Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Учебное пособие'
Учебное пособие предназначено для студентов вузов, обучающихся по специальности"Радиофизика и электроника", и содержит краткое изложение св...полностью>>
'Автореферат'
Защита состоится «18» февраля 2012 г. в 10 часов на заседании диссертационного совета Д 212.116.03 при ФГБОУ ВПО «Марийский государственный университ...полностью>>
'Методические указания'
Курсовая работа позволяет студенту более глубоко и серьезно раскрыть вопросы социальных процессов и явлений, возникающих в трудовой организации, проа...полностью>>
'Документ'
Образотворче мистецтво, відбиваючи реальну дійсність, є унікальним у вирішенні завдань як художньо-естетичного, так і особистісного розвитку, громадс...полностью>>

Б. Руснак місцеве самоврядування в україні

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью

Б. Руснак

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

В УКРАЇНІ

Посібник для депутатів місцевих рад

та сільських, селищних, міських голів

Чернівці 2009

Місцеве самоврядування в Україні. Посібник / Укладач Б.А. Руснак. – Чернівці, 2009. - 309 с.

Посібник складається із чотирьох взаємопов’язаних частин. Перша частина присвячена теоретичним засадам місцевого самоврядування, у другій - розкрито функції і повноваження місцевого самоврядування, статус та повноваження депутатів місцевих рад, вміщено практичні рекомендації щодо розробки організаційно-розпорядчих документів місцевої ради, підготовки та ухвалення нею рішень, організації і проведення слухань в постійних комісіях ради та використання різних форм залучення громадян до участі у місцевому самоврядуванні, у третій - зібрано деякі локальні нормативно-правові акти, четверта містить основні законодавчі акти, які регулюють функціонування місцевого самоврядування в Україні. Завершується посібник термінологічним словником та переліком літератури з проблем місцевого саоврядування.

Адресовано депутатам місцевих рад, працівникам органів місцевого самоврядування, лідерам територіальних громад, громадських організацій, усім, хто цікавиться проблемами місцевого самоврядування.

В С Т У П

В березні 2006 року в Україні вперше вибори депутатів міських, районних та обласних рад відбулись за пропорційною виборчою системою, тобто виборці голосували не за окремих кандидатів, як це було раніше, а за списки представників політичних партій. І цілком природньо, що депутатський корпус у значній мірі оновився. Але частина членів політичних партій та позапартійних кандидатів, що балотувалися до місцевих рад, на жаль, не мають досвіду практичної роботи у якості депутата. Слід зазначити, що чинне виборче законодавство не містить жодних вимог щодо професійного рівня кандидатів у депутати. Тому депутатами місцевих рад нерідко стають люди, які далекі від проблем місцевого самоврядування, не володіють інструментами їх вирішення, погано орієнтуються в нормативно-правових актах, що регулюють функціонування органів публічної влади загалом і місцевого самоврядування зокрема.

Пропорційна система виборів призвела до суттєвої заміни кадрів в апаратах місцевих рад, їх виконавчих органах, оскільки політичні сили, які здобули перемогу на виборах, виявили бажання мати тут своїх людей. Тому на зміну досвідченим, професійно підготовленим працівникам почасти прийшли люди без відповідної підготовки. До цього слід додати відсутність у нашій державі належної системи професійного навчання депутатів місцевих рад та працівників їх виконавчих структур. Частково цю функцію здійснюють Центри перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій, які функціонують у кожному обласному центрі.

Депутати, які представляють політичні партії, сільські, селищні та міські голови повинні володіти уміннями, знаннями та навичками щодо вирішення всіх питань життєдіяльності громади.

Саме на сприяння формуванню професійної влади, на підвищення фахового рівня обраних представників політичних партій і посадовців спрямовано видання цього посібника - „Місцеве самоврядування в Україні”.

При його підготовці використано праці українських учених, які досліджують проблематику місцевого самоврядування, наявний український практичний досвід у цій сфері. У посібнику висвітлено питання історії розвитку місцевого самоврядування в Україні, розкрито його сучасну систему, основи, функції та повноваження місцевого самоврядування, статус та повноваження депутатів місцевих рад, викладені методичні поради щодо розробки організаційно-розпорядчих документів місцевої ради, підготовки і ухвалення радами рішень, організації і проведення слухань у постійних комісіях рад, розкрито форми реалізації громадянами права на участь в управлінні місцевими справами. Окрім того, у посібнику вміщено Європейську Хартію місцевого самоврядування, витяги з Конституції України, законодавчі акти, що регулюють функціонування місцевого самоврядування в Україні, примірні зразки локальних нормативно-правових актів, глосарій термінів та перелік літератури з питань місцевого самоврядування.

Сподіваємося, що цей посібник стане у нагоді всім, кому небайдужий розвиток місцевого самоврядування в Україні. Будемо вдячні за висловлені критичні зауваження, рекомендації та пропозиції.

Ч А С Т И Н А 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МІСЦЕВОГО

САМОВРЯДУВАННЯ

Глава 1. Із історії розвитку місцевого

самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування на теренах нашої держави виникло в середні віки у вигляді перших спроб міського самоврядування, що надавалось магдебурзьким правом, частково зберігалось у часи козацької республіки (XV-XVII ст.), але остаточно занепало в часи після безславного об’єднання України з Росією (1654 року). Незначна його реанімація за умов царизму (1917-1919р.р.) закінчилась фактичним відродженням національного поняття місцевого самоврядування лише у березні 1990 року після обрання депутатів Верховної Ради Української РСР та місцевих Рад народних депутатів.

Науковці виділяють такі основні історичні періоди становлення національного місцевого самоврядування:

  • перший період – зародження, становлення й розвиток вітчизняних форм місцевого самоврядування (в основі яких були рід та суверенна громада), своїми хронологічними рамками сягав часу зародження й утворення держави східнословянських племен на українських землях, він тривав до середини XIV століття;

  • другий період або ж період європеїзації, що характеризувався поєднанням місцевих форм самоврядування з елементами західноєвропейської організації самоврядування (місто Магдебург), від середини XIV ст. і до першої половини XIX ст. Магдебурзька грамота, що надавалася королем тому чи іншому місту, була класичним актом децентралізації суверенної влади середньовічної держави на рівень цього міста, його територіальної громади;

  • третій період відзначався русифікацією вітчизняного місцевого самоврядування на території сучасної України, центральна, східна, а згодом і південна частина якої входили до царської Росії. Західна частина України належала Польщі, Австрійській, пізніше Австро-Угорській монархії. Хоча процес русифікації в місцевому самоврядуванні України почався десь наприкінці XVII ст., свого апогею він досягнув у XIX ст. та на початку ХХ століття;

  • четвертий період є спробою українізації місцевого самоврядування, початком якого потрібно вважати 20-ті рр. ХХ ст., і який триває дотепер. Починаючи з 1991 р., в Україні нарешті відновлені спроби українізувати як місцеве самоврядування, так і інші сфери суспільного життя.

Реальне місцеве самоврядування об'єктивно можливе лише в умовах суверенітету держави, оскільки вона виступає його гарантом, а іноді й творцем його системи. Природньо, що і в нашій країні цей інститут поступово склався лише після здобуття Україною незалежності.

Відродженню місцевого самоврядування в Україні передувала чергова спроба підвищення ролі рад як місцевих органів державної влади шляхом удосконалення їх структури. Відповідно до рішень союзних органів, прийнятих в 1989— 1990 рр., поряд з виконкомами і їх головами стали обиратись президії і голови рад. Щоправда, передбачалось обрання на посади голів Рад партійних керівників, але незалежно від наслідків цієї спроби діяльність представницьких органів дещо активізувалась, хоча й викликала в самих радах суперечності між їх представницькими і виконавчими органами та їх керівниками.

Початок реальному відродженню місцевого самоврядування в сучасних умовах поклали «Декларація про державний суверенітет України» і прийнятий на її основі та відповідно до неї Закон УРСР від 7 грудня 1990 р. «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР і місцеве самоврядування». Цей Закон вперше в умовах радянської влади проголошував принципи місцевого самоврядування і відмову від принципу «демократичного централізму» у відносинах між радами різних рівнів.

Було ліквідовано структурне двовладдя рад, оскільки голова ради ставав одночасно головою виконавчого комітету відповідної ради. Але фактично виникло функціональне двовладдя в зв'язку з тим, що місцеві ради народних депутатів відповідно до ст. 2 Закону проголошувались одночасно органами місцевого самоврядування й органами державної влади. Дуалізм цих органів влади не лише об'єктивно послаблював ради як органи місцевого самоврядування, але й порушував вертикаль виконавчої влади. У зв'язку з цим 26 березня 1992 р. була прийнята нова редакція відповідного Закону і частково змінена його назва.

В новому Законі «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» місцеве самоврядування визначалося як територіальна самоорганізація громадян для самостійного вирішення безпосередньо або через органи, які вони обирають, усіх питань місцевого життя в межах Конституції України, законів України та власної фінансово-економічної бази, а регіональне самоврядування — як територіальна самоорганізація громадян для вирішення безпосередньо або через органи, які вони утворюють, питань місцевого життя в рамках Конституції України та законів України.

Тим самим Закон у новій редакції зробив значний крок щодо відходу від дуалістичної теорії і практики в організації місцевої влади і місцевого самоврядування та передбачив утвердження місцевого і регіонального самоврядування, проголосивши, правда, практично новий дуалізм. Територіальною основою місцевого самоврядування проголошувались сільрада, селище, місто, а регіонального самоврядування — відповідно район, область.

На основі виконавчих комітетів рад областей, районів та міст Києва і Севастополя утворювались державні адміністрації на чолі з представниками Президента України. У зв'язку із зупиненням діяльності виконавчих комітетів можливості рад в управлінні місцевими справами істотно зменшувались, що посилило конфронтацію між керівниками органів місцевого самоврядування і місцевих органів державної виконавчої влади.

Незабаром від двоїстої природи рад відмовились. За Законом України «Про формування місцевих органів влади і самоврядування» (3 лютого 1994 р.) ради всіх рівнів проголошувались органами місцевого самоврядування. Голови рад, за винятком районних у місті, обирались шляхом прямих виборів безпосередньо населенням і за посадою очолювали виконавчі комітети. Поряд з цим нововведенням ради областей, районів, міст Києва і Севастополя наділялись функціями органів державної влади. У порівнянні з попередньою моделлю місцевої влади можна було розцінювати прийняття зазначеного закону як тимчасову перемогу прихильників місцевого самоврядування, адже на всіх рівнях передбачалось формування повноцінних представницьких органів місцевого самоврядування із своїми власними виконавчими структурами.

Але всього за кілька місяців в країні були проведені дострокові президентські вибори. Новий глава держави не міг погодитися з такою моделлю місцевої влади, оскільки, на його погляд, це послаблювало систему виконавчої влади. 6 серпня 1994 р. новообраний Президент України видав Указ Про забезпечення керівництва структурами державної виконавчої влади на місцях, яким установив підзвітність та підконтрольність собі голів районних і обласних рад та очолюваних ними виконавчих комітетів з питань здійснення ними делегованих повноважень державної виконавчої влади.

З обранням нового Президента України настав період гострої кризи і конфронтації органів державної влади. Розпочалась активна ревізія досягнутих демократичних перетворень у розбудові місцевого самоврядування. Інтенсифікувався пошук систем кожного виду влади і одночасно системи місцевих органів державної влади та моделі місцевого самоврядування. Цей пошук завершився безпрецедентним кроком у державному будівництві і конституційному процесі – підписанням 8 червня 1995 року Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України, яким було введено в дію схвалений 18 травня 1995 року Верховною Радою України Закон України «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні». Згідно з цим законом місцевими органами державної виконавчої влади в районах (крім районів в містах), областях, містах Києві і Севастополі знову проголошувались державні адміністрації, які тепер очолювали голови відповідних рад, тобто обіймали одночасно дві посади. Право призначення керівників адміністрацій отримав Президент України.

Первинними суб'єктами місцевого самоврядування визнача­лись територіальні колективи громадян, які проживають в селах, селищах, містах, а його територіальною основою — відповідні населені пункти. Представницькі органи місцевого самоврядування цих адміністративно-територіальних одиниць — ради — очолювали їх голови, які одночасно були і головами виконавчих комітетів.

Представницькими органами районів, областей, міст Києва і Севастополя згідно з Законом визначались відповідні ради. Виконавчі комітети при них не формувались. Отже на цей раз взяли верх прихильники командно-адміністративної системи управління, яких, як виявилось, в Україні чимало. Фактично вся влада на обласному і районному рівні була зосереджена в руках місцевих державних адміністрацій. Обласні ж і районні ради перетворились у декоративні органи, які імітували місцеве самоврядування на регіональному рівні.

На превеликий жаль, ця система місцевого самоврядування була значною мірою закріплена новою Конституцією України, а згодом і Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», яким було введено інститут сільського, селищного, міського голови, а також розділено посади голови районної і обласної рад та глави районної і обласної державних адміністрацій.

Безперечно, прийняттям Конституції та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зроблено важливі кроки на шляху становлення та конституційного закріплення основ місцевого самоврядування у нашій державі. Разом з тим, варто зазначити, що базові принципи місцевого самоврядування сформульовані в Європейській Хартії про місцеве самоврядування, яка була схвалена Комітетом міністрів країн Ради Європи в 1985 році і ратифікована парламентом України 15 липня 1997 року, у місцевому самоврядуванні України реалізовані не в повній мірі.

Цими широкими принципами є: правова, організаційна та фінансова автономії органів місцевого самоврядування.

 Суть правової автономії органу місцевого самоврядування полягає в тому, що він має власні повноваження, визначені писаним законом і, де це можливо – конституцією (ст. 2 Європейської Хартії про місцеве самоврядування), а також має право на судовий захист щодо забезпечення своїх повноважень та дотримання конституційних принципів самоврядності (ст. 11). Повноваження мають бути повними і виключними, тобто такими, щоб не належали одночасно іншим органам. У межах своїх повноважень орган місцевого самоврядування повністю незалежний у здійсненні власних ініціатив з будь-якого питання, що належить до його компетенції. Це правило чинне і тоді, коли йдеться і про делеговані цьому органові повноваження (ст.ст. 3 і 4).

 Суть організаційної автономії полягає в тому, що орган місцевого самоврядування повинен мати можливість сам визначати свою власну внутрішню структуру, яка б відповідала місцевим потребам і забезпечувала ефективне управління (ст.ст. 6, 7 і 10). Діючи в межах закону, орган місцевого самоврядування не підпорядковується іншим органам влади, а будь-який адміністративний контроль за його діями можливий лише при умові забезпечення законності та конституційних принципів місцевого самоврядування (ст. 8).

 Суть фінансової автономії місцевого самоврядування полягає у праві органів місцевого самоврядування володіти та розпоряджатись власними коштами, достатніми для здійснення їх функцій та повноважень (ст. 9).

Європейська Хартія місцевого самоврядування зобов’язує всі країни, які її ратифікували, застосовувати у своєму законодавстві основні принципи, що гарантують самостійність місцевої влади.

Країни-члени Ради Європи, серед них і Україна, вже зробили істотні кроки у напрямі досягнення цілей цього документа, який є гарантом і дієвим інструментом демократизації усіх країн Європейського співтовариства.

Основний Закон нашої держави (ст.7) стверджує: «В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування». Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 2), відповідно до Конституції, визначає поняття місцевого самоврядування, як гарантоване державою право та реальну здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.

Задля справедливості зазначимо, що у порівнянні з так званим радянським періодом, коли інститут місцевого самоврядування взагалі не визнавався, нині на найвищому, тобто конституційному рівні його визнано і гарантовано. Однак, варто зауважити: за період після прийняття Конституції України та Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» можна було б зробити набагато більше у напрямку розвитку і зміцнення місцевого самоврядування в нашій державі, якби на те була добра воля керівництва держави. Проте, окрім декларацій, конкретних і дієвих кроків щодо зміцнення і розвитку місцевого самоврядування, на жаль, за останні роки майже немає.

Верховна Рада двох попередніх скликань так і не спромоглась прийняти закони про комунальну власність, про територіальну громаду, про статус сільських, селищних, міських голів, лише у першому читанні розглянула нову редакцію закону «Про місцеве самоврядування в Україні» але далі справа не пішла.

Багато галасу було навколо проекту концепції державної регіональної політики, яка врешті була затверджена Указом Президента України. Кілька років велась робота у Верховній Раді над проектом програми державної підтримки місцевого самоврядування, на яку також покладались певні надії справжніх прихильників місцевого самоврядування. Але до її затвердження у парламенті так і не дійшло. Натомість така програма також була затверджена Указом Президента. Проте, проблематично щось сказати з приводу реалізації зазначених концепції державної регіональної політики та програми державної підтримки місцевого самоврядування. Сьогодні про ці документи навіть ніхто і не згадує.

А чи є потреба нині вживати якихось конкретних заходів щодо зміцнення і розвитку місцевого самоврядування в Україні? Безперечно. Про це нам постійно нагадує Рада Європи, членом якої є наша держава. Ратифікувавши у 1997 році Європейську Хартію місцевого самоврядування, Україна взяла на себе у цій сфері низку зобов’язань, які у повній мірі до цих пір не виконала. Не довершеним залишається місцеве самоврядування на районному і обласному рівні, оскільки ради не мають своїх виконавчих структур, не розмежовані належним чином повноваження між органами місцевого самоврядування різних рівнів, а також між ними та місцевими органами виконавчої влади, не врегульованим залишається питання управління комунальним майном, не визначено правовий статус об’єктів спільної власності територіальних громад, не на користь місцевого самоврядування розмежовано землі державної та комунальної власності, місцеві бюджети не забезпечені достатніми джерелами їх наповнення, законодавчо не визначено статус, функції і повноваження територіальних громад, які є базовим елементом системи місцевого самоврядування. Нарешті, в Україні не забезпечено реалізації у повній мірі на практиці основоположних принципів місцевого самоврядування, передбачених Європейською Хартією місцевого самоврядування, якими є організаційна, правова та фінансова автономія органів місцевого самоврядування, про що вже йшлося. Перелік не вирішених проблем можна продовжувати.

Разом з тим варто зазначити, що Верховна Рада України четвертого скликання ухвалила проект Закону „Про внесення змін до Конституції України” (реєстраційний № 3207-1), яким передбачено суттєві зміни у системі влади на місцях, особливо на районному та обласному рівнях. Важлива новела цього законопроекту стосується дефініції місцевого самоврядування. Уточнена редакція статті 140 Конституції, яка містить цю дефініцію, звучить так: „Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села, селища чи міста або добровільного об'єднання у територіальну громаду жителів кількох населених пунктів - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.” Чинна редакція цієї статті передбачає добровільне обєднання у територіальну громаду лише жителів кількох сіл. Хоч на практиці безліч випадків, коли в одну громаду обєднані жителі і селищ, і міст у різних конфігураціях. Такі обєднання наразі є неконституційними.

На районному і обласному рівнях практично вся влада буде зосереджена в органах місцевого самоврядування, оскільки районні державні адміністрації взагалі не передбачаються, а обласні - матимуть зовсім інші функції, які більш детально будуть прописані у новій редакції закону про місцеві державні адміністрації. Скоріш за все, це будуть контрольно-наглядові функції щодо органів місцевого самоврядування, координуючі щодо тих органів державної виконавчої влади, які залишаться на обласному рівні (органи внутрішніх справ, податкової, природоохоронної служб тощо), та деякі інші функції, які не можна передати органам місцевого самоврядування. Передбачені і деякі інші зміни. Законопроект передано до Конституційного Суду України для висновку і у разі отримання його позитивного висновку має бути ще раз проголосовано у парламенті конституційною більшістю голосів депутатів, тобто 300. Після цього необхідно прийняти у новій редакції закони про місцеве самоврядування та про місцеві державні адміністрації, у яких чітко визначити їх компетенцію та розмежувати повноваження. Скільки на це піде часу - сказати важко.

Глава 2. Сучасна система місцевого

самоврядування в Україні

Оптимальна організація влади забезпечує ефективне керівництво державою на всіх її рівнях. Децентралізація влади на рівень територіальних громад та обраних ними інституцій, вимагає формування повноцінної системи місцевого самоврядування. Адже державна влада не буде ефективною, якщо не опиратиметься на демократично організовану систему самоврядування на місцях.

До елементів системи місцевого самоврядування, що формують систему, відповідно до ст. 5 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, належать:

  • територіальна громада;

  • сільська, селищна, міська рада;

  • сільський, селищний, міський голова;

  • виконавчі органи сільської, селищної, міської рад;

  • районні (в місті) ради, які створюються у містах із районним поділом за рішенням територіальної громади або міської ради;

  • районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

  • органи самоорганізації населення.

Дамо коротку характеристику кожного елемента системи місцевого самоврядування.

Територіальна громада – це жителі, обєднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне обєднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Під цим визначенням законодавець розуміє:

  • по-перше, жителів, об’єднаних постійним місцем проживання;

  • по-друге, територіальну основу місцевого самоврядування – село, селище та місто.

Іншими словами, до територіальної громади можуть належати не лише громадяни України, а й іноземці та особи без громадянства, що постійно проживають у межах села, селища, міста і користуються, відповідно до ст. 26 Конституції України, такими ж правами і свободами, а також виконують такі ж обов’язки, як і громадяни України, за винятком, встановленим чинним законодавством.

У пункті 1 ст. 6 зазначеного закону чітко закріплено принципове положення про статус територіальної громади. Зокрема, зазначається, що територіальна громада села, селища, міста є первинним субєктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень.

Територіальна громада наділена конкретною правосуб’єктністю, а саме:

  • правом формування відповідних органів;

  • правом проведення місцевих референдумів;

  • правом управління місцевими бюджетами та комунальною власністю тощо.

Пункти ст. 6 закону регулюють питання про об’єднання-роз’єднання територіальних громад. Територіальні громади сусідніх сіл можуть об’єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову. Добровільне об’єднання територіальних громад відбувається за рішенням місцевих референдумів відповідних територіальних громад сіл. Таке рішення є наданням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування, формування спільного бюджету, об’єднання комунального майна. Вихід зі складу сільської громади здійснюється також за рішенням референдуму відповідної територіальної громади.

Представницький орган місцевого самоврядування – це виборний орган (рада), який складається з депутатів і, відповідно до закону, наділяється правом представляти інтереси територіальної громади та приймати від її імені рішення.

З урахуванням особливостей адміністративно-територiального устрою нашої держави система представницьких органів місцевого самоврядування складається з двох рівнів:

  • сільські, селищні, міські ради (надалі - місцеві ради);

  • районні та обласні ради.

Наявність таких двох рівнів аж ніяк не дає підстав підпорядковувати органи першого рівня – другому. Відповідно до положень ст. 10 закону можна зробити висновок про те, що саме місцеві ради – єдині представницькі органи територіальних громад. Саме цим радам належить провідна роль і, окрім цього, - це ті інституції, які безпосередньо працюють із людьми та представляють найближчий до громадян рівень управління.

Отже, місцеві ради як представницькі органи:

  • це – виборні органи, що складаються з депутатів, обраних безпосередньо територіальною громадою;

  • акумулюють інтереси територіальних громад і володіють правом представляти їх;

  • мають виняткове право приймати рішення від імені територіальної громади.

Обласні та районні ради не виступають представницькими органами обласних і районних громад, оскільки Конституція України не визнає таких громад і не розглядає населення області, району як суб’єкт місцевого самоврядування.

Обласні та районні ради – це органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією та чинними законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні” у містах із районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватися районні в місті ради, які, у свою чергу, формують виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Органи самоорганізації населення – це також представницькі органи і є природним доповненням та елементом системи місцевого самоврядування.

Органи самоорганізації – представницькі органи, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених Законом „Про органи самоорганізації населення”.

Органами самоорганізації населення є:

  • будинкові, вуличні, квартальні комітети;

  • комітети мікрорайонів;

  • комітети районів у містах;

  • сільські, селищні комітети.

Одним із прикладів створення таких органів самоорганізації є кондомініуми.

Виконавчі органи місцевого самоврядування – органи, які, відповідно до Конституції України та Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у випадку їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування, реалізації рішень, ухвалених територіальними громадами, відповідними радами у межах, визначених законами.

До виконавчих органів належать виконавчий комітет ради, а також відділи, управління та інші виконавчі органи, які можуть створюватися сільською, селищною, міською, районною у місті радою у межах затверджених нею структури та штатів, з метою здійснення повноважень, що належать до компетенції рад (ст. 54).

Ще одним елементом системи місцевого самоврядування є сільський, селищний, міський голова, який відповідно до ст.12 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні” є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об’єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Посадова особа органів місцевого самоврядування — особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій та отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

  • Отже, це не всі працівники органів місцевого самоврядування, а лише керівники місцевого самоврядування (або посадові особи територіальної громади: сільські, селищні, міські голови);

  • керівники органів місцевого самоврядування (голови районних, районних у містах, обласних рад, керівники відділів, управлінь, інших виконавчих органів місцевого самоврядування, відповідних підрозділів цих органів);

  • відповідальні працівники органів місцевого самоврядування, які займають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків [12].

Глава 3. Конституційно-правові основи

місцевого самоврядування

Визначивши місцеве самоврядування як важливий елемент конституційного ладу, загалом було завершено пошук прийнятних варіантів місцевого самоврядування в Україні, основні засади якого визначені в розділі ХІ Конституції. Із прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України майже закінчився шестирічний пошук моделі місцевого самоврядування у нашій державі. Положення Основного Закону вивели місцеве самоврядування на рівень одного з провідних інститутів демократичного конституційного ладу. Про це свідчить хоча б те, що місцевому самоврядуванню присвячений не тільки ХІ розділ Конституції, а також статті 5, 7, 13, 19, 38, 40, 71, 118 та низка інших.

Конституційно-правові основи місцевого самоврядування в Україні становлять норми-принципи Конституції України, що закріплюють найважливіші відносини, які виникають у процесі організації й функціонування місцевого самоврядування в Україні, зокрема, територіальну організацію місцевого самоврядування, порядок та форми його здійснення, структуру органів місцевого самоврядування, принципи формування та використання комунальної власності, гарантії самоврядних прав територіальних громад.

Ці норми містяться більш як у 20 статтях Конституції України. В.В. Кравченко і М.В. Пітник ситематизували їх у такі групи:

1. Норми, в яких закріплюються засади конституційного ладу, народовладдя, рівність всіх форм власності, гарантується місцеве самоврядування.

До них віднесені:

визнання і гарантування місцевого самоврядування (стаття 7);

здійснення народом влади безпосередньо і через органи місцевого самоврядування (стаття 5);

самостійність місцевого самоврядування, його органи не входять до системи органів державної влади (статті 5, 140);

визнання і рівний захист всіх форм власності, включаючи і комунальну власність (стаття 13);

зобов'язаність органів місцевого самоврядування діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19).

2.Норми, в яких регламентується діяльність місцевого самоврядування щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Зокрема:

право громадян знайомитися в органах місцевого самоврядування з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (стаття 32);

право громадян брати участь у місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів місцевого самоврядування (стаття 38);

право громадян на рівний доступ до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38);

право громадян проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про які завчасно сповіщаються органи місцевого самоврядування (стаття 39);

право громадян на індивідуальні чи колективні звернення (петиції) до органів місцевого самоврядування (стаття 40);

право громадян користуватися для задоволення своїх потреб об'єктами права комунальної власності (стаття 41);

право громадян на соціальний захист, яке гарантується створенням мережі комунальних закладів для догляду за непрацездатними (стаття 46);

право громадян, які потребують соціального захисту, на отримання від органів місцевого самоврядування житла безоплатно або за доступну для них плату (стаття 47);

право громадян на безоплатне отримання медичної допомоги в комунальних закладах охорони здоров'я (стаття 49);

право громадян на освіту, яке забезпечується доступністю і безоплатністю освіти в комунальних навчальних закладах (стаття 53);

право громадян на відшкодування за рахунок місце­вого бюджету матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56).

3. Норми, що закріплюють правові, організаційні, матеріальні та фінансові основи місцевого самоврядування.

Вони, зокрема, стосуються:

порядку призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування (стаття 85);

підзвітності і підконтрольності місцевих державних адміністрацій радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами (стаття 118);

обов'язку місцевих державних адміністрацій забезпечувати взаємодію з органами місцевого самоврядування та реалізацію повноважень, делегованих відповідними радами (стаття 119);

складу представницьких органів місцевого самоврядування та принципів їх формування (стаття 141);

матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (стаття 142);

державної підтримки місцевого самоврядування (стаття 142);

предметів відання та повноважень місцевого самоврядування (стаття 143);

можливості делегування органам місцевого самоврядування окремих повноважень органів виконавчої влади (стаття 143);

права органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймати рішення, які є обов'язковими на відповідній території (стаття 144);

необхідності законодавчого врегулювання питань організації місцевого самоврядування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування (стаття 146).

4. Норми, в яких закріплені правові гарантії місцевого самоврядування.

Вони стосуються:

заборони займатися підприємницькою діяльністю для посадових і службових осіб органів місцевого самовря­дування (стаття 42);

підстав і порядку зупинення рішень органів місцевого самоврядування та звернення до суду з метою їх оскарження (стаття 144);

судового захисту прав місцевого самоврядування (стаття 145).

Поряд з Конституцією України систему нормативно-правових актів, що регламентують організацію і функціонування місцевого самоврядування в Україні, становлять закони України, відповідні акти Президента України і Кабінету Міністрів України, акти органів місцевого самоврядування та акти, прийняті на місцевих референдумах.

Ця система нормативно-правових актів будується на принципах жорсткої ієрархії, що передбачає:

по-перше, верховенство норм Конституції України - норми всіх інших актів не можуть суперечити конституційним нормам, вони мають бути спрямовані на деталізацію і конкретизацію положень конституційних норм;

по-друге, вищу юридичну силу норм законів України, в першу чергу Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», у відношенні до підзаконних актів - указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, рішень органів місцевого самоврядування;

по-третє, відповідність актів місцевого самоврядування - актів місцевих референдумів та актів органів місцевого самоврядування положенням всіх нормативно-правових актів органів державної влади, що прийняті в межах їх компетенції.

Серед законів України, що містять норми, які регламентують питання організації та функціонування місцевого самоврядування, особливе місце займає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року, який по суті є «базовим» законом із цих питань. Саме на підставі цього Закону були розроблені та прийняті закони, в яких регламентуються окремі питання функціонування місцевого самоврядування, наприклад: «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про органи самоорганізації населення» тощо. Необхідність прийняття зазначених законів прямо передбачена в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» або випливає з його положень.

Винятково важливе значення для формування правової основи місцевого самоврядування в Україні мала Європейська Хартія місцевого самоврядування. Вона сьогодні є основним міжнародно-правовим документом у цій сфері для країн - членів Ради Європи. В ньому викладені стандарти щодо організації управління на місцях на засадах місцевого самоврядування, які є обов'язковими для держав - членів Ради Європи

Європейська Хартія місцевого самоврядування була прийнята Радою Європи 15 жовтня 1985 року, що стало свідченням важливого значення місцевого самоврядування як необхідного атрибуту демократичного суспільства.

Метою Європейської Хартії місцевого самоврядування є встановлення загальноєвропейських стандартів щодо визначення і захисту прав територіальних громад і органів місцевого самоврядування, що забезпечує їх активну участь у вирішенні питань місцевого значення.

Європейська Хартія місцевого самоврядування зобов'язала держави, які її підписали, застосовувати основні правові норми, що гарантують правову, адміністративну і фінансову автономність територіальних громад та їх органів. Тим самим, вона стала важливим кроком на шляху до утвердження життєздатності на всіх територіальних рівнях управління принципів, які Рада Європи проголосила і захищає з моменту свого створення з метою захисту прав людини, формування демократичної суспільної свідомості в європейських країнах.

Європейська хартія місцевого самоврядування є першим багатостороннім правовим документом, який визначає і захищає принципи місцевої автономії - однієї з підвалин демократії, яку Рада Європи зобов'язалася захищати і розвивати в дусі загальноєвропейських цінностей.

Від імені України Європейську хартію місцевого самоврядування було підписано 6 листопада 1996 року в м. Страсбурзі, а Верховна Рада України ратифікувала її 15 липня 1997 року. Відповідно до статті 9 Конституції України Європейська хартія місцевого самоврядування після її ратифікації стала частиною національного законодавства України. В силу цього положення Хартії на території України мають обов'язкову юридичну силу, як і положення будь-якого іншого чинного законодавчого акта України.

Як уже підкреслювалося, визначаючи природу місцевого самоврядування як специфічної форми публічної влади, Конституція України, Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплюють принципи його правової, організаційної та фінансової самостійності.

У свою чергу, правова автономність місцевого самоврядування пов'язана як з необхідністю закріплення функцій та повноважень місцевого самоврядування законо­давчим шляхом, окремо від повноважень органів виконавчої влади, так і з правом територіальної громади, органів місцевого самоврядування видавати власні нормативно-правові акти - акти місцевого самоврядування (муніципальні акти).

Реалізація цього права є своєрідним засобом саморегуляції територіальної громади, системи місцевого самоврядування та прямо передбачена Конституцією України, стаття 144 якої визначає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (стаття 26) визначає нормотворчі повноваження представницьких органів місцевого самоврядування, зокрема:

  • затвердження статуту територіальної громади;

  • прийняття регламенту ради;

  • встановлення чисельного складу ради та її органів;

  • наділення органів самоорганізації населення власними повноваженнями;

  • затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку території;

  • регулювання земельних відносин на відповідній території;

  • затвердження місцевого бюджету;

  • утворення позабюджетних фондів та затвердження положень про них;

  • встановлення місцевих податків та зборів;

  • затвердження правил з благоустрою території;

  • затвердження символіки тощо.

Цей Закон (стаття 7) також закріплює право територіальної громади приймати обов'язкові для виконання рішення на місцевих референдумах.

Таким чином, акти місцевого самоврядування, поряд з Конституцією і законами України, відповідними міжнародно-правовими документами, указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України, виступають важливим і необхідним елементом правової основи місцевого самоврядування. Вони утворюють самостійну підсистему підзаконних нормативних актів в Україні, а її самостійність обумовлена тим, що органи місцевого самоврядування згідно зі ст. 5 Конституції України не входять до системи органів державної влади.

Глава 4. Матеріальна основа місцевого

самоврядування.

Реальність місцевого самоврядування визначається, в першу чергу, матеріальними і фінансовими ресурсами, якими розпоряджається територіальна громада та які в сукупності становлять матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування.

Конституція України (ст. 142) до матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування відносить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Провідне місце в структурі матеріальної основи місцевого самоврядування займає комунальна власність. Поняття комунальної власності вперше на законодавчому рівні було введено Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р., і на той час комунальна власність (або відповідно до Закону - власність адміністративно-територіальних одиниць) розглядалася як різновид державної власності (ст. 31 Закону).

Конституція України 1996 року (ст. 142) визначає комунальну власність як самостійну форму публічної власності, суб'єктами якої є територіальні громади села (кількох сіл у разі добровільного об'єднання в сільську громаду їх жителів), селища, міста, району в місті.

Згідно з п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання комунальної власності територіальних громад мають становити предмет окремого Закону України «Про комунальну власність», прийняття якого невиправдано зволікається вже кілька років. Відсутність закону спричиняє конфліктні ситуації між органами місцевого самоврядування різних рівнів, між обласними, районними радами та відповідними місцевими державними адміністраціями, вирішення яких нерідко є досить проблематичним.

Перелік об'єктів права комунальної власності територіальної громади визначає відповідна сільська, селищна, міська рада.

А підставою для набуття права комунальної власності може бути:

  • передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав;

  • створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

При цьому, сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право:

1) вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад;

2) на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад;

3) мати об'єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Передача у власність територіальним громадам та у їх спільну власність об'єктів, що належать до державної власності, здійснюється відповідно до законів України у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 р. № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» та Законом України „Про розмежування земель державної та комунальної власності” від 5 лютого 2004 року.

Рухоме і нерухоме майно, інші об'єкти права комунальної власності громадського користування, які мають важливе значення для життєзабезпечення села, селища, міста, задоволення потреб територіальної громади та для збереження історико-культурних об'єктів, визначаються територіальною громадою (відповідною сільською, селищною, міською радою) як об'єкти виключного права комунальної власності.

До об'єктів виключного права комунальної власності, зокрема, можуть бути віднесені:

  • землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

  • землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

  • річки, водойми та їх береги;

  • кладовища;

  • пам'ятки історії та архітектури;

  • природні ландшафти та заповідники;

  • інші об'єкти, перелік яких встановлює територіальна громада або відповідна рада.

Об'єкти виключного права комунальної власності не можуть бути відчужені в будь-який спосіб, а їх перелік встановлюється статутом територіальної громади або спеціальним рішенням ради.

Територіальна громада безпосередньо або через органи місцевого самоврядування володіє, користується і розпоряджається належним їй на основі права комунальної власності рухомим і нерухомим майном, коштами та іншими об'єктами з метою забезпечення надання населенню передбачених законом громадських послуг.

Від імені та в інтересах територіальних громад правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності здійснюють відповідні органи місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування виконують всі майнові операції щодо об'єктів права комунальної власності, можуть здійснювати з ними будь-які господарські операції, зокрема, передавати їх у постійне або тимчасове користування фізичним та юридичним особам, здава­ти в оренду, вносити як частку до статутного фонду акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, кооперативів, фінансово-кредитних установ та інших підприємств і організацій, продавати, купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів комунальної власності, що приватизуються або передаються в користування та оренду тощо.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» чітко розмежовує повноваження різних органів місцевого самоврядування щодо комунальної власності.

Так, до виключних повноважень сільських, селищних, міських рад віднесено (ст. 25 Закону):

  • прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;

  • прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення;

  • створення у разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб);

  • вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями;

  • вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;

  • затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад;

  • вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого до­зволу;

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

1) управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад;

2) встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;

3) заслуховування звітів про роботу керівників підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;

4) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію, подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна;

б) делеговане повноваження:

погодження в установленому порядку кандидатур для призначення на посаду керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, які перебувають у державній власності.

Виконавчі органи місцевого самоврядування затверджують статути комунальних підприємств, організацій та установ. Відповідно до закону вони регулюють ціни та тарифи на продукцію та послуги створених підприємств, делегують своїх представників до спостережних рад господарських товариств, частка капіталу яких належить територіальній громаді тощо.

Розмежування повноважень щодо комунальної власності в системі місцевого самоврядування здійснює сільська, селищна, міська рада. Вона, зокрема, приймає рішення про наділення органів самоорганізації населення окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення; про розмежування повноважень між загальноміським та районним у місті рівнями управління; про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою.

Територіальні громади можуть мати спільну власність - об'єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій.

При цьому в структурі об'єктів права спільної власності можна виділити:

а) об'єкти, що задовільняють спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних та обласних рад без визначення часток територіальних громад (спільна сумісна власність),

б) об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів, які за рішенням двох або кількох територіальних громад, відповідних органів місцевого самоврядування об'єднуються на договірних засадах для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій з визначенням часток територіальних громад (спільна часткова власність).

Управління об'єктами права спільної сумісної власності територіальних громад здійснюють від імені територіальних громад сіл, селищ, міст районні обласні ради.

Для управління об'єктами права спільної часткової власності сільськими, селищними, міськими радами можуть бути створені відповідні органи управління.

Право комунальної власності територіальної громади відповідно до ст. 13 Конституції України захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 60) закріплює важливе правило, згідно з яким майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні послаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню. Це положення також є важливою гарантією права комунальної власності.

Глава 5. Фінансова основа місцевого

самоврядування.

Надзвичайно важливою є фінансова основа місцевого самоврядування, яку становлять правові норми, що регулюють питання місцевих фінансів, тобто структуру, порядок і процедуру формування, розподілення та використання місцевих коштів.

Проблема місцевих фінансів є найбільш складною проблемою розвитку місцевого самоврядування. Наявність у територіальної громади фінансових ресурсів, достатніх для вирішення питань місцевого значення, значною мірою визначає реальність місцевого самоврядування в тій чи іншій країні.

Тому і не випадково питанням місцевих фінансів присвячена чи не найбільша за обсягом стаття Європейської хартії місцевого самоврядування (ст. 9), в якій закріплено принцип фінансової автономності місцевих властей, що базується на таких положеннях:

1) місцеві власті повинні мати право на свої власні фінансові ресурси;

2) вони можуть вільно розпоряджатися цими ресурсами в межах своїх повноважень;

3) фінансові ресурси місцевих властей мають адекватно відповідати функціям місцевого самоврядування, передбаченим конституцією або законом;

4) принаймні частина фінансових ресурсів місцевих властей має формуватися за рахунок місцевих податків та зборів;

5) фінансові системи мають бути достатньо різноманітними та гнучкими з точки зору можливості приведення їх у відповідність до зміни вартості здійснення функцій місцевого самоврядування;

6) слабким у фінансовому відношенні місцевим властям має бути надана фінансова підтримка шляхом запровадження процедур усунення фінансових диспропорцій чи інших заходів;

7) субсидії місцевим властям не повинні мати цільового характеру і не можуть скасувати їх свободу проводити свою політику в межах їхньої власної компетенції;

8) місцеві власті звітують про використання субсидій;

9) з метою фінансування витрат на капіталовкладення місцеві власті повинні мати доступ до національного ринку капіталу

На жаль, українська реальність сьогодні така, що значна частина вимог Європейської хартії щодо фінансової самостійності місцевого самоврядування поки що не може бути адекватно реалізована. Переважна більшість територіальних громад України ще не володіє фінансовими ресурсами, достатніми для забезпечення виконання передбачених законом функцій місцевого самоврядування та надання в системі місцевого самоврядування громадських послуг населенню на рівні європейських стандартів.

Фінансові ресурси територіальної громади (місцеві фінанси) за своєю структурою включають: а) кошти бюджету місцевого самоврядування; б) кошти комунальних підприємств та інші кошти місцевого самоврядування.

Бюджет місцевого самоврядування. Бюджети місцевого самоврядування розробляють, затверджують і виконують відповідні органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах.

Місцеві бюджети, поряд з бюджетами місцевого самоврядування, становлять також бюджети Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах.

За роки відновлення місцевого самоврядування в Україні (починаючи з 1990 р.) організація місцевих бюджетів постійно стикалася зі значними труднощами та невирішеними проблемами, які обумовлювали залежність місцевих бюджетів від щорічного встановлення Верховною Радою України пропорцій розподілу обсягу фінансових ресурсів між державним бюджетом, бюджетом Автономної Республіки Крим і обласними бюджетами - бюджетне законодавство України (Закон України «Про бюджетну систему України») передбачало формування бюджетів різних територіальних рівнів «зверху - вниз».

З прийняттям 21 червня 2001 р. Бюджетного кодексу України ситуація починає змінюватися, зокрема, бюджетні та міжбюджетні відносини отримали більш чітку правову регламентацію. Так, питанням місцевих бюджетів у Бюджетному кодексі України присвячено окремий розділ «Місцеві бюджети», що складається з двох глав:

глави 11 «Надходження та витрати місцевих бюджетів (статті 63-74) та глави 12 «Складання, розгляд, затвердження, виконання та звітність місцевих бюджетів» (статті 75-80), в яких визначені концептуальні положення та принципи щодо побудови та функціонування місцевих бюджетів.

Згідно з Бюджетним кодексом України (ст. 63) бюджети місцевого самоврядування містять надходження і витрати на виконання повноважень місцевого самоврядування, які складають єдиний баланс бюджету місцевого самоврядування.

Бюджет місцевого самоврядування має дохідну та видаткову частини.

При цьому, надходження бюджету місцевого самоврядування, в свою чергу, включають дві групи доходів:

1) доходи, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів;

2) доходи, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

До першої групи доходів (кошик доходів, що закріплюється за бюджетами місцевого самоврядування) належать такі податки і збори:

1) прибутковий податок з громадян. При цьому, до доходів бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100 відсотків загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст. До доходів бюджетів міст республіканського (в АРК) та обласного значення зараховується 75 відсотків від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст. До доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25 відсотків від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на цій території.;

2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

До другої групи доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

2) 100 відсотків плати за землю - для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 відсотків плати за землю - для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60 відсотків плати за землю - для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;

3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

8) кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності;

9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

10) плата за оренду майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності;

11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

12) плата за гарантії, надані відповідними місцевими радами щодо виконання боргових зобов'язань;

13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;

14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;

15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;

16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

17) інші надходження, передбачені законом.

Доходи бюджетів місцевого самоврядування мають бути достатніми для ефективного здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування. Аналіз зазначених положень Бюджетного кодексу України дозволяє зробити висновок, що в ньому передбачаються різні шляхи формування доходної частини місцевих бюджетів:

по-перше, за рахунок власних джерел (місцеві податки і збори), що відповідає вимогам Європейської Хартії місцевого самоврядування і гарантує фінансову автономність місцевого самоврядування. Зокрема, стаття 9 Хартії встановлює, що принаймні частина коштів місцевого са­моврядування повинна надходити за рахунок місцевих зборів і податків. У структурі дохідної частини бюджетів великих та середніх міст України, наприклад, частка власних джерел становить від 9-11% (Ужгород, Тернопіль) до 35% (Одеса, Хмельницький).

Що стосується інших європейських держав, то частка власних доходів у місцевих бюджетах там коливається від 0 до 60%. При цьому в дев'яти країнах - членах Ради Європи виключно місцеві податки становлять понад 30% від загальної суми муніципального фінансування, наприклад, в Данії - 51 %, Швеції - 61 %, Норвегії - 42%, Франції - 3 6%;

по-друге, до доходів місцевих бюджетів зараховуються закріплені доходи, тобто закріплені законом загальнодержавні податки, збори та інші обов'язкові платежі;

по-третє, в дохідну частину місцевих бюджетів можуть входити кошти з державного бюджету, які передаються з метою надання фінансової підтримки місцевого самоврядування з боку держави, яка гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. При цьому мінімальні розміри місцевих бюджетів мають визначатися на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом.

Фінансова допомога місцевому самоврядуванню з боку держави може здійснюватися у формі дотацій або субвенцій.

Дотації - це кошти, які передаються до місцевого бюджету з державного бюджету у випадках, коли коштів, що надходять з власних джерел та закріплених доходів, недостатньо для формування мінімального розміру місцевого бюджету. Використання дотацій не має цільового призначення, вони виділяються державою на безвідплатній та безповоротній основі.

Субвенції - це кошти, які виділяються з державного бюджету на певний строк для фінансування конкретних програм з метою соціально-економічного вирівнювання відповідних територій.

Кошти державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між районними бюджетами і бюджетами міст обласного значення в розмірах, необхідних для формування дохідних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, а також використовуються для фінансування з обласного бюджету спільних проектів територіальних громад. Кошти обласного бюджету, передані державою у вигляді дотацій, субвенцій, зараховуються до районних бюджетів і розподіляються районними радами між місцевими бюджетами;

по-четверте, до дохідної частини місцевого бюджету включаються кошти, необхідні для фінансування витрат, пов'язаних зі здійсненням органами місцевого самоврядування повноважень органів виконавчої влади та виконанням рішень органів виконавчої влади.

Згідно з частиною 7 ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» видатки бюджетів місцевого самоврядування поділяються на дві частини: видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування, і видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Аналіз статей 88-91 Бюджетного кодексу України дозволяє здійснити таку класифікацію видатків бюджетів місцевого самоврядування:

по-перше, видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання місцевому самоврядуванню з метою найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності. Ці видатки враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, держава регулює їх здійснення та бере на себе зобов'язання забезпечувати відповідними ресурсами;

по-друге, видатки, які спрямовані на реалізацію повноважень місцевого самоврядування, що мають місцевий характер. Ці видатки не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Видатки бюджетів місцевого самоврядування включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією програм, зазначених у статтях 88-91 Бюджетного кодексу України.

Наприклад, до видатків, що здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (видатки на виконання делегованих повноважень) належать видатки на:

1) органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;

2) освіту: дошкільну освіту; загальну середню освіту (школи-дитячі садки);

3) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти);

4) сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки.

