Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
29 жовтня 2010 року комплекс будівель Державного навчального закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості», розташ...полностью>>
'Методические рекомендации'
ПО ИСПОЛЬЗОВАНИЮ ПОДГОТОВЛЕННЫХ УЧЕБНЫХ ПОСОБИЙ «Алгебра и начала анализа 10-11. Ч.1.Учебник», автор А,Г,Мордкович и др. при изучении КУРСА «АЛГЕБРА ...полностью>>
'Основная образовательная программа'
Основная образовательная программа начального общего образования муниципального общеобразовательного учреждения «Средняя общеобразовательная школа №1...полностью>>
'Документ'
У статті здійснено аналіз термінів, які позначають використання інформаційних технологій. визначено компоненти готовності вчителів суспільно-гуманіта...полностью>>

Главная > Закон

Сохрани ссылку в одной из сетей:

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про Загальнодержавну програму

розвитку водного господарства

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

1. Затвердити Загальнодержавну програму розвитку водного

господарства (далі - Програма), що додається.

2. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

3. Кабінету Міністрів України:

1) у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом

привести у відповідність з цим Законом свої нормативно-правові

акти, що стосуються виконання таких програм:

"Комплексна програма захисту від шкідливої дії вод сільських

населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Україні у

2001-2005 роках та прогноз до 2010 року ( 1173-2000-п )";

"Комплексна програма розвитку меліорації земель і поліпшення

екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2001-2005 роках

та прогноз до 2010 року ( 1704-2000-п )";

"Комплексна програма першочергового забезпечення сільських

населених пунктів, що користуються привізною водою,

централізованим водопостачанням у 2001-2005 роках і прогноз до

2010 року ( 1735-2000-п )";

"Програма комплексного протипаводкового захисту в басейні

р. Тиса у Закарпатській області на 2002-2006 роки та прогноз до

2015 року ( 1388-2001-п )";

"Національна програма екологічного оздоровлення басейну

Дніпра та поліпшення якості питної води ( 123/97-ВР )";

2) при складанні проекту закону про Державний бюджет України

на відповідний рік (починаючи з 2003 року) передбачати спрямування

коштів, що надходять від збору за спеціальне використання водних

ресурсів та збору за користування водами для потреб

гідроенергетики і водного транспорту, у повному обсязі, на

виконання заходів Програми, що фінансуються з Державного бюджету

України на відповідний рік;

3) розробити і подати до Верховної Ради України проект закону

України про Національний екологічний фонд;

4) розробити і затвердити порядок пріоритетного фінансування

з Державного фонду охорони навколишнього природного середовища

загальнодержавних екологічних програм, які затверджені законами

України.

4. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної

Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським

державним адміністраціям:

розробити до 2003 року, в межах своєї компетенції, відповідні

заходи щодо виконання положень Програми;

під час розроблення проектів закону про Державний бюджет

України і місцевих бюджетів передбачати у бюджетах необхідні кошти

для забезпечення виконання цієї Програми.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 17 січня 2002 року

N 2988-ІІІ

ЗАТВЕРДЖЕНО

Законом України

від 17 січня 2002 року N 2988-ІІІ

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА ПРОГРАМА

РОЗВИТКУ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Ця Програма спрямована на реалізацію державної політики щодо

поліпшення забезпечення якісною водою населення і галузей

економіки, розв'язання водогосподарських і екологічних проблем,

створення умов для переходу до сталого та ефективного

функціонування водогосподарського комплексу.

Розроблення Програми визначається такими факторами:

забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної

рівноваги на території України є обов'язком держави;

водні ресурси є об'єктом права власності народу України;

водні ресурси забезпечують усі сфери життя і господарської

діяльності людини, є важливою складовою природних ресурсів, яка

визначає можливості розвитку промисловості і сільського

господарства, розміщення населених пунктів, організації відпочинку

та охорони здоров'я людей;

залучення великих обсягів водних ресурсів у господарський

обіг і їх забруднення, зміна гідрологічного режиму на водозбірних

площах, що призвели до порушення природної рівноваги, різкого

зниження якості водоресурсного потенціалу, переважання

деградаційних процесів над самовідновною і самоочисною здатністю

водних систем;

необхідність розв'язання проблем комплексної розвитку водного

господарства з урахуванням потреб забезпечення охорони та

раціонального використання усіх природних ресурсів, сучасних змін

у природокористуванні, стратегії суспільного розвитку країни.

