Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Закон'
Субъективное право – возможность каждого конкретного лица действовать определенным образом, либо воздерживаться от действия. Но в соответствии с предп...полностью>>
'Документ'
Мыслители-космисты в своем творчестве  выдвинули идею активной эволюции , которая предполагает необходимость нового сознательного этапа развития мира,...полностью>>
'Рабочая программа'
В современном мире опасные и чрезвычайные ситуации природного, техногенного и социального характера стали объективной реальностью в процессе жизнедея...полностью>>
'Учебно-методический комплекс'
МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИФЕДЕРАЛЬНОЕ АГЕНТСТВО ПО ОБРАЗОВАНИЮГосударственное образовательное учреждение высшего профессио...полностью>>

З м І с т вступ (1)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

41


З М І С Т

ВСТУП.............................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. ДЕРЖАВНА ЕТНОНАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ..................................12

1.1 Теоретико-методологічні основи державної етнонаціональної політики ................................................................................................................12

1.2. Концептуальне забезпечення етнонаціональної політики в Україні у 1917-1921 роках (історіографія проблеми).........................................................26

1.3 Політико-правові аспекти формування державної етнонаціональної політики в Україні у 1917-1921 роках.................................................................52

1.4 Витоки та розвиток інституту національно-персональної автономії.................................................................................................................64

Висновки до 1 розділу.............................................................................….72

Розділ 2. нормативно-правове регулювання етнонаціональних питань в україні у 1917-1921 роках.....77

2.1 Нормативне оформлення самовизначення української нації та прав національних меншин Центральною Радою та Директорією...........................77

2.2 Законодавче закріплення етнонаціональної політики гетьмана П. Скоропадського...............................................................................................115

2.3. Нормативно-правове забезпечення етнонаціональної політики Західноукраїнської Народної Республіки.........................................................127

2.4. Історико-правовий аналіз основ етнонаціональної політики радянської влади..................................................................................................138

Висновки до 2 розділу................................................….........................…151

ВИСНОВКИ…………………………………………………...…….......……..159

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…......…………………….....…....165

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Розбудова України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави висуває на перший план завдання формування власної концепції державної етнонаціо­нальної політики, яка передбачає визначення статусу та взаємовідносин титульної української нації з національними меншинами, з тим, щоб етнонаціональний фактор виступав важливою складовою у розвитку внутрішньодержавних процесів.

Гострота проблеми зумовлюється ще й тим, що національно-політичні процеси в нашій країні не припинилися й досі. Доказом цього є загострення останнім часом національних проблем у різних регіонах України, які мають бути вирішені саме законодавчим шляхом у контексті єдиної та неподільної України.

З урахуванням існуючого досвіду українського державотворення слід вказати, що на сучасному етапі розвитку вітчизняної юридичної науки помітно посилилась увага вчених до проблематики відродження та становлення державотворчих ідей в Україні, серед яких особливе місце належить добі 1917–1921 років.

І це цілком закономірно. Адже, саме порівняльний аналіз законодавчих актів, які регулювали етнонаціональні відносини у 1917–1921 роках, робить можливим виділення позитивних та негативних рис цих документів, а також дозволяє урахувати набутий досвід під час реалізації правового забезпечення державної етнонаціональної політики сучасної України. Це положення знайшло своє підтвердження у проекті Концепції державної етнонаціональної політики в Україні, схваленої Міністерством із справ національностей та міграції в Україні ще у жовтні 1995 р., згідно із якою для подальшої роботи над Концепцією, необхідно використовувати відповідні напрацювання урядів 1917–1921 рр.

Йдеться про використання незатребуваного потенціалу українського конституціоналізму, набутків українського етнодержавотворення, які ще не стали спеціальним предметом правових досліджень.

З’ясування цих питань, тобто напрямків і концепцій етнонаціональної політики урядів 1917–1921 років, дає можливість більш повно реконструювати процес формування української держави й по-новому охарактеризувати етапи цього процесу з урахуванням засобів регулювання національних проблем як однієї з необхідних умов демократичної держави.

У процесі підготовки дисертаційного дослідження автором було проаналізовано праці багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених.

