Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Реализация мероприятий по обеспечению безопасных условий и охраны труда женщин в рамках социального страхования от несчастных случаев на производстве ...полностью>>
'Диплом'
Дипломы, медали, благодарности Президента и даже генеральские погоны из рук Главнокомандующего получили на этой неделе выпускники особого ВУЗа. На при...полностью>>
'Документ'
Действия Военно-воздушного флота имели огромное значение для сухопутной армии на протяжении всей войны. Наиважнейшей задачей авиации была разведка, о...полностью>>
'Документ'
4.Государственное регулирование экономики и социальный комплекс: Учебн. пособие / Под ред. проф. Т.Г. Морозовой и А.В. Пикулькина. - Финанстатинформ,...полностью>>

Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка нан україни Ю. С. Шемшученка удк 349. 6 Ббк х625. 9 Е зо

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА


Екологічне

ПРАВО

України

Академічний курс

Підручник

для вищих навчальних закладів

За загальною редакцією академіка НАН України Ю.С. ШЕМШУЧЕНКА

УДК 349.6 ББК Х625.9 Е ЗО

Гриф надано

Міністерством освіти і науки України (лист № 1/11-125 від 13 лютого 2005 р.)

Рецензенти: Б.Г. Розовський, доктор юридичних наук, професор; 0.0. Погрібний, доктор юридичних наук, професор

ЕЗО Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с.

І5ВИ 966-8602-13-7

Даний підручник є академічним виданням навчального курсу з еколо­гічного права. Складається з трьох частин: загальної, особливої та спеціаль­ної. Написаний на основі сучасного вітчизняного екологічного законодавства, міжнародного і європейського екологічного права, доктрини організації раціонального природокористування і забезпечення екологічної безпеки.

Для студентів, аспірантів та викладачів вищих навчальних закладів, науков­ців, а також усіх, хто цікавиться питаннями правової охорони навколишнього середовища та забезпечення екологічних прав людини.

ББК X 625.9

966-8602-13-7 © Колектив авторів, 2005

© ТОВ «Видавництво

"Юридична думка"», 2005

Рекомендовано до друку

Вченою радою Інституту держави і права

ім. В. М. Корецького НАН України

19 травня 2005 р., протокол № 6

та Вченою радою Київського університету права

22 лютого 2005 р., протокол № 6

Редакційна колегія серії академічних підручників, що видаються Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького НАН України разом з Київським університетом права:

Шемшученко Ю. С. — академік НАН України, голова

Погорілко В. Ф. — член-кореспондент НАН України

(заступник голови) Нагребельний В. П. — кандидат юридичних наук

(заступник голови)

Цвєтков В. В. — член-кореспондент НАН України Сіренко В. Ф. — член-кореспондент НАН України Семчик В. І. — член-кореспондент НАН України Пархоменко Н. М. — кандидат юридичних наук Костенко О. М. — доктор юридичних наук Шевченко Я. М. — доктор юридичних наук Зайчук О. В. — доктор юридичних наук Авер'янов В. Б. — доктор юридичних наук Денисов В. Н. — доктор юридичних наук Кресіна І. О. — доктор політичних наук Усенко І. Б. — кандидат юридичних наук


Підручник підготували:

вступ — Ю.С. Шемшученко розділ І — Ю.С. Шемшученко розділ II — Ю.С. Шемшученко розділ III М.В. Краснова розділ V П.Ф. Кулинич розділ V Н.Р. Малишева


розділ VI Н.Р. Балюк (1-4) Л.В,Струтинська-Струк (5)

розділ VII М.І. Єрофеєв

розділ VIII — Н.Р. Малишева (1-2), Н.В. Барбашова (3,5),

М.І. Єрофеєв (4), Л.В. Струтинська-Струк (6),

М.В. Краснова (7)

розділ IX — Н.Д. Красиліч

розділ X — С.В. Кузнєцова

розділ XI —Н.Д. Красиліч (1, 3, 4), Ю.С. Шемшученко (2)

Н.Р. Малишева (5)

розділ XII — П.Ф. Кулинич

розділ XIII — М.І. Єрофеєв

розділ XIV Г.І. Балюк розділ XV Г.І. Балюк розділ XVI М.В. Краснова розділ

XVII — А.П. Гетьман розділ

XVIII — М.В. Краснова

розділ XIX Н.Р. Малишева

розділ XX М.І. Єрофеєв, В.М. Комарницький розділ XXI — С.В. Кузнєцова

розділ XXII — Ю.С. Шемшученко, Н.Р. Малишева (3)