Розділ ІІ. МЕТА, ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ, ПРИНЦИПИ, НАПРЯМИ

РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМИ

Метою Програми є впровадження державної політики, спрямованої

на запобігання зростанню антропогенного впливу на довкілля,

забезпечення екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і

господарської діяльності та захисту водних ресурсів від

забруднення та виснаження, раціональне використання водних

ресурсів, забезпечення сталого функціонування екосистем у басейнах

річок України, запобігання шкідливій дії води і ліквідації її

наслідків.

Передумовами розроблення і впровадження Програми є

усвідомлення і визнання того, що:

вирішення проблем у сфері охорони довкілля та використання

природних ресурсів є пріоритетним напрямом державної політики у

здійсненні соціально-економічних реформ;

реформування господарського комплексу повинне проводитися з

достатнім гарантуванням екологічної безпеки населення,

відновленням навколишнього природного середовища;

незадовільний екологічний стан водних об'єктів є головною

причиною погіршення якості питної води, що зумовлює поширення

захворювань і погіршення здоров'я населення.

Принципами розвитку водного господарства є:

пріоритетність розвитку системи водокористування для

соціальної сфери;

екологічно збалансований за водним фактором розвиток регіонів

з урахуванням стану і прогнозу зміни водних ресурсів;

запровадження водозберігаючих та енергозберігаючих технологій

у галузях економіки;

комплексний підхід до територіальної організації виробництва,

земле- і водокористування залежно від водоресурсного значення того

чи іншого басейну;

програмно-цільовий метод планування, прогнозування і

організації водогосподарської діяльності;

еколого-економічна і санітарно-гігієнічна регламентація та

державне управління водокористуванням з наданням безумовного

пріоритету збереженню водних ресурсів, підтриманню сприятливих

умов функціонування ландшафтів водозбірних басейнів і екологічного

стану водних об'єктів;

пріоритетність економічних важелів регулювання водних

відносин, оптимальне їх поєднання з організаційними та правовими

заходами;

додержання чинних міжнародних договорів у сфері водних

відносин, співробітництво з сусідніми державами у питаннях

використання і охорони водних ресурсів та запобігання шкідливій

дії води на транскордонних водних об'єктах;

планування і впровадження методів водокористування, охорони

вод, відтворення водних ресурсів, що базуються на басейнових

принципах управління;

широке залучення громадськості до процесів обговорення,

планування, контролю процесів використання водних ресурсів.

Основні завдання цієї Програми визначені в етапах її

реалізації.

Виконання завдань та заходів Програми здійснюється за такими

пріоритетними напрямами:

1) поліпшення якості забезпечення водними ресурсами населення

і галузей економіки, включаючи будівництво (реконструкцію) та

підвищення екологічної надійності водосховищ, каналів, водоводів,

систем водозабезпечення (збільшення обсягів використання підземних

вод для питного водопостачання, залучення у господарський обіг

морських і шахтних вод тощо), зокрема:

зменшення обсягів забруднень з точкових джерел;

зменшення обсягів забруднень з дифузних джерел;

зменшення обсягів забруднень з атмосфери;

створення єдиної системи контролю за переміщенням небезпечних

речовин;

реформування і вдосконалення системи поводження з побутовими

та промисловими відходами;

упорядкування використання водних ресурсів на об'єктах

житлово-комунального господарства, промисловості, сільського

господарства;

забезпечення екологічно безпечного функціонування водосховищ,

каналів, водоводів та інших штучно створених водних об'єктів;

запобігання забрудненню підземних вод, розширення робіт по

створенню мережі артезіанських свердловин для забезпечення

населення питною водою;

запобігання виникненню надзвичайних ситуацій на водних

об'єктах, удосконалення засобів ліквідації їх наслідків;

створення комплексної, загальнодержавної системи моніторингу

водних ресурсів;

2) раціональне та екологічно безпечне використання водних

ресурсів, підвищення технологічного рівня водокористування,

впровадження маловодних і безводних технологій (повторне

використання стічних вод, удосконалення замкнутих (безстічних)

систем виробничого водопостачання, залучення у господарський обіг

морських і шахтних вод тощо), зокрема:

