Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Сэру Дж. Норману Локиеру,кавалеру ордена Бани 2-й степени, члену королевского общества, и проч., и проч., знак уважения к великому астрономуи с глубо...полностью>>
'Документ'
Всероссийские соревнования по мотоциклетному спорту проводятся на основании аттестата аккредитации от 27.10.2006 г. серия А № 155, в соответствии с Е...полностью>>
'Программа'
В настоящее время наркомания стала одной из серьёзных проблем нашего общества. Особую тревогу вызывает увеличение числа потребителей психоактивных вещ...полностью>>
'Программа'
Крупнейшая из финансируемых правительством США международных обменных программ в области образования, Программа Фулбрайта создавалась с целью улучшит...полностью>>

Вісник львівського університету філософсько-політологічні студії (1)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ВІСНИК

ЛЬВІВСЬКОГО

УНІВЕРСИТЕТУ

Філософсько-політологічні студії

Випуск 1

Виходить з 2010 р.

Львівський національний університет імені Івана Франка

Львів – 2010

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Вісник Львівського університету. Серія: філософсько-політологічні студії. 2010. Вип. 1. 285 с.

Visnyk of Lviv University. Series: Philosophical political studies . 2010. Vol. 1. 285 p.

Висвітлено актуальні проблеми методології політичної науки, проаналізовано стан розвитку політичної науки та сучасні теоретико-методологічні напрями дослідження політичних процесів та інститутів в Україні.

The actual problems of the methodology of the Political Science were highlighted. The development of the Political Science and modern theoretical and methodological approaches of the research of political processes and institutions in Ukraine.

Редакційна колегія: Іван Бідзюра, д-р політ. наук, проф.; Іван Варзар, д-р політ. наук, проф.; Надія Гапон, д-р філос. наук, проф.; Микола Гетьманчук, д-р, істор. наук, проф.; Валерій Денисенко, д-р філос. наук, проф. (відп. ред.); Антоніна Колодій, д-р філос. наук, проф.; Маркіян Мальський, д-р екон. наук, проф.; Володимир Мельник, д-р філос. наук, проф.; Ігор Мельник, д-р політ. наук; Світлана Наумкіна, д-р політ. наук, проф.; Юрій Пачковський, д-р соціолог. наук, проф.; Віктор Петрушенко, д-р філос. наук, проф.; Анатолій Романюк, д-р політ. наук, (заст. відп. ред.); Алла Сіленко, д-р політ. наук, проф.; Олег Сичивиця, д-р філос. наук, проф.; Леся Угрин, канд. політ. наук, доц.; (відп. секр.); Михайло Швагуляк, д-р істор.наук, проф.

Editorial board: Ivan Bidzjura, Ivan Varzar, Nadiya Hapon, Mykola Hetmantshuk, Valerij Denysenko (editor-in-chief), Antonina Kolodiy, Markiyan Malskyj, Volodymyr Melnyk, Ihor Melnyk, Svitlana Naumkina, Yurij Pachkovsryj, Viktor Petrushenko, Anatilij Romanuyk (assistant ofeditor-in-chief),Alla Silenko, Oleh Sychyvytshja, Lesya Uhryn (editorial secretary), Mychajlo Shvahylyak

Address of the Editorial board:

Ivan Franko National University of Lviv,

Universytetska Str., 1, Lviv 79000

tel. (0322) 2394-462

Адреса редакційної колегії

79000 Львів, вул. Університетська, 1

Університет, філософський факультет

Тел. (0322) 2394-462

Відповідальний за випуск В. Денисенко

Редактори Р.Гамада

Редактор (англ. анотацій) О.Сорокопуд

Макетування, комп’ютерна верстка О.Купченко

Друкується за ухвалою Вченої Ради

Львівського національного університету імені Івана Франка

Протокол № від 2010 р.