розділ XIII — Н.Р. Малишева

Вступ

Однією з найбільш актуальних глобальних проблем сучасності є охорона навколишнього середовища. Ця проблема набула особли­вого значення у другій половині XX ст. Науково-технічний прогрес істотно розширив масштаби і можливості людства у сфері приро­докористування. Були порушені об'єктивні закономірності взаємодії суспільства і природи. Негативні наслідки цього процесу вийшли з-під контролю. Джина випущено з пляшки. Як результат, опоетизована колись природа досить швидко перетворилася у на­вколишнє середовище, забруднене й отруєне відходами вироб­ництва. Здоров'я і саме життя людини поставлені під загрозу.

Ця проблема стосується як планети в цілому, так і її регіонів та практично усіх країн. Україна не є винятком серед них. Нехтуван­ня об'єктивними законами розвитку і відтворення природоресурс-ного комплексу, низький рівень екологічної свідомості суспільства та деякі інші фактори призвели до значної деградації довкілля Ук­раїни, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмо­сферного повітря і земель, нагромадження у великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Ці процеси спричинили різке погіршення здоров'я людей, знижен­ня рівня народжуваності та зростання смертності.

На запобігання шкоди навколишньому природному середовищу об'єктивно спрямоване екологічне право України (право навко­лишнього природного середовища). На жаль, його регулюючий вплив на відповідні суспільні відносини сьогодні не є досить ефек­тивним. З одного боку, це пов'язано з недоліками самого екологічного законодавства, з іншого — практикою його застосу­вання.

Є й ще одна причина: недостатній рівень праворозуміння у сфері дії екологічного права. Це стосується як населення в цілому, так і опанування студентами курсу екологічного права, зокрема.

Вступ

Підручники з екологічного права, що були видані раніше, як правило, відставали від швидкоплинних процесів розвитку еко­логічного права і законодавства, недостатньою мірою враховували результати новітніх наукових досліджень у цій галузі.

Пропонований академічний курс екологічного права є результа­том творчої співпраці науковців Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України та викладачів Київського універ­ситету права. До його підготовки також були залучені правознавці-екологи інших вищих юридичних навчальних закладів, зокрема юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Національної юридичної академії Украї­ни імені Ярослава Мудрого.

Цей підручник базується на аналізі чинного екологічного зако­нодавства України, вітчизняної і зарубіжної літератури і враховує світові та європейські тенденції у розвитку екологічного права. У ньому висвітлено значення, зміст і механізм реалізації як україн­ського, так і міжнародного та європейського екологічного права навколишнього середовища.

Підручник складається із загальної, особливої та спеціальної ча­стин. До кожного розділу долучено список рекомендованої літера­тури для поглибленого вивчення комплексу питань.


Загальна частина




Розділ І

Екологічне право комплексна галузь права

§ 1. Екологічна функція держави

Під функціями держави розуміють основні напрями або види її діяльності, які визначають суть і призначення держави1. Вони є засобом вирішення важливих суспільних завдань. Функції виража­ють зміст і призначення держави в суспільстві.

Екологічна функція нині визнана однією з основних функцій Ук­раїнської держави. Це, по суті, діяльність держави в особі її компе­тентних органів по управлінню якістю довкілля. Ця функція обумов­лена конституційним положенням про те, що забезпечення еко­логічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, збереження генофонду українського народу «є обов'язком держави» (ст. 16 Конституції України).

Екологічна функція реалізується шляхом проведення відповідної державної політики на тому чи іншому етапі розвитку держави. її принципові засади в Україні визначені Основними на­прямами державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної без­пеки2. Ними передбачені пріоритети екологічної політики, її го­ловні етапи і механізми реалізації. До них, зокрема, віднесено: гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого

1 Юридична енциклопедія: У 6 т. — К., 2004. — Т. 6. — С. 313.

2 Відомості Верховної Ради України. —1998. — № 38-39. — Ст. 248.

§ 1. Екологічна функція держави

впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; поліпшення еко­логічного стану басейнів рік України та якості питної води; стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промисло­вих центрах Донецько-Придніпровського регіону; будівництво но­вих та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд; запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану; формування збалансованої системи природокористування та адекватна струк­турна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті; збереження біологічного та ландшафт­ного різноманіття, заповідна справа.