впровадження новітніх, водозберігаючих, енергозберігаючих,

комплексних технологій очищення забруднених вод, в першу чергу у

комунальному господарстві;

впровадження в промисловості технологій, які передбачають

використання морських, мінералізованих підземних і шахтних вод;

забезпечення обліку використання вод;

розроблення і впровадження більш раціональних нормативів

водокористування;

інвентаризація заборів води об'єктами господарської

діяльності та фізичними особами;

створення системи проведення екологічних експертиз та

екологічного аудиту з метою оцінки впливу виробничих технологій та

екологічних ситуацій на водні ресурси;

3) упорядкування структури природних територій та земель, які

інтенсивно використовуються, оптимізація водних балансів річкових

басейнів, забезпечення стабільності та поліпшення екологічної

ситуації, підтримання водорегулюючих функцій ландшафтів

водозбірних територій, зокрема:

розроблення окремих режимів водокористування у межах

водозбірних басейнів, визначених цією Програмою;

розроблення науково обгрунтованих рекомендацій щодо

впровадження окремих режимів водокористування для природних та

антропогенних угідь;

створення геоінформаційної системи оцінки, прогнозування і

моніторингу водних балансів у водозбірних басейнах, з банком

еколого-водогосподарської інформації;

відновлення і збереження водовідтворювальної здатності

ландшафтів шляхом досягнення оптимального співвідношення угідь

різних типів у водозбірних басейнах річок;

створення та упорядкування водоохоронних зон і прибережних

смуг;

розширення мережі природно-заповідного фонду, його

упорядкування та утримання;

створення захисних лісонасаджень, проведення заліснення

територій у водозбірних басейнах річок, відродження джерел, їх

паспортизація, відтворення та збереження водно-болотних угідь;

виконання заходів по збільшенню видового різноманіття

тваринного світу та рослинності у водних об'єктах, попередження

евтрофікації водойм;

4) відновлення та підтримання сприятливого гідрологічного

режиму водних об'єктів та запобігання шкідливій дії води, зокрема:

виконання заходів по берегоукріпленню, будівництву

протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних дамб тощо;

розчищення русел річок, підтримання необхідного санітарного

стану річок;

формування екологічно стійких агроландшафтів, консервація

деградованих сільськогосподарських угідь;

розроблення і впровадження ефективної і суворої системи

контролю за дотриманням правил користування водними об'єктами,

режиму водоохоронних зон та прибережних смуг, дотриманням правил

їх використання;

виконання заходів по відведенню поверхневих вод у зонах

підтоплення, проведення меліоративних робіт;

5) забезпечення надійного функціонування гідромеліоративного

комплексу, зокрема:

оптимізація функціонування, реконструкція і модернізація

наявних меліоративних систем;

обов'язкове виконання екологічної експертизи проектів

створення нових меліоративних та зрошувальних систем;

впровадження технологій водовідведення із використанням

вітроенергетичних установок;

6) удосконалення управління водокористуванням, охороною та

відтворенням водних ресурсів передбачає, зокрема:

вдосконалення законодавчої та іншої нормативно-правової бази

для впровадження державної політики у сфері використання водних

ресурсів;

покращення екологічного стану водних об'єктів на основі

басейнового принципу у підході до управління водокористуванням і

охороною вод;

розроблення і затвердження на законодавчому рівні положень

про басейновий принцип управління водокористуванням і охороною

вод, відтворенням водних ресурсів та екологічним оздоровленням

водних об'єктів;

впровадження взаємоузгоджених нормативно-методичних баз

систем обліку, моніторингу та контролю за водокористуванням,

охороною вод та відтворенням водних ресурсів.

Під час виконання Програми за визначеними вище пріоритетними

напрямами розробляються і виконуються відповідні поточні проекти,

плани та заходи.

Розділ ІІІ. СУЧАСНИЙ СТАН ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА.

ПРОГНОЗ ВОДОКОРИСТУВАННЯ

1. Водні ресурси України

В Україні налічується 63 119 річок, у тому числі великих

(площа водозбору понад 50 тис. кв. кілометрів) - 9, середніх

(від 2 до 50 тис. кв. кілометрів) - 81 і малих (менш як 2 тис. кв.

кілометрів) - 63 029. Загальна довжина річок становить 206,4 тис.

