Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
В отечественной литературе по фольклору и этнографии, посвященной ритуалу в традиционной культуре, нам часто приходилось встречаться с утверждением, ч...полностью>>
'Автореферат'
Захарченко Володимир Іванович. Процеси ринкової трансформації промислових територіальних систем України: теорія, методологія, економічний аналіз і пр...полностью>>
'Документ'
Вед.2. Уважаемые односельчане! Несколько месяцев назад мы встречались с Вами на этом святом месте, чтобы почтить память павших односельчан в день 65 –...полностью>>
'Автореферат'
Работа выполнена в Государственном образовательном учреждении высшего профессионального образования «Орловский государственный технический университе...полностью>>

Автореферат дисертація на здобуття наукового ступеня

Главная > Автореферат
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Кретов Анатолій Іванович. Динаміка самовизначення митця в контексті російського та українського соціокультурного простору першої третини XX ст. Автореф. дис... канд. філософ. наук: 17.00.01 / Держ. акад. кер. кадрів культури і мистец. — К., 2006. — 19 с. — укp.

Анотація до роботи:

Досліджено динаміку самовизначення митця в російському та українському соціокультурному просторі першої третини ХХ ст. як взаємодію моделей "митець-пророк" і "митець-майстер". Визначено зв'язок статусу моделі "митець-пророк" зі зростанням ролі інтелігенції в соціокультурному середовищі початку даного періоду, пануванням уявлення про митця як ініціатора соціокультурних змін. Показано, що внаслідок монополізації влади й ідеології в суспільстві 1920 - 1930 рр, пов'язаної з застосуванням визначення сутності поняття "попутник" відбувається посилення ролі моделі "митець-майстер" у процесі самовизначення митця. Досліджено, що динаміка взаємодії даних моделей полягає у розвитку світоглядно - естетичних засад художніх напрямків досліджуваної доби, виявляється в індивідуальному самовизначенні окремих митців, що відображує їх творчі особистості.

Текст роботи:

ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

Кретов Андрій Іванович

УДК – 7.011.3 “19”

ДИНАМІКА САМОВИЗНАЧЕННЯ МИТЦЯ

В КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКОГО ТА УКРАЇНСЬКОГО СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ

ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТ.

17.00.01 – теорія та історія культури

Автореферат

дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

КИЇВ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національній музичній академії України ім. П.І.Чайковського

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Левицький Олег Вікторович,

Національна музична академія України

ім. П.І.Чайковського, завідувач

кафедри суспільних наук

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Личковах Володимир Анатольович,

Чернігівський державний педагогічний

університет ім.Т.Г.Шевченка, завідувач

кафедри філософії та культурології

кандидат філософських наук

Азархін Андрій Віленович,

Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди

НАН України, старший науковий співробітник

відділу етики, естетики та культурології

Провідна установа: Національний педагогічний університет

ім. М.П.Драгоманова,

кафедри культурології, Міністерство освіти і науки України, м. Київ

Захист відбудеться 04.04.2006 року о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.850.01 у Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв (01015, м. Київ, вул. Січневого Повстання, 21, корп. 15)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв (01015, м. Київ, вул. Січневого Повстання, 21, корп. 15)

Автореферат розісланий 03.03. 2006 року.

Учений секретар

Спеціалізованої вченої ради О.В.Овчарук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Соціокультурний простір сучасної України характеризується тим, що через відсутність жорстких ідеологічних заборон у ньому урізноманітнюються форми реалізації мистецької особистості. Водночас ситуація всевладдя ринкових відносин схиляє митця до нової ідейно-естетичної кон'юнктури. Він стає перед необхідністю вибору певної моделі творчого самовизначення, пошуку нових форм та шляхів власної самореалізації.

У контексті історично перехідних епох позиція митця набуває особливої ваги. В умовах соціокультурних зрушень, переоцінки традиційної системи цінностей митець виступає не тільки у ролі творця, майстра, а й активного учасника соціокультурних процесів. У цьому зв'язку актуальним стає культурологічний аналіз особливостей реалізації мистецької особистості в різні періоди української історії. Найбільш цікавим в цьому, відношенні є період першої третини XX ст., коли в єдиному соціокультурному просторі України та Росії відбувався драматичний перехід від розмаїття стилів та напрямів, радикальності творчих пошуків (початок XX ст.) до різнопланових зусиль митця врятувати свою індивідуальність в умовах зростаючого тиску влади, спрямованого на уніфікацію мистецтва (20-ті – середина 30-х pp. XX ст;).

