Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Перевод выполнен по изданию: Ruth F. Benedict. The Chrysan­themum and the Sword. Patterns of Japanese Culture. Boston, 1946. На русский язык переводи...полностью>>
'Расписание'
ауд. 1 ауд....полностью>>
'Закон'
безопасность товара (работы, услуги) – совокупность свойств и характеристик товара (работы, услуги), при которых товар (работа, услуга) не является в...полностью>>
'Лекция'
Данные лекции были прочитаны студентам, занимающимся в спецсеминаре «Изобразительное решение аудиовизуального произведения», но, думается, они будут ...полностью>>

Вступ (10)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Зміст

Вступ 2

Висновки 10

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Вступ

Актуальність теми дослідження. Відновлення самостійної демократичної держави Україна у 1991 році, необхідність розробки власного кримінального закону, потреба позбутися пережитків тоталітаризму у правозастосовній практиці поставили перед наукою кримінального права України багато нових завдань. Вирішити їх впродовж 1991-2006 років, за нашими підрахунками, намагалися 1385 авторів. Як наслідок за 16 років незалежності в світ вийшло майже 5 тисяч публікацій різних за обсягом та глибиною наукового аналізу. З 1991 року в Україні було захищено 234 дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата та доктора юридичних наук, в яких досліджувалися проблеми кримінального права, з них 144 присвячено особливій частині кримінального права України. Не зважаючи на значні кількісні показники, в Україні нерідко можна почути твердження про застій в юридичній науці. Тому на нинішньому етапі кримінально-правова наука потребує систематизації, узагальнення, глибокого осмислення зробленого, щоб з’ясувати, в якому напрямку розвивається наука, чи належним чином вона виконує свої функції в суспільстві, що зроблено, а що ще потрібно зробити. Вирішити ці завдання можна лише шляхом проведення ґрунтовних наукознавчих досліджень, які дають можливість оцінити стан науки як цілісного самостійного явища об’єктивної дійсності, визначити характерні риси її розвитку, простежити, чим зумовлені недоліки, а які фактори справляють позитивний вплив. Предметом цього дисертаційного дослідження став розвиток тієї складової кримінально-правової науки України, яка присвячена питанням особливої частини кримінального права (надалі особлива частина науки кримінального права України) з огляду на те, що, рух наукового знання закономірно відбувається від конкретного до загального.

У дореволюційний та радянський період питання розвитку кримінально-правової науки в своїх працях висвітлювали: А.А. Герцензон, О.Ф. Кістяківський, І.С. Ной, Л.І. Спірідонов, Н.С. Таганцев, А.А. Піонтковскій, М.Д. Шаргородскій, О.Ф. Шишов та інші. Окремі питання розвитку кримінально-правової науки України досліджували: Д.С. Азаров, П.П. Андрушко, Ю.В. Баулін, П.С. Берзін, В.І. Борисов, В.С. Зеленецький, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський, А.А. Музика, В.О. Навроцький, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.О. Туляков та інші. Проте спеціальні наукознавчі дослідження кримінального права України в цілому та положень його особливої частини зокрема в Україні відсутні.

Наведені обставини зумовили вибір теми дослідження, її актуальність та науково-практичне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права та кримінології Львівського національного університету імені Івана Франка з теми «Проблеми протидії злочинності на сучасному етапі розвитку Української держави» (№ державної реєстрації 0105U007467).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз розвитку кримінально-правової науки (положень особливої частини) в період з 1991р. до 2007р. Визначена мета передбачає постановку та вирішення таких основних завдань:

визначення змісту та значення наукознавчих розвідок кримінального права України;

визначення предмету та структури науки кримінального права України;

дослідження методології кримінально-правової науки України та аналіз особливостей використання окремих методів наукового пізнання у працях з особливої частини кримінального права України;

аналіз стану наукових досліджень окремих інститутів особливої частини кримінального права України; визначення характерних ознак розвитку кримінально-правової науки України (питання особливої частини) в період 1991-2006 років.

Об’єкт дослідження – наука кримінального права незалежної України.

