Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ01135, м. Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044) 486-24-42, факс (044) 236-10-49, ministry@mon.gov.ua Ця електронн...полностью>>
'Документ'
За последние десять лет в Российской Федерации накоплен значительный опыт разработки и внедрения информационных систем, используемых в работе лечебно...полностью>>
'Конкурс'
1. Республиканский заочный конкурс сценариев сюжетно-игровых программ календарно-тематических праздников (далее - конкурс) проводится среди работнико...полностью>>
'Лекции'
/ - На этом сайте собраны решения задач по физике из учебника Иродова. Список физических констант. Форумы по учебным материалам./ - Сайт посвящен курс...полностью>>

Л. Г. Мельник доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри економіки Сумського державного університету

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Тараненко Ю.В.

Сумский государственный университет

ОБРАЗОВАНИЕ В РАЗВИТИИ НА ПУЛЬСЕ ВРЕМЕНИ

Для разрешения современного кризиса человечества несомненно можно считать важной науку - психологию человека (личностную и коллективную), из которой должны быть практические выходы в педагогику (начиная с периода, предшествующего рождению) и во все прочие научные дисциплины (включая и биологию человека), в художественное творчество и другую деятельность людей.

Это - объективный факт, которого большинство не понимает, хотя многие и осознают, что: если в далёком прошлом (на заре цивилизации) через технико-технологически неизменный мир проходило множество поколений, то в настоящее время на протяжении жизни одного поколения людей успевают сменить друг друга несколько поколений разнородной техники и технологий.

При этом каждое новое поколение техники и технологий создаются на основе новых знаний как фундаментальных, так и прикладных, по какой причине для того, чтобы быть успешным в профессии (со всеми сопутствующими профессиональному успеху социальными обстоятельствами), - человек в наши дни должен на протяжении всей своей жизни вырабатывать и осваивать новые знания и навыки. В отличие от современности, в прошлые времена (ещё в XIX веке) в большинстве отраслей деятельности единожды усвоенных знаний и навыков хватало на всю жизнь.

Соответственно этой особенности жизни общества в прошлом вуз и школа были ориентированы на то, чтобы однократно «загрузить» в психику человека те или иные определённые знания и алгоритмику осуществления тех или иных навыков, необходимые ему для предстоящей взрослой жизни в практически неизменной технико-технологической культуре. На этой же основе - степени освоения тех или иных определённых знаний и навыков, ставших традиционными и потому предлагаемых в программах образования, - строилась и система оценок успеваемости. Сопутствующим же эффектом такого характера образования является неумение думать.

В настоящее время и в перспективе многие знания и навыки, которые сейчас представляются актуальными, неизбежно устареют уже к моменту завершения образования, и владение ими перестанет быть жизненно значимым.

Проблемы образовательного характера, с которыми сталкивается большинство людей, состоят в необходимости на протяжении всей активной жизни - при смене места работы, при обновлении техники, технологий и организационных принципов и процедур на прежнем месте работы, - осваивать в короткие сроки новые знания и навыки, к чему они в их большинстве психологически не готовы: т.е. их личностная культура чувств, личностная культура внимания, личностная культура мыслительной деятельности не позволяют им в короткие сроки осваивать новое дело на уровне признаваемого обществом профессионализма.

Суть проблемы именно в этом, а не в том, что объёмы востребуемых от человека жизнью знаний и навыков многократно возросли в сопоставлении с концом XIX века и редкий студент может освоить всё необходимое для профессионального успеха (как предпосылки к жизненному успеху) без ущерба для своего здоровья.

д.е.н. Тєлєтов О.С.

Сумський державний університет

ВИЩА ОСВІТА І НАУКА В УКРАЇНІ: ЗДОБУТКИ, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ

Україна вступила в ХХІ століття з великою кількістю несподіваних проблем, які виникли за останні 20 років. З них більше 15-ти років ми постійно перебуваємо в стані трансформування системи освіти в Україні. Але якщо в економічній сфері за останні два десятиліття Україна на зовнішньому та внутрішньому ринках втратила не тільки окремі види вітчизняної продукції, але й цілі галузі: приладобудування, обчислювальну техніку та т. ін., у сфері освіти такого не відбувалося. Конкуренція між навчальними закладами була завжди, що спонукало здорове суперництво між науковими школами, рівнем викладання, престижем називатися студентом певного рівня, статусом міста знаходження навчального закладу, а також бажанням оволодіти конкретною спеціальністю: акторською, лісного господарства, стати філософом чи астрономом. Зараз готують всюди і маже з усіх напрямків.

