Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Реферат'
Перечень вопросов, выносимых на зачет по ювенальному праву. Особенности правовой защиты несовершеннолетних Понятие ювенального права, его предмет, ме...полностью>>
'Реферат'
'Методические рекомендации'
Студенты, обучающиеся по специальности «Менеджмент организации (080507)» (полного срока обучения) при изучении дисциплины «Инновационный менеджмент» ...полностью>>
'Закон'
Організація діяльності психологічної служби в системі освіти України забезпечується практичними психологами та соціальними педагогами і здійснюється ...полностью>>

Ауксини, їх структура, фізико-хімічні властивості та біологічна активність

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Ауксини, їх структура, фізико-хімічні властивості та біологічна активність

  1. Історія відкриття

Ауксини були відкриті раніше від усіх інших рослинних гормонів, у 20-х рр. ХХ ст., тобто набагато пізніше, ніж гормони тварин. Але ще у ХІХ ст. деякі вчені пояснювали результати дослідів дією рослинних гормонів. Так, Ю. Сакс (1880) припускав участь специфічних речовин, що стимулюють утворення органів, у процесах формування коренів і квіток.

Ч. Дарвін у праці «Здатність рослин до рухів» (1880) виклав результати досліджень механізму тропізмів у паростків і висловив здогадку про існування гормонів у рослин. Паростки у нормі тягнуться до світла. Дарвін освітлював паростки з одного боку, тому колеоптиль своєю серединною частиною вигинався у бік світла – явище фототропізму. Однак, коли він затемнював верхівку (3–4 мм) світлонепроникним ковпачком, ростового вигину не було. При освітленні верхівки і затемненні іншої частини паростка вигин спостерігався. Дарвін зробив висновок, що у паростків верхівка, маючи високу чутливість до світла, виконує функції сенсорної зони. Оскільки ця зона знаходиться на деякій відстані від ділянки, де відбувається ростовий вигин, Дарвін припустив «наявність у верхній частині якоїсь речовини, на яку діє світло і яка передає його дію у нижню частину». Але цей дослід у свій час не привернув уваги фізіологів.

Перший чіткий доказ існування рослинного гормону належить Г. Фітингу (1909–1910), який виявив у пилку орхідей особливу речовину, котра викликає відцвітання квіток і розростання зав’язі. Оскільки ця фізіологічно активна речовина була присутня у полініях (тетрадах пилкових зерен) в дуже малих кількостях, але викликала сильний морфо-генетичний ефект, Фітинг назвав її «пилковим гормоном» по аналогії з речовинами тваринного походження, які виконують подібні функції.

У 1926–1928 рр. голландський бот. Ф. Вент винайшов простий спосіб виділення ростової речовини із верхівок паростків. Верхівки паростків поміщають на тонкі пластинки із 3% агару. При цьому із рослинної тканини ростова речовина дифундує в агар. Невеличкий блок, виготовлений із цього агару, однобічно поміщають на декапітований (обезглавлений) колеоптиль вівса. Той бік колеоптиля, де знаходиться блок, починає рости, і одержується вигин, котрий у відомих межах є пропорціональним концентрації ростової речовини у блоці. Цей дослід відомий під назвою «вівсяна проба Ф. Вента».

У 1924–1927 рр. М. Г. Холодний розробив гормональну гіпотезу тропізмів. Він висловив думку про те, що верхівка кореня, стебла і клітини молодих листків є органами внутрішньої секреції, які виділяють у зону росту якісь речовини гормонального характеру. Майже одночасно аналогічні ідеї висловив Вент (1926–1928). Тому гормональна теорія тропізмів відома як теорія Холодного-Вента.

Однак для вивчення цієї ростової речовини необхідно було виділити її у чистому вигляді, що було важко зробити внаслідок її низької концентрації у тканинах. Тому Ф. Кьогль із співроб. (А. Хааген-Сміт, Г. Еркслебен) (1931) використали для виділення гормону сечу людей-вегетаріанців, припускаючи, що ця рослинна речовина не утилізується людським організмом. Із 100–150 л сечі внаслідок серії послідовних екстракцій та осаджень, були виділені 3 кристалічні речовини, які були названі «ауксин а», «ауксин b» і «гетероауксин». Для них були знайдені хімічні формули, причому гетероауксин був ідентифікований як індоліл-3-оцтова кислота (ІОК). Її виявили в усіх рослинних об’єктах, а от ауксини а і b в подальшому не були знайдені ні в рослинних тканинах, ні в сечі. Саме ІОК – той ростовий гормон, який синтезується у верхівках пагонів.

