Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Методические рекомендации'
либо обязательными рабо- тами на срок от ста восьмидесяти до двухсот сорока часов, либо исп- равительными работами на срок от одного года до двух лет...полностью>>
'Автореферат'
Защита диссертации состоится 10 ноября 2009 года в 18.00 часов на заседании совета Д 212.232.62 по защите докторских и кандидатских диссертаций при С...полностью>>
'Рабочая программа'
Данная рабочая программа направлена на формирование экологичес-кой культуры дошкольников, на расширение знаний о неживой природе , на обучение детей п...полностью>>
'Документ'
В практическом плане - это семинар-совещание. На обсуж­дение его участникам была вы­несена одна из актуальных на сегодня тем: «Приоритетный националь...полностью>>

Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого (3)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Колісник Віктор Павлович

УДК 342.724 + 342.725

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ

МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ В УМОВАХ

СТАНОВЛЕННЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

Спеціальність 12. 00. 02. — конституційне право

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Харків - 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі конституційного права України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант:

доктор юридичних наук, професор

Тодика Юрій Миколайович,

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач ка­фед­ри конституційного права України, акаде­мік Академії правових наук України

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Погорілко Віктор Федорович,

Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України, заступник директора, завідувач відділу конституційного права та місцевого самовря­ду­вання, член-кореспондент Національної академії наук України, член-кореспон­дент Академії правових наук України;

доктор юридичних наук, професор Нижник Ніна Романівна,

Національна академія державного управління при Президентові України, перший проректор, завідувач кафедри конституційного права,

член-кореспондент Академії правових наук України;

доктор юридичних наук, професор Георгіца Аурел Зиновійович,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри міжнародного права і порівняльного правознавства

Провідна установа:

Національна академія внутрішніх справ України, кафедра конститу­ційного права, Міністерство внутрішніх справ України, м. Київ

Захист відбудеться “17” жовтня 2003 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77)

Автореферат розіслано “12”вересня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Спасибо-Фатєєва І. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проголошення в Україні на конституційному рівні людини найвищою соціальною цінністю, суттєве розширення кола основних прав і свобод та визнання їх утвердження і забезпечення головним обов’язком держави обумовили необхідність теоретичного переосмислення уявлень не лише про державу і право, але й про особливості конституційного закріплення основ правового статусу людини і громадянина, про пріоритети у системі взаємовідносин «людина – суспільство – держава». З огляду на полінаціональність структури сучасного українського суспільства особливої уваги потребує проблема визначення місця і ролі у цій системі категорій «нація» та «національне», «етнос» та «етнічне», а також аналіз впливу національно-етнічних чинників на розвиток усіх соціальних процесів у державно-організованому суспільстві.

Всупереч численним прогнозам на сучасному етапі розвитку людства вплив національно-етнічних чинників на різні сторони суспільного життя не лише не зменшився, а значно зріс. Одночасно на рівень, зміст, спрямованість і результати взаємовідносин національно-етнічних спільнот істотно впливають різноманітні фактори (духовно-культурні, психологічні, економічні, соціальні, політичні, правові). У свою чергу і міжнаціональні (національно-етнічні, міжетнічні) відносини суттєво впливають на розвиток різних сфер життєдіяльності особи, функціонування інститутів громадянського суспільства та держави, на зміст та особливості правового регулювання в цілому.

Однак, незважаючи на суттєву зміну акцентів у вітчизняному правовому регулюванні, національно-етнічний чинник все ще не став одним з критеріїв, які мають визначати зміст та спрямованість державно-владного впливу на різні сфери суспільного життя. Більше того, на відміну від зарубіжного досвіду правове регулювання міжнаціональних відносин в Україні залишається недостатнім та вкрай фрагментарним. А оскільки у вітчизняній конституційно-правовій науці практично відсутні комплексні дослідження з цієї проблематики, то вже давно існує гостра необхідність у її всебічній науковій розробці. Такого дослідження вимагають: міжнаціональні (національно-етнічні) відносини в аспекті конституційно-правового регулювання, їх зміст та структура; межі державно-владного впливу на розвиток національно-етнічних процесів; відносини різних національних меншин між собою та з державою; відносини між національними меншинами та з титульною національно-етнічною спільнотою; конституційно-прав­овий статус національних меншин; рівень задоволення національно-ет­нічних потреб, інтересів, прагнень та уподобань і національних меншин, і титульної національно-етнічної спіл­ьноти.

