Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Неслаженность действий отделов логистики, закупок и маркетинга может привести и к значительной затоварке или даже неликвидам, и к дефициту в компании...полностью>>
'Лекция'
I семестр – Алгоритмизация, программирование на языке Паскаль (Borland Delphi) в консольном приложении. Структуры данных: простые и массивы, текстовы...полностью>>
'Реферат'
ПЛАТОН – ДИАЛЕКТИКА (диалектико-логическое решение проблем бытия – небытия, единого – многого, покоя - движения). Значение платоновской диалектики дл...полностью>>
'Документ'
Декларация об основных принципах, касающихся вклада средств массовой информации в укрепление мира и международного взаимопонимания, в развитие прав ч...полностью>>

3 Розділ І. Історіографічні та методологічні проблеми систематизації українського права

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ЗМІСТ

Вступ....................................................................................... 3

Розділ І. Історіографічні та методологічні проблеми систематизації українського права.

    1. Історіографія вивчення українського права та його систематизації.............................................................. 15

Висновки до підрозділу................................................ 50

    1. Теоретико-методологічні засади дослідження систематизації українського права.................................. 51

Висновки до підрозділу................................................... 71

Розділ ІІ. Особливості систематизації законодавства Лівобережної України.

2.1. Джерела права Лівобережної України, які були розглянуті ІІ Відділенням царської канцелярії................................….... 74

Висновки до підрозділу..................................................... 122

2.2. “Проект особливих постанов для Полтавської та Чернігівської губерній”....................................................... 123

Висновки до підрозділу....................................................... 179

Висновки.…..…….....……………………………………………… 181

Додаток................................................................................ 186

Список використаних джерел................................………….. 193

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

ВСТУП

Актуальність теми. Нові країни не народжуються на пустому місці. Кожний регіон, як тільки відокремиться від іншої держави та перетвориться у самостійну державу, виявляє багатовікову, насичену подіями славну історію. Ось і в Україні, яка знов з’явилась на європейській політичній карті у 1991 році як самостійна держава, виявилося є все, що потрібно мати суверенній нації, яка себе шанує: культуру, традиції, наукові школи, символіку, грошову одиницю і, врешті решт, свою правову систему.

Створення в Україні високорозвиненого громадянського суспільства й розбудова на основі Конституції України демократичної правової держави вимагають докорінного концептуального переосмислення процесу розвитку держави і права України. Серед юридичних наук важливе місце займає історія держави і права України, яка, вивчаючи виникнення, розвиток, зміни типів та форм держави і права, сприяє поглибленому пізнанню й використанню закономірностей суспільного розвитку на нинішньому етапі.

У вивченні історії держави і права України залишилось ще забагато прогалин внаслідок недостатньої уваги до історії та культури України під час російської узурпації. Вважаємо, що доцільно у зв’язку з цим згадати та проаналізувати нашу історію.

З 1654 року імперська Росія почала позбавляти гетьманську Україну ознак державності та здійснювати її русифікацію. Після повалення самодержавства знов з’явилась самостійна Україна, але вона не змогла висковзнути з силового поля відтвореної більшовиками імперії.

350-річний ювілей Переяславської Ради – символізує стару тенденцію колишнього імперського центра до поглинення України, здійснювану в якісно інших умовах сучасного світу. На відміну від періоду після 1917 року, коли регенерація Російської імперії відбувалась блискавичними темпами, відтепер ця тенденція має розтягнутий часовий вимір. Спроби Б.Єльцина “кавалерійським наскоком” відтворити колишні кордони імперії шляхом створення СНД провалились. Нові лідери Росії діють інакше, але з тією ж метою. 1

Сучасні проблеми правотворчості вимагають знання їх історії. При цьому слід враховувати як позитивний досвід, так і недоліки, наприклад, в організації, в формах і методах систематизації законодавства, зокрема, кодифікаційних робіт як однієї з форм його удосконалення. Як показує практика роботи Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, Кабінету Міністрів України та діяльність Президента для покращення життя суспільства цінним є знання історичного досвіду, у тому числі і проблеми нашого дослідження. Вивчення досвіду систематизації першої половини ХІХ сторіччя має особливе значення у сучасній геополітичній ситуації при створенні будь-яких форм співдружності різних держав та нормативно-правових документів, що регламентують їх діяльність, зокрема, після підписання у вересні минулого 2003 року в Ялті рамочної угоди між Росією, Україною, Білоруссю та Казахстаном про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП). Це посилює актуальність дослідження попередніх російсько-українських форм правотворчості, зокрема, й систематизації українського права російською Комісією складання законів у другій чверті ХІХ сторіччя.