Динамічна напруга, яка характеризує самовизначення митця, може бути змодельована за умов виявлення певних “полюсів”, які перебувають у ситуації взаємного тяжіння, взаемовідштовхування, взаємоперетворення. Умовно ці полюси можуть бути названі “митець-пророк” та “митець-майстер”.

Потреба у визначенні узагальненого “типу”, “зразку”, “моделі”, “само-образу” митця виникає передусім у літературознавстві щодо авторства певного тексту. Так, на величезному емпіричному матеріалі російської та української поезії ХІХ-ХХ ст. С.Руссова виокремлює такі типи митця, як “скриптор”, “ремісник”, “пророк” та ін. Літературознавці простежують динаміку самовизначення окремого митця, багатогранність і мінливість його образу як на рівні художнього твору (М.Гаспаров, П.Грабович, М.Панова), так і біографи як певного тексту, насиченого символами (М.Крищук, О.Крівцун, Ю.Лотман, Г.Стєрнін). Основою класифікації типів митця стає співвідношення творчості і життя в контексті національно-культурної специфіки (І.Берлін, К.Кантор), побудова дуалістичних моделей стилів мистецтва, типів тексту або знакових систем (Е.Ауербах, Г.Вельфлін, В.Жирмунський, І.Татаркевич, А.Шило), перевага маніфестації духовного змісту або практичного формотворення, диференційованість принципу відповідальності митця (Г.Поспєлов, І.Сухих, І.Фатюшенко).

Важливим для побудови типології митця є психологічний аспект аналізу творчості, зокрема протистояння в ньому емоційного моменту і формотворення (Є.Басін, П.Виготський). У соціології мистецтва цьому сприяє також виявлення протиріччя оригінальності та конвенцій у творчості (А.Хаузер), покликання і визнання (В.Лраздніков), використання феномену харизми, введеного в соціологію М.Вебером, щодо митця (П.Бурдьє).

Для філософського аспекту самовизначення особистості, на думку С.Про-лєєва та І.Степаненко, суттєвими є “вертикальний” та “горизонтальний” виміри духовності, в межах яких відбувається цей процес. Перший пов'язаний з наявністю культурних абсолютів, другий – із простором повсякденності.

Наукова думка не обминає аналізу типу “митця-пророка” у зв'язку з прогностичними функціями мистецтва, проблем ментальності перехідних епох (С.Величко, Т.Сидоріна, М.Хренов, Е.ЛІудря, І.Лковенко), соціокультурної динаміки як процесу взаємодії традиції і новаторства (Г.Аванесова, А.Ахієзер, А.Кребер, М.Хренов, В.Чернець), проблеми пророчого спрямування мистецтва в умовах вітчизняного та європейського літературоцентризму (П.Бенішу, Л.Гудков, Б.Дубін, І.Кондаков, І.Юдкін-Ріпун). У зв'язку із самовизначенням митця на тлі епохи важливим є феномен інтелігенції, її стосунків із владою в контексті російського та українського соціокультурного простору (А.Бичко, І.Бичко, П.Касьянов, Т.Комаренко, М.Попович, В.Шейко, М.Шипович).

У вимірах філософсько-естетичного аналізу розглядаються такі проблеми як артистизм, гра, намагання моделювати життя за законами мистецтва (А.Віслова, І.Ісупов, К.Кантор). Важливі аспекти для побудови моделі “митець-майстер” виявляє аналіз “рефлективного традиціоналізму” та “міфориторичної культури” як властивостей європейських літератури та мистецтва певних епох (С.Аверінцев, О.Михайлов).

Аналіз наукових досліджень доводить, що проблема самовизначення митця розглядалася переважно на рівні окремих особистостей, відокремлено від певних культурно-історичних контекстів, зокрема українсько-російського першої третини XX ст., не розглянуті також моделі творчого самовизначення митця в їх динаміці та взаємодії. Все це й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження “Динаміка самовизначення митця в контексті російського та українського соціокультурного простору першої третини XX ст.”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з програмою наукових досліджень та планами наукової роботи кафедри суспільних наук Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського.

