Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Руководство'
00 . .Ситуационные задачи. 3. Методика удаления зубов и корней на нижней челюсти. Работа на фантоме микролекция, 1 час Опрос на фантоме разбор сит....полностью>>
'Документ'
2. Міністерству економіки включати за поданням Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту визначені Програмою завдання, показники і заходи до від...полностью>>
'Закон'
В соответствии со ст. 40 Основ законодательства Российской Федерации об охране здоровья граждан от 22 июля 1993 г. N 5487-1 (Ведомости Съезда народны...полностью>>
'Книга'
У истоков создания музея Стояли Щепиков Вадим Александрович, Титова Ольга Владимировна, Чвапкин Николай Николаевич, Игнатьева Людмила Васильевна. Все...полностью>>

2. кредитно-модульна система організації навчального процесу

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

2. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНА СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ

НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ


2.1. Вища освіта України: історія, стан та завдання

Історичний нарис. Історія вищої освіти України тісно пов’язана з багатовіковою історією українського народу і держави. Тривале існування у стані роздробленості, під гнітом татаро-монгольських орд, польських, литовських та угорських феодалів вплинула на розвиток освіти. Для боротьби проти іноземного гноблення, національних і релігійних утисків міське і частково сільське населення у ХVI-XVII ст. організувалося в братства, які відкривали школи, друкарні, навколо яких згуртувалися національно свідомі культурні сили українського суспільства. Перші братські школи виникли у Володимирі-Волинському (1577), Львові (1585), Києві (1615), Луцьку (1620), Кам’янці-Подільському, Вінниці, Немирові та інших містах. Поширенню освіти сприяло виникнення в Україні у другій половині XVI ст. друкарства. Перша друкарня була відкрита Іваном Федоровим у Львові, де було у 1574р. видано „Апостол” і „Буквар”. У 1578 р. ним же засновано Острозьку друкарню, в якій народилися „Азбука” (1578), „Біблія” (1581) тощо.

Якщо вірити деяким міжнародним джерелам, наприклад [3], то високопосадовці з МОНУ сповіщають, що перший вищий навчальний заклад України — це Києво-Могилянська колегія, створена в 1632 році шляхом об’єднання Київської братської та Лаврської шкіл. Заради справедливості, і як історичний факт, потрібно зазначити, що першим вищим навчальним закладом не лише в Україні, а й у Східній Європі була Острозька академія, заснована у 1576 році (на 56 років раніше Києво-Могилянської колегії) відомим меценатом, політичним і культурним діячем князем Костянтином-Василем Острозьким та його племінницею княжною Гальшкою Острозькою. Острозька академія проіснувала до 40-х років 17 ст. Першим ректором її був Г.Смотрицький. З її стін вийшли відомий просвітник М.Смотрицький, гетьман П.Сагайдачний та ін. На відміну від інших дослідників, автор дотримується думки, що у другій половині XVI ст. центром просвітительства, нарівні з Києвом та Львовом, була територія нинішньої Рівненщини. Перші школи тут в містечках Дермань, Гоща, Корець, Межиричі, Остріг були відкриті на 10-15 років раніше, ніж у Львові та Києві. А українські першодруки Острозька „Біблія” та Пересопницька „Євангелія”, народжені на її землі, є священними символами нашої держави. На них складають присяги українські президенти, першим з яких, і це теж символічно, був рів нянин Леонід Кравчук.

Відроджено Острозьку академію Указом Президента України 12 квітня 1994 р. як Острозький колегіум. З метою повернення історичної назви цього закладу освіти Указом Президента України від 5 червня 1996 р. його було перейменовано в Острозьку академію. З 30 жовтня 2000 р. — це Національний університет „Острозька академія”.

Наприкінці XVII і в XVIIІ ст. на становлення освіти і науки України значно впливала Києво-Могилянська колегія, яка у 1701 р. одержала титул та права академії і почала називатися Київською академією, названою на честь митрополита Петра Могили. Термін навчання продовжувався 12 років і поділявся на 8 класів: підготовчий, молодший, граматики, синтаксису і вищі — поетики, риторики, філософії та богослов’я. Приймали в академію молодь усіх станів. Щорічно тут одержували освіту до 2000 студентів (спудеїв). Вікових обмежень не було. Для бідних спудеїв при академії існувала бурса. Києво-Могилянська академія була також важливим просвітницьким центром. В 1700 році нею були засновані колегії в Чернігові, Вінниці, Кременці, Гощі, а в наступні роки в Харкові (1727) і Переяславі (1738). В академії здобувала освіту і молодь з-за кордону.