До видатків, пов'язаних з виконанням власних повноважень, Кодекс відносить:

1) місцеву пожежну охорону;

2) позашкільну освіту;

3) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

б) місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення;

4) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів;

5) культурно-мистецькі програми місцевого значення;

6) програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації місцевого значення;

7) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;

8) типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток архітектури місцевого значення;

9) транспорт, дорожнє господарство:

а) регулювання цін на послуги метрополітену за рішеннями органів місцевого самоврядування;

б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення (в тому числі роботи, що проводяться спеціалізованими монтажно-експлуатаційними підрозділами);

в) будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг місцевого значення;

10) заходи з організації рятування на водах;

11) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

12) програми природоохоронних заходів місцевого значення;

13) управління комунальним майном;

14) регулювання земельних відносин;

15) інші програми, затверджені відповідною радою згідно із законом.

Видатки бюджетів місцевого самоврядування здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, а їх розмір і цільове спрямування визначаються місцевими бюджетами цих громад. Видатки, пов'язані із здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, визначаються відповідними районними та обласними бюджетами. У бюджетах місцевого самоврядування можуть бути передбачені загальний фонд (поточний бюджет) та спеціальний фонд, складовою частиною якого є бюджет розвитку бюджету місцевого самоврядування.

Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань і не належать до бюджету розвитку.

Кошти бюджету розвитку спрямовуються на погашення основної суми, капітальні вкладення, внески органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.

При цьому, згідно зі ст. 71 Бюджетного кодексу України, надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

1) кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

2) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

3) кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності цим Кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними;

4) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;

5) запозичення;

6) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

До витрат бюджету розвитку бюджетів місцевого самоврядування належать:

1) погашення основної суми боргу місцевого самоврядування;

2) капітальні вкладення;

3) внески органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.

Повноваження органів місцевого самоврядування у бюджетній сфері чітко визначені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Бюджетним кодексом України.

Так, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (стаття 26) до відання сільських, селищних, міських рад у фінансові сфері відносить затвердження бюджету місцевого самоврядування, внесення до нього змін, затвердження звіту про виконання відповідного бюджету, встановлення місцевих податків і зборів, утворення цільових фондів, які є складовою спеціального фонду відповідного місцевого бюджету, прийняття рішень щодо випуску місцевих позик тощо. При цьому втручання інших органів і організацій у процес складання, затвердження та виконання місцевого бюджету не допускається, крім винятків, встановлених законами України.

Районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету, для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів, та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм.

Глава 6. Соціальна основа місцевого

самоврядування

Конституція України визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю (ст. 3) та встановлює, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Місцеве самоврядування, як зазначалося вище, нерозривно пов'язане з державою, державною владою. Забезпечення прав і свобод людини і громадянина є головним обов'язком не лише держави, а й органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з Конституцією України (ст. 1) Україна є соціальною державою. Соціальною вважається держава, яка надає підтримку незахищеним верствам населення, намагається впливати на розподіл матеріальних благ відповідно до принципу соціальної справедливості з тим, щоб забезпечити кожній людині гідне існування.

Головним завданням соціальної держави є сприяння суспільному прогресу, що базується на закріплених законодавством принципах соціальної рівності, загальної солідарності та взаємної відповідальності. Соціальна держава бере на себе обов'язок забезпечити кожному членові суспільства гідний сучасної людини мінімум соціальних благ.

Конституційні положення щодо соціального характеру Української держави повною мірою відносяться і до місцевого самоврядування, його органів та посадових осіб, які зобов'язані турбуватися про соціальну справедливість, добробут населення, соціальний захист своїх жителів. Місцеве самоврядування в соціальній державі також має бути соціальним. У цьому полягає важливий принцип місцевого самоврядування, одна з його основ.

Соціальні основи місцевого самоврядування спрямовані на гарантування соціально-економічних та соціально-культурних прав людини і громадянина на місцевому рівні.

Конституція України безпосередньо покладає на місцеве самоврядування обов'язки щодо забезпечення таких прав людини і громадянина у сфері економічного, соціального і культурного життя:

  • право громадян користуватися для задоволення своїх потреб об'єктами права комунальної власності (стаття 41);

  • право громадян на соціальний захист, яке гарантується створенням мережі комунальних... закладів для догляду за непрацездатними (стаття 46);

  • право громадян, які потребують соціального захисту, на отримання від органів місцевого самоврядування житла безоплатно або за доступну для них плату (стаття 47);

  • право громадян на безоплатне отримання медичної допомоги в комунальних закладах охорони здоров'я (стаття 49);

  • право громадян на освіту, яке забезпечується доступністю і безоплатністю освіти в комунальних навчальних закладах (стаття 53);

  • право громадян на відшкодування за рахунок місцевого бюджету матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56).

Органи місцевого самоврядування здійснюють соціальний захист населення, надають підтримку соціально незахищеним верствам населення, сім'ї, материнству і дитинству, розвивають систему соціальних служб, займаються питаннями охорони праці тощо.

Глава 7. Територіальна основа місцевого

самоврядування

Згідно зі ст. 140 Конституції України право на здійснення місцевого самоврядування має будь-яка територіальна громада, тобто населення будь-якого міста, села, селища (а сьогодні в Україні налічується близько тридцяти тисяч двохсот населених пунктів) незалежно від чисельності населення, наявності необхідних матеріальних і фінансових ресурсів або інших чинників.

Проте, ні Конституція, ні чинне законодавство України не визначають територіальної основи місцевого самоврядування, тобто не визначають територіальної одиниці, в межах якої територіальна громада здійснює місцеве самоврядування і на яку поширюється юрисдикція її органів.

Можна зробити висновок, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється лише в адміністративних межах населених пунктів, а більша частина території України перебуває поза межами юрисдикції територіальних громад та їх органів, що суперечить принципу повсюдності місцевого самоврядування. Крім того, подібний підхід до визначення територіальної основи місцевого самоврядування суперечить практиці зарубіжних країн, в першу чергу європейських, де місцеве самоврядування, в тому числі й на низовому рівні, здійснюється в межах територіальних одиниць, що включають як територію населеного пункту, так і прилеглу територію.

Адміністративні межі міст визначаються Верховною Радою України (пункт 29 статті 85 Конституції України). Що стосується адміністративних меж інших населених пунктів, то порядок їх визначення має бути встановлений законом. Проте, прийнятий Верховною Радою України Закон “Про адміністративно-територіальний устрій України”, який врегулював це питання, не набрав чинності із-за вето Президента України. Розроблено також проект закону про територіальну громаду, але поки що він не прийнятий українським парламентом. Щоправда, чинне законодавство України містить певні гарантії забезпечення врахування думки територіальних громад при зміні адміністративних меж населених пунктів. Так, Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (стаття 6) передбачає, що питання про найменування або перейменування сільрад, селищ, міст, районів, областей, а також питання про об'єднання в одну однойменних адміністративно-територіальних одиниць, які мають спільний адміністративний центр, вирішуються виключно місцевими референдумами.

Отже, слід констатувати, що процес формування територіальної основи місцевого самоврядування в Україні ще далеко не завершений. Так, на практиці виникає ряд проблем, пов'язаних як з відсутністю чіткого визначення територіальних кордонів, в межах яких територіальна громада здійснює місцеве самоврядування, так і з необхідністю забезпечити належний рівень громадських послуг, які надаються в системі місцевого самоврядування.

Перша проблема полягає в тому, що існуюча система адміністративно-територіального поділу України передбачає входження одних населених пунктів до адміністративних меж інших. Наприклад, в межах адміністративних кордонів 83 міст загальнодержавного, обласного та республіканського значення (Автономна Республіка Крим) перебувають 36 міст, 218 селищ міського типу, 91селище та 157 сіл, а в межах адміністративних кордонів міст районного значення - 249 селищ міського типу, близько 1150 селищ та сіл. При цьому значна частина населених пунктів, що входять до меж інших населених пунктів, має власні органи місцевого самоврядування, хоча їх населення бере участь також і у формуванні загальноміських органів місцевого самоврядування. Таким чином виникає ситуація «матрьошки» - частина територіальної громади міста являє собою самостійну територіальну громаду з власним конституційним статусом.

Друга проблема пов'язана з тим, що переважна більшість - з тридцяти тисяч територіальних громад - не мають і навіть теоретично не спроможні створити необхідної матеріальної, фінансової, демографічної основ, які б належним чином забезпечили виконання функцій та повноважень щодо надання населенню тих соціальних послуг, що віднесені до завдань місцевого самоврядування.

Навіть враховуючи, що не всі територіальні громади самостійно реалізують право на місцеве самоврядування (всього на сьогодні функціонує 12 200 міських, селищних та сільських рад), їхня кількість, на думку деяких науковців і практиків, є досить значною. На жаль, Конституція та чинне законодавство України прямо не передбачають радикальних та ефективних шляхів вирішення проблеми формування самодостатніх територіальних громад. Так, відповідно до статті 140 Конституції, цей процес може відбуватися лише через об'єднання територіальних громад, але за умови, що об'єднуються територіальні громади лише сіл і виключно на добровільній основі.

У силу цього конституційного обмеження неможливо об'єднати, наприклад, територіальну громаду міста із територіальною громадою іншого міста, селища або села, що перебуває в межах адміністративних кордонів міста чи межує з ним. Водночас в Україні є досить значна кількість міст (вже не говорячи про селища), які в силу малої чисельності населення та відсутності необхідної інфраструктури не можуть сформувати належної матеріальної та фінансової бази для ефективного здійснення функцій місцевого самоврядування, наприклад, населення міста Угнів (Львівська область) налічує 1,2 тис. чоловік, міста Берестечка (Волинська обл.) - 1,9 тис. чоловік, міста Герца (Чернівецька обл.) - 2,5 тис. чоловік тощо. Щоправда, в разі прийняття Верховною Радою законопроекту № 3207-1 про внесення змін до Конституції України, ця проблема буде вирішена.

Третя проблема пов'язана з тим, що місцеве самоврядування в Україні не поширюється на всю територію держави, а здійснюється лише на незначній її частині - в адміністративних межах населених пунктів. Внаслідок цього за межами юрисдикції територіальних громад та їх органів опинилися землі загального користування, рек-реаційні зони, землі, необхідні для розвитку населених пунктів тощо, цільове призначення яких пов'язане із задоволенням потреб членів територіальної громади, на-данням їм відповідних соціальних послуг.

Українські вчені, які досліджують проблеми місцевого самоврядування в Україні, вважають, що всі ці проблеми можуть бути вирішені шляхом реформування низового рівня системи адміністративно-територіального устрою України, завданнями якої є:

а) забезпечення територіальності місцевого самоврядування, тобто воно має здійснюватися на територіях, які відмежовані одна від одної - в межах однієї самоврядної території не може бути кількох територіальних громад, які б виступали самостійними суб'єктами права на місцеве самоврядування.

б) забезпечення повсюдності місцевого самоврядування - воно має здійснюватися на всій території України без будь-яких обмежень.

в) забезпечення формування самодостатніх територіальних громад - громад, які б володіли матеріальними, фінансовими та іншими ресурсами в обсязі, достатньому для ефективної реалізації завдань та функцій місцевого самоврядування, надання громадських послуг населенню на рівні, передбаченому загальнодержавними стандартами.

Ч А С Т И Н А 2

КОМПЕТЕНЦІЯ, ПОВНОВАЖЕННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ

РОБОТИ МІСЦЕВИХ РАД

Глава 8. ФУНКЦІЇ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ

МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Якщо спробувати на популярному рівні дати визначення функцій і повноважень місцевого самоврядування, то функціями є основні напрями й види муніципальної діяльності щодо вирішення питань місцевого значення в межах Конституції і законів України, а повноваження – це права і обовязки, необхідні для здійснення завдань і функцій місцевого самоврядування його субєктами на своїй території.

Діапазон функцій, які здійснюються місцевим самоврядуванням (територіальними громадами та органами і посадовими особами місцевого самоврядування), дуже широкий. Проте серед них варто виокремити політичні, економічні, соціальні, культурні, екологічні функції, які, за деякими класифікаціями науковців, є одночасно і внутрішніми і зовнішніми.

Політичні функції покликані забезпечувати реалізацію громадянами конституційного права брати участь в управлінні державними та громадськими справами. Вони полягають у формуванні (обранні) громадянами органів місцевого самоврядування.

Економічні функції полягають у розгляді і вирішенні економічних питань місцевого значення, у тому числі діяльності щодо утворення, реорганізації та ліквідації комунальних підприємств, а також здійсненні контролю за їх діяльністю; у виконанні програм економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць тощо.

Соціальні і культурні функції проявляються у вирішенні різноманітних соціально-культурних питань місцевого значення, реалізації програм соціально-культурного розвитку, управлінні закладами освіти, охорони здоровя, культури, оздоровчими закладами, які належать територіальним громадам, створенні умов для розвитку культури, сприянні відродженню осередків народної творчості, національно-культурних традицій населення, художніх промислів і ремесел тощо.

Екологічна функція полягає у створенні місцевих програм і в участі у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля.

Якщо говорити про функції місцевих рад, як представницьких органів місцевого самоврядування, то за одним із найбільш поширеним видом їх класифікації, а саме – за способами і засобами діяльності рад – розрізняють представницьку, нормотворчу, фінансово-бюджетну, контрольну, матеріально-технічну, оборонну та інші. Законодавство наділяє місцеві ради також функціями керівництва, забезпечення, організації, контролю.

Реалізуються функції представницькими органами місцевого самоврядування не лише організаційно-правовими, а й матеріальними та фінансовими засобами.

Закріплюючи функції як реальні правові важелі, закон про місцеве самоврядування створює в такий спосіб необхідні юридичні передумови для їх здійснення. Поряд з правовими нормами з цією метою використовуються ще й інші засоби. Одним з таких засобів є повноваження місцевих рад, тобто їх права і обов'язки в конкретних сферах місцевого, господарського, соціального і культурного будівництва. Тобто повноваження об'єктивно співвідносяться з основними функціями місцевих рад.

У Законі про місцеве самоврядування поряд з терміном «повноваження» використовується ще термін «компетенція» (зокрема, у статтях 15 і 26). На жаль, у Законі не визначені відмінні риси цих двох категорій.

Між тим, компетенція органу місцевого самоврядування є складною правовою категорією, до структури якої входять не тільки права та обов'язки, а й предмети відання — перші елементи компетенції.

Під предметом відання місцевого самоврядування розуміють сфери місцевого життя, в межах яких діє передбачений законом, а звідси, й юридично компетентний в них, орган.

Кожний орган місцевого самоврядування повинен мати своє власне поле діяльності. Тому правове регулювання компетенції цього органу полягає насамперед у визначенні кола його діяльності, тієї сфери місцевого життя, в якій діє даний орган місцевого самоврядування.

Отже, предмет відання як структурний елемент загального поняття «компетенція» є способом юридичного визначення тих сфер місцевого життя, які визначаються як предмет власних дій органу місцевого самоврядування.

У загальному вигляді найважливіші питання, віднесені до відання місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, ст. 143 (ч.1) якої передбачає: «територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції» (див. схему 1).

Відповідні засади повноважень закладені у ст. 19 Конституції України, згідно з якою органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а також у ст. 71 Закону про місцеве самоврядування України, згідно з яким, територіальні громади, органи та по­садові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

Однак з метою ефективного розподілу праці по реалізації повноважень самоврядування, Конституція України застосовує принцип «безпосередньо» і «через».

Стосовно цього принципу ч. З ст. 140 Конституції і п. 2 ст. 2 Закону про місцеве самовряду­вання передбачають три рівні асоціацій, органів і посадових осіб, які здійснюють місцеве самоврядування, а саме: територіальні громади базового рівня, які здійснюють надані їм повноваження безпосередньо; ради базового рівня та їх виконавчі органи, через які реалізуються повноваження самоврядування, і районні обласні ради (регіональний рівень самоврядування), які представляють інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Деталізуються та конкретизуються повноваження місцевого самоврядування в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», в галузевому законодавстві та в інших правових актах.

Що стосується повноважень територіальної громади, то більш-менш чітко до них можна віднести:

• формування виборних органів місцевого самоврядування — сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;

  • обрання виборних посадових осіб місцевого самоврядування (сільського, селищного, міського голови);

  • ініціювання питання щодо утворення органу самоорганізації населення, його обрання та дострокове припинення повноважень;

  • дострокове припинення повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування у разі, якщо вони порушують Конституцію або закони України, обмежують права і свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень;

  • відкликання депутата місцевої ради тощо.

ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ

(безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування)



управляють

майном, що є в комунальній власності


затверджують

місцеві бюджети; програми соціально-економічного та культурного розвитку



виконання місцевих бюджетів; програм соціально-економічного та культурного розвитку; діяльність комунальних підприємств, організацій і установ


контролюють



встановлюють

місцеві податки і збори



утворюють, реорганізують та ліквідують

комунальні підприємства, організації і установи



проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів


забезпечують



вирішують

інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції



Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади


Деталізуються та конкретизуються повноваження міс­цевого самоврядуванн

Схема 1. Компетенція місцевого самоврядування

Як уже зазначалося, орієнтовний перелік повноважень територіальної громади та утворюваних ними органів передбачає в цілому ч. 1 ст. 143 Конституції України.

У ч. 2 цієї статті надається перелік повноважень, які належать лише представницьким органам регіонального рівня — обласним і районним радам.

У ч. З ст. 143 Основного Закону визначаються у загальному вигляді повноваження органів виконавчої влади, які делегуються органам місцевого самоврядування. Слід зазначити одначе, що у цьому разі, певною мірою порушується принцип самостійності місцевого самоврядування, оскільки, відповідно до ч. 4 згаданої статті, органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Подальший розподіл загальновизначених у Конституції повноважень територіальної громади та її органів здійснюється Законом про місцеве самоврядування в Україні, який на підставі Основного Закону, розділяє ці права і обов'язки між суб'єктами їх здійснення - базового рівня: радами (ст. 25 Закону), їх виконавчими органами (статті 27 — 41), сільським, селищним, міським головою (ст. 42); регіонального рівня: повноваження районних і обласних рад (ст. 43 Закону).

Окрему групу становлять делеговані повноваження районних і обласних рад відповідним місцевим державним адміністраціям (ст. 44).

Щодо повноважень представницьких органів місцевого самоврядування, то, відповідно до згаданого Закону, існує два види повноважень: загальні та виключні права й обов'язки.

Загальна компетенція визначена ст. 25 Закону про місцеве самоврядування в Україні, відповідно до якої сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати й вирішувати питання, віднесені Конституцією України та іншими законами до їх відання.

Поряд із загальною компетенцією, ст. 26 Закону закріплює питання, які вирішуються радами базового рівня виключно на пленарних засіданнях, що є основною організаційно-пра­вовою формою діяльності рад.

Розгляд їх саме на пленарних засіданнях передбачає, що:

1) залежно від важливості ці питання виділені законодавцем як такі, що можуть вирішуватися лише провідним, головним представницьким органом у системі органів місцевого самоврядування;

2) ці питання розглядаються колегіально обраними представниками територіальної громади — депутатами;

3) розгляд саме цих питань здійснюється радою на підставі принципу розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування у порядку і в межах, визначених Законом про місцеві самоврядування та іншими законами;

4) ніякі інші органи й посадові особи місцевого самоврядування не мають права приймати рішення з питань, віднесених до виключних повноважень рад базового рівня;

5) у свою чергу, ці ради не мають права передавати вирішення цих питань іншим органам і посадовим особам самоврядування.

За своїм змістом виключні повноваження згаданих рад, виходячи з предметів відання, можна поділити на вісім груп.

1. Повноваження, пов'язані з реалізацією населенням форм волевиявлення та визначення статусу органів самоорганізації населення і добровільних об'єднань органів самоврядування:

•прийняття рішення про проведення місцевого референдуму;

•прийняття відповідно до законодавства рішень щодо організації проведення референдумів і виборів органів державної влади, місцевого самоврядування та сільського, селищного, міського голови;

•прийняття рішень про наділення органів самоорганізації населення окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення;

•прийняття рішень про об'єднання в асоціації або вступ до асоціацій, інших форм добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування та про вихід з них.

2. Повноваження, які випливають з контрольної функції ради:

•заслуховування звіту сільського, селищного, міського голови про діяльність виконавчих органів ради;

•прийняття рішення про недовіру сільському, селищному, міському голові;

•заслуховування звітів у постійних комісій, керівників виконавчих органів ради і посадових осіб, яких вона призначає або затверджує;

•заслуховування повідомлень депутатів про роботу в раді — виконання ними доручень ради;

•розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по запитах;

•прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законом;

•скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятими у межах її повно­важень;

•прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови у випадках, передбачених цим Законом.

3. Повноваження, пов'язані з організацією роботи ради та утворюваних нею органів:

•визначення відповідно до закону кількісного складу ради;

•затвердження регламенту ради;

•створення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій;

•створення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу;

•внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск;

•обрання за пропозицією сільського, селищного, міського голови на посаду та звільнення з посади секретаря ради;

•затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання; створення за поданням сільського, селищного, міського голови інших виконавчих органів ради;

•затвердження плану роботи ради й заслуховування звіту пре його виконання;

•заснування засобів масової інформації відповідної ради, призначення і звільнення їх керівників;

•вирішення відповідно до закону питання про мову (мови), якою користуються у своїй роботі рада, її виконавчий орган і яка використовується в офіційних оголошеннях;

•прийняття рішення про дострокове припинення повноважень органів самоорганізації населення у випадках, передбачених законом;

•затвердження договорів, укладених сільським, селищним міським головою від імені ради, з питань, віднесених до її виключної компетенції.

4. Повноваження в галузі програмування і планування та в бюджетно-фінансовій сфері:

•затвердження програм соціально-економічного й культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування;

•затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього;

•затвердження звіту про виконання відповідного бюджету;

•встановлення місцевих податків, зборів і розмірів їх ставок у межах, визначених законом;

•утворення позабюджетних цільових (у тому числі валютних) коштів, затвердження положень про ці кошти;

•затвердження звітів про використання зазначених коштів;

•прийняття рішень щодо випуску місцевих позик;

•прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів і джерел, а також щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету;

•прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах;

•встановлення для підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, що підлягає зарахуванню до місцевого бюджету.

5. Повноваження в галузі управління комунальною власністю:

•прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону

•комунального майна;

•затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації;

•визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності;

•вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ і організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;

•прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення;

•створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ і організацій, визначення повноважень цих органів (служб);

•вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями.

6. Повноваження в галузі охорони природи, використання землі, інших природних ресурсів:

•вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;

•затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що перебувають у власності відповідних територіальних громад;

•вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу;

•прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні;

•внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, що становлять екологічну, історичну, культурну чи наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом;

•надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких, згідно з діючими нормативами, включає відповідну територію.

7. Повноваження у сфері благоустрою та забудови населені пунктів:

•затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації;

•встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти й порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші громадських місцях, за порушення якої передбачено адміністративну відповідальність;

•прийняття у межах, визначених законом, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність;

•прийняття рішень, пов'язаних зі створенням спеціальних вільних та інших зон, зі змінами в статусі цих зон, внесенням де відповідних органів пропозицій з цих питань;

•надання згоди на створення таких зон за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України;

8. Повноваження у сфері соціального захисту населення, забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина:

•створення відповідно до закону міліції, яка утримується за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету;

•затвердження і звільнення керівників і дільничних інспекторів цієї міліції;

•заслуховування повідомлень керівників органів внутрішніх справ про їх діяльність щодо охорони громадського порядку на відповідній території, порушення перед відповідними органами вищого рівня питання про звільнення з посади керівників цих органів у разі визнання їх діяльності незадовільною;

•прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами.

Виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним поділом) крім цих питань вирішуються ще такі питання:

1) визначення обсягу і меж повноважень, що здійснюють районні у містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи в інтересах територіальних громад районів у містах;

2) встановлення нормативів централізації коштів від земельного податку на спеціальних бюджетних рахунках районів міста.

У багатьох випадках групи виключних повноважень рад базового рівня за своїм змістом збігаються з повноваженнями рад регіонального рівня, але є й певні відмінності.

Так, районні та обласні ради виключно на їх пленарних засіданнях вирішують такі питання:

•розподіл переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст районного значення;

•вирішення за дорученням відповідних рад питань про продаж, передачу в оренду або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку;

•вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад;

•призначення і звільнення їх керівників;

•вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;

•вирішення згідно із законом питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів відповідно районного, обласного значення, а також про скасування такого дозволу;

•прийняття за пропозицією відповідних рад базового рівня рішень, пов'язаних зі створенням спеціальних вільних та інших зон, зі зміною у статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань;

•прийняття рішень щодо делегування місцевим державним адміністраціям окремих повноважень районних, обласних рад;

•прийняття рішення про недовіру голові відповідної місцевої адміністрації (пункти 18-20, 25-27, 29 ст. 43 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

У зв'язку з тим, що районні, обласні ради не утворюють своїх виконавчих органів, ще однією особливістю виключних повноважень районних і обласних рад є те, що ст. 44 Закону України про місцеве самоврядування в імперативній формі визначає перелік повноважень, які ці ради делегуютьвідповідним місцевим державним адміністраціям.

Окрім того, згідно з принципом розподілу повноважень органів місцевого самоврядування За­кон України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплює окремо повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад та сільського, селищного, міського голови.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної в місті ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів ради.

Він, зокрема:

  1. попередньо розглядає проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради;

  2. координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів влади, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників;

  3. має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою в межах повноважень, наданих законом вико­навчим органам сільських, селищних, міських рад.

За своєю структурою повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад включають:

1) власні (самоврядні) повноваження, здійснення яких пов'язане з вирішенням питань місцевого значення, наданням громадських послуг населенню;

2) делеговані повноваження (окремі повноваження органів виконавчої влади надані законом органам місцевого самоврядування), здійснення яких пов'язане з
виконанням функцій виконавчої влади на місцях. Необхідність делегування окремих повноважень органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування випливає з принципу субсидіарності, передбаченого в ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування.

Регламентуючи питання надання органам місцевого самоврядування окремих повноважень органів виконавчої влади, Конституція України (ст. 143) виходить з того, що:

  1. таке надання здійснюється законом;

  2. одночасно органам місцевого самоврядування державою мають бути передані необхідні для здійснення цих повноважень фінансові та матеріальні засоби;

  3. стан реалізації наданих повноважень контролюється державою.

Самоврядні (власні) повноваження визнаються державою за органами місцевого самоврядування як такі, що забезпечують самостійне вирішення питань місцевого значення.

Що стосується делегованих повноважень, то вони заслуговують на окрему тему для обговорення й окремого теоретичного осмислення.

По-перше, слід чітко розібратися в термінах, що використовуються в Конституції та чинному законодавстві України. Так, ст. 143 Конституції України передбачає, що органам місцевого самоврядування можуть «надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади», а цей термін, на думку деяких науковців, тотожний терміну «надані повноваження». Водночас у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» застосовується термін «делеговані повноваження».

Така підміна понять є не зовсім коректною, оскільки «надання повноважень» має більш загальне значення і може здійснюватися як у формі делегування, так і у формі передачі повноважень.

Принципова відмінність між передачею повноважень та їх делегуванням полягає у тому, що у разі передачі відповідне повноваження вилучається з компетенції органу виконавчої влади і включається до компетенції органу місцевого самоврядування, тоді, як делегування - це надання органом виконавчої влади належного йому за законом права вирішувати те чи інше питання органу місцевого самоврядування за згодою останнього. При цьому делегування повноважень може здійснюватися протягом певного часу або безстроково ( на невизначений термін).

По-друге, слід вирішити питання щодо критеріїв розмежування власних та делегованих повноважень. Це може мати принципове значення з огляду на можливість здійснення адміністративного контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування. Адже, згідно з частиною 2 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

На жаль, у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» такі критерії не були використані, унаслідок чого виникла ситуація, коли суттєво важливі для життєдіяльності територіальних громад питання були віднесені до делегованих повноважень. Це, наприклад, стосується питань забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян тощо.

Неадекватне, з точки зору потреб забезпечення балансу загальнодержавних і місцевих інтересів, розмежування самоврядних та делегованих повноважень певною мірою нівелює принцип організаційної автономності місцевого самоврядування (підстави для такого висновку дає простий підрахунок кількості делегованих повноважень - їх більше, ніж самоврядних).

Власні (самоврядні) та делеговані повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад систематизовані в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» стосовно відповідних предметів відання. (див. главу 2 Закону).

Глава 9. СТАТУС, ПОВНОВАЖЕННЯ ТА ФОРМИ РОБОТИ

ДЕПУТАТІВ МІСЦЕВИХ РАД

Статус обраних представників - депутатів місцевих рад - визначається Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про статус депутатів місцевих рад" від 11 липня 2002 року, в яких закріплюються принципи мандату депутата місцевої ради, його права та обов'язки, гарантії депутатської діяльності тощо. Щоправда, одразу слід відмітити, що Закон „Про статус депутатів місцевих рад” потребує суттєвих змін з огляду на те, що він базований на мажоритарній виборчій системі і не регулює особливостей статусу депутатів місцевих рад, обраних за пропорційною виборчою системою.

Відповідно до Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" статус депутата місцевої ради характеризується наступними принциповими моментами:

1. Депутат є виборною особою, який відповідно до Конституції України та Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на пять років. В Україні при виборах депутатів сільських, селищних рад та сільських, селищних, міських голів у 2006 році застосовувалась мажоритарна виборча система відносної більшості, вибори депутатів міських, районних, районних у містах та обласних рад відбулись за пропорцйною виборчою системою за жорсткими партійними списками. Особливістю цього різновиду пропорційної виборчої системи полягає у тому, що виборці не впливають на розташування кандидатів у депутати у виборчому списку.

2. Депутат є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад. При цьому його слід розглядати не лише як представника своїх виборців (тих виборців, які голосували за нього на виборах), а і як представника всієї територіальної громади - він представляє та захищає інтереси як виборців, так і тих людей, які ще не досягли 18 років. Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов'язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

3. Депутат поєднує депутатську діяльність з виконанням виборничих або службових обов'язків. Таким чином, депутат фактично здійснює свої депутатські повноваження на громадських засадах, не отримуючи за це грошової винагороди. Депутат місцевої ради, обраний секретарем сільської, селищної, міської ради, головою, заступником голови районної, обласної, районної у місті ради, працює у відповідній раді на постійній основі і не може суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (за винятком викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законом. За рішенням обласної, Київської та Севастопольської міських рад депутат, обраний головою постійної комісії з питань бюджету, може працювати в раді на постійній основі.

4. Депутат місцевої ради є повноважним і рівноправним членом відповідної ради - представницького органу місцевого самоврядування. Відповідно до Закону він наділяється всією повнотою прав, необхідних для забезпечення його реальної участі у діяльності ради та її органів.

5. Депутат місцевої ради, який перебуває на посаді керівника місцевого органу виконавчої влади чи на іншій посаді, на яку поширюються вимоги Конституції та законів України щодо обмеження сумісництва, не може поєднувати свою службову діяльність на цій посаді з посадою сільського, селищного, міського голови, секретаря сільської, селищної, міської ради, голови та заступника голови районної у місті, районної, обласної ради, а також з іншою роботою на постійній основі в радах, їх виконавчих органах та апараті.

6. Депутат місцевої ради не може використовувати свій депутатський мандат в цілях, не пов'язаних з депутатською діяльністю.

7. Депутат місцевої ради не може мати іншого представницького мандата.

8. Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та член ради, здійснюючи депутатські повноваження, повинен дотримуватися таких правил депутатської етики (ст. 8):

1) керуватися загальнодержавними інтересами та інтересами територіальної громади чи виборців свого виборчого округу, від яких його обрано;

2) не використовувати депутатський мандат в особистих інтересах чи в корисливих цілях;

3) керуватися у своїй діяльності та поведінці загальновизнаними принципами порядності, честі і гідності;

4) не розголошувати відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, інших відомостей з питань, що розглядалися на закритих засіданнях ради чи її органів і не підлягають за їх рішенням розголошенню, та відомостей, які стосуються таємниці особистого життя депутата місцевої ради або виборця, що охороняється законом, чи стали йому відомі у зв'язку з його участю в депутатських перевірках;

5) не допускати образливих висловлювань, не використовувати у публічних виступах недостовірні або неперевірені відомості стосовно органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій, їх керівників та інших посадових чи службових осіб, депутатських груп, фракцій, окремих депутатів місцевих рад;

6) не приймати будь-яких гонорарів, подарунків, не отримувати винагород безпосередньо чи опосередковано за дії, пов'язані зі здійсненням ним депутатських повноважень.

Варто зазначити, що Регламентом ради чи статутом відповідної територіальної громади можуть бути встановлені також інші правила депутатської етики та заходи впливу щодо тих депутатів місцевих рад, які порушують ці правила.

9. Після набуття депутатом місцевої ради повноважень йому видаються посвідчення і нагрудний знак. Зразки посвідчень і нагрудних знаків депутата місцевої ради, а також Положення про них затверджуються Верховною Радою України.

10. Статус депутата місцевої ради чинним Законом поки що визначено відповідно з принципом імперативного депутатського мандату, згідно з яким:

а) депутат підтримує зв'язки з виборцями, а також колективами підприємств, установ, організацій, державними органами, органами самоврядування та органами об'єднань громадян, розташованими на території його виборчого округу;

б) виборці можуть давати накази своїм депутатам. Депутат є відповідальним перед виборцями свого виборчого округу і їм підзвітним;

в) депутат, який не виправдав довір'я виборців, може бути в будь-який час відкликаний ними у встановленому законом порядку.

Проте, як уже зазначалося, у цій частині Закон, очевидно, буде змінено з урахуванням обраних депутатів за пропорційною виборчою системою.

Повноваження депутата місцевої ради починаються з дня відкриття першої сесії відповідної ради з моменту офіційного оголошення підсумків виборів відповідною територіальною виборчою комісією і закінчуються в день відкриття першої сесії цієї ради нового скликання, крім передбачених законом випадків дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради або ради, до складу якої його обрано.

Повноваження депутата місцевої ради, обраного замість того депутата, який вибув, або на повторних виборах, починаються з дня заслуховування на черговому після виборів депутата місцевої ради пленарному засіданні відповідної місцевої ради повідомлення територіальної виборчої комісії про підсумки виборів.

Інформація про підсумки виборів доводиться територіальною виборчою комісією до відома відповідної місцевої ради. Спори щодо набуття повноважень депутатів місцевої ради вирішуються судом.

Повноваження депутата місцевої ради припиняються достроково за наявності перелічених підстав, засвідчених офіційними документами, без прийняття рішення відповідної ради у разі (ст. 5):

  • його відкликання виборцями у встановленому Законом порядку;

  • припинення його громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;

  • обрання або призначення його на посаду, зайняття якої згідно з Конституцією України і законом не сумісне з виконанням депутатських повноважень;

  • обрання його депутатом іншої місцевої ради;

  • визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

  • набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до позбавлення волі;

  • його смерті.

Крім того, повноваження депутата місцевої ради можуть припинятися достроково також за рішенням відповідної ради у зв'язку:

  • з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі;

  • з особистою заявою депутата місцевої ради про складення ним депутатських повноважень.

Спори щодо дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради вирішуються судом.

У разі дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради вибори депутата замість депутата, який вибув, проводяться відповідно до Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів".

Як визначено в статті 19 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», депутат має, зокрема, такі права:

• обирати й бути обраним до органів відповідної ради;

• офіційно представляти виборців у відповідній раді та її органах;

• пропонувати питання на розгляд ради та її органів;

• вносити пропозиції і зауваження щодо порядку денного засідання ради та її органів;

• подавати на розгляд ради та її органів пропозиції з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю;

• подавати на розгляд ради та її органів проекти рішень з питань, Що належать до компетенції такої ради чи її органів, а також вносити поправки до таких рішень. Це дуже важливе повноваження. Скажімо, рада ухвалює низку внутрішніх нормативних документів: регламент, різного роду положення, статути тощо. Від того, які норми та процедури депутат закладе в ці документи, залежатиме процес розгляду всіх питань, що хвилюють виборців;

• вносити пропозиції про те, щоб на пленарному засіданні ради заслухати звіт або інформацію представника чи посадової особи будь-якого органу, підзвітного чи підконтрольного раді, а також інформацію представників чи посадових осіб інших органів, що діють на території ради, якщо така інформація потрібна для вирішення питань, які належать до компетенції ради. Звичайно, кожну таку пропозицію депутати мають розглянути відповідно до регламенту й проголосувати щодо неї. В такий спосіб рада може викликати на своє засідання будь-якого начальника ЖРЕПу, управління житлово-комунального господарства чи іншого чиновника;

• оголошувати на засіданнях ради та її органів тексти заяв, звернень, пропозицій громадян та громадських об'єднань, якщо такі документи мають суспільне значення (наприклад, вимоги пікетників, що зібралися під стінами міської ради);

• брати участь у дебатах на засіданні ради, звертатися з запитами, ставити запитання доповідачам, співдоповідачам, особі, яка головує на засіданні.

Так само, як народні депутати України, депутати місцевих рад мають право подавати запити й виступати із зверненнями.

Депутатські запити депутатів місцевих рад — досить дієві способи реалізації депутатських повноважень. Згідно зі статтею 21 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», депутатський запит— це вимога депутата місцевої ради, підтримана на засіданні цієї ради. Адресатами запиту можуть виступати посадові особи ради та її органів, сільський, селищний, міський голова, керівники установ та організацій, розміщених чи зареєстрованих на відповідній території, незалежно від форм власності. Щоправда, закон не дає визначення «відповідної території», однак, у будь-якому разі, в це поняття входить територія округу, по якому обраний депутат; після березня 2006 року для вищезгаданої категорії депутатів це буде означати територію громади. Крім того, депутати міської (якщо йдеться про місто обласного значення), районної та обласної рад можуть звертатися з запитами до голови місцевої державної адміністрації, його заступників, керівників відділів та управлінь з тих питань, котрі належать до компетенції ради. У такому зверненні депутат може вимагати, щоб відповідальні особи (адресати його запиту) розв'язали певну проблему, дали офіційне пояснення чи виклали позицію з питань, що мають важливе значення для виборців округу і належать до компетенції ради.

Варто зауважити, що законодавство не встановлює єдиних процедурних норм, за якими депутат подає запит, а рада його приймає. Тому в кожній раді діють свої правила, відображені в її Регламенті. У законі визначено лише те, що запит може подати депутат або група депутатів у письмовій чи усній формі на пленарному засіданні ради або перед таким засіданням.

Письмову відповідь на запит потрібно дати протягом того терміну, який встановить рада. Якщо розглянути запит протягом визначеного часу неможливо, то адресат має повідомити про це раді в письмовій формі, вказавши об'єктивну причину затримки. У цьому поясненні також належить запропонувати інший термін для відповіді, який, однак, не може тривати довше, ніж місяць від дня одержання запиту. Відповідь на запит депутати в разі потреби можуть обговорити на засіданні ради. У такому разі потрібно, щоб на такому розгляді наполягали не менше ніж 1/4 депутатів, присутніх на засіданні ради. Як саме має виглядати це «наполягання», в законі не визначено.

У запитах порушують важливі питання, що турбують виборців. Однак жодних правових наслідків процес надсилання запиту зазвичай не має (відповідь на запит — це лише виклад позиції компетентного органу). Попри те, запити депутатів місцевих рад можуть відігравати вагому роль у житті громади, бо відбивають позицію не одного депутата, а всієї ради. Місцева рада виконує низку установчих та господарських функцій у межах певної території. Тому керівники підприємств і посадові особи органів влади просто змушені детально розглядати депутатські запити.

Завдяки публічності процедури депутат, який подає запит, може успішно вирішувати питання, що їх висувають перед ним виборці. Для прикладу наведемо запит групи депутатів міської ради до мера про будівництво нового водогону; запит депутата обласної ради щодо введення в експлуатацію переробного заводу тощо.

Депутатське запитання це засіб, за допомогою якого депутат одержує певну інформацію або пояснення щодо тієї чи іншої проблеми. Відповідь на запитання можуть оголосити на сесії ради або дати депутатові індивідуально. Запитання не вносять до порядку денного сесії і не обговорюють. Відповідно, з цього приводу не ухвалюють ніяких рішень. Крім запитів і запитань, депутат місцевої ради може виступати зі зверненням, якого не потрібно обговорювати на засіданні ради: звернення подають індивідуально.

У законі визначено, що депутатське звернення — це викладена в письмовій формі вимога депутата вирішити те чи те питання, що пов'язане з його депутатською діяльністю. У такому листі депутат має право наполягати, щоб та чи та відповідальна особа вчинила певні дії, вжила заходів чи дала офіційне пояснення. Адресатами звернення можуть виступати місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їхні посадові особи, а також керівники правоохоронних і контрольних органів, підприємств, установ та організацій, розміщених на території відповідної ради, незалежно від форми власності.

Вказані органи та посадові особи мають розглянути звернення протягом 10 днів і дати відповідь — або негайно, або протягом місяця (якщо справа потребує вивчення чи перевірки). У тому разі, якщо звернення неможливо розглянути протягом визначеного часу з об'єктивних причин, адресат повідомляє про це депутатові в письмовій формі. Досить часто таке зволікання є нічим іншим як ігноруванням вимоги депутата (чи депутатів). Тоді депутат має право ті питання, які він порушив у зверненні, викласти у вигляді запиту.

За формою депутатське звернення відрізняється від депутатського запиту тільки процедурою його прийняття. Зазвичай депутатські звернення свідчать про діяльність місцевих депутатів як представників певного округу. Проте, після виборів на пропорційній основі статус депутатського звернення для відповідної категорії депутатів місцевих рад зазнає суттєвих змін. Депутатське звернення - лише звичайна форма реагування на звернення громадян, а не є елементом лобістських заходів стосовно інтересів певного округу.

Як вже було зазначено, до повноважень депутата місцевої ради належить також право оголошувати на засіданнях ради та її органів тексти звернень, заяв, резолюцій, петицій громадян чи їхніх об'єднань, якщо такі звернення мають суспільне значення. Вказана норма закону дає можливість виборцям бути почутими, якщо йдеться про якісь суспільні ініціативи, акції протесту тощо. Процедуру, за якою виборці реалізовують це право через депутата, кожна рада визначає самостійно у своїх внутрішніх документах (Регламенті, положеннях тощо). Припустимо, в Регламенті цього органу не вказано, що пікетники, які зібралися біля міськради, можуть передати свої вимоги депутатові для їх оголошення на засіданні ради. У такому разі виборцям варто попрацювати з депутатами, щоб ті затвердили відповідну норму регламенту.

Депутат місцевої ради виконує й контрольні функції. Така особа має право порушувати в раді, її органах, зокрема в її виконавчих органах, питання про потребу провести перевірку (звісно, у межах компетенції відповідної ради) на місцевому підприємстві, в установі, організації, незалежно від форми власності (цією можливістю депутати нерідко користувалися в період приватизації: висловлюючи вимоги виробничих колективів, вони домагалися рішення ради щодо створення відповідних комісій для перевірки фактів порушень).

Крім того, депутати обласних і районних рад можуть порушувати в раді питання про перевірку місцевих державних адміністрацій, якщо йдеться про здійснення в цих органах повноважень, делегованих їм від відповідних рад.

За законом, депутат має право подавати пропозиції щодо усунення недоліків та порушень і повідомляти про це керівникам (власникам) тих підприємств, установ, організацій і органів, де відбулася перевірка, а також органам, яким підпорядковуються об'єкти перевірки. Крім того, депутат може порушувати питання про притягнення до відповідальності осіб, з вини яких сталося порушення.

Пропозиції та зауваження, висловлені на пленарному засіданні ради й передані в письмовій формі особі, що головує на засіданні, розглядає рада (чи комісії ради за її дорученням) або відповідний орган та посадова особа. Процес розгляду має тривати не довше ніж місяць, якщо рада не встановила іншого терміну для вирішення цього питання. Про наслідки розгляду потрібно повідомити безпосередньо тим депутатам, котрі подали пропозиції та зауваження, а також голові місцевої ради. Проте відповідальності за ігнорування таких пропозицій і зауважень ніхто не несе.

Виборці можуть домагатися захисту своїх інтересів ще й завдяки такій перевазі статусу депутата місцевої ради. У статті 14 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» визначено, що на території своєї ради депутат має право на невідкладний прийом у посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, у керівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що знаходяться на території цієї ради. Звісно, цією прерогативою можна скористатися в тому разі, якщо йдеться про питання, що входять до сфери депутатської діяльності. Кожна з перелічених посадових осіб мусить подавати депутатові відповідні матеріали, довідки та іншу інформацію з питання, порушеного у зверненні. За відмову виконувати цю норму закону не встановлено ніякої відповідальності. Незважаючи на це, дотепер на практиці дуже рідко траплялися такого роду порушення. Отже, довідавшись, що місцева влада чи керівник місцевого підприємства чинить якісь дії, які ущемляють інтереси виборці (наприклад, розпродує майно заводу, укладає невигідну угоду), можуть звернутися за допомогою до депутата для того, щоб чітко з'ясувати щодо цього питання.

Зазвичай свої функції представника громади депутат виконує через участь у діяльності відповідної ради. Депутат має право ухвального голосу з усіх питань, що їх розглядає на своїх засіданнях рада та її орган, до складу якого входить цей депутат. Не можна сказати, що ради наділено дуже великими повноваженнями, однак ці представницькі органи все ж відіграють вагому роль у житті громади. Йдеться не лише про міста, де ради розпоряджаються значними фінансовими і матеріальними ресурсами, а й про села та селища, де ради залучено до процесу реформування земельних відносин. Як ми вже зазначили, міські, сільські та селищні ради мають право вирішувати цілу низку організаційних, кадрових та господарських питань, наприклад, про недовіру міському, сільському чи селищному голові; про скасування тих рішень виконавчих органів влади, котрі суперечать чинному законодавству; про проведення місцевого референдуму; про затвердження місцевого бюджету; про встановлення місцевих податків та зборів тощо.

Депутат місцевої ради, крім секретаря ради, голови районної у місті, районної, обласної ради та їх заступників, повинен входити до складу однієї з постійних комісій, що утворюються радою. За дорученням відповідної ради або постійної комісії, до складу якої його обрано, депутат бере безпосередню участь у підготовці питань для розгляду на сесіях ради та засіданнях постійної комісії.

Депутат місцевої ради зобов'язаний бути присутнім на пленарних засіданнях ради, засіданнях постійної комісії та інших органів ради, до складу яких він входить. У разі неможливості бути присутнім на засіданні депутат місцевої ради повідомляє про це особу, яка очолює відповідний орган.

Рада, до якої обрано депутата, має право заслуховувати його звіти про виконання рішень ради, на пленарних засіданнях періодично інформує депутатів місцевої ради про хід виконання рішень, прийнятих радою, реалізацію пропозицій і зауважень, внесених ними, а також з інших важливих питань діяльності ради та її органів.

Найбільш виписаними у чинному законодавстві України є питання взаємовідносин депутата місцевої ради і виборця. У статті 11 Закону «Про статус депутатів місцевих рад» вказано, що «депутат є відповідальним перед виборцями свого виборчого округу і їм підзвітним». Згаданий законодавчий акт визначає, що депутат місцевої ради має підтримувати зв'язки з виборцями, відповідною територіальної громадою, з органами місцевого самоврядування, місцевими органам виконавчої влади.

Зв'язок депутата з виборцями забезпечують кілька механізмів: 1) розгляд звернень виборців; 2) виконання доручень виборців; 3) особистий прийом виборців; 4) періодичне інформуванні виборців про свою діяльність; 5) звітування перед виборцями.

Депутату місцевої ради, так само як народному депутатові України кожний виборець може подати особисту пропозицію, заяву чи скаргу. Цей документ складають у довільній формі.

Іншою важливою формою зв'язку депутата з виборцями є виконання доручень виборців. У статті 17 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» визначено, що в країні діє інститут доручень виборців. Йдеться про те, що на зустрічах з депутатом виборці можуть покладати на нього вирішення питань, важливих для їхнього виборчого округу та громади загалом. Таке доручення, для виконання якого має вистачати повноважень місцевої ради, набуває сили, коли його підтримають більшість осіб, присутніх на зустрічі з депутатом. Якщо ж справа потребує фінансових витрат чи інших матеріальних ресурсів, то доручення депутат доводить до відома ради або її органів (закон не визначає форми такого «доведення», але, очевидно, це робиться у формі депутатського звернення). Обговоривши це питання, рада або відповідний орган ради приймає відповідне рішення і повідомляє про нього депутатові та громаді.