За Основними напрямами до головних складових механізму ре­алізації державної екологічної політики належать: відповідна дер­жавна інституційна структура; економічний механізм природоко­ристування та екологічної діяльності; законодавчо-правовий ме­ханізм регулювання екологічних відносин; механізм реалізації міжнародних, національних, регіональних, галузевих та місцевих екологічних програм. У результаті реалізації Основних напрямів (а вони розраховані на кілька десятиліть) передбачається створити збалансовану й ефективно діючу систему управління якістю довкілля.

Принципові засади державної екологічної політики передбачені також Законом України «Про основи національної безпеки Украї­ни» (2003 р.). Відповідно до нього пріоритетами національних інте­ресів України в екологічній сфері є: здійснення комплексу заходів, які гарантують екологічну безпеку ядерних об'єктів і надійний радіаційний захист населення та довкілля, зведення до мінімуму впливу наслідків Чорнобильської катастрофи; впровадження у ви­робництво сучасних, екологічно безпечних, ресурсо- та енергозбе­рігаючих технологій, підвищення ефективності використання при­родних ресурсів, розвиток технологій переробки та утилізації відходів; поліпшення екологічного стану річок України, насампе­ред басейну річки Дніпро, та якості питної води; запобігання за­брудненню Чорного та Азовського морів та поліпшення їх еко­логічного стану; стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону; недопущення неконтрольованого ввезення в Україну еко­логічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів-, збудників

Розділ І. Екологічне право — комплексна галузь права

хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин, організмів; реа­лізація заходів щодо зменшення негативного впливу глобальних екологічних проблем на стан екологічної безпеки України, розши­рення її участі в міжнародному співробітництві з цих питань.

Досягнення мети екологічної політики, а отже, й відповідної функції держави забезпечується здійсненням комплексу державних заходів — економічних, соціальних, науково-технічних, санітарно-гігієнічних, освітніх тощо. Особливе місце серед них належить еко­логічному праву. Воно, як зазначає М. М. Бринчук, «є водночас продуктом і основною формою закріплення державної екологічної політики»1. Екологічне право має надавати і екологічній політиці, і екологічній діяльності формальної визначеності й загально­обов'язковості, гарантувати ефективну реалізацію екологічної функції держави.

Визнання екологічної функції як постійної й основної є важли­вою передумовою для формування самостійної галузі екологічного права. Але тільки цим проблема не вичерпується. Екологічне пра­во є складною юридичною системою, пізнання якої пов'язане з вивченням ряду інших її елементів.

$ 2. Поняття екологічного права

У загальному вигляді екологічне право є галуззю права, якою регулюються суспільні відносини щодо користування природними ресурсами, охорони навколишнього природного середовища і за­безпечення екологічної безпеки.

Назва галузі походить від терміна «екологія» (грецьк. оісоз — бу­динок, житло, місце мешкання, Іо^оз — наука) і буквально означає наука про місце і умови життя людини.

У науковий вжиток слово «екологія» вперше увів німецький учений-біолог Е. Геккель у 1866 р. Тоді воно мало вузьку сферу за­стосування, головним чином у рамках біології.

Ширшого змісту термін «екологія» набув у другій половині
XX ст. у зв'язку з посиленням впливу людини на природу. Посту­
пово екологія набуває значення наукової основи організації
раціонального природокористування. Нині вона визначається як

1 Бринчук М.М. Зкологическое право. — М., 2004. — С. 39. 10

§ 2. Поняття екологічного права

вчення про взаємодію живих організмів з навколишнім середовищем (довкіллям).

У 70-х роках XX ст. із загальної екології виділилася соціальна екологія (екологія людини) — наука про взаємодію суспільства з на­вколишнім природним середовищем. Вона є теоретичною базою для розв'язання практичних проблем охорони навколишнього природ­ного середовища й організації раціонального природокористуван­ня. Назва «екологічне право» усталилась у 70—80-х роках XX ст. у результаті «екологізації» природоохоронного права. Поряд з нею під впливом Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища 1972 р. набули поширення й інші назви — «право на­вколишнього середовища» та «право охорони навколишнього при­родного середовища». А в Україні був прийнятий Закон «Про охо­рону навколишнього природного середовища» (1991 р.).