Прогрес всіх народів супроводжується зростанням національної самосвідомості. В цьому процесі важливо все – і ставлення до пам’ятників минулого, і трактування історичних подій. Перед історико-правовою наукою постає завдання не лише відтворити, але й переосмислити найбільш складні, а у більшості своїй суперечливі сторінки історико-правового розвитку українського народу. Складні, суперечливі питання нашої історії є предметом дослідження багатьох суспільних наук, в тому числі сучасного правознавства.

Україна стала на шлях національного відродження, що відповідно

1 Кульчицький Станіслав. “Третій Переяслав”. “Дзеркало тижня”. № 5, 2003.

зумовлює потребу переоцінки та зміни ставлення до правової спадщини. Особливо важливим при дослідженні проблем, пов’язаних з національним суверенітетом є збереження українських правових традицій. Останні забезпечують зв’язок між минулим, сьогоденням і майбутнім не тільки права і правової культури, але й всієї культури суспільства в цілому. Безумовно до правової спадщини можна віднести відповідні традиції, які є синонімом абсолютного, вічного, існуючого в різні часи. Їхній авторитет забезпечується корисністю, поширеністю, масовістю застосування, ефективністю дії. Традиції в більшості випадків не мають примусового характеру. Правова спадщина втілена в сукупності правових цінностей, закладених в основу будь-якої правової системи, за допомогою яких існує, функціонує і розвивається право. Національна правова культура в кожний конкретний момент містить у собі правову спадщину і творить її.

Сучасний правовий розвиток України слабко орієнтований на використання своєї правової спадщини, характеризується некритичним запозиченням досягнень західної традиції права. Можна констатувати, що успішне використання запозичених інститутів, норм і цінностей є винятком. У більшості випадків запозичене виявляється менш ефективним, ніж його буття у власній правовій культурі. До того ж відбувається деформація запозичених інститутів, норм і цінностей під впливом компонентів тієї правової культури, в яку вони включаються. Ось чому у великій мірі збільшується значимість власного правового досвіду.

Дослідженням права України до 1991 року на жаль займались менше, ніж у роки незалежності, оскільки радянське керівництво не сприяло відродженню українських національних традицій. Але дослідниками у вивчені українського права та державності в радянські часи були В.І.Акуленко, Б.М.Бабій, І.О.Гуржій, А.Б.Дубровіна, В.А.Дядиченко, В.С.Кульчицький, В.Д.Мєсяц, Л.Окіншевич, Я.Падох, А.Й.Пашук, А.П.Ткач, О.В.Фадєєв, П.Ф.Щербина та інші. Окремо необхідно зазначити про Комісію для вивчення історії західноруського і українського права під керівництвом М.П.Василенка, створену у 20-х роках ХХ сторіччя, членами якої стали такі дослідники, як С.Борисенок, Г.В.Демченко, М.О.Максимейко, О.О.Маліновський, І.Ю.Черкаський, М.М.Ясинський.

Аналіз наукового доробку правознавців, які належали до так званої школи західноруського права, є корисним і актуальним щонайменше в двох аспектах. По-перше, без цього неможливе усвідомлення наукових витоків наступних праць з історії власне українського (“малоросійського”) права, як самостійного об’єкта досліджень, започаткованих М.П.Василенком, М.Є.Слабченком, Д.П.Міллєром та їхніми учнями і послідовниками. (Найактивніший розвиток даного напряму припадає на 20-ті рр. минулого століття – наукові дослідження очолюваної М.П.Василенком Комісії для виучування історії західноруського та українського права Всеукраїнської Академії наук). По-друге, праці вчених школи західноруського права багаті фактичним матеріалом та оригінальними ідеями, мають непересічне значення для створення цілісної картини розвитку українського права. Адже західноруське право – право, поширене на українських, білоруських, частково литовських і російських землях упродовж їхнього входження до складу Великого князівства Литовського і Речі Посполитої (ХІІІ-ХVІІ ст.) було генетично пов’язано з правом Київської Русі і з правом України-Гетьманщини. Фактично, західноруське право є правом України на певному етапі її історичного розвитку, але водночас – це право не тільки українців, а й сусідніх народів. До того ж, у багатьох працях представників школи спеціально досліджуються особливості державно-правового укладу Київської, Волинської, Подільської та інших українських земель. Концепція, створена фундаментальними студіями М.Ф.Владимирського-Буданова, Ф.І.Леонтовича, тією чи іншою мірою дає змогу реконструювати державні і правотворчі процеси, що відбувалися на терені України упродовж тривалого періоду розвитку української державності.