Предметом дослідження є розвиток науки кримінального права України в період після відновлення її державної незалежності (питання особливої частини).

Методи дослідження в дисертації обрані, виходячи із мети і завдань дисертаційної роботи, а також із врахуванням об’єкта і предмета дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено метод ідеалістичної діалектики як фундаментальний (філософський) метод наукового пізнання. Також в роботі використано ряд загальнонаукових методів, а саме: спостереження (застосовувався для збору емпіричних даних); рахування (був використаний для визначення кількісних показників розвитку науки); порівняння (вживався для співставлення ступеня дослідженості інститутів особливої частини кримінального права України); абстрагування (застосовувалося для уявного відходу від несуттєвих властивостей, зв’язків, які впливають на розвиток науки з одночасним виділенням найважливіших рис, які характеризують її розвиток); індукції (був використаний для встановлення характерних рис розвитку кримінально-правової науки України (питання особливої частини) шляхом визначення характерних рис розвитку кожного інституту особливої частини кримінального права України); аналізу та синтезу (для дослідження науки як цілісного явища шляхом з’єднання окремих вчень, теорій та поглядів в єдине ціле); ідеалізації (для здійснення наукознавчого дослідження шляхом конструювання ідеального об’єкта – науки); історичний (для з’ясування сутності кримінально-правової науки за допомогою аналізу її розвитку з урахуванням всієї його багатогранності); системний (для дослідження кримінального права та кримінально-правової науки як систем) тощо. Крім того, для встановлення змісту юридичних норм та нормативно-правових приписів, з’ясування закономірностей дії права за допомогою правил юридичної логіки використовувався догматичний метод.

Науково-теоретичною базою дисертації є праці з особливої частини кримінального права України, а також роботи з загального наукознавства та теорії права. Це, зокрема, крім робіт названих науковців, праці С.С. Алєсєєва, А.Я. Баскакова, Г.М. Доброва, В.П. Казимирчука, О.М. Костенка, О.В. Крушельницької, Н.М. Кушнаренко, П.М. Рабіновича, П.А. Рачкова, Г.І. Рузавіна, Н.В. Тулєнкова, В.М. Шейко, В.А. Штоффа, Л.С. Явича та інших.

Використана також енциклопедично-довідкова література з права та філософії.

Емпіричну базу дослідження становлять результати проведеного соціологічного дослідження (проанкетовано 110 науковців, які працюють в галузі кримінального права), а також майже 3000 публікацій з особливої частини кримінального права України.

Нормативну базу дослідження складає Конституція України, Кримінальний кодекс України, цивільне, господарське, фінансове законодавство.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, присвяченим розвитку кримінально-правової науки України (питання особливої частини). На основі проведеного аналізу одержані нові наукові положення, які важливі для подальшого прогресивного розвитку наукової кримінально-правової думки в Україні. Зокрема:

вперше:

- обґрунтовано, що виникнення та розвиток кримінально-правової науки України обумовлено відновленням її державної незалежності;

- здійснено періодизацію розвитку кримінально-правової науки України після відновлення її державної незалежності. Зроблено висновок, що у досліджуваному періоді можна умовно виділити два етапи: перший – з 1991 р. до 2001 р., який більше підпорядковується закону руху (діюче кримінальне право не відповідало реаліям життя українського суспільства, а тому науковці зосередили увагу на роботі над проектом нового кримінального закону); другий – з 2001 р. до 2007 р. – більше підпорядкований закону сталості (основні зусилля зосереджені на роботах догматичного характеру, висуненні пропозицій змін до чинного КК України, що стосуються незначних коректив тексту кримінального закону, виправленні явних помилок законодавця);

- сформульовані характерні риси розвитку кримінально-правової науки України в період з 1991 до 2007 років (питання особливої частини), до яких відносяться:

а) відсутність сучасної парадигми кримінально-правової науки як сукупності філософських, загальнотеоретичних положень, які визначають зміст основних категорій кримінального права. Зокрема, кримінально-правова наука досі не визначилася, що є пріоритетним для захисту – особа, суспільство чи держава. За повсюдного декларування пріоритету захисту прав особи, необхідності гуманізації заходів кримінально-правового впливу у конкретних дослідженнях домінують пропозиції щодо розширення меж криміналізації та посилення караності. Вирішуючи спірні питання кваліфікації, більшість авторів перевагу віддають нормам з суворішою санкцією, що свідчить про панування обвинувального ухилу в науці, зводить нанівець загальні декларації про мету, завдання і напрямки розвитку науки та вдосконалення законодавства. Відтак, нагальною потребою сьогодення є розробка нової парадигми кримінально-правової науки України;

б) має місце втрата філософського підгрунтя кримінально-правової науки на фоні процесів деідеологізації, плюралізації методів наукових досліджень. Здобутки філософії у дослідження з особливої частини кримінального права використовуються непослідовно. Проголошуючи використання діалектичного методу, вчені зазвичай не уточнюють, яку ж діалектику вони мають за основу своїх досліджень – матеріалістичну чи ідеалістичну (а вони є взаємовиключними в цілому ряді принципових положень), фактично ж нерідко послуговуються постулатами метафізики;

в) поверховість та безсистемність наукових досліджень в галузі особливої частини кримінального права України. Основні зусилля авторів зосереджені на з’ясуванні назв статей та розділів, визначенні родового об’єкта, місця відповідних статей в системі Особливої частини КК тощо. Водночас, поза увагою дослідників проблем особливої частини кримінального права повсякчас залишаються питання караності відповідних посягань, необхідність відмежування злочинів від правопорушень, передбачених іншими галузями права. Стаття КК чи розділ Особливої частини розглядаються як об’єкт, самостійність якого абсолютизується, переважно не враховується, що вони є елементами більш складних систем – системи кримінального права та системи законодавства України. Врешті-решт це також обумовлене відсутністю парадигми кримінально-правової науки України;

г) панування юридичного позитивізму, характерною рисою якого є підпорядкування мети та цілей дослідження досліджуваному матеріалу. Визначаючи основні об’єкти дослідження, напрями подальших досліджень, а, нерідко і їх результати, науковці, переважно, обмежуються текстом чинного КК України;

д) методологічна невизначеність кримінально-правової науки;

е) відсутність адекватного розуміння належного співвідношення загальної та особливої частини кримінального права України;

є) кримінально-правова наука проходить етап накопичення матеріалу;

удосконалено:

  • визначення предмета науки кримінального права України. Підкреслено, що до такого предмета відносяться питання розвитку науки кримінального права та її методології. Крім того відзначено, що предметом відповідної науки є не самі по собі чинні, раніше діючі, зарубіжні кримінально-правові норми, положення правозастосовної практики, а закономірності їх створення, дії та вдосконалення;

  • визначення структури кримінально-правової науки України. На відміну від попередніх досліджень, у яких науку розглядали лише як систему знань, пропонується розглядати науку як єдність знання та діяльності. Відповідно кожен з цих компонентів характеризується своїми складовими. Зокрема, знання має гносеологічну та предметну структуру. Гносеологічна структура науки виділяється залежно від руху процесу пізнання. У дисертації констатується, що в дослідженнях положень особливої частини кримінального права України домінують найпростіші конструкції (поняття, наукові факти, категорії). Водночас недостатня увага приділяється дослідженню таких складових гносеологічної структури кримінально-правової науки як закони та теорії (а інколи ці питання взагалі ігноруються). У предметній структурі науки кримінального права України пропонується виділяти не лише структурні одиниці, які відтворюють розділи кримінального закону, а й більш масштабні утворення: вчення про злочини проти особи, проти суспільства, проти держави;

набув подальшого розвитку підхід до методології кримінально-правової науки України:

- констатується, що методологія науки кримінального права України має тричленну структуру, включає філософський (фундаментальний), загальнонауковий та конкретно-науковий рівень. Зроблено висновок, що філософський рівень є найменш розвинутою ланкою методології кримінально-правової науки. У дослідженнях особливої частини кримінального права декларативно без належної аргументації абсолютизується роль діалектичного методу, можливість інших філософських підходів до розуміння та пізнання кримінального права практично не обговорюється;