На сьогодні демографічний стан в Україні такий, що число ліцензованих місць у вищій школі приблизно дорівнює кількості випускників середніх шкіл. Тобто за умов вдалих вступних іспитів практично всі змогли б стати студентами ВНЗ. Цей парадокс (хто ж поповнить вакантні місця на виробництві, сфері послуг тощо?) певним чином ліквідує впроваджена система загального тестування, яка закликана, по-перше, якщо не викоренити, то знизити існуючий рівень корупції, пов’язаної з освітою, по-друге, об’єктивно зменшить набори до непрестижних вищих навчальних закладів. Але, здавалося б розумне рішення, може призвести до ще непоправніших демографічних наслідків, що стосуються різких диспропорцій в розвитку м. Києва та інших регіонів, бо більшість молоді із зрозумілих причин хоче залишитися жити в столиці. Це – шлях у нікуди.

В перебудовчий та на початку постперебудовчого періоду Україна наблизилася, як ми дуже любимо останнім часом казати, до “світових стандартів”, практично ліквідувавши вечірню та скоротивши до мінімуму заочну освіту [1]. Але, наприкінці ХХ-го та на початку ХХІ-го століття під маркою необхідності виживання ВНЗ ці форми навчання знов розквітли усіма кольорами веселки. На перший погляд нічого поганого не відбулося. Держава, буцімто дає вищій школі змогу діяти в дусі ринкової економіки, викладачі не змінили професію, а їх сім’ї на той час “не вмерли з голоду”, студенти-заочники бачили, за що платять гроші. Але вже через декілька років стало зрозумілим, що близько 80% студентів фактично купують дипломи, а не знання й рівень випускника-заочника не відповідає вимогам, що подаються до фахівців відповідної спеціальності. Власне результати такої освіти ми маємо наочно: перспективних розробок обмаль, або одержуємо їх із-за кордону, кожну економічну або правову ситуацію трактуємо по-різному тощо.

Платна освіта частково присутня в державних ВНЗ і повністю в приватних. В державних – це додаткові надходження до бюджету навчального закладу, досить високий рівень навчання, “студенти-бюджетники” і “студенти-платники” здебільшого вчаться в одних групах, що й зберігає високий загальний рівень підготовки, оплата за навчання дає можливість виживати в важких соціально-політичних умовах, під час економічних криз тощо конкретному ВНЗ, конкурентоспроможність якого залежить від його історії, місцезнаходження та іміджу. На державному рівні пояснювалося, що приватні ВНЗ створювалися для підсилення конкуренції у вищий освіті і, як результат, покращання рівня підготовки вітчизняних фахівців. В реальності це вийшло не зовсім так, а, точніше, зовсім не так. В більшості приватних ВНЗ вимоги до рівня знань студентів нижчі в силу того, що викладач бачить пряму залежність в оплаті своєї праці не від якості роботи, а від кількості студентів. Прибуток від цього одержують окремі особи – власники ВНЗ. Відповідальності перед державою в них – ніякої. Такі навчальні заклади започатковували на той час так звані “престижні” спеціальності, відкриття яких не вимагало ні додаткових приміщень, ні обладнання, ні бази для практики: економічні, юридичні, з соціології, політики та т. ін. Крім приватних, з’явилися так звані відомчі – в галузі сільського господарства, силових структур тощо. Найбільш аномальним тут є те, що ці навчальні заклади до останнього часу теж збільшували набори не на “свої” спеціальності, а на все ті ж престижні. Погіршується ця ситуація ще й тим, що в 2009–2010 рр. році уряд не придумав нічого кращого, як різко скоротити бюджетні місця в державних ВНЗ. Тобто, на бюджетне місце – надвисокий конкурс, а платне – коштовніше, ніж у приватному навчальному закладі.