Історія розвитку української державності та сьогоднішня практика державно-правового регулювання переконливо свідчать, що в Україні з її багатонаціональним складом населення існували і продовжують існувати об’єктивно обумовлені проблеми у сфері взаємовідносин різних національно-етнічних спільнот. Так, титульна – українська національно-етнічна спільнота протягом тривалого часу перебувала у становищі меншини, обмеженої в аспекті розвитку національної самобутності, внаслідок чого значного поширення серед певної частини її представників набули такі негативні соціальні явища, як конформізм, відчуття меншовартості та другорядності своєї культури, мови. Це, у свою чергу, суттєво впливає на сучасний стан міжнаціонального спілкування, національно-етнічний розвиток різних спільнот та перспективи досягнення міжнаціональної злагоди в українському суспільстві.

Незважаючи на те, що окремі правові аспекти міжнаціональних відносин досліджувалися у працях багатьох науковців-правознавців, цілісна, завершена концепція їх правового регулювання відсутня. Протягом останніх років у межах зазначеної проблематики на рівні дисертаційних досліджень розглядалися лише окремі аспекти правового статусу національних меншин. Зокрема, у докторській дисертації Л. Рябошапки було проведено історико-правове дослідження правового статусу національних меншин. У кандидатських дисертаціях В. Нікітюка, Ю. Волошина, О. Бикова та М. Товта розглядалися окремі питання правового забезпечення реалізації прав національних меншин. Водночас комплексно проблема конституційно-правового регулювання міжнаціональних відносин в Україні на дисертаційному рівні не досліджувалася.

Робота значною мірою усуває цю прогалину і є однією з перших наукових комплексних праць, присвячених теоретико-правовим проблемам забезпечення міжнаціональної злагоди в суспільстві, гармонізації міжнаціональних відносин, досягненню оптимізації їх правового регулювання. Особливістю роботи насамперед є те, що у ній, на відміну від наукових пошуків інших авторів, які розглядають проблеми забезпечення національного розвитку та правового статусу або лише національних меншин, або лише титульної нації, ці явища досліджуються комплексно, системно, у тісному взаємозв’язку. При цьому аналізуються не лише відносини різних національних меншин між собою та з державою, але й відносини між національними меншинами та титульною національно-етнічною спільнотою.

Таким чином, позначена проблема ще не була предметом ретельного наукового дослідження, що свідчить про її наукову та практичну значущість, актуальність і перспективність. Саме це й обумовило необхідність її поглибленої та всебічної теоретичної розробки.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконане в межах цільової комплексної програми «Права людини і проблеми становлення, організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування» № 0186.0.070865.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в розробці, узагальненні та обґрунтуванні основних положень теорії правового забезпечення демократичного розвитку міжнаціональних (національно-етнічних) взаємовідносин, досягнення толерантного співіснування національних меншин між собою та з титульною нацією; у виробленні правової теорії вільного національно-етнічного розвитку особистості та національних спільнот, обґрунтуванні необхідності врахування національно-етнічного чинника в правовому регулюванні, зокрема для забезпечення задоволення національно-етнічних потреб особи та збереження її національної самобутності; у визначенні меж правового регулювання національно-етнічних відносин в Україні, доведенні необхідності удосконалення конституційно-правового законодавства у цій сфері; у заповненні теоретичних прогалин, що мають місце в конституційно-правовій теорії вільного розвитку національних меншин.

Відповідно до поставленої мети в дисертаційному дослідженні передбачено вирішити такі наукові задачі:

– запропонувати наукове визначення поняття міжнаціональних (національно-етнічних) відносин та розкрити їх зміст і структуру;

– дослідити теоретичні та практичні проблеми міжнаціональних відносин в умовах формування в Україні демократичної, правової, соціальної держави і на цій основі обґрунтувати необхідність врахування національно-етнічного чинника в правовому регулюванні;

– встановити суб’єкти міжнаціональних відносин та їх особливості;

– проаналізувати особливості національно-етнічної самоідентифікації особи, визначити місце та роль права особи на визначення своєї національно-етнічної приналежності у системі прав людини, розглянути класифікацію прав людини і громадянина в аспекті забезпечення національно-етнічного розвитку особи та національно-етнічних спільнот;

– визначити поняття конституційно-правового статусу національної меншини та дослідити його основні складові елементи; розробити конституційно-правовий механізм реалізації прав та свобод національних меншин, визначити гарантії реалізації прав національних меншин України;

– дослідити категорію «право на національне самовизначення» та головні форми його реалізації;

– визначити залежність між обсягом використання національно-етнічного чинника і ступенем його деталізації на рівні конституційного регулювання в різних країнах та фактичним станом міжнаціональних, міжетнічних відносин;

– проаналізувати доцільність створення в Україні на сучасному етапі національних адміністративно-територіальних одиниць;

– дослідити феномен національно-культурної автономії та визначити її поняття і зміст;

– сформулювати пропозиції і рекомендації по удосконаленню конституційно-правового законодавства та визначити межі впливу конституційно-правового регулювання на розвиток національно-етнічні відносин.

