Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
8-910- 47-51-83 e-mail zakazkursovoi@ Наш сайт: www.zakazkursovoi.narod.ru Тема: «Административно - правовое р...полностью>>
'Документ'
Мета курсу – навчити студентів застосовувати набуті теоретичні знання з психології надзвичайних ситуацій, консультувати і надавати психологічну допом...полностью>>
'Лекция'
Содержание темы: Табличные фактографические базы данных в СУБД Access. Таблицы, поля, записи: типы и особенности полей, длина записей. Объекты OLE. Ма...полностью>>
'Диплом'
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських д...полностью>>

Оргкомітет IV міжнародної науково-практичної конференції (2)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ОРГКОМІТЕТ

IV Міжнародної науково-практичної конференції

«Від громадянського суспільства — до правової держави»

(24 квітня 2009 року)

присвяченої 5-річчю відродження юридичного факультету

- Бакіров Віль Савбанович, Голова оргкомітету, доктор соціологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, заслу­жений діяч науки і техніки України, ректор Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Чернов Сергій Іванович, співголова оргкомітету, Голова Харківської обласної ради

- Кагановська Тетяна Євгеніївна, співголова оргкомітету, кандидат юридичних наук, до­цент, завіду­вач кафедри державно-правових дисциплін, декан юридичного факу­льтету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

- Даньшин Максим Валерійович, секретар оргкомітету, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

Члени оргкомітету:

- Трубников Василь Михайлович, доктор юридичних наук, професор, заступник декана юридич­ного факультету з наукової роботи, завідувач ка­федри кримінально-пра­вових дисциплін юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Руденко Микола Васильович, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, завідувач кафедри правосуддя юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Воронов Марк Миколайович, кандидат юридичних наук, професор, заступник декана юридичного факультету з навчально-методичної роботи, завідувач кафедри конституційного, міжнародного і муніципального права юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Венедіктова Ірина Валентинівна, кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Письменицький Андрій Анатолійович, кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри державно-правових дисциплін юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Розгон Ольга Володимирівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Москаленко Олександр Михайлович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного, міжнародного і муніципального права юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Жук Наталя Анатоліївна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри державно-правових дисциплін юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Зінченко Валентин Віталійович, старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Горова Катерина Петрівна, викладач кафедри конституційного, міжнародного і муніципального права юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Назаренко Дмитро Олександрович, кандидат юридичних наук, викладач кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факу­льтету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Ашурова Аліна Рашидівна, студентка третього курсу юридичного факультету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Верхоланцев Артур Віталійович, студент другого курсу юридичного факультету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Жура В’ячеслав Олександрович, студент другого курсу юридичного факультету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Зозуля Олександр Ігорович, студент другого курсу юридичного факультету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Лисокобилка Андрій Михайлович, студент третього курсу юридичного факультету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Пономарьов Богдан Юрійович, студент другого курсу юридичного факультету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Проніна Олександра Сергіївна, студентка другого курсу юридичного факультету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

- Федько Світлана Олександрівна, студентка третього курсу юридичного факультету Харківського національного уні­верситету імені В.Н. Каразіна

СЕКЦІЯ І

Фундаментально-правові та історико-теоретичні проблеми забезпечення прав людини

ШЛЯХ ВІД ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ДО ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

А. Ю. Білоусов,

студент 2 курсу Економіко-правового факультету

Донецького національного університету

У зв’язку з тими правовими та соціальними процесами і явищами, які відбуваються у світі, можна констатувати, що на сьогоднішній день роль громадянського суспільства, як головного чинника на шляху до побудови правової держави, є неоціненною.

З іншого боку держава відіграє вирішальну роль у житті суспільства. Завдяки появі держави, як органа управління суспільством, людство перейшло від стану дикості та варварства до цивілізації.

