Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Доклад'
Под экосистемой понимается любое сообщество живых существ и среды их обитания, объединенных в единое функциональное целое. Основные свойства экосисте...полностью>>
'Методичні рекомендації'
Ця Настанова розроблена фахівцями Української асоціації якості (далі - УАЯ), Головдержслужби, Держспоживстандарту для забезпечення виконання п. 9 Про...полностью>>
'Реферат'
ТРЕБОВАНИЯ К РЕФЕРАТУ И РЕКОМЕНДАЦИИ ПО ЕГО НАПИСАНИЮ И ОЦЕНКЕЗащита реферата – одна из форм проведения устной итоговой аттестации учащихся, а также ...полностью>>
'Публичный отчет'
”Прошу, убей меня” - первая подлинная история самого нигилистичного из всех поп-движений, всеобъемлющий отчет о разнузданной и взрывной “эре панка” ус...полностью>>

Л. Г. Мельник доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри економіки Сумського державного університету

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

УПРАВЛІННЯ ЗНАННЯМИ В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА

Лісова економічна наука у контексті принципів сталого лісоресурсного розвитку повинна бути спрямована на генерування як теоретичних, так і практичних знань.При цьому наукова теорія, яка є найскладнішою формою знань, намагається відтворити сутність об'єктивної дійсності за допомогою різноманітних логічних конструкцій. Отже, відсутність якісної теоретичної основи, яка розкриває внутрішні взаємозалежності економічних, екологічних та соціальних явищ і процесів, а також взаємозв'язку між окремими галузями і сферами лісокористування робить неможливими повноцінні наукові дослідження, аналіз і оцінку економічних явищ і процесів. Знання у сфері лісогосподарювання як продукт діяльності виникає не тільки в надрах науково-дослідних організацій або в рамках спеціальних установ.

Знаннями є також підходи, ідеї з приводу того, як організувати ефективне лісогосподарювання на підприємницьких засадах, реалізувати і зробити продукт екологічно чистим, яким чином налагодити випуск конкурентоспроможної екосистемної продукції, збільшити експорт лісопереробної продукції та ін. Знання такого роду виникають у результаті гармонічного поєднання теорії та практики природокористування в рамках тієї чи іншої організації. Таким чином, знання виступають як продукт діяльності, предмет кінцевого споживання, виробничий ресурс, засіб трансакцій, а також засіб консолідації суспільства і відтворення суспільних інститутів [1]. Уміння створювати теоретичні моделі сталого лісоресурсного розвитку і робити висновки на основі дослідження закономірностей і особливостей лісогосподарського виробництва (одночасно визначаючи окремі категорії і поняття, а також розробляючи конкретні заходи) є одним з основних факторів підвищення економічної ефективності функціонування лісоресурсного комплексу.

Серед забезпечуючих підсистем організаційно-економічного механізму екологічно орієнтованого менеджменту потрібно особливо відокремити кадрову підсистему, оскільки необхідно професійно займатися лісогосподарською діяльністю, здійснювати екосистемне управління лісами. Зокрема, нові лісовласники повинні мати спеціальну лісогосподарську освіту, а також можливість отримувати консультаційно-інформаційну допомогу, що визначає наявність консалтингових фірм для інфраструктурного забезпечення розвитку приватного лісоволодіння та ринково орієнтованого лісогосподарського підприємництва.