  1. Хімічна будова. Зв’язок між хімічною структурою та фізіологічною активністю. Методи аналізу

Хімічна формула ауксину:

Індоліл-3-оцтова кислота (С10Н92) – це біла кристалічна речовина з молекулярною масою 175,19 і температурою плавлення 168–169ºС (із розкладанням). На світлі швидко темніє. Максимум поглинання знаходиться в області 279 нм. ІОК добре розчиняється у спиртах, погано – у воді, бензолі, хлороформі. ІОК швидко розкладається у кислому середовищі та за наявності окислювачів, н. Н2О2. У лужному середовищі більш стабільна.

Більша частина ІОК, що виділяється із сухого насіння, знаходиться у зв’язаній формі. Н., у зерні є складні ефіри ІОК з глюкозою, глікопротеїнами, глюканом та ін. сполуками. У частинах рослин, які знаходяться на стадії активного росту, виділяється більше вільної ІОК, ніж зв’язаної.

Крім ІОК, є серія сполук ауксинової дії, які мають дещо іншу будову. Їх структурні особливості такі:

  1. система кілець, що має щонайменше один подвійний зв’язок;

  2. бічний ланцюг із кислотною групою, найчастіше карбоксильною (або такою, яка може швидко перетворитися на карбоксильну);

  3. щонайменше 1 атом С (або О) між системою кілець і кислотною групою;

  4. певне стеричне відношення між системою кілець і бічним ланцюгом, що утворює конфігурацію, здатну взаємодіяти з одним і тим же рецептором. Припускають, що ауксини зв’язуються з рецептором біфункціонально: ароматичним ядром і кислотною групою.

Методи аналізу. Дослідження індольних ауксинів проводиться у 2 стадії: виділення та аналіз (кількісний і якісний). Виділяють ауксини або екстракцією рослинного матеріалу органічними розчинниками, або отриманням «агарових дифузатів» за Вентом. У першому випадку виділяються мобільні та частина зв’язаних ауксинів, у другому – лише активні мобільні ауксини. Потім препарати очищають методами тонкошарової і колоночної (стовпчикової) хроматографії.

Методи аналізу є фізіологічні (біотести) і фізико-хімічні. Біотести (вівсяна проба Вента та її модифікації) не потребують складної апаратури, дозволяють оцінити кількість гормону за його фізіологічною дією, чутливі, але не досить специфічні і потребують багато часу і великого досвіду дослідника. Фізико-хімічні методи більш специфічні, але потребують спеціальної апаратури і реактивів. Це газова хроматографія, спектрометрія, флуориметрія, хімічні тести.

  1. Природні і синтетичні аналоги ІОК

Є 3 групи аналогів ІОК:

  1. Похідні індолу – індоліл-3-пропіонова кислота (ІПК) та індоліл-3-масляна кислота (ІМК) рідко зустрічаються у природі, але мають певну ауксинову дію. ІМК менше підлягає руйнуванню в тканинах і застосовується для індукції коренеутворення. Отриманий ряд аліфатичних гомологів ІОК з парною і непарною кількістю атомів С у бічному ланцюгу в С-3-положенні. Але з подовженням бічного аліфатичного ланцюга ауксинова активність швидко втрачається. Крім того, активність гомологів вища, якщо ланцюг містить парну кількість атомів С;

ІПК ІМК

  1. Хлорзаміщені феноксипохідні – 2,4-дихлорфеноксиоцтова кислота (2,4-Д), 2,4,5-трихлороцтова кислота (2,4,5-Т) та ін. Висока їх активність у тканинах пов’язана з їхньою стійкістю до руйнування і зв’язування. ІОК-оксидаза не здатна окислювати ці сполуки;

2,4-Д 2,4,5-Т

  1. Похідні нафтилалкілкарбонових кислот – 1-нафтилоцтова кислота (1-НОК), її калієва сіль (КАНО), 2-нафтилоцтова кислота (2-НОК). 1-НОК добре проникає до рослинних тканин і легко по них пересувається (порівняно з 2,4-Д). Ці сполуки також відрізняються вищою стійкістю у тканинах, ніж ІОК.