Однак державу не можна вважати абсолютним благом, адже з цим утворенням пов’язано багато негативних явищ. Вона, зокрема, може зловживати своїм монопольним правом примусу і здійснювати насилля над суспільством. Держави втягують народи до кровопролитних війн, можуть здійснювати геноцид відносно владного народу, вводити жорсткі закони, обкладати населення непомірними податками і т.і. Державне насилля зазвичай потужне та досить несправедливе, тому що воно спирається на силу державної влади з її каральним апаратом, здійснюється в масштабі всього суспільства і не залишає громадянам законних шляхів і способів боротьби з цим свавіллям.

Негативні сторони функціонування державного апарату виявляються не лише в тоталітарних та авторитарних політичних режимах. Будь-яка, навіть найдемократичніша держава, прагне до розширення своїх повноважень і встановлення тотального контролю над суспільством.

Саме з метою мінімізації негативних наслідків функціонування держави для суспільства, обмеження її свавілля, людство відпрацювало ряд теоретичних і практичних способів. До них відносяться, в першу чергу, теорія демократії з її концепціями і принципами, а також їх практичною реалізацією. Особливе місце в арсеналі теоретичних способів впливу суспільства на державу належить теорії правової держави і громадянського суспільства.

На сьогоднішній день у світі демократичне реформування суспільства ґрунтується на пріоритеті загальнолюдських цінностей. Саме вони покликані бути на варті інтересів і потреб людей, їх прав і свобод. На жаль, вимушені констатувати, що зараз у нашій країні це далеко не так. Тому всі перепони на шляху до становлення громадянського суспільства та правової держави необхідно долати.

Основу правової держави складає самоврегульоване громадянське суспільство, яке об'єднує усіх вільних громадян - носіїв суспільного прогресу. В центрі уваги такої держави знаходиться людина, її різноманітні інтереси. У високорозвинутих країнах світу саме через систему соціальних інститутів та суспільних зв'язків створюються необхідні умови для реалізації кожним громадянином своїх творчих, трудових можливостей, забезпечується плюралізм думок, особисті права і свободи. Саме до такої держави всі 17 років своєї незалежності прагне Україна, але спостерігаючи за всіма державними процесами, вже сьогодні можна зробити висновок, що цей шлях ще дуже довгий та тернистий.

Необхідним чинником, що визначає багато в чому успіх багатьох перетворень в державному і політичному житті нашого суспільства, є рівень політичної і правової культури громадян. Необхідно позбавлятися того правового нігілізму, який особливо виразно виявився останнім часом не лише у громадян, але й у представників державного апарату. Пошана і дотримання конституції, закону всіма членами, всіма посадовими особами - невід'ємна частина демократичної держави. На сьогоднішній день напевно кожен громадянин нашої держави погодиться з тим, що в Україні ці принципи не дотримуються.

Слід відзначити, що після розпаду Радянського союзу відбуваються складні процеси у розвитку держави і права - становлення в нових "незалежних державах" державних і правових систем, що мають відповідати вимогам сучасного громадянського суспільства. Цей розвиток ще більше ускладнюється через те, що суспільство переживає жорстоку економічну і соціальну кризу. Вона істотно відбилася на рівні життя людей та чітко висвітила ті негативні наслідки, які породила тоталітарна система за довгі десятиріччя свого панування.

Отже, посилаючись на вищезазначене, слід зазначити, що на сьогоднішній день громадянське суспільство відіграє важливу роль на шляху до становлення правової та демократичної держави, до якої так прагне Україна.

Науковий керівник: В.А. Малига

ВПЛИВ ПОЛІТИЧНОГО (ДЕРЖАВНОГО) РЕЖИМУ НА

ДИНАМІКУ ЯВНИХ ТА НЕЯВНИХ ПРИНЦИПІВ ПРАВА

І. М. Богусевич,

студент 3 курсу юридичного факультету

Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького

На сучасному етапі розвитку України вплив політичного (державного) режиму на динаміку явних та неявних принципів права набуває особливого значення, адже вони стосується найважливіших аспектів організації і діяльності держави.

