Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Несколько книг, включая «Семена разрушения» и «Насквозь прогнившие», а также фильм «Цикл идиота» излагают основы и доказательства совместных усилий, н...полностью>>
'Диплом'
7.Информационное обеспечение в страховом бизнесе. 8.Страховой маркетинг. 9.Налогообложение страховой деятельности в РФ. 10.Рынок страховых услуг в РФ...полностью>>
'Рабочая программа'
Рабочая программа дисциплины «История культурологических концепций» предназначена для студентов, обучающихся по основной образовательной программе вы...полностью>>
'Автореферат диссертации'
Защита состоится « » 2009 г. в 10 часов на заседании диссертационного совета Д 001.034.01 в Государственном учреждении Научно-исследовательском инсти...полностью>>

Нститут законодавства верховної ради україни на правах рукопису сокуренко олександр дмитрович

Главная > Закон
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

СОКУРЕНКО ОЛЕКСАНДР ДМИТРОВИЧ

УДК 341 238 (477)

ПРАВОСУБЄКТНІСТЬ УКРАЇНИ: ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

12.00.01- теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових вчень

Науковий керівник:

член-корепондент Академії

правових наук України,

доктор юридичних наук, професор

Зайчук Олег Володимирович

Київ-2009

ЗМІСТ

ВСТУП........................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНОВ
лення і розвитку України як суб’єкта

міжнародних відносин............................................................10

    1. Історіографія дослідження формування і розвитку України як

суб’єкта міжнародних відносин.............................................................10

    1. Методологія дослідження правосуб’єктності України ..............24

РОЗДІЛ 2. ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТКУ УКРАЇНИ як суб’єкта міжнародних

відносин..............................................................................................34

2.1. Правосуб’єктність Київської Русі та Галицько-Волинського князівства....................................................................................................34

2.2. Правоздатність і дієздатність України в добу Гетьманщини

(середина ХУІІ – кінець ХУІІІ ст.)...........................................................60

2.3. Утворення УНР та формування її загальної правосуб’єктності...96

2.4. Утворення Української РСР та її правосуб’єктність....................114

РОЗДІЛ 3. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК УКРАЇНИ ЯК

СУВЕРЕННОГО СУБ’ЄКТА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

У КІНЦІ ХХ - НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТЬ...................................127

3.1. Становлення України як суверенного суб’єкта міжнародних

відносин (1990-1991 рр.)..........................................................................127

3.2. Розвиток правоздатності та дієздатності України як суб’єкта

міжнародного права в міжнародних відносинах (1991-1994 рр.)........138

3.3. Зміцнення України як суб’єкта міжнародних відносин................149

ВИСНОВКИ.............................................................................................165

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................174

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. На сучасному етапі розвитку державності Україна намагається будувати відносини з іншими країнами на засадах рівності, відкритості та багатовекторності. Після тривалої відсутності можливостей проводити власну усвідомлену зовнішню політику у відповідності до потреб та захисту інтересів свого народу, бути активним і незалежним учасником міжнародних організацій, структур та альянсів, наша держава нарешті здобула право на самовизначення, а відтак і можливість бути повноправним суб’єктом міжнародних відносин.

Однією із основних цілей міжнародно-правової діяльності України на сучасному етапі є ствердження її в очах світової політичної спільноти в якості самостійного і незалежного гравця на міжнародній арені, підвищення власного авторитету як держави, що проводить послідовний, виважений, аргументований та прогнозований поступ. У сучасному часово-просторовому континуумі складної парадигми відносин Сходу-Заходу та Півночі-Півдня, Україна може відігравати унікальну, доленосну та визначальну роль посередника та арбітра.

Актуальність дисертаційного дослідження обумовлюється наступними чинниками:

- в сучасній вітчизняній та закордонній історико-правовій науці відсутні комплексні дослідження, які б висвітлювали становлення та еволюцію України як суб’єкта міжнародних відносин;

- більшість джерел, які стосуються цієї проблематики є або однобічними, або побудованими на не зовсім коректних тезах та припущеннях, або ж висвітлюють лише певні періоди в історії розвитку зовнішньополітичної діяльності нашої країни;

- на сучасному етапі розвитку Україна стоїть перед складним вибором щодо своєї подальшої міжнародної діяльності, який буде обумовлювати майбутній її розвиток та окреслювати напрямки еволюції Української державності на довгі роки вперед. Це дисертаційне дослідження, в якому висвітлені процеси зародження, становлення та розвитку діяльності України як суб’єкта міжнародних відносин на різних етапах існування її державності, зможе стати в нагоді при визначенні векторів її міжнародної політики та логічно і обгрунтовано поєднає цілеспрямований поступ до визначеної мети відповідно до потреб утвердження статусу нашої держави на міжнародній арені та задоволення інтересів численних груп її населення.

Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконане у відповідності до планової тематики науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України, зокрема програми “Стратегії розвитку законодавства України”, (номер державної реєстрації 0103U007975).

Мета дисертаційної роботи полягає у проведенні комплексного дослідження безперервної еволюції України як суб’єкта міжнародних відносин у часово-просторовому континуумі і обґрунтуванні поступовості і впливів реалій та перспектив подальшого розвитку України як суб’єкта міжнародних відносин. Автор прагнув здійснити аналіз функціонування України як суб’єкта міжнародних відносин у різні історичні періоди існування її державності. У відповідності до мети дослідження у дисертаційній роботі вирішуються такі завдання:

- дослідити особливості становлення і розвитку правосуб’єктності Київської Русі та Галицько-Волинського князівства;

- проаналізувати суть правоздатності і дієздатності України в добу Гетьманщини та еволюцію України із суб’єкта в об’єкт міжнародних відносин протягом ХУІІІ століття;

- визначити основні етапи формування та розвитку базових елементів загальної правосуб’єктності УНР;

- встановити наявність (відсутність) основних ознак правосуб’єктності Української РСР;

- окреслити періоди становлення сучасної Української держави як суверенного суб’єкта міжнародних відносин;

- простежити розвиток правоздатності, дієздатності та деліктоздатності України в період її становлення як суб’єкта міжнародного права новітнього періоду;

- висвітлити процес зміцнення України як суб’єкта міжнародних відносин на сучасному етапі її розвитку.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з визначенням та реалізацією правосуб’єктності України.

Предметом дослідження є історико-правовий аналіз правосуб’єктності України.

Методи дослідження. При проведенні даного дослідження автором було використано численні методи, які дозволили вирішити поставлені завдання. У зв’язку із спеціалізацією дослідження як історико-теоретично-правового, автор звертався до історичних підвалин автентичного розвитку міжнародної діяльності нашої держави. Важливим аспектом даної проблематики є взаємозалежність демократії всередині держави та зовнішніх впливів на еволюцію нашого суспільства та розвиток національної правосвідомості.

Автор дисертаційної роботи, проводячи дослідження, здійснював розгляд проблематики не лише з юридичних, а й соціологічних, історичних та деяких інших позицій. У роботі поєднано загальнофілософські та спеціальні наукові методи, зокрема, діалектичний метод, методи індукції та дедукції, аналізу і синтезу, прогнозування та екстраполяції, емпіричний, матеріалістичний та ідеалістичний методи. Аналізуючи й узагальнюючи міжнародно-правові явища, автор застосовував кількісні та якісні показники, математичні та статистичні методи. Це давало можливість фіксувати й об’єднувати стан розвитку державно-правових явищ, міжнародних зв’язків та становище України на зовнішньополітичній арені.

Дисертант широко застосовував порівняльний метод дослідження, зокрема, різних етапів еволюції міжнародної діяльності України, що дало можливість встановити принципи, вектори та історичні тенденції міжнародної політики нашої країни, специфіку її історичного розвитку.

Досить широко автор застосовував формально-юридичний та історико-правовий методи. Вони були корисними для з’ясування сутності та реального змісту як історичної, так і сучасної дійсності, у формулюванні визначень, наукових тез, аналізу позицій дослідників, змісту юридичних норм у міжнародних договорах тощо.

Певні закономірності розвитку України як суб’єкта міжнародних відносин були встановлені за допомогою емпіричного та наукового методів.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи полягає у тому, що вона є однією з перших робіт в історико-правовій вітчизняній науці, в якій досліджено формування і розвиток України як суб’єкта міжнародних відносин протягом багатьох століть, починаючи з доби Київської Русі і закінчуючи сьогоденням, зроблено і обґрунтовано науково-теоретичні висновки, які можуть мати суто практичне значення, проаналізовано цілу низку нормативних актів, які не були предметом наукового аналізу в українській історико-правовій науці.