Визначну роль у розвитку освіти в західноукраїнських землях відігравав Львівський університет, створений 20 січня 1661 року на базі Львівської єзуїтської колегії. До 1773 року університет був у підпорядкуванні єзуїтському ордену. У ньому діяло два відділи — філософський і теологічний. Освітній процес в університеті завершувався одержанням наукового ступеня — ліценціата, бакалавра, магістра, доктора наук. Згодом було відкрито кафедру математики, створено фізико-математичний кабінет, астрономічну обсерваторію. Встановилися зв’язки з Києво-Могилянською академією, європейськими університетами — Римським, Паризьким, Празьким та ін.

У 1805 р. засновано Харківський університет. До революції у його складі було 4 факультети: фізико-математичний, історико-філологічний, медичний і юридичний, 8 наукових товариств, астрономічна обсерваторія, фундаментальна бібліотека. В університеті працювали відомі вчені: математики М.В.Остроградський, О.М.Ляпунов, В.А.Стеклов, поет Гулак-Артемовський, біолог І.І.Мечніков, історик М.І.Костомаров, композитор М.В.Лисенко, письменник М.П.Старицький та ін. У ХХ ст. університет виріс в один з найбільших науково-навчальних закладів. На його базі існувала Академія теоретичних знань (1920-1921), Інститут народної освіти (1921-1930), Фізико-хіміко-математичний інститут (1930-1933). Медичний та юридичний факультети було перетворено у самостійні інститути.

Хронологія відкриття деяких інших відомих вищих навчальних закладів має такий вигляд:

1834 р. — утворено Київський університет;

1844 р. — відкрита Львівська політехніка;

1851 р. — утворено Харківський ветеринарний інститут;

1865 р. — відкрито Новоросійський (нині Одеський) університет;

1885 р. — відкрито Харківський технологічний інститут;

1897 р. — утворено Львівську академію ветеринарної медицини;

1898 р. — відкрито Київський політехнічний інститут;

1899 р. — утворено Єкатеринославське вище гірниче училище та ін.

Усього в Україні до 1917 року діяло 27 вищих навчальних закладів, в яких навчалося біля 35 тис. студентів. На західноукраїнських землях до 1918 року існувало 4 вищих освітніх заклади: університети у Львові й Чернівцях, політехнічний інститути і академія ветеринарної медицини у Львові.

Події 1917року змінили не тільки соціальний устрій, але й поставили на порядок денний питання створення нової вищої школи. У 1918 р. університет Св.Володимира у Києві, Харківський і Новоросійський (Одеса) стали першими державними університетами незалежної України. У цьому ж році відкрились Єкатеринославський (тепер Дніпропетровський) та Таврійський (у Сімферополі) університети.

У перші роки радянської влади виникли своєрідні форми інтеграції вищої освіти, науки і виробництва. Одним з прикладів такої інтеграції став Інститут інженерів-електриків-виробничників. Чотири дні на тиждень студенти працювали на заводі, протягом двох днів по 10 годин навчались в інституті. Не було залікових сесій, екзамен з вивченого предмету складався одразу.

Нова концепція знайшла своє відображення в документі „Про реформу вищої освіти” (1920), що передбачав створення у вищих навчальних закладах вузькоспеціалізованих факультетів з трирічним терміном навчання. В університетах замість філологічних і природничих факультетів створювалися педагогічні з різними спеціалізаціями. Це було відображенням тенденцій розвитку європейської вищої школи за кордоном. Однак, реформи за європейськими зразками в українських університетах пішли іншим шляхом. У 1920 році Наркомпрос України ліквідував університети в Києві, Харкові, Одесі, Єкатеринославі та Сімферополі. Першими спадкоємцями ліквідованих університетів почали створюватися інститути народної освіти, медичні та юридичні інститути.

