Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Доклад'
Лицей является одним из 5-ти крупнейших образовательных учреждений города Пскова. В 2008/2009 учебном году обучается 997 учащихся, 45 классов (средня...полностью>>
'Документ'
Патология сердечно сосудистой системы занимает одно из ведущих мест среди заболеваний у беременных. Основными осложнениями среди сердечно-сосудистых ...полностью>>
'Курсовая'
15. Ушинский о нравственном воспитании младших школьников и реализация: его подходов в условиях современной начальной школы - курсовая + практика (про...полностью>>
'Документ'
С 1998 года в Донецкой области реализуется программа «Пальма Мерцалова», целью которой является сохранение части мировой цивилизации – истории создан...полностью>>

Інформаційний вісник (3)

Главная > Урок
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью

Інформаційний вісник

1 (25) 2008

Київ 2008

ББК 78.37

Б59

Бібліосвіт : інформ. вісн.; вип. 1 (25) 2008 / Держ. б-ка України для юнацтва ; [редкол.: Г. Саприкін (голов. ред.) та ін.]. – К. : [б. в.] 2008. – 72 с.

Редакційна колегія: Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова

(відп. ред.), С. Чачко, Т. Якушко

Редактори: С. Чачко, В. Кучерява

©Державна бібліотека України для юнацтва, 2008

ЗМІСТ

Шановні читачі вісника!

4

Нас вітають

7

Громова О.

Откуда берутся нечитающие взрослые и как этому противодействовать: Размышления в контексте национальной программы поддержки и развития чтения

13

Урок толерантності

Кулик Є.

...що поєднує усіх і дає право на індивідуальність

32

З досвіду роботи

Прокопчук Т.

Громадянське виховання молоді в бібліотеках

43

Методичні поради

Тарадименко І.

Інноваційні аспекти громадянського виховання молоді

49

Балацька І.

Оформлення бібліотечних експрес-виставок, присвячених 75-м роковинам Голодомору 1932-1933 років

55

Чи має право?

Паянок В.

Молодіжне житлове кредитування

59

Вісті з регіонів

62

Вимоги до підготовки рукопису до публікації в інформаційному віснику «Бібліосвіт»

69

Шановні читачі вісника!

У 2008 році виповнюється десять років з часу виходу першого випуску інформаційного вісника «Бібліосвіт». За цей період він став не просто наступником бюлетеня «Бібліотеки України – юнацтву: досвід, проблеми, перспективи», а й цікавим, оперативним інформатором про методику та практику роботи мережі бібліотек України для юнацтва, досвід зарубіжних колег, регламентуючі і нормативні документи, методичні поради, консультації, матеріали конкурсів та акцій, результати соціологічних та маркетингових досліджень, художні твори бібліотекарів тощо.

Започаткований «Бібліосвіт» колишнім директором ДБУ для юнацтва В. Бурбаном. У його створенні брали участь також Л. Бейліс, А. Зубар, Р. Ткаченко, В. Кучерява, О. Остистий, Р. Чудновський. Згодом методичне керівництво вісником почали здійснювати Н. Кикоть та Т. Сопова, а з 2004 року до складу редколегії увійшли Т. Якушко, Є. Коршунова, Н. Мельник, К. Тишкевич, С. Чачко. Головою редакційної колегії є директор ДБУ для юнацтва, кандидат педагогічних наук Г. Саприкін.

Першими авторами вісника були В. Бурбан, Т. Прокошева, Ю. Ворона, В. Пашкова, О. Пилипченко, Н. Ракович, фахівці обласних бібліотек для юнацтва: А. Рудик, Л. Мартинюк, О. Ліскова, Г. Буяновська, В. Тарчевська, В. Єфімов. Активно друкувалися у «Бібліосвіті» Г. Саприкін, Т. Сопова, Н. Кикоть, Л. Бейліс, Т. Нікітінська, Н. Паянок, Є. Коршунова, А. Острова, Л. Бердус, Т. Якушко, Н. Мельник, Т. Гончар та ін. Їм належить близько 60 публікацій, присвячених висвітленню актуальних фахових проблем, методичним порадам, консультаціям, оглядам, аналізам, описам досвіду роботи, модельним проектам, регламентаційним документам, інформації про результати соціологічних досліджень, конкурсів, роздумам, коментарям до заходів, подій.

Завдяки праці редакційної колегії вісник перетворився на змістовний і гнучкий інформаційний продукт, що сприяє розповсюдженню корисного досвіду та інновацій, допомагає бібліотекарям, які обслуговують юнацтво, вдосконалювати свою діяльність в умовах загальної комп’ютеризації та інтернетизації книгозбірень. На його сторінках читач знаходить публікації різних жанрів: актуальні, описові, аналітичні, інноваційні та ін. Можна погодитись з оцінкою Л. Бейліса, який вважає «Бібліосвіт» «виданням журнального типу, не дивлячись на скромне поліграфічне оформлення».

Навколо вісника склалася група надійних кореспондентів, які оперативно й систематично надсилають статті про свої досягнення, заходи, проекти. За десять років існування «Бібліосвіту» його дописувачами стали близько 250 осіб. На щиру подяку заслуговують найбільш активні колективи бібліотек для юнацтва: Волинської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Рівненської ОЮБ та Київської міської спеціалізованої молодіжної бібліотеки «Молода гвардія». Саме завдяки зусиллям працівників цих книгозбірень були підготовлені спецвипуски вісника, що висвітлювали їх професійні здобутки. Лідером з кількості матеріалів, надісланих у вісник, є Кіровоградська ОЮБ ім. О. Бойченка, фахівцями якої написано 26 статей, трішки поступається Рівненська ОЮБ – 25 публікацій, третє місце посідає Волинська ОЮБ. 1

Багато корисної інформації про досвід роботи ми отримали з публікацій колег із Вінницької, Донецької, Миколаївської, Полтавської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської ОЮБ та Тернопільської, Дніпропетровської ОМБ. Своїми методичними порадами ділилися спеціалісти із Запорізької, Львівської, Херсонської ОЮБ, Тернопільської ОМБ.

Про екологічну діяльність, у тому числі в рамках огляду-конкурсу з формування екологічної культури молоді, ми змогли довідатися з матеріалів фахівців Тернопільської ОМБ, Вінницької, Житомирської, Кіровоградської, Луганської, Рівненської, Хмельницької ОЮБ.

Цікаві, актуальні, неординарні сценарії регулярно надсилали працівники Житомирської, Кіроворгадської, Волинської, Львівської, Вінницької, Черкаської, Рівненської обласних бібліотек.

На сторінках вісника бібліотекарі Луганської, Львівської Одеської, Рівненської, Тернопільської, Хмельницької книгозбірень активно ділилися відомостями про свої досягнення в галузі автоматизації бібліотечних процесів та впровадження нових технологій.

Хочемо, щоб і надалі ви, наші колеги-дописувачі, активно співпрацювали з вісником, були «за сумістництвом» чудовими журналістами, полемістами, які вміють надати навіть відносно скромній публікації характер особливої подієвості; щоб у ваших кореспонденціях містилося більше інформації про нові ідеї, навіть дуже сміливі, про реалізовані проекти. Ми готові відкрити спеціальну рубрику про завіральні, безумні, нетривіальні задуми, а також інші рубрики, присвячені актуальним питанням сьогодення.

У подальшій роботі планується налагодити зворотній зв’язок з читачами. Зараз вирішується питання, якими шляхами це краще зробити: вивчати рейтинги статей і навіть цілих випусків вісника і потім публіковувати результати; проводити анкетування, опитування читачів; збирати експертні оцінки? У будь-якому випадку активними учасниками станете ви, наші дописувачі. Прохання до вас надсилати свої пропозиції, зауваження, побажання на адресу редакційної колегії.

На завершення хочемо запевнити наших читачів, що намагатимемося робити все, аби «Бібліосвіт» і надалі залишався джерелом актуальної інформації, інструментом професійної самоосвіти, сприяв розвитку мислення, творчих здібностей і був популярним засобом комунікації, збагачувався новим змістом, дієво сприяв оперативному обміну досвідом, розширенню професійних обріїв, знаходженню цікавих шляхів подальшого розвитку діяльності юнацьких книгозбірень, задавав тон у науково-методичному та професійно-інформаційному забезпеченні мережі бібліотек, що обслуговують юнацтво.

Залишайтеся з нами, з нами набагато цікавіше!

Редколегія.

Нас вітають

Шановні колеги!

Використання друкованого слова в фахових виданнях служить вагомим знаряддям як у розв’язанні поточних професійних проблем, так і у розвитку відповідної галузі. А ще стверджує позитивний імідж установи та колективу, які його готують і видають. Ці слова повною мірою стосуються інформаційного вісника «Бібліосвіт», що святкує десятирічний ювілей.

За цей час видання знайшло свою нішу серед інших фахових видань, набуло вагомого авторитету серед бібліотечної спільноти, його випуски стали загальним творчим здобутком бібліотек, що є небайдужими до акутальних проблем обслуговування юних користувачів, підвищення свого соціального і професійного престижу, покращення функціонування галузі в цілому. Отже, починаючи від свого заснування до сьогодні «Бібліосвіт» є тим своєрідним монітором, що з завзятою наполегливістю відображає життя бібліотек для юнацтва у всій його складності і різноманітності.

Тож бажаємо всім, хто сьогодні причетний до творення «Бібліосвіту», бути свідомими свого покликання, далі проявляти наполегливість, творчість, небайдужість до справи, професіоналізм.

Члени редколегії журналу «Бібліотечна планета»

Л. Бейліс, Ю. Ворона.

* * *

Шановні колеги!

Волинська обласна бібліотека для юнацтва вітає Вас із ювілеєм «Бібліосвіту». Це видання зробило неоціненний внесок до розвитку бібліотечної галузі, і особливо до роботи з юнацтвом. А молодь, як відомо, – це найбільш мобільний і зацікавлений користувач книгозбірень, рушійна сила розвитку нашого суспільства. Тому в роботі з цією категорією не може бути рутинності, пасивності та байдужості. Зламати механізм гальмування, з’ясувати причини недоліків, помилок, відшукати резерви, новизну, цікавинку в роботі, що сприяє активізації читання молоді, розвивати творчий потенціал бібліотекарів у застосуванні інноваційних форм в інформаційно-бібліографічній роботі – ось що було першочерговим в тематичних добірках матеріалів, видрукованих у «Бібліосвіті». Серед іншого, це сприяло розбудові мережі юнацьких бібліотек України.

Бажаємо подальшого успіху вашому виданню, зміцнюйте матеріальну базу, реєструйтеся і виходьте на загальнонаціональний рівень, щоб бути доступними всім бібліотекам.

Директор Волинської ОЮБ М. Мах.

* * *

Віснику «Бібліосвіт»

Особливе, ніким і нічим незамінне місце в бібліотечній періодиці країни займає вісник «Бібліосвіт», присвячений досвіду роботи бібліотек України з молоддю.

Публікації вісника в своїй сукупності – це своєрідний літопис, відбиття розвитку бібліотечного обслуговування юнацтва за десять років – з усіма його надбаннями і втратами, із здобутками і вадами, віддзеркалення нашого культурного життя в його розмаїтті, багатстві форм і могутності внутрішнього змісту.

Культурний потенціал журналу дозволяє бібліотекарям відкривати для себе величезний світ нової інформації. Цікаві статті бібліотекарів-практиків, які діляться своїми здобутками та прагнуть передати найкраще зі свого досвіду іншим, стали неоціненним матеріалом у роботі з молоддю. Сучасні погляди на проблеми обслуговування молоді, висловлені у віснику, жваво обговорюються в колективах юнацьких бібліотек.

Творчий колектив вісника не припиняє пошуку нових тем, авторів, форм подачі матеріалу. Вибагливий читач – бібліотечний працівник завжди знайде у виданні корисні відомості, роздуми над орієнтирами розвитку галузі.

Десять років – добрий привід для укладання нових планів. Саме в рік ювілею доцільно говорити про перспективи. Вісник є, його читають, його знають, його поважають. Сучасний етап висуває на порядок денний нові виклики і проблеми, які вимагають творчого осмислення і обговорення на сторінках видання. Хотілося б побажати вам наснаги і творчого пошуку, подальшої плідної праці та нових звершень творчого зростання, збільшення тиражів цього корисного і цікавого вісника, тісної співпраці з бібліотеками.

Колектив Вінницької ОЮБ.

* * *

Вітаємо нашого друга й товариша, інформаційний вісник «Бібліосвіт», з першим десятирічним ювілеєм!

Завжди чекаємо зустрічі з наступним випуском вісника, сподіваємося на мудру допомогу колег.

«Бібліосвіт» – наше віконце у життя бібліотечних фахівців, що обслуговують молодь. Їхній досвід, пропозиції, інноваційні заходи користуються великим попитом у регіоні.

Ми вдячні редакційній колегії та особисто Тетяні Павлівні Соповій за наполегливість, невтомну працю, творчий підхід, які забезпечують високий професійний рівень видання.

Спасибі. Десята річниця – дитячий вік. До нових ювілеїв!

Директор Донецької ОЮБ В. Нікуліна.

* * *

Шановні колеги!

Колектив Житомирської обласної бібліотеки для юнацтва надсилає добрі та щирі слова з нагоди 10-річного ювілея вісника «Бібліосвіт».

Кожний випуск «Бібліосвіту» позначений копіткою працею напрочуд творчого, енергійного колективу Державної бібліотеки України для юнацтва.

«Бібліосвіт» вирізняється своїми світлими ідеями, творчими задумами, корисними порадами, ініціативами, допомагає бібліотечним працівникам виховувати гідних молодих українців.

Радіємо вашій працездатності, енергійності, ентузіазму у подоланні труднощів та вирішенні проблем. Так працюють лише люди, сповнені великої любові до бібліотечно-просвітницької справи.

Зичимо вам міцного здоров’я, щастя, святкового настрою, рішучості і творчого натхнення.

Хай зірка «Бібліосвіту» світить довго і яскраво.

Директор Житомирської ОЮБ, заслужений працівник культури України Н. Семенюк.

* * *

Вітаємо шановних колег з нагоди славного 10-літнього ювілею!

Інформаційний вісник «Бібліосвіт» створено зусиллями справжніх фахівців. Він став для бібліотечних працівників навчальним посібником, практичним порадником. Завдяки зусиллям його організаторів та членів редколегії вісник завоював авторитет не тільки серед працівників бібліотек Міністерства культури і туризму, а й серед співробітників навчальних закладів. івробітників навчальних закладів.

Нині видання має сучасний дизайн, зберігає кращі традиції, відкрите для інновацій. Його відзначає доступність викладу. «Бібліосвіт» завжди був і залишається для нас головним консультантом щодо реалізації молодіжної політики.

Висловлюємо дружньому колективу вісника велику подяку за неоціненний внесок у розвиток та вдосконалення бібліотечно-бібліографичного обслуговування юнацтва в Україні. Впевнені у тому, що і в подальшому «Бібліосвіт» не здасть своїх авангардних позицій, не загубить привабливого стилю роботи. Зичимо вам зустрічати ще багато ювілейних дат у колі шанувальників, завжди бути здоровими, молодими душею, творчими і невгамовними. Бажаємо реалізації усього задуманого, благополуччя, творчих успіхів і розширення читацької аудиторії.

З повагою колектив працівників Кіровоградської ОЮБ ім О. М. Бойченка.

* * *

Дорогі колеги! Наші віддані і надійні друзі!

Сердечно вітаємо вас з ювілеєм нашого улюбленого професійного видання «Бібліосвіт», яке вже 10 років надає працівникам бібліотек для юнацтва можливість спілкуватися, обговорювати проблеми, запитувати і отримувати відповіді на наші злободенні питання. За цей час бюлетень став справжнім банком ідей з модернізації бібліотечного обслуговування молоді України, провідником високої місії юнацьких бібліотек.