Політичний (державний) режим – це сукупність засобів, прийомів реалізації державної влади, що відображає її характер і зміст з точки зору співвідношення демократичних та авторитарних засад. З цих позицій розрізняють демократичний і антидемократичний режими. Демократичний режим - це стан політич­ного життя, за якого державна влада здійснюється на ос­нові принципів широкої і реальної участі громадян та їх об'єднань у формуванні державної політики, утворенні та діяльності органів держави, дотриманні основних прав лю­дини і т. ін. У реальності можуть виявлятись різновиди демократичного державного режиму, наприклад, режим парламентської демократії, демократично-ліберальний, національно-демократичний. В умовах антидемократичного режиму при здійсненні державної влади значно обмежуються, а то й зовсім усуваються можливості реального впливу громадян та їх об'єднань на управління державою, обмежуються або порушуються основні права людини, влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи.

Явні принципи права закріплюються в нормах права та офіційно фіксуються у законодавстві. Неявні принципи права мають зв'язок із правосвідомістю, правовідносинами, тобто не легітимізуються в законодавстві, проте визнаються суспільством. Неявні принципи права – це основні положення права, які можуть і не виражатися в тексті нормативно – правового акту, але обов’язково застосовуються в юридичній практиці, загальні позитивні ідеї права, менш жорсткі і точні, ніж явні принципи права.

Загальнотеоретичними проблемами принципів права в Україні займались такі вчені: С.Д. Гусарєв, І.В. Жукевич, В.В. Копєйчиков, Колодій А.М., А.Ю. Олійник та інші.

Реалізація явних та неявних принципів права залежить від політичного режиму (державного) який домінує в державі. Позитивний вплив на розвиток явних та неявних принципів права здійснює демократичний режим. Демократичний політичний (державний) режим здійснює реалізацію, виконання явних принципів права, та застосування явних принципів, які чітко закріплені в нормативних актах. Явні і неявні принципи права здійснюють універсальне і узагальнене закріплення основ суспільного ладу, забезпечують одноманітне формулювання норм права та їх вплив на суспільні відносини у формі правового регулювання та інших видів правового впливу. Наприклад принцип рівності громадян перед законом, принцип демократизму, принцип законності є невід’ємними складовими демократичного політичного (державного) режиму.

Антидемократичний режим негативно впливав на розвиток явних принципів права. Слід згадати деякі принципи Конституції УРСР 1978року (народовладдя, юридична рівність). Зазначені принципи закріплювались в нормах права, проте механізму реалізації майже не існувало. Принцип народовладдя не мав підґрунтя для реалізації, адже влада зосереджувалась в руках правлячої верхівки. Вплив антидемократичного режиму на динаміку неявних принципів не мав такого негативного впливу, у зв’язку з тим, що створені і утверджені в суспільстві вони не зазнавали тиску з боку держави, мали основоположне значення для регулювання суспільних відносин.

Отже, принципами права є не лише ті керівні засади, що закріплені в законодавстві, інших джерелах права, а й основні ідеї правосвідомості, що одержали загальносуспільне визнання. Тому політичний (державний) режим здійснює доволі вагомий вплив на динаміку явних та неявних принципів права, застосовуючи залежно від виду гуманні або антигуманні методи.

Науковий керівник: І.В. Жукевич

СУДОВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ В СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ АНГЛІЙСЬКОГО ПРАВА

Ю. Веракса,

студентка 1 курсу юридичного факультету

Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

Реальність і ефективність правозастосування і правотворчості англійських судів забезпечується різними засобами - політичними, матеріально- фінансовими, але насамперед - юридичними [5, c.624]. Одним із останніх є судовий прецедент.

Поштовх для розвитку судового прецеденту було надано так званим загальним правом. Останнє в основі своїй спиралося на королівську санкцію захисту тих або інших прав, яка, у свою чергу, надавалася від імені корони у кожному окремому випадку на підставі попереднього аналогічного дозволу -«наказу про право», або грунтуючись на новому дозволі вищих юридичних інстанцій корони. З метою систематизації таких рішень Вестмінстерські суди складали так звані «загальні» світки. Власно, з появою цих світків (або, як ще їх називали - «щорічників») склалася практика посилання на попередні судові рішення, ухвалені у схожій справі, за умови повного збігу обставин цих справ або в аналогічних справах.