Ретельного дослідження джерел права України вимагала всезагальна кодифікація права Російської імперії, метою якої було зміцнення абсолютизму. І у ХІХ сторіччі з’являються праці таких дослідників, як: А.Боровиковського, П.Данєвського, І.Н.Даниловича, І.Каманіна, А.Квачевського, Я.Костенецького, О.Ф.Кістяківського, А.Лаппо-Данилевського, П.Майкова, А.Є.Нольде, І.Павловського, С.В.Пахмана, А.Пестржецького, С.Пташицького, Ф.Тарановського, І.Теліченка та інших.

В останні роки зростає інтерес дослідників до наукознавчих проблем, до узагальнення та переосмислення творчих здобутків минулих поколінь істориків права. Цей інтерес та здійснювані у відповідному напряму кроки допомогають відновити історичну тяглість накових пошуків, перервану на чималий час, реабілітувати безпідставно знеславлені імена, повернути до життя забуті наукові ідеї і на цій основі забезпечити вирішення головної задачі - створення об’єктивної картини історичного розвитку української державності і права.

Саме тому, вже сьогодні з’явилось багато праць, які по-новому віддзеркалюють нашу історію. Серед сучасних науковців можна назвати Т.Бондарук, К.А.Віслобокова, В.Д.Гончаренка, Л.О.Зайцева, О.М.Коросташова, П.П.Музиченка, М.І.Настюк, О.І.Неліна, А.Рогожина, В.П.Самохвалова, І.П.Сафронову, Б.Й.Тищик, І.Б.Усенка, В.А.Чеховича, О.О.Шевченка, Ю.С.Шемшученка та інших.

Одним з аспектів запропонованого дослідження є визначення місця, ролі українського права у Литовсько-Руській державі та у Російській імперії шляхом з’ясування поняття українського права у співставленні з іншими сусідніми видами систем права, а також шляхом аналізу робіт Російської імперії по систематизації у другій чверті ХІХ сторіччя. Близькість за характером та суттю процесів першої половини ХІХ сторіччя, пов’язаних із творенням загальноімперського законодавства, з подіями теперішнього часу, а саме: створення різних форм співдружності Росії з колишніми республіками СРСР, зокрема, й Україною, не тільки піднімають значимість порівняльного аналізу, але й стають необхідними для успішної правотворчості. У досліджуваний період шляхом систематизації фактично було скасовано українське національне право. Тому врахування правового досвіду минулого дасть можливість уникнути помилок імперських часів та найбільш ефективно використати правову спадщину у сучасному державотворчому процесі.

Детальний аналіз законодавчої бази українського права створює можливість більш широко розкрити державно-правові процеси, які були притаманні для цього важливого періоду вітчизняної історії.

Процес вивчення, аналізу та систематизації українського законодавства російською Комісією складання законів у другій чверті ХІХ сторіччя є досить складним та неоднозначним.

Недостатність його дослідження в сучасній юридичні науці:

а) штучно зменшує значення українського права у правовій системі Великого князівства Литовського;

б) порушує загальну систему джерел українського права, які є невід’ємною частиною історії держави і права України;

в) викривляє мотивацію робіт російської Комісії складання законів по систематизації українського законодавства у другій чверті ХІХ сторіччя;

г) викривляє вид систематизації, який був використаний ІІ Відділенням царської канцелярії щодо законодавства Лівобережної України.

Вище викладені аргументи були вихідними при виборі теми дослідження, його мети, структури та хронологічних меж.

Значимість теми дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю створення теоретичної бази, систематизації знань у сфері правового регулювання суспільних відносин у період зміцнення російського абсолютизму у першій половині ХІХ сторіччя.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконане у рамках планових наукових досліджень кафедри теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка і спрямоване на розширення вивчення спектру питань з курсів, передбачених навчальними планами.