Бажаємо, щоб статті у «Бібліосвіті» були завжди інноваційні, дописувачі – активні, творчі, професійні, а читачі видання – вдячні та щирі.

Нехай здійсняться всі ваші творчі задуми, і кожен ваш день буде осяяний почуттям любові і взаєморозуміння, а добре здоров’я та гарний настрій стануть запорукою успішної праці.

Директор Миколаївської ОЮБ Н. Іванова.

* * *

Шановні колеги!

Колектив Черкаської обласної бібліотеки для юнацтва ім. В. Симоненка та працівники юнацьких структурних підрозділів бібліотек області щиро вітають вас з 10-річним ювілеєм та висловлюють слова вдячності за вагомий внесок в бібліотечно-інформаційне обслуговування молоді України.

Інформаційний вісник «Бібліосвіт» – це каталізатор розвитку юнацьких бібліотек та юнацьких структурних підрозділів, скарбниця думок, синтез нових ідей, творча лабораторія. І, головне, в сфері зацікавлень колективу вісника – новації практиків.

Бібліотечні фахівці області, які працюють з юнацтвом, завжди відчувають з боку «Бібліосвіту» підтримку і методичну допомогу у покращенні професійних навиків, у впровадженні інноваційних методів роботи, маркетингових досліджень.

Щиро радіємо Вашим досягненням. Зичимо здоров’я, нових творчих задумів та проектів, збільшення тиражу вісника «Бібліосвіт», включення його до «Каталогу періодичних видань України». Хай робота приносить вам задоволення, а всі Ваші

починання підтримує держава.

Методика – мистецтво поетичне.

То ж спокій вам нехай лиш сниться.

Благословенна ж будь, творіння мить!

Директор та колектив Черкаської ОЮБ ім. В. Симоненка.

* * *

Дорогі колеги!

Щиро вітаємо «Бібліосвіт» з першим десятиріччям! Бажаємо відкриття нових інформаційних горизонтів, вагомих обсягів і тиражів, поповнення когорти відданих читачів. Сподіваємось, що ваш досвід, професіоналізм, невичерпний творчий потенціал й надалі слугуватимуть розвитку юнацьких бібліотек України.

З повагою колектив Херсонської ОЮБ ім. Б. Лавреньова.

Откуда берутся нечитающие взрослые и как этому противодействовать:

Размышления в контексте национальной программы поддержки и

развития чтения

О. Громова, главный редактор газеты «Библиотека в

школе», г. Москва, Россия

Появление национальной программы поддержки и развития чтения вызвало множество вопросов, главный из которых – с чего начать? Начинать стоит всегда с анализа реальной обстановки и выработки для себя определенных принципов, на основе которых будет строиться реальный план действий в конкретном регионе. Предлагаемый материал – попытка обобщить некоторые данные, известные специалистам, занимающимися теми или иными аспектами пропаганды чтения, и сделать выводы, которые будут способствовать работе по реализации программы в регионах.

Непосредственные влияния на чтение. Однажды, выступая на семинаре, посвященном Национальной программе поддержки и развития чтения, один из ее авторов – Е. И. Кузьмин – сказал: «Начинать пропаганду чтения надо с молодых, работающих взрослых, которые сегодня чрезвычайно мало читают. У нечитающих взрослых вырастают нечитающие дети». «Начинать надо с детей, – возразили ему, – ибо из нечитающих детей и вырастают нечитающие взрослые». Круг замкнулся. Иначе говоря, начинать придется всем сразу: библиотекарям, педагогам, книгораспространителям, издателям, журналистам – и работать надо будет одновременно во всех направлениях: с детьми и взрослыми, старыми и малыми, бедными и богатыми.

Старое, привычное для библиотечного сообщества с советских времен и не слишком знакомое другим специалистам, понятие «руководство чтением» наполняется ныне новым содержанием, но нисколько не теряет актуальности. Вопрос в том, кого же считать сегодня людьми, влияющими на чтение?

Попросив любую профессионально заинтересованную аудиторию ответить на этот вопрос, мы обычно получаем небольшой список, выглядящий (при расстановке позиций по приоритету) примерно так:

  • родители,

  • педагоги,

  • библиотекари,

  • СМИ,

  • издатели,

  • книготорговцы,

  • политики.

При этом позиции, выделенные курсивом, встречаются в списке представлений о руководстве чтением довольно редко. На самом же деле, по многочисленным исследованиям, наблюдениям и опросам картина реального влияния на чтение, например, школьников, выглядит совсем по-другому. Влиятельные группы расставляются примерно так:

  • издатели и книготорговцы,

  • родители,

  • сверстники,

  • система образования,

  • СМИ,

  • библиотекари.

Политики как социальная группа, на мой взгляд, имеют лишь вторичное влияние. Политические деятели того или иного культурного уровня на нас с неба не падают. Они вырастают из среды что-то читающих людей и выбираются этими же людьми, уровень культуры и понимания происходящего которыми определяется потоком массовой литературы и неумением думать, взращенным традициями нашего массового образования (к последнему мы еще вернемся). Соответственно, политика государства – это следствие такого руководства чтением, при котором представления книготорговцев и издателей (далеко не всегда верные!) о том, что хочет читать народ, по сути, диктуют покупателям ассортимент книг и некоторую моду на авторов и жанры.

Не случайно именно книготорговцы и издатели оказались на первом месте в приведенном списке реальных руководителей чтением. Их бизнес связан с риском продать или не продать продукцию, на выпуск (закупку) которой затрачены деньги. И те, и другие не хотят рисковать, а потому издают и продают то, что заведомо проще реализовать, не особенно тратясь на рекламу. Профессиональная подготовка большинства издателей и распространителей нынешнего поколения, или, вернее, отсутствие таковой, не позволяет им понять, что успех книги часто зависит не от темы и уровня сложности текста, а от умения грамотно подать издание. (Пример: успех никому не известной ранее Джоан Роулинг, в чью первую книгу были вложены не только талант автора и большие деньги на рекламу, но и высокопрофессиональные технологии рекламы и продаж).

С родителями и сверстниками все понятно. Их влияние, естественно, велико. При этом важно помнить, что родители непосредственно влияют на выбор книг детьми максимум в 20 % случаев. В остальных случаях влияние родителей косвенно, и дети обычно его не осознают: они просто либо читают, если привыкли видеть читающими родителей, либо – нет, если родителям это занятие не свойственно. Соответственно и качество, и содержание чтения довольно сильно зависят от родительского примера.

Влияние сверстников или иной, столь же значимой среды, референтной группы, если разобраться, сильно среди читателей любого возраста и социального положения. Не только дети реагируют на то, что читают (или не читают) в их среде. Обмениваются дамскими романами бабушки у подъезда; читают модные книги (если это считается хорошим тоном). Список можно продолжать сколь угодно долго.

Система образования, особенно среднего, построена таким образом, что, будучи основанной на действительно великой литературе, она делает все, чтобы отбить у детей охоту ее читать. Об этом можно говорить долго, это отдельная большая и больная тема. Отметим лишь главное. В начальной школе детей учат технике чтения (складыванию слов и предложений) и некоторому обсуждению прочитанного, в основном – небольших художественных текстов. Дальше тексты становятся объемнее и сложнее, а умению работать с этими текстами, как художественными, так и познавательными, детей не учат. Внеклассное чтение заканчивается, уроки литературы превращаются в литературоведение, удовольствие от погружения в текст исчезает. Вот и причина кризиса чтения в возрасте 12-13 лет. Исследователи в один голос утверждают, что тот, кто не стал читателем до 12 лет, не станет им никогда.

О влиянии СМИ на чтение говорят меньше, чем о других факторах. Обычно отмечают лишь облегченность тем и текстов в массовой периодике, их направленность на сенсации и т.п. На деле же СМИ влияют не только на качество чтения, но и на само желание или нежелание человека читать. Это влияние не всегда очевидно, но довольно сильно. Достаточно просто не упоминать в массовой прессе о чтении, о новых книгах, о литературных премиях и тенденциях развития современной литературы, чтобы чтение как вид занятий ушло из сознания потребителя СМИ. И – наоборот. Нехитрые приемы привлечения внимания к тому, что читают те же «звезды» или известные политики, кто и за какие произведения получил премию, дискуссии о литературе на телеэкране с цитированием произведений, экранизации, наконец, – все это формирует у людей представление о чтении, в том числе серьезной литературы, как о достойном занятии.

Вот итоги некоторых опросов по детскому чтению. Стоит, правда, помнить, что эти усредненные данные многих исследований дают картину, сходную со «средней температурой по больнице».

  • Влияние родителей на выбор книг: в самом лучшем случае меньше 20 %.

  • Влияние библиотекарей на выбор книг для досугового чтения в среднем 5 %.

  • Влияние референтной группы среди ровесников до 30 %.

  • Мода до 50 %.

  • Влияние рекламы на выбор книг 0 % (по причине почти полного отсутствия таковой. Редкие исключения сделаны почти всегда неграмотно, а потому не достигают цели. Чаще всего появляется реклама новых книг уже «раскрученных» авторов, как правило – для взрослых).

Печальное положение библиотекаря, оказавшегося в конце списка влияний, обусловлено многими причинами. Одна из них – объективное увеличение доли делового чтения в структуре читательского спроса, но было бы неправильно говорить только о нем. И даже не в плохом комплектовании фондов дело, хотя, конечно, работа библиотекаря лишь со старыми изданиями не повышает доверие читателя к его рекомендациям. Беда еще и в том, что, даже имея деньги на пополнение фондов, библиотеки зачастую не знают, на что их потратить. И комплектование превращается в выбор книг по своему вкусу, по списку бестселлеров местного магазина или по степени яркости обложек.

Косвенные влияния на чтение. Кроме непосредственного влияния на чтение, которое оказывают разные социальные институты, есть еще некое косвенное влияние, складывающееся из набора мифов, ошибок и просто отсутствия соответствующих умений в обществе и профессиональной среде.

Их краткий список выглядит примерно так.

  • Традиции образования.

  • Мифы, бытующие в обществе.

  • Неграмотное книгоиздание и комплектование фондов библиотек.

  • Неумение учреждений культуры и образования искать внешних партнеров.

  • Незнание технологий.

Наши традиции образования были заложены еще в 30-е гг. прошлого века, после разгрома педологии и фактического лишения педагогов знаний о работах виднейших отечественных и западных психологов. Много десятилетий советские учителя не изучали произведений, Ж. Пиаже, М. Монтессори, даже чтение работ В. Сухомлинского, В. Давыдова, Д. Эльконина не очень-то поощрялось. Цели образования состояли в том, чтобы вырастить из ребенка хорошего исполнителя, обладающего набором неких знаний, нужных ему для исполнения его профессиональных обязанностей. Эти традиции сохранились в образовании (не только среднем!) по сей день. Вкратце их суть можно описать так.

  • Целями обучения были и остаются трансляция набора знаний, выработка навыков и умений, (кроме, кстати, умения вдумчиво работать с текстом!) и нацеленность на успешную сдачу экзаменов, а не на развитие креативности и способности самостоятельно принимать решения.

  • Уроки литературы после начальной школы превращаются в литературоведение или историю литературы, но никак не обращают ученика к чтению как творческому процессу. Кроме того, подбор произведений в школьной программе не соответствует психофизиологическому развитию ребенка.

  • К числу задач школы не относится эмоциональное и социальное развитие личности. Преподавание предметов, хоть как-то развивающих творческие способности – музыки и изобразительного искусства, – заканчивается не позже 6 класса; внеклассного чтения (там, где оно еще сохранилось) – после 4-го. Дальше развиваются только логика и память.

Достаточно посмотреть на темы сочинений по литературе для 9 – 11 классов, чтобы понять, что в принципе ничего не изменилось в преподавании литературы со времен бабушек и дедушек нынешних учеников.

А вот как можно охарактеризовать особенности европейского и американского образования, во многом, кстати, обусловленные творческим усвоением идей Л. Выготского:

  • Обучение добыванию информации и ее превращению в знание, а не «вдалбливание» набора готовых знаний.

  • Эмоциональное и «очеловеченное» чтение литературы.

  • Эмоциональное и социальное развитие детей и подростков.

Именно подростковый кризис чтения и невозможность вырастить креативную, самостоятельную личность в результате трансляционной системы обучения заставили в свое время европейских и американских педагогов искать другие методики обучения и развития детей. Среди задач современной педагогики многих стран теперь важнейшее место занимают творческое чтение, развитие критического мышления и преподавание литературы как предмета эстетического цикла и способа социализации.

В качестве примера, приведу тему сочинения, заданного одному американскому школьнику лет 14-15 в обычной, не элитной школе.

По прочтении произведений Шекспира, входящих в программу этой школы, ученикам дается несколько тем и опорные конспекты – варианты построения сочинения. Вот одна из тем: «О чем я думал (что чувствовал), когда читал пьесу Шекспира “Король Лир”?». Опорный конспект к ней содержал следующие пункты.

  • Хотелось ли мне браться за эту пьесу? Почему?

  • Какое впечатление произвело на меня первое действие? Второе? Третье? Финал?

  • Какие сцены показались мне самыми главными для понимания идеи пьесы?

  • Зачем, по-моему, стоит читать это произведение или почему его читать не стоит?

На вопрос, что он напишет в первой и последней частях, парень ответил, что такие истории, такие отношения актуальны и в наше время как в семейной жизни, так и в бизнесе. И это важно понимать. Поэтому читать, пожалуй, стоит, хотя и не такое уж это легкое чтение. Он сначала очень не хотел читать эту пьесу, начал «Двенадцатую ночь», но ему быстро наскучили интрижки и разговоры, и он поневоле взялся за «Короля Лира». А потом не смог оторваться.

Этот пример, мне кажется, в комментариях не нуждается. П

Некоторые мифы, бытующие в обществе, тоже не способствуют ни престижу чтения, ни улучшению положения дел в культуре и образовании. Вот самые распространенные из них:

  • Предубеждение к богатым и недоверие к благотворителям.

  • Преклонение перед богатством.

  • Противопоставление культуры и успеха в бизнесе.

  • Убеждение, что народ чего-то не читает, а читает что-то другое.

  • Противопоставление компьютерной и книжной культур.

Каким образом предубеждение к богатым и недоверие к благотворителям сказывается на чтении? Зачастую самым прямым: библиотеки, музеи, школы не только не обращаются за помощью к богатым организациям и гражданам, но неохотно принимают благотворительную помощь. Часто можно услышать мнение, что благотворители «ничего не делают просто так», что они отмывают нечестно заработанные деньги, «замаливают грехи» или «спишут под эту помощь в пять раз больше, чем дадут», а потому лучше от них ничего не брать. Я далека от мысли, что все наши бизнес-структуры чисты, как ангелы. Но чем бы ни руководствовался тот или иной благотворитель, даря библиотеке книги, предлагая свою помощь для проведения какой-то акции или помогая отремонтировать помещение, это в любом случае стоит не только рассматривать как благое дело, но и пропагандировать как пример для подражания. Что же касается рассуждений о «грязных деньгах», «замаливании грехов» и прочем, то, если часть даже самых грязных денег идет на книги для библиотек или помощь музею, – это хорошо, а мотивы пусть останутся на совести дарителя или будут делом правоохранительных органов.