Інститут доручень — це нова форма зв'язку депутата з виборцями, яку запроваджено новим Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» у липні 2002 року на зміну наказам виборців. Раніше виборці могли давати доручення (накази) лише майбутнім депутатам і тільки під час виборчої кампанії. Тепер вирішення певних питань виборці можуть покладати на свого депутата протягом усього терміну дії його повноважень.

Як відомо, кожний депутат мусить особисто приймати виборців з тих питань, які належать до його компетенції. Таку особу закон зобов'язує визначити й оприлюднити дні, години та місце прийому громадян (не тільки своїх виборців). Така приймальня має працювати не рідше ніж раз на місяць. А не рідше ніж раз на півроку кожний депутат мусить інформувати виборців про роботу місцевої ради та її органів, про виконання місцевого бюджету, рішень ради і доручень виборців, планів і програм розвитку економічної, соціальної та інших сфер життя територіальної громади. Інститут інформування в Україні не формалізований, але, як правило, депутати роблять це через засоби масової інформації.

Кожний депутат місцевої ради має також періодично (щонайменше - раз на рік) звітувати перед виборцями округу й об'єднаннями громадян про свою роботу та роботу ради загалом. Орієнтовні дати оприлюднення періодичного звіту визначає місцева рада. Втім, закон передбачає й неперіодичні звіти, якщо цього вимагають виборці (за місцем проживання, праці чи навчання) або органи самоорганізації населення (будинкові, вуличні комітети, рада мікрорайону тощо). На жаль, механізму реалізації цього права виборців у чинному законодавстві не передбачено. Зокрема, не вказано, хто саме може виступити з такою ініціативою, скільки осіб потрібно для того, щоб збори були правоможними, які документи належить оформити.

Натомість у законі чітко визначено норми щодо самого процесу звітування:

1) про час і місце виступу зі звітом повідомляє сам депутат заздалегідь — не пізніше ніж за 7 днів;

2) цю інформацію можна оприлюднити через ЗМІ або в інший спосіб («інший спосіб» може бути формалізований на рівні локальних нормативних актів);

3) звіт має складатися з таких матеріалів:

• дані про діяльність депутата й ради та її органів, до яких його обрано;

• інформація про роботу депутата у виборчому окрузі;

• повідомлення про ухвали ради та її органів, про перебіг їх виконання, про особисту участь депутата в обговоренні, прийнятті таких ухвал та організації їх виконання;

• інформація про те, як депутат виконує доручення виборців свого округу;

4) кошти, потрібні для проведення звітів, виділяються з місцевого бюджету;

5) про підсумки зустрічі, на якій депутат звітував перед ви борцями, цей депутат повідомляє своїй раді та її виконавчим органам.

Звичайно, може трапитися й таке, що депутат не звітує перед виборцями, не відповідає на їхні звернення, не зустрічається з громадянами в дні прийому, не відвідує сесій ради, тобто не виконує своїх депутатських обов'язків. У такому разі законодавство передбачає відповідальність депутата місцевої ради перед виборцями, зокрема визначає конкретний механізм — процедуру відкликання. У статті 1 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» вказано, що однією з підстав дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради є його відкликання.

Процедуру відкликання починають у тому разі, якщо є одна з таких підстав:

• порушення депутатом місцевої ради положень Конституції і законів України, що встановлено судом;

• пропуск депутатом місцевої ради протягом року більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії, невиконання ним без поважних причин рішень і доручень ради та її органів;

• невідповідність практичної діяльності депутата місцевої ради основним принципам і положенням його передвиборної програми.

Щоправда, в Україні жодний нормативний документ не визначає, хто саме і в який спосіб має констатувати, що діяльність депутата дає підстави почати процедуру його відкликання (за винятком ситуації, наведеної у першому пункті). Однак, зважаючи на норму закону про те, що підставою порушення процедури відкликання є «невідповідність практичної діяльності депутата місцевої ради основним принципам і положенням його передвиборної програми», можна зробити висновок: порушення такої справи великою мірою залежить від волі виборців.

Закон визначає таких суб'єктів ініціативи відкликання (тобто ті представницькі групи, які мають право вносити до територіальної виборчої комісії пропозиції про відкликання депутата):

• місцева рада;

• збори виборців;

• збори (конференції) об'єднань громадян, які, за Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», мають право висувати кандидатів у депутати і перебувають на території відповідного виборчого округу. Тут треба зазначити, що ця норма не конкретизує поняття про перебування на території округу. Тому не зрозуміло, про що саме йдеться — про фізичну присутність особи чи про її реєстрацію. Але, на нашу думку, буде юридично вірним при організації даних заходів мати на увазі все ж таки реєстрацію.

Збори виборців та об'єднань громадян належить провести відповідно до вимог, вказаних у Законі України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».

Як бачимо, у чинному Законі України «По статус депутатів місцевих Рад» і далі містяться відсилочні норми на Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад», який, відповідно до ч. 2 Перехідних положень Закону України «Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад, сільських, селищних, міських голів», Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад» з 1 жовтня 2005 року втратив чинність.

Тому, на нашу думку, нині інститут відкликання може застосовуватись лише в частині, що не суперечить Закону України «Про вибори депутатів Автономної Республіки Крим, місцевих рад, сільських, селищних, міських голів».

На сьогодні проблемним бачиться сам механізм відкликання депутата та суперечливість норм закону у зв'язку з прийняттям змін до Конституції України у яких йдеться про запровадження пропорційної виборчої системи. Отже, відповідальність за своїх депутатів повністю несуть місцеві партійні осередки, що делегували своїх членів до органів місцевого самоврядування і головним "покаранням" виборців за недостатньо фахову роботу депутатів тої чи іншої партії є низький рейтинг, котрий не дозволить на наступних виборах потрапити цій політичний силі до місцевої ради. Загалом, найближчими часом вочевидь буде переглянутий закон про статус депутатів місцевих рад і виборці отримають більш ефективні механізми впливу на своїх представників у раді.

На сьогодні однак є механізм активної участі громадян у житті тої чи тої територіальної одиниці на загальних зборах громадян за місцем проживання, на яких можна обговорювати питання місцевого значення й приймати рішення щодо них. Й органи місцевого самоврядування мусять брати до уваги рішення таких зборів. Про це детальніше йдеться у главі 12 цього посібника.

Для спільної роботи по здійсненню депутатських повноважень у виборчих округах депутати місцевих рад можуть на основі їх взаємної згоди об'єднуватися в депутатські групи або депутатські фракції.

Депутати місцевої ради об'єднуються в депутатські групи за єдністю території їх виборчих округів, спільністю проблем, які вони вирішують, або іншими ознаками.

Депутатська група може бути утворена в будь-який час протягом строку повноважень ради даного скликання за рішенням зборів депутатів місцевої ради, які виявили бажання увійти до її складу. До складу депутатської групи має входити не менш як з три депутата місцевої ради, а в районній, міській, районній у місті, обласній, Київській та Севастопольській міських радах складається не менш як п'ять депутатів.

Депутати місцевої ради, які входять до складу депутатської групи, обирають особу, яка очолює депутатську групу і забезпечує її реєстрацію відповідною місцевою радою у встановленому порядку. Організація діяльності депутатських груп визначається відповідною місцевою радою. Рада сприяє діяльності зареєстрованих нею депутатських груп, координує їх роботу і може заслуховувати повідомлення про їх діяльність. Законом визначено підстави припинення діяльності депутатської групи.

Депутати місцевої ради на основі єдності поглядів або партійного членства можуть об'єднуватися у депутатські фракції з чисельністю не менше трьох депутатів у сільській, селищній та п'яти у районній, міській, районній у місті, обласній радах. До складу депутатських фракцій можуть входити також позапартійні депутати місцевої ради, які підтримують політичну спрямованість фракцій.

Порядок вступу до фракції та виходу з неї визначається самою фракцією. Депутат місцевої ради може входити до складу лише однієї фракції. Рішення про об'єднання депутатів у фракцію доводиться до відома депутатів місцевої ради головуючим на пленарному засіданні ради.

Організація діяльності депутатських груп і фракцій покладається на відповідного сільського, селищного, міського голову, голову відповідної місцевої ради.

Інші питання створення та діяльності депутатських груп і фракцій визначаються регламентом місцевої ради.

Депутатські групи, фракції мають право:

•на пропорційне представництво в постійних та тимчасових комісіях ради;

•попередньо обговорювати кандидатури посадових осіб, яких обирає, призначає чи затверджує рада;

•на гарантований виступ свого представника на пленарному засіданні ради з кожного питання порядку денного сесії ради;

•об'єднувати зусилля з іншими групами, фракціями для створення більшості в раді чи опозиції;

•здійснювати інші права, передбачені законами України.

Новелою Закону про статус депутатів місцевих рад є стаття 29-1, якою передбачено право депутата місцевої ради мати до п'яти помічників-консультантів, які працюють на громадських засадах. Умови діяльності та кількість помічників-консультантів депутата місцевої ради визначаються Положенням про помічника-консультанта депутата місцевої ради, яке затверджується відповідною радою. Законом визначено статус, права та обовязки помічника-консультанта. Йому видається посвідчення, в якому має бути зазначено номер посвідчення, назву місцевої ради, прізвище депутата місцевої ради, номер його виборчого округу, а також те, що помічник-консультант депутата місцевої ради працює на громадських засадах у відповідній раді. Це посвідчення вважається недійсним і підлягає поверненню до відповідної ради по закінченню повноважень депутата місцевої ради або за його письмовим поданням.

Чинним законодавством передбачено також гарантії депутатської діяльності, які можна поділити на такі групи:

1. Організаційні гарантії пов'язані з тим, що ніхто не має права обмежувати повноваження депутата місцевої ради, інакше як у випадках, передбачених Конституцією та чинним законодавством України.

Відповідні ради та їх органи забезпечують необхідні умови для ефективного здійснення депутатами їх повноважень. Державні органи, органи місцевого самоврядування та об'єднань громадян, підприємства, установи, організації, їх посадові особи зобов'язані сприяти депутатам у здійсненні їх повноважень.

Рада забезпечує депутатів офіційними виданнями та інформаційними матеріалами, організує допомогу їм з правових питань, надає можливість депутатам ознайомитись з рішеннями виконавчого комітету, розпорядженнями відповідної місцевої державної адміністрації

2. Матеріальні гарантії спрямовані на захист прав та інтересів депутата, пов'язаних з можливими матеріальними втратами при здійсненні ним депутатських повноважень. На час сесій, засідань постійних комісій рад, а також для здійснення депутатських повноважень в інших, передбачених законом випадках, депутат звільняється від виконання виробничих або службових обов'язків з відшкодуванням йому середнього заробітку за основним місцем роботи та інших витрат, пов'язаних з депутатською діяльністю, за рахунок відповідного місцевого бюджету.

У разі обрання на виборчу посаду у відповідній місцевій раді депутат звільняється з попередньої посади і переводиться для постійної роботи до цієї ради. Обраний на виборну посаду у відповідній раді депутат, який є військовослужбовцем чи працівником міліції або особою рядового, начальницького складу кримінально-виконавчої системи, відряджається до місцевої ради із залишенням на військовій службі (службі в органах внутрішніх справ України, органах і установах виконання покарань).

3. Гарантії трудових прав депутата спрямовані на захист їх інтересів як суб'єктів трудових відносин. Депутат місцевої ради може бути звільнений з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу від займаної посади, виключений з навчального закладу за умови його попередження в порядку, встановленому законом. Про таке попередження відповідний власник або уповноважений ним орган письмово повідомляє не менш ніж за 15 днів відповідну місцеву раду. Час роботи депутата у місцевій раді на постійній основі зараховується до загального і безперервного стажу роботи (служби) депутата, а також стажу роботи (служби) за тією спеціальністю, за якою він працював до обрання на виборну посаду в раді.

Депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації. У разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету.

Глава 10. ОРГАНІЗАЦІЙНО-РОЗПОРЯДЧІ ДОКУМЕНТИ

МІСЦЕВОЇ РАДИ

Організаційно-розпорядча діяльність місцевої ради та її виконавчих органів оформляється значною кількістю документів.

Одним з основних документів, що визначає роботу ради, є її регламент, який затверджується рішенням новообраної ради відповідного скликання не пізніш як на другій сесії (ч.13 ст.46 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні”). Цей документ є внутрішнім локальним нормативним актом відповідної ради, що дозволяє спланувати її роботу, визначити правові й організаційні засади діяльності ради, процесу­альні та процедурні правила підготовки і проведення сесії.

Авторові посібника довелося аналізувати цей документ у багатьох радах, що дає підстави зазначити характерні недоліки, притаманні їм. Часто цей документ перевантажений номами матеріального права, які містять відповідні закони. Цей дубляж абсолютно непотрібний. Призначення Регламенту місцевої ради – врегулювати ті питання її діяльності, яких немає у законах. Йдеться перш за все про форми і методи реалізації органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень.

Регламент відповідної ради складається з кількох розділів. У першому розділі розглядаються загальні питання, зокрема: правова основа діяльності ради; використання державної і місцевої символіки в діяльності ради; робоча мова ради (там, де це необхідно).

Діяльності депутатів ради, як правило, присвячується другий розділ, у якому розглядаються їх основні права й обов'язки; їх реалізація; порядок представлення і розгляду депутатських запитів і питань.

В окремому розділі регламенту визначається структурна побудова відповідної ради, зокрема встановлюється статус органів і посадових осіб ради: голови, секретаря ради, постійних комісій, тимчасових контрольних комісій ради, депутатських груп і фракцій (там, де вони створюються), засобів масової інформації ради (там, де це можливо), її інформаційно-аналітичного центру (якщо це можливо), виконавчого комітету ради, його апарату.

Основний розділ регламенту присвячується організації роботи ради. В ньому визначаються питання планування роботи ради, загальний порядок формування порядку денного ради; порядок проведення сесії; порядок проведення голосування; особливості підготовки і проведення першої сесії ради нового скликання; особливості підготовки і проведення позачергової сесії ради; підготовка і затвердження бюджету відповідної адміністративно-територіальної одиниці; особливості підготовки і розгляду питань, пов'язаних з проведенням місцевого референдуму; особливості підготовки і вирішення питання про дострокове припинення повноважень депутата ради; охорона трудових прав депутата.

Окремий розділ регламенту присвячується актам, які приймає рада. У ньому визначаються види актів ради, основні принципи та етапи правотворчого процесу, порядок розгляду і обговорення проекту рішення; процедура прийняття рішень; порядок обнародування рішень ради і здійснення контролю за їх виконанням; дія рішень у часі та просторі.

У регламенті розглядаються також питання документаційного забезпечення діяльності ради та межі дії регламенту, зокрема розкривається зміст документаційного забезпечення роботи ради, а також порядок використання її документів.

Ось які розділи містив Регламент Київської міської ради 3-го скликання:

  1. Загальні положення

  2. Депутатська діяльність

  3. Структура Київради, правовий статус її органів та посадових осіб

  4. Організація роботи Київради

  5. Пленарні засідання Київради

  6. Розгляд і прийняття рішень ради за спеціальними процедурами

Трохи іншу структуру має Регламент Чернівецької обласної ради 5-го скликання:

  1. Загальні положення діяльності ради

  2. Порядок сесійної роботи

  3. Планування роботи ради

  4. Порядок обрання і звільнення посадових осіб ради, формування її органів

  5. Організація діяльності депутатів, посадових осіб та органів ради

  6. Порядок внесення на розгляд ради питань та проектів рішень

  7. Акти обласної ради та вимоги до них

  8. Порядок функціонування виконавчого апарату ради

Варто порадити депутатам місцевих рад уважно поставитись до цього нормативного акта, обов’язково мати його примірник у себе, постійно працювати над його вдосконаленням. Чітко і детально виписаний регламент рад дасть можливість депутатам у повній мірі використати свої можливості, правильно вибудувати стосунки з відповідним місцевим головою, виконавчими органами ради тощо.

У частині третій цього посібника наведено примірні зразки регламенту обласної , міської та сільської рад.

У деяких територіальних громадах, зокрема у Чернівцях, практикують окрім регламенту ради розробляти і затверджувати регламент виконавчого комітету ради. Ми не вважаємо це доцільним з кількох підстав. Найперше, виконком не є самостійни органом місцевого самоврядування, а є виконавчим органом ради. Тому його стосунки з радою має визначати остання у своєму регламенті, можливо присвятивши цьому окремий розділ чи главу. По-друге, цього не передбачає чинне законодавство, а ми вже говорили про вимогу статті 19 Конституції України до органів і посадових осіб місцевого самоврядування діяти діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зрештою, це призводить до непотрібного дублювання одних і тих же положень у різних нормативних актах.

Не пізніше як на другій сесії затверджується і Положення про постійні комісії відповідної ради. Варто застерегти від поширеної практики, коли до дексту зазначених положень вносять норми чинного Закону про місцеве самоврядування в Україні замість того, щоб чітко і детально врегулювати порядок організації їх роботи, взаємодії між собою, з виконавчими органами та з підприємствами, установами і організаціями, що є у комунальній власності, розмежувати їх предмети відання тощо. У частині третій цього посібника наведено примірні зразки положень про постійні комісії Чернівецької обласної та міської рад.

Кожна сільська, селищна, міська рада складає паспорт територіальної громади. У паспорті зазначаються територіальне положення, кількість населення та домогосподарств, площа території, наявні трудові ресурси, об'єкти соціального захисту, стан, структура соціальної, побутової та виробничої сфери, конфесійна та партійна приналежність членів територіальної громади та інші відомості. Цей документ дає можливість прискорити прийняття управлінських рішень на рівні села, селища, міста та складати план стратегічного соціально-економічного розвитку території. У частині третій цього посібника наведено примірний зразок паспорта територіальної громади.

Місцеві ради самостійно планують свою діяльність. Планування дає їм можливість здійснювати свої функці більш ефективно і цілеспрямовано. Склавши план, розставивши всі важливі питання в чіткій часовій послідовності виконання, можна забезпечити комплексний розвиток своє території, досягти злагодженої роботи виконкому, комісій та організацій, розташованих на цій території. Перспективний план роботи сільської, селищної ради є основою для планування роботи їх виконавчих комітетів. Заходи, які в ньому закладені, мають бути спрямовані на послідовне виконання планів соціально-економічного розвитку цієї території, впровадження в дію Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", поліпшення організаційної роботи ради.

Місцеві ради планують свою роботу на рік та півріччя.

До перспективного плану роботи ради вносять питання, які обговорюватимуться на сесіях ради, засіданнях виконавчого комітету та інші заходи, що здійснюватимуться протягом року (перевірка виконання постанов, рішень, розпоряджень органів влади вищого рівня та своїх власних, робота з депутатами, постійними комісіями, громадськими організаціями, проведення семінарів, нарад, рейдів тощо).

Згідно зі ст. 27 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" кожна рада розробляє програму соціально-економічного розвитку свого села, селища. Ці показники плануються на підставі очікуваних результатів за звітний період, враховуючи зміни, що відбудуться в наступному році, та стратегію розвитку територіальної громади.

Глава 11. ПОРЯДОК ПІДГОТОВКИ ТА УХВАЛЕННЯ

РАДОЮ РІШЕНЬ

Депутат ради є не тільки членом представницького органу місцевого самоврядування, яким є рада, а й одночасно представником виборців, які саме через нього можуть представляти свої інтереси й відстоювати свої позиції в раді. Депутат у раді виступає як політик, який повинен мати достатню ступінь довіри виборців та колег-депутатів, аби, впливаючи на процес ухвалення рішень в раді, забезпечувати здійснення у місті (селищі, районі, області) політики, яку підтримали виборці, голосуючи за кандидата у депутати чи за політичну партію, яку він представляє, на виборах. Щоб цього досягти й мати достатньо підстав для переобрання на наступний термін, депутат повинен активно й розумно працювати в раді, використовуючи свої повноваження для реалізації власних ідей, які б забезпечували інтереси виборців та міста в цілому.

Однією із форм реалізації можливостей депутата є його право ініціювати розгляд на пленарному засіданні ради питання, яке, на його думку, є найкориснішим і найважливішим на даний час. Однак, саме лише ініціювання розгляду, звісна річ, не додасть депутатові авторитету й не посилить його впливовість у раді, якщо він наперед не подбає про якісно підготовлені документи й про власну спроможність досягти ухвалення потрібного рішення.

Для початку слід зрозуміти загальні нормативні положення щодо порядку розгляду на сесії ради питання.

1. Ради можуть приймати рішення з будь-яких питань своєї компетенції лише на сесійних пленарних засіданнях (ст. 59, ч. 2).

2. Пленарні засідання є правоможними, якщо в них бере участь більше половини депутатів від загального складу ради (ст. 46, ч. 11).

3. Сесію ради, її пленарне засідання відкриває і веде місцевий голова. Однак сесія вважатиметься правоможною і тоді, коли її засідання відкриє і вестиме секретар ради (якщо голова не може або відмовляється це робити) або один із депутатів цієї ради (якщо не можуть або підмовляються це робити і голова, і секретар) — ст. 46 ч. 10.

4. Пропозиції щодо питань на розгляд ради можуть вноси­ти голова, постійні комісії, депутати, виконавчий комітет ради, голова місцевої державної адміністрації, голова регіональної ради, загальні збори громадян (ст. 46. ч. 12).

5. Рішення щодо включення внесеної пропозиції до порядку денного пленарного засідання ради приймається шляхом голосування. Це рішення як процедурне вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більш як половина присутніх депутатів (у Законі цю норму не вказано, такі норми передбачає регламент ради, що його затверджує рада відповідно до ст. 26, ч. 1, п. 1; ст. 46, ч. 13 Закону).

Перед тим як запропонувати включити до порядку денного розгляд питання, яке вам і вашим виборцям здається актуальним, необхідно:

1. Сформулювати свою пропозицію у чіткій та зрозумілій формі й викласти її в письмовому вигляді.

2. Якщо ваша пропозиція передбачає унормування тої чи тої сторони місцевого життя, варто підготувати обгрунтований проект нормативного документа й/або проект рішення ради з цього питання.

3. Ваш проект вважатиметься належно підготовленим і мати всі шанси на ухвалення, якщо ви попередньо погодили його з виконавчим комітетом і/або галузевою постійною комісією ради за участю працівників відповідного галузевого виконавчого органу ради та інших фахівців і заручилися підтримкою хоча б частини депутатського корпусу ще до початку пленарного засідання ради.

Пам'ятайте — Закон визначає певний порядок внесення на розгляд сесією ради окремих питань, а саме:

• програм соціально-економічного та культурного розвитку сіл, селищ, міст, цільових програм з інших питань самоврядування, подання їх на затвердження раді, організація їхнього виконання; подання раді звітів про хід і результати виконання цих програм (ст. 27. п. 1);

• порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організації виконання цих програм (ст. 28. п. 1);

• встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову і для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад (ст. 29. п. 4);

• визначення у встановленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів (ст. 33, п. 1);

• найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, майданів, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території відповідного населеною пункту (ст. 37, п. 1);

• створення, відповідно до закону, міліції, що утримується за рахунок коштів місцевого самоврядування, вирішення питань про чисельність працівників міліції, витрати на утримання, здійснення матеріально-технічного забезпечення їхньої діяльності, створення для них необхідних житлово-побутових умов (ст. 38, п. 1).

Особливість внесення цих питань на сесію ради полягає в тому, що підготовка і внесення їх на розгляд ради віднесено до компетенції виконавчих органів рад. Саме виконавчий комітет ради попередньо розглядає ці питання і приймає рішення щодо внесення проектів з них на розгляд ради (ст. 52, ч. 2, п. 1).

Однак пряма норма закону не означає, що ви не можете ініціювати розгляд питань, що відносяться до цього переліку самостійно.

Розглядаємо практичний приклад (назви вулиці й міста, прізвище депутата вигадано):

У вашому виборчому окрузі є вулиця, яка досі носить назву: імені Постишева. Раніш вона була Театральною. Мешканці вулиці при зустрічах з вами, на прийомах не раз порушували питання про повернення вулиці її ранньоісторичної назви.

Створено громадський комітет із повернення вулиці її давньої назви, зібрано підписи у більшості мешканців. Слово за вами, депутатом, котрий знає, що, згідно з законом, внесення питань про перейменування вулиць вважається компетенцією виконкому.

Спробуйте домогтися, щоб виконком виніс це питання на розгляд сесії. Для цього маєте переконати членів виконкому, міського голову в тому, що далі зволікати з вирішенням цього питання не можна. Звичайно, коли ви домоглися, аби ваша ініціатива зразу ж була підтримана виконкомом, це дуже добре. Але, як правило, так не буває. Не сподівайтесь, що виконком одразу ж підтримає вашу ініціативу: нема коштів, є питання більш важливі, може виникнути ланцюгова реакція суцільних перейменувань у місті тощо. Але ви прагнете домогтися свого. І ви зможете це зробити, якщо будете діяти приблизно ось у який спосіб:

1) Ви можете підготувати проект рішення міської ради для того, аби виконком хоча б почав займатись цією проблемою:

Проект

Вноситься депутатом Іваненко О.М.,

фракція партії „Світле майбутнє”

Рішення Іванківської міської ради

„Про повернення історичної назви ”Театральна” вулиці імені Постишева”

Керуючись статтею 37 Закону україни „Про місцеве самоврядування в Україні”, міська рада вирішила:

Доручити виконавчому комітетові розглянути питання про повернення історичної назви „Театральна” вулиці імені Постишева і внести проекти відповідного рішення на розгляд третьої сесії міської ради.

Міський голова В.Петренко

Таке рішення цілковито відповідає нормам Закону й може бути проголосоване в раді, хоча для його успішного схвалення підстав не так уже й багато, оскільки не вирішується проблема перейменувати принципово.

2) Оскільки більше шансів на вирішення цієї проблеми і на ухвалення радою відповідного рішення має підхід більш послідовний і детальніше підготовлений — ви готуєте проект рішення й пишете обґрунтування не про перейменування конкретної вулиці, а про вирішення питання перейменувань у межах міста з розрахунку на перспективу:

Проект

Вноситься депутатом Іваненко О. М.,

фракція партії „Світле майбутнє”

Рі­шення Іванківської міської ради

«Про порядок найменувань чи зміни найменувань вулиць, майданів, парків,

скверів у місті Іванкові»

1. Встановити, що розгляд питань про найменування чи зміни найменувань вулиць, майданів, парків, скверів у місті Іванкові розглядається міською радою за поданням виконавчого комітету на підставі висновків Комісії міської ради з питань найменувань двічі на рік на весняній та осінній сесіях ради.

2. Створити Комісію міської ради з питань найменувань у складі: (список членів комісії).

3. Затвердити Положення про Комісію з питань наймену­вань (додається)

Міський голова В.Петренко

Обґрунтування до проекту рішення ради «Про порядок найменувань чи зміни найменувань вулиць, майданів, парків, скверів у місті Іванкові»

(додається до проекту)

Місто Іванків за свою трьохсотлітню історію переживало періоди як бурхливого розвитку так і занепаду. Історична частина міста, що склалася в основному наприкінці XIX на початку XX століття мала свій неповторний колорит, що віддзеркалювався і в назвах вулиць та майданів. Проте у 30-х роках нинішнього століття цей колорит було втрачено. Окрім руйнувань храмів, які давали назву навколишнім вулицям, були перейменовані практично всі вулиці, причому без огляду на історію, культуру, мову. Наприклад, вулиця Апостольська стала вулицею Карла Лібкнехта, Руська — Російською, вулиця Васильків узвіз стала вулицею імені Сухе-Батора. Аналогічна ситуація склалась і в мікрорайонах міста, що виникли в радянський час, і більшість вулиць названо іменами тепер мало кому відомих діячів з Африки, Азії, Латинської Америки.

Нині більшість мешканців вулиці Постишева цікавляться, чому вони повинні жити на вулиці, що носить ім'я особи, причетної до організації голодомору в Україні, зокрема і в нашому місті. Аналогічно можна сказати і про вулицю імені Агастіньо Нетто. У першому випадку йдеться про гарне історичне найменування вулиці — Театральна, в другому — про те, що свого часу тут мешкав Герой Радянського Союзу, герой війни 1941— 45 років льотчик Іван Петренко.

З метою впорядкування процесу перейменування вулиць, який давно назрів, й недопущенням використання чужих назв на нових об'єктах міста, а також для оптимізації витрат на ці роботи пропонується запровадити правила, за якими найменування чи зміна назви вулиці, майдану, парку чи будь-якого іншого об'єкту міської інфраструктури може здійснюватись лише двічі на рік і лише за висновком відповідної комісії, яка формується з депутатів, істориків, діячів культури нашого міста, представників громадських організацій. Ця пропозиція знайшла підтримку в комісіях ради з питань освіти, науки та культури, з питань бюджету, з питань розвитку місцевого самоврядування.

Іваненко О.М., фракція партії „Світле майбутнє”

Ось таку підготовчу роботу не може не підтримати більшість депутатського корпусу, оскільки проект не тільки вирішує кон­кретне питання, а передусім, унормовує порядок вирішення подібних питань на майбутнє.

Попередній розгляд проектів постійною комісією ради. Постійні комісії ради діють на підставі ст. 47 Закону, регламенту ради, положення про постійні комісії ради, що приймається радою на підставі ч. 13, ст. 46 Закону. Засідання комісії скликає і веде голова цієї комісії, а за його відсутності або неможливості виконувати свої повноваження ці функції здійснює заступник голови або секретар комісії (ст. 47, ч. 9). Засідання комісії є правоможним, якщо в ньому бере участь не менш як половина від загального складу комісії (ст. 47, ч. 9).

Для вивчення питань, розробки проектів рішень ради постійна комісія може створювати підготовчі комісії, робочі групи із залученням представників громадськості та фахівців. Питання, які належать до відання кількох постійних комісій, можуть розглядатися ними спільно (ст. 47, ч.12) або окремо.

За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації, які приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності — заступником голови або се­кретарем комісії (ст. 47, ч. 10).

Проект рішення ради має пройти процедуру узгодження з галузевими виконавчими органами ради, юридичним підрозділом та секретарем ради або виконавчого комітету. Це дозво­лить краще узгодити його з чинним законодавством. Проте він може бути внесений на розгляд ради і у випадку відмови цих структур і посадових осіб погодити проект.

Голова або інший головуючий вносить питання на розгляд ради у тій послідовності, в якій їх затверджено в порядку денному засідання ради. Затвердження порядку денного відбувається одразу після відкриття сесії ради. Якщо вашу пропозицію не внесли до проекту порядку денного сесії ради заздалегідь, ви маєте право внести свою пропозицію під час засідання ради, проте ліпше це зробити до початку роботи сесії ради, щоб у проекті ваше питання було заявлене заздалегідь.

Розгляд починається доповіддю з питання, яку робить зазвичай ініціатор подання або уповноважена ним особа. Доповідач обґрунтовує підстави для прийняття запропонованих рішень і їхній зміст, відповідає на запитання депутатів.

Зі співдоповіддю виступає голова постійної комісії, що вивчала це питання, або член комісії, уповноважений нею, й оголошує висновок комісії та її рекомендації щодо змісту запропонованих проектів або доцільності їх прийняття взагалі. Він також може відповісти на запитання депутатів.

У подальшому обговоренні питання (ст. 59, ч. 2) беруть участь депутати й голова ради. Можуть бути заслухані фахівці та представники громадськості. Тривалість обговорення й тривалість одного виступу визначається регламентом ради. Учасники обговорення, висловлюючи свою думку, можуть вносити пропозиції щодо проекту рішення ради, що розглядається, та його змісту. Після закінчення часу обговорення головуючий ставить на голосування питання про взяття даного проекту для рішення за основу. В разі позитивних результатів голосування почергово, в порядку їх надходження, ставляться на голосування пропозиції, внесені під час обговорення. Після цього голосується пропозиція про прийняття рішення в цілому.

Порядок розгляду питань на пленарному засіданні ради не обумовлений законом. На сьогодні він регулюється уста­леними звичаєвими нормами, які закріплюються в регламенті ради (ст. 46, ч. 4).

Рішення ради вважається прийнятим, якщо за нього прого­лосувала більшість від загального складу депутатів ради з урахуванням голосу голови (ст. 59, ч. 2). Рішення підписує голова або інша особа, котра на законних підставах головувала па засіданні (ст. 46, ч. 15). Нормативно-правового характеру рішення ради набирає чинності від дня його офіційного оприлюднення, якщо самим рішенням ради не передбачено пізнішого терміну введення його в дію.

Процедура вирішення спорів щодо актів місцевого самоврядування. Рішення ради, в тому числі нормотворчого характеру, в 5-денний термін з моменту його прийняття може бути зупинене головою і внесене на повторний розгляд ради з обґрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана в двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо вона підтвердила своє рішення двома третинами голосів депутатів від загального складу ради, це рішення набуває чинності (ст. 59, ч.4).

В разі незгоди голови з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням і внести це питання на розгляд відповідної ради (ст. 59, ч,7). Рішення виконавчого комітету з питань власної компетенції виконавчих органів ради можуть бути скасовані відповідною радою (ст. 59, ч.9).

Акти органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ст. 59, ч.10). З відповідними позовами до суду можуть звертатися державні органи, фізичні та юридичні особи. Якщо рада ігнорує вимоги компетентного органу щодо приведення свого рішення у відповідність до закону, це є приводом для дострокового припинення її повноважень у встановленому законом порядку (ст.78, ч.1, п.1). Матеріальна та моральна шкода, завдана незаконним рішеннями органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок цих органів (ст. 56 Конституції України).

Глава 12. ОРГАНІЗАЦІЯ І ПРОВЕДЕННЯ СЛУХАНЬ В

ПОСТІЙНИХ КОМІСІЯХ РАДИ

Пригадаймо деякі теоретичні засади слухання, що випливають із нині чинного українського законодавства.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає утворення радами постійних комісій з числа депутатів ради. Основні повноваження комісій визначаються у статті 47 Закону (збережено нумерацію частин відповідно до Закону):

4. Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

5. Постійні комісії попередньо розглядають кандидатури осіб, яких пропонують для обрання, затвердження, призначення або погодження відповідною радою, готують висновки з цих питань,

6. Постійні комісії за дорученням ради, голови, заступника голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради або за власною ініціативою вивчають діяльність підзвітних і підконтрольних раді та виконавчому комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради органів, а також з питань, віднесених до відання ради місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ та організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності та їхніх посадових осіб, подають за результатами перевірки рекомендації на розгляд їхніх керівників, а в необхідних випадках — на розгляд ради або виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради;

здійснюють контроль за виконанням рішень ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради.

7. Постійні комісії у питаннях, які належать до їх відання, та в порядку, визначеному законом, мають право отримувати від керівників органів, підприємств, установ, організацій та їх філіалів і відділень необхідні матеріали і документи.

10. За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки та рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності — заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписують голова і секретар комісії.

11. Рекомендації постійних комісій підлягають обов'язковому розгляду органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, яким вони адресовані. Про результати розгляду і вжиті заходи повинно бути повідомлено комісіям у встановлений ними строк.

12. Постійна комісія для вивчення питань, розробки проектів рішень ради може створювати підготовчі комісії і робочі групи із залученням представників громадськості, вчених і спеціалістів.

15. Перелік, функціональна спрямованість і порядок організації роботи постійних комісій визначаються регламентом відповідної ради та Положенням про постійні комісії, що затверджуються радою.

Отже, повноваження комісій ради досить широкі, аби вони могли стати справді ефективним інструментом для здійснення радою повноважень представницького органу місцевого самоврядування.

Проте чимало норм наведеної вище статті можуть бути реалізовані лише у разі ухвалення радою нормально виписаного регламенту роботи ради та Положення про комісії ради. У третій частині посібника ви можете ознайомитись із наведеними зразками цих локальних нормативних актів.

Після цього можемо приступити до розгляду питання власне про один із інструментів діяльності комісії — слухання, як важливий елемент здійснення контрольної функції представницького органу та спосіб отримання необхідної інформації для об'єктивного вирішення питань.

Слухання — це спеціальне засідання членів комісії за участю інших осіб, присутність яких є доцільною і слугує досягненню потрібної інформації щодо питань (віднесених до компетенції ради), прийняття рішення з яких неможливе без широкого і всебічного обговорення за участю всіх зацікавлених осіб та ор­ганізацій.

Слухання у постійних комісіях рад можуть:

• провадитися для досягнення різних цілей, проте всі вони повинні слугувати, перш за все, з'ясуванню деяких фактів життя громади, члени якої можуть брати участь у слуханнях як свідки;

• слугувати поглибленню поінформованості громадян про певні проблеми, які мають місце на даній самоврядній території. Важливе значення має саме той факт, що громадяни в про­цесі провадження слухання мають можливість висловити свої думки на сутність проблеми;

• використовуватися для здійснення контролю за діяльністю виконавчих структур для підвищення ефективності та результативності діяльності, розслідування випадків невдалого керівни­цтва, розтрат та корупції.

Отже, слухання з метою контролю сприяють ефективному виконанню програм, спонукаючи працівників виконавчих органів до відповідальнішої роботи.

Слухання організовують члени постійних комісій. Вони на попередньому засіданні визначають мету провадження слухання, посадових осіб, яких мають заслухати на засіданні, аналі­зують заяви громадян, повідомлення місцевої преси, аналізують матеріали, надані виконавчими органами, громадськими організаціями. На підставі проаналізованих матеріалів члени постійних комісій складають перелік питань, що їх необхідно з'ясувати, а також список осіб, установ, підприємств і громадських організацій, яких слід запросити на слухання.

Якщо постійна комісія ради провадить слухання у справі, що стосується призначення на посаду, то до початку слухання вона отримує й аналізує такі матеріали: письмову пропозицію про затвердження кандидатури, відомості про освіту і фах, виписку з трудової книжки про трудову діяльність, декларацію про доходи, зобов'язання фінансового характеру, відомості про нерухоме майно, вклади в банках та цінні папери відповідно до вимог, встановлених для службовця органів місцевого самоврядування, відомості про входження до керівних органів підприємств і організацій, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Якщо постійна комісія ради провадить слухання посадових осіб з метою контролю і розслідування невдалого керівництва, порушень закону, корупції, вона доручає членам комісії проаналізувати інформаційні матеріали щодо посадової особи, визначає, які матеріали потрібно отримати від установи, де працює підзвітний, не пізніш як за два тижні до розгляду складає поточний перелік питань, що їх слід з'ясувати, складає список осіб, яких потрібно запросити на слухання, визначає список свідків, які можуть дати необхідні свідчення, пояснення, призначає термін провадження слухання, приймає рішення про необхідність запрошення на слухання керівників посадових осіб, слухання яких призначено.

Підготовка до провадження слухання у постійних комісіях рад

Перед провадженням слухання постійна комісія ради визначає ряд попередніх заходів:

• повідомляє у місцевій пресі про дату, місце й мету провадження слухання (у повідомленні міститься звернення до громадян із проханням висловити власні міркування й побажання стосовно питання, яке розглядатиметься, і надіслати їх до постійної комісії);

• повідомляє у письмовій формі посадових осіб не пізніш як за два дні про мету, час та місце провадження слухання, де зазначаються документи, що їх слід узяти з собою на засідання;

• запрошує на слухання представників засобів масової інформації;

• запрошує на слухання керівників установ, відомств, профспілкових органів, об'єднань громадян та окремих громадян;

• готує технічні засоби для проведення засідання (мікрофони, магнітофони тощо);

• готує прес-реліз.

Провадження слухання у постійних комісіях рад

Слухання провадять у визначений час. Головуючий оголошує про початок слухання, його мету, оголошує всіх посадових осіб та свідків, членів постійної комісії, присутніх на засіданні; надає слово посадовій особі, до якої члени комісії мають запитання; запрошує до слова свідків, які мають відповісти на запитання членів комісії.

За результатами слухання рішення не приймаються, якщо слухання провадили з метою поглиблення поінформованості громадян, створення необхідної громадської думки.

Рішення постійною комісією приймаються, якщо метою слухання був розгляд кандидатур посадових осіб, яких обирають, призначають чи затверджують, або якщо слухання провадили у порядку контролю за ефективністю діяльності посадової особи.

Слухання протоколюють. У протоколі потрібно зазначити:

• номер протоколу, дату, час і місце проведення засідання;

• прізвище головуючого на засіданні, списки присутніх членів комісії, запрошених посадових осіб та свідків.

До протоколу додаються стенограма слухання, матеріали, що їх розглядали на засіданні.

Протокол підписує головуючий на засіданні.

Дії за наслідками слухання у постійних комісіях рад

Після провадження слухання за їхніми наслідками готуються мотивовані висновки, де обов'язково зазначають перелік документів, що їх розглядали на слуханні, обгрунтування й мотиви прийнятого рішення.

Рішення за результатами слухання підписує голова постійної комісії та секретар.

Висновок комісії стосовно посадової особи повинен містити конкретні посилання на статті законодавчих актів України.

Якщо рішення про висловлення недовіри посадовій особі та про усунення її з посади прийнято, то комісія повинна внести його до висновку й підготувати проект акту (рішення ради), якщо усунення здійснює рада.

Готується резюме, де висвітлюються основні моменти слухання для розповсюдження його наступного дня серед усіх членів комісії і ЗМІ, надсилаються листи подяки всім свідкам.

Загальні зауваження

Слухання у постійних комісіях місцевих рад може мати особливо важливе значення, якщо його широко висвітлюватимуть у засобах масової інформації: громадськість дістає повне уявлення про роботу ради і своїх обранців, про ставлення усіх верств населення самоврядної території до проблем, що їх розглядають на слуханні. Слухання — ефективна сполучна ланка між громадянами та їхніми обранцями у радах, вона постійно нагадуватиме їм про відповідальність перед виборцями, робитиме їх чутливішими до проблем виборців і самоврядної території.

Подаємо зразок слухання в комісії Богданівської міської ради (умовно).

Тема слухання:

«ПРО ФУНКЦІОНУВАННЯ МІСЬКОГО РИНКУ»

Проблема:

У місті Богданові до 1990 року більшість працездатного населення працювала на оборонних підприємствах. На сьогодні заводи-гіганти практично не працюють, тисячі людей займаються торговим (човниковим) бізнесом, їхнім основним місцем роботи став міський ринок. З роками цей ринок успішно розвивався, вносячи вагомі надходження до міського бюджету. Проте виникли і нові проблеми. Мешканці мікрорайону «Південний», що прилягає до ринку, засипали міську владу скаргами на антисанітарію, скупчення людей та автотранспорту біля їхніх будинків, а як наслідок — збільшення крадіжок їхнього особистого майна, нищення під'їздів багатоквартирних будинків, перетворення їх на громадські вбиральні.

Міськвиконком, реагуючи на ці скарги, не раз ініціював підвищення ринкового збору, аби частину виручених коштів спрямувати на вирішення проблем навколоринкового району. Це, в свою чергу, призвело до страйкувань на ринку, скарги та пікети продавців стали для влади буденними. Кількість коштів від ринку перестала зростати, місцева преса розповсюджує інформацію про те, що від ринку найбільше отримує не бюджет, а деякі посадові особи міста. Ситуація стає дедалі напруженішою.

Депутати, для яких важливі як інтереси мешканців навколоринкового району, так і ринкових продавців та бюджету міста в цілому, зобов'язані розв'язати цю проблему.

Комісії з питань бюджету, з питань міського розвитку і господарства вирішили провести слухання з метою віднайти найоптимальніше вирішення проблеми.

Підготовка слухання

Що зробити:

1) Визначити мету провадження слухання й можливі наслідки від його завершення.

Мета: отримати найоб'єктивнішу інформацію про стан справ навколо ринку, з'ясувати найголовніші потреби кожної зі сторін, втягнутої в проблему, спробувати відшукати реальні шляхи зближення позицій і вирішення проблеми.

2) Визначити коло питань, що будуть розглядатися, й коло осіб, яких слід запросити на слухання:

• Надходження коштів від ринку та їхнє використання (керівник відділу економіки ради);

• Стан з безробіттям у місті й прогнози щодо зайнятості населення на найближчий рік (керівник служби зайнятості);

• Ситуація, з охороною правопорядку в районі ринку та мі­крорайоні «Південний» (начальник міськвідділу УМВС);

• Санітарний стан ринку та мікрорайону (головний санітарний лікар);

• Скарги громадян та реагування на них з боку міської влади (завідувач приймальні громадян, громадські активісти мікрорайону, що очолюють боротьбу з ринком);

• Самоорганізація приватних підприємців на ринку (керівник Асоціації приватних підприємців міста).

• Перспективи розвитку ринкової торгівлі в місті та плани міськвиконкому щодо упорядкування роботи ринку (заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради).

3) Визначити, яку інформацію і в якому обсязі слід отримати від посадових осіб та органів місцевої влади до початку слухання. (Було б доцільно отримати статистичні дані про динаміку чисельності ринкових торгівців, надходжень до міського бюджету, про заходи, до яких вдавалася влада за зверненнями громадян тощо). Визначити дату й час провадження слухань.

4) Визначити відповідального депутата (двох) із числа чле­нів комісії, який підготує основну інформацію про проблему з ринком.

5) Підготувати запрошення відповідним посадовим особам щодо слухання та інформації, якої від них чекають на слуханні.

6) З'ясувати, хто із сторін — учасників діалогу щодо ринкових проблем — зможе найкращим чином представити інтереси своєї сторони, запросити їх на слухання.

7) Підготувати прес-реліз щодо слухання.

Глава 13. ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ГРОМАДЯНАМИ ПРАВА

НА УЧАСТЬ В УПРАВЛІННІ МІСЦЕВИМИ СПРАВАМИ

Місцеве самоврядування є формою залучення громадян до участі в управлінні своїми справами, а тому має розглядатися як здійснення демократії на місцевому рівні.

На відміну від уявлень про радянську організацію місцевої влади, де першоджерелом владних функцій була відповідна рада, первинним елементом системи місцевого самоврядування визнається територіальна громада, яка здійснює самоврядування в порядку, встановленому законом як безпосередньо, так і через своїх представників, яких вона обирає, та виконавчі органи місцевого самоврядування.

Право територіальної громади на самоврядування забезпечується правом кожного громадянина України брати участь у місцевому самоврядуванні. Основним нормативним актом, що регулює зазначені процеси, є Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. Стаття 3 Закону встановлює, що громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад. При цьому будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються.

Закон має чимало недоліків, однак його незаперечною заслугою є те, що вперше він систематизує форми безпосередньої участі громадян у місцевому самоврядуванні.

До них належать:

  • місцевий референдум;

  • місцеві вибори (депутатів відповідної місцевої ради, передбачених законом посадових осіб місцевого самоврядування);

  • загальні збори (конференції) громадян за місцем проживання;

  • місцеві ініціативи;

  • громадські слухання;

  • участь у роботі органів самоорганізації населення.

Кожна з цих форм, крім Закону "Про місцеве самоврядування в Україні", має ще й самостійне правове регулювання.

Розглянемо кожну форму більш детально.

МІСЦЕВИЙ РЕФЕРЕНДУМ

Правова регламентація питань організації і проведення референдумів в Україні здійснюється Конституціює України (статті 72-74), Законом України “Про всеукраїнський та місцеві рефрендуми” від 3 липня 1991 р. Окремі питання організації місцевих референдумів регламентується також Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. (ст. 7).

Місцевий референдум - це форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування.

Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України, Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами до відання місцевого самоврядування.

На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади.

Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими для виконання на відповідній території.

Так, наприклад, виключно місцевими референдумами вирішуються питання про найменування або перейменування сіл, селищ, міст, районів, областей, а також питання про об'єднання в одну однойменних адміністративно-територіальних одиниць, які мають спільний адміністративний центр (ст.6 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми").

Питання, що виносяться на референдум (формула або предмет референдуму), можуть бути по-різному сформульовані. В літературі виділяють два види формул: перший являє собою звернене до виборця запитання, на яке він повинен відповісти однозначно – “так” або “ні”; другий передбачає пропозицію виборцеві двох або більше варіантів відповіді, один з яких він може вибрати або відхилити всі (народний вибір).

