Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Викторина'
«Кому сказать спасибо?», «Подвиг Антошихина», «Надо спасать детей», «Корабль привез оружие», «Паровозы на воде», «Необычная разведка». Эти рассказы в...полностью>>
'Классный час'
Слово учителя: Сегодня в школе проходит День Здоровья , посвященный культуре правильного питания. В рамках этого мероприятия мы проводим классный час...полностью>>
'Документ'
Транспортний комплекс – одна з важливих складових у структурі економіки, яка забезпечує виробничі і невиробничі потреби всіх галузей економіки та насе...полностью>>
'Документ'
За девять месяцев 2011 года горняки Кемеровской области выдали на-гора 139,4 млн тонн угля. Это на 2,2% больше аналогичного периода прошлого года. Ка...полностью>>

5. Циклічність як форма економічного розвитку

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

5. Циклічність як форма економічного розвитку.

Економічний цикл – це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного вироб-ва від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється. Період від однієї ек-ї кризи до іншої назвали економічним циклом.

Ек-й розвиток має циклічний характер. Під ек-ми циклами розуміють періодичні коливання вир-ва, зайнятості та цін, які характерні для ек-ки. Ек-й цикл має кілька фаз. Фаза піку циклу харак-ся повною зайнятістю і повною потужністю виир-ва. У цій фазі циклу ціни мають тенденцію до підвищення, а зростання ділової активності припиняється. У наступній за піком фазі – спаду, вир-во і зайнятість скорочуються, але ціни не піддаються тенденції до зниження. Ціни падають лише в тому разі, коли спад серйозний і тривалий, тобто коли виникає депресія. Найнижча точка спаду(або депресія) харак-ся тим, що вир-во та зайнятість досягнувши найнижчого рівня, знову починають „вибиратися” з самого дна. Зрештою у фазі пожвавленя рівень вир-ва підвищується, а зайнятість зростає аж до повної зайнятості. У міру того. як пожвавлення в ек-ці набирає силу, рівень цін може почати підвищуватись аж доти

поки не виникне повна зайнятість і вир-во не запрацює на повну потужність. Економісти по різному пояснюють причину таких коливань а саме:

1)технічними новинами, які періодично активізують ділову активність;

2)війнами і іншими зовнішніми факторами;

3)монетарним явищем, а саме збільшенням або зменшенням грошової маси.

4)великим обсягом інвестицій у певний період, які викликають необхідність освоювати створені потужності, що зумовлює спад подальших інвестицій.

6. Антиінфляційна економічна політика.

Розвинуті країни світу нагромадили значний досвід проведення антиінфляційної політики. Основними заходами держави у боротьбі з інфляцією, передусім з голопуючою та гіперінфляцією, є:

1)регулювання попиту і пропозиції;

2)індексація доходів;

3) контроль за цінами та з\п.

Найтиповіші дії держави за розбіжності попиту і пропозиції такі: якщо платоспроможний попит перевищує пропозицію за умови вироб-ва ВНП нижче від оптимальної величини, держава повинна привести в дію три основних методи регулювання:

1. знизити податок на прибуток, щоб стимулювати інвестиції компаній і фірм;

2. збільшити витрати державного бюджету і насамперед державні закупівлі товарів і послуг;

3. зменшити відсоткову ставку за кредиті, отже, збільшити грошову масу в економіці.

Крім цих заходів, слід провадити активну амортизаційну політику, збільшити обсяг капіталовкладень у державному секторі.

Якщо пропозиція вище від платоспроможного попиту, а вироб-во ВНП перевищує оптимальну величину, держава повинна домагатися зниження сукупного попиту. Для цього їй

необхідно збільшити податки на прибуток , скоротити державні витрати, збільшити плату за надання кредитів і ,отже, зменшити грошову масу.

Індексація доходів здійснюється залежно від темпів інфляції. Вона визначається рівнем прожиткового мінімуму і узгоджується з динамікою індекса цін. За постійної інфляції індексацію через певні проміжки часу повторюють.

Контроль за цінами і з/п здійснюють протягом нетривалого часу, оскільки в іншому разі відкритий тип інфляції трансформується у закритий і руйнується механізм ринкового саморегулювання.

Загалом боротьбу з інфляцією необхідно вести шляхом використання комплексу заходів, передусім скорочення бюджетного дефіциту, поступового усунення диспропорцій в економіці, проведення раціональної податкової політики, посилення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, підвищення курсу національної валюти інвестування інвестиційної діяльності.

48. Гранична та середня схильність до споживання і заощадження.

Схильність до споживання (СС)-це поняття вироблено Дж.М.Кейнсом.Споживання складає ту частину доходу,яка призначена для придбання споживчих товарів і послуг і в масштабі суспільства являє суму споживання всіх економічних суб’єктів.Чим вищий дохід,тим вище може бути споживання.Якщо дохід низький,він буде цілком витрачений на споживання.Якщо дохід зростає,то споживання збільшується,але не в тій самій пропорції,що й дохід. Величина заощадженого доходу збільшується зі зростанням доходу більш високими темпами. Гранична схильність до споживання (ГСС)–коефіцієнт,який характеризує відношення між зміною споживчих видатків і зміною наявного доходу приватної економіки. Гранична схильність до заощадження (ГСЗ)–коефіцієнт,який характеризує відношення між зміною заощаджень і зміною наявного доходу приватної економіки. Середня схильність до споживання (ССС)-коефіцієнт,який відображає відношення споживчих видатків до наявного доходу приватної економіки. Середня схильність до заощадження (ССЗ)-коефіцієнт,який відображає відношення заощаджень до наявного доходу приватної економіки. Вимірювання залежності споживання і заощадження від наявного доходу здійснюється з допомогою коефіцієнтів СС(с) і СЗ(s).У статичному а-зі застосовується коефіцієнти ССС і ССЗ,які визначаються формулами: с=С/DI; s=S/DI,де С-приватні споживання,S-приватні заощадження,DI-наявний дохід приватної економіки. У динамічному аналізі застосовуються коефіцієнти ГСС та ГСЗ,які визначаються формулами: с=∆С/∆DI; s=∆S/∆DI.Звернемо увагу на важливу властивість:сума коефіцієнтів середньої,або граничної,схильності завжди дорівнює одиниці,тобто c+ s=1.Це зумовлено тим,що за даного наявного доходу будь-яка зміна споживання компенсується протилежною зміною заощаджень.І навпаки.

33. Товар і його властивості

В ринковій системі, яка ґрунтується на товарному типі виробництва, фактори і результати виробництва виступають у формі товарів.

Товар - це форма економічного блага виробленого з метою обміну на інші блага чи на гроші, а не для власного споживання. Товарами можуть бути: речовий продукт, послуги, інформація, а також економічні ресурси - праця, капітал, земля тощо.

Будь-який товар має дві властивості: По-перше, властивість задовольняти якусь людську потребу (споживча вартість або корисність), по-друге, властивість обмінюватись в певних, пропорціях на інші товари (мінова вартість або цінність товару).

З точки зору корисності товари поділяються на такі групи: споживчі (задовольняють особисті потреби людей) і виробничі (засоби виробництва); субститути (взаємозамінні товари) і комплементні (взаємодоповнюючі товари); тривалого користування (автомобілі, холодильники та інші) і нетривалого користування (хліб, бензин, напої тощо). Останні зникають після разового споживання. Крім того, споживчі товари бувають нормальними (високої якості) і нижчими (гіршими за якість); із зростанням доходів зменшується споживання нижчих товарів і зростає споживання нормальних.

Другою властивістю товару є вартість або цінність, яка проявляється на поверхні економічних явищ через, свою форму - мінову вартість, тобто певне кількісне співвідношення, в якому один товар обмінюється на інший, Розглянемо трактування вартості.(цінності) за концепцією витрат праці та концепцією корисності.

За трудовою теорією вартості єдиним джерелом вартості є праця, а величина вартості товару визначається величиною суспільно необхідних витрат праці (робочого часу) на виробництво даного товару. Ціна товару трактується при цьому грошовим виразом його вартості. Вона здатна відхилятись від вартості у той чи інший бік під впливом попиту на даний товар чи його пропозиції.

Теорія корисності блага говорить, що цінність блага визначається його суб’єктивною корисністю для споживача, тобто його суб’єктивною оцінкою останнім необхідності і бажаності даного блага.

Оцінка корисності певного товару, а отже, і його цінність залежать від інтенсивності потреби у ньому і запасу (кількості) даного блага, що є у розпорядженні у споживача.

8.Підприэмство як форма госпдарюваняня .

Підприємство (п-во) – ініціативна, новаторська дія-ть господарюючого суб’єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою максимальної вигоди. П-во виражає економічні відносини між його суб’єктами з приводу вир-ва, розподілу і присвоєння життєвих благ та послуг.

За типом об’єднання осіб і капіталів можна виділити три основні організаційно правові форми п-ва: одноосібне володіння, товариство, корпорація.

Одноосібне володінняпід-во, у якому майно належить одному суб’єкту, що самостійно веде справу, отримує весь доход і несе відповідальність за ризик від бізнесу. Основні об’єкти одноосібних форм – магазини, ремонтні майстерні, п-ва побутового обслуговування та громадського харчування, тобто дрібні та найдрібніші п-ва. Тут задіяні переважно невеликі капітали, можливості яких обмежені, що зумовлює відповідні труднощі одноосібного приватного бізнесу.

Товариство - форма організації п-кої дія-ті, що засновується на об’єднування (пайовому, дольовому) майна різних власників. За характером об’єднання капіталів і дія-ті фіз. і юр осіб, а також рівнем їх відповідальності за ек-ні результати, розрізняють повне товариство (Т), командитне Т, товариство з обмеженою відповідальністю.

Повне Т – об’єднання капіталів двох і більше осіб для спільної п-цької дія-ті. Повне Т створюється і функціонує тільки на основі установчого договору, в якому визначається сфера і строк дії, розмір, вид і порядок внесення паю учасниками, форми їх участі у справах товариства, порядок ведення справ, найменування Т.

Командитне Т –складається з дійсних членів і вкладників. Лише дійсні члени приймают ріш і керують

товариством, вони і одержують більшу частину прибутку. Вкладники не мають права голосу і лише одержують % від прибутку.

У ТзОВ майнова відповідальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли у статутний фонд. Такі партнерства характерні для фірм, зайнятих здійсненням будівельних проектів, розробкою природних ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами дія-ті в капіталомістких сферах.

Корпорація – є юр особою, що утворюється об’єднанням на пайових засадах засобів своїх членів (акціонерів) і належить до ТзОВ, оскільки відповідає за своїми зобов’язаннями лише власним капіталом. Майновий ризик акціонерів обмежується тільки тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції. Статутний фонд акціонерного Т –розподілений на певне число акцій, рівних номінальній вартості. Розмір дивіденду залежить від маси прибутку, виду та кількості акцій та і.т.д.

30. Еластичність попиту та її фактори

Попит – це залежність обсягу продажу певного блага від його ціни.

Закон попиту: обсяг попиту спадає при зростанні ціни. і навпаки.

Цінова еластичність попиту - це ступінь залежності величини попиту від зміни ціни.

Відсоткова зміна величини попиту

Е попиту = Відсоткова зміна ціни

Якщо величина попиту змінюється на більший відсоток, ніж ціна, то попит є еластичним; якщо змінюється величина на менший відсоток, то попит нееластичний. При еластичному попиті дохід зростає в міру того, як знижується ціна. При нееластичному загальний дохід зменшується в міру зниження цін.

Цілком еластичний і цілком нееластичний попит є двома крайніми випадками ситуації на ринку. При вертикальному розміщенні кривої попиту величина попиту є постійною при зміні ціни (цілком нееластичний). При горизонтальному розміщенні, при підвищенні ціни не може бути реалізована жодна одиниця товару.

Одинична еластичність – ціна і величина попиту змінюються на однаковий відсоток.

Еластичний попит за ціною вимірюється за допомогою коефіцієнта еластичності.

Е попиту = 0 - цілком нееластичний попит;

Е попиту = 1 – попит з одиничною еластичністю;

Е попиту > 1 - еластичний попит;

0 < Е попиту < І - нееластичний попит;

Е ПОПИТУ прямує до нескінченності – цілком еластичний попит.

61.Моделі ек-х систем.

Умовно можна виділити 3 основні ек моделі:традиційна,командна, змішана.

В ек-но слабо розвинутих країнах існує традиц ек система,яка базується на традиціях конкретно взятої країни.Хар-ка: відсталі технології,поширена ручна праця,обмеження наук технічн прогресу,суспільно-колективне ведення госп-ва,дрібно-товарне вир-во.

Командна ек-ка.Переважає суспільна (держ власність)плануваня вир-ва.Основний інструмент держ. регул.є Держплан.Держава на основі прямих методів впливає на ек-не життя, зокрема плануваня цін,з/п, банків,%.

Ринкова ек-ка-це така форма орг-ції вир-ва при якій індивід виробники і споживачі взаємодіють через ринок, по принципу ”що-як-для кого виробляти” за допомогою системи цін, прибутків,збитків,попиту і пропозиції. Держава забезпечує захист приватної власності і відповідну правову структуру,що сприяє свободі підприємництва.

Змішана ек-ка -це така ек система,в якій викор-ся різні форми власності та ринк або держа механізм регулюваня.При такій системі уряд займає активні позиції,сприяє стабілізації і зростаню ек-ки. У зах країнах ефективно діє соціально-ринкова ек-ка,яка є різновидом

змішаної і хара-ся високою соціальною захищеністю всього населення.

Типові моделі ек систем: Американська: заохочення підпр-цтва, збагачення найактив частини населення, часткові пільги і допомоги малозабез-м; орієнтація на високий рівень продук-сті праці; держ втручання в ек-ку неглибоке.Вона ефект-на якщо 1)населення зростає повільно,що дає змогу поступово нагромаджувати капітал.2)країна досягає стадії масового спожив,коли найвищим пріоритетом стає задово-ня індивід потреб спожи-ча.

Японська хар-ся певним відставанням рівня життя від прод-сті праці; істотне втручання держави в госп життя,щоб створити таке макроек середовище,в якому прогресивні галузі зростають найшвидше. Певне відставання темпів зростання з/п порівняно з зростанням прод-сті праці.

Шведська : головн принцип: в розмежуванні 2 ек фун-й:створення багатств і його розподіл. 1-шу ф-ю виконує приват сектор, 2-гу – уряд,який намаг-ся усунути несправедливість через перерозподіл доходів.

62.Закон спадної граничної корисності(ГК) та його викор-ня

Під ГК розуміють додаткову корисність або задоволе-ня,одержане людиною з однієї додаткової одиниці конкретної продукції.

У кін 19ст Вільям Стенлі Джевонс сфоормулював важливий у теорії вибору споживача закон спадної ГК: зі збільшенням кіль-сті споживання товару його ГК або додаткова корис-сть,яку одержує споживач з наступною порцією, має тенденцію до скорочення. Фу-я ГКє спадною лінією.

Закон спадної ГК має велике значення як для орг-ції вир-ва того чи ін товару,так і в споживальній поведінці людей.Уявлення про спадну ГК лежить в основі поясненя закону

попиту ,має ключову роль в усвідомлені того яким чином споживачам належить розділити свої грошові доходи між різними товарами і послугами які вони бажають купити.Теорія ГК пов*язує кор-ність кожної речі з її запасами тобто з таким явищем як рідкість.

Щоб зробити висновок щодо факторів,якими визначається кор-ність благ необхідно з*ясувати відношеня між потребами і засобами їх задоволеня.Правило,яке регулує це відношеня:чим ширші та інтенсивніші потреби,тобто чим їх більше,і чим менша з одного боку кіл-сть благ,яка призначена для їх задоволеня,тим вищими будуть ті ступені потреб,на які повино закінчуватись їх задоволеня,тим вища буде ГК.І навпаки,чим вужче коло потреб,які необхі-дно задовільнити,чим менша їх важливість і, з іншого боку,чим більший запас матеріальних благ тим нижчий той ступінь,до якого доходить задово-леня потреб,тим нижчою має бути ГК таких благ.

53.В-ти в-цтва в короткостр.періоді

Короткостр.період-це період часу, протягом якого п-ство змінює обсяги в-цтва про-ії за допом. більш інтенсивного викор-ня наявних, тобто фіксованих вироб.потужностей(зміна змінних в-т при незмінному стані постійних);часу для зміни вироб.потужностей тут не вистачає. У короткості.періоді зміна якого-небудь елемента змінних в-т має своїм наслідком відповідну зміну в тому ж напрямку заг.фіз.обсягу випуску про-ії. Гранич.продукт-показує зміну випуску залежно від залучення кожної додат.одиниці в-т за умови, що всі ін.види в-т залишаються незмінними. Швидкість зростання змінних і вал.в-т залежить від природи вироб.процесу, і, зокрема від того, чи досягло в-цтво такого рівня, коли починає діяти закон спадної віддачі. Суть закону спадної віддачі(закон спадного гранич.продукту), виражається в тому, що починаючи з певного моменту, послідовне приєднання кожної наступної одиниці змінного ресурсу(напр.праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (напр. Капіталу) дає спадний додат., або гранич., продукт у розрах-ку на кожну наступну 1-цю змінного ресурсу. Це означає, що зростання обсягу в-цтва буде поступово уповільнюватися пропорційно до збільшення к-сті робітників, які виробляють про-ію на даному обл.-ні. Падіння віддачі відбувається через те, що вичерпуються можливості саме цього ресурсу, тоді як викор-ня всіх інших лишається на незмінному рівні.

12. Фіскальна політика(ФП) та її види.

Фіскальна політика (від латин fiskalis – належ до інтересів казни) – зміни, які вносить уряд у розміри та умови оподатк-я, а також у розмір та порядок державних витрат з метою стабілізації економіки.

Згідно із постулатів кейнс-ї теорії уряд для досягн-я повної зайнятості та зниж-я інфляції повинен проводити цілеспрямовану фіск-ну політику. В період екон спаду пров-ся стимулююча ФП, яка включає збільш-я держ-х витр-т або зниж-я податків, а найчастіше поєднуються обидва методи. Якщо виникає загроза надлишкового попиту, що призводить до інфляції, то зд-ся стримуюча ФП. Вона включає в себе скорочення держ-х витрат або зб-ня податків.

Проведення дієвої ФП передбачає необх-ть певного проміжку часу між початком дестабілізації екон-ки і усвідомленням цього явища, а також для прийняття і зд-ня законод-ми та виконачими органами правильних і ефективних заходів.

Стимулюючий хар-р ФП може бути малоефективним, якщо він послаблює інвестиційні процеси, а також коли зміна валютного курсу значно послаблює дієвість цієї політики.

9. Грошовий ринок (ГР) та його характеристики.

ГР балансує грош потоки і грош обіг вцілому. Але роль ГР не обмежується межами грош обороту. Найважливішою якісною хар-ю ГР є процент. ГР: - ринок грошей (обіг до 1 року); - валютний р-к; - р-к короткострокових банк-х кредитів; - р-к короткострокових фін-х активів; - р-к капіталу(обіг більше ніж рік); - р-к ЦП; - р-к середньо та довгостр-х банк-х кредитів.

ГР потребує регулювання, або впливу саморегулюючих структур.

Суб”єкти ГР (продавці, покупці, посередники).

Грошові потоки в межах ГР істотно розрізняються, це пояснюється суттєвою різницею прямого та опосередкованого фін-ня в рамках ринку.

Пряме фін-я – це переміщення коштів по ринеових каналах безпосередньо від власника до позичальника.

Опосередковане фін-я відбувається за законом попиту та пропозиції. Балансування попиту та пропозиції та формув-я % на гроші виступає найважливішою функцією ГР.

Існують суттеві відмінності формув-я попиту та пропозиції на ГР.

Попит –це намагання суб”єктів мати в своєму

розпорядженні певну встановлену ними масу грошей.

Пропозиція грошей на рівні окремого суб”єкта залежить від зміни доходності розміщення коштів а активи, отже від зміни %. Чим вища % ставка, тим вища пропозиція.

Ринок ЦП як складова частина ГР.

Ринок ЦП – це складова частина фін-го р-ку, де відбувається трансформація заощаджень в інвестиції за допомогою специфічного товару ЦП.

ГР повинен забезпечити повну трансформацію заощаджень в інвестиції, існує 2 позиції щодо реального виконання цієї задачі: монетаристи –так; кейнсіанці – ні.

Монетаристи – ринкова система має механізм регулювання, що стримує економічну кризу, впливає на форми та на сімейні господарства: стимулюється бажання інвестувати та заощаджувати в рівних розмірах = %.

Зростання % призводить до зростання заощаджень та падіння інвестицій, якщо заощадження перевищують інвестиції.

Кейнсіанці: рішення про заощадження та інвестування приймаються різними екон-ми суб”єктами, що діють за різними мотивами.

10. Сутність та розвиток сучасного світового господарства(СГ).

СГ – це система нац-х господарств та відносин екон-ї власності, що форм-ся в єдину цілісність завдяки наднац-му господ-му механізму на основі інтернаціоналізації технохологічного способу вир-а. Глибинну сутність СГ розкриває система нкон-х законів, що управляють його розвитком. До з-в нац-х госп-в, які діють у межах СГ, належать з-н вартості, з-н попиту і пропозиції, з-н грошового обігу, з-н концентрації капіталу та ін.

СГ пережило нерівномірний розвиток від поділу єдиного світогосп-го механізму (в кін 19 ст-сер 20ст) до об”єднання торгівельної, трудової, кредитно-фінансової та валютної сфер.

Зростаюче знач-я міжнар-х екон-х відносин було пов”язане з формув-ям і розвитком промисловості, машинної індустрії, виникненням нових галузей і видів вир-ва тощо.

Мануфактурне вир-во(14-17 ст) дало і вимагало значного розшир-я ринків сировини і збуту. Спочатку епіцентрами такого розвитку були технічно розвинуті держави та згодом національні економіки створили об”єднану сферу – світову економіку або світове господарство.

В 20 ст екстенсивний розвиток інтернаціоналізації господарського життя на базі торгівлі був доповнений вивозом позичкового і виробничого капіталу. Розвиток СГ значною мірою залежить від світової валютної системи.

В др пол 20 ст почалась нова фаза розвитку СГ, що почалась під впливом таких факторів:

- випереджаючий ріст обробної промисловості; - покращення транспортної інфраструктури; - розв-к електроніки, кібернетики; - розв-к ТНК; - зміни на ринках позичкових капіталів.

Сучасне СГ прийнято розглядати, як систему взаємопов”язаних економік, де кожній країні належить своя, особлива роль. Нинішньому етапу розвитку СГ притаманний перехід до науково-інформаційного укладу, зростання мобільності і гнучкості екон-х суб”єктів; загострення конкурентної боротьби за ринки збуту; посилення впливу нових технологій на соц-ек процеси; використання науково-технічних досягнень для інтенсифікації економіки; розширення транспортних потоків і сворення нових комунікаційних технологій; міжфірменнна і міждержавна кооперація, обумовлена необхідністю залучення значних фін-х і кадрових ресурсів.

Основні групи країн у СГ: розвинені держави (США, канада, країни ЄС, Швейцарія, Ісландія); країни, що розвиваються(Аргентина, Бразилія, Мексика, Тайвань, Південна Корея); країни з перехідною екон-ю(країни РЕВ і країни СРСР).

11. Потреби, інтереси, стимули як складові мотиваційного механізму.

Мета екон-го розвитку полягає в задаволенні потреб людей. Потреби є безмежними, причому вони постійно наростають.

Потреба є усвідомленою індивідумом необхідністю в певних матеріальних і духовних благах та послугах. Економічні потреби – це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до екон-ї д-сті для забезпечення власного добробуту та добробуту членів родини. Економічні потреби тісно пов”язані з виробництвом, розподілом, обміном, споживанням. Необх-ть задовол-я цих потреб спонукає до вир-а необх-х життєвих благ.У свою чергу, вир-во, створюючи нові товари та послуги, стимулює розвиток потреб людини.

За ступенем задовол-я розрізн: абсолютні(визнач-ся мах-но можливим обсягом вир-а матер-х благ і послуг за найсприятливіших умов, які могли б бути спожиті сусп-ом), дійсні(потреби, що задовольн-ся за оптимальних розмірів вир-а), платоспроможні(визн-ся співвіднош-ям цін на предмети споживання і грош-х дох-а населення).

Спектр потреб широкий: фізіологічні, інтелектуальні, соціальні(потреби в освіті, медичних послугах, соц страх-ні, вихованні дітей) тощо. У відомій піраміді А. Маслоу в основі лежать найпростіші фізіологічні потреби (в товарах і послугах, без яких неможливе існування людини), а вершину займають найскладніші в самореалізації особистості і духовному розвитку (потреби людини у відвідуванні кіно, театру, картинних галерей, читанні худож літератури, розвитку особистості).

Класифікація потреб: 1) потреби в одязі, їжі, житлі – первинні; 2) потреби в гарантії своєї життєдіял-ті, безпеці свого життя; 3)соц-ні потреби в спілкуванні, належності до певної групи; 4) потреби в здобутті певного соц-го

статусу в сусп-ві, в кар”єрі; 5) потреби у самовираженні і самореаліз-ї.

Економічні інтереси – це суспільна форма прояву і роз-ку екон потреб. Це усвідомлені екон потребиокремих людей, соц-х верств, груп та класів, що є формою відносин екон власності, і знаходять свій вияв у поставлених цілях, конкретних завд-ях та діях щодо їх досягн-ня. Життя є невіддільним від постійної реалізації інтересів. В основі всього лежать особисті інтереси, поза якими особистість не вільна бути сама собою, мати власні переконання і дотримуватись власних екон-х обов”язків.

Матеріальним носієм особистого інтересу є грошовий доход. Реалізовуючи свій, індивід орієнтується на пряму вигоду(зиск). Досягнення зиску становить в умовах ринкової екон-ки основу екон-го самоутвердження особистості.

Інтереси приводяться в дію мотиваційним механізмом – стимулом. Стимули формують екон-ну поведінку. Вирішальним для залучення людей до екон-ї д-сті є грошовий стимул.

Заінтересованість має місце, коли під впливом стимулів відб-ся реаліз-я інтересів. Взаємозв”язок екон-х категорій можна виразити так:

(потреби, інтереси) – (стимули, мотиви) – (заінтересованість).

Тобто мотиви – це не що інше, як стимули, тобто самостимули.

13. Сутн-ь сук-го попиту та його фактори.

Сук-й попит – це реальний обсяг націон прод-у, який екон-ка має намір закупити з метою задовол-я своїх платоспроможних потреб. У грош-й (номін-ій)формі сук-й попит визнач-я сук-ними ек-ки на закупівлю товарів і п-г, які склад-ся із споживчих витрат, вал-х ін вест-й, держ закупок та чистого експорту.