Совершенно противоположная, на первый взгляд, установка на преклонение перед богатством неожиданно «срабатывает» так же, как и предыдущая – в ущерб политике привлечения к чтению. Во-первых, потому, что убеждение «бедным – не до культуры, у них все мысли о хлебе насущном» легко позволяет интеллигенции отстраниться от работы с беднейшими слоями населения и на том успокоиться. Хотя бедность зачастую обусловлена как раз недостатком образования и общей культуры, неразвитостью речи, которые не дают людям возможности найти лучше оплачиваемую работу. Возникают такие настроения и у работников сферы культуры и образования по отношению к себе, к своей работе. У библиотекаря нет денег на книги или на профессиональную подписку, и он не делает усилий, чтобы ходить в методический кабинет или другую библиотеку и следить за новыми публикациями, «быть в форме». У директора школы, библиотеки, музея есть выбор между непритязательным интерьером и новыми книгами – и выбор делается в пользу интерьера. Со святым убеждением, что будет красиво – к нам придут люди. А люди не приходят… потому что нет новых книг. Не владеют современными методами привлечения читателей работники, потому что на их переобучение тоже нужны деньги. А переобучение кадров – не такое видимое улучшение, как украшение интерьера. И директор решает: пусть будет красиво (богато), а на стажировку поедете, когда и вправду богатыми станем. Круг замыкается.

Другое следствие преклонения перед богатством – боязнь разговаривать с богатыми или влиятельными людьми как с равными себе, приглашать к сотрудничеству, напоминать о себе («Ну, да, станет владелец нефтезавода / ресторана с нами разговаривать!». Или: «Они и так все имеют, зачем им нищая библиотека»).

Есть еще третий вариант: раз он богатый, значит точно – не интеллигентный. Этот своего рода снобизм – тоже вариант преклонения перед богатством, хотя зачастую и неосознанный.

Противопоставление культуры и успеха в бизнесе, богатства. Мысль: «Не будешь учить (иностранный язык, математику, экономику…) – ничего не добьешься в жизни» уже появляется во многих головах, но пока относится к набору «нужных» знаний и еще никак не заменяется в нашем сознании мыслью, что в современном мире общая человеческая культура, определяемая в том числе и чтением, во многом способствует успеху в бизнесе и богатству, а не противопоставляется ему. В Европе это уже очень давно поняли и множество усилий направляют на общекультурное развитие, например, в школе, а мы всё живем философией дикого капитализма.

У нас принято говорить о «духовности» нищей России и бездуховности богатого Запада. Тот, кто пробовал купить билеты в Венскую оперу или Бостонскую филармонию, знает, что они раскупаются за несколько дней почти на год вперед, стало быть, не туристами, наезжающими на неделю, а местными жителями – теми самыми, «бездуховными».

Убеждение, что народ чего-то не читает, а читает что-то другое, обусловлено, по-видимому, частично низким уровнем личной культуры книгораспространителей, которые далеко не всегда обладают профессиональными знаниями в этом вопросе, а частично – неумением и нежеланием «раскручивать» неходовую литературу. Убеждение, что народ хочет только развлекательного чтения, легко опровергается взлетом спроса на такие трудные произведения, как «Мастер и Маргарита» или «Идиот», последовавшим за известными экранизациями. Даже если бы лишь четверть купивших эти книги после просмотра сериала смогла дочитать роман до конца, это все равно чрезвычайно высокий уровень серьезного чтения того самого народа, который «читает только развлекаловку». К сожалению, исследований подобного рода (сколько процентов купивших книгу после показа фильма читали ее впервые, сколько перечитывали, кто дочитал до конца) в стране не проводилось. А ведь это могло бы стать мощнейшей основой привлечения к чтению серьезной литературы. В Великобритании хорошие экранизации английской классики выходят регулярно и делаются не жалея средств, со всей возможной основательностью. Это целенаправленная политика пропаганды своей истории и культуры.

Противопоставление компьютерной и книжной культур. Похоже, что обращение к этой теме обусловлено скорее боязнью взрослых, не знающих как следует того компьютерного мира, в котором живут нынешние дети, чем реальной победой компьютера над книгой. Вопрос ведь не в носителе. Многие жители больших городов читают в транспорте серьезные тексты, закачанные в КПК, лишь потому, что книгу большого объема тяжело таскать с собой и держать в руках. Проблема в том, что общением с компьютером и уходом в виртуальный мир дети часто компенсируют недостаток общения с вечно занятыми родителями. Взрослые же, не читающие детям вслух (включил малышу телевизор – и не надо маме его занимать), не умеют использовать и возможности тех же компьютерных технологий для привлечения к чтению. В сети, например, существует множество сообществ читателей разного рода, любителей путешествовать по миру при помощи компьютера, людей интересующихся необычными вещами (историей, алхимией, религиями, мифологией) и изучающих древние тексты, обсуждающих новые книги и даже сравнивающих переводы, иллюстрации. Это тоже способ привлечь к чтению. Библиотекари же и педагоги, в основной массе не умеющие не то, что жить в Интернете, а даже просто работать с ним, по-прежнему стенают по поводу бегства детей и подростков от книги.

Неграмотное книгоиздание и комплектование фондов библиотек. Эта проблема, как ни странно, очень мало обсуждается в книжном сообществе. Речь идет не о качестве текстов или художественном оформлении современных изданий, а о вещах гораздо более простых, но сильно влияющих на желание людей читать, особенно книги и вообще печатную продукцию.

Несоответствие издания физическим возможностям потребителя. Зачастую издатели, идя вслед за производителями шампуней и напитков, стараются увеличить «вместимость» одного тома, заталкивая в него сразу несколько больших по объему произведений. Так появляются «Все о Муми-троллях» или «Все повести о Карлсоне» в одном томе в тысячу страниц. И даже на тонкой бумаге (а как там насчет санитарных норм – чтобы текст на обороте не просвечивал?) он получается весом не меньше килограмма. Какой ребенок в состоянии удержать в руках такую книгу? Не говоря уже о том, чтобы взять ее в библиотеке и унести домой читать… Родители, не задумавшись, покупают этот кирпич. А потом удивляются, что дети не хотят читать даже «Карлсона».

Но ведь и библиотекари радостно комплектуют эти «три в одном» (кто из экономии средств, а кто – просто не подумав, сможет ли ребенок использовать такую книгу) вместо того, чтобы требовать от тех же издателей несколько маленьких крепких книжек взамен одного монстра, который, к тому же быстрее порвется из-за толщины тома. То же, кстати, происходит и с литературой для взрослых. Сколько есть романов, мемуаров, журналов, которые не могут взять пожилые читатели или люди с неважным зрением: желтая тонкая бумага, мелкий шрифт – и вот еще один человек перестал читать то, что мог бы, если бы библиотеки учитывали подобные проблемы. Возможности же инвалидов, у которых не очень хорошо действуют руки, лежачих больных, которые не могут читать сидя, вообще никак не учитывается в нашем книгоиздании и комплектовании фондов. Лишь библиотеки для слепых, выдающие теперь аудиокниги не только незрячим, но и другим ограниченным в физических возможностях людям, слегка восполняют этот пробел. Но их мало…

Несоотвествие издания читательскому назначению книги не меньше влияет на падение спроса. Серьезный роман в глянцевой обложке с полуголой девицей вряд ли привлечет даже того читателя, который знает, что за книга перед ним. Мне довелось видеть именно такое издание «Лебединой песни» Голсуорси – одного из самых пронзительных романов «форсайтского» цикла. И – наоборот. Темный «академический» переплет с золотым тиснением и альбомный формат без картинок – не лучший способ привлечь внимание детей к сказкам, даже если они напечатаны крупным шрифтом на роскошной бумаге. И взрослый, но простенький дамский роман в таком оформлении тоже не найдет покупателя – слишком дорого.

Неумение бюджетных организаций (библиотек, музеев, клубов) искать партнеров – это гораздо более серьезная проблема, чем просто неумение добывать внебюджетные средства. Нам никто не нужен, мы и сами можем; никто просто так не помогает; мы не хотим просить; в нашем поселке партнеров нет – вот стандартный и весьма распространенный набор стереотипов, которые сами работники культуры и образования часто даже не пытаются изменить.

Многим кажется, что если у библиотеки, клуба достаточно средств на хорошие фонды и кадры, то они могут и должны сами справляться со своей работой. А ведь дело не в том, что от внешних партнеров можно получить дополнительные средства на библиотечные или просветительские программы. Внешние партнеры – тоже способ привлечения к чтению тех людей, которые иначе, может быть, и не стали бы ни читать книг, ни ходить в библиотеку. Когда библиотека маленького городка в США организовала в местной пожарной части выставку «Что читают наши дети», это вызвало неожиданный даже для библиотекарей интерес пожарников, большинство из которых – родители. Постепенно разовые мероприятия превратились в выездной абонемент. Теперь у библиотеки несколько выездных абонементов на всех заметных предприятиях города: в супермаркете (для его сотрудников, работающих через день по 12 часов), в местном телерадиоцентре, где базируется сразу несколько компаний, и так далее. Таким образом, библиотека оказалась в числе если не самых влиятельных, то уж точно – самых популярных структур в городе. А в общество друзей библиотеки уже много лет входят и переизбираемые мэры города и шерифы, и владелец обувной фабрики, и начальник пожарной части, и местный священник.

Следующая проблема в ряду косвенно влияющих на чтение – незнание современных технологий продвижения книги, привлечения к чтению, развития грамотности населения в самом широком смысле. Недостаточно качественно издать хорошую книгу даже с учетом всех изложенных требований. Нужно еще уметь сделать ей рекламу, грамотно поставить в торговом зале или библиотеке, правильно написать аннотации: одну – для потребителей, совсем другую – для специалистов. Мы уже вспоминали об успехе никому ранее не известной писательницы Джоан Роулинг. Может быть, у нас потому и нет свого «Гарри Поттера», что мы не умеем строить кампании по упреждающей рекламе, по старинке оформляем выставки в библиотеке и уж точно как Бог на душу положит раскладываем книги в магазинах. В лучшем случае – руководствуясь при этом все теми же стереотипами: самое популярное – вперед. Неизвестное, неяркое – подальше, кому надо – спросят. А ведь раскладка товаров в зале – целая наука. Над этим работают психологи, художники, специалисты по эргономике. Даже музыка в магазинах, работающих «по науке», подбирается специально. Беда в том, что у нас со времен всеобщего дефицита и идеологической роли библиотек не принято считать серьезным делом организацию торгового пространства (и библиотечного – тоже), изучать психологию потребления и законы восприятия цвета, звука, тактильных свойств товара. Важность этого уже поняли крупные торговые предприятия, продающие мебель, продукты, одежду. Они посылают на специальное обучение не только руководителей, но даже менеджеров среднего звена, которые, в свою очередь, учат рядовых сотрудников. Но продавцов книжных магазинов, библиотекарей, педагогов по-прежнему учат так же, как и сорок лет назад. А руководители по-прежнему считают, что работать современно – это значит только использовать новую технику и Интернет. И как-то само собою разумеется, что повышение квалификации нужно «для разряда» и вполне достаточно местных курсов «с бумажкой». А поездки на стажировку за рубеж или даже в России, но на какие-нибудь бизнес-курсы – роскошь, позволительная уж точно не молодым и зеленым, а лишь заслуженным в качестве поощрения.

В мире разработаны гораздо более эффективные, чем у нас, технологии любой работы с книгами и другой информацией, продвижения чтения. Мы порой и не догадываемся, что можно очень просто убедить читателя взять ту или иную книгу, если точно знать, как это делается, вместо того, чтобы ломиться в открытую дверь.

Проблема в том, что серьезное обучение кадров – дело дорогое и не дающее результата немедленно. При хроническом недостатке средств очень трудно просчитать эффективность этих долгосрочных инвестиций и решиться на них в ущерб сиюминутным нуждам. Еще труднее увидеть среди своих сотрудников людей, в которых стоит инвестировать в первую очередь, невзирая на амбиции и взгляды их коллег. Но иначе мы получаем очередной замкнутый круг: сколько бы денег ни было у нас на комплектование фондов, на издание хороших книг, мы не умеем с ними работать, а следовательно, теряем читателей.

Конечно, объективных причин падения интереса к чтению еще никто не отменил, но продолжать списывать все на них коньрпродуктивно.

Как реализовать программу продвижения чтения. В каждом регионе – свои проблемы, своя экономическая и культурная специфика. Поэтому, конечно, никакой универсальной программы продвижения чтения быть не может, если речь не идет о профанации идеи ради пустого отчета. Однако существуют общие правила, которые следует иметь в виду, разрабатывая региональную программу чтения или какой-либо ее фрагмент, рассчитанный на определенную школу или библиотеку.

  • Цели и задачи работы должны быть конкретными, достижимыми, измеримыми, реалистичными во временном отношении. Это означает, что не стоит записывать в цели программы, например, «воспитание чувства патриотизма у учащейся молодежи» или «стопроцентное привлечение к чтению детей и подростков». Первое вы никак не сможете просчитать и измерить, а значит, достижение цели неясно и недоказуемо, а второе – явное преувеличение, поскольку стопроцентное увлечение чтением – все равно, что поголовный охват населения игрой в регби.

  • Главное – обучение кадров современным технологиям. Об этом уже много говорилось в данной статье. Эффективность достижения любой цели будет значительно выше и результаты реализации программы окажутся устойчивее, если сначала учить людей, а потом требовать от них работы. Можно, конечно, построить имеющихся работников и приказать осуществлять программу. Но неэффективное использование средств вам гарантировано. Вы же не оставите человека в одиночку строить кирпичный дом, если тот ничего не видел в жизни, кроме чума.

  • Финансирование без программы действий и переобучения кадров ничего не дает. Можно выделить уйму денег на обновление библиотек, клубов, школ, но практика показывает, что хорошие результаты достигаются только там, где люди умеют работать и без дополнительного финансирования. Однако другая крайность – новая программа без дополнительного финансирования – тоже не даст особых результатов, ибо у людей не будет ни стимула, ни возможности что-то менять в своей работе. В сарай потенциальные читатели вряд ли пойдут даже за хорошими книгами.

  • Работа только на «своем поле» менее эффективна, чем партнерство. Это правило, пришедшее в сферу культуры из бизнес-проектирования, актуально и здесь. Структуры разные по методам и сферам деятельности непременно дополняют и обогащают друг друга. Взаимовыгодность партнерства библиотек, кинотеатров, книжных магазинов, учебных заведений, музеев может выражаться не только в прямом материальном виде, но и во взаимной рекламе, выработке общих проектов и более легком их осуществлении.

  • Работа со смешанной аудиторией всегда эффективнее, чем с однородной. Это тоже правило, пришедшее из бизнеса. Разнонаправленность интересов и способов мышления создает некоторые трудности организаторам, но зато приводит к возникновению неожиданных идей, нахождению эффективных решений, созданию ярких проектов, привлекающих большее количество разных людей. Данное правило распространяется почти на любую сферу деятельности: от обучения школьников до сотрудничества музея и нефтезавода, направленное на привлечение к чтению.

Некоторые простые возможности.

  • Совместный мозговой штурм представителей разных команд. Это очень хорошее начало любого большого дела, особенно на уровне региона, когда требуется объединить усилия разных ведомств. Создание разнородной команды, нацеленной на общее дело, – наиболее эффективный способ выработать согласованную политику, выявить и совместить разные подходы

  • Обмен технологиями с целью предоставления людям непривычных возможностей повышения квалификации в пределах одного региона (при этом можно получить немало нестадартно мыслящих специалистов). Например, учителя, владеющие действительно современными педагогическими технологиями, могут ознакомить с их применением библиотекарей и педагогов дополнительного образования. Специалисты по рекламе способны научить библиотекарей организации PR библиотеки, а работники книжных магазинов – применению технологий организации книжной торговли. В свою очередь, библиотекари могут помочь организовать современный читательский семинар или подиум-дискуссию в книжном магазине.