Об’єктом дослідження є міжнаціональні та інші суспільні відносини, що складаються у сфері національно-етнічного буття і національно-культурного розвитку як особи, так і окремих національно-етнічних спільнот в Україні.

Предметом дослідження є конституційно-правове регулювання міжнаціональних відносин в Україні та вплив на нього національно-етнічних чин­ників.

Емпіричну базу дослідження складають: практика міжнаціональних відносин в Україні та в інших державах світу, Конституція та поточне законодавство України, підзаконні нормативно-правові акти, рішення Конституційного Суду України, конституції зарубіжних країн, міжнародно-правові акти з прав людини та прав національних меншин, а також вітчизняне і зарубіжне законодавство, що в минулому регулювало міжнаціональні відносини.

Методи дослідження. У процесі проведення дослідження застосовувалися різноманітні загальнонаукові і спеціальні методи: діалектичний метод, відповідно до якого міжнаціональні відносини та національно-етнічне буття розглядалися у їх розвитку, взаємозв’язку та взаємодії; методи аналізу та синтезу, за допомогою яких визначалися роль і місце національно-етнічних прав особи у системі прав людини; методи абстрагування та моделювання – для розробки механізму реалізації прав національних меншин, визначення структури міжнаціональних відносин, формулювання понять та визначень (міжнаціональні відносини, право на національне самовизначення, правові гарантії реалізації прав національних меншин, національно-культурна автономія тощо).

Із спеціальних методів дослідження в роботі використовувалися: історико-правовий – для дослідження практики врахування національно-етнічних чинників у правовому регулюванні на теренах сучасної України на різних етапах її історичного розвитку; порівняльно-правовий – для аналізу та співставлення досвіду врахування національно-етнічних чинників у конституційно-правовому законодавстві зарубіжних країни та України, зокрема в системі територіальної організації держав; формально-логічний – для формулювання понять та визначень (механізм реалізації прав національних меншин, національно-культурна автономія тощо); системно-структурний та структурно-функціональний – для класифікації конституцій зарубіжних країн за ступенем врахування національно-етнічного чинника, для обґрунтування необхідності виокремлення групи прав людини, пов’язаних з її національно-етнічною приналежністю і самобутністю; статистичний та соціологічний – для аналізу кількісного складу національних меншин в Україні та їх мовних уподобань, для дослідження практики міжнаціональних відносин, реалізації прав національних меншин в Україні, феномену національно-етнічної самоідентифікації тощо; метод прогнозування – для визначення можливих наслідків нехтування національно-етнічним чинником у правовому регулюванні, а також розробки пропозицій щодо подальшого удосконалення конституційно-правового законодавства.

Наукова новизна дисертації. Конституція України, проголосивши людину найвищою соціальною цінністю, закріпивши пріоритет її прав та свобод як один з основоположних принципів правової держави, одночасно встановила засади правового регулювання міжнаціональних (національно-етніч­них) відносин. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим в українській правовій науці цілісним, комплексним монографічним дослід­женням конституційно-правового регулювання міжнаціональних відносин. Особливу увагу приділено аналізу використання національно-етнічного чинника в правовому регулюванні, розробці поняття міжнаціональних (національно-етнічних) відносин, з’ясуванню їх структури та змісту, дослідженню права на національне самовизначення та форм його реалізації в Україні.