Теоретичне обґрунтування концепції етнонаціональної політики у 1917–1921 роках було закладено у працях В. Винниченка, Д. Гирського, Н. Григоріїва, М. Грушевського, Д. Донцова, Д. Дорошенка, М. Міхновського, Р. Млиновецького, І. Нагаєвського, П. Христюка, М. Шаповала, С. Шульгіна та ін.

Серед сучасних досліджень історичних, юридичних, соціальних, національних, партійних проблем українського державотворення слід відзначити праці Т. Андрусяка, О. Антонюка, В. Бабкіна, Н. Барановської, Т. Бевз, О. Бикова, М. Вівчарика, В. Великочого, Ю. Волошина, В. Гончаренка, О. Картунова, В. Клименка-Мудрого, І. Кресіної, О. Копиленка, Ю. Куця, О. Мироненка, І. Музики, О. Рафальського, С. Римаренка, Ю. Римаренка, Л. Рябошапки, В. Солдатенка, В. Смолія, Ф. Стеблія, М. Товта, І. Усенка, І. Хміля, В. Чеховича, Ю. Шемшученка, Л. Шкляра та ін.

Проте, незважаючи на таку різноманітність досліджень, здійснених істориками, політологами, філософами, юристами та іншими фахівцями, у жодному з них не розглядається саме нормативно-правове закріплення етнонаціональної політики владних урядів цієї доби в Україні, відсутній комплексний та порівняльний аналіз правових документів вказаного періоду.

Вищевикладеним зумовлюється актуальність і доцільність здійснення наукового дослідження за темою дисертаційної роботи.

Джерельну базу дисертаційного дослідження склали наукові публікації вчених, архівні матеріали, які зберігаються у фондах Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Серед них на особливу увагу заслуговують: конституційно-правові акти урядів Української Народної Республіки (далі УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (далі ЗУНР), уряду П. Скоропадського та владних органів Радянської влади. Окрім того, були проаналізовані проекти деяких нормативних актів, а також документи політичних партій, які формулювалися і певним чином затверджувалися в їхніх програмах, що мали великий вплив на зміст конституційних законодавчих актів. Також були проаналізовані резолюції та рішення з’їздів, особливо резолюції Першого всеукраїнського національного з’їзду (6–8 квітня 1917 року) та З’їзду народів-федералістів, який проходив з 8 до 15 вересня 1917 року, та інші історичні документи, періодичні видання (особливо «Нова Рада», «Народна воля», «Вісті з Української Центральної Ради», «Вісник Ради народних міністрів УНР», «Вісник державних законів і розпорядників Західної Області Української Народної Республіки (далі ЗОУНР)», «Вісник Державного секретарства освіти і віросповідань», «Собрание законов и постановлений украинской державы», «Вісник Державних Законів для всіх земель Української Народної Республіки», «Державний вісник», «Известия Юга»).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна праця виконана у відділі історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України відповідно до планової теми «Проблеми становлення і розвитку українського права: науковознавчий аспект» (номер державної реєстрації 0104U007593), у межах якої сформульовано теоретико-правові засади державної етнонаціональної політики України, визначено особливості нормативно-правового забезпечення етнонаціональних питань урядами УНР та ЗУНР, гетьманатом і радянською владою. Обґрунтовано напрями формування сучасного законодавчого закріплення державної етнонаціональної політики в Україні.

Мета й завдання дослідження. Дисертантка поставила перед собою завдання з’ясувати сутність та традиції українського етнодержавотворення, його місце у світовому процесі національно-державного будівництва. Мета дисертаційної роботи полягає у всебічному комплексному дослідженні й узагальненні нормативно-правового закріплення державної етнонаціональної політики в Україні у 1917–1921 роках. Для реалізації цієї мети дисертанткою були поставлені такі завдання:

– уточнити поняття: «етнонаціональна політика», «нація», «національна меншина»;

– розкрити теоретико-методологічні основи державної етнонаціональної політики;

– з’ясувати сутність та напрями концептуального забезпечення етнонаціональної політики в Україні у 1917–1921 роках;

– визначити політико-правові аспекти формування державної етнонаціональної політики в Україні у 1917–1921 роках;

– розкрити процес становлення та розвитку правового інституту національно-персональної автономії;

– охарактеризувати нормативно-правові основи етнонаціональної політики Центральної Ради та Директорії;

– охарактеризувати законодавче закріплення етнонаціональної політики гетьмана П. Скоропадського;

– висвітлити нормативно-правове забезпечення етнонаціональної політики ЗУНР;

– визначити сутність нормативно-правового регулювання етнонаціональних питань радянською владою;

– розробити рекомендації по реальному втіленню в життя сучасної державної етнонаціональної політики в Україні.