  • Каждую неделю журналисты (библиотекари, дети и т. д.) задают вопрос известным людям города: «Что вы читаете сейчас?» – причем ответ помещается на видном месте: на плакате в парке, в витрине библиотеки, в местной газете.

  • «Вторая профессия – читатель». Выставка любимых книг библиотекарей, спортсменов местного футбольного клуба, политиков, чиновников.

  • Взаимная реклама мероприятий, проходящих в разных организациях города. Любой пришедший в библиотеку, книжный магазин, школу, кино, колледж или на стадион должен видеть, какие мероприятия, связанные с книгами, проводятся сегодня в городе.

Типичные трудности в реализации программ.

  • Акция проще систематической работы. Провести в регионе раз в год даже самый масштабный фестиваль чтения легче, чем каждодневно и систематически вести совместную работу в одном направлении, не упуская мелочей.

  • Самое трудное – постоянство и регулярность действий. Простейшее мероприятие – ежедневное громкое чтение в библиотеке в одно и то же время, которое нельзя отменять ни при каких обстоятельствах, дается работникам и их начальникам труднее, чем самое сложное массовое мероприятие. То же относится к любым другим делам в этой сфере: рецензирование новых книг в местной газете – каждую неделю, независимо от остальных материалов в газете, что бы ни произошло – требует некоторой дисциплины и специальной нацеленности редакции на эту работу; плакат с ответом на вопрос «Что вы читаете?» должен меняться раз в неделю, а не от случая к случаю, и не висеть месяцами бессменно.

  • Участие партнеров в проводимых вами мероприятиях должно быть для них выгодно. Привлечение любых внешних партнеров к делу, которое начинает библиотека, музей, школа, вуз, может быть только добровольным, но на абсолютный альтруизм рассчитывать трудно. Значит, каждому участнику общее дело должно быть зачем-то нужным. Дело инициаторов проекта – обосновать привлекательность их идеи для партнеров. При этом общие лозунги вроде «Читающие дети – наше будущее» или уговоры, что помощь нужна на благое дело всеобщего воспитания патриотизма, вряд ли сработают. Нужно искать конкретную (не обязательно – материальную) пользу для каждого потенциального партнера.

  • Межведомственное взаимодействие – «это не наш уровень решений». Ошибка, которой грешат многие руководители небольших организаций. Почему-то принято считать, что межведомственное взаимодействие возможно лишь в том случае, если министр культуры и министр образования региона распорядятся «дружить домами». На самом деле никаких специальных решений для совместной работы районной библиотеки с местным колледжем (хоть автодорожным, хоть морским!) или школы – с филармонией не нужно. Нужно только тщательно прописать все отношения в ходе совместной работы и тогда даже свою часть финансирования каждый может получать через свое ведомство, используя их к совместной пользе.

  • Реклама должна нести положительный заряд. Это правило из рекламных технологий в высшей степени приложимо к продвижению чтения. Выбирая между двумя лозунгами: «Любите книгу – источник знания» и «Каждая книга – про тебя, каждая – для тебя, только вглядись», читатель всегда отдает предпочтение второму, поскольку первый подспудно предполагает, что он многого не знает, а во втором случае он оказывается главным человеком, интересным сам по себе.

  • Основная цель работы по продвижению чтения – человек, а не его знания. В этой работе очень важно исходить из того, что чтение – удовольствие, потребность всякого человека, самоценность, а не способ накопления знаний и исправления своих недостатков. Такими отрицательными установками детские библиотекари и школьные учителя грешат чаще, чем те, кто работает со взрослыми. Библиотекари же юношеских библиотек зачастую забывают, что их читатели – уже не совсем дети и даже совсем не дети, а стало быть, требуют разговора на равных. Традиции менторства, существующие в этой среде, способны оттолкнуть читателя или свести его общение с библиотекой лишь к деловому чтению, диктуемому учебой. Книжные магазины часто увлекаются другой крайностью: они в первую очередь предлагают книги развлекательного характера («отдыхалки», как сказал один ребенок) и облегчающие учебу (шпаргалки), вместо того, чтобы грамотно пропагандировать небольшой, к сожалению, репертуар занимательной и качественной интеллектуальной литературы, делая ее модной и привлекательной.

Все, что здесь говорилось, не так уж сложно и ново. Хочется надеяться, что попытка собрать и обобщить в этой статье все известное и не однажды сказанное в разных местах по разным поводам, пригодится дочитавшим ее до конца.

Не стоит думать, что мы всё умеем, но важно быть уверенным, что научиться можно всему. И привлечению к чтению – в том числе.

Урок толерантності

...що поєднує усіх і дає право на

індивідуальність

Є. Кулик, методист ДБУ для юнацтва

Я хочу, аби Ви уявили себе алхіміками і пізнали таїнства перетворення. Алхімія – це мистецтво вдосконалення речовини через перетворення металів на золото і вдосконалення людини шляхом створення еліксиру життя.

Спробуємо у бібліочечній лабораторії, використовуючи звичайні, доступні кожному компоненти, відтворити нову, актуальну у наш час формулу перетворення іржавого заліза на справжнє золото. Якщо за «золото» прийняти наше гарне самопочуття, передусім здорові нерви, наші дружні стосунки з оточенням, вміння легко вирішувати свої проблеми, то чудодійним «філософським каменем», що допоможе нам у перетворенні, є толерантність. Пропоную розглянути більш детально природу цього каменю, а також чинники, які можуть зменшити, або навіть знищити його силу.

Усе в житті змінюється – і світи, і народи, і філософії буття. Єдине, що не підвладне часу, що проходить крізь час, трансформуючись, змінюючи свою форму, але залишаючись вірним своїй сутності, – вічні загальнолюдські цінності. Людяність, справедливість, добро, чесність, любов... Сюди ж ми можемо віднести і цінність, яка допомогла знайти компроміс протестантам і католикам після кривавої Варфоломієвої ночі, яка жила в серцях індепендентів і левелерів, яка надихала Конфуція, Солтмарша, Вольтера, Сковороду, Толстого, Вернадського, Ганді, Кінга. Значний брак саме цієї цінності у ХХ столітті призвів до того, що людство окрім значних досягнень у галузі науки і техніки продемонструвало ще й величезний потенціал руйнації – дві світові війни, постійні збройні конфлікти, геноциди, екологічні катастрофи.

Саме ця цінність так необхідна нам сьогодні в час швидкого розвитку комунікацій, інтеграції і взаємозалежності, дедалі більшої мобільності, масштабних міграцій населення. Сучасні дослідники людських взаємин називають її толерантністю.

Толерантність – історичний феномен який є однією з умов еволюційного розвитку людства. Вона виникла на основі інстинкту самозбереження і поступово набула статусу цінності і норми.

Сучасні уявлення про толерантність, а точніше, визнання її умовою зміцнення миру і захисту від несправедливості, базуються на дослідженнях філософів XVI – XVII ст., які виступали проти «терпіння нетерпимості» та жорстоких релігійних зіткнень (Варфоломієва ніч, кромвельський період англійської історії). Найпослідовнішим критиком фанатизму і захисником толерантності був Вольтер. Саме йому приписують вислів: «Я не згоден з вами, але віддам своє життя, захищаючи ваше право висловити свою думку». У цьому афоризмі – класична теорія толерантності.

Важливим результатом діяльності філософів, і передусім Вольтера, стало визнання толерантності загальною цінністю і основним складником миру і згоди між релігіями, народами і різними соціальними групами. Через одинадцять років після смерті Вольтера, 26 серпня 1789 р., у Франції було прийнято Декларацію прав людини та громадянина, що проголосила на увесь світ свободу думки та слова, за визнання яких боровся Вольтер. Ця декларація – передвісниця сучасних декларацій, зокрема Загальної декларації прав людини (1948 р.).

Завдяки зусиллям ЮНЕСКО протягом останнього десятиліття поняття «толерантність» стало одним із найважливіших міжнародних термінів. «Декларація принципів толерантності», затверджена резолюцією 5.61 Генеральної конференції ЮНЕСКО від 16 листопада 1995 р. пояснює сутність толерантності, її особливості, значимість.

У Статті 1 Декларації зазначено, що толерантність – це повага, сприйняття та розуміння всього різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань. Толерантність – це єдність у різноманітті. Це не тільки моральний обов’язок, а й політична та правова потреба. Толерантність уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від культури війни до культури миру.

Толерантність – це не поступка, поблажливість чи потурання. Це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини.

Виявлення толерантності не означає терпимого ставлення до соціально неприйнятного, відмови від своїх або прийняття чужих переконань. Воно означає, що кожен може дотримуватись своїх переконань і визнає таке ж право за іншими.

Згідно документів ООН і ЮНЕСКО, навчання культурі миру означає побудову і розвиток соціальних відносин, в основі яких лежать свобода, справедливість, терпимість, солідарність, відмова від насилля, а усі конфлікти вирішуються шляхом діалогу і ведення переговорів.

Проводячи уроки толерантності серед юнацтва, часто стикаєшся з висловлюваннями: «Толерантність – іншомовне слово, іншої культури, це абсолютно чужа для нас цінність, нам вона не потрібна»; «Толерантність – це невтручання, інертність, «пофігізм», це пряма стежка до байдужості, а що може бути гірше»; «Поняття толерантність з’явилося у нас разом з Макдональдсом, вихвалянням американського типу життя і іншими цінностями, що нищать нашу культуру». З подібними твердженнями можете зіткнутися і Ви, обговорюючи тему толерантності у своєму колі. Так, дійсно, «толерантність» – слово іншомовного походження, яке буквально перекладається як «терпимість», але цей буквальний переклад не передає усієї сутності цього поняття, адже на сьогодні ми вкладаємо у нього значно більший зміст.

Термін дуже багатогранний, і вигадали його, як ми з вами можемо судити з історії, не американці.

«Нетерпимі часто платять дорого за те, що терплячим дістається безкоштовно», – говорять французи. «Якщо у трьох одна мета, вони землю перетворять на золото, якщо ж мета різна, вони золото перетворять на порох», – говорять услід китайці. «За терпіння дасть Бог спасіння», – вважають українці. Араби запевняють: «Мир існує для людини – людина для миру». «Сварка до добра не доведе, усяка сварка гарна мировою», – підтримуютьїх росіяни. Індійці запевняють: «У людини, яка живе заради інших, навіть коротке життя буде сповнене щастям». Індонезійці впевнені: «Любов людини до людини – це повноводе і прозоре джерело, води якого очищують усе, чого торкаються».

Ці прислів’я створені в різні часи, різними народами, які належать до різних світів, культур, релігій, але усі вони закликають до згоди, до терпіння, до миру.

Українська мова теж багата на теплі, милозвучні, більш зрозумілі нам слова, що мають безпосереднє відношення до толерантності – терпіння, повага, підтримка, милосердя, чуйність, співчуття, любов, розуміння тощо.

Також, говорячи про Декларацію принципів толерантності, я наголошувала, що толерантність – це не поступка, поблажливість чи потурання, або «пофігізм», ні, це активна життєва позиція, що базується на визнанні прав та свобод людини.
В розвиток толерантності зробили внесок не лише зарубіжні дослідники, а й наші співвітчизники: Володимир Вернадський, Григорій Сковорода та ін.

Пропоную розглянути, як працює толерантність на практиці, для цього ми розглянемо кілька типових моделей толерантної поведінки.

а) Я старший або «вищий» у відношенні до того, хто молодший або «нижчий» за мене (за соціальним чи професійним рівнем). Тут моя толерантність виражається у здатності бачити особливості кожного, навіть, у прихованій формі, в умінні тактично відмічати недоліки чи слабкості, не втрачати контроль над собою і не чинити помсту.

б) Я молодший («нижчий» за соціальним статусом чи професійним рівнем). У цьому випадку моя толерантність виявляється у повазі, розумінні і визнанні субординації.

в) Ми рівні. Тут відносини толерантності спираються на співпрацю, рівновагу між самоповагою і повагою до інших.

г) Я і моє оточення (матеріальні і житлові умови, здоров’я, харчування, усі ситуації, що можуть впливати на емоційний стан). Тут толерантність полягає у вмінні бути мужнім, терплячим, рішучим, щоб подолати труднощі.

Аби навчитися жити за законами миру недостатньо просто їх знати і формально розуміти, дуже важливо, щоб у кожному суспільстві, в кожній культурі толерантність набула свого культурного змісту.

Так, англійці ототожнюють толерантність з готовністю бути поблажливим, араби – з милосердям і всепрощенням, росіяни – з протидією нетерпимості. Що ж таке толерантність у дусі українців? Щоб відповісти на це питання, згадаємо основні риси українців як нації.

Багато дослідників стверджують, що українці вирізняються своєю працелюбністю, потягом до освіти, мужністю, здоровим оптимізмом, повагою до старших поколінь, гостинністю. Нам початково не притаманна агресія до представників інших націй, релігій, культур. Але притаманні нам інші умовно негативні риси – адаптивність і здатність до пристосування. В умовах розвитку комунікацій, інтеграції України до ЄС нам, українцям, дуже важливо зберігати національну культурну ідентичність (адже однією з характерних особливостей толерантної людини є знання самого себе, власних переваг і недоліків), пам’ятати, хто ми, чиї нащадки, у що ми віримо, яких традицій дотримуємося, – і не цуратися переймати кращий досвід у інших народів.

Толерантність дуже важлива для України не лише із загальнолюдської, а й з економічної точки зору, для підвищення якості сучасної економіки. Соціально-економічний розвиток нашої країни багато в чому залежить від успішного формування культури ведення переговорів, мистецтва пошуку компромісів, продуктивної конкуренції між різними фінансово-промисловими групами, сферами малого і середнього бізнесу в умовах модернізації економіки України. У сфері економіки дуже чітко проявляється прагматична функція толерантності як соціальної норми, що визначає баланс інтересів конкуруючих сторін. Наприклад, під час переговорів будь-які прояви інтолерантності чи просто неготовність до толерантності ведуть до провалу.

Висновок напрошується сам собою: толерантність у дусі українців – це знання себе і вміння вести діалог з метою розширення власного досвіду. Дослідники виділяють кілька рівнів толерантності:

– цивілізаційний (толерантність до різних культур та цивілізацій);

– міжнародний (співпраця, мирне співіснування держав);

– е тнічний (терпимість до іншого способу життя, інших звичаїв, традицій, думок, ідей тощо);

– соціальний (партнерство між різними соціальними групами суспільства);

– індивідуальний (толерантність до іншої особистості).

Щоб створити атмосферу толерантності на вищих рівнях, її требя сформувати на рівні індивідуальному. Якщо ми прагнемо позбутися інтолерантності в міждержавних стосунках, нам перш за все необхідно вирішити проблему нетерпимості у міжособистісних взаєминах людей.

Зазирніть в очі дитині: якого б кольору, величини, розрізу не були ці очі, – вони випромінюють добро. Усі люди народжуються різними, але в кожному неодмінно закладено щось хороше. Людина не народжується фашистом, нацистом, ксенофобом чи вбивцею, усе це їй нав’яжуть потім і, мабуть, далеко не в толерантному середовищі.

Надзвичайно важливо, щоб фундамент толерантності було закладено в дитинстві, бо чим старша людина, тим важче їй змінювати свою ідентичність. Діти і молодь – люди майбутнього: у них свій стиль, манери спілкування, своє мислення, вони несуть в життя свої норми. Було б добре, щоб однією з цих норм була толерантність. Але поки що реальність не дуже обнадіює. За даними соціологічного опитування Державного інституту розвитку сім’ї та молоді, у червні 2007 р. лише 18 % молоді вважало, що більшості людей можна довіряти. Дедалі помітнішими стають маргінали, розвиваються антисемітські настрої, поширюється ксенофобія. А це, зрештою, питання не тільки іміджу країни, а й безпеки кожного із громадян.

