Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Курсовая'
При изучении научной литературы, посвященной неполным предложениям, и соответствующих разделов учебников по современному русскому языку, мне пришлось...полностью>>
'Публичный отчет'
В среде программирования Borland Delphi необходимо написать программу для решения следующей задачи. Сгенерировать двумерный целочисленный массив разм...полностью>>
'Конкурс'
Волгоградский Оргкомитет Международных, Всероссийских конкурсов-игр, Всероссийского тестирования для девяти- и одиннадцатиклассников, Всероссийского ...полностью>>
'Документ'
Концепція профільного навчання в старшій загальноосвітній школі розроблена на виконання Закону України “Про загальну середню освіту”, постанови Кабін...полностью>>

Держава І право: de lege praeteritA, instante, futura міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

МЕЖДУНАРОДНО-ПРАВОВОЙ АКТ В СИСТЕМЕ ИСТОЧНИКОВ ПРАВА РЕСПУБЛИКИ ТАДЖИКИСТАН

Своеобразие национальной системы источников права Таджикистана проявляется, в частности, в использовании конституционных и иных законодательных новелл, законодательно оформляющих те или иные виды источников права. Одним из них является термин «международно-правовой акт». Он, в частности, используется в Конституции РТ и законе РТ «О нормативных правовых актах РТ».

Согласно ч. 3 ст. 10 Конституции РТ: «Международно-правовые акты, признанные Таджикистаном, являются составной частью правовой системы республики. В случае несоответствия законов республики признанным международно-правовым актам применяются нормы международно-правовых актов».

В соответствии с ч. 4 ст. 10 Конституции РТ: «Законы и признанные Таджикистаном международно-правовые акты вступают в силу после их официального опубликования».

Статья 7 Закона Республики Таджикистан «О нормативных правовых актах РТ» формулирует положение о том, что признанные международно-правовые акты, являясь составной частью правовой системы, «имеют прямое действие».

Термин «международно-правовой акт» используется также в иных статьях Закона РТ «О нормативных правовых актах», в частности, регламентирующих вопросы, связанные с имплементацией международно-правовых норм, выполнением международных обязательств и др. Понятие «международно-правовой акт» широко используется также в иных законодательных актах республики.

Таким образом, признанный Таджикистаном международно-правовой акт - это, во-первых, составная часть правовой системы Таджикистана, во-вторых, имеет приоритет по отношению к законам республики, в-третьих, имеет прямое действие.

Данные характеристики международно-правового акта вытекают, как стало очевидно, из текста Конституции РТ и Закона РТ «О нормативных правовых актах».

Однако возникает ряд вопросов, связанных с общим доктринальным понятием международно-правового акта, его существенными и отличительными свойствами, соотношением с такими широко применяемыми понятиями, как «нормы и принципы международного права» и «международный договор», а также их местом в системе нормативно-правовых актов.

В научной литературе обычно исследуются широко практикуемые понятия «нормы и принципы международного права» и «международный договор», или «нормативный договор», а иногда – «нормативно-правовой договор». Это вполне понятно. В Конституции большинства стран мира закрепляют указанные понятия. Хотя имеют место спорные суждения по поводу отдельных сторон и аспектов изучаемой проблемы.

В совокупности в конституционной практике стран СНГ понятие «международно-правовой акт» не используется. В основном используются понятия «нормы международного права», «принципы международного права», «международный договор», «международные обязательства». Это относится также и к конституциям иных стран дальнего зарубежья. Так, по Конституции Германии, «общие нормы международного права являются частью права» (ст. 25). Международные договоры являются частью законодательства Испании (ст. 96 Конституции).

Несмотря на конституционное закрепление понятия «международно-правовой акт» в научной литературе Таджикистана его анализу не уделяется достаточного внимания. Лишь в некоторых отечественных изданиях данное понятие находится в поле зрения. Так, например известный отечественный ученный Х. Хамидов в качестве источников конституционного права признает «международно-правовые акты» и «акты международных организаций». По мнению автора в качестве видов международно-правовых актов выступают «договоры, конвенции, декларации. Как видно, под понятием «международно-правовой акт» в отечественной литературе подразумеваются не только сами «акты-документы», но и «международный договор». Из этого можно было бы предположить, что под «международно-правовыми актами», как элементами правовой системы Таджикистана, подразумеваются как международные «акты-документы», так и «международные договоры». Однако такое предположение будет отвергнуто смыслом текста ст. 89 Конституции РТ, где отдельно используется термин «международный договор». Согласно данной конституционной статье, Конституционный суд РТ проверяет конституционность «не вступивших в законную силу договоров Таджикистана».