Значною подією у розвитку вищої освіти України стало відновлення університетів.

З 1 вересня 1932 р. відкрили університети в Харкові, Києві, Одесі та Дніпропетровську, які за короткий термін стали провідними науковими та освітніми центрами України. Після приєднання до України західноукраїнських земель в 1939 р. в УРСР нараховувалося 129 вищих навчальних закладів, які працювали за однотипними навчальними планами, що базувалися на широкій науково-теоретичній базі.

Під час другої світової війни більшість ВНЗ було евакуйовано у східні райони СРСР і тільки наприкінці 1943 року евакуйовані університети та інститути почали повертатися в Україну. Після закінчення війни відновили роботу 154 вищих навчальних заклади, в яких навчалося біля 200 тис. студентів.

У після воєнний період відчутною стала потреба укрупнення спеціальностей, розширення профілю фахівців. У великих ВНЗ підвищилась якість підготовки спеціалістів, раціональніше почали використовуватися науково-педагогічні кадри та матеріально-технічна база. У результаті укрупнення число вищих навчальних закладів до 1960 р. скоротилася до 135 при одночасному збільшенню кількості студентів більше ніж удвічі: з 201 до 418 тис. [3]. Однак головними центрами вищої освіти в Україні залишалися Харків, Київ, Одеса і Львів. У цих містах знаходилось 70 зі 140 ВНЗ, в них навчалося 59% від загальної чисельності студентів.

У 1960-1970 рр. основна увага при плануванні підготовки фахівців зверталася на ті ланки вищої освіти, які забезпечували науково-технічний прогрес. У 1974-1975 рр. на основі навчальних планів було створено робочі навчальні плани, в яких зазначалася кількість годин на самостійну роботу студентів з кожної дисципліни. З 1972 року було введено річне стажування молодих фахівців на виробництві, створювались філії профілюючих кафедр на підприємствах, впроваджено внутрішньосеместрові атестації студентів, реорганізувались діючі і відкривалися нові вищі навчальні заклади. У 1984 р. в Україні функціонувало 146 ВНЗ, у тому числі [3, 8]:

  • університетів – 9;

  • технічних вищих навчальних закладів – 50;

  • сільськогосподарських – 17;

  • економіки і права – 10;

  • педагогічних інститутів – 30;

  • охорони здоров’я – 15;

  • фізичної культури і спорту – 3;

  • культури і мистецтва – 12.

Мережу вищих навчальних закладів доповнювали 25 філій, 7 спеціалізованих та 12 загально-технічних факультетів.

Після здобуття в 1991 році незалежності Україна почала формувати власну національну систему вищої освіти, орієнтовану на принципи демократії та гуманізму, відродження її самобутнього характеру, покращення змісту, форм і методів навчання. Значна кількість інститутів реорганізовано в університети. Деяким міжнародно визнаним вищим навчальним закладам надано статус Національних. Сьогодні їх — більше семи десятків. Переборено державну монополію в галузі вищої освіти. Відкрито комерційні, приватні, спільні та міжнародні ВНЗ, які надають можливість великій кількості випускників шкіл та технікумів здобути сучасну вищу освіту.

Структура вищої освіти в Україні. Вища освіта є складовою загальної системи освіти України, що регулюється законами України „Про освіту” та „Про вищу освіту”, розбудованої з орієнтацією на структури освіти розвинених країн світу.

Відповідно до рівня підготовки, забезпечення науково-педагогічними кадрами та матеріально-технічними ресурсами для визначення статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

перший рівень — технікум, училище, інші, прирівняні до них, вищі навчальні заклади;

другий рівень — коледж, інші, прирівняні до нього, вищі навчальні заклади;

третій рівень — університет, академія, інститут, консерваторія, який має спеціальності акредитовані на третій рівень, або до 75% спеціальностей, акредитованих на четвертий рівень;

четвертий рівень — університет, академія, інститут, консерваторія, який має більше 75% спеціальностей, акредитованих на четвертий рівень.

У середині 90-х років було запроваджено ступеневу структуру підготовки фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями (ОКР): молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

Молодший спеціаліст — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Підготовку молодших спеціалістів забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації.