Лісівники отримують лісотехнічні знання, рівень яких поки що залишається низьким щодо питань визначення еколого-економічного значення лісів в процесі суспільного виробництва (сталого розвитку), формування майбутньої продукції лісів з урахуванням підвищення уваги до їх суспільних благ (корисностей) та розвитку глобального лісового господарства. Типи продукції (сировинна, екологічна, побічна та ін.), яка надається лісом, визначаються за допомогою державної системи лісоуправління у відповідності з певними адміністративними рішеннями, а також недосконалим національним ринком лісопродукції, який визнає, на жаль, лише сировинне значення лісових ресурсів України (наприклад, імпорт стволової деревини Карпатських лісів). У цьому питанні потрібні адміністративні структури та організаційно-економічні механізми ринкової направленності, засновані на взаємопов'язаних, взаємообумовлених економічних та екологічних процесах лісокористування. Потрібні також екологоорієнтовані організаційно-суспільні механізми (мова може йти про розширення кола учасників планування рішень щодо раціонального лісокористування, екосистемного управління лісами), засновані на визнанні того, що чим цивілізованіше суспільство, тим більше знань воно повинне мати про необхідність екозбалансованності довкілля, природи та роль у цих процесах середовищезахисних, середовищеперетворювальних функцій лісів. Це повинне сприяти кращому розумінню суспільством, громадянами значення лісів для екологічно сталого, екобезпечного розвитку (тут варто відмітити екологічну проблему Карпатських лісів), а також інформаційному забезпеченню лісоуправлінців. Безумовно, це повинно найти прояв при розробці обґрунтованих стратегічних рішень щодо трансформації (реструктуризації) лісових (лісоземельних) відносин, форм власності на ліси зокрема.

    З цих позицій напрями удосконалення та поглиблення екологічно орієнтованої підготовки фахівців лісогосподарського профілю мають бути наступними:

    1. Необхідно формувати корпус спеціалістів лісового господарства, які б володіли інтегрованими міжгалузевими знаннями в галузі лісоведення, прогресивних технологій лісокористування та відтворення лісових ресурсів, екології лісу, формування організаційно-економічних механізмів екосистемного управління лісами. Таким чином, необхідно готувати економістів-екологів лісогосподарського профілю, які б забезпечували трансформацію еколого-економічних основ використання та відтворення лісових ресурсів в умовах розвитку ринкових відносин (механізмів) у лісоресурсній сфері.

    2. Формування, становлення та розвиток нових форм власності на ліси, підприємницького лісогосподарювання повинні бути забезпечені спеціалістами в області ринково орієнтованої економічної (приватизаційної) оцінки лісових ресурсів, регулювання лісівничо-еколого-економічних проблем та створення відповідних механізмів, пов’язаних, зокрема, з розвитком оренди лісового фонду в якості перехідної моделі на шляху формування колективної, приватної власності на ліси;

3. Необхідно здійснювати більш поглиблену ринковоорієнтовану спеціалізацію при підготовці спеціалістів лісового господарства в напрямку формування професіоналізму в галузі використання сучасних технологій управління – аудиту, екологічного менеджменту, лісоекологічного страхування, екологічної сертифікації лісів, а також навичок та вмінь здійснювати діалог з громадськістю, громадськими організаціями з проблем екологічно сталого соціально-економічного розвитку лісового господарства.Тут необхідно сказати про необхідність підготовки спеціалістів, здатних впроваджувати ГІС (геоінформаційні системи) – технології, які дозволяють покращити забезпеченість матеріалами лісовпорядкування за рахунок оперативного та безперервного обстеження змін в лісовому фонді, посиленням контролю за станом і використанням лісових ресурсів, збільшення термінів ревізійного періоду та зниження затрат часу і коштів на проведення послідовних лісовпорядкувальних робіт [2].

4. Доцільно посилювати екологічну направленість, екологізацію навчального процесу при підготовці "традиційних" спеціалістів лісового господарства, які безпосередньо забезпечують розвиток лісогосподарського виробництва (інженерів, економістів, лісівничих та ін.). Тут слід відмітити необхідність екологізації професійного рівня спеціалістів лісового господарства, зокрема лісопатологів, пов’язаних безпосередньо з охороною і захистом лісу. Лісопатолог – це фахівець, який повинен професійно орієнтуватись у багатьох патологічних процесах лісу, особливо на економічно несприятливих ділянках лісового фонду. Необхідно вміти використовувати захисний потенціал лісових біогеоценозів при мінімальному використанні хімічних та біологічних препаратів в умовах фінансової кризи галузі лісового господарства [3].