Між сук попитом і ціною націон прод-у існує опосередкована залежність, яка проявл-ся ч-з 3 фактори:

1) ефект відсоткової ставки – полягає в тому, що при зростані цін покупцям товарів та п-г потрібно більше грошей для оплати угод. Отже, зростає попит на гроші, що при незмінній грош масі викликає підвищ їх ціни, тобто відсотк ставки. Внасл цього сук-й попит зменш-ся за рах-к попиту на ті товари, для купівлі яких потрібно брати гроші в кредит. Це стосується, в першу чергу, ін вест товарів, а також високо вартісних товарів споживчого признач-я, до яких відносяться переважно товари довго строк викор-я (легкові автомобілі, квартири, телевізори тощо);

2) ефект багатства – вираж-ся в тому, що при зростанні цін реальна в-сть, тобто купівельна спроможн-ь, накопич-х фін активів із фіксов доходом (облігації, строкові депозити тощо), що знах-ся у насел-я зменш-ся. В такому випадку власники фін активів стають реально біднішими, що скорочує їхній попит, і навпаки, за умов зниження цін реальна в-сть фінанси активів збільш-я, що підвищує попит з

боку їхніх власників;

3) ефект чистого експорту – відбиває вплив зовн сектора ек-ки на сук-й попит і ВВП. Він проявл-ся тоді, коли ціни на вітчизн товари зрост або зменш порівняно з цінами на іноз товари. Якщо внутр ціни піднімаються стосовно цін за кордоном, то покупці почнуть віддавати перевагу імпортним товарам, що викличе збільш імпорту. Натомість іноземці почнуть купувати менше вітчизн товарів, що викличе збільш експорту. Отже, за інших незмінних умов зростання цін в середині країни викликає збіл імпорту і зменш експорту. Внасл цього скорочується чистий експорт у складі сук-го експорту.

26 Соціально-економічні наслідки інфляції

Якщо інфляція - це багатофакторне явище, то

наслідки її різноманітні:

  1. Вона проводить перерозподіл нац. доходу та багатства між різними групами суспільства, економічними та соціальними інститутами так, що спрогнозувати це неможливо. Втрачають люди з фіксованими доходами, кредитори, а виграють власники нерухомості і ті, хто взяли кредити. Інформація призводить до знецінення вкладів у грошовій формі

  2. Високі темпи інфляції збільшують невизначеність у ризику ведення бізнесу.Інвестиції скорочуються, а збільшується частка спекулятивних оперецій.В майбутньому це призведе до зниження добробуту нації.

  3. Зменшується політична стабільність суспільства,збільшується соц. напруга.

  4. Високі темпи росту цін у „ відкритій „ економіці призводить до зниження конкурентоспроможності національних товарів. Результатом буде збільшення імпорту і зменшення експорту, зростання безробіття і знищення національних товаровиробників.

  5. Збільшується попит на більш стабільну іноземну валюту. Збільшуються відплив капіталів за кордог, спекуляції на валютному ринку, що в свою чергу прискорю ріст цін.

  6. Зменшуються реальні доходи держави, збільшується дефіцит державного бюджету і державний борг. Це призводить до того, що держава втрачає важелі для реального впливу на економіку.

  7. Інфляція справляє також негативний вплив на стан платіжного балансу країни.

  8. Інфляція має позаекономічні наслідки

Один із найнегативніших наслідків інфляції полягає в тому , що вона деформує морально – психологічний клімат у суспільстві, прискорює суспільно – психологічне безладдя.

28 Споживання та нагромадження як функції доходів, їх співвідношення.

Для покриття суспільних потребу процесі розширеного відтворення важливо домагатись оптимальної народногосподарської пропорції між нагромадженням та споживанням національного доходу. Оскільки фонди нагромадження і споживання формуються за рахунок одного джерела – національного доходк, то динаміці їх властива певна система суперечностей, які полягають у тому, що нагромадження і споживання обмежують і заперечують максимізацію одне одного при одночасній оптимізації їх. Оптимізація структури національного доходу передбачає досягнення того основного кінцевого результату ( соціального і економічного ), який найбільшою мірою відповідає інтересам людини. Тоді й реалізується власний інтерес будь – якої виробничої ланки, оскільки від пропорції розподілу заново створеного суспільством продукту залежать обсяг товарів народного споживання і послуг, його відповідності загальному обсягу платоспроможного попиту.

На співвідношення нагромадження і споживання істотно впливає результативно – корисна інтенсифікація суспільного в-ва.Вона повинна знизити коефіцієнт нагромадження , оскільки на для одержання 1 % приросту НД можна буде зменшити норму виробничого нагромадження.Отже,першочерговим для економіки України є підвищення ефективності використання всіх елементів нагромадження.

27 Фактори виробництва. Проблеми їх поє'днання.

Виробництво – це процес праці, яка має завершений , результативний характер.

Види факторів в-ва зумовлені різноманітною в-чою д-тю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах та регіонах економіки. Наприклад, є фактори в-ва ( засоби в-ва ) с / г призначення або такі, що відносяться до промисловості чи таких її підгалузей, як легка промисл. І. Т. Д.

Для типів факторів в-ва характерною є визначеність. Вони представлені засобами в-ва ( речовий фактор ) та безпосередніми виробниками ( особистий фактор ) , наділеними здатністю до праці, яка реалізується у поєднанні з засобами праці.

Первинним фактором в-ва були земля і праця. Але з розвитком цивілізації з'явилися й інші речові фактори в-ва, але теж похідні від землі.

Розрізняють і функції факторів в-ва:

  1. Функція робітника як особистого фактора виробництва полягає у використанні своєї робочої сили в процесі праці як д-ті, спрямованої на зміну предметів та сил природи з метою задоволення своїх потреб.

  2. Функція засобів виробництва полягає в тому , щоб бути провідником продуктивної дії робітника на предмети і сили природи.

Предмети праці – це річ , на яку спрямована праця людини і з якої вона як з матеріальної субстанції виробляї майбутній продукт.

Усі зазначені функції засобів в-ва і робітників є необхідними у виробничому процесі.

Функціонуванню та взаємодії факторів в-ва передує їх поєднання.

Поєднання факторів виробництва – це не застигла

система, а динамічне явище.Серед проблем які виникають у процесі поєднання факторів в-ва, виділяють:

  • забезпечення збалансованого розвитку засобів в-ва і трудових рес, їх взаємної якості та кількісної відповідності;

  • формування і підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних засобів в-ва;

  • забезпечення заміни ручної, малокваліфікованої праці на технічно оснащену, що дозволяє значно зменшити витрати всіх рес. на одиницю створеного продукту;

  • досягнення доцільних пропорцій при формуванні техніко – технологічної бази в-ва і підготовці сучасного працівника;

  • пошук і впровадження нових, прогресивних форм включення працівників у виробничий процес;

створення і утримання на належному рівні механізму економічного управління процесом поєднання й використання факторів в-ва, при якому б досягався найбільший результат при найменших витратах.

16. Попит. З-н попиту. Детермінанти попиту.

Попит виражає сформовану на р-ку потребу в грош засобах, що визнач-я к-стю товарі і п-г, які споживачі можуть придбати за цінами, що склалися на ринку та наявн-ю коштів. Рух попиту об’єктивно регул-ся з-ном попиту. Він відбиває причинно-наслідк зв’язок між зміною ціни і зміною велич попиту. При цьому цей зв’язок має зворотній хар-р: підвищення ціни зумовлює зменш-я попиту і навпаки, зниження ціни веде до його зростання. У з-ні попиту виявл-ся суперечність між ціною і платоспроможністю, а точніше – між зміною ціни і постійною на цей час величиною платоспром-го попиту насел-я.

Якщо ціна зросла, то при тому самому платоспрм-го попиті насел-я, зменш-я можливості здійсн-я покупок. Вони скороч-я не в номінал негрош-му, а в натур вираженні. Вихід з цієї суперечності полягає у зменшенні попиту на товари, ціна на які зросла. Протилежна ситуація виникає тоді, коли ціна знизилася. Споживач має можливість придбати ті товари, продаж яких раніше стримувався ч-з недостатню купівельну спроможність. У цьому разі попит зростає на більш дорогі товари.

Форми вияву з-ну попиту найрізноманітніші, однією з них є ефект заміщення. Він полягає у переміщенні попиту на дешевші товари-замінники. Однією з форм вияву з-ну попиту є ефект доходу. Він спостер-я тоді, коли відбулося зниж-я ціни. Це призводить до того, що у споживача в результаті зниж-я ціни з’явилася вільна сума грошей, яка може бути спрямована на придбання додатк життєвих засобів.

Залежн-ь між ціною і попитом хар-є крива попиту. Якщо ціна товару зростає від точки від точки Б до точки А, обсяг продажу скорочується. Напрям стрілокна осях графіка зміниться на протилежний, якщо ціна знизиться в

напрямі від точки А до точки Б. Рух по кривій попиту з однієї точки до б.-якої іншої показує, як зміна однієї змінної, тобто ціни, зумовлює зворотний рух, тобто обсягу продаж.

56. Платіжний баланс та його структура.

Відповідно до міжнародного розподілу праці та в зв'язку з тісним економічним, торговельним, науковим, культурним і іншими видами співробітництва між різними країнами здійснюються необхідні платежі та розрахунки. Необхідність взаємного обліку таких платежів і розрахунків потребує скла­дання платіжного балансу — балансу угод, укладених протя­гом року між фізичними особами, підприємствами та урядо­вими організаціями однієї країни з відповідними установами інших країн. Платіжний баланс відображає зв'язок між усіма угодами, які певна країна отримує від інших країн, і всіма платежами, які вона (та її суб'єкти господарювання) здійснює іншим країнам. Він відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично інформує про економічні операції, що здійснюються між національною економікою та економіками інших країн. За формою складання платіжний баланс визна­чається як статистичний звіт за певний період часу, в якому відображено всі економічні операції між резидентами певної країни і резидентами інших країн (нерезидентами). Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерсько­го обліку:— за кредитом кожна економічна операція має подвійний запис однієї статті та дебетом іншої, сумарний дебет дорівнює сумарному кредиту. Відповідно до Керівництва МВФ платіжний баланс скла­дається з двох великих розділів: 1) рахунок поточних опе­рацій 2) рахунок руху капіталу та фінансових ресурсів 1. Рахунок поточних операцій – розділ міжнародного рахунку країни, який відображає рух за кордон та з-за кордону товарів, послуг та трансфертних платежів. Він складається з двох частин: рахунку торгівлі, рахунку невидимої торгівлі. Рахунок торгівлі містить інформацію про експорт та імпорт товарів (експорт товарів означає приплив грошових коштів та створює статтю кредиту; імпорт товарів означає відплив грошових коштів та створює статтю дебету) Рахунок торгівлі наповнюють дані про експорт та імпорт товарів. Якщо експорт товарів

перевищує імпорт , кажуть про позитивне (додатне) сальдо торговельного балансу. Якщо експорт країни є меншим, ніж імпорт, слід констатувати від’ємне сальдо товарної торгівлі. Рахунок невидимої торгівлі відображає надання послуг споживачам за кордоном та придбання послуг резидентами в нерезидентів, а також трансферти. - виробничі послуги; - транспортні послуги; - туризм; - прибуток інвестиції; - трансферти; Для України типовою ситуацією є перевищення показниками експорту послуг показників імпорту послуг. Передусім це пов’язано з транзитним статусом держави та наявністю торговельного флоту, що надає Україні статус „ транспортної держави”. 2. Рахунок руху капіталів-це розділ міжнародного рахунку країни, який відображає рух кредитних ресурсів та фінансових активів за кордон та з-за кордону. Рахунок руху капіталів складається з трьох частин: а) рахунок руху довгострокового капіталу відображає зміни довгострокових інвестицій б) рахунок руху короткотермінового капіталу відображає переміщення інструментів грошового ринку між певною країною та рештою світу в) рахунок руху резервів фіксує збільшення або зменшення золотовалютного резерву країни. Резерви можуть використовуватися з метою покриття дефіциту в поточних розрахунках (наповнюватися у разі профіциту). Система розрахунків платіжного балансу унікальна в тому плані, що вона хоч і не показує безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які погано, проте відображає реальні фінансові потоки між даною країною з іншим світом.

44. Пропозиція та її фактори.

Пропозиція – це обсяг товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу. Фактори, які визначають пропозицію, поділяються на об’єктивні та суб’єктивні. До об’єктивних належать економічні, соціальні, демографічні. Економічними факторами є: рівень технології, організаційно-інфраструктурне забезпечення, сфера обігу, державне стимулювання ринкової конкуренції, переміщення капіталів. Соціальні – це професійно-кваліфікаційний склад робочої сили, суспільна престижність підприємства, розміри і активність підприємців, їхня економічна самостійність, рівень культури і спеціальної освіти учасників виробництва. Демографічні фактори охоплюють: масштаби і характер залучення у виробництво і вивільнення робочої сили, розподіл працездатного населення за територією. До суб’єктивних чинників відносять психолого-традиційні, естетичні, природо-кліматичні. Психолого-традиційні – це зміни смаків та уподобань споживачів, місцеві, національні традиції, виховання, релігійні звичаї. Естетичні включають зміни у моді, розвиток промислового дизайну. Природо- кліматичні – це клімат, рельєф та

місцезнаходження. Однак головним чинником пропозиції є ціновий фактор, який відображається в законі пропозиції. Сталий причинно-наслідковий зв’язок між ціною та обсягом товарів (послуг), який товаровиробник здатний поставити на ринок, виражається законом пропозиції. Зміст закону пропозиції полягає в тому, що чим вища ціна (за інших додаткових причин), тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові запропонувати на ринок упродовж певного проміжку часу, і навпаки, чим нижча ціна, тим менше товарів виробник бажатиме і зможе поставити на ринок. Тому звідси випливає прямий зв’язок між ціною і пропозицією товару і він зображається кривою пропозиції.

46.Сутність та функції ринку

Сутність ринку полягає у тому,що це певна сукупність економічних відносин між різними типами фірм,а також державою та держав між собою і наднаціональними органами та іншими суб’єктами з приводу купівлі – продажу товарів і послуг відповідно до законів сучасного товарного виробництва. Ринок - це сукупність соц.-економічних відносин, яка складається у процесі в-ва, розподілу і обліку товарів, а також руху грошових засобів. Більш конкретно, це: Ринок - це сфера обліку, де здійснюються, за допомогою актів купівлі, продажу, звязок сфери в-ва і сферою споживання або звязок виробників і споживачів. Ринок виник і почав формуватися ще в період, коли почав розвиватися обмін між містами і організовувалися ярмарки (12 ст.) Ринок розвивався одночасно з розвитком товарного г-ва. Ринок діє за законами в-ва і основними з них є: -закон вартості; - закон попиту і пропозиції; - закон грошового обігу; - закон конкуренції. Ринок - це демократ. Тому, що він не ділить людей на окремі класи, соц. групи, а лише ділить всіх людей на дві групи: - покупців; -продавців. Суб'єктами ринку є: покупці і продавці Кожен з них має свою мету на ринку. Покупці хочуть, як найдешевше купити якісний товар і мати max ефект від

його споживання. Продавці хочуть, як найдорожче продати і отримати max можливий прибуток. Об'єктами ринку є гроші і товари. В якості товарів виступають предмети споживання, засоби в-ва, послуги, продукти інтелектуальної праці, інформації, зв’язок. А в якості грошей виступають усі платіжні і розрахункові грошові документи. Ринок включає ІІІ осн. елементи: 1) ринок товарів і послуг; 2) ринок капіталу; 3) ринок робочої сили. Ринок, як с-ма економічних відносин, яка регулює взаємовідносини виробників і споживачів виконує такі функції: - здійснює остаточне визначення вартості товару і встановлює ціну товару; - урівноважує ціни; - забезпечує безперервний процес суспільного відтворення, і є його важливим етапом. - стабілізує грошовий обіг, і сприяє його розвитку; - підтримує авторитет національної валюти; - має регулюючий вплив на економіку, тобто, сигналізує про появу диспропорцію між попитом і пропозицією і сприяє їх ліквідації. - має стимулюючий вплив на економіку, оскільки спонукає виробників до запровадження нової техніки і технології, з метою покращення якості та асортименту товарів. - сприяє розвитку конкуренції; - забезпечує споживачів необхідними товарами і товаровиробників необхідною сировиною і технікою... - сприяє формуванню ринкової моделі управління економікою, яка лише частково включає державне регулювання. - функція санації,тобто очищення економічної системи від неефективних і нежиттєздатних підприємств через механізм конкуренції.

48. Гранична та середня схильність до споживання і заощадження.

Схильність до споживання (СС)-це поняття вироблено Дж.М.Кейнсом.Споживання складає ту частину доходу,яка призначена для придбання споживчих товарів і послуг і в масштабі суспільства являє суму споживання всіх економічних суб’єктів.Чим вищий дохід,тим вище може бути споживання.Якщо дохід низький,він буде цілком витрачений на споживання.Якщо дохід зростає,то споживання збільшується,але не в тій самій пропорції,що й дохід. Величина заощадженого доходу збільшується зі зростанням доходу більш високими темпами. Гранична схильність до споживання (ГСС)–коефіцієнт,який характеризує відношення між зміною споживчих видатків і зміною наявного доходу приватної економіки. Гранична схильність до заощадження (ГСЗ)–коефіцієнт,який характеризує відношення між зміною заощаджень і зміною наявного доходу приватної економіки. Середня схильність до споживання (ССС)-коефіцієнт,який відображає відношення споживчих видатків до наявного доходу приватної економіки. Середня схильність до заощадження (ССЗ)-коефіцієнт,який відображає відношення заощаджень до наявного доходу приватної економіки. Вимірювання залежності споживання і заощадження від

наявного доходу здійснюється з допомогою коефіцієнтів СС(с) і СЗ(s).У статичному а-зі застосовується коефіцієнти ССС і ССЗ,які визначаються формулами: с=С/DI; s=S/DI,де С-приватні споживання,S-приватні заощадження,DI-наявний дохід приватної економіки. У динамічному аналізі застосовуються коефіцієнти ГСС та ГСЗ,які визначаються формулами: с=∆С/∆DI; s=∆S/∆DI.Звернемо увагу на важливу властивість:сума коефіцієнтів середньої,або граничної,схильності завжди дорівнює одиниці,тобто c+ s=1.Це зумовлено тим,що за даного наявного доходу будь-яка зміна споживання компенсується протилежною зміною заощаджень.І навпаки.

40.Еластичність пропозиції(ЕП) та її фактори

Поняття еластичності повною мірою відноситься й до пропозиції. Так, якщо п-ва гнучко реагують на зміну цін, пропозиція їх про-ції еластична. Якщо при зміні цін економ. поведінка п-ва на ринку не змінюється - пропозиція нееластична. Еластичність пропозиції за ціною є відношенням відсоткової зміни величини товару, що пропонується на ринку, до відсоткової зміни в ціні цього товару (за інших рівних умов) Е пропозиції = відсоткова зміна кількості товарів, що пропонуються до продажу / відсоткова зміна цін товарів.

Очевидно, що залежно від. ступеня еластичності всі товари можна поділити на три групи: товари з низькою, середньою та високою еластичністю. Особливістю ЕП є її безпосередня залежність від фактора часу. Час, що є у розпорядженні п-ва (фірми) для того, щоб відреагувати на зміну ціни продукта, - важливий чинник, який впливає на економічну поведінку товаровиробників в умовах ринку. Очевидно, чим менше часу, яке має п-во для того, щоб пристосуватись до ринкової зміни цін, тим меншою мірою воно може змінити обсяг вир-ва(пропозиція про-ції даного п-ва нееластична). І навпаки. Для зміни обсягів вир-ва необхідний перерозподіл виробничих ресурсів, що вимагає певного часу. ЕП, таким чином, визначається мобільністю факторів його вир-ва. Наймобільніші виробничі ресурси зосереджено на транспортних п- вах. Прикладом низької мобільності факторів в-ва можуть бути п-ва вугільної п-сті. У вугільній галузі обладнання є, як правило, вузькоспеціалізованим; крім того, воно зосереджено лише в місцях промислового добування вугілля. У політ. економії при аналізі ЕП проводиться відмінність між: 1) найкоротшим ринковим періодом; 2)короткостроковим ринковим періодом; 3) довгостроковим ринковим періодом. При найкоротшому ринковому періоді п-ва не встигають відреагувати на зміну попиту і ціни. Типовим прикладом тут може бути пропозиція швидкопсувних с/г продуктів. Ці товари потрібно найшвидше реалізувати, навіть за нижчою ціною, щоб допустити надмірних втрат. У цій ситуації пропозиція (особливо для дрібного товаровиробника, який весь свій урожай одночасно вивозить на ринок) є цілком нееластичною. У короткостроковому ринковому періоді п-во не має часу докорінно перебудувати матеріально- технологічну базу вир-ва. Проте п-во має достатньо часу для того, щоб змінити обсяг вир-ва за рахунок

більш інтенсивного використання вже наявних виробничих потужностей. Така екон. ситуація означатиме більш високу ЕП про-ції п-ва порівняно з найкоротшим періодом. У довгостроковому періоді п-во вживає всіх необхідних заходів для адаптації свого виробничого потенціалу до зміни ринкових умов. Пропозиція в такій ситуації стає ще більш еластичною і тяжіє до цілком еластичного рівня. П-во на основі нової матеріально-технологічної бази має всі передумови для зміни обсягів вир-ва. ЕП збільшується внаслідок використання у виробничому процесі гнучких технологічних систем, на основі яких можна швидко й мобільно змінювати структуру і обсяги вир-ва. Сучасні високопродуктивні технології дають можливість налагодити випуск значно більшого обсягу про-ції, причому за нижчими цінами. Об'єктивні макро- і мікроекономічні умови значно обмежують можливості конструктивної адаптації укр.. п-ств до зміни ринкової кон'юнктури. Однією з основних причин спаду вир-ва в Україні є проблеми п-ств зі збутом власної про-ції. На багатьох п-вах в умовах зменшення попиту про-ції на внутрішньому ринку відбувається накопичення значних обсягів готової про-ції. Водночас знижуються запаси сировини та матеріалів на складах п-ств. Складність проблеми пов'язана також зі швидкими змінами в рівні і структурі цін (у першу чергу ріст цін на енергосировинні ресурси, транспортних тарифів). П-ва у вітчизняному народ. г-ві не мали ні часу, ні матеріальних і фінан. можливостей перебудувати своє вир-во. Внаслідок різкого стрибка цін після їх лібералізації було знецінено обігові кошти п-ств. Як наслідок п-ва, особливо переробних галузей, значною мірою було позбавлено можливості провести оновлення свого виробничого апарату. Розширення обсягів в-ва на п-вах не може бути забезпечене на основі звуженого споживчого попиту, який нині має місце в Україні.

54.В-ти в-цтва в довгостр.періоді

Довгостр.період-це період часу, достатній для зміни к-сті всіх вироб.ресурсів, що викор-ються, включаючи і вироб.потужності(зміна перемінних і постійних в-т). Нарощування вироб.потужностей призводить до збільшення вал.в-т в-цтва. Всі в-ти в умовах довгостр.періоду виступають як змінні. Що ж до в-т в-цтва на 1-цю про-ії, то вони знизяться при досягненні певних обсягів в-цтва, але подальше розширення в-цтва супроводжуватиметься зростанням серед.вал.в-т. Зниження вал.в-т в-цтва внаслідок ефекту масштабу відбувається через спеціалізацію праці, ефект.викор-ня капіталу, в-цтво побічних продуктів тощо. Проте після певного рівня подальше збільшення обсягів в-цтва може призвести до негат.ек.наслідків. Важливою причиною виникнення від’ємного ефекту масштабу є труднощі в упр-ні великим п-ством. Для окремого керівника виявляється неможливим зібрати, зрозуміти і переробити всю інф-ію, необхідну для прийняття раціональних рішень на великих п-ствах, що призводять до зростання ієрархічного апарату упр-ня вглиб і вшир, як наслідок знижується еф-сть і зростають серед.в-ти в-цтва. Суч.організ.с-ра упр-ня великих фірм, як правило, враховує негат.ефект масштабу

і намагається його уникнути ще на стадії проектування. Великі фірми створюють відокремлені підрозділи, кожний з яких наділяється значною автономією і конкурує з іншими, що підвищує еф-сть упр-ня. Рис.(крива довгості.сер.в-т) відображає процес розширення розмірів п-ства, збільшення обсягів в-цтва і, відповідно, зміну довгостр.сер.в-т. Обсяги в-цтва збільшуються від первинного мін.рівня в 20 од.до 60 од.про-ії. Як видно, мін.сер.в-ти мають місце в точці А3, потім вони починають зростати. Отже, зниження серед.в-т йде з точки А1 до точки А3, а зростання-від точки А3 до точки А5. Точка А1 х-рна для найменшого розміру п-ства, А5-для найбільшого. Реал.динаміка в-т в-цтва при збільшенні вироб.потужностей буде виражатися кривою А1А2А3А4А5. Ця крива є кривою вибору п-ства щодо збільшення чи зменшення вироб.потужностей.

А1 А2

В-ти на 1-цю

продукції

А3 А4 А5

Qmin 20 30 40 60 Qmax

51.Класична модель сукупної пропозиції

Сукупна пропозиція (СПр) - це такий реальний обсяг національного продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку. Потенційна величина СПр залежить від запасу капіталу та технологічного рівня виробництва. В межах потенційної величини СПр є функцією товарних цін та середніх витрат (СеВ), тобто витрат на виробництво одиниці товару: СПр=ґ(Ц;СеВ). У макроекономічній науці немає єдиної думки стосовно форми зв'язку між Ц і СПр. В залежності від того як ціни впливають на СПр існують дві моделі: класична і кейнсіанська. Розбіжності між цими моделями випливають із різних уявлень їхніх прихильників стосовно гнучкості цін і зарплати. Історично першою є класична модель(КМ). Фундаментальним положенням цієї моделі є те, що економіка постійно тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу виробничих можливостей економіки. У верхній точці економічного циклу економіка, згідно КМ, може дещо перевищувати межу виробничих можливостей; в періоди падіння вона навпаки досягає параметрів, величина яких набагато менша від межі її виробничих можливостей. Але всі ці коливання є тимчасовими. Ринок володіє механізмом швидко повертати економіку до потенційного рівня виробництва. Головним механізмом, який виконує цю роль, є механізм гнучких цін і зарплати. Графічно КМ СПр можна представити на прикладі падіння сукупного попиту(СП). Як видно з рисунку, особливістю графіка КМ є те, що в ній крива СПр має форму вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП, тобто в точці Оп. За цих умов будь-яка зміна СП не впливає на виробництво, а викликає лише зміну цін. У нашому випадку падіння СП викликає

зниження цін. Згідно з логікою КМ, падіння СП відносно потенційного ЗВП миттєво породжує два наслідки. З одного боку, на товарному ринку знижуються ціни. При незмінній зарплаті це повинно було б зменшити прибутковість виробництва і стимулювати підприємців до скорочення СПр. Але цього не відбудеться, оскільки , з іншого боку, падіння СП одночасно викликає адекватне скорочення на ринку праці і зменшення номінальної зарплати. За цих умов адекватно зменшуються середні витрати, а прибутковість виробництва не змінюється. Тому у підприємців не виникає мотивації до скорочення СПр, яка залишається на рівні потенційного ВВП. Отже, в КМ абсолютно гнучкі ціни і зарплата миттєво нейтралізують будь-які відхилення економіки від умов повної зайнятості. Тому ними нехтують і враховують лише кінцевий результат - незмінність сукупної пропозиції.