Організація проведення референдуму та голосування на ньому подібні до виборів, з тією лише різницею, що виборець голосує не за кандидата або список кандидатів, а за пропозицію, яка містить проект рішення з певного питання.

Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, визначаються Законом України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми".

Ватро зазначити, що Закон був прийнятий до фактичної незалежності держави і багато в чому не відповідає сучасним реаліям. Те, що при його прийнятті не враховувалися принципи місцевого самоврядування, викладені в Європейській Хартії Місцевого Самоврядування і Конституції України, до певної міри позбавляє такий важливий інститут ознаки демократичності. На жаль, логіка політичних процесів в Україні робить неможливим процес відповідного нормативного врегулювання цієї сфери. Так, в 1999 р. парламент України розглядав проект нового Закону "Про всеукраїнський та місцеві референдуми". Однак уже 10.02.2000 р. та 18.05.2000 р. розглядалися проекти Законів вже тільки "Про всеукраїнський референдум". Очевидно, крапку в процесі нормативного врегулювання проведення місцевих референдумів необхідно поставити якомога швидше, оскільки практика проведення місцевих референдумів стає дедалі поширенішою. Але вітсутність досконалого закону, який би чітко врегулював усі процедури, нерідко призводить до непорозумінь і конфліктів.

МІСЦЕВІ ВИБОРИ

Однією з форм безпосереднього здійснення територіальними громадами сіл, селищ, міст своїх повноважень є місцеві вибори. Проводяться вони з метою формування органів та обрання посадових осіб місцевого самоврядування.

Місцеві виборибезпосереднє волевиявлення територіальних громад з метою формування складу представницьких органів місцевого самоврядування шляхом голосування.

Представницькі органи місцевого самоврядування в територіальних громадах займають особливе місце в системі органів місцевого самоврядування. До цих органів, як це прийнято в багатьох демократичних державах світу, належать: сільські, селищні, міські ради, які складаються з депутатів, обраних на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування; районні і обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад, що й зумовлює їх особливу природу і роль. "Публічні функції здійснюються переважно тими властями, які є найближчими до громадянина" (Європейська Хартія місцевого самоврядування, ст. 4.3). Саме сільські, селищні, міські ради уповноважені представляти і захищати інтереси територіальних громад як в державних органах, так і у відносинах з інститутами громадянського суспільства.

Відповідно до Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» засади, особливості та порядок підготовки і проведення виборів депутатів сільських, селищних, міських, районних у місті, районних, облас­них рад, а також сільських, селищних, міських голів, тобто місцевих виборів визначає Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, сели­щних, міських голів» від 6 квітня 2004 року (надалі- закон про місцеві вибори).

Вибори, як одна з форм безпосередньої демократії, забезпечують громадянам умови безпосередньої участі у формуванні органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Активне виборче право — право обирати, і пасивне — право бути обраним дають кожному громадянину можливість виявити свою громадянську позицію, впливати через владні структури на якість свого життя, відчувати власну відповідальність за стан справ як в державі, так і за місцем свого проживання.

Для усвідомлення і реалізації своїх прав по формуванню органів місцевого самоврядування громадяни ма­ють бути забезпечені необхідною інформацією щодо но­рмативного регулювання відносин, пов'язаних з організацією і проведенням виборів. Одним із засобів забезпечення такою інформацією є видання даного посібника, в якому, окрім цього матеріалу, вміщено і новий закон про місцеві вибори. Практика застосування попереднього закону засвідчила його недосконалість. З іншого боку політична практика останнього часу демонструвала можливість у недалекому майбутньому запровадити нову виборчу систему щодо місцевих виборів, а саме пропорційну. Після тривалих дискусій з цього приводу прихильників і противників пропорційної виборчої системи Верховна Рада України ухвалила новий виборчий закон “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, який передбачає пропорційні вибори до всіх рад, окрім сільських і селищних.

Відповідно до схваленого закону, вибори депутатів сільських та селищних рад проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється територія села та селища. Вибори депутатів районних у містах рад, міських рад, районних, обласних, міських рад міст Києва та Севастополя, Верховної Ради Автономної Республіки Крим проводяться за пропорційною системою. У цьому випадку депутати обираються за виборчими списками партій і блоків у багатомандатному окрузі, межі якого збігаються з межами території відповідної громади.

Чергові місцеві вибори призначаються не пізніш як за 100 днів до дня виборів, а їх виборчий процес розпочинається за 90 днів до дня виборів.

Територіальні виборчі комісії утворюються відповідною місцевою радою у кількості не менше 8 і не більше 15 осіб за поданнями керівних органів відповідних місцевих організацій партій (блоків). Дільничні виборчі комісії утворюються відповідною територіальною виборчою комісією за поданням керівного органу районної, районної у місті, міської організації партії (блоку) та відповідними кандидатами в депутати по одномандатних виборчих округах, які само висунулися, а також відповідними кандидатами на посаду сільського, селищного, міського голови.

Вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одномандатному окрузі, межі якого збігаються з межами відповідної територіальної громади.

Право голосу на місцевих виборах мають громадяни України, які належать до відповідних територіальних громад, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Належність громадянина до відповідної територіальної громади визначається його місцем проживання на її території згідно з Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Громадяни України, які належать до відповідної територіальної громади і мають право голосу, можуть шляхом самовисування або через республіканські ( в АРК), обласні, районні, районні у містах, міські організації політичних партій та їх виборчі обєднання – блоки брати участь у висуванні кандидатів у депутати, кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови, роботі виборчих комісій, проведенні передвиборної агітації, здійсненні спостереження за проведенням виборів та в інших заходах у порядку, визначеному чинним законодавством. При цьому варто зауважити, що самовисування передбачено лище в одномандатних виборчих округах, тобто у депутати сільських, селищних рад та на посаду сільського, селищного, міського голови.

Стаття 16 Закону визначає межі загального складу місцевих рад. Ці межі залежать від кількості жителів. Наприклад, при чисельності до З тисяч виборців обирається від 16 до 26 депутатів, а при чисельності понад 2 мільйони — від 76 до 150 депутатів.

В статті 16 Закону зазначається, що рішення про загальний склад (кількість депутатських мандатів) сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради приймається відповідною радою поточного скликання не пізніш як за 90 днів до дня місцевих виборів.

У статтях 3 та 9 Закону визначаються особливості реалізації активного та пасивного виборчого права громадян України, які досягли 18 років і належать до відповідних територіальних громад. Частина 6 статті 3 Закону, зокрема, передбачає обмеження щодо активного виборчого права. Не мають права голосу на місцевих виборах громадяни України, визнані судом недієздатними, та громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі. Частина 2 ст. 9 містить обмеження щодо пасивного виборчого права. Депутатом, сільським, селищним, міським головою не може бути обраний громадянин України, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята у встановленому законом порядку.

Варто зазначити і про деяку суперечність між номами третьої і девятої Закону. Зокрема, статтею 3 активне виборче право надане лише повнолітнім і дієздатним громадянам України, які належать до відповідних територіальних громад. Щодо пасивного виборчого права, яке встановлено частиною 1 статті 9, то належності кандидатів у депутати і на посади сільських, селищних, міських голів до відповідної територіальної громади не вимагається, що не можна вважати логічним і виправданим. Як може балотуватися, скажімо, на посаду міського голови людина, яка не мешкає у даному місті, а, отже, не знає його проблем і можливостей щодо їх вирішення? На думку автора, у цій частині Закон про місцеві вибори потребує удосконалення.

Стаття 33 Закону визначає загальний порядок висування кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови. Висування кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови розпочинається за 70 днів і закінчується за 40 днів до дня місцевих виборів. Право висування кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови реалізується виборцями через місцеві організації партій (блоки) або шляхом самовисування у порядку, передбаченому цим Законом.

Кандидатів у депутати місцевих рад та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови можуть висувати зареєстровані в установленому законом порядку обласні, міські, районні, районні у містах організації політичних партій або виборчі блоки відповідних організацій політичних партій за умови, що ці партії зареєстровані в установленому законом порядку не пізніш як за триста шістдесят пять днів до дня виборів.

Громадянин України, який відповідно до цього Закону має право бути обраним депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, може самовисуватися кандидатом у депутати в одномандатному окрузі, кандидатом на посаду сільського, селищного, міського голови шляхом подання заяви до відповідної територіальної комісії із зазначенням округу, де громадянин має бажання балотуватися на місцевих виборах.

Стаття 34 регулює порядок висування кандидатів місцевою організацією партії (блоком). Місцева організація партії (блок) може висунути кандидатом особу, яка є членом цієї партії (членом партії, місцева організація якої входить до блоку), або безпартійного громадянина. При цьому, місцева організація партії, що входить до складу блоку, не може самостійно висувати кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови.

Висування кандидатів місцевою організацією партії проводиться на зборах (конференціях) цієї організації, а блоком - на міжпартійних зборах (конференціях) відповідних місцевих організацій партій, що входять до блоку.

Статтею 35 Закону врегульовано порядок утворення виборчого блоку місцевих організацій партій.

Здійснюють підготовку та проведення місцевих виборів виборчі комісії. Відповідно до статті 19 Закону систему виборчих комісій складають:

1) Центральна виборча комісія;

2) територіальні виборчі комісії: виборча комісія Автономної Республіки Крим; обласні виборчі комісії; Київська, Севастопольська міські виборчі комісії; районні виборчі комісії; міські виборчі комісії (крім міст Києва та Севастополя); районні у містах виборчі комісії (де обираються районні у місті ради); селищні, сільські виборчі комісії (надалі – територіальні виборчі комісії);

3) дільничні виборчі комісії.

Повноваження виборчих комісій щодо підготовки та проведення виборів депутатів поширюються:

1) Центральної виборчої комісії - на всю територію України;

2) територіальної виборчої комісії - на територію відповідного виборчого округу;

3) дільничної виборчої комісії - на територію виборчої дільниці.

Виборчі комісії утворюються і діють відповідно до Конституції України, цього та інших законів України. Виборчим Законом визначено статус, порядок формування та повноваження кожного виду виборчих комісій. Важливим є застереження про те, що ніхто не має права втручатися у вирішення питань, віднесених до повноважень виборчих комісій, крім випадків, передбачених законами України.

За своїм характером, змістом, призначенням місцеві вибори можуть бути різними: черговими, позачерговими, повторними, проміжними (замість тих депутатів і голів, які вибули), а також першими (у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці і формування відповідної нової місцевої ради). Про це йдеться в статті 14 Закону.

Чергові місцеві вибори проводяться у зв'язку з закінченням визначеного Конституцією України строку повноважень місцевої ради та сільського, селищного, міського голови. Рішення про проведення чергових виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів приймає Верховна Рада України. Рішення про проведення чергових виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим відповідно до Конституції України

Чергові вибори депутатів та сільських, селищних, міських голів відбуваються одночасно з виборами народних депутатів України.

Позачергові місцеві вибори призначаються Верховною Радою України у разі дострокового припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради, сільського, селищного, міського голови.

Повторні вибори депутата (депутатів) призначаються територіальною виборчою комісією в порядку, встановленому цим Законом, у разі визнання виборів депутата (депутатів) у цьому окрузі недійсними або такими, що не відбулися, або у разі визнання особи такою, яка відмовилася від депутатського мандата. Повторні вибори сільського, селищного, міського голови призначаються територіальною виборчою комісією в порядку, встановленому цим Законом, у разі визнання місцевих виборів недійсними або такими, що не відбулися, або у разі визнання особи такою, яка відмовилася від посади сільського, селищного, міського голови.

Проміжні вибори депутата призначаються територіальною виборчою комісією в порядку, встановленому цим Законом, у разі дострокового припинення повноважень депутата, обраного в цьому одномандатному окрузі.

Перші місцеві вибори призначаються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, Київською або Севастопольською міською радою, якщо інше не передбачено законом.

З огляду на порушення виборчого законодавства з боку різних субєктів і учасників виборчого процесу на попередніх чергових та наступних проміжних виборах, особливо Мукачівського міського голови, де вони носили масовий і зухвалий характер, важливими видаються статтї 30, 301, 302, 303, 304, 305, які визначають порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що стосуються місцевих виборів.

Суб'єкти виборчого процесу мають право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність: виборчих комісій та їх членів; органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, закладів, установ чи організацій, їх посадових і службових осіб; політичної партії (блоку політичних партій), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), крім рішення чи дії, які відповідно до закону, статуту (положення) належать до внутрішньої організаційної діяльності партії, місцевої організації партії; засобу масової організації, його посадової чи службової особи або творчого працівника; іншого субєкта виборчого процесу щодо підготовки та проведення місцевих виборів в установленому законом порядку до виборчої комісії вищого рівня або до суду.

Окрім сільського, селищного, міського голови, який є найвищою посадовою особою відповідної територіальної громади, депутатів місцевих рад, виборність передбачена і щодо деяких інших посадових осіб органів місцевого самоврядування. Щоправда, вони обираються не виборцями, а відповідними радами із числа депутатів, яких обрали виборці. Йдеться про секретаря сільської, селищної та міської рад, голову районної, обласної, районної у місті ради та заступника голови районної, обласної, районної у місті ради.

Вибори секретаря сільської, селищної та міської рад врегульовані ст. 50 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”. Порядок обрання секретаря ради, а також умови та порядок дострокового припинення його повноважень визначаються відповідною радою і закріплюються у регламенті ради або статуті територіальної громади. Законом лише визначено, що секретар сільської, селищної, міської ради обирається за пропозицією сільського, селищного, міського голови відповідною радою з числа її депутатів на строк повноважень ради. Його повноваження можуть бути достроково припинені за рішенням відповідної ради.

Статтею 55 згаданого закону врегульовано порядок обрання голови районної, обласної, районної у місті ради. Ці посадові особи також обираються відповідною радою і з числа її депутатів у межах строку повноважень ради таємним голосуванням.

До посадових осіб органів місцевого самоврядування належать також і посади заступника голови районної, обласної та районної у місті ради, які обираються відповідною радою. Обраний голова відповідної ради представляє кандидатуру для обрання на посаду заступника голови ради із числа її депутатів шляхом таємного голосування. Порядок обрання та дострокового звільнення заступника голови ради з посади визначені у ст. 56 закону про місцеве самоврядування.

ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ ГРОМАДЯН ЗА МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ

Загальні збори громадян за місцем проживання - це зібрання всіх чи частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення.

Загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі в місцевому самоврядуванні.

Вони скликаються за місцем проживання громадян (села, селища, мікрорайону, вулиці, будинку тощо) по мірі необхідності, але не рідше одного разу на рік для обговорення найважливіших питань місцевого життя. В роботі зборів можуть брати участь громадяни, яким виповнилося 18 років, якщо вони постійно проживають на даній території. Збори вважаються правоможними, коли на них присутні більше 50% громадян, які проживають на даній території.

До компетенції зборів відносяться:

• розгляд питань, що знаходяться у віданні місцевого самоврядування та внесення пропозицій і зауважень щодо них відповідним органам та організаціям;

• обговорення проектів рішень місцевих рад з важливих питань місцевого життя;

• внесення пропозицій з питань порядку денного сесій відповідної ради;

• заслуховування інформації працівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ й організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;

• інформування населення про прийняті рішення рад та їх виконавчих органів, хід їх виконанні, про Закони України та інші нормативні документи, що безпосередньо торкаються інтересів громадян;

• вибори громадських комітетів та рад самоуправління; затвердження їх статутів, структури, штатів;

• вирішення питань про передачу чи продаж об'єктів комунальної власності, які мають особливо важливе значення для життєдіяльності даної громади; вирішення інших фінансових питань; внесення пропозицій про встановлення чи відміну радою місцевих податків і зборів, оголошення місцевих добровільних позик;

• розгляд питань про надання допомоги інвалідам, пристарілим та одиноким громадянам, багатодітним сім'ям, внесення відповідних пропозицій з цих питань;

• розгляд питань про найменування, перейменування населених пунктів, районів, вулиць, перепідпорядкування сіл, селищ;

• обговоренні питань, пов'язаних з екологічними та техногенними катастрофами, ліквідацією їх наслідків, заслуховування інформації виконавчих органів відповідних рад про стан екології та міри по її покращенню;

• обговорення поведінки осіб, що порушують громадський порядок, внесення представлення до державних чи громадських органів про притягнення цих осіб до відповідальності;

• висунення претендентів на посаду, кандидатів в народні депутати України, депутати місцевих рад, до складу виборчих комісій, представників (спостерігачів) для спостереження за проведенням виборчої кампанії та референдумів;

• внесення пропозицій про проведення місцевого референдуму, створення ініціативних груп для збирання підписів громадян;

• обговорення інших питань, що стосуються інтересів населення відповідної території.

Загальні збори громадян за місцем проживання мають право звертатися із пропозиціями до відповідних рад, державних органів, до керівників підприємств, установ, організацій, які повинні розглянути пропозиції і протягом місяця надати інформацію про результати розгляду особам чи органам, за ініціативою яких скликалися збори.

Рішення загальник зборів громадян враховується органами місцевого самоврядування в їх діяльності.

Із статті 140 Конституції України та статті 8 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” випливає, що порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади. Але до цих пір не прийнято закону, який би врегулював цей порядок. Тому керуватися при організації та проведенні загальних зборів необхідно Положенням про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, яке затверджено Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 р. № 3748-ХП. Однак, слід мати на увазі, що цей нормативний акт був прийнятий раніше, ніж чинні Конституція і Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" і тому зараз діє лише в частині, що не суперечить їм.

У четвертій частині цього посібника вміщено зазначене положення.

МІСЦЕВІ ІНІЦІАТИВИ

Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.

Такому інструментові місцевої демократії, як "місцеві ініціативи", присвя­чено окрему статтю 9 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні":

"Стаття 9. Місцеві ініціативи.

Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в
порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого
самоврядування

Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається
представницьким органом місцевого самоврядування або статутом терито­ріальної громади.

Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку,
підлягає обоє'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів
ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.

Рішення ради, прийняте з питання, внесеного на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, обнародується в порядку, встановленому представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади ".

Конституція України (ст. 140) визначає, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і опосередковано через органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи).

Конкретизуючи один із можливих способів безпосереднього здійснення самоврядування, ст. 9 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплює право членів територіальної громади ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання міс­цевого самоврядування. Таким чином, ст.9 фактично розширює перелік суб'єктів, що мають право внесення питань на розгляд сесії ради, який визна­чено п.12 статті 46 цього ж закону.

Які саме питання вносяться на розгляд ради шляхом місцевої ініціативи? Предметом місцевої ініціативи відповідно до п. 1 цієї статті можуть бути "будь-які питання, віднесені до відання місцевого самоврядування". Тобто, при формулюванні питань, що передбачається внести на розгляд ради в порядку місцевої ініціативи не можна виходити за коло проблем, які згідно до законодавства належать до компетенції місцевого самоврядування. Межі відання місцевого самоврядування встановлюються Конституцією України й законодавством, перш за все, Законом "Про місцеве самоврядування в Україні" (див., наприклад, ст.26 Закону). Цілком зрозуміло, що "місцева ініціатива" має бути в рамках правового поля, тобто не може суперечити Конституції України та чинному законодавству (законам, підзаконним актам, ратифікованим міжнародним угодам тощо). "Місцева ініціатива" не може торкатись особистого життя громадян. Оскільки "місцева ініціатива" має локальний характер, при формулюванні питань місцевої ініціативи доцільно керуватися також принципом невтручання у справи інших територіальних громад. Хоча ці обмеження щодо змісту "місцевої ініціативи" законом безпосередньо не встановлюються, але вони випливають із принципів автономності територіальних громад і захисту конституційних прав та свобод громадян.

Як видно із тексту наведеної статті 9, Закон лише досить загально визначає "місцеві ініціативи" і встановлює лише деякі необхідні складові процесу внесення і розгляду місцевої ініціативи та прийняття рішення щодо неї.

Пункт 2 статті 9 передбачає, що порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування (сільською, селищною, міською радою) або статутом територіальної громади. Отже, допускається варіативність щодо способу встановлення порядку внесення місцевої ініціативи: чи окремим місцевим нормативним актом, наприклад, Положенням про місцеві ініціативи, чи Статутом територіальної громади, до якого Положення про місцеві ініціативи може бути включене або як додаток, або безпосередньо в основний текст. Надаючи право визначати порядок внесення і проходження місцевої ініціативи органам місцевого самоврядування, Закон тим самим допускає різні варіанти порядку внесення місцевої ініціативи на розгляд ради, що дає можливість найбільш оптимально врахувати історичні, культурні, соціальні, економічні та інші особливості здійснення місцевого самоврядування в кожному конкретному селі, селищі, місті.

Місцева ініціатива, що внесена на розгляд ради у встановленому у даній територіальній громаді порядку, відповідно до п. З статті 9 Закону, підлягає обов'язковому розгляду на засіданні ради. Ця норма принципово відрізняє порядок розгляду радою питань, які вносяться відповідно до ст. 46 Закону сільським, селищним, міським головою, постійними комісіями, депутатами, виконавчим комітетом, головою місцевої держаної адміністрації, головою районної, облас­ної ради, загальними зборами громадян. Пропозиції що подані на розгляд сесії, відповідно до ст.46, включаються до порядку денного шляхом голосування. За результатами голосування пропозиція про включення до порядоку денного може бути і відхилена. У випадку ж внесення на розгляд ради питання в порядку місцевої ініціативи воно (питання) не може бути не включене до порядку денного сесії, при умові внесення місцевої ініціативи у встановленому радою порядку.

Звернемо увагу, що Закон у п. З статті 9 в якості суб'єкта та носія місцевої ініціативи визначає ініціативну групу. Тобто передбачається, що представницький орган самоврядування - рада матиме справу при підготовці до розгляду і розгляді питання "місцевої ініціативи" не зі всією громадою взагалі, а з конкретною ініціативною групою громадян - членів територіальної громади.

Незважаючи на те, що гласність є одним із основних принципів здійснення місцевого самоврядування, Закон окремо для даного випадку вима­гає від ради забезпечити гласність і відкритість розгляду питань, що внесені в порядку місцевої ініціативи. Закон вимагає також щоб у засіданні ради брали участь члени ініціативної групи, яка ініціювала внесення питання на розгляд ради. Отже, ця норма, з одного боку, зобов'язує раду організувати підготовку сесії ради таким чином , щоб в ній члени ініціативної групи дійсно могли взяти участь (зручний час, транспорт тощо); з другого боку, зобов'язує ініціаторів розгляду питання у раді відповідально ставитись до висунення місцевої ініціативи, оскільки сама присутність на сесії передбачає запитання до членів ініціативної групи, надання ними пояснень і обгрунтувань тощо.

Згідно з п. 4 статті 9 місцева рада, розглянувши питання, внесене на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, ухвалює рішення. Це рішення обов'язково має бути оприлюднене. Порядок оприлюднення визначається органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади. Як правило, оприлюднення рішень відбувається через їх опублікування в одній або декількох місцевих газетах, шляхом видання бюлетеня ради або вивішування тексту рішення на спеціальних стендах, встановлених у певних місцях на території громади і у приміщенні ради та її виконавчих органів.

У третій частині цього посібника пропонується текст Примірного положення про місцеві ініціативи.

На базі викладеного Модельного Положення "Про місцеві ініціативи" у кожній конкретній сільській, селищній, міській громаді мають бути розроблені й ухвалені свої власні місцеві Положення з врахуванням умов цієї громади.

Дієвість механізму "місцевих ініціатив" суттєво залежить від неупередженого ставлення представників місцевого органу самоврядування до цього інструменту, від їх налаштованості на служіння громаді і співпрацю з нею, від процедурно передбачених можливостей вирішення ініційованого питання. Тому, при затвердженні порядку реалізації права на "місцеву ініціативу", доці­льно передбачити процедури попередніх консультацій, узгодження і доопра­цювання пропозицій разом із ініціативною групою до розгляду питання місцевої ініціативи на сесії ради. Це дозволить розглянути і вирішити питання "місцевої ініціативи" по суті у інший, іноді більш простий, більш фаховий і більш оперативний спосіб, наприклад, через розпорядження голови, рішення виконкому, накази керівників виконавчих структур органів місцевого самоврядування або внести на розгляд сесії через депутата ради, фракцію ради чи постійну комісію ради.

ГРОМАДСЬКІ СЛУХАННЯ

Територіальна громада має право проводити громадські слухання, які є одним із механізмів узгодження інтересів різноманітних груп, що демонструють зацікавленість у розв'язанні тієї чи іншої проблеми, яка становить суспільний інтерес. Громадські слухання є, мабуть, найдавнішим та найефективнішим засобом залучити громадськість до процесу управління державою. Донедавна це був єдиний механізм громадської участі. У багатьох демократичних країнах світу громадські слухання є тією винятковою формою залучення громади до процесу прийняття управлінських рішень, якої вимагає законодавство.

Громадське слухання - це офіційне засідання міської (селищної, сільської, районної) ради, органа місцевої влади чи місцевого самоврядування, на якому депутати та посадові особи знайомляться з думками, враженнями, зауваженнями та пропозиціями мешканців міста (села, селища, району) з проблеми чи заходу, які орган влади збирається реалізувати.

У багатьох містах вони стали дуже популярною формою спілкування між владою та населенням, дієвим інструментом залучення громадськості до вирішення нагальних проблем міста.

Основні ознаки громадських слухань:

• кожен може взяти участь у громадських слуханнях — як фізична особа, так і представник тієї чи іншої організації;

• на відміну від усіх інших форм громадської участі, громадські слухання проводяться безпосередньо перед тим, як влада приймає те чи інше рішення;

• усе, що відбувається на громадських слуханнях, повинно бути записане та опрацьоване.

Учасниками громадських слухань можуть бути:

• працівники відповідних служб (можливо і ті, хто сьогодні вже не працює, але має великий досвід та авторитет), які найбільше фахово інформовані, фахівці з питань будівництва, благоустрою, торгівлі тощо, тобто з питань, які виносяться на обговорення;

• представники громадських організацій, місцевих осередків політичних партій;

• представники органів самоорганізації населення - вони постійно контактують безпосередньо з мешканцями і найкраще знають їх потреби та настрої;

• представники засобів масової інформації;

• інші зацікавлені категорії населення міста.

Такому інструментові місцевої демократії, як "громадські слухання", присвячено окрему статтю 13 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні":

"Стаття 13. Громадські слухання.

1. Територіальна громада має право проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування.

2. Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік.

3. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов'язковому розглядові органами місцевого самоврядування.

4. Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади."

Як бачимо, Закон дає загальне визначення поняття "громадські слухання" і встановлює деякі регламентні норми щодо їх проведення. Зокрема, встановлено, що громадські слухання мають проводитися не рідше одного разу на рік. Це підкреслює важливість цієї форми безпосередньої участі територіальних громад в управлінні місцевими справами. Слухання мають проходити у формі зустрічей членів територіальної громади з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування. Закон надає право членам територіальної громади під час слухань заслуховувати звіти депутатів відповідних рад про їх роботу в цілому або з якогось конкретного питання, а також порушувати проблеми та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування.

Предметом громадських слухань відповідно до Закону є "питання місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування". Межі відання місцевого самоврядування встановлюються Конституцією України та іншими законами, перш за все, Законом "Про місцеве самоврядування в Україі" (див., наприклад, ст. 26 Закону). Крім того, слід мати на увазі, що в Україні є вже більше 100 законодавчих актів, які так чи інакше торкаються повноважень місцевого самоврядування.

Пропозиції, що вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов'язковому розглядові органами місцевого самоврядування. Ця норма суттєво підсилює значення громадських слухань і ролі територіальної громади у вирішенні важливих місцевих питань. Реагування на питання, що порушені учасниками слухань, і висунуті ними пропозиції з боку керівних осіб територіальної громади є показником ефективності слухань, їх дієвості.

Разом з тим, Закон не деталізує порядок організації та проведення громадських слухань, надаючи право регулювати ці питання самій територіальній громаді. Пункт 4 статті 13 прямо вказує, що врегулювання особливостей застосування інструменту громадських слухань в умовах кожної конкретної громади має бути у Статуті територіальної громади. Разом з тим, закон не зобов'язує територіальні громади мати свої статути, а лише надає їм таке право (п.1 ст.19 Закону). Тому, у разі відсутності Статуту територіальної громади або на період до його прийняття може бути розроблено і ухвалено такий місцевий нормативний акт, як Положення про громадські слухання. Для підсилення ролі громадських слухань як інструменту активізації громадян і становлення місцевої демократії Положення про громадські слухання краще затверджувати на сесії відповідної ради. Згодом, після апробації, Положення про громадські слухання має бути включеним чи безпосередньо до тексту Статуту, чи як додаток до нього.

Звичайно, представницький орган місцевого самоврядування, затверджуючи Статут територіальної громади села, селища, міста (ст.19 Закону) і передбачаючи в ньому таку форму безпосередньої участі територіальних громад в управлінні місцевими справами, як "громадські слухання", повинен врахувати необхідність забезпечення регулярності таких слухань, тобто проведення їх через приблизно рівні відрізки часу, а також у найбільш зручний, як для жителів так і для депутатів та посадових осіб місцевого самоврядування, час.

Проведення слухань не є самоціллю. Метою слухань є не тільки і не стільки проінформувати громадян (для цього є більш ефективні засоби). Для місцевих керівників головною метою слухань є отримання зворотнього зв'язку від громади, пробудження у громадян почуття ентузіазму і причетності до вирішення проблем громади, направлення їх творчої ініціативи, залучення громадян до вирішення проблем і до реалізації рішень. Громадські слухання можуть також переслідувати мету:

• дізнатися думку громадян стосовно тактики, стратегії керівництва міста (села, селища) вірності прийнятих керівництвом рішень;

• ознайомлення громадян з планами керівництва територіальної громади та результатами його діяльності (заслуховування керівництва громади);

• підвищення прозорості діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування з метою підвищення довіри у мешканців до місцевої влади;

• отримання пропозицій та порад від членів громади щодо розв'язання поточних проблем та підтримки громади при лобіюванні її інтересів перед іншими владними структурами.

• отримати поради від мешканців міста (села, селища) - споживачів надаваних послуг, як краще розв'язати існуючу проблему;

• створити прозорість дій влади з метою викликати довіру у мешканців до владних структур.

Для досягнення названих цілей для участі у громадських слуханнях доцільно залучати досвідчених і найбільш поінформованих працівників відповідних служб (можливо і тих, хто вже не працює у цій сфері, але має великий досвід та авторитет), фахівців (експертів) з питань, що є темою слухань; представників громадських організацій, місцевих осередків політичних партій, органів самоорганізації населення, засобів масової інформації, інших зацікавлених категорій населення.

Технологія підготовки і проведення громадських слухань

Проблематика громадських слухань має бути визначена і обґрунтована як для ініціаторів, так і для інших учасників слухань і стосуватися інтересів більшості членів громади, а не вузького кола осіб, які лобіюють свої інтереси. При цьому має бути чітко визначена мета слухань з обґрунтуванням, для чого проводиться цей захід і чому саме це питання виноситься на слухання, чого організатори сподіваються досягти в результаті його проведення.

В ході підготовки слухань кожна з ймовірних сторін-учасників повинна одержати вичерпну інформацію з приводу того, як будуть задовольнятись її інтереси за результатами заходів.

Якщо слухання проводяться вперше, найкраще почати з теми, яка б передбачала вирішення тих проблем, що найбільше хвилюють громадян. Такі громадські слухання, як правило, збирають велику аудиторію зацікавлених людей, їх мотивація сприяє успішному проведенню цього заходу, дозволяє випустити негативну енергію, яка накопичена у громаді, а організатори слухань отримують від громади певний кредит довіри.

Якщо тема слухань буде однаково звучати для всіх, при цьому її формулювання має бути бездоганним, то аргументація для різних учасників слухань повинна виконуватись з урахуванням специфіки інтересів кожного з них.

1. Підготовчий процес проведення слухань

Перший етап:

Створення робочої групи та розподіл обов'язків і повноважень між її членами, визначення умов стимулювання виконавців за виконану роботу.

Передбачається, що до цього часу вже створена робоча група ініціатора слухань, яка вже проробила відповідну підготовчу роботу, в тому числі підготувала пропозиції щодо складу робочої групи (із залученням зацікавлених сторін) та умов стимулювання її членів. Далі передбачається формування робочої групи із залученням зацікавлених сторін одночасно з відпрацюванням заходів, а також доопрацювання та затвердження основних принципів її роботи. Загальне керівництво групою здійснює уповноважена особа від ініціатора слухань. Інші члени робочої групи від зацікавлених сторін виконують роль експертів чи учасників з дорадчою функцією або просто учасників.

Визначення шляхів вирішення проблеми, що виноситься на слухання.

Від правильності розробки шляхів вирішення проблеми, що обговорюється, залежать кінцеві результати всього заходу. Характер шляхів вирішення проблеми залежить від ресурсів, які будуть до цього залучатись. Тому зрозумілою є необхідність найширшого залучення до слухань зацікавлених сторін, яке має сприяти полегшенню мобілізації зазначених ресурсів.

Розробка робочого плану з організації підготовки і проведення слухань.

Досвід підказує, що ранкова та обідня пора перших днів тижня, а взагалі в святкові (державні та релігійні) дні - не найкращий час для проведення подібних заходів. Набагато зручнішим як для мешканців, так і для державних службовців буде післяобідній час у четвер та п'ятницю. До того ж при попередньому плануванні слід враховувати і те, що слухання необхідно проводити у дні, коли у відповідному населеному пункті немає інших привабливих розважальних чи культурно-масових заходів.

Другий етап: Виконання плану підготовки громадських слухань.

Визначення зацікавлених сторін: представників від місцевої влади; фахівців, представників партійних і громадських організацій, мешканців міста (громадськості); підприємств, їх асоціацій та інших структур від бізнесу.

Це означає, що конкретне питання, яке передбачається обговорити на громадських слуханнях, цікавить не усіх без винятку, а людей, які або компетентні в даній проблемі, або розв'язання цього питання прямо чи опосередковано для них є важливим і визначальним. Тому успіх заходу значною мірою залежатиме від правильності вибору сторін. Наприклад, владу окрім голови відповідної ради чи виконкому та його заступників також можуть представляти працівники відповідних галузевих підрозділів цих органів (залежно від теми слухань) і завжди — функціональних підрозділів з питань економіки, фінансів, комунального майна тощо.

Від бізнесу можуть прийняти участь ті представники, що мають до теми слухань або діловий інтерес, або у вирішенні даної суспільної проблеми зацікавлені його представники як громадяни.

Визначення інформаційних джерел, в яких буде висвітлено заплановані заходи та робота з ними. Визначення інформаційних джерел доцільно проводити в ході розробки медіа-плану громадських слухань, з урахуванням прийнятої стратегії роботи із ЗМІ. Кінцевий перелік інформаційних джерел може бути з'ясовано після визначення заходів, передбачених медіа-планом. Для розробки цієї частини робочого плану підготовки і проведення громадських слухань доцільно залучити відповідних консультантів, особливо в тому випадку, якщо організатори не мають досвіду планування і проведення подібних заходів. При підготовці медіа-плану можуть бути використані матеріали

В будь-якому випадку повідомлення для преси повинно включати такий мінімальний інформаційний пакет :

  • інформацію про організаторів;

  • порядок денний і план проведення (тимчасовий регламент);

  • перелік учасників; кількість учасників;

  • підсумковий документ, або проект, прийнятий "за основу";

  • стенограму (за наявності).

Проведення роботи щодо залучення зацікавлених сторін до підготовки і проведення громадських слухань.

В першу чергу слід зацікавити та залучити на свій бік фахівців з питань, що обговорюватиметься на слуханнях, (за галузями задоволення потреб населення), а також представників громадських організацій, партій тощо. Спільні консультації з ними, поступове надання їм відповідної інформації мають такі позитивні моменти:

—запобігання можливості появи серед них негативного ставлення до діяльності організаторів слухання з питань, що пов'язані з предметом їх діяльності чи інтересу;

  • залучення "союзників", які активно допомагатимуть в подальшій роботі;

  • попереднє оголошення майбутнього слухання серед вказаної категорії "зацікавлених сторін ", їх знайомих, родичів, сусідів;

  • формування позитивної думки про організаторів слухань та роботу, яка проводиться, її необхідність та корисність для усіх мешканців.

Далі необхідно виявити зацікавлені категорії серед населення, щоб підготовчу роботу спрямувати на них, а не розпорошувати зусилля та кошти на залучення широкого загалу. При цьому треба мати на увазі роботу у фокус-групах та інші неформальні форми співпраці.

Чітке виконання цих необхідних заходів допоможе уникнути якщо не всіх, то переважної більшості можливих перешкод.

Залучення експертів. Потенційні кандидати. До них можуть належати:

  • учасники спільних акцій;

  • колишні колеги організаторів слухань;

  • автори публікацій на тему слухань.

Їх можна знайти серед працівників органів місцевої влади та комунальних підприємств, представників незалежних "мозкових центрів", громадських, урядових, наукових та інших організацій.

Наприклад, для слухань на тему управління комунальним майном може бути залучено:

На місцевому рівні:

  • теперішніх, або колишніх працівників комунальних підприємств;

  • членів асоціацій та спілок працівників комунального господарства;

  • фахівців приватних фірм і підприємств, що задіяні або можуть бути задіяні у процесі вироблення відповідних послуг для населення;

  • викладачів і студентів місцевих вузів, що займаються питаннями регіональної економіки.

Експерти "зі сторони":

  • представники центральних органів виконавчої влади, що займаються питаннями розвитку комунального господарства;

  • фахівці відповідних науково-дослідних установ;

  • експерти місцевого рівня, але запрошені з інших регіонів.

Критерії відбору експертів:

  • професіоналізм;

  • політична незаангажованість;

  • різносторонність підходів, розширення обсягу інформації.

Мотивація експертів до участі в підготовці та проведенні слухань:

  • спільність поглядів і позицій;

  • зацікавленість у вирішенні проблеми;

  • самореклама - можливість одержати (підтвердити) публічне визнання кваліфікації експертів;

  • можливість "помножити" власний імідж експерта та імідж організаторів цього заходу;

  • можливість подальшої участі в інших акціях організацій-учасників слухань;

  • почуття власної потрібності, причетності;

  • матеріальна зацікавленість.

Якщо слухання проводяться вперше, найкраще почати з "наведення мостів" із зацікавленими сторонами. Проведення зустрічей з громадськими організаціями, бізнесменами є надзви­чайно важливими, адже більшість громадян мають лише поверхове уявлення про шляхи вирішення існуючої проблеми. Неформальні зустрічі дозволять наблизити одне до одного місцеву владу, бізнесові кола і громадські організації та окремі групи громади.

Добре підготовлена робота із зацікавленими сторонами з боку фахівців, громадських організацій та політичних партій вже принесе попередній успіх в плані інформування мешканців та забезпечення їх присутності на слуханні.

Слід враховувати, що в громадських організаціях працюють найбільш активні та соціально небайдужі громадяни. Тому адекватне їх зацікавлення та переконання у важливості того, що готується, додасть організаторам прихильників і сприятиме успішному проведенню цього заходу. Існує висока вірогідність, що ці організації допоможуть:

  • в поширенні інформації про слухання;

  • в діяльності робочої групи;

  • організації роботи експертів;

  • забезпечити явку на слухання найактивнішої і найбільш свідомої частини мешканців відповідного населеного пункту;

  • у проведенні засідань фокусних груп;

  • інформаційному забезпеченню як підготовчого періо­ду, так і висвітленню самого слухання;

  • створити позитивне інформативне поле навколо заходу;

  • надати ваги усьому процесу в очах державних службовців;

  • забезпечити та підготувати приміщення для проведення слухання.

Роботу з громадськими організаціями та партіями слід роз­починати з визначення їх переліку та аналізу рейтингу в соціально-політичному житті міста. Досвід підказує, що такі організації як "Просвіта", Товариство захисту прав споживачів, Товариство захисту довкілля (екологи), ветеранські структури скрізь найактивніші і мають достатній вплив на формування громадської думки.

Політичні структури різняться за вагою в різних регіонах України і потребують індивідуального підходу.

В усіх випадках доцільно проводити не загальні збори в цих структурах, а більш неформальні заходи, наприклад: консультативні зустрічі, круглі столи, семінари, фокус-групи, на яких легше переконати, створити позитивне враження. Зокрема, робота в фокус-групах дозволяє отримати цінну інформацію, які саме засоби масової інформації варто залучити до анонсування слухання та висвітлення роботи цього заходу. Це дозволить забезпечити ефективність інформаційної акції, а також і зекономити значні кошти та уникнути зайвих зусиль.

До того ж респонденти-мешканці міста самі підкажуть, як краще їх зацікавити до роботи в слуханнях та якого роду інформацію їм необхідно підготувати та подати, щоб забезпе­чити достатню поінформованість аудиторії.

Ці зустрічі слід дуже добре готувати, використовувати ілюстративний матеріал, наголошуючи на значенні, яке мають представники даної організації в житті громади і можливості їхнього сприяння у вирішенні відповідної суспільної проблеми.

Заходи з інформування громадськості щодо проведення громадських слухань (або реалізація медіа плану).

В медіа-плані повинно бути передбачено не тільки те, в який спосіб громадяни дізнаються про проведення громадських слухань, але й заходи, що забезпечать високу вірогідність їх участі. Як мінімум, громадяни повинні отримати чітку інформацію про те, "де", "коли", "о котрій годині" і "з якого питання" планується провести громадські слухання, яка роль кожного учасника у них і який результат очікується. Як вже зазначалось, до цього процесу бажано залучити фахівців, які б могли допомогти спланувати чи провести інформаційну акцію.

Окремі форми інформування вже представлено в попередньому пункті заходів плану підготовки слухань.

Для належного інформаційного забезпечення, можуть бути використані наступні можливості:

  • прес-релізи до відібраних засобів масової інформації, поточне інформування редакцій цих засобів про важливі зустрічі, круглі столи та самі слухання;

  • прямі контакти з кореспондентами, редакторами різних засобів масової інформації;

  • використання засобів масової інформації через причетність до них громадських організацій та партій;

  • у випадку участі в роботі слухань офіційних осіб буде забезпечено і офіційне висвітлення цього заходу в пресі, по радіо та місцевому телебаченні.

  • Не менше як за чотири тижні до проведення слухань в людних місцях (поблизу торгових центрів, зупинок громадського транспорту, на майданах, центральних вулицях, поблизу поштових відділень тощо) слід розташувати рекламно-інформаційні щити з інформацією про слухання.

Таким чином, приблизно за місяць до проведення слухання серед громадськості повинно бути створено достатнє інформаційне поле про майбутнє слухання.

Окрім того, у всіх інформаційних джерелах необхідно подавати контактні телефони організаторів для можливості прямих контактів, запитань, уточнення отриманої інформації за­цікавленим мешканцям.

Розробка тимчасового регламенту та сценарію проведення громадського слухання.

Основні вимоги до правил проведення громадських слухань (тимчасового регламенту):

  • гнучкість;

  • надання рівних можливостей усім учасникам в роботі слухань, неможливість "монополізації" виступів одним з виступаючих чи однієї із зацікавлених груп учасників;

  • перед початком ведучий повинен оголосити правила проведення слухань. На ньому лежить відповідальність неупередженого дотримання правил і основної теми обговорень. Усі доповіді, питання, відповіді, будь-які інші виступи відбуваються тільки з його дозволу. Ведучий має право робити коментарі після виступу учасника слухань лише з метою його уточнення.

Виступи повинні бути обмеженими у часі і конкретними. Оптимальний час для доповіді — 10-15 хвилин; привітання — 3-5 хвилин; питання, відповіді, коментарі і виступи без поперед­нього запису — 1-2 хвилини.

Голосування. Першим на голосування виноситься проект рішення, що підготовлено робочою групою. Після цього може бути винесено проекти альтернативних рішень. Якщо існують поправки до документу, який було прийнято "за основу", створюється редакційна комісія слухань за участю представників робочої групи, авторів відповідного проекту рішення та авторів поправок. Після цього проект рішення слухань може бути прийнято в цілому або доручено редакційній комісії протягом короткого періоду після слухань прийняти кінцеву редакцію підсумкового документу. Якщо документ не було проголосовано "в цілому", остаточним вважається рішення, прийняте "за основу". За допомогою помічників, які ведуть підрахунки го­лосів, ведучий оголошує результати голосування.

Перед розробкою сценарію плану проведення громадського слухання організаторам (робочій групі) треба визначитись із формою обговорень проблеми. Наприклад, це може бути представлення одного проекту і його обговорення, представлення і обговорення кількох альтернативних проектів або збір про­позицій учасників за допомогою методу "мозкового штурму".

Розробка сценарію проведення громадського слухання передбачає врахування таких основних питань:

  • Хто виступить із вітальним і заключним словом?

  • Хто відкриває і закриває слухання?

  • Яким роздатковим матеріалом необхідно забезпечити учасників слухань?

  • Якими будуть основні питання для дискусії?

  • Скільки часу потрібно виділити на обговорення кожного питання?

  • Яку нову інформацію необхідно повідомити учасникам слухань і яку додаткову інформацію передбачається отримати від них? Як це зробити технічно?

  • У якій формі будуть ставитися питання під час дискусії?

  • Як в разі потреби доведеться стимулювати активність учасників?

  • Хто буде ведучим, секретарем слухань?

  • Які "провокаційні" питання треба поставити, щоб активізувати дискусію чи спрямувати її у конструктивному напрямку?

  • Скільки часу планується відвести на питання з місць, щоб встигнути відповісти на кожне з них?

  • Що робити, якщо час обговорень вже вичерпано, а є ще багато бажаючих виступити?

  • Які рішення очікується прийняти на слуханнях, і що потрібно зробити для закріплення їх успіху?

  • Які практичні доручення може бути зроблено в результаті слухань і хто їх буде виконувати?

  • Реєстрація учасників: форми, процедури, виконавці.

  • Збір та обробка пропозицій учасників слухань.

Робота з експертами, збір та обробка пропозицій від громадян та інших зацікавлених сторін. Робота експертів складається з двох напрямів діяльності - видимого і невидимого для більшості учасників. Перший стосується відпрацювання питань підготовки заходу і є "за кадром" для широкого загалу. Ця робота пов'язана з підготовкою та опрацюванням матеріалів і аргументів до теми і проблематики громадських слухань. Інший напрям пов'язаний з виступами експертів під час слухань. Психологічно люди довіряють більше "немісцевим" експертам, тому бажано запросити фахівців навіть з іншого міста, особливо якщо це стосується їх активної участі безпосередньо під час слухань.

Заходи щодо технічного забезпечення слухань. Потрібно взяти до уваги вимоги щодо місця (приміщення) проведення слухання. Цей фактор може суттєво вплинути на кількість присутніх на заходах, оскільки справляє серйозний психологічний вплив на учасників. Відомо, що мало людей погодяться прийти в похмуру, незатишну залу або в малознайоме місце. Зазвичай, привабливим для мешканців буде відвідання знайомого затишного та зручного приміщення.

Не рекомендується проводити громадське слухання в актових залах державних та представницьких органів влади. Надмірний офіціоз та казенність не сприятимуть відвідуваності слухання з боку громадськості, і на заході будуть присутні лише представники владних структур та деяких громадських організацій, а це — явна запорука його невдачі.

При виборі місця проведення слухання варто враховувати можливість використання актових залів деяких громадських організацій, з якими співпрацює робоча група, як при роботі над визначенням шляхів вирішення проблеми, що виноситься на слухання, так і при підготовці самого слухання. Як правило, назустріч завжди радо ідуть "Просвіта", жіночі організації. В даному випадку має місце обопільна користь - вказані організації підвищують свій рейтинг, значущість в очах мешканців, а організатори проведення слухання не несуть значних витрат з оплати приміщення.

На випадок непередбаченої кількості присутніх необхідно забезпечити додаткові стільці, які повинні знаходитись у зручному і швидко доступному місці.

Використання технічних засобів. Застосування технічних засобів під час проведення громадських слухань збільшує їх ефективність у кілька разів. Наприклад, не говорячи про мультимедійне обладнання, звичайний проектор полегшує роботу виступаючих, а для слухачів набагато краще сприймати заздалегідь підготовлену і добре продуману візуальну інформацію, яка спрощує сприйняття всієї інформації в комплексі. На таких заходах досить ефективним є використання великих альбомів з відривними аркушами, англійська назва фліп-чарт (flip-chart). Вони прикріплюються на спеціальній підставці, а окремі аркуші, що легко відриваються, із зафіксованою на них інформацією прикріплюються за допомогою липкої стрічки ("скотча") в зручних для аудиторії місцях. Як і проектор, це справляє вдалий візуальний ефект на аудиторію. Але тут є свої переваги - учасники мають змогу одночасно бачити кілька зафіксованих варіантів думок і пропозицій.

