Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Идеальный маршрут для первого знакомства с этой удивительной, уникальной страной, где соседствуют разные культуры, разные языки, разные традиции и обы...полностью>>
'Документ'
В докладе рассмотрены методические основы формирования набора статистических признаков для распознавания текстурных изображений. Предложено применить...полностью>>
'Документ'
С 2 г. в нашей стране начали проявляться заметные тенденции стабилизации экономики. Замедление темпов инфляции, отсутствие резких колебаний валютного...полностью>>
'Расписание'
п.н., доцент Скворцова Л.И.) 1 .10 – 13.40 Основы психодиагностики и акмеологии (Федоренко В.В.) Организационная культура (к.п.н. Киселева Е.В.) 13....полностью>>

Етико-антропологічні аспекти аборту

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ЕТИКО-АНТРОПОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ АБОРТУ

Юрій Підлісний – доктор філософії

Український Католицький Університет

Щодня клініки фіксують певну кількість абортів, зазвичай евфемістично називаних “перериванням вагітності”, вакуум регуляцією менструального циклу, чи ще якось, які вкінці року стають статистичними даними, цифрами, за якими непомітно стоять непрості долі, дуже часто – трагічні. І що найстрашніше, бо здається суспільство цього не помічає – море крові, гори трупів і жахливі передсмертні страждання.

Аналізуючи проблематику аборту слід звернути особливу увагу на те, що предметом аналізу є не просто факт медичної операції (підручники медицини, словники називають різними термінами: вишкрібання плідного яйця, регулювання місячного циклу, тощо), а перед нами багатогранна і складна антропологічна проблематика, складна морально-психологічна дилема конкретних живих людей. Кожна жива людина це не просто біологічна істота, це завжди цілий всесвіт зі своїм світоглядом, ціннісними орієнтаціями, переживаннями, радощами і смутком, надіями, планами на життя... Жінка яка приходить на аборт, приходить як цілий світоглядний комплекс, як мікрокосмос, який постав перед життєвим вибором: народжувати дитину, чи здійснити аборт. Цей вибір дуже часто є вибором цілого подальшого життєвого плану: стати матір’ю, чи продовжити навчання і ступити на вищий кар’єрний щабель. Стати матір’ю одиначкою зі всіма наслідками, які з цього випливають, народити і відмовитися від дитини.

Цей надскладний комплекс психологічних і не тільки проблем постають перед нами в художніх образах Шевченкових “Катерини” і “Наймички”. Незапланована вагітність (або як кажуть пересічно – залетіла) ставить перед жінкою проблему цілого життя: народження, виховання, несприйняття, самотність, освіта, кар’єра, тощо. Ставить проблему не лише свого майбутнього, а й майбутнього дитини. У цьому емоційно-психічному напруженні прийняття вірного раціонального рішення, яке спирається на систему і шкалу цінностей переважно не спостерігається. Тут радше прослідковується інша модель прийняття рішення. Вагітність розглядається як проблема, яку треба вирішити. Якщо це не бажана не планована вагітність, то переважно приймається рішення про усунення цієї проблеми: звісно позбавленням дитини шансу побачити цей світ, шанс бачити який ми особисто отримали.

Персонажі Шевченка, роблять свій непростий вибір у дещо жорсткішому (а навіть жорстокішому середовищі): народжують і або самі відходять через тиск до певної міри лицемірно-моралізаторського суспільства, або віддають у надійне середовище, у яке згодом самі приходять, щоб безпосередньо доглядати і плекати, як свою дитину. При цьому забезпечивши дитині виховання, “незаплямований” (як на той час і тодішній світогляд) статус. Модель вирішення цієї проблеми Наймичкою як бачимо вкладається у сократівську модель: краще самому зазнати несправедливості, ніж її вчинити. Інакшими словами ця модель полягає у вирішенні своїх проблем своїм коштом, а не коштом інших. І Катерина, і Наймичка страждають самі, платять за наругу над ними, проступок, слабкість, чи що там було причиною незапланованої вагітності самі: одна покінчує життя самогубством, інша іде в найми, і стає свідком коли син називає матір’ю не її. Але ні одна ні друга не вирішує своєї проблеми життям своєї дитини. На жаль аборт є моделлю вирішення своєї проблеми коштом іншого. Це модель, ні не сократівська, ні не християнська. Вона зводиться до того, що я не маю наміру відповідати за скоєне мною і хочу щоб відповів інший.

Проте, у випадку Катерини і Наймички, як і у випадку багатьох наших жінок, які зважуються на аборт, проблема не обов’язково в жінці і її виборі. Тут діє цілий комплекс факторів, які підштовхують жінку до аборту. Це в першу чергу світоглядні установки оточуючих, суспільний етос, пануючий у регіоні її проживання. Глянувши вглиб цього етосу ми можемо погодитися із Каролем Войтилою, що основою етосу, який підштовхує до аборту і оправдовує його є споживацька настанова до світу, у тому числі і до людини як такої.