1-НОК 2-НОК

  1. Метаболізм ІОК

Для розуміння процесів фітогормональної регуляції росту необхідно знати походження і умови зберігання молекул фітогормону в рослинній тканині. Із графіків доза-ефект видно, що дія гормону залежить від його концентрації. Тому в рослині є механізми, які регулюють рівень гормону – це 3 процеси: біосинтез, розпад та інактивація гормону. На ефективність гормону також впливають речовини антагоністи, які послаблюють його дію, і синергісти, які її посилюють.

Біосинтез ІОК

У більшості рослин першим безпосереднім попередником ІОК є L-триптофан, а основним проміжним продуктом процесу біосинтезу є індолілацетальдегід. За фізіологічних умов попередниками ІОК можуть бути інші сполуки: індоліл-3-піровиноградна кислота, індолілацетонітрил і триптамін. Різні види рослин використовують неоднакові шляхи біосинтезу ауксину із триптофану.

Перший шлях контролюється ферментами (трансаміназою, декарбоксилазою α-кетокислоти, альдегіддегідрогеназою та ін.) і протікає в 3 етапи: триптофан → індоліл-3-піровиноградна кислота → індоліл-3-ацетальдегід → ІОК. Першою реакцією є дезамінування триптофану під дією ферменту триптофан-трансамінази у присутності α-кетокислот і піридоксальфосфату. Продуктом реакції є індоліл-3-піруват. Другою реакцією індоліл-3-пірувату є декарбоксилування за участю індолілпіруватдекарбоксилази і тіамінпірофосфату, в результаті утворюється індоліл-3-ацетальдегід. Останньою стадією біосинтезу ІОК є окиснення індоліл-3-ацетальдегіду. Для цієї реакції необхідний фермент індолілальдегіддегідрогеназа, коферментом якого є НАД, і кисень.

Другий шлях біосинтезу ІОК включає в себе декарбоксилування триптофану з утворенням триптаміну, котрий перетворюється на спільний проміжний продукт – індоліл-3-ацетальдегід. Для першої реакції необхідна участь ферменту триптофандекарбоксилази і присутність фосфату, для другої – амінооксидаза, коферментом якої є фосфопіридоксаль.

Третій шлях: індоліл-3-етанол (триптофол) під дією етанолоксидази швидко перетворюється в індоліл-3-ацетальдегід, а далі синтез ІОК відбувається за загальною схемою.

Четвертий шлях – вивільнення ІОК із зв’язаних форм. Слід зазначити, що усі ферменти, які беруть участь у біосинтезі або вивільненні ІОК, не є специфічними лише для цього процесу, а використовуються в багатьох реакціях основного метаболізму клітини.

Регуляція біосинтезу ІОК відбувається на генетичному рівні, а також завдяки зміні активності ферментів, які беруть участь в її утворенні, присутності інгібіторів цих ферментів, наявності попередника – триптофану, дією ін. БАР (в присутності гіберелінів вміст ауксину збільшується, етилену, хлорхолінхлориду знижується).

Інактивація та розпад ІОК

Інактивація: ІОК, яка утворилася в рослині або була введена ззовні, може підлягати ферментативному розщепленню або ж переводитися в неактивні (зв’язані) форми. Обидва процеси приводять до виникнення в рослині концентраційних градієнтів вільної ІОК. Із зв’язаного стану ІОК може знов переходити у вільну форму.