Якщо приміщення велике або планується присутність понад ЗО осіб, слід використати систему підсилення звуку з мікрофонами для головуючого, фахівців та виступаючих. Можливо, потрібно встановити обладнання для організації стенограми.

Якщо приміщення велике або планується присутність понад З0 осіб, слід використати систему підсилення звуку з мікро­фонами для головуючого, фахівців та виступаючих. Можливо, потрібно встановити обладнання для організації стенограми.

2. Проведення слухань.

Необхідно заздалегідь визначити місця розташування основних дійових осіб в приміщенні засідання (головуючого, фахівців). Відповідальні особи мають сидіти всі разом, щоб їх було добре видно кожному з присутніх. Місця для громадськості повинні бути якомога ближче до місць посадових осіб.

Ведучий відкриває слухання. В цей час помічники ведучого можуть роздати учасникам план проведення (тимчасовий регламент) слухань та іншу інформацію, якщо це не зробили раніше, під час їх реєстрації. При цьому також пояснюються, які є зручності для людей у приміщенні, де розташовано мікрофони, де ще можна взяти роздаткові матеріали та отримати довідкову інформацію. Потім оголошуються правила проведення зборів, проводиться затвердження регламенту роботи. Після цього надається слово міському (сільському, селищному) голові для привітання учасників і оголошення мети зібрання. Далі йде інформація про експертів та всіх виступаючих з доповідями.

Бажано, щоб з вступним словом виступив міський голова. Це надасть зібранню відповідно високого рівня та політичної значимості.

Заключне слово. Промовець проголошує досягнуті результати в ході слухань, окреслює шляхи втілення в життя резуль­татів слухань та оголошує перелік заходів, які планується провести в зв'язку з цим.

Ведучий слухань повинен:

— вміти працювати з великою групою людей. Це повинна бути особа, що має природну здатність позитивно налаштовувати людей до себе, гарно себе контролювати;

— вміло вести і спрямовувати дискусію у конструктивному напрямку.

В разі не прогнозованих можливих ситуацій, важливо, щоб ведучий не мав стосунку ні до однієї з присутніх зацікавлених сторін. Як і експерти, що виступають, чи на думку яких посилаються організатори під час обговорення, ведучий повинен бути "людиною зі сторони".

Основні обов'язки ведучого:

  • забезпечувати дотримання сценарію і регламенту слухань у дружній, сприятливій і конструктивній атмосфері;

  • дотримуватись основної теми;

  • забезпечувати консенсус учасників, уникати поляризації аудиторії;

  • в разі необхідності, виконувати роль "нейтрального арбітра" та стимулювати обмін думками.

Ведучий виконає своє завдання в тому випадку, якщо зборами прийнято рішення, близьке до проекту, напрацьованого робочою групою, а при цьому кожен з учасників після закінчення заходу буде переконаний в тому, що:

а) його точку зору було почуто;

б) він порушив важливі питання до обговорення;

в) він отримав вичерпні відповіді на поставлені ним запитання;

г) він причетний до прийнятого рішення зборів;

д) наступного разу прийме участь в аналогічних заходах.

У разі виникнення конфліктної ситуації, ведучому забороняється шукати винних і брати на себе перед аудиторією відповідальність за прийняття рішень.

Результативність громадських слухань. На короткому часовому проміжку одразу після закінчення слухань рівень успішності заходів можна визначити, враховуючи наступні критерії:

  • розгляд відповідною місцевою радою рішення, прийнятого зборами громадськості;

  • реакція міського (сільського, селищного) голови на це рішення;

  • наявність компромісу між групами учасників, що мали різні думки з питання, що обговорювалося на громадському слуханні;

  • наявність зміни довіри громадян до влади.

Є кілька умов, які забезпечують успіх заходу.

Перша умова — проведення заходу до прийняття владного рішення з даної проблеми.

Друга умова — персоналу, що презентує робочу групу (ведучий, реєстратори, керівництво ініціатора, інші члени команди, що забезпечують проведення слухань) необхідно взяти участь у генеральній репетиції заходу, своєрідному тренінгу. Це допоможе виявити і відпрацювати слабкі місця, зняти стрес у виконавців, закріпити у них ефективну поведінку.

Третя умова полягає у створенні конструктивної і дружньої атмосфери навколо заходу. Це можливо, якщо організатори поводять себе як гостинні господарі, вітаючи всіх учасників щирою посмішкою та дружнім потиском руки. В нагоді тут стане відоме "правило 32" (посмішка на 32 зуби), що діє безвідмовно. Було б дуже добре якби ця умова була врахована при відпрацюванні попередньої.

Четверта умова — недопущення жодних затримок, чи якихось передбачених і непередбачених заходів (наприклад спілкування з пресою), які б могли спричинити відкладення початку слухань, чи створювали б якісь незручності для більшості учасників слухань. Успіх слухань буде залежати від того, як вони почнуться.

3. Підготовка звіту за результатами слухань.

До обов'язків робочої групи з підготовки слухань повинно бути включено підготовку звіту за результатами слухань. У ньому має бути висвітлено аналіз наступних питань:

  1. інформацію про організаторів, робочу групу, зацікав­лених сторін, місце і час проведення;

  2. ведучий та оцінка його роботи;

  3. важливі гості;

  4. порядок денний і мета слухань;

  5. аналіз виступів з доповідями і питаннями, активність громадян;

  6. ідеї та пропозиції, що обговорювалися;

  7. даних анкет учасників слухань;

  8. прийняті рішення;

  9. опрацювання заповнених учасниками слухань анкет;

  10. участь влади;

  11. шляхи втілення у життя результатів слухань;

  12. перспективи щодо продовження дискусії з цього питання.

Звіт доцільно поширити серед усіх учасників цього проекту, включаючи зацікавлених посадових осіб, громадські організації, журналістів, присутніх громадян.

Нарешті деякі рекомендації щодо обґрунтування тематики громадських слухань. Проблематика громадських слухань має бути чітко визначена і обґрунтована для їх ініціаторів: "Для чого проводиться цей захід?", "Чому саме це питання виноситься на слухання?", "Що організатори сподіваються досягти в результаті його проведення?". В ході формування теми було б дуже слушним здійснення соціологічного опитування населення у відповідному населеному пункті, а також консультації фахівців з РR-технологій.

Обґрунтування теми повинно передбачати інтереси і пріоритети громади (найбільш "наболілі" проблеми), влади (ситуативні питання) та бізнесових кіл ( від регуляторних актів до вигідних бізнес-проектів), незалежно від того хто виступає ініціатором слухань. Найбільш ймовірно, що на сьогодні офіційним ініціатором слухань можуть виступати або влада, або громадськість. А представники бізнесу можуть, навіть, не завжди взяти участь у цьому заході, але це не значить, що при цьому можна дозволити забути про їх інтереси. При обґрунтуванні теми слід враховувати, чи слухан­ня проводяться як окремий захід, чи передбачається цикл слухань з вибраної тематики (наприклад, у Черкасах для отримання підтримки з боку громади щодо захисту інтересів міста стосовно бюджету на 2000 рік міською владою за три тижні було проведено цілу низку слухань).

Якщо організатор слухань це робить вперше і ще не має відповідного іміджу, назва теми повинна відображати очікування широких кіл громадськості та висвітлення найбільш для них "наболілої" проблеми. Наприклад, проблема якості комунальних послуг та відповідності її розміру тарифів є і буде завжди актуальною в кожному населеному пункті. Тільки в одному з них найбільш гострою проблемою є водопостачання, в іншому - водовідведення чи вивезення і утилізація сміття тощо. Тому тема слухань, що стосується управління комунальним майном і забезпечує вирішення цих проблем, є завжди цікавою для населення.

На­приклад, якщо організатором слухань є громадськість, то тут можна запропонувати більш "гострі" формулювання теми :

  • Як не знищити муніципальний транспорт?;

  • Пропозиції громади щодо можливості перенесення початку опалювального сезону з січня на жовтень;

  • Чи буде надано статус "пустелі" чи "напівпустелі" місту (або якомусь його району), якщо водоканалом (на кому є необхідність загострити увагу: директором водоканалу, мерією, мером, радою) і надалі буде збережено існуючий режим його водозабезпечення?;

Якщо організатори мають на меті вирішення складної проблеми з управління комунальним майном, найближча перспектива якої є невизначеною, то потрібно вирішити - проводити цикл слухань окремо чи в системі інших заходів. Загальна проблема розбивається на кілька підпроблем, слухання з яких проводяться у послідовності: ідентифікації проблеми, її усвідомлення, визначення шляхів вирішення, і т.д. до прийняття рішення про конкретні дії.

Приклад. З метою покращення експлуатації муніципального житлового фонду та якості комунальних послуг стратегічним планом розвитку міста передбачено створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Як свідчить світовий досвід, діяльність ОСББ є ефективною формою організації для забезпечення населення, що проживає в багатоквартирних будинках, усім комплексом житлово-комунальних послуг. На жаль, в Україні на цей час діє всього приблизно 1500 - 2000 таких об'єднань, а процес створення нових є складним і повільним, що в першу чергу пов'язано з ментальністю населення ("я за колгосп, але не в нашому селі"). В цьому випадку одночасно з іншими підготовчими заходами (включаючи можливості засобів масової інформації) до створення ОСББ доцільно було б провести цикл громадських слухань: "Перспектива діяльності ОСББ в нашому місті". При цьому перше засідання могло би пройти під назвою з подібним змістом до цього: "Темні, брудні під'їзди і висока квартирна плата не повинні мати майбутнього! Як змінити ситуацію?"

На другому етапі слухань можлива тема "Хто дасть лад в нашому під'їзді? Де взяти кошти?".

Наступні слухання могли б мати такі назви: "Місцева влада і порядок в нашому домі. Шляхи вирішення проблеми"; "Об'єднання співвласників у нашому багатоквартирного будинку. Переваги і недоліки".

Як показує досвід, у деяких містах у практику входять щорічні бюджетні слухання. Зокрема, такі слухання проводилися у Бердянську, Івано-Франківську, Львові, Комсомольську, Чернівцях та інших містах. Так, в грудні 2003 року такі слухання пройшли у місті Чернівці. Необхідність їх проведення була зумовлена тим, що міністерство фінансів України при доведенні показників Чернівцям на 2004 рік для соціально-культурної сфери не врахувало, що з 01.09.2003 р. була підвищена заробітна плата працівникам органів місцевого самоврядування, а також введення з 01.12.2003 р. мінімальної заробітної плати в розмірі 205 грн., а з 01.11.2004 р. у розмірі 237 грн. та деякі інші моменти. Цим самим поставлено під загрозу функціонування всієї інфраструктури Чернівців. Після всестороннього обговорення проблем формування міського бюджету на 2004 рік учасники слухань прийняли відповідне звернення до Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України.

Досвід проведення Громадських слухань з різноманітних питань мають також інші міста України.

У третій частині посібника наводиться текст Примірного положення про громадські слухання.

На базі цього примірного Положення "Про громадські слухання" у кожній конкретній сільській, селищній, міській громаді мають бути розроблені й ухвалені свої власні місцеві Положення, що відповідають умовам цієї громади.

ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ

Органи самоорганізації населення є однією із форм участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні питань місцевого значення.

Правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення за місцем проживання визначається Законом України "Про органи самоорганізації населення" від 11 липня 2001 року.

Сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати сільські, селищні, будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети громадського самоврядування у мікрорайонах міста - органи самоорганізації населення - і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. Ради та їх виконавчі комітети здійснюють керівництво такими органами, проводять з їх головами та секретарями наради і семінари, сприяють встановленню тісних зв'язків комітетів з постійними комісіями, депутатами рад, суб'єктами господарювання, іншими громадськими об'єднаннями, що розміщені на території органів самоорганізації населення.

Органи самоорганізації населення діють на підставі Конституції України, цього та інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, рішень відповідних органів місцевого самоврядування, рішень місцевого референдуму, статутів територіальних громад, розпоряджень сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті (у разі їх створення) ради, виданих у межах своїх повноважень, положень про органи самоорганізації населення, рішень зборів (конференції) жителів за місцем проживаня, які їх обрали.

Для виконання своєї діяльності, орган самоорганізації населення обирає керівника, заступників керівника, секретаря, може залучати до роботи штатних працівників, узгоджуючи штат на зборах жителів за місцем проживання. Засідання селищного, сільського, вуличного, квартального, будинкового комітету є відкритими, а всі питання вирішуються простою більшістю голосів і протоколюються або заносяться у щоденник комітету.

Рішення органів самоорганізації населення носять характер рекомендацій. Органи самоорганізації населення несуть встановлену законодавством відповідальність за законність та наслідки своїх рішень і дій. Відповідна рада може скасовувати рішення селищного, сільського, вуличного, будинкового та інш. комітету, якщо воно суперечить законодавству або рішенням органів місцевої виконавчої влади і місцевого самоврядування.

ЗБОРИ, МІТИНГИ, ПОХОДИ І ДЕМОНСТРАЦІЇ

Стаття 39 Конституції України надає громадянам право збиратися і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно оповіщаються органи виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування.

Ці форми реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні мають особливе значення щодо привернення уваги органів місцевого самоврядування до найактуальніших проблем політичного, соціально-економічного розвитку, екологічних проблемі які вимагають негайного розгляду та вирішення. Масові збори, демонстрації, пікетування та інші подібні акції надають представницьким, і виконавчим органам місцевого самоврядування можливість з максимальною точністю визначати, в якій сфері самоврядування є мало ефективним і які саме інтереси населення території незадоволені

Порядок організації і проведення в Україні зборів, мітингів, пі ходів і демонстрацій має бути встановлено окремим законом, ви ходячи з принципів, закріплених згаданою нормою Конституції України, зокрема щодо порядку оповіщення про проведення цих масових заходів. Закон має визначати терміни і процедурний порядок оповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингу, походу або демонстрації, також підстави і порядок встановлення судом обмежень у реалізації громадянами цього права.

УНІВЕРСАЛЬНІ ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ГРОМАДЯНАМИ ПРАВА

НА УЧАСТЬ У МІСЦЕВОМУ САМОВРЯДУВАННІ

Особливе місце серед форм реалізації громадянами права участь у місцевому самоврядуванні посідає закріплене статтею 40 Конституції України право направляти індивідуальні та колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У багатьох країнах (наприклад, у Німеччині, Чехії, Словаччині) це право визначається в законах про місцеве самоврядування як "право петицій" і надає мешканцям відповідної території можливість звертатися до органів місцевого самоврядування з заявами, скаргами і пропозиціями.

Як свідчить тлумачення вищенаведеної норми Конституції, звернення громадян, як інститут прямої демократії і самостійна форма здійснення громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні, має універсальний характер. Вони дають громадянам можливість опосередковано брати участь у визначенні пріоритетних завдань і напрямків роботи органів місцевого самоврядування, в розробці проектів їх рішень, у контролі за їх діяльністю. Звернення громадян є важливим джерелом інформації щодо інтересів населення і одночасно засобом відстоювання громадянами своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушень з боку місцевого самоврядування.

Правовий механізм реалізації права на звернення в Україні встановлюється Законом України "Про звернення громадян", який, зокрема, передбачає три можливі форми реалізації конституційного права громадян на звернення до органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб: зауваження та пропозиції, що стосуються їх статутної діяльності, заяви або клопотання щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скарги про їх порушення.

Встановлений законом порядок вимагає обов'язкового розгляду звернень громадян органами або посадовими особами, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Якщо питання, порушені у зверненні, не входять до повноважень органу чи посадової особи, останні зобов'язані у встановлений термін (не більш, ніж п'ять днів) переслати звернення за належністю, про що повідомити громадянину, який подав звернення. Забороняється направляти скарги громадян на розгляд тих органів або посадових осіб, чиї дії оскаржуються.

Щодо пропозицій (зауважень), то органи місцевого самоврядування, посадові особи зобов'язані розглянути їх та повідомити громадянина про результати розгляду.

Заяви (клопотання) мають бути розглянуті об'єктивно і вчасно, викладені в них факти — перевірено. Органи місцевого самоврядування, посадові особи за заявами (клопотаннями) приймають рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечують їх виконання, повідомляють громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Скарга на дії чи рішення органу місцевого самоврядування, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або по­садовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу чи незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням — безпосередньо до суду. Скарга на рішення може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту прийняття оскаржуваного рішення, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення з ним громадянина. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються.

Законом також встановлюються строки розгляду звернень громадян, а саме: звернення громадян розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення,— невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо протягом цього терміну вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу або його заступник встановлюють необхідний термін для розгляду звернення, про що повідомляється громадянинові. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Ч А С Т И Н А 3

ПРИМІРНІ ЗРАЗКИ ЛОКАЛЬНИХ (МІСЦЕВИХ)

НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішенням 1-ї сесії Чернівецької
обласної ради V скликання
від 18.05.2006 року № 10-1/06

Р Е Г Л А М Е Н Т
Чернівецької обласної ради V скликання

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Регламент Чернівецької обласної ради (далі – Регламент) визначає порядок діяльності обласної ради, її органів та посадових осіб щодо виконання повноважень, встановлених Конституцією України, Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”, іншими законодавчими актами.

Зміни і доповнення до Регламенту приймаються до розгляду радою за ініціативою голови ради, постійних комісій, депутатів обласної ради.

Регламент встановлює порядок скликання і проведення сесій обласної ради (далі – ради), її пленарних засідань та засідань постійних комісій, формування органів та апарату ради, процедуру окремих видів діяльності ради, її органів, депутатів, посадових осіб та інші процедури, а також функції органів ради та її посадових осіб, які випливають з їх повноважень, визначених Конституцією України, Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” та іншими законодавчими актами.

Робота ради ведеться державною мовою. У разі, коли промовець не володіє державною мовою, він має право виступати іншою мовою. Про свій намір виступати іншою мовою промовець завчасно повідомляє головуючого на засіданні у заяві на виступ, якщо бажає, щоб було забезпечено переклад його виступу українською мовою. Апарат ради забезпечує переклад його виступу українською мовою.

Засідання ради, її колегії, постійних та тимчасових комісій ради є відкритими і гласними, за винятками, встановленими цим Регламентом і Положенням про постійні комісії Чернівецької обласної ради.

В них можуть брати участь з правом дорадчого голосу народні депутати України. На сесію можуть бути запрошені депутати інших рад області, представники державних органів, громадських організацій, політичних партій, засобів масової інформації, трудових колективів. Запрошення здійснює голова ради.

Рада не менш як однією третиною голосів або підписів депутатів від їх фактичної кількості може вимагати присутності на засіданні будь-якої посадової особи обласного рівня. Посадові особи, яких обирає, призначає чи затверджує рада, викликаються безпосередньо.

Постійна комісія ради або її голова за погодженням з головою ради може запросити на пленарне засідання ради, на якому розглядаються питання, що опрацьовуються цією комісією або стосуються предмету її діяльності, державних службовців, експертів або відповідних фахівців за погодженням з їх керівниками.

Головуючий на засіданні повідомляє депутатів про осіб, присутніх на засіданні за офіційним запрошенням і за викликом.

Особи, присутні на засіданнях ради та її органів, повинні утримуватись від публічних проявів свого ставлення до того, що відбувається на засіданні, не порушувати порядок і підкорятися розпорядженням головуючого. У разі порушення порядку, їх за розпорядженням головуючого на засіданні може бути випроваджено з приміщення, де відбувається засідання.

Гласність роботи ради забезпечується шляхом публікації її рішень в обласних газетах, інших засобах масової інформації.

Представники телебачення, радіо і преси можуть бути акредитовані на весь час повноважень ради. Порядок акредитації визначається головою ради. Відмова в акредитації повинна бути вмотивованою. Апарат ради надає акредитованим представникам засобів масової інформації одночасно з депутатами матеріали, які поширюються серед депутатів, за винятком тих, щодо нерозголошення чи ненадання яких прийнято у встановленому порядку відповідне рішення.

Порядок розміщення депутатів та інших присутніх у залі засідань осіб визначається головою ради. Місця для депутатів відводяться в залі засідань окремо від місць для інших осіб, присутніх на засіданні, і не можуть бути зайняті іншими особами.

За рішенням ради, яке приймається більшістю голосів депутатів від їх загальної кількості, можуть проводитися її закриті засідання для розгляду конкретно визначених питань.

На закритому засіданні ради, за її рішенням, окрім депутатів, мають право бути особи, присутність яких визначена необхідною для розгляду відповідного питання.

Наприкінці закритого засідання рада приймає рішення щодо публікації його матеріалів.

Діяльність обласної ради грунтується на принципах законності, гласності, колегіальності, поєднання місцевих і державних інтересів, виборності, правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” та іншими законами.

СЕСІЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ

ПОРЯДОК СКЛИКАННЯ ТА ПІДГОТОВКИ СЕСІЙ

Сесія ради складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради, що проводяться у період між пленарними засіданнями.

Постійна комісія може проводити своє засідання одночасно з пленарними засіданнями ради у тому разі, коли є доручення ради невідкладно підготувати проект рішення, якщо в цей час пленарне засідання не пов’язане з прийняттям рішень, проведенням виборів, призначенням або затвердженням посадових осіб.

Перша сесія новообраної обласної ради скликається обласною територіальною виборчою комісією, і веде її голова обласної територіальної виборчої комісії до обрання голови ради.

Після обрання голови обласної ради для підготовки або уточнення Регламенту обласної ради, підготовки пропозицій щодо порядку денного продовження роботи першої сесії, формування її робочих органів тощо, оголошується перерва в роботі першої сесії на певний термін, але не більше ніж на 15 днів, визначений депутатами шляхом відкритого голосування більшістю голосів від загального складу ради.

Після закінчення оголошеної перерви продовжується робота сесії, де на пленарному засіданні завершується розгляд організаційних питань.

Для підготовки пропозицій щодо порядку проведення першої сесії новообраної обласної ради та питань, які передбачається внести на її розгляд, формування органів ради обласною територіальною виборчою комісією може створюватися робоча група з числа новообраних депутатів ради.

Наступні чергові і позачергові сесії ради скликаються головою обласної ради, а в разі його відсутності – заступником голови ради в порядку, визначеному пунктом 2.1.7. цього Регламенту.

Позачергові сесії ради скликаються також за пропозицією не менше як однієї третини депутатів від загального складу ради або голови обласної державної адміністрації. Мотивовані пропозиції про скликання позачергової сесії ради, підписані ініціаторами, подаються голові ради з зазначенням питань і з проектами документів, розгляд яких пропонується; при цьому підпис депутата не може бути відкликано. В цьому випадку голова ради видає розпорядження про скликання позачергової сесії з дотриманням вимог пункту 2.1.7. цього Регламенту.

Якщо у голови ради є обгрунтовані заперечення щодо необхідності скликання сесії, то вони в 3-х денний термін доводяться до ініціаторів скликання сесії. У разі згоди із висновками голови ради, ініціатори офіційно відкликають своє подання в 3-х денний термін.

Сесія ради скликається за розпорядженням голови ради в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал.

Розпорядження про скликання сесії ради доводиться до відома депутатів і населення не пізніше як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках не пізніше як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд ради. Інформація про місце і час проведення засідань ради, а також про місце і час реєстрації депутатів повідомляється в обласних газетах та інших засобах масової інформації.

Окрім цього, за пропозицією голови обласної ради, депутатам обласної ради, народним депутатам України, а також іншим запрошеним, надсилаються письмові повідомлення.*

У разі, якщо голова обласної ради або його заступник у двотижневий строк не скликають сесію на вимогу не менш як однієї третини депутатів від загального складу ради або голови обласної державної адміністрації, сесія може бути скликана депутатами обласної ради, які становлять не менш як одну третину складу ради, або постійною комісією ради.

У цьому випадку рішення про скликання сесії, підписане не менш як однією третиною депутатів, або рішення постійної комісії, підписане її головою, оприлюднюються з дотриманням вимог п.2.1.6. цього Регламенту.

Пленарні засідання, як правило, проводяться в сесійній залі обласної ради. В разі потреби пленарне засідання може бути скликане в іншому населеному пункті області (виїзна сесія) за ініціативою голови ради, постійних комісій та за рішенням колегії ради. За рішенням більшості депутатів або за пропозицією, підтриманою однією третиною депутатів ради, для вирішення питань господарського і соціально-культурного життя можуть проводитися спільні пленарні засідання з місцевими радами та громадськими організаціями Чернівецької області і з обласними радами інших областей. Такі об’єднані пленарні засідання проводяться за згодою сторін.

Пропозиції щодо питань на розгляд наступних сесій ради вносяться головою ради, його заступниками, постійними комісіями ради, депутатами, головою обласної державної адміністрації в межах його компетенції не пізніш як за місяць до відкриття чергової сесії.

Тези доповідей і співдоповідей з основних питань, подані одночасно з пропозиціями до порядку денного сесій, публікуються в засобах масової інформації.

Узагальнені пропозиції голова ради подає на розгляд колегії ради для прийняття відповідного рішення у визначений пунктом 2.1.12 цього Регламенту строк. Пропозиції, внесені пізніш як за місяць до відкриття чергової сесії або під час чергової сесії, вносяться на її розгляд після їх попереднього розгляду відповідною постійною комісією або колегією ради. Пропозиція щодо кожного питання, яке пропонується включити до порядку денного сесії, повинна бути викладена у формі проекту рішення чи іншого документа та відповідати вимогам, викладеним у розділі 6.

Проект порядку денного готується виконавчим апаратом ради на основі проектів рішень та інших документів, поданих постійними комісіями, депутатами, головою обласної державної адміністрації, головою ради, попередньо розглядається колегією ради і повідомляється депутатам не пізніш як за 10 днів до пленарного засідання ради.

На засідання колегії ради з формування проекту порядку денного сесії, в разі внесення питання, що є в компетенції обласної державної адміністрації, запрошується її представник.

До проекту порядку денного чергової сесії регулярно включаються звіти органів, посадових осіб, які рада відповідно утворює, обирає, призначає чи затверджує, голови обласної державної адміністрації, його заступників, керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, бюджету, рішень ради із зазначених питань, а також про здійснення обласною державною адміністрацією делегованих їй радою повноважень.

Проект порядку денного сесії, сформований відповідно до встановлених вимог, обговорюється і затверджується в цілому радою більшістю голосів депутатів від їх загальної кількості.

Рішення про включення питання до ще не затвердженого в цілому порядку денного сесії приймається 1/3 депутатів від їх загальної кількості. Якщо за наслідками голосування питання до порядку денного сесії не включено, то воно вважається відхиленим. Рішення про виключення питання із вже затвердженого в цілому порядку денного приймається більшістю депутатів від загального складу ради.

Рішення про розгляд питань, затвердженого в цілому порядку денного, в іншій послідовності чи мотивоване рішення про відкладення їх розгляду на наступну чергову сесію, приймається більшістю голосів депутатів від їх загальної кількості.

ПОРЯДОК РОБОТИ СЕСІЇ РАДИ

У період проведення пленарного засідання в сесійній залі обласної ради, депутати займають місця, визначені для них спеціальними надписами.

До президії пленарного засідання входять голова ради та його заступник.

Голова ради може запрошувати до президії голову обласної державної адміністрації, керівників центральних органів державної влади та зарубіжних делегацій, присутніх на пленарному засіданні.

До президії першого пленарного засідання до обрання голови ради входять голова територіальної комісії та найстарший за віком депутат.

Першу сесію відкриває і веде до обрання голови ради голова територіальної комісії. Наступні сесії відкриває і веде голова ради або його заступник.

У випадку, коли пленарне засідання скликається відповідно до п.2.1.5. цього Регламенту засідання відкриває голова ради або, в разі його відмови, старший за віком депутат ради присутній на засіданні. Подальше ведення пленарного засідання, за рішенням не менше 1/3 депутатів від загального складу ради, доручається вести одному з депутатів ради.

Сесія обласної ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. В разі відсутності необхідної кількості депутатів, голова ради оголошує засідання таким, що не відбулося, і визначає подальший порядок роботи. За розпорядженням голови ради проведення сесії переноситься на інший час.

Реєстрація депутатів, які прибули на сесію, проводиться перед кожним пленарним засіданням сесії обласної ради працівниками її виконавчого апарату з видачею електронних карток та за допомогою системи електронного голосування.

У разі потреби, може проводитись перереєстрація депутатів у ході проведення пленарного засідання сесії ради за допомогою системи електронного голосування.

Пленарні засідання сесії, як правило, розпочинаються о 10 годині і закінчуються не пізніш як о 18 годині, з перервою на 15 хвилин через півтори години роботи. Рада може встановити й інший час та тривалість засідань і перерв. Пленарні засідання ради розпочинаються і закінчуються музичним виконанням Державного Гімну України.

У разі потреби рада може прийняти рішення про проведення пленарного засідання впродовж кількох днів, а також про оголошення перерви в пленарному засіданні для опрацювання документів, проведення засідань комісій, депутатських груп, запрошення посадових осіб тощо.

На початку пленарних засідань сесій надається 10-15 хвилин для заяв та повідомлень депутатів.

Тривалість часу для доповідей, як правило, становить до 40 хвилин, для співдоповідей - до 15 хвилин. Для виступів в обговоренні надається до 5 хвилин, для реплік, в т.ч. з мотивів голосування - до 2 хвилин. За рішенням ради часовий регламент може бути змінений. З кожного питання порядку денного слово для виступу депутату надається один раз. Виступи здійснюються від мікрофону з робочого місця депутата або, за його бажанням, з трибуни.

Для ведення протоколу сесії, здійснення організаційно-технічних заходів та виконання доручень головуючого відкритим голосуванням обирається секретаріат сесії у складі голови і двох членів.

Секретаріат сесії реєструє депутатські запити, запитання, довідки, повідомлення, заяви, пропозиції та інші матеріали, які поступили від депутатів та запрошених на засідання ради, як офіційні документи; в окремих випадках, коли не працює електронна система голосування, організовує запис бажаючих виступити, виконує функції лічильної комісії.

Під час роботи сесії та після її завершення секретаріат сесії подає голові ради (або його заступнику) матеріали, що надійшли в ході сесії.

Головуючий на засіданні ради :

  1. відкриває і закриває засідання;

  2. оголошує питання, що вносяться на розгляд ради;

  3. керує засіданнями обласної ради, стежить за дотриманням кворуму при прийнятті рішень;

  4. повідомляє осіб, які записались на виступ за допомогою системи електронного голосування або подання заяв секретаріату сесії, і черговість їх виступів;

  5. надає слово для доповідей, співдоповідей і виступів;

  6. створює рівні можливості депутатам для участі в обговоренні питань;

  7. проводить голосування з питань ,що потребують прийняття рішень сесією, ставить на голосування проекти рішень сесії, керує роботою секретаріату сесії та, у визначених регламентом випадках, лічильної комісії, оголошує результати голосування;

  8. забезпечує дотримання цього Регламенту всіма присутніми на засіданні;

  9. робить офіційні повідомлення, а також ті, які вважає за необхідне оголосити;

  10. вживає заходів до підтримання порядку на засіданні;

  11. оголошує або надає слово для оголошення депутатських запитів, заяв та довідок, а також зауважень щодо порядку ведення сесії;

  12. здійснює інші повноваження, що випливають з цього Регламенту.

Для організації ходу пленарного засідання головуючий на засіданні має право:

  1. в першочерговому порядку вносити пропозиції з процедурних питань щодо ходу засідання; якщо з цих питань висуваються альтернативні пропозиції, його пропозиції ставляться на голосування першими;

  2. з власної ініціативи ставити питання, що обговорюються, на додаткове голосування;

  3. зробити виступаючому попередження у випадках, коли той виступає не з обговорюваного питання, порушує норми депутатської етики, прийнятий часовий регламент виступу та позбавляти слова, якщо виступаючий не реагує на попередження;

  4. давати короткі роз’яснення з приводу своїх дій і відповіді на запитання, поставлені до нього у виступах депутатів, та виправляти фактичні помилки, допущені у виступах.

Головуючий має право брати участь в обговоренні питань на загальних засадах. На час свого виступу він доручає виконання обов’язків головуючого іншому члену президії.

Головуючий надає слово депутатам у порядку запису на виступ або надходження заяв. У необхідних випадках головуючий за згодою ради може змінити черговість виступів з оголошенням мотивів такої зміни. Головуючий на сесії має право в будь-який час надати слово для виступу голові постійної комісії, якщо його уповноважила відповідна комісія виступити від її імені, що засвідчується документально.

Голова ради, його заступник мають право у будь-який час брати слово для виступу з обговорюваного питання, але не більше двох разів з одного питання на одному і тому ж засіданні. Таке ж право має голова обласної державної адміністрації з питань, що стосуються діяльності облдержадміністрації. Продовження доповідей, виступів понад встановлений регламентом сесії час проводиться тільки з дозволу більшості присутніх депутатів.

Головуючий на засіданні не коментує і не дає оцінок щодо промовців та їх виступів, за винятком випадків, зазначених у п. 2.2.10.

Запис на виступ проводиться за допомогою системи електронного голосування або, у визначених регламентом випадках, секретаріатом сесії після оголошення головуючим питання, внесеного на обговорення. Секретаріат нумерує заяви бажаючих виступити в порядку їх надходження і передає їх головуючому.

Депутат у будь-який момент може відмовитися від свого запису на виступ або передати слово іншому депутату.

Запрошені можуть виступати на сесії за згодою більшості присутніх на сесії депутатів.

На засіданнях обласної ради оратор не повинен вживати образливі висловлювання та непристойні слова, закликати до незаконних дій.

Якщо головуючий звертається до оратора, останній повинен негайно зупинити свій виступ. В іншому разі головуючий може припинити його виступ.

Якщо оратор перевищує час, відведений для виступу, або висловлюється не з обговорюваного питання, головуючий після двох попереджень позбавляє його слова. Та частина виступу оратора, яка виголошена після позбавлення його слова, не заноситься до стенограми сесії.

Під час засідання обласної ради депутати не повинні заважати ораторам і слухачам діями, які перешкоджають викладенню або сприйманню виступу.

Головуючий продовжує час виступу оратора на термін, на який виступ оратора переривався, якщо це не пов’язано з застосуванням до нього заходів впливу, передбачених даним Регламентом.

Рада може прийняти рішення про позбавлення права виступу депутата на період обговорення певного питання або на період засідання сесії за порушення депутатської етики і культури поведінки.

Запрошені особи не повинні втручатись у роботу сесії, висловлювати своє ставлення до виступів оплесками, вигуками чи в інший спосіб, зобов’язані дотримуватись порядку і підкорятися головуючому. Ті, хто допускають грубі порушення порядку, не реагують на зауваження головуючого, можуть бути за рішенням сесії позбавлені права брати участь у її роботі.

З процедурних питань, тобто з питань, які стосуються порядку організації пленарного засідання ради і не потребують обговорення, головуючий надає слово поза чергою.

Такими питаннями можуть бути:

  1. визначення тривалості сесійних засідань і перерв між ними;

  2. встановлення регламенту для виступаючих на сесії (з урахуванням їх кількості);

  3. надання згоди на те, щоб на сесії були присутні представники відповідних органів чи організацій;

  4. визначення порядку висвітлення роботи;

  5. позбавлення депутата права виступу або позбавлення запрошених права брати участь у роботі сесії тощо.

  6. припинення обговорення порядку денного до закінчення виступів депутатів, які записалися на виступ.

Рішення ради з процедурних питань приймаються більшістю голосів від загальної кількості присутніх депутатів і оформляються тільки протокольно.

Припинення дебатів проводиться за рішенням ради, яке приймається більшістю голосів депутатів від загальної кількості присутніх на пленарному засіданні. Після припинення дебатів доповідачі і співдоповідачі мають право виступити із заключним словом.

До стенографічного звіту засідання ради на прохання депутатів, які не змогли виступити, у зв’язку з припиненням дебатів, включаються тексти переданих ними в день пленарного засідання виступів.

Протокол пленарного засідання ради складається виконавчим апаратом ради у 10-денний термін після її закінчення, підписується головою ради (або його заступником), а у випадках, передбачених п.4.1 цього Регламенту, - депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на її засіданні. У протоколі сесії зазначаються:

  • дата, час і місце проведення засідання;

  • кількість депутатів, присутніх на засіданні;

  • питання порядку денного, внесені на розгляд;

  • прізвища головуючого на засіданні і виступаючих;

  • всі внесені на голосування питання і пропозиції, спосіб їх вирішення;

  • результати голосування і прийняті рішення.

Пленарні засідання обласної ради стенографуються. Стенограма пленарного засідання розшифровується і друкується у місячний термін виконавчим апаратом ради і підписується керуючим справами. Магнітофонний запис роботи сесії зберігається у виконавчому апараті упродовж трьох місяців, після цього терміну стирається.

Протокол пленарного засідання ради, стенограма є офіційними документами, які підтверджують процес обговорення і прийняття рішень радою.

Виконавчий апарат ради після кожного пленарного засідання формує матеріали пленарного засідання, які включають:

  • протокол засідання,

  • стенограму засідання;

  • відомості про реєстрацію депутатів;

  • документи лічильної комісії, які не увійшли до стенограми;

  • проекти документів, які розглядалися на сесії;

  • висновки і пропозиції органів ради щодо розглянутих на засіданні питань;

  • тексти виступів депутатів, які не було проголошено;

  • запити депутатів;

  • матеріали, які поширювалися серед депутатів у зв’язку з розглядом питань.

Звіт про роботу пленарного засідання публікується у друкованих або оприлюднюється через електронні засоби масової інформації. За рішенням ради може проводитися пряма трансляція пленарного засідання або використовуватися інші форми висвітлення.

РОЗГЛЯД ПИТАНЬ ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПРОГРАМИ

ЕКОНОМІЧНОГО І СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ТА ОБЛАСНОГО

БЮДЖЕТУ І ЗВІТІВ ПРО ЇХ ВИКОНАННЯ

Програма економічного і соціального розвитку і обласний бюджет на поточний рік та звіти про їх виконання за попередній період розглядаються радою у терміни відповідно до Бюджетного кодексу та інших нормативних документів.

Проекти програми економічного і соціального розвитку та обласного бюджету і звіти про їх виконання вносяться в обласну раду головою обласної державної адміністрації не пізніше як за місяць до їх розгляду на пленарному засіданні ради.

Голова ради направляє зазначені документи для попереднього розгляду і підготовки висновків постійним комісіям ради. Звіти та проекти розглядаються в усіх постійних комісіях ради за участю представників обласної державної адміністрації.

Постійні комісії не пізніш як за 2 тижні до розгляду питання на пленарному засіданні ради подають свої висновки щодо цих проектів постійній комісії з питань економіки, бюджету та інвестицій, яка здійснює узагальнення пропозицій і зауважень до звітів та проектів і готує висновок щодо поданих документів.

На пленарному засіданні рада заслуховує доповіді посадових осіб обласної державної адміністрації з питань виконання програми економічного і соціального розвитку та обласного бюджету і внесених проектів програми та бюджету, співдоповіді голови постійної комісії з питань економіки, бюджету та інвестицій, відповіді на запитання депутатів.

Під час обговорення питання надається слово для виступу представникам інших постійних комісій за їх рішенням, а також всім бажаючим депутатам, до прийняття рішення про припинення обговорення.

Після обговорення доповідачам надається можливість виступити із заключним словом.

Про затвердження програми економічного і соціального розвитку, обласного бюджету, звітів про їх виконання рада приймає рішення.

Внесення змін та доповнень до програми економічного і соціального розвитку та обласного бюджету здійснюється в порядку, встановленому для їх затвердження, з заслуховуванням звітів про виконання за відповідний період чи без такого.

ПЛАНУВАННЯ РОБОТИ РАДИ

Робота ради планується на поточний рік. До плану роботи ради включаються розклад пленарних засідань ради, засідань колегії та постійних комісій ради, проведення “Днів депутата”, інших організаційних заходів, перелік рішень ради, які знаходяться на контролі. План роботи містить інформацію про перелік питань для розгляду, відповідальних за виконання та термін проведення чи заслуховування.

Проект плану роботи ради готується виконавчим апаратом ради за пропозиціями голови ради, постійних комісій, депутатських груп (фракцій), депутатів, голови обласної державної адміністрації в межах його компетенції. Проект плану роботи попередньо розглядається у постійних комісіях та колегією ради.

План роботи ради приймається радою за пропозицією колегії ради без обговорення більшістю голосів депутатів від загальної кількості присутніх на сесії.

Рада періодично заслуховує звіт про виконання плану роботи.

ПОРЯДОК ОБРАННЯ І ЗВІЛЬНЕННЯ ПОСАДОВИХ

ОСІБ РАДИ, ФОРМУВАННЯ ЇЇ ОРГАНІВ

Голова обласної ради обирається радою з числа її депутатів у межах строку повноважень ради таємним голосуванням. Порядок проведення таємного голосування визначається цим Регламентом. Обраним вважається кандидат, який набрав більше половини голосів від загальної кількості депутатів ради.

Кандидатури на посаду голови ради висуваються на сесії ради. Висування кандидатур здійснюється відкрито.

Правом висування кандидатур на посаду голови ради користуються депутати ради, депутатські групи, утворені відповідно до п.5.10 цього Регламенту.

Депутат може висунути для обрання і свою кандидатуру.

Після висування проводиться обговорення всіх висунутих кандидатур, що дали згоду балотуватись. Самовідвід приймається радою без голосування.

Кожному кандидату надається час до 15 хвилин для виступу зі своєю програмою.

Депутати ради мають право задавати питання кандидату, висловлювати свою думку щодо виголошеної ним програми, агітувати “за” чи “проти” висунутої кандидатури.

На обговорення кожної кандидатури відводиться до 10 хвилин сесійного часу. При необхідності, за рішенням сесії, час обговорення може бути продовжено.

Всі висунуті кандидатури після обговорення вносяться до списку для таємного голосування.

У разі, якщо на посаду голови обласної ради висунуто більше двох кандидатур і жодна з них не одержала кількості голосів, потрібних для обрання, відбувається повторне голосування по двох кандидатурах, які отримали найбільшу кількість голосів.

Якщо в ході голосування жоден з двох кандидатів не отримав більше половини голосів від загальної кількості депутатів ради, відбуваються повторні вибори. При цьому можуть висуватися як нові, так і попередні кандидатури.

Про обрання голови ради сесія приймає відповідне рішення.

Заступник голови ради обирається радою у межах строку її повноважень з числа депутатів цієї ради шляхом таємного голосування. Кандидатуру заступника голови ради вносить голова ради. Обраною вважається особа, яка одержала більше половини голосів від загальної кількості депутатів ради. Якщо запропонована головою ради кандидатура на посаду заступника голови ради не одержить необхідної кількості голосів, голова ради представляє на розгляд сесії нові кандидатури або пропонує перенести розгляд цього питання на наступну сесію. При цьому голова ради має право внести повторно ту ж саму кандидатуру.

Голова ради може бути звільнений з посади, якщо за його звільнення проголосувало не менше як дві третини депутатів від загального складу ради шляхом таємного голосування. Питання про звільнення голови ради може бути внесено на розгляд ради на вимогу не менше третини депутатів від загального складу ради.

Депутати, що ініціювали питання про звільнення голови ради, повинні обгрунтувати свою пропозицію. Після цього проводиться обговорення. Голові ради надається право на спростування висунутих на його адресу звинувачень. Час, необхідний для вирішення цього питання, встановлюється більшістю голосів депутатів, присутніх на сесії.

Таємне голосування проводиться у порядку, встановленому Регламентом.

Дострокове звільнення з посади заступника голови ради у випадках, передбачених законом, здійснюється у порядку, встановленому п.4.7 цього Регламенту. Заступник голови ради може бути звільнений з посади, якщо за його звільнення проголосувало більше половини депутатів від їх загальної кількості.

Відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, не пізніше як на другій сесії рада утворює постійні комісії, визначає їх кількісний склад, обирає голів та персональний склад цих комісій, затверджує положення про постійні комісії.

Пропозиції щодо голів постійних комісій та персонального складу комісій вносить на розгляд сесії голова ради. За вимогою не менше як однієї третини депутатів, присутніх на пленарному засіданні, може проводитися обговорення кандидатур голів комісій. Для цього відводиться час до 10 хвилин на кожну кандидатуру.

Рішення про обрання голів та членів постійних комісій приймається шляхом електронного чи відкритого голосування більшістю голосів від загальної кількості депутатів. Голосування проводиться списком або, за рішенням сесії, окремо щодо кандидатур голів комісій та персонального складу комісій.

Упродовж строку своїх повноважень рада може утворювати нові постійні та інші комісії, ліквідовувати і реорганізовувати раніше утворені, вносити зміни до складу комісій.

Голова постійної комісії може бути відкликаний радою. Пропозиції про відкликання голови комісії вносяться головою ради, за рішенням відповідної постійної комісії або не менш як третиною депутатів від загального складу ради, а також особисто головою комісії, згідно з його письмовою заявою.

Тимчасові контрольні комісії ради обираються в порядку, визначеному для обрання постійних комісій (п.п.4.10., 4.11. Регламенту).

Після обрання голови ради, його заступника, формування постійних комісій на сесії ради утворюється її колегія. До складу колегії входять голова ради, його заступник, голови постійних комісій ради, уповноважені представники депутатських груп і фракцій. Рішення про утворення колегії приймається без обговорення більшістю голосів депутатів, присутніх на сесії.

Колегія ради діє на основі Положення про неї, що затверджується радою.

ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕПУТАТІВ,

ПОСАДОВИХ ОСІБ ТА ОРГАНІВ РАДИ

Повноваження депутатів, порядок організації і гарантії депутатської діяльності визначаються Конституцією України, Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”, Законом України “Про статус депутатів місцевих рад народних депутатів”, іншими законами.

Депутат має право брати участь у дебатах, вносити в усній чи письмовій формі пропозиції, зауваження і поправки по суті обговорюваних на засіданнях питань, пропозиції щодо персонального складу утворюваних радою органів, ставити запитання, давати довідки, а також користуватися іншими правами відповідно до Конституції України та законів України.

Депутату надаються проекти рішень, інші документи і матеріали з питань, які вносяться на розгляд ради не пізніше як за три дні, а у виняткових випадках – в день проведення сесії. Він також забезпечується необхідними матеріалами про діяльність ради, її постійних комісій, актами, прийнятими радою, а за письмовою вимогою – актами обласної державної адміністрації.

Депутат зобов’язаний брати участь у роботі сесій ради, засідань постійної комісії та інших комісій ради, до складу яких його обрано. Депутату забезпечується можливість активної участі у засіданнях ради.

В разі неможливості прибути на сесію ради депутат повідомляє про це виконавчий апарат ради.

Питання про відсутність депутатів без поважних або з невідомих причин на засіданнях ради, її органів з’ясовуються постійною комісією з питань регламенту, депутатської діяльності та етики. На вимогу комісії депутат зобов’язаний дати пояснення причин своєї відсутності. З цих питань комісія періодично інформує сесію ради, у разі потреби вносить пропозиції щодо впливу на депутата.

У разі пропуску депутатом протягом року більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії рада, за висновком постійної комісії з питань регламенту, депутатської діяльності та етики, може звернутися до виборців з пропозицією про відкликання такого депутата у встановленому законодавством порядку.

Депутат має право звернутися із запитом до керівників ради та її органів, керівників підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих або зареєстрованих на території області, голови обласної державної адміністрації з питань, віднесених до відання ради.

Запити, як правило, подаються у письмовій формі до виконавчого апарату ради напередодні сесії і реєструються відповідним його підрозділом або на пленарному засіданні ради.

Голова ради доводить текст запиту до відповідного органу або посадової особи, до яких його звернуто.

Орган або посадова особа, до яких звернуто запит, зобов’язані дати усну або письмову відповідь на запит на наступній сесії ради і письмово повідомити автора запиту упродовж місяця з дня його внесення. За результатами розгляду запиту рада приймає рішення. Відповіді на запит можуть бути обговорені.

