Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Публичный отчет'
Как и в 2009 году основными видами деятельности Общества являлись сдача внаем производственных помещений и торговля швейными изделиями. За год от аре...полностью>>
'Календарно-тематический план'
задания и вопросы должны быть сопровождены ответами, тестовые задания должны иметь по 4-6 вариантов ответа, правильным из которых является либо 1 вар...полностью>>
'Документ'
Новая проектная профессия появившаяся в последние годы ХХ века – дизайн среды выделилась из других (смежных) областей проектирования для решения зада...полностью>>
'Документ'
Чулочно-носочная продукция производится с помощью передовых технологий из натурального сырья с применением специально разработанных НОУ-ХАУ в области ...полностью>>

Б. Руснак місцеве самоврядування в україні

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

самоврядування в Україні

Оптимальна організація влади забезпечує ефективне керівництво державою на всіх її рівнях. Децентралізація влади на рівень територіальних громад та обраних ними інституцій, вимагає формування повноцінної системи місцевого самоврядування. Адже державна влада не буде ефективною, якщо не опиратиметься на демократично організовану систему самоврядування на місцях.

До елементів системи місцевого самоврядування, що формують систему, відповідно до ст. 5 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, належать:

  • територіальна громада;

  • сільська, селищна, міська рада;

  • сільський, селищний, міський голова;

  • виконавчі органи сільської, селищної, міської рад;

  • районні (в місті) ради, які створюються у містах із районним поділом за рішенням територіальної громади або міської ради;

  • районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

  • органи самоорганізації населення.

Дамо коротку характеристику кожного елемента системи місцевого самоврядування.

Територіальна громада – це жителі, обєднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне обєднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Під цим визначенням законодавець розуміє:

  • по-перше, жителів, об’єднаних постійним місцем проживання;

  • по-друге, територіальну основу місцевого самоврядування – село, селище та місто.

Іншими словами, до територіальної громади можуть належати не лише громадяни України, а й іноземці та особи без громадянства, що постійно проживають у межах села, селища, міста і користуються, відповідно до ст. 26 Конституції України, такими ж правами і свободами, а також виконують такі ж обов’язки, як і громадяни України, за винятком, встановленим чинним законодавством.

У пункті 1 ст. 6 зазначеного закону чітко закріплено принципове положення про статус територіальної громади. Зокрема, зазначається, що територіальна громада села, селища, міста є первинним субєктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень.

Територіальна громада наділена конкретною правосуб’єктністю, а саме:

  • правом формування відповідних органів;

  • правом проведення місцевих референдумів;

  • правом управління місцевими бюджетами та комунальною власністю тощо.

Пункти ст. 6 закону регулюють питання про об’єднання-роз’єднання територіальних громад. Територіальні громади сусідніх сіл можуть об’єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову. Добровільне об’єднання територіальних громад відбувається за рішенням місцевих референдумів відповідних територіальних громад сіл. Таке рішення є наданням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування, формування спільного бюджету, об’єднання комунального майна. Вихід зі складу сільської громади здійснюється також за рішенням референдуму відповідної територіальної громади.

Представницький орган місцевого самоврядування – це виборний орган (рада), який складається з депутатів і, відповідно до закону, наділяється правом представляти інтереси територіальної громади та приймати від її імені рішення.

З урахуванням особливостей адміністративно-територiального устрою нашої держави система представницьких органів місцевого самоврядування складається з двох рівнів:

  • сільські, селищні, міські ради (надалі - місцеві ради);

  • районні та обласні ради.

Наявність таких двох рівнів аж ніяк не дає підстав підпорядковувати органи першого рівня – другому. Відповідно до положень ст. 10 закону можна зробити висновок про те, що саме місцеві ради – єдині представницькі органи територіальних громад. Саме цим радам належить провідна роль і, окрім цього, - це ті інституції, які безпосередньо працюють із людьми та представляють найближчий до громадян рівень управління.

Отже, місцеві ради як представницькі органи:

  • це – виборні органи, що складаються з депутатів, обраних безпосередньо територіальною громадою;

  • акумулюють інтереси територіальних громад і володіють правом представляти їх;

  • мають виняткове право приймати рішення від імені територіальної громади.

Обласні та районні ради не виступають представницькими органами обласних і районних громад, оскільки Конституція України не визнає таких громад і не розглядає населення області, району як суб’єкт місцевого самоврядування.