Безумовно, працююча людина повинна мати право одержати вищу освіту із значної кількості спеціальностей, що має визначатися на державному рівні. Це практично повною мірою вирішує екстернат: загальна кількість підручників, посібників, інформації в мережі Інтернет повністю вистачає для самостійного опанування тією чи іншою навчальною дисципліною; послідовна здача іспитів дозволить здібним одержати вищу освіту за два роки, а посидючим, наприклад, за десять; потрібно скласти іспит обраній за жеребом викладацькій комісії; коштувати це буди набагато менше ніж сьогоденна вечірня, заочна та дистанційна форми навчання. Віртуальний зв’язок існує навіть у найвіддаленіших населених пунктах країни, тобто нічим люди, що мешкають у цих містечках і селах, не будуть скривджені. І марка ВНЗ зберігатиметься. У престижніших ВНЗ і кількість екстернів буде більшою.

Підхід до освіти за Болонською системою відповідає основному змісту так званої Болонської конвенції, підписаної в 1999 році 29-ма європейськими країнами в італійському місті Болонья. Болонська система вирішує питання практично безкоштовного постачання кадрів із країн з гіршим економічним станом до більш економічно розвинутих. Так думалося 3–5 років тому. Те, що відбувається зараз, набагато гірше. Мало того, що тепер найкращі студенти хочуть, закінчивши навчання, взагалі в подальшому перебратися закордон, за Болонської системи механічної роботи у кожного викладача збільшилося в декілька разів. Навчальний процес спрямовано не на творче опанування матеріалом, а на постійне відвідування занять та зубріння. В процесі викладання внести відповідні корективи практично неможливо. Багато хто із студентів, аж ніяк не заслуговуючих на найвищу оцінку, одержують її за рахунок постійного відвідування та дуже дискусійного з погляду опанування знаннями процесу тестування, навпаки, інші, які на відмінно вивчили матеріал, але не відвідували лекцій, на добру оцінку можуть не сподіватися та т. ін., що змушує адміністрації навчальних закладів “зверху” коректувати навчальний процес, постійно декларуючи, які оцінки ставити, які не ставити тощо. Тобто теж не зрозуміло, покращить чи погіршить якість освіти подальше впровадження Болонської системи.

Здається, що в цих умовах викладацьких кадрів повинно вистачати. Але це не зовсім так. Раніше викладачів вузівських дисциплін гуманітарного циклу (історії, філософії, психології тощо) готували в декількох провідних університетах країни. Вони одержували розподіл на роботу в різні навчальні заклади і багато хто з них залишився там працювати назавжди. Зараз, наприклад, практично ніхто з випускників філософського факультету національного університету ім. Т. Г. Шевченка нікуди не “розподіляється”, залишається працювати часто не за спеціальністю в Києві, аби назавжди стати киянином.

Що стосується фундаментальної та прикладної науки в цілому, то загальновідомо, що в усі часи вчених, як і викладачів вищої школи, все-таки, цінували. З одного боку, їх роль є визначальною для всіх сфер людської діяльності. З іншого – вчені в соціумі завжди наділялися такими відмінними від інших людей рисами, як працездатність, чесність та порядність, безкорисливість [2]. Вважалося, що їх діяльність, до речі як і діяльність вчителів, лікарів, військових тощо, що працювали на державу в цілому, скоріше місія, а не робота. В 1990 році в Україні було зосереджено 6,5 % світового науково-технологічного потенціалу, хоч за кількості населення тут менше 1%: це був чи не найбільший відсоток серед республік Радянського Союзу – на кожну тисячу працюючих осіб припадало 11 чоловік, зайнятих у науково-технічній сфері [3]. Вже практично 20 років відбувається процес вилучення інтелектуальних ресурсів в інші сфери діяльності, а найжахливіше те, що найкваліфікованіші і найталановитіші з них взагалі полишають Україну назавжди. Оскільки, бюджетні витрати на науку не зростають, все більший відсоток науковців зосереджується саме у ВНЗ. Не дивлячись на те, що в середині 90-х років минулого століття Верховна Рада України встановила норму витрат на науку – не менше 1,7% від ВВП, бюджетні витрати в 2005–2008 роках становили 0,38-41%. Не можна сказати, що не було спроб відновити інфраструктуру інноваційної економіки через організації підтримки інновацій (технологічні фірми, технопарки, бізнес-інкубатори тощо). Але часто метою їх створення були далеко не загальнодержавні цілі. Не працює і ланцюжок університети → бізнес → промисловість. Основною причиною такого незадовільного стану певною мірою є відсутність чіткого законодавства про інтелектуальну власність. Розробки здебільшого не захищені, відсоток від їх застосування не сплачується, тому на часі вдосконалення системи патентування та ліцензування в напрямку формування професійних патентних мереж, створення бази даних за результатами впровадження заходів інноваційної політики й самих інновацій [4].