    Слід також сказати, що демократичний, соціальний, екологічний і правовий розвиток держави вимагає затвердження відповідної етики та моралі щодо розуміння необхідності стабілізації та поступового покращення якості стану навколишнього середовища, лісових біогеоценозів, узгодження національних, регіональних, галузевих та суспільних (громадських) інтересів в умовах трансформації еколого-економічних основ використання і відтворення лісових ресурсів. І фахівці лісового господарства повинні бути підготовлені до вирішення проблем участі громадськості в екосистемному управлінні лісами [4] особливо в умовах різноманіття форм власності на лісові ресурси та лісогосподарювання.

    При підготовці фахівців необхідно враховувати такі основні позиції (моменти):

  • напрямки, перелік проблем (задач), що вирішуються при екосистемному управлінні лісами: приватизація лісів та їх оренда; компенсація негативних наслідків лісопорушень; доцільність трансформації лісоземельних угідь; розвиток лісогосподарського підприємництва на комерційній основі; державно – приватне партнерство; довгострокові лісогосподарські програми, екобезпека лісів та ін.;

  • можливі форми та механізми участі громадських організацій у вирішенні лісоекологічних проблем (комісії, інформаційні мережі, аналіз програм методично-нормативного та правового забезпечення з метою розробки та прийняття узгоджених рішень);

  • особливості формування інформаційного поля для обговорення національних регіональних лісових проблем.

    Таким чином, лісогосподарську освіту необхідно оживити та переорієнтувати так, щоб вона швидко реагувала на динамічно змінюючи процеси суспільного сприйняття та цінності щодо лісів. Потрібно постійно робити переоцінку видів професій та сфер фундаментальної підготовки кадрів (зокрема, щодо еколого-економічних проблем). Такий процес не лише допоможе дати студентам відповідний багаж знань, щоб займатись проблемами, з якими вони зіштовхнулися при осяганні професії, але й допоможе здійснювати (моделювати) лідерство, яке лісове господарство поступово втратило у зв'язку з тим, що його стали поступово вважати достатньо вузькою сферою суспільних інтересів, зайнятою переважно виробництвом деревинної сировини у збиток іншим цінностям (корисностям) лісу [5].

    Зокрема необхідно, щоб лісогосподарська освіта розширила діапазон суспільної та професійної компетенції спеціалістів, яку вона дає студентам, включаючи такі сфери: критичне мислення та здатність до вирішення поточних та стратегічних проблем; управління інформацією; суспільство (громадські організації) та навколишнє середовище; становлення ринкових відносин в лісовому господарстві; приватизація лісів та ін.

Таким чином, у лісоресурсній сфері поступово треба створювати цілісну систему екологізації розвитку працюючих, їх навчання та підвищення кваліфікації згідно принципів сталого природокористування та екосистемного управління лісовими ресурсами. У сфері природокористування та природовідтворення необхідна певна трансформація підприємств в організацію, що дозволить не тільки налагодити процес управління еколого-економічними знаннями, але й перетворити ці знання у капітал в різних формах його прояву.

1. Гапоненко А.Л. Управление знаниями. Как превратить знания в капитал / А.Л.Гапоненко, Т.М.Орлова. – М.: Эксмо, 2008. – 400с.

2.  Головихин И.В. Проблемы лесопользования / И.В. Головихин, В.И.Юнов // Лесное хозяйство. – 1995. – №5. – С.34-36. (45)

3. Гранатов Л.Б. Каким должен быть лесопатолог? / Л.Б.Гранатов // Лесное хозяйство. – 1992. – №2. – С.43-52. (53)

4. Тепляков В.К. Участие общественности в принятии решений по использованию лесных ресурсов/В.К.Тепляков // Лесное хозяйство. – 1997. – № 4. – С. 14-16.