Мета дослідження полягає у розкритті типологічних характеристик само-визначення митця та динаміки їхнього функціонування в умовах російсько-українського соціокультурного простору першої третини XX століття.

Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання:

  • шляхом аналізу праць вітчизняних та зарубіжних філософів, культурологів, мистецтвознавців визначити теоретико-методологічні засади дослідження;

  • розглянути роль інтелігенції в проекції на динаміку самовизначення митця в російському та українському соціокультурному просторі від початку XX ст. до середини 30-х років XX ст.;

  • виявити характеристики постаті “митець-пророк” у світоглядно-естетичних системах провідних художніх напрямків досліджуваної доби;

  • простежити шляхи та з'ясувати соціокультурні наслідки індивідуального мистецького самовизначення на основі моделі митця як ініціатора соціокультурних змін;

  • проаналізувати естетико-теоретичні передумови переоцінки ролі митця, яка відбувається у 20-х – першій половиш 30-х років;

  • виявити динаміку взаємодії митця та влади на основі моделі “митець-майстер” в умовах поступового зростання тоталітаризму.

Об'єктом дослідження є проблемне “поле” російського та українського соціокультурного простору першої третини XX ст.

Предметом дослідження є взаємодія моделей самовизначення митця, що зумовлює процес його динаміки в контексті першої третини XX ст. – епохи докорінних змін у російському та українському соціокультурному просторі.

З метою реалізації визначених завдань було застосовано комплекс методів дослідження: аналітичний – у вивченні філософсько-естетичного та культурологічного вимірів проблеми; порівняльно-історичний – для визначення європейських соціокультурних коренів моделей митця, які ствердилися в першій третині XX століття; системно-структурний – з метою характеристики складових формування узагальнених моделей митця в суспільній свідомості, естетичній теорії та художній практиці; типологічний – для згрупування феноменів самовизначення митця за певними ознаками, за допомогою узагальненої моделі або типу; моделювання – дає можливість виявити суттєві, для розуміння митцем власної долі, елементи його художніх і теоретичних творів, програмних заяв, виявити соціокультурну перспективу тих чи інших художніх явищ; діалогічний – дозволяє реконструювати взаємодію моделей самовизначення митця не лише в просторі художнього життя, а й у межах однієї творчої особистості.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

  • охарактеризовано способи самовизначення митця, узагальнені в певних моделях – “митець-пророк” та “митець-майстер”, відповідно до визначеного в дисертації періоду;

  • розглянуто зв'язок моделі “митець-пророк” із зростанням ролі інтелігенції як “володаря думок”, а також проаналізовано функції політичної альтернативи “попутник – пролетарський митець” в суспільстві та культурі перехідного періоду 20-х – початку 30-х pp. XX ст. як засобу переоцінки моделі “митець-пророк” і водночас із зростанням негативізму щодо ролі інтелігенції у суспільстві;

  • виявлено динаміку руху моделей “митець-пророк” – “митець-майстер” на рівні художніх напрямків досліджуваної доби, ця динаміка полягає в русі від радикального художнього новаторства до самозаперечення творчої індивідуальності в ім’я підкорення надіндивідуальним засадам, від проголошення інтуїтивності творчості до визнання більшої її раціональності; від естетизації революції до політизації мистецтва, від злету утопізму до активізації антиутопічних тенденцій (акмеїзму – в російській культурі, неокласицизму — в українській);

  • розглянуто трансформацію моделей “митець-пророк” та “митець-майстер” у проекції на ідеологію символізму та формальної школи, їх взаємо-заперечення у межах нового культурного синтезу;

  • висвітлено динаміку взаємодії моделей “митець-майстер” – “митець-пророк” у художніх процесах 20-х – початку 30-х pp. XX ст., яка відбувалася шляхом руху від компромісу з владою до повернення пророчої моделі самови-значення як підсумку мистецької біографії, способу забезпечення єдності життя та творчості;

  • проаналізовано процеси, що відбувалися у самовизначенні митця під впливом змін у літературно-художньому житті зазначеного періоду, а саме –відмови від літературоцентризму і переходу до “живопису словом” на основі заданих ціннісних координат та різних мовних традицій (російської й української).