кілометрів, з них 90 відсотків припадає на малі річки.

Для усунення територіальної і часової нерівномірності

розподілу стоку водозабезпечення в Україні здійснюється за

допомогою 1160 водосховищ (загальним об'ємом майже 55 куб.

кілометрів), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальною

довжиною 1021 кілометр, пропускною здатністю 1000 куб. метрів за

секунду), 10 великих водоводів, якими вода подається у маловодні

райони. Водосховища Дніпровського каскаду з корисним об'ємом

18,7 куб. кілометрів забезпечують більше половини обсягу

водокористування.

За багаторічними спостереженнями потенційні ресурси річкових

вод становлять 209,8 куб. кілометра, з яких лише 25 відсотків

формується в межах України, решта надходить з Російської

Федерації, Білорусі, Румунії. Прогнозні ресурси підземних вод

становлять 21 куб. кілометр.

Територіальний розподіл водних ресурсів не повною мірою

відповідає розміщенню водоємних галузей господарського комплексу.

Доступні для широкого використання водні ресурси формуються

переважно у водозбірних басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського

Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річок Приазов'я

та Причорномор'я. Найбільша кількість водних ресурсів зосереджена

в річках водозбірного басейну Дунаю у прикордонних районах

України, де потреба у воді не перевищує 5 відсотків її загальних

запасів. Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя,

Крим та південні області України, де зосереджені найбільші

споживачі води.

Розподіл річкового стоку у регіональному розрізі приведений у

таблиці 1 додатка 1.

Водні ресурси річок у басейновому розрізі приведені у таблиці

2 додатка 1.

Балансові запаси місцевого водного стоку становлять у

середньому 52,4 куб. кілометра, а в маловодні роки - 29,7 куб.

кілометра. Об'єм підземних вод, що враховується у ресурсній

частині водогосподарського балансу, становить 7 куб. кілометрів.

Крім того, в галузях економіки використовується близько 1 куб.

кілометра морської води.

Гальмівним фактором використання водних ресурсів є їх

мінливість у часі: в природних умовах на частку весняного стоку

припадає 60-70 відсотків на півночі і північному сході і до

80-90 відсотків на півдні країни. За запасами місцевих водних

ресурсів (1 тис. куб. метрів на 1 жителя) Україна вважається

однією з найменш забезпечених у Європі країн (у Швеції - 2,5 тис.

куб. метрів, Великобританії - 5, Франції - 3,5, Німеччині -

2,5 тис. куб. метрів).

Внутрішні регіональні відмінності полягають у тому, що до

середньо забезпечених (6,19 тис. куб. метрів на 1 жителя) за

міжнародною класифікацією належить лише Закарпатська область. У

Чернігівській, Житомирській, Волинській та Івано-Франківській

областях цей показник низький (2 - 2,6 тис. куб. метрів), а у

решті - дуже низький і надзвичайно низький (0,11 - 1,95 тис. куб.

метрів на 1 жителя).

2. Використання водних ресурсів

Створений в Україні господарський комплекс потребує значних

обсягів води. Найбільші валові потреби у ній населення та галузей

економіки мали місце в 1990 році - 103 куб. кілометрів води, а у

1999 році вони зменшилися до 60.7 куб. кілометра, або на

41 відсоток. Задовольняються ці потреби забором води з поверхневих

джерел на 26 відсотків, підземних - 5, за рахунок морської води -

на 1 відсоток і за рахунок вод, залучених в оборотні і

повторно-послідовні системи, - на 67 відсотків.

Використання водних ресурсів приведене у таблиці 3 додатка 1.

У 1999 році з водних джерел забрано 19,7 куб. кілометра води,

у тому числі у водозабірному басейні Дніпра - 11,5 (58 відсотків),

Сіверського Дінця - 2,4 (12 відсотків), Дністра - 1,5

(8 відсотків), Південного Бугу - 1,2 (6 відсотків), Дунаю - 0,7

(4 відсотки), у водозбірному басейні Західного Бугу - 0,3 куб.

кілометра (близько 2 відсотків).

У галузевій структурі водокористування на промисловість

припадає 46 відсотків, у тому числі на електроенергетику - 22,

сільське господарство - 36, комунальне господарство -

17 відсотків.