5. Стенки Д.Х. Распределение и управление с целью производства различных рыночных и нерыночных полезностей леса / Д.Х.Стенки, П.Д.Браун, Р.Н.Кларк // Лесное хозяйство. – 1993. – №2. – С.22-26.

к.е.н. Олефіренко О.М.

Сумський державний університет

ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ з економічних спеціальностей В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Сучасні тенденції европеїзації (Болонізації) української вищої освіти, погіршення соціальної захищеності педагога-науковця, збільшення кількості ВНЗ, підвищення внутрішньої і зовнішньої конкуренції за абітурієнта, цінові війни між ВНЗ, факультетами та спеціальностями, спровоковані впливом демографічної ями (різького зменшення народжуваності на протязі 90-х років ХХ ст.) значною мірою вплинули на якість викладання та погіршення рівня готовності спеціалістів до вибагливих умов ринку праці ХХІ строрічча.

Суттєве омолодження науково-педагогічного складу ВНЗ з одного боку надало поштовх до пошуку можливості запровадження інформаційних технологій в систему освіти та інноваційних методів викладання, однак з іншого - призвело до погіршення якісного рівня педагогічного складу кафедр (зменшення рівня фахівців з науковими ступенями, відсутність практичного досвіду та теоретизація матеріалу, нерозуміння значущості якісного викладання, невміння використовувати чи незнання психології педагогіки і технік викладання, зниження рівня компетентності викладачів).

Економічні перетворення і потрясіння національної економіки, політична нестабільність, інфляційні процеси та знецінення національної валюти призвли до значного погіршення соціальної захищеності працівників вищої школи. Ці процеси стали демотиватором особистісного професійного росту фахівців ВНЗ, змушених перключати увагу з наукових досліджень та педагогічної практики на пошук вирішення власних фінансових питань за межами вищих навчальних закладів.

Теоретизація вищої освіти з кожним роком збільшує і поглиблює безодню, що пролягла між наукою і бізнесом. Відсутність професійних практичних навичок у більшості з випускників економічних фікультетів знецінюють їх як фахівців, змушують навчатися на місці роботи майже знуля, знищують авторитет вищої школи серед бізнесменів-роботодавців та довіру батьків і потенційних абітурієнтів до окремих ВНЗ і перспективності навчання у виші взагалі.

Багато спеціальностей підготовки фахівців є морально застарілими і не відповідають вимогам сьогодення. Глобалізаційні тенденції, що відбуваються в Світовій економіці, вимагають створення спеціальностей на стиках зачасту не сумісних наук (фізики та біології, інформатики і економіки, медицини та інженерної справи, тощо).

Для підвищення якості вищої економічної освіти потрібно змінити і сам підхід до теоретичної підготовки вахівців у ВНЗ, за допомогою впровадження в методологію освіти практичних тренінгів, семінарів, круглих столів, тощо за участю практиків, експертів своєї справи в різних галузях економічного спрямування, які б в ході вказаних заходів могли внести до теоретичної бази знань студента конкретні практичні навички та техніки роботи потрібні саме в сучасних бізнес умовах.

Така практика є цікавою і для самих роботодавців. Витративши свій дорогоцінний час на навчаня студентів вони отримають більш підготовлених фахівців у майбутньому, підвищать якісний склад спеціалістів, що працюють в даному сегменті та свій кваліфікаційний рівень отримуючи зворотній зв’язок та нові знання від спілкування з колегами викладачами і студентами.

д.е.н. Прокопенко О.В.

Сумський державний університет

підходи до оцінки якості освіти у вишах

Сучасні демографічні і економічні умови нагнічують напруженість конкуренції серед закладів вищої освіти. Однією з головних умов забезпечення конкурентоздатності вишу є якість освіти, отриманої її випускниками.

На погляд автора, оцінити якість освіти у вищому навчальному закладі можна за такими основними підходами.