Очевидно, что в тексте Конституции РТ используются сразу два понятия: «международно-правовой акт» и «международный договор». Причем они используются применительно к разным правовым ситуациям. Международно-правовой акт провозглашается составной частью правовой системы, а международный договор составляет предмет конституционного контроля.

Данное суждение опять-таки является предположением, поскольку неточность конституционных формулировок приводит к догадкам и предположениям.

На основе текста ст. 10 Конституции РТ можно также выдвинуть и такое предположение: понятие «международно-правовой акт», вероятно, включает также «международные договоры». Однако, во-первых, сам текст Конституции РТ прямо не указывает на это, во-вторых, при изложении соответствующих конституционных статей не прослеживается четкого барьера между указанными понятиями. Например, согласно Конституции РТ, с одной стороны, международно-правовые акты являются составной частью правовой системы. Однако с другой стороны, приоритет в случае коллизии с законами республики придается не международному договору, а всем без исключения международно-правовым актам (естественно, признанным Таджикистаном).

Исходя из указанных соображений, понятие «международно-правовой акт» подразумевает как «международный акт-документ», так и «международный акт-договор». Однако проблематично выработать общее определение указанного понятия.

Поэтому более правильным было бы использование в тексте Конституции РТ широко известных и общепризнанных терминов и понятий – «принципы и нормы международного права» и «международный договор».

Капустіна Н.Б.

кандидат юридичних наук,

доцент кафедри філософії ОНЮА

КЛОНУВАННЯ ЯК СВІТОГЛЯДНО-АКСІОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Наукова революція XX ст. істотно змінила уявлення про природу людини та особливості її існування. Результати досліджень у генетиці, молекулярній біології, імунології, медичній інженерії приковують до себе увагу не тільки медичних працівників але й юристів, філософів, діячів церкви та держави. Все це приводить до необхідності вирішувати моральні проблеми, які раніше не стояли перед людством.

Дане дослідження є орієнтованим на аналіз проблеми клонування методами і засобами філософії. Філософія як сфера духовного опанування світу має право на пріоритет в оцінці сенсу революційних змін у сучасному світі. Філософія має можливість вступати в діалог зі всіма галузями знань і зі всією духовною культурою суспільства. Це дає філософії право приймати участь у переоцінці цінностей. Звідси, надзвичайно велика відповідальність філософії в осягненні епохи, у виробленні адекватної форми мислення нового типу мислення.

Розробка процесу клонування – лише один із етапів технологічного розвитку людства, який зупинити, і, тим більше, повернути назад, немислимо. Так, виникнення нових технологій змінило багато в чому уявлення про фундаментальні загальнолюдські цінності, такі як «життя», його етапи – «народження» та «смерть».

Тема клонування людини і наукові розробки в цій області здобувають усе більш соціально значущий характер. Клонування та його можливі соціальні наслідки з погляду їх етико-філософської оцінки ставлять під загрозу пріоритет гуманістичних цінностей, вироблених в процесі розвитку цивілізації. Суспільство вже розділилося на супротивників та прихильників клонування, що приводить до протистояння. Але, якщо клонування людини буде все-таки здійснено, то виникне новий вид індивідуальних розходжень – генетичний (по способу походження), новий соціальний прошарок – клони, і нова проблема – співіснування клонів і звичайних людей.

Таким чином, виникають питання: чи готові ми зустрітися зі своєю більш молодшою покращеною копією? Якими взагалі вони будуть, і що можна чекати від людських клонів?

Ще складніше, ніж фізичні характеристики вгадати, пророчити клон як соціалізовану особистість, розрахувати і передбачити психологію його поведінки, мотивацію вчинків, систему цінностей. А чи приймуть клони нашу, людську, мораль, чи створять власну?

Будь-яка особа, кожна людина цінна самі по собі, оскільки вона унікальна і неповторна. Чи значить це, що створення ще однієї людини з тим же самим генетичним кодом порушило б людську гідність та унікальність вже існуючих людей?

Закономірним етапом рішення зазначених питань є їхня етична оцінка. Нові етичні орієнтації, яких потребує використання новітніх біотехнологій, слід шукати в сфері біоетики. Термін «біоетика» набув поширення в наукових колах, завдяки американському досліднику В. Поттеру. Поттер, запроваджуючи це поняття, вказував на необхідність нової етики, яка протистояла б аморальним виявам науково-технічного прогресу. За визначенням вченого, біоетика – це поєднання біологічного знання з пізнанням системи людських цінностей, новий вид мудрості, що показує, як застосовувати наукові знання для забезпечення соціальних благ. Біоетика має стати наукою про виживання людства. Світоглядні засади біоетики базуються на основоположних загальнолюдських цінностях, таких як гуманізм, життя людини, її здоров’я.