© Львівський національний університет імені Івана Франка, 2010

З М І С Т

ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ СУЧАСНИХ ПОЛІТИЧНИХ НАУК

Валерій Денисенко. Ціннісні основи історичних форм буття людини ………………….7

Анатолій Романюк. Основні етапи розвитку політичної думки у ХХ ст……………...19

Іван Варзар. Розмислові тези про колишні свої намагання посильно вирішувати деякі засадничі проблеми політичних наук ……………………………………………………..29

Світлана Наумкіна. Кожне суспільство має ту науку, яку хоче мати………………....35

Степан Рутар. Чи можлива чиста політологія в Україні?...............................................40

Федір Кирилюк. Методологія компаративного аналізу політики Девіда Аптер………47

Антоніна Колодій. Неоінституціоналізм та його пізнавальні можливості в політичних дослідженнях ………………………………………………………………………………..60

Леонід Бунецький. Інституціональна проблематика в сучасній політичній науці: аналіз феномену «політичний інститут» ………………………………………………………….70

Наталія Ротар. Методологічні проблеми дослідження політичної участі в період постбіхевіоризму ……………………………………………………………………………79

Юрій Остапець. Методологія дослідження еволюції та функціонування партійних систем в суспільствах, що трансформуються ……………………………………………88

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ

Мирослава Лендьел. Сучасні методологічні підходи до дослідження локальних політичних процесів (на прикладі країн Центрально-Східної Європи)……………....…97

Олександр Сорба. Принципи реалізації просторово-часових вимірів інтерсуб’єктивних структур політики……………………………………………………………………..…...106

Олександра Купченко. Феноменологічний аналіз соціально-політичних процесів.....117

Юлія Сокирка. Поняття регіону та регіоналізму у теорії соціополітичного поділу на територіальній основі………………………………………………………………….…..125

Михайло Зан. Методологія визначення статусу етнічних спільнот в Україні: реалії, проблеми, перспективи.…………………………………………………………………...132

Роман Варзар. Теоретико-пізнавальні аспекти конституювання етнополітичного менталітету в багатонародній країні …………………………………………………….139

Ігор Вдовичин. Особливості дослідження української політичної думки 20-30-х років ХХ століття………………………………………….......................................... 146

Михайло Гордієнко. Антропологічні цінності консерватизму у формуванні методологічних засад політичної науки………………………………………....154

Іванна Ломака. Дослідження релігії та церкви в сучасній українській політології.………………………………………………………………………….164

Сергій Дорошенко. «Політичний темперамент» як проблема політичної науки……………………………………………………………………………...…171

Руслан Дробот. Методологічні принципи «Аналітики влади» М. Фуко……...178

Галина Матвеєва. Політико-правові колізії в Україні як предмет політологічних досліджень................................................................................................................185

Віктор Лещенко. До методології інтерпретації транзитного шляху політичної партії із надр соціальної системи до структур політичної системи…………….196

Дарія Зубрицька. Теоретико-методологічні основи діяльності політичної опозиції ……………………………………………………………………………..204

Світлана Лозниця. Маніпуляція як явище: людина перед небезпекою численних впливів………………………………………………………………………………210

Антоніна Сіротова. До питання методології дослідження ролі інтелігенції в суспільно-політичних процесах…………………………………………………...219

КОМУНІКАТИВНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ

Ніна Ржевська. Вплив інформаційного суспільства на формування категоріального апарату політичної науки: інформаційна демократія як політична категорія………………………………………………………………...229

Оксана Дащаківська. Політична еліта в теоріях інформаційного суспільства: особливості діяльності та структури…………………………………………...…237

Світлана Коврига. Структурно-інформаційний підхід у дослідженні політичного простору як системи комунікативних зв’язків………………….....247

Наталія Юшина. Теорія знаків як метод дослідження політичного образу………………………………………………………………………………..255

Василь Климончук. Політична освіта як засіб реалізації політичних свобод демократичного процесу в сучасній Україні ……………………………………263

Богдан Юськів. Особливості експертного оцінювання в політичному аналізі (на основі використання номінальних шкал) ………………………………………..271