Порівняно з 1990 роком загальний забір води зменшився на

46 відсотків, а об'єм використаної води на 53 відсотки. Це

пояснюється значним (на 53 відсотки) скороченням виробничих витрат

води у промисловому секторі, а також зменшенням (на 67 відсотків)

витрат води на зрошення. Водночас залишаються досить високими

втрати води під час її транспортування, які відповідно до забору

води збільшилися з 7 відсотків у 1990 році до 12 відсотків у

1999 році.

Комунальне господарство. Комунальним господарством в

1999 році забрано 3,46 куб. кілометра води (у тому числі

1,1 куб. кілометра з підземних джерел), з яких 2,9 куб. кілометра

використано для господарсько-питних потреб, або 236 літрів за добу

на одного міського жителя.

Використання водних ресурсів у комунальному господарстві

приведене у таблиці 4 додатка 1.

28 міст і 392 селища в Україні не мають централізованих

систем каналізації. Через перевантаження та неефективну роботу

очисних споруд щодоби скидається майже 5,0 млн куб. метрів

недостатньо очищених і 350 тис. куб. метрів неочищених стічних

вод, тобто майже третина всіх господарсько-побутових стоків.

Промисловість. Потреби промислового виробництва у водних

ресурсах, які порівняно з 1990 роком зменшилися на 41 відсоток і

становили в 1999 році 49,3 куб. кілометра, задовольняються забором

води з поверхневих джерел на 14 відсотків, підземних - на 3

відсотки, моря - близько 2 відсотків та за рахунок оборотного і

повторно-послідовного водопостачання - майже на 82 відсотки. У

промисловості зосереджено близько 99 відсотків потужностей

багаторазового використання води.

Використання водних ресурсів у промисловості приведене у

таблиці 5 додатка 1.

Поряд із значним спадом обсягів водокористування

спостерігається збільшення втрат води при транспортуванні

(в 2,7 раза) і скидів забруднених вод (в 1,2 раза).

Після 1996 року припинилося зростання водоємкості промислової

продукції. Водночас питомі скиди забруднених стоків на одиницю

продукції зросли порівняно з 1990 роком в 1,4 раза.

Сільське господарство. Як за об'ємом використаної води, що

забирається з водних джерел, так і за безповоротними її втратами,

сільське господарство є однією з найбільш водоємних галузей. У

1999 році тут використано 26 відсотків обсягів загального і

45 відсотків обсягів безповоротного водокористування в країні.

У 1999 році сільськогосподарськими підприємствами забрано

7,1 куб. кілометра води, у тому числі з поверхневих джерел - 6,5,

з підземних - 0,56 куб. кілометра. На потреби галузі використано

3,7 куб. кілометра води. При цьому частка води, що

використовується на зрошення, становить 62 відсотки усіх

сільськогосподарських потреб, частка сільгоспводопостачання -

17 відсотків, ставкового рибного господарства - 8 відсотків.

Використання водних ресурсів у сільському господарстві

приведене у таблиці 6 додатка 1.

Втрати води у 1999 році при транспортуванні становили

1,1 куб. кілометра, а в процесі її використання - 3,1 куб.

кілометра.

Нині в Україні тільки 4,1 млн чоловік з 15,7 млн сільського

населення, або 26 відсотків, користуються послугами

централізованих систем водопостачання.

Тільки 6,4 тисячі сільських населених пунктів із 28,6 тисячі

мають побудовані за проектами системи питного водопостачання,

майже половина з яких через недосконалу експлуатацію та тривалий

термін служби працює з перебоями і не може забезпечити постачання

водою нормативної якості.

Вплив водокористування на водні ресурси. Основний вплив

водокористування на водні ресурси зумовлюється безповоротним

забором води і скиданням забруднених вод у водні об'єкти.

Критичний стан водних ресурсів настає тоді, коли об'єм річкового

стоку не забезпечує принаймні 10-кратного розбавлення забруднених

вод.

Динаміка скидів забруднюючих речовин приведена у таблиці 7

додатка 1.

3. Шкідлива дія води

Аналіз гідрологічної обстановки на річках свідчить про те, що

частота паводків за останні роки зросла. Найбільшої шкоди від

повеней і паводків зазнають гірські та передгірні райони Карпат

(Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області),

Полісся (Волинська, Рівненська області), придунайські та

придніпровські території, а також Донбас.