41.Ринок(Р) і ринкова інфраструктура

Ринок як одна з категорій товарного вир-ва у процесі еволюції за­знав істотних кількісно-якісних змін, що не могло не позначитися на його виз-нні в останні понад два сто­ліття. У працях А. Сміта і Д. Рікардо термін «Р» не набув чіткого політекономічного виз-ння, оскільки його відносили до зовн., поверхових явищ ринкової е-ки, а тому використовували переважно для характеристики ринкового попиту. Першу спробу дати наукове визначення Р зробив фран. ек-ст О. Курно. На його думку, цей термін позначає «будь-який район, на якому взаємовід­носини покупців і продавців вільні, тому ціни на одні й ті самі товари мають тенденцію легко й швидко вирівню­ватися». Анг. еко-ст А. Маршалл стверджу­вав, що «чим досконаліший Р, тим сильнішою є тен­денція до того, щоб у всіх його пунктах в один і той са­мий час платили за одну й ту саму річ однакову ціну». У підручнику «Економікс» Р розглядається як «інсти­тут або механізм, який зводить покупців (представників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг». Сучасний же Р — це один з феноменів, який зумовлює склад­ну сис-му господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові за­кономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість. Сучасний ринок певна сукупність екон. відносин між до­машніми господарствами, різними типами фірм та організацій (насамперед крупними компаніями) і державою (у тому числі над­ національнимиорганами) з приводу купівлі товарів і послугу сфе­рі обігу та механізм забезпечення цього процесу відповідно до за­конів товарного вир-ва і грошового обігу. Основними функціями ринку є:1.Ціноутворююча ф-ція.Остаточне визначення вартості товарів і послуг та їх реалізація, перетворення

продукту праці на товар.2.Відтворювальна ф-ція. Забезпечення безперерв­ності процесу сусп. відтворення, формування цілісної нац. економічної сис-ми та її зв'язку з іншими нац. економіками в масштабі світового ринку. 3.Спонукаюча ф-ція.Спонукання виробників това­рів і послуг знижувати індивідуальні витрати порівняно із суспільне необхідними, підвищення суспільної корисності товарів і послуг, їх якості та споживчих властивостей.4.Регулююча ф-ція.Регулюючий вплив на еконо­міку загалом, на пропорції між різними сферами та галу­зями економіки, приведення у відповідність платоспро­можного попиту й пропозиції, нагромадження й спожи­вання та інших пропорцій. 5.Контролююча ф-ція.Сприяння контролю спо­живачів за вир-вом, вирівнювання цін.6.Ф-ція посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг у межах окремих країн і світового гос-ва.7Ф-ція санації.Очищення екон. сис-ми від неефективних і нежиттєздатних підп-ств через механізм конкуренції8.Інформаційна ф-ція. Постійна наявність таких ринкових сигналів, як ціни, ставки за кредит тощо, з до­помогою яких можна оперативно вносити зміни у плани господарської діяльності. Таким чином, Р слід розглядати як певну сукуп­ність екон. відносин між різними суб'єктами, де відбуваються остаточне виз-ння й виз-ння їх вартос­ті та реалізація, завдяки чому посилюється конкуренція між товаровиробниками за зниження витрат вир-ц­тва й підвищення сусп. корисності товарів, поліп­шується пропорційність розвитку народ. г-ва, забезпечується безперервність сусп. відтворен­ня й формування цілісної екон. системи, а також здійснюються опосередкований контроль споживачів за вир-вом та санація екон. сис-ми від нее­фективних підприємств. Складовими ринку є:Р товарів, капіталу,

фі­нансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, так званий тіньовий, а також ринкова інфраструктура Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням рин­кової економіки є ринкова інфраструктура. Вона містить такі еле­менти: аукціони, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, аудиторські фірми, холдин­гові компанії та ін. 1)Аукціони — форма продажу у виз-ний час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення. На 2)Торгово-промислові палати — це комерційні організації, голов­ним завданням яких є сприяння розвитку екон. і торговель­них зв'язків з партнерами заруб. країн. 3)Торгові доми — це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують товари за кордоном і перепродують місцевим оп­товим та роздрібним торговцям і споживачам у про-сті та інших галузях г- ва.Здійснюють операції за свій рахунок, проте мо­жуть виконувати також функції комісіонера як для вітчизняних, так і заруб. підприємців, торговельних організацій та окре­мих осіб.4)Ярмарки — надзвичайно важливий елемент ринкової інфра­структури. Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, націо­нальні та місцеві5)Маркетинг (від англ. таг&еііпд — ринок, збут) — це динамічна система ринкової орієнтації. Однією з функцій маркетингових служб є сегментування ринку, тобто диференціація покупців залежно від їх потреб та особливос­тей поведінки.6)Біржа — це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оп­тимальними наслідками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерційної пове­дінки агентів цієї структури. 7)Біржа праці — елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі

операції на ринку праці. Виконує такі функції: аналізує стан ринку праці; прогнозує попит і пропозицію робочої сили; веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням; сприяє працевлаштуван­ню працездатних; здійснює професійну орієнтацію молоді; випла­чує допомогу по безробіттю тощо. .8)Товарна біржа— комерційне підприємство, регулярно функціо­нуючий ринок однорідних товарів з певними характеристиками. Це об'єднання п-ств торгівлі, збуту, обміну, мета якої — укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту й про­позиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товаро­обороту та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів щодо операцій тощо. На публічних біржах угоди можуть укладати як їх члени, так і підприємці, що не є їх членами. 9)Брокерські фірми за допомогою брокерів купують і продають товари, грошові номінали чи акції від імені інших осіб. Крім того, вони надають клієнтам також додаткові послуги, в тому числі й у вигляді кредитів, інформації про кон'юнктуру ринку, реклами тощо.10)Страхова компанія — комерційна, фінансово-кредитна орг-ція, що ставить за мету отримання прибутку від здійснення стра­хових опе-цій. СК здійснюють систему заходів, спрямованих на повне або часткове відшкодування застрахованим фірмам збитків, яких вона зазнала за непередбачених обставин. 11)Аудиторська фірма — це незалежна висококваліфікована орг-ція, яка на замовлення контролює й аналізує фінан. дія-сть п-в і орг-цій різних форм власності, їхні річні бухг. звіти та баланси. 12)Холдингова компанія — акціонерна компанія, капітал якої ви­користовується переважно для придбання контрольних пакетів ак­цій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою ді­яльністю й отримання доходів. За своєю структурою і характером д-сті ХК виконує, як правило, лише фінан­. операції

52.Кейнсіанська модель сукупної пропозиції

Сукупна пропозиція (СПр) - це такий реальний обсяг національного продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку. Потенційна величина СПр залежить від запасу капіталу та технологічного рівня виробництва. В межах потенційної величини СПр є функцією товарних цін та середніх витрат (СеВ), тобто витрат на виробництво одиниці товару: СПр=іЩ;СеВ). У макроекономічній науці немає єдиної думки стосовно форми зв'язку між Ц і СПр. В залежності від того як ціни впливають на СПр існують дві моделі: класична і кейнсіанська. Розбіжності між цими моделями випливають із різних уявлень їхніх прихильників стосовно гнучкості цін і зарплати. Кейнсіанська модель СПр виникла на грунті конструктивної критики класичної моделі. Але кейнсіанська модель має декілька різновидностей. Один із її варіантів, який називається крайнім випадком, полягає в тому, що суспільні фактори змішаної економіки стримують в короткостроковому періоді ціни і зарплату від миттєвого реагування на сукупний попит. Це означає, що в такій моделі як ціни, так і зарплата є негнучкими. За цих умов СПр змінюється пропорційно зміні СП. Оскільки ціни стабільні, то внаслідок цього крива СПр приймає вигляд горизонтальної лінії. Але реальна економіка свідчить, що негнучкість цін є не правилом, а крайнім випадком, який може виникати лише в екстремальних умовах, коли держава тимчасово блокує ціни. Отже, крайній випадок кейнсіанської моделі - це модель СПр для екстремальних умов. У нормальних умовах ціни вільно формуються ринком і тому є гнучкими, тобто еластичними стосовно сукупного попиту. Цю обставину враховує основний варіант кейнсіанської моделі сукупної пропозиції, згідно з яким негнучкою є лише зарплата. Тому під кейнсіанською моделлю СПр слід розуміти її основний варіант. Згідно з цією моделлю зарплата змінюється не так легко і швидко, як це уявляют

ь прихильники класичної моделі. Негнучкість зарплати кейнсіанці пояснюють існуванням суспільних факторів. У першу чергу до них відносять колективні угоди між профспілками і підприємцями, якими передбачається незмінність зарплати протягом дії цих угод. Цьому сприяє також закон про мінімальну заробітну плату та дестимулюючий вплив зниження зарплати на продуктивність праці робітників, що в певних межах стримує підприємців від її зниження. Але незважаючи на негнучкість зарплати підприємці все ж будуть змушені змінювати ціни згідно зі зміною сукупного попиту. Це пояснюється ефектом конкуренції. Так в умовах падіння СП конкуренція, що зростає між виробниками товарів, примусить їх знижувати ціни з метою уникнення затоварювання. В умовах зростання СП конкуренція між покупцями викликає зростання товарних цін. В умовах різного рівня зайнятості суттєвість цінових змін буде різною, що впливає на форму кривої сукупної пропозиції. Графічно кейнсіанську модель сукупної пропозиції можна представити на прикладі падіння СП.

Як видно з рисунку у кейнсіанській моделі крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно похилої лінії. Якщо сукупний попит недостатній, фактичний обсяг виробництва(Оф) зменшується стосовно потенційного рівня(Оп) і може знаходитися в цьому стані певний час, оскільки зарплата є негнучкою. Згідно з логікою кейнсіанської моделі, падіння сукупного попиту відносно потенційного ВВП тимчасово не впливає на номінальну зарплату, тобто ДЗПн = 0. Але товарні ціни знижуються, що зменшує прибутковість виробництва і стимулює підприємців до скорочення сукупної пропозиції. Головна особливість кейнсіанської моделі кривої сукупної пропозиції полягає в тому, що її форма володіє здатністю відтворювати неоднакові співвідношення між динамікою

СПр

Оп

виробництва і цін, які спостерігаються в короткостроковому періоді, тобто протягом періоду, коли заробітна плата майже не реагує на товарні ціни. При цьому слід зазначити, що форма кривої СПр визначається динамікою цін у формі інфляції попиту. Стосовно динаміки цін у формі інфляції витрат, то вона визначає не форму цієї кривої, а її горизонтальні переміщення.

31. Проблеми становлення та розвитку підприємництва в Україні

Створення умов становлення та розвитку підприємництва, у першу чергу дрібного, малого та середнього - є головним напрямом політики ринкової трансформації економіки України.

Як особливий сектор ринкової економіки дрібне, мале та середнє підприємництво здійснює швидку окупність витрат, широку свободу ринкового вибору, забезпечує насичення ринку товарами. послугами та додатковими робочими місцями. сприяє послабленню монополізму в економіці.

Провідна роль у формуванні сприятливого середовища для розвитку підприємництва належить державі. Внесені значні зміни у Закон України «Про

підприємництво», які були ухвалені Верховною Радою України в грудні 1997 року. Важливим заходом щодо вдосконалення державної підтримки стало підписання Президентом України указів «Про державну підтримку малого підприємництва», травень 1998 року. «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності». лютий 1991 р. Виняткове значення має спрощення процедури оподаткування, як підприємців - фізичних осіб, так і малих підприємств. Запроваджено єдиний фіксований податок на доходи підприємців - фізичних осіб.

Аналіз практики діяльності суб'єктів малого бізнесу свідчить про те, що багато створених дрібних і малих під-в не можуть почати діяльність через обмеженість фінансових ресурсів, сировини та матеріалів, виробничих площ та устаткування, практичних навичок найманих працівників. Через невеликі обсяги господарської діяльності деякі під-ва не можуть залучати кваліфікованих працівників тощо. Мають проблеми виробничого характеру, проблеми збуту продукції, труднощі у пошуку інвесторів і отриманні кредитів.

Негативно впливають на розвиток дрібного і малого бізнесу такі фактори, як спад виробництва. зростання цін, низький рівень платоспроможності населення, надмірний контроль за діяльністю суб’єктів підприємництва і боку державних органів виконавчої влади тощо.

20. Основні форми державного регулювання економіки

ДРЕ здійсн в таких формах:

  1. бюдженто-податкове регулювання пов'язане з функціонуванням дарж фінансів, формуванням держ бюджету та дарж витратами і спрямоване на реалізацію цілей соц-ек розвитку країни.

  2. кредитно-грошове регулювання – діяльність держави, спрямована на забезпечення ек-ки повноцінною і стабільною нац валютою та рег-ня грош обігу відповідно до потреб ек-ки.

  3. адміністративно - економічне регулювання передбачає заходи амін-го та ек-го характеру, спрямовані на створення умов для функціонування ринкової системи і реалізації соціальних цілей сусп-ва (демонополізація, роздержавлення, приватизація, макроек-не планування і програмування, формування системи економічних та соціальних стандартів і нормативів, регламентування ЗЕД).

  4. цінове рег-ня – вплив держави на ринкове ціноутворення шляхом законодавчих, адміністративних чи судових заходів з метою проведення кон'юнктурної та структурної політики, приборкання інфляції, стимулювання вир-ва, його модернізації, посилення конкурентноздатності нац ек-ки, пом'якшення соц напруги.

Залежно від строковості розрізняють довгострокове і короткострокове ДРЕ.

Довгострокове обумовлене необхідністю досягнення стратегічних цілей. В його системі гол місце займає цілеспрямований вплив на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень в економіці. Головне завдання полягає в проведенні структурних зрушень в ек-ці, розвитку наукових вир-в, піднятті відсталих в ек розумінні районів.

Короткострокове ДРЕ – це насамперед антициклічне регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит (величина споживчих та інвестиційних витрат). У межах цієї форми застосовується антиінфляційне рег-ня, яке реалізується переважно через політику доходів ( контроль над з/п та цінами, обмеження темпів зростання грошової маси).

За характером впливу на госп суб'єкти ДРЕ подл на:

  1. пряме – це вплив держави на економічні процеси за допомогою безпосереднього використання відповідних регуляторів. Воно реалізується через бюджетне інвестування державою відповідних програм фінансування розвитку держ під-в, інфраструктури, науки, культури, освіти, соц захисту населення тощо, а також через регламентацію цін, з/п та інших інструментів ринкового механізму. Прямий вплив може здійснюватись через використання адмін-х важелів, які регламентують конкретні завдання та обмеження госп-ї діяльності;

  2. непряме ДРЕ – це вплив держави на господарську діяльність через внесення відповідних змін за умови функціонування ринкового механізму. Воно досягається за допомогою правових та ек-них інструментів. Застосовуючи ці інструменти, держава безпосередньо нічого не змінює в ринковому механізмі, а створює лише передумови змін.

ДРЕ – це сис-ма заходів законодавчого, виконавчого , контролюючого характеру, які здійснюються державними закладами з метою стабілізації та адаптації існуючої соц-ек-ї сис-ми до змінних умов.

21. Стимули та механізми підприємницької діяльності.

Підприємництво (п-цтво) визнач-ся як госп-ка дія-ть суб’єкта з метою одержання прибутку і особливий творчий тип господ-ння, що визнач-ся новаторством, знаходженням все ефективніших способів використання рес-с, відкриттю до нових перспектив, готовністю ризикувати тощо. Таким чином в розумінні п-цької дія-ті нерозривно поєднані особливі о’єктивні ек-ні ф-ції і суб’єктивні особливості того, хто їх виконує.

П-цька дія-ть має специфічні стимули і мотивацію.Й. Шумпетер виділяє такі осн. мотиви: - потреба влади; - вплив у суспільстві; - прагнення до успіху; - перемоги, яка досягається у конкуоенції із суперниками; - радість творчості, яку дає самостійне ведення справи.

В основі будь-якого п-цтва знаходиться без сумніву, особистий інтерес. У своїй дія-ті пірприємець (п-ць), насамперед, реалізовує свій особистий приватний інтерес. Ін організовує справу таким чином, щоб мати від неї найбільшу вигоду. П-цький дохід і є найголовнішим стимулом для п-ця. Проте, перш ніж його одержати, власник несе певні вит-ти. До них належать насамперед : 1)інвестиції (вит-ти на придбання будівель та облад-я); 2)вит-ти на придб-я прир-х рес-в (сир-ни, мат-в, палива); 3) вит-ти на оплату праці найманих робітників.

Серед вит-т будь-якого п-цтва виділяють постійні і змінні. Постійні вит-ти не залежать від зміни обсягів вир-ва – це оплата приміщень, облад-ня. Змінні вит-ти зростають разом із зростаням обсягів вир-ва – це оплата сир-ни, мат-в, заробітна плата. П-ць отримує дохід лише тоді, коли загальні вит-ти п-цтва є меншими від виручки, одержаної за реалізовану продукцію чи надані послуги.

П-цька дія-ть може здійс-ся у певній організ.-правовій формі і вибір такої форми є одним із відповідальних етапів формування п-цтва. Звичайно, кожний п-ць намагається обрати найдоцільнішу організ-ну форму дія-ті, яка б відповідала меті дія-ті, її конкретним умовам, найбільш повно захищала майнові інтереси її учасників та враховувала фін-ві можливості п-ця.

Підпр-ву притаманні такі риси: 1)це самостійний господарюючий суб’єкт; 2)воно має власний статут, який затвердж-ся вл-ком майна (статут визначає предмет і цілі дія-ті

підпр-ва, його органи упр-ня, компетенцію та повноваження трудового колективу, порядок утворення майна підпр-ва; 3) підпр-во може здійс-ти будь-які види госп-ї дія-ті, якщо вони не заборонені чинним закон-м і відповідають цілям, передбаченим його статутом; 4) мета дія-ті будь-якого підпр-ва – отримання прибутку.

Кожне підпр-во повинно мати: 1)самостійний баланс; 2)розрахунковий та інші рах-ки в установах банків; 3)печатку із своїм найменуванням. Майно, яке необхідне підпр-ву для здійс-ня дія-ті, передбаченої статутом може формув-сь шляхом: 1)грошових та матер-х внесків засновників підпр-ва; 2)дох-в, одержаних від реаліз-ї продукції; 3)дох-в від ЦП; 4)кредитів банків та ін-х кредиторів; 5)капітальних внесків і дотацій з бюджету; 6)надходжень від роздержавленя та приватиз-ї об’єктів вл-ті; 7)благодій6них внесків, пожертвувань від підпр-в, уст-в і орг-цій, громадян;

Підпр-во ств-ся: 1)згідно з ріш-м вл-ка майна чи уповноваж-го ними органу або за ріш-м трудового колективу; 2)в рез-ті виділення із складу діючого підпр-ва 1-го або кількох структур-х підрозділів, якщо на це є згода вл-ка; 3)внаслідок примусового поділу іншого підпр-ва відповідно до антимонопольного закон-ва Укр. Здійсненя господ-ї дія-ті підпр-вом може мати місце тільки після його реєстрації в органах держ-ї влади у порядку, передбаченому чиним закон-м. Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднаня, виділеня, перетвореня) підпр-ва провод-ся за ріш-м вл-ка, вл-ка труд-го колективу та за ріш-м суду.

Підпр-во може припинити дія-ть у разі: 1)прийнятя ріш-я про заборону його дія-ті через невик-ня умов, встан-х законод-м; 2)визначеня у судовому порядку недійсними устаноччих док-в і ріш-ня про ств-ня підпр-ва; 3)визначеня його неплатоспроможності – банкрутом.

Суб’єктами п-цької дія-ті є приватні особи – громадяни Укр. та інших держав і юридичні особи всіх форм вл-ті. Об’єкт п-цтва – сук-ть певних видів ек-ї дія-ті, в межах якої шляхом комбінації рес-в п-ць домагається максиміз-ї доходу.

Принципи п-цької дія-ті: 1)орієнтація на запити, смаки та уподобання споживачів; 2)максимальне викорис-ня конкрених переваг; 3) дотримання принципів ділової етики; 4)постійний творчий пошук, наслідування демократичних традицій. Ознаки п-цтва як ек-ї дія-ті: - самостійність; - новаторство; - ініціатива; - творчість; - ризиковість; - економічна і соц-на відпов-ть; - маштабність мислення; - діловитість.

22. Економічні закони товарного виробника.

1. Закон вартості.

Закон вартості – Це особливий ек-й закон, що виражає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв’язки між суспільно необхідною працею (витраченою на вир-во товару з урахуванням умов її відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту і пропозиції. У поєднанні із законом попиту і пропоз-ї, через підсилення цін від вартості, закон вартості виконує функцію регулятора суспільного вир-ва та розподілу суспільних рес-в між різними сферами вир-ва.

Закон вартості виражає: по-перше, внутрішньо необхідні суттєві і сталі зв’язки між індивідуальним і суспільно-необхідним робочим часом. У такому аспекті він набуває вигляду закону сфери безпосереднього вир-ва. Згідно із законом вартості мінові пропозиції при обміні тов-в регул-ся суспільно-необхідними виробами, змушуючи товаровиробників знижувати індивідуальну вартість їхніх тов-в (через поліпшення організації вир-ва, впровадження нової технології тощо), зменшуючи при цьому вартість корисних благ. Цей закон є рушійною силою розвитку продуктивних сил.

Другою рисою закону вартості є обмін еквівалентів, тобто обмін тов-в вілповідно до кількості та якості витраченої на них суспільно-необхідної праці (діє закон сфери обміну).Третя риса закону вартості – наявність сталих зв’язків між виробниками одного виду тов-в через конкуренцію, за якої здійс-ся взаємний тиск одного підприємця на іншого. Четвертою рисою є наявність сталого зв’язку між попитом та пропозицією. Якщо їх відносна вартість порушується, то обмін тов-в здійс-ся не відповідно до кількості витраченого на них суспільного робочого часу. По-пяте, закон вартості виражає внутрішньо необхідні зв’язки між працею товаровиробника у минулому і теперішніми умовами вир-ва. По-шосте – виражає внутрішньо необхідні і сталі зв’язки між вартістю і цінами тов-в (рух цін).

2. Закон економії часу.

Закон економії часу визначають першим економічним законом, що примушує товаровиробника економити рес-си. Інакше не можна залишатися товаровиробником, реалізовувати свій економічний інтерес.

3. Закон грошового обігу.

Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об’єктивно зумовлена грошова маса. Він з’ясовує внутрішні зв’язки між кількістю грошей в обігу і масою тов-в, рівнем цін, швидкістю обороту грошей. Згідно з класичним підходом кількість грошей, необхідних для обігу, може бути визначена за такою формулою: Кількість грошей, необхідних для обігу (КГ) = Сума цін тов-в, реаліз-х протягом року (СЦ) + Сума цін тов-в, проданих у кредит + Платежі за кредити минулого року (П) – Платежі, які взаємно погашаються (ВП) / Швидкість обороту 1-єї грошової 1-ці за рік (О).

Більшість суч-х західних економістів для визнач-я кількості грошей, необхідних для обігу, базуються на неокласичній теорії збалансованості грошової і товарної мас, запропонованої амер. Економістом І. Фішером: Маса грошей в обігу (М) * Сер-ня швидкість обігу грошей (V) = Сер-й рівень цін на товари і послуги (Р) * Кількість тов-в та послуг, представлених на ринку (Q). З цього рівняння можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу : М=P*Q/V.

24. Сутність сукупної пропозиції та її фактори.

Сукупна пропозиція (СПр) – це такий реальний обсяг нац-го продукту, який ек-ка пропонує для продажу з метою отримання прибутку. Потенційна величина сукупної пропозиції залежить від запасу капіталу та технологічного рівня вир-ва. В межах потенційної величини сукупна пропозиція є функцією товарних цін та середніх вит-т (СєВ), тобто вит-т на вир-во 1-ці товару : СПр = f (Ц; СєВ). Наведена функція свідчить про те, що на сукупну пропозицію впливають два види факторів: цінові і нецінові фактори, вплив яких опосередковується через середні вит-ти.

У макроек-й науці немає єдиної думки стосовно форми зв’язку між ціною і сукупною пропозицією. В залежності від того, як ціни впливають на сукупну пропозицію, існ-ть дві иоделі: класична і кенсіанська. Розбіжності між цими моделями випливають із різних уявлень їхніх прихильників стосовно гнучкості цін і заробітної плати.

Неціновими факторами можуть бути: 1)ціни на інші товари; 2)зміни цін на рес-си, які викорис-ся для вир-ва тов-в; 3)рівень технології вир-ва; 4)продуктивність праці; 5)зміни обсягу застососованих рес-в; 6)зміни умов підприємницької дія-ті; 7)зміни в стр-рі ринку; 8)динаміка дотацій та опод-ня; 9)ступінь держ-горег-ня ек-кою.

Серед нецінових факторів найбільший вплив на

сукупну пропозицію справляють ціни на рес-си. Це особливо стос-ся цін на робочу силу (з/п) та матеріальні рес-си (сир-на, мат-ли, паливо тощо). Збільшення продуктивності рес-в означає, що за наявного обсягу рес-в можна виробити більший реальний обсг нац-го продукту. Це зменшує середні вит-ти, збільшує сукупну пропозицію і змвщує її криву вправо. Зростання продуктивності рес-в є основним фактором збілшення сукупної пропозиції у довгостроковому періоді. Підвищення податків з підприємств збільшує середні вит-ти та зменшує сукупну пропозицію. Збільшення субсидій підприємствам зменшує середні вит-ти і збільшує сукупну пропозицію.