Пропозиції і зауваження депутатів, висловлені на сесії ради, узагальнюються виконавчим апаратом обласної ради і за розпорядженням голови ради надсилаються на виконання відповідним органам і посадовим особам не пізніше як у місячний термін. Інформація про результати розгляду заслуховується радою на наступному пленарному засіданні.

Депутат обласної ради має право на звернення, яке викладається в письмовій формі і є вимогою депутата з питань, пов’язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, розташованих на території Чернівецької обласної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз’яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

Депутат обласної ради має право на запитання з метою отримання інформації або роз’яснення з тієї чи іншої проблеми. Запитання не включається до порядку денного сесії, не обговорюється, рішення по ньому не приймається. Відповідь на запитання може бути оголошена на сесії або надана в індивідуальному порядку.

Депутати обласної ради можуть об’єднуватися в групи (фракції) за територіальним, партійним чи іншим принципом, обраним групою (фракцією). Порядок роботи депутатської групи (фракції), умови вступу депутата до депутатської групи (фракції), його виходу чи виключення з неї визначається самою депутатською групою (фракцією).

Про вихід з депутатської групи (фракції) депутат письмово повідомляє її уповноваженого представника.

Депутат не може входити до складу більш як однієї депутатської групи (фракції). Голова ради і його заступник не входять до складу жодної депутатської групи (фракції).

Кожна депутатська група (фракція) повинна бути зареєстрована у виконавчому апараті ради. Умовою її реєстрації є надходження до виконавчого апарату ради підписаного персонально депутатами в кількості не менше 5 чоловік письмового повідомлення про сформування депутатської групи (фракції) з зазначенням її назви, мети та завдань, персонального складу групи (фракції), а також депутатів, які уповноважені її представляти. На наступному, після реєстрації депутатської групи (фракції), засіданні ради головуючий інформує депутатів про сформування групи (фракції), її кількісний склад та уповноваженого представника.

Депутатські групи (фракції) не можуть формуватися для захисту приватних, комерційних, професійних чи релігійних інтересів.

Про зміни у складі депутатської групи (фракції) її уповноважений представник повідомляє письмово голову ради. У разі, коли склад депутатської групи (фракції) стає меншим від встановленої п.5.12. цього Регламенту кількості, вона на наступному засіданні ради оголошується головуючим розпущеною.

Депутатські групи (фракції) попередньо обговорюють кандидатури на посади голови ради і його заступника, голів постійних комісій, персональний склад колегії ради, постійних та інших комісій ради.

Кожна депутатська група (фракція) має право на виступ свого представника з усіх питань порядку денного на засіданнях ради та її органів.

На вимогу групи (фракції) виконавчий апарат ради розповсюджує матеріали, підготовлені групою (фракцією), як проект офіційного документа сесії ради, якщо вони внесені на розгляд сесії у встановленому цим Регламентом порядку.

Жодна депутатська група (фракція) не має права виступати від імені обласної ради або мешканців області.

Голова ради працює у раді на постійній основі, у своїй діяльності є підзвітним раді і виконує функції і повноваження, визначені Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” та іншими нормативно-правовими актами.

В межах своїх повноважень голова ради видає розпорядження. Порядок підготовки проектів розпоряджень встановлюється головою ради.

Заступник голови обласної ради виконує обов’язки, визначені головою ради, окремі доручення голови ради, у межах своїх функціональних повноважень дає усні чи письмові доручення головам постійних комісій та працівникам виконавчого апарату, керівникам об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, що перебувають в управлінні обласної ради.

Порядок організації роботи постійних та тимчасових контрольних комісій ради визначається Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” та Положенням про постійні комісії Чернівецької обласної ради.

ПОРЯДОК ВНЕСЕННЯ НА РОЗГЛЯД РАДИ

ПИТАНЬ ТА ПРОЕКТІВ РІШЕНЬ

Проекти рішень, що вносяться на розгляд ради суб’єктами, зазначеними у п.2.1.10. Регламенту, подаються до виконавчого апарату ради після їх погодження (візування) авторами проектів та заступниками голови обласної державної адміністрації, керівником секретаріату, керівниками управлінь та відділів обласної державної адміністрації, якщо питання стосується її діяльності чи компетенції, керівниками інших державних органів, підприємств, установ чи організацій, яких стосується запропонований проект рішення.

Водночас з проектом рішення його автор подає тези виступу та/або інші матеріали для розгляду в постійних комісіях, на сесії обласної ради і при необхідності опублікування в засобах масової інформації, а також пропозиції щодо розсилки рішення, вказавши найменування підрозділу, установи чи організації, якій слід направити документ, та кількість примірників.

Всі проекти рішень підлягають обов’язковій перевірці працівниками юридичної служби виконавчого апарату обласної ради на відповідність їх чинному законодавству, узгодженість з попередніми рішеннями з цього ж питання та візуванню.

Візи розміщуються на лицьовому боці останнього аркуша проекту (внизу, нижче тексту). Якщо проект рішення має додатки, вони візуються автором проекту. У випадку, коли додатком є положення, структура чи інший нормативний акт, він візується також працівниками юридичної служби виконавчого апарату обласної ради. У додатках, що складаються з декількох сторінок, підлягає візуванню кожна сторінка.

Віза включає: найменування посади, особистий підпис, ініціали і прізвище особи, яка візує документ, та дату візування.

Заперечення і зауваження зазначених посадових осіб до проектів рішень додаються до них у письмовій формі.

Керуючий справами ради візує проект рішення останнім і вносить його на розгляд колегії ради.

Проекти рішень ради мають бути кваліфіковано підготовленими. Крім короткого об’єктивного аналізу стану справ з питання, яке пропонується до розгляду, вони повинні передбачати конкретні заходи щодо удосконалення роботи у тій чи іншій галузі, усунення наявних недоліків із зазначенням виконавців та реальних строків виконання.

Проекти рішень ради попередньо розглядаються відповідними постійними комісіями.

Відповідальність за якість і законність внесеного проекту рішення чи іншого документа покладається на керівника органу чи депутата, який його вносить.

АКТИ ОБЛАСНОЇ РАДИ ТА ВИМОГИ ЩОДО НИХ

Обласна рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради не повинні суперечити Конституції України, чинним законам та іншим нормативно-правовим актам.

Рішення обласної ради приймаються на її пленарному засіданні більшістю голосів депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” та пунктами 1.5, 2.1.16, 2.2.13, 2.2.15., 2.2.18., 2.2.19., 3.3., 4.7, 4.8, 4.15, 5.7, 7.20 цього Регламенту.

На виконання доручень ради, наданих посадовим особам ради, постійним комісіям, депутатам, обласній державній адміністрації в межах делегованих повноважень щодо підготовки інформації, проектів рішень, проведення перевірок тощо для подальшого розгляду радою – рішення ради приймається більшістю голосів депутатів від загального її складу і оформляється протокольно.

Рішення обласної ради підписуються головою ради (або, у разі відсутності голови, заступником голови ради), а у випадках, передбачених п.2.2.3 цього Регламенту – депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на пленарному засіданні сесії.

Додатки до рішень підписуються керуючим справами обласної ради.

Рішення ради приймається відкритим, в тому числі і поіменним, або таємним голосуванням. Таємне голосування обов’язково проводиться у таких випадках:

  1. обрання голови ради, заступника голови ради, звільнення їх з посади;

  2. прийняття рішення про недовіру голові обласної державної адміністрації;

  3. внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо голови обласної державної адміністрації.

Таємне голосування може проводитися в інших випадках на вимогу не менш як третини депутатів.

Якщо внесений проект рішення не набрав необхідної кількості голосів, то це питання за рішенням ради знімається з порядку денного взагалі або ж передається на доопрацювання з зазначенням термінів для цього. Рада може доручити постійній профільній комісії доопрацювати проект рішення або створити для цього тимчасову депутатську комісію.

Рішення ради набирають чинності з дня їх підписання головою ради, якщо не встановлено іншого строку введення цих рішень в дію.

Рішення нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення у виданнях обласної ради, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень в дію.

Кожному рішенню ради (крім протокольних) в межах календарного року присвоюється номер, який складається із порядкового номеру, номеру пленарного засідання сесії та календарного року (наприклад: 1-1/06).

Підписані рішення обласної ради тиражуються виконавчим апаратом ради і надсилаються відповідним посадовим особам чи органам, підприємствам, установам і організаціям, яких вони стосуються, не пізніше як у триденний строк після їх підписання.

Рішення ради, які стосуються прав та обов’язків громадян і мають нормативно-правовий характер, обов’язково доводяться до відома населення.

Протокольні рішення надсилаються виконавцям у вигляді витягів з протоколу сесії ради, підписаних керуючим справами обласної ради.

Обласна рада має право провести обговорення і голосування як в цілому за рішення, так і по окремих його частинах.

Розгляд пропозицій, доповнень і уточнень до проекту рішення проводиться після прийняття його за основу більшістю голосів депутатів, присутніх на засіданні.

Внесені на пленарному засіданні ради зауваження та пропозиції депутатів чи постійних комісій щодо проекту рішення ради зачитуються від мікрофону і подаються в письмовій формі через секретаріат сесії для доручення до інших офіційних документів сесії ради.

При проведенні голосування без застосування системи електронного голосування підрахунок голосів на сесії ради, за її рішенням, доручається секретаріату сесії або лічильній комісії з числа п’яти депутатів ради, персональний склад якої визначається за рішенням більшості депутатів від загального складу ради. Лічильна комісія обирає зі свого складу голову і секретаря комісії. Рішення секретаріату сесії або лічильної комісії приймається більшістю голосів членів секретаріату або лічильної комісії. У разі проведення таємного голосування кількість членів секретаріату або лічильної комісії може бути збільшено.

Перед початком голосування головуючий уточнює формулювання пропозиції, доповнення, уточнення. Коли не застосовується електронна система, голосування може бути проведено без підрахунку голосів – за явною більшістю, якщо ні один депутат ради не зажадає іншого, або з підрахунком голосів.

При голосуванні з одного питання кожен депутат ради має один голос і подає його за пропозицію, проти неї або утримується від голосування. Після закінчення голосування за допомогою електронної системи голосування або підрахунку голосів секретаріатом сесії, лічильною комісією, головуючий на засіданні ради оголошує результати голосування: прийнято пропозицію чи відхилено.

Бюлетені для таємного голосування виготовляються під контролем лічильної комісії у визначеній кількості за встановленою радою формою. Бюлетені містять необхідну для голосування інформацію. У бюлетені для таємного голосування щодо проекту рішення або щодо єдиної кандидатури повинні бути видрукувані слова “за” і “проти”.

Час і місце таємного голосування визначається сесією, порядок його проведення встановлюється лічильною комісією і оголошується головою лічильної комісії.

Лічильна комісія перед початком таємного голосування:

  • одержує від виконавчого апарату ради список депутатів ради;

  • організовує виготовлення бюлетенів та забезпечує їх захист шляхом поставлення підписів усіх членів комісії та відтиску печатки виконавчого апарату ради;

  • перевіряє наявність кабін для голосування;

  • запечатує скриньки і забезпечує всі умови для додержання таємниці голосування.

Кожному депутатові обласної ради видається один бюлетень для виборів органу чи посадової особи, які обираються, або для вирішення питання, яке розглядається радою. Бюлетені для таємного голосування депутатам видають члени лічильної комісії, відповідно до списку депутатів після пред’явлення ними депутатського посвідчення. Кожний депутат розписується у списку про видачу бюлетенів для таємного голосування.

Депутат здійснює голосування у кабіні або в окремій кімнаті для таємного голосування шляхом позначки (+) у квадраті проти прізвища кандидата (рішення) за якого (яке) голосує депутат або в квадраті проти слів «Не підтримую жодного кандидата» (рішення), в разі не підтримки жодного кандидата (рішення).

Недійсними вважаються бюлетені невстановленої форми, без підписів членів лічильної комісії та відтиску печатки, а також ті бюлетені, на яких є будь-які інші позначки, крім позначок у квадраті для голосування, а при обранні посадових осіб – бюлетені, в яких залишено дві і більше кандидатури на одну посаду. Прізвища, дописані в бюлетені, при підрахунку голосів не враховуються.

Про результати таємного голосування лічильна комісія складає протокол, який підписують усі члени лічильної комісії. За доповіддю лічильної комісії обласна рада відкритим голосуванням приймає рішення про затвердження підсумків голосування.

Відкрите голосування проводиться за допомогою системи електронного голосування.

У випадках виходу з ладу системи електронного голосування, або за окремим рішенням сесії відкрите голосування проводиться без застосування електронної системи. У цих випадках за рішенням сесії секретаріат сесії або лічильна комісія ведуть підрахунок голосів: скільки голосів подано “за”, скільки “проти”, скільки депутатів утрималось при голосуванні.

Результати відкритого голосування з застосуванням електронної системи або за повідомленням голови лічильної комісії одразу ж після підрахунку голосів оголошуються головуючим на сесії і заносяться до стенограми сесії.

На вимогу депутата, яка підтримана більшістю від загального складу депутатів ради може проводитись повторне голосування.

Депутат обласної ради зобов’язаний особисто здійснювати своє право на голосування. Депутат, який був відсутнім під час голосування, не має права подати свій голос пізніше.

На вимогу не менш як третини депутатів ради може проводитись поіменне голосування за допомогою системи електронного голосування чи без неї. При проведенні поіменного голосування за допомогою системи електронного голосування, його результати видруковуються на комп’ютері і оголошуються головуючим на засіданні ради – прийнято рішення чи відхилено.

Поіменне голосування без застосування електронної системи організовує секретаріат сесії або лічильна комісія. При поіменному голосуванні кожен депутат, за поданням секретаріату сесії або лічильній комісії свого посвідчення, робить особисто у списку депутатів проти свого прізвища запис “за”, “проти” або “утримався” та власноручний підпис. Секретаріат сесії або лічильна комісія підраховує голоси, складає протокол і передає його та списки голосування головуючому на засіданні. На підставі протоколу, головуючий на засіданні ради оголошує результати поіменного голосування в цілому – прийнято рішення чи відхилено.

Результати поіменного голосування заносяться до протоколу сесії ради. Вони можуть за рішенням ради, прийнятим більшістю голосів від загального складу депутатів, публікуватися у засобах масової інформації.

При виявленні помилок у порядку і техніці проведення голосування за рішенням ради проводиться повторне голосування.

Прийняті і зареєстровані рішення ради зберігаються у виконавчому апараті ради.

ВИКОНАВЧИЙ АПАРАТ РАДИ

Виконавчий апарат утворюється радою для забезпечення здійснення нею повноважень, наданих Конституцією України, Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” та іншими законами, і підпорядковується голові обласної ради.

За поданням голови рада затверджує структуру і чисельність апарату, витрати на його утримання. Штатний розклад та кошторис витрат апарату затверджує голова обласної ради.

Виконавчий апарат за посадою очолює голова ради. За дорученням голови організація роботи апарату та здійснення поточного керівництва його діяльністю покладається на керуючого справами обласної ради, який призначається на посаду і звільняється з посади головою ради в порядку, передбаченому Законом України „Про службу в органах місцевого самоврядування”.

Призначення на посади та звільнення з посад працівників виконавчого апарату ради здійснюється головою обласної ради відповідно до чинного законодавства.

Виконавчий апарат ради у своїй діяльності керується чинним законодавством та Положенням про виконавчий апарат, що затверджується головою ради.

ЗАТВЕРДЖЕНО

Рішенням 2-ї сесії Чернівецької
міської ради V скликання
від 25.05.2006 року № 8

РЕГЛАМЕНТ

Чернівецької міської ради V скликання

Розділ І. Загальні положення.

Стаття 1. Регламент Чернівецької міської ради визначає порядок діяльності міської ради, її органів та посадових осіб щодо виконання повноважень, встановлених Конституцією України, Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад" та іншими законодавчими актами.

Регламент підлягає затвердженню сесією міської ради та діє на строк її повноважень.

Зміни і доповнення до Регламенту приймаються до розгляду радою за ініціативою голови ради, постійних комісій, фракцій та груп, депутатів міської ради.

Стаття 2. Регламент встановлює порядок скликання і проведення сесії міської ради, її пленарних засідань та засідань постійних комісій, формування органів ради, процедуру окремих видів діяльності ради, фракцій та груп, депутатів, посадових осіб та інші процедури.

Стаття 3. Засідання ради, постійних та тимчасових комісій ради є відкритими і гласними, за винятками, встановленими цим Регламентом і Положеннями про постійні та тимчасові комісії Чернівецької міської ради.

Сесійний зал міської ради в період роботи сесії прикрашається гербом м. Чернівців, державним прапором України і прапором міста.

Стаття 4. Діяльність міської ради будується на основі законності, колективного, вільного, ділового обговорення і вирішення питань, що входять до її компетенції, на основі гласності, самостійності, незалежності і відповідальності за прийняті рішення.

Постійний і ефективний характер діяльності міської ради забезпечується регулярною роботою її сесій, постійних депутатсь­ких комісій, фракцій та груп і депутатів міської ради.

З метою забезпечення координації дій депутатського корпусу за рішенням міського голови утворюється дорадчий орган — погоджувальна рада голів постійних комісій та керівників депутатських фракцій і груп.

Стаття 5. Міська рада здійснює свою діяльність відповідно до плану роботи, який затверджується радою. Пропозиції до плану роботи, уточнення або внесення змін до нього розгля­даються радою за поданням постійних комісій, фракцій та груп, депутатів та виконавчих органів ради.

Стаття 6. Порядок вирішення на сесії питань, не передбачених цим Регламентом або спірних питань робочого порядку, визначається радою в кожному окремому випадку.

Стаття 7. Тлумачення положень Регламенту покладається на постійну комісію з питань законності, прав людини, регламенту, депутатської діяльності та етики за висновками юридичного управління міської ради.

Стаття 8. Робота ради ведеться державною мовою. У разі, коли виступаючий не володіє державною мовою, він має право виступати іншою мовою, а при необхідності за участю перекладача.

Стаття 9. Гласність роботи міської ради та її постійних комісій забезпечується шляхом публікації її рішень в газетах, розміщення на офіційному сайті міської ради мережі Intеrnet, трансляції засідань по телебаченню і радіо.

Депутатам надається можливість періодичних виступів з питань роботи ради та своєї діяльності в засобах масової інформації.

Обсяг офіційних повідомлень визначається міською радою.

Стаття 10. З метою зміцнення зв'язків з територіальною громадою та реалізації місцевих ініціатив на території міста для депутатів створюється 60 місць прийому громадян. Адреси місць прийому громадян та графік прийому оприлюднюються в засобах масової інформації.

Не рідше одного разу на рік організовуються звіти депутатів про свою роботу перед виборцями. Рішення з питань організації звітів (зустрічей) депутатів з виборцями приймається на засіданні ради.

Розділ II. Виключна компетенція міської ради.

Стаття 11. Виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються питання :

1) затвердження регламенту ради;

2) утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій;

3) утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск;

4) обрання за пропозицією міського голови на посаду та звільнення з посади секретаря ради;

5) затвердження за пропозицією міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання;

6) затвердження за пропозицією міського голови заступників з питань діяльності виконавчих органів ради та секретаря виконавчого комітету міської ради;

7) затвердження плану роботи ради та заслуховування звіту про його виконання;

8) заснування засобів масової інформації ради, призначення і звільнення їх керівників;

9) заслуховування звіту міського голови про діяльність виконавчих органів ради;

10) прийняття рішення про недовіру міському голові;

11) заслуховування звітів постійних комісій, керівників виконавчих органів ради та посадових осіб, яких вона призначає або затверджує;

12) заслуховування повідомлень депутатів про роботу в раді, виконання ними доручень ради;

13) розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по запитах;

14) прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законом;

15) скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням ради, прийнятим у межах її повно­важень;

16) прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень міського голови у випадках, передбачених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні";

17) визначення відповідно до закону кількісного складу ради;

18) прийняття рішення про проведення місцевого референдуму;

19) прийняття відповідно до законодавства рішень щодо організації проведення референдумів та виборів органів державної влади, місцевого самоврядування та міського голови;

20) прийняття рішень про наділення органів самоорганізації населення окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення;

21) прийняття рішення про об'єднання в асоціації або вступ до асоціацій, інших форм добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування та про вихід з них;

22) затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку міста, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування;

23) затвердження міського бюджету, внесення змін до нього, затвердження звіту про його виконання;

24) встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом;

25) створення згідно з Бюджетним кодексом України спеціальних фондів міського бюджету, затвердження Положень про ці фонди і звітів про використання зазначених коштів;

26) прийняття рішень щодо випуску місцевих позик;

27) прийняття рішень щодо отримання короткотермінових позик, а також позик до бюджету розвитку;

28) прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах;

29) встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади міста, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до міського бюджету;

30) прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності територіальної громади міста;

Реорганізація або ліквідація діючих комунальних дошкільних навчальних закладів допускаються лише за згодою територіальної громади (загальних зборів) міста або на підставі результатів місцевого референдуму;

31) прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення;

32) створення у разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб);

33) вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями;

34) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;

35) затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності територіальної громади міста;

36) вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу;

37) прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропо­зицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом;

38) надання відповідно до законодавства згоди на розмі­щення на території міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає територію міста;

39) створення відповідно до закону міліції, яка утримується за рахунок коштів міського бюджету; затвердження і звільнення керівників та дільничних інспекторів цієї міліції;

40) заслуховування повідомлень керівників органів внутрішніх справ про їх діяльність щодо охорони громадського порядку на відповідній території, порушення перед відповідними органами вищого рівня питання про звільнення з посади керівників цих органів у разі визнання їх діяльності незадовільною;

41) прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами;

42) затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови міста, іншої містобудівної документації;

43) затвердження договорів, укладених міським головою від імені ради, з питань, віднесених до її виключної компетенції;

44) встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території міста, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність;

45) прийняття у межах, визначених законом, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність;

46) визначення територій на яких можуть проводитися потенційно небезпечні заходи в умовах присутності цивільного населення за участю особового складу Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів з використанням озброєння і військової техніки;

47) прийняття рішень, пов'язаних із створенням спеціальних вільних та інших зон, змінами в статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань; надання згоди на створення таких зон за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України;

48) прийняття рішення про дострокове припинення повно­важень органів територіальної самоорганізації населення у випадках, передбачених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні";

49) затвердження статуту територіальної громади;

50) затвердження відповідно до Закону Положення про зміст, опис та порядок використання символіки територіальної громади;

51) вирішення відповідно до закону питання про мову (мови), якою користується у своїй роботі рада, її виконавчий орган та яка використовується в офіційних оголошеннях;

52) надання згоди на прийняття об'єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності;

53) створення відповідно до законодавства комунальної аварійно-рятувальної служби;

54) затвердження відповідно до закону Положення про помічника-консультанта депутата ради та опису посвідчення помічника-консультанта депутата ради.

55) визначення обсягу і меж повноважень, які здійснюють районні у місті ради та їх виконавчі органи в інтересах терито­ріальних громад районів у місті (за узгодженням з районними у місті радами з урахуванням загальноміських інтересів).

Розділ III. Порядок скликання та підготовки сесій міської ради.

Стаття 12. Міська рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія проводиться, як правило, в сесійному залі міської ради.

Для автоматизації процесу проведення пленарних засідань застосовується електронна система "Рада".

Депутати розмішуються в сесійній залі відповідно до визначених місць за належністю до фракцій, політичних партій та блоків.

Стаття 13. Сесії міської ради скликаються міським головою в міру необхідності, але не менше одного разу в квартал, а з питань відведення земельних ділянок — не рідше ніж один раз на місяць. Сесія скликається невідкладно, не пізніше наступного дня після одержання подання, для інформування депутатів про обставини, передбачені ст.31 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад".

Сесія розпочинає свою роботу, як правило, в останній четвер місяця.

До президії сесії входить міський голова та секретар ради. Міський голова може запрошувати до президії керівників області, центральних органів державної влади та почесних гостей.

Стаття 14. У разі немотивованої відмови міського голови або неможливості його скликати сесію ради, сесія скликається секретарем міської ради.

У цих випадках сесія скликається:

1) відповідно до доручення міського голови;

2) якщо міський голова без поважних причин не скликав сесію у двотижневий строк після настання умов, передбачених статтею 15 Регламенту;

3) якщо сесія не скликається міським головою у строки, передбачені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Стаття 15. Сесія міської ради повинна бути також скликана за пропозицією не менш як однієї третини депутатів від загального складу ради, виконавчого комітету міської ради і фракцій за поданням їх керівників при наявності підписів депутатів у кількості, передбаченій Регламентом (не менш 1/3 депутатів від загального складу ради).

Порядок денний сесії міської ради затверджується на пленарному засіданні відповідно до ст. 27 цього Регламенту.

Стаття 16. У разі, якщо міський голова або секретар ради згідно з статтями 13 і 14 Регламенту у двотижневий строк не скликають сесію на вимогу суб'єктів, зазначених у статті 15 Регламенту, сесія може бути скликана депутатами ради, які становлять не менш як одну третину її складу, або постійною комісією ради, а також фракціями за поданням їх керівників (не менш 1/3 депутатів від загального складу ради).

Стаття 17. Рішення про скликання сесії ради доводиться до відома депутатів і населення не пізніш як за 10 днів до сесії, у виняткових випадках — не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд сесії ради.

Стаття 18. Для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до відання ради, здійснення контролю за виконанням прийнятих нею та її виконавчим комітетом рішень рада утворює постійні та тимчасові комісії з числа депутатів, затверджує їх перелік та функціональну спрямованість. Засідання постійних комісій проводяться у міжпленарний період або в перервах в ході пленарних засідань ради. Порядок організації роботи постійних комісій визначається чинним законодавством та Положенням про постійні комісії, що затверджується радою.

Стаття 19. Листи громадян, громадських організацій, політичних партій, депутатські звернення та інші звернення, які надійшли на адресу сесії, реєструються громадською приймальнею міської ради, а під час проведення самої сесії - секретаріатом сесії, оголошуються секретарем ради і, при необхідності, розглядаються на сесії, передаються протокольним дорученням на розгляд постійних та тимчасових комісій, виконавчих органів ради тощо.

Головуючий надає можливість секретаріату сесії проінформувати депутатів про роботу секретаріату.

Стаття 20. На пленарних засіданнях сесій міської ради не менше одного разу в рік заслуховуються інформації про роботу виконавчого комітету та постійних комісій міської ради.

Розділ IV. Порядок проведення сесії.

Стаття 21. Сесію ради відкриває і веде міський голова, а в разі його тимчасової відсутності за його дорученням — секретар ради. У випадках, передбачених статтею 14 Регламенту, сесію ради відкриває і веде секретар ради. У випадку, передбаченому статтею 16 Регламенту, сесію відкриває за дорученням групи депутатів чи фракції, з ініціативи яких скликається сесія, один з депутатів, що входить до їх складу, а веде за рішенням ради один з депутатів ради.

Стаття 22. Сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Стаття 23. Засідання ради починається у визначений час. Якщо до визначеного терміну відкриття засідання не прибуло необхідне число депутатів, то головуючий оголошує засідання таким, що не відбулося і проведення сесії переноситься на інший час.

Стаття 24. Сесії ради проводяться гласно. У разі необхідності рада може прийняти рішення про проведення закритого пленарного засідання.

Стаття 25. Засідання ради є відкритим. У ньому можуть брати участь і виступати з обговорюваних питань запрошені. Список запрошених формується міським головою, секретарем ради за пропозицією депутатів, постійних комісій, фракцій та груп, виконавчих органів ради і визначається, як правило, за три дні до сесії. Запрошені розміщуються на спеціально відведених для них місцях і виступають на сесії на вимогу чи за згодою депутатів.

Стаття 26. Після відкриття сесії рада обирає секретаріат у складі 3 депутатів. Секретаріат із свого складу обирає голову секретаріату.

Засідання сесії записується на магнітні носії. Протоколи рішень сесії міської ради з документами до них та магнітні носії зберігаються в загальному відділі міської ради протягом скликання на правах документів суворої звітності.

Витяг із стенограми робиться в разі необхідності спеціалістом сектору з протокольної роботи міської ради з дозволу міського голови або секретаря ради та видається депутатам.

У визначеному вище порядку депутати мають право також на отримання звукозапису пленарного засідання сесії міської ради.

Посвідчені належним чином копії рішень сесії або інших документів надаються правоохоронними органами за їх вимогою в установленому чинним законодавством порядку з відома та за вказівкою міського голови, а за його відсутності — секретаря міської ради.

Вилучення документів з протоколів сесій міської ради та інших службових документів строк зберігання яких складає 10 і більше років, а також документів з поміткою "експертна перевірна комісія" (ЕПК) терміном зберігання 5 років, які відносяться до національного архівного фонду, допускається тільки у виняткових випадках (для проведення графологічних експертиз) з відома та за вказівкою міського голови, а за його відсутності — секретаря міської ради у визначеному законодавством порядку.

Стаття 27. Порядок денний сесії приймається за основу і затверджується сесією.

В разі неприйняття порядку денного в цілому головуючий проводить голосування по кожному пункту окремо.

Стаття 28. Внесення додаткових питань в порядок денний пленарного засідання сесії після його затвердження проводиться на письмову вимогу не менш як однієї третини депутатів від загального складу (окрім депутатського запиту), а також постійними комісіями та фракціями за поданням їх керівників.

При внесенні додаткового питання подається коротке письмове обгрунтування щодо необхідності його розгляду на сесії і відповідний проект рішення.

Стаття 29. Час для розгляду питань визначається при затвердженні порядку денного сесії. Виступаючим з питань порядку денного надається до 7 хвилин, для заяв, довідок, внесення запитів, пропозицій — до 3 хвилин. Через кожних півтори години роботи сесії оголошується перерва на 15 хвилин. Через три години роботи — перерва тривалістю 1 година. Питання "Різне" обговорюється після цієї перерви протягом 1 години. В разі необхідності час обговорення питань може бути змінений радою. Рішення з питань "Різне" не приймаються, при необхідності міським головою дається протокольне доручення. У разі необхідності в ході пленарного засідання фракція може взяти перерву тривалістю до 10 хвилин. Така перерва може бути взята лише раз з одного і того ж питання порядку денного.

Стаття З0. Для кожного питання, як правило, сесія міської ради визначає час його обговорення. Після закінчення визначеного часу обговорення припиняється. Воно може бути продовженим за згодою депутатів, але не більш ніж на половину відведеного Регламентом часу. Сесія може прийняти рішення без його попереднього обговорення лише у випадку відсутності пропозицій та зауважень щодо тексту проекту рішення та за згодою депутатів. У випадках, коли доповідь, співдоповідь і інформації роздані депутатам, їх тексти на засіданні можуть не оголошуватись.

Стаття 31. Запис на виступи проводиться через електронну систему "Рада" або письмово секретаріатом після оголошення питань, які обговорюються. Секретаріат фіксує час надходження заявки.

Виступи з процедури та мотивів голосування проводяться без попереднього запису до прийняття рішень шляхом піднесення руки. Головуючий надає депутатам слово для виступу з цих питань перед кожним голосуванням.

З кожного обговорюваного питання депутат виступає лише один раз. Виступи на сесії здійснюються тільки через мікрофон.

Депутат може передати право свого виступу іншому депутату.

Доповідач і співдоповідач мають право на заключне слово.

Стаття 32. Головуючий на засіданні міської ради відкриває і закриває сесію, надає слово для доповідей, співдоповідей, виступів, ставить на голосування проекти рішень та пропозицій, оголошує заданими електронної системи "Рада" або за поданням секретаріату список осіб, які записалися на виступ та інші матеріали, що надійшли на адресу сесії.

Головуючий створює рівні можливості депутатам для участі в обговоренні питань. Він з кожного обговорюваного питання забезпечує гарантовану можливість для виступу представників кожної фракції та групи, а також виступ депутатів з мотивів голосування.

Головуючий має право позбавити виступаючого слова після попередження, якщо той виступає не з обговорюваного питання або порушує Регламент. Головуючий не має права коментувати виступи депутатів, але може дати роз'яснення чи відповісти на поставлені депутатами запитання після закінчення їх виступів.

Головуючий може на загальних засадах брати участь в обговоренні питань.

Стаття 33. Сесія закінчує роботу, коли вичерпаний порядок денний. Сесія працює, як правило, до 19 години і не більше 2-х робочих днів.

Сесія ради може проводитись протягом двох або більше пленарних засідань. Порядок денний кожного пленарного засідання затверджується окремо.

Розділ V. Порядок розгляду внесених на сесію питань

та проектів рішень.

Стаття 34. Пропозиції щодо питань на розгляд сесії можуть вноситися міським головою, секретарем ради, постійними комісіями, депутатами, виконавчими органами ради, загальними зборами громадян, органами самоорганізації населення в порядку місцевої ініціативи, групами та фракціями ради.

Стаття 35. Всі питання для розгляду на сесії, пропозиції по їх заміні чи уточненню формулювання в період між сесіями подаються міському голові або секретареві ради. Про пропозиції, які не увійшли до порядку денного, головуючий інформує сесію.

До порядку денного вносяться лише ті питання, з яких є проект рішення, а в разі необхідності довідка-обгрунтування, в якій вказується потреба і мета прийняття рішення, прогнозовані суспільні, економічні, фінансові та юридичні наслідки прийняття рішення.

Як виняток, до порядку денного сесії при його затвердженні можуть бути внесені окремі питання, які вимагають негайного розгляду.

Не допускається внесення на сесію додаткових питань, які не розглянуті постійними комісіями ради.

Проекти документів з питань, що вносяться на розгляд сесії роздаються депутатам не пізніше як за 7 днів до початку її роботи.

Стаття 36. Доповіді, додаткові матеріали і проекти рішень з питань, що вносяться на розгляд сесії, готуються виконавчими органами, тими постійними комісіями, фракціями та групами, депутатами, які вносять пропозиції щодо порядку денного, або комісією, яка створювалася для підготовки питання згідно з розпорядженням міського голови або за його дорученням секретарем ради. Персональну відповідальність за підготовку проектів документів по питаннях порядку денного згідно з розпорядженням міського голови несуть керівники відповідних підрозділів міської ради.

Проекти рішень в друкованій та електронній формі подаються в організаційний відділ міської ради за 15 днів до сесії. Вони попередньо розглядаються постійними комісіями, фракціями та групами, виконавчим комітетом міської ради, відповідними контрольними комісіями ради та під час Дня депутата, який проводиться напередодні сесії. Проекти рішень роздаються депутатам з візами виконавців та зауваженнями осіб, що візують документ, за 2 дні до засідання постійних комісій.

Візування проектів рішень здійснюється їх виконавцями.

Розділ VI. Підготовка проектів регуляторних актів

Стаття 37. Планування діяльності міської ради з підготовки проектів регуляторних актів на наступний рік здійснюється в рамках підготовки та затвердження її планів роботи, але не пізніше 15 грудня.

Якщо міська рада готує або розглядає проект регуляторного акта, який не внесений до затвердженого нею плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, міська рада вносить відповідні зміни до плану не пізніше десяти робочих днів з дня початку підготовки цього проекту або з дня внесення проекту на розгляд міської ради, але не пізніше дня оприлюднення цього проекту.

Плани роботи міської ради оприлюднюються шляхом опублікування в газеті "Чернівці" та розміщення на веб-сторінці міста в мережі Інтернет не пізніше як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Стаття 38. Особливості діяльності міської ради з підготовки, прийняття та відстеження результативності регуляторних актів визначаються Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" та затвердженим міською радою Положенням про порядок підготовки, обговорення та відстеження результативності регуляторних актів Чернівецької міської ради, її виконавчого комітету та міського голови м. Чернівці у сфері господарської діяльності.

Стаття 39. З метою забезпечення підготовки експертних висновків щодо регуляторного впливу внесених до порядку

денного сесії проектів регуляторних актів відповідальна за реалізацію державної регуляторної політики постійна комісія міської ради з питань економіки, бюджету та фінансів створює на громадських засадах підготовчі комісії чи робочі групи із залученням представників громадськості, вчених і спеціалістів, або звертається з відповідним зверненням до територіального підрозділу спеціально уповноваженого органу з питань регуляторної політики. Строк підготовки таких експертних висновків не повинен перевищувати п'яти робочих днів.

Стаття 40. Регуляторний акт не може бути прийнятий міською радою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин:

- відсутній аналіз регуляторного впливу чи експертний висновок;

- проект регуляторного акта не був оприлюднений.

У разі виявлення будь-якої з цих обставин міська рада має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.

Стаття 41. Звіт про відстеження результативності регуляторного акта, прийнятого міською радою, не пізніше наступних трьох днів з дня оприлюднення цього звіту, подається до постійної комісії міської ради з питань економіки, бюджету та фінансів. Рішення про необхідність перегляду регуляторного акту, прийнятого міською радою, на підставі аналізу звіту про відстеження його результативності приймає постійна комісія міської ради з питань економіки, бюджету та фінансів.

Стаття 42. Рішення міської ради, що є регуляторними актами, а також звіти про відстеження результативності регуляторного акта (моніторинг) та результати його розгляду виконавчим комітетом міської ради оприлюднюються шляхом опублікування в засобах масової інформації та розміщення на веб-сторінці міста в мережі Інтернет не пізніше як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Неопубліковані регуляторні акти не є чинними.

Рішення міської ради, що є регуляторними актами, підля­гають включенню до Єдиного реєстру місцевих регуляторних актів, що діють у сфері підприємництва в м. Чернівцях.

Питання щодо стану здійснення регуляторної політики за попередній рік включається в щорічний звіт міського голови про роботу ради та її виконавчого комітету.

Розділ VII. Порядок прийняття рішень.

Стаття 43. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення питання більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". При встановленні результатів голосування до загального складу міської ради включається міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Стаття 44. З процедурних питань, тобто питань, які стосуються порядку організації пленарного засідання ради і не потребують обговорення, головуючий надає слово поза чергою.

Рішення ради з процедурних питань приймається більшістю голосів від кількості депутатів присутніх на сесії і оформляється протокольно.

Такими питаннями можуть бути:

- включення питань до порядку денного сесії;

- зміна порядку денного та оголошення перерви в засіданні;

- формування послідовності питань порядку денного;

- визначення тривалості сесійних засідань і перерв між ними;

- встановлення регламенту для виступаючих на сесії (з урахуванням їх кількості).

- надання згоди на те, щоб на сесії були присутні пред­ставники відповідних органів чи організацій та надання їм слова для виступів;

- визначення порядку висвітлення роботи сесії в пресі;

- позбавлення депутата права виступу або позбавлення запрошених брати участь у роботі сесії;

- включення до порядку денного депутатських запитів та їх розгляд;

- визначення способу голосування;

- проведення додаткової реєстрації;

- надання додаткового часу для виступу;

- направлення питань на додатковий розгляд робочими групами та комісіями;

- повторний підрахунок голосів при таємному голосуванні.

Стаття 45. Рішення міської ради спочатку приймається за основу, після цього ставляться на голосування пропозиції депутатів щодо змін і доповнень до нього в порядку надходження, а потім рішення приймається в цілому ( можливе прийняття рішення ради спочатку по пунктах, розділах, а потім — в цілому).

При надходженні двох або більше пропозицій до одного і того ж пункту рішення всі пропозиції ставляться на голосування та прийнятою вважається та, що набрала більшу в порівнянні з іншими кількість голосів.

У випадку неприйняття рішення воно повторно обговорюється і ставиться на голосування. В разі неприйняття рішення після повторного обговорення відповідне питання без голо­сування знімається з розгляду. Рішення міської ради з голосу не приймається.

Рішення міської ради без письмового оформлення проекту та видачі його депутатам не приймається, крім зауважень та пропозицій, що надійшли під час обговорення та оголошені головуючим.

При поданні альтернативних проектів рішень та пропозицій проводиться рейтингове голосування, за основу береться той проект чи пропозиція, за які було віддано найбільше голосів.

Стаття 46. При необхідності для доопрацювання текстів, заяв, звернень, проектів рішень міської ради на засіданні сесії може створюватись редакційна комісія з числа депутатів та відповідних фахівців (з кожного питання окремо).

Стаття 47. Тексти виступів депутатів, які з різних причин не виступили на сесії, можуть бути здані в секретаріат для врахування зауважень та пропозицій і зберігаються в протокольній частиш. Інформація про врахування цих пропозицій доводиться до відома депутатів на наступній сесії.

Стаття 48. Голосування буває таємним або відкритим (в тому числі поіменним). Спосіб голосування визначає сесія.

Таємне голосування обов'язково проводиться у випадках обрання за пропозицією міського голови на посаду та звільнення з посади секретаря ради, прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень міського голови у випадках, передбачених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Результати голосування відбиваються електронною системою «Рада» в цілому та за фракціями і групами, а у випадку поіменного голосування — також за прізвищами депутатів.

Стаття 49. Голосування і підбиття його підсумків в разі необхідності проводить лічильна комісія в кількості до 5 осіб, яка обирається на кожній сесії міської ради. Лічильна комісія обирає із свого складу голову і секретаря. її рішення приймаються більшістю голосів членів комісії. В лічильну комісію на час голосування не можуть входити депутати міської ради, чиї кандидатури внесеш в списки для голосування до складу виборних органів або на виборну посаду. Відсутній під час голосування на сесії депутат не має права передавати свій голос іншому.

Після закінчення підрахунку голосів голова лічильної комісії оголошує дані протоколу про результати голосування.

Інформація лічильної комісії про підсумки підрахунку голосів затверджується рішенням ради.

Стаття 50. Протоколи сесії міської ради та рішення сесії підписує міський голова, а додатки — секретар міської ради. У випадках, передбачених статтею 14 Регламенту, протоколи та рішення сесії підписує секретар ради або депутат. Рішення ради підписуються не пізніш як у 9-денний строк після їх прийняття (крім рішень, дія яких зупинена міським головою).

Стаття 51. Рішення міської ради у 5-денний строк з моменту його прийняття може бути зупинено міським головою і внесено на повторний розгляд ради із обгрунтуванням зауважень.

Рада зобов'язана у 2-тижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.

Стаття 52. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення (подання державною мовою в офіційному друкованому органі міської ради газеті "Чернівці", а в окремих випадках — через телебачення і радіо після їх прийняття і підписання), якщо радою не встановлено більш тривалий строк введення цих рішень в дію.

Інші акти міської ради, які не мають загального значення або нормативного характеру, при відсутності зауважень міського голови набувають чинності після їх прийняття і підписання.

Рішення ради надсилаються відповідним виконавцям не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття.

Розділ VIII. Контроль за прийнятими рішеннями.

Стаття 53. Контроль за виконанням рішень сесій міської ради здійснюється міським головою, секретарем міської ради, постійними комісіями, керівниками виконавчих органів ради, відділом з питань контролю.

Як правило, на кожному пленарному засіданні ради заслуховуються інформації про хід виконання прийнятих сесією рішень та критичних зауважень і пропозицій, висловлених депутатами.

Стаття 54. Заходи щодо реалізації рішень ради подаються посадовою особою, на яку покладено відповідальність за їх виконання, на затвердження секретарю міської ради не пізніше ніж в 15- денний термін після прийняття рішення радою.

Рішення міської ради знімаються з контролю після повного його виконання. Рішення міської ради з планових питань знімаються з контролю після розгляду інформації про хід його виконання на засіданні постійної комісії та пленарному засіданні ради. В інших випадках за пропозицією постійної комісії - резолюцією міського голови або секретаря ради.

Якщо виконання рішення у визначений термін не може бути здійснено, виконавець за 10 днів до закінчення терміну подає на ім'я міського голови записку, погоджену з головою постійної комісії, з обгрунтуванням цих причин, пропонує новий термін, який необхідний для реалізації всіх вимог, але не більше як 2 місяці.

Стаття 55. Для здійснення контролю з конкретно визначених питань, що належать до повноважень місцевого самоврядування, рада утворює тимчасові контрольні комісії, які обираються з числа її депутатів. Контрольні комісії подають звіти і пропозиції на розгляд ради. Пропозиції по створенню контрольних комісій вносяться міським головою, постійними комісіями, фракціями та групами, депутатами.

Рішення про створення тимчасової контрольної комісії ради, назву та завдання, персональний склад комісії та її голову вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала не менш як одна третина депутатів від загального складу ради.

Засідання тимчасових контрольних комісій ради проводяться, як правило, закриті. Депутати, які входять до складу тимчасової контрольної комісії, та залучені комісією для участі в її роботі спеціалісти, експерти, інші особи не повинні розголошувати інформацію, яка стала їм відома у зв'язку з її роботою.

Повноваження тимчасової контрольної комісії ради припиняються з моменту прийняття радою остаточного рішення щодо результатів роботи цієї комісії, а також у разі припинення повноважень ради, яка створила цю комісію.

Розділ IX. Організація діяльності депутатів.

Стаття 56. Депутат зобов'язаний брати участь у роботі сесії ради. У разі пропуску депутатом без поважних причин протягом року більше половини пленарних засідань ради або засідань постійних комісій, невиконання ним без поважних причин рішень і доручень ради та її органів рада може звернутися до міської організації політичної партії (блоку) з відповідним поданням про відкликання такого депутата у встановленому законом порядку.

Стаття 57. Депутат має право ухвального голосу з усіх питань, які розглядаються на сесіях ради, а також на засіданнях постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано.

Стаття 58. Присутні на сесії депутати дотримуються норм депутатської етики. Депутати та запрошені не повинні висловлювати свого ставлення до виступу оплесками, вигуками та іншими діями. Головуючий на засіданні ради забезпечує порядок у залі і дотримання цього Регламенту. У разі порушень положень даної статті головуючий може внести пропозицію про позбавлення депутата права виступу на пленарному засіданні ради, а стосовно запрошених — права бути присутніми на сесії.

Під час проведення пленарних засідань депутати не повинні користуватись засобами мобільного зв'язку.

Стаття 59. Депутатський запит — це заявлена попередньо або на пленарному засіданні міської ради вимога депутата до міського голови, секретаря ради, виконавчого комітету, керівників відділів, управлінь та інших органів виконавчого комітету, до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території ради, незалежно від форм власності, вирішити питання, дати офіційне роз'яснення або викласти позицію з питань, що мають суспільне значення і належать до відання ради. Депутат може звернутись із запитом до голови облдержадміністрації з питань, віднесених до відання ради.

Запити можуть бути внесені депутатом або групою депутатів у письмовій або усній формі. Питання про включення в порядок денний депутатських запитів, як правило, розглядаються в першу чергу. При розгляді запитів може проводитись обговорення і за результатами розгляду приймається рішення. Усний депутатський запит після його внесення до порядку денного повинен бути оформлений депутатом письмово і переданий головуючому.

Міський голова або секретар міської ради доводить текст запиту до відповідного органу або посадової особи, до яких його звернуто.

Орган або посадова особа, до яких звернуто депутатський запит, зобов'язані у встановлений радою строк дати офіційну письмову відповідь на нього раді і депутату ради. Якщо запит з об'єктивних причин не може бути розглянуто у встановлений радою строк, то орган або посадова особа зобов'язані письмово повідомити раді та депутатові міської ради, який вніс запит, і запропонувати інший строк, який не повинен перевищувати один місяць з дня одержання запиту. Відповідь на запит у разі необхідності розглядається на пленарному засіданні ради.

Депутат міської ради має право дати оцінку відповіді на свій депутатський запит. За результатами відповіді на депутатський запит може бути проведено обговорення, якщо на цьому наполягає не менше і присутніх на засіданні депутатів міської ради. Посадових осіб, до яких звернуто запит, своєчасно інформують про дату та час обговорення відповіді на запит радою. Вони або уповноважені ними особи мають право бути присутні на цьому засіданні ради.

За результатами розгляду відповіді на депутатський запит рада приймає відповідне рішення.

Депутатське запитання — це засіб одержання депутатом інформації або роз'яснення з тієї чи іншої проблеми. Відповідь на запитання може бути оголошено на сесії міської ради або дано депутату в індивідуальному порядку. Запитання не включається до порядку денного сесії, не обговорюється і рішення по ньому не приймається.

Пропозиції і зауваження, висловлені депутатами на сесії ради і передані в письмовій формі головуючому на сесії, розглядаються міським головою або секретарем міської ради чи за їх дорученням постійними комісіями ради або надсилаються на розгляд підзвітним і підконтрольним їй органам та посадовим особам, які зобов'язані розглянути ці пропозиції і зауваження у строки, встановлені радою, і про вжиті заходи повідомити депутатові та раді.