За змістовної близькості понять «навколишнє середовище» і «навколишнє природне середовище» перше з них точніше відобра­жає об'єкт правової охорони. Природне середовище — це фактич­но природа, проте її у чистому вигляді вже практично не існує. По­над 90 % екосистем у світі є штучними. Під впливом науково-технічного прогресу в останні півстоліття утворилося нове антро­погенно-природне середовище, яке й отримало назву навколиш­нього середовища (англ. — ептгоптепі).

Концепція права навколишнього середовища є офіційною кон­цепцією ООН, її органів і установ, зокрема Програми ООН з на­вколишнього середовища (ЮНЕП). Вона сприйнята європейським співтовариством і багатьма країнами світу (США, Канада, Велика Британія, Японія та ін.).

На позицію цієї концепції останнім часом перейшов і російський законодавець. Замість Закону «Про охорону навколиш­нього природного середовища» 1991 р. у Російській Федерації з 2002 р. діє Федеральний закон «Про охорону навколишнього сере­довища».

Певний рух у цьому напрямі є і в Україні. Чинна Конституція ввела в екологічний вжиток термін «довкілля» (ст. 50). Звідси по­ходить «право охорони довкілля».

Термін «довкілля» є більш адекватним термінові «навколишнє середовище», ніж «навколишнє природне середовище». Якби було навпаки, то відповідний конституційний термін мав би назву «при­родне довкілля». Отже, зроблено крок до гармонізації екологічно-

11

Розділ І. Екологічне право — комплексна галузь права

го права України з міжнародним правом навколишнього середови­ща (англ. — епуігоптепіаі Іам/, франц. — дгоіі йе Гепуігоппетепї).

У цьому контексті важко погодитися з деякими правознавцями про обмеженість концепції права навколишнього середовища, яка «виключає із сфери правового захисту найвищу соціальну цінність — життя і здоров'я людини»1. Навпаки, провідною ідеєю цієї кон­цепції з самого початку був правовий захист життя й здоров'я лю­дини від негативних екологічних факторів. Цією ідеєю пройнята Стокгольмська декларація з навколишнього середовища. Згідно з її принципами людина має основне право на задовільні умови жит­тя в навколишньому середовищі (принцип 1); держави вживають усіх можливих заходів для запобігання забрудненню морів речови­нами, які можуть поставити під загрозу здоров'я людини (прин­цип 7); держави мають виробити єдиний і скоординований підхід до планування свого розвитку, щоб цей розвиток відповідав потре­бам охорони і поліпшення навколишнього середовища на благо населення цих держав (принцип ІЗ)2.

Цілком очевидно, що відповідно до загальновизнаного принци­пу пріоритету міжнародного права ми мусимо адаптувати свою еколого-правову термінологію до міжнародних стандартів. Ситу­ацію, коли одна й та сама галузь права називається по-різному (екологічне право, право охорони навколишнього природного се­редовища, право навколишнього середовища, право охорони довкілля), не можна вважати нормальною. Згадаймо у зв'язку з цим Р. Декарта, який писав, що принаймні половини помилок можна уникнути, якщо домовитися про поняття.

£ 3. Предмет і об'єкт екологічного права

Для того щоб будь-яка сукупність правових норм була визнана самостійною галуззю права, вона має відповідати виробленим юри­дичною наукою критеріям. Головними з них є предмет, об'єкт і метод правового регулювання, а також наявність достатнім чином розвинутої нормативно-правової (законодавчої) бази. Взяті в су-

1 Екологічне право. — К., 2001. — С. 16.

2 Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. — Львів, 2002.
- С. 11, 12.

12

§ 3. Предмет і об'єкт екологічного права

купності ці критерії є визначальними для виділення як самостійної відповідної галузі права.

Під предметом українського екологічного права розуміють спе­цифічні для нього відносини в галузі взаємодії суспільства з навко­лишнім природним середовищем. Ці відносини є органічними і стійкими, що зумовлює стабільність галузі екологічного права. Ха­рактер екологічних відносин тісно пов'язаний з об'єктом еко­логічного права. Це природні і природно-антропогенні цінності, з при­воду яких складаються відповідні відносини.