Об’єктом дисертаційного дослідження є система суспільних відносин у галузі державної етнонаціональної політики в Україні у 1917–1921 роках.

Предметом дослідження є державна етнонаціональна політика в Україні у 1917–1921 роках.

Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено сукупність сучасних засобів і методів наукового пізнання (філософських, загальнонаукових та спеціальнонаукових). Серед філософських методів для аналізу джерельної бази та фактологічного матеріалу, встановлення вірогідності та повноти інформації використовувались діалектичний підхід, гносеологічний аналіз, принцип об’єктивності. Використання системного, структурного, функціонального та інших загальнонаукових методів дозволило розкрити основні політико-правові та соціально-економічні чинники, які вплинули на формування та розвиток концепцій державної етнонаціональної політики в Україні у 1917–1921 роках. Застосування таких спеціально-наукових методів, як історико-оглядовий, формально-юридичний, порівняльно-правовий, хронологічно-проблемний та інших дозволило проаналізувати сутність українського законодавства у 1917–1921 роках і визначити його значення для формування сучасного нормативного забезпечення державної етнонаціональної політики в Україні.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що завдяки сукупності теоретичних узагальнень, зроблених на підставі нових відомостей про історичні передумови формування та особливості розвитку українського законодавства, більш повно реконструйовано історичний процес українського національного державотворення в Україні у 1917–1921 рр., вперше з’ясована сутність та проаналізоване нормативне забезпечення державної етнонаціональної політики цього періоду.

Наукова новизна дисертації найбільш повно виражена у таких положеннях:

1. Визначено поняття «етнонаціональна політика», за яким – це законодавчо закріплені політико–правові напрями державного курсу в галузі міжнаціональних (міжетнічних) відносин, що проявляється у системі взаємовідносин між «центром» та суб’єктами цієї політики; між самими національностями, між державою та національностями.

2. Уточнено поняття «нація» та «національна меншина». Під нацією розуміється спільність людей зі сформованою усталеною самосвідомістю своєї ідентичності за історичною долею та менталітетом, а також територіально-мовною та економічною єдністю, яка має природне право на політичне, культурне та соціально-економічне самовизначення. Національна меншина – це визначена правовими засобами національна група громадян певної країни, відмінна від інших груп, зокрема національної більшості, члени якої виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

3. Обґрунтовано, що визначальну роль у формуванні правового забезпечення державної етнонаціональної політики в досліджуваний період мали погляди політичних лідерів, діяльність політичних партій та документи з’їздів, що засвідчили активізацію політичної самоорганізації українського населення.

4. Зазначено, що вперше в історії України етнонаціональні питання знайшли своє законодавче закріплення у нормативно-правових актах Центральної Ради та Директорії, які були досить систематизованими й безпосередньо торкалися забезпечення самовизначення української нації та національних меншин.

5. Вказано, що одним із найвагоміших здобутків діяльності Центральної Ради є законодавче закріплення інституту національно-персональної автономії, який може виступати базою для розроблення законопроекту «Про національну-культурну автономію в Україні». Зважену національну політику Центральної Ради можна вважати вдалим проектом для сьогодення.

6. Доведено, що етнонаціональна політика П. Скоропадського спрямовувалася на підтримку розвитку української нації та національних меншин, хоча нормативно-правове регулювання етнонаціональних питань гетьманатом П. Скоропадського не відрізнялося впорядкованістю та систематизованістю.

7. З’ясовано, що спираючись на досвід Австро-Угорської імперії, керівництво ЗУНР, хоча й не досить послідовно та систематизовано, все ж сформувало законодавчі передумови забезпечення етнонаціональної політики, зокрема у формі надання національним меншинам національно-культурної автономії.