На окремий розгляд заслуговує підготовка наукових кадрів вищої кваліфікації. Вийшло так, що останнім часом це відбувається переважно у навчальних закладах 3–4 рівня акредитації. Загальне число аспірантів усе збільшується, відсоток, що захищають дисертації, – навпаки. Крім того, в тематиці дисертаційних робіт присутня дрібнотемність, у відношенні аспірантів до справи – “школярство”, а як інакше, коли більшість із аспірантів фактично не має практики роботи за спеціальністю, за виключенням, мабуть, педагогів та медиків. Працюючі ж за фахом аспіранти чи здобувачі, частіше бізнесмени, бо навчання, як правило, коштовне, – мають слабку теоретичну підготовку. Ідея про скасування проміжного наукового ступеня, яка прозвучала як відміна кандидатського чи прирівняння його до докторського, викликала в науковому середовищі значний супротив. З іншого боку введення освітніх рівнів бакалавра та магістра, який має готувати наукову дослідницьку, на відміну від практичної в спеціалістів, випускну дипломну роботу та інші зміни у вищій школі (в тому числі в приєднання до Болонського процесу в освіті) спонукають до необхідності наближення до загальноприйнятих у світі підходів із формалізації наукових заслуг людини. Там існують два наукових кваліфікаційних рівня: перший – магістра, другий – доктора наук. Якщо ми вже пішли цим шляхом, то рано чи пізно змушені будемо ліквідувати ситуацію, коли існують два проміжні рівні – спеціаліста та кандидата наук. З цим потрібно щось вирішувати, тим більше що існує думка поступового зменшення державного замовлення на підготовку магістрів.

Відповіді на всі ці запитання мають лягти в загальнодержавну концепцію розвитку системи освіти і науки в Україні ХХІ століття, що передбачає такі дії: 1) баланс між рівнем освіти і можливістю працевлаштування за спеціальністю має бути таким, щоб людина з науковим ступенем, магістр за освітою, кваліфікований робітник в Україні мали заробітну плату, яка сумірна оплаті праці відповідного фахівця на Заході; 2) розділити Міністерство освіти і науки на два: загальної середньої освіти та дошкільного виховання (обов’язкових для всього населення) та вищої освіти і науки; 3) ліквідувати поняття “національного” державного закладу, визначити, які навчальні заклади в перспективі мають існувати в Україні, чим (суттєво, а не формально) вони повинні відрізнятися один від одного; 4)кількість аспірантів, що вчаться на бюджетних місцях, повинна визначатися необхідністю кількості викладачів з вченим ступенем в даному ВНЗ, збільшеного на 10–15%, а також кількістю цільових аспірантів з інших навчальних закладів, аспірантів–заочників та здобувачів; 5) інновації в освіті повинні спонукати зрівняння умов ведення освітянської та наукової діяльності в столиці і регіонах.

  1. Телетова С. Г. Системы оценивания знаний студентов в современных условиях / С.Г. Телетова, А.С. Телетов // Зб. наукових праць “Інформатизація освіти та дистанційна форма навчання: сучасний стан і перспективи розвитку” [Шоста міжнародна науково-методична конференція]. – Суми : Вид-во СумДУ, 2004. – С. 106–111.

  2. Телетов А. Хватит ли энтузиазма? / А. Телетов // Новий колегіум : [науковий інформаційний журнал: проблеми вищої освіти]. – 2000. – №6. – С.24–26.