Де ж шукати толерантність сучасним українським дітям і молоді?

Школою ненасилля, свободи, толерантності, перш за все, мають бути освітні заклади та бібліотеки.

Бібліотеки – одні з найдавніших культурних інститутів людства, що в процесі свого існування безліч разів трансформувалися (змінювали форми документів, функції та завдання), але ніколи не припиняли свого існування. Можливо, так склалося тому, що вони зберігають, акумулюють і передають вічні духовні цінності від одного покоління до іншого. От і нещодавно ми говорили про трансформацію бібліотеки зі звичайної книгозбірні в потужній інформаційний центр. А сьогодні ми повинні сказати ще й про те, що бібліотека – це територія толерантності, своєрідна школа спілкування, адже сюди може прийти кожен, незалежно від соціальної належності, національності, релігійних поглядів, належності до певної культури, і почуватися повноцінним і рівним. Саме бібліотека має можливість толерантно розповідати про різні культури, народи, релігії, звичаї та традиції, а також сприяти міжчасовому (адже в бібліотеці зібрано документальні носії, створенні задовго до нашого існування) та міжнаціональному спілкуванню, а також спілкуванню представників різних груп. Наприклад, у Державній бібліотеці України для юнацтва (далі – ДБУ для юнацтва) створено електронний ресурс «Толерантність» (http://4uth.gov.ua/tolerance/index.htm), мета якого – дати юнацтву та молоді можливість запропонувати свої «рецепти» вирішення соціальних конфліктів, обговорити наболілі теми молодіжного середовища, сприяти у виборі толерантної моделі поведінки на основі обробки отриманої інформації.

Аналізуючи праці різних дослідників, присвячені вихованню толерантності, розглянувши характеристики толерантної особистості, можна виділити кілька основних напрямків, що будуть доцільними під час планування діяльності, спрямованої на виховання толерантності у дитячому та молодіжному середовищі.

1. Поширення правових знань. Правова освіта – основа виховання толерантності, адже толерантність означає добре знання закону, що захищає право людини на індивідуальність. Досвід подібної роботи вже має Волинська ОЮБ на базі якої діє Школа правових знань (.ua/school.html). Хмельницька ОЮБ реалізує обласну програму правової освіти населення, у Луганській ОЮБ діє комплексний план «Уроки права – уроки життя», а у Миколаївській ОЮБ – «Право і ми». Діти можуть познайомитися зі своїми правами на сайті Національної бібліотеки для дітей у рубриці «Твої права». Яскравий і цікавий інформаційний ресурс (http:// www.kidrights.kherson.ua) пропонує Херсонська обласна бібліотека для дітей, а от у Житомирській обласній бібліотеці для дітей діє просвітницька програма з виховання правової культури «Світ навколо тебе».

2. Орієнтація людини на вивчення себе. Толерантна людина повинна знати свої переваги і недоліки, щоб у власних помилках не звинувачувати інших, не перекладати на них відповідальність, а працювати над собою. Наприклад, у ДБУ для юнацтва діє психологічний клуб «Пізнай себе», мета якого допомогти молоді краще зрозуміти, якою є сучасна людина, що спонукає її до дії, як використовувати знання для самореалізації тощо. У Тернопільській ОМБ діє служба психологічного консультування «Магнолія».

3. Поширення інформації, що сприяє пізнанню культурної спадщини, глибокому, всебічному дослідженню свого коріння (це необхідно, щоб розуміти, знати свій народ і вміти достойно презентувати його представникам інших націй). Так, у кожній обласній бібліотеці для юнацтва активно ведеться краєзнавча робота, у деяких реалізовуються комплексні програми на допомогу краєзнавчій освіті та патріотичному вихованню молоді: «Моя мала Батьківщина» у Черкаській ОЮБ ім. В. Симоненка, «Надії майбутнього» у Донецькій ОЮБ. Тернопільська ОМБ видає серію бібліографічних покажчиків «Молоді про славетних людей Тернопільщини», Житомирська ОЮБ запланувала видання інформаційно-бібліографічних покажчиків «Любіть Україну».

4. Інформування молоді про культури інших народів, про інші світи, інші світогляди. Досвід роботи у цьому напрямку має ДБУ для юнацтва, відвідувачі якої можуть познайомитися з різними країнами світу, прочитати кращі зразки світової літератури мовою оригіналу, опанувати англійську, німецьку, французьку, іспанську мови, скориставшись послугами відділу літератури іноземними мовами. Одним із напрямків роботи відділу є співпраця з культурними центрами зарубіжних країн: Французьким культурним центром, Британською Радою, бібліотекою Гете-інституту, культурним центром Польщі, Американським інформаційним центром, культурним центром Японії. Завдяки благочинній діяльності цих організацій фонд бібліотеки безкоштовно поповнюється книгами та періодичними виданнями на іноземних мовах, а спільні заходи сприяють популяризації історії, культури та сьогодення зарубіжних країн. Щороку у ДБУ для юнацтва проходять виставки робіт молодих митців Росії, Литви, Грузії, Кореї, Франції. А скориставшись електронними ресурсами бібліотеки, відвідувачі можуть здійснити віртуальні подорожі Францією та Польщею.

5. Організація міжнаціонального спілкування молоді. Наразі досвід подібної роботи має теж тільки Державна бібліотека України для юнацтва, яка спільно з Академією духовної єдності народів світу за участю Міжнародного дитячого фонду «Вундеркінд» (Грузія) провела конкурс «Що я знаю про Грузію». У конкурсі прийняли участь 1224 учні з України; шестеро переможців відвідали Грузію. Аналогічний конкурс пройшов і в Грузії; його переможці відвідали Україну і побували в Державній бібліотеці України для юнацтва, де їм було вручено нагороди.

Щороку, починаючи з 1998 р., ДБУ для юнацтва спільно з Управлінням у справах національностей та міграції Київської міської держадміністрації проводить конкурс «Квітни мово, зірнице слова», під час якого молоді люди, представники різних національностей (у останньому конкурсі участь брали поляки, вірмени, німці, литовці, естонці, курди, греки, старообрядці-липовани, гагаузи, грузини), можуть продемонструвати літературні твори рідною мовою, національні танці, пісні.

6. Поширення інформації, що сприяє врегулюванню конфліктів між представниками різних соціальних груп усередині країни. Нині бібліотеки приділяють особливу увагу цьому напрямку. Поточного року започатковано реалізацію комплексних програм на допомогу соціалізації людей з обмеженими можливостями у Донецькій ОЮБ «Крок назустріч», Луганській ОЮБ «З відкритим серцем» (соціально-психологічна підтримка молоді з обмеженими можливостями), «Ти у світі не один» (соціально-психологічна адаптація підлітків з особливими потребами), Миколаївській ОЮБ «Милосердя» та Тернопільській ОМБ «Обласна бібліотека для молоді – читачам з обмеженими можливостями». Комплексна програма на допомогу гендерній освіті молоді діє у Черкаській ОЮБ ім. В. Симоненка. Закарпатська обласна бібліотека для дітей та юнацтва може поділитися досвідом сприяння порозумінню батьків та дітей (у бібліотеці створюється банк даних «Батьки і діти», серед дорослих поширюються інформаційні матеріали щодо виховання дітей, організації дитячого читання, спільного проведення дозвілля). Львівська обласна бібліотека для юнацтва реалізує бібліотерапевтичну авторську програму естетичного розвитку дітей з вадами зору «Дотик».

Які ж форми, методи роботи будуть ефективними, доцільними і дійсно сприятимуть формуванню толерантності?

Бібліотека, як жоден з інших культурних закладів, має можливість індивідуальної роботи з людьми, адже безпосередній контакт читача і бібліотекаря (за умови компетентності останнього) може стати початком плідної співпраці. У процесі індивідуальних бесід – під час запису у бібліотеку, під час вибору літератури – можна визначити освітній та культурний рівень відвідувача, його потреби, проблеми, індивідуально-психологічні особливості тощо. Ця інформація допоможе бібліотечному фахівцю обрати тактику подальшої роботи: визначитися з формуванням відповідного кола читання, з тим, які інформаційні ресурси краще порекомендувати, які бібліотечні заходи запропонувати відвідати.

Для безпосереднього привернення уваги молодого читача до теми толерантності, щойно він переступить поріг бібліотеки, доцільно використати деякі форми виставкової роботи. Добре було б оформити стіни приміщення бібліотеки яскравими постерами (плакатами) «Толерантність – це...», що демонструють різні прояви толерантності, а також плакатами зі словесними поясненнями терміну «толерантність» (лаконічні, влучні вислови відомих людей, або самих же відвідувачів бібліотеки). Їх можна розміщувати у тих місцях, де читачі чекають на виконання замовлень, до того ж змінювати плакати кожного тижня.

Коли сформується коло зацікавлених читачів, можна вдатися до більш складних форм групового та фронтального обслуговування: диспути, лекції, форуми, колективні читання, круглі столи, рольові ігри, прес-конференції, уроки взаєморозуміння, аукціони милосердя тощо. Вдале поєднання усіх цих форм бібліотечного обслуговування неодмінно має дати позитивний результат. Та хочеться додати, що найефективнішою формою роботи не прописаною в підручниках, посадових інструкціях є, насамперед, наш власний приклад толерантної поведінки. Бо хто ж як не ми, представники культурно-просвітницького центру, можемо кожним словом, рухом, жестом показати людині, що, зайшовши до нас, вона потрапила на територію толерантності, де усі читачі різні, але абсолютно рівні. А потрапивши на чиюсь територію, людині, як правило, хочеться бути прийнятою в те середовище, з яким вона стикнулася, і, побачивши приклад толерантності, відвідувач підсвідомо спробує його наслідувати. Як би не була налаштована людина, вона неодмінно відгукнеться і відкриється назустріч добру.

І наостанок, пригадалися слова доброї, «сонячної» людини, відомого українського поета Павла Тичини, написані ним у минулому столітті. Його ліричний герой в одному з віршів, просить: «Благословіть, мати, зілля шукати. Шукати зілля на людське божевілля». Сьогодні ми маємо це цілюще зілля, паростки якого є в кожному з нас, але їх потрібно доглядати, плекати, живити, щоб вони дали плоди миру і терпимості.

З досвіду роботи

Громадянське виховання молоді

в бібліотеках

Т. Прокопчук, директор Дунаєвецької ЦБС Хмельницької області

Процес розбудови й утвердження суверенної, правової, демократичної держави в Україні пов’язаний із становленням громадянського суспільства, що, в свою чергу, передбачає істотну трансформацію світоглядних орієнтацій та самосвідомості народу. Цей процес потребує формування громадянської культури підростаючого покоління.

Програмні орієнтири виховання громадянина України визначені в Законі України «Про освіту», Державній національній програмі «Освіта України XXI століття», Національній доктрині розвитку освіти, Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності та інших документах. У них наголошується, що визначальним чинником розвитку українського суспільства є виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування в неї потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, економічної культури.

Мета бібліотеки – сприяти формуванню в користувачів комплексу громадянських якостей, глибокого розуміння ними належності до українського народу, своєї Батьківщини – України, внутрішньої потреби й готовності обстоювати та захищати її інтереси, реалізовувати особистісний потенціал на благо зміцнення Української держави.

У Дунаєвецький ЦРБ та бібліотеках-філіях, що працюють з юнацтвом, проводиться багатоаспектне інформаційне обслуговування молоді. У практику роботи ввійшли дні інформації, дні періодики, дні нової книги, дні професії. Бібліотечно-бібліографічне обслуговування юнацтва здійснюється ЦРБ (юнацьким абонементом, читальним залом, краєзнавчим сектором, кімнатою-бібліотекою Ф. П. Шевченка), а також 47 бібліотеками-філіями та двома бібліотеками-клубами.

Систематично оформляються цикли книжкових виставок: «Ми – будівничі України, ми незалежності сини», «З Україною у серці» тощо.

Наші користувачі добре запам’ятали круглий стіл для молоді міста «Незалежність України і виклики сьогодення», під час якого йшлося про свободу і незалежність, про будівництво держави, про українську демократію, про політичну культуру, про утвердження правової держави.

Традиційно Дню Конституції присвячуються уроки громадянства, обговорення книг, усні журнали. Великий інтерес у наших користувачів викликали: урок громадянства «Велична і трагічна історія пісні-гімну «Ще не вмерла України і слава, і воля» та читацька конференція за книгою «Українська нація: шлях до самовизначення» (автори М. Вівчарик, П. Панченко, В. Чмихова).

Дунаєвецька ЦРБ і всі філії проводять чималу роботу з висвітлення історії українського козацтва. Влаштовуються цикли книжкових виставок «Козацтво у документальних джерелах та історичній літературі», «Гетьмани України». Проведено читацькі конференції до річниці Пилявецької битви, ювілею останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського.

Веління часу – плекати національну гордість українців. Життя та творчість Т. Шевченка благодатний матеріал для виховання справжніх громадян незалежної держави. Тому всі бібліотеки району проводять систематичну роботу з пропаганди творчості лицаря національного духу – Шевченківські дні, зустрічі з письменниками, вечори поезії, конкурси.

У читальному залі оформлений тематичний куточок про великого Кобзаря. Тут можна побачити портрет поета, яскраво оформлений вірш «Заповіт», доріжку «Сумні та радісні дороги безсмертного Тараса», вишиту Г. В. Чернецькою, книжкову виставку «Шевченкове слово – рясна весна у дні осінні».

Бібліотеки провели з різними групами читачів цикл заходів: тиждень юнацької книги «Думи Тарасові, слово народне», зустрічі з лауреатами обласної Шевченківської премії М. Магерою, А. Сваричевським, праправнучатим племінником Т. Шевченка О. Відоменком, який презентував свою нову книгу «Оплаканий і зраджений». Під час цих заходів дунаєвчани дізналися про мешканців міста, в чиїх жилах тече кров Шевченкового роду. У цьому ж руслі проводиться популяризація творчості інших класиків української і світової літератури та сучасних українських письменників. Запам’яталися нашим користувачам зустрічі у ЦРБ з Д. Білоусом, Г. Чубач, В. Чемерисом, Є. Дударем та іншими відомими письменниками України.

Виховання в сучасної молоді патріотизму, любові до рідного краю – важливий напрямок громадянського виховання. А тому краєзнавство – пріоритет у діяльності Дунаєвецької ЦБС, яку здійснює й координує краєзнавчий сектор районної бібліотеки. Ця робота проводиться за такими напрямками:

– дослідження та вивчення історії рідного краю;

– популяризація традицій, звичаїв та обрядів Дунаєвеччини;

– вивчення та пропаганда краєзнавчої літератури.

Немало зроблено бібліотеками системи у плані дослідження історії рідного краю. Насамперед, зібрані спогади учасників Великої Вітчизняної війни, оформлені альбоми «Говорять учасники Великої Вітчизняної війни», проведено молодіжні пошукові експедиції «Бойовий орден та медаль у твоєму домі», «Солдатський трикутник – жива історія війни», «Збережемо пам’ять про подвиг», організовано конкурси серед читачів-старшоклас-ників та студентів «Мій прадідусь на фронтах Великої Вітчизняної війни», «Пам’ять, увічнена у бронзі та граніті», в яких взяли участь понад 150 юнаків та дівчат з різних куточків району. Переможців відзначено призами. Кращі роботи опубліковано в газеті «Дунаєвецький вісник», а один із переможців цього конкурсу, учень Дунаєвецької ЗОШ № 3 Костянтин Омелянчук, узяв участь у Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 60-річчю Великої Перемоги, в м. Київ.