8. Встановлено, що радянський уряд, прагнучи залучитися підтримкою національних рухів, проголосив досить широкі національні права. Водночас вважалося, що національні моменти можуть бути враховані лише як допоміжний чинник у пролетарській революції.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшого науково-теоретичного опрацювання проблем формування й розвитку ідеї українського національного державотворення та осмислення важливих історико-правових питань розвитку українського державотворення; у навчальному процесі під час викладання курсів історії держави і права України, історії вчень про державу і право, спецкурсів з етнодержавознавства та у ході підготовки відповідних розділів підручників та навчально-методичних розробок. Матеріали дослідження можуть створити необхідне підґрунтя для уточнення змісту сучасної Концепції державної етнонаціональної політики Україні та інших правових актів цього напрямку.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Положення й висновки наукового дослідження обговорювались на засіданні відділу історико-правових досліджень держави і права України Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України та на засіданні кафедри історії держави і права України Національної академії внутрішніх справ України. Результати дисертації оприлюднені у доповідях на наукових конференціях: Міжнародна наукова конференція «Проблеми права на зламі тисячоліть» (м. Дніпропетровськ, лютий 2001 р., тези опубліковані); IV підсумкова науково-практична конференція викладачів Маріупольського гумані­тарного інституту ДонНУ (м. Маріуполь, лютий 2002 р., тези опубліковані); Міжнародна наукова конференція «Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку» (м. Дніпропетровськ, лютий 2003 р., тези опубліковані); V підсумкова науково-практична конференція викладачів Маріупольського гуманітарного інституту ДонНУ (м. Маріуполь, лютий 2003, тези опубліковані); VI підсумкова науково-практична конференція викладачів Маріупольського гуманітарного інституту ДонНУ (м. Маріуполь, лютий 2004, тези опубліковані); І Міжнародна науково-практична конференція «Науковий потенціал світу 2004» (м. Дніпропетровськ, листопад 2004, тези опубліковані)

Розробка теми має велике значення зокрема для поліпшення ефективності навчального процесу на економіко-правовому факультеті Маріупольського державного гуманітарного університету. Результати дослідження вже використовуються під час проведення дисертанткою лекційних і семінарських занять з курсу «Історія держави і права України» (довідка від 06 травня 2005 р.)

Основні положення дисертації викладені у 6 наукових працях, виданих у фахових виданнях. Загальних обсяг публікацій – 3,2 друк. арк.

Структура й обсяг дисертації. Структура роботи визначається її предметом, метою й завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, двох розділів, які включають 8 підрозділів, висновків та списку літератури. Повний обсяг дисертації становить 182 сторінки комп’ютерного тексту, в тому числі список використаних джерел з 226 найменувань.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено комплексний аналіз й запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає в обґрунтуванні напрямків правового забезпечення державної етнонаціональної політики в Україні у 1917–1921 роках. Під час вирішення цього завдання дисертанткою розроблено нові наукові положення з історико-правового аналізу засобів політико-правового закріплення державної етнонаціональної політики Центральної Ради та Директорії, гетьманату, уряду ЗУНР та радянської влади.

На основі проведеного дослідження сформульовані наступні висновки:

1. Етнонаціональний фактор – вкрай важливий державотворчий чинник, що надає державі «вкорінності» у життєдіяльності нації, етносу, з одного боку, надає національному поступу яскраво виражену державницьку спрямованість, підіймає національні цінності до рівня загальнодержавних, всенаціональних, з іншого. Йдеться про першочергове втілення в життя послідовного демократизму в етнонаціональних відносинах, всебічне використання етнонаціонального фактору у трансформаційних перетвореннях в Україні у контексті нових суспільних відносин.

2. Досвід розв’язання етнонаціональних проблем у недалекому минулому має виключне значення для сьогодення. Адже і дотепер існує багато проблем щодо сучасного стану і розвитку етнонаціональних спільнот, їхньої взаємодії з українською титульною нацією і громадсько-політичній інтеграції в суспільство, від вирішення яких залежить стабільність країни й успішне здійснення процесів національно-культурного будівництва. Вільний національний розвиток і справжнє національне відродження на державницькій основі – необхідна складова розвитку етнонаціональних відносин, історичного зв’язку явищ національного життя і етнонаціонального спілкування у перехідний період.