У випадку образу типу Катерини, з тих які зважуються на аборт, яка кажучи по народному, “залетіла”, маємо ситуацію яка передує аборту, це споживацьке ставлення до статевих стосунків. Не обов’язково, щоб обидва партнери мале таке ставлення, ми можемо припустити, так як це робить Шевченко, що Катерина піддалася умовлянням розквартированого військового, у якого на статеві стосунки і були погляди споживача, що більше, то краще, що довше, то ще краще і т.п. Це може бути спільний погляд і взаємний дозвіл на використання одне одного задля себе, своїх насолод. У таких світоглядних і умоглядних установках власне і виникає проблема небажаної вагітності, (а також пропаганда контрацепції, яка лише утверджує і санкціонує такі світоглядні установки, мовляв захист і вирішення проблем – є). А якщо на цю небажану вагітність накласти інші світоглядні установки, а саме: 1)часто зневажливе ставлення до матері одиначки і глузливе відчужуюче ставлення, то звідси можна зробити висновок, що народження дитини стає проблемою; 2)перспектива недоотримання освіти, неможливість здійснити кар’єру чи перспектива самозречення (зрештою це поняття в цій системі немислиме) однозначно штовхає на аборт. Критичними факторами, які штовхають на аборт окрім зазначених світоглядних установок, які панують в оточенні цієї жінки, є батько дитини, батьки батька чи цієї жінки, сама жінка. Тиск здійснюється в напрямку перекладення відповідальності на дитину. Тобто плата за повернення до status ante quo є життя зачатої дитини. Властиво в культурі споживацтва і матеріалізму таке вирішення проблеми є логічним.

Звертаючись до періоду перед небажаною вагітністю, бачимо, що в сучасному світі і особливо в підлітковому та молодіжному середовищі переважає світоглядна установка, в якій індивід скерований майже винятково на задоволення своїх потреб, де в центрі всього є індивід, а решта людей і навколишнє середовище лише слугує або перешкоджає задоволенню моїх потреб, жадань, тощо. Саме у такій світоглядній установці визріла масова культура споживацтва і використання, у якій не стало місця для сімейних цінностей і поваги до інтимної сфери людини. Статевість людини розглядається як річ яку потрібно використовувати для отримання насолоди. Такі гедоністичні установки власне і перетворюють людину у засіб використання. І якщо цей інструмент, ця річ перестала виконувати свої функції, “зламалася” тобто завагітніла, то слід усунути непридатну річ (як військовий усуває від себе Катерину), або направити річ, відкоригувати її (саме у таких світоглядних установках аборт на ранніх стадіях вагітності стали називати корекцією менструального циклу шляхом вакуум аспірації). Тобто маємо у підсумку логічний фінал світогляду використання одне одного (навіть якщо за спільною згодою) тезу: цей світ для мене або проти мене. А отже коли йдеться про людські взаємини, ця людина для мене чи проти мене і тоді вже мені вирішувати коли вона для мене і коли проти мене і критерії моїх подальших рішень.

Говорячи про споживацтво в статевій сфері, мусимо зазначити, що така установка притаманна не лише у випадку до подружніх стосунків, таке споживацтво притаманне дуже часто і в випадкових жорстоких ситуаціях таких як зґвалтування, яке характеризується з поміж інших ознак і споживацькою настановою до статевості. Споживацтво на жаль часто притаманне в сімейних стосунках. Приклади коли жінка приходить на аборт чи її приводить туди чоловік не є поодинокими. Часто аргументують, що вже досить дітей, або ще не пора.

Девальвація гідності людини як бачимо стається, ще задовго до аборту. Аборт це лише погранична реальність, логічне завершення ланцюга використання одне одного у статевій сфері. Гідність людини це така категорія, яка завжди визнавалася у філософському світі, як морально значима категорія. На цей факт вказували багато філософів. Іммануїл Кант них навіть сформулював відомий категоричний імператив, який своєю науковістю дуже цікаво перегукується із світоглядом юдео-християнської релігійної спадщини.

В Біблії ми зустрічаємо надзвичайно цікавий і глибокий опис ким є людина. Людина створена Богом в останній день творення коли вже усе приготоване для приходу людини. Тобто Книга Буття говорить нам, що усе призначене для якоїсь цілі, рослинність на поживу, небесні світила для розрізнення дня і ночі, і усе створене перед людиною – для неї у панування, то бачимо, що Бог задумав людину як володаря, як істоту, яка розумно використовує усе, що перед нею створене. Сам факт, що людині дане усе крім неї самої у розпорядження свідчить про те, що людина не розглядається як предмет використання. Людина така істота, яка сама здатна керувати собою, бо така її природа і суть з огляду на задум Творця. Відповідно з релігійної точки зору аборти є злочином проти творця, який є господарем життя, і злочином проти царської гідності людини як такої.