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Методологія політичної науки як система понять та їх відношення, базових принципів та методів дослідження, підходів до організації науково-пізнавальної діяльності політичної дійсності з усієї безмежної варіативності можливого її трактування обирає, виокремлює та актуалізує в рамках наукового дискурсу обмежене, а значить доступне науковому пізнанню розуміння цієї дійсності. Така процедура необхідна, адже не можна досліджувати дійсність в усій її безмежності можливого. В науковому концепті дійсність завжди підміняється науковою моделлю, яка відображає лише окремі властивості об’єкта моделювання, і вибірковість представлення властивостей та залежностей дійсності в принципах побудови цієї сконструйованої наукою реальності визначаються саме методологією майбутнього дослідження. Так, можемо сказати, що наукова методологія ще до проведення самого дослідження, наперед задає жорстко обмежений спектр можливих його результатів.

Названа особливість наукової методології ще більше загострюється в царині суспільних наук, в рамках яких, дослідник виступає в ролі «агента наукового виробництва», який на відміну від класичного трактування «суб’єкта пізнання» незмінно вкорінений в соціальний контекст. А, значить, межа між науковим концептом та соціальними практиками стає настільки умовною, що проблема наукової методології по суті рівнозначна проблемі конструювання соціальної дійсності.

Особливо гостро ця проблема відчувається в політичній науці, яка, через брак об’єктивації, назавжди приречена долати ідеологічні акценти та політичні установки. Долати і програвати в цій боротьбі, адже руйнування одних ідеологічних пріоритетів створює інші, байдуже де вони вперше прозвучали – в палкій політичній промові, чи тихій науковій доповіді, адже не можна подолати власну природу. Саме тому для політичної науки так важливо сформулювати власну методологію, яка б, можливо, ціною часткової втрати ціннісної нейтральності (або чесної відмови від ілюзії ціннісної нейтральності наукового дослідження) набула би відповідальності перед історією. Політолог як, можливо, жоден інший науковець не може ховатися за складністю абстрактних імплікацій від викликів сьогодення і не менше від політичного діяча повинен відчувати власне покликання та відповідальність перед суспільством. На противагу різноманітним рекомендаціям, експертним оцінкам, висновкам тощо, виважена методологія політичних досліджень заснована на повазі до мудрості минулого, відповідальна не лише перед актуальним сьогоденням, а й перед потенційно можливим майбутнім. Методологія в такому сенсі є інструментом розрізнення ідеологічних чи інтелектуальних маніпуляцій та наукового знання, обмеження маніпулятивного впливу практично технологічних аспектів політології.

Перед вами перше число інтернет-вісника «Філософсько-політологічні студії», започаткованого кафедрою теорії та історії політичної науки філософського Львівського національного університету. Статті перших чисел вісника відображають тематику та дискусії міжнародної конференції «Методологія політичної науки», що відбулася у Львівському університеті у грудні 2008 року. Методологія політологічних досліджень, філософія політики, особливості становлення національної політичної школи й надалі залишаться пріоритетною тематикою нового видання. Вибір методологічних аспектів політологічної науки для висвітлення у віснику зумовлений суспільними потребами розвитку політологічних знань для аналізу та осмислення складних проблем й процесів, пов’язаних з перехідністю сучасного етапу українського суспільства, формування наукових підходів до їх розв’язання. Адже кінцевою метою політичної науки є не лише здобуття знань, а їхнє практично-діяльнісне застосування і вплив на політичні процеси для їх оптимізації та гуманізації.

Ми сподіваємось, що сторінки «Філософсько-політологічних студій» стануть місцем обміну думками та ідеями, цікавих дискусій політологів різних регіонів України та представників наукових шкіл, що сприятиме зростанню інтересу до політологічних досліджень, їх вагомості у пошуку моделей сталого розвитку українського суспільства.

Декан філософського факультету

Львівського національного університету

імені Івана Франка,

доктор філософських наук,

професор Мельник В.П.

ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ СУЧАСНИХ ПОЛІТИЧНИХ НАУК

УДК 32:124.5

ЦІННІСНІ ОСНОВИ ІСТОРИЧНИХ ФОРМ БУТТЯ ЛЮДИНИ

Валерій Денисенко

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, м. Львів, 79000,Україна, e-mail: denyvale@

В статті досліджується сутність історичних форм наукового знання та релятивність його нормативних основ. Важливе місце відведене аналізу співвідношення ціннісних та нормативних основ наукового знання через ціннісно-раціональні форми діяльності та ціле-раціональні. Запропоновано три моделі бачення способу продукування цінностей соціально-політичного характеру в період Нового часу. Обґрунтовується, що XIX століття стало підготовкою до формування цілісної самостійної аксіологічної теорії, зокрема й стосовно визначення політичних цінностей.

Ключові слова: наукове знання, нормативна основа, цінності, ціле раціональна дія, ціннісно-раціональна дія.

Проблема дослідження співвідношення ціннісних та нормативних основ є актуальною не лише в контексті визначення історично-культурних пріоритетів, а й сенсу самого життя. Для початку вважаємо за необхідне окреслити поле наукового дискурсу й предметність самого дослідження, цим самим визначивши, за якими основними критеріями необхідно в історичному аспекті визначати особливості формування і предметного наповнення поняття «політичні цінності».

На думку багатьох дослідників, які вивчають природу цінностей та їхніх різновидів, стан аксіології бажає кращого, особливо з огляду на значення цінностей серед інших соціальних феноменів. Наприклад, Д.Леонтьєв, який досліджував сучасний стан аксіології, стверджує: «У науках, які мають справу з ціннісною проблематикою, поняття цінність не посідає того місця, яке хоча б приблизно відповідало його реальній значимості» 8, c. 16. Він зазначає: «Дослідження з філософії, соціології й психології цінностей не надто приваблюють дослідників і мають низький рівень ККД»  8, c. 6.

Інше бачення поняття у В. Супруна: «Цінності – це є стале переконання в тому, що певний тип поведінки (дій) більш значимий (бажаний) в наявному типі культури чи культурному континуумі. Цінності існують в соціальній свідомості й інтерналізуються індивідом» 14, с. 162. Подібне визначення дає Т. Парсонс: «Цінності – складові соціальної системи, загальноприйняті уявлення про бажаний тип соціальної системи» 6, с. 368.

Співвітчизник Т. Парсонса Н. Смелзер вбачає у цінностях «переконання щодо цілей, які поділяють у суспільстві, яких людина має прагнути, і основних засобів їх досягнення (термінальні й інструментальні цінності)». Отже, з огляду на обрані нами підходи можна дійти висновку про існування двох тлумачень феномена цінностей. Перше доводить, що як цінності виступають різноманітні предмети, будь-які речі (як матеріальні, так і соціальні за своїм субстратом), тобто цінності передусім як щось іманентне. Другий підхід (Н. Лапін, Н. Смелзер, Т. Парсонс та ін.) акцентує увагу на цінностях як явищі трансцендентного характеру, що притаманне передовсім внутрішньому світу людини, є виявом її психіки: погляди, уявлення, переконання, емоції тощо. Існує й третій підхід, який певним чином синтезує два попередні: «Відмінне від перших двох тлумачень цінностей – трактування їх як явищ особливої реальності, яка не зводиться до суто фізичного або матеріального буття, або царства абстрактних інтелігібельних величин» 8, с. 35. На думку прихильників такого погляду, серед маси оточуючих предметів і явищ, які нас оточують, цінностям притаманний своєрідний онтологічний статус. Наприклад, А.Богомолов трактував їх як елемент суспільних відносин, опредмечений у формі соціальних інститутів. Звісно, ця точка зору, як ми вважаємо, адекватніше формує уявлення про сутність політичних цінностей, адже крім поведінкового тут є ще й онтологічний бік їх вияву – інституції. Аналогічних поглядів дотримується Д. Леонтьєв: «Система цінностей... являє собою предметне втілення системи діяльності і суспільних відносин, відображаючи таким чином сутність життєдіяльності конкретної спільноти, її конкретно-історичного способу життя» 8, с. 46.