Загалом можна говорити про те, що величина сукупної пропозиції є функцією сукупності факторів, які впливають на обсяги вир-ва на макроекономічному рівні. Якщо змінюються нецінові фактори (сукупна пропозиція) на макрорівні, то змінюються також і середні вит-ти, або навпаки, тобто тут діє обернена залежність.

4. Субєкти ринкового господарства.

Суб’єктів ринкового господарства досить багато. Це виробники і споживачі, підпрємці та наймані працівники, промислові капіталісти, банкіри і торговці, власники позичкового капіталу та власники ЦП і ін. Основні суб’єкти ринкової екон.: 1. домашні господарства – які: - як власники екон. ресурсів пропонують на ринку ресурсів фактори виробн., - отримують доходи від проданих рес-ів, - використовують доходи на придбання споживчих товарів та послуг для задоволення особистих потреб. 2. Підприємці – які: -пред’являють попит на ресурси, - пропонують товари та послуги як для підприємницького й державного (засоби виробництва й виробничі послуги) секторів, так і для домогосподарств (споживчі товари і послуги), - інвестування отриманих доходів. 3. Держава – яка: - пред’являє попит на екон. ресурси для здійснення екон. діяльн. В держ-му секторі екон., - пред’являє попит на засоби виробницта для виробництва суспільних та ін. благ, - пропонує гроші та ред’являє попит на гроші, - пропонує суспільні блага без безпосередньої оплати їх, що поліпшує продуктивність підприємницького сектору і зменшує витрати на споживання домогосподарств. – здійнсює урядове регулювання ринкової екон.

Також за суб’єктами виділяють:

1. ринок покупця – характеризується перевищенням пропозиції над попитом. У таких умовах покупець має змогу порівняти різні види товарів, їх ціни і надати перевагу тому чи іншому товару.

2. ринок продавців навпаки прдбачає перевищення попиту над пропозицією. На такому ринку основну роль відігрє к-сть товарів і послуг, а якості відводиться мінімальна увага.

3. ринок державних закладів вклбчає сукупність актів купівлі-продажу державних організацій, урядів, місцевих

Органів влади, які здійснюют закупівлю чи оренду товарів, необхідних для виконання ними своїх основних функцій.

4. ринок проміжних продавців – це сукупність екон. відносин осіб і організацій, які придбали товари для перепродажі чи здачі в оренду іншим споживачам з вигодою для себе.

Усю велику сукупність споживачів на ринку можна поділити на три основні групи: 1. Індивідуали –це окремі особи. Або дамашні господарства, які купують товари для задоволення власних потреб, 2. Інвестори – це юридичні особи, які купують товари з метою впровадження їх у виробничий процес, 3. Посередники – це юридичні або фізичні особи, які купують товар з метою їх перепродажу для одержання прибутку.

68.Система нац рах-в (СНР) та її принципи

СНР була ухвалена Статистичною комісією ООН у 1993 р., вона прийшла на зміну сис-мі балансу нар-го госп-ва (БНГ), яка була запроваджена в 20-х рр.. ХХ ст. Перевагами СНР є те, що вона врах-є всі види діяль-ті госп-х суб’єктів (як юр, так і фіз. Осіб, як вітчизняних, так і інозем бізнесменів), пов’язаних з вир-м матеріальних і нематеріальних благ і послуг; являє собою найбільш важливі та заг аспекти ек-го розвитку: вир-во і споживання прод-ї, розподіл і перерозподіл дох-в, формування нац багатства; досліджує 3 види взаємопов’язаних операцій – товарно-вир-х, споживчо-розрподільчих, дохідно-фін-х.

Гол метою СНР є інформаційне забезпечення комплексного і всебічного аналізу процесу створення та використання нац продукту та нац доходу. Ця сис-ма покликана полегшити можливості співставлення екон показників різних країн з метою усунення труднощів та перепон у прийнятті госп-х і політ-х рішень на м/н-му та нац рівнях, пов’язнаих із суттєвими відмінностями існуючих у різних країнах систем рах-в. СНР – це сис-ма взаємопов’язаних екон показників, які відображають заг і найбільш важливі аспекти ек-го розвитку, пов’язані із вир-м і споживанням продуктів та послуг, розподілом і перерозподілом дох-в, формуванням нац багатства країни.

СНР базується на відповідних методологічних принципах, а саме: 1. продуктивною є будь-яка екон діяль-ть, яка приносить дохід суб’єктам цієї дііяль-ті. Тобто критерієм продуктивності праці є одержання дохлду. Це стосується екон діяль-ті як у сфері матеріального, так і нематеріального вир-ва. 2. В основі СНР лежить концепція про тотожність між витратами на вир-во сукупного продукту і доходом, одержаним від його продажу. 3. СНР виходить з того, що ек-ка знаходиться в постійному кругообороті, а кругооборот – це безперервний потік «витрати-доходи». Це означає, що витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат, нові витрати створюють нові доходи. Цьому потоку немає ні початку, ні кінця.

Центральне місце в СНР займає показник ВВП, який визначають як валову вартість усіх товарів і послуг, створених та території даної країни протягом певного періоду, за винятком вартості їх проміжного споживання (ринкова вартість кінцевих товарів і послуг вир-х під-ми, орг-ми, установами в країні за рік).

25 Відносини власності та їх роль в економіці.

Відносини власності охоплюють всю економічну систему і , природно обумовлюють відносини з приводу в-ва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг.З проблемами власності ми стикаємося щоденно протягом всього життя.

Власність – це ядро виробничих відносин, серцевина кожного суспільного способу в-ва, її називають ще основним визначальним виробничим відношенням.

Власність визначає цілі і мотиви розвитку в-ва. Будь-які докорінні зміни в економічних відносинах мають починатися з відповідних перетворень у відносинах власності. Без цього не можна досягти скільки – небудь істотних зрушень у господарському житті.

Саме тому перехідний стан до ринкової економіки означає наявність достатньої для створення конкурентного середовища кількості під-в різноманітних форм власності: державних, колективних, змішаних , спільних, індивідуальних. Пропорційність між цими всіма формами власності має бути такою, щоб забезпечити функціонування ринку.

Економічний лад суспільства засновується саме на відносинах власності. Вони є соц. формою привласнення насамперед засобів в-ва певними суб'єктами економічних відносин. Власники засобів в-ва не тільки самостійні в своїй д-ті, а й економічно відповідальні за її результати , при чому як поточними прибутками, так і своїм майном .

18.Предмет і функції економічної теорії

Ек теорія – це суп наука, яка вивчає закони розвитку ек-них систем, діяльність ек суб'єктів, спрямовану на ефективне госп-ня в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.

Предмет. Ек наука займається вивченням ек поведінки людей в умовах обмежених ресурсів. Отже, вона сприяє оптимальному використанню обмежених ресурсів, є чинником ек розвитку, збільшення кількості різних товарів та послуг і, в кінцевому підсумку, сприяє більш повному задоволенню потреб суспільства і кожного його члена. Ек наука досліджує як сус-во здійснює ек життя, що охоплює вир-во, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг в умовах обмежених ресурсів.

Функції ек теорії: теоретико- пізнавальна, практична, прогностична, методологічна.

Теоретико – пізнавальна – полягає в тому, щоб розкрити зміст ек законів і категорій, суттєві причинно - наслідкові зв'язки ек процесів, форми їхнього вияву, об'єктивні внутрішні суперечності, подолання яких забезпечує поступальний ек-й рух суспільства.

Процес пізнання розпочинається з розгляду фактів, масових ек-х спостережень, вивчення поведінки госп-х суб'єктів. На основі вивчення цього величезного матеріалу відбирають сталі, типові явища. Це дає змогу перейти до пізнання ек-х законів і категорій.

Практична – полягає в тому, щоб всебічно обґрунтувати конкретні шляхи використання ек законів, перекласти їхні вимоги на мову практичних заходів, щодо вирішення господарських завдань, здійснення ек політики яка б найповніше відповідала інтересам людини, колективів, суспільства; обґрунтування раціональних форм управління господарством, здійснення практичних заходів щодо розв'язання ек-них суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку вир-ва і зростання життєвого рівня нас-на.

Прогностична має забезпечувати сус-ва можливість в ек-них діях, здійснювати необхідні передбачування щодо розвитку ек-них процесів. Прогностична ф-ція ек теорії допомагає людям запобігати ек втратам, пом'якшувати перебіг деяких негативних процесів.

Отже, ця ф-ція ек теорії – це по суті складання наукових прогнозів розвитку вир-ва, становлення в сучасних умовах ринкової ек-ї з урахуванням суттєвих ек закономірностей, явищ, теоретичних висновків.

Методологічна дає можливість використовувати ек знання для здійснення ряду досліджень у галузі не тільки ек-ки, а й соціології. Вона спрямована на формування сучасного ек мислення людей, вчить якомога раціональніше здійснювати життєві спостереження в ек-них процесах, дає змогу об'єктивно і всебічно оцінювати ек-ну політику держави, а також ек-ні програми різних політичних партій і рухів.

19.Сутність та типи економічного зростання(ЕЗ)

ЕЗ – осн показник розвитку і добробуту країни, досягнення якого зумовлене випереджаючим зростанням нац доходу в порівнянні із зростанням чис-ті нас-ня для підвищення рівня життя в країні.

ЕЗ- розвиток нац ек-ки протягом певного періоду, котрий вимір-ся абсол-им приростом чи темпами приросту ВВП, ВНП і нац доходу в цілому або темпами просту цих показ-ів в розрах-у на душу нас-ня.

Показники абсолютного приросту використовуються в більшості випадків для оцінювання темпів ЕЗ екон-го потенціалу країни; приріст на душу населення – для аналізу динаміки добробуту нас-ня країни та порівняння рівнів життя в різних країнах.

Розрізняють 2 типи ЕЗ: екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип ЕЗ – це нарощування вир-ва товарів і послуг на основі збільш-ня кількості факторів за попереднього рівня технології. У таких умовах обсяг нац продукту зростає за рах-ок кількісного збільшення обсягів праці (чис-ті працівників, збільшення тривалості роб часу), залучення у вир-во нових джерел сировини, палива, енергії, використання додаткових земельних площ (при незмінній віддачі природних ресурсів), а також на основі незмінної ефективності викр-ня засобів праці (капіталовіддача може бути навіть спадною).Продуктивність праці залишається незмінною.

Інтенсивний тип ЕЗ- це збільшення вир-ва товарів і послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів, хар-ся зростанням обсягу ВВП за рах-ок удосконалення факторів вир-ва та ефект-го їх викор-ня. Цей тип ЕЗ здійснюється на базі технічного й технологічного вдосконалення вир-ва, якісних змін у кваліфікації робочої сили, економії природних ресурсів.

Виділяють 3-й тип ЕЗ – реальний, або змішаний – збільшення обсягу ВВП як завдяки залученню більшої кількості факторів вир-ва, так і за рах-ок удосконалення техніки, технології, організації вир-ва.

Однак ек. практика не знає екстенсивного чи інтенсивного типів ЕЗ в чистому вигляді. Як правило, вони співіснують, утворюючи змішаний, або реальний, тип ЕЗ. Зазвичай це або переважно екстенсивний, або переважно інтенсивний тип ЕЗ. Належність до того чи іншого типу зростання визначається за питомою часткою приросту ВП, отриманого за рахунок кількісної чи якісної зміни виробничих факторів.

Вважається, якщо частка реального ВВП, отриманого за рахунок інтенсивних факторів, перевищує 50%, то тип – переважно інтенсивний, а якщо вона нижча від цього рівня, - то переважно екстенсивний.

Збільшення значення інтенс. типу ЕЗ називають інтенсифікацією ек-ки.

Осн чинником зростання доходу є підвищення продуктивності праці. Тому фактори, які впливають на продуктивність праці, найсуттєвіші для ЕЗ. Є фактори, які стримують ЕЗ. До них належить обмеження сукупного попиту, соц- політ атмосфера в країні, еколог обмеження, держ втручання у справи приватного бізнесу(законодавче регулювання безпеки праці, охорони здоров'я працюючих тощо).

За способом впливу на ЕЗ всі фактори можна поділити на прямі і непрямі. Прямі безпосередньо впливають на ЕЗ:

- удосконалення технології та організації вир-ва;

- збільшення кіль-ті та поліпшення якості природних ресурсів, зростання чисельності й професіоналізму трудових ресурсів;

- збільш обсягу і поліпшення якісного складу осн капіт;

- розвиток підприємництва.

Непрямі фактори – впливають на можливість реалізації потенціалу прямих факторів:

- рівень цін на виробничі ресурси;

- рівень податків;

- норма позичкового %;

- ступінь монополізації ринку.

ЕЗ має важливе значення, ніж стабільність, бо завдяки тому процесові з'являється більша можливість вирішення соц-ек проблем у державі і на між нар-му рівні, підвищується добробут та рівень життя нас-ня.

1. Методи економічної теорії

Основними методами ек. теорії є:

1)Метод наукової абстракції - як метод поглибленого пізнання дійсності, заснований на звільнені інформаційного матеріалу від випадкового, неістотного і виокремлення в ньому стійкого, типового (наукові поняття, категорії, економічні закони)

2) М-д систем. аналізу або систем. підхід. Ринкова економіка - це певна цілісність, у якій реалізується взаємозв'язок елементів, компонентів, що входять до її складу. При цьому цілісність визначається не тільки складом властивих їй елементів, а й зв'язками між ними.

3) М-д аналізу і синтезу. Аналіз – це процес розумового або фактичного розкладання цілого на складові частини, а синтез - поєднання різних елементів, сторін, предметів у і єдине ціле.

4) Поєднання кількісного і якіс. аналізу дає теоретичне підґрунтя для визначення нового підходу до темпів і пропорцій розвитку господарства, постановки конкретних практичних завдань розвитку економіки. Він передбачає чітке виявлення якісної визначеності процесу і виділення тих сторін, елементів, що можуть бути виміряні кількісно, вивчення динаміки процесу, виявлення чинників, які впливають на зв’язки елементів у цій системі.

5) Математичні і статистич. м-ди забезпечують поєднання кількісного і якісного аналізу. Розвиток ек. теорії пов’язаний зі сходженням від абстрактного до конкретного. Цей процес є рухом від простіших форм безпосереднього буття системи до її сутності, діалектичне розгортання сутності в багатоманітність форм її руху і зовнішнього вияву, генетичний процес формування економічної с-ми

6) М-д логічного та історич. ???? Логічний метод тісно

пов'язаний з історичним м-дом, оскільки звільняє оцінку історичного розвитку від випадковостей, зигзагів, шо не є властивими цього процесу. Як правило, логічний м-д дослідження прийнятний для розгляду більш зрілих економічних відносин.

7)М-д порівнянь використовують для визначення схожості та відмінності господарських явищ. Необхідність порівняння як загально наукового методу зумовлюється тим, що в економічному житті ніщо не може бeти оцінено саме по собі, будь-яке явище пізнається у порівнянні.

8) Індукція і дедукція. Індукція - не рух думки від одиночного до всезагального, від знання нижчого ступеня спільності до знання вищого ступеня. Дедукція - рух думки від всезагального до одиничного

9) М-д аналогії означає перенесення властивостей одного явища на інший. У певному значенні аналогія є різновидом порівняння, оскільки вона спрямована на вивчення схожості та відмінності явищ.

10)Важлива роль належить експерименту, в якому особливе місце відводиться економічний реформам, що здійснюється на переломних етапах економічного розвитку, в періоди криз і стабілізації економіки. Він потребує ретельної підготовки, розрахунку, обґрунтування.

2. Ринкове господарство як компонент товарн в-ва

Суспільство знає 2 основних типи організації економіки: натуральне господарство і товарне господарство. Їм відповідає 2 основні форми господарювання: натуральне і товарне.

Товарна виробництво - це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для продажу на ринку. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них використання ринкових відносин.

Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування тов. в-ва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обніму продуктами праці. Безпосередньою причиною виникнення тов. в-ва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно зв'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника. Економічна відособленість товаровиробників – це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати?

Товар. господарство виникає також через наявність суперечностей між в-вом і споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів.

Т\в проходять 2 стадії: нижчу - бартерне господарство, вишу - грошове господарство. В бартерному будь-який товар можна безпосередньо обміняти на будь-який інший, без використання грошей. У грошовому; існує особливий товар -гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній - на гроші. В господарстві, основаному на грош. обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру.

Специфіка т\в пов'язана і існуванням різних його типів. По-перше, т\в поділяється на просте і підприємницьке. В умовах простого т\в процес в-ва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника господарства. Просте т/в основане, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке – на великій машинній індустрії, автоматизованих с-мах.

Виділяється ще 2 типи т/в: перший, із стабільною, другий - з безперервно обновлюваною номенклатурою товарів.

3. Ринок робочої сили та його характеристики

Робоча сила як основний атрибут ???? - це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які реалізуються у процесі праці, тобто створення матеріальних благ або надання послуг. Робоча сила – це здатність до праці, а сама праця є процесом споживання робочої сили. Тому не слід ототожнювати робочу силу і працю.

Робоча сила може з'явитися на ринку як товар при існуванні певних умов:

По-перше, робоча сила повинна виноситися на ринок тільки її власником тобто тією самою особою, що володіє здатністю до праці Щоб її власник мав можливість продавати робочу силу як товар, він повинен мати можлтвість розпоряджатися нею, бути вільним власником своєї здатності до праці, своєї особистості.

По-друге - власник робочої сили повинен бути позбавлений засобів в-ва. Отже, якщо перша умова означає можливість продажу (найму) робочої сили, то друга - необхідність її продажу.

По-третє, на ринку повинні бути і покупці робочої сили і продавці.

4.Суб’єкти ринкового господарства

За суб’єктами виділяють:

1) ринок покупців; 2) рийок продавців;

3) ринок державних закладів;

4) ринок проміжних продавців-посередників

Ринок покупця характеризується перевищенням пропозиції над попитом. У тихих умовах покупець має змогу порівняти різні види товарів, іх ціни і надати перевагу тому чи іншому товару.

Ринок продавців навпаки передбачає перевищення попиту над пропозицією. На такому ринку основну роль відіграє кількість товарів і послуг, а якості відводиться мінімальна увага.

Ринок держ. закладів включає сукупність актів купівлі-продажу державних організацій, урядів, місцевих органів влади, які здійснюють закупівлю чи оренду товарів, необхідних для виконання своїх основних функцій.

Ринок проміжних продавціі - це сукупність економічних відносин осіб і організацій, які придбали товари для перепродажі чи здачі в оренду іншим споживачам з вигодою для себе.

Усю велику сукупність споживчів на ринку можна поділити на три основні групи:

1) індивідуали;

2) інвестори;

3) посередники.

Індивідуали - це окремі особи або домашні господарства, які купують товари для задоволення власних потреб.

Інвестори - це юридичні особи, які купують товари і мстою впровадження їх у виробничий процес.

Посередники - це юридичні або фізичні особи,

5. Циклічність як форма економічного розвитку

Після першої світової економічної кризи, яка відбулася а 1825 році, ринкова економіка з певною періодичністю переживає спади виробництва. Період від однієї кризи до іншої назвали економічним циклом.

Економічний розвиток мас циклічний характер. Під економічними циклами розуміють періодичні коливання виробництва, зайнятості та цін, які характерні для економіки. Економічний цикл мас кілька фаз. Фаза піку циклу характеризується повною зайнятістю і повною потужністю виробництва. У цій фазі циклу ціни мають тенденцію до підвищення, а зростання ділової активності припиняється. У наступній за піком фазі – спаду, виробництво і зайнятість скорочуються, але ціни не піддаються тенденції до зниження. Ціни падають лише у тому разі, коли спад серйозний і тривалий, тобто коли виникає депресія. Найнижча точка спаду (або депресія) характеризується тим, що виробництво та зайнятість, досягнувши найнижчого рівня, знову починають "вибиратися" з самого дна. Зрештою, у фазі пожвавлення рівень виробництва підвищується. а зайнятісгь зростає аж до повної зайнятості У міру того, як пожвавлення в економіці набирає силу, рівень цін може почати підвищуватися аж доти, поки не виникне повна зайнятість і виробництво не запрацює на повну потужність.

Економісти по-різному пояснюють причини таких коливань, а саме:

1) великим обсягом інвестицій у певний період, які викликають необхідність освоювати створені потужності, що зумовлює спад подальших інвестицій; 2) технічними новинами, які періодично активізують ділову активність; 3) війнами й іншими зовнішніми факторами; 4) монетарним явищем, а саме збільшенням або

7. Суть та функції грошей

Товарні гроші - це товар-еквівалент, що використовується як засіб обміну і який може вступати в обмін як звичайний товар.

В окремих регіонах товарними грошима стали метали: мідь, залізо, срібло, золото. Кілька тисяч років тому повсюдно роль загального товарного еквівалента стали виконувати лише золото і срібло. Так виникла грошова форма вартості.

Паперові гроші не мають внутрішньої вартості. Примусову купівельну спроможність їм надає держава, яка гарантує обіг паперових грошей на своїй території

Символічні гроші - засіб товарного обігу і платежу, чия вартість або купівельна спроможність у якості грошей значно перевищує витрати на їх виробництво і цінність при іншому використанні. Символічними грошима є паперова готівка, розмінна монета, безготівкові гроші. Такі гроші є декретним або змінним засобом обігу і платежу, адже вони впроваджуються державою. Поява символічних грошей свідчить про перехід до символічної форми вартості, коли справжні золоті гроші замінюються їх знаками. Символічні гроші набули форми паперових не одразу, існувало багато перехідних попередніх: «шкірні» - шматочки штемпельованої шкіри; «шовкові»; «кістяні» - із слонової чи моржевої кості, та ін.

Функція грошей - це певна їх дія стосовно обслуговування руху вартості (цінності) у будь-яких її проявах,

У дослідників грошей немає одностайності у формуванні їх функцій, що визначається прихильністю до різних теорій грошей. Одні акцентують увагу на посередництві грошей при обміні, інші - на їх здатності нагромаджуватись, зберігаючи при цьому внутрішню вартість, треті - на можливість обміну при грошовій оцінці багатства. Навіть у межах однієї наукової школи часто існують різні погляди на економічну природу і функції грошей.

З точки зору товарної теорії, гроші виступають в обігу засобом реалізації вартості товарів. Тому вихідною і центральною серед грошових функцій є функція грошей як міра вартості. Це означає, що вартість усіх товарів включає себе у певній кількості грошей. Прирівнювання

усіх товарів до золота у формі ціни дає якісно однаковий вираз їх вартості

і створює можливість безпосереднього кількісного виміру товарів.

Гроші виконують функцію засобу обігу, коли виступають посередником у обміні товарів (товар – гроші - товар). Застосування грошей розв'язує суперечності натурального товарообміну (бартерного обміну), адже тепер акти продажу і купівлі не обов'язково повинні зберігатись у часі і просторі. За умов бартерного обміну останній відбувався лише тоді, коли існували відповідні потреби в обох його учасників. Тепер акт продажу

(товар - гроші) відділяється від акту купівлі (гроші - товар). Після реалізації товару можна вилучені гроші не витрачати одразу, а нагромаджувати їх. Таким чином гроші, як засіб обігу переборюють часові, просторові і індивідуальні межі бартерного обміну, який здійснюється за формулою (товар - товар). Як уже згадувалось участь грошей в обміні товарів перетворює останній у обіг товарів, поряд з яким існує обіг грошей.

Кількість грошей, необхідних для обміну товарів, зменшується внаслідок появи товарного кредиту, тобто коли товар продається з відстрочкою оплати, водночас виникає потреба у грошах для повернення боргу. Тоді гроші виконують функцію засобу платежу (засобу оплати боргових зобов'язань).

Гроші як засіб платежу відрізняються від грошей як засобу обігу тим, що вони уже не є посередником обміну товарів, а лише завершать купівлю - продаж. У момент продажу товару гроші не сплачуються, а покупець в обмін на товар виписує продавцеві боргове зобов'язання, яке погашається (обмінюється на гроші) після закінчення кредиту. Роздвоєння товарного обігу (товар-гроші-товар) на два самостійних акти - товар-гроші (продаж) і гроші-товар (купівля) - створило можливість і необхідність нагромадження грошей. Гроші стали виконувати функцію засобу нагромадження, або засобу утворення скарбу.

Розширення міжнародних економічних зв'язків, насамперед світової торгівлі, привело до появи ще однієї функції грошей - засобу міжнародних розрахунків, або світових грошей. Спочатку цю функцію виконували повноцінні (золоті) гроші.

9. Грошовий ринок та його характеристики

ГР балансує грошові потоки і грошовий обсяг в цілому. Але роль грошового ринку не обмежується межами грошового обороту. Найважливішою якісною характеристикою ГР є процент.

ГР: 1) ринок грошей (обіг до 1 року);

1) валютний ринок;

2) ринок короткострокових банківських кредитів;

3) ринок короткострокових фінансових активів;

4) ринок капіталу (обіг більше ніж рік);

5) ринок ЦП;

6) ринок середньо- та довгострокових банківських кредитів.

Грошовий ринок потребує регулювання, або впливу саморегулюючих структур.!

Суб’єкти грошового ринку (продавці, покупці, посередники).

Грошові потоки в межах грошового ринку істотно розрізняються, це пояснюється суттєвою різницею прямого та опосередкованого фінансування в рамках ринку.

Пряме фінансування - це переміщення коштів по рамкових каналах безпосередньо від власника до позичальника.

Опосередковане фінансування відбувається за законом попиту та пропозиції. Балансування попиту та пропозиції та формування % на гроші виступає найважливішою функцією грошового ринку.

Існують суттєві відмінності формування попиту та пропозиції на грошовому ринку.

ПОПИТ- це намагання суб'єктів мати в своєму розпорядженні певну встановлену ними масу грошей.

ПРОПОЗИЦІЯ грошей на рівні окремого суб’єкта

залежить від зміни доходності розміщення коштів в активи, отже, від зміни %. Чим вищий %, тим

вища пропозиція.

Ринок ЦП як складова частина ГР:

Ринок ЦП- це складова частина фінансового ринку, де відбувається трансформація заощаджень в інвестиції за допомогою специфічного товару

ЦП.

Грошовий ринок повинен забезпечити повну трансформацію заощаджень в інвестиції, існує дві пропозиції щодо реального виконання цієї задачі: монетаристи – так; кейнсіанці – ні.

Монетаристи - ринкова с-ма має механізм регулювання, що стримує економічну кризу; впливає на форми та на сімейні господарства; стимулює бажання інвестувати та заощаджувати в рівних розмірах %.

Зростання % призводить до зростання заощаджень та падіння інвестицій. Кейнсіанці –рішення про заощадження та інвестування приймаються різними економічними суб'єктами, що діють з різними мотивами.