Досліджуючи етичні проблеми сучасної науки, відомий західний методолог науки Е.Агацці підкреслює, що проблема наслідків вже була знайома традиційній етиці. Дія вважалась морально забороненою, коли вона має передбачуваний негативний наслідок - у співвідношенні з принципом, що слід не тільки не прагнути забороненого, але й обов’язково його уникати. Таким чином, від дій, які несуть за собою передбачувані негативні наслідки, необхідно відмовитись. Це вочевидь. Серйозна проблема виникає у тих випадках, коли дія як така не є морально індиферентною, має позитивну мету (можливо, у вищому ступені позитивну, що збігається з обов’язком), і разом з тим - передбачувані негативні наслідки.

Сама по собі проблема вивчення можливих соціальних наслідків і «вторинних» можливих, не менш дивовижних, зловживань клонуванням оголює всю аморальність досягнення таким способом, на перший погляд привабливої і гуманістичної, ідеї-мрії про людське безсмертя. Деякими прихильниками клонування приймається ідея безсмертя, але при цьому мова не йде про безсмертя душі, а лише про безсмертя тіла.

Така заміна «душі» на «тіло» носить принциповий характер, тому що руйнує моральну свідомість, моральний пристрій життя, і, тим самим, саме життя.

Не менш актуальна і проблема самовідчуження людини, що розуміється в аспекті клонування людини як відчуження від себе своєї природи. Вона має місце там, де конкретна людина в рамках свого світогляду адаптує далекі йому цінності. З’єднання неповноти знань про світ і про себе з помилковим ціннісним еталоном приводить до прийняття не ідеалу, а ідола і тих засобів його здійснення, що формують особливу психологічну установку на відношення до світу, прямо чи опосередковано руйнуючи навіть саму цю людину.

Зараз питання полягає навіть не в тім, чи можливе проведення успішного клонування людини, чи це тільки мрія, а в головному – у самому відношенні людини до цієї можливості, ступеню готовності соціуму до її здійснення. Дослідження, що проводяться у сфері біології, генетики і медицини, мають обмежитись сферою науки та існуючих соціальних інститутів людського суспільства, а не призвести до принципової, радикальної та незворотної трансформації суспільства та історії, в якій людині будуть протистояти створені в наукових лабораторіях клони.

Таким чином на стику ХХ-ХХІ ст., на хвилі підйому біології відчувається соціальна значимість філософського мислення, аналізу «старих» та «вічних» філософсько-етичних питань у контексті нових досягнень біотехнології.

Кельман Михайло Степанович

к.ю.н., доцент,

професор кафедри теорії та історії держави і права

Львівського державного університету внутрішніх справ

МЕТОДОЛОГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЮРИДИЧНИХ КОНСТРУКЦІЙ

Юридичні конструкції завжди привертали увагу юристів незалежно від їхніх дослідницьких інтересів, приналежності до тієї чи іншої наукової школи. Проте вітчизняна доктрина ототожнила юридичні конструкції виключно з напрямком правознавства, який у нашій літературі традиційно вважався другорядним, і з юридичною технікою. В останні роки оцінки починають суттєво змінюватися. Правила юридичної техніки все більше й більше наповнюють зміст правової культури, яка складається в країні.

Сама постановка питання про юридичну техніку, уявлення про неї як про особливу галузь юриспруденції виникає у європейській правовій традиції завдяки впливу школи природного права. Як було показано, засоби та прийоми юридичного мислення, які представники природничо-правової школи у своєму протистоянні догматичній юриспруденції вивели за межі юридичної науки як прикладне знання, техніку для юридичного позитивізму, представляли основи методу дослідження і побудови права. Звернувшись до природничо-наукової гносеологічної установки і оголосивши обмеження догматичного правознавства сферою тлумачення і систематизації позитивного права, школа природного права ініціювала ставлення до догми права як до технічної юриспруденції.

