тоді кожному з них належатиме відповідна частка майна. Якщо розмір часток у договорі не вказується, то на підставі п. 1 ст. 357 ЦКУ вони вважаються рівними. Таким чином, право кожної сторони на частку спільно нажитого майна закріплюватиметься в документах (договорах, свідоцтвах про право власності тощо). У випадку спору додаткові докази навіть не вимагатимуться.

Більше того, договірний спосіб упорядкування відносин між фактичним подружжям є чи не єдиним способом захисту прав та інтересів його учасників. Так, фактичний чоловік і дружина можуть укладати між собою угоду про поділ майна, яке знаходиться в їхній спільній власності, а також угоди про порядок володіння, користування, розпорядження таким майном та про поділ плодів і доходів від використання спільного майна.

Зокрема, в договорі може бути визначене право одного з учасників фактичних шлюбних відносин користуватися речами другого без заміни використаних речей; визначатися рівна участь фактичного чоловіка або дружини у витратах на оренду житлового приміщення для спільного проживання; зазначатися обов’язок учасника фактичного подружжя, який розірвав фактичні шлюбні відносини, виселитися з такого приміщення та обов’язок іншого звільнити першого від витрат з оплати житла. В договорі можна передбачити спільну часткову власність на придбання під час спільного проживання предметів домашнього вжитку та порядок їх поділу в разі припинення фактичного шлюбу.

Однак усі угоди мають відповідали загальним положенням цивільного законодавства про умови дійсності угод. Вони не мають містити положень, що встановлюють права та обов’язки, які насправді можуть виникнути лише із законного шлюбу. Так, наприклад, фактичне подружжя не має права укладати шлюбний контракт. Виключаються положення договору, що порушують основи правопорядку та норми моралі. Зокрема, недопустимою є умова про виникнення або припинення майнових прав та обов’язків залежно від інтимної сторони життя фактичних чоловіка й дружини. Не можна встановлювати майнову відповідальність за відмову від продовження спільного проживання, встановлювати обов’язок відшкодувати шкоду або виплатити неустойку в разі одностороннього припинення фактичного шлюбу, зачіпати інтереси третіх осіб або держави (наприклад, передбачити право одного з учасників фактичного шлюбу здійснювати угоди від імені іншого без довіреності) тощо.

Відмінність зареєстрованого шлюбу від фактичного у сфері укладення договорів полягає в тому, що договір, укладений одним з учасників фактичних шлюбних відносин в інтересах сім'ї з третьою особою, не створює обов'язків для іншого учасника (якщо в самому договорі не вказане інше), навіть якщо майно, одержане за цим договором, використане в інтересах сім'ї.

Крім того, в разі укладення одним із фактичного подружжя стосовно спільного майна договору, який потребує оформлення у нотаріуса або підлягає державній реєстрації, згода іншого не вимагається. При зареєстрованому шлюбі така згода не тільки вимагається, а й має бути належним чином оформлена (нотаріально засвідчується). Отже, цілком можлива ситуація, коли ваша друга половина якось „ненароком” оформить договір купівлі-продажу автомобіля, на якому ви зазвичай їздите на роботу.

Окремо хотілося б зазначити, що проблеми можуть виникнути також при визначенні строків, у межах яких учасник фактичних шлюбних відносин може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. По суті йдеться про відсутність чіткого визначення факту (дати) виникнення фактичних шлюбних відносин, що в свою чергу породжує складності відносно процедури обчислення строків позовної давності.

Незареєстрований шлюб відрізняється від зареєстрованого також у питаннях спадкування. Так, фактичне подружжя може прожити на спільні кошти, придбаваючи майно (квартири, автомобілі, гаражі, земельні ділянки, меблі, побутову техніку), протягом досить тривалого час у повному взаєморозумінні та згоді. Однак у разі смерті одного з них, на ім’я якого оформлене це майно, інший може сподіватися на достойний розмір спадщини тільки якщо на його користь був залишений заповіт або якщо він знаходився на утриманні померлого. Досить поширеною є ситуація, коли особа, яка прожила у фактичному шлюбі не один десяток років, врешті-решт отримує мізерні права на спільно нажите майно або ж не отримує їх зовсім. Як правило, майже вся спадщина померлого переходить до його офіційних родичів. І ось тоді спір між останніми і фактичним чоловіком чи дружиною, які пережили свою другу половину, неминучий. Як говорить мудра приказка: шлюб здійснюється на небесах, а майно ділиться на землі.

Використане нами словосполучення „мізерні права” та „майже вся спадщина” дає підстави сподіватися на те, що у „скривдженого долею” фактичного чоловіка або дружини все ж таки є можливість отримати хоч якусь, бодай найменшу, належну їй чи йому частинку від спільно нажитого з померлим майна.

Так, дійсно, з прийняттям нового Цивільного кодексу України становище таких осіб дещо змінилося, оскільки до цього вони взагалі не мали жодних прав на майно після смерті фактичного чоловіка чи дружини. Зокрема, з появою ст. 1264 ЦКУ осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш ніж п'ять років до часу відкриття спадщини, віднесено до четвертої черги спадкування за законом. Однак, зрозуміло, що навіть за такої умови частка фактичного чоловіка або дружини буде значно меншою, ніж та, яку він або вона могли б отримати в зареєстрованому шлюбі. Тому ще раз радимо фактичному подружжю придбавати майно одразу на двох або обов’язково врегулювати питання спадкування за допомогою заповіту.

Виникнення аліментних майнових прав на утримання не залежить від того, в якому шлюбі ви перебуваєте. Чинне законодавство передбачає можливість отримання аліментів і у випадку перебування в зареєстрованому шлюбі (ст. 75 СКУ), і у випадку фактичних шлюбних відносин (статті 76, 91 СКУ).

Однак, виходячи з аналізу згаданих статей, можна стверджувати, що законні чоловік і дружина мають матеріально підтримувати один одного незалежно від будь-яких обставин. У разі ж фактичного шлюбу законодавство вимагає, по-перше, щоб відносини між жінкою і чоловіком мали тривалий характер, а по-друге, визначає окремі умови, за яких може виникнути право на утримання. Так, на аліменти має право той з учасників фактичних шлюбних відносин, хто став непрацездатним під час спільного проживання або якщо з нею (ним) проживає їхня дитини.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. К.,1998. Державна служба: організаційно-правові основи І шляхи розвитку. К.,1999. Виконавча влада І адміністративне право. К.,2002. Видавничий Дім "Ін-Юре" Київ 2002

    Документ
    У книзі, яка. є черговою публікацією в серії наукових видань "Адмі-ністративно-правова реформа в Україні", висвітлюються науково-теоретичні засади і актуальні проблеми функціонування виконавчої влади та її правового регулювання в Україні.
  2. Головне управління юстиції у тернопільській області методичний посібник

    Документ
    Даний методичний посібник призначений для використання працівниками органів державної виконавчої служби, покликаний систематизувати законодавство України з питань примусового виконання рішень судів та інших державних органів.
  3. Господарський кодекс україни (5)

    Кодекс
    Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.
  4. Матеріали до Національної доповіді України про стан навколишнього природного середовища у 2007 році

    Документ
    5.2.1.2.4. Використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб мисливського господарства,
  5. Податковий кодекс україни (1)

    Кодекс
    1.1. Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків

Другие похожие документы..