10. Сутність та розвиток сучасного світового господарства

Світове господарство (далі – СГ) пережило нерівномірний розвиток від под(*?) єдиного світогосподарського механізму (в кінці 19 - сер 20ст.) до об'єднання торгівельної, трудової, кредитно-фінансової та валютної сфер. Зростаюче значення міжнародних економічних відносин було пов'язане з формуванням і розвитком промисловості, машинної індустрії, виникненням нових галузей і видів виробництва тощо.

Мануфактурне виробництво (14-17 ст ) дало і вимагало значного розширення ринків сировини і збуту. Спочатку епіцентрами такого розвитку були технічно розвинуті держави та згодом національні економіки створили об'єднану сферу - світову економіку або світове господарство.

В 20ст. екстенсивний розвиток інтернаціоналізації господарського життя на базі торгівлі був доповнений вивозом позичкового і виробничого капіталу. Розвиток СГ значною мірою залежить від світової валютної системи.

В др. пол. 20ст. Почалась нова фаза розвитку СГ, що почалась рід впливом таких факторів: випереджаючий ріст обробної промисловості; покращання транспортної інфраструктури, розвиток електроніки, кібернетики; розвиток ТНК, зміни на ринках позичкових капіталів.

Сучасне СГ прийнято розглядати як систему взаємопов'язаних національних економік, де кожній країні належить своя, особлива роль. Нинішньому етапу розвитку СГ притаманний перехід до науково-інформаційного укладу, зростання мобільності і гнучкості економічних суб'єктів; загострення конкурентної боротьби за ринки збуту, посилення впливу нових технологій на соціально-економічні процеси; використання науково-технічних досягнень для інтенсифікації економіки;

розширення транспортних потоків і створення нових комунікаційних технологій; міжфірменна і міждержавна кооперація, обумовлена необхідністю залучення значних фінансових і кадрових ресурсів.

11. Потреби, інтереси, стимули як складові мотиваційного механізму.

Мета економічного розвитку полягає в задоволенні потреб людей. Потреби є безмежними, при чому вони постійно наростають. Потреба є усвідомленою індивідуумом необхідністю в певних матеріальних і духовних благах та послугах. Спектр потреб широкий: фізіологічні, інтелектуальні, соціальні тощо. У відомій піраміді А. Маслоу в основі лежать найпростіші фізіологічні потреби, а вершину займають найскладніші - в самореалізації особистості і духовному розвитку.

Класифікація потреб: 1) потреби а одязі, їжі, житлі - первинні; 2) потреби і гарантії своєї життєдіяльності, безпеці свого життя; 3) соціальні потреби в спілкуванні, належності до певної групи; 4) потреби в здобутті певного соціального статусу в суспільстві, в кар'єрі; 5) потреби у самовираженні і самореалізації;

Економічні Інтереси - це суспільна форма прояву і розвитку економічних потреб. Життя є невіддільним від постійної реалізації інтересів. В основі всього лежать особисті інтереси, поза якими особистість не вільна бути сама собою, мати власні переконання і дотримуватись власних економічних обов'язків.

Матеріальним носієм особистого інтересу є грошовий доход. Реалізовуючи свій, індивід орієнтується на пряму вигоду (зиск). Досягнення зиску становить в умовах ринкової економіки основу економічного самоутвердження особистості.

Інтереси приводяться в дію мотиваційним механізмом - стимулом. Стимули формують економічну поведінку. Вирішальним для залучення людей до економічної діяльності є грошовий стимул.

Заінтересованість має місце, коли під впливом стимулів відбувається реалізація інтересів. Взаємозв'язок

економічних категорій можна виразити так:

(потреби, інтереси)—(стимули, мотиви)--(заінтересованість)

Тобто Мотиви - це не що інше, як стимули, що пройшли через свідомість людини, тобто самостимули.

12. Фіскальна політика та її види

Фіскальна політика (від латинської fiskalis - належить до інтересів казни) - зміни, які вносить уряд у розміри та умови оподаткування, а також у розмір та порядок державних витрат з метою стабілізації економіки.

Згідно з одним із постулатів кейнсіанської теорії уряд для досягнення повної зайнятості та зниження інфляції повинен проводити цілеспрямовану фіскальну політику. В період економічного спаду проводиться стимулююча фіскальна політика, яка включає збільшення державних витрат або зниження податків, а найчастіше поєднуються обидва методи. Якщо виникає загроза надлишкового попиту, що призводить до інфляції, то здійснюється стримуюча фіскальна політика. Вона включає в себе скорочення державних витрат або збільшення податків. Проведення дієвої фіскальної політики передбачає необхідність певного проміжку часу між початком дестабілізації економіки і усвідомленням цього явища, а також для прийняття і здійснення законодавчими та виконавчими органами правильних і ефективних заходів.

Стимулюючий характер фіскальної політики може бути малоефективним, якщо він послаблює інвестиційні процеси, а також коли зміна валютного курсу значно послаблює дієвість цієї політики.

(Дискреційна, не дискреційна *?)

17. Моделі економічного зростання

Економічне зростання – основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни – є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу в порівнянні із зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.

1). Модель зростання Харода – Домара.

Це найпростіша макроекономічна модель зростання і була вона розроблена наприкінці

40-х років. Модель описує динаміку доходу (Y) який є сумою споживання (С) та інвестиційних витрат (І).

Основним фактором зростання є нагромадження капіталу. Основні передумови моделі:

- постійна гранична продуктивність капіталу (МРК)

МРК = dY / dK;

- постійна норма заощаджень S = VY;

- відсутній процес вибуття капіталу (W = 0);

- інвестиційний лад дорівнює нулю, тобто інвестиції миттєво переходять у приріст капіталу dK(t) = I(t);

- модель не враховує нескінченного прогресу

- випуск не залежить від затрат праці, оскільки праця не є дефіцитним ресурсом;

- використовується виробнича функція Ліонтьєва, яка передбачає неможливість взаємозміни факторів в-тва – праці і капіталу.

2). Неокласична модель економічного зростання Солоу.

Модель була розроблена в 50-60-х роках. Ця

модель дає змогу дослідити як основні фактори виробництва – праця, капітал, технологічні зміни – впливають на динаміку обсягу в-тва, коли економічна с-ма перебуває у рівноважному сталому факторі.

Перевагою моделі Солоу є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання національного доходу.

Під нагромадженням капталу розуміють збільшення обсягу капталу в національній економіці. Для визначення його впливу на обсяг виробництва, припустимо, що чисельність робочої сили є незмінною, а НТП відсутній. Пропозиція товарва у національній економіці показує, який обсяг продукції вироблено в кожний момент часу, а

попит визначає розподіл продукції між різними напрямами її використання. В моделі Солоу пропозиція товарів описується за допомогою виробничої функції:

Y = F(KL).

Обсяг нац. продукту залежить від обсягу капіталу та чисельності робочої сили. Виробнича функція з постійною віддачею від масштабу зручна для аналізу тому, що обсяг продукції на одного працівника залежить тільки від к-сті капіталу, що припадає на нього.

Y / L = F(K / L * I).

3). Модель виробничої ф-ції.

Економічне зростання може бути забезпечено за рахунок правильних вкладень у різні фактори що робить їх більш високопродуктивними. Так раціональне співвідношення між працею і капіталом у разі їх зміни розраховується за допомогою виробничої ф-ції, в основі якої - найкращий варіант граничної продукції кожного із залучених факторів.

Q = F(I, K, N), де

Q – обсяг виготовленої продукції (нац. дох.);

I - сукупні витрати праці;

K - вкладений, капітал;

N — земельні ресурси.

Ця формула характеризує екстенсивний тип економічного зростання.

На основі виробничої функції американський економіст Дуглас і математик Х. Кобб побудували двох факторну модель зростання економіки, продемонстрували пряму залежність між обсягом (результатом) виробництва і величиною виробничих витрат.

Модель Коба-Дугласа:

Q = F(I, K)/

Згідно з даною формулою при збільшені затрат праці і капіталу на Х % обсяг продукції (національний дохід) зросте також на Х %.

4). Модель В. Леонт’єва.

Ця універсальна модель дістала назву витрати - випуск. Її автор проаналізував систему взаємо залежностей в економіці як єдиного цілого на основі таблиці міжгалузевого балансу. У таблиці взаємозв’язок між витратами (по стовпцях) і випуском або виготовленою продукцією (по рядках), дозволяє з’ясувати яку кількість

однієї продукції необхідно використати для виробництва іншої.

5). Сучасна теорія економічного зростання. Вивченню та виправленню недоліків і обмежень. моделі Солоу присвячена сучасна теорія економічного зростання, яка почала розвиватися в 70-ті роки і побудована на емпіричному аналізі факторів економічного зростання.

Одним із її напрямків є теорія ендогенного зростання, яка пов’язує процес зростання з усіма можливими якісними і кількісними факторами: ресурсними, інституційними, міжнародними тощо.

У сучасних умовах теорія ендогенного зростання розвивається переважно емпірично. Існує нагальна потреба в розробці її міцної теоретичної бази із чіткими передумовами, структурою та висновками з метою побудови максимально повного та значущого набору факторів, які пояснюють процес економічного зростання.

14. Інструменти грошово-кредитної політики.

Грошово-кредитна політика (г.к.п.) - це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту спрямований на регулювання економічного зростання, стимулювання інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу

Є дві групи інструментів г к п

1) Інструмент прямово впливу

а) механізм готівкової емісії;

б) встановлення межі кредиту Центрального банку;

в) пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі вартості кредитних ресурсів, обмеження споживчого кредиту.

2) інструмент опосередкованого впливу

а) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків і фінансових установ;

б) процентна політика;

в) рефінансування комерційних банків;

г) управління золотовалютними резервами;

д) операції з цінними паперами, регулювання експорту і імпорту капіталу.

Ще одним інструментом є облікова ставка процента - регулювання оплати процентів за позики, які Центральний Банк надає комерційним банкам, що впливає на його здатність регулювати кредитні операції. Її підвищенні ускладнює отримання кредиту.

Мета г.к.п. є підтримання стабільності національної грошової одиниці і досягнення високого рівня зайнятості і виробництва.

15. Суть та особливості грошової політики. Політика «дорогих» та «дешевих» грошей.

Грошова (монетарна) політика включає в себе комплекс заходів, що їх проводить держава в сфері грошового обігу. О6'єктами грошової політики є пропозиція, попит і рівновага на грошовому ринку. Суб’єктом ГП, який здійснює конкретну роботу її реалізації є центральний банк країни.

Механізм регулювання грошового обігу передбачають використання двох основних інструментів: 1) зміна кількості грошей, що знаходяться в обігу; 2) зміна ставки відсотка.

Можливі різні комбінації цих інструментів. Тактичні цілі грошової політики передбачають або розширення грошового обігу і збільшення обсягів кредитування в країні (так звана політика «дорогих грошей»).

Політика "дешевих грошей" ґрунтується на використанні низьких відсоткових ставок. Як наслідок такої політики збільшуються інвестиції і споживчі витрати. Тим самим така політика стимулює розвиток національного виробництва.

Політика "дорогих грошей" ґрунтується на використанні високих відсоткових ставок. Як наслідок, це призводить до зменшення інвестицій і споживчих витрат. Така політика має чітко виражений дефляційний характер.

Грошова політика здійснює безпосередній вплив на рівень життя населення і матеріальний стан суспільства. Політика низької національної грошової одиниці щодо валют інших країн призводить до подорожчання життя і створення безлічі матеріальних проблем для населення, особливо в умовах загального низького рівня реальних доходів людей.

Ефективна грошова політика мас надзвичайно важливе значення для подолання економічної кризи і інфляції. При

глибокій кризі першим кроком на шляху економічного оздоровлення часто виступає грошова реформа і введення а обіг нової, більш сильної національної валюти. Створення і запровадження повноцінних грошей - необхідна передумова пожвавлення виробництва і піднесення рівня життя населення. Обмін старих банкнот на нові у ході грошової реформи означає зміну встановленого раніше масштабу цін.

16. Попит. Закон попиту. Детермінанти попиту

Попит виражає сформовані на ринку потреби в життєвих засобах, що визначається кількістю товарів і послуг, які споживачі можуть придбати за цінами, що склалися на ринку та наявністю коштів. Рух попиту об’єктивно регулюється законом попиту. Він відбиває причинно-наслідковий зв'язок між зміною ціни і зміною величини попиту. При цьому цей зв’язок має зворотній характер: підвищення ціни зумовлене зменшенням попиту і навпаки зниження ціни веде до його зростання. У законі попиту виявляється суперечність між ціною і платоспроможністю, а точніше - між зміною ціни і постійною на цей час величиною платоспроможного попиту населення.

Якщо ціна зросла, то при тому самому платоспроможному попиті населення, зменшуються можливості здійснення покупок. Вони скорочуються не в номінальному не грошовому, а в натуральному вираженні, Вихід з цієї суперечності полягає у зменшенні попиту на товари, ціна на які зросла. Протилежна ситуація виникає тоді, коли ціна знизилася. Споживач має можливість придбати ті товари, продаж, яких раніше стримувався через недостатню купівельну спроможність. У цьому разі попит зростає на більш дорогі товари.

Форми вияву закону попиту найрізноманітніші, однією і них є ефект заміщення, він полягає у переміщенні попиту на дешевші товари-замінники.

Однією з форм вияву закону попиту є ефект доходу. Він спостерігається тоді, коли відбулося зниження ціни.

Він спостерігається тоді, коли відбулось зниження ціни. Це призводить до того, що у споживача в результаті зниження ціни з’явилася вільна сума грошей, яка може бути спрямована на придбання додаткових життєвих засобів.

Залежність між ціною і попитом характеризує крива попиту. Якщо ціна товару зростає від точки Б до точки А, обсяг продажу скорочується. Напрям стрілок, на осях графіка зміниться на протилежний, якщо ціна знизиться в напрямі від точки А до точки Б. Рух по кривій попиту з однієї точки до будь-якої іншої показує, як зміна однієї змінної, тобто ціни зумовлює зворотний рух, тобто обсягу продаж.

Фактори що визначають попит:

- Ціна товару; - Ціни на взаємозамінні і взаємо допоміжні товари; - Суб’єктивні смаки та уподобання; -Рівень доходу населення.

Попит – це форма вираження потреб представлених на ринку і забезпечених грошовими засобами. Попит розглядається як платоспроможний оскільки показує скільки товарів може придбати на ринку покупець. Закон попиту: чим вища ціна на товар, тим менший на нього попит. Взаємозамінні товари – це товари які є різними, але мають здатність задовольнити дану потребу. Взаємодопоміжні товари – товари які при споживанні потребують, щоб воно було комплексне. Суб’єктивні смаки і уподобання мають такий самий попит, як і всі попередні фактори. Їх зміна веде до зміни попиту. Суб’єктивні смаки і уподобання залежать від віку, статі, стилю життя, реклами, моди, природних кліматичних умов. Якщо розглядати вплив цього фактора, на графіку зображеної кривої попиту, то він як всі решта нецінових факторів зміщує криву попиту вправо чи вліво. Зміна доходу впливає на попит. Із зниженням доходів люди купують більше дешевших товарів. Збільшення доходів дає змогу збільшити попит при незмінному рівні цін. Зміна ціни змінює криву попиту, а зміна нецінових факторів зміщує її вправо чи вліво. Тому розрізняють зміну величини попиту і зміну попиту.

19. Сутність та типи економічного зростання

Під економічним зростанням розуміють збільшеним кількості товарів і послуг, які продукує національна економіка. Економічне зростання вимірюють двома способами. По-перше, темпами зростання реального ВВП за певний проміжок часу - здебільшого за рік, по-друге - темпами зростання реального ВВП на душу населення за той самий період.

Розрізняють Два типи економічного зростання - екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип економічного зростання - це нарощування виробництва товарів та послуг на основі збільшення кількості факторів за попереднього рівня технології. Інакше кажучи, обсяг продукції зростає за рахунок зростання чисельності робочої сиди, обсягу інвестицій, використовуваних с\г угідь та інших ресурсів. При цьому продуктивність праці залишається незмінною.

Інтенсивний тип економічного зростання – це збільшення виробництва товарів і послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів – підвищення кваліфікації працівників, поліпшення використання фізичного капіталу, застосування принципово нових машин і механізмів, кращої організації господарської діяльності тощо. За цього типу зростання продуктивність праці підвищується.

У реальній дійсності обидва типи економічного зростання співіснують, але здебільшого переважає один із них. Тому в аналітичній економії говорять про переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип економічного зростання. Збільшення значення в національній економіці інтенсивного типу економічного зростання називають інтенсифікацією економіки.

20. Основні форми державного регулювання

Державне регулювання економіки реалізується в різних формах. Залежно від строкової розмовності розрізняють довгострокове і короткострокове регулювання.

Довгострокове регулювання обумовлене необхідністю досягнення стратегічних цілей. В його системі головне місце займає цілеспрямований вплив на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень в економіці. Головне завдання довгострокового регулювання полягає в проведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукових виробництв, піднятті відсталих в економічному розумінні районів.

Короткострокове регулювання - це насамперед антициклічне регулювання , основою якого є вплив на сукупний попит (величину споживчих та інвестиційних витрат). У межах цієї форми застосовується антиінфляційне регулювання, яке реалізується переважно через політику доходів (контроль над заробітною платою та цінами, обмеження темпів зростання грошової маси).

За характером впливу на господарські суб'єкти державне регулювання економіки поділяється на дві форми: пряме та непряме (опосередковане). Пряме регулювання - це вплив держави на економічні процеси за допомогою безпосереднього використання відповідних регуляторів. Воно реалізується через бюджетне інвестування державою відповідних програм фінансування розвитку державних підприємств, інфраструктури, науки, культури, освіти, соціального захисту населення тощо, а також через регламентацію цін, заробітної плати та інших інструментів ринкового механізму. Прямий вплив може здійснюватись через використання адміністративних важелів, які регламентують конкретні завдання та обмеження

господарської діяльності.

Непряме регулювання економіки - це вплив держави на господарську діяльність через внесення відповідних змін за умови функціонування ринкового механізму. Воно досягається за допомогою правових та економічних інструментів. Застосовуючи ці інструменти, держава безпосередньо нічого не змінює в ринковому механізмі, а створює лише передумови для змін.

Державне регулювання - це система заходів законодавчого, виконавчого, контролюючого характеру, який здійснюється державними закладами з метою стабілізації та адаптації існуючої соціально-економічної с-ми до змінних умов.

21.Стимули та механізми підприємницької діяльності

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, організована на власний розсуд діяльність громадян та їх об'єднань, щодо виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) з метою отримання прибутку. Підприємництво - це певний тип і стиль економічної поведінки особи, складовими якого є: здійснення сміливих, важливих і складних проектів; готовність взяти на себе ризик, пов'язаний з реалізацією нових ідей.

Стимули підприємницької діяльності:
1)вільний вибір видів діяльності;
2)добровільні засади залучення матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних і інших видів ресурсів; . .

3)вибір постачальників і споживачів продукції відповідно до потреб і можливостей; 4)встановлення вільних цін; 5)вільний найм працівників;

6)самостійний розподіл і використання прибутку.

У країнах з ринковою економікою мають місце певні обов’язкові умови розвитку підприємництва: стабільність державної економічної політики, яка є джерелом упевненості підприємців у завтрашньому дні, позитивна громадська думка, ставлення до підприємництва як до одного з престижних занять у суспільстві; пільговий податковий режим; наявність розвинутої інфраструктури підприємництва; ефективна система захисту інтелектуальної власності.

Підприємницька діяльність регулюється Конституцією, цивільним законодавством, а також різними актами, що регламентують господарську діяльність, порядок створення та функціонування підприємств. Підприємництво становить основу правового і економічного забезпечення діяльності під-в з різними

формами власності.

Здійснюючи перехід до ринкових відносин, Україна, як і ряд східноєвропейських країн прийняла спеціальний закон «Про підприємництво» введений у дію Постановою ВРУ №785-12 від 26.02.91 року) зі змінами та доповненнями , які були ухвалені в 1997 році.

Вийняткове значення має спрощення процедури оподаткування як підприємств - фізичних осіб, так і малих підприємств. Запроваджено єдиний фіксований податок на доходи під-ців - фіз. осіб.

22. Економічні закони товарного виробництва

1). Закон вартості .

Закон вартості - це особливий економічний закон, що виражає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв'язки між суспільно необхідною працею (витраченою на виробництво товару з урахуванням умов її відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту і пропозиції. У поєднанні із законом попиту і пропорції, через підсилення цін від вартості, закон вартості виконує функцію регулятора суспільного виробництва та розподілу суспільних ресурсів між різними сферами виробництва.

Закон вартості виражає:

1. Внутрішньо необхідні суттєві і сталі зв’язки між індивідуальним і суспільно-необхідним робочим часом. У такому аспекті він набуває вигляду закону сфери безпосереднього виробництва. Згідно із законом вартості мінові пропорції при обміні товарів регулюються суспільно-необхідними виробами, змушуючи товаровиробників знижувати індивідуальну вартість їхніх товарів (через поліпшення організації виробництва впровадження нової технології тощо), зменшуючи при цьому вартість корисних благ. Цей закон є рушійною силою розвитку продуктивних сил.

2. Обмін еквівалентів, тобто обмін товарів відповідно до кількості та якості витраченої на них суспільно-необхідної праці (діє закон сфери обміну).

3. Наявність сталих зв'язків між виробниками одного виду товарів через конкуренцію, за якої здійснюється взаємний тиск одного підприємця на іншого.

4. Наявність сталого зв'язку між попитом т пропозицією. Якщо їх відносна вартість порушується, то обмін товарів здійснюється не відповідно до кількості витраченого на них суспільного робочого часу.

5. Закон вартості виражає внутрішньо необхідні зв'язки між працею товаровиробника у минулому і теперішніми умовами виробництва.

6. Виражає внутрішньо необхідні і сталі зв'язки між вартістю і цінами товарів (рух цін).

2). Закон економії часу.

Закон економії часу визначають першим економічним законом, що примушує товаровиробника економити ресурси. Інакше не можна залишатися товаровиробником, реалізувати свій економічний інтерес.

3). Закон грошового обігу.

Суть закону полягає в тому, що к-сть грошей необхідна для обігу товарів повинна дорівнювати сумі усіх цін проданих товарів, поділених на середнє число оборотів однойменних одиниць грошей. При цьому від суми цін товарів треба відняти суму цін товарів, проданих у кредит і суму погашуваних платежів і додати суму платежів за якими настає час оплати.

23. Безробіття як соціально-економічне явище

Економічні наслідки:

Рівень безробіття є важливим показником економічного стану країни, проте його не можна вважати єдиним і розглядати ізольовано від інших макроекономічних

показників, що характеризують ефективність національної економіки. За наявності надмірного безробіття в економіці виникають певні витрати, тобто істотні економічні збитки від безробіття. Вони виражаються у відставанні фактичного ВВП від його потенційного рівня. Для визначення втрат ВВП у світовій практиці використовують положення та висновки дослідження А.Оукена. Американський економіст Л. Оукен на основі макроекономічного аналізу дійшов висновку, згідно з яким якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП складають 2,5%. Це положення дістало назву закону Оукена.

Спираючись на закон Оукена можна обчислити втрати ВВП від надмірного (циклічного) безробіття. Таке обчислення можна розкласти на декілька етапів.

Перший - обчислення відсотка відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП:

В = (РБф - РБп) * 2,5, де

В - відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП (у %); . .

РБф і РЬП - рівень відповідно фактичного і природного безробіття;

2,5 - число Оукена.

Другий - якщо ВВПд прийняти за 100%, то звідси ВВПф = (100 – ВV * 100).

ВВПф - це реальний ВВП, який обчислюється в постійних цінах і є величиною зіставленою з ВВПд.

Формула потенційного ВВП: ВВП(п) = ВВПф * 100 / (100 – В).

Третій, оскільки нам відомо ВВПп і ВВПф, то звідси втрати економіки від циклічного безробіття будуть дорівнювати: ВВПв = ВВПп - ВВПф, де ВВПв - втрати ВВП від циклічного безробіття.

Соціальні наслідки.

Погіршення рівня життя незайнятого населення створює в суспільстві атмосферу крайнього невдоволення, низький рівень доходів, падіння споживання.

Морально-психологічні: пригніченість, втрата самоповаги, деградація особистості, ріст злочинності. Політичні: призводить до кардинальних змін у суспільстві.

25. Відносини власності та їх роль в економіці

Перехідний стан до ринкової економити означає наявність достатньої для створення конкурентного середовища кількості під-в різноманітних форм власності: державних, колективних, змішаних, спільник, індивідуальних. Пропорційність між цими всіма формами власності має бути такою, щоб забезпечити функціонування ринку. Відносини власності є економічним ґрунтом системи господарювання. Вони становлять соціальну форму привласнення насамперед засобів виробництва певними суб'єктами економічних відносин.

Економічний лад суспільства засновується на відносинах власності. Вони є соціальною формую привласнення насамперед засобів виробництва певними суб'єктами економічних відносин. Власники засобів виробництва не тільки самостійні в своїй діяльності, а й економічно відповідальні за її результати, при чому як поточними прибутками, так і своїм майном.

Держава виражає інтерес народу, тому і свою власність використовує для задоволення загальнонародних потреб. Проте при нерозвиненій демократії (і політичній, і економічній) державна форма власності приховує в собі можливість появи під вивіскою загальнонародної власності елементів корпоративного та індивідуально-егоїстичного привласнення. Від імені самої держави на практиці виступають міністерства, відомства та їхні численні органи, що мають свої власні інтереси, які прагнуть задовольняти в першу чергу.

Отже, уявлення про те, що суспільна власність має лише одну повнокровну форму реалізації (державну), суперечить загальним законом економічного розвитку. Саме так слід розцінювати здійснюваний в Україні протягом багатьох десятиліть курс на одержавлення власності. Необхідність існування різноманітних форм господарювання, а отже, і форм привласнення зумовлена вимогами об'єктивної діяльності.

26. Соціально-економічні наслідки інфляції

Інфляція, особливо коли вона сягає рівня галопуючої та гіперінфляції, негативно позначається на всіх сторонах суспільного життя країни.Її соціально-економічні наслідки проявляються у наступному:

1.Знижуються реальні доходи населення. Це стосується насамперед осіб, які отримують фіксовані номінальні доходи (працівники бюджетних організацій, пенсіонери та інші). При зростанні цін їхні реальні доходи зменшуються. І навпаки реальні доходи збільшуються у тих осіб, у яких номінальна заробітна плата зрости швидше, ніж рівень інфляції.