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його результати сприятимуть подальшому осмисленню проблеми митця в соціокультурному контексті XX ст., вдосконаленню понятійно-категоріального апарату дослідження проблем мистецтва.

Основні положення дисертації можуть бути використані у подальших соціально-філософських та філософсько-естетичних дослідженнях в царині проблем стосунків митця і суспільства, а також у процесі викладання нормативних вузівських курсів з проблем української та зарубіжної культури, культурології, філософії культури, філософії мистецтва, відповідних спецкурсів.

Апробація результатів дослідження. Окремі положення дисертації були предметом доповідей на міжнародних, всеукраїнських та всесоюзних конференціях, наукових читаннях: “Духовна діяльність та її специфіка” (Запоріжжя, 1993); читаннях з нагоди 60-річчя з дня народження А.С.Канарського (Київ, 1996); “Трансформація викладання естетики в системі вищої освіти України” (Київ, 1997); “Наука-навчанню” – пам'яті чл.-кор. НАН України М.Гончаренка (Київ, 2001); “Україна – слов'янський світ – європейський культурний простір” (Київ, 2001); “Міфологічний простір і час у сучасній культурі” (Київ, 2003) “Художня освіта і суспільство XXI століття: духовні, культурологічні, мистецькі виміри” (Київ, 2004).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладено у чотирнадцяти публікаціях: в семи статтях (з них чотири – у виданнях, затверджених ВАК України як фахові з філософських наук) та у тезах семи виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів та шести підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел (403 найменувань). Загальний обсяг дисертації – 217 стор. (185 стор. – основна частина).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, відображено стан її наукової розробки, вказується на зв'язок роботи з науковими програмами та планами, визначено мету, завдання, об'єкт та предмет дослідження, його теоретико-методологічні засади, розкрито наукову новизну, практичне значення отриманих результатів та дані щодо їх апробації та опублікування.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження динаміки самовизначення митця в російському та українському соціокультурному просторі першої третини XX ст.” наводиться системний огляд основних наукових джерел за темою дисертаційної роботи, визначаються теоретико-методологічні основи дослідження, обґрунтовується доцільність аналізу проблеми в даних хронологічних межах.

Вихідною тезою у розділі є позиція про те, що формування особистості митця супроводжується свідомим вибором свого власного образу. Митець в перехідні епохи перебуває в межах альтернативи між тяжінням до усталеності, стабільності й тенденцією до прориву в інші стани. Тому динаміка самовизначення митця вимагає орієнтації на певні полярні моделі – “митець-пророк” та “митець-майстер”.

Модель “митець-пророк” має давні корені (Платон) й набуває “другого дихання” завдяки І.Канту, Ф.Шіллеру, романтикам, символістам, вона споріднена з такими поняттями, як “геній”, харизма”, “інтуїція” “сакральне”, “покликання”, “робота духу”; відповідає вертикальному виміру духовності (С.Пролєєв, І.Степаненко). Натомість горизонтальному виміру духовності відповідає модель “митець-майстер”, що розгортається в такій сукупності понять, як “талант”, “конвенції”, “повсякденне”, “визнання”, “практичне формотворення”, “речевість” (О.Бурова) “художня раціональність” (С.Кримський). Якщо “митець-пророк” діє в “кінцях” та на “початках” культури, то “митцю-майстру” притаманні пошуки “серединного шляху” в межах культури (М.Бердяєв). Отже, протистояння моделей доцільно співвіднести із “бінарною” та “тернарною” культурами (Ю.Лотман), з яких одна орієнтована на конфлікт цінностей, інша на пошуки опосередковуючих ланок; “утопією”, яка протистоїть дійсності, та “ідеологією”, що намагається з нею примирити (К.Маннгейм, П.Рікер).

На початку XX ст. попередній суспільно-економічний розвиток підготував якісний стрибок, що характеризувався загостренням протиріч між традиційними та модернізаційними процесами. Між революціями 1905 та 1917 pp. у культурі створилася своєрідна ситуація, що сприяла найсміливішим художнім експериментам (Д.Сараб'янов). Характеризуючи цю епоху, дослідники звертають увагу на культ творчості, різноманітність форм культурного прояву мистецьких індивідуальностей, художніх напрямків, їх прагнення визначити шляхи розвитку культури, передбачити майбутнє.