Стаття 60. Для спільної роботи по здійсненню депутатських повноважень депутати міської ради можуть на основі їх взаємної згоди об'єднуватися в депутатські групи.

Депутатська група може бути утворена в будь-який час протягом строку повноваження ради даного скликання за рішенням зборів депутатів міської ради, які виявили бажання увійти до її складу. Депутатська група складається не менш як із п'яти депутатів.

Депутати міської ради, які входять до складу депутатської групи, обирають особу, яка очолює депутатську групу.

Депутатська група реєструється міською радою за поданням особи, яка очолює депутатську групу, до якого додається підписане депутатами цієї групи письмове повідомлення про сформування депутатської групи із зазначенням її назви, персонального складу та партійної належності членів групи та депутатів, які уповноважені представляти групу.

Депутатські групи можуть утворюватися на визначений ними період, але не більше ніж на строк повноваження ради. Діяльність депутатської групи припиняється:

- у разі вибуття окремих депутатів міської ради, внаслідок чого її чисельність стає меншою, ніж встановлено нормою;

- у разі прийняття депутатами міської ради, які входять до її складу, рішення про розпуск депутатської групи;

- після закінчення строку, на який депутати міської ради об'єдналися в депутатську групу, або строку повноваження міської ради.

Рада сприяє діяльності зареєстрованих нею депутатських груп, координує їх роботу і може заслуховувати повідомлення про їх діяльність.

Стаття 61. Депутати міської ради на основі єдності поглядів або партійного членства можуть об'єднуватися у депутатські фракції з чисельністю не менше п'яти депутатів. До складу депутатських фракцій можуть входити також позапартійні депутати міської ради, які підтримують політичну спрямованість фракцій.

Порядок вступу до фракції та виходу з неї визначається самою фракцією. Депутат може входити до складу лише однієї фракції. Рішення про об'єднання депутатів у фракцію доводиться до відома депутатів міської ради головуючим на пленарному засіданні ради на підставі протоколу зборів фракції та письмового повідомлення керівника фракції, підписаного членами фракції з зазначенням назви фракції, персонального складу, партійної приналежності депутатів фракції.

Стаття 62. Депутатські групи, фракції мають право:

1) на пропорційне представництво в постійних та тимчасових комісіях ради та на посадах голів, заступників голів, секретарів цих комісій;

2) попередньо обговорювати кандидатури посадових осіб, яких обирає, призначає чи затверджує рада;

3) на гарантований виступ свого представника на пленарному засіданні ради з кожного питання порядку денного сесії ради;

4) об'єднувати зусилля з іншими групами, фракціями для створення більшості в раді чи опозиції;

5) здійснювати інші права, передбачені законами України;

6) вносити пропозиції щодо розгляду питань на пленарному засіданні сесії ради, а також щодо включення питань до порядку денного сесії після його затвердження відповідно до статей 15, 28 Регламенту.

Рада сприяє діяльності зареєстрованих нею депутатських фракцій, організованому забезпеченню їх поточної роботи.

Розділ X. Заключні положення.

Стаття 63. Всю роботу щодо організаційного забезпечення діяльності міської ради веде секретар ради, організаційний відділ, які надають допомогу депутатам, постійним і тимчасовим комісіям, фракціям, депутатським та робочим групам. Вони також забезпечують підготовку, організацію їх поточної роботи, засідань комісій та сесій міської ради.

Стаття 64. Управління та відділи виконкому міської ради надають депутатам, постійним і тимчасовим комісіям, робочим групам інформаційну, матеріально-технічну та консультативну допомогу.

Стаття 65. Сесії міської ради, засідання постійних комісій та заходи, що проводяться посадовими особами місцевого самоврядування, проходять, як правило, у відкритому режимі. В їх роботі можуть брати участь представники політичних партій та громадських організацій, які запрошені керівництвом ради, або відділом з питань міжнародних відносин та зв'язків з громадськістю, а також представники засобів масової інформації, які акредитовані в міській раді.

Пропозиції щодо запрошення на сесію вищеназваних представників можуть вносити також постійні комісії, фракції та групи, депутати. Такі пропозиції подаються міському голові або секретарю міської ради не пізніше ніж за 1 день до сесії.

Додаток

до рішення І сесії сільської

ради пятого скликання

від 12 травня 2006 року

Р Е Г Л А М Е Н Т

Івановецької сільської ради Кельменецького району

Чернівецької області V скликання

Розділ І. Загальні положення

Згідно із Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі Законом) сільська рада є органом місцевого самоврядування Івановецької територіальної громади з власною компетенцією, у межах якої діє самостійно.

Рада складається з депутатів, обраних відповідно до Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів".

Загальний склад ради (кількість депутатських мандатів) визначається радою попереднього скликання відповідно до Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів". Сільський голова обирається безпосередньо територіальною громадою села Іванівці на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки в порядку, визначеному Законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі, очолює виконавчий комітет Івановецької сільської ради та головує на її засіданнях.

Сільська рада утворює й обирає постійні та інші комісії. За поданням сільського голови обирається секретар сільської ради. Рада утворює виконавчий комітет, визначає його кількість і затверджує персональний склад.

Повноваження Івановецької сільської ради, сільського голови, виконавчого комітету ради можуть бути припинені достроково у випадках, передбачених Законом.

Термін повноваження Івановецької сільської ради - пять років.

У своїй діяльності Івановецька сільська рада керується Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", іншими законодавчими актами України, цим Регламентом.

Сільська рада в межах своєї компетенції самостійно вирішує питання місцевого самоврядування, виходячи з інтересів Івановецької територіальної громади та здійснює від її імені функції та повноваження місцевого характеру, визначені Конституцією України, Законом та іншими нормативними документами.

Івановецька сільська рада несе відповідальність за законність та наслідки прийнятих нею рішень. Шкода, завдана в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності, відшкодовується радою в повному обсязі за рахунок власних коштів.

Івановецька сільська рада здійснює свої повноваження на основі активної участі в її роботі кожного депутата та сільського голови. Депутати виконують свої повноваження без відриву від основного місця праці.

Івановецька сільська рада проводить свою роботу відкрито і гласно, систематично інформує жителів територіальної громади про свою діяльність, прийняті рішення та хід їх виконання.

Розділ II. Планування роботи сільської ради

Сільська рада здійснює свою роботу згідно з планом, який складається на рік, півроку і затверджується на сесії.

За згодою ради сільський голова, постійні комісії, за необхідності, можуть вносити зміни до плану роботи ради.

Пропозиції щодо плану, які надходять від депутатів, постійних комісій, виконкому, політичних партій, громадських об'єднань та органів самоорганізації населення, подаються не пізніше ніж за 20 днів сільському голові, який складає проект плану та вносить його на обговорення в постійних комісіях.

Після розгляд}' в комісіях проект плану вноситься на розгляд ради.

Постійні комісії планують свою роботу на півріччя, виходячи з плану роботи сільської ради, плану соціально-економічного розвитку, цільових комплексних програм та рішень ради.

Виконавчий комітет планує свою роботу поквартально.

Контроль за виконанням плану роботи сільської ради здійснюють сільський голова, постійні комісії, депутати ради.

Розділ III. Сесії

Глава 1. Порядок скликання сесії

Сільська рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також постійних засідань ради. Сесія ради скликається за необхідністю, але не менше одного разу на квартал.

На пленарних засіданнях сільської ради вирішують такі питання:

• затвердження регламенту ради;

• утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій;

• утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу, внесення змін до складу комітету та його розпуск;

• обрання за пропозицією сільського голови на посаду та звільнення з посади секретаря ради;

• інші питання, які передбачені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (розділ II, глава І, ст. 25).

У разі неможливості або невмотивованої відмови сільського голови скликати сесію, скликає секретар сільської ради. Перелік цих випадків передбачений Законом.

Коли ж сесію не скликає ні сільський голова, ні секретар у двотижневий термін, тоді вона скликається за пропозицією не менш як однієї третини загального складу депутатів сільської ради.

Рішення сільського голови про скликання сесії доводиться до відома депутатів і населення не пізніше як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках - не пізніше як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд ради.

Повідомлення про сесії оприлюднюється у відведених для цього місцях або через попередження депутатів особисто кожного усно або письмово.

Сесію сільської ради відкриває і веде відповідно сільський голова, а у випадках, передбачених частиною шостою ст. 46 Закону, секретар ради. У випадку, передбаченому частиною вось­мою цієї статті, сесію відкриває за дорученням групи депутатів, з ініціативи якої скликана сесія, один із депутатів, що входить до її складу, а веде за рішенням ради - один із депутатів цієї ради.

Сесія ради є правочинною, якщо в її пленарному засіданні беруть участь більше половини депутатів від загального складу ради. Якщо ж на сесії присутні менше депутатів, але не менше семи, то шляхом голосування може прийматися рішення про проведення засідання.

На будинку, де працює рада, піднімається державний прапор України (у разі, коли сесія відбувається поза приміщенням сільської ради).

Проекти рішень з основних питань, інші документи та матеріали з питань, які передбачається внести на розгляд ради, доводяться до відома депутатів за їх вимогою, не пізніш як за три дні до відкриття сесії.

Сесія ради проводиться гласно. У разі необхідності рада може прийняти рішення про проведення закритого пленарного засідання.

На сесію чи засідання ради запрошуються народні депутати України, депутати обласної і районної рад, представники державних органів влади, політичних партій, громадських організацій, трудових колективів, органів самоорганізації населення.

Глава 2. Підготовка питань

Питання, які вносяться на розгляд ради, можуть запропонувати сільський голова, постійні комісії, депутати, виконавчий комітет сільської ради, голови районної, обласної державних адміністрацій, голови районної, обласної рад, загальні збори громадян.

Для розгляду сесією сільської ради запропонованих питань пропозиції про їх зміну або уточнення формулювання, пропозиції про додаткові питання, які вносяться на розгляд ради, подаються сільському голові з повним обсягом матеріалів не пізніше як за 10 днів до початку роботи сесії.

Сільський голова розглядає подані пропозиції з урахуванням думки відповідної постійної комісії, приймає рішення про врахування пропозиції або її відхилення, інформує на сесії депутатів сільської ради про пропозиції, які надійшли щодо порядку денно­го сесійного засідання. Остаточний порядок денний затверджується сільською радою на пленарному засіданні відкритим голосуванням більшістю голосів від загальної кількості присутніх.

Доповідь, інформація, довідковий матеріал та проект рішення з питань, що вносяться на розгляд сесії, готують постійні комісії в межах їхньої компетенції, депутати або комісії з підготовки питань, які утворюються розпорядженням сільського голови або рішенням ради, виконавчим комітетом.

Проекти бюджету, планів та місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань розробляються виконавчим комітетом.

Під час підготовки питань, що вносяться на розгляд сесії сільської ради, враховуються думки та пропозиції виборців Івановецької територіальної громади. Проекти рішень сільської ради з основних питань розглядаються відповідними постійними комісіями.

Глава 3. Ведення сесії

Перша сесія новообраної сільської ради скликається відповідною територіальною виборчою комісією не пізніше як через місяць після обрання ради у правочинному складі. її відкриває і веде голова цієї виборчої комісії. Він інформує раду про підсумки виборів депутатів та сільського голови і визнання їх повноважень.

Наступні сесії веде сільський голова.

Тривалість доповіді, співдоповіді та підсумкового слова встановлюється сесією за погодженням з доповідачем та співдоповідачем, але становить не більше однієї години для доповіді та 20 хвилин для співдоповіді, крім випадків, погоджених з депутатами. Виступи з обговорення тривають 5-7 хвилин. Для повторного виступу з одного питання, виступів під час обговорення проектів рішень, кандидатур, щодо порядку ведення засідання, з мотивів голосування, для заяв, внесення запитів, пропозицій на­дається до 3-х хвилин. За необхідності головуючий має право за згодою більшості присутніх депутатів продовжити час для виступу.

Перерви в роботі оголошуються через 2 години на 20 хвилин.

Порядок роботи сесії та інші процедурні питання приймаються відкритим голосуванням простою більшістю голосів від загальної кількості присутніх депутатів.

Секретар сільської ради веде протокол сесії, реєструє депутатські запити, питання, довідки, повідомлення та інші матеріали, забезпечує підрахунки голосів під час проведення відкритого голосування.

Для здійснення таємного голосування та визначення його результатів сільська рада обирає відкритим голосуванням лічильну комісію з числа депутатів. Лічильна комісія обирає голову та секретаря. Рішення лічильної комісії приймається більшістю голосів.

Бюлетені для таємного голосування виготовляють під контролем лічильної комісії за встановленою нею формою відповідно до кількості обраних депутатів і видаються членами лічильної комісії згідно зі списком.

Про результати таємного голосування лічильна комісія складає протокол, який підписують усі члени комісії. За доповіддю комісії сільська рада відкритим голосуванням більшістю голосів від кількості депутатів, присутніх на сесії, приймає рішення про затвердження результатів таємного голосування.

Глава 4. Депутат

Повноваження депутата сільської ради починаються з моменту оголошення відповідною територіальною виборчою комісією на сесії ради рішення про підсумки виборів та визнання повноважень депутатів і закінчуються в день першої сесії ради нового скликання. Повноваження депутата можуть бути припинені достроково у випадках, передбачених Законом.

Депутат має право ухвального голосу з усіх питань, які розглядаються на сесіях ради, а також на засіданнях постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано.

Під час голосування з одного питання кожен депутат має один голос і подає його за пропозицію чи проти неї або утримується. Депутат зобов'язаний здійснювати голосування особисто.

Під час встановлення результатів голосування до загального складу ради зараховують сільського голову, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховують його голос.

Депутат має право вносити пропозиції щодо порядку денного сесії, порядку розгляду та суті обговорюваних питань, складу органів, що утворюються або обираються радою, та кандидатур посадових осіб, що обираються, призначаються або затверджуються. Депутат звертається із запитами, бере участь у дебатах, вносить проекти рішень або поправки до них, виступає з обгрунтуванням своїх пропозицій та з мотивів голосування.

Прохання про надання слова для виступу в дебатах з питання, яке розглядається радою, передається секретареві сільської ради, який веде протокол сесії. Секретар реєструє в порядку черговості їх подання та передає головуючому.

Під час виступу на сесії депутат повинен утримуватися від використання грубих та некоректних висловлювань, закликів до незаконних та насильницьких дій. Якщо ж таке трапляється, головуючий має право зробити зауваження про недопустимість подібного і позбавити його слова.

Глава 5. Головування на сесії

Сільський голова або депутат, який головує на засіданні сесії сільської ради, забезпечує виконання положень цього регламенту:

• керує засіданням ради, стежить за дотриманням кворуму та порядку її роботи;

•надає слово доповідачам, співдоповідачам та виступаючим відповідно до послідовності надходження їх записок секретареві ради;

• надає слово для виступів у дебатах з питання, що обговорюється, особам, запрошеним на сесію. При цьому депутати мають право на першочерговий виступ;

• має право, у необхідних випадках, за згодою депутатів продовжити час виступу; оголошує письмові запити, особисті заяви та довідки депутатів, надає депутатам слово для усних запитів, запитань та довідок, а також зауважень щодо ведення сесії;

• забезпечує голосування депутатів з питань, які потребуют прийняття рішень ради, та оголошує його результати;

• на початку відкритого голосування оголошує кількість пропо зицій, які надійшли на голосування, уточнює їх зміст, нагадує якою більшістю голосів може бути прийняте рішення;

• за грубого порушення порядку засідання має право попроси залишити засідання порушника, який не є депутатом сільської ради;

• дає відповідні доручення, пов'язані із забезпеченням роботи сесії, постійним комісіям та депутатам.

Головуючий на засіданні оголошує листи, що надійшли на адресу сесії, а за потреби організовує їх розгляд - у порядку, визначеному Законом.

Дебати з питання, що розглядається, припиняються за рішенням сільської ради. Перед їх припиненням головуючий на засіданні інформує про кількість депутатів, які записалися для виступу та вже виступили. Депутат має право наполягати на своєму виступі, ця вимога виноситься на голосування.

За бажанням депутатів, які не виступили, тексти їхніх виступів можуть додаватися до протоколу сесії.

Після закінчення обговорення доповідачі та співдоповідачі мають право виступу з підсумковим словом.

За необхідності в кінці сесії надається час, але не більше 20 хвилин, для виступів депутатів з короткими заявами та повідомленнями. Дебати щодо цих заяв чи повідомлень не відкриваються.

Глава 6. Прийняття рішень

Сільська рада з питань, що обговорюються, приймає рішення в межах, наданих їй Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", забезпечує їх виконання, здійснює контроль за впровадженням цих рішень у життя.

Розгляд пропозицій, доповнень та уточнень щодо проектів рішень сільської ради здійснюється після прийняття внесеного проекту рішення за основу.

Рішення сільської ради приймається більшістю від загальної кількості обраних депутатів ради, його підписує сільський голова, у разі його відсутності - секретар сільської ради, а у випадку, передбаченому Законом (ст. 46, п. 10), депутат, який головував на засіданні.

Рішення сільської ради у п'ятиденний термін з моменту його прийняття може припинити сільський голова, його можуть внести на повторний розгляд ради з обгрунтуванням зауважень. Якщо рада відхилила зауваження сільського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами голосів від загального складу депутатів ради, воно набирає чинності.

Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено пізніший термін уведення цих рішень в дію.

Оприлюднення рішень відбувається у формі розміщення їх на спеціальній дошці оголошень у приміщенні сільської ради та надсиланням їх за відповідними адресами.

Рішення сільської ради надсилаються відповідним підприємствам, установам, організаціям, посадовим особам, у разі необхідності доводяться до відома населення не пізніше як у п'ятиденний термін після їх прийняття, якщо не встановлено іншого строку введення цих рішень у дію.

Рішення сільської ради, прийняті в межах її повноважень, є обовязковими для виконання усіма розташованими на території ради підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форми власності, посадовими особами, об'єднаннями громадян, виконавчим комітетом сільської ради, а також окремими громадянами.

Глава 7. Протоколи сесій

Кожна сесія сільської ради оформляється протоколом, який веде секретар сільської ради. У ньому зазначають такі відомості:

• найменування ради, порядковий номер сесії (у межах скликання), дата та місце проведення сесії;

• число депутатів, обраних до ради, кількість присутніх та відсутніх депутатів на сесії;

• порядок денний сесії, прізвище, ініціали та посада доповідача і співдоповідача з кожного питання;

• прізвище, ініціали та номер виборчого округу депутатів, що виступили в дебатах, а також тих, хто вніс запити, та тексти їхніх виступів;

• перелік усіх прийнятих рішень із зазначенням кількості голосів, поданих за рішення, проти та тих, що утримались від голосування.

До протоколу додаються рішення, прийняті сільською радою, письмові запити депутатів, список запрошених на сесію депутатів, список відсутніх депутатів.

Протокол сесії сільської ради підписує сільський голова, у разі його відсутності - секретар сільської ради, а у випадку, передбаченому Законом, - депутат ради, який за дорученням депутатів головував на засіданні.

Розділ IV Виконавчий комітет сільської ради

Виконавчим органом сільської ради є виконавчий комітет ради, який утворюється радою на термін її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського голови її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

Кількісний склад виконавчого комітету визначається радою. Персональний склад виконавчого комітету сільської ради затверджує рада за пропозицією сільського голови.

Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського голови, секретаря виконкому та членів виконкому згідно із Законом (ст. 51, п.З).

Виконавчий комітет сільської ради очолює сільський голова. У виконавчому комітеті функції секретаря за рішенням ради може здійснювати секретар ради.

Виконавчий комітет підзвітний і підконтрольний раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади також підконтрольний районній державній адміністрації.

До складу виконавчого комітету сільської ради входить за посадою секретар ради. Депутати сільської ради до складу виконавчого комітету не входять.

Виконавчий комітет працює згідно з положенням, затвердженим сільською радою.

Розділ V Постійні комісії сільської ради

Повноваження постійних комісій, організація їх роботи, взаємодія з іншими органами передбачається окремим положенням про постійні комісії сільської ради, затвердженим сільською радою.

Розділ VI Контрольна діяльність сільської ради

Сільська рада в межах своєї компетенції здійснює контроль за діяльністю створених органів ради, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на території сільської ради, та забезпечує дотримання законності.

Розділ VII Дострокове припинення повноважень сільської ради

Повноваження сільської ради можуть бути достроково припинені у випадках:

• якщо рада прийняла рішення з порушенням Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та інших законів, прав і свобод громадян;

• якщо сесії ради не проводяться без поважних причин у термін, встановлений Законом та цим регламентом, або рада не вирішує питань, віднесених до її компетенції.

Повноваження сільської ради можуть бути припинені за рішенням місцевого референдуму.

Після дострокового припинення повноважень сільської раді Верховна Рада України може призначити позачергові виборе сільської ради, порядок проведення яких визначається Законой України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських селищних, міських голів".

ЗАТВЕРДЖЕНО
рішенням 1-ї сесії обласної ради
V скликання
від 18.05.06 р. № 12-1/06

ПОЛОЖЕННЯ

про постійні комісії Чернівецької обласної ради
V скликання

  1. Загальні положення.

    1. Це Положення розроблено відповідно до статті 47 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, Європейської хартії місцевого самоврядування та Регламенту Чернівецької обласної ради.

1.2. Постійні комісії є органами ради, які обираються з числа депутатів для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, що належать до їх відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради та поданих нею рекомендацій, виходячи з їхніх повноважень.

За пропозицією голови обласної ради або голів постійних комісій у складі постійних комісій можуть утворюватись підкомісії з окремих питань діяльності обласної ради в межах їх повноважень.

Комісії обираються радою на термін її повноважень у складі голови і членів комісії.

1.3.Комісії є підзвітні раді та відповідальні перед нею.

  1. Організація роботи комісій.

    1. Організація роботи комісій покладається на голів комісії.

    2. Голови комісій скликають і ведуть засідання комісій, дають доручення членам комісій, головам підкомісій, організовують роботу з реалізації висновків і рекомендацій комісії. За дорученням голови ради представляють комісії у відносинах з іншими органами, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами з питань, які належать до повноважень комісії відповідно до цього Положення.

    3. У разі відсутності голови комісії або неможливості виконання ним своїх повноважень з інших причин, його функції здійснює заступник голови комісії або секретар комісії.

Доручення голови комісії, а в разі його відсутності – заступника голови або секретаря, щодо скликання комісії, виконується відповідним підрозділом виконавчого апарату обласної ради.

    1. Основною формою роботи постійних комісій є засідання, які є правомочними, якщо в них бере участь не менше як половина від загального складу комісії.

    2. Засідання постійних комісій проводяться відкрито і гласно, крім випадків, коли за окремим протокольним рішенням постійної комісії проводиться закрите засідання.

Депутат обласної ради може брати участь у роботі постійної комісії, до складу якої він не входить, з правом дорадчого голосу. Постійна комісія може позбавити такого депутата можливості бути присутнім на засіданні комісії, якщо він своєю поведінкою перешкоджає її роботі.

    1. Постійні комісії у питаннях, які належать до їх відання, та в порядку, визначеному законом, мають право отримувати від керівників органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, їх філій і відділень необхідні матеріали і документи.

    2. На кожному засіданні постійної комісії секретарем комісії ведеться протокол, який підписують головуючий на засіданні та секретар комісії. При відсутності секретаря комісії обов’язки щодо ведення і підписання протоколу, за рішенням комісії, покладаються на одного із членів комісії.

    3. За рішенням постійних комісій на їх засіданнях можуть проводитися слухання. Інформація, отримана під час слухань, використовується для прийняття рішень постійних комісій. Про час, місце проведення слухання та питання, що вносяться на обговорення, повинно бути повідомлено членам комісії та запрошеним на її засідання особам не менше як за тиждень до його початку.

    4. За рішенням комісії для вивчення питань розробки проектів рішень ради можуть створюватись підготовчі комісії і робочі групи з залученням представників громадськості, вчених і спеціалістів.

    5. При розгляді питань, передбачених п. 6 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", постійні комісії приймають рекомендації, в інших випадках готують висновки. Висновки і рекомендації постійних комісій приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою. Рекомендації постійних комісій надсилаються адресатам відповідним підрозділом виконавчого апарату обласної ради протягом трьох наступних робочих днів після засідання постійної комісії. Рекомендації та висновки постійних комісій оформляються на відповідних бланках, зразки яких затверджуються головою ради. Зазначені документи підлягають обов’язковій реєстрації в порядку, визначеному головою ради. Оприлюднення в засобах масової інформації відповідних документів постійних комісій здійснюється за рішенням цих комісій (про що обов’язково зазначається в документі) та за погодженням з головою ради.

    6. Рекомендації постійних комісій підлягають обов’язковому розгляду органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, яким вони адресовані. Про результати розгляду і вжиті заходи повинно бути повідомлено комісіям у встановлений строк.

    7. Питання, які належать до відання кількох комісій обласної ради, можуть за ініціативою комісій, а також за дорученням ради, її голови, заступника голови ради розглядатися постійними комісіями спільно. Спільні засідання кількох комісій можуть проводитися з метою підготовки спільних проектів рішень відповідно до їх повноважень. Висновки і рекомендації, прийняті комісіями ради на їх спільних засіданнях, підписуються головами відповідних комісій.

    8. Інформування громадськості про діяльність постійних комісій покладається на виконавчий апарат обласної ради. На засідання постійних комісій можуть бути запрошені представники преси, телебачення, радіо.

    9. Організаційно-методичне, технічне, інформаційне і матеріальне обслуговування постійних комісій, а також забезпечення їх функціонування здійснює виконавчий апарат обласної ради.

    10. Голови постійних комісій здійснюють перспективне (на один рік) планування роботи комісій. План роботи комісії погоджується головою ради.

  1. Основні принципи здійснення контролю.

    1. Комісії здійснюють попередній, поточний контроль за дотриманням та реалізацією Конституції та Законів України на засадах обґрунтованості, гласності, об’єктивності в межах повноважень, визначених цим Положенням та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», та іншими законами України.

  1. Права постійної комісії.

    1. Заслуховувати керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності з питань, що належать до її компетенції.

Комісія має право викликати для заслуховування в межах її компетенції керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності.

Посадові особи зобов’язані прибути на засідання комісії та дати роз’яснення щодо питань, які розглядаються комісією в порядку виконання контрольних повноважень.

    1. Вносити пропозиції і поправки під час розгляду проектів рішень ради на своїх засіданнях.

    2. Вносити пропозиції щодо заслуховування на сесії обласної ради звіту посадових осіб обласної державної адміністрації.

  1. Обов’язки постійних комісій.

    1. Будувати свою роботу на основі законності, гласності, рівноправності і вільного колективного обговорення і вирішення питань.

    2. Якісно, відповідно до вимог чинного законодавства, готувати проекти рішень обласної ради для розгляду на пленарних засіданнях облради, здійснювати попередній їх розгляд, редагування та підготовку питань, що належать до їх відання.

    3. Періодично звітувати перед обласною радою про свою роботу.

    4. Своєчасно виконувати доручення голови обласної ради та заступника голови обласної ради з питань, що належать до їх відання та організаційної роботи, інформувати про хід їх виконання.

    5. Вивчати і враховувати у своїй діяльності громадську думку, розглядати звернення громадян і своєчасно реагувати на них.

    6. Обласна рада відповідно до Регламенту може достроково відкликати з посади голову постійної комісії у разі неналежного виконання ним своїх обов’язків.

ПЕРЕЛІК ПОСТІЙНИХ КОМІСІЙ ОБЛАСНОЇ РАДИ:

Комісія з питань регламенту, депутатської діяльності та етики:

- підкомісія з питань контролю за виконанням рішень ради.

Комісія з питань економіки, бюджету та інвестицій.

Комісія з правових питань і міжнаціональних відносин, прикордонного співробітництва та боротьби з корупцією і організованою злочинністю;

Комісія з питань охорони навколишнього середовища, природокористування, земельних відносин та надзвичайних ситуацій:

- підкомісія з питань розвитку туристичної галузі.

Комісія з питань промислової політики, паливно-енергетичного комплексу та розвитку підприємництва.

Комісія з питань агропромислового розвитку.

Комісія з питань охорони здоров'я.

Комісія з питань праці та соціального захисту населення.

Комісія з питань освіти, науки, культури, спорту та молодіжної політики.

Комісія з питань будівництва, транспорту, зв’язку та житлово-комунального господарства.

Комісія з питань приватизації та управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

ПОВНОВАЖЕННЯ ПОСТІЙНИХ КОМІСІЙ

1. КОМІСІЯ З ПИТАНЬ РЕГЛАМЕНТУ, ДЕПУТАТСЬКОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЕТИКИ

1.Готує за дорученням ради або її голови рекомендації з питань, пов’язаних з депутатською діяльністю та додержанням норм депутатської етики, заслуховування радою питань про роботу депутатів у раді, про виконання рішень ради та її органів.

  1. Попередньо розглядає і готує висновки і пропозиції до програм економічного і соціального розвитку області, бюджету та надає їх комісії з питань економіки, бюджету та інвестицій. Розробляє проекти рішень ради, готує висновки з питань, віднесених до її компетенції, голова комісії виступає на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

  2. Вивчає за дорученням голови обласної ради або за власною ініціативою діяльність підзвітних і підконтрольних раді комісій і подає за результатами перевірки рекомендації щодо покращення їх функціонування.

  3. Здійснює у межах своїх повноважень контроль за виконанням рішень ради.

  4. Бере участь у підготовці висновків з проектів рішень ради, що стосується питань гарантій діяльності депутатів обласної ради.

  5. Розглядає пропозиції щодо вступу обласної ради в асоціації, об’єднання органів місцевого самоврядування чи виходу з них.

  6. Вирішує інші питання за дорученням ради. В складі постійної комісії працює підкомісія з питань контролю за виконанням рішень ради, яка:

- готує за дорученням ради або її голови висновки і пропозиції з питань, що стосуються -виконання рішень ради та її органів;

- вивчає за дорученням голови ради або за власною ініціативою питання програм економічного і соціального розвитку області, виконання бюджету та сприяння залученню коштів з різних джерел у галузі транскордонного співробітництва і європейської інтеграції;

- розробляє проекти рішень ради, готує висновки з питань, віднесених до її компетенції, та вносить їх на розгляд комісії, колегії або за дорученням голови на пленарне засідання ради;

- здійснює у межах своїх повноважень контроль за виконанням рішень ради, вирішує інші питання.

2. КОМІСІЯ З ПИТАНЬ ЕКОНОМІКИ, БЮДЖЕТУ ТА ІНВЕСТИЦІЙ

  1. Попередньо розглядає і узагальнює надані іншими постійними комісіями висновки і рекомендації щодо проектів цільових та комплексних програм інвестиційної діяльності, соціально-економічного та культурного розвитку області, проекту обласного бюджету, внесених до них змін, звіти про виконання бюджету та відповідних програм та готує на сесію свої висновки, доповіді та співдоповіді з цих питань.

  2. Здійснює контроль за виконанням програми соціально-економічного розвитку та бюджету, інвестиційної політики області, вносить на обговорення звіти керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів обласної державної адміністрації про виконання цих програм та відповідних рішень ради.

  3. Розглядає пропозиції і готує рекомендації щодо інвестиційних проектів, резервів та можливостей збільшення додаткових доходів до бюджету, ефективного використання природних і трудових ресурсів.

  4. Контролює видатки обласного бюджету, пов’язані із здійсненням обласною радою заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад.

  5. Бере участь у розробці питань, пов’язаних із залученням бюджетних коштів для реалізації соціально-економічних та культурних регіональних програм, контролює їх виконання.

  6. Розглядає пропозиції відповідних сільських, селищних і міських рад, пов’язаних зі створенням спеціальних вільних та інших зон, зміною у статусі цих зон та готує висновки з метою внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань.

  7. Вирішує інші питання за дорученням ради.

3. КОМІСІЯ З ПРАВОВИХ ПИТАНЬ,
МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН, ПРИКОРДОННОГО

СПІВРОБІТНИЦТВА ТА БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ
І ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ

    1. Розробляє за дорученням ради або з власної ініціативи проекти рішень ради відповідно до компетенції комісії; на засіданнях комісії приймає і пропонує поправки (зміни, доповнення, тощо) до проектів рішень ради , які вносяться на розгляд ради іншими суб’єктами подання.

2. Бере участь:

- у розробці і здійсненні заходів щодо забезпечення законності, охорони прав особи та громадянина, міжнаціональних і міжконфесійних відносин, міжнародних зв’язків та гласності, програм культурного розвитку національних меншин;

- у перевірці забезпечення вимог законодавства щодо розгляду звернень громадян, здійснення контролю за станом цієї роботи на підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності, у правоохоронних та контролюючих органах у межах, визначених законами України;

- у роботі з роз’яснення населенню прав, свобод та обов’язків громадянина, закріплених Конституцією України, чинним законодавством, здійснює контроль за їх реалізацією;

- у розробці заходів з ліквідації стихійного лиха, екологічних катастроф, епідемій, пожеж, інших надзвичайних ситуацій з метою забезпечення державного і громадського порядку, життєдіяльності підприємств, збереження матеріальних цінностей.

3. Здійснює контроль за виконанням рішень ради у відповідності до Конституції та Законів України підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності.

4. Розглядає пропозиції і готує висновки щодо змін адміністративно-територіального устрою в межах і в порядку, визначених законом.

5. Вивчає здійснення обласною державною адміністрацією делегованих їй обласною радою повноважень.

6. За результатами перевірки діяльності органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, з питань, що належать до повноважень обласної ради та її депутатів, вносить пропозиції щодо заслуховування на сесіях обласної ради звітів посадових осіб органів виконавчої влади та керівників підприємств, установ, організацій, правоохоронних та контролюючих органів..

7. За дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядає проекти регіональних програм профілактики злочинності, здійснення заходів транскордонного співробітництва, укріплення та покращення міжнаціональних відносин, які вносяться на розгляд ради. З метою підготовки і здійснення цих програм вивчає і готує питання про стан та розвиток відповідних сфер суспільного життя, розвиток міждержавних відносин ,готує проекти рішень ради та висновки комісії, доповіді і співдоповіді, з якими голова комісії виступає на сесіях ради, вносить пропозиції щодо фінансування програм з місцевого бюджету, розглядає звіти про виконання зазначених програм і витрачання коштів з обласного бюджету на їх виконання,

8. Захищає права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження обласної ради та її органів.

9. Попередньо розглядає і готує висновки і пропозиції до програм економічного і соціального розвитку області, бюджету та надає їх комісії з питань економіки, бюджету та інвестицій, а також розглядає пропозиції та вносить висновки щодо схвалення радою протоколів про співробітництво з регіонами інших держав.

10. З метою отримання фахових рішень, експертних висновків залучає за їх згодою представників наукових, науково-дослідних установ,, фахівців з відповідних галузей. Отримані висновки розглядає на своїх засіданнях та вносить на розгляд ради.

11. Вносить пропозиції про утворення в її складі підкомісій з окремих напрямків діяльності, а також про створення тимчасових контрольних комісій ради для здійснення контролю з конкретно визначеного радою в межах її повноважень питання в сфері дотримання законності та правопорядку.

12. Вирішує інші питання за дорученням ради.

4. КОМІСІЯ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО

СЕРЕДОВИЩА, ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, ЗЕМЕЛЬНИХ

ВІДНОСИН ТА НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

  1. Бере участь у підготовці питань з охорони довкілля, екології, раціонального використання природних ресурсів, регулювання земельних відносин, надзвичайних ситуацій та розвитку туризму, які вносить на розгляд ради.

  2. Розглядає пропозиції, готує і пропонує висновки з питань віднесення лісів до відповідної категорії захищеності, а також про поділ лісів за розрядами такс.

  3. Вивчає пропозиції, готує і вносить на розгляд ради питання щодо прийняття рішень з питань використання земель лісового фонду, організації територій і об’єктів природно-заповідного фонду регіонального значення та інших територій, що підлягають особливій охороні.

  4. Разом з іншими постійними комісіями вносить пропозиції до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об’єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам’ятниками природи, які охороняються законом.

  5. Здійснює контроль за дотриманням природоохоронного, земельного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення.

  6. Бере участь у розробці заходів щодо ліквідації наслідків екологічних катастроф, стихійного лиха, епідемій та інших надзвичайних ситуацій.

  7. Перевіряє в межах своїх повноважень роботу відповідних відділів і управлінь, підприємств, установ і організацій, розташованих на території області, подає за результатами перевірки пропозиції на розгляд керівників відповідних установ, організацій, підприємств, а в необхідних випадках вносить свої пропозиції на розгляд ради.

  8. Сприяє розвитку туризму, в тому числі сільського (зеленого), його інфраструктури, будівництва, реконструкції та модернізації туристичних комплексів, вивчає пропозиції з цих питань та готує відповідні рекомендації на розгляд сесії обласної ради.

  9. Попередньо розглядає і готує висновки і пропозиції до програм економічного і соціального розвитку області, бюджету та надає їх комісії з питань економіки, бюджету та інвестицій.

  10. Вирішує інші питання за дорученням ради. В складі комісії працює підкомісія з питань розвитку туристичної галузі.

5. КОМІСІЯ З ПИТАНЬ ПРОМИСЛОВОЇ ПОЛІТИКИ, ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА

  1. Бере участь у підготовці питань про стан і розвиток промисловості, паливно-енергетичного комплексу та підприємництва в області.

  2. Попередньо розглядає відповідні розділи і показники проектів планів економічного і соціального розвитку області, вносить по них свої зауваження і пропозиції та надає їх комісії з питань економіки, бюджету та інвестицій.

  3. Розробляє за дорученням ради або з власної ініціативи проекти рішень ради і пропозиції з питань розвитку підприємництва, промисловості та паливно-енергетичного комплексу області.

  4. Перевіряє в межах своїх повноважень роботу відповідних підприємств, установ, і організацій, розташованих на території області, подає за результатами перевірки пропозиції на розгляд керівників підприємств, установ, організацій, а в необхідних випадках вносить свої пропозиції на розгляд ради.

  5. Вносить на обговорення звіти керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів обласної державної адміністрації про виконання відповідних регіональних програм і рішень ради, а також про здійснення обласною державною адміністрацією делегованих їй радою повноважень з питань, віднесених до компетенції комісії.

  6. Готує рекомендації щодо визначення пріоритетів інвестиційної діяльності на території області.

  7. Вирішує інші питання за дорученням ради.

6. КОМІСІЯ З ПИТАНЬ АГРОПРОМИСЛОВОГО РОЗВИТКУ

    1. Бере участь у підготовці питань про стан і розвиток агропромислового розвитку, які вносить на розгляд ради, готує доповіді і співдоповіді з цих питань.

    2. Попередньо розглядає відповідні розділи і показники проектів соціально-економічних програм, обласного бюджету і звіти про їх виконання, вносить по них свої зауваження і пропозиції та надає комісії з питань економіки, бюджету та інвестицій.

    3. Розробляє за дорученням ради або з власної ініціативи проекти рішень ради і пропозиції з питань агропромислового розвитку, готує висновки з цих питань.

    4. Вносить на обговорення звіти керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів обласної державної адміністрації про виконання рішень ради, а також про здійснення обласною державною адміністрацією делегованих їй радою повноважень з питань, віднесених до компетенції комісії.

    5. Перевіряє в межах своїх повноважень роботу відповідних відділів і управлінь, підприємств, установ і організацій, розташованих на території області, подає за результатами перевірки пропозиції на розгляд керівників відповідних установ, організацій, підприємств, а в необхідних випадках вносить свої пропозиції на розгляд ради.

    6. Вирішує інші питання за дорученням ради.

7. КОМІСІЯ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

1. Бере участь у підготовці питань про стан і розвиток охорони здоров’я, санаторно-курортного розвитку, проблем материнства і дитинства, які вносить на розгляд ради, здійснює контроль за організацією їх виконання.

    1. Вивчає кандидатури та подає свій висновок профільній комісії щодо призначення керівників об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

    2. Попередньо розглядає відповідні розділи і показники проектів планів соціального і економічного розвитку, бюджету області, звіти про їх виконання, вносить по них свої зауваження і пропозиції та надає їх комісії з питань економіки, бюджету та інвестицій.

    3. Розробляє за дорученням ради або з власної ініціативи проекти рішень ради і пропозиції з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства, готує і пропонує висновки з цих питань.

    4. Бере участь у розробці програм, що сприяють роботі асоціацій, товариств та інших громадських організацій, які діють у сфері охорони здоров’я, материнства і дитинства.

    5. Перевіряє у межах своїх повноважень організацію медичного обслуговування та харчування в оздоровчих закладах, діяльність державних благодійних організацій і фондів, зареєстрованих і розташованих на території області, закладів охорони здоров’я незалежно від форм власності, подає за результатами перевірки пропозиції на розгляд керівників відповідних управлінь, відділів, установ, організацій, а в необхідних випадках вносить свої пропозиції на розгляд ради, а також вносить пропозиції до відповідних органів про ліцензування індивідуальної підприємницької діяльності у сфері охорони здоров’я.

    6. Розробляє за дорученням ради або з власної ініціативи проекти рішень ради, що стосуються питань компетенції комісії.

  1. Вирішує інші питання за дорученням ради.

8. КОМІСІЯ З ПИТАНЬ ПРАЦІ ТА
СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

1. Бере участь у розробці територіальних програм зайнятості та заходів щодо забезпечення соціальної захищеності різних груп населення, здійснює контроль за організацією їх виконання.

2. Вивчає кандидатури та подає свій висновок профільній комісії щодо призначення керівників об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

3. Попередньо розглядає відповідні розділи і показники проектів питань економічного розвитку області, бюджету області, звіти про виконання планів і бюджету, вносить по них свої зауваження та висновки і надає їх комісії з питань економіки, бюджету та інвестицій.

4. Бере участь у перевірках щодо дотримання вимог законодавства про працю, зобов'язань колективних договорів та угод, вносить свої пропозиції на розгляд ради. Розробляє за дорученням ради або з власної ініціативи проекти рішень ради, що стосуються питань комісії.

5. Перевіряє в межах своїх повноважень забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці на підприємствах, в установах, організаціях, а також якість проведення атестації робочих місць, умови праці та надання працівникам відповідно до законодавства пільг та компенсацій за роботу у шкідливих умовах, готує свої висновки з цього приводу.

6. Контролює вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допомог, пов'язаних з охороною материнства і дитинства, пільг і компенсацій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та в інших випадках, передбачених законодавством, готує проекти рішень ради з цих рішень.

7. Здійснює контроль за вирішенням питань про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів допомоги малозабезпеченим громадянам, в тому числі ритуальних послуг у зв'язку з похованням одиноких громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян.

8. Вирішує інші питання за дорученням ради.

  1. КОМІСІЯ З ПИТТАНЬ ОСВІТИ, НАУКИ, КУЛЬТУРИ,

СПОРТУ ТА МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ

    1. Бере участь у підготовці питань про стан і розвиток спорту, освіти, науки, культури, книгодрукування, видавничої діяльності, роботи з молоддю, які вносить на розгляд ради.

    2. Вивчає кандидатури та подає свій висновок профільній комісії щодо призначення керівників об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

    3. Попередньо розглядає відповідні розділи і показники проектів планів соціального і економічного розвитку області, бюджету області і звіти про їх виконання, вносить по них свої зауваження і пропозиції та надає їх комісії з питань економіки, бюджету і фінансів.

    4. Розробляє за дорученням ради або з власної ініціативи проекти рішень ради і пропозиції з питань спорту, освіти, науки, культури, книгодрукування, видавничої діяльності, молодіжної політики, готує і пропонує висновки з цих питань.

    5. Бере участь у розробці програм, що сприяють роботі відповідних громадських організацій.

    6. Здійснює контроль за забезпеченням охорони пам’яток історії та культури, збереженням та використанням культурного надбання, бере участь у розробці заходів з їх охорони, реставрації та використання.

    7. Сприяє забезпеченню у межах наданих повноважень через національно-культурні товариства вивченню державної мови.

    8. Перевіряє в межах своїх повноважень організацію медичного обслуговування та харчування в закладах освіти.

9.Перевіряє в межах своїх повноважень діяльність державних благодійних організацій і фондів, зареєстрованих і розташованих на території області, закладів освіти, науки, культури та спорту незалежно від форм власності, роботу відповідних відділів і управлінь, організацію їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення, подає за результатами перевірки пропозиції на розгляд керівників відповідних управлінь, відділів, установ і організацій, а в необхідних випадках вносить свої пропозиції на розгляд ради.

  1. Контролює вирішення відповідно до чинного законодавства питань повного державного утримання дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки батьків, у школах-інтернатах, дитячих будинках, у тому числі сімейного типу, професійно-технічних закладах освіти та утримання за рахунок держави осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку, надання громадянам пільг на утримання дітей у школах-інтернатах, а також оплати харчування дітей у школах (групах з продовженим днем).

  2. Розробляє та вносить на розгляд сесій проекти рішень щодо виділення іменних стипендій обласної ради студентам вищих навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування.

  3. Вирішує інші питання за дорученням ради.

10. КОМІСІЯ З ПИТАНЬ БУДІВНИЦТВА, ТРАНСПОРТУ, ЗВ’ЯЗКУ

ТА ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

    1. Бере участь у підготовці питань про стан і розвиток будівництва, транспорту, зв’язку, торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального господарства та побутового обслуговування населення в області.

    2. Розробляє за дорученням ради або з власної ініціативи проекти рішень ради і пропозиції з питань здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у питаннях планування, забудови та благоустрою відповідних територій, розвитку транспорту та зв’язку.

    3. Перевіряє в межах своїх повноважень роботу відповідних підприємств, установ, і організацій, розташованих на території області, подає за результатами перевірки пропозиції на розгляд керівників підприємств, установ, і організацій, а в необхідних випадках вносить свої пропозиції на розгляд ради.

    4. Вносить на обговорення звіти керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів обласної державної адміністрації про виконання рішень ради, а також про здійснення обласною державною адміністрацією делегованих їй радою повноважень з питань, віднесених до компетенції комісії.

    5. Розглядає пропозиції і готує проекти рішень з питань проведення оглядів-конкурсів на кращу забудову і благоустрій населених пунктів області.

    6. Готує рекомендації щодо об’єднання на договірних засадах коштів підприємств, розташованих на території області, і населення, а також бюджетних коштів на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання на пайових засадах об’єктів соціальної і виробничої інфраструктури, шляхів місцевого значення, зв’язку та будівництва газопроводів, визначення пріоритетів інвестиційної діяльності на території області.

    7. Попередньо розглядає і готує висновки і пропозиції до програм економічного і соціального розвитку області, бюджету та надає їх комісії з питань економіки, бюджету та інвестицій.

    8. Вирішує інші питання за дорученням ради.

  1. КОМІСІЯ З ПИТАНЬ ПРИВАТИЗАЦІЇ ТА УПРАВЛІННЯ

ОБ’ЄКТАМИ СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ

ГРОМАД СІЛ, СЕЛИЩ, МІСТ ОБЛАСТІ

  1. Розробляє за дорученням ради або з власної ініціативи проекти рішень ради, що стосуються компетенції комісії.

2. Вносить пропозиції щодо переліку та умов приватизації об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

  1. Перевіряє дотримання умов договорів купівлі-продажу приватизованих об’єктів, готує пропозиції за результатами перевірок.

  2. Здійснює контроль за управлінням майном, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в межах, визначених радою.

  3. Заслуховує звіти про роботу керівників підприємств, установ та організацій, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

  4. Спільно з іншими комісіями розглядає пропозиції та приймає рекомендації щодо призначення та звільнення керівників об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

  5. Здійснює контроль за використанням прибутків підприємств, установ та організацій спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

  6. Розглядає пропозиції та подає висновки з питань порядку та умов продажу, передачі в оренду або під заставу майна об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, а також його придбання в установленому законом порядку.

  7. Попередньо розглядає і готує висновки і пропозиції до програм економічного і соціального розвитку області, бюджету та надає їх комісії з питань економіки, бюджету та інвестицій.

  8. Вирішує інші питання за дорученням ради.

ЗАТВЕРДЖЕНО

рішенням 2 сесії міської

ради V скликання

від 25.05.20026р. № 9

П О Л О Ж Е Н Н Я

про постійні комісії

Чернівецької міської ради V скликання

Це Положення відповідно до Законів України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про статус депутатів місцевих рад” та Регламенту міської ради визначає перелік, функціональну спрямованість та порядок організації роботи постійних комісій міської ради.