На основі проведеного дослідження сформульовано ряд нових для науки конституційного права положень, узагальнень, висновків:

– вперше обґрунтовано необхідність урахування національно-етнічного чинника у правовому і передусім у конституційно-правовому регулюванні для забезпечення вільного національно-етнічного розвитку особистості та збереження її національної самобутності, а також для забезпечення реалізації колективних прав національно-етнічних спільнот;

– наведена додаткова системна аргументація стосовно доцільності введення в науковий обіг категорії «національно-етнічне»; запропоновано авторське визначення поняття міжнаціональних (національно-етнічних) відносин як суспільних відносин, які складаються з приводу збереження, вільного вияву та розвитку національно-етнічної самобутності окремих спільнот та індивідів, реалізації ними прав і свобод, що прямо чи опосередковано пов’язані з їх національно-етнічною самоідентифікацією; визначено коло суб’єктів міжнаціональних відносин, запропоновано нормативне визначення поняття приналежності до національної меншини;

– зроблено висновок, що головними об’єктами міжнаціональних (національно-етнічних) відносин є: національно-етнічна самоіденти­фікація, користування надбаннями національної культури, користування мовами національно-етнічних спільнот та їх розвиток, національне самовизначення, створення друкованих засобів масової інформації мовою меншин, поширення інформації про меншини, створення національних закладів освіти і культури, національних громадських організацій тощо;

– обґрунтовано необхідність використання в правових дослідженнях та в конституційному законодавстві категорії «право на національне самовизначення» та запропоновано авторське його визначення як права будь-якої національно-етнічної спільноти самостійно, на демократичних засадах, за відсутності будь-якого неправомірного впливу, тиску та примусу визначати головні напрямки та пріоритети свого розвитку, а також організаційно-інституційні форми свого буття і тим самим заявляти про своє існування, свою національну ідентичність (колективну та індивідуальну) і гарантувати збереження своєї самобутності і подальший розвиток; визначено головні форми реалізації права на національне самовизначення: а) державотворчу (державницьку), яка передбачає створення власної суверенної незалежної держави, та б) недержавницьку;

– по-новому визначено поняття конституційно-правового статусу національної меншини як сукупності юридичних чинників, які безпосередньо і суттєво впливають на збереження, існування та подальший розвиток національної меншини як усталеної соціальної спільноти, що склалася історично; обґрунтовано, що основними складовими елементами конституційно-право­во­го статусу національних меншин є: а) принципи правового статусу національних меншин; б) основні права національних меншин; в) основні обов’язки національних меншин; г) гарантії реалізації прав національних меншин;

– запропоновано авторську модель механізму реалізації прав національних меншин, що розглядається у двох плащинах і до якої віднесено: 1) систему вітчизняних законодавчих актів, які закріплюють правовий статус національних меншин; 2) систему міжнародно-правових документів щодо статусу національних меншин, підписаних і ратифікованих Україною; 3) правові акти державних органів виконавчої влади, спрямовані на забезпечення національної самобутності та задоволення національно-культурних потреб представників різних національних меншин; 4) державні органи загальної та спеціальної компетенції, які безпосередньо займаються проблемами розвитку національних меншин, здійснюють контроль за дотриманням чинного законодавства у сфері міжнаціональних відносин та національно-культурного розвитку; 5) систему громадських організацій і рухів, покликаних сприяти задоволенню національно-культурних потреб національних меншин; 6) цільові програми національно-культурного відродження; 7) спеціальні фонди розвитку національних меншин;

– розроблено авторське визначення гарантій реалізації прав національних меншин України як сукупності взаємоузгоджених політичних, економічних та соціально-культурних чинників, що створюють необхідні умови для збереження національної самобутності та розвитку певної національної меншини, а також правових засобів, спрямованих на забезпечення фактичного використання та захисту її прав; запропоновано нове визначення правових гарантій реалізації прав національних меншин як сукупності законодавчо встановлених засобів, які визначають порядок реалізації (використання), а в разі необхідності – охорони та відновлення прав національних меншин та їх окремих представників; по-новому визначено інституційні (організаційні) га­рантії реалізації прав національних меншин як систему інституцій, державних та недержавних установ і організацій, які покликані сприяти здійсненню прав національних меншин, забезпечити їх захист та поновлення;

– зроблено висновок про те, що до цього часу все ще не вдалося повністю подолати наслідки дискримінаційної національної політики стосовно окремих національно-етнічних спільнот та їх представників (утисків, національного приниження, національних образ та національного пригноблення) і вони ще й сьогодні обумовлюють збереження залишків та навіть продукування негативних стереотипів мислення, забобонів, упередженого та зверхнього ставлення до представників окремих національностей;

– обґрунтовано висновок про можливість часткового використання історичного досвіду конституційно-правового регулювання у сфері національно-етнічних відносин періоду національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. та радянського періоду, зокрема, здобутків юридичної техніки, використання негативного способу закріплення окремих прав особи, окремих аспектів закріплення права на національно-персональну автономію та практики створення національних адміністративно-територіальних одиниць;