Найбільш простим і найбільш поширеним способом кількісної оцінки є визначення якості освіти залежно від рівня засвоєння знань студентами, який певною мірою виражається отриманими студентами оцінками. Цей вид оцінки є найбільш інформаційно забезпеченим. Деканат кожного факультету щосеместрово підраховує відсоткову частину студентів, що не здали сесію, що здали її відмінно чи, скажімо, добре. Цей метод оцінки може носити як абсолютний, так і порівняльний характер залежно від завдань оцінки. Проте не секрет – отримати однакову оцінку у різних викладачів по-різному складно, навіть при однакових критеріях оцінювання. Та й студенти з однаковим рівнем отриманих знань іноді по-різному виявляють себе в ході учбового процесу, маючи різні оцінки. Модифікацією такого підходу до оцінки якості освіти є оцінка остаточного рівня знань, що певною мірою застосовується при акредитації спеціальностей, а також при проведенні ректорського, факультетського та кафедрального контролю якості освіти.

Ненабагато складнішим проте значно більш справедливим способом порівняльної оцінки якості освіти у ВНЗ та його структурних підрозділах можна вважати рейтингову оцінку за показниками перемог у конкурсах наукових робіт і олімпіадах, особливо всеукраїнського та міжнародного рівня. До речі, за показником кількості отриманих перемог у Всеукраїнських конкурсах наукових робіт Сумський державний університет цього року посів перше місце, що свідчить про високу якість отриманої студентами освіти.

Складніше правильно оцінити якість освіти залежно від кадрового забезпечення навчального процесу. Найпростіший підхід – оцінити кадровий потенціал залежно від наявності наукових ступенів і вчених звань, а також досвіду викладацької роботи і достатності підвищення кваліфікації, як це робиться при ліцензуванні спеціальностей. Проте відомо, що для забезпечення належної якості освіти необхідні не лише ступені та звання, які могли бути отримані роки тому, і поповнення набутих колись знань на курсах підвищення кваліфікації, а й володіння сучасним інструментарієм, що застосовується і навіть застосовуватиметься у майбутньому у практичній діяльності підприємств. Досвід виробничої (чи іншої практичної) роботи є вкрай цінним, вні дозволяє адаптувати сучасні наукові знання до практичних реалій, а також сформувати нові знання на основі практичного досвіду роботи і донести їх до студентів.

Ще більш складно, але дуже важливо оцінити якість освіти залежно від якості організації навчального процесу. Зокрема, необхідною умовою забезпечення якості освіти є логічна побудова навчальних планів, що передбачає планомірне безперервне набуття студентами теоретичних знань і практичних навичок, що мають здобутися в ході навчання за певною спеціальністю. Знання та навички, отримані при вивченні однієї дисципліни, мають застосовуватися, посилюватися і закріплюватися на більш високому рівні в ході вивчення наступної дисципліни. До речі, для забезпечення цього викладачам слід досконало знати дисципліни, що є забезпечуючими для дисциплін, які вони викладають. Вивчення їх можна забезпечити, наприклад, у процесі підвищення кваліфікації.

Важливою характеристикою якості освіти можна вважати працевлаштування випускників вишу. Хоча факторів працевлаштування дуже багато, і в їх розмаїтті складно відмежувати саме якість освіти. Важко оцінити також і успішність працевлаштування, тим більше, що процес кар’єрного зростання випускника є тривалим.

Можуть бути запропоновані й інші підходи до оцінки якості освіти (залежно від відгуків роботодавців та самих випускників, від рівня зарплатні випускників, від створеного іміджу ВНЗ, навіть від конкурсної ситуації вступу до нього, від матеріальної та інформаційно-методичної бази тощо).

Всі розглянути підходи мають певні недоліки та переваги, проте всі вони є придатними для вирішення різних завдань оцінки якості освіти, дозволяючи формувати стратегії підвищення якості освіти у ВНЗ і, відповідно, підвищення конкурентоспроможності останнього.