Стосовно перших можна стверджувати, що вони обкладаються інфляційним податком. Інші, навпаки, отримують інфляційну субсидію.

2 Знецінюються фінансові активи із сталим доходом. Інфляція знижує їхню реальну вартість. У цьому випадку скорочуються також і реальні доходи, що їх отримують власники таких фінансових активів.

3.Порушується нормальний розподіл доходів між дебіторами і кредиторами. Від інфляції виграють дебітори, тобто позичальники кредиту, і програють кредитори (позикодавці). Це обумовлено тим, що в умовах інфляції кредит надається за однієї купівельної спроможності грошей, а повертається за іншої, нижчої.

Найбільшу загрозу для кредитних відносин має неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна врахувати і пристосуватися до неї. Наприклад, кредитори можуть індексувати відсоткову ставку з урахуванням очікуваної інфляції.

4. Знижується мотивація до інвестування довгострокових програм.

Довгострокові. інвестиції стають ризикованими, тому що прибуток, який очікують отримати при поточних цінах у майбутньому внаслідок інфляції може суттєво зменшитися в реальному вимірі.

5. Прискорюється матеріалізація грошей. Під час інфляції зростають ціни на товарно-матеріальні ресурси і

нерухомість. Тому домашні господарства і підприємства намагаються позбутися грошей і вкласти їх у запаси товарно-матеріальних цінностей та в нерухомість. Гроші стають «гарячими». Від них намагаються як найшвидше звільнитися.

6. Інфляція як фактор зайнятості та безробіття. В умовах неповної зайнятості інфляція може виконувати й позитивну функцію, якщо вона набуває вигляду інфляції попиту. В цих умовах держава, збільшуючи сукупні витрати, може ціною помірної інфляції стимулювати збільшення виробництва та зниження безробіття.

7..Знижується мотивація до праці. Падіння життєвого рівня населення внаслідок інфляції, а також спотворення структури і диференціації доходів негативно впливають на мотивацію підприємницької та трудової діяльності Це пов'язано з великою диференціацією міжгалузевої заробітної плати, розривом у рівні оплати праці в державному і недержавному секторах економіки, великим відставанням мінімальної з/п від середньої значною різницею у співвідношенні низько- і високооплачуваних категорії працівників у межах окремих галузей та інше. Зрозуміло що вплив заробітної плати на зміну цін та інфляційні процеси не можна заперечувати. Разом з тим нинішня з/п, питома вага якої в структурі витрат на виробництво продукції промисловості є не дуже великою, не може бути головним чинником інфляції.

8. Інфляція підриває управлінський механізм економіки. В ринковій економіці держава використовує в основному економічні важелі регулювання. Зрозуміло, що таке регулювання може дати бажані результати лише за умови, коли грошова система досить стійка. Дестабілізуючи її, інфляція автоматично знижує ефективність економічних регуляторів, часом навіть робить недоцільним саме їхнє застосування, підштовхує державу до використання інших адмін. методів впливу. Інакше кажучи, інфляція не тільки

знецінює гроші, а й усю систему регулювання економіки. Те, що нині в українській відбувається бурхливий стихійний розвиток бартерних відносин, інфляційне походження таких є безсумнівним, демонструє це з усією очевидністю.

27. Фактори виробництва, проблеми їх поєднання

Фактори виробництва: праця, капітал земля, інновації. Все, що має суспільство, створене працею людей.

Праця - це процес, що відбувається між людиною і природою. Праця, що створює блага, послуги і товари може бути фізична (малокваліфікована) та інтелектуальна (висококваліфікована). Щоб виробляти необхідні певні засоби праці - техніка, технологічні системи, виробничі агрегати, грошові кошти - капітал.

Капітал може бути вироблений (засоби виробництва, засоби праці, предмети праці) і грошовий (фінансові банки). Предмет праці - це все те, на що спрямована праця (сировина, матеріали, напівфабрикати). Засоби праці - предмети праці з допомогою яких людина виготовляє певні матеріальні блага.

Землі - усі природні ресурси, вона відіграє важливу роль в с\г.

Інновації товарного виробництва - розвиток науково-технічного прогресу.

Серед проблем, які виникають у процесі поєднання факторів виробництва є:

1. Забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва, трудових ресурсів, їх взаємної якісної і кількісної відповідності;

2. Формування і підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних засобів виробництва;

3. Забезпеченння замінення ручної, малокваліфікованої праці на технічну і технологічно оснащену - дає змогу витрачати всі ресурси на одиницю створеного продукту;

4. Досягнення пропорційності при формуванні техніко-технологічної бази виробництва і

підготовці працівника:

5. Створення механізмів економічного управління процесом поеднання і використання факторів виробництва.

28. Споживання та нагромадження як функції доходу. Їх співвідношення

В умовах ринкової самостійності під-ва мають право вибирати напрями використання чистого прибутку, що залишився на під-ві після сплати податків. Розподіл чистого прибутку повинен передбачати, як правило, співвідношення його складових - фонди споживання і фонди нагромадження.

Кошти фонду споживання використовуються під-вом на виплати персоналу премій, матеріальної допомоги, дивідендів, надбавок до з\п тощо. За рахунок цього фонду фінансуються путівки для працівників і їхніх дітей на лікування і відпочинок Здійснюється житлове будівництво. Кошти фонду споживання спрямовуються на задоволенні соціальних потреб під-ва.

Кошти фонду нагромадження використовуються на придбання основних виробничих і не виробничих фондів; фінансування науково-дослідних робіт; впровадження нових технологій і ноу-хау. Шляхом надання пільг держава може стимулювати під-ва використовувати отриманий прибуток на розвиток виробництва, тобто спрямовувати більше коштів у фонд нагромадження.

У загальному плані порядок використанні прибутку визначає власник під-ва або уповноважений ним орган згідно зі статутом під-ва та чинним законодавством.

Розподіл і використання прибутку на під-ві:

(*?)Загальний (валовий прибуток).

податок на прибуток;

чистий прибуток

а) розподілений прибуток, виробничий розвиток, соціальний розвиток, заохочування, дивіденди, інші цілі;

б) нерозподілений прибуток, інвестиційні потреби, резервний фонд.

В акціонерному товаристві виникають нові складні суперечності в розподілі і використання прибутку. Насамперед це суперечності: між акціонерами, які прагнуть отримати дивіденди; робітники, які зацікавлені в збільшенні з/п; підприємство, яке повинно здійснювати інвестиції у реконструкцію і реструктуризацію виробництва.

29. Економічні інтереси як рушійна сила соціально-економічного розвитку.

Економічні інтереси - суспільна форма прояву і розвитку економічних потреб, інтересів, які пов’язані з психологією, звичаями, культурним рівнем і свідомістю людей. Економіка не може функціонувати і розвиватися поза інтересами людей. В основі всього лежать особисті інтереси. В житті йде жорстока боротьба між особистостями та різними соціальними групами - галузевими, регіональними, професійними, виробничими, сімейними. Кінцева мета - задоволення своїх власних потреб і реалізації своїх власних інтересів. Матеріальним носієм особистого інтересу є грошовий дохід. Реалізуючи свій інтерес людина орієнтується на пряму вигоду (зиск), щоб досягти свого інтересу кожен прагне до збільшення доходів. Рушійною силою економічного розвитку інтереси стають лише при умові гармонії: особистих інтересів і інтересів соціальних громад - колективних, групових, сімейних, галузевих, територіальних.

Баланс інтересів - успішний розвиток. Щоб реалізувати свої інтереси людина вступає в ринкові відносини з іншими людьми з приводу обміну, привласнення матеріальних і духовних благ та послуг, допомогою яких будуть задоволені ці потреби.

Ринок збільшує можливості людини в досягненні її індивідуальних інтересів. В силу того, що ринкові ціни узгоджують інтереси продавців (виробників) і покупців (споживачів) вони сприяють реалізації цілей та інтересів всього суспільства.

З єдиного державного центру неможливо врахувати комплекс різноманітних інтересів в суспільстві; ринок це робить автоматично, постійно.

30. Еластичність попиту та її фактори

Попит – це залежність обсягу продажу певного блага від його ціни.

Закон попиту: обсяг попиту спадає при зростанні ціни. і навпаки.

Цінова еластичність попиту - це ступінь залежності величини попиту від зміни ціни.

Відсоткова зміна величини попиту

Е попиту = Відсоткова зміна ціни

Якщо величина попиту змінюється на більший відсоток, ніж ціна, то попит є еластичним; якщо змінюється величина на менший відсоток, то попит нееластичний. При еластичному попиті дохід зростає в міру того, як знижується ціна. При нееластичному загальний дохід зменшується в міру зниження цін.

Цілком еластичний і цілком нееластичний попит є двома крайніми випадками ситуації на ринку. При вертикальному розміщенні кривої попиту величина попиту є постійною при зміні ціни (цілком нееластичний). При горизонтальному розміщенні, при підвищенні ціни не може бути реалізована жодна одиниця товару.

Одинична еластичність – ціна і величина попиту змінюються на однаковий відсоток.

Еластичний попит за ціною вимірюється за допомогою коефіцієнта еластичності.

Е попиту = 0 - цілком нееластичний попит;

Е попиту = 1 – попит з одиничною еластичністю;

Е попиту > 1 - еластичний попит;

0 < Е попиту < І - нееластичний попит;

Е ПОПИТУ прямує до нескінченності – цілком еластичний попит.

32. Економічні ф-ції держави в трансформаційній економіці.

Держава намагається забезпечити умови функціонування ринку виконуючи такі функції:

1) Законодавчу (розробка системи заходів, правових норм і законів, які гарантують розвиток ринкових відносин);

2) Стабілізуючу (підтримання економічної рівноваги, високої зайнятості, антиінфляційні заходи, стабілізація економічного зростання);

3) Розподільну (соціальний захист населення, перерозподіл доходів, забезпечення виробничими ресурсами).

Надмірне втручання держави у ринкові процеси веде до деформації ринку. Найважливішим чинником деформації ринку виступає монополія - економічна чи державна. Отже, деформований ринок – це передусім монополізований ринок для якого властиві такі ознаки:

1) Незначна к-сть виробників;

2) Ринкова влада одного виробника або одного покупця, яка виявляється у контролі над ціноутворенням;

3) Утруднений доступ до виробничих ресурсів, обмеження конкуренції;

4) Дефіцит інформації про ринок;

5) Узгодження дії економічних суб'єктів. Особливо значна деформація ринку відбувається

за умов командно-адміністративної системи (державної монополії), що виявляється у такому:

- монополія державної власності;

- надмірна централізація розподілу виробничих ресурсів, товарів і послуг;

- відсутність самостійності у виробничій і комерційній діяльності;

- незбалансованість попиту і пропозиції, існування товарного дефіциту, централізоване суб'єктивне ціноутворення;

- порушення законів грошового обігу, існування бюджетного дефіциту;

- заміна товарно-грошових відносин товарним обміном;

- відсутність економічної свободи у вирішенні фундаментальних господарських питань;

- відсутність мотивації до праці, деформація економічних інтересів усіх суб'єктів ринкових відносин;

- розквіт тіньової економіки, нелегального ринку;

- розвал загальнонаціонального ринку;

- суб’єктивне регулювання економічної системи.

34.Регулювання зайнятості населення в сучасних умовах

Політика зайнятості включає державні заходи щодо регулювання ринку праці, забезпечення ефективної зайнятості населення і запобігання безробіттю. Юридичною основою є Закон «Про Зайнятість населення». Принципи державної політики зайнятості:

1)забезпечення рівних можливостей усім громадянам на вільний вибір трудової діяльності;

2)сприяння створенню вільних робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

3)узгодженість заходів у сфері зайнятості і іншими напрямами економічної і соціальної політики;

4)координація дій державних органів з професійними спілками, асоціаціями підприємців, власників п-в щодо забезпечення зайнятості населення;

5)міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості.

Державна політика зайнятості здійснюється шляхом сприяння збереженню і розвитку системи робочих місць, а саме на основі: стимулювання раціонального розміщення виробництва, створення малих під-в, підвищення мобільності працівників,заохочення підприємництва. Одночасно забезпечується матеріальна підтримка безробітних і проводяться заходи щодо їх залученим у сферу виробництва на основі створення нових робочих місць. Для реалізації політики зайнятості в Україні створено держслужбу

зайнятості, діяльність якої фінансується з держфонду сприяння зайнятості. За рахунок його коштів виплачується допомога по безробіттю, забезпечується робота системи інформації і консультації, надається допомога в пошуку нових місць роботи, проводиться навчання і перенавчання , а також підвищення кваліфікації.

До заходів регулювання попиту на робочу силу відносять: створення додаткових місць, як у держсекторі, так і в недержавному секторах економіки шляхом збільшення капітальних вкладень. Державна підтримка нетрадиційних видів зайнятості, включаючи часткову, тимчасову зайнятість, надомництво. створення власних під-в особами, що втратили роботу; надання підприємствам субсидій, прямих і податкових пільг за умови призупинення вивільнення працівників або найму додаткової робочої сили; залучення приватного капіталу в регіони зі стійким рівнем безробіття.

35. Економічна ефективність витрат праці

Ефективність праці певною мірою визначається діючою системою заробітної плати. Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація заінтересовує працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни.

Як свідчить зарубіжний досвід, кардинальні зрушення у технічному оснащенні виробництва, структурі праці та функціях працівників, упровадження нових форм організації праці привели до того, що головною метою економічної стратегії і системи матеріального стимулювання сучасних компаній її фірм стало досягнення не кількісних показників випуску продукції, а якісних параметрів виробництва, таких як поліпшення . використання устаткування, робочого часу, складу робочої сили, якості продукції, спрямованих на підвищення ефективності виробництва.

Заробітна плата як елемент рину праці є ціною робочої сили, а також статтею витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції, робіт (послуг) на окремому підприємстві. Як елемент ціни виробництва заробітна плата має визначатися часткою у створеній підприємством вартості. Під час формування частки заробітної плати необхідно не допускати відшкодування надлишкових затрат праці, забезпечувати її підвищення тільки у зв'язку з збільшенням кількості вилущеної продукції ефективнішим використанням ресурсів, зростанням продуктивності праці.

Заробітна плата є найбільш дійовим інструментом активізації людського фактора і використання трудового

потенціалу. При цьому використання існуючого кваліфікаційного і творчого потенціалу працівників має повністю залежати від наукової обґрунтованості і вибору методів ув’язки заробітної плати з кваліфікацією, змістом виконуваної роботи, результатами праці й умовами, в яких вона здійснюється.

Як важлива соціально-економічна категорія витрати на оплату праці повинні виконувати такі функції:

- відтворювальну - як джерела відтворення робочої сили і засобу залучення людей до праці;

- стимулюючу - встановлення залежності рівня заробітної плати від кількості, якості результатів;

- регулюючу - як засіб розподілу і перерозподілу кадрів по регіонах країни, галузях економіки з урахуванням ринкової кон’юнктури;

- соціальну - забезпечення соціальної справедливості, однакової винагороди за однакову працю.

36.Особливості трансформацій міжнародних економічних відносин.

Економічні взаємозв’язки світового господарства як єдиної системи ґрунтується на розвитку міжнародних економічних відносин (МЕВ), які є матеріальною основою мирного співіснування, спілкування і взаємо переплетення інтересів різних держав. МЕВ- це

сукупність міжнародних економічних зв’язків, що формуються під впливом розвитку продуктивних сил, економічного устрою, політичних організацій країн та інших чинників.

Однією з причин трансформації МЕВ є потреба у принципово новому механізмі функціонування світового господарства, зумовлене розмиванням традиційної моделі міжнародного поділу праці, його реалізацією здебільшого на міжнародному рівні.

Еволюція умов світового господарського життя, коливання економічної кон’юнктури, зрушення в балансі сил між основними учасниками зовнішньоекономічного обміну спричинюють зміни в критеріях можливих типів міжнародної спеціалізації - від трудомісткої і капіталоємної до високотехнологічної, наукоємної експортної продукції з порівняно великими витратами на науково-дослідні й експерементально-конструкторські розробки.

Основний потенціал розвитку економіки все більше зосереджується в технологічно складних, наукоємних галузях, успіх яких на ринку визначатиметься ефективною організацією. Відповідно все більшу роль відіграватиме міжнародне виробництво з його спеціалізацією, що поглиблюватиметься і відтіснятиме традиційні форми торгівлі, сприятиме зміцненню виробничо-інвестиційної моделі співробітництва.

Об’єктивна необхідність трансформації МЕВ полягає в

цілісності світового господарства, що зростає, виявленні спорідненості економічних інтересів країни, реалізація потреби в новому механізмі функціонування світових економічних відносин, новій структурі МПП, розширенні сфери дії, загальноекономічних законів.

Сутність проблеми трансформації МЕВ у світовому господарстві полягає в пошуках форм і методів (економічних, політичних, дипломатичних) розв'язання суперечності між сучасним характером цих відносин і обставинами в світі, що змінилися внаслідок

прискорення тенденції до глобалізації економіки, переміщення акцентів з ідеологічних конструкцій на економічні важелі формування нових моделей людської діяльності, створення високої якості життя.

Сучасний зміст і характер МЕВ від6ивають розвито економічних зв’язків. Щодо змісту МЕВ, то його трансформація відбувається внаслідок зміни:

  1. У розвитку світових продуктивних сил, факторі виробництва, його ресурсів

  2. У складових світової економіки при розвитку її до суперечливої цілісності.

На зміну традиційним формам МЕВ, які охоплюють сферу обігу, приходять стратегічні, які охоплюють безпосередньо сферу виробництва. Щодо характеру МЕВ, то тут

конче потрібно розв'язати проблеми трансформації традиційних відносин «панування і підкорення» до стратегічних, заснованих на «розподіленій відповідальності.»

37. Макроекономічні показники та їх вирахування

Під макроекономікою розуміють національну економіку загалом. Внаслідок діяльності під-в протягом деякого періоду, як правило, одного року, у будь-якій країні створюються певна сукупність матеріальних благ і послуг, кількість яких необхідно виміряти. Для цього обґрунтовано низку макроекономічних показників, а сукупність способів, за допомогою яких їх розраховують, називається системою національних рахунків. Деякі з них використовують для визначення ефективності спільного виробництва.

Валовий Національний Продукт (ВНП) - сукупність усіх вироблених у країні товарів, наданих послуг за рік, незалежно від місця розташування національних під-в, без врахування повторного рахунку. Методи розрахунку ВНП:

1. Розрахунок ВНП за сумою витрат.

а) Особисті споживчі витрати; б) Валові внутрішні інвестиції; в) Державні закупівлі товарів і послуг; г) Чистий експорт.

2. Розрахунок ВНП за сумою доходів:

а) Заробітна плата; б) Рентні платежі; в) Відсоток;

г) Прибуток; д) Засоби не пов’язані зі сплатою доходів (непрямі податки на підприємствах, доходи від власності та амортизація).

ВНП є номінальний і реальний. Номінальний ВНП - показник, який обчислюється у поточних цілях. Реальний ВНП - показний, який обчислюється у постійних цілях. Для отримання реального ВНП номінальний ВНП слід звільнити від впливу зростання цін (інфляція), тобто застосувати індекс цін.

Індекс цін поточного року = Ціни поточного року / Ціни базисного року * 100%

Відношення номінального ВНП до реального відображає його зростання за рахунок інфляції й

називається ВНП - дефлятором.

ВНП – дефлятор = Номінальний ВНП / Індекс цін * 100%

ВВП - сукупність вартостей всіх товарів і послуг створених усіма п-вами в країні, без врахування продукту, створеного закордонними філіями та відділеннями за кордоном.

Істотними недоліками цього показника є те, що до нього не входять доходи тіньового бізнесу, бартерний обмін. Якщо ВВП зменшити на суму річних амортизаційних відрахувань, то отримаємо показник ЧНП.

Якщо із ЧНП вирахувати непрямі податки отримуємо НД.

НД – реальний дохід який складається з необхідного та додаткового продукту і використовується в суспільстві для особистого споживання та для розширеного відтворення. Розрізняють вироблений НД, який збігається з новоствореною вартістю використаний НД менший за попередній показник на величину втрат і негативного зовнішньо торгівельного сальдо . Крім того НД поділяють на фонд споживання і фонд заміщення.

Національне багатство (НБ) – сукупність і створених і нагромаджених в країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, які призначені для розширеного відтворення і досягнення основної мети суспільства. Основною формою НБ у розвинутих краінах світу є нематеріальне (освітньо-кваліфікаційний рівень працівників, їхній культурний, духовний потенціал, стан здоров'я), концентрованим вираженням якого є інтелект нації, тобто здатність народу засвоювати нові знання та інформацію і створювати на цій основі найсучасніші види техніки, якісні та конкурентоспроможні товари і послуги.

38. Фактори і методи ринкового ціноутворення

Є багато методів ціноутворення. Найпростіший метод ціноутворення полягає у розрахунку ціни за формулою:

середні витрати виробництва + прибуток.

Для багатьох підприємців дуже зручний метод ціноутворення на основі рівноваги попиту і пропозиції. Популярний також метод розрахунку ціни на основі аналізу беззбитковості та забезпечення цільового прибутку. У ринковій економіці все ширше використовується метод встановлення цін на основі відчутності та цінності товару. Сутність його полягає в тому, що головним чинником ціноутворення стаються не витрати продавця, а купівельне бажання покупця, використання обстановки в якій здійснюється купівля-продаж. Метод встановлення цін з урахуванням рівня поточних цін користується значною популярністю. В окремих випадках ціни встановлюють на закритих торгах. Цей метод ціноутворення зумовлений конкурентною боротьбою, прагненням отримати замовлення. Встановлення цін на новий товар. Досвід показує, що спочатку виробник встановлює на товар, який раніше не вироблявся високі ціни. У такому разі говорять, що фірма знімає «вершки» з ринку. Проте це можливо за певних умов: великий попит, висока ціна не повинні швидко створювати нових конкурентів і, нарешті, висока ціна має відповідати високій якості товару.

(досконала, недосконала)

Ціноутворення – процес встановлення ціни, який має свої закономірності виходячи з особливостей ринкової економіки.

39. Людина як елемент продуктивних сил і кінцева мета виробництва

Людина як головний фактор виробництва с носієм виробничих і суспільних відносин. Продуктивні сили і виробничі відносини постійно змінюються, розвиваються. Відповідно змінюються - незмірно зростають - місце і роль людини в процесі виробництва, особливо в умовах сучасного науково-технічного прогресу. З одного боку, відбувається звільнення людини від виконання певних функцій безпосередньо у самому виробництві за рахунок його механізації та автоматизації, а з другого - підвищується значення її професійної підготовки, здатності забезпечити функціонування складного технічного устаткування. Продуктивні сили - це єдність матеріально-речового та особистого факторів виробництва. Головну роль тут відіграє особистий фактор -людина, яка створює засоби виробництва, приводить їх у дію. Людина - головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим, засоби виробництва і на сам перед знаряддя - це найреволюційніший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються, що пов'язано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці та управління.

До певного часу була поширена концепція щодо зниження ролі людини у системі автоматизованого виробництва, пристосування чи примусового підкорення й все більш досконалій праці. Ця концепція розглядала людський фактор як найненадійнішу деталь у будь-якій складній технічній системі. Проте, це не відповідає реальним процесам суспільного розвитку.

Роль людини при всіх глибоких змінах у техніці та технології не знижується, а навпаки, зростає, адже саме діяльність людини визначає розвиток

науки і техніки, вдосконалення виробництва, суспільного життя в цілому.

Праця людини, яка застосовує досконалі знаряддя стає продуктивнішою. За одиницю часу виробляється все більше продукції. Це дає змогу зменшувати робочий день поряд зі зміною його структури.

Зростає додатковий робочий час за який створюється додатковий продукт - джерело розширеного відтворення виробництва. У той самий час хоч відносно і скорочується, проте абсолютно зростають розміри необхідного продукту, що є джерелом відтворення робочої сили відповідно до вимог суспільного виробництва. Потреба заміщення витрат робочої сили визначає об’єктивні межі необхідного продукту на кожному конкретному етапі розвитку людського суспільства. З часом змінюється потреба людини у галузі матеріального забезпечення, охорони здоров’я, фізичного розвитку, освіти, культури, духовного життя. Від цього дедалі більше залежить розвиток суспільного в-тва.

Це, в свою чергу, потребує зміни умов відтворення робочої сили. суспільне виробництво, як і його фактори завжди має конкретну історичну, соціально-економічну форму. Тому і людина, як головний фактор продуктивних сил, в той самий час є суб’єктом економічних, виробничих і всіх суспільних відносин, адже економічні відносини виникають та існують у процесі суспільної трудової діяльності людей.

40. Еластичність пропозиції та її фактори

Найвагомішим фактором еластичності пропозиції є тривалість часу, тобто ринковий період, який є у розпорядженні виробників, щоб відреагувати зміною обсягу пропозиції на зміну ціни товару.

Припустимо, що на локальному ринку певного товару відбулося зростання рівня ціни. Звичайно виробники утримують потужний стимул нарощення виробництва свого товару, але моментально здійснити це вони не здатні. Як би не зросла ціна, обсяг пропозиції у найкоротшому ринковому періоді залишається незмінним. На графіку пряма пропозиції для найкоротшого ринкового періоду має вигляд вертикалі S1, що показує цілковиту нееластичність пропозиції.

Із збільшенням періоду часу, або, іншими словами, з переходом від найкоротшого до короткого ринкового періоду, виробники хоч і не

мають змоги суттєво наростити виробничі потужності, але можуть підвищити інтенсивність використання свого виробничого потенціалу, і

завдяки цьому, подати на ринок більшу кількість продукції.

За цих умов пряма пропозиції S2 отримує спочатку вигляд лінії нееластичної пропозиції Еs< 1, а згодом може досягти одиничної еластичності, коли темп приросту пропозиції дорівнюватиме темпу приросту ціни S3.

Отже, у короткостроковому періоді коефіцієнт еластичності пропозиції є більшим від 0 і меншим (або рівним одиниці).

За умов переходу від короткострокового до довгострокового ринкового періоду, чітко визначених меж між якими практично не існує, еластичність пропозиції зростає. У довгостроковому періоді виробники встигають вжити заходів щодо пристосування своїх ресурсів до вимог нової цінової ситуації - виникають нові підприємства, нарощують нові виробничі потужності діючі фірми.

За цих умов лінія пропозиції набуває вигляду S4.

Теоретично можливим є і випадок цілком еластичної пропозиції (Ss), який передбачає, що за будь-якого, навіть вкрай незначного підвищення ціни обсяг пропозиції нескінченно зростає. У реальній господарській практиці це неможливо.