Проте у науковому світі, мабуть, не достатнім є аргумент із релігійного джерела. В наукових колах тривалий час дискусія на тему абортів точилася довкола питання розвитку людини в лоні матері і мала два напрямки: 1) біологічно-генетичний – чи у своєму внутріутробному розвитку людина проходить через так звану рекапітуляцію філогенезу в онтогенезі, тобто чи людина поступово набуває рис людини, чи вона є одразу людиною з моменту зачаття; 2) філософський чи людина є особовим буттям з моменту зачаття чи поступово стає особовим буттям в певний момент життя (до народження після народження). На питання біологічно-генетичного напрямку в принципі можна дати відповідь не зі сфери біології та генетики, а зі сфери філософії. Наші щоденні спостереження подають нам достатньо матеріалу, щоб ствердити, що потомство завжди належить до того самого виду, що його батьки: ведмеді народжують ведмедів, а люди – людей. Але якщо цей аргумент не давав відповіді на тему рекапітуляції онтогенезу, і фактично міг не братися до уваги, то після розшифрування геному людини і беручи до уваги сучасні знання про ДНК і дані досліджень ембріогенезу, біологічно-генетичне питання в цьому контексті стало закритим, а цей філософський аргумент отримав цілковиту верифікацію і чинність.

Проте філософське питання про особовість не отримує своєї відповіді завдяки розшифровці геному. Навіть філософське обґрунтування, що від виду людина народжується лише вид людина не обов’язково дає відповідь, що людина є особовою істотою.

Питання про особовість людини стало серцевиною наукової проблеми в дискусії про аборти. Головна відмінність між людиною і між іншими живими істотами власне зводиться до того, що людина є особовим буттям, тобто буттям, якому притаманні такі фундаментальні риси як свідомість, раціональність, воля, здатність до трансценденції (як приклад можемо подати здатність виходити поза межі іманентних процесів задля пошуку істини, відстоювання істини, спілкування з іншими і здатність зайняти позицію стосовно теорій, рішень і вчинків навіть своїх власних), а також переживати емоційні стани і мати інтереси.

Чому ядро проблеми абортів зводиться до цього? Якщо людина є особовою істотою, то вона є суб’єктом прав, які гарантують їй задоволення її інтересів, а в першу чергу це право на життя. І якщо стосовно дорослих осіб питання про їхню особовість не виникає, воно виникає стосовно ненароджених. Ненароджені не поводять себе як дорослі індивіди виду людина, не поводяться як вільні, мислячі, шукаючі істину і переживаючі не знайшовши її, чи радіючі осягнувши свій якийсь інтерес. Таким чином можна припустити, що ненароджені не є особами, а отже не є суб’єктами прав, в тому числі права на життя.

Проте питання особовості має два аспекти: екзистенціальний та онтологічний. Властиво останній не враховується захисниками абортів. З позицією захисників абортів, що ненароджена дитина не функціонує як особова істота неможливо не погодитися. Адже очевидно, що щойно зачата дитина не шукає істини і не займає жодної позиції стосовно чергових парламентських виборів, цього ж також не проявляє і дитина на сьомому місяці вагітності.

Проте, погоджуючись із цим все ж виникають деякі запитання, на які відповідь не дають захисники абортів. Чи є людиною-особою пацієнт в стані коми, який на даний момент не поводить себе як особа, чи людина в стані алкогольного сп’яніння або в стані наркозу є особою? Чи щойно народжена дитина є особою і суб’єктом прав в тому числі на життя, адже вона теж не радіє успішно вибраному складу парламенту завдяки її свобідному волевиявленню?

Ще одне фундаментальне питання, яке узагальнює попередні: коли людина-не-особа стає людиною-особою? Відповідь на це питання одночасно буде відповіддю на питання коли людина стає суб’єктом прав. Без відповіді на це запитання визнання людини суб’єктом прав є суто конвенційним і свавільним, а отже науково не обґрунтованим. Історія цього питання підтверджує, що теорії так званого ступеневого або поступового одушевлення чи уособовлення не дали відповіді яка була б однозначною і очевидною, і всі відповіді лише мали характер гіпотетичного припущення і теж були радше конвенційними (приклад Томи Аквінського). Таким чином не зрозуміло яким чином є можливо, щоб те що є не-особою ставало особою. Інакше як через чудо пояснити цього не можна. Але ж чудо не є науковою категорією. Відповідно включати його в канву наукового аргументу неприпустимо.