Обласні та районні ради – це органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією та чинними законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні” у містах із районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради можуть утворюватися районні в місті ради, які, у свою чергу, формують виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Органи самоорганізації населення – це також представницькі органи і є природним доповненням та елементом системи місцевого самоврядування.

Органи самоорганізації – представницькі органи, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених Законом „Про органи самоорганізації населення”.

Органами самоорганізації населення є:

  • будинкові, вуличні, квартальні комітети;

  • комітети мікрорайонів;

  • комітети районів у містах;

  • сільські, селищні комітети.

Одним із прикладів створення таких органів самоорганізації є кондомініуми.

Виконавчі органи місцевого самоврядування – органи, які, відповідно до Конституції України та Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у випадку їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування, реалізації рішень, ухвалених територіальними громадами, відповідними радами у межах, визначених законами.

До виконавчих органів належать виконавчий комітет ради, а також відділи, управління та інші виконавчі органи, які можуть створюватися сільською, селищною, міською, районною у місті радою у межах затверджених нею структури та штатів, з метою здійснення повноважень, що належать до компетенції рад (ст. 54).

Ще одним елементом системи місцевого самоврядування є сільський, селищний, міський голова, який відповідно до ст.12 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні” є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об’єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Посадова особа органів місцевого самоврядування — особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій та отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

  • Отже, це не всі працівники органів місцевого самоврядування, а лише керівники місцевого самоврядування (або посадові особи територіальної громади: сільські, селищні, міські голови);

  • керівники органів місцевого самоврядування (голови районних, районних у містах, обласних рад, керівники відділів, управлінь, інших виконавчих органів місцевого самоврядування, відповідних підрозділів цих органів);

  • відповідальні працівники органів місцевого самоврядування, які займають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків [12].

Глава 3. Конституційно-правові основи

місцевого самоврядування

Визначивши місцеве самоврядування як важливий елемент конституційного ладу, загалом було завершено пошук прийнятних варіантів місцевого самоврядування в Україні, основні засади якого визначені в розділі ХІ Конституції. Із прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України майже закінчився шестирічний пошук моделі місцевого самоврядування у нашій державі. Положення Основного Закону вивели місцеве самоврядування на рівень одного з провідних інститутів демократичного конституційного ладу. Про це свідчить хоча б те, що місцевому самоврядуванню присвячений не тільки ХІ розділ Конституції, а також статті 5, 7, 13, 19, 38, 40, 71, 118 та низка інших.

Конституційно-правові основи місцевого самоврядування в Україні становлять норми-принципи Конституції України, що закріплюють найважливіші відносини, які виникають у процесі організації й функціонування місцевого самоврядування в Україні, зокрема, територіальну організацію місцевого самоврядування, порядок та форми його здійснення, структуру органів місцевого самоврядування, принципи формування та використання комунальної власності, гарантії самоврядних прав територіальних громад.

Ці норми містяться більш як у 20 статтях Конституції України. В.В. Кравченко і М.В. Пітник ситематизували їх у такі групи:

1. Норми, в яких закріплюються засади конституційного ладу, народовладдя, рівність всіх форм власності, гарантується місцеве самоврядування.

До них віднесені:

визнання і гарантування місцевого самоврядування (стаття 7);

здійснення народом влади безпосередньо і через органи місцевого самоврядування (стаття 5);

самостійність місцевого самоврядування, його органи не входять до системи органів державної влади (статті 5, 140);

визнання і рівний захист всіх форм власності, включаючи і комунальну власність (стаття 13);

зобов'язаність органів місцевого самоврядування діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19).

2.Норми, в яких регламентується діяльність місцевого самоврядування щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Зокрема:

право громадян знайомитися в органах місцевого самоврядування з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (стаття 32);

право громадян брати участь у місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів місцевого самоврядування (стаття 38);

право громадян на рівний доступ до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38);

право громадян проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про які завчасно сповіщаються органи місцевого самоврядування (стаття 39);

право громадян на індивідуальні чи колективні звернення (петиції) до органів місцевого самоврядування (стаття 40);

право громадян користуватися для задоволення своїх потреб об'єктами права комунальної власності (стаття 41);

право громадян на соціальний захист, яке гарантується створенням мережі комунальних закладів для догляду за непрацездатними (стаття 46);

право громадян, які потребують соціального захисту, на отримання від органів місцевого самоврядування житла безоплатно або за доступну для них плату (стаття 47);

право громадян на безоплатне отримання медичної допомоги в комунальних закладах охорони здоров'я (стаття 49);

право громадян на освіту, яке забезпечується доступністю і безоплатністю освіти в комунальних навчальних закладах (стаття 53);

право громадян на відшкодування за рахунок місце­вого бюджету матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56).