Значну увагу бібліотека приділяє знайомству молоді з життям героїв національно-визвольних змагань. Багатим на такі заходи був 2007 рік. Бібліотека провела цикл уроків історичної правди до ювілею Р. Шухевича, 90-річчя Української революції 1917 – 1922 рр., 70-річчя утворення Хмельницької області, 75-річчя Голодомору в Україні. Цікавими для молоді були: читацька конференція за книгою П. Слободянюка «Нескорені» (про діяльність ОУН-УПА на Поділлі), презентація книги Н. Мизака та В. Горбатюка «За тебе, свята Україно», історико-літературні студії «Духовні пророки нації».

Районна бібліотека була безпосереднім організатором і учасником чотирьох науково-краєзнавчих конференцій «Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій», що проходили у Дунаївцях. Поряд з науковцями та краєзнавцями у конференції брали участь наші користувачі – студентська та учнівська молодь.

За результатами фольклорної експедиції видано дві збірки колядок, щедрівок, гаївок. У першій – «Стелися, зелений кудрявцю» – із 127 фольклорних творів 28 записано читачами-учнями, у другій – «Ой радуйся, земле» – 17 із 87 записано також учнями.

Бібліотеки системи активно популяризують краєзнавчу літературу. Усі видання про місцеве краєзнавство презентуються як у ЦРБ, так і в бібліотеках-філіях. Бібліотека й сама видала цілий ряд краєзнавчих матеріалів: «Просвітителі з Поділля», «Дунаєвеччина в роки Великої Вітчизняної війни», біобібліографічний довідник «Дунаєвеччина в іменах» та ін.

Правове виховання як один із напрямів громадянського виховання передбачає формування в молоді правової культури, поваги до законів і норм співжиття у суспільстві, засвоєння нею основних положень Декларації прав людини, вироблення у молоді потреби у дотриманні законів своєї держави.

Тому в процесі правового виховання значну увагу ми приділяємо ознайомленню юнацтва з засадами права, основними положеннями Конституції, правами людини. Систематично для молоді проводяться тижні та декади книги, зустрічі з працівниками правоохоронних органів, уроки права. Досить ефективними були: тиждень книги «Його величність Закон», урок права «Кримінальна відповідальність неповнолітніх», обговорення книги С. А. Лавренюка «Стратити не можна, помилувати».

При ЦБС працює правовий університет для молоді, в якому читають лекції юристи, працівники міліції та прокуратури, вчителі права, бібліотекарі. А на практичних заняттях слухачі університету розглядають і вирішують різні проблемні ситуації в рамках статей закону.

Дуже важлива ділянка в роботі бібліотек сьогодні – виховання духовної культури особистості, створення умов для вільного вибору нею світоглядних позицій. Великий інтерес викликали у наших читачів: книжкова виставка «Ісус Христос – історична особа чи син Божий», уроки християнської моралі за «Біблією», просвітницькі читання «Я прийшов для спасіння й добра», обговорення книг митрополита Іларіона (І. Огієнка) «Жертва вечірня», «Князь Володимир прийняв православіє», а також уроки народознавства «Різдвяний калейдоскоп», «Великодні дзвони дзвонять», «На Великдень сонце красується» та ін.

Шлях до громадянської зрілості проходить через збагачення естетичного досвіду і розвиток естетичної культури особистості, її художніх здібностей, надання їй знань у галузі вітчизняного і світового мистецтва, формування в неї здатності розуміти й цінувати твори мистецтва, розвиток у користувачів здібностей до різноманітних видів творчої діяльності. Тому поряд із пропагандою кращих зразків української і світової літератури у бібліотеках системи популяризується живопис, музика, декоративно-ужиткове мистецтво.

Неабиякий інтерес у наших читачів викликали літературно-мистецьке свято «Пісні Марусі Чурай», вечір поезії «Золотий романс», цикл уроків мистецтва «Прекрасні, величні і вічні» (про художників Італії, Іспанії, Голландії) та «Мадонни Рафаеля».

У ЦРБ систематично експонуються картини як відомих художників України, так і художників-аматорів. У читальній залі ЦРБ постійно діє виставка майстра декоративно-ужиткового мистецтва Віри Спірякіної. Час від часу організовуються виставки вишивальниць. Видано альбом «Дунаєвецькі майстрині – берегині Подільської вишивки». Викликає захоплення наших користувачів виставка-вернісаж «Малюнок, наповнений чуттям, як веселка літня кольорами». Більше 20 років для молоді у ЦРБ працює літературно-музична вітальня. Тут можна поспілкуватися з письменниками, науковцями, артистами, художниками, музикантами.

Сприяють змістовному дозвіллю наших користувачів клуби за інтересами. У бібліотеці діють 11 таких клубів. Це «Орієнтир», «Краєзнавець», «Україночка», «Сам собі директор», «Я – громадянин України», «Афродіта», «Лілея» та інші.

Для юних користувачів ми розробили пам’ятку «Що ти можеш зробити для того, щоб стати активним громадянином?», серед пунктів якої «розвиток вміння вести дискусію та організаторських здібностей, інтерес до політичної системи України, отримання інформації про поточні події в Україні, світі, зміни в уряді, діяльність народних обранців».

Вести дискусію, обстоювати свою позицію вчилися користувачі юнацького абонементу під час круглого столу «Осередки політичних партій в регіоні. Їх програмні цілі та завдання», в якому взяли участь керівники десяти найчисельніших партій в регіоні, учнівська та студентська молодь, представники засобів масової інформації.

У пам’ятці також зазначено: «Відвідуй громадські заходи, зустрічі, прес-конференції, цікався державним бюджетом, соціально-економічним розвитком свого району, міста, села».

Проаналізувавши участь молодих користувачів, у великих заходах, що проводила ЦРБ, ми з’ясували, що 80 % присутніх – це молодь.

Для інформаційного обслуговування читачів активно використовуються бібліодайджести обласної бібліотеки для юнацтва.

У бібліотеках району поступово впроваджуються інформаційні технології. Автоматизовані процеси обробки нових надходжень, формується електронний каталог ЦБC, бібліотека має доступ до мережі Інтернет.

Таким чином, громадянське виховання молоді в бібліотеках Дунаєвецької централізованої системи – пріоритетний напрямок роботи. Ми постійно шукаємо нових форм спілкування з юним читачем, ефективних у сприянні становленню громадянина України.

Методичні поради

Інноваційні аспекти громадянського

виховання молоді

І. Тарадименко, завідувач науково-методичного відділу Херсонської ОЮБ ім. Б. Лавреньова

Громадянське виховання молодої людини – одна з умов повноцінного розвитку її особистості. Для успішного вирішення проблем, пов’язаних з вихованням у молоді громадянськості, потрібний комплексний підхід до роботи, співпраця зацікавлених організацій, що опікуються молоддю. Посередниками між такими організаціями – шкільними та позашкільними закладами, державними установами, громадськими інституціями тощо – стають бібліотеки, які обслуговують молодь.

Виховні заходи громадянського спрямування можна класифікувати за різними параметрами й ознаками:

  • за метою (поглиблення знань);

  • за формою (навчальні, ігрові, змагальні художні, індивідуальні, групові, клубні та ін.);

  • за методом (роз’яснювально-ілюстративні: бесіди, диспути, конференції; дослідно-пошукові: експедиції, екскурсії, вивчення історичних джерел );

  • за місцем проведення (школа, бібліотека, громадські місця та ін.)

Громадські заходи, участь у діяльності клубів, груп за інтересами надають можливість молодим людям разом досягати спільних цілей, вимагають від них вибору лідерів та прийняття важливих рішень. Безпосередня участь у житті суспільства дозволяє майбутнім активним громадянам набувати навичок співпраці в громадському житті, не втрачаючи при цьому власної індивідуальності; розвивати організаторські вміння та збагачувати досвід самоорганізації і самоуправління; ознайомлюватися з різними способами вирішення питань; оцінювати власну діяльність під кутом зору не лише особистих принципів та інтересів, а й потреб громади та країни; на практиці вивчати основи суспільного устрою.

Для сприяння прийняттю рішень, що стосуються особистого життя, соціальній адаптації та ефективній самореалізації молоді дуже важливим є забезпечення доступу до соціально значущої інформації. У зв’язку з цим виникає необхідність створення в бібліотеках, що обслуговують юнацтво, Центрів правової інформації, функціями яких є збір та аналіз відповідних відомостей, інформування про них користувачів. Діяльність таких центрів спрямовується на правову освіту молоді та профілактику правопорушень. Основними їх завданнями є:

  • формування активної громадянської позиції, правової та політичної культури молоді;

  • надання інформаційної підтримки тим, хто потрапив у зону юридичного, соціального та особистісного конфлікту;

  • формування у молоді нетерпимості до протиправних вчинків;

  • надання необхідної правової підтримки допризовній молоді.

Обслуговування в Центрах правової інформації здійснюється комплексно, що дозволяє як використовувати в них традиційні бібліотечні методи так і залучати новітні, застосовуючи документи на електронних носіях інформації.

Правова інформація, у широкому значенні, – це перелік повідомлень, за допомогою яких можна вирішити те або інше завдання чи принаймні сприяти цьому. Отже, відповідь навіть на окреме запитання повинна як спиратися на нормативно-правові документи, так і вміщувати адресну інформацію (координати державних структур, громадських організацій, які можуть сприяти вирішенню проблеми), а головне – інформацію про можливі шляхи реалізації законних прав. Тобто потрібна не тільки законодавча та довідкова інформація, але й продукти аналітичної переробки документів з різних галузей життєдіяльності молоді – пояснювальні та методичні матеріали. До підготовки таких матеріалів слід залучати професіоналів-юристів громадських молодіжних організацій.

Центр виконує індивідуальні довідки; готує прес-досьє «Твої права», буклети, закладки, пам’ятки, рекомендаційні бібліографічні списки на актуальні теми, аналітичні огляди, дайджести; створює повнотекстові електронні бази даних «Молодь і право», путівники по Інтернет-ресурсам, моніторинги ЗМІ тощо.

Доречним та цікавим може бути засідання круглого столу «Молодь у правовому суспільстві», до участі в якому можна запросити представників організацій, які займаються правовою освітою та інформуванням молоді, а саме:

  • бібліотечні фахівці, які працюють за цільовими програмами, спираючись на можливості інформаційних центрів своїх бібліотек;

  • керівників та бібліотечних фахівців ПТНЗ та середніх спеціальних навчальних закладів;

  • представників громадських організацій.

На засіданні круглого столу доцільно розглянути такі питання:

– сучасний стан правової культури молоді;

– інформаційні ресурси молодіжних бібліотек у галузі права;

– бібліотечні програми і проекти з правової освіти молоді;

– організація та проведення спільних акцій;

– залучення волонтерських служб до роботи в бібліотеках.

Для підготовки до круглого столу залучають спеціалістів районних та міських управлінь юстиції, розробляючи інформаційні матеріали спільно з ними.

У рамках діяльності Інформаційного центру можна започаткувати комплексну програму «Шляхи, які ми обираємо», мета якої – формування позитивного ставлення до життя, зокрема, у важких підлітків та молоді з обмеженими можливостями. Пріоритетним напрямком програми повинна стати інтеграція молодих людей, які опинилися в скрутній життєвій ситуації, у життя суспільства.

Цікавим може бути такий захід, як «Тиждень повноцінного життя»:

– День життєрадісного читання;

– День здоров’я;

– День спорту;

  • День здивування радістю;

  • День гарного настрою;

  • День сильних духом;

  • День надії.

Форми і методи проведення зазначеного заходу можуть бути різними: молодіжні ток-шоу, соціальні тренінги, валеологічні ігри, слайд-бесіди, віртуальні подорожі, медіа-презентації, години релаксації, зустрічі із цікавими людьми, вечори-подиву, техно-екскурсії, вечори-демонстрації людських можливостей.

Як відомо, проблемою є аполітичність сучасної молоді та її пасивність під час виборів до органів влади. Якщо бібліотека для молоді позиціонує себе як центр вирішення проблем молоді, то природно запровадити в ній програму «Зроби свій вибір», метою якої є забезпечення інформаційно-бібліографічної та просвітницької діяльності з питань виборчого права. Основне завдання такої роботи – сприяння формуванню правової культури молодих виборців, виховання молоді з активною життєвою позицією. Реалізація програми складається з трьох етапів:

1. Дослідницький (вивчення проблеми) – проведення соціологічного дослідження з метою виявлення рівня поінформованості молоді з питань виборчого процесу, створення електронні бази даних, поповнення картотеки «Твої права».

2. Організаційний – створення ініціативної групи з реалізації програми, до якої входять члени виборчкомів, педагоги, молодь, волонтери з юридичних навчальних закладів, представники молодіжних громадських організацій

3. Активний – реалізація програми. На цьому етапі рекомендуємо здійснювати такі заходи:

– цикли бібліотечних виставок про політичні партії, рухи, їх лідерів «Навчись застосовувати закон»;

  • правові брейн-ринги «Чи знаєш ти виборче право?»;

  • відкриті мікрофони «Співвітчизники», «Маю право»;

  • індивідуальне консультування педагогів, які працюють з юнацтвом;

  • круглі столи «Роль бібліотек у підвищенні правової культури молодих виборців»;

  • видання буклетів, пам’яток, словників молодого виборця.

Найбільш ефективними є такі форми громадянського виховання, які, виводячи учнів за межі школи та сім’ї, прилучають їх до співробітництва з громадськими організаціями, а також до вияву ініціативи у самостійних корисних суспільних справах. Особливо актуальні в цьому плані ігрові методики, проектувальні технології, що забезпечують розширення позитивного соціокультурного досвіду учнів. Виправдовують себе своєрідні ігри, в яких старшокласники виконують ролі організаторів, керівників, розпорядників, членів органів самоврядування, створених на виборній основі, тощо.

Як своєрідну ілюстрацію зазначеного вище, пропонуємо увазі читачів ділову гру «Вчимося обирати», яка проводиться у три етапи:

1. Висунення кандидатури на пост президента (наприклад, професійного ліцею);

2. Підготовка передвиборчої програми;

3. Представлення програми виборцям.

Для проведення «виборів» створюється виборча комісія із представників бібліотеки та педагогів. На грі присутні також «незалежні спостерігачі». Така ділова гра знайомить з процедурою виборів, зацікавлює молодь можливостями участі у державних справах, сприяє виникненню бажання взяти участь у реальних виборах.

Бібліотекам для молоді не можна забувати про таку непросту категорію, як молодь з обмеженими можливостями. Доречним буде проведення спільно з об’єднанням молодих інвалідів і за допомоги волонтерів акції «Душу зцілює добро» або «Ми все зможемо разом». Для таких користувачів проводяться екскурсії до бібліотеки, складаються плани пільгового та пріоритетного обслуговування. Зазначені заходи допомагають молодим людям з обмеженими можливостями адаптуватися до конкретних умов бібліотеки, відчути себе рівноправними користувачами.

Не втрачає актуальності для громадянського виховання молоді і така випробувана часом форма роботи, як молодіжні клуби.

Живе обговорення нагальних питань робить більш активною громадянську позицію молоді, вчить її масштабно мислити, сприяє подоланню байдужості та пасивності.

До спілкування з молоддю в клубах запрошуються представники органів місцевого самоврядування, установ, які займаються реалізацією молодіжної політики в регіоні, громадських організацій, журналісти, молоді бізнесмени, спортсмени, політики.

Вдалими ідеями для формування активної життєвої позиції молоді можуть стати інформаційно-дискусійні клуби: «Громадянська думка», «Молодь і час», «Відкриті двері», «Відкритий мікрофон», клуб цікавих зустрічей «Півгодини з...».