Питання ціннісних передумов політичного вибору та розвитку розглядалося в низці праць вітчизняних і закордонних дослідників. Єднальним моментом практично всіх аналогічних наукових напрацювань як сучасних фахівців, так і мислителів попередніх епох була спроба вироблення рекомендацій щодо створення максимально сприятливих умов для духовного (творчого) прогресу особистості, що можливо лише за «доброякісного» сповідування тих ціннісних схем, що їх напрацьовано впродовж історії. Своєю чергою, саме це вможливлювало вироблення адекватного політичного ідеалу, виведення суспільства на новий виток політичного прогресу, розв’язуючи в такий спосіб історичні суперечності конкретного етапу розвитку.

Одразу зауважимо, що як певний об’єкт зацікавленості, як ідея цінності завжди привертали увагу мислителів різних епох. Так, давньогрецькі філософи Сократ, Платон, Арістотель вдавалися до спроб пояснити місце і роль таких універсально значимих феноменів, як свобода, справедливість, істина, моральність тощо. Але артикуляція їхньої практичної «придатності» завершувалася, так і не окресливши кола конкретизування з приводу цінностей. Платон, подібно до Арістотеля, найвищою цінністю проголошує знання, державу розглядає як щось органічне, таке, що є невід’ємною частиною буття людини. За нового часу починають обґрунтовувати її виникнення на кшталт укладання суспільного договору, тоді ж з’являється поняття «політичні цінності» як окремий феномен. А поки що політична цінність не виокремлюється з-поміж інших цінностей. Звідси й вислів Арістотеля, що людина є твариною політичною. Ані Платон, ані Арістотель не ставили під сумнів існування держави як такої, вони оцінювали лише форми правління. Для них держава ніколи не була злом, антиметою, адже проблема цінностей політичного характеру в античній духовності й практиці, як ми вважаємо, здебільшого розв’язувалася в площині логіки — істинності, а не в площині справедливості: не «краще – гірше», а «відповідає принципам існування природи чи не відповідає».

Ми знаємо інші форми творення ціннісних локальностей, які пропонує давній Рим: ними стають сама держава, право, формальне підпорядкування, дисципліна, культ фізичної досконалості тощо. Тут римська держава як ціннісне підґрунтя містить свій першопринцип у собі самій, подібно тому, як арістотелівський Розум не має над собою ніякого Єдиного: «якщо поглянути на все з точки зору розуму і душі, то з усіх суспільних зв’язків для нас найсуттєвішими є наші зв’язки з державою. Дорогі для нас наші батьки, діти, наші родичі, друзі, але вітчизна одна охопила всі прив’язаності людей» 15, с. 57. Такими ж якостями абсолютної цінності наділене право. Римське відчуття соціальності репрезентує себе передовсім як сповідування дисципліни, формальне підпорядкування юридичній усевизначеності. Але й цінності права, як стверджує Еврипід, можна знехтувати заради одного «володарювання» [11, с. 19].

Іншого змісту та дещо іншої спрямованості визначення цінності дістають за Середньовіччя. Новий Заповіт на противагу Старому свого часу заклав нові парадигми цінностей, адже у ньому розкривається Закон як вища цінність старозавітної релігійної етики взагалі. Вищими цінностями є «Бог», «віра», «святість» та «святиня». Тобто тут системовизначальні цінності зміщуються в одну-єдину сферу – сферу релігійну. І одвічна ціннісна система на кшталт «істина – добро – краса» репрезентує себе не з позиції трьох різних начал, а як одне, синтезоване в універсальному – Богові. Середньовіччя ніби взагалі робить спробу вивести за межі прагматизму, буденності систему цінностей, перетворивши їх на певну ідеальну схему, куди людина мусить скеровувати свою віру, прагнення, досяжну лише у синтезованому стані – шляхом Бога. Середньовіччя, що спиралося на абсолют віри (згадаймо принаймні знамениту формулу Тертуліана: «credo guia absurdum est»), мусило б, з огляду на тотальність ірраціонального, привести теологічну думку християнства до розроблення теорії цінностей, адже релігійна свідомість за своєю природою є формою ціннісної свідомості й мала б себе такою усвідомлювати. Але, звертаючись до Середньовіччя, не можна стверджувати, що йому притаманні уявлення, адже у середньовічних філософів і теологів, як і в античних мислителів, трапляються не лише фрагментарні, препаровані, несистемні думки стосовно різних видів цінностей, але, і це ми вважаємо головним, відсутнє цілісне уявлення про природу цінностей як таких, про ту єдину, що може множити себе в конкретних модифікаціях. А відсутність тут такого розуміння пов’язана з одним – теологам відома лише одна реальна цінність – Бог. Решта цінностей – моральнісні, естетичні, політичні, правові, владні і навіть сама істина – це для релігійної свідомості – лише еманація Бога, його духовної енергії.