Розпад. Ферментативна система, яка каталізує розщеплення ІОК, є в тканинах усіх рослин. Це оксидаза ІОК або аукусиноксидаза, основою якої є оксидазна дія пероксидази. Процес розпаду відбувається за наявності кисню та кофакторів Mn2+ і монофенолу та супроводжується виділенням СО2. При окисненні ІОК утворюються різноманітні продукти. Останні етапи розщеплення призводять до розриву системи кілець індолу. В рослинних клітинах є білки-протектори, які затримують окиснення ауксину пероксидазою. Для тих тканин, які інтенсивно ростуть, властиві високий вміст протекторів і низька активність оксидази ІОК.

Неензиматичне фотоокиснення ІОК здійснюється на світлі (білому, синьому, але не червоному) у присутності рибофлавіну або ін. каталізаторів. Фотоокиснення ауксину може відбуватися лише за високих інтенсивностей світла. Особливу вагому руйнівну дію мають УФ-промені із довжиною хвилі 280 нм.

  1. Утворення ауксинів і їх розподіл у рослині. Транспортування та його полярність

Ауксин у однодольних рослин утворюється у верхівці колеоптиля, котра майже не росте (зона росту знаходиться нижче). Тому відбувається активне перенесення гормону до місця його дії – зони росту, і зниження його концентрації від верхівки до основи пагона. У дводольних ауксини також синтезують на верхівках – в апікальних брунечках і зачатках листків, які активно ростуть, а також у сім’ядолях. Розподіл ауксину при цьому такий самий, як і в однодольних рослин: більше його у верхівках, менше в основі пагона. Зростання вмісту ауксину в основі пагона свідчить про вторинний ріст пагона у товщину. В камбії деревних рослин також міститься ІОК, кількість якої чітко корелює із мітотичною активністю. Подібна кореляція властива і для коренів. Багаті на ауксини пилок, плоди й насіння, особливо на ранніх стадіях розвитку, коли їхній ріст самий інтенсивний.

Залежно від виду рослини, типу тканини та її фізіологічного стану (молода чи зріла) вміст ІОК варіює від 1 до 1000 мкг на 1 кг сирої маси. У насінні деяких рослин із глибоким спокоєм кількість ауксину досягає інгібуючих концентрацій. Деякі епіфітні і патогенні мікроорганізми здатні синтезувати гормон у 200–300 разів більше, ніж вищі рослини, що необхідно для їхнього впливу на тканини рослин.

В рослинах присутні вільні і зв’язані форми ауксину. Крім ІОК, в тканинах знайдені інші сполуки індольної природи, які мають ауксинову дію за умови, що вони здатні перетворюватися на ІОК. Тобто активною формою ауксину є сама ІОК. Вміст зв’язаної ІОК ≈ на 1–2 порядки перевищує кількість вільного ауксину. Ці сполуки необхідні для детоксикації надлишків ІОК, її запасання, а інколи для захисту під час транспортування.

Суттєва особливість ауксину – здатність полярного пересування по тканинах рослини. Активне перенесення ауксину визначає полярний розподіл його в органах в процесі розвитку рослини і створює основу для низки корелятивних ефектів.

Активність транспортування ауксину доводиться такими фактами:

  1. транспорт поляризований;

  2. його швидкість перевищує швидкість руху за простої дифузії;

  3. транспортування може здійснюватися проти градієнта концентрації;

  4. перенесення ауксину відбувається за участю переносників;

  5. процес транспортування потребує затрат енергії та наявності О2 (в анаеробних умовах перенесення ауксину припиняється);

  6. транспортна система має високу субстратну специфічність: молекули ІОК та α-НОК пересуваються швидше, ніж 2,4-Д, а неактивні сполуки ауксинів взагалі не транспортуються.

ІОК після біосинтезу в тканинах-продуцентах у надземних органах рослини пересувається полярно до клітин-мішенів, де проявляється її фізіологічна дія. Транспортування ауксину камбіальними і паренхімними клітинами здійснюється зі швидкістю до 20 мм/год. від морфологічно верхньої до морфологічно нижньої частини рослини – базипетально, та незначною мірою – у бічному напрямку. Рушійним фактором пересування ІОК у базипетальному напрямку є метаболізм. Транспортування супроводжується зміною різниці електропозитивного потенціалу, що викликане зміною проникності мембран. Утворюється замкнений цикл: ауксин змінює проникність клітинних мембран, що викликає зміну різниці біопотенціалів, а це в свою чергу сприяє пересуванню ауксину.