Врешті-решт захист прав в системі загальних судів набув прецедентного характеру. Якщо спочатку звернення до прецеденту обумовлювалося лише традицією посилання на «наявність права», з часом це стало обов'язковим: суд не мав ігнорувати зміст судових рішень, ухвалених в аналогічних справах, особливо якщо йшлося про рішення судів вищих інстанцій [6, с.217]. Отже, хоча доктрина і система судового прецеденту в Англії склалася ще у XI сторіччі, але формально набула характер джерела права лише після того, як у XIX сторіччі Палата лордів почала видавати узагальнені щорічники судових рішень [6, с.219].

Суть прецеденту полягає у тому, що, ухвалюючи рішення у конкретній справі, суд, з одного боку, зобов'язує сторони цієї справи до вчинення певної дії або утримання від неї, а з іншого - формулює загальну правову норму, яка є обов'язковою для вживання всіма нижчими судами і судами рівної інстанції при розв’язанні аналогічних справ.

Іншими словами, судовий прецедент є рішенням суду у конкретній справі, яке є обов'язковим для судів тієї або нижчої інстанції при розв’язанні аналогічних справ, або служить зразком тлумачення закону, що не має обов'язкової сили [5, c.625]. Відповідно, в системі англійського права прийнято розрізняти, по-перше, загальне прецедентне право, що складається з рішень судів, ухвалених в результаті розгляду справ у межах загального судочинства, та, по-друге, прецедентне право, що відображає тлумачення чинного законодавства. Особливість судових прецедентів останнього (які, до речі, є похідними від нормативно-правових актів, що піддалися тлумаченню) полягає у здатності вносити певні доповнення до діючого права [4, c.133; 7, с.157].

Судовий прецедент відіграє значну роль серед джерел англійського права. Прецедент є результатом правотворчої діяльності вищих судових інстанцій - Суда корони, Високого суду і Апеляційного суду, Апеляційного комітету та Судового комітету Палати лордів [5, c.622-623]. Як специфічне джерело англійського права, судовий прецедент характеризується такими рисами:

  1. він формулюється в результаті розв’язання судом конкретної справи;

  2. він містить у собі правову норму, що зобов’язує суди нижчої ланки посилатися на нього у своїх майбутніх рішеннях;

  3. він є обов'язковим для використання всіма судовими інстанціями, окрім Палати лордів [7, с. 158].

В літературі не існує єдиного підходу щодо структури і змісту судового прецеденту [5, с.629-630; 7, с.157]. Разом із тим найбільш усталеною й поширеною можна вважати точку зору, що прецедент складається, по-перше, з власне суті правової позиції судді (т.з. «ratio decidendi») й, по-друге, - аргументів на підтримку необхідності ухвалення того або іншого рішення, його важливості, переконливості, або, іншими словами, «що було сказано при цьому» («obiter dictum») [7, с. 157] .

Доктрина прецеденту (правила використання прецеденту) зводяться до трьох основних положень:

  1. рішення, ухвалені Палатою лордів, є загальнообов'язковими для всіх, без виключення, судів;

  2. рішення Апеляційного суду - загальнообов'язковими для нижчих судів, окрім вироків по кримінальних справах, і власно для нього;

  3. рішення Високого суду є обов'язковими для нижчих судів (примітно, що ці рішення, які не мають обов'язкової юридичної сили для Суду Корони, можуть використовуватися ним при вирішенні власних справ).

За своєю формою (тобто як акт застосування права) судове рішення в англійському праві, на відміну, скажімо, від судових рішень вітчизняної правової система є простим розпорядженням резолютивного характеру, яке містить рішення у справі, сформулюване за певною формулою. Наприклад, «А має відшкодувати Б певну суму матеріальних збитків»; або «договір між В і З розірваний»; або «спадок А необхідно передати Б». Англійськие судді не мотивують своїх рішень, - вони наказують.