Одним із завдань громадянського виховання є підготовка особистості до життя в динамічному, взаємозалежному світі, що постійно змінюється під впливом інтеграційних процесів, що відбуваються в державі. Адже основною стратегією розвитку України в поточному десятилітті є підвищення її економічного потенціалу, залучення до європейських структур на рівні повноправного партнерства і, головне, вступ до Європейського Союзу.

Для реалізації цієї мети потрібно формувати позитивну думку щодо європейського вибору України, що ставить перед освітою, а значить і перед бібліотеками таке завдання, як поширення знань про європейські держави, їх культуру, історію, економіку.

Без сумніву, у цьому зв’язку молодь зацікавлять наступні заходи:

фотоконкурс «Європа і Я» (10 – 20 тематичних фотографій, що можуть розповісти про те, якою молодь бачить і відчуває Європу та майбутнє України в Європі);

відеоконкурс «Україна – Європа». Можна запропонувати молодим людям відзняти на мобільний телефон чи відеокамеру невеличкі ролики (на 45 – 50 сек.). Що буде в кадрі і поза ним, вирішувати учасникам. Головне, щоб була чітко висловлена певна ідея – бачення Європи в Україні або України в Європі.

Сподіваємося, що діяльність бібліотек з громадянського виховання молоді носитиме комплексний характер, а впровадження програм бібліотечного обслуговування, пов’язаних з формуванням громадянської позиції , сприятиме розповсюдженню уявлень про роль громадянського суспільства та толерантності у житті молоді.

Методичні поради

Оформлення бібліотечних експрес-виставок, присвячених 75-м роковинам Голодомору 1932-1933 років

І. Балацька, науковий співробітник Херсонського обласного

краєзнавчого музею

Голодомор 1932 – 1933 років назавжди залишиться в пам’яті українців однією з найстрашніших сторінок нашого минулого. Ця сторінка сприймається суспільством передусім на емоційному рівні. Але в той же час Голодомор – це історичне явище, яке відбувалося у конкретний час, у конкретному місці і є наслідком дій конкретних осіб.

Жорстоке вилучення врожаю 1932 року і вивезення його за межі України, конфіскація у кожної селянської родини усіх продуктів харчування, руйнування святинь і храмів, масові репресії щодо української інтелігенції та духовенства – все це спрямовувалося на підрив національного духу українства, викорінення його еліти, ліквідацію економічної незалежності селянства. Тотальне винищення мільйонів українських хліборобів штучним голодом стало свідомою терористичною акцією політичної системи сталінізму. Порушено соціальні основи української нації, її вікові традиції, підірвано духовну культуру і унікальну етнічну самобутність.

Трагедія голодомору 1932 – 1933 років в Україні впродовж багатьох десятиліть не просто замовчувалася, а й офіційно заперечувалася державною правлячою верхівкою СРСР. Її причини, характер, механізм організації і масштаби ретельно приховувалися не тільки від міжнародного співтовариства, а й від кількох поколінь наших співвітчизників.

Громадянам України істина про події 1932 – 1933 років стала відкриватися лише напередодні розпаду СРСР. Із здобуттям Україною незалежності дослідники отримали доступ до тих нечисленних документів про страшну трагедію українського народу, що не були знищені. Пошук архівних документів триває до сьогодні. По всій Україні створюються пошукові групи з учнів шкіл, інтелігентів-ентузіастів та науковців, які на території своїх районів знаходять очевидців страшної трагедії, записують їхні свідчення. За результатами пошуку в музеях та бібліотеках організуються виставки, що розповідають про трагедію Голодомору та вшановують його жертв.

Зокрема, постійно діючі тематичні книжкові виставки та виставки матеріалів періодичної преси, що створюються в бібліотеках, дають можливість читачам вивчити основні положення Закону України «Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні» та детально ознайомитися з подіями тих років. Основу таких виставок у бібліотеках складають у першу чергу книжки, що розповідають про цю страшну трагедію. Це можуть бути як наукові дослідження й підручники, так і художня література. Крім того, бібліотечну виставку можна доповнювати фотокартками свідків голоду та свідченнями, зібраними під час спеціальних експедицій. Практика таких експедицій засвідчила, однак, що багато людей, які пережили голод, сьогодні відмовляються про нього говорити. Це пов’язано, по-перше, з тим, що в радянські часи категорично заборонялося говорити про те, що Україна, яка була «житницею Європи», в 1932 – 1933 роках голодувала. По-друге, багатьом людям боляче згадувати ті події, бо під час Голодомору вони втратили найдорожчих людей – рідних. Отже, свідчення про Голодомор, що збираються по всій Україні, є дуже цінними, більш того – вони слугують найбільш достовірним джерелом інформації для істориків.

У першій половині 1933 року в сільській місцевості України смертність щомісячно зростала. Робота державних органів, зокрема відділів запису актів громадянського стану, в цей час була деформована, подекуди – взагалі паралізована. Попри те, органи ЗАГС у травні й червні 1933 року зареєстрували сотні тисяч померлих. Однак у свідоцтвах про смерть категорично заборонялося вказувати реальну причину смерті – голодування. У графі свідоцтва про причину смерті зазначалася будь-яка причина смерті (дистрофія, виснаження, слабкість серця та ін.), але в жодному разі не те, що людина загинула від голоду. Цікавими для відвідувачів виставки можуть бути копії метричних книг ЗАГСів із записами про причини смерті людей у 1932 – 1933 роках.

Збагачувати експрес-виставки в бібліотеках можна також копіями інших архівних документів різного характеру. Зокрема, доцільно використовувати справи розкуркулених селян того чи іншого регіону. У деяких із таких справ зустрічаються невеликі фото розкуркулених. Копії цих фото, безумовно, підвищать демонстраційний ефект виставки. В архівах можна знайти заяви уповноважених з посівної кампанії колгоспів про звільнення з роботи у зв’язку з масовим голодом у селах. Не менш цікавими для виставки є хлібні картки, за якими люди у містах отримували хліб. Зараз такі картки – велика рідкість, адже люди пов’язували з ними певні сподівання, використовуючи їх за призначенням, як тільки з’являлася можливість.

На виставці також варто відобразити т.зв. «чорні дошки». На них заносилися ті колгоспи й села, які мали особливо велику заборгованість з хлібозаготівель. Занесення на «чорну дошку» означало фактичну блокаду: селяни позбавлялися права на виїзд, господарства оточувалися збройними загонами. З них вивозилися всі продовольчі та насіннєві запаси, заборонялася торгівля та ввезення будь-яких товарів. Лише з 15 грудня 1932 року було дозволено продавати гас, сірники та інші промтовари у селах, за винятком 82 районів 5 областей, які найбільше заборгували з хлібозаготівель. В архівах збереглися місцеві газети, в яких друкувалися списки сіл, занесених на «чорні дошки».

Ми вже згадували про науково-пошукові групи, що створюються при бібліотеках. Деякі учні за результатами участі в роботі таких груп пишуть невеликі наукові роботи. Ці роботи також можна експонувати на експрес-виставках.

Під кінець зими 1933 року голод в Україні набув жахливих розмірів. Вимирання селян стало масовим явищем. Люди у селах у пошуках порятунку змушені були їсти кору дерев, мишей, горобців, корінці різноманітних рослин. Взимку 1933 року на вулицях міст та сіл зустріти кішок та собак було практично неможливо. Щоденно у кожному селі ховали у братських могилах померлих від голоду селян. Вимирали цілі родини. Деякі документи свідчать про крайні випадки голоду, про те, що людина втрачала свою людську гідність і перетворювалася на звіра йдеться про людоїдство. Відобразити «меню» 1932 – 1933 років на виставці можна, назбиравши різноманітних корінців рослин та кори дерев, а кілька колосків зерна показати як символ забраного хліба.

Символічним є також показ побуту українських селян 1930-х років через демонстрацію горщиків та іншого посуду, елементів інтер’єру, сільських хатин. Важливими деталями облаштування кімнати були ікона та вишиті рушники. Розміщення на виставці комплексу таких речей дає уявлення про те, в яких умовах жили українці під час Голодомору.

Сьогодні залишилося дуже мало людей, які пам`ятають місця масових поховань жертв голодомору. Але на деяких таких могилах встановлені меморіальні знаки, пам’ятники. Фото цих меморіальних знаків також варто відобразити на виставці.

28 листопада 2006 року було прийнято Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», в якому Голодомор визнається актом геноциду українського народу, наслідком навмисних дій тоталітарного репресивного сталінського режиму, спрямованих на масове знищення частини українського та інших народів колишнього СРСР. Копія цього закону також повинна бути представлена на виставці.

Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж голод 1932 – 1933 років, історія України не знає. Прикро, що його причини досі остаточно не визначені. Одні вважають, що голод був спланований Сталіним та його спільниками заздалегідь, щоб знищити українське селянство, в якому вбачали оплот націоналізму. Інші доводять, що це був наслідок безтямної політики здобування коштів на індустріалізацію, коли доля селян просто не бралася до уваги. Очевидно одне – голод в Україні виник не внаслідок стихійного лиха, а був організований штучно. Підготовка та проведення відповідних виставок, безумовно, сприятимуть аналізу причин Голодомору й обставин тривалого замовчування правди про нього.

Чи маю право?

Молодіжне житлове кредитування

В. Паянок, методист ДБУ для юнацтва

Вашій увазі пропонується цикл статей, що розповідатимуть про:

механізми та порядок отримання кредитів;

кредитний договір як ризикове зобов’язання;

проблеми молодіжного житлового кредитування.

Молодіжний кредит – реальний вихід, велика розкіш, або життя у борг? Над цим питанням замислюються молоді люди, коли вирішують обзавестися власним житлом.

Держава створює умови, за яких молодий громадянин має змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

А тим, хто потребує соціального захисту, житло має надаватися державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ст. 47 Конституції України).

Кредит (лат. creditum – позика, від credo – вірю, довіряю) – позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (Розділ І Положення Національного Банку України «Про кредитування», затвердженого Постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 року).

Існує два головних джерела надання молодіжних кредитів:

1) програма молодіжного житлового кредитування за рахунок коштів, виділених у державному та місцевих бюджетах;

2) банківське кредитування.

У грудні 1993 року Всеукраїнській асоціації молодіжних житлових комплексів (МЖК) вдалося вирішити спільно з урядом питання про часткову компенсацію витрат на будівництво. 5 лютого 1993 року за № 2998-XII було прийнято Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді України», яким передбачалися, зокрема, механізми пільгового кредитування молодіжного будівництва. 29 липня 2002 року Кабінет Міністрів України видав постанову «Про затвердження Державної програми забезпечення молоді житлом на 2002 – 2012 роки». Проект постанови розроблено відповідно до Указу Президента України від 29 березня 2001 року № 221 «Про додаткові заходи з реалізації державної молодіжної політики», інших розпоряджень Президента та постанов Кабміну щодо сприяння розвитку молодіжного житлового будівництва та організації житлового кредитування населення України, затверджено постановою КМУ від 29.07.2002 року № 1089 і спрямовано на створення додаткових умов для забезпечення житлом молоді, активізації інвестиційної діяльності у сфері житлового будівництва для молодих сімей та одиноких громадян

Для реалізації програми використовуватимуться як державні, так і приватні джерела фінансування.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 334 «Про заходи щодо виконання Указу Президента України від 4 грудня 1996 р. № 1165», було створено Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву (далі–Фонд), на який було покладено завдання реалізації програми кредитування молодих сімей.

Згідно з п. 1 Положення «Про Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», Фонд є спеціалізованою фінансовою установою, підпорядкованою Кабінетові Міністрів України й утвореною з метою сприяння проведенню державної житлової політики.

Питання оформлення та видачі кредитів, а також порядок їх погашення регулює Постанова Кабінету міністрів України № 825 від 17 травня 1999 року «Про затвердження положення про порядок надання пільгового довготермінового державного кредиту молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла».

Відповідно до Программи, Фонд надає молодим сім’ям можливість розв’язання проблеми забезпечення житлом з залученням коштів (кредитів) комерційних банків (позичальник бере житловий кредит у комерційному банку, а Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву компенсує виплату відсотків у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діє на день укладення кредитної угоди. Певну частку грошей на житлові потреби молоді виділяють і місцеві бюджети. У столиці, поруч із державною, використовуючи її принципи роботи, діє міська програма молодіжного житлового кредитування).

Відповідно до статті 10 Закону України від 05 лютого 1993 року № 2998-XII «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді», право на отримання пільгових довгострокових державних кредитів на будівництво і придбання жилих будинків і квартир за рахунок бюджетних коштів мають молоді сім’ї та одинокі молоді громадяни, які згідно з законодавством визнані такими, що потребують поліпшення житлових умов, а саме:

– сім’ї, в яких чоловік та дружина мають вік до 30 років включно;

– неповні сім’ї, в яких мати (батько) віком до 30 років включно має неповнолітніх дітей (дитину). Виняток становлять ті, хто вирішив скористатися послугами комерційних банків. Тут реєстрація за місцем проживання чи квартирна черга не є обов’язковою умовою. Важливе значення при цьому має кількість дітей у сім’ї (сім’я, яка не має дітей, сплачує кредит з відсотковою ставкою 3% річних від суми зобов’язань за кредитом до моменту їх появи. Одна дитина дає право на звільнення від сплати відсотків. Позичальник, що має двох дітей, за рахунок бюджетних коштів, погашає 25% суми зобов’язань за кредитом, а той, що має трьох і більше дітей – від 50% суми зобов’язань за кредитом.

– одинокі молоді громадяни віком до 28 років включно.

Кредит надається за місцем проживання молодої сім'ї або одинокого молодого громадянина. Право одержання пільгового кредиту надається позичальникові лише один раз.

Далі буде.

Вісті з регіонів

У березні Державна бібліотека України для юнацтва спільно з Державною академією керівних кадрів культури і мистецтв організувала та успішно провела чергове проблемне навчання бібліографів обласних бібліотек України для юнацтва на тему: «Бібліографічна діяльність бібліотек для юнацтва в умовах глобальної інформатизації суспільства». У навчанні взяли участь 25 бібліографів з 19 обласних бібліотек для юнацтва та Державної бібліотек для юнацтва.

Навчання проводилося на базі п’ятьох бібліотек м. Києва: ДБУ для юнацтва, НБУ для дітей, НБУ ім. В. Вернадського, Міської спеціалізованої молодіжної бібліотеки «Молода гвардія», ЦРБ ім. М. Некрасова та Книжкової палати України. Різноманітною була і тематика виступів, консультацій, лекцій. Так, після екскурсії Національною бібліотекою для дітей бібліографи прослухали надзвичайно цікаву консультацію заступника директора з автоматизації бібліотечних процесів Ігоря Торліна щодо надання послуги «Віртуальна довідка»; завідувачка відділу довідково-бібліографічної та інформаційної роботи Валентина Красножон надала інформацію про електронний розпис періодичних видань, відповідної бази даних. Інноваційними напрацюваннями відділу каталогізування та автоматичної обробки документів поділилася його завідувач Наталя Дзюба.

У Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського бібліографи почули змістовну розповідь про онлайнові ресурси наукового співробітника центру бібліотечно-інформаційних технологій Дениса Соловяненка.

Велике практичне значення мали консультації фахівців Книжкової палати України Ольги Рудич (завідувач відділу наукового опрацювання документів) та Ольги Устіннікової (завідувач відділу наукової підготовки бібліографічних покажчиків). Вони надали роз’яснення про правила опису документів відповідно до нового міждержавного стандарту та про методику підготовки бібліографічних покажчиків відповідно до нових вимог.