Діють принаймні два потужних обмежувача нескінченного наростання пропозиції – виробничі потужності виробників і обсяг попиту на товар.

40. Еластичність пропозиції та її фактори

Незалежно від рівня еластичності, ціна та сукупний дохід завжди змінюються у одному напрямі. Відмінність лише у тому, що коли Еs>1, реакція продавців на зміну ціни є більш відчутною, рельєфнішою, ніж у випадку, коли Еs<1.

В залежності від мети або вимог, щодо точності розрахунку застосовується базова формула коефіцієнта еластичності, метод центральної точки, процентний показник еластичності, та геометричний метод П.Самуельсона.

41. Ринок і ринкова інфраструктура

Ринок являє собою систему окремих взаємопов'язаних ринків. Структура ринку - це внутрішня будова, розташування, порядок окремих його елементів, їх частка у загальному просторі ринку. Структура ринку представляється у вигляді схеми:

1) Ринок засобів виробництва;

2)Ринок робочої скли;

3)Фінансовий ринок;

4)Споживчий ринок;

5)Ринок послуг;

6)Ринок технологій;

7) Ринок духовних благ.

Ринки розрізняють за критеріями: за об'єктами, за суб'єктами, за ознакою простору, за рівнем насичення, за ступенем зрілості.

Зо об'єктами: споживчий, ринок робочої сили, ринок засобів виробництва, ринок науково-технічних розробок, ринок інформації, ринок засобів обігу, ринок ліцензії, ринок цінних паперів.

За суб'єктами: ринок покупців, ринок продавців, ринок державних закладів, ринок проміжних продавців - посередників.

За ознаками простору: місцевий, регіональний, національний, світовий.

Зо рівнем насиченим: рівноважний, дефіцитний, надлишковий.

За ступенем зрілості: не розвинутий, розвинутий, ринок, який формується.

Фінансовий ринок - забезпечення процесу розподілу фінансових ресурсів в економіці. Він поділяється на грошовий: обліковий, міжбанківський і валютний; ринок капіталів: ринок цінних паперів, ринок середніх і довгострокових банківських кредитів.

Інфраструктура ринку - система державних, приватних і громадських організацій, які обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин. Основні елементи інфраструктури: біржі, аукціони, кредитна система і комерційні банки, емісійна система, система регулювання зайнятості, податкова система, страхові компанії, торгові патенти, митна система, аудиторські компанії.

42. Монополія і конкуренція в господарській системі

Існуванню конкуренції загрожує монополія. В широкому розумінні монополія - це така ситуація, за якої продавців настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується. Є такі види монополії: природна, легальна, штучна. Природна монополія існує в галузях, які виробляють рідкісні метали та інші елементи виробництва, а також у галузях інфраструктури, що мають важливе і стратегічне значення, контроль над яким має здійснюватись з боку держави. Легальна монополія утворюється на законних підставах для надання особливих послуг (зв'язок, органи, що надають авторські права). Штучна монополія виникає внаслідок особливого становища під-в для одержання монополістичних переваг.

Загроза монополії полягає в тому, що там, де існують монополісти зникає вільна конкуренція, тобто припиняється суспільний вплив на виробництво. Монополісти дістають можливість маніпулювати цінами для власної вигоди і на шкоду суспільству в цілому.

В господарській практиці України монополістами є ті учасники господарського обороту, частка яких на ринку перевищує 70%.

Захист конкуренції здійснює держава. Для цього розроблено антимонопольне законодавство і створено антимонопольний комітет України. Захист конкуренції передбачає передусім демонополізацію економіки і створення конкурентного середовища. Досвід показав, що демонополізація економіки України дала відчутні результати для розвитку конкуренції там, де на під-вах з'явилися власники, які дбають про розвиток виробництва, а не про задоволення власних поточних потреб. Антимонопольний комітет України спрямовує свою діяльність на захист саме конкуренції, а не осіб, які беруть у ній участь: виробників, покупців, продавців - юридичних осіб чи споживачів-громадян.

43. Розвиток відносин власності в трансформаційній економіці

Методологічна спрямованість трансформації відносин власності визначається насамперед основним Законом України - Конституцією. прийняття якої в червні 1996 року стало результатом певного громадянського компромісу різних політичних сил. У ній зазначено: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої праці. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

В умовах формування ринку вже почалися істотні зрушення у відносинах власності. Вони відбуваються на основі Закону України "Про власність" та інших відповідних законодавчих актів. У цих документах передбачено перехід від монопольної держави на привласнення засобів, результатів виробництва та управління ним до різноманітних форм власності. Цей перехід ґрунтується на самостійності господарювання підприємств і широкому роздержавленні власності та приватизації.

Роздержавлення і приватизація відбуваються у таких формах: перетворення державного під-ва на акціонерне чи інше господарське товариство; викуп майна державного підприємства, зданого в оренду, орендним під-вом або іншим орендарем; викуп майна державного під-ва членами трудового колективу: продаж державних під-в за конкурсом або на аукціоні юридичним особам і громадянам.

При цьому не слід прагнути повного роздержавлення і приватизації власності. Світова практика доводить, що

сучасне розвинене виробництво неможливе без наявності в більших чи менших розмірах державної власності та державного регулювання.

Широкомасштабна приватизація в ряді країн заходу розпочалася ще в 70-х роках, у зв'язку з недостатньою конкурентоспроможністю під-в, що належали державі.

У ринковій економіці приватна, колективна і державна форма власності взаємодіють і виконують свої власні функції. При переході до ринку приватні і колективні сектори можуть розвиватися 2 непрямами:

1- порівняно швидкий розвиток приватних колективних форм з їхніх залишків, які якимось чином збереглися.

2- поступове розмежування приватних і колективних економічних відносин від державного сектора економіки і їх поєднання. Головною проблемою економічної політики перехідного періоду є співвідношення та взаємодія між приватною, колективною та державною формами розвитку економіки. Закони України «Про власність», «Про форму власності на землю» та інші законод акти дають такі визн форм власн.

Приватна власність громадян: А) Особиста власність; Б) Власність трудового господарства; В) Власність селянського й особистого підсобного гослодарства. Суб'єктами права приватної власності є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Колективна власність: А) Власність орендного підприємства; Б) Власність колективного під-ва; В) Власність кооперативу; Г) Власність акціонерного товариства; Д) Власність господарських асоціацій; Е) Власність громадських організацій; Є) Власність релігійних організацій.

Суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних під-в, колективи орендарів, колективні п-ва, кооперативи, акціонерні та господарські товариства,господарські об’єднання, професійні спілки, політичні партії, релігійні організації, що є юридичними особами.

Державна власність: А) Загальнодержавна власність; Б) Комунальна власність; В) Власність державних під-в;

Г) Власність спільних під-в. іноземних громадян, організацій і держав.

43. Розвиток відносин вл-ті в транформ ек-ці

У країнах, де утвердилась командно-адміністративна система, в стр-ру госп-ва силовим методом впроваджувалася сусп вл-ть без відповідального зв’язку з станом продуктивних сил. Це й визначило загальну нестабільність створеної на таких засадах ек с-ми.

В тепер час виникають суперечнливі процеси, що відбуваються у мех-мі реаліз-ї прив вл-ті у зв’язку з розв-ом на о-ві досягнень техн-ї революції ел-ів постіндустр стр-ри в-ва. Інформатика перетворюється на провідну ланку виробн процесу, а сама інфо – на форму багатства, домінуючий об’єкт вл-ті. На відміну від вл-ті на уречевлені засоби виробництва духовна вл-ть не може розв-сь на суто приватній основі.

Інформації притаманні специфічні риси як товару, що поступово перетв-ся на головний вироб ресурс постіндустр с-ва. Інформація є об’єктом купівлі-продажу і в цьому відношенні мало чим відрізн від звичайного товару-послуги, що є об’єктом привї вл-ті. У країнах, які стають на шлях розвитку в напрямі постіндустріального суспільства, посилюється конкур б-ба за володіння інфо. Відбув процес її монополізації, перетворення на безпосередній об'єкт приватної вл-ті, інституцію економічної влади. Відповідно формується новий соціальний прошарок людей - власників інформації. Також, інфо стимул зворотній процес – не зміцнення, а, навпаки, знецінення відносин прив вл-ті. Це пов’язано зі специфікою споживчого викор інфо як товару. На відміну від звичайого товару інфо у процесі в-чого спож-ня не зникає.При продажу вона не відчужується від свого власника. Останній позбавляється лише повної монополії на її використання. Він може продати її вдруге. Те саме може зробити і покупець.

Сьогодні для країн з перехідною економікою нагальним є формування багатоманітності форм вл-ті та госп-ня як основи реформування адмін-ком с-ми на шляху до соц-орієнтованого ринкового господарства. Особлива роль при цьому належить процесам реформування, якісної трансформації монопольно-державної вл-ті. Світовий досвід засвідчує, що роздержавлення – це загальноекономічний процес.

Процес роздержавлення як комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії держави на вл-ть, формування конкурентного ринкового середовища, відбувається як умежах державної вл-ті, так і поза ними.

Приватизація є радикальною складовою процесу роздержавлення, сутність якої полягає у зміні державної форми вл-ті на різновиди приватної.

Зазаначені процеси відбуваються суперечливо, з соціальними загостреннями, потребують значних матеріальних, фінвнсових, організаційних, інтелектуальних зусиль тощо. Однак це необхідні заходи, рішучість і послідовність в проведені яких, зрештою, вризведуть до трансформації перехідної економіки в змішану економіку стабільного соціально орієнтованого суспільства.

44. Пропозиція та її фактори

Пропозиція показує кількість товарів і послуг, яка є у продажу за певною ціною. Пропозиція представлена результатами господарської діяльності, що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок в певному обсязі та в певний час. Як і чинники, що визначають попит, чинники пропозиції також поділяються на об’єктивні та суб’єктивні. До об’єктивних належать економічні, соціальні, демографічні. До суб'єктивних – психолого-традиційні, естетичні, природо-кліматичні.

0б'єктивний рух пропозиції регулюється відповідним економічним законом – закон пропозиції. Пропозиція стосується на сам перед економічної діяльності виробників, тобто основних суб’єктів конкурентної боротьби. Отже, процес причинений законом пропозиції виступає зміна ціни: вона може знижуватись або зростати. Цей процес тісно пов’язаний з певною масою товарів і послуг, що пропонуються споживачам. Пропозиція – кількість товарів, що є на ринку або може бути швидко туди доставлена. Закон пропозиції: із зростанням ціни на товари пропозиція збільшується. Фактори, що визначають пропозицію:

  1. Ціна товару;

  2. Ціни на взаємозамінні та взаємо допоміжні товари;

  3. Затрати на виробництво;

  4. Інші фактори (фактори, які визначають реальні можливості п-ва (мета виробників, технологія в-тва, зміни с с-мі оподаткування, клімат та інші умови)).

45. Сутність, фактори та види інфляції її врахування

Інфляція - це процес зростання загального рівня цін в країні, внаслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші дешевіють, а ціни набувають тенденції до зростання. Тому найважливішим показнгиком інфляції є динаміка індексу цін. І як явище виникла водночас і паперовими грошима, адже при золотомонетному обігу надлишку грошей в обігу не може бути. Розрізняють класичну і сучасну інфляції.

Небезпечною є і витрат, коли ціни зростають через збільшення витрат виробництва. Два найважливіших джерела, що живлять І витрат - це зростання номінальної з/п і цін на сировину і енергію.

Рівень І вимірюється за допомогою показника темпу інфляції. Темп І обчислюється за формулою:

Темп інфляції = (Інфляція рп – Інфляція ро) / (Інфляція ро * 100)

Де Інфляція ро - індекс цін базового періоду (року, кварталу, місяця), а

Інфляція рп - індекс цін поточного (звітного) періоду.

За рівнем І розрізняють "повзучу" (до 10% на рік), «галопуючу» (понад 10% на рік) і гіперінфляцію (понад 2000 % на рік, або 50% на місяць чи 1-2% на день).

Отже, надлишок грошей в обігу шкідливий для країни, адже веде до І.

47. «Довгі хвилі» в економіці та їх вплив на структуру суспільного виробництва

В основі теорії "довгих хвиль" лежить розвиток ідей про економічну рівновагу, її порушення і відновлення, що мас хвилеподібний характер Кондрат’єв виділяв рівновагу трьох рівнів, кожному з яких відповідають «хвилі» різної тривалості.

Рівновага першого порядку - відповідає «коротка хвиля» тривалістю 2-3 роки, рівновазі другого порядку – «середня хвиля» тривалістю 8-11 років рівновазі третього порядку «довга хвиля» тривалістю 57 років.

Кондрат’єв виявив певні закономірності великих циклів:

До початку і на початку «хвилі» піднесення спостерігається значний прогрес технології, якому передують значні наукові відкриття (у т.ч. і в економічній науці), еволюція торгівлі і грошового обігу, втягування нових країн до світових економічних зв’язків;

- На «хвилі» піднесення припадають більшість великих соціальних потрясінь, революцій, світових війн, соціальних конфліктів;

- Знижувальні «хвилі» характеризуються структурними кризами і застоєм с/господарства;

- на «хвилях» піднесення спади і депресії періодичних циклів неглибокі і нетривалі, а зростання значне; на «хвилях» зниження усе навпаки.

Сучасна періодизація «довгих хвиль» включає уже 5 хвиль:

1 «хвиля» (тривалість 52 роки, починаючи з 1783 р.) характеризується переходом від мануфактури до фабрики, заміну ручної праці машинною технікою, розповсюдження парового двигуна, у сфері економічної науки розквітом класичної політичної економії;

2 "хвиля» (48 р.) розвиток важкої індустрії,

удосконалення паровоза і широке будівництво залізниць, створення турбін, широке застосування цементу і металоконструкцій у будівництві, розповсюдження акціонерних товариств,

підприємств капіталістичного типу, зародження марксистської економічної теорії, поява неокласичних теорій загальної ринкової рівноваги Л.Вальраса і А.Маршала;

3 «хвиля» (5б р.) промислова революція .кінця 19 ст., відкриття електроенергії, двигуна внутрішнього згорання, бум автомобілебудування і літакобудівництва, монополізація економіки, розробка основ макроекономіки і теорії державного регулюванні Дж. М. Кейнса;

4 «хвиля» (45 р.) забезпечення на основі наукою-технічної революції масового виро6ниитва для споживача, динамізація економіки, перехід до суспільного масового споживання, антимонопольне регулювання і порушення відтворювального процесу, зміцнення капіталу в енергомістких і матеріаломістких галузях, масове безробіття, інфляція, енергетична, сировинна і валютна кризи;

5 «хвиля» (розпочалась у 1984 році) характеризується зміцненням основ ринкової економіки, крахом командно-адміністративної системи, поглибленням інтеграційних процесів, тенденцією до «вільної торгівлі» .

Стр-ра (фази) довготривалих циклів:

Низхідна фаза — період зміни базисних техно­логій і технол-х стр-р в-чої с-ми с-ва — 20—25 років. У цей час відбуваються гострі ек кри­зи малих і середніх циклів. Один з них утворює вихідний пункт для найбільших вкладень у технічні вдосконалення, які були накопичені попереднім розвитком. Він також бере на себе найбільше наванта­ження в перебудові ек стр-ри с-ва, яка адек­ватна технол оновленню в-ва.

Висхідна фаза — період тривалого піднесення ек та наук-техн розв с-ва. Три­ває 25-ЗО років, У цей час не виключені й циклічні кризи, пов'язані з оновленням в-чих фондів. Розв-ся вони на рівні високої кон'юнктури.

48. Гранична середня схильність до споживання та заощадження

Залежність споживання та заощадження від доходу називається схильністю до споживання та заощадження.

Розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження.

Середньою схильністю до споживання (С.С.С.) називають частку безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження (у відсотках):

С.С.С = СВ / БД * 100%

Де СВ – середні витрати

БД – безподатковий дохід

Середньою схильністю до заощадження (ССЗ.) називають частку безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження (у відсотках):

С.С.З.= З / БД * 100%

Де З – заощадження, оскільки БД = СВ + З, то

С.С.С. + С.С.З. = 100% або 1

Закономірним є перевищення середньої схильності до споживання середньої схильності до заощаджень, тобто С.С.С. > С.С.З.

Термін "гранична" використовується в економічній теорії в розумінні «додаткова». Таким чином гранична схильність до споживання або заощадження характеризує тенденцію в зміні величини споживання або заощадження в міру того, як здійснюється рівень доходу.

Гранична схильність до споживання (С.С.С.) показує частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання Г.С.С = ДЗ / ДБД * 100%, Де ДЗ - додаткове заощадження, ДБД - додатковий безподатковий дохід.

Аналогічно гранична схильність до заощадження (Г.С.З) вказує на співвідношення між додатковим заощадженням та додатковим доходом, який спричинив ці заощадження

Г.С.З. = ДЗ / ДБД * 100%

Сума граничних схильностей до споживання і заощадження за умов будь-якої зміни у безподатковому доході завжди дорівнює 100% або 1.0 (одиниці):

Г.С.С.+ Г.С.З. = 1,0 або 100%

49. Монополія як спосіб ринкової поведінки

Монополія - це обов'язкове існування певної економічної виключності становища фірми, об'єднання під-в або й цілої галузі. Незалежно від того, як виникла ця виключність вона по своїй суті заперечує конкуренцію.

Ринкова влада монополії характеризується, передусім, владою над ціноутворенням. Існують різні методи визначення глибини ринкової влади щодо цін, серед них , найвідомішим є метод визначення ринкової влади за допомогою індексу Лернера.

L = (P - MC) / P

,де

L – показник монопольної влади;

Р - рівень ринкової ціни;

МС - граничні витрати фірми.

Показник монопольної влади відображається коефіцієнтом, числове значення якого знаходиться між 0 і 1, чим більше воно наближається до 1, тим більша ринкові влада монополіста над ціноутворенням.

Негативні результати монополізації виявляються уже в момент її виникнення:

Вона супроводжується особливим монопольним характером ціноутворення. Монопольні ціни відхиляються від ринкових, створюючи додаткові джерела прибутку для фірм-лідерів, при цьому споживач обкладається своєрідною даниною на
користь монополії.

Монополія формує ціну на основі витрат свого найгіршого під-ва, що зумовлює стійке зростання цін і закріплює штучне існування неконкурентноздатних виробництв;

3) Монополія, як правило, гальмує науково-технічний прогрес. Послабивши тиск конкуренції

вона створює передумови для отримування НОУ-ХАУ. За відсутності конкурентів нема потреби і впроваджувати у виробництво науково-технічні
досягнення.

Законом передбачається контроль за створенням фірм, що дасть змогу заборонити утворення монопольний об'єднань шляхом злиття чи реорганізації існуючих під-в.

50. Конкуренція – рушійна сила ринкової економіки

Конкуренція - боротьба між товаровиробниками за вигідні умови виробництва і збуту товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків, механізм стійкого регулювання пропорцій суспільного виробництва. Конкуренція є об’єктивнимим економічним законом розвинутого товарного виробництва, дія якого є для товаровиробника зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх під-вах, збільшення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадженні нових форм організації виробництва, форм і систем заробітної плати тощо. Для інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, в результаті чого конкуренція виступає важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою, частиною її господарського механізму. На нижчій стадії розвитку капіталістичного виробництва(початок XVI ст. До 60-х років XIX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок. Така конкуренція здійснювалась у формі внутрігалузевої і міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумовлює розвиток концентрації та централізації виробництва і капіталу, та на певному етапі (остання третина XIX ст.) призвела до виникнення монополій. В сучасних умовах конкуренція існує між гігантськими

монополістичними об’єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополістичного сектору економіки та різних форм власності, її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується із сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні. Методами конкурентної боротьби є підвищення якості, дизайну

товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. Поряд з цим використовуються немирні методи обмеження конкуренції: таємні угоди про єдину політику цій і поділ ринків збуту реалізацію крупних науково-технічних проектів, обмін інформацією з різних питань наукової, технічної та ринкової стратегії. Серед неекономічних методів - фінансові махінації та спекуляції з цінними паперами, промислом шпигунство тощо. Особливістю сучасної

конкуренції є те, що вона ведеться з допомогою держави (на міжнародному рівні) і регулюється механізмом антимонопольного законодавства.

Види конкуренції:

  • внутрішньогалузева і міжгалузева;

Внутрішньогалузева – конкуренція між виробниками однієї галузі в-тва, які випускають однакову продукцію.

Міжгалузева – конкуренція між виробникам різних країн на світовому ринку.

  • досконала конкуренція – формується, коли в-твом товарів займається багато різних самостійних підприємств.

  • недосконала конкуренція – коли окремі виробники можуть впливати на рівень цін;

  • вільна конкуренція – на ринку існує велика к-сть незалежних покупців і продавців даного товару;

  • олігополія – міжнародне обмеження кількості продавців та покупців на ринку;

  • монополія – панування на ринку одного продавція.

51.Класична модель сукупної пропозиції

Сукупна пропозиція — загальний обсяг товарів та послуг в економіці, який може бути запропонований фірмами при певному рівні внутрішніх цін. На зміни в сукупному попиті виробництво може відреагувати як зміною рівня цін, так і обсягу випуску. Зв’язок між рівнем цін та обсягом сукупної пропозиції залежить від тривалості періоду; протягом якого взаємодіють сукупний попит і пропозиція цін і витрати виробництва.

Класична модель сукупна пропозиція.

Поведінка сукупної пропозиції у довгостроковому періоді найбільше відповідає класичним уявленням про взаємозв'язок між загальним обсягом виробництва і цінами.

Згідно з класичною теорією, економіка — це сукупність досконалих ринків з гнучкими цінами та заробітною платою.

Номінальні величини (ціни, номінальна заробітна плата, процентні ставки) абсолютно гнучкі. Вони можуть не тільки підвищуватись, але й знижуватись залежно від співвідношення попиту і пропозиції на ринках, через це номінальні змінні (скажімо ціни), які залежать від інших номінальних змінних (наприклад, від пропозиції грошей і заробітної плати), а також від реальних факторів (наприклад, від обсягу виробництва, не впливають на реальні змінні (продуктивність праці, граничні витрати і обсяг виробництва, капітал, інвестиції, реальну заробітну плату, рівень безробіття).

Реальні величини в економіці визначаються лише реальними змінними. Незалежність реальних змінних від номінальних відома в теорії як класична дихотомія.

В довгостроковому періоді вона проявляється в нейтральності грошей. Збільшення або зменшення. пропозиції грошей змінює сукупний попит, але в

кінцевому рахунку впливає лише на рівень цін, заробітної плати і процентних ставок. Обсяг сукупного випуску визначається реальними факторами і за інших рівних умов залишається незмінним.

52. Кейнсіанська модель сукупної пропозиції.

Сукупна пропозиція — загальний обсяг товарів та послуг в економіці, який

може бути запропонований фірмами при певному рівні внутрішніх цін. На зміни в сукупному попиті виробництво може відреагувати як зміною рівня цін, так і обсягу випуску. Зв'язок між рівнем цін та обсягом сукупної пропозиції залежить від тривалості періоду: протягом якого взаємодіють сукупний попит і пропозиція, ціни і витрати у виробництві.

На протилежність класичній теорії, кейнсіанський підхід виходить із жорсткості номінальних і гнучкості реальних величин у короткостроковому періоді.

Кейнсіанська модель ґрунтується на припущенні, що економіка складається із недосконалих ринків і функціонує в умовах неповного використання факторів виробництва.

Обсяг сукупної пропозиції звичайно нижчій від потенційного випуску і залежить не від факторів виробництва, яких достатньо, а від сукупного попиту. Тому кейнсіанську модель іноді вважають моделлю сукупної пропозиції для депресивної економіки.

53. Витрати виробництва в короткостроковому періоді.

Короткостроковий період - це період часу, протягом якого під-во змінює обсяг виробництва продукції за допомогою більш інтенсивного використання наявних, фіксованих виробничих потужностей, часу для зміни виробничих потужностей тут не вистачає.

Змінні і валові витрати зростають разом із ростом випуску продукції. Швидкість росту витрат від виробничого процесу, зокрема від того, чи досягло під-во рівня, коли діє закон спадної віддачі.

У короткостроковий період часу основні витрати виробництва залишаються незмінними, інші зміняться для того, щоб ріс випуск продукції.

Загальні витрати = змінні витрати + постійні витрати.

Короткострокові загальні постійні витрати є факторними витратами; не змінюються зі зміною рівня виробництва, не залежать від рівня випуску продукції.

Короткострокові загальні змінні витрати не є постійними. Змінюються разом з обсягом виробництва, оплатою праці, сировини. Чим більший обсяг виробництва, тим більше залучено змінних факторів і більшими є загальні змінні витрати.

Короткострокові середні витрати - це витрати на випуск продукції. Є три види середніх витрат: 1. Постійні змінні; 2. 3агальні змінні; З. Середні постійні витрати.

54. Витрати виробництва у довгостроковому періоді.

Для під-ва довгостроковий період - це період часу, останній для зміни кількості всіх виробничих ресурсів, що використовуються включаючи і виробничі потужності.

Нарощування виробничих потужностей призводить до збільшення валових витрат виробництва. Всі витрати довгострокового періоду виступають як змінні. Витрати виробництва на одиницю виробництва знизяться при досягненні певних обсягів виробництва, але подальше розширення виробництва супроводжується зростанням середніх валових витрат.

Зниження валових витрат виробництва внаслідок ефекту масштабу відбувається через спеціалізацію праці, ефективне використання капіталу, виробництво побічних продуктів.

Розширення масштабів виробництва на під-ві дає не тільки максимальні результати. Після певного рівня подальших обсягів виробництва може призвести до негативних економічних наслідків. Важливою причиною виникнення максимального ефекту масштабу є труднощі в управлінні великим під-вом. Для окремого керівника виявляється неможливим зібрати, переробити інформацію, необхідну для прийняття раціонального рішення.

Є три види витрат: 1 Довгострокові загальні витрати; 2. Довгострокові середні витрати; 3. Довгострокові граничні.

У довгостроковому періоді всі фактори є змінними як і всі витрати. Довгострокові середні витрати показують найменші середні загальні витрати з якими фірма може випускати певну кількість продукції протягом довгострокового періоду часу.

58.Взаємоз’язок економічної теорії та практики господарювання.

Через світоглядну функцію економічна теорія дає цілісну картину розвитку економічної системи, їх закономірностей і тим самим: озброює людей знанням законів розвитку економіки, механізму її дії і використовується через пізнавальну функцію - розкривас ступені пізнання економіки суспільству, сутність економічних процесів, забезпечує науковість висновків та узагальнень як основу діяльності держави.