3. Не меншою мірою сучасні етнонаціональні процеси повинні дослід­жуватися з позиції історизму, особливо коли йдеться про такий аспект державотворення, зведений відтепер до рівня державної програми – визначення в межах України національно-культурних автономій як форм національно-культурного самовизначення громадян; самостійного вирішення ними питань збереження своєї етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності. Зрозуміло, що регіональні особливості не можуть бути використані без ґрунтовного знання історії формування народів, особливостей їхньої культури, національної політики країн, в яких вони перебували в минулому, соціально-економічних процесів міжетнічних відносин.

4. Історичними засадами державної етнонаціональної політики були теоретична і практична діяльність української інтелігенції, яка визначила базисні підвалини відповідної законодавчої діяльності урядів 1917–1921 років, на основі досвіду яких повинна створюватися сучасна Концепція державної етнонаціональної політики України. Обґрунтовано, що в основу формування концепцій етнонаціональної політики у 1917–1921 роках покладено досить вагоме теоретичне обґрунтування, важливу роль у розвитку якого відіграла діяльність Кирило-Мефодіївського братства. Політико-правову основу діяльності урядів, що існували у 1917–1921 роках, складали: концепції політичних лідерів, більшість з яких стояла на позиціях самовизначення української нації у формі національно-територіальної автономії; програмні документи політичних партій, сутність яких полягала у партійно-програмному баченні майбутнього державного устрою України, а також статусу української нації та національних меншин; резолюції та рішення, які ухвалювалися на з’їздах. Їх надбання були суттєвою підвалиною для формування нормативного забезпечення розв’язання етнонаціональних питань в Україні, хоча відзначено, що незважаючи на значимість цих політичних документів, вони не мали чітко визначеної структури та юридичної сили.

5. Вітчизняний досвід розроблення державної етнонаціональної політики засвідчує, що створення національної держави диктувалось не скороминучими тактичними міркуваннями, а глибокими об’єктивними причинами. По-перше, це світова тенденція, світова закономірність. По-друге, необхідність ліквідації успадкованих від минулих часів несправедливостей, подолання національного нігілізму, національних кривд та образ. По-третє, складністю та неоднозначністю самих шляхів переходу до нових форм життєдіяльності нації, народу. По-четверте, потребами утвердження в Україні громадянського миру та спокою.

6. Досвід правового регулювання етнонаціональної сфери в минулому дає змогу стверджувати, що Україна – це феномен історичної, національної, державної, духовної цілісності, самодостатності; етнонаціональний, етнодержавницький, духовно-культурний організм, що має реальну здатність до самоорганізації та трансформації у контексті українських демократично-гуманістичних традицій, реальної правової творчості.

7. Розглянуті у дисертації правові інститути в етнонаціональній сфері засвідчують кончу потребу досліджувати етнонаціональну політику саме в контексті функціонування державного механізму у сфері міжетнічних стосунків, який визначається як структурний механізм, що включає в себе політику держав щодо української нації та національних меншин, спрямовану на економічне і культурне відродження етнічних груп, що зінтегрує представників всіх етноспільнот в єдину державну спільність.

8. Дослідження запропонованої проблеми дає реальну змогу вичленити питання української державної політичної юрисдикції, політико-правову доктрину української державності, і в кінцевому підсумку, використати їх у контексті гіпотетичних контурів і обріїв та форм етнодержавознавства в Україні майбутній, яка тільки-но і лише політично виборює собі незалежність, тобто – здійснити своєрідний прорив у гіпотетику державотворення в Україні сучасної та майбутньої.

9. Характерним є те, що сама національна ідея на відміну від етнічної, з її вузьким, по суті племінним змістом, в історичному аспекті набула в Україні загальнодержавного, загальнонаціонального характеру з широким політичним змістом. Йдеться, отже, про використання набутків української правничої думки в умовах, коли під тиском національної ідеї розпадалися багатонаціональні утворення та утворювалися нові національні держави, що мали дати адекватну часу відповідь у сфері етнонаціонального життя.

10. Основна мета сучасної етнонаціональної політики полягає у додержанні конституційних прав і свобод та рівності громадян України усіх національностей перед законом, участі їх у всіх сферах життя суспільства, оптимальному врахуванні інтересів у створенні сприятливих умов для розвитку кожної національності через формування взаємин на засадах толерантності, довіри й поваги.