Про необхідність проведення значного комплексу

протипаводкових робіт свідчать катастрофічні наслідки паводків.

Так, середньорічні збитки від паводків тільки по Закарпатській

області становили у 1979-1985 роках 16,7 млн гривень, 1986-1995 -

12,8 млн, 1996 - 1997 роках - 16,5 млн гривень.

Паводком на річках Закарпаття в листопаді 1998 року було

повністю зруйновано 3247 і пошкоджено 12500 житлових будинків,

20 мостів, автомобільні шляхи, гідротехнічні споруди тощо. Лише

прямі збитки від цього паводка досягли 350 млн гривень.

За останні роки в Україні спостерігається підвищення рівня

грунтових вод, що призвело до підтоплення значних територій як

сільськогосподарського використання, так і населених пунктів.

Насамперед це стосується південно-східного регіону України,

включаючи Автономну Республіку Крим, Дніпропетровську, Донецьку,

Запорізьку, Миколаївську та Херсонську області.

4. Радіаційне забруднення

Винятковою особливістю сучасного екологічного стану території

України, зокрема водозбірного басейну Дніпра, є те, що локальні

ситуації, зумовлені неупорядкованим і екологічно небезпечним

водокористуванням, загострюються наслідками Чорнобильської

катастрофи. В умовах хімічного забруднення водойм у водозабірному

басейні Дніпра негативний вплив радіації на стан здоров'я

населення зростає. За рахунок водного фактора колективна доза

опромінення в цьому басейні за роки після катасрофи зросла на 3 -

13 відсотків. На території водозбірних басейнів Прип'яті та Дніпра

зосереджено близько 450 тис. кюрі цезію-137 та майже 70 тис. кюрі

стронцію-90. Потенційне надходження радіонуклідів із забруднених

територій за рахунок поверхневого змивання за рік може становити

1-2 відсотки для стронцію-90 і 0,1-0,3 - для цезію-137.

5. Прогноз водокористування

Прогноз розвитку продуктивних сил України базується виключно

на основі природної водозабезпеченості і територіального розподілу

річкового стоку, а також кількісних і якісних показників природних

вод та можливості обгрунтованого (з еколого-економічних позицій)

його перерозподілу.

Зберігається тенденція забезпечення маловодних водозбірних

басейнів річок шляхом подачі відповідного обсягу води з більш

водозабезпечених водозбірних басейнів (насамперед з водозбірного

басейну Дніпра). Цим самим підтверджується необхідність надійного

функціонування магістральних каналів міжбасейнової подачі стоку,

зокрема таких, як Дніпро-Донбас, Дніпро-Кривий Ріг,

Дніпро-Інгулець, Північнокримський і Каховський, та продовження

будівництва (з урахуванням економічної можливості держави) другої

черги каналу Дніпро-Донбас.

Прогноз макропоказників використання водних ресурсів

грунтується на аналізі сучасної водоресурсної забезпеченості,

стану та очікуваних тенденцій розвитку систем водозабезпечення і

водоохорони у процесі реалізації державної політики щодо зупинення

спаду виробництва і переходу до економічного зростання.

Виходячи з цього основним показником для визначення обсягів

водних ресурсів, що можуть бути залучені у господарський обіг для

задоволення виробничих потреб, має бути рівень ресурсної і

самовідновної здатності водних об'єктів, які є, з одного боку,

джерелами питного водопостачання населення, а з другого -

найважливішими коіпонентами природного середовища та біологічного

та ландшафтного різноманіття. Без удосконалення наявної структури

і технології водозабезпечення та водокористування, запровадження

водозберігаючих і безводних технологій поліпшити водогосподарську

та екологічну ситуацію в країні неможливо.

Комунальне господарство. Перспективні обсяги використання

води в комунальному господарстві визначаються на основі очікуваної

чисельності міського населення і питомої норми витрат води

відповідно до нормативів питного водопостачання та упорядкування

міських територій.

Для досягнення рівня гарантованого питного водопостачання



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Верховна Рада Українипостановля є: Затвердити Загальнодержавну програму охорони та відтворення довкілля Азовського І Чорного морів (додається). Цей закон

    Закон
    Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів (далі - Програма) спрямована на забезпечення виконання Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (1994 рік), Міністерської декларації про

Другие похожие документы..