Наукова новизна даного дисертаційного дослідження міститься у висновках та окремих положеннях, які отримані в результаті того, що

вперше:

- проведено аналіз історіографії стосовно формування і розвитку України як суб’єкта міжнародних відносин у різні просторово-часові періоди;

- порівнюється матеріалістичне та ідеалістичне розуміння історії для пізнання реальних умов формування і розвитку України як суб’єкта міжнародних відносин;

- встановлено, що формування сучасної України як суб’єкта міжнародних відносин de facto сталося на початку 90-х років ХХ століття, а її повне і остаточне визнання de jure відбулося, коли Україна зобов’язалася виконувати договори, укладені Радянським Союзом стосовно ракетно-ядерної зброї та коли вона відмовилася від статусу ядерної держави;

- наголошено, що, не дивлячись на перебування нашої держави на умовному своєрідному кордоні східного та західного світів, що визначало і визначає багатовекторність української зовнішньої політики, у цілому загальною тенденцією у розвитку України є її європейське спрямування.

В роботі було удосконалено наступні положення:

- обґрунтування, що Українська держава у період Гетьманщини була визнана de faсto сусідніми країнами як повноправний суб’єкт міжнародних відносин, яка користувалася як правоздатністю, так і дієздатністю;

- положення про те, що усі українсько-московські договори, що укладалися у другій половині ХУІІ- на початку ХУІІІ століть, були договорами двох країн-суб’єктів міжнародних відносин. Проте Москва намагалася внести до них положення, які давали б їй можливість перетворити Україну із суб’єкта в об’єкт міжнародних відносин;

- твердження, що і фактично, і юридично правосуб’єктність України було відновлено після підписання представниками УНР Брест-Литовського мирного договору, хоча тим самим було припинено будь-які відносини УНР з країнами Антанти, що спричинило міжнародну ізоляцію та перетворення УНР із суб’єкта в об’єкт міжнародних відносин;

- положення, що входження УРСР до складу СРСР спричинило знищення України як суб’єкта міжнародних відносин.

А також дістали подальшого розвитку:

- позиція, що різноманітність аспектів зовнішньої політики державних діячів на різних етапах розвитку української державності, що оцінюється в багатьох дослідженнях як негативна, легковажна та хибна, насправді обумовлювалась тогочасною ситуацією та численними об’єктивними та суб’єктивними факторами у кожному конкретному випадку;

- поглиблення та обґрунтування положення, щодо появи варягів у східних слов’ян існувало могутнє державне об’єднання;

- положення про те, що Київська Русь була правоздатним і дієздатним суб’єктом тогочасного міжнародного права, що, зокрема, простежується майже в усіх міжнародних договорах, учасником яких була наша країна;

- думка, що Галицько-Волинське князівство з самого початку свого існування було правоздатним і дієздатним суб’єктом міжнародних відносин і, будучи тісно пов’язаним не лише генеалогічно, а й за складом населення, спільною культурою та традицією, було прямим спадкоємцем Київської Русі;

Крім того було доведено, що членство Української РСР в ООН та її спеціалізованих установах і організаціях, свідчить про те, що її правосуб’єктність була обмежена участю у вирішенні досить вузького кола проблем, і фактично вона була наділена спеціальною правосуб’єктністю.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у можливому їх використанні як матеріалів для читання лекцій та проведення семінарських занять з історії держави і права України, при написанні підручників та навчальних посібників із зазначеної навчальної дисципліни.

Апробація результатів дослідження здійснювалася на засіданнях відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми регулювання відносин у сфері господарювання в умовах ринкової економіки України” 18 травня 2007 р., Міжрегіональна Академія управління персоналом; Науково-практичній конференції “Проблеми розбудови громадянського суспільства в Україні” 5 червня 2008 р., м. Київ; Міжнародній науковій конференції “Сьомі осінні юридичні читання” 28-29 листопада 2008 р., м. Хмельницький, а також на круглих столах: “Світова фінансова криза: причини та шляхи подолання в Україні” 29 жовтня 2008 р., Інститут законодавства Верховної Ради України; “Законодавчі засади формування національного розвитку землі” 7 жовтня 2008 р., Інститут законодавства Верховної Ради України та “Європейські засади розвитку України на сучасному етапі” 19 грудня 2008 р., Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Публікації. За темою дисертаційної праці опубліковано чотири статті у наукових фахових виданнях ВАК України.