3. Норми, що закріплюють правові, організаційні, матеріальні та фінансові основи місцевого самоврядування.

Вони, зокрема, стосуються:

порядку призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування (стаття 85);

підзвітності і підконтрольності місцевих державних адміністрацій радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами (стаття 118);

обов'язку місцевих державних адміністрацій забезпечувати взаємодію з органами місцевого самоврядування та реалізацію повноважень, делегованих відповідними радами (стаття 119);

складу представницьких органів місцевого самоврядування та принципів їх формування (стаття 141);

матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (стаття 142);

державної підтримки місцевого самоврядування (стаття 142);

предметів відання та повноважень місцевого самоврядування (стаття 143);

можливості делегування органам місцевого самоврядування окремих повноважень органів виконавчої влади (стаття 143);

права органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймати рішення, які є обов'язковими на відповідній території (стаття 144);

необхідності законодавчого врегулювання питань організації місцевого самоврядування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування (стаття 146).

4. Норми, в яких закріплені правові гарантії місцевого самоврядування.

Вони стосуються:

заборони займатися підприємницькою діяльністю для посадових і службових осіб органів місцевого самовря­дування (стаття 42);

підстав і порядку зупинення рішень органів місцевого самоврядування та звернення до суду з метою їх оскарження (стаття 144);

судового захисту прав місцевого самоврядування (стаття 145).

Поряд з Конституцією України систему нормативно-правових актів, що регламентують організацію і функціонування місцевого самоврядування в Україні, становлять закони України, відповідні акти Президента України і Кабінету Міністрів України, акти органів місцевого самоврядування та акти, прийняті на місцевих референдумах.

Ця система нормативно-правових актів будується на принципах жорсткої ієрархії, що передбачає:

по-перше, верховенство норм Конституції України - норми всіх інших актів не можуть суперечити конституційним нормам, вони мають бути спрямовані на деталізацію і конкретизацію положень конституційних норм;

по-друге, вищу юридичну силу норм законів України, в першу чергу Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», у відношенні до підзаконних актів - указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, рішень органів місцевого самоврядування;

по-третє, відповідність актів місцевого самоврядування - актів місцевих референдумів та актів органів місцевого самоврядування положенням всіх нормативно-правових актів органів державної влади, що прийняті в межах їх компетенції.

Серед законів України, що містять норми, які регламентують питання організації та функціонування місцевого самоврядування, особливе місце займає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року, який по суті є «базовим» законом із цих питань. Саме на підставі цього Закону були розроблені та прийняті закони, в яких регламентуються окремі питання функціонування місцевого самоврядування, наприклад: «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про органи самоорганізації населення» тощо. Необхідність прийняття зазначених законів прямо передбачена в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» або випливає з його положень.

Винятково важливе значення для формування правової основи місцевого самоврядування в Україні мала Європейська Хартія місцевого самоврядування. Вона сьогодні є основним міжнародно-правовим документом у цій сфері для країн - членів Ради Європи. В ньому викладені стандарти щодо організації управління на місцях на засадах місцевого самоврядування, які є обов'язковими для держав - членів Ради Європи

Європейська Хартія місцевого самоврядування була прийнята Радою Європи 15 жовтня 1985 року, що стало свідченням важливого значення місцевого самоврядування як необхідного атрибуту демократичного суспільства.

Метою Європейської Хартії місцевого самоврядування є встановлення загальноєвропейських стандартів щодо визначення і захисту прав територіальних громад і органів місцевого самоврядування, що забезпечує їх активну участь у вирішенні питань місцевого значення.

Європейська Хартія місцевого самоврядування зобов'язала держави, які її підписали, застосовувати основні правові норми, що гарантують правову, адміністративну і фінансову автономність територіальних громад та їх органів. Тим самим, вона стала важливим кроком на шляху до утвердження життєздатності на всіх територіальних рівнях управління принципів, які Рада Європи проголосила і захищає з моменту свого створення з метою захисту прав людини, формування демократичної суспільної свідомості в європейських країнах.