  • обґрунтовується, що із загальнонаукових методів у кримінально-правових дослідженнях не можуть застосовуватися лише методи вимірювання та експерименту. Зараз не в повній мірі використовується потенціал системного методу. Також у наукових дослідженнях простежується штучна відірваність, відсутність належного розуміння співвідношення загальної та особливої частин кримінального права як наслідок неправильного використання методів індукції та дедукції. Має місце неправильне застосування історичного методу та методу порівняння. Це проявляється в абсолютизації зарубіжного та історичного досвіду кримінально-правової охорони певних суспільних відносин, як беззаперечного аргументу на користь запровадження такої самої практики в сучасній Україні, при цьому часто різниця соціальних, історичних, економічних, культурних умов життя суспільства не досліджується, і у формулюванні висновків до уваги не береться. Існує невизначеність як у назвах, так і в переліку загальнонаукових методів, які використовуються у кримінально-правових дослідженнях;

  • доводиться, що конкретно-науковий рівень методології науки кримінального права України зводиться до використання догматичного методу, часто в підходах дослідників йому надається значення самодостатнього.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для подолання негативних явищ, які присутні в кримінально-правовій науці України, для підвищення якості та ефективності наукових досліджень особливої частини кримінального права України, а також у навчальному процесі під час викладання курсів Загальної та Особливої частин кримінального права України. Крім того, висновки і пропозиції, які наведені у дисертації, можуть стати вихідними положеннями для проведення подальших наукознавчих досліджень в галузі кримінального права.

Особистий внесок здобувача. Викладені у дисертації положення, які складають її наукову новизну, розроблені автором особисто. Власні розробки здобувача у наукових працях, опублікованих у співавторстві, становлять 50%, а у бібліографічному довіднику «Кримінальне право України: Бібліографія. 1991 – 2002» – 33%.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені на таких наукових форумах: Міжнародній студентській науковій конференції «Розвиток української правової системи за роки незалежності» (Харків, 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Юридическая наука: проблемы и перспективы развития (региональный аспект)» (Великий Новгород, 30 вересня - 1 жовтня 2005 р.); ХІІ та ХІІІ регіональних науково-практичних конференціях «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (Львів, 9-10 лютого 2006 р., Львів, 8-9 лютого 2007 р.); Міжнародній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Ломоносов – 2006» (Москва, 12-15 квітня 2006 р.); семінарі «Боротьба зі злочинністю і права людини» (Одеса, 16 березня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи вдосконалення» (Львів, 13-15 квітня 2007 р.); 4-ій Міжнародній науково-практичній конференції «Уголовное право: стратегия развития в ХХI веке» (Москва, 25-26 січня 2007 р.).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у шести наукових статтях, з них чотири у фахових наукових виданнях, та дев’яти тезах виступів на конференціях, семінарах, а також у бібліографічному довіднику.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які вміщують шість підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел.

Основний текст роботи становить 202 сторінки, список літератури (637 назв) викладений на 66 сторінках. Література і законодавство використані станом на 1 січня 2007 року.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Висновки

  1. Актуальність теми, визначена у вступі, повністю підтвердилася в ході дисертаційного дослідження. Вивчення опублікованих праць, анкетування вчених-криміналістів України, власні узагальнення демонструють важливість наукознавчих досліджень для вдосконалення розвитку кримінально-правової науки, кримінального законодавства та практики застосування кримінально-правових норм. Попри безумовні досягнення, наука кримінального права незалежної України характеризується рядом недоліків, одним з яких є відсутність спеціальних наукознавчих досліджень як на емпіричному так і на теоретичному рівнях.

  2. Проведене дисертаційне дослідження було спрямоване на заповнення існуючої в кримінально-правовій науці прогалини в частині наукознавчих досліджень особливої частини кримінального права України, а також теоретичного осмислення предмету, методу та генезису кримінально-правової науки України.