Об'єкт екологічного права не є однорідним. Відповідно до Зако­ну України «Про охорону навколишнього природного середовища» виділяють навколишнє природне середовище в цілому та три його головні елементи: природні ресурси; природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні; здоров'я і життя людей (ст. 5).

Навколишнє природне середовище визначається «як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів». З цього вип­ливає, що це середовище є складною екосистемою, якій властиві не тільки суто природні, а й природно-антропогенні закономір­ності.

До природних ресурсів у широкому значенні належать усі при­родні блага, які слугують задоволенню потреб людини, а у вузько­му — природні джерела для задоволення потреб матеріального ви­робництва. При цьому за законом державній охороні й регулюван­ню використання підлягають природні ресурси, як залучені в гос­подарський оборот, так і не використовувані в економіці в даний період (ст. 5).

Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до природних територій і об'єктів, що підлягають особливій охороні, належать території та об'єкти природ­но-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекре­аційні, водозахисні полезахисні та інші (ст. 60).

Усе різноманіття відповідних територій та об'єктів охоплюється поняттям екологічної мережі. Відповідно до Закону України «Про екологічну мережу України» (2004 р.) ця мережа утворюється з ме­тою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетично­го фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та

13

Розділ І. Екологічне право — комплексна галузь права

об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природ­ного середовища і відповідно до законів та міжнародних зо­бов'язань України підлягають особливій охороні (ст. 3).

В юридичній літературі дискутується питання про те, чи є об'єктом еколого-правової охорони людина. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» фактично знімає це питання. Ним передбачено, що здоров'я і життя людей підляга­ють державній охороні від негативного впливу несприятливої еко­логічної обстановки (ст. 5).

Предмет екологічного права зумовлений комплексним характе­ром його об'єкта, а отже, він також є комплексним. З урахуванням особливостей правового регулювання щодо охорони і використан­ня зазначених складових елементів об'єкта екологічного права можна виділити чотири блоки екологічних відносин, які є визна­чальними для характеристики предмета правового регулювання екологічного права.

До першого блоку належать відносини щодо охорони навколиш­нього природного середовища як комплексного природно-антро­погенного явища. Слово «охорона» при цьому розуміють у широ­кому значенні — як комплекс заходів, спрямованих на збережен­ня, відтворення і поліпшення стану цього середовища. Йдеться, по суті, про управління якістю довкілля.

Ця група «середовище-охоронних» відносин немов би пронизує усі інші екологічні відносини й об'єднує їх у єдиний комплекс. Пе­реважна частина цих відносин виникає у сфері вироблення еко­логічної політики і організації екологічної діяльності у масштабах держави та адміністративно-територіальних одиниць, у промисло­вості, енергетиці, сільському господарстві та інших еколого-небез-печних галузях.

Другий, похідний від першого, блок екологічних відносин — це відносини щодо використання природних ресурсів. Ці відносини регулюються нормами природоресурсного права. Його тільки умовно можна розглядати як існуюче окремо від права охорони на­вколишнього природного середовища (екологічного права). Адже раціональне природокористування неможливе без еколого-охорон-них заходів і навпаки.

Предмет природоресурсного права є похідним від інтегрованого предмета права екологічного. Водночас він має свої особливості.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Удк 347(477)(075. 8) Ббк 67

    Документ
    У підручнику, який за охопленням матеріалу є академічним курсом, аналі­зуються положення Книги першої Цивільного кодексу України, висвітлюються теоретичні та практичні проблеми їх застосування.
  2. В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів у Київ 2002

    Документ
    Байрачна Л. К., кандидат філософських наук — розділ 10; розділ 19 (у співавт. з Колісником В. П.); Журавський В. С., доктор юридичних і політичних наук — розділ 14; вступ, розділи 15, 17 (у співавт.
  3. Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011

    Документ
    Президент Національного університету «Одеська юридична академія», доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України, Заслужений юрист України Ківалов С.
  4. «european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

    Документ
    Терентьєв В.І. канд. юр. наук, доцент (голова); Козаченко О.В. канд. юр. наук, доцент (заступник голови); Достдар Р.М. канд. юр. наук, доцент МНЦ ОНЮА; Ємельянова Л.
  5. В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора (2)

    Документ
    24 серпня 1991 р. стало історичною подією в житті українсь­кого народу. В цей день Верховна Рада України проголосила утво­рення самостійної незалежної держави.

Другие похожие документы..