На їх основі також може бути сформована методика інтегральної оцінки якості освіти у ВНЗ, яка б враховувала різні складові якості: як такі, що характеризують потенціал забезпечення якості освіти (як то рівень кадрового, інформаційно-методичного забезпечення) та процесні (як то якість організації навчального процесу, застосовувані методи навчання), так і результатні (як то отримані оцінки, перемоги у конкурсах, працевлаштування).

к.э.н. Старченко Л.В., Коваленко Е.В.*

Сумский государственный университет

Исследование и моделирование в обучении сТудентов экономических специальностей

Незаменимый метод при обучении экономике - исследование. При этом студент самостоятельно постигает ведущие понятия и идеи, при по­мощи анализа, синтеза, обобщения экономического материала выра­батывает ценностные суждения о методах, решениях, идеях. Иссле­дование предполагает вовлечение обучающихся в процесс подготов­ки вопросов, поиск ответов на них. Метод реализуется путем созда­ния проблемных ситуаций.

Основные преимущества данного метода:

1) позволяет привлекать более высокие уровни мышле­ния - углублять полученные знания, систематизировать, обобщать, оценивать явления экономической жизни;

2) развивает умения и навыки решения проблем;

3) формирует отношение к знаниям как к предположе­нию, уважение к фактам;

4) воспитывает самостоятельно мыслящего студента.

Использование метода исследования требует от преподавателя развитого творческое мышле­ния и умения управлять учебным процессом.

Моделирование - это способ познания, который позволяет участ­вовать в схематическом представлении реальных жизненных ситуа­ций. Моделирование обучает путем активного вовлечения студентов в изучаемую ситуацию. Этот метод ценится за его тесную связь с ре­альностью, потому что воспроизводятся многие характеристики под­линного объекта.

Моделирование начинается со знакомства с новым материалом, с новыми понятиями. Затем описывается процедура проведения заня­тия, распределяются роли участников. В экономических дисципли­нах может, например, моделироваться поведение экономических агентов в различных ситуациях, экономические последствия принятия управленческих решений и т.д.

В конце занятия обобщается деятельность участников педагоги­ческого процесса. Для этого преподаватель предлагает вопросы для обсуждения. При подведении итогов результаты практического заня­тия сравниваются с процессами, происходящими в реальном мире, и увязываются с содержанием курса.

Моделирование развивает интерес к жизненным ситуациям и проблемам. Оно может изменить отношение студента к учебе, «ос­вежает» учебную обстановку, вносит разнообразие в обучение. Пре­подаватель выступает в роли помощника, тренера, а студенты учатся принимать решения. Важнейшим преимуществом является актив­ность студента.

Однако моделирующее упражнение имеет недостатки. Чрезмерно упрощенное представление реальности может затруднить восприятие материала, и студент не получит полезного опыта познания.

Поскольку моделирование имеет свои преимущества и недостат­ки, то в каждом конкретном случае преподаватель сам определяется с проведением такого занятия.

Таким образом, исследование и моделирование в учебном процессе разви­вают самостоятельное мышление, аналитические возможности. Сталкиваясь с противоположными точками зрения и конфликтами концепций разных школ, студенты ищут дополнительную информа­цию, формулируют более точные и продуманные выводы.

*Печатается при поддержке Государственного фонда фундаментальных исследований МОН Украины в рамках гранта Президента Украины для поддержки научных исследований молодых ученых GP/F27

к.э.н. Швиндина А.А.

Сумской государственный университет

Деловые игры как катализатор
процесса обучения

Среди перспективных и трудоемких методов обучения особое место занимают деловые игры. Анализ существующих методик обучения позволил мне выделить деловые игры нескольких типов:

1) Деловая игра с полной включенностью преподавателя в процесс (в качестве арбитра). Такая игра предполагает, что преподаватель оценивает текущую ситуацию и может повлиять на ход игры. Такое присутствие может как сковывать, так и мобилизовать группу студентов.