Розділ І. Загальні положення.

1. Постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету та власних рекомендацій.

Постійні комісії є підзвітними раді та відповідальними перед нею.

2. Рішенням 1 сесії міської ради V скликання утворено сім постійних комісій з питань:

- законності, прав людини, регламенту, депутатської діяльності та етики;

- економіки, бюджету і фінансів;

- земельних відносин, архітектури та будівництва;

- житлово-комунального господарства та охорони навколишнього середовища;

- праці та соціального захисту населення;

- освіти, науки, культури, спорту та молодіжної політики;

- охорони здоров’я.

3.Постійні комісії обираються радою на строк її повноважень у складі голови та членів комісії. Всі інші питання структури комісії вирішуються відповідною комісією.

4. Депутати за власним бажанням визначають комісії, в яких працюватимуть, про що подають письмові заяви секретарю ради. Депутат має право протягом терміну повноважень за поданою заявою і рішенням сесії переходити в іншу комісію.

Пропозиції щодо кандидатур на посаду голів постійних комісій можуть вноситись:

  • міським головою;

  • постійною комісією;

  • групою депутатів;

  • шляхом самовисування;

  • фракціями ради.

Пропозиції щодо кількості та назв постійних комісій можуть вноситись:

  • міським головою;

  • групою депутатів;

  • депутатом;

  • фракціями ради

Обрання голови комісії з числа кандидатів здійснюється шляхом відкритого голосування у сесійній залі.

У разі необхідності можливе переобрання голів однієї, кількох або всіх постійних чи тимчасових комісій за рішенням ради. Мотивами щодо переобрання можуть бути: особиста заява голови комісії, неналежне виконання головою комісії своїх обов’язків – за висновком даної профільної комісії, міського голови, секретаря ради, постійної комісії з питань законності, прав людини, регламенту, депутатської діяльності та етики, а також причин, передбачених ч.5 ст. 49 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та ст. 37 Закону України “Про статус депутатів місцевих рад.

5. Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, міського бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

6. Постійні комісії попередньо розглядають кандидатури осіб, які пропонуються для обрання, затвердження, призначення або погодження радою для зайняття відповідних посад, готують висновки з цих питань.

7. Постійні комісії за дорученням ради, міського голови, секретаря ради або за власною ініціативою вивчають діяльність підзвітних і підконтрольних раді та її виконавчому комітету органів, а також з питань, віднесених до відання ради, підприємств, установ, та організацій, їх філіалів і відділень незалежно від форм власності та їх посадових осіб, подають за результатами перевірки рекомендації на розгляд їх керівників, а в необхідних випадках – на розгляд ради або її виконавчого комітету; здійснюють контроль за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету та власних рекомендацій.

8. Постійні комісії у питаннях, які належать до їх відання, та в порядку, визначеному законом, мають право отримувати від керівників органів, підприємств, установ та організацій, їх філій і відділень необхідні матеріали і документи.

9. Організація роботи постійної комісії міської ради покладається на голову комісії. Голова комісії скликає і веде засідання комісії, дає доручення членам комісії, представляє комісію у відносинах з іншими органами, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами, організовує роботу по реалізації висновків і рекомендацій комісії.

У разі відсутності голови комісії або неможливості виконувати ним свої повноваження з інших причин, його функції здійснює заступник голови комісії або секретар комісії.

У разі відсутності голови, заступника голови, секретаря комісії, їх неможливості або відмови скликати засідання комісії, воно може бути проведено на вимогу не менш як однієї третини членів комісії. У цьому випадку засідання веде за дорученням ініціативної групи один з депутатів, що входить до її складу.

10. Основною формою роботи постійних комісій є засідання, які скликаються та проводяться, в міру необхідності, але не менш як один раз у квартал, і є правомочними, якщо в них бере участь більше половини від загального складу комісії.

11. Засідання постійних комісій проводяться відкрито і гласно, крім випадків, коли за рішенням постійної комісії проводиться закрите засідання.

Депутат міської ради може брати участь у роботі постійної комісії, до складу якої він не входить, з правом дорадчого голосу. Постійна комісія може позбавити такого депутата можливості бути присутнім на засіданні комісії, якщо він своєю поведінкою перешкоджає її роботі. Головуючий на засіданні комісії має право позбавити виступаючого слова після попередження, якщо той виступає не по суті питання або порушує регламент та норми депутатської етики.

12. На кожному засіданні постійної комісії секретарем комісії ведеться протокол, який підписують головуючий на засіданні та секретар комісії. При відсутності секретаря комісії обов’язки щодо ведення і підписання протоколу, за рішенням комісії, покладаються на одного із членів комісії.

13. За рішенням постійних комісій на їх засіданнях можуть проводитися слухання. Інформація, отримана під час слухань, використовується для прийняття рекомендацій та висновків постійних комісій. Про час, місце проведення слухання та питання, що вносяться на обговорення, повинно бути повідомлено членам комісії та запрошеним на її засідання особам не менш як за три дні до його початку.

14. Постійні комісії ведуть розгляд заяв, звернень та скарг, що відносяться до їх функціональної спрямованості, а також беруть участь у судових засіданнях у порядку визначеному чинним законодавством в якості громадських захисників.

15. За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійних комісій приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності – заступником голови або секретарем комісії.

При розгляді питань, передбачених п.6 ст.47 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, постійні комісії дають рекомендації, в інших випадках - готують висновки. Рекомендації постійних комісій надсилаються організаційним відділом міської ради адресатам, відповідним виконавчим органам міської ради протягом трьох наступних робочих днів після засідання постійної комісії. Рекомендації та висновки постійних комісій оформляються на відповідних бланках, зразки яких затверджуються міським головою. Зазначені документи підлягають обов’язковій реєстрації у порядку, визначеному міським головою. Оприлюднення їх в засобах масової інформації здійснюються за рішенням постійних комісій, про що обов’язково зазначається в документі, та з відома міського голови.

16. Постійна комісія для вивчення питань, підготовки проектів рішень ради може створювати робочі групи із залученням представників громадськості, фахівців, спеціалістів галузевих підрозділів міської ради. Питання, що належать до відання кількох постійних комісій, можуть з ініціативи комісій, за дорученням ради, її голови, секретаря розглядатися на спільних засіданнях комісій.

Висновки та рекомендації, прийняті постійними комісіями на їх спільних засіданнях, підписуються головами цих комісій.

17. На вимогу громадян, їм може бути видана копія відповідних рекомендацій та висновків постійних комісій, якщо вони стосуються їх інтересів.

18. Рекомендації постійних комісій підлягають обов’язковому розгляду посадовими особами, органами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, яким вони адресовані. Про результати розгляду і вжиті заходи повинно бути повідомлено комісіям у встановлений ними строк.

19. Інформування громадськості про діяльність постійних комісій покладається на організаційний відділ міської ради. На засідання постійних комісій можуть бути запрошені представники преси, телебачення, радіо.

20. Організаційно-методичне, технічне, інформаційне і матеріальне обслуговування постійних комісій, а також забезпечення їх функціонування здійснює виконавчий комітет міської ради.

21. Голова постійної комісії здійснює перспективне (на один рік) планування роботи комісії. План роботи комісії затверджується на засіданні комісії, погоджується міським головою, доводиться до відома всіх голів постійних комісій, виконавчого комітету та керівників підрозділів міської ради.

22. Постійні комісії міської ради здійснюють контроль за виконанням рішень сесій міської ради та своїх рекомендацій.

Розділ ІІ.

Функціональна спрямованість та основні напрямки

роботи постійних комісій

Комісія з питань законності, прав людини, регламенту,

депутатської діяльності та етики

1. Бере участь у розробці і здійсненні заходів щодо забезпечення громадського порядку в місті, законності, правопорядку, прав людини, свободи совісті, гласності, міжнародних зв’язків.

2. Бере участь у перевірці дотримання вимог законодавства щодо розгляду звернень громадян, здійснення контролю за станом цієї роботи на підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності, захищає конституційні права громадян.

3. Бере участь у роз’ясненні населенню прав, свобод та обов’язків громадянина, закріплених Конституцією України, чинним законодавством.

4. Готує пропозиції щодо заснування чи ліквідації засобів масової інформації міської ради, призначення і звільнення її керівників.

5. Розробляє проекти рішень ради, готує висновки з питань, віднесених до її компетенції, виступає на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

6. Готує висновки з питань, пов’язаних з гарантіями депутатської діяльності, достроковим припиненням повноважень депутата.

7. Готує за дорученням ради або її голови рекомендації з питань, пов’язаних з депутатською діяльністю та додержанням норм депутатської етики, заслуховування радою питань про роботу депутатів у раді.

8. Здійснює контроль за дотриманням Регламенту міської ради, в разі необхідності готує пропозиції щодо внесення до нього змін та доповнень.

9. Вирішує інші питання за дорученням ради.

Комісія з питань економіки, бюджету і фінансів.

1. Попередньо розглядає і готує висновки щодо проектів цільових та комплексних програм соціально-економічного розвитку міста.

2. Погоджує проекти рішень щодо програм соціально-економічного та культурного розвитку міста.

3. Розглядає і подає висновки міській раді щодо проекту міського бюджету.

4. Розглядає та подає висновки по звіту про виконання міського бюджету.

5. Здійснює контроль за виконанням програм соціально-економічного розвитку, заслуховує звіти керівників структурних підрозділів міської ради та безпосередніх виконавців цих програм.

6. Погоджує рекомендації щодо залучення додаткових доходів до бюджету, введення місцевих податків і зборів та розмір їх ставок у межах, визначених законом.

7. Розглядає питання про встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету.

8. Розглядає питання про надання відповідно до чинного законодавства пільг з місцевих податків і зборів.

9.Здійснює контроль за управлінням майном, що належить до власності територіальної громади міста та аналіз їх використання.

10. Розглядає і погоджує рекомендації щодо затвердження програм приватизації, переліку об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації, погоджує пропозиції щодо умов і порядку приватизації об’єктів комунальної власності.

11. Розглядає і пропонує рекомендації з питань створення, ліквідації, реорганізації та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності територіальної громади міста.

12. Здійснює контроль та аналіз роботи підприємств, установ, організацій комунальної власності та підприємств з часткою міської ради в статутному фонді та вносить пропозиції щодо ефективності їх діяльності.

13. Розглядає і пропонує рекомендації щодо випуску місцевих позик.

14. Вносить пропозиції про створення спеціальних фондів міського бюджету та контролює їх виконання.

15. Розглядає і дає пропозиції щодо створення умов для розширення зовнішньоекономічних зв’язків підприємств, установ та організацій міста.

16. Розглядає і дає рекомендації щодо розвитку мережі та роботи підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування та туризму.

17. Періодично контролює питання ціноутворення та тарифів на житлово-комунальні, побутові та транспортні послуги.

18. Проводить аналіз доцільності, черговості та ефективності капітальних вкладень, що здійснюється за рахунок бюджету розвитку.

19. Відповідає за реалізацію державної регуляторної політики. Забезпечує підготовку експертних висновків щодо регуляторного впливу, внесених до порядку денного сесій міської ради проектів регуляторних актів”.

20. Здійснює контроль за діяльністю тендерного комітету міської ради.

21. Вирішує інші питання за дорученням ради і міського голови.

Комісія з питань земельних відносин,

архітектури та будівництва

1. Бере участь у підготовці питань про стан і розвиток земельних відносин, комплексної забудови міста, охорони, реставрації та використання пам’яток архітектури та містобудування, які виносить на розгляд ради, готує доповіді та співдоповіді.

2. Попередньо розглядає відповідні розділи і показники проектів соціально-економічних програм, міського бюджету і звіти про їх вико-нання, вносить по них свої зауваження і пропозиції.

3. Розробляє за дорученням ради або з власної ініціативи проекти рішень ради і пропозиції з питань регулювання земельних відносин, питань містобудівного комплексу, генерального плану; капітального, промислового, комерційного, житлового будівництва; землеустрою та приватизації земель, земельного кадастру; готує і подає висновки з цих питань.

4. Готує висновки по відповідних розділах і показниках проектів планів економічного і соціального розвитку міста, подає на сесію доповіді та співдоповіді з цих питань.

5. Розробляє за дорученням ради або з власної ініціативи проекти рішень ради і пропозиції з питань здійснення державного контролю за дотриманням законодавства з питань земельних відносин.

6.Розглядає, погоджує та вносить пропозиції міській раді щодо затвердження відповідно до закону ставок земельного податку.

7. Здійснює контроль за дотриманням земельного законодавства та за використанням і охороною земель.

8. Розробляє за дорученням ради або з власної ініціативи проекти рішень ради і пропозиції з питань здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у питаннях планування, забудови та благо-устрою відповідних територій.

9. Разом з іншими постійними комісіями вносить пропозиції до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об’єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам’ятками природи, історії або культури, які охороняються законом.

10. Вирішує інші питання за дорученням ради.

Комісія з питань житлово-комунального господарства

та охорони навколишнього середовища

1. Бере участь у підготовці питань про стан та перспективи розвитку житлово-комунального господарства, транспорту, зв’язку та енергетики в місті, збереження житлового фонду.

2. Попередньо розглядає проекти програм, планів економічного і соціального розвитку міста, заходів з охорони довкілля та покращення екології і вносить по них свої зауваження і пропозиції.

3. Розробляє за дорученням ради або з власної ініціативи проекти рішень ради і пропозиції з питань житлово-комунального господарства, розвитку транспорту, зв’язку та енергетики.

4. Перевіряє в межах своїх повноважень роботу відповідних підприємств, установ і організацій, розташованих на території міста, подає за результатами перевірки пропозиції на розгляд керівників підприємств, установ і організацій, а в необхідних випадках вносить свої пропозиції на розгляд ради.

5. Заслуховує звіти керівників виконавчих органів міської ради, підпорядкованих їм комунальних підприємств та повідомлення голів районних у місті рад про виконання цільових комплексних програм.

6. Розглядає та вносить пропозиції щодо покращання роботи житлово-комунальних підприємств міста, екологічного стану міста, розвитку пасажирського транспорту, зв’язку в місті, збирання, транспортування та утилізації побутових відходів, благоустрою міста, утримання та ремонту доріг, заслуховує хід їх реалізації.

7. Розглядає та вносить пропозиції щодо: ціноутворення та тарифів на житлово-комунальні, побутові та транспортні послуги; розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності громади міста.

8. Здійснює контроль за дотриманням природоохоронного законодавства та за використанням природних ресурсів, навколишнього середовища, проведення озеленення.

9. Розглядає та вносить пропозиції до проектів рішень щодо включення територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення до переліку об’єктів, що підлягають особливій охороні.

10. Контролює якість надання житлово-комунальних, транспортних послуг підприємствами, організаціями комунальної власності та стан використаннм природних ресурсів міста.

11. Попередньо розглядає титульні списки на капітальний та поточний ремонт доріг, реставрації будинків, житлового фонду, каналі-заційних, інженерних мереж та інші, що відносяться до її компетенції.

12. Сприяє діяльності житлово-будівельним товариствам та житлово-будівельним кооперативам та органам самоорганізації населення.

13. Контролює приватизацію житла.

14. Вирішує інші питання за дорученням ради.

Комісія з питань праці та соціального захисту населення

1. Бере участь у розробці міської програми зайнятості та заходів щодо забезпечення соціальної захищеності різних груп населення, здійснює контроль за організацією їх виконання.

2. Розробляє за дорученням ради або з власної ініціативи проекти рішень ради, що стосуються питань комісії.

3. Попередньо розглядає відповідні розділи і показники проектів питань економічного розвитку міста, бюджету міста, звіти про виконання планів і бюджету, вносить по них свої зауваження та висновки.

4. Бере участь у перевірках дотримання вимог законодавства щодо охорони та оплати праці, зобов’язань колективних договорів та угод, вносить свої пропозиції на розгляд ради.

5. Перевіряє в межах своїх повноважень забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці на підприємствах в установах, організаціях, а також якість проведення атестації робочих місць, умови праці та надання працівникам відповідно до законодавства пільг та компенсацій за роботу у шкідливих умовах, готує свої висновки з цього питання.

6. Контролює вирішення відповідно до чинного законодавства питань про надання пільг і допомог, пов’язаних з охороною материнства і дитинства, пільг і компенсацій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, надання пільг та компенсацій малозахищеним верствам населення, державних соціальних допомог та пенсійного забезпечення та в інших випадках, передбачених законодавством, готує проекти рішень ради з цих питань.

7. Здійснює контроль за вирішенням питань про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів допомоги малозабезпеченим громадянам, в тому числі ритуальних послуг у зв’язку з похованням одиноких громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян.

8. Сприяє діяльності благодійних фондів.

9. Вирішує інші питання за дорученням ради.

Комісія з питань освіти, науки, культури, спорту

та молодіжної політики

1. Бере участь у підготовці питань про стан і розвиток освіти, науки, культури, духовного відродження, фізичної культури та спорту, роботи з молоддю, які вносить на розгляд ради, готує доповіді і співдоповіді.

2. Попередньо розглядає відповідні розділи і показники проектів планів соціального і економічного розвитку міста, бюджету міста і звіти про їх виконання, вносить по них свої зауваження і пропозиції.

3. Розробляє за дорученням ради або з власної ініціативи проекти рішень ради і пропозиції з питань освіти, науки, культури, фізичної культури, спорту та молоді, готує і подає висновки з цих питань.

4. Бере участь у розробці програм, що сприяють роботі громадських організацій, які діють у сфері освіти, науки, культури, спорту та молодіжної політики.

5. Здійснює контроль за забезпеченням охорони пам’яток історії та культури, збереженням та використанням культурного надбання, бере участь у розробці заходів по їх охороні, реставрації та використанні.

6. Готує рекомендації щодо проведення визначних пам’ятних дат та їх висвітлення в засобах масової інформації.

7. Аналізує в межах своїх повноважень діяльність місцевих бла-годійних організацій і фондів, зареєстрованих і розташованих на території міста, закладів освіти, науки, культури, молоді незалежно від форм власності, роботу відповідних відділів і управлінь, організацію їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення, подає за результатами перевірки пропозиції на розгляд керівників відповідних управлінь, відділів, установ і організацій, а в необхідних випадках вносить свої пропозиції на розгляд ради.

8. Контролює вирішення відповідно до законодавства питань повного державного утримання дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки батьків, у школах-інтернатах, дитячих будинках, у тому числі сімейного типу, професійно-технічних закладах освіти та утримання за рахунок держави осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах, надання громадянам пільг на утримання дітей у школах-інтернатах, а також оплати харчування дітей у школах (групах з продовженим днем).

9. Вирішує інші питання за дорученням ради.

Комісія з питань охорони здоров’я

1. Бере участь у підготовці питань про стан і розвиток охорони здоров’я, проблем материнства і дитинства, які вносить на розгляд ради, готує доповіді і співдоповіді.

2. Попередньо розглядає відповідні розділи і показники проектів планів соціального і економічного розвитку міста, бюджету міста і звіти про їх виконання, вносить по них свої зауваження і пропозиції.

3. Розробляє за дорученням ради або з власної ініціативи проекти рішень ради і пропозиції з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства, покращання медичного обслуговування населення, розвитку та функціонування аптечної мережі.

4. Контролює у межах своїх повноважень організацію медичного обслуговування та харчування в лікувально-профілактичних закладах міської комунальної власності.

5. Аналізує в межах своїх повноважень діяльність місцевих благодійних організацій і фондів, зареєстрованих і розташованих на території міста закладів охорони здоров’я незалежно від форм власності, роботу відповідних відділів і управління, подає за результатами перевірки про-позиції на розгляд керівників відповідних управлінь, відділів, установ, орга-нізацій, а в необхідних випадках вносить свої пропозиції на розгляд ради.

6. Вирішує інші питання за дорученням ради.

ПРИМІРНЕ ПОЛОЖЕННЯ

"ПРО МІСЦЕВІ ІНІЦІАТИВИ"

1. Загальні положення

1.1. Місцева ініціатива - офіційна письмова пропозиція з питань, які мають важливе значення для громади, внесена у порядку, передбаченому цим Положенням, місцевій (сільській, селищній, міській) раді (надалі - раді) для розгляду та прийняття відповідного рішення.

1.2. Місцева ініціатива є формою безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування.

1.3. Право на внесення місцевої ініціативи в селі (селищі, місті) __________________ належить членам територіальної громади села (селища, міста) __________________ , які мають виборче право.

1. 4. Членство у територіальній громаді села (селища, міста) ______________________ визначається статутом територіальної громади села (селища, міста) ___________________. При відсутності статуту, членом територіальної громади вважаються особи, що у встановленому законодавством порядку зареєстровані як жителі села (селища, міста).

1. 5. Предметом місцевої ініціативи в селі (селищі, місті) __________________ можуть бути будь-які питання, віднесені Конституцією і законодавством України до відання місцевого самоврядування, при умові, що наслідки розв'язання питань місцевої ініціативи не обмежуватимуть прав і інтересів інших територіальних громад.

2. Внесення місцевої ініціативи

2.1. Місцева ініціатива вноситься на розгляд ради ініціативною групою.

2.2. Підставою для внесення місцевої ініціативи може бути: рішення Загальних зборів членів територіальної громади; рішення громадських слухань; встановлена цим Положенням кількість підписів членів громади.

2.3. Ініціативна група може утворюватись:

  • Загальними зборами членів територіальної громади;

  • учасниками громадських слухань;

  • частиною членів громади за власною ініціативою.

2.4. Ініціативна група утворюється у складі від 3 до 9 правоздатних членів територіальної громади.

2.5. Члени ініціативної групи підписують між собою угоду про входження до її складу. В угоді обов'язково зазначається зміст місцевої ініціативи, прізвища, ім'я, по-батькові, паспортні дані та адреси членів ініціативної групи.

2.6. Про створення ініціативної групи та зміст місцевої ініціативи ініціативна група в 3-денний (варіант: у 5-денний) термін письмово повідомляє раду в порядку, встановленому радою для подання заяв і скарг громадян. Повідомлення про створення ініціативної групи підписується всіма її членами.

2.7. При створенні ініціативної групи Загальними зборами громадян до повідомлення про утворення ініціативної групи додається витяг з протоколу 3агальних зборів, підписаний головуючим і секретарем Загальних зборів.

2.8. При створенні ініціативної групи учасниками громадських слухань до повідом-лення про утворення ініціативної групи додається витяг з протоколу слухань, підписаний головуючим і секретарем громадських слухань.

2.9. При створенні ініціативної групи частиною членів територіальної громади до повідомлення про утворення ініціативної групи додається копія угоди про створення ініціативної групи (п.2.4).

2.10. Ініціативна група здійснює всі видатки, пов'язані із своєю діяльністю,
самостійно.

2.11. Місцева ініціатива вважається чинною, якщо вона підтримана не менш
ніж ______ учасниками Загальних зборів чи громадських слухань, що зафіксовано у протоколі Загальних зборів чи громадських слухань, або підписами такої ж кількості членів територіальної громади. (Кількість членів громади, що вважається достатньою підтримкою місцевої ініціативи, визначається радою, виходячи з загальної кількості жителів села, селища, міста).

2.12. Ініціативна група збирає підписи громадян на підтримку громадської ініціативи на спеціальних підписних листах. Підписні листи повинні містити прізвище, ім'я та по батькові, рік наро­дження, домашню адресу тих, хто підтримує внесення ініціативи, дату підписання. Термін збирання підписів становить 20 днів з дня передачі у раду повідомлення про утворення ініціативної групи.

2.13. Не пізніше 30 днів з дня передачі повідомлення про створення ініціативної групи вона подає раді на ім'я голови письмово оформлену пропозицію про місцеву ініціативу у вигляді проекту рішення ради. У випадку подання пропозиції про громадську ініціативу ініціативною групою, створеною частиною територіальної громади (групою громадян), до цієї пропозиції додаються підписні листи на підтримку громадської ініціативи з кількістю підписів, встановленою п. 2.10 цього Положення.

2.14. Подана до ради пропозиція щодо місцевої ініціативи того ж дня реєструється відповідним підрозділом апарату ради.

2.15. Факт подання місцевої ініціативи та її зміст не пізніше семи днів з дня
подання оприлюднюється радою через засоби масової інформації або в інший спосіб, прийнятний для членів територіальної громади села (селища, міста).

2.16. Сільський (селищний, міський) голова організовує експертизу місцевої
ініціативи на відповідність вимогам п. 1.5 даного Положення.

2.17. При відповідності місцевої ініціативи вимогам п. 1.5 даного Положення сільський (селищний, міський) голова в 10-денний термін створює робочу групу для підготовки питання до розгляду на сесії ради відповідно до вимог Регламенту ради. До складу робочої групи включаються відповідні працівники апарату ра­ди, її виконавчих органів, фахівці і експерти з питань, що містить місцева ініціатива, зацікавлені депутати ради (за згодою), члени ініціативної групи тощо.

2.18. Робоча група у ході розгляду місцевої ініціативи при згоді ініціативної групи може дійти висновку про недоцільність внесення питання на розгляд сесії ради.

2.19. На підставі результатів розгляду місцевої ініціативи робочою групою голова видає вмотивоване розпорядження або про включення до порядку денного чергової сесії ради питання, внесеного в порядку місцевої ініціативи, або про зняття місцевої ініціативи з подальшого розгляду. Не пізніше ніж у семиденний термін з дня підписання один примірник цього розпорядження вручається членам ініціативної групи.

2.20. При невідповідності місцевої ініціативи вимогам п. 1.5 даного Положення сільський, селищний, міський голова у десятиденний термін проводить особисту зустріч (варіант: зустріч відповідних посадових осіб ради чи виконкому) з членами ініціативної групи і на підставі правового аналізу місцевої ініціативи повідомляє їм про її невідповідність вимогам п.1.5 даного Положення і в чому саме полягає невідповідність. Ініціативнії групі видається один примірник мотивованого розпорядження голови про відмову у прийнятті місцевої ініціативи на розгляд ради. Ініціативна група може оскаржити це розпорядження до суду. У випадку підтвердження судом правомірності розпорядження голови про відхилення місцевої ініціативи, через 10 днів після ухвалення судового рішення, ініціативна група вважається ліквідованою.

2.21. Ініціативна група, утворена частиною членів територіальної громади, може в будь-який момент може надіслати місцевій раді письмове повідомлення про відкликання подання про місцеву ініціативу і прийняти рішення про саморозпуск. Це повідомлення підписується всіма членами ініціативної групи.

3. Розгляд місцевої ініціативи

3.1. Місцева ініціатива, що внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи.

3.2. Ініціативна група доручає одному з своїх членів виступити на сесійному засіданні ради із доповіддю щодо місцевої ініціативи і відповісти на питання депутатів ради відповідно до Регламенту ради. За проханням доповідача ініціативної групи на деякі питання депутатів можуть відповідати інші члени ініціативної групи, що присутні на сесійному засіданні ради. Рада може призначити з питання місцевої ініціативи співдоповідача. Присутні на засіданні ради члени ініціативної групи беруть участь в обговоренні та вносять пропозиції до проекту рішення з питання місцевої ініціативи в порядку, встановленому Регламентом ради.

3.3. Проект рішення з питання місцевої ініціативи, що внесений ініціативною групою, після обговорення і внесення доповнень і змін обов'язково ста­виться на голосування.

3.4. З питання, внесеного шляхом місцевої ініціативи, рада може розглянути власний проект, що розглядається на тому ж се­сійному засіданні, що і проект від ініціативної групи. Після розгляду питання рада приймає рішення.

3.5. Після обговорення місцевої ініціативи рада може повністю або частково задовільнити її або своїм обгрунтованим рішенням повністю або частково відхилити місцеву ініціативу.

3.6. Рішення ради з питання, внесеного на її розгляд шляхом місцевої ініціативи, в десятиденний термін надсилається членам ініціативної групи та оприлюднюється в порядку, встановленому Регламентом ради .

3.7. При незгоді ініціативної групи з ухваленим радою рішенням щодо місцевої ініціативи, це рішення може бути оскаржене в судовому по­рядку у десятиденний термін з дня його оприлюднення. У випадку підтвердження судом правомірності рішення ради щодо місцевої ініціативи, через 10 днів після судового рішення ініціативна група вважається ліквідованою.

3.8. Відхилена радою місцева ініціатива може бути внесена повторно не раніше ніж через рік ініціативною групою, склад якої оновлено не менш ніж на половину.

3.9. Найбільш важливі місцеві ініціативи рада може винести на обговорення територіальної громади.

4. Заключні положення

4.1. Чинний текст Положення про місцеві ініціативи доводиться до відома членів громади, депутатів і посадових осіб виконавчого комітету і апарату ради.

З цією метою текст Положення про місцеві ініціативи:

  • вивішується у доступних і зручних для громадян місцях у будинку ради
    та її виконкому ( зокрема, у приміщенні, в якому проводиться прийом громадян посадовими особами ради і виконкому);

(необхідно конкретизувати для умов конкретної територіальної громади);

  • розміщується на інтернет-сторінці ради та її виконкому (при наявності такої сторінки);

  • надсилається місцевим осередкам громадських організацій і політичних партій;

  • роз'яснюється головуючим при розгляді місцевої ініціативи на сесії ради;

  • видається посадовим особам виконавчого комітету та працівникам апарату ради при їх прийомі на роботу;

  • видається депутатам ради на першій сесії ради нового скликання;

  • видається громадянам за їх проханням підрозділом, що опрацьовує звернення громадян;

  • оприлюднюється іншим шляхом відповідно до умов територіальної громади.

4.2. Секретар ради веде реєстр місцевих ініціатив, до якого заноситься: питан­ня, що ставляться шляхом місцевої ініціативи, список учасників ініціативної групи із даними, що подаються при повідомленні про створення ініціативної групи, прийняте радою рішення щодо місцевої ініціативи, адресати органів і посадових осіб, яким направлено рішення щодо місцевої ініціативи та інші дані. До реєстру місцевих ініціатив додаються результати попереднього аналізу місцевої ініціативи органами і посадовими особами, яким це доручалось.

ПРИМІРНЕ ПОЛОЖЕННЯ

"ПРО ГРОМАДСЬКІ СЛУХАННЯ"

1. Загальні положення

1.1. Громадські слухання є формою безпосередньої участі громадян у Здійсненні місцевого самоврядування.

1.2. Громадські слухання проводяться у вигляді зустрічей членів територіальної громади з депутатами та посадовими особами місцевого самоврядування.

1.3. Предметом громадських слухань можуть бути:

- звіти посадових осіб місцевого самоврядування;

- обговорення найважливіших питань місцевого значення;

- розгляд місцевих ініціатив.

Не можуть бути предметом громадських слухань питання, не віднесені законодавством до відання місцевого самоврядування.

1.4. Право на участь у громадських слуханнях має кожний член територіальної громади, який наділений виборчим правом.

1.5. Участь у громадських слуханнях депутатів (відповідної ради) та посадових осіб місцевого самоврядування, щодо яких стосуються питання, винесеш на обговорення, є обов'язковою.

1.6. Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік.

1.7. Організаційно-технічне забезпечення проведення слухань здійснюється апаратом відповідної міської, селищної, сільської ради (варіант: виконавчого комітету відповідної ради).

2. Ініціювання та порядок призначення Громадських слухань

2.1. Право ініціювати проведення громадських слухань належить:

- відповідному сільському, селищному, міському голові;

- виконавчому комітетові відповідної ради;

- постійній комісії відповідної ради;

- депутатам відповідної ради в кількості не менше ___ депутатів;

- органам самоорганізації населення;

- членам територіальної громади в кількості не менше ___ осіб.

Коментар: чисельність депутатів і громадян встановлюється в залежності від чисельного складу ради і чисельності мешканців населеного пункту.

2.2. Громадські слухання призначаються відповідним сільським, селищним, міським головою або в разі, коли голова не може виконувати свої функції чи відмовляється, відповідною радою в місячний термін із дня внесення ініціативної пропозиції.

2.3. Ініціативна пропозиція про проведення громадських слухань вноситься відповідному сільському, селищному, міському голові у вигляді письмового звернення, в якому зазначаються питання, що пропонуються до обговорення, пропозиції щодо запрошення посадових осіб. Звернення, подане членами територіальної громади, повинно бути підписане ними із зазначенням прізвища, ім'я та по-батькові, року народження, домашньої адреси, серії та номеру паспорта.

2.4. Сільський, селищний, міський голова не пізніше 10-денного терміну з дня отримання ініціативної пропозиції видає розпорядження про призначення громадських слухань. В розпорядженні зазначаються дата, місце, час проведення слухань, посадові особи, які запрошуються для участі та питання до обговорення.

В разі, якщо голова не в змозі виконувати свої функції або відмовляється призначити слухання, вони призначаються відповідною радою на черговій сесії.

2.5. Громадські слухання призначаються, як правило, у неробочі дні (субота або неділя) у найбільшому за кількістю місць приміщенні або на відкритому майданчику.

2.6. Територіальна громада не пізніше ніж за 7 днів сповіщається через засоби масової інформації та/або у інший спосіб, про дату, місце й час проведення слухань, а також про питання, що винесені на обговорення.

(Варіант: Територіальна громада сповіщається про дату, місце й час проведення громадських слухань, а також про питання, що винесені на обговорення в порядку, встановленому регламентом відповідної ради для сесій ради.)

3. Порядок проведення Громадських слухань

та оприлюднення їх результатів

3.1. Громадські слухання відкриває й веде сільський, селищний, міський голова або секретар (керуючий справами) відповідної ради. Не може вести громадські слухання посадова особа, звіт про роботу якої винесено на ці громадські слухання. В таких випадках слухання веде особа, яку обирають члени громади, присутні на слуханнях. Обраною вважається особа, за яку проголосувало більше половини присутніх на слуханнях членів громади, що мають виборче право.

3.2. Члени територіальної громади, які беруть участь у слуханнях, реєструються до їх початку в реєстраційній групі, призначеній сільським, селищним, міським головою (варіант: відповідною радою). Незареєстровані члени громади можуть брати участь у слуханнях, але вони не мають права голосу при прийнятті рішень за результатами слухань. 3.3. Якщо приміщення, в якому призначено проведення слухань, не може вмістити всіх бажаючих членів громади, сільський, селищний, міський голова (або секретар ради) чи особа, яка і'х відкриває, зобов'язані призначити додаткові слухання, сповістивши невідкладно про дату і час їх, проведення.

3.4. На початку проведення громадських слухань шляхом голосування приймається регламент та порядок денний слухань. Регламентом визначається час на звіти, виступи, запитання та відповіді тощо.

3.5. Учасники громадських слухань повинні дотримуватися регламенту, не допускати вигуків, образ, інших дій, що заважають обговоренню винесених питань. У випадку порушення цієї вимоги на пропозицію особи, що веде слухання, громадські слухання більшістю голосів можуть прийняти рішення про видалення порушника чи порушників із громадських слухань. При невиконанні рішення громадських слухань про видалення порушників до них можуть бути застосовані примусові заходи відповідно до чинного законодавства у зв'язку з порушенням порядку в громадському місці.

3.6. Запитання й пропозиції, висловлені під час громадських слухань, обов'язково фіксуються в протоколі слухань працівниками апарату відповідної ради (варіант: виконавчого комітету ради) і протягом трьох робочих днів за підписом головуючого на слуханнях та секретаря ради направляються у встановленому в раді порядку органам та посадовим особам місцевого самоврядування для обов'язкового розгляду.

3.7. Під час громадських слухань члени територіальної громади можуть подавати колективні звернення (петиції), які оприлюднюються на громадських слуханнях, прилучаються до протоколу слухань та офіційно передаються секретарем ради на розгляд відповідним органам і посадовим особам у встановленому в раді порядку.

3.8. За результатами обговорення питань, винесених на громадські слухання, шляхом голосування можуть прийматися рішення, які заносяться до протоколу. Рішення приймаються простою більшістю від числа учасників слухань та мають рекомендаційний характер. Вони в п'ятиденний термін надсилаються відповідним органам та посадовим особам і підлягають обов'язковому розглядові.

3.9. Відповіді на запитання та результати розгляду пропозицій і колективних звернень громадян надсилаються органами і посадовими особами, яким вони були направлені, секретарю відповідної ради, який, в свою чергу, направляє їх безпосередньо авторам запитань, пропозицій та звернень.

3.10. Відповіді на запитання та результати розгляду пропозицій і звернень громадян оприлюднюються у тому ж порядку, що й оголошення про проведення слухань (дивись п.2.6).

3.11. Відповіді на запитання та результати розгляду пропозицій і звернень громадян оголошуються також на найближчій сесії відповідної ради і під час наступних громадських слухань.

3.12. Протокол і рішення громадських слухань оформляються, зберігаються й оприлюднюються в порядку, встановленому регламентом відповідної ради щодо протоколів і рішень сесії ради.

4. Заключні положення

4.1. Чинний текст Положення про громадські слухання постійно доводиться до відома членів громади, депутатів і посадових осіб виконавчого комітету і апарату відповідної ради. З цією метою текст Положення про громадські слухання:

- вивішується у доступних і зручних для громадян місцях у будинку відповідної ради та її виконкому (біля приміщення по роботі із зверненнями громадян, біля приміщень, в яких проводиться прийом громадян посадовими особами ради і виконкому тощо);

- розміщується на інтернет-сторінці відповідно ради та її виконкому (при
наявності такої сторінки);

- надсилається в місцеві осередки громадських організацій і політичних партій;

- роздається учасникам громадських слухань при реєстрації;

- роз'яснюється головуючим на громадських слуханнях;

- видається посадовим особам виконавчого комітету й апарату ради при їх прийомі на роботу;

- видається депутатам ради на першій сесії ради нового скликання;

- видається громадянам за їх проханням підрозділом, що опрацьовує звернення громадян;

- використовуються інші заходи оприлюднення відповідно до потреб громадян і умов територіальної громади.

4.2. Секретар відповідної ради веде Реєстр громадських слухань, в який заноситься: теми громадських слухань, місце їх проведення, посада й прізвище головуючого на слуханнях, кількість учасників, кількість пропозицій, прийняті рішення, адресати органів і посадових осіб, яким направлено на відповідь і розгляд результати громадських слухань та інші дані. До Реєстру громадських слухань додаються протоколи громадських слухань, відповіді органів і посадових осіб та результати розгляду пропозицій і звернень, що були подані під час громадських слухань

4.3. Найбільш важливі для громади питання можуть виноситися на громадські обговорення через засоби масової інформації.

ПЛАН РОБОТИ

ІВАНОВЕЦЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ

на 2005 рік

В основу діяльності Івановецької сільської ради, її виконавчого комітету покласти положення Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Укази Президента України, інші законодавчі акти, рішення обласної і районної рад, розпорядження голів обласної, районної державних адміністрацій.

Перелік питань до розгляду на сесіях сільської ради

Порядок денний

Строки проведення

Відповідальний за підготовку

I сесія сільської ради V скликання

1. Про основні напрямки економічного і соціального розвитку села Іванівці на 2005 рік.

І квартал

Січень

Сільський голова

Постійна комісія з питань соціально-економічного розвитку і бюджету

2. Про бюджет села Іванівці на 2005 рік та звіт про виконання бюджету за 2004 рік.

І квартал

Січень

Головний бухгалтер

Постійна комісія з питань соціально-економічного розвитку і бюджету

II сесія сільської ради V скликання

1. Про виконання комплексної програми профілактики злочин­ності в с. Іванівці на 2001 -2005 рр.

II квартал

Секретар сільської ради

Постійна комісія з правових питань

2. Про дачу згоди на створення органів самоорганізації населення (вуличних комітетів)

II квартал

Постійна комісія з питань депутатської діяльності та етики

IІІ сесія сільської ради V скликання

Про хід підготовки організацій, підприємств, установ села до роботи в зимових умовах.

ІІІ квартал

Постійна комісія з питань агрокомплексу та комунального господарства

ІV сесія сільської ради V скликання

1.Звіт сільського голови про роботу виконкому сільської ради у 2005 році.

IV квартал

Сільський голова

Секретар виконкому

Постійні комісії сільської ради

2.

Перелік організаційних заходів на 2005 рік

Зміст заходів

Строки

проведення

Відповідальні

1

2

3

4

1.

Провести загальні збори представників громадян села з

порядком денним:

- Про підсумки роботи виконкому сільської ради, трудових колективів села за 2004 рік та заходи щодо соціально-економічного та культурного розвитку села Іванівні на 2006 рік.

- Про стан надходження та витрачання коштів самооподаткування за 2004 рік та завдання щодо самооподаткування на 2005 рік.

- Про створення органів самоорганізації населення (вуличних комітетів) села.

Січень

Сільський голова

Секретар виконкому

Головний бухгалтер

Секретар виконкому

2.

Організувати вивчення з депутатами та працівниками сільської ради основних положень чинного законодавства і порядку його застосування.

Протягом

року

Сільський голова

3.

Організувати проведення "Дня депутата" з порядком денним:

- про завдання щодо реалізації положень Указу Президента України від 19.08.2002. №720 "Про вдосконалення системи державного управління земельними ресурсами та контроль за їх використанням і охороною";

- про вивчення Закону України "Про звернення громадян " та Указу Президента України від 13.08.2002. р. № 700/2002 "Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації конституційного права громадян на звернення";

- про виконання повноважень виконкому сільської ради в галузі регулювання земельних відносин;

- про форми та методи депутатської діяльності.

І квартал

II квартал

III квартал

IV квартал

Сільський голова

Секретар виконкому

Землевпорядник

Секретар ради

4.

Організувати проведення "Днів сільської ради".

Щомісячно

Фортуна А. Г.

5.

Організувати проведення постійно діючих нарад при сільському голові:

- з керівниками організацій, підприємств, установ села;

- з працівниками апарату виконкому сільської ради.

Постійно

Щопонеділка

Щовівторка

Сільський голова

6.

Систематично проводити особистий прийом громадян у виконкомі сільської ради та за місцем проживання громадян:

- сільський голова;

- заступник сільського голови з питань діяльності виконавчих органів ради;

- секретар сільської ради;

- члени виконкому.

Постійно

Щопонеділка

Щовівторка

Щоп'ятниці

Щочетверга

Сільський голова

Заступник с/голови

Секретар ради

Члени виконкому

7.

Провести навчання депутатів з вивчення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

І квартал

Сільський голова

8.

Провести навчання із членами адміністративної комісії з вивчення чинного законодавства, яке регулює її роботи.

II квартал

Сільський голова

9.

Провести навчання членів постійних комісій сільської ради з оформлення матеріалів засідань;

проведення рейдів перевірок дотримання чинного законодавства в торгівлі.

Лютий

Серпень

Секретар ради

Сільський голова

10.

Провести навчання членів вуличних комітетів:

- з проведення роботи щодо благоустрою населеного пункту, ознайомлення з положенням про присвоєння звання "Двір зразкової праці, культури та громадського порядку";

- про заготівлю лишків сільськогосподарської продукції в громадському секторі.

Квітень

Вересень

Заступник с/голови

Сільський голова

11.

Провести семінари-навчання:

11.1. 3 кадровим резервом на посади сільського голови та секретаря сільської ради:

- про декларування доходів службовців органів місцевого самоврядування;

- ознайомлення з функціональними обов'язками сільського голови з питань організації діяльності виконавчих органів ради;

- вивчення Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування";

- про Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з корупцією і іншими протиправними діями в соціально-економічній сфері та забезпечення економного витрачання державних коштів".

Січень

Квітень

Липень

Жовтень

Секретар виконкому

Заступник с/голови

Сільський голова

Сільський голова

11.2. 3 працівниками апарату виконкому сільської ради:

- вивчення Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування";

- про регламент роботи сільської ради;

- вивчення основних положень Земельного Кодексу України;

- вивчення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Лютий

Травень

Серпень

Листопад

Сільський голова

Секретар ради

Заступник с/голови

Сільський голова

12.

Провести перевірки:

- стану дотримання вимог законодавства щодо захисту прав

споживача в усіх підприємствах торгівлі, незалежно від форм власності;

- стану підготовки школи І—III ступенів, дошкільного навчального закладу, сільської лікарської амбулаторії до роботи в осінньо-зимових умовах;

- про стан харчування дітей в школі та дошкільному навчальному закладі;

- про проведення осіннього місячника благоустрою та санітарної очистки села та станції Іванівці.

Щоквартально

Червень -

липень -

серпень

Жовтень

Жовтень

Сільський голова

Заступник с/голови

Сільський голова

Заступник с/голови

13.

Організувати та провести благодійні акції:

- до 60-ї річниці Перемоги в Великій Вітчизняній війні;

- до дня громадян похилого віку;

- до дня інвалідів;

- збір картоплі та інших овочів, продуктів для потреб районної лікарні;

- збір коштів під час проведення акції "Милосердя", продуктів харчування, взуття та одягу.

Травень

Жовтень

Листопад

Грудень

Серпень

Сільський голова

Заступник с/голови

Секретар виконкому

Працівники апарату

виконкому

14.

Організувати та провести масові заходи:

- зустріч з учасниками бойових дій та інвалідами Великої вітчизняної війни;

- конкурс "Нумо, дівчата!" до Міжнародного жіночого дня;

- урочисті збори та святковий концерт до Дня перемоги;

- урочисті збори до Дня Конституції;

- масові гуляння з нагоди святкування Дня молоді;

- урочисті збори і тематичний вечір з нагоди відзначення 15-ї річниці незалежності України;

- масові гуляння з нагоди відзначення Дня села Іванівці;

- урочисті збори з нагоди відзначення визволення України від німецько-фашистських загарбників;

- зустріч Нового року.

Протягом

року

22.02.06

7.03.06

8.05.06

27.06.06

29.06.06

23.08.06

Вересень

Жовтень

Грудень

Сільський голова

Заступник с/голови

Секретар ради Секретар виконкому

Члени виконкому

Сільський голова

Основні показники соціально-економічного розвитку

територіальної громади

Показники

Одиниця виміру

Всього по сільській

раді

У тому числі по селах

очікува­не за

2009р.

прог­ноз

2010р.

село X

село У

очіку­ване за 2009 р.

прог­ноз 2010 р.

очіку­ване за 2009 р.

прог­ноз 2010 р.

1

2

3

4

5

6

7

8

Чисельність наявного населення

тис. чол.

Чисельність пра­цівників, зайнятих в усіх сферах економічної діяльності

тис. чол.

Обсяг продукції промисловості у діючих цінах

тис. грн.

у розрахунку на душу населення

грн.

Виробництво товарів народного споживання у фактичних цінах

тис. грн.

у тому числі:

продовольчі

грн.

непродовольчі

грн.

у розрахунку на душу населення

грн.

Валова продукція сільського господарства в порівняних цінах, всього

тис. грн.

у розрахунку на душу населення

грн.

Виробництво продукції тваринництва

тис. т

реалізація худоби та птиці на забій (у живій вазі)

тис. т

молоко

тис. т

яйця

тис. шт.

Інвестиції в основний капітал

млн. грн.

Доходи місцевих бюджетів

млн. грн.

Видатки місцевих бюджетів

млн. грн.

Грошові доходи, всього

млн. грн.

в т.ч. на душу населення

грн.

Обсяг роздрібного товарообігу, включаючи громадське харчування (у фактичних цінах), всього

млн. грн.

у розрахунку на душу населення

грн.

Обсяг послуг з побутового обслуговування населення (у фактичних цінах), всього

млн. грн.

у розрахунку на душу населення

грн.

Введення в експлуатацію загальної площі житла

кв. м

Вантажооборот

тис. ткм

Пасажирооборот

тис. ткм

Експорт товарів та послуг

тис. дол. США

Імпорт товарів та послуг

тис. дол. США

Сальдо (+, -)

тис.дол. США

Середньомісячна заробітна плата працівників

грн.

номінальна

грн.

реальна

%

Заборгованість із виплати заробітної плати

тис. грн;

У тому числі за ра­хунок бюджетних коштів

тис. грн.

Рівень безробіття

ПАСПОРТ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

1 . Загальні відомості

Область

Район

Назва сільської, селищної,

міської ради

2.3агальна площа населених пунктів (га)

Всього

Під забудовою та присадибними ділянками

Орна земля

Пасовища

3 .Кількість дворів (квартир) (шт.)

Всього

Нових (після 1991р.)

Видано планів під забудову

3 них в стадії будівництва