– вперше зроблено висновок про те, що право на національно-етнічну самоідентифікацію є одним з головних, визначальних прав людини, пов’язаних з формуванням її як неповторної індивідуальності; запропоновано доповнити перелік конституційних прав і свобод людини правом на визначення своєї національно-етнічної приналежності та правом на збереження, вільний вияв і розвиток національно-етнічної самобутності, а відповідно традиційну, найбільш поширену класифікацію прав людини і громадянина таким видом прав, як національно-етнічні (або національні);

– вперше запропоновано законодавчо визначити особливий порядок створення в Україні національних адміністративно-територіальних одиниць (районів чи інших національних адміністративно-територіальних одиниць нижчого рівня); обґрунтовано необхідність ухвалення Верховною Радою України у кожному такому випадку спеціального закону, якому має передувати підготовча робота спеціальної урядової комісії з залученням народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, представників національних меншин, з обов’язковою підготовкою експертних оцінок та відповідних обґрунтувань;

– запропоновано авторську дефініцію національно-культурної автономії як форми національного самовизначення представників певної національно-етнічної спільноти в межах окремої держави, що базується на екстериторіальних засадах і не пов’язана зі створенням національних адміністративно-територіальних утворень та передбачає проведення комплексу заходів, спрямованих на збереження і розвиток національної самобутності, мови, культури, звичаїв, традицій та інших національно-культурних цінностей;

– запропоновано віднести до змісту права на національно-культурну автономію в Україні поряд з правом на створення національних (національно-культурних) громадських об’єднань також і право на будь-яку діяльність, що спрямована на забезпечення національно-культурних потреб особи, збереження її національної самобутності і не суперечить законодавству; вперше обґрунтовано необхідність виокремленння поряд з персональною та корпоративною національно-культурною автономією такого її виду, як асоціативна (заходи, спрямовані на збереження національної самобутності, мови, культури тощо, які здійснюються через відповідні асоціації);

– розроблено пропозиції про необхідність проведення в Україні комплексу взаємоузгоджених антидискримінаційних заходів, передбачивши у поточному законодавстві спеціальне розгорнуте положення про неприпустимість дискримінації за національно-етнічними ознаками (національним, етнічним, расовим походженням, національно-етнічною самоідентифікацією, мовою, кольором шкіри тощо), а в Кодексі України про адміністративні правопорушення – підстави притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які своїми висловлюваннями, публікаціями чи іншими діями (умисними чи ненавмисними) принижують або ображають національну гідність особи, виявляють упереджене ставлення до осіб з огляду на їх національно-етнічну приналежність, порушують чи обмежують права громадян за національною ознакою, здійснюють будь-які інші дискримінаційні дії.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони спрямовані на подальший розвиток теорії правового забезпечення демократичного розвитку міжнаціональних (національно-етнічних) взаємовідносин, збагачення науки конституційного права України в цілому, доводять необхідність врахування національно-етнічних чинників у правовому регулюванні. Розроблена в дисертації модель конституційно-правового впливу на розвиток національно-етнічних відносин, висновки дисертанта щодо особливостей використання національно-етнічних чинників у процесі розробки правових приписів та ухвалення нормативно-правових актів можуть бути витребувані у подальшій практиці конституційно-правового регулювання в Україні.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого (6)

    Документ
    Актуальність теми зумовлена економіко-правовими змінами, що відбуваються за останні часи в Україні. Процес реформування українського законодавства, пов’язаний із гармонізацією публічно-правових та приватноправових засад, насамперед
  2. Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого (9)

    Документ
    Актуальність теми дисертаційного дослідження. Гострою суспільно-політичною та науковою проблемою в Україні є питання правового регулювання мовних відносин.
  3. Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого (11)

    Документ
    - доктор юридичних наук, професор Даньшин Іван Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри кримінології і кримінально-виконавчого права; член-кореспондент Академії правових наук України
  4. Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого (1)

    Документ
    Актуальність теми. Проблеми правового регулювання майнових відносин у сім’ї завжди були об'єктом пильної уваги як законодавця, так і вчених. Однак протягом ряду останніх десятиліть вони аналізувалися виключно в рамках національного законодавства.
  5. Національна юридична академія україни імені  ярослава мудрого

    Автореферат
    Захист відбудеться 15 жовтня 2003 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м.

Другие похожие документы..