Пріоритетними напрямами етнонаціональної політики на нашу думку мають бути:

– нормативно-законодавче, організаційне, фінансове та інше забезпечення умов вільного розвитку етноспільнот України;

– організація повернення та облаштування осіб, депортованих за національною ознакою, сприяння їх інтеграції в українське суспільство;

– розширення співпраці з українською діаспорою, сприяння у збереженні та розвитку нею національної культури, мови, традицій.

Мовна політика держави має визначатися засадами Конституції і національними інтересами України як суверенної держави, основна мета якої полягає у розвитку української мови та утвердження її державності, у задоволенні мовних потреб національних меншин.

Пріоритетними напрямами мовної політики є:

– забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя;

– вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України;

– сприяння вивченню мов міжнародного спілкування.

Держава має здійснювати організаційне, адміністративне і фінансове забезпечення етнонаціональної та мовної політики шляхом розроблення, затвердження та виконання загальнодержавних, регіональних і спеціальних програм.

11. Враховуючи вищевикладене, висуваємо пропозицію поряд з існуючим Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини ввести такий інститут як Уповноважений Верховної Ради України з прав народів (етносів), використовуючи при цьому досвід ряду зарубіжних країн, де такий інститут вже існує стосовно захисту прав меншин (у Канаді, Чілі та ін.). Зрештою, саме за такого підходу можна реалізувати настанови світового співтовариства – захищати етнічну, культурну, мовну та релігійну самобутність національних меншин на своїй території та створювати умови для заохочення цієї самобутності.

На нашу думку, новою формою етнічної мобілізації, розширення самоорганізації та самозахисту етносів (народів), діалогу між державами та багаточисельними етнічними групами може стати Асамблея національностей України, яка б взяла на себе експертизу законопроектів з точки зору життєдіяльності етнічних груп, розв’язання міжетнічних конфліктів та дотримання міжнародних інструментів забезпечення індивідуальних та колективних прав етносів (народів). (Досвід створення такої Асамблеї є у Російській Федерації та Казахстані, у якому вона має статус консультативно-дорадчого органа при Президенті країни).

12. Враховуючи виключну важливість та гостроту національної проблематики, можна було б, наприклад, розробити та прийняти Кодекс захисту та самозахисту національного розвитку, який містив би аргументований перелік національних прав та свобод індивідів та груп один перед одним і у взаємодії з державою. Йдеться і про виділення особливої, роздержавленої лінії в етнонаціональній політиці та передачу окремих питань відносин між державою та національностями (етносами) у руки національно-культурних об’єднань, що взяли б на себе функції етнічного самоствердження та самоуправління.

13. Варто запропонувати сусіднім з Україною державам створити спільні комісії для розв’язання проблем відповідних національних меншин, для вирішення міжетнічних «питань» та плідної міжрегіональної співпраці.

14. Враховуючи те, що концепція національно-персональної автономії набула чи не світового розголосу (Австрія, Естонія, Росія), варто вивчити питання про її застосування в Україні, співмістивши її водночас з концепцією національно-культурної автономії.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Вступ актуальність теми (5)

    Документ
    Актуальність теми. Актуальність теми визначається тією роллю, яку відіграє Європейський Союз (ЄС) в сучасному світі, а також практичним значенням інтеграції України до цієї організації як для науки, так і для державної політики України.
  2. Вступ (1)

    Документ
    Земельні відносини завжди перебували в центрі уваги громадськості, різних верств населення країни незалежно від наявності чи відсутності у них земельних ділянок.
  3. Вступ (65)

    Документ
    ВСТУП Жодна держава ніколи не могла існувати ізольовано від інших. Через політичні, економічні, військові, культурні, наукові зв”язки держави завжди пов”язані між собою.
  4. Вступ (4)

    Документ
    Вступ Правова дійсність останніх років актуалізувала генетичну пам’ять поколінь і, як наслідок, виступила могутнім імпульсом активізації історико-правового мислення як у масовій свідомості, так і в наукових колах.
  5. Вступ Значення християнської етики для розвитку особистості дитини в умовах сучасної України

    Документ
    Для кінця XX-го і початку XXI-го століття характерною є швидка і разюча зміна життєвого укладу більшості людей і відсутність у цих нових умовах значущих для суспільства цінностей і орієнтирів.
  6. Вступ актуальність теми (1)

    Документ
    Актуальність теми. У статті 54 Конституції України декларується: “Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості,

Другие похожие документы..