Через методологічну функцію економічна теорія визначає принципи і способи пізнавальної діяльності.

Економічна теорія викликана потребами розвитку суспільства, тому вона виконує практичну функцію - це теоретична основа економічної політики, на ній засновується ідеологічна робота.

Економічне теорія – це основа рівня політичної економічної свідомості.

55. Антимонопольна політика і розвиток конкуренції в Україні.

Антимонопольне законодавство містить нормативні акти, що визначають організаційні і правові засади розвитку конкуренції, заходи попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності та нечесної конкуренції.

Антимонопольне законодавство поширюється на всі види товарного виробництва і комерційної діяльності, включаючи виробництво і товарооборот, платні послуги, проектування продукції та технології, а також наукові розробки, що призначені для використання їхніх результатів у виробництві та товарообороті, у платних послугах.

Для розвитку конкуренції та захисту прав споживачів від монополістичної діяльності
господарських суб'єктів відповідним законодавством впроваджується обмеження свободи

їх комерційної діяльності. Зокрема забороняється: обмежувати або припиняти виробництво товарів, а також виробництво і поставку сировини, матеріалів, комплектуючих виробів без попереднього узгодження з основними споживачами; скорочувати поставку або затримувати реалізацію товарів з метою створення, підтримання або збільшення дефіциту і підвищення цін; нав'язувати контрагенту невигідні умови договору, включати умови, що не є предметом договору; підвищувати в односторонньому порядку ціни на товари і послуги, якщо це не обумовлено відповідним поліпшенням їхньої якості згідно з інтересами виробника та споживача.

Контроль за розвитком конкуренції та обмеження монополістичної діяльності учасники ринкової економіки здійснюють спеціально створені

антимонопольні органи. Їхніми функціями є такі: 1) розробка заходів щодо розвитку конкуренції, демонополізація виробництва і обігу; 2) комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них; 3) експертиза нормативних актів, що стосуються функціонування ринку;

4) підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного законодавства.

Слід зауважити, що заходи з захисту конкуренції не повинні здійснюватись лише державою. Підприємцям слід активніше захищати свої права на діяльність в умовах чесної конкуренції.

56. Платіжний баланс і його структура.

Платіжний баланс – це вартісний вираз всього комплексу світогосподарських

зв’язків країни у формі співвідношення вимог і платежів.

Балансовий рахунок міжнародних операцій є кількісним і якісним вартісним виразом масштабів структури і характеру зовнішньоекономічних операцій країни, її участі у світовому господарстві.

На практиці прийнято користуватися терміном "платіжний баланс”, а показники валютних потоків по всіх операціях зазначати як платежі надходження.

Останнім часом у доповнення до платіжного балансу, який містить дані про рух потоків цінностей між країнами, складається баланс міжнародних активів і пасивів країни, який відображає її міжнародний фінансовий стан у категоріях запасу. Він показує, на якій стадії інтеграції у світове господарство знаходиться країна.

У ньому відображається співвідношення на даний момент, вартості отриманих і наданих країною кредитів, інвестицій, інших фінансових активів.

За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період.

Платіжний баланс на певну дату не можливо зафіксувати у формі статистичних показників:

він існує у вигляді змінного з дня на день співвідношення платежів і поступлень. Стан платіжного балансу визначає попит і пропозицію національної та іноземної валюти в даний момент (один із факторів формування валютного курсу).

Платіжний баланс за певний період (місяць квартал, рік) складається на основі статистичних показників про проведені за цей період операції.

Платіжний баланс - це не лише рахунок міжнародних

операцій країни, дві сторони якого зрівноважують одна одну, але і певний стан цих операцій. Структура платіжного балансу така:

- торговий баланс (співвідношення між вивозом і ввозом товарів);

- баланс послуг і некомерційних платежів (баланс "невидимих” операцій);

- баланс руху капіталів і кредитів.

59. Внесок українських вчених в розвиток економічної теорії.

М.І. Туган-Бараноавський був прихильникомоснов класичної теорії, досліджував філосовсько-методологічні проблеми, політекономію, мікро- та макроекономічну теорію, історію економічної думки, економічну теорію різних країн, економічну соціологію тощо. За власним визнанням, не був прихильником жодної економічної школи, хоча жодна школа не могла уникнути впливу його ідей. Серед багатьох проблем, які досліджував були:
проблеми вартості ринкових благ (витратна модель вартості), ринкове ціноутворення, ціннісно-вартісний аналіз, промислові цикли, макроекономічний аналіз, інвестиційна теорія циклічних економічних криз. Деякі праці: „Основи політичної економії”, „паперові гроші і метали”, "Промышленные кризисы в современной Агнглии, их причини и влияние на народную жизнь", „Учение о предельной полезности хозяйственных благ как причина их ценности” тощо.

С.А. Подолинський видатний вчений, публіцист і громадський діяч. Розробив самостійну та оригінальну теорію про роль, праці у збереженні, перетворенні і нагромадженні сонячної енергії на поверхні Землі. В праці "Праця людини та її відношення до розподілу енергії” стала основою нової енергетичної теорії суспільного розвитку, оскільки в ній вперше поєднано природничі і суспільні дослідження, дано нове визначення праці, як засобу виробництва.

Г.М. Цехановецький викладач політичної економії в Київському університеті в 1854 - 1872рр. Притримувався економічним поглядам Сміта, якого, вважав вченим, що об’єднав розкидані економічні істини в одну систему.

М.І. Зібер під час навчання на юридичному факультеті Київського університету захоплювався вивченням

економічних наук, зокрема політичною економікою і статистикою. Їх викладали вчені-педагоги М.Бунге і Г.Цехановецький, які мали відношення до формування наукових інтересів Зібера. У 1868р. Зібер захистив магістерську дисертацію на тему „Теорія цінності і капіталу по Рікардо у зв’язку із пізнішими доповненнями й роз’ясненнями”.

Ці вчені залишили багату наукову спадщину, що є синтезом українських культурних надбань європейського господарського досвіду і світової економічної думки.

60.Економічні ресурси та їх класифікація.

Для здійснення господарської діяльності люди використовують необхідні засоби, які називаються економічними реурсами (факторами виробництва). Під економічним ресурсами розуміють усі природні, людські і виготовлені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

Ресурси поділяються на:

1.Матеріальні ресурси: земля, сировинні матеріали, капітал;

2.Людські ресурси: талант.

Земля - усі природні ресурси: ґрунти, ліси, родовищі, корисні копалини, водні ресурси тощо. Земля - основний і вихідний фактор виробництва.

Основними природними умовами, які впливають на розвиток господарства є кліматичні умови, наявність корисних копалень, географічне положення.

Капітал мас дві особливості:

1.Завжди є результатом попередньої праці людей;

2.Призначений не для споживання, а для подання виробництва.

Ресурси є: трудові, вичерпні, невичерпні, відновні, невідновні.

62.Закон спадної граничної корисності та його використання.

Під граничною корисністю ротуміюмь додаткову корисність,або задоволення, одержане людиною з однієї додаткової одиниці конкретної продукції.

Падіння граничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом спадної граничної корисності.

Закон спадної граничної корисності має велике значення як для організації виробництва того чи іншого товару, так і в споживальній поведінці людей. Уявлення про спадну граничну корисність лежить в основі пояснення закону попиту, має ключову роль в усвідомленні того, яким чином споживачам належить розподілити свої грошові доходи між різними товарами і послугами, які вони бажають купити.

Теорія граничної корисності пов'язує корисність кожної речі з її запасами, тобто з таким явищами як рідкість. (Наприклад: корисність перлів незначна порівняно з корисністю хліба, проте, гранична корисність перлів значно вища за корисність хліба).

Щоб зробити висновок щодо факторів, якими визначається корисність благ, необхідно з’ ясувати відношення між потребами і засобами їх задоволення. Правило, яке регулює це відношення, формується так: чим. ширші та інтенсивніші потреби, тобто чим їх більше і, чим вони важливіші, і чим менша з одного боку, кількість благ, яка призначена для їх задоволення, тим вищими будуть ті ступені потреб, на які повинно закінчуватися їх задоволення, тим вищою буде гранична корисність. І, навпаки, чим вужче коло потреб, які необхідно задовільнити, чим менша їх важливість і, з іншого, боку, чим більший запас матеріальних благ, що є у розпорядженні людини, тим нижчий є той ступінь, до

63.Закон спадної віддачі та особливості його використання.

Закон спадної віддачі - один із законів ринкової економіки, який полягає, у тому, що починаючи, з певного моменту, послідовне приєднання одиниці звітного ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає додатковий або граничний продукт, який зменшується у розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Так, якщо кількість робітників, які обслуговують дане машинне устаткування, буде збільшуватись, то ріст обсягів виробництва відповідно знижуватиметься. Цей закон діє за умови, що кожний додатковий робітник на підприємстві мас однаковий рівень освіти, кваліфікації, трудових навиків, здібностей. Таким чином, при наявності оптимальної, кількості зайнятих на підприємстві, кожен додатковий робітник вносить менший вклад у загальний обсяг виробництва, порівняно зі своїм попередником. З точки зору продуктивності праці дія закону спадної віддачі виражається у тому, що середня продуктивність буде зростати до тих пір, поки величина продукту додаткового робітника перевищуватиме величину "середнього продукту” або середню продуктивність раніше зайнятих робітників. Отже, аналіз темпів зростання продуктивності праці виявлятиме стадії її зростання, зниження (падіння) і негативного значення граничної продуктивності. Приклад:

t- випуск за одиницю часу

Припустимо, що фірма в своїй діяльності використовує лише

один змінний ресурс - працю, віддачею від якої є продуктивність.

Праця за одиницю часу

У міру завантаження обладнання випуск продукції швидко зростає (точки А, В, С), але потім приріст поступово уповільнюється. Якщо продовжити наймати робітників, то вони вже нічого не зможуть добавити до об'єму виготовленої продукції.


64.Сучасні напрямки та школи економічної теорії: інституціалізм.

Інституціалізм – це один із напрямків західної економічної думки, що виник наприкінці ХІХ на поч. ХХ ст. заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами, рушійного силою визнав психологічні соціально-правові фактори. Засновниками були: американські науковці Т.Веблен, Д.Коммонс, У.Гамільтон, англ. економіст А.Гобсон.

В процесі розвитку суспільства відбувається процес природного вибору інститутів, система яких утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації.

Представники інституціалізму виступили з різкою критикою маржиналізму (одна з течій неокласичної економічної теорії), неокласичної теорії ринкової рівноваги з її методологічним принципом граничної корисності і продуктивності обмеженості ринку та ринкової рівноваги як універсального механізму розподілу обмежених ресурсів і самого капіталізму.

При аналізі корпорації прихильники інституціалізму значну увагу приділяли процесу відокремлення власності від контролю за виробництвом, ввели поняття "абсентейістської власності”(власності, якої немає, яка розсіюється серед акціонерів, що втрачають контроль над засобами виробництва), що призвело до принципових змін у системі управління виробництвом. Це управління здійснює не підприємець, а управляючі, які дбають про свої вузько групові інтереси і контролюють корпорації. Найпрогресивнішими ідеями прихильників сучасного інституціоналізму є необхідність участі трудящих у власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій.

65.Сучасні напрямки і школи економічної теорії: неокласицизм.

Об'єктом дослідження неокласичної економічної теорії - поведінка „людини економічної”, що як продавець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до „мінімуму” затрати. Ця теорія виникла в 70-х р. XIX ст. її засновники – австралійці К.Менчер, Ф.Візер, англієць І.Джевонс, швейцарець Л.Вальрес.

Основною категорією аналізу вважають граничну корисність, протиставляючи її теорії трудової вартості. Вартість товару вони визначають корисністю останнього, найменш потрібного предмета споживання, тобто граничною кориснісю.

Загальні принципи концепції „граничної корисності” були розвинуті С.Вікселем та Дж.Б.Кларком.

Згідно з концепцією „граничної корисності” вартість с результатом виробничої діяльності, в ході якої кожний з виробничих факторів (праця, земля, капітал) вносять свій внесок в її утворення, а величина вартості вимірюється граничною корисністю одного з цих факторів при незмінній величині двох інших.

Була ще висунута теорія загальної економічної рівноваги згідно з якою механізм вільної конкуренції (насамперед ринкового ціноутворення) забезпечує „справедливу винагороду кожного з факторів виробництва і повне використання економічних ресурсів”.

66.Монетаризм: теорія і сучасність.

Монетаризм - економічна теорія, згідно з якою грошова маса в обігу відіграє визначальну роль у формуванні економічної кон'юктури та встановленні причинно-наслідкових зв’язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного продукту.

Монетаризм виник у середині 50-х р. XX ст. у США. Його лідер - глава чиказької школи політичної економії М.Фрідмен - виступає проти активного і широкомасштабного втручання держави в економіку, проти державних заходів стимулювання попиту. На його думку, державне регулювання економіки малоефективне через затримки між зміною грошових показників і реальних факторів виробництва, тому його слід замінити автоматичним приростом грошової маси в обігу.

Виходячи з кількісної теорії грошей, монетарної теорії економічного циклу, монетаризм розглядає роль грошової маси як визначальної ланки господарського механізму.

Монетаризм намагається ліквідувати або вкрай урізати соціальні програми держави, виступає за масове безробіття як засіб боротьби з інфляцією.

Рецепти монетаристської школи значною мірою втілені в програмах Міжнародного Валютного Фонду. Нав'язуючи їх республікам колишнього СРСР як умову надання кредитів, експерти цього фонду спрощенно обґрунтовували шляхи виходу цих країн з глибокої економічної кризи. Такі рецепти певною мірою намагались втілити у практику керівники НБУ, окремі уряди країни з часу проголошення її державної незалежності.

67.Попит на економічні ресурси в умовах ринку.

Виробляючи товари та послуги, фірми витрачають економічні ресурси. Деякі з цих ресурсів, такі як сталь, пластмаси, електроенергія тощо, у свою чергу вироблені фірмами. Якщо ми досліджуватимемо виробництво, скажімо, тієї самої сталі, що використовується фірмами як ресурс, то побачимо, що і вона вироблена за допомогою ресурсів, землі, праці, капіталу. Просуваючись уздовж ланцюга продуктів, що використовуються як затрати ресурсів, ми маємо можливість пояснити увесь випуск національної економіки через економічні затрати основних ресурсів - землі, праці, капіталу.

Фірми змінюють обсяги споживання ресурсів, реагуючи на зміни в попиті на створювані за їх допомогою блага. Наприклад, збільшення попиту на комп'ютери, зумовлює зростання попиту на комп'ютерні програми і програмістів; коливання в попиті на житло спричинює відповідні зміни в попиті будівельних фірм на будівельні матеріали та послуги будівельників. Таким чином, попит на будь-які ресурси є похідним від попиту на товари і послуги, що виробляються за допомогою затрат цих ресурсів. З цієї причини попит на економічні ресурси називають похідним попитом. Саме ця особливість попиту на ресурси забезпечує зв'язок між продуктовими та ресурсними ринками.

Оскільки попит на ресурс є похідним від попиту на продукт, то не дивно, що люба зміна в попиті на продукт буде впливати на ціну продуту і, отже, на граничний продукт у грошовому вираженні (ГПГВ) даного ресурсу. Звідси, при інших рівних умовах, зміни в попиті на продукт, який виробляється певним видом праці, приведе до зрушеним (зсуву) в попиті на працю в тому ж самому напрямку (попит на продукцію зросте - більше працівників потрібно, впаде - менше).

68.Система національних розрахунків та її принципи.

Система національних рахунків - це систем, взаємопов'язаних економічних показників, які

відображають загальні й найбільш важливі аспекті економічного розвитку, пов'язні із виробництвом і споживанням продуктів та послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формування національного багатства країни.

Система національних рахунків базується на відповідних методологічних принципах. Розглянемо зокрема її принципи, які впливають на методологію обчислення макроекномічннх показників. Серед них основними методологічними принципами системи національних рахунків є такі:

1.Продуктивною с будь-яка економічна діяльність, яка приносить дохід суб'єктам цієї діяльності. Тобто критерієм продуктивності праці є одержання доходу. Це стосується економічної діяльності як у сфері матеріального, так і нематеріального виробництва.

2.В основі системи національних рахунків лежить концепція про тотожність між витратами на виробництво сукупного продукту і доходом, одержаним від його продажу.

3.Система нац. рахунків виходить із того, що економіка знаходиться в постійному кругообороті, а кругообооот - це безперервний потік „витрати – доходи”. Це означає, що витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат, нові витрати створюють нові доходи. Цьому потоку немає ні початку, ні кінця.

70.Загальний середній і граничний продукт.

В політичній економіці, у розділі макроекономіки зокрема, ключовими поняттями є задоволення потреб споживачів, що здійснюються через виробництво певної низки продуктів.

Загальний продукт - це отриманий продукт від використання всіх видів ресурсів, залучених до виробництва (ТР).

Середній продукт - це продукт, що припадає на одиницю виробництва

АР(Q)=ТР(Q)/Q

Граничний продукт - це приріст продукту при зміні обсягу виробництва на одиницю(МР). МР(Q)=ТР(Q+ І)-ТP(Q)

71. Суть, види витрат в-тва

Витрати в-тва включають в себе всі ті грошові видатки, що несе п-во виробляючи свою продукцію. З іншого боку витрати в-тва, як економічна категорія невиробничої сфери можуть не виражати відносини, що пов’язані з рідкістю вироблених продуктів і можливістю їх альтернативного використання. Витрати на в-тво товарів можуть бути зовнішніми або внутрішніми. Постійні витрати – ті які не залежать або не значною мірою залежать від обсягу в-тва і залишаються незмінними з його ростом, а в розрахунку на одиницю продуктивності – зменшуються.

Змінні - зростають з ростом обсягів виготовленої продукції (придбання сировини, матеріалів транспорту).

Діє закон спадної віддачі: витрати значно зростають, а приріст продукції (величина граничного продукту) майже не змінюється. Валові витрати – це всі витрати на певний момент часу, необхідні для виробництва товару.

Граничні витрати - додаткові витрати, пов'язані з виробництвом додаткової поступної одиниці продукції. Вони кількісно дорівнюють приросту змінних витрат на виробництво ще однієї, тобто наступної одиниці продукту, якщо вважати, що постійні витрати залишаються незмінними.

72.Інвестиції та їх основні фактори.

Інвестиції являють собою вкладеним капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення.

За фінансовим визначенням інвестиції - це всі види активів, що вкладаються в господарську діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином:

Інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також не пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

Інвестиції як об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування, інвестиції класифікуються за різними ознаками:

1.)3а об'єктами вкладень виділяють реальні та фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення кошті у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні (іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані і науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції).

Під фінансовими розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення коштів у цінні папери.

2.)3а характерам участі в інвестуванні виділяють прямі та непрямі.

Під прямими розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування.

Під непрямими розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або

фінансовими посередниками);

3.)За періодом інвестування розрізняють: короткострокові та довгострокові. Під короткостроковими розуміють звичайне вкладення капіталу на період не більше одного року (короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів і Т.Д.).

Під довгостроковими - вкладення капіталу на період більше одного року.

75.Методи максимізації прибутку на підприємстві.

Загальна прибутковість підприємства визначається нормою прибутку. р’=P/C+V*100%, де

p'- норма прибутку

Р - маса прибутку

С* V - авансований капітал.

Максимізуючи прибуток під-во буде порівнювати граничний дохід і граничні витрати на ресурси. Максимальний прибуток буде досягатися у тому разі, коли граничні факторні витрати дорівнюють граничному доходу.

Лінія граничного доходу мас ухил вниз, тому що збільшення кількості даного ресурсу викликає зменшення віддачі від його використання.

Граничні витрати зображено горизонтальною лінією, тому що в умовах досконалої конкуренції ціна одиниці ресурсу є незмінною і незалежить від під-ва.

Щоб максимізувати прибуток під-во повинно купити на ринку таку кількість кожного виду ресурсів, яка дасть можливість зрівняти граничну дохідність і граничні витрати ресурсу.

Максимізація прибутку передбачає також більш ефективне, раціональне використання засобів виробництва. Ринкові ціни сприяють скороченню запасів матеріальних ресурсів, прискоренню їх обігу і піднесенню ефективності. У цьому ж напрямі діють удосконалення організації процесу виробництва, оптимальний технологічний режим, модернізація обладнання і впровадження нових технологій.


3. Ринок робочої сили (РРС) та його хар-ки. РРС посідає централье місце серед ін. ринків. Як і будь-який ін. ринок, РРС включає певні об’єкти та суб’єкти, а також підпорядковується дії ринкового механізму. Суб’єктами РРС є: 1. Роботодавець, власник чи хазяїн засобів виробництва (приватна особа, група осіб, держава); 2. Найманий робітник, тобто людина, яка здатна до праці (вона повинна бути юридично вільною особою, на свій розсуд продавати свою РС, щоб отримати засоби для життя). Об’єктом РРС є специфічний товар, який має споживну вартість і мінову цінність. Роботодавець купує РС з метою використаня її у виробництві і одержання додаткової вартості. Іншими словами, РРС – це купівля-продаж товару “робоча сила”, економічний зв’язок між роботодавцем і людиною, здатною до праці. Власник РС дає згоду стати найманим робітником, зобов’язується здійснювати за певну винагороду господарську чи ін. корисну діял-ть.

У країнах з озвиненою риковою екон-ою купівля-продаж РС юридично оформляється у вигляді договору або контракту. В них зазначаються строк дії, права і обов’язки сторін та їхня відповідальність за порушення умов договору; умов праці і оплати її; підстави для

припинення дії договору.

Вартість РС визначається вартістю тих життєвих благ, які необхідні для задоволення традиційних, історично сформованих матер-их і духовних потреб робітника і членів його сім’ї. Ціна РС – це грошовий вираз її вартості. Вона, як правило, набирає форми з/п. З/п як ціна будь-якого товару визначається багатьма факторами: - якістю РС (її корисністю), - к-стю і якістю праці, її продуктивністю і ефективністю, - умовами праці.

Пропоозиція РС визначається такими факторами: - рівнем з/п, - рівнем освіти, - рівнем профспілкового захисту, - релігією, - податковою с-ою тощо.

Попит на РС визначається потребою підпр-ств мати необхідну к-сть і якість найманої РС для випуску продукції та технічного оснащення виробництва.

За своїм змістом РРС склад-ся з 3-ьох частин: 1. Потенційного РРС – сфери, де формується сама праця; 2. Циркулюючого РРС – сфери купівлі-продажу РС; 3. Внутрішньофірмового РРС – сфери боротьби за робочі місця на підпр-ах між зайнятими працівниками.

Для нормального функціонування РРС має бути розроблений і впроваджений комплекс правових, екон. та соц-их передумов, серед яких: - єдність правових умов функціонування РРС на основі вільно вибраної зайнятості і конкурентності; - наявність єдиного екон-го простору і забезпечення вільного переміщення в ньому громадян; - відсутність обмежень на з/п. що забезпечує працівникові відтворення його здатності до праці, можливість утримання сім’ї. Наявність ринку житла і робочих місць; - організація с-ми бірж праці (центрів зайнятості); - створення широкомасштабної с-ми професійної орієнтації, навчання та перепідготовки кадрів.

2. Ринкове господарство як компонент товарного виробництва.

Ринок – це с-ма екон. відносин, пов’язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва. Саме вони і є тим "робочим одягом", в якому діють економічні закони суспільного виробництва. Ринкове господарство є обов'язковим, невід'ємним компонентом товарного виробництва. Отже, природа, економічний зміст, функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарним виробництвом, його принципами та законами.
В економічній системі ринкове господарство, з одного боку, є сферою обміну, сукупністю купівлі-продажу, які відбивають збалансування попиту і пропозиції, рівновагу вигоди для господарських суб'єктів; з другого - воно генерує безперервність процесу відтворення, його цілісність.

Ринкова економіка - це сфера прояву і відтворення відносин товарного виробництва. Ринок є механізмом, за допомогою якого товарно-грошові відносини виявляються у господарському житті, формуючи конкурентне середовище, ринок є ефективним організатором товарного виробництва.
Ознаками товарного виробництва (ринкової ек.) є:

1.багатоукладність ек., в т. ч. й приватний сектор, нормальне функціонування приватної власності;
2. ек-на відособленість, тобто повна економічна самостійність та економічна відповідальність
товаровиробників;

3. панування еквівалентних, тобто економічно справедливих зв'язків і відносин між господарюючими суб'єктами;

4. реальна дієздатність товарно-грошового інструментарію, і насамперед грошей, цін;

5. Розвинугість ринкової інфраструктури - різних бірж та їх інститу-тів, маркетингових служб, інформаційно-посередницьких та інших фірм.

Умовами виникнення ринкового господарства є:

1. суспільний поділ праці, що грунтується на спеціалізації. Спеціалізація визначається порівняльними перевагами або відносно меншою альтернативною вартістю виробництва;

2. економічна відокремленість суб’єктів господарювання зумовлена наявністю різних форм власності (що, скільки і як виробляти, вирішує сам тоаровиробник);

3. величина трансакційних витрат визначає умови і межі ділоої активності;

4. вільний обмін ресурсами, який забезпечує вільне ціноутворення та ефективне господарювання.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Тема макроекономіка як наука

    Документ
    Вступ в макроекономіку. Макроекономіка як галузь економічної науки. Предмет курсу "Макроекономіка". Об'єкт макроекономічної теорії. Поняття економічної системи.
  2. За переліком дисциплін програми підготовки бакалаврів з економіки підприємства дисципліна "Мікроекономіка" має код пнзе-03 І викладається в обсязі 4 кредитів ects. ІІ. Розподіл навчального часу

    Документ
    Згідно з навчальним планом підготовки бакалаврів за напрямом підготовки “Економіка підприємства” на факультеті менеджменту та маркетингу Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” дисципліна “Макроекономіка”
  3. LO07 інноваційні методи економічних досліджень

    Документ
    В статті розглянуто сучасні методи економічних досліджень як альтернатива класичним статистичним методам. Проаналізовано основні характеристики, переваги та недоліки технології Data Mining, нейронних мереж та імітаційного моделювання.
  4. Перелік питань до іспиту з курсу "Макроекономіка"

    Документ
    Методика розрахунку. Взаємозв'язок між ними. ВВП та принципи його розрахунку. Валовий внутрішній продукт та методи його розрахунку.
  5. Економічні науки. інновації в економіці І трансферти Управлінських технологій

    Документ
    Дослідження стану трудової еміграції з України та трудової імміграції в Україну, визначення шляхів удосконалення державної міграційної політики ставить перед економічною наукою низку складних проблем, які потребують наукового осмислення

Другие похожие документы..