До рецепторних клітин і тканин гормон надходить по флоемі. Однобічне пересування ауксину в клітинах пов’язане з механізмами секреції та поглинання гормону клітинами. Вважають, що надходження ІОК в апікальну частину клітини відбувається симпортом разом з іонами Н+ або за участі переносників. Секреція ж ауксину із базальної частини клітини відбувається навіть проти градієнта концентрації за допомогою переносників внаслідок активного транспорту. При цьому утворюється і розпадається комплекс гормон-переносник. Цей процес здійснюється за допомогою спеціальних білків-ферментів. Виявлені гени та їхні продукти, що відповідають за процеси мембранного транспортування ауксинів. Переносник, який забезпечує їхнє надходження в клітину, кодується геном AUX1.

Другорядне значення мають способи пасивного перенесення ауксину. Так, неполярним є рух ІОК від листків до стебла, який збігається із транспортуванням вуглеводів; а також акропетальне пасивне перенесення ауксинів з течією води по ксилемі від кінчика кореня до зони розтягнення.

  1. Біологічна активність ауксину

Ауксини мають полівалентну дію на рослинну клітину, оскільки беруть участь у регуляції багатьох процесів. Це забезпечується такими явищами:

  1. компетентністю тканин: на ІОК реагують лише ті клітини, у яких є рецептори для цього фітогормону;

  2. спряженістю рецепторів і первинних реакцій ІОК з тими чи іншими фізіологічними механізмами;

  3. диференційованою чутливістю різних тканин до ауксину: для активації росту стебла необхідна концентрація 10–6–10–5 М, коренів – 10–11–10–10 М. Вищі дози ІОК пригнічують розтягнення клітин;

  4. зміною концентрації ІОК в тканинах, що досягається коливаннями інтенсивності синтезу, транспортування, руйнування і вивільнення чи зв’язування ауксину;

  5. наявністю і концентрацією інших фітогормонів, н. одна ІОК в культурі тканин індукує ріст розтягненням серцевини стебла тютюну, а в комбінації з цитокініном викликає поділ клітин;

  6. фізіологічним станом тканин у кожний конкретний момент.

Ауксини є обов’язковими учасниками координації процесів морфогенезу, рухової та функціональної активності у рослин.

Роль ІОК у процесах морфогенезу. ІОК і синтетичні аналоги впливають на поділ, розтягування і диференціацію клітин, що добре видно на культурах клітин і тканин.

  1. Індукція поділу. Найбільші концентрації ІОК в апікальних меристемах у період їхньої високої активності. Ауксини стимулюють клітинний поділ. ІОК необхідна для ініціації реплікації ДНК, а також для переходу клітин до мітозу і цитокінезу.

Ще до відкриття ауксинів був виявлений взаємозв’язок між розпусканням бруньок і діяльністю камбію у дерев. Активність камбію розпочинається навесні нижче бруньок, які розпускаються, і поступово розповсюджується у базальному напрямку. Видалення бруньок призводить до відсутності вторинного росту у товщину. Якщо ж наложити ланолінову пасту з ІОК, вторинний ріст відбувається. Отже, активатором камбію є ауксин, який виділяється бруньками. Активний камбій містить велику кількість ауксину. У дводольних трав’янистих рослин вторинний ріст у товщину також індукується ІОК, яка надходить із молодих листків і верхівкової бруньки.

Під впливом ауксинів також розростаються тканини зав’язі, причому спочатку продуцентом ІОК є пилок, а потім – насіння, що розвивається. Надходження ІОК у тканини оплодня є обов’язковою умовою формування плоду. Якщо частина насіннєвих зачатків залишається незаплідненою і там не розвивається насіння, або частина насіння пошкоджується плодожеркою, то в цих ділянках тканини зав’язі розвиваються погано, що призводить до формування однобокого плоду. Такі ж наслідки має й експериментальне видалення насіння. Якщо ж замість видалених зачатків насінин внести ауксинову пасту, буде розвиватися нормальний оплодень.