Водночас руйнування старих центрів влади, організація та мобілізація нових суспільних сил кінець - кінцем закінчилася небаченими формами державного патерналізму та контролю над митцем.

Все це дало можливість локалізувати моделі “митець-пророк” та “митець-майстер” у проекції на динаміку соціокультурного простору першої третини XX ст.

У другому розділі “Провідна роль митця як основа його самовизначення в соціокультурному просторі початку XX ст.”, що складається з трьох підрозділів, розглядається феномен інтелігенції як чинника модернізаційних процесів суспільства та її вплив на становлення моделі митця-пророка у вітчизняній соціокультурній традиції, а також особливості зміни цієї традиції в естетичних поглядах представників символізму та інших художніх напрямів, її наслідування і трансформації в творчій практиці митців першої третини XX ст.

В російській культурі початку XX ст. феномен сакрального зберігає своє значення, уособлюючись в образі митця (М.Бердяєв, Ю.Лотман). Підтриманий інтелігенцією митець (насамперед поет, письменник) посідає в російському та українському суспільстві місце “світського рятівника”, “пророка”. Авторитарність влади, поглиблена в Україні національним гнобленням, бездержавністю, викликає прагнення будувати “державу в слові”, не лише заперечуючи елітарність творчості, а вимірюючи її смаками народу (П.Куліш). Буття літератури як органа соціо-культурного самоусвідомлення, синтетичного феномену, який зосереджує на собі різнопланові очікування суспільства, робить культуру “літературоцентричною”. В авторитеті літератури та “митця-пророка” вбачають і причину загибелі імперії (Є.Маланюк, В.Розанов про М.Гоголя). На початку XX ст. політизація суспільного життя стає на заваді усвідомленню митцем свого призначення, відстоювання свого творчого “я”. Прагнення до вільного художнього самоствердження збігається з активізацією “нової релігійної свідомості”, “богошукання”, “богобудівництва” (Р.Майдель).

Символізм відроджує відомий з прадавніх часів зв'язок явища пророкування із символами трансцендентної реальності. Він намагається примирити тенденції модерному з тенденціями народолюбства (Л.Гінзбург). Українських прихильників модернізму і символізму приваблював також протест Ф.Ніцше проти “рабства духу”, яке вони вбачали в поклонінню народові. “Розчинення” індивідуальності митця в громаді (проголошуване В.Івановим) не відповідало інтересам розвитку української культури, оскільки над нею більш, ніж над російською, тяжіли народницькі консервативні тенденції.

Культ краси у символістів переростає в авангардистів у культ творчості як такої. Пророкуючи про радикальні революційні зміни, футуристи вступили у співробітництво з анархістами, більшовиками, але не так для підпорядкування їм, як для підготовки майбутньої “Революції Духу”.

Кубізм в українському мистецтві символісти кола “Музагету” критикували за надмірне схиляння перед його “пророком” (П.Пікассо), поєднане із запереченням власної спадщини. Втім, багатьом авангардистам України вдалося подолати нігілізм, спираючись на живі народні та професійні традиції мистецтва. Спирання російського авангарду переважно на кубізм та конструктивізм передбачало більший розрив з художньою традицією, тяжіння до утилітаризму, перевагу методу над індивідуальністю (І.Вакар), радикалізацію засад моделі “митець-майстер”.

Пролеткультівська модель мистецтва спирається на “психоідеологію класу”. Таким чином, джерело пророцтва вбачали у класовій свідомості, колективній творчості, що тяжіє до фольклору.

Радикальність символізму та авангарду сприяла залученню політичної влади до вирішення мистецьких проблем. Намагання ж обмежити культуру “класом” та перебільшити роль творчості мас сприяє її естетичній консервації. Все це має наслідком вичерпання моделі “митця-пророка” в межах певних світоглядно-естетичних систем, тяжіння до моделі “митець-майстер”.