Судові рішення, що носять характер прецеденту, згідно з прийнятою в англійській правовій системі практикою, підлягають публікації в спеціальних збірниках судової практики - такими на сьогодні є «Law Reports», «All England Law Reports» і «Weekly Law Reports» [2, с. 227-229]. Аналіз цих публікацій дозволяє дійти висновку про наявність певного відбору судових рішень для їх оприлюднення. Так, публікується 75% рішень Палати лордів, 25% рішень Апеляційного суду і лише 10% рішень Високого суду.

Правило прецеденту в наші дні має на меті визначити кордони англійського права, зберігши при цьому його традиційну структуру як права судової практики. Разом із тим, сфера поширення у сучасному світі судового прецеденту не обмежується межами виключно англійського права. Про це свідчить, наприклад, той факт, що у країнах романо-германської (континентальної) правової сім’ї, провідним джерелом права в яких традиційно лишається нормативно-правовий акт, дедалі все помітнішою є тенденція посилення впливу судової практики на формування законодавства країни, правової системи в цілому.

Список використаної літератури:

  1. Богдановская И. Ю. Судебный прецедент – источник права? // Государство и право.- 2002.- № 12.- С. 5-10.

  2. Рене Давид. Основные правовые системы современности: перевод с фр. / Рене Давид и Камилла Жоффре-Спинози; Пер. В. А. Туманов. – М.: Международные отношения, 2003. – С. 227-233.

  3. Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. – К.: Кондор, 2006. – C. 383.

  4. Луць Л. А. Сучасні правові системи світу. – Львів, 2003. – С. 132-135.

  5. Марченко М. Н. Источники права: учеб. пособие. – М.: Т.К. Велби, Издательство Проспект, 2005. – С. 622-632.

  6. Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права: Учебник в 2 т. Издание третье, исправленное. Т. 1–М.: ТОН – Остожье, 2000. – С. 217-219.

Уолкер Р. Английская судебная система. М., 1980. – С. 157-158.

Науковий керівник: Н.А. Жук

ПРАВОВИЙ СТАТУС ТРЕТЕЙСЬКИХ СУДІВ

О.В. Гудзевич,

студентка 5 курсу юридичного факультету

Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

Реалізуючи своє право на судовий розгляд, людина може звернутися за захистом не тільки до суду загальної юрисдикції, а і до третейського. Відповідно до ст.3 Закону України «Про третейські суди» його основним завданням є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.

На теоретичному рівні ведуться дискусії з приводу питання щодо статусу третейських судів як органів здійснення правосуддя. Так, наприклад, Юлдашев С.О. у своїй дисертації на здобуття наукового ступеня кандидату юридичних наук за темою «Правове регулювання третейського розгляду господарських спорів» звернув увагу на терміни і поняття, що є загальними для сфери державного і недержавного судочинства. Основним поняттям для будь-якої сфери судочинства є поняття «правосуддя».

Аналіз нормативно-правових актів, присвячених судовій системі, свідчить, що термін «правосуддя» часто ототожнюється з поняттям «судочинство». Виходячи з етимології терміну «правосуддя» – правий, правильний, правдивий, справедливий суд, суд по совісті, а також з природного права людини на справедливий суд (правосуддя), здобувач аргументував потребу у такому загальному визначенні правосуддя, яке б відрізняло його від іншого відправлення судочинства, результатом якого є прийняття завідомо несправедливих, неморальних судових рішень, [].

Одним з завдань для досягнення поставленої мети дисертації було виявлення потреби щодо внесення системних змін в порядок державного і недержавного судочинства в частині, пов’язаній з третейським розглядом спорів, та сформульовані необхідні пропозиції до законодавства. І автор запропонував таки наступні зміни до чинного законодавства.

Водночас існує колізія між нормами Конституції України, зокрема, ст. 124, яка передбачає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції, та Законом України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р., з одного боку, і п.14 ч.1 ст.92 Конституції України, де йдеться про визначення судоустрою виключно законами, та відповідно Законом України «Про третейські суди» від 11.05.2004 р. та «Про Міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 р. – з іншого, []. Виходячи з цього, автор пропонує до системи судів, що здійснюють правосуддя в Україні, включити і недержавні суди.