Метою дисертаційного дослідження є виявлення закономірностей та особливостей систематизації права України у другій чверті ХІХ сторіччя. Мета пов’язана з необхідністю вирішення комплексу теоретичних і практичних проблем подальшого розвитку національного законодавства на основі порівняння виявлених аналогічних практичних проблем минулого із сьогоденням.

Для досягнення поставленої мети автор мав вирішити наступні завдання:

  • дослідити проблеми, аспекти систематизації законодавства та її етапи відповідного історичного періоду;

  • визначити концепції розуміння українського права через поняття західно- руського права;

  • визначити причини, що зумовили потребу впорядкування норм права в Російській імперії в цілому та у Лівобережній Україні зокрема;

  • визначити та класифікувати джерела права Лівобережної України, які були розглянуті ІІ Відділенням царської канцелярії під керівництвом М.Сперанського;

  • на основі архівних документів порівняти норми “Проекту особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній”, складеного ІІ Відділенням царської канцелярії з особливими для застосування у Полтавській і Чернігівській губерніях нормами “Зводу законів цивільних” 1842 року;

  • визначити джерела окремих норм “Проекту особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній”;

  • порівняти особливі постанови для застосування у Полтавській і Чернігівській губерніях “Зводу законів цивільних” 1842р. зі “Зводом місцевих законів західних губерній” 1838 року;

  • визначити вид систематизації законодавства, що був застосований ІІ Відділенням царської канцелярії до Лівобережної України.

Об’єктом дослідження є система норм, що була чинна на Лівобережній Україні у другій чверті ХІХ сторіччя.

Предметом дослідження є систематизація законодавства Лівобережної України у другій чверті ХІХ століття.

Методологічну основу дисертаційного дослідження складає система історичних, філософських, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів. Зокрема, використання діалектичного методу дало можливість дослідити складні взаємопов’язані процеси, котрі були характерними і визначальними для правотворчості першої половини ХІХ сторіччя.

Під час проведення дослідження та написання роботи були застосовані такі методи наукового дослідження: історичний та логічний, які виступають у своїй діалектичній єдності і протилежності. Автор застосовував метод аналізу, який дозволяє виявити характерні ознаки та властивості складових елементів права України в історичному аспекті. Адже будь-яка реальність має свою історію становлення і розвитку. Дослідження здійснювалося із використанням системного підходу. Законотворчий процес в Україні у досліджуваний період розглядається як невід’ємна частина загальних, складних, взаємообумовлених та суперечливих соціальних та політико-правових процесів. Використання історико-правових та історико- порівняльних методів дало можливість виявити причинно-наслідкові зв’язки і закономірності в процесі становлення і розвитку законодавства України, упорядкувати сукупність зібраних нормативно-правових актів, поділити їх на якісно визначені типи на основі властивих їм спільних суттєвих ознак. Особливу роль у дослідженні відіграв порівняльно-правовий метод, який припускає зіставлення юридичних понять, явищ і процесів, виявлення між ними схожості і відмінності. У даному дослідженні цей метод дає можливість з’ясувати відповідність особливих для застосування у Полтавській і Чернігівській губерніях норм “Зводу законів цивільних” джерелам українського права, зокрема, Литовському Статутові, шляхом порівняння особливих норм “Зводу законів цивільних” з нормами “Проекту особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній”. Спеціально-юридичний метод став засобом тлумачення юридичних понять, термінів та інститутів права України.

Дослідження ґрунтується на загальнотеоретичних принципах історизму, єдності логічного та історичного, науковості та об’єктивності.

Джерельну базу дослідження становлять перш за все документи і матеріали з фондів Російського державного історичного архіву, а саме: “Проект особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній”, який є базовим для даного дослідження.

Помітну роль у дослідженні відіграли наукові праці Комісії по вивченню українського та західноруського права під керівництвом М.П.Василенка. Саме вони стають визначальними у тлумаченні поняття “українське право”.

Концепція М.Ф.Владимирського-Буданова та Ф.І.Леонтовича, суть якої полягала в тому, що джерелом Литовського Статуту була “Руська Правда”, стає основою при визначенні та аналізі джерел українського права.

Важливими джерелами для дослідження стали роботи А.Є.Нольде та С.В.Пахмана, які ретельно описали роботи Комісії по систематизації загальноімперського законодавства.