Ще 1 приклад – індукція коренеутворення на листових і стеблових живцях. При цьому ІОК посилює поділ клітин перициклу, що приводить до закладання кореневих зачатків і регенерації кореневої системи. Ауксин може індукувати утворення коренів по усій довжині пагона і навіть у плодів, які формуються. ІОК індукує також утворення бічних коренів у паростків. Так, при зануренні паростків у розчин ауксину спостерігається гальмування росту кореня у довжину, його потовщення та посилення утворення бічних коренів. Потовщення кореня у зоні розтягнення відбувається за рахунок збільшення діаметру клітин, у більш зрілих ділянках корінь потовщується внаслідок активації поділу клітин камбію. Формування бічних коренів під дією ІОК пов’язано з активацією поділу клітин перициклу, що приводить до утворення кореневих зачатків. Однак за тривалої дії ауксину ріст коренів затримується, оскільки для цього потрібна дуже низька концентрація ІОК. Вважають, що при нормальному розвитку протягом доби при зміні дня і ночі відбувається зміна періодів підвищеного вмісту ІОК та зниження її дози в рослині. Таким чином, ІОК стимулює поділ клітин і їхній ріст;

  1. Ріст клітин розтягуванням. Специфічність дії ауксинів – це їхній вплив на ріст клітини розтягненням. Ауксини, що виробляються в апексах, відповідають за ріст клітин у довжину, ауксини камбію – за ріст у радіальному напрямку, диференціацію стебла і пригнічення росту бічних пагонів. Ауксин викликає розтягнення осьових органів у поздовжньому напрямку, а органів, які містять запасаючу паренхіму (плоди, коренеплоди, серцевина стебла тощо) і листків – в ізодіаметричному напрямку, тобто рівномірно в усі боки;

  2. Диференціація клітин. Ще 1 специфічна дія ауксинів – індукція процесів диференціації, тобто набування клітиною певної структури, котра виконує відповідну функцію. ІОК включається у диференціацію меристематичних клітин камбію, перициклу і активують утворення, в основному, ксилемних клітин і провідних пучків. Це явище спостерігається як при закладанні нових примордіїв в апексі пагона (…). У культурі калусної тканини при певних умовах ІОК специфічно індукує диференціацію саме кореневих зачатків. Завдяки цій особливості Вент називав гетероауксин виключно як «коренетворну речовину».

Роль ІОК як факторів органогенезу і морфогенезу вивчена саме в дослідах in vitro. Так, в культурі калусної тканини, отриманої із паренхіми тютюну, певне співвідношення між ауксинами і цитокінінами обумовлює диференціацію і органогенез. За високої концентрації ІОК і низької кінетину утворюються корені, і навпаки, – за високої концентрації кінетину і низької ІОК – стеблові бруньки. Ріст верхівкової і бічної пазушної бруньок має певну кореляційну залежність.

Отже, ІОК необхідна для поділу, росту і диференціації клітини, тобто процесів, що лежать в основі морфогенезу. Разом з тим, у дії ауксину на морфогенез проявляються риси певної специфічності – індукція корене- та ксилемоутворення.

Апікальне домінування

Це явище гальмування розвитку бічних бруньок у пазухах листків під впливом верхівкової бруньки, що активно росте. Якщо її видалити, то її функції бере на себе найближча пазушна брунька, яка починає рости і продукувати ІОК. Пригнічення розвитку бічних бруньок спостерігається і в дослідах із нанесенням ауксинової пасти на поверхню зрізу декапітований пагонів.

Механізм апікального домінування пояснюється атрагуючою (притягувальною) здатністю верхівкової бруньки (з високим умістом ІОК), яка обумовлює приток інших фітогормонів (цитокінінів, гіберелінів) і пластичних речовин, необхідних для її розвитку. Внаслідок цього цитокініни, які викликають поділ клітин, не потрапляють у пазушні бруньки, тому в них не відбувається клітинний поділ, який є основою пробудження бруньок і утворення із них бічних пагонів.