Звідси можна зробити лише один умовивід: те що є дорослим індивідом виду homo sapiens і являється в екзистенційному вимірі особовим буттям мусить таким бути і в онтологічному вимірі, тобто бути таким з моменту початку свого існування як представника виду homo sapiens. Відповідно питання про особовість людини це питання не про прояви особовості, а про особову природу. Звідси питання про суб’єкта прав, зокрема права на життя, отримує відповідь з природи людини: оскільки за своєю природою homo sapiens є особою з моменту зачаття, то homo sapiens з моменту зачаття має право на життя. Тоді те, що ми називаємо перериванням вагітності є позбавленням права на життя, тобто вбивством.

Таким чином проблема законодавчого закріплення права здійснювати аборт є проблемою яка лежить виключно у площині конвенційності, тобто є проблематикою суто політичною.

На жаль дискусія щодо абортів в Україні, яка час від часу виникає в різних площинах (законодавча, публіцистична, наукова-медична) в переважній більшості не приймає, нехтує, або свідомо оминає етико-антропологічний аспект цієї проблеми. Відповідно аргументація “за” чи “проти” абортів ведеться в медичних колах часто з точки зору медичних показань, часом сюди вплітаються соціальні показання, але людина як така часто не береться до уваги. Хоча я впевнений, що і мати, яка зважилася на аборт і лікар який виконує аборт і той, хто штовхає до аборту, все ж задають собі саме це питання – етико-антропологічне. Якщо б це було не так, то ми б не мали багатьох морально-шляхетних вчинків лікарів і жінок, які відмовилися робити аборти.

Ще один аспект цієї проблеми. В медичній сфері на лікувальних факультетах, панує дуже своєрідна атмосфера неповаги до моральних поглядів студентів, майбутніх лікарів. Виконання аборту є обов’язковою медичною практикою для того, щоб здобути диплом лікаря. А що робити студентові, чиї світоглядні переконання не дозволяють йому не те, що виконати аборт, а для якого взагалі операційні в яких аборт здійснюють, є чимось неприйнятним і куди він зайти не має морального права. Хіба що з метою запобігти вбивству ненародженої людини. Тут теж маємо справу із тоталітарним і споживацьким мисленням, у якому нема місця для гідності людини і поваги до її моральних поглядів.

Що ж робити з абортами. Однозначно забороняти, як злочин проти людства. Проте самою забороною ми справи не вирішимо. Виховні і освітні програми в Україні на всіх рівнях освітнього процесу, повинні містити не заклики до невпорядкованої статевої поведінки (деякі програми пробували втілювати через обласні відділи освіти для 14-16-ти літніх підлітків), не пропаганда в ЗМІ розбещеності, як одного із “нормальних” життєвих стилів, а навчання гідності людини, прищеплення сімейних цінностей, таких фундаментальних цінностей як любов, вірність, відповідальність, повага до жіночості і чоловічості.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Філософсько-правові І теоретико-юридичні аспекти генезису публічно-правового порядку

    Документ
    Розбудова суспільства на засадах громадянських цінностей і формування властивостей правової і соціальної держави вимагає переосмислення багатьох державно-правових реалій, серед яких особливе місце займає служба.
  2. На Заході до сфери біоетики як до галузі, де складним чином перетинаються світоглядні, етичні, теоретичні та практико технологічні проблеми дослідження живого

    Документ
    Кінець ХХ. – поч. ХХІ ст. демонструє значну увагу філософів та методологів науки, природничників, медиків як в Україні, так і на Заході до сфери біоетики як до галузі, де складним чином перетинаються світоглядні, етичні, теоретичні
  3. Чернігівський національни педагогічний університет імені т. Г. Шевченка наукова бібліотека науково-бібліографічний відділ етика та психологія сімейного життя

    Документ
    Сьогодні збільшився розрив між статевим та соціальним дозріванням молоді. У 16 років молоді люди уже отримують паспорт, у 17 – можуть реєструвати шлюб, і лише у 18 – отримують виборче право.
  4. Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

    Документ
    У другій половині ХІХ ст. і на початку ХХ ст. в політичному житті європейських держав вагоме місце займає соціал-демократизм, який відігравав важливу роль у розвитку робітничого руху.
  5. Властю Верховного Архиєпископа, Глави Української Греко-Католицької Церкви, та згідно з рішенням Синоду Єпископів нашої Церкви від 1-5 липня 2001 р та канонами 140-145 кодекс

    Кодекс
    Всемилостивий і благий Господи, Боже отців наших! Ти через святого князя Володимира, сподобив нас покинути поганське вірування; через купіль святого Хрещення дозволив Ти нам почати життя у Святій Тройці, як новий і єдиний народ Божий.

Другие похожие документы..