Теоретичним та історичним підґрунтям розробки теми на рівні методологічних напрямків та загальних теоретичних й історично-правових концепцій стали роботи таких авторів як В.І.Андрейцев, Ю.М.Бисага, Б.Д.Греков, А.А.Зимін, Р.А.Калюжний, А.А.Козловський, О.Л.Копиленко, В.О.Котюк, М.В.Кравчук, С.В.Кудін, В.В.Мавродин, О.Г.Мурашин, В.Т.Пашуто, Л.Л.Потарикіна, М.Д.Приселков, П.М.Рабінович, Б.А.Рибаков, А.Й.Рогожин, О.Ф.Скакун, М.М.Страхов, В.Я.Тацій, С.В.Юшков та інші.

Наукова новизна даного дисертаційного дослідження конкретизується у наступних наукових положеннях та висновках:

  • досліджені процеси систематизації та уніфікації законодавства у другій чверті ХІХ сторіччя (завершення поширення в Україні російського законодавства і знищення самобутності українського права);

  • розглянуті правові зміни, що мали місце, коли Україна стає невід’ємною частиною Російської імперії;

  • проаналізовано крізь призму позитивізму “українське право” (комбінацію українсько-литовського права);

  • розглянуті джерела права Лівобережної України, що стали підґрунтям в роботі Комісії складання законів та ІІ Відділення царської канцелярії;

  • доведено, що особливі постанови для застосування у Полтавській і Чернігівській губерніях “Зводу законів цивільних” 1842 року не відповідали “Проекту особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній”, підготовленого ІІ Відділенням царської канцелярії під керівництвом М.Сперанського;

  • проаналізовано природу норм “Проекту особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній”, основною складовою якого був Литовський Статут 1588 року у польській редакції;

  • прослідковано тотожність особливих для застосування у Полтавській і Чернігівській губерніях норм “Зводу законів цивільних” 1842р. та “Зводу місцевих законів західних губерній” 1838 року;

  • виокремлено інкорпорацію, як вид систематизації законодавства Лівобережної України, проведену ІІ Відділенням царської канцелярії, суть якої полягає у зібранні у “Зводі законів цивільних” 1842 р. норм загальноімперського права, а також частково норм “Західного Зводу” та норм Литовського Статуту з цивільного права без внесення змін у нормативно-правовий зміст відповідних актів.

В дисертаційному дослідженні вперше здійснено спробу дослідити “Проект особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній”, довести на підставі застосування відповідної до характеру даного історико-правового дослідження методології перервність функціонування і застосування українського права у другій чверті ХІХ століття; визначити закономірність поширення на Україну російського законодавства; з’ясувати важливі чинники, що вплинули на розробку “Проекту особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній”.

Теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертаційній роботі висновки та теоретичні положення здатні сприяти подальшому розвитку науки історії держави і права. Проведений у роботі аналіз нормативно-правових актів дозволяє виявити розбіжності особливих постанов для застосування у Полтавській і Чернігівській губерніях “Зводу законів цивільних” 1842 року та “Проекту особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній”, простежити способи систематизації законодавства, еволюцію ідеї “кодифікувати національне право” в ідею “”інкорпорувати загальноімперське право”.

Зроблені у процесі дослідження висновки дають змогу розширити рамки даної проблематики, висвітлити історичні етапи розвитку системи законодавства України, виробити нові напрямки наукового пошуку. Подані аргументи, узагальнення, оцінка нормативних актів дозволяють поглибити знання про особливості становлення права України, диференційовано підійти до аналізу формування державної правової системи.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що сформульовані положення, висновки про генезис, характерні риси, історичні етапи формування законодавства України та його особливості можуть допомогти у виборі оптимальних шляхів та уникнути негативних тенденцій та явищ під час розробки та проведення правової реформи в Україні.

Практичне значення дослідження полягає у введенні до наукового обігу великого обсягу раніше невідомих широкому загалу науковців архівних документів, нормативно-правових актів досліджуваного періоду, приверненні уваги дослідників до необхідності ґрунтовного всебічного вивчення історико-правової спадщини періоду імперської доби.

Опрацьовані у дисертаційному дослідженні матеріали, теоретичні положення можуть бути використані у навчальному процесі при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників, спецкурсів, хрестоматій з “Історії держави і права України”, при підготовці навчально-методичної літератури та лекційних занять із вказаних дисциплін.