У категоріальному складі правових досліджень юридична техніка стверджується і отримує розгорнуте осмислення, мабуть, лише у ХІХ ст. У будь-якому разі як самостійний предмет дослідження юридична техніка була виділена, наскільки нам відомо, лише Р. Ієрінгом. Відтоді ставлення до юридичної техніки, розуміння її сутності та значення було досить неоднозначним. Діапазон точок зору з цього питання завжди був винятково широким: від ототожнення юридичної техніки і позитивного права, тобто розгляду позитивного права як техніки особливого роду, до обмеження її рамками однієї зі сфер юридичної діяльності, як правило, законодавчої. Проте, незалежно від бачення ролі юридичної техніки у праві і правознавстві, ця сфера юриспруденції здавна пригортала увагу дослідників. Цікавим у цьому відношенні може виявитися таке висловлювання Р. Штаммлера: «Так може статися, що про результати її роботи буде обґрунтовано сказано те, що Кант говорить про коментатора творів письменника-теоретика: перший, віддано досліджуючи їх, може врешті-решт краще зрозуміти автора, аніж цей останній розуміє себе сам. З особливою силою, однак, може проявитися це також при юридичному дослідженні» - і далі, оцінюючи сучасну йому технічну юриспруденцію: «Вона чудово зуміла ґрунтовно переорати належний їй історичний матеріал нашого права, зборонити його і іноді (подібно до «шукача скарбів» у Бюргера) просіяти землю крізь решето». Для автора історичний матеріал належить до юридичної техніки. Іншими словами, як засіб юридична техніка безпосередньо пов’язана з суб’єктом діяльності і, у певному сенсі, визначає його можливості. До речі, це оцінка, котра у сучасних уявленнях філософії техніки може бути посилена і розгорнена. Певну «другорядність» даній проблематиці надали у нашій юридичній літературі 60-х – 80-х років. Досліджуючи еволюцію розуміння юридичної техніки радянським правознавством, Г.І. Муромцев приходить до висновку, що, переважаючи у 60-х роках ХХ ст., саме такий підхід стає «канонізованим» у нашій науці. На думку автора, це пов’язане із запереченням радянською правовою доктриною ідеї окремішнього права. Причому сфера досліджень фактично звужується до розгляду прийомів і правил викладу змісту, розробки, оформлення, публікації і систематизації нормативних актів, тобто до техніки законодавчої діяльності.Можна сказати, що в такому розумінні статус юридичної техніки, по суті, наближається до сфери, що називається звичайно дипломатикою (актовим джерелознавством).

Останніми роками у зв’язку зі зміною у нашому суспільстві статусу юридичної діяльності, поверненням правознавців до дореволюційної і світової юридичної думки спостерігається помітне зростання інтересу правознавців до питань юридичної техніки. Відповідно, починає актуалізуватися й проблема юридичних конструкцій. Перегляд ролі та значення юридичної техніки у праві і правознавстві, що нині має місце, створює сприятливі умови й для переосмислення юридичних конструкцій у рамках даного підходу. Проте для цілей нашого дослідження виправдано помістити юридичні конструкції у інші дослідницькі рамки і розглянути їх у контексті методу правознавства і предмета юридичної науки, власного змісту права. Такий план досліджень не означає недооцінки важливості вивчення юридичних конструкцій як проблеми юридичної техніки. У сучасних філософських методологічних дослідженнях відомі інтерпретації техніки, осмислення котрих здатне змінити всю нашу теоретичну правосвідомість. Так, з точки зору М. Хайдеггера, «значення техніки не більше й не менше, ніж значення сучасної їй культури». Виділяючи інструментальне антропологічне (техніка як людська діяльність) відношення до техніки, автор відзначає, що інструментальне відношення до техніки ще не розкриває сутності техніки, яка, на його думку, не просто засіб, але й сфера «здійснення істини». Інтерпретуючи дані ідеї, можна стверджувати, що при такому підході юридична техніка стає умовою існування права і реалізації його сутності. Однак й розуміння техніки стає іншим і починає ототожнюватися з нормами юридичної діяльності, правилами юридичного мислення, пов’язаними з цінностями правової свідомості.

Кельман Михайло Степанович

к.ю.н., доцент,

професор кафедри теорії та історії держави і права

Львівського державного університету внутрішніх справ

Коваль Ігор Мирославович

студент другого курсу юридичного факультету

Львівського державного університету внутрішніх справ

ПИТАННЯ ВІДМІННОСТІ МІЖ ПРАВОВИМ МЕНТАЛІТЕТОМ І ПРАВОСВІДОМІСТЮ

Проблема відмінності між правовим менталітетом і правосвідомістю є надзвичайно цікавою і не повністю дослідженою. Саме тому у нашій статті розглядається це питання.