Другу точку зору висловлюють та , які є помічниками голови Третейського суду при УНК МТП. Вказані автори зазначають, що третейські суди не входять до судової системи України (ст. 3 Закону України «Про судоустрій України»), а відтак, не є органами правосуддя. Різниця між третейськими судами і судами загальної юрисдикції полягає у тому, що компетенція третейських судів не поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, рішення (ухвали) третейських судів не постановляється іменем України і не є обов'язковими для виконання всіма фізичними та юридичними особами, крім сторін третейського розгляду. Але головна відмінність третейських судів від органів державної судової влади полягає у договірній основі діяльності третейського судочинства: третейський суд розглядає справи на підставі письмової третейської угоди (третейського застереження або угоди про третейський розгляд), в якій міститься згода сторін на звернення до постійно діючого третейського суду або суду «ad hoc» для остаточного вирішення спору, передбаченого третейською угодою, [].

Наведені вище дві точки зору було запропоновано у 2005 та 2006 році відповідно. На даний момент з приводу питання щодо статусу третейських судів як органів здійснення правосуддя діє Рішення Конституційного суду України від 10 січня 2008 року N 1-рп/2008 (у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду)).

Конституційний суд встановив, що згідно з положеннями частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Відповідно до Закону третейські суди приймають рішення тільки від свого імені (стаття 46), а самі ці рішення, ухвалені в межах чинного законодавства, є обов'язковими лише для сторін спорів. Забезпечення примусового виконання рішень третейських судів перебуває за межами третейського розгляду та є завданням компетентних судів і державної виконавчої служби (стаття 57 Закону, пункт 1 частини другої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»). Отже, оспорювані положення Закону не порушують припис статті 124 Конституції України про здійснення правосуддя виключно судами, оскільки третейський розгляд не є правосуддям, а рішення третейських судів є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин.

Як висновок, третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції. З аналізу положень Закону випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Відповідно до статті 7 Закону третейський розгляд здійснюють постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору.

Література:

  1. Юлдашев О.С. Правове регулювання третейського розгляду господарських спорів. Рукопис.

  2. , «Правовий статус третейських судів в Україні»/// Юридична газета. – 27. 04. 2005. - .

  3. Конституція України// Відомості Верховної Ради. – 1996.- №30.- Ст.141.

  4. Закон України «Про третейські суди» // Відомості Верховної Ради України вiд 27.08.2004 - 2004 р., № 35, стор. 1374, стаття 412.

  5. Рішення Конституційного суду України від 10 січня 2008 року N 1-рп/2008 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду). // Офіційний вісник України вiд 21.04.2008 - 2008 р., № 28, стор. 145, стаття 903.

Науковий керівник: М.В. Руденко



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Оргкомітет IV міжнародної науково-практичної конференції (1)

    Документ
    - Бакіров Віль Савбанович, Голова оргкомітету, доктор соціологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, заслу­жений діяч науки і техніки України, ректор Харківського національного уні­верситету імені В.
  2. Інформація про IV міжнародну науково-практичну конференцію “Міжнародна банківська конкуренція: теорія І практика”

    Документ
    21-22 травня 2009 р. у ДВНЗ “Українська академія банківської справи Національного банку України” відбулася IV Міжнародна науково-практична конференція “Міжнародна банківська конкуренція: теорія і практика”.
  3. Оку проводить II всеукраїнську науково-практичну конференцію

    Документ
    Оргкомітет І Всеукраїнської конференції молодих учених і студентів «Сучасні проблеми документознавства та інформаційної діяльності» Прилуцька А.Є., кафедра документознавства та інформаційної діяльності, Національний аерокосмічний університет ім.
  4. Всеукраїнську науково-практичну конференцію

    Документ
    актуальні проблеми державного будівництва та місцевого самоврядування, адміністративне та фінансове право, адміністративний процес, інформаційне право;
  5. Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції 26-28 квітня 2010 р м. Ужгород Ужгород, УжНУ, 2010

    Документ
    глобалізаційних процесів у світовій економіці [Текст]: Матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції: Ужгород,  26-28 квітня 2010 р. / М-во освіти і науки України, Ужгородський національний університет; відповід.

Другие похожие документы..