Бакалавр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні та спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об’єкта праці, достатні для виконання завдань та обов’язків певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Може здійснюватись на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста. Підготовку бакалаврів забезпечують коледжі та вищі навчальні заклади другого рівня акредитації.

Спеціаліст — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов’язків інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Підготовку спеціалістів забезпечують вищі навчальні заклади третього-четвертого рівнів акредитації.

Магістр — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра або спеціаліста здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов’язків інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

За станом на 1 вересня 2004 року до системи вищої освіти України входило 1004 вищих навчальних закладів I–IV рівнів акредитації (табл.2.1).

Мережа закладів І–ІІ рівнів акредитації налічує 667 ВНЗ, у тому числі 593 державної форми власності. Загальна чисельність студентів — 530 тис.

Мережа вищих навчальних закладів III–IVрівнів акредитації налічує 342 ВНЗ, у тому числі 223 державної форми власності. Серед них 106 університетів, 59 академій, 177 інститутів. Статус Національного надано 70 університетам та академіям.

Таблиця 2.1

Динаміка мережі вищих навчальних закладів за рівнями акредитації

та чисельності студентів на 10 000 населення

Показники

Н а в ч а л ь н і р о к и

1991/92

1996/97

1997/98

1998/99

1999/00

2000/01

2001/02

2002/03

Динаміка мережі вищих навчальних закладів

Всього ВНЗ

910

1064

940

951

971

979

983

997

у тому числі:

  • І-ІІ рівня акредитації

754

790

660

653

658

664

665

667

  • ІІІ- IV рівня акредитації

156

274

281

298

313

315

318

330

Динаміка чисельності студентів на 10 000 населення

Всього ВНЗ

310

309

324

340

360

392

431

468

у тому числі у ВНЗ:

  • І-ІІ рівня акредитації

142

117

104

100

101

107

115

120

  • ІІІ- IV рівня акредитації

168

192

220

240

259

285

316

348

Примітки: 1.Число вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації налічує 330, у тому числі 223 державної форми власності, з яких 106 університетів, 59 академій, 150 інститутів.

2.Мережа вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації налічує 667 ВНЗ, у тому числі 593 державної форми власності.

3.Структура прийому студентів у ВНЗ за напрямами підготовки в 2003 році: економіка — 28,4%, інженерія —22,2%, освіта — 9,9%, право — 9,0%, гуманітарні науки — 7,1%, природничі науки — 4,3%, медицина — 3,4%, мистецтво — 1,9%, соціальні науки — 1,9%.

Загальна чисельність студентів в університетах, академіях, інститутах, консерваторіях складає 1407 тис, але розподіл їх за регіонами досить строкатий (рис 2.1).



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Програма проведення педагогічного експерименту щодо впровадження кредитно модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III iv рівнів акредитації // Освіта. 2004. 11 лютого. С. 4

    Документ
    Про проведення педагогічного експерименту з кредитно - модульної системи організації навчального процесу: Наказ № 48, 23.01.04 р. Освіта.- 2004. - 11 лютого.
  2. Міністерство освіти І науки україни наказ від 23 січня 2004 року n 48 Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу

    Документ
    З метою організації проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III - IV рівнів акредитації наказую:
  3. Методичні вказівки до проведення практичних занять та виконання самостійної роботи з дисципліни „Маркетинг” студентами напряму 0501 „Економіка І підприємництво” в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу

    Документ
    Методичні вказівки до проведення практичних занять та виконання самостійної роботи з дисципліни „Маркетинг” студентами напряму 0501 в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу / С.
  4. У, порядок проведення поточного І підсумкового контролю знань, визначення рейтингу студентів в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу

    Документ
    про рейтингову систему оцінювання навчальних досягнень студентів МНТУ, порядок проведення поточного і підсумкового контролю знань, визначення рейтингу студентів в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу.
  5. Конспект лекцій побудовано за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального процесу (кмсонп). Рекомендовано для студентів економічних спеціальностей

    Конспект
    Пан М.П., Торкатюк В.І., Вороніна О.С. Міжнародний менеджмент: Конспект лекцій для студентів магістерської підготовки за спеціальностями 8.050107 - “Економіка підприємства”і 8.

Другие похожие документы..