  3. Головним у цьому дисертаційному дослідженні є сам факт узагальнених досліджень розвитку особливої частини науки кримінального права України в період з 1991-2006 років, визначення позитивних та негативних аспектів цього процесу, загальна оцінка стану відповідної структурної частини кримінально-правової науки України без прив’язки до вирішення по суті конкретних проблем. Дослідження не спрямоване на прирощення знань про окремі інститути особливої частини, воно як, наукознавче, покликане дати зріз наукових результатів за відповідний період, виходячи з зовнішніх проявів наукової діяльності.

  4. Проведене дисертаційне дослідження дало можливість констатувати існування кримінально-правової науки України як окремої та самостійної, хоча вона й далі продовжує долати окремі негативні ознаки, успадковані від радянської науки. Так, поступово відбувається відмова від діалектичного матеріалізму як єдиного фундаментального методу наукового пізнання, від інших соціалістичних постулатів, зокрема, про вторинність інтересів особи. На сучасному етапі свого розвитку наука кримінального права України відрізняється від радянської науки. Разом з тим яскраво виражається наступність – наша наука не відмовляється від досягнень радянської науки, адже значна частина вчених досягла успіхів у науковій роботі саме в радянський період.

Проте розвиток вітчизняної кримінально-правової науки відбувається в умовах фактичної самоізоляції, так як теоретичні розробки зарубіжних колег в дослідженнях практично не використовуються (за винятком кримінально-правової науки Російської Федерації), переклади наукових праць іноземних вчених в Україні майже не ведуться.

  1. Стан науки відображає стан суспільства. Оскільки в Україні поки що не сформоване громадянське суспільство, то й наука в першу чергу обслуговує державу та її інтереси.

  2. Дослідження підтвердило з одного боку умовність виділення в структурі кримінально-правової науки загальної та особливої частини, а з другого боку показало відносну самостійність особливої частини науки кримінального права України. Відносна самостійність виражається в тому, що є коло проблем, які становлять предмет особливої частини, є коло авторів, які насамперед чи виключно займаються проблемами особливої частини кримінального права України тощо.

  3. Дисертаційне дослідження показало, що кримінально-правова наука суб’єктивна за своїм змістом, розвивається залежно від зусиль окремих людей. Впродовж аналізованого періоду наука не стала плановою, в цьому і сильна її сторона, і недолік.

  4. Кримінально-правова наука України досягла значних успіхів у теоретичному осмисленні ряду проблем, які є актуальними для сучасної України, а саме у дослідженні злочинів у сфері господарської діяльності (в першу чергу ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом), комп’ютерних злочинів, кримінально-правової протидії тероризму. Вченими запропоновані теоретичні моделі окремих розділів Особливої частини КК України. У межах досліджень окремих проблем особливої частини кримінального права України накопичується матеріал, на основі якого вдосконалюватимуться інститути загальної частини. Зокрема з публікацій, присвячених окремим проблемам особливої частини кримінального права України, випливає необхідність переглянути і вдосконалити вчення про предмет, наслідки злочину, санкції кримінально-правових норм тощо.

  5. Доводиться констатувати абсолютно різний ступінь дослідженості окремих інститутів і положень особливої частини кримінального права України. Найпопулярнішими темами досліджень впродовж аналізованого періоду були: кримінально-правові норми, які відповідають наступним трьом критеріям: по-перше, передбачають кримінальну відповідальність за нові, раніше невідомі нашому суспільству, прояви суспільно-небезпечної поведінки; по-друге, вперше запроваджені після 1991 року; по-третє, передбачають відповідальність за діяння, на криміналізації яких наполягала міжнародна спільнота.

  6. На сучасному етапі констатується збільшення кількості публікацій, присвячених проблемам кримінального права України загалом, та особливій його частині зокрема, особливо після прийняття КК України 2001 року. А тому з огляду на закони діалектики кількість повинна перейти в якість на наступному етапі, що повинно виражатися у переході до досліджень більш високого рівня узагальнення, досліджень, не прив’язаних до законодавчої догми, у вирішенні дійсних, а не уявних проблем практики. А поки що такий великий масив публікацій призводить до того, що науковці в них губляться і, як наслідок, не повною мірою враховують досягнення попередників у своїх дослідженнях, декілька разів виносяться на захист різними авторами ті самі положення наукової новизни, що сповільнює поступальний розвиток кримінально-правової науки в цілому.