Апікальні меристеми пагона і кореня є полюсами головної стебло-кореневої осі рослинного організму, тобто домінуючими центрами. Ці центри з’являються уже при перших поділах яйцеклітини, і створюють фізіологічні градієнти – полярність, організовуючи морфогенез і функціональну активність усієї рослини у просторі. ІОК є первинним гормональним компонентом організуючої діяльності верхівкової бруньки пагона. Вона не лише регулює транспортування метаболітів у рослині, але і впливає на інші процеси: на відносний ріст бічних пагонів (через регуляцію транспортування поживних речовин), на кут, під яким бічні пагони відходять від основного стебла, на утворення бічних коренів та інтенсивність подовження кореня. При цьому ІОК більшу роль виконує у домінуючих центрах пагонів, ніж коренів.

Оскільки базипетальний транспорт ІОК має коливальний характер, то подача гормону в кожну ділянку колеоптиля є періодичною, що синхронізує функціональну активність клітин. При цьому по колеоптилю при тропізмах проходить «хвиля» росту розтягненням. Це доводить, що верхівки осьових органів за певних умов забезпечують часову організацію функціональної активності цілісного організму.

Ауксин і рухова активність рослин

Роль верхівкових меристем проявляється не лише у формуванні нових метамерів тіла рослин, але і в утворенні клітин, здатних до розтягнення, що забезпечує можливість постійного руху рослин до нових джерел живлення. В основі тропізмів (ростових рухів, або вигинів) лежить ріст клітин розтягненням внаслідок нерівномірного подовження клітин на протилежних кінцях зони росту. При цьому пагони рухаються у напрямку до світла (фототропізми), а корені – до води, поживних речовин і кисню (гідро-, хемо-, аеротропізми). Оскільки розтягнення клітин відбувається за законами осмосу, такий спосіб руху рослинних організмів називають «осмотичним». Ауксини впливають на в’язкість цитоплазми, посилюють поглинання води тканинами, зумовлюють рух цитоплазми. Ріст клітин розтягненням – процес необоротний, тому результати руху одночасно є формою організму.

Настії (тургорні рухи) – це зворотні рухи, пов’язані лише з еластичним розтягненням клітинних стінок.

Отже, регуляція рухової активності відбувається за участі ауксину, який є специфічним медіатором, за допомогою якого верхівка пагона, що має сенсорні властивості, передає подразнення до зони розтягнення, індукуючи адекватні рухові реакції.

Ауксини і старіння

Старіння органів і цілої рослини проявляється у переважанні процесів катаболізму над анаболізмом. При цьому послаблюється синтез макромолекул і продукція енергії і посилюється розпад внутрішньоклітинних структур, знижується здатність клітин поглинати й утримувати речовини, відбувається повільне відмирання тканин і органів. У процесі старіння листків спостерігається реутилізація деяких іонів, АК, цукрі, які транспортуються до стебла. Потім ферменти руйнують оболонки клітин відокремлю вальної зони при основі черешка за рахунок розчинення серединної платники та гідролізу целюлозних волокон мікрофібрил. Під відокремлю вальним шаром утворюється захисний шар із просочених суберином клітин, які перед листопадом ізолюють листок від пагона.

Відокремлювальні тканини не активні, доки зберігаються листові пластинки або доки продовжується їхня життєдіяльність. При видаленні листової пластинки відбувається активне відділення – абсцизія – листового черешка. ІОК протидіє процесу відділення шляхом пригнічення біосинтезу білка ферменту целюлази, якщо вона надходить із черешка (при нанесенні ауксином пасти на зріз черешка), але ІОК може прискорювати цей процес, якщо вона надходить із пагона. Механізм гальмуючої дії ауксину на старіння листків, плодів і квіток пов’язують із здатністю ІОК індукувати продукцію етилену (гормону, який затримує старіння) з одного боку, а також через пригнічення біосинтезу гідролітичних ферментів (целюлози та ін.) з іншого боку.

Отже, ІОК здатна підтримувати трофіку клітин і гальмувати процеси старіння. Тому функціонування верхівкової меристеми, яка продукує ІОК, –важлива умова життєдіяльності рослин. Коли на останніх етапах формування насіння меристематичні центри перестають функціонувати, більшість трав’янистих рослин цілком відмирає.