Структура роботи зумовлена метою і методом дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 183 сторінки, з яких 173 – основний текст роботи.

Розділ І. Історіографія та методологія дослідження становлення і розвитку України як суб’єкта міжнародних відносин

1.1. Історіографія дослідження формування і розвитку України як суб’єкта міжнародних відносин

Проблема становлення України як суб’єкта міжнародних відносин поки що не стала предметом спеціального дослідження ні у вітчизняній, ні у зарубіжній історико-правовій науці. Хоча дослідники незалежної України сьогодні приділяють чимало уваги дослідженню українського права у різні періоди його розвитку, проблема правосуб’єктності України у їх працях висвітлена недостатньо. Сьогодні робляться значні кроки у напрямку визнання існування Української держави як суб’єкта міжнародного права і міжнародних відносин протягом тривалого часу історичного проміжку. Можна підтримати твердження, що завданням історіографії має бути озвучення того, що можна назвати “раціонально контрольованим минулим”[1].

Історіографію дослідження формування України як суб’єкта міжнародних відносин можна поділити на чотири періоди: перший період – ХУІІ- перша половина ХІХ століть; другий період – друга половина ХІХ – початок ХХ століть; третій період – період радянської історіографії (20-і -80-і роки ХХ ст.); четвертий період – 90-і роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.

Для дослідників першого періоду, які присвячували свої роботи аналізові міжнародноправових відносин Української держави починаючи з сивої давнини, характерним була глибока фундаментальність, новизна та академічна обгрунтованість. Разом з тим вони не могли використовувати джерела, методологічні та технічні досягнення історико-правової науки більш пізнього періоду. Тому у їх працях спостерігається неповне, а інколи й неточне висвітлення деяких подій і фактів.

Період другої половини ХІХ- початку ХХ століть характеризується складною внутрішньополітичною ситуацією в Російській імперії, зокрема строгою цензурою та замовними підтасовками фактичного матеріалу і агрументацій на потребу правлячих кіл. Тому історіографію цього періоду сучасні дослідники мають сприймати через призму зазначених обставин.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Ми не можемо погодитись з такими твердженнями. Адже до 1944 р. Україну не можна навіть номінально вважати суб’єктом міжнародного права. Адже вона була повністю інкорпорована в СРСР і була позбавлена будь-якої правосуб’єктності. Хоча вона вважалася однією із союзних республік і формально мала свою конституцію, але здійснювати будь-які зовнішньополітичної функції вона не мала права. Фактично вона була на становищі однієї з численних областей СРСР.

Необхідно зазначити, що міжнародне право не знає такого поняття, як “делегована міжнародна правосуб’єктність”. Будучи членом ООН та спеціалізованих організацій ООН, УРСР брала участь у вирішенні лише дуже вузького кола проблем, що закріплені в статуті ООН та її спеціалізованих організаціях. Будучи невід’ємною частиною СРСР, який був повноправним суб’єктом міжнародних відносин, УРСР була створенням формальним, яке було наділене спеціальною правосуб’єктністю. Тобто, УРСР була похідним (вторинним) від СРСР суб’єктом міжнародних відносин, права і повноваження якого визначалися СРСР, як її державою-засновником. УРСР була обмежена у своїй міжнародній діяльності лише формальною участю у роботі спеціалізованих організацій ООН. Вона була позбавлена права вступати в міждержавні відносини, тобто, вона не була спроможною їх виконувати. Фактично УРСР була ані правоздатним, ані дієздатним суб’єктом міжнародного права.

Здобуття Україною незалежності зумовило відверте й відкрите, а також потужне дослідження всього спектру вітчизняних зовнішніх відносин. Упродовж всього періоду незалежного ствердження України вагомий внесок зробили не лише окремі науковці, а й цілі авторські колективи науковців академічних інститутів та вищих навчальних закладів (О. Апанович, Я. Грицак, Я. Ісаєвич, С. Кульчицький, М. Михальченко, Ю. Павленко, В. Смолій, В. Солдатенков, А. Трубайчук, П. Толочко, Ю. Шаповал, В. Шевчук, А. Костиря, Г. Калінічева, А. Кудряченко та інші).