Особистий внесок аспіранта. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою. Сформульовані основні положення, які характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне і практичне значення його результатів є особистим внеском аспіранта у дослідження означеної проблеми.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки, що містяться у роботі, обговорювалися на кафедрі теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Головні ідеї дослідження були викладені у доповідях на науково-практичних конференціях та семінарах: Науково-практичний семінар аспірантів КНУ ім. Т.Шевченка 10.2001 р., 11.2002р.; Міжнародна наукова конференція “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України” у Дніпропетровську 02.2003р.

Результат дослідження знайшли відображення у статтях: “Формування українського права та його взаємодія з іншими правовими системами” // Право України. № 9, 2001; “Еволюція прав людини: на прикладі Лівобережної України у першій половині ХІХ ст.” // Право України. № 6, 2002; “Про розповсюдження магдебурзького права в українських містах” // Держава і право. Збірник наукових праць. Спецвипуск. Київ Дніпропетровськ, 2003; “Історико-правовий аналіз перекладів Литовського Статуту” // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. № 5, 2003.

Структура дисертації зумовлена предметом, метою, завданням та логікою дослідження обраної теми, яка формувалась на основі послідовного розвитку історичних подій. Дисертація складається зі вступу, 2 розділів, 4 підрозділів, висновків, списку використаних джерел.

Повний обсяг дисертації складає 185 сторінок тексту, 7 сторінок додатку та 13 сторінок використаних джерел.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

ВИСНОВКИ

Дане дисертаційне дослідження визначає розвиток українського права, початок якого був покладений ще у Київській Русі, а занепад відбувся у період імперської окупації.

У першому розділі дисертації дається визначення українського права, його сутності, меж дії, наводяться підходи різних вчених щодо розуміння поняття “українського права”, його витоків. Проаналізовано формування та розвиток національної правової системи. Праці членів Комісії для вивчення історії західноруського та українського права Всеукраїнської Академії наук під керівництвом М.П.Василенка дають нам можливість побачити географічну карту дії національних систем права. Зокрема, класифікація різновидів національного права, діючих на території Литовсько-Руської держави, розроблена Степаном Борисенком дає чітке визначення “литовсько-українського права”. Дане поняття містить моменти або суто національні (литовці-українці), або державно-національні (Литва-держава, українці – нація). Прихильники цього терміну виходили з того, що литовське право є подальшим розвитком засад, виявлених у “Руській Правді”. Оскільки місцем написання “Руської Правди” вважають Київську Русь, тобто Україну, то й право литовської доби є комбінацією литовсько-українського права. Зрозуміло, як легко було зробити такий висновок: всі праці київської школи істориків-правників, що висвітлювали безпосередню традицію від “Руської Правди” до Литовського Статуту, дають наведеній концепції неначе безперечне обґрунтування.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Ї над сучасними шкільними підручниками з історії України, що була організована за ініціативою Українського інституту національної пам’яті 19-21 жовтня 2007 року

    Документ
    Збірник містить запис дискусії над сучасними шкільними підручниками з історії України, що була організована за ініціативою Українського інституту національної пам’яті 19-21 жовтня 2007 року; доповнюють цей текст кілька статей, написаних
  2. Української держави (2)

    Автореферат
    Робота виконана на кафедрі етнології Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Міністерства освіти і науки України.
  3. Історіографія проблеми правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

    Документ
    Актуальність теми. Особливістю дисертаційної роботи є відсутність комплексного дослідження історико-правових проблем правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу‚ що зумовило вибір теми.
  4. Сторик українського художнього перекладу, глибинний знавець античності, Педагог з великої літери ось хто, завжди надзвичайно скромний, був завжди поруч з нами

    Документ
    22 листопада 2001 року ми втратили Йосипа Устимовича Кобіва – професора Львівського національного університету імені Івана Франка, дійсного члена Наукового товариства імені Шевченка, члена Національної спілки письменників України,
  5. Вської області управління юстиції в миколаївській області право XXI століття: становлення та перспективи розвитку збірник наукових праць миколаїв 2006

    Документ
    Терентьєв В.І. канд. юр. наук (голова); Ємельянова Л.В. канд. юр. наук; Козляковський П.А. канд. пед. наук; Козаченко О.В. канд. юр. наук (заступник голови); Обручков Р.

Другие похожие документы..