Показовими в цьому випадку є праці Августина. Основа його роздумів стосовно сутності держави – це порівняння між «Градом земним» і «Градом Божим», через які вказано на всі хиби тогочасного суспільства і держави. Адже, на думку Августина, ми всі є громадяни «граду земного», який, на відміну від «граду небесного», є втіленням усього людського, сповнений ворожнечі й егоїзму. Відношення управління і підпорядкування в ньому відображають панування людини над людиною. Однак серед громадян «граду земного» є ще громадяни «граду небесного». Вони хоч і належать формально до «граду земного», однак живуть за Богом, а не за людиною: «...ми знаємо, що існує деякий град Божий, громадянами якого ми всі прагнемо бути внаслідок тієї любові, яку вдихнув у нас Засновник його. Громадяни земного граду віддають перевагу своїм богам замість Засновника Граду Святого, не відаючи, що Він є Бог богів, – не брехливих, тобто нечестивих і гордих... створюють для себе певним способом приватні самодержавства і від зваблених підданих вимагають божественних почестей» [1, с. 11, 5].

Аксіологія тут певним чином розчиняється в теології. Цінності соціального, політичного, економічного сенсу постають лише як такі, що є життєвовизначальними для цих окремих сфер буття і для самої людини. Вони взагалі не здатні продукувати земний ідеал. А звідси й особливе місце людини в системі таких цінностей – не вона їх вимагає, сприймає й реалізує, а їхня своєрідна універсальність і трансцендентність стають тією єдиною умовою, що визначає і сенс, і перспективи життя взагалі. Неструктурованість і позасоціальність цінностей адекватно впливає не лише на неструктурованість форм буття людини, а й на самі темпи реалізації трансцендентних ідеалів.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Вісник львівського університету філософсько-політологічні студії (2)

    Документ
    Висвітлено актуальні проблеми методології політичної науки, проаналізовано стан розвитку політичної науки та сучасні теоретико-методологічні напрями дослідження політичних процесів та інститутів в Україні.
  2. Вісник львівського університету філософські науки (1)

    Документ
    Висвітлено актуальні філософські, політологічні, культурологічні та психологічні проблеми розвитку духовного світу людини, проаналізовано його місце та значення для становлення громадянського суспільства, сучасного державотворчого процесу в Україні.
  3. Вісник львівського університету філософські науки (2)

    Документ
    Висвітлено широкий спектр філософських, культурологічних, політологічних і психологічних досліджень духовного світу людини, її свободи та самоствердження у динамічному та глобалізованому світі.
  4. Звіт про наукову роботу кафедри теорії та історії політичної науки філософського факультету у 2010 році

    Документ
    3. Теми, які виконуються в межах робочого часу викладачів: назва, науковий керівник (наук. ступінь, наук. звання), № держреєстрації, термін виконання.
  5. Вісник львівського університету visnyk LVIV university філософські науки. 2005. Вип. С. 9-16 Philos. Sci. 2005. N p. 9-16 філософія

    Документ
    Розглянуто концепти свободи з погляду на їх розгортання в історії філософії та в суспільних практиках. Обґрунтовано зв'язок між уявленнями про свободу та формами самоздійснення, самовдосконалення і самовизначення особи.

Другие похожие документы..