Історично склалося так, що у кожній країні діють свої правові звичаї, традиції, законодавство, юрисдикційні органи, сформувалися особливості правового менталітету. Чинниками, що впливають на процес українського менталітету є: державність, релігійність і мова. Чіткого визначення поняття «правовий менталітет», зокрема і у філософії права немає. Вітчизняна теорія правового менталітету перебуває на стадії концептуального оформлення, коли «очевидні лише деякі ідеї та підходи». Значний вклад у формування теорії правового менталітету зробили такі російські вчені-правознавці як Р.С. Байніязов, Л.М. Карнозова, А.Ю. Мордовцев, М.В. Рац. Повільні темпи становлення у вітчизняній юриспруденції теорії правового менталітету пов’язані, передусім, із пануючою у нашому суспільстві парадигмою нормативно-позитивістського праворозуміння, відповідно до якої право розглядається у якості системи загальнообов’язкових норм, встановлених та санкціонованих державою, а не як «базова регулятивна форма культури, ціннісний продукт саморозвитку цивілізації, нації, етносу, закономірний наслідок їх буття».

Зрозуміло, що для становлення та розвитку теорії правового менталітету важливе значення має теоретична розробка самої категорії «правовий менталітет». Реалізація цього завдання ускладнюється наступною обставиною. Так, деякі вчені (наприклад, І.А. Іванніков) взагалі вважають за недоцільне введення у науково-правовий обіг «красивого, але цього часу багатьом незрозумілого терміну «менталітет («ментальність»)» у зв’язку з наявністю у теорії права категорії «правова культура», що на його думку, абсолютна тотожна з правовим менталітетом. Крім того, у теорії права існує таке споріднене з правовим менталітетом поняття як «правосвідомість», що, на думку деяких вчених, теж обмежує використання у науковому обігу терміну правового менталітету.

На нашу думку, на формування самосвідомості особистості найбільш ефективно впливає правове виховання населення. За теперішніх умов воно полягає у цілеспрямованому формуванні певної системи правових знань, умінь, навичок, правового мислення, правових почуттів, які регулюються правом і охороняються Конституцією України.

Актуальність даної проблеми підтверджується ще й фактом корінної кількісної і якісної зміни структури й характеру злочинності в суспільстві.

У рамках даної статті слід відзначити, що правовий менталітет характеризується за допомогою ознак етнічної приналежності, латентності ментально-правових структур, особливості правового світогляду, який проявляється у вигляді конкретної правової поведінки, що у підсумку і становить певну ідентичність (неповторність) правової системи. На фоні правової системи правовий менталітет виступає у якості основоположної матриці, яка визначає усю правову «колоритність» національної правової дійсності. Саме категорія правового менталітету дозволяє глибше проникнути у духовну правову «тканину», властиву для певного суспільства з тим, щоб зрозуміти його усталені поведінкові стереотипи у сфері права. На основі порівняльного аналізу правового менталітету та правосвідомості, можливо, на наш погляд, встановлення домінантів відповідної національної правової системи, виходячи із яких проводиться ідентифікація останньої. Оскільки виявлення домінантів українського правового менталітету сприятиме визначенню пріоритету подальшого культурно-правового розвитку України, яка після проголошення незалежності знаходиться у пошуку адекватних підстав національної правової дійсності, що позначиться у остаточному приєднанні або до Західної, або до Східної традиції права. Що ж стосується поняття «правосвідомості», то, на за сучасних умов розвитку українського суспільства це насамперед нове правове мислення, компонент нової правової і загальної культури людини і суспільства, що охоплює майже всю систему уявлень, знань, ідей, оцінок, почуттів людини та окремих соціальних груп про нове право, законодавчі акти, про практику реалізації правових норм, правомірність або протиправність тих чи інших вчинків, рішень тощо. Тобто, за допомогою правосвідомості здійснюється взаємодія людини із законом, правом, а через них з економікою, політикою, умовами життя, побутом тощо.

Основним завданням у дослідженні відмінностей правового менталітету та правосвідомості є закріплення його результатів у вигляді певної типології, класифікації. Типологізація зводиться до виявлення у процесі зіставлення порівнюваних об’єктів ознак та властивостей, які характерні для національного правового суб’єкта, які можуть бути як подібними, так і відмінними. Якщо вони подібні, то це свідчить про спільний правовий ментальний тип, що пов’язано з однаковими цивілізаційними та історико-культурними умовами становлення та розвитку.

Кормич А.І.

кандидат історичних наук, доцент,

кафедра теорії держави і права ОНЮА



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Ноземна філологія inozemna philologia 2007. Вип. 119(2). С. 3-9 2007. Issue 119(2). Р. 3-9

    Документ
    У статті зроблено спробу дослідити своєрідності перекладної дитячої літератури, розглянути стислу історію українського художнього перекладу для дітей, зокрема в Західній Україні у першій третині ХХ віку.

Другие похожие документы..