2) Деловая игра с частичной включенностью преподавателя в процесс (в качестве консультанта). Условия игры предполагают выдачу заданий и выборочный контроль со стороны преподавателя. Студенты решают проблему или задачу в течение определенного времени и выдают решение в определенный срок. При этом они могут задействовать по желанию преподавателя, то есть подходить к нему уже не как к арбитру, а как эксперту. При этом работа эксперта тоже оценивается участниками игры.

3) Деловая игра без участия преподавателя (онлайн-игры, симуляторы). Примером может служить проект Global Management Challenge, в котором принимают участие студенты СумГУ несколько лет подряд. По условиям игры студенты получают инструкции и задание на электронный почтовый адрес, в положенный срок отправляют решение. Результата решений всех участников влияет на постановку следующего задания.

На взгляд автора, главной функцией деловой игры является стимулирование главным образом не воображение студента, а его поисковой активности. Необходимо выстраивать задания таким образом, чтобы однозначного решения не было. В этом случае студент будет вынужден искать релевантную информацию для принятия решения.

Второй важной функцией деловой игры является стимулирование поисковой активности преподавателя.

Деловые игры опасны тем, что сокращают дистанцию между студентом и преподавателем, кроме того они заставляют преподавателя работать на пределе сил, не теряя при этом головы. Деловая игра может выйти из-под контроля, студент может проявить неожиданную поведенческую реакцию, соревнование между участниками могут обострить уже существующие межличностные противоречия. Но достоинства деловых игр компенсируют их недостатки.

К достоинствам можно отнести следующее:

  • развитие способности мыслить и принимать решения;

  • раскрытие личностей студентов, улучшенное взаимовосприятие и взаимопознание;

  • повышение сплоченности;

  • эмоциональный подъем (как у студентов, так и у преподавателей), как следствие улучшения коммуникативной и интерактивной функций общения.

Проблема внедрения обучения на основе деловых игр состоит в том, что в условиях необходимости оценивания каждого хода в баллах, которые влияют на рейтинг, очень сложно выработать справедливую систему оценивания участников. Излишняя детализация приведет преподавателя в ситуацию, когда вместо активного участия в игре, он занимается "подсчетом очков". Если же установить укрупненные оценки, это демотивирует студентов принимать участие в игре.

Ярова І.Є.

Сумський національний аграрний університет



Скачать документ

Похожие документы:

  1. У двох частинах (2)

    Документ
    Т. І. Ящук – доктор філософських наук, професор кафедри філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
  2. Інститут економіки та промисловості нан м (1)

    Диплом
    Н.В.Наливайко, д.филос.н, проф., Ведущий научный сотрудник Института философии и права СО РАН, директор УМЦ философии образования НГПУ, главный редактор журнала «Философии образования» (РФ)
  3. Програми для 1-4 класів з російською мовою

    Документ
    На виконання Закону України "Про загальну середню освіту" з метою впровадження Державного стандарту початкової загальної освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2011 р.
  4. Егіональної науково-дослідної лабораторії центру історичного краєзнавства Сумського державного університету, почесного громадянина Путивля, лауреата премії ім

    Документ
    Біобібліографічний покажчик «Віктор Звагельський: до 55-річчя від дня народження» присвячений творчому і науковому доробку провідного наукового співробітника Сумського державного університету, керівника Регіональної науково-дослідної
  5. Сумський державний університет на правах рукопису пересадько галина олександрівна

    Документ
    Прискорення темпів НТП, що відбувається в останні десятиріччя, посилення конкуренції, яке спричиняється глобалізацією економіки різко загострюють проблеми підвищення конкурентоспроможності товаровиробників, пошуку і реалізації їх конкурентних переваг.

Другие похожие документы..