  1. Механізм дії на молекулярному рівні

Найкраще вивчена дія ІОК на ріст клітини розтягуванням (Польовий, 1967). Дія ауксину викликає 3 первинних процеси:

  1. зміну активності ферментів;

  2. зміну транспортувальних властивостей мембран;

  3. зміну білкового синтезу, залежного від нуклеїнових кислот.

Проникаючи в клітину, ІОК зв’язується зі специфічними рецепторами і впливає на функціональну активність мембран, полірибосом, роботу ядерного апарату.

Взаємодіючи з рецептором, ІОК індукує виділення іонів Н+ із рослинних клітин (Н+-помпою може бути АТФ-аза). Внаслідок протонізації відбувається підвищення біопотенціалу мембрани, яке супроводжується активацією транспортування через неї іонів, а також підкислення матриксу клітинної оболонки, що приводить до вивільнення іонів Са2+ із пектинового каркасу оболонки і до її пом’якшення. Підвищення еластичності клітинної стінки під дією ауксину пов’язане також із зростанням активності кислих гідролаз (у кислому середовищі), які розщеплюють полісахариди клітинної оболонки, внаслідок чого вона набуває здатності до розтягування і стає більш еластичною. Цей процес супроводжується біосинтезом нових міцел целюлози, за рахунок яких добудовується скелет клітинної стінки. Молекули целюлози та кислі гідролази надходять через плазмалему у складі секрету везикул апарату Гольджі, діяльність якого активується іонами Са2+ (які надходять із клітинної оболонки за електрохімічним градієнтом). Розтягнення клітинної стінки, викликане її протонізацією, має назву «кислого росту».

Одночасно ауксин взаємодіє з іншим специфічним білком плазмалеми, який виконує роль рецептора у процесі активації РНК-полімеразної реакції. Утворюється комплекс фітогормону з рецептором, який надходить в ядро і активує транскрипцію. Зміна активності генома приводить до біосинтезу РНК, білків-ферментів (зростає кількість полірибосом), які контролюють перетворення вуглеводів, що супроводжується розтягненням клітинної стінки. Причому синтез РНК посилюється настільки, наскільки зростає активність мембран і слугує для пластичного забезпечення росту клітини розтягненням. Система двох рецепторів ІОК (для Н+-помпи і для транскрипції) забезпечує самопосилення функціональної роботи клітини.

Під впливом ІОК зростає спряженість окиснення і фосфорилування та підвищення вмісту АТФ. Ауксин позитивно впливає на енергетичний заряд клітини (відношення суми АТФ і АДФ до АМФ), що спричинює зміни протікання ферментативних реакцій.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Гсвоу -04 (1)

    Документ
    Цей стандарт поширюється на систему вищої освіти: органи, які здійснюють управління у галузі вищої освіти; інші юридичні особи, що надають освітні послуги у галузі вищої освіти; вищі навчальні заклади всіх форм власності, де готують
  2. Мусієнко М. М., Панюта О. О. Біотехнологія рослин. Навчальний посібник

    Документ
    Висвітлено сучасні положення та методи біотехнології рослин. Наведено основні етапи історії дисципліни, особливості організації біотехнологічної лабораторії, відомості про живильні середовища та методи стерилізації рослинного матеріалу.
  3. Програма вступних фахових випробувань за спеціальністю «фізіологія рослин» освітньо-кваліфікаційний рівень „спеціаліст

    Документ
    Предмет і завдання фізіології рослин. Методи фізіології рослин та її місце серед інших природничих наук. Історія вивчення фізіологічних процесів у рослинному організмі.
  4. Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення Кредитно-модульна система організації

    Документ
    Навчально-методичний комплекс включає робочу програму, методичні рекомендації до вивчення всіх тем змістовних модулів, тематику індивідуальної роботи,
  5. І у п р заочне відділення реферат

    Реферат
    Повітря, вода, земля, люди, рослини, тварини, планети, Сонце, зорі – увесь матеріальний світ, який оточує нас, називається природою. Природа перебуває у безперервній зміні або русі: рухаються планети і зорі, річки змінюють свої русла,

Другие похожие документы..