Серед авторитетних сучасних розробок з даної проблематики слід назвати монографічні дослідження: „Політична історія України. ХХ століття” в 6-ти томах, підготовлена Інститутом політичних та етнонаціональних досліджень НАН України на чолі з академіком І. Курасом; „Цивілізаційна історія України” (М.Горєлов, В. Моця, О. Рафальський), „Політична історія України ХХ століття” (А. Кудряченко, Г. Калінічева, А. Костиря) та ін.

Ґрунтовні академічні видання свідчать про те, що державотворча парадигма українства належить до кардинальних питань історичного минулого нашого народу, що вона є надійним дороговказом для сучасних та прийдешніх поколінь.

Незалежна та самостійна Україна, про яку на початку ХХ століття доводилося лише мріяти, наприкінці його стала політичною реальністю.

Зосереджуючись на непростій політичній історії України, оцінці тогочасних політичних явищ, автор прагнув висвітлити події в усій багатогранності, уникаючи категоричності та безапеляційності.

В розвитку історії міжнародних відносин конструктивним та багатообіцяючим принципом подальшого утвердження України як суб’єкта міжнародних відносин є нагальна необхідність синтезу західної і східної традицій.

У цілому історіографія та юридичні джерела з історії держави і права України посідають надзвичайно важливе значення.

Юридичні джерела в історії України мають різне мовне оформлення, понятійний зміст, а тому їх не слід плутати із нормами, що випливають із звичаїв, традицій, моралі українського народу. За своєю структурою документальні джерела України мають суто правовий характер і були основою матеріального права. Разом з тим юридичний текст можна використати для вивчення будь-якого історичного питання. Так, наприклад, Руська Правда, Литовський статут, договори Української держави з іншими країнами тощо, можуть бути використані з метою дослідження економіки, політики, міжнародних відносин, історії розвитку мови і таке інше.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

У своїй дисертаційній роботі автор підходив до вияснення істини шляхом ціннісної інтерпретації загальновідомих фактів і подій та детального, навіть казуального, аналізу міжнародно-правових актів, в яких чітко проявляється існування України як суб’єкта міжнародних відносин. Звернемо також увагу на структури і процеси історичної еволюції української державності і права, в окремих випадках і на соціально-економічний, політичний та культурний розвиток українського суспільства, а для пізнавального підходу було застосовано узпагальнено-типологічний аналітичний метод. Значну увагу ми приділено довготривалим процесам, зокрема, еволюції Української держави від суб’єкта міжнародних відносин у другій половині ХУІІ століття, до об’єкта таких відносин з другої половини ХУІІІ століття. У цьому змісті тексти міжнародно-правових договорів були для автора не самоціллю, а метою і засобом до пізнання сутності правосуб’єктності Української держави у різні історичні періоди її розвитку. Автор прагнув у процесі дослідження глибоко проникнути у зміст джерел, на які він спирався. Проте не тільки джерела були об’єктом дослідження, але й вся історична дійсність того або іншого періоду в розвитку України яу суб’єкта міжнародних відносин, розглядалася нами як цілісний текст.

Це історико-правове дослідження відкриває нам нові поняття, які існували як в історії, так і праві. У дисертації приділено належну увагу часовій специфіці понять у період існування Київської Русі, Гетьманщини та інших періодів, що існували в розвитку Української держави. Мова, яка застосовувалася в історико-юридичних джерелах, постійно зазнавала докорінних змін, а тому багато юридичних понять автор брав із сучасної української мови, знаходив відповідник поняттям в давньоруській або давньоукраїнській мові в сучасних юридичних формулюваннях і поняттях. Тому-то словесна оболонка юридичних джерел різних періодів розвитку української державності, наповнювалася однаковим смисловим змістом.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. З м І с т вступ 

    Документ
    Актуальність теми. Конституційне закріплення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави зумовлює необхідність поглиблення теоретичного обгрунтування основних рис сучасної держави та практичного

Другие похожие документы..