Із своєю бібліографічною діяльністю в ході презентацій та консультацій ознайомили слухачів працівники МСМБ «Молода гвардія».

Протягом одного навчального заняття учасники заходу працювали в Державній бібліотеці України для юнацтва: знайомилися з роботою бібліографічних служб, спілкувалися з колегами, слухали консультаційні поради заступника директора по роботі з електронними ресурсами Тетяни Якушко, завідувачів відділів Людмили Виноградової, Світлани Жуковської, Наталії Мельник. Крім того, присутні мали можливість поспілкуватися з представниками ЗАТ «Український фондовий дім» та обговорити практичні нюанси роботи з електронною програмою «УФД/Бібліотека», прослухати та переглянути слайдопрезентацію директора ДБУ для юнацтва Георгія Саприкіна на тему «Діяльність зарубіжних бібліотек».

Про інновації в бібліографічній роботі ЦРБ ім. М. Некрасова, корисні для практичної діяльності інших публічних бібліотек, розповіла завідувач інформаційно-бібліографічного відділу Ліна Кобилко.

Завідувач кафедри теорії, історії і практики культури ДАКККіМ, професор Валентина Скнар у своїй лекції поінформувала слухачів про новації в бібліографічній науці, як в Україні так і за кордоном.

На завершення навчання всі учасники взяли активну участь в круглому столі «Бібліографічне обслуговування в системі інформаційного задоволення потреб юнацтва та молоді» (модератор Тетяна Сопова), а також дали відповіді на традиційну оцінювальну анкету соціологічної служби ДБУ для юнацтва.

Бібліографи позитивно оцінили результати навчання і погодилися з думкою, яка була лейтмотивом навчання: «Якщо любов до книги є природньою потребою, то любов до бібліографії – професіоналізм».

* * *

Інформаційний потік повідомлень, що стосуються шляхів працевлаштування (вибору навчального закладу для отримання професійної освіти, тимчасової зайнятості, навчальних курсів, секцій, гуртків, в яких можна набути додаткових знань та навичок цієї чи іншої спеціальності), зараз дуже розрізнений. Юнаку або дівчині в цій ситуації складно визначитися, знайти відповідну інформацію про те, до кого звернутися за порадою.

У Донецькій обласній бібліотеці для юнацтва застосовують різні форми профорієнтаційної допомоги юнацтву, координуючи свої дії з Головним управлінням освіти, обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти, центрами соціальних служб для молоді, міською молодіжною організацією «Молодіжний Центр зайнятості». Організовуються зустрічі з профконсультантами обласного і міського центрів зайнятості населення, надається інформація про робочі місця, навчальні заклади міста та області; працюють школа-студія журналістського мистецтва «Голос молоді», екологічний відеолекторій.

Важливість цього напрямку роботи розгдядалося під час міжобласного семінару «Бібліотека і професійне визначення молоді», який відбувся 12 – 15 травня 2008р. на базі Донецької ОЮБ. Учасниками семінару стали 32 бібліотечні працівники з Донецької, Луганської, Дніпропетровської областей, міст Києва та Львова.

У семінарі взяли участь: Т. П. Сопова – заступник директора з наукової роботи Державної бібліотеки для юнацтва; М. В. Желтяков – начальник відділу культурно-дозвіллєвої діяльності управління культури і туризму Донецької ОДА; М. В. Юренко – начальник управління культури і туризму Донецької міської Ради; Я. С. Коцур – директор Львівської обласної бібліотеки для юнацтва; О. Л. Матюхіна – директор Дніпропетровської обласної бібліотеки для молоді ім. М. Свєтлова; І. В. Морозюк – заступник директора та Л. В. Агоян – психолог Луганської обласної бібліотеки для юнацтва; О. М. Черкащина – начальник відділу профорієнтації центру зайнятості, м. Донецьк, Т. В. Авраїмова – директор Донецької міської ЦБС для дорослих.

На семінарі було розглянуто такі питання: «Ринок праці в Україні: проблеми професійного визначення і працевлаштування молоді» (О. М. Черкашина – начальник відділу Міськиого центру зайнятості); «Профорієнтація в бібліотеках Донеччини: сучасний стан, проекти, партнери» (В. Д. Нікуліна – директор Донецької обласної бібліотеки для юнацтва); «Бібліотечний професіоналізм: складові успіху» (Т. П. Сопова – заступник директора ДБУ для юнацтва); «Формування життєвої перспективи, професійного самовизначення та допомога у самоствердженні молоді в бібліотеках Дніпропетровщини (О. Л. Матюхіна – директор Дніпропетровської обласної бібліотеки для молоді ім. М. Свєтлова); «Діяльність обласної бібліотеки для юнацтва на допомогу професійному визначенню молоді» (Л. В. Агоян – психолог Луганської обласної бібліотеки для юнацтва) та ін.

Відбувся конкурс-презентація профорієнтаційних бібліотечних форм роботи «Молодь обирає, бібліотека допомагає». Під час його проведення використовувалися мультимедійні технології, що стало яскравим прикладом інноваційного підходу до організації професійного навчання і роботи з користувачами. Загальним голосуванням учасників семінару переможцями було визнано: О. М. Медведєву, завідувача абонементу Донецької обласної бібліотеки для юнацтва; О. Ю. Зайцеву – провідного бібліотекаря Стаханівської ЦРБ Луганської області; Т. М. Забірко – бібліотекаря Северодонецької центральної міської бібліотеки для юнацтва Луганської області. Вони отримали цінні призи. Колектив бібліотеки зумів створити справжні, по-домашньому доброзичливі умови для учасників змагань. Відчувалося, що такі заходи проходять тут нерідко, і досвід у працівників великий.

У рамках програми семінару були проведені виїзні заняття у Макіївській бібліотеці-філії № 20 для юнацтва Макіївської міської ЦБС, Харцизькій ЦМБ та бібліотеці-філії № 18 Донецької міської ЦБС для дорослих.

Кожен учасник семінару отримав у подарунок видання, надруковані у Донецькій обласній бібліотеці для юнацтва, – біобібліографічні нариси, інформаційні дайджести, бібліографічні покажчики, буклети, пам’ятки, а головне – ознайомився з узагальненим кращим досвідом роботи бібліотек в даному напрямку.

* * *

Сьогодні в Україні відбувається становлення нової системи громадянської освіти та виховання, орієнтованої на входження до світового освітнього простору. Бібліотеки, що обслуговують молодь, успішно інтегруються до цієї системи, привносячи до неї власні творчі знахідки, оригінальні форми, інноваційні технології.

Бібліотеки не просто виконують роль посередника між навчальними закладами, державними установами та громадськими організаціями, які опікуються громадянським вихованням молоді, а й стають творчими лабораторіями, де генеруються нові ідеї та консолідуються зусилля всіх зацікавлених сторін.

27 травня 2008 року в Херсонській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Б. Лавреньова було проведено семінар-практикум для працівників юнацьких структурних підрозділів централізованих бібліотечних систем області «Інтеграція бібліотек в сучасну систему громадянського виховання молоді».

У семінарі-практикумі брали участь начальник управління культури і туризму облдержадміністрації Н. В. Федотова, заступник директора з наукової роботи Державної бібліотеки України для юнацтва Т. П. Сопова, науковий співробітник відділу новітньої історії обласного краєзнавчого музею І. К. Балацька, старший науковий співробітник відділу етнографії обласного краєзнавчого музею В. І. Кисіль, керівництво і кращі фахівці Херсонської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Б. Лавреньова.

Учасники семінару обговорили інноваційні аспекти в діяльності бібліотек, спрямованій на громадянське виховання молоді, обмінялися досвідом практичної роботи, познайомилися з ходом реалізації обласної акції «Свіча пам’яті», присвяченої 75-м роковинам Голодомору 1932 – 1933 років, на Херсонщині.

* * *

Іван Степанович Мазепа, один із найвидатніших українських гетьманів, який найдовше (понад 20 років) був при владі. Хто він: зрадник чи патріот?! Над цим питанням замислюється не одне покоління українців і росіян, світової громадськості... Він був гетьманом, що витягнув Україну з тієї руїни, в якій вона опинилася після смерті Богдана Хмельницького. Сприяв освіті, будував церкви та величні храми, підтримував нові генерації розумних і талановитих, відданих державі людей. Захищав свою країну зі зброєю в руках.

Його поважали всі, з ким він мав справу: російський цар, польський та шведський королі, іноземні дипломати та мандрівники. Він був людиною, перед якою постав нелегкий вибір: яким шляхом піде Україна? Чи зможе вона бути незалежною? Він на схилі літ пожертвував усім, що мав, і все втратив. Він помер вигнанцем.

Державна бібліотека України для юнацтва спільно з Міжнародною Академією духовної єдності народів світу та Академією козацтва України на початку року оголосили міський конкурс на кращу творчу роботу «Мазепа – людина, політик: патріотизм чи зрада...» серед учнівської молоді 14 – 17 років.

Метою конкурсу було: виявлення знань історичних подій другої половини ХVІІ ст. – початку ХVІІІ ст.; творче осмислення та оцінка подій, утвердження патріотизму та толерантності. Тематика робіт мала відображати не тільки внесок Івана Мазепи у розбудову української держава, але й власне бачення та ставлення учасників до його вчинків як людини і політика.

Оцінювалися: історична глибина та багатоаспектність розкриття теми, грамотність, логічна послідовність та ступінь самостійності думок щодо вислову І. Мазепи «Та й що ж то за народ, коли про свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає? Такий народ неключимістю своєю подобиться воістину нетямущим тваринам, од усіх народів зневаженим».

Експертна рада міського конкурсу творчих робіт учнівської молоді «Мазепа – людина, політик: патріотизм чи зрада...» у складі: голови, Ковалевської Ольги Олегівни, доцента, канд. історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту історії НАН України; членів ради: Савчука Юрія Костянтиновича, канд. історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту історії НАН України; Саприкіна Георгія Анатолійовича, канд. педагогічних наук, доцента, директора ДБУ для юнацтва; Журавель Олени Владиславівни, президента Міжнародної академії духовної єдності народів світу; Андрусенко Тетяни Валеріївни, методиста І категорії (психолога) ДБУ для юнацтва, розглянувши творчі роботи, які були представлені на конкурс, визначила переможців.

Дипломом І ступеня нагороджено:

САКАЛА МАКСИМА, учня 8-Б класу спеціалізованої школи № 260 з поглибленим вивчанням української мови та літератури, керівник – вчитель історії Ярова Тетяна Анатоліївна.

Дипломом ІІ ступеня:

ПОПАДИН ІВАННУ, ученицю 11 класу СЗШ № 151.

Дипломом ІІІ ступеня:

СІНЕЛЬНИК ЛІЛІЮ, ученицю 11 класу СЗШ № 151.

Заохочувальними призами відзначені:

ЗИКОВА АННА, учениця 11 класу СЗШ № 151;

РАССКАЗОВ ОЛЕГ, учень 8-А класу СЗШ № 37, керівник: учитель історії Гончаренко Тетяна В’ячеславівна;

МИШКО НАДІЯ, учениця 10-Б класу СЗШ № 286, керівник: учитель історії Березовенко Тетяна Борисівна;

МАНЬКО МАРИНА, учениця 9-А класу спеціалізованої школи №220, керівник: учитель історії Глухова Галина Романівна;

ДАЦУЛА ОКСАНА, учениця 10-Б класу СЗШ № 286, керівник: учитель історії Березовенко Тетяна Борисівна;

МОСКАЛЮК ВОЛОДИМИР, учень, 9-В класу СЗШ № 122., керівник: учитель історії Парахіна Любов Олександрівна;

ВАСИЛЬЄВ АНТОН, учень 10 класу СЗШ № 151.

Вимоги

до підготовки рукопису до публікації в інформаційному

віснику «Бібліосвіт»

Від правильної підготовки авторами матеріалу залежать терміни його редакційно-видавничої обробки та виходу вісника у світ. Оформлення тексту відповідно до стандартів сприяє економії праці й коштів.

Під час підготовки рукопису слід дотримуватися наступних правил:

  1. Текст рукопису повинен бути віддрукований з одного боку стандартного білого паперу формату А-4 (210х297 мм) чорною фарбою у текстовому редакторі Word. Поля: справа та зліва – 25 мм, зверху – 20 мм, знизу – 25 мм; відстань від краю до колонцифри (номера сторінки знизу) – 20 мм, основний текст набирається шрифтом Times New Roman (16 пунктів), прізвище й посада автора – шрифтом Arial (14 пунктів), причому прізвище виділяється жирним шрифтом, відстань між рядками – півтора інтервали.

  2. Математичні формули повинні вводитися у редакторі формул Microsoft Equation 3.0, діаграми – в «Діаграма Microsoft Excel, схеми – в MS Organization Charter 2.0 або Micrographics ABC FlofCharte.

  3. Небажаними в рукописах є «висячі рядки», тобто нечисленні рядки на останній сторінці тексту.

  4. Нумерація тексту рукопису починається з другої сторінки.

  5. До рукопису додається дискета. Електронний варіант рукопису (на дискеті) має бути тотожним варіанту на паперовому носії.

  6. Матеріали надсилайте на електронну адресу: metoda2007@rambler.ru або metoda@4 uth.gov.ua .

  7. Ми очікуємо також на ваші пропозиції, побажання, зауваження щодо вісника «Бібліосвіт» у цілому й окремих його публікацій.

БІБЛІОСВІТ

Інформаційний вісник № 1 (25)

Редакційна колегія: Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова

(відп. ред.), С. Чачко, Т. Якушко

Редактори: С. Чачко, В. Кучерява

Засновник – Державна бібліотека України для юнацтва

Виходить чотири рази на рік

Підписано до друку 05. 07. 08. Зам. № 101. 72 стор. Тираж 60 пр.

Просп. Перемоги, 60, м. Київ, 01057

http://www.4uth.gov.ua

E-mail:inform@4uth.gov.ua

1 Редколегія вісника вирішила з 2008 р. Кіровоградській, Рівненській та Волинській бібліотекам надсилати 2 екземпляра кожного випуску «Бібліосвіту».

1

Смотреть полностью


Скачать документ

Похожие документы:

  1. Інформаційний вісник (5)

    Документ
    Бібліосвіт : інформ. вісн. – Вип. 4 (28) 2008 / [редкол.: Г. Саприкін (голов. ред.), Т. Сопова (відп. ред.), С. Чачко, Т. Якушко]; Держ. б-ка України для юнацтва.
  2. Інформаційний вісник (7)

    Документ
    Бібліосвіт : інформ. вісн. – Вип. 4 (32) 2009 / [редкол. : Г. Саприкін (голов. ред.), Т. Сопова (відп. ред.), С. Чачко, Т. Якушко] ; ДЗ «Держ. б-ка України для юнацтва».
  3. Інформаційний вісник (1)

    Документ
    Бібліосвіт : інформ. вісн.; вип. 4 (24) 2007 / Держ. б-ка України для юнацтва ; [редкол.: Г. Саприкін (голов. ред.) та ін.]. – К. : [б. в.] 2007. – 74 с.
  4. Інформаційний вісник (4)

    Документ
    Жигалло Л.І., Заставнюк О.О., Іванова Я.Є., Ігнатова А.В., Корень Л.О., Костик Н.М., Колесова Г.В., Лавриченко І.С., Мандровний О.М., Старовойтова А.О.
  5. Інформаційний вісник (6)

    Документ
    Бібліосвіт : інформ. вісн. – Вип. 2 (30) 2009 / [редкол.: Г. Саприкін (голов. ред.), Т. Сопова (відп. ред.), С. Чачко, Т. Якушко]; ДЗ «Держ. б-ка України для юнацтва».

Другие похожие документы..