Європейська хартія місцевого самоврядування є першим багатостороннім правовим документом, який визначає і захищає принципи місцевої автономії - однієї з підвалин демократії, яку Рада Європи зобов'язалася захищати і розвивати в дусі загальноєвропейських цінностей.

Від імені України Європейську хартію місцевого самоврядування було підписано 6 листопада 1996 року в м. Страсбурзі, а Верховна Рада України ратифікувала її 15 липня 1997 року. Відповідно до статті 9 Конституції України Європейська хартія місцевого самоврядування після її ратифікації стала частиною національного законодавства України. В силу цього положення Хартії на території України мають обов'язкову юридичну силу, як і положення будь-якого іншого чинного законодавчого акта України.

Як уже підкреслювалося, визначаючи природу місцевого самоврядування як специфічної форми публічної влади, Конституція України, Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплюють принципи його правової, організаційної та фінансової самостійності.

У свою чергу, правова автономність місцевого самоврядування пов'язана як з необхідністю закріплення функцій та повноважень місцевого самоврядування законо­давчим шляхом, окремо від повноважень органів виконавчої влади, так і з правом територіальної громади, органів місцевого самоврядування видавати власні нормативно-правові акти - акти місцевого самоврядування (муніципальні акти).

Реалізація цього права є своєрідним засобом саморегуляції територіальної громади, системи місцевого самоврядування та прямо передбачена Конституцією України, стаття 144 якої визначає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (стаття 26) визначає нормотворчі повноваження представницьких органів місцевого самоврядування, зокрема:

  • затвердження статуту територіальної громади;

  • прийняття регламенту ради;

  • встановлення чисельного складу ради та її органів;

  • наділення органів самоорганізації населення власними повноваженнями;

  • затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку території;

  • регулювання земельних відносин на відповідній території;

  • затвердження місцевого бюджету;

  • утворення позабюджетних фондів та затвердження положень про них;

  • встановлення місцевих податків та зборів;

  • затвердження правил з благоустрою території;

  • затвердження символіки тощо.

Цей Закон (стаття 7) також закріплює право територіальної громади приймати обов'язкові для виконання рішення на місцевих референдумах.

Таким чином, акти місцевого самоврядування, поряд з Конституцією і законами України, відповідними міжнародно-правовими документами, указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України, виступають важливим і необхідним елементом правової основи місцевого самоврядування. Вони утворюють самостійну підсистему підзаконних нормативних актів в Україні, а її самостійність обумовлена тим, що органи місцевого самоврядування згідно зі ст. 5 Конституції України не входять до системи органів державної влади.

Глава 4. Матеріальна основа місцевого



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Професійна програма підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування ІV категорії посад та кадрового резерву на ці посади

    Документ
    Заступник директора - начальник Центру підвищення кваліфікації кадрів Одеського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України
  2. Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни «Адміністративна реформа в Україні» для всіх спеціальностей за освітньо-кваліфікаційним рівнем «магістр» Укладач

    Документ
    Навчально-методичний комплекс “Адміністративна реформа в Україні” розрахована на студентів освітнього рівня магістр, які навчаються за спеціальністю “Правознавство”.
  3. Міністерство освіти І науки україни чернівецький національний університет імені юрія федьковича географічний факультет (1)

    Документ
    Дана спеціальність створювалася з метою підготовки висококваліфікованих кадрів у сфері управління природоохоронною діяльністю, туристичною індустрією, готельним господарством, зокрема: керівників підприємств, установ та організацій
  4. Програма вступних екзаменів до Національної академії державного управління при Президентові України у 2012 році м. Київ

    Документ
    Програма містить основні матеріали, які необхідно вивчити для проходження конкурсного відбору до Національної академії державного управління при Президентові України у 2012 році.
  5. Кабінету Міністрів України від 09. 03. 1999 №339 "Про затвердження порядку контролю за здійсненням органами місцевого самоврядування делегованих повноважень органів виконавчої влади", плану роботи інституту післядиплом

    Диплом
    На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.1 № 339 “Про затвердження порядку контролю за здійсненням органами місцевого самоврядування делегованих повноважень органів виконавчої влади”,

Другие похожие документы..