Автор розкриває також процес самовизначення митця на основі моделі “митця-пророка”. Експериментальність, універсальність художнього світогляду епохи поєднується із відчуттям харизматичності соціальних та національних ідей. Унаслідок поширення кола публіки й розвитку засобів масової інформації митець та його доля стають видовищем для широкого загалу, його творчість, програмні заяви сягають великого розголосу. Самовизначенню митця сприяє соціальна група, з якої він походить чи до якої прагне прилучитись, інтегрованість у художній напрям, сповідування певних політичних ідей. Яскравий приклад – творчість А.Платонова, яка, на нашу думку, відповідає моделі “пролетарського митця-пророка”. Обстоюючи своєрідний погляд на художнє мислення, А.Платонов заперечував як раціоналістичне, так й інтуїтивістське його розуміння, виступав як проти гіпертрофії професіоналізму (ЛеФ), так і проти перебільшення ролі натхнення (“Перевал”).

Щодо українських митців, їх надзвичайна харизматичність полягає в гармонійному поєднанні різних естетичних принципів (“кларнетизм” П.Тичини, “перетворення” Л.Курбаса), намаганні стати фундаторами національного стилю мистецтва, його цілих галузей (Г.Нарбут, М.Бойчук, О.Довженко), поєднати “варварський дух” Сходу із формалістичними експериментами Заходу (Д.Бурлюк). Вони несли на собі тягар реалізації різних напрямків, стилів, прагнули в короткий період вичерпати можливості певних творчих ідей. Як і російські, вони часом приймали революцію з усією її жорстокістю (М.Хвильовий), прагнули поєднати більшовицьку ідею модернізації з ідеєю національного розквіту. Але масштаб взятої на себе місії в умовах зростаючого тиску влади обертається усвідомленням себе жертвою, внутрішнім конфліктом, коли ототожнення митця з владою переростає у протистояння або підкорення. Митець опинився перед альтернативою: бути “пророком не своєї вітчизни” (В.Винниченко) чи фундатором “радянської літератури” (М.Горький). Будь-який вибір обертався втратою відчуття або необхідності, або свободи.

У третьому розділі “Самовизначення митця в умовах ідеологічної та інституціональної монополізації влади у соціокультурному просторі початку 20-х – першої половини 30-х років ХХст.”, що складається з трьох підрозділів, аналізуються соціокультурні та естетичні основи переоцінки ролі митця у після-революційному суспільстві, вплив на неї концепцій “формальної школи” та тенденцій соціологізму, функція в цьому процесі терміна “попутник” та дискусії про “соціальне замовлення”, моделі художньої творчості, які були продуктом цього процесу.

Весь період 20-х – пер. пол. 30-х pp. XX ст. характеризується енергійними та наполегливими спробами влади більшовиків “запрограмувати” нове мистецтво не лише шляхом заборон, а й заохоченням певних угруповань (К.Аймермахер, В.Ходасевич).

Л.Троцький, визнаючи правомірність економічної та політичної гегемонії пролетаріату, заперечує його месіанізм у сфері культурній внаслідок браку “культурного капіталу" (термін П.Бурдьє). Рівною мірою заперечується право митців на немарксистські світоглядні теорії (А.Бєлого з цієї причини проголошено “покійником”). Уявлення про епоху 20-х років XX ст. як проміжок, “перевал” між старим і новим суспільством зумовило особливі функції поняття “попутник”, яке виникло в колах німецької соціал-демократії, але було застосоване Л.Троцьким до сфери мистецтва. Вражені масштабом і неосяжністю революції, “попутники” сприймали її переважно як стихію в дусі слов'янофільства. Л.Троцький, визнаючи талант “попутників”, захищає іншу світоглядну модель



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук (2)

    Автореферат
    Захист відбудеться " #3" S'&.p&st.Jy 2006 р. о -/V/Cty годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.801.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук НДЕІ Міністерства економіки
  2. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня (7)

    Автореферат
    Роботу виконано на кафедрі російської та світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди Міністерство освіти і науки,
  3. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня (14)

    Автореферат
    Захист відбудеться 2006 р. о годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.089.01 Харківської національної академії міського господарства, за адресою: 61002, м.
  4. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня (44)

    Автореферат
    Захист відбудеться « 02 » 11 2009 року о _12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.052.03 у Національному університеті “Львівська політехніка” за адресою: 79013, м.
  5. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня (23)

    Автореферат
    Захист відбудеться 12 липня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.086.01 Одеської національної юридичної академії за адресою: 65009, м.

Другие похожие документы..