  3. Телетов А. Для кого реформируют образование в Украине? / А. Телетов // Панорама. – 2005. – № 23. – 13–19 июня.

4. Тєлєтов О.С. Соціально-політичні аспекти економічного розвитку України (2008–2015) / О.С. Тєлєтов // Механізм регулювання економіки. – 2008. – № 3. – С. 151–159.

к.е.н. Чигрин О.Ю.

Сумський державний університет

Освіта для сталого розвитку: проблеми та перспективи впровадження В Україні

Освіта для сталого розвитку – це сучасний підхід до організації навчального процесу, який включає інформування членів суспільства про основні проблеми сталого розвитку, формування світогляду, що базується на засадах сталості, переорієнтацію навчання з передачі знань на встановлення діалогу, орієнтацію на порушення та практичне розв’язання місцевих проблем

В Україні історично склалося, що освіта для сталого розвитку почала та продовжує розвиватися на базі екологічної освіти, у якій суттєву роль в країні грають такі сектори як: загальна середня та позашкільна освіта, вища освіта та просвіта населення через НГО та засоби масової інформації. Тому в Україні багато уваги приділяється саме екологічній освіті, яка є базовим, найважливішим складовим елементом ОСР, її предметною та концептуальною основою. Поступово освіта для сталого розвитку охоплює всі сфери діяльності людини і уособлює значно ширше поняття, ніж екологічна освіта [1].

Успіх як викладання, так і здобуття студентами та слухачами знань у галузі сталого розвитку в значній мірі залежить від змісту, якості та наявності навча­льно-методичних матеріалів. Проте подібні матеріали є в наявності не у всіх країнах. Ця проблема актуальна для всього сектора формальної освіти, а також для неформального навчання та освіти. Зважаючи на це, необхідно проводи організаційні заходи щодо розробки і розповсюдження таких матеріалів. Слід підтримувати єдність змісту навчально-методичних матеріалів, які використовуються в систе­мах формальної та неформальної освіти, при цьому задача полягає в тому, щоб забезпечити їх відповідність тематиці сталого розвитку і доступність на місцях.

Невід’ємною частиною теоретико-методичних основ освітніх трансформацій є система мотивації екологізації вищої освіти, яка повинна сприяти реалізації всіх заходів освітніх трансформацій.

Для того щоб бути ефективною, освіта в контексті сталого розвитку повинна:

а) розглядатися в двох аспектах: 1) через інтеграцію тематики сталого розвитку у всі відповідні навчальні дисципліни, програми і курси; 2) через органі­зацію занять за конкретними тематичними програмами курсами;

б) приділяти особливу увагу позитивному досвіду навчання, яке сприяє формуванню сталої поведінки, зокрема в освітніх установах, на робочих місцях, в сім’ї та суспільстві;

в) зміцнювати співпрацю та партнерство між педагогічною громадськістю і іншими зацікавленими сторонами. Залучення приватного сектора та промисловості в освітні процеси сприятиме вирішен­ню проблем, пов'язаних з бурхливим розвитком технологій і змінами умов праці. Налагодження тісних зв'язків між навчальний процесом і життям суспільства дозволить учням набувати додаткового практичного досвіду;

г) сприяти розумінню суті глобальних, регіональних, національ­них і місцевих екологічних проблем шляхом роз'яснення життєвого циклу, приділяючи основну увагу не тільки впливу на навколишнє середовище, але і соціально-економічним наслідкам, розглядаючи як при­родне, так і антропогенно змінене навколишнє середовище;

д) застосовувати широкий діапазон методів навчання, і зокрема активних методів, орієнтованих на конкретні процеси і знаходження рішень, адаптованих до потреб учнів. Крім традиційних методів слід, зокрема, використовувати дискусії, створення концептуальних карт і карт сприйняття, філософське осмислення миру, роз'яснення ціннісних категорій, ролеві і імітаційні ігри, підготовку сценаріїв розвитку, мо­делювання, ігри, інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ), обсте­ження, тематичні дослідження, екскурсії і позакласне навчання, підго­товку проектів, які виконуються учнями, аналіз передового досвіду, вивчення досвіду, одержаного на виробництві, і вирішення проблем;

е) підкріплюватися відповідними навчальними матеріалами, такими як методологічні, педагогічні і дидактичні видання, підручники, наочні посібники, брошури, тематичні дослідження і приклади пере­дового досвіду, електронні, аудіо- і відеозасоби.