  7. Основною метою цієї роботи не було оцінити внесок окремих авторів чи якість окремих досліджень. Ставилося завдання визначити стан тієї частини кримінально-правової науки, яка стосується особливої частини кримінального права України, як об’єктивно існуючого явища, з’ясувати чи розвивається вона, а чи перебуває в занепаді. Поряд з успіхами доводиться констатувати поверховість багатьох робіт, псевдонауковість, ненауковий характер досліджень, відсутність аргументації, ігнорування потреб практики, обвинувальний ухил у вирішенні багатьох питань.

  8. Дослідження стану розвитку особливої частини кримінально-правової науки України в період 1991-2006 р.р. є в основному завершеним. Разом з тим це не означає, що наукознавчі дослідження цієї теми не мають перспектив. Перспективними напрямками є з’ясування: зв’язку загальної та особливої частини кримінального права; взаємовпливу української та російської кримінально-правової науки; більш глибоке дослідження генезису кримінально-правової науки України, зокрема, виявлення того, який вплив на неї справили кримінально-правові науки тих держав, до складу яких входили українські землі, мова йде не лише про Росію, а й про Австро-Угорську імперію, Польщу, Румунію тощо.

Одним з найважливіших висновків цього дослідження є можливість реалізувати прогностичну функцію науки, тобто окреслити коло проблеми, які кримінально-правова наука повинна досліджувати в подальшому. Узагальнення проведених досліджень дозволяє припустити, що в майбутньому кримінально-правова наука зосередиться на вирішенні таких питань:

розробка, формулювання та уніфікація змісту наскрізних понять кримінального права;

взаємозв’язок Загальної та Особливої частин КК України, зокрема очищення положень Особливої частини від положень Загальної частини;

адекватність санкцій за окремі види злочинів та їх систематизація; систематизація визначення вартісних величин заподіяної злочином шкоди за допомогою уніфікованих критеріїв;

усунення невиправданої конкуренції статей КК України;

диференціація кримінально-правової відповідальності, зокрема виділення спеціальних норм;

переведення окремих видів злочинів у категорію інших правопорушень;

розмежування складів злочинів та відмежування їх від інших правопорушень;

відповідальність за окремі види злочинних посягань, небезпека яких особлива в сучасних економічних, політичних, соціальних умовах;

встановлення відповідності положень Особливої частини КК України міжнародним зобов’язанням нашої держави.

Отже, можна констатувати, що наукознавчі дослідження в галузі особливої частини кримінального права незалежної України є невід’ємною частиною кримінально-правової науки, а їх проведення – запорукою подальшого успішного розвитку цієї галузі знань.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Вступ (1)

    Документ
    Земельні відносини завжди перебували в центрі уваги громадськості, різних верств населення країни незалежно від наявності чи відсутності у них земельних ділянок.
  2. Вступ (65)

    Документ
    ВСТУП Жодна держава ніколи не могла існувати ізольовано від інших. Через політичні, економічні, військові, культурні, наукові зв”язки держави завжди пов”язані між собою.
  3. Вступ (4)

    Документ
    Вступ Правова дійсність останніх років актуалізувала генетичну пам’ять поколінь і, як наслідок, виступила могутнім імпульсом активізації історико-правового мислення як у масовій свідомості, так і в наукових колах.
  4. Вступ (14)

    Документ
    зації третього тисячоліття . Розв`язання цих нагальних завдань здійснюється на різних рівнях та у різноманітних сферах сус- пільства .Світові проблеми обговорюються вивчаються й вирішу-
  5. Вступ (30)

    Документ
    Проблема артикля та його місця в мові – одне з найскладніших питань англійської граматики. Незважаючи на величезну кількість літератури з питань дослідження такого граматичного явища як артикль, досі більшість науковців не дійшли
  6. Вступ (72)

    Документ
    Діяльність галузі освіти області спрямована на всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових та фізичних цінностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян,

Другие похожие документы..