На рівні державного регулювання урядам слід надавати підтримку неформальному навчанню та освіті, оскільки наявність інформованих громадян і обізнаних спо­живачів є найважливішим чинником реалізації заходів щодо забезпе­чення стійкості через їх вибір і дії, включаючи місцеві "порядки денні на XXI століття".

Неформальне навчання та освіта, включаючи програми підвищення інформованості громадськості, повинні бути націлені на забезпечення кращого розуміння зв'язків між соціально-економічними і екологічними проблемами на місцевому та глобальному рівнях, включаючи часову перспективу. Співтовариства, сім'я, засоби масо­вої інформації і неурядові організації є важливими суб'єктами діяльності по підви­щенню інформованості громадськості про сталий розвиток.

Неурядові громадські (НГО) організації є важливими джерелами знань, що засвоюються в межах освіти і неформального навчання, вони здатні практично впливати на процеси розширення прав і можливостей громадянського суспільства, а також забезпечувати узагальнення та переробку наукових знань і фактів в легко досяжну для розуміння інформацію. Слід визнавати, заохочувати та підтримувати їх роль як посеред­ників між урядами і широкими колами громадськості. Партнерство між НГО, урядами і приватним сектором повинно стати необхідним інструментом реалізацій освітніх трансформацій в контексті сталого розвитку [2]. .

Засоби масової інформації - це сучасний інструмент орієнтації вибору споживачів і способу життя, особливо для дітей і молоді. Задача в тому, щоб мобілізувати їх «ноу-хау» і канали розподілу для передачі надійної інформації та найважливіших повідомлень з питань сталого розвитку.

Таким чином, професійна і безперервна вища освіта покликана виконувати вельми важливу роль і у зв'язку з цим вона повинна організовуватися для керівників і всіх фахівців, і в першу чергу для тих, хто займається питаннями планування та управління.

До програм підготовки студентів слід включати ключові теми про сталий розвиток, а та­кож враховувати потреби фахівців різних профілів і актуальність цих тем для сфер їх праці. Особливу увагу слід приділяти дисциплінам, пов'язаним з основним колом обов'язків фахівців конкретного профілю і впливом їх діяльності на соціально-економічні умови та станнавколишнього середовища.

1. Мельник Л.Г. Ключевые триады образования для устойчивого развития // Экономическое развитие и окружающая середа: стратеги, модели, инструменты управления. Материалы 8-ой Международной конференции Российского общества экологической экономики. – М.: НИА-Природа. – С.185-187.

2. Социально-экономический потенциал устойчивого развития: Ученик / Под ред.. проф. Л.Г. Мельника (Украина) и проф. Л. Хенса (Бельгия). – Сумы: ИТД «Университетская книга», 2007. – 1120 с.

СЕКЦІЯ 3. ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Голова секції: завідувач кафедри економіки

д.е.н., професор Мельник Л.Г.

Секретар: професор кафедри економіки

к.е.н., професор Шапочка М.К.

к.е.н. Біловодська О.А.

Сумський державний університет

ОСНОВНІ ПЕРЕВАГИ ВИКОРИСТАННЯ ВІРУСНОГО МАРКЕТИНГУ В СИСТЕМІ
ВИЩОЇ ОСВІТИ

Ні для кого не секрет, що останнім часом традиційна реклама стала предметом загального роздратування. Споживачам нав'язують продукти під час улюбленої передачі, а рекламодавців обмежують у засобах і прийомах. Незадоволені й ті, і інші, що в результаті позначається на ефективності рекламної кампанії. Західні маркетологи вже давно знайшли інструмент, що дозволяє обійти таке загальне невдоволення, - вірусний маркетинг і "вірусна" реклама. Автором виділено ряд переваг вірусних заходів у системі вищої освіти:

1) поширення "вірусної" реклами економічно вигідно. Реклама на телебаченні, крім витрат на виробництво відео ролика, вимагає значних вкладень у прокат. У випадку із "вірусною" рекламою, поширення інформації безкоштовно. Навіть якщо замовник віддає право на впровадження і поширення "вірусної" реклами на аутсорсинг, вартість послуг у десятки, а іноді й у сотні разів нижче вартості розміщення на ТБ;

2) "вірусна" реклама формує відношення споживачів до товару чи послуги. Як відомо, для того, щоб змусити людину купити продукт, необхідно сформувати потребу в цьому продукті. Люди пересилають посилання, які вважають цікавими, ті, які підсвідомо торкаються сфери їх інтересів і потреб. Так, наприклад, у «вірусній» кампанії, яка стосується підвищення іміджу Сумського державного університету (СумДУ) на ринку освітніх послуг, потенційних споживачів спочатку зацікавить оголошення на всіх університетських стендах "А ти знаєш, чому СумДУ найкращий?". Це спонукатиме їх відвідати офіційний університетський сайт. Відсутність інформації на ньому, яка б розставила "всі крапки над і" стосовно "вірусного" повідомлення викличе купу обговорень і створить інтригу навколо всього цього. Поява, через деякий час, змін на сайті мотивуватиме користувачів знову повернутись на нього, а також розповісти друзям про це, що знову викличе дискусію. Залучення активаторів дасть можливість розповсюдити "вірусні" відео на відомих сайтах, де вони займуть своє почесне місце за рейтингами;

3) життєвий цикл "вірусної" кампанії не менше 3-х років. В Internet інформація поширюється в зручний для користувача час. Ролик, збережений у вигляді посилання, можна переглядати в будь-який час і, будь-яку кількість раз. У результаті цього, за оцінками експертів, період життєвої активності "вірусної" реклами не менш трьох років. На думку автора, «вірусна» рекламна кампанія для СумДУ також стане предметом дискусій на різних Internet-форумах, про неї будуть згадувати довго, адже нетрадиційні інструменти маркетингових комунікацій в Україні активно ще ніхто не використовував, а особливо в системі вищої освіти;

4) "вірусна" реклама - це мистецтво. Безліч глянцевих видань кожного року друкують інформацію про діяльність закладів освіти та їх послуги. На думку автора, про «вірусну» кампанію в сфері вищої освіти згадає не один журнал, тим самим розповсюджуючи інформацію про ефективність інструментів вірусного маркетингу та, закликаючи використовувати їх у своїй діяльності.

Таким чином, застосування вірусного маркетингу в системі вищої освіти дає унікальну можливість підвищення іміджу, оскільки такий креативний крок буде обговорюватися ще не один раз після завершення кампанії.

к.е.н. Брюханов М.В.

Сумський державний університет



Скачать документ

Похожие документы:

  1. У двох частинах (2)

    Документ
    Т. І. Ящук – доктор філософських наук, професор кафедри філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
  2. Інститут економіки та промисловості нан м (1)

    Диплом
    Н.В.Наливайко, д.филос.н, проф., Ведущий научный сотрудник Института философии и права СО РАН, директор УМЦ философии образования НГПУ, главный редактор журнала «Философии образования» (РФ)
  3. Програми для 1-4 класів з російською мовою

    Документ
    На виконання Закону України "Про загальну середню освіту" з метою впровадження Державного стандарту початкової загальної освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2011 р.
  4. Егіональної науково-дослідної лабораторії центру історичного краєзнавства Сумського державного університету, почесного громадянина Путивля, лауреата премії ім

    Документ
    Біобібліографічний покажчик «Віктор Звагельський: до 55-річчя від дня народження» присвячений творчому і науковому доробку провідного наукового співробітника Сумського державного університету, керівника Регіональної науково-дослідної
  5. Сумський державний університет на правах рукопису пересадько галина олександрівна

    Документ
    Прискорення темпів НТП, що відбувається в останні десятиріччя, посилення конкуренції, яке спричиняється глобалізацією економіки різко загострюють проблеми підвищення конкурентоспроможності товаровиробників, пошуку і реалізації їх конкурентних переваг.

Другие похожие документы..